Світ-інфо №167-2020 рік

Усім — про все http://svit11.wordpress.com

Найцікавіша газета для кожного з вас Чернігівщина. Україна. Світ

Чернігівська обласна газета

Виходить з лютого 2012 року

№167 23 січня 2020 року

Збитий літак

Україна й далі в сумному епіцентрі міжнародного протистояння Війна, втрата Криму і частини Донбасу. Скандал з президентськими виборами в США. Загибель українського літака через конфлікт США й Ірану. Україна страждає від цих перипетій через відсутність національної єдності. Нова влада — старі «граблі».

Чому ми в постраждалих?

Наш видатний земляк Левко Григорович Лук`яненко, котрий ретельно вивчав історію, якось висунув таку гіпотезу наших проблем і бід. Географічний чинник. Добре було Англії чи Японії за морем бути захищеними від агресії чужих орд. У нас же — рівнина, степ, особливо зі сходу і півдня. Що ж, у цій теорії щось є, особливо щодо минулих століть. Але за останні сто років людство настільки зросло щодо досягнень науки й техніки (на жаль, не щодо моралі, гуманності), світ настільки глобалізувався, що ні моря, ні гори вже не є якимось бар`єром. Та враження, що ми, Україна, чомусь не просто долучені до світової колотнечі, а постійно в її епіцентрі, хоч гравці її часто далеко від наших кордонів. Країна в центрі Європи, одна з найбільших на континенті. Край, що після могутньої середньовічної держави Ки-

ївської Русі десь на 700 років втратив свою державність, еліта якого пішла в найми по різних імперіях. Та ось майже три десятиліття незалежності. І надзвичайно трагічні кілька останніх років. Вперше за цю новітню історію — на нашій землі війна, єдина країна Європи, де вона йде. Вперше ми втратили території — Крим і частину Донбасу. І всі розуміємо, що це теж наслідки геополітичних ігрищ. Так, безумовно, також від нашої багатовікової біди — сусідства з Росією, але й від європейських і світових політичних пасьянсів. І смішно чути бідкання на адресу, наприклад, президента Франції чи канцлера Німеччини, що ті «мало дбають» про Україну. Схоже, ми забули відверті слова мудрого прем’єра Британії Черчіля про те, що у Британії нема друзів, нема ворогів, а є британські інтереси. На іншому кінці планети, в Сполучених Штатах Америки, почався процес імпічменту, тобто відсторонення від влади президента Дональда Трампа. Процес, вкрай рідкісний у більш як двохсотлітній історії держави. І звинувачення главі держави — не лише у порушенні норм американської демократії, на що так різко реагує Конгрес. А варто нагадати, що при величезній політичній, державній ролі в США президента, все ж, вище від нього стоїть парламент держави — Конгрес США. І це реальний прояв парламентсько-президентської держави, а не імітований, як у нас в Україні. Так от,

чи не ще більші звинувачення Трампові пов’язані з далекою від США Україною. Звинувачують у спробах адміністрації Трампа втягувати і нашу попередню, і теперішню владу в політичні, виборчі баталії в США. Невже це теж нам треба, ці скандали, при всі важливості підтримки України Америкою? І вже зовсім напряму пов’язана з глобальним протистоянням, у давній гарячій точці планети — Близькому Сході, конкретно — протистоянням США й Ірану, страшна трагедія: загибель українського пасажирського літака в Ірані 8 січня. Літак рейсу Тегеран — Київ був збитий іранською ракетою за кілька хвилин після злету з аеропорту столиця Ірану. У літаку було 167 пасажирів та 9 членів екіпажу, усі 176 людей загинули. Громадян України було 11 — екіпаж і 2 пасажири, інші загиблі громадяни: Ірану — 82, Канади — 63, Швеції — 10, Афганістану — 4, ФРН — 3, Великої Британії — 3. Не одразу, імовірно під тиском США, Канади, Британії, ряду інших країн, вранці 11 січня Іран офіційно визнав, що літак було збито ракетою його протиповітряної оборони. Випадково. І не у виправдання, а хоча б як пояснення, Іран заявив, що до трагічної помилки призвело вкрай небезпечне загострення між США й Іраном, загроза американських ракетних ударів по Ірану, вбивство американським спецназом за кілька днів до цього іранського генерала, якого США назвали одним з організаторів тероризму.

4

10-річчя трагедії першого Майдану В нинішній суспільно-політичній колотнечі якось поза увагою громадськості пройшла річниця доволі небуденної дати нашої новітньої історії. 17 січня виповнилося рівно 10 років президентських виборів в Україні 2010 року. Дехто з читачів може не одразу збагнути суть заголовка цієї статті. Адже наш перший Майдан, Помаранчева революція, проходив, починаючи з 20-х чисел листопада 2004 року, тривав усього три тижні і благополучно завершився перемогою учасників протестів. Вони добивалися скасування результатів тодішніх президентських виборів, коли Центрвиборчком оголосив переможцем другого туру, відтак і виборів загалом, кандидата від влади недавнього прем’єра Віктора Януковича. Прихильники лідера опозиції Віктора Ющен-

ка заявили про величезні фальсифікації влади на виборах і почали безстрокову акцію протесту, що отримала назву Майдану, також Помаранчевої революції, за «брендом», кольором виборчої кампанії опозиції. Незвичне досі для нас силове захоплення центру столиці, подібні акції по країні змусили владу відступити.

3 грудня Верховний Суд України за поданням опо-

зиції визнав результати другого туру виборів недійсними. Згідно рішення суду Верховна Рада призначила повторне голосування другого туру, яке в народі спрощено назвали третім туром виборів, на 26 грудня. Центрвиборчком було оновлено. Ющенко прогнозовано переміг, набравши 52 % голосів. Янукович набрав 42,2 %. 23 січня 2005 року Віктор Ющенко вступив на посаду президента

України. Тріумф, перемога Майдану! Але чому зараз варто говорити про 10-річчя його поразки і трагедії? Повернімося у гарячий 2004 рік. І ще трошки далі. Віктор Ющенко, до цього успішний керівник Національного банку України, потім успішний прем`єрміністр, не вписався в олігархічний лад, що стрімко набирав силу ще за першого президентства Леоніда Кучми з 1994 року, а особливо з початком другого — з 1999 року. У 2000 році Ющенко був зміщений парламентом з посади прем’єра. Але публічно пообіцяв, що він «повернеться». На парламентських виборах 2002 року створений і очолюваний Ющенком політичний Блок «Наша Україна» набрав найбільше голосів і отримав найчисельнішу фракцію в Раді, щоправда, далеко не парламентську більшість.

4

Ціна 5 гривень

Триває передплата на нашу газету на 2020 рік

Передплатна ціна найнижча і незмінна:

10 гривень на місяць. Усі поштові відділення й листоноші області ведуть передплату на «Світ-інфо» на будьякий термін і на будь-яку адресу в області. Передплатний індекс «Світ-інфо» — Основні теми газети:

` 865 14

Події в області, Україні і світі. Політика, соціальні проблеми, екологія. Публікації раніше невідомої нам історії України, СРСР. Проза і поезія відомих письменників світу. Культура, мистецтво, спорт. У світі цікавого.

«Світ-інфо» — газета для кожного з вас!

Долучайте нових читачів

Прочитавши нашу газету, покажіть її друзям, знайомим, колегам, запропонуйте також передплатити.

29 січня — День пам'яті Героїв Крут Минає 102 роки від пам’ятного бою 29 січня 1918 року біля залізничної станції Крути неподалік Ніжина. Тоді українські військові, студенти столиці вступили в нерівний бій з військом більшовицької Росії, яке та направила, щоб окупувати щойно проголошену незалежну Українську Народну Республіку. Ціною героїзму і жертв українські патріоти затримали на певний час наступ російського війська на Київ, що дозволило УНР підписати Брестський мир, де наша молода держава була визнана країнами Європи. Подвиг Героїв Крут, як і багато що за радянських часів, замовчувався владою. Лише в незалежній Україні ми стали вшановувати цей подвиг. На місці бою споруджено державний Меморіал Героям Крут. Щороку там відбувається їх вшанування. Воно пройде і нині.

Дмитро Разумков: У Раду не подано законопроєктів про зміну мовного закону Голова Верховної Ради України вніс ясність щодо поширюваних деким заяв про начебто подані у парламент законопроєкти щодо зміни ухваленого торік закону про державну мову. Разумков заявив, що жодних змін до мовного закону в Раду наразі не надходило. Нагадаємо, згідно цього закону, з 16 січня 2020 року в Україні вся реклама на телебаченні, радіо, у друкованих виданнях повинна бути тільки українською мовою.

2

Світ Чернігівщини

Світ- інфо №167 23 січня 2020 року

Бліц-інформ Чернігівське земляцтво Києва: У Чернігові подешевшало тепло

Акціонерне товариство «Облтеплокомуненерго» повідомило Чернігівську міську раду про зменшення нарахувань за теплову енергію для споживачів міста на 9,8 %. Підприємство посилається на постанову Кабміну № 1082 від 24 грудня 2019 року, яка передбачає «можливість (право) теплопостачальним організаціям здійснювати зміну розміру нарахувань, починаючи із нарахувань за грудень 2019 року». Кабінет міністрів цією постановою дозволив теплопостачальникам перераховувати суми в платіжках у випадку зниження ціни на газ порівняно із уже закладеною в тарифі.

поклик рідного порогу

В столичному Виставковому центрі 11 січня пройшли традиційні щорічні збори «Чернігівського земляцтва в Києві». Громадська організація відзначила 24-річчя. Найбільш масове і активне обласне Земляцтво столиці гуртує киян — уродженців Чернігівщини, на добрі справи для рідного краю.

Обласна влада вже включається у цю добре справу, в тому числі фінансуванням. Ось перелік деяких добрих справ Земляцтва за 2019 рік — щодо зміцнення контактів з рідним краєм, допомоги землякам. Упорядкування чернігівської садиби у Національному музеї архітектури і побуту у Пирогові; участь у святкуванні днів міст і сіл, загальнодержав-

Як завжди, у зборах взяли участь делегації Чернігова і районів області. Було розгорнуто експозицію заповідників, музеїв, інших історико-культурницьких закладів області. Свої талати показали аматори районів. Великий святковий концерт дали артисти обласного філармонійного центру. На урочистій частині зборів у залі центру представники Земляцтва і Чернігівщини підписали традиційну щорічну угоду про співпрацю. Цю угоду на 2020 рік підписали багаторічний голова Земляцтва Віктор Ткаченко, недавно призначений президентом голова Чернігівської обласної державної адміністрації Андрій Прокопенко, голова обласної ради Ігор Вдовенко. «Товариство «Чернігівське земляцтво» об’єднує людей, які пам’ятають про своє коріння, бережуть в душі любов до батьківщини і, за можливістю, сприяють її економічному зростанню, соціальному розвитку, духовному збагаченню», сказав у виступі Андрій Прокопенко. Він закликав членів земляцтва об’єднати зусилля для збереження культурної спадщини краю. Зокрема, долучитися до реставрації козацької Георгіївської церкви у селищі Седнів.

них та місцевих свят; поповнення книгами сільських книгозбірень; фінансова допомога на відкриття на малій батьківщині меморіальних дошок відомим землякам та загиблим воїнам; допомога нашим пораненим оборонцям, що перебувають на лікуванні; допомога дитячим закладам, будинкам для самотніх людей похилого віку. А ось добрі справи районних відділень. Бобровиця. Фінансова допомога селу Марківці – школі, садочку, поетичному клубу «Джерело». Для мешканців цього села організована екскурсія до гетьманської столиці Батурина. Борзна. Долучилося до відзначення 200-ї річниці з дня народження письменника, вченого Пантелеймона Куліша. Завдяки ініціативі Володимира Леміша, у селі Носелівка завершується ремонт сільського клубу, де будуть земляцька світлиця та сільська бібліотека. Варва. Надавали матеріальну допомогу районному ветеранському відділенню, сприяли відзначенню пам’яті Осипа Бодянського. Городня. Долучились до облаштування та відкриття

Долучайтеся до Благодійного фонду «Захистимо Україну!»

Просимо надати допомогу пальним або коштами на підтримку діяльності Чернігівського благодійного фонду «Захистимо Україну!», який, у свою чергу, допомагає українській армії, родинам воїнів АТО. Кошти можна перераховувати за такими реквізитами: на картку «Приватбанку» на ім'я Ясенчука Олександра: 5168 7456 0409 2962.

Допомагають «Інтермеццо» і благодійники

До новорічних свят за підтримки благодійної ініціативи «Беларусь-АТО», ТОВ «СантаБремор», Централі Суспільної Служби Українців та приватного нотаріуса Олександра Красногора Чернігівський культурно-мистецький центр «Інтермеццо» передав продуктові набори для більше ніж 10 родин інвалідів — біженців з Донбасу, що мешкають в Чернігові. Від Чернігівського осередку Суспільної Служби України та КМЦ «Інтермеццо» було надано допомогу медичним обладнанням тим, хто цього потребує.

Молодіжний рух «Твоя країна»

Чернігів вдруге долучився до цього всеукраїнського руху і прийняв 11 охочих ознайомитися з його туристичними принадами. Приїхали молоді люди з Миколаєва, Запоріжжя, Дніпра, Львова, Харкова, Ужгорода. Гості перебували в місті три дні, побули на екскурсіях, в театрах, музеях, на фестивалі «Де коза ходить, там жито родить». Рух «Твоя країна» започаткувала 2014 року громадська організація «Фундація регіональних ініціатив». Мета — активізація серед молоді внутрішнього туризму, пізнання рідної країни. Заявки на ознайомлення з Черніговом подало 72 людини, з яких відібрали 12. Учасники руху оплачують дорогу і харчування, організатори – житло.

«Десна» перемогла з рахунком 5:0 у першому спарингу

Перед виїздом на тренувальний збір в Туреччину, де заплановано ряд матчів, чернігівська «Десна» провела перший товариський матч року в Білорусі. Підопічні Олександра Рябоконя розгромили ФК «Супутник» (Речиця) з рахунком 5:0. Голи забили Будковський, Філіппов, Кузик, Дем'яненко, Старенький. В таких матчах, без обмеження замін, тренери перевіряють якомога більше гравців. Ось хто грав у матчі. Перший тайм: Литовка, Конопля, Імереков, Єрмаков, Западня, Арвеладзе, Калитвинцев, Кузик, Хльобас, Філіппов, Будковський. Другий тайм: Паст, Фаворов, Гітченко, Картушов, Дем'яненко, Старенький, Мочуляк, Мікітюк, Белік, Шевцов, Мостовий.

меморіальної кімнати Левка Лук'яненка. Завершена робота над книгою про село Конотоп. Ічня. Допомагали у виданні щорічного альманаху літературного об'єднання «Криниця» та альманаху «Джерельна Іченька». Допомагали коштами на реставрацію Качанівки. Надавали фінансову допомогу учасникам АТО та ООС. Короп. Переможницею у ХІ обласному конкурсі «Благодійник року» імені меценатів Тарновських стала Тетяна Синякова. Впродовж десяти років вона надає допомогу Черешенській школі-інтернату, Шабалинівському відділенню Територіального центру з обслуговування самотніх непрацездатних громадян, церкві святого Миколая, що будується в селі Рихли. Лише річна її допомога склала понад 200 тисяч гривень. Куликівка. Земляки взяли найактивнішу участь у відзначенні на всеукраїнському рівні 150-річчя з дня народження видатного педагога, уродженки села Ковчин Лідії Платонівні Деполович. Мена. Організували екскурсію для мешканців с. Городище до Музею в Пирогово, де також ознайомилися з ходом реставрації перевезеної з цього села старовинної церкви. За сприяння земляків був виданий «Словник говіркових, розмовних, рідковживаних та застарілих слів української мови» Миколи Ткача, відомого письменника, багаторічного голови Менського відділення.

Над словником він працював останні 30 років, торік полишив цей світ, не побачивши унікальне видання. Ніжин. Надана допомога спортивним закладам та дитячій музичній школі. Новгород-Сіверський. Провели екскурсію до столиці 30-ти учнів району. Надана допомога у створенні у місті виставкового центру. Спортивним закладам та школам району передано спортивні знаряддя,подарунки. В ряді сіл дітям та соціально незахищеним родинам вручили подарунки. Носівка. Художник Григорій Шкребель у семи районах Чернігівщини провів виставки своїх картин, дарував їх землякам з Носівщини. Семенівка. Район на крайніх північних рубежах області. Тому серед заходів були патріотичні акції, спрямовані на виховання учнівської молоді. Сосниця. Допомога у впровадженні інвестиційних проектів у Сосницькій та інших ОТГ області. Знову передали КЗ «Сосницький навчально-реабілітаційний центр» кошти для потреб закладу. Чернігів. Андрій Курданов підготував і видав чергові історико-краєзнавчі книги про села району. Молодіжне відділення Земляцтва останні 2–3 роки значно активізувало роботу. До нього влилося 2 десятки нових членів. Молодь торік відвідала кілька районів Чернігівщини з метою поширення туризму.

Активісти Куликівського відділення Земляцтва на зборах Зліва — уродженець Ковчина, багаторічний директор Київського геолого-розвідувального технікуму і попередній багаторічний голова районного відділення Земляцтва Володимир Васильович Лузан. В центрі — відомий політичний і громадський діяч, депутат Верховної Ради трьох скликань, уродженеь Дроздівки Віталій Терентійович Корж. Щойно він подарував Володимиру Лузану свою видану ним торік в Чернігові книгу прози «Еківоки». Вона подана на обласний конкурс «Книга року-2019». Справа — Сергій Михайлович Спутай, автор кількох книг про рідне село Ковчин, активний дослідник життя і творчості землячки, видатного педагога Лідії Платонівни Деполович.

Готуємося до 1000-річчя Чернігівського князівства На зборах Земляцтва в Києві голова Чернігівської ОДА Андрій Прокопенко анонсував плани відзначити 1000-річчя Чернігівського князівства. У 2024 році виповниться 1000 років його створення. Вагома дата та велика кількість пам'яток історії спонукають, зокрема, використати це і для значної активізації туризму в області. І саме на урочистих зборах Земляцтва дано старт підготовки відзначення ювілею. Історична довідка. 1024 року князь Мстислав Хоробрий, син Володимира Великого і брат Ярослава Мудрого, посів Чернігівський престол. Таким чином Чернігів став столицею величезного князівства, землі якого сягали Оки, Дону й Азовського моря,

простягалися також далеко на північний схід аж до Мурома і Рязані, а також до Великого степу. Чернігівська династія володіла деякий час в ХІ-ХІІІ століттях і Києвом, тобто керува-

ла Давньоруською державою. Це було за Великого князя Святослава II Ярославича, його онуків Всеволода II й Ігоря II Ольговичів та інших князів. При цьому вони зберігали безпосередню владу й над Чернігівським князівством. В Чернігові знаходиться третина східноєвропейських пам'яток архітектури домонгольського періоду: Спасо-Преображенський собор (XI ст.), Борисоглібський собор (XII ст.), Успенський собор Єлецького монастиря (XIІ ст.), Іллінська церква та Антонієві печери (XI ст.), П'ятницька церква (XII ст.). Також з князівськими часами пов’язані Новгород-Сіверський, Любеч, Седнів, Козелець, Остер та багато інших населених пунктів області.

Світ Чернігівщини

Світ- інфо №167 23 січня 2020 року

Літературно-мистецька панорама

Коцюбинський і Параджанов У Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику М. Коцюбинського 9 січня відбулося відкриття виставки міжнародного АРТ-проєкту «Лицарі українського романтичного світосприйняття М. Коцюбинський і С. Параджанов» Повість М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» у кінопрочитанні С. Параджанова і сьогодні, через кілька десятиліть по своєму виході на широкий екран, вражає глядачів і належить до когорти шедеврів світового кінематографу. А яким же був Сергій Параджанов – митець, чий талант вийшов далеко за межі кіно, проростаючи в живописі, мистецтві колажу, мистецтві не втрачати себе за будь-яких обставин?

Саме про це та багато іншого можна буде довідатися під час відвідування нової музейної виставки. В експозиції представлені артефакти, особисті речі С. Параджанова та його родини, його світлини, листи, малюнки, з приватних архівів митців його найближчого оточення. Учасники проєкту: Михайло Насберг (Стокгольм, Швеція), Марк Поляков (США), Юрій Мечітов (Тбілісі, Грузія), Женя Асатрян (Єреван, Вірменія), Алла Жмайло (Київ, Україна), Катерина Данник (Київ, Україна), Андрій Алавердян (Дніпро, Україна), Мікаел Аванян (Хмільник, Україна), Вінісіо Рохас (Ередія, Коста-Ріка), Ектор С’єрра (Токіо, Японія). Кураторка і ведуча проєкту – Олена Оганесян. Ось що вона сказана на відкритті виставки: – Для мене велика честь побувати в Чернігові і побувати в музеї Коцюбинського. Свою дипломну роботу «Горький і Коцюбинський на Капрі», я писала і захищала її сорок років тому, і писала її українською мовою. Про Параджанова і Коцюбинського я почула через десять років після того як захистила свою дипломну роботу. Наш проект побував уже в 78 містах України, і ось вперше ми вирішили, що можна зробити так, щоб день народжен-

ня Параджанова відбувся в будинку Коцюбинського. Вони не могли бути в гостях один у одного і не були знайомі, тому що коли пішов з життя Коцюбинский, тільки через десять років у нього ввірвався розхристаний Параджанов. Але такий спільний геніальний подих і таке ставлення до пошуку себе в світі, і пошук доброти в людях і оточенні – це їх єднає. Коли у Параджанова з’явилась можливість знімати фільм за повістю Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків», він приїхав і піднявся пішки на Говерлу, а звідти він вже біг розставивши руки, майже летів, і кричав: «Ми знімаємо геніальний фільм!». Розповідає заступник директора музею з наукової роботи Наталія Коцюбинська: – Вони відчувають один одного. Ці невидимі нитки, що їх поєднують, і ця творчість Коцюбинського, яка теж не для кожного зрозуміла, абсолютно не для кожного – це тільки для людини, яка має витончений естетичний смак, яка розуміється на художньому слові, на образності, на цій красі художнього слова, адже Коцюбинського називали не тільки письменником, а художником слова. Параджанов відчував цього художника слова і звертався до його творчості. Ця історія, Параджанов і Коцюбинський, почалася на початку шістдесятих років, коли директор нашого музею Ірина Михайлівна Коцюбинська звернулася з листом до кіностудії імені Олександра Довженко і попросила до сторіччя письменника зняти якийсь фільм, і саме Параджанову доручили зняти фільм. Саме так, вийшов такий чудовий фільм «Тіні забутих предків». У межах проєкту відбулося засідання кіноклубу Parajanov-ART за фрагментами відеофільму Романа Балаяна «Ніч в музеї Параджанова», а потім Олена Оганесян провела змістовну екскурсію, розповідаючи про представлені експонати та навела цікаві факти з життя видатного кінорежисера. Виставка працює до 9 лютого 2020 р. Відкрита для відвідувачів з 9.00 до 17.00, субота і неділя – з 10.00 до 17.00. Довідки за телефонами: 677-481, 678-741. Проєкт відбувається за підтримки Чернігівської ОДА, Вірменського товариства культурних зв’язків «АОКС-Україна», Parajanov-ART, ГО «Вірменська община Чернігівщини». Фото Володимиа Коваля

Слідчого поліції з Чернігівщини засуджено за корупцію За матеріалами Служби безпеки України засуджено слідчого Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, який вимагав та отримав хабар від фігуранта кримінального провадження. Співробітники СБУ задокументували, що слідчий вимагав кошти від місцевого мешканця за непритягнення до кримінальної відповідальності за фактом дорожньотранспортної пригоди, де є постраждалі. Здирника затримали влітку 2018 року під час отримання хабара. Деснянський районний суд Чернігова визнав слідчого винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою) Кримінального кодексу України, та призначив йому покарання у виглядів 5 років 2 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна та позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах терміном на два роки. Апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін. Вирок набув законної сили. Прес-група Управління СБ України в Чернігівській області

Стипендії членам творчих спілок Розпорядженням голови обласної державної адміністрації Андрія Прокопенка призначено на 2020 рік 14 щомісячних обласних стипендій членам обласних організацій Національних спілок України. Розмір стипендії — 0,8 прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ось кому призначено стипендії. Спілка художників: Найдьон Роман Анатолійович (Чернігів), Леоненко Василь Федорович (Чернігів). Спілка письменників: Брик Олексій Григорович (Чернігів), Крачило Олексій Володимирович (с. Карасинівка Козелецького району). Хореографічна спілка: Тимошенко Галина Львівна (Ніжин), Солонець Юлія Юріївна (Чернігів). Спілка кобзарів: Фалалєєва Лідія Василівна (Чернігів), Решетник Яна Валеріївна (Чернігів). Спілка краєзнавців: Рахно Олександр Якович (Чернігів), Терех Микола Іванович (Батурин). Спілка майстрів народного мистецтва: Іваньков Анатолій Григорович (Новгород-Сіверський), Краснопольська Ольга Іванівна (Чернігів). Всеукраїнська музична спілка: Кожан Віктор Миколайович (Чернігів), Астаф’єва Ольга Андріївна (Чернігів).

Вирок убивцям — так званим «цілителям»

Ця трагедія сталася влітку 2017 року. Молоде подружжя Ольга та Віталій Зубенки з Києва довго не могли мати дітей. І почули про «народних цілителів» у селі Шаповалівка Борзнянського району, котрі, мовляв, вилікують і безпліддя. Поїхали до цього «цілителя» Ігоря Гордієнка і його дружини Ніни Попівки. Ті щось «почаклували», звісно, за немалу плату. Однак, час ішов, а молода жінка все не могла завагітніти. Подружжя знову приїхало до цілителів. І тут сталася трагедія. Шарлатани, боячись викриття своїх афер, а ще запланувавши обікрасти подружжя, вбили їх. Тіла нашвидку закопали на покинутій фермі цього села. Врешті, вбитих було знайдено, злочин розкрито. І ось нарешті днями Деснянський районний суд Чернігова виніс вирок. Гордієнко засуджений за вбивство до 15-ти років позбавлення волі, його посібниця Попівка — до 11-ти. Їм присуджено виплатити рідним, спадкоємцям загиблих по мільйону грошової компенсації на кожну жертву. Вироком конфіскується і майно засуджених. Ця трагедія має ще раз привернути увагу громадськості до діяльності так званих «цілителів».

3

Бліц-інформ У «Десні» відкрили п’ять гуртожитків

У 169-му Навчальному центрі сухопутних військ Збройних сил України «Десна» завершили будівництво 5 казарм поліпшеного планування для військовослужбовців контрактної служби. У нових помешканнях, що повністю обладнані для комфортного проживання, можуть розміститися понад 600 військових, які потребували поліпшення житлових умов. Зокрема на поверхах устатковані пральня та сушарка, повноцінна кухня із сучасною технікою та їдальня, кожен блок мас власний санвузол. Кімнати розраховані на 5 осіб. Програма масштабного будівництва стартувала 2018 року за фінансування зі спецфонду з конфіскованих коштів президента-втікача Януковича. За ці кошти збудували 184 казарми поліпшеного планування для військовослужбовців контрактної служби, зокрема й у Навчальному центрі «Десна».

Створили книгу рекордів Чернігова, і одразу — перший рекорд

На головній площі Чернігова 11 січня проведено фестиваль українських традицій «Де коза ходить, там жито родить». На сцені заспівали колядки, крім місцевих колективів, 5 етно-гуртів з Києві і Київщини. Цього ж дня управлінням культури і туризму міськради було створено Книгу рекордів Чернігова. І одразу зафіксовано рекорд: прямо на площі зварено 200 літрів Сіверського борщу.

Отримали спецавтомобіль

Менський районний відділ Управління Держслужби з надзвичайних ситуацій під новорічні свята отримав новий спецавтомобіль. Це повнопривідний автомобіль МАЗ, він має ємність для води на 4 тонни та для піноутворювача – на 400 літрів. До комплектації входять засоби захисту органів дихання, засоби освітлення (ліхтарі, щогла з прожекторами), генератор, компресор, плаваюча мотопомпа, тепловізор, ноші, рукава різних діаметрів, перекривні комбіновані стволи, бензоріз та бензопилка.

Інформують об'єднані громади

Вже в кожної ОТГ є свій сайт та інформаційна сторінка у Facebook. Та все це – електронні засоби інформації, до яких більшість жителів у сільській місцевості не мають доступу, бо ще не мають інтернету. Тому в громадах створюють безкоштовні інформаційний бюлетені для жителів. Першопрохідцями стали Вертіївська, Кіптівська, Мринська, Менська, Носівська, Гончарівська ОТГ. Випускають бюлетені один раз на місяць і безкоштовно поширюють серед жителів громади. Тут розповідається про події у ОТГ, новини, плани та рішення.

Допоможемо Владику!

Звертаємось до всіх небайдужих людей! Нашої допомоги потребує добрий, вихований хлопчина Кузьменко Владислав, учень 2 класу Чернігівської школи № 4. Страшний діагноз - апластична анемія тяжкого ступеня... Від 26 червня 2019 року Владик перебуває на лікуванні. Але, на жаль, усі лікувальні заходи, які родина пройшла, не надали бажаного результату. Зараз хлопчик на підтримуючій терапії. Єдиний і необхідний шанс на здоров'я та життя Владислава - проведення аллогенної трансплантації кісткового мозку від неспорідненого донора за межами України. Загальна оцінена вартість лікування – 125 000 євро. Це значні кошти, які родина не може зібрати самостійно. Не залишайтесь осторонь! Кожна гривня дуже дорога. Адже це підтримка родині, яка вселяє віру та надію у світле майбутнє, якого так заслуговує Влад. Телефон мами Владика — Кузьменко Світлани В'ячеславівни: 0931626491 Карти Приватбанку, на які можна перерахувати допомогу на лікування дитини: 5168 7453 0213 6210 (для гривень); 4149 4991 2756 3250 (для доларів).

Світ України

4

Світ- інфо №167 23 січня 2020 року

Збитий літак

Україна й далі в сумному епіцентрі міжнародного протистояння 1

Не будемо зараз розбиратися в цих перипетіях. Так само, як і в хаосі світової інформації про цю трагедію, якою перенасичені останні два тижні. Чи в спекулюванні і політичній колотнечі на трагедії, яку ми бачимо в ці тижні у нас в Україні. Головне в іншому: навіть оцей конкретний факт, оця трагедія засвідчила, як ми, Україна, вразливі до перипетій міжнародної політики. Допоки!? Зрозуміло, світ глобалізований, важко сховатися від цих перипетій. І все ж, як це мінімізувати? А то чуєш: щит від російсько-азійських орд — ми, Україна. Газові російсько-європейські конфлікти — знову ми в епіцентрі. Сотні років намагання Росії посилити контроль на Кавказі, довкола Чорного моря ( а чим же було загарбання Криму?), а тепер ще й на Близькому Сході, — знову чомусь ми в постраждалих. І всі начебто у нас розуміють, теоретично, що засіб від цього — сильна українська держава, сильна своєю єдністю нація. Але до цього так далеко…

Яка вже «єдність», коли сичання

Днями довелося подискутувати в Києві з одною критиканкою нинішньої влади. Пані саркастично запитала-констатувала: «Ну що? Зате зараз у нас все добре?». Довелося відповісти запитанням на запитання. А як все може бути добре після 5-ти років болота при попередній владі? І «болото» — то ще м`який термін. А коли ще одна пані патетично вигукнула у Фейсбуці, що нині «топчуть ідеали Майдану», цебто другого Майдану, ця пані, очевидно, воліє не бачити, що ці ідеали почали топтати вже другого дня після Майдану. Влада, яка прийшла з цього Майдану, прийшла на його крові, спаплюжила

його ідеї й ідеали. І між Майданом і Зеленський було аж 5 років Порошенка. Куди їх проковтнули? Може, критиканам стане трохи легше, коли, істини ради, сказати, що «болото» — це були не лише 5 років минулої влади, а й понад 20 попередніх років. І не просто «болото», а розграбування України і торгівля нею. Під проводом нашої гнилої так званої національної еліти. А в тій дискусії в Києві я пані запропонував назвати конкретніше, що ж у нас не так? Відповідь була: «Ми капітулюємо перед Росією». На це я сказав, що тут нічого нового — ми капітулюємо вже кілька століть. Попросив говорити конкретніше. Нічого не почувши, перейшов на конкретику сам. Попередні 5 років балакали, що треба дати статус учасників бойових дій і добровольцям, які пішли воювати на Донбас. Говорили-балакали. А нова влада недавно це зробила: парламент ухвалив, президент підписав закон. Років з 10 торочили про введення нової виборчої системи — пропорційної з відкритими списками, щоб покінчити з мажоритаркою з її «гречкою». І ось це зроблено. Років зо 20 торочили про зняття депутатської недоторканості. І нарешті її ліквідовано, законом парламенту, підписаним президентом. Декому залишається лише сичати, що ці закони «не такі». Це «високі матерії»? Я навів співрозмовниці реальніші речі. Долар торік був 28 гривень, нині 23— 24. Національна валюта зміцнилася майже на 20 %, саме за останні місяці. Та навіть у цьому дехто бачить щось погане, бо, мовляв, менші прибутки від експорту, відтак втрати податків бюджету. Звісно, коли наприкінці 2018-го тодішня влада ухвалила бюджет, орієнтуючись на долар у 2019-му у 28 гривень, то плановані доходи впали.

То давайте й далі обвалювати національну валюту? Краще б нарешті розібратися, як одразу після Майдану, у 2014 році, нова влада обвалила гривню більш як втричі, з 8 на 28 гривень! А що поганого коли за останні тижні бензин став коштувати не 30, а 25—26 гривень. Однак, все це до зомбованих, особливо показним, імітованим «патріотизмом», не доходить. Тут ще й вина нової влади, яка толком не може донести це до громадян. Натомість, продовжує деякі з помилок чи й неподобств старої влади. По них і поговорімо.

Убогий вибір: злодії — або шалені зарплати

Просто обурення людей викликали на початку року повідомлення про зарплати та інші приплати вищих представників влади і наміри підняти ці виплати. Не будемо стомлюватися цифрами, їх хаос і так на слуху, а влада все не спроможеться внести якусь ясність. А фігурують там сотні тисяч гривень, у міністрів, їх заступників. Правда, це не чисто місячні зарплати, як багато хто чомусь торочить (ще одна брехня, якої повно нині), а грудневі виплати з різними преміальними, доплатами. Та все одно дивує й обурює явище цих доплат і приплат у бідній країні. Ще за попередньої влади людей резонно обурювали доходи керівників деяких державних компаній, таких собі маленьких імперій. Це Укрзалізниця, Укравтодор, Укрпошта. Громадяни стикаються з їхнім убогим «сервісом» щодня. Між тим, зарплати керівництва там сягали 400—500—700 тисяч гривень. Рекордсменок став «Нафтогаз», де рахунок ішов уже на мільйони. І ось свіжа обурлива новина. Керівництво «Нафтогазу» хоче

виплатити саме собі 700 мільйонів гривень премій! Мотивація? Виграш «Нафтогазом» України у «Газпрому» Росії 2,9 мільярда доларів у Стокгольмському арбітражному суді. І, мовляв, такі преміальні керівництву, в розмірі 1 % виграшу, прописано в контрактах компанії. Внесемо ясність. Всі названі компанії є державними. І коли треба, наприклад, підвищити поштові тарифи,то Укрпошта про це згадує, шукає лобі, підтримку, «блат» у вищій владі. А коли виписувати зарплати, доплати, премії, тут торочать, що вони фінансово є самостійні. Але не «Нафтогаз» виграв суд у «Газпрому», а Україна у Росії. І це вирішилося не у Стокгольмі, бо Росія могла роками не виконувати ті рішення суду. Все вирішилися на саміті чотирьох глав держав 9 грудня в Парижі, за участю Зеленського, саміті по Донбасу. І конкретно оформилося на переговорах у Мінську по Донбасу. То приписувати це купці зажерливих посадовців «Нафтогазу»? Вибачте. До речі, це стосується не лише уряду і його структур. Уже є пропозиція підняти зарплату депутатів парламенту до 100 тисяч гривень. На законні обурення людей ми почули від влади цинічно відверте формулювання: високі зарплати посадовцям треба дати, щоб не крали, щоб запобігти їхній корупції. Простою мовою корупція означає — використання посади для власної вигоди. А це давно відомі статті кримінального кодексу. То ось що має боротися з корупцією — закон. А не підмащування все вищими зарплатами. Метода, про яку торочить влада, давно відома і глибоко помилкова. Ця дурниця міцно вбилася в голови і простим людям. Здавна. Ще як колись вкотре переобирали старого голову колгоспу, явного ха-

пугу, говорячи, що, мовляв, цей уже накрав, то перестане, а новий ще почне красти. Та не накрав і не перестане! Жадібність нескінченна, і крадуть, поки не попадуться. А от з «попадуться» — і далі проблеми. І це вже питання дотримання законності, питання до судів, правоохоронних органів.

Ще про граблі

Розгрібати новій влади старе болото важко, це зрозуміло. Ще й при такому сичанні деяких громадян, хворих психологічно від тодішні виборів, людей, які, попри все, числять себе найрозумнішими. Просто, не треба нинішній владі наступати на старі граблі і шукати нові. А такого теж вистачає. То ніяк не завершаться абсолютно очевидні судові справи проти явних сепаратистів, як колишня мер Слов`янська Неллі Штепа, слідство й суд над якою сумарно тягнуться 6-й рік! То на догоду популізму ухвалюється такий же недолугий закон про боротьбу з «незаконним збагаченням», як і попередній, де знову не правоохоронці й суд мають доводити вину людини, а вона має доводити, що не крала. То ось засвербіли руки «навести порядок» у медіа-просторі. Під приводом, що тут гуляє сила-силенна брехні. І вже підготовлено відповідні законопроекти. Хоч брехню просто треба спростовувати, що влада робить так мляво. А на злісну брехню, наклепи подавати позов до суду, що у нас давно передбачено законом. Словом, до єдності у нашому розхитаному суспільстві ще так далеко. Тому ми й далі не суб’єкт, не гравець, а лише об’єкт, карта, якою грають, у міжнародних пасьянсах. Петро АНТОНЕНКО

10-річчя трагедії першого Майдану

1

П р и р о д но, влітку 2004 року опозиція висунула Ющенка кандидатом у президенти. Крім його блоку «Наша Україна», Ющенка підтримав Блок Юлії Тимошенко, БЮТ, сформований на базі її партії «Батьківщина». Потім долучилася Соціалістична партія, очолювана Олександром Морозом. Відтак, постала виборча коаліція «Сила народу». Саме вона стала організатором першого Майдану. А тепер перейдімо до 5-річного правління переможців цього Майдану, після його тріумфального завершення. Суттєвий момент. 8 грудня 2004 року Верховна Рада, як величезний політичний компроміс в розпал протистояння революції, ухвалила два рішення. Перше — повторне голосування другого туру (що прогнозовано означало перемогу Ющенка). Друге, як компроміс, поступка владній ко-

манді Кучми — Януковича, було внесено зміни в Конституцію: країна ставала парламентсько-президентською республікою, зі збільшеними повноваженнями Ради і зменшеними у президента. Але що суттєво: ці зміни мали вступити в дію після чергових парламентських виборів, які мали пройти наприкінці березня 2006 року. Тому Ющенко особливо наголошував, що тим більш важливо переможцям Майдану закріпити цю перемогу на виборах парламенту. Не так сталось, як гадалось. У Ющенка був рік і 2 місяці дуже великих повноважень ще за діючою Конституцією. Вони були змарновані. І не лише, як багато хто вважає, через загадкове отруєння Ющенка в розпал виборчої кампанії, у вересні 2004 року. Злочин, толком не розслідуваний по сьогодні, за 15 з лишком років. Трагічний розкол стався між «Нашою Україною» і БЮТ. Як і було домовле-

но, Ющенко призначив прем’єром Юлію Тимошенко. Надзвичайно амбітного політика, котра заявляла, що пішла на велику поступку Ющенку, хоч сама могла б балотуватися на президента. У вересні того таки 2005 року Юлія Тимошенко публічно звинуватила найближче оточення, соратників Ющенка в корупції, поіменно назвала цих, на її твердження, корупціонерів, «любих друзів» Ющенка, використовуючи його характерне звертання. І першим у цьому спискові йшов якраз Петро Порошенко, котрий і сам претендував на посаду прем’єра, але поки що був теж на високій посаді Секретаря Ради національної безпеки і оборони. Війна у вищій влади набирала обертів. Ющенко роздумував кілька днів і врешті відправив у відставку і Юлію Тимошенко, і Петра Порошенка, і ще ряд своїх любих друзів.

Далі — півроку ганебних чвар перед виборами. Невдача на них, коли провладні «НУ» і БЮТ не змогли сумарно здобути більшість у Раді. Для хисткої коаліції довелося долучити соціалістів з Морозом, які невдовзі зрадили, хоч Мороз вдруге отримав високу посаду голови парламенту. І тріумфальне повернення в політику, владу партії регіоналів Януковича, здавалося б, розгромлених на Майдані. Друге прем’єрство Януковича. Перший в історії розпуск президентом парламенту — через крах коаліції. Перші ж позачергові вибори Ради осені 2007 року, мінімальна більшість в ній «НУ» і БЮТ в один голос, що ледь-ледь дозволило Юлії Тимошенко вдруге очолити уряд. І продовження ганебних чвар переможців першого Майдану. Аж до фіаско на президентських виборах 2010 року. Їх виграв Янукович, набравши в другому турі 7 лютого 49 % голосів. Тимошенко набрала

45 з половиною. Ющенко зайняв у першому турі,17 січня 2010 року, 5 місце з прогнозовано мізерним результатом у 5 з половиною відсотків. Далі — ми все бачили, після цього тріумфу регіоналів. І ось ми прийшли в сьогодні. Вперше — на нашій землі війна. Вперше — держава втратила території. Понад 13 тисяч загиблих, десятки тисяч поранених, понад півтора мільйона біженців. Кінця цьому поки що не видно. Тепер розмотуємо часовий ланцюжок назад. Чому ми тепер ОСЬ ТУТ? Бо Україна зазнала тяжких поразок на початках війни на Донбасі, а Крим взагалі втратила безславно. Колись ми дізнаємося сумну правду про все це. А поки що? Так, агресія Росії. Але не лише це. Україні була знекровлена на кінець другого Майдану, Революції Гідності — чотирирічним правлінням

злочинного, антинародного режиму регіоналів. Але як такий режим міг постати в центрі Європи, в демократичній державі майже через два десятиліття її існування? Режим, який довелося змивати кров`ю другого Майдану, і кров ллється по сьогодні. Відповідь очевидна: такий режим міг постати лише через ганебні чвари переможців першого Майдану. І ці чвари стали ілюстрацією гнилості нашої національної еліти, особливо так званих національно-демократичних сил, які нині просто на смітнику, на узбіччі суспільного життя, які з`їли, знищили самі себе. Ми, суспільство, всі ці роки тупо лінувалися проаналізувати нашу недавню історію. Ось про що нагадує нам ця невесела річниця 17 січня 2010 року, остаточного краху першого Майдану, річниця, зовсім не випадково майже забута. Петро АНТОНЕНКО

Світ- інфо №167 23 січня 2020 року

Зеленський доручив відкрити елітну досі «Феофанію» для всіх українців Президент Володимир Зеленський Указом від 14 січня доручив забезпечити доступ усіх українців до медичної допомоги у лікарні «Феофанія», яка наразі обслуговує в основному держслужбовців. Дослівно: «Кабінету міністрів та Державному управлінню справами y тримісячний строк вжити заходів, необхідних для забезпечення доступності для громадян сучасних методів діагностики та лікування, високоспеціалізованої медичної допомоги, що надається клінічною лікарнею «Феофанія» Державного управління справами».

Україна і світ

Звернення президента України Володимира Зеленського

В Україні створено уже 1029 об’єднаних територіальних громад У них живе 11,7 мільйона людей. Про це повідомляє Міністерство розвитку громад та територій.

223 ОТГ утворилися в 2019 році, 141 у 2018, інші раніше.

«6263 громад поки що не об’єдналися, чим погіршують перспективи власного розвитку», зазначив заступник міністра В’ячеслав Негода.

Замість інтернатів, держава підтримуватиме сімейні форми виховання дитини Це повинно відбутися в результаті реформи, головна мета якої — уникнути попадання дитини в дитячий будинок. У 2019 році понад 100 тисяч дітей перебували у закладах даного типу. Однак, тільки 8% цих дітей — сироти, решта мають родичів або батьків. Таких дітей в інтернатах 92 %, і цифра постійно зростає (у 2000 році було 60 %). Тепер замість інтернатів держава підтримуватиме сімейні форми виховання дитини: будинки сімейного типу та патронатні сім'ї. Про це стало відомо з повідомлення уряду. Всі інтернати в Україні планують закрити до 2026 року. З 2017 року в Україні йде реформа дитячих закладів. У результаті з'явиться нова система, і головною в ній буде сім'я.

Різдвяна зустріч на Флориді Члени 56 відділу Союзу Українок Америки у Норт Порті, штат Флорида, приємно і весело святкували Різдвяні Свята 9-ого січня у колі родини і друзів. Зустріч і вечеря відбувалися у святочно прибраній парафіяльній залі св. Марії, де гостей вітали союзянки і проводили до удекорованих столів із закусками і напоями. Святочний вечір відкри-

ла голова 56-ого відділу Леся Попель, яка привітала гостей і представила ведучу вечора Ліду Білоус. Ліда розпочала вечір Різдвяним віршем Ліни Костенко «Мороз малює у вікні» та запросила колядників 56 Відділу. Колядники входили на залу, колядуючи «Добрий вечір, Тобі», а потім «Спи, Ісусе, спи», «Нова радість» під супровід на акордеоні Володимира Шпічки. Віншувала Ксеня Раковська, бажаючи всім щастя й здоров’я у Новому Році». Святочну вечерю поблагословили отці Василь Петрів та Олег Сацюк, і ведуча вечора Ліда Білоус запросила гостей на трапезу, яку підготовили союзянки. При каві і солодкім було продовжено святочну програму, яку приготовили члени Мужеського Клубу, до якого належать чо-

ловіки союзянок. Нестор Олесницький прочитав вірш Богдана Лепкого «Свят-вечір» та, з легким гумором, оригінальну віршовану несподіванку. Хор Клубу виконав колядку «Небо і Земля» під проводом Євгена Томашоского. Після цього всі присутні були запрошені разом колядувати під супровід на акордеоні Володимира Шпічки.

Приємний, святочний вечір добігав до кінця. Ведуча Ліда Білоус щиро подякувала всім членам комітету Різдвяної Зустрічі за дуже успішний вечір у родинній атмосфері. А голова відділу Леся Попель запросила всіх на забаву відділу 15-ого лютого. Члени Різдвяного Комітету: Яра Літош, Богдана Пужик, Віра Боднарук (голова), Арета Барановська, Христя Крижанівська, Слава Малюк, Неля Лехман, АнМарі Сусла, Клара Шпічка, Ліда Білоус, Оксана Лев, Іванка Олесницька, Ксеня Кузьмич,Орися Зінич, Леся Попель, Катя Стецюк та Галя Ліснича. Віра БОДНАРУК, голова Різдвяного Комітету, голова Товариства Української Мови (США), професор Фото Христини Шелдон

5

Шановні українці! Щойно я провів телефонну розмову з Президентом Ірану Хасаном Рухані. Він офіційно попросив вибачення в усієї України та родичів загиблих і визнав факт того, що Іран збив український «Боїнг-737». Зараз я хочу й нарешті можу детально, покроково розповісти про всі дії української влади, починаючи з трагічного ранку 8 січня. Одразу після авіакатастрофи створено та розпочато роботу оперативного штабу при РНБО України. На місце події, в аеропорт Імама Хомейні, прибули посол і консул України в Ірані. Відбулося позачергове засідання уряду, на якому ухвалено рішення про створення та відправку до Ірану пошуково-рятувальної групи. До неї ввійшли 45 експертів з Державної авіаційної служби, Національного бюро розслідувань авіаційних подій та інцидентів з цивільними повітряними суднами, представники РНБО, Служби безпеки України, ДСНС, Міністерства оборони, Міністерства закордонних справ та представники компанії МАУ. Ми відправили до Тегерана найкращих фахівців нашої країни з великим досвідом експертиз. Офіс Генерального прокурора України звернувся до Ірану, до Канади, Швеції та Великої Британії з пропозицією про створення міжнародної слідчої групи.

9 січня, о 3:30 наша пошуковорятувальна група прибула в Тегеран і через 2 години розпочала роботу на місці катастрофи. У мене відбулася розмова з Президентом Ірану щодо чіткої та повної взаємодії з нашими експертами. Вони отримали доступ до фрагментів літака, «чорних скриньок», записів радарів і диспетчерів з центру управління польотами.

Вранці 9 січня секретар РНБО України озвучив 4 основні версії, зокрема про можливість збиття українського літака ракетою. Для ідентифікації тіл загиблих було дуже швидко зібрано зразки ДНК їхніх родичів. Зокрема бортпровідниці, родичі якої перебували на тимчасово окупованій території. Я провів робочі консультації з нашими міжнародними партнерами – прем’єр-міністрами Канади, Швеції, Великої Британії, президентами Ірану та Афганістану, й наголосив на необхідності спільних дій задля розслідування обставини цієї трагедії. Ближче до вечора з’явилися заяви від лідерів США, Канади та Великої Британії про ймовірне збиття українського «Боїнга». Ми закликали всіх міжнародних партнерів надати дані, які підтвердили б цю версію. Ми працювали системно, без істерик заради одного – досягнення результату, а саме – з’ясування правди щодо обставин авіакатастрофи.

10 січня у мене відбулася розмова з Державним секретарем Сполучених Штатів Америки Майклом Помпео та зустріч із тимчасовою повіреною у справах США в Україні Крістіною Квін, яка передала мені важливу й корисну інформацію для розслідування. Також важливу інформацію передала Посол Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії Мелінда Сіммонс. Я хочу високо відзначити роботу українських експертів в Ірані. Вони працювали та продовжують працювати самовіддано, ретельно й цілодобово. Їхня висока професійність та оперативність, переконливі попередні висновки та докази, знайдені в Тегерані, не дозволили приховати правду. І сьогодні керівництво Ісламської Республіки Іран визнало факт збиття українського літака та свою провину в авіакатастрофі. Цьому також безперечно сприяла й підтримка з боку міжнародних партнерів, наполеглива позиція світової спільноти. За це я висловлюю щиру подяку лідерам США, Канади, Великої Британії, інших країн, міжнародних організацій – від імені українського народу.

Уряд закрив понад 5300 нелегальних гральних закладів Про це повідомив прем'єр-міністр Олексій Гончарук за результатами наради з регіонами щодо боротьби з тіньовими ринками. «Доручив головам ОДА і Нацполіції продовжити боротьбу з цими нелегальними закладами, зокрема вжити всіх заходів для недопущення реклами незаконного грального бізнесу, переходу нелегального грального бізнесу в онлайн», зазначив прем'єр.

Двоє дітей і дорослий загинули на Київщині через паління дорослого в ліжку Державна служба з надзвичайних ситуацій повідомилоа таке. «У приватному житловому будинку внаслідок отруєння продуктами горіння загинуло 3 особи, з них 2 дітей (2015 та 2016 р.н.)… Попередня причина пожежі – паління в ліжку». Трагедія сталася у с. Погреби Тетіївського району. Вогонь знищив матрац. Пожежа самоліквідувалася, тому рятувальники не залучалися. Але люди загинули від диму.

Зараз група українських експертів продовжує свою роботу. Для повного завершення розслідування ще потрібно провести низку дій. Наразі вони намагаються реконструювати літак. Повертаючись до розмови з Президентом Ірану. Ми домовилися, що просто зараз ним буде відданий наказ максимально швидко спільно з українськими експертами закінчити ідентифікацію тіл загиблих і підготувати їх для повернення в Україну. Це повинно статися найближчим часом. Ми також домовилися про початок спільної роботи з розшифровки двох бортових самописців – «чорних скриньок». Ми домовилися про повну юридичну та технічну взаємодію, включно з питанням отримання компенсації. Ми домовилися, що ніхто не відкрутиться. Офіс Генерального прокурора України порушив справу за фактом убивства громадян України. Уряд надасть фінансову допомогу родинам загиблих. Держава також всіляко сприятиме отриманню ними компенсацій від перевізника, страхових компаній та Ісламської Республіки Іран. Я закликаю всіх міжнародних партнерів України, всю світову спільноту бути єдиними та наполегливими до повного й остаточного розслідування всіх обставин цієї катастрофи. Це потрібно всім нам. Заради людини, яка повинна у цьому бурхливому світі почуватися безпечно – на землі, воді чи в повітрі. Бо людина і її життя мають бути найвищою цінністю для будь-якої влади, будь-якої держави, будьякого політика. Дорогі українці! У ці тяжкі дні для кожного з нас я хочу сказати таке. Я поверну всіх загиблих близьким і рідним, вони зможуть з ними попрощатися по-людськи. Ми гідно вшануємо їхню пам'ять. Усі винні будуть покарані. Ми повернемо українцям не лише відчуття безпеки та справедливості, а й упевненість, що Україна завжди буде вас захищати, в якому куточку планети ви б не були.

11 січня 2020 року.

Сільський голова засуджений на 5 років в’язниці за хабар у 10 тисяч гривень

Це сталося на Черкащині, про що повідомила прокуратура області. «Сільського голову засуджено до позбавлення волі строком на 5 років з конфіскацією майна та з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням адміністративно-господарських і організаційно-розпорядчих функцій, строком на 2 роки. Його визнано винним у одержанні від підприємця неправомірної вигоди у розмірі 10 тис грн (ч. 3 ст. 368 КК Україн) за прийняття виконавчим комітетом сільської ради рішення про дозвіл на розміщення реклами на території села та укладення договору оренди рекламних щитів». Вирок виніс Шполянський районний суд за обвинувачення прокуратури Черкаської області. Прокуратура повідомляє, що хабар чиновник отримав у лютому 2019 року. Варто звернути увагу, що рішення ухвалив колективний орган — виконком сільради. Якою тут була роль сільського голови, не повідомляється.

Україна і світ

6

Світ- інфо №167 23 січня 2020 року

Як ми втрачали Донбас

«Я ніби потрапив у дешевий вестерн» Захоплення Слов'янська очима фотокореспондента

Слов'янськ, 16 квітня 2014 року 12 квітня 2014 року я ніби потрапив у дешевий вестерн. Загін озброєних негідників захопив невелике містечко. Одні бандити були одягнені у великі хутряні шапки з нагайками і в чоботах, але без коней, інші в спортивних шапках та кросівках, і у всіх пов'язки на обличчях. Обвішані зброєю, як ялинка іграшками, тільки на шиях бовталися не кольти, а гранатомети і автомати з нічним прицілом. Єдиним без маски був їхній командир, який назвався Стрєлковим (справжнє прізвище Гіркін). Він вдавав із себе білогвардійського офіцера з іншого фільму. Доглянуті вусики, ніжно тиснув і цілував дамам руки.

ли на розграбування своє відділення. Все б нічого, але це було не кіно і відбувалося на сході України в містечку Слов'янськ. Мер міста, фарбована блондинка невизначеного віку, бігала по центральних вулицях з двома озброєними

Мер Слов'янська Неля Штепа з бойовиками

Гіркін-Стрєлков у Слов'янську Я пам'ятав його, бачив у Києві, коли він охороняв кінцівку святого, привезену з Росії в Лавру для поклоніння. Всі вони прийшли з іншої країни, а поведінка, фігура, володіння зброєю, тактика і Пітерський акцент видавали в деяких з них кадрових військових. Насамперед вони захопили відділення поліції. Місцеві менти відразу здалися і відда-

військ. Поки я перелазив через барикаду ближче до бандитів, щоб зробити фото, в мене вчепилися кілька дідусів та стали кричати, що я був висаджений з вертольота і що я шпигун Київської хунти. Але варто було мені застосувати правило першої фрази і сказати чарівне слово «Москва», як вони шанобливо відсахнулися. Мене тут же схопила за руку 30-річна дама з каламутним поглядом і оголосила, що вона шкільна вчителька і що в їхньому місті забороняли російську мову і переслідували всіх російськомовних. На наступний день Київська влада відволіклася від головного — виборів Президента і поділу влади, зібрала

охоронцями в армійському одязі і масках та оголошувала місцевому населенню, що прийшла нова влада і тепер всі заживуть чудово, прямо як у Росії. Навколо захопленого відділення поліції зросла барикада. Надивившись по телевізору про жахи бандерівців, жителі кинулися захищати прийшлих бандитів від вигаданого десанту центральних

останнє, що було, і відправила звільняти місто не Клінта Іствуда, а великого чина Альфи в супроводі армійського підрозділу. Основна команда для всіх — не стріляти (а то посадять). Командир поїхав на штурм у джипі — так комфортніше, ніж у БТР. У неділю 13 квітня 2014 року вони зупинилися перед в'їздом у місто на трасі — порадитися. Командир вийшов з дорогого джипу, на дорозі тут же зупинилося кілька «жигулів», і з них пролунали автоматні черги. Командир важко поранений, офіцер поруч із ним убитий. Все було б ще гірше, але офіцер, який перебував у БТР в сотні метрів, порушив наказ і став стріляти. Нападники втекли. На все пішли секунди. На дорозі паніка, проїжджі в машинах дивляться на жертви.

Офіцер, який першим відкрив вогонь по бойовиках,— Вадим Сухаревський, нині майор Збройних сил України та командир 503-го окремого батальйону морської піхоти Завантаживши в техніку пораненого командира і убитого офіцера, весь підрозділ розгорнулося і поїхав, так і не почавши штурм.

Пітерські повернулися, мотузкою зачепили джип командира Альфи і як трофей потягли в місто. У місті панувала атмосфера ідіотизму. Телевізійний вірус вразив найсильніше літніх, а молодь звично бухала. Мешканці швидко організували повне підпорядкування міської влади, з населенням не панькалися, незадоволених знищували. Вбивали жорстоко, населення боялося і поважало.

В'ячеслав Пономарьов — «народний мер» Слов'янська Головою міста призначили такого ж кіношного екземпляра, колишнього господаря цеху з виробництва мила. А в цей час центральна

влада судорожно вирішувала, як вчинити. Крим вже втратили, тепер почалося в материковій Україні. Силовиків в країні не було, точніше, були ті, хто вмів наїжджати на бізнес, а ось тих, хто вмів тримати руках зброю і ризикувати своїм життям, майже не залишилося. Після подій на київському Майдані страх бути покараними паралізував волю більшості силовиків. Вчора захищав стару владу — посадять сьогодні, сьогодні захищав нову владу — теж посадять, тільки завтра. Минали дні, тиша, тільки іноді літак або вертоліт пролетить. Як мухи, в місто зліталися бійці інформаційного фронту з Росії. Треба було показати звірства правого сектора і центральної влади. Стоячи на балконі готелю «Україна» в центрі міста, я слухав, як такий боєць (колегою назвати не можу) пояснював по телефону сценарій, як бандити (тепер вони називалися «захисники міста») відбивають атаку правого сектора, і тут «випадково» опиняється камера їхнього каналу, і все буде показано на центральних каналах Росії та всього світу. Поки Київська влада обурено писала заяви в міжнародні організації, будучи не в змозі щось зробити, на в'їзді

в Слов'янськ, на блокпосту, на світанку сталася перестрілка. Декілька озброєних людей намагалися в'їхати в місто. Їх визначили як правий сектор (цілком допускаю, що так і було), та й візитка лідера у них знайшлася. В результаті дві машини спалені, всі загинули. Не можна воювати на ентузіазмі з професіоналами. Вони думали, що несподівано захоплять блокпост, не врахувавши, що профі ховають вогневу точку в сотні метрів від блокпоста в кущах, звідки до-

бре прострілюється дорога. Цьому не вчать на барикадах, цьому вчать у військових училищах. Сюжет фільму не був би повним, якби в ньому не виявилося мийника автомобілів з Росії, любителя позувати на камери, Арсенія Павлова, він же Моторола (на фото). У великій касці з гранатометом, автоматом, гранатами і іншим озброєнням, з табличкою на спині «Донецьку Київ не указ», він патрулював вулиці міста. Він став наступною серією божевільного серіалу, принісши багато крові і смертей, поки його голова в прямому сенсі не була розірвана вибухом бомби, закладеної в ліфті його будинку. Єфрем ЛУКАЦЬКИЙ, фотограф (Associated Press) *** Матеріал є перекладом уривку з майбутньої книги Єфрема Лукацького, який він оприлюднив у Facebook. «Історична правда» публікує текст із люб'язного дозволу автора. «Українська правда» — «Історична правда», 03. 01. 2020.

Pravda.com.

Що змінилося в Україні з 2020 року

Зросла мінімальна зарплата

В 2020 році мінімальна зарплата становитиме 4 723 гривень. У новому році вона зросте на 550 гривень. Рівень мінімальної зарплати, який встановлюэться державним бюджетом, є соціальною гарантією, тобто це сума, менше якої роботодавець не має права платити працівникам — незалежно від того, на державному чи приватному підприємстві чи в організації працює людина. В мінімальну зарплату не включають компенсаційні надбавки, доплати, передбачені на підприємстві чи в організації, грошові заохочення. В бюджеті на 2020 році не прописане підвищення заробітної плати. Вказано як зростатиме рівень мі-

німальної зарплати найближчі роки: в 2021 вона складе – 5 003 гривень, в 2022 – 5290 гривень «Мінімалку» не мають права знижувати, навіть якщо зменшується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Мінімальна зарплата не може бути нижчою за прожитковий мінімум для працездатних осіб. Він встановлений на 2020 рік у такому розмірі: з 1 січня – 2 102 грн; з 1 липня – 2 197 грн; з 1 грудня – 2 270 грн.

Збільшується розмір пенсії

Відповідно до збільшення прожиткового мінімуму збільшувати-

меться і розмір мінімальної пенсії. Після останнього підвищення в грудні на 1 січня він становить 1638 грн.

1 липня 2020 року цей показник зросте до 1712 грн, а з 1 грудня — до 1769 грн.

Пенсійний вік та стаж

Пенсії в Україні призначаються з урахуванням таких умов: досягнення пенсійного віку; наявність достатнього страхового стажу. Кілька років тому в Україні почалася пенсійна реформа, тому з 1 січня 2018 року відбувається поступове збільшення необхідного пенсійного стажу. Отже з 1 січня 2020 року на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років можуть претендувати лише ті, хто має стаж не менше 27 років.

2020-й також стане останнім «пільговим» роком пенсійного віку для жінок. У 59 з половиною років на пенсію зможуть вийти лише жінки, які народилися з 1 жовтня 1960 року до 31 березня 1961. Народжені після цього можуть розраховувати на пенсію лише в 2021 році, тобто у 60 років, як і їх ровесники чоловіки.

Новий етап медичної реформи

Наприкінці листопада Кабмін ухвалив Прогораму медичних гарантій, яка запрацює з 1 квітня 2020 року, Вона дає старт наступній хвилі трансформацій охорони здоров’я. Це можливість безкоштовно, за направленням лікаря, отрима-

ти спеціалізовані послуги лікарів. Відтепер Національна служба здоров’я України оплачуватиме всі види медичної допомоги: первинну, спеціалізовану, високоспеціалізовану, екстрену, паліативну, а також медичну реабілітацію. Таким чином, якщо направлення пацієнту видав лікар з первинної ланки медичної системи (сімейний лікар), то держава оплачуватиме багато видів медичних послуг з обстеження і лікування. При цьому людина, яка має направлення від свого терапевта, може вибрати будь-який медичний заклад країни для отримання спеціалізованої допомоги. Саме він отримає гроші за її лікування — так на практиці працюватиме принцип «гроші ходять за пацієнтом».

Україна і світ

Світ- інфо №167 23 січня 2020 року

Україна увійшла до трійки найбільших експортерів аграрної продукції до Євросоюзу

Президент Литви нагородив українців, які охороняли Верховну раду Литви в 1991 році Лідер Литовської Республіки Гітанас Науседа вручив 11 громадянам України пам'ятні медалі. У січні 1991 року вони

Литви, а деякі, як наші українські друзі, навіть присягли Литовській Республіці», сказав Науседа.

Український агроекспорт до Євросоюзу за рік зріс на 41%. Протягом року — з листопада 2018-го по жовтень 2019-го Україна експортувала сільськогосподарських продуктів до Європейського Союзу на 7,3 млрд євро.Це дозволило Україні зайняти третє місце серед найбільших експортерів аграрної продукції до ЄС. Перше місце займають США, які продали до ЄС агропродукції на 12,3 млрд євро, на другому Бразилія із показником 11,7 млрд євро. До топ-5 також увійшли Китай (6,2 млрд євро) та Аргентина (5,1 млрд євро). Обсяг продажу сільгосппродукції з України до ЄС зростає. У порівнянні з попереднім періодом (листопад 2017-жовтень 2018) він збільшився на 41%.

Мовлення на окуповані території давно потрібне, але чому за рахунок закриття іномовлення? активно захищали свободу і незалежність Литви. Церемонія нагородження відбулася в Президентському палаці у Вільнюсі. Громадяни Литви та України були нагороджені пам'ятними медалями до Дня захисників свободи 13 січня. «Навіть перед лицем найбільшої небезпеки Литва була не одна. Ми з великою повагою згадуємо тих, хто протестував і засуджував кровопролиття в інших країнах. Ми дякуємо тим, хто поділяв небезпеку з нашими захисниками свободи, збирав і перевозив підтримку за межі

Державні нагороди отримали 24 особи. Українці були удостоєні цієї нагороди вперше з 2002 року. Частина з них у січні 1991 року захищали Верховну Раду Литовської Республіки та інші важливі державні об'єкти.

13 січня 1991 московська влада намагалася силою повалити владу Литви, яка оголосила 11 березня 1990 року незалежність від СРСР. Під час захоплення радянськими військовими частинами та спецпідрозділами Вільнюської телевежі і будівлі Литовського радіо і телебачення загинуло 14 осіб, більш ніж тисяча беззбройних людей постраждали.

Канал іномовлення UATV 13 січня припинив роботу англомовної, арабської та кримськотатарської редакцій. Український уряд вирішив припинити міжнародне супутникове мовлення та виробництво новин, а натомість запустити новий телеканал для окупованих територій. Телеканал UATV створило у 2015 році нині реорганізоване Міністерство інформаційної політики. Його мета полягала в забезпеченні іноземної аудиторії об’єктивною, актуальною та повною інформацією про події в Україні. UATV був доступний у кабельних мережах у всьому світі. На початку року Міністерство культури, молоді та спорту (яке включило і МІП) анонсувало створення телеканалу для окупованих територій, що почне мовлення з 15 лютого на базі UATV. Спершу канал буде об’єднувати українсько- та російськомовні розважальні програми, серіали та кінофільми виробництва українських медіагруп, інформаційне мовлення власного виробництва.

Закодоване супутникове телебачення З 20 січня глядачі супутникових антен втратили доступ до 23 українських каналів. Їхній сигнал закодовано. Тож майже шістьом мільйонам українців доведеться або платити за перегляд, або шукати альтернативу.

Які канали закодували?

дерами, які надають ТБ-послуги. Саме провайдери зацікавлені в тому, щоб розважальних каналів не було у вільному доступі. Серед інших причин кодування експерти називають також боротьбу із піратством.

Що робити власникам супутникових антен?

Супутниковий сигнал своїх каналів закодували чотири найбільші медіагрупи: StarLightMedia, 1+1 media, InterMediaGroup та «Медіа Група Україна». Усього з вільного доступу через супутник зникли 23 канали: СТБ, ICTV, Новий канал, М1, М2, «Оце», «1+1», «2+2», ТЕТ, «ПлюсПлюс», «УНІАН», «Бігуді», «Інтер», НТН, К1, К2, «Мега», «Піксель», Zoom, «Enter-фільм», «Україна», НЛО ТБ, «Індиго TV». Варто наголосити, що під кодування потрапило лише розважальне супутникове телебачення. Інформаційні супутникові канали залишаються безкоштовними. Зокрема, державне та суспільне мовлення – «Перший», «Культура», «Рада», UA TV.

Чому закривають сигнал? Найперше – це питання ліцензійних прав і безпеки. Оскільки канали купують ліцензований контент лише для території України, то мусять забезпечити його поширення лише тут. Тим часом відкритий супутниковий сигнал дозволяє дивитись програми не лише українцям, а й сусіднім країнам. Ще однією причиною кодування супутникових каналів є зобов’язання медіагруп перед провай-

Вони можуть або далі дивитись безкоштовні канали, що залишились, або купити тюнер для розкодування, або ж обрати альтернативу. Наприклад, щоб дивитись далі СТБ чи «1+1», доведеться купити спеціальний тюнер з вбудованою системою кодування Verimatrix. На ньому має бути обов’язкове маркування «УТБ» («Українське телебачення»). Після цього потрібно підключитись до офіційних посередників – XtraTV або Viasat – й обрати зручний абонентський пакет. Інші варіанти – обрати один із альтернативних способів перегляду ТБ. Зокрема, це може бути цифрове ефірне мовлення (Т2). Для цього потрібно придбати антену і тюнер для прийому сигналу. Також можна підключити кабельне телебачення. Як альтернативу супутниковому ТБ експерти радять й інтернет-телебачення, яке дає можливість дивитись фільми і передачі на різних пристроях і в будь-яких місцях. Варто наголосити, що зміни торкнуться лише тих, хто дивиться супутникове телебачення. Для глядачів ефірного ТБ усе залишиться по-старому.

В Україні створено портал про загиблих і зниклих під час Другої світової війни На ньому зібрана інформація про радянських військовослужбовців з території нашої держави, які загинули чи зникли під час війни. Над створенням порталу працював Національний музей історії України у Другій світовій війні.

«2020-й – рік 75-ліття роковин закінчення Другої світової війни. За радянськими нормативами цього ж таки року мав завершиться термін зберігання у військкоматах документів на загиблих. Що було б із ними далі, невідомо. Проте фахівці музею встигли зібрати й урятували унікальний документальний фонд, який нині налічує 10 тис. архівних справ. А до того ж зробили його загальнодоступним, створивши електронну базу даних – https://martyrology.org.ua», йдеться у повідомленні музею. Відвідувачі сайту зможуть дізнатися долю зниклих безвісти родичів або ж знайти документи, які стосуються загибелі військових. Це полегшить і роботу дослідників. Зараз на сайті зібрані відомості про радянських військовослужбовців з України, які загинули і зникли безвісти, а також поховані на її території. Портал уже містить 258 011 записів і 311 572 документи щодо Київської та Житомирської областей. Упродовж 2020 року буде викладено ще 110 тис. записів і 120 тис. документів.

Путін: 20 років влади

ряд. Через це Путін, переобраний

31 грудня 1999 року президент Російської Федерації Борис Єльцин дочасно, через стан здоров`я, подав у відставку. Виконуючим обов’язки президента до нових виборів, згідно Конституції РФ, став глава уряду Володимир Путін.

26 березня 2000 року Путін був обраний президентом Росії і вступив на посаду 7 травня 2000 року. Конституція Росії обмежує перебування президента на посаді двома термінами, але — лише під-

на посаду у 2004 році, не міг балотуватися у 2008 році. І була здійснена політична «рокіровка»: на президента влада висунула тодішнього прем’єра Дмитра Медвєдєва, котрий і був обраний. А Путін наступні 4 роки був прем’єр-міністром. У 2012 році Путін знову зміг балотуватися і був обраний президентом втретє. Причому, в Конституцію було внесено зміну, якою термін президентства був встановлений у 6 років. У 2018 році Путін знову був обраний президентом вдруге підряд, а загалом учетверте, — по травень 2024 року. Отже, хто вже два десятиліття на вершині влади найбільшої за територією і 9-ї за населенням держави світу? Коротко його бурхлива біографія. Володимир Володимирович Путін народився 7 жовтня 1952 року в Ленінграді (нині, як і до революції, — Санкт-Петербург), в родині колиш-

ніх селян Тверської губернії. Він був третім сином у сім'ї — двоє набагато старших братів, що народилися ще у тридцяті роки, померли в дитинстві, один з них — у 1942 році. Батько брав участь у Другій світовій війні, служачи у військах НКВС. Потім працював на підприємствах Ленінграда. Мати в Ленінграді працювала санітаркою, двірником, сторожем, прибиральницею. Родина жила бідно. Володимир закінчив Ленінградський університет, де вивчав право. Ще в університеті вступив до КПРС і залишався її членом до заборони партії 1991 року. Одразу після навчання став служити у Комітеті державної безпеки, куди до «позаштатної роботи» був завербований на 4-му курсі університету. 16 років служив офіцером зовнішньої розвідки КДБ, зокрема 6 років у східнонімецькому Дрездені. Звільнився зі служби у званні підполковника, влаштувався проректо-

ром ЛДУ. Незабаром став радником, а в 1994 році — першим заступником мера міста Анатолія Собчака. Ще працюючи в мерії, почав спільно з новітніми російськими бізнесменами займатися заснуванням численних фірм і управлінням їхньою діяльністю. І вже тоді проти нього висувалися звинувачення в корупції. По сьогодні говорять про участь Путіна у бізнесі і його величезні статки.

1996 року Путін переїхав до Москви. У липні 1998 року очолив Федеральну службу безпеки. В серпні 1999 року Єльцин призначив його головою російського уряду.Відтак, Путін і став наступником Єльцина. Подальша публічна біографія Путіна у всіх на виду. І це є новітня історія Російської Федерації, як офіційної правонаступниці СРСР, як держави, що прагне бодай в якійсь формі відтворити ту Російську імперію. При цьому продовжуючи агресивну, загарбницьку політику Московії, Росії попередніх століть.

7 Закордонне українство

Спілка української молоді теплом зігріває серця

Понад 2 тис. різдвяних дарунків-«миколайчиків» передала молодь української діаспори дітям українських бійців і вимушених переселенців. Акцію «Теплом зігріємо серця» організовує Спілка української молоді (СУМ), одна з найбільших молодіжних українських організацій світу, заснована 1925 року, яка має свої крайові структури в 12 країнах. «Тепло сердець не знає кордонів і відстаней!», каже Юрій Іляш, координатор доброчинної акції СУМ. Юні українці — члени сумівських осередків США, Канади, Великої Британії, Німеччини, Австралії впродовж року збирали кошти, організовуючи різноманітні благодійні та мистецькі заходи, щоб пожертвувати зібране на закупівлю подарунків для своїх ровесників в Україні. Члени СУМ в Україні впродовж грудня-січня доправляють дарунки адресатам — дітям учасників антитерористичної операції та операції Об’єднаних сил, хлопчикам і дівчаткам із родин вимушених переселенців. Подарунки від діаспори отримують в Дніпрі, Кагарлику, Калуші, Києві, Краматорську, Львові, Миколаєві, Новоайдарі, Сквирі, Тернополі та Хмельницькому. Доброчинна акція Спілки української молоді «Теплом зігріємо серця» триває з 2014 року.

Допомагаємо Україні

До осередків «Просвіти» в Україні. Шановні друзі! Товариство Української Мови ім. Шевченка в США (ТУМ) щиро вітає Вас і Ваших рідних з Різдвом Христовим і Новим Роком і бажає сили і витривалості в цей неспокійний час, коли українці мусять фізично захищати свої кордони на сході і півдні від жорстокого сусіда-загарбника. Українсько-американські громадяни в США віддано допомагають Україні та її народові морально і фінансово. Ми увесь час пишемо і телефонуємо нашим сенаторам і конгресменам з проханням допомагати Україні відстояти свої кордони від ворожих нападів. Наше товариство протягом року пересилало фінансову поміч на гуманітарну допомогу українським воїнам та родинам загиблих воїнів, також передавало кошти для поранених воїнів, які лікуються в Америці. Крім того, не перестаємо допомагати видавничій діяльності «Просвіти» в різних областях та на стипендії для студентів з американських родин, які студіюють україністику. Бажаємо Вам якнайкращих успіхів у Вашій просвітянській праці! Віра БОДНАРУК, професор, голова ТУМ (США)

8 Бліц-інформ Євросоюз спрямує 100 млрд євро на чисту енергетику

У своєму прагненні привести ЄС до кліматичної нейтральності (мінімізації шкідливих викидів) президент Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн пропонує вкласти 100 мільярдів євро, щоб допомогти країнам — членам ЄС, які все ще сильно залежать від викопного палива, зменшити викиди. Фон дер Ляєн, яка наприкінці року очолила Єврокомісію, зробила боротьбу зі зміною клімату головним пріоритетом свого п'ятирічного мандату. Перша жінка, яка очолила комісію, пообіцяла зробити ЄС вуглецево-нейтральним до 2050 року. Комісія сподівається, що ці кошти допоможуть регіонам, які найбільше постраждають у фінансовому плані від переходу до більш чистих галузей промисловості. Серед них Угорщина, Чехія і Польща, які ще не взяли зобовязання до 2050 року позбутися шкідливих відходів. Новий фонд може допомогти переконати лідерів трьох країн приєднатися до цієї мети.

У Дубаї планують побити власний рекорд висоти готелю

Тут збираються збудувати найвищий готель у світі наприкінці 2022 або на початку 2023 року.

Світ планети Президентка Тайваню, яка хоче незалежності острова, переобрана на другий термін На Тайвані, за результатами президентських виборів, що відбулися 11 січня, чинна президентка Цай Інвень переобрана на другий термін зі значним відривом, отримавши 57 відсотків голосів, – значно більше, ніж на виборах 2016 року. Вона виступає за офіційне проголошення незалежності острова, який досі формально вважає себе Китаєм, а континентальний Китай вважає тимчасово непідконтрольною територією. У Пекіні так само своєю тимчасово непідконтрольною провінцією вважають Тайвань.

Перемога Цай стала ударом для Пекіну, який прагнув її усунення. Натомість перемогу Цай Інвень привітали, зокрема, у США, що є головним союзником Тайваню. Сама Цай, виступаючи після

«Реал» наздогнав «Барселону» за кількістю трофеїв

12 січня знаменитий футбольний клуб «Реал» зі столиці Іспанії Мадриду переміг у фіналі Суперкубка Іспанії мадридський «Атлетико» (0:0 і 4:1 по пенальті). «Реал» в 11-й раз виграв цей трофей. Всього у своїй історії «Реал» переміг у 91-му турнірі. Крім Суперкубка, команда 33 разів вигравала чемпіонат Іспанії, 19 разів — Кубок Іспанії, 13 разів — Лігу чемпіонів Європи, 7 разів перемагала на клубному чемпіонаті світу, 4 рази в Суперкубку Європи, двічі в Кубку УЄФА, а також по одному разу ставала володарем Кубка Єви Дуарте і Кубка іспанської ліги. За загальною кількістю трофеїв «Реал» тепер зрівнявся з «Барселоною», іншим грандом іспанського і світового футболу, у якої також 91 трофей і багаторазові перемоги у цих турнірах.

Втрати Британії від виходу з Євросоюзу вже склали 170 мільярдів доларів Економічні збитки Великої Британії через вихід з Європейського союзу вже досягли 170 мільярдів доларів. Про це повідомляє Bloomberg з посиланням на власні дослідження. «Економічна вартість Brexit вже досягла 130 мільярдів фунтів (170 мільярдів доларів), і до кінця цього року вона сягне 200 мільярдів фунтів», пише видання. Видання зробило прогноз на підставі аналізу відставання країни від Великої сімки у 2016 - 2019 роках, відповідно до якого економічні втрати Британії від Brexit досягнуть 265 млрд доларів.

9 січня Палата громад парламенту Великої Британії завершила розгляд законопроєкту про вихід з ЄС і остаточно затвердила умови Brexit. Тепер законопроєкт спрямовується до верхньої палати парламенту і, як очікується, стане законом в найближчі тижні. З боку ЄС документ буде затверджувати Європейський парламент, очікується, що всі процедури завершаться до 31 січня.

Завдяки відходам Стокгольм забезпечується електроенергією на 45% У Швеції добре нaлажена системa переробки сміття. Сміттєзвалищ у країні майже не залишилося, а відходи стaли або паливом, або використовувуються наново. Влада проводили роз'яснювальну роботу, і тут домоглися високого рівня свідомості населення. Більшість жителів знають, що з викинутого пластика можна зробити новий ще сім разів. І аж після цього він піде на електростанцію для спалення. Тільки 7% в сміття відправляється на звалища, а все інше або спалюється, або переробляється. Так завдяки одним тільки відходами столиця країни Стокгольм забезпечується електроенергією на 45%. Свого сміття не вистачає, доводиться домовлятися навіть про постачання сміття з інших країн. Завдяки новітнім технологіям на сміттєспалювальних заводах, викиди в атмосферу становлять не більше 1%. Транспортування сміття в країні здійснюється за допомогою підземного повітропроводу, який був запущений ще в 1961 році. Кожна сім'я має по 6 або 7 відер для різного сміття - пластику, паперу, скла, картону, металу та іншого. За бляшані й пластикові пляшки можна отримати гроші в пунктах прийому. У Швеції, як і в багатьох інших країнах Європи, можна здати пляшку в спеціальний апарат, який вам видасть гроші. Прострочені ліки в Швеції теж не викидають, а здають в аптеку, як і використані шприци та голки.

Султан Оману помер. Чим він запам'ятався Султан Оману Кабус бін Саїд Аль Саїд, який був найстарішим правителем арабської країни у світі, помер 10 січня на 80-му році життя.

Дубай вже є містом з найвищим готелем у світі — це готель Gevora, проте новий готель буде на чотири метри вищим за попередника-рекордсмена: висота готелю Ciel становитиме 360 метрів, він матиме 82 поверхи. В готелі будуть 1209 номерів класу люкс, два ресторани та зелені зони. На даху розміститься панорамний майданчик з оглядом на 360 градусів.

оголошення її перемоги, заявила, що віддана ідеї діалогу з керівниками Китаю і хоче миру. Вона закликала Пекін перестати погрожувати Тайваневі і поважати те, що тільки 23 мільйони мешканців острова мають право самі визначати його майбутнє. І континентальний Китай, Китайська Народна Республіка, і Тайвань, який офіційно має назву Республіка Китай, формально дотримуються принципу «одного Китаю», вважаючи себе єдиним «справжнім Китаєм», а суперника – «тимчасово непідконтрольною територією». Так сталося внаслідок захоплення влади комуністами на континенті в 1949 році, внаслідок чого тодішня некомуністична влада Китаю, очолювана Чан Кайші, була змушена відступити на острів Тайвань, якого комуністи не змогли завоювати, і проголосила там наступництво Республіки Китай, як називалась уся китайська держава в 1912–1949 роках. При цьому Пекін не раз заявляв, що може повернути свою владу над островом воєнною силою. На Тайвані натомість набирають ваги політичні сили, ладні відмовитися від принципу «одного Китаю» і офіційно проголосити незалежність острова і його окремішність від континентального Китаю. Їхньою представницею є й 63-річна Цай Інвень.

Світ- інфо №167 23 січня 2020 року

Він став султаном у 1970 році, скинувши свого батька з престолу під час безкровного перевороту, здійсненого за підтримки Британії. Султан Кабус зробив чимало для розвитку Оману, використовуючи його нафтові багатства. Кабус вважався дуже популярним, але залишався абсолютним монархом, і будь-які опозиційні думки за його правління замовчувались. Двоюрідний брат султана Хайтем бен Тарік Аль Саїд склав присягу як його наступник, оскільки султан Кабус не мав спадкоємців.

65-річний Хайтем бен Тарік Аль Саїд багато років працював в системі МЗС Оману, був міністром культури та спадщини. Султан є найважливішою людиною, яка ухвалює рішення в Омані. Він також обіймає посади прем'єрміністра, верховного командувача збройними силами, міністра оборони, міністра фінансів та міністра закордонних справ. Минулого місяця султан Кабус провів тиждень у Бельгії на лікуванні, і було оголошено, що в нього рак. Після його смерті в Омані оголосили триденний національний траур.

Реформатор

Майже 50 років султан Кабус повністю домінував в політичному житті Оману, населення якого наразі складає 4,6 млн людей, з яких 43% є іноземцями.

У 29 років він здійснив переворот проти свого батька, султана Маската Саїда бен Таймура, який був ультраконсервативним правителем, забороняв підданим слухати радіо, одягати сонцезахисні окуляри, і навіть визначав, хто може отримувати освіту і залишати межі країни. Його правління призвело країну до економічної кризи. Султан Кабус відправив батька, за якого ніхто не заступився під час перевороту, у вигнання в Британію, де той помер 1972 року. Після перевороту султан Кабус негайно заявив, що має намір створити сучасний уряд і використовувати нафтові гроші для розвитку країни, де на той час було лише 10 км асфальтованих доріг та три школи. «Він отримані (від продажу нафти. - Ред.) кошти витрачав не на купівлю активів в іноземних державах чи бездумно накопичував їх на рахунках в іноземних банках, а інвестував у свою країну, створивши чи не найліпші на Близькому Сході умови для життя населення. В Омані безкоштовна освіта та медичне обслуговування, а за рахунок державної підтримки кредитування житла воно є доволі дешевим», зазначає у Facebook український експерт з Близького Сходу Олександр Мішин. Окрім того, султан прославився як меценат музики та опери у країні, фінансував збереження старих

будівель та мечетей, а в 1991 році створив премію у 70 тисяч доларів, якою нагороджувалися науковці та активісти з усього світу, які сприяли збереженню довкілля. Султан обожнював класичну музику і створив у країні симфонічний оркестр, що виступав по всьому світу

Абсолютний монарх

Певне невдоволення станом справ у країні проявилося 2011 року під час Арабської весни. Повстань у країні не було, але тисячі людей вийшли на вулиці вимагати кращих зарплат, боротьби з безробіттям та з корупцією. Сили безпеки спочатку терпіли протести, але згодом застосували сльозогінний газ, гумові кулі та боєприпаси для їхнього розгону. Двоє людей загинули, десятки людей отримали поранення. Сотні були притягнуті до кримінальної відповідальності за законами, що криміналізували «незаконні збори» та «образи султана». Протести не спромоглися нічого змінити. Але султан Кабус все ж усунув декількох міністрів, які тривалий час вважалися корумпованими, розширив повноваження Консультативної ради та пообіцяв створити більше робочих місць у державному секторі. Відтоді влада продовжує бло-

кувати місцеві незалежні газети та журнали, що її критикують, конфіскує книги, а активістів у країні репресують.

Миротворець та посередник

Султан Кабус намагався займати позицію нейтралітету у регіональних справах і посприяв таємним переговорам між США та Іраном у 2013 році, які завершилися укладанням ядерної угоди у 2015 році, з якої вийшла адміністрація Трампа три роки потому. Султана називали харизматичним, здатним передбачати ситуацію на міжнародній арені. Саме важливу посередницьку роль Оману для неспокійного регіону відзначають українські спеціалісти з Близького Сходу в соцмережах. «Оман до сьогоднішнього дня є одним із основних майданчиків для мирних - неформальних і офіційних - перемовин щодо ситуації в Ємені, щодо ізраїльсько-палестинського конфлікту, щодо саудівськокатарського протистояння і в рамках діалогу в трикутнику Саудівська Аравія-США-Іран», зазначає експерт з Близького Сходу Українського інституту майбутнього Ілія Куса. За його прогнозом, Оману буде нелегко через зростання напруги в регіоні, проте країні може допомогти її географічне розташування. «Як завжди, султанат врятує його географія - відносна віддаленість від політичних процесів на Аравійському півострові, природні буфери у вигляді пустель і близькість до Індійського океану, що визначили свого часу різноспрямовану і зважену політику, яку проводив султан Кабус», вважає Ілія Куса. «Оман мав вагомий авторитет серед усього арабського світу, та розглядався країною-посередником у конфліктній взаємодії між шиїтськими та сунітськими силами в регіон», зазначає викладач Інститут міжнародних відносин КНУ ім. Т. Шевченка Олександр Мішин.

Cвіт історії

Світ- інфо №167 23 січня 2020 року

9

Цікаві й маловідомі факти Найманці київських князів: у Польщі знайшли поховання древнього племені Середньовічне кладовище народу ятвягів, з великою кількістю зброї, знайшли біля міста Сувалки в північно-східній Польщі. Знахідка датується періодом між 11 і 13 століттями, говорять польські археологи. Вона являє собою рідкісне багатошарове кремаційне кладовище з рештками колективних похоронних багать з великою кількістю могильних предметів. Ятвяги (також відомі як судови) були балтійським племенем, яке жило в частинах нинішньої Польщі, Литви і Білорусі з 5-го століття до нашої ери до середньовіччя. Вони були відомі своїми бойовими вміннями , зокрема, служили найманцями для князів Київської Русі, коли були переможені ними. Вони також воювали з польськими князями і тевтонськими лицарями. У 1422 році Тевтонський орден завоював ятвягів, їх території були розділені між лицарями, Польщею і Литвою, але елементи етнічної приналежності, мови і культури ятвягів зберігалися до 19го століття. «Цьому об'єкту близько 900 років. Це явно найбагатше кладовищі ятвягів, коли-небудь виявлене. Вони спалювали своїх мерців і додавали різні предмети, які були серйозними дарами. Ми витягли 500 експонатів тільки з одного розкопу площею 5 на 4 метри», говорить Єжи Семашко, археолог музею в Сувалках. У той же час, дослідники відзначили, що розкопки раніше вже піддавалися пограбуванню мародерами і звідти було взято багато великих предметів.

У Китаї розкопали ще дві сотні воїнів Теракотової армії

У гробниці китайського імператора Цінь Ши Хуанді знайшли ще 200 воїнів так званої Теракотової армії – ансамблю статуй людей у повний зріст, що, за задумом, мали охороняти правителя в потойбічному світі. Відкриття зробили під час розкопок на площі 400 квадратних метрів. Серед знахідок – також 12 глиняних коней, залишки двох колісниць, бронзові мечі, луки та емальовані щити. Теракотова армія – знаменика пам'ятка давньокитайської історії. Її створили десь 2200 років тому, аби захистити покійного імператора Цінь Ши Хуанді в потойбічному житті. Свою назву вона отримала через матеріал, з якого виготовлені статуї, – теракоту, кольорової глини з пористою структурою. За оцінками, Теракотова армія налічує 8000 солдатів, понад 500 коней і 130 колісниць. Розкопки в гробниці Цінь Ши Хуанді тривають досі.

З глобальним потеплінням боролися й тисячі років тому

Біля берегів Ізраїлю виявили залишки морської дамби віком 7 тисяч років, найстарішою дамби в історії Дослідження показали, що дамба не впоралася зі своєю функцією – вона впала під натиском води, і жителям довколишнього села довелося покинути свої будинки. Археологічний пам’ятник Тель Хрейц розташований на північному заході Ізраїлю. В епоху неоліту (пізній кам’яний вік) там розташовувалися великі поселення. Протягом п’ятисот років люди полювали на газелей і оленів, ловили рибу, розводили корів і свиней, приручали собак і виробляли оливкову олію. Та в їх розмірене життя втрутилося глобальне потепління. На відміну від нинішнього, воно було викликане не діяльністю людини, а природними процессами: величезні запаси морського льоду продовжували інтенсивно танути. Жителі узбережжя будували свої будинки на висоті трьох метрів над рівнем моря. Але води Середземного моря підступали все ближче, піднімаючись десь на 70 сантиметрів у сторіччя. Тому люди з Тель Хрейца звели паралельно берегу 100-метрову дамбу. Технологія була не надто складною – будівельники просто нагромадили один на одного безліч валунів. Але камені доводилося доставляти здалеку. Ймовірно, дамба допомогла людям виграти якийсь час, але в кінцевому підсумку їм все одно довелося залишити затоплені землі. Зараз залишки дамби перебувають на глибині трьох метрів під водою.

Феноменальне везіння невезучої Вайолетт Джессоп Вона пережила морські катастрофи на «Олимпіку», «Титанику» і «Британіку». Л і к а р і прогнозували їй смерть у ранньому дитинстві. Потім вона захворіла на туберкульоз, від якого в той час загинула велика кількість людей. Але повністю вилікувалась від жахливої хвороби. Вона не змогла закінчити школу, тому що смерть батька та хвороба її матері змусили шукати роботу. Вона обрала ту ж професію, що і мати, — стюардесою на кораблях трансатлантичних рейсів. У 1910 році 23-річна Вайолетт служила на величезному лайнері «Олімпік», першому з трьох кораблів цього класу англійської судохідної компанії. Через рік лайнер внаслідок невдалого маневрування зіткнувся з крейсером. Зіткнення було без жертв, але лайнер був серйозно пошкоджений. Невдовзі був побудований новий лайнер — знаменитий «Титанік». І Вайолетт перейшла на нього, вирушила в перший і, як виявилося, останній рейс корабля. В ніч на 14 квітня 1912 року лайнер, на шляху з Англії в Америку, зіткнувся в північній Атлантиці з айсбергом і пішов на дно океану. Із 2224 людей врятували лише 711. Серед них була й Вайолетт. Вона потрапила в рятувальний човен, за дві години після катастрофи їх підібрав корабель «Карпатія», що першим пирибув на місце трагедії. Під час Першої світової війни Вайолетт стала медсестрою Британського Червоного Хреста. Вона служила на кораблі «Британік», останньому і найбільшому з трьох океанічних лайнерів. У листопаді 1916 року корабель вибухнув. Вайолетт знову вдалося вижити. Вона і далі працювала на лайнерах. Прожила довге життя і померла у 83 роки.

Найбільші аварії в СРСР, які приховували

Календар всесвітньої історії 24 січня 1861 — у Петербурзі вийшов перший номер українського щомісячного журналу «Основа».

25 січня 1924 — у французькому містечку Шамоні стартували І Зимові Олімпійські ігри, в яких брали участь спортсмени з 18 країн.

1938 — народився Володимир Висоцький, співак-бард, поет і актор.

26 січня 1875 — американець Джордж Грін запатентував першу бормашину, вона працювала від електричних батарей.

27 січня Народилися: 1756 — Вольфганг Амадей Моцарт, видатний австрійський композитор; 1790 — Петро Гулак-Артемовський, український письменник, учений, перекладач; 1839 — Павло Чубинський, український етнограф, поет, автор слів Державного Гімну «Ще не вмерла Україна».

1880 — американець Томас Едісон запатентував електричну лампу розжарювання.

29 січня Народилися: 1860 — Антон Чехов, російський письменник українського походження; 1866 — Ромен Роллан, французький письменник.

30 січня 1834 — народився Володимир Антонович, український історик, археолог, етнограф, археограф.

1948 — лідер національно-визвольного руху Індії, політик і філософ Махатма Ганді вбитий фанатиком-індуїстом.

1 лютого Залізнична катастрофа під Уфою. Катастрофа сталася 4 червня 1989 року в Іглінському районі Башкирської АРСР за 11 км від міста Аши Челябінської області на перегоні Аша Улу-Теляк. На ділянці трубопроводу Сибір - Урал - Поволжя стався витік газу. Коли поруч проходили 2 зустрічних поїзди, прогримів вибух. Потужність вибуху була такою, що в місті хвиля повибивала стекла будинків. Загинуло 600 пасажирів, 181 з яких - діти.

Радіаційна аварія на заводі «Червоне Сормово». 18 січня 1970 року. На атомному підводному човні К-320, коли він перебував на етапі випробувань на заводі, стався несанкціонований запуск реактора і потім вибух. 12 осіб відразу загинуло. Відбулося значне радіоактивне зараження території цеху, в якому будувалася човен. Цілих двадцять п'ять років ця трагедія залишалося державною таємницею.

Зіткнення теплохода «Олександр Суворов» із залізничним мостом. 1983 рік. «Олександр Суворов» на повному ходу врізався під несудноплавний проліт Ульяновського моста через Волгу. Була знесена верхня частина теплохода. У той час по мосту їхав вантажний потяг. В результаті руйнування моста, 11 вагонів зійшли з рейок, частина з них потрапили на теплохід. Саме туди, де був кінозал для пасажирів, де в той час показували фільм. 176 осіб — це приблизна кількість жертв. Киштимська аварія. Одна з найбільших ядерних катастроф у світі. Сталася вона 29 вересня 1957 року. На хімкомбінаті «Маяк» в Челябінську-40 стався вибух радіоактивних відходів. Радіоактивні речовини поширилися на відстань близько 350 кілометрів від місця аварії. Тисячі людей кинули на ліквідацію, ще більше переселили. Скільки людей загинуло від випромінювання — досі залишається загадкою.

Вибух на Мінському радіозаводі. 10 березня 1972 року. Вибух стався під час роботи другої зміни. Потужність його була такою, що двоповерхова будівля вмить розвалилася. Складнощі ліквідації аварії були в тому, що у рятувальників було мало техніки, щоб розбирати завали. Багато людей так і загинули під руїнами. Ця аварія забрала понад 100 життів. І понад 300 осіб отримали поранення.

Авіакатастрофа Ту-104 в Пушкіні. 7 лютого 1981 року. Катастрофа літака сталася через помилку екіпажа і перевантаження борту. В результаті загинуло 50 осіб, з них 16 адміралів і генералів і 11 капітанів першого рангу флоту СРСР. Сталося це буквально через пару секунд після зльоту. Цю трагедію неможливо було приховати, проте родичі загиблих отримали офіційне повідомлення про втрати людей тільки в 1997 році.

Зіткнення пасажирських літаків над Дніпродзержинськом. 1979 рік. Один літак виконував рейс Ташкент - Мінськ. На його борту були 83 людини, з них 17 членів футбольної команди «Пахтакор». Другий літак летів за маршрутом Челябінськ - Воронеж - Кишинів, на ньому було 89 пасажирів і 6 членів екіпажу. В результаті помилки авіадиспетчерів на висоті зіткнулися два літаки ТУ-134.

1918 — в Радянській Росії впровадили григоріанський календар (новий стиль): зранку настало 14 лютого.

1897 — народився Євген Маланюк, український поет.

2 лютого Народилися: 1812 — Євген Гребінка, український і російський письменник; 1901 — Валер’ян Підмогильний, український письменник доби Розстріляного Відродження.

3 лютого 1864 — народився Володимир Самійленко, український поет, драматург і перекладач. Певний час жив і працював у Чернігові.

4 лютого 1945 – У Ялті відкрилася Кримська (Ялтинська) конференція глав урядів СРСР, США й Великобританії.

2004 – Почала роботу соціальна мережа Facebook. Її заснував студент Гарвардського університету Марк Цукерберг.

Світ історії

10

Світ- інфо №167 23 січня 2020 року

Спецслужби СРСР і вбивство Ярослава Галана. Знайомий почерк?

Цієї осені минуло 70 років з часу одного з найрезонансніших політичних убивств в радянській Україні – відомого публіциста та письменника Ярослава Галана. 24 жовтня 1949 року його знайшли зарубаним у власній квартирі у Львові. За кілька днів органи МГБ затримали одного зі співучасників – 18-річного студента Іларія Лукашевича, колишнього семінариста, і лише через два роки другого – Михайла Стахура з баптистської родини, якому власне і приписують убивство сокиркою, якою було нанесено десяток ударів, кожен з яких був смертельним. (На момент убивства йому не виповнилося навіть 17 років, себто був неповнолітнім). Але й через сімдесят років цей атентат, який радянська влада потужно використала у пропагандистській війні проти українського руху опору, викликає більше запитань, ніж відповідей. Ще у 2002 році в Ужгороді вийшла книжка «Убийство на заказ: кто же организовал убивство Ярослава Галана?». Здивувало авторство цього «опыта независимого расследования». Одним із них був Олександр Бантишев, кандидат юридич-

них наук, професор кафедри кримінального права і кримінального процесу Національної академії Служби безпеки України, а другим – Арзен Ухаль, кандидат юридичних наук, декан юридичного факультету Ужгородського державного інституту інформатики економіки і права, генерал-майор у відставці. Обидва знали про методи радянських спецслужб не з чужих вуст, а з власного досвіду, адже там починали свій кар’єрний шлях. Свого часу в 1970х роках Олександр Бантишев вивчав справу Ярослава Галана і враження від архівних документів залишилося таким неоднозначним, що в роки незалежності і демократії він вирішив про це розповісти публічно. Книжка колишніх офіцерів КГБ (до речі, видали її за власний кошт) складається переважно з цитування кримінальної справи і коротких коментарів та роздумів. Так-от, детально проаналізувавши запилені томи зі спецархівів, відомі науковці доходять висновку, що під сумнів можна поставити не тільки імена замовників, але й навіть виконавців. Чіткої відповіді, хто ж організував убивство відомого радянського пропагандиста, на сьогодні не існує. Все покрито мороком історії. Серед версій подій високопоставлені спецслужбісти висувають і наступні: вбивство могли здійснити «бійці» спецпідрозділів МГБ, а Лукашевич і Стахур були обрані на роль «убивць» як найбільш годящі для пропагандистської кампанії (один – син уніатського священика, другий – перебував у підпіллі). А могла бути ще й тонша гра: коли згадані вбивці реальні, але наказ їм віддавали через підставну московську агентуру. У будь-якому разі, зазначають автори, замахи такого рівня українським підпіллям майже не практикувалися, оскільки могли дискредитувати рух опору і привести до масових арештів. Тим паче такими недосвідчени-

ми «диверсантами», коли УПА воювало вже сім років. До слова, напередодні в Галана органи зняли охорону і забрали особисту зброю.

Одне із довгої шереги подібних убивств Як тут не згадати подібне резонансне вбивство за рік до того, коли на вулиці неподалік свого будинку було застрелено одного з організаторів львівського «псевдособору», який «саморозпустив» Українську греко-католицького церкву, відомого священника Гавриїла Костельника. Тоді цей атентат радянська пропаганда використала на всю силу, а МГБ отримав зручний привід посилити репресії. Цікаво, що сини покійного панотця були в лавах націоналістів, а родина так і не повірила, що вбивство – справа рук українського підпілля. Дослідники твердять, що Гавриїл Костельник швидко розчарувався у московському православ’ї й починав ставати некерованим, тож гучне його вбивство стало найкращим виходом із ситуації. Через рік подібна ситуація повторюється із Ярославом Галаном. Адже на позір вельми прорадянський полум’яний публіцист, який гостро виступав на сторінках преси проти УГКЦ та «українських буржуазних націоналістів», насправді був далекий від ідеалізації радянської дійсності. Взагалі постать Ярослава Галана є наскрізь трагічною, і не тільки тому, що життя обірвалося у 47 років. Його батько загинув в австрійському таборі «Талергоф» під час Першої світової війни, куди був інтернований за москвофільство. Революція та громадянська війна застала юного Ярослава в Ростовській гімназії, де укріпилися його симпатії до більшовицької Москви. Далі слідували роки навчання у престиж-

них Віденському та Краківському університетах, участь у лівому русі, творчі хліби безробітного літератора і навіть тюремні ув`язнення у польських тюрмах за свої переконання. Чудова біографія для, слід визнати, здібного письменника. (Його проза значно сильніша за публіцистику. До речі, найвідоміший свій твір – повість «Гори димлять» – Ярослав Галан написав польською мовою). В останні роки критичність Ярослава Галана до радянської дійсності тільки посилилася У 1932 році він відправляє дружину Ганну на навчання до омріяної радянської України – у Харківський університет. У 1937 році її там розстрілюють як «польську шпигунку». Іронія долі полягала в тому, що в цей час сам Галан сидів у польських казематах за прорадянські погляди. До самої своєї смерті він так і не дізнався про її сумний кінець. Лише у 1940 році йому повідомили, що її було засуджено. Він марно намагався знайти дружину, писав листи в компетентні органи про жахливу помилку, але не отримував навіть відповіді. В останні роки критичність Ярослава Галана до радянської дійсності тільки посилилася. Це було помітно навіть з його публічних виступів. Він критикував владу за русифікацію, за падіння рівня життя львів’ян, хоча сам жив у трикімнатному помешканні й утримував хатню працівницю. Хотів перейти з остогидлої публіцистики до літератури, але його п’єси заборонили ставити не тільки в Україні, але й у Москві. Три роки його, червоного глашатая оновленої Галичини, не приймали до комуністичної партії. (Так і залишився кандидатом). Як тут не згадати, що в 1935 році СРСР відмовився надати йому громадянство, що й призвело згодом до польських ув’язнень Галана. У 1948 році його звільняють з газети «Радянська Україна», яка до-

вгий час була його трибуною. В приватних листах відчувається втома, розчарування і песимізм Ярослава Галана. Зріє неминучий конфлікт, який поки що залишається завуальованим, зважаючи на ім’я офіційного львівського літератора №1. Всі суперечності розв’язало гучне вбивство 24 жовтня 1949 року. У безсумнівному виграші від кривавого злочину залишилася радянська пропагандистська машина, яка створила нового мученика за комуністичну ідею, а «українські буржуазні націоналісти» поповнили список своїх «злочинів» середньовічним мордером талановитого літератора. Як і у випадку з атентатом на Костельника, учасників замаху ліквідували. Попри офіційну заборону з 1947 року в СРСР смертної кари, чотирьох засуджених розстріляли (із них троє студентів – рідні брати Лукашевичі), а Михайла Стахура повісили, хоча ця кара навіть у воєнні часи застосовувалася лише до військових злочинців. Офіційно проголошені учасники вбивства відтоді замовкли назавжди, як і сам Ярослав Галан. Дослідники Олександр Бантишев та Арзен Ухаль вважають, що світло у цій темній справі могли би пролити документи, які зберігаються в Росії, але навряд чи в найближчому майбутньому їх нам покажуть. Залишається сподіватися на диво, як у випадку з високопоставленим кагебістом Павлом Судоплатовим, який сам розповів про вбивство першого керівника ОУН Євгена Коновальця та Мукачівського греко-католицького єпископа Теодора Ромжі. Якби не публічне зізнання генерала, ми би досі мучилися сумнівами, хто ж був організатором і виконавцем цих політичних убивств? Олександр ГАВРОШ, письменник, журналіст Радіо Свобода, 21. 11. 2019

Наукове товариство імені Шевченка Діяльність наукового Товариства імені Тараса Шевченка – приклад самовідданої роботи не лише у неоднозначних реаліях рідної держави, а й в еміграції, на порозі буремного ХХ століття.

Діячі НТШ у Полтаві у 1903 році

Історія львівського товариства

Наприкінці ХІХ століття Україна переживала не найкращі часи у політичному контексті, хоча науково була сильною державою. Однак інтелігенції, студентству, поетам та науковцям доводилося жити в умовах одвічного розподілу рідних земель між іноземними державами. І коли інтелігенція вже не могла залишатися в тіні, виникла недержавна спільнота, що проіснувала, всупереч скептичним думкам сучасників, немало – майже сімдесят років. У 1873 році, коли Товариство тільки почало роботу, його знали як Літературне товариство імені Шевченка, тоді як з березня 1892 року воно стало Науковим товариством імені Шевченка і працювало як своєрідна академія наук. Спільнота з’явилася у Львові з ініціати-

ви вчених східної України на чолі з Олександром Кониським. За собою він мав неабияку братію однодумців: Володимир Антонович, Михайло Драгоманов, Пантелеймон Куліш, Іван НечуйЛевицький. Меценатами новоствоОлександр Кониський, реного товариініціатор створення НТШ ства стали Євген Милорадович, Дмитро Пильчиков, Михайло Жученко і ще понад тридцять мешканців Галичини. Чому саме тоді? У 70-ті роки ХІХ століття на східноукраїнських землях діяв Валуєвський циркуляр, який забороняв українську мову, друкарство і наукову літературу. Тому необхідно було створити у організацію, яка могла б сприяти розвитку української культури. До того ж, якраз тоді в Україні став відчуватися рух відродження, що лунав з Європи: Сербії, Чехії, Польщі, Хорватії. Чому Львів? Саме це місто у реаліях, коли Україна була поділена між Росією та АвстроУгорщиною, стало своєрідним рупором соціальних настроїв українства.

У 1892 року Товариство ухвалило оновлений статут, який коригував завдання, принципи подальшого функціонування, структуру та назву організації. Зрештою, НТШ вийшло за межі гуманітарних векторів та поділилося на три «гілки»: історико-філософську, філологічну та математично-природознавчо-лікарську. У 1892–1898 роках НТШ розташовувалося у Львові у будівлі на вулиці Академічній, 8. Пізніше книгарню розташували у будинку «Просвіти» на площі Ринок, 10. А у 1898-му Товариство переїхало у будинок на вулиці Чарнецького, 26. У 1912 році шевченківці викупили сусідню будівлю, де організували ще й бібліотеку з музеєм.

Закриття НТШ радянською владою

Станом на 1939 рік, тобто останній рік свого існування, Товариство мало свою друкарню, книгозбірню та три музеї, видало 1173 томи праць, мало у своєму складі 20 комісій з 333 на-

уковцями, серед яких були іноземні, як-от: Альберт Ейнштейн, Макс Планк, Томаш Масарик. Але радянська влада, яка мала на меті зруйнувати вщент усе, що було збудовано та організовано до неї, у жовтні 1939 року позбавила НТШ одразу всього: книгарні, друкарні і бібліотеки. А у 1940 році радянський терор доклав усіх зусиль, аби НТШ перестало існувати як цілісна організація. Товариство мало бути включене до радянської науки та увійти до складу Академії наук УРСР. З 14 січня 1940 року Члени товариства повинні були шукати собі і нове місце проживання, і нове місце роботи. Так, чимало членів НТШ після вересня 1939-го були арештовані, але Товариству вдалося відновити свою роботу. Це сталося лише у 1947 року у Західній Європі, США, Канаді та Австралії, де Товариство знали як Shevchenko Scientific Society. Аж через сорок років – у 1989 році – НТШ знову повернулося до України. photo-lviv.in.ua, 24. 12. 2019 р.

Персоналії і наукова робота НТШ

Особливого розквіту Товариство досягло у 1897 – 1916 роках, за часів очільництва Михайла Грушевського. Неабияких зусиль для його розвитку доклали Іван Франко як голова філологічної секції (у 1897–1913 рр.) та етнограф Володимир Гнатюк.

Конференція НТШ «у еміграції» - за кордоном

Cвіт історії

Світ- інфо №167 23 січня 2020 року

11

Алла Горська: запалюючи інших, згоріла сама

Чи не найщасливішою подією 1964 року стало святкування 35-річчя Алли Горської та Івана Світличного (народилися в один рік із різницею у два дні), як вони казали, їхнє «спільне 70-річчя». А святкували в шумній компанії у просторій майстерні Людмили Семикіної на вулиці Філатова. Кожному із гостей ювіляри вручили виготовлене Аллою запрошення (кольоровий лінорит із шаржованими портретами Алли та Івана та вдрукованим у розворот жартівливим текстом). Також був придуманий ЦЮК — Центральний ювілейний комітет у складі їхніх товаришів із «кінно-гужовими» прізвищами (Чорновіл, Сивокінь, Білокінь, Семикінь, Рябокляч і Возна) та веселі пародійні промови у стилі компартійних з’їздів. Була й лотерея — вже звичний атрибут мистецьких вечірок. Кошти від лотерей спрямовували на допомогу талановитим, але бідним студентам, однак уже через рік — на допомогу політв’язням та їхнім родинам... Через виключення зі Спілки художників Алла вже не мала права брати замовлення на виконання робіт у художньому комбінаті. Доводилося шукати роботу самій. Допомогла Галина Зубченко: вона отримала в Академії архітектури замовлення на оформлення середньої експериментальної школи в Донецьку і запросила до співпраці Горську. І в 1965 році Алла працює над створенням восьми мозаїчних панно на стінах школи №5 — за результатами цієї роботи її відновлюють у Спілці художників.

Ходіння по муках

Хрущовська «відлига» лишилася позаду — почалися арешти серед творчої інтелігенції України. У серпні 1965 року заарештовані брати Михайло і Богдан Горині, Опанас Заливаха, Олександр Мартиненко, Іван Русин, Ярослав Геврич, Іван Світличний та Валентин Мороз. Алла створює ліногравюру — червоно-чорний портрет Світличного. Пише листи до Опанаса Заливахи, але тепер — в ув’язнення, і часто передає в них вітання іншим в’язням. Із грудня Аллу починають викликати на допити в КДБ як свідка. Перший досвід — допит у справі Яросла-

ва Геврича, якого примусили дати неправдиві свідчення. На очній ставці Алла побачила змученого товариша, який на її запитання про причину його свідчень відповів прямо: «За 105 днів слідства навчать брехати...» Невдовзі Горська написала скаргу прокуророві УРСР: «Прошу вжити заходів до працівників КДБ при Раді Міністрів УРСР, які надуживають даними їм повноваженнями... чи можна в нашій Радянській країні, де основним законом — Конституцією — громадянам гарантується свобода совісті, слова, друку, зборів тощо, кидати людей за ґрати лише за читання книжечки, нехай навіть і чужої нам ідеологічно?..» Викликали Горську й у справах Євгенії Кузнецової та Івана Русина — на неї відверто тиснули, погрожували, а її непохитна, навіть виклична поведінка на допитах безмежно дратувала слідчих, звиклих до зачаєного жаху в очах допитуваних. У вересні 1967 року Алла була присутня на суді над В’ячеславом Чорновілом у Львові, де висловила протест проти незаконних методів ведення суду. А в січні наступного року — без усяких попередніх домовленостей поїхала в Мордовію, селище Явас, де у таборі ЖХ-385 відбував покарання Опанас Заливаха. Підійшла до огорожі табору (на ближче побачення годі було й сподіватися), побачила здалеку чорно-сіру колону в’язнів. «Застигла бажанням впізнати. Де Заливаха? Де? Переконана була — впізнаю. Ні. Всі пройшли. Розчавлена під стовпом. «Стой! Проход воспрещён!» Повернулася до Києва», згадувала пізніше художниця.

«Лист 139-ти»

У квітні 1968 року Алла підписала «лист 139-ти» — колективний протест діячів української культури проти політичних арештів в Україні (підписав його і мій батько, Василь Здоровило). Результат не забарився — у листопаді цього ж року її і Людмилу Семикіну, яка теж підписала лист, повторно виключили зі Спілки художників. У цей час Алла з Віктором уже працюють над мозаїкою «Молода гвардія» в Краснодоні. Перед Аллою було поставлено умову — покаятися, відкликати свій підпис і зберегти творчий колектив та замовлення на виконання робіт або незакінчену роботу буде знищено і передано для виконання іншому колективу художників. Натомість Алла, щоби зберегти розпочату справу, відмовилася від свого авторства у цій мозаїці... У 1969 році в самвидаві з’явилася стаття Валентина Мороза «Серед снігів», і Алла, не втримавшись, написала йому листа, який починався фразою: «Дорогий Валентине! Дякую за квітку серед снігів!..» Листа, звичайно ж, перехопив КДБ, і її викликали до ІваноФранківська на допит про обставини отримання нею цього документа. «Я відповіла, що ніхто не давав, я не читала. Я мала тут на увазі, що він, Мороз, є сам, як квітка серед снігів», роз-

повідала згодом Алла Євгену Сверстюку. Коли у червні 1970-го Валентин Мороз був заарештований удруге, Алла взагалі відмовилася свідчити, а у листопаді склала протест до Верховного Суду УРСР про незаконність і жорстокість винесеного йому вироку. У серпні 1970 року повертається з ув’язнення Опанас Заливаха, і Алла організувала йому зустріч і разом із Леонідою Світличною (чоловік жартівливо називав її «Льоля»; вона викладала в Київському інженерно-будівельному інституті, коли мій батько там навчався) купили йому модерний костюм, черевики і зібрали творчий вечір в оформленім Горською кафе. Останнім місцем роботи Горської стало оформлення ресторану «Супій» у Гельмязеві на Черкащині. Замовники робіт розрахувалися «натурою» — до Києва Алла повернулася вантажівкою, повною овочів, які потім роздавала друзям…

Загадкове убивство

Увечері 27 листопада 1970 року до Алли і Віктора, як зазвичай, прийшли гості (Данило Шумук, Вадим Смогитель, Петро Засенко, Михайло Коваленко). Засиділися допізна за столом, та Алла близько опівночі пішла спати, бо вранці мала їхати першим автобусом до Василькова — забрати у свекра сімейну реліквію, швейну машинку «Зінгер» на важкому чавунному станку. Якраз напередодні вже овдовілий і хворобливий свекор Іван Зарецький зателефонував, що домовився про вантажівку на шосту ранку. Коли Алла вийшла з квартири, всі в домі ще спали. Увечері Алла не повернулася, та Віктора це не дуже стривожило, адже з машиною могло щось не скластися чи Алла лишилася допомогти свекру по господарству. 30 листопада Віктор замовив телефонну розмову на 1 грудня, але у Василькові на переговорний пункт ніхто не прийшов. Віктор негайно поїхав до Василькова й побачив тільки наглухо зачинену хату — місцевий міліціонер відмовився її відчиняти, тож Зарецький був змушений повернутися до Києва. 2 грудня Надія Світлична та Євген Сверстюк поїхали до Василькова й таки домоглися від дільничного міліціонера відчинити хату — на кухні знайшли тіло Горської... Офіційне упізнання не проводили. Віктора заарештували того самого дня ввечері, два дні допитували як головного підозрюваного, а потім повідомили про «самогубство» батька, тіло якого знайшли на залізничній колії біля Фастова. Був затриманий і 16-річний син Олесь. Від батька й сина вимагали визнати неприязні стосунки між свекром і невісткою, того ж вимагали і від Олександра Горського. Зреш¬тою у вбивстві Алли Горської цілком безпідставно звинуватили старого й хворого свекра Івана Зарецького, знайденого мертвим під Фастовом на залізничній колії за 35 кілометрів від власної домівки, і за півтора місяця справу закрили…

Горській завжди було тісно в будь-яких рамках

Роботи Алли Горської: портрети Івана Світличного та Василя Симоненка. Лінорит. 1963 рік.

«Під час короткого хрущовського потепління українська інтелігенція блискуче скористалася цією «відлигою»: було дуже багато зроблено, з’явилася маса видань — про історію українського мистецтва, українська енциклопедія, пісенники і т.п., колосальна бібліотека народної творчості. Як не парадоксально — сьогодні цього нічого не робиться! — зауважує на зібранні у Музеї шістдесятництва художник-графік, академік Василь Перевальський. — Саме в той час, за-

вдячуючи Горській та іншим митцям, почався рух, який пробуджував усіх. Горська була, як факел — запалювала тих, хто був навколо неї, і соромно було не зробити щось, коли вона зверталася по допомогу! Горська на моїх очах «виростала», бо я ще знаю її як викладача художньої школи у скульпторів. Вона була дуже оригінальна як своєю постаттю, так і поведінкою. Наприклад, могла навіть закурити при учнях, або ж сісти за один стілець з учнем і робити поправки в його малюнку. Це було виняткове явище, адже Алла була людиною, яка нічим не була закомплексована! Тож не дивно, що вона стала виразною особистістю, бо вона від народження була скрізь і лідером, і з відчуттям величезних своїх потенційних можливостей. Їй завжди було тісно в будь-яких рамках». «У Алли Олександрівни був дуже короткий педагогічний період — усе, що можна було від неї взяти, ми, учні, встигли взяти, — пригадує учень Горської — скульптор Володимир Прядка. — У дев’ятому класі спершу в нас викладав її чоловік, але чомусь через два місяці Зарецький нас покинув і передав Горській. І ми, старшокласники, в цю дивовижну, вродливу жінку всі закохалися. Було величезне довір’я до кожного її слова. За два роки навчання вона виліпила нас — всі ми стали художниками (коли вступали в Художній інститут, викладачі дивувалися, що наша «бригада» все здала на «п’ять»). Того заряду, який дали нам учителі, які нас сформували (Горська, Довгань та Луцак) вистачило й на шість років інституту». «Ми жили в епоху з дивовижними, надзвичайними людьми... — поквапом говорить народна артистка України Раїса Недашківська, яка товаришувала із сім’єю митців. — 39 років тому Вітя Зарецький (який неодноразово малював мої портрети) відчував, що насувається трагедія, адже були дзвінки з погрозами Аллі. Він розказував, що навіть ко-

Портрет Євгена Сверстюка. 1963 р. лись хтось приходив і погрожував... По смерті дружини він пензля з рук не випускав — працював до знемоги, щоб заглушити біль і хоч якось відволіктися. Одного разу довелося їхати в поїзді, де сусідами виявилися міліціонери, які вже встиг¬ли випити. Тож я, так начебто ненароком, їх і питаю: «А що це за історія була з загибеллю Горської?», а вони: «О, це така, що не розкажеш…» «Після смерті у 1990 році самого Віктора, — доповнює розповідь завідувачка Музею шістдесятництва Олена Лодзинська, — художню майстерню Горської та Зарецького на Чорній горі, де ще й часто відбувалися різні неформальні зібрання, забрали, й коли її потрібно було терміново звільняти, то роботи подружжя кудись виносили майже безконтрольно: багато що пропало. Пропала й мозаїка Опанаса Заливахи «Чи буде суд, чи буде кара», яка там зберігалася». «Пригадую Аллу по інституту — вона була чорнява, це вже згодом стала білявкою, — посміхаючись згадує художниця Галина Севрук. — А

Автопортрет із сином. 1960 р. от характер у неї був далеко не білявий... Вона була дуже мужня, сильна натура і активна, що є рідкістю серед жіноцтва. Вона ховала свої емоції і вся занюрювалася у свій ідейний світ, який збігся із КТМівським товариством. І у КТМі вона зіграла одну з найсильніших і найвагоміших ролей. Алла була могутня жінка! І не лише своєю статурою, а й за внутрішнім ідейно-філософським настроєм, який постійно виходив назовні у справах Клубу. Вона брала активну участь у створенні незабутніх вечорів, присвячених не лише класикам (Курбасу, Шевченку, Кулішу, Лесі Українці), а й молодим поетам (Драчу, Вінграновському, Нечерді, Симоненку та ін.), відкриваючи їх талант сучасникам. Не забуду, як нас із Аллою вразив Василь Симоненко за тиждень до своєї смерті. Ми приїхали відвідати його в Черкасах у лікарні, куди він потрапив після жахливого побиття «шістками», підісланими кадебістами. Ми прийшли в трагічному настрої, а він у палаті на ліжку зустрів нас посмішкою, й цілу годину, що сиділи в нього, був веселий та оптимістичний — жартував, розказував анекдоти та цікаві речі зі свого життя (дитинства, родинних перипетій). Ми були в захваті від його мужності — його духовність виявилася сильніша за фізичні страждання! Аллочка дуже любила Симоненка — він часто приїздив і зупинявся у них із Віктором». Чи хтось міг тоді подумати, що доля самої Алли буде схожа з Василевою! Ні тоді, ні зараз друзі Горської не мали сумнівів — то було сплановане і реалізоване кадебістами вбивство. Надто сильним і непересічним суперником вона була. «Алла стала символом без страху і вагань у часи загального приниження і брехні, — згадувала її соратниця Ірина Левитська.

— З нею боротися було неможливо. Її можна було тільки вбити». Запалюючи інших, Горська згоріла сама. Тому якось зовсім пророче звучать її слова, написані свого часу в листі до батька: «Я не можу кидати одне і починати інше, так я нічого в житті не встигну. А часу залишилося так мало...» Тарас ЗДОРОВИЛО «Україна молода» Сайт «Аргумент», 21. 12. 2019. Закінчення. Поч. в № 166.

12

Світ історії Чернігівщини

Шифрування й нові докази голоду Віднайдено унікальні медичні документи 1946-1947-х років

Олег Петрович Калиняк, головний лікар лікарні в селі Рубанка Бахмацького району, учасник АТО, знайшов в архівах своєї лікарні унікальні медичні журнали, які підтверджують, що в 19461947-х роках в Україні був штучний голод. Говорити про це на загал в радянському союзі було заборонено, тому медики вигадали спеціальний шифр, яким позначали пацієнтів, що потерпали від голоду. Згодом лікарі десятиліттями підпільно зберігали документи. Зараз же їх передали Музею Голодомору у столиці. Невелика книга формату А4, із пожовклими від часу сторінками й обдертою палітуркою. А у ній — свідчення сотень смертей від голоду. Вперше Олег Калиняк натрапив на цю книгу у 1997 році, коли почав працювати лікарем у Рубанській амбулаторії. Каже: захоплюється дослідженням старих документів, тож захотів подивитися архів лікарні. «Перебирав там стаціонарні журнали, книгу наказів. Всі ці документи, звісно, дуже цікаві. І тут бачу зовсім непримітно лежить у такому страшному стані, припалий пилюкою, пошматований стаціонарний журнал. Дивлюся — 1947 рік», — пригадує Калиняк. Та найбільшу увагу чоловіка привернуло не це, а позначки біля прізвищ пацієнтів. Деякі були підкреслені червоною лінією, біля інших були написи Ф-11 та галочки. Дослідник історії Голодомору Ростислав Мартинюк пояснює, що це спеціальний шифр. «Оскільки тоді навіть слово «голод» або «голодування» було заборонене для вжитку в медичних документах, то вони розробили свою систему знаків. Тобто Ф-1, Ф-2, Ф-3 — це класифікація різних хвороб, різних станів — психологічний, фізичний і так далі. А от Ф-11 — це можна сказати, що такий голодоморний винахід. Лікарі зробили такий комбінований код, щоб позначити суму хвороб, які були викликані примусовим глибоким голодуванням. Наприклад, дизентерія, заворот кишок, специфічні психологічні стани. Все це вони позначали Ф-11», говорить історик. Позначали також переломи й травми через виснаження.

«Були травми на фоні голоду. От у людини просто запаморочилась голова, вона впала і вдарилась головою. Від чого вона впала? Від того, що була, наприклад, п’яна чи від чого? Лікарі це все з’ясовували. І ці червоні підкреслення ставили тоді, коли ці травми виникали на фоні голоду», пояснює Мартинюк. Зрозуміти, що це не просто відмітки,

Олег Калиняк виступає на святі в Батурині

а фіксація радянського террору, лікар із Рубанки зміг завдяки часовим збігом. Шифрування з’явилося в журналі саме тоді, коли в регіоні почався голод. «Найбільше приміток стало у березні, квітні 1947-го і так до серпня, включно. А починаючи з вересня вже трішки менше цих позначок. І так, загалом, 1002 людини надійшло у цей період. У половини причиною був голод», говорить чоловік тримаючи в руках журнал. Щоб підтвердити свої здогадки Олег почав розпитувати старожилів села й з’ясував, що позначки старанно робив місцевий фельдшер. Хоча за це чоловік

міг потрапити до концентраційних таборів. Згодом лікарі десятиліттями підпільно передавали журнал: розповідали своїм молодшим колегам, що в архіві є цінність, яку не можна знищувати. «Вони знали, який це ризик великий, бо негласно велось заохочення, щоб ці документи знищувались», говорить Олег Петрович. Штучний голод 1946-1947 років за підрахунками істориків забрав життя півтора мільйона жертв. За неофіційною інформацією — вдвічі більше. Чому про нього говорять не так часто, як про Голодомор 1932-33 років? Ростислав Мартинюк має декілька відповідей. Одна з них — те, що в післявоєнний період союзникам СРСР було не вигідно говорить, що переможець другої світової вдався до чергового терору голодом. «Друга причина — післявоєнний голод підтверджує, що Україна була не лояльна до СРСР, і це був спосіб ліквідувати загрозу партизанської, масової боротьби не тільки на теренах Західної України, а на всій території України. Україна була ворожою країною для СРСР. А так підкорювали саме ворожі країни. Третя причина — це те, що ми пішли шляхом довести найжахливіший злочин — це Голодомор 1932-1933 років. Було дуже важко довести, але ми довели. Якщо ми почнемо говорити, що і голод 1921-1923-х років і 1946-1947-х років — це теж геноциди. То три геноциди. Це треба окремо доводити. І це підважує нашу позицію доводячи Голодомор 1932-1933-х років. Тобто тут є багато таких тактичних і міжнародних, і фактологічних речей, які ускладнюють доведення», говорить дослідник. Втім, додає, що робити це необхідно. Щоб нагадувати про жахи післявоєнного голоду, віднайдені медичні книги будуть експонувати в Музеї Голодомору. Його керівництво закликає: якщо хтось має схожі знахідки, теж передавати їх музею, адже це може допомогти відновити історичну справедливість. Ірина САЄВИЧ Громадське радіо

Фотоархів Придеснянське село Кладьківка Куликівського району. Зібрав вчитель, краєзнавець Анатолій Чумаченко.

Світ- інфо №167 23 січня 2020 року

Журнал «Сіверянський літопис»: 25-річчя, 150-й номер Ось уже чверть століття виходить у Чернігові цей цікавий, насичений історико-краєзнавчий журнал, заснований свого часу Товариством «Просвіта». Творцем і беззмінний його редактором є відомий журналіст, історик, автор найбільшої в Україні кількості книг про гетьмана Івана Мазепу і його добу Сергій Олегович Павленко. Ось його звернення до читачів. *** Шановне товариство! З ювілейним 150-им номером «Сіверянського літопису» можна ознайомитися на сайті журналу, якому водночас виповнилося 25 років! Вітаю усіх причетних до творення часопису авторів із цією подією! Радий повідомити, що завершуємо мазепинські роковини (1639-2019) трьома матеріалами про славного гетьмана (згадка в пом'яннику про його рід; участь генерального осавула у виборах київського митрополита та передачі Київської митрополії 1685-1686 рр.; про конфісковану скарбницю володаря булави). Чимало й інших цікавих матеріалів. Сайт журналу: http://www.siverlitopis.cn.ua/arh/2019/siver

Зміст ювілейного номера У глиб віків Васюта О., Ще раз до питання про час спорудження та інтерпретації цегляної конструкції на кургані Чорна Могила. Історія міст і сіл Дудко О., До походження назви Виповзів. Шара Л., Недільні школи у містах Чернігівської губернії (1860–1862 рр.). Церковна старовина Шуміло В., Письмова спадщина Істинно-Православної Церкви: поетичний альбом схиігумені Софії Гриньової. Мовою документів Шумило С., Представники козацько-старшинських родин Чернігово-Сіверщини в афонському Зографському пом’яннику XVII – XVIII ст. Хто й коли надав магдебурзьке право Козельцю і Остру (універсали Я. Казимира підготував до друку та прокоментував о.Ю. Мицик). Два документи 1708 р. про конфіскацію майна та коштів І. Мазепи у Білій Церкві та Києві (підготував до друку С. Павленко). о. Мицик Ю., Тарасенко І., З нових документів до історії Сіверщини (ХVІІ–ХVІІІ ст.) (Частина 17) . Розвідки Пилипенко О., Соціально-правовий статус науково-педагогічних працівників університетів Наддніпрянської України у ХІХ ст. Рига Д., З історії проституції в Чернігові (середина XІX – початок XX ст. Студьонова Л., Зондерштаб «Р» як особливий відділ Абверу та його резидентури на Чернігівщині (на матеріалах «Карної справи №1683» Архіву УСБУ в Чернігівській області). Дослідницькі нотатки Павленко С., Участь генерального осавула Івана Мазепи у виборах митрополита 1685 р. Та перепідпорядкуванні Київської митрополії. Рецензії. Огляди. Анотації. Гогун О., «Модернізація» в убозтво: у Канаді вийшла книга про страждання України від Миколи II до Сталіна. Павленко С., Батуринська фортеця: штурм «в лоб» чи завдяки потерні? Бушин М., Половець В., Маркович Олександр Михайлович. Чернігів, Просвіта, 2019. Ювілеї о.Юрію Мицику – 70!

Генеалогічні дослідження: створимо Ваше родове дерево! Друзі! Зараз люди все частіше й частіше намагаються віднайти своє власне коріння, знайти інформацію про своїх пращурів. Зрозуміти: хто ми є? Звідки ми? Звідкіля і куди ми йдемо. Я, Олександр Ясенчук, зі своїми побратимами можемо в цьому допомогти. Тож, якщо Ви бажаєте отримати власне генеалонічне дерево — звертайтеся! Ціна договірна. Дані будемо підтверджувати копіями з документів! Тел.063 236 18 03 e-mail:pivnich.info@gmail.com

Старовинні школи Чернігівщини Сім шкіл області взяло під захист Міністерство культури. Земські школи, побудовані в 1901-1916х роках за проектом архітектора Опанаса Сластіона, визнані пам’ятками культурної спадщини місцевого значення Загалом ва Україні таких земських шкіл збереглося близько 50-ти. Майже всі вони розташовані в чотирьох районах Полтавської області. А сім — у Варвинському районі Чернігівщини: у селах Макушиха, Світличне, Брагинці, Гнідинці, Озеряни, Остапівка й у Варві.. Опанас Сластіон (1855-1933) – український архітектор, художник, етнограф, педагог. Довгий час жив і працював у Чернігівській губернії. Він створив серію проектів земських шкіл. Будинки в стилі українського архітекторного модерну, мають шестикутні вікна, вежі й цегельний декор на фасаді.

Світ- інфо №167 23 січня 2020 року

Світ історії Чернігівщини

Батурин — гетьманська столиця

Батуринський Миколаївський Крупицький монастир Його доля на початку XX століття

Історія монастиря пов’язана з історією Батурина, адже його розквіт відноситься до XVII ст., коли Батурин обирається столицею Лівобережної України. Але зовсім іншу долю мав монастир з початком громадянської війни та встановленням радянської влади в Україні. Практичне втілення в життя декрету Раднаркому РСФРР «Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви» (23 січня 1918 р.), що позбавив церкви власності, почалося з монастирів. Націоналізація монастирів відбирала у ченців усі юридичні права та засоби до існування – землі, капітали, нерухомість. Вилучення церковних цінностей готувалося і проводилося більшовиками планомірно і з широким розмахом. Влада використовувала питання про церковні цінності, щоб почати потужну антицерковну компанію. Вищий орган законодавчої влади Радянської Росії – Президія ВЦВК (голова М. І. Калінін) – 2 січня 1922 р. прийняла постанову «Про ліквідацію церковного майна». 23 лютого 1922 р. Президія ВЦВК опублікувала декрет, який постановляв місцевим Радам «...вилучити з церковних маєтностей, переданих в користування групп віруючих усіх релігій, по описам і договорами всі дорогоцінні предмети із золота, срібла, каменів, вилучення яких не може суттєво вплинути на інтереси самого культу, і передати до органів Народного Комісаріату Фінансів для допомоги голодуючим». Насправді ж мова йшла про вилучення всіх цінностей без усякого розбору. Все майно монастирів оголошувалося народним надбанням. Розпоряджатися ним мали ради народних депутатів на свій розсуд. Кожне закриття, як правило, супроводжувалося наругою над обителями, не став винятком і Батуринський Миколаївський Крупицький монастир. В 1922 році його повністю було ліквідовано. На сьогодні складно послідкувати долю монастиря на початку ХХ ст., адже відомостей збереглося небагато. В 1908 році в монастирі нараховувалось 10 монахів та 5 послушників, монастир володів 348 десятинами землі. З 1909 року монастир став місцем заслання монахів з інших монастирів. У 1911 р. в монастирі проживало 22 монахів та послушників, настоятелем був о. Ігнатій. В газеті «Нова Рада» за 8 квітня 1918 р. повідомлялось, що в Конотопському повіті банди більшовиків, чоловік 200, дощенту зруйнували та пограбували Крупицький Миколаївський чоловічий монастир. Ймовірно, мова йшла про загін на чолі з Муравйовим. Що малось на увазі під «дощенту розруйнували», не відомо. Після 1922 року долю монастиря можливо частково прослідкувати за документами, виявленими в Державному архіві Сумської області. З

Загальний вигляд монастиря. Фото початку ХХ ст.

цих документів стає зрозуміло, що в 1923 році в монастирі було розташовано дитяче містечко «Первомайське»: «Окрийвиконкому. Ввиду постановления президиума Окрика от 15.12.1923 г. № 76 о передаче зимней церкви Батуринского Крупицкого монастиря детгородку Первомайский. Окрик считает такову передачу возможной при чём отдано распоряжение батуринському райисполкому о перенесении иконостаса в летнюю церковь, архив и библиотека должны быть оставлены в ризнице и запечатаны и сданы на временное хранение заведующему детгородком т. Игнатенко. Что касается сохранения живописи и архитектуры церкви, таковые будут отданы Завдетгородком через инспектуру Окрика. (Окропо). Завмузеем М. Вайнштейн». Завідуючий Конотопським окружним музеєм М. Вайнштейн, який займав одночасно посаду старшого інспектора Окрполітпросвіти Конотопського округу, вживав заходів по збереженню пам’яток монастиря. Цьому є підтвердження, лист завідуючому дитячого містечка Ігнатенку про те, що передача будівель можлива лише з виконанням вимог: церква повинна бути збережена від руйнування, не здійснювати жодних перебудов, предмети культу передати до музею. Перед передачею монастирських споруд було проведено їх обстеження комісією в складі представників від Окрполітпросвіти – М. Вайнштейна, церковної ради – Прокопа Чемериса, Батуринського виконкому – І. Самозвона. В результаті чого в ризниці теплої СпасоПреображенської церкви було виявлено цінні предмети: стихар з порфіри Єлизавети Петрівни, 4 ризи з трьома єпитрахилями, рукописна книга. По акту ці предмети були передані Конотопському окружному музею. Окрім того, в монастирі, на той час зберігались частина архіву та монастирська бібліотека. Марк Вайнштейн в листі від 28 березня 1924 року інструктору Губарю зазначає: «Довожу до Вашого відома, що архів і бібліотека Батуринського Крупицького монастиря знаходиться в згубному становищі. Лічу необхідним до Вашого відома, що архів монастиря дуже цінний і що необхідно прийняти енергійні міри по перевезенню його в Конотоп». В монастирському архіві зберігались унікальні доку-

менти: привілей канцлера Є. Оссолінського 1636 р. на володіння маєтностями та угіддями; грамота царя Олексія Михайловича від 17 серпня 1650 р.; універсали гетьмана Богдана Хмельницького від 20 квітня 1653 р. та 1 травня 1656 р.; універсал гетьмана Юрія Хмельницького від 1 листопада 1659 р.;три універсали гетьмана Івана Мазепи; грамота цариці Єлизавети Петрівни від 30 вересня 1747 р. на володіння селами та маєтками. Не менш цінною була бібліотека, в якій була і Острозька Біблія 1581 р. Прослідковуючи надалі листування, робимо висновки, що в 1926 році дитяче містечко «Первомайське» на території монастиря вже не розміщувалось. Готувалась документація Батуринським райвиконкомом на передачу будинку настоятеля для розташування в ньому школи хутора Фабрична слобода. Згубні дії щодо знищення монастиря були проведені остаточно радянською владою в 30-х роках ХХ ст. За свідченням жителів с. Осіч, дзвони з монастирської дзвіниці було скинуто в 1935–1936 рр., Миколаївський собор, господарські будівлі, цегляний паркан розібрали до фундаменту в цей самий період. Церковні книги, ікони були спалені, знищений п’ятиярусний бароковий іконостас з Миколаївського храму. Після ліквідації дитячого притулку в теплій Спасо-Преображенській церкві було облаштовано зерносховище, а згодом з церкви зняли купол, що призвело до руйнації храму. Був сплюндрований цвинтар на території монастиря. В цей проміжок часу справа дійшла і до дерев’яної церкви в ім’я Миколая Чудотворця на скиту, її теж було розібрано. Церква ця була побудована на місці віднайдення чудотворного образу, там, де була закладена прадавня обитель. На початку ХХ ст. держава прагнула повністю ліквідувати православні монастирі, витіснити церкву з суспільного життя країни, а в недалекій перспективі повністю знищити релігію. Життя показало безперспективність такої політики, але шедеври архітектурного та історико-культурного надбання були назавжди втрачені... Любов КІЯШКО, науковий співробітник Національного історикокультурного заповідника «Гетьманська столиця»

13

Люди Ніжина

Роман Ракушка-Романовський (1622, Ніжин – 1703, Стародуб). Державний і церковний діяч другої половини 17 століття. У 1654-1655 роки був «ревізором скарбу військового» і «дозорцею скарбу військового в полку Ніжинському»; ніжинський сотник і полковий суддя, генеральний підскарбій за гетьмана Івана Брюховецького, організатор фінансів і державного господарства Гетьманщини. Внаслідок конфлікту з гетьманом Дем'яном Многогрішним переселився на Правобережжя, де став священником і протопопом у Брацлаві. Після Руїни Правобережжя 1676 року оселився в Стародубі, де був до кінця життя священником Миколаївської церкви. На думку більшості дослідників, є ймовірним автором «Літопису Самовидця». Іоанн Тобольський (В миру Іван Максимович; 1651, Ніжин – 10 червня 1715, Тобольськ). Український церковний діяч, богослов, духовний письменник — автор багатьох поетичних творів, зокрема релігійного епосу «Богородице Діво книга наречена, от Троіци Пресвятия пред віки сложенна» (1707), що містить 23 тисячі віршів. Засновник Чернігівського колегіуму — базової моделі всіх духовних семінарій Гетьманщини та Російської імперії. Приятель Гетьмана України Івана Мазепи. З 1697-го — архієпископ Чернігівський, з 1711-го — митрополит Тобольський і всього Сибіру. Відомий своєю місіонерською та богословською діяльністю у країнах Західного Сибіру, засновник потужної школи українських просвітителів у північній Азії, Китаї та Америці.

Юрій Лисянський (13 серпня 1773, Ніжин – 6 березня 1837, Петербург). Мореплавець українського походження, капітан 1-го рангу (1809). Походив із козацького роду. Народився у родині священика ніжинської церкви святого Іоанна Богослова. Протягом 1793-1800 був на стажуванні в Англії. У першій навколосвітній російській експедиції під загальним проводом Йоганна Крузенштерна (1803-1806) командував судном «Нева». Відкрив один із Гавайських островів, який назвав своїм ім'ям (Острів Лисянського), та острови в архіпелазі Александра. Першим описав Гаваї у книзі «Мандрівка навколо світу…», яку видав 1812-го своїм коштом, оскільки була написана українським варіантом церковнослов'янської мови (англійською вийшла у 1914-му, а російською — у 1947-му). Склав перший словник гавайської мови. Олександр К о н и с ь к и й (6 (18) серпня 1836, Переходівка, Ніжинський район – 29 листопада (12 грудня) 1900, Київ). Ук р а їн с ь к и й

перекладач, письменник, видавець, лексикограф, педагог, громадський діяч ліберального напряму. Народився в селі Переходівка (тепер Ніжинського району). Походив із стародавнього чернігівського роду, який нараховував понад 400 років. Дитинство пройшло в Ніжині. Професійний адвокат, педагог, журналіст. Автор слів пісні «Молитва за Україну», перекладу «Щоденника» Тараса Шевченка. Петро Вітгенштейн (5 січня 1769 р., Ніжин – 23 червня 1843, Львів). Походив зі старовинного німецького графського роду. Його батьки проживали в Ніжині й мали маєток на території сучасного Графського парку. За деякими припущеннями, початок цьому парку поклав саме батько майбутнього полководця граф ХристиянЛюдвіг-Казимир фон Зайн-ВітгенштейнБерлебург-Людвігсбург. Юний Петро рано осиротів, тому виховувався в родині свого далекого родича генерал-фельдмаршала графа Миколи Салтикова. У 24-річному віці Вітгенштейн уже майор Українського легко-кінного полку. Через рік він у чині підполковника бере участь у боях з польськими повстанцями Тадеуша Костюшка. Згодом Вітгенштейн командував дислокованими в Україні Охтирським, Маріупольським і Єлисаветградським гусарськими полками. Відзначився у походах проти персів, турків, французів і шведів, отримавши генеральський чин. У 1812 р. саме армія під його командуванням, здобувши кілька перемог над французами, перегородила їм шлях на Петербург, який був тоді столицею Російської імперії. За це його називали «рятівником Петербурга». В 1813-му після смерті Михайла Кутузова Вітгенштейн був призначеним головнокомандувачем російської та прусської армій. Його війська брали участь у «битві народів» під Лейпцигом (1813) і окупації Парижа (1814), за що його прозвали «переможцем Наполеона». Марія Заньковецька (4 серпня (23 липня) 1854 рік, село Заньки, Ніжинський район – 4 жовтня 1934, Київ). Провідна зірка українського театру кінця ХІХ і початку ХХ століть.

1876-го вийшла на сцену ніжинського театру. До кінця життя не поривала зв'язків з театральним життям Ніжина, де мешкала постійно протягом 1902–1924 та з перервами, повертаючись після гастролей, до 1932. У Ніжині вона мала свій будинок, який зберігся дотепер. Олександр Богомолець (25 серпня 1850 року, Ніжин – 1935). Представник «чернігівської» гілки литовсько-руського роду Богомольців гербу «Помян». Земський лікар, революціонер-народник. Родоначальник всесвітньо відомої української медичної династії Богомольців. Батько президента Академій Наук УРСР Олександра Богомольця.

14

14

інфо Світ історії Чернігівщини №167Світ23 січня 2020 року Михайло Володимирович Люди Ніжина Тарновський 13

Микола Самокиш (13 (25) жовтня 1860, Ніжин – 18 січня 1944, Сімферополь). Український художник і графік. Народився в сім'ї поштаря Ніжинської поштової станції Семена Самокиша. Початкову художню освіту отримав в Ніжинській класичній гімназії у вчителя малювання Р. К. Музиченка-Цибульського, у якого також брав приватні уроки живопису. Закінчив Ніжинський історико-філологічний інститут. У 18861889 навчався в Парижі. Повернувшись з-за кордону, намалював кілька картин для Тифліського воєнно-історичного музею («Баталія біля річки Іорі 1800», «Оборона Наурської станиці 1774», «Бій під Авіляром»), якими здобув ім'я баталіста. У 1890 за картину «Табун на водопої» здобув звання академіка. У 1894-1917 керував батальною майстернею Петербурзької Академії (з 1913 її професор і дійсний член). З 1919 жив у Криму.

Іван Спаський (24 лютого (8 березня) 1904, Ніжин – 4 листопада 1990, Санкт-Петербург). Український історик, мистецтвознавець і музейник. Провідний фахівець із російської нумізматики. Головний зберігач відділу нумізматики Державного Ермітажу. Засновник наукової нумізматичної школи. Син священика Георгія Спаського, молодший брат мистецтвознавця Євгенії Спаської. Сергій Корольов (30 грудня 1906 (12 січня 1907), Житомир – 14 січня 1966). Вчений у галузі ракетобудування та космонавтики, конструктор. Вважається основоположником практичної космонавтики. Під його керівництвом запустили першу міжконтинентальну балістичну ракету, перший штучний супутник Землі, здійснили перший політ людини в космос та вихід людини в космос. Виховували його у Ніжині дід-купець Микола Москаленко та бабуся Марія в атмосфері любові, поваги до його дитячих інтересів. Дід належав до старовинного козацького роду, був людиною доброзичливою та щирою. 4 червня 1911 року на ніжинській Ярмарковій площі відбувся демонстраційний політ на аероплані «Фарман -4», яким пілотував Сергій Уточкін. Коли Сергія Корольова запитували, хто чи що допомогло йому самовизначитися в житті, він відповідав: «Політ Уточкіна. У Ніжині я бачив цей славний політ». У 1914 році Москаленки продали свій будинок і переїхали до Києва, щоб дати онуку освіту, відповідну його здібностям. Марк Бернес (26 вересня (9 жовтня) 1911, Ніжин – 16 серпня 1969, Москва). Кіноактор і співак. Його батько Наум Самійлович був службовцем в артілі, мати Фаня Філіпівна — домогосподаркою. У 1916 році, коли Маркові було п'ять років, родина переїхала до Харкова. Ігор Качуровський (1 вересня 1918, Ніжин — 18 липня 2013, Мюнхен). Український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, педагог, радіожурналіст. Перші 12 років прожив у селі Крути Ніжинського району. Навчався в Курському педагогічному інституті, 1942 року повернувся в Україну, в 1943-му рушив на Захід, з 1945 року — в Австрії. Один із членів-засновників Спілки українських науковців, літераторів і митців у Зальцбурзі. У 1948 році емігрував до Аргентини. Жив у Буенос-Айресі, редагував журнал «Пороги», був співробітником журналів «Овид», «Мітла», «Нові дні». Був слухачем Графотехнічного (літературного) інституту, викладав давню українську літературу в Католицькому університеті, а потім російську літературу в університеті El Salvador (Буенос-Айрес). В Українському вільному університеті (Мюнхен) захистив докторську дисертацію з філософії «Давні слов'янські вірування та їх зв'язок з індо-іранськими релігіями»; від 1973 — викладач УВУ, від 1982 — професор; на філософському факультеті викладав віршознавство, стилістику, теорію літературних жанрів, історію української літератури 1920-30-х рр., історію середньовічного європейського письменства.

1 січня виповнилося 155 років від дня народження Михайла Володимировича Тарновського (1865–1943). Родовий маєток Качанівка, де він з’явився на світ і провів дитячі роки, залишився в пам’яті на все життя. Михайло Володимирович став літописцем роду Тарновських – підготував рукопис з доповненням та уточненням відомостей про його представників, був автором нарису «Качанівка» та ілюстрацій до нього для журналу «Столица и усадьба» (№ 40–41, 1915 рік). М. Тарновський – професійний

фотограф, член товариства «Дагер» (1901–1917), від якого отримував нагороди як учасник вітчизняних та міжнародних виставок. Завдяки йому, ми бачимо на світлинах інтер’єри палацу та краєвиди Качанівки. У передмові до публікації рукописної спадщини М. Тарновського в культурологічному часописі «Хроніка-2000» (№ 19–20, 1997 рік) говорилося: «Михайло Володимирович повною мірою поєднав у своїй натурі кращі риси притаманні багатьом членам родини Тарновських. Це – всебічна обдарованість, широка освіченість, різноманітність інтересів, безкорисливе служіння свій країні». Племінник Василя Васильовича Тарновського-молодшого, він наслідував традицію благодійництва, передавши

багатьом музеям Києва унікальні твори мистецтва, архівні матеріали, врятовані і збережені ним в часи лихоліття. Нині традицію достойно продовжує його дочка – Ірина Михайлівна Трач – киянка, за фахом інженер-конструктор, яка підтримує теплі, дружні зв’язки з Чернігівським історичним музеєм імені В.В. Тарновського та заповідником «Качанівка». Від неї музей отримав рідкісні і дуже цінні родинні фотографії, матеріали з архіву батька, сучасні книги та публікації про родина Тарновських. Добрі справи множаться нащадками цього знаменитого роду. Світлана ПОЛОВНІКОВА, старший науковий співробітник Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського

Філон Кміта: шляхтич, який прославився хитрістю Одіссея і талантом Вергілія Представник знатного роду не тільки перемагав хитрістю Івана Грозного, а й залишив літературний пам'ятник епохи. Філон Кміта-Чорнобильський — син литвинського шляхтича Семена Кміти, що осів у Київському воєводстві. Народився приблизно 1530-го року, за одними даними — в Орші, за іншими — у Вінниці. Свою військову кар'єру почав в 1552-му році, коли був призначений комендантом невеликого прикордонного замку Остер біля Києва. У його завдання входило охороняти південно-східний кордон від набігів московитів і татар. Вперше свої військові здібності проявив під час Лівонської війни 1562-го року, коли з кінним загоном в три сотні розгромив двохтисячний московський загін, що йшов до Остра. Потім, очоливши загін чисельністю в 1400 чоловік, обклав і захопив Чернігів, в той час прикордонне місто Московського князівства. Потім розгромив загін московського князя Григорія Мещерського, втричі більший свого, зробивши стрімкий кінний рейд на московську територію, дійшовши та Стародуба, а на зворотному шляху розбив ще один московський загін на річці Снов. У січні 1564 року Філон Кміта-Чорнобильський з двохтисячним кінним загоном прикривав з південного заходу основні сили Миколи Радзивілла Рудого, який йшов на Полоцьк.

26-го січня 1564 року в битві на річці Улла успішно атакував авангард московських військ під командуванням Петра Шуйського, тим самим посприявши швидкому і повному роз-

грому московських військ. Після перемоги на Уллі Філон Кміта-Чорнобильський дуже грамотно використав ситуацію, яка виникла в таборі московського князя Петра СрібногоОболенського, що йшов на з'єднання з Шуйським. Відправили трьох гінців з таким розрахунком, щоб їх помітили і точно зловили. У гінців були листи в найближчі литовські фортеці з повідомленням, що велике військо Великого князівства Литовського ось-ось підійде, а також підроблені списки убитих і полонених московських солдатів у нещодавній битві на річці Улла. Як тільки ці листи потрапили в московський табір, у тисячної московської армії почалася паніка, і солдати побігли до Смоленська. Кміта-Чорнобильський організував погоню за ними. Завдяки цьому хитрому виверту був визначений весь хід військової компанії 1564-го року. Крім того, литвини захопили велику кількість обозів зі зброєю, амуніцією і провіантом на шість тисяч осіб. У 1565-го року Філон Кміта-Чорнобильський, на чолі кінного загону чисельністю в 1600 чоловік, здійснив рейд в Сіверську землю, де захопив місто Почеп. За свої військові заслуги в

наступному 1566-му році від Великого Князя Литовського і короля польського Сигізмунда Августа він довічно отримав у володіння Чорнобиль (після чого і з'явилася друга частина прізвища Чорнобильський), а також був призначений Оршанським старостою з обов'язками охороняти Оршанське і Смоленське пограниччя. У 1567-му році на чолі чотирьохтисячного загону Кміта-Чорнобильський був відправлений воювати в смоленські землі. У бою розбив частину московського гарнізону, а потім пройшов рейдом до Вязьми, де і отримав наказ залишатися в Орші для охорони кордону. В Орші Філон Кміта-Чорнобильський на власні гроші тримав міський гарнізон, а також організував широку шпигунську мережу. Він отримував інформацію не тільки з захоплених Полоцька, Смоленська, Невеля, але також із самої Москви і території Московського князівства. У 1579-му році, під час походу короля Стефана Баторія на Псков, Філон КмітаЧорнобильський прикривав армію з боку Смоленська. Він здійснив низку рейдів в тил противника. Був призначений (номінально, позаяк Смоленськ знаходився під контролем Москви)

воєводою смоленським, сенатором Речі Посполитої і намісником у місті Великі Луки. До останніх днів Лівонської війни миж Литвою і Московією він був непередбачуваним для ворога, постійно тримав у напрузі. У період 1580-1581 року ним був організований рейд углиб московської території, в результаті якого було захоплене місто Холм. Крім військового таланту, Філон Кміта-Чорнобильський мав ще й літературний, який проявився в епістолярному жанрі. Він багато писав різних донесень і листів своїм колегам, а також Раді (вищому органу державної влади в ВКЛ), Великому князю Литовському і королю Речі Посполитої. Свої листи він писав старобілоруською мовою, і відрізнялися вони живим і красивим літературним текстом, часом досить гумористичним. Потрібно було володіти певною часткою сміливості, щоб писати, зокрема, королівським особам в подібному стилі. На сьогоднішній день збереглося близько 30 таких листів. Філон Кміта-Чорнобильський був двічі одруженим. У перший раз він одружився на Анастасії Горностай, вдові князя Григорія Васильовича Сангушка, вона померла приблизно в 1563-му році. Другий раз - на Софії Григорівні Ходкевич, дочці великого гетьмана Литовського Григорія Ходкевича. Від другого шлюбу у нього було четверо дітей: двоє синів і дві дочки. Помер Філон Кміта-Чорнобильський в 1587-му році, місце його поховання невідоме. Свобода ФМ 19.11.2019 р. За інф. charter97.org

Світ- інфо №167 23 січня 2020 року

Книги нобелівських лауреатів в українському перекладі, які варто прочитати

Нобелівська премія з літератури – своєрідна гарантія вагомості, знаковості та часто геніальності автора. Кожен з цих романів, безсумнівно, став новою сходинкою світової літератури.

Жан Марі Гюстав Ле Клезіо, «Потоп»

Ле Клезіо – французький та маврикійський письменник, що був удостоєний Нобелівської премії з літератури у 2008 році. Ключова тема «Потопу» – розмірковування про самотність і страхи мешканця великого міста. Головний герой роману – 27-річний, абсолютно не пристосований до життя, вчитель Франсуа Бессон. «Потоп» – це пік його депресії та розгубленості. Ле Клезіо разом з Франсуа Бессоном шукає відповіді на вічні питання про сенс життя та сутність щастя

Самюел Беккет, «Уот»

Нобелівський лауреат 1969 року, один з основоположників театру абсурду, який, окрім талановитих п’єс, писав не менш вражаючу прозу. Над романом «Уот» автор працював з 1942 по 1945 рік. Війна, що поставила під загрозу всю цивілізацію, вплинула на настрій роману. Беккет звертається до тем, що характеризують його творчість в цілому: загубленості людини у світі, духовної кризи, усвідомлення себе, самотності. Уот – доволі дивний персонаж, що починає працювати у маєтку ще дивнішого героя – містера Нота. За абсурдним нечітким сюжетом письменник заховав складний ребус для шанувальників хорошої літератури – читачам самим варто здогадатися, ким же насправді є герої роману і яка причина кожного їхнього вчинку.

Ясунарі Кавабата, «Сплячі красуні. Давня столиця. Стугін гори»

Перший японський письменник, що отримав головну нагороду літературного світу (у 1968 році). Твори Ясунарі Кавабати відрізняються споглядальністю, неквапливістю та ліричністю. У «Сплячих красунях» йдеться про незвичайний готель, в який можна приходити, аби засинати поруч з красивою дівчиною. На похід туди наважується старий Егуці. У «Давній столиці» – про сестер-близнючок, що знайшли одна одну вже у дорослому віці. «Стугін гори» – складна сімейна драма.

Кнут Гамсун, «На зарослих стежках»

Хоч у 1920 році норвезький письменник Кнут Гамсун отримав Нобелівську премію з літератури за «Соки землі», втім уваги варті і інші його твори. Наприклад, рекомендуємо прочитати останню книгу автора – «На зарослих стежках». Гамсуна часто називають одним з найсуперечливіших письменників двадцятого століття. Норвежець у роки Другої світової війни з прихильністю ставився до Гітлера та політики Третього Рейху. Він написав низку сильних романів («Голод», «Пан», «Вікторія», «Соки землі»…). «На зарослих стежках» – автобіографічна книга письменника, у ній він пише і про політичну сторінку свого життя. Саме цей текст допомагає якнайкраще зрозуміти Кнута Гамсуна.

Кендзабуро Ое, «Особистий досвід. Обійняли мене води до душі моєї»

Видатний японський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури 1994

15

Світ літератури року. Батько Кендзабуро Ое загинув на війні; це справило значний вплив на творчість автора – у своїх романах він міркує над темою відповідальності людини, природою насильства та нашою долею у світі, що постійно змінюється. «Особистий досвід» – один з найбільш знакових творів Ое, адже має автобіографічні мотиви. Головний герой роману – 27-річний Птаха – постає перед вибором: стати батьком для своєї дитини з вродженою аномалією, чи втекти до Африки і відчути справжню свободу. «Обійняли мене води до душі моєї» – роман про проблеми лівого екстремізму. Японський письменник пропонує читачам сильну історію про Оокі Ісану – чоловіка, що називав себе повіреним китів і дерев та врешті мав вирішити, на чиєму він боці у постійній боротьбі: на боці китів і дерев, чи людей.

Герман Гессе, «Сіддхартха»

Письменник та філософ з Німеччини, який отримав Нобелівську премію у 1946 році. Головним твором Гессе вважається його останній роман – «Гра в бісер». Втім, не менш цікавою для знайомства з автором є книга «Сіддхартха». Герман Гессе захоплювався буддизмом, що вплинуло на всю його літературну творчість. «Сіддхартха» переносить читачів у часи Будди та розповідає про брахманського сина, який покидає батьківський дім, аби знайти істину. Це книга не лише для прихильників буддизму, а й для всіх, хто хоча би раз задавав собі такі вічні питання як: «Хто я? У чому сенс життя? Де шукати правду?»

Орхан Памук, «Мовчазний дім»

Турецький письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури 2006 року. Місце дії практично всіх романів автора – Стамбул. Отож, читаючи Памука, весь світ має унікальну нагоду помандрувати в це багатогранне та атмосферне турецьке місто. «Мовчазний дім» – це пронизлива історія однієї родини.

Маріо Варгас Льйоса, «Хто вбив Паломіно Молеро?»

Письменник з Перу, лауреат 2010 року. У доробку Льйоси трилери, детективи, комедії, драми, історичні романи. «Хто вбив Паломіно Молеро?» – детективна повість. У книзі описано дев’ятнадцять днів від скоєння вбивства до його розкриття. Автор використовує літературу як можливість сказати правду про хиби, які він бачить в сучасному суспільстві.

Сол Беллоу, «Гендерсон, повелитель дощу»

Американець єврейського походження Сол Беллоу здобув освіту антрополога та соціолога, встиг попрацювати журналістом, редактором та вчителем. «Гендерсон, повелитель дощу» – захопливий роман про пошук себе. Юджін Гендерсон – багатій, який наважується піти за своїм внутрішнім голосом. Для того, щоб з’ясувати, чого хоче його внутрішнє «я», герой вирушає у мандрівку Африкою. Роман Сола Беллоу – мудра притча, де за екзотичними декораціями ховається історія пошуку, добра і зла, душі та призначення людини. Яна ГРИЦАЙ Книжковий блог Yakaboo, https://blog. yakaboo.ua/

Українські сатира й гумор Микола ЛАВРИК

Іванів пай

Нарешті здійснилось. Іван Покотило став власником, одержав земельний пай. Ось вона, годувальниця, під ногами. Можна і руками помацати масний чорнозем, можна й пройтися по власному полю. Три гектари ріллі, ще й левада з копанкою. Думками аж попід хмарами літає Іван. «Вирощу врожай, продам, поставлю гамазеї, хлів добротний, ще й на водоймі гусей заведу. Хазяїном стану на всю губу. Годі у фуфайці ходити: куплю пальто шкіряне, шапку норкову. І тюльки вдосталь наїмся». Сонечко пряже тепло, по-весняному. І від цього у Івана ще радісніше на душі. Взяв у повітці лопату, куплену в «застійні» часи, і так наліг на неї (земля ж своя), що за кілька хвилин вона обламалася. Не витримало залізо пориву до заможного життя. Пошкріб Іван потилицю та й побрів до колишнього завгоспа Степана Маштабрики. Завідуючий господарством свого часу прихопив кілька списаних тракторів, комбайнів. Вроджена підприємливість допомогла, а ще більше — посада. І на земельку Маштабрика розстарався. Сусідку Марію поховав — прирізав до свого поля три гектари. Добрий клапоть ниви у Грицька Одуда за бутель самогонки виміняв, ще шматок відсудив у сусіда. Одне слово, паном пан. Зняв Іван шапку на порозі, кланяється: — Здоров’ячка вам, Степане Сильвестровичу, і вашій родині. Я у справі. Підсобіть тракторцем зорать земельку.

— Це можна, — привітно усміхнувся господар, — нас при розвиненому соціалізмі вчили: людина людині друг, товариш і брат. Бери он «Білоруса» під грушею. Ти хлопець майстровитий, упораєшся.

— От спасибі, Сильвестровичу, добра у вас душа, — і підтюпцем до машини.

— Почекай, годилося б і про ціну домовитись.

— Про що мова, заплачу, скільки скажете.

— Воно-то й так, — снує думку Степан Маштабрика, — але ринок любить порядок. Давай документик складемо, щоб усе по закону. Послугами Степанової машинно-тракторної станції Іван користувався всеньке літо. От і врожай заколосився, пшеничка стоїть як стіна! І знову Іван на порозі у Маштабрики.

— Мені б комбайна, хоч на день.

— Не можу, голубчику, — розвів той руками. — У самого невправка. Метнувсь Іван сюди, метнувся туди — всі господарі свій хліб молотять. А тут дощі линули, та такі, мов із решета. Одне слово, осипалась у одноосібника нива золотим зерном. Аж тут і Степан Сильвестрович на порозі: — Боржок за тобою, Іване.

— Та побійтеся Бога, я ж не впорав хліб.

— А то вже не мій клопіт. Ринок — не мама рідна, а дядина. А ось і бумага підписана, — вийняв із кишені папірець, читає: «...в разі несплати боргів я, Іван Покотило, передаю весь земельний наділ у власність Степана Маштабрики. В чому й підписуюсь».

— Не від-дам зем-м-лю! — щосили заволав Іван і... прокинувся. Над ним, схилившись, сиділа дружина.

— Ну й тіпало тебе всю ніч — мов у пропасниці.

— Привиділося, що фермерував на власному полі.

— Скоро сон стане дійсністю, — розмріялась дружина. — Навесні зоремо землю, посіємо «доларові» культури: соняшник, ріпак. Урожай у далеке зарубіжжя відвеземо, а звідти «Фордів», «Тойот» приправимо. Особнячок біля ставка збудуємо. Заживемо, як усі ділові люди! Іван, сопучи, взувався в порвані кирзові чоботи і вперто мовчав.

Володимир ПАЛЬЦУН

Щасливе повернення Адама до раю Насамперед мушу сказати, що Стефа — дуже гарненька молодичка: легка, як синичка, прудка, мов зайчик, щебетлива, як... Утім, щодо останнього, то в кожного в голові своє порівняння. А головне, вона якась спокусливо наївна. Писати про неї — саме задоволення. Бо нині так мало втішних новин, позитивної інформації. Стефа ж фактично задарма дарує соціальний оптимізм. От, приміром, вдома в неї — нудьга. Чоловік сумує в передчутті скорочення на роботі. А повертається Стефа з прогулянки — і все починає сяяти радісною надією.

— Щиглику мій, — це вона до насурмленого чоловіка, — ходи-но сюди, Адасику, і поглянь, що я знайшла! І показує золотий перстень із діамантом.

— Як це? — тетеріє Адам. Наступної миті він припускає, що життя складається не тільки з ідентифікаційного коду та партійних чвар.

— Щастить же нам! — вигукує він. — Якщо моїй роботі буде хана, перстеник можна закласти... Стефа на то — мовчок. Вона сяє. І її світіння триває кілька тижнів. І коли починає тьмяніти, раптом приносить золотий годинник.

— Дивися, що я знайшла! — її очі випромінюють сто ватів. Адам, який саме надсилав на сайт парламенту прохання припинити позірний мордобій, кидає склочне заняття й розглядає фірмовий швейцарський дзиґарик. «Це ж треба!» — вдячно полинає думкою до прихильної долі, а вголос: — І де таке надибала?

— Годувала білочку, коли гульк — блищить у траві...

— І що то за роззява лазить тими хабазами? Ти уявляєш, який у неї розпач?! Але Стефця далека від психологічних тупиків. Вона світиться, і в домі — куточок раю. А то якось господинька приносить симпатичне манто з унікальних попелястих норок.

— Невже й це знайшла? — з підозрою запитує Адам. Холодок недовіри можна пояснити тим, що сам він за все життя знайшов тіль-

ки десятку. Але гривні виявилися фальшивими, за що дав підписку про невиїзд.

— Вважай, що знайшла, — світиться Стефа. — На базарі секонд-хенду серед різного шмаття. Яка річ, а коштує копійки! Узагалі чоловік бачив таку одежину у вітрині бутика для скоробагатьків. І на ціннику було зазначено дуже грубі гроші. Підозри краяли серце, аж поки не зустрівся з подругою Стефи красунею Ірусею.

— Не інакше, як завела собі багатого хахаля, — поскаржився він на дружину після повідомлення про манто.

— Пани мої дорогесенькі! — вражено сплеснула долонями Іруся. — Та вона в тебе свята, а ти, ведмедю, — «невірна»... Я, наприклад, у секонд-хенді викопала собі пальто з бобровим підбоєм. Мій дурень теж побіг до ворожки, найняв студентів, щоб назирці за мною ходили. Ганьба! І поки я для нього не виграла в лотерею «Фольксваген», не давав жити. Адам зрозумів, що люди створені для щастя. Тріщина в сімейному житті залаталася сама собою. А рай у хату повернувся, коли Стефця пізно ввечері принесла пакет із дорогою розкішною шапкою.

— Хтось у маршрутці забув, — без особливого сіяння діловито повідомила. І з великою втіхою насадила знахідку на Адамів казанок. — Ти диви, ніби хтось знав твій розмір! ...Нещодавно я зустрівся з Адамом. Він розцвів, у нього чудово йдуть справи. Стефа, виносячи сміття, зовсім випадково знайшла портмоне, набите єврами. І вони відкрили в людному місці міні-бар.

— А де ж вона? — запитав я. — Давненько її не бачив.

— Їй привалило щастя — виграла туристичну путівку з відпочинком на тропічних островах, — задоволено потер руки Адам. — Два дні вмовляла, щоб їхав я, а не вона. Кажуть, там рай, але як я можу — мені досить і свого бару. До речі, він називається «Рай»

Світ домашнього читання

16

Безкоштовні курси української мови

Несподівані думки Нікому не відповідай, коли ти злий; нічого не обіцяй, коли ти щасливий; нічого не вирішуй, коли ти сумний. (Східна мудрість). Щасливий не той, хто має все найкраще, а той, хто отримує все найкраще з того, що має. (Конфуцій). Труднощі схожі на собак: вони кусають лише тих, хто до них не звик. (Антисфен). Птахи піднімаються вище, коли летять проти вітру. (Уїнстон Черчилль).

Було колись... Німецький фізик Арнольд Зоммерфельд, який відзначився досягненнями у квантовій теорії, електронній теорії, електродинаміці і багатьох інших наукових галузях, був номінований на Нобелівську премію 84 рази з 1917 по 1951 роки. Вчений так і не отримав нагороду, але лауреатами стали семеро його студентів: Вернер Гейзенберг, Вольфганг Паулі, Петер Дебай, Ганс Бете, Лайнус Полінг, Ісидор Айзек Рабі і Макс фон Лауе Винахідник телефону Олександр Белл хотів використовувати слово Ahoy (Ахой) з лексикону німецьких моряків у якості привітання. Пізніше Томас Едісон запропонував більш традиційне Hello, яке у нас перетворилося в Алло! Під час своєї поїздки в США в 1930 році Альберт Ейнштейн брав плату з усіх, хто хотів взяти у нього автограф. Підпис коштував долар, а автограф на пам’ятному предметі — 5$. Ці гроші вчений витрачав на благодійність.

Куточок гумору

Одеські жарти

— Ігоре Соломоновичу, ви сильний, впораєтеся.

— Яшо, я розумний, я навіть не візьмуся.

☺

☺

☺

— Скажіть, а де тут поїзд на Одесу?

— Вже пішов.

— Оце так! А куди саме?

☺

☺

☺

— Сьома, я бачу, ти живеш в достатку.

— І не питай. Мене дійсно все дістало.

☺

☺

☺

— Вєня, я запросив вас настроїти піаніно, а не цілувати мою дочку.

— Піаніно в порядку, а от ваша дочка розстроєна.

☺

☺

☺

— Моня, де б ви хотіли жити?

— Мені важливо, не де, а з ким.

— Ну, тоді з ким?

— А це дивлячись де.

Світ- інфо №167 23 січня 2020 року

Чернігівська центральна міська бібліотека ім. М. Коцюбинського (вул. Кирпоноса. 22).

Оголошується додатковий набір на курси. Розклад занять: Середа, «Розмовник», 17.30 — 19. 30. Тамара Андрійчук. Четвер, 17.30 — 19.00. Курси української мови. Людмила Зіневич. Субота. 10.00 — 12.00. Курси української мови. Ганна Арсенич-Баран, Марина Левицька.

У бібліотеці ім. Коцюбинського щедрували, водили «козу» У Чернігівській міській центральній бібліотеці ім. М. Коцюбинського 13 січня бібліотека провела цікаве фольклорне свято «Щедрий вечір, добрий вечір». У бібліотеці продовжують відтворювати традиційні народні обряди. У Щедрий вечір співробітники представили яскраве дійство до свята Маланки – обряд водіння «кози». А родзинкою свята став виступ фольклорного гурту «Краяни» Чернігівського району, у виконанні якого прозвучали не лише щедрівки, а й інші народні пісні. Це було чергове дійство в народних традиціях, які проходять у бібліотеці. Так, у грудні тут відзначали Андріївські вечорниці. Такі заходи віднедавна проходять у спеціально облаштованих декораціях, бібліотекарі відтворили традиційних інтер’єр української хати з використанням автентичних експонатів. Ще одним цікавим подарунком до свят для відвідувачів стала виставка традиційного українського народного вбрання в бібліотеці.

Походи в музей і театр подовжують життя літніх людей Британські вчені з'ясували, що люди похилого віку, які захоплюються мистецтвом і регулярно ходять до музеїв і театрів, живуть довше. Причому тривалість життя збільшується незалежно від соціального статусу і добробуту. Дейзі Фенкорт і Ендрю Стептоу з Університетського коледжу в Лондоні перевірили, наскільки дозвілля, пов'язане з мистецтвом, впливає на тривалість життя літніх людей. Вони відібрали дані про 6710 учасників з дослідження старіння (ELSA), яке триває вже 14 років. Їх запитували, як часто вони ходять на концерти, в музеї і театри. Також вчені проаналізували такі дані, як сімейний статус, походження, рівень освіти, зайнятість, дохід, стан здоров'я і міцність соціальних зв'язків, участь у громадській діяльності, наявність хобі і суб'єктивне відчуття самотності. З'ясувалося, що протягом часу спостереження частіше вмирали старіші і самотні люди, чоловіки, курці. У той же час, за 14 років померло 47,5% серед тих, хто не відвідував музеї і театри, і тільки 26,6% тих, хто ходив туди один або два рази на рік. З тих, хто відвідував театри і музеї більш регулярно, померли 18,6%.

Шведська компанія платитиме 50 доларів за годину любителям вечірок Компанія безалкогольних напоїв Gnista Spirits обіцяє платити охочим за кожну годину, яку вони проведуть на вечірці тверезими. Притому, розглядати будуть кандидатів, які якраз люблять випити на вечірці. Їм також оплатять вхід в найкрутіший бар Стокгольма, вечерю і безалкогольний бар, де запропонують пити напій компанії. Цей безалкогольний напій «Гніста» вже встиг прославитися тим, що має абсолютно такий же смак, як і спиртне. Участь можуть взяти дві людини з будьякої точки світу. Компанія покриє всі витрати на перельоти та проживання у фешенебельному готелі в центрі шведської столиці. Це рекламна акція: компанія пропагує здоровий спосіб життя і намагається довести, що веселитися можна і без алкоголю, що їх напій здатний пробудити бажання танцювати, веселиться і просто піднімає настрій. Якщо хтось думає, що після експерименту може знову пиячити, то обдурити компанію не вдасться. Клієнт підписує контракт, де передбачена відповідальність за це.

Робіть своє життя кращим Як стати щасливішим

Спілкуйтеся з позитивними людьми. Щодня записуйте три хороші речі, які трапилися з вами за день. Смійтеся, навіть якщо іноді будете змушувати себе це робити. Гормони радості вам знадобляться. Проводьте більше часу на сонці, або в добре освітлених приміщеннях, якщо на вулиці похмуро. Рухайтеся (гуляйте або займайтеся фізкультурою) мінімум 20 хвилин щодня. Гуляйте з собакою або гладьте її чи котика. Обіймайте хоча б одну людину в день. Зателефонуйте давньому другові або близькій людині. Присвятіть 30 хвилин на день улюбленому заняттю, яке розслабляє вас. Купіть щось нове, навіть незначне, наприклад новий сорт кави.

Як краще справлятися зі стресом Глибоко дихайте протягом двох хвилин. Сконцентруйтеся на диханні. Зробіть 10-хвилинну зарядку. Послухайте що-небудь спокійне і відволікаюче. Прихиліться до когось близького, рідного: фізичний контакт швидко заспокоює. Позбавтеся на час від джерела стресу. Ви-

Світ- інфо

Чернігівська обласна інформаційноаналітична газета.

йдіть на п'ять хвилин із зустрічі або зробіть перерву в поточних завданнях. Просто переключіться на щось інше. Понюхайте ефірне масло герані або лаванди. Вони знижують кров'яний тиск. Посидьте на сонці протягом п'яти хвилин. Намалюйте що-небудь або розфарбуйте картинку. Поговоріть з другом 10 хвилин. Присвятіть 10 хвилин догляду за собою (прийміть душ, зробіть манікюр або зачіску). Подрімайте.

Як стати впевненішим у собі Запишіть три речі, які вам подобаються в собі, потім прочитайте їх вголос. Встаньте прямо і опустіть руки, нехай вони висять у природному положенні. Вдягніть одяг, який вам іде. Підготуйтеся до складної ситуації, в якій вам потрібна впевненість у собі. Запишіть ваші думки або виступ і візьміть з собою шпаргалку. Не дозволяйте собі нервувати. Замість цього вийдіть в окреме приміщення, де ви зможете гарненько потягнутися і заспокоїтися. Після цього сконцентруйтеся на розслабленні. Складіть список речей, які вам подобаються в собі. Попросіть близького друга або родича, щоб вам зробили комплімент.

Зареєстрована у Головному управлінні юстиції Чернігівської області. Свідоцтво про державну реєстрацію: серія ЧГ № 501-150 Р від 26 жовтня 2011 року.

Телефони для довідок і запису: 675-043 і 775-156.

Школа української мови Неправильно

Правильно

Мати в виду Мати під рукою Мені все рівно Менша половина Менше всього Минулорічна осінь

Мати на увазі Мати напохваті Мені однаково Менше половини Найменше, менш за все Торішня осінь

У світі цікавого

Соколи сапсани – найшвидші істоти на Землі

Атакуючи здобич, вони розвивають швидкість понад 320 кілометрів на годину. Людині на такій швидкості важко було б щось розгледіти – все злилося б у нерозрізнену пляму. Але сапсани на такій швидкості полюють, а це означає, що їх очі пристосовані до дуже високої частоти в сенсі зміни картинки. Дослідники з'ясували, на які частоти налаштовані очі у сокола сапсана, сокола балобана і пустельного канюка. З’ясувалося, що сапсани розрізняють до 129 миготінь на секунду (тобто їхні очі пристосовані до частоти 129 Герц), балобани – до 102 миготінь, а канюки – до 77. Максимум людського ока — від 50 до 60 Герц, а двадцяти п'яти миготінь на секунду вже достатньо, щоб кінокадри перестали для нас бути окремими знімками і злилися воєдино.

Корисні поради Паркетну підлогу з лаковим покриттям або без нього миють холодною водою з гліцерином (1 ложка на склянку), добре викручуючи ганчірку кожен раз. Гаряча вода може зіпсувати паркет. Затхлий, неприємний запах з’являється іноді в шафах. Щоб від нього позбутися, досить покласти туди трохи натуральної меленої (не розчинної!) кави.

Чернігівський культурно-мистецький центр «Інтермеццо» 14000, м. Чернігів, вул. Шевченка, 9, тел. (063) 236-18-03 http://intermezzo.org.ua. e-mail:kmc. intermezzo@gmail.com ІCQ: 605-110-856 Послуги: в продажу книги, музика, мистецтво, сувеніри, канцтовари, а також туризм, екскурсії, проведення презентацій, прес-конференцій, творчі зустрічі, кава, зручності.

Чернігівська міська організація Суспільної служби України Види послуг: соціальний патронаж, видавнича діяльність, сприяння вихованню дітей, відродженню духовних і національних традицій. Вул. Шевченка, 9. Тел. (063) 236-18-03.

Думки авторів публікацій можуть не збігатися з позицією редакції. Автори публікацій несуть відповідальність за їх достовірність. Видрукувано у ПАТ «ПВК «Десна» (м. Чернігів, проспект Перемоги, 62). Тираж — 1000.

Засновник і редактор — Петро АНТОНЕНКО. Поштова адреса газети: 14000, Чернігів, вул. Шевченка, 9, КМЦ «Інтермеццо». Ел. адреса: antonpetro@meta.ua і antonpetro@ukr.net Сайт газети: http://svit11.wordpress.com