Михайло Грушевський – історик і будівничий нації by ROMCBKR

Відділ культури і туризму Черкаської КЗ «Черкаський районний організаційно-методичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи» Черкаської районної ради

Історичний портрет

Черкаси – 2016

63.3(4УКР) М 69 Михайло Грушевський – історик і будівничий нації: історичний портрет [до 150-річчя з дня народження першого президента України, визначного державного і громадського діяча Михайла Грушевського] / КЗ «РОМЦ БКР» Черкас. райради; авт.-укладач Т.В. Крупченко. – Черкаси: [б.в.], 2016. – 16 с.

Автор понад двох тисяч праць, талановитий професор-педагог, видатний історик, дослідник літератури та інших видів мистецтва, письменник, перекладач, етнограф, соціолог, публіцист, лідер впливових в Україні демократичних партій і перший президент Української Республіки, керівник славнозвісного Наукового товариства імені Т. Шевченка у Львові, Українського наукового товариства в Києві та «Літературно-наукового вісника», газет, журналів, один з фундаторів Української Академії наук, автор десятитомної «Історії України-Руси» та історії запорізького козацтва — Михайло Грушевський на ниві освіти, науки, культури, громадськодержавної діяльності дістав не лише загальнонаціональне, а й міжнародне визнання. Видання містить бібліографічний список джерел та розраховане на бібліотечних працівників, вчителів, учнівську та студентську молодь та на широке коло читачів. Автор-укладач Т.В. Крупченко Комп’ютерний набір Т.В. Крупченко Відповідальна за випуск В.М. Канюка Підписано до друку 26.08.2016 Тираж 35 Комунальний заклад «Черкаський районний організаційнометодичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи» Черкаської районної ради, 2016 2

Як би хотілося мені стати ватажком хлопців українських! Робитиму для цього все, що зможу! Може, Бог мені і допоможе! М. Грушевський У 2016 році Україна відзначає 150-річчя від дня народження Михайла Сергійовича Грушевського – видатного українського вченого, громадського і державного діяча, який став символом української нації у ХХ столітті. Його монументальна «Історія України-Руси» по праву вважається метрикою нашого народу, а її автора називають Великим Українцем — і літописцем, і творцем історії. Михайло Сергійович Грушевський народився 29 вересня 1866 року у м. Холмі (тепер місто Хелм на території Польщі) в родині вчителя російської словесності греко-католицької гімназії. Походив, як пише він у своїй біографії, з бідної родини Грушів (пізніше Грушевських), що гніздилася в Чигиринському повіті. Були це переважно дячки й паламарі. Дід Михайла, Федір, переїхав свого часу під Київ, у село Лісники, що допомогло батькові Грушевського, Сергію Федоровичу, здобути освіту і присвятити себе педагогічній діяльності. Дитячі роки Михайла проходили далеко від рідних місць (сім'я переїхала спершу в Ставрополь, а згодом на Кавказ). Проте, почуття любові до рідного краю залишалося у нього на все життя. Як писав Грушевський в «Автобіографії», «під впливом оповідань батька, що заховав тепле прив'язання до всього українського – мови, пісні, традиції, в мені рано збудилося й усвідомилося національне українське почуття, піддержуване книжками, тими рідкими поїздками на Україну, що малювалася тому в ареолі далекої «вітчини», і контрастом чужоплемінної й чужомовної «чужини». Відірваність від рідної землі спонукала глибше ознайомитися з її історією і культурою, а життя на Кавказі, де ще не вщухли пристрасті після багаторічної війни з Росією, наклало свій відбиток на майбутні політичні погляди.

Здобувши домашню початкову освіту, Михайло був зарахований відразу до третього класу Тифліської гімназії, і вже тоді виявив інтерес до історії, літератури, народознавства. Саме до грузинського періоду належать перші літературні спроби майбутнього історика, тут народився інтерес до історичних знань, а саме – до історії України. Однією з перших літературних спроб Грушевського-гімназиста стало оповідання «БехальДжугур» про визвольну боротьбу арабів Судану з англійськими колонізаторами. Це оповідання юний початківець надіслав Івану Нечуй-Левицькому, який схвально відгукнувся про твір та навіть надрукував його у львівській газеті «Діло». Проте у виборі життєвого шляху Грушевський надав перевагу не літературі, а науці. Закінчивши тіфліську гімназію в 1885 році, він вступив на історико-філологічний факультет Київського університету Святого Володимира, де навчався у професора Володимира Антоновича. Під його керівництвом були підготовлені роботи про південноруські замки першої половини XVI століття та «Історія Київської землі від смерті Ярослава до кінця XIV століття», яка була удостоєна золотої медалі. Далі молодий історик захистив магістерську дисертацію «Барское староство. Исторические очерки» і дістав ступінь магістра та посаду професора у відомому в Європі Львівському університеті. В університеті він очолив кафедру «Всесвітньої історії з спеціальним оглядом на історію Східної Європи» – першу на українських землях кафедру історії України. Тут, у Львові, виявились його здібності як громадського діяча. Саме тут почалась активна співпраця з науковим товариством імені Т. Г. Шевченка, яке Михайло Грушевський потім очолив і сприяв виданню понад 100 томів «Записок наукового товариства». Йому вдалося згуртувати навколо себе талановитих молодих дослідників, кожен з яких став помітним явищем в українській науці й культури кінця XIХ – початку ХХ століть. Саме у Львові утворився могутній тандем Михайло Грушевський – Іван Франко, який дав 4

надзвичайно плідні результати: було видано цілий ряд літературних та публіцистичних часописів Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, Івана Нечуя-Левицького, Ольги Кобилянської, інших майстрів української літератури. Львів подарував Михайлові Грушевському й особисте щастя. Тут він познайомився з громадською діячкою, педагогом і перекладачем Марією Сильвестрівною Вояковською, котра стала його дружиною. 26 травня 1896 року в м. Скала (нині смт СкалаПодільська) Михайло з Марією обвінчалися. В 1900 році у Львові у Грушевських народилася донька Катерина, відома пізніше як етнолог, культуролог, фольклорист і незмінний помічник батька у його науковій роботі. У 1898 році разом з Осипом Маковеєм та Іваном Франком Михайло заснував та редагував літературно-публіцистичний журнал «Літературнонауковий вісник», у 1899 році був одним із організаторів «Української видавничої спілки». І все це в той час, коли українознавчі дослідження на території царської імперії далеко не заохочувалися. А видавнича й викладацька діяльність українською мовою взагалі була під забороною. Науково-організаційну, редакторську, викладацьку, дослідницьку роботу Грушевський успішно поєднував із політичною діяльністю. Він був одним із засновників Української національно-демократичної партії у Галичині. Високий науковий авторитет і надпартійна позиція забезпечували його незаперечне лідерство в національно-визвольному русі. Проте його основною працею стала розпочата саме у ці роки 10томна «Історія України-Руси» - перше в українській історіографії монументальне дослідження історії України, про значення якого найкраще висловився учень Михайла Грушевського – Іван Крип’якевич: «Михайло Грушевський – найбільший історик України... Першою й найважнішою його заслугою є те, що він дав нам повну історію України». Вчений не лише дослідив українську історію, а й довів право «Малоросії» на розбудову власної держави, уперше назвавши Україну прямою спадкоємицею Київської Русі і Галицько-Волинського князівства.

Перший том «Історії України-Руси» був виданий у Львові в 1898 році. Грушевський вважав написання такої історії справою честі свого покоління і наполегливо продовжував роботу над нею у різних, часто дуже несприятливих умовах. Між іншим, останній, десятий том (присвячений подіям 1657 – 1659 рр.) було надруковано уже після смерті Грушевського – в 1936 році. «Історія України-Руси» лишилась не закінченою, тому що обраний для неї план перевищував можливості одного людського життя. Тому паралельно з роботою над фундаментальною багатотомовою історією він уклав стислі однотомні нариси історії України («Очерки истории украинского народа», 1904 р.; «Ілюстрована історія України», 1913 р.) Поєднуючи наукову роботу з культурно-освітньою, М. С. Грушевський зробив значний внесок у реорганізацію шкільної освіти в Галичині, відродження діяльності «Товариства любителів українського мистецтва» (1905), створення національного театру у Львові та організацію видавничого товариства. Перше десятиріччя нового, XX століття внесло корективи в творче життя М. С. Грушевського. Певна демократизація всіх сфер життя в країні під впливом буржуазно-демократичної революції 1905 – 1907 pоків відкрила вченому можливість відвідувати багато міст Лівобережної, Слобідської та Південної України і розширити науково-організаційну діяльність. М. С. Грушевський виступає ініціатором переведення до Києва «Літературнонаукового вісника» та ряду інших наукових журналів. У 1907 році під його керівництвом у Києві було засновано Українське наукове товариство, яке, незважаючи на труднощі, почало видавати «Записки УНТ» та журнал «Україна». Одночасно вчений розгорнув інтенсивну публіцистичну діяльність. Він друкує статті, присвячені тогочасним подіям в багатьох газетах та журналах (пізніше вони були упорядковані та видані окремими брошурами) Однією з провідних лiнiй концепції національного державотворення Грушевського є ідея соборності українських земель. Його тривала подвижницька праця у Галичині i Надднiпрянщинi, у Львові i Києві стала живим уособленням єднання західних i східних теренів України. Не менш важливе значення для сучасності має всебічно обґрунтована ідея суверенності українського народу, або, як казав Михайло Сергійович, «право самому порядкувати на власній землi».

І нарешті, становлення демократичної, правової Української держави також є одним з лейтмотивів спадщини М. Грушевського. Він показав, що еволюція людства, попри всі складнощі, має тенденцію до встановлення справедливого демократичного устрою. Влада у державі має належати особам, обраними народом на демократичних засадах, працювати для народу, спиратися на волю його бiльшості. Своєю працею вчений закладав мiцнi підвалини української державності. Грушевський здобув заслужений авторитет провідника українського руху, а отже став небезпечною особою для урядових кіл як Росії, так і Австро-Угорщини. Перша світова війна докорінно змінила життєві і творчі плани Грушевського. У середині грудня 1914 року Грушевського заарештовують, обвинувачуючи у причетності до створення Легіону Українських січових стрільців. У лютому 1915 року М.С. Грушевського вислали етапом до Сибіру як українського сепаратиста і «мазепинця». Проте заслання в Сибір замінили засланням до м. Симбірська, де Грушевський прожив до осені 1915 року. Тим часом історичні події розгорнулися так, що Грушевський із вченого перетворився на політика, і свої переконання мав стверджувати вже не на папері, а в житті... Він погодився очолити національно-визвольний рух, тому що по-справжньому хотів прислужитися Україні ще й у ролі державного діяча. Саме з іменем Михайла Грушевського пов’язані тріумф і трагедія українського національно-визвольного руху у 1917-1918 роках: створення Центральної Ради, де його заочно обрали головою, проголошення автономії України, створення Української Народної Республіки та проголошення її незалежності, акт Злуки Східної та Західної України, трагедія під Крутами, німецька окупація України... Фактично виконуючи обов’язки президента новоствореної держави, Грушевський словом і ділом обстоював право українського народу на власну державу, підкреслюючи при цьому, що Україна має бути не лише для українців, а для всіх, хто у ній живе. Але не слід закривати очі й на його трагічні помилки, серед яких чи не найбільшою був розпуск новостворених збройних сил, що спричинило трагічну загибель студентської молоді під Крутами та втрату Україною здобутої незалежності. Історики і досі сперечаються, чи був в України шанс зберегти у 1918 році суверенітет, і чого більше приніс Михайло Грушевський Україні – користі чи шкоди. Проте беззаперечною його заслугою визнається 7

те, що на початку ХХ століття принаймні рік на світовій мапі була Українська Народна Республіка. В якості президента УНР Грушевський вів переговори з Тимчасовим урядом Росії про надання Україні автономії. Під його керівництвом урядом УНР приймалися важливі рішення про державні атрибути, а також здійснювався конституційний процес. Він особисто брав участь в розробці Конституції УНР, яка була прийнята 29 квітня 1918 року. Українська Центральна Рада, центральний орган руху українського громадянства, була єдиною парламентською інституцією, утвореною на руїнах самодержавства. Визначальним принципом творення українського парламенту був широкий демократизм. До його складу ввійшли представники всіх політичних партій, товариств, спілок, ради військових, селянських, робітничих депутатів, всі з українських земель та українських колоній-громад, національних меншостей. Легітимність Української Центральної Ради забезпечив Всеукраїнський національний з'їзд. 10 червня 1917 року Центральна рада першим своїм Універсалом проголосила автономію України у складі Російської федеративної республіки, а 15 червня обрала і затвердила перший український уряд на чолі з Володимиром Винниченком. Але після державного перевороту на чолі з Павлом Скоропадським Михайлу Грушевському довелося перейти на нелегальне становище. Ліквідація УЦР поклала край державній діяльності Грушевського. У підпіллі він здебільшого займався науковою працею, брав участь в обговоренні питання про заснування Української академії наук, однак від пропозиції Скоропадського очолити новостворену академію відмовився. На початку лютого 1919 року Грушевський виїхав спочатку до Кам'янця-Подільського, де редагував газету «Голос Поділля» і працював над підручником «Історія України для трудової школи», а згодом – за кордон у складі делегації Української партії есерів на конференцію II Інтернаціоналу. Перебуваючи в еміграції, Михайло Сергійович змушений був змінювати місця проживання, мешкаючи із сім'єю то в Празі, то у Відні, то в Женеві. У цей час Грушевський редагував часописи «Борітеся – поборете!», «Наш стяг», а також плідно працював над багатотомною «Історією української літератури». В еміграції Грушевський дедалі більше відходить від політики й повертається до науки; повністю поринає в роботу в Українському соціологічному інституті в Празі. Разом з дочкою Катериною видає французькою мовою книги «Початок соціалістичного руху на Україні і 8

женевський соцгурток», «З історії релігійної думки на Україні» та інші. Оселившись 1922 року в Бадені під Віднем, Грушевський займається лише «Історією української літератури» (написав чотири томи). Восени 1923 року М.С. Грушевського обирають дійсним членом Всеукраїнської академії наук (ВУАН). 1924 року, заради продовження масштабної наукової праці, завершення «Історії України-Руси», що неможливо було без українських архівів та бібліотек, Михайло Грушевський змушений був піти на компроміс з встановленою в Україні радянською владою і повернутися на Батьківщину. Наукові заслуги історика були поціновані навіть більшовицьким урядом: 1923 року його було обрано академіком Всеукраїнської академії наук, 1929 року – Академії наук СРСР. В Україні вчений очолив Історичну секцію ВУАН, навколо якої об'єдналися всі історичні установи, провідні дослідники і талановита молодь. 1926 рік став часом незнаного доти в Україні тріумфу видатної людини: на адресу академіка Mихайла Cергійовича Грушевського, коли відзначався його 60-річний ювілей, надійшли тисячі вітальних телеграм чи не з усіх областей, районів, міст, а то й сіл України, з наукових центрів республік колишнього СРСР, від найвидатніших вчених, академій, університетів, асоціацій істориків Амстердама і Бєлграда, Берліна і Бухареста, Кембріджа і Едінбурга, Граца і Лондона, Осло, Оксфорда, Парижа... І все це в умовах постійного, з перших днів повернення, нагляду репресивних органів ДПУ-НКВС, які зібрали 8 томів наклепів і доповідних на «неблагонадійного» Грушевського. 1931 року вчений змушений був виїхати до Москви, підданий короткочасному арешту у справі так званого «Українського національного центру». Архівні джерела свідчать, що тотальне стеження за вченим органами ГПУ-НКВС розпочалося від перших днів його повернення в Україну. Через короткий час після допитів Грушевський був звільнений. Відкритий судовий процес у справі «УНЦ» не відбувся. Документів, що дозволяють однозначно з’ясувати обставини та пояснити мотиви звільнення вченого, на сьогодні не виявлено. Після звільнення до кінця життя Грушевський не почував себе вільною людиною. На початку 1930-х років була ліквідована Історична секція ВУАН. Закриті видання, зазнали репресій учні і співробітники. Трагічно загинули в таборах донька Катерина, брат Олександр, племінник Сергій, інші родичі. Бо вони належали до роду Грушевських.

У 1931–1934 роках Михайло Сергійович Грушевський проживав у Москві під постійним наглядом більшовицької таємної поліції. Незважаючи на вік і стан здоров’я (він практично втратив зір), вчений продовжував багато працювати: відвідував архіви та бібліотеки Москви, займався літературознавчою роботою. Він був ще повний наукових задумів. Та все пережите дало знати про себе. Побутові умови у Москві були геть незадовільними. Грушевські мешкали спочатку в одній кімнаті комунальної квартири на першому поверсі пʼятиповерхівки у Хамовниках разом із двома іншими сім'ями. За деякий час одна родина виїхала, і Грушевські змогли зайняти ще одну, але також невеличку кімнату. Кімнати були темними і вогкими – сирістю тягло від Москви-ріки, що протікала неподалік. Грушевські часто хворіли, тож відпочинок був очікуваним і бажаним. Як академік Всесоюзної академії наук Грушевський купував санаторні путівки у КСУ. Традиційно щорічно родина Грушевських відпочивала в санаторії в Кисловодську. Спочатку відпочинок видавався вдалим, погода тішила теплом, і настрій у відпочивальників був бадьорим. Все змінилось десь за три тижні, у десятих числах жовтня. Грушевський захворів, і хвороба виявилась серйознішою, ніж на початку думалось. Кілька операцій із лікування карбункулу було проведено у санаторії місцевим, не дуже досвідченим, лікарем. Час було втрачено, побороти це важке запалення у санаторії не вдалося, і Грушевського перевели до Кисловодської лікарні. Там 25 листопада 1934 року на 68-му році життя Михайло Сергійович помер при нез'ясованих обставинах під час нескладної операції по видаленню фурункула. Його тіло було перевезене до Києва та поховане на Байковому цвинтарі. На смерть визначного вітчизняного історика відгукнулися із болем втрати його численні шанувальники. А газета «Правда», висловлюючи тогочасну оцінку його діяльності, все ж називала його «видатним буржуазним істориком України». Велич зробленого Грушевським тоді не спроможні були повністю замовчати офіційні кола. 26 листопада в республіканських газетах було надруковано урядову постанову, в якій зазначалося: «Зважаючи на особливі наукові заслуги перед Радянською Соціалістичною Україною академіка Грушевського М. С., Рада Народних Комісарів УРСР постановила: Поховати академіка Грушевського в столиці України — Києві. 10

Похорон взяти на рахунок держави. Для організації похорону утворити урядову комісію в такому складі: Порайко (голова), Затонський, академіки — Богомолець, Палладін і КорчакЧепурківський. Призначити сім’ї академіка Грушевського М. С. персональну пенсію 500 крб. на місяць». Той факт, що Михайло Грушевський був одним з визначних представників вітчизняної історичної науки, визнавали практично всі — друзі і вороги, критики і послідовники. Це був вчений світового рівня, творча спадщина якого нараховувала близько двох тисяч праць з історії, історіографії, соціології, літератури, етнографії, археології, фольклору, письменник, перекладач, етнограф, соціолог, публіцист, лідер впливових в Україні демократичних партій і перший президент Української Республіки. Михайло Грушевський належав до тих громадських діячів, які сповна пізнали велич і насолоду тріумфу і гіркоту поразки, але до кінця залишилися вірними ідеї усього життя – самоствердженню свого народу. «Батько нації», як його звали сучасники, М. Грушевський завжди був і назавжди залишиться символом соборності, злагоди та всеукраїнського єднання. Попри те, що Грушевський формально не був репресований радянською владою, за весь час її панування аж до 1991 року його твори не перевидавались; раніше надруковані твори вилучались з бібліотек і знищувались або передавались у спецсхови; його ім’я всіляко замовчувалось, а там, де замовчати було не можна – воно паплюжилося такими наличками, як «ворог українського народу», «український буржуазний націоналіст», «австро-німецький шпигун», «фальсифікатор історії України». Наукова спадщина Грушевського в цей час не вивчалась і навіть посилання на давно опубліковані і формально не заборонені праці Грушевського не допускались. Такої ласки зазнав видатний український академік від радянської влади – за те, що він був уособленням прагнення України до незалежного державного буття. Тільки в незалежній Україні стало можливим об’єктивне висвітлення постаті Михайла Грушевського, належне поцінування його внеску в українську науку і державність, видання його творів і вшанування його пам’яті.

Рекомендовані твори Михайла Грушевського для ознайомлення 1. Грушевський М. Духовна Україна: зб. творів / М. Грушевський; упоряд. та дод. І. Гирича, О. Дзюби, В. Ульяновського. – К.: Либідь, 1994. – 558 с. 2. Грушевський М. Історія України-Руси. В 11 т., 12 кн. Т. 2: 11-13 в. / М. Грушевський; редкол. П. Сохань та ін.; ред. Т. Хорунжа. – 2-ге вид., розшир. – К.: Наук. думка, 1992. – 633 с. 3. Грушевський М. Історія української літератури: в 6 т., 9 кн. Т. 1 / М. Грушевський; упоряд. В. Яременко; авт. передм. П. Кононенко; приміт. Л. Дунаєвської. – К.: Либідь, 1993. – 391 с. 4. Грушевський М.С. Нарис історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця ХІV сторіччя / Ред. Черкаська. – К.: «Наукова думка», 1991. – 560 с. 5. Грушевський М. Предок: із белетрист. спадщини / М. Грушевський; худож. І. Гаврилюк; упоряд., післямова та приміт. С. Білоконя. – К.: Веселка, 1990. – 245 с. 6. Грушевський М. Про батька козацького Богдана Хмельницького / М. Грушевський. – Д.: Січ, 1993. – 55 с. 7. Грушевський М. Про старі часи на Україні: коротка історія України (для першого початку) / М. Грушевський. – Репринт. відтворення вид. – К., 1917. – К.: АТ «Обереги», 1991. – 97 с. 7. Грушевський М. Як жив український народ / М. Грушевський; худож. О. Штанько; вступ. сл. В. Шевчука. – К.: Веселка, 1999. – 111 с. 8. Грушевський М. На порозі нової України: Гадки і мрії / М. Грушевський; передм. І. Юхновського; ред. В. Плачинда. – К., 1991. – 120 с. 9. Грушевський М. Про українську мову і українську школу / М. Грушевський; передм. Я. Гояна. – К.: Веселка, 1991. – 46 с. 10. Грушевський М. Твори: у 50 т. Т. 3: Серія: Суспільно-політичні твори (1907 – березень 1917) / М. Грушевський; НАН України. Ін-т укр. археографії та джерелознавства; голов. ред.: П. Сохань (голов. ред.) та ін.; упоряд., авт. передм. та комент. С. Панькова та ін. – Л.: Світ, 2005. – 774 с. 11. Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть / М. Грушевський. – К.: Т-во «Знання» України, 1991. – 240 с.

Рекомендовані твори про Михайла Грушевського 1. Великий Українець: матеріали з життя та діяльності М.С. Грушевського / упоряд. А. Демиденка; вступ. сл. Л. Кравчука; післямова Ф. Шевченка; худож. оформ. О. Коваля. – К.: Веселка, 1992. – 551 с. 2. Верстюк В. М.С. Грушевський: коротка хроніка життя та діяльності / В. Верстюк. – К.: Либідь, 1996. – 143 с. 3. Винар Л. Силуети епох: Дмитро Вишневецький, Михайло Грушевський: Історичні розвідки. – Дрогобич: Відродження, 1992. – 182 с. 4. Винар Л. Михайло Грушевський: історик і будівничий нації. – НьюЙорк; К.; Торонто: Вид-во ім. Олени Теліги, 1995. –304 с. 5. Грабовецький В. Михайло Грушевський – видатний історик України, громадсько-політичний і державний діяч: до 125-річчя з дня народження / В. Грабовецький; худож. Р. Пащин. – Івано-Франківськ: Галичина, 1991. – 42 с. 6. Гусак С. Легендарні постаті України / С. Гусак. – Х.: Торсінг плюс, 2009. – 95 с. 7. Копиленко О. «Сто днів» Центральної Ради / О. Копиленко. – К.: Україна, 1992. – 204 с 8. Копиленко О.Л. «Українська ідея» М. Грушевського: історія і сучасність. – К.: «Либідь», 1991. – 184 с. 9. Михайло Грушевський: Фотоальбом /Авт. тексту Л. В. Решодько. – К.: Україна, 1996. – 140 с. 10. Михайло Грушевський – науковець, політик у контексті сучасності. – К.: Українська Видавнича Спілка, 2002. – 399 с. 11. Пристайко В. Михайло Грушевський і ГПУ-НКВД. Трагічне десятиліття: 1924-1934 / В. Пристайко, Ю. Шаповал; НАН України, СБУ, Українське історичне товариство. – К.: «Україна», 1996. – 335 с. 12. Стрельский Г. Михайло Грушевський, його сподвижники й опоненти / Г. Стрельский, А. Трубайчук. – К.: «Четверта хвиля», 1996. – 192 с. 13. Усенко П. Чи був Михайло Грушевський президентом України? (Від історії національних катастроф – до катастрофи національної історії). – К.: Нора-друк, 2003. – 100 с. 14. Шаповал Ю., Верба І. Михайло Грушевський. – К.: Видавничий дім «Альтернативи», 2005. – 352 с.

Статті в періодичних виданнях 1. Бурлака Г. Історична тематика в літературній творчості Михайла Грушевського / Г. Бурлака // Дивослово. – 2011. – № 12. – С. 51-54. 2. Державний меморіальний музей Михайла Грушевського // Позакласний час. – 2008. – № 4. – С. 145-148 3. Калакура Я.С. Михайло Грушевський – фундатор історіографічних досліджень / Я.С. Калакура // Український історичний журнал. – 2016. – № 3. – С. 4-18. 4. Манюк О. «Питання чести своєї й свого покоління»: [Михайло Грушевський] / Ольга Манюк // Слово Просвіти. – 2008. – 4-10 грудня (№ 49). –С. 4. 5. Марочко В. Михайло Грушевський: невідомі листи першого Президента України: (Період 1917-1920 рр.) // Слово Просвіти. – 2004. – 2127 жовтня – С. 10 6. Марук Л. У Львові Грушевський писав і творив нам нашу історію / Лариса Марук // Віче. – 2016. – № 3. – С. 56-59. 7. Мельниченко В. Михайло Грушевський: «Живу я підневільно в Москві…» / Володимир Мельниченко // Слово Просвіти. – 2015. – 2-8 липня (№ 26). – С. 10-11. 8. Мельниченко В. Михайло Грушевський у Москві: інтерв’ю з доктором історичних наук Володимиром Мельниченком / вела Любов Голота // Слово Просвіти. – 2015. – 3-9 грудня (№ 48). – С. 10-11. 9. Мельниченко В. В ім’я українського слова: [До 150-річчя з дня народження Михайла Грушевського] / Володимир Мельниченко // Слово Просвіти. – 2016. –14-20 січня (№ 2). – С. 10-11. 10. Мельниченко В. Михайло Грушевський: «Москва впаде, Украйна встане…» / Володимир Мельниченко // Слово Просвіти. – 2016. – 23-29 червня (№ 25). – С. 6,7. 11. Мельниченко В. Як Михайло Грушевський зустрів свій 50-річний ювілей: [ Рік Грушевського ] / Володимир Мельниченко // Слово Просвіти. – 2016. – 22-28 вересня (№ 38). – С. 4. 12. Мельниченко В. Михайло Грушевський і Тарас Шевченко / Володимир Мельниченко // Слово Просвіти. – 2016. –8-14 вересня (№ 36). – С. 10-11.

13. Мельниченко В. Михайло Грушевський: «Шевченка признає пророком вся Україна» / Володимир Мельниченко // Слово Просвіти. – 2016. – 21-27 квітня (№ 16). – С. 10-11. 14. Мельниченко В. Михайло Грушевський: «Так відбувся мій поворот на рідну землю…» / Володимир Мельниченко // Слово Просвіти. – 2016. – 24-30 березня (№ 12). – С. 13. 15. Мельниченко В. Михайло Грушевський: «Шевченко не розділяє, а єднає» / Володимир Мельниченко // Слово Просвіти. – 2016. – 11-17 лютого (№ 6). – С. 8-9. 16. Музиченко Я. Рада з Грушевським. Якою перший президент бачив нашу державу і яким його пам’ятаємо сьогодні? / Я. Музиченко // Україна молода. – 2009. – 17 березня (№ 48). – С. 11. 17. Осипчук И. Когда Михаил Грушевский оказался в сталинских застенках, чекисты несколько раз имитировали его расстрел: [До 80-летия со дня смерти председателя Украинской Центральной Рады Михаила Грушевского] / Игорь Осипчук // Факты. – 2014. – 26 ноября (№ 216). – С. 5. 18. Панькова С. Творча майстерня вченого: до історії написання 3-го тому «Історії України-Руси» М. Грушевського / С.М. Панькова // Український історичний журнал. – 2016. – № 3. – С. 18-47. 19. Пиріг Р. «Приземлення» Михайла Грушевського / Руслан Пиріг // Пам’ять століть. – 2009. – № 3-4. – С. 282-286. 20. Цибенко І. Українська періодика у творчому житті Михайла Грушевського / І. Цибенко // Вісник Книжкової палати. – 2012. – № 11. – С. 30-34. 21. Шелудякова Н. М. Грушевський – колекціонер / Н.М. Шелудякова // Український історичний журнал. – 2016. – № 2. – С. 69-86.

Науково-популярне видання

Автор-укладач Т.В. Крупченко Комп’ютерний набір Т.В. Крупченко Відповідальна за випуск В.М. Канюка Підписано до друку 26.08.2016 Тираж 35 Видавець: Комунальний заклад «Черкаський районний організаційнометодичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи» Черкаської районної ради 18000 м. Черкаси вул. Дахнівська, 52 e-mail: bibliotekaromc@gmail.com