Реінкарнації. Юлія Сільчук by Sergiy Kordyk

вірші – у вирії сни – у корінні дерев сам один розгороджений до верховіття перечікуєш світ щоб не збився зі сліду вітер і цвіт Г. Яструбецька

Із ніжністю дорогій сім'ї – центру мого духовного саду... Зокрема, найпрекраснішим чотирьом суцвіттям – дітям... З любов'ю – авторка

віршую – мов дихаю тож не писати не вмію можу лише не записувати це – наче дихати у респіраторі або жити під водою… часом експериментую – затримую подих на день на тиждень на рік… люблю воскресати

Ю. Сільчук

Юлія СІЛЬЧУК

Реінкарнації

Луцьк «Надстир’я» 2020

ББК 84.4Укр6-5 С 36

С 36

Сільчук Ю. М. Реінкарнації: поезія. Луцьк: Надстир’я. 2020. 152 с. ISBN 978-966-517-913-9 «Реінкарнації» – четверта поетична збірка волинянки Юлії Сільчук. Авторка не є прихильницею східних релігій; вона – щира православна християнка. А перевтілень зазнає тільки її лірична героїня, з якою, до речі, не варто ототожнювати саму поетку. Тут образ жінки природно і неймовірно трансформується у живі та неживі реалії. Тому поезія Юлії – іронічна, парадоксальна й непередбачувана уже в самій своїй основі. У ній варто шукати філософські та історичні підтексти, паралелі із сьогоденням і побутовим мікрокосмом жінки загалом. Трансцендентальність думок поетеси часто відлунює релігійними мотивами, давньогрецькою міфологією і навіть тотемізмом. Тож перед читачем постає завдання не просто відчути цю поезію, а й відшукати у кожному вірші чиюсь «реінкарновану» душу. Можливо, навіть власну… Для шанувальників поетичного слова. ББК 84.4Укр6-5

ISBN 978-966-517-913-9

Непередбачена Непередбачена, дивна і трішки смішна, Ледь іронічна, фантомна у фатумі фабули, Дивиться ніжно на тебе потойбіч вікна, Кличе благально в майбутнє свідомою звабою. Вперто веде за собою плутаним кольором фраз, Завше невчасна, манерам людським добре навчена, Ніжна в любові, трепетно щира. Та враз… Розчаруванню ця мить призначає побачення.

Вірш називається «Непередбачена», і він одразу ж привертає увагу своєю несподіваною, парадоксальною свіжістю та чарівністю. Наразі маємо нову чудову, яскраву книжку віршів 33-річної Юлії Сільчук, яку, безперечно, варто виокремити і підтримати. Бо, досягнувши віку Ісуса, пані Юлія, матір чотирьох малих дітлахів, справді вражає – і своїми неординарними поглядами на світ, і глибокими, оригінальними філософськими міркуваннями, і дуже проникливою та зворушливою лірикою. Це – справжня поезія, яка не вписується в жодне прокрустове ліжко, вона – невловима, як сонячний зайчик, ніжно пристрасна, але водночас – іронічна, дивовижно загадкова. Напрочуд тепла і враз – наче морозом по шкірі! Ніколи не вгадаєш, що у неї тепер на думці… Однак такі вірші хочеться читати, і вони мимоволі запам’ятовуються. Здавалося б, у першому розділі «Анна», з якого, власне, все починається, перед нами – життєві, побутові та сімейні ситуації, які кожен із нас не раз уже пережив. Проте у авторки – своя чуттєва, неповторна, дотепна «гра в бісер». І така нетипова, нешаблонна лірична героїня подобається! 5

Писатиму думку навиворіт, Щоб Ви не впізнали мій почерк. Я буду, як сонячна вивірка: На клавіші-руки не хоче… А Ви мене поглядом виловіть Із речення, наче редактор, Вмонтуйте свої в мене вислови, Курсив помінявши і… дату.

Авжеж, ця пані – і думку раптом навиворіт напише, й вивіркою як шасне – не наздоженеш, скільки б не бігав-старався. Неприручена, мов лісова мавка чи русалонька. Пише – як дихає. І це – цікаво. Бо не вимучене, ніби кросворд, а своє, неймовірно тендітне, наче веселка, витворене трепетною душею. Одним словом, магія – шляхетна! У наступному розділі «Марія» образ Богоматері цікаво трансформується в образ земної жінки-матері. Наше буття вигадливо переплітається з біблійними мотивами. І знову – непересічна, несподівана метафора: … двоє торкаються крові святого Грааля а я поза простором під серцем несу весну…

А ось – такий щемкий і парадоксальний вірш «Вільна»: А день спішив сьогодні, як ніколи; Сліди дощами падали на брук. Брели думки, засмучені і голі, Простоволосо прагнули до рук. Благали день уклінно і дитинно Прогнати ніч – як найтемніший гріх!.. … Я у неволі власній досі вільна – Як Магдалина з миром біля ніг… 6

Так, на диво просто й водночас глибоко, неначе лине-огортає церковний дзвін. Печально, однак це – не чорний, безпросвітний морок, а світлий смуток. І така душа – насправді, не безнадійна. Натомість у третьому розділі «Єва» лірична героїня яскраво асоціюється з образом першої земної жінки. Тут образ Єви – наскрізний. А ось авторка – як завжди, неординарна: …свіжістю м’яти, ніжністю драми – дивним прозрінням… дотиком болю до волі й запахом пустки… за легкістю духу, Адаме, – всесвітнє гріхопадіння… за покликом крові – вже власна неволя, мов вишита хустка.

А далі – розділ «Непередбачена», де філософська діалектика, мотиви зради і вірності, непередбаченості людських вчинків, парадоксальність образу жінки загалом набувають своєї кульмінації… А потім – «Русалонька», де лірична героїня мандрує стежками дитинства, милується мальовничими диво-краєвидами і переймається болем розіп’ятої, розтерзаної природи... Молода вразлива русалонька на очах читача знову дорослішає і… перевтілюється у горду прочанку. Тут є і відповідний розділ «Прочанка»: з трагічними паралелями історії та сучасності, глобальними проблемами Землі, персоніфікованими образами. Втім, поетеса – не розгублена, налякана Кассандра, яка божеволіє з безвиході, а 7

сучасна, мудра жінка, здатна боротися за щастя, і не лише своє. Хоча в розділі «Дівчина-прибулець» героїня враз чітко усвідомлює, що не така, як інші. Бо послідовно не сприймає жорстоких земних реалій. Тут і вірші у неї навіть римами не скуті. Вільна, наче янгол! А ще «реінкарнована» – здатна так легко перевтілюватися у різні предмети й образи живого і неживого світу… Проте не будемо розкривати усіх таємниць цієї дійсно вартісної книжки. Прочитайте – не пошкодуєте. Відкриєте для себе розумного, цікавого і чуйного співрозмовника. … а вірші – мов душі – планету воліють зігріти і спини не гнуть під вагою людської хули…

Так, у венах поетів – небо, однак їхній пульс належить Землі. Як же тут не погодитися з проникливою авторкою?! Дякуємо, пані Юліє, за хорошу книжку. Чекаємо вже наступної – нової, інакшої, несподіваної, непередбаченої. А для цього… не змінюйтеся – попри все, залишайтеся собою.

Василь Слапчук, письменник, літературознавець, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, Почесний громадянин Луцька та Волині Сергій Дзюба, письменник, перекладач, критик, журналіст, президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України 05 червня 2020 р. 8

Розділ 1

Анна

Анна Анна мовчанням плачеться за столом Пане кохання ти обвінчав зі злом Вперто німуєш злістю вбиваєш мить Вмерти і всує миті дозволить світ Свічі принишкли світять – та не вогнем Вічність із книжки в мить одягла… мене 17.04.2020

* * * Писатиму думку навиворіт, Щоб Ви не впізнали мій почерк. Я буду, як сонячна вивірка: На клавіші-руки не хоче… А Ви мене поглядом виловіть Із речення, наче редактор, Вмонтуйте свої в мене вислови, Курсив помінявши і… дату. 8.05.2020

Титри а титри на кадрах «Долі» – твого життєвого фільму – так пахнуть майбутнім снігом! і кольору болю морозом обпечена шкіра… билинкою в полі перечекати б зиму цього німого кіно… все одно поза сміхом лишаться ролі, актори і віра… …і титри на кадрах розтануть, мов сніг, або привид. а ти його випий чи вилий… і справа не в тантрах. і пити – не привід. бо «Доля» – не воля. а фільм чорно-білий… 15.04.2020

* * * Знайди собі дівчинку з крилами, Із віями, що знімаються, З очима, що пахнуть лінзами, З душею – кольору губ. За руку тримай феєрію, Дивись, як вона міняє все… Лиш не відпускай у прерії, Любов’ю її голуб. Спочатку зніми з неї колір уст, а Пізніше – слова, мов рими… Авеста вона, а ти Заратустра, Між вами – релігії ртуть. Думки, що були під шкірою, Вже будуть тепер твоїми. Хоч ти їй не станеш вірою, Бо в крилах – жіноча суть. 07.05.2020

Тимчасовість ‘ця тимчасовість схожа просто на сон людини. часом до болю ріже душу в мені годинник. часом сльозою гляне личенько циферблата. я спотикаюсь, пане, – так, як твоя зарплата. перечепилась кроком я за секундну стрілку… будь мені Третім Оком – тут же хвилин остільки! тут же годин… банальність. цілі віки – в людині. в погляді – проминальність. ти ж проковтнув годинник! …ти тепер – наче татко, – в мозок встромляєш стрілку. ти мені циферблатом скільки вже років? скільки?! 16.04.2020

Вперше вперше в реченні ми приречені перестати б про нас писати і про прощення перемовчати пересилити всі пасати зупинити б і зупинитися переснити б і перестати… просто в північ собі ж наснитися першим криком і кров’ю втрати… 16.04.2020

Лаконічність ла-ко-ніч-ність прекрасна в слові тож не вір же усім словам… лак – о – ніч – ні – т-с-с… ой випадково ти мій нігтик вночі зламав… квітень, 2020

Крапка я, вже вагітна втечею, днями тебе пролистую… крапку лишу врочисто я родимкою на плечі… …я тебе заперечую, я тебе переписую, всує все перечитую… ти ж? лиш мовчиш. мовчи! 17.04.2020

Ідол ти прагнув думки мої вигнати з тіла, у власність мене прирікав… а я, християнка, любити не вміла тебе одного, мов божка… ти прагнув неволі на кінчику долі – мов солі в томатний свій сік… поклонів, псалмів тобі… о, не любові! був ідол. не був чоловік… 24.04.2020

Рулетка твій погляд – короткий. ну як ним заміряти відстань? зламалась рулетка твоїх надто частих прощань... іржавієш вкотре. а я – не з металу, а з тіста. посклеюю метко між нами відрізки «інь–янь»!.. 30.05.2020

*** Обіцяй, що ніколи у слові не шукатимеш дивний підтекст. Обіцяй, що ніколи вночі і мені не довіриш лопату… Я, напевне, ще той, із минулого віку, експерт. Як мені довіряти??? Як тобі... перестати копати? Я відмінниця в школі була. Ти відмінник був теж… Із любові лиш «2» в атестаті. березень, 2020

*** ніч розрізала навпіл карту наших ідей. о! як майбутнє знайдемо? я поламану ніжку свічки заховаю в підсвічник. коли прийдеш вогнем, в ту мить я мовчанням скажу: «болить». 17.04.2020

Келихи Несла переповнені келихи нами по вінця, Налиті і сонцем, і вродою в диві вина… О доля-циганка! Вона, як для жарту годиться, На стіл наш весільний поставила їх навмання… Пов’язує келихи стрічка червона і спільна; У присмаку тоне моя найхмільніша весна… Ти п’єш мою молодість, я – твоє мужнє терпіння… І пити, здається, немає нам сенсу до дна. 6.05.2020

Через 13 років через тринадцять років здіймаюся понад час. …хор у храмі вторить: «Господи, помилуй. Господи, помилуй. Господи, помилуй нас…» «…помилуй Господа!» – луною у невідомість… й лягають у підсвідомість саме слова луни. чи сама луна, як невільна сітка… …й рука чоловіка – печаткою на зап’ясті крізь час і крізь потиск пальців. любов – понад біль… слова ж – наче сіль: «Господи, помилуй…» відлуння сиплеться в тишу: «…помилуй Господа і не гріши, грішна… во ім’я Отця!» 23

в отця на платку – обручки. і дотик руки до ручки… …«до ручки!» – через роки. байдужість – мов дим думок… а в храмі іще урок. ми поруч тоді стояли. «…і в радості, і в печалі, доки смерть не розлучить вас…» а крізь час – навпаки: «вас розлучить не смерть…» о думок круговерть! досвід життєвий вторить: «доки жона в печалі – в радості чоловік». думки темний двійник істину нам говорить. 21.04.2020

Жіноча сага О, жінко! А сага твоя починалася в маминій спальні: Тут перша сторінка – колиска із немовлям... А друга сторінка – святкові столи у вітальні. А далі – про те, як листати свій вік банально, Щоднини на кухні палаючи власним життям... Горять детективи, пригодами нереальні. І фентезі, й драми, комедії жанрами там... Автографи долі... Їх істини – часто сакральні... Сльозою врятую життєпис у власній книгарні. І корегувати редактору пам’ять твою не дам. 26.05.2020

Тільки іронія о, як ти кохав її! до болю. до крику. до крові аж… о, як її пестив – аж стіни шпалерами собі закривали вуха... завжди переможець, зненавидів ти перший програш свій. до ніг переможниці кинув свого капелюха... а з нього думки виповзали зеленими зміями... вони про любов твою досі на вушко голосять. вони її талію знов обіймають замріяно. від щастя у Єви і досі... зелене волосся. 01.06.2020

Розділ 2

Марія

Марія народивши для світу Світло, ти лишилася у лампадці перед лицем Отця… я молитовно беру Тебе у свої долоні – і крізь тонке полотно тіла до глибоких ран ти обпікаєш паросток моєї душі… я не кину Тебе, Діво Маріє… і навіть якщо Ти погаснеш у земному хаосі, я, коли проросту, розкажу світу про свої шрами… 16.05.2020

*** десь на заході долі понад руслом моєї ріки ти залишишся богом, – за межею земного дому. сонця промені кволі, переламані на шматки – золотим діалогом у фейсбук, мов привіт, потому… твої промені світлі. що ж… не гріють. та й не печуть. а мені вже, по суті, ані холодно, ані парко. ти – Єдиний у світі. я відсутність твою свічу. й поміщаю твою присутність, наче Страсний Вогонь, у лампадку… 16.04.2020

Гавриїлу знай: очі твої – іноземці, – я не розумію їх. і погляд закритий, щоб зі словником читати… замки – на повіках; на віях – улітку сніг; на коди закриті всі наші сімейні дати… і перший код – «крила» (ти їх під сорочку ховав від мене й від світу багато сімейних років); а другий код – «німб» (його бачила тільки сова, коли з німфами ти десь у небі лишав свої кроки); а третій код – «янгол» (я ж думала – навпаки) – ходити «на ґрані» була твоя дивна мрія… нарешті до розуміння зняла я усі замки: постійне твоє «повір мені!» – в перекладі «Аvе Mаrіa!» 25.05.2020

Втома Вже вечір земну втому суне нам… Тож варто протерти, мов грим, Полички, запилені сумнівом, І сотні закреслених рим; Любові слова півутрачені, Мов істини ніжні й прості… Тут доля твоя неозначена Натхненням лягає на стіл. А ти її душиш означенням Сніданків, обідів, вечерь… І просто ховаєшся втрачено За вечора темне плече. 15.05.2020

*** твої руки розкажуть про мене більше, ніж я, «мала»… твої руки в мені відшукають корали тиші. розгортатимуть руки дикі хвилі мого тепла. і вогонь із долонь сублімується в гени віршів… …мов причастя, тепер напівправду мою пригуби. не впусти, не розбий. знаю: полум’я рватиме груди… в пальцях мозку твого – мов смола на устах – липне теза 32

«любив – не любив»… і ще й «гірко» у спину жаром слова кидають люди. березень, 2020

*** ніч упившись дощем замикає простір земних реалій напівреальність відкриється вже за межею сну… де двоє торкаються крові святого Грааля а я поза простором під серцем несу весну… мені б не родити її мені б не родити! з очима ілюзій дивну свою весну… де в хмарах над річкою бігають босі діти снігом над повінню падають наші діти… …й руками-цілунками за мокре волосся наче русалку доні витягують маму з чаші земного сну… 15.04.2020

Небо А в неба у косах – білими бантами хмари: Як мрії – великі, як юність – красиво легкі! День білими бантами в миті вплітає чари: Тож донька – мов небо з-під маминої руки!.. 21.05.2020

Мама Я синам натоплю молока З найсолодших моїх надій! Бутерброди зі знань зроблю – Щедро мудрістю перемажу… Доля мамина нелегка: Одночасно потрібно їй Дати напрямок кораблю Й бути коком для екіпажу. 21.05.2020

Нірвана У власному домі я – завше у сфері нірвани. Я – кольору віри. Я – запаху валеріани. Я – зросту надії. Плаття моїх мрій – на виріст. Я важу минулим. А голос мій – просто щирість… Мої візажисти – меткі дошкільнята-доні. Мої дзеркала – чоловікові очі й долоні. Мій подіум – кухня, де, власне, я – офіціантка... Тут усмішка сина – найкраща зарплатна картка! 25.05.2020

Соло любові хай любов розливається соло водоспадом і нот, і думок, поміж ріками стін, понад хвилями стель, і травою зелених шпалер – аж за море гардин наших вікон… (і накриє пів світу!..) джерело у любові, коханий, сьогодні одне… (стишуй крок або стій!) воно в домі цвіте: наші діти. тепер. і завжди. вони мовчки не вміють любити! вони – березні наші і квітні. квітень, 2020

Молитва це прощання – молитва безмовна. я світанок спиваю зі склянки – обпікаючи очі, юні губи і мрії надгарячим промінням… йду у ранок незряча: мов об гостре каміння, об надмірно холодну росу, вже збиваю до крові (до крові!) ноги спогадам власним. невчасно… чуєш? моляться сльози… не вагайся ж, іди. але в стопи твої проростатимуть скельця: склянка сонця розбита в тривозі… P. S. я зберу всю росу, аби ти не спіткнувся в дорозі… 29.04.2020

Віра Загублена… Так щемко досі пахнеш давнім літом. Непізнана… І навіть ще не випита до дна. Ілюзію Сліпого щастя ти даруєш дітям, Мов істину Із присмаком прокислого вина. Натягнута Між Богом і між світом, Розірвана Укотре, мов струна… Зберу тебе По ниточці, по миті – Сплету із тебе, Віро… Пізнання. 13.05.2020

Багатозначна Я – багатозначна. Пізнати свою прагну суть. Ступаю у слід її в книгах земних реалій. Існуючи в небі, я… перебуваю тут. Тож реінкарнації – звичні мої скрижалі. Іду, усміхаючись людям, крізь часу біль, Крізь власні тривоги й непевність: а чи не гасну?.. Я знаю напевне, де щастя ховає сіль. (І ця таємниця і є моїм щастям, власне.) Я теж розпинала Месію – десятками фраз Про вічне – тоді, коли краще було б мовчати… Я – тільки молитва в долонях любові. Крізь час Несе мою душу до світла моя триєдина Матір… 15.05.2020

Вільна А день спішив сьогодні, як ніколи; Сліди дощами падали на брук. Брели думки, засмучені і голі, Простоволосо прагнули до рук. Благали день уклінно і дитинно Прогнати ніч – як найтемніший гріх!... …Я у неволі власній досі вільна – Як Магдалина з миром біля ніг… 21.05.2020

Розділ 3

Єва

*** Розстріляний день не воскресне. Та в пам’ять прийде старим фотознімком чи відео з Раю… А саме: …Розстріляний день. Перехрестя. Я – хрестиком до грудей… Обручкою-свідком мене пригортаєш, Адаме… 23.04.2020

*** я навесні – оголена, як вишня. не скорена коханням, мов свята. я ще в Раю. і сором справді лишній: любов Отця не сліпить нагота… вітри – брати. і віти – наче діти, – приречено за стовбур обняли… і день іде, й сокирою не світить… і каїнів нема ще на Землі… 20.04.2020

*** хмари нахмурились: холодом хочуть сховати весен веселість, квітня квітучу натуру, часу чарівність, сонця усміхненість сонну… димом домому! хукає холод у хату. березень бруньку бурунить. віра вростає у вруна. паростки пахнуть пророцтвом. хмуряться хмари у хіті… …люди знелюднені в світі. поруч – похмурі пілати. ігри іудині. месники мимо Месії. всує Ісусова істина… манить їх манна Мойсея! змієві – змієве… Земле! лиши лиш любов нам! пам’ять – печатка початку – віру вертає у вічне: оди Едему… Єва – Адаму яблуко… ява – як яма… 46

каїнів, каїнів карма! і кров… і по колу… люди знелюднені. певне, й природа причинна: душить дощу дратівливість, сонце осліплює спокій нам… словом не сій – все засохне, як сон!… а в снах – супокій, й воскресіння розмаю, і правда – вигнанка із Раю… квітень, 2020

*** не обіймай мене. чуєш? ми – не в Раю. я – не Єва. досвідом не ділюся. гріх мій танцює десь на краю, наче стерво. грає спокуса… …годі нам жити втраченим Раєм. годі шукати загублені карти! крила пришито – доля зростає… свіжістю м’яти нам огортатись… …свіжістю м’яти, ніжністю драми – дивним прозрінням… дотиком болю до волі й запахом пустки… за легкістю духу, Адаме – всесвітнє гріхопадіння… за покликом крові – вже власна неволя, мов вишита хустка. 15.04.2020

*** вітер любов прив’язав до земного дерева вишня вагітна майбутнім цвітом болить у позапростір Всевишній відкрив уже двері нам різні епохи єднає біблійна мить… вітер прив’язаний цвіт іще ангельський вишня приречена голою правдою вічність біжить в Едем трави над соромом ‒ десь під підошвами без заперечення а за тілами як даність вогонь іде… …вітер вогонь прив’язав до земного дерева вишня вагітна гріхами цвітом горить 49

час обпікає відстанню манить прерія кличеться зливою мріється бурею у цю мить плачеться втечею мариться зрадою а світ спить… 17.04.2020

Розіп’ясти можеш мене розіп’ясти словами я не перечу ні… першу образу відверто прямо клади хрестом цвяхи встроми в зап’ястя поглядом лайкою реченням чи всім відразу я ж смертна я знала це ще за столом… о розіпни так знов же при людях удень чи поночі першим ударом правдою прямо в обличчя чи…

також плювати можеш у груди або позаочі лиш не цілуй Іудою… зрадив? мовчи ж… мовчи!!! 18.04.2020

Безкрилію віра вертає з вирію відчай так хоче спати пам’ять без заперечення смутком мені болить вірю… і знов безкрилію мовчки іду за ґрати знаю що не приречена березнем вабить мить… витри між нами вік – і ми втонемо у блаватах сонце вагітне мудрістю вкотре знайде нам сни… вітер піде під вікнами й тихо загляне в хату всоте побуде свідком він Євиної вини… 17.04.2020

Напівреальність доросла я… вагітнію подіями… й виношую під серцем в сонмі снів напівреальність… містику намріяну мов молитви́ несу в долонях слів вперед іду надгорда така з Раю вся… то на колінах подумки повзу… хоч грішниця руками не торкаюся ні слави ні визнання завчасу мої ікони – діти що всміхаються мій хрест – любов (мені він по плечу) я народжу не Авеля не Каїна тс-с-с-с-с… талант любити промені дощу… 25.04.2020

Не клич о не клич райський вітер він не верне а ти єдина із роду не така як цей світ ніжна квітко земного дерева тобі мріється плодом тільки мрія мабуть болить не приймаєш дарунків ні дощів ані променів обгорнувшись листком що ж… поспи… я тебе відпущу з власним іменем перехрещеним сном …я тебе відпускаю перехресною римою над межею «ніч – день» …ти ж тікаєш із Раю і сльозою незримою світ слідами твоїми йде… 17.04.2020

Знову у сад Едему Знову весна на волі! Ріки вертає в долі, – Душі купає голі, Лілії шле рукам… Перше подружжя квітом Тихо стоїть над світом, – Єва сміється світлом, Плаче дощем Адам… Знову у сад Едему Ніжністю ми ідемо; Пам’яттю дивомеду Переступивши ґрань… … Тут не одна провина – Сотні гріхів камінням… Грає з Отцем людина Фруктами древа знань!.. «Гордість жене, аякже, Єву і діток!.. – скажеш, – І на плечах Адам же Тягне їм світ весь, глянь!..» … Бог їх не вигнав звідти – Тісно в Едемі дітям: Очі в них – повні світла! А в ранцях їх – атоми знань… 2018

Адаму земний чоловіче! слова твої теплі випурхують легко із уст метеликами… й невагомо – на віти мої розквітлі… а я – вже не вишня, хоч коренем завжди тут. я – майже невидима, бо стала світлом… слова ж надхолодні повзуть, наче змії, до ніг; підточують корінь, молитву гризуть – до крику!.. тому цього літа і випав раптово сніг: не втримало небо моє розуміння віку… я часто сторука в любові промінній своїй; безмежна у дереві роду земного людського… 57

та вкотре зроняю сльозиночку миру із вій: мене не впізнав ти, Адаме, хоч був мені… Богом. 20.05.2020

Розділ 4

Непередбачена

*** малювати мальви митями мовчання на нових навпроти ночі небесах… сон спіймати в сіті, снити про світання – про парфуми, пане Перелітний Птах… заховати зиму за замком заметів; відкривати вікна віражам весни… прагнути порвати правил переплети – й тонувати тишу тінню таїни… березень, 2020

*** Це місто – мов тісто: тут запах розлук загусає, – і стигне повітря довкола, неначе желе… Хтось ділить години, шматочками дні пожирає. Ніч їх запиває коктейлем «Янь, Інь і Але»… Хтось прагне свободи, щоб знову навчитись ходити по серцю – мов лезу, по долі – немов немовля… За овидом дому – сліди чиїсь, часом розмиті. І все ще витає над ними, мов тінь, янголя… 02.03.2020

*** простір розпростався просинню надто прозорою погляд поглиблено глиби вивчає із глини… тліють тіла людські хіттю отінені хворою й одухотворені Твердю у сутність тварин чи творіння… вічність – велика свідомо й вузька поза вершником вічність над світом десь віссю сакрально сріблиться 63

дім цей – не дома нам – дим тільки де ми довершені світ поза світлом не сіється суттю крізь ситце… 18.04.2020

*** цвіт – як світло щоразу. як любов, комплімент, як належне… ти щороку береш його в руки – наче дань або дао… бездощів’я наразі. в ізоляції застережень сад мій цвітом розіп’явся… розлука звідусюди голосить духмяно! 19.04.2020

Я малюватиму я малюватиму нігтиком долі дві на щоці… (сниться дорога крові… кинуся – не болить.) я малюватиму… свідки нам ці мовчазні дощі. вони говорити готові… лиш не дозріла мить. 18.04.2020

*** світ, у який я дивилась, розбився на скельця. і вже проростає травою… мить одягається в крила… і в – скло… ніби скерцо чийогось музичного твору. ніч – наче нота вагітна. тягни її… а чи потягнеш? крізь шкіру – вростає у серце… о, хто ти, мій світе? тримаєш себе, наче стяг… ех! ти скерцо? чи все таки скельце? 18.04.2020

Поза реченням ти – поза часом він – поза реченням ти – так невчасно (я тут приречена) він – поза болем і поза спогадом ти – поза волею і поза здогадом ти – поза днями і поза ночами поза коханням (йому наврочили) він – поза нами і поза правдою він – поміж нами я ж – поза зрадою він – поза долею я – поза волею ти – поза реченням

він – поза спогадом ти – поза здогадом я – поза втечею всі ми приречені наче три крапки в короткому реченні 17.04.2020

НенародженіЇ щойно народивши вона стомлена із відсутнім поглядом знемагаючи від болю стає на коліна і власними руками закопує в землю своє чадо а воно пручається і кричить… дико і страшно спостерігати коли безумна поетка ховає власні вірші у вдаваній байдужості чи загублених записниках… і набагато страшніше ‒ коли земна жінка із плоті та крові хоронить живих ангелів у собі ж… P. S. бо вірші – вони ще проростуть (волею випадку) а ненароджені ангели реінкарнуються в чорних… хоча й були безгрішними 04.06.2020

*** ми у снігах що наснив для нас Бог ділимо ніжність свою на двох вперто і радісно до забуття… зримо і млосно так тане життя… плачу катренами – палиш мости площами-прощами не перейти грає розлука нам – ранить рояль… вилиці лиць вуалює вуаль… 15.02.2020

Пробачення досі замріяна: з довгими віями, з синіми мріями, мов ейфоріями. днями розвіяна, Вами утрачена… і… я Вам пробачила непередбачено. в давньому значенні Ваші означення не до лиця мені. ні! досі усміхнені, снами розвихрені, Ви – просто сміх в мені, Ви ж – не всесвітні, і старозавітні, мов прах… так, непривітні ми. вітер за вікнами – десь понад квітнями… вирвати б кігтями рани у днях!.. 72

плачетесь: «вір мені» діркою в імені. хмарами стримані, хто ж тепер Ви мені? ах! сонце у снах? маг? чи Аллах? падишах? в пам’яті цвях? тільки страх? Ви – просто птах, перелітний над квітнем на днях… 14.05.2020

*** Не малюй печаль моїм обличчям. Я – не пензель цьому полотну. Я – лиш волосиночка сторіччя – Випала з епохи в стилі ню… Я була перукою у Музи. Та її обличчя… вкрав вогонь. Моя суть – обпалена. Ми друзі. Наче пил, зітри ж мене з ікон!.. 29.04.2020

*** я вмію заглядати у майбутнє, припіднявши повіку місяця за вії днів... Паріс сміється. Пріам сердиться. Гекуба плаче.... а Гелен вірить, – він любить мене такою, якою я є… Єлена красуня, безперечно. (тут багато таких єлен.) а в мене теж вогняне волосся, бо... досі горить… красивий стан та очі (кажуть – як у Єлени). усі думають: я – Кассандра, бо бачу майбутнє... ні – майбутнє ж не бачить мене… його вкрала одна з єлен, випадково переплутавши яблука у спільному кошику... я – не Кассандра. бо ж не передбачила цього, даючи потримати їй 75

кошик із фруктами, щоб відпочити в дорозі… як добре, що його вкрали – майбутнє... воно було нещасливим. Єлена пропонувала на обмін своє… я ж не взяла її яблуко – воно теж нещасливе, однак трішки солодше… ні, я – не Кассандра. я просто не хочу, щоб гинула моя Троя. 03.06.2020

Розділ 5

Русалонька

Тиша тіло дивно прозоре у ранкової тиші села; де-де родимки лиш – «ку-ку-рі-ку!» я відчалюю в тишу тихим помахом вірша-весла – і схід сонця німіє від крику… капілярами речень кровоточить на обрії мить – і мовчання рве груди тиші… я – русалка, і знаю, як невимовлене болить: врода – кров’ю, молитва – віршем… 21.05.2020

Пам’ять твоя пам’ять – зелена, мов кров жабуриння, села, босоногих ставків і казки; її взяти і вбрід перейти – нереально: її забагато, мов ласки. ласка мамина світиться диворосами ранків, світлячками юнацьких ночей, і сльозою коріння із прадавніх могил розкриває кору вже дорослих твоїх ідей. твоя пам’ять незріла, але ніжно смакує думкам дивом’якоттю маминих слів, пахне яблуком літа твого і глибокими вдихами спогадів над водою далеких днів. о, вона піврозквітла свіжом’ятою юності! ти мовчанням гортаєш отави: мов тримаєш русалку за руку зелену, – а вона вислизає у старість глибокого ставу. 10.04.2020

Дитинство я тікаю в дитинство щирим сміхом веселки, обережними кроками снів, невагомими вдихами у зелених легенях жита, білим дзвоном берізки і прозорим смаком її слів навесні… обережно: тут рани ростуть десь на кутиках уст мого світу! усміхаються губи дитинства кольорово-знайомо до сліз. і невмите обличчя його не шукає ще сорому фраз, лиш регоче… мов засохлі чорниці, дивним кольором очі смачно дивляться в спину тобі крізь ліс. ти ж виходиш із казки… й озиратися вперто не хочеш. 10.05.2020

*** ти починалася кольором її губ запахом рук що молилися татковим квітам шепотом крові що тихо втікала на брук ти починалася… трішки не так як всі діти… бо під синцями що будні лишали на ній плакали очі твої задивившись на світло… десь під шипами красиво розквітлих надій ти пташенятком зростала в терновому світі… надто багато любові вливало дитинство у кров надто багато тремтіння… аж рвалися ноти! голосом мами зростаєшся з тернами знов… досі живуть у тобі таткові вільні польоти… … надто нечасто цілуєш присутність її 81

надто невчасно збираєш росу з її квітів… ти залишаєшся світом на кінчиках маминих вій і починаєшся вкотре кольором її літа 17.05.2020

Вакханалія квітня Де світанок мережиться сонцем, росами, небом і птахами… Коли тиша за руку безборонно бере і веде у прелюдію ранку… Там, де квіти кохаються з запахом, я галузкою падаю до Землі молодих грудей… І, цнотлива мовчанням, перевтілена в сотні постатей, роздягаюся словом, як вакханка, в траві німій… Ніч прощається з досвітком… Була свідком я – стала гостею. Вакханалія квітня… Я не братиму участі в ній. квітень, 2020

Перероджена вона тебе міцно тримає за талію кігтями. а ти вислизаєш, лишаючи їй тільки шкіру... і думкою-рибою довго ще б’єшся між сітями. і дико боїшся дихання цього звіра... а вранці з обіймів тікаєш уже перероджена... (чи проклята світом за власну нескорену вроду!) була ти русалкою... ще до мого народження. а стала змією... у лапах людини, природо! життя в цьому світі спірально міняється колами... не руки тримають тебе – металеві крани! ще тільки століття – і ви обміняєтесь ролями. вона знає точно: ти будеш кусати ОСТАННЯ... 17.05.2020

*** Обпечені ноги сосон... Укотре? Усоте! Дерева терплячі... З-під вій дивохвойних дивляться очі слізьми... Твій «подвиг», людино, не небо, – лиш бір – пробачить: Тут навіть живиця блаженно тече, мов мир... І жовтими німбами – «вічнозелені» крони... І чорні, не теракотові, лики святих... Твій подив і страх на узліссі монахом пригорне Отець-ялівець, що втекти з цього «пекла» встиг... А сестри-затворниці дивляться мовчки на тебе: Німе дорікання лиш ранами світить... Мовчать... Повчитись терпінню нам, брате, в цих сосон треба. А їм би навчитись «рубати», як люди, – «з плеча»! 22.05.2020

Поруч квітки коли людська рука тягнеться до польової квітки, – рослинка, вагаючись від страху, переступає з ноги на ногу… вона би побігла… та друга ніжка росте на полі мрій… стій! не ламай же гомілку єдиної. поруч квітів так легко мріється… 30.04.2020

Пташка тобі доводилося тримати на руках пташку, яка помирає? видзьобує крихти милосердя з твоїх рук і жадібно випиває з долонь останні ковтки життя… від розчарування і морального виснаження ти опускаєш крила і… помираєш раніше від неї, так і не долікувавши пташку. і правильно робиш. ніщо так не спотворює природу, як бездиханна пташка, – навіть твоє власне тіло. ти зробив усе, що міг… тільки не ховай у могилу свою велику силу духу – вона тобі ще знадобиться. 20.04.2020

За водою ти за водою рікою Юлю любов'ю пливи… визначи часом свої береги на карті тиша шаманить ниткою Юлю вир… вирви з корінням нам свою юнь «ні» «варто»… втому на сонці цю не показуй пливи… вир – 88

водоспадом у домі ж жерло – ми самі ми в цьому світі – темне русло води… дійсно не варто тілом торкати камінь… камінь мінорно нібито тоне на дні… тіло лимонне не вижимай же і жартом… там між житами ми загубились у сні… ні ти – не тиша… щастя сакральна карта 07.05.2020

Поліські сублімації прокидатися вранці – виринати із Прип'ять-ріки. розправляти рамена – відмикати у вирій замки... усміхатися сонцю соловейковим співом, як сон. і леліяти ласку з лебединим крилом в унісон… хилитатися хвилями – і натхненням химерити мить. розсипатися косами срібноросими рукавами ріки, яка спить. хвилюватися хмарами – закликати синам сині сни. материнськими молитвами, о, відбивати відлуння війни! Голосієво… голосіннями погрузати в глибінь Землі… сонно стигмою застигати десь у століття свого на чолі. і зеленими зойками зорями заплітати зітхання в зело. тихо пахнути хлібом… і мовчати ХРЕСТОМ за селом… 2019

Розділ 6

Прочанка

*** Красива і горда. Сучасна до подиву й крику. Чи просто невчасна, як п’яна прочанка вночі. І втрачений полюс твого біполярного віку – Десь там, за весною, куди не досягнуть ключі… Ключі журавлині згубила за стінами за́мків. Замки́ заіржавіли дзвоном історії в них. І пахнуть тривогами сонячні рани ранків… І пошепки моляться мами портретам синів… І гояться опіки… Вічним тавром – тільки шрами. Світанки за часом весною бинтують блакить. Швидка не встигає… Надію лишивши у храмі, Ти молишся Богу… який у тобі, земле, спить… 08.04.2020

*** проростання у космос… крила круків. не крики – а руки. проростання дзвінке – сублімація в голос трави. проростання у Лотос… після вічності. після розлуки. о всесвітнього вибуху… з Ра я сьогодні на Ви… «я – Земля. я – жива… так, обличчя – мов зім'ята м'ята... лиць у мене – мільярди. маю безлічі душ, мов отав… я одна́ така, Ра. Ви пови́нні мене пам'ятати! ще до створення правди мене Хаос дружиною взяв…» 24.04.2020

Пробач Ти пробач дику вроду мою – Цю округлість звабливого тіла, Загравання з вогнем, Зради з атомом, о, навісні… Наче в душу, плюю В твою віру озонову, милий, – Так відверто, що не Відчуваю своєї ж брехні… Ці шаленства хотінь – Цілі тонни смертельного яду – У блакитних легенях Твоїх ніжно блаженних прощань… Я заручена з інь, Але янь варто знати правду: Нині віссю крізь мене – Тимчасова жадоба прочан… Я вагітна уже… Цього разу – також не від тебе. А від того, хто тіло моє Ніжно-пристрасно п’є, наче кров. Буде хлопчик, авжеж, І характером схожий на мене. Він моє житіє Ще відмиє до першооснов. 94

Я вагітна сьогоднішнім днем. Але що мені, любий, втрачати? Я – не вічна… Я – зла. Народжу хоча б сина тобі. Хай тримає вогнем Міцно-міцно мене мій екватор! Вже перейми!.. Земля Сина Всесвіту родить – Біль. 11.05.2020

Монолог Землі Резонанс на масові весняні пожежі 2020 року коли Сонце стрибало над вічністю і в класики грала Доля, була я земною Ніжністю – лягала на ложе поля. і волею роздягалася під ковдрою зелен-жита… кохала вас, некохана вся, бо просто хотіла жити… …а нині іду на поступки стихіям Вогню і Вітру. так боляче і непросто так втрачати вагітність Квіту! втрачати вагітність-людяність, вмирати внутрішньовенно… а Сонце ще ніжить вірністю, а Сонце вражає щирістю: «ти вже не Земля, Венеро!..» березень, 2020

Хлопці мені снилися хлопці... у хітонах і з автоматами... я не бачила зброї – відчувала її присутність. була темрява; і крізь ніч вони йшли скрізь моїми п’ятами... а над ними був голос... наказовий, як вища сутність. проводжаючи страх мій, говорили: «щоб не боялась ти»... засинаючи стоячи, підпирали собою стіни... чулась дивна команда: «ані сил, ні часу не гаяти!...» я не спала, здається; міцно спали лиш хатні тіні... а один повертатися мав «до села»... крізь якісь «вибОїни»... він моїми думками говорив: «там твоя бабуся...» ХТО сторожею нашим снам?.. ангели? схимники? воїни?.. я дізнатися правду прагну… і – неймовірно боюся!.. 22.05.2020

Доки не пізно Пригорнися чолом до мене. Випий пам’ять мою із уст. Забинтуй мені зламані крила розумінням високих істин. Я щоразу двозначна, як і ваша, людино, суть. Я живу на сторінці в тілі літер… А ви – туристи… Я – цинічно жорстока, справедлива однак, мабуть, ‒ За невивчені теми часто ставлю усіх на коліна; І за тупість батьків їхнім дітям ллю в жили ртуть. Тож відкрий мене, власну історію, доки не пізно, людино. 11.05.2020

Історія Непередбачена, Я – по пробачення… Не має значення, Горда, чи ні. Не втаємничена, Вами не вивчена. Наче в обличчя, о, Гляньте в ці дні! З коренем вирвані З власного імені, Кинуті в вир мені Богом війни… Вами вже хвора я, Зелень у морі… а Я – лиш історія. Ви в мені – сни… 14.05.2020

Епоха стоїмо на колінах… наші ж голови прагнуть корони! а чи вірус-korona, чи тернових вінців, далебі... сон: війна з оком ката білим опієм мітить у скроні – і, йдучи до розп’яття, ти смієшся, епохо, собі!.. в ніч, неначе в хустину, заховавши нестримані сльози, власну пам’ять-дитину силоміць відірву від грудей!.. … снить народ на колінах. над Голгофою – круки і грози… а я жду воскресіння в сонмі роботів БОГОЛЮДЕЙ… березень 2020

100

Чума 2020 вона дивно палала. вона прагла води із серця… і утікала зі сходу та вростала у стіни Трої. зрада двері відчинить. навстіж виб'є у душі дверці всі. і – троянським конем сьогочасність у нашій історії... догоряють легенди, легені і лементи. ми у крихіток цахесів невідомо коли перетворені. бальтазари німі під вагою таких прецедентів, і виривають касcандри не волосся а Трою із коренем... 05.06.2020

101

Лінзи винні лінзи… в них неправильний колір і фокус неправильний… тому бачу «не так», говорю часом також «не те»… лінзи – кольору волі, фокус – «просто не бачити правила»: в полі зору черв’як – помічаю щось надто круте! винні лінзи… (в нас їх носять мерці та янголи) на Землі вони не дозволені. для людей вони – гріх; або просто «ну щось не те!»… вони долю мені поранили: що для мене «душа оголена» – для землян просто «дивний сміх» чи відвертості декольте… винні лінзи… я щомиті така в них різна!.. я щоразу все бачу наскрізно. як же добре, що я – «заїзна»… для місцевих ці лінзи – смерть. 102

може, зняти їх, доки не пізно, – дивні лінзи?.. вони – залізні… проіржавіють ще від сліз! ет! опускаю на брови берет, наче авторитет чи естет; йду в аптеку купити пінцет (лиш не видав мене б мій фальцет!)… а про лінзи відкрию секрет: такі носить тут… кожен поет. 25.05.2020

103

Поеткам модерні поетки так вигнули, мов бадилини, хребти своїм ритмам і римам; парник їм будують зі скла. слова їхні в серце вже стрілкою цілить годинник. від цього вмирають лише паперові тіла… а вірші – мов душі – планету воліють зігріти. і спини не гнуть під вагою людської хули… о, доле поеток! собі ми самі ворожбити: у венах – не кров у нас, – небо; та пульс наш належить Землі. 23.04.2020

104

Розділ 7

Дівчина-приб у л е ц ь

Дівчинка-прибулець дівчинка з теплими очима ангела перестала вірити в земну казку коли на День народження вперше не отримала подарунка і зрозуміла ніщо в цьому світі не приходить нізвідки усе заробляється тяжкою працею чи добрими вчинками навіть подарунки дівчинка з довгим волоссям Вероніки перестала вірити в земну казку коли одного разу вийшла з перукарні зі стрижкою «каре» – і більше не отримала звичних безкоштовних компліментів від перехожих і зрозуміла усе в цьому світі вимірюється рулеткою погляду важиться на терезах емоцій продається і купується навіть теплі слова 106

дівчинка з устами кольору вишні перестала вірити в земну казку коли зрозуміла що красиві губи створені не для поцілунків а для лихослів'я і прокльонів пересудів і насмішок (тоді вони наливаються вродою – кров'ю ображених людей) або для молитви і благословення компліментів і добрих слів (тоді вони знекровлюються уподібнюючись Світлу…) дівчинка з пишними крилами ангела перестала вірити в земну казку коли усвідомила що на Землі крила як і мрії не потрібні на них далеко не залетиш… потрібні руки сильні витривалі і жорстокі щоб вижити

107

дівчинка що прибула на нашу планету з очима і руками ангела з вустами і волоссям німфи з кожним днем поступово перетворювалася на маленьку безлику людину… і чим глибше та болючіше реальність розчаруванням орала її тендітне тільце залишаючи зморшки… тим частіше і впевненіше дівчинка-прибулець думала про вирій… 16.05.2019

108

Спостереження Цикл ліричних мініатюр

*** чим вище жінка піднімає голову – тим більша глибина її самотності… 22.05.2020.

*** тяжко помирати двічі… і страшніше вперше: душею… 01.05.2020

109

*** якщо погляд жінки не пронизує тебе наскрізь, – така жінка не вміє дивитися в себе. 22.05.2020.

*** процес редагування людиною власної душі – безкінечний: прагнучи ідеалу, отримуємо чернетку… 27.04. 2020

110

*** якщо під час розмови людина опускає погляд, вона – не неуважна, не неправдива. і нічого не приховує. хіба що тільки одне: вона бачить тебе з дещо вищого рівня. 22.05.2020

111

Коли захід заходить у схід коли захід заходить у схід бо ніч що минає триває секунду чи долі її… …їхні долі єднаючи в колі світ обманює Будду в жар обіймів кидаючи лід що розтане убивши вогонь власним тілом та… холодом власним мов прекрасне мов свято вічність миті він буде тривати перед смертю пізнання себе́ ж… P. S. це –як схід випивати з долонь обпікаючи кольором губи а на смак пізнавати холодну росу… яка зникне як сон ось о 26.04.2020

112

Захід–схід схід – морозиво ніжне, що вершками над кавою ночі: швидко тане, втрачаючи смак… запах заходу – кавовий, – сходу подібний: невагомість екзотики – шлейф еротики снів… якщо скинути з себе ж вагу і приспати на ніч пильність Будди… на ніч каву? ну що ти? не буду… 26.04.2020

113

*** у вашому домі давно гостювала любов. ви вдвох проводжали цю гостю на потяг розбитих ілюзій… відплакали… годі. і досить… відтоді ж ніщо не змінилось немов: ви вдвох п'єте каву з ним досі. щоранку… а він, мов канапку, твій спокій присутністю ріже, і перчить словами навмисне. ви – різні… і погляди вперті кидає – хоч злі, та не кислі… від них тебе нудило, знаю, у першім триместрі вагітності болем-дитям… а дехто, затям, коханням цей стан називає. все просто – відносно… цей Відчай, татусь твого Болю, – дорослого й мудрого сина, – на щастя, чи то на печаль, 114

давно вже відчалив у Лету… й відверто – не жаль… і ти – одиноко одна, легка, невагома і вперто від серця давно не залежна, – як даль. незвільнено вільна! над'юна душею, мов ніч. яка віч-на-віч була створена Богом ще 33 роки назад… як світ ляже спати, почнеш себе, нову, писати: без критики збоку, без редагувань і цензури. щоночі, щороку, у тиші допишеш… в щоденниках власних і віршах. травень, 2018

115

Л ю б о в н е - п і з - н а́- в а - н а любов не вимірюється поглядом рулеткою речення шкалою людської заздрості не піддається вивченню під мікроскопом цікавості методом аналізу/ осуду любов безмежна і/або безрозмірна вона безколірна не має запаху/смаку а точніше – вона щоразу різна на смак/ на запах/ на колір і навіть на дотик все залежить від людського серця яке її споглядає/ вивчає/ пізнає… вона різна в об'ємі хтось тоне у ній вік як в океані а хтось випиває залпом 116

немов склянку… бо/або просто випиває… тому й не відчуває ні смаку/ ні запаху ні кольору/ ні міри ні навіть дотику до власного серця любов безцінна бо/і/вся жива вона бо-їть-ся жалюгідного/жебрацького/безцільного існування… любов – сакральна… 26.04.2020

117

Земне все земне тут: ці півкульні метафори мозку, сухожилля думок та ідей, капіляри промовлених слів, вени віршів розширені й артерії тем, ще ніколи ніким не відкритих… ти один такий в світі. і мільйони таких же, як ти, – які думають точно так само, що одні вони тут неземні… й капілярами речень кровоточать до ближніх… дні, години і тижні накопичують думи у венах, щоб прорватись чорнилами віршів в ілюзійно побілений світ… забруднивши не день, а сторінку однієї із тисяч недописаних книг… 118

а ти інший, на сміх. сто думок консервуєш у сині, розкриваєш собі сотні вен, аби кОмусь хоч щОсь доказати! щоб не мить, не годину вмирати, – кровоточиш… на кілька століть! чи хоча б на «н»-сЯт земних років, немов гуму, розтягуєш смерть… мазохіст ти, поЕт! чуєш кроки? все земне тут… тож Земля по тіла наші йде, – так, як Небо – по душі немиті. (вони – неземні) ти ж віддай йому вІрші ))) врятУй їх! ))) тільки душу за обмін – Землі… 24.04.2020

119

В магазині земної мудрості не вір у любов але сам люби бо чим більше віддаєш – тим більше отримуєш і навіть якщо світ навколо скупий на компліменти та щирі побажання ти будеш жити… і рівно стільки часу скільки метрів із сувою твоєї гідності не відмотали тобі́ ж на компліменти рівно стільки років скільки кілограмів некорисних солодощів солодкослів'я ще не встигли продати тобі́ в магазині земної мудрості… не сумуй якщо не знав вдячності 120

(мов не взяв решти у продавця) бо чим менше отримав тут тим більше матимеш там і чим ме́нше отримав уже тим до́вше отримуватимеш поступово тобто – житимеш… а ще не бійся втрачати… адже чим більше втрачаєш сьогодні – тим більше знаходиш завтра 25.04.2020

121

На казковій планеті ми живемо на казковій планеті, де Сонце говорить до нас усіма мовами світу – та ніяк не дістанеться глибин нашого розуміння… де Вітер краде нашу вічну суєтність, щоб розірвати на сотні непотрібних речей… де Бог закриває Свої небесні очі мокрими від сліз хмарами, щоб хоч інколи не бачити наших тяжких падінь… а за мить відкриває – і промінними пальцями піднімає нас із колін та веде за Собою… хай не силою віри, так почуттям вдячності за кожен прожитий день, за життя у земному Раю – 122

на казковій планеті… де слуги нам – звірі і птиці. де лагідний Дощ зі срібної ложечки годує нашу тілесну сутність. а ми ростемо – як мильні бульбашки… (і з кожним днем ростуть наші тіні…) МИ ПРОМИНАЄМО, СТАВШИ ПРОМЕНЯМИ СВІТЛА. А ТІНІ ЗНИКАЮТЬ БЕЗСЛІДНО. шкода, що ТІНЬ, а не СВІТЛО, вважали ми сенсом життя. жаль, що не дякували Дощу і не вивчили мову Сонця… 2018

123

*** віршую – мов дихаю тож не писати не вмію можу лише не записувати це – наче дихати у респіраторі або жити під водою… часом експериментую – затримую подих на день на тиждень на рік… люблю воскресати 25.05.2020

124

Розділ 8

Реінкарнована

*** терпіння твоє – дерев’я́ніє… віти стомились родити. вкотре наснилися листю десятки питань до долі... це просто набута манія, – жити лиш там, де діти; і власною кистю себе ж замикати в колі. очима незрячими дивитися у негоду; зеленими нігтями у цвіт фарбувати вії… ти – дерево втрачене із райським красивим плодом. ось тільки між вітами досі гніздяться... змії. 30.05.2020

126

Ворона нами керує страх протиставити себе людям. так, тут ніхто не любить сніжно красивих ворон. обожнюю біле! та в мене ж – лиш цятка на грудях... щодня наполегливо світлішаю я на тон... 30.05.2020

Реінкарнована жорстоке слово пагорби любові розкопує до неймовірних ям – повзеш до серця ниткою основи маленьким павучком, немов дитям. 03.06.2020

127

Вловима Поверни мене травням, надпрозору і надто просту, – Я промию у травнях ніжну квітку своєї рани. І розлуки яри вперто річкою переступлю, Так набридло дзвеніти струмком із кухонного крану! А ти кажеш: «Вловима, як і віра в кишені прочан: Хоч дешева порівняно – все ж не остання». І кидаєш монеткою в той найбрудніший рівчак… …А потойбіч хлопчина устиг загадати бажання. 8.05.2020

128

Обручка Утрачена… Зайду невидимкою в сон: У Вашому липні русалки прозоро танцюють… Я тільки на хвильку – обручку вернути Вам… Он… Не буду дивитися: долю зурочу всує… Чому ж так стискається коло довкола руки? Танок юних німф тисне пальці – ніч падає в ранок рвучко. І спогади мертві лежать на краю ріки… Невже задушила Ваш сон тільки я, – обручка? 2.05.2020

129

*** тишу люблю вона ворожить пальцями по хребту долю… ш-ш-ш-ш-ш-ш-ш-ш… страшно домашній затишок обожнюю! у тебе є дім добре д-д-д-д-д-д-д-д-д-д-д… холодно без… ласку люблю розливаюся хвилями тіл блукаю… любити люблю а ти? любиш? ш-ш-ш-ш-ш-ш-ш-ш-ш-ш… спиш один д-д-д-д-д-д-д-д-д-д-д-д… а холодно лиш мені 130

ти ж любив лю… бив! і вбив мене в собі. 27.03.2020

АлюзіїЇ ілюзії алюзії у лузі: болото – квіти – спокій – і вода… любов любов’ю міряється… в смузі є кислота і солод… пий до дна! квітень, 2020

131

Комашка Убита… Воскресну тепер, за мить! У вашому світі я зовсім не вміла жити... Слова металеві на шиї моїй – як сіть. А я оживаю – маленькою, мов століття. Дозволь, оберегом побуду в твоєму авто! Я ж трішечки схожа на цю іграшкову фею. Кусаю… Ти кидаєш болем об скло!.. Я – ніхто… Але воскресаю... Прозрінням або душею. 20.05.2020

132

Дружина Ти кажеш: «Дружімо, о, вірна моя дружино!» Чому ж ти в обіймах не грієш мене, як друг? Напевно, для тебе я просто красива ожина... Милуєшся квітом (а інколи – плодом); але не береш до рук... А знаєш, ожина, – вона обережність любить; І коле словами тоді, як тікаєш лиш... А згуба ожини – її надто стиглі губи, Що кольору болю… Тому не цілуй. Облиш. 25.05.2020

133

Ші* тиша шита ниткою шовковою… ...шепіт пішки йшов у дежавю… Аріадна шаруділа шторою шепотів на вушко Шива «лю…» «ш-ш-ш-ши…» у шпаринку тиша шусть – зашилася… ще й Тесей шукає шнур дощів… в нашій мушлі щось 134

таки лишилося… швидко Шива дощ душі пришив… «ш-ш-ш-ши…» тиша шита ниткою шовковою… Аріадно де ж Тесей? спіши! шовкопрядом шокінгом шоковано… віриш віршам? шанс лиши і ші… вір ші… 30.04.2020 * Ші – 1) особливий жанр віршів пісенного типу, що був поширений у ІІ – ІY столітті в Китаї; ші, як правило (бували винятки) складалися з рядків з невеликою кількістю складів; 2) поезія в цілому.

135

Шива пам’ятаєш? вивчав мене в чотирьох долонях… моє тіло було незрілим іще, як сонях… я гойдала твій сум на своїх молодих колінах. моє тіло було тобі світом… тоді єдиним. моє тіло було весною на виднокрузі, – твої пальці блукали садом моїх ілюзій. я була Аріадною мить; мов Тесея, тебе любила. знала: ти загубив думки, мов нитки, в лабіринтах тіла. аби ти заблукав у мені назавжди, востаннє, я сховала клубок розмов у пісок мовчання… я так прагла дощів твоїх слів, компліментів, очей проміння між карпати грудей моїх молодих, між думок коріння! щоб камінням вагань моїх 136

за Всевишнього заповітом – розтікались молочні ріки – прямо в губи майбутнім дітям… але ти був прочанин лиш, – мандрівний і німий філософ. ти рельєф мій вивчав і мовчав… ти мовчиш і досі. P. S. я ж – Парваті твоя, – вже не Саті; а ти – мій Шива. заблукала тебе – не Тесея… і все ж пришила. 30.04.2020

137

Дерево а ти кажеш, я – дерево, дерево, дерево… як і віра – столітня, та вперто тверда; ти відкрив мені двері до прерії кременем, аби стовбур дубовий роз’їдала вчорашня вода. ти відкрив мені двері… та стоїш очеретом, як сторожем, то вітрами регочеш, то пробаченням тлієш: «прийди»; а мені у цій річці – так натхненно і так чомусь хороше… з кожним роком міцнію, дорожча щораз у воді. 8.05.2020

138

Іронічне я – дріт електричний, твердий, недотичний, іксвольтний і часто німий… з тобою, mі другом, поєднаний струмом. смертельний зв’язок… і міцний! мов блискавка, чесно, я трохи небесна, і трохи належу землі. зі струмом нелегко: це гра «в небезпеку»… заземлень нема на «нулі»… … я – стабілізатор… як регулювати напругу, що рветься крізь нас? напевне, спочатку вмонтуй в мене датчик, а ще – «автомат» про запас!.. 20.04.2020

139

Дочасність обминувши б дочАсність, переставивши сіті у «зАвтра», ми спіймали б удАчу й трішки мЕнше б, напевне, дощУ… …ти чомУ не читАєш мене між словАми, коли я кричУ??? і пускаєш однУ, ніби рИбу, у вОду мене, коли плАчу? 22.04.2020

140

Бджілка Я на долоні лежала твоїй… бджілкою сонною. Ти мене променем пестив, о макросвіте! Сад нас від неба ховав тоді буйною кроною. Я так хотіла навчитися… біль любити. Ти ніжно-ніжно надламував крила кома́шині, Я зарікалася кров’ю, що буду жити. Я не була осою, не стала шершнем, ні, – Мовчки в саду помирають незапилені квіти… Дихають серцевиною мертвих зав’язів, В’яло пелюстками в сон залітають щоночі… Я рятувати їх хочу, – а крила зв’язані. Ти любиш волю мою, – лиш відпускати не хочеш. 12.04.2020

141

Дафна Я сьогодні засну без вірша, замість нього – листок долоні Покладу під щоку, на губи – надкораловий колір слів… Будуть: небо в мені дрімати, діти-рими гуляти сонно По молочному шляху ночі в неозорих оазах снів… Попрошу у самого Феба придивитись за дітьми пильно, А сама його німфу Дафну у міфічну вдягну весну. Порятую від лаврів юнку, власній гордості підневільну. Їй так треба обійми Феба! Особливо у стилі ню… Дафна ж – дерево. Дафна – лаври. Дафна з бога сміється лунко. Дафна снить у пустелі слави, безголоса, немов зима. Дафни гордість і Дафни цнота не приймає його цілунків. 142

В Аполлона є інші музи, правда, музика та – німа… Я сьогодні засну без вірша, без інтиму його моментів: Паралельного римування й перехресних обіймів тіл… Доки рими ловити будуть, мов котів, за хвости комети, Заримуються паралелі Дафни снів і моїх світів… 01.05.2020

143

*** я у волю Твою розуміння, мов ноти, вкладатиму. розуміння себе ж – у клавіші-пальці Твої. будуть весни іще укривати мій сад блаватами. реінкарнуються мрії мої – в солов’їв... тихо в долі дітей пелюстками іще опадатиму… буду гріти їм трави – мов отави воскреслих надій. Ти ж дощами травневими – надпрозорими нашими датами – колір пилу, мов сумнів у вічній любові, змий. 29.05.2020

144

*** Власне обличчя зітри, наче слід від печаті… В білому світі правди, здається, нема. Слова відбитки – недорогі експонати. Татуюванням на тілі Землі – ти сама. Власна могила з часом вдягається сенсом. Хрест такий чорний, мов крила були за життя… Віриш у краще? Що ж, якщо й справді воскреснем? Ангелам чорним до неба нема вороття. 08.05.2020

145

*** Горе вам, коли всі люди Будуть говорити про вас гарно! Євангеліє від Луки

тяжко тримати на вітах гарячі людські слова – вони пропалюють нам листя. або просто спопеляють… знаю: з часом я спалахну – щоб хоч трішки зігріти цей світ. навколо багаття будуть грітися й ті, хто кидав у мене жар. а я подякую їм за першооснову свого світла. P. S. якби не їхні іскри – я б не знала власної суті… 03.06.2020

146

Юлія Сільчук закінчила магістратуру філологічного факультету Волинського національного університету імені Лесі Українки, захистилася на кафедрі теорії літератури. Друкувалася в обласній періодиці, фахових журналах, колективних альманахах та збірниках («Світязь», «Дзвін», «Світова література» та ін.) Брала участь у літературних нарадах ( Коктебель, 2005; Київ, 2019). Фіналістка конкурсу ім. Григора Тютюнника (2020). Авторка поетичних збірок «Золоті дні» (2002), «Озвучення тиші» (2010), «Календаризую почуття» (2019).

147

Зміст Непередбачена ........................................................................................................5 Розділ 1.

Анна

Розділ 2.

Марія

Анна....................................................................................................................................10 «Писатиму думку навиворіт...»...........................................................11 Титри.................................................................................................................................12 «Знайди собі дівчинку з крилами...».............................................13 Тимчасовість.............................................................................................................14 Вперше.............................................................................................................................15 Лаконічність..............................................................................................................16 Крапка..............................................................................................................................17 Ідол........................................................................................................................................18 Рулетка.............................................................................................................................19 «Обіцяй…»....................................................................................................................20 «Ніч розрізала навпіл…»..............................................................................21 Келихи..............................................................................................................................22 Через 13 років… ..................................................................................................23 Жіноча сага.................................................................................................................25 Тільки іронія.............................................................................................................26 Марія..................................................................................................................................28 «десь на заході долі...».....................................................................................29 Гавриїлу..........................................................................................................................30 Втома..................................................................................................................................31 «твої руки…»..............................................................................................................32 «ніч, упившись дощем…»...........................................................................34 Небо....................................................................................................................................35 Мама...................................................................................................................................36 Нірвана............................................................................................................................37 Соло любові...............................................................................................................38 148

Молитва..........................................................................................................................39 Віра .....................................................................................................................................40 Багатозначна.............................................................................................................41 Вільна.................................................................................................................................42

Розділ 3.

Єва

«Розстріляний день...».....................................................................................44 «я навесні оголена…».......................................................................................45 «хмари нахмурились...».................................................................................46 «не обіймай мене…» ......................................................................................48 «вітер любов прив'язав...» ........................................................................49 Розіп'ясти.....................................................................................................................51 Безкрилію.....................................................................................................................53 Напівреальність ..................................................................................................54 Не клич............................................................................................................................55 Знову у сад Едему ..............................................................................................56 Адаму.................................................................................................................................57

Розділ 4 . Непередбачена

Непередбачена.......................................................................................................60 «малювати мальви митями мовчання…» ..............................61 «Це місто – мов тісто...».............................................................................62 «простір розпростався…» .......................................................................63 «цвіт – як світло одразу…» ...................................................................65 Я малюватиму .......................................................................................................66 «світ, у який я дивилась…»........................................................................67 Поза реченням.......................................................................................................68 Ненароджені............................................................................................................70 «ми у снігах…» .......................................................................................................71 Пробачення...............................................................................................................72 «Не малюй печаль моїм обличчям...»..........................................74 «я вмію заглядати у майбутнє...»...............................................75

149

Розділ 5.

Русалонькаа

Тиша...................................................................................................................................78 Пам'ять .........................................................................................................................79 Дитинство....................................................................................................................80 «ти починалася кольором її губ…» ...............................................81 Вакханалія квітня ...........................................................................................83 Перероджена...........................................................................................................84 «Обпечені ноги сосон...» ............................................................................85 Поруч квітки ..........................................................................................................86 Пташка .........................................................................................................................87 За водою .......................................................................................................................88 Поліські сублімації .........................................................................................90

Розділ 6.

Прочанка

«Красива і горда...» ...........................................................................................92 «проростання у космос…» ......................................................................93 Пробач.............................................................................................................................94 Монолог Землі ....................................................................................................96 Хлопці ............................................................................................................................97 Доки не пізно..........................................................................................................98 Історія...............................................................................................................................99 Епоха..................................................................................................................................100 Чума 2020.....................................................................................................................101 Лінзим..............................................................................................................................102 Поеткам .......................................................................................................................104

Розділ 7.

Дівчина-прибулець

Дівчинка-прибулець .....................................................................................106 Спостереження. Цикл ліричних мініатюр ......................109 «чим вище жінка…»............................................................................109 «тяжко помирати двічі…» .........................................................109 150

«якщо погляд жінки…» ................................................................110 «процес редагування» ....................................................................110 «якщо під час розмови…»............................................................111 Коли захід заходить у схід ......................................................................112 Захід–схід ..................................................................................................................113 «у вашому домі…» .............................................................................................114 Любов не-піз-на-ва-на ................................................................................116 Земне ............................................................................................................................118 В магазині земної мудрості ..................................................................120 На казковій планеті .....................................................................................122 «віршую – мов дихаю...» ...........................................................................124

Розділ 8.

Реінкарнована

«терпіння твоє – дерев'я́ніє…» .........................................................126 Ворона ............................................................................................................................127 Реінкарнована ......................................................................................................127 Вловима...........................................................................................................................128 Обручка .......................................................................................................................129 «тишу люблю… .....................................................................................................130 Алюзії ..............................................................................................................................131 Комашка .....................................................................................................................132 Дружина........................................................................................................................133 Ші ........................................................................................................................................134 Шива ................................................................................................................................136 Дерево ............................................................................................................................138 Іронічне ........................................................................................................................139 Дочасність ..............................................................................................................140 Бджілка .........................................................................................................................141 Дафна ..............................................................................................................................142 «я у волю Твою…» ..............................................................................................144 «Власне обличчя зітри…»............................................................................145 «тяжко тримати на вітах…» .................................................................146 151

Літературно-художнє видання

Юлія Миколаївна СІЛЬЧУК

Реінкарнації Головний редактор – Світлана Політило Літературний редактор – Юлія Хвас Комп’ютерна верстка – Світлани Колос Художнє оформлення – Ольги Мединської Дизайн обкладинки – Людмили Терехової

Формат 70х100 1/32. Ум. друк. арк. 9,3. Зам 9.

ВОРВП «Надстир’я» 43016 м. Луцьк, вул. Лесі Українки, 7. Тел. (0332) 72-20-13. Свідоцтво про державну реєстрацію ДК № 349 від 02.03.2001.