Олекса Петрович Стороженко – український письменник, етнограф, художник і поет, був яскравою та самобутньою людиною, залишив помітний слід у вітчизняній культурі. Природа щедро наділила його душевними дарами. Сучасники високо цінували його природні естетичні уподобання та здібності талановитого музиканта, виконавця творів на віолончелі і скульптора, хоча спеціальної освіти він і не мав. За низку робіт Академія мистецтв нагородила його медаллю, а за проект пам’ятника Нестору-Літописцю присудила звання художника. Та не вони принесли йому славу і визнання. Нащадки пам’ятали і цінували його перш за все як талановитого оповідача, прекрасного знавця української народної мови. В основі його творів лежать історичні перекази і легенди з історії Запорожжя, пересипані неабияким гумором. Олекса Петрович Стороженко народився 24 листопада 1806 року в селі Лисогори Борзнянського повіту (тепер Ічнянського району) на Чернігівщині в родині дрібного поміщика, відставного армійського офіцера. Старовинний козацький рід Стороженків відомий ще з XVII століття; про його представників йдеться в універсалах гетьманів та Генеральної військової канцелярії XVIII століття. Дитинство минуло в містечку Великі Будищі Зінківського повіту Полтавської губернії. В 1821-1823 роках навчався в Харківському шляхетному пансіоні для дворянських дітей.
Подальший життєвий шлях був звичним для вихідців із привілейованого стану. Батьки вбачали Олексу військовим і віддали його в одне із військових училищ у Петербурзі. 18-річним юнаком він вступив на службу і послідовно проходив усі перші військові чини. Загалом, службі в армії було віддано 26 років (1824–1850). Здебільшого служив в Україні й, виконуючи різноманітні доручення, нерідко переїжджав з однієї місцевості в іншу. Завдяки цьому він добре вивчив життя і побут селянства в Південній Україні, зустрічався з колишніми січовиками, від яких почув перекази та легенди про Запорозьку Січ. Цей життєвий матеріал був узятий за основу багатьох творів митця. Письменник брав участь у кількох воєнних кампаніях російсько-турецької війни, у придушенні польського повстання, у поході в Угорщину, де під час бою його було контужено. Олекса Стороженко, перебуваючи в походах, завжди виявляв глибоке зацікавлення життям народу, його сучасним та минулим, швидко знайомився з людьми, умів розмовляти з ними, слухати їх. Поетичність його натури, щирий гумор, дотепність імпонували співрозмовникам, і від них він чув різні легенди та бувальщини. Його око швидко помічало найсуттєвіше в людях, а пам'ять фіксувала особливості оповіді, різноманітні барви та інтонації. Тому оповідання та нариси Стороженка нагадують усні розповіді, часом вони дуже схожі на переказані народом історичні події. Це реальне переплелося з фантазією багатьох оповідачів. Пам'ятною для Олекси Стороженка була зустріч з молодим Миколою Гоголем, яка сприяла
формуванню естетичних смаків письменника і його художнього обдарування. У 1850 році Стороженко залишає військову службу і переходить на цивільну, займаючи посади чиновника особливих доручень при Київському генерал-губернаторі Д.Г. Бібікові та Міністерстві внутрішніх справ у Петербурзі. Це був час розвитку дарувань Олекси Стороженка, сучасника Т.Г. Шевченка, П.О. Куліша, Л.І. Глібова, Марка Вовчка, С.В. Руданського. Він був співробітником журналу «Основа», друкувався у престижних «Отечественных записках», «Библиотеке для чтения», газетах «Северная пчела» та інших. Літературна спадщина його за обсягом невелика – 14 творів російською та 26 українською мовами. Деякі оповідання присвячені видатним українцям, вченим, письменникам, поетам і близьким людям: «Вуси» – П.О. Кулішу, «Сужена» – М.І.Костомарову, «Чортова корчма» – А.А. Глушковському, «Кіндрат Бутенко-Швидкий» – П.П. ГулакуАртемовському, «Дорош» – сусіду по маєтку в с. Кіндратівці – М.К. Бродському, «Мирошник» – М.М. Шидловському, «Прокіп Іванович» – Ганні Іванівні Стороженко, дружині брата Миколи, яка в критичний для родини момент врятувала честь і маєток у с. Стороженковому від публічного продажу за борги. Вийшовши у відставку 1868 року в чині дійсного статського радника, Олекса Петрович Стороженко останні роки життя провів на хуторі поблизу м. Бреста (Білорусія). Тут він виконував обов'язки брестського повітового предводителя дворянства і голови з'їзду мирових посередників. Письменник ретельно займався садівництвом, любив полювати і рибалити. Одягнений в
український одяг, з пишними козацькими вусами, всією своєю поставою нагадував тих запорожців, яких змалював у своїх творах. Був енергійною людиною з міцним здоров'ям і силою, за власним свідченням, «згинав двогривенні і носив на гору десять пудів», хоч в останні роки все частіше давалася взнаки давня контузія. Багато часу Стороженко віддавав грі на віолончелі, малював і ліпив і був навіть нагороджений медаллю Академії мистецтв. Осінніми та зимовими вечорами полюбляв бувати в колі знайомих, вести розмови про літературні новини, дотепно розповідати про пережите. Читав на вечорах розділи з ненадрукованої повісті «Марко Проклятий». Чимало часу віддавав своєму «последнему сказанню» - публіцистичному роману «Былое, не минувше», який так і не був опублікований, а рукопис його загубився. В останній рік життя Стороженко постійно листувався з одеським книговидавцем В.І. Білим щодо завершення повісті «Марко Проклятий» і її видання. В листах до нього письменник надіслав гумореску «Вивів дядька на сухеньке», дві байки та уривок із давно написаного вірша. До смерті письменника спричинила прикра пригода. Повертаючись одного разу пізнього жовтневого вечора додому, Олекса Петрович Стороженко впав з кладки в холодну воду, пошкодив ногу, простудився і незабаром, 18 листопада 1874 року, помер. Поховано письменника на міському кладовищі в Бресті.
Рекомендовані інтернет-ресурси: 1. Стороженко Олекса Петрович [Електронний ресурс] // Сайт Вікіпедія. − Текст. дані. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/ wiki/%D0% A1% D1%82%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B6%D0% B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%9E%D0%BB %D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0_%D0%9F%D 0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8 %D1%87 – (дата звернення: 03.11.2016). – Назва з екрана. 2. Біографія: Олекса Стороженко (1806 - 1874) [Електронний ресурс] // Сайт «Parta». − Текст. дані. – Режим доступу: http://www.parta.com .ua/ ukr/ stories/writers/237/ – (дата звернення: 03.11.2016). – Назва з екрана. 3. Стороженко Олекса [Електронний ресурс] // Сайт «Українська електронна бібліотека». − Текст. дані. – Режим доступу: http://libruk.in.ua/s/181 -k storozhenko-oleksa – (дата звернення: 03.11.2016). – Назва з екрана. 4. Олекса Стороженко [Електронний ресурс] // Сайт «Українці в світі». − Текст. дані. – http://www.ukrainians-world.org.ua/ peoples/ 378e705 c6b86e5e3/ – (дата звернення: 03.11.2016). – Назва з екрана. 5. Стороженко Олекса (1806-1874) [Електронний ресурс] // Сайт Червоненської селищної ради. − Текст. дані. – Режим доступу: http://chervone.com/forum/38-492-1 – (дата звернення: 03.11.2016). – Назва з екрана. 6. Презентація на тему: Олекса Стороженко. Життя і творчість письменника [Електронний ресурс] // Сайт «SvitPPT». − Текст. дані. – Режим доступу: http://svitppt.com.ua/ukrainska-literatura/ oleksa- storozhenko-zhittya-i-tvorchist-pismennika.html – (дата звернення: 03.11.2016). – Назва з екрана. Підписано до друку 3.11.2016 Видавець: КЗ РОМЦ БКР 18009 м. Черкаси вул. Дахнівська, 52 Електронна адреса: bibliotekaromc@gmail.com
Відділ культури і туризму Черкаської райдержадміністрації КЗ «Районний організаційно-методичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи» Черкаської районної ради
Персональна пам’ятка до 210-річчя від дня народження письменника, етнографа, драматурга Олекси Петровича Стороженка (24.11.1806 – 18.11.1874)
Черкаси – 2016