Володимир Івасюк – митець, який надто любив Україну by ROMCBKR

Відділ культури і туризму Черкаської райдержадміністрації Комунальний заклад «Черкаський районний організаційно-методичний центр народної творчості» відділ бібліотечної та краєзнавчої роботи Черкаської районної ради

Біографічний нарис (до 70-річчя від дня народження та 40-річчя з дня смерті Володимира Михайловича Івасюка, українського поета, композитора)

Черкаси 2019

092:792.7 І 17 Володимир Івасюк – митець, який надто любив Україну: біографічний нарис (до 70-річчя від дня народження та 40-річчя з дня смерті Володимира Михайловича Івасюка, українського поета, композитора) / Комун. закл. «ЧРОМЦ НТ» Черкас. райради, авт.укл. Л.В. Гріщенко. – Черкаси: [б. в.], 2019 – 31 с.

Володимир Івасюк – особистість, яка творила обличчя української культури. Культури високого духовного пориву, європейського рівня, культури, яка може зробити честь будь-якій цивілізованій нації. Він дав крила українській естрадній пісні, вивів її з провінційного містечка на світові обрії, врятував її мистецьку гідність. В даному біографічному нарисі – матеріали про життя і творчість незабутнього, знаного усьому світові українського композитора і поета, чарівника української безсмертної пісні Володимира Івасюка. Вчителі, працівники бібліотек, студенти, читачі-учні та усі шанувальники композитора можуть використати ці матеріали як для ознайомлення, так і для роботи.

Укладач: Редактор: Відповідальна за випуск:

Л.В. Гріщенко В.М. Канюка В.М. Канюка 2

«Є хмарний день, є день без хмар – життя химерний календар. Неждана перша сивина, а все здається, що весна…» – з цих рядків пісні Володимира Івасюка розпочнемо нашу розповідь. А чи не задумувалися ви, любі друзі, над тим, чому пісні Володимира Івасюка замінювали українцям національний гімн, у ті часи, коли він був заборонений. В чому феномен цієї людини, яка для своїх учасників була першим живим національним героєм України? Яскрава зоря Володимира Івасюка зійшла на Буковинському небі 4 березня 1949 року в райцентрі Кіцмань, в родині українського письменника й творця історії буковинського краю Михайла Івасюка та вчительки Софії Карякіної. У три роки з цікавістю спостерігав за репетиціями учительського хору, на які його часто брали батьки. У чотири роки Володя почав грати на мандоліні, згодом – на скрипці. У 1954 році Володя вступає в підготовчий клас філії Чернівецької музичної школи №°1, де починає оволодівати скрипкою. Його визнають найкращим учнем по класу скрипки. У 1956 році йде в перший клас середньої школи. Його запрошують грати на місцевих оглядах художньої самодіяльності, на батьківських зборах, на концертах для робітників та колгоспників. За свою чудову гру Володі земляки дарують справжню німецьку скрипку. Після закінчення 6 класу, 1963 року, Володя вступає в Київську музичну школу для обдарованих дітей імені М. Лисенка. Однак навчання, виснажлива робота над собою, проживання в гуртожитку позначились на здоровʼї підлітка і він, відмінник, після першого семестру повертається в Кіцмань, де продовжує навчання в середній школі та музичній школі за класом фортепіано. Навчаючись у Чернівецькому музичному училищі Івасюк знайомиться з колективом «Смерічка» – Левком Дутківським, 3

Василем Зінкевичем, Назарієм Яремчуком, яскравою співачкою Лідією Відаш. Саме вона в 1969 році записала пісні «Відлуння твоїх кроків», «Я піду в далекі гори»: ім’я молодого композитора стало відоме всій Україні. Але найвищого піку його популярність сягнула завдяки його нев’янучій «Червоній руті». Вчився у школі він прекрасно. За кілька місяців до її завершення Володя – один з небагатьох претендентів на золоту медаль. Саме тоді трапляється безглузда випадковість – під час прогулянки парком хтось з хлопців закинув картуз на гіпсовий бюст Леніна, усвідомивши крамольність такого вчинку, хлопці лізуть знімати картуза, бюст виявився не закріпленим, «вождь» падає, а хлопці потрапляють у міліцію на 15 діб, відкривається «Справа Володимира Івасюка». Одразу постає питання про виключення з комсомолу, вигнання зі школи і позбавлення атестату. Батьки зробили все, що могли – Володя отримав атестат з четвірками, з історії СРСР і суспільствознавства. Сімʼя негайно переїжджає до Чернівців. Володя блискуче здає екзамени в медичний інститут і його зараховано на перший курс лікувального факультету. Радості не було меж, але хтось повідомив про його «злісний хуліганський учинок проти вождя», і 31 серпня 1966 року Володимира звинувачують у тому, що він нечесним шляхом пробрався в лави студентів і привселюдно зачитують наказ про його виключення. Юнак витримує цей удар і продовжує боротьбу за своє майбутнє, іде працювати слюсарем на завод «Легмаш». Там Володя створює і веде заводський хор, який невдовзі починає посідати провідні місця в оглядах художньої самодіяльності. На хвилі натхнення Івасюк ризикує і під псевдонімом «Весняний» надсилає на конкурс до 50-річчя Жовтня пісні «Відлітали журавлі» й «Колискова для Оксаночки» та отримує першу премію. Через рік за рекомендацією «Легмашу» Володя вступає в Чернівецький медінститут. Його обирають старостою групи, запрошують в оркестр народних інструментів «Трембіта». Після 4

закінчення третього курсу Володя починає працювати над піснями «Червона рута» і «Пісня буде поміж нас». А 13 вересня 1970 року на Театральному майдані Чернівців у зібранні тисяч чернівчан і на очах мільйонної глядацької аудиторії постали ці пісні – перший великий тріумф молодого митця. У 1972 році Володимир Івасюк переїжджає до Львова, де навчається в медичному інституті, а згодом вступає на композиторський факультет консерваторії ім. М. Лисенка. Через рік Володя закінчує медичний інститут і вступає в аспірантуру на патологічну фізіологію. У древньому Львові він домігся найбільших творчих досягнень. Створив пісні: «Я – твоє крило», «Два перстені», «Пісня буде поміж нас», «Мальви», «Наче зграя птиць», «Передвістя». Незабаром його пісню «Балада про дві скрипки» виконала молода співачка Софія Ротару. Згодом вона виконуватиме багато творів Івасюка, а у 1974 році з «Водограєм» стане лауреатом фестивалю естрадної пісні «Сопот». Саме тоді вперше на міжнародному конкурсі прозвучала українська пісня, а про Володю дуже багато пише польська преса, перекладає та друкує тексти його пісень. Володимир Івасюк був професійним медиком та скрипалем, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі та майстерно виконував свої пісні, а також одним із творців української естрадної музики. Він, окрім музики і поезії, мав ще й художній талант до малювання і був неординарним живописцем. У його особовому фонді зберігається кількадесят малюнків різних років – переважно шкільних і студентських. Це виконані олівцем або акварельними фарбами натюрморти, пейзажі, портрети видатних людей, автопортрет, шаржі і карикатури. Видатний українець, який прожив всього 30 років, за своє коротке життя написав 107 пісень, 53 інструментальних творів, створив музику до кількох спектаклів. Молодша сестра Івасюка Оксана зазначає, що він був дуже галантний у стосунках з усіма 5

жінками. «Тексти, написані братом, свідчать про його ніжні почуття. Перше велике кохання в нього було ще у школі, в Кіцмані. На пісні раннього і більш пізнього періоду дуже впливали люди, які оточували його, для яких він створював мелодії. Він сидів на лекціях у медінституті і на полях поряд з конспектом записував рядки пісень», – поділилась спогадами сестра митця. Михайло Івасюк у біографічній повісті про сина писав: «Музика наповнювала його життя неспокійним змістом», а сам композитор казав: «Якщо вважаєш себе хоч трохи причетним до творчості, то шукай вперто, із пристрастю, радістю і болем нові теми, сюжети, образи, символи, свіжі інтонаційні фрази. Кожним твором починай новий етап, якісно вищий у своїй роботі. Виражай себе врешті-решт на повну силу, адже людські серця завоюєш тільки оригінальним твором із вагомим змістом і яскравою формою». Володимир Івасюк, за словами Романа Островського, був оригінальним не лише у творчості, а й в особистих стосунках. «Якось він не зміг прийти на побачення і надіслав Мусі (Марія Соколовська – ред.) листівку, – каже співрозмовник. – Вибачився, пояснив причину». Пізніше в житті Івасюка з’явилася жінка, Тетяна Жукова. Вона, судячи з відомостей, які є сьогодні, зіграла фатальну роль у долі композитора. Володимир Івасюк зник безвісти 24 квітня 1979 року. Через 24 дні його знайшли повішеним у Брюховицькому лісі біля Львова. Ця смерть, як вважає родина, не була самогубством. За даними, які просочилися у пресу, Володимира «пасли» троє співробітників КДБ, серед них і Жукова, – розповів Роман Карлович. – Тетяна була артисткою місцевої опери. Між молодими людьми спалахнув роман. Але ні батьки, ні друзі Володі не сприймали «чорну фею» – так поза очі вони називали Тетяну. Жукова щезла зі Львова відразу після смерті Івасюка, і це ще більше підсилило підозри рідних щодо її причетності до трагедії. Вона начебто оселилася в Харкові, та чи жива зараз і чи розкриє коли-небудь свою роль у трагедії з Івасюком – невідомо… Думаю, 6

Володимира, враховуючи його шалену популярність, можливість виїзду за кордон, КДБ намагалося завербувати, – Роман Островський має власні припущення. – Тоді як було? Якщо людині пропонували «співпрацю», а вона відмовлялася, то її прибирали. Або ж давали укольчик, щоб стерти пам’ять. Івасюк не пішов на умови кадебістів, відмовлявся писати музику на російські тексти, і ця незламність виявилася фатальною для нього. Тож, коли в 1979 році радянська преса була переповнена хвалебних од Росії, присвячених святкуванню 325-річчя Переяславської угоди, а українські послужливі віршотворці писали: «Слава! Тебе прославляємо, рідна Росіє, за правду твою, за вірність твою, за братерську любов!», Івасюку пропонували створювати музику на ці вірші. Влада очікувала, що Володимир, як і інші, віддасть данину Москві, адже він, улюблений композитор України, міг, як ніхто інший, вплинути «ідеологічно». Але Івасюк був безкомпромісним. Він так нічого й не написав для прославлення горезвісного «возз’єднання». Замість того взявся за створення опери козацької доби. Те, що молодий музикант був авторитетом для українців, знала і радянська влада. За два місяці до смерті Володимира викликали в КДБ для бесіди із приводу гонорарів, які він повинен був одержати за вихід своїх платівок у Канаді. Його переконували передати ці гроші у «Фонд миру» в обмін на дозвіл виїхати в Америку. Але видатного українця закордон не цікавив, і він відмовився від цієї пропозиції. Івасюк був не просто музикантом, він був видатним українським композитором, поетом, творцем української попмузики, патріотом України, який за життя не мав ні премій, ні лауреатських звань, але був народним улюбленцем. Своїми піснями він відроджував любов українців до української культури та намагався протистояти пропагандистській ідеї одного великого «радянського народу». З Чернівецького медичного університету видатного українця відрахували не через те, що погано вчився, а через вчинок, який виказує справжнього Івасюка. Композитор прожив на цьому світі лише 30 років і поплатився життям за любов до України. 7

18 травня 1979 року назавжди увійде у пам’ять місяцем туги і скорботи за Володимиром Івасюком, який рано відійшов у вічність. У обставинах його смерті до цього часу багато невідомого. Його тіло було знайдене повішеним у Брюховицькому лісі під Львовом. Між датою зникнення й датою смерті Івасюка є загадковий проміжок часу. 24 квітня 1979 року Володимир пішов зранку на заняття в консерваторію. Близько 13.00 повернувся додому, взяв якісь ноти й знову пішов, сказавши, що буде через годину. Володимира знайшли тільки 18 травня 1979 року: однак не міліція, а випадковий солдат, що наткнувся в лісі на напіввисячий-напівстоячий труп людини. До речі, пошуки велися з 27 квітня до 11 травня. Саме тоді була закрита справа № 239, що чомусь мала назву «Пошукова справа по факту смерті композитора Володимира Івасюка». Імовірно, уже тоді комусь було відомо, де він і що з ним трапилося. Інакше чому пошуки припинили 11 травня, якщо тіло знайшли тільки 18. До того ж тіло, зняте з петлі, не мало ознак розкладання. Слід від петлі був свіжий. Пізніше дружина поета Ростислава Братуня Неоніла, яка пішла разом з матір’ю композитора в морг, розповіла, що в Івасюка було знівечене обличчя, без очей, поламані пальці й все тіло в синцях. Але, незважаючи на це, слідчі завзято відпрацьовували версію про «самоповєшаніє», відкидаючи у сторону всі інші. Івасюка намагалися також назвати божевільним, говорили про «творчу кризу», про заздрість вчителя. Відповідно до неофіційної версії, смерть Івасюка була вбивством, виконаним КДБ за наказом вищого керівництва СРСР. Архіви цієї справи, що зберігаються в Москві, дотепер ані родичам, ані працівникам музею Івасюка не відкривають, посилаючись на гриф «таємно». 8

На похорон Володимира Івасюка прийшли більше десяти тисяч чоловік. Труну несли на руках до самого цвинтаря. Похорони композитора перетворилися на справжню демонстрацію. На могилі були гори квітів і вінків, які міліція викинула в цей же день, а наступного – люди принесли їх іще більше. І так тривало протягом місяця. Це було свого роду актом громадянської непокори. 26 січня 2009 року Генеральна прокуратура України поновила давно закриту кримінальну справу про смерть Володимира Івасюка, але в листопаді 2012 року справу було закрито нібито через відсутність складу злочину. 12 червня 2014 року Генеральна прокуратура України знову поновила закриту кримінальну справу про смерть Володимира Івасюка. «Вбитий співробітниками КГБ», – заявив прокурор Львівщини Роман Федик у лютому 2015 року. Поет Юрій Рибчинський, який був близьким другом Володимира Івасюка, так характеризує композитора: «Володимир був скромним – як справжній художник, який працює на майбутнє, а не купається в теплій ванні сьогоднішнього успіху доти, поки вода не охолоне. Він не спекулював своїм ім’ям, яке тоді було на устах у мільйонів людей. Ні зовні, ні внутрішньо ніколи не виділяв себе серед інших, що було дивно для хлопчиська (дозволю собі подібну нахабність!), на якого раптом звалилося визнання. Івасюку в пору першого всесоюзного, а згодом і міжнародного успіху було трохи більше 20-ти. У такі роки слава – тяжке випробування. Він не тиражував успіх, як це часто відбувається з багатьма початківцями, які шукають легкого хліба, – жодна його нова пісня не була схожа на вже написані». Творчість композитора Творчість композитора базувалася на дослідженні української народної пісні, фольклору. Завдяки наполегливій роботі та співпраці з талановитими виконавцями такими як В. Зінкевич, С. Ротару, Н. Яремчук, Л. Відаш, Володимир Івасюк став творцем пісень, що здобули широку популярність і любов слухачів, адже втілювали в собі елементи народного та духовного життя українців. 9

І саме місто Львів, як культурна столиця, стала осередком тривалої діяльності Володимира Івасюка. Тут він пише понад сімдесят пісень, романсів, балад, які стають окрасою його творчості. На превеликий жаль він став і останнім на його короткому життєвому, творчому шляху. Талант Володимира помітили, коли хлопцю було 10 років. Про нього тоді вже говорили у рідному місті Кіцмань. У 15 про нього почули Чернівці, у 20 років – говорила вже вся Україна, а ще за рік його прийняла Москва. У 1964 році Володимир пише дві пісні «А мені шістнадцять літ» і «У двадцять літ». У 1965 році Володимир створив вокально-інструментальний ансамбль «Буковинка». Перші пісні «Колискова», «Відлітали журавлі», «Фантазія травневих ночей» характеризували його як оригінального, талановитого композитора-початківця. Тричі на обласних конкурсах він виборює перші премії. Володимир Івасюк є автором ста семи пісень (найвідоміші: «Я піду в далекі гори», «Червона Рута», «Водограй», «Жовтий лист», «Балада про дві скрипки», «Балада про мальви», «Я твоє крило»), п’ятдесяти трьох інструментальних творів, музики до двох спектаклів. Його пісні відомі не лише в Україні. «Червона рута» була визнана найкращою піснею 1971 року, а «Водограй» – 1972. Свою роботу над піснею «Червона рута» Івасюк розпочинає в 1967 році, прочитавши працю «Коломийки», видану в 1906 році українським етнографом, фольклористом В. Гнатюком. Цікавим є той факт, що легенд, в яких йдеться про існування «чарівної квітки» було кілька. У першій розповідається про дівчину-гуцулку, яка долаючи важкі перешкоди, шукає «червону руту», квітку, що дарує щастя, багатство, долає гіркоту розлуки. А у другому, Червона рута – це квітка, що з’явилася у важкі для українців часи й постала загальноукраїнським символом боротьби за свободу нашого народу. Батько композитора у праці «Монолог перед обличчям сина», зазначав: «Для вісімнадцятирічного композитора, закоханого в рідний фольклор, чутливого до всього нового, образ Червоної рути був хвилюючою знахідкою. Ця квітка не давала йому спокою майже 10

три роки. У пошуках деталізації прочитаного у «Коломийках» він багато мандрував селами, особливо гірськими, шукаючи ключ до розуміння таємничого поняття. На Косівщині знайшов новий варіант коломийки про Червону руту, у Путивлі, знайшов ще один аналог пісні». Про клопітку працю композитора у виборі сюжету твору свідчить наявність унікального документу – чернетки створення пісні, текст якої значною мірою відрізняється від оригіналу. Також варто зазначити й те, що знаменита «Червона рута» початково була баладою, бо саме у цьому жанрі можливо найбільш детально переповісти старовинну грецьку легенду про міфічну квітку, яка в гуцульському варіанті так захопила юного композитора. Зрештою, після трирічних пошуків і вагань, «Червона рута» визріла у формі простої куплетної пісні з чітким лаконізмом, простотою і щирістю народної пісні. 13 вересня 1970 року з Театрального майдану міста Чернівці обласне телебачення транслювало на всю Україну концерт (у рамках програми «Камертон доброго настрою»), де вперше прозвучали «Червона рута» й «Водограй» у виконанні О. Кузнєцової та В. Івасюка, акомпанував дуету ансамбль «Карпати» В. Громцева. У 1971 році «Червона рута» стає піснею року на Всесоюзному конкурсі «Пісня 71». На заключному концерті в телевізійній студії Останкіно 11

публіку вразило емоційне, виразне, з використанням українських мотивів, як у музиці так і у сценічному вигляді, виконання пісні солістами ансамблю «Смерічка» й її автора – В. Івасюка, В. Зінкевича та Н. Яремчука. Після виступу пісня «Червона рута» отримала визнання та любов серед багатьох слухачів, а її творець став одним із найпопулярніших композиторів Радянського Союзу та за його межами. Пісня на увесь світ прославила молодого композитора, який прожив короткий вік. Її мелодія, в якій органічно поєдналися сучасні ритми з найкращими елементами народного українського співу, приголомшила слухачів своїм неординарним змістом і лунала повсюдно. Про це свідчать сотні листів, телеграм, вітальних листівок від простих людей, учителів, артистів-початківців до автора не лише з України, а й далекого Барнаула, Череповця, Орла й Воронежа, Новосибірська, Омська, Уссурійська, Смоленська, Челябінська, із міст та сіл Московської області, Алтайського краю, Узбекистану, Казахстану, Латвії, Тбілісі, а однойменний фільм, знятий Романом Олексівом переможно транслювався на всіх екранах Радянського Союзу. До редакцій газет приходило все більше повідомлень на публікацію пісні «Червона рута». Вона стала репертуаром виконання не тільки В. Зінкевича, С. Ротару, Н. Яремчука, а й багатьох українських вокально-інструментальних ансамблів, зокрема «Кобза», «Жива вода», «Опришки», «Ватра», «Краяни», «Світязь». Така широкомасштабна популярність супроводжувалась дуже цікавим процесом: поступово «Червона рута» перевтілювалась, набувала нових рис, ставала народною. У розмові з журналістом Василем Бабухом композитор зазначав: «Якось на вулиці я почув свою пісню. Її співали солдати. Це було так несподівано, що мимоволі сам рушив за строєм. Одверто кажучи, стало трохи сумно. Чому? Мабуть, від того, що пісня уже належала не мені. Знаєте, це почуття важко 12

передати словами. Щоправда, відразу подумав: хіба можна тримати птаха у клітці? Йому потрібен простір для польоту». Через деякий час ноти цієї пісні з’явилися в чехословацьких, румунських, канадських виданнях, виконувати її починають радянські та зарубіжні естрадні колективи, а саме: «Веселі мушкетери», грузинський «Орера», білоруські «Пісняри», польський «NoToCo» та «Скальдови», угорець Янош Коош, болгарин Бісер Кіров, а в 1977 році показ мод у Лондоні проходить повністю під музику композитора. У 1974 році Івасюк стає делегатом ХХІІ зʼїзду комсомолу від Львівської області та студентом підготовчого відділення Львівської консерваторії по класу композиції. 1975 рік – Володя пише музику до спектаклю за романом О. Гончара «Прапороносці» і здобуває диплом першого ступеня. Однак, коли справа торкнулася висунення кандидатури Івасюка на присудження Шевченківської премії за спектакль, хтось викреслив його прізвище. А потім згоріли декорації до вистави… Пише музику до вистави «Мезозойська історія» у Дрогобицькому обласному муздрамтеатрі. Через три роки коштом великих зусиль він поновився в консерваторії у класі Лєшека Мазепи. У видавництві «Музична Україна» виходить збірка пісень Івасюка «Моя пісня». У 1977 році Софія Ротару з піснею Володимира «У долі своя весна» перемагає на фестивалі «Сопот», а сам він працює над підготовкою платівки гіганта. Як згадує київський звукорежисер М. Дідик, право на платівку-гігант мали лише члени Спілки композиторів, Володя ж тоді був звичайним студентом консерваторії, тому «гігант» дався йому дуже важко, але коли він вийшов, то розійшовся вмить. Невідомо як надалі склався б розвиток подій, адже все перекреслила загадкова смерть композитора в 1979 році. Це був важкий удар, не тільки для сім’ї Володимира Івасюка, але й для його колег, друзів – усієї молоді та людей старшого покоління, для яких творчість композитора була цінним, важливим надбанням. Після похорону твори Володимира 13

Івасюка було заборонено виконувати. Ненависть «когось» до творця була такою несамовитою, що його могилу тричі підпалювали. Відомий журналіст із Тернополя Роман Островський, у ті часи навчався на хімічному факультеті, був позаштатним кореспондентом чернівецької газети «Радянський студент» і йому пощастило зробити багато унікальних фото. Свій фотоархів редактор Чортківського районного радіо Роман Островський переховував довгих тридцять літ. Боявся в радянські часи оприлюднювати деякі фотографії, бо знав – руки у спецслужб довгі. Він є автором світлини, де вперше зібралися у співочому тріо Софія Ротару, Назарій Яремчук і Василь Зінкевич. Знімок, опублікований у «Радянському студенті» 10 вересня 1971 року, згодом розтиражувало багато союзних газет. Також Роман, один-єдиний (!) із Союзу, робив фото на конкурсі телепередачі «Алло, ми шукаємо таланти». Тоді сфотографував молодого Олександра Маслякова, інших знаменитостей. Коли Роман Карлович бачить світлини з конкурсу, то знає: це його роботи, бо більше ніхто не мав права проводити фотозйомку. Перший фестиваль «Червона рута» був у Кіцмані в 1988 році. Про нього ніхто не писав – заборонили. Роман Карлович проніс у зал три фотокамери, мав тоді «Зеніт», «ФЕД» і «Снайпер» із великим об’єктивом. Коли став налаштовувати техніку, підсів якийсь чоловік і сказав: «Тільки піднімеш камеру, зразу її й опустиш». Усе ж кілька фото мені вдалося зробити. А вже через рік, 17 вересня 1989 року, у Чернівцях на стадіоні «Буковина» відбулося відкриття першого Всеукраїнського фестивалю «Червона рута», про яку дізнався весь світ. Воно було таким, яким його бачили й планували організатори – з синьо-жовтими прапорами (то був шок для партійних чиновників), з гострим і відвертим виступом Дмитра Павличка, з піснею про Народний Рух Тараса Петриненка. В ефір вийшли Віка Врадій зі знаменитою піснею «За тобою, Морозенку, Україна плаче», Андрій Миколайчук із «Підпільником Кіндратом», Андрій Середа з піснею «Суботів» 14

та Андрій Панчишин із піснею про приїзд Горбачова у Львів. Тарас Курчик співав «Віддайте мову», а Віктор Морозов – про чернівецьку хворобу. Тобто, найбільш замовчувані справи партії й уряду були винесені на фестивальні сцени. У рамках фестивалю відбувся і вечір памʼяті Володимира Івасюка та відкриття меморіальної дошки. Цим було знято неофіційну заборону на його імʼя і творчу спадщину. Змінилася кон’юнктура… Із Володимиром Івасюком Островський знайомий не був – бачив його лише зблизька та через об’єктив камери. Зате багато років пан Роман товаришував із батьком композитора, а з коханою дівчиною Володимира, Марією Соколовською, навіть учився в одному класі (Роман – родом із Буковини). Після трагічної смерті композитора Михайло Григорович Івасюк передав Островському фотоплівки сина, попросив їх проявити. І застеріг: «Будь обережним, щоб не зашкодити собі». Багато знімків із цього архіву, що так і «просилися» на сторінки видань, змогли побачити світ лише через три десятиліття. Французи хотіли викупити автограф композитора. Одна з улюблених фотографій Островського – де Володимир Івасюк поряд із Марією (Мусею) Соколовською. «Червону руту» Івасюк присвятив саме Мусі, вона була його студентським коханням. Володя і Марія вчилися в одній групі, співали в інститутському ансамблі. Марійка розповідала, що перший варіант пісні Івасюк показав їй ще в 1968 році, а остаточно завершив у 1970-му. Документальним доказом присвяти «Червоної рути» Марії є зошит, у якому Володимир поряд із текстом пісні написав: «Мусі від Володі. 15.09.70. ІІІ пара. Лекція по дермі (з дерматології. – ред.)». Французи хотіли викупити цей автограф за три тисячі доларів, але Муся їм відмовила... Нині вона живе в Чернівцях. Володимир Івасюк – це живий голос сьогодення. Його щедро обдарував Господь – унікальним голосом, прекрасною зовнішністю, розумом, делікатністю. У 1980-му на подарованій Михайлу Івасюкові платівці «Незрівняний світ краси» Назарій 15

Яремчук написав: «Пісня пісню кличе. Пісні Володі покликали мільйони людей, покликали й мене. Бо вони зроняють у серце радість, сум і гордість. Назарій Яремчук». Увічнення памʼяті Обставини смерті Володимира Івасюка історія замовчувала, проте усім відомо, що було після: негласна заборона на його творчість, десять років забуття, призупинення розвитку української естрадної музики. Був знищений оригінал фільму «Червона рута» (є тільки копія збережена композитором), його твори зникли з ефіру, нотних магазинів, репертуару ансамблів та співаків. Через це Софія Ротару, яка виконувала більшість пісень композитора, змушена була виїхати працювати до Москви. Тільки в 1989 році відбувається часткове повернення до творчості Володимира Івасюка, створюється молодіжний фестиваль української музики, який називають в честь символу української нації – «Червона рута». Фестиваль відкрив світу сучасну українську молодіжну культуру, привернув увагу до України, як незалежної демократичної держави. Популяризував сучасну українську музику по всій Україні, стимулював створення пісенного репертуару української сучасної музики (адже умовою конкурсу є виконання не менше двох новостворених музичних творів). У 2006 році були видані його фортепіанні твори, де упорядником була Ліля Кобільник. Мета збірника фортепіанних творів Івасюка – ознайомити широке коло музикантів з маловідомою сторінкою творчої спадщини геніального композитора, більше знаного як композитор-пісняр. Значна частина творів друкувалася вперше. Пісня «Червона Рута» піднесла риси національно-культурної самобутності й ідентичності українців, зміцнила національний дух нашого народу, спростовувавши твердження про його меншовартість, 16

стала невід’ємною частиною нашої ментальності й дух овним здобутком української молоді. Нове звучання надала пісні Революція Гідності 2013-2014 років. У виконанні мільйонів людей, що вийшли на площі міст та столиці України в підтримку вільного та демократичного існування у власній державі «Червона Рута» стала своєрідним гімном цих історичних подій. Знаковим 2014 рік став і для сім’ї та шанувальників творчості композитора. Коли в 1979 році тіло народного улюбленця знайшли у Брюховецькому лісі, радянська влада оголосила, що Володимир Івасюк скоїв самогубство. Довгих 36 років саме це припущення було офіційною версією смерті композитора. Завдяки Революції Гідності, 12 червня 2014 року, Генпрокуратура відновила розслідування обставин смерті митця. Не минуло й року, як слідчі зняли з композитора тавро самогубця й офіційно підтвердили давно відомий факт: Володимир Івасюк став жертвою умисного злочину співробітників КДБ, хоча винних у цій трагедії не покарано і досі. Як далі розгортатимуться події не відомо, проте ми повинні пам’ятати, що пісня є вагомим елементом національної української культури. А наш обов’язок, як представників цього інституту – цінувати та гідно репрезентувати цінний скарб у вигляді пісенної творчості композитора.

Посмертно В. Івасюка в 1994 році відзначено найвищою нагородою – Державною премією України імені Тараса Шевченка, а у 2009 році найвищою відзнакою – Герой України (посмертно), за видатний внесок у розвиток національного музичного мистецтва. А пісня митця «Червона рута» дала назву Національному фестивалю молодіжної пісні.

У 1999 році, до 50-річчя від дня народження Володимира Івасюка, була випущена марка, а в 2009 році ювілейна монета.

3 березня 2017 року в Києві на фасаді столичного Будинку звукозапису НРКУ було відкрито памʼятний меморіальний знак видатному композитору і пісняру, Володимиру Івасюку, одному з засновників української естрадної пісні. У цьому Будинку він записував свої пісні з відомими виконавцями – Софією Ротару, Віктором Шпортьком, Василем Зінкевичем. Автором меморіальної дошки є молодий скульптор Василь Маркуш. 22 жовтня 2018 року, у Львові, в Національному драматичному театрі ім. М. Заньковецької, співачка Bria Blessing / Брія Блессінг, гурт Shockolad та барабанщик гурту Shockolad Igor Hnydyn презентували свій новий спільний альбом IVASYUK у вечірньому шоу #Все_включено на Радіо FM Галичина презенували прем’єру невмирущої «Червоної рути» у джазовому аранжуванні. Альбом IVASYUK об’єднав деякі з найбільш улюблених пісень Володимира Івасюка, зокрема, «Червона Рута», «Я піду в далекі гори», «Водограй». Увійшли у збірку й інші твори маестро: «У долі своя весна», «Над морем», «Нестримна течія», «Балада про дві скрипки», «Два перстені», «Пісня буде поміж нас» та «Відлуння твоїх кроків». Творче об’єднання Bria Blessing та ShockolaD створило свіже, сучасне звучання як обрамлення для 18

пісень Івасюка, при цьому ретельно зберігаючи цілісність і душу його текстів та мелодій. Володимир Івасюк назавжди увійшов в історію українського мистецтва та історію України як світлий вісник нездоланної весни, духовного пробудження, воскресіння. Його знакова для України постать височить символом незламної мужності, беззастережної щирості та високого професійного обовʼязку митця перед своїм народом. Українська пісня, це чарівний цвіт, який приніс Володимирові Івасюку всесвітнє визнання. Пам’ять про нього – його творчий доробок, його пісня буде поміж нас.

Фотографії із сімейного альбому Івасюків ←Сімʼя Івасюків

←Софія Івасюк із сином

Володею та донькою Галею. Кіцмань, 1962 рік

←Володя Івасюк із мамою Софією Іванівною

Володя Івасюк та колега Лідія Лемик→

↑Івасюк за своїм улюбленим журнальним столиком.Чернівецьке помешкання вул.Т.Шевченка

↑Володимир Івасюк з сестрою Оксаною Івасюк. Львів, 1976 р.

↑Володимир Івасюк і Софія Ротару у Львові 1970-і роки

↑ Ярослав Лемик та Володимир Івасюк, Львів. Фото з архіву Ярослава Лемика

←Івасюк Володя і сестра Галина

Володимир Івасюк із батьком, Михайлом Івасюком→ 21

Книги про Володимира Івасюка

Увіковічнення памʼяті Володимира Івасюка ←Пам’ятник Володимиру Івасюку у Львові, встановлений в 2011 р. Меморіальна дошка на будинку у Львові, де колись проживав композитор →

↑ ←Меморіальний музей Володимира Івасюка. Чернівці→

↑Чернівецька обласна універсальна наукова бібліотека імені Михайла Івасюка

↑Кіцманська музична школа імені Володимира Івасюка

↑Будинок в Кіцмані

Меморіальна дошка на фасаді будинку ←Памʼятник Володимиру Івасюку в його рідному місті Кіцмани

Меморіальна дошка на фасаді будинку медичного університету м. Чернівці

←Могила Володимира Івасюка на Личаківському цвинтарі. м. Львів

Тобі відкритий цілий світ, Коли у ньому є твій слід. 24

Використані джерела: 1. Бобешко Л. Сила серця і таланту (до 65-річчя від дня народження українського поета і композитора Володимира Івасюка. Випереджувальна довідка. Долина, 2014) / Л. Бобешко [Електронний ресурс] – Текст. дані. – Режим доступу: dcrb.net/uploads/2011/04/sst.doc (дата звернення: 11.02.2019). – Назва з екрана. 2. Демчук А. Володимир Івасюк (1949) / Артем Демчук [Електронний ресурс] – Текст. дані. – Режим доступу: http://maysterni.com/user.php?id=250 (дата звернення: 11.02.2019). – Назва з екрана. 3. Івасюк Володимир Михайлович [Електронний ресурс] – Текст. дані. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/ (дата звернення: 11.02.2019). – Назва з екрана. 4. Володимир Івасюк. Легендарний український композитор [Електронний ресурс] – Текст. дані. – Режим доступу: http://www.ivasyuk.domivka.net http://archive.is/pmhb ‎ (дата звернення: 11.02.2019). – Назва з екрана. 5. Володимир Івасюк у спогадах // Дивослово. – 2004. – №5. – С. 64-67. 6. Сторінки пам’яті Володимира Івасюка [Електронний ресурс] – Текст. дані. – Режим доступу: http://www.ivasyuk.org.ua ‎( дата звернення: 11.02.2019). – Назва з екрана .

Джерела для ознайомлення: Твори В. Івасюка 1. Балада про мальви / Муз. В. Івасюка; Сл. Б. Гури // Пісні про матір: Пісенник / Упоряд. Л. Силенко. – К.: Музична Україна, 1988. – С.24-27 2. Івасюк В. Мальви [Звукозапис] / М. Одольська. – Т. – 2000. – 1мк (90хв.). – Укр. 3. Івасюк В. Моя пісня: вокальні твори / Володимир Івасюк. – К.: Муз. Україна, 1988. – 56с. 4. Івасюк В. Музичні твори (до 60-річчя від дня народження) / Володимир Івасюк; упоряд. О. М. Івасюк. – Чернівці: Букрек, 2009. – 292 с.: іл. 5. Івасюк В. Червона рута [Звукозапис] / Н. Яремчук. – Т. – 2000. – 1мк (90хв.). – Укр. 6. Івасюк В. Я піду в далекі гори [Звукозапис] / «Плач Єремії». – Т. – 2000. – 1мк (90хв.). – Укр. 25

7. Червона рута / Муз. і сл. В. Івасюка // Білий цвіт на калині: Пісенник / Упоряд. Г. О. Ніколаєва. – К.: Спалах ЛТД, 1995. – С.334-337. 8. Червона рута / Сл. і муз. В. Івасюка // Пісня на добро: Пісенник / Упоряд. Г. І. Гдаль. – К.: Музична Україна, 1989. – С.119–120.

Володимир Івасюк у спогадах (твори про композитора) 1. Василишин М. Володимир Івасюк: сила і серце таланту / М. Василишин. – Львів: Укр. Акад. друкарства, 2009. – 368 с. 2. Василишин О. Творча спадщина Володимира Івасюка. / О. М. Василишин – Львів: Українська академія друкарства. – 2007. – 165с. 3. Івасюк Володимир Михайлович (1949-1979) // Мистецтво України: біогр. довід. – К.; 1997. – С. 272. 4. Івасюк Володимир Михайлович (1949-1979) // Муха А. Композитори України та української діаспори: довід. – К.; 2004. – С. 118. 5. Івасюк В. Життя як пісня: Спогади та есе: Літературнопубліцистичне видання / В. Івасюк; упоряд. П. Нечаєва; передм. В. Ющенка – Чернівці: Букрек, 2003. – 216 с.:іл. 6. Івасюк М. Монолог перед обличчям сина. / М.Г.Івасюк – Чернівці: Золоті литаври, 2000. – 205 с. 7. Криса Л. Вернись із спогадів / Л. Криса. – Львів: УКРПОЛ. – 2008. – 336 с. 8. Нечаєва П. Безсмертна тінь великих душ. – Вид. друге, доповнене. / П. М. Нечаєва – Чернівці: Зелена Буковина, 2004. – 80 с. 9. Унгурян Т. Монолог перед обличчям брата: докум. повість / Тарас Унгурян. – К.: Вид. центр «Просвіта», 2003. – 80 с.: іл., портр., ноти.

Немеркнуча зоря таланту (статті про життєвий та творчий шлях В. Івасюка) 1. Брязгунов Ю. Порушена заборона: [Володимир Івасюк] / Ю. Брязгунов // Молодь України. – 2007. – 26 квітня-2травня. – С.11. 2. Глущак Ю. Талановитого та справжнього забути неможливо / Юлія Глущак // Позакласний час. – 2010. – №2. – С. 128-129. 3. Денисевич Л. Пісня буде поміж нас: Життя і творчість В. І. Івасюка/ Людмила Анатоліївна Денисевич // Позакласний час. – 2013. – №21-22. – С. 27-29. 26

4. Жук О. «Я твоє крило…» / О. Жук // Україна молода. – 2009. – 4 берез. – С. 2. 5. Заславець Г. «Взаємотяжіння талантів»: до 60-річчя від дня народження Володимира Івасюка / Григорій Заславець // Культура і життя. – 2009. – №18 (6 травня). – С. 7. 6. Змієвський С. «Червона рута» – кривава і сонячна: [про В. Івасюка] / С. Змієвський // Культура і життя. – 2008. – №21 – 22 (21 травня). – С.2. 7. Івасюк М. Монолог перед пам’яттю сина: [Спогади про В. Івасюка] / М. Івасюк // Культура і життя. – 2005. – 10 серпня.– С.5. 8. Ісаченко Л. Світ без нього: [про В. Івасюка] / Л. Ісаченко // Урядовий кур’єр. – 2009. – №29 (18 лютого). – С.13. 9. Клейменова О. Терапія підпалюванням сердець / Ольга Клейменова // Віче. – 2009. – №5. – С. 65-67. 10. Козирєва Т. Володимир Івасюк: повернення зі спогадів: у Львові видано унікальний фотоальбом легендарного українського пісняра / Т. Козирєва // Дзеркало тижня. – 2008. – 22 листопада. – С.19. 11. Кугук Н. Коли крило стає крилом / Надія Кугук // Урядовий кур’єр. – 2009. – 4 берез. – С. 1; 3; 13. 12. Лазарук М. Івасюк повернувся до Львова: [про встановлення пам’ятника композитору] / М. Лазарук // Літературна Україна. – 2011. – 29 груд. – С. 16. 13. Ларченко О. Остання весна Володимира Івасюка: [розповідь про видатного українського композитора і поета] / О. Ларченко // Місто. – 2009. – 25лютого. – С.20. 14. Леонов І. Правда через 30 років / Іван Леонов // Україна молода. – 2009. – 11 лют. – С. 2. 15. Левицька О. Співець синіх гір: [про В. Івасюка] / О. Левицька // Порадниця. – 2008.– 28 лютого. – С.1.Марусик Т. Молодий, могутній і сучасний / Тамара Марусик // Дзвін. – 2009. – 3/4. – С.114-117. 16. Лепша І. Життя і смерть Володимира Івасюка / Іван Лепша // Військо України – 1994 – №6. – С.99. 17. Мельник О. Душа його пісень жива / Оксана Мельник // Урядовий кур’єр. – 2013. – 2берез. – С.5. 18. Онищенко Н. Пам’яті українського Орфея: [Володимир Івасюк] / Н. Онищенко // Слово Просвіти. – 2004. – 10–16 червня. – С.12. 19. Пісня буде поміж нас // Позакласний час. – 2010. – №2. – С. 130138. 27

20. Пожоджук Д. «Заснули мальви біля хати»: спомин про В. Івасюка / Дмитро Пожоджук // Урядовий кур’єр. – 2009. – 5 серп. – С. 20. 21. Поет невмирущої рути: до 60-річчя від дня народження В. Івасюка // Знаменні дати: Календар – 2009. – К.; 2009. – С. 49-53. 22. Пушик С. Червона рута цвістиме вічно / Степан Пушик // Українська культура. – 2004. – №2/3. – С. 12-14. 23. Рутковська О. У долі своя весна: тридцять років потому… / Ольга Рутковська // Культура і життя. – 2009. – 6 трав. (№18) – С. 7. 24. Ситник А. Памʼятники пісняреві та його пісні: [Івасюк Володимир] / Анатолій Ситник // Українська культура і життя. – 2009. – 18-24 вересня. – С. 14-15. 25. Ямборко О. Пісні на екрані / Ольга Ямборко // Кіно. Театр. – 2009. – №3. – С. 18-19.

Інтернет-посилання 1. Вишневська М. Софія Ротару: «Його твори – вічні, тому що вони справжні» / Марія Вишневська [Електронний ресурс] – Текст. дані. – Режим доступу: https://day.kyiv.ua/uk/article/den-ukrayini/sofiyarotaru-yogo-tvori-vichni-tomu-shcho-voni-spravzhni (дата звернення: 11.02.2019). – Назва з екрана. 2. Дві скрипки Володимира Івасюка /За матеріалами видання: Василишин О. М. Творча спадщина Володимира Івасюка. – Львів: Українська академія друкарства. – 2007. [Електронний ресурс] – Текст. дані. – Режим доступу: https://www.saintjosaphat.org/statti/article/dvi-skrypky-volodymyraivasyuka/ (дата звернення: 11.02.2019). – Назва з екрана. 3. Володимир Івасюк у спогадах: [є вірші про нього] // Дивослово. – 2004. – №5. – С.64 – 67. 4. Івасюк М. Монолог перед обличчям сина / М. Івасюк [Електронний ресурс]. – Текст. дані. – Режим доступу: http://www.ivasyuk.org.ua/books.php?lang=uk&id=monolog_pered_ob lychchyam_syna-2000 (дата звернення: 11.02.2019). – Назва з екрана. 5. Івасюк Г. Спогади / Г. Івасюк [Електронний ресурс]. – Текст. дані. – Режим доступу: http://www.ivasyuk.org.ua/names.php?lang=uk&id=galyna_ivasyuk (дата звернення: 11.02.2019). – Назва з екрана. 6. Клос С. Пісню «Червона рута» Володимир Івасюк присвятив коханій дівчині Мусі / Світлана Клос [Електронний ресурс] – Текст. дані. – Режим доступу: //http://visnyk.lutsk.ua/news/culture/17936/ (дата звернення: 11.02.2019). – Назва з екрана. 28

7. Лепша І. Життя і смерть Володимира Івасюка / Іван Лепша [Електронний ресурс] – Текст. дані. – Режим доступу: http://www.ivasyuk.org.ua/download/book/Lepsha_IZhyttya_i_smert_Volodymyra_Ivasyuka.pdf (дата звернення: 11.02.2019). – Назва з екрана. 8. Нечаєва П. Вернись із спогадів / П. Нечаєва [Електронний ресурс]. – Текст. дані. – Режим доступу: http://www.ivasyuk.org.ua/articles.php?lang=uk&id=vernys_iz_spoga іv(дата звернення: 11.02.2019). – Назва з екрана. 9. Поліщук Т. Володимир Івасюк: життя після смерті/ Тетяна Поліщук [Електронний ресурс] – Текст. дані. – Режим доступу: https://day.kyiv.ua/uk/article/kultura/volodimir-ivasyuk-zhittya-pislyasmerti (дата звернення: 11.02.2019). – Назва з екрана. 10. Чайка І. Феномен Володимира Івасюка, або «Червона Рута» (фотографії старого Львова) / Ірина Чайка [Електронний ресурс] – Текст. дані. – Режим доступу: http://photo-lviv.in.ua/fenomenvolodymyra-ivasyuka-abo-chervona-ruta/ (дата звернення: 11.02.2019). – Назва з екрана.

Вірші, присвячені пам’яті В. Івасюка 1. Елегії для сина: Поезії. – Ужгород: Карпати, 1991. – 124 с.; 2. Івасюк М. Елегії для сина: Поезії, видання друге. / М. Г. Івасюк – Чернівці: Зелена Буковина, 2003. – 96с. 3. Пісня буде поміж нас: [сцен.] // Шкільна бібліотека. – 2006. – №11. – С. 74-76. 4. Севернюк Т. Зоряний знак: вірш, присвячений пам’яті В. Івасюка / Т. Севернюк // Дивослово. – 2004. – №5. – С. 67. 5. Славутич Яр (Жученко Григорій). Пам’яті Володимира Івасюка: вірш // Славутич Яр. Живі смолоскипи: поезії. – Л., 1992. – С. 55– 57. 6. Славутич Яр. Пам’яті Володимира Івасюка: вірш // Славутич Яр. Живі смолоскипи: поезії. – Л., 1992. – С. 55-57. 7. Тарасюк Г. Спомин: вірш / Г. Тарасюк // Дивослово. – 2004. – №5. – С. 67.

Сценарії про Володимира Івасюка 1. Адаменко В. «Моє життя – обірвана струна»: сценарій музичного вечора, присвяченого творчості Володимира Івасюка / Віктор Адаменко // Українська мова і література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2009. – №5. – С. 82–84. 2. «Без тебе світ – зів’ялий квіт»: сценарій музичного вечора, присвяченого українському композитору В. Івасюку (1949-1979) // Бібліосвіт. – 2005. – №1. – С.53-62. 29

3. Данилишин Б. То є чистая вода синіх гір… (літ.-муз. комп. пам’яті В. Івасюка) / Борис Данилишин // Галицька Просвіта. – 2009. – 6 берез. – С. 4. 4. Демків М. Сторінки пам’яті Володимира Івасюка : [сцен.] / М. В. Демків // Позакласний час. – 2011. – №2. – С. 91–94. 5. Денисевич Л. Пісня буде поміж нас: [сцен.] / Л. А. Денисевич // Позакласний час. – 2013. – №21/22. – С. 27–29. 6. Володимир Івасюк – митець, який надто любив Україну Сценарій/ [Електронний ресурс] – Текст. дані. – Режим доступу: // http://lviv1256.com/history/volodymyr-ivasyuk-mytets-yakyj-nadtolyubyv-ukrajinu/ (дата звернення: 11.02.2019). – Назва з екрана. 7. Недоспівана пісня Володимира Івасюка. Сценарій позакласного заходу у формі вечора памʼяті [Електронний ресурс] // Сайт «Освіта.ua» – Текст. дані. – Режим доступу: //http://osvita.ua/school/lessons_summary/outschool/13247/ (дата звернення: 11.02.2019). – Назва з екрана. 8. Нінічук З. Вечір творчості Володимира Івасюка «Моє життя – обірвана струна» / Зоряна Анатоліївна Нінічук [Електронний ресурс] – Текст. дані. – Режим доступу: https://www.schoollife.org.ua/631-2017/ (дата звернення: 11.02.2019). – Назва з екрана. 9. «Пісенний вернісаж» (приурочений памʼяті Володимира Івасюка): Сценарій мистецького конкурсу-фестивалю. // Позакласний час. – 2003. – №2. – С.6. 10. Пісня буде поміж нас: [сцен.] // Шкільна бібліотека. – 2006. – №11. – С. 74–76. 11. Секретна Н. Життя у цвіті і в тернах: сценарій вечора присвяченого В.І Івасюку/ Н. Секретна // Шкільна б-ка. – 2012. – №5. – С.41-44.

Науково-популярне видання

Володимир Івасюк – митець, який надто любив Україну

(до 70-річчя від дня народження Володимира Михайловича Івасюка, українського поета, композитора)

Біографічний нарис

Укладач: Л.В. Гріщенко Редактор: В.М. Канюка Відповідальна за випуск: В.М. Канюка Підписано до друку 18 лютого 2019 року Тираж 10 прим.

Видавець: Комунальний заклад «Черкаський районний організаційно-методичний центр народної творчості» Черкаської районної ради

19615 Черкаська обл., Черкаський р-н, с. Мошни, вул. СпасоПреображенська,56»А» Е-mail: bibliotekaromc@gmail.com http://romcbkr.ck.ua/ 31