Шановний читачу! Дана біографічна довідка познайомить тебе з життєвим шляхом священика, краєзнавця, громадського діяча, уродженця села Леськи Черкаського району Олексія Єримовича. Народився отець Олексій 4 лютого 1873 року в сім’ї православного священика Автонома Тимофійовича Єримовича, який по закінченні Київської Духовної семінарії прийняв священний сан і отримав призначення до СвятоМиколаївської церкви в Леськах Черкаського повіту Київської губернії. Тут і народився отець Олексій і його брат-близнюк Петро. Брати виховувалися в любові й духовній атмосфері, яка накладає на людину від малечку особливий відбиток приналежності до Бога і Церкви. Молитовний устрій у домі, природна інтелігентність батьків наклали свій відбиток на подальше життя юнаків, які суворо дотримувалися, вслід за батьками, уставу і канонів церковного життя. Отримана православна освіта і постійна участь в богослужіннях і житті парафії, де вони виросли, набуття службового досвіду через прислуговування батьковісвященику – таке виховання готувало Петра і Олексія до традиційної в їхній сім’ї кар’єри духовного пастиря. В 1900 році близнюки закінчили Духовну семінарію в Києві і були рукопокладені в сан священика. Отець Олексій отримав призначення в Чигиринський Хресто-Воздвиженський собор. Цей храм залишився його першим і останнім місцем служби. Одночасно отець Олексій вів археологічні пошуки, займався науково-дослідницькою діяльністю, підготував цикл лекцій під загальною назвою «Тайна погребения Богдана Хмельницкого как факт спекуляций историческим событием». Зі своїми лекціями він постійно виступав на засіданнях Чигиринського осередку організації «Просвіта» і захоплював
ними сотні людей, які завдяки цікавому трактуванню минулого ставали на шлях віри. Дослідження наукової діяльності отця Олексія свідчить про високі, ґрунтовні знання з архітектури, історії, військової справи тощо. Він володів кількома мовами і вивчав наукові праці відомих на той час вчених-істориків на рідній для них мові. У вільний час займався археологією та палеонтологією. Вже при новій владі, яка спочатку вважала за можливе приваблювати духовенство співпрацею в створених товариствах охорони пам’яток старовини і природи, він входив до складу такого Товариства на правах краєзнавця та знавця місцевих старожитностей. Священик передав у дар «Просвіті» цінну колекцію палеонтологічних знахідок. Олексій Єримович належав до класу духовенства, представники якого в усі часи відзначалися високим рівнем освіченості й духовності і були просвітителями свого народу. Оселя священика була бібліотекою не тільки духовних і богослужбових книг, а й науковоенциклопедичної літератури, користуватися якою мали можливість всі охочі. Священику неодноразово пропонували від імені влади відмовитися від пастирської діяльності і зайнятися науковою чи педагогічною діяльністю. Та випробування і намагання збити його з істинного шляху – чи то в оновленство, чи в самосвятство, як і спроби прилучити до нового радянського життя, не мали жодного успіху. Сану і Бога він не зрікся. Влада ж не полишала його своїми «турботами». У 1925 році оселю священника було реквізовано і віддано під сільраду. А у 1930 році отця Олексія з матушкою Оленою Євменівною і дітьми вигнали з другого будинку: туди влада заселила своїх керівників. За архівними даними, ХрестоВоздвиженську соборну церкву в 1935 році закрили і переобладнали під потреби «Заготзерна». Священик залишився, мовою протоколу, «без определенных занятий». Люди в
той час, як ніколи, потребували пастирської допомоги, особливо на селі, де віра не згасала ніколи. В маленькій хатині під Замковою горою, де знайшла притулок родина пастиря, він і жив, і правив (доводилося нелегально виконувати свій священицький обов’язок). Тут і хрестив багатьох чигиринців, дехто з яких живий і нині. Частим гостем отець Олексій був у місцевого жителя Дмитра Сергійовича Рясика. Тут, як свідчать сучасники, була негласна домова церква, де правилися навіть Божественні Літургії і бували священики, позбавлені своїх парафій. Тут, у імпровізованій церкві, віруючі чигиринці хоч зрідка могли прийняти Причастя Святих Христових Таїн – після Таїнства Святої Євхаристії, здійснюваної священиком Олексієм Єримовичем по неділях та святах. Утиск священнослужителів, які не йшли на змову з безбожною владою, посилювався рік у рік. У 30-ті роки віруючі «країни рад» перестали бути повноправними громадянами держави: вони стали людьми другого сорту, яких можна було позбавити не тільки майна і громадянських прав, але й волі. Цілими родинами висилалися православні за межі України, за кожним їхнім кроком стежили таємні агенти НКВС та допитливі місцеві жителі. Звичайно, отець Олексій не був винятком. 27 жовтня 1937 року до нього прийшли з обшуком. На цей час серед черкаського духовенства було проведено вже десятки арештів, і половина із заарештованих була розстріляна. Після обшуку отця Олексія було заарештовано і відправлено під конвоєм до Чигиринського відділу НКВС, де шість днів він чекав своєї долі. Лише 3 листопада було проведено допит і пред’явлено звинувачення в тому, що отець Олексій нібито був «членом черносотенной организации СвятоВладимирского братства, имел связь с деникинской контрразведкой, которой выдавал коммунистов. На квартире у себя и у какой-то
бывшей монашки собирал чуждый элемент кулачества, с которым под видом богослужения проводил контрреволюционную работу». Начальник Чигиринського РВ НКВС по Київській області свідчить, що священик Олексій Автономович Єримович винним себе у антидержавній діяльності не визнав. У той самий день, 3 листопада 1937 року, слідчу справу на отця Олексія було відправлено до УНКВС по Київській області на розгляд Особливої Трійки, а самого священика – до Черкаської в’язниці. Рішенням Трійки НКВС на підставі сфальсифікованих доказів за ст. 54-10 священика було засуджено за першою категорією – до найвищої міри покарання. 27 листопада 1937 року вирок було виконано: в цю ніч був страчений один з найкращих представників православного духовенства, репресованого більшовиками в 30-ті роки минулого століття. Так на 64-му році свого життя православний священик Олексій Автономович прийняв мученицьку смерть за Христа і віру православну. Родина після арешту й страти священика чимало потерпіла від влади. Матушка Олена змушена була виселитися з своєї хати, конфіскованої державою. На щастя, вона знайшла собі притулок у чужому будинку по вулиці Дворянській, де мешкала до кінця тридцятих років, коли, за свідченням жительки Чигирина Кривошеїної Галини Михайлівни (1915 року народження), матушку Олену Євменівну забрала одна з трьох її дорослих дочок, які на той час були вже самостійними і жили поза Чигирином. Рішенням прокурора УРСР від 20 червня 1989 року отець Олексій, через 52 роки після страти, був посмертно реабілітований за відсутністю складу злочину. Прославлений Українською Православною Церквою в сонмі новомучеників і сповідників Черкаських в жовтні 2005 року.
Джерела 1. Новомученики Черкаські: життя, подвиги, страждання. Видання Черкаської єпархії Української Православної Церкви. – Черкаси, 2009. – 456 с. 2. Новомученики Черкаські [Електронний ресурс] // Сайт «Безкоштовна електронна бібліотека». – Текстові дані. – Режим доступу: http://www.uk.x-pdf.ru/5yuridicheskie/274674-258637-novomucheniki-cherkaski-zhittya-podvigistrazhdannya-vidannya-cherkaskoi-parhii-ukrainskoipravoslavnoi-cerkvi-ch.php (дата звернення: 4.10.2016). – Назва з екрана. 3. Перепелиця А. Священномученик Олексій Єримович / А. Перепилиця // Реабілітовані історією. Черкаська область. – Черкаси, 2006. – Кн. 5. – С. 337-339. 4. Перепилиця А. Замучений священнослужитель зі знищеного храму / Алла Перепелиця // Нова доба. – 2003. – 18 лютого. – С. 7.
Черкаської райдержадміністрації КЗ «Районний організаційно-методичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи» Черкаської районної ради
(140 років від дня народження 4.02.1873 – 1937)
Біографічна довідка
Укладач: Л.В. Воскобійник Видавець: КЗ „РОМЦ БКР” 18009 м. Черкаси вул. Дахнівська, 52 Електронна адреса: bibliotekaromc@gmail.com Черкаси – 2017