Сергій Дзюба. Замість щоденника-2. Перша частина книги by Sergiy Kordyk

Міжнародна літературно-мистецька Академія України, 2022 р. 1

Сергій Дзюба

Замість щоденника Міжнародна діяльність 2020 – 2022 років Моїй геніальній та прекрасній дружині Тетяночці (Тетяні Дзюбі) з любов’ю та ніжністю присвячую і цю книжку про наші незабутні мандри чарівним світом. Я щасливий, доки Ти поруч!

м. Київ – м. Чернігів Міжнародна літературно-мистецька Академія України м. Чернігів Видавництво «Десна Поліграф» 2022 2

УДК 821.161.2 Д 55 Д 55 Замість щоденника. Книга друга. Міжнародна діяльність 2020 – 2022 років. – Київ – Чернігів: Міжнародна літературно-мистецька Академія України; Чернігів: Десна Поліграф, 2022. – 880 с. ISBN 978-617-7833-27-6 Впродовж майже 30 років письменник Сергій Дзюба вів щоденники – від руки щодня писав у товстих зошитах про своє життя, коментував події та прочитані книжки. Звик до цього ще зі студентських років. Писав, нічого не приховуючи. А потім одного разу, перечитавши написане, зібрав докупи всі ті зошити і їх спалив… «Мабуть, того дня у мене просто не було настрою, – говорить Сергій. – Мені здалося, що я надто категорично та несправедливо оцінюю деяких людей та авторів книжок. Втім, що зробив – те зробив, і якщо воно згоріло, то шкодувати за цим не треба. Однак пройшов час, я прочитав щоденники свого друга Петра Сороки, і мені стало цікаво. Тому вирішив усе ж таки повернутися до цієї форми, тим більше, саме в 2013 році розпочалася наша з Танею міжнародна діяльність, яка триває й досі. Вона відображена в листах (у книжці «До світла. Вибрані листи письменнику Сергієві Дзюбі»), а тепер – і в щоденникових нотатках, де вміщені й публікації про наші мандри світом». Отож спочатку вийшла книжка «Замість щоденника. Міжнародна діяльність 2013-2019 років», а нині вже з’явилося не менш цікаве продовження – «Замість щоденника. Книга друга. Міжнародна діяльність 2020-2022 років». Таким чином, маємо захоплюючі «підручники» на тему «Як досягнути успіху?». На обкладинці книги: письменник Сергій Дзюба – у Празі (світлина Тетяни Дзюби). Книжка побачила світ за сприяння підприємця, інвестора та науковця Володимира Феодосійовича Хоменка.

УДК 821.161.2 ISBN 978-617-7833-27-6

Сергій Дзюба

Замість щоденника. Книга друга Міжнародна діяльність 2020 – 2022 років

2019 р. (грудень) *** Жінку випробовують золотом, а чоловіка – жінкою! Це Сенека сказав. Мудрий і дотепний був добродій!  26 грудня 2019 р. *** Ніколи не прагнув ні влади, ні якихось особливих грошей, ні слави. І кар’єра мене, власне, не цікавить. Я взагалі – зовсім не заздрісний, це в мене атрофоване.  Але завжди чомусь багато працюю, навіть із задоволенням. Тому інколи, наче саме собою, щось виходить.  27 грудня 2019 р. *** Напередодні Нового року отримав листи від відомого письменника Віктора Терена: Лист 1 Дорогий пане Сергію! Насамперед і найважливіше – вітаю Вас із Різдвом Христовим, Божої Вам охорони, допомоги, гарних різдвяних свят, і щоб Вам посвітліло на душі, нагадаю дитячу колядку – «Ой у полі плужок оре... За тим плужком Господь ходить». Сильнішого поетичного образу не знаю. Сніг, дитячі голоси і щось невимовне, чисте й безмежне. Я Вам та пану Василю Слапчуку безмежно вдячний за Вашу статтю в «Українській літературній газеті» та газеті «Чернігівщина» про мій роман. І вдячний не лише за таку високу оцінку, а й за те, що для мене це було так неочікувано і так різдвяно! Бо в нас як повелося? Автор зорганізовує сам на себе рецензію, а то й пише на себе сам, а тоді лише підписує іншим прізвищем... Дякуючи Господу, я за довгі роки свого всякого життя уникнув цієї самоганьби. А тут – Ваше слово, про яке я не просив і не «зорганізовував». Я раніше лише чув про Вас, дещо знаю про Вашу подвижницьку (так-так, я не обмовився, я взагалі – дуже противний і від мене рідко коли діждешся хвалебного слова!) – а тут, повторю, знаю про Вашу подвижницьку працю для 4

популяризації українського слова поза Україною (та й не лише це) – і ось тепер є така чудова нагода подякувати Вам та й заприятелювати, якщо Ви не проти. Ось тут я зачеплюся за тему. В менталітеті багатьох (на жаль) наших письменників було й залишилося таке: стати осторонь і скептично посміхатися з вершин власної вигаданої геніальності – та що він (вона) зробив чи зробила? Та це ж дрібниця... І при цьому сам геніальний скептик палець об палець не вдарить. Звідси «патріоти», що «на печі» трансформувалися в найпопулярнішу в Україні диванну партію. З усіма наслідками для тієї ж України, яку вони так декларативно люблять. Ненавиджу декларацію та фальцет, які не мають нічого спільного з Працею, з «гарячкою невдержимою», як писав Іван Франко, а тим паче з Україною. Отже, буду радий підставити десь свого скромного мізинця, а то й плеча у Вашій праці. А для початку передплачу «Чернігівщину» і буду радий співробітничати та пропагувати її серед друзів.  Ще раз вітаю з Різдвом Христовим, обіймаю, Ваш Віктор Терен, письменник, м. Київ, 26 грудня 2019 р. Лист 2 Дорогий пане Сергію! Увесь вечір читав в Інтернеті, що тільки можна про Вас, – це фантастично – стільки зробити, написати, видати... Окремі рядки з віршів запам’ятаються – не забудуться. Наприклад, «ви мене вигадаєте – і це буде неправда» чи «дощ із карими очима» (не дослівно, зате назавжди). Те, що Ви пишете і для дітей – то просто здорово, у мене є теж книжки для дітей, тільки там головний герой – хлопчик Потворко, який нікому не потрібний, але й потрібний Осі, Псу... Давайте ми домовимося от про що. Вишліть мені на елетронку себе і дружину – все, що вважаєте за потрібне, незалежно від жанру. Я вчиню аналогічно. Якщо хочете, можемо обмінятися книгами через Нову пошту – це було б теж суперово (Моя адреса Київська обл., Києво-Святошинський р-н., с. Ходосіївка, Нова пошта 1, Тарану Віктору Васильовичу. Тел. 0663817891 (але мені краще телефонувати по 0734324191. Терен – це псевдонім, ну то окрема історія). Я з великим задоволенням почитаю Вас і пані Тетяну, бо та Ваша крапля, яку я прочитав, відповідає афоризму «в краплі роси відбивається світ» (може, літературним гурманам вона здасться банальною, але претензії – не до нас, а до Довженка, кому, як відомо, і належить цей уже узвичаєний вислів). Був дуже радий з Вами познайомитися, вітайте дружину. Ага, Ви щось там говорили про очі, – якісь проблеми? Я був кілька скликань депутатом ВР (покалічені роки, але Україну не можна було віддавати комуністам та подібним), то нас, як нардепів, узяли на облік у Феофанію, це урядова лікарня. 5

Дай Бог, щоб не було потреби, але якщо потреба виникне, я допоможу, хоч це не панацея, та все-таки... Всього Вам найкращого, Ваш Терен, 27 грудня 2019 р. Лист 3 Дорогий Сергію! Буду дуже вдячний за книги. Це найкращий подарунок на Святе Різдво. І якщо Ви надішлете щось і Вашої дружини (або те, що написалося разом), буду вдвічі вдячний!!! Я теж надішлю Вам свої книжки, але на яку адресу? Напишіть, будь ласка, відділення Нової пошти в Чернігові та який краще писати Ваш телефон. Я також надішлю їх в електронному вигляді. І додам в електронному вигляді нові новели та вірші. Звичайно, це свинство з мого боку так завантажувати, але таки надішлю, Якщо Вам щось раптом знадобиться з мого писання – буду тільки радий. Бо повністю покладаюся на Ваш високий художній смак. Там буде немало повторюватися, але я не доскіпуюся, а надсилаю так, як є, як близькій людині, яка мені пробачить мою невибірковість. Ясна річ, це не переклади. Я шаную Михайла Сидоржевського, йому дуже нелегко і непросто, але на його місці я б розбився і перетягнув Вас у Київ, у нашу Спілку письменників, може б тоді Спілка нарешті затурбувалася тим, щоб твори українських письменників почали виходити в світ. Адже доки наших українських письменників не перекладатимуть за кордоном, доти українська література буде на маргінесі – це ж аксіома! А взагалі, скажу ще раз: коли я погуглив і побачив скільки Вами зроблено... Це – справді неймовірно! Гарних різдвяних свят, унікальне подружжя у світовій літературі!  Ваш Терен, 28 грудня 2019 р. Лист 4 Дорогі мої Сергію і Таню! От уже й Новий Рік на порозі – і тут усі кожному бажають торбу-торбину найкращих побажань – родинного щастя, здоров’я, любові. І я того ж самого, тільки втричі більше, зичу Вам! У Вашому, Сергію, воістину унікальному листуванні – книзі «До світла» – багато чудових листів від письменників, яких я особисто знав, любив і люблю, – наприклад, від мудрого Юрія Михайловича Мушкетика, експресивного Володі Дрозда, від інших, чиє Слово – з великої літери і з великої любові!

Дуже важливо, що, читаючи це листування, можемо говорити про сам час, про епоху, про високі моральні та національні пріоритети. Це – просто дуже сильно, а сильно тому, що правдиво. Ви і Таня обоє – чудесні та прекрасні! Обіймаю, Ваш Віктор Терен, 31 грудня 2019 р.

2020 р. Вітаємо!

Тетяна та Сергій Дзюби – лауреати Міжнародної літературної премії імені Марка Твена в США Міжнародний Арт-центр «KLAS’S ARTS CENTER SAN FRANCISCO» (США, голова журі – Алекс Клас) оголосив наразі лауреатів Міжнародної літературної премії імені Марка Твена за 2020 рік. У міжнародному журі цієї почесної нагороди – голова Міжнародного Арт-центру FBG «Pegasus Brücke» Joachim Schmija (Франкфурт, Відень, Прага) та його колега Maria Schulwitz із Німеччини. Всесвітньо відомий американський прозаїк, а також гуморист, сатирик, публіцист і видавець Марк Твен (його справжнє ім’я – Семюель Ленгхорн Клеменс) народився в 1835 р. у Флориді. Найпопулярніші твори – «Пригоди Тома Соєра» та «Пригоди Гекльберрі Фінна». Вільям Фолкнер писав, що він був «першим по-справжньому американським письменником, і всі ми з тих пір – його наступники». А Ернест Хемінгуей наголошував, що «вся сучасна американська література вийшла з однієї книги Марка Твена, яка називається «Пригоди Гекльберрі Фінна». Приємно, що серед нагороджених, знаних письменників із різних країн, є й наші співвітчизники. Отже, цьогорічними лауреатами почесної відзнаки за визначну літературну діяльність стали українці Тетяна і Сергій Дзюби. Премію імені Марка Твена отримали і видатний прозаїк Роллан Сейсенбаєв та поет і науковець Галимкаір Мутанов (Казахстан). Письменниця Олена Ананьєва (Німеччина) відзначена за актуальність роману «Крик Едварда Мунка, або Поцілунок сфінкса», а також за літературознавчу і просвітницьку діяльність. Щиро вітаємо цьогорічних лауреатів високої міжнародної нагороди! Нагадаємо, що Тетяна та Сергій Дзюби у 2014 р. успішно видали книгу «Selected Poems» (США, Нью-Йорк; англійською та українською мовами), загальний наклад якої, разом із перевиданнями, наразі складає вже 35 тисяч примірників. Олег Гончаренко, письменник, перекладач, прес-центр Міжнародної літературно-мистецької Академії України, 1 січня 2020 р. 7

*** Лист від Катерини Каленіченко (м. Дніпро): Той, хто вміє щиро радіти успіхам інших – досягне ще більших своїх висот! А копітка праця врешті-решт дає рясні плоди! Таке неписане правило – і в житті, і в творчості. Подальших Вам творчих успіхів, пане Сергію, і нехай воздасться Вам за труди Ваші!  12 січня 2020 р. *** Вчора засидівся допізна на роботі – зустрічав дружину з потягу. Як почали діти щедрувати! Навіть не знаю, скільки їх було, не лічив.  Подарував гроші, цукерки, багато своїх дитячих книжок. Малечі сподобалося. І у мене настрій став піднесеним!  Ні світ ні зоря нам удома позасівало троє парубків – років по 16.  А вранці сьогодні чимчикував пішки з рідної Олександрівки до центру Чернігова і назад, на роботу, в офіс на П’яти кутах, то всіх дітлахів, яких бачив, пригощав смачними цукерками. Це таке зі мною періодично трапляється, коли хочу собі та дітворі настрій покращити.  14 січня 2020 р. *** Коротенький підсумок літературного 2019 року. Вийшло 6 моїх книжок (дві – наші з Танею – за кордоном: в Іспанії та Болівії і в Румунії). Радий, що вдалося видати книжку листів «До світла» (628 сторінок). А ще ми з друзями переклали українською знаменитий роман видатного казахського письменника Роллана Сейсенбаєва (720 сторінок). Ще 60 своїх книг пощастило перевидати в Україні та в різних державах загальним накладом 300 тисяч примірників до мого 55-ліття. Провів 55 презентацій і ювілейне свято «Примчу на білому коні». Отримали ми з Танею і відзнаки: імені Олеся Гончара, Миколи Лисенка та «Діамантовий Дюк» (в Україні), Мігеля Сервантеса (в Іспанії й США) і Франца Кафки (в Німеччині, Австрії та Чехії). Побували в Чехії, Польщі і Німеччині й Україною мандрували, зокрема стали лауреатами всеукраїнських фестивалів «Азовське літо – 2019» в Бердянську Запорізької області) та «Лицар Карпат» (в Ужгороді). Нормальний рік. 14 січня 2020 р.

Міжнародна діяльність

Неймовірний екстрим від Сергія Дзюби Сергій Дзюба. Замість щоденника. Міжнародна діяльність 2013 – 2019 років; Бібліографічний покажчик. – Київ-Чернігів: Міжнародна літературномистецька Академія України; Чернігів: Десна-Поліграф, 2020. – 696 с. Впродовж майже 30 років письменник Сергій Дзюба вів щоденники – від руки щодня писав у товстих зошитах про своє життя, коментував події та прочитані книжки. Звик до цього ще зі студентських років. Писав, нічого не приховуючи. А потім одного разу, перечитавши написане, зібрав докупи всі ті зошити і їх спалив… «Мабуть, того дня у мене просто не було настрою, – говорить Сергій. – Мені здалося, що я занадто категорично та несправедливо оцінюю деяких людей та авторів книжок. Втім, що зробив – те зробив, і якщо воно згоріло, то шкодувати за цим не треба… Однак пройшов час, я прочитав щоденники свого друга Петра Сороки, і мені стало дуже цікаво. Тому вирішив усе ж таки повернутися до цієї форми, тим більше, саме в 2013 році розпочалася наша з Танею міжнародна діяльність, яка триває й досі. Вона відображена в листах (у книжці «До світла. Вибрані листи письменнику Сергієві Дзюбі»), а тепер – і в щоденникових нотатках, де вміщені й публікації про наші мандри світом». Отак і з’явилася ця дивовижна книга «Замість щоденника». Як на мене, маємо захоплюючий «підручник» на тему «Як досягнути успіху?». Адже й справді, розпочинаючи свою бурхливу, суперуспішну міжнародну діяльність, письменник Сергій Дзюба спочатку, за його словами, «вигадував велосипед». Бо, відверто кажучи, одинокі «походи» на Захід Юрія Андруховича, Оксани Забужко, Сергія Жадана та кількох інших наших колег, які вдалися завдяки, в основному, закордонним грантам, Сергія Дзюбу не надихали. Йому хотілося буквально «прорубати вікно» в літературні Європу, Америку та Азію. І не лише для себе, а й багатьох провідних українських письменників, науковців, перекладачів. Утопія? Аж ніяк! Адже немало мрій і планів Дзюби прекрасно втілилися, й цей неймовірний успіх нині продовжується та розвивається. Так Сергій і Тетяна Дзюби стали не лише рецензентами, перекладачами багатьох закордонних книжок, а й організаторами потужних, резонансних міжнародних літературно-мистецьких імпрез по всьому світу. А їхні книжки дуже успішно вийшли в США, Англії, Італії, Іспанії, Швеції, Чехії, Польщі, Канаді, Сербії, Болгарії, Казахстані, В’єтнамі, Норвегії, Болівії, Вірменії, Туркменістані, Ірані, Румунії, Білорусі та інших державах. Лише уявіть собі – 30 закордонних книг різними мовами світу за якихось сім років міжнародної діяльності (у Канаді взагалі видано їхній чотиритомник)! А ще ж надруковані їхні публікації в провідних газетах і журналах 50 держав – Європи, Америки, Азії, Австралії та Африки. Твори Сергія і Тетяни на сьогодні перекладені 65-ма мовами. Їх прочитали більше 4 мільйонів людей! 9

Тож, звісно, відоме творче подружжя з Чернігова – шановані гості на престижних міжнародних фестивалях, форумах та конференціях, – щороку мандрують, куди захочуть. Їх нагороджено багатьма почесними зарубіжними преміями, орденами та медалями: в США, Англії, Німеччині, Італії, Франції, Канаді, Бельгії, Сербії, Болгарії, Македонії, Польщі, Румунії, Росії, Білорусі, Іспанії, Австралії, Казахстані, Греції, Австрії, Чехії, – зокрема, міжнародними преміями імені Людвіга Нобеля, Ернеста Хемінгуея, Франческо Петрарки, Джека Лондона, Гомера, Антуана де Сент-Екзюпері, Мігеля де Сервантеса, Франца Кафки, Генріха Бьолля, аль-Фарабі, Абая, Владислава Ходасевича, Марка Твена, Максима Танка, Юзефа Лободовського, Максима Богдановича. За творами Тетяни і Сергія Дзюби поставлені вистави в Чехії, у м. Брно (проект фінансувало Міністерство культури Чехії), та в Білорусі, у Мінську. Звучать іноземними мовами в різних країнах і популярні пісні Сергія Дзюби, зокрема «Батьку мій», «Примчу на білому коні» та «Дощ із карими очима». Так виникла Міжнародна літературно-мистецька Академія України, яка тепер об’єднує відомих письменників, перекладачів, науковців, журналістів, митців та громадських діячів із 55 країн. І десятки членів Академії вже також мають закордонні досягнення. Скажімо, видатний український письменник, Шевченківський лауреат Василь Слапчук видається зараз не лише в рідній Батьківщині, а й у США, Польщі, Білорусі та інших країнах. Має вже чимало престижних зарубіжних нагород у США, Італії, Франції, Німеччині, Білорусі, Казахстані… «Як ми співробітничаємо? Завжди, за будь-яких обставин, виконуємо свою обіцянку, – відверто розповідає Сергій Дзюба. – А схема – навдивовижу проста, тут узагалі немає ніякого секрету… Наші твори перекладають відомі зарубіжні письменники, науковці і перекладачі – ми перекладаємо їхні твори. Вони друкують нас у провідних газетах і журналах своїх країн – ми друкуємо їхні твори в наших популярних часописах. Вони видають наші книжки – ми теж ошатно й досить великими накладами видаємо їхні збірки віршів і прози в українських видавництвах. Вони влаштовують нам презентації за кордоном – ми запрошуємо зарубіжних гостей і гостинно приймаємо їх в Україні. Вони вручають нам свої нагороди – ми відзначаємо їх престижними преміями в нашій державі. Втім, за цією «простотою» – велика і самовіддана праця. От, наприклад, ми з моїми друзями – Тетяною Сидоренко, Олегом Гончаренком і Ярославом Савчиним переклали нещодавно знаменитий суперроман «Мертві блукають пісками» видатного казахського письменника Роллана Сейсенбаєва українською мовою, а це – аж 720 сторінок! І такі міжнародні проекти – не поодинокі, це – дійсно активна, системна та наполеглива робота». Тому перспектива у нашої Академії є. Це особливо важливо в нинішній ситуації, коли потрібно розповідати світові правду про Україну, яка змушена мужньо воювати за свою незалежність; успішно популяризувати українську літературу, мистецтво, культуру та народні традиції; цікаво розповідати про справжню, а не вигадану історію України. 10

Крім цікавих щоденникових нотаток, у новій книжці Сергія Дзюби, яка вийшла обсягом майже 700 сторінок, вміщено і його біографічний покажчик, упорядкований Василем Слапчуком із його передмовою, де проаналізовано літературну, журналістську та громадську діяльність президента Міжнародної літературно-мистецької Академії України. Вражає й велика кількість світлин (в основному, з мандрів – міжнародних фестивалів, презентацій та зустрічей), надрукованих на 56 сторінках – загалом понад 200 оригінальних фотографій. Книжка побачила світ за сприяння уродженця Чернігівщини, відомого підприємця, інвестора та науковця Володимира Феодосійовича Хоменка. Олег Гончаренко, письменник, перекладач, лауреат міжнародних премій, м. Мелітополь Запорізької обл., 25 січня 2020 р.

Вітання королеві.  11

Книжкові новинки

У кращих традиціях Шерлока Холмса та Еркюля Пуаро Дзюба Сергій. Справи детектива Самарцева. Ідеальний злочин. Пані кілер : Роман-серіал (бувальщини). – Чернівці: Видавничий дім «Букрек», 2019. Письменник Сергій Дзюба постійно дивує своїх читачів – і в рідній Україні, і за кордоном. Причому він дивовижним чином досягає успіху в усіх літературних жанрах, якими займається! Справа наразі не лише у значних накладах його 87 книг, перекладених 65 мовами і присвячених єдиній коханій Жінці – Тетяні Дзюбі (хоча й це – неймовірно). От і нинішнього року водночас у різних державах перевидано 30 його книжок загальним накладом понад 150 тисяч примірників. Авжеж, перевидано, бо люди їх справді читають, причому шанувальники творчості пана Сергія – різного віку (буквально від одного – до ста років!), професій, статків та уподобань. Дітям дуже подобаються його казкова трилогія про пригоди кленового бога Кракатунчика «Душа на обличчі» (як на мене, це – рівень навіть не посереднього Гаррі Поттера, а Карлсона) і веселий роман-серіал «Потягуськи»; а дорослим – вірші про кохання (недарма автора називають «чернігівським Петраркою»), парадоксальна філософська лірика, гостросюжетні іронічні романи-серіали («Ловець снів», «Як я був агентом ЦРУ» та ін.), дотепні збірки пародій («Любов з тролейбусом», «Зима така маленька, мов японка» і «Кожній жінці хочеться… на Марс»), публіцистика («Замінований рай», «Життя між кулями»), пісні (зокрема «Батьку мій» у чудовому виконанні Павла Мрежука), рецензії («Несподівані зустрічі продовжують життя»), епістолярії («До світла»), радіоп’єси («Знайшла собі тата», «Привид»), вистави, есеї, інтерв’ю, нариси, подорожні нотатки, численні переклади українською з багатьох іноземних мов… Всього не перелічиш! Звісно, Сергій Дзюба – яскрава особистість, він – активний, цілеспрямований, патріотичний, шляхетний та людяний. І це – не може не подобатися. Однак головні компоненти його успіху – оригінальний, легкий (летючий!), не нудний авторський стиль; потужна позитивна енергетика, яка виникає просто з першої сторінки книжки і не зникає до останнього, фінального речення; неймовірна особлива душевність та чарівність; а також – блискуче почуття гумору. Наразі побачила світ нова (89-та) книжка Сергія Дзюби «Справи детектива Самарцева. Ідеальний злочин. Пані кілер». Це один із найулюбленіших його жанрів – роман-серіал, тільки цього разу маємо не любовні пригоди, містику чи мандри, а збірку іронічних детективів, об’єднаних одним диво-героєм – приватним детективом Віталієм Самарцевим. Власне, Віталій – молода людина XXI століття, тому не варто порівнювати його зі славнозвісними Шерлоком Холмсом і Еркюлем Пуаро. У них – різі методи, погляди, світобачення… 12

Самарцев – поспішає жити, він – швидкий, мов реактивний літак, і водночас – напрочуд симпатичний, дотепний та галантний. Тому й не почувається самотнім, а щиро радіє життю та захоплюється жінками. Для них готовий якщо не місяць із неба дістати, то принаймні розплутати чергову таємничу головоломку, нерідко небезпечну, немов гостро заточений ніж. Адже ці сучасні детективні історії – дивовижні і приголомшливі! Несподіване зникнення відомого чернігівського бізнесмена, зухвале викрадення маленької Аліси, жахливий полтергейст в оселі молодого подружжя, кримінальний курортний роман, рандеву зі справжніми вампірами... В епіцентрі цих карколомних подій – кмітливий, іронічний та благородний приватний детектив Віталій Самарцев, який покладається виключно на власний інтелект і фортуну. Втім, заради справедливості, скажемо, що й друзі у нього – напрочуд надійні: красуня та розумниця Яруся, неперевершений знавець комп’ютерних технологій Льоня та проникливий професіонал-поліцейський з «убійного відділу» – майор Воронов, а ще – журналіст Сергій, який і увічнює всі ці неймовірні пригоди свого відчайдушного приятеля (можливо, Сергій Дзюба, бо все описане тут – бувальщини, що трапилися в реальному житті). Взагалі, у цьому й полягає основна родзинка романів-серіалів Сергія Дзюби, що дивовижні історії відбуваються насправді й зафіксовані «на межі» журналістики та літератури. Саме правдоподібність, підтверджена багатьма, здавалося б, дрібними деталями і викликає таку довіру та вдячність читачів. Але, на відміну від вигаданих і надто одноманітних перипетій у нудно пересічних та банальних романах Мариніної, Донцової та іже з ними, Дзюба пропонує нам нетривіальні, свіжі рішення, незабутні враження й захоплюючі, майстерні сюжети, вихоплені з гущі самого життя. Причому не менш цікаві й бувальщини, які завершують книжку вже після усіх вражаючих пригод приватного детектива Віталія Самарцева. Це – окремо подані історії «Щасливе… пограбування», «Ідеальний злочин» та «Пані кілер», котрі, по суті, не закінчуються хепі-ендом, однак зачудовують своєю оригінальністю. Адже «Ідеальний злочин» – це цілком реальний та хитромудрий посібник, як не просто захиститися від страшного й підступного маніяка, а й назавжди покарати його… Натомість «Пані кілер» – історія привабливої молодої жінки, що обрала собі дуже рідкісну й небезпечну «професію». Вона виконує завдання спецслужб, блискавично вкорочуючи віку усіляким «потворам»; і роблять це дивовижно красиві, вишукано довгі та вправні «пальчики піаністки». Розповідаючи про її життя, автор свідомо не коментує почуте – моторошне оповідання звучить, як прониклива сповідь заможної та, попри таке дуже бурхливе життя, досі ще молодої, вродливої й начебто щасливої жінки, котра, правда, через постійну небезпеку не може мати дітей і не висипається ночами… Безперечно, що всі ці детективні історії варті екранізації – вийшов би цікавий, оригінальний, дійсно захоплюючий телесеріал «Справи детектива Самарцева», та й непересічні пригодницькі кінофільми (наприклад, «Ідеальний злочин», «Пані кілер») можна вдало і дуже успішно поставити. Тим більше, 13

вітчизняний кінематограф все-таки почав потроху оживати, поки що завдяки якомусь державному фінансуванню. Що ж, вітаю автора з книжкою, яка, звісно, користуватиметься попитом. Така література – теж важлива й потрібна, адже заохочує до читання широкий загал, тож не залежуватиметься і на бібліотечних полицях. Та ще й усі події відбуваються в рідному для автора Чернігові, де мешкають і персонажі цього незвичайного роману. Головне, роман-серіал написаний у кращих традиціях Шерлока Холмса та Еркюля Пуаро! Втім, тепер я вже думаю: чим вразить читачів Сергій Дзюба у своїй наступній книжці? Надто вже він непередбачуваний: після книги ста пісень «Примчу на білому коні», поетичних книг в Іспанії, Болівії («Голоси двох поетів») і Румунії («Береги»), створених разом із Тетяною Дзюбою, враз переклав із друзями з казахської та видав в Україні знаменитий роман Роллана Сейсенбаєва «Мертві блукають пісками» (720 сторінок), а потім… упорядкував дивовижно вишукану книжку «До світла. Вибрані листи письменнику Сергієві Дзюбі» (628 сторінок). Можете собі уявити? А я ж маю змогу все оце цьогорічне, свіжісіньке добро потримати в руках! Втім, залишимо інтригу для вдячних читачів, бо добродій Сергій уже готує свій новий вражаючий сюрприз. Василь Слапчук, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, почесний громадянин Луцька і Волині, 25 січня 2020 р.

Визнання

Посли миру – лауреати Міжнародної літературної премії миру за 2020 рік Міжнародний Центр «Незалежне посольство миротворців» (Німеччина, голова міжнародного журі – д-р Ханс Вільгельм / Dr. H-J. Wilhelm); Міжнародний Арт-центр «Klas’s Arts Center San Francisco» (США, Сан-Франциско); Асоціації «Міст Пегасу» / Pegasus Brücke FBG та «Форум миру» (Німеччина, ФранкфуртБерлін, члени журі – Jochen Schmija, Gudrun Karpen) назвали Послів миру – лауреатів Міжнародної літературної премії миру за 2020 рік. Цією почесною відзнакою нагороджуються за визначну літературну, міжнародну, громадську діяльність відомі письменники, перекладачі та вчені з різних держав, чия високодуховна творчість, подвижницька популяризація кращих надбань світової літератури та культури об’єднують народи. Отже, цьогорічними лауреатами стали: Тетяна Дзюба, Сергій Дзюба, Богдан Сушинський, Юрій Работін (Україна), Олена Ананьєва (Україна-Німеччина), Михайло Блехман (Україна-Канада) та Олена Лань (Україна-Чехія). Щиро вітаємо лауреатів! Д-р Ханс Вільгельм / Dr. H-J. Wilhelm, голова журі (Німеччина), 25 січня 2020 р.

Міжнародне співробітництво

Книжки для української діаспори У Казахстані, в Алмати, у видавництві Казахського національного університету імені аль-Фарабі (найбільшого та найпрестижнішого вишу цієї держави) перевидали в перекладах українською книжки видатних казахських письменників, науковців і громадських діячів. Всі ці книги раніше, протягом кількох років, вже успішно вийшли великими накладами в нашій країні, з ініціативи Міжнародної літературно-мистецької Академії України, у Києва та Чернігові. А тепер надруковані книжки для численної української діаспори. Отже, у Казахстані побачила світ збірка віршів «У ковчезі часу» поета, вченого, професора, віце-президента Національної Академії наук Казахстану, президента НАН вищої школи РК Галимкаіра Мутанова. Цю книгу переклав українською мовою Сергій Дзюба. Її надруковано у київському видавництві «Український пріоритет» в 2016 році з передмовою президента Міжнародної літературно-мистецької Академії України Сергія Дзюби. Вийшла українською і книга «Нічні голоси. День, коли обвалився світ» (роман і оповідання) знаного казахського письменника Роллана Сейсенбаєва, яку переклали Олег Гончаренко і Сергій Дзюба. Книжка була надрукована в 2018 році у чернігівському видавництві «Десна Поліграф» із передмовами Олега Гончаренка та відомого казахського і українського науковця Рустема Жангожи (Джангужина). А знаменитий роман Роллана Сейсенбаєва «Мертві блукають пісками» з’явився торік у видавництві «Десна Поліграф». Ця книжка – дуже ошатна, великого обсягу – 720 сторінок! Роман переклали українською мовою Тетяна Сидоренко, Олег Гончаренко, Сергій Дзюба та Ярослав Савчин (передмову написав Сергій Дзюба). Надрукована книга торік, вона гарно презентувалася в Києві, під час святкування Дня Незалежності Казахстану, отримала значний резонанс. Всі ці книжки відзначені в Україні почесними нагородами, вшановано і талановитих авторів. А нині прозу та поезію знаних казахських письменників мають можливість прочитати в перекладах рідною мовою і українці діаспори. Ярослав Савчин, прес-центр Міжнародної літературно-мистецької Академії України, 29 січня 2020 р.

*** Я спокійно ставлюся до різноманітних рейтингів популярності, але все ж приємно, що наша Міжнародна літературна премія ім. Миколи Гоголя «Тріумф» (тепер – це відзнака Міжнародної літературно-мистецької Академії України) вже, за деякими рейтингами, увійшла до сотні найпрестижніших та найпопулярніших нагород світу. Нагадаю, премію засновано в 1989 році, й за цей час її лауреатами стало багато видатних та відомих письменників, перекладачів і вчених із 42 країн. Зокрема, коли цю нагороду отримав знаний туркменсько-шведський письменник Ак Вельсапар, новину оприлюднили всі провідні шведські газети.  29 січня 2020 р. *** Відомий українській композитор симфонічної музики Олександр Яковчук створив кантату «Крила Сімаргла» за нашими з Танею віршами. Ноти займають 58 сторінок! Я послухав – дуже гарно! А офіційна презентація кантати планується 23 березня нинішнього року в Києві, у Національній Музичній Академії України імені П. І. Чайковського, – її виконають знані українські музиканти. Ми раніше з симфонічною музикою справ не мали, але це – напрочуд цікаво! Щиро дякуємо, пане Олександре! 31 січня 2020 р. *** Пане Сергію, скільки годин має Ваша доба з пані Тетяною? Сто, двісті?  Скільки? Це – неймовірна працелюбність, помножена на всі таланти, обдаровані Богом! Вітаю! Оксана Ровенчак, журналіст, публіцист, есеїст (Івано-Франківська обл.) 1 лютого 2020 р. *** Запропонували мені нещодавно зайнятися екзорцизмом. Кажуть, маю певні здібності.  5 лютого 2020 р.

Імпреза Творча зустріч із редактором газети «Чернігівщина» У Чернігівській центральній міській бібліотеці імені М. Коцюбинського – справді, неординарна подія. Адже про одне з провідних видань Придесення – обласну газету «Чернігівщина: новини і оголошення» – дуже цікаво розповідав її головний редактор, відомий український письменник, журналіст, перекладач та громадський діяч Сергій Дзюба. Безперечно, в «Чернігівщині» постійно з’являються гострі, проблемні та об’єктивні матеріали, котрі висвітлюють усі аспекти нашого життя. Так, великий резонанс викликають публіцистичні статті Героя України, видатного аграрія, генерального директора ТОВ «Земля і воля» Леоніда Яковишина. Також Сергій Дзюба представив вісім своїх книг, які вийшли торік і на початку цього року. Особливий інтерес у читачів викликали книга листів «До світла», збірка мандрів «Замість щоденника» і гостросюжетна, пригодницька книга «Справи детектива Самарцева. Ідеальний злочин. Пані кілер», створена за реальними подіями, що відбулися на Чернігівщині. Водночас побачили світ і дві нові збірки віршів Сергія та Тетяни Дзюби: «Голоси двох поетів» – в Іспанії і Болівії та «Береги» – в Румунії. Як президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України, Сергій Дзюба урочисто вручив почесну нагороду – Міжнародну літературну премію імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень» за значну творчу діяльність журналістці газети «Чернігівщина», письменниці Сніжані Божок. У творчій зустрічі взяли участь працівники чернігівських бібліотек, а також – письменники, журналісти, громадські діячі, студенти університетів. Ярослав Савчин, прес-центр Міжнародної літературно-мистецької Академії України *** Знана журналістка газети «Чернігівщина», письменниця Сніжана Божок на урочистому врученні їй Міжнародної літературної премії ім. Григорія Сковороди «Сад божественних пісень»: – Хочу щиро подякувати Сергієві Вікторовичу Дзюбі – за таку віру в мене. Це – мій натхненник та наставник, велика Людина для мене. Він і в газеті дає мені дуже мудрі, безцінні поради. І ще я хочу подякувати за його делікатну критику. Сергій Вікторович вміє настільки гарно критикувати, що це приємно слухати! Спочатку він відзначає позитивне, комплімент зробить… А потім так делікатно покритикує, – одразу стає зрозуміло, на що слід звернути увагу, які покращення потрібно внести. Тому від усієї душі дякую Вам! Ви для мене – ще раз повторюся, велика людина. Я постійно хочу на Вас рівнятися. Зичу Вам усього найкращого, досягнення найвищих вершин. Багато Ви вже досягнули, та хай буде ще ліпше! 18 лютого 2020 р.

*** Друзі порахували, що загальний наклад усіх моїх 89 книжок в Україні та за кордоном, у різних державах, багатьма мовами, наразі перевалив за 2 мільйони примірників. Якщо точніше, то два мільйони 10 тисяч. Дякую щиро, не знав... Бо я просто не маю часу все це підраховувати.  21 лютого 2020 р.

Біля костьолу в Луцьку з Миколою Мартинюком. 19

Знай наших!

Чернігівський феномен. Вірші Сергія і Тетяни Дзюби перекладені ерзянською мовою Як відомо, твори відомих українських письменників із Чернігова Сергія і Тетяни Дзюби перекладені 65 мовами та надруковані в газетах і журналах 50 країн. За кордоном успішно вийшло вже 30 їхніх книжок, і ця міжнародна діяльність активно продовжується. А нині з’явився 66 переклад – цього разу ерзянською мовою. Ерзянська мова належить до фіно-волзької підгрупи фіно-угорських мов уральської сім’ї. Вивчення ерзянської мови розпочалося з кінця ХVІІ століття, з’явилися лексичні та текстові матеріали ерзянською мовою. В ХІХ столітті складені перші граматики ерзянської мови Г. К. Габеленца та Ф. І. Відемана. Особливо плідною була діяльність знаного фінського мовознавця Г. Паасонена, що на рубежі XIX і XX ст. написав ряд капітальних досліджень з мордовської лінгвістики. Вивченню ерзянської мови велике значення надавав академік О. Шахматов, який опублікував у 1910 р. фундаментальну працю «Мордовська етнографічна збірка».

Сергій Дзюба *** На сріблястій долоні вічності маленька дівчинка розчісує коси місячним гребінцем і в примхливому люстерку не бачить свого обличчя: Там її погляд і зморшки незнайомої Жінки. Ерзянською мовою (кирилицею): Свалшканть сиянь кедькель лангсо вишка тейтерне сурсемесэ ковонь судри черензэ ды чаманзо а неи наян чавачамасо: Тосо ваннмозо ды асодавикс 20

Aвань сормавкстнэ. Ерзянською мовою (латиницею): r r r č r z yč z č č

Toso vannmozo dy asodaviks sormavkstn . *** На острові, далекому, мов сльози Єви, стиснутому обіймами сліпучо-білих скель так, що можна спіймати горизонт, якщо він не втікає у море, знайшла прихисток музика – щоб народити Чоловіка і Жінку. Евань сельведьтнень томбале, усиясонть, конань кутмордызь ашот кевпандотне истя, теке снартнить неймапенть кундамонзо, зярдо сон чуди иневедентень, кекшни моролувось – Цёрань ды Тейтерень чачтамга! 21

, , r y p r

ä, p z , zär r

–

r dy r č č

*** Живіть довго, пишіть мало і не звинувачуйте Небо у гріхах. Кувать эряк, ламо иля сёрмадо ды иля чумовто Менеленть пежетьнесэ. rä , ä r y äč p . *** Заплакана красуня: вії намистинками сліз прихилили веселку. Ранги мазыйка: сельмечерензэ эрьгекерькссэ сельведень мендизь пазоньчирькенть. Rangi mazyjka: č r z 22

p z

*** Люди, будь ласка, тихіше – не чути моря. Ломатть, Каштмоледе, энялдан А маряви иневедесь. , ,

rä

*** В кутку гітара, старенька-старенька, як дитина, стоїть важко. Гитарась ужосо, ташто – ташто, вишка эйдинекс, стака аштемс. r , ta to – ta to, teke jdine, staka a tems.

Чись потась вокзалонь гармидерэкс – Ды сулейтне кувалгадсть киужокс, Конат ветить вень ношкапес. Трокстыть эйсэст каренинэнь аннатне, Вешнить проблемань витнемат, конат валскес ёмить. p

– ,

p s. r

y pr

, ,

*** І буде тиша кольору надії, І буде спокій кольору щастя, І впаде яблуко, розлетівшись надвоє, Його половинки з’їдять щасливі закохані, І не помітять за гіллям заплаканої Єви, Яка прокляла свій давній авітаміноз. Ды ули каштмолема кемемань тюссо, Ды ули сэтьмечинть тюсось уцяскань, Ды пры умаресь, кавтов лазови, Пелькснэнь сэвсызь кавто вечкицят, Ды а несызь тарадтнэнь удалдо рангиця Еванть, Кона сюды эсь умонь авитаминозонть. y y y pry

č ä , r , kavtov lazovi, y č ä, y y r r ä y z . *** Час просочується сіллю, Як пісок із найдавнішого годинника,

Пече, випікає, ятрить. А потім даленіє, розчиняється, – І стає морем, У якому добре гойдатися На хвилях спогадів. Шкода тільки – недовго, 24

Бо люди мешкають на суходолі, Де море – сіль... Шкась сотави салтсо Кода чуварось ташто шкаловитнестэ, Пици, пани, ацирьгавты. Мейле васолгады, солы, – Ды велявты иневедекс, Конасонть вечкеви нурсемс Лецтнемань толкунтнэсэ. Ве мелявтомась – а кувать, Ломатне эрить модалангсо, Косо иневедесь – салт. tso č

,p , y. Mejle vasolgady, soly, – y ä y , č r . ä

–

, – salt.

*** Королівни завше діставались дурням, – переконує народна мудрість. Инеаватне свал топодить превтеметненень, – Истя кортыть раськень инепревтне. Ineavatne sval Istä r y r

pr ineprevtne.

,–

*** Дзвоню по телефонах, Номери яких знаю напам’ять, У час, коли ніхто не підніме трубки. Тоді тільки можна у них почути те, Що хочеш почути так давно. Гайгстнян телефонтнэва, Конатнень номертнэ свал прясон, Сестэ, зярдо кияк монень а веньксты. Ансяк истя маряви се, Мезенть учат марямонзо пек умок. ä

, r

, zär ä ä z č

prä

, y.

rä rä

, z p

Ерзянською мовою переклав Боляєнь Сиресь (Олександр Болькін)

Про перекладача:

Боляєнь Сиресь – український громадський діяч, ерзянський поет та перекладач, Інязор ерзянського народу, голова товариства ерзя в Україні «Erźań val» («Ерзянське слово»), співзасновник громадського руху «Вільний ІдельУрал». Лауреат Ерзянської літературної премії (2014). Народився 7 травня 1958 р. у Саранську. Важливу роль у становленні ерзянської ідентичності Боляєня Сиреся відіграла його бабуся по батьківській лінії – Мотрона Олексіївна Бутяйкіна, яка оповідала своєму онукові казки, легенди та міфи про ерзянський народ і його героїв. Зростав у Мордовії. У 1978 році переїхав до України. Служив на Житомирщині. Згодом пішов на навчання до Київського інституту ВПС. Тут, в Україні, відчув поштовх до національного самоусвідомлення. Сиресь Боляєнь створив у Києві товариство «Erźań val» («Ерзянське слово»), яке об’єднало ерзян та їхніх нащадків у столиці України. У рамках діяльності товариства Сиресь зміцнює українсько-ерзянські зв’язки. Зокрема, перекладає ерзянською українські пісні та українську поезію. Пише до газети «Ерзянь Мастор». Учасник Революції гідності. В останні, найнебезпечніші дні, був на Майдані разом із сином та друзями. Ще до того, на Банковій, був жорстоко побитий «беркутівцями». Одержав чотири глибоких рани на голові, тріщину черепа, струс мозку, три зламаних ребра. З початком війни на Донбасі їздив до зони проведення АТО як волонтер. Пізніше був мобілізований до лав 10-ї гірсько-штурмової бригади Збройних Сил України, брав участь у бойових діях. 21 березня 2018 року Боляєнь, разом із татарським соратником Рафісом Кашаповим і українським фіно-угористом Ростиславом Мартинюком, провели у київському прес-центрі «Главком» брифінг, на якому заявили про створення громадського руху «Вільний Ідель-Урал». Неодноразово порушував перед владою Республіки Мордовія проблему русифікації ерзян, клопотав про посилення ролі ерзянської мови в суспільстві, зокрема просив Міністра культури Республіки Мордовія дублювати світову кінокласику державними мовами республіки: ерзянською та мокшанською. Пропозиції Боляєня не одержали підтримки влади, однак викликали жваві обговорення в середовищі корінних народів РФ. 13 липня 2019 року, в Ерзяно-Мокшанії (Республіці Мордовія) Рада старійшин (Атянь Езєм) таємним голосуванням обрала головного старійшину – Інязора. Ним став Боляєнь Сиресь. 12 вересня 2019 року, в київському Будинку профспілок відбулась урочиста церемонія приведення до присяги нового лідера ерзянського національного руху. Кшуманцянь Пірґуж – попередній Інязор, який обіймав цю посаду з 1999-го, вручив своєму наступникові колар – нагрудний знак, що є символом влади. Боляєнь Сиресь склав присягу Інязора на Мастораві (ерзянському національному епосі). Ярослав Савчин, прес-центр Міжнародної літературно-мистецької Академії України, 1 березня 2020 р. 27

Відома модель Наталія Водянова – ерзя за національністю. Чарівна ерзянка.

Відгук

Детективні пригоди та їх інтерпретація

Сергій ДЗЮБА. «Справи детектива Самарцева. Ідеальний злочин. Пані кілер». – Чернівці: Букрек. – 2020. – 464 с. Художні ознаки класичного детективу відомі всім причетним до цього жанру, – і письменникам, і читачам, і літературним критикам. Але ж, як відомо, жанр – це процес. Із плином часу змінюються не тільки художні смаки та вподобання. Змінюється естетична природа літературних жанрів. Епіграма античних часів навіть віддалено не нагадує сучасну епіграму. Сучасний роман порівняно з класичним та ще й ХІХ століття – це текст із новітніми якостями, відтак жанрові його ознаки модернізовані й видозмінені, продиктовані вимогами й законами постмодерної творчості. Таку тенденцію жанрової динаміки та вдосконалення адаптовано до естетичних домінант того чи іншого мистецького часу можна спроектувати й на детектив. Тримаю в руках нову книгу відомого українського письменника Сергія Дзюби «Справи детектива Самарцева. Ідеальний злочин. Пані кілер» і пишаюся майстерністю, зрілістю, бездоганністю авторської манери письма свого колеги по письменницькій робітні. Я в захваті! І ось чому. Детективний роман-серіал написаний в іронічно-гумористичному ключі! Не шукайте в ньому жахіть, від яких кров у жилах холоне. Не шукайте в ньому кривавих убивств, море крові й океан страху-переляку, який потім уночі не дає читачеві заснути. Ні! Тут усе посвоєму. Гумор, іронія й самоіронія – стильові домінанти, якими наповнені тексти 29

цієї книги – згладжують жахіття детективної подієвості, навіть «працюють на випередження подій» у ході того чи іншого сюжету – і запланованого якимось персонажем якогось убивства просто не відбувається. Елементарно не може відбутися! Бо детектив Самарцев бачить далеко наперед. Він «прокручує» свої майбутні дії в багатьох варіантах одночасно. Затим чітко діє в залежності від обставин. Дедуктивні методи роботи детектива Віталія Самарцева безпрограшні. В усіх карколомних подіях він розбирається чітко й блискавично. Допомагають йому в ході розслідувань майор Воронов, кмітлива колега Ярина, журналіст Сергій і досвідчений знавець комп’ютерних технологій Льоня. Успішна команда професіоналів! Тому так швидко й оперативно знайдено маленьку Алісу, зниклого крупного чернігівського бізнесмена, викрито злочинну діяльність колишнього однокурсника Олеся, розкодовано жахливого полтергейсту в квартирі «благородного сімейства», а в курортних романах однієї вишуканої дами всі акценти розставлені на свої місця. Зображена сюжетна подієвість – гіперреалістична. Як зізнається сам автор, попередній журналістський досвід роботи неабияк допоміг у цьому. Окремі розділи книги тісно межують із бувальщинами. А три окремих тексти автор так і позначив – бувальщини. Це – «Щасливе... пограбування», «Ідеальний злочин» і «Пані кілер». Книга оригінально скомпонована. Кожен розділ має так зване вступне слово. Це – своєрідне окреслення майбутньої інтриги від журналіста Сергія. А її Величність Інтригу автор тримати вміє протягом усього сюжету! Читаючи книгу, я помітила певну кінематографічність у розвитку сюжетів. Маю на увазі швидку зміну подій, паралельний їх розвиток, а відтак – динамічність у викладі. Тексти «аж просяться» бути екранізованими. А чому б і ні? Такого детективу – веселого, іронічного, гумористичного, за моїми спостереженнями, в сучасній українській літературі ще не було. І насамкінець. До прочитання цієї книги я не була прихильницею детективного жанру. Це перша книжка, яка змінила мої традиційні уявлення про цей жанр. Тексти добротні, лишають у душі світлі враження. Тож нехай саме таких детективів буде побільше в українській літературі! Тетяна Сидоренко, член Національної спілки письменників України, 1 березня 2020 р.

На крилах пісні

«Порадниця свята»

Так називається нова прекрасна українська пісня про матір, присвячена Дзюбі Серафимі Захарівні, мамі відомого письменника, автора популярних пісень Сергія Дзюби. Слова пісні створили чернігівець Сергій Дзюба та поет із Кіровоградщини Григорій Ліщенюк, а музику написав знаний композитор, киянин Борис Раденко, який вдало співробітничає з кіностудіями, театрами, зірками естради та народними ансамблями. Пісня – така глибока, прониклива та зворушлива, ніжна, лагідна і душевна – до сліз. Адже мама – святе слово! Пісню в своєму виконанні записав у студії композитор Борис Раденко. А в перспективі співавтори визначаться зі співаком, який візьме нову пісню про маму до власного репертуару і постійно співатиме її на концертах. Це – вже друга пісня, котра з’явилася на світ завдяки співдружності Сергія Дзюби і народного артиста України, видатного поета, автора багатьох популярних українських пісень Андрія Демиденка. Саме Андрій Петрович, зацікавившись творчістю свого колеги, познайомив Сергія Дзюбу з Борисом Раденком і чудовим співаком із Києва, заслуженим артистом України Павлом Мрежуком. Так народилася пісня «Батьку мій», присвячена татові Сергія Дзюби – Вікторові Гавриловичу. І за короткий час ця нова душевна пісня про батька стала популярною в народі, тепер вона постійно звучить у теле- та радіоефірі, в 31

концертних залах по всій Україні і за кордоном – її вже переклали кількома мовами, зокрема білоруською – завдяки видатному поету з Мінська Михасю Пазнякову. Тож Андрій Демиденко став «хрещеним татом» пісень «Батьку мій» та «Порадниця свята». «Створюючи пісню про маму, ми постійно радилися з Андрієм Петровичем, – розповідає Сергій Дзюба. – Бо його досвід – просто безцінний! Саме Андрій Демиденко, прослухавши створені текст та музику, запропонував нам написати новий оригінальний приспів, який би органічно увійшов до пісні та суттєво посилив її. Отож ми з Борисом Миколайовичем знову взялися до роботи й були по-справжньому щасливі, коли все вдалося! Відтак пісню високо оцінили і Андрій Петрович, і всі наші близькі та друзі». Ярослав Савчин, прес-центр Міжнародної літературно-мистецької Академії України, 1 березня 2020 р.

Порадниця свята Присвячена мамі – Дзюбі Серафимі Захарівні Слова Сергія Дзюби та Григорія Ліщенюка Музика Бориса Раденка Спокійно, лагідно

Запахло літо м’ятою і квітами, Запахли зорі у вечірній млі. І матінка всміхається привітно так, І з нею легше жити на землі. Вона душі моїй – порадниця свята, А доброта її не знає меж. Матуся жде. Матуся не забариться. Все обійди – такої не знайдеш. Приспів: Мамо, мудрість твоя – всесвітня. Важко ростила ти нас. Мамо, себе віддала ти дітям. Вічним хай буде твій час! Згадалося, як з вишнею балакала; Не заздрила, любила цілий світ! Хоча й не раз на самоті ти плакала: Всього зазнала за багато літ. Всміхнеться сонце у вікно ранесенько, Торкнусь вустами рук твоїх і щік. Моя матусю, матінко ріднесенька, – Моя свята порадниця навік! Приспів.

*** З відгуків на нову пісню «Порадниця свята», присвячену моїй дорогій матусі – Дзюбі Серафимі Захарівні, яку ми створили разом із композитором Борисом Раденком: Сестра Валентина Христич (м. Пирятин Полтавської області): «Дорогий братику! Велике спасибі тобі за все, що ти робиш для наших любих батьків. Нова пісня про маму «Порадниця свята» – надзвичайно глибока, прониклива, добра та ніжна, – саме така, якою й була наша дорога матуся, найдорожча Людина на землі. Світла пам’ять!». Літературний критик Людмила Воробйова (Білорусь, м. Мінськ): «Ваші пісні про маму і батька – такі мелодійні та проникливі, до глибини душі, до сліз. А виконання співака Павла Мрежука та композитора Бориса Раденка – просто неймовірне, настільки це теплі, щирі, чудові та чуйні голоси! Дякую, слухаю з величезним задоволенням». Артистка, мати загиблого на фронті сина-Героя Олена Белеванцева (м. Чернігів): «Дуже гарно, проникливо та зворушливо. Таке відчуття, що отримала вісточку від свого дорогого і любого синочка. Сиджу, вкотре слухаю й плачу – неначе син лагідно промовляє до мене… Це – справжній шедевр. Народна пісня, котра хвилюватиме серця людей і житиме вічно. Це – геніально!!! Щиро дякую за таку чудову пісню, що гріє зранену душу». Письменник, Шевченківський лауреат, Почесний громадянин Луцька та Волині Василь Слапчук: «Дуже сильно! Вітаю Тебе, Сергію, та композитора Бориса Раденка з новою творчою вершиною. Ти увічнив свою маму, адже таку пісню ніколи не забудуть, вона житиме тисячоліття». Письменник, критик Олег Гончаренко (м. Мелітополь): «Надзвичайно гарно!!! Це – така потужна сила емоцій і почуттів!!! Переконаний – саме такі пісні мають звучати на радіо і телебаченні, в найкращих концертних залах України та збирати мільйони шанувальників великого мистецтва». Письменник, журналіст, перекладач, художник, фотохудожник Ярослав Савчин (Івано-Франківська область): «Я, Сергійку, слухаю цю пісню з таким душевним трепетом! Це – щось дивовижне, незвичайне! Така магія, яка щоразу зачаровує, нікого не залишає байдужим. Водночас це – велика людяність, доброта і ніжність. Вражений. Дуже дякую». Друг на ФБ Тетяна Зінченко: «Послухала Вашу пісню, дуже розчулилася – так по-доброму, щиро про маму… Вищий пілотаж – так написати. Респект Вам! І від мене – натхнення! Дуже дякую Вам! Знаю про Вашу завантаженість – і 36

творчістю, і роботою, і громадськими справами. Але, попри це, Ви знаходите хвилинку і для мене інколи. Я бачу це, дуже ціную й тішуся з цього. Просто є ось такі люди – гармонійні чи що – і світ від цього кращий!  Друг на ФБ Марія Маринченко: «Душевно, зворушливо і чарівно. Дійсно дуже гарно! Як про мою маму. До сліз. Дуже дякую Вам, Сергію! Рада за Вас – Ви дуже позитивна і добра Людина». Публіцист Оксана Ровенчак (Івано-Франківська обл.): «Хай вічним буде час наших святих мам! Дякую! Кожний рядок – щира подяка найріднішим… Вони завжди з нами! У Вашої мами обличчя світиться мудрістю та красою. А яка коса! Ви – схожий на свою маму». Співачки Інна і Тетяна Чабан (м. Чернігів): «Чудово! З великою любов’ю і ніжністю! Дуже зворушливо». Письменниця Світлана Талан (Сєверодонецьк Луганської обл.): «Щиро дякую, пане Сергію. Дуже чуттєва, прониклива, хороша, світла пісня! До речі, Ви дуже схожі на свою маму». Журналісти Світлана та Леонід Фросевичі (м. Київ): «Вітаємо, Сергію, з прекрасною піснею! Дуже благородно. Світла пам’ять твоїй матусі». Перекладач Наіра Давоян (Вірменія): «Чарівна, ніжна, зворушлива пісня. Справжній шедевр! Ви, Сергію, напрочуд схожі на свою маму». Друг на ФБ Наталія Миколаївна, бібліотекар: «Сердечно і від усієї душі вітаю, дорогий Сергію Вікторовичу! Надзвичайно гарна пісня! Я переконана: вона житиме в народі вічно, як і Ваша суперпісня «Батьку мій». У Вас склався чудовий тандем із композитором Борисом Раденком! Думаю, разом Ви створите ще багато хорошого». Письменниця Катерина Каленіченко (Дніпро): «Прекрасна пісня! Гідна присвята найдорожчій Людина. Щиро, від усієї душі, вітаю ТВОРЦІВ! Ваша мама – справжня красуня, така гарна світлина». Письменниця Галина Запорожченко (Миколаїв): «Велична й зворушлива мистецька присвята. Надзвичайна та неповторна пісня, зовсім не схожа на інші. Це – великий успіх». Письменниця Надія Бойко (м. Львів): «Дуже зворушливо і ніжно! Вітаю з чудовою піснею!».

Письменниця Леся Степовичка (м. Дніпро): «Вітаю з прекрасною піснею про маму, яку створив люблячий син. Це – чудово! Пісня «Батьку мій», про тата, теж грандіозно звучить. Браво!». Письменник Юрій Кархут (м. Львів): «Мені дуже сподобалося! Так гарно та чарівно, напрочуд проникливо і лагідно, ні на що не схоже, – про найдорожчу в світі, найріднішу Людину – Вашу матусю». Письменниця Надія Прочай (м. Ічня Чернігівської обл.): «Дякую, пане Сергію! Це – одна з найкращих пісень, котрі я взагалі чула за все своє життя. Як і Ваша пісня про тата. А Ваша мама – красуня». Друг на ФБ Альона Терещенко: «Вітаю! Дуже круто! Вже кілька разів із задоволенням прослухала Вашу пісню про маму «Порадниця свята». Щиро дякую за такий чудовий подарунок». Письменниця Антонія Цвід (м. Київ): «Сергію, Ваша пісня про маму – це супер! Вітаю з безумовним успіхом!». Поет та художник, Шевченківський лауреат Анатолій Кичинський (м. Херсон): «Дуже мелодійно. Пронизливо». Двоюрідна сестра Зоя Суворова: «Дорогий Сергійку! Яка пісня!!! Слухаю й наслухатися не можу. Згадую усіх близьких людей. Це – так неймовірно! Дякую Тобі за пам’ять, за те, що Ти створюєш. Що Ти є. Ми всі Тебе дуже любимо! Ти у нас такий – один-єдиний. Пишаємося Тобою». Письменниця, журналістка Сніжана Божок (Бобровиця Чернігівської обл.): «Сергію Вікторовичу, послухала крізь сльози Вашу пісню про маму. Глибокодумна і прониклива. Зачепила найтонші струни моєї душі. Мабуть, кожен, хто її слухає, уявляє свою неньку – бо це такий собі портрет найдорожчої у світі Людини. Для кожного з нас Мама – це свята порадниця, мудрість якої справді Всесвітня! І так би нам усім хотілося, щоб вічним був їхній час… Ще раз глибоко співчуваю Вашій втраті. Знаю, що у березні буде рік, як не стало Вашої мами. Думаю, ця пісня для неї – найдорогоцінніший подарунок, який житиме вічно. Нехай Ваша матуся спочиває з миром. Царство їй Небесне і вічний спокій». 1 – 8 березня 2020 р.

*** У журналі «Дзвін» вийшло чудове велике оповідання (фактично, за обсягом, це – повість) «Есташ» Мілени Фуціманової (Чехія, м. Брно). Мілена – драматург Театру «Агадір». З чеської мови переклала Тетяна Дзюба. Мені подобається, Таня – дуже гарний перекладач!  Гарне враження справляє і «Дзвін» – це, безперечно, журнал високого європейського та світового рівня. Щиро дякуємо головному редакторові, письменнику Юрієві Ковалю – це справді великий подвижник! 4 березня 2020 р.

Тетяночка – «Жінка року». 39

Міжнародне співробітництво

Вистава Тетяни і Сергія Дзюби в Білорусі У популярному Мінському Театрі поезії, який працює при Центральній бібліотеці імені Янки Купали, відбулася прем’єра дійсно прекрасної вистави за книжкою «Місто Зима» наших друзів-українців Тетяни та Сергія Дзюби. Збірка їхніх віршів вийшла торік у блискучому перекладі білоруською мовою видатного поета Михася Пазнякова й викликала значний резонанс у Білорусі. Взагалі, тоді успішно відбулися українсько-білоруські презентації в Мінську та Чернігові – широкому загалу читачів були представлені книжка «Місто Зима» та збірка чудових віршів Михася Пазнякова «Тепло ромашкової завії», яку переклали українською мовою Сергій Дзюба, Олег Гончаренко і Ярослав Савчин. Наразі Михась Пазняков приїздив в Україну, до Чернігова, а Сергій і Тетяна Дзюби із задоволенням побували в гостинному Мінську. Наші українські друзі – добре знані не лише в Білорусі, а й у багатьох країнах світу. Їхні твори перекладені 65 мовами. За кордоном вийшло вже 30 їхніх книг, з’явилися публікації в газетах і журналах 50 держав. А загальний наклад усіх 89 книжок Сергія Дзюби склав понад 4 мільйони примірників. Усі свої книги Сергій присвятив своїй коханій дружині Тетяні. За свідченням фахівців, це – єдиний такий випадок у світовій літературі. Варто додати, що Тетяна Анатоліївна – відомий науковець, доктор наук із соціальних комунікацій, професор, академік. А Сергій Вікторович очолює Міжнародну літературно-мистецьку Академію України, яка об’єднує вчених, письменників і перекладачів із 55 країн. Подружжя з Чернігова – лауреати багатьох почесних зарубіжних нагород – у США, Німеччині, Франції, Італії, Канаді, Бельгії, Австрії, Греції, Сербії, Польщі, Болгарії, Румунії, Казахстані, Іспанії, Англії, Чехії, Македонії… У Білорусі їх, зокрема, відзначили премією імені Максима Танка, медалями Максима Богдановича та «За великий внесок у літературу», преміями ім. Веніаміна Блаженного і Владислава Ходасевича. Сценаристом і режисером цікавої вистави в Мінському Театрі поезії за творами відомих українців стала талановита Світлана Єфремова. У головних ролях виступили обдаровані актори: Артем Невмержицький, Катерина Гриневич, Володимир Місневіч та Валерія Гавриленко. А пісні на вірші Сергія й Тетяни Дзюби створила і проникливо виконала неповторна Тетяна Жилінська – поетеса, педагог та бард. Музичне оформлення вистави яскраво й вишукано втілила Ганна Красовська. На початку поетичного спектаклю та в фіналі прозвучали українські пісні у виконанні прекрасного співака Олександра Володченка. Відкрила ж таке незабутнє свято віршем Михася Пазнякова «Україна» художній керівник Мінського Театру поезії Ольга Богушинська. Одягнена в національний український одяг, вона надала прем’єрі особливий настрій та неповторний колорит. Директор Театру поезії, голова Мінської міської організації Спілки письменників Білорусі Михась Пазняков гарно розповів про співробітництво з українськими колегами. Глядачі прослухали відеозвернення Сергія Дзюби до 40

учасників свята, яке викликало дружні оплески та численні слова подяки відвідувачів театру. Павло Кузьмич, м. Мінськ, 4 березня 2020 р.

Волинська казка. 41

Вітаємо!

Лауреати Міжнародної мистецької премії імені Сергія Васильківського Міжнародну мистецьку премію імені видатного українського художника Сергія Васильківського (1854-1917) заснували міжнародна громадська організація «Чумацький віз» із Волині та об’єднання українських літераторів «Криниця» із Придесення – з метою гідного вшанування Сергія Васильківського, активної популяризації в Україні і за кордоном талановитих сучасних художників, наукових досліджень мистецтвознавців та публікацій письменників і журналістів, присвячених мистецтву. Сергій Іванович Васильківський – український живописець, пейзажист, баталіст. Його дід-чумак, який походив із козацького роду, привив молодому Сергієві інтерес до української старовини, а мати – любов до народних пісень. Навчався в Академії мистецтв. За картини, в яких передав чарівність української природи, одержав золоту медаль і можливість вдосконалюватися за кордоном. Він жив у Франції, багато працював та виставляв свої твори в Паризькому салоні. Подорожував Англією, Іспанією, Італією, Німеччиною, Південною Африкою. Ці мандри зміцнили намір художника спрямувати свій талант на розвиток українського мистецтва. С. Васильківський – автор таких відомих картин, як «Козача левада», «Козачий пікет», «Сторожа Запорозьких Вольностей», «Козача гора», «Козак в степу. Тривожні ознаки». Його називають «поетом українського малярства» за чарівну ліричність пейзажних та історичних творів. Він – автор відомого портрета Тараса Шевченка. Художник залишив після себе гідний набуток – близько трьох тисяч робіт. Отже, за рішенням авторитетного міжнародного журі, лауреатами почесної нагороди – Міжнародної мистецької премії імені Сергія Васильківського – стали: 1. Художник, письменник Ярослав Савчин (Івано-Франківська обл.) – за цикл живописних творів «Карпатські фрески»; 2. Письменники, журналісти Тетяна і Сергій Дзюби (м. Чернігів) – за популяризацію кращих надбань українського мистецтва; 3. Доктор мистецтвознавства, україніст Петр Каліна (Чехія, м. Брно) – за значну творчу діяльність; 4. Науковець, підприємець, інвестор Володимир Хоменко (м. Київ) – за визначну благодійну та громадську діяльність, популяризацію мистецтва. Щиро вітаємо лауреатів! Генрі Ягодкін, Заслужений художник України, голова міжнародного журі, м. Київ, 4 березня 2020 р.

Знай наших!

Переможці Міжнародного конкурсу кіносценаріїв Інтернет-часопис «Порт-Фоліо» (Канада) та Академія діячів літератури, мистецтв і комунікацій (Німеччина) оголосили переможців Міжнародного конкурсу кіносценаріїв, який проводився з 15 листопада 2019 року дотепер. У міжнародному журі цього конкурсу – письменники, перекладачі та літературознавці з Канади, Німеччини, США та України. Отже, переможцями стали: Володимир Лис, Ігор Білиць (порівну набрали найбільшу кількість балів), Лана Ра, Вікторія Колтунова, Олена Жигалкіна, Сергій Дзюба та Надія Тубальцева. Щиро вітаємо всіх переможців Міжнародного конкурсу кіносценаріїв! Сподіваємося, що ця приємна подія сприятиме розвиткові українського кіно та виявленню нових талантів у цій сфері літературної творчості. Коментуючи подію, відомий письменник і журналіст, редактор газети «Чернігівщина» Сергій Дзюба розповів, що вперше взяв участь у конкурсі кіносценаріїв – просто вирішив випробувати себе в новому амплуа. Наразі з цікавості підготував водночас 36 кіносценаріїв (три телесеріали – детективів, фантастики та інтимних стосунків) і сценарії кількох окремих кінострічок. А коли з’ясувалося, що кожен учасник представляє тільки один кіносценарій, зупинив вибір на «Ідеальному злочині», створеному за мотивами оповідання-бувальщини, надрукованого в газеті «Чернігівщина» та в своїй новій книжці «Справи детектива Самарцева. Ідеальний злочин. Пані кілер», яка побачила світ цього року в популярному чернівецькому видавництві «Букрек». «Не сподівався бути лауреатом, та, звісно, задоволений результатом, – зазначив Сергій Дзюба. – Тож щиро дякую організаторам конкурсу. Адже такі масштабні міжнародні мистецькі змагання потрібно активно проводити. Сподіваюся, конкурс відбуватиметься й надалі, бо це – справді дуже важливо для нашого українського кінематографу, який зараз успішно відроджується. І добре, що переможці – українці». Михайло Блехман, м. Монреаль, Канада, 14 березня 2020 р. * ** Особистий рекорд: пішов сьогодні на річку і скупався в нашій цілющій Десні – така була гарна та ніжна, мов дівчина. Можу, якщо захочу!  *** Запитують: «Ти так активно живеш. А як же коронавірус? Не боїшся?!» Я вже нічого не боюся. 14 березня 2020 р.

Міжнародне співробітництво

Киргизія стала ближчою! Вірші відомих українських поетів Тетяни і Сергія Дзюби перекладено киргизькою мовою. Наразі це – вже 67 переклад іноземними мовами творів цікавого творчого подружжя з Чернігова. Причому поезії українців блискуче переклав визнаний класик сучасної киргизької літератури, видатний прозаїк, драматург, журналіст і перекладач, головний редактор популярного журналу «Түрк дүйнөсүнүн адабияты» («Література тюркського світу»), генеральний директор та академік Міжнародної громадської Академії Поезії Айдарбек Сарманбетов. Він – автор багатьох талановитих книжок, надрукованих та відзначених почесними міжнародними нагородами в різних державах. Добродієві Сарманбетову дуже сподобалися вірші українців, тож він із задоволенням вирішив співробітничати з чернігівцями. У перспективі цілком можливі нові українсько-киргизькі міжнародні проекти. «Нас цікавить творче співробітництво на всіх континентах – у Європі, Азії, Америці, Австралії, Африці, – наголосив, коментуючи подію, президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України Сергій Дзюба. – Тож ми будемо раді прийняти до української Академії Айдарбека Сарманбетова, знаменитого письменника й активного популяризатора світової літератури. І таким чином, наша Академія об’єднає відомих письменників, перекладачів та науковців вже з 56 країн світу. Звісно, справа – не в кількості, а в якості такої творчої співпраці з видатними зарубіжними письменниками та вченими. Ось і ще одна прекрасна держава – Киргизька Республіка (Киргизстан, Киргизія) стала ближчою». Ярослав Савчин, письменник, перекладач, журналіст, художник, прес-центр Міжнародної літературно-мистецької Академії України, Івано-Франківська обл., 18 березня 2020 р.

Вірші Сергія і Тетяни Дзюби киргизькою мовою Сергей Дзюба *** Күмүштөлгөн алакандын отунда түбөлүктүн, секелек кыз олтурат чачын тарап, айлуу тарак менен күзгүдөн сынчыл, Өз жүзүн көрө албай карап: Күзгүдөн тиктейт көзү жана бырыш баскан Аялдын чоочун өңү. *** Алыскы аралда Обо эненин көз жашындай, кысылган кучагында апаппак аскалардын, кармап алса колдон келсе теребелди, деңизге качып кетпесе, жайын тапкан музыка – жаратууга Эркек менен Аялды. *** Узакка жашагыла, аз жазгыла айыптаба Асманды айбыңарга. *** Ыйлайт сулуу: кирпиктери акактай көз жаш менен арбап алды күн чубакты. 45

*** Адамзаты, суранам, акырынчы – угулбай жатат деңиз. *** Эскирген бурчтагы гитарага бала окшоп, туруу кыйын там бурчунда.

Татьяна Дзюба *** Бекеттин чуусу менен, күн да батты – Көлөкөлөр узарган темир жолдой, Кою түнгө такалта алып барчы. Кесип өтөт аларды аялзаты, Майдаланган каренина анналар, Арылууга аларга көроокаттан Таңга дейре алынган кепили бар. *** Жымжырттык толсун үмүт түстүү, Боёлгон бакытка тынчтык болсун, Тең экиге бөлүнүп алма түштү, Сүйүшкөндөр бөлүп жесин аларды, Көрүшпөстөн ыйлап турган Еваны, Бак артында каргап жаткан алманы. *** Сарыгат убакыт туз чыланган, Эски сааттан куюлган кум сыңары, Ачыштырып, куйкалап, жанга батат. Жок болот анан, байкалбай эрип берып. Айланат ак деңизге, Термелип жатсаң жакшы анын Эскерүү толкунунда. Аттиң ай, көпкө эмес, Адамдар жашайт кургак жерде, Ал жакта деңиз – туз... 46

*** Канбийкелер дайыма олжо болгон макоолорго – ырастайт элдик акыл. *** Чаламын телефондон Номурларга жатка билген, Тутканы бирөө албай койгон Убакытта, Уга аласың, качандыр укпай калган Жоопторду унчукпаган. Киргизькою переклав Айдарбек Сарманбетов Про перекладача:

Айдарбек Імангазійович САРМАНБЕТОВ (Киргизька Республіка)

Прозаїк, драматург, журналіст, перекладач. Народився 8 червня 1953 року в селі Караой Іссик-Кульського району. Закінчив КДНУ за фахом – журналіст. Працював у ЗМІ та відповідальним секретарем Спілки письменників Киргизької Республіки. Член Національної спілки письменників, Спілки журналістів Киргизької Республіки, Об’єднання спілок письменників тюркомовних держав «Євразія» (Туреччина). Академік громадської Академії культури, науки, освіти і бізнесу Кавказу. Генеральний 47

директор та академік Міжнародної громадської Академії Поезії. Головний редактор журналу «Түрк дүйнөсүнүн адабияты» («Література тюркського світу»), а також прес-секретар Спілки товариств дружби та співробітництва із закордонними державами. Лауреат міжнародних літературних премій тюркомовних країн імені Махмуда Кашгарі (ТЮРКСОІ, Євразія, 2008, 2012), «Вічна дружба» (Казахстан, 2010), Міжнародної премії імені М. Кашгарі (Азербайджан, 2018) та багатьох премій Киргизької Республіки. Його історичний роман «Неспокійне століття. Карга аке» в 2019 році був висунутий на здобуття Державної премії імені Токтогула КР. Відмінник культури КР. Нагороджений медалями ТЮРКСОІ та Євразії, Лермонтовського комітету РФ, «К. Отаров» і «К. Кулієв», Абая (Казахстан), Махмуда Кашгарі (Азербайджан) та ін. Пише киргизькою і російською мовами. Автор 31 художньої книжки. Редактор більше ста книжок вітчизняних і зарубіжних авторів. Його власні книги видані в Туреччині, Китаї, Татарстані. Оповідання Сарманбетова перекладені російською, турецькою, китайською, казахською, уйгурською, туркменською, гагаузькою, азербайджанською, татарською та іншими мовами. Переклав твори російських, турецьких, єврейських, азербайджанських, казахських, балкарських, татарських, алтайських та гагаузьких письменників киргизькою мовою. 18 березня 2020 р. *** Дехто дивується, що ми з Танею майже завжди подорожуємо разом. А що тут дивного? Я дуже не люблю розлучатися, навіть ненадовго. Мені подобається, коли дружина поруч. Тому, коли вона відсутня, одразу починаю скучати… Отож ми, зазвичай, мандруємо скрізь удвох. А коли я змушений їхати сам (таке інколи все ж трапляється), то задоволення від такої подорожі не отримую.  До речі, коли навіть інколи дружина хворіє грипом чи ОРЗ, я ніколи не відгороджуся від неї, не оберігаю себе, зовсім не боюся, поводжуся, як завжди.  *** Щоб морально підтримати свою колегу з Італії, бо дуже засмутилася через таку ситуацію з коронавірусом, що не може зараз приїхати в Україну, переклав українською мовою ще дві її книжки казок на перспективу. Можна було б мені й не поспішати, бо ж іще навіть сьома книга з нашого спільного проекту не вийшла (це – казки народів світу-2 «Людинка з глечика» – перенесли її приїзд і видання книжки на осінь). Однак, бачу, що їй зараз – не дуже добре, та й вік – 75 років (на 20 років старша за мене), тому й вирішив підготувати ще дві її книжки до друку – восьму та дев’яту, – все одно колись надрукуємо! Зате вона дуже зраділа – така щаслива!  20 березня 2020 р. 48

«Пісня про Чернігів» Поети з Чернігова Олена Терещенко та Сергій Дзюба створили нову чудову «Пісню про Чернігів». Причому вже є й цікавий відеокліп – пісня звучить на фоні мальовничих краєвидів нашого чарівного міста. До важливого творчого проекту долучилися і львів’яни: музику написав відомий композитор Ярослав Музика, а виконує пісню популярний співак Віктор Гембара, відеокліп – Надії Бойко. – Це – наш подарунок Чернігову, – прокоментував новину редактор газети «Чернігівщина» Сергій Дзюба. – Хочеться у цей досить непростий час працювати на позитиві, створювати світлі, проникливі, добрі пісні. Тож дякую всім, хто таку ідею підтримав! Ми отримали дуже багато хороших відгуків, і не лише з рідного Придесення, а й з усієї України та закордону. Це радує, отже ми – на правильному шляху! Які ще новини? Продовжую співробітництво з талановитим композитором із Києва Борисом Раденком. Нашу пісню «Батьку мій» взяли до свого репертуару народний артист України, Шевченківський лауреат, співак легендарного квартету «Явір» Олесь Харченко, ансамбль «Чарівниця» Дарницького Палацу культури в Києві. А популярний артист Павло Мрежук виконує її на всіх своїх концертах. Нещодавно Борис Раденко записав у своєму проникливому виконанні нашу нову пісню «Порадниця свята», присвячену моїй мамі. Незабаром ми визначимося зі співаком. Але пісня вже звучить – разом із гарним відеокліпом Сергія Кордика. Зараз ми з Борисом Раденком готуємо нову пісню про кохання «Я намалюю сон» (співавтор слів – Юрій Бедрик). Взагалі, ми хочемо створити нову виставу за трьома моїми оповіданнями-бувальщинами «Заєць, мавка і кулемет», «Летючий миш» та «Іронія долі по-чернігівськи», і там має звучати ця пісня – в ритмах танго та сальси. Також знаний композитор симфонічної музики Олександр Яковчук із Києва написав кантату «Крила Сімаргла» – на вірші, мої і Тетяни Дзюби. Ноти займають близько 50 сторінок! Кантата звучить півгодини – це оригінальний музичний твір для соло, тенора, флейти та роялю. Вона вже наразі повністю готова, тож, тількино закінчиться карантин, презентуємо її в Чернігові і Києві. А популярний квартет «Пісенне джерело» з Полтавщини вже взяв до свого репертуару та записав третю мою пісню – «Схожість характерів». Це я переклав українською вірш видатного казахського поета та науковця, ректора Казахського національного університету імені аль-Фарабі, віце-президента Національної Академії наук Республіки Казахстан Галимкаіра Мутанова й створив музику до нього. Нещодавно в Білорусі відбулася прем’єра вистави за нашою білоруською книгою «Місто Зима», в якій власні пісні на наші з Танею вірші виконала Тетяна Жилінська. Це – якщо говорити про музичні проекти. Втім, звісно, готуються до друку й мої нові книжки – в Україні, Німеччині, Канаді та Казахстані, котрі, сподіваюсь, побачать світ цього року, – підсумував Сергій Дзюба. Сергій Квітницький 49

Пісня про Чернігів Слова Олени Терещенко та Сергія Дзюби Музика Ярослава Музики Зачепився місяць за дзвіницю, Спить, стомившись, стародавній Спас… Може, уночі собору сниться, Як колись молився сивий князь. Приспів: Смеркли в сяйві прозорому Куполи золоті, Денним гомоном зморені Стихли схили круті. Під покровом темної завіси Хмари з вітром рвуться вперегон, Ніч на вістрі князівського списа Срібні зорі забира в полон. Приспів: Димом вогнищ настояний Терпкий запах землі, Переможний клич воїнів Вдаль несуть журавлі. Згорне ніч розлогі чорні крила, І світанком визріє блакить… Хай відвага множиться і сила, Щоб звитязі піснею гриміть! Приспів: Над шляхами далекими Час нестримно пливе, Пам’ять серця лелекою У минуле зове.

З відгуків на «Пісню про Чернігів» Людмила Воробйова, літературознавець (м. Мінськ, Білорусь): «Дорогой Сергей, большое спасибо за такую прекрасную песню! Несколько раз прослушала и посмотрела видео с очаровательными достопримечательностями Чернигова. Это – очень интересно и важно, особенно в такое нелёгкое время, когда многие люди в разных странах настолько напуганы коронавирусом и продолжается паника. А Вы талантливо популяризуете родной город и при этом приносите столько позитива! Вообще, все Ваши песни – яркие, светлые, оригинальные, проникновенные, такие трогательные, что просто никого не могут оставить равнодушным. В этом Ваше большое преимущество – глубокие, необычные, чуткие, волшебные слова! Ведь нынешние, современные песни меня, в основном, разочаровывают. Они – часто похожие одна на другую, слишком однообразные, тексты – примитивные, их даже стихами нельзя назвать!.. И всё это в большом количестве транслируется радио и телевидением, пропагандируется, хоть от такого «творчества» – только вред. А у Вас – настоящая поэзия! Да и композиторы с Вами работают превосходные». Ярослав Савчин, поет, перекладач та художник (Прикарпаття): «Чудова пісня, друже, талановита! Тільки за одну таку пісню, Сергію, в рідному Чернігові Тебе мають носити на руках. А Ти ж іще стільки всього створив для людей! Дай, Боже, Тобі здоров’я та творчої наснаги на багато років». Гюльнар Муканова, науковець Казахського національного університету імені аль-Фарабі (м. Алмати, Казахстан): «Дорогой Сергей! Вы создали новый шедевр! Мы только недавно здесь о Вас вспоминали, и всегда радуемся, что у нас есть такой талантливый и необычный друг. У Вас – огромный положительный потенциал, и Вы постоянно стараетесь делать добро, буквально каждый день! Да и Ваша супруга Татьяна – глубокий, блестящий учёный и замечательная поэтесса, добрый и отзывчивый человек! Так что сейчас Украина, как страна, у нас, здесь, в Казахстане, Алматы, КазНУ, ассоциируется именно с Вами и Таней». 28 березня 2020 р.

Міжнародне співробітництво

«Гріх любити неталановито!»

У Німеччині, в престижній серії «Золоте руно», побачила світ нова книга віршів «Гріх любити неталановито!» відомого українського поета Сергія Дзюби. Німецькою мовою поезії українця переклав і видав знаний німецький поет, драматург, громадський діяч Генріх Дік. Книга вже з’явилася на Амазоні (Amazon.com – найбільша у світі за обігом компанія, що продає товари і послуги через Інтернет, зокрема книги) та на порталі німецького видавництва. Наразі це – 90 книжка Сергія Дзюби, присвячена, як і всі попередні, його дружині Тетяні. Першим на цю книгу відгукнувся відомий німецький письменник, член Німецького ПЕН-клубу Фолькер Маасен (Volker Maaßen). Вже тільки за таку оригінальну назву своєї книги вибраних віршів український поет Сергій Дзюба заслуговує почесного місця на поетичному Олімпі. Хоч, як справедливо заявляє автор, гріх узагалі жити без кохання: На віях – осінь, в косах – перший сніг, А очі прагнуть молодого літа… Хотіти – гріх, і не любити – гріх, І гріх любити неталановито! У цій парадоксальній фразі, яка стала крилатою, дякуючи віршу Сергія Дзюби, є чарівна невизначеність. Яскравий, проникливий, глибокий поетичний 54

образ вмить запам’ятовується і не залишає нікого байдужим. Бо тут є над чим міркувати… Чи потрібно соромитися справжнього, великого кохання?! А ось – ще один несподіваний вірш: Вертатись в рай прийшла надія вам – Прадавній гріх спокутували вже ви? Шкода, до цього не дожив Адам, Який умів лиш дорікати Єві. Здавалося б, така неймовірна та щаслива, – заповітна мрія багатьох поколінь землян! Тільки ми, люди, виявилися наразі до неї не готовими. Хтось Божий знак і так, і сяк крутив, І в’яли лиця від небес розквітлих… Ви чули, люди? Змовкли щось кроти: Не заблукати б у яскравім світлі! Потрібно наважитися, доки Всевишній узагалі не передумав. Проте час летить, а людство втрачає такий довгоочікуваний, безцінний шанс: Той рай міг подорожчати, мов газ, Чи спокусити на нові провини… Не сміли глянуть на жінок мужчини, І червоніли янголи – за вас. Ось такий вражаючий фінал. Янголам за нас – соромно. А людям?.. Так, поет уміє кохати. І це прекрасне, чарівне, щире почуття – настільки безмежне! Це – таке пристрасне й водночас ніжне кохання до її величності Жінки; дуже зворушлива, турботлива любов до батьків і близьких; радісна, трепетна, поетична любов до всієї нашої природи – до саду, гаю, діброви, буквально до кожної травинки! Ти відпускаєш мене до неба, і я відчуваю неймовірну полегкість: у кожну квітку, над якою пролітаю, закохуюся, і кожна травинка мені небом пахне!

Такі чарівно вишукані-витончені рядки можна назвати еротичними, дивовижними, ліричними фантазіями. І одразу ж, в інших строфах вірша, – метафорична сила любові: Я – Твоя половинка, яка п’яніє від свободи, бо знає, що обов’язково повернеться до маленької пустотливої дівчинки – ген там, унизу, щоб лагідно пригорнутися до Твоїх ніг. Я знаю – Ти пишаєшся мною, як справжнім чоловіком! Адже не кожна, навіть дуже вродлива, жінка має власного паперового змія. У сонячної, життєствердної поезії Сергія – своя магічна аура... А блискучий гумор та дотепну іронію автора можна порівняти з незабутніми комедіями видатного давньогрецького драматурга Аристофана. Оскільки людина стала занадто самостійною і сильною для богів, її розділено на дві половини, які впродовж земного життя увесь час прагнуть знайти одна одну. Ось як про це проникливо пише сучасний український поет Сергій Дзюба: *** Ти давно не поїхала в місто своїх буковин І для мене народжуєш зорі, веселки та квіти, – Відчуваю Тебе, ніби магму підземних глибин, Як полеглий вояк, на холодному полі зігрітий. Це – неначе спіймати навпомацки скарб-горизонт: Хай зав’язані очі – довірливо бігти за небом! Може, істина в жінці? Ми просто не знаємо код: Доросли до вина, а потрібно було – і до Тебе. Забери мене в мандри на справжнім своїм кораблі – 56

Ми весну іще знайдемо, ніби жадану дитину… Ти давно у дорозі – на іншому боці землі, І болить від любові фантомна моя половина! Українець Сергій Дзюба, як і легендарний Аристофан, майстерно говорить про таємниці, красу та вразливість таких начебто «досконалих» сузір’їв. Тож галактики і небеса – персонажі багатьох його віршів. Пречиста осінь, твій опальний друг Цю старість приміряє лицемірно… Одна метагалактика – покірна: Космічний біль і безкінечний круг. Чи от в іншій прекрасній поезії із зіркового циклу «Туди, де сльози Фаетона…»: Наші планети думають про різні орбіти… Це – з ліричного діалогу «мудрого», дорослого автора з собою – чистою, невинною дитиною. І тоді, пронизаний космосом, на крихітній рубіновій планеті побачив своє дитинство – Чорнявого хлопчика, який міцно притискав до грудей мої мрії. Хлопчик розпізнає якусь нещирість і відповідає, не лукавлячи, собі – постарілому: У тебе – пожмакана посмішка і нестерпно дорослі очі… Я не хочу бути з тобою! Поет відчуває себе частиною всесвіту. Йому не вистачає гармонії в недосконалому світі людей. Однак його рятує цілюще диво любові. І навіть наближення старості втрачає загрозу, якщо ти – по-справжньому молодий душею і талановито кохаєш! Фізична смерть для поета – вже не страшна: 57

Колись я напишу останнього вірша і не доживу до старості: впаду собі на дорогу осіннім листям і мені буде легко. Не хвилюйся. Я все одно прийду на побачення з Тобою, зваблений тоненькою свічкою у храмі… Як бачите, Сергій Дзюба – не тільки чудовий, сильний поет, але й оригінальний філософ. Адже у нього – власне, дивовижно парадоксальне та метафоричне мислення, не менш цікаве, ніж славетні афоризми Евкліда: Одного разу двічі я ввійшов у одну й ту ж річку, щоб назавжди розчинитися в її тілі… А закінчити свою рецензію на нову книжку Сергія Дзюби я хочу віршем, який для мене символізує високий поетичний талант автора з України: *** В одній країні заборонили сніг, Та він все одно мережив Вікна, віти і вії. Тільки ми говорили, Що снігу немає. А він приходив і малював нас, Яких не було, – Цей дивний, юродивий сніг. Фолькер Маасен ( r ß ), поет, прозаїк, член ПЕН-клубу Німеччини Фолькер Маасен народився 1943 року в Бреслау. Вивчав психологію та медицину в Кілі й Гейдельберзі. Працював понад сорок років лікарем у Ганновері, Берліні, Мюнхені та Гамбурзі. Дружить із багатьма відомими письменниками. Серед його вчителів у літературі – Роберт Герхард. 58

Ф. Маасен – автор п’яти резонансних книжок веселих оповідань та п’яти збірок гумористично-сатиричних і філософських віршів. Його твори надруковані в багатьох антологіях Німеччини. Член ПЕН-клубу Німеччини. Провідний редактор і член журі «Групи – 48», яка проводить конкурси поезії та прози для авторів, котрі пишуть німецькою мовою. 19 квітня 2020 р.

Виступаю в костьолі в Німеччині. 59

*** Зовсім не ідеалізую себе як керівника – навпаки, який є, такий і є.  А те, що треба, все-таки говорю, просто толерантно, стараюся не образити людину. Я – людина чесна, взагалі не лицемірна, що думаю, те й кажу. Та й, відверто кажучи, наразі не дуже вмію щось приховувати... Ніколи не критикую одну людину у присутності іншої. Тому не проводжу літучки, хоч уже 20 років керівник. Мені це просто не потрібно. Бо я й так можу людині сказати, наодинці, що набагато ефективніше, я в цьому переконався. Така моя позиція. Хтось вважає інакше, і це – нормально. Хоч більшість керівників ЗМІ – диктатори, причому зазвичай люди недалекі (інтелектуально), цинічні, лицемірні, продажні, неталановиті і жадібні.  Я таким бути не хочу. Мене цікавить творчість. І я ніколи не прагнув щось неодмінно очолювати, бо зовсім не кар’єрист і не блюдолиз. Так вийшло – само собою... Я можу завтра спокійно працювати, наприклад, сторожем, і це буде цілком нормально. Адже я все одно займатимуся літературою та й журналістикою теж – просто щось писатиму для душі. Грошима я ніколи особливо не переймався, мені вистачає. Для мене головне, щоб якомога менше було порожніх днів… І скрізь, де труджуся, – я просто працюю собою, Сергієм Дзюбою. От і все.  Тобто я – звичайнісінька людина, нічого особливого в мені немає.  Читаю щороку близько 400 книг, але дехто з друзів моїх читає більше.  Просто, коли я захворів у 47 років і втратив молодість (бо до того відчував себе молодим), то зрозумів, що лишилося вже не так і багато, а більшість моїх мрій – не втілені… Тому й розпланував своє подальше життя до 60-ліття, поставивши себе в доволі жорсткі рамки, щоб не гаяти часу. Графік – надто складний і, в принципі, його не можна виконати, але я стараюся. 30 квітня 2020 р.

Вітаємо!

Сергія Дзюбу нагородили в Німеччині Зареєстроване на державному рівні міжнародне товариство «Кольори мистецтва» з Німеччини («Farben der Kunst», Deutschland), яке об’єднує нині письменників, художників та акторів, вирішило нагородити своїм почесним дипломом із формулюванням «за високі помисли і духовний аристократизм» відомого українського письменника, журналіста, перекладача, автора пісень, критика, президента Міжнародної літературно-мистецької Академії України, редактора газети «Чернігівщина: новини і оголошення» Сергія Дзюбу. Його подвижницька, високодуховна, талановита діяльність достойно популяризує на світовому рівні українську літературу, культуру, Українську державу. Це – інтелектуал та гуманіст, справжній Посол миру, чия яскрава творчість і самовіддана міжнародна та громадська робота об’єднують народи. Генріх Дік (Heinrich Dick), голова міжнародного товариства «Farben der Kunst» (Німеччина), 30 квітня 2020 р. 60

*** Коментар письменника Миколи Терещенка (м. Ічня Чернігівської обл.): Високі помисли народили Велику справу, а духовний аристократизм надали батько і мати! Ви своєю самовідданою працею довели, що можна і в цей раціональний, складний час одній людині зробити для зміцнення єднання між народами, державами, культурами. Можна, але не кожному по силі. Ви, пане Сергію, робите в цьому напрямку більше, ніж дипломатія всієї нашої держави! Бажаю Вам подальшої тріумфальної ходи! 30 квітня 2020 р. *** Базари нарешті відкрили, але впускають людей лише після того, як на вході охоронець із приладом заміряє кожному покупцеві та продавцю температуру. Це – швидко, буквально одна секунда. Правда, результат вийшов кумедний. Адже у мене температура виявилася… + 35,4. Тобто або той прилад був несправний, або я.  Втім, головне, що ця «техніка» не показала високої температури, тому мене благополучно пропустили. Та дивно, як я взагалі ходив із такою температурою по місту?!  3 травня 2020 р.

Знай наших!

Лауреати премії імені Галшки Гулевичівни

Галшка Гулевичівна (робота Іванни Дацюк). 61

Премія імені Галшки Гулевичівни заснована 2020 року луцькою ГО «Чумацький віз» та київською ГО «Пам’ять без кордонів» для відзначення українських діячів у всіх галузях націє- і державотворення – політики, освіти та культури, людей, які проявляють себе у доброчинності й творчості. Лауреати отримують диплом і керамічну медаль. Нагорода може присуджуватися повторно. Галшка Гулевичівна (1575-1642, Луцьк) – представниця старовинного, впливового українського шляхетського роду Гулевичів, меценатка, фундаторка Київського Братського Богоявленського монастиря та Київської братської школи, від якої веде історію Києво-Могилянська академія. Заповідала також гроші Луцькому братству. Опікувалася розвитком духовності та освіти. У 1594 році Галшка одружилася з Криштофом Потієм, сином Іпатія Потія – берестейського земського судді (1580-1588) і каштеляна (1588-1593), православного єпископа Володимирського і Берестейського (з 1593), одного з головних ініціаторів Берестейської унії, згодом – унійного митрополита Київського і Галицького. Після ранньої смерті чоловіка, Галшка Гулевичівна одружилася вдруге зі Стефаном Лозкою, мозирським маршалком. Галшці тоді було близько 30 років, Стефану – 60. Народила сина Михайла. Мешкали у родинній садибі у Києві на Подолі, неподалік міської ратуші. Після смерті другого чоловіка, у 1618 році, Галшка Гулевичівна була опікуном свого сина. Михайло став власником батьківського Рожева після 1628 року. Залишивши всі маєтки синові, Галшка Гулевічівна повернулася до Луцька, де провела останні роки свого життя. У Луцьку вона брала активну участь у житті Луцького Хресто-Воздвиженського братства, а в 1641 році – незадовго до смерті – склала заповіт, в якому заповідала майже всі свої кошти та ті, що їй заборгували, на потреби Луцького братського монастиря і його церкви. Похована у церкві Луцької братської школи, що не збереглася. Отже, першими лауреатами премії імені Галшки Гулевичівни стали: 1. Академік НАН України, доктор філологічних наук, директор Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України Микола Жулинський (м. Київ) – за заслуги у формуванні ключових цінностей української культури, які дозволяють визначитися з політикою поетики і кардинально міняти поетику політики; 2. Грузинський і український письменник, перекладач, науковець, дипломат, доктор філологічних наук, академік, професор Рауль Чілачава (м. Київ) – за видатний внесок в українську літературу; 3. Науковець, підприємець, інвестор Володимир Хоменко (м. Київ) – за визначну благодійну та громадську діяльність; 4. Доктор філологічних наук, професор, почесний академік Академії вищої школи Луїза Оляндер (м. Луцьк) – за безмежну відданість і жертовне служіння справі Літератури; 5. Письменниця, доктор наук із соціальних комунікацій, професор Тетяна Дзюба (м. Чернігів) – за визначну наукову та літературну діяльність; 62

6. Президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України, редактор газети «Чернігівщина», письменник, журналіст, перекладач Сергій Дзюба (м. Чернігів) – за реалізацію міжнародних літературно-мистецьких проектів; 7. Директор Волинської державної обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олени Пчілки, заслужений працівник культури України Людмила Стасюк (м. Луцьк) – за значний внесок у розбудову бібліотечної справи і популяризацію життєдіяльності Галшки Гулевичівни; 8. Голова Волинської обласної організації УСВА Григорій Павлович (м. Луцьк) – за плідну, тривалу доброчинну і волонтерську діяльність; 9. Письменник, кандидат філологічних наук, директор ПВД «Твердиня» Микола Мартинюк (м. Луцьк) – за видання українською мовою серії книг зарубіжних авторів. Василь Слапчук, співголова журі премії імені Галшки Гулевичівни, 9 травня 2020 р. *** Лист від поетеси Юлії Сільчук (Волинська обл.): Доброго дня, пане Сергію! Щойно отримала Ваші книжки. Я ВРАЖЕНА Вашою щедрістю та Вашим талантом! Ось тепер я дійсно прийму причастя Силою Слова. Неймовірно! Окремо дякую за такі теплі, щирі автографи. Книжку «На сріблястій долоні вічності» я вже читаю. У Вашої пані Тетяни – надзвичайні вірші, особливо мені подобаються її закінчення. Кожна така її поезія змушує замислитися наприкінці, «ловить» читача. А від Ваших віршів у мене буквально мурашки по шкірі – так просто і так глибоко! А ще сьогодні примітила за собою, що я наспівую Ваші й Тетянині пісні. Особливо «Сніг лапатий – син слухняний віхоли» та «Пісню про Чернігів»… Ось який вплив на людину має слово, коли воно підтримане музикою!  Дійсно, так багато всього надіслали, що мені аж ніяково… Дуже дякую!!!!! Схиляюся перед Вашим талантом і талантом Вашої дружини. Ну, все, у мене знову не вистачає слів… 12 травня 2020 р.

Нашого цвіту – по всьому світу!

Сьома книга сеньйори Людмили Талановита чернігівка, а нині – відома письменниця з Італії Людмила Шутько порадувала своїх читачів, дітлахів та дорослих, сьомою книжкою. Називається вона «Людинка з глечика». І це – продовження попередньої книжки сеньйори Людмили «Як стати справжнім чарівником», яка отримала значний резонанс в Україні та за кордоном і розійшлася великим накладом буквально за 63

рік. Ще б пак! Адже авторка оригінально, по-своєму, розповіла чудові та дивовижні казки народів світу. Міжнародний, українсько-італійський проект став настільки успішним, що, на численні прохання шанувальників, котрим від одного – до ста років (адже книжки Людмили Григорівни – для сімейного читання), письменниця вирішила створити ще одну таку книжку, звісно, з іншими пригодницькими і дотепними казками. Отже, перед нами – колоритні, чуйні та ненав’язливо повчальні історії, герої яких живуть у Японії, Індії, Сербії, Таїланді, Іспанії, Албанії, В’єтнамі, Бірмі, Ірані, Китаї… Хоробрі, благородні, небайдужі й інші – хитрі, жадібні і заздрісні люди; звірі, птахи, дерева, квіти, які мають душу, говорять та мислять – кожен посвоєму! Книжка – дуже ошатна, великого формату, з чарівними кольоровими малюнками на кожній сторінці. Це – нова блискуча робота знаної української художниці з Чернігівщини Марини Скоробагатько, що ілюструє всі книжки Людмили Шутько. Причому кожна історія ілюстрована саме в національній традиції тієї країни, де й відбуваються захоплюючі пригоди. Все продумано буквально до дрібниць – одяг, взуття та головні убори персонажів, будинки, речі… Просто очей не можна відвести від такої вражаючої краси! Також, як і всі попередні книжки сеньйори Людмили, її сьомий шедевр чудово переклали й упорядкували Сергій Дзюба і Ганна Маджуга. Керівник проекту – президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України, редактор газети «Чернігівщина», письменник, перекладач і журналіст Сергій Дзюба. Тож книга побачила світ зусиллями цієї Академії. Нагадаємо, що Людмила Шутько – автор і популярних книжок «Закон радості», «Гуртожиток у лісі», «Чи є душа у дерева?», «Як подружитися з часом?» та «Як птахи пастуха князем зробили». Це – справжня подвижниця, котра не лише має власний прекрасний доробок, але й активно популяризує українську літературу, живопис, культуру, історію, національні традиції за кордоном, зокрема в сонячній Італії. При цьому Людмила Григорівна завжди має в душі та серці рідну Україну, яку вважає своєю Батьківщиною. Відома письменниця – лауреат престижних міжнародних премій: імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень», Миколи Гоголя «Тріумф», Пантелеймона Куліша (Україна), «Діамантовий Дюк» (Україна – Німеччина); нагороджена почесними міжнародними медалями – Лесі Українки (Україна), Франческо Петрарки (Італія) та Генріха Бьолля (Німеччина). Л. Г. Шутько – член Міжнародної літературно-мистецької Академії України і Чернігівського інтелектуального центру. Багато своїх книжок авторка щороку дарує бібліотекам, університетам, коледжам, школам та дитсадкам на Чернігівщині, із великим задоволенням зустрічається з дітьми, які щоразу щиро радіють такій чуйній і чарівній гості. Людмила Григорівна збиралася, як завжди, приїхати на Батьківщину навесні, однак, на жаль, тепер світ охоплений підступною, лихою пандемією коронавірусу, від якого на всій нашій планеті страждають мільйони людей. Тож 64

сеньйора Людмила змушена поки що мешкати у своєму будинку в Італії та щиро молитися за увесь світ, дорогу Україну та рідну Чернігівщину. Вона вірить, що людство гідно переживе нелегкий час і переможе злу недугу. Сеньйора Людмила зичить усім людям здоров’я, любові, щастя, надії та віри. «Все буде добре, – наголошує вона. – Пандемія завершиться, і я нарешті зустрінуся з матусею Україною, зі своїми чудовими друзями та читачами». Сергій Квітницький, 15 травня 2020 р.

На крилах пісні

«Здрастуйте, рідні!» Народний артист України, видатний поет, автор багатьох популярних пісень Андрій Демиденко познайомив між собою двох талановитих митців: поета Сергія Дзюбу та композитора Бориса Раденка. І відтоді почалося їхнє активне, успішне творче співробітництво. Вже перша їхня пісня «Батьку мій» у виконанні популярного співака Павла Мрежука стала яскравою подією в мистецькому житті України. Згодом з’явилася прониклива пісня «Порадниця свята», присвячена мамі, у виконанні композитора Бориса Раденка. І ось – нова цікава робота! Адже пісня «Здрастуйте рідні!» – водночас патріотична і напрочуд лірична, ніжна, зворушлива. Присвячена вона нашим співвітчизникам, які зараз мешкають за кордоном. Кажуть, нашого цвіту – по всьому світу, і це – правда. Мільйони українців живуть нині у США, Канаді, Австралії, Польщі, Чехії, Угорщині та інших державах. Звісно, живеться їм порізному, та майже всі розповідають, що сумують за Україною, і серцем линуть додому. Бо ще кажуть: добре там, де нас немає. А вдома людині має бути найкраще. Пісня «Здрастуйте, рідні!» прекрасно зазвучала у виконанні народного артиста України, соліста Національного академічного ансамблю пісні і танцю Національної гвардії України Леоніда Сандуленка, котрий буквально вклав у неї свою душу. Цікаво, що Леонід Леонідович – із багатодітної ромської (циганської) родини. Співати почав із шести років. Своїм хрещеним батьком вважає легендарного Миколу Сліченка. «Співпраця з такою обдарованою людиною, як Леонід Сандуленко, – це – честь для мене. Йому сподобалася й наша пісня про матір «Порадниця свята», тож Леонід Леонідович теж узяв її до репертуару і прекрасно записав у студії в своєму виконанні, – розповів Сергій Дзюба. – Щиро дякую і своєму співавтору Борисові Раденко, у якого кожна пісня – незвичайна, дивовижна, трепетна, не схожа на іншу, й усе це настільки зворушує та хвилює! Людям подобається, і я почуваюся щасливим – одразу дві наші пісні «Здрастуйте, рідні» та «Порадниця свята» виконує один із найкращих співаків України, справжній народний артист Леонід Сандуленко». Сергій Квітницький, 16 травня 2020 р. 65

Здрастуйте, рідні! Слова Сергія Дзюби Музика Бориса Раденка

Схвильовано

Здрастуйте, рідні! Як там, у Штатах? Сниться вам наша весна? Штати – багаті, штатів – багато, – Мамина хвіртка – одна; Скрипне від туги, скрикне від болю, Ніби помолиться вслід: Дітоньки-діти, вольному – воля, Може, побачите світ. Приспів: Птахом летять мої мрії, Сумом батьківських дібров. Хай оберегом зігріють Віра, надія, любов! Здрастуйте, рідні! Ось ми – на фото: 67

Київ, Чернігів і Львів. Ну, а про наші різні незгоди Хтось уже вам розповів… Ви не турбуйтесь: з відчаю, втоми Ми вже не втратимо путь. Ви повертайтесь, рідні, додому – Вас тут, повірте, всі ждуть! 18 травня 2020 р.

З відгуків на пісню «Здрастуйте, рідні!»: Тетяна Чабан, співачка, автор пісень (м. Чернігів): Прекрасна пісня (патріотична і водночас прониклива та зворушлива поезія Сергія Дзюби, і задушевна музика Бориса Раденка), чудове виконання народного артиста України Леоніда Сандуленка. І Чернігів згадується! Гарне відео Сергія Кордика, особливо краєвиди Чернігова та Львова. Які ж красиві, мальовничі у нас міста, яка чудова наша Україна! Респект усім творцям!!! Інна Чабан, співачка (м. Чернігів): Пісня – справді, чарівна, вона дуже зворушує, до щему, до сліз. Одразу все постає в уяві: і батьківська хата, і старенька матуся на порозі, і її дорослі вже діти на чужині... Такі пісні дуже потрібні, особливо тепер. Щиро дякую талановитим авторам – Сергієві Дзюбі і Борисові Раденку, та прекрасному співаку – Леонідові Сандуленку! Браво!!! Тетяна Кльокта, поетеса (Полтавщина): «Штати – багаті, штатів – багато, мамина хвіртка – одна!» Хвилюючі рядки, гарна мелодія, прекрасне виконання Леоніда Сандуленка. Щиро вітаю авторів! Валентина Громова, поетеса (м. Чернігів): Чудово, мені дуже сподобалося! Хай примножується Ваш творчий, пісенний доробок! Що й казати, поталанило Чернігову з Сергієм і Тетяною Дзюбами!!! Віра Бойко, друг на ФБ: Щиро дякую за таку прекрасну, ліричну, зворушливу пісню! Низький уклін за Ваш великий талант! Сергій Дзюба створив неповторний та чудовий вірш. Кліп дуже гарний вийшов. Музика Бориса Раденка – надзвичайна. А який чарівний спів 68

Леоніда Сандуленка! Вам, справді, все вдалося. Відчувається, що всі працювали над піснею від душі, тож і створили справжній шедевр! Ліна Ланська, поетеса (м. Чернігів): Чудова українська пісня! Щиро дякую творцям!!! Катерина Каленіченко, поетеса, автор пісень (м. Дніпро): Вітаю з прекрасною новою піснею!!! Про хвіртку також сподобалося. Дуже зворушливо! Всім творцям – РЕСПЕКТ!!! Віктор Черевко, друг на ФБ: Чудовий вірш Сергія Дзюби, вишукані музичні інтонації та гармонії Бориса Раденка, проникливий і високопрофесійний вокал Леоніда Сандуленка. БРАВО авторам та виконавцю! Надія Бойко, поетеса, автор пісень (м. Львів): Мої щирі вітання з прекрасною українською піснею! Нехай Вам твориться та співається! Валерій Шалига, кінорежисер (м. Київ): Пісня сподобалася! Дякую! У Вас із Борисом Раденком – хороший тандем. Людмила Воробйова, літературознавець (Білорусь, м. Мінськ): Как всегда, просто прекрасно – и стихи, и музыка, и исполнение. Большая история любви к Родине, своему родному краю, где бы ты теперь не находился. Моё восхищение! Красиво и неповторимо!!! Костя Іванченко, друг на ФБ: Залюбки прослухав. Браво всім! Галина Фесюк, поетеса (м. Львів): Дуже гарно! Підтримую! Микола Терещенко, письменник (м. Ічня, Чернігівщина): Вітаю, пане Сергію, з новою прекрасною піснею! 69

Олена Коленченко, поетеса (м. Новгород-Сіверський, Чернігівщина): Прекрасно! Прослухала з великим задоволенням!!! Володимир Віхляєв, письменник, адвокат (м. Запоріжжя): Дуже гарна пісня! Я пишаюся Вами, пане Сергію! Дуже щасливий, що знайомий із Вами!!! Ірина Губарева-Єременко, співачка, автор пісень (м. Чернігів): Суперпісня! Щиро дякую творцям!!! Наіра Давоян, вірменська громадська діячка (м. Чернігів): Супер! Щиро, від усієї душі, вітаю Вас із такою чарівною піснею! Браво!!! Оксана Ровенчак, поетеса (Прикарпаття): Дякую. Як завжди, сильні слова! Так, Штати – багаті, штатів – багато… А мамина хвіртка – одна! Як гарно і проникливо! Скрипне від туги, скрикне від болю… Геніально! Дякую. Ярослав Савчин, письменник, художник (Прикарпаття): Шедевр! Такі задушевні пісні для наших співвітчизників, котрі мешкають тепер за кордоном, – цілющий бальзам на душу. Ігор Романович Коцюбинський, директор Чернігівського літературномеморіального музею Михайла Коцюбинського, правнук класика: Дуже гарна пісня: патріотична і водночас напрочуд душевна та зворушлива. Щиро дякую! Анатолій Аврутін, поет, головний редактор журналу «Новая Немига литературная» (м. Мінськ, Білорусь): Дорогой Сергей! Песня очень понравилась – такая нежная, задушевная, настоящая украинская песня! Большое спасибо!!! Анатолій Тютюнник, донедавна – генеральний директор Чернігівської обласної телерадіокомпанії, голова обласної організації НСЖУ (м. Чернігів): Класна пісня! Щиро вітаю!!! 70

До Тхі Хоа Лі, в’єтнамська поетеса, перекладач (м. Київ): Вітаю Вас, дорогий Сергію, з такою прекрасною, теплою, доброю, ніжною і чарівною піснею. Дуже гарна!!! Анна Багряна, українська письменниця, перекладач (Софія, Болгарія): Щиро вітаю авторів – Сергія Дзюбу та Бориса Раденка і народного артиста України Леоніда Сандуленка з успіхом – чудовою піснею «Здрастуйте, рідні!». Оксана Яблонська, науковець, громадська діячка, друг на ФБ (м. Київ): Дуже гарна пісня! А можна її викласти у нас – на сторінці фестивалю? Нині починається online наш фестиваль «Sevama fest».  Олександр Яковчук, композитор, професор, заслужений діяч мистецтв України (м. Київ): Дуже гарна пісня, дорогий пане Сергію! Тож щиро вітаю Вас, композитора Бориса Раденка та співака Леоніда Сандуленка з таким великим успіхом! Петро Лойтра, композитор, музикант, співак (Кіровоградська обл.): Послухав Вашу нову пісню «Здрастуйте, рідні!» та подивився чудове відео. Все сподобалося – і прекрасні, проникливі, зворушливі слова (блискуча поезія!), і глибока, лірична, чуттєва, оригінальна музика, й чарівне, хвилююче виконання, та яскраве, цікаве відео! Браво!!! Світлана Талан, популярна письменниця (Луганська обл.): Дуже сильно, пане Сергію, як завжди! Щиро вітаю з такою патріотичною та глибокою, проникливою українською піснею! Народний артист України Андрій Демиденко (м. Київ): Дуже гарна пісня! Від усієї душі вітаю Вас, дорогі друзі, з таким успіхом! Геннадій Олександрович Хорольський, фермер, друг на ФБ: Я свого часу працював художнім керівником у нашому Будинку культури, згодом – директором Палацу культури металургів у Кам’янському (колишньому Дніпроджержинську). Зараз – фермер. Маю трохи паїв, вирощую зернові та пів гектару полуниці. Дружина – бібліотекар, але за спеціальністю не працює, бо в селі важко з цим… Отак і живемо, та без музики, літератури просто не уявляємо 71

свого життя. Я залюбки співаю, виступаю на наших святах, дарую радість людям. Дружина Марина пише вірші, це для неї – велика втіха! Тож ми щиро дякуємо соцмережах, завдяки яким познайомилися з Вами, пане Сергію. Нам надзвичайно сподобалися Ваші пісні «Батьку мій», «Порадниця свята» і «Здрастуй те, рідні!», тож прошу дозволу у Вас і композитора Бориса Раденка їх виконувати.  18-19 травня 2020 року

Міжнародне співробітництво

Вірші Тетяни і Сергія Дзюби перекладені алтайською мовою Міжнародний проект «Твори Тетяни та Сергія Дзюби 70-ма мовами світу» успішно продовжується. У Сергія Дзюби вийшла книжка віршів «Гріх любити неталановито!» в Німеччині (поезії українця переклав німецькою мовою відомий письменник Генріх Дік). Зараз готується до друку збірка віршів Тетяни і Сергія Дзюби «Веселка на віях» киргизькою мовою (вірші творчого подружжя переклав видатний киргизький письменник Айдарбек Сарманбетов). Незабаром теж побачить світ популярний роман-серіал Сергія Дзюби «Справи детектива Самарцева. Ідеальний злочин. Пані кілер» у Канаді та Казахстані. І ось – ще одна приємна новина. Поезії Тетяни та Сергія Дзюби наразі чудово переклав алтайською мовою знаний алтайський поет Кулер Тепуков. Він народився 1952 р. в селі Салд’ар Онгудайського району. Закінчив Літературний інститут імені Максима Горького. Автор книжок поезії, прози і творів для дітей та перекладач світової класики. Українською вірші Кулера Тепукова перекладав видатний поет, Шевченківський лауреат Ігор Римарук. Алтайська мова (колишня назва ойротська) – мова алтайців, корінного населення Республіки Алтай у Російській Федерації. Належить до тюркської групи мов. Власне, літературна алтайська ґрунтується на південному алтайському діалекті. Має чимало спільних фонетично-морфологічних та синтаксичних рис з іншими тюркськими мовами, зокрема з киргизькою. Алтайською мовою чудово перекладений «Заповіт» геніального Тараса Шевченка. А тепер маємо й гарні переклади віршів сучасних українських поетів. Це – 68 переклад поезій Тетяни та Сергія Дзюби мовами народів світу. Сергій Квітницький

Сергей Дзюба *** Ӱргӱлјиниҥ мӧҥӱн алаканында кичинек кысчак ай ошкош таракла 72

чачын тарайт кыйамат кӱскӱнеҥ бойыныҥ бӱдӱжин таныбайт: Анда оныҥ бӱдӱжи ле чырыштар таныш эмес Келинниҥ.

Сергій Дзюба *** На сріблястій долоні вічності маленька дівчинка розчісує коси місячним гребінцем і в примхливому люстерку не бачить свого обличчя: Там її погляд і зморшки незнайомої Жінки. *** Кӧс кылбыгар кайаларга курчаткан, талайга меҥдебеген ынаарды тудуп алгадый, Еваныҥ кӧзиниҥ јажына тӱҥей ол ыраак ортолыкта, кӱӱ – турлу тапты Эр кижни ле Ӱй кижини јайаарга. *** На острові, далекому, мов сльози Єви, стиснутому обіймами 73

сліпучо-білих скель так, що можна спіймати горизонт, якщо він не втікає у море, знайшла прихисток музика – щоб народити Чоловіка і Жінку. *** Кӧп јажагар, ас бичигер, је бу тӱбекте Теҥерини бурулабагар. *** Живіть довго, пишіть мало і не звинувачуйте Небо у гріхах. *** Ыйлаган јаражай: кирбиктерде кӧстиҥ јажы солоҥыдый мызылдайт. *** Заплакана красуня: вії намистинками сліз прихилили веселку. *** Улустар, сурайдым, араайзар – талайдыҥ тыныжы угулбайт. 74

*** Люди, будь ласка, тихіше – не чути моря. *** Толукта эски гитарага балагадый кӱч анда турарга. *** В кутку гітара, старенька-старенька, як дитина, стоїть важко.

Татьяна Дзюба *** Вокзалдыҥ табыжыла кӱн тӱгенди – Тӱнге ӧчӧшкӧндий Рельстар чылап кӧлӧткӧ чӧйилди. Анна каренинадый Болорго турган келиндерге Уур-кӱчтерин ундыырга Таҥ атканча ла ӧй артат.

Гарантоване лише до ранку. *** Ижемјиге тӱҥей тымык келер, Ырыска тӱҥей амыр келер, Алама тӱжер, эки башка јарылар, Јарымдарын оныҥ сӱӱшкендер амзаар, Авитаминозты ундып, Еваныҥ ыйын Бӱрлер ажыра олор кӧрбӧс. *** І буде тиша кольору надії, І буде спокій кольору щастя, І впаде яблуко, розлетівшись надвоє, Його половинки з’їдять щасливі закохані, І не помітять за гіллям заплаканої Єви, Яка прокляла свій давній авітаміноз. *** Ӧй тус чылап сызылат, Јебрен сааттыҥ кумагы чылап, Чагат, ӧртӧйт, тырмайт, Оноҥ ыраап – јоголот Талай болуп чайбалат, Ондо јакшы јайкадарыҥ Эске алыныштыҥ толкуларында. Је јаҥыс ла узакка эмес, Кижиге јер керек. Кайда талай – анда тус…. *** Час просочується сіллю, Як пісок із найдавнішого годинника, Пече, випікає, ятрить. А потім даленіє, розчиняється, – І стає морем, 76

У якому добре гойдатися На хвилях спогадів. Шкода тільки – недовго, Бо люди мешкають на суходолі, Де море – сіль... *** Каан-кыстар јӱӱлгектерге барат, – деген Калыктыҥ учурлу сӧзи бар. *** Королівни завше діставались дурням, – переконує народна мудрість. *** Телепон согодым, Меге таныш номерлерге. Кем де телепон албай, каруу бербезе, Озодо угарга сананганымды Јаҥыдаҥ ойто тыҥдайдым. *** Дзвоню по телефонах, Номери яких знаю напам’ять, У час, коли ніхто не підніме трубки. Тоді тільки можна у них почути те, Що хочеш почути так давно. Алтай тилге Кӱлер Эзендик уулу кӧчӱрген Алтайською мовою переклав Кулер Тепуков

Вершини світової поезії «Десь у хмаров’ї ховається щастя сотої диво-звізди!» Пропонуємо вашій увазі чарівні вірші видатного алтайського поета Кулера Тепукова в перекладі лауреата Національної премії України ім. Тараса Шевченка Ігоря Римарука.

Сота зірка Схили дрімають. Вітрищем-куйоном вибило з ока сльозу. Я на верхів’ї – веселий і юний. Стійбище бачу внизу. Не заважали б ви, хмаро і ноче, зорі лічити ясні! Але почув я: бабуня шепоче давнє повір’я мені: «Хлопчику, зорям не знайдено мірки, їх рахувати не слід: лиш доберешся до сотої зірки – лопне твій бідний живіт!» Ні, не лякавсь я небесного лику – мудрій бабуні на зло. Сотої ж зірки ніколи не кликав, сходив з вершини в село... Плинуть літа... І, хоч як мені гірко, щоб не накликать біду, до дев’яносто дев’ятої зірки я свій рахунок веду. Тільки даремно чигають напасті – я пам’ятаю завжди: десь у хмаров’ї ховається щастя сотої диво-звізди! *** Засни, кохана... Уві сні забудь мене, забудь важкі, суворі дні – усе земне. 78

Снів безкордонна далина відкрилась знов: туди печаль не долина, ані любов. Засни... Не пам’ятай пропаж, добра і зла – вже місяць, як недремний страж, припав до скла.

Останні вісті В ефірі – позавчора, вчора, нині – тривога... Навіть в паузах вона. Безумний світ... Над ним на волосині висить остання світова війна. Із гуркотом, немов гірська лавина, летить у ніч табун радіохвиль, а згодом, як годинникова міна, поклацують у тиші страх та біль. Ну як тут не зітхнути: вранці-рано добрався син до приймача, і враз – пустун дворічний, крихітка кохана! – під музику танцює!.. – ніби час для танців і для сміху... Люди, люди! Невже ж бо вам пояснювать мені: віддам життя – хай тільки син не буде на тій останній світовій війні! Кулер Тепуков Українською переклав Ігор Римарук 21 травня 2020 р.

*** Лист від Олени Сердюк-Печорної, прекрасної письменниці та бібліотекаря з Чернігівського району (я їй подарував свою нову пригодницьку книжку «Справи детектива Самарцева. Ідеальний злочин. Пані кілер»): Чудово, Сергію Вікторовичу! Ваші детективи – це щось неймовірне. Ми їх тихенько видавали найсміливішим читачам, усі в захваті. Дякують, передають вітання і просять ще.  24 травня 2020 р.

Рецензія

Інь і янь у поезії Тетяна Дзюба, Сергій Дзюба. Веселка на віях : Вибрані вірші киргизькою та українською мовами / Киргизькою переклав Айдарбек Сарманбетов. – Киргизстан, Бішкек: Міжнародна громадська Академія Поезії, журнал «Түрк дүйнөсүнүн адабияты» («Література тюркського світу»); Україна, Київ – Чернігів: Міжнародна літературно-мистецька Академія України, Чернігів: Видавництво «Десна Поліграф», 2020. Я безмежно радий, що мені випала честь відновити літературні зв’язки між Киргизстаном та Україною, які були втрачені впродовж трьох останніх десятиліть. Так, народна мудрість і цього разу не помилилася, промовляючи, що все повернеться на круги своя. Адже моєму поколінню ще зі школи та університету була добре відома прекрасна українська література. Геніальні Тарас Шевченко, Іван Франко, Микола Гоголь, Михайло Коцюбинський, Леся Українка, котрі відзначилися великим внеском у становлення нашого спільного духовного простору, всієї світової літератури. Взагалі, справжня, талановита література об’єднує народи, адже для неї не існує ані кордонів, ані рас, ані інших перепон, не має значення соціальний статус людей. Ось із такою благородною місією знову поєднати киргизів та українців і представляють власні сучасні вірші двоє обдарованих українських поетів Тетяна та Сергій Дзюби, твори яких я переклав киргизькою мовою. Чудовий проект цього вже всесвітньо відомого українського подружжя з Чернігова з радістю підтримала й наша Міжнародна громадська Академія Поезії. Хоча вірші Тетяни і Сергія, які виходять нині під однією обкладинкою, дуже не схожі між собою… Тобто вони – безперечно, напрочуд талановиті, однак кардинально різні за світовідчуттям і стилем. Втім, друкуються разом, адже така ідея цього унікального, неймовірного, дивовижного міжнародного літературного проекту – відомі письменники з багатьох держав перекладають вірші українців своїми мовами.

Проект виявився справді успішним – щодо цього подружжя українців із Чернігова, лауреати багатьох найпрестижніших літературних нагород, звісно, утримують пальму першості. Отаку, на перший погляд, незвичну конфігурацію двох чудових поетів французький філософ Дельоз називав 1+1 і вважав, що саме в подібній дивомножинності можна зберегти свою неповторну індивідуальність. Адже вірші непересічних авторів з’являються поруч лише в момент друку книжки. Якщо ж говорити про їхню творчість, то кожен працює окремо, вільно, незалежно. У читачів закономірно виникає питання, які індивідуальні особливості поетів Тетяни та Сергія Дзюби і в чому полягає основна різниця між ними? Думаю, ознайомившись з їхньою творчістю, більшість читачів погодиться, що у віршах Сергія превалюють загальнолюдські цінності та велике кохання, а в поезії Тетяни яскравіше вирізняються саме національні особливості, вона – більш вишукана, модерна, камерна. Втім, звісно, не все так однозначно… Адже обидва вони належать до покоління, яке в середині 80-х подорослішало і з радістю сприйняло майбутні грандіозні зміни в житті: перебудову, розвал Союзу та парад суверенітетів, а ще – дикий, однак ринок, за яким манили гласність і свобода, змога читати та дивитися, що забажаєш. Ця обставина (дух такого собі глобалізму) особливо, безмежно розширювала їхнє сприйняття, що й зараз відчувається у творчості обох поетів. Це – час великих змін, котрий червоною ниткою проходить у багатьох їхніх віршах, як, взагалі, в історії наших пострадянських народів. Але поети з України вражають своєю неповторною, потужною, чарівною проникливістю. При цьому вони так мудро і совісно розмірковують про час, в якому живуть, і напрочуд оригінально знаходять своє місце в ньому. Безперечно, це – Дар, велика удача, справжнє щастя! Чесно кажучи, мало кому таланить настільки тонко відчувати та співчувати, як це блискуче вдається Тетяні та Сергієві! І, звісно, такі душевні, небайдужі вірші – це їхнє багатогранне життя. Ось як про це, зокрема, говорить Сергій Дзюба: Люблю лишати вірші на піску – В які світи їх хвиля забирає? Тут сонячні зайці, немов Мазаю, Рятують душу, стоптано важку. Ваш клятий рай, моя пекельна лють Згортаються, неначе крапля крові… І вже в душі – нічого, крім любові. Та віршів, що за хвилями ідуть. А ось – дуже глибока і прониклива поезія Тетяни Дзюби: *** Залишишся лиш візерунком вокзальним 81

На вутлих причалах мого життя, Де біла циганка у чорному залі Вколисує долі сумне дитинча. Ти – лиш візерунок химерний і тонкий У храмі прощання й вчорашнього чаю. Ти – знак повороту шаленої гонки, Який проминула (чи ще проминаю?). Десь вірність і віра сплелися корінням. Не вийти із кола магічних обручок. А цей візерунок – примарною тінню, Мов розпис на тілі індійця-гаучо, Чи квітка міледі, очищена болем, На вогкім цямринні міражних криниць Втамовує спрагу любов наша – Голем, А світло – жагу невидющих зіниць. Основна тенденція нашого часу – я думаю, синтез, злиття філософії та літератури, коли одна переходить в іншу, створюючи безперервний діалог у світовому літературно-мистецькому процесі. І творчість українських поетів Тетяни та Сергія Дзюби – яскраве й переконливе підтвердження цього. Ми маємо справу з новою літературою ХХI століття у різноманітних її проявах, якій притаманне інтегральне світовідчуття: синтез науки, релігії і мистецтва. Також привертає увагу і дивовижна форма цих віршів, яка виходить за межі звичних канонів – вільна, почуттєво «розкріпачена». Перед нами – двоє чарівних, вишуканих та несхожих світів, об’єднаних в одне ціле. Як інь і янь, космічні полярні сили, що постійно переходять одна в одну. Чоловіче та жіноче. Розум і почуттєвість, філософія та література, наука і культура, мистецтво та глибока мудрість життя. Справді, прекрасний і дивовижний дует. Гармонія, яка стверджує нову поетичну сутність і Всесвіт людини в ній. Ласкаво запрошую у чудовий світ поезії українських друзів! Айдарбек Сарманбетов, генеральний директор Міжнародної громадської Академії Поезії Киргизстану, головний редактор журналу «Түрк дүйнөсүнүн адабияты» («Література тюркського світу»), письменник, лауреат міжнародних премій, 25 травня 2020 р.

Міжнародний проект: «Твори 70-ма мовами світу»

Подарунок із Кавказу Поезії Тетяни та Сергія Дзюби перекладені карачаєво-балкарською мовою, а вірші народного поета Кабардино-Балкарської Республіки Муталіпа Беппаєва – українською! Народний поет Кабардино-Балкарської Республіки Муталіп Беппаєв переклав вірші відомих українських письменників Тетяни та Сергія Дзюби карачаєво-балкарською мовою. Це – вже 69 переклад їхніх поезій мовами народів світу. Нині вірші Сергія і Тетяни опубліковані в популярних газетах і журналах 50-ти держав, на всіх континентах. За кордоном вийшли 30 їхніх книжок, відзначених почесними нагородами. Карачаєво-балкарська мова (або карачаєвська, балкарська) – це одна з тюркських мов, мова карачаївців та балкарців. Належить вона до Кипчацької групи тюркських мов. Поширена загалом у Карачаєво-Черкесії та КабардиноБалкарії, а також – у Середній Азії, Туреччині, у країнах Близького Сходу. Сьогодні нею розмовляють сотні тисяч людей. Основні діалекти: карачаєво-баксано-чегемський («ч»-діалект, основа літературної мови) та верхньобалкарський («ц»-діалект). Писемність: у 1920-1924 рр. – на основі арабського алфавіту, у 1924-1936 роках – на основі латиниці, а з 1936 року – кирилиці. Карачаєво-балкарська мова – одна з державних мов Карачаєво-Черкеської та Кабардино-Балкарської республік. У Карачаєво-Черкеській Республіці вона називається карачаєвською (къарачай тил), а в Кабардино-Балкарській Республіці – балкарською (малкъар тил).

Сергей Дзюба *** Ёмюрлени кюмюш къол аязында Ай таракъ бла Гитче къызчыкъ Чачын тарай Жагъынлы кюзгючюкде уа Ёз бетин кёралмай: Анда-къыз къарамлы Тырмылы Белгисиз Къатын.

Сергій Дзюба 83

*** На сріблястій долоні вічності маленька дівчинка розчісує коси місячним гребінцем і в примхливому люстерку не бачить свого обличчя: Там її погляд і зморшки незнайомої Жінки. *** Чыммакъ-акъ къаяла Къучагъына къысылгъан, Хауаны кёз жашларыча, Узакъ айрыкам, Тенгизге къачырмай, Тутала умутун, Жерин тапды Музыка – Жаратырча Эркегырыу, Тиширыу да. *** На острові, далекому, мов сльози Єви, стиснутому обіймами сліпучо-білих скель так, що можна спіймати горизонт, якщо він не втікає у море, знайшла прихисток музика – щоб народити Чоловіка і Жінку. *** Кёп жашагъыз, Аз жазыгъыз: 84

Терслемегиз Кёкню Гюняхда. *** Живіть довго, пишіть мало і не звинувачуйте Небо у гріхах. *** Жилямсырагъан ариука: Кирпикледе Кёз жаш инжиле Тейри къылычны хайран эте. *** Заплакана красуня: вії намистинками сліз прихилили веселку. *** Адамла, Тилейме, шошуракъ – Тенгиз солуу жетсин. *** Люди, будь ласка, тихіше – не чути моря. *** Мюйюшде эски Гитарагъа, Тюз сабийгеча, Сюелген нечик къыйын. *** В кутку гітара, старенька-старенька, як дитина, стоїть важко. 85

Татьяна Дзюба *** Кюн жутулду вокзал тауушда – Ауанала ёсе, темир жоллача, Ашхам битикге элткен. Аланы тиширыула чёрт-чёрт ёте, Гитчерген анна каренинала, Алагъа гъурушхалыкъдан къутулуу – Танг аласына дери бериле.

Тетяна Дзюба *** День відступив вокзальним гармидером – І тіні стали довгими, як колії, Що ведуть у тупик ночі. Їх перетинають жінки, Здрібнілі анни кареніни, Котрим вибавлення від проблем Гарантоване лише до ранку. *** Шошлукъ да болур ышаныу тюрсюнлю, Тынчлыкъ да болур насып тюрсюнлю, Алма да тюшер, экиге бёлюне... Аланы насыплы сюйгенле ашарла, Кесини эрттегили авитаминозун къаргъай, Бутакъла артында кёрюнмей сытыла, Хауа. *** І буде тиша кольору надії, І буде спокій кольору щастя, І впаде яблуко, розлетівшись надвоє, Його половинки з’їдять щасливі закохані, І не помітять за гіллям заплаканої Єви, Яка прокляла свій давній авітаміноз.

*** Замандан агъады туз, Тюз бек эски сагъатладан юзмезча, Кюйдюре, ачыта, бишире. Артда уа узая-эрий, Тенгизге айлана. Алада игиди учаргъа – Эсгериу толкъунладача, Жарсыугъа – заман аз, Адам жашагъаны ючюн жерде, Тенгиз болгъан жерде-туз… *** Час просочується сіллю, Як пісок із найдавнішого годинника, Пече, випікає, ятрить. А потім даленіє, розчиняється, – І стає морем, У якому добре гойдатися На хвилях спогадів. Шкода тільки – недовго, Бо люди мешкають на суходолі, Де море – сіль... *** Къачан да патчах къызы диммогъа жетежек, – Дейди Нарт сёз. *** Королівни завше діставались дурням, – переконує народна мудрість. 87

*** Телефонла бла сёлешеме, Кёлден билген номерлериме, Жалан да чолпуну киши да алмагъан ууахтыда, Эшитирге боллукъда, Эрттеден эшитирге кюсеген затынгы. *** Дзвоню по телефонах, Номери яких знаю напам’ять, У час, коли ніхто не підніме трубки. Тоді тільки можна у них почути те, Що хочеш почути так давно. Карачаєво-балкарською мовою переклав Муталіп Беппаєв Про перекладача: Муталіп Азнорович Беппаєв народився 1949 року в Джамбулі (тепер – Тараз) Джамбульської області Республіки Казахстан. У 1957 р. його родина повернулася з депортації на Кавказ. Закінчив Літературний інститут імені М. Горького. Працював завідувачем літчастиною у Балкарському державному драмтеатрі, редактором у журналах, завідувачем відділу художніх передач на республіканському телебаченні, заступником головного редактора газети «Заман» («Час»). Нині – голова Спілки письменників Кабардино-Балкарської Республіки. Народний поет Кабардино-Балкарської Республіки. Автор понад 10 книг віршів балкарською, російською й татарською мовами. Заслужений працівник культури КБР. Лауреат Міжнародної премії імені Махмуда Кашгарського. Живе і працює в Нальчику. Батько двох доньок і сина. Пропонуємо Вашій увазі вірші Муталіпа Беппаєва в перекладі Сергія Дзюби українською мовою.

Колесо Ми в силуетах «чарівних» коліс Побачимо ураз змертвілий ліс… Та лис (вогнем обпалена краса) Ще молиться, благає небеса!..

Ціна рядка Як меч лиха, Як смерть душі, – Ціна рядка У тім вірші.

Метушня Вірша вітер прочитав І умить затих між трав. Ніби осягнув ураз Марність метушливих фраз.

Ельбрус До друзів – у Стамбул, Париж… – щасливий! Вдивляюся у кожного – і диво Приємно на обличчях зустрічати – Ельбруса рідну, дорогу «печатку».

Тарасові Шевченку Безсмертям окриляють нас Глибокі вірші про Кавказ. Не згасне у серцях зоря, Тарасе-Батьку, «Кобзаря»!

Поети Поспішають поети – Все хутчіш та хутчіш… У вогні силуетом Тліє начебто вірш (Мерзнуть літери-віти), А повинен же гріти!

Фуга безсмертя Мільйони років Мене несли інші, Мільйони років Я ріс, 89

Вбирав у себе інших. Мільйони років Мене несли мільйони Найрізноманітніших істот. Крізь товщі Мільйонів років Я ріс, вбирав у себе інших, Змінювався змістом, формою. Проростали мільйони життів Одне крізь одного в мене… Мільйони років Мене несли інші… З мільйонів річок Серед галактик і світил Виріс я в безкінечність… У мені тепер, Наче зірки в небі, Вмістилися всі, Хто досі жив у світі; Так я Вміщався В усіх, Хто жив до мене… Українською переклав Сергій Дзюба, 30 травня 2020 р.

Книжкові новинки

Детектив мандрує світом! Водночас у Казахстані і Канаді побачив світ новий роман-серіал Сергія Дзюби «Справи детектива Самарцева. Ідеальний злочин. Пані кілер», що трохи раніше вже успішно вийшов рідною мовою в Україні, отримавши тут значний резонанс. Втім, автор на цьому не зупинився і, разом з обдарованим перекладачем Світланою Новік, відправив головного героя – приватного детектива Віталія Самарцева – мандрувати державами та континентами. Отже, десять тисяч примірників книжки розійдуться світом цього року, проте і в наступному, 2021-му, – таким же астрономічним (як для нинішніх кризових часів) накладом вже заплановане її перевидання. Автор за кордоном постійно друкується, тому попит на його різноманітну творчість у багатьох країнах – стабільний. Як відомо, твори Сергія та Тетяни Дзюби перекладені сімдесятьма мовами і надруковані в п’ятдесяти державах. Нова книжка – пригодницька, гостросюжетна, дуже цікава – причому і широкому загалу, й літературним гурманам. Адже в Україні практично ніхто не пише у популярному за кордоном жанрі «іронічного детективу», а в Сергія Дзюби це виходить просто блискуче – дотепно, з гумором, гарною, живою мовою. Тож не так страшно. Однак роман від цього навпаки тільки виграв, бо вигідно вирізняється своєю колоритною оригінальністю на тлі вітчизняної белетристики. Власне, таку ошатну, неповторну, непересічну книжку і белетристикою не назвеш, це – справді високоталановита література, цікава й водночас розумна! Ще одна родзинка роману – його створено за реальними подіями, які, до того ж, відбулися у нас, в Україні, на Чернігівщині. Тому в новій книжці, буквально на кожному кроці, рідні мальовничі краєвиди, знайомі вулиці, площі, парки, річка Десна та ще багато чого пізнаваного. Втім, автор – уже досвідчений та професійний письменник, а не лише журналіст, який вміє знаходити цікавих людей і дізнаватися вражаючі історії. Це – рідкісний хист, бо зазвичай або людина – хороший письменник, або талановитий журналіст, тож мало кому вдається однаково успішно почуватися в обох галузях. Імпонує неймовірна кінематографічність кожної історії – ти ніби бачиш усе це на широкому екрані, з відповідними звуковими ефектами – так, неначе знаходишся не в глядацькому залі, а в самісінькому епіцентрі, як герой подій. Недаремно ж автор за свою дивовижну історію «Пані кілер» став нещодавно переможцем міжнародного конкурсу кіносценаріїв, який проходив водночас у США, Канаді, Німеччині та Україні. Ця нова книжка створена, як роман-серіал, тому, цілком імовірно, що в перспективі на одному з наших центральних каналів з’явиться популярний телесеріал про пригоди детектива Віталія Самарцева, а на широкому екрані – фільми «Ідеальний злочин», «Пані кілер» чи «Щасливе пограбування», або той же таки «Вампір» – про сучасного Дракулу... Та й вистави в театрах теж глядачів, безперечно, зацікавлять. Надто вже вони захоплюючі! 91

Наразі маємо книгу, створену на межі літератури та журналістики, яка подобається своєю правдивістю, до найдрібніших деталей, однак написана дуже оригінальним, авторським, літературним стилем. Та не переказуватиму сюжет – прочитайте, то буде потім про що друзям розповідати. Всі ці історії запам’ятовуються напрочуд легко. До того ж, інтрига витримана автором до самого кінця – мені, наприклад, жодного разу так і не вдалося вгадати, чим усе завершиться. І в цьому – ще одна привабливість детективів Сергія Дзюби. Ярослав Савчин, письменник, журналіст, перекладач, художник, лауреат міжнародних премій, Івано-Франківська обл., Газета «Чернігівщина: новини і оголошення», 4 червня 2020 р.

Переклади

Кулер Тепуков (Алтай): «Немов людина, кедр тужив…» Видатний алтайський поет Кулер Тепуков народився 1952 року в селі Салд’ар Онгудайського району. Закінчив Літературний інститут ім. Максима Горького. Автор книг поезії, прози і творів для дітей та перекладач світової класики. У 2020 р. К. Тепуков нагороджений Почесним дипломом Міжнародної літературно-мистецької Академії України, котра нині об’єднує письменників і науковців із 157 держав, – за власний творчий доробок, визначний внесок у світову літературу та високохудожні переклади віршів сучасних українських поетів алтайською мовою. Українською мовою поезії Кулера Тепукова також перекладав лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Ігор Римарук. Кулер Тепуков переклав вірші відомих українських поетів Тетяни та Сергія Дзюби алтайською мовою. Пропонуємо вашій увазі поезії видатного алтайського письменника в перекладі Сергія Дзюби.

Місяць і дівчина Місяць і дівчина – кров молода – В річці стрічаються знов… Трепетно пестить їх тиха вода, Ніби всевишня любов. Світ неймовірно, мов крига, скреса; Душу, вітриську, облиш… Падають зорі: з ріки – в небеса, – Вимрій бажання хутчіш! 92

Музика тиші, миттєвість століть, Ночі свята простота… А місяченько, як мак, променить – Юнці бентежить уста. Спокій ясний огорнув береги Ніжністю янгольських віч…. Тільки хвилюються в чарах ріки Дівчина, місяць і ніч. *** Почув ридання в кризі днів, В безлюдних горах-снах, – Немов людина, кедр тужив, Що не прийшла весна. Вічнозелений. Наче цар, Могутній. Що трава?.. Та як серед похмурих хмар Надія зігріва! *** – Життя – мітла... – Е, не крути, А приказку затям: Не все, що зметено з путі, – Лише дрібне сміття.

Коли вийшла заміж за іншого... Від злив і граду рятувало грізних, Тепер лиш сум навіює мені... Побачень свідок – листячко берізки Не розпустилось нині навесні. *** Продзвеніли в небі журавлі. Серед рідної стою землі. І на плечі, мов богатирі, Клунки хмар закинули старі 93

Хати, – все покурюють в туман І чекають, що ось-ось – зима. Українською переклав Сергій Дзюба, 5 червня 2020 р. *** Друзі, щиро, від душі, сердечно, дякуємо всім Вам, хто відгукнувся на нашу пісню «Здрастуйте, рідні!» (слова Сергія Дзюби, музика Бориса Раденка, співає народний артист України Леонід Сандуленко). Ми отримали вже тисячі відгуків з усього світу, з усіх континентів! Так, батьки, близькі люди, завжди ждуть додому рідних синів та доньок, котрі мешкають за кордоном. Пісня схвилювала багатьох, отже ми – на правильному шляху!  6 червня 2020 р. *** Юлія Сільчук, письменниця (Волинська обл.): Уже втретє перечитую «Голоси двох поетів»… (це – наша з Танею книжка, яка вийшла в Іспанії та Болівії іспанською й українською мовами – С. Д.). І що мене дивує, так це те, наскільки по-різному кожен раз мені відкриваються Ваші поезії, а особливо верлібри. Щоразу прочитуються під іншим кутом зору, щоразу видаються сильнішими інші… Магія, правда? І я не перебільшую. А нерозривне поєднання ніжності і глибини вражає! 8 червня 2020 р.

Творчість

Вірші українців перекладені уйгурською! Приємна новина надійшла з Казахстану, де добре знають та шанують творчість відомих українських письменників Тетяни і Сергія Дзюби. А тепер уйгурський поет Абдулжан Азнабакієв переклав вірші українців уйгурською мовою. Це – 70 переклад творів Сергія і Тетяни мовами народів світу. Однак міжнародний проект, який викликав значний резонанс у багатьох державах, продовжуватиметься. Зокрема, незабаром з’явиться збірка віршів творчого подружжя з Чернігова киргизькою мовою. Готуються нові книжки Тетяни і Сергія арабської, перською, французькою, македонською… Уйгури – народ тюркського походження, це – корінний народ Східного Туркестану, тепер – Синьцзян-Уйгурського автономного округу Китайської Народної Республіки. Загальна чисельність уйгурів перевищує 10 мільйонів людей, які живуть також в інших тюркських державах, зокрема в Казахстані, як Абдулжан Азнабакієв – уйгурський поет і викладач із казахської мови та літератури. Уйгурська мова належить до карлукської (чагатайської) групи західної гілки тюркських мов. 94

Сергей Дзюба *** Мәңгүлүкниң күмүч алиқинида бир қизчақ ай тариғи билән тариниду вә һәм назинин әйнәктин өзиниң чирайини көрмәйду. У йәрдә натонуш аялниң көзи билән қоруқлири намайән.

Сергій Дзюба *** На сріблястій долоні вічності маленька дівчинка розчісує коси місячним гребінцем і в примхливому люстерку не бачить свого обличчя: Там її погляд і зморшки незнайомої Жінки. *** Чимәнликни, наванда у деңизға қечип кәтмисә, тутувелишқа болар аппақ ғар ташларниң қучиғида қисилған Һава аниниң көз йешидәк жирақ аралда музыка маканини тапқан – Әркәк билән Аялни яритиш үчүн.

*** На острові, далекому, мов сльози Єви, стиснутому обіймами сліпучо-білих скель так, що можна спіймати горизонт, якщо він не втікає у море, знайшла прихисток музика – щоб народити Чоловіка і Жінку. *** Көп яшаңлар, аз йезиңлар һәм Көккә әйип сениңдә дәп гуна артмаңлар. *** Живіть довго, пишіть мало і не звинувачуйте Небо у гріхах. *** Көзи яшқа миләнгән гөзәл: кирпиклири көз йеши мончақлири билән һасан-һүсәнни сеһирлигән. *** Заплакана красуня: вії намистинками сліз прихилили веселку. 96

*** Адәмләр, тиничлиниңлара, өтүнимән – Деңиз авазлирини аңлап қалай! *** Люди, будь ласка, тихіше – не чути моря. *** Булуңдики гитара бала кәби, униңға тик туруш қийин. *** В кутку гітара, старенька-старенька, як дитина, стоїть важко.

Татьяна Дзюба *** Вокзалниң вараң-чуриңи билән күн чекинди, Вә һәм көләңкүләр түнниң булуң-пушқақлириға апиридиған Рельслар охшаш узарди. Улардин аяллар өтиду, Майдиланған Анна Карениналар. Уларға қийинчилиқлардин қутулуш үчүн Пәқәт таң шәпиғиғичә имтияз берилгән.

Тетяна Дзюба *** День відступив вокзальним гармидером – І тіні стали довгими, як колії, 97

Що ведуть у тупик ночі. Їх перетинають жінки, Здрібнілі анни кареніни, Котрим вибавлення від проблем Гарантоване лише до ранку. *** Шуңа, үмүт асасида тиничлиқ орнайду, Шуңа, бәхит асасида қанаәт орнайду. Шундақ қилип, алма дәриғидин йәргә чүшүп, иккигә қақ йерилиду. Униң йеримини бәхитлик ашиқлар йәп қойиду Вә һәм өзиниң кона авитаминозиға қарғиш ейтқан, Көз йешиға тунҗуққан Һавани көрмәй қалиду. *** І буде тиша кольору надії, І буде спокій кольору щастя, І впаде яблуко, розлетівшись надвоє, Його половинки з’їдять щасливі закохані, І не помітять за гіллям заплаканої Єви, Яка прокляла свій давній авітаміноз. *** Вақит туздәк ақиду Әң кона саатлардин аққан қум кәби. Көйдириду, ялқунлиниду, ағиритиду. Һә, кейин жирақлишар – ерип Вә һәм деңизға айлинип. Шуңа хатириләр долқунида Анда-мунда һодуқуш тамашә. Хоп, бәс, бу узаққа созулмайду. Чүнки, адәмләр йәрдә туриду Тузи бар деңизида... *** Час просочується сіллю, Як пісок із найдавнішого годинника, 98

Пече, випікає, ятрить. А потім даленіє, розчиняється, – І стає морем, У якому добре гойдатися На хвилях спогадів. Шкода тільки – недовго, Бо люди мешкають на суходолі, Де море – сіль... *** Мәликиләр һәрқачан ахмақларниң әнчисидә қалған, – Хәлиқ даналиғи Шуниңға ишәндүриду. *** Королівни завше діставались дурням, – переконує народна мудрість. *** Номерлирини ядқа билидиған телефонларға Һечким ногәйни көтәрмәйдиған вақитта Хәвәрлишимән. Пәқәт шу чағда улардин Көптин бери аңлиғуң кәлгән нәрсиләрни Аңлайсән. *** Дзвоню по телефонах, Номери яких знаю напам’ять, У час, коли ніхто не підніме трубки. Тоді тільки можна у них почути те, Що хочеш почути так давно.

Уйғур тилиға тәрҗимә қилған Абдулҗан АЗНИБАҚИЕВ Уйгурською мовою переклав Абдулжан АЗНАБАКІЄВ 99

Художній переклад – основа діалогу культур Така істина яскраво виявляється в унікальному поетичному феномені – творчості українських поетів Сергія і Тетяни Дзюби. У своїй філософській ліриці вони – дивовижно різні й водночас естетично і духовно поєднані, напрочуд цікаво доповнюють та продовжують одне одного. Це – настільки неповторна, невловима, чарівна магія, яка буквально заворожує, адже існує попри всі наші земні проблеми! Вірші Сергія і Тетяни вже прекрасно перекладені відомим казахським поетом Ауезханом Кодаром. У Казахстані успішно вийшла їхня поетична книжка «Остання кочівля любові». Також надруковані книги Сергія Дзюби «Душа на обличчі» (казкова, пригодницька трилогія – три романи), веселий серіал для дітей «Потягуськи» (створений спільно з Іриною Кулаковською) та гостросюжетний роман-серіал «Справи детектива Самарцева. Ідеальний злочин. Пані кілер», написаний у жанрі іронічного детективу. Натомість Сергій Дзюба чудово переклав українською мовою добірки віршів казахських поетів Ауезхана Кодара і Нурлана Джилкішиєва, а також – прозу відомого казахського письменника Роллана Сейсенбаєва: в Україні вже надруковані книги Р. Сейсенбаєва «Нічні голоси. День, коли обвалився світ» (переклали Сергій Дзюба та Олег Гончаренко) й «Мертві блукають пісками» (в перекладі Сергія Дзюби, Тетяни Сидоренко, Олега Гончаренка та Ярослава Савчина). А нині Сергій Дзюба переклав українською мовою добірку віршів уйгурського поета Абдулжана Азнабакієва. Сергій і Тетяна Дзюби вже тричі побували в Казахстані, в Алмати, й цікаво, тепло, душевно написали про свої незабутні враження від кожної з подорожей (всі вони опубліковані в книжці Сергія Дзюби «Замість щоденника. Міжнародна діяльність 2013-2019 років»). Наразі маємо добірки віршів Тетяни та Сергія Дзюби, котрі Абдулжан Азнабакієв переклав уйгурською мовою. Ці переклади справляють прекрасне враження! Перекладачеві вдалося передати уйгурською вишукану мудрість та доброзичливу душевність українців, чарівну неповторність їхніх модерних поезій, глибини любові, ніжності, проникливості. Справжня поезія, сповнена національного колориту та патріотичності. Водночас Абдулжан Азнабакієв переклав твори українців максимально точно, дуже близько до оригіналів. Безперечно, таке міжнародне співробітництво – надзвичайно важливе, адже взаємно збагачує наші літератури й культури, об’єднуючи народи. Алімжан Хамраєв, головний науковий співробітник Інституту літератури та мистецтва імені М. О. Ауезова

100

Абдулжан Азнабакієв: «Уйгурською ніжно присвячую мові вірші»

Уйгурський поет, викладач казахської мови та літератури. Народився 5 грудня 1986 року в Казахстані, у Алматинській області, в селі Гайрат. Нагороджений Почесним дипломом Міжнародної літературно-мистецької Академії України за власний творчий доробок та популяризацію української літератури.

Побажання Лунай, розпросторюйся, мово великих степів, Правічна, батьківська колиска народу мого! І понад усе я б на білому світі хотів, Щоб ти не мовчала, ніколи, і мала всього В достатку. Щоб квітла моя Астана, Ясна, золота, дивовижна і мудра, мов дзвін! У цілому всесвіті – ти, веселкова, одна; Прийми ж від поета синівський, шляхетний уклін. О, мово моя, ти Аллахом навіки дана, Щоб міг оспівати я матінку-землю свою; Бо рідні казахські простори п’янять без вина, 101

Красу твою спрагло, джерельно та росяно п’ю. Така мелодійна, як музика тисяч сердець, Проста і велична, і рівна у космосах мов! Хай завжди з тобою, святою, – Всевишній Отець, І, з Божої ласки, – проникливо чиста любов. Найбільший мій скарб, ти – і сонце, і місяць – в душі, Назавжди – в крові, як і люба моя Астана. Уйгурською ніжно присвячую мові вірші, Безсмертний, допоки у серці моєму луна!

Уйгурська дівчина. 102

Символ Сходу Пізнавши мудрості землі, Створив свій всесвіт для народів. Мій давній предок – Кашгарі* – Став символом ясного Сходу. Його «Диван» – скарби епох, Блищить алмазами-словами... Він – мови справедливий бог, Що, крізь віки, завжди із нами! __________________________ * Махмуд ібн аль-Хусейн ібн Мухаммед аль-Кашгарі (народився у 1028 чи 1029 році в місті Барсхан, на південно-східному березі озера Іссик-Куль, в державі Караханідів – рік смерті невідомий, можливо, 1101 або 1126, в Опалі, поблизу Кашгара) – знаменитий тюркський філолог та лексикограф. Прославився завдяки своєму «Зібранню тюркських мов» («Диван лугат ат-турк»), видатній тюркській енциклопедії.

Народ уйгурський мій Своєю знаний добротою, Творець дванадцяти мукамів*, Томів історії достойний, Величний, мужній, нелукавий І працелюбністю – святий, – Такий народ уйгурський мій. Огуз-каган**, звитяжний Тато, Якого славим перемоги, І Кашгарі, і землероби... Героїв справжніх тут – багато, Хто чесно має хліб і сіль, – Такий народ уйгурський мій. Садир Палван*** – могутній воїн, І Назугум**** – співачка волі, І Касімі...***** – це шлях героїв, Творців, що не корились долі. Не схилить голову мерщій, – Такий народ уйгурський мій. _________________________ 103

* Дванадцять уйгурських мукамів – це об’єднаний цикл протяжних музично-поетичних творів і шедевр середньовічного уйгурського мистецтва; синтез традиційних народних пісенно-інструментальної музики і танців, фольклору та професійної поезії. ** Огуз-каган або Огуз-хан – легендарний герой-предок тюрків-огузів. З XIX століття більше використовується, як літературний персонаж. Хоча деякі дослідники-сходознавці ототожнюють його з реальною історичною особою – Моде, засновником імперії Хунну та її правителем (шаньюєм) з 209-го – до 174 рр. до н. е. *** Садир Палван – народний герой та поет, один з очільників уйгурського повстання 1864 року в Ілійському краї. **** Назугум – одна з улюблених героїнь та поетес уйгурського народу, сенсом життя якої стала мужня боротьба за свободу своїх співвітчизників. ***** Шейх д-р Султан бін Мухаммад аль-Касімі правив еміратом Шарджа, був членом Верховної Ради ОАЕ. Автор наукових праць та п’єс на історичну тематику. Українською переклав Сергій Дзюба, 8 червня 2020 р. *** Юлія Сільчук, письменниця (Волинська обл.): Читаю Вашу пригодницьку книгу «Справи детектива Самарцева. Ідеальний злочин. Пані кілер» і реально відпочиваю – і душею, й тілом Читаю з насолодою. Це – одна з тих рідкісних прозових книг, які не стомлюють, а додають енергії! Усім своїм друзям рекомендую!  11 червня 2020 р. *** Жінки і квіти – це найкраще, що є в житті!  11 червня 2020 р.

Резонанс

Сергій Дзюба: «Самарцев – це я!» Я тримаю в руках нову книжку відомого українського письменника з Чернігова Сергія Дзюби, яка нещодавно з’явилася на полицях нашої бібліотеки. Це вже 92 його книга, яка називається «Справи детектива Самарцева. Ідеальний злочин. Пані кілер». 104

Всі 462 сторінки я прочитала залпом, практично не відриваючись. Чому? Може, через оригінальний, легкий авторський стиль, а можливо, це – потужна позитивна енергетика, що виникає з першої сторінки і не зникає до останньої. А може, це – особлива душевність та чарівність і неймовірне почуття гумору, з яким написаний твір. Книга створена, як роман-серіал, у жанрі іронічного детективу, отже, ми маємо пригодницьку книжку, об’єднану диво-героєм – приватним детективом Віталієм Самарцевим. Віталій – молода людина, наш сучасник, і, не дивлячись на жанр детективу, навряд чи потрібно його порівнювати зі славнозвісними Шерлоком Холмсом і Еркюлем Пуаро. Вони з різних епох, у них – різні методи та життєві погляди. Самарцев – неймовірно симпатичний, галантний, дотепний і швидкий. Поспішає жити, захоплюється жінками і щиро радіє буттю. Всі події в книжці – карколомні та приголомшливі. І в епіцентрі подій – кмітливий, іронічний та благородний приватний детектив Віталій Самарцев зі своїми друзями : програмістом Льонею, красунею Ярославою та поліцейським майором Вороновим. Як розповів Сергій Дзюба, Віталій Самарцев – це літературний персонаж, який, звісно, має свій прототип. «Відверто кажучи, я списав його з себе, тільки молодшого, такого, яким був у віці Віталія – дуже жвавим, веселим, іронічним, – говорить автор. – Я теж залюбки грав на гітарі, співав, – так відпочивав від напруженої роботи. Як журналіст, я часто висвітлював розкриття злочинів, мав друзів-слідчих, тобто отримав певний досвід. Запевняю, що всі історії – цілком реальні, і все це сталося в нашому Чернігові». Книга написана в кращих традиціях класичного детективу, тільки більш сучасно, весело та цікаво! Повірте, цей роман варто прочитати. Не пожалійте часу й отримайте справжнє задоволення. Книжка детективів Сергія Дзюби вже є в усіх бібліотеках Чернігова. Олександра Дідович, читачка бібліотеки-філії № 4 Чернігівської міської ЦБС, 11 червня 2020 р. *** Друг на ФБ Христина Журавська: Доброго дня, пане Сергію! Щиро рада, що ми з Вами творимо в унісон. У Вас – дивовижно глибокі твори. Для мене – честь декламувати Вашу поезію!  12 червня 2020 р. *** Тарас Кремінь, народний депутат України:

105

Пане Сергію, я переслав Ваші прекрасні пісні голові української діаспори в Чикаго Джону Яреську, то він дуже гарно про них відгукується. Сподобалися!  Є у мене друзі-українці в Польщі – оце щойно відправив і їм Ваші твори. У них є українське радіо, тож було б добре, якби там звучали в ефірі Ваші пісні! 13 червня 2020 р.

Книжкові новинки

Непередбачена Юлія Сільчук. Реінкарнації : Книга віршів. – Луцьк: Надстир’я, 2020. Непередбачена, дивна і трішки смішна, Ледь іронічна, фантомна у фатумі фабули, Дивиться ніжно на тебе потойбіч вікна, Кличе благально в майбутнє свідомою звабою. Вперто веде за собою плутаним кольором фраз, Завше невчасна, манерам людським добре навчена, Ніжна в любові, трепетно щира. Та враз… Розчаруванню ця мить призначає побачення. Вірш називається «Непередбачена», і він одразу ж привертає увагу своєю несподіваною, парадоксальною свіжістю та чарівністю. Наразі маємо нову чудову, яскраву книжку віршів 33-річної Юлії Сільчук, яку, безперечно, варто виокремити і підтримати. Бо, досягнувши віку Ісуса, пані Юлія, матір чотирьох малих дітлахів, справді вражає – і своїми неординарними поглядами на світ, і глибокими, оригінальними філософськими міркуваннями, і дуже проникливою та зворушливою лірикою. Це – справжня поезія, яка не вписується в жодне прокрустове ліжко, вона – невловима, як сонячний зайчик, ніжно пристрасна, але водночас – іронічна, дивовижно загадкова. Напрочуд тепла і враз – наче морозом по шкірі! Ніколи не вгадаєш, що у неї тепер на думці… Однак такі вірші хочеться читати, і вони мимоволі запам’ятовуються. Здавалося б, у першому розділі «Анна», з якого, власне, все починається, перед нами – життєві, побутові та сімейні ситуації, які кожен із нас не раз уже пережив. Проте у авторки – своя чуттєва, неповторна, дотепна «гра в бісер». І така нетипова, нешаблонна лірична героїня подобається! Писатиму думку навиворіт, Щоб Ви не впізнали мій почерк. Я буду, як сонячна вивірка: На клавіші-руки не хоче… А Ви мене поглядом виловіть Із речення, наче редактор, Вмонтуйте свої в мене вислови, Курсив помінявши і… дату. 106

Авжеж, ця пані – і думку раптом навиворіт напише, й вивіркою як шасне – не наздоженеш, скільки б не бігав-старався. Неприручена, мов лісова мавка чи русалонька. Пише – як дихає. І це – цікаво. Бо не вимучене, ніби кросворд, а своє, неймовірно тендітне, наче веселка, витворене трепетною душею. Одним словом, магія – шляхетна! У наступному розділі «Марія» образ Богоматері цікаво трансформується в образ земної жінки-матері. Наше буття вигадливо переплітається з біблійними мотивами. І знову – непересічна, несподівана метафора: … двоє торкаються крові святого Грааля а я поза простором під серцем несу весну… А ось – такий щемкий і парадоксальний вірш «Вільна»: А день спішив сьогодні, як ніколи; Сліди дощами падали на брук. Брели думки, засмучені і голі, Простоволосо прагнули до рук. Благали день уклінно і дитинно Прогнати ніч – як найтемніший гріх!.. … Я у неволі власній досі вільна – Як Магдалина з миром біля ніг… Так, на диво просто й водночас глибоко, неначе лине-огортає церковний дзвін. Печально, однак це – не чорний, безпросвітний морок, а світлий смуток. І така душа – насправді, не безнадійна. Натомість у третьому розділі «Єва» лірична героїня яскраво асоціюється з образом першої земної жінки. Тут образ Єви – наскрізний. А ось авторка – як завжди, неординарна: …свіжістю м’яти, ніжністю драми – дивним прозрінням… дотиком болю до волі й запахом пустки… за легкістю духу, Адаме, – всесвітнє гріхопадіння… за покликом крові – вже власна неволя, мов вишита хустка. 107

А далі – розділ «Непередбачена», де філософська діалектика, мотиви зради і вірності, непередбаченості людських вчинків, парадоксальність образу жінки загалом набувають своєї кульмінації… А потім – «Русалонька», де лірична героїня мандрує стежками дитинства, милується мальовничими диво-краєвидами і переймається болем розіп’ятої, розтерзаної природи... Молода вразлива русалонька на очах читача знову дорослішає і… перевтілюється у горду прочанку. Тут є і відповідний розділ «Прочанка»: з трагічними паралелями історії та сучасності, глобальними проблемами Землі, персоніфікованими образами. Втім, поетеса – не розгублена, налякана Кассандра, яка божеволіє з безвиході, а сучасна, мудра жінка, здатна боротися за щастя, і не лише своє. Хоча в розділі «Дівчина-прибулець» героїня враз чітко усвідомлює, що не така, як інші. Бо послідовно не сприймає жорстоких земних реалій. Тут і вірші у неї навіть римами не скуті. Вільна, наче янгол! А ще «реінкарнована» – здатна так легко перевтілюватися у різні предмети й образи живого і неживого світу… Проте не будемо розкривати усіх таємниць цієї дійсно вартісної книжки. Прочитайте – не пошкодуєте. Відкриєте для себе розумного, цікавого і чуйного співрозмовника. … а вірші – мов душі – планету воліють зігріти і спини не гнуть під вагою людської хули… Так, у венах поетів – небо, однак їхній пульс належить Землі. Як же тут не погодитися з проникливою авторкою?! Дякуємо, пані Юліє, за хорошу книжку. Чекаємо вже наступної – нової, інакшої, несподіваної, непередбаченої. А для цього… не змінюйтеся – попри все, залишайтеся собою. Сергій Дзюба, письменник, перекладач, критик, журналіст, президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України Василь Слапчук, письменник, літературознавець, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, Почесний громадянин Луцька та Волині, 15 червня 2020 р.

108

Вітаємо!

Кантата від Шевченківського лауреата Нещодавно відбулося засідання громадського комітету з присудження Народної премії імені Тараса Шевченка. Нагорода вручається за вагомий внесок у розвиток української культури, відродження історичної пам’яті, формування національної свідомості та утвердження української мови. Отже, цьогорічними лауреатами премії стали: композитор Олександр Яковчук – за авторські обробки українських народних пісень, поет Василь Рябий – за поетичну книжку «СтоголоС. Сто вінків сонетів» та кінорежисер Дмитро Ломачук – за документальний багатосерійний фільм «Героїчне минуле від Святослава до Небесної Сотні». Композитор Олександр Яковчук – Заслужений діяч мистецтв України, лауреат державних і міжнародних премій. Він – член Національної спілки композиторів України, Ліги композиторів Канади та Канадського музичного центру; доцент кафедри композиції Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського. Олександр Миколайович – щирий друг газети «Чернігівщина». А ще він створив сценічну кантату «Крила Сімаргла» для сопрано, тенора, флейти та фортепіано на вірші українських поетів із Чернігова Тетяни і Сергія Дзюби (твір звучить понад півгодини, ноти займають 58 сторінок!), співробітництво продовжується. Тож восени, після завершення карантину, кантату планується презентувати в Україні, зокрема і в Чернігові, та за кордоном. Щиро вітаємо Олександра Миколайовича Яковчука та всіх лауреатів із почесною нагородою, і зичимо здоров’я, добра та натхнення! Сергій Квітницький, 19 червня 2020 р. *** Письменниця Анна Хома: Доброго ранку, пане Сергію! Щойно прослухала Вашу пісню «Батьку мій», тепер сиджу і плачу. Я втратила батька в 12 років – був дуже добрим, досі той біль не минув… Дякую Вам! 1 липня 2020 р.

109

Визнання

Лауреати Міжнародної мистецької премії імені Іллі Рєпіна за 2020 рік

Міжнародний Арт-центр «Klas’s Arts Center San Francisco» (США), Асоціація «Міст Пегасу» / Pegasus Brücke FBG (Німеччина) та Міжнародна Академія діячів літератури, мистецтв і комунікацій (Німеччина – Україна) заснували Міжнародну мистецьку премію імені Іллі Рєпіна – задля гідного вшанування видатного художника, активної популяризації в Україні та за кордоном талановитих сучасних українських митців, наукових досліджень мистецтвознавців, нових публікацій письменників, журналістів, присвячених живопису. Класик українського мистецтва Ілля Рєпін народився 5 серпня 1844 року в Чугуєві, поблизу Харкова. А завершив свій земний шлях 29 вересня 1930 року у Фінляндії. Його роботи – це яскраве явище світової культури. Історія, релігія, соціальна несправедливість, краса людини і природи… – він охопив усі теми і реалізував свій художній дар сповна. Плідність живописця вражаюча: Ілля Юхимович подарував світові сотні полотен! Зв’язок із рідним містом, Слобожанщиною та Україною Ілля Рєпін зберіг до кінця свого життя, а українські мотиви – головні у творчості художника. Одна з найвідоміших його картин – «Запорожці пишуть лист турецькому султану». 110

Отже, цьогорічними лауреатами стали: 1. Художник, публіцист, кінорежисер, скульптор Володимир Гарбуз (м. Київ) – за великий внесок в українське образотворче та книжкове мистецтво; 2. Заслужений художник України Генрі Ягодкін (м. Київ) – за визначну творчу діяльність; 3. Письменниця, журналістка, доктор наук із соціальних комунікацій, професор, академік Тетяна Дзюба (м. Чернігів) – за значний внесок у популяризацію мистецтва в Україні та світі; 4. Президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України, редактор газети «Чернігівщина», письменник Сергій Дзюба (м. Чернігів) – за подвижницьку міжнародну діяльність на благо України; 5. Поет, мистецтвознавець Олена Ананьєва (Німеччина, м. Франкфурт / м. Штайнбах) – за створення колективних виставкових проектів Міжнародного літературно-мистецького конкурсу імені де Рішельє і фестивалю «Діамантовий Дюк», відбір високопрофесійних творів літератури та образотворчого мистецтва; 6. Художник, письменник Ярослав Савчин (Івано-Франківська обл.) – за неповторне та високопрофесійне образотворче мистецтво, наснажене позитивною енергією, підтримку колективних виставкових проектів Міжнародного літературно-мистецького конкурсу імені де Рішельє та фестивалю «Діамантовий Дюк»; 7. Художник, поет Олег Дрямін (м. Одеса) – за неповторне та високопрофесійне образотворче мистецтво, наснажене позитивною енергією, підтримку колективних виставкових проектів Міжнародного літературномистецького конкурсу імені де Рішельє та фестивалю «Діамантовий Дюк»; 8. Заслужений художник України, керівник міжнародної галереї «Глорія» / «Gloria» Ольга Котлярова-Прокопенко (м. Одеса) – за високопрофесійне образотворче мистецтво, підтримку колективних виставкових проектів Міжнародного літературно-мистецького конкурсу імені де Рішельє та фестивалю «Діамантовий Дюк»; 9. Доктор мистецтвознавства, заслужений працівник культури України, музикант Євген Лукашов (м. Одеса) – за підтримку колективних виставкових проектів Міжнародного літературно-мистецького конкурсу імені де Рішельє та фестивалю «Діамантовий Дюк», відбір високопрофесійних творів літератури та образотворчого мистецтва. Щиро вітаємо лауреатів! Алекс Клас, голова Міжнародного Арт-центру «Klas’s Arts Center San Francisco», США, 1 липня 2020 р.

111

*** Письменник Айдарбек Сарманбетов (Киргизстан, м. Бішкек): Добрый день уважаемый Сергей! С огромной радостью и со смехом прочитал свой юмористический рассказ! Перевод отличный! Чувствуется рука мастера.  В этом рассказе я высмеивал и сравнивал с забитой деревней нашу бывшую бездарную власть, которая не могла решить проблемы с нашей государственной границей… Мне кажется, что украинский язык – очень сочный, красивее и мелодичнее, чем русский, художественно богатый. Спасибо Вам за отличный перевод! Я уверен, что в таком переводе книга заинтересует читателей в Украине! С уважением Айдарбек, 3 июля 2020 г. *** Василь Ткаченко, друг на ФБ: Пане Сергію, Ви – супер! Ви виставляєте такі позитивні, чудові та дотепні пости, які відволікають людей від негативу в нинішній непростий час. Так тримати! Ви – дійсно наш Українець, наш Чернігівець! Я пишаюся Вами, бо я – теж чернігівець!  5 липня 2020 р. *** Оскільки з мандрами через пандемію поки щось не дуже виходить, знову перевидали мені, аби якось втішити, тридцять книг у різних державах, багатьма мовами, загальним накладом – 150 тисяч примірників… Тож почуваюся наразі щасливим!  Цього року вже вийшло в мене 6 нових книжок: віршів, детективів, публіцистики та перекладних (в Україні, Німеччині, Канаді, Італії, Казахстані, Киргизстані...). Тепер готую збірку фантастики, близько 500 сторінок. У планах – видання п’ятого тому «Віршів Тетяни і Сергія Дзюби 70-ма мовами світу»; а ще ми з Володимиром Віхляєвим перекладаємо українською книжку прози видатного киргизького письменника Айдарбека Сарманбетова. Бо ж мені нудно робити щось одне, зазвичай займаюся водночас кількома справами.  5 липня 2020 р.

112

Книжкові новинки

Казки Леонардо да Вінчі – в Чернігові! Леонардо да Вінчі. Справедливість : Казки // З італійської переклали Людмила Шутько та Сергій Дзюба. – Чернігів: Десна Поліграф, 2020.

Чернігів недаремно претендує на роль літературної столиці, адже саме тут дуже успішно втілюються резонансні міжнародні літературно-мистецькі проекти і видаються яскраві, мов веселка, дуже ошатні та красиві книжки. 113

Наразі це – вже восьма така дивовижна книжка зі спільного українськоіталійського проекту, в якому об’єднали зусилля чернігівці Сергій Дзюба та Ганна Маджуга і землячка Людмила Шутько, яка вже десятки років мешкає в сонячній Італії, однак завжди пам’ятає про свою рідну Батьківщину. Отож впродовж п’яти років в Україні, в Чернігові, та Італії побачили світ прекрасні книжки Людмили Шутько італійською та українською мовами в перекладах Сергія Дзюби і Ганни Маджуги, які так чарівно та неповторно ілюструє відома українська художниця з Придесення Марина Скоробагатько. Всі книги – оригінальні, цікаві, ненав’язливо повчальні, та й читаються, як то кажуть, на одному подиху! Причому це – не лише свято для дітлахів, бо надійшли вже сотні відгуків від їхніх батьків, а також дідусів і бабусь. Ось таке сімейне читання – неймовірно приємне! Думаю, варто назвати ці чудові книжки: «Закон радості», «Гуртожиток у лісі», «Чи є душа у дерева?», «Як подружитися з часом?», «Як птахи пастуха князем зробили», «Як стати справжнім чарівником?» та «Людинка з глечика». Дві останні збірки – це казки народів світу в авторських розповідях талановитої авторки. До речі, персонажі казок вбрані в національний одяг усіх тих багатьох держав, в яких і відбуваються ці незвичайні події. Тут уже треба віддати належне майстерності художниці, яка зображує героїв та їхні країни. Ці книжки є в усіх бібліотеках Чернігова. Хто ще не читав – люб’язно запрошуємо, отримаєте велике задоволення! І ось – ще одна яскрава літературно-мистецька подія – дуже красива та вишукана книжка «Справедливість», у якій зібрані казки, створені всесвітньо відомим, геніальним вченим, філософом та письменником Леонардо да Вінчі, котрий був всебічно обдарованою особистістю. З італійської казки переклали Людмила Шутько та Сергій Дзюба, а Ганна Маджуга упорядкувала цю книгу. Тож до збірки увійшли п’ятнадцять казок про пригоди людей, а також – звірів, птахів, комах та рослин, які думають, спілкуються і поводяться, немов люди (тому дерева та квіти теж мають душі та почуття гідності!): «Мурашка і пшеничне зернятко», «Синівська вдячність», «Справедливість», «Гусениця», «Ліщина», «Великодушність», «Інжир і в’яз», «Мавпа та пташеня», «Кажан і ластівка», «Устриця та мишка», «Кремінь і кресало» (враз оживають навіть звичайні, буденні речі!), «Черемшина та дрізд», «Персикове дерево», «Язик і зуби» (які діють на власний розсуд), «Ведмежатко та бджоли»… Отакі дійові особи – принаймні матимете уявлення. Адже переказувати казки геніального італійця у цьому короткому відгуку – то невдячна справа. Ліпше взяти до рук чарівну книжку та прочитати самому. Одразу й настрій покращиться! Втім, письменниця з Італії Людмила Шутько і чернігівці Сергій Дзюба та Ганна Маджуга продовжують співробітництво – тепер вони розпочали роботу над новою дивовижною книжкою. Це буде третя збірка казок народів світу «Жити треба не для себе!», а загалом – уже дев’ята книжка неймовірного міжнародного проекту. І тисячу разів правий Сергій Дзюба, який наголошує, що нерідко 114

політики своїми недолугими діями роз’єднують людей, натомість справді хороша, вартісна література об’єднує народи! Олена Куннова, головний бібліограф Чернігівської міської бібліотеки імені М. Коцюбинського, 7 липня 2020 р.

У Луцькому замку. 115

*** У мене – мільйон недоліків, та є одна хороша риса – я взагалі не заздрісний. Це в мене атрофовано. З народження. Пощастило!  Тому увесь час залишаюся собою, і людей сприймаю такими, якими вони є.  8 липня 2020 р. *** Заходжу сьогодні вранці до сусіднього магазину – просто хліба купити. А чарівна молода продавщиця посміхається мені у відповідь: «А що ж це Ви, пане Сергію, забули поголитися?».  Оце контроль!  9 липня 2020 р. *** З нових відгуків на мою пісню про матусю «Порадниця свята» у виконанні народного артиста України Леоніда Сандуленка, музика Бориса Раденка. Валентина Христич, сестра (м. Пирятин Полтавської обл.): Дорогий братику, прослухала, і не можу стримати сліз! Так душевно, гарно, чуйно, шляхетно, ніжно, ласкаво! Відчуваю, що ця пісня житиме довго. І це – про нашу любу матусю! Геніально! Дуже дякую!!! Браво!!! Передавай щире вітання Леонідові Сандуленку – він уже другу твою пісню співає так, що його неможливо не слухати. У нього – чарівний, неповторний голос і, відчуваю, дуже гарна, чиста, світла душа! Дякую Вам, пане Леоніде від усієї нашої родини!!! Соломія Зеленська, українська письменниця (м. Київ): Дуже гарна пісня, неймовірно зворушлива! Щиро дякую авторам і співаку!!! Людмила Воробйова, літературознавець (Білорусь, м. Мінськ): Вашу песню «Порадниця свята» в исполнении народного артиста Украины Леонида Сандуленко, прослушала, дорогой Сергей, как всегда, с несказанным удовольствием! Проникновенная лирика, щемящая светлая печаль, великолепные стихи и исполнение! Поздравляю с большим, настоящим успехом!!! Кстати, прочла и Ваши детективы. Очень даже любопытно! Напишу об этом в перспективе.  Просто сейчас много работы. Большое спасибо!!! Поздравляю с такой новой, оригинальной, захватывающей книгой, мне понравилось!  Леся Степовичка, відома українська письменниця (м. Дніпро): Пане Сергію, щиро вітаю Вас із новою чудовою піснею! Вічна пам'ять про Вашу матусю! Світлана Бреславська, голова Івано-Франківської обласної організації Національної спілки письменників України: Дуже гарна пісня, душевна. Дякую! І пісня «Батьку мій» мені сподобалася! 116

Віра Бойко, друг на ФБ: Прекрасна пісня! Дякую, пане Сергію!!! Олена Белеванцева, артистка (м. Чернігів): Дуже дякую, пане Сергію! Гарно, як завжди! Душевна, прониклива музика, блискуче виконання народного артиста України Леоніда Сандуленка, прекрасні, мудрі слова! Одне слово, шедевр. Мама Ваша була б дуже рада! Олександр Косенко, письменник, друг на ФБ: Чудово, щиро дякую!!!  Володимир Віхляєв, письменник, перекладач, адвокат (м. Запоріжжя): Це – вражаюче, пане Сергію! Я надзвичайно зворушений! Валентина Громова, поетеса, журналістка (м. Чернігів): Прекрасно, дякую, пане Сергію!!! Микола Возіянов, поет (м. Харків): Дуже гарно, вітаю! Ігор Павлюк, відомий український поет (м. Львів): Чудово, Сергійку!  Ярослав Савчин, письменник, перекладач, художник (Прикарпаття): Як завжди, блискуче! Мудра пісня, душевна, прониклива, від усього серця. Така пісня просто не може залишити людину байдужою. Тому вона й житиме у народі довго, як справжня народна пісня. І це – великий успіх поета, композитора та співака! Браво!!! Анна Хома, письменниця (м. Львів): Дякую, пане Сергію, чудово! А я ще хочу Ваш детектив замовити.  Марічка Дзвінка, друг на ФБ: Дуже зворушливо! Достойна присвята Мамі від люблячого Сина! Ніжна, лірична, змістовна пісня! І слова, і музика, і виконання – на одній хвилі! Сердечно вітаю авторів! Бажаю невичерпної наснаги у житті та творчості! Надія Бойко, поетеса, автор пісень (м. Львів): Талановито! Молодці! Все – вишукано і надзвичайно гармонійно: і слова, й музика, і виконання. Щиро вітаю ваш творчий колектив з чудовою українською піснею!  Анатолій Кичинський, письменник, Шевченківський лауреат: Сергію, щиро вітаю з таким гарним успіхом! 117

Світлана Талан, відома українська письменниця (Луганська обл.): Дуже гарна, прониклива пісня. Вітаю, пане Сергію! Христина Журавська, друг на ФБ: Вітаю Вас, пане Сергію, та Ваших колег! Дуже сильна робота, молодці!!! Надія Врублевська, друг на ФБ: Ви – як завжди чуттєвий і неперевершений! Гурам Одішарія, відомий грузинський письменник: Дуже чарівно, прекрасно, лірично, душевно! Вітаю Вас, пане Сергію!  Надія Вишневська, перекладач із перської мови, художниця (м. Львів): Дякую! Дуже гарно! Юлія Бережко-Камінська, письменниця (м. Київ): Чудове виконання! Дякую! Анна Багряна, українська письменниця (Болгарія, м. Софія): Прекрасна пісня, вітаю! Людмила Нікуліна, письменниця (м. Харків): Дякую, пане Сергію, дуже гарна пісня. Геніальні слова, яскраве виконання! Юлія Чернінька, письменниця (м. Київ): Спасибі. Надзвичайно проникливо та душевно! До Тхі Хоа Лі, в’єтнамська поетеса, перекладач (м. Київ): Дуже хороша та ніжна пісня. Вітаю Вас! Альона Радецька, літературний критик (м. Хмельницький): Пісня дуже душевна. Думаю, буде до серця кожному! Ангелі Ісаханова, художниця, друг на ФБ: Проймають слова пісні – глибо і щемко. Дякую! Ольга Сергієнко, друг на ФБ: Чудова пісня, торкається душі і серця! Олег Дрямін, поет, художник (м. Одеса): Прекрасний Гімн безмежної Подяки любій Матусі! Генріх Дік, письменник (Німеччина): 118

Дуже хороша, душевна пісня! Я її поставив на сайт, то кількість людей, які прослухали, швидко зростає! Олена Сердюк-Печорна, письменниця (м. Чернігів): Дякую, так щиро і проникливо! Вітаю і тішуся!  Юлія Сільчук, поетеса (Волинська обл.): Гарна пісня, чуттєва, звучить від щирого серця. Дуже сподобалася мені! Я, як мама, відчула її. 12 липня 2020 р.

Я народився. 119

Визнання

Лауреати Міжнародної літературної премії імені Еміля Золя за 2020 рік

Міжнародна Академія діячів літератури, мистецтв і комунікацій (м. Берлін, м. Франкфурт, Німеччина – м. Париж, Франція) та Асоціація «Міст Пегасу» / Pegasus Brücke FBG назвали лауреатів Міжнародної літературної премії імені Еміля Золя (Франція – Німеччина) за 2020 рік. Цією почесною відзнакою нагороджуються нині за визначну літературну, міжнародну, громадську діяльність відомі письменники, перекладачі та вчені з різних держав світу, чия високодуховна творчість, подвижницька популяризація кращих надбань світової літератури та культури об’єднують народи. Еміль Золя (1840-1902) – всесвітньо відомий французький письменник, який прославився романами на соціальну тематику та публіцистичними виступами на захист прав людини. 120

Отже, цьогорічними лауреатами стали: Тетяна Дзюба, Сергій Дзюба (Україна, м. Чернігів), Софія Оранська (Франція, м. Париж), Едуард Амчиславський, Борис Амчиславський (США, м. Нью-Йорк), Алекс Клас (США, м. Сан-Франциско), Дмитро Аркадін (Ізраїль, м. Петах-Тиква) та Олена Ананьєва (Німеччина, м. Франкфурт – м. Штайнбах). Щиро вітаємо лауреатів! Д-р Ганс Вільгельм / Dr. H-J. Wilhelm, голова журі, 15 липня 2020 р.

Знай наших!

Чернігівці – киргизькі академіки Відомі українські письменники, перекладачі та журналісти Тетяна і Сергій Дзюби (пані Тетяна ще й науковець: літературознавець, доктор наук із соціальних комунікацій, професор) стали академіками Міжнародної громадської Академії Поезії Киргизької Республіки. Цю Міжнародну Академію зараз очолює видатний киргизький письменник Айдарбек Сарманбетов, в перекладі якого побачила світ книга віршів Тетяни і Сергія Дзюби «Веселка на віях», що одразу отримала значний резонанс. Зокрема, поетичну збірку українців високо оцінили в Академії, Посольстві Киргизстану в Україні та у Посольстві України в Киргизькій Республіці. Тож талановите творче подружжя з Чергова прийняли до знаної Академії в Бішкеку із задоволенням. Отже, після закінчення карантину, українці урочисто отримають дипломи-посвідчення та почесні медалі академіків – у Киргизстані чи Посольстві Киргизької Республіки в Україні. Отож тепер Тетяна та Сергій Дзюби – члени Академій і творчих Спілок Німеччини, Бельгії, Румунії, Угорщини, Болгарії, Казахстану, Македонії, Удмуртії та Киргизстану. А пані Тетяна – академік Національної Академії наук вищої школи Республіки Казахстан. До речі, у Казахстані чернігівці ще й нагороджені державними орденами аль-Фарабі – видатного мудреця, дуже шанованого в усьому мусульманському світі. Ордени виготовлені зі срібла. Ярослав Савчин, письменник, перекладач, прес-центр Міжнародної літературно-мистецької Академії України, 19 липня 2020 р.

121

Міжнародне співробітництво

Вишукана іронія Фолькера Маасена!

Чернігів продовжує дивувати і вражати своїми чудовими книжками. От нещодавно у видавництві «Десна Поліграф» побачила світ збірка віршів відомого німецького письменника Фолькера Маасена українською мовою в перекладі Надії Постемської (Ірландія) та Сергія Дзюби. Керівник проекту і дизайнер книжки – Генрік Дік (Німеччина). Про враження від творчості Фолькера Маасена розповідає Сергій Дзюба. Ця книга – незвичайна, не схожа на інші. Ви не знайдете тут звичних реалій. Таке враження, що автор мешкає в паралельному світі. Втім, це – справді цікаво! – Ворота в небо зачинені, – оголосив Петро, – маєш зачекати. – Мене не лякають зачинені ворота, – промовив подорожній. – Я щойно з пекла. І він ввійшов. («Ворота в небо») 122

Ось такий дивний вірш. Напрочуд лаконічний, не надто емоційний. Я б навіть сказав – сухий. Проте скільки тут приховано думок! Бо то – лише верхівка айсберга. І над прочитаним можна розмірковувати й дискутувати безкінечно. Чи може людина сперечатися зі Всевишнім? Чи вона – творець своєї долі? Власне, у кожного з нас – свої рай і пекло, котрі знаходяться на землі… Вірш – бунтарський, але не злий. Як на мене, доволі дотепний. Це – такий англійський гумор, вишукана іронія. І саме так оригінально створено всю збірку! Маємо наразі неповторний авторський стиль, де буквально за кожною фразою пульсує неординарна думка. Де афористичність рядків та їх «сухість» – норма. Де кожен вірш можна трактувати як своєрідну притчу – втім, це – не якась «мертва» дидактика, а ненав’язливий гумор. Автор навмисне не робить висновків – це прерогатива читачів. Тож, якщо ви взяли до рук цю книжку, доведеться неабияк потім поміркувати над нею, – думки виникнуть ніби самі по собі, мимоволі. Я б радив читати потроху, а потім повертатися до цих віршів у подальшому. Адже щоразу у вас буде дещо інше сприйняття. Бо кожен вірш Маасена – це ніби така піраміда, де одні думки лежать на поверхні, а інші – наче глибоко приховані, тож непомітні одразу. Але знаходити і розпізнавати такі підтексти – дійсно спокусливо! Це як пливти у вутлому човні якоюсь химерною річечкою, де й краєвидів особливих начебто немає; а потім уважно придивляєшся, прикипаєш поглядом і враз розумієш – щойно побачив диво! Бо ще класик зауважував, що насправді дива знаходяться не лише за морями-океанами, а буквально поруч, може, за крок від вас. Їх лише потрібно вчасно розпізнати та зрозуміти. Коли коліно болить, є біль у мозку, – там, де його частина думає: – Я коліно. Якщо серце болить, є біль у мозку, – там, де його частина думає: – Я серце. Але мозок сам ніколи не болить. Коли я думаю, 123

мозок міркує: – Я думаю… Та можливо, мозок ніколи не думає? Можливо, думає лише (або дійсно) коліно? («Де думає біль?») А як вам таке? Ніби все – просто, легко, на одному подиху. Однак це – лише на перший погляд. Теж є над чим поміркувати! Думаю, ви, мабуть, здогадалися, що автор за освітою – медик. Тобто він знає, про що пише. І всі оті його напівтони тільки підкреслюють це справжнє, глибоке знання. Фолькер Маасен народився у 1943 р. в Бреслау. Вивчав психологію і медицину в Килі та Гейдельберзі. Понад сорок років працював лікарем в Ганновері, Берліні, Мюнхені та Гамбурзі. Під час проживання в Берліні, де підтримував дружні стосунки з багатьма відомими літераторами, Роберт Герхард ознайомив його з іронічною поезією. Тож Фолькер Маасен видав п’ять книжок із веселими оповіданнями та п’ять томиків з іронічними, сатиричними й філософськими віршами. Автор – член ПЕН-клубу Німеччини. А його твори надруковані в багатьох антологіях ФРН. Пізні промені сонця намалювали крізь вікно мою тінь на письмовому столі – отже, існую. Я поворушив головою – тінь вклонилася і пішла. («Доказ тінню») Тож маємо Поезію: не модну, але нетривіальну, суху, проте дотепну, дуже реальну й водночас дивовижно вигадливу. Одне слово, чарівну! Тому ми й вирішили перекласти такі гарні, вишукано іронічні вірші українською та представити їх широкому загалу читачів у нашій державі. Бо Фолькер Маасен – безперечно, цього вартий. Сергій Дзюба, письменник, перекладач, журналіст, президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України, 24 липня 2020 р. 124

Міжнародне співробітництво

Вірші українців переклали в Дагестані – аварською та каратинською мовами Народний поет Республіки Дагестан Баху-Меседу Расулова нині переклала добірку віршів відомих українських поетів Тетяни і Сергія Дзюби аварською та каратинською мовами. Аварська мова – рідна для більшості аварців, котрі мешкають в Дагестані, на півночі Азербайджану, північному сході Грузії та в Туреччині. Взагалі, аварці – найчисельніший народ сучасного Дагестану. Каратинська мова – це мова каратинців, народу, який також живе в Дагестані. «Ми шануємо творчість всесвітньо відомого, великого аварського Поета Расула Гамзатова, тому нам надзвичайно приємно, що наші вірші в перекладі народного поета Дагестану Баху-Меседу Расулової зазвучали тепер аварською – мовою Расула Гамзатова, автора геніальної пісні «Журавлі», книжки «Мій Дагестан» та багатьох інших відомих творів. Також добре, що наші з Танею поезії талановито перекладено й каратинською, якою теж пише Баху-Меседу Расулова. Отож на сьогодні наші вірші перекладені 72 мовами народів світу, – прокоментував подію президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України, редактор газети «Чернігівщина», письменник і журналіст Сергій Дзюба. – Я також із радістю переклав українською чудові вірші народного поета Республіки Дагестан Баху-Меседу Расулової, думаю, вони сподобаються шанувальникам поезії в Україні».

Сергій Дзюба Українською: *** На сріблястій долоні вічності маленька дівчинка розчісує коси місячним гребінцем і в примхливому люстерку не бачить свого обличчя: Там її погляд і зморшки незнайомої Жінки.

125

Аварською: *** Гьаб даимлъиялъул гIарцул хъатиниб гьурщун биччараб рас ххалей йиго яс. Гьелъ кодоб ккун буго моцIролаб гьоркьо. МатIуялъуб гьумер халлъулеб буго Херай гIаданалъул, жиндирго гуреб. Берзул балагьиги рукIкIалабиги… РикIкIалъун бихьула, огь, гIолохъанлъи. Каратинською: *** Гьаб боанлIоб гIурмилI гIарсилI хъатуйни Бугьура гъабдайдя чIикорой яше. Коади бикке идя борцIIолалI гьакьу. МатIуйни инлъилIда гьаъанч1е багIа Гьаиндайдя гьекIоб, хоабхоабкIел суроб. Українською: *** На острові, далекому, мов сльози Єви, стиснутому обіймами сліпучо-білих скель так, що можна спіймати горизонт, якщо він не втікає у море, знайшла прихисток музика – щоб народити 126

Чоловіка і Жінку. Аварською: *** ХъахIилаб ралъад бакьулъ ХъахIал кьураби руго. Кьураби-къадаз къвал бан Бакьулъ чIинкIиллъи буго. ХIавал магIу гIадинаб рикIкIадаб чIинкIиллъуда чIана хIикматаб бакъан ХIава, ГIадам рижизе. Каратинською: *** ХъайлI релъач1о бакьилъи ГьацIарай кьедай идя. Кьедалдал соре биккоб чIикороб макIоа идя. ХIавалI маъао чIIидас бац11адоб чIинкIилъеря руштIа хIекматоб бакъан ХIава, ГIадам бажоалъа. Українською: *** Живіть довго, пишіть мало і не звинувачуйте Небо у гріхах. Аварською: *** ГIумру халатаб гьабе, Хъвадари дагьлъизабе. Зобалазул мунагьал ругилан ГIайиб ч1ваге.

127

Каратинською: *** ГIурми бехелаб гагьа, Хъвардобалдела микIа, ГIайб гебисе решиноар, ГьолъилI мунагь идакье. Українською: *** Заплакана красуня: вії намистинками сліз прихилили веселку. Аварською: *** ГIодулей берцинай яс, ТIелхазда магIил гарал, Жавгьараллъун кенчIолел Гьезде урхъарал нурал. Каратинською: *** Хъадой чIикорой яше, Гире боанлIоб маъа. Жавгьар цахъда кунчIорай Гьордахъ урхъуха цIорцIин. Українською: *** Люди, будь ласка, тихіше – не чути моря. Аварською: *** ГIадамал, хъудуге, 128

Гьарулеб буго Ралъдахъ гIенеккизе Квалквал гьабуге. Каратинською: *** Хада идя, гIанди, Андуке бигъи. Релъалал басиндоб Анлъалъа итя. Українською: *** В кутку гітара, старенька-старенька, як дитина, стоїть важко. Аварською: *** Жинда гIайиб ккараб Лъимер кинигин БукIнилI чIун букIине Гитараялъе ЗахIмалъулеб буго Басралъаниги. Каратинською: *** БукIункь1а гьерчIIе бигъе ГIайб беккуб макIе цахъда БикIоалъа захIмат идя Бехарлъалал гитара.

129

Тетяна Дзюба Українською: *** День відступив вокзальним гармидером – І тіні стали довгими, як колії, Що ведуть у тупик ночі. Їх перетинають жінки, Здрібнілі анни кареніни, Котрим вибавлення від проблем Гарантоване лише до ранку. Аварською: *** Вокзалалда халкъгун хъуй… Къоялъ къолъикI гьабуна Халалъана рагIадал нилъ сардиде рачунел, Маххул нухлул рельсазда релъараб рагIад бахун Вокзалалде рачIуна чамгIалал гIолил ясал – Жакъасеб г1умруялъул анна каренинаби. Жидер мурад тIуразе цо сардил болжал бугел, БукIинесеб-аралъул пикраби гьаруларел. Каратинською: *** БакъанилIи заман. Вокзал, хъуй, халкъе. Релъадас къарувар микъай годорай Анччаби рошбадалI рехелалъейдя, Рехеллъер рельсада ралъиндя идя. Гьорай анччудагал бахьуда гьардир ИлIиб заманалIай каренинади Мурадди тIобайдя гьобай аннадал Рагьакьулъил… цебел пикру гьачIевха. Українською: *** І буде тиша кольору надії, І буде спокій кольору щастя, І впаде яблуко, розлетівшись надвоє, Його половинки з’їдять щасливі закохані, 130

І не помітять за гіллям заплаканої Єви, Яка прокляла свій давній авітаміноз. Аварською: *** СихIкъотIи букIина хьулазул кьераб ТалихIалъул кьераб букIина хIалхьи. ГъотIодаса бортун кIихIи бекараб ГIеч квина кIигояз – рокьи бергьараз. ГIаркьалабалъ яхчун гIодулей Х1ава Гьезда йихьиларо ва йичIчIиларо. Каратинською: *** ХъуйгьачIелъер бикIоас хорордалI кьераб, ХIалхьер-рахIат бикIоас талихIолI кьераб. Рошилагал тIаре, кIедаге хъабоб Г1ече къамас рокьул г1ужя идолол. Гьалибал екъеша рошила кIусой ХIавалI хъар анлъибчIе, гьой гьаимичIе. Українською: *** Час просочується сіллю, Як пісок із найдавнішого годинника, Пече, випікає, ятрить. А потім даленіє, розчиняється, – І стає морем, У якому добре гойдатися На хвилях спогадів. Шкода тільки – недовго, Бо люди мешкають на суходолі, Де море – сіль... Аварською: *** НекIсиял сагIтазул сали кинигин ЦIам чвахулеб буго заман борцунеб. Гьелъ бухIизабула, ругънал ссудула. Цинги рикIкIалъула ралъдаде сверун. 131

РакIалдещвеязул карачелаца КIирикIула ралъдалъ… Къокъабго талихI Тезе ккола ралъад, ракьалдалъидал ГIадамаца гIумру гьабизе кколеб. Ралъад даим цIамхIалаб… Каратинською: *** Секьесай сагIатдалI соро цахъада ЦIай чваххе боиндя заман басиндоб. ЦIIайл хIавайдя черхел идяб ругъунел. Хири чIIидалъевха, цIIай релъар сорда. Боам ракIоарцIоанилI гарачендалIи Оъабдангил гьорге рахIат бикIуда… Бахьоалъа баккуда релъал бешдавха, ГIадандилол унщя гейдангил гIурми. Релъа гьиндагIаги цIигьам бик1уда... Українською: *** Королівни завше діставались дурням, – переконує народна мудрість. Аварською: *** Ханзабазул ясал даим маргьабаз ГIантазе щолеллъи бихьизабула. Каратинською: *** ГIурус мугьадалIи ханщубай яши ГIантабай кунтIалоа баиндя даим. 132

Українською: *** Дзвоню по телефонах, Номери яких знаю напам’ять, У час, коли ніхто не підніме трубки. Тоді тільки можна у них почути те, Що хочеш почути так давно. Аварською: *** Телефоналъ кIалъала дун лъалелщиназухъе КватIараб сардилъ, радакь – гьел кьижараб гIужалда. Дун жидехъ «кIалъарайлъи» телефоназ бицуна, Дий раг1изе бокьараб руцIунчIеялъ бицуна. Каратинською: *** Релъада кватIерилъи, рагьакьу беланчIенгил Гъода телефонягал биъидолохархъоаре. Белана телефондал басиндя ден «гъоелъер», Дия анлъалъа къораб басиндя андукерил. Аварською та каратинською мовами переклала народний поет Республіки Дагестан Баху-Меседу Расулова

Баху-Меседу Расулова (Дагестан) Баху-Меседу Расулова – народний поет Республіки Дагестан, прозаїк та перекладач. Автор 50 книжок поезії, прози й публіцистики, перекладених багатьма мовами. Пише аварською, російською та каратинською мовами. Добірка її вибраних віршів увійшла до міжнародного поетичного збірника «Планета поетів» (Латвія, м. Рига, 2012). Народилася в Дагестані, у високогірному с. Карата. В 1987 р. закінчила Літературний інститут імені Максима Горького. Її творчість високо оцінив знаменитий Расул Гамзатов. Лауреат премії імені Олександра Грибоєдова (2011). Нагороджена Золотою медаллю «Імам Шаміль», Почесним дипломом Спілки 133

письменників Азербайджану (м. Баку, 2012), Почесним дипломом Міжнародної літературно-мистецької Академії України (Київ-Чернігів, 2020), Почесною грамотою Республіки Дагестан та іншими відзнаками.

З книги «Канатоходка» Канатоходка Біжу по канату – зі смертю я граю – Між нашим буттям та омріяним раєм. На гру аксакали лиш дивляться гордо – Спокійні, неначе нескорені гори. Бурлять піді мною потоки вже сині, Велично мовчать посивілі вершини. А ноги творять віртуозні враз трюки, Аби я вціліла, як радить наука. Неспокій – щомиті, прямую канатом! Ціль вибрано, тож не потрібно стогнати Під «наглядом» давніх кавказьких вершин І цих «скам’янілих», хоробрих мужчин. 134

Мекка О, Мекка! Хвилюється море людське. Уперше відчула я чудо таке… Країни, народи та раси – єдині, Подібне побачиш ти тільки в Медині. Тут сонце пустелі безжально палає, Холоне від трепету кров в диво-краї. Омиті сльозами, просвітлені лиця, Що линуть натхненно в духовну столицю. Якби ж то народи всіх вір і релігій Знайшли в своїм серці ворота довіри. Згадали прапращурів роду людського, Й братами вважати себе стали знову!

Давній сенс Погомонять із квітом усім… Бджоли в свій повертаються дім. Воском створюють обриси букв В інституті бджолиних наук… Побувавши в далеких краях, В Дагестан повертаюсь і я. І з любов’ю тут передусім Зводжу Словом довіри я дім. Бджоли хворих лікують повік, Бо незмінна ця творчість у них. Слово зцілює – гарна ідея, В цьому сенс і роботи моєї!

Любов землі і неба Між небом і землею, як на мене, – Любов – взаємна, пристрасно-шалена! 135

Й гірських вершин чарівний дивосвіт Аж до небесних тягнеться орбіт… А небеса, мов лебедина зграя, Хмаринами вершини обіймають; І довго плачуть запашним дощем, Лишаючи невисловлений щем. Аж раптом – буря почуттів, і вмить Оркестр небесний пристрасно гримить! Птахи вогненні – блискавки довкіл, І солодко тремтить травневий бір… Та землю вже цілують небеса – В єднанні тім веселка воскреса. Пробуджує природа щедро, знов В серцях людей пригаслу вже любов!

Відродження людства Дав Бог же народитись вдруге – Пустив людей на Арарат, Куди ковчег героя-друга Причалив з вірою в стократ! А Мекка? То було уперше – Довічна Господу хвала: Адам себе враз перевершив, І Єва рід наш зачала… Пробач, Всевишній, та чи треба Заблудлим шанс давати цей, Щоб безрозсудно, мов амеби, Брати утнули апогей?! Невже історія – безсила Бодай чомусь навчить синів? Чи самовпевнені, що крила Тут вкотре виростуть, мов гнів?!.. 136

Місячний вечір У місячнім промінні сяє бір – Аж синьо-золотий його убір. Не скрипни в тиші, гілко, не хитни, – Звірята бачать кольорові сни. Блищить озерце – манить між дерев Красою легендарних королев. І місяць, як в люстерку, крізь віки Позаздрить враз коханню диваків.

Ключ від щастя Я мріяла про справжнє щастя, Але не знала, в чім воно?! В хоромах, статках? Не ледащо, Та не знаходила руно… Я шпетила себе і долю, Страждала, мов підбитий птах. І цим постійно, мимоволі, До щастя заступала шлях. У розпачі думок облудних, Які з’являлися щодня, Аж півстоліття – на розпутті: Куди не ступиш – лиш стерня! А він був поруч, як і небо, І лиш після пекельних круч Духовним поглядом… у себе Я віднайшла чарівний ключ. Українською переклав Сергій Дзюба, 28 липня 2020 р.

137

Научная статья

Людмила Воробьёва (г. Минск, Беларусь)

Иллюзия и реальность, логика и игра в ироническом детективе Сергея Дзюбы Окружающий мир – это зеркало наших мыслей. Жизнь ничего тебе не говорит, она всё показывает. Ричард Бах 1 Пожалуй, ни один из жанров настолько не обнажает человеческую сущность, выявляя все её потаённые контрасты, всю внутреннюю иронию самой жизни, – как детективный жанр. Что любопытно? Новая книжка известного украинского писателя Сергея Дзюбы «Дела детектива Самарцева. Идеальное преступление. Пани киллер» (роман-сериал, Украина – Казахстан – Канада, 2020) как раз представляет этот современный опыт, наиболее ярко сосредоточенный в ироническом детективе. Надо сказать, что автор невероятно чуток к смене стилей. «Стиль – это сам человек», – высказывался когда-то французский учёный Жорж Бьюффон. Чтобы понять, насколько подобный опыт оправдан в творческой деятельности Сергея Дзюбы, стоит вообще взглянуть на созданные им произведения в широком литературно-художественном контексте. Разумеется, если говорить обо всём написанном этим удивительным автором, то перечисление явно рискует затянуться! Пусть я и повторюсь, тем более, учитывая предисловие к его книге, блестяще написанное выдающимся украинским писателем и литературоведом, Шевченковским лауреатом Василием 138

Слапчуком, невозможно удержаться: в творческом багаже Сергея Дзюбы – 95 книг. Его произведения переведены на 72 языка народов мира и изданы в 50 странах! Все они, в том числе и эта книжка детективов, посвящены любимой жене Татьяне – поэту, журналисту, переводчику, литературоведу, критику, доктору наук по социальным коммуникациям, профессору, академику... Случай, согласитесь, уникальный! Сергей Викторович – настоящий подвижник литературы и культуры, подлинный гражданин планеты, отражающий в своих книгах всемирные ценности гуманизма и человечности. Спектр его занятий впечатляет: поэт, прозаик, радиодраматург, актёр, автор песен (слов и музыки), переводчик, детский писатель, юморист, киносценарист, критик, пародист, публицист, журналист, главный редактор, издатель, общественный деятель, президент Международной Академии литературы и искусств Украины, академик зарубежных академий, лауреат многих международных, государственных и национальных премий. Обращает на себя внимание и другая существенная деталь: с 2019 года он является главным редактором очень популярной Черниговской областной газеты «Черниговщина». Вот вам и почва для нового романа-сериала, наполненного иронией и юмором! Вспомним о том, что судьбы нашего юмора, ещё со времён Н. Новикова, Д. Фонвизина, И. Крылова, были тесно связаны с журналистикой. В романе Сергея Дзюбы проходит сквозная публицистическая линия – линия автора-журналиста и линия его легендарного друга-сыщика Виталия Самарцева, как бы объединённых между собой в единое целое. Собственно, философская и социальная проблема – преступления и наказания – чётко вписывается в жанр уголовного романа-пародии. Вспомним и беллетристику начинающего Чехова, его один из первых опытов – литературную шутку «Что чаще всего встречается в романах, повестях и т. п.?» У Антона Павловича масса знакомых образных вещей: «убийства, людоедства, проигравшиеся миллионеры, привидения, лжеграфы…» И в слове беллетристика тогда ничего уничижительного не прочитывалось. Всеобщую популярность и признание молодой писатель приобрёл, благодаря именно своим лучшим образцам беллетристики, лаконичным, сжатым, красочным в обилии образов и сюжетов, многообещающих и талантливо недосказанных! Они не потеряли своей актуальности до сих пор, потому что в них первое место отдано человеку, его непостижимой душе, его вечной тайне жизни, судьбы и смерти. Детективный жанр – по сути, та же беллетристика, которая долгое время оставалась и остаётся без внимания серьёзной критики, детективу давно предсказывают закат, так как такой род литературы вызывает к себе сомнения в его художественном достоинстве. Но детектив по-прежнему – один из самых востребованных жанров массовой культуры. На Западе к той же массовой литературе относят достаточно замечательные образцы, вошедшие в мировую классику. Возникновением классического детектива мы обязаны трём странам: Англии, Франции и Америке. Коммерческий успех детектива объяснялся его 139

доступностью и демократизмом. Как известно, начало ХХ века ознаменовалось многоукладностью художественных течений и направлений. Феномен массовой литературы стал частью единого литературного процесса. Элитарное искусство всегда испытывало одиночество, о чём ещё в 1946 году говорил Томас Манн. Современный детектив – и есть прямой путь к народу, не обходя социальнопсихологические моменты, он стремится к правде, к гедонизму жизни. Да, он не отягощён глубокой философской серьёзностью и концентрирует замкнутый в себе мир с определённой стереотипностью образов. В то же время структура детектива включает в себя и многосложность, и противоречивость сегодняшнего дня, что остро чувствуется в новом романе С. Дзюбы, когда мы воочию можем наблюдать противостояние искусства и журналистики как ремесла. Сложно чтолибо разграничить, ведь современные жанры перемешались, сместились ориентиры оценки... Так вот, у Сергея Викторовича этого нет. Здесь именно тот случай, когда откровенная публицистичность переплавляется в оригинальный сюжет, и его очаровательный иронический детектив надо рассматривать в общем контексте современной массовой литературы. Существует градация: данный жанр делится на женские и мужские иронические детективы, разительно отличающиеся друг от друга. Если наберём в любой поисковой системе словосочетание «иронический детектив», то перед нами откроется множество сайтов. Среди пишущих в данном жанре преобладают женщины, авторов-мужчин гораздо меньше. Мужские детективы лаконичны, они не изобилуют излишними деталями быта, где главный персонаж, естественно, – мужчина. Однако иронический детектив далёк от классического детектива в его традиционном понимании. Почему же сейчас он так особенно популярен? Вероятно, от того, что в нём соединён синтез любовного, бытового и приключенческого романов с элементами детектива, в чём-то напоминая тот же триллер. Не секрет, что королевой иронического детектива не только в России, но и в Беларуси, и Украине считается Дарья Донцова. Впрочем, явные речевые штампы, откровенно плохой язык, избитые сюжетные ситуации столь успешной писательницы уже изрядно поднадоели читателю. Поэтому значительно привлекательнее выглядят иронические детективы польской писательницы Иоанны Хмелевской. А в Беларуси в жанре социально-психологического, политического, приключенческого, а порой и злободневного иронического детектива весьма активно и плодотворно работает прозаик Сергей Трахимёнок. Детектив, пронизанный насмешливо-снисходительной иронией, привлекает востребованностью той реальности, которая достоверно воссоздаётся в подобных произведениях. Характерная черта здесь – ирония и самоирония, игровой момент, юмор и шутка, когда всё происходящее воспринимается, как бы не вполне всерьёз. Анализируя пик бесспорного признания иронического детектива, критик Е. Улыбина точно подметила в нём «пространство промежуточного положения между образами правильного и неправильного мира, соединяющего в себе их черты». Здесь всегда добро побеждает зло и неизменна сама установка на 140

переустройство существующей действительности. Отсюда и такая популярность иронического детектива. Но, что для него характерно: иронический детектив – отпечаток в какой-то мере и постмодернизма. И нам с вами самое время вернуться к детективу Сергея Дзюбы, ведь он, как поэт и философ, это тонко ощущает, привнося все оттенки загадочности в столь маргинальный жанр, требующий и романтического лиризма, и забытого утончённого шарма. Соблюдая его основные критерии, он не лишает читателя интриги, трансформируя повествование в роман-сериал, включающий совершенно невероятнейшие истории, которые, в том-то и весь фокус, – происходят на самом деле! Заглянем и в языковые словари, где семантическое значение слова детектив в основном схоже и объясняется так: «детектив – преимущественно литературный и кинематографический жанр, произведения которого описывают процесс исследования загадочного происшествия с целью выяснения его обстоятельств и раскрытия загадки». Ключевым смыслом относительно романа Сергея Дзюбы я бы выделила прилагательное – кинематографический, подчёркивающее интерес этих собранных под одной обложкой историй для киносериалов, пользующихся актуальным спросом. Стилистические дебюты автора должны увенчаться успехом, ведь он нюхом, что присущ и его главному герою, сыщику Самарцеву, ощущает желаемый и нужный тренд. Автор описывает реальных людей и представляет их подлинные биографии. Все они, как и у Чехова, несмотря на новые времена, обычные обыватели, причём самые разные по своему чину и рангу, назовите их, как вам будет угодно: от кухарки и прислуги до высокопоставленных чиновников, не исключая артистов, юристов, врачей, писателей и даже мнимых графов. Мы начинаем жить в его любимом, воспетом в стихах и песнях, Чернигове. Обратимся непосредственно к тексту книги, в которой буквально с первых страниц автор чётко следует общепринятым критериям детектива: главный герой, как правило, возглавляет частное сыскное агентство, он нацелен добиваться справедливости, нацелен во всём дойти до сути, и его вовсе не пугает извечный поиск правды. «Виталий – довольно симпатичный молодой мужчина. Стройный, высокий, белокурый, синеглазый. Одевается стильно, даже очки в изысканной оправе ему подходят. В свои 27 лет – не женат. Говорит, не так просто найти супругу с его работой», – таков портрет частного детектива. И нам с вами надо привыкать к авторской мысли, что есть во всём Чернигове лишь один человек, который может спасти и отдельного человека, и сходящий с ума мир. Зовут его Виталий Самарцев. Обратившейся к нему за помощью человек знает, что с этой минуты он не станет, так же, как и Шерлок Холмс в книгах Конан Дойля, ни думать о посторонних вещах, ни спать, ни заниматься собственными делами, пока не отыщет разгадку всей этой чудовищной ситуации, что происходит либо с ним самим, либо с его близкими людьми. К тому же, работа сыщика – вполне бескорыстна. Дверь Виталия Самарцева, как и того же Шерлока Холмса, открыта 141

для всех, с кем произошёл какой-нибудь странный, загадочный случай. Тайны и загадки – его специальность. Без них ему – скучно и однообразно. Итак, уже первая история «Безупречный Лёня», где грабителем квартиры оказался её же хозяин, убеждает нас во многом. «– Послушайте, вы берётесь за это дело? – Я уже его почти завершил. Тем не менее, конечно, охотно познакомлюсь с вами... и с вашим мужем. Диктуйте адрес!» – отвечает Самарцев своей клиентке, очаровательной Анжелочке, не просто играя словами, а уже зная ответ. «Не ищите ответа, он найдёт вас, когда вы будете готовы», – говорят буддийские монахи, предаваясь мистическому созерцанию внутренних и внешних миров. А что же наш сыщик?! У него, по всей видимости, своя школа жизни. Нельзя не заметить, что автор, где-то пародируя, наделяет его некоторыми чертами супермена типа Джеймса Бонда, но наш герой не такой жёсткий, хотя и достаточно твёрдый, мужественный, неутомимый и в меру брутальный, вполне обаятельный, возможно, напоминающий и полицейских, например, комиссара Сан-Антонио – литературная маска французского писателя Фредерика Дара. Самарцев, аналогично своим литературным двойникам, шутя, разделывается с врагами, по пути одерживая множество видимых и скрытых побед над слабым полом. Иногда детектива постигает неудача, даже несчастье, тогда к нему на помощь спешит его неизменная и бесценная во всех отношениях помощница Яруся. «Нет, мне никогда не постичь женской логики», – между делом, замечает Самарцев, никоим образом не отрицая того, сколько неоценённых способностей, данных Богом, таится в женщине! Думаю, что в этом прочитывается отношение и преклонение перед женщиной самого автора книги, которые он попытался воплотить, зримо выразив, в своём персонаже. Верные единомышленники крайне необходимы сыщику: это и майор полиции Воронов, и друг Леонид. Иронический детектив – самостоятельный жанр детективной литературы. В новой книге Сергея Дзюбы сами названия криминальных историй заключают в себе эту ироничность: «Операция Шапокляк», «У меня исчез любовник», «Гламурная клиентка» и т. д. и т. п. Буквально все они содержат комический эффект, абсурдность, обнажённость, игру языка, счастливый конец и располагают к непроизвольной беседе с читателем, скажем, сидя дома на уютной кухне, за чашкой ароматного чая, или с бокалом хорошего вина в небольшом кафе, где непременно есть удивительный вид на вечерний, горящий восхитительными огнями, Чернигов. Надобно отметить, что у автора присутствует своя, собственная специфика моделирования центрального образа – образа маргинального героя, сохраняющего хладнокровие и обладающего основными достоинствами: изобретательной логикой, дедукцией мышления, вывода и закона. «Волка ноги кормят! Впрочем, я – такой волк, которому неуютно в стае – сам себе хозяин...» – говоря фигурально, так себя определяет Виталий Самарцев. Ещё один признак, немаловажная деталь, свойственная детективному жанру, – это комичность переодевания. Подобный момент внезапного изменения внешности был у Шерлока Холмса, но что, кстати, не наблюдается у других персонажей сыска, как Дюпен, Браун, Коломбо, мисс Марпл, Пуаро. В отличие от этих 142

перечисленных лиц, он рискует поменять свой образ, привнося в окружающий его мир некий элемент импровизации и случайности. «Передо мною стоял обозлённый дед. Согнутый в три погибели, невероятно худой, со сморщенной желтоватой кожей (такой себе Кощей Бессмертный), с густыми, кустистыми бровями, будто у Брежнева, с грязной гривою седых волос, которые непослушно торчали в разные стороны, и длинной колоритной бородой в форме лопаты – точь-в-точь такие когда-то реформатор Пётр Первый собственноручно отрезал упрямым боярам», – вот с такой неожиданной стороны предстаёт Виталий Самарцев перед автором и читателем в самобытной и красочной истории «Операция Шапокляк», где за основу взят реальный жизненный материал. «Ну, если вы меня не узнали, то профессор Мориарти тем более попадёт впросак!» – парирует он ему. Мы, к сожалению, крайне ненаблюдательны, чего не скажешь о настоящих сыщиках, умеющих подмечать самые банальные вещи, от которых порой зависит сам ход расследования. «Когда занимаешься расследованиями, невольно обращаешь внимание на всё, что происходит вокруг», – констатирует В. Самарцев. Или, например, его веское изречение: «Так ведь лучше смеяться, чем плакать…» – в очередной раз убеждает в пародийности и развлекательном характере быстро меняющейся жизни. Потребность в тайне не покидает детектива и двигает вперёд к цели! Совсем ещё юная Светлана, загипнотизированная неизвестной женщиной, явившейся девушке якобы в образе цыганки, отдаёт той немалую сумму семейных денег… «Барон напевал цыганскую песню, вдохновенно перебирая струны гитары. Голос у него – замечательный! Так бы и слушал до утра, представляя костры ночного табора, ржание коней, яркие кибитки и страстный танец молодых загорелых красавиц, способных навсегда приворожить не одного путешественника», – колоритный образ Петра Владимировича, цыганского черниговского барона, проникнут лирическим романтизмом. Именно он и убедил Самарцева в принятии правильного решения: истинный виновник вовсе не мнимая цыганка, а отчим Светланы, предприниматель Георгий Радутный. Допустимы, как оказывается, варианты, и привычные стереотипы срабатывают не всегда. Вместе с тем, довольно часто в детективе Сергея Дзюбы возникает прообраз треугольника, явно подогревающий страстный читательский интерес: муж – жена – некто третий (тайные: любовник, любовница). Особенностью сюжетной линии является и непосредственность главного действующего лица, – то, что знакомо не понаслышке читателю, до крайности быстро привыкающему к загадочной ауре повествования. «Всё тайное – рано или поздно становится явным», – без тени сомнения считал Сократ, что прочитывается и в запутанной истории «Исчезновение бизнесмена», по сути, оригинальной мистификации и банальной прозе бытия, не более того, когда муж в конечном итоге оставляет изрядно поднадоевшую любовницу и возвращается к жене, проверенной боевой подруге. И Виталий Самарцев не равнодушен к чужому несчастью, пропуская его через себя, через свои переживания и мысли. Победа добра и правды – самая большая награда для 143

детектива. Он мыслит реалистично и конкретно, серьёзно соприкасаясь с житейскими событиями и фактами, поэтому его результаты – очевидны для всех. В завершении любого дела Самарцева побеждает логика, что мы и видим в следующей истории «Сицилийская защита». «В обеденный перерыв мы с Виталием Самарцевым сели за шахматную доску. Разыграли мою любимую Сицилийскую защиту. Я знал её чудесно – в своё время выучил немало партий с участием известных гроссмейстеров», – предшествует ей интеллектуальный авторский пролог. Да, и само начало удивляет нюансами мужской логики: «Конечно, среди моих клиентов случаются мужчины, но, откровенно говоря, я предпочитаю иметь дело с женщинами – они не такие банальные и, по обыкновению, интересуются не только собственной внешностью. Жаль, что я не ношу шляпы, а то бы охотно снимал её перед каждой благородной панночкой даже в двадцатиградусный мороз». Агнесса Шоптенко и была той роковой женщиной, способной при желании околдовать своими чарами любого мужчину. Вот только беда, внезапно став вдовой, она получает «письма из небытия», проще говоря, с того света. Косвенным виновником смерти её мужа оказывается старый друг их семьи, давно и безнадёжно влюблённый в Агнессу. Хотя прямого преступления не совершает – смертельное лекарство, которое он даёт неизлечимо больному другу по его же личной просьбе, избавляет того от невыносимых мучений. Но моральный аспект происшедшего – неоднозначен. «Конечно, дело завершено. Да, это останется нашей маленькой тайной. Что можно поделать с такой любовью?!» – сыщик великодушно оставляет счастливых влюблённых в покое. В нём, как ни парадоксально, нет ничего полицейского. Он, скорее, поэт и художник – этот одиночка-холостяк, обитающий в своей черниговской квартире, словно всем хорошо известный «отшельник с Бейкерстрит», – имеющий к тому же неординарный творческий взгляд на мир! Выдающийся представитель детективного жанра Гилберт Честертон никогда не исключал в детективе «некое ощущение поэзии современной жизни». Не проходит мимо внимательного и зоркого читательского взгляда в романе-сериале Сергея Дзюбы и сам феномен разгадки – расследование в детективе ведётся от первого лица, и рассказ соответственно предлагается от лица сыщика, а не преступника. Правда, образ писателя и образ главного героя у него не всегда совпадают. Два образы – индивидуальны. А замысел сюжетной канвы затейлив – каждую новую историю предваряет беседа автора, как бы со стороны наблюдающего за всем происходящим вокруг, и частного детектива, принимающего участие в этой увлекательной беседе и рассказывающего ему о своём расследовании, что, бесспорно, является изюминкой текстов. Вы заинтригованы? Наблюдатель же не всегда участвует в действии. Таким образом, преступление и его раскрытие подаются как игровое действо не только для читателя, но и для одного из участников – зрителя. Недаром это роман-сериал! Писатель и его герой олицетворяют соавторство – плодотворный творческий союз, привносящий в книгу главный момент истины. 144

Впрочем, ничто не ново под луной, и всё же имеется в сыскной практике Виталия Самарцева и весьма запутанное дело о сёстрах-близнецах, в книге – это рассказ с экзотическим заглавием «Игуана», прошлое и настоящее переплетаются в нём, а событийная насыщенность достойна сценария для остросюжетного фильма. Преступницей оказывается пожилая женщина, пытавшаяся переписать чужие судьбы, тем самым погубившая и свою судьбу, и судьбу приёмной дочери, непростительно превратив её в орудие убийства. И всё по-прежнему на земле совершается во имя благих намерений, ради мифических целей блаженства и богатства! Чьи-то деньги, чьё-то наследство, чей-то бизнес – завладеть, получить любой ценой. Меняются времена, но, видимо, неизменна лишь человеческая природа. Пока человек будет искать короткие и лёгкие пути в достижении своих жизненных целей, дабы разрешить собственные насущные проблемы, будет востребован жанр детектива. Писатель и здесь не спешит сулить читателю эффектных зрелищ, почти аскетически избегая всего нарочитого, он просто подводит его к зеркалу. Аналогично делал С. Довлатов в своей остросоциальной прозе, где не было ничего лишнего. В то же время трансформация жанров, которая не поддаётся никакому критическому описанию, – удивительнейшая и привлекательнейшая сторона творчества С. Дзюбы, ведущая и к трансформации текстовой содержательности. Затевать новый, многообещающий текст стоит порой и ради возможности прожить другие жизни! Слияние классического и иронического детективов можно проследить у классиков жанра, таких как Кристи, Честертон, Дойл, отметив его общую типичную особенность – загадочность: есть труп, есть место, где его обнаружили, и есть сыщик, который должен установить правду. Сам жанр иронического детектива развивается сегодня более активно, вероятно, как следствие кризиса «классического» детектива, в основе которого испокон веков лежали ценности стабильного общества. Поэтому сложно в наше смутное время развивать данную тему чисто в классическом ключе старого и привычного детектива. У С. Дзюбы, если внимательно читать его роман, обращая взгляд на мельчайшие детали и реплики героев, прекрасно чувствуется наше общество, давно охваченное социальным расслоением, что лишь усугубляется, обнажая его очевидные издержки. Продолжая литературную традицию, он вносит в неё и своё видение, исходя из тех реалий, которые диктует текущее время. Эркюль Пуаро – один из самых знаменитых сыщиков за всю историю детективного жанра, – расследуя дьявольски хитрые, изощрённые убийства, не задумывается в романах той же Агаты Кристи, почему это происходит в Англии, в столь богатом и процветающем обществе? Тогда как писатель и журналист Сергей Дзюба и его друг-детектив Виталий Самарцев не могут этого не замечать, о чём свидетельствует история «Похищение Алисы». Автор не стесняется коснуться и политического аспекта, хамства, цинизма, процветающих в Верховной Раде, рисуя образ скандального бизнесмена Эдуарда Жоржевича, а если проще, известного в узких кругах Харитончика. На нашем 145

дворе сейчас такая погода, что некогда бывшие бандиты, сделав капиталы, активно подались в депутаты и политики. «Я – бизнесмен. Человек, который коллекционирует деньги. И чем их больше, тем лучше. Это – показатель моего профессионализма. Одно слово – рейтинг! В этой сфере, как в джунглях, – выживает сильнейший. Стремишься достичь большого успеха? Должен привыкнуть к бесконечной жёсткой борьбе. Это – как на войне: или ты их – или они тебя...» – дерзкий закон нынешней эпохи, о котором, не стесняясь, во всеуслышание заявляет новоявленный бизнесмен, не скрывая, что у власть имущих нет ни чести, ни совести. Знакомый, часто встречающийся в литературе, сюжет похищения приобретает у Сергея Дзюбы неожиданную развязку, которую сложно спрогнозировать читателю. Кроме того, благородство сыщика ему не изменяет: он «никогда не предаёт своих клиентов», не теряя основного человеческого качества – понимания и сострадания. Интригующе выглядит в романе-сериале и детективный приём, когда преступник помогает вести следствие – некий вариант подмены, неоднократно встречающийся в произведениях Конан Дойла. История «Курортный роман», полная приключений, может выразиться лишь в одной искромётной фразе: ищите женщину! Хотя здесь её стоит перефразировать, классически дополнив, – ищите и мужчину… Точнее, «найти жениха!» – крайне необходимо в этом двусмысленном случае. Все героини чертовски красивы, но некоторые из них, чего нельзя исключить, и чертовски коварны. Чтобы заполучить желаемое наследство, «червовая королева» Тамила готова совершить непоправимое – убийство. Тут уже в деле Самарцева срабатывает «сугубо мужская логика» – закон превыше всего! А как же великодушие и открытая доброта частного детектива? – спросите вы и будете правы. Нет, он не забыл о нём, будучи готов навестить такую женщину даже в тюрьме! Лейтмотив профессионального кредо Виталия Самарцева, в чём он искренне признаётся, иронически звучит в рассказе «Меня заказали…»: «Я уже говорил, что не люблю иметь дело с мужчинами. Они – весьма самоуверенные и неинтересные, ведь обычно руководствуются примитивной логикой, а не утончёнными эмоциями, полагаясь больше на силу, чем на интуицию». Он не изменяет своим принципам и тогда, когда «вдобавок, красивой женщине можно извинить не одну прихоть – например, непунктуальность». Не будем к нему строги: роскошные женщины – его маленькая и единственная слабость. Молодой и красивый детектив редко в них ошибается. Метаморфозы нашей действительности порой так же непостижимы, как и женская загадочная душа. Актриса Галина Бережная, замечательная и талантливая женщина, любит своего заурядного и скучного мужа, мелкого чиновника-приспособленца. Бывают, разумеется, исключения. Исправить ситуацию решает мать Галины: оскорблённая в своих нереализованных ожиданиях и амбициях тёща нанимает киллера, собираясь убрать изрядно поднадоевшего ей зятя. Но в рискованную игру вовремя включается Виталий 146

Самарцев. Прежде всего, для него важно – уладить дело, разрешить конфликт, а вопрос цены и оплаты – второстепенный. Наша эпоха даже в ироническом детективе, казалось бы, у С. Дзюбы высвечивается довольно ненавязчиво, но при этом – наглядно и убедительно, с чёткой гражданской позицией автора, обличающего и политику, что не должна быть грязной, и чиновничество, так нагло и бессовестно продающее народные идеалы.

2 Тайна и приключения ведут автора и его легендарного героя дальше. Острые проблемы, скрытые от обычного взгляда, Сергей Дзюба продолжает в книге и во второй её части «Новые приключения детектива Самарцева», предвещающей ещё более драматические события, – тоже одно из захватывающих свойств этого жанра. Авторская память без особого напряжения предлагает десятки разных историй, и любые обстоятельства писатель умеет сделать материалом для написания своих бесконечно увлекательных текстов. Стоит подчеркнуть, что самое интересное для читателя – это соучастие в творчестве и действии, что мы и ощущаем в романе С. Дзюбы. Писатель не должен быть умнее читателя, не должен учить или раскрывать сыскные секреты, а должен оставлять за ним такое право, открывая ему поле недосказанности, догадки и, если хотите, окончательной разгадки! Замечу, что у С. Дзюбы не нарушается и внутреннее единство книги – единство стиля: везде в эпицентре событий – один главный герой. Сохраняется и юмористическая точка зрения, ярко представленная в повествованиях от первого 147

или второго лица: автор и сыщик, как говорилось выше. Тандем этот невероятно притягателен, напоминая детективные литературные реминисценции. В каждом рассказе сквозит некая пародия на нашу пёструю жизнь, подобным образом, убеждая нас в том, что иронический детектив – это феномен массовой литературы, разновидность классического детектива, расследование в котором описывается с юмористической точки зрения и направлено на раскрытие тайны. Поэтому стоит ли удивляться чему-то происходящему в данном романсериале?! Даже тому, что в редакцию звонит сам президент Украины! Вполне достоверный звонок, не во сне, а наяву, где слышится многозначительная ирония, некий загадочный подтекст, в чём-то слегка странный, да и место действия, и место встречи прежнее – любимый Чернигов, и тут, ну, никак не обойтись и без Виталия Самарцева. Срочная журнальная работа, которой постоянно на протяжении всего повествования занят наш автор, – это не только школа литературного мастерства, но и школа познания жизни. Значительный звонок и «Голос» в трубке стали всего лишь милой прелюдией к следующей истории «Командировка в мир иной», отчётливо вырисовывающей отличительный момент иронического детектива Сергея Дзюбы, скажем, от тех же детективов Донцовой и Хмелевской, который заключается в том, что он здесь гораздо ближе к детективу не только классическому, но и социально-психологическому. Ведь единственный минус иронического детектива, при том, что в нём есть преступник, это мотивы, – в нём всё же нет глубокого анализа психологии преступника и окружающего мира. В новом романе-сериале Сергея Дзюбы данная линия нет-нет, да и очерчивается: «К сожалению, пока в Украине иначе нельзя: хочешь спокойно работать – постоянно плати унизительную дань...» – ремарка о современной Украине, брошенная в разговоре одним из персонажей этой истории. Хотя её справедливо можно отнести ко всем бывшим странам постсоветского пространства. Но в этом ли кроется причина хитроумного убийства директора успешной фирмы, бизнесмена Владимира Сагайдачного? Он задушен шарфом, принадлежащем его молодой жене Юлечке. Кто же, как ни Самарцев, может спасти от тюрьмы эту попавшую в такую нелепейшую ситуацию девушку?! А виной всему оказалась обычная «справедливая месть», кровная месть за сестру, которая когда-то любила Сагайдачного, хотя её грандиозным планам и страстным желаниям не суждено было исполниться. Неизменный атрибут сыскного дела – секретарь. Самарцев считает, что «каждый уважающий себя детектив должен иметь своего гениального помощника». Помимо Яруси, частному детективу не обойтись и без уже известного майора Воронова, сотрудника уголовного розыска, грозы черниговских бандитов, прототипа капитана Гастингса, пусть и вымышленного литературного персонажа знаменитых произведений Агаты Кристи. Сегодня, когда экран заполонили мыльные оперы, а юмористы и сатирики занимают площадки, освобождённые серьёзными писателями, у детективных произведений Сергея Дзюбы есть реальный шанс стать вполне успешными сериалами. 148

«Театр одного актёра», где жизнь – вереница артистических сюжетов, где правдивость и ложь обнажены до предела, во все времена привлекал зрителей. В действующих лицах автор обнаруживает то, что не замечают за собой их прототипы. Сама жизнь здесь превращается в сюжет. Человек неузнаваемо меняется под воздействием обстоятельств. Он способен на всё плохое и хорошее. Дурные вкусы, поступки, словом, дурное воспитание и поведение и приводят его к роковому шагу, хотя случаются и парадоксы, иногда происходит всё наоборот. Очень часто мы под влиянием обстоятельств поступаем совсем по-другому, замечал А. Моруа в новелле «Машина для чтения мыслей». Дабы почувствовать разницу, что химически чистой литературы нет, впрочем, у каждого свой наработанный опыт, и автор тоже где-то непредсказуем, он не перестаёт удивлять читателя не только личным маргинальным сознанием, но и мистическими свойствами детектива. История «Вампир», пожалуй, – самая таинственная в этой книге, которую стоит отнести к тем редким случаям, когда так называемый редкий случай – не такая уж редкость: жизнь любит забавляться неожиданностями и недоразумениями. А вы знаете, как выглядят обычные вампиры, абсолютно нормальные, не такие уж и кровожадные, которые «спать… ложатся в кровать», которые совсем непохожи на фантасмагорические образы, изображённые в жутких сериалах? Есть вещи необъяснимые, непонятные до конца! Каждая вновь рассказанная Виталием Самарцевым и запечатлённая для нас ёмким и хлёстким письмом автора история, словно иллюзия некоей очередной сказки «Тысяча и одна ночь», которую ждёшь, предвкушая свежее наслаждение. Будто кадры киноленты, мелькают перед глазами эксцентричные образы персонажей-вампиров: прелестная Даша, её отец, лишь отдалённо напоминающий графа Дракулу, в облике которых нет ничего зловещего, супруг – психиатр Стас Иванов, внешне «сентиментальный кровопийца», он же и серийный убийца… Неслучайно в текстах Сергея Дзюбы часто упоминается и сыщик Шерлок Холмс. «Между прочим, знаменитый Шерлок Холмс был не только мастером дедукции и ловким боксёром. Он ещё неплохо играл на скрипке и чудесно перевоплощался в подзаборников», – отмечает артистизм, художественный свободный взгляд на мир и частный детектив Виталий Самарцев. Недаром известный украинский писатель Василий Слапчук сказал о том, что иронический детектив Сергея Дзюбы создан «в лучших традициях Шерлока Холмса и Эркюля Пуаро», и он найдёт своё воплощение в современном кинематографе. Заметим, читатель и зритель читают, обдумывают увиденное по-своему. Судить и делать оценки, как писал Чехов, будут «присяжные, то есть читатели». Не стоит пересказывать и тем самым опережать события в этой довольно жестокой истории серийных убийств. Убийца же инкогнито в газетных публикациях размещал сведения о своих жертвах, сопровождая их жуткими снимками. Наша «жёлтая пресса», напрочь игнорируя моральный аспект, падка на «горячую» информацию, не гнушаясь ничем! И тот ли это у С. Дзюбы детектив с описанием хитроумных убийств, что читается «на раз-два» мирнейшими 149

любителями диванно-кухонного уюта?! Как посмотреть. Во всяком случае, привкус горькой ироничности он оставляет, ведь мелочей не бывает. Мы неоднократно убеждаемся, что «изначально преступление рождается в человеческой душе и только там необходимо последовательно искать решение», в чём был уверен и польский мастер детектива Джо Алекс (Мацей Сломчинский). С. Дзюба, поражая читателя количеством необычных образов, упругим стилем, хватким пером, пытается заглянуть вглубь души своих героев, коснуться дна, а иногда и бездны. Удельный уровень зла примерно одинаков во все эпохи. Так, история «Страх» – пронзительна по изощрённой силе концентрации этого самого зла в одном небольшом повествовании. Муж нашей героини Анны, напуганной всевозможными кошмарами, им же для неё и создаваемыми, ради карьеры готов на любые преступления. А ведь здесь неповторимо начало, трудно удержаться, чтобы не привести его практически целиком, настолько оно остроумно, словесно шикарно: «Меня всегда привлекают романтические женщины, которые мечтают не только о новеньком «Бентли», двухэтажной «избушке» в Швейцарии и банальном отдыхе на Канарах. Женщина-романтик, прежде всего, стремится к любви – чистой, как родниковая вода, невинной, как лесные ландыши, и прекрасной, словно восход солнца. Она способна искренне любоваться звёздами в небе, расцветающей вишней в саду и изысканным пением соловья. Да, это – немодно. Но почему современная леди непременно должна быть стервою? Впрочем, большинство моих знакомых девушек (иногда меня просто тошнит от их пресной прагматичности!) свято убеждены, что именно стервы (капризные, циничные и грубые) очень даже нравятся сегодняшним мужчинам. А потом испытывают удивление: «Ну, почему после брака любимый всё чаще ведёт себя, как последнее мурло?» Всё просто: каков привет – таков и ответ! Поэтому мне иногда хочется в XIX век, чтобы пообщаться с благородной, отзывчивой панночкой, которая может стыдливо зардеться, услышав неприличное слово...» Согласитесь, это – блестяще в литературном плане и достойно иронического детектива, лишённого сегодня нормального художественного языка! Более того, любовная линия, касаясь её героев, проходит в детективе ненавязчиво и легко. Припоминается и сэр Джеймс Бонд или «агент 007», брутальный персонаж романов британца Яна Флеминга, который без устали, играючи, покоряет красивейших женщин мира, с той лишь разницей, что он – герой полностью придуманный, а у Сергея Дзюбы – нет, его герой существует и живёт среди нас. Виталий Самарцев – тип авантюрного сыщика-детектива. Писатель лишь подчеркнул его многие качества, причём щедро и образно: молодость, пусть гдето отсутствие продолжительного опыта, любовь к приключениям и опасности, игровое поведение, интуицию, двойственную природу сыскной натуры, в которой одновременно борются и закон, и чувство человечности. Вот ведь как бывает: порой, и автор оказывается во власти своего персонажа, а не наоборот. Что же ещё может привлекать в этом жанре? Сложно сразу ответить. В детективе Сергея Дзюбы представлены все типы преступников. При этом нельзя 150

не отметить внутреннее взаимодействие всех трёх частей книги, ведь криминальной литературе, в основе которой лежит сюжет-расследование с его замкнутым пространством и быстрым временем, свойственно вообще единство повествования. Между тем у С. Дзюбы свой творческий подход – как к описанию преступления, так и к его расследованию, предполагающему в ироническом детективе игровые отношения между преступником и сыщиком. Совокупность подобных элементов мы можем наблюдать в любопытнейшей истории, не лишённой и оттенка определённого психологизма характеров, «Физиогномика». Слово физиогномика указывает на метод определения типа личности человека, его душевных качеств, исходя из анализа внешних черт лица и его выражения. Разумеется, претендуя на научность, данные выводы спорны и не всегда оправданы. О них можно споткнуться, если пытаться судить о характере человека только по внешним проявлениям. Тот, кто так привлекателен, может оказаться противоречивой натурой. Автор искусно сталкивает обстоятельства, проницательно показывая облик двух школьных друзей: Виталия Самарцева и Олеся Маленького. Этот Маленький принц, как его называли, был головокружительным красавцем! Но как всё же обманчива внешность! За её красивостью порой скрывается хищник с жестоким характером. Сергей Дзюба прибегает к контрастным зеркальным отражениям: сравнивая с одной стороны – Виталия, похожего на «замученного студента», с другой – Олеся, выглядевшего «как благородный потомок королевской династии»! Разница в дресс-коде колоссальная: у Виталия – обычная футболка, потёртые джинсы, наверняка кроссовки, у Олеся, аналогично «настоящей кинозвезде», – «безупречный костюм цвета морской волны», «импозантные ботинки», «галстук с бриллиантовыми запонками», «крутые» швейцарские часы», обворожительный запах дорогого парфюма. Детектива настигает некоторое ощущение дежавю, настолько друг не изменился. Хотя многое жизнь расставляет по местам, некая тень неприязни преследует Олеся, и он, претендуя стать спутником сыщика в качестве Ватсона, чтобы разгадать преступление не хуже самого Самарцева, популярность и слава которого, как «нового Шерлока Холмса», росли, частное агентство процветало, и всё это лишало его покоя и душевного равновесия, вселяло зависть, превращало, ни больше, ни меньше, в лже-Ватсона. Воистину, когда боги хотят погубить человека, они исполняют его сокровенные желания, что и случилось с высокомерным Маленьким принцем, вообразившем себя особенным. Не забыв старую обиду юности, свой проигрыш в давнем споре, надеясь на полную безнаказанность, он решается на придуманное им же самим убийство студентки Марины Зварич, выстраивая собственное, достаточно надёжное, алиби. Но Самарцев и тут разгадает подмену, обман чувств – неотвратимость будущего наказания очевидна! В отличие от былой истории, в этот раз Олесь проиграл жестоко и непоправимо. За всё в жизни надо платить самой высокой мерой – как за мгновения счастья, так и за дьявольские преступления. Классика детективного жанра – безупречна и вечна! 151

Иронические детективы – парадоксы социальной и культурной памяти современного читателя. И Сергею Дзюбе удаётся разнообразить стереотипность массовой литературы. Его детектив отвечает классическому английскому определению жанра, в основе сюжета которого лежит конфликт между добром и злом, что реализовывается всегда в раскрытии преступления. Автор не забывает напомнить нам: скверно устроенный мир – это наших рук дело, и мы причастны к абсурдности бытия. Вот что откровенно говорит о дне сегодняшнем отец Роман, православный священник, гражданин и поэт: «Итак, мы постепенно привыкли к смерти. Но, привыкая к чужой смерти, мы обесцениваем собственную жизнь. И ныне человеческая жизнь дешевле денег, одежды, комфорта, квадратных метров жилищной площади». И для С. Дзюбы в его произведениях важны причины происходящего, связанные с данным временем, предельно обнажающие сущность действующей чиновничьей власти, безразличной к народу, важна в той или иной мере и критика государственной политики. Он и его герой увидели не роскошь, которой они себя окружили, а правду. Представьте себе, в истории «Тайная служба» есть даже шпионский след СБУ. Самарцев на сей счёт отпускает ироничную шутку: «стучите» и вам откроют…», – позволяя себе даже фривольные стихи в адрес суровых спецслужб, ставя им в укор судьбу репрессированного украинского поэта Василя Стуса. А на предложение сотрудника тайной службы Олега Петровича «сотрудничать с органами («Долг настоящего патриота – своевременно сообщать нам всю важную информацию!») наш отважный детектив «просто послал «компетентного товарища» подальше…» Между тем, обстановка накалена и уже и не до шуток – убито шесть бывших сотрудников, некогда служивших в КГБ. Вершится «святая инквизиция»! Кто же с таким трагическим размахом творит эту поистине масштабную фаустиаду? Опять на первый план выходит личность психиатра – профессия, причастности к тайне, прямо скажем, находящаяся в романе в зоне особого риска. Известна давняя английская поговорка, что у каждой семьи – «собственный скелет в шкафу». А писатель Довлатов считал: «Ад – это мы сами…», – показывая человека в разных условиях и обнаруживая поразительное сходство между лагерем и волей. Да, краски нивелируются, стираются, но жизнь продолжается, несмотря на боль, страх и ненависть. Реплика счастливой Любы, победившей свою судьбу, брошенная в сторону сотрудника СБУ Олега Петровича: «Непременно познакомьтесь! Это – такой золотой человек...» – закономерно вызывает у Самарцева лишь лёгкую «ироничную улыбку». Логика и игра – суть детектива. Помимо логического, рационального начала, классическому детективу как жанру присущ игровой, творческий аспект. Соответственно, и сыщик побеждает преступника не только благодаря анализу, дедукции, но и переигрывая его. Смешные метафоры, внезапные сравнения, элегантный слог, тонкие шутки, вполне уместные криминальные словечки – всё это придаёт неповторимый шарм детективным происшествиям, представленным в книге. Вдобавок ко всему на 152

страницах книги вы найдёте необычные фото персонажей, которые украшают повествование. Оригинальны здесь и рассказы, завершающие последнюю часть детективного романа-сериала. Например, «Счастливое ограбление», где само заглавие рассказа в известной мере иронично, высвечивая неистощимую авторскую изобретательность. Главный момент его комизма – в той пертурбации, какую герои претерпевают под влиянием неожиданных для них изменений обстоятельств. Невольно возникает литературная параллель с новеллой «Родственные души» О. Генри, замечательного мастера юмора и иронии, умевшего тонко соединить смешное и грустное. Вор и богатый человек, живущий в особняке, столкнувшись друг с другом понимают, что все люди, кто бы они ни были, к каким бы социальным сословиям ни относились, – невероятно похожи и в хорошем, и в плохом. Но к чёрту параллели! И у С. Дзюбы ограбление превращается в настоящий хэппи-энд, когда горе-грабители совершенно преображаются в непредсказуемом качестве. «Виктор и Наденька, шутя, называют день своего невероятного знакомства Праздником Счастливого Ограбления», – такова финальная фраза далеко невесёлой истории, зато имеющей удивительно радостное окончание. Очень сильное эмоциональное воздействие производит и рассказ Сергея Дзюбы «Идеальное преступление», выстроенный на откровенно противоположных категориях – преступление и наказание – жертва и мучитель. Роман-сериал магнетически притягателен особым талантом воображения автора и его героя, тем творческим воображением, в основе которого всегда лежит гармония развязки, идеально учитывающая и математический расчёт, и смелую фантазию. Собственно, что мы и видим в рассказе, которым заканчивается книга, «Пани киллер». Перед нами – прообраз современной Никиты, завербованной нашими спецслужбами, воспринимающийся с лёгким изумлением и не только. Эти перипетии, выпавшие на её долю, подаются сжато и достоверно. Не мешает лишний раз подчеркнуть, что не всегда счастье – богатство и успех. А что же? – резонно спросите вы. И каким образом сохранить человеческое достоинство, не имея денег? Но «пятнадцатый заказанный мужчина» для пани киллер «оказался особым!». Значит, есть единственная великая сила на свете, без которой нам не выжить, – любовь. Это «идеальное преступление» удивляет своей нетрадиционной развязкой. В романе будто замыкается порочный круг современного общества, где власть сверхприбыли с её роскошью, насилием процветают, а человек, вопреки всему, хочет любить и быть счастливым. Невероятно и то, что данный противоречивый феномен затронут и освещается именно в ироническом детективе! «Нельзя объять необъятное», – помним мы крылатые слова Козьмы Пруткова, литературная маска, под которой в журналах «Современник», «Искра» и прочих выступали в 50-60-е годы XIX века поэты А. К. Толстой и братья Жемчужниковы. И Сергей Дзюба, стремясь выразить себя во многих жанрах, в 153

каждом из них добивается удачных результатов! Ведь писать детективный роман – тоже искусство! Здесь есть множество поразительных человеческих судеб и ситуаций, переплетённых в странных обстоятельствах нашего непростого времени. И в заключение статьи уместно привести цитату американского писателя, точнее, слова и реалистичные мысли крупного представителя культуры на рубеже ХIХ и ХХ веков, в чём-то не отрицающие и долю иллюзии, наполненные оптимизмом, верой в человека, в торжество жизни, Генри Джеймса, которые, как нельзя лучше, подходят и к роману Сергея Дзюбы, так же утверждающего в своих произведениях добрые общечеловеческие качества и нравственные нормы: «Жизнь действительно борьба. С этим согласится и оптимист, и пессимист. Зло бесстыдно и могущественно, красота чарует, но редко встречается; доброта – большей частью слаба, глупость – большей частью нагла; порок торжествует <…> и человечество в целом несчастно. Но мир такой, какой он есть, – не иллюзия, не фантом, не дурной сон в ночи; каждый день мы вступаем в него снова; и нам не дано ни забыть его, ни отвергнуть его существование, ни обойтись без этого мира». Да, можно попытаться разгадать детектив, но, согласитесь, никому не дано разгадать жизнь, судьбу и творчество! Людмила Воробьёва, литературовед, литературный критик, г. Минск, Беларусь, 28 июля 2020 г. *** Журналістка газети «Чернігівщина», письменниця Сніжана Божок:

Сергію Вікторовичу, щиро захоплююся Вашими досягненнями! І пишаюся тим, що працюю під Вашим керівництвом! 12 серпня 2020 р. 154

Книжкові новинки

Ловець снів і екзорцист Сергій Дзюба

Сергій Дзюба. Моя Шахерезада : Фантастика, містика, казки для дорослих, неймовірні бувальщини, гумор. – Київ-Чернігів: Міжнародна літературно-мистецька Академія України; Чернігів: Десна-Поліграф. – 480 сторінок, близько 200 кольорових ілюстрацій. Я люблю день, коли до мене прийшов Чюрльоніс і простягнув сльозу Фаетона, настояну на мелодіях зірок. І я, що звик висмоктувати час із пальця, захворів на Всесвіт. Сергій Дзюба

155

Буквально в кожній своїй новій книжці (а їх у нього – вже дев’яносто шість!) відомий український письменник та журналіст Сергій Дзюба з’являється в іншій іпостасі. Скажімо, якщо прочитати його недавні книги, то маємо просто неймовірні творчі метаморфози. Так, у збірці віршів «Голоси двох поетів», які Сергій і його дружина Тетяна видали в Іспанії та Болівії, перед нами – тонкий, проникливий лірик, «чернігівський Петрарка», як його називають періодично читачі. У книжці листів «До світла» (600 сторінок) вже захоплюємося блискучими, цікавими рукописами, які відверто оприлюднив Сергій Дзюба… А ще ж вийшли його резонансна книга ста пісень «Примчу на білому коні» (причому невдовзі одразу кілька гарних пісень стали хітами); книжка мандрів «Замість щоденника» – вражаючі нотатки обсягом понад 700 сторінок – із сотнями яскравих світлин з усього світу! З’явився славетний роман класика казахської літератури і його приятеля Роллана Сейсенбаєва «Мертві блукають пісками», котрий Сергій майстерно переклав з колегами українською мовою й ошатно видрукував у рідному Чернігові (720 сторінок!). А в чернівецькому видавництві «Букрек» вийшов цього року його трилер «Справи детектива Самарцева. Ідеальний злочин. Пані кілер» – від такого гостросюжетного, пригодницького роману просто відірватися не можна! І ось – ще один сюрприз від автора українських бестселерів – книжка фантастики, містики та гумору «Моя Шахерезада». Начебто й несподіване поєднання, однак цілком вмотивоване. Адже автор – майстер гумору та іронії! Тому і в його фантастичних творах – дуже багато дотепного та кумедного, а деякі вислови з легкої руки Сергія можуть стати крилатими. В цьому – чудова, позитивна відмінність його романів, повістей та оповідань від купи усілякої белетристики, невибагливої, бліденької і, відверто кажучи, не надто нецікавої, яка зазвичай прагне нагнати побільше страху на читача й заплутати його неоригінальними, запозиченими сюжетами, – така ось «розвага» від нудьги. Натомість історії Сергія Дзюби – не просто оригінальні, вони – посправжньому яскраві, дотепно-іронічні, а головне, створені такою соковитою, живою українською мовою, що читаються буквально на одному подиху. Розгорнув книгу на першій сторінці і вже не можеш відірватися – ніби й спати пора, а цікаво, що ж буде далі й чим усе завершиться. Причому це – не просто книжка заради розваги. Так, читається вона напрочуд легко, із задоволенням. Однак тут – немало цікавого та глибокого. Є над чим поміркувати й потім обговорити це зі своїми друзями! Адже прочитане не вивітрюється з пам’яті, як то часто трапляється з белетристикою, а запам’ятовується надовго. Ще одна суттєва відмінність фантастики Сергія Дзюби – всі ці історії реальні! Авжеж, вони трапилися насправді. Тобто перед нами – такі собі фантастичні, неймовірні, дивовижні, чарівні бувальщини. Звісно, наш автор, як і легендарна Шахерезада, – блискучий майстер розповіді. Тож його історії можна слухати годинами і днями, взагалі безкінечно. 156

Чого вартий, скажімо, отой непересічний, загадковий «ловець снів» – добродій, який бачить у своїх снах минуле та майбутнє!.. Він подорожує в часі, допомагаючи багатьом людям, навіть рятуючи їх від смерті. І це – не вигаданий персонаж. Бо Сергій Дзюба – не лише письменник, а й чудовий журналіст, що вміє віртуозно розговорити будь-яку людину. Отож, познайомившись зі «своїм» «ловцем снів», він дружить із ним уже чимало років. Тобто ці історії витворені на межі журналістики та літератури. І таке поєднання у Сергія – вдале! Що теж неймовірно, бо зазвичай трапляється навпаки – ці професії шкодять одна одній… Рідко коли хороший письменник здатний написати блискучий журналістський матеріал. Як на мене, на таке спроможний буквально один відсоток літераторів. Причому я говорю про талановитих людей. І навпаки – рідко який (навіть найкращий!) журналіст, здатний створити справді високохудожній письменницький твір. Втім, Дзюба – людина універсальна: обдарований, глибокий та вишуканий письменник, зі своїм неповторним авторським стилем, і водночас – напрочуд талановитий, цікавий та розумний журналіст. Тому з ним – не занудьгуєш! Адже він щоразу прагне докопатися до суті, нерідко опиняючись у центрі карколомних, незвичайних подій, що теж потребує мужності, самовідданості, азарту і неабиякої удачі. Однак Сергієві неймовірно таланить! Бо ще одна його риса – наполегливість. Якщо вже що задумав – ніколи не відступає перед будь-якими труднощами й завжди доводить справу до кінця. Одне слово – великий працелюб і небайдужа, шляхетна людина. Наче й не з нашого століття чи навіть планети, не від світу цього… Ось колишній «афганець» Іван, який після важкого поранення стає мандрівним екзорцистом і тепер воює з пеклом, повертаючи до потойбіччя його бісів – жахливих потвор, котрі підступно оселилися в людських тілах і підкоряють їх своїй злій волі та ще й дуже мучать постійними, сильними болями і начебто невиліковними хворобами. Здавалося б, можна просто поспілкуватися з цікавою людиною та й написати про неї, не надто ризикуючи. Але ж треба знати Дзюбу – він хоче все побачити на власні очі й незабаром стає свідком кількох вражаючих сеансів екзорцизму. – Просто на моїх очах відбувалося щось зовсім неймовірне… – відверто розповів у своїй книжці Сергій. – Поважна тітонька років п’ятдесяти, гарно одягнена, буквально обвішана золотими прикрасами, раптом опустилась навколішки і, наче мала дитина, поплазувала підлогою. Обличчя її набуло жахливого вигляду, ніби бідолашна пані щойно побачила живого Фредді Крюгера. Вона моторошно застогнала, забилася в конвульсіях і враз, витягнувши шию, пронизливо завила. Водночас вісімнадцятилітній юнак завертівся дзиґою, безтямно вимахуючи руками і голосно гавкаючи на стелю. На його губах виступила піна, а з очей рясно потекли сльози. За мить розпачливо зойкнув кремезний чолов’яга й налякано позадкував від високого добродія в чорному вбранні, що стояв у центрі кімнати і зосереджено 157

та навіть якось урочисто здіймав руки догори, диригуючи цим божевільно несамовитим, сюрреалістичним «оркестром» («Екзорцист»). Це – цитата з книжки, й таких дивовижних історій – багато! От у суперзагадковому «Готелі» відбуваються містичні пригоди, котрі назавжди змінюють життя прибульців («Готель на розі паралелей»). Перед нами – гримучий коктейль захоплюючих історій, колоритні, химерні персонажі, начебто вигадані автором. Фантастика?.. Однак потім читаємо його іронічну повість «Як я був агентом ЦРУ» і враз розуміємо, що Сергій Дзюба просто пригадує подробиці з власного життя! А ось сучасний, такий вишукано дотепний барон Мюнхгаузен, який навіть перед власною коханою дружиною вже не один рік вдає з себе... космічного прибульця з далекої планети! Ну, і як же йому не вірити, коли він – настільки незвичайний? Спокійно засовує руку в акваріум із піраньями, які не звертають на «жертву» жодної уваги й мирно плавають далі. Ну, звідки ж знати благовірній, що ці «грізні» рибки тільки схожі на справжніх хижаків, а насправді – абсолютно милі, безпечні створіння. Втім, володіючи гіпнозом, фантазер вдає з себе як не Пугачову з Ротару, то Горбачова з Кучмою, провідуючи земляків. Власне, він не прагне жодного зиску. «І людям – радість, пам’ять на все життя, і мені – втіха», – жваво коментує свої «чудеса» цей дивакуватий та все ж вельми симпатичний авантюрист… Стара жебрачка несподівано виголошує жахливе пророцтво, і молоде подружжя опиняється на краю прірви. Чоловік у розпачі п’є оковиту, бо його має неодмінно вбити… власна дружина, і поки що «все йде за планом», виголошеним «ясновидицею». І тоді жінка, щоб врятувати коханого та свій шлюб, наважується на неймовірне… Сучасні відьми об’єднані у власну таємну організацію! Вони не прагнуть жодної реклами, натомість маскуються навіть краще за агентів спецслужб. Маємо новий вражаючий відьомський цикл – не просто «легенди» та «байки» про відчайдушних жіночок на мітлах і їхні завзяті шабаші, а досить практичні поради, як вдало врятуватися від усілякої нечистої сили. Звісно, ну як же в такій книжці – без справжніх вампірів? Вони з’являються – «столітній» дідусь та його донька-красуня. Ось тільки вампірам також загрожує небезпека – хтось підступно заганяє їх у пастку, і лише диво може порятувати персонажів цього оповідання-бувальщини. Втім, дива в цій книжці трапляються на кожному кроці. Втім, не переказуватиму книжку. Прочитати раджу всім – не пошкодуєте. Знову ж таки – чудовий містичний серіал можна було б зняти. Агов, кінематографісти?! Отже, враження від нової книжки залишилося добре. Сергій Дзюба – не розчарував, поставши раптом, як письменник, у досить незвичній для себе іпостасі. А може, й не тільки як письменник?.. Бо його міркування і поради в фантастично-містичній книзі – напрочуд професійні, ніби все це говорить не просто ерудований і досвідчений фахівець із нечистої сили, а Майстер. Тож наразі спадає на думку неймовірне… Дивіться заголовок. 158

Василь Слапчук, письменник, літературознавець, заслужений діяч мистецтв України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, Почесний громадянин Луцька та Волині, 12 серпня 2020 р. *** Лист від письменниці Надії Постемської з Ірландії: Добрий вечір, Сергію (чогось думаю, що Ви не будете проти такого простого звертання, без «пане»...). Так, мені розповів про Вас Генріх Дік, сказав про Ваше прохання: про переклад ірландською добірки поезій – Ваших із Танею. Отож тільки що я мала розмову з кількома людьми, котрі могли б у цьому Вам допомогти. Результат знатиму не раніше неділі (адже в неділю всі вельмишановні українці ходять до церкви...). Дуже надіюся, що зможу вам посприяти. Пісню Вашу «Батьку мій» прослухала з великим задоволенням і щемом у серці: кілька років тому не стало мого татуся, людини, яка була близька мені і по духу. Впевнена, що цю пісню сприймають серцем усі, хто її слухає. До Вас постукався в друзі мій чоловік Йонас Краукліс (Jonas Kriauklys). Він, хоч і литовець, гарно розмовляє російською, і досить непогано – українською. Він музикант (гітарист), пише пісні, музику (і на мої вірші – теж). Можливо, Вас це зацікавить – щоб на Ваші вірші подивилися в іншому ракурсі. За книги дякую! Коли отримаю, то обов’язково напишу. 159

У неділю ввечері або в понеділок зв’яжусь з Вами. Привіт із далеких країв і Вашій шановній дружині. З теплом (як пише Генріх) і повагою, Надя (можете так до мене звертатися) Постемська, 12 серпня 2020 р.

Пісні для дітей

Як не боятися Бабая!

Сергій Дзюба створив уже понад сто пісень. Популярною стала і його книжка пісень із нотами «Примчу на білому коні!». Пісні успішно виконують відомі співаки, народні та заслужені артисти України, а також знані творчі колективи з усієї України. Звучать ці пісні і за кордоном у перекладі різними мовами. Втім, донедавна Сергій Дзюба, відомий і як дитячий письменник (автор казкової трилогії про пригоди кленового бога Кракатунчика та дуже веселого роману-серіалу «Потягуськи») чомусь не мав жодної пісні для дітлахів. І ось 160

нарешті, разом зі знаним українським композитором Миколою Ведмедерею, добродій Сергій створив одразу дві веселі пісні для малечі. Одна називається «Бабай», а інша – «Подружка». У першій пісні розповідається, що потрібно робити, аби не боятися злого Бабая. Причому ця порада – справді дієва, дуже ефективна, вже не раз перевірена. Тож дітям сподобається! Наразі другий твір – це дотепна пісня-загадка, які так люблять малюки. «Я – щасливий, що з’явилися такі пісні для дітвори, які можна легко розучувати та співати в дитсадках, у школах, – сказав Сергій Дзюба. – Тому сподіваюся, що невдовзі ці пісні зазвучать у виконанні юних співаків. Щиро дякую композитору Миколі Ведмедері, який так тонко, гарно відчуває дитячу психологію. До речі, це була саме його ініціатива, на яку я із задоволенням відгукнувся. Тож, думаю, в подальшому ми продовжимо співробітництво». Ганна Маджуга

Композитор Микола Ведмедеря. 161

162

Бабай Слова Сергія Дзюба, музика Миколи Ведмедері Знову клопоти у Раї – Хтось лякав її Бабаєм. Тре печально оченята: «Заберуть від мами й тата…». Ні до чого ці страхи – Є рятунок, малюки! Потримайте у руці Чудодійні олівці. Намалюйте на папері Ту небачену химеру. Щоб Бабай не був жахливим, Треба вірити у диво. Тож пораджу щиро всім: Зобразіть його смішним! Добрим, лагідним; щоб танув, Мов вареник, у сметані. Регочіть аж до нестями, Друзям покажіть і мамі. Буде не життя, а рай, – Не зачепить вас Бабай.

163

164

Подружка Слова Сергія Дзюба, музика Миколи Ведмедері У Оксанки є подружка, Що, немов бальзам, для вушка. Тиха, ніби мишка, чула, Не кусюча, мов акула. Не хропе, як бегемотик, І не кличе на роботу. Не сварливо язиката, А сумирна, наче тато. Не потворна, не зубаста, Чарівна, мов сон, пухнаста. Не набридлива, як мушка… Хто це, підкажіть? (Подушка)

15 серпня 2020 р. 165

Вітаємо!

Престижна нагорода в Німеччині Редактора газети «Чернігівщина», президента Міжнародної літературномистецької Академії України, письменника Сергія Дзюбу щойно нагородили в Німеччині престижним дипломом «Grand Prix» – за книжку віршів «Гріх любити неталановито!», котра цього року вийшла там у перекладі німецькою мовою та отримала значний резонанс. Зокрема, рецензію на цю книжку написав відомий німецький письменник Фолькер Маасен. Таким дипломом «Гран-Прі» міжнародна громадська організація «Farben der Kunst», яка дуже успішно об’єднує в Німеччині творчих людей (письменників, художників та акторів) відзначає знаних поетів із різних держав за їхні книги, що побачили світ у Німеччині, та видатні досягнення в літературі. Голова нагородної комісії – відомий німецький поет, прозаїк, драматург, перекладач, журналіст, видавець і громадський діяч Генріх Дік. Тож приємно, що найвищою нагородою «Farben der Kunst» відзначений саме український письменник, мешканець нашого славного Чернігова! Ганна Маджуга, 23 серпня 2020 р. *** Письменниця, друг на ФБ Таня Зінченко: Сергію, мені так приємно бачити, що Ви читаєте те, що я пишу. Ви – майстер слова, шанований письменник, митець – і знаходите час на мене. Безмежно і щиро вдячна! Від душі!!!  Щиро дякую, чесно. Просто слів якось не знаходиться. Але дуже тішить, коли Ви читаєте мене, бо це – і Ваш час. Та й загалом… Дякую!  Я із задоволенням прочитаю Вашу пригодницьку, казкову трилогію «Душа на обличчі». Поезія у Вас – фантастично гарна, я Вам про це вже писала. Взагалі, мені здається, що у Вас – неймовірна, красива Муза! Так і є, думаю! Фантастику також Вашу читала, «Мою Шахерезаду». Я дуже пишаюся знайомством із Вами. І коли Ви мені пишете «Добре!», я десь на сьомому небі!  Ви – як гармонія: це і книжки, і квіти, й добрі слова…Дякую Вам від душі!  Ви мені своїх пісень не надсилали, але я багато слухала їх на Вашій стрічці в ФБ. Про маму пісня «Порадниця свята» дуже вразила, я тоді писала про це... Умієте Ви так – ніби в душу прямо. Пісня «Батьку мій» теж запам’яталася. Знову її слухатиму. Ви – людина, якій постійно хочеться дякувати. Тому дякую знову! І Вам – гарного вечора, Сергію!  23 серпня 2020 р. *** Лист від відомого киргизького письменника Айдарбека Сарманбетова: Доброе утро, дорогой Сергей! 166

Очень рад вас услышать! Радуюсь за ваши успехи! Огромное спасибо за переводы моих рассказов на украинский язык. Я внимательно всё прочитал и убедился, что они – чудесные. Заметная рука мастера слова! На украинском отлично получилось – выдержана энергетика рассказов. Я приятно удивлён! Бог даст, на украинском получится одна из лучших моих книг! Ещё раз спасибо Вам! Да пусть сопутствует Вам успехи! С уважением, Айдарбек, 23 августа 2020 г.

Книжкові новинки

«Жити треба не для себе!»

167

Так називається нова (вже дев’ята!), прекрасна книжка відомої письменниці з Італії Людмили Шутько, котру упорядкували та переклали українською Сергій Дзюба і Ганна Маджуга. Як і всі попередні книжки казок Людмили Григорівни для дітей (хоча їх із задоволенням читають і дорослі), ця її збірка також – дуже ошатна, красива, великого формату, з оригінальними, чарівними ілюстраціями талановитої художниці Марини Скоробагатько. Просто очей не можна відвезти від такого дива! Наразі це – казки народів світу в інтерпретації Людмили Шутько. Третя така книжка. Перша – «Як стати справжнім чарівником?» – дуже сподобалася дітям, які створили безліч власних малюнків до цих казок, подарувавши їх авторці разом зі своїми зворушливими відгуками. Далі була збірка «Людинка з глечика». І ось тепер – нова дивовижна книжка, у якій представлені монгольські, афганські, польські, вірменські, єврейські, чуваські, грузинські, адигейські, турецькі, азербайджанські казки. Кожна з них по-своєму мудра та повчальна, але ненав’язливо, що дуже важливо. Адже дітлахи не люблять дидактики! Їм цікаві пригоди, мандри, захоплюючі історії, чудеса. А в цій книжці – усе це є. Крім того, читаючи таку збірку, можна багато дізнатися про національні традиції народів, їхні історію, легенди, побут, вбрання, гумор, бо у книжці – немало дотепних афоризмів та жартів. Та й на малюнках художниці Марини Скоробагатько персонажі одягнені в одяг саме тієї держави, звідки казка! Мені імпонують працелюбність пані Людмили та її вміння писати так, що ці книжки подобаються дітям та їхнім батькам. Вважаю, що книги мають популяризувати вічні цінності – добро, любов, дружбу, порядність, чуйність, чесність, благородство, справедливість; бути дійсно високоморальними. Але водночас вони повинні захоплювати, читатися легко та запам’ятовуватися. І саме так створює свої диво-книжки Людмила Шутько, котра наголошує, що жити треба не лише для себе, а й для близьких, друзів, взагалі – людей, своєї прекрасної Батьківщини. Тому такі патріотичні книги варто читати. Хоча, безперечно, велика заслуга й перекладачів та упорядників Сергія Дзюби та Людмили Шутько – всі книжки цього неймовірного міжнародного літературного проекту, котрі зараз видаються українською та італійською в нашій державі і сонячній Італії, вражають колоритною, живою мовою, вони – напрочуд вдало скомпоновані та добре продумані – від першої до останньої сторінки. Тому сприймаються не як різна мозаїка, а цілісний, оригінальний твір, де завжди перемагають добро і правда, а совісні та шляхетні люди все-таки здобувають своє щастя! Олена Куннова, головний бібліограф Чернігівської міської бібліотеки імені М. Коцюбинського, 24 серпня 2020 р.

168

*** Лист від письменниці Юлії Сільчук із Волині: Доброго дня, пане Сергію! Щойно вперше, заради цікавості, написала «Юлія Сільчук» у Гуглі (бо раніше не грішила себелюбством ), і була приємно вражена, на скількох сайтах є інформація про мою книжку… Все – завдяки Вам! Я все життя буду Вам вдячна за таку підтримку і такий вагомий стимул не зупинятися на досягнутому. 1000 разів спасибі! Хай Бог береже Вас і Ваш талант. Тепер я розумію, чому Вам так легко твориться… Тому що добро, яке Ви робите для інших людей, вертається Вам бумерангом… Ви – супер! (хотіла сказати: «ангел», але, знаю, що Ви заперечуватимете).  30 серпня 2020 р.

Моряки – з татом у рідному Пирятині. 169

Презентація

«Орлівка. Наша школа – наша доля»

Так називається нова книжка, яку представили автор – відомий письменник, заслужений журналіст України Микола Будлянський і знаний підприємець, інвестор, кандидат сільськогосподарських наук та благодійник, колишній учень Орлівської середньої школи Володимир Хоменко. Володимир Феодосійович започаткував українську програму видання найкращих книжок, котру тепер активно здійснює на Чернігівщині. Зокрема, тут уже вийшли книжки Миколи Будлянського: «Іван Іванович з Іванівки», «Час рікою пливе» (цікава художньо-документальна повість про Олишівку), «Орлівка. За батьківськими заповітами», збірка віршів «Смак пізнього яблука», зворушлива збірка новел «Розкажіть мені, мамо», а ще – народознавчі, чудово ілюстровані книжки «Хатні обереги» та «Обереги рідного краю». Надруковані також і прекрасна та незвичайна книжка для дітей Євдокії Тютюнник «Іменини цибулини» (це поезія в прозі!); збірка нарисів Людмили Студьонової «Чернігівські силуети». Видані книги Сергія Дзюби: збірка ста пісень «Примчу на білому коні» (за фінансової підтримки Героя України Леоніда Яковишина, Віктора Кияновського та Володимира Хоменка), книжка листів «До світла», збірка мандрів «Замість щоденника», збірка фантастики «Моя Шахерезада». А в Іспанії й Болівії побачила світ поетична збірка Тетяни і Сергія Дзюби «Голоси двох поетів» (іспанською та українською мовами). І ось тепер презентували чудову книгу Миколи Будлянського «Орлівка. Наша школа – наша доля». На імпрезу завітали вчителі Орлівської школи, які високо оцінили нове художньо-документальне дослідження автора: директор школи Алла Савченко, вчителька математики, однокласниця Володимира Хоменка та колишня директорка цієї школи Лідія Носенко, вчителька історії 170

Світлана Герасименко, вчителька української мови і літератури та заступник директора школи з виховної роботи Любов Парандич, вчителька англійської мови Валентина Мацвійко, вчитель фізики та інформатики Роман Штунда, заступник директора школи з навчально-виховної роботи Світлана Таценко і вчителька початкових класів Ольга Кононенко. До речі, книжку створено до подвійного ювілею – 140-ліття появи школи в Орлівці та 50-річчя нової сучасної Орлівської середньої школи. Наразі ця книга – про становлення школи в селі Орлівка Куликівського району, яка почала свою історію з 1880 року. Скільки літ минуло, стільки випускників розійшлося по світах! Та як і колись, нинішні педагоги ретельно готують дітей до великого самостійного життя, засіваючи їхні душі розумним, добрим і вічним. Микола Будлянський провів значну дослідницьку роботу, працюючи в архівах, збираючи цікаву інформацію. Гарно, що в книжці – велика кількість світлин, зокрема рідкісних. Тому така робота – дуже важлива, адже це – наша історія! Взагалі ж, саме з отаких подвижницьких досліджень і постає історія рідної Чернігівщини, літопис нашого народу. Причому читається ця книга – напрочуд легко, як то кажуть, на одному подиху, адже автор – справді талановитий письменник, який тонко відчуває красу слова! Ось – лише невеличкий фрагмент на підтвердження такої думки: «Погідний вересневий день. Осінь відчувається хіба що раннім ранком, коли з півночі накотиться холодний вітер, зіб’є з ще зелених дерев і кущів такі ж холодні роси. Та і ранки вже не такі голосні, як влітку. Услід за зозулею подалися у вирій решта крилатих співунів, котрі зимують у чужих краях. Та нині розгуляється сонце – і так тепло стає, аж спекотно. Знову літо повернулося? Так, літо. Тільки бабине. Роззираюся і бачу, як тоненькі павутинки світяться сріблом на вітті беріз, уздовж дороги на здерев’янілих петрових батогах. Обігнавши мене, біля школи зупинився автобус, і з нього висипали святково вдягнені школярики. У них сьогодні початок нового навчального року. Ці діти і їхні батьки, навіть діди, відвідують двоповерхове цегляне приміщення Орлівської середньої школи, яке почало діяти на початку 70-х років минулого століття. А я стою неподалік, за якусь сотню метрів, біля кам’яної одноповерхівки, зведеної за рахунок Ніжинського земства та місцевої громади (з 1781 по 1923 роки Орлівка входила до Дроздівської волості Ніжинського повіту). У цій будівлі, якій уже без мізинця 140 років, починалася професійна школа, яка стала однією з 27 земських навчальних закладів у повіті». На презентації виступили автор книги Микола Будлянський, науковець, підприємець, благодійник Володимир Хоменко та письменник Сергій Дзюба, вчителі Орлівської середньої школи, які подарували гостям розкішний торт у вигляді книжки. А завідувач Орлівського будинку культури Катерина Лаптій чарівно виконала українські пісні, зокрема на вірші Миколи Будлянського та Сергія Дзюби, і це стало ще однією родзинкою такого теплого, яскравого й зворушливого свята. 171

Редактор газети «Чернігівщина», президент Міжнародної літературномистецької Академії України Сергій Дзюба урочисто вручив нагороди: так, Миколу Будлянського, зокрема, відзначено почесною міжнародною медаллю Олександра Довженка, а Володимира Хоменка – міжнародною патріотичною медаллю Івана Мазепи. Також на святі були представлені найновіші книжки – «Хатні обереги» та «Обереги рідного краю» Миколи Будлянського і «Моя Шахерезада» Сергія Дзюби, нещодавно надруковані за сприяння Володимира Хоменка. Імпреза завершилася, але попереду – нові цікаві та дивовижні книжки! Сергій Квітницький, 3 вересня 2020 р.

Вітаємо!

«Діамантові Дюки» – у письменників із Чернігова!

Українські письменники, журналісти та перекладачі з Чернігова Тетяна і Сергій Дзюби отримали щойно найвищі нагороди цьогорічного Міжнародного літературно-мистецького конкурсу імені де Рішельє (Україна, м. Одеса – Німеччина, м. Франкфурт), де щороку беруть участь близько 400 поетів, прозаїків, драматургів, музикантів, співаків, композиторів, акторів театру та кіно, художників, журналістів, перекладачів, гумористів, критиків, літературознавців і мистецтвознавців із 40 держав. 172

Отже, Сергій і Тетяна Дзюби одержали «Діамантовий Дюк» у номінації «Поезія» – за книжку віршів «Веселка на віях», яка надрукована киргизькою та українською мовами у Киргизстані – в м. Бішкек (перекладач – видатний киргизький письменник Айдарбек Сарманбетов). А Сергія Дзюбу відзначено і за його збірку віршів «Гріх любити неталановито!», що вийшла німецькою мовою в Німеччині – у перекладі знаного письменника Генріха Діка, та книгу ста пісень «Примчу на білому коні», видану в Чернігові. Крім цього, президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України, редактор української газети «Чернігівщина» Сергій Дзюба одержав «Діамантовий Дюк» і в номінації «Проза» за свої книги: «Справи детектива Самарцева. Ідеальний злочин. Пані кілер» (українською, російською мовами; Україна, м. Чернівці; Казахстан, м. Алмати; Канада, м. Торонто); «Замість щоденника. Міжнародна діяльність 2013-2019 років», «До світла. Вибрані листи письменнику Сергієві Дзюбі з 1992 року до наших днів (рукописні та електронні)» і книжку фантастики «Моя Шахерезада» (м. Чернігів, видавництво «Десна-Поліграф»). Взагалі, на конкурсі перемогу святкували і представники Міжнародної літературно-мистецької Академії України. Так, у номінації «Поезія» цього року 173

«Діамантовий Дюк» здобули, зокрема, українці Микола Будлянський (м. Чернігів, збірка віршів «Смак пізнього яблука») і Володимир Віхляєв (м. Запоріжжя, книга «Чорний пролісок») та відомі письменники й перекладачі Айдарбек Сарманбетов (Киргизстан, м. Бішкек) і Генріх Дік (Німеччина), а також – літературознавець Людмила Воробйова (Білорусь, м. Мінськ) – за значну творчу діяльність. Генеральний секретар Асоціації письменників Індії, видатний бенгальський поет, автор понад 150 книжок Ашис Саньял (Індія, Бангладеш) нагороджений за великий внесок у світову літературу. А відомий німецький письменник Фолькер Маасен відзначений цього року за збірку віршів «Присутність духу» (українською мовою переклали Надія Постемська з Ірландії і Сергій Дзюба, керівник цього міжнародного проекту Генріх Дік). У «Прозі» «Діамантовим Дюком» відзначені нині Тетяна Сидоренко з Ніжина (повість «Ольга, дружина Пікассо») та Людмила Шутько з Італії (за книжки казок народів світу «Як стати справжнім чарівником», «Людинка з глечика» та «Жити треба не для себе!», а також – спільно з Сергієм Дзюбою – за переклад з італійської книжки казок Леонардо да Вінчі «Справедливість»). Міжнародну літературну премію імені Михайла Булгакова отримали бенгальський поет Ашис Саньял (Індія та Бангладеш) – за великий внесок у світову літературу, а також – письменники Станіслав Маринчик (м. Ічня, Чернігівщина) та Ярослав Савчин (Івано-Франківщина), і літературознавець Людмила Воробйова (Білорусь, м. Мінськ) – за значну творчу діяльність. Посмертно відзначено й подвижницьку роботу українського письменника та журналіста Віталія Леуса (м. Чернігів). А Міжнародною літературною премією імені Лесі Українки цього року відзначені видатний поет, головний редактор журналу «Новая Немига литературная» Анатолій Аврутін (Білорусь, м. Мінськ) та знаний науковець, інвестор, благодійник Володимир Хоменко (Україна, м. Київ) – за визначну міжнародну і громадську діяльність, популяризацію української літератури в світі. У номінації «Міжнародні літературні Олімпійські ігри» (її називають і літературним багатоборством) нинішнього року нагороджений прозаїк, поет, драматург, дитячий письменник, журналіст, перекладач, громадський діяч та видавець Генріх Дік (Німеччина). Ярослав Савчин, письменник, журналіст, художник, перекладач, прес-центр Міжнародної літературно-мистецької Академії України, 3 вересня 2020 р. *** Лист від журналістки Ніни Калібовець (м. Варва Чернігівської обл.): Серьожо, ви з Танею – такі талановиті, такі близькі, доступні для читачів, як найкращі друзі! Щиро вітаю вас із черговими нагородами. Будьте здорові, щасливі, впевнено досягайте нових творчих вершин. А ще, користуючись 174

нагодою, хочу поділитися, що я з великим задоволенням прочитала одну з люб’язно подарованих тобою книг – про цікаві й захоплюючі справи приватного детектива Віталія Самарцева та три бувальщини. Кожна з її 462 сторінок – немов захоплюючі кінокадри, на яких я бачила всіх головних героїв, їхні портрети, дії, емоції, а також і тебе, як журналіста Сергія. Уявляла собі ваші робочі кабінети, затишні кав’ярні, де відбувалися зустрічі літературних персонажів… А ще мені імпонувало, що іронічно-детективних сюжет твору тісно пов’язаний із реальними людьми – приміром, чернігівським циганським бароном, а також мікрорайонами Чернігова та населеними пунктами нашої Чернігівщини. Зокрема, в бувальщині «Щасливе пограбування» головний герой Віктор був родом… із Варви. Щиро тобі вдячна за такий щедрий та цікавий подарунок, котрий допомагав скрасити непросте сьогодення і на певний час відволікав від нашої, на жаль, не веселкової реальності. Сподіваюся, що любителі детективів із задоволенням придбають цю книгу і коли її прочитають, то переконаються, що її написав не лише наш земляк, а й дуже талановитий український письменник СЕРГІЙ ДЗЮБА. 3 вересня 2020 р.

Книжкові новинки «Букет бузку для Ісуса» від Лілії Бондаревич-Черненко

«Бог, сидячи в мансарді Всесвіту, кожен день спостерігає за нами зверху. За всім, що відбувається в світі, який Він створив колись. Чи задоволений Він нами?.. Чи не розчарували ми Його? Як часто Він сумує, журиться, посміхається, дивлячись на все, що відбувається на планеті Земля? Чи задоволений Він тими, яким дав життя? Він уже закінчив Свою роботу? 175

Напевно, ні. Звичайно ж, ні. Він щодня працює над нашими душами. А ми тут, на грішній землі, живемо – як живемо. Помиляємося. Порушуємо Божі заповіді. Витрачаємо сили на абсолютно непотрібні і нікчемні речі та вчинки. На те, що зникне, зів’яне, зітліє без сліду. Хапаємося за щось другорядне і не бачимо головного. XXI століття – час воєн і псевдогероїв, розчарувань і надій, небувалого технічного прогресу і розгублених душ…» Перепрошую, друзі, за таку довгу цитату з нової, 20-ї, книжки відомої українсько-білоруської письменниці Лілії Бондаревич-Черненко «Букет бузку для Ісуса». Але ж у ній – сама суть, квінтесенція всього твору письменниці! Книга має великий формат, 324 сторінки, тверду обкладинку, ошатне, витончене поліграфічне виконання, яке перетворило її на цілком розкішне подарункове видання (Житомир, видавництво «Book druk», 2020). Слід зазначити, що цей масштабний творчий проект був втілений в життя за кошти відомого на Чернігівщині мецената, давнього і вірного друга письменниці – Анатолія Мірошниченка. Лілія Бондаревич-Черненко – член Спілок письменників України та Білорусі. Пише українською, білоруською і російською мовами. Написана книжка в жанрі щоденникової прози, і її головні теми – Бог, час, людина. Три роки працювала над нею письменниця, досліджуючи Євангелії, написані апостолами – сучасниками Спасителя. А ще – ретельно вивчала праці кращих світових релігієзнавців, відомих богословів та діячів Православної Церкви. Для багатьох письменників жанр щоденника – улюблений. У ньому успішно попрацювали сучасні українські письменники Юрій Андрухович та Марія Матіос, Юрій Олійник і особливо – Петро Сорока, чиєю творчістю письменниця захоплюється. Добродій Петро взагалі вважав, що в цьому столітті денники стануть найпопулярнішою літературою, адже «справжнього читача посправжньому може хвилювати тільки щира сповідальність душі». Книжка складається зі щоденникових нотаток, есеїв та монастирських зошитів. Багата планова розповідь дозволяє письменниці з’єднати в одне ціле простори і часи, зв’язати водночас земне та небесне, минуле й сьогоднішнє. Вона виводить нас за межі звичайного, буденного, намагаючись, разом із читачем, відшукати відповіді на деякі важливі питання Православної Віри… А ще – ділиться своєю любов’ю до життя і до Бога, нашого Ісуса Христа. Це вже не перша, а п’ята книжка Лілії Черненко, присвячена питанням Людини та Віри. Хочу зазначити, що не кожен сучасний письменник відважиться написати таке ґрунтовне дослідження з питань Православ’я, та Лілія Бондаревич-Черненко відважилися. Безперечно, вона мала на це право, бо вже чверть століття займається медіа-служінням Православній Церкви та отримала на це благословення. Щоденникові записи знайомлять нас із роздумами письменниці про те, як і чим всі ми живемо у ХХI столітті. Про те, що ми часто не відрізняємо головне від другорядного, не вміємо любити, не помічаємо подарунків Неба. Живемо собі в 176

такий неоднозначний, складний час на нашій грішній землі, не розуміючи, заради чого. «То що ж таке наша Земля? Величезна, гігантська могила людства, що летить, минаючи зірки, космічним безмежним океаном? Або – зоряна колиска цивілізації? Довкола неї снують, як метелики, інші планети… Вона то летить, то кружляє на одному місці, то просто погойдується. Куди ми летимо на цій блакитній кулі? Земля – жива і тендітна, мов немовля. Вона – тендітна, але не беззахисна – її захищає Господь». Роздумуючи про коронавірусну біду, яка впала на всю планету, авторка припускає, що це – велике випробування для всіх нас, і що воно дається по справах наших. Людство тривалий час поводилося, як неслухняний підліток. Космічна ракета скоро стане звичайною маршруткою на Марс… Інтернет, глобалізація… З людиною, котра мешкає аж на іншому боці планети, можемо зв’язатися за мить. І при цьому – ми самотні та розгублені. Адже ми – діти епохи постмодернізму. Ми не шукаємо нових сенсів та сміємося над тим, над чим плакали наші бабусі. І не здатні по-справжньому надіятися та любити. Однак, скоєні нами гріхи, мов розбите дзеркало, завжди відкривають ворота бід… Ми всі – дуже самотні, і лише одиницям вдається вхопитися за промінчики світла, що йдуть із неба. «Ми – іронічні, песимістичні... Сьогодні, завдяки телебаченню та соціальним мережам, можна продати все – вульгарність, безталання, примітивізм та жорстокість. Завдяки рекламі, кожен може стати зіркою Інтернету – навіть той, хто назбирає п’ять тисяч корків від шампанського. У нього миттєво з’явиться армія фанатів, які йому будуть поклонятися. Але у людства була лише одна справжня зірка, суперстар – Ісус Христос. На жаль, багато хто вже забув про це». Карантин занурив нас у глибину, зазначає письменниця: тепер усе бачиш, як 3Д – в обсязі. Ми стали фотопапером, який опустили в проявник-карантин. Що ж це наразі за процес? Початок вмирання чи очищення? Рух до цілісності? Ми перестали надто метушитися, й уже не біжимо, стрімголов, до супермаркету та інших крамниць. І це добре, бо в суєті втрачається істинний та глибокий сенс того, що відбувається кожної секунди в природі й душі. Сьогодні, стверджує Лілія Черненко, змінився фокус сприйняття: те, на що ми витрачали стільки життєвих сил, зараз втрачає будь-який сенс. Ми зрозуміли, що інші речі – важливіші та необхідніші. Ситуація планетарного масштабу вимагає від нас включити серце й розум: «І сформувати інші цінності та орієнтири. Перед хворобою усі рівні – хворіють і ті, хто звик лікуватися в швейцарських клініках. Ми (велика частина людей країни) – жебраки для багатих. Ми – жалюгідні для тих, хто при владі і розпоряджається нашими долями. Проте багаті й владні перед Богом – такі ж самі, як і ми. Їхні банківські рахунки на небі не котуються. Людина сильна любов’ю, добротою та мудрістю, а не грошима і владою». Письменниця звертається до одного зі своїх найулюбленіших творів – новели Маркеса «Старигань із крилами», в якій розповідаються про філософсько177

етичний сенс зустрічі Янгола з людьми. Він прилетів у дім родини Пелайо, щоб врятувати її хворого сина. Янгол виглядав змореним, від нього пахло болотом, а з крил звисали водорості… Він врятував хлопчика і не почув навіть слова подяки за це. Пелайо тримає Янгола в курнику, там його клюють кури. Безбожники кидають у нього каміння. Сусіди та родичі приходять подивитися на нього, як на чудернацьку істоту, насміхаються. Пелайо починає торгувати видовищем. На зароблені на цьому гроші господарі звели великий двоповерховий будинок із балконом та садом… Але вистава знущання над незвичним гостем незабаром набридає сусідам і господарям – Янгол починає дратувати їх. Приземленість, обивательське світовідчуття не дозволяє усвідомити незвичайність події, дивовижність того, що з ними сталося. Мешканці цього містечка не проходять тест на людяність та милосердя. Старий із крилами – образ дива – з’являється в людському світі й повинен бути цим світом оцінений. Але цього не сталося. Все є в цій старій людині – доброта і жертовність, янгольське терпіння та вміння пробачати. Втім, вони не впізнали Янгола в старій, одягненій, наче безхатько, людині. І проганяють дідуся… Люди – не варті дива, вони не готові до сприйняття високих божественних істин. Янгол відлітає до зірок, в інший світ, і ми не знаємо, чи він повернеться до нас… Стилю письменниці притаманні легкість, неочікувана метафоричність й оригінальна образність, філософічність та щирість. А ще – сповідальність, компаративність, адже важливу подію вона подає в порівняльно-історичному контексті. Ії щоденникові записи – фрагментарні та кінематографічні, але при цьому – композиційно та логічно складають одне ціле. Яскраві й неповторні, вони не розсипаються на окремі частини. Кожен запис має свою атмосферу, запахи та звуки, кольори – залежно від пори року, думок та настрою. Щоденники дозволяють авторці здійснити паломництво в минуле – у часи Ісуса Христа, змоделювати ситуацію прощання Божої Матері з Сином перед початком Його служіння, розставити важливі, на думку авторки, акценти, процитувати улюбленого письменника, написати листа до Господа та порозмовляти з Янголами… У щоденникових записах Лілії Бондаревич-Черненко – така безсніжна зима й картини Катерини Білокур, котрі зігрівають нас під час холодів; її маленьке провінційне, зовсім не гламурне, місто. Її онучки, якими вона пишається, і рідна Білорусь. Увесь текст цієї диво-книги оздоблений, неначе бурштиновими камінчиками, гарними авторськими духовними віршами, які нагадують молитви до Бога. У денниках вона розповідає про улюблений монастир, в якому інколи живе, як послушниця, про його ігуменю – матушку Віру, черниць… Ця обитель стала для письменниці місцем її сили та любові, місцем надії на Спасіння… У щоденникові записи гармонійно вплетені есеї з розділу «Життя Ісуса», в яких авторка подає своє бачення окремих подій життя Спасителя, дивиться на них очима жінки, котра живе у ХХI столітті. 178

При цьому, пані Лілія зазначає, що вона – не богослов, не релігійний історик, не черниця, а звичайна мирська жінка… Вона ще тільки підійшла до Господніх дверей – зі своїми гріхами та помилками, з надіями на прощення. Стоїть на ґанку з букетом бузку в руках для Господа (ми даруємо квіти лише тому, кого любимо), стукає в Його двері і сподівається, що Він відчинить їй... Письменниця шле Йому листи, розмовляє з Ним у віршах, земних молитвах. Вона ставиться до Ісуса з великою повагою, благоговійно та трепетно, адже він для неї – Господь, Месія, Спаситель. І водночас вона відчуває Його, як близького Друга та родича, і в цьому немає ніякої фамільярності та жодного панібратства. «Все Його життя було незвичайною, чудовою історією Любові… Для багатьох наших сучасників Він – перший хіпі, котрий носив довге волосся та бороду. Хіпі з сумкою через плече. Багато хто вважає Його мандрівним філософом. Інші думають про Нього, як про революціонера та шаленого реформатора. Так, Він здійснив революцію в нашій свідомості, в наших умах. Але без допомоги гвинтівок і гранат, а за допомогою Слова, Свого вчення. Однак Він – не хіпі й не мандрівник. Він – Син Бога, чудотворець та найбільший геній, найкращий людина, яка коли-небудь жила на нашій Землі. Основоположник Християнства. Син Божий, який з’явився на світ без первородного гріха…» – пише письменниця. Розповідаючи про головні події долі Ісуса, авторка не відходить від Євангелія. Зберігаючи історичну конкретику, кожну події Його долі вона пропускає через призму свого бачення, через своє серце, й інколи здається, що вона була учасницею всіх цих подій – бачила його у Гетсиманському саду, чула його проповіді на березі Галілейського моря, стояла поруч з іншими жінками на Голгофі. Вона не просто переказує відомі події, а намагається дати їм оцінку в контексті сучасного часу, шукає в них нові смисли, таємниці та особливі деталі, намагається уявити, про що думав, що відчував Син Божий під час останньої зі Своїми учнями Вечері, на дорозі до Голгофи, несучі важкий хрест… Ким би вона була, якби жила в Його часи? «Може, була б дружиною простого рибалки з Капернауму або працювала на винограднику... Може, з глечиком на плечі зустріла б Ісуса біля джерела і напоїла Його, стомленого, свіжою холодною водою. Може, послухавши Його проповідь на березі моря, змінила б своє життя, стала б християнкою, кинула б усе й пішла за Ним разом з іншими жінками. Ходила б за ним від міста до міста, від селища до селища, і, як грішниця, омивала б сльозами Його ноги, витирала б їх пасмами свого волосся і дякувала Йому. Чекала б Його з учнями в скромному будинку на околиці Єрусалиму, готувала їм їжу та чисту постіль. І, разом із Пресвятою Дівою, пекла б хліб та ткала одяг... Не знаю, ким би я була в той час, і чи прийняв би Він мене» (знову перепрошую за довгу цитату – важко утриматися від цитуванням гарного тексту!). Вона стверджує, що в постаті Ісуса є щось космічне, недосяжне і вічне, що все Його життя було незвичайною, чудовою історією Любові! 179

Богослови, великі письменники, іконописці, відомі художники та вчені, кінематографічні й комп’ютерні генії сьогодення намагалися і намагаються відтворити Його вигляд у своїх творіннях – розгадати одну з найбільших таємниць цивілізації. То як же виглядав Засновник Християнства – релігії вічної, чистої, безумовної? – запитує письменниця. Худорлявий і високий? Непокрита голова, темно-каштанове, мов дозрілий лісовий горіх, трохи кучеряве, волосся? Високе чоло, тонкі та благородні риси обличчя, великі й глибокі, ласкаві та сумні, блакитні (світло-зелені, карі?) очі, кучерява світло-каштанова (або – кольору пшениці?) борода?.. Тонкі пальці рук, ноги – в сандалях, натруджені подорожами, легка хода?.. Від Нього пахло свіжою дерев’яною стружкою, адже Він тривалий час, як і Йосип, займався теслярською справою? Або – солоним морем, розпеченим сонцем пустелі? А може, пелюстками мигдалю, пізніше обраного Церквою для чашок золотого світильника?.. «Напевно, – роздумує письменниця, – Божественний лик Ісуса Христа недоступний нашій свідомості, і Його справжня реальна зовнішність так і залишиться таємницею для нас, хоча кожен із нас малює Сина Божого, як свого дорогого родича, котрий завжди поруч і якого ми так любимо. Але все одно – Він незбагненний». І далі: «Спаситель відіграє таку величезну роль у житті людей, що суперечки про те, як Він виглядав, ще довго не вщухнуть… Очевидно, доти, аж доки людство не зрозуміє істину, подаровану нам Ісусом: «Щасливі ті, хто повірили, хоча навіть не бачили мене…» Взагалі ж, на думку письменниці, Віра – наша спроба долучитися до незбагненного, того, що не вкладається в прокрустове ложе буденних реалій. Господь ніколи не обезцінюється – переконує вона. Адже всі генії людства тонко відчували Його безкінечність та Божественність: від Гомера – до Гете, від Рафаеля – до Достоєвського, від Сковороди – до Баха, від Данте – до Шекспіра... Вони вірили в гармонію з Ним, шукали та знаходили її. Для неї Православна Віра – синонім Краси і Поезії. На її думку, у Скарбницю нашої Віри входять не тільки безсмертне вчення Ісуса, чудові храми та ікони, житія святителів і подвижників, безцінний досвід чернечого життя… Але й – талановиті книги, картини, кінострічки, музеї та прекрасні міста, наповнені Словом і ликом великого Спасителя. У своїх щоденниках авторка аналізує творчість відомих всьому світу живописців, кінорежисерів, письменників, композиторів, котрі в різні часи відтворювали образ Спасителя у своїх творах, намагалися зрозуміти Його унікальну Особистість і створювали шедеври для людства. Вона вірить у те, що всі ці геніальні шедеври, які змушують нас сміятися та плакати від щастя, з’явилися на землі лише з благословення Господа, з Його допомогою. «Ми, неначе діти з «Синього птаха» Метерлінка, йдемо по світу, пізнаючи його і себе. Під час своєї земної подорожі ми відкриваємо справжні речі – Блаженство Дихати, Блаженство Весни, Блаженство блакитного Неба, Блаженство бігати по росі босоніж. Відкриваємо справжні людські радості – Радість бути Справедливим, Радість розуміти, Любити, Радість завершеної 180

справи. Радість материнської ніжності. Радість робити щось в ім’я інших, робити щиро, безкорисливо. Ці радості потрібно тільки побачити: «Насправді небо всюди, де ми з Тобою, Боже!» – стверджує письменниця. Їй вдалося гармонійно об’єднати в рамках тексту книжки, в рамках однієї літературної дійсності своє Благоговіння перед Господом і напрочуд теплі родинні почуття до Нього. Об’єднати свої духовні вірші, присвячені Господу, котрі схожі на молитви, з цитатами з праць відомих богословів; уривки з улюблених псалмів, притчі про Янголів та картини Рафаеля, який все життя малював Божу Матір… Її книга – сповідальна, щира, шляхетна – вона пронизана любов’ю до життя, людей, до Господа, Якому вона мріє подарувати букет квітучого, свого улюбленого, бузку… Нова книга Лілії Бондаревич-Черненко – як матриця її душі, як надія наших сердець на те, що ми можемо перемогти страшні хвороби і зло. Тому, читаючи цей твір, занурюєшся в тишу, відходять життєва суєта, буденний мотлох. Така книжка очищує, просвітлює душу, наповнює її благодаттю, дає впевненість у тому, що життя, незважаючи на його складність, – диво, що ми не самотні у цьому світі, тож потрібно йти на світло Бога, а Він на нас чекає. Книга спонукає до глибоких роздумів про наше неоднозначне буття, про святість і Божественну велич, про те, що ми – частинки Всесвіту. Це – одкровення, яких потребують наші душі. Варто подякувати письменниці за цю чистоту та тишу, за ковток свіжого повітря! Може, саме такої книги нам і не вистачало у ці складні й «хворобливі» дні?.. Нова книга пані Лілії – це її діалог із людьми, її сповідальна розмова з небом та Ісусом Христом, молитва до не завжди доброго світу, в якому ми всі живемо. Нам залишається – ліпити глечики з глини, співати та складати вірші, плести з онуками віночки з польових квітів, любити одне одного, рахувати зірки на небі… Може тоді наші Янголи повернуться до нас, і все буде добре… Сергій Дзюба, президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України, редактор газети «Чернігівщина», письменник, журналіст, 8 вересня 2020 р.

181

Визнання

Лауреати конкурсу «Дніпро-Бук-Фест-2020»

Тетяна Сидоренко, Олег Гончаренко, Сергій Дзюба та Ярослав Савчин стали лауреатами Міжнародного літературного конкурсу прозових україномовних видань «Дніпро-Бук-Фест-2020» – за талановитий переклад роману видатного казахського письменника Роллана Сейсенбаєва «Мертві блукають пісками». Книжка – дуже ошатна, її обсяг – 720 сторінок. Видала роман Міжнародна літературно-мистецька Академія України за сприяння Міжнародного клубу Абая та Національної Академії наук Казахстану. «Мертві блукають пісками» – роман-передбачення, роман-катастрофа, роман-трагедія; відчайдушна спроба великого письменника, попри увесь біль та відчай, нарешті докричатися, попередити нашу «розквітлу» і «прогресивну» цивілізацію, котра невпинно, невблаганно, приречено, сліпо (немов із картини Пітера Брейгеля Старшого «Притча про сліпих») наближається до моторошної й бездонної прірви та своєї неминучої загибелі. Людина самовпевнено кинула виклик природі та Богу і жорстоко поплатилася за це. «Ця книга про те, як росіяни з Півночі прийшли до кочівників, принесли їм світло наукових знань, стабільність осілого життя, писемну літературу замість фольклору, романну форму замість поетично-епічної, письменника замість жирау, – і з усім цим принесли в життя вільних синів Поля, що цілорічно ходять услід за сонцем зі своїми отарами, багато непоправної біди. Північна російська цивілізація збила з путі істинного, історичного, продиктованого Небом, казахський народ номадів, кінних вершників і привела їх до межі духовної загибелі, а Степ і Синьомор’я (Арал) – до екологічної катастрофи, – пише письменник Анатолій 182

Кім. – Роман переконливий, потужний, безстрашний, безжальний, відчайдушний, бунтарський». Парадоксальний, філософський роман Роллана Сейсенбаєва просто не має аналогів, настільки він – неосяжний, оригінальний, неповторно глибокий та притчовий, з величезною кількістю дійових осіб, де водночас немає жодного (!) зайвого, непотрібного персонажа. Навіть не уявляю, як це взагалі вдалося автору, звідки у нього взялося стільки душевних і фізичних сил, щоб завершити отаку грандіозну епопею людського життя, де тисячоліття, починаючи з сивої давнини, переплетені з долями мільйонів людей. Щиро вітаємо перекладачів та видавців всесвітньо знаменитого роману українською мовою! Сергій Квітницький, 10 вересня 2020 р. *** Лист від письменниці з Волині, друга на ФБ Юлії Сільчук: Доброго дня, пане Сергію! Прочитала Вашу книжку «Моя Шахерезада». Справді, цікаві історії. Авжеж, насичене у Вас життя, це – точно! І юність «весело пізнавальна» була…  Те, що Ви сприймаєте світ із гумором – це надважлива людська риса! Ліричний герой – такий світлий романтик!.. Прецікаво пізнавати душу автора крізь призму його творчості. Дякую, що Ви такий є, що ми з Вами – друзі (якщо так можна сказати). За все – спасибі! Тримаймося. Юля, 14 вересня 2020 р.

183

Міжнародне співробітництво

Геніальна людяність Айдарбека Сарманбетова

Нещодавно, вперше в Україні, у чернігівському видавництві «Десна Поліграф», вийшла чарівна книга прози видатного киргизького письменника, генерального директора Міжнародної громадської Академії Поезії, головного редактора популярного журналу «Література тюркського світу» Айдарбека Сарманбетова. Книжку видано українською мовою у перекладі Сергія Дзюби та Володимира Віхляєва. Пропонуємо увазі читачів відгук Сергія Дзюби. Книжка – настільки оригінальна, цікава та людяна, що викликає щире здивування й повагу до автора, котрий так тонко відчуває гармонію і вагомість справжнього Слова, пише просто та водночас дуже вишукано, колоритно та глибоко, проникливо й душевно. Таку книжку із задоволенням візьмуть до рук і студенти столичних університетів, і дідусі й бабусі з сільської глибинки, і хлібороби, медики та військові, й високочолі професори, літературні гурмани! Про що ця книжка? Про нас із вами, наше життя-буття, радощі та болі. Про минуле, сьогодення і майбутнє. Події відбуваються у рідному для автора Киргизстані, але все так неймовірно, дивовижно нагадує українські реалії! До цього часу я захоплювався знаменитим киргизьким письменником Чингізом Айтматовим, автором геніальної «Плахи». Та унікально талановита творчість Айдарбека Сарманбетова, без перебільшення, гідно представляє киргизьку літературу в світі, адже автор – продовжувач найкращих її традицій. 184

І якщо недолугі політики своїми безвідповідальними діями роз’єднують народи, то справжня, високодуховна література навпаки об’єднує людей, бо популяризує вічні цінності – добро, справедливість, любов, красу, чуйність, віру, мир, благородство, патріотизм… Айдарбек Сарманбетов – саме такий письменник! Щоб переконатися в цьому, варто прочитати, скажімо, його прекрасні «Краплинки думки». Це – напрочуд лаконічні, афористичні і притчеві історії, кожна з яких могла б стати цікавим сюжетом для великого роману. «Одного разу я їхав з Сокулука в Бішкек. Пасажирів – повно. Дивився на поле через вікно бусика, з сумом згадуючи свого молодшого сина, котрий загинув від рук хуліганів, заступаючись за їхню жертву, всього півроку тому. Пригнічений горем, я дивився на метушливе життя без синочка, на людей з нескінченними турботами. І раптом: – Салам-алейкум, Сапаш-байке, – пролунав поруч голос малознайомого добродія, журналіста-газетяра. – Прийміть моє щире співчуття – дізнався, що загинув ваш син... – Дякую, – відповів сумно. Ця співчутлива увага трохи підбадьорила… І тут чоловік поцікавився, скільки у мене дітей. – Троє синів і донька, – неохоче відказав я. – Слава Всевишньому! Тоді вам – не так уже й погано,– мовив він, ніби аж із заздрістю… Я, звісно, напружився. А юнак продовжив: – Кріпіться, Сапаш-байке. Моліться за життя і здоров’я інших дітей. А я ось втратив свого єдиного сина, і в мене не залишилося більше нащадків, – зітхнув добродій, розплакався і зійшов з бусика». Ось так – дуже коротко і сильно. Ненав’язливо повчально, бо, справді, все відносне в цьому світі… І таке не забувається, спонукає до роздумів! «Геть! Революція…» – ще одне вражаюче та проникливе оповідання Айдарбека Сарманбетова. На сьогодні, за свідченням доктора філософських наук Карибека Байбосунова, – це перший і єдиний документально-художній твір у киргизькій літературі, який розповідає про Народну революцію 2010 року в Киргизстані, вигнання президента з країни. Ця розповідь-репортаж – новий жанр у киргизькій літературі, а може, і взагалі в літературі, оскільки автор – безпосередній учасник подій, а в цьому художньому оповіданні максимально відверто та документально відображається правда про життя простих людей і провідних політиків держави. Автор перебував у самому епіцентрі подій, причому діяв незалежно від інтересів партій та їх політичних лідерів. Тому Айдарбек Сарманбетов глибоко й об’єктивно дослідив і передав громадськості причини виникнення Народної революції. І, знову таки, настільки все це нагадує Україну в періоди наших Помаранчевої революції та Революції Гідності! Виявляється, тоді у Киргизстані 185

загинуло понад 80 людей, які вийшли на акцію протесту, і були тисячі поранених… В оповіданні «Людина без Батьківщини» йдеться про те, що неможливо бути «людиною світу», не маючи власної Вітчизни, яку любиш усім серцем. Бо саме ця глибока, незрадлива, синівська любов і тримає нас на землі, рятує від відчаю та безвиході. А як майстерно вплетена в сюжет зворушлива історія першого кохання, пронесеного через усе життя! Історія, яка так несподівано, через десятки років, отримала щасливе продовження. Запам’яталося й оповідання «Святий пагорб» – дивовижна історія про велике кохання та потребу по-справжньому, всім серцем, шанувати народні традиції й звичаї. А як колоритно та душевно це написано! «Над головою сяяв місяць, мерехтіли зірки. Легким серпанком тягнувся Чумацький шлях… Блищала нерухома, звана киргизами «Золотим Колом», Полярна зірка. Говорили, що, коли помирає людина, її душа перетворюється в зорю і відлітає у небо. Цікаво, які з цих зірок – душі аксакалів Шаршемби і Мустафи? Чи вони, як і в житті, разом – на тому світі?.. А ми?.. Напевно, з’явимося на небі, як сузір’я. Або, як у цьому житті зі своєю гіркою долею, не знаходячи одне одного, залишимося у вічній розлуці й на тому світі? Що зробить із нами та горезвісна глобалізація?! Нехай живе вічно наш народ. Якщо він житиме, люди не будуть такими самотніми, шукатимуть щастя в якихось простих речах та вічних, загальнолюдських цінностях. Якби я був художником, створив би вічними фарбами чарівну картину, що торкалася б сердечних струн: під великим куполом синього-синього неба на зеленій вершині пагорба сиділи б двоє аксакалів і розповідали людям, які зібралися довкола, давні легенди. А біля підніжжя пагорба щасливі хлопчик та дівчинка гралися б у ляльки...» Взагалі, кожне оповідання вирізняється чимось особливим. Народним гумором та дивовижною іронією наповнене оповідання «Дерево розбрату». Буквально з нічого, як то кажуть, на рівному місці, виникає гострий конфлікт між двома сусідами, до якого хутко приєднуються десятки односельців: одні завзято підтримують Бектура, а інші – Акмата. І навіть розважливий очільник сільської громади не може заспокоїти людей, готових ось-ось влаштувати побоїще, дошкульно лупцюючи одне одного. Хтозна, чим би закінчилася ця люта суперечка, якби раптом не з’явився Скажений. «Ніхто не дав Таштану відсічі – все одно марно… Чоловіки, які прийшли, аби заступитися за дружин, про них забули, – вмить накивали п’ятами, і стрімко зникли по дворах. Не було нікого, хто б міг змагатися з Таштаном, тому його й звали Скаженим. В аулі не знаходилося іншого такого «героя», подібного йому. Коли Таштан напивався до безтями, то не впізнавав навіть рідного батька, й міг убити будь-кого; та і сам легковажно, байдуже ставився до смерті, не відступав. Зараз він «гарцював», смикаючи за поводи, і нещадно бив батогом навсібіч. Його дружина «добре» знала свого біснуватого чоловіка, тому першою втекла геть. Решта жінок, яким дісталося, нестямно волали, а кому все-таки 186

пощастило уникнути ударів, умить поховалися в сусідніх будинках... Один дурень – десяти мудрецям рівня?! – ось як виходить… На вулиці швидко запанувала тиша. І дерево розбрату, і суперечки, пов’язані з ним, геть зникли з голів місцевих жителів. Бектур і Акмат, також залишивши своїх дружин, одними з перших втекли з поля бою. Не рівня вони Скаженому... Та пропади пропадом це дерево!..» В оповіданні «Скотиняка» постає справжнісінький монстр, нелюд, хоч і в людській подобі, який радіє навіть зі смерті найріднішої людини – свого тата… Ця моторошна, викривальна сатира теж примушує замислитися над власними вчинками. Бо жодні статки та посади не варті батькової сльози! «У дорозі до раю» постає дивовижний, колоритний дідусь, сільськийфілософ, який не закінчував університетів і академій, однак висловлює власні непересічні думки: «Наш давній богатир Манас говорив: «Я зібрав різноплемінних людей та зробив із них народ». Правильно?.. Манас об’єднав аж сорок дрібних племен, і тоді постав народ. Ось так!.. Саме тому киргизи й мають таку силу! Зміцнювали свій каганат, починаючи з просторів Алтаю, і до гирла річки Еділя побудували велику державу. Хіба одні киргизи могли освоїти та обробити стільки землі? Бо слово «киргиз» означає: народ із сорока племен. А скільки тих, які до нас додалися зовсім недавно?! Ось так, як ти й казав, найсильніший бере гору над слабким. У різні часи по-різному. А щоб бути сильним та очолити багато людей, потрібен розумний і владний хан. Інакше будемо, як кипчаки, уйгури і дунгани, які не змогли створити або зберегти свою державу і взагалі злилися з іншими народами… Авжеж, щоб дракон не розчавив нашого народу, треба зберегти свій дух, мову, традиції, звичаї. Адже народ тільки тоді збережеться і вціліє, якщо люди об’єднаються довкола сильних духом. А інакше – спочатку маленькі, потім середні, а з часом навіть великі народи стануть… кормом для драконасупердержави!» Цікаво? Так, книжка зачаровує своєю неповторною аурою-магією, не залишає читача байдужим. Вона – наголошую, геніально людяна, і в цьому особливість творчості справжнього Майстра, одного з найкращих сучасних письменників світу. Сергій Дзюба, президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України, головний редактор газети «Чернігівщина», письменник, перекладач, журналіст, літературний критик, 20 вересня 2020 р.

187

Визнання

Нагорода «Золоті вітрила Глорії» – українцеві!

На фестивалі в Німеччині. Відомого українського письменника, журналіста, перекладача, автора пісень, президента Міжнародної літературно-мистецької Академії України та редактора газети «Чернігівщина» Сергія Дзюбу нагородили нині в Німеччині почесною міжнародною відзнакою «Золоті вітрила Глорії». Це – нагорода Міжнародної літературно-мистецької асоціації «Глорія», яка об’єднує поетів, прозаїків, перекладачів, науковців, журналістів та митців із багатьох держав. Українця Сергія Дзюбу відзначено за визначну творчу діяльність, адже його твори тепер перекладені 72 мовами та успішно видані вже в 50 країнах. «Звісно, приємно, що відзначають саме громадянина України. Ми зараз активно співробітничаємо з академіями та творчими спілками Німеччини. І разом нам вдалося втілити немало цікавих, важливих міжнародних проектів. Зокрема, нещодавно ми з Надією Постемською з Ірландії переклали книжку «Присутність 188

духу» відомого німецького поета, прозаїка, члена ПЕН-клубу Фолькера Маасена, котра вийшла в Чернігові українською мовою й отримала значний резонанс, а також нагороду «Діамантовий Дюк». Наразі моя книжка віршів «Гріх любити неталановито!» у перекладі письменника Генріха Діка побачила світ у Німеччині й одержала там «Гран-Прі». З дружиною Тетяною Дзюбою, письменницею, перекладачем, літературознавцем, доктором наук із соціальних комунікацій, професором, академіком ми взяли участь у чотирьох міжнародних фестивалях верхньолужицької культури та поезії, які відбулися в Німеччині, щоразу ставали лауреатами, і нас урочисто нагороджували в присутності знаних письменників із багатьох держав. Тож ми популяризуємо українську літературу та культуру в світі», – так прокоментував подію Сергій Дзюба. Що ж, вітаємо добродія Сергія з почесною нагородою за його справді велику, подвижницьку працю на благо рідної України! Ярослав Савчин, письменник, журналіст, перекладач, художник, прес-центр Міжнародної літературно-мистецької Академії України, 20 вересня 2020 р.

Вітаємо!

Почесна відзнака «Народний поет України»

Міжнародна літературно-мистецька Академія України, яка об’єднує письменників, перекладачів, науковців, журналістів, митців та громадських діячів із 60 держав, заснувала нову нагороду – Почесну відзнаку «Народний поет України». За рішенням міжнародного журі, нагороду отримують поети, відомі своєю визначною творчістю та подвижницькою діяльністю на благо України. 189

Отже, першими лауреатами почесної нагороди стали: 1. Поет, автор популярних пісень, академік, професор, народний артист України, заслужений діяч мистецтв України, лауреат багатьох державних та міжнародних нагород Андрій Демиденко (м. Київ); 2. Поет, перекладач, сценарист, український громадський діяч, політик, журналіст, голова ВУТ «Просвіта» ім. Тараса Шевченка, лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка Павло Мовчан (м. Київ); 3. Поет, перекладач, кіносценарист, драматург, політик, державний і громадський діяч, Герой України, лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка Іван Драч (м. Київ) (посмертно); 4. Поет, автор популярних пісень, літературознавець, фольклорист, прозаїк, журналіст, громадсько-культурний та політичний діяч, науковець, професор, заслужений діяч мистецтв України, лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка Степан Пушик (м. Івано-Франківськ) (посмертно); 5. Грузинський та український поет, перекладач, літературознавець, дипломат, доктор філологічних наук, професор, академік, заслужений діяч мистецтв України, лауреат багатьох всеукраїнських і зарубіжних нагород Рауль Чілачава (м. Київ); 6. Поет, прозаїк, перекладач, доктор наук із соціальних комунікацій, професор, член Британського ПЕН-клубу, лауреат багатьох всеукраїнських і зарубіжних нагород Ігор Павлюк (м. Львів); 7. Поети, перекладачі, журналісти, вірші яких перекладені 75 мовами й надруковані в 50 країнах (понад 30 книжок вийшли за кордоном), лауреати багатьох всеукраїнських та зарубіжних нагород Сергій і Тетяна Дзюби (м. Чернігів); 8. Поет, прозаїк, перекладач, журналіст, художник та фотохудожник, лауреат всеукраїнських і зарубіжних нагород Ярослав Савчин (ІваноФранківська обл.). Василь Слапчук, голова журі, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, 8 жовтня 2020 р. *** Катерина Каленіченко, письменниця (м. Дніпро): Нещодавно отримала в подарунок дві книжки з Чернігова від талановитого поета, прозаїка, публіциста, перекладача, критика та автора пісень, президента Міжнародної літературно-мистецької Академії України Сергія Дзюби: «Примчу на білому коні» (сто пісень) та роман «Справи детектива Самарцева. Ідеальний злочин. Пані кілер». Ошатні, елегантні, в твердих палітурках, їх приємно тримати в руках у передчутті отієї насолоди, яку зазвичай отримуєш, гортаючи сторінки захопливої книги. 190

Чарує око й глянцева обкладинка збірки ста пісень з фотопортретом автора у вишиванці на білому коні. З неї й починаю свою читацьку мандрівку манливими сторінками: Примчу на білому коні До тебе, до земного раю, – Даремно ворони кружляють, Душа твоя живе в мені. Саме ця поезія, а згодом – пісня «Примчу на білому коні», дала назву книжці і стала її домінантою. Перечитала вірш кілька разів – задумалась, замріялась, трохи позаздрила тій, котрій із вдячністю присвячують такі поезії. Тетяна Дзюба – дружина, поетеса, перекладач, літературознавець, журналістка, доктор наук, професор… Ось до кого мчить на білому коні автор цих полум’яних рядків! Зі слів пана Сергія, своїй коханій дружині він присвятив сто книжок – «за те, що поряд зі мною – всі тридцять років; за любов і талант, красу та мудрість, щирість і вірність!» І скажіть після цього, що лицарів на білих конях вже давно немає…А таки ж є! Лицарями не народжуються, ними стають ось біля таких вродливих та розумних жінок! Сто пісень побачили світ у співавторстві з відомими композиторами Петром Лойтрою, Миколою Збарацьким, Тетяною Чабан; з поетами Тетяною Дзюбою, Михайлом Пасічником, Олександром Кабановим, Юрієм Бедриком, Тарасом Федюком та іншими. В одній співпраці Сергій Дзюба виступає як поет, в іншій – як композитор. Є пісні, створені на власні слова та мелодію. Не вдаючись до глибокого аналізу цих двох книжок, скажу одне: вражена силою таланту поета й композитора, майстра детективного жанру, казкаря, гумориста й пародиста Сергія Дзюби! Бог таки добряче обдарував мого колегу та благословив на щедрі засіви поетично-музичних та прозових нив. Гортаючи «пісенні» сторінки, відкриваю цілий світ, що бринить високим та прозаїчним, ефемерним і реальним, сумним та веселим, святковим і буденним. Тематика пісень – розмаїта, глибока, цікава, як і їх назви: «Колискова для Тані», «До Трускавця», «Балада про жабу», «Балада про відьму та екстаз», «Зима – така маленька, мов японка», «Нерозлийкава», «Нострадамус». Впевнена, що й музика до пісень така ж чарівна, як і тексти. Деякі пісні чула у виконанні. Вони – чудові! Є рядки, які особливо запали в душу: Я в ті краї не повернусь ніколи – Там осінь поселилась назавжди; Тримає ніч туман за мокрі поли, В минуле загортаючи сліди. («Пожухлим листям сумувала осінь», слова С. Дзюби і Г. Ліщенюка, музика П. Лойтри).

191

Є рядки, в яких відчуваєш мелодію світлої зажури, ще не почувши музики, створеної композитором. Саме такі поетичні рядки душа народжує для пісні: Сивий птах на зиму відліта, Тужно так прощається з селом… Боже, тату, де оті літа? Може їх і справді не було?! («Батьку, не сумуй» сл. С. Дзюби, муз. М. Збарацького). Цю пісню пан Сергій присвятив своєму батькові. Вона – особливо зворушлива і прониклива. А ось ця – присвячена емігрантам: Здрастуйте, рідні! Як там у Штатах? Сниться вам наша весна? Штати – багаті, штатів – багато, – Мамина хвіртка – одна; Скрипне від туги, скрикне від болю, Ніби помолиться вслід; Дітоньки-діти, вольному – воля, Може, побачите світ. («Здрастуйте, рідні!» сл. С. Дзюби, муз. М. Збарацького). Перечитуючи пісенну лірику, розбудила і в своїй душі забуту мелодію скрипки, приспану часом, сірою буденністю і чимось таким, що надовго занурює її у смуток. А душа – вона, мов скрипка, – за словами пана Сергія: Душа – мов скрипка: пилом припада І враз страждає на високих нотах. Ти ще струна – не думай про літа, Ти закохайся в мене у суботу! Душа – мов скрипка: пилом припада… Хочеться побажати широкого розкрилля кожній пісні на шляху до вершини пісенного Олімпу та гарних виконавців! Кортить трохи сказати і про другу книгу – роман-серіал (бувальщини) «Справи детектива Самарцева. Ідеальний злочин. Пані кілер». З таким захопленням занурилась у детективні історії, з такою цікавістю, що втратила лік часу… Легко, невимушено, захопливо, деінде – з нотками іронії виписані діалоги між слідчим та постраждалим чи звинувачуваним у якійсь черговій заплутаній історії, і яку з легкістю, покладаючись на власний інтелект, веде чернігівський приватний детектив Віталій Самарцев. «Зникнення бізнесмена», «Помста Мальвіни», «Рука диявола», «Викрадення Аліси»… – справедливо можна назвати шедеврами в сюжетній розмаїтості детективних історій. Інтригуюча кінцівка розплати із ґвалтівником вималювалася 192

в бувальщині «Ідеальний злочин». Виходить, музика інколи теж може бути небезпечною, особливо, якщо слухаєш за кермом щось із душевного та заспокійливого з музичного репертуару самого Моцарта… Захоплювалась і відчайдушністю ще молодої, привабливої жінки, що вибрала для себе таке небезпечне заняття, виконуючи завдання спецслужб в окремо поданій історії «Пані кілер». Ніколи б не подумала, що така тендітна дамочка з тоненькими пальчиками може вкоротити віку якомусь нелюду… Отож, без сумніву, всі ці детективні історії варті екранізації, бо виписані майстерно, цікаво, вихоплені з реалій строкатої повсякденності. Виражаю безмежну вдячність талановитому колезі Сергію Дзюбі за подаровані книги – вишукані, змістовні, захопливі, що дивують оригінальністю сюжетів та майстерністю слова в поетичних і прозових рядках. Шановний колего, бажаю Вам невичерпного джерела натхнення й надалі, вірної Музи поруч, нових вагомих творчих доробків та всього найкращого в головній особистій історії, котра називається – ЖИТТЯ!!!

Письменниця Катерина Каленіченко (м. Дніпро). 9 жовтня 2020 р. 193

Вірші українців перекладені андійською мовою Приємна новина надійшла з Дагестану – щойно поезії відомих українських письменників Тетяни та Сергія Дзюби побачили світ у перекладі андійською. Здійснив переклад знаний поет Ахмед Халілулаєв, котрий пише рідною андійською і аварською мовами. Андійська входить до складу авароандо-цезьких мов (нахсько-дагестанська сім’я). Поширена серед андійського народу в західній частині Дагестану, в основному, в долині річки Андійське Койсу (Ботлихський, Цумадинський, Ахвахський, Шамільський райони) та північного заходу Азербайджану (Закатальський район), після 1950-х років значна частина жителів переселилася в рівнинний Дагестан. Це – 73 переклад віршів Тетяни та Сергія Дзюби мовами світу, які надруковані в 50 державах.

Сергій Дзюба *** Орсилъи хъотухъи гьокьу риччидду МичIи багъу еши лъинибол рохор МатIудочIу сседу зуди йигъиблъу Гьагъорссу гьоллъибо энлъиги хомхол ГьарчIом гьаркIуллоё гьоллъие кIирир Рикъимаша хомхол сейло йешкаллъи. *** На сріблястій долоні вічності маленька дівчинка розчісує коси місячним гребінцем і в примхливому люстерку не бачить свого обличчя: Там її погляд і зморшки незнайомої Жінки. *** ЧIонилссол гьаркIобил тенгизигассол КьурибачIу бокьу къинтIилъирола ГьацIа хомхолула Гьаваллъигасси Чвахунносса ламдур биссичIукку лъен Дуняллъи рагьалло гьагъидя бикIо. Руххиб магъануди рикIор риччила ГьекIало ЕшкIало жIиду сабаблъи. 194

*** На острові, далекому, мов сльози Єви, стиснутому обіймами сліпучо-білих скель так, що можна спіймати горизонт, якщо він не втікає у море, знайшла прихисток музика – щоб народити Чоловіка і Жінку. *** Воккудо вохуллохъи Хъвародо дан мичIигу БулъибкIоллъол айибол Гьилласишло щароссуб. *** Живіть довго, пишіть мало і не звинувачуйте Небо у гріхах. *** ЕкIулосси багъу ешулъи Битом ниду кIирила ЦIобор цIаллъибо гьагъоб Гьелло илагьи буккуб. *** Заплакана красуня: вії намистинками сліз прихилили веселку. *** Халгъи биссил колъол илъоголлъибул 195

Дибо дан анлъиду ибла бедоссу. *** Люди, будь ласка, тихіше, – не чути моря. *** Гьакъулъи бикIунула Зуди бигъир гитаруй Волъиду ругьунлъирсси МочIищуйгагу реччин. *** В кутку гітара, старенька-старенька, як дитина, стоїть важко.

Тетяна Дзюба *** Гьор зубуло рулон чIачIадиргужа Анччу бехулалъиб бехъо ригьило. Чомулгулло ешил чомул Анналал Сер релъоллъийсугу жиел егъуссуб. *** День відступив вокзальним гармидером – І тіні стали довгими, як колії, Що ведуть у тупик ночі. Їх перетинають жінки, Здрібнілі анни кареніни, Котрим вибавлення від проблем Гарантоване лише до ранку. *** Бигъидябу багъу хьулалъи заман Бигъидя талихIи лъорлъоб заманно Бахо гьогъулоду чIе хъабиб инчи ЧIеледигу кIамя рукьи буккубул КIиросса гьелуе эннуло чIонсси Гьедей гьава ешкIа гьавалди ергъаб. 196

*** І буде тиша кольору надії, І буде спокій кольору щастя, І впаде яблуко, розлетівшись надвоє, Його половинки з’їдять щасливі закохані, І не помітять за гіллям заплаканої Єви, Яка прокляла свій давній авітаміноз. *** ЗаманучIукку цIонно чабя Сурлъи саатучIукку сургагу. Ссимкьолло ц1атолло тIулу режолло Онщило талхъуно лелотобгагу Тенгизулъи илъу авчорсигагу Анищшалъи коллир вусинно даим Амма, пайда ибгъи гьебеб колъисси Гьедебул лелолла денгу гьолъугу Рекъуб тенгизуло хивалол сорду Дилъу реккуб цIоннлъол гъунадало чIон. *** Час просочується сіллю, Як пісок із найдавнішого годинника, Пече, випікає, ятрить. А потім даленіє, розчиняється, – І стає морем, У якому добре гойдатися На хвилях спогадів. Шкода тільки – недовго, Бо люди мешкають на суходолі, Де море – сіль... *** Ханибадайул ешбол Тухолуй йукIудялъир Седуссади рулъирсси Гьумгассилолъи жIижа. *** Королівни завше діставались дурням, – переконує народна 197

мудрість. *** ВугьуцIугу валидду рокIорхъи дибо цIинял. Тарихала рисолло телепонула денни Валибшди лерцIоллурий вохуккуролалъиду Ден гьажIати вукIоссур дибо гьинжIе кIиррадо. *** Дзвоню по телефонах, Номери яких знаю напам’ять, У час, коли ніхто не підніме трубки. Тоді тільки можна у них почути те, Що хочеш почути так давно. Андійською переклав Ахмед Халілулаєв

Про перекладача:

198

Поет Ахмед Халілулаєв народився в селі Гагатль Ботліхського району Республіки Дагестан. Пише вірші рідною андійською та аварською мовами. Велика добірка його віршів андійською увійшла до колективний поетичний збірник «Аманат» (м. Махачкала, вид-во «Алеф», 2020 р.). До цього збірника увійшли поети, котрі пишуть мовами невеликих корінних народів Дагестану. Упорядник, редактор та меценат книжки – народний поет Дагестану Баху-Меседу Расулова. А зараз пропонуємо читачам добірку віршів поета Ахмеда Халілулаєва українською мовою в перекладі Сергія Дзюби.

Ахмед Халілулаєв: «Господь цілує ваші руки…» Вік Туман – довкола та сльота… Все дме вітрисько гордий! І тілу, яке гнуть літа, Нелегко у негоду. Що вгледиш з-за туманних брам, Міцних, немов могила?.. І важко стомленим очам Без краєвидів милих. Душа сумує чи трава? Бреду в пітьмі, безкрилий… Невже природа відчува Мої літа похилі? Дещицю б сонечка мені, Немов бальзам – на рани! Роки минули осяйні, Згубилися в тумані. Та годі зрозуміти зміст Цих сліз-краплин останніх. Не думати б про падолист І судний день-прощання… Чи прощення? Якби ж я знав, Що доживу і зможу! Сльоза скотилась у рукав, Немов надія Божа. 199

Матусі Такі терплячі, незлобливі, Витримували всі незгоди, – В хустки закутані, на диво, Не розгубили віри й вроди! Мов золото, кізяк збирали, Щоб грілись ми в зимові ночі… Нужда, а діточок – немало! Тендітні плечі їх жіночі Зуміли в нас вселити диво, Готуючи старанно їжу; Хоч лампа скніла вередливо, І темрява скрадалась хижо. Сухий кізяк – в холодну днину Нас рятував, неначе фея. І тихе вогнище, родинне, Було прекрасною зорею! Невтомні руки, не сталеві, Встигали скрізь – ласкаві, жваві. І сіяли – мов королеви, І хмиз носили нелукаво. Траву косили на болоті Й матраци набивали знову, – На них, немов на позолоті, З’являлись дітлахи в любові. Андійки, попри скруту, муки, Ви сяяли серцями ясно. Господь цілує ваші руки, Такі натруджені й прекрасні!

Моя мова Як забути цю мову, святу, чарівну, Що отримав з колиски від рідної нені? Із грудним молоком я її осягнув, Відчував, наче диво, небесне знамення. 200

Як забути молитви ласкавих бабусь, Задушевні розмови з ясними піснями? Та не буде щасливої долі комусь, Хто цурається мови, як милої мами! Сином, донькою кликали нас у селі Старші люди – так тепло, турботливо, ніжно… Та без рідної мови – немов без землі, Не розквітне душа, як жаданий підсніжник. Бо розвіються статки, посади – мов дим, Заблукають серця, мов сполохані вівці… Хтось народ наш тепер називає малим, Тільки душі – великі у справжніх андійців! Українською переклав Сергій Дзюба, 14 жовтня 2020 р.

Салтинська ущелина (Дагестан) 201

Поезії Тетяни і Сергія Дзюби – чудовою тиндинською мовою! Поетеса Саліхат Хасанова з Дагестану переклала вірші відомих українських поетів із Чернігова Тетяни та Сергія Дзюби тиндинською мовою. Поезії українців сподобалися їй оригінальною метафоричністю, неповторною чарівністю і прекрасним почуттям гумору. Це – 74 переклад творів Сергія і Тетяни мовами народів світу.

Сергій Дзюба *** Асилъа релалъи хъаай гьиндая, Мукlутуй макlйалъи илъилълъа мичlа Боццулъа гьакьула сери матlула, Илъилълъа гьай гьегьуб ягьо йикlола. риб гьаа ияй илъилълъа гьакlйа, Гьекlуй гьаккуйлъилълъа букlукlуб гьайи. *** На сріблястій долоні вічності маленька дівчинка розчісує коси місячним гребінцем і в примхливому люстерку не бачить свого обличчя: Там її погляд і зморшки незнайомої Жінки. *** Дуниял балалъила, Релъалълъи бакьи гьини, Хlава илуб маагуб, Гьацlар бесиби ийай, Гьацlаб кьва бакьахъооб Хъайлълъа регьан гьай ийай Гьури букlоб бакъанха Битlа бухьоли ийай, Дунелъла бижанилъа Квитlавкlйа гьаккуб гьаям. 202

*** На острові, далекому, мов сльози Єви, стиснутому обіймами сліпучо-білих скель так, що можна спіймати горизонт, якщо він не втікає у море, знайшла прихисток музика – щоб народити Чоловіка і Жінку. *** Пумру бехалалъо, хъвааб дагьилъо, Гlаям игьабасса ми регьанала. *** Живіть довго, пишіть мало і не звинувачуйте Небо у гріхах. *** Хъайуй бецануй ягьа, малъа гьекъуцан решто, Арахунлъо шабдаяй, гьакьуя кьери булълъо. *** Заплакана красуня: вії намистинками сліз прихилили веселку. *** Гьаям ди бисихъа хаа ияли, Ху бетая релъа анлъа гьикlйили. *** Люди, будь ласка, тихіше – не чути моря. 203

*** Кьураб гитаралъа бигьа гьикlйили, Балилълъи бигъилъа макlйанлъамухъа. *** В кутку гітара, старенька-старенька, як дитина, стоїть важко.

Тетяна Дзюба *** Зебу булълъо, вокзаллъа ху бетlо, Анччу рехалалъо рельсабимухъа Беццуб релъалъи рейлълъар. Белъааб ияй ягьи, кйануб анни каренини, Овуб къваралъар булълъоя, Кванлъарахъалъа белълъоя. *** День відступив вокзальним гармидером – І тіні стали довгими, як колії, Що ведуть у тупик ночі. Їх перетинають жінки, Здрібнілі анни кареніни, Котрим вибавлення від проблем Гарантоване лише до ранку. *** Бецануб къаялъи талыгь баали, Бисиха бацlала бисса биххали, Рогьилълъо эчила гьаччи бахали, Кlегьо хъабдо белъо уриб бисали Бекъи бекъанаса къаной об эчи, Рокьи бухьубарди талыгь ийобди, Гьеэгьи овуба гьакlучlи хери, Эчи къочой хъаяй ехарай Хlава. *** І буде тиша кольору надії, І буде спокій кольору щастя, І впаде яблуко, розлетівшись надвоє, Його половинки з’їдять щасливі закохані, 204

І не помітять за гіллям заплаканої Єви, Яка прокляла свій давній авітаміноз. *** Пикйилъа сагlатулълъо Пикйимухъа чвадота, Къару заман белълъаяй Жаво,жибдо ццамухъа. Хелва батlалъоталъи, Релъа булълъооталъи Релъалълъа карачанди Уриб ариб бахала Букlаб къару ракlвалълъи, Ракlвалълъа дарумухъа, Къару къагьар гьикйили, Гьаям гьикйуб балъвали. *** Час просочується сіллю, Як пісок із найдавнішого годинника, Пече, випікає, ятрить. А потім даленіє, розчиняється, – І стає морем, У якому добре гойдатися На хвилях спогадів. Шкода тільки – недовго, Бо люди мешкають на суходолі, Де море – сіль... *** Гlабдалшулъа йихьва ханщуй ягьала. Басар ияй гьаямлъа. *** Королівни завше діставались дурням, – переконує народна мудрість. *** Ракlвачlи ийоб номерхъа, Уна де телефонхъа. 205

Трубка гьецалеб букlо, Анлъаай дилъа къочаб. *** Дзвоню по телефонах, Номери яких знаю напам’ять, У час, коли ніхто не підніме трубки. Тоді тільки можна у них почути те, Що хочеш почути так давно. Тиндинською мовою переклала Саліхат Хасанова

Про перекладача: Саліхат Хасанова народилася у селі Тинди Цумадинського району в Дагестані. Пише вірші аварською та тиндинською мовами. Автор двох збірок поезії. Велика добірка її цікавих віршів увійшла до колективного поетичного збірника аварських поетів «Сариназул си» («Вежа віршів», Махачкала, вид-во «Алеф», 2020 р.), а також – до колективного збірника поетів, котрі пишуть мовами невеликих народів Дагестану (упорядник, редактор та меценат обох книг – народний поет Дагестану Баху-Меседу Расулова. Сергій Дзюба також переклав вірші Саліхат Хасанової українською.

Саліхат Хасанова: «В серці моєму – тривога всесвітня…» Скажи, жінко – Жінко чудова, про що твої думи? – Про наймиліше – увечері й зрання: Світ без любові – то пастка із суму, Діти красиві – лише від кохання. – Жінко чарівна у сонячнім квітні, Тільки сердечко все крають замети… – В серці моєму – тривога всесвітня, Щоб не скорилася пеклу планета. – Жінко пречиста, знов чорна дорога Стелиться воїнам – юним, вразливим… – Маю в душі я родину і Бога, Хай вбереже нас Господь, наче диво! 206

– Панно прегарна, навіщо тримати Світ у турботах, неначе в кожусі? – Так, я піклуюсь, бо жінка і мати, Тож за цей світ разом з Богом молюся.

Басай гьаккуй гьаям Басай гьаккуй гьаям элай ракlвалълъи Билъила цера бигьуб гьаб заманалъи. Диб ракlвалълъи рокьи, рокьи бетlооб, Бетlвигьидай гьаям гьари ущила. Басай гьаккуб гьаям элай ракlвалълъи Баххо белълъа ийоб гьаб дунелъила. Диб ракlвалълъи угъал, угъал бетоя, Аха булъигьидай гьаб дунелъилълъа. Басай гьаккуб гьаям элай ракlвалълъи, Рагъи-гъуйи къагьар гьаб къарулъини. Ракlвалълъи Аллагьав ва мукlур макйи, Аллагьащви цlино ретакьай илълъир. Басай гьаккуб гьайм дулъа эгьлалай, Гьаб дунелъилълъа угъал игьилъа. Эгьилъала букlа де илла ияй, Макйалуб тlалаб – илулълъа нилъи.

Матусине щастя Спить немовля в колисці, В пічці печеться хліб… Все – до ладу, до місця, Вдома – любові німб! Ось прокидається диво, І оченята сяйні Так неймовірно, щасливо Дивляться в душу мені. Ніжно беру на руки Миле своє дитя, І забуваю муки – Світлим стає буття. 207

Ніби матуся до мене Горнеться з висоти… Діти, цінуйте НЕНЮ Понад усе в житті!

Иллулъа кечl Рекйани кьихо макйа, Печилълъи бежа тата. Огьой гьвалълъа мицалъар, Талыгьилълъа гьикйалъар. Оба билёли макйи, Ора рахоли гьакйа. Гьаб дунел гlаламда, Бахо белълъо иллулъа. Иллви квайила белъо, Макйачlи обба игьо. Ракlвалъи букlаб агъал, Белъо тlири бухелъи. Иллви игьеса гьаям, Гьикйи гьаб дунелълъила. АЛАГЬАЩВИ цlинакьай, Илла балълъубса гьаям.

День Перемоги Наче кров загиблих на війні, Червоніють тихо маки в полі… І стою в задумі на роздоллі – Битви грім ввижається мені. Душі тих, що відлетіли в ирій, Ніби поруч, тут, – без рук, без ніг: Почорнілі у жаскім вогні, Кулями прострілені на виліт. Билися до скону, мов орли (А за них, дітей, молилась мати), – Щоб надію всім подарувати, У бездонну землю полягли. 208

Промовляють зболено сюди Із небес – до нас, нащадків кволих, І благають вберегти від мору Ці квітучі, людяні світи: «Ми не дожили до сивини, Дітлахів не колисали рідних… Мертвим воякам найбільш потрібно, Щоб живі не бачили війни».

День Победы Дунелълъа рагъилълъи гьаччи тlинуб гьерилъо Чичур макабалълъа мигъ бецlо ияй, Авлахъ лъегьо ийоб гьерилълъи гьини, Гъооб регьаначlи гьикьи ийай де. Рагъилълъо беэсса илълъиб милъича, Дичlи сери ияй кьерила игьо, Себи бегвалъ гьикйуб себи гъаж гьикйуб, Бечlатlуб лагакйа цlади цlагьуби. Илълъа хвасарлъила рагъилъ белълъуби, Илълъа цlунийота гlумру гвааби, Ватlан цlино бичlаб героизаби, Тушманщуха данди щула бигъуби. Ови баса ийай белълъуб рагъилълъа, Индуба гьаабса къваралъабалълъа. Балилаай ийай оби илълъихъа, Бештабаса тlокlаб об балагьикьо. Саліхат Хасанова Українською переклав Сергій Дзюба, 14 жовтня 2020 р.

209

Озеро Кезенойам та Сулакський каньйон у Дагестані.

210

Рецензія

У Канаді вийшов 5 том віршів Тетяни і Сергія Дзюби 75 мовами світу! Така ошатна книжка видана в Торонто, і це – спільний проект Міжнародної літературно-мистецької Академії України, котра об’єднує відомих письменників, перекладачів та науковців із 60 держав, і популярного канадського журналу «Нове світло». До п’ятого тому увійшли нові переклади віршів народних поетів України Сергія і Тетяни Дзюби різними мовами світу, а також їхні переклади закордонних авторів.

Канадське місто Торонто з висоти пташиного польоту. «Тож як ми співробітничаємо? Та дуже просто. Відомий закордонний автор перекладає наші твори, а ми теж перекладаємо його поезію чи прозу українською. Потім наші вірші друкуються в популярних газетах і журналах – у державі, де живе наш перекладач. І ми публікуємо твори цього зарубіжного письменника в Україні, у провідних наших вітчизняних часописах. Далі нам видають книжку за кордоном, а ми також водночас друкуємо збірку нашого друга й талановитого закордонного автора в Україні. Нам влаштовують презентації в різних країнах, запрошують нас на великі міжнародні літературно-мистецькі свята та наукові конференції, і ми навзаєм організовуємо цікаві поїздки зарубіжних письменників до України, завжди гостинно приймаємо наших закордонних друзів і партнерів 211

удома – в Києві, Чернігові, Львові, Одесі... Там, де вони й хочуть побувати, – розповідає президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України, відомий письменник Сергій Дзюба. – І така співпраця – дуже дієва, успішна, бо вона – взаємовигідна. Звісно, коли нас нагороджують за книжки, які вийшли в США, Німеччині, Англії, Іспанії, Італії, Канаді, Швеції, Норвегії, Чехії, Болгарії, Румунії, Сербії, Польщі, Білорусі, Вірменії, В’єтнамі, Казахстані, Киргизстані, Туркменістані, Болівії та інших державах, то й ми також висуваємо видатних письменників з усього світу на отримання українських відзнак. Я кажу «ми», адже Академія – це ж не одна людина, а 160 письменників з усього світу, серед яких немало українців, котрі досягають успіху та міжнародного визнання. І сьогодні нам є чим пишатися! Причому ми співробітничаємо на всіх континентах, бо світ – великий, яскравий, неймовірний, прекрасний, тож не варто зациклюватися лише на якійсь одній країні чи навіть кількох». Нещодавно вийшла книга мандрів Сергія Дзюби «Замість щоденника», з сотнями чудових світлин, присвячена міжнародному співробітництву. Це – понад 700 сторінок, читати які надзвичайно цікаво! Вже перекладені, видані та отримали міжнародне визнання й романи Сергія Дзюби – казкова трилогія «Душа на обличчі» (три романи про пригоди кленового бога Кракатунчика та його друзів, тож недаремно головного героя називають «українським Гаррі Поттером» чи «українським Карлсоном»); веселий, захоплюючий та чарівний роман-серіал «Потягуськи», створений з Іриною Кулаковською; незвичайна та пригодницька книжка «Справи детектива Самарцева. Ідеальний злочин. Пані кілер»; збірка фантастики «Моя Шахерезада»… Видана книжка і листів до Сергія Дзюби «До світла», де вміщено багато листів від відомих письменників з усього світу та їхніх чудових відгуків про творчість Сергія та його коханої дружини – Тетяни Дзюби, письменниці, перекладача, критика, журналістки, літературознавця, автора пісень, доктора наук із соціальних комунікацій, професора, академіка… І ось тепер – величезний (понад 900 сторінок!) п’ятий том, котрий суттєво доповнює творчий доробок зіркового подружжя. Причому всі книжки Сергія, а їх уже більше ста, присвячені його Музі – Тетяні. Взагалі ж, на думку фахівців, це – єдиний такий випадок в історії світової літератури. Тим більше, книжки – різних жанрів і зазвичай великого обсягу – по 400-700 сторінок. Втім, варто відзначити й надзвичайно подвижницьку, титанічну роботу Сергія і Тетяни як перекладачів. Зокрема, перекладено твори понад 50 видатних та відомих авторів, багато з яких видані окремими книжками. Так, зусиллями Сергія Дзюби, в Україні вийшли два славетні романи знаменитого казахського письменника Роллана Сейсенбаєва – «Мертві блукають пісками» (блискуче перекладений спільно з Олегом Гончаренком, Тетяною Сидоренко та Ярославом Савчиним) і «Нічні голоси» (разом з Олегом Гончаренком); дві книжки чарівної прози шведсько-туркменського письменника Ак Вельсапара – «Смарагдовий берег» та «Помста роду Лисиці»; прекрасні збірки віршів видатних авторів – сербсько-македонського поета Рісто Василевскі («Серце кола», з Оленою Дзюбою-Погребняк), білоруса Михася Пазнякова («Тепло ромашкової завії», з О. Гончаренком та Я. Савчиним), казаха Галимкаіра Мутанова («У ковчезі часу»), 212

іранської поетеси зі Швеції Азіти Кагреман («Легше, ніж повітря», спільно з Надією Вишневською); перекладено вісім книжок письменниці з Італії Людмили Шутько, також С. Дзюба та Л. Шутько переклали і видали ошатну збірку казок Леонардо да Вінчі «Справедливість»; вийшла в Україні і книжка прози класика киргизької літератури Айдарбека Сарманбетова «Людина без Батьківщини», перекладена Сергієм Дзюбою та Володимиром Віхляєвим... Можете собі уявити?! Тобто світова слава Сергія і Тетяни Дзюби не впала з неба за помахом чарівної палички, а стала результатом їхньої величезної роботи, діяльності, яка нині об’єднує народи. «Попри гучні слова про важливість національної літератури в Україні, рідна держава нічим нашим письменникам, по суті, не допомагає. Хоча в тій же Естонії поети мають змогу жити в сприятливих умовах, отримуючи тисячі євро за важливу працю на благо країни. Проте наші можновладці, на жаль, не розуміють, що в рідну літературу потрібно щороку вкладати значні кошти – принаймні не менші, ніж у розвиток спорту, – наголошує Сергій Дзюба. – Бо це – популяризація нашої мови, історії, культури, національних традицій, це – висока духовність та авторитет держави. За кордоном це усвідомлюють, у нас – ні… Наші чиновники зазвичай книжок взагалі не читають, тому вони й такі недолугі. Втім, навіть за таких вкрай несприятливих умов, ми не можемо сидіти, склавши руки, марнуючи час. Навпаки, ми мусимо працювати значно більше та потужніше, ніж наші зарубіжні колеги». У 2020 році у Сергія Дзюби вийшло дванадцять книжок. Крім того, він написав десятки рецензій на книги українських авторів, створив пісні, котрі вже стали популярними, а ще багато працює, як журналіст та редактор. Тому, безперечно, все це варте великої поваги суспільства. Ось тільки, як відомо, немає пророків у своїй Вітчизні… Втім, Сергій і Тетяна, як завжди, налаштовані на позитив. І, дай Боже, що в Україні є такі потужні та яскраві творчі особистості, талант яких високо і достойно оцінений у багатьох державах. Врешті-решт, особисто у мене та у багатьох наших закордонних колег українське місто Чернігів, у першу чергу, асоціюється саме з Сергієм і Тетяною Дзюбами. Адже це – гордість України! Ярослав Савчин, Івано-Франківська обл., 22 жовтня 2020 р.

213

На крилах пісні

«Твоїх очей барвінки» Так прекрасно називається нова пісня, яку створили відомий поет Сергій Дзюба та заслужений артист України, композитор і співак Ярослав Музика. Це – вже друга їхня спільна робота. Адже результатом творчого співробітництва талановитих митців стала гарна «Пісня про Чернігів» (слова Олени Терещенко і Сергія Дзюби, музика Ярослава Музики), котру блискуче виконує заслужений артист естрадного мистецтва України Віктор Гембара. Пісня отримала значний резонанс, причому не тільки на Чернігівщині, а й далеко за межами України – відгуки надійшли з десятків держав на всіх континентах.

Заслужений артист України Ярослав Музика І ось – ще одна прониклива, задушевна та романтична пісня, яку виконує композитор Ярослав Музика. Співає не лише голосом, а серцем і душею. Тому виходить дуже щиро, яскраво й чарівно. Це – справжній гімн Коханню та Красі. Жінка тут поставлена на найвищий п’єдестал! Варто відзначити й чудове відео, яке дійсно хочеться дивитися, захоплюючись вродою героїні та мальовничими морськими краєвидами. Тож тільки-но нова пісня «Твоїх очей барвінки» зазвучала в Інтернеті, на Ютубі та популярних українських і зарубіжних порталах, як одразу ж з’явилися відгуки на неї. «Це – вибух найсвітліших емоцій від високості пристрасного кохання! Вагомі слова, глибоко душевна музика, потужне і яскраве виконання, чуттєве 214

відео. Так, це – прекрасна пісня! Браво, мої творчі й талановиті друзі!» – пише Галина Запорожченко з Миколаєва. «Чудова пісня! Теплі, задушевні та ліричні слова гармонійно поєдналися з дуже ніжною, романтичною мелодією. І як довершення цьому – потужне, щире виконання. Браво, друзі! Тричі браво!!!» – відгукнулася Надія Бойко зі Львова. «Чарівна й дуже зворушлива пісня! Щаслива та жінка, якій пишуться такі ніжні слова, проникнуті палкими почуттями та вірністю! То вітаю з прем’єрою пісні та бажаю їй широкого розкрилля!!!» – така думка Катерини Каленіченко з Дніпра. «Серьожо, коли ти і твоя така ж талановита дружина Танюша народилися, то, без перебільшення, Бог поцілував вас у чоло не раз, а трикратно! Будьте здорові та щасливі. І нехай ваш талант розквітає ще пишніше й радує людей новими барвами!» – побажала Ніна Калібовець із Варви. Що ж, вітаємо авторів із таким успіхом! На мою думку, ця пісня на слова народного поета України Сергія Дзюби стане справді народною і незабутньою. Ганна Маджуга, 25 жовтня 2020 р.

Твоїх очей барвінки Слова Сергія Дзюби, музика Ярослава Музики Любов моя – мов пісня, Як цвіт жоржини пізній, – Коштовна, як коралі, Хвилююча така. Щасливий той, хто прагне Любов пізнати справжню, Хто йде у ясні далі Удвох: в руці – рука! Приспів: Тобі – одній на світі, найріднішій, Жаданій, милій, зірці найсвітлішій, – Свою любов несу, не розплескаю, Щоб знала, як тебе одну кохаю! Любов моя – мов лебідь, У світанковім небі Великі білі крила Розкине навесні. Твоїх очей барвінки Так весело і дзвінко Щоночі і щоднини Всміхаються мені! 215

*** Зазвичай, я не хвилююся, коли щось б’ється, рветься чи губиться з речей. Дуже спокійно все це сприймаю, навіть якщо річ – коштовна. Не страшно – куплю щось інше. Свого часу, під час навчання в Київському державному університеті імені Тараса Шевченка, я мешкав рік в одній кімнаті з греком – у студентському гуртожитку на вул. Ломоносова. То «мій» Сашко (Алеко) та його співвітчизники завжди навмисне розбивали старий посуд і купували щоразу новий, бо, за їхніми словами, це приносить щастя. Ось така народна традиція у цій країні. І, мабуть, це – справді, добре. Бо, по-моєму, хвилюватися потрібно не про речі, а про людей! 30 жовтня 2020 р.

Міжнародне співробітництво

Чарівний подарунок з Ірландії Вірші відомих українських поетів Тетяни та Сергія Дзюби наразі перекладено ірландською мовою. Перекладачка Сінеад Ні Сколла ( N Scollaigh) відгукнулася на таку ідею і зробила все належне, щоб колоритна поезія українців зазвучала чарівною ірландською. А посприяли українська поетеса, автор пісень, перекладач Надія Постемська-Краукліс і композитор Йонас Краукліс, литовець за національністю, котрі мешкають у цій державі. Також допомогла директор української школи в Дубліні Надія Іваннікова. Наразі це – 75 переклад творів українських письменників Тетяни та Сергія Дзюби мовами народів світу.

Ірландія, Дублін. 216

«Цей чудовий міжнародний проект буде продовжено, – коментує Сергій Дзюба. – А поки що готується вже п’ятий том наших із Танею віршів різними мовами, котрі не увійшли до чотиритомника, виданого в Канаді. Це – нові переклади, які з’явилися останнім часом. Ще до п’ятого тому увійдуть і наші нові переклади творів відомих зарубіжних авторів українською мовою. Ошатний п’ятий том незабаром побачить світ в Україні та Канаді. Книжка налічує понад 700 сторінок. До речі, це – моя 12 книжка в нинішньому році. Загальний наклад моїх нових цьогорічних книг, котрі вже вийшли в 2020-му в Україні, Німеччині, Італії, Канаді, Казахстані та Киргизстані, становить 60 тисяч примірників. Втім, цього року вдалося знову перевидати й дещицю моїх поетичних та прозових книжок, котрі друкувалися раніше. Це – ще 140 тисяч примірників… Взагалі, загальний наклад усіх моїх ста книг, створених і виданих протягом життя, на сьогоднішній день – понад два мільйони двісті тисяч примірників. Однак читачів – принаймні вдвічі більше, адже твори постійно друкуються в газетах та журналах і в Україні, і за кордоном. Я вже й не кажу про Інтернет, соціальні мережі, які нині дають буквально необмежені можливості. Це – добре, бо рідна держава письменникам практично зовсім не допомагає… А так, завдяки міжнародним проектам, є реальний резонанс, і я відчуваю себе професіоналом. До того ж, завдяки Міжнародній літературно-мистецькій Академії України, в усьому світі потужно популяризується зараз наша українська література».

Сергій Дзюба (Serhii Dziuba) *** Is ar lámh airgead na síoraíochta a shuíonn cailín óg ag cíoradh a cuid gruaige le cíor faoi sholas na gealaí Ní fheiceann sí a haghaidh sa scáthán guagach, ach bean anathnid le roic ag stánadh uirthi. *** На сріблястій долоні вічності маленька дівчинка розчісує коси місячним гребінцем і в примхливому люстерку не бачить свого обличчя: Там її погляд і зморшки незнайомої Жінки. 217

*** Ar oileán iargúlta le carraig geal bán timpeall uirthi, is féidir bun na spéire a ghabháil muna ritheann sé isteach san fharraige Is ansin a tháinig an ceol ar dídeán agus rugadh fear ‘s bean. *** На острові, далекому, мов сльози Єви, стиснутому обіймами сліпучо-білих скель так, що можна спіймати горизонт, якщо він не втікає у море, знайшла прихисток музика – щоб народити Чоловіка і Жінку. *** Mair i bhfad Scríobh go hannamh ‘S ná cuir locht do pheaca ar neamh. *** Живіть довго, пишіть мало і не звинувачуйте Небо у гріхах. *** Is brónach an rud é áileacht A súl- mealann feabhraí fliuche bogha báistí. *** Заплакана красуня: вії намистинками сліз прихилили веселку. 218

*** A dhaoine uaisle Le bhur dtoil, bígí i bhur dtost Ní féidir liom an fhairraige a chloisteáil. *** Люди, будь ласка, тихіше, – не чути моря.

*** Seasann seanghiotar go trom sa chúinne ar nós páiste.

*** В кутку гітара, старенька-старенька, як дитина, стоїть важко.

Тетяна Дзюба (Tetiana Dziuba) *** D’imigh an lá le callán stáisiún an iarnróid agus d’éirigh na scáile chomh fada leis na ráillte, a leagadh amach i ndorchadas na hoíche Trasnaíonn mná iad, na Anna Kareninas uilig oirbhearnacha atá faoi cheilt ó fhadhbanna an tsaoil go breacadh an lae. *** День відступив вокзальним гармидером – І тіні стали довгими, як колії, Що ведуть у тупик ночі. Їх перетинають жінки, Здрібнілі анни кареніни, Котрим вибавлення від проблем Гарантоване лише до ранку.

219

*** Tiocfaidh ciúnas, dáth an dóchais Tiocfaidh síochán, dáth an áthais Titfidh an t-úll, scoilte go cothrom An dá leath ite ag leanúin. Ní thabharfaidh siad Éabha ag caoineadh taobh thiar dena craobhacha faoi deara agus í an mallú a seanscorbach. *** І буде тиша кольору надії, І буде спокій кольору щастя, І впаде яблуко, розлетівшись надвоє, Його половинки з’їдять щасливі закохані, І не помітять за гіллям заплаканої Єви, Яка прокляла свій давній авітаміноз. *** Súnn salann na haimsire cosúil le gaineamh ó sheanchlog. Dónn sé ‘s ansin léann sé san fharraige. Ní i bhfad, faorar Toisc nach creatúir an talaimh muid agus tá salann san fharraige. *** Час просочується сіллю, Як пісок із найдавнішого годинника, Пече, випікає, ятрить. А потім даленіє, розчиняється, – І стає морем, У якому добре гойдатися На хвилях спогадів. Шкода тільки – недовго, Бо люди мешкають на суходолі, Де море – сіль... *** Is minic a thiteann banphrionsa i ngrá le amadáin de réir an bhéaloideas

220

*** Королівни завше діставались дурням, – переконує народна мудрість. *** Glaoím na huimhreacha nach bhfuil agam de ghlanmheabhair, ag an am nuair nach bhfreagraítear an fón. Is ansin a chloisim an teachtaireacht bhí de shíor uaim. *** Дзвоню по телефонах, Номери яких знаю напам’ять, У час, коли ніхто не підніме трубки. Тоді тільки можна у них почути те, Що хочеш почути так давно.

Дублінський замок. Публікацію підготував Сергій Квітницький, 30 жовтня 2020 р. 221

Листи *** Поет, Шевченківський лауреат Петро Перебийніс – про пісню Сергія Дзюби та Бориса Раденка «Батьку мій» у виконання Павла Мрежука: Аж подих зупиняється, Сергію… Це – пісня для всіх. Якась космічна метафора: білий птах сивини… Спасибі Вам, Сину вічного і найдорожчого у світі! 2 листопада 2020 р.

Знай наших!

Понад 800 творчих людей із 40 держав узяли участь у Міжнародній літературно-мистецькій виставці Відомі українські письменники, перекладачі, журналісти, автори пісень Тетяна та Сергій Дзюби отримали Почесні дипломи Шостої Міжнародної літературно-мистецької виставки в Одесі, в якій взяли участь понад вісімсот творчих людей, художників і письменників із понад 40 країн. Ця прекрасна виставка вже традиційно відбулася під егідою Міжнародного літературномистецького конкурсу імені де Рішельє, яким багато років поспіль опікується творча Асоціація «Глорія», котра успішно об’єднує письменників, акторів, художників, музикантів, перекладачів, журналістів і науковців з усього світу.

Одеса, Потьомкінські сходи. 222

Керівник «Глорії» – Олена Ананьєва, письменниця, перекладачка та мистецтвознавець, – мешкає в Німеччині, у Франкфурті, де й знаходиться ця Асоціація справжніх подвижників світової літератури і мистецтва в багатьох країнах. Отже й конкурс де Рішельє – спільний, українсько-німецький, адже йому напрочуд активно сприяють в Одесі. Ще б пак! Це дійство – престижне, неординарне, цікаве і, що важливо, масове, викликає позитивний резонанс в Україні та за кордоном. Як відомо, Сергій і Тетяна Дзюби вже не раз відзначалися найвищою нагородою міжнародного конкурсу де Рішельє – «Діамантовим Дюком». А Сергій цього року отримав і Почесну відзнаку «Золоті вітрила Глорії». І ось тепер – нагорода на масштабній виставці, де народні поети України Тетяна і Сергій Дзюби представили свої нові книжки. У Сергія, до речі, їх цього року вийшло аж дванадцять, а особливим попитом у читачів користуються його пригодницька книжка «Справи детектива Самарцева. Ідеальний злочин. Пані кілер», публіцистична збірка мандрів світом «Замість щоденника» та книга фантастики «Моя Шахерезада». Хоч нещодавно перевидані його збірка ста пісень із нотами «Примчу на білому коні» та книжка листів «До світла». А цього року вийшли прекрасна поетична збірка Тетяни та Сергія Дзюби «Веселка на віях» – у Киргизстані (киргизькою та українською мовами, в перекладі Айдарбека Сарманбетова) і книжка віршів Сергія «Гріх любити неталановито!» в Німеччині, у перекладі знаного німецького письменника Генріха Діка. А щойно в Канаді з’явився й п’ятий том віршів Тетяни та Сергія Дзюби 75 мовами світу, що налічує понад 800 сторінок. Загальний наклад усіх книг Сергія Дзюби, виданих за життя, сьогодні становить 2 мільйони 200 тисяч примірників. «Я вельми задоволений співробітництвом з організаторами конкурсу де Рішельє та міжнародної літературно-мистецької виставки, – прокоментував подію президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України, редактор популярної газети «Чернігівщина» Сергій Дзюба. – Безперечно, така подвижницька діяльність об’єднує талановитих людей з усього світу. Щиро вітаю всіх учасників цієї, без перебільшення, грандіозної виставки і від усієї душі зичу моїм друзям здоров’я, любові і добра та нових книжок». Ярослав Маджуга, прес-центр Міжнародної літературно-мистецької Академії України, 3 листопада 2020 р. *** Лист від журналістки та письменниці Сніжани Божок із Чернігова: Сергію Вікторовичу, я ду-ууу-уже Вам вдячна! Ви – чудова Людина. Таких керівників, як Ви, не буває. Ви для мене – другий батько. І це я кажу від щирого серця. Ніколи нікому це не казала і навряд чи скажу. Ще раз дякую за все! 5 листопада 2020 р. 223

«Поети без кордонів» Вірші Сергія і Тетяни Дзюби надруковані польською мовою в прекрасному перекладі Казімежа Бурната Побачив світ ошатний альманах Міжнародного літературного фестивалю «Поети без кордонів» (Вроцлав / Поляніца Здруй, 2020), у якому надруковані вірші народних поетів України Сергія та Тетяни Дзюби в перекладі відомого польського поета Казімежа Бурната. Тож, коли нарешті завершиться карантин та проводитиметься цей справді дуже престижний міжнародний фестиваль, чудове творче подружжя українців зможе побувати на ньому.

Місто Вроцлав, Польща.

224

Serhij Dziuba Pocałunki (tryptyk) I Pocałunki-świtania pomykają po Twojej twarzy, nie kierując się słońcem, chociaż przypominają swoją łagodną nieuchwytnością malutkie słoneczne zajączki. Niepojęcie przejrzyste, pragną objąć Ciebie całą; i, zachłystując się delikatnością, prowadzą ciepły, zabawny taniec w Twoich leczniczych dłoniach – Nieosiągnięte bezgraniczne! II Pocałunek-nadzieja pachnie czasem, Twoimi warkoczami i rozpalonymi ustami. Boli siódmym niebem i szmaragdami Twoich myśli. Tamując szaleństwo, szeptem klęka przed twierdzą Twojej Niemiłości 225

I zazdrości Galaktyce: jej luminarze zasypiają jako skrzaty, poznawszy wieczność Supergwiazd… III Pocałunki-poeci – najwięksi utopiści: każdy uważa się głównym i prawdziwym – dla Ciebie. Lecz ich rymy, rytmy kolory nie odzwierciedlają Twoich oczu. I kiedy na brzeżku Twojego uśmiechu pojawia się Bóg – Pocałunki-poeci, którzy wierzą w Boga, namiętnie, do szaleństwa tworzą Harmonię. … Tak się rodzi tajemnica Życiа.

226

Поцілунки (триптих) I Поцілунки-світанки поспішають по Твоєму обличчю, не орієнтуючись за сонцем, хоч і нагадують своєю лагідною невловимістю маленьких сонячних зайчиків. Незбагненно прозорі, вони прагнуть охопити Тебе всю; та, захлинаючись від ніжності, ведуть теплий, кумедний танок у Твоїх цілющих долонях, – Не осягнути неосяжне! II Поцілунок-надія пахне часом, Твоїми косами і розпеченими устами. Він болить сьомим небом і смарагдами Твоїх думок. Тамуючи шаленство, пошепки опускається на коліна перед фортецею Твого Некохання (?) 227

І заздрить Галактиці: її світила засинають карликами, пізнавши вічність Суперзірок… III Поцілунки-поети – найбільші утопісти: кожен вважає себе головним і справжнім – для Тебе. Але їх римам, ритмам і фарбам не віддзеркалити Твоїх очей. Та коли на краєчку Твоєї посмішки з’являється Бог, – Поцілунки-поети, які вірять в Бога, палко, до нестями творять Гармонію. … Так народжується таємниця Життя.

228

*** Miasto, które marzyło o niebie i wariowało od jego piękna, teraz jest inkwizytorem, starannie ścierającym błękit zatrutymi pocałunkami. Niebo, które nawet w objęciach miasta nie przysięgało mu miłości, bo kochało jedynie słońce, gaśnie, dotkliwie pragnąc zachować łzy wierności. *** Місто, яке марило небом і божеволіло від його вроди, тепер працює інквізитором, старанно стираючи блакить отруєними поцілунками. Небо, яке навіть в обіймах у міста не клялось йому в любові, бо кохало одне лише сонце, згасає, болісно намагаючись приховати сльози вірності.

229

Tetiana Dziuba Koło klasztoru Bosych Karmelitów Uparcie będę powtarzać modlitwę, tak, jakby wiele razy, wybierać potrzebny numer: „Usłysz mnie, Boże, usłysz...” W kościele na brzegu rzeczki wśród poskromionych dumnych szlachcianek, z sylwetkami zapalonych świateł, świecami ze wszystkich stron otoczonych. I będą ciągnęły się żyły, naciągnięte, szorstkie, chodnikami do ciebie, do rzeczki. I przyciągnięte do wody z ulgą będą padać, gdzie na listkach-łodziach jesień odpływa, purpurowymi ordaliumami paląc za sobą mosty. A jeszcze niedawno trzepotały tu łuską sprężyste, figlarne niebieskie letnie dni, schwytane na wędki miejskich anten. I puszczona na wiosnę skorupa kraszanek czepiała się wioseł wodnymi liliami. I ty, mój Boże, niewidocznie się pojawiałeś parafianom w kościele, do wieczora, na tym brzegu rzeczki.

Біля кляштору Босих Кармелітів Я вперто раз-по-раз повторюватиму молитву, так, наче вкотре, набираючи потрібний номер: «Почуй мене, Господи, почуй...» У костелі на березі річки серед впокорених гордих шляхтянок, з силуетами запалених свічок, свічками зусібіч обступлених. І тягтимуться вени, напнуті, шорсткі, тротуарів до тебе, до річки. І перетяті до води за полегшенням спадатимуть, де на листках-човнах осінь відпливає, багряними ордаліями за собою спаливши мости. А ще ж недавно тут тріпотіли лускою 230

пругкі, грайливі сині літні дні, спіймані на вудки міських антен. І пущена навесні шкаралуща крашанок чіплялася за весла водяними лілеями. І ти, мій Боже, непомітно з’являвся прихожанином у костел, до вечірні, на цьому березі річки. *** chorały jesieni na ulicy Listopadowego Czynu półmrok Europy przysmak kawy rezydencja mysiego króla (przodkowie lwowskich mysz zameldowali się tu jeszcze za Polski i Austrii) którego w żaden sposób nie złapią kamienne lwy nasze spotkanie jest przypadkową tęczą skraju nieba moja samotność kutymi różami pod paznokciami tu zatrzymują się zegary i zmęczeni kariatydzi i atlanci ale niemożliwe zatrzymać dawne czasy koło srogiego kościoła Bernardynów twój uśmiech na mojej dłoni podmuch jesieni w świeżości sierpniowej kilka stuleci – okruchów które wydziobią gołębie tylko dlaczego jak ezoterycy z daleka wyczuwają wiedźmę a ja wyczuwam bliskie rozstanie *** хорали осені на вулиці Листопадового Чину присмерк Європи присмак кави резиденція мишачого короля (предки львівських мишей прописалися тут ще за Польщі та Австрії) якого ніяк не вполюють кам’яні леви наша зустріч випадкова веселкою край неба моя самотність кованими трояндами під нігтями тут спиняються годинники і втомлені атланти й каріатиди не в змозі втримати старовину біля суворого костелу бернардинців твоя усмішка на моїй долоні подих осені у свіжості серпневій кілька століть — крихти що склюють голуби 231

тільки ж чому як езотеристи здалеку вчувають відьму я відчуваю близьке розставання rz ł z r p z rz B r Польською переклав Казімеж Бурнат (Польща)

Про перекладача:

Поет Казімеж Бурнат народився 1 липня 1943 року в Щепановіцах над Дунайцем (Малопольське воєводство). З 1968-го мешкає у Вроцлаві. Відомий польський поет, журналіст, перекладач, редактор, публіцист. Автор багатьох чудових книжок. Редактор польських журналів. Президент Нижньосілезького відділення Спілки польських письменників. Заслужений діяч культури Польщі. Нагороджений міжнародними преміями, зокрема Літературно-мистецькою премією імені Пантелеймона Куліша (Україна). 6 листопада 2020 р. 232

На крилах пісні

Створено новий відеокліп на суперхіт «Батьку мій» Щойно талановита Надія Бойко зі Львова створила нове прекрасне, дуже зворушливе та світле відео на відому пісню поета Сергія Дзюби й композитора Бориса Раденка «Батьку мій». Ця пісня вже одержала тисячі відгуків від слухачів з усієї України та закордону, від людей на всіх континентах, отож і справді стала народною! А нещодавно вона отримала й офіційне визнання, як «Пісня року» у проникливому виконанні заслуженого артиста України Павла Мрежука, лауреата Міжнародної премії української пісні імені Василя Симоненка.

«Це – пісня для всіх поколінь, адже вона викликає трепет і світлий смуток у кожної людини, яка щиро любить і шанує своїх дорогих батьків. І це – справжній гімн Батьку! – переконаний Павло Мрежук. – Нічого подібного я ніколи раніше не чув. Так, народна пісня. Геніальна! Дуже вдячний своїм чудовим друзям Борисові Раденку та Сергієві Дзюбі, а також – «хрещеному батьку» цієї пісні – народному артисту України Андрієві Демиденку за те, що вони довірили саме мені взяти цей неперевершений та неповторний шедевр до свого репертуару. І я побачив, з яким хвилюванням цю пісню скрізь сприймають люди, і не лише українці!» Як відомо, спочатку пісня «Батьку мій» прозвучала у гарному виконанні композитора Бориса Раденка, і вже те перше родинне відео (пісню присвячено татові поета Сергія Дзюби – Віктору Гавриловичу Дзюбі), котре зробив журналіст 233

із Чернігова Сергій Кордик, викликало буквально шквал емоцій на популярних порталах та в соціальних мережах. Потім пісню «Батьку мій» почав зворушливо співати Павло Мрежук, щоразу викликаючи теплі овації й розчулені вигуки залу: «Браво!» та «Біс!» на всіх своїх концертах. А в Інтернет потрапило відео з його участі в ювілейному творчому вечорі «Примчу на білому коні» народного поета України Сергія Дзюби у рідному Чернігові. І ось тепер маємо новий яскравий та чарівний відеокліп від Надії Бойко, напрочуд щирий, людяний, добрий, наскільки взагалі доброю можу бути Людина! Тож від усієї душі вітаємо авторів та виконавця такої прекрасної пісні з безумовним успіхом та зичимо їм нових творчих вершин. Дякуємо, дорогі друзі, за Ваше велике і шляхетне Подвижництво, за справжній Патріотизм на благо України, за Ваші дивовижно чуйні, проникливі та небайдужі серця! Віктор Береговий, 7 листопада 2020 р.

Визнання

Лауреати Міжнародної літературно-мистецької премії імені Івана Айвазовського Міжнародний Арт-центр «Klas’s Arts Center San Francisco» (США, СанФранциско), Асоціація «Міст Пегасу» / Pegasus Brücke FBG та Міжнародна Академія діячів літератури, мистецтв і комунікацій (Німеччина, Франкфурт) назвали лауреатів Міжнародної літературно-мистецької премії імені Івана Айвазовського за 2020 рік.

234

Цією почесною міжнародною премією нагороджуються художники та письменники, які створили високохудожні, прекрасні, проникливі твори про море, а також популяризують кращі художні надбання, поетичні та прозові твори на морську тематику. Іван Костянтинович Айвазовський (Ованес Айвазян) (1817 – 1900) – видатний художник, живописець вірменського походження. Створив понад 6 тисяч полотен. Народився 29 липня 1817 р. у Феодосії, в Криму. Закінчивши гімназію в Сімферополі, вступив до Академії мистецтв у Петербурзі, де він навчався у визнаних майстрів. Потім багато подорожував Європою. Був у Римі, Неаполі, Сорренто, Венеції, Парижі, Лондоні, Амстердамі, Стамбулі… Більшість його знаменитих робіт присвячені морю. Втім, створив і картини з чарівними українськими та кавказькими краєвидами, а ще хвилюючі полотна з вірменської історії та Кримської війни. У Феодосії Айвазовський збудував будинок і майстерню, влаштовував виставки. Став академіком Петербурзької академії мистецтв та її почесним член. Займався благодійністю – допомагав розвитку рідного міста: побудував музей старовини, заснував картинну галерею, сприяв прокладці залізничної колії в Джанкой. Художник помер 2 травня 1900 р. у Феодосії, у віці 82 років. Його найвідоміші картини – «Морський берег» (1840), «Дев’ятий вал» (1850), «Чорне море» (1881), «Серед хвиль» (1898). Отже, цьогорічними лауреатами Міжнародної літературно-мистецької премії імені Івана Айвазовського за визначний внесок у розвиток мистецтва та велику просвітницьку діяльність стали: Заслужені художники України Тетяна Бродецька і Ольга КотляроваПрокопенко, художники Юрій Д’ячук та Світлана Норель (м. Одеса); Художники Олександр Геращенко та Євген Ревіліоті (посмертно) (м. Одеса); Народні поети України, перекладачі, журналісти, автори пісень Тетяна та Сергій Дзюби (м. Чернігів); Мистецтвознавець, поетеса, прозаїк та культуролог Олена Ананьєва (Німеччина, м. Франкфурт-на-Майні / м. Штайнбах); Народний поет України, художник, перекладач та журналіст Ярослав Савчин (Івано-Франківська обл.). Щиро вітаємо лауреатів! Alex Klas, голова журі, м. Сан-Франциско, США, 15 листопада 2020 р.

235

Вірші Сергія і Тетяни Дзюби перекладені кумицькою мовою Як відомо, твори народних поетів України Тетяни та Сергія Дзюби вже перекладено 75 мовами народів світу. Зараз у Канаді готується п’ятий том нових перекладів їхніх віршів, обсяг якого – понад 800 сторінок. Наразі сталася ще одна приємна подія – кумицька поетеса Нур’яна Асланова переклала вірші українців своєю рідною кумицькою мовою. І це – 76 переклад творів українців мовами народів світу. А посприяв відомий узбецький поет із Таджикистану, автор більше 20 книг Хасан Гаюбов. Кумицька – рідна мова кумиків. Офіційно цією мовою розмовляють 460-500 тисяч людей, які мешкають у Дагестані та Чечні. Вона входить до переліку шести літературних мов Дагестану. Цією мовою видається газета «Йолдаш».

Сергій Дзюба (Сергей Дзюба) *** Даимликни гюмюш аясында, гиччи къызъяш тарай башын ай таракъ булан. Амма оьзю гюзгюде назлы, Бетин гёрмеге болмай. Онда ону къараву бар, бюрюшмеси башгъа уллу Къатынны. *** На сріблястій долоні вічності маленька дівчинка розчісує коси місячним гребінцем і в примхливому люстерку не бачить свого обличчя: Там її погляд і зморшки незнайомої Жінки. 236

*** Бир атавда, йыракъдагъы, гёзьяшыдай Гьаваны, акъ ярланы къучагъында къысылгъан уфукъ гьызны болар йимик тутмагъа, яшынмаса денгиз артда... Сыйынмагъа ер тапгъан Йыр – Эргиши булан Къатынгишини яратмакъ учун. *** На острові, далекому, мов сльози Єви, стиснутому обіймами сліпучо-білих скель так, що можна спіймати горизонт, якщо він не втікає у море, знайшла прихисток музика – щоб народити Чоловіка і Жінку. *** Кёп яшагъыз, аз языгъыз, гюнагьларда Кёкню айыпламагъыз. *** Живіть довго, пишіть мало і не звинувачуйте Небо у гріхах. *** Йыламсырайгъан гёзел, 237

Минчакъдай яш гёзюнде. Энемжаяны оьзюн Сукъландыргъан оьзюне. *** Заплакана красуня: вії намистинками сліз прихилили веселку. *** Адамлар, тилеймен, астагъыз – эшитилмей къавгъадан денгиз. *** Люди, будь ласка, тихіше – не чути моря. *** Мююшде къомузгъа эсги, Эретурмагъа четим – Яшгъа йимик, Къалгъан янгыз ва етим. *** В кутку гітара, старенька-старенька, як дитина, стоїть важко.

Тетяна Дзюба (Татьяна Дзюба) *** Шыплыкъ – тюсюндеги умутну, Насип – рагьатлыкъны ренкинде, Бёлюнюп тюшер жабаргъа алма, Яртыларын ашап, сюйгенлер тояр, 238

Йылагъан Гьаваны бутакъ артында Оьз ягьсызлыгъын эс этмейли къояр. *** І буде тиша кольору надії, І буде спокій кольору щастя, І впаде яблуко, розлетівшись надвоє, Його половинки з’їдять щасливі закохані, І не помітять за гіллям заплаканої Єви, Яка прокляла свій давній авітаміноз. *** Заман агъа туз йимик, Къайыр йимик сагьатдагъы бырынгъы. Гюйдюре, яллата, жан ачытдырып, Арек тая сонг денгизге айланып. Эсделикни толкъунунда гьарсиллетип болагъан. Кёп аз заман экени яман, Адамлар къуруда яшайлар. Денгиз бар ерде – туз... *** Час просочується сіллю, Як пісок із найдавнішого годинника, Пече, випікає, ятрить. А потім даленіє, розчиняється, – І стає морем, У якому добре гойдатися На хвилях спогадів. Шкода тільки – недовго, Бо люди мешкають на суходолі, Де море – сіль... *** Пача къызлар гьар къачан да авлиялагъа тюше, – Халкъ сынаву эте шогъар шагьатлыкъ. 239

*** Королівни завше діставались дурням, – переконує народна мудрість. *** Телефондан сёйлеймен Номерлеге мен гёнгюмден билеген, Заманларда, гётережек бирев ёкъ. Шулай вакъти тюгюлмю биз Эшитеген эшитмеге сюйгенни. *** Дзвоню по телефонах, Номери яких знаю напам’ять, У час, коли ніхто не підніме трубки. Тоді тільки можна у них почути те, Що хочеш почути так давно. Кумицькою мовою переклала Нур’яна Арсланова

Про перекладача кумицькою мовою:

Нур’яна Гасанівна Арсланова-Ідрісова

240

Поетеса, перекладач, журналістка. Народилася 12 вересня 1989 року. Закінчила Дагестанський державний університет (філолог). Працювала редактором в Буйнакській газеті «Халкъны сеси» («Голос народу»). Нині працює вчителькою кумицької мови та літератури в Махачкалі. Нагороджена на конкурсах «Кращий учитель рідної мови» в 2017 та 2018 роках (м. Махачкала). «Людина року» (МКО «QUMUQLAR», 2018). Учасник Першого форуму молодих письменників тюркського світу (м. Стамбул, Туреччина) та XII Фестивалю тюркської поезії (Казахстан, Туркменістан). Перша публікація – в колективному збірнику віршів «Зустріч біля джерела» (2012). Перша власна книжка – «Аямдагъы гёбелек» («Метелик на долоні», 2014). Переклала книгу видатного французького письменника Антуана де СентЕкзюпері «Маленький принц» кумицькою мовою. У 2019-му побачила світ нова збірка віршів Н. Арсланової «Далилим ёкъ юрекден башгъа» («Доказу немає, крім серця»). Зараз її вірші перекладені вже 13-ма мовами, зокрема українською, російською, англійською, німецькою, турецькою. Рада директорів Спілки письменників та істориків Центральної Азії «Янгі Овоз» нагородила Нур’яну Арсланову медаллю «Туран Бірімдігі». З 2017 року – член Спілок письменників та журналістів Росії. Заміжня, матір трьох дітей. А зараз пропонуємо вам вірші Нур’яни Арсланової українською мовою в перекладі Сергія Дзюби

Нур’яна Арсланова: «Не обламай мені надії крила!» *** Поет – актор, що проживає роль В сонеті кожнім, мріях про свободу, – Душі його болять мільйони доль, З пером до аркуша на сповідь знов приходить. Співала про розлуку в сотнях фраз – У снах безмежних і земнім світанні, Не пурхала по квітках повсякчас, – Навіки вірна справжньому коханню! Так, полюбила раз і назавжди – До днів останніх, як дружина, мати; І навіть скарб джерельної води З коханням чистим цим не порівняти. Хай сто джигітів у моїх віршах, 241

Лише один герой у серці й мріях. А де він у рядках – чарівний птах? Ми з музою самі не розумієм… Коли ж у вирій відлетить душа, У строфах тіло житиме на світі; В пустелю лиш перетворю вірша, Якщо джигіт забуде про піїта. *** Неначе кінь, що лине до зірок, Лечу додому – з трепетом, мерщій; Все притискаю до грудей квиток, І знову – світлий спокій на душі. А ночі оксамит – мов квіт у лузі, Який до болю дорогий мені; Там – чоловік і донечки, і друзі, – Без них – нестерпно тут, на чужині! Таких розлук із близькими боюся, Цілую неню подумки в щоку; Вдивляється у небеса матуся – Хвилюється, як завжди, за доньку. Тривожний погляд (раптом що помітить?), Не тчуть їй зорі килим у цю мить… Лиш матінка одна у цілім світі Зі мною разом, як завжди, не спить. Розправлю крила з літаком натхненно – Окрилена тепер душа, мов птах, Тому що найрідніша в світі неня З молитвою чекає на вустах! *** Випробувань багато у житті, Хоч як подруга часом – власна доля… Терплю твої уроки непрості, Та де знайти на все достатньо волі?! Потрібні жінці, наче кораблю, Натхнення й міць, а не гірке безсилля… Лиш про одне я, доленько, молю – 242

Не обламай мені надії крила! Хай чорні дні, мов пні, за виднокрай, І кришаться, як хліб, нетлінні «мощі»… Лише благаю, доле, не чіпай Близьких, що за життя моє дорожчі! Українською переклав Сергій Дзюба Посприяв українцям і відомий узбецький поет із Таджикистану Хасан Гаюбов. Пропонуємо його вірші українською мовою в перекладі Сергія Дзюби.

Хасан Гаюбов народився 1968 року в місті Турсунзаде. Автор понад двадцяти книжок. Пише узбецькою й таджицькою мовами. Вірші наразі перекладені українською, російською, англійською, німецькою та іншими мовами. Переклав вірші українських, таджицьких, російських, а також – тюркомовних поетів узбецькою. Нині готує до друку збірку віршів Сергія і Тетяни Дзюби узбецькою мовою. Хасан Гаюбов – відмінник культури Таджикистану. Посол миру – лауреат Міжнародної літературної премії миру (США – Німеччина, 2020). Лауреат премій імені Івана Буніна та Льва Толстого (Росія). Нагороджений Почесним дипломом Міжнародної літературно-мистецької Академії України (2020). 243

Хасан Гаюбов: «Щастя бути на землі Поетом» Вдячність Я вдячний долі – за вітри та віру, За всі роки – суворі і прекрасні, Дитячий сміх, натхнення неймовірне, За Боже світло, що в душі не гасне! За матінку, мов сонце, наймилішу, За любомудрого, як місяць, тата, – Їх світлі лики – в серці і у віршах, І в снах, скарбами спогадів багатих. За чарівні світанки, гори й ріки, Сади, кохання веселкові злети, За Батьківщину, що в душі – навіки, За щастя бути на землі Поетом!

Жар-птиця Жар-птиця ніжна, чарівна, Предивна пташечко жадана! В солодких снах твій спів луна… Де ти тепер, моя кохана? Хай пролетять, як дні, літа, Ти, пташко, – в кожному віконці; Така ж, мов янгол, молода, Пречиста, як роса на сонці! Та істина (мов світ, стара) Враз юнаку відкриє очі, – Ти створена з мого ребра, І я – слуга та бог водночас. У ті часи Ми іншими були раніш – Дзвінкими й гарними, мов рими; Бо не молилися на гріш 244

І прагнули роси, не Риму… Чудес хотілося щодня, Веселкою пройтись босоніж; І люди навкруги – рідня, А ми – до сонця, наче сонях! Жили, неначе мудреці, І не хотілося старіти… Пожовкле фото у руці Хвилюється, неначе жито. Ти танцювала Ти танцювала, мов богиня – Нестримна, юна, невагома! Я ж – раб, що на галері гинув, – П’янів від мрії, не від рому. Як народилася у танці – З небес зійшла чи вийшла з моря; А я лиш почувався бранцем, Немов любов – найбільше горе. Ясніла, як коштовна рима, А я тьмянів самотнім Вієм… На мить зустрілися очима – Вітрило здійняла надія! Рубаї *** Перемога в любові, – говорить мудрець, – В доброті, благородстві, кришталі сердець; Хай краса буде в Слові, не в силі жаскій. Хто без зла переміг – той найкращий боєць! *** Уставай, не лінуйся, неначе тюлень, Май улюблені справи завжди на щодень. І як тільки збагнеш, що життя – не рутина, Ти забудеш про розпач – прудкий, мов олень! Українською переклав Сергій Дзюба, 15 листопада 2020 р. 245

Інтерв’ю

Сергій Дзюба: «Головне – це люди, а речі не мають жодного значення» Цей доброзичливий, спокійний, скромний добродій мешкає в Чернігові. У свої 56 (та, власне, багато років поспіль) щодня ходить пішки – по десять кілометрів, а тролейбусами та маршрутками практично не користується. У рідному місті його всі знають, тож, доки дійде до роботи вранці, а увечері – з роботи додому, встигає поспілкуватися з багатьма людьми. Одягом, взуттям, меблями та практично будь-якими речами він не переймається, навіть зовсім не засмучується, якщо щось ненавмисне розіб’є чи загубить. «Бо головне – це люди, а речі не мають жодного значення», – переконаний він.

Одягається цей чоловік напрочуд скромно, тому зовсім непомітний у юрбі. Любить жартувати, щиро посміхається. Жодної пихи чи манірності – добрий, наскільки взагалі може бути доброю людина, і незаздрісний. За все життя не скривдив жодної тварини. Тихий, ненав’язливий, простий, начебто такий звичайний, але поводиться з гідністю. Обожнює природу, ліс, квіти. Гарно плаває. Часом годує приблудних собак і котів, а також – пташок... Незнайома, приїжджа людина, зустрівши цього добродія, наразі ніколи не подумає, що перед нею – президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України, яка об’єднує відомих письменників, перекладачів, вчених, журналістів, митців, громадських діячів із 60 держав. Тобто дуже впливова людина в сучасному літературному процесі! А ще – це головний редактор 246

популярної, гострої газети «Чернігівщина», яка виходить накладом 20 тисяч примірників. Почесний професор. Поет, прозаїк, драматург, публіцист, автор творів для дітей та популярних пісень, критик, гуморист, пародист, кіносценарист… Автор ста книг, присвячених дружині Тетяні (єдиний такий випадок в історії світової літератури!), твори якого перекладені вже 75 мовами і надруковані в провідних газетах та журналах 50 країн, на всіх континентах. За кордоном у них із дружиною, Тетяною Дзюбою, вийшло понад 30 книжок… А загальний наклад його книг тепер – два мільйони двісті тисяч примірників! Думаю, ви вже здогадалися, що мій співрозмовник – народний поет України Сергій Дзюба. – Сергію Вікторовичу, одна з Ваших поетичних збірок має несподівану, парадоксальну назву – «Колись я напишу останнього вірша»… Розкажіть, будь ласка, коли Ви написали свого першого вірша? – У дитинстві, в третьому класі. Нам загадали писати твір на вільну тему про те, як ми наразі провели літо. Але я вирішив побешкетувати, от і заримував ці свої спогади. Взагалі, я був непосидючим хлопчиком – тільки лунав дзвінок на перерву, прагнув мерщій вирватися з класу, інколи навіть вистрибував із відчиненого вікна на другому поверсі… Це при тому, що я з дитинства страшенно заїкався, буквально слова не міг нормально вимовити! А ще дуже сильно хворів – переніс аж дев’ять запалень легенів, мучився з хронічним бронхітом і стояв на диспансерному обліку в лікарні… Втім, уже в десятому класі, коли з’явилася мрія вступити на журфак і стати нарешті журналістом та письменником, я спочатку самотужки впорався із заїканням (навіть маю власну методику, котру потім не раз застосовував, допомагаючи таким дітям), а згодом таки подолав і свої хвороби – обливався холодною водою та приймав контрастний душ. Взагалі, людина може дуже багато, якщо має справжню, заповітну мрію і хоче її здійснити! Звісно, той віршик, який написав у дитинстві, я ніде не друкував, однак він мене привів спочатку до місцевої газети, а згодом – і до університету. До речі, книжка «Колись я напишу останнього вірша…» у мене – перша. Це був жарт, я загалом люблю дотепні вислови, афоризми, прислів’я. Тож не вкладав у це якогось особливого, сакрального, глибокого змісту. Однак тепер, як самі розумієте, це сприймається дещо інакше… Зате от нещодавно у мене в Німеччині вийшла поетична збірка з такою молодечою назвою – «Гріх любити не талановито!». Богу дякувати, маю ще чимало енергії. Знаєте, якби я починав зараз своє життя спочатку, став би священиком чи дипломатом, бо просто нецікаво знову повторюватися… Але аніскільки не шкодую, що все-таки здійснив задумане, не зрадив свою дитячу мрію. Адже, попри все, я люблю свою роботу. Що таке щастя? По-моєму, це коли вранці хочеться йти на роботу, а увечері – повертатися додому. Тому я – цілком щасливий! А коли робота – осоружна, і людина ходить на неї, як на каторгу, то, 247

хай би скільки ви заробляли, це треба змінювати. Бо головне – не посади та статки, а любов, внутрішня гармонія, можливість жити в злагоді з собою та своїми близькими, з колегами, зі світом і всесвітом, – посміхається. – Написавши текст, Ви одразу відчули себе поетом? На Вашу думку, що означає – бути поетом? – Ні, звісно. Я ж був дитиною, третьокласником, і просто не розумів, що можна заримувати навіть велику газетну статтю, проте від цього вона не стане поезією. Адже поезія – це не те, що римується (у світі 9/10 віршів – неримовані), а неповторні творчі знахідки та чарівні відкриття, образність, асоціативність, це – такі дивовижні, неймовірні, невловимо вишукані епітети, метафори, порівняння, глибокі філософські міркування, власні афоризми... Поезія – то дійсно стан душі. Я вірші пишу зазвичай на льоту, вмить, не вимучую їх, наче якісь кросворди. Ніби мені їх хтось диктує – отаке відчуття. Раніше взагалі багато писав уві сні, а коли прокидався, то записував, доки не забулося. Тепер таке трапляється рідше, але буває. Сни у мене – хороші, добрі, бо я нікому не бажаю зла, не тримаю камінь за пазухою. Навіщо?! Хай краще моя енергія витрачається на щось важливе, потрібне, позитивне, а не на помсту та злість. Взагалі, у мене – мільйон недоліків, але є одна чудова риса характеру – я абсолютно незаздрісна людина, з самого дитинства, навіть із пелюшок. Це мене так матуся виховала – пощастило! Наразі виникає ще одне питання – про виховну функцію літератури. Дехто вважає це мало не пережитком соцреалізму… Як на мене, справжня, хороша література має бути високодуховною, не пригнічувати та ображати людину, перетворюючи її на покидька, а навпаки вселяти віру в добро, світло та справедливість, людяність, доброзичливість, щирість і шляхетність. Адже мають бути такі літературні персонажі, на які читачеві хотілося б рівнятися! На жаль, зараз ця гарна традиція втрачається. Надто багато творів, де межа між добрим і поганим – практично стерта, де взагалі немає позитивних героїв, лише якість аморальні покручі, виродки, у яких немає нічого святого за душею. Я – за світло, за прекрасні почуття! А усілякі пройдисвіти мають бути покарані. І тут справді багато залежить від особистості автора. Адже є талановиті письменники з негативною енергетикою – прочитаєш такий «шедевр», і наче на тебе вилили цистерну сміття-бруду! Зазвичай, якщо людина – хороша, то й книжки у неї – добрі. А якщо воно – даруйте на слові, лайно, то така ціна і його «творінням». – Коли футболіст, журналіст, бухгалтер або сантехнік перестають займатися своїм фахом, вони стають «колишніми». Людина, котра не грає в футбол, – вже не футболіст, людина, яка не працює бухгалтером, – вже не бухгалтер. Чи так само з поетами? – Поет – це не професія. Тож і колишніх поетів не буває… Навіть якщо людина вже років двадцять не створила жодного вірша, вона все одно поет! Адже класик недаремно сказав, що в безсмертя відправляються з невеликим вантажем (якщо взагалі відправляються). «Все відносне в цьому світі – секс, трамвай і 248

Пугачова…» – це рядок з одного мого вірша, який несподівано став піснею. Я знав деяких авторів, котрі були дуже відомими за життя, але після смерті про них зовсім забули. І навпаки – поети, маловідомі за життя, раптом, відлетівши у засвіти, ставали знаменитими. Тож поезію не варто порівнювати з чимось іншим. Це – не бухгалтерія і не сантехніка, до яких я також ставлюся з повагою. Бо як можна заробляти віршами?! Однак поети виконують дуже важливу функцію – вони створюють красу, що справді реально рятує наш світ. Створюють націю. Популяризуючи власну історію, культуру, традиції, прославляють свою країну та об’єднують народи.

– За освітою Ви – журналіст і все життя працюєте в газетах та на радіо. Журналістика для Вас – це заробляння хлібу насущного чи також – творча реалізація? – Журналістику я люблю не менше, ніж літературу. Для мене це – не ярмо, не хрест, а цікава, захоплююча, дивовижна професія. Це – неймовірний екстрим, тож часто адреналін – аж зашкалює! Дуже люблю спілкуватися з людьми, 249

дізнаватися щоразу щось нове, мандрувати. Письменники зазвичай досить скептично ставляться до журналістів, називаючи їх ремісниками. Та, як на мене, лише один зі ста письменників може написати справді талановиту журналістську статтю. Тому мені наразі пощастило. Хоча, звісно ж, непросто поєднувати щоденні напружені журналістські будні з високою літературою, особливо з прозою. Бо на великий за обсягом роман все ж потрібний час. Та мені це вдається. Просто щодня засиджуюся за комп’ютером до пізнього вечора, практично не маю вихідних і відпусток… Зате, наприклад, цього року у мене вийшло 12 книг, більшість – по 500-700 сторінок: детективи, фантастика, мандри, переклади. Головне, я живу так, як хочу, роблю те, що мені подобається! – У нашій домашній бібліотеці, напевно, є всі Ваші книги, їх – велика кількість. До речі, при нагоді хочу подякувати за те, що всі подаровані книги після мого народження підписані також і мені. Як Вам вдається так плідно та продуктивно працювати? – Зазвичай творчі люди, коли тривалий час нічого не пишуть, говорять, що чекають натхнення… Я ж не можу дозволити собі такої розкоші, бо час летить напрочуд швидко: здається, лише вчора мені було сорок, і я цитував Ігоря Римарука («Сорок – це корок… А клята душа все ж витікає»). Навіть озирнутися не встиг, а вже зараз – 56. Стільки часу промайнуло, немов один день! Тому «жити спішити треба», правильно сказав Василь Симоненко. Одного разу я готував матеріал про циганського барона, то він привів до мене гадалку і запевнив, що вона – найсильніша. Та жінка запропонувала мені поворожити. Незручно було відмовлятися, тож простягнув їй долоню. Вона почала уважно роздивлятися і вираз її обличчя враз став ошелешеним. Думаю, що ж вона там таке вгледіла на моїй долоні?! Врешті-решт циганка розгублено поглянула на мене: «Ви хто? Чим займаєтеся?». «Пишу вірші та ще дещо…» – знизав плечима. «Вірші?» – перепитала недовірливо. «Авжеж, – кивнув. – А що Вас так вразило? Невтішний прогноз?». «Та ні, – хитнула головою гостя. – Але Ваші лінії долі… Розумієте, Ви так інтенсивно живете – буквально за один рік ніби проживаєте аж п’ятдесят літ! Чесно, я такого ще не бачила, хоча майже щодня ворожу. Зазвичай буває навпаки – люди надто марнують свій час, думають, що вони вічні... Скільки Вам років? Коли будете святкувати 60-ліття, можете насправді відзначати своє 3000-річчя. Авжеж, Ви – старі, як мумія єгипетського фараона…». Звісно, я тоді лише пожартував із цього приводжу, хоча барон запевнив, що ця жінка ніколи не помиляється. Втім, я й далі живу без вихідних та ретельно планую справи на щодень, на тиждень, місяць, квартал, півріччя, рік… Не все виходить ідеально, однак я загалом встигаю. Поки маю такі плани до 60 років. Це – дуже напружений, навіжений, просто нереальний графік, його взагалі неможливо виконати. Та мені якось вдається, – посміхається. – Мабуть, немає такого жанру, в якому ви себе не випробували… Ви – напрочуд універсальний письменник! Сергій Довлатов, котрий працював журналістом і писав прозу, казав, що коли він від журналістики переходить до 250

прози, то в нього навіть почерк міняється. Чи доводиться вам докладати зусилля тоді, коли ви змінюєте жанри, чи це відбувається саме собою? – Відверто кажучи, нерідко журналістика виснажує та вичавлює мене, мов лимон. Тоді здається, що сил наразі щось писати цього дня не лишилося. Та прогуляюся трохи (пройдуся пішки з роботи додому), послухаю гарну пісню, поспілкуюся з друзями, і поступово настрій поліпшується, тоді знову з’являється бажання працювати! Просто не треба надто лінуватися, і все буде гаразд. Так, я люблю працювати в різних жанрах. Іван Андрусяк якось радив писати пародії, бо, на його думку, вони в мене найліпше виходять. Можливо. Та мені нецікаво увесь час займатися лише чимось одним. Ефективніше все робити по черзі – наприклад, випустити книжку прози, потім засісти за збірку віршів, далі щось перекласти, створити радіоп’єсу або кіносценарій, написати рецензію, публіцистичні нотатки, нову пісню, музичну пародію… По-моєму, все це – дуже цікаво, навіщо ж себе обмежувати?! – Сергію Вікторовичу, поділіться, будь ласка, спогадами про своє дитинство, розкажіть про родину. Хто Ваші батьки? Як Вас виховували? Чи виділялися Ви з поміж своїх ровесників? Ви були «звичайною» дитиною чи обдарованою?

– Взагалі, наш рід – хліборобський, хоча серед моїх предків були і козаки, які мужньо захищали рідну землю від загарбників та брали участь у військових походах, і мудрі священики. А ось прадід був знаним народним цілителем – до нього приїздили люди з усіх навколишніх сіл. Мешкав він на околиці села, біля 251

самого лісу. Приручив вовченя, з якого виріс сильний та розумний звір, абсолютно відданий йому. Саме цей вовк і охороняв садибу… Прадід справді вмів розмовляти з тваринами, птахами, деревами, квітами, з усім живим. Його боялися, але й дуже поважали. Він не переймайся грошима – люди просто давали, хто скільки міг, а коли у гостя навіть нічого не було, цілитель допомагав безкоштовно. Ось такий дивовижний добродій! Скільки себе пам’ятаю, буквально тільки-но навчившись говорити, я почав співати пісні. Причому, наші, українські! Тато мій, Віктор Гаврилович Дзюба, має пречудовий голос – тенор, тож співає все своє життя. Простий хлопець із села не зміг здобути ані вищої освіти, ані бодай середньої, тому сумлінно пропрацював вантажником на заводі, заввиграшки десятки разів піднімав правицею двопудову гирю (це була така собі зарядка). І водночас був зіркою художньої самодіяльності в рідному Пирятині, виступав часто та залюбки! Почувши його талановитий спів, керівник Полтавського академічного народного хору запрошував самобутнього виконавця до свого колективу, але з однією умовою – опанувати мінімум необхідних знань, зокрема вивчити ноти. Тато не погодився, адже понад усе цінував творчу свободу, можливість співати саме те, чого прагне душа. Втім, він із цього приводу анітрохи не шкодував. І, крім виступів на свята в Будинку культури, обожнював співати «просто так» – у задушевному товаристві близьких, друзів та сусідів. Тому я ще змалечку вивчив напам’ять десятки українських пісень і намагався старанно підспівувати татові, мамі (яка теж щиро любила народні пісні) та всій компанії, що збиралася за святково накритим столом. Це – заохочувалося! Потім з’ясувалося, що дещо в мене «таки виходить», є непоганий голос (дуже схожий на тенор батька, отож нас нерідко плутали, особливо спілкуючись по телефону). І я також почав поступово виступати: спочатку – в дитсадку, згодом – у школі (став солістом хору), далі мені довірили вести святкові заходи в районному Будинку культури… Тобто я співав – у хорі, ансамблі та соло; читав зі сцени вірші, часто – свої, ще дитячі; а ще виконував різні, інколи головні, ролі в аматорських виставах. Пам’ятаю, одного разу вдарила блискавка, й апаратуру, зокрема мікрофони на сцені, вибило. При цьому пролунав оглушливий вибух, наче розірвався снаряд! Одразу почалася паніка – глядачі зіскочили зі своїх місць (а був же повний зал), і мерщій кинулися до виходу… Хтось залементував: «Китайці на нас напали!» (тоді у СРСР були напружені стосунки з Китаєм). Тато саме співав на сцені, а я спустився в зал, де сиділи матуся, сестричка та наші родичі – дядечко з тітонькою, які приїхали в гості, на свято. Батько не розгубився, вмить зорієнтувався і кинувся нас рятувати. Мене, ще дитину, натовп мало не розчавив, жбурнувши об стіну… Паніка! Врешті-решт усе закінчилося цілком благополучно, якщо не рахувати синці й ґулі. Таким чином, я усвідомив, що бути митцем – професія доволі ризикована! До речі, ще з дитсадка заспівала й моя сестричка Валя, молодша на п’ять років (це я її назвав, коли батьки не могли досягнути консенсусу в цьому питанні, – на честь космонавтки Валентини Терешкової). Потім вона також була солісткою 252

шкільного хору. Власне, співає й донині, попри дуже нелегку роботу приватного підприємця і продавця та численні хатні клопоти, – просто душа просить! Моя матуся, Серафима Захарівна Дзюба, попри поважний вік, була вся в хатніх справах: сама готувала, прала, прасувала, прибирала… Не для себе жила, а для дітей та онуків, адже відчувала – потрібна, люблять її! От і жила на світі, попри кволе серце, трималася. Замолоду була красунею, з русявою косою – до пояса, проникливими, ясними очима; привітна посмішка осяювала обличчя. Хоча її життя видалося важким, бо – дитина війни… Батько в 1941-му пішов добровольцем на фронт і пропав безвісті. Залишилася родина: мама й п’ятеро дітей. Старший брат, ще підліток, також вирушив на війну, повернувся в 1945-му інвалідом, потім усе життя ходив у корсеті й нездужав. Сім’я вирушила в евакуацію – до Узбекистану. Багато хто з українців тоді загинув дорогою від голоду та холоду, однак вони вижили. Як приїхали, ненька одразу ж влаштувалася на роботу. Трудилася багато й невтомно, тож Серафиму, котра була немовлям, бавили братики й сестричка, не набагато старші за неї. Пам’ятає, як дуже хотіла допомогти мамі й самотужки пішла за водою з відерцем, але розхлюпала дещицю по дорозі й страшенно змерзла. Плакала, розмазуючи сльози, аж неня злякалася. А потім похвалила працелюбну доню. Коли війна закінчилася, перебралися додому, в Україну. Рідне місто – в руїнах, пережили голодомор 1946-го. Доношувала одяг та взуття сестрички, старшої на рік… Школу закінчила зі «срібною» медаллю. Взагалі, мала бути «золота», але Серафима не «вписалася» до плану, який скинули з райвно, то поставили одну «четвірку» на випускному екзамені. Нічого, бадьорилась, аби вступити до інституту! Однак раптом важко захворіла матуся, й молодша дочка довго, не один рік, доглядала її. Довелося закінчити технікум, та й то заочно. Закохалася, вийшла заміж за ставного парубка, народила двох дітей. Та несподівано занедужала сама... Місцеві медики лише руками розвели: єдиний вихід – це їхати до Києва, в клініку знаменитого Амосова. А там її одразу ж поклали на операційний стіл, ще б трохи – і кінець. Поталанило! Переживала, щоб хоч двох малих дітей виростити. Нічого, втішали її, он у нас працює медсестра, що після такої ж операції на серці вже дванадцятий рік живе. Тоді вона познайомилася з такими ж жінками-сердечницями, подружилися, потім, після операції, обмінялись адресами. Листувалися, підтримували одна одну. Через п’ять років померла одна подруга, через сім – інша, через дванадцять Серафима лишилася сама… Дивувалася, чому їй Господь дарував довголіття? Бо півстоліття відтоді пройшло! Правда, послухалася Амосова, який ніколи не користувався ліфтом і за першої-ліпшої нагоди ходив пішки. До речі, тепер за такі операції шалені гроші беруть (люди змушені останнє віддавати, продавати своє житло!); а тоді проста жінка з невеличкого райцентру без жодних зв’язків до славетного лікаря потрапила, не сплативши за операцію та лікування жодної копійки! Єдине, занесла Миколі Амосову коробку «Вечірнього Києва», а він одразу відкрив її, 253

пригостив Серафиму та інших своїх підопічних. Добрим був чоловіком та совісним. Вона все життя пропрацювала на одному підприємстві (єдиний запис у трудовій книжці!): в пекарні, а потім, після операції на серці, – рахівником, допомагала бухгалтеру… Коли йшла на пенсію, отримала в подарунок від фабрики новий холодильник. Та довго ще її кликали на поміч, коли готували фінансові звіти. Доки підприємство не захопили рейдери, які довели потужну фабрику до «ручки». Нічого не лишилося! А які ж були чудові паляниці, тістечка, солодкі напої, квас, киселі, цукерки… Втім, Серафима жила новинами про дітей і онуків. Про близьких могла говорити безкінечно! Турбувалася про кожного з нас, підтримувала, завжди щиросердно вболівала. Здається, зовсім не берегла хворе серце, різане в клініці Амосова. Не скаржилася, нікому не заздрила: «Навіщо? Життя кожної людини – трагічне, адже неминуче втрачаєш своїх близьких, а потім старієш, хворієш і вмираєш сама… Насправді, чорна заздрість тільки руйнує будь-яку людину, адже хтось неодмінно кращий за тебе: молодший, здоровіший, заможніший, талановитіший, вродливіший, мудріший, сильніший, працьовитіший… Отож радій тому, що маєш. Бо практично щодня в житті кожного з нас відбувається щось хороше. Треба вміти тільки побачити красиву квітку, розкішне небо над головою, дивовижний краєвид у рідному містечку. Коли ти навчишся щодня радіти життю, то будеш щасливим. Не можна бажати нікому зла, навіть своїм недоброзичливцям, у цьому просто немає сенсу. Адже на все – воля Божа! Тож ліпше робити добро людям і надто не перейматися власною кишенею. Бо, вирушаючи в засвіти, нічого не візьмеш із собою. А пам’ять людська – безцінна, вічна. Добрі справи не забуваються. І зазвичай для цього не треба якихось особливих статків – щирі слова також мають неабияку цілющу силу, якщо промовляти до людини серцем, душею, віршами», – говорила матінка. Ось такою вона була – Серафима. Справжнім філософом, простою та мудрою жінкою, у якої зворушливі, проникливі, чуйні слова не розходилися з ділом. Яка любила людей, тварин, птахів, дерева, квіти, свою рідну землю та увесь світ. І як могла, берегла кожну травинку в садку. Прокидалася рано-вранці, щоби помилуватися, як сходить сонце. Вона бачила місяць, котрий щоночі буває різним, і зорі, такі далекі й водночас близькі! Не могла зцілити себе, однак дивним чином безкорисливо допомагала іншим. І мріяла, як у дитинстві, бо ще не всі мрії збулися. А якщо збудуться, то одразу ж з’являлися інші… У неї – таке гарне, чарівне ім’я! Серафима… Мені подобається. Як у святої. Мама відійшла у засвіти півтора року тому – тихо й непомітно. У мене є пісні, присвячені татові, матусі, сестрі, жартівлива пісня про тещу, яку я теж називаю мамою. Багато пісень присвячено коханій дружині Тетянці. Приємно, що тепер їх виконують найкращі наші співаки – народні артисти України. 254

Щодо того, чи був я обдарованою дитиною? Знаєте, по-моєму, кожна дитина – по-своєму талановита. Але важливо вчасно помітити та розвинути ці таланти. Тож я вдячний батькам і багатьом хорошим людям, які зустрілися мені на життєвому шляху! – Вам довелося відбувати військову повинність у радянській армії. В яких військах Ви служили? Чи було це для Вас випробовуванням? Наскільки Вам було важко фізично або, можливо, морально? Це були два безглуздо потрачені роки чи все-таки Ви винесли зі своєї служби якийсь корисний досвід?

– Мене забрали до війська після двох років університету, хоча у нас там була військова кафедра. Проте вийшло якесь хитромудре розпорядження, і я отримав повістку… Звісно, можна було враз «занедужати» та «відкосити» від армії. Однак я не став опиратися, мені було навіть цікаво отримати той новий досвід. Служив в астраханських степах, де постійно дошкуляв сильний вітер. 255

Мене взяли в авіацію – у батальйон охорони, який пильнував за секретними літаками та боєприпасами. Там стільки зброї та пального було, що караули наші називали «постами смертників». Одного разу мене залишили в казармі готувати новорічну розважальну програму для батальйону. І солдат, кухар, який пішов замість мене в караул, загинув! Можете собі уявити? То я цілий день охороняв пост і його нерухоме тіло, знівечене автоматними кулями… Ще я у війську принципово не прийняв «дідівщину»: сам ні перед ким не принижувався і не принижував інших. Хто знає, що таке радянська армія, зрозуміє, що то був вчинок… Втім, попри все, я не шкодую, що два роки, за будьякої погоди, в спеку та мороз, проходив з автоматом. Про військо я у кількох своїх книжках написав, зокрема в цьогорічній «Моїй Шахерезаді», збірці фантастики, містики, неймовірних бувальщин, казок для дорослих та гумору. Адже в тому армійському світі було немало ірреального і смішного. – Вищу освіту Ви здобували в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Чому обрали саме факультет журналістики? Якими Вам згадуються студентські роки? Можете пригадати свої найбільші клопоти того часу? Чи це була цілком безтурботна пора? – У дитинстві я буквально обожнював книжки. Траплялося, приходили сусідські дівчатка, кликали мене на танці… Але які дівчатка, які танці, коли переді мною лежали справжні скарби – ще нечитані пригодницькі книжки! А ще я досить часто писав до місцевої газети, був юним нахабним романтиком, тому вирішив вступити на журфак – до самого Київського держуніверситету імені Тараса Григоровича Шевченка («Вище тільки Папа Римський!» – отак запевняли рідні та сусіди, наполегливо відмовляючи свого «камікадзе» від нерозважливого вчинку). Це справді було величезним нахабством, оскільки я жив у невеличкому забитому містечку і жоден із моїх численних родичів не був великим цабе. А мій тато, хоч і вважався гегемоном, тяжко трудився вантажником (пахав, мов кінь!), проте все одно не мав грошей, аби дати комусь хабара. «Але хто не здійснює свої малечі мрії, той зраджує власне дитинство», – міркував я, переконуючи свою дуже стареньку бабусю Марію, яка все одно вже нічого не чула, бо пережила царя Миколу Другого, Леніна і Троцького. Проте знайшлася одна добра душа – моя вчителька хімії. На її уроках я списував усе, що бачив у зошитах однокласниць (немов останній «двієчник» – власне, так і було!), та міг влаштувати якийсь прикольний вибух, навмання змішуючи різні цікаві речовини (ніби молода господиня, котра вирішила проекспериментувати на кухні, вразивши коханого чоловіка до самісінької глибини його душі та шлунку). Власне, нового хімічного елементу я так і не вигадав, тож одного разу вона зітхнула: «Ти – безнадійний... Мабуть, тобі краще познайомитися з моєю донькою, вона саме приїхала до Пирятина погостювати з немовлям». Донька «хімічки» закінчила саме той журфак і, здається, працювала в «Козі» (як називали тоді «Комсомольское знамя»). Ми чудово провели час! 256

Молода жінка колисала малюка і розповідала, як мене будуть «зрізати» на творчому конкурсі. Вона мені сподобалася! Її звали Оля Герасим’юк... На вступних іспитах я брав інтерв’ю у веселої бабусі-туристки, одягненої в потерті джинси та вилинялу футболку. Вона мешкала в Бразилії, де багато диких мавп, і була дуже заможною переконаною комуністкою. Носила з собою світлину Брежнєва, раз-по-раз витягувала її з кишені, дивилася і томно зітхала: «Який мужчина!» Тому, коли на співбесіді у мене іронічно поцікавилися: «А які ви знаєте документальні радянські кінострічки?» (бо що Ж міг відповісти звичайний хлопчина з робітничого містечка?), я, вмить пригадавши колоритну бабусю з Бразилії та її інтимні зітхання, нахабно відповів: «Малая земля», «Целина» і «Возрождение»... Так Леонід Ілліч виручив мене у скрутну хвилину. Але я ще мав назвати столиці всіх (!) соціалістичних країн. І, звісно, не згадав про В’єнтьян – столицю Лаосу (дідько б його взяв!). Один із сивочолих професорів, що мирно куняв у кутку, одразу трішки «ожив»: «А Лаос?» Я знизав плечима: «Забув...». «Ага, забули!» – аж заплескав у долоні дідусь. «Ну, забув, – якомога доброзичливіше посміхнувся я. – А ви хіба все пам’ятаєте?!» – «Так, звичайно, я – професор, доктор наук, я все пам’ятаю!» – «Тоді, будь ласка, назвіть столицю Гондурасу...» Кілька хвилин тривала дивовижна пауза. Десяток статечних добродіїв розглядали мене, наче в мікроскоп. Я віддано дивився їм у вічі, старанно тримаючи дулю в кишені... Нарешті «мій» професор не витримав: «Ну, і яка ж столиця... гм-гм... Гондурасу?» – «Тегусігальпа!» Знову – пауза. Хтось мимоволі почухав потилицю. Дуля в моїй кишені ніби побільшала... «А тепер чесно скажи, ти дійсно такий розумний, чи придумав усе це заздалегідь?» – примружив око професор. «Розумієте, у вас колись навчалася одна дівчина, вона й порадила мені, як вести себе на іспитах», – зізнався я. Так Оля Герасим’юк допомогла мені вступити на факультет журналістики... Студентські роки були неймовірними! Мені пощастило спілкуватися з прем’єр-міністром Індії Індірою Ганді, режисерами Сергієм Параджановим і Георгієм Товстоноговим, акторами В’ячеславом Тихоновим, Володимиром Конкіним, Всеволодом Санаєвим та Михайлом Ульяновим, кардіохірургом, академіком Миколою Амосовим, космонавтами Володимиром Джанібековим і Віталієм Севастьяновим, поетом Андрієм Дементьєвим, багатьма відомими українськими письменниками. Вчащав до всіх театрів, музеїв, кінотеатрів, на концерти в палац «Україна», на імпрези до Спілки письменників… На факультеті журналістики я познайомився з Тетянкою, яка незабаром стала моєю прекрасною дружиною та музою (два роки тому ми відзначили 30ліття подружнього життя). А мешкав я в іноземному гуртожитку на вулиці Ломоносова, де жили студенти з усього світу! Цьому чарівному, дивовижному періоду свого буття я присвятив книжку «Як я був агентом ЦРУ». Звісно, клопоти були, адже я мусив скрізь встигати (ще ж підробляв у газетах і на радіо). Та зараз усе це згадується лише з солодкою ностальгією. Я був 257

молодим та щасливим! Здавалося, ще все моє життя – попереду, довге та безкінечне… – Після закінчення університету Вам не хотілося залишитися жити й працювати в столиці? – Ні, тільки-но приїхавши до Києва, я знав, що не залишуся тут. Надто вже він громіздкий, гамірний, суєтний… А я – людина не кар’єрна, творча. І великий бізнес мене не надто цікавить. Міг лишитися в столиці. Але навіщо? Та й, відверто кажучи, нинішній Київ мені не подобається. Спотворили його так за ці роки, що, коли бачу, засмучуюся, голова починає боліти. Натомість ми з Танею дуже любимо Львів – щороку там гостюємо. Неймовірно гарне, вишукане, чарівне українське місто! – Ви – родом із Полтавщини, а Ваша дружина – з Буковини. Як наразі трапилося, що Ви оселилися в Чернігові? Це місто стало для Вас рідним?

– До Чернігова я приїхав працювати разом зі своїми чудовими друзями, журналістами. Анатолій і Євдокія Тютюнники – наші куми. Таня – хрещена мама їхнього сина Артема. Місто мені дуже сподобалося! Тут – мальовничі краєвиди, 258

унікальні стародавні храми, прекрасні парки та сквери, Болдина гора, Вал, музей Михайла Коцюбинського (ми з Танею багато років дружимо з родиною Коцюбинських) та Єлецький монастир, на подвір’ї яких ростуть дивовижні квіти… Я щиро люблю Чернігів, за стільки років зріднився з ним. Це місто – в усіх моїх книжках: у віршах, романах, оповіданнях, радіоп’єсах та піснях… Зокрема, в популярній казковій, пригодницькій трилогії «Душа на обличчі» про кленового бога Кракатунчика, яка розійшлася по світу вже накладом 200 тисяч примірників, дія романів відбувається в Чернігові та Луцьку, де живе мій хороший друг, письменник, Шевченківський лауреат Василь Слапчук. – Вже перші Ваші поетичні збірки були відзначені: книжка «Колись я напишу останнього вірша» перемогла на престижному тоді літературному конкурсі видавництва «Смолоскип», яке саме переїхало з США до Києва (Вас урочисто нагороджували в Українському домі разом із Сергієм Жаданом та кіноактрисою Ольгою Сумською, нині народною артисткою України); а ще рукопис книжки «Сонце пахне снігом і яблуками» приніс Вам лауреатство на міжнародному конкурсі «Гранослов». Після цього упродовж наступних років Ви отримали величезну кількість почесних нагород у багатьох державах. На Вашу думку, наскільки взагалі важливі для письменника отакі літературні відзнаки? Наскільки важливі вони особисто для Вас? – Я спокійно ставлюсь до нагород. Так, у нас із дружиною їх – немало. Але, якби їх взагалі не було, ми б не надто переймалися з цього приводу. Бо все-таки головне – це те, що ми створили, тобто наші книжки. Втім, приємно, коли твою працю цінують, зокрема й за кордоном. Коли ми стоїмо на сцені, лунає гімн України, й нам аплодують сотні відомих людей з різних держав. Це – добре для письменників і важливо для України, адже на такому позитиві відбувається популяризація країни. Розумієте, перемогли не просто поети чи прозаїки, а саме українці! – Ваша дружина, – Тетяна Дзюба – поетеса і науковець. Усі Ваші книги присвячені їй. У такий прекрасний спосіб Ви продовжуєте освідчуватися їй у коханні. Але чому Ви все ж не зареєструвати свої світові досягнення в «Книгу рекордів Гіннеса»? Адже, знаю, були такі пропозиції… – Я вважаю, це – правильно, коли чоловік присвячує дружині книжки та пісні. Деякі письменники-чоловіки раніше не раз буквально благали мене не ставити такі присвяти, бо, мовляв, тільки-но виходить моя нова книжка, як їхні дружини починають дорікати: «Ах, як вишукано Сергій Дзюба пише про свою Таню, як він захоплюється її вродою, розумом, талантом! А чому ж ти нічого не присвячуєш мені? Значить, не любиш?..». То я усім їм відповідаю: «Справді, чому б і вам не присвятити своїм коханим жінкам бодай книжку?» Звісно, я нічого не роблю на показ – задля реклами чи, як тепер модно казати, піару. Ні, вірші, пісні створюються на підсвідомості, це – поклик душі та серця. Тож таке високе, справжнє, щире почуття – завжди зі мною. Звісно, з’являтимуться й нові книги, присвячені Тані. Адже це – моє життя! 259

Примчу на білому коні Слова Сергія Дзюби Музика Петра Лойтри Примчу на білому коні До тебе, крізь роки і далі, – Не спинять вороги зухвалі, Завали, шквали вогняні. Примчу на білому коні До тебе, до земного раю, – Даремно ворони кружляють, Душа твоя живе в мені. Приспів: Бо вічна лиш любов на світі, Що сяє крізь тисячоліття, 260

Неначе сонце, місяць, зорі, – Свята, красива, неозора, Пречиста, мов роса, земна, Як неня – дорога, одна, І вірна, справжня, а не тінь, – Твоєї долі білий кінь! Ще юний, дужий – не дідусь, Прилину я на допомогу; А потім знову, як до Бога, До тебе тихо пригорнусь. І навіть час зупинить лік, Відчує молитовне скерцо, – Твоє, кохана, ніжне серце У грудях пристрасних моїх. ________________________ * Пісня присвячена Тані (Тетяні Дзюбі) на честь ювілею – 30-ліття подружнього життя 2 липня 2018 року.

261

Що ж стосується «Книги рекордів Гіннеса», то, справді, такі пропозиції були. Але, чесно, нам зовсім не потрібні ніякі рекорди… Адже ми з Танею не для цього живемо, нас цікавить творчість. – Як уживаються дві настільки яскраві творчі особистості під одним дахом? Чи обмінюєтеся критичними думками про твори одне одного? Якщо Ваша дружина – це Ваша муза, то хто для неї Ви? – Її чоловік, – посміхається. – Оскільки ми – не заздрісні, то прекрасно сприймаємо успіхи одне одного. Щиро радіємо! Звісно ж, трапляються у нас творчі дискусії, і це – нормально. Я на конструктивну, об’єктивну критику не ображаюся, розумію, що дружина радить, як зробити найліпше. Тому у нас – все гаразд. Таня розуміє, що я живу для неї.

– Що Вас надихнуло написати казкову трилогію «Душа на обличчі» з таким колоритним головним персонажем – кленовим богом Кракатунчиком, улюбленцем багатьох дітлахів? Згодом Ви повернулися до дитячої теми та створили, разом з Іриною Кулаковською, веселі й дотепні «Потягуськи». Чим взагалі принципово відрізняється ось така творчість для дітей від праці для дорослих? Якими рисами, окрім знання дитячої психології, повинен володіти письменник, котрий прагне знайти спільну мову з дітьми? – Знаєте, навіть зараз, у кризовий період, в Україні виходить немало книжок для дітей. Однак дітлахи їх майже не читають. Чому? Бо ці книжки їм нецікаві. Малечу приваблюють пригоди, мандри, чудеса, таємниці, розваги. Їм не подобається дидактика, нав’язливе моралізаторство. Діти відчувають нещирість, фальш, обман, лицемірство, а коли вони не вірять, то вже нічого не можна вдіяти. На жаль, не всі письменники це розуміють, тож пишуть для дітей, як… для дорослих. Або ж спілкуються з ними, мов із немовлятами. А з дітлахами треба 262

говорити на рівних, їхньою «мовою», саме це викликає у них довіру та бажання прочитати книжку.

З праправнучкою класика – Іринкою Коцюбинською. – Існує небагато поетів, здатних покласти свої вірші на власну музику. Нещодавно Ви видали резонансну книгу ста пісень «Примчу на білому коні», де поетичні тексти супроводжуються і нотами. Чи почуваєтеся Ви тепер композитором? Як у Вас народжуються мелодії? На яких інструментах Ви граєте? – Я – автор пісень. Композитор – це надто гучно сказано… З дитинства граю на баяні та гітарі, співаю, створюю пісні. Всьому навчився самотужки, спеціальної музичної освіти не маю. Втім, відчуваю, переконуюся, що людям це подобається. Завдяки книжці «Примчу на білому коні» я познайомився з 263

народним артистом України, видатним поетом, автором популярних пісень Андрієм Демиденком, який став хрещеним батьком моїх нових творів. Саме він познайомив мене з дуже талановитим композитором Борисом Раденком, який пише чудову музику для театру, кіно та «зірок» естради. І за короткий час ми з Борисом Миколайовичем створили пісні «Батьку мій», «Порадниця свята», «Здрастуйте, рідні!», «Я намалюю сон», «Не сумуй, калинонько», які взяли до свого репертуару відомі співаки – народні артисти України Леонід Сандуленко, Марина Гончаренко, Олесь Харченко, а також – заслужений артист України Павло Мрежук, народний ансамбль «Чарівниця» Дарницького Палацу культури, пісенний дует «Крила», співаки і музиканти з Києва, Чернігова, Львова, Полтави, Дніпра, Одеси, Запоріжжя, Миколаєва і Кропивницького; США, Канади, Австралії, Німеччини, Італії, Іспанії, Чехії, Болгарії, Польщі, Росії, Білорусі, Казахстану та інших країн. Із заслуженим артистом України, композитором Ярославом Музикою ми створили «Пісню про Чернігів» (її співає заслужений артист естрадного мистецтва Віктор Гембара) та пісню про кохання «Твоїх очей барвінки». Немало пісень я написав разом із дружиною Танею (Тетяною Дзюбою), композитором Петром Лойтрою, заслуженим артистом України Миколою Збарацьким. Дві пісні для дітей («Бабай» і «Подружка») створив нещодавно разом із відомим композитором Миколою Ведмедерею. Є мої пісні і в репертуарі лауреатів міжнародних конкурсів – ансамблю «Пісенне джерело», дуету авторської пісні Інни і Тетяни Чабан та народного академічного хору Чернігівського обласного філармонійного центру.

А видатний композитор, Шевченківський лауреат Олександр Яковчук написав на наші з Танею вірші кантату «Крила Сімаргла». Познайомився я і з народним артистом України, засновником і керівником народної академічної 264

капели «Почайна» Києво-Могилянської Академії Олександром Жигуном… Це – дуже високий рівень, тому я – щасливий, що можу співробітничати з такими людьми! А пісні створюю, як і вірші, миттєво – буквально протягом кількох хвилин. Нова пісня може зринути у мене в будь-яку хвилину, часто на ходу, коли навіть записати ніяк, тож просто запам’ятовую її напам’ять, наспівую, доки дійду додому. – Сергію Вікторовичу, розкажіть, будь ласка, про Ваш творчий доробок у драматургії. Скільки радіоп’єс Ви взагалі створили? Які спектаклі Ваші поставлені на театральній сцені? Я знаю, що декотрі з них ідуть і за кордоном. – Я – автор і режисер-постановник 36 радіоп’єс, кількох радіосеріалів та радіофільму, в яких зіграв головні ролі. Свого часу я займався в шкільному гуртку, потім – у студентському театрі Київського державного університету ім. Тараса Шевченка, також виступав на різних сценах як автор-виконавець, вів численні імпрези, грав у КВН (ми навіть перемогли московські команди) та озвучував розважальні радіопередачі. Тобто досвід мав. А мені в дитинстві дуже подобалися радіоп’єси! От і вирішив спробувати. Допомогли колеги з телерадіоагенції «Новий Чернігів», також я запросив до співпраці відомого актора Олексія Биша. Радіоп’єси отримали резонанс, кожна з них прозвучала в ефірі десятки разів, а серіал «Потягуськи», в якому зіграли обдаровані малюки, лунав на радіо два роки поспіль, і за цей час його колоритні персонажі стали «зірками». До речі, це ж дітлахи, то я постійно пригощав їх бананами. І під час роботи вони з’їли 222 банани, це спонсор полічив, – посміхається. Що ж до моїх театральних вистав, то режисер Чернігівського обласного театру ляльок імені Олександра Довженка Віталій Гольцов вже поставив одну чарівну виставу за «Гопками для Кракатунчика» з трилогії «Душа на обличчі» і в перспективі планує зробити ще й другу. Дітлахам спектакль подобається, я не раз був на цій виставі і бачив щасливі, усміхнені обличчя малюків.

265

Зараз режисер Юлія Раденко готує виставу за моїми історіями про кохання – «Заєць, мавка і кулемет», «Летючий миш» та «Іронія долі по-чернігівськи». Це – її ініціатива, та й Віталій Гольцов, прочитавши казкову трилогію про Кракатунчика, сам виявив бажання запросити кленового бога на театральну сцену. Цікавляться вже моїми детективами та фентезі, то, думаю, і нові гостросюжетні, пригодницькі вистави будуть. А за кордоном ідуть наші з Танею вистави в Чехії – «Закохайся в мене у суботу» та «Крила Сімаргла», які поставив Театр музики і поезії «Агадір» у Брно (режисер Мілена Фуціманова, а композитор Ондржей Фуціман створив гарну, оригінальну музику). Постановку вистав профінансувало Міністерство культури Чехії, і ми з Танею побували на прем’єрах. Спектаклі створили за нашою з Танею книгою «Дощ із твоїми очима», яка вийшла в Чехії. Чеською мовою наші вірші переклали відомий поет Мілан Грабал та україніст, доктор мистецтвознавства Петра Каліна. До речі, Міністерство культури України за увесь час жодного разу нам нічим не допомогло, як і департамент культури, на відміну від їхніх колег із Чехії, котрі всі ці питання вирішили з приязню та напрочуд швидко.

А в Білорусі виставу за нашою книжкою «Місто Зима» (ці вірші переклав знаний білоруський поет, лауреат Національної премії Білорусі Михась Пазняков) поставили в Мінську, у Театрі поезії. Таким чином, наші спектаклі наразі йдуть в Україні, Чехії та Білорусі. На черзі – Казахстан, Німеччина, Польща, Киргизстан, Іспанія, Індія, Аргентина, Італія і США. Також я недавно переміг на Міжнародному конкурсі кіносценаріїв (СШАНімеччина-Канада-Україна), це журі відзначило мій пригодницький кіносценарій 266

«Ідеальний злочин». Нещодавно я завершив новий телесеріал, який теж зацікавив один із провідних наших телеканалів. Але ми дискутуємо, бо я не бажаю віддавати авторські права. І справа ж зовсім не в гонорарі, я – небайдужий до того, що потім з’явиться на телеекранах. Не жадібний, проте вимогливий. Дуже не хочу, аби з’явилося чергове «мило», нафаршироване рекламою. – Ви написали три дотепні книжки поетичних пародій. Наскільки цінне для Вас – почуття гумору? Чи допомагає воно Вам у повсякденні? Чи колеги-поети не ображалися за те, що Ви обрали їхні твори об’єктом для пародій? Який Ви – у реальному житті? Адже чимало людей, які фахово займаються гумором, у щоденних буднях зазвичай виявляють себе не надто веселими... Ви любите жартувати в компаніях чи маєте імідж «серйозної людини»?

– Пародії, справді, принесли мені несподіваний, неочікуваний успіх. Бо я написав першу таку книжечку – «Любов із тролейбусом», щоби повеселити друзів. Просто читав пародії на усіляких імпрезах і застіллях, люди сміялися, просили писати ще. Щоразу хотіли почути щось новеньке. От я й старався. Невдовзі з’явилася моя друга «хуліганська» збірка – «Зима така маленька, мов японка», а потім третя книжка – «Кожній жінці хочеться… на Марс!». У цей час пародії охоче брали до друку наші газети та журнали, до того ж, не лише літературні видання. Дійшло до того, що поети з усієї України почали буквально завалювати мене своїми збірками й просили, аби я написав на них пародії. Загалом ніхто не ображався, бо я не прагнув когось принизити – старався писати дотепно, але не злостиво. Взагалі, чудових поетів в Україні – тисячі, а дотепних пародистів можна полічити на пальцях однієї руки. Втім, мене вже інакше, як пародиста, не сприймали… І склався такий імідж, який мене аж ніяк не влаштовував. Адже мені хотілося бути різним – і веселим, і сумним, і печально світлим, зреалізуватися в різних жанрах. Тому я рішуче відмовився від лаврів пародиста, хоча інколи все ж бешкетую – нові музичні пародії увійшли, наприклад, до моєї книжки ста пісень «Примчу на білому коні». 267

– Цього року у Вас вийшла велика гостросюжетна, пригодницька книга «Справи детектива Самарцева. Ідеальний злочин. Пані кілер», яка викликала значний резонанс – наскільки пам’ятаю, за короткий період з’явилося більше десятка рецензій та ґрунтовне дослідження літературознавця й критика з Білорусі Людмили Воробйової (аж на тридцять сторінок!). Та головне, що п’ятитисячний наклад цієї книжки швидко розійшовся. Отож додрукували і новий тираж. Тобто книжка має реальний комерційний успіх. Де Ви берете сюжети для детективних історій? А якби Вам випала нагода розслідувати кримінальні справи, Ви обрали б роль слідчого-поліцейського чи приватного детектива?

– Взагалі, детективи – це дуже популярний жанр, і люди в усьому світі люблять їх читати. Тому я розумів, що ця книжка, мабуть, користуватиметься попитом. Свого часу я впродовж шести років писав журналістські матеріали на кримінальну тематику, тож спостерігав за роботою слідчих та прокурорів, суддів і адвокатів, бачив, як вели себе злочинці… Отож досвід та знання у мене були. Крім того, я люблю читати книжки, зокрема й детективи (щороку читаю понад 400 книг різних жанрів). Але мені хотілося створити щось своє, оригінальне. І наразі з’явилася ідея поєднати гостросюжетність з іронією та гумором. Тобто ці історії – не надто страшні, дотепні. Це – іронічні детективи, але зовсім не таке чтиво, як у Хмелевської чи Донцової. Справа в тому, що всі ці історії – бувальщини, вони відбувалися насправді. Однак я пародіюю і світову класику, й детективи сучасних авторів. Головного героя – приватного детектива Віталія Самарцева я написав із себе. Авжеж, Самарцев – це я, тільки він – вдвічі молодший, тож значно дотепніший та симпатичніший за автора, – посміхається. У 2020-му майже увесь рік журнал «Дзвін» друкував мої детективи. А нещодавно головний редактор цього гарного часопису Юрій Коваль запитав, чи не маю я ще отакі нові пригодницькі твори? Втім, писати лише детективи мені теж нецікаво, тому я запропонував йому на наступний рік фантастику. – Якщо судити за книгою «Моя Шахерезада», Вам близька не наукова фантастика, а фантастика зразка Миколи Гоголя – з елементами містики та добродушного гумору. Недарма ж Ви обидва – родом із Полтавщини. У книзі 268

зазначено, що більшість вміщених у ній творів – це бувальщини. Цікаво, хто Вам розповідає такі дивовижні, неймовірні історії? – Мені дуже подобаються книжки видатного українського письменника Миколи Гоголя. І фантастику я люблю. Насправді, в житті кожного з нас – багато незвичайного, просто не всі це помічають. А мені подобаються дива! Я відпочиваю, розглядаючи, як сходить і заходить сонце, як місяць лащиться до зірок. Це – прекрасно, коли трави в цілющій росі, і можна гуляти босоніж, коли на деревах – іній, котрий чарівніший за будь-які діаманти. Я ж анітрохи не сумніваюся, що ми – не єдині у всесвіті. І є цивілізації, які в мільйони разів розвиненіші, ніж наша… Зі мною теж траплялися дивні, незабутні, містичні випадки. Друзі розповідали мені свої захоплюючі історії. Тому це – не вигадки. Звісно, є художній домисел, та загалом історії – цілком реальні. Я давно хотів створити таку книжку, як «Моя Шахерезада», тож мені приємно, що читачі вважають її однією з найкращих у моєму доробку.

– А як Ви самі вважаєте? – Мені складно якось оцінювати власну творчість… Втім, відзначив би дещицю своїх віршів, присвячених дружині, – я наступного року хочу видати книжку вибраних поезій. Мабуть, назву її «Гріх любити не талановито!», як і збірку, видану в 2020-му у Німеччині в перекладі знаного німецького поета Генріха Діка… Думаю, варті уваги трохи пісень: «Білі ангели» – ми з Танею створили, «Батьку мій» та «Порадниця свята» – присвячені татові й матусі, «Здрастуйте, рідні!», «Очей твоїх барвінки», «Примчу на білому коні», «Пісня про Чернігів»… Хоча надійшло дуже багато позитивних відгуків на всю книгу ста пісень «Примчу на білому коні». 269

Згадав би свою збірку пародій «Любов із тролейбусом»… І виділив би всетаки казкову трилогію «Душа на обличчі» (три мої романи про кленового бога Кракатунчика), «Потягуськи»; книги детективів («Справи детектива Самарцева. Ідеальний злочин. Пані кілер»), фантастики («Моя Шахерезада»), публіцистики («Життя між кулями»), мандрів («Замість щоденника»), інтерв’ю («Троянці»), рецензій («Несподівані зустрічі продовжують життя»), листів («До світла»)… Також назвав би п’ятитомник наших із Танею віршів 75-ма мовами світу, який вийшов у Канаді, адже це – дійсно подія. – Немало! – Ну, я – все-таки автор ста книжок, є з чого вибирати, – посміхається. – Сергію Вікторовичу, останнім часом Ви приділяєте досить багато уваги перекладам – докладаєте чимало зусиль щодо «експорту» (якщо так можна висловитися) Ваших із дружиною творів, перекладених 75 мовами, і водночас займаєтеся й «імпортом» – перекладаєте зарубіжних авторів українською мовою.

На міжнародному фестивалі в Німеччині. – Як ми співробітничаємо? Дуже просто. Відомий закордонний автор перекладає наші твори, а ми перекладаємо його поезію чи прозу. Потім наші вірші друкуються в популярних газетах і журналах – у державі, де живе наш 270

перекладач. І ми публікуємо твори цього зарубіжного письменника в Україні, у провідних вітчизняних часописах. Далі нам видають книжку за кордоном, і ми навзаєм друкуємо збірку нашого друга, талановитого закордонного автора в Україні. Нам влаштовують презентації в різних країнах, запрошують нас на великі міжнародні літературно-мистецькі свята та наукові конференції, і ми теж організовуємо цікаві поїздки зарубіжних письменників до України. Тож завжди гостинно приймаємо наших закордонних друзів і партнерів удома – в Києві, Чернігові, Львові, Одесі... Там, де вони хочуть побувати. І така співпраця – дуже дієва, успішна, бо вона – взаємовигідна. Звісно, коли нас нагороджують за книги, які вийшли в США, Німеччині, Великобританії, Іспанії, Італії, Канаді, Швеції, Норвегії, Болгарії, Румунії, Сербії, Польщі, Білорусі, Вірменії, Казахстані, Киргизстані, Туркменістані, В’єтнамі, Болівії, Чехії та інших державах, – ми теж висуваємо видатних письменників з усього світу на отримання українських відзнак. Я кажу «ми», адже Академія – це не одна людина, а 160 письменників з усього світу, серед яких – немало українців, котрі тепер досягають успіху та міжнародного визнання. І нині нам є чим пишатися! Ми співробітничаємо на всіх континентах, бо світ – великий, яскравий, неймовірний, прекрасний, тож не варто зациклюватися лише на якійсь одній країні чи навіть кількох. – Але варто відзначити й Вашу надзвичайно подвижницьку, титанічну перекладацьку роботу. Адже перекладено твори понад 50-ти видатних та відомих авторів, багато з яких видані окремими книжками.

Біля давніх фортечних мурів на фестивалі в Німеччині. 271

– Так, ми багато перекладаємо з Танею і друзі допомагають… Завдяки цьому, в Україні за цей час вийшли, зокрема, два чудових романи всесвітньо відомого казахського письменника Роллана Сейсенбаєва – «Мертві блукають пісками» (перекладений спільно з Олегом Гончаренком, Тетяною Сидоренко та Ярославом Савчиним) і «Нічні голоси» (разом з Олегом Гончаренком); дві книжки чарівної прози шведсько-туркменського письменника Ак Вельсапара – «Смарагдовий берег» та «Помста роду Лисиці»; прекрасні збірки віршів видатних авторів – сербсько-македонського поета Рісто Василевскі («Серце кола», з Оленою Дзюбою-Погребняк), білоруса Михася Пазнякова («Тепло ромашкової завії», з Олегом Гончаренком та Ярославом Савчиним), казаха Галимкаіра Мутанова («У ковчезі часу»), іранської поетеси зі Швеції Азіти Кагреман («Легше, ніж повітря», спільно з Надією Вишневською, фахівцем із перської мови).

З відомим сербським поетом і перекладачем Мічо Цв’єтічем. Перекладено вже вісім книг Людмили Шутько з Італії. Також ми з пані Людмилою переклали нині збірку казок Леонардо да Вінчі «Справедливість». Вийшла в Україні і книжка прози класика киргизької літератури Айдарбека Сарманбетова «Людина без Батьківщини», яку ми переклали з Володимиром Віхляєвим... А з Надією Постемською з Ірландії ми переклали збірку віршів «Присутність духу» відомого німецького поета Фолькера Маасена…

272

– Тобто, дійсно, світова слава Сергія і Тетяни Дзюби не впала з неба за помахом чарівної палички, а стала результатом Вашої величезної роботи, діяльності, яка нині об’єднує народи! – Держава має це розуміти і оберігати своїх поетів, підтримувати їх, як це, наприклад, відбувається в Естонії. Там поети – досить заможні люди, бо отримують відсотки від акцизів на тютюн, алкоголь та казино. Причому ці суми не залежать від ситуації. І що дуже важливо – гроші без посередників ідуть прямо поетам, а не якимось чиновникам. Люди отримують кілька тисяч євро щомісяця і майже ніхто з них ніде не працює – займаються творчістю. І це – чудово! Також держава дбає, щоб потім друкувалися книги і надходили в усі бібліотеки Естонії. Поети двічі на рік можуть спокійно поїхати за державні кошти на престижні міжнародні фестивалі. Ось так має бути! Проте у нас – зовсім інакше. Чиновники книжок не читають, тому вони такі недолугі. Один можновладець якось публічно похвалився, що за тридцять років не прочитав жодної книжки, бо йому за державними справами не вистачає на це часу. І що? Залишився на своїй посаді… Хоча в нормальній країні він би буквально наступного дня вилетів зі свого крісла! Втім, навіть за таких вкрай несприятливих умов, ми не можемо сидіти тут, склавши руки, марнуючи час. Навпаки, ми мусимо працювати значно більше та потужніше, ніж наші зарубіжні колеги.

На конференції в Казахстані. 273

– Ви впродовж багатьох років займаєтеся громадською діяльністю. Що Вас до цього мотивує? А тепер Ви очолюєте Міжнародну літературномистецьку Академію України. Розкажіть, будь ласка, про діяльність Вашої організації. – Головне завдання нашої Академії – об’єднати всі зусилля провідних українських і зарубіжних друзів-письменників для популяризації української літератури в світі. Йдеться про спільні взаємовигідні літературно-мистецькі проекти: переклади творів українських письменників зарубіжними мовами й переклади світової класики – українською; публікації відомих вітчизняних поетів і прозаїків, науковців, журналістів за кордоном та зарубіжних авторів – в Україні; видання спільних ошатних і популярних антологій та збірників; випуск книг українських письменників різними мовами та у високохудожніх перекладах зарубіжних фахівців за кордоном і книг відомих авторів з усього світу – в Україні.

Поетеса Тетяна Дзюба на святі в Алмати (Казахстан). Це – й спільні презентації, творчі зустрічі, літературно-мистецькі свята, книжкові, мистецькі виставки, наукові конференції; організація і проведення в нашій державі та за кордоном гарних міжнародних літературно-мистецьких фестивалів; урочисте нагородження почесними міжнародними літературними преміями зарубіжних письменників, науковців, перекладачів, журналістів – в Україні та вітчизняних авторів – за кордоном. З цією метою, зі згоди засновників Міжнародної літературної премії імені Миколи Гоголя «Тріумф», Міжнародної літературної премії імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень» та Літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша, міжнародних медалей Івана Мазепи та Олександра 274

Довженка, Міжнародна літературно-мистецька Академія України стала засновником цих почесних відзнак. Академія об’єднує 160 відомих письменників, науковців, перекладачів, журналістів, митців і громадських діячів із 60 держав. Серед членів нашої Академії – Герої України, Шевченківські лауреати, академіки національних Академій наук, класики сучасної світової літератури, видатні перекладачі та вчені, головні редактори популярних видань з України та закордону, народні поети, артисти і художники України.

Тетяна Дзюба в бібліотеці університету імені аль-Фарабі (Казахстан). Ми – міжнародна організація, що діє, як і відомі літературно-мистецькі академії за кордоном, активно співробітничаючи з ними. Це – вікно в світ для багатьох наших письменників, перекладачів та науковців. І це – відповідь на Ваше запитання, чому я займаюся громадською діяльністю. А як інакше? Я зовсім не прагну керувати і очолювати, але друзі просять. Бо за цей час, попри все, нам немало вдалося зробити. Тож, завдяки Академії, у перспективі багато наших письменників, науковців і перекладачів отримають міжнародне визнання. – Дехто каже, що світ уже стомився від України… – Хто каже?.. Ні, світ стомився від наших недалеких, пустопорожніх, облудних та злодійкуватих політиків, від цих тупих, неосвічених чиновників і наших зажерливих олігархів, яких ваблять лише їхні бездонні кишені! Коли ми приїжджаємо за кордон, то багато спілкуємося із зарубіжними друзями та розповідаємо їм правду про Україну. Бо світ про нас навпаки майже нічого не знає. Тому є досить велике зацікавлення, коли говорять українці, яких вони щиро 275

шанують. Бо ми розповідаємо там щодня, годинами, і нас дуже уважно слухають та щоразу із задоволенням розпитують. Натомість наші можновладці – це жах! Нахабні, надокучливі, брехливі. Там вони увесь час клянуть рідну державу й лише розказують, як тут погано та ще й влаштовують за кордоном розбірки між собою, бо не здатні шляхетно поводитися. Хоч жоден німець, поляк чи казах не проклинатиме за кордоном свою країну. Натомість наші дегенерати там шикуються в черги за «шарою», тобто дармовими грошима, стоять із простягнутими долонями, і кожен із них затято промовляє: «Дайте мені! Але тільки мені, бо всі інші – негідники, а я – білий і пухнастий». Не можуть ніяк збагнути, що співпрацювати можна лише взаємовигідно. А нас – поважають, тому ми спілкуємося й співробітничаємо на рівних, відчуваємо довіру та дружню підтримку. Мене навіть запитували, чи не хочу я стати Послом… Однак мене цілком влаштовує нинішня діяльність. – Сергію Вікторовичу, Вам ніколи не хотілося зайнятися політикою? Як Ви сприйняли агресію Російської Федерації – анексію Криму та окупацію територій на сході України? Чи стала для Вас ця війна моральним шоком? Ви – майор запасу. Якби Вас призвали до війська, Ви готові брати участь у бойових діях? – До віроломної російської агресії я ставлюся різко негативно. Ця війна вже забрала у мене років десять життя... Загинули десятки тисяч людей, сотні тисяч – скалічені фізичні та морально, мільйони громадян стали біженцями! Зруйнована економіка. Наприклад, у Донецьку по-варварському знищений один із кращих аеропортів світу… І, щоб відродити колись успішний Донбас, знадобиться принаймні років сто. Але головне, це – попіл і недовіра в душах багатьох згорьованих людей, котрі не зникнуть водночас із настанням миру, коли нарешті замовкнуть гармати. Комусь закортіло захопити Крим, аби Чорноморський флот залишався на півострові. А ще заманулося знову продемонструвати міць російської зброї та жорстоко покарати за непослух «молодших братів». Адже всі вигадки про начебто переслідування російської мови в Україні – то нісенітниці. Зокрема, наші Дніпропетровщина, Чернігівщина та Київщина дали Україні найбільше добровольців. Це при тому, що велика кількість мешканців – російськомовні! Однак ті люди свідомо стали на захист своєї Батьківщини, бо це – їхня земля, тут знаходяться могили їхніх близьких. Взагалі ж, скоєно злочин, який цілком можна порівняти з гітлерівською окупацією. Знаєте, в колишній Югославії вже давно немає війни, але я бачив на власні очі, що серби й хорвати досі практично не спілкуються між собою. Розумієте? Я не знаю, скільки має пройти років, скільки поколінь зміниться, доки слово «Росія» вже не сприйматиметься у нас, в Україні, як всесвітнє зло. У мене є родичі та друзі, до яких я й зараз ставлюся з великою повагою, бо вони ні в чому не винні, хоч і мешкають у Російській Федерації. Але так, я завжди готовий боронити рідну землю від ворогів. – На Вашу думку, чи має шанси Україна найближчим часом вирватися із зачарованого кола причин, які не дозволяють їй повноцінно розвиватися? Що для цього потрібно робити? 276

– Я можу дуже довго та ґрунтовно відповідати на це запитання. Однак тоді обсяг цього інтерв’ю зросте в кілька разів… Якщо стисло, то кожному потрібно розпочати з себе – не красти, не брати й не давати хабарі, совісно та багато працювати, не заздрити, стати патріотом своєї держави. Здавалося б, усе просто та зрозуміло. Проте я ще в на початку 90-х в Українському домі сказав, що українці, попри багато, справді, позитивних рис, мають і негатив – ми недружні, це – основна проблема, яка породжує заздрість і продажність…

На кафедрі перекладу в КазНУ ім. аль-Фарабі. – Сергію Вікторовичу, в цьому році у Вас вийшло дванадцять книжок. Ви написали десятки рецензій на книги українських авторів та створили нові пісні, які вже стали популярними. А ще багато працюєте, як журналіст та головний редактор. І, безперечно, все це варте великої поваги суспільства! Щиро дякую Вам за цю розмову та цікаві відповіді. – Дякую і Вам за небайдужі запитання. Я, як завжди, налаштований на позитив. Робитиму, що зможу. Дай, Боже, усім нам здоров’я, любові та добра! Спілкувався Дмитро Слапчук, м. Луцьк, 20 листопада 2020 р. 277

З відгуків на це інтерв’ю Рауль Чілачава, видатний грузинський і український поет, перекладач, науковець та дипломат: Доброго вечора, дорогий Сергію! Прочитав Ваше інтерв’ю з великою цікавістю. Гарне, насичене, змістовне, інформативне! Альона Радецька, літературний критик, друг на ФБ: Дуже цікаве інтерв’ю ! Цікаві запитання і жваві, інтелектуально-пізнавальні відповіді. Мені також дуже подобається журналістика, працювала три роки в цій сфері, зараз більше уваги приділяю творчості. Тому Ваша розповідь голосно відгукнулася у мені. Особливо захопила Ваша працелюбність. Це ж – 12 книг за рік по 500-700 сторінок! На таке потрібні і сила, й час, і кошти. Але Ви – молодець, і Ваша унікальність – справжня! Бажаю нових успіхів на літературній стежині! Лілія Бондаревич-Черненко, білоруська та українська письменниця: Дуже гарне інтерв’ю, різнобічне та ґрунтовне, про всі жанри ВЕЛИЧЕЗНОЇ діяльності енергійного і талановитого Сергія Дзюби. Найкращі побажання автору та героєві інтерв’ю! Зінаїда Блахун, друг на ФБ: Пане Сергію, Ви неймовірна Людина, настільки багатогранна і працелюбна, що я відчуваю щире захоплення Вашою особистістю! Дякую Богу, що у нас є такі люди, українці зі щирою душею, котрі так шанують рідну історію, культуру, наші національні традиції, з такою любов’ю пишуть про Батьківщину і співвітчизників, нашу героїчну минувшину та збагачують сьогодення – популяризують українську літературу, мову та мистецтво в світі. І саме завдяки таким людям живе незалежна Україна! Дякую Вам і Вашій дружині, а також Вашим друзям, що Ви, мов колони, тримаєте інтелектуальне небо України. Вибачте, якщо трохи пафосно, однак це – саме те, що я відчула. Тож невичерпного натхнення Вам у творчості! 20 листопада 2020 р. *** Цього року у мене вийшло 12 книжок різних жанрів (і це – мій особистий рекорд – раніше, в 2018-му, було 11 книг, а торік – шість, хоча справа, звісно, не в кількості). Загальний наклад цьогорічних нових книг – 60 тисяч примірників. І ще вдалося перевидати свої «старі» книжки накладом 140 тисяч примірників. Таким чином, мої чудові друзі – меценати та читачі – знову, принаймні на кілька років, продовжили друковане життя творів, серед яких – вірші, проза, публіцистика… 278

Отож на сьогодні загальний наклад усіх моїх книг, котрі побачили світ в Україні та за кордоном становить 2 мільйони 200 тисяч примірників. Правда, приблизно половину цих книжок я просто роздарував.  27 листопада 2020 р. ***

На кіностудії імені Олександра Довженка. Готую свою книжку вибраних поезій і перекладів українською з інших мов, та й пригадав мій вірш, який колись сподобався Ліні Костенко. Я в Українському домі виступав, презентував свою збірку. Вона там теж була і похвалила мене при всіх. Звісно, мені було дуже приємно!  279

*** І вічний смуток у очах Крізь тишу і слова, і літо, – Мов келих з кришталю розбито На наше щастя чи мій страх. Ця благодать очей твоїх – Моя солодка, вічна рана; Лиш трішки хочеться омани, Де просто спокій, просто сміх. І просто скло, немов кришталь… Пора. У сукні з незабудок Пішов прекрасний, мудрий смуток, І, Боже мій, яка печаль! 1 грудня 2020 р. *** Лист від письменниці Галини Запорожченко з Миколаєва: Щиро дякую Вам, пане Сергію, дорогий друже! Ваша оцінка для мене – особливо важлива. Маю щастя, що й Ви, мій приятель у царині художнього слова, – теж справжній патріот нашої держави та свого рідного краю! І дуже добре, що такі завзяті українці не лише тримаються купи, а й намагаються щось світле й вагоме зробити не лише для людей, а й для України. І подають приклад молодим – нехай вони вчаться у нас, живуть по совісті та реалізують себе у світі правди та добра!  3 грудня 2020 р.

«Моя матусю, матінко ріднесенька!» Створено новий відеокліп на суперхіт «Порадниця свята» Як відомо, три пісні народного поета України Сергія Дзюби на музику відомого композитора Бориса Раденка стали «Піснями року»: «Батьку мій», «Порадниця свята» та «Здрастуйте, рідні!». Тому автори вирішили створити нові відеокліпи на свої твори, адже це істотно сприяє популяризації пісень, – особливо зараз, коли радіо і телебачення практично усунули українські пісні зі свого «суспільного» ефіру, натомість вони отримують чудовий резонанс в Ютубі та на популярних українських порталах. Цей задум із задоволенням підтримала львів’янка Надія Бойко, поетеса, автор пісень і творець оригінальних та прекрасних відеокліпів. До речі, пісня «Твоїх очей барвінки» (слова Сергія Дзюби, музика і виконання заслуженого артиста України Ярослава Музики, відеокліп Надії Бойко), за кілька тижнів після 280

оприлюднення, має тепер понад однієї тисячі прослуховувань на Ютубі та по десять тисяч прослуховувань на популярних порталах, а це – справді, високий результат! Отож спочатку Надія Бойко створила нове відео на пісню «Батьку мій», яке одразу ж сподобалося багатьом глядачам, про що свідчать сотні вдячних відгуків. І це, безперечно, надихнуло пані Надію на подальшу цікаву роботу. Таким чином, маємо і новий її відеокліп на пісню «Порадниця свята» у виконанні народного артиста України Леоніда Сандуленка. Це – хвилююча, чарівна і світла пісня про дорогу, любу матусю (як відомо, пісня присвячена матері Сергія Дзюби – Дзюбі Серафимі Захарівні). «Я дуже люблю цю пісню, адже вона – справжня, неймовірна, душевна, ніжна, лагідна, – переконаний народний артист України Леонід Сандуленко. – Звісно, є хороші пісні про маму, однак ця – особлива, неповторна, глибоко українська, національна, патріотична і водночас – дивовижно чарівна, така красива, що її хочеться співати безкінечно, зізнаючись у любові своїй матусі. Тож я щиро дякую талановитим авторам, моїм друзям, котрі створили такий шедевр! Анітрохи не сумніваюся, що ця гарна пісня стане справді народною і житиме вічно – передаватиметься з покоління в покоління». Золоті слова. Тож побажаємо пісні «Порадниця свята» чудового злету на радість людям! Галина Леус, 7 грудня 2012 р.

На крилах пісні!

Сюрприз від Андрія Демиденка

Як відомо, народний артист України, видатний поет, автор багатьох популярних пісень Андрій Демиденко – «хрещений батько» двох суперхітів поета Сергія Дзюби та композитора Бориса Раденка – українських пісень «Батьку мій» і 281

«Порадниця свята», присвячених татові та мамі Сергія Дзюби – Вікторові Гавриловичу і Серафимі Захарівні Дзюбам. Адже саме Андрій Петрович познайомив кілька років тому Сергія Дзюбу зі своїми прекрасними друзями – композитором Борисом Раденком, який створює пісенні хіти для кіно, театру та «зірок» естради, а також із відомими співаками – народним артистом України Леонідом Сандуленком і заслуженим артистом України Павлом Мрежуком. Відтоді минуло небагато часу і одна за одною з’явилися пісні, які стали дійсно популярними, пішли в народ, і зараз постійно звучать і в Україні, і за кордоном. Спочатку нас просто зачарувала неймовірно душевна та людяна пісня «Батьку мій» у виконанні Павла Мрежука, а потім Леонід Сандуленко так заспівав пісні «Порадниця свята» і «Здрастуйте рідні», що їх буквально підхопили тисячі справжніх шанувальників української пісні – від Чернігова, Києва, Львова, Полтави, Луцька, Одеси, Харкова, Запоріжжя, Ужгорода – до Торонто, НьюЙорка, Мінська, Парижа, Мадрида, Алмати, Бішкека, Ханоя, Лондона, Варшави, Бухареста, Відня, Рима, Будапешта, Афін, Праги, Софії, Белграда, Стокгольма, Берліна… Адже нашого цвіту – по всьому світу! Тепер Сергій Дзюба та Борис Раденко готують ще дві нові пісні – «Я намалюю сон» і «Не сумуй, калинонько!», якими вже зацікавилися Леонід Сандуленко, народний академічний хор «Чарівниця» Дарницького Палацу культури та молода талановита співачка Наталія Шинкаренко. А тим часом Андрій Демиденко підготував чудовий сюрприз – порадив взяти до свого репертуару пісню «Порадниця свята» відомій і обдарованій співачці з Полтавщини Валентині Олійник (це дует «Крила» – Валентина та Володимир Олійники), котра має унікальний голос і надзвичайно відчуває, на думку Андрія Петровича, «душу пісні та пісню в душі». «Це – талант від Бога, – переконаний Андрій Демиденко. – Саме тому пані Валентина одразу ж захопилася цією вишуканою та ніжною, джерельно чистою, небесною піснею і по-особливому, по-своєму, неповторно заспівала її. Вийшло – дуже гарно, зворушливо та людяно. Одним словом – шедевр!» Автори були щиро, приємно вражені такою несподіваною трактовкою пісні. І на їхнє прохання львів’янка Надія Бойко швидко, цікаво й професійно створила новий та оригінальний відеокліп. Таким чином, у пісні про матусю «Порадниця свята» – двоє блискучих виконавців: народний артист України Леонід Сандуленко та дует «Крила» – лауреати міжнародних і всеукраїнських конкурсів, фестивалів, Міжнародної премії української пісні імені Василя Симоненка Валентина та Володимир Олійники. «І це – прекрасно! Побільше б таких сюрпризів, – говорить президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України, яка об’єднує відомих творчих людей із 60 держав, редактор газети «Чернігівщина», народний поет України, професор Сергій Дзюба. – Взагалі, я вважаю, що нам, авторам, дуже пощастило зі співаками, які так натхненно та неперевершено популяризують нашу творчість. Ми знайшли своїх виконавців, котрими щиро пишаємося. Бо це – справді, еліта і гордість української естради, найкращі наші співаки». 282

Додам, що пісні поета Сергія Дзюби та композитора Бориса Раденка – «Батьку мій», «Порадниця світа» і «Здрастуйте рідні!» – визнані «Піснями року». І це – таки справедливо! Хто ще не чув і не бачив – раджу неодмінно послухати: ці нові пісні є і на Ютубі, й на популярних українських порталах. Запевняю – не розчаруєтеся, навпаки захочете послухати ще! Ганна Маджуга, 8 грудня 2020 р.

Знай наших!

Чернігівці – в хрестоматії для школярів

Творче подружжя Тетяна та Сергій Дзюби з Чернігова – не лише відомі письменники, а й чудові перекладачі. Їхні переклади видатних зарубіжних авторів постійно друкуються в провідних українських газетах і журналах, виходять окремими книжками, які мають значний резонанс. А вірші в перекладах Сергія Дзюби ще й стали популярними піснями, зокрема пісню Галимкаіра Мутанова «Схожість характерів», яку добродій Сергій не тільки переклав із казахської, а й створив чарівну музику до неї, тепер виконує народний чоловічий вокальний квартет «Пісенне джерело» із Полтавщини. А 283

талановитий автор – видатний казахський науковець і поет, ректор Казахського національного університету імені аль-Фарабі Галимкаір Мутанов – саме за цю чудову пісню в перекладі українською, став лауреатом Міжнародної премії української пісні імені Василя Симоненка. І ось – хороша новина. Нещодавно у популярному та авторитетному чернівецькому видавництві «Букрек» вийшов посібник «Сучасна художня література» для учнів сьомого класу, який упорядкувала відомий науковець Оксана Івасюк (це рідна сестра Героя України, автора знаменитої «Червоної рути» та багатьох інших незабутніх пісень Володимира Івасюка). Книжка – дуже ошатна, цікава, до того ж, надрукована багатотисячним накладом і має потрапити в усі школи нашої держави, адже рекомендована для вивчення Міністерством освіти і науки України. І до цієї важливої книги упорядник відібрала вірші знаних закордонних поетів у перекладах Сергія і Тетяни Дзюби. Тож до посібника увійшли вірші Галимкаіра Мутанова (з казахської) та чорногорського поета з Німеччини Ігоря Ремса (з сербської), які переклав українською Сергій Дзюба, а також – поезія Перо Павловича (з хорватської) у майстерному перекладі пані Тетяни. Як відомо, нещодавно в Канаді побачив світ і п’ятий том віршів Тетяни та Сергія Дзюби 75-ма мовами світу, який налічує понад 900 сторінок, де теж представлені їхні переклади творів відомих закордонних письменників. Така багатогранна, подвижницька та патріотична діяльність творчого подружжя з Чернігова, справді, вражає! Галина Леус, 14 грудня 2020 р.

Вітаємо!

Українці визнані «Особистостями слова і справи» «Особистість слова і справи» – так називається Почесна відзнака, якою Міжнародна Академія діячів літератури, мистецтв і комунікацій та Асоціація «Глорія» (Німеччина, Берлін-Франкфурт) нагороджують за підсумками року письменників, перекладачів, науковців, журналістів, меценатів, видавців та митців, а також – державних і громадських діячів з усього світу, – за видатну творчу діяльність, активну участь у міжнародних літературно-мистецьких проектах і фестивалях. Приємно, що і в нинішньому році німецька Академія відзначила велику творчу, громадську та міжнародну діяльність українців із Чернігова Тетяни і Сергія Дзюби. Їх уже втретє (!) впродовж трьох років нагороджено Почесною відзнакою «Особистість слова і справи». Також наразі відзначено й відомого письменника, перекладача, художника та журналіста з Івано-Франківщини Ярослава Савчина. «Це важливо, що нагороджують українців. Добре, що нашу роботу вже знають і належно цінують у світі, адже ми співробітничаємо тепер справді на всіх континентах, із багатьма видатними особистостями, – прокоментував цю подію 284

президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України (яка об’єднує творчих людей із 60 країн), редактор газети «Чернігівщина» Сергій Дзюба. – Попри цей непростий рік, нам все-таки вдалося успішно здійснити десятки різноманітних, дійсно, цікавих і важливих міжнародних проектів, які отримали резонанс і визнання. Втім, ми вже з надією думаємо про наступний рік, адже маємо достатньо оригінальних задумів, здійснення яких сприятиме популяризації української літератури, мистецтва, культури, історії і народних традицій, взагалі престижу нашої держави». Ярослав Маджуга, 14 грудня 2020 р. *** Заслужений діяч естрадного мистецтва України, поет Віктор Черевко (м. Вінниця): Щоб написати пісню, яка зачепила б струни душі, композитор прискіпливо і натхненно відшуковує текст, який би його схвилював. Тема любові до матері – вічна! Щирий і проникливий вірш Сергія Дзюби, присвячений рідній матусі, не міг залишити байдужим композитора Бориса Раденка, для якого мама також була найдорожчою людиною на землі, оберегом і святою порадницею! Тож цьому пісенному шедевру жити довго та хвилювати небайдужого слухача! 14 грудня 2020 р.

У Празі, в Чехії, на презентації своїх книги та вистави. 285

2021 р. Визнання

Лауреати Міжнародної літературної премії імені Мацуо Басьо (Японія – Німеччина – США) 松尾芭蕉, まつおばしょう Міжнародний Арт-центр «Радіус миру» (США, Лос-Анджелес, голова журі – Анатолій Фрадіс), Міжнародна Академія літератури, мистецтв і комунікацій (Німеччина) та її представництво в Японії (м. Токіо) оголосили щойно лауреатів Міжнародної літературної премії імені Мацуо Басьо за 2021 рік. Знаменитий японський поет Мацуо Басьо (1644 – 1694) (松尾芭蕉, まつおばしょう) здобув світове визнання, як один із найпопулярніших та найкращих авторів хоку (хайку). Хоча сам класик вважав найбільшим своїм досягненням участь у складанні ренґа. Вірші Басьо перекладені багатьма мовами. А в Японії його поезія відтворена на пам’ятниках та у визначних місцях. Приємно, що серед нагороджених – відомих письменників та митців із різних країн, – є й наші співвітчизники. Отже, цьогорічними лауреатами почесної відзнаки за великий внесок у літературу та культуру, а також подвижницьку міжнародну діяльність стали українці з Чернігова Тетяна і Сергій Дзюби. Їхні вірші японською мовою переклали Хіроші Катаока та Наталія Бортнік. Також Премію імені Мацуо Басьо отримали: художник Уехара Конен (Японія) (посмертно); поетеса, прозаїк і мистецтвознавець Олена Ананьєва (Німеччина, м. Франкфурт-на-Майні) – за японські мотиви в романах серії «Бегство»; головний режисер «Нового репертуарного театру» в Токіо Леонід Анісімов (Японія); художниця, організатор міжнародних фестивалів і майстеркласів японської графіки «Кофуку» Рита Колобова (Україна, м. Одеса), поети Михась Пазняков, Анатолій Аврутін та Тетяна Жилінська (Білорусь, Мінськ), поет, ректор Казахського національного університету імені аль-Фарабі, віцепрезидент Національної Академії наук Республіки Казахстан, президент НАН вищої школи РК Галимкаір Мутанов і прозаїк Роллан Сейсенбаєв (Казахстан, Алмати), поет і перекладач Абдукаххор Косім (Таджикистан) та письменник Михайло Блехман (Канада). Щиро вітаємо цьогорічних лауреатів високої міжнародної нагороди! Ярослав Савчин, письменник, перекладач, прес-центр Міжнародної літературно-мистецької Академії України, 1 січня 2021 р.

286

*** Лист від Тетяни Зінченко, письменниці, друга на ФБ: Сергію, я у Вас вчуся. Ваші вірші, пісні, проза та переклади спонукають думати, шукати щось подібне і в собі. Я вважаю, це – найвищий пілотаж, коли тебе намагаються в чомусь повторити, вчаться. Це – прекрасно, справжній Дар! Я багато разів слухала Ваші пісні. Вони – проникливі, щирі та дуже добрі. Пісня про маму у мене асоціюється з волошками і зі світлоокою, чуйною жінкою, українкою. У всьому важливі щирість і душа. Тоді вдається донести те, що хочеш, закарбувати це в пам’яті, зберегти. Вам це дуже гарно вдається, і я бажаю Вам натхнення від душі!  2 січня 2021 р.

Індія стала ближчою! Вірші українців Тетяни та Сергія Дзюби перекладені мовою хінді. А Сергій Дзюба вже переклав українською вірші відомих поетів із Непалу, Бангладеш і Таджикистану.

Акшардхам — найбільший індуїстський храм у світі (Індія). Хінді (гінді) – одна з найпоширеніших мов у світі, адже нею постійно спілкуються 245 мільйонів людей! Хінді посідає за популярністю нині п’яте місце – після арабської, китайської, іспанської та англійської мов. Тепер це – державна мова Індії. Отже, вірші Сергія і Тетяни перекладені 77 мовами. Тож приємно, що цією мовою перекладено вірші відомих українських поетів Тетяни та Сергія Дзюби. Переклад здійснив відомий поет із Непалу, магістр індійської літератури Сантош Кумар Покхарел. 287

А особливо чарівно вірші українців зазвучали у виконанні Мадхубан Чакрабарті (Madhuban Chakrabarty) з Індії – це популярна телеведуча, декламатор віршів і перекладач мовою хінді.

Про себе шановна пані Мадхубан розповіла так: «Із самого дитинства чарівна поезія стала для мене місцем кохання. Поверталася зі школи о другій половині дня та сідала читати збірки віршів. Завжди раділа книжкам, котрі виходили за рамки шкільного підручника. Читала й часописи, які наша родина передплачувала. Адже мої батьки теж дуже любили читали книги: вірші, оповідання, романи, і все це стало мені в нагоді у дорослому віці. Я вступила до університету – вивчала образотворче мистецтво. Потім почала вивчати музику, в першу чергу – класичну (магістерську дисертацію захистила саме з класичної музики). А далі я поїхала на Крайній Південь, до Хайдарабаду, де п’ять років працювала репортером новин на популярному телеканалі. Повернулася до Калькутти та занурилася у вивчення класичної музики. 288

Завдяки знанню бенгальської мови, вступила до компанії «Соні» – трудилася там програмістом. А згодом почала працювати ведучою новин на популярному телеканалі «Калькутта ТВ» у програмах «Доброго ранку» і «Небо». Тепер отримала цікаве запрошення на популярну телепередачу – отак і мандрую… Мрію про щось нове. Відчуваю зараз велике бажання та натхнення! А гарну поезію люблю й досі, тож із задоволенням декламую улюблені вірші. Отже, я залюбки переклала мовою хінді прекрасні віршів народних поетів України Сергія і Тетяни Дзюби». Також посприяли перекладу поети Резауддін Сталін (Бангладеш) та Абдукаххор Косім (Таджикистан), вірші яких Сергій Дзюба пречудово переклав українською. Пропонуємо вашій увазі вірші Сергія і Тетяни Дзюби мовою хінді:

Сергій Дзюба

सेर्गेई ज्यब ु ा की कविता अमरत्व के च ांदी सी हथेलियों पर ननहीां व लिक

ब ि सोंटती है

च ाँद की कांघियो से

चमकती हुई आइने में अपन चेहर दे खती है दृष्टटप त होत है

और दे खती है लिकन

एक अांज न औरत की । *** ट पू में ,

दरू , एभ की आाँसू

आलिांगन में चचपट स

चककय चौंध कर दे ने व ि क्षितीज

समांदर की तरफ न बढ़त तो अच्छ होत 289

सह र लमि गय सांगीत-

एक परू ु ष और एक औरत के सज ृ न के ख घतर । *** िम्बी आयु जीयो कम लिखो

अम्बर को दोष न दे न

अपनी पीड ओां के लिए *** रोती हुई सांद ु री: पिकों में

अश्क के मोती

इनरधनष ु को िभ ु ते हैं । *** िोगों,

गज़ ु ररि है के थोड ि घां त बन यें

िोर समांदर क सन ु ई नहीां ददय । *** परु ने

चगत र के प स

बच्चों की तरह

मष्ु श्कि हो गय उठ प न । अनव ु द कवव सनतोष कुम र पोखरे ि, नेप ि ।(रुसी भ ष से नेप िी में अनदू दत)।

290

Тетяна Дзюба

त घतय न द्ज्युब की कववत येँ *** स्टे िन के िोरगि ु के स थ ददन घनकि गय और परछ इय ाँ रे ि की तरह िांबी हो गईं जो र त को अांत तक िे ज ती है ष्जसे मदहि यें प र करती हैं,

कुचिती हुई अनेकों अनन करे घनन

ष्जसे समस्य ओां से छुटक र की ग रां टी है केवि सब ु ह तक की।

*** और आि के रां ग क सनन ट होग और खि ु ी के रां ग की ि घां त होगी

और सेब चगर ज एग , दो दहस्सों में बबखर ज एग , ख़ुिददि प्रेमी इसके दहस्सों को ख ज एांगे

और वे ि ख ओां के पीछे रो रही एभ को दे ख नहीां प एांगे , जो कव से परु ने कुपोषण से पीड़ित है । *** नमक के स थ समय घनकित है

सबसे प्र चीन क ि से रे त की तरह यह जित है, यह जि त है, यह ददद दे त है । और कफर दरू चि ज त है और सम ज त है समर ु में

ष्जसमें झि ू न अच्छ होत है य दों की िहरों पर

291

यह अफ़सोस की ब त है - िांबे समय के लिए नहीां आखखरक र, िोग जमीन पर रहते हैं जह ां समर ु नमक है ... *** र जकुम ररयों को हमेि मख ू ों को ददय ज त थ , आश्वस्त करत है िौककक बवु िमत्त ।

टे िीफोन करत हूाँ नांबर मझ ु े मख ु ग्र है

***

ऐसे समय में जब कोई भी फोन नहीां उठ त है। तभी सन ु ज सकत है

जो च हते हो सन ु ने के लिए बहुत पहिे से। अनव ु द: कवव सनतोष कुम र पोखरे ि (रूसी भ ष से नेप िी में ) फरबरी १२. २०२१ । भक्तपरु नेप ि

Переклав Сантош Кумар Покхарел (Непал) А ось – ці вірші у такому ж порядку рідною українською:

*** На острові, далекому, мов сльози Єви, стиснутому обіймами сліпучо-білих скель так, що можна спіймати горизонт, якщо він не втікає у море, знайшла прихисток музика – щоб народити Чоловіка і Жінку. *** Живіть довго, пишіть мало і не звинувачуйте Небо у гріхах. *** Заплакана красуня: вії намистинками сліз прихилили веселку. *** Люди, будь ласка, тихіше – не чути моря. *** В кутку гітара, старенька-старенька, як дитина, стоїть важко.

293

Тетяна Дзюба *** День відступив вокзальним гармидером – І тіні стали довгими, як колії, Що ведуть у тупик ночі. Їх перетинають жінки, Здрібнілі анни кареніни, Котрим вибавлення від проблем Гарантоване лише до ранку. *** І буде тиша кольору надії, І буде спокій кольору щастя, І впаде яблуко, розлетівшись надвоє, Його половинки з’їдять щасливі закохані, І не помітять за гіллям заплаканої Єви, Яка прокляла свій давній авітаміноз. *** Час просочується сіллю, Як пісок із найдавнішого годинника, Пече, випікає, ятрить. А потім даленіє, розчиняється, – І стає морем, У якому добре гойдатися На хвилях спогадів. Шкода тільки – недовго, Бо люди мешкають на суходолі, Де море – сіль... *** Королівни завше діставались дурням, – переконує народна мудрість. *** Дзвоню по телефонах, Номери яких знаю напам’ять, 294

У час, коли ніхто не підніме трубки. Тоді тільки можна у них почути те, Що хочеш почути так давно. А тепер – вірші Резауддіна Сталіна та Абдукаххора Косіма в перекладі Сергія Дзюби.

Резауддін Сталін (Бангладеш): «Чекаю воскресіння, як Ісус, У цьому світі, де недолюбив!»

Відомий поет Резауддін Сталін народився 22 листопада 1962 р. в Джесорі, Бангладеш. Він отримав ступені бакалавра економіки та магістра політичних наук в університеті Даккі, працював 35 років в інституті Назрул, був заступником директора. Популярний телеведучий та знана особистість у Бангладеш. Вірші створює мовою хінді. Його поезії перекладені багатьма мовами. Автор більше ста книжок. Засновник та керівник Центру мистецтв. Головний редактор літературної організації «Magic Lonthon». Його відзначено багатьма нагородами, зокрема преміями Дарджилінга Натто Чохро (Індія); Bangla Academy, Модхушудхана Датта та Шобхо Шачі (Західна Бенгалія); преміями «Торонго» і Клубу письменників Каліфорнії (США), Асоціації журналістів Великобританії; Міжнародною літературною премією миру (Німеччина – США). За популяризацію української літератури в Бангладеш нагороджений тепер Почесним дипломом Міжнародної літературно-мистецької Академії України. Інформація у Вікіпедії: https://en.m.wikipedia.org/wiki/Rezauddin_Stalin 295

Дуель через палець Дівчина Ліза порізала пальчик – Вітер зелений усім розповів, – Цей уже зранку набачився див: Вітру не боляче – мабуть, не плаче… Може, не заздрить звабливій красі, Здатній найважчу зрушити брилу? Лезо підступно скривдило милу – Раптом сахнулося в ніжній руці. В нашому світі – немало гризот: Чавить людей – і яке кому діло?.. Тільки дізнався й мені заболіло – Враз розпанахало душу, мов чорт! Крапелька крові на пальці – як мак, Чиста сльозинка на личку привітнім… Байдуже лезу і холодно світу – Знуджений, прагне дорослих розваг: З потом і кров’ю сумних вояків, Небом, що зраджено ходить за нами… Котяться миті – важкі, мов цунамі, Снігом, що знов за богів червонів. Вбивство ніколи не стане малим: Душі на милицях – снами у гості… Я протестую. І хтось в високості Раптом відчує, пізнає мій гнів! Пальчик дівочий – тоненький такий, Та граціозний, як прима балету… Лезо хизується, тільки вендета Кличе рішуче мене на двобій. Тож не зупинять пітьма та вогонь: Як не маскується ворог під друга, Він не сховається, марні потуги, – Я на дуель викликаю його!

296

Стіна та порожнеча Кружляють дні та ночі навкруги, А я все не відходжу від стіни, – Химерні тріщини, неначе береги, Нагадують про доленьку мені. Перед очима в борознах – віки, Котрих стає все більше, як і снів; Мчать коні, вже без вершників, баскі, Дзвенять мечі, скривавлено ясні. Тінь імператора чи чорного раба … І мстивий реп’яшок у спориші: «Поете боягузливий, ганьба, – Якась стіна припала до душі! Мій череп – навіть мармуру міцніш, А ти – давно порожній, ніби дзбан», – Застряг в мізках, неначе кволий вірш… Мовчить стіна прокляттям давніх ран. Лиш кроманьйонця згорблена хода, І мумія – незаймана до нас… Завмер папірус підло, як удав, – Мов кролика, гіпнотизує час. Мойсея кроки глухнуть вдалині, Я власноруч несу Ісуса Хрест… Як страшно помирати уві сні, Як солодко дізнатися – воскрес! І знову головою – до стіни, До тріщини – немов до вівтаря… Лиш небо повертається з війни, І молиться над вишнями зоря. Плач, Юдо, ненаписаним рядком; Стіну, як Макбет, обіймай умить… Припни журбу галерним ланцюгом, – Від себе порожнеча захистить?!

297

Остання сцена Враз завітав до брата Біль – з родиною: Приїхав з діточками та дружиною. Далекою ця подорож була – Аж десять миль до нашого села… Біль – Миру наймолодший брат, Тож тільки й мріяв мати у стократ, – Отримати жадав (не дивина!) Свою від Миру часточку майна. Вечеряв Біль, всміхався залюбки, Їв сочевицю, рис – на всі смаки… Садиби Миру братик не хотів, Як і отих вгодованих бичків. Дружині б наступати на граблі – Заволодіти клаптиком землі, Що Болеві належав, отже – їй, Тому оце й нагрянули мерщій. Бо безземельні досі, у боргах… А Мир живе, неначе падишах, І Доля йому стелить (адже Мир!) Розкішно дивовижні килими. Мир на світанку – все-таки до справ: Землі дещицю їм лиш обіцяв, Вручив бичка і глечика допіру, – Хай неохоче, а заради миру. Бичок – старенький, глек – ледь не тече, І висне знов обіцянка плащем… І схрещуються погляди рідні – Осудливі, стривожені, сумні. Розстануться, як в морі кораблі: Війни не буде, миру і землі… І назавжди – це зрозуміло всім – Зачинений для брата отчий дім. Клубок у горлі – зашморгом, сльоза Вмить по щоці ковзнула в небеса… Брати прощались – мирно, на віки, А душі тіні кидали важкі. 298

Я – поле… Як хочеться шляхетності мені, І чистоти незайманих снігів! А в світі – журно, хмари навісні – Так лиховісно, атомно. І див Мільйони літ, здається, не було, Красі вже не скоряються і сни… Тож не рятують гусаки село, Як Рим колись – від глуму дикунів. Тут квітку часу розпинає біль, Кінь «Герніки» – прокляттям Пікассо; А небезпека – гримом звідусіль, Байдужість душить мороком ласо. Снують пекельні звірі у хатах… Кого Матісс врятує чи Роден? І паморочить безнадії шлях: Зустрінемо бодай вчорашній день?! Постанемо у вирі суєти Та люті божевільної юрби? На Гімалаїв пік душа злетить, Чи кине виклик полум’ю ганьби?! Я – поле, ви відкрийте лиш мене, Вуста зволожить клятва осяйна… Майбутнього недоля не верне, Позаду – тільки пам’яті стіна. Зачитана пустеля – до дірок, В’язниця мозку, серця, почуттів… Хто визволить – красуня, всесвіт, Бог? Посвятить в чари, як завжди хотів? Квітучим садом, бджілкою молюсь За всіх, хто прагне не пітьми, а див. Чекаю воскресіння, як Ісус, У цьому світі, де недолюбив!

299

Самотній моряк Холоне серце: місяцем – у рів, Ця подорож – задовга, наче ніч… Стою, мов скеля, серед протиріч І з острахом шукаю берегів. Спинився час, немов старенький пес, Що стільки натерпівся від людей… Моряк самотній – як маяк удень, В безмежжі, що закінчується десь. Незаймано втікає горизонт, Байдужий до розпачливих думок… Хворіє тиша, світиться, як Бог, Та що їй до усіх моїх гризот? До пошуків жаданого тепла У затишку ласкавих, ніжних рук… Воскресне сонце, прийде, ніби друг, Погомонить – розсіється імла. І оживу, злечу, неначе птах, Над чорним плесом сумнівів, невдач! Акулам не дістануся на харч, Що, мов кати, зринають на очах. І віроломна втома омине, Не заскородить серце крадькома; Не перетворить на пустий туман Спокійного, бездушного мене. Який солодкий берега міраж, Рукою дотягнуся, допливу… Але, коли відчую наяву, – Подякую човнові (вірний страж!), Тій, що чекала тисячі ночей, Тому, хто долю досі не згасив… Я помолюсь, пробачу ворогів, І – знову в море, наче Одіссей! З хінді переклали Сергій Дзюба та Михайло Блехман 300

Абдукаххор Косім (Таджикистан) «Гірська ріка – це течія поета…»

Поет Косімов Абдукахор Сатторович (псевдонім – Абдукаххор Косім) народився 27 січня 1965 р. в Таджикистані – у радгоспі-технікумі ім. Куйбишева Вахшского району. Освіта – вища педагогічна. Служив в армії. Відомий поет, автор пісень, перекладач і журналіст. Відмінник освіти та науки Таджикистану. Відмінник культури Республіки Таджикистан. Автор 12 книг і більше ста пісень таджицькою та російською мовами. Представлений в Антології сучасних євразійських письменників (20192020), антологіях: «Поетичні Голоси світу – 2020» (Мексика); «Спогад» ХХХ Міжнародного поетичного фестивалю «Меделін» (Колумбія); «Світ Гогьоші» (Японія); Всесвітній поетичній антології (Непал); та в понад 20-ти поетичних збірниках віршів у різних державах. Учасник Євразійського літературного фестивалю «Ліффт» (він срібний призер – Азербайджан, Баку, 2019); Міжнародного фестивалю поезії Меделін (Колумбія, 2020); «Writers Festival International Cape Comorin Club-India» (Індія); переможець Першого Всесвітнього конкурсу поезії супутникового телебачення (Гран-прі – Китай, м. Пекін, 2020); переможець Міжнародного літературномистецького конкурсу імені де Рішельє («Діамантовий Дюк» – Україна, м. Одеса та Німеччина, м. Франкфурт). Його нагороджено медаллю Сергія Єсеніна (2020), орденом Махатми (2020), Міжнародною літературною премією миру (Німеччина, США, 2021), Міжнародною літературною премією імені Мацуо Басьо (Японія, США, Німеччина, 2021). Відзначений Почесним дипломом Міжнародної літературно-мистецької Академії України, яка об’єднує відомих письменників, перекладачів, учених, 301

журналістів, митців та громадських діячів із 60 держав, – за власний творчий доробок і популяризацію української літератури. Вірші Косіма перекладені багатьма мовами: українською, англійською, іспанською, китайською, хінді, французькою, німецькою, португальською, сербською, португальською, турецькою, азербайджанською, перською тощо. Головний редактор газети «Хідоят» Народно-демократичної партії Таджикистану. Співголова літературної ради Асамблеї народів Євразії, член Академії Російської літератури.

Газель В бажанні лик побачить Твій, я деревом дивлюсь і сохну. В обіймах неймовірних мрій, чеканні див, – дивлюсь і сохну. Хоч сутність Бога – плин надій: безмежний, вічний, неземний… Як віти гладять вітровій, отак і я – дивлюсь і сохну. З коріння висохлого, знай, ще буде паростків врожай, – Ясних, квітучих днів розмай, – а поки я дивлюсь і сохну. Терплячість ця п’янить мене, бо щастя – небо осяйне! Гілля до сонця гомонить, танцює! Я – дивлюсь і сохну.

Водограй Крізь пальці сплинув водограй, як коси милої водночас. Неначе показала рай – водою облила водночас. Тріпнула косами – і край: розбилось серце, мов кришталь, І тут же – миттю воскресай, бо нею скроплений водночас! Чарівно зникла, та душа – у пошуках того вірша, І світла сонячний розмай однак залишився водночас. Та невловимий горизонт забрав дещицю цих щедрот, І чашу, сповнену прощань, ударив скелями водночас. Схвильований, як водограй, шукаю скрізь, немов Грааль, – Прекрасно поманила в гай, та знов пішов ні з чим водночас.

Зелена країна спогадів Країна дивних спогадів – зелена, І скрізь життя: фрагменти, мов кіно, – Трагікомедія, поема? Сцена: Мого кохання сад – плекав давно! Зі смутку – темний ліс, густий, мов хащі… Жеребчик на поляні чарівний – Дитинство бачиш, наче рай пропащий; Ти на краю, над прірвою, постій. Спинись, замри… І час притлумить рани, 302

Хай вовком виють сумніви невдач; Лиш про матусю спогади жадані Приносять в душу світла помаранч. На горизонті враз заходить сонце, І оживають тіні давніх п’єс, – Таких химерних спогадів віконце Рятує серце зболене твоє.

Я – гірська ріка Гірська ріка – це течія поета: Б’юсь об каміння, лину за межу… Та все ж долаю всі падіння-злети, Бо долею своєю дорожу. Хоч іноді міняють русла люди, Щоб зрошувати і поля, й сади, – Жаданий поклик долі не забуду, Як оберіг, що виручить з біди. Течу у жилах і дерев, і квітів, – В усьому, що довкола гомонить… Живу для вас: як річка, хмарка, вітер, – Душею не спиняюсь ні на мить!

Вальс закоханих Романс Кохання вальс танцюєм під дощем, Вдивляємося пристрасно у очі; Кружляємо в обіймах з вітерцем, Сховавшись під густим покровом ночі. Прошу я нічку лагідну: «Не йди, Дай час насолодитись почуттями…» Ми всесвітом мандруєм, молоді, І ніби Бог кружляє поруч з нами. О, як жаданий кожен доторк, крок, Неначе мить чи вічність ми знайомі! Отак би довго танцювати вдвох, Мов дві зорі, – натхненно, невагомо. Веду у вальсі, ніби під вінець, 303

І очі ночі моляться нам знову… Свята, прекрасна музика сердець, Що під дощем з’єдналися в любові! Українською переклав Сергій Дзюба, 2 січня 2021 р. *** Чарівний подарунок на Новий рік – перевидали дещицю моїх закордонних книг загальним накладом 50 тисяч примірників! Підтверджую – справжні чудеса бувають!  16 січня 2021 р.

Вітаємо!

Лауреати Міжнародної мистецької премії імені Архипа Куїнджі за 2021 рік

Міжнародна мистецька премія імені Архипа Куїнджі заснована 2021 року луцькою громадською організацією «Чумацький віз» та київською ГО «Пам’ять без кордонів» для відзначення художників і мистецтвознавців, а також – письменників та журналістів, які популяризують український живопис. Знаменитий український художник Архип Куїнджі народився 26 січня 1841 року в Карасівці, передмісті Маріуполя. У 27 років він отримав звання вільного художника, взяв собі прізвище «Куїнджі» (в перекладі «ювелір») – це данина сімейному переказу, за яким дід художника був ювеліром. Славу митцеві принесли його картини «Українська ніч», «Вечір на Україні» та «Місячна ніч на 304

Дніпрі». У 1878 році картини Куїнджі мали теплий прийом на Всесвітній виставці в Парижі. Помер видатний художник 24 липня 1910 року. Отже, першими лауреатами Міжнародної мистецької премії імені Архипа Куїнджі стали: 1. Заслужений художник України Ольга Котлярова-Прокопенко (Україна, м. Одеса) – за визначну творчу та міжнародну діяльність; 2. Художник Ярослав Савчин (Україна, м. Долина) – за серію живописних творів «Під карпатським сонцем»; 3. Художник-експериментатор і фотограф-документаліст Артур Абрамів (Україна, м. Львів) – за цікаві мистецькі експерименти, зокрема проект «Тисяча стилів білого або Хижак. Білий день»; 4. Письменниця, доктор наук із соціальних комунікацій, професор Тетяна Дзюба (Україна, м. Чернігів) – за визначну наукову та творчу діяльність; 5. Президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України, редактор газети «Чернігівщина», письменник, журналіст, перекладач Сергій Дзюба (Україна, м. Чернігів) – за реалізацію потужних та резонансних міжнародних літературно-мистецьких проектів у багатьох державах; 6. Мистецтвознавець, письменниця Олена Ананьєва (Німеччина, м. Франкфурт) – за власний творчий доробок та визначну міжнародну діяльність; 7. Дизайнер та актор П’єр Шидивар (Франція, м. Париж) – за визначну творчу діяльність, популяризацію сучасного мистецтва; 8. Художниця, письменниця Тамара Алексєєва (Росія) – за значний внесок у художню творчість, зокрема високоталановиту ілюстрацію книжок; 9. Художниця Олена Фільштинська (США, Огайо) – за значний внесок у художнє мистецтво; 10. Художниця, перекладач із перської мови Надія Вишневська (Україна, м. Львів) – за розвиток ірано-українських контактів у галузі мистецтва; 11. Художник Цезарій Ганушкевич (Україна, м. Київ) – за сонцесяйні полотна краси української природи; 12. Художник Олег Дрямін (Україна, м. Одеса) – за значну творчу діяльність; 13. Художник Богдан Шляхтич (Україна, м. Калуш) – за цикл живописних місячних ночей; 14. Художник Володимир Семчук (Україна, м. Івано-Франківськ) – за серію експресивно-символічних живописних робіт «Парейдолія»; 15. Художник Сергій Поляк (м. Чернігів) (посмертно) – за глибоко філософські, неймовірні, неповторні картини, які гідно представляють український живопис у світі. Щиро вітаю лауреатів! Василь Слапчук, письменник, літературознавець, співголова журі премії імені Архипа Куїнджі, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, 26 січня 2021 р. 305

Прем’єра

У театрі ляльок відродили «Кракатунчика»!

У Чернігівському обласному театрі ляльок імені Олександра Довженка – прем’єра. В новому, цікавому форматі відроджено улюблену виставу дітей «Ласий ведмідь і Кракатунчик» за творами Михася Ткача та Сергія Дзюби. Нині спектакль кардинально змінився і став значно кращим, додалося багато динаміки, безпосереднього спілкування акторів із дітьми. Тож у залі постійно лунали захоплені оплески малечі та чудовий дитячий сміх. Режисер-постановник цього справді чарівного спектаклю – заслужений артист України Віталій Гольцов, актори – Ольга та Роман Маджуги, молоде талановите подружжя. До речі, в цьому театрі також працюють брат Романа – Ярослав та їхній тато – відомий актор Ігор Маджуга! І вся родина також була присутня на прем’єрі – разом із маленькою донечкою Ольги та Романа. Дитя з великою цікавістю спостерігало за чудесами на сцені й відчувалося, що юна глядачка дуже пишається своїми батьками. Тож, можливо, в перспективі, цей прекрасний театр поповниться ще однією обдарованої акторкою?! Прем’єра пройшла блискуче: актори грали натхненно, діти захоплено аплодували і почувалися щасливими. А режисер Віталій Гольцов розповів, що в перспективі планує створити нову яскраву виставу про Кракатунчика. Адже до цього спектаклю увійшла історія з цирку з другого роману «Гопки для Кракатунчика». А таких неймовірних, дивовижних та дотепних історій у Сергія Дзюби – сотні! Взагалі, автор знаменитого «Кракатунчика» був на цій прем’єрі, залюбки поспілкувався з дітьми, акторами та режисером, а також – сфотографувався на згадку. Сказав, що почувається дійсно щасливим і щиро 306

подякував колективу театру за їхні добрі справи, які дуже потрібні дітям та їх батькам. Казкова, пригодницька трилогія Сергія Дзюби «Душа на обличчі» (три романи про кленового бога Кракатунчика та його друзів) побачила світ вже у багатьох країнах загальним накладом понад 200 тисяч примірників. Автора «Кракатунчика» нагороджено престижними міжнародними літературними преміями в Україні, США, Німеччині, Франції, Канаді та Казахстані. Цікаво, що за кордоном літературознавці в рецензіях назвали трилогію «Українським Карлсоном» та «Українським Гаррі Поттером». Романи Сергія Дзюби «Кракатунчик – кленовий бог», «Гопки для Кракатунчика» і «Душа на обличчі» вивчають у багатьох університетах та школах, є вони і в наших бібліотеках. Трилогія представлена в хрестоматії для дітей, рекомендованій Міністерством освіти та науки України, яку гарно упорядкувала доктор філологічних наук, професор Оксана Гарачковська. Відтепер оновлену виставу про Кракатунчика можна знову подивитися в Чернігові. Отож слідкуйте за афішами і приходьте зі своїми дітлахами! Сергій Квітницький, 30 січня 2021 р.

В гостях у школярів

У Чернігівському ліцеї № 32 читають «Кракатунчика»! Відомий український письменник, редактор популярної обласної газети «Чернігівщина» та президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України Сергій Дзюба із задоволенням відгукнувся на запрошення педагогів і учнів Чернігівського ліцею № 32 – завітав сюди в гості. Адже в ліцеї читають і вивчають його книжки, зокрема знамениту казкову, пригодницьку трилогію «Душа на обличчі» – три захоплюючих романи про веселого кленового бога Кракатунчика та його друзів. Тож до цієї зустрічі школярі підготувалися – написали багато запитань авторові та свої відгуки про «українського Карлсона» і «українського Гаррі Поттера» (як називають «Кракатунчика» за кордоном), намалювали малюнки і навіть чудово зіграли сцену зустрічі хлопчика Сергійка з кленовим богом: у ролі чарівного Кракатунчика виступив Олексій Луценко, а його нерозлучного друга дотепно озвучив Михайло Атрощенко. Все це просто блискуче організувала вчитель вищої категорії Катерина Тихомирова, котра чудово знає творчість Сергія Дзюби. Тема дивовижного урокузустрічі – «До таємниць творчого натхнення». А поспілкуватися нині з автором пощастило учням 6-В класу. І школярі цим прекрасно скористалися – буквально не хотіли відпускати Сергія Вікторовича, тому замість одного веселого, неймовірного, незабутнього уроку відбулося аж два поспіль! «Тато» Кракатунчика щиро розповів, що всі персонажі трилогії мають своїх реальних прототипів, які й зараз мешкають у Чернігові, Луцьку, Львові, Києві… Взагалі ж, шанувальників у Сергія Дзюби вистачає, адже загальний наклад 307

трилогії – понад 200 тисяч примірників. А одній юній читачці книжка про кумедного кленового бога, котрий влаштовує найкращі у світі «гопки», навіть врятувала життя! Недаремно у Чернігові, в обласному театрі ляльок, успішно йде вистава «Ласий ведмідь і Кракатунчик» за творами Михася Ткача та Сергія Дзюби. І, сподіваємося, що не за горами – новий спектакль-продовження про пригоди юного чарівника, бо неймовірних, захоплюючих історій про кленового бога – багато. І мультфільми (навіть цілий серіал!) вийшли б цікаві, все-таки краще, ніж крутити недолугі закордонні «страшилки». Сергій Вікторович подарував ліцею свої книги, а також – хрестоматію для школярів 7 класу, яку упорядкувала Оксана Івасюк – рідна сестра Героя України, автора легендарної пісні «Червона рута» Володимира Івасюка. Ця книжка рекомендована для вивчення в школах Міністерством освіти і науки України, і в ній представлені, зокрема, вірші відомих закордонних поетів у перекладах Сергія і Тетяни Дзюби. Зустріч завершилася, автор сфотографувався зі своїми новими друзями, а учні запевнили, що залюбки прочитають й інші книжки Сергія Вікторовича – його веселий серіал «Потягуськи», а також цікаві детективні та фантастичні історії. Ганна Маджуга, 14 лютого 2021 р.

Вітаємо! Названо лауреатів Міжнародної літературно-мистецької премії імені Лесі Українки за 2021 рік

308

Цю нагороду було започатковано в 2017 році, як Почесну міжнародну медаль Лесі Українки, котра вручалася в рамках Міжнародного літературномистецького конкурсу імені де Рішельє (Україна, м. Одеса – Німеччина, м. Франкфурт, понад 800 учасників із 40 держав). З 1 січня 2021 р. засновниками престижної відзнаки стали Міжнародна літературно-мистецька Академія України (яка об’єднує знаних письменників, перекладачів, вчених, журналістів, митців, державних і громадських діячів, меценатів із 60 країн) та Міжнародна Академія діячів літератури, мистецтв і комунікацій (Німеччина, м. Франкфурт – м. Берлін).

Отже, лауреатами Міжнародної літературно-мистецької премії імені Лесі Українки за 2021 рік стали: 1. Грузинський та український поет, перекладач, дипломат, науковець, доктор філологічних наук, професор, академік Рауль Чілачава (м. Київ) – за переклад і популяризацію творчості Лесі Українки грузинською мовою; 2. Літературознавець Михайлина Коцюбинська (посмертно) (м. Київ) – за видатну наукову діяльність; 3. Український письменник та перекладач Василь Барка (посмертно) (США), славіст-мовознавець, історик української літератури Юрій Шерех (Шевельов) (посмертно) (США) – за видатний внесок у світову літературу; 4. Письменники Тетяна і Сергій Дзюби (м. Чернігів) – за збірки віршів «Голоси двох поетів (Іспанія, Болівія), «Береги» (Румунія), «Веселка на віях» (Киргизстан) і п’ятитомник «Вірші 80 мовами світу» (Канада); 309

5. Письменник, культуролог Михайло Каменюк (м. Вінниця) – за значну літературно-культурологічну діяльність; 6. Письменниця, мистецтвознавець Олена Ананьєва (Німеччина) – за власний творчий доробок та популяризацію української літератури в світі; 7. Поет, перекладач Сантош Кумар Покхарел (Непал) – за власний творчий доробок та популяризацію української літератури в Непалі та Індії; 8. Заслужена артистка України, кандидат мистецтвознавства, доцент Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського Надія Яковчук (м. Київ) – за виконання вокально-інструментальних творів українських композиторів на вірші поетів-класиків Т. Шевченка, Л. Українки та І. Франка; 9. Заслужена артистка України, режисер, доцент кафедри кіно-, телемистецтва КНУКіМ Юлія Раденко (м. Київ) – за вагомий внесок у розвиток творчого потенціалу молоді в галузі кіно-, телемистецтва; 10. Письменниця Надія Бойко (м. Львів) – за вагому творчу діяльність та стійку громадянську позицію; 11. Поетеса Надія Гармазій (м. Кропивницький) – за збірку віршів «Попелище для феніксів»; 12. Заслужений артист України, головний режисер Чернігівського обласного театру ляльок імені Олександра Довженка Віталій Гольцов, актори Ольга та Роман Маджуги, композитор Юлія Грицун (м. Чернігів) – за виставу «Ласий ведмідь і Кракатунчик» за творами Михася Ткача та Сергія Дзюби в Чернігівському обласному театрі ляльок ім. Олександра Довженка. Віктор Терен, поет, прозаїк, голова журі, 14 лютого 2021 р. *** Люблю сніг, але красиві квіти я люблю ще більше! 

14 лютого 2021 р. 310

Міжнародне співробітництво

Чарівний Непал Вірші відомих українських поетів Тетяни і Сергія Дзюби прекрасно перекладені непальською мовою. А Сергій Дзюба переклав українською добірку віршів знаного поета з Непалу Сантоша Кумара Покхарела. Непал (Федеративна Демократична Республіка Непал) – цікава держава в Гімалаях, у Південній Азії. Саме в цій чарівній, мальовничій країні є гора Джомолунгма, найвища в світі – 8848 метрів над рівнем моря. Тож видертися на її вершину – це заповітна мрія багатьох альпіністів, сміливців-відчайдухів з усіх континентів. Взагалі, Гімалаї – найвищі гори на Землі, вони займають шість сьомих території Непалу. Власне, в Непалі знаходяться 8 із 14 вершин світу. Можете собі уявити?

Найвища гора світу Джомолунгма (Непал). Нині в цій державі мешкає понад 30 мільйонів людей, які розмовляють 123 мовами та діалектами! Втім, державна мова – непальська (непалі). Релігії – індуїзм та буддизм. Непал – єдина країна в світі, де індуїзм визнано державною релігією. На півдні Непалу, в місті Лумбіні, у VI столітті до н. е. 311

народився засновник буддизму Сіддгартха Ґаутама (Будда). Віруючі обох провідних релігій живуть між собою мирно, не конфліктують. А ще Непал – єдина держава в світі, де збереглися традиції і монастирі добуддистської релігії Бон-по. Також практикуються древні обряди анімізму, шаманства і чаклунства. Непальська мова поширена в Непалі (нею розмовляє майже половина населення цієї держави), Бутані, Індії та М’янмі. Вірші відомих українських поетів Тетяни і Сергія Дзюби непальською мовою чудово переклав знаний поет із Непалу, магістр індійської літератури Сантош Кумар Покхарел. І це – вже 78 переклад їхніх творів мовами народів світу.

Вірші Сергія і Тетяни Дзюби – непальською (непалі):

सेर्गेई ज्यब ु ाको कविता (Сергій Дзюба) *** अमरत्वको च दाँ दसरी हत्केि म स नी फुच्ची

कप ि कोछे ,

चनरम को कईयोंिे चष्म्किो ऐन म

आफ्नो अनह ु र दे ख्छे

त्यह ाँ उसको दृष्टट पछद र दे ख्छे च उरीहरू

एउटी अपररचचत आइम ईको । *** ट पम ू ,

ट ढ , एभ को आांसु

अांग िोम चथचचएको जस्तो

आाँखै नदे खखनेगरी चष्म्किो क्षितीज

समर ु घतर न कुदे हुन्यो 312

आश्रय लमल्यो सांगीत –

घनम दणक ि चग एउट परु ु षर

एउटी आइम ई । *** ि मो आयु ब ाँच थोरै िेख

आक सि ई दोष नदे ऊ

आफ्न पीि हरूक ि चग *** रोएकी सन ु दरी: परे ि हरू

आाँसक ु मोती

इांरधनष ु ि ई मोदहनी ि उाँ छन ् । *** म नछे हरू,

आग्रह गछुुं, अलि ि नत है समर ु को सि ु ई सघु नएन । *** परु नो

चगत रको छे उम बच्च जस्तै

ग रो भो उलभन । अनव ु द कवव सनतोष कुम र पोखरे ि, नेप ि ।(रुसी भ ष ब ट नेप िीम अनव ु द)। 313

ताततयाना द्जज्युबाका कविता (Тетяна Дзюба) *** स्टे िन को हष्ल्िखल्िी क स थ ददन सककयो अघन छ य ाँ रे ि झैं िमतनन पयो

जसिे र त ि ई अांत सम्म िैज नछ

अघन त्यसि ई आइम ईहरू न ाँिेर दहाँ ड्छन ्, कुष्ल्चाँ दै अनेकौं अनन करे घनन हरू

जसि ई समस्य ब ट छुटक र को ग्य रे नटी छ केवि भोलि बबह न सम्मक ि चग। *** अघन आि क रां ग चकमनन हुनेछन ् खुिीक रां ग ि नत हुनछ े न्

त्यसै बखत एउट स्य ऊ खस्नेछ र दईु टुक्र म ब ड़ाँ डनेछ, प्रिनन प्रेमीहरुिे यसक भ गहरु ख इददनेछन ्

र ह ाँग पछ डी रोइरहे की एभ ि ई कसैिे दे ख्ने छै नन ् , जो कघत अचगदे खी कुपोषणिे पीड़ित छे । *** नन ू सांगै समय ब दहर घनष्स्कनछ प्र चीन क ि दे खख ब िव ु सरी

यो जल्छ. जि उाँ छ अघन पीि हुनछ फेरर ट ढ गैज नछअघन सम दहत हुनछ समर ु म जह ाँ झल् ु न आननद आउाँ छ सम्झ नक िहरहरूम ।

यो दुःु खको कुरो - ि मु समय सम्म रहनन अनततोगत्व म नछे जमीन मैं बस्ने हुन ्

314

जह ाँ समर ु नन ू हो ........ *** र जकुम रीहरूि ई सधें मख द रू को ष्जम्म ि इयो ू ह आश्वस्त गछद िौककक बवु िमत्त । म फोन गछुुं

***

नम्बर कण्ठस्थ छ मि ई

यस्तो बेि जब कसैिे फोन उठ उाँ दै न अघन त्यसै बेि सन ु न सककनछ

जो सन ु ने ईच्छ छ धेरै पैि दे खख । अनव ु द: कवव सनतोष कुम र पोखरे ि (रूसी भ ष ब ट नेप िीम ) फरबरी १२. २०२१ । भक्तपरु नेप ि

Непальською переклав Сантош Кумар Покхарел (Непал)

Долина Барун (Непал). 315

А ось – ці вірші у такому ж порядку рідною українською:

Сергій Дзюба *** На сріблястій долоні вічності маленька дівчинка розчісує коси місячним гребінцем і в примхливому люстерку не бачить свого обличчя: Там її погляд і зморшки незнайомої Жінки. *** На острові, далекому, мов сльози Єви, стиснутому обіймами сліпучо-білих скель так, що можна спіймати горизонт, якщо він не втікає у море, знайшла прихисток музика – щоб народити Чоловіка і Жінку. *** Живіть довго, пишіть мало і не звинувачуйте Небо у гріхах. *** Заплакана красуня: вії намистинками сліз прихилили веселку. 316

*** Люди, будь ласка, тихіше – не чути моря. *** В кутку гітара, старенька-старенька, як дитина, стоїть важко.

Тетяна Дзюба *** День відступив вокзальним гармидером – І тіні стали довгими, як колії, Що ведуть у тупик ночі. Їх перетинають жінки, Здрібнілі анни кареніни, Котрим вибавлення від проблем Гарантоване лише до ранку. *** І буде тиша кольору надії, І буде спокій кольору щастя, І впаде яблуко, розлетівшись надвоє, Його половинки з’їдять щасливі закохані, І не помітять за гіллям заплаканої Єви, Яка прокляла свій давній авітаміноз. *** Час просочується сіллю, Як пісок із найдавнішого годинника, Пече, випікає, ятрить. А потім даленіє, розчиняється, – І стає морем, У якому добре гойдатися На хвилях спогадів. Шкода тільки – недовго, Бо люди мешкають на суходолі, Де море – сіль... 317

*** Королівни завше діставались дурням, – переконує народна мудрість. *** Дзвоню по телефонах, Номери яких знаю напам’ять, У час, коли ніхто не підніме трубки. Тоді тільки можна у них почути те, Що хочеш почути так давно. А тепер – чарівні вірші відомого непальського поета.

Сантош Кумар Покхар л (Непал) «На руки вже проситься світ, як забуте дитя…»

Сантош Кумар Покхарел – відомий поет та перекладач із Непалу. За спеціальністю він – інженер-будівельник гідроенергетики (магістр). А також – магістр індійської літератури. 318

Автор п’яти книг. Знає рідну непальську, хінді, англійську, російську та французьку мови. Публікувався також бенгальською та угорською. Його нова книга «Казки Ельдара Ахадова» була представлена, зокрема, на Міжнародному книжковому ярмарку в Німеччині – у Франкфурті. Вірші опубліковані також в антологіях і на багатьох популярних порталах. На Всесвітньому конгресі поетів у 2019 р. в Бхуванешварі він, єдиний, представляв Непал. Упорядник Всесвітньої антології поезії «Міжнародний літературний форум. Випуск перший» (2021). Переклав вірші українців Тетяни та Сергія Дзюби непальською мовою. Лауреат Міжнародної літературної премії «Eternity» (Бхуванешвар, Індія, 2018), відзнак Всесвітнього конгресу поетів (2019), Міжнародної премії за творчість від Освітнього фонду Махатми Ганді (Махараштра, Індія, 2019), Міжнародної літературної премії «LIFFT Євразія» (поезія, срібна медаль, 2020). Посол миру (2020). Лауреат Міжнародної літературної премії імені Лесі Українки (Україна, 2021). Нагороджений Почесною медаллю Франческо Петрарки (Італія, 2021), Почесним дипломом Міжнародної літературно-мистецької Академії України (2021). Має двох чудових доньок.

Без Тебе Творив поезію жадану, Щоб, наче музика, летіла, Понад горами, океаном, – Стрімка, дзвінка та легкокрила. Лиш головного не вдалося – Наповнити вірша Тобою: Чарівним голосом, волоссям, Що розтікалося б рікою. Жагуче гарними очима (Які не в змозі описати!) – З глибоким світлом, невловимим; І серцем, чуйністю багатим. Вірш існував – порожнім дзбаном, Зів’ялим листям, ніби тінню… Бо не було у ньому панни, Твого цілющого проміння. Він впав, мов сніп чужого сіна, Кривлявся недоладним гримом; 319

Здавався надто невразливим, Глевким, неначе вірш без рими. Щось відбувалося на сцені – Снували ролі… Фарс чи драма? Тримав поет синицю в жмені – Втікало небо з журавлями. Мов уві сні, коли не спиться, Скнів за лаштунками, безликий, Що не губив пера жар-птиці І вкоротив якогось віку. Примара у коштовній рамі, Теплом весняним не зігріта… Вірш без любові – просто яма, В якій не сяють первоцвіти.

Я – спокійний Я – спокійний, як двері, що мають надійні замки, А довкола туманом і тишею спокій завис; Контролюю себе, наче камінь, годинник чи спис, І виполюю дивні, непрохано смутні думки. Не пускаю у душу, аби не стоптався каблук, Ну, самотній, як перст… Тільки хто тут, скажіть, не хижак? Світ розлуками, попелом, порохом наскрізь пропах, – Підкрадається морок і моститься поруч, як друг. Закуняємо враз, як досвідчені, злі вояки, – Без облудливих фраз провалюся в прокурену ніч… Та й забуду про вас, тож не стане Його протиріч; І нелічені вівці не будуть хапати з руки. Хтось, як бог, засинає. Рахує людей чи ворон, Підгодовує мрії, вишукує райські путі… Лиш Творець неквапливо блаженствує на самоті: Вічність теж нестабільна – комусь потрапляє в полон. Та природа всміхається – туркотом див на даху, Свіжим трепетом тіл, неспокійним, манливим життям! Хтось навшпиньках підходить і ніжно цілує в щоку – І на руки вже проситься світ, як забуте дитя. 320

Гірський хребет Аннапурна (Непал).

Обміняйте мою щедрість… Обміняйте щедрість, друзі, я прошу, будь ласка, – На веселку в чистім лузі, дивовижну казку, Вишню, зорями розквітлу, золоту трембіту, Сонях чарівного світла, задушевне літо. Сон – глибокий, молодечий у сільській хатині… Звабливі дівочі плечі, оченята сині, Зайчик сонячний – на личку, кіс духмяна злива. Теплі спогади – як річка, вічна, незрадлива! Обміняйте щедрість, прошу, на літа щасливі, Щоб для часу-листоноші став не так вразливим; Не втрапляв у хижі сіті, клюнувши на «шару», Просто жив – як степ і вітер… І, немов почвара, В пазуху не клав цеглину, клянучи пів світу; Щоб не заздрив – богу, глині, дітям, небу, житу… Щоб мене любили рими і не клявсь віршами, – Щоби не сконав від гриму, нелюбові й слави. 321

Народжений Тобою Не клянуся, що помру за Тебе. Власне, а навіщо помирати? Ти – єдина: сонце, місяць, небо, Зорі, всесвіт, доля, світло, свято! В радості та горі, ніби вічні, Любимо – між небом і землею… І не треба замовлянь магічних: Просто будь – довіку будь моєю. Тишею, довірою, росою, Пташкою, дорогою і кленом… Я – немов народжений Тобою, Ти – неначе створена із мене! Сонячна, вродлива, як богиня, Мов дитина, щира і тендітна; Неймовірна, як веселка, іній, Берегиня, мальвами розквітла. За любов не виганяють з раю, За вірші не виштовхнуть до Лети… Тисячі разів Тебе кохаю, Як іще не снилося поетам!

Слов’янська врода Немов скарби, місця, де побував: Чарівні землі, вулиці, оселі… Гостинні душі – людяні, веселі, Оази барв, палаци снів і трав! Як зараз, бачу, ніби ворожу, Дівчаток, найвродливіших у світі, Що лебеділи, розцвітали в квітні, І джмеликом хотілось – за межу… Як дихалося легко на землі, Як вільно мандрував я небесами… Краса слов’янська – нині за горами, Але зорею сяє у імлі! 322

Чи легко бути поетом? Сьогодні я не народився віршем, Кудись чкурнули всі примхливі рими… І музикою не здавалась тиша, А Муза посміхалась невловимо. Як мандрівник, що заблукав у лісі, Чи воїн у незримому полоні, Шукав себе, неначе голку, в стрісі, В криницях снів, розпачливо бездонних. Снував у часі – змореним безхатьком, Хотів тепла – скоріше вийти з тіні; Здавався старшим – за ріку і батька, Що русло загубив своє нетлінне… – Чи легко бути тут, скажіть, поетом? – Авжеж, коли диктують – бог чи вітер. – А лиш отак – без голосу і лету? – Простіше, мабуть, Землю народити!

Рисові поля на терасах у Непалі. З непальської переклав Сергій Дзюба, 14 лютого 2021 року 323

*** У однієї дівчини на ФБ щойно прочитав дотепний пост: «Зробити добро і втекти».  23 лютого 2021 року

Знай наших!

Сота книжка Сергія Дзюби!

Вийшов перший том майбутнього тритомника Сергія Дзюби «Гріх любити неталановито!» Сота за ліком книжка відомого українського письменника – напрочуд ошатна: красива тверда обкладинка з репродукцією «Янголів» Рогіра ван дер Вейдена, понад 200 кольорових ілюстрацій. Та й обсяг вражає – більше 550 сторінок. Але головне – це, звісно, проникливі, неповторні, глибокі, чарівні вірші народного поета України. Цю свою книжку, як і всі попередні, автор присвятив коханій дружині – Тетяні Дзюбі. Тритомник виходить за українською програмою видання найкращих книг, яку здійснює науковець Володимир Хоменко. У першому томі представлені вже знані та нові вірші Сергія Дзюби, в другому будуть його переклади з різних мов, а в третьому – пародії. Ось такий цікавий проект Міжнародної літературно-мистецької Академії України та популярного чернігівського видавництва «Десна Поліграф». Крім віршів, перший том, зокрема, містить велике, ґрунтовне інтерв’ю Дмитра Слапчука з автором цієї 324

збірки, обкладинки закордонних книг Сергія і Тетяни Дзюби та відгуки про їхню творчість відомих зарубіжних письменників. Пропоную вашій увазі дещицю відгуків про автора. Ярослав Савчин, письменник, перекладач, художник, журналіст, Івано-Франківська обл. *** Сергій Дзюба – це лірик протиріч, які, звичайно ж, не заперечують одне одного. В одній (дуже знаковій) частині своєї поетичної творчості він – суттєво інтимний, в іншій – переконливо суспільний, ще в іншій шукає сенс художньої творчості. Настрої теж переплітаються: жартівливість змінюється ностальгією, шум зустрічається з тишею (що інколи «нагадує молитву»), а сум – це брат радості. І усюдисущими є кохання та… віра. Віра в те, що кохання має глибше значення, а також, що Бог – не лише всемогутній, але й всерозуміючий, що це – істота з великою неупередженістю, інколи незрозуміла, проте завжди гідна бути взірцем. У поетичних зізнаннях С. Дзюби ці два феномени – земне кохання (до жінки) і Бог чи-то Божий син – навіть перегукуються: «Я не розумію молитви / і хрещусь, мов блаженний, / бо дивлюсь на Ісуса / і бачу Твоє обличчя». Ісуса та свою кохану він ставить нарівні: «Покохавши Тебе, / я прийшов до Нього, / але кого з вас я маю тепер / любити більше?!». Моментами здається, що ікона з вітража зливається з його коханою жінкою. Мілан Грабал, поет, перекладач, громадський діяч, Чехія, м. Варнсдорф *** Українець Сергій Дзюба майстерно володіє пером, словом та наділений яскравою і неповторною творчою індивідуальністю. Великий Віктор Гюго наголошував: «Коли одна людина ваш цілий всесвіт – це кохання». Головні теми творчості добродія Сергія – кохання до дружини та любов – до людей, Батьківщини, світу та всесвіту. Втім, є у його творчості й поезії, де описана глибока та болісна любов до міста – рідного Чернігова: «Спи, моє місто, надійний мій ворог і друг, – / нас іще довго одними сльозами вмиватимуть дні / з помаранчевим ликом Отця. / І до нестерпних судом ми хотітимем жити» («Чернігову»). Інтимній ліриці поета притаманні складні й водночас тонкі емоції, надзвичайно високі та сердечні почуття! Хоча у книзі – немало віршів ширшої тематики, пронизаних іронією та висміюванням суспільства, поезій, присвячених глобальній проблемі людства – боротьбі за владу та гроші, котрі безжалісно нищать усі духовні цінності: «Знову піщинка кулею в оці!» («Наше життя – боротьба з срібняками»). У «Баладі про квітку» йдеться про життєву драму героя: «Я прагнув пітьми, / пустки, / пустелі. / І був знайомим звіром / із відчаю та втоми». 325

У Сергія Дзюби є безліч зовсім коротких, але надзвичайно талановито написаних віршів-перлин, в яких автор звертається до філософських питань: «Живіть довго, / пишіть мало / і не звинувачуйте Небо / у гріхах»; «Люди, / будь ласка, тихіше, – / не чути моря»; «Заплакана красуня: / вії / намистинками сліз / прихилили / веселку»; «Дивно мені: / намалював сонце, / а воно гріє». Апогей думок філософської тематики простежується у вірші «Сон»: «І був я поетом, / І жив тисячу років... / А потім – усе минулося: / Тільки відбитки Твоїх ніг / На піску». Мічо Цв’єтіч, поет, головний редактор газети «Књижевне новине», академік, Сербія, м. Белград *** Вірші українського поета Сергія Дзюби носять у собі потужний заряд із думок і пристрастей, фантазії та реальності. Його поезія то особисто інтимна, то гостросоціальна, то грайливо іронічна, то глибоко ностальгійна. Його вірші – сповідальні й душевні, але водночас у них вплетена жорстока конфліктність часу, що ставить кожну людину перед вибором позиції, гасла і поведінки в цьому різноликому світі, де кожна окрема людина шукає рідні душі, любов і родинне гніздо, гідну роботу й друзів. Вірші про кохання в цій книзі цілком пов’язані з родинним щастям і емоційно-духовним зв’язком із коханою жінкою. Спрага ніжності й творчого єднання – прагнення до гармонії в почуттях і взаємності в бажаннях. Адже для сучасної людини тривале й повноцінне кохання – найвища нагорода в житті та можливість спільними силами гідно витримувати агресію та злі сили урбанізованого суспільства. У інтимній ліриці Сергія Дзюби присутні оригінальне та характерне тлумачення теми, ясна відвертість, романтичні поривання і неспокій через пропущені та нерозділені радощі, культ коханої, чиє опоетизування – не пережиток, а давня традиція, що своєю рушійною силою врятувала кохання від усіх збочень і порнографії сьогоднішньої інформаційної маніакальності. Автор утверджує класичну модель кохання та щастя, рятівну для людини в морі спокус. Соціально-моральна поезія Сергія Дзюби також рясніє проблемами і асоціаціями з глобальними та повсякденними питаннями людського буття. Ця стурбованість і біль за теперішнє та майбутнє продовжує кращі зразки в українській і світовій поезії, де людські доброчинності й прагнення пов’язані з любов’ю до Батьківщини, природи, творчої сили розуму і відчуттів людини. Димитр Христов, поет, перекладач, автор пісень, громадський діяч, Болгарія, м. Софія *** Сергій Дзюба – видатний поет-філософ та поет-лірик! Мене вражають і його проникливі вірші рідною українською мовою, і вдалі переклади (я їх із задоволенням опублікував у журналі «Новая Немига литературная», який редагую 326

вже понад двадцять років), і вірші, котрі так прекрасно зазвучали білоруською – в перекладі одного з найкращих сучасних білоруських поетів, прижиттєвого класика, лауреата Національної літературної премії Білорусі Михася Пазнякова: Як восень — вочы, і на скронях снег, Ды цягне ў лета — быць навідавоку. Кахаць Вас — грэх. А не кахаць — не грэх? І грэх кахаць без Божага Вас клёку! Святая восень, грэшны чалавек Зноў крывадушна старасць прымярае… Але чаму галактыка ўсё ж мае І тайны зор, і несканчоны век? Блискуче! Цікаво порівняти з оригіналом: На віях — осінь, в косах — перший сніг, А очі прагнуть молодого літа… Хотіти — гріх, і не любити — гріх, І гріх любити неталановито! Пречиста осінь, твій опальний друг Цю старість приміряє лицемірно… Одна метагалактика покірна: Космічний біль і безкінечний круг. Якщо міркувати про сутність поезії щирого українця Сергія Дзюби, про її головну складову, це – безумовно, любов. Поет любить Жінку – земну, в чомусь грішну, стомлену від роботи і повсякденних турбот. Таку, яка поруч майже з кожним із нас. Потрібно тільки заглянути їй у вічі, щоб побачити океан любові. Кохання, без якого немає Поезії. І Сергій Дзюба своїми проникливими віршами допомагає нам зробити це! Анатолій Аврутін, поет, лауреат Національної літературної премії Білорусі, головний редактор журналу «Новая Немига литературная», Білорусь, м. Мінськ *** Висока поетична майстерність, бездоганне володіння пером та словом із перших рядків відчуваються у віршах видатного українця Сергія Дзюби. Його вірші позначені творчою індивідуальністю, неповторністю. Поет дивує витонченою алегоричністю чутливого образотворення і класично торкається тонких душевних фібрів читача глибокими та зворушливими рядками. Його 327

інтимній ліриці притаманні складні та вишукані емоції, проникливо і щиро висловлені сердечні почуття:

Тані Душа – мов скрипка: пилом припада І враз страждає на високих нотах. Ти ще струна – не думай про літа, Ти закохайся в мене у суботу. Душа – як рима: все шука слова, Мандрує від поеми до поеми. Ти знаєш: благодать – де нас нема. Немає нас в Парижі і Сан-Ремо… Ти відпочинь – мов квітку, не зірву. У мене тільки чуб – від Одіссея. Так хочеться душі, як божеству, Щоб хтось молився хоч колись на неї. Презентуючи вам румунською мовою творчість Сергія Дзюби, маю впевненість, що у його поетичних рядках ви знайдете неповторну мелодику, оригінальний авторський колорит, з якого, мов спраглий із чистого джерела, нап’єтеся цілющого нектару одухотвореної української поезії, милуючись вишуканими, ліричними образами, відчуттями та асоціаціями. Пауль Полідор, поет, перекладач, автор популярних пісень, президент Міжнародної літературно-мистецької Академії Румунії, м. Бухарест *** Сергія Дзюбу недаремно називають «українським Петраркою», який усі свої книжки присвячує коханій дружині. Зокрема, мені подобаються його прекрасні вірші «На сріблястій долоні вічності…», «Душа – мов скрипка…», «Поцілунки», «Сон», «Чекання», «На віях – осінь…», «Ми познайомились на обшарпаній кухні…», «Скінчився день…», «Дещо про любов справжнього непрофесіонала», «коли в домі немає чого читати…», «Це – просто дощ, а Ти – така красива!», «Маленький віршик про чудодійні долоні Снігуроньки Тетянки»… Блискуче, колоритно, неповторно, дотепно створений і цей вірш:

Балада про відьму та екстаз Був час, коли усе вже по цимбалах, І муха позіхала на столі... 328

Аж раптом в гості пані завітала – Влетіла у кватирку на мітлі. Обрала холодильник для посадки, Дарма що той, мов танк, задеренчав, І чемно запитала: «Все в порядку? Ти що – ніколи відьми не стрічав?!» Я щось заплямкав вражено губами, Морським вузлом зв’язало язика: У мене вдома – зовсім гола дама, Та ще й мітлу тримає у руках! Вона ж пройшлась граційною ходою: «Та що з тобою? Чом, герою, зблід?! У мене, друже, – кепсько із водою, Я хочу лиш помитися, як слід...» ... Давно яєчня на плиті схолола, Сусід уже сусідку від любив, А пані в ванні – дві години – гола! Все ж добре, що дружина у батьків... Наразі вийшла – Боже, ледь не плаче, Мітлу свою від збудження скубе: «Я мала все – холодну і гарячу, Я знов відчула жінкою себе! Та про такого справжнього мужчину Всім подругам до ранку розповім...» І я подумав: «Слава Україні! Ну хоч одній, на диво, догодив». Безперечно, варто говорити про українця Сергія Дзюбу, як напрочуд цікавого, шляхетного, всесвітньо відомого письменника, з чим ми його щиро вітаємо! Нгуєн Суан Хоа, літературознавець, кандидат філологічних наук, доцент Ханойського університету, член Спілки письменників, В’єтнам, м. Ханой *** Взагалі, справжня, талановита література об’єднує народи, адже для неї не існує ані кордонів, ані рас, ані інших перепон, не має значення соціальний статус 329

людей. Ось із такою благородною місією знову поєднати киргизів та українців і представляють власні сучасні вірші двоє обдарованих українських поетів Тетяна та Сергій Дзюби, твори яких я переклав киргизькою мовою. Основна тенденція нашого часу – я думаю, синтез, злиття філософії та літератури, коли одна переходить в іншу, створюючи безперервний діалог у світовому літературно-мистецькому процесі. І творчість українських поетів Тетяни та Сергія Дзюби – яскраве й переконливе підтвердження цього. Ми маємо справу з новою літературою ХХI століття у різноманітних її проявах, якій притаманне інтегральне світовідчуття: синтез науки, релігії і мистецтва. Також привертає увагу і дивовижна форма цих віршів, яка виходить за межі звичних канонів – вільна, почуттєво «розкріпачена». Перед нами – двоє чарівних, вишуканих та несхожих світів, об’єднаних в одне ціле. Як інь і янь, космічні полярні сили, що постійно переходять одна в одну. Чоловіче та жіноче. Розум і почуттєвість, філософія та література, наука і культура, мистецтво та глибока мудрість життя. Справді, прекрасний і дивовижний дует. Гармонія, яка стверджує нову поетичну сутність і Всесвіт людини в ній. Айдарбек Сарманбетов, генеральний директор Міжнародної Академії Поезії Киргизстану, головний редактор журналу «Түрк дүйнөсүнүн адабияты», прозаїк, Киргизстан, м. Бішкек *** У творчості Сергія Дзюби універсальний заряд віршів збігається наразі з болісними, трагічними проблемами української нації. В одній країні заборонили сніг, Та він все одно мережив Вікна, віти і вії. Тільки ми говорили, Що снігу немає. А він приходив і малював нас, Яких не було, – Цей дивний, юродивий сніг. Ідея цієї чудової поезії стає зрозумілою іспаномовному читачеві, якщо взяти до уваги, що Україна до здобуття незалежності завжди була державою, де робилися спроби заборонити будь-які прояви української культури. Проте, як це трапляється зі снігом у прекрасному вірші Сергія, мистецтво, поезія, спосіб буття українця, – все це живе, незважаючи на заборони, страждання, переслідування та насильство. Тож такі вірші Сергія Дзюби – одне з найяскравіших свідчень того, що універсальний голос поезії ніколи й нікому не вдасться заглушити! 330

Ольга Бежанова, доктор філологічних наук, професор іспанської літератури, завідувач кафедри Університету Південного Іллінойсу, США *** Ваши стихи, дорогой Сергей, мне дюже понравились. Они – очень органичны, как будто сотканы из самого состава бытия, нежного, я бы сказал, состава. А у Вашей супруги Татьяны поэзии – более суровые, хотя тоже очень интересные, необычные, пронзительные! Это – живительное средство на мои раны!!! Рад, что на этой огромной планете мы встретились, и что Вы оказались таким неравнодушным человеком. Да хранит Вас Господь! Ауезхан Кодар, поет, прозаїк, перекладач, академік, головний редактор журналу «Тамир», очільник асоціації «Золотий вік», Казахстан, м. Алмати *** Спосіб філософствування у Сергія Дзюби – досить незвичний. Цілком закономірне питання: який же архетип, викликаний настільки нестандартною авторською думкою?! Я пережив себе: відмучився, відпив… Так тихо поховав – ніхто і не помітив – Без віршів, копачів, душі лишивши пів… Та Бог із ним, таким… І Бог зі мною… Квіти – Оздоби для жінок, наркотики кохань – Мені, який отам, можливо, ще потрібні, Мов попіл – голові, як позолота бань, Алергікам – весна і горобцям – шпаківні. Нехай собі ростуть! Я ж більше не прийду – У кожного із нас тепер свої принади: Хай мріє він про біль у Божому саду, Я інколи йому позаздрю, наче мати. Емоційно – дуже сильно сказано!.. У поезії має бути ця переконлива, всеперемагаюча сила. Авжеж, народитися, пережити самого себе, витратити цілком, не залишити собі нічого, майже згоріти; і найголовніше тут читається між рядками, коли вже немає навіть болю, який викликає заздрість… І, всупереч життю та долі, все ж залишитися, – жити далі. Хіба тут – не мужність шляху й покликання людини?! Хіба мужність – лише померти? 331

Дзюба – поет надзвичайно пристрасний, який увесь час захоплюється, та водночас він поєднує в собі дар постійної спостережливості й естетичного споглядання, філософію чуттєвості та розуму, світла і мудрості. Поет шанує традиції, однак його вірші – напрочуд новаторські. Сповнені віри, надії та любові, вони – вічні! Людмила Воробйова, літературознавець, літературний критик, Білорусь, м. Мінськ *** Отже, ми – в будинку театру, перед нами – двоє акторів: чоловік і дружина. П’єса написана віршем у формі діалогу подружжя. Та на раз щось переплутається в сценарії – житейські умовності не керуватимуть уже поведінкою героїв, а рампа не розділятиме сцени та аудиторії. Ми, глядачі, – свідки життя, після якого залишаться наповнені любов’ю листи, мов квитки на спектакль, сімейні світлини, як невикористані афіші. Не зустрінемо Офелії та Гамлета – авжеж, доведеться нам почути приховану музику віршів у звичайному імені… Сергій і Тетяна Дзюби, подружжя поетів, надіслали свої тексти на вибір для перекладів. У дещиці томів перекладачі помітили деякі характерні риси: спільні теми, різні думки, одні ідеї, інші точки зору. Саме це стало основою для композиції цієї збірки. Уявіть собі, будь ласка, жінку і чоловіка, які сидять одне напроти одного, зустрічаються поглядами й подумки зосереджуються на одному питанні. Якби вдалося почути їхні міркування, можливо, ми збагнули б нарешті таємницю вічного нерозуміння статей? Дія перша – станція Чернігів. Вона бачить буденність, що втікає далеко в ніч – своє спасіння. Тіні, довгі, мов колії, нагадують про долю жінки, для якої потяг став вирішенням усіх проблем; анна кареніна – її ім’я написане з малої літери, – як символ, а не спогад… Він чує тихий голос – якась жінка шепоче про свою тугу – це станція, яка була, є і буде завжди в одному місці. Станція чекає пасажирів, пасажири не чекають станції. Дія друга – ковчег Ноя. Заспаний чоловік добігає до берега, але ковчег уже відчалив. Він запізнився, однак, покинутий і забутий, не впадає в розпач, адже врятувався від обраного люду та його долі! А жінка встигла на ковчег, але він виявився пасткою. Це – тролейбус, що везе її на роботу, подібну до вічних черг. А говорили ж про спасіння… Дія третя – читання Біблії. Вона зосереджено стежить за словами вчених, записує їхні вказівки й звертає увагу на залежності. Бо там, де немає віри, – немає страху; а там, де немає світла, – не видно ночі. Тим часом його увага звернена на ринок, де продають усе – дослівно все! Тільки душу не ділять на частини, проте скидку на спасіння від месії отримати не проблема… Ми, перекладачі, були в захоплені від чарівних віршів, які так відверто і дивовижно показують інтимність у стосунках між жінкою та чоловіком. У цій збірці Сергій не раз, як ліричне «я», вживає форму «ми», деколи звертається прямо до своєї дружини: «давай Тетянко літати на танці»… 332

Звісно, любовна лірика – це не нове явище в історії літератури, але нам ніколи не вдавалося почути голос Беатріче. У цьому випадку Беатріче не тільки відповідає – вона творить свою поезію. Завдяки цьому, ми можемо почути слова про одне кохання з двох джерел. Роксана Кжемінська, літературознавець, перекладач, Польща, м. Краків *** У сонячної, життєствердної поезії Сергія Дзюби – своя магічна аура... А блискучий гумор та дотепну іронію автора можна порівняти з незабутніми комедіями видатного давньогрецького драматурга Аристофана. Оскільки людина стала занадто самостійною та сильною для богів, її розділено на дві половини, які впродовж земного життя увесь час прагнуть знайти одна одну. Ось як про це проникливо пише сучасний український поет: Ти давно не поїхала в місто своїх буковин І для мене народжуєш зорі, веселки та квіти, – Відчуваю Тебе, ніби магму підземних глибин, Як полеглий вояк, на холодному полі зігрітий. Це – неначе спіймати навпомацки скарб-горизонт: Хай зав’язані очі – довірливо бігти за небом! Може, істина в жінці? Ми просто не знаємо код: Доросли до вина, а потрібно було – і до Тебе. Забери мене в мандри на справжнім своїм кораблі – Ми весну іще знайдемо, ніби жадану дитину… Ти давно у дорозі – на іншому боці землі, І болить від любові фантомна моя половина! Поет відчуває себе частиною всесвіту. Йому не вистачає гармонії в недосконалому світі людей. Однак його рятує цілюще диво любові. І навіть наближення старості втрачає загрозу, якщо ти – по-справжньому молодий душею і талановито кохаєш! Фізична смерть для поета – вже не страшна: Колись я напишу останнього вірша і не доживу до старості: впаду собі на дорогу осіннім листям і мені буде легко. Не хвилюйся. 333

Я все одно прийду на побачення з Тобою, зваблений тоненькою свічкою у храмі… Такі глибокі, проникливі, неповторні та неймовірні вірші символізують для мене високий поетичний талант автора з України. Фолькер Маасен, поет, прозаїк, член ПЕН-клубу Німеччини *** Дорогі Сергію і Таню, ви – одні з найсвітліших та найшляхетніших людей у моєму житті! Віра Вовк, письменниця, Шевченківський лауреат, Бразилія, м. Ріо-де-Жанейро *** Пане Сергію, Ви – дійсно неймовірна Людина, настільки багатогранна, працелюбна, шляхетна, що я відчуваю щире захоплення Вашою особистістю! Дякую Богу, що у нас є такі люди, українці зі щирою душею, котрі так шанують рідну історію, культуру та національні традиції, з такою любов’ю пишуть про нашу Батьківщину і співвітчизників, героїчну минувшину народу та збагачують сьогодення – чудово популяризують українську літературу, мову і мистецтво в усьому світі. І саме завдяки таким людям живе незалежна Україна! Дякую Вам та Вашій дружині, а також – Вашим друзям, що Ви, неначе легендарні чудодійні колони, звитяжно, самовіддано тримаєте інтелектуальне небо справжньої України. Вибачте, якщо трохи пафосно, однак це – саме те, що я наразі відчуваю. Тож невичерпного натхнення Вам у творчості! Зінаїда Блахун, поетеса, м. Чернівці, 23 лютого 2021 р.

334

Вітаємо! Лауреати Міжнародної літературно-мистецької премії імені Миколи Лисенка «Рапсодія» за 2021 рік

Міжнародна літературно-мистецька Академія України, Міжнародний Артцентр «Klas’s Arts Center San Francisco» (США) та Міжнародна Академія діячів літератури, мистецтв і комунікацій (Німеччина, м. Франкфурт) назвали лауреатів Міжнародної літературно-мистецької премії імені Миколи Лисенка «Рапсодія» (Україна, Німеччина, США) за 2021 рік. Отже, цьогорічними лауреатами почесної нагороди стали: 1. Народний артист України Олександр Василенко (м. Київ) – за видатну творчу діяльність європейського і світового рівня та великий внесок у розвиток сучасної української пісні; 2. Народний артист України, художній керівник та головний диригент Академічної народної хорової капели «Почайна» НАУКМА Олександр Жигун (м. Київ) – за створення, концертне виконання і запис програми української класичної музики «Шевченківські кантати» за творами Миколи Лисенка, Левка Ревуцького, Михайла Вериківського та Кирила Стеценка (кантати «Б’ють пороги», «Радуйся, ниво неполитая», «Хустина», «Гайдамаки», «Шевченкові»); 335

3. Співачка Квітка Цісик (США) (посмертно) – за видатний внесок в українське та світове мистецтво; 4. Заслужений артист України, поет, композитор, співак Ярослав Музика (м. Львів) – за студійні альбоми «Інструментальна палітра музики», «Інструментальні мелодії» та вагомий внесок у розвиток українського мистецтва; 5. Заслужений артист естрадного мистецтва України, композитор, співак Віктор Гембара (м. Львів) – за плідну музично-пісенну творчість та популяризацію української пісні; 6. Дует «Крила» – Валентина та Володимир Олійники (Полтавська обл.) – за велику творчу роботу зі збагачення духовної скарбниці українського народу; 7. Музикант, аранжувальник Олег Шеременко (м. Полтава) – за активну концертну діяльність та популяризацію української пісні.

«Хітами року» стали пісні Сергія Дзюби (слова) і Ярослава Музики (музика): «Твоїх очей барвінки» (виконує Ярослав Музика) та «Пісня про Чернігів» (співавтор слів – Олена Терещенко, виконує Віктор Гембара). У номінації «Музичний твір року» нині відзначено сценічну кантату для сопрано, тенора, флейти і фортепіано «Крила Сімаргла», яку заслужений діяч мистецтв України, композитор Олександр Яковчук створив на вірші Тетяни та Сергія Дзюби (тривалість звучання кантати – близько 30 хвилин). Юлія Раденко, голова міжнародного журі, заслужена артистка України, режисер, доцент кафедри кіно-, телемистецтва КНУКіМ, 2 березня 2021 року 336

На крилах пісні

Неймовірна пісня про кохання! У перший день весни створена нова ніжна, неймовірна пісня «В нашім домі». Це – незвичайна пісня про кохання, котра повністю відрізняється від усіх пісень на цю тему, хоча тут навіть слова цього немає – кохання. Вона – глибока та прониклива, як дзвін, і напрочуд сонячна! Слова – видатного білоруського поета Михася Пазнякова та українця Сергія Дзюби (спільний міжнародний проект). Прекрасна, задушевна музика – заслуженого артиста України, відомого композитора зі Львова Ярослава Музики. Співає – дуже популярний та харизматичний Віктор Гембара, заслужений артист естрадного мистецтва України. Грає віртуозний скрипаль Віктор Ільницький. А блискучий відеокліп створила чарівна Надія Бойко. У перший день пісня отримала понад 200 прослуховувань на Ютубі і багато прекрасних відгуків від вдячних слухачів і глядачів!

В нашім домі Слова Михася Пазнякова та Сергія Дзюби Музика Ярослава Музики В нашім домі не буде вікон, Не коптітиме в нім свіча… І тривозі-журбі довіку Не торкнутись твого плеча. В нашім домі дверей не буде, 337

Стін звичайних не буде теж… Не окресляться наші будні, Бо розлоги не знають меж! В нашім домі – не буде болю І не буде боргів у нім… Буде щастя й тепла доволі, Та звучатимуть в нім пісні. Буде в домі у нас відкрито, І дороги – на всі світи… В цьому домі ти будеш жити, Як захочеш сюди прийти!

Вірші українців вперше перекладені мовою орія Цікава, неймовірна новина: вірші відомих українських поетів Сергія і Тетяни Дзюби вже перекладені мовою орія. І це – взагалі перший переклад творів українців цією чудовою, милозвучною мовою!

Рам Мандір (Бхубанешвар, Індія) Орія – індоєвропейська мова, якою розмовляють близько 35 мільйонів мешканців індійського штату Одіша. І це – одна з 22-х офіційно визнаних мов Індії, котра має власне письмо. Вона належить до групи новоіндійських мов. Тож нею спілкуються в штаті Одіша та в прилеглих районах чотирьох сусідніх індійських штатів, зокрема у Західному Бенгалі. Найдавніші літературні пам’ятки сягають XIII ст. Сучасна літературна мова починається з творчості Факірмохана Сенапаті. Власне, його разом із 338

Радханатхом Раєю та Мадхусуданом Рао називають великим тріумвіратом орійської літератури. Мовою орія видається близько 600 періодичних видань.

Храм Лінгараджа (Бхубанешвар, Індія). Отже, публікуємо переклади віршів Сергія і Тетяни Дзюби мовою орія. Перекладач – відома поетеса Сабіта Сатапаті (Sabita Satapathy) з Індії. Її вірші, перекладені англійською, увійшли зокрема, до міжнародної антології поетів світу, яку упорядкував письменник із Непалу Сантош Кумар Покхарел.

Лотос – національна квітка Індії. 339

Сергій Дзюба (Serhii Dziuba) Translation of Serhii Dziuba’s poems in Odia by Smt Sabita Satapathy Odisha (INDIA)

ଜ ଜ

ଜ

*********************** ଏ

ଥ

ଏ

ଏl ଜ

ଏ ଓ ଜ *********************** ଜ

340

ଜ ****************** ......

ଏ

*****************

l ******************* , ଏ ଏ

************************* ଥ

(ଓ

)

(

ଜ

ଓ

)

341

Тетяна Дзюба (Tetiana Dziuba) Translation of Tetiana Dziuba's poems in Odia by Smt Sabita Satapathy Odisha (INDIA)

ଏ ଏ ଥଏ l ************************

ଏ

ଓ

;

ଏ

******************* ଏ ଏ

ଜ

, ଜ ଏ, ଏ

ଏ

ଏ ଏ,

, , ଏ

l 342

********************** ଜ

***********************

*************************** ଥ (ଓ

(

ଜ

ଓ

)

Бхубанешвар – столиця штату Одіша (Індія). 343

Сергій Дзюба також переклав вірші Сабіти Сатапаті українською.

Сабіта Сатапаті (Індія) «Твоя душа – у мене на вустах!»

Відома поетеса та перекладач Сабіта Сатапаті (Sabita Satapathy) живе в Індії, у штаті Одіша, і створює проникливі, душевні та ніжні вірші чарівною і милозвучною мовою орія. Її цікаві поезії, перекладені англійською, увійшли зокрема, до міжнародної антології поетів світу, яку упорядкував письменник із Непалу Сантош Кумар Покхарел. Орія – індоєвропейська мова, якою розмовляють близько 35 мільйонів мешканців індійського штату Одіша. І це – одна з 22-х офіційно визнаних мов Індії, котра має власне письмо. Вона належить до групи новоіндійських мов. Тож нею спілкуються в штаті Одіша та в прилеглих районах чотирьох сусідніх індійських штатів, зокрема у Західному Бенгалі. Найдавніші літературні пам’ятки сягають XIII ст. Сучасна літературна мова починається з творчості Факірмохана Сенапаті. Власне, його разом із Радханатхом Раєю та Мадхусуданом Рао називають великим тріумвіратом орійської літератури. Мовою орія видається близько 600 періодичних видань. 344

Сабіта Сатапаті гарно переклала мовою орія вірші відомих українських поетів Сергія та Тетяни Дзюби. До речі, це – взагалі, перший такий переклад творів українців мовою орія. А Сергій Дзюба переклав вірші чудової поетеси з Індії українською.

Навіки разом Коханий, у розлуці не журися: Ти завжди поруч, як вода і хліб, Як сонечка ранковий, добрий німб, Що обіймає з чарівної висі. Ти – мій, як бог, а я – навік твоя, Безмежно вдячна і тобі, і долі! Ми перейшли це неозоре поле, Щасливі та глибокі, мов земля. Ти – дивовижний, справжній, як ріка, Горнуся ніжно, спрагло берегами. Пречисті зорі любляться над нами, А тиша – заціловано п’янка… Наш оберіг – палкий любові птах: Ясні, красиві, неймовірні, вічні… Мій янголе, це – тільки потойбіччя, Твоя душа – у мене на вустах!

Краса Краса щомиті зберігає нас, Рятує, поспіша на допомогу; Дива – довкола, мов гриби, за рогом, Їх треба лиш відчути повсякчас. Найбільший скарб, блаженство – це краса! Вона – у людях, щедрих, найдобріших; У дітях, домі, соняхах і віршах, В мінливо загадкових небесах. Оголена танцюю під дощем, В екстазі від цілющої любові… Ось джерело – прекрасне, наче мова, Молюсь на тихий, милий мій Едем! 345

А квіти мироточать, як святі, Немов оркестр, бринять на видноколі. Птахи кружляють, трепетні, як долі Чи душі, невагомо молоді. Народжуюсь веселкою і полем, Нестримно розчиняюся в красі… Життя – мов зайчик сонячний в руці, Його не марнуватиму ніколи! З мови орія переклав Сергій Дзюба, 4 березня 2021 р. *** Відгук від Сніжани Божок, письменниці та журналістки з Чернігова:

Сергію Вікторовичу, Ваша нова пісня «В нашім домі» – неймовірна! Чуттєва, душевна і, що найголовніше, справжня! Дай, Боже, такого кожному. Щоб у кожному домі було так, як у Вашій пісні! 8 березня 2021 р. 346

Вітаємо!

Тетяну Дзюбу нагородили «Золотим дипломом» у Німеччині

Відому українську письменницю, перекладача, журналістку і науковця, доктора наук із соціальних комунікацій, професора, академіка Тетяну Дзюбу нагородили в Німеччині дуже почесною відзнакою – «Золотим дипломом» – за видатну творчу діяльність. Цією нагородою щороку відзначають знаних письменників і науковців, які мають найвищі здобутки та світове визнання. Голова журі – Генріх Дік, відомий німецький поет, прозаїк, перекладач, очільник громадської організації «Farben der Kunst» («Барви мистецтва»), яка об’єднує талановитих письменників, художників та акторів. Тетяна Дзюба вже чотири рази побувала в Німеччині на міжнародних фестивалях верхньолужицької культури та поезії в Баутцені (Будишині), де щоразу ставала лауреатом. Успішно виступала вона і в Дрездені, де успішно презентувала власну цікаву творчість і свої блискучі переклади українською мовою з німецької. Відзначена також Міжнародною літературною премією імені Генріха Бьолля (класика німецької літератури, Нобелівського лауреата) та Почесними дипломами Академії діячів літератури, мистецтв і комунікацій у Німеччині. Вірші народного поета України Тетяни Дзюби перекладені 80 мовами світу та надруковані в провідних газетах і журналах 50 держав. За кордоном у різних країнах видано наразі понад 30 її книг, тож письменниця і науковець відзначена найпрестижнішими преміями світу. 347

Щиро вітаємо пані Тетяну з визначним успіхом, зичимо їй нових книг і подальшого світового визнання. Ярослав Савчин, письменник, перекладач, журналіст, художник, 8 березня 2021 р.

Вірші українців уперше перекладені мовою каннада Вірші відомих українських поетів Сергія і Тетяни Дзюби перекладені мовою каннада, в Індії. І це – взагалі перший переклад творів українців цією чарівною мовою! Таким чином, вірші творчого подружжя з Чернігова вже перекладені 80-ма мовами народів світу. Сергій Дзюба теж переклав українською вірші індійського поета з мови каннада.

Знаменита гробниця Хумаюна в Делі (Індія). Каннада (наголос на першому складі) – це мова з дравідійської родини, якою розмовляють на півдні Індії понад 38 мільйонів людей, в основному, у штаті Карнатака. Це – офіційна та адміністративна мова цього штату. Вона використовує складове письмо, яке теж називається каннада. Перші записи цією мовою датуються серединою першого тисячоліття. Основу літературної мови каннада у X столітті заклав поет Пампа 348

Хоча каннада не належить до індоєвропейських мов, санскрит суттєво вплинув на неї. А запозичення із санскриту здебільшого належать до сфери релігії, абстрактних та наукових понять. А деякі військові терміни каннада запозичила з мов хінді (гінді) й маратхі. Публікуємо переклади віршів Сергія та Тетяни Дзюби мовою каннада. Перекладач – знаний поет М. С. Венката Рамайя (M. S. Venkata Ramaiah) з Індії. А познайомив із ним творче подружжя українців відомий письменник із Непалу Сантош Кумар Покхарел.

Сергій Дзюба (Serhii Dziuba) ***** ಆ

. *****

349

. ******

. ***** ಆ . ****** ,

. ***** ,

350

Тетяна Дзюба (Tetiana Dziuba) *****

ಆ

. *****

, ಆ ,

. *****

. ,,

351

. ಆ

, , .

******

ಆ . *****

ಆ

Translated by M. S. Venkata Ramaiah (Bangalore, India)

Брама Індії (м. Делі). 352

А зараз пропонуємо вірші відомого індійського поета в перекладі Сергія Дзюби.

М. С. Венката Рамайя (M. S. Venkata Ramaiah) «Дівчину вдихаєш, як підсніжник!» Народився в місті Мандья (штат Карнатака, Індія) 7 червня 1943 року. В 1963-му успішно захистив докторську дисертацію в Бангалорі. Служив у Національному інституті молочних досліджень Бангалору, а також у Карналі на посаді інженера. Працював консультантом у приватній компанії, а також в Університеті Каннада, у Хампі. З 1998-го редагує літературний журнал «Bizz Buzz». Видав три свої поетичні збірки, упорядкував вісім антологій. Учасник багатьох міжнародних фестивалів в Індії, був почесним гостем фестивалю в Осаці (Японія, 2014). Публікувався також у поетичному збірнику в Румунії. Про його непересічну творчість надруковані ґрунтовні наукові статті. Мешкає у Бангалорі, в Індії.

Світові Ти мчиш кудись, неначе божевільний, – Блукач самотній, привид-корабель; І тісно людям, душно душам вільним Між зраджено сплюндрованих земель. Серця лісів, садів, річок – в тривозі: Як жити тут, рости, цвісти, текти? І небеса вже дихати не в змозі, Бо вісь земну розхитують чорти! Як повернутись, Боже, до природи? Знайти себе чи втрачений Грааль?.. Зірки зникають, мов малі народи; Смердять моря, зачаєні в печаль. Як розуму нарешті не зміліти, Вціліти знов на роздоріжжі вір? А істина хвилюється у житі, Як неприборканий, вразливий звір.

Перше кохання Кохання перше – незабутній Дар: Цнотливе, тепле, неймовірно ніжне; 353

Воно тебе підносить аж до хмар, І дівчину вдихаєш, як підсніжник! Як хочеться торкнутися її – Так трепетно, ледь-ледь, мов ненавмисне; І навіть сни – неначе солов’ї, Весняно ваблять, як чарівна пісня. … Літа згасають – тихо, мов зірки; Та пригадаю, аж роса – на вії: Було, коли торкавсь її руки І личко заціловував у мріях! З мови каннада переклав Сергій Дзюба, 15 березня 2021 року

Міжнародне співробітництво

Вдруге стали академіками в Німеччині

Тетяна Дзюба з мешканцями Баутцена в Німеччині. Відомі українські письменники, перекладачі та журналісти Тетяна і Сергій Дзюби вдруге стали академіками в Німеччині. В 2017-му сертифікати про присвоєння звання академіків вони отримали в Міжнародній Академії діячів літератури, мистецтв і комунікацій (Берлін – Франкфурт). А нині такий же 354

почесний вибір щодо українців ухвалили і у Всесвітній Асоціації діячів мистецтв «Глорія», яка має власні філії у багатьох державах світу. Творче подружжя з Чернігова (Тетяна Дзюба – ще й всесвітньо відомий український науковець, доктор наук із соціальних комунікацій, професор) не раз друкувалося в провідних німецьких часописах; ставало також лауреатами міжнародних фестивалів поезії; одержало Міжнародну літературну премію імені Генріха Бьолля, почесні дипломи німецької Академії, відзнаки «Глорії» та нагороди громадської організації «Farben der Kunst» («Барви мистецтва»), яка об’єднує в Німеччині талановитих письменників, художників і акторів. І ось – ще одне вагоме визнання їхньої подвижницької діяльності в Україні та за кордоном. Нагадаємо, що Сергій і Тетяна Дзюби – також члени академій і творчих спілок у багатьох країнах: Бельгії, Угорщині, Румунії, Болгарії, Казахстані, Киргизстані, Удмуртії, Македонії… Тетяна Дзюба – академік Національної Академії наук вищої школи Казахстану. Їхні твори перекладені 80 мовами та надруковані в популярних газетах і журналах 50 держав. За кордоном дуже успішно, великими накладами, побачили світ уже понад 30 їхніх книжок. До того ж, Тетяна і Сергій багато перекладають твори видатних поетів і прозаїків світу українською, публікуючи в провідних вітчизняних часописах. А Сергій Дзюба переклав і видав уже десятки книг закордонних авторів. Нині він готує до друку другий том свого майбутнього тритомника «Гріх любити неталановито!», в якому представлені його вибрані переклади з 55 мов. Ганна Маджуга, 16 березня 2021 р. *** Народний артист України, видатний поет, автор популярних пісень Андрій Демиденко: Добридень, дорогий Сергію! З Всесвітнім днем поезії! Хай чудово здоровиться, любиться та пишеться, тобі і Тані. Нових прекрасних книжок і усіх гараздів!!!  Щойно тричі поспіль із великим задоволенням прослухав і подивився твою нову пісню «В нашім домі». Вітаю від усієї душі з таким блискучим досягненням! Справді, пісня – чарівна, неповторна, відрізняється від усіх інших пісень. Слова – на високому інтелектуальному рівні і водночас – напрочуд душевні й проникливі. Дуже гарна, вишукана музика Ярослава Музики. І неймовірно зворушливо співає Віктор Гембара. Дивовижно прекрасний відеокліп створила Надія Бойко. Ця пісня – справжній шедевр! Щиро вітаю всіх вас – і співавтора, відомого білоруського поета Михася Пазнякова. Ти, Сергію, – молодець. Адже всі твої нові пісні створені на високому рівні. Я щасливий, що творча доля познайомила нас. Щастя вам із Тетянкою на довгі літа! З великою повагою, Андрій Демиденко, 21 березня 2021 р. 355

*** Українським письменник, журналіст Микола Будлянський (Чернігів): Дорогий Сергію, вчора увесь вечір читав твої вірші з першого тому «Гріх любити неталановито!». Ти – неймовірний, особливо в білому вірші та мініатюрі. Мимоволі прийшов напам’ять Д. Павличко з його «Таємницею твого обличчя». Так ось, твоя чудова інтимна лірика ні в чому не поступається перед класиком!  21 березня 2021 р. *** У № 1 чудового, популярного журналу «Дзвін» вийшов мій детектив «Пані кілер». Гарно! Це – при тому, що увесь минулий рік у «Дзвоні» друкувалися мої детективи, а ще вийшли велика добірка віршів та оповідання (фактично повість) письменниці Мілени Фуціманової з Чехії у перекладі Тетяни Дзюби. Щиро дякую головному редакторові диво-журналу Юрієві Ковалю! Передплатив цей ошатний часопис і на увесь 2021 рік.  24 березня 2021 р.

Нові пісні про найголовніше Народний поет України Сергій Дзюба створив чотири нових пісні з відомим композитором і співаком, лауреатом міжнародних і всеукраїнських конкурсів, фестивалів та премій Петром Лойтрою. Як відомо, до резонансної книжки ста пісень Сергія Дзюби «Примчу на білому коні» увійшов і цикл із десяти чудових пісень, написаних разом із композитором Петром Лойтрою, які тепер постійно звучать у його виконанні. А тепер це успішне співробітництво продовжилося. Нещодавно Петро Лойтра зі своєї ініціативи створив музику до віршів Сергія Дзюби «Ми з тобою згаснем молодими...» (про кохання та вірність) і «Бабай» (це – твір для дітлахів, котрий ненав’язливо, цікаво та дотепно вчить малечу, як не боятися «злого бабая»). Нові пісні Сергієві Дзюбі сподобалися, тож він запропонував композиторові кілька дивовижно чарівних текстів… Так одразу ж і з’явилися задушевна пісня «Запрошення до подорожі» (на вірш французького класика Шарля Бодлера зі спільною музикою Петра Лойтри та Сергія Дзюби) і дуже прониклива та прекрасна пісня про кохання «Будь моєю!» (слова відомого непальського поета Сантоша Кумара Покхарела і Сергія Дзюби, музика Петра Лойтри). Всі чотири нові пісні вже взяв до свого репертуару популярний співак Петро Лойтра. Це – гарно та важливо, що, на відміну від усіляких недолугих, бездарно-ресторанних «шедеврів», створюються справжні сучасні українські пісні про найголовніше – любов, вірність, шляхетність та красу, які, власне, і рятують наш світ! Ганна Маджуга 25 березня 2021 р. 356

Пропонуємо нашим читачам одну з таких ліричних та ніжних пісень, яка прекрасно окрилює душу.

Будь моєю! Слова Сантоша Кумара Покхарела та Сергія Дзюби, музика Петра Лойтри Не клянуся, що помру за Тебе. Власне, а навіщо помирати? Ти – єдина: сонце, місяць, небо, Зорі, всесвіт, доля, світло, свято! Приспів: Сонячна, вродлива, як богиня, Мов дитина, щира і тендітна; Неймовірна, як веселка, іній, Берегиня, мальвами розквітла. В радості та горі, ніби вічні, Любимо – між небом і землею… І не треба замовлянь магічних: Просто будь – довіку будь моєю. Тишею, довірою, росою, Пташкою, дорогою і кленом… Я – немов народжений Тобою, Ти – неначе створена із мене! За любов не виганяють з раю, За вірші не виштовхнуть до Лети… Тисячі разів Тебе кохаю, Як іще не снилося поетам!

357

358

*** Щодня бодай півгодинки мрію про щось хороше.  25 березня 2021 р.

Книжкове свято

Сергій Дзюба та… Леонардо да Вінчі – у школі № 34 Днями успішно пройшла Всеукраїнська акція «Книга єднає країну!» з нагоди Всеукраїнського тижня дитячого читання. Отож у рамках цієї акції бібліотека Чернігівської ЗОШ № 34 підготувала цікаві заходи для учнів. Літературний диліжанс «Світ пригод Кракатунчика» за першим дивороманом про кленового бога та його друзів («Кракатунчик – кленовий бог») популярної нині казкової трилогії «Душа на обличчі» відомого письменника Сергія Дзюби відбувся тут серед учнів 8-Б класу (класний керівник – Ю. В. Казьмірова). А підготувала та провела це яскраве свято завідувач шкільної бібліотеки Наталія Білюк. Учні завчасно прочитали роман «Кракатунчик – кленовий бог», намалювали ілюстрації, написали відгуки та висловлювали своє враження про прочитану книгу. Диліжанс проходив у вигляді мандрівки. Казкова подорож складалася з десяти зупинок, на кожній з яких учні в ігровій формі виконували завдання. Умовною «платою» за проїзд була відповідь учнів на літературні запитання. Щоразу оголошувалися зупинки, й ті «пасажири», які «їхали» до цієї станції, починали змагатися, – той, хто першим правильно відповідав на запитання, отримував фішку. Наразі володар найбільшого числа фішок Денис Клименко здобув звання «Суперчитач» і одержав приз – книжку письменниці Людмили Шутько «Як подружитися з часом?», котра мешкає в Італії. А переклали та упорядкували цю дуже ошатну збірку казок Сергій Дзюба і Ганна Маджуга. А невдовзі відбулася захоплююча літературна мандрівка за мудрими казками всесвітньо відомого художника, скульптора, винахідника, науковця, письменника та музиканта Леонардо да Вінчі за книжкою «Справедливість», яку переклали з італійської Людмила Шутько та Сергій Дзюба. Це свято теж прекрасно підготувала та провела Наталія Білюк. Літературний «вояж» розігрувався у формі мандрів з учнями 4-В класу (класний керівник В. М. Павленко). Діти також прочитали книгу славетного італійця, намалювали ілюстрації та написали відгуки. Тож п’ятнадцять учнів захоплююче висловили свої емоції, думки і враження про улюблену казку. Подорож складалася з п’ятнадцяти станцій, на кожній з яких учні відповідали на запитання та знайомилися з героями казок. Змагалися тут три команди. А перемогла дружна команда № 1. Наразі її кращі читачі – Станіслав Баштовий, Христина Калекуст та Поліна Симончук – одержали в подарунок чарівні книжки письменника Сергія Дзюби. Ярослав Маджуга, 27 березня 2021 р. 359

Вітаємо!

Українців нагородили в Білорусі медалями Максима Богдановича

За поданням Міжнародної літературно-мистецької Академії України, яка об’єднує письменників, перекладачів і науковців із 60 держав (президент Сергій Дзюба), у Білорусі нагородили українських митців зі Львова. Дуже почесною медаллю класика білоруської літератури Максима Богдановича відзначені заслужений артист України, композитор, поет і популярний співак Ярослав Музика, заслужений артист естрадного мистецтва України, знаний композитор і співак Віктор Гембара та чудова поетеса і автор пісень Надія Бойко. Їх нагороджено за значний власний творчий доробок і популяризацію білоруської поезії в Україні.

360

Як відомо, Ярослав Музика, Віктор Гембара та Надія Бойко створили багато прекрасних українських пісень, які мають дуже велику популярність у народі, зокрема і в усіх соціальних мережах, отримали величезну кількість гарних, теплих, зворушливих відгуків від людей з усіх куточків нашої країни, а також ізза кордону. Значний резонанс викликала й нещодавно створена чарівна пісня «В нашім домі», співавтори слів якої – видатний білоруський поет Михась Пазняков і народний поет України Сергій Дзюба; проникливу, красиву музику створив композитор Ярослав Музика, а блискуче виконує цю неймовірну пісню про кохання харизматичний співак Віктор Гембара. Також десятки тисяч людей в Україні та за кордоном – в захопленні від відеокліпу на пісню «В нашій домі», що з’явився на світ зі шляхетної руки Надії Бойко. Щиро вітаємо нагороджених! Звісно, такі чудові міжнародні проекти сприяють розвитку українсько-білоруських відносин та популяризації наших культур і національних традицій. Ярослав Савчин, письменник, перекладач, художник, журналіст, прес-центр Міжнародної літературно-мистецької Академії України, 8 квітня 2021 р. *** Письменниця, друг на ФБ Тетяна Зінченко (м. Київ): Вітаю, Сергію! Ви – найперша людина, хто мене так сильно, потужно, щиро і світло підтримав! Напевне, Ви знаєте, що є моменти, які не забуваються. Ось така підтримка – вона особлива… Ви знаєте. Дуже, серцем і душею, вдячна Вам! Що знаходите для мене час, слова, так часто, як ніхто, пишете: «Добре, Таню!», коли в мене вже, здавалося б, опускалися руки. Ви – неймовірний, чесно! Це честь для мене – подарувати Вам свою збірочку віршів. Хотілося б побачити Вас, почути, поговорити.  Сергію, у Вас – стільки приводів для вітань і привітань! Складається враження, що Ви – людина-свято! Нехай пишеться, твориться, міцніють крила!  Дуже Вам дякую за увагу до мене! Я, як уявляю Ваші вершини, то настільки маленькою роблюся, недосконалою… Але це ще більше підсилює в мені те розуміння дива, що буває з людьми. Ви – як диво, справді… Дякую вам від душі за увагу до мене і підтримку! Бо Ваше слово – визнаної, талановитої, відомої людини, яка стільки зробила, а відтак знає і може, – то дуже багато значить, надзвичайно багато! І я навіть не уявляю, як так, що читаю вас на своїй сторіночці. Дякую за час, що для мене знаходите! Дякую за те, що не оком критика (як цілком заслуговуєте і могли б), а добрими очима дивитеся на мою творчість. Коли я бачу Вас, мені спокійно. І, справді, хочеться творити. Я знаю, що мені треба дуже багато над собою працювати, дуже багато! І я працюю. І мені значно легше це робити, коли є така підтримка, як Ваша. 361

Я Вам, звісно, надішлю свою книжку, – тільки-но приїду від мами, бо на вихідних – у неї. Мені буде приємно, що Ви її побачите. Вона – дуже маленька, така лише спроба, проба пера. Але у Вас – легка рука і добра душа. І симпатичні очі. Тому це буде дуже добре!Гарного дня! Щиро і від душі дякую! 10 квітня 2021 р. *** Доктор мистецтвознавства, перекладач, україніст Петр Каліна (Чехія): Дорогий Сергію, милий друже, велике спасибі Тобі за прекрасну новину і за диплом! Премія мене дуже порадувала! Це просто чудова сатисфакція за мою майже щоденну роботу на користь української культури, яку вже прекрасно знають хоча б мої студенти в університеті. Але, щоб на неї звернули більше уваги широкі кола чеського суспільства, – то це вимагатиме наразі ще більших зусиль. Втім, працюємо і мотивація є! Цього тижня повинен вийти з друку роман «Б-52» Анатолія Дністрового у видавництві «Větrné mlýny» (Брно) в моєму перекладі. Для того ж видавництва я зараз щовечора, крок за кроком, готую переклад «Амадоки» Софії Андрухович. Це дуже важка робота, адже роман вимагає багато від читача а тим більше від перекладача. А що у Вас нового? Як життя українських літераторів під час карантину? Ще раз Тобі дякую за таку радість у ці часи, нелегкі для нас усіх. Вітання Тані! З повагою, Петр, 12 квітня 2021 р.

Від усієї душі!

Пісні пішли в народ

362

Лауреат міжнародних конкурсів, народний ансамбль української пісні «Чарівниця» (художній керівник Борис Раденко) Палацу культури «Дарниця» (м. Київ) – відомий та популярний творчий колектив. Ці люди щиро люблять українські пісні і прекрасно популяризують їх в Україні та за кордоном. Нині ансамбль взяв до свого репертуару і вже чудово записав на своєму концерті нову пісню Сергія Дзюби (слова) та Бориса Раденка (музика) «Не сумуй, калинонько!». Це справді народна пісня – напрочуд душевна, чуйна, красива, зворушлива та мелодійна, яка одразу ж викликає щирі емоції людей. Тому, без сумніву, у цієї пісні – велике майбутнє!

«Мені хотілося створити саме таку пісню, котра б звучала, як народна, – розповідає Сергій Дзюба. – Я ж виріс на народних українських піснях, а також на таких шедеврах, як «Червона рута», «Скрипка грає», «Реве та стогне Дніпр широкий». Наша сім’я щодня неквапливо вечеряла разом. Ми, батьки та діти, залюбки спілкувалися, а завершувалося все проникливим співом. Мій тато прекрасно співав із дитинства, він не здобув музичної освіти, однак брав участь у всіх районних концертах, а також не раз успішно виступав у Полтаві – був солістом хору та ансамблю, співав і сам – мав власний репертуар. А ми з сестрою Валентиною були солістами шкільного хору. Матуся теж любила народні пісні, із задоволенням нам підспівувала. Всі сусіди були в захопленні від нашої родинної ідилії, бо вдома у нас завжди були любов, мир і злагода. Тому я зараз із трепетом згадую наші спільні натхненні вечори! Відтоді я полюбив народні пісні, а коли й сам зайнявся пісенною творчістю, мріяв написати ось таку пісню, як «Не сумуй, 363

калинонько!». Тож щиро дякую відомому композиторові Борису Раденку, який створив чарівну музику, яка бере за душу». А соліст ансамблю «Чарівниця» Петро Степанов прекрасно виконує тепер пісню Сергія Дзюби (слова) та Бориса Раденка (музика) «Батьку мій» – з репертуару заслуженого артиста України Павла Мрежука, котра стала «Піснею року». Взагалі ж, українські пісні Сергія Дзюби і Бориса Раденка співають уже по всій нашій державі та за кордоном, у багатьох країнах. Головне, ці щирі, чуйні та проникливі пісні вже пішли в народ і дійсно полюбилися людям, із чим я й вітаю талановитих авторів! Ганна Маджуга, 15 квітня 2021 р.

Не сумуй, калинонько! Слова Сергія Дзюби Музика Бориса Раденка Калина зажурилася – На явір похилилася, Як мила, добра дівчина – Не кохана, не вінчана. Ти не сумуй, калинонько; Ти не чекай, дівчинонько, – В гаю – трава високая, Твоїм не бути соколу! З походу не вертається, Бо з іншою кохається, – Побрався з молодицею, Такою ж білолицею… І любо чоловікові – В Полтаві чи Чернігові! Ти знов не віриш, вірная, До доленьки покірная. Калина зажурилася – На явір похилилася, Як мила, добра дівчина – Не кохана, не вінчана.

364

Книжкові новинки

Збільшувати щастя на землі! Тетяна Зінченко. Твоя щаслива пора року : Вірші. – Хмельницький, 2021.

Чесно кажучи, я спокійно ставлюся до ФБ. Просто часом викладаю там свої нові твори та вітаю друзів із днем народження. Одного разу я випадково побачив невеличкий допис, який мене зворушив, – незнайома авторка, Тетяна Зінченко, напрочуд сонячно та оригінально розповідала про свою мудру бабусю. Захотілося прочитати ще… Відтоді я щодня заходжу на її диво-сторінку і всім раджу, – настільки це талановита, дуже світла і позитивна людина! Завжди придумає, як покращити настрій своїм численним читачам, дати цікаві поради. Причому сама Таня – скромна, ненав’язлива, і єдине, чого вона, по суті, прагне – це «збільшувати присутність щастя на землі». Неймовірно, та їй це вдається! Читаю – і відчуваю, що небайдужа авторка живе в любові та гармонії зі світом і всесвітом, проникливо спілкується з природою. Адже так повелося з давніх-давен, що людина знаходить відповіді на всі свої запитання в природі. Бо «природа вчить, мотивує, підтримує, живить душу і окрилює». І ось переді мною – нова книжка пані Тані «Твоя щаслива пора року». Це – сонячні вірші, а також мініатюрно невагомі прозові перлинки – чарівна поезія в прозі. Збірка про діалог природи з людиною. Адже, якщо правильно налаштувати цей діалог, можна відчувати щастя в будь-яку пору року. Тому вірші обдарованої та яскравої авторки – своєрідна дивовижна «інструкція» налаштування такого діалогу. Усі пори року – щасливі, – переконана Таня. – Природа знаходить своє цілковите вираження, свій цвіт, буяння, своє природне щастя за будь-якої погоди і невпинно вчить нас цьому. Пташки щебечуть і взимку, і влітку – вони співають 365

для нас, тішать нас і нічого не просять взамін. Вони люблять співати, вони вміють це робити і від того щасливі! Людська душа – це також природа. І вже тому покликана творити любов, отже, вона живе в унісон із природою. І саме зважаючи на ці логічні взаємозв’язки, кожен із нас – щасливий у будь-яку пору року. Адже головне – бажання це сприймати, відчувати, долучатися до творення щастя разом із природою. Взагалі, насправді погода – у душі людини і вона найменше залежить від пори року. Є люди-весни, зі своїми квітами, солов’ями, струмочками і закоханостями, польотом щастя; у них – квіти, весна, сльози, бузок, черемха, конвалії, жасмин; сюрчать коники, і їм, як по їхніх нотах, підспівує душа, – говорить авторка. Є люди-літо: жагучі, гарячі, люблячі й трішки сердиті, суворі. Дивляться то щиро, аж палять любов’ю, то з-під брів, неначе підозрюють у чомусь чи просто дуже хочуть знайти приводи для підозр. І ті жита, скошене сіно, палюче сонце, зваблива засмага; такі лущення та оновлення душі й тіла; теплий дощ і холодний вітерець, злива аж барабанить, – це їхня стихія, вони живуть так, навіть якщо за вікном – зима… Ось як завернула! Не менш цікаво та образно написано й про людину-осінь і людину-зиму, а також про ідеальне – те, що вище нас, у піднебессі… І якщо людині-весні хочеться бути з людиною-зимою, це – теж прекрасно! Але треба полюбити її сніги, її дотики і… уникати гучного сміху вдень. Або будь із весною, але полюби її бузки та жасмин, сприйми польоти й розчарування! Ось така оригінальна життєва філософія від Тані Зінченко! У неї і осінь приходить саме для того, щоб розправити крила. «Бо всього не переробиш», – кажуть дерева і на деякий час перестають плодоносити. «Весь час квітнути навіть не цікаво», – кажуть квіти й на деякий час засинають. «А що там, на землі?» – думає листя і падає додолу… Осінь – щоб трішки стишити суєту в собі, дати спокій душі й подумати про себе. Бо справді всього не переробиш. Це – час для листя. Для теплих напоїв, теплих думок і теплих людей. «Що ж не зрозуміло в цьому?» – думає осінь і стає ще трохи прохолоднішою, щоб люди грілися душевним теплом. Тож восени можна трохи оговтатися, заспокоїтися, не вертітися дзиґою. Любити. Смакувати яблуками. Пити гаряче та запашне. Не брати дурного до голови. Помічати красу, дива, які насправді – буквально на кожному кроці, за рогом. Дивитися – захоплено, з насолодою підводити голову, бачити чарівне, розкішне зоряне небо, милуватися ніжно барвистою веселкою, спостерігати, як падає листя… А ще – додати до всього дещицю гумору. І все буде гаразд! Навмисне не коментую винахідливо чуйну авторку. Навіть не шукаю якісь вади у створеному нею. Навіщо? Це – справжнє, живе, красиве, дихає та надихає. І наостанок – її проникливо теплий вірш про найголовніше: Я не буду твоєю навічно, тому бережи Цей світанок в душі, коли айстрами пахне все небо. 366

Я люблю тебе ніжно, і ти мене любиш, скажи? Або просто подумай, казати нічого не треба. Я нарву тобі яблук, і, як хочеш, – спечу пирогів, З ароматом кориці і в щедрих приправах любові. Цілуватиму сонцем, закутаю в ковдри вітрів, Із дощів приготую напої п’янкі вечорові. Я не буду твоєю навічно, цей час – як пісок, Поцілує долоні й між пальців картинно проллється. Але я по собі залишаю багряний місток І кленовий листок, і гаряче закохане серце. Ти не бійся мене, глянь, кружляють на всю голуби, Покружляй і собі у листків і вітрів суголоссі. Я люблю тебе, чуєш? І ти мене також люби, На той рік обіймемося знову. Твоя Осінь… Прекрасно! Щиро дякую, Таню, за такі незвичайно затишні весну, літо, осінь та зиму. За справжні дива. За напрочуд теплі, душевні та людяні вірші. За красу та любов. Пишіть, діліться щастям! Сергій Дзюба, письменник, перекладач, журналіст, критик, президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України *** Письменниця, друг на ФБ Тетяна Зінченко (м. Київ): Прочитала на ніч знову Вашу рецензію, Сергію. Як гарно, світло, душевно Ви пишете! Так приємно читати ці теплі рядочки, справжні, щирі, без пафосу і різних нашарувань. Так писати, як Ви, – це вищий пілотаж! Це – дивовижний настрій, відчуття, враження! Справді, добре знати Вас!  17 квітня 2021 р.

367

Прочитане

Побачити карі очі дощу Сергій Дзюба. Гріх любити неталановито! : У 3 томах. – Том 1. Вірші. – Київ-Чернігів: Міжнародна літературно-мистецька Академія України; Чернігів: Видавництво «Десна-Поліграф», 2021. – 552 с., понад 200 кольорових світлин.

Мене ніколи не цікавили ні час, ні умови написання прозових чи поетичних творів. Бо завжди переймався якістю написаного. Себто художністю, котра неодмінно мусить причаровувати. Про це ще раз подумав, коли почав перечитувати багатосторінковий фоліант Сергія Дзюби з Чернігова. Безперечно, за деякими ознаками міг визначити час появи тих чи інших рядків, але «примагнічувало» не це, а вміння автора небуденно висловити думку. Тому я вирішив, що з питань виражальності й варто почати літературознавчий «танець». І, зрозуміло, що першочерговим стало питання про вмілість використання літературних тропів, серед яких помітне місце займають метафори, епітети та порівняння. Але перед конкретизацією міркувань про ці виражальні засоби зауважу. Іноді буває непросто класифікувати їх через внутрішню прив’язаність. Бо, скажімо, трапляється так, що говоримо про метафору, а поряд із нею існують епітети та порівняння.

368

Щось подібне маємо і в даному випадкові. Приміром, часто натрапляємо на несподівані словосполучення: «Голоси давніх мрій говорять уночі», «Інші виросли сни в лабіринтах примхливих уяв», «Розплющать очі людяні дерева». Ще чарівніше виглядають метафори з епітетами та порівняннями: «Коли мене підсмажить впертий час», «Місячний їжачок блаженствує на зеленій ковдрі фіалкового вечора», «Кожна розлючена троянда пишається дотиком своїх колючок…». Ніби й немає ніякої надзвичайності у цих висловлюваннях. Але епітети на кшталт «впертий час», «місячний їжачок», «розлючена троянда» таки приваблюють. Як і порівняння: «Може, осінь – королева смутку – подарує рими задарма?», «Воскресіння весни, як пришестя Христа», «Вересень – як зрадникполіцай, топчеться по бабиному літу»… Умовний поділ на основі згаданих взірців має право на існування, хоча певні моменти можуть бути наразі спірними, як і поділ епітетів на звичайні та неординарні. До перших, зокрема, я відніс би словосполучення «оголена душа», «зграйка лакиз», «подих любові»… Втім, якщо такі означення понять виникають у щоденному мовленні, то існують і буквосполуки з познакою індивідуальності автора: «географія твоїх брів», «легені місяця», «мелодія зірок»… Звісно, дехто говоритиме про вплив метафоричності мислення на такі буквосполуки. Не бачу потреби поглиблювати цю думку. Хоча б тому, що в кінцевому результаті все ж прийдемо до висновку, що перед нами з’явилися небуденні епітети. Непростим є також питання про порівняння, котрі умовно слід поділити на чотири підвиди: тропи з використанням сполучників, словосполуки без них, буквотвори, в яких поєднано елементи вищезгаданих підвидів, й означення через поєднання іменника та прислівника. Й кожне із таких порівнянь має притягальну силу. Візьмемо для прикладу ті, де автор вдало провадить словогру з поміччю сполучників типу «як», «мов», «наче», «ніби»… : «І клював би себе, наче крук, на окрушині болю», «Вродливі дерева, мов черниці», «»І так грішив, немов земля». Цей перелік порівняльних чарівностей можна продовжити, але мені здається, що і вищезгаданих взірців досить для підкреслення індивідуальності поетичного мислення автора. Тим паче, що цю думку підкреслюють і прості порівняння без сполучників: «Сон – це гойдалка уяви», «Бринить цвіркун – знавець таємних мов», «Це – просто дощ із карими очима»… Й складні порівняння, які використовує автор, теж належать до тих, чию чарівність неможливо не помітити: «У липні наших літ ми – наче ясновидці», «І вже земля – неначе королева», «Як тебе люблять квіти – мов молоду богиню». Цим порівняльним чарам також додають барв і зразки тропів, в яких цікаво переплелися іменники: «поцілунки-поети», «скарб-горизонт», «лист-літачок». Виокремлюю ці літературні тропи з потоку поетичної мови та водночас констатую, що вони мило співіснують з іншими виражальними засобами, увиразнюючи їх. Це, зокрема, бачимо у згадках про «населення» книги, до якого належать рослини, дерева, звірі, птахи, зірки та інші небесні світила: «Ти любистком був і чебрецем», «Літають вище за птахів тендітні сосни», «У 369

віруючих вовків – піст», «Ми – мов ластівки: не падаємо», «Жовток великої зірки розбиває шкаралупу ночі», «Поховали його біля сонця»… Згадки про «населення» віршів мають ще одну особливість. Нерідко бачимо й органічність поєднання різних «мешканцевих» підвидів: «Акомпаную вовчиці, яка залицяється до місяця», «Сонце пахне снігом і яблуками», «Ти більше не моя північна зірка, а лисеня, що спить і хоче в ліс». (Згодьтеся, що таке поєднання в одному реченні чи в одній строфі робить їх ще привабливішими). Це стосується також поєднання в кольорових екстраполяціях: «Душа – біла, її тінь – чорна», «Легко бути часом у країні квітів – білим, блакитним, рожевим», «Може, їх білі душі – ніби рожеві мрії…». Зрештою, про любов поета до барвистого вираження думки промовляє й одинарність: «Наче і добре чужинцю у царстві зеленім», «Білі вірші мої, ви – березовий сік», «І падатимуть краплі, червоні від крові», «Бери моє волосся посивіле», «Сірі, мов шинель», «Я не бачу землі, на якій стою: чорної, невинної землі…» Та кольоровість у поезотворчості Сергія Дзюби дає й зримість екстраполяцій. Принаймні, гадаю, саме про це, коли читаю хоча б такі рядки: «На віях – осінь, в косах – перший сніг», «Заплакана красуня: вії намистинками сліз прихилили веселку», «Десь падолистом плакали тополі…» Не сумніваюся й у тому, що своєрідної виражальності віршам Сергія Дзюби додають і богошукальницькі мотиви: «Хай мріє він про біль у Божому саду», «Нас відшепоче світ іконками з Отцем», «Бо дивлюся на Ісуса і бачу Твоє обличчя…» (Як на мене, головним у даному випадкові є те, що подібні висловлювання органічно звучать у контекстах версифікацій). Думка про органічність звучання не дає спокою й тоді, коли перед зором читача постає культурологія поета, у якої в цій книзі – кілька аспектів. По-перше, маємо чимало присвят відомим діячам літератури та мистецтва: Іванові Дзюбі, Василеві Слапчуку, Ігореві Павлюку, Петрові Сороці, Гураму Петріашвілі, Петрові Пиниці, Миколі Збарацькому… По-друге, дихання такої культурологічності відчувається і в епіграфах, у яких до міркувань спонукають Василь Симоненко, Богдан Бойчук, Мар’яна Савка, Андрій Дементьєв, Тетяна Гнєдаш… По-третє, культурологічний аспект мають і згадки про Василя Стуса, Рембрандта, Чюрльоніса, Шопена, Пікассо… А хіба ж можна не згадати про тяжіння автора до джерел давнини та її сьогочасне бачення; про вірші Сергія Дзюби за мотивами поезій його дружини Тетяни?! Певну дотичність до культурології має і фразеологія у виконанні поета. До речі, саме вона присутня вже у першому вірші цього ошатного тому (обсягом понад 550 сторінок), що вкотре свідчить про важливість питання, – «Морським вузлом зв’язало язика». Вдатні висловлювання фразеологічного штибу можна знайти й далі: «Чому на ображених возять одну лише воду?», «Кисільні береги, молочні ріки десь нас чекають у грядущих снах»… Коли читаю ці та подібні словосполуки, то виникає закономірне запитання: чи не вони спонукають до власного крилослів’я? «Я стільки про Тебе знаю, що, мабуть, не знаю нічого», «Беззахисний, як віра, поцілунок», «Донорська кров – це коли там кохання». 370

На святі вірменської культури. Коли вже зайшла мова про органічність образних словосполучень, то слід згадати і про дотепну іронічність автора, оскільки це – теж визначальна риса поетичної творчості Сергія Дзюби. Одразу ділю її на дві частини: зриму та приховану. Про першу, зокрема, думаю, коли читаю вислови на кшталт: «Яка благодать: народитися українцем і не любити сало», «І чіпляють блазні Стуса всує, як колись чіпляли Іллічів…», «Ось крапля і… крапля, – між ними танцюй досхочу, бо ти – не Кравчук, щоб отут, наче лис, прослизати»… Але трапляється так, що деякі рядки пронизує внутрішня іронічність: «Поети схожі на бульдогів…», «Талановитий Дантес шукає свого Пушкіна на пам’ять…», «Ти роздягаєшся: світить старий Казанова – місяць». Якщо мати на увазі суміщення ліричності та іронічності, то остання цитата з попереднього абзацу – не виняток. Згадаємо, приміром, про поезію «Кожна розлючена троянда…», в якій про ліричний настрій автора говорять «беззахисність квітки», «подих хвилин». Втім, мені здається, що ці поетичні чарівності загубилися б між рядків, якби не кінцева, дещо прозаїчна, фраза: «В нашому будинку вже два тижні немає води…». Така буденна констатація одразу ж робить лірику цього твору іронічною. Подібна сув’язь – характерна і для віршів «Мама з татом полетіли на танці…», «В одній країні заборонили сніг…» Цікавим залишається і питання про слововияви. Чому? Це виходить із констатації факту, що поет орієнтується на сучасне літературне мовлення, і в його лексиці нечасто з’являються неологізми, небагато рідковживаних слів та діалектизмів. Та чарівні незвичайні слова все ж трапляються: «Кракатунчик», «бурбуруну», «некохання», «презаздрісно», «воднодень»… Цей словесний ряд доповнює органічне звучання слів’ят із вузьким ореолом поширення: «крещендо», «парсек», «портулак», «пички»… А деякі словечка так мило звучать через 371

зменшувально ласкаву форму їх подачі: «віршеня», «джмелик», «пегасик», «парашутик»… Думаю, що останнє почасти дає підставу зачепити два моменти. Дехто, наприклад, скаже, що подібні словотвори існують і в інших поетів. Звісно, не заперечуватиму цього. Але, в першу чергу, відзначаю органічну дотичність таких слів до тексту, поєднання ліричності та іронічності. Коли попередні міркування стосувалися конкретики окремих творів, то для всієї книжки важливе загальне враження. Не можна оминути різні форми висловлення думки. Багато віршів свідчать про те, що Сергій Дзюба вільно «плаває у силабо-тонічному морі». Втім, це повною мірою стосується і його верлібристики. Заслуговує похвали й те, що балади, поеми, вірші для дітей та пісні чергуються з катренами, хокку і танку… Все це ратує за пошук способу вираження розмислу поетичною душею. А після цих розмірковувань про методи висловлення думки, очевидно, варто пірнути у стрімку воду тематичності. Бо, при бажанні, можна поділити вірші на громадські, філософські, пейзажні, любовні. Приміром, для творів «На плесі затаврованих стремлінь…» та «Кати так не викручували руки…» більш характерні громадські мотиви. А фантастичний цикл «Про людей та янголів» пройнятий філософічністю. Твори «У поетів з осінню романи…» та «Небо прийшло до сосен…» – справді, вдале живописання словом. Інтонації інтимності відчуваються у мелодіях текстів із циклу «Чекаю Тебе з роботи, як із війни». Але є й інша очевидність – навряд чи доцільним буде такий поділ. Бо у більшості віршів маємо тематичні переплетення. Візьмемо, скажімо, поезію «Не питай чи кохаю…». Вже перші рядки надають творові інтимної барви. Знаходимо її й далі: «Не питай чи кохаю – хай насниться тобі наше море». Та хіба на філософію творчості не натякають рядки: «А слова – тільки птахи»? Присутня у вірші й пейзажність: «Тепла, як море, що нас обіймає у липні». Елементи такого поєднання можна також знайти у віршах «Місячний їжачок блаженствує…», «Тут квітів більше, ніж людей…» І цей перелік можна довго продовжувати… Маємо ще один аргумент того, що сучасна лірика – поважне відлуння тематичних переплетень, бо воно вже стало неодмінним атрибутом вітчизняної версифікації. Питання про тематичність змушує порушити і аспект любовної лірики. Можна, звісно, неоднозначно сприймати те, що автор усі свої книги (а їх уже – більше ста!) присвячує дружині – Тетяні Дзюбі. Можна стверджувати, що кохання до неї – основний лейтмотив великого поетичного тому. Та особисто я не бачу в цьому нічого «крамольного». Бо діяння людини просто неможливі без почуття любові, яка надихає і на створення віршів. Прихованість чи ось така, як у добродія Сергія, відкритість, – це вже справа кожної особистості. Та й читачів, в основному, цікавлять не спонукальні моменти, а рівень творів. І він у даному випадку задовольнить смаки вибагливих поетичних гурманів. Ніби зачеплено всі питання, над якими замислювався, коли думав про цю книгу. Та водночас вважаю, що є нюанси, котрі залишилися поза кадром. Тому хоча б побіжно згадаю про них. Цікаві епітети, метафори та порівняння є у розділі «Вірші малого Сергійка», де зібрано твори автора для дітлахів. Визначальним є 372

те, що тут поєдналися силабо-тоніка та верлібр. По-своєму цікавий і розділ «Білі ангели», до якого увійшла дещиця нових пісень Сергія Дзюби. І насамкінець поведу мову про таке. Назва тритомника та першої книги «Гріх любити неталановито!» походить від одного поетичного рядка з вірша «На віях – осінь…» Для автора – це радше традиція. Згадаймо його книжки «Колись я напишу останнього вірша», «Сонце пахне снігом і яблуками», «У липні наших літ», «Зима – така маленька, мов японка»… Це явище поширене і у всеукраїнському масштабі. Згадаю хоча б книжки «Жива і скошена тече в мені трава» Анатолія Кичинського, «Лежатиме сонце мені в ногах» Василя Місевича, «Правий берег сумної ріки» Бориса Щавурського… От і подумалося: а чи не постане невдовзі перед нами нова поетична книга Сергія Дзюби, назва якої буде обрана за таким принципом? Ігор Фарина, письменник, літературознавець, м. Шумськ на Тернопіллі, 19 квітня 2021 р.

Книжкові новини

Сюрприз від друзів із Канади

Торонто – одне з найбільших міст Канади. 373

У Канаді вийшов істотно доповнений та оновлений п’ятий том «Вірші Тетяни і Сергія Дзюби 80-ма мовами світу». Цей резонансний міжнародний проект активно продовжується, з’являються нові книжки та переклади, отож друзі в Канаді й вирішили зробити приємний сюрприз творчому подружжю з Чернігова. Цю книжку обсягом понад тисячу сторінок випустили популярний журнал «Нове світло» (Канада, м. Торонто) та Міжнародна літературно-мистецька Академія України. Тут – велика кількість кольорових світлих та ілюстрацій, однак головне – це прекрасні вірші всесвітньо відомих українців 80-ма мовами у перекладах талановитих поетів, перекладачів та науковців із багатьох держав Європи, Америки, Азії, Африки, Австралії та Океанії. Коментуючи новину, український письменник Сергій Дзюба відзначив, що на цьому міжнародний проект не завершується – навпаки співробітництво в подальшому тільки розширюватиметься. Адже буквально через півтора – два місяці буде надрукований другий том тритомника Сергія Дзюби «Гріх любити неталановито!». Це – том його вибраних перекладів українською з 60 мов світу! Книжка – дуже ошатна, обсягом понад 800 сторінок, де буде понад 250 кольорових світлин – із творчих мандрів Сергія та його дружини Тетяни, а також – портрети видатних зарубіжних поетів, вірші яких переклав Сергій Дзюба. Ця книга зараз активно готується до друку зусиллями Міжнародної літературномистецької Академії України. Також цього року планується видати і книжку віршів Тетяни та Сергія Дзюби в перекладачі відомої македонської і української поетеси, перекладача та громадської діячки Віри Чорний-Мешкової. Пані Віра – Професіонал своєї справи, і вона блискуче переклала «Кобзар» Тараса Шевченка македонською мовою. Ця книга творчого подружжя з Чернігова вийде в чарівній Македонії. А українська письменниця та фахівець із дитячої літератури Наталія Писаренко і Сергій Дзюба готують у своїх перекладах книжку казок знаного німецького прозаїка, поета, драматурга, громадського діяча, видавця Генріха Діка, яка буде надрукована цього року українською мовою в Чернігові. Наразі заплановані й нові переклади віршів Сергія та Тетяни, зокрема в Індії, Бангладеш і Бутані. А Сергій Дзюба перекладатиме українською мовою твори відомих письменників із цих держав. Звісно, така важлива, вагома, подвижницька діяльність сприяє активній популяризації української літератури, історії, культури, мистецтва і народних традицій у світі. Бо політики своїми нерозумними, невиваженими рішеннями нерідко роз’єднують народи, натомість справжня, високоталановита та цікава література об’єднує мільйони шляхетних людей. Ярослав Савчин, народний поет України, художник, перекладач, журналіст, прес-служба Міжнародної літературно-мистецької Академії України, Івано-Франківська область, 20 квітня 2021 р. 374

Визнання

Лауреати Міжнародної літературної премії імені Роберта Бернса (Шотландія – США)

Міжнародний Арт-центр «Радіус миру» (США, Лос-Анджелес, голова журі – Анатолій Фрадіс) та його представництво в Шотландії (м. Единбург) оголосили лауреатів Міжнародної літературної премії імені Роберта Бернса за 2021 рік. Роберт Бернс (1759-1796) – видатний шотландський поет-романтик, фольклорист. Його геніальна творчість відома в усьому світі, зокрема її дуже високо оцінювали класики нашої літератури Тарас Шевченко, Іван Франко та Леся Українка. День народження Роберта Бернса – це національне свято в Шотландії. Приємно, що серед нагороджених нині – знаних письменників із різних держав – є й наші співвітчизники. Отже, цьогорічними лауреатами почесної відзнаки за великий внесок у літературу стали всесвітньо відомі українці з Чернігова Тетяна та Сергій Дзюби. Їхня книжка вибраних віршів «Selected poems», яку блискуче переклали англійською мовою Люба Ґавур та Богдан Бойчук, успішно вийшла в США, у Нью-Йорку, і вісім разів перевидавалася, тож її загальний наклад тепер становить понад 50 тисяч примірників. Книжка «Вірші для Тетяночки» Сергія Дзюби, переможця міжнародного фестивалю у Лондоні, побачила світ в Англії. А в Канаді виданий п’ятитомник Тетяни та Сергія Дзюби «Вірші 80-ма мовами світу». До того ж, це цікаве творче подружжя – відомі перекладачі. Незабаром, наприкінці травня, вийде великий, ошатний другий том (800 сторінок) Сергія Дзюби з тритомника «Гріх любити неталановито!», в котрому представлено його 375

вибрані переклади українською з 60 мов – це і світова класика, й твори популярних сучасних зарубіжних авторів. Зокрема, Сергій Дзюба переклав і вірші Роберта Бернса. Премією імені Роберта Бернса відзначено й одеситку Олену Ананьєву, знану письменницю, мистецтвознавця та міжнародну громадську діячку, яка нині мешкає в Німеччині і багато робить для позитивного іміджу України в світі, популяризації творчості наших поетів, прозаїків, драматургів, критиків, художників, перекладачів, акторів, співаків, композиторів та музикантів. Лауреатом цієї престижної нагороди став і відомий кіноактор та поет з Одеси Анатолій Індріцанін, котрий, зокрема, вперше в історії вітчизняного кінематографа блискуче втілив на екрані образ великого музиканта і педагога Петра Столярського. Також Міжнародну літературну премію ім. Роберта Бернса цього року за визначну літературну діяльність отримали письменники: Михайло Годов (Німеччина), Ашис Санйал (Індія, Бангладеш), Роллан Сейсенбаєв, Євген Прудченко (Казахстан), Михась Пазняков, Анатолій Аврутін (Білорусь), Ділян Димитров (Болгарія, Франція), Вікторія Левіна, Олександр-Ошер Штейнберг (Ізраїль), Айдарбек Сарманбетов (Киргизстан), Агшин Алієв та Мубаріз Агахан огли Сулейманли (Азербайджан). Щиро вітаємо цьогорічних лауреатів високої міжнародної нагороди! Ярослав Савчин, письменник, перекладач, художник, журналіст, прес-центр Міжнародної літературно-мистецької Академії України, 1 травня 2021 р. *** Сьогодні я на честь свята традиційно переплив Десну.  3 травня 2021 р.

376

Чарівник слів Сергій Дзюба блискуче перекладає з 60 мов!

Сергій Дзюба. Гріх любити неталановито : У трьох томах. – Том 2. Переклади світової класики. – Київ-Чернігів: Міжнародна літературномистецька Академія України, Чернігів: Видавництво «Десна Поліграф». – 800 сторінок, понад 250 кольорових світлин. Я знайомий із Сергієм Дзюбою вже, здається, сто років. Він – справді, прекрасний поет, якого і в рідній державі, і за кордоном (у багатьох країнах!) недаремно називають «українським Петраркою». Адже Сергій неповторно та дуже вишукано пише про кохання, і всі книжки (а їх уже – аж сто) неодмінно присвячує своїй любій дружині Тетянці. Це вкотре підтверджує й нещодавно виданий перший том майбутнього тритомника «Гріх любити неталановито!». Ошатна і водночас чарівна книжка віршів викликала великий резонанс. Також Сергій – вишуканий і цікавий прозаїк. Автор захоплюючих книг для дітей, зокрема трилогії-бестселера «Душа на обличчі» – трьох романів про неймовірні пригоди кленового бога Кракатунчика та його друзів, наклад яких нині перевищує 200 тисяч примірників. Він – чи не єдиний в Україні, хто створює іронічні детективи («Справи детектива Самарцева. Ідеальний злочин. Пані кілер») та іронічну фантастику («Моя Шахерезада»). Написав велику кількість рецензій («Несподівані зустрічі продовжують життя»). Видав дійсно унікальну книжку листів «До світла», в якій яскраво відображено сучасний літературний процес в незалежній Україні. 377

У нього – дуже цікава публіцистика, зокрема книги «Замінований рай» та «Життя між кулями»; книжка інтерв’ю з видатними людьми «Троянці»; вісім гостросюжетних радіокниг та радіофільм про двічі Героя, знаменитого льотчика Олександра Молодчого; незвичайний документальний роман про Лікаря «Доля Людини. Микола Дейкун», що отримав «Гран-Прі» на кількох престижних міжнародних літературно-мистецьких конкурсах. Власне, Сергій – перший переможець Міжнародних літературних Олімпійських ігор, в яких взяли участь понад 800 творчих людей із 40 країн. Створив понад сто пісень, котрі увійшли до книги з нотами «Примчу на білому коні». А нові пісні Сергія – «Батьку мій», «Порадниця свята», «Твоїх очей барвінки», «Здрастуйте рідні», «Пісня про Чернігів», «Я намалюю сон», «В нашім домі» та «Не сумуй, калинонько!» – чудово виконують популярні українські співаки. Деякі з них стали наразі «Піснями року». Вражає і кантата «Крила Сімаргла», яку створив на вірші Тетяни і Сергія Дзюби наш видатний композитор, Шевченківський лауреат та заслужений діяч мистецтв України Олександр Яковчук. А ще ж Сергій – автор та режисер-постановник 36 радіоп’єс і серіалів (він талановито зіграв головні ролі), які звучать в ефірі Українського радіо. Нещодавно переміг на престижному міжнародному конкурсі кіносценаріїв у США. Він – дотепний пародист, і це – не менш яскраве обдарування (поетів у нас – багато, натомість обдарованих та цікавих пародистів можна полічити на пальцях однієї руки). Також сподобалася мені і його книжка мандрів «Без щоденника», в якій відображено велику, вагому та подвижницьку міжнародну діяльність Сергія і Тетяни на благо України. Такий огром невтомної роботи – дійсно вражає! Сергій Дзюба – головний редактор популярної газети «Чернігівщина» з накладом 20 тисяч примірників, де постійно з’являються його журналістські статті. Президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України, котра об’єднує відомих письменників, перекладачів, науковців, журналістів, митців, державних і громадських діячів із 60 країн. Твори Тетяни та Сергія Дзюби перекладені 80 мовами світу і надруковані в провідних часописах 50 держав. За кордоном вийшло понад 30 їхніх книжок. «Як ми співробітничаємо? Схема – дуже проста. Нас перекладають і ми перекладаємо українською мовою поезію і прозу відомих зарубіжних авторів. Нас друкують у закордонних газетах та журналах, тож і ми публікуємо твори письменників із різних держав світу в найкращих та найпопулярніших наших виданнях, – пояснює Сергій. – Нам видають книжки за кордоном, і ми також ошатно й великими накладами друкуємо книги зарубіжних поетів і прозаїків. Потім нас запрошують у гості – на різноманітні цікаві фестивалі, літературні свята, презентації і конференції до різних держав, і ми теж приймаємо гостей в Україні: у Чернігові, Києві, Львові, Одесі… – скрізь, де вони побажають. Далі нас нагороджують – престижними закордонними преміями, і ми також сприяємо, щоб видатних закордонних авторів відзначали в Україні. Адже в усьому світі творчі 378

люди співробітничають взаємовигідно, тільки тоді отакі міжнародні проекти стануть, справді, ефективними та успішними». Тож тепер Сергій і Тетяна Дзюби – відомі та авторитетні перекладачі. «Так, ми багато перекладаємо з Танею і друзі допомагають… Завдяки цьому, в Україні за цей час вийшли, зокрема, два чудових романи всесвітньо відомого казахського письменника Роллана Сейсенбаєва – «Мертві блукають пісками» (перекладений спільно з Олегом Гончаренком, Тетяною Сидоренко та Ярославом Савчиним) і «Нічні голоси» (разом з Олегом Гончаренком); дві книжки чарівної прози шведсько-туркменського письменника Ак Вельсапара – «Смарагдовий берег» та «Помста роду Лисиці»; прекрасні збірки віршів видатних авторів – сербсько-македонського поета Рісто Василевскі («Серце кола», з Оленою Дзюбою-Погребняк), білоруса Михася Пазнякова («Тепло ромашкової завії», з Олегом Гончаренком та Ярославом Савчиним), казаха Галимкаіра Мутанова («У ковчезі часу»), іранської поетеси зі Швеції Азіти Кагреман («Легше, ніж повітря», спільно з Надією Вишневською, фахівцем із перської мови). Перекладено вже вісім книг Людмили Шутько з Італії. Також ми з пані Людмилою переклали проникливу збірку казок Леонардо да Вінчі «Справедливість». Нині вийшла в Україні і книжка прози класика киргизької літератури Айдарбека Сарманбетова «Людина без Батьківщини», котру ми переклали з Володимиром Віхляєвим... А з Надією Постемською з Ірландії ми переклали збірку віршів «Присутність духу» відомого німецького поета Фолькера Маасена… – розповідає Сергій Дзюба. – Деякі з цих диво-книжок – великого обсягу. Наприклад, роман Роллана Сейсенбаєва «Мертві блукають пісками – 720 сторінок! Втім, нас це не зупиняє. Книжка – захоплююча, дуже талановита, знаменита, в Україні досі не видавалася, тож буквально за кілька місяців переклали її й ошатно надрукували тут – автор щасливий! До того ж, він став лауреатом Міжнародної літературної премії імені Миколи Гоголя «Тріумф». Це – тепер одна з нагород нашої Академії. Взагалі, заснована ця гоголівська відзнака ще в 1998 році, й за цей час нею нагороджено багатьох видатних людей із 45 країн. Тому щороку отримуємо понад 750 висунень на здобуття премії імені Миколи Гоголя «Тріумф» з України та закордону. Адже за різними світовими рейтингами наша гоголівська нагорода входить до сотні найпрестижніших премій світу, значно випереджаючи італійську й російську премії М. Гоголя. Не менш популярна і наша Міжнародна літературна премія імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень». Значний резонанс щороку викликає нагородження лауреатів нашої міжнародної Літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша… Тобто це – справді, огром роботи, але інакше просто нічого не вийде. Потрібно дуже багато працювати, щоб досягнути такого результату. Тому я вже років п’ятнадцять жодного дня, навіть у великі свята, практично не відпочивав, не брав відпусток. Але мені – дуже цікаво». І ось переді мною – вражаючий другий том тритомника Сергія Дзюби «Гріх любити неталановито!», в якому зібрані його переклади з 60 мов! Це – неймовірно, дивовижно, однак я тримаю гранки цієї книжки в руках. І вкотре 379

переконуюся, що кількість у Сергія ніскільки не суперечить якості. Адже він – дуже хороший, ретельний і талановитий перекладач! Звісно, неможливо знати водночас стільки мов, але Сергій Дзюба вдало залучає професійних перекладачів, які готують йому підрядники. Та чудово перекладати вірші може лише обдарований поет, який глибоко відчуває ритм, рими, метафори… Це – особливий талант, який потребує, справді, ювелірної праці, великої душі та високого інтелекту. Надзвичайно складно перекладати гарні римовані вірші, однак у Сергія більшість перекладів – саме римовані. І вони – блискучі, нерідко навіть кращі за оригінали! Адже напрочуд мелодійні, цікаві, органічні та вишукані, взагалі навіть не нагадують переклади, а сприймаються, як чарівні українські вірші. Навіть не уявляю, як можна досягнути такої блискучої філігранності?! Але Сергієві Дзюбі це вдається, бо, безперечно, має такий рідкісний Дар. Ось погляньте, який шедевр вийшов у перекладі українською мовою вірша відомого чорногорського поета Ігоря Ремса:

Оленці Оленко, а тобі пасує вітер! Ім’я – мов виноградинка в устах… Вірш віддзеркалився – дволикий птах – В очах, що не зумів приворожити. «Оленко», – промовляю залюбки! Колосишся, немов пшениця в полі; І відчуває роги мимоволі Зухвалий місяць поблизу ріки… Босоніж – в сукні з дивних білих снів, Небачених, неторканих поетом; «Оленко!» – і не хочеться до Лети, Яку собі на голову творив. Така от пісня – про земну красу… Що буде після? Голуби на ґанку? Хай зорі поховались за фіранку – Оленко, ти скажи, я принесу! Бо всесвіт – тільки в серці, це – близенько, – Всміхається, народжений Отцем; І моляться метелики тихцем: «Оленочко, Оленочко, Оленко…»

380

Дуже гарно, неповторно, зворушливо, чарівно, вишукано та мелодійно! І таких перекладацьких перлин-скарбів у Сергія – немало. Западає глибоко в душу та одразу ж запам’ятовується, наприклад, переклад вірша видатного білоруського поета Михася Пазнякова: *** В нашім домі не буде вікон, Не коптітиме скрушно свіча… Там тривозі – жаскій, великій – Не злетіти з твого плеча. В нашім домі дверей не буде, Стін звичайних не буде теж… І музеєм не стануть будні, Бо простори не знають меж. В нашім домі – привітність поля У мелодіях рік, лугів! І прозоро у ньому – до болю, Завжди вільно від вічних боргів… В нашім домі – зірки не зужиті, І дороги – на всі світи! В цьому домі ти будеш жити, Як захочеш сюди прийти. Недаремно цією поезію зацікавився заслужений артист України, відомий композитор Ярослав Музика, який створив на вірша проникливу та вишукану музику. Тож тепер нову прекрасну та незвичайну пісню про кохання чудово виконує популярний український співак Віктор Гембара. Та й на Ютубі пісні Сергія Дзюби нині одразу ж стають хітами. Так, пісня «Твоїх очей барвінки» (музика і виконання Ярослава Музики) має вже більше ста тисяч переглядів! А ось – ще одна прекрасна, чарівна поезія, котру Сергій Дзюба переклав з алтайської мови. Автор – видатний алтайський поет Кулер Тепуков:

Падають зорі: з ріки – в небеса, – Вимрій бажання хутчіш! Музика тиші, миттєвість століть, Ночі свята простота… А місяченько, як мак, променить – Юнці бентежить уста. Спокій ясний огорнув береги Ніжністю янгольських віч…. Тільки хвилюються в чарах ріки Дівчина, місяць і ніч. Як же це гарно, мелодійно та зворушливо! По-моєму, також можна дуже популярну пісню створити. Звісно, в цих перекладах – дуже багато Сергія Дзюби, який пропускає їх через свою небайдужу душу. Тому він – справжній співавтор цих творів, а не просто перекладач. І якщо є у світі чарівники, то Сергій, безперечно, один із них – чарівник слів! Запам’яталися мені, зокрема, і переклади поезії Сограба Рагімі та Азіти Кагреман (з перської), Расула Гамзатова (з аварської), Резауддіна Сталіна (з хінді), Ауезхана Кодара, Галимкаіра Мутанова (з казахської), Мілана Грабала (з чеської), Елки Няголової (з болгарської), Рісто Василевскі (з сербської), Гургена Баренца (з вірменської), Сантоша Кумара Покхарела (з непальської), Іманта Аузіня (з латиської), Абдельваххаба Аззаві (з арабської), Петра Захарова (з удмуртської), Олжаса Сулейменова, Івана Жданова, Володимира Федорова (з російської), Фолькера Маасена (з німецької); чудової і чуйної прози Роллана Сейсенбаєва (з казахської), Айдарбека Сарманбетова (з киргизької), Агшина Алієва (з азербайджанської), Ак Вельсапара (цікавого та оригінального туркменськошведського письменника), Марселя Салімова, дотепного сатирика та гумориста, який пише башкирською й татарською… Вперше українською чарівно перекладені вірші з юкагирської, андійської, тиндинської, евенської, каратинської, балкарської, мов орія та каннада… Вишукано оригінальні у Сергія Дзюби й переклади зі світової класики – віршів Вільяма Шекспіра, Вільяма Блейка, Емілі Дікінсон, Редьярда Кіплінга, Оскара Вайлда, Джорджа Байрона, Едгара По, Джона Донна, Чарлза Буковскі (з англійської), Йоганна Гете, Генріха Гейне, Фрідріха Шиллера, Бертольта Брехта, Мартіна Опіца та Еріха Марії Ремарка (з німецької), Артюра Рембо, Шарля Бодлера та П’єра-Жана де Беранже (з французької), Омара Хаяма (з перської), Франческо Петрарки (з італійської), Федеріко Гарсія Лорки та Габріели Містраль (з іспанської), Мацуо Басьо (з японської), Роберта Бернса (з шотландської), Рабіндраната Тагора (з бенгальської), Аттили Йожефа (з угорської), Константіноса Кавафіса (з новогрецької), Йозефа Новака та Яна Смолера (з верхньолужицької), Пейо Яворова (з болгарської), Наїма Фрашері (з албанської), мудрих казок великого італійця Леонардо да Вінчі... Та всього й не перелічити. 382

Взагалі ж, до нової книги увійшла лише дещиця зробленого – насправді, Сергій переклав у сто разів більше! Втім, і цей ошатний том свідчить про великий і цікавий перекладацький доробок народного поета України Сергія Дзюби. Як на мене, це – не тільки колосальна праця, а й справжній літературний та духовний подвиг українця, який прославляє рідний Чернігів на увесь світ. Василь Слапчук, письменник, літературознавець, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, заслужений діяч мистецтв України, почесний громадянин Луцька та Волині, 20 травня 2021 р.

На крилах пісні Чарівне танго «Я намалюю сон» заспівав дует «Крила»

Нове прекрасно танго про кохання «Я намалюю сон» (слова – Сергія Дзюби та Юрія Бедрика, музика – відомого композитора Бориса Раденка) зазвучало у виконанні лауреатів міжнародних премій і конкурсів Валентини та Володимира Олійників (дует «Крила»). Чудовий відеокліп створила Надія Бойко. Пісня – романтична, пристрасна, чарівна, зворушлива, неповторна! Таким чином, у репертуарі дуету «Крила» є вже дві пісні Сергія Дзюби та Бориса Раденка. Адже, як відомо, в їхньому виконанні дуже ніжно і душевно звучить пісня про маму «Порадниця свята», яка стала «Піснею року» та має вже тисячі переглядів на Ютубі й популярних порталах (цю пісню блискуче співає і народний артист України Леонід Сандуленко). 383

Народний поет України Сергій Дзюба та заслужений артист естрадного мистецтва України Борис Раденко створили вже п’ять неймовірних пісень: це – «Батьку мій» (її чудово співає заслужений артист України Павло Мрежук), згадана тут «Порадниця свята», «Здрастуйте, рідні!» (це дуже проникливе та патріотичне звернення до всіх українців світу виконує Леонід Сандуленко), «Не сумуй, калинонько!» (її співає лауреат міжнародних премій і конкурсів – молода талановита Наталія Шинкаренко) і танго «Я намалюю сон». Три пісні стали справжніми хітами, які тепер постійно звучать не тільки в Україні, а й за кордоном, на всіх континентах. А дві найновіші, щойно створені, мають усі шанси отримати великий резонанс і визнання мільйонів людей. Ганна Маджуга

З відгуків на пісню «Я намалюю сон»: Народний артист України, видатний поет Андрій Демиденко (м. Київ): Дорогий Сергію, вітаю від усієї душі з прекрасною та вишуканою піснею! Все чудово і гармонійно: слова, музика, виконання, відеокліп. Браво! Здавалося б, танго нині – не в моді, однак, думаю, ця неймовірна, душевна пісня поверне йому популярність! Дуже добре, що Ви з композитором Борисом Раденком створюєте пісні в різних жанрах, цікаво експериментуєте і вкладаєте в кожну пісню доброту своїх сердець. Тому вони – такі популярні, й особливо приємно, що ці пісні дуже любить молодь!  Людмила Воробйова, літературознавець, критик (Білорусь): Дуже дякую, неймовірне, чарівне танго. Безкінечна музика душі! Ви щоразу, кожною своєю піснею, вражаєте, настільки це неповторно, чуттєво, проникливо. 384

Я – не фанат танго, але це – шедевр, можна слухати і милуватися цілу вічність! Тож вітаю з таким великим успіхом увесь ваш дружний творчий колектив: Вас, блискучого композитора Бориса Раденка, чудовий, романтичний дует «Крила» – Валентину та Володимира Олійників, а також – Надію Бойко, яка створила такий красивий, пристрасний відеокліп! Браво!!!  Світлана Талан, популярна українська письменниця (Луганська обл.): Чудові слова, музика, виконання, кліп! Романтично, душевно і оптимістично. Браво! Вітаю!!!  Інна і Тетяна Чабан, дует авторської пісні (м. Чернігів): Дуже хороша пісня, Сергію! Як завжди, прекрасні слова, вишукана музика та чудове, пристрасне виконання. Молодці! Вітаємо!!!  Ярослав Музика, заслужений артист України, композитор, поет, співак: Прекрасна пісня, слухаю та дивлюся з великим задоволенням. Нехай злітає до небес на потужних крилах любові!!! 

20 травня 2021 р.

385

Від усієї душі

«Хай літа скарбами стануть!» День народження – це найбільше свято в житті кожної людини. Тому народний поет України Сергій Дзюба та відомий композитор, заслужений артист України Ярослав Музика зі Львова створили щойно свою нову пісню «З Днем народження!», котра, безперечно, сподобається багатьом людям. Адже пісня – красива, душевна та зворушлива, дійсно неповторна й чарівна! А заспівав її зараз син Ярослава Музики – Ростислав Музика, талановитий молодий співак із гарним, приємним голосом та цікавою манерою виконання. Як завжди, вишуканий та прекрасний відеокліп створила Надія Бойко. Отже, пісня полинула на широкі простори, по всій Україні та світу! Додамо, що Сергій Дзюба та Ярослав Музика створили разом такі тепер популярні пісні, як «Твоїх очей барвінки» (її чудово співає Ярослав Музика – майже 150 тисяч переглядів – на популярних порталах і 3500 переглядів – на Ютубі, – це при тому, що ця пісня з’явилася тільки восени минулого року), «Пісня про Чернігів» (спільно з Оленою Терещенко – виконує її заслужений артист естрадного мистецтва України Віктор Гембара, зараз понад сто тисяч переглядів на порталах) та «В нашій домі» (спільно з видатним білоруським поетом Михасем Пазняковим, співає Віктор Гембара, ця нова пісня з’явилася нещодавно – навесні, але має вже більше тисячі переглядів на Ютубі). Пісні «Твоїх очей барвінки» і «Пісня про Чернігів» стали в Україні «Хітами року». Галина Леус

З Днем народження! Слова Сергія Дзюби Музика Ярослава Музики Як душа виходить на обличчя, Осяває очі та вуста! І, здається, житимемо вічно – Ти сьогодні не лічи літа. У бокалах сонячно та в серці, І тебе вітають, як весну! Переходиш наче по веселці, Як місточком, річку чарівну. Приспів: З Днем народження вітаю – Хай літа скарбами стануть; Розквітай яскравим цвітом 386

У здоров’ї, щасті, дітях. Хай шанують добрі люди, Хай Господь з тобою буде; А душа вночі і зрання Пломенить палким коханням! Сонце тепло горнеться до тебе, Кличе у замріяні світи; Заглядає ніжно в очі небо, Ніби в гості проситься зайти. Вдаль біжить життя та слід лишає, Мерехтить зорею у імлі; І нічого кращого немає, Як прожити гідно на землі! P. S. Першого дня тільки-но створена пісня «З Днем народження!» зібрала на Ютубі 330 переглядів.  26 травня 2021 р.

*** Друзі, вже за перший тиждень наша найновіша пісня «З Днем народження!» зібрала понад 1000 переглядів на Ютубі (причому 500 переглядів – за перших два дні)! Слова – мої, чудову музику створив відомий композитор, заслужений артист України Ярослав Музика. Виконує пісню талановитий молодий співак Ростислав Музика, і це – безумовно, значний успіх, який свідчить, що у нашої пісні – велике майбутнє! Ми старалися, щоб вона вийшла ніжна і глибока, світла та небанальна, розумна, людяна та зворушлива. Щиро дякуємо за підтримку всім, хто послухав і подивився!  3 червня 2021 р. 387

*** Письменниця, дипломат Ірина Вишневська-Черкас (м. Київ):

Шановний пане Сергію, щиро Вам вдячна! Ваша діяльність – надзвичайно значуща. Ви окрилюєте, даєте наснагу і бажання працювати на літературній ниві. Таким чином, світ стає кращим і духовно багатшим. Неймовірно рада, що у творчому колі існують такі щирі та добрі люди, як Ви! 14 червня 2021 р. 388

*** Письменниця, журналістка Тетяна Зінченко (Київська обл.): Доброго ранку, Сергію! Хочу поділитися з вами цим текстом, який для мене особливий. Я його промовляю часто, він допомагає, вирівнює думки, налаштовує на лад в душі. Я його переклала, може, не зовсім досконало, але головне – зрозуміло. Цей тест знайшли в 1692 році в Балтиморі в будівлі старої церкви, він називається «Напутнє слово» («Dezideratum»). Іди спокійно серед шуму і суєти, пам’ятай про те, яка благодать сходить в тиші. Рухайся так далеко, наскільки це можливо; не зрікаючись від самого себе, підтримуй добрі стосунки з людьми. Правду свою говори спокійно і зрозуміло; слухай, що тобі кажуть інші: адже навіть у невігласів є що сказати. Стережися людей крикливих і агресивних: вони травмують твою душу. Якщо почнеш порівнювати себе з іншими, можеш стати марнославним або озлобленим, оскільки завжди знайдуться люди кращі або гірші за тебе. Тішся своїм успіхам і планам. Вкладай душу в свою роботу, якою б скромною вона не була. Вона є вічною цінністю в мінливих перипетіях долі. Будь обережний у своїх намірах – світ сповнений обману. Але нехай це не затуляє від тебе поняття істинної честі: багато хто прагне до піднесених ідеалів, і всюди життя сповнене героїзму. Не будь цинічним з любов’ю, бо тільки вона перед обличчям загальної черствості та гіркоти залишається вічною, як життя. Стався спокійно до того, що несуть тобі роки, без жалю відмовляючись від утіх молодості. Розвивай силу духу, щоб при несподіваному повороті вона стала тобі опорою. Але не гризи себе муками уяви. Багато страхів народиться від втоми і самотності. Не забуваючи про дисципліну, будь добрим до самого себе. Ти – дитя космосу і тому маєш не менше прав на, ніж зірки і дерева, перебувати тут; ясно тобі чи ні, але не сумнівайся в тому, що світ такий, яким він є. Живи в світі з Богом, що б ти не думав про Його існування і чим би ти не займався і до чого б не прагнув; в шумі вулиць і хаосі життя зберігай душевний спокій. Незважаючи на весь обман, тяжку працю і надії, які не завжди виправдовуються – все ж цей світ прекрасний. Будь уважним і постарайся бути щасливим. 23 червня 2021 р.

Вітаємо!

Тетяна і Сергій Дзюби нагороджені Почесним знаком НСЖУ «За особливі заслуги» Відомі журналісти з Чернігова Тетяна і Сергій Дзюби нагороджені нині Почесними знаками Національної спілки журналістів України «За особливі заслуги» у державному та громадському розвитку України та виявлену при цьому 389

журналістську майстерність у відстоюванні прав і свобод громадян. Сергій Дзюба все життя працює в українських та закордонних ЗМІ. Тепер – редактор популярної обласної газети «Чернігівщина: новини і оголошення», президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України, яка наразі об’єднує письменників, науковців, перекладачів, журналістів, державних та громадських діячів із 60 країн. Тетяна Дзюба також багато років трудилася в українських ЗМІ, зараз – доктор наук із соціальних комунікацій, професор та академік, і викладає журналістику в Ніжинському державному університеті імені Миколи Гоголя. Почесні нагороди творчому подружжю вручили заслужені журналісти України – голова Київської організації Національної спілки журналістів України Михайло Сорока та головний редактор журналу «Пам’ятки України» Анатолій Сєриков. Ярослав Маджуга, 25 червня 2021 р.

Визнання!

Спілка письменників нагородила Тетяну Дзюбу Відома українська письменниця, літературознавець, науковець, доктор наук із соціальних комунікацій, професор, академік Тетяна Дзюба отримала нагороду Національної спілки письменників України – це медаль «Почесна відзнака». Пані Тетяна – багато років трудиться на письменницькій ниві. Її книги побачили світ в Україні, США, Іспанії, Канаді, Швеції, Туркменістані, Сербії, Чехії, Румунії, Польщі, Болгарії, Казахстані, Білорусі, Македонії, В’єтнамі, Болівії, Киргизстані та інших державах. Її твори перекладені вже 80 мовами світу та надруковані в провідних часописах 50 держав. Також вона відома і як висококваліфікований перекладач, журналіст, журналістикознавець, автор пісень та критик. Нині, за дорученням голови Національної спілки письменників України Михайла Сидоржевського, престижну нагороду Тетяні Дзюбі вручив відомий український письменник, державний і громадський діяч Віктор Терен, який із цієї нагоди приїхав до Чернігова та побував в офісі газети «Чернігівщина», яку очолює чоловік пані Тетяни – Сергій Дзюба. Ярослав Савчин, 25 червня 2021 р.

390

Книжкові новини

Вийшов третій том творів Сергія Дзюби з його чарівними пародіями!

У популярному чернігівському видавництві «Десна Поліграф» побачив світ третій том ошатно-дивовижного тритомника Сергія Дзюби «Гріх любити неталановито!». Нагадаємо, що в першому томі надруковані вірші народного поета України, в другому – його переклади українською світової класики з 60 мов світу. А в третьому томі представлені чарівні пародії добродія Сергія на твори відомих українських і зарубіжних авторів. Це – спільний міжнародний проект цього видавництва та Міжнародної літературно-мистецької Академії України, яка об’єднує письменників, перекладачів і науковців із 60 держав. Отже, пропонуємо увазі читачів дві цікаві рецензії на третій том Сергія Дзюби.

Небезпечна професія Розмірковуючи над природою гумору, Октавіо Пас пише: «Ні Гомер, ні Вергілій не знають, що таке гумор. Аристотель, здається передчуває його появу, але свою істинну форму гумор знаходить у Сервантеса...», – і, підсумовуючи свої роздуми, приходить до висновку, що «гумор – великий винахід сучасного розуму», напряму пов’язуючи цей винахід із зародженням роману як жанру. Якщо погодитися, попри можливі небезпідставні сумніви, з Октавіо Пасом, що гумор 391

був не споконвіків, а виник у результаті… якихось літературних процесів, – виявиться, що в Україні появу гумору спровокувала не проза, а поезія, а саме – «Енеїда», автора якої, Івана Котляревського, ми сміливо можемо вважати батьком українського (відчуваючи потребу дещо пом’якшити тезу, в дужках зазначу: літературного) гумору. Звичайно ж, це не означає, що до Котляревського українці не сміялися, однак це свідчить про те, що він був першим, хто запатентував гумор, надійно закріпивши його за поезією. Втім, я не збираюся досліджувати походження та історію українського гумору, сів я до комп’ютера, щоб привернути увагу читачів до зразків гумору сучасного, а все, що написано вище – лише коротка преамбула, що затягнулася.

Красуні Сергій Дзюба відомий як прекрасний поет-лірик та напрочуд цікавий прозаїк, і ось – письменник постає перед нами в новому амплуа. Хоча читачі, які стежать за творчістю Дзюби, навряд чи здивовані, бо, напевно, ще раніше відстежили добірки його пародій у періодиці й уже пережили перший подив та перший напад сміху. Спробуй-но не подивуватися, намагаючись збагнути, яким чином уживаються в одній творчій особистості розчулений романтик та 392

неймовірно ніжний лірик із вишукано-дошкульним та глузливо-іронічним дотепником! Не беруся цього пояснити. Мабуть, справа в тому, що гумор Сергія Дзюби, попри дотепність, ніколи не буває жорстким та знущальним, а завжди – м’який і доброзичливий. Автор не втрачає лиця, не перестає бути поетом, чутливим до слова і тих душ, що спроможні на те слово відгукнутися. З цього приводу можна багато розмірковувати, однак усі мої трактування – чи це серйозні твердження, чи легковажні домисли – у жодному разі не повинні заважати читачам спілкуватися з книжкою. Нехай вони похитують головами від подиву, нехай сміються. Адже гумор, коли його тлумачити, перестає бути смішним, тому я обмежуся коротким коментарем та кількома зауваженнями. (А коли гумору наразі не розуміють, то писання пародій стає… небезпечним заняттям).

Вершниця З усього видно, що Сергій Дзюба добряче обізнаний із сучасною поезією, серед його «клієнтів» – увесь український парнас, від поетичних «олігархів» до представників широких поетичних мас. Очевидним є й те, що пан Сергій уважний читач, його чіпке око не пропустить жодного рядка, який дає підстави для дотепного жарту. Однак це, так би мовити, справа техніки та професійності: кожен бажаючий наче й може перелопатити гору літератури і згодом «накопати» 393

будь-якого «компромату»… Не заперечую. Однак те, як пародист розпоряджається здобутим матеріалом, гідне захоплення та хвали! Адже письменник робить це не просто майстерно, а талановито. Він ніколи не прив’язує свою поезію до першоджерела (вірша, на який пишеться пародія), не сковує себе чужою формою, стилем, технікою, дотримуючись їх тільки у випадках, коли це – частина його творчого задуму.

Якщо прати, то все! Сергій Дзюба уникає буквальності й прямолінійних вирішень, оминає спокуси імітації-передражнювання. Тож, відштовхуючись від рядків чужого 394

твору, він використовує їх лише як трамплін, увиразнюючи, розширюючи та поглиблюючи власну раціональну ідею, почерпнуту із ірраціонального зерна тих рядків, які взяті як точка відліку. Бо пародія у виконанні Дзюби перестає бути вторинною, наразі його пародії це – веселі вірші із мотто. Адже нікому навіть не прийде в голову вважати оригінальний вірш вторинним тільки з тієї причини, що йому передує епіграф. Сідаючи за цей опус, я заставив себе все ж відмовитися від цитувань пародій, інакше цьому не було б кінця та краю, оскільки кожна з пародій, як хороший анекдот, по-своєму варта усміху, навіть якщо з часом ці пародії стануть бородатими.

Віолончель Повертаючись до того, з чого розпочав, зазначу: дуже сумніваюся, що людство дожило б до наших днів, якби не було наділене почуттям гумору від початку. Цією думкою аж ніяк не бажаю заперечити причетність літератури загалом та роману (в українському контексті – поезії) зокрема до зародження і становлення гумору. 395

Тільки висловлюю своє переконання, що не варто сперечатися, хто й коли засміявся першим, оскільки добре відомо, що красиво сміється той, хто сміється останнім… Звісно, якщо останнім він сміється не тому, що до нього довго доходить. Василь Слапчук, письменник, літературознавець, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, почесний громадянин Луцька та Волині

Пародія як епіцентр літпроцесу Процес розвитку й формування літератури розтягнувся на тисячоліття – від періоду первісного зародку, завдяки створенню міфів та легенд, і до розвою, попри вдосконалення стилю й винаходу нових форм літератури – поезії, драматургії та епістолярної й філософської етики. Проте єдиним, що протягом віків не відчуло суттєвих змін, незважаючи на численні соціально-економічні катаклізми, було вміння сміятися – це мистецтво таке ж давнє, як і обробка городини чи створення одягу.

Чекаю – не дочекаюся! 396

Звісно, вміння покепкувати над ближнім зазнало деяких змін, набуло певних властивостей і вишарувалося майже в окрему літературну дисципліну. Однак єдине, що в дійсності не зазнало перетворень, так це щире бажання всюди та у всьому знаходити привід для кпинів і можливість посміятися не лише над побутово-смішним, але й над соціально-сумним.

Коханці Сміялися над ближніми (чи над певними соціально-політичними явищами життя) у різний манер: за допомогою сатири чи памфлетів, епіграм та фельєтонів, історичних романів і епічних балад, проте усі ці різножанрові форми кепкування стояли радше над літературою й стосувалися більше явищ соціальних, ніж побутових, оскільки виокремлювали певні ознаки соціально-економічної недосконалості системи чи зловживання певних політичних діячів. Це було смішно, цікаво, гостро, небезпечно, але надто швидко відходило в тінь історії разом із тим явищем чи особою, що викривалася за допомогою творчості. І хоча деякі давні полемічно-комічні твори не втратили ознак 397

модерності навіть зараз, завдяки завжди присутній людям глупоті, жадобі, марнославству чи фанатичній нетерплячості, на загал усе те стало класикою, але у минулому часі. Тож ми воліли б доторкнутися до іншої форми сміху – пародії, досить нового жанру, як на тлі довговічної історії літератури, проте популярного та самодостатнього.

Віртуоз Власне, що таке наразі пародія? На думку одного із відомих сучасних пародистів Сергія Дзюби, пародія – це коли один поет дотепно та вишукано «знущається» над іншим поетом, якого дуже любить… Звичайно, любов від любові різниться, адже вовк, як відомо, теж любив коняку, а що від неї залишив? Проте саме формулювання достатньо чітке й прозоре, оскільки дає підстави розуміти, що без певної «любові» до ближнього – поета – тут не обійтися аж ніяк. Звісно, пародія це – не зовсім високочола поетика Йосипа Бродського, філософська досконалість Омара Хайяма чи лірична чутливість нашої Ліни Костенко. Але жанр пародії аж ніяк не можна вважати легким для написання. Чудове почуття гумору, іронічність, дотепність, спостережливість, інтелект, чуйність, вишуканість, чарівність, – опанувати це під силу хіба що одиницям. Тому поетів та прозаїків у нас – тисячі, а талановитих пародистів у сучасній українській літературі – лише кілька! Існує міркування, що заримувати можна будь-яке слово… Та чи можна заримувати гостру, мов бритва, думку? Чи можна заримувати тонке, як нитка павутиння, відчуття? Пародія – це той жанр, у якому сходяться, мов античні дороги у Римі, творча дружба поміж поетами, вміння добре покпити одне з одного 398

і знання того, що пишуть чи вже написали твої колеги. Пародія – це як чорна діра у Космосі, де час та простір помінялися місцями, з тою лише різницею, що у пародії місцями міняються здоровий глузд та почуття гумору, тому й з’являються на світ справжні шедеври.

Нікого немає! Пам’ятаю, як ми з Сергієм Дзюбою взяли участь у тривалій та цікавій творчій мандрівці українських письменників. Виступали у Києві, Чернігові, Сумах, Полтаві, Харкові, Донецьку, Луганську, Дніпропетровську, Черкасах, Запоріжжі, Херсоні, Миколаєві, Одесі, Сімферополі, Ялті… В університетах, академіях, музеях, бібліотеках, будинках культури, навіть у нічних клубах. По п’ять виступів щодня!.. Сергій читав здебільшого свої пародії, і я бачив, який він мав там неймовірний успіх. Йому захоплено аплодували викладачі й студенти, школярі та 399

люди похилого віку, лікарі і військові, робітники та правоохоронці, аграрії і лісівники, й навіть п’ятилітні малюки в дитсадках… Особливою популярністю користувалися такі його «хіти», як «Любов з тролейбусом», «Балада про жабу», «Замах дощихи», «Казочка про українську естраду», «Балада про мрії», «Балада про супермена», «Дещиця екзотики навесні», «У ліжку з Бонапартом», «Балада про поцуплене серце», «Поема про море», «Колискова для ІБТ»…

Філософ Сам С. Дзюба, як пародист, – надзвичайно «урожайний». Так, я нарахував понад 200 надрукованих творів (за кілька років – 30 добірок у провідних вітчизняних газетах і журналах), а скільки їх ще лежить у письменницькому столі Сергія? Цікавим є те, що С. Дзюба навдивовижу «оперативно» відгукується на будьяку подію, яка відбувається в мистецькій спільноті. Чи то вихід нового резонансного твору, чи поява у пресі цікавого інтерв’ю, ба навіть звичайні творчі зустрічі «без краваток» серед письменників (і особливо – поетів) не відбуваються без того, аби чернігівець миттєво не відгукнувся на те. Зокрема, запам’ятались оригінальна рецензія чернігівського пародиста на «смолоскипівську» антологію прози «Тексти» (пародія «Груповуха»), його 400

дошкульні, сатиричні рефлексії з приводу протистояння Національної спілки письменників України (НСПУ) та Асоціації українських письменників (АУП) у «марші» «Смєло, товаріщі, в ногу…», такі несподівані відгуки на дискусію щодо «Станіславського феномену» («Про маму і феномен») та навіть з’їзд АУП («Сон поета Ко»).

Собакотерапія Під час згадуваної вже тут письменницької поїздки в одному з ПТУ в Дніпродзержинську поету Михайлу Григоріву подарували … швабру, яку він із гордістю привіз до Києва. Сергій Дзюба одразу ж зафіксував цю історію («Балада про Михайла Григоріва»). Виступав з нами і молодий талановитий пародист Олександр Стусенко. І що цікаво – колеги напрочуд швидко знайшли спільну мову. Сергій навіть із задоволенням читав на творчих зустрічах… пародії свого «конкурента». А потім благополучно написав власні пародії на вірші Сашка! До речі, я ще не чув, щоб поети ображалися на Сергія Дзюбу за його «наїзди». Навпаки, не раз бачив, як у тих же Сумах та Харкові письменники охоче 401

дарували пародисту власні книжки. Ще б пак! Сергій «знущається» цілком доброзичливо. У нього є вишуканий смак і чудове почуття міри.

Танк замело у діда на подвір’ї! На перший погляд, може скластися думка, що головна мета пародиста – саме пародіювання своїх не менш цікавих і талановитих колег. Втім, це – не так. Самі поети обираються лише як засіб, як привід для пародії, але аж ніяк не причина. Бо причиною може бути що завгодно – від розбитих автошляхів до звичайнісінького «жлобства» у сучасному українському шоу-бізнесі, від проблеми «батьків» та «дітей» у стосунках між НСПУ та АУП і до вічно молодого та невмирущого почуття кохання навесні. Бо з коханням у Сергія Дзюби таки все гаразд. Варто лише пригадати його пародії «Про прання та визнання», «Великий інтим», «Балада про потяг», «Балада про військову кар’єру», «Балада про Маріанну»… Окрім пародій, Сергій Дзюба добре відомий і як автор чудової прози та серйозних поезій. Він написав просто блискучу трилогію для дітей «Душа на обличчі», котра вийшла загальним накладом понад 200 тисяч примірників в Україні та за кордоном і мала великий успіх серед маленьких читачів. Та і його «Потягуськи» («Потягеньки») не залишили байдужими юних читачів у світі. Сергій – автор прекрасних і популярних українських пісень, упорядник і видавець численних антологій та збірників, перекладач із 60 мов. Це свідчить про різноплановість майстерності автора, у особі якого добре поєднуються риси 402

гумориста, лірика та справжнього дитячого письменника; а загальний стан сучасної української літератури нині робить із нього одного з найбільш затребуваних авторів, який здатен опанувати будь-яку тему чи жанр.

Атака туалетним папером Нерідко й самі пародисти стають об’єктом кпинів та поетичних знущань з боку своїх колег. Це не варто розглядати як ознаку рецидивної мстивості творчих людей, чи як «поетичний» хід у відповідь або елементарне бажання познущатися над «знущателем». Радше, це ознака своєчасності й цікавості творів пародиста, нерідко достатньо серйозних та глибоких за змістом, які, у свою чергу, й стимулюють поетичну думку інших митців, налаштовують їх на пошуки нових форм зображення чи звичайної проби пера у формі іронії та жарту. Як приклад – пародія поета Юрія Крисанова на… вірш Сергія Дзюби: *** Немає світла – долі ходять пішки. Під ковдрою поети: ти і я. Сергій Дзюба Мить творчості. Під ковдру – і негайно, 403

вночі забудеш, що буває день. О, як же нам римується тут файно, яких ми наскладаємо пісень! Наш спільний вірш – це незбагненне диво – до раночку ми станем колисать. І буде світ. І ми – такі чутливі… Ну, де там Рай? Поети ще не сплять!

Парфумер Я був щиро здивований, коли дізнався, що до більшості своїх пародій Сергій створив оригінальні мелодії. Часом, на прохання глядачів, він навіть виконує власні тексти, акомпануючи собі на баяні чи гітарі… Особливо тепер популярні його музичні пародії на знамениті пісні «Козачка» («Я – козачка твоя, пане полковнику мій синьоокий…» та «Вона» («Лиш вона, лиш вона сидітиме сумна…»). Знаю, що автори хітів відреагували на ці пародії цілком доброзичливо. Кость Москалець навіть щиро, добродушно жартував із цього приводу. Взагалі, хочу зазначити: охарактеризування пародії як епіцентру сучліту, винесене у назву відгуку, не випадкове. Бо літературна пародія, незважаючи на начебто її «малу форму», є найшвидшою і найвлучнішою зображувальною формою та характеристикою тих творів чи тих поетів, яких обрано саме для пародіювання та «викривання». Це – як своєрідна, весела й дотепна рецензія на цікавий вірш, проте у поетичній формі і з ознаками особистого знайомства чарівника-пародиста з автором оригінальної поезії. 404

Поспішаю! Росте собі черевичок…

405

Така форма рецензування дуже приваблює, веселить та змушує глибше замислитися над самим твором – не лише над його недоліками, а також і над позитивними якостями. Отже, пародію можна розглядати саме як додатковий стимул для розгляду окремих творів і літпроцесу взагалі. А з цього випливає: пародія – продуктивний синтез звичайної повсякденної іронії, яка побутує у суспільстві, та наразі однієї з найцікавіших форм поетичного зображування навколишнього світу, що має на меті додатково ознайомити читачів не лише з «тіньовими» сторонами того чи іншого твору, але і з не менш «тіньовими» сторонами життя самих авторів – людей надзвичайно цікавих, проте не менш загадкових... Володимир Коваль, письменник, критик, кіносценарист, журналіст, лауреат міжнародних премій і конкурсів, м. Дніпро, 1 липня 2021 р.

Вітаємо!

Лауреати конкурсу «Книга року»

Редактор обласної газети «Чернігівщина», письменник Сергій Дзюба став переможцем нинішнього конкурсу «Книга року», який традиційно, вже багато років поспіль, проводиться на Придесенні зусиллями бібліотеки імені Михайла Коцюбинського та Чернігівської міської централізованої бібліотечної системи. У журі конкурсу – письменники, громадські діячі, науковці та бібліотекарі. 406

Отож Сергій Дзюба переміг у номінації «Збірки поезії та прози» – 1 місце здобула його книга фантастики «Моя Шахерезада», яка вже отримала значний резонанс в Україні та за кордоном. Також на цьому конкурсі відзначені пригодницька книжка Сергія Дзюби «Справи детектива Самарцева. Ідеальний злочин. Пані кілер» та збірка віршів Тетяни і Сергія Дзюби «Веселка на віях», ошатно надрукована киргизькою та українською мовами в Киргизстані у гарному перекладі видатного киргизького письменника, президента Міжнародної громадської Академії Поезії, головного редактора журналу «Література тюркського світу» Айдарбека Сарманбетова.

Крім цього, нагороджено відому письменницю з Італії Людмилу Шутько – за книжку казок «Людинка з глечика», яку переклали та упорядкували Сергій Дзюба і Ганна Маджуга. Нагороди на конкурсі отримали і Валентина Мастерова («Тобі скажу»), Микола Будлянський («Обереги рідного краю» та «Хатні обереги»), Григорій Самойленко («Микола Гоголь і Україна»), Валентина Михайленко («Любов і демони»), Ганна Арсенич-Баран («Словник українсько-російських міжмовних омонімів»), Анатолій Покришень («Беатріче Коцюбинського»), Сергій Леп’явко («Чернігів: історія міста»), Ліна Ланська («Цілую твій поділ…»), Олександр 407

Забарний («Ніжин – кам’яна квітка українського бароко»), Олена Терещенко («Симаргл на підвіконні: химерні історії»), Сергій Горбенко («Пазли долі»), Олексій Брик («Парадокси кохання»), Геннадій Обушний («Екст»), Дельфіна Вербенс («Люта»), Анатолій Семенцов («Писанки Чернігівщини»), Лариса Ткач («Мить життя»), Василь Буденний («МИР ВАМ»), Михайло Сушко «Чи допливем…» та Олександр Штань «Прокидайтесь, діти, сонечку радіти». Вітаємо лауреатів конкурсу «Книга року»! Ярослав Маджуга, 15 липня 2021 р.

Визнання

Українців нагородили в Азербайджані

Поет Агшин Алієв (Азербайджан). Народні поети України, відомі журналісти, перекладачі з Чернігова Тетяна і Сергій Дзюби отримали нині нагороду в Азербайджані – почесні міжнародні дипломи за свій п’ятитомник «Вірші 80-ма мовами світу», виданий у Канаді. Це дуже ошатне видання одержало значний резонанс у багатьох державах, зокрема і в Азербайджані. У п’ятитомнику, який побачив світ загальним обсягом майже п’ять тисяч сторінок із величезною кількістю кольорових світлин, вірші чернігівців Сергія і 408

Тетяни чудово переклали азербайджанською мовою науковець Ферхад Туранли, який вільно володіє українською мовою, та відомий поет Наміґ Хаджигайдарли. А зараз нові поезії творчого подружжя з Чернігова цікаво переклав знаний азербайджанський поет, прозаїк та перекладач Агшин Алієв. А посприяв йому друг – Мубаріз Агахан онли Сулейманли, також відомий та оригінальний поет і журналіст із сонячного Баку, щиро залюблений в українську мову, котру вважає однією з найкрасивіших і наймелодійніших у світі. Натомість почесний професор Сергій Дзюба прекрасно переклав рідною українською чарівні філософські притчі Агшина Алієва. Ця добірка вже увійшла до другому тому Сергія Дзюби (його тритомника «Гріх любити неталановито!»), де на 800 сторінках ошатно представлені переклади українською з 60 мов. Отож відома міжнародна громадська та літературно-мистецька організація «Смолоскип дружби» нагородила наразі своїми почесними дипломами творче подружжя українців, котрі активно і талановито представляють рідну державу в усьому світі, популяризують історію, культуру, літературу, мистецтво та народні традиції України, а також зацікавлюють українців творчістю азербайджанських авторів. Безперечно, така велика та подвижницька їх діяльність об’єднує народи, переконаний очільник міжнародної організації «Смолоскип дружби» Фарман Борчали. Ярослав Савчин, письменник, перекладач, журналіст, художник, прес-центр Міжнародної літературно-мистецької Академії України, 19 липня 2021 р.

Мандри

Тиждень у раю!

409

Тут усе сприяє Любові Відверто кажучи, донедавна я зовсім не переймався літнім відпочинком у Туреччині. Хоч за свою понад десятилітню міжнародну, літературно-мистецьку діяльність залюбки мандрував Європою та Азією, – побував на багатьох чудових фестивалях, конференціях, святах, презентаціях, виставках та інших імпрезах, де охоче спілкувався з представниками різних держав і культур. Втім, несподівано подзвонив приятель і запропонував путівку до Анталії, пообіцявши тиждень раю. Ну, хто б не хотів бодай недовго побувати у раю? Тож і я не відмовився, хоч на питання «Коли летіти?», друг оптимістично відповів: «Сьогодні, тобто вночі, до Туреччини»… Що ж, треба віддати належне Сергію Сезонову – він дійсно фахівець своєї справи, тож швидко зібрав і провів мене в дорогу з потрібними документами та порадами.

У давньому амфітеатрі поблизу Демре, в Туреччині. Отже, срібнокрилий літак благополучно приземлився в аеропорту Анталії, де на мене вже чекав ввічливий водій, який і доправив «Мерседесом» до готелюоази «Андріаке» в мальовничому містечку Демре. Зауважу, що шлях від Кемера до Демре – буквально суцільний гірський серпантин. Це – надзвичайно красиво, захоплююче, неймовірно, незабутньо! Взагалі, якщо ви в дитинстві каталися на «американських гірках», то можете певною мірою уявити такий екстрим. Хоча він, звісно, зовсім не йде ні в яке порівняння з гірським серпантином дорогою до 410

Демре. Тому тамтешні водії – справжні аси, які спокійнісінько щодня віртуозно мчать вузькими стежками в горах над урвищем моря, часом враз розвертаючи автівку аж на 180 градусів. Ось де треба гостросюжетні кінострічки знімати!

Біля мощівника у церкві Святого Миколая в Демре. Таким чином, я невдовзі опинився в просторому, мальовничому готелі, де мене поселили в люксовий номер із виглядом на море – насолоджуйся, скільки душа забажає! Надворі – спекотно, а в готелі скрізь – кондиціонери. Територія – величезна, розваги пропонуються – на всі смаки. Хочеш купатися з дітлахами в басейні – будь ласка, прагнеш морської стихії – скільки завгодно. Море – тепле і, що мене особливо вразило, ідеально чисте! Ніде такого раніше не бачив, хоч уже вдосталь поїздив світом. Пляжі – затишні, піщані, ніде жодного скельця чи ще якоїсь халепи. Море – скрізь одного яскравого лазурного кольору, який навіть на горизонті не змінюється. Фантастика! У затишному ресторані – страви на будь-який смак. Хто любить шашлики, стейки, смажену рибу, морепродукти, раків, – ви все це матимете в необмеженій кількості. Гори східних солодощів. Кавуни й дині – зранку й до вечора. А ще ж є бари, які працюють до глибокої ночі, і там можна замовляти будь-які напої. То як же не випити келих червоного вина, спостерігаючи за дотепними конкурсами на сцені для дітей і дорослих?! Малеча тут – просто щаслива, скільки усіляких родзинок! Можна побувати на великому святі, займатися аеробікою у воді чи йогою на березі під керівництвом досвідчених наставників. Грати в теніс, танцювати до другої ночі на дискотеках. І досхочу купатися в благодатному Середземному морі – на світанку чи вдень, увечері та навіть уночі, це – найромантичніше!.. А головне 411

– кохатися зі своєю найпрекраснішою в світі жінкою, бо тут усе сприяє Любові. Адже рай – зцілює серця, тут ви знову – молоді та здорові, і все життя у вас – ще попереду.

«Молюсь за тебе повсякчас!» Я тут і нову пісню створив, присвячену дружині Тетянці – «Скарбе мій». А відомий композитор Борис Раденко одразу написав музику. Залишилося знайти талановитого цікавого виконавця, і наша пісня про кохання, яка увібрала в себе чарівну красу України та Анталії, полетить у світи.

412

Скарбе мій Слова Сергія Дзюби Музика Бориса Раденка Немало ми пройшли доріг: Наш бог – палка любов! Ти – мій найкращий оберіг Від смутку-горя. Кохання водопади знов Палають, наче зорі, – Знаходимо серцями час, Аби не втік від нас. Долаємо усі шляхи, Адже йдемо разом. Світ обіймемо навкруги, Як птах – крилом! П’ємо життя із джерела, І хочеться багато: Вершин і волі, як орлам, – Пісень, свята. Приспів: Скарбе мій, богиня, вродою розквітла, – Скарбе мій, молюсь за тебе повсякчас. Скарбе мій, ти – найдорожча в цілім світі, Скарбе мій, хай береже кохання нас! Чарівна, ніжна, мов струна, Красива, як зоря; Твоя душа в моїй луна – Весняна фея. Я – твій, а ти – навік моя Між небом і землею! У посмішці твоїй мені – Усі скарби земні. Ми – ніби вічні, мов кити, Тримаємо наш світ; До мене горнешся в путі Квітками літ. Не скорять терни і шторми, 413

І брили навісні, – ні, Бо завжди нерозлучні ми І уві сні!

В гостях у святого Миколая Але найголовніше для мандрівника – це, звісно, захоплюючі та дивовижні подорожі. Так от, мені, справді, пощастило побувати в церкві святого Миколая Чудотворця – одній із найбільшій християнських святинь, до якої здійснюють паломництво мільйони прочан. Взагалі, традиційні новорічно-різдвяні свята зі святим Миколаєм (Дідом Морозом, Санта-Клаусом) відбуваються в усьому світі на честь видатного добродія та благодійника, котрий народився в 245-му і в 300 році став єпископом давнього міста Міра (тепер тут знаходиться Демре), де й прожив своє подвижницьке, чудотворне та благодатне життя. Святий Миколай дуже любив дітей і завжди дарував їм подарунки.

У Середземному морі (Туреччина). 414

Ще одна незабутня мандрівка – на яхті, до затонулого міста Доліхісте, поблизу острова Кекова. Там – прекрасні, неповторні краєвиди, а в воді видно руїни затонулого стародавнього міста. Плаваєш у морі з неймовірним відчуттям, що під тобою – легендарна Атлантида з її нерозгаданими досі таємницями!

Висічені гробниці Міри. Руїна затонулого міста (Кекова).

415

Запам’яталися й висічені в скелях гробниці та амфітеатр лікійського міста Міра, де в період панування Риму, відбувалися гладіаторські бої. Піднявся канатною дорогою на гору Тахтали (2365 метрів), де також гарні краєвиди. Поруч – місто Кемер, популярний курорт. Із задоволенням побував у красивій і просторій мечеті Хузур Камі…

Давній Амфітеатр. Мечеть Кемера.

416

Тиждень мандрівки минув, як один день. Як, власне, проходить і вся наша доленька. І добре, що є такий неймовірний земний рай, який хочеться згадувати і до котрого, попри все, хочеться повертатися. Де можна на якийсь час забути всі свої тривоги, прикрощі, переосмислити власне життя. Ніби на мить зупинитися, перевести подих… Уявити себе молодим і здоровим, сповненим заповітних мрій та невичерпної енергії. І неначе розпочати спочатку свій шлях, який триматиме довго. Власне, завжди є змога бодай тиждень побути у раю. Тепер я точно знаю, що він існує. Де навіть смерть приходить по тебе в образі прекрасної дівчини, та, трохи пококетувавши, відправляється ні з чим назад, адже бачить перед собою дійсно щасливу людину, яка перебуває в гармонії з собою та світом.

Миколай Чудотворець. Поцілунок із вічністю.

417

Дякую, гостинна Туреччино! Тепер я відчуватиму тебе до глибини своєї душі. До речі, тиждень жоден турист у готелі та на екскурсії не носив маски, тож я буквально забув про коронавірус. Українців було багато, і турки ставилися до нас чудово, навіть вболівали за збірну нашої держави на чемпіонаті Європи. Час від часу вони намагалися говорити українською: «доброго ранку», «добридень», «на добраніч», «дякую», «будь ласка», «кохаю…» І це було дуже приємно!

У церкві Святого Миколая (м. Демре, Туреччина). Картина І. Рєпіна «Святий Миколай рятує невинних».

418

Ніхто тут також не переймався політикою – принаймні я за увесь час не почув жодної дискусії на якусь дратівливу тему… Я познайомився з татарами, киргизами, азербайджанцями та іншими чудовими, доброзичливими людьми різних національностей, і всі вони від душі бажали мені в ресторані «Смачного». Пам’ятаю, як ми плавали довкола яхти біля давнього затонулого міста на значній глибині, й мусульманська дівчинка раптом сама дала круг єврейському хлопчику-інваліду, щоб і він міг вдосталь насолодитися цією мандрівкою; і та маленька дівчинка увесь час потім турбувалася про свого нового друга. Таке не забувається! А коли наш гід Аслан – чемпіон світу з вільної боротьби – темпераментно танцював на яхті турецькі танці, а ще лезгинку та гопак, йому щиро аплодували всі туристи. І це було дуже зворушливо… Біля пам’ятника Святого Миколая в Демре я задумав бажання. І вірю, що воно справдиться. Бо як інакше? До побачення, прекрасний рай! Сергій Дзюба, 19 липня 2021 р.

Міжнародне співробітництво

Як живуть феї?

Генріх Дік. Диво продовження : Казки для дорослих і дітей / З німецької мови переклали Наталія Писаренко та Сергій Дзюба; кольорові ілюстрації 419

митця Валентина Качурівського. – Київ-Чернігів: Міжнародна літературномистецька Академія України, Чернігів: Видавництво «Десна Поліграф». Що ми знаємо про справжніх фей? Дуже мало. Пригадується давній фільм про попелюшку, якій пощастило поїхати на королівський бал і, після багатьох неймовірних пригод, стати прекрасною принцесою. А ось відомий німецький прозаїк, поет і драматург Генріх Дік на сучасних феях розуміється чудово. У цьому цілком переконує і його дуже яскрава, ошатна книжка чарівних казок для дорослих і дітей, яку ми із задоволенням переклали з німецькою мови разом із Наталією Писаренко. Отже, з цієї захоплюючої, пригодницької та веселої книжки ви дізнаєтеся, де мешкають феї, як вони живуть, як здійснюють свої неймовірні чудеса; коли і як допомагають дорослих і дітлахам, а також тваринам, птахам і рослинам; які у них характер і уподобання та ще багато усіляких дивовижних секретів, про які раніше ніколи не чули. Також ви дізнаєтеся, де насправді мешкає щастя. Адже це – дуже важливо для кожного з нас! Прочитаєте, що чарівні атрибути теж час від часу ламаються, однак чари неодмінно переходять до інших, здавалося б, абсолютно звичайних речей, тож шпилька, якою ви, між іншим, заколюєте волосся, раптом може стати чудовим магічним оберегом та добрим другом і рятівником. Взагалі ж, ця унікальна книжка нас ненав’язливо вчить, що жити потрібно зі щирими добром у серці, завжди намагатися міркувати та мріяти про хороше, відганяючи злі й підступні думки. Перебувати в гармонії з собою, близькими людьми, природою та всесвітом. Тому, коли вам надто часто надокучають погані та незатишні сни з усілякими жахами-страхіттями, отже, вам неодмінно потрібна допомога доброї феї. Знайти та покликати її до вас у гості наразі досить легко – достатньо взяти до рук барвисту книжку Генріха Діка «Диво продовження», і ви миттю поринете у світ омріяних та найдобріших чудес. Власне, відірватися від такої дуже захоплюючої книжки – досить складно, тож раджу починати читати її вранці, у вихідний день, щоб вас ніщо не відволікало від приємного читання. Та й раптом прокинеться у вас талант чарівника?! До речі, ви навіть переосмислите дещицю, зрозумієте, що не всі речі, які ви вважали капосними та недолугими, насправді, не такі вже й погані. Скажімо, причіпливий будяк теж може бути красивим і прийти на допомогу, захищаючи вас від нахабного троля! А сукня феї здатна надихнути художника на створення справжнього шедевру, бо в ньому оселиться ніжна веселка, яка сяятиме радістю. А якщо ви раптом, випадково, знайшли скарб, не поспішайте його одразу ж привласнювати. Подумайте, чи заслужили на нього?.. І, можливо, якщо є така змога, ліпше просто повернути коштовність законному власникові, ощасливити його своєю знахідкою і порадіти разом із ним такому несподіваному везінню! Феї навчать вас розмовляти з тваринами, рибами, птахами, деревами та рослинами. І не поспішайте відмовлятися від такої премудрості – адже в житті все 420

знадобиться! Якщо дерево відчує ваші щирість, любов, чуйність, співчуття, то теж спробує вас підтримати, поділиться власною життєдайною енергією. До того ж, книжка – дійсно патріотична, бо вчить, що і в людини має бути коріння; інакше вона просто блукатиме світом, мов бадилина, перекотиполе, і не матиме справжньої домівки. А коли рідна Батьківщина – завжди в твоєму серці, в твоїй душі, то ти – дійсно не безнадійний і здатний створювати на землі добро – дітей, квіти, зорі, веселки, прекрасні вірші, пісні, картини, думки… А для цього зовсім не важливі всі твої статки та посади. Адже можна бути і мандрівним лицарем, і садівником квітів коханої жінки, й просто хорошою, доброю, чуйною людиною, закоханою в цей не зовсім досконалий світ. Втім, все залежить від кожного з нас – любити і пробачати людей чи люто заздрити їм, тримаючи камінь за пазухою. Ось тільки така чорна заздрість ще нікого не зробила щасливим! І на завершення – казка-притча «Камінь, глечик та ящірка» від феї Елани. Біля величезного каменю, який, ймовірно, скотився зі скелі, лежав старовинний бронзовий глечик, вкритий розписом, що за мотивом нагадував китайський. Камінь і глечик, наче справжні сусіди, лежали поруч уже понад п’ятсот років, але ні той, ні інший за цей час не промовили один до одного й слова. Першим припинив мовчанку камінь: – Скажи мені, чому ти лежиш біля мене вже стільки років? – Я лежу тут тільки тому, що коли ти скотився з гори, то закрив мене собою від усього світу. Хто ж мене побачить, якщо з дороги видно лише твій непоказний бік? – Та ні, справа не в тім… Коли світить сонце, твоя бронза так яскраво виблискує на ньому, що це видно здалеку. Тож я тут ні до чого. Мабуть, тебе зробили не так уже й красиво, щоб ти комусь сподобався. – Немає межі твоєї безсоромності, каменю! Саме ти є причиною моєї знедоленості. Чому, падаючи з гори, ти не розколовся на дрібні шматки? До цієї сварки уважно дослухалася ящірка, що сиділа на камені, і зрештою вирішила втрутитися в розмову: – Звісно, я вам – не суддя, але хочу сказати, що ви обидва – дуже корисні для мене. Коли падає дощ, я ховаюся у глечик. Коли хочу погрітися на сонечку, то лежу на камені. Ви однаково потрібні мені – це очевидно. Тож немає чого сваритися, а краще пишайтеся тим, що маєте таку хазяйку! Ось така книжка – мудра і водночас дотепна, повчальна, але ненав’язлива, легка та незабутня. Хочеться її читати і ділитися щастям. Сергій Дзюба, письменник, перекладач, президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України, 20 липня 2021 р.

421

*** Моєю пісенною творчістю зацікавилося українське радіо Канади. Невдовзі там прозвучить пісня «Здрастуйте, рідні!» (мої слова, музика Бориса Раденка, співає народний артист України Леонід Сандуленко), а потім звучатимуть й інші мої пісні, створені впродовж цих двох років: із дружиною – поетесою Тетяною Дзюбою, талановитими композиторами Борисом Раденком, Ярославом Музикою, Петром Лойтрою, Тетяною Чабан, тобто якісно записані на професійній студії у виконанні популярних співаків – Леоніда Сандуленка, Павла Мрежука, Ярослава Музики, Віктора Гембари, Ростислава Музики, дуету «Крила» (Валентини та Володимира Олійників), Інни і Тетяни Чабан, квартету «Пісенне джерело»… А коли з’являться нові мої пісні – у виконанні чарівної молодої співачки Наталії Шинкаренко та народного артиста України Олександра Василенка, то я їх також надішлю до Канади. Щиро дякую за сприяння головному редакторові чудового канадського часопису «Порт-Фоліо», відомому українському письменникові та перекладачеві Михайлові Блехману.  23 липня 2021 р.

Книжкові новини

Гріх любити неталановито! або Все починається з Жінки…

422

Сергій Дзюба. Гріх любити неталановито! : Вибрані вірші, переклади та пародії: У трьох томах. – Том перший. Вірші. – Київ-Чернігів: Міжнародна літературно-мистецька Академія України; Чернігів: Десна Поліграф, 2021. – 552 с. (понад 200 кольорових ілюстрацій). Перегорнувши першу сторінку книги, читач, перш за все, зверне увагу на чудову і зворушливу авторську присвяту: «Моїй чарівній дружині Тетяночці, Тетяні Дзюбі, з любов’ю, ніжністю та вдячністю присвячую і цю книгу...» Авжеж, «Сергія Дзюбу недаремно називають «українським Петраркою», який усі свої книжки присвячує коханій дружині», – запевняє Нгуєн Суан Хоа, відомий літературознавець, кандидат філологічних наук, доцент Ханойського університету, член Спілки письменників (В’єтнам, м. Ханой). До того ж, не варто забувати, що Сергій Дзюба – автор 105 книжок, які перекладені 80 мовами та надруковані в 50 державах. І всі ці книги присвячені одній Жінці – поетесі Тетяні Дзюбі, що, безперечно, вражає! До речі, на думку українських та закордонних фахівців-літературознавців, це – єдиний такий випадок в історії світової літератури. «Якщо міркувати про сутність поезії щирого українця Сергія Дзюби, про її головну складову, це – безумовно, любов. Поет любить Жінку – земну, в чомусь грішну, стомлену від роботи і повсякденних турбот. Таку, яка поруч майже з кожним із нас. Потрібно тільки заглянути їй у вічі, щоб побачити океан любові», – влучно зауважує видатний поет і перекладач, лауреат Національної літературної премії Білорусі Анатолій Аврутін із Мінська. Не можу не погодитися і з Людмилою Воробйовою, знаним білоруським літературним критиком і літературознавцем, в тому, що «Сергій Дзюба – поет надзвичайно пристрасний, який увесь час захоплюється, та водночас він поєднує в собі дар постійної спостережливості й естетичного споглядання, філософію чуттєвості та розуму, світла і мудрості. Поет шанує традиції, однак його вірші – напрочуд новаторські. Сповнені віри, надії та любові, вони – вічні!» Про характер і секрет своєї творчості дуже гарно та сповідально у вірші «Дещо про любов справжнього непрофесіонала» висловлюється Сергій Дзюба: «Для того, щоб зрозуміти поезію, потрібна тиша. Не раптові, дрібно нарізані кружальця пауз, коли відчуваєш себе затравленим монстриком, готовим однією рукою грати на фортепіано, а іншою – ламати стілець. Ви знаєте тишу, яка нагадує молитву? Напій із самотності і болю, який у нас називають спокоєм? Я люблю таку тишу, вірші моєї дружини Тані та мудру поезію молодої Ліни Костенко... Душа філософа – щира й водночас недоторкана, як музика. Я люблю Бога і відчуваю його у переповнених тролейбусах. Тому мало ходжу до храму. Особливо на великі свята. Там суєтно. Він сниться. Я без кінця думаю про Нього. Мені цікаво сперечатися з Ним. Все-таки Він трохи розуміється на драматургії. Ну, й кортить дізнатися про останню мить свого життя! 423

Більше я думаю тільки про Таню. Так, я люблю кохати. Кажуть, у цьому світі професійно не можна займатися двома речами: коханням і поезією. Отож я – справжній непрофесіонал.

Я навіть Україну люблю – хай їй грець! І Чернігів, де мешкає багато жадібних та заздрісних людей, немає площі Бетховена і вулиці Шопена»... Народний поет України, прозаїк, драматург, публіцист, журналіст, автор творів для дітей та більше ста популярних пісень, критик, гуморист, пародист, кіносценарист, громадський діяч, видавець… Головний редактор популярної газети «Чернігівщина». Почесний професор. Генерал-хорунжий Українського Козацтва… Така яскрава особистість Сергія Дзюби не може не вражати! Сьогодні я привідкрию читачам тільки одну грань його, справді, багатогранного таланту – поетичну. 424

Про значення поезії Сергій Дзюба напрочуд цікаво розмірковує в своєму інтерв’ю, записаному нещодавно Дмитром Слапчуком із Луцька. Пропоную вам невеличкий фрагмент: – Поет – це не професія. Тож і колишніх поетів не буває... Я знав деяких авторів, котрі були дуже відомими за життя, але після смерті про них зовсім забули. І навпаки – поети, маловідомі за життя, раптом, відлетівши у засвіти, ставали знаменитими... Поети виконують дуже важливу функцію – вони створюють красу, що справді реально рятує наш світ. Створюють націю. Популяризуючи власну історію, культуру, традиції, прославляють свою країну та об’єднують народи. Отож, якщо говорити про значення пана Сергія у сучасному історикокультурному просторі, то він дійсно, як ніхто інший, сьогодні популяризує нашу культуру у світі. Якщо ж розмірковувати про сутність його поетичного слова, то автор, без перебільшення, творить Красу. Власне, як підтвердження цієї тези – мій весь наступний аналіз збірки – книги першої тритомника «Гріх любити неталановито!». Своєрідним лейтмотивом книжки є такі слова: «Гріх любити неталановито!» Не можу не погодитися з автором… На віях – осінь, в косах – перший сніг, А очі прагнуть молодого літа… Хотіти – гріх, і не любити – гріх, І гріх любити неталановито! (с. 48) Проте, у книзі не йдеться лише про любов до жінки. Кохання до Жінки тут – тільки першооснова. У Сергія Дзюби почуття любові поширюється на всі земні речі та субстанції: на побут і роботу, місто та країну, вічні філософські людські істини, навіть на політичні питання, хоч автор і не любить політики. Великою любов’ю проникнуті всі розділи книжки: «Станція «Чернігів», «Туди, де сльози Фаетона…», «Святі мої ноги пекельно гудуть…», «Мій уряд мною незадоволений», «Кракатунчик», «Коти не люблять політиків», «Чекаю Тебе з роботи, як із війни», «У пошуках давньої амфори», «Мій смуток – у сукні з незабудок», «Віршики малого Сергійка», «Між землею і небом», «І болить від любові фантомна моя половина!», «Білі ангели. Пісні». Причому в останньому розділі зібрані не лише пісні на вірші пана Сергія, а й пісні на слова інших авторів, на які Сергій Дзюба створив музику. Проте їх поєднує загальний лейтмотив книги ‒ гріх любити неталановито! *** Я люблю день, коли до мене прийшов Чюрльоніс і простягнув сльозу Фаетона, 425

настояну на мелодіях зірок. І я, що звик висмоктувати час із пальця, захворів на Всесвіт. (с. 59) Дозволю собі тут невеличке уточнення – автор захворів на любов до Всесвіту…

426

Впевнена, читачам буде цікаво спостерігати за образно-метафоричними самоозначеннями автора. Адже ліричний герой Сергія Дзюби – надзвичайно багатогранний. Він – цікавий, романтичний, непередбачуваний. Це справжній чоловік-мрія будь-якої жінки. А ще – у поетичній уяві автора він зазнає численних метаморфоз… Саме тому інтимна лірика Сергія Дзюби – Справжня, Жива і Досконала: А я все живу, мов скрипаль, який зумів уявити, що грає на скрипці Страдіварі – для однієї русалки. (с. 109) А я щодня своє життя з Твоєї літери починаю... і що я за чоловік такий?! (с. 207) Легко знати, що я стану віршем і житиму у країні квітів, доки дозволить час. (с. 113) І зацвіла душа віршем... (с. 203) Хлопчику, не заздри мені: я – блідий, мов пам’ятник. (с. 297) Я – архітектор будинків, у яких стіни не пригнічують свободу, а меблі мають душу. Там поважають філософа, 427

що вмів дегустувати самотність... (с. 121) З’явитися першим снігом – доки чекають і піти – доки не набрид... (с. 85) Пожухлим листям сумувала осінь, Та я любистком був і чебрецем... (с. 93) Осінь. Я хочу тепла, мов лелека. (с. 226) Місячний їжачок блаженствує на зеленій ковдрі фіалкового вечора... Погладь мене долонею м’якого літа – і Ти не відчуєш колючок. І навіть опівдні, за іншого світила, коли я видаюсь Тобі звичайнісіньким кактусом на підвіконні, все-таки трішки поливай мене разом із благороднішими квітами. (с. 104 – 105) Та я – лиш джин, який виконує бажання. (с. 134) А потім сніговий барс втратить зуби і перетвориться на барсика, який мріятиме про дитинство, але хотітиме спокою, – потім. (с. 244) Але я – мов пес, що хоче в будку, Бо від вітру захисту нема... (с. 147) 428

Я сиджу, мов птах, що зрадив літо, І літа рахую – восени. (с. 147) Не марок, доларів, ієн, Не лицемірства тоги... Я – не парламент, я – катрен. І слава Богу! (с. 248) Я боюся страждань, як монах, що боїться спокуси. Я б розтанув, мов лід, чи скінчився б раптово, як день. (с. 276) А це – іронічна порада-правило для справжніх чоловіків: Головне для справжнього чоловіка вчасно перетворитися: на зручний стілець – якщо жінка хоче присісти, на тепле і м’яке ліжко – коли їй потрібно спати, і... на іншого чоловіка – якщо цей набрид. (с. 357) Ну як же тут не усміхнутися?! Та й загалом, спосіб філософствування у Сергія Дзюби – досить незвичний… А це послуговування тонкою іронією і легким ненав’язливим гумором у поєднанні з трагічною темою скороминущості людського існування!.. Що тут скажеш? Геніально! Я пережив себе: відмучився, відпив... Так тихо поховав – ніхто і не помітив – Без віршів, копачів, душі лишивши пів... Та Бог із ним, таким... І Бог зі мною... Квіти – Оздоби для жінок, наркотики кохань – Мені, який отам, можливо, ще потрібні, Мов попіл – голові, як позолота бань, Алергікам – весна і горобцям – шпаківні. (с. 29) 429

Своєрідне осучаснення біблійного образу Адама також просякнуте доброзичливим гумором. Як же тонко, влучно і просто змальована буденна життєва ситуація! Гіркий післясмак від факту «неправильності» образу сучасного чоловіка вдало завуальовано легким авторським стилем та іронічним поглядом на життя і речі: *** Мій друг Адам іде в універсам, Пляшчину візьме – і собі, і другу... І знов згадає, як, о пів на другу, Він, покохавши, втратив небеса. Де справді не боліла голова, Не швендяли примари і поети, Де він не міг по-людському померти І не ковтав від розпачу слова. ... Зітхне, закурить «Приму» на десерт, І так йому болітимуть ті втрати… А все-таки люблю її, трикляту! І хтось всміхнеться – ніби чує все. (с. 30) Так, як стверджує Фолькер Маасен, відомий поет і прозаїк, член ПЕН-клубу Німеччини, «у сонячної, життєствердної поезії Сергія Дзюби – своя магічна аура... А блискучий гумор та дотепну іронію автора можна порівняти з незабутніми комедіями видатного давньогрецького драматурга Аристофана». Чомусь найбільше мені запам’яталося таке зізнання автора: «Взагалі, я люблю уявляти, як колись ви вигадаєте мене. Це буде нескладно! Вигадаєте, мов ляльку, яка вміла говорити і знала невеличкі почуття – розміром від народження до смерті. Можливо, ви схочете мати мене напам’ять – як акваріум із рибками золотої ментальності». Авжеж, поет, як і годиться поету, відчуває себе не таким, як інші. Йому болить його інакшість. Однак тема внутрішньої самотності виписана автором особливо майстерно та на глибоко філософському рівні… Наприклад, у наступному вірші органічно переплітаються біблійні мотиви та завуальовані натяки на сьогодення: *** Це сталося. Знов! І без мене відчалив ковчег. Печально дивилися обрані люди і звірі. Зі мною прощалися – я спочиватиму в мирі, Такий незабутній – не Шмуель, не Щек і не чех... 430

Тут все вже моє – я не вижебрав. Може, проспав – Цей сонях з-під сонця, повітря – мов ключ від оселі. І треба надихатись! Потім щось взяти. Зі стелі. Для тих... Що колись... Ще повернуться – в гріх і до справ. Їх хтось ще «попросить» з Єгипту чи з раю-Ізра... – Давитися манною, слати прокльони пророку. Мене тут лишили – такого-то місяця й року. Я теж врятувався – від них. Порадію, пора... (с. 24) Болісними мотивами самотності і любові, майстерно обрамленими авторською образністю та інакомовністю, вражає наступний верлібр:

Бабуся (татова мама). 431

*** коли в домі немає чого читати я телефоную бабусі тепер дзвоню їй у вихідний 20 вересня року здається 1964-го і нетерпляче запитую чи я вже народився... ... кладу слухавку так наче з янголом порозмовляв все-таки добре мати хоча б одну бабусю треба б якось і на могилку навідатися (с. 25 – 26) Передусім, письменник любить тишу. Сергій Дзюба – не виключення з правил. Тиша… Тиша – у любові, і любов – у тиші. Що іще потрібно справжній поезії, як і справжньому коханню? «Для того, щоб зрозуміти поезію, потрібна тиша», – говорить автор. Скажу більше: для того, щоб зрозуміти сутність земної любові, теж необхідна тиша… Адже справжнє, зріле почуття не потребує слів:

432

*** Не питай чи кохаю – доторкнись до моєї долоні: Вона тепла, як море, що нас обіймає у липні. А слова – це для вічних: для тих, кого більше не буде. Я ще зовсім не вмію майструвати некрополі слів. Не питай чи кохаю – хай насниться Тобі наше море: Воно справжнє, як мрія, і звабливе від хвилювань. А слова – тільки птахи: так легко їх можна спіймати В чорно-білий пейзаж, заґратований терпким «прощай». Не питай чи кохаю – ми ще навіть не вийшли із моря: Ці кумедні медузи щиріші за саги про світ. А слова – може, є: наче папороть, що на Купала Озивається цвітом, якого ніхто не знайшов. (с. 45) Беру найпрекраснішу ноту – тишу, яку не можна вивчити напам’ять, і не співпадаю у часі з білизною Твого тіла... (с. 66) і я прагну доторкнутися до Тебе – пошепки. (с. 79) У автора дуже цікава та на диво оригінальна інтерпретація образу земної Жінки, що не залишає читача байдужим. Чуттєве і сміливе переосмислення біблійних мотивів та особливий індивідуальний погляд на реалії… Так, інколи гірко. Однак напрочуд образно, життєво і переконливо: *** Всі мрії жінок про свободу – Нестримні, як води Гольфстріму. Жінки потерпають від вроди – Вночі. Мов Христос. Невловимо. І будуть нескінчені страти – Невинні, як зміна білизни... Жінки приросли до пілатів. Пілати – це ніби Вітчизна. (с. 35) 433

У поета – досить незвичні образні визначення чоловіка і жінки… Особливо жінки. В контексті метафоризації автором ліричних героїв можна виділити такі лексико-семантичні поля: явища природи (вітер, море, небо, руки-хвилі, лебідка, троянда, лоза виноградна, річка, трава, кульбаба, яблуня, білий світ, Чумацький шлях, сонячний зайчик, магма підземних глибин, скарб-горизонт та інші); людські матеріальні творіння (Ейфелева вежа Твоєї гордості, куля твого поцілунку, діамант, паперовий змій, дорога, знак «Зупинка заборонена»), слова-назви з різних сфер мистецтва (вірш, рима, шедевр, струна та ін.), образні лексеми зі світу казки та міфу (дракон, зачарована царівна, молочна річка, молода богиня), історичні постаті (королева, Клеопатра, лорд тощо). Як приклади, зацитую тільки деякі, на мій погляд, найяскравіші: Одягаю сорочку на Твої поцілунки, вкарбовані в мою шкіру. (с. 86) спокушаю Тебе стати віршем моєї мрії. (с. 88)

434

Ти давно не поїхала в місто своїх буковин І для мене народжуєш зорі, веселки та квіти, – Відчуваю Тебе, ніби магму підземних глибин, Як полеглий вояк, на холодному полі зігрітий. Це – неначе спіймати навпомацки скарб-горизонт: Хай зав’язані очі – довірливо бігти за небом! Може, істина в жінці? Ми просто не знаємо код: Доросли до вина, а потрібно було – і до Тебе. (с. 398) Яке блаженство: прокинутися від кулі Твого поцілунку! (с. 205) Ейфелева вежа Твоєї гордості все-таки дозволить приземлитися самотньому листку-літачку. А там я сховався! (с .42) На ліжку поруч Ти – віршеням, як сонячний зайчик. (с. 81) Я жду Тебе – останню й першу риму – З трояндами, красивими від болю... (с. 95) а я Тебе все життя малюю: не хочу мати завершений шедевр – мене цікавить сам процес. (с. 219) Ти ще струна – не думай про літа, Ти закохайся в мене у суботу. (с. 23) Ти, тендітна й гнучка, мов лоза виноградна, Воскреси мене знову, як біле вино! (с. 229) Жінка була молочною 435

річкою з кисільними берегами. ... Один чоловік поплив проти течії та й потонув. Інший хотів перейти її вбрід – тільки ноги намочив, а молока не попробував... ... – Як ти підкорив річку?! – дивуються невдахи. – – Хіба її можна підкорити? – посміхнувся чоловік. – Я просто люблю плавати і пірнати там, де глибоко. (с. 392) Так, без перебільшення, Сергій Дзюба – глибокий поет, а ще – проникливий психолог у пізнанні жінки… Підрізаю ножицями Твій нігтик – шліфую діамант. (с. 88) Скільки істинної любові, турботи і ніжності концентровано у цих трьох невеличких поетичних рядках! А далі – гіперболізоване почуття закоханості, що плавно переходить у ритуал боготворіння Жінки. Дружина, море і небо для автора – на одній паралелі: Всі дивуються, чому небо дарує Тобі дещицю моря, і тільки я знаю, що ви – трійнята. (с. 87) Або: яка (жінка – Ю. С.) на горизонті кохалася з сонцем і ставала морем. (с. 369)

436

Так, боготворіння дружини, про яке напрочуд влучно висловлюються автори передмови до книги, гідне поваги до пана Сергія і щирого захоплення автором як чоловіком: Я не розумію молитви і хрещусь, мов блаженний, бо дивлюсь на Ісуса і бачу Твоє обличчя. Ви разюче схожі! Хто ти? Невже все життя я буду нести хрест цієї страшної і захоплюючої таємниці? Покохавши Тебе, я прийшов до Нього, але кого з вас я маю тепер любити більше?! (с. 49) Та коли на краєчку Твоєї посмішки з’являється Бог, – Поцілунки-поети, які вірять в Бога, палко, до нестями творять Гармонію. ... Так народжується таємниця Життя. (с. 56) Її величність Жінка!.. Чия вірність, терпіння і лагідність істинно заслуговують на опоетизування… І ліричний герой, нехай навіть в образі Пілата, заслуговує на її всепрощення: Чекання Не випав сніг – щасливий, ніби мить. Мені не стало легше від бронхіту. І Моцарт у кімнаті не звучить – Такий п’янкий, як жінка незужита. Як Ти, що ще з роботи не прийшла, Не сіла тихо на краєчок ліжка, Не плакала і не горнулась трішки 437

До іншого далекого тепла. І я, такий нескараний, лихий, Не свідок, а Пілат тієї муки, Одержу не смолу, а борщ смачний, І поцілую не вуста, а руки. (с. 46) А ось риторичне і, на перший погляд, дивне запитання, яке, впевнена, нікого з читачів не залишить байдужим і змусить замислитися: Хто сказав, що першим був Адам? Істина – незручна, як могила... І чому не сниться досі нам Жінка, що Адама народила?! (с. 249) Так, любов не знає кордонів. А отже, не має ані початку, ані закінчення. Вона просто у кожного з нас або є, або немає. Життєствердна ідея оновлення людського почуття, як і оновлення природи у циклах року, неодноразово звучить і в поетичних рядках Сергія Дзюби: Скінчився день, скінчився рік, ти починаєшся: вже не цілована, ще не цілована – тілом білим і білим віршем. (с. 47) А ще – кохання воскрешає, оновлює, омолоджує, прикрашає, возвеличує. Любов робить людину вічною… Дружині Навіть буркотлива електробритва з її постійними скаргами на життя не стомлює мене так, як впевнений спокій дзеркала – воно занадто об’єктивне! Та, наперекір вадам земного реалізму, я святкую витонченість Твоїх рук, які вміють 438

малювати мене іншим. (с. 60) Інколи образи закоханих ліричних героїв, якими послуговується автор, метафоризуючись, утворюють доволі цікаві семантичні пари: дорога та знак «Зупинка заборонена», намисто і струна, художник і шедевр, поет та вірш, або поет і рима, скрипаль і струна, вітер та дівчина, маленька пустотлива дівчинка та паперовий змій, трава і яблуня, сонце й небо, принцеса та дракон… Наприклад: Жили-були Намисто і Струна, У кожного – серця і зорепади, Своя самотність і свої балади... Я був один, і ти була одна. (с. 227) Кохаю смутком, тому довго: не кохаю – мучу... стомлену, мов дорога, невмолимий, як знак «Зупинка заборонена». (с. 212) Я – Твоя половинка, яка п’яніє від свободи, бо знає, що обов’язково повернеться до маленької пустотливої дівчинки – ген там унизу, щоб лагідно пригорнутися до Твоїх ніг. Я знаю – Ти пишаєшся мною, як справжнім чоловіком! Адже не кожна, навіть дуже вродлива, жінка має власного паперового змія. (с. 390) 439

А ось – мій найулюбленіший вірш-мініатюра Сергія Дзюби, де концентрована метафоризація взаємного земного почуття зашкалює за найвищу межу: *** Твої сни роблять мене чоловіком, губи – гурманом, а очі – поетом. (с. 79) Так, поет творить Жінку… А жінка творить Поета… Вони просто не в змозі існувати окремо. Власне, їх існування порізно уже не здатне було б створити тієї шедевральної магії – Любові. Звідси, саме звідсіля, нова риса лірики Сергія Дзюби – магнетизм… Це та особливість віршів, які зазвичай дуже легко читаються і начебто гіпнотизують – не відпускають читача доти, доки не закінчується книжка… Попри загальне і помилкове враження присутності у віршах «всюдисущого щастя», яким начебто огорнутий поет, Сергію Дзюбі знайомі і життєві будні. Просто про них він воліє говорити, не впадаючи в депресію, а зі світлим смутком і навіть з іронічним підтекстом: Був день, неначе витвір Пікассо: З тонів холодних і безжальних ліній, – Гіркі, немов таблетки «Вікасол», Лежали в ліжку, ніби в домовині. (с. 223) І, звісно ж, те, що безперечно відрізняє цього поета від собі подібних «співців про кохання» ‒ так це його непереборна, оптимістична, лише злегка затінена світлим смутком віра у хепі-енд: Візьмемо лиш спогади і рими Найщиріших віршів і пісень… Може, ми й не згаснем молодими, Тільки, як у Гріна, – воднодень. (с. 301) А ще хочеться трішечки сказати про вірність, яка відіграє не останню роль у процесі образотворення інтимної лірики Сергія Дзюби. Ось як гіперболізовано й образно говорить про цю святенницьку людську рису автор. Проте, зауважу, він висловлюється доволі щиро. Цей верлібр звучить як гімн людським почуттям. 440

Образи ліричних героїв тут надзвичайно гіперболізовані. Тільки хто із закоханих – сонце, а хто – небо, судити вам, читачам: Небо, яке навіть в обіймах у міста не клялось йому в любові, бо кохало одне лише сонце, згасає, болісно намагаючись приховати сльози вірності. (с. 58) І, завершуючи аналізувати образ Жінки у поетично-метафоричній стихії Сергія Дзюби, хочу подарувати читачам-чоловікам декілька ліричних порад від автора: Шукай її – боготвори цю жінку, – Тут битви виграють не королі. (с. 396) Так мало часу для кохання вдвох, Що варто цим займатися щомиті. (с. 34) Проте, як і мовилося вище, у книзі йдеться не лише про любов до Жінки. Любов цього автора насправді не має меж: вона поширюється на рідне місто, на всю Україну, на всіх і кожного, на нас із вами… Варто лише вміти це відчути… Так, навіть закоханість у місто Чернігів, яке так давно стало для Сергія Дзюби рідним, забарвлена якимось поетичним еротизмом та істиною любов’ю, що здатна прощати ВСЕ: А ще я люблю присутність кінотеатрів і мінливу еротику фонтанів, коли від дотику екзотичних веселок хочеться цілувати жінку, яка стоїть поруч. І хай один Господь знає, скільки ще дано мені створити віршів, 441

я – Ваш поет, Ваша величносте, Місто! (с. 233) А тепер пропоную вашій увазі відповіді поета на найболючіші питання людства, або філософські істини в афоризмах Сергія Дзюби: Страждає десь така вродлива жінка, Бо щастя не римується з красою. (с. 95) З любові почався світ, а закінчиться вірністю (с. 126) Донорська кров – це коли там кохання. (с. 132) А доля – п’яненький, смішний диригент на концерті, Куди у партер нам авансом квитки узяли. (с. 153) Поети схожі на бульдогів: у тих навіть у шестимісячному віці – пички сердитих дідусів. (с. 162) Найеротичніша квітка – незаймана, найкращий друг – незаздрісний, найпривабливіший поет – мертвий поет. (с. 171) Живіть довго, пишіть мало і не звинувачуйте Небо у гріхах. (с. 216) І, насамкінець, ‒ метафорична сповідь-виправдання від пана Сергія для тих читачів, яким далекий, незрозумілий чи нецікавий його авторський стиль: Знаю, мої верлібри люблять невагомість: 442

іноді вони знаходяться надто далеко від землі. Ви не можете їх збагнути? Не ображайтеся! Я пишу тільки для однієї Дружини, одного Міста й одного Бога. Поетів не судять. (с.225) Так, ми, читачі, просто не маємо морального права судити авторів за колір їхнього письменницького стилю. А тим більше, коли він – виключно світлих тонів чи напівтонів. Якщо ми не здатні сприйняти світло чи, навпаки, темінь у слові, це значить, що, отже, наша аура – протилежного спектрального складу. Ось і все. У цьому – єдина відгадка вічної загадки читацького «розумію – не розумію»…

Портрет Сергія Дзюби (народний художник України Анатолія Шкурко). А на завершення хочу підкреслити, що тільки той автор, у якого справді є Душа (душа непродана, яка не продається ні за які срібняки або зваби нашого 443

грішного світу, душа як найцінніше, що подароване людині Богом), гідний звання Поета. Дякую, пане Сергію, за світло вашої душі, за ту справжність, яку ви несете читачам своїм сповненим Любові словом: *** Наше життя – боротьба з срібняками: Тридцять... Ще тридцять... – на кожному кроці... Хто я між вами? Хто ви між нами? Знову піщинка кулею в оці! Тут продаються пілати й месії: І не горгонам – месіям й пілатам... Я не впізнав вас, діво Маріє, Будете, діво Маріє, багаті! Знаю, що виживу, певно, що мушу: Скільки нас винних отут – без провини... Хто там по душу? Знову – по душу? Я не ділю цей товар на частини! (с.52)

Упевнено і сміливо можу підсумувати свій відгук, що книжка «Гріх любити неталановито!» (том 1) – це гімн найвищому людському почуттю – Любові. Добра половина книжки – це ода Жінці. Ніхто до поета Сергія Дзюби так не боготворив жінку, а зокрема, – власну дружину. Ніхто не зумів передати цей образ виключно тонкими мазками світла. На його чудових поетичних полотнах, де змальовується 444

представниця слабкої половини людства, немає навіть натяку на будь-які тіні… Тут Жінка – суцільне Сонце, Гармонія і Досконалість. До того ж, у Сергія Дзюби її словотворення щире і переконливе, а ще – надзвичайно природне. Одним словом, талановито! (Адже «гріх любити неталановито»…)

Пане Сергію, спасибі Вам за таку надзвичайно світлу книгу, а зокрема – за трепетне, дуже витончене і ніжне ставлення до жінки – дружини, матері, бабусі… Чомусь віриться, що якби всі чоловіки були в душі, хоча б трішечки, закоханими поетами, світ став би хоч на йоту світлішим та досконалішим, а слабка половина людства – набагато щасливішою. Адже все на Землі починається з Жінки… Можливо я, як і Сергій Дзюба, трішки по-іншому, відходячи від канонів, розумію Біблію. Однак таке бачення не робить нас атеїстами. Навпаки: змушує повірити у велич людського духу. Адже людина, створена за подобою Божою, у будь-яких земних справах повинна керуватися, перш за все, любов’ю… Юлія Сільчук, член Національної спілки письменників України, 24 липня 2021 р.

Вітаємо!

«Діамантові Дюки» – в українців із Чернігова! Українські письменники, журналісти та перекладачі з Чернігова Тетяна і Сергій Дзюби отримали щойно найвищі нагороди цьогорічного Міжнародного літературно-мистецького конкурсу імені де Рішельє (Україна, м. Одеса – Німеччина, м. Франкфурт), де щороку беруть участь понад 800 поетів, прозаїків, драматургів, музикантів, співаків, композиторів, акторів театру та кіно, критиків, художників, журналістів, перекладачів, літературознавців і мистецтвознавців із 50 держав. 445

Отже, Сергій Дзюба одержав «Діамантовий Дюк» у номінації «Поезія» за свій тритомник «Гріх любити неталановито!» (Україна; вірші, переклади, пародії; понад 2000 сторінок і 550 кольорових світлин), а також – за книжку віршів «Кохання з русалкою (техніка безпеки)», надруковану в Македонії, у м. Скоп’є (перекладач – відома македонська та українська письменниця Віра ЧорнийМешкова, яка раніше чудово переклала «Кобзар» Тараса Шевченка). А Тетяну Дзюбу відзначено «Діамантовим Дюком» у номінації «Поезія» за її збірку віршів «Акомодація до часу», що побачила світ у сонячній Македонії в прекрасному перекладі Віри Чорний-Мешкової, котра отримала «Діамантовий Дюк» за перекладацьку майстерність. Творче подружжя українців нагороджене і за свій п’ятитомник «Вірші 80-ма мовами світу», виданий нині у Канаді, в м. Торонто (загальний обсяг – понад 3 тисячі сторінок та більше тисячі кольорових світлин). Крім цього, поет, президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України, редактор української газети «Чернігівщина» Сергій Дзюба одержав «Діамантовий Дюк» і в номінації «Проза» за майстерний переклад книжки казок «Диво продовження» відомого німецького позаїка Генріха Діка. Книга ошатно та резонансно вийшла цього року в Україні. Відзначені також автор – Генріх Дік (Німеччина) і перекладачка Наталія Писаренко (Україна, Київщина). Взагалі, на цьому конкурсі перемогу святкували і представники Міжнародної літературно-мистецької Академії України. Так, цього року «Діамантовий Дюк» у 446

номінації «Живопис, графіка» здобув відомий український прозаїк, поет, критик, перекладач, журналіст, художник Ярослав Савчин (Івано-Франківська обл.). А «Золотим Дюком» нагороджені знані українські поети Юлія Сільчук (Волинська обл.) – за збірку віршів «Реінкарнації»; Надія Бойко (м. Львів) та Галина Запорожченко (м. Миколаїв) – за спільну збірку віршів «Слово на два голоси»; популярна письменниця Оксана Кузів (Івано-Франківськ) – за чудові книги прози «ЩЕмить», «Мешти для Ганнусі», «Єнчий світ», «Собача любов», «Адамцьо» та «Назови мене своєю». Ярослав Маджуга, прес-центр Міжнародної літературно-мистецької Академії України, 25 липня 2021 р. *** Письменниця і дипломат Ірина Вишневська-Черкас (Київ), прочитавши перший том (вірші) тритомника «Гріх любити неталановито!»:

Сергій Дзюба – Поет зі стержнем, що пише «тільки для однієї Дружини, одного Міста й одного Бога»; Поет-філософ, який на рівні зодчого будує стіни, що «не пригнічують Свободу»; Поет-лірик, котрий відчуває «сльозу Фаетона, настояну на мелодіях зірок» і водночас – скромний Поет, готовий «з’явитися першим снігом – доки чекають і піти – доки не набрид»… Втім, Поетам-світочам із «соняхом з-під сонця» в душі – не судиться забуття. Тож щиро вітаю Вас, пане Сергію!  27 липня 2021 р. 447

Міжнародне співробітництво

Книга українців вийшла у Македонії У чарівній Македонії, в Скоп’є, днями побачила світ ошатна книжка віршів народних поетів України Тетяни та Сергія Дзюби. Власне, під однією обкладинкою розмістилися дві книги: збірка Тетяни Дзюби «Акомодація до часу» та збірка Сергія Дзюби «Кохання з русалкою (техніка безпеки)». Вірші відомого творчого подружжя з Чернігова прекрасно переклала українською мовою македонська письменниця українського походження Віра Чорний-Мешкова. Її творчість добре знана і в рідній Македонії, і в Україні, адже Віра Чорний-Мешкова – автор напрочуд цікавих книжок. До всього, вона ще й пише не лише македонською та українською, а й мовою есперанто, і на цій мові теж надруковані її збірки.

Пані Віра – також знана громадська діячка української діаспори, котра щиро популяризує Україну, наші літературу, мистецтво, культуру, історію та народні традиції і робить це, справді, блискуче! Зокрема, вона переклала македонською мовою твори Тараса Шевченка, Лесі Українки, Василя Барки, Василя Стефаника, Богдана-Ігоря Антонича, Павла 448

Тичини, Євгена Маланюка, Андрія Малишка, Ліни Костенко, Павла Мовчана, Любові Голоти, Івана Драча, Павла Загребельного, Ігоря Римарука, Юрія Андруховича, Віктора Кордуна, Анни Багряної, Теодозії Зарівної та інших українських поетів і прозаїків. Це – велика подвижниця, в серці якої – дві Батьківщини. Тому Указом Президента України письменницю та перекладачку Віру Чорний-Мешкову нагороджено орденом княгині Ольги III ступеня. Також виходу македонської книжки Сергія та Тетяни Дзюби посприяв і популярний македонській письменник Бранко Цветкоскі. Про творчість подружжя українців із Чернігова чудово відгукнувся і видатний болгарський поет, драматург, перекладач та бард Димитр Христов, який тривалий час очолював Болгарський культурно-інформаційний центр у Македонії, в Скоп’є. «Тетяна Дзюба присутня в українській літературі своєю жіночною та делікатною поезією і науковими дослідженнями в галузі історії літератури та сучасного літературного життя. Наукова діяльність не висушила її віршів та не підкорила їх феміністичній чи постмодерній стилістиці. Безумовно, й такі елементи присутні в її творчості, однак вони потрібні авторці лише для того, аби відштовхнутися від модних захоплень і розкрити власний поетичний дар, зачарувати особливою образністю й чуттєвістю. Для неї немає перешкод для переходу від римованого вірша до верлібру, від більшого за обсягом твору до найкоротших форм. Тому її поезії, справді, багатопластові та неординарні, – наголошує Димитр Христов. – Власне, цікаво, як авторці, котра надихається повсякденням, вдається творити філософські та глибокоемоційні поетичні тексти, вирвані з сірості й повторюваності життя?! Мабуть, вона взяла собі за обов’язок трансформувати тінь у світло – завдяки променям своєї чарівної уяви. Творчість Тетяни Дзюби, її поезія та літературознавча праця, позначені самовимогливістю, інтелектуальністю, тривогою за сьогодення і прийдешнє, любов’ю до природи та людства, яке відчуває все більший дефіцит ніжності та духовного співтовариства». «Вірші українця Сергія Дзюби носять у собі потужний заряд із думок і пристрастей, фантазії та реальності. Наразі його поезія – то чуттєво інтимна, то гостросоціальна, то грайливо іронічна, то глибоко ностальгійна… Його вірші – сповідальні та душевні, однак водночас у них вплетена жорстока конфліктність часу, що ставить людину перед вибором у цьому різноликому світі, де кожен із нас шукає рідні душі, любов і родинне гніздо, гідну роботу й друзів», – відзначає Димитр Христов. Нова книга Тетяни і Сергія Дзюби вже викликала позитивний резонанс у Македонії, відгуки про неї з’явилися у багатьох популярних македонських інтернет-виданнях. Творче подружжя з Чернігова вже відзначене міжнародною премією «Золотий перстень» у Македонії – це одна з найпрестижніших нагород, котра щороку урочисто вручається в Скоп’є за визначну літературну діяльність. 449

Тож вітаємо Сергія і Тетяну Дзюбу зі ще одним прекрасним здобутком! Так, їхні твори перекладені 80 мовами, надруковані в провідних часописах 50 держав, за кордоном у різних країнах вийшло понад 30 їхніх книжок, і всі ці міжнародні проекти стали успішними! Причому ця мегапотужна міжнародна діяльність нині продовжується. Як відомо, нещодавно вийшов том перекладів Сергія Дзюби українською з 60 мов обсягом 800 сторінок, і це – лише невеличка дещиця зробленого. Неймовірно, та всі 105 книжок пана Сергія, зокрема і його македонська збірка, присвячені дружині Тетяні, і це – єдиний (!) такий випадок у світовій літературі. Олена Куннова, головний бібліограф Чернігівської міської бібліотеки імені М. Коцюбинського, 29 липня 2021 р.

Знай наших

«Поезія врятує світ!»

В Азербайджані, у Баку, нещодавно вийшла, справді, унікальна книжка – антологія світової поезії. Називається вона чудово – «Поезія врятує світ!». Адже деякі політики своїми недолугими рішеннями роз’єднують народи, а от справжня, хороша, високодуховна література, навпаки, об’єднує людей. В антології, яка побачила світ азербайджанською мовою, представлена творчість відомих сучасних поетів із багатьох держав. Переклав, упорядкував цю 450

цікаву та важливу книжку талановитий азербайджанський письменник і перекладач Агшин Алієв, за що йому щира подяка – титанічна праця! Приємно, що в антології світової поезії представлена й творчість двох прекрасних українських письменників – Тетяни та Сергія Дзюби. Їхні вірші вже раніше перекладалися та друкувалися азербайджанською, однак Агшин Алієв блискуче переклав саме ті поезії творчого подружжя з Чернігова, котрі ще не відомі тамтешнім читачам. Також тут публікуються біографії Сергія і Тетяни та їхні фото. Як відомо, чернігівців нагородили в Азербайджані почесним дипломом («Смолоскип дружби») за їхній п’ятитомник «Вірші 80-ма мовами світу», де є й чарівні переклади азербайджанською Агшина Алієва. І ось – нове вагоме визнання! Наразі Сергій Дзюба вже переклав притчі Агшина Алієва українською, які увійшли до тритомника пана Сергія «Гріх любити неталановито!», а саме – до другого тому його перекладів українською з 60 мов. Тож співробітництво між українськими і азербайджанськими поетами, прозаїками, перекладами та науковцями нині активно продовжується. Галина Леус, 30 липня 2021 р.

«Вінок слави» – українцеві! Відомого українського письменника, журналіста та перекладача, президента Міжнародної літературно-мистецької Академії України й редактора популярної газети «Чернігівщина» Сергія Дзюбу урочисто нагородили в Німеччині почесним дипломом «Вінок слави» – за визначну творчу діяльність. Цією нагородою щороку відзначають знаних письменників і науковців, які мають найвищі здобутки та світове визнання. Голова журі – Генріх Дік, відомий німецький поет, прозаїк та перекладач, очільник громадської організації «Farben der Kunst» («Барви мистецтва»), котра об’єднує талановитих письменників, художників і акторів. Сергій Дзюба вже тричі побував у Німеччині – на міжнародних фестивалях верхньолужицької культури та поезії в місті Баутцені (Будишині) й щоразу ставав лауреатом. Успішно виступав він і в Дрездені, презентуючи власну творчість та свої переклади з німецької. Адже у нього там вийшла збірка віршів «Гріх любити неталановито!», яку чудово переклав німецькою Генріх Дік. А Сергій Дзюба переклав рідною мовою та успішно видав книги німецьких авторів – поета і прозаїка Фолькера Маасена (спільно з Надією Постемською) та Генріха Діка (разом із Наталією Писаренко). Відзначений С. Дзюба і Міжнародною літературною премією імені Генріха Бьолля (класика німецької літератури, Нобелівського лауреата) та Почесними дипломами Академії діячів літератури, мистецтв і комунікацій у Німеччині. Ганна Маджуга, 8 серпня 2021 р. 451

Подія

Лауреати Народної премії України імені Тараса Шевченка за 2021 рік У день святкування 30-річчя Незалежності України в Києві, біля пам’ятника Великому Кобзареві, урочисто нагородили цьогорічних лауреатів високої Народної Шевченківської відзнаки. Як відомо, щороку її вручає Комітет з нагородження Народною премією України імені Тараса Шевченка, у складі якого – вісім Шевченківських лауреатів, під керівництвом видатного українського поета, державного і громадського діяча, голови ВУТ «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка Павла Мовчана. Лауреати отримали дипломи та красиві медалі з портретом молодого Шевченка, виготовлені зі срібла з позолотою, а також грошову премію.

З народним артистом України Олександром Жигуном та його дружиною Надією – в фісі газети «Чернігівщина». 452

Отже, лауреатами почесної нагороди за 2021 рік стали: Видатний поет, народний артист України, академік Андрій Демиденко (м. Київ) – за вірші до кантати «Поле моєї пам’яті» та глибинне розкриття теми голодомору 1933 року; Народний артист України, художній керівник і головний диригент відомої капели «Почайна» Києво-Могилянської Академії Олександр Жигун, який мешкає на Чернігівщині, – за духовно-музичне і патріотичне виховання українців та високу виконавчу майстерність; Відома українська письменниця Наталія Дзюбенко-Мейс (м. Київ) – за поетичну книгу «Сковорода».

На цьому святі прекрасні та високодуховні твори, зокрема на вірші Тараса Шевченка, чарівно співала капела «Почайна», свої диво-вірші проникливо читали Андрій Демиденко і Наталія Дзюбенко-Мейс, чим викликали щирі овації публіки, яка зібралася на шляхетне свято. А завітали відомі поети, прозаїки, перекладачі, митці, науковці, державні та громадські діячі. Щиро вітаємо достойних лауреатів із такою знаменною подією! До речі, і Андрій Демиденко, й Олександр Жигун – чудові друзі газети «Чернігівщина» та Міжнародної літературно-мистецької Академії України, котра об’єднує творчих людей із 60 держав. Ми постійно співробітничаємо. Зокрема, Андрій Демиденко блискуче провів мій ювілейний творчий вечір у Чернігові, це – мій Вчитель, Наставник у пісенній творчості, хрещений тато моїх 453

пісень «Батьку мій» та «Порадниця свята». А чудова, незабутня творча зустріч з Олександром Жигуном відбулася в редакції «Чернігівщини». Мої матеріали про творчість обох цих митців неодноразово публікувалися в ЗМІ. Також добре відома широкому загалу і письменниця Наталія ДзюбенкоМейс, велика подвижниця і справжня патріотка України, автор непересічних та важливих книжок. Сергій Дзюба, редактор газети «Чернігівщина», президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України, 24 серпня 2021 р.

Визнання

Сергія Дзюбу нагородили на «Коронації слова»

У Києві, в парку імені Олександра Пушкіна, у ошатному виставковому центрі «АККО», урочисто нагородили лауреатів цьогорічного міжнародного конкурсу «Коронація слова». Вела це яскраве свято співзасновник престижного конкурсу, українська благодійниця та громадська діячка, голова правління благодійного фонду «Мистецька скарбниця» Тетяна Логуш. А почесні нагороди вручали і пані Тетяна, і заслужений артист України, актор, режисер театру і кіно, продюсер, письменник, кіносценарист Віктор Андрієнко, народний артист України, співак, поет, композитор, телеведучий Анатолій Матвійчук та інші відомі й шановані творчі люди. Переможці конкурсу минулих років презентували тут свої нові книжки. Було багато й чарівних музичних вітань від організаторів і гостей свята. Отримав почесний диплом міжнародного конкурсу «Коронація слова» і редактор газети «Чернігівщина», відомий письменник Сергій Дзюба. Його, разом із прозаїком і актором Володимиром Ковалем, відзначено за новий та чудовий, гостросюжетний кіносценарій «Останній дубль». Це – іронічний детектив, де розслідуються загибель на знімальному майданчику провідного кіноактора та популярного спортсмена, а також – несподівані та приголомшливі вбивства ветеранів КДБ… 454

Кінорежисер Віктор Андрієнко Це вже вдруге Сергія Дзюбу нагороджують за кіносценарій. Раніше він став переможцем Міжнародного конкурсу кіносценаріїв (США, Німеччина, Канада) за детектив «Ідеальний злочин».

Тетягна та Юрій Логуші 455

Народний артист України Анатолій Матвійчук

Нагородження Сергія Дзюби та Володимира Коваля «Щиро вдячний організаторам цього чудового конкурсу і своєму колезі Володі Ковалю, який, власне, переконав мене створити такий оригінальний кіносценарій і вперше взяти участь у «Коронації…» – прокоментував подію Сергій Дзюба. – А наступного разу я вже буду в журі цього конкурсу, мене запросила організаторка Тетяна Логуш, якій дуже сподобалися мої нові пісні, вона їх, виявляється, побачила в Інтернеті й зацікавилася. Взагалі, я вважаю, що 456

наш конкурс «Коронація слова» – шляхетний та важливий, адже активно підтримує українських письменників, кінодраматургів, митців, популяризує рідну літературу, історію, мистецтво, культуру, українські народні традиції в світі. Тож Тетяна і Юрій Логуші – безперечно, великі подвижники й патріоти України». Валентина Чорнобривець, 29 серпня 2021 р.

Книжкові новини

Небезпечна професія, або Нова іпостась Сергія Дзюби (відгук на книгу пародій тритомника «Гріх любити неталановито!») Сергій Дзюба. Гріх любити неталановито! : Вибрані вірші, переклади та пародії : У трьох томах. ‒ Київ-Чернігів: Міжнародна літературномистецька Академія України; Чернігів: Десна Поліграф, 2021. ‒ Том третій. Пародії. ‒ 520 с.

Сергій Дзюба, Віталій Назаренко, Марія Пучинець, Катерина Махлай та Ярослав Каранда відзначають День журналіста в Чернігові. Книга пародій знаного в Україні і далеко за її межами поета, прозаїка та пародиста Сергія Дзюби, впевнена, нікого не залишить байдужим. Обожнюю поезії цього автора, зачитуюся його прозою, але… читання пародій пана Сергія на 457

вірші сучасних українських, а також – багатьох зарубіжних митців таки вразило мене ще більше. Придбавши ошатний тритомник цього популярного автора «Гріх любити неталановито!», з великою кількістю чарівних кольорових світлин, і лише відкривши його третій том пародій, я подарувала собі тиждень яскравих позитивних емоцій та насміялася до сліз. Скажу відверто: я давно так не сміялася… Пародії Сергія Дзюби – не просто дотепні, вони – справді, мудрі та порушують багато актуальних питань сучасності. Саме про них крізь призму гострого художнього слова пародиста я хочу сьогодні висловитися детальніше. У книгу вміщено дві дуже професійні та цікаві передмови: «Небезпечна професія» Василя Слапчука та «Пародія як епіцентр літпроцесу» Володимира Коваля. Мені імпонує оригінальне визначення жанру пародії Володимиром Ковалем: «Це – своєрідна, весела й дотепна рецензія на цікавий вірш, проте у поетичній формі… Така форма рецензування дуже приваблює, веселить та змушує глибше замислитися над самим твором – не лише над його недоліками, а також і над позитивними якостями…» Так, дійсно, пародію можна вважати додатковим потужним стимулом для розгляду окремих творів і літпроцесу взагалі. Не можу не погодитися з Володимиром Ковалем. Авжеж, читаючи оригінальні вірші різних авторів та опісля порівнюючи їх із пародіями Сергія Дзюби, я щоразу звертала увагу й на сильні сторони поезії, яку пародіюють (якщо, звичайно, вони були – ці сильні сторони). Скажу відверто: я не завжди погоджувалася з думкою пародиста і зовсім не щоразу вважала, що ту чи іншу цитату чиєїсь поезії варто пародіювати… Проте, в переважній більшості, мої вподобання та переконання збігалися з поглядами на життєві і письменницькі реалії пана Сергія. Отже, ця книга пародій таки подарувала мені, скептику і меланхоліку до глибини душі, значно більше, аніж я сподівалася, щирих позитивних вражень та емоцій. Тому й наполегливо рекомендую третій том тритомника Сергія Дзюби «Гріх любити неталановито!» кожному, хто хоча б трішки цікавиться сучасним літературним процесом. Як справедливо зауважує Василь Слапчук, гумор Сергія Дзюби, попри дотепність, ніколи не буває жорстким та знущальним, а завжди ‒ м’який і доброзичливий. А ще пан Сергій ніколи не прив’язує свою поезію до першоджерела (вірша, на який пишеться пародія), не сковує себе чужою формою, стилем чи технікою, дотримуючись їх тільки у випадках, коли це – частина його творчого задуму. «З усього видно, – висловлюється Василь Слапчук, – що Сергій Дзюба добряче обізнаний із сучасною поезією, бо серед його «клієнтів» – увесь український парнас: від поетичних «олігархів» – до представників широких поетичних мас. Очевидним є й те, що пан Сергій – уважний читач, його чіпке око не пропустить жодного рядка, який дає підстави для дотепного жарту… Те, як пародист розпоряджається здобутим матеріалом, гідне захоплення і хвали!» Так, безперечно, Сергій Дзюба оминає спокуси імітації-передражнювання. «Відштовхуючись» від рядків чужого твору, він використовує їх лише як певний трамплін, увиразнюючи, розширюючи та поглиблюючи власну раціональну ідею, 458

почерпнуту з ірраціонального зерна рядків, взятих як точка відліку… Саме тому навіть найвибагливіший читач не може вважати кожен оригінальний вірш пародиста вторинним тільки з тієї причини, що йому передує епіграф. Кожна з пародій пана Сергія, як небезпідставно вважає Василь Слапчук, посвоєму варта усміху, мов окремий хороший анекдот. Проте я обмежуся цитуванням лише тих пародій (чи їх уривків), котрі імпонують особисто мені. Адже будь-хто з нас може придбати цю книгу самостійно, або ж переглянути в інтернет-ресурсах – і сам для себе визначити, що ж подобається особисто йому. А моя мета – тільки привабити цільову авдиторію взяти до рук цю направду цікаву книгу. Саме тому дозволю собі назвати деякі імена героїв цих пародій – вихідців нашого українського олімпу… Це Василь Голобородько, Ігор Римарук, Сергій Жадан, Роман Скиба, Мар’яна Савка, Маріанна Кіяновська, Галина Крук, Тарас Федюк, Іван Андрусяк, Юрій Андрухович, Богдан Бойчук, Кость Москалець, Павло Вольвач, Віктор Неборак, Олександр Ірванець, Микола Воробйов, Василь Кожелянко, Володимир Цибулько, Ігор Качуровський, Ігор Павлюк, Юрко Покальчук, Євген Баран, Василь Слапчук, Андрій Криштальський, Віктор Вербич, Микола Гриценко, Борис Щавурський та інші. Авжеж, бути пародистом – це істинно «небезпечна професія» (так про це заняття говорить Василь Слапчук). А коментувати чиїсь пародії – це, певно, теж трішки небезпечно. Бо гумор, коли його невдало тлумачити, перестає бути смішним. Тому я обмежуся тут лише окремими коментарями та зауваженнями. Насамперед, виділю філософську та соціальну проблематику і найулюбленіші теми, на які найчастіше відгукується дотепне і дошкульне слово Сергія Дзюби. А також зазначу ті моменти процесу поезотворення, які зазвичай пародіює цей талановитий автор. Досить часто письменник Сергій Дзюба пародіює саму думку чи ідею вірша, підкреслюючи при цьому сильні сторони того чи іншого поета: влучні метафори, афоризми, епітети тощо. (Потім подібні пояснення додає і в окремих коментарях.) Звісно, буває й навпаки. Тому читач повинен бути дуже уважним, а ще – критичним. До цієї групи варто віднести такі пародії: «Про королів і капусту», «Про прання і визнання», «Легенда про свідомого собаку», «Про силу еліксирів» та деякі інші. Але, як на мене, найяскравіша з них – «Про королів і капусту»: Про королів і капусту Якщо хочеш стати королем, створи своє власне королівство, а не завойовуй чуже. ... Задивившись у місячні лики В глибині заліхтарених площ, Усміхнешся і станеш великим... ... Усміхнешся і станеш, як я. Роман Скиба (м. Львів)

459

Я сьогодні – яскравий, як люстра, В мене привід для сяяння є: Мов О’Генрі, саджаю капусту; Я творю королівство своє!!! Будуть герцоги тут і барони... Лиш опудало втну – від зайців! Начеплю я на нього корону – Ніби сам над сонетом засів... І вдивляючись потім у лики Вже дозрілих моїх качанів, Усміхнуся і стану великим... Тільки б інший король їх не з’їв! (С. 30) Пан Сергій додає тут і власний коментар: «Скиба – бог афоризмів: «Якщо хочеш стати королем, створи своє власне королівство, а не завойовуй чуже». Усім «принцам» – на замітку!» Інколи ж – це не просто пародія думки, це відповідь-заперечення від Сергія Дзюби. Недаремно кажуть: скільки людей – стільки й думок. А що вже говорити про поетів? Кожен із них споглядає життєві реалії і певні філософські істини під власним кутом зору і ні на йоту не погоджується з опонентом у Слові. Візьмемо для прикладу пародію С. Дзюби «Про Емму Андієвську, очерет і дискримінацію» (С. 84): Про Емму Андієвську, очерет і дискримінацію тихо росте душа, мов ламкий очерет. Сергій Жадан Шлю у ООН печальні телеграми – Розповідаю пристрасно про те, Що в Україні у поета драма – Душа ні на міліметр не росте. Вагу не набирає, як корова, Хоч Кордуна й Пашковського вжива: Вона була два грами на Покрову, Сьогодні переважив – знову два... До окремої групи тяжіють ті пародії, у яких автор, на мою суб’єктивну, упереджену думку, дуже дошкульно реагує на певні русизми, діалектизми, 460

вульгаризми або ж просто надто слабкі моменти у віршах колег по перу. Тут спостерігається, так би мовити, «ефект дзеркала»: на росіянізми пародист відповідає росіянізмами, на вульгарні словечка – такими ж, іще вульгарнішими. І подібний прийом не може не тішити уважних читачів. Правда, особисто для мене такі пародії лишають трішки неприємний післясмак… Хоча, звісно ж, осанна пану Сергію уже за те, що він помічає і критикує такі окремі моменти, які, напевне, не мають права називатися поезією… У пошуках «половинки» … мене чека Париж, а я туди не хочу, хоч ти ріж … Все хєрня – казали тато – От тільки бжчоли вещ, Так як подумати, То і бжчоли – хєрня. Володимир Цибулько Софі Марсо все кличе у Париж, А я її не хочу, хоч ти ріж! Немає шансів також у Каас – Не ті у неї профіль і анфас. І хай за мною сохнуть сто Мадонн – Я навіть Аллі відповів: «Пардон…», І бідна Алла вийшла за Філіпа, Хоч я, зізнаюсь чесно, ледь не влипнув… Тепер і Орбакайте молоду За десять кілометрів обійду. Ну, не люблю співачок і актрис – Отак і передайте Брітні Спірс! От Цибулько – це вещ! (І Бузина...) Якби, звичайно, Вова був… вона. (с. 29). Інколи ж Сергій Дзюба віднаходить прецікаві епітети в інших і не менш цікаво відповідає на них у власній поетичній формі й індивідуальній манері письма. Це, наприклад, такі пародії, як «Мрія гурмана», «Про шкідливого Рембрандта та інших Малевичів», «Балада про хвіст» тощо. Іноді пародії Сергія Дзюби – це очікувані, але яскраві і неупереджені реакції на надто оригінальні метафори або ж художні образи колег. До цієї підгрупи належать, зокрема, такі кумедні пародії: «Про рятівне запитання» (С. 22), 461

«Невгамовне бажання» (С. 20), «Дещиця екзотики навесні» (С. 21), «Про фрази і кілограми» (С. 79) тощо.

Невгамовне бажання Я для тебе заріжу місяць. Василь Кожелянко Так просто при потребі Дістати зірку з неба Поету Небораку Й поету Пантюку. І тільки Кожелянко Ножаку точить зранку – Він вийде до панянки В лавровому вінку!.. 462

Дещиця екзотики навесні І топче, наче півень курку, Подушку чорна голова. … Над вишнями, як золоті хрущі, Гудуть собі, співаючи, дівчата. Тарас Федюк Несуться кури всім на втіху, Та це, панове, не дива: Вночі, мов страус страусиху, Подушку топче голова…

З коханою дружиною Тетяночкою в Києві Про рятівне запитання а може нам вирушити завтра, щоб дізнатися – чи йти сьогодні? Микола Воробйов Душа дала, мов дівка, відкоша – Продиктувала не того вірша... Та може, завтра в когось запитати, Чи варто нам сьогодні помирати?! 463

Про фрази і кілограми Сало слова Василь Слапчук Яка поживна українська мова: Калорії й білки – у кожнім слові. І хто балакать, як Жулинський, вміє, – Від смакоти такої не змарніє! Та я сьогодні зранку на дієті: Читаю Кокотюху «на рассвєтє»…

З колегами Ліною Вербиченко (Кущ) і Толею Гаркушею. Пародист досить часто відповідає крайнощами на крайнощі. Візьмемо для прикладу «Баладу про нехороших» (С. 35). Що цікаво: автор опісля кожної своєї пародії подає цікавий коментар, у якому описує або власне доброзичливе ставлення до автора попередніх рядків, або деякою мірою пояснює свій гумор читачам – із метою суто позитивного сприйняття твору. Балада про нехороших я не бажаю нічого, Боже, – тільки б мені проминули шмарклі, тільки б зібрались усі хороші й перестріляли усіх негарних… … ворогу – цвяхів чавун в сідницю… Олена Степаненко 464

Ми стріляєм і в нас стріляють, Та мене лиш одне бентежить: Хто й коли прошмигне до раю Повз занудну істоту – нежить?! Чхають скиби та їх цариці – Аж хати тремтять, як від страху… Знов не спиться якійсь сідниці – Відчуває майбутні цвяхи. Інколи пародист доброзичливо та дотепно іронізує над пізнаваністю або ж передбачливістю окремих авторів… Наприклад, у пародії «Нострадамус».

Сергій Жадан із донькою Марічкою Нострадамус Сміх, що має назавтра до мене прийти, розпізнаю сьогодні поміж плачу я. За хвилину до того, як з’явишся ти – я тебе передчую. Сергій Жадан ... Що на голову пада – цеглина? кажан? Може, ще реготатиму поміж плачу я... ... За хвилину до того, як прийде Жадан, – Я його передчую. (С. 46) 465

Чи не найулюбленішою темою у Сергія Дзюби і в цій книзі лишається тема поезії, поета і його любові до жінки – однак подана вона крізь призму тонкої іронії, доброзичливого гумору або навіть нищівної сатири. Тут можна називати дуже багато пародій. Згадаю хоча б деякі із них: «Балада про збоченок», «Балада про вірш, Шеву та акваріум», «Балада про поцуплене серце», «Балада про дівчинку та краєвиди»… Ось, наприклад – одна з моїх улюблених пародій на цю тему – «Балада про збоченок».

Поет Василь Кузан (Ужгород) Балада про збоченок Це збочення любити мене одного і знати, що я – єдиний, і вірити в те, що я – найкращий на світі. Василь Кузан … Яким чарівним почерком Пишу в Твоїх наручниках! Все правда: музи – збоченки, Поети – підкаблучники. (С. 33) Досить часто у пародіях Сергія Дзюби – патріотичні мотиви, дошкульний гумор з підтекстом, що стосується не самого автора, а цілого українського народу. 466

Найяскравішими пародіями з цієї тематичної групи є, на мою думку, «Трактат про п’янку та почуття» (С. 41) і «Балада про Сізіфа» (С. 42). Остання, правда, – дещо своєрідна. Адже на оригінальну метафору Дмитра Лазуткіна пан Сергій відповідає дошкульно. Тут – уже не вишукана іронія, а гострий сарказм: Трактат про п’янку та почуття Горілку пити, сльози лити, Отримувати в морду й бити. У цій борні, у цій херні – Чим ти допомогти мені? Олександр Ірванець Питання: бути чи забути? Набити морду чи заснути? У цій корчмі, у цій кучмі, Кого, крім нас, полюбим ми? (С. 41)

Поет Олександр Ірванець 467

Балада про Сізіфа і моя країна збудилася коли пестив її язиком Дмитро Лазуткін Хтось будить Україну, наче даму, Та чує все одно: якої мами? Не будиться вона для нових справ, Хоч ти б її у дупу цілував! (С. 42)

Поет Дмитро Лазугнкін Деякі пародії Сергія Дзюби – це своєрідна критика мрії багатьох сучасних поетів змінити місце проживання – країну. На мою думку, пародія «Нельотна погода», епіграфом до якої є рядки Тараса Федюка, – це не пародія саме на цю поезію. Швидше, це навіть не пародія, а такий самобутній вірш пана Сергія. Авжеж, вельми дотепний. Так, із підтекстами... Проте з першоджерелом перегукується тільки передостанній рядок вірша. Але як же дзвінко та мудро відтінює його останнім рядком Сергій Дзюба: … Відлетіли шпаки і євреї – На валізах поети сидять. (С. 34) 468

Однією з найактуальніших для пародиста Сергія Дзюби тем є тема поета і поезії. Наприклад, «Ода червоній крові», «Балада про найпотаємніше» і подібні. Тема віршотворення подана пародистом дуже дотепно і геніально. Окрім сучасних українських поетів, героями пародій Сергія Дзюби тут часто постають зарубіжні митці (найчастіше японці). У цій тематичній підгрупі варто виділити найяскравішу пародію – «Баладу про щасливого татуся»: Балада про щасливого татуся Весняний дощ! Шкода мені людей, Які не вміють вірша написати. Йоса Бусон Віршам не треба дозволу питать – Все поспішають вчасно народитись… Тут головне – не випасти з авта І, звісно, за обідом не вдавитись! (С. 279) Іноді Сергій Дзюба досить дошкульно відповідає на крайню еротику у слові. Наприклад, у «Баладі про читання»: Балада про читання Напад кохання На розкиданих книжках. … Спершу й не чути Гострих ребер усіх цих томів… … Добре, що деякі розгорнуті (Скільки свідків світять очима…) Людмила Таран Що, пардон, за любощі в подушках? Ось під нами – текстів океан: Вчора ми кохались на Забужках, А сьогодні будем на Таран… (С. 88) Саме тут неабияк доречний окремий коментар пана Сергія – вже після тексту самої пародії: «У віршах Людмили Таран – немало вишуканої еротики, тому її поезія має своїх шанувальників і… послідовників». Продовжуючи тему еротики, Сергій Дзюба частенько просто не може не спокуситися на «смачну» поетичну цитату, особливо в жіночій поезії. Як от у 469

«Монолозі невиправного романтика» (С. 253) або «Баладі про скарби» (С. 97) тощо: Балада про скарби На тарелі. Несу Себе. … любов коштує 20 копійок. Вибач мені, що я божевільна. Оксана Гончарук Любіть поеток – сонних і кирпатих! Недорого: за гривню чи за дві. У них – такі спокусливі цитати І загадковий вітер в голові… (С. 97) Тема кохання та еротики оспівана пародистом Дзюбою неперевершено та особливо дотепно. Я не беруся перераховувати всі пародії на цю тему, тому що їх – десятки. Теми поезії та еротики у пародіях цього автора часто переплітаються поміж собою, творячи неймовірно колоритні вірші. Наприклад, пародіюючи тему жіночої поезії, Сергій Дзюба часто послуговується еротичним підтекстом:

Поет Павло Вольвач 470

Трактат про жіночу поезію 20-го, в четвер, дощі по Україні, Місцями десь гроза, місцями – розпач десь. А взагалі – нічо, ростуть жита і свині, І немічні вірші занудних поетес. Павло Вольвач Ти ще збагнеш їх дивовижні рими, Лиш пам’ятай, Павлушо, про оте, – Поеток треба слухати очима: Від вуст – до ніг, від ніг – до декольте… (С. 362) У своїх пародіях Сергій Дзюба «популяризує» також сучасну, актуальну і веселу тему віртуального кохання, або онлайн-любові. Маю на увазі «Баладу про Єву та монітор» (С. 258-259) і деякі інші пародії. Балада про Єву та монітор Я с тобой через семь пробелов, Неизбежностью вскрыты файлы. … И по клавишам так привычно Проползу, если ты попросишь. А потом я возьмусь за дело, Буду тыкать в тебя курсором. Я с тобой – через все пределы Бесполезного монитора. Людмила Єлохова Це сталось неймовірно швидко, Щасливий витягнув білет, – Вночі заскочив в Інтернет І там застав свою сусідку… … Тепер у нас сім’я – залізна, Сучасне поєднання доль: Такий придумали пароль – Ніякий хакер не залізе! …Я знаю: душ кохана прийме, Мов Єва, солодко зітхне, І «електронкою» мене Пошле туди… – в свої обійми! Сергій Дзюба володіє талантом відшукувати дотепні образні паралелі з творами класичної світової літератури. Мені, як учительці зарубіжної літератури, 471

це дуже імпонує. Найяскравішою з цієї тематичної групи, умовно названою «порівняємо з класикою», є «Балада про білого коня» (С. 265): Балада про білого коня Мій смуток – теплий, волохатий, Мов дитинча спросоння. Де лицар мій у мідних латах? Чому ми – як сторонні? … Кольчуга в шафі іржавіє… Господар де мандрує? Лілія Бондаревич-Черненко Тебе чекаю не одну весну – У проліски очей фарбую рами: Ти вирушив за мене на війну – Це неважливо, що із вітряками… … Я за твоє кохання не боюсь – Графиня жодна вже не зачаклує! Лиш зовсім трішки уночі чомусь До Санчо Панси я тебе ревную… Пробач, коханий, ці думки сумні, – Ми все-таки не бачились ніколи… Я вірю, що на білому коні Загрузнеш ти біля моєї школи! Продовжуючи проблему «що ж є кращим – укрсучліт чи класика?», Сергій Дзюба неодноразово послуговується прийомом антитези. Як, наприклад, у «Трактаті про Винниченка й Чехова»: Трактат про Винниченка та Чехова І Винниченко, й Чехов – це пусте… Ігор Качуровський – І Винниченко, й Чехов – це пусте! – Богдан Бойчук пораду дав на вушко. – Мене читайте, а іще – Забужко, Бо ми найкраще пишем про оте… (С. 268) Бачення життя і філософської категорії часу крізь призму життєвої мудрості та самоіронії – теж одна з улюблених тем пародиста. Візьмемо для прикладу пародію «Довгожитель»: 472

Довгожитель Життя у людини – коротке чи довге, залежно від того, як вона його проживає. Пауло Коельо. Диявол і сеньйорита Прим У мене навіть мить не пропадає – Дожовую в маршрутці бутерброд. Щороку літ по двадцять проживаю! Щоправда, й виглядаю на сімсот… (С. 300) Досить часто іронізує С. Дзюба саме над японською лірикою. Великий простір для власних умовиводів надають пародисту коротенькі вірші – хоку. Це, здебільшого, доброзичливий сміх над життєвими поглядами японців. Але який же мудрий і водночас природний сміх!.. З часто непередбачуваними висновками досвідченого пародиста, акцентованими на українських реаліях. До цієї умовної тематичної групи належить дуже велика кількість пародій пана Сергія. Але я обмежуся цитатами тільки деяких: Закономірність І знов зима! І знову випадають Прокляті зуби! Танеда Сантока Я чуйній долі кланяюся низько, Бо легко планувать життя мені: Якщо узимку надто часто слизько – Вставляти треба зуби навесні… (С. 239) Балада про двері Поклавши голову між лапи, Спить собака У будці серед білих хризантем. Такахама Кьосі Прийшов під ранок – двері на замку, Я стукав і гукав тебе даремно! Тому поет і спить у квітнику, Стискаючи в обіймах хризантему… (С. 237) 473

Прикмета Мабуть, Мій любий прийде уночі: Маленький павучок – Прикмета вірна – Сьогодні в сутінках до мене завітав! Сотохосі-но Ірацуме. Ніхон-сьокі (Аннали Японії) Хоч за вікном – багнюка і туман, Собаки, НЛО та хулігани, Ось на підлозі – лагідний тарган: Все ясно – приповзе вночі коханий! (С. 320) Сексуальна балада Як весело З красунею із Кібі Зривати першу зелень молоду В полях, засіяних На схилах та узгір’ї! Імператор Нінтоку. Кодзікі Ми вправні та своє бере природа – Блищать краплинки поту на тілах. Від насолоди просто їде дах! Засмагнемо, мов негри, на городі… (С. 327) Трактат про еволюцію Шляхетним юнаком Лисиця стала У вечір весняний. Йоса Бусон Відпала в еволюції потреба, То й маєм дивовижний результат: Буквально вчора то була амеба, А нині – це народний депутат… (С. 330) Пересміюючи деякі погляди японців, Сергій Дзюба в одній із пародій порушує актуальну нам тему – відпочинок українців на морі: 474

Балада про Одесу Початок літа. Трапеза ранкова: Морська капуста разом із піском. Томіта Моппо На морі дикунами пожили – Відпочивали від борщу й котлети; Тепер літаєм гордо, мов орли, Коли здуває вітер двох скелетів… (С. 244) Є серед так званих «японських» пародій Сергія Дзюби і неймовірно влучна сатира на сучасні модні тенденції зі зміни статі: Перевтілення Не вугор ще, Проте вже й не людина! Травневий дощ. Томіта Моппо Ви скальпелем шуруєте красиво, Можливостям новим почавши лік. Лежу собі, очікую на диво: Іще не жінка, вже не чоловік… (С. 248) Не лишається поза увагою досвідченого пародиста і тема шлюбу, найчастіше мудро втілена у прийомах іронії над чоловічою суттю. Це, наприклад, такі пародії: «Вибачте, друзі, але мені пора…», «Балада про окупантів», «Балада про шубу», «Балада про сукню», «Балада про поліглота» і багато інших. Балада про окупантів Жінки принишкли: ідуть загарбники жінок! Проходять осторонь. Жінки гукають вслід їм: – Зрадники! Василь Слапчук Як будь-яка окупаційна сила, Втрапляєм добровільно у пастки. 475

Але не всі з нас – хтиві крокодили! Не вивелись ще мудрі віслюки… (С. 351)

Письменник Василь Слапчук Балада про сукню Цілую краєчок сукні, Як цілують знамено. Не довіряє жінка квітам у моїх руках. Врочисто вимагає: – Поклянися. – Слово окупанта! Василь Слапчук Неправда, що від нас багато мук, Ми – виховані все-таки тварюки: Галантно так цілуємо вам руки! А потім – все, що трохи нижче рук… (С. 353) 476

Балада про поліглота Чим більше знаєш слів і мов, тим тяжче порозумітись. Порозумілись мовчки. Василь Слапчук Із мене вийшов справжній поліглот: Коли потрібно – вмить стуляю рот! Мовчу на двісті мовах про любов, Коли на тебе нападаю знов… (С. 356) Філософські питання життя і смерті також знаходять оригінальну відповідь пародиста – крізь призму гіркої іронії на тему скороминущості людського існування. І навіть із таких сумних істин, уміло перефразованих гострим пером Сергія Дзюби, читач має право сміятися: Балада про світле майбутнє Долі судилося бути саме такою. Саме звідси дивлюсь я на не мною придуманий світ. Я люблю цю ріку. І люблю горби за рікою. І маслини в посадках, де фінкою б’ють у живіт. Павло Вольвач … Я доп’ю «Шардоне» – просто з келиха гарної жінки. Хай болить в мені фінка, аби лиш не втратити стать! Я страшенно люблю ту майбутню останню хатинку, Де не треба любити – достатньо сумирно лежать… (С. 359) Окремим розділом у книзі виділені «Хуліганські поеми» – як гостра сатирична відповідь на певні тенденції укрсучліту. Я не беруся їх коментувати, а саме – поему-пародію «Вигадки краба» і вінок сонетів «Циркуль». Але талановитим письменникам, не позбавленим почуття гумору, наполегливо раджу уважно прочитати цей розділ. Останнім розділом книги є «Пісенне асорті» – це неперевершені музичні пародії, у переважній більшості на слова та музику самого ж автора. Адже до багатьох своїх пародій пан Сергій створив оригінальні мелодії. І часом, на прохання глядачів, він виконує власні тексти, акомпануючи собі на баяні чи гітарі… 477

Завершуючи огляд третього тому тритомника Сергія Дзюби «Гріх любити неталановито!», сміливо підсумовую: людина талановита – талановита в усьому. Я маю на увазі різноманітні іпостасі автора, якими його щедро наділила сама природа. Прекрасний поет-лірик, цікавий прозаїк, журналіст, академік, композитор, сценарист постає перед нами в новому амплуа – як талановитий пародист. І ця його остання іпостась – одна з найяскравіших, на мою думку. Ну, а ким, у першу чергу, вважає себе сам пан Сергій – я не знаю. Щиро апелюю до ваших читацьких інтересів і вподобань, дорогі читачі, аби ви розділили або ж спростували мої думки про Сергія Дзюбу як пародиста. Юлія Сільчук, поетеса, прозаїк, критик, 30 серпня 2021 р.

Визнання

«У Ваших піснях – душа українського народу!» Одна з найкращих співачок України Наталія Шинкаренко виконує пісні Сергія Дзюби і Бориса Раденка «Не сумуй калинонько!» та «Батьку мій»

Господь обдарував молоду прекрасну українську співачку Наталію Шинкаренко унікальним, неповторним голосом. Тож вона – не просто зірка нашої естради, а, безперечно, одна з найкращих співачок України, майбутнє нашої держави. Її чарівний талант можна порівняти з талантом незабутньої знаменитої нашої співачки, Героя України Раїси Кириченко, з неймовірними обдаруваннями славетних Ніни Матвієнко та Софії Ротару. «У Ваших піснях – душа українського 478

народу!» – так чудово відгукується про творчість пані Наталі видатний поет, народний артист України Андрій Демиденко. І ось гарна новина – Наталія Шинкаренко обрала для свого репертуару проникливі, душевні пісні народного поета України Сергія Дзюби та знаного композитора, заслуженого діяча естрадного мистецтва Бориса Раденка «Не сумуй, калинонько!» і «Батьку мій». Вона вже блискуче виконує їх на своїх концертах. А тепер співачка записала «Калиноньку» на професійній студії. І незабаром з’явиться в її виконанні також запис пісні «Батьку мій». До речі, пані Наталія зараз випускає диск зі своїми піснями, тож потраплять до нього й нові пісенні шедеври. Наталія Шинкаренко – лауреат міжнародних і всеукраїнських премій та конкурсів, зокрема престижної Міжнародної премії української пісні імені Василя Симоненка. Вітаючи її з успіхом, зичимо нових прекрасних пісень та найвищих творчих вершин! Валентина Чорнобривець, 10 вересня 2021 р. *** Вітання від відомого журналіста Віталія Назаренка (м. Чернігів):

Колись ми будемо згадувати ці часи і ту можливість працювати поруч із людиною, яка живе, мислить і творить абсолютно поза епохами, яка присвятила все всього себе творчості і не уявляє подальшого життя без пера. Якби він жив у часи Шевченка, то заборона писати для нього була б подібна смерті. 479

У цей день віншую з днем народження свого редактора, автора більше сотні книжок, перекладених 80 мовами і надрукованих у 50 державах світу, президента Міжнародної літературно-мистецької Академії України Сергія Вікторовича Дзюбу.

Йому не раз пропонували переїзд та теплі посади в інших країнах, але він ніколи не змінить сумнівного теплого затишку на рідну землю. Цій людині не знайомі такі негативні людські якості як заздрість, злоба, ненависть, пліткарство, сексоцтво і я, відверто, іноді дивуюсь як він вижив в епоху комуни і всюдисущого КГБ у той час, коли половина його сучасників мали своїх «кураторів» і бігали в «контору» зі звітами та доносами. Втім, завжди знаходжу просте пояснення – Сергій Дзюба – поза епохами. Він і сам відверто каже, що в цих темних часах, просочених меркантильністю та жадібністю, тимчасово. Я все ж сподіваюся, що він ще затримається тут, років так до ста. Адже, якщо на цім світі не буде таких яскравих людей як Дзюба, то темінь безпросвітництва остаточно нас поглине. У цей день я бажаю Сергієві Вікторовичу довгих років творчого життя, бо без творчості ця людина жити не зможе! З роси і води! 20 вересня 2021 р. 480