Японія сценарії by ROMCBKR

Відділ культури і туризму Черкаської районної державної адміністрації Комунальний заклад «Черкаський районний організаційно-методичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи» Черкаської районної ради

(Сценарії масових заходів до відзначення Року Японії в Україні)

Черкаси 2017

66 П 78 Про Японію – Країну, вранішнього сонця: [сценарії масових заходів до відзначення Року Японії в Україні] / КЗ «РОМЦ БКР»; уклад. Л.В. Гріщенко – Черкаси: [б. в.], 2017. – 24с.

Протягом поточного року в Україні планується проведення численних заходів, присвячених Року Японії в Україні. У зв’язку з цим ми пропонуємо Вам ознайомитися з нашою добіркою цікавих сценаріїв масових заходів на різноманітну тематику про Японію та рекомендуємо долучитися до їх проведення. Видання розраховане на викладачів, бібліотечних фахівців.

Автор-укладач Редактор Відповідальний за випуск Комп’ютерний набір

Л.В. Гріщенко А.Г. Кирдода В.М. Канюка Л.В. Гріщенко

Комунальний заклад «Черкаський районний організаційно-методичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи» Черкаської районної ради, 2017 2

Небагато хто знає чому Японію називають «Країною сонця, що сходить» й перекладається назва країни японською, крім того,а ще їх національний прапор позначає сонце. Економіка Японії є третьою за величиною та поступається лише Китаю і США. Успіхи Японії, другої економічної держави у світі, пов’язані з високим рівнем освіти. Невипадково, що Країну Сходу Сонця називають однією з найосвіченіших держав. Японія налічує 18 лауреатів Нобелівської премії. Дійсно, в Японії завжди надавали великого значення просвіті, і тому не дивно, що бажання японців належати до найбільш високого статусу стало властивістю національного менталітету. Пропонуємо вашій увазі матеріали, які стануть у нагоді задля кращого знайомства ваших читачів з цією чудовою країною – Японією, про її культуру, а також про японський народ. Додаток 1 Усні журнали: «Країна світанкового Сонця» 1 сторінка – «Візитка Японії». 2 сторінка – «Географічне положення, природні умови і ресурси». 3 сторінка – «Народонаселення і культура Японії». 4 сторінка – «Господарство». 5 сторінка – «Японія і Україна». 6 сторінка – вікторина чи конкурс, перегляд літератури. «Японські спортивні традиції» Бойове мистецтво дуже рідко потрібне в житті звичайної людини, часто ніколи, але здоров’я й належний стан корисні для будь-якої людини кожного дня її життя. (Джим Лі – учень Брюса Лі) 1 сторінка – «Національний дух Японії – Сумо». 2 сторінка – «Дзюдо – бойове мистецтво самозахисту, яке народилося в Японії». 3 сторінка – «Кендо – фехтування на мечах, кюдо – японська стрільба з лука». 4 сторінка – «Карате – боротьба без зброї, каратедо («Шлях порожньої руки») – стародавнє військове мистецтво рукопашного бою». 5 «Айкідо – бойове мистецтво, як спосіб підтримки і поліпшення фізичної форми». 6 сторінка – вікторина чи перегляд літератури. Додаток 2 Пізнавально-інсценована розповідь «П’ятнадцять каменів саду Рьоандзі» 14 осіб групами сидять навпочіпки, спинами до глядачів. Вони символізують камені в саду Рьоадзі. Вся композиція – це 14 коротких повідомлень про Японію. Особа, що робить повідомлення, піднімається та виходить на авансцену. Потім йде за куліси. Ведучий (повідомляє основні відомості про Японію)

Вступ: Японія – острівна держава у Східній Азії. Японці називають свою країну Ніппот чи Ніхон, що означає «Країна вранішнього сонця» або «Країна де сходить Сонце». Вона розташована на чотирьох великих островах – Хоккайдо, Хонсю, Кюсю, Сікоку, – і безлічі невеликих островів, що прилягають до них. Територія – 381 394 кв. км. Населення: близько 127 млн. чоловік. Столиця: Токіо, 12 млн. чоловік. Мова: японська. Валюта: ієна. Релігія: буддизм, синтоїзм, даосизм. Три чверті території Японії займають гори, але найвищою є гора Фудзіяма. Японці шанують її як національну святиню. Фудзіяма знаходиться на острові Хонсю. Десять місяців на рік вона майже повністю вкрита снігом, але її форма настільки досконала, що нагадує правильний конус. Сьогодні Японія високорозвинена країна з найновішими та найдосконалішими технічними, технологічними та електронними винаходами. Усім відомі фірми «Соні», «Панасонік», «Тойота». Найголовнішими національними прикметами краю є одяг – кімоно, квітка – хризантема, дерево – сакура, вид спорту – карате, дзюдо. У Японії майже на кожний день припадає яке-небудь свято. Словничок Орігамі – мистецтво рукоділля (виготовлення фігур із паперу). Ікебана – мистецтво компонування квітів та гілок у вазі. Бонсай – мистецтво вирощування карликових дерев у горщиках, які обмежують їх ріст. Сакура – японська вишня. Кімоно – японський чоловічий і жіночий одяг типу халата. Цукімі – свято милування місяцем. Ханамі – свято милування квітами: сакурою, сливою, персиком. Після цього починають «розповідати камні». 1. Географічне становище. Відомі острова: Хонсю, Хоккайдо, Кюсю, Сікоку. Архіпелаг Рюкю та інші. Ландшафт: гори, ущелини. Найвища точка: гора Фудзі (Фудзіяма), 3776 м. Клімат: на Японських островах – близько 188 вулканів, 40 – активні. Великі міста: Йокогама, Осака, Нагоя, Саппоро, Кобе, Кіото. Сільське господарство: може оброблятися 15% площі. Основні продукти: рис і морепродукти. 2. Політичний устрій: Конституційна монархія. Головою держави є імператор Акіхіто. Голова уряду – прем’єр-міністр. Двопалатний парламент. Державний устрій визначено Конституцією 1947 року. Адміністративний поділ: 47 префектур. Державний прапор: червоне коло на білому тлі. Державний герб: золота хризантема – емблема імператорської династії. 3. Друга Світова війна: 1937 року Японія розпочала японсько-китайську війну. Напад на США 1941 року втягнув країну до Другої світової війни, яка завершилася для Японії поразкою. У серпні 1945 року США здійснили ядерне бомбардування міст Хіросіми і Наґасакі, а 2 вересня країна капітулювала.

Кінець війни ознаменувався окупацією Японії силами союзників — США та СРСР. У 1947 році, під тиском окупаційної американської влади, було ухвалено Конституцію Японії, яка проголошувала принципи демократії, пацифізму та міжнародного співробітництва. 1951 році уряд Японії підписав із США договір про мир та безпеку, вступивши до холодної війни на боці західних держав. Окупація основних островів архіпелагу американцями тривала до 1952 року. У 1972 році США передали Японії її колишні володіння на о. Окінава. В той же час, СРСР відмовився передавати Японії Курильські острови та південну частину о. Сахалін. 4. Самураї: Х-ХІ століття – рахувався станом самураїв. Слово «самурай» в прямому сенсі означає «слуга». Ще в Японії самураїв називають «бусі» – воїн. Самураї – лицарі середньовічної Японії. В них були важки лаштунки, коні теж мали бойове спорядження. За століття в них сформувався кодекс честі, правила, які вимагали бути хоробрим, вірним, бездоганним воїном. Такі правила називалися «кодексом бусідо» (бушидо) чи «шляхом воїна». Правила були жорстокі. У них гідність була вища за життя. Коли страждала гідність, самурай повинен був здійснити самогубство – харакірі (одним рухом розрізати собі живіт). Тому у самурая було два меча: великий – для битви і малий – для харакірі. Великий меч мав ім’я, і у кожного меча була своя історія. Їх виготовляли майстри з тисячі тонких сталевих шарів, щоб лезо було гнучке та міцне. Сьогодні ми знаємо про самураїв чимало завдяки історичним фільмам. 5. Бойові мистецтва: У давній Японії монахам заборонялося носити зброю. Але на монастирі чинили напади, бо в Японії йшли війни між кланами. За віки монахи розробили бойові мистецтва, де не потрібна була зброя. Тепер ці мистецтва стали видами спорту. Карате – «пусті руки». Під час двобою каратисти діють ногами, ліктями, долонями. Каратисти розбивають долонею цеглини та дошки. Дзюдо – від двох ієрогліфів «дзю» – мякість, «до» – шлях. Цей вид спорту розвинувся з дуже небезпечного бойового мистецтва «джиу-джису». У дзюдо треба збити з ніг супротивника особливими прийомами. Ступінь майстерності позначають кольором поясу. У новачків – білий пояс, у майстрів – червоний. Ще існує знаменита боротьба сумо. Суматорі – мають велику вагу. Один з важких бійців має вагу 240 кг (це вага слоненяти). Мета двобою – виштовхнути супротивника з рингу. 6. Дзен – буддизм: Це вчення, – в основі японської культури, мистецтва, ставлення до світу. Світ дуже складний, вчить дзен, і людина, щоб його зрозуміти повинна вдаватися до роздумів над його загадками. Загадки не мають розгадки. Вони називаються «Коани дзен». Їх дуже багато, цілі збірки. Ось найвідоміша з них: Хлопок однієї долоні. «Всі знають хлопок двох долоней. А як звучить хлопок однієї долоні?» Вважається, що коли довго думати над загадкою, яка не має рішення, може настати «просвітлення». «Просвітлення» також наступає від споглядання природи та мистецтва.

(Показати виступи бойових мистецтв, якщо є можливість) 7. Каліграфія та поезія. В японській мові від 40 до 50 тис. ієрогліфів. В повсякденні використовується тільки 2000 з них. Каліграфія (сьодо: «шлях письма») – цей витончений вид писемності з’явився у Древньому Китаї. У середньовічному Китаї видатні каліграфічні здібності були невід’ємним засобом для досягнення найвищої кар’єри, прекрасний почерк був одним із самих основних і найвищих вимог, які висували на державних іспитах. Тому ті, хто проходили імператорські палацові іспити, обов’язково повинні були досконало володіти неймовірно складним мистецтвом каліграфії. «Шлях каліграфії» (сьодо) з Китаю далі був продовжений в Японію. На відміну від практичної європейської писемності, ієрогліфи японської мови виконують величезну кількість завдань. Кількома рухами пензля досвідчений майстер-каліграф може зафіксувати скороминущий настрій, заримувати вірш, що промайнув у проясненій свідомості. «Чотири коштовності кабінету» – так у Древньому Китаї шанобливо називали чотири основних «інструменти» майстра каліграфії. Майстри приділяли велику увагу вибору і дбайливому використанню цих предметів. Це: саме перше – пензель; друге – чорнильниця; третє – туш; четверте – папір для каліграфії. Японська поезія теж для нас незвична. Вірші дуже короткі, без рими по три строчки. Вони називаються хокку. Ось, наприклад, два вірші видатного японського поета на ім’я Басьо. На голій гілці Ворон сидить самотньо. Осінній вечір. Милуюсь місяцем, Навколо ставка проблукав Цілісіньку ніч. 8. Споглядання природи. Природа Японії сувора, але японці шанобливо ставляться до неї, цінують її красу. Вони вірять, що споглядання природи дає людині духовне просвітлення. Навесні є свято, в якому приймають участь всі родини в Японії. Це свято споглядання квітучої сакури – японської вишні. Кожний японець вважає, що хоча б раз у житті мусить піднятися на священну гору Фудзі (Фудзіяму). А художник Кацусіка Хокусай створив серію гравюр на дереві «36 видів гори Фудзі», що визнана світовим шедевром. Японці створили новий вид мистецтва, зараз відомий у всьому світі: мистецтво складання букетів – ікебана. Японці створили філософські сади: сад камей, чайний сад та інші. 9. Будинок: Конструктивною основою традиційного будинку є каркас (дерев’яна рама та дах), змонтований з грубо оброблених деревних брусів. Каркас встановлюється на численних опорах, що надає споруді достатню

жорсткість і зменшує можливість руйнування при землетрусах та повенях. Звичайний японський будинок ніколи не фарбують ні зовні, ні зсередини. Звичайно, внутрішні конструкції завжди ретельно поліруються, в наслідок чого вони набувають приємний, пестливий для очей вид, а зовнішні – надають обробляти самій природі. Загальний вигляд будинку та його оточення відповідають національно-психологічної концепції вабі – піднесеної простоті, як би опоетизованої убогості. Несучих стін у будинку немає; ґратчасті рами (пересувні стіни – фусума), на які наклеєний напівпрозорий папір, можуть за бажанням зрушуватися, розбиратися, навіть служити вікном. Підлогу застеляли циновками з тростин – татамі. Меблів майже не було. Прикрасою кімнати служила декоративна ніша, в якій розміщували один сувій живопису, чи композицію з рослин – ікебану. Взуття завжди знімали. Їли на низенькому столику, сидячи на колінах. І сьогодні, коли японці живуть у великих містах, у хмарочосах, бо міста Японії перенаселені, ці традиції збереглися. Хмарочоси будують так, що вони гнучко коливаються під час землетрусів, а в маленьких квартирах і сьогодні майже немає меблів і обов’язково присутня ніша – токонома з єдиною прикрасою. У кімнаті японської квартири зазвичай по 12 кв. метрів (шість татамі, як кажуть японці). 10. Чайна церемонія: Це один із самих відомих у світі витворів японської культури. Його теж запровадили монахи з дзен-буддиських монастирів. Сам чай запозичено з Китаю. Монахам сподобався цей напій, він підтримував сили під час довгих медитацій. Але ритуал, церемонію створили в Японії. Чайна церемонія складна і має духовний зміст. Вона відбувається у спеціальному чайному павільйоні, який має бути розташований в чайному саду. Посуд, одяг, поведінка, все повинно бути просто та досконало. Зміст чайної церемонії такий: гармонія, шанобливість, чистота і тиша-спокій. Чайна церемонія відбувається заради просвітлення. 11. Кухня. Кулінарія: Характерними рисами є сезонність харчування, свіжість продуктів, слабка обробка приправами, збереження первісного вигляду і смаку харчів, цінування зовнішнього вигляду страви та посуду. Традиційна їжа японців – варений рис і рисова настойка саке, морепродукти. Варений рис зовсім не солять, але подають із різними соусами і приправами. Решта японських наїдків готуються, як закуски до них, переважно з овочів і морепродуктів – риби, водоростей, молюсків. М’яса японці не їли взагалі до ІХ століття. Основні прирави – бульйон даші, соєвий соус, бобова паста місо. Найвідоміші страви – суші, сашімі, овочевий суп-місо, локшинний суп рамен, гречана локшина соба тощо. Страви споживають паличками. Страви кухні класифікують на західнояпонські (Кіото, Осака, Хірошіма, Фукуока) та східнояпонські (Наґоя, Йокогама, Токіо, Сендай). Перші мають тендітний і невимушений смак, другі – насичений смак і сильний аромат. До японської кухні зрідка відносять айнську та окінавську кухні – національні кухні айнів та рюкюсців.

В японській кухні серед традиційних страв з борошна переважають різновиди локшини. Найбільш поширена локшина з рису. Удон – локшина з пшеничного борошна – зазвичай використовується для приготування супу, приправленого цибулею та спеціями. Різновидом такого супу є кіцуне удон, у нього додають обсмажені до золотавого шматочки соєвого сиру. Соба – локшина з гречаного борошна – вживається як самостійна страва, що подається з соєвим соусом у гарячому чи холодному вигляді. Іноді соба використовують для приготування салатів. Найпопулярніша їжа – «сусі» (чи «суші») – рисові рулетки з різною начинкою, які прославилися в усьому світі. Їдять в Японії, як і в Китаї дерев’яними паличками – хасі. (Можна запропонувати відвідати сусі у традиційній коробочці бенто, якщо є можливість). 12. Манґа, додзінсі: Ще один винахід японців, що захопив весь світ. Японська мультиплікація та комікси. Чудернацькі малюнки, також можуть називатися комікку (яп. コミック) – японський різновид коміксів. Манґа в тій формі, в якій вона існує сьогодні, почала розвиватися після Другої світової війни, хоча традиція видання ілюстрованих романів має глибоке коріння в ранньому японському мистецтві. Манґа дослівно перекладається як веселі малюнки. Цей термін виник у кінці XVIII-початку XIX століття з публікацією робіт художників Канкея Судзукі «Манкай дзуйхіцу» (1771 р.), Санто Кедена «Сідзі-но юкікай» (1798 р.), Мінви Аікави «Манґа хякудзе» (1814) та в знаменитих укійо-е гравюрах Кацусіки Хокусая, який видав серію ілюстрованих альбомів «Хокусай манґа» («Малюнки Хокусая») в 1814–1834 роках. Поняття «манґа» у світі асоціюють з коміксами виданими в Японії. Художник, який створює манґа, називається манґака. Часто він же є і автором сценарію, проте буває, що написання сценарію бере на себе окрема людина. Такий сценарист називається ґенсакуся (або, точніше, манґа-ґенсакуся). Майже вся манґа малюється та видається чорно-білою. Причин тому декілька – по-перше, це спадщина традиційного японського живопису, по-друге, це значно здешевлює її виробництво, по-третє, через часте видання випусків розпорядок праці манґаки такий, що на колір часу просто немає. Окрім професійної манґа, існує манґа любительська – додзінсі, яка видається невеликими тиражами на гроші авторів. Багато нинішніх професійних манґак починали саме як автори додзінсі. За популярністю манґа, найчастіше довгими серіалами, знімається аніме. Сценарій екранізації може значно змінюватись. Також манґа створюється на основі вже існуючого аніме або навіть неанімаційних кінофільмів, наприклад за «Зоряними війнами». МИСТЕЦЬКА СКАРБНИЧКА Комікс (з англ. comic – смішний) – мальовані історії, оповідання в малюнках. Комікс поєднує риси літератури й образотворчого мистецтва.

Розминка. 1. Назвіть особливості японської мультиплікації. 2. Поміркуйте, чому в час комп’ютерів японці продовжують захоплюватися коміксами. 13. Мегаполіс. Транспорт. Технології. Роботи. Найбільший мегалополіс в Японії – Токайдо (від Токіо до Осаки-Кобе-Кіото) (70 млн. чоловік). Транспорт в Японії – сучасний, про це свідчать великі інфраструктурні витрати, в тому числі і на дороги. 1 200 000 кілометрів асфальтованих доріг є основним засобом пересування. В Японії – лівосторонній рух. Близько 250 високошвидкісних поїздів Сінкансен підключено до великих міст. Рух усіх поїздів, як відомо, точний і пунктуальний. В Японії є 173 аеропорти, серед яких найбільший вітчизняний Міжнародний аеропорт Токіо — найбільш завантажений аеропорт Азії. Найбільші міжнародні шлюзи – Міжнародний аеропорт Наріта (Токіо), Міжнародний аеропорт Кансай (Осака/Кобе/Кіото) і Міжнародний аеропорт Тюбу (Нагоя). Найбільші порти включають Порт Нагоя. Японія – провідна країна в галузі наукових досліджень, зокрема, технології, устаткування для машин і біомедичних досліджень. Японія є світовим лідером у галузі фундаментальних наукових досліджень, здобувши п’ятнадцять лауреатів Нобелівської премії в галузі фізики, хімії та медицини, три Медалі Філдса, і одну Премію Гаусса. Деякі з найвідоміших технологічних вкладів Японії є в галузі електроніки, автомобілів, машин, сейсмостійкого будівництва, промислової робототехніки, оптики, хімії, напівпровідників і металів. Японія також є світовим лідером із виробництва й використання робототехніки, вона володіє більше половини (402 200 з 742 500) промислових роботів у світі. Фахівці біоенергетичної компанії Euglena об’єднали зусилля ще з п’ятьма партнерами, щоб до 2019 року побудувати та запустити в тестовому режимі перший завод біопалива. Багато розробників зайняті створенням дронів, здатних перевозити людей і вантажі. Засоби масової інформації в Японії є одним із найрозвиненіших у світі. Вона посідає перше місце серед країн за тиражем щотижневих газет і ступенем їх поширення – 1 примірник на тисячу осіб. Японія є світовим лідером за кількістю радіо та телеприймачів, обсягами телерадіомовлення, а також обсягами перегляду телепередач. Також вона входить до десятки провідних країн за кількістю друкованих видань (насамперед книг і журналів) на одну особу. 14. Японці та національний характер. Вражаючи досягнення Японії примушують говорити про те, що секрет успіхів японців, – в особливостях їх характеру. Японці вирізняються сильною прив’язаністю до своєї сім’ї, навчального закладу, місцю роботи, батьківщини. Саме тому, коли японець знайомиться з людиною, він назве своє ім’я та прізвище, а потім не професію, як це прийнято в інших країнах, а школу або університет, де він вчився, або компанію, якщо він працює.

Для японця дуже важливо бути членом певної групи, без підтримки якої він часто не спроможний активно й ефективно діяти. Японці полюбляють колективно працювати, подорожувати, відпочивати, але колектив для них не лише група людей, а саме група «своїх». З кожним членом колективу у нього складаються свої відносини, і він точно знає своє місце у груповій ієрархії. Друга важлива риса японського національного характеру – працелюбність. Японська працелюбність вихована багатовіковими традиціями землеробської культури поливного рису, що потребував старанної праці. Позначились на цьому і природні умови острівної гірської країни з постійною загрозою землетрусів, тайфунів, паводків, де людина щоб вижити мусить повністю присвятити себе праці. У відносинах з іншими людьми японці, як правило, дуже ввічливі та поважні. Вони завжди виконують свої обіцянки, проявляють терпимість і схильність до компромісу. Також їм властиві симпатія та співчутливість, навіть відома сентиментальність. Оскільки в Японії як найвищий моральний закон, завжди шанувалася вірність своєму боргу, відчуття сорому за невиконану обіцянку – стало основною етичною нормою поведінки. Тому про японців нерідко пишуть, як про найсором’язливіший народ у світі, а японську культуру називають «культурою сорому». Вони зазвичай не багатослівні, а у спілкуванні часто застосовують мову міміки та жестів. Японці дуже цінують свій престиж та честь, не люблять насмішок, часто приймають їх за образи і відповідають силою. Дитині до п’ятирічного віку дозволяють практично все і не карають за жодну з провин, однак по мірі того, як вона дорослішає, обмежень стає все більше, все суворіше потребують від неї повної слухняності батькам, розуміння своїх обов’язків. В японських трудових колективах традиційно дуже сильними є «батьківські» відносини між начальником і підлеглим. Майстра цікавлять не лише їх виробничі справи, а й особисте життя, становище в сім’ї. Він присутній на найважливіших подіях у житті співробітника (фірма в таких випадках надає фінансову підтримку). На піклування й увагу робітники відповідають компанії своєю відданістю. Коротко про дещо. Відомо, що: ‒ японці з дитинства привчаються думати не тільки про власні інтереси, але і про інтереси родини, класу, колективу, де працюють; ‒ японці з дитинства привчаються поважати старших за віком і становищем, цінувати мудрі поради, довіряти сенсею; ‒ для японців поведінка має велике значення. Тому головна риса японців – ввічливість. При зустрічі не прийнято вітатися за руку, а прийнято шанобливо кланятись; ‒ вони вміють цінувати красу у природі та мистецтві, тому в них такі чисті міста;

‒

японці в бізнесі абсолютно чесні і виконують завжди всі взяті на себе зобов’язання; ‒ головним принципом японців є чесна праця, вони роблять все дуже старанно, тому вироби їхньої промисловості такі якісні і витримують конкуренцію. А також в Японії часто радять дотримуватися таких життєвих правил: ‒ примирятися з ситуацією, якою б вона не була; ‒ знаходити можливість дотримуватися встановлених правил; ‒ обмежувати себе в розвагах; ‒ причиною нещастя вважати самого себе. Ведучий. П’ятнадцятий камінь саду в монастирі Рьоандзі побачити неможливо. Ми закінчуємо розповідь про Країну Вранішнього Сонця. Вона залишається прекрасною та загадковою. Всі учасники заходу виходять на авансцену і кланяються по-японськи. Словничок Каліграфія (сьодо: «шлях письма») – найпоширеніший вид мистецтва на Сході. Це – національна пристрасть, загальна естетична натура, вихована в японців і китайців із найменших років. Прекрасні картини, музика та вірші зустрічаються не так вже й часто, але блискуча каліграфія зустрічається і у Китаї, і в Японії у будь-якому місці, і у будь-який історичний період. Цей – настільки витончений вид писемності з’явився у Древньому Китаї. У середньовічному Китаї видатні каліграфічні здібності були невід’ємним засобом для досягнення найвищої кар’єри, прекрасний почерк був одним із самих основних і найвищих вимог, які висували на державних іспитах. Тому ті, хто проходили імператорські палацеві іспити, обов’язково повинні були досконало володіти неймовірно складним мистецтвом каліграфії. «Шлях каліграфії» (сьодо) з Китаю далі був продовжений у Японію. У китайській каліграфії головне – це енергія, внутрішня сила пензля... Ведучу роль грає тут чуйний дотик пензлем паперу... Що ж до японської каліграфії, то в ній вирішальне значення має зовнішня сила пензля-мазка, в її мові головне – не дотик, не проникнення, а жест, танець. На відміну від функціональної і практичної європейської писемності, ієрогліфи японської мови, крім інформаційної, виконують величезну кількість інших завдань. Кількома рухами пензля досвідчений майстер-каліграф може зафіксувати скороминущий настрій, заримувати четверо-вірш, що промайнув у проясненій свідомості, і в єдину мить створити художній об’єкт, гідний поглибленого споглядання багатьма поколіннями... Що до майстрів каліграфії сучасної Японії, де це древнє мистецтво знайшло новий подих, де вони використовують наступні шість предметів: Сітадзікі: чорна, м’яка циновка. Бунтін: метал для притискання паперу під час письма.

Ханші: спеціальний, тонкий папір для письма, що традиційно виготовляють із рисової соломи. Зазвичай це Ваші – традиційний японський папір ручного виготовлення. Фуде: пензель. Існує великий пензель для письма великих символів і маленький - для написання імені художника. Судзурі: важка, чорна судина для чорнила. Сумі: «туш для письма» – твердий чорний матеріал, у який утирається вода для виробництва чорнила, куди потім вмочають пензель. Евристична бесіда  Які речі японського виробництва ви маєте вдома? Як би ви їх охарактеризували (за роботою, за дизайном — зовнішнім виглядом)?  Що було новим для вас, про що ви не знаєте про Японію? (Закритість Японії в минулому, про самураїв, харакірі та ін.).  Які риси характеру притаманні, на ваш погляд, японцям? (Освіченість, працьовитість, схильність до філософування, замилування природою, красою, прагнення до самовдосконалення). Обговорення:  Чому російський поет К. Бальмонт назвав Японію «вишуканим прекрасним садом»?  Чи погоджуєтесь ви з ним?  Про які квіти ви дізнались на заході?  Чи любите ви квіти? Які саме?  Чому вони вам подобаються?  Яке місце в житті людини (зокрема у вашому) займають квіти? Для чого вони потрібні? У чому їхня особливість? Розминка: Знайдіть «третього зайвого».  Сумо, дзю-до, самбо (самооборона, виникла в СРСР);  М. Басьо, І. Такубоку, К. Хокусай (художник);  Сакура, яблуня, хризантема (не є символом Японії). Додаток 3 Пізнавальна міні-розповідь з елементами вікторини Які риби в японських легендах стала символом зла і смерті? Коментар: Життя японців і зараз, і в минулому було тісно пов’язане з океаном його мешканцями. Адже живуть вони на островах, причому схильних до постійних землетрусів і ударів цунамі. Не дивно, що в японській міфології багато уваги приділялося морю, а його мешканці ставали якщо не божествами, то їх помічниками. І ось одну з найбільш небезпечних риб океану, кровожерну рибу японські рибалки стали почитати як символ смерті і зла. Адже дуже багато з них волею випадку опинившись у воді вже не змогли вибратися назад у човен, ставши жертвою зубатої хижачки. Великий урожай життів збирала ця риба, а тому справедливо здавалася людям втіленням зла.

Без сумніву, що цю рибу бояться за її величезну кількість зубів і страшні історії, де гинули люди. Навіть є легенда серед моряків, що вони відчувають близьку смерть. Деякі народи їй поклоняються. Японські рибалки перед виходом у море для лову цієї риби, співають ритуальні пісні і танцюють. В даному випадку мова йде про таку рибу, яка складається з 5 букв,……….. (АКУЛА). Яка ще риба в Японії вважається символом смерті і зла, а також різних катаклізмів. 3 букви (СОМ глибоководний або риба Намадзу). Додаток 6 Сценарій заходу на тему «Традиційна міфологія Японії» Пропонований сценарій заходу познайомить зі світом релігійних уявлень носіїв японської культури, які мають міфологічне коріння. Стародавні міфи також є підґрунтям для традиційних вірувань, що супроводжували життя японців протягом усього культурно-історичного розвитку країни. У розробці представлені основні найбільш популярні міфи, які розкривають витоки суто японської релігії – синто, що на нашу думку, сприятиме швидкому засвоєнню читачами японських культурних реалій і зацікавленості в їх подальшому ознайомленні. Оформлення: кімната прикрашається зеленими гілочками, які перев′язані білими стрічками (подібно до оформлення в синтоїстських храмах), на стінах розвішені плакати з зображенням традиційного японського храму, його служителів та малюнки японських міфологічних істот. ХІД ЗАХОДУ: Ведучий 1. (якщо можливо, то звертається японською мовою, або підібрати слова, які стосуються японської культури по привітанню). Ведучий 2. Доброго ранку! Культура Японії цікава і загадкова. Вивчаючи її багато років поспіль, можна не пройти навіть і половини шляху до її розуміння. Ведучий 1. Проте ми з вами будемо невпинно рухатися на цьому шляху. І сьогодні ми ще на крок станемо ближче до нашої цілі. Бо ми з вами завітаємо у світ японської міфології. Ведучий 2. Але це буде дуже особливий захід, бо до нас завітає японська дівчина, на ім’я Томако, щоб допомогти нам у цьому! (Заходить дівчинка, одягнена в японський одяг і стає посеред залу) Тамако: (вітається та вклоняється) Присутні: (відповідають на вітання) Ведучий 1. Тамако-сан вперше приїхала до України спеціально, щоб допомогти нам у нашій нелегкій справі. Вона говорить українською. Її тато священик синтоїстського храму, і тому вона з самого дитинства чула багато різних легенд. Тамако:。(Розповідає різні легенди, а незрозумілим словам дає пояснення). 神社じんじゃ – синтоїстський храм; 宮司ぐうじ – синтоїстський священик; 神話しんわ – міф; お化け物おばけもの – дух, привид, чарівна істота.

Ведучий 2. Щойно ми почули від Тамако нові слова, які стануть нам у пригоді, тому давайте їх запишемо до словничка. Ведучий 1. Шановна Тамако-сан, розкажіть нам, що таке синтоїзм? Тамако: Синтоїзм – це головна релігія Японії, анімістичне вірування, яке дійшло до нас з давніх часів. Об’єктами поклоніння у ньому є численні божества та духи. Основа синтоїзму полягає в обожненні сил природи, навколишнього світу і поклоніння їм, оскільки вважається, що у багатьох речей існує своя божественна сутність. Синтоїсти поклоняються духам природних стихій, які оживляють природу і втілюються в різні предмети й явища – у тварин, рослин, камінь і навіть людину. У синтоїзмі збірною назвою усіх божественних сил виступає поняття Камі, яке включає усе, що існує у природі. Камі є аналогом божественного розуму, який розмиває межі між творцем і творінням. Камі – це і верховні боги, покровителі світів і стихій, а також локальні божества, які уособлювали навіть окремі природні об’єкти – струмок, дерево, квітку тощо. Камі символізують і душі предків, через яких вшановувався культ предків. Ведучий 1. Як і сказала Тамако-сан, синтоїзм пишеться двома ієрогліфами 「神」 і「道, тобто «шлях богів». З назви ми можемо побачити, що синтоїзм – це не стільки релігія, а філософський світогляд. На сьогоднішній день у Японії мається близько 80 тис. синтоїстських храмів і два університети, де готують священнослужителів синтоїзму: Кокугакуін у Токіо та Кагаккан – в Ісе. На відміну від більшості релігій, в яких намагаються по можливості зберігати старі ритуальні споруди в незмінному вигляді і будувати нові відповідно до канонів, у синтоїзмі, у відповідності з принципом всезагального оновлення, існує традиція постійного оновлення храмів. Святилища регулярно перебудовуються, в їх архітектуру та внутрішнє оздоблення вносяться зміни (так, храми Ісе реконструються кожні 20 років). Багато храмів синтоїзму в даний час обладнуються новітніми електронними пристроями. Ведучий 2. Давайте запам’ятаємо ще два цікавих слова, почутих від Тамако-сан: 魂たましい душа, 心こころ серце. Ведучий 1:. Зараз, коли ми з вами знаємо, що таке синтоїзм, ми, нарешті, можемо перейти до традиційної міфології. Основними джерелами синтоїстської міфології є «Кодзікі» та «Ні хон сьокі» – історичні збірки, що включили в себе немало міфів і переказів, оскільки в них йдеться про по дії, так би мовити, «епохи богів». Давайте послухаємо про головних богів японської міфології. Томако. Ідзанагі та Ідзанамі – подружжя богів творців у японській міфології. Одного разу Ідзанагі та Ідзанамі стояли разом на мосту і дивилися вниз, гадаючи, чи є під ним земля. Щоб вияснити це, боги опустили зроблений з дорогоцінного каміння спис, але під ними був лише океан. Коли вони підняли свого списа, вода, що стікала з нього, затверділа і перетворилася на острів Оногоро-шіма. Спустившись на цей острів, вони встановили на ньому стовп. Ідзанамі пішла навколо стовпа в один бік, а Ідзанагі – в інший. Коли вони

зустрілися, Ідзанамі сказала: «Як чудово! Я зустріла прекрасного юнака». Але ця фраза розлютила Ідзанагі, який сказав, що оскільки він чоловік, то по праву саме він повинен говорити першим, і запропонував обійти стовп ще раз. Коли вони знову зустрілися, він першим сказав: «Як чудово! Я зустрів прекрасну дівчину», після чого вони одружилися. Ідзанамі та Ідзанагі після того як створили острови, моря, ріки, дерева, народили богів, які могли б керувати цим світом. З народженням бога вогню Ка гуцучі Ідзанамі знесилила і дуже захворіла. Згодом вона потрапила до Йомі, країни мертвих, яка завжди була вкрита темрявою. Але Ідзанагі не міг жити без неї і скоро вирушив слідом за дружиною. Коли він знайшов Ідзанамі, вона сказала, що він прийшов надто пізно, і попросила не дивитися на неї. Та Ідзанагі не послухався – запалив вогонь і побачив спотворене тіло коханої. Вона розлютилася на нього і перетворилася на богиню смерті. Ведучий 2. Ось така красива і сумна легенда про божественне подружжя Ідзанагі та Ідзанамі. Як уже зазначалось, у них було багато дітей, і я б хотів доповнити розповідь та познайомити вас з їхньою донькою – сонячною богинею Аматерасу – верховною богинею Японії. До речі, Японія – це єдина країна, у якій головне божество – жінка. Ведучий 1. Аматерасу народилася, коли Ідзанагі, повертаючись із підземного царства, зупинився біля озера, щоб очистити себе його водою. Богиня народилася із крапель води, якою він омивав своє ліве око. Ведучий 2. Одним із найвідоміших міфів є міф про сварку Аматерасу та її брата Сусаноо, який був богом вітру. Він налякав богиню, запустивши в її покої коня з обідраною шкірою, а до цього він вчинив погроми в її оселі. Ображена й налякана Аматерасу заховалася в печері, після чого весь світ поринув у пітьму. Щоб повернути Аматерасу, боги поставили навпроти печери величезне дзеркало і порожнього котла, на якому танцювала богиня Аме-но-удзуме. Богиня була потворною, тому могла викликати у решти божеств лише сміх. Коли Аматерасу почула, що зовні лунає гамір і сміх, вона визирнула з печери, щоб поцікавитися, чого всі радіють. На її запитання боги відповіли, що знайшли богиню, прекраснішу за неї, а в доказ того показали їй дзеркало. Ще більше здивована Аматерасу почала виходити з печери, а Аме-ноудзуме, яка заховалася поряд, повністю витягнула богиню з печери. Таким чином світло повернулося, а брат богині Сусаноо був вигнаний. Ведучий 1. Саме так! Японська імператорська сім’я веде свій родовід від богині сонця Аматерасу, який, що найдивовижніше, ще жодного разу не переривався. Ведучий 2. Як ми й казали на початку заходу, японці вірять, що світ сповнений різними духами, демонами та привидами. Це є не менш цікавою частиною міфології, ніж оповіді про богів.

Ведучий 3. Кіцуне – лисиця, – в японській міфології тварина, яка наділена довгим життям, мудрістю та магічними силами. Головна особливість кіцуне – це вміння приймати людський вигляд, хоча їм завжди важко заховати свого хвоста. За переказами, кіцуне можуть перетворюватися на людей, досягнувши 100 років. Кіцуне справжні майстри створювати ілюзії, тому вони люблять розважатися, обманюючи людей; бували навіть люди, які одружувалися з кіцуне, а діти в такому шлюбі були наділені чарівною силою. Але якщо сутність лисиці була розкрита, то вона мала покинути сім’ю. Також говорять, що кіцуне можуть проникати у сни і подорожувати ними. Томако. Справді, в Японії багато духів, як добрих, так і злих. Але однією з особливостей синтоїзму є те, що всі духи здебільшого нейтральні і поводяться залежно від власного настрою, не завдаючи людям шкоди. Ведучий 1. Важливе місце серед японських фантастичних істот, як і в європейській міфології, посідають привиди. Але навіть вони дещо відрізняються від тих привидів, до яких ми звикли. Ведучий 2. Попросимо Томако-сан розповісти нам про японських привидів. Томако. Японські привиди називаються «юрей». Це занепокоєні душі померлих, що продовжують приходити у світ людей. Японці вірять, що після смерті душа стає божественною та перетворюється на божество покровителя своєї родини. Але якщо людина померла не своєю смертю, переживала сильні емоції або лишила на землі незавершені справи, тоді вона стає привидом. Здебільшого привиди приходять на землю в так звану «годину Бика», тобто між першою і третьою годинами ночі, коли світ людей особливо чутливий до чар. Характерною ознакою юреїв є відсутність ніг. У більшості привидів волосся скуйовджене, а одяг білий. Кажуть, для того щоб заспокоїти душу привиду, потрібно дати обіцянку про завершення справи, яка тримає його на землі, та виконати її. Після цього душа зможе спокійно відійти до іншого світу. Ведучий 3. Насправді японські привиди діляться на дуже багато видів, кожен з яких має унікальні особливості. Недарма фольклористи говорять, що японська міфологія одна з найбагатших і найскладніших! Томако. Я б навіть сказала – найцікавіших! Сьогодні я вам розкажу лише маленьку її частину, але це може стати початком захоплюючої подорожі до світу японських міфів. Ведучий 1. Але думаю, наше сьогоднішнє знайомство з японською міфологією буде неповним, якщо нам Томако не розкаже про чарівні предмети. Томако. Ми японці, вірими, що коли звичайному дзеркалу виповнюється сто років, воно може перетворитися на чарівне дзеркало, яке називається Унгаікьо. Таке дзеркало здатне бачити душу, тобто відобразити справжню сутність як людини, так і будь-якої іншої істоти, тому Унгаікьо зображується як дзеркало з обличчям демона. Його можна використовувати для наслання чар на інших людей.

Цікавим є те, що дзеркало частково перетворюється на живу істоту та перестає бути предметом у звичному розумінні. В японській міфології є окремий клас чарівних істот, що народжуються із артефактів, при досягненні ними певного «віку», або якщо в предмет вселяється дух. Такі істоти називаються Цукумо-гамі і є унікальними для світової міфології. Ведучий 2. Дійсно, дуже цікава історія! Так хотілося б послухати ще! Адже виходить, що всі речі, які оточують нас, можуть бути наділені чарами! Ведучий 1. Але, на жаль, наш час уже добігає кінця і нашому гостю Тамако треба поспішати додому. (Тамако виходить із приміщення) Бібліотекар. Сьогодні ми з вами познайомилися з японською традиційною міфологією. З божествами Ідзанамі, Ідзанагі, Аматерасу, а також із чарівним духом лисиці Кіцуне, привидами та чарівними японськими дзеркалами. Але японська міфологія приховує ще багато цікавого! Тому я запрошую вас ознайомитися з переглядом друкованих видань. Дякуємо всім за увагу. Додаток 7 Еволюція жанру «Мацуо Басьо. Хоку» Мета заходу: познайомити з життям і деякими фактами творчої біографії славетного японського поета Мацуо Басьо; допомогти читачам зрозуміти особливості хоку; дати коментарі до віршів, в яких віддзеркалилися його враження від спілкування з природою; зародити інтерес до японської культури, традицій, звичаїв; виховувати почуття дружби і краси й естетичні смаки. Обладнання: портрет письменника, збірка його творів, ілюстрації до них. Презентація власних поробок читачів за японськими мотивами, ілюстративних матеріалів і різних «цікавинок» про Японію. Вступ. Поетична спадщина, залишена Басьо, містить у собі хоку та «зчеплені строфи». Лауреат Нобелівської премії Кавабата Ясунарі назвав вірші свого земляка найвищим досягненням японської літератури. Щодо дослідження творчості М. Басьо, то її почали вивчати порівняно недавно. Одна з дослідниць його творчості Наталя Шефтелевич зазначала, що поезія японського класика - це не лірика природи в європейському розумінні цього терміна, а лірика самої природи, тобто поет виступає в ролі медіума, інформацію якому постачають не духи, а явища природи, рослини, мінерали тощо. Щоправда, такий погляд має «містичне» забарвлення, але він ще раз підкреслює, який складний поетичний матеріал залишив у спадок Мацуо Басьо. Його поезія досі залишається багато в чому загадковою. Окремі дослідники порівнюють поезію, творцем якої був Басьо та його учні, з напіввідчиненими дверима. Поезія Басьо складна і незвичайна, що пояснюється незвичайністю і самої країни – батьківщини Мацуо Басьо.

Давня країна Ямато, Країна Сонця, що сходить, Японія... Але Японія – не просто назва країни, це ім’я однієї із загадкових, багатих і складних цивілізацій, яка відзначається своєрідною самобутньою культурою, де перевага віддається внутрішній глибині, змістовності, витонченості на противагу зовнішній пишноті. Японія – це країна, де кілька століть тому з’явилася нова поетична форма – японський трирядник хоку, творцем якої є поет XVII ст. Мацуо Басьо. Розповідь 1-го ведучого. 1644 року в місті Уедо провінції Іга, в родині небагатого самурая Мацуо Єдзаемона народився третій син – Дзінсітіро, майбутній поет Басьо. Коли хлопчик підріс, його назвали Менефусом. Згодом літературний псевдонім Басьо (з японської – «бананова пальма» чи «бананове дерево») витіснить із пам’яті нащадків його справжнє ім’я Дзінсітіро та всі інші імена і прізвиська. Рідні митця були людьми освіченими, про що свідчило насамперед знання китайських класиків. Батько і старший брат забезпечували сім’ю, викладаючи каліграфію, оскільки самураї давно опанували мирні професії. Басьо з дитинства приятелював із дайме (князь, власник феодальних маєтків), багатого самурая. Хлопчаків об’єднували не тільки дитячі розваги, а й поезія: син дайме дуже любив вірші, які складав юний поет. Після ранньої смерті свого друга дитинства, Басьо полишає домівку. Всупереч умовлянням і пересторогам рідних, приймає постриг, звільнившись таким чином від служби феодалу. Однак стати справжнім ченцем йому не судилося і Басьо вирушає до міста Едо вже із книжечкою своїх віршів. Було йому тоді тільки 28 років. Творчість Басьо одразу привернула увагу публіки. Його вірші друкувалися у столичних збірках, а юного митця запрошували до участі в поетичних турнірах. Проте матеріальне становище письменника було надто скрутним. Деякий час йому довелося навіть працювати у службі місцевого водопостачання. У 1677 році він усе ж таки став учителем поезії, але його учні були вихідцями з бідноти, тому матеріального статку це заняття поетові не дало. Уявіть собі людину, наставника, який мав одночасно понад дві тисячі учнів і написав близько двох тисяч віршів. Він міг би стати багатим, але не став, задовольнившись плащем мандрівника, торбиною з нехитрим харчем, флейтою, записниками та хатинкою з бананового листя. Це – Мацуо Басьо. Басьо – псевдонім поета, який означає «бананова пальма», «бананове дерево» або «бананова хижа». Розповідь 2-го ведучого. Він був людиною, який, спостерігаючи красу снігу, місяця і квітів, багато розмірковував про друзів, про себе, про природу, про життя. Його можна образно назвати дбайливим садівником чудового саду японської поезії. Уявіть собі річку, на її березі – хижку, поряд неї – бананову пальму, а в затінку пальми – похилого віку чоловіка у ветхому вбранні й у ветхому брилі, котрий натхненно малює пензликом на білому папері ієрогліфи, загадкові, схожі чимось на екзотичні рослини знаки. Це і є поет Мацуо Басьо. Басьо – його псевдонім (мистецьке вигадане ім’я), яким підписує він свої вірші. Японське

слово «басьо» в перекладі українською – «бананова пальма». Не випадково взяв такий псевдонім Мацуо Менефуса. А трапилось це так: у поета було чимало учнів. Так, один із учнів Мацуо Басьо – Сампу – син багатого торговця, умовив свого батька подарувати вчителеві невелику хатинку біля озера в передмісті Едо. Посадивши біля своєї хижки бананові дерева, назвавши її Басьо-ан («Бананова хатинка») й узявши собі відповідний псевдонім «Той, хто живе в банановій хатині», а потім ще простіше – Басьо («Бананове дерево»), письменник, попри матеріальні нестатки та постійну самотність, не відчував себе нещасливим, бо мав змогу творити. «Дев’ять років я жив злиденним життям у місті, - писав Мацуо Басьо, – і нарешті переїхав у передмістя Фукагави». Одна мудра людина сказала (йдеться про китайського поета Бо Цзюй-и.): «Столиця Чаньань – здавна осереддя слави та багатства, але важко в ній жити тому, в кого немає грошей. Я теж так вважаю, бо я жебрак». Втім, Мацуо Басьо володів незліченними багатствами, глибоко прихованими в душі, – любов’ю до людини, до природи, до своєї країни, до мистецтва, а ще були у нього вірші – найцінніше його багатство… На жаль, вони не змогли замінити жменьку рису, яку потрібно було мати щодня, щоб не померти з голоду… Тільки вірші! Така-от весна в Тосея з Бананової хижки. Спитаєте, чому «в Тосея з Бананової хижки», а не «в Басьо», скажу: раніше Мацуо Менефуса мав псевдонім Тосей, японською це слово означає «персик зелений», який робив перші кроки на тернистому шляху життя. Розповідь 1-го ведучого. Власну «Бананову хатинку» Басьо неодноразово оспівував у своїх віршах. У пустельній і бідній хатинці поет не почуває себе самотнім і забутим, бо відчуває свій зв’язок з усім світом, з природою. Як шумить-гуде банан, Як у кадуб капа дощ, Чую цілу ніч. Мацуо Басьо був бідним, але бідність стала своєрідним символом його духовної незалежності, тому він не приховує її і не соромиться. Оттакий я єсть: Глянь на росяні дзвінки – То й сніданок весь. Розповідь 2-го ведучого. Як усі діти, любив Мацуо свята, особливо радів, коли наближалося свято Нового року. Разом із батьками, за японською традицією, прикрашав браму сосновим гіллям… Соснове гілля на брамах! – І здається, за однісіньку ніч Проминуло років тридцять!

Ласував новорічними коржами, ними японці пригощають родичів, друзів, знайомих… Чий це зять там іде, На початку року Бика Навантаживши коржами? Розповідь1-го ведучого. На відміну від нас, японці живуть за календарем, роки в якому мають назви, котрі відповідають назвам тварин… Про це цікаво розповідає японська легенда. Колись, а це було ще тоді, коли звірі вміли розмовляти, небесний володар наказав їм з’явитися до нього. Цей наказ чули всі, окрім кішки, яка тоді полювала на рибу. Бик, котрий знав, що він неповороткий і забарний, вирішив вирушити в далеку дорогу на кілька днів раніше за всіх. А хитра Миша, дізнавшись про це, сіла Бику на хвіст (а Бик це дозволив, бо був приязний і необачний) і так доїхала до небесної брами. А тоді швиденько пробігла по спині Бика і стрибнула в ту браму першою. Так, Миша стала переможницею в поході звірів і посіла перше місце в пантеоні, що має назву Зодіак. Звісно, Бик став другим, але сильно засмутився. Кішка, яка тоді приятелювала з Мишею, питала у подруги: «Що наказував небесний володар»? На що Миша відповіла: «Звірям шануватися, а ще – не чіпати риб!» Кішка занепокоїлась, а з часом заспокоїлась і забула: «Буду полювати на рибу тихенько, щоб ніхто про це не знав». А хитра Миша подумала: «Так і сказала я тобі правду! Кішки такі спритні, що їх не випередиш!». Обманута Кішка так і не з’явилась до небесного володаря, через це й не потрапила до Зодіаку. З тих часів вона і вдень, і вночі переслідує Мишу (навіть про рибу забула), хоче будь-що помститися. Звідси – японська приказка: «Радіє, як кішка, котра спіймала мишу». Розповідь 2 го ведучого. Японське літочислення має 12-річні цикли. Японці називають кожний цикл «дванадцять земних гілок». Починається цикл із року Миші, а далі йдуть: роки - Бика, Тигра, Зайця, Дракона, Змії, Коня, Барана, Мавпи, Півня, Собаки, Вепра (Свині). Назви років відповідають назвам сузір’їв японського (китайського) Зодіаку. Розповідь 3-го ведучого. Сьогодні ми вирушимо до чарівного саду японської поезії, де ростуть різноманітні квіти, більшість з яких – маленькі, але дуже запашні. І в кожної – своя історія. Прекрасний сад, до якого ми рушаємо, розташований на Далекому Сході, у Країні Висхідного Сонця, як здавна називають Японію. Перед входом у помешкання підвішувалися невеликі гомінкі дзвіночки, до яких кріпилися папірці з віршованими рядками, де було горе і радість, надія і відчай. Усередині будинків теж усе сповнено поезії. Вірші можна побачити скрізь – і на картинах (какемоно), і на дерев’яних ляльках (кокесі), і на предметах побуту (рушниках, серветках) тощо. Поезією пройняте все існування японців. Вірші читаються удома і в кафе, наодинці та з друзями. Вони допомагають кожному висловити свої настрої і краще осмислити себе і світ.

Розповідь 1-го ведучого. Любов до поезії виникла в японців тоді, коли літератури як такої ще не було й їхня поезія дуже незвична. Вона сповнена натяків, іносказань. Вірші в Японії можна побачити скрізь: на серветках і рушниках, на ширмах і на стінах, на посуді і на аркушиках, прикріплених до дзвіночків біля вхідних дверей. Почуття передаються не прямо, а опосередковано – через образи природи, окремі деталі зовнішнього світу. Щоб осягнути такі вірші, потрібно тонко сприймати природу, насолоджуватися виглядом розквітлої троянди чи туману, що прозорим серпанком огортає гори. Ще з давніх часів щосічня влаштовуються поетичні змагання: десятки тисяч японців читають вірші. Найкращі з виконавців виступають на урочистій церемонії у присутності імператора. Для сучасних японців є одна із давніх та улюблених форм японської поезії – хоку. Ця поезія така ж незвичайна, як і вся культура. Кожен японець знає кілька десятків хоку, і найчастіше це – твори Мацуо Басьо. Складається вірш усього з трьох рядків, без рим, та й зміст, на перший погляд, не зовсім зрозумілий, але справа якраз-таки в тому, що за удаваною простотою криється складне плетиво асоціацій, натяків, символів. Хоку не містить повчань, прямих оцінок, його завдання – створити поетичну картину, яка збентежить душу, примусить вас замислитися. Зважаючи на стислість вірша, у ньому відкидається все те, без чого можна обійтися, наприклад, слова, які легко можна домислити. Декому здається, що складати хоку легко і це зможе зробити кожен. Насправді це під силу лише великому майстрові, тому досі не знайшлося поета, який би перевершив у цьому Мацуо Басьо. Сам письменник наполегливо працював над своїми поетичними мініатюрами, добираючи інколи упродовж кількох днів одне-єдине потрібне слово. Один із західних літературознавців, Р. Блайс, порівняв поезію Мацуо Басьо з «напіввідчиненими дверима». Літературознавчий словничок Хоку – жанр японської лірики, що складається з трьох рядків без рими. В оригіналі вірша в першому і третьому рядках обов’язково по 5 складів, а в другому – сім. У перекладі така формула може й не зберегтися. Розповідь 2-го ведучого. Мацуо Басьо писав вірші в нашому розумінні незвичні: маленькі за обсягом, трирядними, ще й без рими. Ті вірші (хоку, або хайку) за невеличкий обсяг європейські дослідники називають «гномічною поезією». Хто такі гноми, ви добре знаєте. Згадайте казку американського кінорежисера Уолта Діснея – «Білосніжка та семеро гномів». Так, як і ті маленькі лісові мешканці, вірші-гномики Мацуо Басьо живуть довго (вже понад триста років!), але не старіють, дивують світ щирістю і таємничістю, проникливістю і добротою, відвертістю і спостережливістю. Ці вірші-гномики бувають і захопленими, і здивованими, і веселими, і сумними, але ніколи не бувають байдужими ані до природи, ані до людей.

Змалку Мацуо Басьо віддано любив природу, милувався засніженими гірськими вершинами, слухав шум водоспадів, вдивлявся в морську далечінь, дихав ароматом квітів, дивувався нескінченній фантазії солов’їв (згадайте казку Андерсена «Соловей»: японські солов’ї співають не гірше за того, що чарував співом і навіть урятував від смерті імператора), спостерігав за квітуванням дивовижних японських вишень – сакур… Під час квітування сакур Горам краси не додасть Навіть ранкова зоря. Чи можна сказати краще за Мацуо Басьо, за Басьо-сенсея, так шанобливо звертались до нього учні. Японською мовою «сенсей» означає «вчитель». Задивиться сенсей на маленьку співучу цяточку на небесній блакиті, замилується, – і з’являються нові чарівні «гномики»: І цілого дня Твоїм пісням не вистачає, Жайворонку! А побачить поет, як ховається за хмарами молодик, то не втерпить і скаже: Перед вродою квітів Соромно стало місяцю? – Сховався за хмаркою. А квіти в Японії звичайні і водночас незвичайні. Японці – найкращі квітарі у світі, сказав би Басьо-сенсей, якби дожив до сьогодні. І це було б не таке вже й перебільшення. Поет милувався квітами, спостерігав їх і навесні, і влітку, і восени… І думки виникали різні, – і радісні, і журливі, адже квіти так схожі на людей. Героїня англійського письменника-натураліста Джеральда Даррела – місіс Кралевська вважала, що вони навіть розмовляють, спілкуються, приятелюють, сваряться… Очевидно, так само думав і Басьо-сенсей, бо він просто-таки олюднював природу. Хіба міг не вигукнути в захопленні сенсей, побачивши неповторну гірську троянду, хіба міг не подумати про те, яка то витончена прикраса для вбрання людини, але ніколи б не порушив він тієї краси: хай прикрашає вона гори, хай чарує ароматом мандрівців… Гірська троянда! Її гілочки так і просяться Прикрасою на капелюх. Слово бібліотекаря. Спробуємо передати за допомогою інтонації, пауз, середнього темпу красу неповторних ліричних творів хоку Мацуо Басьо, а вони здебільшого задумливі, захоплюючі, співочі. Може нам вдасться побачити та зрозуміти, що ховається за ними! Тож давайте звернемося до поезії Мацуо Басьо, адже саме вона і є біографією поета. Поночуйте просто неба, Тоді й збагнете вірші мої! Осінній вітер.

Зморшки на ньому розглажу І вирушу милуватися снігом. Старе паперове плаття. Листям ірисів На ногах закріплю Сандалі без поворозок. Дорого моя! Нема нікого назустріч Лиш осінній смерк. Сьогодні вдало заночував! У відведеній мені кімнаті – Сяйво грудневого місяця. Читання хоку М. Басьо (можна провести, як конкурс з визначенням переможців), наприклад «На всохлу гілку…»; «Старий ставок…»; «Соловей на гілці…»; «Метелик літає…»; «Зимові дні»; «Весняні дні»; «Затихле поле»; «Гарбуз-горлянка»; «Солом’яний плащ мавпи» книга перша і друга; «Мішок вугілля»; «Кістки, що біліють у полі»; «Мандрівка до Касіма»; «Рукопис у дорожньому мішку»; «Мандрівки в Сарасіна»; «Стежками Півночі» та інші. Це соловей зронив свою шапочку. Пелюстина камелії! Існує й така порода, які не сплять, коли сакура квітне. Порожнє кубельце миші. Пройшла пора хризантем. Тепер тільки редька — оце й уся радість! Актуальна бесіда  Яким темам присвячені хоку М. Басьо? (Природа, стосунки людини і природи, різні прояви життя).  Чому переклад одного й того самого хоку різними перекладачами так відрізняється? (Тому що японська мова багатозначна й особлива, складається з ієрогліфів-слів.)  Яке хоку вам найбільше сподобалося й чому? Розповідь 1-го ведучого. На початку ХХ століття французький учений Андре Бельсер писав: «Жоден народ не надавав такого значення дивовижній красі природи і не спостерігав за нею так уважно і зблизька, як японці; і жоден народ не насолоджувався більше за японців мовчазною принадою мрії і самозосередження на своїх думках». Саме тому віками вироблялися правила складання хоку та використання ними певної лексики. Були так звані «сезонні слова», які свідчили про конкретну пору року і не могли застосовуватися для опису інших природних сезонів.

Сезонні слова Весна Туман, серпанок, соловей, павутиння, квіти вишні та персика, жайворонок, метелик

літо осінь Злива, Місяць (він сяє зозуля, найяскравіше цієї садіння рисової пори), розсади, зірки, розквітлі півонії, роса, спека, збір урожаю, прохолода, червоне кленове полудневий листя, відпочинок, хризантеми світляки Інтерактивна вправа «мікрофон» – Продовжте фразу.  Я зрозумів (зрозуміла)...  Я вражений (вражена)...  Мені здається, що хоку...

Зима Сніг, іній, лід, холод, теплий одяг на ваті, вогонь

Творча пауза – Складіть хайку із груп слів, які вам запропонували та власні хайку. Гілки, снігах, самі, залишились, у, соснові, скількох, собою! Тінь, літає, полі, метелик, на, одна-однісінька, всьому. Інтерактивна вправа «Займи позицію» та обґрунтуй її (за бажанням). Чи сподобалися, вразили, схвилювали, зацікавили мене хоку? Так

Залишили байдужими або не визначився

Ні

Слово бібліотекаря: Підсумок. Своїм учням Басьо-сенсей заповідав не думати про перемоги на поетичних турнірах, а самовдосконалюватися, звільняти серце від суєтного, прагнути стати поетом неземним, поетом, що ось-ось доторкнеться до істини. Природа – натхнення, природа – незрівнянна ні з чим краса, це – сама досконалість. Треба вчитися в неї, треба прислухатися до її звуків, вдивлятися в її картини, розуміти її порухи. «Вчися сосни у сосни, бамбука – в бамбука, – повчав Сенсей. – Тікай від самого себе. Істини не збагнути, якщо не подолати себе». В японському місті Кіото, на подвір’ї монастиря Рьоандзі, є сад каміння. Складається він із 15 кам’яних брил. Розміщені вони так, що ченці, які в задумі рухаються по веранді будинку настоятеля вздовж саду, з будь-якого місця можуть бачити тільки 14. П’ятнадцятий лишається невидимим. Це – символ істини, яку вони шукають. Бачив той сад і Басьо-сенсей. Може, тільки йому й поталанило побачити того невидимця?.. Якщо говорити про глибинний зміст поезії Мацуо Басьо, то він нагадує той сад каміння. Але всі ми маємо прагнути побачити «п’ятнадцятий камінь», можливо й нам поталанить.

Додаток 9 Японська вікторина 1. Японський імператор носить титул: 1. Богдихан 2. Негус 3. Сьогун 4. Мікадо 2. Бусідо – це: 1. традиційна японська боротьба 2. кодекс честі самурая 3. японське мистецтво декоративного живопису 4. правила етикету японського імператорського двору 3. Головний герой опери Пуччіні «Мадам Батерфляй» носить прізвище: 1. Холмс 2. Браун 3. Пінкертон 4. Лестрейд 4. Японський генерал, під час російсько-японської війни командував облогою Порт-Артура, носив прізвище: 1. Ноги 2. Руки 3. Юшки 4. Боки 5. Незабаром після того як Японія була відкрита португальцями, в Європі поширилася чутка, що японці - нащадки: 1. втрачених колін Ізраїлю 2. племен, які пережили всесвітній потоп 3. царя Соломона і цариці Савської 4. Гога і Магог 6. Умовним сигналом до атаки на Перл-Харбор стала радіограма «Тора! Тора! Тора!», Що в перекладі з японської означає: 1. Тигр! Тигр! Тигр! 2. Вовк! Вовк! Вовк! 3. Вулкан! Вулкан! Вулкан! 4. П’ятикнижжя Мойсея! П’ятикнижжя Мойсея! П’ятикнижжя Мойсея! 7. Тіуне Сугіхара, єдиний японець, удостоєний в Ізраїлі звання праведника народів світу, був під час війни: 1. послом в Берліні 2. консулом в Каунасі 3. губернатором Шанхая 4. комендантом табору військовополонених на Тайвані 8. Свою нинішню назву столиця Японія отримала тільки в середині XIX століття, а до цього місто називалося: 1. Нара 2. Кіото 3. Едо 4. Осака 9. Перу цього японського письменника належить п’єса з провокаційною назвою «Мій друг Гітлер». 1. Рюноске Акутагава 2. Кобо Абе 3. Юкіо Місіма 4. Харукі Муракамі 10. Цей радянський письменник-фантаст був за професією перекладачем з японської: 1. Аркадій Стругацький 2. Борис Стругацький 3. Іван Єфремов 4. Олександр Бєляєв 11. За посередництво в укладанні Портсмутського миру, який поклав кінець російсько-японській війні, цей американський президент отримав Нобелівську премію миру: 1. Вудро Вільсон 2. Вільям Тафт 3. Теодор Рузвельт 4. Уоррен Гардінг 12. Один з найдавніших японських звичаїв, ханами, пов’язаний з любуванням: 1. харакірі 2.сходом сонця 3.горою Фудзіяма на заході 4. сакурою і іншими квітами

13. У 2009 році цей японський письменник став лауреатом Єрусалимської премії, яка вручається «авторам, які відображали у своїх творах проблеми людської свободи, суспільства, політики та державної влади». 1. Рю Муракамі 2. Харукі Муракамі 3. Кендзі Маруяма 4. Кадзуо Ісігуро 14. Які винаходи 20 століття японці вважають найважливішими та кому віддали перше місце? 1. Музичний плеєр. 2. Комп’ютерні ігри. 3. Мініатюрна відеокамера. 4. Караоке. 5. Локшина швидкого приготування. 15. Що допомагає японцям добре переробляти вуглеводи морських водоростей, що використовуються для приготування суші? 1. Вода. 2. Майонез. 3. Їхній кишечник, який містить унікальні мікроби, ніж у людей інших національностей. 4. Спеції. Ключ: Номер питання 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 Правильна 1 1 3 3 відповідь 4 2 3 1 1 1 2 3 2 1 3 4 2 5 3 Вікторина 5 незвичайних видів спорту з Японії 1. «Юкігассен». (В перекладі означає «сніжна битва». Це гра в сніжки, яка проводиться на цілком офіційному рівні з чіткими правилами і спеціальною захисною екіпіровкою.) 2. Фукія. (Метання гострих дротиків за допомогою духової трубки. Зараз японці змагаються на влучність, а раніше це було смертельна і тиха зброя. У деяких куточках країни з його допомогою до цих пір розважаються видуваючи голки по різній дрібній дичині.) 3. Кінологічний фрістайл. (Це популярні танці з собакою, якими займаються не тільки в Японії, а і в інших країнах. Це більше схоже навіть не на спорт, а на своєрідний вид мистецтва. Проте, вихованці та їх господарі приділяють багато часу тренуванням.) 4. Бінокулярний футбол. (Це самий звичайний футбол за всіма правилами за винятком однієї маленької деталі: на гравців надягають біноклі з великим збільшенням. Поведінка футболістів у такому положенні вкрай забавна, чого варті потуги, щоб потрапити ногою по м’ячу! Бути глядачем тут набагато веселіше, ніж гравцем.) 5. Ну, і наостанок – Яке класичне безумство японців? (Шинні стрибки з трампліну.) 26

Використані джерела: 1. Басьо М. Поезії. З японської [Електронний ресурс] / Упор., перекл., автор передм. та прим. Геннадій Турков; ред. М. Н. Москаленко; художнє оформл. В. М. Євтушенко // Мацуо Басьо. Поезії. З японської – Київ: Дніпро, 1991. – 200с. – Електрон. текстові дані. [PDF] – Режим доступу: shron.chtyvo.org.ua/Basio_Matsuo/Poezii_zbirka.pdf – Назва з екрана. – Дата перегляду: 16.06.2017. 2. 50 цікавих фактів про Японію [Електронний ресурс] // сайт Цікаві факти на Facti infoh. 2014-2015 – Електрон. текстові дані. – Режим доступу://facti.info/50-tsikavyh-faktiv-pro-yaponiyu/– Назва з екрана. – Дата перегляду: 16.06.2017. 3. 7 найцікавіших фактів про Японію [Електронний ресурс] // сайт «Цікаво знати». 2013-2016 – Електрон. текстові дані. – Режим доступу: http://cikavoznaty.com/290-7-nayckavshih-faktv-pro-yaponyu.html – Назва з екрана. – Дата перегляду: 16.06.2017. 4. 30 найцікавіших фактів про Японію [Електронний ресурс] // сайт ТОВ ДІДЖІТАЛ ВЕНЧЄЗ. 2009-2017– Електрон. текстові дані. – Режим доступу: http://travel.tochka.net/ua/6950-30-samykh-interesnykh-faktov-o-yaponii – Назва з екрана. – Дата перегляду: 16.06.2017. 5. Цікаві факти про Японію [Електронний ресурс] // сайт Copyright 2017 – Електрон. текстові дані. – Режим доступу: http://cikavosti.com/27-cikavihfaktiv-pro-iaponiu/ – Назва з екрана. – Дата перегляду: 16.06.2017. 6. Цікаві факти про Японію [Електронний ресурс] // інформаційнопізнавальний сайт «Тут цікаво» – Електрон. текстові дані. – Режим доступу: http://tut-cikavo.com/krajini/222-tsikavi-fakti-pro-yaponiyu– Назва з екрана. – Дата перегляду: 16.06.2017. 7. Японія – цікаві факти, звичаї та традиції [Електронний ресурс] // сайт Цікаві факти про все на світі – Електрон. текстові дані. – Режим доступу: http://cikavi-fakty.com.ua/yaponiya-cikavi-fakti-zvicha%D1%97-tatradici%D1%97/ – Назва з екрана. – Дата перегляду: 16.06.2017. 8. Японські бойові мистецтва [Електронний ресурс] // сайт Острів знань 2006 – Електрон. текстові дані. – Режим доступу: http://pozashkillya.ostriv.in.ua/publication/code-17b5c5fb49e82/listebe8c1db27 – Назва з екрана. – Дата перегляду: 16.06.2017.

Науково-популярне видання

Про Японію – Країну, вранішнього сонця Сценарії масових заходів до відзначення Року Японії в Україні

Автор-укладач Л. В. Гріщенко Редактор А.Г. Кирдода Комп’ютерний набір Л.В. Гріщенко Відповідальний за випуск В.М. Канюка Підписано до друку 23 червня 2017 р.

Видавець: Комунальний заклад «Черкаський районний організаційнометодичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи» Черкаської районної ради, 2017 18009 м. Черкаси вул. Дахнівська, 52 E-mail: bibliotekaromc@gmail.com http://romcbkr.ck.ua/ 28