www.samopomich.org
Тижневик
№ 1(259) 11 - 17 січня 2013
ВИДАВАЛАСЯ З СІЧНЯ 1909 РОКУ КРАЄВИМ СОЮЗОМ РЕВІЗІЙНИМ У ЛЬВОВІ ВІДНОВЛЕНА У БЕРЕЗНІ 2005 РОКУ ОБ`ЄДНАННЯМ «САМОПОМІЧ» У ЛЬВОВІ
Молитва за український народ
Опікун і добродій Народився майбутній Митрополит 29 липня 1865 року у селі Прилбичі Яворівського повіту на Львівщині в сім’ї графа Івана і графині Софії (з роду Фредрів) Шептицьких. Ім’я Андрей він прийняв щойно як вступив до чину ОО. Василіян. Його хрещене ім’я було аж потрійним: Роман Марія Олександр. Галицьким митрополитом став у 1900 році і був ним аж до смерті 1 листопада 1944 р. Знав 10 мов. Здобув три докторати: права, філософії, богослов’я. Андрей Шептицький дуже любив дітей, а тому завжди огортав їх своєю опікою. Тому то закладав захисти, школи, бурси та давав на це великі суми грошей. Однією з мало згадуваних соціальних акцій митрополита було те, що він добився в австрійського уряду допомоги для вдів священиків. Під час Другої світової війни православні священики і миряни Кам'янця зверталися до митрополита Шептицького по допомогу — фінансову і суто церковну: книги, ризи, літургійне начиння тощо, — посилаючись на те, що він же є єпископом їхнього міста, — і митрополит у допомозі не відмовив. Митрополит підтримував діяльність українських культурно-просвітницьких товариств «Просвіта», «Рідна школа», «Сільський господар». Засновує Український Національний Музей, купує в 1905 для нього приміщення за 34 тис. доларів (з допомогою євреїв, бо поляк-власник не бажав продавати будинок українцям). Завдяки піклуванню Шептицького у музеї зібрано одну з найбільших у Європі збірок іконопису. Церковні, гуманітарні фундації: найперша — Єпархіальна бібліотека в Станиславові (передав 4 тисячі книг із особистої бібліотеки), Академічний Дім, Народня Лічниця (яку згодом (1930—1938) перетворили на сучасний шпиталь), гімназії; клопотанням до чеського уряду врятував українську господарську академію в Подєбрадах. Шептицький був ініціатором і засновником Земельного банку у Львові (1910). Ним заснована Львівська Богословська Академія (в 1928 р. єдиний український вищий навчальний заклад за Польщі); на сиротинці передав разом 1 млн. доларів; посилав подарунки на Песах єврейським убогим дітям. Митрополит Андрей також спричинився до створення Першої Української Дивізії «Галичина», підтримавши цю ідею, адже відомі його слова до Володимира Кубійовича: «Немає майже ціни, яку не треба б дати для створення української армії», які вперше пролунали ще влітку 1941 р., а вдруге у 1943 році у розмові з В. Кубійовичем щодо політичної доцільності та морального виправдання такого кроку. Помер Владика 1 листопада 1944 року, близько 13 години, три дні перед тим, переставши з будь-ким розмовляти. Його похорон, у зайнятому радянськими військами Львові, перетворився на грандіозну маніфестацію.
Всемогучий Боже і Царю всесвіту, Спасителю наш, Ісусе Христе, що всім серцем любиш увесь людський рід і своїм безмежним промислом опікуєшся кожним народом зосібна! Споглянь милосердно і на наш український нарід, і на кожний інший нарід, що з повною надією припадає до Тебе, як до свого найліпшого Отця і премудрого Царя. Ми, діти цього народу, покірно послушні Твоїй святій волі, любимо всі народи, що їх Ти відкупив своєю святою кров'ю на хресті, а передовсім любимо щирою християнською любов'ю наш український нарід. Тим то з любови до нього, а радше з любови до Тебе, наш Боже, благаємо: Прости йому всі провини, поправ всі його злі нахили, а скріпи добрі нахили; змилосердися над ним у всіх його потребах. Борони його перед усякою кривдою й несправедливістю ворогів. Зливай на нього безнастанно Твоє щедре благословення. Благаємо Тебе, наш Боже, про особливу опіку і поміч для нашого народу, щоб серед усіх переживань і спокус з боку світу, диявола і його слуг, він міг завжди зберегти небесне світло, перемагати витривалістю у добрім всякі труднощі і завжди належати до благословенного Твого Божого Царства, і тут на цім світі, і в небесній Батьківщині. Дай нам ласку, щоб ми всі до одного, злучені єдністю віри і союзом любови під Твоїм проводом і проводом святої Вселенської Церкви, йшли завжди дорогами правди й справедливости, любови та спасіння. Пішли українському народові святих, великих Своїх слуг, щоб прикладом і словом були його мудрими провідниками у всіх царинах народного, суспільного й громадського життя. Провідникам нашого народу дай світло Твоєї премудрости з неба, дай йому численне і добре та святе духовенство! Заопікуйся його молоддю, щоб не тратила ласки святого Хрещення, щоб одержувала в родині й школі основне християнське виховання і виходила на пожиточних синів свого народу. Благослови всі наші родини, щоб батьки були зразковими й ревними християнами, а матері визначались мудрістю, побожністю й дбайливістю у вихованні дітей. Заохоти багатьох із народу нашого до життя досконалішого, до святости. Поклич багатьох у кожному поколінні до монашого стану, до геройських жертв за справи Церкви й народу. Просвіти всіх нас, нахили всі серця, щоб усі якнайліпше пізнавали й цінили святу католицьку віру і, визнаючи її, почували себе щасливими, стояли в ній непохитно, хоч би треба було понести й мученичу смерть, та й щоб по законам святої віри уладжували своє життя. Благослови також і дочасне добро нашого народу. Дай йому волю, щоб він міг свобідно розвивати свої природні, Тобою дані сили. Обдаруй його правдивою незіпсованою просвітою. Благослови його працю на всіх ділянках науки, мистецтва й добробуту та благослови всіх і все, щоб наш нарід, живучи мирно та щасливо, міг добре Тобі служити, а з Твоєю поміччю одержати вічну небесну Батьківщину. А Ти, Пресвята Богородице, Непорочно Зачата, Мати й Цариця України, святий Обручниче Йосифе, Покровителю Вселенської Церкви, Святий Архангеле Михаїле і ви всі, Покровителі українського народу, опікуйтеся завжди цим народом, щоб він став народом святим, щоб сповнив своє післанництво, щоб навернув увесь Світ до світла Віри, щоб причинився до світлого добра людського роду, щоб був поміччю і потіхою святої Вселенської Церкви та щоб приносив вічному Цареві безперестанну славу, честь і поклін на віки віків. Амінь.
На Різдво до Львова Новорічно-різдвяні святкування тривають у Львові з 13 грудня, а закінчаться аж 22 січня. Святковий настрій та краса нашого міста уже припала до серця близько 200 тисяч туристів. Цікаво те, що цьогоріч до Львова святкувати Новий рік приїхали туристи із 10 країн світу та з великих міст України, а в Центр туристичної інформації звернулося 234 туристи. Зверталися туристи з Києва, Харкова, Дніпропетровська, Донецька, Кіровограду, Рівного, Криму, а також з Росії, Білорусі, Польщі, Молдови, Великобританії, Канади, Франції, Латвії, Словаччини, Швейцарії. Про це розповіла Олена Голишева, керівник Центру туристичної інформації. «Цьогоріч на Новорічні свята приїхало на 20% більше туристів, ніж торік. Як кажуть в готелях міста, з номерів залишилися тільки найдорожчі – класу «люкс». 90% готелів були заповнені повністю», - розповідає Надія Радіоненко, начальник управління туризму ЛМР «Ми очікуємо тисячі туристів на Різдво у Львові. Всіх запрошуємо, приїжджайте. Ми вас зігріємо нашим теплом, доброю кавою, шоколадом, гастрономією. Особливість Різдва у Львові – такого більше ніде нема. Важливо приїхати і це відчути», - Андрій Садовий, міський голова Львова.
ПРО НАС
2
Ми працюємо для вас
Прийди і спробуй!
Життя зі спортом – яскравіше! У цьому протягом року активісти САМОПОМОЧІ переконували мешканців не лише Львова, а й інших міст України. В правдивості головного гасла проекту могли переконатись люди різного віку, починаючи від дошкільнят і закінчуючи пенсіонерами. Займатись спортом ніколи не рано У Львівських садочках продовжилась серія акцій під назвою «День здоров’я». Під час яких казковий герой-аніматор, в доступній для дітей формі, пояснює їм важливість ранкової гімнастики та занять фізкультурою. Пізніше для батьків свої виступи демонструють наймолодші представники секцій айкідо, танців або тхеквондо. Бути здоровим – модно! Не забували у САМОПОМОЧІ й про школярів, втретє відбувся Ярмарок спорту, який відвідало понад 15 000 мешканців, більшість з яких були учні 5-8 класів. Під час Ярмарку вони мали можливість побачити понад 50 видів спорту та поспілкуватися з зірками: Василем Вірастюком, Валерієм Гончаровим, Олександром Крикуном, які своїм прикладом надихали дітей вести здоровий спосіб життя. Святковий настрій та здоровий дух Ярмарку спорту цього року вперше дістався до Івано-Франківська, де активістам САМОПОМОЧІ вдалося зібрати понад 4 000 школярів. Для того, щоб підсилити єфект від відвідування Ярмарку та закріпити результат, щотижня в школах міста САМОПОМІЧ проводить міні-ярмарки спорту. Час знайдеться завжди, було б бажання! Дорослі завжди такі зайняті та заклопотані, що зовсім не мають часу для себе. Саме для них були створені проекти «Тиждень доступного спорту» та «Тиждень доступних танців». В рамках яких, усі бажаючі могли увесь тиждень безкоштовно відвідувати фітнес-клуби чи танцювальні гуртки у зручний час та недалеко від дому, оскільки партнерами проектів були безліч клубів із різних куточків міста. Не забуваємо про старших! Людина хоче бути здоровою в будьякому віці. Таку можливість для старших людей надає об’єднання САМОПОМІЧ. На базі палацу мистецтв ім. Г. Хоткевича, протягом тривалого часу, діє безкоштовна група з оздоровчої гімнастики для літніх людей, де усі бажаючі мають можливість займатись оздоровчою гімнастикою один раз на тиждень. Вчитись потрібно навіть вчителям! Для покращення рівня викладання фізичної культури в школах міста вчителів фізкультури навчають на спеціальному форумі! На якому для Львівських та цього року вперше Київських вчителів фізкультури розповідаються цікаві методики з викладання фізичної культури та спорту, а також відбуваються зустрічі з цікавими людьми, зокрема зірками спорту.
www.samopomich.org
На розквіті сил
Протягом не досить тривалого часу ми змогли відкрити та дати життя вісьмом осередкам САМОПОМОЧІ, де відбувались захоплюючі події. Ми разом переживали різні емоції – раділи перемогам, співчували та підтримували під час випробувань, насолоджувались чудовими лекціями, семінарами та веселими подорожами. Під час зустрічей в осередках мешканці отримують корисну інформацію стосовно оздоровчих програм, адже ми запрошуємо лікарів, які діляться своїм досвідом і практичними порадами. З нами цікаво! Як же захоплююче було відвідати музей шоколаду, де ми слухали про цікаву історію шоколаду, проявляли свої таланти, отримуючи подаруночки, куштували смачнючий шоколад, розглядали шоколадну Ейфелеву вежу, Ратушу та інші цікаві споруди міста Лева і не лише. Для багатьох людей - це незабутні моменти життя. Екскурсія на Арену Львів була не менш захоплюючою, адже старші люди мали можливість побачити стадіон та на мить перенестись в ту атмосферу, коли відбувалися матчі під час ЄВРО 2012. Мали можливість посидіти на місцях видатних футболістів, подивитись переодягальні, побувати у VIP- зоні, ресторані , в приміщенні, де відбувались прес-конференції та ще в багатьох цікавих місцях стадіону. Крім того, прослухали історію будів-
Від покрівлі до підвалу
Протягом року 8 тисяч львів’ян і жителів області звернулися до відділу роботи з мешканцями за допомогою. Хтось зіштовхнувся з несправедливістю, хтось багато років оббиває пороги чиновників і не може вирішити проблему з ремонтом покрівлі, сходової клітки чи інженерних мереж будинку, у когось проблеми з освітленням у помешканні або не гріють роками батареї, дехто не отримує субсидії і не може зрозуміти у чому справа. В кожного своя історія , своя проблема і своє життя . Люди йдуть до нас із своїми проблемами, бо знають, що тут уважно вислухають, порадять і допоможуть їх вирішити . Цього року САМОПОМІЧ виїхала до 195 будинків, аби вирішити проблеми з дитячими майданчиками, вуличним освітленням, незаконними забудовами, свавіллям підприємців, та провела ряд зборів по створенню ОСББ. Також допомогли мешканцям з проведенням ремонтів будинків, відновленням тепло- і водопостачання. Ми постійно прагнемо залучати активних мешканців до співпраці, з метою створення громадських рад, які будуть брати активну участь у житті міста , позитивно впливатимуть на його розвиток задля покращення добробуту життя наших львів'ян. Звертайтеся до нас за телефоном 297-10-00, або за адресою: вул. Карбишева, 8.
Добро – щодня!
ництва стадіону та цікаві факти. Старші люди подивились на стадіон, і мали можливість познайомитьсь між собою краще та поділитись враженнями. Під час походу в ляльковий театр, бабусі мали можливість більше здружитись зі своїми внуками та ще раз повернутись у дитинство. Згадати , як це було в далекому дитинстві. Відчути атмосферу та щиро порадіти разом. Незабутніми також були опери та балет в Львівському академічному театрі опери та балету, котрі ми відвідували. «Насолода та хороший, просто незабутній вечір, який подарували нам актори і вражаючий оркестр, який наповнював зал позитивною енергією настільки сподобався, що ми хотіли б таких заходів як найбільше в своєму житті», - розповідає п. Вікторія, пенсіонерка. Відвідини Кінопалацу на вул. Театральній стало яскравою подією, адже востаннє вони були в кіно близько 30-ти років тому. У кожному осередку ми ділились своїми проблемами та спільно їх вирішували. Проте на цьому ми не зупиняємось, ми продовжуватимемо працювати для мешканців міста Львова. Хочемо щиро подякувати усім нашим мешканцям, котрі нам довіряють, а також усій команді експертів, лікарів, психологів, юристів та волонтерів, котрі долучилися до нашої роботи.
Добро, зроблене тобою, завтра ж забудуть. І все ж, твори добро! (с) Марія Тереза. Цих слів дотримуються усі, хто працюють у відділі соціальних програм, і у всій організації САМОПОМІЧ загалом. Щодня ми активно робимо те, що багато з нас лише до дня Святого Миколая чи Різдва – причиняємо добро. Кожен наш проект – це те, що може робити кожен. Тому люди доброї волі (волонтери) долучаються до нас і разом ми втілюємо в життя десятки потрібних проектів. Цим ми не хвалимося, навпаки – запрошуємо усіх небайдужих долучатися і переконатися у важкій, але приємній щоденній праці робити добро. 2012 рік був багатим на корисні і теплі проекти – від наймолодших до найстарших львів’ян. Разом з вами, нашими читачами, волонтерами, колегами, партнерами – зробили неможливе можливим і будемо у 2013 році робити ще більше. Ті, що дарують тепло «Подаруймо тепло» – проект, який спрямований на соціалізацію дітей з інтернатів. Щотижня, 5-7 разів, ми їздимо до інтернатів, аби провести корисне дозвілля з вихованцями інтернатів. Інтерактивні ігри, перегляд мультфільмів, різ-
№ 1(259) 11-17 січня 2013
номанітні майстер-класи, цікаві виїзди, походи до театру і просто спілкування – те, чого так потребують усі діти. Світло в оселі Є самотні люди, яким необхідна увага, розмова та відчуття, що вони ще комусь потрібні. Тому наші волонтери приходять до таких людей та, прибираючи в їхній оселях, розмовляючи з ними, отримують безцінні уроки життя та приносять в їхню оселю трішки тепла. Навчаючи інших, навчаємось самі «Соціальне репетиторство» – проект, який гуртує людей, які хочуть ділитися своїми знаннями зі старшокласниками з інтернатів. Соціальні репетитори знаходять час, аби двічі в тиждень поїхати в інтернати і підготувати дітей до здачі ЗНО, яке обов’язково потрібне при вступі до вишу. Розвиток. Ну куди ж без нього «Дізнайтесь, як», «Школа розвитку», «Школа лідерства», «Школа щасливих батьків», «Центр розвитку особистості» – навчальні програми, які ми пропонуємо для вас щотижня. Молоді люди, сім’ї, старші люди, - це проекти саме для вас. Цікаві та корисні тренінги для вашого розвитку та дозвілля, які безкоштовно проводять професійні тренери, психологи та психотерапевти. Щорічні ярмарки Ярмарок дитячого дозвілля, Ярмарок літніх можливостей, Сімейний ярмарок та Ярмарок здоров’я – унікальні проекти для кожного з нас. Впродовж кількох днів ви маєте можливість безкоштовно провести час з усією сім’єю та безкоштовно взяти участь у майстер-класах, різноманітних іграх, навчитися чомусь новому, отримати консультації лікарів, психологів, юристів та просто з користю провести час. Здоров’я – понад усе! Впродовж цього року тисячі батьків взяли участь у загальноміській програмі «Здоров’я твоєї дитини». На основі результатів ми ініціюємо профілактичні корисні тижні здоров’я (вже відбувся «Тиждень здорового зору»), де батьки мають можливість прослухати лекції від головних спеціалістів міста, оглянути своїх дітей та отримати корисну тематичну поліграфію, яка допоможе уникнути розвитку хвороби чи вчасно залікувати.
Безоплатна юридична допомога
Близько 6 000 мешканців звернулися за допомогою до юридичної служби САМОПОМОЧІ. В кожного своя історія, важча чи простіша, але без втручання САМОПОМОЧІ – невирішувана. Всі ці мешканці отримали розуміння, підтримку та вирішення свого питання. Для усіх Цікавими подіям цього року стали: Правова школа для львів’ян (більше 100 учасників), Школа молодого юриста (більше 50 учасників), Тематичні тижні правової допомоги людям з особливими потребами, вагітним жінкам, пенсіонерам та ветеранам. За рік роботи було підготовлено більше 2000 процесуальних документів, скарг, заяв, позовів та звернень; з допомогою наших юристів львів’яни вибороли більш ніж 800 позитивних судових рішень. Юридичну службу САМОПОМОЧІ можна знайти у приміщенні Ратуші, каб. 115.
тел. 297-1000
ТЕМА НОМЕРУ
Кожне людське життя - безцінне. не маєте права влаштуватись на роботу, стати на облік в соціальних службах, вирішувати справи своїх дітей, не можете лікуватись, захистити себе в суді, голосувати на виборах… Вони теж, як і кожен з нас, не могли подумати, що з ними таке трапиться. Нам легше відвернутись чи кинути копійку в
Настали холоди. Місто перейшло в екстрений режим «виживання» перед тріскучим морозом. Не забули і про тих, хто виживає щодня. Про безхатченків. Переночувати вони можуть у нічліжках, а щочетверга перед Пороховою вежею – з’їсти гарячого. А якщо наважаться кардинально змі-
ми меблі робимо, навчаю новачків цьому ремеслу, тримаю процес на собі. Хочу сказати, що бездомним потрібна підтримка і хоч якась причетність до їхнього життя. Інакше вони загинуть. Хоча, хто рахується з їхнім життям?». Оксана, 21 рік, мешканка «Оселі» «Я тут живу та працюю в майстерні вже рік. Мені дуже подобається робити те, що я роблю, реставрувати меблі. Згодом,
80% бездомних – чоловіки. 60% з них – працездатного віку. Хто наважиться дати їм роботу? нити своє життя, якщо знайдуть тих, хто в них повірить – можуть жити та працювати в «Оселі», спільноті для безхатченків. Ми вирішили навідатись в Спільноту, яку більшість людей оминають десятою дорогою. Чому колонія? Бо лише разом, тримаючись за руки, заручившись підтримкою один одного, вони можуть балансувати на межі. Чому відроджених феніксів? Бо проживши життя на вулиці, тотальну зневіру та роки людських знущань і принижень, вони повернулись до нормального життя і тепер нічим не відрізняються від інших. Коли ми бачимо безхатченка, то про що думаємо? Найперше - це відраза та презирство. Мало в кого може викликати жалість людина, яка вдягнута гірше за нас. Щоб якось себе виправдати ми переконуємо себе - вони заслужили на таке життя. Одним словом, – БОМЖІ. Майже не люди. Як окрема форма існування. Ми скоріш прихистимо бездомного пса, аніж побачимо у них таких людей, як і ми. Однак є кілька причин бездомності. І переважно всі вони - через неуважність держави до своїх громадян. Основними причинами є: тюремники, так званий «особистий вибір», сімейні проблеми, махінації з нерухомістю та втрата роботи. Оксана, мешканка «Оселі» «В родині якось життя не склалося. Не могла знайти порозуміння з батьками. Приїхала з Росії до Львова. Бомжу-
хочу відкрити свою майстерню. Я сюди потрапила через тата – він тут колись жив. Та в мене є багато знайомих, які закінчать інтернат і їм не буде, де подітись. Вони будуть на вулиці. Найгірше, це коли люди бачать бездомного і кажуть: «Ти сам у всьому винен». Тоді він має іти не лише проти себе, а й проти всіх людей. А це дуже важко. Особливо молоді. Найперше, що потрібно людині –це дах над головою та підтримка». Пані Алла, соціальний працівник Коли ми їздимо рейдами, шукаємо безпритульних, годуємо їх та вдягаємо – натрапляємо на цікаву поведінку оточуючих. Перехожі нас питають – та навіщо вам ті бездомні. Подивіться, то не люди - від них смердить, нехай подихають. Деколи навіть не знаєш, що відповісти таким людям. Я в «Оселі» з 2006 року. І мене колись витягли зі смітника соціальні працівники. Як і я це зараз роблю. Хіба можна по мені зараз сказати, що я бездомна? Житла я не маю. Живу в «Оселі», але я не бомж, тепер я соціальний працівник і допомагаю людям долати труднощі в житті. Олександра, мешканка «Оселі» «Так трапилось, що проживаю тут з двома трирічними дітьми. Якби не «Оселя», я й не знаю, що зі мною було б. У нашій державі мене б могли позбавити батьківських прав, дітей віддати в інтернат, а я б залишилась на вулиці. Завдяки «Оселі» я можу й надалі залишатись з дітьми, для
До третини бездомних – колишні ув’язнені. Вийшовши з в’язниці –їм немає куди повернутись. До середини 90-их існував закон, за яким просдівши 6 місяців у в’язниці людину позбавляли прописки. Дивно, але не те, що чужі люди, а й родичі рідко коли дають другий шанс таким людям. вала. Довго бомжувала... Це була зима 2006 року. Одна з найхолодніших в моїй пам'яті. Якби не наметове містечко, не знаю чи пережила б ту зиму. Після наметів перейшла жити в «Оселю». З того часу тут живу, стала головною в майстерні, де
www.samopomich.org
залишити таких людей вмирати на вулиці. Насправді, життя людини є не таке просте, його не можна зламати, як олівець. Кожен має свої причини, щоб опинитись на вулиці і шлях повернення в свою «Оселю». У нашій державі бездомним особливо важко. Лише в кількох містах є нічліжки та пункти обігріву. В Україні центрів ресо-
20% бездомних продали житло або його у них незаконно відібрали. 30% - потрапили на вулицю через сімейні негаразди. 17% - люди з провінції, що втратили роботу. Цієї зими замерзло 16 людей. За даними соціологів: в Україні дві тисячі неблагополучних сімей. Додайте дітей з інтернатів та круглих сиріт. Всі вони - потенційні мешканці вулиць. За попередніми результатами -100 тисяч безпритульних дітей. А в чому винні діти?
Колонія відроджених феніксів Ольга Євстігнєєва
3
них тут є всі умови». Замкнене коло життя А як би ви вчинили? Переважна більшість безхатченків втрачають паспорт. Якщо немає паспорту – немає і прописки. Без паспорту – вас практично не існує. Ви
пластмасовий стаканчик, аніж побачити в них людей. Олеся Саноцька, керівник Спільноти: «Я не хочу, щоб люди вмирали на вулицях». Все почалось з того, що я поїхала на стажування в Польщу. Там я ознайомилась з міжнародним рухом «Емаус». Він започаткований у 1943 році отцем П’єром. За цей час він поширився у 43 країни світу, налічує понад 350 спільнот. В порівнянні з Європою, нам не вистачає людяності. Ми ніколи не називаємо безхатченків бомжами, ми просто працюємо з людьми. Міжнародний рух «Емаус» від початку заснування не був притулком для бездомних. Отець П’єр був депутатом в Паризькому парламенті, до нього зверталось багато людей, що втратили житло після війни. Одного разу його покликали до колишнього в’язня Жоржа, що хотів покінчити життя самогубством. Він знав, що як вийде з в’язниці, його дома ніхто не чекатиме. За переказами, отець П’єр не навертав його до життя. Він лиш наголосив, що купив будинок для безхатченків і якщо його життя не є для нього важливим, нехай допоможе йому рятувати інших. І це стало початком філософії «Емаус», в нас немає клієнтів та працівників. У нас є партнерство. Люди, які потребують допомоги звертаються до тих, хто вважає, що мають більше ніж інші і можуть це віддати світу. Але вже через деякий час Жорж став відповідальною людиною за інших, бо жив в Спільноті. Таким чином, він став активним учасником змін в Спільноті, а Спільнота – і у цілому світі. Повернувшись сюди у 2001 році, ми заснували і нашу Спільноту. Перше з чого ми почали - купили цей невеличкий будинок за допомоги «Емаусу». Тут могло вміститись лише 10 чоловік. Згодом, ми почали облаштовувати майстерню, реставрувати меблі. Перша виставка робіт бездомних набула успіху. За таким принципом працюють у всіх спільнотах світу. Збирають непотрібні людям речі і повертають до життя. До нас навіть відділ економічної злочинності приходив на перевірки. Вони не могли повірити, що ми адаптуємо людей, а не заробляємо на них гроші. Наступним кроком – є залучення безхатченків до соціальної роботи. В інших країнах вони стають волонтерами, перешкоджають торгівлі людьми, допомагають бездомним дітям. І це все роблять безхатченки. Які в один день відчули відповідальність. Коли я була в Копенгагені, мешканці того міста знали до одиниці, що з ними живуть 159 безпритульних. І це є люди, з якими працюють і яким покращують життя. Є соціальні установи, соціальні готелі та школи соціалізації, які адаптують таких людей в суспільстві. І навіть для людей, що не можуть позбутись алкогольної залежності є спеціальні притулки. Тобто попри те, що такі люди п'ють, суспільство не може
№ 1(259) 11-17 січня 2013
ціалізації дуже мало. Я можу лише один в Бродах назвати для колишніх в’язнів. У Львові - лише наша Спільнота. Але це є критично мало. У нас немає денного місця перебування бездомних. Немає шкіл, де бездомні можуть набути професійних навиків. У нас немає притулку для немічних бездомних та спеціальних медичних закладів, адже в лікарні вони можуть перебувати лише деяких час. Потім знову змушені повернутись на вулицю. Також є проблема з бездомними жінками, яких полишають материнських прав. У нас люди не є байдужі – байдужою є держава Дуже багато людей старається допомогти безхатченкам. Приносять одяг та їжу. Багато громадських організацій долучаються і допомагають. Але в громадські організації не можуть вирішити проблем міста. У нас немає передбачених витрат на поточну діяльність, міська влада фінансує лише окремі проекти. А ця діяльність потребує постійного фінансування. Немає відлагодженого механізму фінансування громадських організацій. «Оселя» фінансується з міського бюджету лише на 2 %. У нашому місті зроблено багато. Адже до того часу, як Андрій Садовий став мером в нас не було нічліжок на вулиці. Тепер люди не вмирають на вулиці в такій кількості, як колись. Але сьогодні наше завдання зробити так, щоб люди не вмирали, а могли повноцінно жити в нашому місті. Для цього бракує стратегічного плану та комплексного підходу до цієї проблеми. Бракує співпраці з громадськими організаціями, які безпосередньо знають потреби і підхід до таких людей. Влада має владу. Громадські організації мають ідею. Об’єднавши ці зусилля, ми б могли досягти результату. Кожна людина має потребу робити добро. Кожна людина буде щасливою, коли почне втілювати свої мрії, не чекаючи, коли їй за це заплатять. Я досягла своєї мрії - в мене є Спільнота і вона працює. Наступна мрія – це зробити життя таких людей наповненим. У 2006 році на цій ниві було багато роботи. Але ми спільно з громадськими організаціями розбили перше наметове містечко. Ми щодня важко працювали і тільки тоді з’явився результат. І я буду це робити й надалі, адже йдеться про життя людей.
тел. 297-1000
ТЕМА НОМЕРУ
Допомагай тим, хто потребує.
4
Ласкаво просимо додому! Володимир Дедишин Уже чотири роки у Львові існує Центр обліку та нічного перебування безхатченків по вулиці Кирилівській, 3а. Ця установа -- останній шанс на нове життя для знедолених львів'ян, яких жорстоко обдурили та залишили виживати на вулиці. За роки своєї діяльності Центр став домівкою для 1300 бездомних людей, майже три сотні з яких відновили паспорти, знайшли роботу та орендують власне житло. Своїм успіхом вони завдячують директорові Центру - отцю Олегові Федоренко. Він став опорою для львівських безхатченків та повернув їх у нормальний ритм життя. Допомога як сенс життя Як зізнається сам отець Олег, ніщо екстраординарне до соціальної роботи його не підштовхувало. Усе життя він відчував потребу допомагати людям, тому з радістю очолив «нічліжку». На початках отець зустрічався з чи-
www.samopomich.org
малими труднощами, та вже сьогодні про існування осередку на Кирилівській знають навіть у столиці! «Львів - улюблене місто безхатченків. Мабуть, тут вони почуваються у безпеці, - розмірковує отець Федоренко. Часом, до Центру приходять навіть кияни. На вокзалі вони розпитують у своїх колег про нічліжку й одразу приходять до нас». Така популярність львівського осередку не випадкова. У звичайному режимі заклад може вільно розмістити півсотні мешканців, які з помірним комфортом влаштуються на двоярусних ліжках. Також до послуг «клієнтів» - медпункт, душові та навіть бібліотека. Нині у стінах нічліжки ховаються від морозу 37 чоловіків та 12 жінок. А в екстрених випадках, коли лютує негода, на Кирилівській можуть зігрітися більше ста мешканців вулиць. Мета отця Олега - не просто надати захист потребуючим, але й повернути їх до нормального життя, тобто допомогти їм пройти процес соціалізації. Перший крок - підписання угоди, в
якій людина погоджується відновити соціально-корисні зв'язки, обіцяє офіційно працевлаштуватися та побороти шкідливі звички. «Минулого тижня я зустрів нашого екс-мешканця, який свого часу був не найстараннішим, але зараз має роботу та орендує власне житло», - з нотками гордості у голосі пригадує священик. До слова, значна частина мешканців нічліжки перебуває у полоні шкідливих звичок. Зазвичай, самі безхатченки не визнають існування такої проблеми, мовляв та тільки час від часу чарку перехилю і все. Але алкоголь стає серйозною перешкодою на шляху соціалізації, тому у Центрі активно допомагають боротися зі згубною звичкою. Найперше - це розмови та переконання, адже слова переконують найкраще. «Якщо з 10 наших мешканців, 2 повернуться до нормального життя - це вже успіх», - стверджують працівник осередку. На жаль, інші 8 зникають, потрапляють за грати або вмирають. Для покращення статистики потрібна чимала допомога
№ 1(259) 11-17 січня 2013
держави. Насамперед, це створення соціального житла, яке можна орендувати за прийнятними для безхатченків цінами. До прикладу, нині на Кирилівській мешкає чоловік, який вже три роки має місце праці. На жаль, його зарплатні не вистачає на оренду власного житла. Тому держава повинна сприяти процесу становлення таких людей, створити достатню кількість гуртожитків, щоб безхатченки мали шанс на власну оселю. «Прикро, та держава поки не налаштована на співпрацю з бездомними, чого не можна сказати про суспільство. Добро не обов'язково повинно мати гігантський розмір. Нещодавно одна пані принесла нам дві байкових сорочки, випраних та випрасуваних. Від щирого серця та без корисливих намірів. Ось така має бути благодійність, - радить отець. Та був інший випадок. Підприємець подарував два пакети ковбаси, ще не встиг їх передати -- як одразу: «А напишіть про мене, розкажіть людям...». Ми ті пакети відкрили, а ковбаса, то зіпсована... От навіщо нести людям те, що сам би ніколи не з'їв?». Дзвінок, який рятує життя Ще один унікальний проект Центру обліку та нічного перебування безхатченків --соціальні патрулювання. Кілька разів на тиждень такий патруль відвідує найбільші місця скупчення бездомних, не залежно від пори року та температурного режиму. Щоразу машина привозить або в Центр, або в лікарню повалених хворобою, знесилених людей. Будь-хто з львів'ян може зателефонувати на гарячу лінію Центру - 233-10-49 та повідомити про хворого мешканця вулиці. Невдовзі на місце прибуде патрульна машина та відвезе нещасного у медичний заклад. «От наприклад, йшла жінка до себе на дачу в районі вулиці Щурата. По дорозі, біля старого покинутого будиночка, почула стогони - там був безпритульний. Зателефонувала нам, ми його знайшли і завезли в лікарню. А він, до речі, вже ходити не міг. Ось так, одним дзвінком, жінка допомогла врятувати життя», -- розповідає директор Центру. Однак в медичних установах безхатченків не завжди охоче приймають. Головний лікар однієї з міських лікарень відмовив прийняти людину отця Олега, аргументуючи, що лікарня це не «готель для бомжів». На жаль, не всі розуміють, що колись і вони можуть залишитися без даху над головою. Священослужитель не втомлюється робити добрі справи і у Новому році бажає усім львів'янам такої ж наснаги: «Будьте уважні, не піддавайтеся на афери та ніколи не втрачайте власне житло. А ще не забувайте творити добро!».
тел. 297-1000
ЯКБИ МИ ВЧИЛИСЬ ТАК, ЯК ТРЕБА
Воно очікує
Ольга Євстігнєєва Майбутнє чекає нас. Кожного з нас. Майбутнє це наше завтра, наше життя за 10 років, 25 років, це життя наших дітей. Воно наступає нам на п’яти і не пробачає бездіяльності. Чи задоволені ви своїм сьогодні, тепер? Що хотіли б бачити в новому році? Яку роботу, яких людей поруч себе, який відпочинок? Ви не думали над цим? А дарма. Адже крім вас про це більше думати нікому. Крім нас ніхто не зробить нашого завтра. Ми вирішили подивитись – як жили галичани сто років тому. Як на лише людському ентузіазмі, без підтримки держави, створювались прибуткові спілки, професійні середовища, будувались лікарні та будинки. У чому був секрет їхнього успіху та єдності? Адже ми не придумаємо нічого нового, всі відповіді чекають нас в історії. Тарас Чолій, історик Західноукраїнського центру історичних досліджень. Війна закінчилась - потрібно жити далі 100 років тому люди знали біду. Зараз біди люди не знають. Немає голодних, обірваних, більшість навчаються в школі та в університеті, немає проблем в базових потребах. Люди не зобов’язані переходити через якісь критичні моменти. Тому й відвикли розуміти основні цінності: любов до ближнього, взаємодопомога, солідарність один між одним. Люди забули, що було гірше. Ховаються від проблем у наріканнях, вибирають легший шлях - бездіяльність та вичікування. Понад 100 років тому закінчилась Перша світова війна. Театром військових дій була сучасна Україна. Українці воювали один проти одного. На фронті вперше зустрілись представники двох гілок одного народу. Вони побачили, що там також українці. Тою ж мовою говорять. Коли вони повернулись додому – вони
www.samopomich.org
пробудились до життя. Зараз люди «приспані» - що вони є, що їх немає. А тут війна оголила національний нерв, люди почали активніше реагувати на виклики, зрозуміли, що тільки разом, об’єднавшись можна вирішити свої проблеми. І байдуже, де ти живеш - в місті чи в селі. Вирішити свої проблеми не лише політичні чи ідейні, а й повсякденні, соціальні, побутові... Сила - в єдності Тому й почався цей процес - творення громадського самодостатнього суспільства. Самодостатніх людей. Тому почали виникати громадські організації, такі як: «Пласт», «Просвіта», «Січ», «Сокіл», «Самопоміч», різні кредитові спілки, Маслосоюз і Центросою та інші. Не маючи своєї держави на карті світу, вони почали творити її всередині себе. І попри те, що українці були в Польщі, Чехословаччині, Радянському Союзі та Румунії - вони були самодостатніми і воювали за ідею незалежності. Вони визначили набір правил для всіх. Пияцтву і тютюну – ні, також створили спільноту «Відродження», яка пропагувала здоровий спосіб життя. Створили економічні та кредитові об’єднання, адже Польща розвивала лише свою економіку. Люди зрозуміли, що об’єднавшись, вони можуть щось змінити і на 1939 рік, коли знову ситуація в Європі змінювалась мало не щодня, вони витворили ціле суспільно-культурне середовище. І попри важке становще, потреба українця в культурі, церкві, достатній економіці, правовому захисті, в роботі чи навіть взяти позику в банку - не було проблемою. Ось до прикладу спілка Маслосоюз. Цей приклад є показовим, адже масло цього об’єднання літаками перевозили в Англію. Вони зареєстрували свою торгову марку і мали свій бренд. Вони вийшли на глобалізований рівень і мали найбільший автопарк у Львові. Не маючи держави і нікого не питаючи, люди взяли і це самі зробили. Зараз проблема в тому, що люди кажуть: «А що мені дала держава?». Вони не розуміють моменту, що держава - це і є вони. І звісно - один ти не доб’єшся успіхів. Твої зусилля є малими навпроти проблем які перед тобою стоять. Можна роками стукати в різні інстанції, шукати двері і нічого не досягти. Можна виявити розум і дипломатичність, і діяти гуртом. Коли є група людей і вона об’єднана спільною метою, готова допомагати один одному по дорозі, щоб дійти до кінця, тоді ви приречені на успіх. Тоді це отримує зміст. Це і є призначення
5
громадських організацій - діяти спільно і об’єднувати народ. Революція в головах кожного дня Зараз більшість організацій створені не для того, щоб щось досягти, а щоб щось почати. Коли люди починали, вони доходили до реальності і не витримували її. Кидали справу. Бачили, що реальність інша ніж вони собі уявляють, що її потрібно рубати в корінь. Звідси і Помаранчева революція – бажання людей щось змінити накопичилось і всі вийшли на Майдан. Але революція - є лише один етап. Це лише фрагмент зміни суспільства. Можливо, він і кардинальний, але для нас він мав бути еволюційним. Тобто, не постоявши декілька тижнів на майдані, сказати: «Все, ми поставили владу, нехай для нас щось робить, нехай ідуть зміни». А вони самі по собі не можуть прийти. Адже, здійснивши революцію, її варто продовжувати кожен день. І ці всі розмови про те, що треба виїжджати з країни, тут нічого не досягнеш - є втечею від труднощів. Людям бракує великих мрій У нашій історії є моменти, коли людям було значно важче. Було дві війни. І наші бабусі їх пам’ятають. Але вони приходили з війни і починали все спочатку, будували будинки, обробляли землю, створювали спілки, організації… І починали жити. Зараз людям бракує бажання жити. Не існувати чи пристосовуватись, а жити повноцінно. Навіть молодь – пасивна, закрита в собі, сидить в затишних квартирах і на все жаліється. Кожного понеділка повертаються в «погано» і нічого не змінюють. Ніхто не розуміє, що ми маємо рівні можливості. І лише від нас все залежить. Мені жахливо бачити освіту теперішню. Здається, ми щомиті втрачаємо майбутнє. Лише зайшовши у шкільний туалет і подивившись, то про які великі надпроекти можна говорити? Мені здається, що Європа деколи перебуває в страху від нас. Кажуть, поки грім не вдарить - хлоп не перехреститься. Зараз середовище людей, які пожирають один
та бути самодостатніми, з вірою в краще майбутнє і з любов'ю до ближніх. Основним рушієм громадського суспільства у Львові завжди були студенти. Львівські студенти, у найважчі в нашій історії часи, неодноразово доводили, що вони не лише здобувають знання, а й демонструють право вибору та свою причетність до творення Української держави. Процес «59» - це кількість підсудних радянського режиму над героїзмом юних галичан, наймолодшим з яких було усього 16. Вони представляли нову генерацію молоді, виховану на ідеях січового стрілецтва та державності української держави. А яке студентство ми маємо сьогодні? До чого прямуємо? Ольга Попадин, політв’язень Учасник судового процесу «59», арештована за підпільну діяльність ОУН-УПА. Народилась 1923 року у Львові. «У 17 років мене заарештували НКВДисти. Вони намагались визначити організаційні зв’язки з референтом зв’язку Любою Шевчик. У звинуваченні мені написали: «Активна учасниця антирадянської націоналістичної організації ОУН». Молодь у наш час мала де розвиватись. У нас було багато освітніх організацій – «Рідна Школа», «Просвіта» та інші. Тоді виховання молоді було більш патріотичне, аніж сьогодні. Хоча історія України була заборонена та фальсифікована, її не викладали відкрито у школах, але два таємних уроки в тиждень - були справжньої історії України. Того, що було насправді. Зараз історію фальсифікують та замовчують. Зараз молодь не цікавиться тим, що було і не шукає правди. Тоді це було заборонено, але про це знали усі. І зі 100% учнів в класі, справжню історію і справжніми патріотами виростали 70% дітей. Тепер мені страшно за наше покоління. Тут біля моєї хати була колибка. Я побачила там дітей. Прийшла присісти, коли їх там не було, побачила купу пляшок з під пива. Куди дивляться батьки?
одного і живуть від дня до дня. Медики, вчителі та держслужбовці щомісяця ідуть за мізерною зарплатою і живуть за рахунок нас з вами, беручи хабарі. Але вони не об’єднуються в професійні середовища і не змінюють ситуацію навколо. Людям бракує великих мрій. Ми хочемо житло і авто, але нічого не хочемо давати натомість. Ми хочемо лише брати, а немає з чого брати, не віддавши, ми без нічого. І це не звинувачення. Це реальний стан, який відомий усім. Я бажаю людям обдумати ситуацію
Сьогодні, як і колись, держава приховує історію і замовчує героїв. Але тепер молодь не збирається шукати правди. У наш час було багато товариств, спілок, кооперацій. Я була членом одразу кількох, та основною моя діяльність - була у підпіллі. Тоді людям жити було важко, але вони покладались на себе і впевненості у завтрашньому дні було більше. Сьогодні все залежить від молоді. Чи прокинуться вони, чи будуть активними, як і ми у свій час, чи плекатимуть ідею? Чи думатимуть лише про себе?»
№ 1(259) 11-17 січня 2013
тел. 297-1000
6
Шлях до своєї мрії
ЗНО - по зубах мені воно!
НА РАДІСТЬ, НА ВТІХУ
Володимир Дедишин
Онуки відмінні антидепресанти
Ірина Шубінець
Діти - це найбільше щастя у житті батьків. Щоб отримувати тільки позитивні емоції від свого чада та спостерігати за його успішністю, потрібно займатися вихованням своїх малят. Пані Ольга Симоній поставила на ноги двох синів, а тепер виховує шестеро внуків. Бабуся з досвідом переконана, що головне при спілкуванні з дітьми - любов. - Пані Ольго, скільки часу ви проводите разом зі своїми онуками? Ви, мабуть, не повірите, але щодня контактую з кожним із них: або в гості приїжджаю, або балакаємо по телефону. Річ у тім, що у нас напрочуд дружня сім'я - мої сини одружилися з сестрами. Тож ніхто не відчуває браку родинного тепла. Коли поруч зі мною внуки - у мене зникає відчуття часу, забуваю про проблеми і повністю присвячую себе їм. В них я черпаю натхнення та силу до життя! Потрібно любити дітей, і тоді вони будуть відповідати взаємністю. - Як правильно виховувати дітей? Дітей варто виховувати власним прикладом. Не можна кричати на малечу! Крик - це ознака вашої слабкості, а крім того підвищений тон може викликати в дитини агресію. До речі, батьки не повинні вирішувати стосунки між собою на очах у дітей. Склалася конфліктна ситуація, вийдіть на вулицю чи обговоріть це питання, коли дітей не буде вдома. Очі дітлахів не повинні бачити злість своїх батьків. І бити малюків не можна, насильство не може нічого навчити, лише залишить психічну травму. На перших роках життя діти дуже допитливі, не потрібно їм забороняти пізнавати світ, але контроль тут обов'язковий: маля не має зашкодити собі або іншим. У трішки старшому віці потрібно займатися дозвіллям своїх бешкетників, щоб вони мали куди вкласти енергію. Одного зі своїх внуків я воджу на гурток малювання, іншого - на футбол. Вони у мене дуже активні! У шкільні роки я була спортсменкою - капітаном баскетбольної команди. Тож влітку ми вчимося закидати трьохочкові, а потім йдемо на родинний турнір із настільного тенісу. Вдома можемо зіграти партію в шашки або у шахи, і майже завжди онуки у мене виграють! (сміється) Все ж спорт - невід'ємна частина виховання. - А як стосовно навчання? Чи була бабуся першим вчителем своїх онуків? Так, я їм допомагала перед школою, старший внучок Ігорчик вмів писати та читати ще до школи. Але я думаю, це більше обов'язкок батьків. Зате я вчу їх молитися. Коли найменший Максим ще не розумів, що воно таке молитва, я складала його ручки і він повторював слова за мною. А зараз їх колядувати вчу. Днями телефонує мені середущий Данилко і каже: «Бабцю, я куплю вам ноутбук! Тепер як будемо говорити, то будемо бачити одне одного. А гроші я наколядую, не хвилюйтеся». Щедрі вони у мене і з доброю душею. - Яку подяку ви очікуєте від них отримати? Любов - ось найкраща подяка, я просто переповнена тим почуттям. Онуки завжди підіймають мені настрій. Найменша Софійка, їй усього 8 місяців, вона як підповзе, простягне до мене рученята, ну що може бути краще! Піклуються онуки про мене. Данило щодня телефонує, запитує як здоров'я. Я жартома називаю його «таблеточкою». Телефонує до мене: «Бабцю, по голосі твоєму чую, що маєш тиск, але я зараз з тобою поговорю і все, як рукою зніме». І, справді, поговоримо трошки і біль зникає.
Аби піднятися до найбільшої вершини, кожному з нас необхідно здолати чимало перепон. Однак наступна історія про тих, хто на своїй спортивній дорозі поборов суспільну думку, стереотипи та зневіру. Звичайнісінькі хлопці, вихованці навчально-реабілітаційного центру «Джерело» майже рік опановували мистецтво карате. А наприкінці здивували усіх виступом на чемпіонаті України. Впевненість в очах і рухах, сміливість у кожному кроці - зараз Назар та Богдан стали саме такими, а ще півроку тому їхнє життя не виходило за межі другої домівки. Молитва, навчання та творча майстерність, - таким є кожен день у вихованців навчально-реабілітаційного центру «Джерело». Разом із іншими дітьми, Богдан щодня опановує найелементарніші речі - як звертатись до Бога, спілкуватись із друзями та дати собі раду у побуті. В яку тарілку мама наливає зупу? А що ми можемо пити з цього горнятка? Це для нас ця наука є нехитрою, а для неповносправних дітей, кожен день і нові набуті вміння - це подвиг. «Щоб жити у суспільстві, їм треба навчитися бути самостійними. Саме ті діти, які більше бувають в інших середовищах це має дуже позитивний вплив, тому що вони самоутверджуються. Їхня самооцінка піднімається», - Ольга Заревич, учитель НРЦ «Джерело». Разом із Богданом щодня на своє навчання приходить і Назарко. Сьогодні у нього урок кулінарії, де потрібно правильно розрізати булочки, аби почастувати своїх друзів. В один із таких днів, не на гостину, а з показовим виступом, до «Джерела» завітали неочікувані гості. Спортсмени із клубу карате продемонстрували чого можуть навчити кожного. Тоді в Назарка і загорілись очі. «Вже коли Назарко в соціальній мережі, на своїй сторінці, написав: «Карате - це круто!». Ми усі були в захопленні», - розповідає пані Рома, вчитель НРЦ «Джерело». Від того пам’ятного дня пройшло багато часу. Півроку старший Назар та молодший Богдан тричі на тиждень приходили до секції карате. Спочатку було нелегко. «Він навіть не вмів стрибати, перестрибувати через перешкоди. Проте тут навчився усього», - каже пані Наталія, мама Богдана. Важко було здолати і суспільні стереотипи, і хвилювання, і пересторогу за здоров’я дітей. Однак постійні тренування, віра і наполеглива праця тренера зробили свою справу. Тепер на татамі він називає їх справжніми спортсменами. «Те, що я бачу на тренуваннях - це, звичайно, великий прогрес! Розвиток відбувся у всьому, починаючи із покращення координаці та фізичних кондицій, завершуючи появою м'язевої сили», - Антон Нікулін, тренер клубу «Юніон». І немає зусиль, які б залишились не помітними - зрозуміли хлопці на своєму показовому виступі, на чемпіонаті України з карате. Вийти за межі своєї другої домівки та здолати суспільні стереотипи тут наважуються не усі, лише ті, хто найсміливіші, ті у кого повірили інші. Свого часу їм показували основні рухи та прийоми у карате. Тепер і вони мають чим здивувати кожного із досвідчених суддів, спортсменів та глядачів. «Діти не вміли зловити м’яча і вони вірили, що ніколи його не зловлять, а зараз вони ловлять м’яч, палку, усе роблять, навіть те, що вони вийшли на татамі - це великий успіх», - каже Світлана Шеляк, мама Назара. Попереду у хлопців ще багато тренувань та досягнень. Адже у кожному їхньому ударі захована нестримна сила та нескінченна віра.
www.samopomich.org
№ 1(259) 11-17 січня 2013
тел. 297-1000
НАШЕ ЗАВТРА
Дії не завжди приносять щастя; але не буває щастя без дії. Бенджамін Дізраелі
7
Екскурс у майбутнє Підсумки зроблено, а що чекає на нас наступного року? Що змінить наше місто та нас яко львів'ян? Ми можемо лише здогадуватися, а от Львівський Центр вивчення громадської думки Інституту міста та його керівник Мар'яна Малачівська уже можуть поділитися результатами своїх досліджень. Спрогнозувати майбутнє – справа, мабуть, одна з найцікавіший, проте все ж найбільш невдячних. Інколи точкові події можуть змінити хід подій наперекір. Інститут міста вирішив реалізувати експериментальний проект «Львів у 2013 році» для того, аби консолідувати думки експертів у спільному намірі подумати про те, яким буде наступний рік для нашого міста. До реалізації проекту були залучені львівські експерти з різних галузей: економіки, гуманітарної сфери та міської господарки. Коментар за коментарем Ми попрацювали «на славу», провели більше 50 інтерв'ю з відомими людьми Львова. Серед них - експерти у галузі економіки, туристичної сфери, інформаційних технологій, освіти, охорони здоров'я, кульутри та міської господарки. Хоч такий проект ми робили вперше, але маємо надію, що він буде вдосконалюватися та стане доброю традицією. Цікавимось усім Центр вивчення громадської думки Інституту міста діє вже більше 2-х років. Крім майбутнього, ми вивчаємо думки львів’ян щодо ситуації у місті, їхніх проблем та очікувань. Це і дослідження серед молоді, пенсіонерів, школярів, вчителів, туристів і, загалом, по місту. Вже реалізовано понад 50 проектів. Христина Шира
Тижневик. Розповсюджується безкоштовно Реєстраційне свідоцтво: КВ №9749 від 7.04.2005 Передплатний індекс 94725
www.samopomich.org
Керівник САМОПОМОЧІ: Наталія Міхнова Головний редактор: Христина Шира Журналісти: Ольга Євстігнєєва, Володимир Дедишин, Ольга Дячишин, Ірина Труш, Вікторія Крупеня, Олег Бакулін Дизайн та верстка: Соломія Винницька Фото: Роман Барабах, Володимир Дедишин Карикатури: Роман Барабах
Літературний редактор: Ольга Ткачів Віддруковано видавництвом "А-Прінт", м.Тернопіль, вул. Текстильна, 28, тел (0352) 52-27-37, (067) 350-17-94, a-print.com.ua Тираж: 20 000 шт., замовлення № 194 Якщо вам потрібна безкоштовна консультація юриста, ви зіштовхнулися з несправедливістю
№ 1(259) 11-17 січня 2013
Мар'яна Малачівська, керівник Центру вивчення громадської думки Інституту міста. Хобі та робота: соціологія.
і хочете відстояти свої права – звертайтесь у громадське об’єднання САМОПОМІЧ. м. Львів, вул. Карбишева, 8 (р-н Нового Львова) Вхід з внутрішньої сторони. тел. 297-10-00, 067-320-03-74 (пн-пт з 9:00 до 18:00)
тел. 297-1000
ВАЖЛИВО
8
Мін'юст таки зареєстрував партію «Самопоміч», лідер - Андрій Садовий
Міністерство юстиції України зареєструвало партію «Самопоміч». Лідером партії є міський голова Львова Андрій Садовий. Реєстрації партії передувала ціла низки дивних перипетій в детективному стилі. 14 жовтня 2013 року, на Покрови, мер Львова офіційно оголосив, що ініціює створення партії «Самопоміч» як логічне продовження системної роботи громадської організації «Самопоміч». Розпочався збір підписів по усій Україні. Відповідно до закону таких підписів слід зібрати понад 10 тисяч у 18-ти областях. На початку грудня зібрали понад 11 тисяч підписів і передали документи у Мін'юст. Однак там повідомили, що вже зареєстрували партію з назвою «Самопоміч», лідером якої зазначено невідомого широкому загалу пана Степана Кудеренка. Тобто з’явився такий собі клон популярного руху. Де і як збирались підписи, хто ініціатор, яким чином їм вдалось так швидко
пройти всі необхідні процедури в Мін'юсті було невідомо. Але журналісти доволі швидко знайшли кінці. Як з’ясувалось, двоє з п’яти членів Центральної ради клона «Самопомочі» мають стосунок до ВО «Свобода», зокрема голова псевдо-«Самопомочі» пан Кудеренко був довіреною особою ВО «Свобода» на виборах 2012 року. Ще один член партії пані Свердел була довіреною особою кандидата в нардепи від «Свободи» Андрія Іллєнка. ВО «Свобода» досі не пояснила навіщо її людям було створювати псевдо-«Самопоміч», і яким чином їм вдалось отримати таке сприяння від влади, що їхній клон було зареєстровано швидше ніж справжню «Самопоміч». Зрештою, така дія на випередження не зашкодила реєстрації в Мін'юсті «Самопомочі» Садового, оскільки оригінальна назва партії відрізняється від клонованої, а саме – політична партія «Партія «Самопоміч» (лідер Андрій Садовий) і політична партія «Самопоміч» (лідер Степан Кудеренко). Андрій Садовий поставився до такої провокації доволі спокійно і навіть не став дорікати «свободівцям» за відверто непорядні дії: «Як я ставлюсь до реєстрації ще однієї партії «Самопоміч»? Ця ідея - самоорганізації громади на принципах моралі і здорового глузду - є чистою в собі. Всі, хто дійсно хочуть працювати на неї, наші союзники. А все штучне і нещире відпаде саме собою».
Де знайти САМОПОМІЧ? Юридична консультація: - вул. Карбишева, 8, - пл.Ринок 1, 115 кабінет Соціальна робота: - вул. Міцкевича, 6/7, 5 поверх
Центри спілкування: - вул.Стрийська, 79
- вул. Наукова, 61 - вул. Кричевського, 61 - вул.Хуторівка, 24 - вул.Наукова, 32 а - вул. Широка, 1 - вул.Виговського, 79
: 297-1000
www.samopomich.org
Актуальні новини Анонси цікавих подій для всієї сім’ї Корисні рубрики про здоров’я, спорт, дозвілля Телепрограма «Самопоміч: пульс міста»: «Новий канал» Неділя, 18:30 «12 канал» Субота, 17:40
Радіопрограма «Для небайдужих львів’ян»: Радіо «ЕКО» (Обласне радіо) П’ятниця, 06:30 Субота, 15:30
www.samopomich.org
оперативно, об'єктивно, доступно щобудня о 21.00 на 24 каналі www. lviv24.com № 1(259) 11-17 січня 2013
тел. 297-1000