Народився Василь Омелянович Макух 14 листопада 1927 року, в с. Карів, що на Львівщині, в селянській національно свідомій багатодітній родині. Ще з юних років формувався його світогляд українського патріота-націоналіста під впливом побожних, національно-свідомих, працьовитих батьків і сусідів та в читальні товариства «Просвіта», яку очолював Іван Дужий. Під час Другої світової війни Василь вступив до лав УПА, де був розвідником. 1946 року під час сутички між упівцями та радянськими військами був поранений і опинився в руках спецслужб, покарання відбував у концтаборах Мордовії та Сибіру – 10 років каторжних робіт. На засланні Макух познайомився зі своєю майбутньою дружиною Лідією Запарою. Відбувши покарання, закохані переїхали до Дніпропетровська (нині м. Дніпро). Довгий час Василь не хотів одружуватися з Лідією, говорячи: «Усе одно, рано чи пізно, віддам своє життя за волю України, то навіщо створювати сім'ю». Все ж Василь і Лідія розписалися, у шлюбі в них народилося двоє дітей — дочка Ольга та син Володимир. У Дніпропетровську Василь працював у цеху вогнетривів заводу «Промцинк», згодом, за станом здоров'я, влаштувався слюсарем з ремонту побутової електротехніки, Лідія працювала кухарем. Працюючи, Василь увесь час вчився: закінчив дев'ятий та десятий класи вечірньої школи й зробив спробу поступити до Дніпропетровського університету, та довідавшись про судимість за політичними статтями, йому відмовили. Макух не сприймав радянської влади і не приховував своїх поглядів: боляче вражала його русифікація України, приниження української мови, обурювався і з приводу існуючої несправедливості. Вражало його й те, що коли син Володимир у школі розмовляв українською мовою, однокласники називали його «бакланом» або «бандерою», на що Василь
постійно стверджував: «Усе це мине, Лідочко! Колись настане такий час, що Україна буде самостійною!» Проживаючи в умовах національного безправ'я, Василь Макух багато часу віддавав політичній діяльності. Часто їздив до Львова та Києва для налагодження потрібних зв'язків із однодумцями. За що за родиною було встановлено «негласний нагляд». У кінці жовтня 1968 року Василь Макух приїхав до Карова, щоб відвідати хвору сестру. З батьками поділився своїми думками про антиукраїнську політику тоталітарного режиму, русифікацію та колоніальне становище України. 3 листопада він несподівано виїхав із села до Львова. З собою взяв сітку – авоську з трьохлітровою банкою, загорненою в газету, та декілька яблук. Говорив, що у банці яблучний сік, але як з`ясувалося згодом, у банці був бензин. У Львові з головного вокзалу десь опівночі від`їхав луганським поїздом. 5 листопада був уже в Києві. У цей час місто готувалося до зустрічі найбільшого радянського свята – річниці Жовтневої революції. Київ прикрашали портретами «вождів», гаслами та червоними прапорами. У переддень головного більшовицького свята звичний порядок було раптово порушено. Біля Бессарабської площі галичанин Василь Макух облив себе бензином, чиркнув сірником і швидко загорівся. Живий смолоскип, втамовуючи жахливий біль, швидко біг Хрещатиком у бік площі Жовтневої революції (нинішнього Майдану Незалежності) та вигукував: «Геть колонізаторів!», «Хай живе вільна Україна!» та гасла проти окупації військами Варшавського договору Чехословаччини. Перехожі від несподіванки й жаху німіли та розбігалися. А він біг, допоки напівживим не впав на бруківку… Непритомного Василя Макуха відвезли до лікарні. Медики виявилися безсилі виконати наказ КДБ будь-що врятувати його життя й дати спецслужбам змогу дізнатися, до якої
націоналістичної організації належить цей чоловік. Наступного дня, Василь Макух помер від несумісних з життям опіків, не доживши кількох днів до свого 41-го дня народження. Такого виклику системі навіть після смерті Василя Макуха не пробачили ні йому самому, ані його родині. Похорон на кладовищі житлового масиву в Дніпропетровську проходив під суворим наглядом КДБ (переодягнені в цивільний одяг кадебісти фотографували й брали на облік усіх присутніх). Влада боялася, що похорон перетвориться на політичну антирадянську демонстрацію. 6 листопада 1968 року прокуратура Ленінського району Києва порушила кримінальну справу за фактом самогубства Василя Макуха. Уже наступного дня представники КДБ почали грубий допит його сестри Параски, намагаючись вибити інформацію про Василя Макуха, жінці, за свідченнями її чоловіка Юрія Осьмиловського, «відбили нутрощі, вона кілька років плювала кров’ю й розтанула, як свічка, ще зовсім молодою… » Вдову Лідію кілька місяців поспіль викликали на допити до КДБ, щоб визначити коло знайомих її чоловіка. Та дізнатися від неї щось конкретне було неможливо: оберігаючи дружину, Василь нічого про це їй не розповідав. Жінку позбавили роботи, залишивши її з двома маленькими дітьми без засобів до існування. Акт самоспалення, вчинений Василем Макухом, як вияв протесту проти русифікації України тоталітарною комуністичною системою, одержав відгомін серед українців. Так, Євген Пронюк анонімно в самвидаві написав статтю «Пам'яті героя», яка нелегально розповсюджувалася серед населення України. А це призвело до нових репресій. 5 листопада 2008 року, у 40-і роковини самоспалення Василя Макуха, на майдані Незалежності було влаштовано концертреквієм. Того самого дня у Донецьку, в головному офісі громадської організації
інвалідів «Чорнобиль-Допомога», на вшанування пам'яті Василя Макуха та Олекси Гірника відкрито унікальний музей «Смолоскип». 2011 року в жовтні Молодіжний рух Києва в межах проекту «Шляхом українських патріотів» представив у Львові книжку «Біля витоків Незалежності». У ній зібрані біографії 20-ти особистостей, пов'язаних з боротьбою за відродження української держави. Серед них поряд з Василем Стусом та іншими фігурує Василь Макух. У місті Дніпро з 26 листопада 2015 року на одну з вулиць перейменовано на вулицю Василя Макуха. 26 січня 2017 року в Києві на Хрещатику встановлено меморіальну дошку Василю Макуху.
3. Василь Макух – перший українець, що вчинив самоспалення проти влади СРСР [Електронний ресурс] // сайт «Радіо Свобода». – Текстові дані. – Режим доступу: https://www.radiosvoboda.org/a/24771151.html (дата звернення: 06.11.2017). – Назва з екрана. 4. Життєвий шлях і самопожертва Василя Макуха [Електронний ресурс] // сайт «Україна Incognita». – Текстові дані. – Режим доступу:http://incognita.day.kiev.ua/zhittye vij-shlyax-i-samopozhertva-vasilyamakuxa.html (дата звернення: 06.11.2017). – Назва з екрана.
Відділ культури і туризму Черкаської райдержадміністрації КЗ «Районний організаційно-методичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи» Черкаської районної ради
Джерела 1. Людина-смолоскип [Електронний ресурс] // сайт «Тиждень.ua». – Текстові дані. – Режим доступу: http://tyzhden.ua/History/34776 (дата звернення: 06.11.2017). – Назва з екрана.
Персональна пам’ятка 2. Макух Василь Омелянович [Електронний ресурс] // сайт Вікіпедія. – Текстові дані. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D 0%BA%D1%83%D1%85_%D0%92%D0%B0%D1%81 %D0%B8%D0%BB%D1%8C_%D0%9E%D0%BC%D0% B5%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0 %B8%D1%87 (дата звернення: 06.11.2017). –
Назва з екрана.
Укладач: А.Г. Кирдода Видавець: КЗ «РОМЦ БКР» районної ради 18009 м. Черкаси вул. Дахнівська, 52 Електронна адреса: bibliotekaromc@gmail.com
Черкаської
(До 90-річчя від дня народження Василя Макуха (1927-1968) воїна УПА, політв’язня радянського режиму, який здійснив самоспалення в знак протесту проти комуністичної тоталітарної системи)
Черкаси 2017