Визнання
Нагорода «Goldener Grand» – чернігівцю! Відомого українського письменника, редактора газети «Чернігівщина» Сергія Дзюбу нагородили в Німеччині почесним дипломом «Goldener Grand» («Золотий диплом») – за велику творчу і міжнародну діяльність та переклади українською з німецької мови. Цією нагородою щороку відзначають знаних письменників і науковців, які мають найвищі здобутки та світове визнання. Як відомо, Сергій Дзюба – Посол миру й достойно представляє рідну Україну в 60 державах, на всіх континентах. А його том перекладів світової класики українською з 60 мов світу (800 сторінок!) – це справді унікальна, подвижницька праця, котра взагалі не має аналогів. Українець популяризує загальнолюдські цінності та всі свої книжки (а їх уже 105) присвячує коханій дружині – Тетяні Дзюбі). Та й Міжнародна літературно-мистецька Академія Україна, яку очолює добродій Сергій, вже отримала високе світове визнання. Отож у Німеччині – в Берліні, Франкфурті, Дрездені й Баутцені – щиро шанують творче подружжя з Чернігова. Галина Леус, 20 вересня 2021 р.
Міжнародне співробітництво
«Трепетно пестить їх тиха вода, ніби всевишня любов…» З’явилася нова красива, чарівна, романтична пісня про найголовніше – любов, яка рухає нашим світом і, попри все, рятує людство. Називається вона «Місяць і дівчина», і це – напрочуд оригінально та неповторно! Цікаво, що й тут не обійшлося без міжнародного співробітництва. Видатний алтайський поет Кулер Тепуков гарно переклав вірші Тетяни і Сергія Дзюби алтайською мовою, а добродій Сергій переклав поезії Тепукова рідною, українською. Втім, захотілося ще й створити яскраву та ніжну українсько-алтайську пісню, котру б із задоволенням слухали люди. Тож друзі разом попрацювали над словами пісні, а потім відомий композитор, заслужений артист України Ярослав Музика зі Львова написав вишукану і хвилюючу музику. Пісню вже блискуче виконує заслужений артист естрадного мистецтва України, львів’янин Віктор Гембара. А цікавий і захоплюючий відеокліп із річкою, дівчиною та місяцем, як завжди, прекрасно придумала Надія Бойко. Отже, маємо успішну співпрацю народного поета України, чернігівця Сергія Дзюби з львів’янами. Бо спільно з композитором Ярославом Музикою вони вже створили такі неймовірні, душевні, пристрасні пісні, як «Пісня про Чернігів» (в співавторстві з Оленою Терещенко), «З днем народження!», «В нашім 481
домі» (разом із видатним білоруським поетом Михасем Пазняковим), «Твоїх очей барвінки», які виконують Ярослав Музика, Ростислав Музика та Віктор Гембара. Всі ці пісні швидко стали популярними (бо мають десятки і сотні тисяч переглядів в Інтернеті), а деякі – вже й «Піснями року». Та головне, що вони справді радують людей. Тож побажаємо і новій пісні стрімкого, нестримного, крилатого лету та любові мільйонів слухачів і глядачів! Валентина Чорнобривець
Місяць і дівчина Слова Кулера Тепукова та Сергія Дзюби Музика Ярослава Музики Місяць і дівчина – кров молода – В річці стрічаються знов… Трепетно пестить їх тиха вода, Ніби всевишня любов. Світ неймовірно, мов крига, скреса; Вітер не спить уночі… Падають зорі: з ріки – в небеса, – Вимрій бажання хутчіш! Падають зорі: з ріки – в небеса, – Вимрій бажання хутчіш! Музика тиші, миттєвість століть, Ночі свята простота… Місяць-юнак, наче мак, пломенить – 482
Юнці бентежить уста. Спокій ясний огорнув береги Ніжністю янгольських віч… Тільки хвилюються в чарах ріки Дівчина, місяць і ніч. Тільки хвилюються в чарах ріки Дівчина, місяць і ніч. Місяць і дівчина – кров молода – В річці стрічаються знов… Трепетно пестить їх тиха вода, Ніби всевишня любов. Спокій ясний огорнув береги Ніжністю янгольських віч… Тільки хвилюються в чарах ріки Дівчина, місяць і ніч. Тільки хвилюються в чарах ріки Дівчина, місяць і ніч. 20 вересня 2021 р.
Визнання
Почесна нагорода імені Махатми Ганді з Індії Народні поети України Тетяна та Сергій Дзюби нещодавно отримали нагороду в Індії, що стало для творчого подружжя з Чернігова приємним сюрпризом. Міжнародною літературною премією «Global Prestigious Award» імені Махатми Ганді нагороджуються за визначні досягнення письменники з усього світу. Українців відзначили за їхній п’ятитомник «Вірші 80-ма мовами світу», який побачив світ у Канаді. Це видання налічує понад три тисячі сторінок та близько півтори тисячі кольорових світлин. Наразі книжки Тетяни та Сергія перекладені 80 мовами й надруковані в 50 державах. В Індії їхні твори вже перекладені мовами: хінді, бенгальською, орія, каннада та непальською. Втім, чернігівець Сергій Дзюба прекрасно переклав вірші відомих індійських поетів рідною українською та надрукували їх у провідних вітчизняних часописах, а також – в другому томі своїх перекладів із 60 мов дуже ошатного тритомника «Гріх любити неталановито!», який уже викликав значний резонанс в Україні та з кордоном (тритомник нараховує понад дві тисячі сторінок і біля 700 кольорових світлин). Така подвижницька праця Тетяни та Сергія цього року вже отримала гучне визнання в Японії (Міжнародна літературна премія імені Мацуо Басьо), Шотландії (Міжнародна літературна премія імені Роберта Бернса), Німеччині 483
(нагороди «Золотий диплом» і «Вінок слави») та Азербайджані («Смолоскип дружби»), а тепер українські поети стають популярними і в чарівній Індії. Ганна Маджуга, 7 жовтня 2021 р.
Міжнародне співробітництво
«Моя Шахерезада» Сергія Дзюби мандрує світом! Водночас у Казахстані та Канаді побачила світ нині книжка фантастики Сергія Дзюби «Моя Шахерезада». Над перекладом попрацювали Володимир Віхляєв та автор. Книжка – ошатна, з красивими кольоровими ілюстраціями. А на обкладинці – чарівна Шахерезада, котру створила відома художниця зі Львова, перекладач із перської мови Надія Вишневська. Наразі це – вже сьома книга Сергія Дзюби, надрукована в Казахстані та Канаді. Як відомо, в цих країнах уже вийшли вірші народних поетів України Тетяни та Сергія Дзюби в перекладах видатного казахського поета Ауезхана Кодара, а також Володимира Ільїна та Євгенії Більченко. А потім, буквально щороку, одна за одною успішно видані книги добродія Сергія – його казкова трилогія – про незвичайні пригоди кленового бога Кракатунчика «Душа на обличчі» (це – аж три романи), веселий роман-серіал для дітей «Потягуськи» (спільно з Іриною Кулаковською), гостросюжетний роман «Справи детектива Самарцева», а тепер з’явилася в перекладі й «Моя Шахерезада» – книжка, яка вже викликала значний резонанс в Україні, адже великий наклад розійшовся за рік, та й цікавих, доброзичливих відгуків на цю книжку – чимало, скажімо, оприлюднена ґрунтовна рецензія Шевченківського лауреата, письменника та літературознавця Василя Слапчука. Втім, Сергій Дзюба з друзями також переклав українською та ошатно видав прекрасні книжки відомого казахського поета та вченого Галимкаіра Мутанова і видатного прозаїка Роллана Сейсенбаєва, причому знаменитий роман добродія Роллана «Мертві блукають пісками» (його дружно переклали Сергій Дзюба, Тетяна Сидоренко, Олег Гончаренко, Ярослав Савчин) вийшов в Україні обсягом 720 сторінок, і це – справжній літературний подвиг! Та й книжка Роллана Сейсенбаєва «Нічні голоси. День, коли обвалився світ», яку переклали українською письменники Олег Гончаренко й Сергій Дзюба, теж має значний обсяг. А пан Сергій, разом із Галимкаіром Мутановим, ректором Казахського національного університету ім. аль-Фарабі, ще й створив пісню «Схожість характерів», котру тепер блискуче виконує українською народний квартет «Пісенне джерело». Тетяна і Сергій Дзюби вже тричі побували в Казахстані. Їх нагородили державним орденом аль-Фарабі (повністю виготовленим зі срібла), яким там відзначають президентів держав і нобелівських лауреатів. Також подружжя українців із Чернігова отримало почесну нагороду імені Абая (це – класик казахської літератури, як у нас – Тарас Шевченко) та премію «Золотий асик». Їх прийняли в члени Міжнародного клубу Абая, в Алмати. А Тетяна Дзюба стала 484
академіком Національної Академії наук вищої школи Казахстану, що надзвичайно почесно! Ярослав Савчин, письменник, перекладач, журналіст, художник, прес-центр Міжнародної літературно-мистецької Академії України, 10 жовтня 2021 р.
Людмила Воробьёва (Беларусь, Минск) Детство возвращается!
О сказочной трилогии Сергея Дзюбы «Вышла душа на личико»: романах «Кракатунчик – кленовый бог», «Гопки для Кракатунчика» и «Вышла душа на личико. Новые приключения Кракатунчика и его друзей» «Человеку надо вернуть себе детство, и тогда ему вернётся удивление, и с удивлением вернётся и сказка». Михаил Пришвин. «Дорога к другу». 1 Всё самое лучшее мы храним в себе с детства. А удивление – как дар, полученный от жизни, – и связано с детством. Украинский писатель Сергей Дзюба, человек с ослепительно яркой детской душой, подтверждает, что сказочная страна зарождается в детстве. Он обладает особым талантом о ней 485
рассказать, откровенно поведать о том счастливом времени, когда всё на свете кажется возможным. Критик и детский писатель Корней Чуковский считал, что писать для детей гораздо труднее, чем для взрослых. Особенности детской литературы заключаются в том, что создавать свои произведения нужно как для взрослых, но лучше, а также иметь детскость в своём характере, которая в нашем прагматичном мире редко встречается. Отсюда и сложность сохранения значимости детства во взрослой жизни, лишённой чудес. Сергей Викторович Дзюба – автор 107-ми книжек. Выдающийся поэт и прозаик. Переводчик (перевод из 60 языков). Журналист, редактор и критик. Драматург и киносценарист. Юморист и пародист. Автор популярных песен. Общественный деятель – президент Международной Академии литературы и искусств Украины, объединяющей творческих людей из 60 стран. Лауреат престижных международных, государственных, национальных литературных премий. Причём все свои книжки он непременно посвящает любимой супруге – писательнице, критику, литературоведу и журналистке, доктору наук, профессору, академику Татьяне Дзюбе. Случай действительно уникальный! Сергей и Татьяна Дзюбы – народные поэты Украины, их произведения переведены на 80 языков мира и напечатаны в 50-ти странах. За рубежом на разных языках успешно изданы более 30-ти их книг. Общий тираж книжек Сергея Дзюбы – 2 миллиона 400 экземпляров, его книги уже прочитали более 4 миллионов людей! Следует сказать, что общий тираж детских, приключенческих книжек о кленовом боге Кракатунчике составил более 200 тысяч экземпляров! Трудно переоценить значение этой трилогии, её устремления к детству, собственно, как и желания взрослого сохранить в себе ребёнка. Ведь, по сути, всю свою жизнь человек ищет то, что было у него в детстве, то, что он с годами потерял. Кроме того, сказка способна вернуть взрослому читателю детское беззаботное восприятие действительности. Роль сказки в современной художественной словесности так же велика, как и в ушедшем столетии, когда в результате расцвета жанра фантастической литературы получил развитие и жанр литературной сказки. ХХI век – век социальных потрясений, научных открытий и резких контрастов. Литературная сказка всегда принадлежала своему времени. Сегодня её создают многие писатели. Между тем, заметное влияние на развитие авторской сказки – популярного и востребованного жанра в наших славянских литературах – оказала европейская традиция. Мы воочию наблюдаем всплеск интереса к необычному: загадочные и мистические произведения Джона Рональда Толкиена, Джоан Роулинг. Давняя и яркая традиция авторской сказки возвращает нас и к творчеству Ганса Христиана Андерсена, Астрид Линдгрен, Туве Янссон, Джанни Родари. Не стоит забывать, что авторская сказка как разновидность литературной сказки вышла из фольклорного жанра. Известный фольклорист первой половины 486
XX века Александр Никифоров назвал литературную сказку, написанную поэтами и писателями специально для детей, «педагогической сказкой», в которой «используются зачины, концовки, образы…, отдельные ситуации сказочных сюжетов, но педагогическая целеустановка так трансформирует все эти элементы, что они формируются в особые поэтические организмы». Однако меняется отношение общества к ребёнку, меняется само изучение детской литературы, детской субкультуры в свете современных представлений. Воспитательная составляющая уже не рассматривается как главная. К примеру, средневековье вообще отличалось незнанием категории детства. Осознание её началось в ХVIII веке, позже пришло и понимание сокровенной святости детства. Новейшие исследования уникального мира детства исключают категоричный «педагогический» подход к ребёнку. Сергей Дзюба как раз и раскрывает своеобычность маленького человека, у него – своя мифология детства, свой секретный мир детей в пространстве мира взрослых. Не зря тот же Чуковский предостерегал от заблуждений, «будто ребёнок есть уменьшённая копия взрослого…» Сказка нынче требует вдумчивого и критического к себе отношения: писать её стало сложно и крайне ответственно.
487
Сергей Дзюба представляет нам авторскую сказку, которая имеет весьма оригинальный сюжет. Её можно назвать и автобиографической сказкой, где тесно переплетаются реальные события и реальные люди, появляются сказочнофантастические и детективно-приключенческие элементы, а подчас вещи и предметы магического фэнтези. Для Сергея Дзюбы, многогранное творчество которого включает в себя все эти составляющие литературной сказки, обращение к теме детства вполне закономерно. 2 Итак, перед нами литературная форма, известная с древних времён, – сказка. Словно солнце засияло на моих ладонях, подобное восприятие вызвано не только оформлением обложки трилогии о Кракатунчике, а она у Сергея Дзюбы – праздничная, красочная, – но и содержанием страниц этой удивительной сказочной истории. Захотелось написать что-нибудь хорошее об авторе, о его маленьких героях, которые во всём ищут свет и добро, о его книжке – тоже солнечной, подчас наивно-радостной, бесхитростной, как всякая ребячья душа.
Необычно название трилогии – «Вышла душа на личико». Вероятно, здесь сказывается и зоркое зрение души автора, который видит в детском лице чистейшее мерцание души ребёнка, хранящее настоящие истоки счастья и воскрешающее сотканную из воспоминаний детства целую вселенную. А ещё присутствует тонкий слух души, когда наши души знакомятся друг с другом. Впрочем, слова эти: «вышла душа на личико», – можно любому взрослому хотя бы иногда говорить самому себе, обращаясь к своей душе. Но именно детскому писателю надобно учиться у детей, обладающих, по мысли 488
писателя Юрия Казакова, загадочным превосходством над всей остальной частью человечества. В своей небывалой истории Сергей Дзюба стремится сконструировать счастливое устройство мира. Путешествуя по волшебным тропам его романа, мы постоянно убеждаемся в том, что автор усиливает эффект превращения обыденного в сказку, что из привычной реальности постоянно рождается нечто чудесное. Писатель достоверно рисует не только облик современного города и его обитателей, но и показывает нам иную сторону действительности, насквозь пронизанную неожиданными загадками. Сюжетообразующие моменты здесь определяет природа самого сказочного повествования. Город, который нужно увидеть хотя бы раз в жизни, в который всегда хочется вернуться, в котором дышит душа, город-тайна, город-легенда, до краёв наполненный мистическими историями и древней Силой, – это Чернигов. Читатель знакомится с его удивительными местами, откуда писатель черпает вдохновение. Память всё возвращает на круги своя. Сергей Дзюба наделён особым талантом описать детство, волшебно-сказочные корни которого связаны с Родиной, с украинской землёй, с любимым Черниговом. Итак, вместе с находчивым автором и персонажами сказочного романа «Кракатунчик – кленовый бог» мы переносимся в Чернигов: Яблочная улица, какие упоительные названия, завораживающие тишиной и покоем: «На окраине Чернигова – там, где небольшая, тишайшая Яблочная улица, стоит себе белокаменное пятиэтажное здание. Поскольку табличка с номером отсутствует, скажу вам: это – Яблочная, 1. И здесь, в последнем, четвёртом подъезде, на третьем этаже, в квартире №49 обитает мальчик Серёжа. Ему – семь лет, и учится он в первом классе. Серёжа — обычный мальчик, проживающий в обычном доме, на самой обыкновенной улице. У него есть мама и папа. Они – ещё не очень старые. Папу почему-то тоже называют Серёжей. А у мамы красивое имя – Таня». Кстати, в самом начале книжки назван реальный адрес автора! Повествовательная интрига начинается с невероятнейшего знакомства нашего лирического героя Серёжи с другим, самым главным героем, – маленьким Кракатунчиком, спасающим незадачливого первоклассника от «мафии», а попросту от хулиганов и драчунов: «Я – Кракатунчик. Также меня зовут кленовым богом, я ведь очень люблю вот это дерево – клён. У него такие чудесные листики, особенно осенью. Ну, чего ты молчишь, это – неблагородно: молчать, когда видишь удивительно весёлого Кракатунчика!» Автор не скрывает явной симпатии к своим героям. При всей фантастичности сказки, образы её – глубоко реалистичны. Реальное и фантастическое составляют в ней единое целое: семилетний школьник Серёжа, бесстрашно сражающийся с «мафией», и «маленький мальчуган на ветке дерева», Кракатунчик, «ежедневно моющий голову кленовым соком!». К тому же, он спешит всем на помощь, всех примиряет и учит дружить! Его безусловное достоинство, свойственное детям, – умение мыслить нестандартно. Вот как он поясняет Серёже свои потрясающие превращения, 489
делающие их удивительно похожими: «Как две капли воды! – гордо сообщил Кракатунчик. – Но это – только снаружи. Ты – большая капля, а я – тоже, ну, оо-очень большая, лишь чуточку поменьше. Хоть в действительности я – это я, а ты – это ты. Ну, ты всё равно не врубаешься, потому как тут – сплошная высшая математика, не для маленьких деток...» В романе ощущается ироничный подтекст, чётко проявляется добрая эмоциональная окраска. Перед нами предстают до умиления трогательные образы: «Однажды твоя душа вышла на личико, и я там её рассмотрел!» – добродушно скажет другу Кракатунчик.
Герой авторской сказки Сергея Дзюбы – это сегодняшний ребёнок со всеми особенностями его отличий от взрослого. Автор следует современной тенденции, прямо противоположной назиданию и морализаторству. За ребёнком признаётся право быть таким, каков он есть. Сказочный иномир творит вымышленную и независимую страну. Прямо на наших глазах весёлый Кракатунчик превращается в школьника, правда, в не совсем обыкновенного: «А почему ты такой масенький? – поинтересовался Серёга и как можно ближе подошёл к ветке, где сидел мальчик, одетый в точно такую рубашечку и такие же брючки, которые были на первокласснике! Представьте себе, на Кракатунчике была школьная форма, только очень небольшого размера». Всегда и во всём должна быть тайна. Чародейство, необычное, непознанное – притягательно для маленьких обитателей современного города, живущих в 490
ситуации двоемирия. Заметим, Сергею Дзюбе близка традиционная модель построения сказочной действительности. Ведь иномир может уменьшаться в окружающей нас реальности и представлять собой сообщество небольших, крошечных жителей или даже одно существо, которое живёт рядом, как наш Кракатунчик. «Но мир создан так, чтобы было интересно. А интересно – когда хоть иногда случаются чудеса», – трудно не согласиться с автором. Но в городе нового тысячелетия поселилось одиночество. Человечество как никогда испытывает острую потребность в любви, дружбе. Детская литература – гармоничный и непротиворечивый универсум, примиряющий нас с текущим, подчас грустным существованием. И вовсе не случаен афоризм Кракатунчика: «Ну, ясный пень: каждая пора года – великолепна, если рядом с тобой – настоящий друг». Параллели возникают сами собой, так в своей повести «Дорога к другу» Пришвин откровенно писал: «У меня есть друг, я люблю – значит, я существую». Житейская и одновременно волшебная история Сергея Дзюбы тоже напоминает человеку о его земных обязанностях – мораль её гениально проста – милосердие, добро, любовь и дружба. Цель сказочника, по мнению Чуковского, в том и заключается, чтобы воспитывать в ребёнке человечность. Ведь ребёнок не терпит анархии. (Всё же позволим себе педагогическую вставку: в его представлении мир должен быть упорядочен и должен быть открыт ему во всей всеобъемлющей теплоте. Маленькие люди на любят перемен – возвращение к знакомому им нравится гораздо больше). Детям необходима семья, и Сергей Дзюба раскрывает читателю культуру и традицию семейных ценностей. Его героям понятен душевный, уютный и приветливый мир семьи, оберегающий их от всех горестей и бед. Родители и близкие полностью проникаются внутренним состоянием ребёнка: мама Таня, папа Сергей, дедушка Виктор, бабушка Серафима, а также бабулечка Мария – «маленькая симпатичная старушенция», которая живёт в Вишнёвом переулке. Каждому человеку требуется внимание, взаимная любовь. Однако любить – не так просто, как это кажется на первый взгляд. Любовь – прежде всего жертвенность, отречение от своего «я». Каким-то непостижимым образом дети это чувствуют: родные люди должны дарить свою любовь друг другу. Сказка Сергея Дзюбы говорит о ситуации, когда необходимо отличать внешнее от внутреннего, остановить внешнее на границе и не впустить вовнутрь, не нарушая глубинные процессы души. Трепетна, очень волнительна любовь маленького Серёжи к своим родным и близким, к тёплым семейным встречам и праздникам. Идеальный образ матери олицетворяет в романе мама Таня. «Мама – это имя Бога на устах и в сердцах малышей», – невольно приходит на ум верное высказывание Уильяма Теккерея, когда понимаешь, какую нежность и какое идеальное отношение проявляет к своей красивой ласковой маме и наш Серёжа. Автор часто уважительно называет её старинным словом матушка, милым и приятным. Что любопытно: очевидная родственность, кровное единство образа 491
лирического героя и автора прочитываются во всём облике папы, которого тоже, как и сына, зовут Серёжа, а точнее, Сергей Викторович. Интрига автобиографичности – несомненна. Кроме того, привлекает и лирическая манера самого повествования. Поособенному поэтична первая часть трилогии – «Кракатунчик – кленовый бог». В ней нет никакого противостояния детей и взрослых. Взрослые активно включаются в детский мир, полный всевозможных затей и фантазий.
В сказке Дзюбы вовсе несложно отыскать эту неугасимую потребность в приключениях: невероятное похищение Кракатунчика, «навороченная «тачка», «хитрый-прехитрый бабай» или нехороший «бурбуруну». «Ты поступил, как настоящий мужчина – спас Танечку! Я ведь уже говорила тебе, человек – самое дорогое, что есть на земле. Мы гордимся тобой, Сергей Сергеевич! Только не задавайся, пожалуйста...», – просит стремительно взрослеющего сынишку мама Таня. Хотя без Кракатунчика, способного становиться невидимым, вряд ли бы им справиться! Автор придерживается сохранения нравственного императива, испокон веков присущего фольклорной традиции, – это, прежде всего, отказ от мотивов насилия и жестокости. Смелость – отнюдь не врождённая черта. Лишь наперегонки со страхом дети одерживают победу! Серёге уже не страшен главарь «мафии», потому что Кракатунчик умеет с ней играть. Дружба и взаимопомощь торжествуют: «Кракатунчик – надёжный, отважный, благородный друг, который всегда поможет!» Ведь в любых 492
обстоятельствах, чтобы с ними ни происходило, герои восстанавливают справедливость, что в сказке – всегда важно. Вместе с тем, человеческая логика, её законы поведения переносятся в сказочный быт. По утверждению Чуковского, ребёнок «создаёт свой мир, свою логику и свою астрономию, и кто хочет говорить с детьми, должен проникнуть туда и поселиться там». Отлично чувствует логику ребёнка и Сергей Дзюба. Чего только стоят одни выражения и словечки его маленьких озорников: «клёво», «ништяк», «прикольно», «круто», «офигительно», «классно», «чувак», «пацан», «зуб даю», «держи хвост трубой», – всего и не перечесть! Детские шалости и увлечения выглядят забавно, зачастую трогательно. Склонность ребёнка к фантазированию – одно из главных свойств детской природы. Ни минуты не сидят без дела обуреваемые жаждой творчества герои трилогии, то и дело, удивляя безграничной игрой воображения и придуманными затеями. Причём вот что любопытно: у Сергея Дзюбы эти качества присущи и взрослым. «Папа и мама говорят с Кракатунчиком», «им было так весело втроём!», – подтверждает автор. Только представьте себе квартиру Серёжи, в которой он с одноклассниками и Кракатунчиком устраивают гопки! Мальчику не жалко отдать последнюю конфету любимому «кленовому богу»! С лёгким изумлением читатель видит их загадочные превращения, их необычные игры, хотя бы то, как они по очереди «люлькают» на руках Кракатунчика, и не теряя ни минуты драгоценного времени, он отправляется вместе с ними в «увлекательное ночное приключение». Будто занимательное кино мы смотрим на экранах своих телевизоров, мелькают нескучные кадры: и друг-разведчик, и полицейский, и пёс Курьер, чуть позже – «живые приведения» и даже домовые. Разве происходящее в романе Сергея Дзюбы не перекликается с трилогией шведской писательницы Астрид Линдгрен о Малыше и Карлсоне, проказнике, который жил на крыше? Дети – своего рода «сумасшедшие», так как трудные и устойчивые явления для них – шатки, зыбки и текучи… Весь секрет в том, чтобы автору войти в это «безумие», вселиться в этот странный, красочный, совершенно другой мир и заговорить с детьми языком этого мира, перенять его образы и его своеобразную логику, потому что в этом мире своя иная, отличная от всех, логика. «Пусть взрослые прощаются, а мы будем расставаться с «приветом»! Когда взрослые прощаются, они могут больше никогда не встретиться. А если люди говорят «привет», значит, у них остаётся надежда. Впрочем, это – высшая математика...», – пожалуй, с такой логикой и не поспоришь. Никогда не унывающий Кракатунчик прав! Каким-то странным образом своё сказочное повествование Сергей Дзюба окрашивает лиризмом, главенствующим авторским «я». Ребёнок у него – величайший поэт-сказочник. Условный лирический герой писем-посланий, стихов, – как правило, сам поэт, взрослый человек, но он способен быть заодно с 493
ребёнком, испытывать детские чувства, видеть, слышать, мечтать и даже заблуждаться по-детски. Между взрослым «я» и детским «ты», словно «между небом и землёй», нет границы, маленький человек так же уверенно чувствует себя в духовном мире писателя, сказочника, как если бы сидел на руках отца. «Привет, мой самый лучший друг, Кракатунчик! Я тоже хочу с тобой переписываться. Вот – первое письмо. Я ещё не знаю, что писать, но я хочу сказать тебе, что очень тебя люблю! Когда мы с Таней станем взрослыми, то всё равно будем приходить к кленовому дереву вместе с Санькой. Ещё раз привет, Кракатунчик! До встречи! Твой Серёга», – трогательно лирическое послание пишет мальчик, переполненный добрыми чувствами и мечтами. Подобное письмо вызывает доверительные отношения между автором и его читателем. Ведь особая духовная, эмоциональная сила, энергия детства переполняют здесь образы современных героев-детей: Таня, Санёк и Серёга – неразлучная троица! Сказочно-фантастические условности, исключительная форма игры, свойственные роману о Кракатунчике – кленовом боге украинского писателя Сергея Дзюбы в сочетании с многоплановым, неожиданным осмыслением сегодняшней жизни, – всё это, вероятно, и стало поводом для сравнения его сказочной трилогии с серией романов-фэнтези о волшебнике Гарри Поттере создательницы магического мира, британской писательницы Джоан Роулинг. Хотя стоит отметить одну существенную деталь: трилогия Сергея Дзюбы по своей главной сути добрее, а значит – гораздо ближе к пониманию детской души.
494
Традиция сказки открывает неограниченность мотивов и сюжетов, и Сергей Дзюба сохраняет чудесный вымысел, представляя нам зарисовки природы и новых реалий времени. Но когда я читаю сказку, мне кажется – времени нет. Не нами замечено: время в детстве неторопливо. Вот и в природе времена года идут по кругу, и в каждом времени непременно есть своя прелесть. Обожествление природы, животных, отдельных вещей, живые лица неодушевлённых предметов, – всё чудесное воспринимается как нечто самостоятельное и независимое. Здесь и деревья – тоже родные, как и люди. Например, клён, с которым разговаривает Кракатунчик: «некому защитить дерево, имеющее душу и такие нежные листочки», «нельзя резать дерево!», – самозабвенно оберегает своего верного друга малыш. «Да только я не могу оставить сейчас кленовое дерево, ведь ему очень плохо. Потому что этот клён – тоже мой друг!», – объясняет он Серёже и его родителям, не побоявшимся в страшный ураган прийти на помощь. И ты безоговорочно веришь в сказки, веришь, что такое придумать взрослый не может, так мыслят только дети. Нам остаётся лишь изумиться их простоте и ясности. Хотя и в простоте заложена огромная сложность: сквозь детскую непосредственность мысли просматривается совсем недетская глубинная суть. «Почувствовать с природой свою собственную душу…», вдруг разглядеть, что «деревья… как люди», – призывал Пришвин в своей повести «Дорога к другу». В книге Сергея Дзюбы природа старого клёна высвечивает саму материю детства. Автор говорит о необходимости общения с природой, как с живым и родным существом: перешёптываются между собой дождь и каждый листочек дерева, словно хотят рассказать нам об изумительной красоте этого мира. Тихий и вдумчивый шелест листвы завораживает. «Смотри, там, на пригорке, случилось настоящее чудо – после такой ужасной бури расцвели яблони! Они красивые, как Таня», – восторженно заметит его герой. Природа в описаниях волшебника-писателя рождает чувство радостной беззаботности: «Весна вновь улыбается Серёже!» Да, состояние счастья – главнейшая заповедь для детского писателя. «Болела душа» Кракатунчика – он хворал – что-то ему подсказывало: «её только большим счастьем вылечить можно». И Серёжа точно знал, что будет счастлив, если утром по дороге в школу он увидит «на кленовой веточке своего друга Кракатунчика – самого честного и благородного маленького мальчика в мире!». Поражаешься мудрости этого крошечного человечка, его бескорыстной любви, открытому желанию добра, нескончаемой надежде на лучшее: «… как бы не свирепствовала буря, всё равно наступит утро. И будет такая благодать, как сейчас». Вот бы взрослым так же думать и жить! 3 Весьма примечательно, что сказочный роман Сергея Дзюбы взаимодействует и с другими жанрами. Автор старается выйти за рамки детской 495
литературы, расширяет пространственно-временные границы реальности, связывает своё повествование с притчей, легендой, преданием, былью и, обращаясь к современной модели нашей действительности, придаёт тексту таинственные свойства.
Писатель прекрасно освоил художественный мир произведений сказочников ХХ столетия и смог созданное им произведение вписать в единый период истории национальной литературно-сказочной традиции. Сергей Дзюба, как самобытный художник, тонко ощущает особенности соприкосновения сказки с иными жанрами. Его роман послужил основой возникновения спектакля Черниговского областного кукольного театра имени А. Довженко «Медведьсладкоежка и Кракатунчик» (2017), который и сейчас очей популярен у детворы. Посему: затейлив в трилогии и замысел её второй части – романа «Гопки для Кракатунчика», которая вновь меняет размеренную жизнь и возвращает искорку детства. Жизнь, постепенно теряющая свою новизну, вдруг совершает неожиданный зигзаг. Недаром литературовед Наталия Гранич, перефразируя главного героя Сергея Дзюбы, скажет: «Стать по-настоящему детским писателем – это ещё 496
сложнее, чем высшая математика. Ибо каждый ребёнок – старше нас не только на один день, но и на целую жизнь…» Дети интуитивно чувствуют нечто сверхъестественное, которое руководит ими. И тут уже не спасают никакая теория и никакие законы высшей математики. А любая теория, как известно, проверяется практикой: «Сера, мой друг, теория везде, / Златое древо жизни зеленеет» (Гёте, из трагедии «Фауст»). Но как восхитительно это звучит на украинском языке: «Теорія – завжди, мій друже, сіра, лиш зеленіє дерево життя». Если исходить из литературного опыта, то большую роль играет идеальный читатель – соавтор писателя, угадывающий и предвосхищающий жизнь, чтобы на новом витке бытия продолжить сюжет его повествования. Вы заинтригованы? Привычное существование отменяется! И не поверите, мы просто-напросто меняем прошлое на будущее. Начинается невообразимое: феерические превращения Кракатунчика в образы крохотных друзей, в первоклассников Серёгу и Танечку, в папулю Сергея Викторовича, в мамулю Таню и даже… в крохотного пёсика Курьера! «Но привыкнуть к такому Кракатунчику Серёже было проще пареной репы. Ясный пень! Ко всему доброму мы привыкаем очень быстро. Потому что кленовый бог оказался удивительно добрым, честным и благородным другом», – как видим, прочитывается явная идеализация детства. Невероятно подогревает читательский интерес сама затея – «делать гопки». «После придуманных им гопок, злые и коварные чуваки всегда делались весёлыми и вежливыми», – гопки необходимы всем – уверен Кракатунчик. «Гопки – это вообще не больно и весело. Главное, что не очень хорошие люди после гопок чудесно улучшаются. К тому же, Кракатунчик каждый раз придумывает всё новые гопки... И как бы жили маленькие дети на земле без таких настоящих, увлекательных гопок?.. Ах, это было бы вовсе грустно и неинтересно!», – да, во всём, помимо детских шалостей и причуд, очевидна ненавязчивая воспитательная роль сказки, которая терпеливо учит добру. Современная литературная волшебная сказка обнаруживает и мифические элементы фэнтези. Самое время обратиться к главе «О том, как Серёжа и Кракатунчик искали клады»: чудесный перстенёк мамы Тани, прогулка под землёй в Антониевых пещерах, загадочная встреча со старцем-привидением. Это подтверждает саму тайну потустороннего мира, говорит об условном и смешанном сказочном пространстве. Пересечения ведут к фантастической истории «Хоббит» и роману-эпопее «Властелин колец» известного английского учёного-лингвиста, писателя Джона Толкина. Мы словно стоим на перекрёстке смыслов, связанных с персонажем Голлумом: «…моё сокровище, моя власть… О, моя прелесть! – так обращается он к своему Сокровищу – магическому золотому кольцу, созданному властителем Тьмы. – И многие попали под силу кольца и уменьшились, ослабли, стали рабами сокровища…»
497
Произведение Сергея Дзюбы так же указывает на душевные качества его героев, отправившихся на поиски сокровищ, – в конечном итоге страх, жадность, зло будут повержены, а любовь, благородство и дружба одержат победу.
Стоит заметить, что вторая часть трилогии развивается настолько динамично, что сказку о Кракатунчике можно воспринимать и в детективном ключе. Так и хочется вслед за неутомимым автором создать какую-нибудь сногсшибательную историю! Что скажете? К тому же, здесь многократно увеличивает вероятность успеха горячая готовность героев жертвовать собой ради спасения товарища. «Серёжа верил, что спасёт друга, потому что иначе просто и быть не может. Иначе весь мир будет несчастным и неблагородным, так как в хорошем мире должны побеждать хорошие маленькие дети, у которых душа выходит на личико, а не коварные бурбуруну, помышляющие только о том, как бы обидеть кленового бога с помощью гляделки. Впрочем, бурбуруну – храбрятся только тогда, когда имеют волшебные вещи, а без гляделки и охлябриков (сказочных башмачков – Л. В.) они – обыкновенные трусы...», – и вовсе не без причины так полагал будущий второклассник, внезапно попавший в водоворот бесконечных приключений. К нашему удивлению, были они и вправду нешуточные: похищение Кракатунчика, организованное дяденькой-бизнесменом, яростная схватка с похитителями, засекреченное появление богатого коллекционера, коварного владельца таинственного острова. Однако богатство не приносит счастья, ведь у 498
злых людей нет настоящих друзей, которые умеют прощать и любить, – уверен кленовый бог. Вообще, юные герои у Сергея Дзюбы показаны более порядочными и благородными, чем многие взрослые. Ребёнок находит красоту в близком, повседневном. Ему дано восхищаться от пустяка, и пустяк – это всё! Он предельно открыт, искренен в своём кипучем, неутомимом интересе к жизни. «Если бы лето не придумали взрослые, это обязательно сделали бы маленькие дети, иначе им не было бы так весело жить на земле!», – автор стремится нарисовать подлинный детский мир, преображённый радостью, и его лето является нам вот в таком озорном стиле. Отрадно, что основное действие происходит в Луцке и Чернигове, этих дивных городах, необыкновенно дорогих для писателя. «Как вы думаете, что такое настоящее счастье? Это когда можно ежедневно общаться с тем, кого любишь», – совершенно справедливо считает Кракатунчик. Счастлив тот, кто может свободно гулять по кленовой аллее Яблочной улицы и может легко навестить поселившегося на кленовом дереве удивительного человечка. Прекрасная мечта и ожидание чуда постоянно живут в нашем сознании. Но какое волшебство без цирка, без фокусника и весёлого клоуна, без говорящих зверей и птиц? Ведь именно такой цирк поражает нас искусством исчезновения! Помимо прочего, сквозной сюжет сказочного повествования – это сновидения. Яркие и красочные сны переносят Серёжу в невиданную страну фантазий, в которой даже обычные предметы обладают магической силой превращения их владельца в сказочного героя. Примеры? Да, сколько душе угодно! Кстати сказать, господин Чомбочка, обладатель диковинных вещиц, стёклышка и башмачков, решил-таки помочь кленовому богу. Правда, тип достаточно подозрительный, притворный. Зато его изображение получилось у автора весьма удачным: толстенький человечек полон отрицательного обаяния, Чомбочка живее и полнокровнее даже некоторых добродетельных персонажей. Однако и он, подобно злодеям назидательных книжек, способен в один миг решительно измениться в лучшую сторону, став «чрезвычайно храбрым и находчивым разведчиком». Взрослые и дети – это два мира восприятия. Писатель незаметно учит нас быть похожими на детей, чтобы иногда следовать их наивной простоте. Сказка – таинственный источник, вселяющий веру в человеческий дух. Пронзительно у Сергея Дзюбы звучит нота детского одиночества. Несмотря на множество друзей, кленовый бог тоскует оттого, что не знает, где его мама и папа, малыш мечтает когда-нибудь с ними встретиться. Ясно, как Божий день: «У каждого ребёнка должны быть папа и мама», – не сомневается Кракатунчик. Не зря так «тревожно болит» Серёжина душа за своего верного друга. Что поделаешь: родителей отыскать непросто… Читая роман, мы ощущаем, что многие герои проникнуты сокровенным чувством любви к близким людям. Необычна от начала и до конца глава «Книжка», написанная вместо послесловия к трилогии. Эта реальная история произошла с девочкой Леной, ушедшей из дома от мамы и отчима. Представьте 499
себе, автор с ней встречается! Самые, может быть, любопытные страницы в его романе и составляет рассказ Лены, пережившей жгучую обиду, одиночество и всё-таки вернувшейся домой. Оказывается, забытая в электричке книжка о кленовом боге Кракатунчике спасла человеческую жизнь! Было и ещё кое-что: сама реальность, похожая на сказку, тоже вопреки всему возвращающая безмятежность невинных лет детства. На пересечении Добра и Зла свой собственный, обретённый читатель, как волшебная призма всего мира, вдруг находит ответы на главные вопросы жизни: «У хороших душа выходит на личико. Просто будь внимательней...» 4 Современность сказки проявляется в своеобразном отражении детской психологии, понимании культуры мира детства на уровне науки конца ХХ и начала ХХI веков. В этом смысле особый интерес вызывает третий роман трилогии – «Вышла душа на личико. Новые приключения Кракатунчика и его друзей». Причём отметим, каждый роман сказочной трилогии представляет собой отдельное, самостоятельное произведение.
Предваряя дальнейшее изложение, автор вновь остроумно знакомит читателя с действующими лицами, дополняет новыми, приводит наиболее яркие штрихи их характеров и ключевых событий. Изумляет изобилие персонажей: простодушные, счастливые, грустные, серьёзные, хитрые, злые, коварные, жадные, весёлые, честные, иным словом, исключительно разные! Итак, одиссея увлекательных похождений продолжается! Ведь наш неугомонный Кракатунчик «обожает чудеса и невероятные, захватывающие приключения». Вырисовывается здесь и отчётливое сходство с легендарным героем выдающегося немецкого прозаика, поэта, историка Рудольфа Эриха Распе, – бароном Мюнхгаузеном.
500
Что поражает? Привидение Мюнхгаузена – этого выдумщика небылиц и невероятных историй – появляется на экзотическом острове Сергея Дзюбы. В романе абсолютно реален научно-фантастический мотив повествования. Здесь наблюдается выразительная тенденция к визуализации сказки, её сращиванию с компьютерным миром, – появление в пространстве сказочного текста – кибернетической системы: «умный киборг» («куколка»), с помощью которого наши герои свободно перемещаются и «путешествуют в куколке» на чудесный остров; лаборатория, где настоящий профессор проводит «испытание киборга»; «серебряная девочка», как две капли воды, похожая на инопланетянку…
Показательный пример – «поединок куколок»! Представьте себе: «Куколки сошлись в неистовом поединке. Они налетели – две на одну, высекая миллион искр... А когда куколки врезались в третий раз, у господина Пуляресика потемнело в глазах, и он представил себя в эпицентре ужасного землетрясения». Само собой, подробно изложить суть романа невозможно. Необходимо читать! Очевидно, что литературная сказка, в основе которой лежит идея параллельно существующего мира – сказочного царства, где волшебство – вполне реально, выявляет острую потребность ребёнка в таинственном и необычном. В нашем случае – это великолепный «клубничный остров», «опасное 501
путешествие» и поиски Кракатунчика, находящегося в заточении в «тюрьмеаквариуме», словно в «золотой клетке». «Поэтический образ страны благополучия, расположенной на острове, известен фольклору многих народов и генетически восходит, вероятно, … первоначально к представлению о параллельном существовании двух, трёх и более миров, которые эпизодически сообщаются друг с другом», – пишет о непреходящей тайне сказки учёный-этнограф К. В. Чистов. Так детские игры в страну-мечту приводят и автора романа о кленовом боге к созданию собственной фантастической реальности, поначалу тщательно скрываемой от мира взрослых. Но лишь отчасти. Рано или поздно им суждено туда отправиться вместе. Местоположение детской страны, как правило, остров или город, представляет воплощённую мечту – действительность чудесного, процветания и счастья. Так или иначе, но Сергей Дзюба привносит сюда собственное оригинальное видение: «Жизнь – это такая игра, где каждый коллекционер должен поймать своего Кракатунчика!» Его фантастический иномир не сразу становится комфортным и добрым, наряду с детьми к нему устремляются и взрослые, ведь им тоже доступно путешествие за пределы реальности… Логика одиночества тех, кто страдает в аквариуме, рождает и второй вариант, который учит: чтобы спасти одного, – нужно восстановить взаимосвязи. Именно логика событий говорит о том, что Кракатунчик и господин Чомбочка непременно должны быть свободными. Если восстановить систему, то она сама себя починит. Налицо традиция поиска и нахождения причин. Неудивительно: Кракатунчик, Серёга, Танечка, мама Таня, папа Сергей Викторович, Санёк, дедушка Виктор, бабушка Серафима, очень старенькая бабулечка Мария, дядюшка Бык, тётенька Полина, господин Пуляресик, широкоплечий полицейский и даже большой пёс Курьер, – вся эта странная компания, чистосердечно радуясь праздничному ужину и чаепитию с шикарным тортом, прочно скреплена единой нитью взаимосвязи. «Теперь я знаю, как нужно жить: не только для себя, а, в первую очередь, для тех, кого любишь. Тогда будет интересно. И полезно!», – впервые осенило вдруг и «серебряную девочку» Ла, прилетевшую на землю с далёкого острова. При всём притом, женщинам, как известно, более, чем мужчинам, присущ дедуктивный характер мышления. Надобно уточнить, что герои Сергея Дзюбы «не хуже, чем знаменитый Шерлок Холмс», проводят в поисках Кракатунчика расследование и обыск квартиры. Так вот, всё точь-в-точь, как и у взаправдашних сыщиков! Тут и знаменитый пёс Курьер, и истории с тайниками и разбойниками, и образы двойников, в которых попеременно превращаются многие персонажи. Похоже, что и сам автор уже с детства обладал зачатками дедуктивного – как у очень почитаемого им Конан Дойла – образа мышления. Не случайно напрашивается внешне нелепый, но в сущности справедливый по своей парадоксальности вывод: чем сложнее та или иная ситуация, тем меньше сообразительности для разрешения возникшей проблемы она требует. Что ни говори, а Сергей Дзюба – мастер детективного жанра! 502
Тем временем дети спешат проявить свои лучшие качества. «Жизнь складывается из дней – хороших и не очень. Но в любые дни нужно делать гопки и любить. Ведь когда любишь, душа выходит на личико, и на тебя приятно смотреть. Потому что в тебя влюбляются не только люди, а и большие собаки, пушистые кошечки, деревья и цветы. А если ты не умеешь любить людей, у тебя дома засыхает герань и не цветут кактусы. И наоборот – когда ты светишься от любви, для тех, кто с тобой рядом, любой день будет не таким пасмурным», – друзья откровенно радуются спасению Кракатунчика. Вот что особенно меня заинтересовало, так это детская философия, распространяющая понятие о жизненности на разные вещи и предметы. Превосходит любые ожидания наполненная секретами... сумка Люся, которая вдруг «вышла замуж и родила нормальную пацанку». Автор сравнивает её с киборгом, хотя ведёт она себя, как человек, «размышляет и любит, как живое существо». Из этой лирической сказки детства мы узнаём себя, забытых, понимаем ценность дружбы и добра. Изумляешься детской простоте, тому, как герои находят обычные слова, но точные и правильные, и выражают свои немудрящие чувства. «Думай о хорошем... Чем больше у тебя будет прекрасных мыслей, тем скорее ты вылечишься от своих недугов – жадности, зависти, зазнайства, лицемерия... Если б все думали только о хорошем, мы бы плакали только от счастья!», – будто истинный мудрец, обращается наш Кракатунчик к злобному «рембо» Антону, попытавшемуся захватить остров и стать его новым хозяином. В идеализации детства, в непосредственном детском восприятии всего окружающего, в счастливом финале, когда добро побеждает зло, современная литературная сказка Сергея Дзюбы проявляет верность сказочному канону. Во всём великолепии открылся нам мир в трилогии писателя, как открывается ребёнку его самая первая сказка, прочитанная в детстве, – настоящее время счастья. «Клубничный остров», о котором остаётся лишь мечтать, незабываем!
503
Как и полагается, согласно жанру сказки, в финале нас ждёт торжество справедливости: плохие герои становятся на путь добра. «Друзья мои! Когда-то, обиженный на весь мир, я придумал остров, на котором решил создать коллекцию удивительных существ. Я вёл себя, как бурбуруну, потому что заставил некоторых из вас стать экспонатами этой коллекции и страдать в неволе. Я был большим невежей, друзья мои!.. Однако все вы оказались такими честными и благородными, что я осознал: этот мир – не безнадёжен. Ни один бурбуруну его не завоюет, потому что на каждого бурбуруну обязательно найдётся свой Кракатунчик, который сделает ему гопки», – вселяет уверенность в лучшее монолог профессора, владельца «клубничного острова», тем самым подтверждая единство взрослой и детской философии.
Всё поправимо, самое печальное может обернуться самым радостным, если человеческая душа устремлена навстречу любви и правде. Утверждение человеческого – вечно во все времена! Ведь сказка – это такой жанр, который предопределяет перемещение из века – в век и даже из тысячелетия – в тысячелетие. Сергей Дзюба живёт в родной Украине и… во вселенной. В этом его успех. Успех действительно ошеломительный! Книги этого замечательного всемирно известного украинского писателя читают – в Украине, Казахстане, Канаде, 504
Сербии, Македонии, Болгарии, Румынии, Польше, Венгрии, Греции, Хорватии, России, Беларуси, Германии, Италии, Испании, Англии, Бельгии, Индии, Японии, Киргизстане, Бангладеш, Таджикистане, Боливии, Норвегии, Австрии, Шотландии, Узбекистане, Туркменистане, Австралии, Словакии, Чехии, Финляндии, Дании, Нигерии, Эфиопии, Иране, Франции, США…
Феноменально!!! Сергей Дзюба доказывает нам, что неравнодушному искусству и сегодня есть дело до того, что такое Добро и что такое Зло. Да, существуют границы и языки, но человек при этом – превыше всего! И такое творчество объединяет народы. Он прибавил в современную сказку изрядную долю философии и поэзии, без которых загадочные миры уже не воспринимаются. Читатель верит его доброму мировосприятию. В книге нет смехотворных размышлений, ничего не преувеличенно, наоборот – всё правдоподобно и естественно. Известный евангельский афоризм – «Устами младенца глаголит истина» – получил здесь блестящее подтверждение: «Я придумал свою родину, а теперь хочу увидеть её – настоящую!», – так неисправимый мечтатель Кракатунчик 505
говорит о земле, населённой кленовыми богами, не теряя надежды на этом неведомом острове встретить своих маму и папу. Грустно и хорошо на сердце. И не хочется расставаться со сказочными героями Сергея Дзюбы. Пусть каждому из нас эта удивительная сказка вернёт свой маленький личный рай детства! Людмила Воробьёва, литературовед, литературный критик, Беларусь, г. Минск, 20 октября 2021 г.
«Примчу на білому коні!» Вийшов перший музичний альбом пісень Сергія Дзюби
Як і обіцяв народний поет України Сергій Дзюба, його перший музичний альбом «Примчу на білому коні!» побачив світ. Має він таку ж гарну назву, як і нещодавня резонансна книжка ста пісень автора з Чернігова, надрукована великим форматом та п’ятитисячним накладом, із нотами, чудово набраними в спеціальній комп’ютерній програмі. Тобто тепер книжка й новий музичний альбом вдало доповнюють одне одного. Власне, в усіх бібліотеках віднині їх варто видавати читачам одночасно. Причому тут, в альбомі, – не просто аудіозаписи цих популярних пісень, а прекрасні відеокліпи, які професійно створила талановита львів’янка Надія Бойко. 506
Пані Надія активно співробітничає зі знаними українськими поетами, композиторами та співаками. І ось уже два роки вона успішно співпрацює з Сергієм Дзюбою. Музичний альбом ошатно вийшов на DVD-дисках та доступний для всіх шанувальників неповторно чарівних і водночас сучасних українських пісень. Звісно, вони розміщені на Ютубі, на відомих сайтах та в соціальних мережах. Однак цей музичний альбом компактно містить найкращі пісні Сергія Дзюби, тому, маючи його, можна будь-коли послухати й подивитися улюблені пісні у виконанні зірок нашої естради. У першому альбомі відомого автора з Чернігова представлені дванадцять пісень, якісно записаних у професійних студіях. Ось детальніша інформація про кожну з них: 1. «Батьку мій» – слова Сергія Дзюби, музика Бориса Раденка, співає заслужений артист України Павло Мрежук. 2. «Порадниця свята» – слова Сергія Дзюби та Григорія Ліщенюка, музика Бориса Раденка, співає народний артист України Леонід Сандуленко. 3. «Білі ангели» – слова народного поета України Тетяни Дзюби, музика Сергія Дзюби, співають лауреати міжнародних і всеукраїнських премій та конкурсів Інна і Тетяна Чабан. 4. «Твоїх очей барвінки» – слова Сергія Дзюби, музика Ярослава Музики, співає заслужений артист України Ярослав Музика. 5. «В нашім домі» – слова лауреата Національної літературної премії Білорусі Михася Пазнякова і Сергія Дзюби, музика Ярослава Музики, співає заслужений артист естрадного мистецтва України Віктор Гембара. 6. «Не сумуй, калинонько!» – слова Сергія Дзюби, музика Бориса Раденка, співає лауреат міжнародних та всеукраїнських премій і конкурсів Наталія Шинкаренко. 7. «Здрастуйте, рідні!» – слова Сергія Дзюби, музика Бориса Раденка, співає народний артист України Леонід Сандуленко. 8. «Пісня про Чернігів» – слова Олени Терещенко та Сергія Дзюби, музика Ярослава Музики, співає Віктор Гембара. 9. «Я намалюю сон» – слова Сергія Дзюби та Юрія Бедрика, музика Бориса Раденка, співають лауреати міжнародних і всеукраїнських премій та конкурсів Валентина і Володимир Олійники (дует «Крила»). 10. «З Днем народження!» – слова Сергія Дзюби, музика Ярослава Музики, співає лауреат міжнародних премій та конкурсів Ростислав Музика. 11. «Місяць і дівчина» – слова Кулера Тепукова і Сергія Дзюби, музика Ярослава Музики, співає Віктор Гембара. 12. «Примчу на білому коні!» – слова Сергія Дзюби, музика Петра Лойтри, співає лауреат міжнародних і всеукраїнських премій та конкурсів народний чоловічий вокальний квартет «Пісенне джерело». Музичний альбом має свій ISBN (офіційний номер авторського права). Та головне – це самі пісні й відеокліпи: красиві, оригінальні, цікаві й зворушливі. Це – не лише сьогодення української естради, а і її майбутнє. Недаремно кращі пісні, 507
створені впродовж двох років у співпраці Сергія Дзюби з провідними композиторами та артистами, мають уже сотні тисяч переглядів на популярних порталах, стали «Піснями року». А обдарований автор щодня отримує тисячі захоплених відгуків від людей різного віку, професій та переконань. Зокрема, народний артист України, видатний поет, автор багатьох відомих пісень Андрій Демиденко назвав пісні «Батьку мій», «Порадниця свята» та «В нашім домі» геніальними, адже вони викликають глибокі філософські асоціації та духовно наснажують серця слухачів і глядачів. Як повідомив Сергій Дзюба, тепер він розпочинає роботу над своїм другим музичним альбомом українських пісень, і це також будуть не лише аудіозаписи, а майстерні відеокліпи. Другий альбом планується створити та випустити вже наприкінці наступного року. Також окремо вийде кантата «Крила Сімаргла», створена відомим нашим композитором симфонічної музики, професором, заслуженим діячем мистецтв України та Шевченківським лауреатом Олександром Яковчуком – на вірші народних поетів України Тетяни і Сергія Дзюби. Її тривалість – півгодини, а виконують кантату – відомі артисти та музиканти, які зараз готуються записати чарівне відео. Ярослав Савчин, письменник, перекладач, художник, журналіст, прес-центр Міжнародної літературно-мистецької Академії України, 1 листопада 2021 р.
508
Рецензія
Зберися і в нову подайся подорож…
Олег Гончаренко. Серце у вогні. – Мелітополь: ВПЦ «Lux», 2021. – 109 с. Радію: нова книга Олега Гончаренка таки дісталася до мене. Радію: книга вийшла! І не лише тому радію, що давно знаю і люблю його творчість. І не лише тому, що він мій добрий і давній друг, а вболівати за друзів та радіти за них просто природно і приємно. Як і багато українських поетів присутніх у Фейсбуці (знаю, що кажу), я з цікавістю спостерігав епопею яви цієї збірки поезій світові. Щоби рекламувати свої вже видані книги, або навіть особисто пропонувати їх до продажу, таке вже було неодноразово… Але щоб оголосити підписку на видання нової книги і сподіватися, що з того щось вийде, особисто я таке бачив уперше! Так багато за життя начувся і начитався вже відгуків про зневагу українців до красивого і вічного, про наші мнимі інфантильність та скаредність, – аж сам, певне, повірив тому. Проте, шановне панство, вітаю нас: жлобські шаблони понищено вщент! Кошти, достатні для видання хай невеликого тиражу (250 примірників) було зібрано менш, ніж за тиждень! І ті, хто не встиг зробити замовлення, або чомусь пропустив 509
інформацію про подію, звертаються до автора з проханням купити-вислати книгу й досі. Одна з шанувальниць творчості Олега навіть написала в його стрічці новин таке: «Ваша книга ще до видання, завдяки цій акції, вже стала знаменитою!» Він відповів смайликами «серце» і «посмішка»… Проте знаю, що переживав трирічне «безкнижжя» поет важко. Ще й до того ж, бо не вийшла знаменна книга, яка мала означити його шістдесятиріччя. Причин того багато (раптова смерть голови ЗОО НСПУ Олександра Медка, яка спинила багато проектів уже на стадії реалізації, тривалі карантини COVID-19 і минулорічне перекидання владою грошей, призначених на культуру, в фонд боротьби з хворобою і т. п…), але сталося, як сталося. Що ж, і нехай собі! Можливо маємо ми нині не ошатний том ювіляра, але зате, явний і сущий вже у нинішньому ковідному безчассі, зігрітий серцями багатьох славних людей, надихаючий на життя і буття доробок справжнього поета. Книга зримо недорога. Але оформлена зі смаком – строго і красиво. Дизайн чимось нагадує радянські книжечки-«приложения» до журналу «Огонёк» – забутий і навіть бізнесово чудовий почин: незліченну кількість їх, за ціною єдино доступних нам тоді, прочитано мною і моїми товаришами в студентські часи (Агов, панове-видавці, може, варто замислитись?). А книжечку цієї серії Расула Гамзатова «Очарованный всадник» з його дивовижним віршем, присвяченим Лесі Українці «Говори на пленительной мове» бережу й досі… Поезії в новій книзі Гончаренка, як у природі, – без пустот. Від того книга ємна, як молитва чи пісня. Сто сторінок. Два вірша на кожній сторінці. Крім віршів класичного перехресного римування, присутні улюблені Олегові сонети, незвичні ронделі і зовсім уже екзотичні для його творчості тріолети і рубаї… Книгу можна було би при такому наповненні подвоїти в товщині, даючи, як заведено, по віршу на сторінку. Але, прочитавши, упевнюєшся, що того робити не варто: в ній римам і так напрочуд легко й вільно дихається. Вірші цього автора завжди приємно читати-перечитувати, бо вони від першої до останньої літери сповненні глибинним змістом, образи в них аж переливаються сяйвом, як дорогоцінні камені, рівень філософської інтелектуальності зашкалює. Їх можна сходу розбирати на цитати. Їх треба читати повагом і розважливо – так, як розмовляють біля нічного багаття з сивим аксакалом, попиваючи з чарівної піали чайалкагест: в них знайдуться відповіді на багато вічних та наболілих питань, якими кожна людина так чи інакше, рано чи пізно, все одно переймається. Та, бач, автор і сам в анотації до книги сміливо заявляє: «Нова книга поезії Олега Гончаренка «Серце у вогні» – ява Слова вистраждана, виболена у сумнівах та непевності нашого теперішнього сьогодення. Від того чесно все у ній – про все – про любов людську, про кров-не-водицю, про суку-війну, про життя-буття і віру вірну... Жоден вірш тут не замкнуто безпорадністю і безнадією. Поет сам шукає відповідей на питання, виходів з манівців і кожним римованим карбом означує для ближніх вказівні пунктири можливого шляху до Світла». І йому якось віриться одразу! А якщо – ні, то повіриться точно після прочитання першої ж поезії: 510
... Тепер ніхто нічого не нашіптує, ніхто руки та ока не веде... Тепер я вдома начебто будь-де в млі дійсності, примарами нашитої... При тім ніде непросто вже мені... І сам увесь я – серце у вогні... Серце у вогні… Тут одразу ж, звичайно, згадуються слова Федора Достоєвського: «Поезія це внутрішній вогонь будь-якого таланта». Але вогню і зовнішнього, аж до війни справжньої і реальної з руїнами та смертями, дано сьогодні українцям дійсністю та буттям вельми щедро. І поетам, людям-без-шкіри, звичайно, всі болі та печалі країни множаться вдесятеро: Просто хочеться просто жити... без усяких глобальних скрух... Так, як перепелу – у житі... коли хліб лише й хліб навкруг... Коли сонце сходить на сході... й там… на сході нема війни... Коли краю шукати й годі сині в котру летять сини... Коли спиш і не сниться братик... Коли знаєш, що братик є... Коли штурмом не треба брати щастя… котре і так твоє... Є такий вираз: «Снаряди лягають все ближче…» Щодо самого Олега і його родини усі минулі шість років вони лягали і не те, що близько, і не щільно навіть, а плитко – наче працював якийсь невидимий, лихий ворожий корегувальник вогню: смерть батька, загибель під Донецьком любимого племінника-похресника Богдана, смерть двох молодших братів Анатолія і Віталія, власний інсульт, цьогорічна смерть сестри, нещодавня смерть від клятої теперішньої глобальної хвороби молодшого двоюрідного брата Олексія, з яким в одному волонтерському екіпажі сотні кілометрів долалось в АТО, з яким навіть під дулами кулеметів бувалось… Фатум це? Ні! Це доля більшості сучасних Українців. ... Надіялось прожити вік без брану... Та спокій спить десь попелом в траві... І рвуться вірші на криваві рани – на мислі рвані – хмари штормові... Тому вже у другому своєму програмному вірші на першій же сторінці рукопису поет визнає головну парадигму свого буття: 511
... Я й існую, допоки болить душа. Нам спокій, і насправді, тільки сниться. Від того поезії Гончаренка і не могли бути нечесними, штучними, марудними. «Мета поета – корисна правда», – сказав колись Поль Елюар. І цей мудрий завіт Олегом виконано щиросердно. Правда подана ним інколи, мабуть, вжахає і навіть лукаво спонукає перегорнути сторінку, аби не палити очі: Ви не виходите?.. То дайте я пройду з цієї мли, смердоти й порожнечі!.. Все те, що нагребли собі на плечі, ми набули ще й дітям на біду... Заціпило вам, люди?.. Що ж, тремтіть, од страху, люті, холоду чи страму... Я ж поверну на гук старих трембіт, ледь вирвавшись за першу-ліпшу браму... На вас нема ні суду, ні ярма... У вас нема ні совісті, ні віри... Та гидко, що у мене вас нема, хоч топчеться скрізь миру і без міри... Ілюзія ви – зору, слуху, духу... Дайте я вийду... з себе... в завірюху... Але вона ж, ця правда, і безповоротно будить душу, а душа пробуджена все-таки примушує повернутись, дочитати, домислити, зробити висновки. Тим більше, що, поки «піддавався слабкості», ти встиг уже буквально через сторінку прочитати: «Я бачу, немов немовля, у зірці й росинці – Людину», а ще за три: «А чом би і не усміхнутися людині?.. А чом би не вдивитись в далі дивні?..» І пригадується ще й з Ліни Костенко: «Людям не те що позакладало вуха – людям позакладало душі...» І стає соромно за свою секундну малодушність, за сумнів миттєвий! Так, інколи в цій поезії є виправданий буремністю сьогодення розпач, але, справді, немає в ній зради, безпорадності і безнадії. Є віра: ... Тож хоч ти мені, Боже, сумному, повір ще (ні, увіруй у мене такого, як є!)... Уже знаю: тобі в молитвах рим не треба... Та щоб міг хоч зітхнути полегшено ти, я піду і у сіре згорьоване небо, поки можу кудись ще поволеньки йти... Є любов всеосяжна: ... Любов’ю сумному щоденню плачу... в осіннім мулкому безмежжі плачу... 512
Є жадання перемоги, яке й можемо осутнити тільки ми – Люди з великої літери: Прислухаюся: стогне й гуде верховіть... Та негод небокраї ще рву, наче пута: «Дорогі мої Люди, прошу вас – живіть, коли навіть не хочеться жити і бути...» Знову Київ, мов Каїн, зрікається див... Друзі зраджують звично... Немає удачі... Але знаю, що в даль я недарма ходив, бо ж немало і райдуг там бачив неначе... Справа навіть не в «шкурнім» моїм інтересі, а у тім, що вже й світові смішно од «лих», бо учора й сьогодні в бою хтось поліг за можливість цих наших «зажур» і «депресій»... Якщо будете ви, і Вітчизна ще буде... Я прошу вас – живіть, дорогі мої Люди... Так, братове, сто разів мав рацію Анатоль Франс, коли писав: «Створення віршів набагато ближче до богослужіння, ніж вважається...» Коли Олег в одному зі своїх постів у тому ж Фейсбуку написав щодо цієї книги «Сподіваюсь, що потрудився недарма…», одна з читачок, Ганна Бут по-хорошому запально відповіла: «Нічого собі, недарма! Та я її «проковтнула» за пару годин, все повертаюся і повертаюся до неї. Дякую Богові, що Ви є у нашому місті. Місті, яке має дивну «любов» до українського слова...», а інша, Ніна Кучеренко, ніби продовжуючи, додала: «Ви говорите наче моїми думками! Дай Боже Вам здоров’я і натхнення!» Можна б, звичайно, при бажанні, ці дві цитати й інші, і навіть двійко професійних рецензійних відгуків там же, які, я надіюся, авторками ще опублікуються, списати на жіночу експресивність та чуттєвість, але чоловіки у висновках навіть і більш конкретні. Богдан Дячишин: «Читаю, перечитую Олега Гончаренка... І варто в даль дивитись над хлібами, щоб кожний колос погляд колисав... Гуртом сакральне бачимо хіба ми? Ні, бачиш одкровення, коли сам... Поезія класичної ясності спонукає до глибинних роздумів. Кожен мусить особисто пройти через оте вічне наближення до себе, осягнути істину самопізнання...» Василь Клічак: «Чудовий подарунок отримав з Мелітополя від Олега Гончаренка. Свіжа книжка віршів «Серце у вогні». Олег – поет оригінальний, самобутній. Деякі його вірші хочеться перечитувати ще раз. Або ж окремі строфи чи рядки. Такі, наприклад: 513
Словам набридло плутатись у комах, їм хочеться у рими возвестись...» Після слів Василя аж почулося мені з Михайла Коцюбинського: «Поезія жити не може на смітнику, а без неї життя злочин»... Так, загалом, не зважаючи на те, що минуло тільки два тижні по тому, як вийшла ця збірка, мушу зазначити, що відгуків дуже багато і при тому – жодного негативного. Вже прочитавши книгу, можу і маю свідчити: те – справедливо, правильно і закономірно. Подам тут іще один відгук – Наталії Устінової, бо жаль що загубиться він у ФБ, а суті в нім живої, житейської – по вінця речень: «Зберися, і в нову подайся подорож...» Отримала свій примірник нової збірки Олега Гончаренка. На мене чекає вдумлива подорож сторінками переливів думок і душі...» Заздрю кожному майбутньому читачеві цієї книги, тому, саме це побажання Олега і виношу в заголовок свого рецензійного відгуку, разом з ним і Наталією бажаючи вам щасливих доріг і щасливого читання. Ще хотів би сказати таке… Давно знаючи Олега, міг передбачити і перше, що зробить цей Мудрий Сторож (його ж самовизначення), цей чесний нащадок «невірних» запорожців Задунайської Січі. І не помилився – вже наступного ранку по виходу кілька примірників книги поїхали до бійців на передову. Дай Боже! Що ж є ще дорожчого у поета? Хіба що СЕРЦЕ У ВОГНІ. Призабутий, але від того не менш великий Лев Толстой сказав колись: «Поезія це вогонь, що спалахує в душі людини. Вогонь цей палить, гріє, освітлює... Справжній поет сам несамохіть і стражданням горить, і палить інших, і в цім уся справа...» А не дуже шанований нині, але від того не менш великий Максим Горький ніби відгукнувся на те: «Прославимо ж поетів, у котрих один бог – красиво сказане безстрашне слово правди». Що ж тут можна іще додати? Погоджуюсь. І приєднуюсь. І книжку Олега Гончаренка берегтиму, не боячись обпектися, щоб і в подальшому мати можливість хоча би час від часу гріти душу. Щасливого майбуття і їй, і авторові! Сергій Дзюба, 2 листопада 2021 р.
514
Їх не лякає путь, або Крилаті люди Сергій Дзюба. Гріх любити неталановито! : Вірші, переклади, пародії. У трьох томах. – Том другий. Переклади українською з 60 мов світу. – КиївЧернігів: Міжнародна літературно-мистецька академія України; Чернігів: Десна Поліграф, 2021. –800 с., понад 250 кольорових світлин.
Автор рецензії – письменниця Юлія Сільчук. Слова для назви рецензії запозичую у відомого казахського письменника Нурлана Джилкішиєва з вірша «Такі чоловіки...», чудово перекладеного Сергієм Дзюбою. Цей вірш, на мою думку, – саме про таких чоловіків, як пан Сергій, а також – про тих великих людей, твори яких у перекладі Сергія та його дружини Тетяни Дзюби, письменниці і науковця, увійшли в це напрочуд ошатне видання – «Гріх любити неталановито! Том другий. Переклади». Наведу хоча б деякі рядки з цієї поезії: ... Зціляє їх роса, А світ – як комір, тисне... Вростають в небеса, Немов зерно та пісня. Їм жити – до снаги, Кохати до нестями Земних палких богинь, Нескорених літами… 515
Чутливі, мов птахи, До волі та свободи; Їм хочеться ріки, А не мілкого броду. Їх не лякає путь – Заскніти з мохом можна! І другу прикладуть До рани подорожник... На лицях – лиш мета, Бо це – крилаті люди! Хай в очі зирить та, Кістлява і облудна... Нескорені, стрімкі, У всесвіті та січні, – Живуть чоловіки, Немов і справді вічні. (С. 300 – 301) «Поезію я люблю з дитинства, щороку читаю понад 400 книжок авторів із різних держав. Тому здивувати мене непросто…» – зізнається Сергій Дзюба у передмові до циклу віршів Михася Пазнякова. І я вірю пану Сергію. Отже, логічно, у книгу «Гріх любити неталановито. Том другий. Переклади» увійшли найкращі зразки сучасної світової лірики (а також дещо з класики). Коментарі Сергія Дзюби до окремих перекладених віршів переконливо свідчать про найщиріші наміри пана Сергія як перекладача і популяризатора творів закордонних авторів в Україні, про відбір дійсно найкращих поезій… Це ж стосується і прози. Щоправда, вона подана невеликими уривками. Інакше 800 сторінок цього тому просто б не вистачило. Відомо, що лиш роман «Мертві блукають пісками» видатного казахського письменника Роллана Сейсенбаєва, уривок з якого представлено тут, у повному обсязі налічує 720 сторінок! Втім, Сергій Дзюба з друзями чудово переклали цей глибокий, великий роман українською та успішно видали в рідній державі, що також вражає. Втім, були й інші цікаві та масштабні міжнародні видавничі проекти. Сьогодні буду говорити про другий том тритомника Сергія Дзюби «Гріх любити неталановито!», в якому зібрані його переклади з 60 мов! На перший погляд, це – неймовірно і дивовижно. Але це – реальність, яку нині маю щастя «тримати» у власних руках… Тому одразу ж скористаюся міркуванням Василя Слапчука, автора передмови до книжки: «Звісно, неможливо знати водночас стільки мов, однак Сергій Дзюба вдало залучає професійних перекладачів, які 516
готують йому підрядники. Та по-справжньому чудово перекладати вірші може лише обдарований поет, який глибоко відчуває ритм, рими, метафори… Це – особливий талант, котрий потребує ювелірної праці, великої душі та високого інтелекту. Надзвичайно складно перекладати гарні римовані вірші, однак у Сергія більшість перекладів – саме римовані. І вони – блискучі, нерідко навіть кращі за оригінали! Адже напрочуд мелодійні, цікаві, органічні та вишукані, взагалі навіть не нагадують переклади, а сприймаються, як чарівні українські вірші. Навіть не уявляю, як можна досягнути такої блискучої філігранності?! Але Сергієві Дзюбі це вдається, бо, безперечно, має такий рідкісний Дар». Справді, погляньте, який шедевр вийшов у перекладі українською мовою вірша відомого чорногорського поета Ігоря Ремса:
Поет, художник Ігор Ремс (Чорногорія, Німеччина)
Оленці Оленко, а тобі пасує вітер! Ім’я – мов виноградинка в устах… Вірш віддзеркалився – дволикий птах – В очах, що не зумів приворожити. «Оленко», – промовляю залюбки! Колосишся, немов пшениця в полі; І відчуває роги мимоволі Зухвалий місяць поблизу ріки... 517
Босоніж – в сукні з дивних білих снів, Небачених, неторканих поетом; «Оленко!» – і не хочеться до Лети, Яку собі на голову творив. Така от пісня – про земну красу... Що буде після? Голуби на ґанку? Хай зорі поховались за фіранку – Оленко, ти скажи, я принесу! Бо всесвіт – тільки в серці, це – близенько, – Всміхається, народжений Отцем; І моляться метелики тихцем: «Оленочко, Оленочко, Оленко...» (С. 651) «Дуже гарно, неповторно, зворушливо, чарівно, вишукано та мелодійно! І таких перекладацьких перлин-скарбів у Сергія Дзюби – немало», – справедливо переконаний Василь Слапчук. А ось – ще одна прекрасна, чарівна поезія, котру Сергій Дзюба переклав з алтайської мови. Автор – видатний алтайський поет Кулер Тепуков:
Місяць і дівчина Місяць і дівчина – кров молода – В річці стрічаються знов... Трепетно пестить їх тиха вода, Ніби всевишня любов. Світ неймовірно, мов крига, скреса; Душу, вітриську, облиш... Падають зорі: з ріки – в небеса, – Вимрій бажання хутчіш! Музика тиші, миттєвість століть, Ночі свята простота... А місяченько, як мак, променить – Юнці бентежить уста. Спокій ясний огорнув береги Ніжністю янгольських віч... Тільки хвилюються в чарах ріки Дівчина, місяць і ніч. (С. 34-35) 518
Геніальний Вільям Шекспір (Англія) Окрім Великих, що відійшли у засвіти, лишившись для нас класиками та іконами стилю, твори яких ми тепер вивчаємо на уроках зарубіжної літератури (Вільям Шекспір, Редьярд Кіплінг, Джордж Байрон, Джон Донн, Едгар Аллан По, Емілі Дікінсон, Вільям Блейк, Оскар Вайльд, Леонардо да Вінчі, Федеріко Гарсія Лорка, Франческо Петрарка, Артюр Рембо, Мацуо Басьо, Шарль Бодлер, Роберт Бернс, Пʼєр-Жан де Беранже, Йоганн Гете, Генріх Гейне, Фрідріх Шиллер, Бертольд Брехт, Еріх Марія Ремарк, Мартін Опіц та Омар Хайям, сучасні Нобелівські лауреати Рабіндранат Тагор і Габріела Містраль, популярні Расул Гамзатов, Чарльз Буковскі й Константінос Кавафіс та інші), в книгу увійшла в перекладі українською сила-силенна гарних творів сучасних іноземних митців, котрі з роками, впевнена, також претендуватимуть на звання Великих. Це – зокрема, відомі автори: Габріела Баху-Меседу Расулова (Дагестан, переклади з аварської і каратинської мов), Агшин Алієв (Азербайджан), Кулер Тепуков (Алтай, переклади з алтайської мови), Ахмед Халілулаєв (Дагестан, з андійської), Абдельваххаб Аззаві (Сирія-Німеччина, з арабської мови), Марсель Салімов (Башкортостан, з башкирської і татарської мов), Муталіп Беппаєв (Кабардино-Балкарська Республіка, переклади з балкарської), Михась Пазняков, Лілія Бондаревич (Білорусь), Елка Няголова (Болгарія), До Тхі Хоа Лі (В’єтнам), Гурген Баренц (Вірменія), Андрій Кривошапкін (Республіка Саха, з евенської мови), Олжас Сулейменов, Роллан Сейсенбаєв, Галимкаір Мутанов та Нурлан Джилкішиєв (Казахстан), Людмила Шутько (Італія), М. С. Венкана Рамайя (Індія, переклади з каннада), Айдарбек Сарманбетов (Киргизстан), Нур’яна 519
Арсланова-Ідрісова (Дагестан, з кумицької), Сантош Кумар Покхарел (Непал), Фолькер Маасен (Німеччина), Сабіта Сатапаті (Індія, переклади з мови орія), Сограб Рагімі та Азіта Кагреман (Іран – Швеція, з перської), Алекс Врубель (Польща – Англія, з польської), Дмитро Драгільов (Німеччина), Олена Жукова та Михайло Співак (Канада), Рісто Василевскі (Сербія), Абдукаххор Косім (Таджикистан), Саліхат Хасанова (Дагестан, з тиндинської), Ак Вельсапар (Туркменістан – Швеція), Петро Захаров та Лариса Орєхова (Удмуртія), Азам Рахім (Киргизстан, з узбецької), Хасан Гаюбов (Таджикистан, з узбецької), Абдулжан Азнабакієв (Казахстан-Киргизстан, з уйгурської), Резауддін Сталін (Бангладеш, з хінді), Мілан Грабал (Чехія), Ігор Ремс (Чорногорія-Німеччина), Микола Курилов (Республіка Саха, з юкагирської), Іван Мигалкін (Республіка Саха, переклади з якутської).
Поетеса Азіта Кагреман (Іран, Швеція) Цікаво, що в книгу увійшли також чарівно перекладені Сергієм Дзюбою народні казки: адигейські, абазинські, азербайджанські, албанські, англійські, в’єтнамські, вірменські, грузинські, єврейські (перекладені з мов іврит та ідиш), іспанські, китайські, монгольські, перські, польські, португальські, афганські, тайські, турецькі, індійські, чуваські, японські… Казки – дуже пізнавальні й не залишать байдужими навіть найвибагливіших читачів. Окрім власне перекладів, у книзі окремим розділом подані «Чарівні пісні з різних мов», музику до яких написав Сергій Дзюба. В останньому, коротенькому, розділі – гумористичні присвяти друзямписьменникам. Розділ «Дружні присвяти» теж не можна лишити поза увагою. А 520
надто цікаво насправді читати присвяти тим людям, біографію яких знаєш… А для тих, хто не знає, Сергій Дзюба подає коротенький коментар. Наприклад:
Інзі Крукаускене Тихше, галасливий світе, Адже для твого буття Знову маю народити Вірша, пісню… Чи дитя? _______________ * У молодої і вродливої письменниці з Литви Інги Крукаускене – п’ятеро дітей! (С. 714) 521
Ігореві Павлюку Ніч. Санкт-Петербург. Бандити. Фінка. Стежечка у рай… «Як не маєш закурити, То Єсеніна читай!» ... Третя пляшка йшла по колу, Сльози крапали в рукав. Я читав їм, як ніколи, – Ніжні вірші Павлюка. __________________ * У Санкт-Петербурзі в чудовому перекладі російською побачила світ книжка українського поета Ігоря Павлюка «Исповедь последнего волхва». (С. 716) Тобто, на мою думку, цікавий, дотепний розділ «Дружні присвяти» дещо (тематично та настроєво) перегукується з пародіями пана Сергія, вміщеними у третьому томі тритомника «Гріх любити неталановито». Тобто такі присвяти, надруковані наприкінці другого тому перекладів, які мають водночас стосунок і до величезної, подвижницької, міжнародної й перекладацької діяльності Сергія Дзюби, слугують таким собі перехідним містком до наступного веселого тому. Особливо мені імпонує тут (бо перегукується і з моїми мріями) наступна жартівлива присвята Сергія Дзюби – перекладачам з японської: Іванові Бондаренку Хіроші Катаока Наталії Бортнік Ліг на городі і дивлюсь увись – Яке на Батьківщині небо синє! Так хочеться заснути в Україні… Й прокинутись в Японії колись. (С. 716) А, якщо вже піддатися спокусі цитування творів, які найбільше вразили (бо цитувати можна, справді, безкінечно), то не стримаюся і наведу перекладені Сергієм Дзюбою рядки віршів Гургена Баренца (Вірменія – США), які дивним чином істинно віддзеркалюють наше сьогодення: Країна пересичена віршами? Стомилася країна від поетів? 522
Вітаємо тебе, епохо Хама! Валяється культура у кюветі... (С. 174) Моя країна – схиблений літак: Куди не полетить – усе не так! Провали, ями на шляху повсюди... І вкотре вже тривожиться народ: А може, увімкнуть автопілот – Неправильні біля штурвалу люди. (С. 175) Роки на плечі тиснуть, наче гирі; Ще поскриплю? Чи завтра вже полину? Я усвідомив: в Бога легше вірить, Ніж у Людину. (С. 175) Браво автору! Браву перекладачеві! Я навела тільки деякі із дійсно сильних віршів сучасних зарубіжних митців… Книгу цікаво читати. Звісно, вона стане вашим товаришем не на один довгий зимовий вечір. Як не як – а 800 сторінок! І, аби читач мав змогу відволіктися, Сергій Дзюба помістив у видання понад 250 кольорових ілюстрацій, поділивши їх теж на окремі цикли. Тут вміщені кольорові зображення обкладинок книг сучасних зарубіжних письменників, виданих в нашій державі українською в перекладах пана Сергія. Є на світлинах люди, котрі творять культуру, – відомі зарубіжні та українські поети, прозаїки, науковці та перекладачі (які, зокрема, переклали твори Сергія і Тетяни Дзюби); а також – всесвітньо відомі митці, що відійшли у вічність і нині вважаються класиками (такий ілюстративний матеріал для мене, як вчительки зарубіжної літератури, – дійсно цінний). Прецікаві рубрики-фотогалереї «Живемо, аж крила болять» та «Казах, який виріс на гриві коня, характером схожий на нього» – де вміщені світлини, що відображають міжнародну діяльність Сергія і Тетяни Дзюби. Як на мене, це – колосальна праця подружжя на ниві української та світової культури з метою інтеграції України у зарубіжний простір і навпаки – знайомства українців із найкращими зразками світового мистецтва. Складається навіть враження, що їм, пану Сергієві та пані Тетяні, і вдома ніколи побути, хоча це – звісно, не так, адже подружжя живе і активно працює в Україні, періодично мандруючи світом. До речі, про їхні яскраві та незвичайні мандри добродій Сергій уже написав резонансну книжку «Замість щоденника». Дійсно, вони живуть так, що «аж крила болять»!.. Однак іще раз висловлюся винесеним у заголовок рецензії поетичним афоризмом Нурлана Джилкішиєва: «Їх не лякає путь... Бо це – крилаті люди!» 523
А завершити свій відгук про це ошатне видання хочу словами одного з авторів, твори якого вміщені у книзі, – Роллана Сейсенбаєва: «Письменники ХХІ століття повинні пропонувати читачеві високоморальний ідеал, необхідний кожному з нас – без нього неможливий духовний прогрес...» А ще – варто не боятися висі, якщо Доля подарувала тобі талант бачення Неба, і кликати за собою у цю вись інших, залишаючись Людиною, нехай і крилатою… Про недоліки видання судити не можу, адже не володію достатнім рівнем знання іноземних мов. Хоча, гадаю, добре було б, якби у книзі були вміщені також оригінали перекладених текстів. Правда, тоді це була б уже не книга, а цілий фоліант на 1600 сторінок… Юлія Сільчук, поетеса, прозаїк, літературний критик, член Національної спілки письменників України, 7 листопада 2021 р.
Визнання
Італійська премія миру «De Finibus Terrae» Редактора газети «Чернігівщина», журналіста, президента Міжнародної літературно-мистецької Академії України Сергія Дзюбу та письменницю і науковця Тетяну Дзюбу нагородили в Італії Почесною відзнакою «De Finibus Terrae». Це – італійська премія миру. У журі престижної нагороди – видатні письменники, перекладачі, вчені, державні і громадські діячі з Італії, Бельгії, Туреччини, Колумбії, Мексики, Аргентини, Індії та інших країн. Українці отримали таку відзнаку вперше. Тож щиро вітаємо талановите творче подружжя з Чернігова! До речі, Тетяна і Сергій раніше вже одержали в Італії Міжнародну літературну премію ім. Франческо Петрарки та премію імені Миколи Гоголя, як переможці Міжнародного літературно-мистецького конкурсуфестивалю в Римі. Твори Сергія і Тетяни перекладені італійською. А Сергій Дзюба також перекладав українською мовою вірші та прозу Петрарки, Леонардо да Вінчі і твори сучасних італійських авторів. Отож його стараннями в Україні вийшли аж дев’ять чудових, ошатних книжок (з кольоровими ілюстраціями на кожній сторінці великого формату) письменників з Італії. Ганна Маджуга, 7 листопада 2021 р.
Вітаємо!
Посли миру Цю почесну нагороду, котра вручається водночас у Великобританії та Індії, називають ще премією миру. Хоча її офіційна назва така: «За визначний внесок у 524
соціальну справедливість і основний принцип мирного, гармонійно процвітаючого співіснування у державах світу та між націями й народами». Нині таку престижну нагороду отримало творче подружжя з Чернігова – Тетяна і Сергій Дзюби. Їх відзначено за п’ятитомник «Вірші 80-ма мовами світу», котрий вийшов у Канаді й тепер збирає нагороди на всіх континентах. Нещодавно Сергій і Тетяна одержали премію миру в Італії, а два роки тому вони стали Послами миру – лауреатами Міжнародної літературної премії миру в Німеччині та США.
Нинішня відзнака – вже друга в Індії та Англії. Причому в Лондоні Сергій Дзюба став переможцем всесвітнього фестивалю поезії за його збірку п’ятьма 525
мовами «Вірші для Тетянки». Надрукована в Англії, вона витримала кілька перевидань, зараз її загальний наклад становить 10 тисяч примірників. До речі, в Індії справжні поети вважаються такими ж чарівниками, як і мудрі, дивовижні, магічно загадкові заклинателі змій. Таким чином, у мільйонів шанувальників книг по всьому світу Україна позитивно асоціюється з успішними та цікавими письменниками з Чернігова, книжки яких стабільно друкуються і перевидаються не лише в рідній Україні, а й різними мовами за кордоном – у п’ятдесяти державах. Галина Леус, 14 листопада 2021 р.
Книжкові новини
Тримай душу в теплі
Тетяна Зінченко. Свідома любов : Роман у новелах. – К.: Автограф, 2021. 526
Цього року я вже написав відгук про дивовижну збірку віршів Тетяни Зінченко «Твоя щаслива пора року». Таня вразила мене своєю неймовірною закоханістю у наш світ, любов’ю до людей, хорошими словами та вчинками і буквально дитинною незіпсованістю. Вона, доросла жінка, досі щиро вірить у добрих і справжніх чарівників. Тож її твори, як і думки, – напрочуд чисті та світлі. Виявляється, так буває. Є талановиті, навіть геніальні письменники з негативною енергетикою. Береш до рук таку книжку, читаєш… Розумієш, що це – обдарований автор, але почуваєшся так, наче на тебе висипали оберемок сміття! Тому знову ту річ перечитувати не хочеться. Та й другу книжку цього ж автора оминаєш десятою дорогою. Бо зовсім не хочеться продиратися крізь чагарники люті та відчаю й тонути в брудній, всепоглинаючій багнюці. Натомість я із задоволенням перегорнув першу сторінку нової, цього разу вже прозової книжки Тетяни Зінченко, налаштовуючись на її душевні та сонячні міркування. І не розчарувався! Більше того, прочитане похапцем на її сторінці в Фейсбуці, у книжці Тані сприймається краще, глибше, чарівніше, вишуканіше та ніжніше. Це – диво-роман у новелах, які, наче в казковому лісі, поєднуються між собою в єдине ціле. Маленька дівчинка, онучка, тут зворушливо спілкується зі своєю лагідною бабусею, – жваво цікавиться усім на світі, весело бавиться, довірливо радиться з рідною та мудрою людиною. Теми – різні, часто ніби зовсім буденні й прості. Втім, кожна така бесіда – незвичайна та цікава, адже бабуся – наче винахідливий, життєрадісний, всезнаючий Карлсон, прекрасно розкривається в цих розмовах новими, небуденними гранями. Взагалі, вона склала власні неписані правила й насолоджувалася ними, неначе пиріжками. Втім, навіщо переказувати? Все одно буде не те. Ось ліпше послухайте: «Є такі люди, як щойно вони з’являються, – от ніби все починає ставати на свої місця. Вони підтримають, підкажуть, похвалять і пожурять, коли треба, дадуть чарівного пенделя. Є такі, що люблять побурчати, повчити й понити. Але по-доброму, що хочеться їх пожаліти: обійняти й поплакатися разом із ними. Є такі, що дивляться на тебе дивно, ніби ти завинила їм невідомо за що. Але ти не завинила, ти ж знаєш. Заздрість є, лють різна, є чомусь і таке. І ти розумієш: усі ці якості можуть бути в одній людині, всі й відразу. Можеш бути люттю, якщо ти так хочеш. Але лють буде розростатися навколо тебе. Можеш бути добром – добро розростатиметься. Це – як грядка: що посієш, те й пожнеш. Проте не буває так, що сієш будяк, а виростає квітка. Тому не скаржся, якщо забула посіяти квіти. Візьми й посій. Бо будяки й самі виростуть. Ти цей світ не обдуриш. Із ним треба або по-справжньому, або ніяк. 527
І знаєш, що скажу тобі? То робота – сіяти квітки. Усе на землі – це робота. Але ти побачиш результати, якщо захочеш. Якщо не захочеш – не ний. Ти ж не захотіла. Однак є на світі люди, які, коли з’являються, ніби зацвітає все навколо. Хочеш – то будь!». Гарно! Я б порівняв цю книжку Тані зі «Століттям Якова» Володимира Лиса, «Вічником» і «Горянином» Мирослава Дочинця. Звісно, це – зовсім інший твір. Але в ньому домінує велика Любов. А ще – маємо чудові поради буквально на всі випадки життя. Це – і ставлення до себе та людей, природи, матінки-землі, космосу, і відповідальність за свої вчинки, душевна та фізична чистота, внутрішня гармонія і справжня краса, а також – глибока повага до всього нашого довкілля, до кожної травинки, квітки, живої істоти. Адже все це – Божі створіння. Власне, треба навчитися поважати й себе, мати гідність, честь, совість, благородство, чуйність. Все це потрібно виплекати в душі, мов диво. Бо ніщо не народжується з нічого – такий вічний, справедливий закон природи. «Таня бачить красу в кожній квітці, у кожному обличчі. Це вона нахиляється над тендітною травинкою і тягнеться до розквітлої яблуневої гілки, щоб у світлинах донести до нас первозданність Землі, – пише в передмові до книжки доцент Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Оксана Суховій. «Залишайте хороші відбитки на душі. За світлом у душі вас знаходитимуть такі самі світлі душі...». Ця книга – для світлих душ. І так само, як світлини на своїй стрічці у Facebook, авторка збирає для нас світлини людських душ. Вона бачить навколо хороших людей – і вчить нас бачити і думати гарно: «Світ такий, як ти про нього думаєш. Думай гарно». Тетянчині тексти хочеться вбирати в себе, як різнотрав’я літнього лугу, – вони гомонять із нами барвами, щебечуть звуками, розгойдуються хвилями, лоскочуть пахощами, хлюпочуть безтурботною юністю і заспокоюють віковою мудрістю». Ну, як же тут не погодитися з пані Оксаною?! Коли гортаєш цю книжку і на кожній сторінці зачитуєшся неймовірними міркуваннями та афоризмами авторки та її головної героїні – колоритною бабусі Соломії-Соломини: «Ангели люблять зазирати в чисті вікна». «Світ був величезним і пишним, як бабусин город». «Тримай душу в теплі». «І яблуня може бути храмом, якщо ви захочете». «Якби ми знали, настільки наші думки матеріальні, ми думали б тільки хороше». «Коли ми думаємо, що пізно, завтра буде ще пізніше. Ми навчилися віртуозно відкладати життя. Але життя поспішає, як і ми. І воно, на відміну від нас, нічого не відкладає». Так і є. У тридцять років я думав, що все життя – попереду, тож можна й не квапитися. Встигну ще насолодитися, налюбитися, накохатися… Авжеж, усе встигну! Ось тільки життя пролетіло, наче один день. Тож міркую тепер: добре, що вчасно отримав від долі «по голові», схаменувся і почав втілювати свої заповітні дитячі мрії. Зрозумів: краще пізно, ніж ніколи. Тому поспішаю, доки ще не зайшло моє сонце, і є трішки чарівної енергії для добротворення. 528
А ось у новелі «Будь мудрішою» – словам тісно, а думкам просторо. Ці міркування хочеться цитувати безкінечно, настільки вони – оригінальні та несподівані, цікаві й красиві, неначе веселка. Та я сподіваюся, що ви захочете прочитати всю яскраву та дивовижну книжку, тому процитую лише дещицю: «Навіть якщо тобі здається, що тебе забули. Тебе не забули, просто від тебе відійшли не твої люди. Навколо людини може бути дванадцять людей – найближчих і наймиліших. Світ турбується, щоб так і було. Йдуть ті, що не найближчі, так звільняється місце справжнім. Будь мудрішою – навчись відпускати, щоб зберегти цю гармонію». Почав із любові – нею й завершу. Тобто завершує мій відгук свідомою любов’ю неймовірна Тетяна Зінченко – письменниця, філолог, журналістка та фольклористка, а за другою освітою – прекрасний психолог: «Любов – це робота: постійна й клопітка. Але це дуже вдячна робота, бо чим більше ти доглядаєш її і плекаєш, тим краще буде тобі. Її не можна кинути напризволяще: любов – не дика трава, вона просто так не ростиме. Це квітка, вирощена в тобі. Якщо ти любитимеш у собі цю квітку, ти любитимеш світ і все в ньому, а світ любитиме тебе... Хочеш відчути любов – стань нею!». Ось так – просто та гарно. Що й казати – поталанило мені, адже навіть вигадувати нічого не треба. Бо кожна сторінка – як чудове зоряне небо, аж очі розбігаються: яку саме зірку взяти до цієї невеличкої, затишної рецензії?! Наразі вже знаю, якою буде наступна книжка Тані Зінченко. Чарівною! Дізнаюсь, що вийшла, неодмінно прочитаю, і на душі одразу посвітлішає. Сергій Дзюба, 19 листопада 2021 р. *** Письменниця, друг на ФБ Олена Рєпіна (Чернівецька обл.): Шановний пане Сергію, маю за велику честь бути серед Ваших друзів у Фейсбуці. Дякую, що так щедро ділитеся літературними здобутками і забезпечуєте таку широку промоцію українського слова у всьому світі. Це неймовірно мотивує нас – Ваших читачів. Бо завжди дивуюся, скільки може зробити одна залюблена в Україну людина – більше, ніж увесь уряд разом із парламентом! Спасибі Вам і Вашій дружині, пані Тетяні!, за цю велику працю! Рецензія на нову книжку прози Тані Зінченко «Свідома любов», якою Ви поділилися, одразу спонукає до прочитання книги. Це – чудово! Поетеса, прозаїк, журналістка, психолог Тетяна Зінченко (Київська обл.): Дуже дякую Вам, Сергію Вікторовичу, за все! Ви першим мене підтримали своїм відгуком на мою збірочку віршів, і так сильно, що у мене виросли крила, і хочеться писати. А тепер Ви написали від душі ТАКУ неймовірну, теплу та красиву рецензію на мою книжечку прози, це – просто, мов у казці! Ви для мене – наставник, вчитель, друг та добрий чарівник. А чарівники і в суботу не відпочивають… Доброго Вам вечора! Дякую безмежно і щиро! Як тільки я думаю: все, більше вже підтримки, серця, слів 529
для мене – неможливо, як з’являєтеся Ви і доводите, що можливо! У мене зараз таке відчуття – свята!!! Дякую Вам за це свято! 20 листопада 2021 р. Письменниця, друг на ФБ Тетяна Зінченко: Вітаю чарівника! Так, бачу, що чарівники працюють і в неділю! Дякую дуже Вам знову і знову – від душі! Як це добре – ось так перетинатися з чарівністю. Бо я навіть уявити не могла, як це все зі мною сталося, – книжки, рецензії, нагороди… Так, Ви – справжній чарівник, дивовижна людина! 21 листопада 2021 р.
Українці – лауреати премії імені Ґете та Почесні професори в Німеччині
Академічний центр науки та освіти імені Йоганна Вольфґанґа фон Ґете (Гессен, Німеччина) ухвалив нині рішення про присвоєння звання Почесного професора філологічних наук відомим письменникам, перекладачам Тетяні та Сергієві Дзюбам (Україна), Олені Ананьєвій (Німеччина) та Михайлу Блехману (Канада). Про це повідомив директор Академічного центру науки та освіти, професор, доктор філології Карл Готтфрід. Водночас ці визначні автори стали лауреатами престижної Міжнародної літературної премії імені Йоганна 530
Вольфґанґа фон Ґете – за великий творчий внесок у літературу і її подвижницьку популяризацію в світі. Йоганн Вольфґанґ фон Ґете (1749-1832) – геніальний німецький поет, драматург, прозаїк, науковець, державний діяч, театральний режисер, критик, котрого вважають найбільшим німецьким діячем сучасності та засновником сучасної німецької літератури. Найбільше досягнення Й. Ґете – драматична поема «Фауст», над якою він працював майже все своє життя. А ми наразі порадіємо за своїх співвітчизників – подружжя дійсно вже всесвітньо відомих письменників із Чернігова, книжки яких нині перекладені 80 мовами світу та надруковані в 50 державах, на всіх континентах; які й самі багато та чудово перекладають українською, – цього року виданий великий і ошатний том перекладів Сергія Дзюби з 60-ти мов – 800 сторінок і понад 250 кольорових світлин. Титанічна праця! Твори чернігівців Сергія та Тетяни Дзюби переклали німецькою мовою знаменита письменниця з Бразилії, професор, Шевченківський лауреат Віра Вовк, відомі німецькі та верхньолужицькі поети Бенедикт Дирліх і Доротея Шолчина. У Німеччині, в перекладі німецького поета, прозаїка, драматурга, перекладача і громадського діяча Генріха Діка вийшла книжка віршів Сергія Дзюби «Гріх любити неталановито!». Нині ж готується до друку в перекладі німецькою і веселий роман-серіал пана Сергія «Потягеньки» («Потягуськи»), створений спільно з Іриною Кулаковською. Натомість Сергій і Тетяна Дзюби переклали українською мовою вірші німецьких та верхньолужицьких класиків. Зокрема, добродій Сергій переклав вірші Йоганна Ґете, Генріха Гейне, Фрідріха Шиллера, Мартіна Опіца, Еріха Марії Ремарка, Бертольта Брехта… А пані Тетяна блискуче переклала поезії Йозефа Новака, Яна Смолера, Бенедикта Дирліха… Також у перекладах Сергія Дзюби українською мовою в нашій державі надруковані книги німецьких авторів: вірші Фолькера Маасена «Присутність духу» (спільно з Надією Постемською з Ірландії) та казки Генріха Діка «Диво продовження» (разом із Наталією Писаренко). І ці міжнародні проекти стали дуже успішними! Українці з Чернігова Тетяна та Сергій Дзюби неодноразово бували на наукових конференціях та літературних імпрезах у Німеччині, зокрема тричі ставали лауреатами Міжнародного фестивалю поезії та верхньолужицької культури в Баутцені й Дрездені… Вони отримали Міжнародну літературну премію імені Генріха Бьолля – Нобелівського лауреата. Чернігівці нагороджені Почесними відзнаками «Золоті вітрила Глорії», «Золотий диплом», «Вінок слави», «Особистість слова та справи», «За високі помисли та духовний аристократизм», «Гран-Прі»… Відзначені Почесними дипломами Міжнародної Академії діячів літератури, мистецтв і комунікацій (м. Франкфурт, Німеччина). Творче подружжя з Чернігова – багаторічні лауреати Міжнародного літературно-мистецького конкурсу ім. де Рішельє (Німеччина, м. Франкфурт – Україна, м. Одеса): найвища нагорода – «Діамантовий Дюк» у номінаціях: поезія, 531
проза, твори для дітей, драматургія, публіцистика, переклади, гумор, критика, кіносценарії… Переможці Міжнародних літературних Олімпійських ігор (м. Франкфурт).
Тож щиро вітаємо наших талановитих та прославлених земляків – творче подружжя письменників, перекладачів, журналістів і літературних критиків – 532
Тетяну та Сергія Дзюбу (пані Тетяна – до того ж, відомий науковець, доктор наук із соціальних комунікацій, професор, академік), а також – письменницю, мистецтвознавця, знану громадську діячку Олену Ананьєву та письменника і перекладача, головного редактора популярного нині часопису «Порт-Фоліо» Михайла Блехмана! Ганна Маджуга, 26 листопада 2021 р. *** Зима – це початок весни! 1 грудня 2021 р.
Презентація
Лідер, який надихає
У Чернігівській міській центральній бібліотеці ім. М. Коцюбинського свої нові дуже ошатні книжки презентував народний поет України, редактор газети 533
«Чернігівщина» Сергій Дзюба. Він представив прекрасний тритомник «Гріх любити неталановито!» (у першому томі – його вірші, в другому – переклади українською з 60 мов світу, а в третьому томі – дотепні пародії). Це видання налічує близько 1300 сторінок та понад 650 кольорових світлин. І тритомник нині відзначили почесними міжнародними нагородами в Німеччині, Англії, Шотландії, Італії, Японії, Індії та Азербайджані. Ще одна цікава книжка – збірка казок «Диво продовження» відомого німецького письменника Генріха Діка, котру переклали українською Наталія Писаренко та Сергій Дзюба. Дійсно талановитий, вишуканий переклад і гарні кольорові ілюстрації. Тож ця книжка швидко знайшла своїх читачів, причому не лише дітей, а й дорослих. Прозвучали і популярні пісні Сергія Дзюби з його першого музичного альбому «Примчу на білому коні!», зокрема «Пісня про Чернігів», співавтор слів якої Олена Терещенко працює в бібліотеці імені М. Коцюбинського. А мені особливо подобаються пісні пана Сергія «Порадниця свята» та «Батьку мій», присвячені його батькам, – неймовірно зворушливі, щирі й душевні. Під час презентації надійшла чудова новина з Індії – Сергій Дзюба та його дружина – Тетяна (письменниця, перекладач, науковець і журналістка) отримали ще одну нагороду (вже третю!) в цій державі. Відзнака називається «Inspiring Leadership Award» («Лідер, який надихає»). Нею нагороджують щороку відомих людей із різних країн, які є взірцем таланту, подвижництва і шляхетності. Твори зіркового подружжя з Чернігова успішно перекладені в Індії вже п’ятьма мовами: хінді, бенгальською, непальською, орія та каннада. Також Сергій Дзюба розповів про обласну газету «Чернігівщина», яку і наступного року матимуть бібліотеки ім. М. Коцюбинського та О. Довженка, всі бібліотеки-філії нашої Чернігівської міської комунальної централізованої бібліотечної системи. Скажу, що читачам дуже подобається ця газета, котра об’єктивно висвітлює життя Придесення, цікаво пише про аграріїв та сміливо відстоює справедливість, бореться з корупцією і захищає простих людей. Наприкінці презентації заступник директора Чернігівської міської ЦБС Олена Пилипенко подякувала Сергієві Дзюбі за його творчість та людяність: він щоразу дарує бібліотекам не тільки примірники власних нових книжок, а й книги своїх колег, які відоме творче подружжя отримує з усієї України. Вела презентацію співробітник бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського Оксана Замятіна. Працівники читальної зали організували для цієї імпрези виставку книжок Сергія Дзюби. Валентина Чорнобривець, 9 грудня 2021 р.
534
Рецензія
Чернігівський феномен Відгук на тритомник Сергія Дзюби «Гріх любити неталановито!». – Київ-Чернігів: Міжнародна літературно-мистецька Академія України, Чернігів: Десна Поліграф, 2021. – 1300 с., понад 650 кольорових світлин.
Перечитав декілька разів новий тритомник Сергія Дзюби «Гріх любити неталановито!» (його вірші, переклади українською з 60 мов і веселі пародії), дивуючись, як можна сказати про буденні життєві явища отак чисто та щиро, на що, власне, здатні тільки справжні поети. Чарівно, цікаво і не пафосно, без зайвих штучних компіляцій та «себелюбств». Бо пан Сергій у своїй творчості – справді, 535
неповторний та органічний. Він вибудовує власні оригінальні світи і всесвіти – дивовижно, душевно та шляхетно, постійно створює нові епітети, метафори, порівняння й афоризми. Це – скарби живої, вишуканої та народної української мови. Отож, без перебільшення, маємо унікального автора, твори якого вже перекладені 80 мовами і надруковані в 50 країнах! Ці вірші – неймовірні, яскраві, сонячні і водночас – чуйні та людяні. Це дуже подобається читачам, тому такі поезії хочеться читати та перечитувати. До всього, вони – напрочуд мелодійні, звучать легко, невимушено, буквально на одному подиху. Отож недаремно стільки віршів добродія Сергія вже стали популярними піснями. При цьому його поезії – глибоко філософські, дотепні та іронічні, не позбавлені й незвичайної самоіронії. Ось тільки прочитайте: *** Це сталося. Знов! І без мене відчалив Ковчег. Печально дивилися обрані люди і звірі. Зі мною прощалися – я спочиватиму в мирі, Такий незабутній – не Шмуель, не Щек і не чех… Тут все вже моє – я не вижебрав. Може, проспав – Цей сонях з-під сонця, повітря – мов ключ від оселі. І треба надихатись! Потім щось взяти. Зі стелі. Для тих… Що колись… Ще повернуться – в гріх і до справ. Їх хтось ще «попросить» з Єгипту чи з раю-Ізра… – Давитися манною, слати прокльони пророку! Мене тут лишили – такого-то місяця й року. Я теж врятувався — від них. Порадію, пора… А цей дуже зворушливий вірш сповнений світлого смутку: *** коли в домі немає чого читати я телефоную бабусі тепер дзвоню їй у вихідний 20 вересня року здається 1964-го і нетерпляче запитую чи я вже народився бабуся не дивується може всевишній взагалі їй навіть цікаво хоч вона саме смажить насіння аж мені пахне ні я не народився але чого квапитися у неділю народжуються лише язикаті 536
а їй хочеться щоб мене цвяхи поважали мовчимо трохи з бабусею кожен про своє у обох серце болить але мені ліпше бо все ще молодший дякую бабусю хто б це мене сьогодні зворушив а в неї сльози з очей крап крап на здоров’я дитинко кладу слухавку так наче з янголом порозмовляв все-таки добре мати хоча б одну бабусю треба б якось і на могилку навідатися У цих дуже теплих і проникливих рядках відчувається велика любов та доброта (настільки взагалі може бути доброю людина), висока духовність та прекрасна щирість Сергія Дзюби. Та й написаний вірш вельми оригінальним авторським стилем. Одним словом – шедевр! Взагалі, поезія не пробачає спотворення і фальші. Поезія всотує в себе, як душа, всі людські почуття та думки. В цьому і є її дивовижна таємничість, образність, колоритність, чарівність. Автор це розуміє. Втім, розуміти – одне, а спробуй лише витворити настільки вишуканий та неповторний світ, як це чудово вдається панові Сергію! Власне, це – візитівка Сергія Дзюби. Тож, слідкуючи за його творчістю, я не перестаю дивуватися потужній активності й працелюбності цієї яскравої особистості. Причому неординарний письменник спромігся досягти великого успіху майже в усіх жанрах літератури! Адже він – народний поет України, прозаїк та дитячий письменник, публіцист і журналіст, літературний критик та літературознавець, драматург і кіносценарист, автор популярних пісень та унікальної книги листів, есеїв і щоденникових нотатків, гуморист і пародист, громадський діяч та видавець, а ще – головний редактор, справді, солідної й авторитетної газети! І все це – одна Людина! Звісно, така феноменальна працездатність – вражає! Втім, перш за все, хочеться читати і цитувати неймовірні вірші добродія Сергія: *** Я пережив себе: відмучився, відпив… Так тихо поховав – ніхто і не помітив – Без віршів, копачів, душі лишивши пів… 537
Та Бог із ним, таким… І Бог зі мною… Квіти – Оздоби для жінок, наркотики кохань – Мені, який отам, можливо, ще потрібні, Мов попіл – голові, як позолота бань, Алергікам – весна і горобцям – шпаківні. Нехай собі ростуть! Я ж більше не прийду – У кожного із нас тепер свої принади: Хай мріє він про біль у Божому саду, Я інколи йому позаздрю, наче мати. Гарно! «Хай мріє він про біль у Божому саду / Я інколи йому позаздрю, наче мати». У цих рядках я бачу глибоке, сакральне відчуття поезії. Навіть не суто поезії, а чарівної поетичної душі, що буквально виринає з кожного рядка пана Сергія. І це – велич душі прекрасного автора, котра не залишає читачів байдужими.
Варто перелічити хоч назви ще деяких книжок Сергія Дзюби. Це – його збірки поезій «Колись я напишу останнього вірша», «Сонце пахне снігом і яблуками» та «В липні наших літ»; книжки пародій «Любов із тролейбусом», «Зима така маленька, мов японка» і «Кожній жінці хочеться… на Марс»; а ще – чарівна, казкова трилогія (три романи) «Душа на обличчі» про пригоди кленового бога Кракатунчика; веселий роман-серіал для дітей «Потягеньки»; пригодницька 538
книжка «Справи детектива Самарцева. Ідеальний злочин. Пані кілер»; збірка фантастики «Моя Шахерезада»; ошатна книга пісень із нотами «Примчу на білому коні» та музичний альбом відеокліпів із такою ж назвою; книга листів «До світла»; збірка мандрів «Замість щоденника»… А ще – велика кількість закордонних книг, виданих разом із дружиною Тетяною Дзюбою (поетесою, літературознавцем, перекладачем, журналістом, доктором наук із соціальних комунікацій, професором та академіком). Так, у Канаді надруковано їхній п’ятитомник «Вірші 80 мовами світу» – загальним обсягом понад 2 тисячі сторінок! А ще є книжки, які вийшли в США, Англії, Німеччині, Італії, Іспанії, Канаді, Швеції, Норвегії, Румунії, Сербії, Польщі, Чехії, Болгарії, Македонії, Білорусі, Казахстані, Туркменістані, Киргизстані, В’єтнамі, Болівії, Македонії…
Тож і нагородили це відоме творче подружжя українців дуже достойно. Бо вони – лауреати великої кількості найпрестижніших літературних премій: імені Людвіга Нобеля, Джека Лондона, Франческо Петрарки, Йоганна Гете, Ернеста Хемінгуея, Мігеля де Сервантеса, Роберта Бернса, Гомера, Антуана де СентЕкзюпері, Марка Твена, Мацуо Басьо, Генріха Бьолля, аль-Фарабі, Абая, Юзефа Лободовського, Максима Танка, Максима Богдановича… Наразі всього й не перелічиш. А ще пан Сергій переклав українською і видав багато книжок класиків світової літератури – з 60-ти мов. Можете собі таке уявити?! Однак це – факт. 539
Його вибраний том перекладів налічує понад 800 сторінок, але насправді він, за свідченням фахівців, переклав у сто разів більше! Отож на сьогодні Сергій Дзюба – автор 108 книг. Незабаром з’явиться і його вже друга літературознавча книжка «Прибульці». Її обсяг також вражає – понад 850 сторінок. І всі свої книги пан Сергій присвячує коханій дружині – Тетяні Дзюбі, це – взагалі, єдиний такий випадок у світовій літературі. Дуже популярні й пісні добродія Сергія – це вже сотні тисяч переглядів на Ютубі та популярних порталах у виконанні найкращих наших артистів. Я назву хоча б такі його хіти, як «Батьку мій», «Порадниця свята», «Твоїх очей барвінки», «В нашім домі», «Місяць і дівчина», «Я намалюю сон», «Не сумуй калинонько!», «З Днем народження!», «Здрастуйте, рідні!», «Білі ангели» (це – пісня на вірш Тетяни Дзюби, до якої пан Сергій створив красиву музику, бо він – ще й обдарований композитор). І на завершення – ще один дотепний та колоритний вірш Сергія Дзюби.
Балада про відьму та екстаз (бувальщина) Був час, коли усе вже по цимбалах, І муха позіхала на столі... Аж раптом в гості пані завітала – Влетіла у кватирку на мітлі. Обрала холодильник для посадки, Дарма що той, мов танк, задеренчав, І чемно запитала: «Все в порядку? Ти що – ніколи відьми не стрічав?!» Я щось заплямкав вражено губами, Морським вузлом зв’язало язика: У мене вдома – зовсім гола дама, Та ще й мітлу тримає у руках! Вона ж пройшлась граційною ходою: «Та що з тобою? Чом, герою, зблід?! У мене, друже, кепсько із водою, Я хочу лиш помитися, як слід...» ... Давно яєчня на плиті схолола, Сусід уже сусідку від любив, А пані в ванні – дві години – гола! Все ж добре, що дружина у батьків... Наразі вийшла – Боже, ледь не плаче, 540
Мітлу свою від збудження скубе: «Я мала все – холодну і гарячу, Я знов відчула жінкою себе! Та про такого справжнього мужчину Всім подругам до ранку розповім...» І я подумав: «Слава Україні! Ну хоч одній, на диво, догодив». До речі, тритомник «Гріх любити неталановито!» повністю викладений на кількох порталах в Інтернеті, тож його можуть прочитати усі бажаючі. Станіслав Новицький, поет, літературний критик, м. Харків, 14 грудня 2021 р.
Вітаємо!
Успіх в Іспанії, Франції та Італії Наприкінці року відомі поети і журналісти з Чернігова Тетяна та Сергій Дзюби стали лауреатами ще кількох престижних творчих світових нагород. Подружжя відзначили почесною премією « r » («Кришталь») в Іспанії, у Барселоні, – за їхню чудову книжку «Голоси двох поетів», яка успішно вийшла в Іспанії та Болівії іспанською (перекладач – поетеса Галина Шитікова де Ескобар) і українською мовами з кольоровими репродукціями картин художників Хуана Ромеро та Сальвадора Далі. Письменниця, перекладач, літературознавець, науковець, доктор наук з соціальних комунікацій, професор та академік Тетяна Дзюба отримала також Міжнародну літературно-мистецьку премію імені визначного письменника і художника r W в Італії. Її відзначено за видатний внесок у літературу та благородне і подвижницьке міжнародне співробітництво. А Сергія Дзюбу нагородили у Франції, в Парижі, Почесною відзнакою « r r» – за велику творчу та міжнародну діяльність, яка об’єднує народи. Це – французький аналог премії мира. Таким чином, наші чернігівці стали лауреатами почесних міжнародних премій миру в США, Німеччині, Великобританії, Італії, Франції, Індії та Азербайджані. Ярослав Савчин, письменник, перекладач, художник, журналіст, прес-служба Міжнародної літературно-мистецької Академії України, 15 грудня 2021 р. *** Впродовж цього року у мене вийшло 8 книжок загальним накладом 50 тисяч примірників. Крім цього, в різних державах перевидали мої книжки загальним 541
накладом 150 тисяч примірників. Отож загалом у 2021-му маю наразі 200 тисяч примірників. Нормально. 15 грудня 2021 р.
Міжнародне співробітництво
«Золотий кубок» Еквадору На початку та наприкінці року в багатьох державах зазвичай вручають свої почесні міжнародні нагороди. Тож відомі письменники та журналісти Тетяна та Сергій Дзюби з Чернігова щойно отримали Почесну відзнаку «Gold Cup award» («Золотий Кубок») в Еквадорі. Це – південноамериканська країна, яка межує з Колумбією та Перу. Творче подружжя українців відзначили за їхню книжку віршів «Голоси двох поетів», яка чудово вийшла водночас в Іспанії і Болівії іспанською та українською мовами і викликала значний резонанс в іспаномовних країнах. Крім цього, Сергія Дзюбу нагороджено і як драматурга та кіносценариста – за всі його радіоп’єси, радіосеріали й кіносценарії, тому він одержав водночас дві літературно-мистецькі премії в Еквадорі. Таким чином, це – перше відзначення Тетяни і Сергія Дзюби в Південній Америці. Взагалі ж, за підрахунками літературознавців, зіркове творче подружжя з Чернігова має понад 140 найпрестижніших зарубіжних нагород з усього світу. А найуспішніший рік – нинішній! Валентина Чорнобривець, 22 грудня 2021 р.
Визнання
Українців нагородили в Лівані та Марокко Відомі українські письменники та журналісти Тетяна і Сергій Дзюби нагороджені почесними сертифікатами (преміями миру) в Лівані та Марокко. «Це – щира вдячність за Вашу видатну та подвижницьку працю задля миру на нашій планеті, популяризацію високодуховної культури, літератури, мистецтва та науки», – відзначається в їхніх почесних сертифікатах, вручених у Лівані. «Міжнародний форум творчості та людства Королівства Марокко має честь вручити Вам сертифікат за Вашу діяльність у культурній і гуманітарній сфері та справі миру», – написано в почесних дипломах, якими доктор наук із соціальних комунікацій, професор Тетяна Дзюба і почесний професор Сергій Дзюба нагороджені в африканській країні Марокко. До речі, вперше творче подружжя з Чернігова відзначили на Близькому Сході та в Африці. А в рідній Україні пісні Сергія Дзюби та композитора Бориса Раденка «Батьку мій», «Не сумуй, калинонько!» і «Я намалюю сон» стали «Піснями року». Нагороджені й виконавці – лауреати міжнародних премій та конкурсів Наталія 542
Шинкаренко, дует «Крила» (Валентина і Володимир Олійники) та народний ансамбль «Чарівниця» Палацу культури «Дарниця» (керівник – Борис Раденко).
Ганна Маджуга, 25 грудня 2021 р.
На крилах пісні
«Візьмемо лиш спогади і рими…» Завдяки творчому співробітництву народних поетів України Сергія і Тетяни Дзюби з талановитими і чарівними співачками, лауреатами багатьох міжнародних конкурсів Інною та Тетяною Чабан, з’явилися такі популярні й прекрасні українські пісні, як «Білі ангели» та «Намисто і Струна», які мають уже десятки тисяч переглядів на Ютубі, провідних вітчизняних порталах і за кордоном. А тепер стрімко набуває популярності гарна пісня «Ми з тобою згаснем молодими», яку виконують сестри Інна і Тетяна Чабан на слова Сергія Дзюби (музику написала Таня Чабан). А обдарована поетеса зі Львова Надія Бойко, як завжди, створила ніжний і зворушливий відеокліп. 543
Це – пісня про велике, чисте, вірне, щасливе та вічне кохання. Але вона відрізняється від усіх пісень Сергія Дзюби, написаних раніше. Адже в цій пісні звучить мотив світлого смутку… Втім, проникливі, душевні слова і така дивовижна, трепетна музика створюють напрочуд позитивну та неповторну атмосферу, яка вселяє надію в серця слухачів та глядачів.
Співачка, автор пісень Тетяна Чабан Отож ще одна неймовірна, справжня, чарівна українська пісня летить у світи з нашого старовинного та вічно молодого красеня Чернігова. Хочеться вірити, що вона матиме довге і щасливе творче життя! Ярослав Маджуга, 26 грудня 2021 р. 544
Ми з тобою згаснем молодими Слова Сергія Дзюби, музика Тетяни Чабан Ми з тобою згаснем молодими – Може влітку, може навесні, Переживши всі несправжні зими І такі сумні осінні дні. І не буде зморшок падолисту, І не треба – в чергу за теплом! Тихо, у колись чужому місті, Доля прошепоче нам псалом… Візьмемо лиш спогади і рими Найщиріших віршів і пісень… Може, ми й не згаснем молодими, Тільки, як у Гріна, – воднодень. *** За чотири дні моя пісня «Ми з тобою згаснем молодими» у виконанні сестер Інни і Тетяни Чабан отримала на Ютубі понад 1000 переглядів. Це – рекорд для мене. Взагалі, ця пісня відрізняється від усіх інших, бо в ній – мій світлий смуток. Але людям сподобалося! *** В Італії, у Римі, надрукували календарі на 2022 рік з портретами відомих письменників із різних держав. Приємно, що є там і українці – ми з Танею: на одному календарі помістили фото Тетянки, а на іншому – моє… Це – сюрприз для нас! Неймовірно, вже в Італії випускають календарі з фотографіями українців! 26 грудня 2021 р.
Знай наших!
Посланці миру Відомі українські письменники, перекладачі та журналісти з Чернігова Тетяна і Сергій Дзюби вже стали лауреатами почесних нагород миру в багатьох державах: США, Великобританії, Німеччині, Франції, Італії, Індії, Еквадорі, Марокко, Азербайджані, Лівані… А тепер вони отримали престижну нагороду і в Іспанії, котра називається «Mensajeros de la paz» («Посланці миру»). Нею щороку відзначають людей з усього світу, відомих своєю подвижницькою миротворчою діяльністю. «Це – чуйні люди, об’єднані найкращими, найблагороднішими почуттями, котрі самовіддано пропагують загальнолюдські цінності, гуманність, шляхетність 545
та високу духовність, – говориться в прес-релізі цієї нагороди. – Творче подружжя українців – Сергій і Тетяна Дзюби – невтомно здійснюють почесну та благородну місію. Вони – справжні патріоти України: популяризують літературу, мистецтво, культуру та історію своєї держави й національні традиції. Водночас вони блискуче популяризують найкращі твори світової літератури в Україні. Така талановита література та перекладацька майстерність об’єднують народи». Ярослав Савчин, письменник, перекладач, художник, журналіст, Міжнародна літературно-мистецької Академія України, 26 грудня 2021 р.
Вітаємо!
Сергій Дзюба – лауреат премії імені Івана Шамякіна в Білорусі
Народний поет України, прозаїк, літературознавець, критик, перекладач та журналіст, президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України, редактор газети «Чернігівщина» Сергій Дзюба нагороджений Міжнародною літературною премією ім. народного письменника, сценариста, драматурга та громадського діяча, Героя, академіка Національної академії наук Білорусі Івана Шамякіна. Це – нагорода за великий внесок у розвиток літератури і 546
співробітництво з білоруськими письменниками та перекладачами. Почесний диплом підписав видатний письменник, автор популярних пісень, лауреат Національної премії Білорусі Михась Пазняков. Сергій Дзюба тривалий час успішно співробітничає зі своїми білоруськими колегами. У Мінську в перекладі Михася Пазнякова вийшла книжка віршів Тетяни та Сергія Дзюби «Місто Зима», яка отримала значний резонанс. За мотивами цієї книги в Театрі поезії, у Мінську, поставлено прекрасну виставу, в якій Тетяна Жилінська гарно співає пісні на вірші творчого подружжя українців зі славного Чернігова в блискучому перекладі білоруською мовою. Чернігівці провели чудову презентацію своєї білоруської книжки у Мінську, в музеї Якуба Коласа. Натомість Сергій Дзюба, Олег Гончаренко та Ярослав Савчин переклали українською мовою книжку віршів Михася Пазнякова «Тепло ромашкової завії», котра дуже успішно вийшла в Україні. І презентація цієї збірки віршів Михася Пазнякова, який приїздив до Чернігова, резонансно відбулася в музеї Михайла Коцюбинського. Сергій і Тетяна Дзюби вже нагороджені почесною медаллю «За великий внесок у літературу» (дуже престижна нагорода в Білорусі!). Вони – лауреати міжнародних премій імені класика білоруської літератури Максима Танка, незабутніх поетів Веніаміна Блаженного, Владислава Ходасевича, Олексія Жданова. Нагороджені медаллю на честь знаменитого поета, перекладача та літературознавця Максима Богдановича. Вітаємо відомого письменника Сергія Дзюбу з таким великим міжнародним успіхом та щиро зичимо йому здоров’я, любові, добра, натхнення, нових чудових книжок і всіх гараздів! Анатолій Аврутін, поет, лауреат Національної премії Білорусі, 28 грудня 2021 р. *** Журналістка та письменниця Сніжана Божок (м. Чернігів): Сергію Вікторовичу, Ви для мене завжди будете найкращим керівником, редактором і порадником! 28 грудня 2021 р. *** Письменниця, літературознавець Надія Гармазій (м. Кропивницький): Доброго дня, Сергію Вікторовичу! Ваша книга мене тримає в полоні. Ще прочитавши передмову до першого тому, я зрозуміла, що найцікавіше – попереду. Бо так іронічно, так точно і так оригінально ще ніхто не зауважував, що любити і писати – це те, чим багатий справжній український митець! Любов справжнього непрофесіонала насправді – напрочуд професійна, адже Ваша поезія дуже зримо прочитується, породжує 547
асоціації і вкарбовується в душу, дає те, що називають естетичним задоволенням від Слова. І вірш про відьму (а чи насправді музу, яка приходить і не йде, поки не отримає свого?!) не відпускає мене досі. Сюжетна поезія, всього кілька катренів, а так багато сказано. Вчора ми з чоловіком читали разом Ваші вірші – давно ми разом нічого так захоплююче не читали. Читаємо – обговорюємо, перечитуємо – розмірковуємо. З одного боку – неймовірна багатогранність тем і уміння використати можливості самої метрики. З іншого боку – зворушують Ваші вірші чисто людським. Я хочу щось написати про Вашу творчість, відрефлексувати. Живу у світі літератури, для мене поетичне слово – це можливість пережити та відчути емоції автора. Дякую Вам ще раз за такий розкішний подарунок! Як все ж таки чудово, що в наш час можна ділитися електронними версіями книжок – і дарувати свої книги якомога більшій кількості читачів у такий спосіб. 31 грудня 2021 р.
548
2022 р.
Новорічне: Сергій Дзюба, Марія Пучинець, Віталій Назаренко, Катерина Махлай та Микола Тищенко (газета «Чернігівщина»)
Міжнародне співробітництво
Почесна нагорода імені Махатми Ганді Відомі українські письменники, журналісти, літературознавці, критики, перекладачі та міжнародні громадські діячі, Посли миру Тетяна та Сергій Дзюби стали лауреатами міжнародної премії імені Махатми Ганді в Індії. Махатма Ганді (1869-1948) – видатний державний і політичний діяч, національний герой, один із керівників та ідеологів національно-визвольних рухів в Індії. Сформулював філософію ненасильства, яка істотно вплинула на світовий устрій. Завдяки його зусиллям Індія мирно здобула незалежність. Життя та погляди Махатми Ганді стали визначальними для визвольного руху чорношкірих американців, боротьби Африканського національного конгресу проти апартеїду в 549
Південній Африці та демократичних революцій у Європі. Своїм політичним наступником Ганді називав іншого славетного політика – Джавахарлала Неру. «Моральний вплив, який справив Ганді на мислячих людей, – набагато сильніший, ніж здається можливим у наш час із його надлишком насильства і грубої сили. Ми вдячні долі, що подарувала нам блискучого сучасника, який став дороговказом для наступних поколінь. Можливо, майбутні покоління просто не повірять, що така людина зі звичайної плоті та крові ходила по цій грішній землі», – так сказав геніальний вчений Альберт Ейнштейн. До речі, донька Джавахарлала Неру, прем’єр-міністр Індії Індіра Ганді приїжджала в Україну та виступала в Київському державному університеті імені Тараса Шевченка. Тоді Сергію Дзюбі вдалося чудово поспілкуватися зі знаменитою гостею та навіть сфотографуватися з нею на згадку. Валентина Чорнобривець, 1 січня 2022 р.
З колегою Марією Пучинець 550
Колеги Віталій Назаренко, Марія Пучинець, Сергій Дзюба, Катерина Махлай та Ярослав Каранда («Чернігівщина»)
Визнання
Чернігівці – лауреати Всесвітньої творчої премії «Золоте перо» в державі Перу Ще одна гарна новина надійшла у ці святкові дні з Південної Америки, з держави Перу. Відомі письменники, журналісти і перекладачі з Чернігова Тетяна та Сергій Дзюби стали лауреатами Всесвітньої творчої премії «Золоте перо», котра традиційно щороку вручається в цій країні видатним творчим людям із різних держав. І вперше лауреатами цієї почесної нагороди стали українці. Їх відзначено за книжку віршів «Голоси двох поетів», яка вийшла іспанською та українською мовами в Іспанії і Болівії, а також за п’ятитомник «Вірші 80-ма мовами світу», виданий у Канаді. У прес-релізі відзначаються визначні заслуги подружжя з Чернігова в їхній творчій та міжнародній, подвижницькій діяльності, яка отримала багато позитивних відгуків у мільйонів читачів в усьому світі, зокрема і в жителів Південної Америки: «Поет, доктор наук з соціальних комунікацій, професор, академік Тетяна Дзюба і почесний професор, редактор газети «Чернігівщина» 551
Сергій Дзюба достойно представляють рідну Україну на всіх континентах. Їх життя і творчість – яскравий приклад того, як потрібно працювати на благо і позитивний імідж своєї держави, шануючи водночас культуру та національні традиції інших країн». Ця творча нагорода – одна з найпрестижніших у Південній Америці. Валентина Чорнобривець, 2 січня 2022 р.
Сніжана Божок, Марія Пучинець (зліва), Віталій Назаренко, Сергій Дзюба та Катерина Махлай (справа) – свято вдалося!
Наталія Шинкаренко співає пісню «Батьку мій» У народного поета України Сергія Дзюби та відомого композитора Бориса Раденка, який пише музику для зірок естради, театру і кіно, склалося чудове співробітництво з дуже талановитою молодою співачкою Наталією Шинкаренко, чарівний голос якої порівнюють зі співом Софії Ротару, Раїси Кириченко та Ніни Матвієнко. Як відомо, пані Наталія прекрасно записала в своєму неповторному виконанні пісню Сергія Дзюби і Бориса Раденка «Не сумуй, калинонько!», яка 552
нещодавно стала «Піснею року» (гарний відеокліп створила поетеса зі Львова Надія Бойко, котра також активно співпрацює з Сергієм Дзюбою і Борисом Раденком). Ця пісня має десятки тисяч переглядів на Ютубі та популярних порталах.
Тато з сестрами і племінниками Тепер Наталія Шинкаренко взяла до свого репертуару і записала пісню Сергія Дзюби та Бориса Раденка «Батьку мій» – суперхіт, що має вже сотні тисяч переглядів в Інтернеті. Пісня присвячена татові Сергія Дзюби – Дзюбі Вікторові Гавриловичу. А Надія Бойко створила дуже цікавий і зворушливий новий відеокліп, котрий одразу ж викликав значний резонанс у соціальних мережах – велику кількість позитивних відгуків. Та й сама співачка – просто в захваті від цієї пісні, яка вже стала однією з найулюбленіших для неї. «Я дуже вдячний Наталії Шинкаренко за настільки блискуче виконання нашої пісні «Батьку мій». Пісня – напрочуд прониклива, вона викликає щирі, світлі, зворушливі та людяні емоції. Переконаний, що у пані Наталії – велике творче майбутнє! Безперечно, ця пісня у її виконанні увійде до мого другого музичного альбому, який я планую випустити наприкінці нинішнього року», – так прокоментував подію Сергій Дзюба. Також у наступному його альбомі будуть 553
і пісня про матусю «Порадниця свята» (музика Бориса Раденка, співає Валентина Олійник із дуету «Крила») та пісня про вічне і вірне кохання «Ми з тобою згаснем молодими» у прекрасному виконанні лауреатів міжнародних конкурсів Інни та Тетяни Чабан (музика Тетяни Чабан). Відеокліпи створила Надія Бойко. Галина Леус, 7 січня 2022 р.
Тато з гирею
Батьку мій Слова Сергія Дзюби, музика Бориса Раденка Вже на скронях батька – заметіль, Прижурила серденько вона. Я візьму натомлений твій біль, Щоб не так виднілась сивина. Приспів: Сивий птах у вирій відліта, 554
Клекотом прощаючись з селом… Батьку рідний, де твої літа, У яких так молодо було?! На твоїх стежках – мої сліди. За роками – роки, як вода… Знов заквітнуть й одцвітуть сади, Тільки цвіт зі скронь не опада. Приспів До тебе спішу я звідусіль. Тихий вечір з нами гомонить. Я візьму натомлений твій біль, Тільки, батьку, треба, треба жить! Приспів ____________________________ Пісня присвячена татові Сергія Дзюби – Вікторові Гавриловичу Дзюбі. *** «Ніде і ніщо не чекає на людину. Завжди треба приносити все з собою. Любов – у сім’ю, щастя – в будні, тепло – в дружбу». (Еріх Марія Ремарк). Люблю Ремарка за його неймовірну душевність, проникливість і людяність. 10 січня 2022 р.
555
Книжкові новини
Незвичайний читач
Дзюба Сергій. Прибульці : Літературознавча книжка (інтерв’ю, нариси, рецензії. – Київ-Чернігів: Міжнародна літературно-мистецька Академія України; Чернігів: Десна Поліграф, 2022 рік. – 864 с., понад 200 кольорових світлин. Зазвичай більшість наших письменників не дуже часто читають чужі книжки. Один мій знайомий літератор, «широко відомий у вузькому колі», якось відверто зізнався, що йому просто ніколи розпорошуватися на книжки колег, бо хоче встигнути створити якомога більше свого – для вічності… Так ось, на відміну від подібних себелюбців, справді відомий, навіть всесвітньо відомий письменник, перекладач, журналіст і критик, народний поет України Сергій Дзюба з Чернігова читає щороку понад чотириста книг різних жанрів: поезію, прозу, драматургію, літературу для дітей, критику, публіцистику, наукові видання… «Полюбив читати змалечку, буквально в п’ятилітньому віці, – пригадує він. – У першому класі прочитав «Голову професора Доуеля» популярного фантаста Бєляєва. Тож чуйна бібліотекарка порадила мені «Королеву Марго» Олександра Дюма (адже там молода жінка трепетно тримала в руках голову свого коханого Ла Моля, підступно страченого безжальними воріженьками), а ще – знаменитого «Вершника без голови» Майн Ріда. Відтоді вже не можу зупинитися, жодного дня не прожив без книжки». 556
Втім, потрібно сказати, що таке щоденне читання напрочуд позитивно відображається й на власному творчому потенціалі добродія Сергія, адже на сьогодні він – автор 108 книжок різних жанрів, пише вірші та романи, нариси і казки, радіоп’єси та кіносценарії, есеї та листи, створює популярні пісні, які виконують найкращі українські співаки (хоча в чудових перекладах їх уже й за кордоном співають!), блискуче перекладає з 60 мов, в основному, римовані вірші, які потім щороку успішно видає окремими фоліантами в Україні…
Тетяна Дзюба на фестивалі в Німеччині Причому всі свої книжки і твори він присвячує коханій дружині Тетяні Дзюбі – письменниці, перекладачу, критику, літературознавцю, журналістці, науковцю – доктору наук із соціальних комунікацій, професору, академіку. На думку фахівців, це – єдиний такий випадок у світовій літературі. До того ж, книги пана Сергія зазвичай великого обсягу – від 300 до 1000 сторінок. А є й більші! Творче подружжя з Чернігова дуже активно займається міжнародною діяльністю. Вони побували в багатьох країнах – на фестивалях, презентаціях, 557
конференціях, виставках, святах… Мають багато міжнародних, державних та національних нагород – по всьому світу! Взагалі ж, пан Сергій – президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України, яка об’єднує відомих письменників, перекладачів, науковців, журналістів, митців, державних та громадських діячів із 60 держав.
Зустріч у чернігівському ліцеї № 32 Відверто кажучи, навіть не знаю, коли він відпочиває… Мабуть, тоді, коли проходить свої щоденні десять кілометрів у рідному Чернігові, – авжеж, головний редактор популярної газети «Чернігівщина», добродій Сергій щиро любить ходити пішки… Ось такий дивак, романтик, мрійник та неймовірний чарівник слів! Яскравий, людяний і шляхетний. Одне слово – особистість. Сергієві Дзюбі притаманний власний, неповторний і вишуканий стиль. Пише дуже цікаво, чарівно та незвичайно! Тому має шанувальників, відданих читачів, по всьому світу. Бо загальний наклад його книг – понад 4 мільйони примірників. Ще б пак! Твори українців Сергія та Тетяни Дзюби перекладені 80 мовами і надруковані в провідних часописах 50 держав. За кордоном уже опубліковано більше 30 їхніх книг: в США, Англії, Німеччині, Італії, Іспанії, Канаді, Швеції, Норвегії, Чехії, Румунії, Сербії, Польщі, Болгарії, Македонії, Білорусі, В’єтнамі, Казахстані, Туркменістані, Киргизстані, Болівії… 558
Хто ще не знайомий із творчістю «українського Петрарки», як часто називають добродія Сергія, раджу прочитати його тритомник «Гріх любити неталановито!» (вірші, переклади та пародії), казкову пригодницьку трилогію «Душа на обличчі» (про кленового бога Кракатунчика), веселий роман-серіал «Потягуськи» («Потягеньки»), гостросюжетні «Справи детектива Самарцева. Ідеальний злочин. Пані Кіллер», книжки – фантастики «Моя Шахерезада», пісень – «Примчу на білому коні!», мандрів – «Замість щоденника», листів – «До світла»…
На презентації вистави в м. Брно (Чехія) Але повернемося до читача Сергія Дзюби, який, крім усього іншого, часто відгукується про творчість своїх колег новими і цікавими рецензіями. Це – неймовірно, та першу таку його літературознавчу, літературно-критичну книжку «Несподівані зустрічі продовжують життя» обсягом 600 сторінок розібрали, як гарячі пиріжки! Відверто кажучи, навіть ще не бачив, щоб отак швидко, резонансно розходилася книжка рецензій. Втім, один такий випадок все ж пригадую, коли побачила світ літературно-критична книжка «Талант як міра ваги» науковця Тетяни Дзюби. І от минуло якихось дев’ять років, й пан Сергій видав свою вже другу літературознавчу книгу – величезний том, більшу частину якого займають рецензії. Написані фірмовим, неповторним стилем автора «Кракатунчика» та «Шахерезади», вони читаються буквально на одному подиху. А головне, такі цікаві відгуки справді хочеться читати! Це – не сухі, мов бадилиння, словеса, а 559
соковиті, живі, дотепні фрази, де немало вишуканих афоризмів та життєвої, філософської мудрості.
Власне, Сергій Дзюба, здавалося б, поєднав непоєднуване – огранив ці рецензії своїми яскравими, прекрасними пародіями. І що ви думаєте? Відгуки та пародії заблищали, мов коштовні діаманти!.. Причому я уважно читав том пародій добродія Сергія з його тритомника «Гріх любити неталановито!». Це – вражаюче, захоплююче. Але дещиця пародій, опубліковані між рецензіями, сприймаються зовсім інакше. Не ліпше чи гірше, а саме інакше – дивився на них «новими» очима, відкриваючи для себе небачені раніше підтексти, наче замість верхньої, видимої часини айсберга, раптом з’явилася на поверхні вся крижана глиба, прихована в закапелках океану… Відгуки настільки органічно поєдналися з пародіями, що сприймаються тепер, як одне ціле. Звісно, допоміг і винахідливий автор, розпитавши деяких своїх «жертв», які пародії вони хотіли б побачити поруч із рецензіями на їхні «нетлінки». Мені імпонує принципова позиція автора писати лише про книжки, які сподобалися, не витрачаючи дорогоцінний час на критику недолугих творів. А й справді, навіщо популяризувати якесь нецікаве та незугарне чтиво? Адже навіть гостра, розгромна рецензія все одно приверне до такої книжки увагу… Деякі зовсім безнадійні, «самодіяльні», слабкі літератори прагнуть пробитися до читачів бодай через гучний скандал на популярних порталах, у соціальних мережах, а якщо «поталанить» (на жаль, трапляється іноді й таке), у солідних наших газетах 560
та журналах, хоча б у такий неоковирний спосіб створюючи довкола себе шлейф певного інтересу, хай і сумнівного.
З в’єтнамською письменницею До Тхі Хоа Лі Однак Сергій подібних писак просто ігнорує, натомість зосереджуючи всю свою увагу на дійсно обдарованих письменниках. При цьому, для нього немає значення, відома вже ця людина широкому загалу чи ні… Бо головне – талант, це – єдиний критерій, переконаний добродій Сергій. Також викликає щире захоплення, як він уміє одразу чітко виокремити найсуттєвіше, основне. Навіть у своїх невеликих відгуках на твори, невідомі, але варті уваги, Сергій Дзюба буквально одним яскравим і точним штрихом зацікавлює читача, привертає увагу. Власне, таким чином він уже підтримав багатьох обдарованих письменників, які тоді робили лише свої перші кроки в літературі, зазвичай дуже сумніваючись у своєму таланті. А нині це – відомі творчі люди, книжки яких виходять значними накладами. Найсвіжіший приклад – «знайдена» паном Сергієм неординарна, цікава поетеса та прозаїк Тетяна Зінченко. Він уважно прочитав її чарівну книжку віршів «Твоя щаслива пора року», видану в Хмельницькому, зовсім невідомої авторки, й одразу ж написав та оприлюднив рецензію, яка вмить викликала позитивний резонанс, а оприлюднили її авторитетні українські видання. Тому цього виявилось цілком досить, щоб талановита, оригінальна літераторка по-справжньому повірила в себе. Невдовзі вона отримала престижну премію за цю свою збірку і створила нову прозову книжку. Ось що значить така вчасна та потужна підтримка від Сергія Дзюби! Наведу дещицю з тієї вже відомої рецензії пана Сергія «Збільшувати щастя на землі!» про оригінальну життєву філософію Тетяни Зінченко: 561
«У неї і осінь приходить саме для того, щоб розправити крила. «Бо всього не переробиш», – кажуть дерева і на деякий час перестають плодоносити. «Весь час квітнути навіть не цікаво», – кажуть квіти й на деякий час засинають. «А що там, на землі?» – думає листя і падає додолу… Осінь – щоб трішки стишити суєту в собі, дати спокій душі й подумати про себе. Бо справді всього не переробиш. Це – час для листя. Для теплих напоїв, теплих думок і теплих людей. «Що ж не зрозуміло в цьому?» – думає осінь і стає ще трохи прохолоднішою, щоб люди грілися душевним теплом. Тож восени можна трохи оговтатися, заспокоїтися, не вертітися дзиґою. Любити. Смакувати яблуками. Пити гаряче та запашне. Не брати дурного до голови. Помічати красу, дива, які насправді – буквально на кожному кроці, за рогом. Дивитися – захоплено, з насолодою підводити голову, бачити чарівне, розкішне зоряне небо, милуватися ніжно барвистою веселкою, спостерігати, як падає листя… А ще – додати до всього дещицю гумору. І все буде гаразд! Навмисне не коментую винахідливо чуйну авторку. Навіть не шукаю якісь вади у створеному нею. Навіщо? Це – справжнє, живе, красиве, дихає та надихає. І наостанок – її проникливо теплий вірш про найголовніше: Я не буду твоєю навічно, тому бережи Цей світанок в душі, коли айстрами пахне все небо. Я люблю тебе ніжно, і ти мене любиш, скажи? Або просто подумай, казати нічого не треба. Я нарву тобі яблук, і, як хочеш, – спечу пирогів, З ароматом кориці і в щедрих приправах любові. Цілуватиму сонцем, закутаю в ковдри вітрів, Із дощів приготую напої п’янкі вечорові. Я не буду твоєю навічно, цей час – як пісок, Поцілує долоні й між пальців картинно проллється. Але я по собі залишаю багряний місток І кленовий листок, і гаряче закохане серце. Ти не бійся мене, глянь, кружляють на всю голуби, Покружляй і собі у листків і вітрів суголоссі. Я люблю тебе, чуєш? І ти мене також люби, На той рік обіймемося знову. Твоя Осінь... Прекрасно! Щиро дякую, Таню, за такі незвичайно затишні весну, літо, осінь та зиму. За справжні дива. За напрочуд теплі, душевні та людяні вірші. За красу і любов. Пишіть, діліться щастям!». Все, Тетяна Зінченко воднодень прокинулася знаною письменницею. Втім, добродій Сергій Дзюба запевнив, що і далі цікавитиметься її творчістю. Власне, є 562
такі автори, яким пан Сергій присвятив уже по три-п’ять рецензій – наприклад, Василь Слапчук та Олег Гончаренко, справді хороші, оригінальні письменники. Отож маємо ще одну дуже незвичайну, захоплюючу та людяну книжку від справжнього чарівника Сергія Дзюби, яку, безперечно, варто прочитати всім шанувальникам української літератури. Ярослав Савчин, народний поет України, літературний критик, Івано-Франківська область, 14 січня 2022 р.
Міжнародне співробітництво
Українці – лауреати почесної нагороди «Золотий письменник світу»
563
Міжнародні громадські організації з десяти держав (США, Німеччини, Англії, Франції, Італії, Іспанії, України, Китаю, Індії і Японії) заснували дуже престижну нагороду «Золотий письменник світу». Нею наразі відзначаються талановиті, відомі та успішні письменники світу, які своєю високодуховною, яскравою, шляхетною та подвижницькою творчістю пропагують гуманізм, мир, доброту, справедливість і любов, – саме ті загальнолюдські цінності, що об’єднують народи та сприяють їх розвитку і розквіту, роблять наш світ кращим. Приємно, що цьогорічними лауреатами почесної відзнаки стали дійсно достойні письменники, народні поети України Тетяна і Сергій Дзюби, твори яких перекладені вже 80 мовами та надруковані в 50 державах. Автори, котрі одержали понад 140 престижних міжнародних літературних нагород у 30-ти країнах, на всіх континентах, а головне, мають щиру повагу і любов читачів. Також лауреатами цієї прекрасної нагороди в 2022 році стали: Роллан Сейсенбаєв (Казахстан), Рісто Василевскі (Сербія), Мілан Грабал (Чехія), Михась Пазняков (Білорусь), Олена Ананьєва (Німеччина), Абдукаххор Косім (Таджикистан), James Tian (Китай), Михайло Блехман (Канада), Сантош Кумар Покхарел (Непал), Dr. Lovelyn P. Eyo (Нігерія), Mary Agreda (Еквадор), Marcia Batista Ramos (Бразилія), Dr. N. K. Sharma (Індія), Tian Yu (Китай), Xanthi Hondrou-Hill (Греція), Cav. Silvano Bortolazzi (Італія), Dr. Ashish Malviya (Індія), Ana Maria Manuel Rosa (Аргентина), Dr. Cynthia Echeme (Нігерія). Щиро вітаємо творче подружжя українців зі славного Чернігова та всіх нинішніх лауреатів! До речі, Тетяна та Сергій Дзюби одержали в Індії й міжнародну премію « H r w r », якою переможці нагороджуються за визначні досягнення в гуманітарній сфері. І це – п’ята міжнародна нагорода творчого подружжя з Чернігова в Індії! Ярослав Савчин, письменник, журналіст, перекладач, художник, прес-центр Міжнародної літературно-мистецької Академії України, 14 січня 2022 р. *** Головне – це порозумітися зі своєю душею. Навчитися любити. Нікому не заздрити, не злитися. Думати позитивно, мріяти. Не лінуватися. Працювати із задоволенням. І все буде гаразд! 14 січня 2022 р.
564
На крилах пісні
Чистий подих любові! Кажуть, навіть дуже талановитий письменник відправляється у безсмертя з невеликим багажем. Звісно, у цьому афоризмі є дещиця істини. Бо не можна увесь час творити на найвищому рівні. Але у Сергія Дзюби – очевидно, геніальна Муза, він щоразу вражає новими, свіжими та неповторними гранями у різних жанрах. І при цьому залишається таким дитинно незіпсованим, проникливим, оригінальним – неначе непохитний острів у бурхливому океані життя. Власне, добродій Сергій для мільйонів його шанувальників в усьому світі – в першу чергу, поет великої Любові, чистої і прекрасної. Недаремно його називають українським Петраркою! Адже такі чуттєві, вишукані й теплі вірші здатна створювати людина з добрим та палким серцем.
Лауреати міжнародних премій Інна і Тетяна Чабан Та зараз мені хочеться говорити про пісенну творчість Сергія Дзюби. Бо за кілька років він спромігся написати такі яскраві та неймовірні пісні, як «Батьку мій», «Порадниця свята», «Твоїх очей барвінки», «Я намалюю сон», «Не сумуй, калинонько!», «В нашім домі», «З Днем народження!», «Примчу на білому коні!», «Місяць і дівчина», «Здрастуйте, рідні!», які буквально одразу стали популярними і вже зібрали сотні тисяч переглядів в Інтернеті. 565
Причому кожна пісня – чарівно неповторна. Адже це – справжня поезія! Хоча, звісно, треба віддати належне й талановитим композиторам та співакам, з якими дуже вдало співробітничає автор: Борису Раденку, Ярославу і Ростиславу Музикам, Леоніду Сандуленку, Віктору Гембарі, Наталії Шинкаренко, Валентині та Володимиру Олійникам (дует «Крила»), квартету «Пісенне джерело», поетесі Олені Терещенко (співавтору чудової «Пісні про Чернігів») і поетесі Надії Бойко, яка просто зачаровує слухачів та глядачів красивими й цікавими відеокліпами. Дуже ніжно, трепетно та зворушливо ці пісні звучать у виконанні лауреатів міжнародних конкурсів, улюбленців Чернігова Інни та Тетяни Чабан. Вражають і «Білі ангели» (тут Сергій створив музику на поезію своєї обдарованої дружини – Тетяни Дзюби), і «Ми з тобою згаснем молодими» (у перший же день диво-пісня отримала понад 540 переглядів на Ютубі!). А тепер поетеса Надія Бойко створила новий прекрасний відеокліп на пісню «Намисто і Струна» (слова Сергія Дзюби, музика – Тетяни Чабан, співають Інна і Тетяна Чабан), яка, тільки-но з’явившись, вже отримала сотні чудових відгуків у соціальних мережах. Зокрема, дуже високо оцінив її народний артист України, видатний поет Андрій Демиденко. Браво, добродію Сергію, пані Інно і Таню! Ви – справді, гордість Чернігівщини та її візитівка. Василь Слапчук, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, 14 січня 2022 р.
Намисто і Струна Слова Сергія Дзюби, музика Тетяни Чабан Жили-були Намисто і Струна, У кожного – серця і зорепади, Своя самотність і свої балади… Я був один, і ти була одна. Намисто долю шпетило і вік… Ясне Намисто, що жило з надривом, Так тужно розірвалось в дужу зливу І розлетілось блисками – до ніг! Струна ж на мить повірила в сонет, Полинула октавами омани І розітнулась – навпіл, з болю п’яна, Так несподівано скінчивши лет… Я взяв свою поранену струну, На неї нанизав твоє намисто, – Так трепетно, так ніжно урочисто, Мов найсвятішу в світі таїну. 566
Я був один, і ти була одна… Та раптом чистим подихом любові Переплелись, воскресли світанково Твоє намисто і моя струна!
На всіх континентах!
Вірші українців перекладені в Нігерії мовою ефік Нігерія – держава в Західній Африці, яка має найбільше за чисельністю населення (понад 206 мільйонів людей, сьома за населенням на планеті) та найпотужнішу економіку на континенті. Ефік – народ на півдні Нігерії. І ось цікава новина – відома нігерійська поетеса, прозаїк, автор пісень, співачка, актриса, міжнародна громадська діячка, педагог і еколог, Принцеса Ловелін Ейо (Princess Lovelyn Eyo) переклала щойно вірші народних поетів України Тетяни та Сергія Дзюби мовою свого народу ефік. А Сергій Дзюба переклав поезії африканської принцеси українською. І Ловелін Ейо прийнято до Міжнародної літературно-мистецької Академії України, яка нині об’єднує відомих письменників, перекладачів, вчених, журналістів, митців, державних та громадських діячів із 70 країн.
Водоспад Гурара в Африці 567
568
569
570
Ці ж вірші Принцеса Ловелін Ейо переклала й англійською мовою.
By Serhii Dziuba *** On eternity’s silver palm a little girl combs her hair with moonlit comb and doesn’t see her face in the capricious mirror where her glance is with the wrinkles of an unknown woman. *** On an island as distant as Eve’s tears, hugged tightly by blinding white rocks, where the horizon could be captured if it didn’t run into the sea, the music found a shelter to give birth to a Man and Woman. *** Live long, write little and don’t blame Heaven for your sins. *** Crying beauty: her eye – lashes in tears attract a rainbow. 571
*** Folks, please, be quiet – I cannot hear the sea. *** Old, old guitar stands heavily in the corner, like a child.
By Tetiana Dziuba *** The day departed with the railroad station’s clamor, and the shadows became as long as the tracks which lead into night’s blind alley. They are crossed by women, diminished anna kareninas, who are sheltered from problems only till dawn. *** There will be silence the color of hope, there will be peace the color of happiness, and the apple will fall, splitting in two; its halves will be eaten by happy lovers, who won’t notice the crying Eve behind the branches cursing her ancient scurvy. *** The salt of time seeps like sand from an ancient clock, it burns, aches, irritates and then dissolves becoming sea, in which it’s pleasant to rock on waves of remembrance. Unfortunately not for long, because people are land creatures, and the sea is of salt. 572
*** Princesses always fell for fools, says folk wisdom. *** I ring the numbers, which I don’t know by heart, at the time when nobody picks up the phone. Only then I can hear the message I always wanted to hear. Translated by Lovelyn Eyo
Поети світу
Принцеса Ловелін Ейо (Princess Lovelyn Eyo)
Мешкає в африканській країні Нігерія. Принцеса. Поетеса, прозаїк, автор пісень, співачка, актриса, міжнародна громадська діячка, педагог та еколог. Посол миру. Одна з керівників відомих світових миротворчих, літературних, мистецьких, природоохоронних громадських організацій, учасниця багатьох 573
успішних міжнародних проектів у країнах Африки, Америки, Європи та Азії. Академік Міжнародної літературно-мистецької Академії України. «Золотий письменник світу» (нагорода 10 держав). Лауреат Міжнародної літературної премії миру (Німеччина-США), почесних нагород ім. Джека Лондона і Марка Твена (США), Роберта Бернса (Шотландія), Мацуо Басьо (Японія), Архипа Куїнджі (Україна), міжнародних літературних премій у державах Африки та Південної Америки, Близького Сходу і Китаю, Іспанії, Італії, Франції та ін. Її твори перекладені різними мовами та надруковані в провідних часописах багатьох держав. Переконана, що тільки мир може забезпечити стабільний розвиток і процвітання країн, а справжня, високодуховна література об’єднує народи.
Оновлення В обіймах сивої зими Себе втрачаю поступово… Та мрію відродитись знову, Коли зійдуть сніги німі. Проміння тепле, осяйне, Тут до життя поверне спрагу; І крила волі та відваги Покличуть у політ мене. Розтануть враз холодні сни, Порину в росяні світанки; І закружляю так на ґанку, Мов наречена, навесні. Розквітну ніжно між надій, До світу пригорнусь, як мати; Зима – це вже весни початок, А іній – також чарівний!
Не втратити себе Достаток на високих каблуках Зламавсь, як полудень на пагорб звівся; Мене носило щастя на руках, Та вже печаль панує на обійсті… І от здається, що всьому кінець, Бо навіть тінь моя – якась несправжня; Та й вітер, збайдужілий, наче мрець, Не освіжає, а підступно дражнить. 574
Але рятують голоси батьків, Тонесенькою ниткою спасіння… І ніби не рахуються роки, Бо хочеться аж вистрибнути з тіні! Хай продано надію за безцінь, І я – мов голка у копиці сіна; Не нарікаю на гріхи та лінь, – Себе шукаю, наче я – нетлінна. Хай вислизає час, немов змія, Та вчуся світ по-доброму любити; Бо лиш тоді росте душа моя, Тріпочуть руки крилами на вітрі. Тож не здаюся на поталу тій, Що точить серце, мов іржа, щомиті; Бо я повинна виграти цей бій – Над прірвою у золотому житі.
Нотатки життя Життя – це музика: чарівна та незвична, Бурхлива, лагідна, божественна та… різна; Це – таїна природи, дивна й вічна, – Батьки, синочок, донечка, Вітчизна! Це – Всесвіт, що бринить, немов орган, А ритми змінюються, мерехтять, як зорі; То ніжний вітерець, то вітрюган, – І слухають, танцюють люди-долі… Я з ним зріднилась – до останніх нот, Бо іншого не маю ні краплини, – Обожнюю твій трепетний акорд Душею неповторної людини!
Для кращого світу Зникають нації, країни, мови… Все більше пекла в душах на землі! Наш милий світ, народжений в любові, Розтерзують тривоги та жалі. 575
Вчимося ненавидіти завзято, Аж попелом вкриваються серця; І навіжено «Гради» та гармати Знов розпинають віру і Отця. Чи схаменемось, грішні, на розпутті, – Згадаємо, що названі людьми? Чи вимремо, мов динозаври, – люті, Не прощені, – уже навіки ми?! Приборкаємо божевільний атом, Врятуємо планету від гниття; Пробачимо себе і «супостатів», Всміхнемось не облудно, як дитя?.. Чи будем далі падати в безодню Жахливої, дикунської війни, Що болем рано припорошить скроні, А матері ховатимуть синів… О, мир – найбільший скарб, жадане диво! Як же здобути, дорогий, тебе? Щоб квітнув світ – незайманий, щасливий, Потрібно нам перемогти… себе.
Час – не загадка Я намагаюся втримати час – Граємо з ним у квача, наче діти; Наздоганяю, а він, ніби вітер, Так невловимо зникає ураз! Інколи навіть хвилина – мов гума: Тягнеться вічність, не видно кінця; Гирями тисне в тендітні серця, Всяк набридає, лякає, як пума. Щастям раптово умить обійма, Лаврами щедро встеляє дорогу… Трохи відстанеш, хоча б на пів кроку, А вже довкола – омани туман! Наче, здається, ще жити та жити, Все ще попереду, – зорі й роки… 576
Та озираєшся – що навкруги? Старість тихцем підкрадається в житі! Все пролітає разюче, як день, Ніби в тунелі, де мариться світло… Тільки душа – молода, хоче квітнуть, Їй би – ще літа, веселок, пісень! Час – наче кіт, просто сам по собі, Він нам – не сторож, не сон, не загадка; Хто дорожить ним, той буде в порядку, – Інколи й груші ростуть на вербі… Тож посміхаюсь, тамуючи щем, Час обіймаю, мов татка та мрію, – Дивно, дитинно, люблю і лелію, І відчуваю, що це – навзаєм!
Оманлива тиша Буває тиша – гірша, ніж гроза, Очікуванням лиха у тривозі; Коли страхи приборкати не в змозі, І набіга непрохано сльоза. А ти – суцільна рана та печаль, І вже здається – ліпшого не буде… Лиш нещодавно обіцяли чудо – Та де воно, в яку пропало даль? Ще молишся – агов, примарний шанс! З останніх сил, хай пальці неслухняні; Німі вуста видушують благання, Допоки каганець іще не згас… Та раптом – грім, кувалдою, в імлі, Немов всесвітня сила всюдисуща, Що все довкола, мов горіхи лущить; І злива припадає до землі! Здавалося б, якісь нові жахи Чи демони злетілися, мов круки… А ти себе береш, як бог, у руки – Кінчається омана навпаки. 577
І те, що в тиші, як мільйон гризот, Тебе терзало неймовірним болем, Тепер, у бурі, виявилось кволим, А ти – міцніший, ніж ворожий дзот. Заціпеніння сходить із душі, І всесвіт вже готовий боронити!.. Та головне – не схибнутись від миті, Коли за бурею настане штиль.
Доторкнутися трояндою Ця квітка – полум’яна, як жага, Вогненна й ніжна, горда та чутлива; І хочеться кохати без вагань, Побачивши таке жадане диво! Трояндовий вдихаю аромат І лагідно торкаюся вустами; І вкотре зачаровуюсь стократ, До серця пригортаю, наче мама. Від чашолистків – і до пелюсток Енергія її благословенна; Вона мене підносить до зірок, Відлунює в артеріях і венах. Вродлива, мила, як сама весна, Мов дівчина, незаймано зваблива; Божественна, незаздрісна, одна, Бентежних почуттів шалена злива! Що може бути кращим на землі, Ніж королева пристрасті, ця фея? Відмолює усі мої жалі Троянда під сріблястою зорею.
Знову В благословенній, урочистій миті Відроджуються небо і земля; І дихається легше вже полям, Та людям, що живуть тисячоліття. 578
А смуток враз зникає із душі, Як пух кульбаби, тихо відлітає… І вже земля здається милим раєм, Де зцілюють не ліки, а вірші. І щирий мир зворушує серця, Які чекають нового світанку; А гості – тут, окрилені, на ґанку, Знов просять див у доброго Отця. Бере мене в долоні ніжно час, Свою принцесу у танку кружляє… Ось чимчикує Новий рік з-за гаю – Безмежна радість, людоньки, у нас! А лісовій красуні звіддаля Тут затишно, мов келихам та квітам; І світ увесь так хочеться любити, Як трепетне, невинне немовля! © Ловелін П. Ейо © З мови ефік переклав Сергій Дзюба 21 січня 2021 р.
579
Вітаємо! Українців нагородили Почесною відзнакою «За заслуги» в Німеччині, у Франкфурті
З німецькою письменницею Доротеєю Шолчиною Міжнародна Академія діячів літератури, мистецтв та комунікацій у Німеччині (Франкфурт-на-Майні, президент, письменниця, мистецтвознавець Олена Ананьєва) традиційно, за підсумками 2021-го, на початку нинішнього року нагородила за видатну діяльність творчих людей із різних держав. Тож Почесну відзнаку «За заслуги» отримали відомі українські поети, перекладачі Василь Слапчук (Луцьк), Тетяна і Сергій Дзюби (Чернігів) та Ярослав Савчин (Івано-Франківська обл.). Посмертно нагороджений знаний письменник-сатирик, уродженець Одеси Михайло Жванецький. Почесною відзнакою «Особистість слова і справи» нині нагороджені поет Antjie Stehn (Італія, м. Мілан), письменник, публіцист, вчений Елбой Кулмонов та академік Амір Худойбердієв (Узбекистан), драматург Юрій Табачников (Ізраїль), ведуча телепрограм Арсенія Покровська (Україна, м. Одеса), літературознавець Олександр Сидоров (Австралія, м. Сідней), композитор та музикант Марк Штейнберг (Ізраїль), письменник Валеріан Маркаров (Грузія, м. Тбілісі), професор консерваторії Максиміліана Пабст (Maksimiliana Pabst, Австрія, м. Відень) і письменник, перекладач Агшин Алієв (Азербайджан). Ярослав Маджуга, 24 січня 2022 р. 580
Міжнародне співробітництво «Потягуськи» заговорили англійською та вірменською
Книга для дітей Сергія Дзюби та Ірини Кулаковської «Потягуськи» («Потягеньки»), веселий роман-серіал, продовжує крокувати світом! Після успіху в Україні, дотепні та дивовижні історії про незвичайне життя малюків у дитсадку «Золота жабка» не раз видавалися у перекладах в Казахстані та Канаді (навіть у престижній серії лауреатів Міжнародної літературної премії імені Ернеста Хемінгуея), друкувалися в популярному єреванському журналі «Цицернак» у Вірменії; а в Україні роками популяризувалися в газетах та звучали по радіо. Тепер «Потягуськи» вийшли книжками в США та Вірменії. Нагадуємо, що англійською мовою цей дуже чарівний та яскравий роман-серіал переклав незабутній Андрій Євса (а редактор – письменник та засновник популярного канадського часопису «Порт-Фоліо» Михайло Блехман). Наразі вірменський перекладач диво-книжки – відомий письменник Гурген Баренц, уродженець Вірменії, що нині мешкає з родиною в США. Загальний наклад «Потягусьок» тепер становить понад сто тисяч примірників і продовжує невпинно зростати. Цього року книжку планується також перекласти та видати в Німеччині – організацією такого міжнародного проекту займається відомий німецький поет, прозаїк, драматург, перекладач, видавець, громадський діяч Генріх Дік. А найуспішніша книжка для дітей Сергія Дзюби – це, безперечно, його чарівна та казкова трилогія (три романи) «Душа на обличчі» – про неймовірні пригоди кленового бога Кракатунчика та його друзів, загальний наклад якої в Україні і за кордоном сягнув уже понад двісті тисяч примірників. Наступного 581
року суперкнижку буде знову перевидано великим форматом, п’ятитисячним накладом і з чудовими кольоровими ілюстраціями – в Україні, Європі, Азії та Америці. Валентина Чорнобривець, 25 січня 2022 р. *** Я – слава Богу, зовсім незаздрісна людина, у мене це буквально атрофоване з дитинства. Бо кому і навіщо заздрити? Хтось – звісно, молодший, здоровіший, красивіший, талановитіший, заможніший, успішніший, розумніший і так далі. І це – нормально. Так, на жаль, українці – недружні, і від цього всі наші проблеми ще з Київської Русі. Бо саме недружність і породжує заздрісність та продажність, я так думаю... Втім, роблю, що можу. Хай хтось зробить більше, я буду тільки радий! 25 січня 2022 р.
Книжкові новини
Тиша вірша: штрихи до портрета справжнього непрофесіонала
Дзюба Сергій. Гріх любити неталановито! : Вибрані вірші, переклади та пародії: У трьох томах. – Том перший. Вірші. – Київ-Чернігів: Міжнародна літературно-мистецька Академія України; Чернігів: Десна Поліграф, 2021. – 496 с. Романтично-провокативна назва трикнижжя Сергія Дзюби «Гріх любити неталановито!» наштовхує читача на різні думки. Погодьтеся, звучить і 582
афористично, і трохи виклично, і навіть претензійно. А знак оклику в кінці назви взагалі налаштовує на якийсь пафос… Але – оригінально й доволі таки достеменно, й розуміти це починаєш вже із авторської передмови – «Про любов справжнього непрофесіонала». Власне, сама передмова, написана так метафорично і водночас із тонким сумом, дає змогу відчути, що перед нами лірика, в якій не буде запалу, а буде часом легка й доброзичлива, а часом доволі дітклива іронія. Тиша вірша: штрихи до портрета справжнього непрофесіонала Що ж так привабило мене у передньому слові С. Дзюби? Передусім, теза, з якою я цілком згодна: «Для того, щоб зрозуміти поезію, потрібна тиша» (с. 19), адже справжня поезія позбавлена декларативності й гасел, бо справжнє – не кричить, не верещить, не репетує, але – входить у душу й залишається сильним енергетичним згустком на рівні чогось такого, що пробуджує твою генетичну пам'ять, дає такий бажаний катарсис, викликає захоплення від єдиного споглядання. Бо справжня поезія подібна до справжньої любові. Читаючи вірші першого тому, я відчула на собі всю ту магію, з якою «архітектор будинків, у яких стіни не пригнічують свободу» (с. 121) створює для нас свій дивовижно ліричний і водночас сповнений болю й осмисленого страждання простір. Друге, що є визначальним у розумінні лірики С. Дзюби, на мій погляд, це його аксіологічні орієнтації. Слово-Дух-Бог-Любов-Життя. Мова, власне, не про віру автора чи його погляди у питаннях релігії, а про його етико-естетичні принципи світоосягнення. «Я люблю Бога і відчуваю його у переповнених тролейбусах. – говорить у вступному слові письменник. – Тому мало ходжу до храму. Особливо на великі свята. Там суєтно. Він сниться. Я без кінця думаю про Нього. Мені цікаво сперечатися з Ним. Все-таки Він трохи розуміється на драматургії. Ну, й кортить дізнатися про останню мить свого життя! Більше я думаю тільки про Таню» (с. 19). Бог є любов. І спочатку було Слово. А у випадку С. Дзюби – це слово від першої і до найновішої сьогодні книги (а їх у автора вже за сотню!) було присвячене дружині Тетяні. Таке пієтетне ставлення до своєї музи, такий потужний духовний зв'язок творчого подружжя Сергія і Тетяни Дзюби викликає не тільки захоплення, а й глибоку повагу. Бо це справді дар – дар любити талановито. Може, це навіть важливіше, ніж талановито віршувати… «Так, я люблю кохати. Кажуть, у цьому світі професійно не можна займатися двома речами: коханням і поезією. Отож я – справжній непрофесіонал» (с. 19), – зазначає Сергій Дзюба, даючи читачеві ключики до розкодування назви свого трикнижжя. Без претензій на аксіоматичність, уникаючи безапелятивності й гасел, з вишуканою самоіронією, поет дозволяє собі найбільше щастя творчої людини – залишитися вільним, відчувати свободу, і свідомо обирати любов і поезію. При цьому автор цілком притомний того, що така позиція може бути неприйнятною для багатьох: «Мабуть, тоді ви трішки позаздрите мені, якого любило й ненавиділо стільки інших. Просто ви подумаєте, що я ніколи не був купою металевого брухту. Дивно: колись ви неодмінно вигадаєте мене… І це буде неправда» (с. 20). Чому неправда? Мабуть, тому що як літературознавець С. Дзюба дуже тонко відчуває, якою мірою часом читацька 583
інтерпретація розходиться із тим, що хотів сказати поет… З іншого боку, цілком чесно, мабуть, буде сказати, що нині С. Дзюба – це той унікальний випадок, коли про митця говорять за кордоном, говорять у всьому світі (про це, до речі, можна почитати на початку першого тому трикнижжя), говорять у найвіддаленіших куточках планети більше, ніж в Україні. Хоча, і на рідних теренах про творчість цього багатогранного письменника написано чимало, і написано цілком ґрунтовно. Значить, його слово іде до людей. Тому з автором важко не погодитися: він справді навряд чи буде тим, хто «був купою металевого брухту» (с. 20), і найкраще це засвідчують вірші першого тому «Гріх любити неталановито!».
Н. Воробйова-Хржич, Т. Дзюба та Б. Волкова на фестивалі в Хорватії *** Моєму відкриттю цього видання передувало знайомство із Сергієм Дзюбою як перекладачем із різних мов світу, а також як з автором іронічного детективу. Легкий стиль, відсутність важкого осаду від наших доволі криміналізованих реалій, натомість – глибокий психологізм, уміння мотивувати вчинки персонажа, і віртуозно закручений сюжет – усе це дуже приваблює у прозі С. Дзюби. Неодноразово доводилось чути радіоп’єси, написані цим письменником. А ще – душевні пісні, які легко запам’ятовуєш, пропускаєш через себе, відчуваєш 584
кожним атомом і ті так добре знані нами барвінки очей, і нереально потужне тепло слів пісні «Батьку мій»… Попри те, що С. Дзюба – автор дуже багатьох різножанрових творів, до нього як до поета я прийшла чи не найбільше саме через трикнижжя «Гріх любити неталановито!». Якщо коротко описати свої враження від прочитаного, я б сказала, що перед нами майстер особливого світовідчуття, абсолютно позбавлений пафосу, з надзвичайно метафоричними й несподіваними децибелами, який дуже чітко розмежовує любов і кохання, гнівно, трагічно і з великим болем сприймає нашу сучасність, а тому залишається собою – так, так, має щастя (нахабність / зухвалість?) залишатися собою. А ще – це доволі скромний поет… Я не говоритиму про численні відзнаки світового рівня, якими пошановані книги письменника, я зараз про етичний максималізм С. Дзюби щодо себе: знає чітко свій рівень і при цьому скромно продовжує робити те, що сам назвав «любов’ю справжнього непрофесіонала». Гарна формула, погодьтесь. Кожен вірш першого тому «Гріх любити неталановито!» – це маленький світ, у якому перед тобою постає за вражаючими образами щось дуже болюче особисто для тебе. Мабуть, для мене таким віршем став верлібр «Бабусі» (с. 25)... З одного боку, про ностальгію за дитинством і за рідними людьми написано в нашій літературі вже чимало. У житті кожного з нас настає час, коли ця тема із розряду абстрактних і вічних стає твоєю. І скільки ще буде написано про це… Важко і, може, й неможливо, перевершити «Пісню про матір» Б. Олійника, але можна дуже лаконічно і гостро передати власні емоції, щоб побутова деталь стала іскоркою, яка спопелить тебе до першооснов, з яких ти постанеш мов фенікс, наново: коли в домі немає чого читати я телефоную бабусі тепер дзвоню їй у вихідний 20 вересня року здається 1964-го і нетерпляче запитую чи я вже народився (с. 25). Здається, поезія Сергія Дзюби всотує в себе весь світ, і тебе разом зі світом, нібито найменшу частинку світобудови. Це наш світ, позбавлений декорацій. Ні, це світ С. Дзюби, який відкритий для всіх і кожного. І в обрисах поетичного простору ми бачимо, як «зацвітає душа віршем» ліричного героя, і як природно вдихати аромат того цвіту читачеві. У якомусь із віршів не випадково згадується Чюрльоніс. Для автора цієї книги властива синестезія. Його поетичне око ловить не тільки образи світу, а й транслює тактильні відчуття, єдиним натяком оживлює звуковими ансамблями візії, нюансує всі відтінки і тони. Це робить лірику цікавою для аналізу. Поряд із цим краса створеного С. Дзюбою світу – тільки на перший погляд легка. Цілком згодна з думкою докторки філологічних наук, професорки іспанської літератури, завідувачки кафедри Університету Південного Іллінойсу США Ольги Бежанової, що у творчості С. Дзюби універсальний заряд 585
віршів збігається наразі з болісними, трагічними проблемами української нації. Про це свідчать і драматично-іронічні замальовки, і провокативні візії буденного життя. Не можу не згадати тут вірш «Мій друг Адам іде в універсам». Поезія десакралізації усталених сенсів й узвичаєних канонів, яка урівнює всіх у праві проявляти свої емоції, бути собою і пам’ятати, що кожен з нас – трохи Адам, і Адам – це також кожен із нас… І що в кожного є почуття… *** С. Дзюба не просто так говорить у передмові, що любить тишу. Хто любить тишу, здатен насправді почути й побачити надзвичайно багато. Тож спостережливе око й поетичний хист дивують умінням обіграти звичайне так, що читач у повсякденному разом з автором побачить щось особливе: Мене пофарбували в інший колір і я тепер почуваюсь, мов покритка, яка нічим не завинила, але мусить соромитися всього, що сталося. Так починається вірш зі с. 40 і ніби налаштовує читача на обриси жіночого обличчя. У кількох словах, позбавлених розлогих описів і зайвих тлумачень, можна вловити сум за усмішкою. Ми ще не знаємо, про кого чи про що мова, але вже співпереживаємо і відчуваємо те, що відчуває ще невідомий нам хтось чи щось. Відштовхуючись від натяку на жіночу природу образу, автор дає асоціації: Проте тому, хто зможе любити мене і такою, я віддаватимуся ще з більшою пристрастю та насолодою, бо справді кохатиму кожного з вас. Дивовижно, але в наступних рядках це припущення ніби увиразнюється – поет додає штрихи до характеру тієї, яка промовляє: І пам’ятайте: що б не трапилося, які б колії та перони не були між нами, ви — найкращі! 586
Відповіді на всі питання (і це вже опісля того, як читач підсвідомо звик в процесі знайомства з поезією до відчуття жіночого начала у верлібрі!) С. Дзюба в останніх рядках дає змогу збагнути, наскільки все просто, треба тільки вміти бачити і відчувати: Це кажу я, ваша станція «Чернігів».
Та що там говорити про станцію, яку поет так несподівано порівняв із жінкою, якщо душі ліричного героя властиво відчувати, що «Крихітному Сніговичку / сниться зимно / молоко жінки» (с. 42)… і водночас йому відомо, що «Всі мрії жінок про свободу – / Нестримні, як води Гольфстріму» ( с. 36)… Перед нами ліричний герой, що достеменно відчуває природу, відчуває жінку, і здатен вловити найменші порухи її емоцій. Хтось із критиків справедливо назвав С. Дзюбу українським Петраркою. Мабуть, не тільки тому, що все написане поетом, присвячене коханій дружині, а й тому, що герой Сергія Дзюби, може, один з останніх романтиків нашого часу, якого не витіснили середньостатистичні багатослівні скептики: Скінчився день, скінчився рік, ти починаєшся: вже не цілована, ще не цілована – тілом білим і білим віршем (с. 47) 587
Марк Шагал «Над містом» Герої С. Дзюби у мене асоціюється із зображеними на картинах Марка Шагала чоловіком і жінкою, що здіймаються не просто над містом, а здіймаються вище неба. Коли кохаєш, твої крила не відчувають, на яку вершину підносять тебе, тому кохання в рецепції поета тотожне свободі. А свобода – це творчість, тому й кохати – це творити себе, це творити один одного. Щоразу наново й щоразу не менш натхненно:
588
мама з татом полетіли на танці і були такою красивою парою і кохало їх нескінченне танго таке глибоке як легені місяця а потім одразу під ранок пішки в будинок янголів де я народився були неділя і всесвіт крику лиш мама знала то перші вірші тепер є мами які не танцюють і ми з тобою всього лиш поети чомусь я хочу в оте дитинство давай Тетянко літати на танці (с. 32).
Марк Шагал «Прогулянка» Поряд із тим, герой С. Дзюби не завжди такий романтично-піднесений і легкокрилий… Бо відчуває, що, крім хмар, є біль за наше сьогодення. Втім, автор ніколи не відмежовує свого героя від світу. Його лірика універсальна, бо закодовані в ремінісценціях і алюзіях сенси відкриваються кожен з нас прочитую в міру своє готовності їх прийняти / сприйняти… Тому біль світу як естетика власного життєвого досвіду в поезіях Сергія Дзюби звучить часом іронічно, а часом доволі гнівно: Наше життя – боротьба з срібняками: Тридцять… Ще тридцять… – на кожному кроці… 589
Хто я між вами? Хто ви між нами? Знову піщинка кулею в оці! Тут продаються пілати й месії: І не горгонам – месіям й пілатам… Я не впізнав вас, діво Маріє, Будете, діво Маріє, багаті! (с. 52). У поезії С. Дзюби – багато міста. І воно різне. Загалом – то примхливе, то відчайдушне. Але завжди вільне й магнетичне. Без окрас, принад, оспівування злотоверхої краси чи сивої давнини… Просто місто, де його ліричному героєві може бути як затишно, так і нестерпно. Зрештою, дуалізм як форма самосвідомості сього світу у поета постає особливим: Місто, яке марило небом і божеволіло від його вроди, тепер працює інквізитором, старанно стираючи блакить отруєними поцілунками (с. 58). Думаю, не помилюся, сказавши, що урбаністика Сергія Дзюби неодмінно стане об’єктом уваги дослідників сучасної літератури. Простір міста у його верлібрах майже не конкретизовано – ми здебільшого можемо вгадувати окремі міста. Відсутність меж і кордонів, якими автор веде свого ліричного героя, уміння передати почуття героя від міста – саме це визначає урбаністичну атмосферу віршів даної книги. А часом місто як топос має настільки розмиті обриси, що долає межі власної умовності і дає волю асоціаціям: Одного разу мені наснилось незнайоме місто і я вирішив трішки побешкетувати – ходив і стріляв навкруги вишневими кісточками своїх віршів. Тепер до мене приходять різні чоловіки і жінки, на головах яких повиростали вишневі дерева. Я вже знаю цілий сад таких людей (с. 91). По-своєму драматично звучить у віршах книги тема циклічності життя, адже фатальність, як атрибут людського існування, неминуче стає його визначальним вектором:
590
Серед моря і риб кохаємось, теплі та ніжні, востаннє. Потім станемо морем і рибою, та прийматимем інших коханців з холодного берега (с. 83)
Авторка рецензії – письменниця Надія Гармазій Починаючи писати ці рефлексії, я подумки поверталася до вже не раз і не в одній рецензії на цю книгу згадуваної поезії С. Дзюби. Це вірш, яким, власне, відкривається перший том «Гріх любити неталановито!» і який просто не може не зачепити грою сенсів. Це поезія «Балада про відьму й екстаз» (с. 21). Вірш має сюжет: звичайний розмірений плин життя ліричного героя порушує незвичайна гостя, яка залітає до нього на мітлі крізь відчинене вікно… Якби мова йшла про поета-реаліста, то герой мав би сказати, що на мітлах ніхто не літає, і… до побачення, бувайте... Якби наш ліричний герой був схильний до авангардизму – то незвичайна гостя була б розкладена ним на фрагменти з геометричних фігур і ліній, як, скажімо, на картинах Сальвадора Далі чи Річарда Принса. Якби перед нами був герой виключно романтичного способу мислення – може, він би запросив незнайомку випити чаю і читав би їй вірші, поки вона, вхопивши свою мітлу, не полетіла б геть крізь те саме вікно… Коли б мова йшла про експресіоніста, то ймовірно, що ліричний герой і зовсім міг би забути про цікаву панну – бо його цілком би вразила мітла, якою вона дісталась до його 591
помешкання… Але перед нами – неореалістичний сюжет із елементами магічного реалізму: панна на мітлі прилетіла в оселю героя й провела в нього кілька годин… і полетіла вельми вдоволеною. Ліричний герой страшенно хвилювався, що може сказати на це його дружина (бо панна на мітлі з’явилася саме тоді, коли дружина була відсутня). Проте Сергій Дзюба, мабуть, не був би собою, якби не здивував до всього вже звиклого читача: гостя полишає оселю героя дуже задоволеною і щасливою… бо вона кілька годин провела у ванні, де викупалась, тож вилетіла від нього чистою й натхненою… Чи то муза, чи то відьма, чи просто муха, яка згадується в перших рядках цього вірша як атрибут повсякденної нудьги, – яке саме створіння навідало ліричного героя, автор дозволяє нам лише здогадуватися. І це чудово! Тому що поезія – це не тільки тиша, а й багатство асоціативних сенсів, помножене на оригінальність світобачення. Надія Гармазій, поетеса, кандидатка філологічних наук, м. Кропивницький, 28 січня 2022 р.
Акторка, режисер Юлія Раденко 592
Журналістка газети «Чернігівщина» Марія Пучинець
593
Співробік газети «Чернігівщина» Катерина Махлай
594
На крилах пісні
«Ні краплинки я не змарнував!»
Кохана дружина Тетяночка Народний поет України Сергій Дзюба прекрасно співробітничає з відомим вокальним чоловічим квартетом «Пісенне джерело» із Полтавщини (Володимир Мокієнко, Михайло Кривчун, Микола та Іван Хижняки). Ці артисти – лауреати міжнародних і всеукраїнських премій, конкурсів та фестивалів. Та головне вони – великі подвижники і патріоти України, котрі чудово популяризують українську культуру, пісні, літературу, мову та народні традиції. Тож цей народний квартет – завжди бажаний гість на різноманітних яскравих святах. Зокрема, співаки не раз ставали лауреатами та переможцями дуже популярного літературно-мистецького фестивалю імені незабутнього поета, Шевченківського лауреата Дмитра Луценка «Осіннє золото» у Березовій Рудці, на Пирятинщині, де проникливо і зворушливо звучали у їхньому виконанні й пісні Сергія Дзюби: «Примчу на білому коні» (музика Петра Лойтри»), «Схожість характерів» (співавтор Галимкаір Мутанов) та «Дощ із карими очима». А днями талановита поетеса зі Львова Надія Бойко, з якою теж постійно і успішно співпрацює Сергій Дзюба, створила новий відеокліп на популярну пісню «Дощ із твоїми очима», присвячену його дружині Тетяні. Тепер співробітництво чернігівця і народного вокального ансамблю «Пісенне джерело» продовжується – 595
зараз артисти працюють над його піснею «Козацька звитяжна», котра побачить світ цього року. Таким чином, готові вже п’ять відеокліпів до нового пісенного альбому Сергія Дзюби «Скарбе мій», де традиційно планується 12 пісень. Ганна Маджуга
Дощ із карими очима Слова і музика Сергія Дзюби Це – просто дощ, а Ти – така красива! Таку Тебе створив для мене день. Я знав Тебе, сто років знав до зливи… Мені б себе не бачити лишень. Дивлюся, як дитина із колиски, Немов чернець, який прийшов у храм. Це – просто дощ. І небо зовсім близько, Та я йому Твій погляд не віддам. Так урочисто, ідеально зримо, Щиріше всіх шедеврів і уяв! Це – просто дощ із карими очима, І ні краплинки я не змарнував. 31 січня 2022 р.
Визнання
«Всесвітні Посли культури та літератури» Міжнародна палата письменників та митців Іспанії відзначила відомих українських поетів, журналістів, перекладачів Тетяну і Сергія Дзюбу своїми почесними сертифікатами. Чернігівці стали «Всесвітніми Послами культури та літератури». Таке сильне враження справила велика міжнародна діяльність творчого подружжя українців, зокрема їхня книжка «Голоси двох поетів», яка побачила світ в Іспанії та Болівії іспанською й українською мовами. Ця збірка віршів не раз успішно перевидавалася в Європі і Південній Америці на прохання читачів. Сергій і Тетяна отримали три престижні нагороди в Іспанії (почесну медаль Мігеля де Сервантеса, премію миру і відзнаку «Кришталь»), а також – міжнародні творчі нагороди «Золотий кубок» в Еквадорі» і «Золоте перо» в Перу. І ось – нове визнання їхньої чудової культурної та літературної діяльності по всьому світу. Тепер популярне подружжя з Чернігова має право проводити імпрези і популяризувати книжки за участю Міжнародної палати письменників та митців Іспанії (м. Мадрид). 596
І ще одна приємна новина надійшла зі столиці Киргизстану – Бішкеку. Міжнародна Академія Поезії цієї країни нагородила Тетяну та Сергія Дзюбу своєю Почесною медаллю. Як відомо, українці стали академіками Академії Поезії в Киргизстані. Вийшла їхня чарівна книжка віршів «Веселка на віях» киргизькою та українською мовами. Поезії своїх друзів блискуче переклав видатний киргизький письменник Айдарбек Сарманбетов. Натомість Сергій Дзюба переклав і успішно видав в Україні його книжку прози «Людина без Батьківщини». Олена Куннова, головний бібліограф Чернігівської міської бібліотеки імені М. Коцюбинського, 7 лютого 2022 р.
На крилах пісні
«Ти – єдина!»
Нова чарівна пісня про кохання «Будь моєю» полинула у широкі світи. Слова написали відомий поет із Непалу Сантош Кумар Покхарел і народний поет України Сергій Дзюба. Музику створив популярний композитор Петро Лойтра. А виконує пісню талановитий дует «Крила» (лауреати міжнародних і всеукраїнських премій та конкурсів Валентина і Володимир Олійники). Як завжди, прекрасний відеокліп до пісні створила обдарована поетеса зі Львова Надія Бойко. Таким чином, втілено ще один цікавий міжнародний проект за участю творчих людей з України і Непалу. 597
Поет Сантош Кумар Покхарел (Непал) «Мені дуже імпонує подружжя українців із Чернігова Сергій і Тетяна Дзюби. Вони – неймовірні, сонячні, глибокі, працелюбні та унікальні. Це – поети від Бога, справжні патріоти України і великі подвижники! Тому я щиро радий співробітничати з ними, – говорить співавтор із Непалу Сантош Кумар Покхарел. – Завдяки творчому подружжю чернігівців, про мені дізналися в Україні та й у світі моя популярність зросла. Натомість я також переклав їхні цікаві, проникливі та чарівні вірші своєю рідною непальською мовою. Саме така співпраця сприяє миру між народами. Завдяки творчості, ми дізнаємося про культуру, історію, літературу, мистецтво, народні традиції інших країн. І це – прекрасно!». Це – вже третя пісня Сергія Дзюби в репертуарі популярного дуету «Крила». Валентина Олійник дуже ніжно та неповторно виконує зворушливу пісню про маму «Порадниця свята». Також Валентина і Володимир Олійники блискуче співають танго Сергія Дзюби «Я намалюю сон» (музику до обох пісень створив відомий композитор Борис Раденко). Ці пісні мають десятки тисяч переглядів в Інтернеті і вже стали «Піснями року». 598
Нині співробітництво продовжується, тож незабаром з’являться нові чудові українські пісні. А зараз представляємо увазі глядачів і слухачів пісню «Будь моєю!», яка вже з’явилася в Ютубі, на різних популярних українських та зарубіжних порталах, інтернет-виданнях і в соціальних мережах. Ганна Маджуга, 9 лютого 2022 р.
Будь моєю! (співає дует «Крила» – Валентина та Володимир Олійники) Слова Сантоша Кумара Покхарела та Сергія Дзюби Музика Петра Лойтри Не клянуся, що помру за тебе. Власне, а навіщо помирати? Ти – єдина: сонце, місяць, небо, Зорі, всесвіт, доля, світло, свято! Сонячна, вродлива, як богиня, Мов дитина, щира і тендітна; Неймовірна, як веселка, іній, Берегиня, мальвами розквітла. Приспів: В радості та горі, ніби вічні, Любимо – між небом і землею… І не треба замовлянь магічних: Просто будь – довіку будь моєю. В радості та горі, ніби вічні, Любимо – між небом і землею… І не треба замовлянь магічних: Просто буду, буду я твоєю. За любов не виганяють з раю, За вірші не виштовхнуть до Лети… Тисячі разів тебе кохаю, Як іще не снилося поетам! Приспів: В радості та горі, ніби вічні, Любимо – між небом і землею… І не треба замовлянь магічних: Просто будь – довіку будь моєю. 599
В радості та горі, ніби вічні, Любимо – між небом і землею… І не треба замовлянь магічних: Просто буду, буду я твоєю. В радості та горі, ніби вічні, Любимо – між небом і землею… І не треба замовлянь магічних: Просто будь – довіку будь моєю. Тишею, довірою, росою, Пташкою, дорогою і кленом… Я – немов народжений тобою, Я – неначе створена для тебе!
600
Знай наших!
Нові нагороди в Хорватії, Сербії, Індії та Іраку Українські письменники, журналісти та перекладачі з Чернігова Тетяна і Сергій Дзюби – відомі в усьому світі. Втім, їхня популярність зростає! Ось і нещодавно це творче подружжя нагородили міжнародними преміями «Ікона миру» в Хорватії, Сербії, Індії та Іраку – за видатну та подвижницьку творчу діяльність, велику популяризацію культури, літератури й мистецтва в світі, резонансні міжнародні проекти, які об’єднують мільйони людей. Так, Тетяна Дзюба успішно перекладала вірші видатного хорватського поета, Надзвичайного і Повноважного Посла Хорватії Джуро Відмаровича та його талановитих колег і надрукувала їх в Україні. Побувала пані Тетяна й на міжнародному літературному фестивалі в Хорватії, де достойно представила українську поезію. А Сергій Дзюба, спільно з Оленою Дзюбою-Погребняк, переклав вірші видатного сербського поета Рісто Василевскі та видав в Україні його книжку «Серце кола». Натомість добродій Рісто переклав і надрукував книжку віршів Тетяни та Сергія Дзюби «На острові, далекому, мов сльози Єви…», яка стала «Книгою року» в Сербії (ця збірка побачила світ у популярному видавництві «Арка»). В Індії твори українців переклали шістьма мовами (хінді, орія, каннада, майтхілі, бенгальською та непальською), натомість Сергій Дзюба переклав вірші поетів з Індії, Бангладеш і Непалу. Нещодавно відомий поет із Непалу Сантош Кумар Покхарел та Сергій Дзюба створили разом прекрасну пісню про кохання «Будь моєю!», яку виконує популярний дует «Крила» (лауреати міжнародних та всеукраїнських премій і конкурсів Валентина та Володимир Олійники). Пісню викладено на Ютубі, популярних українських і зарубіжних порталах, в інтернетвиданнях, соціальних мережах, і вона викликає значний резонанс. У перекладі відомого арабського поета Абдельваххаба Аззаві (Сирія, Німеччина), вірші Тетяни і Сергія Дзюби друкуються в арабських країнах – Сирії, Лівані, Іраку… Таким чином, як бачимо, нові почесні нагороди, котрі отримали Тетяна та Сергій Дзюби, справді, заслужені. Валентина Чорнобривець, 9 лютого 2022 р.
На крилах пісні
«Тож постій… Помовчи… Помолися… Прости…» Продовжується прекрасне співробітництво народного поета України Сергія Дзюби з відомим композитором Петром Лойтрою. Раніше вони вже написали разом 15 пісень. Найпопулярніші з них – «Примчу на білому коні!» (у виконанні 601
народного чоловічого вокального квартету «Пісенне джерело») та «Будь моєю!», котру чарівно співає дует «Крила» (Валентина і Володимир Олійники). А вже в нинішньому році Сергій Дзюба та Петро Лойтра створили ще вісім пісень! Одразу привертає увагу глибока, прониклива і зворушлива пісня «Батьківське село». Це міжнародний проект – гарні слова написали видатний білоруський поет Михась Пазняков та Сергій Дзюба. І це – наразі друга їхня українсько-білоруська пісня. Адже спочатку значний резонанс викликала неймовірна пісня про кохання «В нашім домі» (музику створив заслужений артист України Ярослав Музика, а виконує цей, без перебільшення, народний хіт популярний співак зі Львова Віктор Гембара). Також дві пісні композитор Петро Лойтра написав на вірші Принцеси Ловелін Ейо з Нігерії та Сергія Дзюби – «Оманлива тиша» й «Оновлення». Вони – напрочуд душевні, незвичайні й водночас – оригінально філософські. Цей міжнародний проект теж приверне увагу за кордоном, адже співавтор – Принцеса Ловелін Ейо – відома міжнародна діячка, поетеса, прозаїк, педагог, перекладач, еколог та борець за мир. Подобається мені й диво-пісня «Завірюха» – на слова Сергія Дзюби та Миколи Курилова, юкагирського поета й художника, котрий проілюстрував книжку українського друга – добродія Сергія – «Вірші для Тетянки», яка аж п’ятьма мовами вийшла в Англії та успішно витримала кілька перевидань. Увійшла до репертуару Петра Лойтри (не лише відомого композитора, а й популярного українського співака) і нова патріотична пісня «Моя мова» – на слова Сергія Дзюби та андійського поета Ахмеда Халілулаєва. Що ж, отакі високодуховні, піднесені та яскраві пісні нам дуже потрібні! Тож чудово, що творча палітра наших добродіїв Сергія та Петра – настільки різноманітна. Ще один міжнародний проект – пісня «Навіки разом» на слова Сергія Дзюби та відомої індійської поетеси Сабіти Сатапаті, котра пише мовою орія. Це – історія великого, чистого, пристрасного і справжнього кохання. Любов, яка тримає та береже наш світ. Запам’ятовується і чутливий, ніжний «Вальс кохання» на слова знаного таджицького поета Абдукаххора Косіма та Сергія Дзюби. Вальс звучить дуже красиво, граціозно та вишукано, під таку пісню варто освічуватися в коханні! Серед перекладів світової класики, котрі з’явилися з-під пера українця Сергія Дзюби рідною мовою, є й вірш неперевершеного Джорджа Байрона «Перший поцілунок». І саме ця хвилююча поезія надихнула Петра Лойтру на створення вишуканої пісні, яку із задоволенням співатиме не одне покоління наших співвітчизників. Отже, пропоную нові прекрасні пісні, що не залишать вас байдужими. А Сергієві Дзюбі та Петрові Лойтрі зичу здоров’я, любові, добра, удачі та великого натхнення, щоб вони ще довго радували нас своєю неповторною та чарівною творчістю! Галина Леус, 14 лютого 2022 р. 602
Батьківське село Слова Михася Пазнякова та Сергія Дзюби Музика Петра Лойтри З кожним роком – рідніше батьківське село, Промовляє проникливо голос природи: «Повернися до себе – як добре було! Бо всього – для душі: і тепла, і свободи». Приспів: Покосилася хвіртка, джмелі не гудуть, Дичавіють в саду призабуті вже груші… Та зворушений, чую: «Синочок, побудь!» – То ридають батьків світлі, зболені душі. Не лукавлю з собою – боюсь самоти, Та журавликом лину до отчої стріхи! Тож постій… Помовчи… Помолися… Прости… Щоб з’явився димок над хатиною тихо. Приспів 603
Оманлива тиша Слова Принцеси Ловелін Ейо та Сергія Дзюби Музика Петра Лойтри Буває тиша – гірша, ніж гроза, Очікуванням лиха у тривозі; Коли страхи приборкати не в змозі, І набіга непрохано сльоза. А ти – суцільна рана та печаль, І вже здається – ліпшого не буде… Лиш нещодавно обіцяли чудо – Та де воно, в яку пропало даль? Ще молишся – агов, примарний шанс. З останніх сил, хай пальці неслухняні; Німі вуста видушують благання, Допоки каганець іще не згас… Та раптом – грім, кувалдою в імлі, Немов всесвітня сила всюдисуща, Що все довкола, мов горіхи лущить; І злива припадає до землі. Здавалося б, якісь нові птахи Чи демони злетілися, мов круки… А ти себе береш, як бог, у руки – Кінчається омана навпаки.
Оновлення Слова Принцеси Ловелін Ейо та Сергія Дзюби Музика Петра Лойтри В обіймах сивої зими Себе втрачаю поступово… Та мрію відродитись знову, Коли зійдуть сніги німі. Та мрію відродитись знову, Коли зійдуть сніги німі. Проміння тепле, осяйне, Тут до життя поверне спрагу; І крила волі та відваги 604
Покличуть у політ мене. І крила волі та відваги Покличуть у політ мене. Розтануть враз холодні сни, Порину в росяні світанки; І закружляю так на ганку, Мов наречена, навесні. І закружляю так на ганку, Мов наречена, навесні. Розквітну ніжно між надій, До світу пригорнусь, як мати; Зима – це вже весни початок, А іній – також чарівний! Зима – це вже весни початок, А іній – також чарівний!
Завірюха Слова Миколи Курилова та Сергія Дзюби Музика Петра Лойтри Розходилась завірюха! Обліпили білі мухи Зорі, річку та оселі; Ніби світ – на каруселі. Розходилась завірюха, Обліпили білі мухи… Ой, побавилася, хуга! А стомившись, мов подруга, Незлостива, незвичайна, Стала враз північним сяйвом. Так побавилася, хуга, Що стомилася подруга… Мерехтить, немов царівна, Краля загадково дивна. І невинно повсякчас Усміхається до нас. Мерехтить, немов царівна, Краля загадково дивна! 605
Моя мова Слова Ахмеда Халілуєва та Сергія Дзюби Музика Петра Лойтри Як забути цю мову, святу, чарівну, Що отримав з колиски від рідної нені? Із грудним молоком я її осягнув, Відчував, наче диво, небесне знамення. Із грудним молоком я її осягнув, Відчував, наче диво, небесне знамення. Як забути молитви ласкавих бабусь, Задушевні розмови з ясними піснями? Та не буде щасливої долі комусь, Хто цурається мови, як милої мами! Та не буде щасливої долі комусь, Хто цурається мови, як милої мами! Сином, донькою кликали нас у селі Старші люди – так тепло, турботливо, ніжно… Та без рідної мови – немов без землі, Не розквітне душа, як жаданий підсніжник! Та без рідної мови – немов без землі, Не розквітне душа, як жаданий підсніжник!
Навіки разом Слова Сабіти Сатапаті та Сергія Дзюби Музика Петра Лойтри Коханий, у розлуці не журись: Ти завжди поруч, як вода і хліб, Як сонечка ранковий, добрий німб, Що обіймає і людей, і вись. Приспів: Ти – мій, як бог, а я навік – твоя. Безмежно вдячна і тобі, і долі! Ми перейшли це неозоре поле, Щасливі та глибокі, мов земля. 606
Ти – дивовижний, справжній, як ріка, Горнуся ніжно, спрагло берегами. Пречисті зорі любляться над нами. А тиша – зацілована, п’янка... Приспів Наш оберіг – палкий любові птах: Ясні, красиві, неймовірні, вічні... Мій янголе, це – тільки потойбіччя, Твоя душа – у мене на вустах! Приспів
Вальс кохання Слова Абдукаххора Косіма та Сергія Дзюби Кохання вальс, танцюєм під дощем, Вдивляємося пристрасно у очі; Кружляємо в обіймах з вітерцем, Сховавшись під густим покровом ночі. Приспів: Прошу я нічку лагідну: «Не йди, Дай час насолодитись почуттями…» Ми всесвітом мандруєм, молоді, І ніби бог кружляє поруч з нами. О, як жаданий кожен доторк, крок, Неначе мить чи вічність ми знайомі! Отак би довго танцювати вдвох, Мов дві зорі, – натхненно, невагомо. Приспів Веду у вальсі, ніби під вінець, І очі ночі моляться нам знову… Свята, прекрасна музика сердець, Що під дощем з’єдналися в любові! Приспів 607
Поет Джордж Байрон (Англія)
Перший поцілунок Слова Джорджа Байрона та Сергія Дзюби Музика Петра Лойтри Оспівуй, друже, гай, садок і поле, Збирай слова, мов ягідки, у клунок; Але натхнення лиш окрилить долю, Коли пізнаєш перший поцілунок. Приспів: Закохуйся у музу чи богиню, Земну красу – фортуни подарунок; Та пам’ятай, не забувай до згину Той неймовірний перший поцілунок. Хто скаже, що літа, мов день, минають, Не маєш вже до любощів стосунок? Ні він існує – той куточок раю, Там, де чарівний перший поцілунок. Приспів 608
Хай старість підкрадається змією, І грузнуть ноги між незримих лунок, – Усе життя осяює зорею Твій незрадливий, перший поцілунок! Приспів
Міжнародне співробітництво
Вірші Тетяни та Сергія Дзюби переклали в Гані чарівною мовою акан (мфанце) Зовсім нещодавно у Канаді вийшов суттєво доповнений п’ятитомник Тетяни та Сергія Дзюби «Вірші 80-ма мовами світу». А вже не забарилися й нові переклади. Спочатку – лезгинською в Дагестані. Своєю рідною мовою вірші українців нині переклав відомий лезгинський поет, прозаїк, драматург, журналіст, педагог, громадський діяч, почесний член Товариства дагестанців у Києві Сажидін Саідгасанов. Потім з’явилися чудові переклади африканською мовою ефік у Нігерії. Твори Сергія і Тетяни нещодавно переклала поетеса, прозаїк, педагог, еколог та міжнародна громадська діячка, Принцеса Ловелін Ейо. А Сергій Дзюба також блискуче, римовано переклав вірші талановитих зарубіжних колег українською мовою – з лезгинської й ефік. Наразі відомий український композитор Петро Лойтра одразу дві нові пісні на вірші Ловелін Ейо та Сергія Дзюби створив. Втім, співробітництво з нігерійською принцесою продовжилося. І саме за її сприяння, вірші народних поетів України перекладені в Гані – мовою акан (мфанце). Переклав відомий африканський поет, перекладач, педагог і міжнародний громадський діяч Фелікс Атта Амоако (F x h) з Гани. Це – 83 переклад творів Тетяни та Сергія Дзюби мовами народів світу. Натомість добродій Сергій переклав вірші пана Фелікса українською. Гана – держава в Західній Африці, відома раніше під назвою Золотий Берег. На півночі вона межує з Буркіна-Фасо, на заході – з Кот-д’Івуаром, на сході з Того, а з півдня омивається водами Гвінейської затоки Атлантичного океану. У країні є поклади золота, алмазів, бокситів, марганцю та нафти. Більша частина Гани – савана, а на південному заході – вологі тропічні ліси. До 1957 року Гана була колонією Великобританії. Нині – незалежна країна. Форма правління – президентська республіка. Це – аграрна держава, головні галузі промисловості – гірнича, металургія, текстильна та харчова. Основні торгівельні партнери – Нідерланди, Нігерія, Великобританія США та Китай. Населення – близько 23 мільйонів людей. Головні етноси, котрі складають ганську націю – акан (53 відсотки), мосі та еве. Основні релігії – християнство (64 відсотки), анімізм й іслам. 609
Футбольна збірна Гани – одна з найсильніших команд Африки. Вона досить успішно виступала на чемпіонатах світу, грала в фіналі чемпіонату Африки. А зараз – пропонуємо вашій увазі вірші українців у перекладі мовою акан (мфанце) – Akan, Mfantse. Це – чарівна, неповторна мова африканського народу акан. Валентина Чорнобривець
Дивовижна Гана: жінки на ринку
610
611
612
613
614
Публікуємо ці ж вірші українців і в чудовому перекладі англійською мовою. Перекладачка – Принцеса Ловелін Ейо з Нігерії.
By Serhii Dziuba *** On eternity’s silver palm a little girl combs her hair with moonlit comb and doesn’t see her face in the capricious mirror where her glance is with the wrinkles of an unknown woman. *** On an island as distant as Eve’s tears, hugged tightly by blinding white rocks, where the horizon could be captured if it didn’t run into the sea, the music found a shelter to give birth to a Man and Woman. *** Live long, write little and don’t blame Heaven for your sins. *** Crying beauty: her eye – lashes in tears 615
attract a rainbow. *** Folks, please, be quiet – I cannot hear the sea. *** Old, old guitar stands heavily in the corner, like a child.
By Tetiana Dziuba *** The day departed with the railroad station’s clamor, and the shadows became as long as the tracks which lead into night’s blind alley. They are crossed by women, diminished anna kareninas, who are sheltered from problems only till dawn. *** There will be silence the color of hope, there will be peace the color of happiness, and the apple will fall, splitting in two; its halves will be eaten by happy lovers, who won’t notice the crying Eve behind the branches cursing her ancient scurvy. *** The salt of time seeps like sand from an ancient clock, it burns, aches, irritates and then dissolves becoming sea, in which it’s pleasant to rock on waves of remembrance. Unfortunately not for long, 616
because people are land creatures, and the sea is of salt. *** Princesses always fell for fools, says folk wisdom. *** I ring the numbers, which I don’t know by heart, at the time when nobody picks up the phone. Only then I can hear the message I always wanted to hear. Translated by Lovelyn Eyo Сергій Дзюба також переклав українською вірші африканського поета Фелікса Атта Амоако з мови акан (мфанце).
Фелікс Атта Амоако (F «Добро
x
h, Гана)
– не кишеня, воно не буває малим!»
Народився 11 травня 1975 р. в Гані. Відомий поет, перекладач, педагог, міжнародний громадський діяч. Вірші надруковані в поетичних антологіях у багатьох країнах. Лауреат міжнародних літературних премій. Нагороджений Почесним дипломом Міжнародної літературно-мистецької Академії України за власний творчий доробок та популяризацію української літератури в світі. 617
Душевне тепло Мандрівка життям, наче потяг швидкий, промайне, А згодом забудуться очі, вуста та обличчя… І весни барвисті уже не застануть мене, А вірші, мов листя, загубляться в часі навічно. І лиш милосердя та щире, душевне тепло Не вичахнуть в світі, не змиються зливами в Лету; А ті, що любитимуть потім, згадають: було… Помоляться тихо за царство небесне поета, Що жив добротою та вірив у справжні дива, І мріяв тоді, коли навіть нестерпно жилося. Складалися літери звичні в чарівні слова, А лезо кривавило п’яти, беззахисно босі… Добро – не кишеня, воно не буває малим, І створене серцем не варто звіряти з достатком. Розтануть скарби, мов сніги чи оманливий дим, Та людяні справи залишаться в душах нащадків! *** Зі сходу тінь крадеться у вікно… І хто з нас, Боже, винен без вини? Навідайтеся у порожні сни, Зігрійте серце людяним крилом. Лиш не мовчіть і не судіть оту, Яка пройшла крізь лихоліття втрат; Себе губила – довго, наче кат, Пірнувши в безнадійну самоту. Вже й не підняти гирю голови, Яку байдужість стомлює – не злість… Крадеться тінь, немов останній гість, – Людинозвіром, – у вікно вдови.
Одружений із самотою Під місяченьком молодим, щасливі, Ми пристрасно, окрилено жили; Ділилися словами, серцем, дивом, – Немов боги, не бачили імли! 618
Сміялися так легко і нестримно, Не розрізняли будні та свята… Тепер завмер – весь безпорадний, зимний, Бо вже в крові – печальна самота. Ти зникла, наче птаха перелітна, – Немає вдома сонечка мого! Невже ніколи не побачу літа?! Душа – бездушна: попіл, не вогонь… Так тужно висну між землею й небом, Ножем у тілі – невигойний біль! Дружино, я без тебе – як амеба, І навіть тиша – лячна заметіль… Одненьке світло – милі оченята Всміхаються з портрета на стіні… Благаю – поверни жадане свято, Тебе чекаю ночі всі та дні! Я зараз – лиш розтята половина, Бездомний кіт, а не колишній лев… Прилинь, дитинна, сонячна, єдина, Найкраща із принцес і королев! ©® Фелікс Атта Амоако (F x h), Гана © Українською з мови акан (мфанце) переклав Сергій Дзюба 14 лютого 2022 р.
619
Визнання
Українців нагородили у Філіппінах
Відомих українських письменників, журналістів, перекладачів, Послів миру, міжнародних громадських діячів Тетяну та Сергія Дзюбу нагородили нині у Філіппінах. З такою ініціативою виступив Інститут лідерства та миру в Манілі, який очолює сер Посол Еммануель М. Кабусао, дуже авторитетний міжнародний діяч. Українців із Чернігова названо «Лідерами нової генерації» – шляхетними, справедливими та високоморальними, які є гідним прикладом для наступних поколінь. Відзначено також їх безкорисливу та подвижницьку міжнародну діяльність; популяризацію ідей миру та злагоди між народами; виховання молодих лідерів, які щиро вважають пані Сергія та пані Тетяну зразком для наслідування; визначну творчу й наукову діяльність. Таким чином, подружжя з Чернігова нагороджене вже в 35 державах. Коментуючи цю інформацію, редактор газети «Чернігівщина» Сергій Дзюба зазначив, що зовсім не очікував такого світового резонансу. «Ми з дружиною просто робимо свою справу і прагнемо виконувати її якнайкраще. Взагалі, ми самі нікуди себе не висуваємо – жодного такого випадку не було! Але, звісно, приємно, що таку нашу діяльність помічають. І це – справді, важливо тому, що найпочеснішими нагородами в усьому світі відзначають саме українців», – наголосив добродій Сергій. Ярослав Маджуга, 14 лютого 2022 р. 620
Переклади
Вірші українців чудово переклали мовою майтхілі
Храм Нагешвара, 9 ст. (Індія) Народні поети України Тетяна і Сергій Дзюби невтомно мандрують світом. Нині їх вірші переклали чарівною мовою майтхілі. Ця мова поширена на сході Індії та в Непалі, й нею розмовляють 42 мільйони жителів. Тож ця чудова мова має офіційний статус. У майтхілі – дуже багата культурна та літературна спадщина. Нею створювали поезію та прозу багато визначних індійських письменників. Та й сучасна література на майтхілі – популярна. Тепер цією давньою і милозвучною мовою водночас у Індії та Непалі вперше зазвучали поезії українців. Вірші Сергія Дзюби переклав відомий поет із Непалу Айодхьянатх Чоудхарі (Ayodhyanath Choudhary). А вірші Тетяни Дзюби прекрасно пролунали мовою майтхілі у перекладі «Золотого письменника світу», визначного непальського поета та міжнародного діяча Сантоша Кумара Покхарела. Натомість Сергій Дзюба майстерно переклав вірші друзів із Непалу українською. Це – 84 переклад творів Тетяни та Сергія мовами народів світу. В Індії їх щиро полюбили, і тут у них – буквально мільйони шанувальників! Поезії українців перекладені шести офіційними мовами цієї країни, вони отримали тут сім почесних нагород! Наразі українці стали «Золотими письменниками світу» й завдяки дуже активній підтримці в Індії. Тож пропонуємо вірші Сергія Дзюби в перекладі мовою майтхілі, який здійснив непальський поет Айодхьянатх Чоудхарі. 621
Serhii Dziuba
सेगेइ द्ज्यब ु क कववत
* अननतक लिक च नीसन चमकैत तरह्थीपर एकट छोट बच्ची
अपन केिमे चनरप्रक ि सन ककब चिबैत अघछ आ अच नक बदिैत ऐन मे
अपन छवव नदह दे खत ै अघछ
ओकर नजरर एकट अज्ञ त बदु ढय क
चोकटि चमडी पर जे चलि गेि रहैछ । * एकट प्र यद्जवीप पर दरू स्थ, इभक
नोर
कस्सि आलिांगनबि
चकचोनही िगबयबि उ्जर चमकैत चट्ट नसाँ जतय क्षिघतज दे खि ज इछ सकैत छि जओां ओ स गरमे नदह सम ज इत। सांगीत आश्रय पओिक
एकट परू ु ष आ एकट न रीकेँ जनम दे ब क हे त।ु * दीिदजीवन जीबू कम लिखू
आ अपन प प हे तु
स्वगदकेँ दोष रोवपत नै करू। * रोदनक िक सौनदयद
ओकर आाँखखक भीजि वपपनीसब 622
इनरधनष ु केँ
आकवषदत करै छ। *
आह ाँ िोक सब
ि नत रहि ज ऊ-
हमर , समन ु र सन ु ई नै दै त अघछ। * एकट परु न, बहुत परु न
चगट र ठ ढ़ कैि सदृ ु ढ र खि छै क एकट कोनमे
जेन कोनो बच्च हो । * सेगेइ द्ज्यब ु क अांग्रेजी कववत क मैचथिी अनव ु द (6 फरबरी, 2022 ) अयोध्य न थ चौधरी
जनकपरु ध म, नेप ि
इमेि:- anchy.jnp@gmail.com На майтхілі переклав Айодхьянатх Чоудхарі (Ayodhyanath Choudhary)
623
А зараз пропонуємо увазі читачів прекрасні та глибокі вірші Тетяни Дзюби в оригінальному перекладі мовою майтхілі.
Tetiana Dziuba
त घतय न द्ज्यब ु क कववत *** स्टे िनक िोरगुिक स थ ददन घनकलि गेि और परछ इ रे ि सन नमहर भ' गॆि जे र तक ु अांत तक ि' ज इत अघछ
जकर जघनज इत प र करै त छचथन पददलित अनेकों अनन करे घनन
हुनक िेि समस्य साँ छुटक र के ग रां टी छै केवि भोर होयब तक । *** और आि के रां गक सनन ट हे तै और खुिी के रां गक ि घां त हे तै
और सेब खलस पितै , द ू भ गमे बबखैर जेत,ै ख़ुिददि प्रेमी एकर दन ु ू दहस्स के ख जेतै
और ओ सब ड दढक प छू कनैत इभके दे ख नै पौतै , जे बहुत पदहनेसाँ परु न कुपोषणसाँ पीड़ित छै । *** घनमकक स थ समय घनकैि ज इत अघछ सबसे प्र चीन क िक ििीक रे त जक ाँ
ई जिैत अघछ, दख ु इत अघछ और ददद दै त अघछ और सम ज इत अघछ समर ु मे
जैमे झि ू 'मे आननद िगैत अघछ स्मघृ तक िहरर पर ।
ई अफ़सोसक ब त छै कक दुःु ख बहुत क ि तक नै रहै त अघछ आखखर, िोक जमीनेपर रहै त अघछ
624
और समर ु त' घनमकेसाँ बनि अघछ । *** र जकुम रीिोकघन केँ हमेि
मख द ोकघन केँ सौंपि ज इत छिैक, ू ि आश्वस्त करै त अघछ िोक ज्ञ न। *** टे िीफोन करै त छी
नांबर हमर कांठ नै अघछ एखन
एहन समयमे जखन केओ फोन नै उठ वैत अघछ तखन म त्र सन ु ि ज सकैत अघछ ओ सांदेि
जकर सन ु ब क च हन रहै त अघछ बहुत पदहनेसाँ । अनव ु द: कवव सनतोष कुम र पोखरे ि (रूसी भ ष साँ मैचथिीमे ) फरबरी ०५. २०२२ । भक्तपरु नेप ि
© pokharel.santosh@gmail.com На майтхілі вірші Тетяни Дзюби переклав Сантош Кумар Покхарел із Непалу.
Сантош Кумар Покхар л (Непал) Сантош Кумар Покхарел – відомий поет та перекладач із Непалу. За спеціальністю – інженер-будівельник гідроенергетики (магістр). Автор п’яти книг. Знає рідну непальську, хінді, англійську, російську та французьку мови. Публікувався також бенгальською та угорською мовами. Його нова книжка «Казки Ельдара Ахадова» була представлена на Міжнародному книжковому ярмарку в Німеччині, у Франкфурті. Вірші опубліковані в антологіях та на багатьох популярних порталах. На Всесвітньому конгресі поетів у 2019 році в Бхуванешварі єдиний представляв державу Непал. Упорядник Всесвітньої антології поезії «Міжнародний літературний форум. Випуск перший» (2021). Переклав вірші українців Тетяни та Сергія Дзюби непальською мовою. Лауреат Міжнародної літературної премії «Eternity» (Бхуванешвар, Індія, 2018), відзнак Всесвітнього конгресу поетів (2019), Міжнародної премії за творчість від Освітнього фонду Махатми Ганді (Махараштра, Індія, 2019), Міжнародної літературної премії «LIFFT Євразія» (поезія, срібна медаль, 2020). Посол миру (2020). Нагороджений Почесним дипломом Міжнародної 625
літературно-мистецької Академії України (К.-Чернігів, 2021) і Міжнародною літературною премією імені Миколи Гоголя (Україна, Київ-Чернігів, 2021). «Золотий письменник світу» (2022). Має двох чарівних донечок. Вірші Сантоша Кумара Покхарела широко друкувалися в Україні у перекладі Сергія Дзюби. Також Сантош і Сергій створили разом пісню «Будь моєю!», яку прекрасно співає українською мовою популярний дует «Крила» (лауреати міжнародних і всеукраїнських премій та конкурсів Валентина та Володимир Олійники). А тепер – читайте поезії Айодхьянатха Чоудхарі в перекладі Сергія Дзюби.
Айодхьянатх Чоудхарі (Ayodhyanath Choudhary) Відомий поет, перекладач, магістр із Непалу. Вірші пише англійською, майтхілі, хінді та непальською. Публікується з 1968 року. Взагалі, цікавиться різними жанрами літератури, однак найбільше знаний поетичною творчістю. Також його статті часто друкуються в національних і міжнародних журналах. Він переклав, зокрема, «Мелодію кохання» всесвітньо відомого письменника Джйотірмайя Тхакура (Jyotirmaya Thakur’s) на майтхілі та хінді. Переклав на майтхілі вірші народного поета України Сергія Дзюби. Його нагороджено Почесним дипломом Міжнародної літературно-мистецької Академії України.
В очікуванні Я бачив їхні сонячні обійми, Вони були зворушливо прекрасні. Такими їх Господь із серця вийняв – Для віри, сліз, любові, горя, щастя! Створив одне для одного, навіки… І ось вони удвох завмерли в морі – Її вуста шепочуть чоловіку, І оченята сяють неозорі. Їх хвилі заціловують звабливо, Усміхнено, грайливо, наче діти. А дві душі зливаються у диві, Як сонечко – у водах, самоцвітом… Стрибають хвилі вище та жвавіше, Немов до хмар вже хочеться дістати! Вродився вітер – розтинає тишу Владика невгамовний і затятий. 626
А люди – ані кроку, мов безсмертні! І раптом – гаснуть, як пречисті зорі… Лиш кралечки волосся на поверхні Хвилюється у золотавім морі.
Любов Любов – це дар, як сонечко ранкове, Що у вікні вітається привітно; Найкращі в світі, милі, рідні діти; Чарівне, неймовірне, ніжне слово! Любов – це Бог, роса зеленолиста, Незаймані, ясні, прекрасні квіти; Це – вітерець, що пестить коси й віти; Пречисті зорі в сяйві урочистім. Це – очі найдорожчої людини, Усміхнені, глибокі, найсвятіші; Це – музика зворушливої тиші; Щаслива, тиха, лагідна хвилина. Душа, яка танцює на світанку, Легка, святкова, наче наречена; Це – матінка, турботлива, натхненна; Батьківський дім, що зігріва на ґанку. Це – золотий, неначе сонях, тато; Сади Вітчизни у жаданім цвіті; Казки та мрії – теплі, не зужиті, І сни, в яких так солодко блукати! Українською з мови майтхілі переклав Сергій Дзюба, 17 лютого 2022 р.
627
Визнання
Українці стали «Людьми року» в Чехії
Народні поети України, відомі письменники, журналісти, перекладачі і Посли миру Тетяна та Сергій Дзюби отримали дуже престижну нагороду в Чехії – Почесну міжнародну відзнаку «Людина року», якою нагороджуються визначні діячі з усього світу. Таке рішення за підсумками 2021 року ухвалила Міжнародна комісія з прав людини. Позитивне враження справила велика та подвижницька діяльність творчого подружжя українців із Чернігова, котрі стали популярними у багатьох державах. Взагалі, в Чехії вийшла книжка віршів Тетяни та Сергія Дзюби «Дощ із твоїми очима», яку переклали чеською мовою відомий поет Мілан Грабал та доктор мистецтвознавства Петр Каліна. Книга отримала значний резонанс, і невдовзі за нею було поставлено дві вистави в Брно, у Театрі музики та поезії «Агадір» – «Закохайся в мене у суботу!» (за творами Сергія) та «Крила Сімаргла» (за творами Тетяни). Засновник театру «Агадір», драматург, режисер – Мілена Фуціманова, директор театру, композитор – Ондржей Фуціман, який створив оригінальну музику до обох вистав. Цей міжнародний проект фінансувало Міністерство культури Чехії. Подружжя побувало на обох прем’єрах, презентувалася і їхня чеська книжка. Ярослав Савчин, 23 лютого 2022 р. 628
ВІЙНА!!! Дев’ятий рік Україна самотужки рятує світ від божевільного російського «царя». Але ми неодмінно переможемо! 24 лютого 2022 р.
Нагородили достойних Друзі, попри надзвичайно складну ситуацію – ворожу блокаду Чернігова, несамовиті обстріли та бомбардування, ми все-таки виконуємо свої обіцянки.
Лауреати Міжнародної літературно-мистецької премії імені Миколи Лисенка «Рапсодія» за 2022 рік Міжнародна літературно-мистецька Академія України, Міжнародний Артцентр «Klas’s Arts Center San Francisco» (США) та Міжнародна Академія діячів літератури, мистецтв і комунікацій (Німеччина, м. Франкфурт) назвали лауреатів Міжнародної літературно-мистецької премії імені Миколи Лисенка «Рапсодія» (Україна, Німеччина, США) за 2022 рік. Отже, цьогорічними лауреатами почесної нагороди стали: 1. Композитор, заслужений діяч мистецтв України, професор кафедри композиції Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського, лауреат Народної премії України ім. Тараса Шевченка Олександр Яковчук (м. Київ) – за створення вокальних циклів: «Весняні епіграфи», вірші Івана Франка, для тенора і фортепіано; «Уривки з мого Кобзаря», вірші Ірини Губаренко, для 629
меццо-сопрано і фортепіано; «Крила», вірші Ліни Костенко, для сопрано і фортепіано; 2. Співачка, лауреат міжнародних і всеукраїнських премій та конкурсів Наталія Шинкаренко (Полтавська обл.) – за значну і подвижницьку творчу діяльність, прекрасну неповторність, високу духовність та справжню пісню в душі і душу в українській пісні; 3. Співак, композитор, лауреат міжнародних премій і конкурсів Віктор Майструк (м. Тернопіль) – за самобутнє збагачення української музики; 4. Поет, професор Василь Куйбіда (м. Київ) – за альбом пісень «Нею живу…»; 5. Поетеса, прозаїк, авторка пісень, співачка, актриса, педагог, еколог, міжнародна громадська діячка, Принцеса Ловелін Ейо (Princess Lovelyn Eyo, Нігерія) – за власний творчий доробок та популяризацію української літератури і мистецтва в світі; У номінації «Музичний твір року» відзначено ораторію для хору та оркестру «Скорбна мати» (музика Якова Яциневича, слова Павла Тичини), присвячену Героям Крутів. Виконує народна академічна хорова капела «Почайна» (художній керівник та головний диригент – народний артист України Олександр Жигун). Світова прем’єра цієї ораторії відбулася на ювілейному концерті «Дух Могилянки живе» до 35-ріття народної хорової капели «Почайна» НаУКМА та 70-ліття її засновника – лауреата Народної премії України імені Тараса Шевченка Олександра Жигуна. «Хітами року» стали популярні пісні заслуженого артиста України зі Львова Ярослава Музики (музика) і народного поета України з Чернігова Сергія Дзюби (слова): «В нашім домі» та «Місяць і дівчина» (їх виконує заслужений артист естрадного мистецтва України Віктор Гембара, м. Львів) і «З Днем народження!» (співає Ростислав Музика, м. Львів). Юлія Раденко, голова міжнародного журі, заслужена артистка України, режисер, доцент кафедри кіно-, телемистецтва КНУКіМ, 1 березня 2022 р.
630
Знай наших!
Українці – лауреати премії імені Леонардо да Вінчі
Академічний центр науки та освіти імені Йоганна Вольфґанґа фон Ґете (Німеччина – Італія) нині ухвалив рішення про нагородження Міжнародною літературною премією імені Леонардо да Вінчі за 2022 рік. Леонардо да Вінчі (1452-1519) – знаменитий італійський художник, скульптор, архітектор, вчений, винахідник, письменник та музикант, один із найвидатніших людей світу. Отже, лауреатами стали відомі письменники, перекладачі, міжнародні діячі Тетяна та Сергій Дзюби (Україна), Олена Ананьєва (Німеччина), Марін Ангел Лазаров (Фінляндія) і Людмила Шутько (Італія). Це – дуже почесна нагорода за великий творчий внесок у літературу та культуру. Про це повідомив директор Академічного центру науки та освіти, професор, доктор філології Карл Готтфрід. Чудово, що таку престижну відзнаку отримали українці! Твори Тетяни та Сергія Дзюби перекладені вже 85 мовами та надруковані в 60 державах, за кордоном вийшло понад 40 їхніх книжок. Зокрема, наше творче подружжя з Чернігова знають і шанують в Італії, де вони одержали сім почесних нагород. 631
А Сергій Дзюба і сеньйора Людмила Шутько з Італії переклали та дуже ошатно видали українською й італійською мовами дев’ять книжок для дітей. Це – прекрасні казки народів світу, де буквально на кожній сторінці – яскраві кольорові ілюстрації художниці Людмили Скоробагатько. Зокрема, так вони переклали і книжку казок славетного Леонардо да Вінчі «Справедливість». Щиро вітаємо всіх чудових цьогорічних лауреатів і пишаємося нашими співвітчизниками! Ганна Маджуга, 2 березня 2022 р.
Визнання
Україну підтримують в Італії та Аргентині
У ці важкі дні для нашого народу відомі письменники, журналісти та перекладачі Сергій і Тетяна Дзюби отримують тисячі листів з усього світу і розповідають своїм закордонним друзям правду про ситуацію в Україні. І всі вони беззастережно, щиро підтримують нашу державу, яка героїчно бореться за свою незалежність з окупантами. Так, свої співчуття та підтримку українському народу висловила відома міжнародна діячка, президент Міжнародної літературно-мистецької Академії Аргентини Dr. Ana Maria Manuel Rosa. Також вона нагородила престижною міжнародною літературною премією Аргентини «Голос поезії» знамените творче подружжя з Чернігова. Пані президент відзначила, що українці Тетяна та Сергій Дзюби достойно представляють у світі свою волелюбну та мужню державу. Й саме їхня книжка віршів «Голоси двох поетів», котра блискуче, успішно та резонансно вийшла в Іспанії і Болівії, іспанською й українською мовами, – це приклад високодуховної та вишуканої літератури, яка чарівно популяризує загальнолюдські цінності: здоров’я, любов, добро, щастя, мир. 632
Підтримує нашу Україну і Antonio Imeneo, видатний громадський діяч з Італії, президент почесної міжнародної нагороди «Книга для Миру», якою відзначають на п’яти континентах у 61 державі світу відомих письменників, митців, перекладачів, журналістів, науковців, державних, громадських діячів. Віднині переможцями та послами цієї престижної нагороди стали й українці Сергій та Тетяна Дзюби. Відзначено й здобутки Міжнародної літературномистецької Академії України під керівництвом Сергія Дзюби, яка об’єднує відомих творчих людей із 70 держав. Валентина Чорнобривець, 2 березня 2022 р.
Муза
Відоме подружжя з Чернігова потрапило до «Золотої книги світових рекордів» в Індії
Народні поети України, відомі письменники, перекладачі, журналісти та міжнародні громадські діячі Тетяна і Сергій Дзюби потрапили до «Золотої книги світових рекордів» в Індії. «Найбільш натхненною жінкою Землі» там названа українка Тетяна Дзюба, якій її чоловік – Сергій Дзюба присвятив усі свої 110 книжок, а також понад 130 пісень і близько 40 радіоп’єс та серіалів. Також пані 633
Тетяна стала в цій державі «Жінкою року» та лауреатом премії «Global Woman», а добродій Сергій названий «Чоловіком року» і лауреатом премії «Global Man». Нагородили наше творче подружжя і в Іспанії: Тетяна теж стала «Жінкою року», а Сергій – «Чоловіком року» (його відзначили за всі книжки, присвячені дружині). «Ми зовсім не прагнули цього, нам просто повідомили про результат. Це – світовий рекорд, зафіксований тепер офіційно. Хоча я вважаю, що це – цілком нормально, коли чоловік присвячує коханій жінці свої книжки, пісні та всі інші твори. А як інакше? Так і має бути, якщо це – справді, велика та щира любов!» – прокоментував новину Сергій Дзюба. Як відомо, твори Сергія і Тетяни перекладені 85 мовами та надруковані в провідних газетах і журналах 70 держав. За кордоном вийшло понад 50 їхніх книжок. Галина Леус, 3 березня 2022 р. *** Бачив гарний сон: через три тижні в Чернігові буде тихо, а вороги щезнуть, мов примари. Розповів близьким, друзям, колегам та сусідам. Сподіваюся, так і станеться. 9 березня 2022 р. *** Сон виявився віщим! Коли після багатоденних шалених обстрілів раптом у місті настала тиша, я не спав буквально всю ніч. І сусіди – теж. Настільки це було неймовірно! А сьогодні я побачив новий сон: травень для нас буде дуже важким, але вже в липні-серпні станеться перелом. Війна закінчиться в жовтні на користь України. А «цар» путін здохне в проміжку між жовтнем 2023-го – січнем 2024-го. Подивимося, настільки цей прогноз справдиться. Дай, Боже! 2 квітня 2022 р. *** Друзі, ми з Танею – живі. З першого дня війни – у рідному Чернігові. Пережили шалені обстріли (наш будинок виявився недалеко від передової), практично увесь цей час і досі – ми без світла, води, каналізації, тепла, зв’язку та інших благ цивілізації. Але головне, що Чернігів героїчно боронив нашу землю від окупантів і вистояв! Ось – нова пісня «Пожухлим листям сумувала осінь»: https://www.youtube.com/watch?v=DWBmWzgEMJ8 Пісня – печальна (такі часи), але про справжнє, велике кохання. Вона присвячена моїм дорогим батькам – Серафимі та Вікторові Дзюбам. Тато дуже сумував, коли не стало мами. Власне, він не зміг жити без неї. Слова – мої і Григорія Ліщенюка, життя якого нещодавно обірвалося (тому наша пісня – пам’ять і про нього, чудову Людину). Музика – відомого композитора Петра 634
Лойтри. Як завжди, прекрасний і проникливий відеокліп створила поетеса зі Львова Надія Бойко. Тож подивіться та послухайте, будь ласка. 2 квітня 2022 р.
Пожухлим листям сумувала осінь Слова Сергія Дзюби і Григорія Ліщенюка, Музика Петра Лойтри Пісня присвячена Серафимі та Вікторові Дзюбам, батькам автора Пожухлим листям сумувала осінь… Та я любистком був і чебрецем, Як пестили твої, кохана, коси Весняним, свіжим, сонячним дощем! Приспів: Я в ті краї не повернусь ніколи – Там осінь поселилась назавжди; Тримає ніч туман за мокрі поли, В минуле загортаючи сліди. Десь падолистом плакали тополі, Колючі хуги шматували світ… О, як ти заціловувала болі, Як серцем вміла вигоїти лід! Приспів. Тебе нема, а я столітнім дідом Пошкандибав страждати у світи… Журавками бринить прощальне літо. І осінь. Ніби вічна. Назавжди. Приспів: В безлистім лісі – порожньо і голо, Лиш у верхівках вітер загуде… Тут осінь поселилася навколо – Весна сюди ніколи не прийде.
635
636
На крилах пісні
«Душа, яка танцює на світанку»
Продовжується активне співробітництво народного поета України Сергія Дзюби та відомого композитора Петра Лойтри. Цього року вони разом створили вже 15 нових чудових пісень! Зокрема, нещодавно побачили світ водночас п’ять їхніх вишуканих, проникливих, цікавих творів. Думаю, сподобається слухачам чарівна пісня «Трояндовий вдихаю аромат». Слова написали Принцеса Ловелін Ейо та Сергій Дзюба. Це вже третя спільна робота всесвітньо відомого українця та Її Високості з Нігерії. Раніше значний резонанс в Україні та за кордоном викликав прекрасний ліричний шедевр «Сіяє пісні вишита перлина», присвячений незабутньому другу, знаменитому композитору Анатолієві Пашкевичу, котрий тривалий час мешкав та натхненно працював на Чернігівщині. Цей твір створили Анатолій Покришень, Сергій Дзюба та Петро Лойтра. Нині вони написали разом нову пісню «Заспівай, артисте!», також присвячену Анатолієві Пашкевичу. І це – найкраща пам’ять про таку видатну, високодуховну і патріотичну Людину! «Спомин» – спільна робота Олени Коленченко, Сергія Дзюби та Петра Лойтри. Це – дуже ніжний, зворушливий спогад про дитинство і батьківську хату. Хороша пісня, справжня! Дійсно непересічний, оригінальний твір «Одружений із самотою» – гарно попрацювали знаний поет із Гени Фелікс Атта Амоако, Сергій Дзюба та Петро Лойтра. Це – пісня про велике кохання, справжня ода Жінці, яку автори ставлять на найвищий п’єдестал. А завершує цю велику, подвижницьку роботу пісня «Любов» – неповторний гімн вічній Любові, яка благодатно рятує наш земний, такий досі вразливий світ. Щиро дякуємо Вам, дорогі митці, за Вашу прекрасну працю на благо нашої героїчної України! Галина Леус 637
Трояндовий вдихаю аромат Слова Принцеси Ловелін Ейо та Сергія Дзюби Музика Петра Лойтри Ця квітка – полум’яна, як жага, Вогненна й ніжна, горда і чутлива; І хочеться кохати без вагань, Побачивши таке жадане диво! Приспів: Трояндовий вдихаю аромат І лагідно торкаюся вустами; І вкотре зачаровуюсь стократ, До серця пригортаю, наче мама. Вродлива, мила, як сама весна, Мов дівчина, незаймано зваблива; Божественна, незаздрісна, одна, – Бентежних почуттів шалена злива! Що може бути кращим на землі, Ніж королева пристрасті, ця фея? Відмолює усі мої жалі Троянда під сріблястою зорею!
Заспівай, артисте! Слова Анатолія Покришня Музика Петра Лойтри та Сергія Дзюби Пісня присвячена українському композитору Анатолію Пашкевичу Життя твоє – в неспокої людському, І світиться душа твоя в журбі… Святим щоранку ти виходиш з дому, Несеш добро ти людям – не собі. Приспів: Заспівай, артисте, заспівай, Заспівай про вистраждане вже. Подаруй нам сонячний розмай, 638
Хай Господь тебе побереже! Твій голос лине аж за небосхилом, Понад шляхами спіє благодать; А на стіні, напнувши пружні крила, Вишнево-чорні вишивки летять. Перебирає вітер колосочки, І ллється дзвін їх у серцебиття; Твої пісні – як навесні струмочки, Твої пісні – як мамине життя!
Композитор Анатолій Пашкевич
Спомин Слова Олени Коленченко Музика Петра Лойтри та Сергія Дзюби Як вечір, втомившись, зійде на останню дорогу, Як сонце в обіймах палких заколише на мить, – Відчую я дотик дитинства, його колискову, Порину у неба прозору та чисту блакить. Приспів: 639
Повітря духмяне у ніжну вуаль огортає І щемом солодким пронизує душу наскрізь… Той спомин від мене, як сонячний зайчик, тікає, А пам’ять грайливо ховається поміж беріз. Я звідси вертаюсь у край, де зростала і квітла, У рай бурштиновий, де сходить добро та любов; І роси ранкові живим віддзеркалюють світлом, А води джерельні наповнюють стиглість дібров. Домівку батьківську я бачу, аж серце тріпоче, Під дахом її промайнули щасливі літа; Я чую матусину пісню, що долю пророче, – Хлюпоче, мов хвиля, і губиться десь у житах.
Одружений із самотою Слова Фелікса Атта Амоако та Сергія Дзюби Музика Петра Лойтри Під місяченьком молодим, щасливі, Ми пристрасно, окрилено жили; Ділилися словами, серцем, дивом, – Немов боги, не бачили імли! Сміялися так легко і нестримно, Не розрізняли будні та свята… Тепер завмер – весь безпорадний, зимний, Бо вже в крові, Бо вже в крові – печальна самота. Ти зникла, наче птаха перелітна, – Немає вдома сонечка мого! Невже ніколи не побачу літа?! Душа – бездушна: попіл, не вогонь… Так тужно висну між землею й небом, Ножем у тілі – невигойний біль! Дружино, я без тебе – як амеба, І навіть тиша, Тиша – лячна заметіль… Одненьке світло – милі оченята Всміхаються з портрета на стіні… Благаю – поверни жадане свято, 640
Тебе чекаю ночі всі та дні! Я зараз лиш – розтята половина, Бездомний кіт, а не колишній лев… Прилинь, дитинна, сонячна, єдина, Найкраща із принцес і королев! Найкраща із принцес і королев!
Любов Слова Айодхьянатха Чоудхарі (Індія) та Сергія Дзюби Музика Петра Лойтри Любов – це дар, як сонечко ранкове, Що у вікні вітається привітно; Найкращі в світі, милі, рідні діти; Чарівне, неймовірне, ніжне слово! Приспів: Любов – це Бог, роса зеленолиста, Незаймані, ясні, прекрасні квіти; Це – вітерець, що пестить коси й віти; Пречисті зорі в сяйві урочистім. Це – очі найдорожчої людини. Усміхнені, глибокі, найсвятіші; Це – музика зворушливої тиші; Щаслива, тиха, лагідна хвилина. Душа, яка танцює на світанку, Легка, святкова, наче наречена; Це – матінка, турботлива, натхненна; Батьківський дім, що зігріва на ганку. Це золотий, неначе сонях, тато; Сади Вітчизни у жаданім цвіті; Казки та мрії – теплі, не зужиті, І сни, в яких так солодко блукати! 12 квітня 2022 р.
641
Міжнародне співробітництво
Подяка від Принца Нереідеса де Бурбона з Франції
Принц Нереідес де Бурбон (Франція) Як відомо, цьогорічним лауреатом Міжнародної літературної премії імені Миколи Гоголя «Тріумф» в Україні нещодавно став Принц Нереідес де Бурбон із Франції (HRH Prince Nereides D’Aragon et De Bourbon). Його Високість – знаний громадський діяч, засновник паризького дому високої моди «Nereides», поет, журналіст, покровитель творчості і член королівської сім’ї Французького дому De Bourbon. Ця нагорода – дуже почесна та широко відома в світі, адже нею з 1998 року відзначено вже багато видатних людей із 50 держав. Нині президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України Сергій Дзюба (котра об’єднує відомих письменників, науковців, перекладачів, митців, журналістів, а також – державних і громадських діячів із 70 країн і є засновником української премії ім. М. Гоголя) отримав Подяку від Його Високості, Принца Нереідеса де Бурбона. Вельмишановному президенту Міжнародної літературномистецької Академії України Сергієві Дзюбі та Комітету Міжнародної літературної премії імені Миколи Гоголя «Тріумф» Любі мої! Я дуже радий і вдячний отримати таку дуже почесну нагороду Міжнародної літературної премії імені Миколи Гоголя «Тріумф» за 2022 рік. Як культурний дипломат, я твердо вірю в силу культури в посередництві, особливо в цю безпрецедентну епоху, що складається з політичної та економічної нестабільності, войовничості, розколу і невпевненості. 642
Я глибоко засмучений останніми подіями, котрі поширюють страждання в Україні та безлад у Європі. Мої думки – про родини мирних українських жителів та солдатів, які стали жертвами цієї марної й божевільної війни. Перш за все, війна знищує цивілізацію. Колись Микола Гоголь сказав: «Нинішнє покоління тепер усе ясно бачить, воно дивується помилкам, сміється з дурості своїх предків, не усвідомлюючи, що цей літопис увесь охоплений божественним вогнем, що кожна його літера кричить, що звідусіль на нього вказує пронизливий палець – на це нинішнє покоління; але нинішнє покоління сміється й самовпевнено, гордо починає низку нових помилок, над якими потім сміятимуться і їхні нащадки». Культура відіграє вирішальну роль у кожному конфлікті. У той час як на поверхні видно лише невеликий сегмент, потужне ядро сенсу лежить у глибинах колективної психіки. З цих глибин виходить наше сприйняття себе та інших, наші моральні та світоглядні погляди, переконання, судження та стосунки. Настав час перейти від концепції того, що культура є бар’єром у вирішенні конфліктів, до концепції використання сили культури для їх вирішення. Культура може забезпечити засоби та інструменти для пошуку спільної мови, подолання перешкод і покращення спілкування. Як лауреат цієї престижної культурної нагороди у такий вирішальний історичний момент для України та всього світу, я приєднуюся до хору журналістів, письменників, художників, меценатів, які відстоюють рівність і свободу, та надаю свій голос, захищаючи права людей. Нехай культура, мистецтво та дипломатія ведуть нас до світла! З повагою, Принц Нереідес де Бурбон (HRH Prince Nereides D’Aragon et De Bourbon) Президент Nereides Club, Міжнародна корпорація культурної дипломатії, Франція, м. Париж
Paris, April 14th, 2022
643
To H.E. Serhii Viktorovich Dziuba and The hon. Committee of the Nikolai Gogol Triumph International Literary Prize Award Dear All, I am very pleased and grateful to receive the honorary award Nikolai Gogol Triumph International Literary Prize 2022. As a cultural diplomat, I firmly believe in the power of culture in mediation, especially in this unprecedent era made of political and economic instability, belligerence, division, and incertitude. I am deeply saddened by the recent events which are spreading suffering and panic in Ukraine and disorder in Europe. My thoughts go to the families of civilians and soldiers sacrificed to this useless and insane war. War does not restore rights, it redefines powers. Above all, war wipes out civilization. Once Nikolai Gogol stated: “The current generation now sees everything clearly, it marvels at the errors, it laughs at the folly of its ancestors, not seeing that this chronicle is all overscored by divine fire, that every letter of it cries out, that from everywhere the piercing finger is pointed at it, at this current generation; but the current generation laughs and presumptuously, proudly begins a series of new errors, at which their descendants will also laugh afterwards.” Culture plays a crucial part in every conflict. While only a small segment is visible on the surface, the powerful core of meaning lies in the depths of the collective psyche. From these depths comes our perception of ourselves and of other, our moral and world views, beliefs, judgements and relationships. It’s time to move from the concept that culture is a barrier in conflict resolution to the concept of harnessing the power of culture to resolve them. Culture can provide the means and tools for finding common ground, to overcome hurdles, and to improve communication. As the recipient of this prestigious cultural award in such a crucial historical moment for Ukraine and the whole world, I join the chorus of journalists, writers, artists, philanthropists who stand up for equality and freedom, and I raise my voice in defending the right to have rights. May culture, art, and diplomacy lead us to the light. Sincerely,
HRH Prince Nereides D’Aragon et De Bourbon President NEREIDES CLUB INTERNATIONAL CULTURAL DIPLOMACY CORPORATION Blockchain Registration
NDB
644
NEREIDES CLUB – INTERNATIONAL CULTURAL DIPLOMACY CORPORATION 10, ô 75001 r - RNA : W751261759 – info@nereidesclub.com www.nereidesclub.com 14 квітня 2014 р.
Визнання
Українці – лауреати міжнародної нагороди «Золоте перо» в Азербайджані
Народні поети України, відомі письменники, перекладачі, журналісти, професори Тетяна та Сергій Дзюби нагороджені в Азербайджані почесною міжнародної премією «Золоте перо» за видатну творчу діяльність. Їхні поезії успішно перекладені азербайджанською мовою та опубліковані, зокрема, в п’ятому томі С. і Т. Дзюби «Вірші 80-ма мовами світу» в Торонто, у Канаді. Також торік твори друзів-українців чудово переклав азербайджанський письменник Агшин Алієв. А Сергій Дзюба переклав українською мовою його притчі та надрукував їх у своєму тритомнику «Гріх любити неталановито!», котрий успішно вийшов у Чернігові й отримав значний резонанс в Україні та за кордоном. Раніше знане творче подружжя з Чернігова одержало в Азербайджані Почесну відзнаку «Смолоскип дружби». Ярослав Маджуга, 22 квітня 2022 р. 645
На війні
У блокадному Чернігові
*** Ця дівчинка – свята, і лик її – суворий; Та зболена душа всміхається мені… На проклятій війні не виживають зорі, А вічно молоді лиш люди на війні. *** Ми з дружиною Танею зовсім не готувалися до цієї війни… Взагалі, ми й раніше заздалегідь не запасалися продуктами та ліками. Зазвичай купували не цілу паляницю, а тільки половину, щоб наступного дня придбати дещицю свіжого буханця. Всього було потроху – якраз стільки, скільки потрібно. За день до початку війни, мій тест на ковід виявився позитивним, також захворіла й Тетянка… А 24 лютого ворожі війська вже рвалися до Чернігова. Наш будинок виявився недалеко від передової, тож снаряди, ракети та міни окупантів вибухали постійно, вдень і вночі, а в двір прилітали осколки. А ще ж нас щоночі бомбили з літаків, скидаючи жахливі фугасні авіабомби вагою півтонни тротилу. Люди похилого віку, жінки та діти майже увесь час мешкали в підвалах своїх будинків, дехто по змозі ночував у бомбосховищах. А ми з Танею жили вдома – вирішили нікуди не ховалися, адже серйозно нездужали. Безперервні шалені обстріли не давали оговтатися (якось уночі нарахував 77 вибухів), тому я спав лише по півтори – дві години на добу. Невдовзі в будинку зникли світло, вода, каналізація, опалення, зв’язок, Інтернет… Власне, досі, через два місяці війни, коли я пишу ці рядки, в оселі ще 646
немає води й не працює каналізація. Також перестав їздити громадський транспорт. Але я й раніше чимчикував на роботу і повертався додому пішки, ходив по 10 кілометрів щодня, щоб трохи відпочити від напруженої роботи за комп’ютером. Отож наразі під обстрілами ходив по воду (спочатку аж за п’ять кілометрів від дому) та стояв у чотиригодинних чергах за продуктами, – як і всі, хто мужньо пережив блокаду в рідному місті. Знаю, у багатьох не було й газу, і люди щодня готували їжу на подвір’ї. Майже всі невеличкі продуктові крамнички одразу зачинилися, багато найнеобхідніших продуктів стали дефіцитом, практично зникли ліки… Проте знайшлася дійсно героїчна жінка, котра буквально під снарядами привозила найголовніше – хліб. Та вона – людина напрочуд скромна, попросила мене не згадувати її прізвище, адже просто не могла вчинити інакше. Проте для всіх нас, хто мешкав неподалік, це була справжня дорога життя! Коли я вперше під час війни ніс від неї додому свіжий, ще такий теплий та запашний білий буханець, у мене паморочилася голова й хотілося одразу ж скуштувати його увесь… *** До війни, я практично не знав своїх сусідів – звісно, вітався з ними, однак ми наразі не спілкувалися. Так зазвичай трапляється у великому місті, де люди надто заклопотані та закручені життям, котре минає, як один день. Часто ніколи й угору глянути! Але, опинившись без електроенергії (лягали в ліжко зарано, тільки-но стемніло) та всіх інших благ цивілізації, у ворожому оточенні, ми посправжньому здружилися! Навіть під час обстрілів нерідко збиралися біля під’їзду й обговорювали новини – дехто мав радіоприймачі на батарейках. Підтримували та підбадьорювали одне одного. І виявилося, що у нас – прекрасні сусіди, дуже шляхетні, чуйні та працелюбні люди! Всі вони трималися мужньо та благородно, не нарікали на долю, а молилися за рідний Чернігів, за Україну та за наших героїчних бійців. Взагалі, мешканці нашого міста в усьому підтримували військових, як тільки могли, допомагали їм. Я бачив, як буквально під кулями працювали комунальники – лагодили вщент розбиті, зруйновані комунікації, вивозили сміття; як щодня рятували життя поранених наші лікарі, котрі теж опинилися в нестерпних умовах, бо окупанти прицільно обстрілювали медичні заклади, зокрема дісталося й обласній лікарні… Тому я щиро переконаний: всі, хто пережив блокаду Чернігова, – наші вояки, які самовіддано і безстрашно боронили місто, та жителі, котрі в цих пекельних умовах поводилися напрочуд гідно й патріотично, – це справжні герої! Саме завдяки героїчній обороні Чернігова вистояв і Київ. І зараз наші бійці, які лікують поранення та контузії, рвуться на фронт (буквально неможливо втримати!) – просять медиків швидше «підлатати» їм здоров’я, щоб захисники Вітчизни могли далі громити ненависних окупантів та гнати їх з української землі. Отож я щиро пишаюся своїм містом і такими хоробрими земляками! 647
*** У дні бездушної блокади та навіжених обстрілів і бомбардувань дуже важливо було усвідомлювати, що Батьківщина пам’ятає про нас, чернігівців. Тому мешканці щиро раділи, коли Президент держави присвоїв Чернігову високий, почесний і, безперечно, заслужений статус міста-героя. Всі зітхнули з полегшенням, коли в місті з’явилися водовозки, що за графіком постачали нас щодня питною водою; коли почали вивозити сміття. Від усієї душі дякую волонтерам, котрі, попри дуже велику небезпеку, старалися допомогти з продуктами. Зокрема, Олена Романенко власноруч (я ж навіть не просив, бо намагався зайвий раз не турбувати друзів і знайомих) принесла сумку найпотрібнішого аж до моєї оселі – ледь її дотягнула! Сердечно дякую і своїй чудовій, талановитій колезі Марії Пучинець та її чоловікові Євгену; друзям, улюбленцям Чернігова, співачкам, виконавцям моїх пісень та лікарям Інні й Тетяні Чабан; турботливим сусідам Паші й Тоні, які також вчасно виручили з продуктами. Сусід Толя Кобець подарував цілу бібліотечку власних книжок, бо я й дня не можу прожити без книги, проте всі бібліотеки зачинилися. А моя прекрасна колега Катерина Махлай посприяла з ліками. Фінансово допоміг Герой України, видатний аграрій, генеральний директор ТОВ «Земля і Воля» Леонід Яковишин. Велике спасибі дорогій сестричці Валюші та нашим близьким! Взагалі, дякую всім, хто цікавився нашим самопочуттям, співчував і підтримував. Неймовірно розчулила маленька, трирічна Аня, котра відшукала біля сусіднього під’їзду мій загублений ґудзик від плаща, що відірвався по дорозі, а я не звернув увагу… Взагалі, Аня та її восьмирічна сестричка Настя щодня поліпшували настрій усім сусідам своїми щирими та сонячними посмішками. Підбадьорював приязний, добродушний пес Рекс, схожий на великого собаку Кур’єра з моєї казкової трилогії «Душа на обличчі» про пригоди кленового бога Кракатунчика… А сусід і приятель Леонід Мельник поділився «гуманітарною» і показав криницю, де можна брати воду (бо спочатку я носив її здалеку, з П’яти Кутів, а також з-за озера в Ялівщині, а потім брав зі вщент зруйнованого будинку, на спаленому обійсті в Олександрівці). Саме Льоня запропонував мені щодня заряджати мобільний телефон у підвалі їх будинку, де з’явився генератор. Відтоді я міг постійно спілкуватися зі своїми близькими та друзями – з усієї України й закордону. Бо, тільки-но з’явився зв’язок, як мені заходилися телефонувати знані письменники, науковці, перекладачі, журналісти з США, Англії, Німеччини, Франції, Італії, Іспанії, Швейцарії й інших держав – члени нашої Міжнародної літературно-мистецької Академії України, яку я очолюю. І тепер я постійно, щодня розповідаю правду про війну та ситуацію в країні. Розказував про криваву ворожу блокаду та героїчну оборону Чернігова, надіслав фотографії наших зруйнованих шкіл, дитсадків, кінотеатру, готелю «Україна», стадіону, житлових багатоповерхівок… Всі зарубіжні друзі були вражені свідченнями очевидця подій та обіцяли постійно інформувати людей за кордоном. 648
А коли вдома нарешті з’явилося світло й запрацював Інтернет, мені взагалі додалося роботи. Щодня надходить по 200-300 листів з усього світу! Так я познайомився й заприязнився з Його Високістю, принцом Нереідесом де Бурбоном із Франції, принцесою Ловелін Ейо з Нігерії та багатьма іншими міжнародними діячами, які щиро підтримали Україну. Тому такі мої зусилля виявилися не даремними. Спілкуюся і з колегами з Росії та Білорусі, котрі позитивно ставляться до України і хочуть мати об’єктивні новини, а не лицемірні й цинічні вигадки Кремля про суто «миротворчу спецоперацію». І це – в той час, коли окупанти позвірячому катують, вбивають, ґвалтують, грабують, вщент руйнують наші міста і села, поводяться набагато гірше, ніж навіть гітлерівці в 1941-му! Вже дев’ятий рік поспіль, у самому центрі Європи, на очах в усього світу, відбувається геноцид українського народу. Бо ми фактично самотужки боронимо державу від всесвітнього, пекельного й бездушного зла, рятуємо людство від страшної, смертельної небезпеки. Однак ті, хто реально міг би допомогти, та й узагалі не допустити цієї марної й жахливої війни, поки що поводяться, як нікчемні, жалюгідні боягузи, яких я просто зневажаю. Таким фарисеям кажу відверто: якщо на ваших очах коїться страшний злочин, якому ви могли б запобігти, а ви лише спостерігаєте за цим і нічого не робите, то ви – такий же злочинець, як і той, хто коїть цей злочин. *** Пам’ятаю, ще на початку 90-х, коли була ейфорія з приводу нашої Незалежності, я виступав у Києві, в Українському домі. Адже саме переїхало зі США легендарне видавництво «Смолоскип» і започаткувало престижний літературний конкурс, а невдовзі вже нагороджувало перших лауреатів. Тоді поталанило мені, Сергієві Жадану, Ользі Сумській, тепер – народній артистці України, що зіграла Роксолану в популярному телесеріалі… Оскільки директор «Смолоскипу» Осип Зінкевич був дуже відомою та шанованою людиною, він вирішив опікуватися нашою творчою молоддю; тому на свято завітали багато видатних особистостей: Ліна Костенко, Юрій Мушкетик, Володимир Дрозд, Ірина Жиленко, Микола Жулинський, Євген Гуцало, Іван Драч, Анатолій Погрібний… Майоріли українські прапори, атмосфера в залі була піднесеною!.. Я прочитав свого вірша (приємно, що потім похвалила Ліна Костенко). Раптом, несподівано для себе, я заговорив, що дуже люблю Україну, але не вірю, що, наче за помахом чарівної палички, тут незабаром настане розквіт. Навпаки нас очікують важкі часи. Буде війна – Росія неодмінно нападе на Україну, бо так і не змириться з нашою свободою… Будуть руїна й занепад … І триватиме так сорок років – стільки Мойсей водив євреїв пустелею, доки з них таки вивітрилося рабство. Авжеж, українцям притаманні багато позитивних рис, проте ми маємо й дуже великий негатив. Ми – недружні, а це породжує заздрість і продажність!.. Так триває з часів Київської Русі, коли монголо-татарська орда облягла Чернігів, а 649
Київ та інші князівства тільки спостерігали за цим! Саме тому ми – слабкі, і справді настане війна, адже нападають на слабших, а не на сильніших… Я говорив, ніби мені хтось диктував ці слова; Тетянка мене смикала за штанину (що ж це я тут промовляю замість того, аби просто подякувати за нагороду?!), та я не зупинявся, казав про своє. У залі настала тиша, а потім дехто мені навіть зааплодував. Це запам’яталося. Відтоді мене нерідко запитували з приводу цього виступу, і я щоразу підтверджував: «Усе так і відбувається, хіба ви не бачите?» Звісно, не вважаю себе якимсь пророком, я – звичайна людина, однак, можливо, поети дещо інакше, проникливіше, вразливіше відчувають цей світ? Втім, я вірю, знаю, що, попри все, Україна вистоїть у боротьбі з лютим ворогом. Хоча за свободу буде заплачено кров’ю і стражданнями мільйонів людей. Зараз в Іспанії готується світова поетична антологія, де будуть і такі мої рядки, створені в блокадному Чернігові, під бомбами й снарядами.
Україна переможе! Ми – незламні, бо створені з любові; тому ще ніхто й ніколи не скорив український народ; вороги не зможуть знищити наш прапор з неба та сонця. Бог – завжди з нами! Ми пишаємося Україною, священною землею наших батьків та героїчних предків, і боронитимемо Вітчизну до останньої краплі крові. Боже всемогутній, ми просимо у Тебе тепер лише одного – нашої великої Перемоги над нелюдами, демонами зла, які вийшли з пекла. А ми відродимо наші зруйновані міста й села, які стануть ще кращими, 650
і Україна, котра врятує увесь світ, розквітне, мов у прекрасній казці зі щасливим фіналом! Сергій Дзюба, редактор газети «Чернігівщина», 23 квітня 2022 р.
*** Відомі друзі з-за кордону хотіли висунути нас із Тетяночкою на здобуття Нобелівської премії з літератури (Великої, адже Мала у нас уже є). Підготували всі необхідні документи. Їх аргументи: у нас в різних країнах, різними мовами успішно вийшло понад 50 книг. Наші твори перекладені вже 85 мовами світу. І за свою міжнародну та літературну діяльність ми отримали більше 100 справді почесних нагород у 36 державах. А цього року в України, котра героїчно рятує світ від рашизму, – дуже хороші шанси нарешті отримати Нобеля. Ми в цей час були у ворожому оточенні, в блокадному Чернігові, під щоденними потужними обстрілами, без світла, води, каналізації, опалення, зв’язку й Інтернету, тому нічого не знали. Але, коли ми вже могли спілкуватися зі світом, дізналися й про такий сюрприз… Однак, настільки нам відомо, на Нобелівську нагороду з українських письменників цього року висунули Сергія Жадана, і сподіваємося, він її благополучно отримає, бо цілком заслуговує на це. Дійсно, хай би українець зараз став Нобелівським лауреатом – це була б велика моральна перемога України у війні! А ми – люди скромні, ніколи нічого ні в кого не просили для себе. Все, що ми здобули – це лише ініціатива друзів та зовсім незнайомих людей, котрі чомусь зацікавилися нами. Тому, звісно, ми наразі відмовилися. 24 квітня 2022 р. 651
*** Їхня балалайка має тільки три струни, а наша чудова бандура – 68. І цим все сказано! 27 квітня 2022 р.
Міжнародне співробітництво
«Потягуськи» заговорили німецькою
Чарівний роман-серіал для дітей Сергія Дзюби та Ірини Кулаковської «Потягуськи» («Потягеньки») продовжує мандрувати світом. Тепер його вже переклали й надрукували німецькою мовою. Організатор проекту – знаний німецький прозаїк, поет, драматург і міжнародний громадський діяч Генріх Дік. Перекладачка – Валентина Мінгалієва. Ця книжка вже представлена на порталі популярної американської компанії «Amazon». – Я щиро вдячний чудовим друзям із Німеччини, котрі в такий дуже важкий час для українського народу підтримали переклад і друк української книжки, – прокоментував подію відомий письменник, журналіст та редактор Сергій Дзюба. – Зараз книга успішно презентується водночас у Німеччині та Україні, зокрема в моєму рідному Чернігові. Власне, дія роману відбувається саме в нашому чудовому місті. Отож співробітництво з німецькими поетами, прозаїками, драматургами та перекладачами взаємовигідно розвивається і має великі перспективи. 652
Раніше Генріх Дік переклав німецькою мовою та видав книжку віршів Сергія Дзюби «Гріх любити неталановито!». Натомість пан Сергій, разом із Надією Постемською з Ірландії, переклав та надрукував в Україні ошатну збірку віршів відомого німецького поета Фолькера Маасена, а також, спільно з Наталією Писаренко, він переклав і видав книжку казок Генріха Діка «Диво продовження». Книжки вийшли великими накладами і розійшлися буквально за рік. Сергій Дзюба переклав українською мовою й твори німецьких класиків – Йоганна Гете, Генріха Гейне, Фрідріха Шиллера, Мартіна Опіца, Бертольта Брехта та Еріха Марії Ремарка, які надрукував у своєму тритомнику. Народні поети України Тетяна та Сергій Дзюби не раз перемагали на прекрасних фестивалях верхньолужицької поезії та культури в Німеччині. А німецькі письменники із задоволенням приїздили на імпрези до Чернігова і Києва. Що ж, українсько-німецька дружба міцніє! Валентина Чорнобривець, 27 квітня 2022 р.
Прототипи книжки «Потягуськи» – діти Аня Фарбак (Ганка) та Олексій Матушескитй (Олексійко).
653
Книжкові новини
«І болить від любові фантомна моя половина!»
Сергій Дзюба. Кохання з кумиром : Неймовірні бувальщини на інтимну тематику. – Київ-Чернігів: Міжнародна літературно-мистецька Академія України; Чернігів: Видавництво «Десна Поліграф», 2022. Переживши смертельно небезпечну блокаду Чернігова, у ворожому оточенні, де 42 дні щодня і щоночі місто потужно обстрілювали крилатими ракетами, важкою артилерією, «Градами» та мінометами і скидали з літаків бомби вагою півтонни тротилу; де водночас не стало світла, води, опалення, каналізації, телефонного зв’язку та Інтернету, адже рашисти зруйнували всі комунікації; – наш всесвітньо відомий український письменник Сергій Дзюба видав свою зворушливо прекрасну книжку про любов. Власне, готував він її буквально під навіженими бомбами і снарядами, бо Сергій та його кохана дружина Тетяночка вирішили… взагалі нікуди не ховатися від лютих обстрілів, а увесь час мешкали в своїй оселі, недалеко від передової, де тривали дуже запеклі бої. Також під обстрілами народний поет України ходив за п’ять кілометрів по воду і стояв у чотиригодинних чергах у крамниці, щоб придати бодай щось із продуктів! І мріяв він у цей час про одне – щоб рідний Чернігів вистояв та переміг окупантів. Тож зараз Сергій щиро пишається своїм героїчним містом, котре продемонструвало людству, як треба самовіддано захищати Батьківщину! 654
Про пережите він написав у своїх спогадах «У блокадному Чернігові», але нову книжку принципово створив про любов, котра зцілює, просвітлює, надихає, вселяє надію та повсякчас рятує наш вразливий світ. Це – напрочуд проникливі, романтичні історії кохання, такі неймовірні бувальщини, витворені в улюбленому, оригінальному, авторському стилі на межі літератури і журналістики, – чарівний роман-серіал, де кожна розповідь вражає неординарними подробицями. Ось – один із найпопулярніших вітчизняних кіноакторів: такий мужній, вродливий, романтичний і просто недосяжний, мов Еверест. Втім, звичайна студентка Алла наважилася на, здавалося б, неможливе – тепер вона має сина від свого кумира... «Для будь-якої нормальної, здорової жінки у розквіті сил цілком органічно мати власний гарем!» – переконана Ніна, котра живе одночасно з трьома чоловіками... Втім, трьох своїх коханих дружин має і «чернігівський султан» Андрій… Молода вчителька несподівано палко закохується в свого прекрасного учня… Олексій майже всі зароблені гроші витрачає на жінок, уявляючи себе сучасним Пігмаліоном. А дві найкращі подруги вирішують наразі обмінятися власними чоловіками! Такий гостросюжетний, непересічний, яскравий коктейль задовольнить найвибагливіші читацькі смаки. Тож цю книжку із задоволенням читатимуть люди різного віку (від старшокласників – до їхніх дідусів), професій, а також – уподобань. І кожний читач знаходитиме тут наразі своє, вагоме й водночас таке рідне, для душі. Причому в цій ошатній книжці, як і взагалі у творчості Сергія Дзюби, немає жодних нудних, непотрібних та нав’язливих повчань і розлогих описів. Сюжет кожної історії – надзвичайно динамічний, неповторний та цікавий. Власне, саме такою й має бути книжка для широкого загалу, котру справді читатимуть і яка надовго запам’ятається. Є тут і оригінальний розділ, який істотно відрізняється від усіх інших історій. У ньому – також багато справжньої любові, мрій та неординарних, добрих і благородних вчинків. Але головні персонажі тут – чудові диваки, які живуть не для себе, а для людей, світу та всесвіту, настільки вони дивовижні та неймовірні у своїй особливій реальності, яскраво мешкають поза часом і простором, одним словом – прибульці… Це – творці з прекрасними душами, здатні створювати власні, неповторні світи, свою людяну магію. Особистості, які мешкають поруч, у чудовому та легендарному Чернігові. Війна жорстоко втрутилася в їхні долі, брутально змінила життя. Тож автор наразі просто не знає, що відбувається з персонажами книжки зараз. Бо така потворна війна триває, кардинально змінюючи долі мільйонів людей та підло відбираючи найцінніше – здоров’я й життя. Рідне місто – зруйноване, всі комунікації – розбиті; постраждали школи, дитсадки, лікарні, кінотеатр, стадіон, крамниці, бібліотеки, кладовище… Багато мешканців тут загинули, і поки що невідомо, чи є серед них герої цієї книжки. 655
Втім, Сергій Дзюба вирішив нічого не змінювати – принаймні всі вони далі живуть у прекрасній книжці, в чарівному, рідному місті; палко кохають, вірять і мріють, очікують тепер справжніх див. Кожен із них сподівається, що житиме довго та щасливо! Але така неймовірно тепла, зворушлива, людяна книжка має ще одного головного, найважливішого персонажа, який щиро об’єднує всіх отих людей, – так, це – місто-герой Чернігів. І нова книга – ще один внесок талановитого українського письменника в літопис свого улюбленого міста. «Найжахливіша війна все одно неминуче закінчиться. І ми обов’язково відбудуємо стародавній Чернігів, який стане ще прекраснішим! – наголошує Сергій Дзюба. – Сподіваюсь, я розповім про це у своїх наступних книжках». Василь Слапчук, письменник, літературознавець, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, Почесний громадянин Луцька та Волині, 30 квітня 2022 р.
Визнання
Марокко, Коста-Ріка та Еквадор нагородили відоме подружжя з Чернігова Приємні новини надішли нині з Південної Америки й Африки. Народні поети України Тетяна та Сергій Дзюби відзначені почесними нагородами: «За видатну творчу діяльність» (Марокко, Коста-Ріка) і «Письменники року» (Марокко, Еквадор). У отриманому прес-релізі наголошується на великому успіху подружжя українців із Чернігова, які стали відомими і популярними у багатьох державах; відзначається висока духовність їхніх книжок – зокрема, збірки віршів «Голоси двох поетів», виданої у гарному перекладі іспанською мовою в Іспанії та Болівії, котра одержала значний резонанс. «Сергій і Тетяна Дзюби стали справжніми міжнародними лідерами, які достойно представляють Україну в світі. Вони – яскраві творчі особистості, талановиті та патріотичні, безмежно люблять свою рідну Батьківщину; і це викликає велику та щиру повагу до таких мужніх і самовідданих українців», – говориться в привітанні. До речі, торік Сергія і Тетяну вже нагороджували в Марокко (премією миру) та Еквадорі («Золотим кубком»), що стало подією в цих державах. Тож тепер народні поети України з Чернігова розвинули свій успіх у Південній Америці та Африці. А загальний наклад їхньої англомовної книжки «Вибрані вірші» (США) досягнув уже 50 тисяч примірників. Валентина Чорнобривець, прес-центр Міжнародної літературно-мистецької Академії України, 30 квітня 2022 р. 656
*** «У темні часи добре видно світлих людей». Еріх Марія Ремарк 5 травня 2022 р.
На крилах пісні
«Кохана, це усе для тебе – ті краєвиди неземні!»
Народні поети України Сергій і Тетяна Дзюби та відомий композитор Петро Лойтра створили прекрасну, теплу, світлу та зворушливу пісню «До Трускавця». Написана вона ще до війни, та, як відомо, шлях кожного музичного твору до душ і сердець слухачів та глядачів – не такий миттєвий. Адже потім над піснею триває подальша робота, аж доки не з’являться якісний аудіозапис у виконанні співака та чарівний відеокліп. Так було і цього разу. І хоч часи нині – важкі, темні, тривожні, така прониклива, сонячна пісня – чудово підбадьорює та вселяє надію, бо ще один день, прожитий із нею, також наближає нас до Перемоги над лютим ворогом. Все буде добре! На рідній землі настане довгоочікуваний мир. І ми знову побуваємо в мальовничому та цілющому Трускавці, «і пан Міцкевич мармуровий там побажа здоров’я нам». Виконує пісню лауреат міжнародних і всеукраїнських премій та конкурсів Петро Лойтра. Як завжди, прекрасний відеокліп створила поетеса Надія Бойко.
657
Композитор Петро Лойтра
До Трускавця Слова Сергія і Тетяни Дзюби Музика Петра Лойтри Для тебе я приготував Такий, кохана, подарунок, – Чарівний, мов твій поцілунок, Сильніший від цілющих трав! Ним дорожили королі І королеви милувались, І ще гарнішими ставали, Як там вмивались в джерелі. Приспів: 658
До Трускавця, до Трускавця, Що гоїть душі і серця, – Туди, де люди і боги «Нафтусю» п’ють. У Трускавці, у Трускавці Благословенні дні оці Без всіх печалей і турбот – Нам не забуть! Я навіть бачив уві сні, Як гори обіймають небо… Кохана, це усе для тебе – Ті краєвиди неземні! Хай зачекають справи й крам: Є Трускавець – магічне слово, І пан Міцкевич мармуровий Там побажа здоров’я нам. 6 травня 2022 р.
Висока довіра
Сергій Дзюба – представник Палати письменників та митців Іспанії в Україні Прекрасна новина надійшла з Іспанії. У цій державі активно діє Палата письменників та митців – авторитетна й популярна міжнародна громадська організація, яка постійно проводить свої фестивалі, презентації, виставки та літературно-мистецькі свята в Іспанії і за кордоном. Серед членів організації – видатні творчі люди, лауреати найпочесніших світових нагород. А народні поети України Тетяна та Сергій Дзюби (за свою літературну, громадську та міжнародну діяльність в усьому світі) отримали торік і вже в цьому році справді престижні міжнародні відзнаки від Палати письменників та митців Іспанії, зокрема стали Всесвітніми Послами культури і літератури. Значний резонанс в Іспанії і всіх державах Південної Америки здобула книга віршів українців Тетяни та Сергія Дзюби «Голоси двох поетів» (видана в Іспанії та Болівії у перекладі іспанською мовою), котра за досить короткий час успішно витримала вже кілька перевидань. Збірка відзначена преміями не лише в Іспанії, а також – у Перу, Еквадорі, Аргентині… А тепер Сергій Дзюба отримав почесну пропозицію від цієї впливової міжнародної літературно-мистецької організації стати її представником в Україні на громадських засадах і дав свою принципову згоду. 659
– Щиро, від душі, дякую Палаті письменників та митців Іспанії за таку високу довіру, – прокоментував новину президент Міжнародної літературномистецької Академії України Сергій Дзюба. – Це – вагома підтримка не лише мене особисто, а гарне визнання авторитету українських письменників у світі та популяризація української літератури за кордоном. Таким чином, наше співробітництво з письменниками і митцями в іспаномовних країнах активно розвиватиметься! Ярослав Савчин, письменник, перекладач, художник, журналіст, прес-центр Міжнародної літературно-мистецької Академії України, 6 травня 2022 р.
На крилах пісні
«Помолимось за всіх захисників!»
Народний поет України Сергій Дзюба та відомий композитор Петро Лойтра щойно створили нову проникливу пісню, яка особливо потрібна та важлива зараз. Бо це – пісня, яка дарує надію – на закінчення жахливої війни та страждань мільйонів людей, на відбудову наших зруйнованих міст і сіл. Це – щира, безмежна подяка українським бійцям, котрі героїчно захищають Вітчизну. «Я створював цю, може, найважливішу пісню в своєму житті, коли Чернігів був оточений ворожими військами і почалися шалені обстріли, коли у нас були 660
зруйновані всі комунікації, й ми залишилися взагалі без світла, води, каналізації, опалення, телефонного зв’язку та Інтернету, – розповідає Сергій Дзюба. – Втім, я вірив у нашу перемогу над окупантами, відчував душею, що рідний Чернігів вистоїть і ненависні рашисти заберуться геть із нашої землі». Пісня – дуже душевна, щира, зворушлива та лірична. Слухаєш – і ніби хто цілющий подорожних приклав до зболених грудей. Сльози навертаються на очі, однак це – чисті, благословенні сльози віри і надії в майбутнє України. Василь Слапчук, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка
Закінчиться війна Слова Сергія Дзюби Музика Петра Лойтри Це станеться – закінчиться війна, І лютий ворог щезне, мов примара… І буде тиша – ніжна, осяйна, – Пречисті зорі гоїтимуть рани. Обіймемося – є на світі ми, – Зметем орду, відправимо до пекла… І, попри все, залишимось людьми, Яким у рабському ярмі – нестерпно! Приспів: Ця дівчинка – свята, і лик її – суворий; Та зболена душа всміхається мені... На проклятій війні не виживають зорі, А вічно молоді лиш люди на війні. Помолимось за всіх захисників – Хай рушниками вистеляться долі. Наш Бог – у вишиванці, Він прозрів: Святий народ, що народив героїв! Це станеться – закінчиться війна, І буде вже не біль – любов на лицях. І світ, котрий всміхнеться, як весна, Врятуєм ми – відважні українці! Приспів: 661
Ця дівчинка – свята, і лик її – суворий; Та зболена душа всміхається мені... На проклятій війні не виживають зорі, А вічно молоді лиш люди на війні. І буде тиша – ніжна, осяйна, – Це станеться, коли закінчиться війна. 8 травня 2022 р. *** В екстремальних обставинах хороші, добрі люди стають кращими, а погані – ще гіршими. 10 травня 2022 р.
Книжкові новини
Вірші народних поетів України увійшли в Іспанії до світової антології «Золота книга миру», котру незабаром перекладуть 40 мовами Відомі українські поети Тетяна та Сергій Дзюби отримали сертифікати від Міжнародної Палати письменників і митців Іспанії, як автори унікальної світової антології «Золота книга миру», яка невдовзі буде перекладена сорока мовами. Це – проникливі, глибокі антивоєнні вірші про довгоочікуваний мир на всій Землі. Поезії українців переклала знана письменниця та міжнародна громадська діячка з Нігерії, Принцеса Ловелін Ейо, з котрою співробітничає Міжнародна літературномистецька Академія України. Антологія видається в Мадриді. Взагалі, творчість подружжя з Чернігова вже відома не лише в Іспанії, а й усіх іспаномовних державах. Українці здобули дуже престижні міжнародні нагороди за свою іспанську книжку «Голоси двох поетів», що побачила світ в Іспанії й Болівії, та їх п’ятитомник «Вірші 80 мовами світу», котрий успішно вийшов у Канаді. Власне, тому Сергій Дзюба і представляє нині Міжнародну Палату письменників та митців Іспанії в Україні. Хоча нині співробітництво вже гарно розвивається також у Перу, Аргентині, Еквадорі й інших країнах. Галина Леус, 12 травня 2022 р.
662
На війні
Позивний «Бармен»
У тридцятилітнього чернігівця Євгена Деркача – цілком мирна професія. Але з першого дня війни він мужньо боронить рідну землю від окупантів. Брав участь у багатьох запеклих боях, займався розвідкою, під шаленими обстрілами вивозив дітей із Чернігова, а зараз розміновує наші міста і села. – Євгене, судячи з Вашого нинішнього позивного «Бармен», до війни Ви були мирним добродієм. – Так. Я – родом із села Жукотки Чернігівського району. Закінчив профтехучилище і технікум. За фахом – бармен. Тож, коли почав воювати, такий і позивний у мене з’явився. Мав невеличкий бізнес – кілька кав’ярень. Втім, ще з 2014-го усвідомлював, що буде повномасштабна війна. Особливо я це відчував на початку цього року. Взагалі, я займаюся спортом – регбі, донедавна виступав за чернігівську та київську команди. Мав і зареєстровану зброю. А ще у мене вже був чудовий, досвідчений наставник – підполковник Андрій Валерійович Требух. Це – професійний військовий, дуже досвідчений та патріотичний чоловік, котрий і став моїм командиром. Я брав участь у наших 663
патріотичних громадських організаціях. Тому цілком щиро готувався захищати рідний Чернігів та Україну. І ось 24 лютого о пів на четверту ночі подзвонив друг і повідомив, що почалася війна. Я одразу відкрив Інтернет. А потім швидко зібрав речі, взяв свою зброю і пішов на фронт. – І яким був Ваш перший день війни? – Ми зібралися в групу під керівництвом Андрія Валерійовича і відтоді воюємо разом у Збройних Силах України. У нього позивний – «Кліщ», тому нас називають «Кліщі». Перше завдання – це розвідати координати ворожої колони, яка безперешкодно рухалася в напрямку Чернігова, щоб пустити їм першу кров. Там було близько ста одиниць техніки, цю колону потрібно було знищити. Ми на автомобілі вчотирьох приїхали в Рівнопілля, на блокпості стояли наші танк і БМП. Вирушили в розвідку. Я знав, що там є стара ферма, де можуть розташуватися вороги. Побачили якогось підозрілого чоловіка з сумочкою, наблизилися. Він сказав, що це в нього – інструменти. Але тільки-но ми відійшли, показав комусь на пальцях – чотири, тобто що нас – четверо, і впав на землю. А з будинку навпроти вийшло 15-17 рашистів. Ми вступили у свій перший бій – виявилися в тилу окупантів… Потім вискочили на трасу, а попереду – російська бронетехніка! І просто під носом у них проскочили між бронеавтомобілем «Тигр» і БМП… Вони не очікували такої зухвалості. Отож ми благополучно тоді дісталися до наших та передали координати ворожої колони, доки вони ще не почали рухатися. І українські артилеристи повністю розколошматили їх, знищили. А інший наш підрозділ одразу ж зробив «зачистку». І в той же день, перший день війни, ми ще взяли участь у бою під селом Новоселівка. Далі кілька днів ми воювали як протитанковий резерв, бо маємо протитанкову зброю. Було гаряче! – Знаю, Ви займалися аеророзвідкою. – Так. Скажімо, треба було дізнатися, де знаходяться позиції окупантів поблизу Шестовиці. То ми спрацювали, як приманка… Спровокували їх на обстріл, а доки вони по нас лупили, наш квадрокоптер (дрон) усе зафіксував: їхні цілі, понтонну переправу… На щастя, ми обійшлися без жертв, чого не скажеш про ворогів, адже ту переправу наші знищили. Взагалі, ми займалися коригуванням вогню по ворожій техніці. Щоразу повідомляли всі дані артилеристам, і вони чітко відпрацьовували ворожі цілі. Вирушали в тил рашистів. Озброїли партизанів, які воювали на окупованій території – дали їм автомати, кулемети, протитанкову зброю. Одного з них було поранено, доправили його в шпиталь. Знаю, що він живий, усе гаразд. А коли нашим бійцям не вистачало коптерів, то я їздив по них у Київ... Якраз ворожі літаки розбомбили міст, але мені вдалося проскочити. Брат у мене працює в поліції, тому він і допоміг мені тоді їздити столицею... Там же, звісно, порівняно з нашим Черніговом, було відносно спокійно, але заважали великі затори. Втім, завдяки братові, я впорався доволі швидко. Привіз 13 дронів, які одразу ж знадобилися на фронті. 664
Під Количівкою ми допомагали бійцям Національної гвардії. Як вороги по нас лупили! Обстріли почалися з дев’ятої ранку й тривали до 13-ї. Потім рашисти обідали, то ми також, користуючись невеликим перепочинком, пили чай. Адже потім знову довкола наших позицій почали розриватися снаряди. Один вибухнув буквально за 10-15 метрів! І так тривало до 18-ї години. Далі ми всю ніч були на постах. Втім, вирахували їхні координати, виїхали наші танкісти і знищили тих ворожих мінометників. – Коли повністю зруйнували наш міст через Десну, Ви прокладали відносно безпечні маршрути, вивозили з Чернігова поранених та дітей. – Це також було важливо! Дітей вивозили цілими автобусами, багато. Їхали без світла, та все завершилося благополучно. А вже сюди ми привозили озброєння, провізію. Шукали борошно, дріжджі, щоб пекти свіжий хліб для чернігівців. Допомагали волонтерам… Нині активні бойові дії на Чернігівщині закінчилися, та роботи ще дуже багато. Ми перекваліфікувалися в саперів – розміновуємо рідну землю, адже після триклятих ворогів залишилася величезна кількість вибухонебезпечних «сюрпризів». Тому зараз це – найважливіше. – Вашу групу «Кліщі» називають «навіженими» – за хоробрість, готовність виконувати будь-які, найскладніші завдання! – Авжеж, ми таке чули: «Це – неможливо!», «Ви – ненормальні!..» Але тут – війна, і хтось має виконувати таку роботу. А якщо потрібно, то чому не ми? До речі, за увесь час у нашій групі один боєць пропав безвісти (ми його скрізь шукаємо) і були двоє поранених. Бо ми постійно вчимося, опановуємо нову зброю та набираємося досвіду. І дуже вдячні за все нашому командиру Андрію Валерійовичу Требуху, котрий нас багато чому навчив та який увесь час воює поруч із нами! Бо це – Професіонал найвищого рівня, справжній Герой, саме на таких людях і тримаються Збройні Сили України. – Ви не раз воювали в тилу рашистів, Ваші батьки мешкали на окупованій території. Знаєте про співвітчизників, які співпрацювали з окупантами? – На жаль, є такі прикрі випадки. Все фіксується і перевіряється, правда це чи вигадки… Взагалі, зрада Вітчизни – тяжкий злочин, тим більше зараз, коли триває війна. Однак загалом українці – люди патріотичні, зокрема й на Придесенні. Жителі в усьому підтримують наших бійців. Тому Чернігівщина вистояла, не скорилася загарбникам. – На Вашу думку, ворожі орди можуть знову посунути на Чернігів та Київ? – Можуть, однак ми готові до цього. І якщо рашисти полізуть сюди, ми їх належно зустрінемо, організуємо їм гарячий прийом! Причому вже не дамо безкарно наблизитися впритул до самого Чернігова, а будемо колошматити їх буквально поблизу кордону, щоб наше прекрасне місто більше не відчуло такого горя. Взагалі, ми самовіддано воюємо під гаслами: «Україна переможе!» та «Смерть окупантам!», аж доки останній рашист не щезне з нашої землі. Всі вони 665
горітимуть у пеклі – ми про це належно подбаємо, адже жодної пощади окупантам не буде. Бо всі наші землі мають бути визволені, а загарбники – вщент розгромлені та вигнані звідси. Щоб у них більше ніколи не виникало бажання нападати на нас, українців. – Втім, дехто все ж не розуміє: чому в Україні досі не оголошено повну мобілізацію? – Бо воювати мають ті, хто дійсно хоче захищати Батьківщину! Звісно, можна набрати примусово і мільйон, навіть кілька мільйонів людей. Однак їх потрібно належно навчити, одягнути, взути, нагодувати, озброїти, платити зарплату… Проте, коли люди не хочуть, то з них же такі й солдати будуть – боягузливі і безтолкові. А справжні вояки мають бути чітко вмотивовані, за кого і за що вони воюють. Мужні, самовіддані, а головне – високопрофесійні. Щоби це не було «гарматне м’ясо». Розумієте? Воювати треба не кількістю, а якістю! – Ви отримуєте достатню зарплату? Вона Вас влаштовує? – Моя основна мета – захищати Україну. Я не пішов на фронт заради грошей. Це – мій обов’язок, як чоловіка. Тому мені не соромно ні за себе, ні за моїх друзів, які теж воюють поруч зі мною. Втім, платять нормально, все гаразд. – Щиро дякуємо за мужність і патріотизм, за все, що Ви робите зараз для рідного Чернігова та України! – А я дякую обласній газеті «Чернігівщина». Слово в умілих руках – це також грізна зброя!
Спілкувався Сергій Дзюба, 13 травня 2022 р. 666
*** Перемоги України важливі не лише на фронті. Ми виграли Євробачення, виграли Дефолімпіаду. Світ має усвідомити, що ми, українці, – нездоланні! 15 травня 2022 р.
Вітаємо!
Українців нагородили Шляхетною премією ООН
Народні поети України, відомі міжнародні діячі, перекладачі, критики, журналісти, професори Тетяна і Сергій Дзюба отримали почесні нагороди в Нігерії. Так, генеральний директор та рада директорів впливової міжнародної організації «United Nobles Rescue Services (UNRS) відзначили тепер українців Шляхетною премією ООН «Un Rescue Noble Award» – за визначний внесок у галузі прав людини та соціальної роботи. Це – визнання та вдячність за їхню велику міжнародну діяльність у багатьох державах світу. А голова і рада директорів поважної міжнародної організації «Dynamic Peace Rescue Mission International» (DPRMI) вручили подружжю з Чернігова Почесну відзнаку «За яскраву творчість, міжнародні проекти та волонтерську діяльність». «Це – результат багатолітньої роботи видатного подружжя українців, котрі достойно представляють свою державу та рідне місто Чернігів у всьому світі!» – наголосила відома міжнародна діячка, письменниця, перекладачка з Нігерії Принцеса Ловелін Ейо. Ярослав Савчин, письменник, журналіст, художник, перекладач, прес-служба Міжнародної літературно-мистецької Академії України, 18 травня 2022 р.
667
На війні
Вивіз медиків із Халявина під носом у окупантів
Руслан Ніконов (позивний Док) мав мирну професію і не служив в армії. Проте вже в 2014-му здійснив близько ста поїздок в АТО – став волонтером. З самого початку ворожої блокади Чернігова він пішов захищати рідне місто та Україну від рашистів. Саме цей відчайдушний добродій врятував наших медиків, коли окупанти вже входили в Халявин. Коли рашисти розбомбили автомобільний міст, він зумів під шаленими обстрілами відпливти на баржі та переправити її до своїх. Вирушав у розвідку, передавав зброю партизанам у ворожому тилу, вивозив дітей та поранених… Нині герой розміновує Придесення. – Руслане, у Вас – дві вищі освіти та цілком мирні професії. 668
– Я народився в Чернігові. Тато керував лісопилкою, а мама працювала товарознавцем. Закінчив Чернігівський технологічний університет (інженер металозварювальних конструкцій), маю також вищу економічну освіту. Нині, 9 травня, мені виповнилося 50 років. Справді, раніше я не служив у війську… Та в 2014-му, під час віроломної російської агресії, зайнявся волонтерською діяльністю. Біля ста разів їздив на Донбас, просто не міг інакше. 23 лютого я збирався купити продукти в магазині, але потім передумав. Увечері було тихо, спокійно та малолюдно. Раптом у мене з’явилося недобре передчуття, що станеться лихо! На світанку подзвонив друг Льоша: «Спиш? Україну бомблять!» Заправив машину… Дружина Марина вишикувала дітей (Саша – одинадцятикласниця, молодшій Мілані – дев’ять років): «Пообіцяй, що не підеш на війну». Я, щоб її якось заспокоїти, відповів: «Не піду». Купив продукти (взагалі, у мене раніше була надмірна вага – біля 140 кілограмів, то тепер я правильно харчуюся; вже 20 років не вживаю алкоголь і 15 років не курю). Запитав у близьких, друзів та сусідів, кому треба допомогти, речі перевезти… У мене лишився будинок від мами, тож переїхали туди. І невдовзі там було 20 людей! Донька привела шкільного приятеля, його маму та бабусю. З’явилися донька мого компаньйона з дитиною (адже я до війни працював приватним підприємцем). Ще тьотя моя… Заїхав на роботу та сказав колегам, що вони можуть евакуйовуватися, хто хоче. Але увесь час міркував про те, що робитиму далі. Розумів, що, попри обіцянку дружині (хоча зазвичай дотримуюся слова), цього разу не витримаю – піду захищати Україну! Тут знову подзвонив приятель Льоша: «Знайшов досвідчених людей, які вже воювали, знають, що робити. Однак давай не по телефону. Приходь сюди. Все буде добре», – і назвав адресу. Отож я зібрався й прийшов туди… Там було біля п’ятнадцяти людей. Дехто з’явився зі своєю зброєю. Лишився ночувати в цій оселі. На той час, у перший день цієї повномасштабної війни, «Кліщ» (Андрій Валерійович Требух), який став нашим командиром, «Бармен», «Боцман» та снайпер Толя прийняли перший свій бій із рашистами у Рівнопіллі… І це був подвиг, адже вони повідомили координати ворожої колони, яка рвалася до Чернігова. Й наші артилеристи її вчасно накрили та знищили! Якби не це, орки могли вдертися в місто, і тоді б почалися вуличні бої… Розумієте, це – перший день, було ще немало безладу і якоїсь невизначеності. Проте «Кліщ» мав великий бойовий досвід в АТО, він чітко знав, що робить і, як завжди, діяв рішуче. Так я й потрапив до підрозділу Збройних Сил України. Наступного дня одержав зброю. – І отримали своє перше завдання! – Потрібно було з’їздити до села Товстоліс і швидко дізнатися, що там коїться. Хто там – наші чи чужі? Яка обстановка?.. Ми поїхали з кумою на «Ланосі». З’ясували: наша тероборона вночі вела бій із ворожою розвідкою. Побачив спалений рашистський «КамАЗ». Зустрів друга Гришу Байдакова, який теж пішов на фронт. Дізнався про все, повідомив. І туди одразу виїхали наші 669
танки та БМП – одним словом, встигли… Також привезли з Льошею на блокпост бетонні блоки (ФБС) в мікрорайон ЗАЗу, екскаватор копав траншеї, а я керував процесом технологічно. Там уже відбувалися бої… До речі, я бачив, як самовіддано працює на крані «Сивий» (таке у нього прізвисько), котрий увесь час займався тут укріпленнями та загорожами. Це – справжній герой! Ще хочу назвати Миколу Миколайовича Моската, Андрія Миколайовича Рибакова, які також мужньо трудилися під обстрілами. – Що Ви відчували тоді? Вам було страшно? – Розумієте, я скільки всього набачився в 2014-му, не раз потрапляв під обстріли… Під час першої ж своєї поїздки на Донбас буквально нарвався на отих «зелених чоловічків» на Луганщині. А в мене – гуманітарка, наш синьо-жовтий прапор… Думаю: «Оце так – не встиг розпочати, як уже приплив…» Але Бог милував! Тому страху вже не було. Я хвилювався за своїх близьких, за дітей. А до ворога відчуваю лише злість і ненависть. Вони прийшли сюди, на нашу землю, тільки руйнувати і вбивати! Війна – це важка щоденна робота. Бо ніколи не знаєш, що може статися за мить. Ти нібито збираєшся перепочити вночі, однак раптом отримуєш нове завдання, яке треба негайно виконувати. Нам дуже пощастило з командиром! «Кліщ», Андрій Валерійович Требух, усе передбачає на кілька ходів наперед. Тож у нього – неймовірна, феноменальна інтуїція! Втім, я усвідомлюю, що в нього за плечима – величезний бойовий досвід. Чесно кажучи, я не завжди розумію його задуми, проте, що дуже важливо, я цілком довіряю командиру, бо знаю – мине час і з’ясується, що він вчинив правильно. Ми займалися розвідкою, були в протитанковому резерві, передавали зброю нашим партизанам у тилу ворога, вивозили поранених бійців та дітей, а зараз займаємося розмінуванням. Про все не розкажеш… – Знаю, що Ви порятували наших медиків – вивезли їх під самим носом окупантів із Халявина. – Вороги вже були зовсім близько… Тому мені головний лікар віддав свій білий халат, мене, уявіть собі, навіть на роботу до них зарахували. І нам вдалося, попри все, вирватися звідти автомобілями «Швидкої»… Пощастило! І добре, що потім на українському блокпості автівки вже наші не розстріляли. Бо рашисти – в Халявині, гатять по Чернігову, і раптом звідти мчать машини! А що, як росіяни захопили там автомобілі «Швидкої»? Втім, нерви у наших бійців витримали, і все завершилося благополучно. А головний лікар тоді пообіцяв: «Якщо колись захочеш – ми тебе приймемо на роботу». Думаю, завершиться війна, ми з ним зустрінемося, посидимо, вип’ємо каву… – Ви розуміли, настільки це небезпечно, навіть авантюрно? Ви ж були буквально на волосинці від загибелі! – Чесно кажучи, розумів, однак думав не про себе, а про медиків, як їх порятувати, вивезти звідти... Хтось же мав це зробити, ризикуючи власним життям. То чому не я? Але, повторюю, це – не якийсь ефектний бойовик, як у всіляких кінострічках, а, в першу чергу, – дуже тяжка, навіть рутинна робота. До 670
речі, саме тому в мене й з’явився позивний «Док». Це – так, ніби жартома, бо я ж – не лікар. Втім, випадок – пам’ятний, таке вже ніколи не забудеш! – Скажіть, Ви, чоловік, боєць, на війні плакали? – Плакав. Було… Знаєте, мої близькі й усі, хто жив спочатку в нашому будинку, переїхали потім у село, де було безпечніше. Вони там оселилися в хатах – аж 20 людей. І я відпросився у командира, щоб привезти їм продукти. Вже довкола скрізь були рашисти – в Михайло-Коцюбинському, Шестовиці, Ягідному, Іванівці… Залишалася єдина дорога життя – через Анисів, котру вороги постійно обстрілювали. Я завантажив автівку вщерть продуктами і поїхав буквально через поле. По дорозі підібрав юних хлопця й дівчину, вони вже ледь ішли, несли дуже важку сумку й зовсім вибилися з сил. Навіть не знаю, як їх вдалося тоді запхати до машини! Якби щось таке треба було зробити в мирному житті, я б просто не зміг, це – нереально. Але дівчина згорнулася калачиком, хлопчина також утиснувся і так ми доїхали – під пекельними обстрілами. Боженька нас порятував! Проте, коли я повертався назад, то натрапив там, у лісі, на труп молодої жінки, а трохи далі – на трупи ще двох жінок похилого віку... Розумієте, я ж раніше бачив наших загиблих бійців. Але то – чоловіки, воїни. А тут – просто беззахисні, мирні жінки, в яких влучили ворожі снаряди. І я не зміг стримати сліз… – Розкажіть, будь ласка, як Ви ще з друзями вирвали з-під обстрілів баржу та переправили її до наших. – Рашисти розбомбили наш головний міст через Десну. А треба ж було якось перевозити вантажі. На човнах – довго і важко. Ну, скільки можна було помістити в човен – кількох людей і кілограмів триста, хай навіть п’ятсот, але ж цього – недостатньо. Але там була баржа, якою можна було переправляти одразу п’ять тонн. Тобто буквально за два рази перевести цілу фуру – десять тонн вантажів. На це завдання ми вирушили разом із колегами – їхні позивні «Морпіх», «Танкіст» і «СМС». Правда, до баржі було вкрай важко дістатися й, тим більше, ще потім допливти на ній на наш бік… Там же довкола суцільне місиво – вибухали міни! Однак вона була конче потрібна. Тому ми щодуху мчали пішохідним мостом удень, і кілька разів могли загинути – шалені вибухи лунали поруч… «Танкіст», котрий важить 65 кілограмів, ще й ніс 20-кілограмову каністру та мчав швидше за мене. А я й не знав, що можу так швидко бігати! І ось такий, справді, неймовірний контраст – перший по-справжньому сонячний і чарівний весняний день, прекрасний краєвид, якщо говорити про природу, замочки любові, які там традиційно чіпляють на мосту закохані, й водночас – дикунські, жорстокі снаряди, що падали та вибухали навкруги і нищили, трощили все! А нам треба було дійти, залити в бак бензин, завезти оту баржу… Втім, ми ж зовсім не знали отаку техніку, адже жодного разу не плавали на ній! А обстріли того дня були кошмарні – ну, просто якийсь Армагеддон… Тому ми з друзями усвідомили, що не допливемо до своїх вдень, потрібно діяти вночі. 671
Повернулися, а потім, коли вже повністю стемніло, ми з «Танкістом» вирушили туди знову. Якимось дивом відчалили, розвернули катер-баржу й попливли. Розуміли, що можуть і наші влучити у тій вакханалії. Однак добре все закінчилося – вціліла баржа й ми разом із нею! І це – лише один епізод із нашого життя на війні. – Ви вирушали і в тил ворога – возили зброю партизанам. – Так, переправлялися через річку плотами й добиралися до них…Там теж були серйозні хлопці, котрі вміють воювати. Молодці! А ще вони пекли для мешканців хліб, організовували гуманітарну допомогу, діставали ліки та надавали правдиву інформацію про перебіг війни. Адже рашисти постійно брехали людям, казали, що Україні – кінець і вже, мовляв, скорилися Київ та Чернігів. Тобто їхня мета на окупованих територіях – усіляко принижувати, пригнічувати та тероризувати жителів. Загарбники поводилися жахливо! А партизани натомість, як могли, підтримували людей. Там був такий Вітя – оце герой, безстрашній та самовідданий! Власне, він і організував той спротив ворогу. Пам’ятаю, Віктор за власні гроші купив три тонни муки, щоб мешканці не голодували. Там же було багато людей похилого віку, старенькі дідусі та бабусі, немічні, дехто вже й ходити не може, лише лежать у хатах… Власне, Вітя – людина працелюбна. Він жив у достатку, тож на початку війни міг на все плюнути та накивати п’ятами… Однак він пішов воювати й дуже багато зробив для селян, завжди достойно поводився! А потім, коли вже ситуація змінилася і рашисти забралися геть, якийсь мерзотник нашкрябав на нього наклеп… То ми його захистили, адже добре знаємо цього геройського добродія. Авжеж, ми своїх не здаємо. До речі, є ще один Віктор – свята людина! Справа в тому, що окупанти вже вдиралися в село, де тоді знаходилися мої близькі та друзі, які переїхали з Чернігова. Отож я звернувся до командира, щоб він мене відпустив, і я там зміг організувати евакуацію людей. Проте ми тоді саме готували «сюрприз» для ворога… Тому «Кліщ» подзвонив своєму другу Вікторові та попросив його допомогти. І той одразу виручив – двадцятьох мешканців перевезли по Дніпру на човнах. А це ж був березень, рання весна, лід тільки-но зійшов... Їх могли окупанти розстріляти. Літали ворожі безпілотними… Втім, Віктор зі своїми волонтерами впорався, а потім ще й довіз людей до Києва. Дуже йому вдячний! – Загарбники щезли з Чернігівщини, проте ця підла війна триває... – Я вірю в Перемогу українського народу над російськими фашистами. Ми захищаємо свою землю і зараз щодня стаємо сильнішими, на відміну від проклятих загарбників. Світ підтримує нас, тому жодних сумнівів – Україна нездоланна! Так, ми неодмінно відбудуємо всі наші зруйновані міста та села. Мине час, і незалежна, вільна Українська держава розквітне. Все буде добре! – А у Вас є особиста мрія? – Дуже люблю рідну природу, наші мальовничі краєвиди. Я побував у різних країнах, однак переконаний, що вдома – найкраще! У мене – дача на хуторі, то мені більше нічого й не потрібно. Ловлю рибу – власне, не заради риби, бо це – дійсно чудовий відпочинок, прекрасне спілкування з природою. 672
Ще я придбав старий автомобіль «Міцубісі Деліка», то хочу його наразі відновити та залюбки мандрувати Україною – поїхати до озера Синевир, в гори Карпати, а завершити таку подорож на Херсонщині, на Чорному морі… Бо мені подобається екологічний туризм. Натомість почуваю себе незатишно у великих містах, там – надто суєтно, гамірно, некомфортно. Море людей, які увесь час кудись поспішають… Тому рідне місто Чернігів для мене – звісно, найкраще, найдорожче, улюблене. Житиму тільки тут! Спілкувався Сергій Дзюба, 19 травня 2022 р.
Міжнародне співробітництво
Вірші українців перекладені давньою, легендарною мовою бунделханді в Індії
Мавзолей правителів Бунделкханда (Індія) Це сталося – вірші народних поетів України, дійсно всесвітньо відомих письменників, журналістів, публіцистів, літературознавців, перекладачів та авторів популярних пісень, професорів Тетяни та Сергія Дзюби перекладені однією з найдавніших мов світу – бунделханді. В Індії наразі запевняють, що ця мова – унікальна, магічна, бо така ж старовинна, як і сам наш земний світ. Тому 673
для найвидатніших письменників світу, твори яких перекладені на мову бунделханді, – це дуже велика честь! А тепер такої честі вперше удостоїлися й українці. І нічого дивного в цьому немає – подружжя з Чернігова вже добре відоме в Індії, вірші Сергія і Тетяни Дзюби перекладені мовами хінді, орія, каннада, майтхілі, маратхі, бенгальською, непальською… Тому українці нагороджені за видатну творчу діяльність найпрестижнішими преміями в Індії. Вони стали тут, зокрема «Жінкою року» та «Чоловіком року», а пані Тетяна Дзюба – ще й найбільш натхненною жінкою Землі, бо чоловік Сергій присвятив їй усі свої 115 книг, 130 пісень і близько 40 радіоп’єс та популярних серіалів. Отож наші українці вперше потрапили до «Золотої книги світових рекордів» в Індії. Поезії Сергія і Тетяни переклав мовою бунделханді відомий індійський поет і вчений Д-р Браджеш Кумар Гупта «Мевадев» (Dr. Brajesh Kumar Gupta « w »). А Сергій Дзюба переклав його вірші українською. Отже, пропонуємо Вашій увазі поезії подружжя з Чернігова давньою мовою бунделханді. До речі, на відміну від латини та давньогрецької, ця мова – не мертва, адже нею й зараз спілкуються мільйони людей. А головне, нею створені знамениті літературні твори – з найдавніших часів до наших днів.
Сергій Дзюба (Україна)
सेर्गेइ ज्यब ु ा के कविता अमरत के च ांदी से ह थन म छोट से बबटय न ब र ब ांधत है
चांरम के कांघियन से
चमकत भय िीि म
आपन चेहर द्जय खत है चमक होत है
और द्जय खत है लिकन
एक ठो अांज न मेहररय की -----िटम दरू , एभ की टे सू
आलिांगन में िपटत जैसे चक चैंध करै व ि
674
क्षितीज
समांदर के कैते न ब ढ़त तो नीक होत
आसर लमि ज त सांगीत
एक मनसव और मेहररय के रचै के खीघतर ----खूब ष्जय द उां के लिख
आसम न को दोष न द्जय आपन पीर के खीघतर ----रूव वत सांद ु री पिकन म
दटसअ ु न के मोती
इांरधनष ु क ििच वत है -----मडइव
सन ु , थोई तो ि ांघत बन व
य कनफोर समांदर क न सन ु ई दे व ------परु न ब ज के प स
िरकन के स ह ां ी
मष्ु श्कि है उठ प उब।
अनव ु द - रूिी भ ष से दहनदी में कवव सांतोष कुम र पोख रे ि द्जव र
दहनदी से बन ु दे िखण्डी भ ष में ड . बज ृ ेष कुम र गुप्त ‘मेव दे व’ द्जव र
675
Тетяна Дзюба (Україна)
त घतय न द्ज्यब ु के कववत टे िन के िोर म ददन घनकर ग
और परछ इय ां रे ि स हीां िम्बी हुई गईं जौन र त क अांत तक िै ज ती हैं जेदह मेहररय प र करत है ,
कुचरत मई अनन करे घनन जेदह परे ि घनयों से छुटक र के ग रां टी केवि भोर िगे की। -----और आि के रां गन क सनन ट भ और खि ु ी के रां गन के ि ांघत भ
और सेब चगरर, दईु फ क ां न में बबखर जई,
खुिददि जोि इदहके फ कन क ख जइहैं
औरद उइां पेिन के प छे रुव वत एभ क न दे खे पइहे , जो कबे से परु न कुपोषण से बीम र हैं। -----नोन के स थ समय घनकरत हैं सबसे परु न क ि से ब रू स हीां
यह बरत है , जर वत है, पीर दे त है । और कफर दरू ी चि ज त है
और सांमदर म सम ज त है जेदहम झि ू ब नीक होत है य दन के िहरन म
यह खर ब ब त आये, बहुत समय के खखघतर न हीां आखखरक र, मिदइ जमीन म रहत है
ह्य समांदर नोन है ....... -------र जकुम ररय ां बेवकूफन क दीनहीां ज त रही हैं बत वत हैं यह िोक के हुलिय री।
676
-----फोन करत हूां
नांबर मह ु ी य द हवै
व समय म जय कौनो फोन नहीां उठ वत है । तबै सन ु सकत हैं
जौन च हत है सन ु ै के खखघतर बहुत पहिे से। अनव ु द – रूसी भ ष से दहनदी में कवव सांतोष कुम र पोख रे ि द्जव र
दहनदी से बन ु दे िखण्डी भ ष में डॉ0 बज ृ ेि कुम र गप्ु त ‘मेव दे व’ द्जव र А тепер ми наводимо вірші Тетяни та Сергія Дзюби англійською в перекладі видатного українського і американського письменника Богдана Бойчука (США, м. Нью-Йорк).
Serhij Dziuba *** On eternity’s silver palm a little girl combs her hair with moonlit comb and doesn’t see her face in the capricious mirror where her glance is with the wrinkles of an unknown woman. *** On an island as distant as Eve’s tears, hugged tightly by blinding white rocks, where the horizon could be captured if it didn’t run into the sea, the music found a shelter to give birth 677
to a Man and Woman. *** Live long, write little and don’t blame Heaven for your sins. *** Crying beauty: her eye – lashes in tears attract a rainbow. *** Folks, please, be quiet – I cannot hear the sea. *** Old, old guitar stands heavily in the corner, like a child.
678
Tetiana Dziuba *** The day departed with the railroad station’s clamor, and the shadows became as long as the tracks which lead into night’s blind alley. They are crossed by women, diminished anna kareninas, who are sheltered from problems only till dawn. *** There will be silence the color of hope, there will be peace the color of happiness, and the apple will fall, splitting in two; its halves will be eaten by happy lovers, who won’t notice the crying Eve behind the branches cursing her ancient scurvy. *** The salt of time seeps like sand from an ancient clock, it burns, aches, irritates and then dissolves becoming sea, in which it’s pleasant to rock on waves of remembrance. Unfortunately not for long, because people are land creatures, and the sea is of salt. *** Princesses always fell for fools, says folk wisdom. *** I ring the numbers, which I don’t know by heart, at the time when nobody picks up the phone. Only then I can hear the message I always wanted to hear. 679
Пропонуємо увазі наших читачів вірші знаного індійського письменника Браджеша Кумара Гупти в перекладі народного поета України Сергія Дзюби.
Д-р Браджеш Кумар Гупта «Мевадев» (Dr. Brajesh r p « w ») «Свобода
– це все, чого я прагну!»
Відомий поет і вчений з Індії. Лауреат багатьох престижних нагород у різних державах. Зокрема, отримав Міжнародну премію «De Finibus Terrae» ім. Марії Монтедуро (Італія). Почесний доктор літератури Інституту Європи та міжнародного права, злочинів проти людства (Сербія). А зараз він виконує обов’язки генерального секретаря Всесвітньої Спілки поетів. Нагороджений Почесним дипломом Міжнародної літературно-мистецької Академії України за власний творчий доробок і популяризацію української літератури в Непалі, Індії та Бангладеш. Автор восьми резонансних книжок, професор. Д-р Браджеш Кумар Гупта «Мевадев» чудово переклав вірші народних поетів України Тетяни та Сергія Дзюби давньою мовою бунделханді в Індії.
Мрія про свободу Не зрозумійте мене неправильно, все добре! Ваші турботливі дні та ночі, Якщо це несправедливий закон, Ви б скасували, не переймаючись, Як комусь догодити. 680
Невимушено на волі лине перо, Вгорі – чарівні ранкові звуки І, як свобода в цьому світі, – Проникливе світло; бо ми – оазис, За винятком проявів занепалої благодаті… Звідси ми піднімемося Заради нашої любові до життя! Для всіх, кому влада дана, Свобода – лише жалюгідна краса, Потворна, як гріх, і правильна, мов дощ. Її основа побудована на жертовності, Але така вона – свобода! Ми всі неначе щось втрачаємо У душевному пориві захвату; Та свобода ніколи не буває безкоштовною. Авжеж, за все доводиться платити: За свої кохання, щастя, радість, Ніжність, доброту, справедливість, Людяність, віру, надію, шляхетність, – Однак це того варте! Бо що може бути гірше Від безпросвітного мороку Та безпорадної самотності? Хочеться летіти вільно, Мов чуйна, зворушлива пісня. Свобода – це все, чого я прагну!
Вічна співпраця Один міцний зв’язок утворюється з багатьох: Гостинність, мир і взаємоповага, – Душа невпинно співпрацює з тілом, І дружні функції щоразу відновлюються. Так тут усе влаштоване: ми – не безнадійні, Бо відчуваємо душу, навіть не знаючи Достеменно, в якій саме частині тіла Вона тепер знаходиться… 681
Взагалі, ми прагнемо бути успішними. Але що таке – справжній успіх? Брехлива влада та примарна слава? Чи щирі інвестиції у власне здоров’я? Громадяни, реалізуйте право духовності: Хай ваші тіло та душа поєднаються, Як одне ціле, – у вічній, чудовій співпраці, – Така досконала любов спокутує нас. Не хвилюйтеся, зробіть себе вищими, – Настає нова ера співпраці заради змін, Коли ваше тіло аж танцює – таке легке, Невразливе і справді вільне, як душа! © r. Br
h
r
p
«Mewadev» (India)
© З мови бунделханді українською переклав Сергій Дзюба
Храм Лакшмі (Індія) 20 травня 2022 року 682
Міжнародне співробітництво
Вірші українців вийшли в популярному німецькому виданні «Вавилон»
У Німеччині побачив світ другий цьогорічний номер дуже ошатного та авторитетного часопису «Вавилон», який випускає верхньолужицька громада – причому в цьому виданні друкуються твори відомих письменників із різних країн. Народні поети України Тетяна та Сергій Дзюба вже тривалий час дуже успішно співробітничають зі своїми німецькими колегами, тож не раз їздили до Баутцена та Дрездена, де перемагали на міжнародних фестивалях. Наразі в цьому номері вірші Сергія та Тетяни опубліковані в оригіналі українською мовою, а також у перекладах – верхньолужицькою й німецькою. Перекладачі – відомі поети Бенедикт Дирліх і Доротея Шолчина (Німеччина) та видатна українська письменниця Віра Вовк (Бразилія). Нове видання вже чудово презентували в Дрездені, де також виступали автори часопису з різних держав. Нинішню велелюдну презентацію провели на підтримку України, котра героїчно бореться за свою незалежність з ордою російських фашистів. В усіх виступах лунали прекрасні слова про мужніх українських захисників. Як відомо, Тетяна та Сергій Дзюби пережили ворожу блокаду рідного Чернігова та шалені, пекельні обстріли міста – з важкої артилерії, мінометів, «Градів», крилатими ракетами, а також – нелюдські бомбардування з літаків, коли 683
на жителів скидалися заборонені бомби вагою півтонни тротилу. Зараз всесвітньо відоме творче подружжя самовіддано працює на благо України. Валентина Чорнобривець, 22 травня 2022 р.
З поетичного зошита
Чернігівський сонет Сергієві Дзюбі Не затихає замислів кипінь У бурхоплинні непростого часу, Та вибухає серед дня фугасом Натхнення, що не сховане у тінь. Бо крізь течіння бистрого окрасу Приходить до бентежних володінь Енергія майбутніх поколінь, Яка дала кацапських думань масу. Й уже ніколи не перекипить До завтрашнього спрагла ненасить, Що має карби сіверського струму. І спокою од цих чуттів нема, Бо час крокує разом з усіма Проз плини гніву у щоденні думи. Ігор Фарина, м. Шумськ на Тернопіллі, 22 травня 2022 р.
684
На війні
Легендарний командир «кліщів» Андрій Требух: «Ще ніхто й ніколи не зумів підкорити український народ!»
Герой оборони Чернігова, командир групи «Кліщі», підполковник Андрій Требух постійно воює з 2014 року. 24 грудня Андрій Валерійович, легендарний «Кліщ», уже відчайдушно бився з окупантами у Рівнопіллі. Відтоді його бійці, яких за хоробрість називають «навіженими», щодоби виконують по 4-5 найскладніших бойових завдань. Його надзвичайно поважають навіть досвідчені, найкращі вояки – за кришталеву чесність, принциповість і прямолінійність. Адже «Кліщ» не любить напівтонів: біле він називає завжди білим, а чорне – чорним. Ним щиро захоплюються, йому довіряють. Він – завжди поруч: мужній, впевнений, рішучий, цілеспрямований, надійний. Висококваліфікований професіонал, який щодня дивиться в очі смерті, однак готовий воювати: скільки знадобиться, до перемоги, – заради майбутнього наших дітей. – Пане Андрію, Ви народилися в 1977-му на Дону, в Ставрополі, тобто за національністю – росіянин? 685
– Я – з козачого роду. Дон і Кубань – це споконвічні українські землі, там – дуже багато українців, які оселилися там ще на початку XVIII століття. Там – довкола, по суті, українські міста та села! І коли дехто говорить, що це – мовляв, «житниця Росії», то це сталося виключно завдяки нашим козакам, працелюбним переселенцям з України, які вміють багато і успішно трудитися на землі. Мене, до речі, там називали «хохлом», і я, ще зовсім малим, кидався щоразу в бійку, бо для мене це звучало образливо… Ні, я – козак і справжній українець! Мені – 44 роки, народився 26 липня. У трьохлітньому віці я з родиною переїхав мешкати до Чернігова, котрий одразу став для мене рідним. Власне, тут народилися мої діти: в мене – три доньки: Оля, Даша та Катя – найменша, їй – дев’ять рочків. У мене – чудова дружина Наталка. Безмежно люблю та шаную своїх батьків. Закінчив наразі Міжрегіональну академію управління персоналом, факультет правознавства. Ми з дружиною за фахом – юристи. – Знаю, у Вас – знаменитий дід! – Дідусь, Андрій Костянтинович, був моряком. Ветеран другої світової війни – супроводжував конвої. Тричі тонув. У Баренцовому морі американці підібрали його – витягнули багром, як небіжчика… Але він – вижив! Маршал Будьонний нагородив його за хоробрість іменною шаблею. Взагалі, сім’я – це моя релігія. Родинні цінності мають для мене дуже велике значення! – Ким Ви працювали раніше? – Я служив у міліції. У мене – двадцять років такого стажу. Працював у кримінальному розшуку опером, у річковій та залізничній міліції – виконував різні спеціальні роботи. – Ви – чемпіон із рукопашного бою. – Авжеж, я був капітаном збірної МВС з рукопашного бою. І ми стали чемпіонами міжнародних спартакіад. Звісно, я постійно займаюся спортом. – У 2014-му Ви пішли на війну, яка відтоді не припиняється для Вас. – На війну я потрапив у складі МВС. Моїм начальником був полковник Терновий, який загинув. Вічна пам’ять! Тоді я приїхав до Маріуполя, а потім воював по всьому Донбасу… Побував і в тому котлі під Дебальцевим, котрий намагалися замкнути «сепари», щоби оточити наші війська. У підсумку, було політичне рішення, в рамках мінських домовленостей... Проте, чесно кажучи, було дуже образливо у мене на душі, бо ми ж вигризали у ворогів буквально кожен метр рідною української землі. І я цілком усвідомлював, що на цьому війна не закінчиться! Я займався розвідкою, коректуванням вогню, доставкою полонених, ще «полював» там на ворожих снайперів… У 2015-му став заступником комбата десантно-штурмового батальйону. Тоді у нас тривалий час був з окупантами своєрідний «пінг-понг»: з восьмої години вечора і до самісінького ранку ми обстрілювали позиції одне одного. Ми стріляти із ЗУ – зенітних установок, а далі підключалися наші міномети, танки та САУ… Це – щоночі, а щодня ми обмінювалися мінами. Однак потім, після мінських домовленостей, почалося поступове відведення наших танків та мінометів. Хоча «сепари», як і раніше, 686
люто гатили по нас! То ми просто пішли вперед і, попри все, відвоювали нові позиції. – Вас було важко поранено... – Так, у 2017-му. Контузія. Відтоді я – інвалід другої групи. Проте, як і раніше, бороню Україну. Я відчував, що буде повномасштабна війна. Це було цілком зрозуміло для професіонала. Тільки наївна людина могла не бачити та не усвідомлювати відвертої загрози! На самому кордоні вороги проводили навчання, зокрема в Білорусі, і росіян там ставало все більше. Потім вони там збудували автобан. А військові знають, що його можна використовувати і як злітну смугу. Коли на кордоні з’явилися літаки рашистів, у мене вже не було жодного сумніву… У перші два дні війни в моїй оселі побували 17 людей. Друзі приводили також і своїх знайомих. Довіряли моєму фронтовому досвіду, тому говорили: «Ми хочемо захищати Чернігів та Україну, візьміть нас із собою». Так наразі й виникла наша група, яку називають «Кліщі». Бо у мене позивний – «Кліщ». – Цей позивний – ще з АТО, з Донбасу? – Авжеж. Я захоплював полонених, і для «сепарів» це стало кошмаром. – Знаю, вони навіть таблички розвішували, попереджали таким чином своїх: «Обережно, тут – кліщі!». – Просто вони не знали, що так зухвало в їхньому тилу діє одна людина – ось таким чином я тоді «розмножився» і мене стало багато! – посміхається. – Взагалі ж, кліщ – дуже наполегливий, цілеспрямований, небезпечний, і не зрозуміло, де й коли він вилізе… Так у мене з’явився позивний, до якого я за всі ці роки поступово звик. Зараз наша група «Кліщі» – підрозділ Збройних Сил України. – У перший день війни Ви вже воювали в Рівнопіллі! – Ми отримали бойове завдання – дізнатися, що там тепер відбувається і пустити ворогам першу кров. Вирушили вчотирьох: «Бармен», «Боцман», снайпер Толя (колишній міліціонер, прийшов до нас зі своєю мисливською зброєю) і я. У Рівнопіллі ми побачили окупантів і повоювали з ними. А потім ми проскочили між їхніми «Тигром» і БМП. Вони просто не очікували такої нахабності! Тож ми вціліли, вискочили під самим носом у рашистів і встигли вчасно повідомити нашому штабу координати ворожої колони, котра рвалася до Чернігова. І доблесні українські артилеристи повністю знищили її – понад сто одиниць техніки: танки, бронемашини «Тигр», бронетранспортери… Там усе палало – відправили проклятих орків до самісінького пекла! Відтоді ми займалися розвідкою, були в протитанковому резерві, також вивозили з оточеного Чернігова поранених бійців та дітей, доставляли зброю і розробляли для цього маршрути. Ще вирушали в тил ворога – допомагали нашим партизанам. Було ще багато найрізноманітніших бойових завдань, які ми виконували. А нині дружно перекваліфікувалися на саперів, бо після орків залишилася величезна кількість усіляких небезпечних «сюрпризів»! – У Брусилові «Кліщам» вдалося вивезти важкопораненого партизана. 687
– Ми постачали зброю партизанам – вирушали в тил ворога. Ми цих людей уже знали, зустрічалися з ними, переконалися в їх надійності. Тому, коли дізналися, що поранено «Скрипку» (позивний цього партизана), одразу поспішили на допомогу, вивезли його буквально під носом у рашистів. І ще по дорозі повідомили лікарям його групу крові, і «Морпіх» уже нас зустрічав із медичною машиною. Операція пройшла успішно, і я дуже радий, що нам вдалося його врятувати – нещодавно зустрічався з цим мужнім добродієм, він одужує. Ще один пам’ятний епізод, коли Шестовицький міст зірвали й вороги налагодили понтонну переправу. Але ніхто не очікував, що ми проберемося туди, під міст, і спрямуємо на них безпілотник. Однак нам вдалося! Правда, ми тоді розворушили осине гніздо й рашисти нас переслідували аж до самої Іванівки. Втім, ми благополучно дісталися до своїх. Там разом із нами діяла і група відомого розвідника «Хаскі» – теж відчайдушні українські бійці… Про все це можна розповідати безкінечно, адже на війні бійці ризикують щодня, і таких епізодів – багато. Також ми дуже часто супроводжували енергетиків, котрі все лагодили після обстрілів. І «Основа» нас просила допомогти… Робимо все можливе. Чудово, що от з’явилася така гуманітарна ініціатива – «Збройні сили України підставляють плече». Працює загартована команда: «Бармен», «Танкіст», «Мисливець», «Де Голль», «Док», «Редактор», «Рятівник», «Лауреат» і «Антоній». Ми, військові, приїжджаємо до жителів, які пережили окупацію, спілкуємося з людьми, досвідчений лікар проводить консультації, ми обстежуємо і розміновуємо землі. Це – важливо! Війна не закінчилася, та мешканці бачать, що вони – не самотні, бо ми завжди готові їх захищати. – Чим, на Вашу думку, російські офіцери відрізняються від наших? – У рашистів – то взагалі не офіцери. Бо що найголовніше для офіцера? Не зарубки на прикладі, скільки знищено ворогів. Найважливіше – скільки ти врятував своїх солдатів та мирних мешканців. Я щодня по 5-6 разів дивлюся нашим бійцям в очі. Я ж постійно цікавлюсь їхнім життям, самопочуттям та здоров’ям. По суті, все про них знаю, навіть про їхні родини... Завжди прагну в усьому їх підтримати, допомогти, підбадьорити. І щодня, за першої ліпшої нагоди, проводжу ретельне навчання, щоби вони розширювали свій кругозір, вдало освоювали нове сучасне озброєння – це і дрони, й протитанкові джевеліни; займалися спортом; були справжніми, досвідченими професіоналами й водночас – яскравими особистостями. Бо все це – дуже важливо, на війні не буває дрібниць, адже через якусь прикру недбалість може загинути людина… І я ж ніколи не ховаюся за спинами бійців, а навпаки прагну бути в епіцентрі всіх подій. Вони бачать, що командир – завжди поруч; так само, як всі, воює, виконує найскладніші, найнебезпечніші бойові завдання. Тому в нашій групі лиш одна людина пропала без вісті (це Сергій Ткаченко, позивний «Шахіст», ми його зараз скрізь шукаємо) та двоє поранених. Це при тому, що ми щодня ризикуємо життям! До речі, у мене теж були хороші командири, яким я дуже вдячний за все, чому вони мене навчили. 688
Натомість російські офіцери зовсім не переймаються підлеглими. Вони фактично нічого не знають про них. Їм – просто байдуже. Бо для них солдати – це «гарматне м’ясо». Вони не дивитимуться в очі батьків загиблого, їм це ні до чого. Вболівають лише за свою шкуру, за власне збагачення… А ми, українці – справді, патріотичні, адже чітко знаємо, за що воюємо. Ми не хочемо бути жалюгідними, нікчемними рабами та холопами, існувати в постійному страху. Тому ще ніхто й ніколи не зумів підкорити український народ! Я воюю за майбутнє наших дітей, щоб усі вони жили у вільній країні, щоб отримали гарну освіту й працювали на благо України та щиро пишалися своєю державою. – «Кліщів» недаремно називають «навіженими» – за вашу надзвичайну сміливість та самовідданість. Втім, Ви хоча б іноді відчуваєте страх? – Коли з ворожого літака скидають бомбу вагою пів тонни тротилу, я розумію, що можу загинути. Та ніякої паніки немає. Моє завдання – навчити людей виживати на війні. Однак я хвилююся за наших дітей. На жаль, кожен такий день відкидає нас на кілька років назад – економіку держави… Взагалі, викрадається майбутнє дітей! Це – й стреси, величезні нервові навантаження. Тож нове покоління швидше постаріє. А я хочу, щоб діти були щасливими! – Вас дуже складно здивувати. Але щось Вас надзвичайно вразило? – Я навіть плакав… Раніше, чесно кажучи, я особливо не спілкувався з сусідами. Однак під час війни вони дуже позитивно відкрилися для мене, ми справді навчилися бути разом! Чернігів бомбили та обстрілювали рашисти – несамовито, жорстоко. Тоді вже не було води, світла, каналізації, опалення, зв’язку, Інтернету… Сусіди сиділи в підвалі, не знали, що станеться далі, але, уявіть собі, зібрали сто тисяч гривень для захисників Чернігова – військових! Я приходжу, а вони простягають мені ці гроші на потреби армії… Змучені та змарнілі, виснажені й знервовані, ці мирні люди вирішили віддати, можливо, останнє, що у них було! Звісно, я не взяв цих грошей. А потім зайшов у свою квартиру і гірко заплакав, просто заридав… Коли я попросив волонтерів привезти памперси, дитяче харчування та жіночі прокладки, вони пожартували: «У тебе там коханки завелися?». Кажу: «От приїздіть і побачите». Вони привезли, і з підвалів враз почали виходити молоді жінки з немовлятами – деякі дітки там буквально й народилися… Ці мами з таким трепетом все це брали, з такою вдячністю. Що вони пережили! І волонтери, коли все це побачили, не могли стримати сліз… Я тоді їм кажу: «Ось – мої коханки. Всі ці мами, діти, котрі під обстрілами пережили ворожу блокаду – вони всі мої, я вболіваю за всіх і захищатиму їх до останньої краплі крові». Надзвичайно люблю наш Чернігів, хочу жити в ньому і після війни. Я сподіваюся, що мої доньки його відбудовуватимуть. – Звісно, зараз у Вас зовсім немає часу. А які захоплення були до війни? – Люблю риболовлю – в Стрижень на вулиці Єськова майже три тонни мальків випустив. Займаюся спортом. Багато уваги приділяв донькам, щоб вони вчили іноземні мови, займалися музикою, були всебічно освіченими. Я їх і стріляти навчив – якраз напередодні війни. А донька мене вчила грати на 689
фортепіано… Також люблю часом пограти в карти, у преферанс, щоби мізки працювали. Преферанс – це взагалі улюблена гра багатьох офіцерів. – Всі ми мріємо зараз про Перемогу над ворогом. Але маєте особисту мрію? – Взагалі, моя мрія здійснилася, та її вкрали. Я з дитинства мріяв стати військовим. Сидіти на вечірці при параді, з бойовими орденами й медалями, і щоб поряд лунала прекрасна музика, звучали душевні пісні… І так було – я сидів на затишному та мальовничому березі Стрижня з чарочкою коньяку, а донька мені грала на піаніно. Це було так зворушливо, чарівно, розчулювало мене до глибини душі! Зараз згадую і на серці – тепліше… Дай, Боже, щоби повернулися ті благословенні часи! – Все буде добре, я в це вірю. – Так. Але, після всього пережитого, хочеться, щоб Україна не просто перемогла, а очистилася від усіляких негідників – продажних корупціонерів, недолугих пристосуванців, щоб вони знову не вкрали наше майбутнє. – Дякую Вам, пане Андрію, за таку щиру та проникливу розмову. Зичу всім нашим захисникам здоров’я, любові та добра! – Навзаєм, пане Сергію! Ми, військові, із задоволенням читаємо газету «Чернігівщина».
Спілкувався Сергій Дзюба, 28 травня 2022 р. 690
Знай наших!
Відоме подружжя з Чернігова нагородили в Перу престижною світовою премією « h h » Народні поети України, відомі перекладачі, професори Тетяна і Сергій Дзюби продовжують розвивати свій міжнародний успіх, зокрема в Південній Америці, в іспаномовних державах. Так, щойно їх удруге нагородили в Перу – тепер престижною світовою премією «Machu Picchu», – за видатний внесок у всесвітню культуру, літературу, мистецтво і велику міжнародну діяльність. На цю почесну нагороду українське подружжя з Чернігова представила зі своєї ініціативи Міжнародна Палата письменників та митців Іспанії «Ciesart» (м. Мадрид). Торік Сергій і Тетяна отримали в Перу дуже почесну Всесвітню премію «Золоте перо», що визвало значний резонанс як в Іспанії, так і в усіх країнах Південної Америки. Також українці здобули престижні нагороди в Іспанії, Аргентині, Еквадорі та Коста-Ріці. Нещодавно Сергій Дзюба став президентом Представництва «Ciesart» в Україні, а Тетяна Дзюба – віце-президентом цієї впливової та авторитетної міжнародної творчої організації. Звісно, це – результат їхнього визнання як всесвітньо відомих українських письменників. Наразі книжка віршів Тетяни та Сергія Дзюби «Голоси двох поетів», надрукована іспанською та українською мовами в Іспанії й Болівії, успішно витримала вже кілька перевидань. Перекладачка – знана письменниця Галина Шитікова де Ескобар. В оформлені книжки використано репродукції картин видатних художників Сальвадора Далі та Хуана Ромеро. Нині твори Сергія і Тетяни перекладені 90 мовами світу та надруковані в провідних часописах 70 держав. За кордоном вийшло понад 50 їхніх книг. Ярослав Савчин, письменник, перекладач, художник, журналіст, Міжнародна літературно-мистецька Академія України, 30 травня 2022 р.
691
На війні
Водій, з яким за руку вітаються бійці та генерали з усієї України!
57-річний водій Збройних Сил України Сергій Мартин (позивний «Зозо») брав участь у небезпечних миротворчих місіях в Лівані, Сьєрра-Леоне та Іраку. А коли в 2014-му росія віроломно вдерлася до Криму та Донбасу, він добровольцем пішов на фронт і відтоді боронить Вітчизну від ненависних окупантів. Відважний воїн – герой оборони рідного Чернігова. Під обстрілами, ризикуючи життям, він доставляв в оточене орками місто боєприпаси, медикаменти, гуманітарну допомогу. Вивозив поранених бійців, багатьох дітей та жінок. Виконував найскладніші завдання у ворожому тилу… Бійці відгукуються про нього, як одного з найкращих водіїв Збройних Сил України. Адже вони знають – якщо за справу береться легендарний, досвідчений «Зозо», все буде зроблено на найвищому професійному рівні. – Пане Сергію, я чув про Вас дуже багато хорошого. Мені розповідали, що вояки з усієї України знають та шанують безстрашного й відчайдушного водія «Зозо», який переймається лише одним – як найліпше виконати чергове бойове завдання. Тому з Вами скрізь, по всій Україні, за руку вітаються бійці та генерали. У Вас – близько двадцяти почесних нагород... 692
– Просто я давно на війні, позаду – десятки тисяч кілометрів доріг, а то й бездоріжжя, служба у миротворчих місіях. Постійно перевожу бійців своїм автобусом. Що б не сталося, якою б не була загроза, не звик скаржитися та нарікати на долю. Знаєте, це – велика відповідальність, особливо на фронті, під постійними шаленими обстрілами з мінометів і ракет, бомбардуваннями, щодоби перевозити людей, дбати про їхню безпеку! Втім, коли навіть їду сам, проте везу велику кількість снарядів, то, самі розумієте, досить лише одного влучання і мене вмить рознесе на друзки... Та страх у мене минув ще на війні в Іраку. Я давно звик до постійного ризику. І не раз переконувався, що в найгіршій, здавалося б, уже безнадійній ситуації все одно є вихід. Головне, не панікувати та чітко робити свою справу, вірити, що все буде добре! Адже вояк, який не вірить у те, чим займається, – це не боєць... Взагалі, запевняю Вас, – абсолютна більшість наших воїнів переконані, що Україна переможе триклятих загарбників, бо ми ж захищаємо рідну землю, це – свята, справедлива, патріотична справа. Тому жодних сумнівів – перемога буде за нами! А ось наші вороги, в основному, зараз воюють із примусу або за гроші. Вони жорстоко вбивають, катують, грабують і ґвалтують, навіть шестилітніх дітей… І це – в XXI столітті, в самому центрі Європи! Отож жодної пощади тим нелюдам не буде. Тепер мені не соромно говорити, що я – українець, бо саме ми, українці – наша нескорена нація – рятуємо увесь світ від загибелі. Однак я – простий, скромний та звичайний трудяга, який справді хоче якнайкраще виконати свою роботу, адже від цього залежить життя багатьох людей. Я – зовсім не марнославний, не звик себе розхвалювати, нехай краще люди про мене добре слово скажуть, якщо я справді на це заслуговую. – А звідки у Вас взявся такий колоритний і цікавий позивний – «Зозо»? Чесно кажучи, ще не знаючи Вас, я подумав, що це – наразі боєць із Грузії... – Звісно, серед добровольців, які нині захищають Україну, є і грузини. Але я – українець, родом із Закарпаття. Тато у мене працював бригадиром будівельників, матуся була швачкою… А сюди, до Чернігова, мене привезла дружина, яка народилася в селі Рудка. Місто мені надзвичайно сподобалося – таке зелене, ошатне та затишне. Тут – неймовірні, мальовничі краєвиди, давні храми. Тому я – щирий патріот Чернігова і Придесення, це – моя рідна земля. Як з’явився у мене ось такий оригінальний, дотепний позивний? А це – такий номер у мого автобуса: «3030». Тобто там – звісно ж, цифри – трійки та нулі. Проте можна уявити, що то – літери, отже й виходить «Зозо»… – Ви – відомий миротворець, побували не в одній державі. Я дві книги про миротворців написав, то чудово усвідомлюю, настільки це – почесно та відповідально. Адже миротворцями ставали найкращі українські вояки! – Взагалі, я служив у різних миротворчих місіях: на Близькому Сході – у Лівані (де наші бійці займалися розмінуванням), в африканській державі СьєрраЛеоне та в Іраку. Звісно, це – величезний бойовий і життєвий досвід! Я з дитинства мріяв мандрувати Україною та світом, тому щасливий, що мої мрії здійснилися. Власне, за час служби водієм, я їздив на БТР, БМП, БРДМ та всій 693
колісній техніці. Знаю, що таке непрохідні джунглі і випалені сонцем пустелі, як це – їздити автівкою в сезон дощів... Якось я загруз, аж п’ять днів мешкав у африканських нетрях наодинці зі зміями, мавпами та варанами! Можете собі уявити? Тоді мене врятували миротворці з Польщі. Втім, попри все, я ні про що не шкодую, адже є про що згадати! Просто усвідомлюю, що недаремно живу на цьому світі. На жаль, з 1991 року українське військо тільки постійно скорочували, розвалювали та добивали до ручки. Можновладці ніяк не могли усвідомити істинність відомого афоризму: «Якщо ви не хочете годувати власну армію, то годуватимете чужу…» Так, врешті-решт, і сталося! Дійшло до того, що у нас поскорочували, наприклад, льотні училища, бо шкодували пальне на літаки та вертольоти. Та й про самі літаки не дбали… Тому дуже добре, що бодай наші миротворці отримували належний бойовий досвід, бо там пальне наразі не економили і наші вертольоти постійно літали. І коли в 2014-му росія віроломно напала на Україну, дуже знадобився досвід миротворців та наших «афганців». Вони були належно підготовлені і цілком професійно громили загарбників. Я одразу звернувся до військкомату, щоб добровольцем піти на фронт. Однак мені сказали: «Діду, поки вистачає молодих, тому ще зачекайте: якщо буде потреба, то ми покличемо». Але я все одно наполягав, адже не міг сидіти, склавши руки, коли окупанти посунули на рідну українську землю! І в 2015-му я таки потрапив на фронт, воював на Донбасі… Знаєте, я дуже люблю риболовлю, вожу з собою вудочку, але вже вісім років навіть не розпаковував її, бо просто не вистачає часу – маю безперервні важливі бойові завдання, які потрібно виконувати і не лише вдень, а нерідко і вночі. Вже вісім років не був у відпустці – не можу собі цього дозволити, бо вороги топчуть нашу землю, отже потрібно невтомно воювати до перемоги. Тільки так, іншого виходу не існує! Тому я не переймаюся якимись власними благами та забаганками, єдина мета – знищувати окупантів, робити все, що можу для України. – Ви – водій автобуса, служите в батальйоні охорони Оперативного командування «Північ» Збройних Сил України. – Так, автобус має 45 місць, тому у мене щоразу – багато пасажирів… Я вожу мобілізованих. Під час блокади, під постійними обстрілами, вивозив з оточеного Чернігова наших поранених бійців, дітей, жінок і людей похилого віку. А сюди я привозив боєприпаси, медикаменти та гуманітарну допомогу. Також виконував різноманітні бойові завдання у ворожому тилу. Наприклад, я віз нашу диверсійну групу – понад 30 бійців. Треба було підірвати міст поблизу Ладинки в Чернігівському районі. Звісно, окупанти не дрімали – обстрілювали, тому ми ховалися в лісі – до ночі. Ну, а потім хлопці зробили свою справу – міст був зірваний… І таких епізодів – не злічити, адже це – війна. Маю бути постійно готовим до виконання будь-яких завдань. Взагалі, більшість українських бійців воюють хоробро та самовіддано. Зокрема, я перевозив поранених із відомою групою «Кліщі», то щиро скажу, що це – наші справжні герої! Причому вони завжди діють високопрофесійно, 694
розумно, винахідливо, надійно. І мені надзвичайно імпонує, з якою повагою вони ставляться один до одного. Це – не просто вояки, а друзі та однодумці. – А хто наразі лагодить Ваш автобус? – Зазвичай сам і лагоджу… А хто ж іще, коли я постійно – в дорозі? Якось взагалі там двигун зіпсувався, то я його зняв, повністю розібрав і за п’ять днів відремонтував. Військовому водієві потрібно бути майстром на всі руки! – Вас називають надзвичайно, неймовірно везучим. Адже ви буквально виконуєте неможливе й залишаєтеся невразливим, немов зачарований… Як таке наразі може бути? – Знаєте, за час війни я втратив багатьох бойових побратимів. Для мене це щоразу найболючіше! До цього не можна звикнути, і сльози навертаються на очі, коли ти буквально вчора бесідував із цим чоловіком, пив із ним чай, а сьогодні його вже немає в живих… І я, звісно, розумію, що в будь-яку мить таке може трапитися зі мною. Власне, я не раз був на волосок від смерті. Ось, пам’ятаю, тільки-но проскочив міст, і вже за пів хвилини на тому ж місці, де я щойно був, розірвався снаряд! Як я тоді вцілів?.. Один Господь знає, це – його парафія… Авжеж, маю бойовий досвід, стараюся за будь-яких обставин не опускати рук, проте цілком усвідомлюю, що я – не вічний… Але, відверто кажучи, я живу не для себе, а заради майбутнього своїх дітей, онуків та, сподіваюся, правнуків. Адже у мене – двоє дітей. Донька – Наталія, приватний підприємець, котра виховує мою прекрасну онучку Злату. Це – напрочуд розумна, чуйна і талановита дівчинка, моя улюблениця! Вона – художниця, вже має власні справжні, оригінальні та цікаві роботи. Донька з онучкою мешкають у Чернігові, а мій син Тарас наразі живе в Києві, він, як і я, – військовий, захищає Україну. Я щиро пишаюся своїми близькими! – Ви захищали Чернігів під час ворожої блокади. Відчували підтримку мешканців міста? – Безперечно. Люди нам дуже допомагали, в усьому підтримували. Я взагалі скажу, що багато жителів тут поводилися героїчно! Медики рятували життя наших поранених бійців – лікарі в надзвичайно складних умовах, під безперервними ворожими обстрілами, мужньо і самовіддано робили операції. А як вивозили сміття комунальники – я бачив їх машини, посічені осколками. Вражали й хоробрі волонтери, які постійно моталися між кулями, щоб, попри смертельну небезпеку, дістати та привезти для людей найнеобхідніше. Про таке неодмінно потрібно розповідати, адже це – вже наша історія, не вкрита якимось штучним чи помпезним глянцем, не вигадана, а справжня, трагічна й героїчна водночас. Історія, якою ми з вами можемо справедливо пишатися. Так, я – надзвичайно гордий, що мешкаю в місті-герої Чернігові! – Поки що ситуація на фронті – дуже складна, важка. Ворог окупував Херсонщину, намагається наступати на Донбасі, навіть погрожує захопити південь і всю Україну, до кордону з Польщею. Який Ваш особистий прогноз? – Україна має всі шанси здолати загарбників. Це – не просто слова, а цілком реальна оцінка ситуації. Так, буде ще дуже складно, важко, будуть і трагічні втрати… Але ми неодмінно переможемо! Звісно, хотілося б швидше, та все 695
залежить від того, коли ми отримаємо важку далекобійну зброю. Адже в тому, що вона у нас буде, я аніскільки не сумніваюся. Це – тільки питання часу! Тому я дуже іронічно ставлюся до усіляких пустопорожніх балачок про начебто розпад України. Про це патякають або підлі зрадники, або нікчемні боягузи. Ні, Україна вистоїть і стане ще сильнішою! Власне, ми зараз щодня стаємо сильнішими, натомість окупанти воюють з останніх сил… Отож, я думаю, війна завершиться у проміжку між жовтнем цього року – лютим наступного. На більше у загарбників просто не вистачить сили. Бо в лютому реально затріщить російська економіка… Тож, як то кажуть, все буде Україна! І рідний Чернігів ми з Вами обов’язково відбудуємо, інакше й бути не може. Я в цьому щиро переконаний. Отоді я нарешті трохи перепочину і від душі посиджу з вудкою на березі нашої чудової річки… Також мрію про мандри – скажімо, дуже хочеться знову побувати в Карпатах. Попри все, Україна – прекрасна, неповторна та найкраща в світі. Тому мені не потрібен ніякий ілюзорний заморський рай – я хочу жити тільки тут!
Спілкувався Сергій Дзюба, 30 травня 2022 р.
696
Вітаємо!
Українців нагородили в Узбекистані
Народні поети України Сергій і Тетяна Дзюби відзначені Почесними дипломами на міжнародних фестивалях в Узбекистані. Це – «International Uzbekistan Festival» і «World Festival». На літературно-мистецьких імпрезах була представлена яскрава творчість знаних письменників із різних держав. Чудово, що нагородили всесвітньо відоме українське подружжя з Чернігова. Взагалі, вірші Тетяни та Сергія узбецькою мовою переклав узбецький поет із Киргизстану Азам Рахім. А Сергій Дзюба майстерно переклав добірку його гарних поезій українською та надрукував у популярних всеукраїнських часописах і своєму тритомнику «Гріх любити неталановито!» – у другому томі перекладів світової класики із 60 мов. Там же опубліковані в перекладі українською мовою й вірші знаного узбецького поета з Таджикистану Хасана Гаюбова. Отже, співробітництво між українськими та узбецькими поетами й перекладачами також розвивається. Галина Леус, 31 травня 2022 р. 697
Натхнення
Українська пісня, яка стане народною!
Без перебільшення, справжній шедевр – пісню «Калина зажурилася» – створили народний поет України Сергій Дзюба (слова), відомий композитор Микола Збарацький (ноти), знані лауреати міжнародних та всеукраїнських премій і конкурсів Валентина і Володимир Олійники (дует «Крила»), Ігор Мілевський та Ольга Бондаренко (виконання) і популярна поетеса Надія Бойко (відеокліп). Ця пісня – настільки неповторна, прониклива та чарівна, так глибоко западає в душу, що згодом стане воістину народною! І співатимуть її не лише найпопулярніші українські артисти, а прості люди у колі родини, за святково накритими столами, причому по всій Україні. Адже Сергій Дзюба запросив до створення нової пісні, вже традиційно, митців із Придесення, Полтавщини та Львова. І ось таке поєднання яскравих, цікавих, дійсно талановитих людей створює напрочуд оригінальну, душевну та зворушливу атмосферу. Бо пісню одразу ж хочеться співати; вона неймовірно розчулює, надихає, зігріває серце теплом. А ще – це й пам’ять про видатного композитора Миколу Збарацького, автора незабутньої «Козачки» у виконанні Героя України Раїси Кириченко. Добродій Микола відійшов у вічність, однак нова пісня «Калина зажурилася» також багато років житиме в народі. З дуетом «Крила» Сергій Дзюба успішно співробітничає кілька років. У виконанні популярних співаків Валентини та Володимира Олійника звучать 698
прекрасні пісні «Порадниця свята», «Я намалюю сон» та «Будь моєю!», котрі вже мають сотні тисяч (!) переглядів в Інтернеті: на відомих порталах, сайтах і в соціальних мережах, тож вони стали «Піснями року». А цього разу пісню «Калина зажурилася» виконує квартет – Валентина та Володимир Олійники залучили до роботи своїх друзів – неординарних, цікавих співаків і музикантів Ігоря Мілевського та Ольгу Бондаренко. Отож вийшло дуже колоритно та гарно! Думаю, і в такому складі теж варто співати далі. Наразі щиро вітаю з безперечним успіхом творців прекрасної пісні та щиро всім зичу здоров’я, любові, добра і наснаги в нинішні складні й буремні часи. Нехай чудові українські пісні линуть по всьому світу, і хай їх слухають мільйони людей, котрі від усієї душі підтримують тепер героїчну боротьбу українського народу за свою жадану свободу – проти ганебного рабського ярма. Адже звитяжні українці своєю кров’ю зараз рятують від загибелі увесь світ. Тому незламно віримо в святу Перемогу над лютим ворогом, бо наш Бог – у вишиванці! Ярослав Маджуга, місто-герой Чернігів, 1 червня 2022 р.
699
На війні
Полковник, який завжди посміхається
Полковник Олександр Єрмоленко (позивний «Морпех») за будь-яких обставин буквально випромінює оптимізм. Він любить жартувати і вміє підбадьорити бойових побратимів та друзів. Тому цей мужній, сильний та впевнений добродій – завжди в центрі уваги. Всі бійці про Олександра Володимировича відгукуються з великою повагою: «З ним можна йти в розвідку, у вогонь і воду». І це – найвища оцінка! «Морпех» воював в АТО, створював територіальну оборону. У перший же день війни він одразу пішов захищати рідне місто. Фахівець, полковник, котрий особисто майстерно стріляє з гранатомета та кулемета. Ми, працівники газети «Чернігівщина», щиро пишаємося дружбою з такою яскравою та цікавою особистістю! – Пане Олександре, Ви – корінний чернігівець. – Я – буквально обожнюю рідне місто. Для мене воно – найкраще в світі. Тут я – завжди щасливий і натхненний, хочеться жити та працювати. Власне, мені – лише 50 років виповнюється (народився у 1972-му, в Чернігові) – як то кажуть, усе життя – попереду!.. – сонячно посміхається. – Навчався в школі-ліцеї № 15. 700
– Який закінчив із золотою медаллю... – Авжеж. Ну, от, Ви все про мене знаєте. І це – прекрасно, бо нескромно себе хвалити. Так от, після школи здобув освіту в Харківському військовому університеті. – Отримали червоний диплом. – Аякже, – киває. – А далі служив на різних посадах… Взагалі, у війську мені подобається, це дійсно моє покликання! Завершив службу начальником управління ТрО (територіальної оборони) – заступником начальника штабу Командування Сухопутних військ Збройних Сил України. – По суті, Ви нашу територіальну оборону й створювали? – Звісно, не тільки я. Але так, ми з колегами-друзями були першими… Територіальною обороною я професійно займаюся ще з 2013 року. Вивчав досвід організації ТрО Швеції та Естонії під час відряджень на закордонні навчання. Це частина мого життя! Стояв біля витоків системи ТрО України, яка діяла до кінця 2019 року. Територіальна оборона — це поняття не нове, як, можливо, багато хто думає. Вона вже існувала у складі Сухопутних військ ЗСУ. Думаю, що після нашої Перемоги потрібно буде докорінно змінювати всю систему ТрО з урахуванням отриманого бойового досвіду, а можливо, й частково звертатися до перевіреної попередньої моделі з підпорядкуванням Командуванню Сухопутних військ. У листопаді 2013-го я був переведений з Чернігова до ОК «Південь» – служив у Дніпропетровську (на посаді начальника відділу планування – заступника начальника управління ТрО) – разом із полковником Олексієм Макаренком (позивний «Макар»), він тоді й очолював це управління ТрО. До речі, сталося дежа в’ю, – щиросердно посміхається. – Адже зараз ми разом із ним – на тих же посадах, як і тоді, в 2013-му!.. Атож, життя нерідко влаштовує нам такі неймовірні, дивовижні сюрпризи – як то кажуть, будь-яке кіно відпочиває… Взагалі, «Макар» – висококваліфікований бойовий офіцер і прекрасна, чуйна Людина, мій дуже хороший та надійний друг, який завжди прикриває спину. І от, згодом я дослужився до начальника управління ТрО ОК «Схід», і на цій посаді був у Дніпропетровську до вересня 2017-го… Однак потім мене перевели до Києва, призначивши на посаду начальника управління ТрО – заступника начальника штабу Командування Сухопутних військ ЗС України. Звільнився я у грудні 2019 року – закінчився контракт… Тож повернувся до рідного, улюбленого Чернігова, без якого просто не уявляю свого життя. До речі, позивний «Морпех» у мене – ще з військового училища. – Знаю, Ви неодноразово були на війні, яку чомусь назвали АТО, а потім перейменували в ООС... – Так, я загалом немало воював у 2014 – 2019 роках, захищав Україну. Нині той бойовий досвід мені надзвичайно знадобився!.. Проте наприкінці 2019-го довелося побути і військовим пенсіонером – не зі своєї волі. Адже я й тепер дуже хочу служити в Збройних Силах України! Зовсім не вважаю себе дідуганом. Я постійно займаюся спортом, підтримую чудову фізичну форму. 701
Втім, завершився контракт… Що ж, не сидів, склавши руки – майже два роки потрудився старшим науковим співробітником Державного науково-дослідного інституту випробувань і сертифікації озброєння та військової техніки – тут, у Чернігові. Займався випробуванням нового озброєння для наших Збройних Сил. Просто у мене – такий активний, діяльний характер, бо я не можу взагалі нічого не робити, лише бити байдики. Взагалі не уявляю, як це?! – посміхається. – Та тоді, у Вашому цивільному житті військового пенсіонера, мабуть, все ж з’явився час і для дозвілля, якого просто не вистачало раніше? – Я ж – фанат риболовлі! Тому із задоволенням взявся все надолужувати – багато рибалив, збирав гриби. Практично щодня, якщо нічого не заважало, старався бігати кроси – в темпі марш-кидка, по 5-10 кілометрів. За два місяці до війни купив собі розбірні гантелі по 20 кілограмів та дошку для пресу. Але не встиг як слід позайматися… Однак всі ці навички неабияк знадобилися на війні! Також я володію англійською, вільно читаю та спілкуюся. Донька Ірина – викладач іноземної мови, тож допомагає таткові. Тому навіть під час АТО і ООС, якщо доводилося спілкуватися з іноземними партнерами – на спільних навчаннях НАТО – розмовляв без перекладачів. – Якщо вже зайшла мова про доньку, то розкажіть про свою родину. – Родиною я справді щиро пишаюся! Про доньку вже сказав – вона дуже гарний фахівець! А ось мій дідусь був відважним партизаном-розвідником на Корюківщині – в загоні Олександра Петровича Балабая. Тепер я прийняв цю естафету… Дружина Олена нині завідує гастроентерологічним відділенням першої міської лікарні Чернігова. Наразі під час бойових дій вона ні на один день не полишала рідне місто! Продовжувала працювати в лікарні та надати медичну допомогу людям. До речі, обласна газета «Чернігівщина» робить дуже хорошу справу: Ви багато й цікаво висвітлюєте працю медиків, пишете, як вони тут самовіддано рятували поранених бійців! – Але тихе, спокійне, щасливе мирне життя вмить обірвала війна... – Відверто кажучи, я відчував, що це станеться, адже на окупації Криму та Донбасу росія не зупиниться… І там, де ще тиждень тому сидів на льоду із вудкою біля нашого мосту через Десну, де влітку й восени у благословенній тиші ловив окунів біля Вознесенського, довелося запекло воювати. Взагалі, наш сильний бік – ми досконало знаємо свою місцевість. Кожні лісопосадку, балку, гай… Призвався за мобілізацією добровольцем – одразу ж, у перший день, 24 лютого, – разом із «Макаром». Ми з ним – немов єдине ціле! Він подзвонив і каже: «Ти вже йдеш?». І я буквально через півгодини був у військкоматі… У нас же реальний досвід – від формування перших батальйонів територіальної оборони – до бойового управління цими підрозділами ТрО під час АТО та подальшого їх переформування в мотопіхотні батальйони бригад. Тут уже чекали всі старі друзі, з котрими служив раніше… Таке відчуття, наче я й не звільнявся взагалі! 702
З першого дня війни я виконував різні бойові завдання – це евакуація, супроводження, розвідка, організація оборони міста. Був гранатометником та кулеметником рядовим, хоча й полковник. Адже це – війна, і потрібно вміти виконувати будь-яку, найважчу роботу. Я ж – продвинутий користувач ПКМ, маю досвід і практику застосування РПГ-7, «Мухи», опанував АТ-4, NLAW. Класична схема: бронетехніка в місті – дуже вразлива та неповоротка, мов слон у посудній лавці; тож гранатометник, який зайняв зручну позицію, може практично безкарно розстрілювати її в упор… Потрібно лише зупинити головну і останню машини, позбавити екіпажі можливості маневрувати, і все: далі – стріляй, як у тирі! Так ми це готувалися зробити, якби вороги прийняли безглузде для них рішення й почалися вуличні бої. Це став би для окупантів навіть не Грозний! 703
Кожна вулиця, кожен провулок були готові зустріти загарбників достойно. Тому, в такій дуже складній ситуації, нам треба було просто робити все, на що здатні, а не гадати, як складуться обставини та «ляже карта». Ми готові були навіть загинути, аби тільки люті вороги не загарбали прекрасне місто. – Під час оборони Чернігова Ви займалися й організацією взаємодії з органами державної влади і місцевого самоврядування, а також – із нашими патріотичними громадськими об’єднаннями, які одностайно виступили на захист незалежної України, нашого чудового Придесення і рідного міста. Також ми планували спільне виконання завдань нашими підрозділами територіальної оборони (та інших складових сил оборони) щодо охорони і захисну критичних об’єктів інфраструктури, ключових мостів та переправ, основних маршрутів евакуації населення й поранених. Дбали про обладнання інженерних загороджень, розгортання та розміщення на місцевості хибних цілеймакетів; про забезпечення заходів з евакуації (поранених та цивільних, зокрема дітей); організацію взаємодії з силами руху опору; патрулювання міста, а ще – виявлення та знищення світлових і радіомаячків для наведення ворожих літаків, що бездушно, навіжено бомбили місто; наразі опікувалися і супроводженням та охороною ремонтно-відновлювальних бригад… Є така приказка: «На війну не просись, від війни не бігай!» Був потрібен наш досвід для захисту дорогого серцю Чернігова. Тому ми з побратимами, військові пенсіонери, взагалі навіть жодної хвилини не вагалися та не чекали запрошення з військкомату – ні, самі туди побігли, і в той же день отримали зброю та почали боронити нашу землю від ненависних орків. Війна показала, справді, – хто є хто серед друзів та знайомих. У кого є стержень, а хто тільки робив вигляд, що патріот, а переймався лише власною шкурою… Адже не всі ті, на кого я розраховував, встали до бою. Бог їм суддя, хай це лишиться на їхній совісті! Не все те золото, що блищить… Натомість виявилося, що серед так званих «бешкетників», є мужні та шляхетні хлопці, які героїчно боронили Чернігів! – Ви дуже активно співробітничаєте з бійцями відомої групи «Кліщі», які прославилися своїми подвигами, особисто брали участь у їх небезпечних військових операціях. – Безмежно вдячний долі, що опинився пліч-о-пліч під час виконання бойових завдань з Андрієм Требухом («позивний Кліщ») та з його командою хоробрих «кліщів», як ми їх усіх називаємо. Адже вірити можна лише собі, другунапарнику, який прикриває твою спину, та зброї АКС, – посміхається. Всі вони – різні за характерами, але всі перевірені бойові хлопці, з якими ми не раз були в гарячих точках. Це – мої найкращі бойові побратими! Разом з Миколою Гоголем ми були обстріляні на блокпосту, коли їхали в розвідку... З «Танкістом», «Доком», «СМС» бігли по пішохідному мосту через Десну на той бік під шаленим мінометним обстрілом: виконували бойове завдання для забезпечення переправи через річку та перегону плоту з мотором на наш бік річки. І зараз пригадую, як щодуху мчав мостом у бронежилеті. В одній руці – автомат, в іншій – акумулятор від автомобіля, щоб завести двигун плоту. Так 704
швидко я в житті ще не бігав, аж захекався! – добродушно посміхається. – Втім, як то кажуть, народжений бути повішеним – не потоне… На розтяжці підірватися ще можна, а ось потонути – це навряд чи. Добігли, залягли в якомусь сараї передихнути. А над нами завис дрон… І як почали нас довбати з мінометів, потім включилася в роботу їх артилерія – все ближче й ближче з корективами, тільки осколки сиплються і гепають об стіну… І так – години три! Навіть приблудний пес забіг до нас в це укриття, приліг біля ніг і навіть не скавчав, а тільки мовчки під час обстрілів зазирав в очі. Я ще тоді подумав, що наші шкури на барабани не підуть, бо надто в них дірок багато! В перервах між лютим вогнем хлопці Діма «Танкіст» та Руслан «ДОК» короткими перебіжками все-таки добралися до плоту, підготували та завели мотор, а також відчепили пліт від причалу. Знову почала працювати ворожа артилерія: залягли і рахували секунди між «відльотами-прильотами»… Чули, як вдарив «Град» на Анисів. А потім була така ж сама дорога під обстрілами в зворотній бік. Вже вночі хлопці переправили пліт на наш бік річки. У перші ж дні, коли ситуація під час оборони міста змінювалася досить динамічно (це – м’яко кажучи!), разом із вірним другом, полковником Ромою Павленком, як і в тривожному 2014 році, пліч-о-пліч бігали вуличками, – із завданням знищення ворожої бронетехніки. Хоч він завжди бурчить на мене, проте завжди поруч! Працювали звичайними гранатометниками. Полковник Макаренко («Макар») також сказав: «І мені дайте «шайтан-трубу» (як ми між собою називаємо шведські AТ-4). Я, хоч і шульга, але теж бахну!» – Вам було страшно? – Авжеж. Сміливець і боягуз переживають однакове почуття страху. Але різниця в тому, що сміливець, попри все, здатний його подолати, а боягуз – ні. Сміливець щиро вірить у Перемогу над ворогом, а боягуз думає лише про те, як врятувати власну шкуру… Запам’яталось, як ми з «Кліщем», «Редактором» та нашими бойовими побратимами шукали рибальські моторні човни й маршрути підвозу – для організації переправи по Десні. Буквально вчора їхали через автомобільний міст – здійснювали евакуацію й супровід людей, а зранку дізналися, що вночі міст уже розбомбили… На той час це була реально дорога життя! Ми шукали та готували навіть надувні рибальські човни. Були готові тут до найгіршого сценарію. Пригадую й евакуацію нашого підрозділу – біля міської адміністрації, коли вороги влучили в будівлю біля дитячої стоматологічної поліклініки та бібліотеки; вивезення в безпечне місце під обстрілами, вночі, коли навкруги – лише спалахи, вибухи, хаос... Головне – було вивезти з пекла наших бійців! – Втім, зараз жахлива, кривава війна з агресором триває, забираючи все нові жертви... – В будь-якому разі ми вистоїмо і здобудемо Перемогу. Я в цьому навіть не сумніваюся! Прикро, що більшість росіян підтримують цю злочинну війну – про це свідчать численні відео-опитування мешканців у різних містах росії. Хоча ніхто не заважає їм дізнатися правду. Авжеж, там блокують українські і зарубіжні сайти, Фейсбук, однак обійти всі заборони, за бажання, нескладно. Ось тільки 705
особливого бажання у них поки що немає… росії не подобається наш підручник з історії. Але новий підручник їм не сподобається ще більше! Бо сьогодні ми пишемо переможну історію нашої держави, щоб не залишити війну в спадок нашим дітям та онукам, і щоб вони пишалися нами. Історія залежить від того, хто її пише… Мені б хотілося, щоб українську історію писали люди, які брали безпосередню участь у цій війні. – Друзі називають Вас «полковником, який завжди посміхається». – Ще давній філософ щиро радив не падати духом, де заманеться!.. Адже життєрадісній людині під силу значно більше, ніж песимісту. Та й людям, які перебувають довкола, все-таки краще бачити гарну, променисту посмішку на твоєму обличчі, аніж «кислу міну», страх, розпач, приречення чи журбу… До речі, можна навіть «Доброго дня» сказати так, щоб образити хорошу людину. Натомість можна так добродушно промовити слово «потвора», що приятель просто радісно посміхнеться у відповідь. Тому мені подобаються оптимісти, та й сам я прагну сподіватися, що все буде добре. Із задоволенням щоразу зичу людям здоров’я, любові та щастя. Тож запрошую всіх бажаючих на мою сторінку в Фейсбуці: я там – SASHA MOR. – Неодмінно зайду і подивлюся. Дякую Вам за цікаву розмову! – Навзаєм, пане Сергію. Переможемо разом! Спілкувався Сергій Дзюба, 2 червня 2022 р.
706
Міжнародне співробітництво
Поезії відомого творчого подружжя з Чернігова прекрасно перекладені філіппінською мовою
Базиліка Святого Лоренцо Руїса Вірші народних поетів України Тетяни і Сергія Дзюби перекладені філіппінською. Цю чудову мову називають ще філіпіно. Це – національна та офіційна (разом з англійською) мова держави Філіппіни. Відноситься до сім’ї австронезійських мов та базується на існуючих місцевих мовах, насамперед тагальській. Нею спілкуються понад 60 мільйонів людей. Назва цієї чарівної, мальовничої острівної держави у Південно-Східній Азії недаремно перекладається, як «країна семи тисяч можливостей». Вірші українців переклала відома філіппінська письменниця Елізабет Есгуерра Кастільо (Elizabeth Esguerra Castillo). А Сергій Дзюба переклав її поезії українською мовою. Пропонуємо вашій увазі вірші Сергія та Тетяни Дзюби філіппінською. Це – 88 переклад творів відомого подружжя з Чернігова мовами народів світу. 707
Ni Serhij Dziuba *** Sa tanikalang palad ng walang hanggan Isang batang babae Ay nagsusuklay ng kanyang buhok Gamit ang suklay ng buwang marilag At di nya maaninag ang sariling mukha Sa isang mamahaling salamin. Ang kanyang tingin Ay nakatutok sa kulubot na balat Ng isang babaeng di nya kilala. *** Sa isang isla Kasing layo ng mga luha ni Eba Mahigpit na niyakap Ng mga nakakabulag na mga puting bato, Kung saan ang kalawakan Ay maaaninag Kung ito'y di tumakbo sa karagatan, Ang musika ay nakatagpo Ng isang kanlungan Kung san ipapanganak ang isang lalake At isang babae. *** Mabuhay ka ng matagal At sumulat lamang sandali Huwag mong sisihin ang Langit Sa pagkakaroon mo ng mga kasalanan. *** Umiiyak na marilag; Ang kanyang mga mataAy lumuluha nang maigting Nabibighani Ang bahaghari. *** Kayong mga tao, Sana ay manahimik708
Pagka't di ko marinig ang himig ng dagat. *** Isang napakalumang gitara Ay nasa isang sulok, Na parang isang bata. Salin sa Wikang Filipino ni Elizabeth Esguerra Castillo ***********************************************
Ni Tetiana Dziuba *** Ang araw ay nagpaalam Sa isang daan ng tren na may pagkagalak, At ang mga anino ay kasing haba ng daan Patungo sa isang madilim na lagusan. Ito ay dinadaanan ng mga kababaihan, Mga lipas nang Anna Karenina, Na kinupkop nang magdamag Upang makinig sa kanilang mga hinaing Hanggang takipsilim. *** Darating ang katahimikang may dalang kulay ng pag-asa, Magkakaron ng kapayapaan na kulay ng kaligayahan, At ang mansanas ay mahuhulog at mahahati sa dalawa; Ang bawat kalahati ay pagsasaluhan ng mga magkasintahan, Na hindi alintana ang umiiyak na Eba Sa likod ng mga sanga Sinusumpa ang kanyang lahi. *** Ang alat ng panahon na simisiksik Na parang buhangin ng isang matandang orasan, Ito ay masusunog, masasaktan, maiirita At sa huli'y Magiging dagat, Kung saan kaaya-ayang umindayog Sa sayaw ng mga alon ng mga alaala. Ngunit sa kasamaang palad ay di magtatagal, Sapagkat ang tao'y naninirahan lamang sa lupa, 709
At ang karagatan ay asin. *** Ang mga prinsesa ay laging naghahanap ng mga mangmang, Isang matandang kasabihan. *** Tinawagan ko ang mga numero na Hindi ko saulo ng mga oras na iyon Kung walang sasagot ng aking tawag. At iyon ang sandaling maririnig ko Ang mga salitang nais ko lamang marinig. Salin sa Wikang Filipino ni Elizabeth Esguerra Castillo
А зараз – вірші відомої філіппінської письменниці Елізабет Есгуерра Кастільо (Elizabeth Esguerra Castillo) – в перекладі Сергія Дзюби
710
Елізабет Есгуерра Кастільо (Elizabeth Esguerra Castillo, Філіппіни) «Щасливим зовсім не треба маскуватися»
Відома поетеса, прозаїк та художниця з Філіппін, яка отримала багато зарубіжних нагород. Автор книжок «Пори емоцій» (Англія) та «Внутрішні роздуми музи» (США), котрі викликали значний резонанс у Філіппінах і за кордоном, а також співавтор понад ста міжнародних антологій. Її твори вже перекладено 16 мовами. Пані Елізабет – доктор літератури, почесний доктор з латиноамериканської літератури. Лауреат премії імені Мігеля Сервантеса. Переклала філіппінською мовою вірші народних поетів України Тетяни та Сергія Дзюби. Нагороджена Почесним дипломом Міжнародної літературно-мистецької Академії України за власний творчий доробок та популяризацію української літератури на Філіппінах. 711
Сміливість правди Чи потрібно приховувати своє справжнє «я», Висловлювати претензії або маскуватися? Чи треба брехати, щоб вас помітили інші? Погляньте в дзеркало і запитайте себе: чому?.. Невже світ зробив із вас раба, який змирився З утратою свободи та національної ідентичності?! Насправді, ті, хто щодня одягає такі маски, Не знають справжньої любові та чарівного щастя; Лише женуться за якимось примарним багатством, Жадібно метушаться, переймаються другорядним; Однак лише гірко існують – ниці, вбогі духом, Безнадійно втрачені для себе та світу. Їхні загублені душі вже навіть не страждають, Не мріють звільнитися з пекельних ланцюгів І взагалі не вірять у добро та справедливість… Авжеж, клоунів посилають розважати натовп, Проте хіба їх вимушені посмішки – щиросердні Під товстим шаром того лицемірного гриму? Смішний комік – у кінострічках, які ми дивимося, Та в реальному житті його гнітить самотність; Але, за сміхом та веселощами, ми не бачимо Його справжнього «я» і прихованого страху… Так, щасливим зовсім не треба маскуватися, Адже вони живуть не для себе, а для людей! Щасливі особистості – відкриті для всього світу, А тому – справді, вільні та натхненні, як птахи, Що линуть у високості та прославляють небеса. Вони не плетуть інтриги, не проклинають нас, А живуть, як чудове сонечко, що світить і гріє, – Чесні, чуйні, людяні, зворушливі, дивовижні!
Тінь фантому Крізь чорну ніч, у беззоряному і блідому місячному сяйві, Він скрадається й нишкне, мов привид, – нікуди подітися... Стомлено блукає вулицями, ховаючись від натовпу. Його похмуре обличчя – геть замасковане, Бо за цим лицем у шрамах – темне минуле, 712
Яке продовжує невпинно переслідувати його. Він уже втратив надію порозумітися зі світом Надто жорстоких, нерозумних і байдужих істот, Які ще чомусь називають себе людьми; В глибині душі у нього – ніжне та проникливе серце, Однак він, загартований підступними ударами Невблаганної долі, про це наразі просто забув. У кожному з нас живе дивовижна тінь фантома! Адже прагнемо не лише співчуття, вперто виборюємо Власну нішу в цьому незатишному та суворому світі; Хочемо, щоб нас обіймали, попри всі наші слабкості… Чому світ не може просто залишити його в спокої, Стерти клеймо вигнанця, відмінного від інших; Надати йому життєвий простір, місце під сонцем, Щоб міг вільно дихати, мирно та спокійно жити Й натхненно працювати на благо суспільства, Відчуваючи свою неповторність та цінність?! Але, нічого не відбувається, тож наш привид Лише зацьковано, самотньо озирається навкруги… Придивіться – він і зараз тут, у темних провулках, Змучений, нещасний, майже безтілесний, як тінь, Фантом у людській подобі, який тиняється поруч. Втім, звісно, легше всього вдавати, що його немає, Бо навіщо він нам здався, той невдаха і безхатько, Який вештається зі своїми невидимими кайданами? Його ж навіть приблудні кошенята не бояться, Бо він ділиться з ними останнім, просто не може інакше. Ходить, наче навшпиньках, непомічений, чужий, Провулками, порожніми для нього, ніби гігантські Космічні чорні дірки, котрі поглинають енергію; Неначе прибулець з іншої невідомої галактики… На що він сподівається? На диво? На чиюсь поміч? Чи нарешті настане день, який звільнить від лабет? Чи молиться він Всевишньому, чи просить для себе Бодай краплиночку щастя та дещицю доброти?! Кожен із нас прагне, щоб нас сприймали довкола Такими, якими ми насправді є, чи навіть кращими. Тому ми вписуємося в безрозмірний натовп, Мов у посудину будь-якої форми, неначе вода; Пристосовуємося до незручного, гамірного світу, Звично виправдовуємося перед ним і живемо собі; 713
Проростаємо мимоволі травою крізь асфальт І залишаємося осторонь від незбагненних диваків. Добре хоч, що ми – занадто сучасні та шляхетні, Аби, як раніше, тисячоліттями, жбурляти в нього Камінням… © Елізабет Есгуерра Кастільо (Elizabeth Esguerra Castillo), Філіппіни © З філіппінської переклав Сергій Дзюба, Україна 4 червня 2022 р.
Міжнародне співробітництво
Юний вундеркінд Абдуллох Абдумомінов із сонячного Узбекистану
Юному вундеркінду (обдарованому письменнику та художнику) із сонячного Узбекистану – лише 13 років. Він мешкає з сім’єю в Ташкенті, навчається у 7 класі школи № 102. Абдуллох – відомий міжнародний діяч, організатор літературно-мистецьких фестивалів та конкурсів для дітей, перекладач узбецькою. Втім, і його дійсно талановиті, неординарні твори перекладені аж дев’ятьма мовами: українською, англійською, іспанською, арабською, турецькою та ін. 714
Зараз юнак має понад 30 справді престижних міжнародних нагород – в Україні, США, Англії, Франції, Німеччині, Італії, Бельгії, Туреччині, Румунії, Норвегії, Індії й інших державах. Зокрема, тепер його відзначено і Почесним дипломом нашої відомої Міжнародної літературно-мистецької Академії України, яка об’єднує творчих людей із 70-ти країн) – за власний творчий доробок та популяризацію української літератури в Узбекистані й світі. Тож пропоную увазі читачів оповідання Абдуллоха Абдумомінова в своєму перекладі українською мовою. Сергій Дзюба, президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України, письменник, перекладач, літературознавець, редактор, журналіст
Викрадачі часу Абдулла, який живе по сусідству, і я – дуже близькі друзі. Ми не лише сусіди, а й навчаємось разом… Якось увечері ми не знали, чим зайнятися, і почали щось робити з великого шматка дерева. Батько мій прокинувся від раптового шуму і, сидячи з ще напіврозплющеними очима, промовив: – Та ви – викрадачі часу, дарма марнуєте його! Тоді я зовсім не збагнув значення вислову «викрадачі часу». Коли хотів поцікавитися про це у тата, той пішов спати… – Ми, мабуть, злодії, – тремтячи від страху, сказав мій друг Абдулла і схвильовано почимчикував до себе додому. Увечері я довго не міг заснути – все розмірковував над дивовижним висловом батька. Однак тато раненько поквапився на роботу, і я знову не встиг його розпитати. Коли зійшло сонце, я згадав, що треба поспішати до школи. Швиденько вимив обличчя та руки і поспішно випив чай. Я боявся запізнитися до школи, але виявилося, що урок ще не розпочався… Щойно я сів на місце, увійшла вчителька: – Дорогі учні, я рада вас бачити. І моя радість – безмежна! Коли наша вчителька пояснювала нову тему уроку, з’явився мій другоднокласник: – Вчителю, мені дуже шкода, що я сьогодні спізнився… – Даніаре, не запізнюйся. Цього разу я прощаю тебе, проте наступного – покараю. Шановні учні, ви маєте побудувати новий Узбекистан і водночас виправдати довіру своїх любих батьків, готових пожертвувати навіть своїм життям заради вас. Якщо хтось із вас стане знаменитим, я з гордістю скажу, що навчала цього учня, – промовила вчителька. Ці мудрі слова справили на мене особливе враження та підвищили мою впевненість у собі. Якоїсь миті в класі почалися всілякі перешіптування: «Ти прийдеш завтра на мій день народження?..» Було очевидно: наша вчителька почула ці слова. – Ох, ви – викрадачі часу! – скрушно зітхнула вона. І її гострий погляд на учнів був сповнений жалю. 715
«Викрадачі часу»... Я чув учора ці слова від батька, коли грався зі своїм приятелем. Тому вже й не надто здивувався, знову почувши їх. Натомість мої однокласники були приголомшені. Даніор аж тремтів від страху, як і мій друг Абдулла. – Даніоре, чому ти тремтиш? – запитала вчителька. – Ви назвали нас злодіями, чи не так? Хіба за крадіжку винуватців не карають? – Ви завдаєте собі шкоди – час покарає злодіїв… – Вчителю, я не розумію сенсу цього вислову, отож поясніть нам, будь ласка, про крадіжку часу. – Зазвичай тих, хто краде, карають. Злодії часу – виняток... Адже наразі такий викрадач не зазнає покарання. Бо він – невинний перед законом. Втім, даремно гаяти час зараз – це все одно, що просто… поцупити його в себе, у вашого майбутнього! Тож, якщо ви проводитимете увесь свій час у навчанні, – безперечно, заощадите його й станете кращими в майбутньому. Слова вчительки надихнули Даніора. У цю мить він зрозумів, що таке – викрадач часу. Навіть додому тепер поспішав. – Анваре, відтепер я розумію ціну часу! – запевнив приятель. – Авжеж, друже, ти збагнув, що ми недаремно витрачаємо тут час, адже старанно вчимося – це головне наше завдання. Сподіваюся, в майбутньому ми станемо кращими, і наша шановна вчителька щиро пишатиметься своїми учнями. Я, Абдуллох Абдумомінов, учень сьомого класу школи № 102 міста Ташкента, згоден із цим. Не витрачайте час даремно! Я завжди пам’ятатиму, що він – безцінний! Абдуллох Абдумомінов, м. Ташкент, Узбекистан З узбецької переклав Сергій Дзюба, місто-герой Чернігів, Україна, 5 червня 2022 р.
716
Знай наших!
Вірші відомого подружжя з Чернігова перекладені мовою хауса, якою говорять 100 мільйонів африканців
Африканська гора Зума Народні поети України Тетяна і Сергій Дзюби продовжують активно розвивати свій успіх в африканських державах. Нині їхні поезії переклали мовою хауса, котра дуже популярна в Західній Африці. Нею спілкуються в Нігерії, Нігері, Судані, Камеруні, Беніні, Буркіна Фасо та Гані… Загалом там розмовляють цією чарівною мовою понад сто тисяч мешканців Африки! Вірші українців чудово переклав рідною мовою видатний нігерійський поет, прозаїк і драматург; автор популярних пісень, кінофільмів та музичних творів; блогер; практикуючий юрист і правозахисник; відомий міжнародний громадський діяч Вільям Варігон (W .W r ). А Сергій Дзюба майстерно переклав його цікаві, колоритні поезії українською.
717
Отже, пропонуємо увазі читачів вірші Тетяни та Сергія мовою хауса.
By Tetiana Dziuba *** Rana ya tafi da kame-kame a tashar jirgin kasa. Ga inuwa ya yi tsowo kamar hanyar jirgin Wanda ke karatowa cilkin hanya a dare marasa ido Inda mata ke ketarewa Da mutuwar Anna Kareninas Da aka kebe daga matsala har wayewar gari. *** Akwai shiru mai kalar fatan alkhairi Akwai kwanchiyar rai kalar farin ciki Har yalon aful sai ya fadi ya rabu biyu Kowane rabi masoya za su ci Ba za su yi hattara da hawayen Hawa'u ba Da take boyuwa a bayan itcen kyautatawa. *** Ga gishirin lokaci yana zamewa Kamar yashi daga agogon shekarun baya Yana kuna, yana zafi mai radadi Har sai sun rikida sun zama ruwar teku Mai sa farantaka mai dorewa A shafin tunawa Hazaka kuma dai bada jimawa ba, Domin mutane halitar kasa ne Da gishirin ruwar tekun. *** 'Yar Sarki, a kulum sai soyyaya Da wadanda basu da wayo, Marasa imani. *** Na buga lambobin waya Da ban fiye saninsu ba Babu wani da ya ansa Amma na ji sakon da zuchita Ke son ji. 718
By Serhij Dziuba *** Har abada 'Yar yarinya Tana taje gashinta Ta hasken watar abin taje gashi Bata ganin fustanta a madubi mai sauya hali kwasam Inda kallon ta Yake da lakwasan jiki Na abin da baya da saniyyar ta mace *** A jan tsibirin, Mai nisa kamar haweyen Hawa'u, Cikin rungumar tam Wajen hasken fararen duwatsu A wajen da tsararin sama Zai iya kamuwa cikin ruwar teku. An samo kida A wani tsari Ta haihuwar miji Da ta mace. *** Cikin tsawan rayuwa, A yi rubutu Kar a zargi can Samaniya Domin zunubai. *** Kyakyawar yarinya: Idanunta – Gashin idanunta Sun jawo hankalin Bakan gizo. *** Yan'uwa, Don Allah, ku yi shiru Domin na daina jin muryar teku. 719
*** Tsoho, tsohon Wata nau'in garaya Da aka kebe a gefe Kamar yaro. Hausa translation by William Warigon, Esq А зараз вірші українців – у перекладі англійською. Перекладачка – письменниця, педагог, еколог, міжнародна громадська діячка Принцеса Ловелін Ейо з Нігерії.
By Serhii Dziuba *** On eternity’s silver palm a little girl combs her hair with moonlit comb and doesn’t see her face in the capricious mirror where her glance is with the wrinkles of an unknown woman. *** On an island as distant as Eve’s tears, hugged tightly by blinding white rocks, where the horizon could be captured if it didn’t run into the sea, the music found a shelter to give birth to a Man and Woman. *** Live long, 720
write little and don’t blame Heaven for your sins. *** Crying beauty: her eye – lashes in tears attract a rainbow. *** Folks, please, be quiet – I cannot hear the sea. *** Old, old guitar stands heavily in the corner, like a child.
By Tetiana Dziuba *** The day departed with the railroad station’s clamor, and the shadows became as long as the tracks which lead into night’s blind alley. They are crossed by women, diminished anna kareninas, who are sheltered from problems only till dawn. *** There will be silence the color of hope, there will be peace the color of happiness, and the apple will fall, splitting in two; its halves will be eaten by happy lovers, who won’t notice the crying Eve behind the branches cursing her ancient scurvy. *** The salt of time seeps like sand from an ancient clock, 721
it burns, aches, irritates and then dissolves becoming sea, in which it’s pleasant to rock on waves of remembrance. Unfortunately not for long, because people are land creatures, and the sea is of salt. *** Princesses always fell for fools, says folk wisdom. *** I ring the numbers, which I don’t know by heart, at the time when nobody picks up the phone. Only then I can hear the message I always wanted to hear. Translated by Lovelyn Eyo
722
А тепер – вірші нігерійського письменника Вільяма Варігона в перекладі народного поета України Сергія Дзюби з Чернігова.
Вільям Варігон, есквайр (William D. Warigon Esq.), м. Абуджа, Нігерія
Видатний нігерійський поет, прозаїк, драматург, блогер, автор пісень, авторитетний практикуючий юрист, правозахисник та міжнародний діяч. Автор відомих кінофільмів: «Дельта Нігеру: закохані», «Еклектичний поет» і «Вічна рапсодія» та співавтор багатьох міжнародних літературних антологійбестселерів, зокрема книжок «Мотиви для барда: Натхненні цитати багатьох кольорів» і «Відлуння африканських барабанів». Колумніст популярного журналу «Phenomenal People». Коли захопився музикою, випустив 3 студійні компакт-диски: «Dew Drops», «Heavenly Dew», «Adew Lation». Також керує освітніми службами, котрі надають допомогу неосвіченим і знедоленим. Представлений у багатьох міжнародних антологіях і спільних проектах, наприклад, у нещодавній книзі-бестселері «Осінній апельсин» (за редакцією Ієна Вілкокса) та резонансному збірнику «Мир починається з нас» (редакція Бренди Мохаммед). Багато подорожував. Зараз мешкає в Нігерії, у чарівному місті Абуджа. Спілкується мовами: хауса, мбула, бачама, фулані, а також – французькою. Толерантно ставиться до переконань та орієнтації інших людей. Його кредо: «Ми – всі красиві, як пальці однієї руки». Вільям Варігон гарно переклав вірші народних поетів України Сергія і Тетяни Дзюби африканською мовою хауса, котрою розмовляють понад 100 мільйонів мешканців Західної Африки. 723
Нагороджений у багатьох державах. А зараз його відзначено Почесним дипломом Міжнародної літературно-мистецької Академії України за видатну творчу діяльність і популяризацію української літератури в Африці.
Аромат твоєї пісні Я був пригніченим, в зажурі: Чекав чарівних, чуйних змін, – Тепла, удачі – замість бурі, Та світла й щастя передзвін. Вже й на столі паперу стосик – В солодкому передчутті… Ввімкнув танок – і ноги босі, Аж заясніли, мов святі! Ця пісня ніжно зворушила, Піднесла до палких небес; Розквітлих слів жадана сила Окрилила – і я воскрес! Той аромат поезій зрання, Мелодії прекрасний лет… І я, наснажений коханням, Готую авторці бенкет!
Шановному курцеві Ти куриш – гаряче шкварчить Ота подруга-сигарета! А в мене – знов душа умить Спалахує сумним сонетом. Авжеж – поет, тож не святий, До слова ласий та до слави, – Здається, наче на забій, Готують демони лукаві… Та вірші – це солодкий гріх: Ятрять – водночас гоять душі. Періщить, трощить, мов батіг, Нас сигаретка невмируща! Комусь той сморід – фіміам, 724
Хоча до пекла наближає Мужів та їх шляхетних дам, Бо вже курцям не бачить раю. Неначе немічне дитя, Ти смокчеш куриво звабливо: Жовтіють зуби чи життя, І ніс росте, неначе слива! Ще нібито в розвої літ, А хекаєш, неначе шкапа; До личка дістає живіт, Сльоза смолою раптом крапа… Цілуєш, жмакаєш її Та кланяєшся, мов богині! Мчи навпростець – мо’ солов’ї Ще заспівають на могилі… Кури хоча й до ста років, Хай щедро тануть грошей жмені… Бо ти живеш, як захотів, Лише кортить ввесь час страшенно!
Дивлюся на тебе Найбільша в світі насолода – Дивитися завжди на тебе; Це – найважливіша потреба, Мов дихати погідним небом, Як сонечком зігріти душу, Веселкою чимчикувати, І світ натхненно обіймати, Мов навесні розквітлу грушу! Щоразу лиш про це і мрію: У нашім ліжку, на світанку, Удень – на сонячному ґанку, В зірково-місячній завії. В твоїх очах – безмежний космос І ласки, ніжності чарунки, – Назустріч лину поцілунку, 725
Мандрую у шовкових косах! Ясне і неповторне диво – Розкішна, зваблива богиня, – Осяяний твоїм промінням, Сто літ кохатиму вродливу! © Вільям Варігон, есквайр (W м. Абуджа, Нігерія
.W r
q.),
© З мови хауса переклав Сергій Дзюба, місто-герой Чернігів, Україна 6 червня 2022 р.
Міжнародне співробітництво
Українці отримали Почесні дипломи Міжнародного фестивалю «Великий Шовковий шлях» («The Great Silk Road Festival»)
Народні поети України, відомі письменники, перекладачі, літературознавці, міжнародні громадські діячі, професори Тетяна та Сергій Дзюби дуже активно 726
розвивають співробітництво з Туреччиною, Індією Бангладеш та Узбекистаном. Саме ці держави тепер підтримали ідею проведення престижного Міжнародного літературно-мистецького фестивалю «Великий Шовковий шлях» («The Great Silk Road Festival»). Взагалі, із задоволенням долучилися до такої прекрасної мандрівної імпрези й поети, прозаїки, драматурги, перекладачі та міжнародні громадські діячі з України, Німеччини і Китаю. Вийшло дійсно цікаво та креативно! Таким чином, всесвітньо відомі українці Сергій і Тетяна Дзюби, книги яких перекладені вже 90 мовами і надруковані в 70 державах, одержали тепер Почесні дипломи Міжнародного фестивалю «Великий Шовковий шлях» («The Great Silk Road Festival») (держави-організатори – Туреччина, Німеччина, Україна, Індія, Бангладеш, Китай та Узбекистан). Власне, це – тільки початок оригінальних подорожей, свят, презентацій, виставок, імпрез та конференцій, які відбудуться у багатьох країнах і, звісно, матимуть успіх та міжнародний резонанс. Валентина Чорнобривець, прес-служба Міжнародної літературно-мистецької Академії України, 9 червня 2022 р.
З Україною можна дружити – вона чесна і доброзичлива. З Україною можна жити – вона мирна, їй не потрібні чужі землі. В Україну можна приїжджати – вона гостинна, добра і чуйна. З Україною не можна воювати – вона мужня і непереможна, ще ніхто й ніколи не зміг підкорити волелюбний український народ! 12 червня 2022 р. 727
На війні
З династії артилеристів
Обидва його дідусі були на фронтах Другої світової війни. Тато теж обрав мужню професію військового, був полковником. Тож Льоша змалечку мріяв продовжити ратну справу своїх близьких – став артилеристом. Олексій Макаренко (позивний «Макар») боронить Україну з 2014-го. Його було двічі поранено на Донбасі – у пеклі під Іловайськом… Однак він, не 728
вагаючись, 24 лютого пішов воювати з окупантами. Відтоді полковник «Макар» – начальник управління територіальної оборони Оперативного командування «Північ» ЗСУ. Це його бойові накази виконує відважна група «Кліщі», про подвиги якої ми розповідаємо на шпальтах «Чернігівщини». Старший син Олексія Валентиновича – Павло, теж артилерист, як і тато, воює з проклятими рашистами. У свої майже 50 літ «Макар» почувається на 30, і мріє після Перемоги ще довго жити та працювати в рідному місті-герої Чернігові. – Пане Олексію, Ви – з родини військових, корінний чернігівець. – Так, я народився в Чернігівській районній лікарні. З самого дитинства хотів стати справжнім військовим! Мої друзі мріяли про професії кіноактора, космонавта, банкіра, науковця, інженера. А я щиро пишався своїми дідусями, які мужньо пройшли всю війну та здобули велику Перемогу над нацистами. Вони повернулися додому героями! Звісно, це надзвичайно вплинуло на мого тата, Валентина Андрійовича, котрий продовжив родинну військову династію та закінчив службу в званні полковника. Батько був висококваліфікованим фахівцем, і його свідомий вибір, непоказний, дуже щирий патріотизм та увесь стиль життя завжди мені подобалися. Тож я прагнув бути схожим на свого чудового татуся! А матінка, Зоя Володимирівна, трудилася в конструкторському бюро на Чернігівському радіоприладному заводі «ЧРПЗ», а згодом працювала у статистичному управлінні. Мої дорогі батьки вже відійшли у вічність, але їх приклад такого подвижницького і шляхетного життя для мене – справді, важливий. – І Ви, звичайно, вступили до військового училища. – Ні, спочатку я пішов до ПТУ й отримав професію фрезерувальника… Відверто кажучи, в школі я був «трієчником» та бешкетником. Однак до ПТУ вступив із задоволенням і не шкодую, що здобув робітничу спеціальність. Бо я ніколи не вважав і не вважаю тих, хто закінчив профтехучилище, «людьми другого сорту». Навпаки добре, коли у чоловіка руки не з сідниць ростуть! У ПТУ в мене були «четвірки» та «п’ятірки», то я без проблем вступив до Сумського артилерійського училища. Закінчив його в незалежній Україні і, звісно, залишився тут. Дехто тоді спробував шукати ліпшої долі в росії, та я навіть припустити такого не міг! Хоча, як то кажуть, наполовину росіянин за національністю. Але в душі – завжди щирий українець, однозначно. Бо мене батьки виховували в українських традиціях, і це – моя земля, яку люблю усім серцем! Тож служив у 155-му самохідному артилерійському полку – в Смілі, на Черкащині. Загалом в армії прослужив 28 років. Був начальником управління територіальної оборони Оперативного командування в Дніпропетровську. Ми з моїм хорошим другом «Морпехом», про якого Ви нещодавно розповіли читачам, по суті, тоді створювали тероборону в оперативному командуванні Дніпропетровська, котре формувалося на фондах 6 Армійського корпусу, – стояли 729
біля її джерел. До того були тільки папірці, і от нарешті – реальне, повноцінне життя. До речі, добровольці, патріоти, які тоді свідомо пішли в територіальну оборону, невдовзі проявили себе як мужні, самовіддані воїни, професіонали. Вони вчилися, старалися, прагнули досягти високих результатів, слухалися командирів. І серед них було менше загиблих та поранених. Бо вони, справді, бажали воювати – захищати свою Вітчизну, адже це – свята справа. А чого хочуть окаянні орки? Це – виродки, у яких в душі немає нічого святого! Вони вирушають на війну з примусу: зі страху, що їх, у разі відмови, запроторять до в’язниці. А дехто воює за «тридцять срібняків»… І більше їх ніщо не цікавить. Це, за великим рахунком, навіть не військо, а банда вбивць, злодіїв, садистів, ґвалтівників. Зазвичай, їх набирають із відсталої російської глибинки, – скажімо, серед орди, яка вдерлася в Україну, – тувинці, буряти… Росіяни, котрі виступають проти рашистів (є й такі), розповідають, що, наприклад, Бурятія – один із найбільш злиденних регіонів РФ, і там узагалі вкрай складно влаштуватися на роботу. Тож, по суті, єдиний вихід – служити в їхній армії. Причому там вживають алкоголь навіть у десять разів більше, аніж в інших регіонах росії! Недаремно мешканці, котрі пережили окупацію, розказують, що майже всі загарбники постійно «накачувалися» самогоном, після чого їх одразу тягнуло на якісь «подвиги», – заради схиблених розваг, жорстоко знущалися над мирними людьми: жінками, бабусями, дітлахами… Але чого можна чекати від бандитів?! До речі, в Бурятії зовсім не пам’ятають своєї національної мови, навіть старожили не знають бурятської, вона просто вимерла! Проте вони цим пишаються, вважають себе росіянами… – Напередодні початку війни в 2014-му я презентував свої книжки у Тернополі. То там підвівся один добродій і поцікавився: «Пане Сергію, як Ви думаєте, якщо кляті москалі нападуть на Україну, на чиєму боці воюватиме Чернігівщина?» Я відповів, що подібні запитання – образливі для сіверянина, бо Придесення – не менш патріотичне, аніж Галичина. – І невдовзі в цьому переконалася вся Україна! Я в 2014 році служив у Дніпропетровську, де жителі теж героїчно боронили нашу Вітчизну. Взагалі, усілякий «поділ» на Лівобережну і Правобережну Україну – по-моєму, надто штучний. Знаю, наприклад, було дуже багато добровольців і з Чернігівщини, і з Дніпропетровщини. Я пішов на фронт, адже просто не міг вчинити інакше. – Вас було двічі поранено під Іловайськом. – Осколок снаряда влучив мені в плече, ще отримав кульове поранення в ногу. Там воювали «елітні» російські війська – я все це бачив на власні очі. Були запеклі бої! Ми потрапили в оточення… Тільки-но вийшли з Іловайська – мінометний обстріл! Три години кружляли полями, нарвалися на засідку… Наша колона розсипалася. Водієві перебило руку, я відстрілювався. Врешті-решт залишився сам, обстріли тривали. Сховався в соняшниках, а вночі йшов пішки до Комсомольська – кілометрів 20. Звісно, обидві рани дошкуляли, але я, дякувати Богові, все ж дочимчикував до своїх… Потім два тижні лікувався в шпиталі. Відтоді – інвалід третьої групи. 730
Взимку 2015-го я повернувся до Чернігова – призначили начальником управління територіальної оборони ОК «Північ». Я це сприйняв із радістю, адже дуже хотілося додому! Так і служив до 2018 року… Звільнився в званні полковника, далі 4 роки працював менеджером на станції техобслуговування. За день до війни я отримав повістку з військкомату на збори... Дружина Вікторія (працює начальником відділення «Приватбанку») вмовляла мене не ходити, відчувала, що це – надовго. Я відповів, що остаточно вирішу вранці... У дружини в вайбері є всі її колеги з «Приватбанку», вони там обмінюються інформацією. Однак вже о четвертій ранку вайбер запрацював інтенсивно… Це – дуже незвично! Кажу: «Поглянь, що там таке?» Вона лише подивилася і схвильовано каже: «Вмикни телевізор, у державі – війна!» Почав одразу збиратися, дружина плакала... Відвіз жінку та молодшого сина, школяра Валеру, до її батьків, на Подусівку. І пішов до військкомату… Управління територіальної оборони планували скоротити, а тут – війна, тож ця посада була вакантна, і мене призначили. Відбулося дежа вю: знову я – на цій посаді, а заступник у мене – чудовий бойовий друг «Морпех»! – Ваш старший син Павло продовжив династію – воює артилеристом, захищає незалежну Україну. – Так, він два роки тому закінчив військове училище… Як і я, професію військового обрав свідомо, я на нього зовсім не тиснув. Втім, звісно, я таким сином можу щиро гордитися! Взагалі, у сучасній війні артилеристи – дуже важливі, недаремно їх називають «богами війни». Завдяки комп’ютеризації, покращилися точність і швидкість наведення... Для літаків треба аеродроми – це дорого. Для танків потрібен простір – наприклад, степ, а на Чернігівщині – незручна для них місцевість – річки, болота… А в місті танк – вразливий, у нього нескладно влучити, це – мішень. – Чому ж росіяни кинули сюди стільки танків? – Бо вони планували захопити місто буквально за день і далі наступати на Київ… Сподівалися, що тут українці їх мало не з квітами зустрічатимуть! Але що «руський мир» приніс Україні з 2014 року? Тільки руйнування, кров і горе… Співвітчизники вже усвідомили, що росія – наш лютий та віроломний ворог, бо хоче лише одного – знищити Українську державу, наш волелюбний народ! Окупанти були здивовані, що українці живуть краще, заможніше. Бо у них, в глибинці, одна лазня – на все село, вдома ніде нормально помитися. Немає ні газу, ні асфальту… Їх вразило, що ми маємо дачі, рашисти спочатку навіть не могли второпати, що це таке! Тож ми дбали про рідне місто – під шаленими обстрілами вивозили поранених. А очолював ці бойові завдання досвідчений «Редактор» разом зі своїм побратимом «Рятівником». Евакуювали дітей та людей похилого віку. А от сюди, до Чернігова, ми привозили боєприпаси, продукти і медикаменти. Пробиралися також у ворожий тил та передавали зброю нашим партизанам. Супроводжували й аварійні служби («Чернігівгаз», «Водоканал», пожежні машини). З’ясовували інформацію: скільки людей у бомбосховищах, а також – немічних, самотніх та 731
хворих жителів у підвалах, котрі самотужки не могли добратися до лікарень… Взагалі, багато проблем доводилося дуже швидко вирішувати! А в разі вуличних боїв ми мали відбивати атаки ворога на своїй ділянці – на вулиці Шевченка: від Чернігівського технологічного університету – і до Красного мосту. Для цього мали 6 протитанкових розрахунків і 2 мобільних, на автомобілях. Проте, якби вороги наважилися на штурм міста, вони б мали величезні втрати, адже буквально на кожному кроці на них чекала б смерть! Тоді я був зайнятий буквально 24 години на добу, це – така неймовірна напруга, бо необхідно було скрізь встигати… Тепер – звичайно, легше, однак поки що розслаблятися не можна, зарано, – жахлива війна триває, забираючи щоразу безцінні людські життя. Взагалі, з такими надійними та відчайдушними бійцями, як наша група «Кліщі», можна діяти, справді, ефективно та досягати потрібних результатів. – Наразі «Кліщі» виконують Ваші завдання? Ви – їхній начальник? – Так, і я – дуже високої думки про професіоналізм Андрія Требуха та його бойових побратимів! Зараз вони перекваліфікувалися на саперів і вкотре ризикують життям. Бо вони такі: «Якщо це дійсно потрібно і важливо – отже, як би не було складно, навіть іноді – просто неможливо, це треба робити. Хто ж, як не ми?». Авжеж, наші «кліщі» пролізуть та продеруться скрізь! – Настільки вірогідно, що загарбники спробують вдруге захопити Київ, Чернігів і Суми? – Як на мене, це зараз – малоймовірно. Я б дав тільки 10 відсотків, що вони знову попруть, і 90 процентів, що не наважаться… Думаю, вони цілком розуміють, що, лиш перетнувши кордон, отримають дуже «гарячий» прийом. Навіть десять кілометрів не пройдуть – потраплять під навіжену «роздачу»! Тобто ми – цілком готові до цього, дамо належну відсіч окупантам. – У Вас на війні траплялися миті розпачу, зневіри? – Знаєте, у лютому 2015 року я пережив транзиторно-ішемічну атаку – простіше кажучи, мікроінсульт… У мене на добу відібрало мову, ліву руку та частково ліву ногу. Це сталося прямо на службі, мене доправили в шпиталь… Все обійшлося, але тоді в голові різні думки роїлися! Та й відчуття небезпеки я дуже гостро пережив, коли на рідне місто падали ворожі 500-кілограмові авіабомби. Вони так несамовито гупали, а потім я бачив величезні та глибокі урвища від них! Тепер мені незабаром виповниться 50 років, та я щиро говорю друзям, що почуваю себе тридцятилітнім. Втім, це – особисте… А в нашій Перемозі над росією я впевнений, і ніякого зневір’я у мене з цього приводу немає! Настільки швидко це станеться? Все залежить, коли ми нарешті отримаємо далекобійну зброю. Бо без неї організувати ефективний контрнаступ – доволі складно, це вимагатиме багато жертв... Та я сподіваюся, що таку сучасну зброю ми, попри все, неодмінно одержимо, й тоді перевага буде на нашому боці, тому росіянам дійсно захочеться миру… – Плануєте вже своє життя після війни? – Наша родина мешкатиме в Чернігові. Жодних сумнівів, що місто буде відбудоване! Військову службу все-таки залишу – звільню дорогу молодшим. 732
Перед війною я задумав зробити ремонт у своїй оселі, тож матиму заняття – я багато що можу лагодити власноруч… Люблю природу, риболовлю, збирати гриби та ягоди. Однак на найближчі п’ять років про гриби і ягоди ліпше й не згадувати, адже з власного досвіду знаю, стільки небезпечних «сюрпризів» у нашій землі ще залишилося від рашистів. Втім, я – людина багатогранна, не звик просто так бити байдики, тож, без сумніву, знайду собі роботу для душі. Спілкувався Сергій Дзюба, 12 червня 2022 р.
Міжнародна співпраця
Поезії відомого подружжя з Чернігова перекладені тагальською та ілоканською мовами на Філіппінах
Вірші народних поетів України Тетяни та Сергія Дзюби перекладені вже тагальською та ілоканською мовами на Філіпінах. Тагальська (Wikang Tagalog) – це офіційна, разом з англійською, мова Республіки Філіппіни й одна з найпоширеніших на островах і в філіппінській діаспорі. Зараз нею спілкуються понад 60 мільйонів жителів. Назва мови походить від слів «мешканець» та «річка». Таким чином, первісне значення – «мешканець річки». Перша відома книжка тагальською «Християнська доктрина» датована 1593 роком. А один із найвидатніших поетів, які створили вірші тагальською, – Франсіско Бальтасар (1788-1862). Його 733
найвідоміший твір, написаний у XIX ст., – поема «Флоранта і Лаура», це – дійсно найкращий зразок тагальської класичної мови. Ілоканська (також ілокано, ілоко) – одна з популярних філіппінських мов, мова ілоків; основна мова міжетнічного спілкування для народів, котрі мешкають у північній частині Лусону – найбільшого острову Філіппінського архіпелагу. Всього на Філіппінах нею тепер розмовляють понад 10 мільйонів жителів. Також ілоканською спілкується доволі численна діаспора в США. Тагальською та ілоканською мовами вірші українців Тетяни та Сергія Дзюби переклала відома філіппінська поетеса Вен-Лін А. Вальдес (Ven-Lyn A. Valdez). Це – президент популярного літературного форуму «Ритм серця письменників», перший керівник Всесвітньої спілки поетів (Італія). Таким чином, твори відомого подружжя з Чернігова перекладені вже 90 мовами світу та надруковані в провідних часописах 70 країн, за кордоном вийшло близько 50 їхніх книг. А Сергій Дзюба має переклади українською з 70 мов. Пропонуємо вашій увазі поезії Сергія та Тетяни Дзюби тагальською мовою.
By Serhij Dziuba *** Sa pilak na palad ng kawalang-hanggan isang musmos na babae sinusuklay ang kanyang buhok sa suklay na naliliwanagan ng buwan at hindi makita ang kanyang mukha sa pabago-bagong salamin kung saan ang kanyang tingin ay sa kulubot ng misteryosang babae. *** Sa isang islang kasing layo ng mga luha ni Eva, na niyayakap ng mahigpit sa pamamagitan ng nakatagong mga puting bato, kung saan maaring abot-tanaw kung hindi ito inaabot ng alon ng dagat, natagpuan ng musika ang isang kanlungan sa pagsilang ng Lalaki at Babae. 734
*** Mabuhay ng matagal, magsulat ng kaunti at huwag sisihin ang langit sa iyong mga kasalanan. *** Namumungay sa kagandahan: ang kanyang matapilikmatang may luha umaakit sa bahaghari. *** Kamag-anak Pakiusap,kumalma Hindi ko marinig ang dagat. *** Antigo,antigo gitara na nakatayo sa tabi na parang bata.
By Tetiana Dziuba *** Lumipas ang araw na may hiyawan sa istasyon ng tren, at ang mga anino ay naging kasing haba ng riles na humahantong sa madilim na eskinita sa gabi. Tinatawid sila ng mga babae, na lumulukob sa anna kareninas, na protektado sa mga problema hanggang madaling araw. *** Magkakaroon ng katahimikan ang kulay ng pag-asa, magkakaroon ng kapayapaan ang kulay ng kaligayahan, at ang mansanas ay mahuhulog, na nahahati sa dalawa; ang kalahati nito ay kakainin ng masayang magkasintahan, na hindi mapapansin ang umiiyak na si Eba sa likod ng mga sanga sa kadusta dustang sinaunang pagkakapahamak. 735
*** Ang asin ng panahon ay tumatagos parang buhangin mula sa sinaunang orasan, ito ay nasusunog, nananakit, nakakairita at pagkatapos ay matutunaw nagiging dagat, kung saan masarap ibato sa mga alon ng alaala. Sa kasamaang palad, hindi nagtagal, dahil ang mga tao ay nilalang sa lupa, at ang dagat ay asin. *** Palaging nahuhulog ang mga prinsesa sa mga mangmang, sabi ng madla karunungan. *** Pinindot ko ang mga numero, na Hindi ko alam sa puso, sa oras na iyon Nang walang sumasagot sa telepono. Saka ko lang narinig ang mensahe Gusto kong laging marinig. Tagalog translation by Ven-Lyn A. Valdez А зараз – вірші всесвітньо відомого творчого подружжя з Чернігова ілоканською мовою.
By Tetiana Dziuba *** Nagrubbuat ti aldaw buyogen ti panagariwawa ti estasion ti tren, ket dagiti anniniwan nagbalinda a kas kaatiddog ti riles nga agturong iti nasipnget nga eskinita Daldalyasaten ida dagiti babbai, a nanglakub ti anna kareninas, ket nangsalinong kadagiti parikut agingga laeng iti parbangon. *** Addanto kinaulimek ti kolor ti namnama, addanto talna ti kolor ti kinaragsak, ket matnagto ti mansanas, a mabingay iti dua; 736
ti guduana kanento dagiti naragsak nga agayan-ayat, a dida madlaw ti agsangsangit nga Eva iti likudan dagiti sanga a nakailunodanna ti nagkauna nga pannakasulisog. *** Agsepsep ti asin ti panawen kas iti darat a naggapu iti nagkauna a relo, agpuor, agsakit, makapadismaya ket kalpasanna marunaw agbalin a baybay, nga iti dayta makaay-ayo a mailili kadagiti dalluyon ti pananglagip. Daksanggasat ta saan nga agpaut, gapu ta dagiti tattao ket parsua iti daga, ken ti baybay ket asin. *** Kanayon a matnag dagiti prinsesa kadagiti maag, kuna ti tattao kapanunotan. *** Tinalmegak dagiti numero, a Diak ammo a naimpapusuan, iti dayta a tiempo idi awan nangsungbat ti i telepono. Kalpasanna mangngegko ti mensahe A kanayon a kayatko a mangegan.
By Serhij Dziuba *** Iti agnanayon a nabaknang a dakulap maysa a bassit a balasitang sukogenna ti buokna nga addaan iti sukog a nasilawan iti bulan ket dina makita ti rupana iti addaan mahika a sarming ket sipsiputanna dagiti kuribetbet ti maysa a di ammo babai. 737
*** Iti maysa nga isla kas iti kaadayo dagiti lua ni Eva, . inarakup a siiirut babaen ti pananglinged kadagiti puraw a bato, . banag a nawada ti kalawaan a mabalin a mabuya no saan a madram- usan allon iti baybay, ti musika a nasarakan a nagkamangan a nakaipasngayan iti Lalaki ken Babai. *** Agbiag iti napaut, bassit laeng ti isurat ket dikay’ pabasolen ti Langit gapu kadagiti basol nga naaramid. *** Makapalua a kinapintas: ti matana – kurimatmat nga aglulua awisenna ti bullalayaw *** Kaputotan, Pangngaasiyo,agulimek kayo – Ta diak mangeg ti baybay. *** Daan,daan gitara a nakatakder diay igid a kasla ubing. Translated by Ven-Lyn A. Valdez into Ilocano, Philippines А тепер – вірші філіппінської поетеси Вен-Лін А. Вальдес (Ven-Lyn A. Valdez) в перекладі народного поета України Сергія Дзюби. 738
Вен-Лін А.Вальдес ( Філіппіни:
-Lyn A.Valdez),
«Я буду світлом, якщо ти хочеш…»
Відома філіппінська поетеса, упорядник багатьох поетичних антологій. Родом із міста Санчес Міра, долина Кагаян, Філіппіни. Пише тагальською, ілоканською та філіппінською мовами. Творчі псевдоніми: Jaguar Ti Tambuli та Jaguar Crystal Line. Багато публікується на Філіппінах і за кордоном – у міжнародних поетичних антологіях та часописах. Автор книжок: «Ритм серця» та «Перипетія життя»; у співпраці з Engr. Albert, Canvas Of Bliss та Kiss Of Meadows – «Запашні роси»; спільно з близнятами Адейемі Кехінде і Тайво – «Лабіринти життя» та ін. Президент літературного форуму «Ритм серця письменників». Перший керівник Всесвітньої спілки поетів (Італія), членкиня різних поетичних груп, авторка радіо «Karruba Daniw ken Samiweng». Лауреат премії «Golden Pen» (Малайзія, 2020). «Поет року» (Нігерія, 2019). Лауреат платинової премії в Асоціації любителів літератури (Індія), Почесний лауреат нагороди «Незалежність» (Тринідад і Тобаго). Почесний лауреат Школи мистецтв і поезії (Нігерія). Нагороджена Почесним дипломом Міжнародної літературно-мистецької Академії України, яка об’єднує відомих письменників, перекладачів, науковців, митців та міжнародних громадських діячів із 70 країн, – за власний творчий доробок і популяризацію української літератури на Філіппінах (2022). 739
Цілющі слова Хай розум говорить ясними словами – Зціліть, обійміть наш натомлений світ; Щоб кожне словечко росло разом з вами – У зернах надії на тисячі літ. Хай линуть проникливі, щирі розмови Повсюди, неначе джерельна вода; Хай більшає в світі добра та любові, І меншає лиха, скорботних страждань! Цінуйте Людину – збагніть, зрозумійте, Шануйте всі мови – мов скарб, бережіть; Дивуйтесь веселці, незайманим квітам, Впускайте у душу небесну блакить. Плекайте думки про хороше, красиве, Помрійте, як діти, невинні, святі; Погляньте на справжнє, небачене диво, Що просто за рогом – в чарівнім житті! *** Я буду світлом, якщо ти хочеш, Розвію смутну твою пітьму; А стане мало чарунків ночі – Удень, мов янгол, знов обійму. Якщо потрібна – з тобою буду, Як річка, тиша, бузок, роса… Я за тобою піду повсюди: В краєчок світу, на небеса. Я буду вірна, як вічне сонце, Завжди зігрію від всіх завій; А сон захмарить твоє віконце, Вві сні прилину – візьму твій біль. Я буду полем, горою, гаєм… І другим серцем – якщо приймеш; Біда настане – не відцураюсь, Кохання справжнє не має меж. Нехай нам буде так палко, хмільно, 740
Прекрасно, щедро у цім житті! А потім підем – обоє, вільні, До дивовижних, нових світів. © Вен-Лін А. Вальдес (Ven-Lyn A.Valdez), Філіппіни, 2022 © З тагальської переклав Сергій Дзюба, Україна, 2022 *** Прощати, знову бути прощеним У неймовірнім водоспаді літ; Нічого в бога не випрошувать, Окрім здоров’я. Просто мати світ І космос найдорожчої землі, Де спочивають найрідніші люди… Любити, попри болі та жалі, Жаліти, незважаючи на скруту. Кохати: спрагло, віддано – одну, Єдину, неповторну на планеті; І бути любим – навіть у війну, Неначе вічний, не спиняти лету. Встигати: жити, мріяти… У снах Літати стрімко, солодко та юно; І стати вільним, справжнім, наче птах. Хай забринять душі найкращі струни! Не заблукати привидом в путі, Не втратити ні мову, ні державу; І вчасно, тихо, мудро відійти, Вклонившись вдячно людям нелукавим. © Вен-Лін А. Вальдес (Ven-Lyn A.Valdez), Філіппіни, 2022 © З ілоканської переклав Сергій Дзюба, Україна, 2022 12 червня 2022 р.
741
Книжкові новини
П’ятитомник Тетяни і Сергія Дзюби «Вірші 90 мовами світу» вийшов у Канаді
Тетяна та Сергій Дзюби – в Казахському національному університеті імені аль-Фарабі, на кафедрі казахської літератури і теорії літератури. Справа від пана Сергія – завідувачка кафедри, доктор філології, професор Алуа Темірболат. Хороша новина – щойно в Канаді, у Торонто, побачив світ п’ятитомник «Вірші Тетяни та Сергія Дзюби 90 мовами світу». Видання дуже ошатне: має понад дві тисячі сторінок і сотні кольорових світлин – це і фото перекладачів поезій українців, і знімки з їхніх закордонних мандрів. Взагалі, цей неймовірний та цікавий міжнародний проект розпочався з ініціативи видатної української письменниці, Шевченківської лауреатки Віри Вовк із Бразилії, яка гарно переклала вірші Тетяни та Сергія португальською і німецькою мовами для поетичної антології, резонансно надрукованої в Ріо-деЖанейро. Далі бажання перекладати твори знаного подружжя з Чернігова втілив легендарний співзасновник Нью-йоркської групи, редактор журналу «Світо-вид», видатний поет, прозаїк, драматург і літературознавець Богдан Бойчук (США), котрий переклав вірші Сергія й Тетяни англійською. А потім успішно продовжили цю естафету головний редактор журналу «Дукля», чудовий прозаїк Іван Яцканин (Словаччина), видатний грузинський і 742
український поет, літературознавець, науковець та дипломат Рауль Чілачава і класик латиської літератури з Риги Імант Аузінь… Таким чином, з 2013 року твори чернігівців постійно перекладаються та публікуються за кордоном, у різних країнах. Натомість подружжя чарівно і невтомно перекладає українською мовою вірші та прозу закордонних авторів – і світової класики, й популярних зарубіжних письменників. Отож нині твори народних поетів України Тетяни та Сергія Дзюби вже перекладені 90 мовами та надруковані в провідних часописах 70 держав. А за кордоном видано понад 50 їхніх книжок: у США, Англії, Німеччині, Франції, Італії, Іспанії, Канаді, Швеції, Норвегії, Ірані, Чехії, Румунії, Болгарії, Сербії, Польщі, Казахстані, Киргизстані, Туркменістані, Білорусі, Вірменії, Болівії, Македонії… Причому успішно перекладена проза Сергія Дзюби – його захоплююча казкова трилогія «Душа на обличчі» (про пригоди Сергійка та кленового бога Кракатунчика – загальний наклад усіх перевидань становить сьогодні понад 200 тисяч примірників); веселий роман-серіал «Потягуськи» («Потягеньки»), спільно з Іриною Кулаковською, надруковано більше ста тисяч примірників; гостросюжетний роман-серіал «Справи детектива Самарцева»; фантастична книжка «Моя Шахерезада». Також Сергій Дзюба має свої переклади українською з 70 мов. Хто ще не бачив, настільки це, без перебільшення, грандіозна, подвижницька робота, – прочитайте хоча б другий том (перекладів) його прекрасного тритомника «Гріх любити не талановито!», вже викладеного в Інтернеті на популярних українських та зарубіжних порталах і в соціальних мережах. Подружжя з Чернігова стало воістину всесвітньо відомим та отримало вже понад 130 міжнародних, державних і зарубіжних нагород у 45 країнах! Їм належить наразі кілька неймовірних світових рекордів, один з яких офіційно зафіксований у «Золотій книжці світових рекордів» в Індії – Сергій Дзюба присвятив коханій дружині Тетяні всі свої 115 книг, понад 130 пісень і близько 40 радіоп’єс та серіалів. І ось – нове вагоме досягнення. Президент Міжнародної літературномистецької Академії України Сергій Дзюба прокоментував цю подію так: «Я задоволений! Відверто кажучи, коли тільки розпочинався такий міжнародний проект, ніхто не очікував якихось результатів. Мене щиро переконували, що це – просто неможливо, тому не варто марнувати часу. Втім, ми з Тетянкою багато працювали й, попри все, досягнули міжнародного визнання. Головне, що наші книжки тепер друкуються й перевидаються по всьому світу, і друзі за кордоном знають, що їх створили українці. Тож, звісно, на цифрі 90 проект не зупиниться. Ми продовжуватимемо міжнародне співробітництво. Думаю, згодом матимемо видання наших творів у перекладах ста мовами». Що ж, це – справді, надзвичайно важливо, особливо зараз, в такі грізні, важкі часи, коли українці мужньо виборюють свою свободу на війні з лютим ворогом. До речі, на мою думку, патріотична і цікава газета «Чернігівщина», яку редагує Сергій Дзюба, – зараз одне з найкращих видань України. Адже слово в 743
умілих руках – також грізна зброя! А місто-герой Чернігів, завдяки подвигам його відважних захисників, тепер знають і шанують в усьому світі! Від усієї душі зичу Тетяні та Сергієві здоров’я та наснаги здійснити все задумане. А всім нам побажаю Перемоги і Миру на рідній українській землі. Василь Слапчук, письменник, літературознавець, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, 13 червня 2022 р.
Вітаємо!
Подружжя з Чернігова нагородили в Швейцарії
Народні поети України, всесвітньо відомі письменники та журналісти, перекладачі, літературознавці, міжнародні діячі, професори Тетяна і Сергій Дзюби стали нещодавно лауреатами Міжнародної літературної премії «The Golden Scroll Awar » («Золотий сувій») у Швейцарії. Їх відзначено за п’ятитомник «Вірші 90 мовами світу», котрий вийшов у Канаді, та подвижницьку міжнародну діяльність, а також – великий талант, мужність і шляхетність. На здобуття цієї напрочуд престижної нагороди українців представила Міжнародна Палата письменників і митців Іспанії «Ciesart». «Нині Міжнародна літературно-мистецька Академія України об’єднує відомих поетів, прозаїків, драматургів, перекладачів, науковців, журналістів, митців, державних і громадських діячів із 70 країн. Є серед них і громадяни Швейцарії, – наголосив Сергій Дзюба. – Ми постійно розвиваємо співпрацю на 744
всіх континентах, перекладаємо книжки зарубіжних класиків та сучасних авторів, а вони популяризують у своїх державах творчість українців. І таке взаємовигідне, успішне співробітництво всім подобається! Адже справжня, хороша, високодуховна література об’єднує народи. Більшість письменників світу рішуче засуджують віроломну війну росії проти незалежної України, а нашій мужній державі навпаки зичать Перемоги над лютим ворогом». Ярослав Савчин, письменник, журналіст, художник, перекладач, прес-служба Міжнародної літературно-мистецької Академії України, 16 червня 2022 р.
Переклади
Лілі Бейлон Іглесіас (Lily Baylon Iglesias), Іспанія «Ці хвилини – дитинно-щасливі, Лиш наважимось стати собою»
Відома перуансько-іспанська поетеса, прозаїк, міжнародна громадська діячка, Посол миру, президент Міжнародної Палати письменників та митців Іспанії «Ciesart». Почесний член впливових світових культурних організацій Америки та Європи, ведуча європейської теле- та радіопрограми «Letras con Sentimiento» («Листи з Почуттям»). Працювала на відповідальних державних посадах у Перу. 745
Лауреат багатьох престижних міжнародних літературно-мистецьких нагород у різних країнах, зокрема премій імені Джека Лондона і Марка Твена (США), Мігеля де Сервантеса (Іспанія – США – Німеччина), Мацуо Басьо (Японія), «Золотий письменник світу» (міжнародна нагорода десяти держав: США, Англії, Німеччини, Франції, Італії, Іспанії, України, Китаю, Індії та Японії) та ін. Нагороджена Почесним дипломом Міжнародної літературно-мистецької Академії України за визначний власний доробок і популяризацію української літератури в світі.
Свята Я можу бути інколи нудною, Рутинною, банальною чи злою… І стати найчарівнішою в світі Та дивувати, мов розквітлі віти! Я можу бути тут близькою тінню, Безмовною, нечутною, як стіни… А можу обійняти крізь віконце – Далека, недосяжна, наче сонце! Я можу лінуватися, мов кішка, Погрожувати кігтиками трішки… І раптом засміятися, як сонях, І танцювати на даху босоніж! Я можу бути крижаною пані, Проте сувора вдача – то омана… Бо хочеться лиш одного – любові: Пізнати всі таїни диво-слова! Та лицарі мовчать і генерали, Немов води в роти понабирали… Тож чимчикую, у броню закута, – Незаймано-свята на перепутті.
Я – диво… Ці хвилини – дитинно-щасливі, Лиш наважимось стати собою. Візьмем більше, ніж завжди: я – диво, Тож довірся принцесі, герою! Закохаємо зорі, дерева, 746
Роси зцілимо всі на світанні; І в костюмах Адама та Єви Двічі зайдемо в річку кохання… Яр глибокий? Перейдемо, милий, – По веселці, ступаючи дзвінко. А поглянь лиш, які у нас крила, Що пригорнуть гаї та барвінки! Це – не сон, тільки пригоршня неба, Просто долі – немов на долоні… І нічого вже більше не треба, Лиш душа ворухнеться у лоні! Погойдаємо місяць за ріжки, Заколишемо мирно планету… Ми про себе дізнаємось трішки, І забудем, як вірші поетів.
Чиї це очі? – Мила, чиї це очі – Ніжні, палкі, чарівні? – Дивні, темніші ночі, – Дві великі оливи?! – Спраглі, жагучі, вірні, Чесні, шляхетні, щирі? – Зваблені, тож сумирні… З вирію чи із мрії? – Гарні, найліпші в світі, Янгольські, наче з раю! – Досі ще не зужиті – Бісиків ось пускають… – Трепетні, незвичайні, Чуйні, мов подорожник! – Інших, авжеж, не знаю… Надто виразні, може? – Що ж за скарби – ці очі, Кохана, вони – чиї? – Любий, вони водночас 747
Наші – твої й мої!
Сокровенне бажання Ти – моє бажання заповітне, Найсолодше, найпалкіше вже! Мов жаданий первоцвіт у квітні; Той, хто нас дочасно береже. Делікатний, не високочолий, Просто поруч, ніби оберіг, – Я з тобою не страшуся долі, Вчасно завертаючи за ріг. Ти – мій спільник, вірний і надійний, Мужній, щирий, незвичайний бог; Я з тобою – добродушно вільна В цьому світі розпачу й тривог. Бо мені цікаво просто жити, Відкриваючи нову себе; Я – це ти, готовий захистити, Ти – це я, щаслива дотепер! Неймовірно добрий, благородний, Любиш мовчки, чуйно, без повчань; Отакий шляхетно старомодний, – Справжній лицар, хоч і без меча. Безсоромно враз знімаю лати – Хочу, найдорожчий із усіх, У твоїх обіймах засинати Й вранці прокидатися у них! @ Лілі Бейлон Іглесіас (Lily Baylon Iglesias) @ З іспанської переклав Сергій Дзюба 17 червня 2022 р.
748
Нам пишуть
Пісня великої надії
Душевно та проникливо зазвучала на всю багатостраждальну Україну пісня Сергія Дзюби (слова) і Петра Лойтри (музика) «Закінчиться війна» у прекрасному виконанні лауреатів міжнародних премій та конкурсів Інни і Тетяни Чабан. Дуже зворушливий відеокліп створила Альона Лютницька. І це – надзвичайна пісня великої надії та віри в мужність українського народу, який ще ніхто й ніколи не зміг завоювати! Народний артист України, видатний наш поет, автор популярних пісень Андрій Демиденко вже назвав цю пісню геніальною та дуже важливою зараз, бо вона потрібна мільйонам людей. 749
Вражають людяні, глибокі слова Сергія Дзюби: Ця дівчинка – свята, і лик її – суворий; Та зболена душа всміхається мені… На проклятій війні не виживають зорі, А вічно молоді лиш люди на війні. А в цей час на екрані – хвилюючі кадри з Чернігівського пологового будинку зі щойно народженими немовлятами… А ще у відеокліпі – відважні, нескорені українські бійці та мешканці міста, які вистояли в тому пеклі: Обіймемося – є на світі ми, – Зметем орду, відправимо до пекла… І, попри все, залишимось людьми, Яким у рабському ярмі – нестерпно! Так, ми – дійсно незламна та непереможна нація, і це зараз – головне! Попри страшні руїни, невигойний біль та невимовні страждання, ми хоробро рятуємо увесь світ від свавільної, божевільної тиранії, рабства та загибелі. Адже ціною власної крові звитяжні українці дев’ятий рік поспіль в боротьбі із жорстокими загарбниками-нелюдами здобувають жадану свободу не лише для своїх дітей та онуків, але несуть спасіння всій планеті від антигуманної, шовіністичної ідеології рашизму. Цього волелюбного, напрочуд талановитого вірша, який незабаром став піснею, справжнім, величним гімном нашої Свободи та Перемоги народний поет України Сергій Дзюба створив у блокадному Чернігові, під шаленими обстрілами, вночі, коли йому раптом наснився віщий сон, що через три тижні «лютий ворог щезне, мов примара» з чернігівської землі. Так і сталося! Щиро вітаю всю дружну команду, яка працювала над створенням цієї української пісні, котра вже потужно та гідно звучить і за кордоном, на всіх континентах, демонструючи світові нашу волю до Перемоги та розповідаючи про наш нескорений Чернігів, який героїчно вистояв у ворожому оточенні. І я переконаний, що такі диво-пісні не забуваються, а живуть сотні років, вічно. Недаремно пісню «Закінчиться війна» вже невдовзі готується записати та виконувати духовий оркестр Збройних Сил України. Аранжування створив відомий музикант та диригент, заслужений діяч мистецтв України Анатолій Ткачук. Також зацікавився проникливою піснею й обдарований дует «Крила» – лауреати міжнародних премій Валентина і Володимир Олійники наразі дуже успішно співпрацюють із Сергієм Дзюбою, – співають такі популярні пісенні шедеври, як «Порадниця свята» (пісня про маму), «Я намалюю сон», «Будь моєю», «Калина зажурилася», а зараз у роботі – нова пісня «Сестра», котра присвячена сестрі Сергія – Валентині… Власне, Інна й Тетяна Чабан прекрасно співають популярні пісні «Білі ангели» (слова Тетяни Дзюби, музика Сергія Дзюби), «Намисто і струна» та «Ми 750
з тобою згаснем молодими» (на слова добродія Сергія музику написала Тетяна Чабан). А поет Сергій Дзюба та композитор Петро Лойтра створили понад тридцять чарівних і неповторних українських пісень. Тож зичу творцям нової пісні «Закінчиться війна» здоров’я, любові та добра, а головне – миру. Щоб ця проклята війна закінчилася, а вони ще довго радували нас своїми натхненними творами. Переможемо разом! Ярослав Савчин, народний поет України, Івано-Франківська обл., 23 червня 2022 р.
Чернігівський феномен
Вірші народних поетів України перекладені мовою кумаоні
Вокзал Чхатрапаті-Шиваджі в місті Мумбаї (Індія) Приємна новина надійшла з Індії – поезії відомого творчого подружжя з Чернігова Тетяни та Сергія Дзюби перекладені нині мовою кумаоні. Це – індоарійська мова, розповсюджена в регіоні Кумаон індійського штату 751
Уттаракханд, а також – на заході Непалу. Належить до центральної групи мов пахарі. Цією мовою нині спілкуються два мільйони 360 тисяч мешканців. Вірші українців мовою кумаоні переклала доктор Мега Бхараті Мегалл (Dr. Megha Bharati Meghall) (Мумбаї, Індія), натомість Сергій Дзюба переклав її вірші українською. Це – 92 переклад творів всесвітньо відомих українських письменників мовами народів світу. Сергій і Тетяна отримали вже багато почесних нагород в Індії, зокрема мають сертифікат «Золотої книги світових рекордів». Адже добродій Сергій присвятив коханій дружині – пані Тетяні – всі свої 115 книг, понад 130 пісень і близько сорока радіоп’єс та серіалів… Таким чином, вона стала «Найбільш натхненною жінкою Землі». Наразі рекорд зареєстрований офіційно і визнаний міжнародними творчими спілками та академіями різних держав. Тож пропонуємо увазі читачів поезії Тетяни та Сергія Дзюби мовою кумаоні.
Tetiana Dziuba (Тетяна Дзюба) *** –
औ
उ
,
ऊ , ,
,
औ
आ
*** ,उ , औ औ
, ,
, 752
आ
,
***
ऊ
,
,
औ ऊ
,
, , औ
आ
*** -
*** ऊ
, , उ ,
ऊ
,
: .
, 753
, ऊ
{
}
Translator: Dr. Megha Bharati Meghall, Mumbai, India
Serhii Dziuba (Сергій Дзюба) ***
ऊ
, , , , ,
*** आ , , , , , आ
आ
,
754
*** , , औ
*** आ
आ , आ
*** , ,
*** ,
: .
, , 755
{
ऊ
}
Translator: Dr. Megha Bharati Meghall, Mumbai, India А тепер – чудові вірші відомої поетеси, доктора Меги Бхараті Мегалл з Індії в перекладі Сергія Дзюби.
Доктор Мега Бхараті Мегалл (Dr. Megha Bharati Meghall): «Жінка може виплакати океани!»
Мешкає в м. Мумбаї (Індія). Творчий псевдонім – «Королева Кумаона». Працює в галузі образотворчого мистецтва, музики та літератури. Вона – одна з найпопулярніших художників, поетів і співаків країни. Авторка гарної, 756
проникливої лірики. Доктор англійської літератури. Працювала професором університету. Академік. Удостоєна престижних міжнародних нагород. Зокрема, нагороджена Почесним дипломом Міжнародної літературномистецької Академії України за визначний творчий доробок і популяризацію української літератури в Індії (2022). Займає особливе місце в індійській кіно- та телевізійній індустрії – як поетеса, співачка, акторка та ведуча телевізійних шоу. Має музичні альбоми, фільми і книжки. Друкується в міжнародних журналах і газетах – як редакторка, критик, журналістка і поетеса. Пише англійською, хінді та кумаоні. Значна частина її творів перекладена різними мовами. Відома міжнародна громадська діячка, котра бере участь у соціальних проектах для допомоги малозабезпеченим жінкам та дітям. Доктор Мега Бхараті Мегалл переклала вірші народних поетів України Тетяни та Сергія Дзюби мовою кумаоні, а добродій Сергій переклав її вірші українською.
Земляни «Чоловіки – з Марсу, жінки – з Венери…» – дорослішаючи, не раз чула подібні жарти. Але, доки виросла, збагнула: це – мій дім; іншого просто не буде, бо народилася на Землі. Тут я була вільною: сміялася та плакала, і танцювала босоніж під чарівним дощем… Звідки ж ці ланцюги? нащо ховаюся в кокони: тільки б якось вижити та відмовитися від бажань?! Авжеж, хочеться жити по-людському, не зважати на колір шкіри, рожеві та блакитні «теорії»… 757
Обожнювати і любити людей, цінувати добро, зневажати зло, спрагло мріяти та літати вночі! Але свободу потрібно захищати: щоб жити та любити, дивитися в очі і говорити: «так» чи «ні». Для закоханого серця – всесвіту мало; та й чи є милиці від мудрості або ліки від справедливості? Якщо всі матимуть місце під сонцем, без обмежень, – житимемо вічно і щасливо: мов квіти, дерева, янголи… І нехай ще ніхто не довів, що ми – земляни (може, й дійсно: чоловіки – з Марсу, а жінки – з Венери?), то що? Такої мене більше ніде та ніколи не існуватиме; тож варто вдосталь надихатися цим небом, намилуватися. Намріятись, налітатися, налюбитись, накохатися, народити вільних землян і розпросторитися душею!
Душа жінки У ніч, сповнену добрих снів, жінка не раз прокидається, – просто усвідомити, як це важливо – навчитися мріяти: дитинно, крилато, неповторно, – авжеж, по-справжньому. 758
Це нелегко – повернутися в своє чарівне дитинство, наче двічі увійти в одну й ту ж вередливу річку, – є небезпека від захвату… забути власне ім’я! Земля втікає з-під ніг, у голові паморочиться; нігті, незважаючи на фарбу, здаються надто блідими… але пані – натхненна, бо створює власну ідентичність. Це – щось неймовірне, вражаюче, магічне, – раптом, нарешті відчути, що у неї, виявляється, є божественна душа, – так, неначе коронувати себе! Найліпше люстерко віддзеркалює лише личко, хай навіть дуже вродливе; однак воно не показує найголовнішого – як душа виходить на обличчя. Коли душа замріяна – це красиво: як веселка, роса, цвіт дерева чи іній; тоді не треба й люстерка, щоб побачити щасливу жінку, сила якої – в душі!
Все привабливе! Кохання – це нелегке мистецтво, Романтика – складна теорія… Світ жінки – тендітно вразливий, Навіть коли вона – незаймана. Що відображується в її очах? Мальовничо дивовижні краєвиди? 759
Бурхливо хвилюючі водоспади? Гарячі піски золотих пустель? Чари жар-птиці? Небесні води? Тихий подих невловимої душі? Ніжна планета? Усміх сонечка? Недосяжні зорі? Ціла галактика? Всесвіт?.. Хто ж вона? Людина? Прибулець? Янгол? Всевишній?! Її сльози – кришталеві, мов роса, Джерельні, чисті, прозорі, цілющі. І в цьому – її неймовірне спасіння. Чому чоловіки живуть так мало? Вони просто не вміють плакати… А жінка може виплакати океани! Її голос – божественний, у ньому – Церковні дзвони та чудо-спів вітру. Власне, кожна жінка – неповторна, Унікальна, мов справжня королева. Її настрій може змінюватися вмить, Емоції зашкалюють, вона – вільна, Неприручена, як дикунка, спритна… Її сила – в слабкості, а слабкість – у силі. Насправді, у неї – все привабливе! Це – таке поєднання непоєднуваного. Вічне пізнання непізнаного. Дзвінкий Дитячий сміх. Шалена пристрасть. Втім, жодна пані ніколи не втратить Голову, через гарні ноги чоловіка… То чи легко бути жінкою? Авжеж, це – Наче зручно сидіти на пороховій бочці. © Мега Бхараті Мегалл м. Мумбаї, Індія © З кумаоні переклав Сергій Дзюба, місто-герой Чернігів, Україна, 24 червня 2022 р. 760
Захисники Чернігівщини
«Якщо чоловік дійсно хоче воювати, боронити Вітчизну, він доб’ється свого!»
Самовіддано захищав Чернігів під час ворожої навали добровольчий підрозділ «Ветерани МВС України». У перші дні війни, не вагаючись, ці люди одразу ж, за покликом серця, відважно виконували бойові завдання – чергували, патрулювали в місті для підтримання порядку, знешкодження диверсантів та коригувальників рашистів; припиняли й попереджали мародерство, збирали та передавали військовим інформацію про позиції ворожої сили і техніки, евакуювали людей, охороняли об’єкти, чергували на блокпостах, привозили жителям продукти та ліки... 761
Втім, своїх захисників потрібно знати в обличчя. Отже, сьогодні у нас в гостях – герої оборони Чернігова, добровольці Олександр Апекунов та Сергій Кутуков. Добродію Олександру – 50 років, він – капітан міліції у відставці. А панові Сергію – 38, адвокат. – Скажіть, будь ласка, ви були знайомі між собою до війни? – У нас є спільні друзі, завдяки яким ми і познайомилися, – розповідає Олександр Апекунов. – Звісно, тільки-но дізнавшись про те, що лютий ворог напав на Українську державу, і ця орда буквально наступає на наше місто, ми звернулися до військкомату, щоб захищати рідний Чернігів. Просто не могли вчинити інакше. Втім, нам спочатку відмовили – мовляв, я – вже пенсіонер. Хоча 50 років – це не вік для чоловіка, який прослужив правоохоронцем та веде активне життя. Я працював начальником служби безпеки агрофірми та керівником охоронного агентства «Алекс». – А я раніше не служив в армії, тобто не мав ще військового досвіду, – додає Сергій Кутуков. – Отож нам відповіли, що покличуть, коли буде треба. Однак, звичайно, нас це не задовольнило, адже ми були рішуче налаштовані обороняти Чернігів та Україну. Як можна сидіти, склавши руки, чекати, коли рашисти – вже підступають до нашого міста?! – Що робити далі? Як нам озброїтися? – продовжує Олександр. – Отож ми звернулися до пункту збору тероборони. Там було дуже велике скупчення людей, тож зброї на всіх могло й не вистачити... Втім, ми хотіли воювати! Й от дізналися, що в поліції залишилася стрілецька зброя, котра наразі може бути видана, згідно з рішенням Президента України та міністра МВС, – як ветеранам міліції, так і цивільним людям, – за наявності документів. – Отже, зброю вам видали? – Так, – говорить Сергій. – І нас тоді взяли допомагати спецпідрозділу поліції особливого призначення. Про що йдеться? Це – допомога, яку можна було надати цивільним. Ми підключилися до групи поліції в месенджері, щоб виїжджати на виклики. Це – будь-яка допомога. Скажімо, спустити інваліда до бомбосховища, бо важкохвора людина не може таке зробити самотужки. Це – медична допомога… Багато чого. – Фактично ми організувалися в добровольчий підрозділ «Ветерани МВС України», самотужки, з власної ініціативи, – пояснює Олександр. – Я став старшим нашої групи. Також до неї увійшли Сергій Кутуков (діловод), Руслан Клименко, Михайло Шевченко, Володимир Величко, Віктор Кресь, Олександр Пташник, Олександр Черняєв, Олексій Скирта та Олексій Богдан. Були ще групи таких славних хлопців, а загалом у підрозділі «Ветеран» Чернігів боронили 33 людини. Ми частково озброїлися і здобули елементарні засоби особистого захисту, налагодили зв’язок із військовими та з’ясували можливі завдання для нашого підрозділу. – Яким став ваш перший бойовий досвід? – Ми прикривали вогнем спецпідрозділ «Корд» біля Киїнки. Почалися шалені ворожі обстріли. Тож потім були поранені та загиблі. І ми вивозили 762
поранених до обласної лікарні, – пригадує Сергій. – Дуже добре працювали наші медики, самовіддано! Вони одразу ж, швидко приймали поранених, – не встигала машина під’їхати, а вони вже зустрічали її! І це такі мужні люди – вони навіть не ділилися, хто лікар, медсестра чи санітар, – бо всі допомагали, гуртом, чим могли, щоб якомога скоріше доставити поранених та зайнятися ними. Отак дружно трудилися, не покладаючи рук, під обстрілами! І, справді, наші медики – це, безперечно, герої! – Ви попереджали та припиняли спроби мародерства. – Траплялося й таке, і не раз, – розповідає Олександр. – Коли вороги зруйнували «Епіцентр», люди вирішили, що можна самовільно забирати всі продукти з «Екомаркету»… Ми виїхали на виклик, а там – натовп! Зупинили чоловіків. Втім, потім, як нам повідомили, керівник магазину дозволив брати продукти. – А, наприклад, молоді люди вдень вдерлися в магазин «Аврора», біля «Льотки», – додає Сергій. – Вони зламали двері. До речі, молодики вдавали з себе тероборону, навіть прийшли туди в камуфляжній формі... Це – хлопці, їх там було четверо. А ще в цій компанії виявилися й дівчата, які обманювали, що вони – волонтерки… Магазин же був не розбитий, абсолютно цілісінький, і це – вже, по суті, мародерство, безлад. Але спрацювала сигналізація, і люди нас викликали. Ми нагодилися якраз вчасно. – Що вони вирішили поцупити в «Аврорі»? – Батарейки, шнури для заряджання телефонів… Вони приїхали в авто, і ми їх здали поліції. В принципі, власник магазину дозволив видавати товар військовим і волонтерам, але за узгодженням. Там навіть на дверях висіло відповідне оголошення, вказано телефон, за яким можна було звернутися… Втім, декому захотілося просто пограбувати магазин. – Тобто насправді ті хлопці не були з тероборони? – Звісно ж, ні. І дівчата – не волонтерки… От через таких зловмисників потім були дорікання на тероборону. Хоча насправді жодного відношення до грабунку бійці з тероборони не мають. – Але це – квіточки. Трапився й такий прикрий, небезпечний випадок, – пригадує Олександр. – П’ятеро людей під виглядом військових намагалися з автостоянки біля ЗАЗу, за ліцеєм № 18, вкрасти автівки… Причому всі вони мали зброю! Були в камуфляжній формі, діяли нахабно. Ми отримали виклик від охоронця автостоянки. Приїхали, обстежили все і злодіїв не знайшли. Але сліди автомобілів вели до сусіднього об’єкту. Навідалися туди, і ось бачимо – озброєні чоловіки чимчикують у наш бік. – А вас скільки було? – Шестеро, решта залишилися на блокпосту. Отож ми зайняли позицію, крикнули їм – наказали зупинитися, покласти збою та виходити з піднятими руками. Двоє кинулися втікати, решта загрозливо посунули далі на нас... Тож ми відкрили попереджувальний вогонь, ще раз наказали їм здатися. І цього разу вони злякалися, виконали наш наказ. Жодних документів у них не було. Ми їх 763
передали поліції. Приїхала служба правопорядку, і ми разом спіймали ще тих двох, які спробували накивати п’ятами. – Тобто це не були військові? – Та які військові? Мародери! Одну машину вони вже викотили з двору на вулицю, а іншу перевези на сусіднє подвір’я і сховали в приміщенні… Це – місцеві мешканці. Один – явно досвідчений «ведмежатник», «спеціаліст» із відмикання сейфів та різноманітних замків. У нього виявився при собі цілий «арсенал» усіляких відмичок та ключів… – Знаю, ви також неодноразово, під обстрілами, привозили мешканцям ліки та продукти разом із волонтерами. – Тоді все доводилося робити під жорстокими обстрілами, адже орки навісніли, намагалися захопити місто, – говорить Сергій. – І це – зворушливі спогади! Жителі зі сльозами на очах, щиро дякували, що про них не забули, що вони не залишилися наодинці зі своїми проблемами, з бідою, що місто – не здається, живе, звитяжно, героїчно обороняється, бореться з ненависними окупантами. І ось такі наші приїзди вселяли в людей надію, що, як би зараз не було скрутно, ми цю орду неодмінно зметемо та виженемо з рідної землі, визволимо Чернігівщину та Україну та здобудемо Перемогу! – переконаний Сергій. – Ви вивозили багатьох мешканців із «гарячих точок». – Авжеж, зокрема з Киїнки, з Олександрівки… Разом із військовими ми також переправляли жителів і на човнах, на інший берег Десни. І все це – під постійними, запеклими обстрілами. Ми цим не хвалимося, не хизуємося, бо це нам ні до чого. А просто розповідаємо, як було. Попри ті важкі обставини, треба було виконувати бойові завдання, тому робили все можливе, а часом і неможливе, захищаючи наш Чернігів. – Що вас найбільше вразило на війні? – Дуже важко було дивитися, як чоловіки плачуть над тілами загиблих дружин, близьких людей. Сльози самі наверталися на очі, бо це взагалі вкрай складно витримати… Такий жах! – зітхає Олександр. – Втім, нас радували щасливі очі маленьких дітей, яких ми пригощали цукерками. Ось ти бачиш хлопчика чи дівчинку, даєш цукерку, і дитина, яка вже стільки всього на цій війні пережила, ховалася чи навіть жила в бомбосховищі, раптом починає у відповідь радісно, зворушливо посміхатися. Це – незабутньо! – А ви евакуювали свої сім’ї? – У мене – дружина та двоє дітей, – говорить Сергій. – Сім’ю вдалося вивезти, коли міст був ще цілий. Але зараз родина повернулася до Чернігова. – У мене – дві доньки. Вони були тут, доки загарбники не зруйнували кардіологічний диспансер. Тоді зірвали й будинок на вулиці Чорновола, який знаходився неподалік. І в нашій квартирі від вибухової хвилі постраждали вікна… – каже Олександр. – Тому я вирішив все ж евакуювати доньок на час бойових дій. Нині вони знову мешкають у рідному місті. – А хочете, розповім трохи комічний епізод? – пропонує Сергій. – Ми ж іще налагоджували і зв’язок між військовими підрозділами. Й часом усяке 764
траплялося… Якось ми брали воду біля бази чернігівських електромереж. А поряд знаходилися військові. І вони помітили на території цегельного заводу № 3 підрозділ людей у військовій формі – на дахах будівель. І вже планували провести якусь невелику військову операцію, бо тоді ніякого зв’язку не було, навіть мобільного, й вони подумали, що це – диверсанти… Тому ми на їхнє прохання поїхали туди і з’ясували, що й до чого, аби не було постраждалих. – І хто ж то був насправді? – Виявилося, що там залягли наші прикордонники, які занепокоїлися, вгледівши неподалік військових, котрі їм здалися підозрілими. Тож вони уже збиралися дати завдання снайперам… Можете собі уявити? До речі, бійці, які базувалися поруч, теж про снайперів своїх подумали. Тобто одні й інші вже готувалися до бою! Добре, що ми вчасно нагодилися й розібрались – отож усі лишилися цілі й здорові. – А одного разу шукали диверсійну групу поблизу заводу «Вімал», на вулиці Квітневій, – продовжує Олександр. – Бо охоронці заводу повідомили, що з боку об’їзної дороги через ліс прямують якість військові зі зброєю… Ми туди поїхали, обстежили місцевість, і на стоянці вантажних автомобілів, за пожежною частиною, знайшли тих «загадкових» військових. Поспілкувалися з ним й з’ясували, що це – наші прикордонники, які вирушили в розвідку… Тож ми з ними налагодили нормальну комунікацію, і все одразу владналося. – Ще ми перевіряли на блокпостах, де замало бійців і підсилювали їх, – додає Сергій. – Скрізь намагалися діяти ефективно й приносити користь. Так, треба було охороняти Чернігівський хлібозавод, і ми там чергували вдень та вночі… А вже після деокупації їздили в село Бурівка (колишній Ріпкинський район, це в напрямку Городні). Нас люди попросили розшукати їхніх дітей і онуків, бо ще не було зв’язку. Ми знайшли, все гаразд – живі-здорові. І наразі з’ясувалося, що там діяли місцеві партизани. Тобто вони навіть не були надто організовані, кожен щось робив самотужки, на власний розсуд. Але вони пошкодили техніку окупантів, забрали акумулятори, пристрій для нічного бачення та наведення вогню. І потім все це було передано нашим військовим. – Схожий випадок був і в Рівнопіллі, – пригадує Олександр. – Там наші винахідливі місцеві хлопці познущалися з ворожої техніки, відібрали в орків дві ПТРК (протитанкові ракети керовані), приціл наведення, які ми теж тоді передали українським військовим. А тамтешні підлітки зламали окупантам БТР, доки ті пиячили та дрихнули, і угнали їхній «Урал». Пацанам – по 16-17 років. Вони, звісно, усвідомлювали, що це – смертельно небезпечно, але такі відчайдушні хлопці, не побоялися і зробили добру справу. Молодці! – Отже, Чернігівщина – вільна від загарбників. Чим ви плануєте тепер займатися? – В управлінні поліції нас звільнили 5 квітня – сказали, що вони вже не потребують наших послуг. Просто ми писали скарги до Києва – вимагали все належно задокументувати і щодо нашого підрозділу, й щодо зброї, – пояснює Сергій. – Я – адвокат, тож звик в усьому до чіткого порядку, щоби все було, як належить – законно, й потім у нас не виникало жодних проблем. Бо ви ж знаєте, 765
через яку страшенну бюрократію пройшли наші добровольці, які в 2014-му фактично врятували Україну від російських агресорів! Просто я не можу інакше – професійний юрист. І у нас є записи, чим щодня займався наш підрозділ – усе ретельно та об’єктивно зафіксовано. А комусь правдоборці, самі розумієте, не подобаються… – Втім, ми ж маємо зброю, це право у нас – до кінця військового стану, тобто реально – до закінчення війни, – наголошує Олександр. – Ситуація ще дуже важка, складна, тривожна… Треба захищати Вітчизну від загарбників! Тож ми тепер хочемо служити в Збройних Силах України. Я вже багато років знайомий із «Редактором», мужнім полковником СЗУ. Зараз, на війні, ми тут познайомилися з групою «Кліщі» – це герої, надзвичайно безстрашні бійці! Тому нам є з кого наразі брати приклад. А щодо Сергія Кутукова, то він уже має достатній бойовий досвід, належно проявив себе. Взагалі, я так скажу – якщо чоловік дійсно хоче воювати, захищати свою Батьківщину, він, попри все, доб’ється свого. – Коли, на вашу думку, закінчиться війна? – Головне, щоб вона закінчилася Перемогою України! І наш прогноз – ближче до цієї зими… Звичайно, все залежатиме від того, коли наша держава отримає далекобійну зброю. Дай, Боже, щоб це сталося якомога швидше! А коли закінчиться проклята війна, ми повернемося до своєї праці, – наголошує Сергій. – Я із задоволенням трудитимуся адвокатом, адже дуже люблю свою професію. – Я – також, – посміхається Олександр. – Було б бажання та здоров’я, а робота для душі знайдеться! – А хобі маєте? – Звісно, – говорять обоє. – Це риболовля, туризм, мандри, активний спосіб життя… Хочеться бути в гармонії з собою та природою. – Знаю, ви – багаторічні донори, здаєте кров. – Так, – підтверджує Сергій. – Я – з 2007 року. Вважаю, кожна людина повинна робити щось безкорисливо – А я – взагалі з 1992-го, – скромно посміхається Олександр. – Це – за покликом серця та душі. У мене просто рідкісна група крові – перша, резус негативний. Така кров – дуже потрібна. І ми з Сергієм здаємо кров постійно: раз – на три-чотири місяці. Спілкувався Сергій Дзюба, 24 червня 2022 р.
766
Міжнародне співробітництво
Вірші українців перекладено мовою тхару баззіка, якою в Індії та Непалі говорять 20 мільйонів жителів
Храм Таледжі Вхавані (Катманду, Індія) Буквально щойно в Канаді, у Торонто, вийшов п’ятитомник народних поетів України Тетяни та Сергія Дзюби «Вірші 90 мовами світу», а вони вже успішно продовжують цей резонансний міжнародний проект. Тепер їх поезії перекладені мовою тхару баззіка, популярною в північній Індії та рівнинах Непалу, адже нею там спілкуються понад 20 мільйонів мешканців. А здійснив переклад відомий поет із Непалу Сантош Кумар Покхарел, який раніше блискуче переклав вірші своїх українських друзів непальською мовою. Натомість Сергій Дзюба переклав вірші Сантоша українською. А їхня спільна поезія «Будь моєю» стала піснею, яку прекрасно виконує популярний дует 767
«Крила» (це лауреати міжнародних та всеукраїнських премій і конкурсів Валентина та Володимир Олійники). Таким чином, поет Сантош Кумар Покхарел став цього року лауреатом престижної Міжнародної премії української пісні імені Василя Симоненка – за пісню «Будь моєю» та активну популяризацію українського мистецтва в світі, зокрема в Індії, Непалі й Бангладеш. Це – вже 93 переклад творів відомого подружжя з Чернігова мовами народів світу. Пропонуємо увазі читачів вірші Сергія і Тетяни Дзюби в перекладі чарівною мовою тхару баззіка.
Сергій Дзюба
सेर्गेई द्ज्युबा के कविता ***
अमरता के चानीसन् हाथमे छोटकी छौंडी के स सोोँटै है, चानक कंघी से चमकदार ऐना में अपन महं तकै छै देखै छै ससकटन कोनो अनसचनाहार जसनजाइत् के I ***
चोटी में दरा में एभा के आोँसु भैर पाोँज मे ससकुटल जखा आइख ं े नै देखे तेहने ा चकाचौध सिसतज समन्ु दर के तरफ नैं जेसतएइ त बसियाोँ हेसतएइ आसरा समल गेलै संगीत – बनावक लेल एक गो मदााना आ एक गो जसनजाइत I 768
***
नमहर औरदा बाइचं लह कमे सलसखह उपर वला के दोष नैं दह अपन पीडा के लेल I ***
कानल सनु री पलकक पपनी आउोँसक मोती इद्रं धनषु के मोहनी लगवैय I ***
लोक सब, अनरु ोध करै छी, कसन शान्त भ जाउ समन्ु दर के अवाज सनु ाई नै देल I ***
परान सगतारक काते में बच्चा जखां कठीन भेलै खडा रहैला I जन १९, २०२२ भक्तपरु , नेपाल I Translated by poet Santosh Kumar Pokharel from Russian into Tharu Bajjika.
अनवु ाद कसव सन्तोष कुमार पोखरे ल, नेपाल ।(रुसी भाषा से थारु बसजजका में अनवु ाद।
769
Тетяна Дзюба
तासतयाना दज् यबु ा के कसवता ***
स्टेशनक शोरगल ु के साथे सदन सनकै ल गेलै परछाइ रे ल सन नमहर भ' गॆलै जे राइत के अतं तक ल' जाइछै जकरा जसनजाइत पार करै छै अनेकों अन्ना करे सनना के कुचैल गेलै ओकरा लेल समस्या से छुटकाराके गारंटी छै के वल भोरे तक । ***
और आशा के रंगक सन्नाटा हेतै और खश ु ी के रंगक शांसत हेतै और सेब खैस पड़तै , द भागमे सबखैर जेतै, ख़श ु सदल प्रेमी एकरा दनु ं सहस्सा से खा जेतै और ओ सब डासि के पाछ कनैत इभके देख नै पाउतै, जे बहुत पसहने से परु ान कुपोषण से पीसड़त छै । ***
सनमक के साथे समय सनकै ल जाइ छै सबसे परान घड़ी के रे त जखां ई जलै छै , दख ै ै और ददा दै छै ु छ और सबला जाइ छै समन्ु दर में जैमे झल'मे आनन्द लगै छै याद के लहरी पर । ई अफ़सोस के बात छै सक दुःु ख बहुत काल तक नै रहै छै आसखर, लोक त जमीनेपर रहै छै न और समद्रु त' सनमके से जे बनल छै । ***
राजकुमारी सब के जसहयो मखा लोग के सौंपल जाइ छ्लै, 770
आश्वस्त करै छै लोक ज्ञान। ***
टेलीफोन करै सछयै नंबर हमरा कंठ नै छै अखन एहन समय में जखन कोनो फोन नै उठावै छै तखन मात्र सनु ल जा सकै छै उ संदश े जकरा सनु ै के मन छै बहुत पसहने से । Translated by poet Santosh Kumar Pokharel (From Russian into Tharu Bajjika).
अनवु ाद: कसव सन्तोष कुमार पोखरे ल (रूसी भाषा से थारु बसजजका मे ) फरबरी ०५. २०२२ । भक्तपरु नेपाल А зараз – ці ж вірші Тетяни та Сергія Дзюби – англійською мовою в оригінальному перекладі видатного українського і американського поета, прозаїка, драматурга, перекладача, літературознавця та співзасновника легендарної Нью-йоркської групи Богдана Бойчука (США). Як відомо, у Сергія і Тетяни вийшла в Америці книга «Вибрані вірші», яку переклали англійською Богдан Бойчук і Люба Ґавур. Ця книжка витримала вже вісім перевидань, тож її загальний наклад тепер становить понад 50 тисяч примірників.
Serhii Dziuba *** On eternity’s silver palm a little girl combs her hair with moonlit comb and doesn’t see her face in the capricious mirror where her glance is with the wrinkles of an unknown woman. *** On an island as distant as Eve’s tears, hugged tightly 771
by blinding white rocks, where the horizon could be captured if it didn’t run into the sea, the music found a shelter to give birth to a Man and Woman. *** Live long, write little and don’t blame Heaven for your sins. *** Crying beauty: her eye – lashes in tears attract a rainbow. *** Folks, please, be quiet – I cannot hear the sea. *** Old, old guitar stands heavily in the corner, like a child.
772
Tetiana Dziuba *** The day departed with the railroad station’s clamor, and the shadows became as long as the tracks which lead into night’s blind alley. They are crossed by women, diminished anna kareninas, who are sheltered from problems only till dawn. *** There will be silence the color of hope, there will be peace the color of happiness, and the apple will fall, splitting in two; its halves will be eaten by happy lovers, who won’t notice the crying Eve behind the branches cursing her ancient scurvy. *** The salt of time seeps like sand from an ancient clock, it burns, aches, irritates and then dissolves becoming sea, in which it’s pleasant to rock on waves of remembrance. Unfortunately not for long, because people are land creatures, and the sea is of salt. *** Princesses always fell for fools, says folk wisdom. *** I ring the numbers, which I don’t know by heart, at the time when nobody picks up the phone. Only then I can hear the message I always wanted to hear. 773
Translated by Bohdan Boychuk, New-York
А тепер – цікаві вірші Сантоша Кумара Покхарела українською в нових перекладах Сергія Дзюби з мови тхару баззіка. 774
Сантош Кумар Покхар л (м. Катманду, Непал) «Життя до тебе ніби й не було…»
Відомий непальський поет та перекладач. За спеціальністю – інженербудівельник гідроенергетики (магістр). Автор п’яти популярних книжок. Знає його рідні непальську, майтхілі, тхару баззіка та хінді, а також – англійську, російську, французьку мови. Публікувався також бенгальською й угорською. Його нова книжка «Казки Ельдара Ахадова» успішно представлена на Міжнародному книжковому ярмарку в Німеччині, у Франкфурті. Вірші Сантоша опубліковані в антологіях та на багатьох популярних порталах. На Всесвітньому конгресі поетів у 2019 році в Бхуванешварі єдиний представляв Непал. Упорядник Всесвітньої антології поезії «Міжнародний літературний форум. Випуск перший» (2021). Переклав вірші українців Тетяни та Сергія Дзюби непальською, хінді, майтхілі та мовою тхару баззіка. Лауреат Міжнародної літературної премії «Eternity» (м. Бхуванешвар, Індія, 2018), відзнак Всесвітнього конгресу поетів (2019), Міжнародної премії за творчість від Освітнього фонду Махатми Ганді (Махараштра, Індія, 2019), Міжнародної літературної премії «LIFFT Євразія» (поезія – срібна медаль, 2020). Посол миру (2020). Лауреат міжнародних премій імені Лесі Українки і Миколи 775
Гоголя (Україна, 2021), Антуана де Сент-Екзюпері» (Франція, 2021), Франческо Петрарки (Італія-Німеччина, 2021), Мігеля де Сервантеса (Іспанія, та США, 2022), Франца Кафки (Німеччина – Австрія – Чехія, 2022), «Золотий письменник світу» (почесна премія десяти держав, 2022), Василя Симоненка (Україна, 2022) та ін. Академік Міжнародної літературно-мистецької Академії України. Має двох чарівних доньок.
Моїй донечці Ці очі – неповторні та ясні: В них – всесвіти, глибокі і безкраї, І барви всі природи навесні, – Як ти не поряд, завжди уявляю! Ти – сонечко, що світить навкруги І гріє душу в будь-які морози. Та серце аж виходить з берегів, Як в оченятах цих – пречисті сльози… О, донечко, люблю понад усе, Ці симпатичні ямочки на щічках. Хай доля найріднішій принесе Найкращі квіти в росяній травичці! Ці вишукані руки дорогі, І німб волосся, чарівний, розкішний… Ти осяваєш простір навкруги, Усе життя, немов розквітла вишня! Твій голос – мов цілюще джерело, Благословенне, ніжне, миле диво. Життя до тебе ніби й не було, А нині бачу – і, як бог, щасливий!
Матусі Матусенько, чи передати зміг Всю ту любов із вдячністю до тебе? Ти – мій найкращий, щирий оберіг, У серці і в душі – твій лик, як небо! Турботливо, крізь водоспади літ, Себе ти присвятила найріднішим. Коли пішла, журився цілий світ… 776
Тепер живеш – у дітях, внуках, віршах. За клопотами, суєтою днів, Не всі слова промовив найдорожчій. Пробач, матусю, правда, я хотів, Та відкладав чомусь – щодня, щоночі… Тепер жалкую, що не доказав, Не висловив, що ти насправді значиш. І нині вистачає в мене справ, Та поряд наймилішої не бачу! Так непомітно, тихо за межу Враз янголом злетіла, добра й вічна… Мов скарб найбільший, ніжно бережу У пам’яті просвітлене обличчя.
Стати землею Я не шукав своєї держави, бо просто народився в ній, легко і затишно, як вірш… Мене вчили, що країна – це земля; дитинчам я брав у пригоршню дещицю землі і відчував її тепло та аромат. Тепер, через багато років, я виплекав у серці 777
щиру любов до своєї країни. Та, коли на серці стає журно, тримаю на долоні дрібку рідної землі і відчуваю полегшення. Здавалося б, це – лише ґрунт, глевка грудка чорної землі, нічого особливого… Тільки я знову уявляю натруджені руки батьків та їхні тихі, людяні голоси, і хочу стати землею.
Сонечко Краса жінки – це жадане сонце, що з’являється золотим яблуком, наче благодатний, святковий пиріг; вона – така свіжа, запашна, справжня, спокуслива, первозданна! Осяває своєю ніжною пристрастю найгустішу пітьму зимової ночі, зігріває в найбільшу холоднечу; а вранці її промені лоскочуть, немов чарівні сонячні зайчики. Кохана, ти – моє сонечко, лагідне, миле, спрагле, палке, гаряче, невтомне, неймовірне, чарівне, як цілий світ і всесвіт, – без тебе мене просто поглине морок!
Про дівчат Вони здаються простими, як апельсин, груша чи персик, ніжними на дотик, приємно ароматними; але це – щось неймовірне та незбагненне, мов золоте руно! Хочеться ласувати ними 778
великою ложкою, як торт, – здається, ніколи не можна втамувати пристрасне бажання… і навіть їхні трояндові колючки нас також надихають!
Вона Вона – невловима, мов чарівна, недосяжна пташка, жар-птиця, яку неможливо тримати в клітці, навіть найкоштовнішій, золотій. Але як жити без її променистої, загадкової посмішки, котра мене полонить і водночас окрилює, зцілює, осяює, надихає та робить кращим?! Вона – природна, спритна, вправна, як левиця; ступає, кохає та мріє, немов справжня, велична королева чи богиня, яка дивом потрапила сюди. Авжеж, вона – майстриня стилю, Єва, котра спокусила навіть не Адама, а самого Всевишнього чи, може, й змія, який раптом став підкаблучником… 779
Вона знову хитро посміхається, ніби жартома, мило співає й танцює босоніж; і я вже вкотре потрапляю мимоволі в її трепетні, жадані тенета! Вона – вродлива, тендітна, чуйна; яскрава, мов тисячі небесних світил, та її світла ніколи не буває занадто… і так – із давніх-давен, зі створення світу. Власне, я не впевнений, хто кого тут насправді створив?.. А що, коли все затіяла ця зовні земна жінка, яка враз заволоділа світом і моїм серцем?! © Сантош Кумар Покхарел, м. Катманду, Непал © З мови тхару баззіка переклав Сергій Дзюба, місто-герой Чернігів, Україна 25 червня 2022 р.
780
Знай наших!
Вірші подружжя з Чернігова вже перекладені мовою йоруба, якою в Африці говорять 20 мільйонів людей
Велика мечеть в Порто-Ново (Бенін) Прекрасна новина – вірші народних поетів України Тетяни та Сергія Дзюби перекладені мовою йоруба. Це – мова, якою розмовляє народ йоруба. Нею спілкуються понад 20 мільйонів мешканців в Африці – у Нігерії, Того та Беніні. В Нігерії вона має статус офіційної мови. Перекладач – відомий поет Олуволе Одуєбе (Oluwole Odujebe) з Нігерії. Натомість Сергій Дзюба чудово переклав його вірші українською. Це – 94 переклад творів Тетяни та Сергія мовами народів світу.
781
Пропонуємо увазі читачів вірші Сергія та Тетяни Дзюби чарівною мовою йоруба.
By Tetiana Dziuba *** Ọjọ na pakoda pẹlú Kìràkìtà idiko ọkọ ojú irin pàápàá àwọn òjiji ndì Gígùn lórí ọna ọkọ ojú irin Tí o lọ sí ibi okuku Ọnà tooro. Wọn jẹ ìlàkọjá fún Awọn obinrin Àbuku gidigidi fún Anna Karenina Asi pin wọn ni ya pẹlu Awọn ṣòro only till dawn. Títí di idaji, nikan *** Idakẹ rọrọ yíò sì wà Nípa aawọ ọ ìrètí Alafia yíò sí wà Nípa aawọ ìdùnnú Awọn eso orí igi yíò sí já bọ Túká sí méjì; Awon awe rẹ yíò sí jẹ jíjẹ Fún àwọn ololufẹ Ti kò ní kobiara sí igbe Eefa lẹhin awọn ẹka igi Ti o jẹ egun atijọ fun-un. *** Iyọ àsìkò sí nyoro Bíi erupẹ lati inú ogbóo Agogo Ohun joni, ohun duni, ohun rírà Àti pé otun yòrò Paradà di òkun Tio daradara nipa Irúsókè Lori isan iranti. 782
Ose ni laanu wipe kopẹ, Nítorípé ilẹ ni awọn ènìyàn Tia dá. Àti pé òkun jẹ tí iyò. *** Àwọn omoba birin nigbogbo igba nbọ sowo Awọn òmùgọ, Bẹẹni awọn agba Atijọ ọlọgbọn wí. *** P'èmi lori nọmba agogo Ti nko mọ, ni Ìgbà tí Ẹnikẹni kòsí níbẹ lati gbé Ìpè náà. Ní igba náà ni ngo gbọ Ọhún Ti mo ti fẹ gbọ.
By Serhii Dziuba *** Lórí ọwọ ogbóo fadakà Ní ọmọdé bínrin Ti nyarun rẹ Pẹlu iyari ninu iná òṣùpá Kódà ohùn kò síri ojú ara rẹ Nínú digi abami ní Níbi tí oti n'wo Ojú tó wunjo Ohun ti àjèjì Obirin. *** L'orí erékùṣù Tí o jin bí omijé Eefa Ti o sunmọ pẹkipẹki Leba afọju òkúta fúnfún Ní bi ipẹkun aiyé Ti ọwọ leka Tí kò bá sa wọnú òkín. 783
Orin si ti ṣawarii Ibùgbé Ti yíò tí bí T'akọ T'abo. *** Pẹ l'aiye Kọ we diẹ Má dá órun l'ẹbi Fun awọn ẹsẹ rẹ. *** Arewà tín sunkún: her eye – Ojú rẹ Ti ipepe nro omijé Npe Òsùmàrè *** Ẹyìn ará Edakun ẹdakẹ – Èmi kò gbọ ariwo òkun o. *** Ogbologbo Dùùrù nla náà Gọ sí oro Bíi ọmọdé. Translated into Yoruba by Oluwole Odujebe
784
Ці ж вірші відома поетеса, педагог, міжнародна громадська діячка, Принцеса Ловелін Ейо з Нігерії переклала англійською мовою.
By Serhii Dziuba *** On eternity’s silver palm a little girl combs her hair with moonlit comb and doesn’t see her face in the capricious mirror where her glance is with the wrinkles of an unknown woman. *** On an island as distant as Eve’s tears, hugged tightly by blinding white rocks, where the horizon could be captured if it didn’t run into the sea, the music found a shelter to give birth to a Man and Woman. *** Live long, write little and don’t blame Heaven for your sins. *** Crying beauty: her eye – lashes in tears attract 785
a rainbow. *** Folks, please, be quiet – I cannot hear the sea. *** Old, old guitar stands heavily in the corner, like a child.
By Tetiana Dziuba *** The day departed with the railroad station’s clamor, and the shadows became as long as the tracks which lead into night’s blind alley. They are crossed by women, diminished anna kareninas, who are sheltered from problems only till dawn. *** There will be silence the color of hope, there will be peace the color of happiness, and the apple will fall, splitting in two; its halves will be eaten by happy lovers, who won’t notice the crying Eve behind the branches cursing her ancient scurvy. *** The salt of time seeps like sand from an ancient clock, it burns, aches, irritates and then dissolves becoming sea, in which it’s pleasant to rock on waves of remembrance. Unfortunately not for long, because people are land creatures, and the sea is of salt. 786
*** Princesses always fell for fools, says folk wisdom. *** I ring the numbers, which I don’t know by heart, at the time when nobody picks up the phone. Only then I can hear the message I always wanted to hear. Translated by Lovelyn Eyo А тепер – гарні вірші Олуволе Одуєбе (Oluwole Odujebe) в перекладі народного поета України Сергія Дзюби.
Олуволе Одуєбе (Oluwole Odujebe), м. Лагос, Нігерія
Відомий письменник. Родом із Лагосу (Нігерія). Навчався у Лагоській баптистській академії. Потім вивчав архітектурні технології в престижному технологічному коледжі Яба в Лагосі. Має міжнародний сертифікат (PMI-PMP) з 787
управління проектами від PMI (м. Філадельфія, США). Також він – член Американського товариства якості (ASQ) в м. Мілуокі, США. Пристрасний, цікавий поет і майстерний прозаїк. Автор бестселерів на Amazon. Міжнародний діяч, який послідовно бореться за мир в усьому світі, відстоює права людини, свободу, справедливість, популяризує літературу та культуру Нігерії за кордоном і творчість відомих зарубіжних письменників – в Африці. Більшість його літературних творів отримали чудове визнання, почесні нагороди та щиру підтримку міжнародних спілок і академій. Нагороджений Почесним дипломом Міжнародної літературно-мистецької Академії України за значний власний творчий доробок і популяризацію української літератури в Африці. Засновник групи африканської літератури, Спілки письменників світу в Facebook, до якої входять члени з понад 50 держав. Прекрасно переклав вірші народних поетів України Тетяни та Сергія Дзюби мовою йоруба, а пан Сергій переклав його вірші українською.
Сумую за тобою! Я так сумую за тобою, За поглядом очей прегарних! Доба минає за добою – Так безкінечно, довго, марно… Бо як же назавжди забути Ті пристрасні, жагучі миті?! Ані громи, ні зливи люті Вже не могли нас розлучити. В чарівнім полум’ї гарячім Неслися, сповнені коханням! Тепер лише журливо плачу, Самотній уночі та зрання… Цілунків чари пригадаю – Чутливо ніжних, дивовижних, Які були розкішним раєм, – Тож розквітав, неначе вишня! Я вірю – станемо щасливі, Хотітиму тебе довіку… Прилинь, моє кохане диво, І воскреси знов чоловіка! 788
Після дощу, перед сонцем Я не боюсь найбільших злив, Громів і блискавиць жахливих; Бо той, хто раз це пережив, Вже сподівається на диво. Якою б не була пітьма, Втече враз відьмою від світла… Оманою – густий туман? Та все, мов Фенікс, знов розквітне! Авжеж, рясний періщить дощ, То й хай, це – на веселку, звісно, – Прикрасить душі вулиць, площ І розпросториться, як пісня! Здається, світ – лише з тривог, Коли довкола – хмари чорні… Всміхнеться сонечко, мов Бог, І нас, як дітлахів, пригорне! Хай буря – наче Фантомас, І хтось пліткує, мов сорока… Та потім тут жадано, враз Настануть тиша, мир і спокій. На спеку нарікати – гріх, Клясти синоптиків, погоду… Зірок розсипле місяць міх І подарує прохолоду. Зима хай ловить дрижаки, Тремтить від власного морозу! Та потім стане навпаки – Бурульок крапатимуть сльози… Гойдаємось дещицю літ, Аж доки забере Всевишній… Бо так влаштований цей світ – Красиво, мудро, гірко, смішно! © Олуволе Одуєбе (Oluwole Odujebe), м. Лагос, Нігерія © З мови йоруба переклав Сергій Дзюба, місто-герой Чернігів, Україна 27 червня 2022 р. 789
Книжкові новини
Вражаюча антологія віршів про війну
У видавництві «Дискурсус» нещодавно вийшла антологія «Поезія без укриття», яку упорядкувала відома українська письменниця Надія Гармазій. «Поезія без укриття», – це художня фіксація вражень першого місяця повномасштабної війни, – говориться в анотації книжки. – Це – погляд на війну зсередини і зовні. Ці рядки зароджувалися під гул сирен в укриттях, під гуркотняву коліщат евакуаційних потягів, і разом із тим – це вірші тих, хто бореться за Перемогу і на передовій, і у слові. Перед вами – антологія всенародного протистояння, поезія, що виходить з укриття й вільно простує у світ як пам’ять про загиблих, як підтримка наших захисників, як хроніка війни, переосмислена на рівні болю, що робить нас незламними». У книзі представлені вірші 70 українських поетів. Твори публікуються в авторській редакції. «Не всі з нас є антивоєнними поетами. Та чим гучніше розривалися ворожі снаряди, тим дужче вибухала в кожному з нас Україна. Вибухала словом, свідомо чи несвідомо стаючи хронікою війни, трансформованою на рівні художнього досвіду. У цій книзі нас єднає не війна, а любов до рідної землі, – наголошує в передмові упорядник Надія Гармазій. – Так влаштована людина, що здатна 790
адаптуватися й стати до боротьби, щоби за будь-яких умов зберегти життя. Коли обстрілюють ракетами, дійсність набуває випрозорених сенсів, а ми звикаємо жити й боротися за нових умов. Однак, досвід війни, отриманий у перші тижні, стає безцінним набутком, бо сам по собі формується в межовому стані. Жах витісняє пафос й унеможливлює патетику, а вірші, як кулеметна черга, виходять з укриття й сповнюють силою. Метою цієї антології є фіксація вражень першого місяця війни, коли індивідуальне ставало колективним і водночас висловлювалися важливі для кожного автора сенси. Це твори, які справді писалися на межі. Так не писалося до, і так не писатиметься після». Серед авторів антології – зокрема, Надія Гармазій, Юлія БережкоКамінська, Іван Гентош, Надія Гуменюк, Анатолій Дністровий, Олександр Ірванець, Катерина Калитко, Василь Клічак, Галина Крук, Василь Кузан, Ігор Павлюк, Таня П’янкова, Юлія Сільчук, Наталка Фурса, Антоніна Царук… Вміщено в книзі і поезію Сергія Дзюби «Ця дівчинка – свята…», котра, доки антологія побачила світ, стала чудовою, дуже душевною і зворушливою піснею «Закінчиться війна». Виконують її наші популярні співачки, лауреати багатьох міжнародних та всеукраїнський премій, конкурсів, улюбленці містагероя Чернігова Інна й Тетяна Чабан. Ця пісня одразу ж отримала значний резонанс і багато хвилюючих відгуків з усієї України та з усіх континентів. Бо правдиво розказує про те, що зараз найбільше цікавить мільйони людей, які хочуть миру та злагоди, а не жахливої, руйнівної війни.
Закінчиться війна Слова Сергія Дзюби Музика Петра Лойтри Це станеться – закінчиться війна, І лютий ворог щезне, мов примара… І буде тиша – ніжна, осяйна, – Пречисті зорі гоїтимуть рани. Обіймемося – є на світі ми, – Зметем орду, відправимо до пекла… І, попри все, залишимось людьми, Яким у рабському ярмі – нестерпно! Приспів: Ця дівчинка – свята, і лик її – суворий; Та зболена душа всміхається мені... На проклятій війні не виживають зорі, А вічно молоді лиш люди на війні. 791
Помолимось за всіх захисників – Хай рушниками вистеляться долі. Наш Бог – у вишиванці, Він прозрів: Святий народ, що народив героїв! Це станеться – закінчиться війна, І буде вже не біль – любов на лицях. І світ, котрий всміхнеться, як весна, Врятуєм ми – відважні українці! Приспів: Ця дівчинка – свята, і лик її – суворий; Та зболена душа всміхається мені... На проклятій війні не виживають зорі, А вічно молоді лиш люди на війні. І буде тиша – ніжна, осяйна, – Це станеться, коли закінчиться війна. Щиро дякуємо за таку велику, подвижницьку та оперативну роботу упорядниці цієї дуже важливої та потрібної книжки Надії Гармазій. Віримо в нашу Перемогу над лютим ворогом! Україна не тільки змете і відправить до пекла орду, як вражаюче, проникливо пише Сергій Дзюба, а й порятує увесь світ від божевільної, людиноненависницької «теорії» рашизму. Валентина Чорнобривець, 28 червня 2022 р.
Вітаємо!
Почесний диплом від королеви інтелекту Відомий український письменник і журналіст, президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України (яка об’єднує творчих людей із 70 держав), редактор газети «Чернігівщина» Сергій Дзюба отримав у Німеччині Почесний диплом від королеви інтелекту – за мудрість у словах і діях. Голова журі цієї міжнародної відзнаки – знаний німецький драматург, поет, прозаїк, міжнародний громадський діяч Генріх Дік. Як відомо, народні поети України Сергій і Тетяна Дзюби багато і вдало співробітничають зі своїми колегами та друзями в Німеччині. Наприклад, у цьому році перекладачка Валентина Мінгалієва чудово переклала німецькою мовою книжку для дітей Сергія Дзюби та Ірини Кулаковської «Потягуськи» («Потягеньки»), яка побачила світ у Німеччини з ініціативи Генріха Діка. Ця чарівна книга (веселий роман-серіал про пригоди дітлахів у дитсадку «Золота 792
жабка») неймовірно швидко розійшлася в Україні та Німеччині і викликала значний, жвавий резонанс. Раніше Генріх Дік переклав німецькою мовою та видав книжку віршів Сергія Дзюби «Гріх любити неталановито!». Натомість пан Сергій, разом із Надією Постемською з Ірландії, переклав та надрукував в Україні ошатну збірку віршів відомого німецького поета Фолькера Маасена, а також, спільно з Наталією Писаренко, він переклав і видав книжку казок Генріха Діка «Диво продовження». Книжки вийшли великими накладами і розійшлися буквально за рік. Взагалі ж, Сергій Дзюба має переклади світової класики українською з 75 мов. А Тетяна Дзюба прекрасно перекладає з німецької та верхньолужицької мов – так, вірші відомого німецького поета та міжнародного діяча Бенедикта Дирліха в її перекладі надруковані у провідних українських часописах.
Сергій Дзюба та німецький і верхньолужицький письменник Бенедикт Дирліх виступають на фестивалі в Баутцені (Німеччина) Відоме творче подружжя з Чернігова не раз бувало в Німеччині. Тетяна та Сергій виступали на міжнародних фестивалях поезії і верхньолужицької культури в Баутцені (Будишині) та Дрездені, де ставали лауреатами. Також у Німеччині їх нагороджено дуже престижними міжнародними літературними преміями імені Йоганна Гете та Генріха Бьолля, «Золотими дипломами» й багатьма почесними відзнаками. Галина Леус, 29 червня 2022 р. 793
На крилах пісні
Вийшов другий музичний альбом Сергія Дзюби «Закінчиться війна»
Коли торік з’явився перший музичний альбом народного поета України Сергія Дзюби «Примчу на білому коні!», я був щиро вражений дивовижною чарівністю, неймовірною силою та душевною проникливістю цих пісень. Під їхнім впливом я так і прожив до цього часу, періодично, залюбки вмикаючи то один, то інший вишуканий, теплий та мелодійний хіт. Втім, я чесно сказав Сергієві, що він навряд чи зможе тепер перевершити себе, – настільки те, що вже полинуло в світи, неповторно оригінальне. Адже поет, навіть справжній Майстер, просто неспроможний щороку створювати такі пісенні шедеври. І ось, буквально через півроку, я із задоволенням тримаю в руках новий музичний альбом Сергія Дзюби «Закінчиться війна», наразі другий за ліком, слухаю чудові пісні й бачу прекрасні відеокліпи, і розумію, що помилявся, бо цей альбом зовсім не поступається попередньому, а може ще й потужніший! 794
Вражає своєю образністю, глибиною та проникливістю перша ж пісня другого альбому – «Закінчиться війна» (слова Сергія Дзюби, музика Петра Лойтри). Пісня – не пафосна, глибока, надзвичайно душевна та зворушлива. І виконавці, популярні співачки Інна й Тетяна Чабан, зуміли передати і увесь біль багатостраждальних українців, і водночас – велику надію на Перемогу над нелюдами. Попри відео з ворожими обстрілами під час героїчної оборони Чернігова (треба відзначити й талановитий відеокліп Альони Лютницької), пісня – неймовірно світла, в ній життя торжествує над смертю. А головне – таку пісню справді хочеться не раз слухати й навіть співати самому. Додам, що пісня присвячена рідному Чернігову та його відважним захисникам. До речі, С. Дзюба та його обдаровані колеги-журналісти розповідають про подвиги наших бійців на шпальтах популярної газети «Чернігівщина», і я переконаний, що ці матеріали теж варто згодом об’єднати та видати окремою важливою та цікавою книжкою. Решту відеокліпів у другому музичному альбомі Сергія Дзюби, як і в першому, створила відома поетеса Надія Бойко зі Львова. Звісно, вона має і власний вагомий творчий доробок, люблю її вірші. На мою думку, пані Надія – одна з найкращих майстрів відеокліпів. А може, й найкраща! Настільки все, що вона робить – вишукано та органічно поєднується зі словами, музикою і виконанням. Думаю, такий ефект досягається саме тому, що Надія Бойко має особливий поетичний та пісенний Дар, тому дуже тонко відчуває душу пісні, буквально проживає кожну її мить. Ще одна неповторно прекрасна пісня – «Будь моєю» (слова Сантоша Кумара Покхарела з Непалу і українця Сергія Дзюби, музика Петра Лойтри). Цю пісню про вічне, палке і вірне кохання виконує популярний дует «Крила» (Валентина та Володимир Олійники). І, як на мене, це – одна з найкращих пісень на інтимну тематику, які я чув упродовж усього свого життя! – В радості та горі, ніби вічні, Любимо – між небом і землею. І не треба замовлянь магічних: Просто будь – довіку будь моєю! Тишею, довірою, росою, Пташкою, дорогою і кленом. Я – немов народжений тобою... – Я – неначе створена для тебе! Як просто і водночас незвичайно, дивовижно, шляхетно, романтично та красиво. Це – справжній гімн великому Коханню, неймовірній Любові та самому Життю! Ще один, без перебільшення, шедевр у диво-виконанні дуету «Крила», а також Ігоря Мілевського і Ольги Бондаренко – пісня «Калина зажурилася» (слова Сергія Дзюби, музика Миколи Збарацького). Я вважаю, що це – одна з найкращих пісень Сергія. Вона сприймається, як дійсно народна пісня. Адже в ній 795
відображена душа нашого народу. Цю пісню одразу хочеться заспівати. Взагалі, жодних сумнівів, що її відтепер часто співатимуть по всій Україні та за кордоном. Не лише на сцені, а в колі родини і друзів, за святковим столом. Звісно, одразу ж привертають увагу і суперхіти Сергія Дзюби (слова) та Бориса Раденка (музика) «Батьку мій» – у виконанні Наталії Шинкаренко та «Порадниця свята» – співає Валентина Олійник (дует «Крила»), і «Пісня про маму» – в новому, оригінальному аранжуванні, яку чудово виконує народний артист України Леонід Сандуленко. Співавтор слів прекрасно трепетної пісні про матусю, найдорожчу людину на землі, – Григорій Ліщенюк. Вражає глибиною і проникливістю пісня «Пожухлим листям сумувала осінь» (слова Сергія Дзюби, Григорія Ліщенюка, музика та виконання Петра Лойтри). Як і пісні про тата та маму, ця пісня також присвячена незабутнім батькам Сергія Дзюби – Вікторові Гавриловичу і Серафимі Захарівні, й ось така справжня, велика синівська любов надзвичайно імпонує та зворушує. Також варто відзначити чарівні пісні «Дощ із карими очима» (слова і музика Сергія Дзюби) та «Козацька звитяжна» (слова Галимкаіра Мутанова і Сергія Дзюби, музику теж створив Сергій. Тобто тут він не менш талановито виступає і як композитор. І хоч сам всесвітньо відомий поет досить скромно оцінює власний композиторський талант, вважаю, це – напрочуд оригінально та гармонійно. А ще в музичному альбомі є пісні «Намисто і Струна» та «Ми з тобою згаснем молодими» (музику на слова Сергія Дзюби створила Тетяна Чабан), які неперевершено виконують улюбленці Чернігова – Інна і Тетяна Чабан. І якщо в першому альбомі звучить «Пісня про Чернігів», то в другому маємо вже пісню «До Трускавця» (слова Сергія і Тетяни Дзюби, музика та виконання Петра Лойтри). Це – подарунок відомого творчого подружжя з Чернігова прекрасному Львову, який Тетяна і Сергій також щиро люблять, тож щороку відвідують у своїх мандрах Україною та світом. Ярослав Маджуга, 29 червня 2022 р.
796
*** Мені імпонує порада Епікура: «Завжди працюй. Завжди кохай. Не чекай від людей подяки і не засмучуйся, якщо тобі не дякують. Розважливість – замість ненависті, посмішка – замість зневаги. З кропиви витягай нитки, з полину – ліки. Нагинайся тільки для того, щоб підняти полеглих. Май завжди більше розуму, ніж самолюбства. Запитуй себе щовечора, що ти зробив гарного. Май завжди у своїй бібліотеці нову книгу, у льоху – повну пляшку, в саду – свіжу квітку». 2 липня 2022 р.
Вітаємо!
Лауреати Міжнародного літературно-мистецького конкурсу імені Ернеста Хемінгуея в Німеччині
Перший Міжнародний літературно-мистецький конкурс «Ернест Хемінгуей. Романи життя: море, жінки, подорожі» нещодавно назвав лауреатів у Німеччині. На конкурс надійшло понад 300 робіт з України, Німеччини, США, Греції, Фінляндії, Грузії, Азербайджану, Казахстану та інших держав. Ернест Хемінгуей (21 липня 1899 р. – 2 липня 1961 р.) – американський письменник і журналіст, лауреат Нобелівської премії з літератури (1954) та Пулітцерівської премії (1953). Нинішній конкурс проведено з ініціативи Академії діячів літератури, мистецтв та комунікацій (Німеччина, м. Франкфурт). 797
Номінація «Проза, поезія» Тетяна і Сергій Дзюби (Україна, м. Чернігів) – за п’ятитомник «Вірші 90 мовами світу» (Канада, м. Торонто); Михайло Большаков (Україна, Одеська обл., м. Кілія) – за добірку віршів «Пам’яті Ернеста Хемінгуея»; Юхим Гаммер (Ізраїль) – за оповідання «За курсом Північноморськ» та вірші «Дихання Півночі»; Тетяна Грицан-Чонка (Україна, Закарпаття) – за збірку поезії в прозі «Живі двері, або Я – спіле яблуко віків. Я – Жiнка»; Надія Дороніна (Фінляндія) – за поетичний цикл «Не від цього світу», збірку «Погляд зверху»; Алі Джафар огли Алієв (Азербайджан) – за оповідання «Мрії доктора»; Вікторія Левіна (Ізраїль) – за вірші «Хемінгуей і Гавана», «Музиканти готелю Амбос Мундос» та «Тель-Авівська соната»; Людмила Садовська (Білорусь) – за оповідання «Романтична ніч»; Інна Карауш (Україна, м. Одеса) – за поезію «Музика моря»; Любов Півник (США) – за казку «Одруження Болотена», добірку віршів «Розкажи мені, розкажи», «Сміливий карасик» та «Чекаю на тебе»; Євген Прудченко (Казахстан) – за добірку віршів «Ernest Miller Hemingway», «Море. Множення», «Стомлений світ», «Стелажі»; Марина Ламбертц-Симонова (Німеччина) – за есе «Подорож стопами Хемінгуея»; Сарія Маммадова (Азербайджан) – за публіцистику «Жінки та їх роль і місія на землі»; Валеріан Маркаров (Грузія) – за оповідання «Таємниця сеньйори Герардіні», роман «Всьому свій час»; Димитріс П. Краніотіс (Греція ) – за твір «To dead poet of obscurity».
Номінація «Живопис, графіка» Ольга Котлярова-Прокопенко (Україна, Одеса) – за цикл живопису, виставкові проекти «Натхнення» та «Єднання»; Ярослав Савчин (Україна, Прикарпаття) – за цикл живописних робіт «Під українським сонцем»; Валентина Юденкова (Україна, м. Одеса) – за цикл живопису; Оксана Церковна (Україна, м. Одеса) – за цикл живопису; Tatyana Binovska (Кіпр) – за цикл живопису; Юрій Дьячук (Україна, Одеса) – за мальовничі картини серії «Жінки. Море»; Олександр Азар’єв (Україна, м. Одеса) – за створення Одеського громадського руху «Світ Айвазовського, Україна»; Олександр Геращенко (посмертно) (Україна, Одеса) – за створення декоративної армади кораблів. 798
Олена Ананьєва, голова Академії діячів літератури, мистецтв та комунікацій, письменниця, журналістка, культуролог, м. Німеччина, 3 липня 2022 р.
З поетесою Анною Багряною та її Оксаночкою. 799
На війні
Олександр Волощук: «Це був страшний березень!»
Олександр Волощук – без перебільшення, видатний мандрівник, який побував у багатьох державах, популяризуючи культуру, історію, літературу, та національні традиції України й рідної Чернігівщини. Про свої дивовижні подорожі світом він створив дійсно чудові книжки, кожна з яких викликала значний резонанс. А зараз Олександр хоробро боронить нашу Батьківщину від проклятих рашистів. Він захищав Новоселівку, багатостраждальне село, майже вщент зруйноване ворогом, а потім – Бобровицю, мікрорайон на околиці Чернігова.
Перші дні війни – Пане Олександре, яким для Вас став перший день війни? – Колись давно у дитинстві, в початкових класах радянської школи я любив читати книжки про війну та про піонерів-героїв. Думалося тоді мені малому і ще не дуже розумному – от якби була якась війна, то я погеройствував би. Звичайно, й гадки не мав тоді, на початку 1980-х, що доведеться по-справжньому воювати, вже коли мій вік перевалить за п’ятдесят років... Увечері 23 лютого я пив своє улюблене чилійське вино. Ранок наступного дня спочатку був для мене звичайним, як і більшість попередніх – підйом о шостій ранку, 15-хвилинна зарядка з пудовою гирею, годівля папуг і традиційний 800
зелений чай. Телевізора я не дивлюся, радіо не слухаю, в інтернет до того часу ще не встиг зайти. З якоїсь причини вийшов на вулицю і побачив дві великі людські черги – біля автозаправки та банкомату. Але й на це звернув мало уваги. Скоро мене зупинив знайомий і повідомив новину, про яку вже знали майже всі – на Україну напала росія, почалася війна... Потім були шлейф чорного диму над аеродромом у Півцях, БМП і танки на вулицях міста, тероборона, перші обстріли і страх в очах людей. Ще якийсь час розум відмовлявся повністю сприйняти той факт, що держава, в якій я завжди почував себе, «мов риба у воді», де мав сталий заробіток і де навіть міг створити власну сім’ю, вдерлася своєю військовою ордою до моєї країни, прийшла з вогнем на мою землю, несучи кров, смерть і спустошення. Рішення брати до рук зброю і йти на захист рідного міста прийшло на сьомий день від початку повномасштабного вторгнення, коли в Чернігові вже почали гинути мирні люди. Це рішення було твердим і безповоротним.
Бліндаж – І через тридцять років після демобілізації зі строкової служби у 1992-му, Ви знову опинився в Українській армії... – Того дня, 3-го березня, крім мене, до Чернігівського військкомату прийшов ще 21 такий же доброволець, і з нас сформували окремий підрозділ у складі механізованого батальйону 1-ї окремої Сіверської танкової бригади. Якраз у той час, коли ми перебували на подвір’ї військкомату, у хмарному небі над Черніговом почувся потужний рев двигунів російського винищувача. «Негайно всі в укриття!» – скомандував черговий офіцер, і ми забігли до підвалу. Це був той самий ворожий «Су», що за кілька секунд скинув 500-кілограмову бомбу на багатоповерховий будинок по вулиці Чорновола... Того ж дня наш новоутворений підрозділ на чолі з командиром, кадровим офіцером на позивний «Сокіл», зайняв оборонну позицію на виїзді з Новоселівки. Ворог, поки що невидимий, розташувався за кілька кілометрів від нас, зайшовши у найближчі села: Березанку, Киселівку, Вознесенське. Ми відразу ж стали окопуватися на позиціях, щоб заступити новітнім ординцям шлях до Чернігова. І фактично з перших годин над нами залітали ворожі безпілотники, а вже наступного дня почалися методичні обстріли з мінометів та танків. Ніколи не забуду наш бліндаж на стратегічній висоті біля Новоселівки – невеликий, темний і затісний для більш ніж двох десятків бійців, із земляною долівкою. Але ніхто з нас навіть не думав про будь-які побутові зручності: один вмивальник – на всіх, один маленький стіл і розкладний стілець, пічка«буржуйка»; всі особисті речі були порозвішувані на вбитих у стіни цвяхах. Спали майже впритул один до одного, жоден sз нас не мав ніяких привілеїв у командира. У вільні від чергувань, риття окопів та артобстрілів хвилини кожен думав про своє. В попередньому житті всі ми були різними людьми, тепер же нас об’єднала спільна мета – захистити рідний Чернігів від незваної орди. 801
Одного з днів у нашому бліндажі невідомо звідки з’явилися два метелики, два яскраво-червоних махаони. Маленькі теплі створіння в середині холодного воєнного березня. Так, життя непереможне! Й заради цього життя, майбутнього життя свого міста та своєї країни ми взяли до рук зброю. Ми – це північносхідний щит Чернігова, відступати нам не було куди. За нашими спинами залишалися наші будинки, сім’ї, діти. Ми мали лише два вибори: зі щитом або на щиті. У ніч з 8 на 9 березня нас підняли по тривозі – на сусідні позиції напала ворожа диверсійно-розвідувальна група. Схопивши свого кулемета, я побіг разом з усіма. Однак бій завершився до того, як ми дісталися місця, й підсумки того бою були явно не на нашу користь. Зі сходом сонця довелося виносити з лісопосадки біля Вознесенського чотирьох наших загиблих побратимів, а на камуфльованій штанині моїх військових штанів з’явилися тоді перші плями крові – не моєї, а одного з наших «двохсотих». Смерть невмолима, й у неї свої криваві «жнива». Це війна... Обстріли наших позицій біля Новоселівки тривали кожен день, й завдяки «роботі» ворожих безпілотників вони ставали дедалі прицільнішими. З ранку й до вечора над Новоселівкою та околицями кружляли дрони, коригуючи вогонь російської артилерії. Але, незважаючи на це, ми продовжували укріплювати свої позиції. Кожного дня, а інколи й уночі разом з кулеметом я йшов на так звану «Кручу», де знаходився один зі спостережних пунктів нашого підрозділу. Вночі ворог припиняв обстріл позицій, але тепер снаряди летіли з противним свистом через наші голови на місто. Серце обливалося кров’ю, коли десь у Чернігові лунали вибухи і з’являлися відблиски далеких пожеж. А рано вранці прилітали російські винищувачі й скидали потужні бомби на околиці міста й на наші позиції. Будинки в Новоселівці горіли щодня...
На останньому рубежі – Будинки в Новоселівці горіли щодня... – Трагедія трапилась у понеділок, 14 березня, коли в наш бліндаж прилетіла 120-міліметрова ворожа міна. Це смертоносне залізо відразу ж забрало життя двох моїх побратимів (третій помре від ран майже через три місяці) і ще двом спричинила важкі поранення. Саме тоді, побачивши власними очима смерть друзів, я зрозумів справжню сутність війни. Не книжкової, не телевізійної, а справжньої... 15-16 березня наш підрозділ на тій же висоті біля Новоселівки вступив у нерівний бій з противником, який мав значну перевагу в техніці та піхоті. Втративши ще чотирьох побратимів (вони потрапили у ворожий полон), ми змушені були відійти й закріпитися вже на нових позиціях. Це був самий північний край міського мікрорайону Бобровиця, так звана Кукушанка, район виключно приватної забудови. За нами фактично починався Чернігів, перед нами 802
було чисте поле й лісопосадка, за якою знаходився ворог, відстань до його не перевищувала кілометра. І знову в’їдливо-ненависний звук ворожих дронів, знову свист мін і снарядів над головою... Деякі з них розривалися на вулиці, де знаходилась наша оборонна позиція (це був 2-й провулок Радіщева), горіли будинки й сараї. Щохвилини упродовж дня і ночі треба було слідкувати, щоб ворог не прорвався на нашій ділянці. Він це періодично намагався робити ліворуч (по бобровицькому лугу біля Десни) та праворуч від нас (район кладовища Яцево та лижної бази). А 22 березня російська диверсійно-розвідувальна група «завітала» й безпосередньо на нашу позицію. Тоді якраз тільки-но закінчився черговий артобстріл Кукушанки, й ми, згідно правил, не особливо поспішали виходити з укриттів. Ворог цим і скористався, але недооцінив нас та явно переоцінив власні можливості. Чисельна перевага була на його боці (четверо проти восьми-десяти), однак фактор раптовості нападу не спрацював. Один із нас все-таки помітив три постаті з червоними пов’язками на рукавах, що надто самовпевнено йшли через город до будинку, в якому знаходився наш спостережний пункт. Автоматна черга скосила першого з них, інші попадали на землю, й відразу ж з-за пагорба, де знаходилась решта «деергешників», у наш бік зчинилася автоматна й кулеметна стрілянина, а у веранду нашого будинку прилетіли два постріли з гранатомета. У веранді в цей момент нікого не було, бо тільки-но почався артобстріл, ми залишили будинок. Я тоді знаходився на верхніх сходинках погреба буквально за три метри від веранди і за іронією долі читав «Війну світів» Герберта Уелса... Добігти до свого кулемета я не мав змоги, бо чудово розумів, що тільки-но вискочу з погреба, як легко стану мішенню для ворога (автоматні й кулеметні кулі свистіли поруч із погребом і били в його стіни та двері). На щастя, моїм бойовим товаришам вдалося відбити напад ординців. Відступаючи, вони залишили на місці бою автомат і дві «мухи», які стали нашими трофеями. Пізніше, коли відбувався розбір бою, між мною і нашим командиром «Соколом» відбувся такий діалог: «Молодці! Ворог не пройшов, а ви всі – живі, й навіть жодної подряпини ні у кого немає». – «Командире, я ж навіть нічого не встиг зробити. Навіть з погреба не міг вискочити...» – «Ну, то й добре, що не встиг. Зате живим залишився...»
Чернігів вистояв! – Командир підбадьорив, підтримав бійця, це – людяний вчинок! – Після цього нам довелося змінити спостережний пункт, бо будинок, в якому базувалися дотепер, повністю згорів. Далі вели спостереження з горища сараю одного із сусідніх будинків. Вночі вдивлялися у місцевість за допомогою тепловізора. Якось в окуляр тепловізора я побачив незрозумілий об’єкт – великий і видовжений, у формі торпеди. Це щось знаходилось за пів кілометра від нас і швидко переміщувалося по полю. Наступної ночі я побачив цей об’єкт знову, й 803
тепер зрозумів – то була велика домашня свиня, яка вибігла з одного із розбомблених сараїв і бігала по полю в пошуках їжі. На цьому полі можна було бачити корів і кіз, що теж залишилися без хазяїв. Обстріли наших позицій на Кукушанці тривали кожного дня, аж до останніх чисел березня, коли ворог зняв облогу Чернігова й почав виводити свої військові колони з нашої області. Той страшний для чернігівців місяць закінчився. Далі мій бойовий шлях проліг на північ області, де я служу й зараз. Якщо російська військова орда вирішить повернутися, ми готуємо для неї достойну відсіч. Тепер вона обламає свої зуби вже на кордоні Чернігівщини. Ми вистоїмо й переможемо. Ворога не обирають, як і Батьківщину.
Що таке війна? – Ви – дійсно талановитий письменник. Створите в перспективі свою книжку про цю війну? Маєте вже якісь нотатки пережитого? – У рідкісні хвилини затишшя, які випадали в березні на позиціях біля Новоселівки чи на Бобровиці, я розкривав свого записника. Якщо було натхнення, народжувалися нові літературні етюди (есе), які, сподіваюсь, увійдуть до моєї майбутньої книги. Серед них – есе «Що таке війна», котрий був написаний того самого трагічного дня, коли в наш бліндаж прилетіла ворожа міна. «Що таке війна? Це – не кіно і не книги, не крики «ура!» й не переможні здравиці. Навіть опинившись на війні, ти не відчуєш і не зрозумієш повною мірою її сутності, навіть коли поруч із тобою почнуть розриватися снаряди. Розуміння суті війни приходить тільки разом зі смертями твоїх товаришів. Це – ворог, якого ти наче й не бачиш, але який щодня закидує твої позиції смертоносним залізом. Це – відірвані руки й ноги, розкидані в різні боки людські мізки. Це – «200-і» й «300-і», з якими ще десять хвилин тому ти їв з одного котла і розмірковував про післявоєнне життя. Це – відчуття неможливості щось змінити. Це – внутрішнє примирення з можливістю загинути самому. Й відбутися це може вже завтра. Війна – це не геройство. Герої швидко помирають. Вижити у війні – це вміння боятися. Боятися, але при цьому не ховатися за спинами інших. Війна – це відчайдушна внутрішня молитва. Не буває атеїстів у окопах під вогнем. «Господи Ісусе, спаси і збережи, не дай загинути в цій війні»... Війна – крайній прояв людського і політичного безумства. Вона нікого не робить кращим. Але війна буває й необхідністю, коли ти вже не думаєш над тим, чи зробить вона тебе кращим. Ще війна – багатоповерховий мат, неузгодженість дій командування та інформаційний обман. Це – твоє найрідніше місто в облозі, яке з кожним новим днем усе більше перетворюється на руїни… Це – страх за близьких, котрі залишилися в ньому. Війна – це перевірка людей. Як шліфувальний станок, котрий знімає все зайве, залишаючи в людині тільки найважливіше. Пройти це горнило смерті та залишитися живим – найперше бажання кожного, хто потрапляє на війну. Перемогти в цій війні – бажання друге. Все інше має вже мало значення... 804
Ось що таке війна». Спілкувався Сергій Дзюба, 6 липня 2022 р.
805
Знай наших!
Відоме подружжя з Чернігова нагородили в Нігерії за видатні досягнення
Народні поети України, відомі письменники, журналісти, перекладачі, критики, літературознавці, міжнародні діячі, професори Тетяна та Сергій Дзюби продовжують успішно розвивати співробітництво в Африці. Нині їх нагородили в Нігерії. «Harmon Business Academy» вручила українцям свої міжнародні сертифікати та подяки «За видатні досягнення». Відзначено, що твори всесвітньо відомого подружжя з Чернігова перекладені вже 95 мовами і надруковані в 75 державах. Водночас Сергій та Тетяна дуже майстерно та успішно перекладають українською мовою світову класику. І у Сергія Дзюби є вже власні переклади з 70 мов. Подружжя популяризує мову, літературу, мистецтво, історію та національні традиції України по всьому світу. Як відомо в Індії офіційно зареєстрували в «Золотій книжці рекордів світу» найбільше світове досягнення: Сергій Дзюба присвятив своїй коханій дружині всі свої 115 книг, понад 130 пісень та близько 40 радіоп’єс і серіалів. Це – єдиний такий випадок в історії світової літератури. Втім, зараз в Індії вже мають намір зареєструвати ще кілька світових рекордів, встановлених відомим творчим подружжям зі славного Чернігова. Валентина Чорнобривець, 7 липня 2022 р. 806
На війні
«Наше українське військо ще стане наймогутнішим у Європі!»
Майор Сергій Калініченко («Калина») настільки передчував війну, що 23 лютого спакував особисті речі та почистив карабін, а на світанку, коли вороги обстріляли українські міста, він випив каву і одразу прибув на службу… Згодом разом зі своїми бійцями «Калина» вже патрулював та охороняв у Чернігові ділянку від другої лікарні – до П’яти кутів. Його було поранено, однак він і зараз сповнений рішучості воювати до Перемоги над рашистами, а потім далі служити в ЗСУ. – Пане Сергію, у Вас – чудовий позивний! – Авжеж, калина – це символ України, про неї створено понад двісті народних та сучасних українських пісень, котрі облетіли світ, перекладені різними мовами. Тож про нашу калину співають у Німеччині, Франції, Англії та США, на всіх континентах. – Як Ви стали військовим? – Я взагалі народився в Німеччині – у родині військового. Тому все своє дитинство я мешкав у гарнізонах. І, по суті, про іншу професію навіть не думав – знав, що неодмінно стану військовим. Отож закінчив Новосибірське військове училище, служив у Ленінградському окрузі та на Забайкаллі. Але, коли Україна стала незалежною, я вирішив, що житиму тільки на Батьківщині. Так і прослужив до 2004 року в Гончарівську – у першій танковій бригаді. Втім, армію 807
безперервно скорочували, на все це було дуже боляче дивитися, і я просто не бачив жодної перспективи... Тому в 39 років став військовим пенсіонером. Дружина Ірина – приватний підприємець, то допомагав їй. У нас – троє дітей (дві доньки та син-студент) і п’ятилітній онук. Проте з 1 грудня 2013-го спокійне життя закінчилося… Коли в Києві побили студентів на Майдані, я не міг додзвонитися до дочок, отож облишив усі справи та поїхав до столиці. Відтоді брав участь у Майдані, причому приходив туди у формі, щоб люди бачили – армія з народом. Відвозив туди теплі речі, які мав… А після перемоги Майдану я одразу ж приєднався до громадського формування «Самооборона Чернігівщини», став заступником командира, і в 2015 – 2019 роках відповідав за організацію військових вишколів та бойову підготовку. З 2019 по 2022 роки був заступником командира бригади ТРО в резерві, займався морально-психологічним станом вояків. Тож їздив на всі військові збори і стрільби, інші заходи. Брав активну участь у суспільному житті Чернігівщини. Бо це – моя свідома патріотична позиція. – Ви передчували цю війну? – Я був переконаний, що повномасштабна війна розпочнеться. Адже це – очевидно, що російському «царю» путіну кортітиме загарбати всю Україну! Ми говорили про це з товаришами на службі – пам’ятаю, я переконував, що головне – протриматися перші два тижні війни… Потім високопрофесійний фахівець, якому я абсолютно довіряю, мене переконав, що така жахлива війна ось-ось розпочнеться. Тому вже 23 лютого увечері я спакував свої особисті речі, амуніцію, почистив карабін. Коли росія на світанку обстріляла українські міста, я випив каву та пішов на службу, по суті, на фронт. Взагалі, з 17 січня я знову служу в Збройних Силах України. Відповідно широкомасштабну агресію московської орди зустрів кадровим військовим, на посаді начальника служби зв’язків із громадськістю. Втім, довелося виконувати обов’язки не за посадою, адже не вистачало офіцерів із досвідом, тому буквально одразу ж, у перші дні та години війни, почав виконувати бойові завдання. Скажімо, спочатку не було навіть чим зі складів вивозити зброю. То я взяв вісім бійців і на зупинці «Парк відпочинку» почав просто зі зброєю в руках гальмувати вантажівки. Зупинилася «Газель», водій погодився. Далі ми домовилися з водієм сміттєвозу. Висипали сміття прямо на газоні, і він також поїхав по зброю… Так усе й налагодилося. – Рішучі дії! – А як інакше? Це – війна! Втім, потім жодних скарг не було… А вже 25 лютого треба було знайти людей, які вміють поводитися з гранатометом. Тож я знайшов капітана Олексія Павленка, сержантів В’ячеслава Воєдила та Ігоря Неділька. Вони одразу ж погодилися і виїхали в бік Масанів на особистому автомобілі. Адже до міста намагалися прорватися ворожі танки. Також 25 лютого повідомили, що біля будинку пристарілих з’явилися якісь підозрілі люди. То командир бригади, полковник Олексій Висоцький наказав мені з’ясувати, хто вони, бо там були люди у військовій формі. Ми приїхали з водієм, я 808
сказав йому розвернути автівку і не глушити мотор. Взяв гранату, висмикнув кільце і так пішов до них… У гаю знаходилося більше ста людей. Вони показали мені документи – виявляється, що це були сумські прикордонники. Ми поспілкувалися, згадали спільних знайомих. Тож граната не знадобилася. Так було тоді налагоджено комунікацію. Взагалі, що ви хочете – перші дні війни, надзвичайно складна, напружена ситуація! Потім, під вечір, поїхав до автомобільного мосту, з’ясовував, скільки людей його там охороняють. Далі вирушив на нараду до командира регіонального управління «Північ» територіальної оборони. І отримав наказ – із 32 бійцями патрулювати та охороняти ділянку від другої лікарні – до П’яти кутів. Це було в ніч на 26 лютого… До речі, там уже знаходився відчайдушний хлопець – Роман Говійний. Він ще 24 лютого домовився з прикордонниками, то одразу ж отримав зброю, бронежилет і пішов боронити Чернігів. І він дуже сумлінно виконував усі мої бойові завдання, ніколи не скаржився, натомість прагнув робити все можливе та неможливе, щоб скажений ворог не прорвався до міста. Так ми й захищали рідний Чернігів до 2 квітня. Були в підпорядкуванні командира третього танкового батальйону. Тобто піхота прикривала танки, а я ж – професійний піхотинець. Ми займали позицію від Березового гаю – вздовж кільцевої дороги. – Бачили, як горів «Епіцетр»? – Так, він палав просто на моїх очах!.. Нас несамовито обстрілювали з мінометів, САУ. Але до того, як це сталося, я їздив туди розбиратися, бо нам повідомили, що в «Епіцентр» ломляться мародери. Втім, з’ясувалося, що дозвіл є, і менеджер з «Епіцентру» роздавав військовим каремати, спальники. То я домовився, аби щось взяти і для своїх бійців. Однак не судилося – якраз почалися шалені обстріли й загорівся «Епіцентр». Було жахливе видовище! А трохи раніше, 26 лютого, обстріляли наші позиції на вулиці Білова, № 4 – з «Градів». То, чесно скажу, не всі бійці психологічно витримали, деякі недосвідчені юнаки просто тоді розбіглися, і я їх до ранку шукав, спілкувався з ними, переконував. Так, це – страшно! Та треба навчитися долати цей страх і виконувати бойові завдання. А рашисти, в першу чергу, полювали на наших спостерігачів, на бійців зі «Стінгерами». Ворожі міни потрапляли в будинки, які спалахувати й горіли буквально на наших очах, немов свічки. Гинули люди. Але, до речі, я ні разу не чув від цивільних, мирних мешканців, щоб ми забиралися звідти й не наражали їх на небезпеку. Не було жодного докору! Навпаки нам усі допомагали, чим тільки могли. Як не було важко, жителі ставилися з розумінням, щиро дякували, що ми їх захищаємо. Адже більше всього на світі люди боялися навіть не смерті, а ворожої окупації. Бо то – справжнісіньке пекло! Загарбники поводяться по-звірячому, свавільно, це – нелюди, які вбивають, катують, ґвалтують, грабують… Отож після 809
навали ненависних орків лишаються тільки згарища та сморід. Тому всі тут щиро молилися, щоб ми вистояли і захистили рідний Чернігів від орди! Поступово ми отримували підмогу і до 2 квітня, коли рашисти забралися звідси, у мене було вже не 32, а близько 80 бійців. Додалися гранатометники. Нам дали й американські протитанкові «Джевеліни», англійські «NLAW» та навіть шведський гранатомет «Карл Густав». І якщо спочатку, окрім бійців, що пройшли АТО, служили раніше в ЗСУ та міліції, були люди, які вперше в житті взяли в руки зброю й не знали, як із нею поводитися, то потім всі вже отримали бойовий досвід. Проте, на жаль, відверто скажу, траплялися й прикрі випадки, – чотири людини просто віддали зброю і сказали, що вже не можуть воювати, мовляв, недобре себе почувають… – Може, вони справді захворіли? – Ні, вони злякалися, покидали зброю і ганебно, «добровільно пішли». Навіть не знаю, як вони після цього житимуть та дивитимуться в очі людям... Оце такі чоловіки! Хтось щодня, щомиті ризикує життям, у будь-яку погоду сидить в окопах, самовіддано захищає Україну, навіть деякі жінки воюють зі зброєю в руках; а хтось втікає, мов щур, аби лише врятувати власну шкуру. Зрозумійте, я не звинувачую жінок, які рятують своїх малих дітей. Але коли здорові, молоді, дужі чоловіки вирішують накивати п’ятами, наплювавши на своїх бойових товаришів, на рідне місто, на Вітчизну, то як я можу до цього спокійно ставитися? Це – боягузи і зрадники! – Серед ваших бійців були загиблі? – Так. Я відрядив 10 бійців допомогти танкістам у Киїнці, й невдовзі там загинув наш хлопець С. Сизон із Ніжина. А в Березовому гаю було вбито Микиту Мельникова… Це сталося 14 березня, вранці. Він сидів із батьком в окопі, раптом – мінометний обстріл. Тато залишився живим, а син загинув. Його поховали спочатку в дворі приватного будинку, на городі, а потім, коли вже це стало можливим, перепоховали. Я їздив до його матусі, адже вважаю, що командир повинен, по змозі, особисто говорити мамі про загибель сина. Це – дуже важко: дивитися в очі матері й повідомляти, що її сина вже немає серед живих, – скрушно зітхає. – Але такий мій обов’язок. Взагалі, у мене загинуло двоє, однак були й поранені. – Між «Епіцентром» і селом Товстоліс, знаю, українські бійці захопили ворожі трофеї. – Авжеж, це сталося 7 березня… Вони гатили по нас, а потім росіяни залишили свої пошкоджені танк «Т-72» і БМП-1. То наші мужні бійці, екіпаж із першої танкової бригади, вивезли спочатку боєкомплект із танку, а невдовзі, під час другої «ходки», тросом забрали БМП-1. Хотіли і їхній танк пригнати, проте не встигли – рашисти оговталися. Втім, і такі трофеї для нас – не зайві. Отож назву хлопців: це командир танку, сержант Сергій Манзюк (на жаль, він уже загинув, світла пам’ять), а також старші солдати – навідник Леонід Колесник і механікводій Володимир Овсяков… Це було в так званій «сірій зоні», яка постійно 810
обстрілювалася. А потім, вже наприкінці березня, ці хлопці ще притягли нашу САУ, що була також покинута у «сірій зоні». До речі, в БМП ми виявили сухі пайки, то, виключно заради цікавості, трохи спробували. Втім, воно нам зовсім не смакувало – низької якості. А ще там було багато телефонів «ТА-57» і польового кабелю, який ми використали для зв’язку на позиціях. Ще був випадок – один наш хлопець, сержант Владислав Могильний, влучив зі «Стінгера» у ворожий літак. Це трапилося о пів на першу ночі. Тож потім уламки цього збитого літака знайшли біля Яцевого, за кладовищем, у бік Товстолісу… Наших бійців гарно годували в дитсадку № 4, за Березовим гаєм. Там шефкухар – Наталія Білоус, кухар – Вікторія Дяченко, вихователь – Світлана Пастушенко. Вони постійно турбувалися про нас. Тож від усієї душі дякуємо цим чарівним і гостинним жінкам! А коли вже були жахливі обстріли, нашим кухарем став боєць Віктор Чусь – напрочуд старанно та смачно годував усіх. Тобто справжні вояки вміють і зброєю користуватися, й неабияк готувати за потреби. Майстри на всі руки! – посміхається. Ще один пам’ятний та зворушливий епізод. Наш боєць Денис Зотов попросив відпустити його на кілька годин до вагітної дружини. А буквально через п’ять днів вона благополучно народила. Це була вже їхня третя дитина! І що Ви думаєте? Денис відправив дружину з дітьми в евакуацію, однак сам одразу повернувся на позицію і продовжив воювати. Це – справжній вчинок: патріотичний, сміливий, шляхетний, лицарський! Тобто нам, чернігівцям, дійсно є ким пишатися! Хоч Денис не бив себе в груди, не заявляв, що він – герой. Власне, така і моя позиція – я не герой, бо просто виконував свою роботу. Авжеж, війна – це робота, важка, ризикована, відчайдушна. Але хтось має її виконувати, коли жорстокий ворог вдирається в нашу країну, наше місто й намагається загарбати українську землю, котра здавна належала нашим дідам та прадідам. А я – професійний військовий, отже (тим більше!) це – моя робота. – Вас було поранено... – 11 березня я, медик Наталія Заволоха та водій Олександр Бондарєв виїхали в район КСК. Зокрема, мали за хлібом заїхати. Отож там біля «Нашої булочки» вийшли з машини, аж раптом – ворожий літак. Кинулися в укриття, та не встигли. Він випустив касетні боєприпаси… Я впав, бачу – мій черевик у крові. Тому розрізали ботинок, наклали джгут. Поїхали до обласної лікарні. Мені надали допомогу... До речі, молодший сержант Наталія Заволоха зуміла організувати у нас стаціонарний медичний пункт, де були ліки та перев’язочні матеріали, тобто все найнеобхідніше. Допомогли волонтери, щось купували бійці. І це нас не раз виручало! Пані Наталія – ветеран першої танкової бригади, комісована як інвалід війни. Однак вона 24 лютого прийшла до військкомату й наполягла, що неодмінно захищатиме Вітчизну від загарбників, причому згодна воювати в 811
найгарячіших точках і не тільки в рідному Чернігові… Ось така відважна жінка – чудовий приклад для багатьох чоловіків!
З медсестрою Наталією Заволохою Далі я амбулаторно лікувався на позиціях, але через війну рану трохи запустив. Тож, коли орки забралися геть, я спочатку кілька днів перебував у Чернігівському шпиталі. Та він був переповнений, і мене перевезли до Києва. Там довелося зробити дві операції. Перша пройшла невдало – штучна шкіра не прижилася, та друга операція, коли взяли мою власну шкіру, завершилася нормально, і я став одужувати. Ще ходжу з костуром, але загалом усе гаразд. 812
Воюватиму до нашої Перемоги, а потім далі хочу служити в Збройних Силах України. Взагалі, я вірю в успішну повоєнну відбудову нашої держави та міста Чернігова, у план Маршалла, – звісно, в перспективі ми неодмінно будемо в Євросоюзі. Тобто через десять років Україна розквітне, а наше військо стане наймогутнішим у Європі. Але дуже важливо, щоб після Перемоги ми змели не лише кляту російську орду, а й власних зажерливих корупціонерів, злодіїв та бюрократів, які нищать Україну, як п’ята колона, дбаючи лише про власні бездонні кишені. – Маєте захоплення для душі? – Люблю фотографували. Один із моїх творчих псевдонімів – Фуджик. Свого часу навіть фотографував на весіллях. Однак після Майдану натхнення зникло. Тому займався ремонтом нашої оселі та вихованням дітей. Ще один мій псевдонім – Кашовар. Бо я люблю готувати плов, шашлики, спілкуватися душевно з друзями, жартувати. Для мене велике значення має родина. Адже це – найкращий відпочинок, у затишному сімейному колі. А в мирному житті люблю та ціную щирість, красу, гармонію, благородство та чуйність. І я обожнюю Україну та Чернігів!
Спілкувався Сергій Дзюба, 7 липня 2022 р. 813
Найріднішій
Новий відеокліп на «Пісню про маму»
З матусею Відома поетеса Надія Бойко створила новий прекрасний відеокліп на «Пісню про маму». Слова цієї популярної пісні написали народний поет України Сергій Дзюба та Григорій Ліщенюк, музику – композитор Петро Лойтра. Він же й виконує душевний, проникливий твір про найріднішу людину на землі. Пісню присвячено мамі Сергія Дзюби – Серафимі Захарівні. «Людина живе, доки про неї пам’ятають. Дорога наша матусю, Ти житимеш вічно!» – так ніжно та зворушливо звертається автор до своєї незабутньої мами. Також пісня про маму «Порадниця свята» звучить і на музику Бориса Раденка – її співають народний артист України Леонід Сандуленко (причому вже створено два різних, неповторно чарівних аранжування пісні); лауреатка міжнародних премій та конкурсів Валентина Олійник (дует «Крила»); знаний композитор Борис Раденко. Гарні відеокліпи створили Надія Бойко та Сергій Кордик. Загалом сім різних відеокліпів «Пісні про маму» («Порадниця свята») мають понад 12 тисяч переглядів на Ютубі та більше 560 тисяч переглядів на популярних порталах. Галина Леус, 8 липня 2022 р. 814
На війні
Звитяжні, непереможні Герої Самовіддана оборона Чернігова – це вже сучасна історія України та, власне, світова історія! Наші відважні військові разом із мешканцями міста продемонстрували, як потрібно по-справжньому, не на словах, а на ділі любити рідну землю та боронити її від лютих ворогів. Російська орда щезла з Придесення, мов примара. Наш Чернігів цілком справедливо став-містомгероєм. Тож ми маємо завжди пам’ятати та шанувати всіх його захисників. Серед них – Герої України Віктор Ніколюк, Леонід Хода та Олександр Слєсаренко.
«Вітер», який наводить жах на ворогів!
Саме так Президент України – Верховний Головнокомандувач ЗСУ Володимир Зеленський охарактеризував у своєму виступі справді героїчні бойові заслуги генерал-майора Віктора Дмитровича Ніколюка (позивний «Вітер»). Майбутній видатний воєначальник народився 19 жовтня 1975 року в селі Шишкине, на Кіровоградщині. Тут він закінчив школу. До речі, у цьому навчальному закладі, заснованому ще в 1920-му як сільська хата-читальня, прекрасно пам’ятають свого випускника-генерала і пишаються ним, як і ще двома десятками земляків, котрі з 2014-го зі зброєю в руках боронили і зараз відважно захищають рідну Вітчизну. 815
Віктор Дмитрович закінчив Харківське гвардійське вище командне танкове училище та Національний університет оборони України імені Івана Черняховського. Під час служби у лавах ЗСУ командував розвідувальною ротою, танковим батальйоном, навчальним механізованим полком… «Навчальний полк був за чисельністю найбільшим не тільки в Україні, а й загалом у Європі. Але – впорався – пригадує Віктор Дмитрович. Віктор Ніколюк був начальником штабу 92-ї окремої механізованої бригади, а згодом – її командиром. Саме у цей період тривало скорочення Збройних Сил України… З початку війни в 2014-му підрозділи бригади вийшли на підсилення та оборону кордону на Харківщині та Луганщині, а згодом – посилену ротну тактичну групу було висунуто на допомогу бойовим побратимам, оточеним в Іловайську. Тоді бригада зазнала перших втрат… На початку вересня 2014 року 92-га бригада вийшла в район Щастя і з маршу вдарила по окупантах, стримувала ворога у Щасті, Трьохізбенці та Станиці Луганській, а після ротації – тримала оборону на Донецькому напрямку. Взагалі, там, де стояли воїни 92-ї, ворог ані на крок не просунувся, – наголошують кореспонденти Інтернет-видання «АрміяInform» Олександр Шульман та Сергій Коваленко. Комбриг із позивним «Вітер» постійно був у військах. Його можна було побачити на найгарячіших ділянках. Зокрема, 16 травня 2015 року поблизу міста Щастя на Луганщині він особисто брав участь у захопленні в полон воїнами своєї бригади двох «заблукалих» громадян Росії – військовослужбовців 3-ї окремої бригади спецпризначення, підпорядкованої путінській військовій розвідці. Це були відомі, завдяки прес-конференціям, Олександр Александров і Євген Єрофєєв. На жаль, під час того бою загинув український вояк, молодший сержант Вадим Пугачов. Комбриг Ніколюк тоді особисто презентував представникам ЗМІ трофеї, вилучені у захоплених на українській землі рашистів без знаків розрізнення, від яких відмовилися і їхні начальники, й навіть родичі. А самі «ввічливі люди» розповіли багато цікавого – як журналістам, так і представникам українських спецслужб… Під час бою в районі населеного пункту Трьохізбенка 3 листопада 2015 року Віктор Дмитрович дістав поранення, але невдовзі повернувся в стрій. Його відзначено багатьма державними та відомчими нагородами, серед яких – ордени Богдана Хмельницького ІІІ ступеня та Данила Галицького. У березні 2017-го полковник Віктор Ніколюк був призначений начальником 169-го навчального центру «Десна», а в грудні 2018-го йому вручили генеральські погони. 816
За час командування навчальним центром Віктор Дмитрович докорінно змінив усю систему підготовки: оновилися тренажерні класи, що дозволило суттєво заощадити пальне, моторесурс, боєприпаси при підготовці танкістів, артилеристів та зенітників. Було відкрито відділення підготовки бойових медиків й інструкторів. Значно покращилися побутові умови життя курсантів. І, як завжди, він чи не кожен день проводив на полігонах, у навчальних класах, з підлеглими. У жовтні 2021 року генерал-майор Віктор Ніколюк був призначений командувачем військ оперативного командування «Північ». Під час церемонії відрекомендування, Віктор Дмитрович звернувся до підлеглих, зауваживши, що найбільше цінує в роботі людяність, професіоналізм та відданість військовому обов’язку. Саме ці якості повною мірою виявилися після початку російської агресії… Як кажуть офіцери і солдати, він суворий, і водночас дуже людяний. Його шанують усі без винятку воїни 92-ї, які б’ють ворога на іншій ділянці фронту, пишаючись тим, що їхній побратим «Вітер» пішов на підвищення. За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету й територіальної цілісності України, вірність Військовій присязі Указом Президента України № 122/2022 від 10 березня 2022 року генерал-майору Віктору Дмитровичу Ніколюку присвоєно звання Герой України з врученням ордену «Золота Зірка». Відзначено, що генерал Ніколюк вміло керував обороною на північно-східному напрямку, завдяки чому вдалося не допустити захоплення Чернігова. У розмові з журналістами радіо «Армія FM» Валентином Столярчуком і Михайлом Чубаєм під гуркіт ворожої артилерії та в товаристві мужніх українських захисників, командувач військ Оперативного командування «Північ», Герой України, генерал-майор Віктор Ніколюк розповів про самовіддану оборону Чернігівщини, протидію ворогу на Донеччині та героїзм українських воїнів. – 23 лютого чи могли Ви повірити в те, що будуть убивати мирних людей, бомбардувати наші міста і буде можлива така брудна війна? – Як військовий, я розглядав усі варіанти агресії, розумів, що таке може бути. Але як у людини, мій мозок відмовлявся сприймати те, що у 21 столітті може бути така війна: завдаватимуться ракетні та авіаційні удари по мирних містах та селах, вбиватимуть українців. – Коли почули інформацію, що ворог перетнув кордон, як відреагували на цю новину? – Було ухвалене рішення про виведення підрозділів 58-ї окремої мотопіхотної бригади, а після удару по прикордонних нарядах – про висунення 1-ї танкової бригади на зустрічні рубежі для недопущення вторгнення противника на територію нашої держави. 817
– Що Ви сказали своїм людям, які вже знали про наступ орків, які переважали в озброєнні та кількісному складі? – Завдавати максимального ураження ворогу, щоб надалі в нього навіть думок не виникало зі зброєю вдертися в Україну. – Яку тактику обрали на початку вторгнення? Вона спрацювала? – Противник застосовував класичні методи боротьби. Це було масове застосування техніки та артилерії. Тому спершу ми залучили всі засоби недопущення просування територією України, а далі, з огляду на характер бойових дій, змінювали й тактику. Застосовували змішані підрозділи: механізовані зі стрілецькими, підрозділи територіальної оборони, прикордонників, Нацгвардії. Вдалися до знищення логістичного забезпечення противника. Працювали розвідувальні групи й артилерія завдавала ураження. Ліквідували склади з боєприпасами та колони, які рухалися. Завдяки місцевому населенню двічі знищили ешелон, на якому було близько двадцяти цистерн із паливом. – Тож тактику змінювали залежно від дій окупантів, а як на це реагував ворог? – Ворог скаженів, і це спонукало його стирати з лиця землі наші міста та села. Наприклад, якщо ми обороняємо населений пункт і вони не можуть узяти, то відразу застосовується тактика тотального знищення. Спершу ракетний удар, потім авіація, далі артилерія, танки… І під їх вогнем починає заходити піхота на броньованій техніці. Так було реалізовано декілька штурмів Чернігова. Вони були невдалими, ми завдали ворогу максимальних втрат. Але значна частина міста, куди діставали їхня артилерія й танки, була знищена, багато українців загинуло. Цю тактику вони застосовують і нині. – Розкажіть про найважчі моменти в обороні Чернігівщини? – Ворожі танки прорвалися на Новоселівку і практично знищили позицію, на якій перебували наші військовослужбовці. На жаль, там були загиблі. Попри тиск, нам вдалося зупинити загарбників, вороги відступили. Вдруге подібна ситуація сталася в районі «Епіцентру». Колона танків та «Тигрів» після ракетнобомбового удару по наших позиціях намагалася зайти. Від «Епіцентру» просунулися десь на 700 метрів, але підрозділу 1-ї танкової бригади вдалося їх зупинити. – Як Ви вже розповіли, втрат противник зазнав у результаті ударів нашої артилерії. Чи працювала авіація в небі над Чернігівщиною? – Усе було комплексно. Працювала авіація, завдавали ми й ракетних ударів по масовому скупченню ворога та центрах логістичного забезпечення, працювали артилерія, танки та бойові машини. – Пане Вікторе, коли Ви зрозуміли, що окупанти не зможуть закріпитися на Чернігівщині? – Коли вони почали нищити наші села і вбивати людей. – А в тактиці ворога щось змінилося?
818
– Ні, нічого… Просто противник, який намагався оточити Чернігів, сам потрапив в оточення, й поступово 58-ма окрема мотопіхотна бригада разом із підрозділами 1-ї танкової бригади почали відвойовувати свою землю.
– Як загарбники втікали? – Так, вороги справді втікали, а не здійснювали організований відхід. Їхні поодинокі машини намагалися проскочити через Іванівку, за якою вони збиралися в колони, а ми завдавали по цих позиціях ураження артилерією. Вони тікали так, що інколи доводилося наздоганяти, – сміється. – Ви зараз керуєте силами та засобами на іншому напрямку. Скажіть, будь ласка, чи відрізняється характер дій противника? – Ми вели бій із підрозділами, котрі були на Чернігівському напрямку. Тут нам вдалося знищити орієнтовно 70 відсотків сил та засобів противника впродовж чотирьох днів. Наразі тактика ворога, яка була там, не змінилася: знищують усе підряд… – Що б Ви могли сказати про особовий склад? – Мені за честь воювати з бійцями, які захищають нашу державу. – А щодо західного озброєння? – Це – дуже суттєва допомога для нашої артилерії, яка підтримує наші механізовані підрозділи та піхоту. Я вдячний партнерам за цю допомогу. – Видно результати такої допомоги? – Вона покриває некомплект або те, що наразі вийшло з ладу. Це точніше завдавання ударів нашими артилерійськими підрозділами. Після закінчення війни оприлюднимо більше інформації, яка це підтверджує. – Що особисто Вам дає мотивацію та сили стояти й тримати оборону на, напевно, найважчій ділянці фронту? – Необхідно захищати свою Батьківщину та своїх дітей. Ворог має бути знищений, вигнаний, а наша земля звільнена. 819
– Що б Ви побажали особовому складу? – Насамперед я дякую військовослужбовцям за службу. Усім, хто в моєму підпорядкуванні, усім військовим ЗСУ. Бажаю командирам ухвалення мудрих рішень, які забезпечать збереження життя їх підлеглих, і виконання поставленого завдання. А підлеглим – віри у своїх командирів! Не втрачати побратимів, і всім разом побажати нашої Перемоги над російським агресором.
Як втримали Чернігів
Командир 1-ї окремої танкової Сіверської бригади, Герой України Леонід Олексійович Хода у своєму включенні в марафоні «Єдині новини» Суспільного телебачення (спілкувалася журналістка Тетяна Крижева) розповів, скільки знищеної російської техніки на рахунку у бригади та скільки трофеїв захопили військові і яку тактику використовують росіяни на старих Т-62. – Загалом все буде сказано вже після нашої Перемоги, коли вже можна буде говорити всю правду, – наголосив полковник Леонід Хода. – Все завдяки нашим хлопцям, завдяки мешканцям Чернігівщини. Це було тотальне об’єднання всіх: нашої армії, поліції, СБУ, прикордонників, пенсіонерів, школярів… Всі разом. Ми відслідковували переміщення супротивника. Куди вони переміщувалися – там ми їх зустрічали, і там же була їх демілітаризація на місці. Якою ціною – це вже інше питання… Вдалося зупинити їх – я думаю, задачу виконали. Про розбиту техніку рашистів Леонід Хода сказав так: – В цілому, мої ПВО-шники, красені, збили десять літаків. Це вже підтверджено, це факт. Танків, БМП, артилерії – пару сотень, трохи більше. У нас 820
не було задачі тотального їх знищення, треба було дещо й забирати – поновлювати й свій парк. Скільки техніки захопили та в якому вона стані? Трофейної техніки – багацько. Оновили ми свій парк. Їхня техніка, та, що ми брали, – багато, більше половини, вона практично була знята зі зберігання, абсолютно новенька. Гріх її шкодити. Якщо ми можемо її використовувати – чому ні?! Про те, як росіяни використовують застарілі танки Т-62: – Т-62 – 115-міліметрова нарізна гармата, плюс броня, якщо в умілих руках – це доволі потужна зброя. Проблема – не стільки в самих Т-62, як в їхній кількості. Вони не рахуються з КПД, вони масою беруть. Я думаю, Т-62 могли просто як живе м’ясо пустити, пустити їх уперед, – ЛНР, ДНР на Т-62. Позаду них підуть, скоріш за все, підуть уже Т-72, Т-80, Т-90. У всякому разі, у них ця тактика практикується: як м’ясо відправляють ЛНР, ДНР, а потім уже заходять росіяни. Про нагороду «Золота зірка» та звання «Герой України»: – «Зірку Героя» треба давати солдатам. Офіцерам – я так думаю, вже після Перемоги. А в цілому, це – не моя заслуга, а заслуга всієї бригади. Командиру першої окремої танкової Сіверської бригади Леоніду Ході звання «Герой України» присвоєне 10 березня. Указ про нагородження підписав Президент України Володимир Зеленський. Леонід Хода – один із керівників героїчної оборони Чернігова від російських загарбників. За період війни під його командуванням знищено більше п’ятдесяти танків противника та значну кількість особового складу.
Чому медики не носять на війні білих халатів?
821
На війні медики не носять білих халатів – вони працюють у бронежилетах і в касках, сплять зі зброєю, оперують під обстрілами, носять поранених на своїх плечах та ночують разом із бійцями в окопах. Як це – працювати, коли здається, що навколо – суцільне пекло, не на словах знає начальник Чернігівського військового госпіталю полковник медичної служби Олександр Петрович Слєсаренко. Свій перший бойовий досвід він здобув під час війни в Афганістані, де служив у складі 80-ї окремої розвідувальної роти 103-ї гвардійської повітрянодесантної дивізії. Медсанбати, військові шпиталі, пісок і кров, невідворотність втрат, безперервний конвеєр поранених, – усе це на межі життя та смерті довелося пройти тоді ще зовсім молодому лікарю. Кожен день у «Афгані» дорівнював року. На його рахунку – сотні врятованих життів офіцерів і солдатів у країні «пекучого сонця», а також – безліч історій, які військовий лікар проніс крізь життя. Хоча він не любить розповідати про ті події і відбувається коротким: «На війні – як на війні», проте за нього говорять його нагороди. Олександр Слєсаренко – кавалер двох орденів Червоної Зірки та ордена «За службу Батьківщині» ІІІ ступеня. Чи уявляв Олександр Петрович тоді, що серед мирних днів йому доведеться пірнути в криваву м’ясорубку, під кулі, кожна з яких могла забрати життя? Ні, але так само він не уявляв, що досвід тієї страшної війни знову стане в пригоді, уже в його рідній країні. У 2014 році Чернігівський військовий госпіталь відкрив нову сторінку своєї історії. З початком бойових дій на сході нашої країни роботу медичного закладу перелаштували під воєнні потреби: працювати доводилося цілодобово. Загалом у шпиталі, розрахованому на 200 пацієнтів, розгорнули 330 ліжок. Спочатку палати наповнювалися мобілізованими бійцями з полігонів, а згодом до Чернігова почали доставляти перших поранених героїв-захисників. – Ці дні пам’ятаю дуже добре. Початок агресії «братської держави»… Перша та друга хвилі часткової мобілізації в Україні… Мобілізованих із навчальних центрів приймали з різними захворюваннями, нерідко з цілим «букетом» болячок, – згадує події початку антитерористичної операції начальник військового госпіталю полковник Слєсаренко. – Потім приймали партіями бійців зі сходу з вогнепальними та множинними осколковими пораненнями. Хлопці пройшли найзапекліші бої під Металістом, Щастям, Станицею Луганською. Також рятували життя пораненим героям, що воювали під Вуглегірськом та виходили з Дебальцевого. Деяким хлопцям надавали психологічну допомогу, зокрема втомленим та пригніченим, чиї серця краялися сумом за полеглими побратимами. 822
Військовий медик неодноразово особисто виїздив у район бойових дій для безпосередньої участі в наданні медичної допомоги пораненим. До речі, двоє синів Олександра Слєсаренка теж обрали для себе нелегкий шлях батька і стали військовими лікарями, продовживши династію. З початку широкомасштабного російського вторгнення в Україну Олександр Петрович знову змінив свій білий халат на бронежилет і надавав допомогу безпосередньо в місцях бойових дій, – розповідає кореспондент Інтернет-видання «АрміяInform» Наталія Задверняк. І його неоціненний досвід, здобутий у далекій гірській країні, а також на сході України в суворих умовах війни, допомагає військовому медику рятувати життя сьогодні, у час, коли українське небо розривають ракети ворога, що жорстоко нищать українські міста. Навіть у таких умовах він звик працювати на повну силу і спокійно, без прикрас говорить про свою роботу. – Допоки в Україні триватиме війна, ми, військові медики, ні на мить не покладатимемо своєї зброї – медичних інструментів, за допомогою яких разом із нашим народом наближатимемо Перемогу. Це важке випробування для кожного українця, котре ми мусимо пройти заради майбутнього наших дітей, – наголошує полковник медичної служби Олександр Слєсаренко. Завдяки його професійним діям, у Чернігові було забезпечено надання медичної допомоги понад 450 військовослужбовцям та більш як шестистам цивільним. Сьогодні військовий медик продовжує рятувати життя та відважно боротися за захист населення. Він впевнений: якщо пройшов та витримав криваву війну під чужим небом, то ніколи не здасться й у боротьбі за рідну державу! 11 квітня 2022 р. Указом Президента України Олександру Слєсаренку присвоєно звання Героя України з врученням ордену «Золота Зірка». Слава Героям! Підготував Сергій Дзюба, 8 липня 2022 р.
823
Натхнення
Митці Сергій Дзюба та Петро Лойтра створили три нові прекрасні пісні у липні
На прогулянці з батьками в Пирятині Народний поет України Сергій Дзюба та відомий композитор Петро Лойтра вражають натхненням. Нині вони створили водночас три пісні, кожна з яких посвоєму прекрасна, душевна та неповторна! Одразу ж привертає увагу пісня «Донечка». Слова написали відомий поет Сантош Кумар Покхарел із Непалу та Сергій Дзюба, а музику створив лауреат міжнародних і всеукраїнських премій та конкурсів Петро Лойтра. Це – дуже проникливе, зворушливе та ніжне звернення до доньки. Взагалі, серед українських пісень про донечку написано небагато, тому особисто у мене – жодних сумнівів, що ця нова пісня стане популярною. Тим 824
більше, що її вже взяв до свого репертуару знаний дует «Крила» (Валентина та Володимир Олійники), з яким Сергій Дзюба співробітничає дуже успішно. Адже «Крила» співають такі його хіти, як «Порадниця свята» та «Я намалюю сон» (музика – відомого композитора Бориса Раденка), «Будь моєю» (музика Петра Лойтри) і «Калина зажурилася» (музика Миколи Збарацького). Кілька цих, без перебільшення, шедеврів уже стали в Україні «Піснями року». Разом із «Донечкою» дует «Крила» має намір виконувати й пісні Сергія Дзюби «Батьку мій» (музика Бориса Раденка», «Закінчиться війна» (музика Петра Лойтри») та «Сестра» (музика Миколи Збарацького). Справді, дуже потужне та цікаве співробітництво! До речі, «Донечка» – це не перша спільна робота непальського поета Сантоша Кумара Покхарела та українця Сергія Дзюби. Адже і в нашій країні, та далеко за кордоном викликала великий резонанс їхня пісня про кохання «Будь моєю!» у чарівному виконанні дуету «Крила». Новостворена пісня «Матусі» (слова Сантоша Кумара Покхарела та Сергія Дзюби, музика Петра Лойтри) присвячена найдорожчій людині на землі – мамі. Звісно, пісень про рідну матусю написано немало. І Сергій теж створив таку пісню «Порадниця свята», у якої нині три виконавці – народний артист України Леонід Сандуленко, Валентина Олійник (дует «Крила») та Петро Лойтра, який не лише талановитий композитор, а й популярний співак. Однак нова пісня «Матусі», думаю, має чудові перспективи, настільки вона оригінальна та чуйна! Ще одна напрочуд вишукана пісня, створена обдарованими митцями в липні, – «Душевне тепло». Слова написали знаний поет із Гани Фелікс Атта Амоако та Сергій Дзюба, а музику – Петро Лойтра. Це – глибокі роздуми митця про своє призначення, про твори, які залишаться після його відходу у вічність. Втім, пісня – не трагічна, вона – журлива, але це – світлий смуток, бо, попри все, автор аніскільки не шкодує, що жив не для себе, а для людей і робив добро. Наразі це – вже друга спільна робота чарівного поета з Африки Фелікса Атта Амоако та українця Сергія Дзюби. Адже спочатку вони створили пісню «Одружений із самотою», а музику написав композитор Петро Лойтра. Він і проникливо виконує її. Це – трепетне зізнання в коханні жінці, яка ставиться на найвищий щабель. Тож хочеться щиро привітати з новим успіхом Сергія Дзюбу та Петра Лойтру, які навіть за таких важких обставин (Сергій та його дружина Тетяна пережили ворожу блокаду Чернігова та шалені обстріли в рідному місті), все одно продовжують створювати прекрасні, неповторні пісні та радувати серця і душі людей. Ярослав Маджуга
825
Тож пропонуємо вашій увазі нові пісні Сергія Дзюби та Петра Лойтри, створені в липні:
Донечка Слова Сантоша Кумара Покхарела та Сергія Дзюби Музика Петра Лойтри Ці очі – неповторні та ясні: В них – всесвіти, глибокі і безкраї, І барви всі природи навесні, – Як ти не поряд, завжди уявляю! Приспів (двічі): О, донечко, люблю понад усе, Ці симпатичні ямочки на щічках. Хай доля найріднішій принесе Найкращі квіти в росяній травичці! Ти – сонечко, що світить навкруги І гріє душу в будь-які морози. Та серце аж виходить з берегів, Як в оченятах цих – пречисті сльози… Ці вишукані руки дорогі, І німб волосся, чарівний, розкішний… Ти осяваєш простір навкруги, Усе життя, немов розквітла вишня! Твій голос – мов цілюще джерело, Благословенне, ніжне, миле диво. Життя до тебе ніби й не було, А нині бачу – і, як бог, щасливий!
826
Матусі Слова Сантоша Кумара Покхарела та Сергія Дзюби Музика Петра Лойтри Матусенько, чи передати зміг Всю ту любов із вдячністю до тебе? Ти – мій найкращий, щирий оберіг, У серці і в душі – твій лик, як небо! Приспів: Тепер жалкую, що не доказав, Не висловив, що ти насправді значиш. І нині вистачає в мене справ, Та поряд наймилішої не бачу! За клопотами, суєтою днів, Не всі слова промовив найдорожчій. Пробач, матусю, правда, я хотів, Та відкладав чомусь – щодня, щоночі... Турботливо, крізь водоспади літ, Себе ти присвятила найріднішим. Коли пішла, журився цілий світ… Тепер живеш – у дітях, внуках, віршах. Так непомітно, тихо за межу Враз янголом злетіла, добра й вічна… Мов скарб найбільший, ніжно бережу У пам’яті просвітлене обличчя.
827
Душевне тепло Слова Фелікса Атта Амоако та Сергія Дзюби Музика Петра Лойтри Мандрівка життям, наче потяг швидкий, промайне, А згодом забудуться очі, вуста та обличчя… І весни барвисті уже не застануть мене, А вірші, мов листя, загубляться в часі навічно. Приспів: Добро – не кишеня, воно не буває малим, І створене серцем не варто звіряти з достатком. Розтануть скарби, мов сніги чи оманливий дим, Та людяні справи залишаться в душах нащадків! І лиш милосердя та щире душевне тепло Не вичахнуть в світі, не змиються зливами в Лету; А ті, що любитимуть потім, згадають: було… Помоляться тихо за царство небесне поета. Бо жив добротою та вірив у справжні дива, І мріяв тоді, коли навіть нестерпно жилося. Складалися літери звичні в чарівні слова, А лезо кривавило п’яти, беззахисно босі… 9 липня 2022 р.
828
На війні
«Попри дуже велику небезпеку, я впевнено говорив, що Чернігів вистоїть, і багатьом це допомагало!»
Начальник відділу напрямків управління територіальної оборони ОК «Північ» ЗСУ полковник Андрій Бур’ян (позивний «Воїн») – людина, про яку всі учасники героїчної оборони Чернігова, з якими ми розмовляли, відгукувалися з вдячністю. Не раз чув: «Воїн» сказав, «Воїн» зробив… Тому й хотілось поспілкуватися з мужнім і цікавим офіцером, що виявилося непросто, бо таке враження, що у «Воїна» – наразі сто справ, і всі їх він прагне неодмінно виконати! Втім, розмова нарешті відбулася – бравий полковник завітав до офісу газети «Чернігівщина» і, як і всі наші гості – захисники Чернігова, розписався на прапорі України, подарованому нам військовими. – Пане Андрію, якщо не секрет, скільки Вам років? Адже виглядаєте – напрочуд молодо, як тридцятилітній юнак. Але ж я знаю, що до нас завітав досвідчений і, можна сказати, легендарний полковник… – Мені – 46 років, – посміхається. – Просто я постійно веду активний спосіб життя, увесь час – у русі… Попри всі завдання, які необхідно виконувати в повсякденній діяльності, намагаюсь займатися спортом – боксом (мене тренує відомий фахівець), військово-спортивним багатоборством, джиу-джитсу, регулярно бігаю кроси, плаваю і загартовуюся протягом усього року. До речі, на початку повномасштабного вторгнення я дав собі та хлопцям обіцянку, що після Перемоги обов’язково пробіжу марафон – 42,2 км. 829
Переконаний, що кожен офіцер повинен бути в усьому прикладом для своїх підлеглих – має завжди бути на висоті: це – професіонал своєї справи та яскрава особистість. І спортивна підготовка, звісно, для військового важлива. Коли ти сам умієш та можеш, тоді маєш право вимагати і з підлеглих. Так, у першу чергу, потрібно бути вимогливим до себе. Вважаю, що попри все, навіть в екстремальних умовах, військовий має слідкувати за собою. Бо якщо ти одягнув військову форму, то на тебе люди звертатимуть увагу. І по тому, як ти поводишся, робитимуть висновки про всі Збройні Сили України. Я хочу, щоб нас, бійців, щиро поважали! – Як Ви стали військовим? – Народився і виріс я в славетному місці Житомирі. Тато працював водієм, а мама – кухарем… У нашій родині не було військової династії. Але мене виховували патріотично, в національних традиціях. Одного разу, коли я вже закінчував школу, до нас завітав співробітник військкомату і поцікавився: хто хоче стати військовим – навчатися в Київському інституті Сухопутних військ України. Тоді мало не півкласу хлопців записалося, бо можна проходити медкомісію й не ходити на уроки… – посміхається. – І потім я до цього інституту все-таки вступив – на автомобільний факультет, адже з дитинства люблю машини. Тато часто брав мене з собою в автівку, садовив попереду себе, я тримав руки на кермі й дуже пишався, що веду автомобіль!.. Тому я подумав: а чому б справді не обрати професію військового? До речі, до цього інституту вступив лише я, хоча дехто з однокласників також став потім військовим. Ось і мій близький товариш, а нині кум – Євген Дубровський – закінчив тоді Київський інститут авіації. Звільнився з армії у званні майора, однак зараз воює, захищає Україну від загарбників. Інститут я закінчив у 1998-му. Служив командиром взводу навчального автомобільного батальйону 119 навчального центру в Бердичеві. Згодом став командиром роти. А закінчивши Національний університет оборони України, служив заступником командира військової частини з озброєння… Потім мене перевели до Києва – був офіцером автомобільної служби, згодом – начальником автомобільної служби командування Сухопутних військ ЗСУ. Здобув ще одну освіту в Національному університеті оборони – цього разу мене цікавив оперативно-стратегічний рівень навчання… Увесь час прагнув опановувати нове, вдосконалювати свої знання. Адже не можна топтатися на місці, треба розвиватися. Коли завершив навчання в Національному університеті оборони, мене призначили начальником озброєння в ОК «Північ». І генерал Валерій Федорович Залужний, який на той час очолював це оперативне командування (тепер Валерій Федорович – Головнокомандувач ЗСУ), запропонував мені виконувати обов’язки начальника логістики ОК «Північ». Цим я й займався… Нинішня моя військова посада – начальник відділу напрямків територіальної оборони ОК «Північ» ЗСУ. Отож мій безпосередній командир – Олексій Макаренко (позивний «Макар»), якого я знав раніше. – Ви очікували, що росія попре на нас і розпочнеться ця жахлива війна? 830
– Відверто кажучи, не очікував… Були чутки, однак психологічно я не був до такого готовим. О четвертій ранку надворі зчинилася якась метушня… Дружина прокинулася: «Що, війна?» Я їй: «Сонечко, спи, з’їжджу на службу й дізнаюся». А невдовзі Чернігів уже шалено обстрілювали і вороги рвалися в місто. Тож нам довелося дуже швидко оговтуватися та діяти. Ми з «Макаром» домовилися, що я займатимуся логістикою, бо вже мав такий досвід… Треба було забезпечити усіх бійців (а це – близько 400 вояків) обмундируванням, харчуванням, водою та, взагалі, всім необхідним, щоб ми могли ефективно виконувати бойові завдання. На якусь «розкачку» жодного часу просто не було – рашисти вже оточували місто. А у нас спочатку, по суті, не було нічого… Розповідаю правду. Треба було забезпечувати бійців, котрі виконували завдання, й ми це зробили – привезли все, що вдалося. Обладнали їдальню – і я щиро дякую нашим волонтерам, які дуже допомогли! Подбали про місце для ремонту техніки. Організували склади для зберігання продуктів, обладнали польову лазню, цех для випікання хліба. Мені в усьому допомагали надійний помічник – Дмитро Лазарєв (позивний «Чорний») та ще багато гарних і надійних хлопців, котрі були поруч. Окремо хочу відзначити допомогу небайдужих волонтерів. Наприклад, Віталій Кадик, попри всі негаразди, привозив нам багато речей, необхідних на той час, зокрема медикаменти. Волонтер, а зараз – військовослужбовець ЗСУ Володимир Кладько (до речі, мій тренер із боксу) теж допоміг білизною, продуктами… Ще дуже виручив Олександр Боднарський, який привіз муку для випічки хліба. Окремо хочеться подякувати Євгену Чеботьку – за суттєву підтримку, яку він нам надавав. – Неймовірно, як Вам усе це вдалося? Бо тоді була дуже велика загроза захоплення Чернігова! – Головне, це – бажання та досвід. Так, ми впоралися, на сто відсотків забезпечили людей усім необхідним. До того ж, ми ще й дбали про підрозділ ППО. Навіть польову лазню обладнали, щоб бійці могли помитися, бо в місті невдовзі не стало світла, води й тепла… А у нас усе було, що дуже важливо! У «Мегацентрі» дали нам генератор на 380 вольт, і він надзвичайно виручив. Взагалі, мешканці Чернігова з великою повагою та вдячністю поставилися до військових. Ми мали величезну підтримку цивільних людей! Та й з місцевою владою добре співпрацювали. Взагалі, моє кредо: щодня робити крок уперед, хай не дуже великий, але все одно, за жодних обставин, не опускати руки, не впадати у відчай, не панікувати, а діяти рішуче, жорстко та ефективно. Рухатися, розвиватися та оперативно вирішувати всі питання. Ні в якому разі не зупинятися. Щодня йти вперед – крок за кроком – до Перемоги! – Ви ні разу не впадали у відчай? – Ні разу. Що це за офіцер, який впадає у відчай?! Він має завжди діяти рішуче, демонструвати впевненість у своїх силах. Якщо бійці бачать, що їхній командир налаштований рішуче, ця впевненість їм також передасться, і тоді все 831
буде гаразд. До речі, я й сам теж власноруч виконую бойові завдання. Для мене це – зовсім нескладно. Адже такий приклад позитивно впливає на людей, які знаходяться поруч. І, попри дуже велику небезпеку, я був абсолютно впевнений, що Чернігів не візьмуть. Постійно говорив про це, й людям дійсно було легше, вони збадьорювалися, почувалися краще. – Так, чув про залізного, незламного «Воїна»! – Насправді, у нас є дуже багато самовідданих, мужніх бійців. Ви ж знаєте Сергія Мартина («Зозо)? Бачив, писали про нього. Герой! Навіть якщо це здається неможливим, він все одно зробить. Може виконувати будь-яке завдання, щодня, під лютими обстрілами: привозити боєприпаси, вивозити поранених і дітей. Мотається зранку й до ночі. Дійсно, таке враження, що цей чоловік створений із заліза! А наша група «Кліщі» – де завгодно пролізуть і все зроблять, навіть у ворожому тилу... Цивільні, звичайні хлопці, водії, їхали під обстрілами й привозили в оточений Чернігів боєприпаси. І таке ж було! Хоча їхні машини – прості, не броньовані, а вони вирушали на передову. Бо у людей є совість і їм дуже хотілося допомогти. Ми налагодили підвіз води. Дбали не лише про наших бійців, але й про їх родини, які мешкали в Чернігові. По можливості, допомагали й цивільним. Передавали до пологового будинку підгузники для немовлят, до лікарень – ліки… Тобто дійсно у нас народ і армія – єдині. Чернігів це під час оборони наочно продемонстрував! – Скільки ваших бійців загинули, якщо це не секрет? – Немає загиблих. Поранені були, але нам практично вдалося уникнути втрат. Правда, «Шахіст» із групи «Кліщі» пропав без вісті, та я відчуваю, що він – живий. Постараємося дізнатися та розшукати його. З ним я зблизився, затоваришував. Може, він потрапив у полон та не має змоги повідомити про себе. На війні всяке трапляється… – А у Вас були випадки, коли могли загинути? – Міг і не раз… Якось із «Де Голем» шукали паливозаправники, бо їх не вистачало. На Шерстянці нафтобаза вже горіла, але ми намагалися знайти і врятувати бодай кілька паливозаправників. Знайшли. Однак раптом з’явився ворожий літак і збирався нанести ракетний удар… Чую, «Де Голль» кричить, застерігає мене. Я взагалі вмію дуже швидко бігати, але цього разу мчав, мов навіжений, ніколи ще в житті так не бігав!.. Обійшлося. Паливозаправники теж потім благополучно перегнали й вони дуже знадобилися – військовим і місту. «Де Голь» – директор КП «Паркування і ринок», й водночас воював. Це він для мене такий позивний «Воїн» придумав… У нас із ним було чудове співробітництво! Ми навіть допомогли з вивезенням сміття, це була тоді серйозна проблема, адже комунальний транспорт суттєво постраждав. Тобто робили все можливе й неможливе для захисту міста. – А де в цей час мешкала Ваша родина? – Дружина Ірина – заступник начальника відділу з питань нотаріату в Чернігівській області. Старшому сину Артему – десять років, а молодшому Дмитрію – чотири. Вони не хотіли нікуди звідси їхати без мене. Але дуже важко 832
морально, коли ти знаєш, що твоя сім’я сидить у підвалі на околиці міста, а околиці обстрілювали найбільше! Діти боялися вибухів… Молодший син почувався ліпше, запитував щоразу мене, чи я всіх ворогів повбивав. Я ж, попри завантаженість, все одно провідував близьких. А от старший майже не говорив, був пригнічений… Потім дружина дзвонить: «Танки їдуть містом!» Люди ж не знали, чиї то танки – наші чи ворожі… Танки були наші, то я її й сусідів заспокоїв. Втім, я все ж усвідомлював, що так далі тривати не може. Тому, незадовго до того, як рашисти зруйнували наш автомобільний міст, ми вирішили вивезти родини військовослужбовців на Черкащину. Тож нам стало легше виконувати бойові завдання, бо ми були спокійні за сім’ї. А тільки-но орки щезли звідси, моя родина повернулася до Чернігова і зараз мешкає тут. Взагалі, під керівництвом «Макара», ми надавали допомогу з евакуації поранених (за це відповідав «Редактор», якому допомагали бойові побратими «Рятівник» і «Антоній»), дітей, мешканців міста… Організовували підвіз необхідних на той час матеріальних засобів для оборони Чернігова сумісно з озброєнням оперативного командування, зокрема і завдяки вмілим та сміливим діям майора Ярослава Остроуха, який був старшим на цих заходах. І, як правило, супроводжувала та прикривала це з самого початку команда славетних «Кліщів».
833
Вагому роль у підготовці техніки і водіїв здійснив старший прапорщик Олексій Карман. Він був головним серед водіїв, і я жартома називав його моїм помічником з озброєння. Кожен виїзд він відправляв хлопців, як своїх синів, і дуже переживав, коли щось ішло не за раніше обговореним планом. І це дійсно було так, адже помилка при виконанні бойового завдання коштує дорого! Отож була дуже збалансована та відповідальна робота всього колективу – від самого початку і до завершення завдання. Головне, що при виконанні цих важливих завдань всі повернулися живі та здорові! На майбутнє, я переконаний, треба готувати суспільство до стресових ситуацій. Бо, відверто кажучи, населення зовсім не було готове… – Яка ситуація зараз? – Зовсім інша, спокійніша… З місцевою владою ми співпрацюємо. Належно обладнані оборонні позиції. Забезпечення у нас добре. Проте, звісно, заспокоюватися ще дуже рано, адже запекла війна триває. Втім, ми готові дати відсіч лютому ворогові. – Коли, по-Вашому, ця жорстока війна може закінчитися? – Я – не ясновидець, але, якщо міркувати логічно, то через півроку… Тобто до кінця 2022-го, можливо, завершиться. Головне, ми переможемо. Це – не просто слова для заспокоєння. Я в цьому впевнений! Мир настане, і все відбудеться за нашими умовами. Потім, звісно, буде нелегко, але Чернігів ми відбудуємо. Попри все, мені наше місто дуже подобається – воно красиве та затишне, тут – багато давніх пам’яток архітектури світового рівня! – Після Перемоги служитимете далі? Може, генералом станете? – Стану, – посміхається. – Принаймні хочу цього. Служитиму Батьківщині, захищатиму її. Це – моє покликання, тут я почуваюся, мов риба у воді. І маю здоров’я, енергію, знання та безцінний бойовий досвід. – А як Ви відпочиваєте? – Наша родина любить активний відпочинок. Ми плаваємо, збираємо гриби, займаємося спортом. А ще граємо в бадмінтон та катаємося на велосипедах… Ось старший син до війни захопився скелелазінням, то мені теж стало цікаво, сподобалося. – Дякую Вам за цю розмову. Саме на таких бійцях і тримається зараз наша армія. Ви буквально випромінюєте та вселяєте впевненість, а це зараз – дуже важливо. – Спасибі й газеті «Чернігівщина» за таку дієву підтримку військових. Вашу чудову газету читають і на передовій, в окопах. Переможемо разом! Спілкувався Сергій Дзюба, 11 липня 2022 р.
834
На війні
«Треба перемагати не лише на фронті, а й словом!»
Волонтери Олександр Підгорний і Наталія Дрозд не лише постійно допомагали військовим та мешканцями оточеного Чернігова, а й зараз продовжують важливі гуманітарні та резонансні міжнародні проекти. Маючи значний авторитет за кордоном, вони роблять усе можливе, щоб увесь світ знав щиру правду про цю війну, героїчну оборону Чернігова та звірства російських загарбників.
– Будь ласка, розкажіть про себе. 835
– Я з 2007 року очолюю Чернігівський центр прав людини, а Наталя керує Центром «Доброчин», – розповідає Олександр Підгорний. – Раніше ми працювали в одній громадській організації «Доброчин», з 1998-го, а потім я вирішив зосередитися на правах людини та боротьбі з корупцією, а Наталя займається роботою з громадами, органами місцевого самоврядування. Втім, ми знаходимося в одному приміщенні, дружимо та активно співробітничаємо, адже у нас – багато спільних проектів, зокрема міжнародних. Мені – 63 роки. Маю дружину Ірину, двох дітей і двох онуків. – А у мене – чоловік і донька. Свого віку не соромлюся, – посміхається Наталія Дрозд. – Навпаки пишаюся цим – мені п’ятдесят. – Як Ви стали волонтерами? – Відверто кажучи, я не очікував повномасштабної війни, – говорить Олександр. – Звісно, відчував загрозу. Коли ми були в селі Деревини, на кордонні з Білоруссю, на Городнянщині, то бачили вже побудовані дзоти. Дорога була розбита, завалена деревами… І я ще пожартував: якщо білоруси з росіянами нападуть звідси, то їм буде нелегко продиратися вперед. За три дні до початку війни ми знову побували на Городнянщині, і на душі було тривожно. Їздив скрізь зі своєю зброєю. Дружина Ірина тоді була в Польщі, адже саме народився наш онук. Син мешкає та працює за кордоном. Іра мала повернутися 2 березня, але почалася війна… Тож я був сам. Жив на дачі, перевіз усю свою зброю, яку мав – мисливську, нарізну. Зателефонував Олег Головатенко, мій приятель: «Потрібно допомогти – з’їздити на передову, привезти харчі нашим бійцям». Дав мені контактний телефон полковника ЗСУ, «Редактора», так ми з ним познайомилися і відтоді дуже активно співробітничаємо. Рашисти вже шалено обстрілював Чернігів, рвалися в місто. Однак я знайшов і набрав продукти, відвіз військовим на Кільцеву, за Киїнку. Там мене завантажили боєприпасами для гранатометів та попросили відвезти їх бійцям до Шестовицького мосту і до повороту на Старий Білоус. Там були зовсім молоді хлопці, які жартували та сміялися, але були готові захищати місто… Так усе тоді й почалося. Я хотів робити щось потрібне та важливе для наших бійців. І ось на Подусівці з’явилося близько 120 прикордонників із Сумщини. Ми організували для них шини та пісок, щоб облаштувати барикади, а ще – взуття, одяг, харчі. Кого змогли, розселили по довколишніх будинках у садівничому товаристві «Хімік», яке я очолюю. А ми з друзями створили власний загін самооборони. Також ми активно спілкувалися з «Чорним», з ОК «Північ», виконували його прохання – валили дерева на передовій, діставали медикаменти та продукти для наших бійців. Була дуже велика проблема з пальним, і ми організувати 4,5 тонни для прикордонників, бо техніка має їздити. Пам’ятаєте, ракета влучила в будинок на Воровського? Так сталося, що я одним із перших туди прибіг, бачив увесь той жах на власні очі і навіть зняв, як помирають люди, відірвані руки і ноги. І я це одразу ж виставив на ФБ та відіслав друзям за кордон, щоб вони знали правду, що тут відбувається. У них був буквально шок! Але я переконаний, що увесь світ повинен це бачити – які 836
страшні злочини коять на українській землі російські виродки, по-садистському вбиваючи мирних мешканців!
– Благодійний фонд у Запоріжжі, з яким ми співпрацювали, виділив 300 тисяч гривень для допомоги чернігівцям – сім’ям з малими дітьми, інвалідам, людям похилого віку, – розповідає Наталія Дрозд. – Але ж мала бути певна звітність, треба було все оформити документально, то ж гроші. І я цим усім займалася. Ми дзвонили приятелям, котрим довіряємо: Олегу Головатенку, Людмилі Мазур, Ірині Синельник, Валерію Семенцю… І вони повідомляли про тих, хто, в першу чергу, потребує такої допомоги. – А яка сума виділялася на одну людину? – Суттєва – 3400 гривень. Сканували копії паспортів та прописку. Ще треба було фотографії цих людей. А довкола – постійні пекельні обстріли! Та ми все зробили, як належить. І всі кошти роздали стражденним, які їх дійсно дуже потребували. Для когось вони стали спасінням! А потім тут зникли світло, вода, тепло, не було вже жодної можливості ефективно працювати й допомагати людям. Тому ми перенесли наш офіс на Тернопільщину. Тільки виїхали звідси, як вороги зруйнували автомобільний міст… Добралися до Вінниці, а там автобуси і тролейбуси їздять, світлофори працюють, а люди наразі живуть так, наче й ніякої війни взагалі немає, ніби це – якийсь зовсім інший світ. Ми були приголомшені! Але невдовзі рашисти і там обстріляли вежу, то вінничани жартували: «Це ви нам війну привезли». – Попри все, знаю, Ви напрочуд активно й ефективно досі займаєтеся волонтерством, евакуація не стала на заваді, швидше навпаки! – Так, ми приїхали на Тернопільщину, в село Саджівка Гримайлівської громади, – продовжує Олександр. – Там – 460 мешканців. Голова Микола Сідляр особисто зустрів нас, хоча ми добралися вночі. Облаштувались. І тут же почали діяти. Написали своїм друзям до Литви, з якими ми давно та добре співробітничаємо. Отримали два вантажні мікроавтобуси, і я вирушив до 837
Вільнюса. У нас є прекрасний приятель – Кшиштоф Маргол, у якого є фонд «Ніда», ми років 15 знайомі, втілили багато спільних проектів. Це – великий фонд, добре визнаний і відомий у Європі. То вони завантажили гуманітарну допомогу для Чернігова. У Польщі, в Варшаві, як я вже казав, мешкає мій син Дмитро, тому й він активно долучився разом зі своїми друзями до волонтерства. Отож багато медикаментів до Чернігова привозили, бо їх тут дуже не вистачало. Взагалі, нас гарно прийняли на Тернопільщині. Тамтешній бізнесмен Василь Ванярха сотні тисяч гривень виділяє на допомогу. Просто щотижня він відправляє гуманітарну допомогу – це повні буси з м’ясом, варениками, тушонкою, гречаниками… Чудовий добродій, великий патріот України. Він запевняє, що допомагатиме до самої нашої Перемоги над лютими нелюдами! І вже бус ущерть завантажений, а пан Василь усе кладе. А коли я кажу, що більше вже просто нікуди, скрушно хитає головою, що не все помістилося. Тож до Чернігова я приїздив тоді багато разів – ми допомагали військовому госпіталю, ОК «Північ», обласній лікарні, мешканцям Придесення…
– Є така програма «MATRA» посольства Королівства Нідерландів, спрямована на боротьбу з корупцією, – пояснює Наталія. – То нам дозволили все переінакшити, щоб ті кошти пішли саме на допомогу – ми закупали пальне та медикаменти і доставляли все до Чернігова. Взагалі, в Гримайлівській громаді – 25 сіл, і кожне допомагає, передає на передову мішки з крупою і цукром, сотні банок тушонки… І пишуть: нашим відважним захисникам від села такого-то. Аж сльози на очі набігають, коли бачиш усі такі цидулки з побажанням бійцям, розчулюють малюнки від дітей. Там – такі щирі, чуйні, душевні люди! – А які там чарівні, дивовижні, мальовничі краєвиди. – Неймовірна краса! Це ж такий природний заповідник «Медобори» – гряда скель та карстові озерця вікнини – гідрологічні пам’ятки. Буквально немає дна! 838
Це – недалеко від річки Збруч. І, що цікаво, та ж сама температура влітку та взимку – дев’ять градусів тепла. Є каміння з відбитками молюсків і коралів. Раніше там було язичницьке капище, а тепер збираються християни. Є знаменита Франкова скеля, де він створював свої шедеври… Все це варто неодмінно подивитися – напрочуд красиво! Закордонні мандрівки – звісно, захоплюючі, та в Україні – свої дива, тут – пам’ятки архітектури світового рівня, неповторні краєвиди! – Загалом люди з розумінням ставляться до волонтерів? – Так, нам зазвичай щиро дякують за допомогу. Однак трапляються й прикрі випадки, – пригадує Олександр. – Якось до мене надто зухвало та нахабно причепився поліцейський. А я такого не люблю. Розумію, війна… Однак навпаки треба берегти один одного, жити дружно, співчувати й допомагати. Ненавидіти потрібно ворогів, а не людей, котрі знаходяться довкола тебе, своїх співвітчизників – українців. Тому я на того правоохоронця поскаржився, і вважаю, що це – справедливо. Бо якщо хтось відчуває свою безкарність, він ще більше нахабніє! Врешті-решт переді мною вибачився черговий відділку й інцидент начебто був завершений. Однак наступного дня на блокпосту в Тернополі нас зупинили бійці, наставивши автомати, наказали зупинитися. Викликали СБУ. Відібрали у нас мобільні телефони. Хлопці з СБУ почали детально розпитувати: хто ми такі і що тут робимо?! Уважно обдивилися наші мобільні. А ми ж – волонтери, у нас там – купа всілякої важливої інформації… Скажімо, у Наталі – скановані паспорти для того запорізького фонду, який нам виділив 300 тисяч гривень… До всього, я – ще й голова садового товариства, де триста людей, вказані їхні номери ділянок і прізвища... Можете собі уявити? Втім, порозумілися, й нам побажали щасливої дороги! Виявляється, був сигнал, що наче роз’їжджають якісь підозрілі особи, що балакають між собою російською та збирають дані… Тож ми ще ночували в офісі, а наші розмови вже слухали! І, як нам потім стало відомо, цю неправдиву інформацію надав саме той «ображений» поліцейський… Звісно, було прикро: ти стараєшся, невтомно по Україні та за кордоном збираєш таку важливу і потрібну допомогу, а тобі натомість палиці в колеса вставляють. Хоча, щоб не було подібних непорозумінь, ми чіпляємо на наші автівки таблички «Волонтери» і посвідчення волонтерів виписуємо… – Проте це – тільки неприємний епізод, адже за цей час відбулося багато хорошого, – запевняє Наталія. – Наприклад, ми зробили необхідну справу – привезли до Чернігова, Ріпок та Бахмача «Старлінки». Це – супутниковий Інтернет-зв’язок, дуже важливий під час війни! Тож ми їх віддали громадам – місцевій владі. Взагалі, нам дуже багато допоміг наш приятель Тарас Бик, «львівський киянин», як ми його називаємо. Ми з Олександром співпрацюємо і з групою «Кліщі» ОК «Північ» ЗСУ, котрі виконують найскладніші бойові завдання, зокрема у ворожому тилу. Здійснюють навіть, здавалося б, неможливе! То ми їм теж постійно допомагаємо. А Дмитро, син Саші, з Польщі відправляв сюди 839
бронежилети, бронеплити, генератори та інше спорядження… Приємно, що нашу роботу відзначив кількома Подяками командувач ОК «Північ» генерал-майор, Герой України Віктор Ніколюк.
– А ще Ви додали до всіх проектів, гуманітарної допомоги міжнародне інформування. – Тобто ми постійно повідомляємо за кордон інформацію про ситуацію в Україні та Чернігові, й вона миттєво, широко розходиться світом. Зокрема, інформуємо наших колег у Лондоні – про основні події, настрої людей, про все, що може зацікавити світову громадськість. Це в Англії успішно діє такий потужний аналітичний центр на противагу усіляким проросійським каналам, брехливим, цинічним і продажним. Бо росія витрачає сотні мільйонів доларів на хабарі, підкупи західних політиків, яких часто запрошують до керівних органів російських нафтових і газових компаній. Кремль не шкодує грошей на свою людиноненависницьку, шовіністичну, фашистську пропаганду. Тому й ми, українці, сьогодні маємо робити все можливе й неможливе, щоб донести правду світові. Адже запекла війна триває не лише на полі бою, на фронті. Не менш важлива інформаційна війна – словом, де ми повинні увесь час давати рішучий бій супротивнику та перемагати його, й чавити криваву рашистську ідеологію, найнебезпечнішу в світі. Бо росія сьогодні на нашій планеті – справді, терорист № 1, у мільйони разів паскудніший, ніж усі інші терористичні організації разом узяті! Я виступила на міжнародному Середньоземноморському фестивалі на Сицилії, в Італії, котрий був присвячений правам людини, і це також мало значний резонанс. Просто я вільно розмовляю англійською, і це мені дуже допомагає в роботі, нашій міжнародній діяльності. Власне, у нас вже є чудові друзі по всьому світу, й зараз усі вони стали друзями України. Наприклад, на цьому фестивалі був відомий боснійський письменник Ігор Стікс з Белграда, який 840
особисто пережив усі жахи війни, й не лише на словах, а цілком реально знає, що це таке! Він дуже розуміє українців і щиро співчуває нам. Власне, Ви, пане Сергію, багато та постійно публікуєтеся за кордоном, розповідаєте правду про Україну. Це зараз – суперважливо!!! І популярну газету «Чернігівщина» знають уже далеко за межами Придесення, в багатьох державах світу, на всіх континентах. Ви воюєте словом і вже перемагаєте! – Дякую, пані Наталіє. Отже, попри все, що коять зараз ті трикляті орки на чолі зі своїм схибленим «царем», Україна переможе? – Так, я всією душею молюся за це. Інакше й бути не може! – Неодмінно, – наголошує Олександр. – Ми віримо в нашу Перемогу. І я завжди готовий воювати з ворогами! Спілкувався Сергій Дзюба, 14 липня 2022 р.
Чернігівський феномен
Вірші народних поетів України перекладені мовою індіанців Південної Америки – гуарані
Палац Лопес - резиденція уряду і президента Парагваю Цікава новина надійшла нещодавно з Південної Америки, з Парагваю, – вірші Тетяни та Сергія Дзюби, відомого творчого подружжя з Чернігова, чудово переклали мовою гуарані. Взагалі, це була мрія Сергія, який активно цікавиться південноамериканськими країнами. 841
Гуарані – це південноамериканська група індіанських мов, поширених у Парагваї, Бразилії, Аргентині і Болівії. Парагвайською гуарані спілкуються понад трьох мільйонів мешканців. У Парагваї гуарані – це національна мова (разом з іспанською). Нею володіють 90 відсотків жителів. Власне, в побуті люди зазвичай між собою розмовляють гуарані, а до іноземців звертаються іспанською. Парагвайська гуарані вивчається з XVII століття, у наш час мова розвивається. Зараз її викладають у школах – на рівні з іспанською. Перекладач віршів українців – письменниця, ведуча та педагог Емільсі Енсіна (Emilce Encina), яка мешкає в Парагваї. А Сергій Дзюба переклав її поезію в прозі українською. Це – 95 переклад творів Сергія і Тетяни Дзюби мовами народів світу.
Tetiana Dziuba *** Árape ahasa tren renda asy trenrnda pytû ipukuve ha kuarahy'a ypukuve ojepo umi trenrape orahava tapepukýpe no seiva moõve ajerepa hikua kuñakuerare, umi hekovaiva oñemo'a hağua pyhareayante. *** Oîjeyta kyryry ha aujeyta ta'aro poty, oîta pyaguapy, sa'y vy'apajey ha pe guavirana'a ho'ata a oñemboja'o mokõipe; y mbytekuera oje'uta umi ajo'ayhuva vy'apy ha no ñeme'emo'i hikuei Eva haseha yvyra raka oiva ikupepekuera ombyasy jembiapo vaikue. *** Pe juky ymaguare ojehe'a yvy araome'ehaicha, ojapy, hasy, otytyi ha upei ajehe'a oikohağua chgui y guasu ikatuhape jayta ñanemandua hağua y yrembe'yre. Anğa ndahetai ara peina umi acá ha'e yvypegua ha jukykatu ha'e y pegua. *** Princesakuera oha'umante'arã umi añembotavyvevare. *** Ajenoi papapype, ndopytai che anğape upejave noñantendei avave pumbyryre. Upecharomante ikatu ajendu pe ñê'emondo ymaintema ajenduseva. 842
Serhii Dziuba *** Yvyrapepo yvyra pe rekome'ēha pete'i mitakuña'i oika'rãi iñakarague pete'i kygua jasy rendývaycha ndo hechai hova ra'anga pe rovara'anga yaye'chajape hova'atagui pe ta'angape je ojehecha kuna ndojaku'aiva. *** Y mytepe oyerepava y pe Eva resaycha, oñekarama hata tesambotyja ita morõti ndoyotopa'irõ otomana a ykatu omokañy ndojotopairõ yguasu ja yvaganive puede ojeku oñemohahagua ikatuhaguaicha hijos mokoî mírame: peteî kumaê ha peteî kuña. *** Eikove heta ha ehai sapy'ave ha ani emboja Yvágare ne rembiapo vaikue. *** Mba'eporã haseva: esa – umi tyvytakuera tasême ojapo jýi. *** Che angyrukuera ayuerure pe'ême ikatupa pe kiririmi, ndoikatuko ahendu yguazu ryapu. *** guaygui, guiygui mbaraka oî ypojy'ape, eskinape mita'îcha. Translated into Paraguayan Guarani by Emilce Encina А зараз – вірші Тетяни та Сергія Дзюби іспанською мовою в перекладі знаного поета Сергія Борщевського. Взагалі, у всесвітньо відомого творчого подружжя українців з Чернігова в Іспанії (Мадриді) та Болівії вийшла книжка віршів «Голоси двох поетів» у чудовому перекладі іспанською мовою Галини Шитікової де Ескобар (Галини Ес), яка отримала великий резонанс в Іспанії та Південній і Центральній Америці. Отож Тетяна та Сергій Дзюби одержали престижні нагороди в Іспанії, Перу, Аргентині, Еквадорі, Коста-Ріці…
Tetiana Dziuba *** El día ha retrocedido con el tumulto de una estación de trenes, Y las sombras están alargándose como carriles Que llevan a la vía muerta de la noche. Unas mujeres atraviesan los carriles: Son unas tales Anas Karéninas 843
Cuya liberación de problemas Está garantizada solamente hasta la madrugada. *** Y habrá el silencio de color de la esperanza, Y habrá el reposo de color de la dicha, Y la manzana caerá dividiéndose en dos partes, Los enamorados felices las comerán Sin advertir detrás de las ramas a Eva llorosa Que ha maldecido su vieja avitaminosis. *** El Tiempo se rezuma con la sal Como la arena de la clepsidra antigua. *** Quema, pica, escuece por dentro. Y luego se aleja, se esfuma – Y se convierte en el mar Donde es agradable bambolearse Sobre las olas de recuerdos. Es lástima que esto no dura mucho, Pues la gente vive en tierra firme, Donde el mar es la sal... *** La sabiduría popular convence De que a las princesas siempre les toca la suerte De ser presas de los tontos. *** Marco los números de teléfonos Que sé de memoria En las horas cuando nadie toma el auricular. Solamente entonces se oye en ellos Lo que uno desea oír desde hace tiempo.
Serhii Dziuba *** En la palma plateada de la eternidad una niña peina sus trenzas con el peine de luna, 844
y no ve su rostro en el espejito caprichoso: Allí se distinguen su mirada y arrugas de una Mujer desconocida. *** En una isla tan lejana como las lágrimas de Eva, estrechada entre los brazos de unas rocas blancas deslumbradoras de tal manera que se puede coger con las manos al horizonte, si éste no huye a la alta mar, la música encontró un refugio para dar a luz al Hombre y a la Mujer. *** Vivan largo tiempo, escriban poco y no acusen al Cielo de pecados. *** La bella llorosa: las pestañas han atraído el arco iris con abalorios de lágrimas. *** Gentes, no hagan tanto ruido, por favor: no se oye el mar. *** En el rincón está la guitarra tan vieja que le cuesta mucho 845
permanecer de pie, como a un niño. Іспанською переклав Сергій Борщевський А тепер – пропонуємо увазі читачів твори парагвайської письменниці Емільсі Енсіни у перекладі народного поета України Сергія Дзюби.
Емільсі Крістіна Енсіна Кабальєро (Emilce Encina), Парагвай
Відома прозаїк, поетеса, радіоведуча та педагог. Мешкає в Парагваї. Вона любить писати вірші в прозі, якими ділиться у своїй поетичній групі та в кількох інших онлайн-групах у соціальних мережах. Засновниця та ведуча радіо «SINFONÍAS DEL CORAZÓN», а також «PERFORMANCE RADIO», де вона поширює любов та доброту, пропагуючи прекрасні твори інших поетів і прозаїків; підтримує талановитих авторів, які не мають змоги видавати власні книжки для широкого загалу читачів. Все це вона робить некомерційно, але з душею, щиро та з любов’ю до літератури. Допомагає й авторам-початківцям отримати належне визнання. 846
Емільсі Енсіна – лауреат престижних нагород, зокрема міжнародної премії «Мачу-Пікчу» (Перу). Відзначена Почесним дипломом Міжнародної літературномистецької Академії України – за власний творчий доробок та популяризацію української літератури в Південній Америці (2022). Вона переклала вірші народних поетів України Тетяни та Сергія Дзюби мовою індіанців Південної Америки – гуарані. А Сергій Дзюба переклав її поезію в прозі українською.
Над прірвою Ми ходили по землі з думкою, що з чоловіками все буде гаразд. Бог дав нам багато чого, аби жити добре. До того ж, у нас були ще й дуже красиві та прозорі водойми. Втім, ми не цінували те, що мали. Забули, що до природи потрібно ставитися з любов’ю, турботливо та шляхетно. Щоб на цій землі також щасливо жили наші діти, онуки та правнуки. Взагалі ж, ми забули, що людині насправді треба небагато – здоров’я, любові та доброти. Сподівалися, що житимемо вічно й марнували час, котрий втікав, мов пісок між пальцями. Зараз ми шкодуємо про скоєне – забруднені річки й озера, отруєні небеса та землю, просякнуту кров’ю. Однак поки що ми – небезнадійні, бо Бог дав нам ще один шанс, мабуть, останній. Ми маємо нарешті схаменутися і припинити жахливі війни, котрими буквально розпинаємо та вбиваємо нашу бідолашну планету. Необхідно очистити водойми та більше не отруювати їх, щоби вони ожили і ще довго радувати людей. Пам’ятаймо, що Господь знову пожалів нас, недолугих, проте в нього може одного разу просто увірватися терпець і тоді невиправному людству доведеться за все розплачуватися сповна. Але чи готові ми до цього: навіки згубити себе – зникнути в бездонному, жахливому мороку, байдуже пекельній прірві?!
Потік Пам’ятаю, коли я була маленькою, немов пташеня, то гралася на березі дуже чарівного прозорого потічку. Довкола росли квіти, наповнюючи повітря чудовим, цілющим ароматом. А барвисті метелики пурхали між ними, ніби сміючись. Я стрибала у цю благословенно чисту воду, безтурботно плавала, неначе рибина, і кожен мій рух приносив неймовірну насолоду!.. Зараз, через багато років, уже в похилому віці, я згадую оті дивовижні миті щастя. Звісно, я пам’ятаю дорогу, котрою чимчикувала в дитинстві до «свого» улюбленого струмка. Ось тільки він давно вже зник, неначе пустельний міраж, розіп’ятий якимись байдужими та забудькуватими істотами… Будь ласка, не дозволяйте прозорим і прекрасним водам, котрі, попри все, ще лишилися в нашому світі, закінчитися чи бути сплюндрованими. У воді та біля неї відбувається багато прекрасних речей, якими досі насолоджуються люди на планеті. І може хтось двічі зайде в одну й ту ж річку, повернувшись у своє босоноге дитинство! 847
Місто Асунсьйон уночі. Парагвайська красуня Stephania Stegman
848
Зіркова модель Angelica Pena Testa (Парагвай) © Емільсі Енсіна (Emilce Encina), Парагвай © З гуарані переклав українською Сергій Дзюба, Україна, місто-герой Чернігів 16 липня 2022 р.
849
Натхнення
Пісні Сергія Дзюби чудово зазвучали в авторському виконанні!
Народний поет України Сергій Дзюба з дитинства грає на баяні та гітарі, а першу свою пісню він створив у 16 років. Втім, досі відеокліпи його прекрасних пісень з’являлися тільки у виконанні інших співаків – народних, заслужених та популярних артистів. Але ж цікаво було почути нові твори добродія Сергія в неповторному та чарівному авторському виконанні. Однак до його перших двох музичних альбомів увійшли лише пісні, котрі співають наші зірки української естради. Нещодавно автор «Пісень року» та «Хітів року» розпочав роботу над своїм третім музичним альбомом. І ось – приємний, несподіваний сюрприз: пісня Сергія Дзюби (слова та музика) «Зима така маленька, мов японка» дуже гарно, проникливо полинула в його виконанні! Як завжди, чудовий відеокліп створила поетеса Надія Бойко, яка напрочуд тонко відчуває Сергієві пісні. Про що ця пісня? Про неймовірне, дивовижне та зворушливе кохання до незвичайної та прекрасної жінки! Власне, не секрет, що пісня присвячена дружині автора – Тетяні, як і багато інших творів Сергія Дзюби. Унікальність пісні – і в тому, що її чарівні слова – неримовані, створені білим віршем. Це – взагалі, дуже рідкісний випадок у пісенній творчості. Але пісня «Зима така маленька, мов японка» у виконанні Сергія Дзюби звучить на диво природно й водночас дуже оригінально, неповторно, що одразу ж гарно вирізняє її серед великого пісенного загалу. Також відомо, що пан Сергій щойно записав в авторському виконанні ще одну свою пісню – «Чарівна криниця» (красиву, душевну музику створив 850
незабутній Микола Збарацький), а Надія Бойко вже створює новий відеокліп, який ми незабаром побачимо на Ютубі і популярних порталах. Тож хочу з радістю привітати Сергія Дзюба з новим блискучим етапом у його творчості. Його проникливі, світлі та життєдайні пісні люблять люди, вони дійсно потрібні. Здоров’я, добра та натхнення талановитому авторові! Валентина Чорнобривець
Зима – така маленька, мов японка Слова і музика Сергія Дзюби Зима – така маленька мов японка, І ось – твій тихий вирок: «Завтра дощ»… Це – так, мов хтось поцупив поцілунок, Дозволь скохати віхолу одну! Адажіо для білого ведмедя – Самотнього, мов острів Науру. Бо істина – лиш білосніжна жінка, Що зникне ще до ранку, як токай. Та ти мене не слухаєш, пробач, – Ви вже про все домовились з зимою: Ти – більше не моя північна зірка, А лисеня, що спить і хоче в ліс. 18 липня 2022 р.
851
На війні
«Росіяни розуміють лише силу, батіг – чим більше їх трощиш, тим більше вони бояться!»
Заступник начальника управління сил підтримки ОК «Північ» ЗСУ полковник Юрій Московченко («Митрич») – герой оборони Чернігова. Він керував бійцями, які в перший же день війни підірвали близько 20 мостів на Придесенні, а також під час навали російської орди облаштовували загорожі й заміновували підступи до міста. І на наших мінах кляті орки, підривалися й відправлялися до пекла. Юрій Дмитрович спав лише по дві – три години на добу, постійно виконуючи важливі, ризиковані бойові завдання. Він отримав бойову травму, однак звитяжно воює з рашистами, наближаючи жадану Перемогу. – Пане Юрію, багато бійців, захисників Чернігова, з якими я нещодавно поспілкувався, дуже високої думки про Ваші професіоналізм і самовідданість під час російської блокади. Тому, попри Вашу величезну зайнятість, я все ж наполіг на цій зустрічі... Адже люди хочуть більше знати про легендарного «Митрича». – Дякую, пане Сергію. Але одразу скажу, що не вважаю себе героєм. Я – професійний військовий, і це мій обов’язок – захищати нашу державу. 852
А що розповісти про себе? Мені – 58 років. Полковник ЗСУ. Заступник начальника управління сил підтримки ОК «Північ». Родом із Чернігова. Тато будував наше місто, також він – ліквідатор аварії на ЧАЕС. Мама працювала в торгівлі. Нині батьку – 85 років, а мамі – 78. І тільки-но почалася війна, тато пішов до військкомату і сказав, що хоче захищати Чернігів. Причому він погоджувався виконувати тут будь-яку роботу – копати окопи чи підносити снаряди… Звісно, ми йому пояснили, що в нашій родині є кому воювати. Адже, крім мене, тут захищали Чернігів моя донька Наталія – майор ЗСУ та двоє зятів. Олександр – сержант, він воював зі «Стінгером». А коли ми прогнали звідси ненависних рашистів, він поїхав навчатися до Німеччини, опановував їх зброю. Зараз Наталя та Саша воюють далі. А інший мій зять Леван пішов на фронт добровольцем. Стояв на блокпості біля Топчіївки з протитанковим гранатометом «NLAW». – Леван – грузинське ім’я... – Так у мене зять – грузин. Але в нашій родині – всі патріоти України. До речі, моя дружина Ірина – колишня військова, звільнилася в 2014-му за віком. Нині вона піклується про чотирьох наших онуків, котрим наразі вісім, сім, шість та чотири роки… До 8 березня вони всі були тут – дружина, моя молодша донька та онуки. Ховалися по підвалах, у бомбосховищі. Не хотіли нікуди їхати. А потім я наполіг, вивіз їх до Топчіївки, а далі Леван евакуював їх до Львова та повернувся захищати Чернігів. Нині вони – в Польщі, бо мені значно легше воювати, коли я знаю, що дружина, донька та онуки – в безпеці. – Як Ви стали військовим? – Я про це мріяв із дитинства. Адже обоє моїх дідусів у другові світову воювали, повернулися живі та чимало розповідали мені про це. А бабуся у мене працювала бібліотекарем, і я майже всі книжки про війну, які там були, з цікавістю перечитав. Закінчив Донецьке вище військове політичне училище інженерних військ і Національну академію оборони України. Потім служив у Південній групі військ, в Угорщині. А коли звідти СРСР вивів війська, був у Білорусі. Радянський Союз розпався, і я вирішив повернутися в Україну. Але мене не хотіли відпускати. То я полаявся, написав пояснення, що не заступив 23 лютого у наряд, бо вважаю себе громадянином України. І це було дуже принципово для мене. Отож із 1992-го я служу в Україні... Цілий рік був у миротворчій місії в Лівані. Ми ремонтували нашу техніку, забезпечували запасними частинами. Навіть ремонтували техніку миротворців з інших країн, коли вони зверталися до нас із такими проханнями. – Це було Ваше бажання – поїхати до Лівану? – Так, адже ми там отримали великий бойовий досвід. Тут, в Україні, можновладці безперервно скорочували, добивали до «ручки» ЗСУ. А в Лівані українські вояки розміновували їхні землі. Ми бачили, як там усе мінувалося, швидко вчилися. Потім ці знання мені дуже знадобилися в Україні – на війні з російськими загарбниками. 853
У 2018 – 2020 роках я виконував бойові завдання в АТО. А напередодні цієї повномасштабної війни виконував обов’язки начальника управління сил підтримки ОК «Північ» ЗСУ. – Ви очікували, що розпочнеться кривава повномасштабна війна? – Відверто кажучи, не думав, що росіяни, незважаючи на всі погрози, наважаться на отаке божевілля… Однак ми готувалися, і ще до початку війни спланували у разі ворожого наступу руйнування мостів, встановлення мін і загороджень на шляху орди. Було визначено наперед, хто і як діятиме. Тому паніки та хаосу не було. Ми вже знали, що робити. На світанку 24 лютого я був у Конотопі… Та невдовзі підняв три групи наших бійців з першої танкової бригади, і ми в першу добу підірвали близько двадцяти мостів. Наприклад, у селі Політрудня, біля Городні. І якраз вчасно, бо там поперли дві ворожі колони. Але міст було зруйновано, й одна колона змушена була поїхати праворуч, а інша – ліворуч. Рашисти, котрі посунули праворуч, застряли в болоті, – наша артилерія їх там накрила і знищила… – Знаю, за цей подвиг Вас нагородили орденом Богдана Хмельницького II ступеня. А раніше Ви отримали орден Богдана Хмельницького III ступеня за АТО. – Було таке… Обороною Чернігова керував командувач ОК «Північ» Віктор Ніколюк (легендарний «Вітер»), то він мені наказав розставити скрізь блокпости – на дорогах поблизу Чернігова. То я це завдання теж оперативно виконав. І ми повсюди на підступах до міста встановлювали загородження та влаштовували лісові завали, невпинно проводили мінування – від Топчіївки на київській трасі і далі – біля Ягідного, Ладинки, Надинівки… Інша група діяла в Козельці – замінували міст через Десну в Острі, зруйнували мости на менших річках. Цією групою керував підполковник Максим Паштета. Взагалі, міни ми ставили на Чернігівщині щоночі. Спали по 2-3 години на добу. Ці бойові завдання виконували п’ять груп. І я особисто щоночі був в одній із них… – Тобто не лише керували, а й мінували власноруч? – Авжеж. А як інакше? І їхали ми на моїх особистій машині. Ставили по 2030 мін за ніч – наприклад, біля Анисова, Количівки, Ягідного, Іванівки, Новоселівки та Киїнки… З боку Гончарівського й Михайло-Коцюбинського, Ріпкинської траси… А також поблизу протитуберкульозного диспансеру і тамтешніх дач, аеродрому Півці, за «Епіцентром»… Всього й не перелічиш. – Ворожа техніка на цих мінах підривалася? – Аякже, неодноразово. Скажімо, біля Ягідного, Количівки – танки та БМП. Поблизу Лукашівки підірвалися МТЛБ – це така техніка з кулеметами, яка возить піхоту, а ще – «КамАЗи» з боєприпасами. Так красиво вибухало та палало! – На Вашу думку, під час навали російських нелюдів на Чернігів жителі військовим багато допомагали? – Дуже багато! У нас народ і армія тепер – єдині. Мешканці з великою повагою ставляться до військових, тож підтримують постійно. У нас люди – патріотичні, велика кількість добровольців! Та й за кордоном мої приятелі за власні кошти придбали і передали нам автомобіль високої прохідності. 854
Хоча, на жаль, трапляються іноді й прикрі випадки. Коли моя дружина Ірина сиділа з онуками в бомбосховищі, зайшли кілька молодих чоловіків – таких кремезних, мордатих бугаїв. І заходилися наразі обурюватися, мовляв, дітлахи занадто галасують, займають чимало місця і… заважають декому відпочивати. Уявляєте? А моя Іра – колишня військова, отож не побоялася, присоромила цих нікчемних, жалюгідних боягузів, котрі тиняються без діла замість того, щоб захищати рідне місто від загарбників! – Мені бійці розповідали, що саме Ви відкрили «дорогу життя» через Анисів. – Відкрив – це надто голосно сказано… Бо та дорога існувала й раніше, я про це знав. Хоча тудою ніхто на той час не їздив. Але так сталося, що я виконував завдання, вискочив до Количівки, а там – бій… Тож проскочив російський танк, і я розвернувся на Анисів. Згадав, що є такий маршрут полем, яким наразі не користувалися. А коли благополучно проїхав, то й розповів побратимам, і невдовзі та дорога стала популярною. Нею везли боєприпаси, гуманітарну допомогу… Пам’ятаю, рашисти розбомбили автомобільний міст, і треба було десь облаштувати понтонну переправу. Ми зустрілися біля Куликівки, поділили її, щоб завозити частинами. Отримали першу партію понтонів, щоб сховати їх із катерами під пішохідним мостом для подальшого облаштування переправи. Разом зі мною тоді були наш командувач ОК «Північ» генерал-майор Віктор Ніколюк та командир полку полковник Анатолій Загурський (згодом його призначили начальником управління сил підтримки ОК «Північ»). І раптом шалений обстріл – артилерією, мінометами. То нас усіх трьох розкидало в різні боки: мене вдарило об стіну будинку, Загурський налетів на металеву огорожу грудьми, а «Вітра» відкинуло до пішохідного мосту… Всі отримали контузію. Інтенсивні обстріли не вщухали шість годин поспіль. Але «Вітер» зумів вивезти поранених. Лише опівночі вщухло, та вранці орки заходилися гатити знову – три доби безперервно обстрілювали! Та ми їх все одно перехитрили і влаштували таки трохи далі понтонну переправу. – З появою легендарного «Вітра» в Чернігові у багатьох військових та мешканців з’явилася впевненість, що місто вистоїть, не скориться ворогам. От що значить яскрава, непересічна особистість! – Генерал Віктор Ніколюк із першого дня всім керував. Він приїздив до Чернігова щоночі, постійно ухвалював важливі рішення та віддавав накази. А в Чернігові увесь час знаходився генерал-майор Петро Ромигайло. Тому тут усе було під контролем! Бо Петро Дмитрович – справжній стратег військової справи, досвідчений бойовий генерал, він усе схоплює буквально на льоту. А «Вітер» – безстрашний і рішучий! Коли наші війська контратакували рашистів, Віктор Дмитрович знаходився на передовій та особисто вів уперед бійців. Така у нього вдача – просто не може інакше, переконує всіх власним прикладом. Наш «Вітер» буквально наводить жах на ворогів! Як я вже казав, ми всі втрьох отримали контузію, трохи лікувалися в госпіталі. Однак ситуація була вкрай напружена, треба було воювати, тому я тоді, 855
чесно кажучи, не долікувався. Так і билися з лютим ворогом, аж доки не прогнали росіян. Тепер ось отримав можливість подбати про здоров’я, проте довго ніжитися не буду, адже все одно завантажений – роботи тут вистачає, війна! – Скажіть, будь ласка, яка ситуація зараз? Якщо білоруси з росіянами всетаки попруть на Чернігів, ми готові оборонятися? – Готові. Вороги не пройдуть. Тільки-но загарбники ступлять на нашу землю, як отримають по заслугах… Не панькатимемося! Я готовий воювати до Перемоги, громити триклятих рашистів, аж доки ноги їх не буде на українській землі. Адже я не хочу передавати цю війну в «спадок» моїм онукам! Ні, все має завершитися зараз, бо росіяни розуміють лише силу – батіг. Ніякого пряника. Я в цьому вже переконався. Чим дуже їх трощиш, тим більше вони бояться. Це – єдиний спосіб їх здихатися! – У Вас прізвище – Московченко... Не жартують із цього приводу? – То й що? Нормальне українське прізвище – три літери «о». Взагалі, мені прізвищем ніхто не дорікав. Тим більше, воно – зовсім не від москалів. Адже раніше мої предки були Маковченками, від слова «мак». А потім хтось одного разу перекрутив літеру… – Чим займатиметеся після війни? – У 60 років звільнюся, дам дорогу молодшим. Мешкатиму в рідному Чернігові. Я люблю працювати на дачі – в саду, на городі. У мене є земля, але через чиновницький бюрократизм ще не отримав будівельний паспорт, а то б уже все забудував! Хочу від душі милуватися нашим прекрасним містом, яке, впевнений, неодмінно залікує рани, нанесені такою жахливою, моторошною війною. Виховуватиму своїх дорогих, улюблених онуків. До речі, мій старший онук Алеко, напівгрузин, хоче стати військовим і боронити Україну. Питає: «Дідусю, ти ж мене навчиш?» Звісно, навчу. Спілкувався Сергій Дзюба, 18 липня 2022 р.
856
Українська письменниця Юлія Чернінька
857
Нагородження журналістки газети «Чернігівщина» Сніжани Божок. Відомі співачки Інна і Тетяна Чабан. Дизайнер Світлана Онищенко.
858
Вітаємо!
Українці перемогли на Міжнародному літературномистецькому фестивалі «Літо-2022» в Узбекистані Народні поети України Сергій і Тетяна Дзюби нещодавно перемогли на Міжнародному літературно-мистецькому фестивалі «Літо-2022». Серед його країн-організаторів – Узбекистан, Туреччина, Мексика, Бразилія та Індонезія. Всесвітньо відоме українське подружжя з Чернігова презентувало свій суперп’ятитомник «Вірші 90 мовами світу», який цього року вийшов у Канаді, в Торонто. Взагалі ж, це ошатне видання налічує понад 2 тисячі сторінок та понад 500 кольорових ілюстрацій. Хоча, не секрет, що нині вірші Тетяни і Сергія вже перекладені 95 мовами та надруковані у провідних часописах 75 держав. А за кордоном побачили світ понад 50 їхніх книжок. Втім, цей міжнародний проект наразі активно розвивається, готуються нові переклади, тож незабаром твори чудових українців будуть перекладені ста мовами. Натомість Сергій Дзюба перекладає українською з 75 мов. Ганна Маджуга, 21 липня 2022 р.
Визнання
Українці з Чернігова – Посли культури та літератури Народні поети України Тетяна та Сергій Дзюби продовжують активно розвивати співробітництво на африканському континенті. Тому нещодавно їх знову нагородили – нині Сергій і Тетяна стали Послами культури та літератури в Марокко. Відоме подружжя українців із Чернігова відзначене за видатну творчу, міжнародну, громадську, подвижницьку та благодійну діяльність в усьому світі. Почесні нагороди українцям особисто вручила Принцеса Нігерії, письменниця Ловелін Ейо. Як відомо, вірші Тетяни і Сергія перекладені мовами африканських народів (причому це – державні та офіційні мови, котрими говорять мільйони людей). А Сергій Дзюба прекрасно переклав українською поезію та прозу найвідоміших африканських письменників. Ярослав Маджуга, 22 липня 2022 р.
859
На крилах пісні
«Мила, ти – ще молода!»
Після успіху багатьох своїх пісень у виконанні популярних наших співаків, народний поет України, «Золотий письменник світу» Сергій Дзюба заспівав сам. Тобто прекрасно співає він із самого дитинства та грає на баяні й гітарі… Однак у двох музичних альбомах були лише відеокліпи на його чарівні пісні у виконанні зірок нашої естради: народного артиста України Леоніда Сандуленка, заслужених артистів України Павла Мрежука та Ярослава Музики, заслуженого артиста естрадного мистецтва України Віктора Гембари, лауреатів міжнародних премій Наталії Шинкаренко, дуету «Крила» (Валентини і Володимира Олійників), Інни і Тетяни Чабан, народного квартету «Пісенне джерело», Петра Лойтри, Ростислава Музики… Втім, випустивши свої, справді, резонансні музичні альбоми «Примчу на білому коні» та «Закінчиться війна», добродій Сергій взявся за третій альбом із поки що робочою назвою «Зима така маленька, мов японка» (хоча, можливо, така й залишиться). І розпочав його з власних пісень «Зима така маленька, мов японка» та «Чарівна криниця», які виконав особисто. Також незабаром він планує зробити відеокліп на вже записану пісню «Мій друг Адам іде в універсам». Всі три пісні – про кохання, вічне, чисте, вірне, палке та ніжне. Звісно, пісні присвячені дружині Сергія – Тетяні Дзюбі. Також до третього альбому увійдуть відеокліпи на пісні Сергія Дзюби та композитора Петра Лойтри «Пісня про маму» і «Душа, мов скрипка» у чудовому виконанні пана Петра. Це – те, що наразі вже відомо. Адже робота над цим музичним альбомом тільки нещодавно розпочалася. Тож щиро зичимо Сергієві Дзюбі здоров’я, любові, добра, щастя та миру, бо його неймовірні, теплі, душевні, проникливі та світлі пісні дійсно потрібні людям, особливо в цей важкий час. Хай линуть прекрасні українські пісні всією нашою 860
державою та світом і розповідають про мужність, вроду, мудрість, чуйність та незламність, непереможність української нації! Ярослав Савчин, народний поет України
Чарівна криниця Слова Сергія Дзюби Музика Миколи Збарацького Є чарівна криниця в нашому місті, Наберу там водицю, добру і чисту; Від сивин ми стомились чи від погоди – Хай тіла наші приймуть цю прохолоду. Приспів: Мила, вірна моя, одна, – Будуть осінь і знов весна. Тільки ти не лічи літа, Мила, ти – ще молода! Є у нашому місті верби й каштани, Та чарівного листу рано дістану. Прикладу тобі зілля – сон не порушу, І простий подорожник зцілить нам душі. 26 липня 2022 р. 861
Книжкові новини
Незламний Чернігів
Сергій Дзюба, Марія Пучинець, Віталій Назаренко, Григорій Войток (автори), Катерина Махлай (упорядник), Валентин Буряченко та Вадим Мисник (консультанти). Чернігів у вогні. «Зметем орду, відправимо до пекла!»: Журналісти газети «Чернігівщина» – про війну з російськими загарбниками і героїчну оборону Придесення. – Чернігів: Газета «Чернігівщина: новини і оголошення»; Міжнародна літературно-мистецька Академія України; Видавництво «Десна Поліграф», 2022. Ця книга – справді унікальна, адже її автори та персонажі пережили нашестя лютої російської орди, мужньо боронили рідний край і зараз разом наближають Перемогу над ненависним ворогом. Попри всі шалені обстріли ракетами, артилерією і «Градами», жорстокі бомбардування (нелюди скидали з літаків на місто 500-кілограмові бомби), Чернігів героїчно вистояв, а підлі загарбники щезли, немов примари, – їх прогнали Збройні Сили України. Кожен рядок вражаючої книги буквально написаний кров’ю, тому вона нікого не залишить байдужим. Причому її створено під час запеклої війни, незадовго після описаних подій. Згодом ці матеріали вивчатимуть науковці, їх читатимуть учні та студенти. «Адже це – вже наша сучасна історія, не лакована, не вкрита якимось штучним і помпезним глянцем, не вигадана, а справжня, трагічна та героїчна 862
водночас. Історія, котрою ми з вами можемо справедливо пишатися, – щиро переконаний легендарний водій ЗСУ Сергій Мартин («Зозо»). – Тому я – надзвичайно гордий, що мешкаю в місті-герої Чернігові». Газету «Чернігівщина» читають на фронті, на передовій, в окопах. Бо в ній – уся правда про цю жорстоку, страшну війну з ненависними окупантами. Тому сміливе та цікаве видання чекають мешканці Придесення та наші бійці. Адже кожен номер газети – це потужний удар по ідеології рашизму! Важливо здобувати перемоги не лише на фронті, а й в інформаційній війні з ворогом. Тож «Чернігівщина» – популярна не тільки на Придесенні, її читають по всій Україні, за кордоном, на всіх континентах, і не лише українці, а люди різних національностей. Матеріали з газети швидко та постійно з’являються на популярних порталах і в соціальних мережах. Обсяг зробленого – дійсно величезний. Тому з’явилася ідея видати книжку. Це – спільний важливий проект редакції газети «Чернігівщина», ОК «Північ» Збройних Сил України, нашої Міжнародної літературно-мистецької Академії України. Академія об’єднує нині понад 170 відомих письменників, журналістів, перекладачів, науковців, митців, державних і громадських діячів із 70 країн. Це – люди, котрі щиро люблять Україну та популяризують у світі наші історію, культуру, літературу, мистецтво, народні традиції. Власне, редактор газети «Чернігівщина» Сергій Дзюба і його дружина Тетяна – всесвітньо відомі письменники та журналісти, їхні книги виходять у багатьох державах, подружжя українців із Чернігова вшановане почесними світовими нагородами. Свого часу добродій Сергій уже створив дві книжки про українських миротворців «Замінований рай» і «Життя між кулями», котрі отримали значний резонанс. Це був спільний проект із Чернігівським медіацентром Міністерства оборони України – С. Дзюбу консультували та всіляко допомагали журналісту чудові друзі – полковники ЗСУ Валентин Буряченко і Вадим Мисник. Ось і тепер вони – поруч. Валентин і Вадим – герої оборони Чернігова, а Сергій Дзюба пережив ворожу блокаду та шалені обстріли в рідному місті. Зі зброєю в руках захищав Придесення і відважний, талановитий журналіст газети «Чернігівщина» Віталій Назаренко, один з авторів книжки. Та й Марія Пучинець і Григорій Войток, чиї вражаючі матеріали увійшли до нової книги про українськоросійську війну «Чернігів у вогні. Зметем орду, відправимо до пекла!» – відомі автори, лауреати міжнародних і всеукраїнських премій. А головне: всі вони – свідки описаних трагічних та водночас героїчних подій. Одна з перших книг про нинішню повномасштабну війну складається з трьох розділів. Персонажі першого розділу – захисники Чернігівщини: бійці Збройних Сил України, волонтери та фахівці з фортифікації. Одразу ж увагу привертають розповіді про Героїв України Віктора Ніколюка, Леоніда Ходу та Олександра Слєсаренка. Немало цікавого та хвилюючого – і в матеріалах про вже легендарну групу відчайдушних «Кліщів», названу так за позивним її керманича – підполковника ЗСУ Андрія Требуха. 863
Дмитро Балабуха («Танкіст»), Руслан Ніконов («Док»), Микола Гоголь (Де Голь), Євген Деркач («Бармен»), Володимир Гльовкий («Мисливець») і сам Андрій Требух («Кліщ») займалися розвідкою, виконували щодня по 5-6 найскладніших бойових завдань у ворожому тилу, зокрема передавали зброю партизанам; під жахливими обстрілами вивозили до Києва наших поранених, доставляли в оточений Чернігів боєприпаси та медикаменти… Вже в перший день повномасштабної війни «Кліщ» і три його бойових побратими («Бармен», «Боцман» та «Снайпер») вступили в запеклий бій із підрозділом рашистів у Рівнопіллі, проскочили ворожу колону між «Тигром» та БМП, добралися в ОК «Північ», повідомили координати загарбників і наші артилеристи одразу накрили та знищили орків і понад сто одиниць російської техніки. Саме завдяки таким самовідданим діям у перші дні ворожої навали вистояв Чернігів! Підполковник Андрій Требух воює з 2014 року. Його було поранено на Донбасі… Взагалі, бійців-відчайдухів «Кліщів» за безстрашність називають навіженими. Скажімо, Руслан Ніконов («Док») під самим носом у окупантів врятував, вивіз із Халявина на машинах «швидкої допомоги» наших медиків (бійця ЗСУ навіть оформили на роботу, а головний лікар видав йому білий халат). «Док», «Танкіст», «Морпех» і «СМС» під лютими обстрілами, коли в Чернігові вже було зруйновано автомобільний міст, виконали дуже важливе бойове завдання – перетягнули на нашу територію баржу, якою можна було щоразу переправляти по п’ять тонн вантажів. Книжка – глибока, дуже емоційна та прониклива. Адже кожна людина на цій божевільній війні по-своєму переживає смертельну небезпеку, втрату близьких, бойових побратимів. Скажімо, на запитання, чи він, чоловік, боєць, плакав на війні, Руслан Ніконов («Док») щиро відповів: «Плакав. Було… Знаєте, мої близькі й усі, хто жив спочатку в нашому будинку, переїхали потім у село, де було безпечніше. Вони там оселилися в хатах – аж 20 людей. І я відпросився у командира, щоб привезти їм продукти. Вже довкола скрізь були рашисти – в Михайло-Коцюбинському, Шестовиці, Ягідному, Іванівці… Залишалася єдина дорога життя – через Анисів, котру вороги постійно обстрілювали. Я завантажив автівку вщерть продуктами і поїхав буквально через поле. По дорозі підібрав юних хлопця й дівчину, вони вже ледь ішли, несли дуже важку сумку й зовсім вибилися з сил. Навіть не знаю, як їх вдалося тоді запхати до машини! Якби щось таке треба було зробити в мирному житті, я б просто не зміг, це – нереально. Але дівчина згорнулася калачиком, хлопчина також утиснувся і так ми доїхали – під пекельними обстрілами. Боженька нас порятував! Проте, коли я повертався назад, то натрапив там, у лісі, на труп молодої жінки, а трохи далі – на трупи ще двох жінок похилого віку... Розумієте, я ж раніше бачив наших загиблих бійців. Але то – чоловіки, воїни. А тут – просто беззахисні, мирні жінки, в яких влучили ворожі снаряди. І я не зміг стримати сліз…» 864
Життя 32-річного прилучанина Дмитра Балабухи поділилося навіть не навпіл, а натроє: війна – в’язниця – війна (розповідає журналіст Віталій Назаренко). Влітку 2014-го року він стояв на порозі військкомату, а в лютому 2015-го року, після навчання в «Десні», відправився воювати на Схід у складі легендарної 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. За три роки пройшов шлях від командира танку до командира танкового взводу. У 2017му році отримав важке поранення в голову і, пройшовши складний курс операційного лікування, збирався відправитись на реабілітацію. Втім, замість реабілітації в Польщі прокурори та судді відправили його на 8 років в тюрму. І хоча історія з судовим процесом над Дмитром Балабухою отримала всеукраїнський розголос і колосальну підтримку суспільства, та не врятувала офіцера-танкіста від ґратів. Втім, все змінилося буквально в один день, коли росія вторглася з широкомасштабним наступом в Україну. Дмитро Балабуха («Танкіст») – один із героїв оборони Чернігова, котрий разом із «Кліщами» обстежує та розміновує українські землі, звільнені від проклятих рашистів. Цікаво, правда? Вражає і матеріал Марії Пучинець «Кухар на війні – головніше генерала» про відважну жінку Світлану Розинко. Я читав і просто відірватися не міг, настільки це яскраво та неординарно написано! До речі, чоловік та син пані Світлани – також військові. Коханий чоловік дуже важко захворів – онкологія, однак пройшов черговий курс хіміотерапії і повернувся служити, доки в Україні не настане мир. Заступник начальника управління сил підтримки ОК «Північ» ЗСУ полковник Юрій Московченко («Митрич») керував бійцями, які в перший же день війни підірвали близько двадцяти мостів на Чернігівщині, а також – під час навали російської орди облаштовували загорожі й заміновували підступи до міста. І на наших мінах кляті орки підривалися й відправлялися до пекла. Юрій Дмитрович спав лиш по дві-три години на добу, постійно виконуючи важливі, ризиковані бойові завдання. Отримав бойову травму, але звитяжно воює з рашистами, наближаючи жадану Перемогу. Запам’ятовуються начальник управління територіальної оборони ОК «Північ» ЗСУ Олексій Макаренко («Макар»), двічі поранений на Донбасі, та його бойові побратими Олександр Єрмоленко («Морпех»), «полковник, який завжди посміхається», та незламний, самовідданий Андрій Бур’ян («Воїн»); Віталій Куравський («Історик»), котрий охороняв у Чернігові «дорогу життя» – автомобільний міст через Десну; відомі мандрівник-екстремал Олександр Волощук і письменник та журналіст Дмитро Мамчур, які взяли до рук зброю і боронять Батьківщину; патріотичні українські бійці Руслан Линовицький («Рижий»), Іван Бенюх («Іванович»), Олексій та Василь Галати, котрі й зараз воюють на передовій; військовий медик Ілля Латоха («Лауреат»), який тепер невтомно допомагає людям у селах, визволених від окупантів; афганець – у минулому, а сьогодні командир окремої роти охорони Чернігівського РТЦК, полковник Сергій Шегеда… Вже сотні тисяч кілометрів проїздив Україною легендарний водій ЗСУ Сергій Мартин («Зозо»), з котрим по всій Україні вітаються за руку бійці та 865
генерали. Добровольці підрозділу «Ветерани МВС України» Сергій Кутуков і Олександр Апекунов спіймали й озброєну банду мародерів, які викрадали зі стоянок автівки. Сергій Давиденко охороняв позицію «Клєвер» – одну з найгарячіших точок оборони Чернігова, де сходяться чотири дороги. А бійці Сергія Каленіченка («Калини») стояли на блокпостах – на ділянці від другої міської лікарні до П’яти кутів. Вражають проникливі спогади «Молода пара під завалами й досі стоїть перед очима» безстрашного водія Антона Набільського («Тохи»). Анатолій Кіян («Снайпер») на даху 17-поверхівки поблизу ЗАЗу передавав координати для нашої артилерії, бився з рашистами в Рівнопіллі та стояв на блокпості на Масанах. А незамінний артилерист і логіст Дмитро Лазарєв («Чорний») так зворушує своїм неймовірним коханням до дружини! 62-літній мешканець Анатолій Кобець впродовж усієї ворожої блокади зводив фортифікаційні споруди (укріплення, загорожі) у Чернігові та області. На роботу йшов щодня о шостій ранку, а повертався нерідко о другій-третій ночі. Часто самовіддано трудився без обіду, під постійними ворожими обстрілами – на крані-маніпуляторі. Власне, невтомно працює й зараз – роботи у водія з 40-літнім стажем під час війни вистачає! Дуже багато допомогли бійцям і жителям хоробрі волонтери – Тетяна Кузнецова-Молодчая (голова Чернігівської районної ради), Альона і Євгеній Боднарські, Олександр Підгорний та Наталія Дрозд… Власне, багато цікавого розповіли й Валентин Буряченко («Редактор») і Вадим Мисник («Рятівник»), які самовіддано воювали з орками в АТО, а нині з першого дня повномасштабної війни захищають Україну. Під час ворожої навали під шаленими обстрілами вони, зокрема, вивозили поранених – наших бійців і мешканців міста. А тепер втілюють важливий проект «Збройні Сили України підставляють плече», завдяки якому люди, що пережили окупацію, одержують безкоштовну медичну допомогу, велику психологічну підтримку, а на звільнених територіях військові знешкоджують міни й «розтяжки». Взагалі ж, у цій книжці немає нічого випадкового, адже кожна розповідь про наших бійців, незалежно від того, полковник це чи рядовий, – унікальна та неповторна. У книжці – дуже багато болю та страждань, однак не менше – героїзму, віри, надії, людяності, благородства та добра. І нашим захисникам дійсно є про що розповісти! Герої другого розділу – відважні медики Чернігівського військового госпіталю та нашої обласної лікарні, котрі в дуже складних умовах рятували поранених. Як відомо, в оточеному Чернігові невдовзі не стало світла, води, тепла, каналізації, мобільного зв’язку, Інтернету. Тисячі людей постраждали від несамовитих обстрілів. Однак наші медики – справжні герої, і низький їм уклін за самовідданість! У третьому розділі – життя громад Придесення під час війни, зокрема на окупованих територіях. «Концтабір Ягідне» – саме так почали називати невелике, мальовниче село під Черніговом після звільнення його від російської окупації. Тут кати тримали у сирому підвалі понад 360 чоловік протягом 25 днів. 866
Наймолодшому було три місяці, найстаршому – понад 90 років. Місця було настільки мало, що можна лише сидіти. Повітря майже не було. Спершу у людей були ліхтарики, але за кілька днів сіли батарейки, і вони залишились у повній темряві без будь-якого зв’язку з зовнішнім світом. Мертві лежали поряд із живими… 21 день – саме стільки перебувало в окупації село Лукашівка, котре під Черніговом. Здавалося б, що там три тижні, проте для когось вони стали вічністю. Хтось втратив дім, хтось не витримав і наклав на себе руки, когось розстріляли. Депутату Чернігівської облради, відомому своєю патріотичною позицією, власнику фермерського господарства «Напорівське» Григорію Ткаченку вдалося врятуватись в останній момент. Він ні на мить не втрачав зв’язок з односельцями, а повернувшись на другий день після звільнення в Лукашівку, просто жахнувся побаченому – по всьому селу валялися трупи розстріляної худоби, розбиті ангари, хліви, новий зерносушильний комплекс, техніка… Перебував у селі Козацьке під наглядом автоматників, по суті, в полоні й керівник місцевого аграрного підприємства Сергій Чубовський… Відчайдушна староста села Стара Басань Бобровицької ОТГ Лідія Єреп прийшла до окупантів із порадою здатися Збройним Силам України… У Крутах керівник Олег Бузун і старости зі зброєю в руках боронили рідний край, займалися розвідкою та координували спротив. Відправили з Крутів до росії два тентовані «КамАЗи», вщент набиті трупами загарбників… Ці та інші такі хвилюючі та безцінні розповіді очевидців, скрупульозно записані у Чернігові, Левковичах, Ягідному, Лукашівці, Іванівці, Довжику, Добрянці, Клочкові, Крутах, Старій Басані, Осовці, Щаснівці журналістами Марією Пучинець, Віталієм Назаренком та Григорієм Войтком приголомшують. Але увесь світ повинен знати правду про злочини російських «освободітєлєй», які навіть гірші за фашистів! Звісно, до цієї книжки не потрапили ще багато відважних українських бійців, волонтерів, медиків та комунальників… – всіх захисників міста-героя Чернігова і Придесення. Згадані не всі села, котрі пережили окупацію. Однак неможливо охопити неосяжне… Втім, журналісти газети «Чернігівщина» та бійці Збройних Сил України продовжують своє співробітництво. Сподіваюся, буде й наступна книжка, вже після нашої Перемоги. Проте хочу від усієї душі подякувати всім причетним до цього проекту, адже зроблено надзвичайно важливу справу! А працівники обласної газети «Чернігівщина» – теж, безперечно, справжні, мужні волонтери, подвижники, які, попри вкрай складні обставини, звитяжно борються з лютим ворогом на інформаційному фронті. Василь Слапчук, письменник, літературознавець, ветеран війни в Афганістані, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, Почесний громадянин Луцька та Волині, 29 липня 2022 р. 867
На крилах пісні
«Ти ще струна – не думай про літа»
Народний поет України Сергій Дзюба та відомий композитор Петро Лойтра створили нову, душевну та чарівну пісню «Душа – мов скрипка». Це – пісня про велике, справжнє, неймовірне, палке та ніжне кохання; про прекрасну любов, яка, попри все, рятує наш ненадійний і вразливий світ. Звісно, у Сергія Дзюби – багато чудових пісень про кохання, присвячених його дружині Тетяні, але кожна з них – по-своєму особлива та неповторна! Тому поет отримав тисячі відгуків від своїх читачів, слухачів та глядачів, які щиро дякують за чуйні, добрі, красиві, життєдайні та зворушливі пісні, котрі в нинішні, такі важкі часи допомагають людям, як благодатне світло, що спалахує в жахливій пітьмі, вселяючи віру та надію в нашу Перемогу і краще, справедливе життя. Головне, що ці пісні – справді, українські, в них відчувається душа нашого народу. А оскільки Сергій Дзюба – вже всесвітньо відомий поет, то його пісні із задоволеннях слухають за кордоном, у багатьох державах, на всіх континентах. Як завжди, прекрасний відеокліп на пісню «Душа – мов скрипка» створила відома поетеса зі Львова Надія Бойко, яка тонко відчуває творчість чернігівця. 868
До речі, це – четвертий відеокліп до третього музичного альбому пісень Сергія Дзюби «Зима така маленька, мов японка», котрий поет планує випустити наприкінці цього року. Поки що до альбому увійшли пісні «Зима така маленька, мов японка» та «Чарівна криниця» у виконанні Сергія Дзюби, і дві пісні співає Петро Лойтра («Пісня про маму», «Душа – мов скрипка»). А незабаром відбудеться ще одна прем’єра – нової пісні «Сестра» Сергія Дзюби та композитора Миколи Збарацького, яку поет присвятив своїй дорогій сестричці Валентині. Галина Леус
Душа – мов скрипка Слова Сергія Дзюби Музика Петра Лойтри Душа – мов скрипка: пилом припада І враз страждає на високих нотах. Ти ще струна – не думай про літа, Ти закохайся в мене у суботу! Душа – як рима: все шука слова, Мандрує від поеми до поеми. Ти знаєш: благодать – де нас нема, – Немає нас в Парижі і Сан-Ремо… Ти відпочинь – мов квітку, не зірву, – У мене тільки чуб – від Одіссея… Так хочеться душі, як божеству, Щоб хтось молився хоч колись на неї! 1 серпня 2022 р.
869
Натхнення
Сергій Дзюба присвятив пісню своїй сестрі
Сергій і Валя Дзюби Приємна новина для всіх, хто має рідну сестру. Народний поет України Сергій Дзюба створив пісню «Сестра», присвячену своїй дорогій сестричці Валі – Валентині Вікторівні Христич. Як відомо, пан Сергій розповідав в одному зі своїх інтерв’ю, що вони з сестрою – дуже дружні, ніколи не сварилися, живуть в любові та злагоді. А племінник Вадим для Сергія Вікторовича – як рідний син. Вже і двоє чудових онуків є! Сестричка молодша на п’ять років. У дитинстві брат увесь час опікувався нею, доки не закінчив школу і вступив на факультет журналістики до Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Далі були роки навчання та служба в армії. Потім добродій Сергій приїхав мешкати та працювати в Чернігові, а його сестра так і живе в мальовничому містечку Пирятині, на Полтавщині. 870
Валею її, до речі, назвав брат. Адже батьки ніяк не могли придумати ім’я, котре б влаштовувало їх обох, тоді й поцікавилися у сина. І п’ятилітній Сергійко, навіть не замислюючись, враз відповів: «Валя» – на честь знаменитої космонавтки Валентини Терешкової. Бо в той час хлопчик захоплювався космосом і прочитав усі фантастичні книжки в міській бібліотеці. Вся родина прекрасно співає. Тому, коли були живі батьки, разом щодня, увечері, всі збиралися за смачно накритим столом і потім задушевно виконували українські народні та сучасні пісні. Брат і сестра були солістами шкільного хору. Нині Валентина – приватний підприємець. З сестрою пан Сергій спілкується щодня – по телефону та в Інтернеті, в соціальних мережах. Зворушливо, тепло та чуйно піклуються одне про одного. Сергій Дзюба написав слова пісні «Сестра», а музику створив композитор Микола Збарацький. І ось пісню чарівно заспівала лауреат міжнародних премій та конкурсів Валентина Олійник (дует «Крила»). Звукорежисер – Леонід Сорокін, аранжування – Олега Шеременка. Як завжди, прекрасний відеокліп до цієї пісні створила відома українська поетеса Надія Бойко. Як не дивно, досі в Україні чомусь дуже мало пісень, написаних про сестру. Тому, безперечно, нова пісня, створена на високому професійному рівні, швидко приверне увагу широкого загалу глядачів та слухачів, і не тільки в Україні, а й далеко за межами нашої держави. Тож вітаємо Сергія Дзюбу, його сестру Валентину, а також усіх, хто добре попрацював над цією чудовою піснею. До речі, у співачки Валентини Олійник є сестра, та й Надія Бойко має сестру – відому письменницю Галину Запорожченко. Отож, за наших дорогих сестер. Дай їм, Боже, здоров’я, любові та щастя! Валентина Чорнобривець
Сестра Слова Сергія Дзюби Музика Миколи Збарацького До тебе йду З радощів і тривог. Там, у саду, – Білий налив, як бог! Там – по щоках, Ніби бальзам, роса… Де ж, наче птах, Довга твоя коса? Приспів: Рідна моя, добра моя, Славна моя сестра, – 871
Знову листа в юні літа Нам написать пора! Є в мене дім, Маю свою сім’ю; Та у твоїм Царстві я знов стою. Як забуття Від безкінечних драм, – Так все життя Сниться дитинство нам! 2 серпня 2022 р.
Сестричка Валя з батьками 872
Мої найрідніші: Валя, Саша та Оля; Мартін і Мілан.
873
Вадим – зараз і в дитинстві. Близькі в Туреччині. З Вадиком та Олею.
874
З патріархом Філаретом та письменницею Юлією Чернінькою.
875
Нагородження Героїв України Леоніда Яковишина та Юрія Мушкетика.
876
Книжкові новини
Творчий подвиг Сергія Дзюби Сергій Дзюба. Замість щоденника. Книга 2. Міжнародна діяльність 2020 – 2022 років. – Київ-Чернігів: Міжнародна літературно-мистецька Академія України; Чернігів: Видавництво «Десна Поліграф», 2022. – 878 стор., понад 500 кольорових світлин. Якщо ви хочете побувати в справжній майстерні живого письменника, то найліпше просто взяти до рук книжки Сергія Дзюби «Замість щоденника». Я кажу книжки, адже їх тепер уже дві! У першій книзі висвітлена міжнародна діяльність Сергія та його дружини Тані впродовж 2013-2019 років, а в другій – їхнє неймовірне, дивовижне життя з грудня 2019-го – до серпня нинішнього року. Звісно, що нова книжка, 115-а за ліком, традиційно присвячена коханій дружині. До речі, цей рекорд подружжя офіційно зареєстрований у «Золотій книжці світових рекордів» в Індії, а Сергієва муза – Тетяна Дзюба – відтепер «найбільш натхненна жінка Землі». Адже чоловік присвятив їй усі свої 115 книжок, понад 130 пісень і близько 40 радіоп’єс та серіалів. Тому, на думку фахівців, це – єдиний такий випадок у світовій літературі. Хоча зараз в Індії готуються зафіксувати ще кілька світових рекордів, які вже встановило подружжя: твори Сергія і Тетяни перекладені ста мовами та надруковані в провідних часописах 80 країн. За кордоном побачили світ більше 50 їхніх книжок. Тож всесвітньо відоме подружжя українців із міста-героя Чернігова отримало понад 150 державних, міжнародних і національних нагород у 50 країнах, на всіх континентах! Крім цього, Сергій Дзюба перекладає українською світову класику з 80 мов, і багато його перекладів також успішно вийшли окремими книжками. Є й розкішна, ошатна книжка вибраних перекладів – це другий том тритомника Сергія «Гріх любити не талановито!», де зібрані шедеври Шекспіра, Гейне, Гете, Байрона, Басьо, Кіплінга, Едгара По, Вільяма Блейка, Емілі Дікінсон, Петрарки, Лорки, Артюра Рембо, Джона Донна, Оскара Вайлда, Рабіндраната Тагора, Шарля Бодлера, Габріели Містраль, Леонардо да Вінчі, Шиллера, Брехта, Ремарка, Омара Хаяма, Беранже, Бернса та інших достойників, яких блискуче переклав чарівною українською мовою невтомний Сергій Дзюба. Втім, рекордами Сергій і Тетяна зовсім не переймаються, адже для них головне – творчість. Тому й пишуть, як дихають, навіть у нинішніх складних умовах війни. Під час ворожої навали, в оточеному Чернігові, під шаленими обстрілами подружжя не сиділо, склавши руки, а діяло на благо України. Хоч не було світла, води, каналізації, тепла, мобільного зв’язку, Інтернету, а місто постійно обстрілювали крилатими ракетами, мінометами, «Градами», й орки підступно скидали з літаків 500-тонні бомби… Однак, навіть у таких нелюдських обставинах, Сергій написав книжку прози «Кохання з кумиром» (це – проникливі, палкі та чуйні історії кохання) і створив 877
понад 30 нових пісень! Зокрема, його пісня «Закінчиться війна» вже, по суті, увійшла до золотого фонду українського пісенного мистецтва. Нині, разом зі своїми талановитими колегами з газети «Чернігівщина», С. Дзюба завершує роботу над важливою книжкою «Чернігів у вогні. Зметем орду, відправимо до пекла». Це – розповіді про героїчну оборону Чернігова та Придесення; про наших звитяжних бійців, волонтерів, медиків; про життя громад під час окупації. А ще Сергій щодня розповідає друзям з усього світу правду про війну, друкується в закордонних часописах і продовжує займатися перекладами! Нова книжка цікава ще навіть тим, що в ній можна буквально по дням відстежити життя письменника, адже скрізь вказані дати. Тут і влучені думки самого автора, дотепні афоризми, почуті від приятелів, різноманітні нотатки про пережите, захоплюючі мандри світом, чудові листи від друзів з України та закордону, а ще – вірші, пісні, нариси та інтерв’ю… І все це ілюстроване великою кількістю кольорових світлин! Широкий загал читатиме цю книжку просто як захоплююче чтиво від автора неповторних детективів, фантастики, любовних історій, гумору, казок. Попри те, що цього разу під однією обкладинкою зібрана не белетристика Сергія Дзюби, яка, власне, й принесла йому таку вражаючу популярність. Та, як уже продемонстрував досвід першої книжки «Замість щоденника», вона не розчарувала шанувальників творчості «українського Петрарки», чиї романи для дітей і підлітків за кордоном порівнюють із пригодами Карлсона та Гаррі Поттера. Досить уважно прочитати навіть дещицю сторінок диво-книжки, щоб переконатися: настільки багато, постійно, невтомно, повсякчас, без вихідних і відпусток, роками трудиться добродій Сергій! Звісно, він – не якийсь робот, а просто обдарована, яскрава та небайдужа людина, котра не може не писати, адже буквально щодня живе творчістю. Не всі це усвідомлюють та розуміють. Зізнаюся, що і я часто сприймаю це як належне, настільки Сергій – органічний у своїй різнобічній діяльності... Втім, обидві книжки «Замість щоденника» – це, без перебільшення, не тільки прекрасний подарунок багатьом читачам від визнаного Майстра слова, а й, безперечно, справжнісінький скарб для літературознавців-дзюбознавців, яких наразі більшає з кожним роком. Як на мене, практично все життя Сергія Дзюби – це справжнє, потужне, грандіозне подвижництво, творчий подвиг, котрий належно оцінять майбутні покоління українців! Ярослав Савчин, народний поет України, журналіст, художник, перекладач, критик, Івано-Франківська обл., 5 серпня 2022 р.
878
Зміст 2019 рік (грудень)……………………………………………………………4 2020 рік……………………………………………………………………….7 2021 рік..………………………………………………………………………286 2022 рік (січень – серпень)…………………………………………………...549 Ярослав Савчин. Творчий подвиг Сергія Дзюби……………………………877
879
880