Світ-інфо,№172

Усім — про все http://svit11.wordpress.com

Найцікавіша газета для кожного з вас Чернігівщина. Україна. Світ

Чернігівська обласна газета

Виходить з лютого 2012 року

Вірус моралі і розуму На планеті – епідемія, навіть пандемія коронавірусу. Нової загадкової хвороби,викликаної загадковим вірусом. Цифри статистики змінюються щодня й кілька разів на день: інфікованих, хворих, померлих, вилікуваних. Як і людей на карантині. Ще днями називали півтора мільярди таких землян. Але одна лише Індія, друга після Китаю за населенням країна планети, налічує 1 мільярд 300 мільйонів мешканців, і вся країна практично на карантині. Не буде перебільшенням сказати, що в тій чи іншій мірі на карантині всі 7 з лишком мільярдів землян. «Перервався плин часів», як сказано у Шекспіра в «Гамлеті». Падає віра у могутність науки, відтак і людства загалом. Падає віра у потужність Заходу, якщо якраз найбільші його країни, звісно, після Китаю, – нині у центрі епідемії: Італія, Іспанія, США. Люди налякані лавиною інформації і дезінформації, і перше вже важко відрізнити від другого. Люди ще чіпляються за залишки довірусного, докарантинного життя – можна виходити на вулицю і на природу, ще працюють такі-то магазини, ще є сполучення між містами і областями, нехай не громадським транспортом (залізниця, автобуси, авіація), то хоч приватним. Але ніхто не може певно сказати, чи завтра буде послаблення,чи навпаки – посилення карантину. Від світової картини перейдімо до України. Хоч якраз зараз ми зрозуміли, наскільки це пов’язане. Хвороба прийшла в ту ж Європу, США, як вважається, з Азії, точніше, з Китаю. У Східну Європу, на наші терени, – із Західної Європи. І отут ми побачили, що таке – кілька мільйонів українців на заробітках у Європі, заробітчан, як їх дехто напівзневажливо називає. Так, вони приносять країні, тобто своїм сім`ям, по 10 і більше мільярдів у доларах щороку. Але ще краще, якби цього явища не було. А не було б його при нормальному, нарешті, життєвому рівні українців. От тільки «якби» – одне з найгірших слів у суспільстві. І ось одні наші співгромадяни обурюються, чому ці заробітчани взагалі тиняються по світах, чому так не дружно тікали звідти від епідемії додому. Інші навпаки – обурюються, що саме ці мігранти несуть нам хворобу. Наївною є вимога влади, щоб прибулі були перші два тижні на добровільній ізоляції, бодай вдо-

№172 2 квітня 2020 року

Ціна 5 гривень

Карантин продовжено по 24 квітня

Надзвичайна ситуація – це не надзвичайний стан

Уряд України 25 березня своєю постановою продовжив карантин у державі, раніше введений по 3 квітня, ще на 3 тижні, тобто по 24 квітня включно. Також цією постановою Кабінет Міністрів ввів у країні з того ж дня 25 березня і до завершення карантину, по 24 квітня, надзвичайну ситуацію. Але це не є надзвичайний стан. Надзвичайна ситуація вводиться рішенням уряду в разі стихійних лих, інших загрозливих моментів для держави і населення. Під час надзвичайної ситуації влада, передусім служби цивільного захисту, працюватимуть посилено, у спеціальному режимі. Надзвичайна ситуація не передбачає обмеження прав і свобод громадян. Надзвичайний стан, в разі ще більш загрозливих ситуацій у державі, вводиться Верховною Радою за поданням Президента. В цей період держава може напряму управляти не лише державними, а й приватними компаніями. Також можливе обмеження прав і свобод громадян.

Звернення Коронавірусу до людей

ма, ще краще – в лікарнях, поки їх перевірять на ці віруси. Це нереально. Навіть за плутаними даними державних служб, з початку карантину у нас додому повернулися, в тому числі евакуйовані державою, десь 500 тисяч наших громадян. Про яку їх ізоляцію можна говорити? А з іншого боку – це небагато від тих кількох мільйонів заробітчан, точну кількість яких, до речі, у нас все не порахують. Як там їм, нашим українцям, в чужих краях саме зараз? Наскільки біда згуртувала людей, зробила їх кращими чи навпаки? В очі лізе насамперед, те, що «навпаки». Політичне мародерство. Гласом волаючого в пустелі залишився заклик президента не займатися на біді політичним піаром. Це політичне мародерство ми бачимо щодня, на телеекранах, у парламенті, в Інтернеті. Економічне мародерство. Найближчий людям приклад: різко подорожчали чимало продуктів харчування. Власники магазинів кивають на ріст цін на продовольчих базах, там кивають на виробників. Всі оббирають всіх. Щось пробує робити Антимонопольний комітет України. Адже при всій ринковій економіці, регулюванні цін самим ринком, дещо варто й регулювати державі. Але ось результативність цього комітету, точніше – тут треба говорити про реакцію судів, правоохоронців на матеріали комітету. За 2019 рік Антимонопольний комітет наклав штрафів на недобросовісних виробників, реалізаторів на 8,7 мільярда гривень, а сплачено штрафів – лише 150 мільйонів, менш ніж 2 відсотки! Такі побори можна пояснити, але не виправдати, падін-

ням доходів підприємств – промислових і торгових. Ось і ажіотаж населення, яке скуповує все підряд, про запас, не знаючи, які ціни будуть завтра. Притому, мільйони громадян нині без роботи, багато хто відтак і без заробітку. І не зовсім зрозуміло, що і як тут компенсуватиме держава. Це у США держава виділила лише прямої допомоги населенню 2 трильйони доларів. Трильйон – це тисяча мільярдів! Це по кілька тисяч доларів прямої і опосередкованої допомоги на кожного жителя країни. Велику підтримку громадянам надає держава у Канаді, Німеччині. Кілька слів про наш карантин. Чомусь в ряді міст і областей місцева влада вийшла за рамки норм загальнонаціонального карантину. Уряд ввів режим надзвичайної ситуації, що стосується насамперед роботи державних структур. Але дехто плутає це з надзвичайним станом. Ще одне явище, притаманне для важких часів: поява численних оракулів, месій, гуру. Ці торочать таємничі версії епідемії, дають психологічні, а часто й чисто медичні поради. Чи то самі вірять у це, чи свідомо дурять переляканих і довірливих людей? …На цій сторінці надруковано цікавий текст – «Звернення Коронавірусу до людей». Він ходить в Інтернеті, складений в одній з європейських країн, особливо вражених епідемією, його вже прочитали десятки чи й сотні тисяч людей. Звісно, це тест на перевірку стану моралі і розуму землян, ефектний пропагандистський прийом. А чи ефективний? Чи прислухаються до цього люди? Петро АНТОНЕНКО

Привіт. Мене звати КОВІД-19. Більшість з вас називають мене коронавірус. Вибачте мені, але я не міг знати, коли я прийду? В якій формі і наскільки сильним я буду? Чому я тут? Хмм…Скажімо так. Я втомився дивитися, як ви деградуєте, замість того, щоб еволюціонувати. Я втомився дивитися, як ви вбиваєте себе своїми ж руками. Я втомився дивитися, як ви ставитеся до своєї Землі. Я втомився дивитися, як ви ставитеся одне до одного. Мені набридли ваші жорстокі війни, ваші міжособистісні конфлікти, ваші упередження. Я втомився від вашої соціальної заздрості, від вашого життя, від лицемірства. Від вашого егоїзму, як мало часу ви витрачаєте на себе, на вашу сім`ю. Я втомився дивитися, як мало уваги ви приділяєте вашим дітям. А взамін віддаєте її зовсім непотрібним речам, і все за рахунок найважливіших. Я втомився від вашого нав’язливого, безперервного пошуку найкрасивішої сукні, останньої моделі смартфону, найгарнішої машини. Тільки для того, щоб здаватися самореалізованим. Я втомився від ваших зрад. Я втомився від вашої дезінформації. Я втомився дивитися, як мало часу ви витрачаєте на спілкування. Я дуже втомився від ваших постійних скарг, коли ви нічого не робите, щоб покращити своє життя. Я буду жорстоким з вами, навіть дуже. Я не дивлюсь нікому в обличчя. Я ж вірус. Мораль в тому, що я хочу виокремити всі ліміти суспільства, в якому ви живете, тому що тільки ви можете їх ліквідувати. Я зупинив усе спеціально для вас, щоб ви зрозуміли, що найголовніше, на що ви маєте витрачати всю вашу енергію відтепер, – це просто в життя. Ваше життя і життя ваших дітей. Щоб ви завжди захищали енергію, балували її і ділилися нею. Я захотів, щоб ви були максимально закриті, ізольовані в будинках, подалі від батьків бабусь і дідусів, від ваших дітей та внуків. Щоб ви зрозуміли, наскільки важливі обійми, людський контакт, діалог, рукостискання, вечір з друзями, прогулянка по центру чи вечеря в ресторані, чи пробіжка по парку,під відкритим небом. З цих жестів має починатися все. Тому, що ми всі – одне. Тому, що ми всі одне. Не порівнюйте нікого. Я з вами недовго, але почуття близькості і співпраці, яке я створив між вами за дуже короткий час, має тривати вічно. Проживайте ваше життя як можна простіше. Ходіть повільно. Дихайте глибоко. Робіть добро. Насолоджуйтеся природою. Робіть те, що вам до вподоби, те, що вас задовольняє. Створюйте такі умови, щоб не залежати ні від кого. Коли ви будете радіти, мене вже не буде. Але пам’ятайте: не намагайтеся бути кращими людьми тільки в моїй присутності. Прощавай.

Триває передплата

на нашу газету на 2020 рік Передплатна ціна найнижча і незмінна:

10 гривень на місяць.

Усі поштові відділення й листоноші області ведуть передплату на «Світ-інфо» на будь-який термін і на будь-яку адресу в області.

Передплатний індекс «Світ-інфо» — Основні теми газети:

865 14

Події в області, Україні і світі. Політика, соціальні проблеми, екологія. Публікації раніше невідомої нам історії України, СРСР. Проза і поезія відомих письменників світу. Культура, мистецтво, спорт.

«Світ-інфо» — газета для кожного з вас!

Долучайте нових читачів

Прочитавши нашу газету, покажіть її друзям, знайомим, колегам, запропонуйте також передплатити.

2

Бліц-інформ Національний проєкт «Велике будівництво»: школи, дитсадки, спортивні споруди

1 березня в області, як і по всій країні, стартував національний проєкт «Велике будівництво» — масштабна розбудова інфраструктури України. У рамках проєкту в області буде завершено будівництво та реконструкцію 5 шкіл, 5 дитячих садочків, 5 спортивних споруд. Уже йдуть роботи на трьох об’єктах: будівництво гімназії у місті Прилуки, реконструкція Корюківської школи № 1 та Бобровицького дитсадка «Золотий ключик». Реконструкція Корюківської школи здійснюється з 2018 року за кошти державного фонду регіонального розвитку. Тепер за цим проектом буде завершуватися. Цей навчальний заклад стане основною школою Корюківської ОТГ. Тут навчатимуться понад 1,1 тисячі учнів з міста Корюківка та навколишніх сіл. Загальна кошторисна вартість – 79,3 мільйона гривень. Буде проведено зовнішнє утеплення будівлі, заміна покриття, зовнішніх вікон та дверей, внутрішнє опорядження та заміна інженерних мереж з улаштуванням індивідуального теплового пункту. У 2020 році на завершення реконструкції передбачено 27,8 мільйона гривень, у тому числі 16,4 мільйона – кошти ДФРР, 11,5 мільйона – кошти місцевого бюджету.

Братня рука допомоги

В рамках діяльності проекту «Білорусь-АТО» Andrej Stryzhak Чернігівський Культурно-мистецький центр «Інтермеццо» отримав від «Санта Бремор» 200 кг риби та пасти-криль для безкоштовної передачі продуктових наборів родинам, що залишили рідні домівки на Донбасі внаслідок війни. Поширюємо ці продукти. Частина вантажу -- 50,00 кг. поїхала на схід, де його поширюватимуть волонтери Першого добровольчого медичного шпиталю ім. М. Пирогова. Саме там, де найбільше потрібно, в десятках гарячих точок українського Донбасу. Олександр ЯСЕНЧУК

Розширюється Борзнянська міська ОТГ

Шаповалівська сільська рада Борзнянського району приєднується до Борзнянської міської об’єднаної територіальної громади. Голова ОДА Андрій Прокопенко 26 березня підписав розпорядження про відповідність Конституції та законам України рішень Борзнянської міської ради та Шаповалівської сільської ради «Про добровільне приєднання територіальних громад». Наразі в області функціонують 50 ОТГ. Площа їх покриває 65,8% території області, тут проживає 50,1% її населення.

Президент призначив начальника Управління СБУ

Павла Ревунова президент України Володимир Зеленський своїм Указом призначив новим очільником управління Служби безпеки України в Чернігівській області. Попереднього очільника обласного СБУ Юрія Гончарова звільнили 21 листопада 2019 року і перевели на аналогічну посаду на Львівщині. Ревунов Павло Олександрович народився 23 серпня 1971 року в Чернігові. З 1992 по 1995 рік проходив військову службу у Збройних Силах України. У 1996 році почав службу в системі Служби безпеки України. Служив на оперативних і керівних посадах, неодноразово заохочувався відомчими відзнаками і нагородами. Брав участь в антитерористичній операції. З 2014 р. обіймав посаду заступника начальника Управління СБ України в Чернігівській області. Має вищу юридичну освіту.

Світ Чернігівщини

Світ- інфо №172 2 квітня 2020 року

Боротьба з епідемією коронавірусу

В області – перший випадок зараження, в тому ж селі – ще один

Голова обласної державної адміністрації Андрій Прокопенко 26 березня заявив про підтвердження першого випадку зараження коронавірусом в регіоні. «Експрес-тест показав позитивний результат на інфікування коронавірусом. До Борзнянської районної лікарні госпіталізовано чоловіка з ознаками вірусної пневмонії. Пацієнт перебуває під постійним наглядом лікарів». Лікарня забезпечена необхідною кількістю засобів захисту лікарів та засобами для дезінфекції. Хворому 69 років, в нього є супутні хронічні захворювання.

28 березня, голова ОДА провів позачергове засідання обласної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій для оперативного реагування у зв’язку з виявленням першого в області випадку на захворювання COVID-19 у Борзнянському районі, у мешканця села Комарівка. Ухвалено низку важливих рішень, зокрема: визнати населений пункт Комарівка осередком спалаху інфекційної хвороби; місцевим органам влади (Борзнянської РДА Комаріської ОТГ) встановити на території населеного пункту особливий режим проведення протиепідемічних заходів, а також особливий режим в’їзду на територію карантину та виїзду з неї громадян і транспортних засобів.

– Ми не закриваємо населений пункт, ми встановлюємо особливий режим в’їзду та виїзду, щоб обмежити виїзд контактним особам та максимально мінімізувати поширення вірусу. Всі відповідні служби діють у

цілодобовому режимі, ними вживаються всі необхідні заходи реагування, – акцентував Андрій Прокопенко. Встановлено, що чоловік, у якого виявили хворобу, контактував більш як з сотнею людей, у більшості – у своєму селі, також у райцентрі. Цим людям запропонована тимчасова добровільна самоізоляція вдома. Тим часом в інфекційне відділення Борзнянської райлікарні 28 березня потрапила з цього села друга хвора з підозрою на захворювання коронавірусом. Хворій 64 роки, до лікарні її привезла увечері карета «швидкої». У жінки із симптомами ГРВІ та пневмонією експрес-тест показав позитивний результат. Для встановлення точного діагнозу біоматеріали відправили на аналіз до лабораторії у Києві.

Як розподілили отримані 5000 тестів

Чернігівщина отримала 5 тисяч експрес-тестів для виявлення коронавірусу та партію тестів для полімеразно-ланцюгової реакції. Ці тести в Україну доставили з Китаю. П’ять тисяч тестів розподілити по всій території області, на районні лікарні, відповідно до кількості населення території. По Чернігову – це буде 1200 тестів. Їх будуть використовувати лише для тих у кого є симптоми захворювання Covid-19. Кожен район отримає не менше 100 тестів.

Футбольний клуб «Десна» відкрив волонтерський штаб допомоги

Так вирішили проявити соціальну відповідальність та забезпечити чернігівців, які цього потребують, мінімальними засо-

бами захист. Антисептики можна отримати у касі стадіону ім. Гагаріна щодня з 10-ї до 17-ї години. На перший час футбольний клуб придбав 10 тисяч флаконів. Ведуться перемовини про закупівлю ще 20-ти тисяч, а також 50 тисяч масок. Кошти виділили сам клуб «Десна» та друзі клубу. Лікар «Десни» також консультує людей по телефону. Також футболісти клубу, як волонтери, допомагають доставляти дезінфікуючі засоби в установи, які найбільше цього потребують. Вже побували у центрі «Відродження», навчально-реабілітаційному центрі № 2, деяких міських лікарнях. Форвард «Десни» Олександр Філіпов допоміг доставити 6 коробок дезінфекторів до Чернігівського центру соціальнопсихологічної реабілітації дітей, де нині перебуває 41 особа. Гравці «Десни» також на карантині. Олександр розповідає, що зараз футболісти без тренувань, мають можливість провести час вдома із сім’єю. Він закликав вболівальників дотримуватися рекомендацій, направлених на стримання поширення коронавірусу.

З країн Європи на Чернігівщину повернулося кілька тисяч людей

За останні тижні додому з країн Європи, де вже кілька тижнів спостерігається швидке поширення коронавірусу, повернулось сотні тисяч українців, у тому числі кілька тисяч на Чернігівщину. Для всіх, хто повернувся із закордону, передбачена 14-денна самоізоляція дома. Вони можуть бути носіями вірусу. За недотримання карантину передбачена адміністративна відповідальність – штраф від 17 до 34 тисяч гривень.

Пам`ятаймо спалені нацистами села Чернігівщини

У березні 1943-го на Чернігівщині нацистські карателі спалили 11 сіл і селищ міського типу, з них 8 повністю, вбили під час цих акцій «помсти і залякування» щонайменше 12159 осіб. З вересня 1941 року і до вересня 1943 року, тобто за весь час нацистської окупації Чернігівщини, 63 населені пункти були повністю або частково знищені нацистськими карателями, вбито 17642 осіб цивільного населення. І це, на думку дослідників, неповні дані… Одним із своєрідних «фірмових» знаків карально-репресивної політики Третього Райху щодо цивільного населення окупованих територій Європи було свідоме знищення населених пунктів разом із мешканцями. Окупант не просто свідомо знищував все або майже все цивільне населення конкретного населеного пункту, а також обов’язково і сам населений пункт – життєвий простір цих людей. Ще одне характерне узагальнення, жодного разу дослідники не зафіксували і на Чернігівщині, і в Україні в цілому випадків, коли радянські партизани прийшли на захист цивільного населення. ПАМ’ЯТАЄМО назви трагедій населених пунктів Чернігівщини: Село МАРКІВЦІ у сучасному Бобровицькому районі ни-

Спалена Корюкаівка

щили тричі, вдруге 19 березня. Вбито 48 осіб, спалено 17 колгоспних дворів (так вказано в документі). Село ОЗЕРЯНИ у сучасному Варвинському районі частково спалене 19 березня, вбито 203 особи. Селище міського типу, а зараз місто КОРЮКІВКА 1-2, 9 березня спалене повністю, вбито 6700 осіб (дослідники вважають, що загинуло більше і тому часто називають число «близько 7 тисяч жертв»). Це найбільший нацистський злочин такого типу під час Другої світової війни в Європі 19391945 років. Село КОЗАРИ сучасного Носівського району 11 березня знищено повністю, вбито 3908 його мешканців. Це другий за кількістю жертв цивільного населення нацистський злочин такого типу під час Другої світової війни в Європі

1939-1945 років. Хутір (зараз село) КОРОБЧИНЕ сучасного Носівського району 21 березня спалений повністю. Кількість жертв цивільного населення невідома. Хутір (зараз село) СУЛАК сучасного Носівського району 21 березня спалений повністю. Кількість жертв цивільного населення невідома. Село ВОЛОДЬКОВА ДІВИЦЯ сучасного Носівського району 21 березня частково спалене. Вбито 120 його мешканців. Село КЛУБІВКА сучасного Ріпкинського району 14 березня знищено повністю. Вбито 506 осіб. Село ПІЗНОПАЛИ сучасного Ріпкинського району 14 березня знищено повністю. Вбито 50 осіб. Село ГУТА сучасного Ріпкинського району у березні спалене майже повністю, вбито 124 особи (за іншими даним

- 89). Село ЄЛІНЕ сучасного Сновського району 23 березня спалене повністю. Вбито 500 осіб. В українському законодавстві засуджено тодішнього окупанта України: «Націонал-соціалістичний (нацистський) тоталітарний режим визнається в Україні злочинним і таким, що здійснював політику державного терору, яка характеризувалася численними порушеннями прав людини у формі індивідуальних та масових вбивств, страт, смертей, катувань, використання примусової праці та інших форм масового фізичного терору, переслідувань з расових, етнічних мотивів, порушенням свободи совісті, думки, вираження поглядів, свободи преси та відсутністю політичного плюралізму, та у зв’язку з цим, спираючись на встановлені Нюрнберзьким міжнародним військовим трибуналом 19451946 років факти, засуджується як несумісний з основоположними правами і свободами людини і громадянина». Ця точна характеристика нацистського режиму викликає питання, а чим від них відрізняється сучасний російський агресор, який окупував частину України? Сергій БУТКО Український інститут національної пам’яті Чернігів

Світ Чернігівщини

Світ- інфо №172 2 квітня 2020 року

Безкоштовні курси Як лікуватимуть 8000 ліквідаторів української мови: дистанційний і 63000 постраждалих від онлайн-формат Чорнобильської катастрофи? На платформі Prometheus відкрито реєстрацію на безкоштовний онлайн-курс «Українська за 27 уроків», від творців волонтерського руху «Безкоштовні курси української мови» та онлайнпроєкту Є-Мова: https://courses. prometheus .org.ua/…/course v1:Promet…/about… Це перший курс з української мови елементарного рівня (А1А2), розрахований на широке коло слухачів, зокрема тих, хто вдома чи на роботі послуговується російською. Важливо, що такий онлайновий формат буде доступний і зручний українцям, які мешкають на окупованих територіях Криму, Донецької та Луганської областей. Також він стане у пригоді й вступникам до закладів вищої освіти, які хочуть покращити свою розмовну мову. Курс з української мови розроблений так, щоб розвивати комунікаційні можливості слухачів та ефективно використовувати

українську в різних життєвих ситуаціях. Розробники врахували не лише загальноєвропейські норми з мовної освіти та стандартизовані вимоги до володіння українською як іноземною, а й 6-річний досвід викладання на «Безкоштовних курсах української мови». Слухачі зможуть опанувати навички базового спілкування українською, особливості вимови українських звуків, заповнять лексичні, граматичні прогалини. Також автори проєкту запланували серію офлайн-зустрічей для найкращих слухачів курсу. Курс розробила проєктна команда Є-Мова та волонтерська ініціатива «Безкоштовні курси української мови» (Громадська організація Український світ) за підтримки Програми EGAP, що виконується МБО Фонд Східна Європа та партнерами, у межах першого національного конкурсу ІТ-проєктів у сфері е-демократії EGAP Challenge.

До середини червня триватиме процес приєднання трьох медичних закладів до обласної лікарні. Це госпіталь для ветеранів війни, обласний центр радіаційного захисту, де лікуються ліквідатори та потерпілі від аварії на ЧАЕС, та шкірно-венерологічний диспансер. Таке рішення ухвалили на позачерговій сесії облради 20-го березня. Як сказав начальник управління охорони здоров’я облдержадміністрації Петро Гармаш, з першого квітня в рамках другого етапу медичної реформи ці лікарні стануть центрами. Працювати автономно заклади більше не зможуть, бо не фінансуватимуться. Ось що говорить головний лікар обласної лікарні Анрій Жиденко. «Госпіталь ветеранів війни, після його створення, всі роки працю-

вав на базі обласної лікарні, в них немає своїх відокремлених відділень, як лабораторна діагностика, функціональна діагностика. Чорнобильський центр також може претендувати тільки на амбулаторно-поліклінічну частину договору з НЦЗУ, а щодо стаціонарної допомоги, враховуючи відсутність у них в структурі анестезіологів і реанімаційних відділень, вони також не можуть підписувати договір з національною службою здоров’я…Пацієнти не повинні відчути змін. Медики продовжуватимуть надавати звичні послуги. Скорочення будуть більше пов’язані з адміністративним апаратом, ми будемо централізувати лабораторно, лабораторні відділення, господарчий блок, щоб не було дублювання функцій цих структур».

Кримінальна хроніка

Шахраї відновили «обмін грошей»: справжні на сувернірні Як тільки в державі якісь негаразди, одразу виникають чутки про грошову реформу. От тільки звучить ця інформація виключно з уст шахраїв. Бо насправді держава таку реформу не проводить і не планує. Схема стара як світ і розрахована на пенсіонерів, що за своє життя пережили кілька грошових реформ. Під час кожної з них люди втрачали частину своїх грошей. Спогади про це у них досі болісні, а вислів «грошова реформа» вселяє страх. Зловмисники про те знають, тому активно експлуатують цю тему. До самотньої пенсіонерки з’являються охайно одягнений чоловік чи жінка і впевненим голосом, дивлячись в очі, почи-

нають розповідати про грошову реформу. Самозванці представляються соцпрацівниками, поштарями чи працівниками банків — тими, кому літні люди схильні довіряти більше. Зараз, під час загальнодержавного карантину, легенда така: от, мовляв, під цей шумок поміняють в країні старі гроші на нові, а ви не встигнете й втратите усі заощадження, як у 1991-му. Під час розмови «благодійник», якого бабуся вперше в житті бачить, вже тримає в руці пачку новеньких п’ятисоток. Як тільки господиня починає хоч трохи вагатися, непроханий гість зауважує, що на всіх «нових» грошей не вистачить. Зазвичай цей додат-

Поліцейські Прилуччини виявили у місцевого жителя набої та наркотики

Оперативники Прилуцького відділу поліції ГУНП в Чернігівській області отримали інформацію, що місцевий мешканець зберігає вдома зброю та набої. Під час проведення санкціонованого обшуку у чоловіка поліцейські виявили корпус гранати РГД-5, 2 запали до гранат, споряджену кулеметну стрічку з півсотнею набоїв калібру 7,62 та багнет. Також чоловік зберігав рослинну речовину зеленого кольору, схожу на марихуану. Все виявлене правоохоронці вилучили та направили на експертизу. Поліція відкрила кримінальне провадження за частиною 1 статті 263 Кримінального кодексу України (незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами). Таке правопорушення карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років. Також вирішується питання про відкриття кримінального провадження за частиною 2 статті 309 Кримінального кодексу України (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання чи збут наркотичних засобів) та оголошення правопорушнику про підозру. Триває досудове розслідування

ковий аргумент спрацьовує. Старенька виносить із схованки відкладені на смерть кільканадцять тисяч, віддає гостеві, і той швидко йде. Тільки після цього, перераховуючи отримані при обміні купюри, жінка звертає увагу на слово «сувенір» на кожній п’ятисотці. Натомість поліція не втомлюється розповідати громадянам, що ніякої грошової реформи в Україні немає. Схоже, що крига скресла, бо на Прилуччині пенсіонери вже не вірять шахраям. Там в одному з сіл до пенсіонерки прийшов черговий «міняйла» й почав страхати «реформою». Жінка дістала гроші, але в останній момент почала задавати шахраєві запитання. Той

Затримано посадовця, якого підозрюють в незаконній оборудці з лісом

Співробітники Управління стратегічних розслідувань та слідчі ГУНП в Чернігівській області за вимагання грошей у підприємця «на гарячому» затримали одного з директорів райагролісництв. Як встановили правоохоронці, директор одного з комунальних підприємств обласної ради відповідно до Статуту міг вільно розпоряджатися коштами та майном підприємства. Користуючись службовим становищем, чоловік отримав неправомірну вигоду від фізичної особи-підприємця. Посадовець повідомив підприємцю, що відпуск деревини буде здійснювати за умов надання йому неправомірної вигоди з розрахунку 100 грн. за 1 м кубічний відпущеної лісопродукції. В обмін на що бізнесмен зміг укласти договір на постачання лісопродукції за надміру вигідними умовами. Правоохоронці провели чотири санкціоновані обшуки та затримали посадовця в порядку ст. 208 КПК України. На даний час посадовцю повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.Одержання неправомірної вигоди службовою особою карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років, з конфіскацією майна. Досудове розслідування триває під процесуальним керівництвом прокуратури Чернігівської області.

побачив, що «операція» зривається, і вихопив у жінки купюри. Господиня почала виривати назад свої заощадження. Частину таки відібрала, та зловмисник все ж утік з десятьма тисячами гривень. Потерпіла звернулася до поліції, правоохоронці відкрили провадження й розшукують пройдисвіта. Поліція вкотре нагадує: той, хто спробує забалакати з вами на тему «грошової реформи», – шахрай. Ні в якому разі не впускайте такого гостя у дім, натомість відразу ж наберіть номер «102» і розкажіть про нього поліцейським. А ще — зберігайте гроші у надійному місці та бережіть себе. Сектор комунікації поліції Чернігівської області

Поліція затримала викрадача деревини

Працівники сектору патрульної поліції райвідділення оперативно розкрили крадіжку лісу на землях райагролісгоспу. Це територія Михайло-Коцюбинської сільської ради Чернігівського району. Поліцейські заскочили жителя Чернігова, який за допомогою бензопили саме намагався здійснити викрадення деревини породи ясен. Тут же стояв і мікроавтобус зловмисника, куди мав вантажитися цінний у меблярів матеріал. Правоохоронці вилучили знаряддя вчинення кримінального правопорушення - бензопилу, автомобіль «Мерседес» та лісопродукцію. Відкрито кримінальне провадження за частиною 1 статті 185 Кримінального кодексу України (крадіжка). Таке правопорушення передбачає штраф, громадські або виправні роботи, арешт на строк до шести місяців чи позбавлення волі на строк до трьох років. Триває досудове розслідування.

3

Бліц-інформ У селищі Макошино на Менщині висадили майже чотири тисячі дерев Сосни, берези, дуби, горіхи, абрикоси, верби посадили у кількох місцях. До акції долучилися більше 30 небайдужих молодих та старших жителів селища. При цьому дотримувалися всіх обов’язкових правил карантину. За словами організатора і координатора екологічної акції Миколи Охонька, працювали на декількох локаціях і на безпечній відстані, скупчення не було. Оскільки озеро Бистриця почало пересихати, макошинці вирішили боротися з цим. Листяні породи дерев мають здатність піднімати рівень ґрунтових вод, тож по берегу висадили близько 120 живців верби. Вони швидко укорінюються і ростуть. Живці заготовили самі. Вище від берега Бистриці планують днями висадити ще й дуби, берези та інші дерева. Згодом тут буде альтанка і зона відпочинку. На території Макошинського заказника за кілька днів висадили 3700 саджанців сосни, дуба, берези, горіха, абрикоса, які надало Сосницьке лісництво. У тому числі 400 однорічних саджанців сосни, які подарував макошинець Михайло Подрез. Тепер збирають благодійні пожертви на огорожу для саджанців.

Безкарні дикуни знову палять довкілля Ця проблема виникає щороку, починаючи з ранньої весни. Горять поля, луки, пришляхові смуги, вздовж біля колій залізниці. Завдається величезна шкода довкіллю, трапляються і пожежі будівель, навіть гинуть люди. І в більшої це наслідок підпалів, часто, як то кажуть, «з дурного розуму». А головне – при потурання численних державних служб, які все вговоряють «не палити», і дуже рідко виявляють і карають паліїв.

В Ріпкинському районі пожежа торфовищ 24 березня о 09.00 до Служби порятунку «101» у Ріпкинському районі надійшло повідомлення, що біля смт Замглай сталось загоряння покладів торфу на площі 0,8 га та глибиною залягання 1 метр. На місце оперативно прибуло відділення 6-ї Державної пожежно-рятувальної частини з смт Ріпки у складі 10 чоловік особового складу, 1 одиниці спеціальної техніки та 2 мотопомп. Ймовірна причина пожежі - необережне поводження з вогнем невстановленої особи.

Нарешті хоч когось оштрафували За період з 16 по 25 березня інспектори з охорони навколишнього природного середовища області, спільно з працівниками управління Держслужби з надзвичайних ситуацій та підрозділів національної поліції проводили заходи нагляду на територіях Чернігівського, Ріпкинського та Менського районів і Чернігова. За їх результатами до адміністративної відповідальності притягнуто 10 посадових осіб і рядових громадян, а саме: за порушення правил пожежної безпеки у лісах – 2 особи, загальна сума штрафів 1020 грн; за спалювання відходів – 2 особи, загальна сума штрафів – 1700 грн; за випалювання сухої рослинності – 6 осіб, загальна сума штрафів — 1445 грн.

4 Бліц-інформ І під час карантину всі соціальні програми будуть виконуватися

Про це повідомив Кабінет міністрів України. Уряд гарантує безперебійну роботу програми житлових субсидій, навіть посилює цей напрям роботи – встановленням компенсації додаткових витрат для 3 млн домогосподарств. На час карантину штрафні санкції при заборгованості за комунальні послуги застосовуватися не будуть. З квітня буде виплачено по 1 тисячі гривень більш як мільйону пенсіонерів, які отримують пенсію до 5 тис. грн. З травня Уряд розпочне індексацію трудових пенсій на 11%, після якої їх підвищення отримають 7 млн пенсіонерів. У травні буде встановлено щомісячну доплату до пенсії у розмірі 500 грн для 1,5 млн пенсіонерів, яким виповнилося 80 і більше років.

Послаблення режиму карантину

Кабінет міністрів України постановою від 25 березня дозволив певні види діяльност, із обов’язковим дотриманням правил безпеки. Окрім дозволеної й раніше торгівлі продуктами, дозволена також торгівля паливом, засобами гігієни, ліками, ветеринарними препаратами, кормами, агрохімікатами, насінням, посадковим матеріалом, засобами зв'язку. Також робота банківських і страхових установ, АЗС, СТО, установ по ремонту техніки та побутових виробів, всіх видів пошти. Перевезення у громадському транспорті – трамваях, тролейбусах, автобусах, маршрутних таксі дозволено в кількості пасажирів, яка не перевищує половини кількості місць для сидіння у цьому конкретному транспортному засобі.

Мінськ: документів не підписували, Консультативну раду не створено

У Мінську 24–26 березня пройшло чергове засідання Тристоронньої контактної групи з мирного врегулювання ситуації на Донбасі, яке у зв’язку з епідемією коронавірусу проходило у форматі відеоконференції. Як відомо, ТКГ утворена і діє з першого періоду війни на Донбасі і напрацьовує пропозиції для влади своїх держав по виконанню Мінських угод. Три сторони цих переговорів – Україна, Росія, ОБСЄ, Організація безпеки і співробітництва у Європі, що всі ці роки виступає в якості миротворця. Україна порушила на засідання ТКГ питання, які насамперед стосувалися безпекової ситуації на Донбасі. Тобто це вимога негайного припинення бойових дій, обстрілів, як цього вимагають і рішення Нормандської четвірки – останньої зустрічі глав Франції, Німеччини, України і Росії в Парижі. Учасники ТКГ продовжили консультації щодо наступних ділянок розведення сил і засобів, зважаючи передусім на гуманітарні критерії. Також тривало формування списків для взаємного звільнення полонених та інших утримуваних осіб. Велике занепокоєння громадськості України викликала пропозиція створити так звану Консультативну раду при ТКГ з представників влади Української держави і Донбасу, в тому числі окупованих територій, тобто незаконних ДНР і ЛНР. Насправді ця рада утворюється Тристоронньою контактною групою і є дорадчим органом при ній. З боку Української держави пропонується 10 чоловік, стільки ж від Донбасу. Але що дуже суттєво – лише 5 від окупованих територій і 5 від підконтрольної Україні частини Донбасу. Адже лише менша частина його, і за територією і за населенням, зараз підконтрольна бойовикам і їхнім хазяям – Росії. Втім, і в такому форматі ТКГ не утворила зараз у Мінську цю Консультативну раду. Жодних таких документів підписано не було.

Україна і світ

Світ- інфо №172 2 квітня 2020 року

Премія імені Iвана Багряного – Ліні Костенко «Ми є тому, що нас не може бути»

Нещодавно редакція газети «День» отримала лист з чудовою новиною. Фундація імені Івана Багряного, одна з найавторитетніших благо-

дійних українських інституцій поза Україною, нагородила премією видатну українську письменницю Ліну Костенко. Нагадаємо, що премією імені Івана Багряного, яку було засновано 1996 року, нагороджують за літературні твори українською мовою, наукові дослідження та визначний внесок у розбудову державної незалежності України й консолідацію суспільства. Щиро вітаємо Ліну Василівну та друкуємо текст листа. «Ходи тільки по лінії найбільшого опору — і ти пізнаєш світ». Саме цей спосіб життя і творчості Івана Багряного, видатного письменника, громадсько-політичного діяча і непохитного борця XX ст. за незалежність України, притаманний нашій великій сучасниці — Ліні Костенко. Бути вільною в невільному світі складно, одначе Ліна Костенко змогла. Без її непохитної громадянської позиції, пронизливо чесного і водночас філігранного художнього та публіцистичного слова не уявити сучасної України, її духовних і політичних борінь. У творчому доробку Ліни Костенко — неймовірної глибини й драматизму лірика, іскрометні балади, поеми з філософським осмисленням буття, історіософські твори, яскраво виражені в поетичних збірках — «Над берегами вічної ріки», «Сад нетанучих скульптур», «Вибране», «Річка Геракліта», «Гіацинтове сонце», «Мадонна Перехресть», «300 поезій», у неперевершених романах у

віршах — «Маруся Чурай» та «Берестечко», в гротескноафористичному романі-попередженні «Записки українського самашедшого», в гострих концепційних синтезах «Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала» та ін. Звернене до читача в гранично напруженій та естетично довершеній формі, Слово Поетеси водночас щире й природне — як молитва в гірку і радісну хвилину нашої драматичної історії. Але шлях Поетеси до свого нинішнього статусу живого класика був тяжким і сповненим постійних випробувань. Незважаючи на жорстокі утиски комуністичної диктатури, тиск цензури, шістнадцятилітню заборону не лише друкувати, а й згадувати ім’я письменниці, вихід пророчої книжки віршів та поем Ліни Костенко «Неповторність» 1980 року — це як вихід «Кобзаря» Тараса Шевченка 1840го. Так, пророчої, адже з попередньою назвою «Передгроззя», не дозволеною цензурою, Поетеса передбачила неминучу соціальну грозу в пригнобленому, але готовому до повстання суспільстві. Книжку з передвістям реальних змін вітали політв’язні в концтаборах тодішнього СРСР. А через десять років сталася справді доленосна подія в історії України — здобуття віками омріяної Державної Незалежності. Власне, тої Незалежності, про яку так трагічно мріяв також Іван Багряний, маючи перед собою лише образ Батьківщини, понівеченої більшовизмом. Більшовизм, писав він, — «це є насильство над людиною, це є рабський труд, це є сваволя політичної кліки, це є новітнє кріпацтво, це є терор фізичний і духовний, це є злидні, це є голод, це є війна». Що б він сказав про сьогоднішню Україну? Впізнав би в ній вільну Батьківщину, вимріяну поколіннями переслідуваних українських митців? Ось тут і є та «високо-

Фунда ція імені Івана Багряного (Bahriany Fo u n d a ti o n) була заснована в травні 1975 року в Торонто на сьомому з’їзді Української Революційн о -Д е м о к р а тичної Партії (УРДП), яку тривалий час очолював видатний прозаїк, публіцист, громадський і політичний діяч Іван Багряний (1906—

вольтна лінія духу», яка поєднує двох письменників у їхньому жорсткому і непідкупному погляді на українські реалії. Напевно, через те й сьогодні Ліна Костенко є окремішньою постаттю в українській літературі, суворим суддею нинішніх патологій української історії, письменником, що ніколи не розділяв поверхового оптимізму та спрощених ілюзій стосовно майбутнього України. Її відмова належати до епохи «неоцинізму» на початках Незалежності, позначеної поверненням у владу вчорашньої номенклатури, олігархічним переворотом, реваншем проросійських сил, обернулася сьогодні її системним захистом української ідентичності та протистоянням у Слові демонтажу державності, про який вона неодноразово попереджала, з боку пострадянських привидів. Тому більш ніж природною є символічна асоціація високого імені Ліни Костенко з гордим і принциповим голосом Івана Багряного, зокрема з його знаковим твором «Чому я не хочу вертатись до СРСР?». Навіть якщо впродовж багатьох років суспільство частково насильно повертають, а частково воно саме інерційно «повертається в СРСР», Ліна Костенко продовжує послідовно будувати європейську Україну. Ту Україну, за яку жертовно боровся Іван Багряний, проглядаючи крізь кривавий морок більшовизму звільнену й відроджену Батьківщину. Ту Україну, якій і сьогодні доводиться існувати всупереч обставинам: «Ми є тому, що нас не може бути». Письменнику іншого покоління, Ліні Костенко, доводиться й сьогодні бачити, що за реальну свободу і реальне відродження України ще доведеться боротися не один рік. Безжальна у своїх присудах, ще 1993 року вона пророчо написала:

1963). На першому етапі серед основних напрямків діяльності Фундації було сприяння визвольним процесам у тоді ще підрадянській Україні, залучення молоді в культурну й політичну боротьбу за незалежну Українську державу, поширення у світі знання про Голодомор та інші факти комуністичного терору в Україні. Від початку Незалежності Фундація перебудувала свою діяльність, спрямувавши свої зусилля на підтримку культурного потенціалу держави, на інформаційне, видавниче та фінансове сприяння розвитку різноманітних культурних та освітніх інституцій та на втілення різномасштабних гуманітарних проектів в незалежній Україні. Фундація заснувала премію імені Іва-

«Сатана перехрестився. І нічого. Тоді він ще раз перехрестився. І знову нічого. Тоді він виголосив проповідь. Його уважно вислухали. Тоді він підняв хрест. Підійшли під благословення. При світлі вогнища в пеклі розповідав чортам, — вони дуже сміялись». Таку Україну ми бачимо сьогодні. Цією Україною ширяться луни від сміху того сатани. Власне, це і є відповідь, чому Ліна Костенко живе у своїй фортеці, неприступна для славослів’я влади, для піарної суєти і риторики віншувань. І все ж, хвалити Бога, є й інша Україна: країна, де «лінію оборони тримають живі». Кожен на своїх барикадах. Саме таку Україну творить щоденно і саме до цієї України промовляє своєю творчістю Ліна — Поет свободи і любові: промовляє до серця кожного, хто вміє любити і страждати, пам’ятати і захищати, бути солідарним з іншими народами, хто є свідомим громадянином України і відповідальним жителем планети. Твори Ліни Костенко перекладено англійською, німецькою, нідерландською, шведською, італійською, французькою, іспанською, португальською, польською, сербською, хорватською, угорською, румунською, словацькою, білоруською, естонською, вірменською, грузинською та іншими мовами світу. Рішенням Управи Фундації ім. Івана Багряного (США) за унікальний непроминущий внесок в українську духовність та в скарбницю загальнолюдської культури премію Івана Багряного 2019 року присуджено Ліні Костенко. В час високого Ювілею — нових Вам творчих горизонтів, пані Ліно, натхнення і переможної сили! Фундація імені Івана Багряного (США)

на Багряного 2 жовтня 1996 року — до 90-річчя від дня народження письменника. Одним з перших лауреатів став Іван Михайлович Дзюба. Сердечна подяка від Ліни Костенко за високу відзнаку Керівництву Фундації: Вірі Боднарук, Олексієві Коновалу, іншим членам Управи та Олександрові Шугаю, представнику Фундації в Києві. Див.: Іван Багряний. Нове й маловідоме. Есеї, документи, листи, спогади, нотатки, факти. / Під ред. О. Шугая. У 2-х тт. Київ: Смолоскип, 2013; Олександер Шугай. Фундація імені Івана Багряного. Хроніка доброчинної діяльності в Україні та за її межами. Київ: Смолоскип, 2015. Газета «День», 27. 03. 2020.

Світ- інфо №172 2 квітня 2020 року

Пряма мова Саша ДРІК, радник Міністра оборони України

За півроку Міноборони направило в правоохоронні органи 167 матеріалів на сотні мільйонів гривень За півроку в Міноборони було проведено 251 аудитів і перевірок, за результатами яких до правоохоронних органів було направлено 167 матеріалів на сотні мільйонів гривень збитків. Серед них, наприклад, 73,3 млн грн – втрати на інвестиційних договорах (землі в обмін на житло), 33, 3 млн грн – втрати через завищення обсягів і вартості будівництва казарм поліпшеного планування Південним ТерКЕУ, 9.1 млн грн – фінансові порушення під час будівництва казарм поліпшеного планування Західним ТерКЕУ, 3.2 млн – втрати через завищення вартості будівництва казарм поліпшеного планування Півчіним ТерКЕУ (велика перевірка по будівництву 184 казарм поліпшеного планування у 2017-2019 роках ще триває), 9,9 млн грн – втрати через реалізацію за заниженими цінами лісопродукції у 2016-2017 ДП Чернігівський вийськовий лісгосп, 7,5 млн/ 4,4 млн/ 3.4 млн/ 3,3 млн – втрати у військових частинах через недостачі та псування, безпідставне списання матеріальних цінностей, в т. ч. пального (це найбільші, порушення є практично в кожній в/ч – всі матеріали відправляються в правоохоронні органи). Загалом аудитами попереджено 576,77 млн грн збитків під час попереднього моніторингу по закупівлях. До відповідальності притягнуто більше 100 осіб. Втім Міноборони не правоохоронний орган, його завдання – обороноздатність держави. І якщо корупція обороноздатність знижує, то завдання Міноборони – корупцію і порушення, які призводять до втрат і збитків, попередити. Парадоксально, але для цього значну кількість процесів в Міноборони треба практично вибудовувати з нуля, починаючи з обліку і контролю. Наприклад, за даними аудитів в Міноборони у 2014-2019 було втрачено 259 будівель і 278 земельних ділянок, загальною вартістю 62,3 млн. і 332,3 млн. грн відповідно. Землі найчастіше втрачаються через незаконне відчужен-

Світ України Телевізійна «правда»:

від кого ж саме?

ня і самозахоплення – бо близько половини з них навіть не зареєстровані. Інший приклад – використання пального. Зі 141 тон пально-мастильних матеріалів, поставлених до 33 військових частин у 2018 році, станом на кінець 2019 було обліковано лише 25%. Тобто наприкінці 2019 неможливо було навіть з'ясувати, скільки фактично було використано пального за рік до того. Відсутність належного обліку і контролю, непрозорі, забюрократизовані робочі процеси самі по собі створюють умови для різноманітних зловживань і корупції. Саме тому в Антикорупційному плані дій Міноборони було визначено 5 таких сфер, в яких усуваються умови корупції: землі оборони, пальне, закупівлі, державні підприємства і будівництво об'єктів інфраструктури + житлове забезпечення. У кожній з цих сфер запроваджуються нові прозорі процедури і процеси. Наприклад, була проведена звірка земель оборони, в результаті якої з'ясували, що близько половини земель навіть не зареєстровані – зараз відбувається їхня реєстрація і вирішено створити окремий шар земель оборони на кадастровій карті. Таким чином Мінооборони усуває корупційні ризики в сферах, які десятиліттями потерпали від зловживань і корупції. Для розуміння: за даними внутрішніх аудитів Міноборони, за три попередні роки лише в Командуванні Сил логістики (Озброєння ЗСУ) було виявлено ризиків в управлінні майновими і фінансовими ресурсами на 4 млрд грн, 70% з них так і не були усунуті. Тобто збитків, які зараз можуть розслідуватись правоохоронними органами могло не бути, якби вони були вчасно усунуті. Виявити такі потенційні проблеми і мінімізувати негативний вплив – і є завданням системи внутрішнього контролю і управління ризиками. «Українська правда», 28. 02. 2020. pravda.com.ua

Не марно присяга в судах вимагає від учасників судових процесів говорити правду, ВСЮ правду і нічого, окрім правди. Улюблений прийом пропаганди і агітації, чим, безумовно, є начебто ж звичайна інформація, полягає в тому, що людям доноситься ЧАСТИНА правди. Начебто, це й не брехня, але, за великим рахунком, неправда полягає в тому, що спотворюється об’єктивна картина явищ, подій, адже вони, як правило, різносторонні, неоднозначні. Тому громадянам, споживачам інформації, варто б просто знати, кому належать ті чи інші засоби масової інформації. Насамперед, про найбільш масовий засіб – телебачення. Телеканали України, особливо загальнонаціональні, з масовою аудиторією, давно вже приватизовані. Серед таких лише канал UAПерший є державним, хоч і вважається громадським мовленням, тобто незалежним. Насправді, це колишнє кілька разів «перелицьоване» державне телебачення, як до речі, і частина цього «громадянського» – всеукраїнське радіо. Основні наші канали давно є власністю найбагатших бізнесменів країни, яких останнім часом зовуть напівлайливим словом «олігархи». Як правило, ці бізнесмени мають «на доважок» і менш потужні, але теж потрібні їм канали. Отже, хто є власником яких саме бодай найбільших каналів? Віктор Пінчук: СТБ, Новий. ICTV, М1, М2. Ігор Коломойський. Ігор Суркіс: 1+1, 2+2, ТЕТ, Плюс Плюс. Рінат Ахметов: Україна, НЛО ТВ, Індіго, Футбол 1, Футбол 2. Дмитро Фірташ, Сергій Льовочкін: Інтер, Мега. К1, К2, НТН, Ентер фільм, Піксель, ZOOM,Інтер +. Тарас Козак (за ним – Віктор Медведчук): ZIK, Телеканал 112, NewsOne. Петро Порошенко: 5 канал. Володимир Макеєнко: Прямий. Іван Жеваго – 75 %, Лариса Княжицька – 22,5 %: Еспресо TV. Андрій Садовий: Телеканал 24. Євген Мураєв: НАШ.

Діяльність обласних «Просвіт»

Просвітяни в областях України невтомно працюють у вихованні дітей та молоді на свідомих патріотів своєї держави-України. Вони влаштовують зустрічі з учнями та студентами на презентаціях нових книжок у школах та бібліотеках, зустрічі біля пам’ятників визначних письменників України.

Рівне Рівненський Літературний музей Уласа Самчука відзначив 115-у річницю з дня народження цього журналіста, письменника, публіциста, громадського діяча. У «Самчукових зустрічах» взяли участь представники влади, працівники закладів культури та освіти, гості з різних частин України.

Полтава Полтавська «Просвіта» під проводом голови Миколи Кульчинського невтомно працює з молоддю. Раніше вони організували фестивалі молоді «Мазепа-фест», нині видають книжки в серії «Просвітницька книгозбірня». Вже подано до друку книжку ч. 20 під назвою «Ломикамінь»--збірник

Хмельницький Ніна Шмурікова-Гаврилюк, колишня голова обласної «Просвіти», мала презентацію своєї дитячої книжки «Червоний ключик-абетка» в обласній бібліотеці для дітей та мала зустріч із школярами. До «Дня рідної мови» була зустріч у педакадемії. В конкурсі «Книгоманія—2020» брали участь читачі улюблених книг світової літератури.

Полтава, книжки із серії «Просвітницька книгозбірня» Коло пам’ятника Уласові Самчукові у Рівному

Зустріч в педагогічній академії Хмельницького

Микола Федоришин, член правління обласної «Просвіти», організував проєкт «Українці як европейська культурна спільнота» на прикладі української Першокниги «Пересопницьке Євангеліє». Мета проєкту: національно-патріотичне виховання через знання визначних пам’яток культурної спадщини України.

статей, спогадів, інтерв’ю про боротьбу з москалями впродовж 20-21 ст. Віра БОДНАРУК, професор, голова Товариства Української Мови (США) Фото з Хмельницького – Ніни Шмурикової-Гаврилюк):, з Рівного – Івана Вєтрова, з Полтави – Богдана Боднарука.

5 Бліц-інформ На зарплату в судах просять ще майже 5 мільярдів гривень

Вища рада правосуддя на найближчому засіданні розгляне питання щодо фінансування системи правосуддя. Голова Державної судової адміністрації України Зеновій Холоднюк охарактеризував ситуацію з дефіцитом бюджету на оплату праці апаратів судів як «катастрофічну». За інформацією ДСАУ, дефіцит видатків на оплату праці працівників апаратів судів становить 4 769,2 млн грн, а дефіцит нарахувань на оплату праці — 1 456,8 млн грн.

Найвищі пенсії отримують судді

У 2019 Пенсійний фонд України забезпечив виплату пенсій 11,3 млн громадян. Було призначено 378,8 тис. нових пенсій. Середній розмір пенсії протягом 2019 р. виріс на 437 грн (16,5%) - з 2646 грн до 3083 грн. Мінімальна пенсія за віком виросла з 1497 грн до 1638 гривень. Найбільше пенсіонерів отримували виплати від 1501 до 2000 грн, таких 3 млн. 949,5 тис осіб (це 34,8% пенсіонерів). Пенсію від 2001 до 3000 грн отримували 3 млн. 872,8 осіб (34,2% пенсіонерів). Пенсію понад 10 000 гривень отримували 259 519 чоловік – 2,3% пенсіонерів. Мінімальну пенсію до 1500 отримували 80 046 чоловік або 0,7%. Найвищі пенсії мають судді – в середньому 28,7 тис. грн.. З великим відривом на другому місці військовослужбовців: середні пенсії в 2019 становили 4,6 тис. гривень. Найменше отримували пенсіонери по інвалідності та отримувачі соціальних виплат 1,9 тис. і 1,4 тис. грн відповідно.

Мінсоцполітики не проти секонд-хенду, а проти «схем» наживи на цьому

Міністерство соціальної політики розробляє зміни в нормативно-правові акти України щодо ввезення на територію країни вживаних речей у якості гуманітарної допомоги. І далі ввозитиметься одяг спеціального призначення, що направляється ВСУ, СБУ, МВС і ДСНС, а також медичним установам. Бо часто Україні передають спеціальне дороге обмундирування, наприклад, для пожежних, у якого хоч закінчився термін зберігання на складах за кордоном, але воно відповідає міжнародним стандартам і не несе загрозу для життя наших силовиків. Міністерство наголошує, що бореться зі «схемами на гуманітарці» і не виступає проти бізнесу з легального продажу секонд-хенду. Завдання – припинити потік контрабанди, яка завозиться в Україну під виглядом гуманітарної допомоги. Таку допомогу не потрібно розмитнювати, адже це предмети, які безкоштовно роздаються цільовим категоріям населення чи установам. Цим користуються певні ділки, які завозять вживані речі як «гуманітарку», а потім продають у магазинах. Щороку від цих схем державний бюджет втрачає до 2 млрд грн.

За дурні «жарти» із замінуванням — тюремне ув`язнення

Деснянський районний суд Києва засудив до 2 років позбавлення волі 33-річного мешканця Чернігова, який 11 грудня 2019 року повідомив на спецлінію «102» про «замінування» станції метро «Нивки». Повідомлення виявилося фальшивим. У 2019 році у Києві за фактами неправдивих повідомлень про «замінування» станцій метро було зареєстровано 7 кримінальних проваджень, по двох слідство завершено, справи направлені до суду. В останні роки в Україні значно зросла кількість повідомлень про «замінування». Вони створюють незручності для тисяч жителів, призводять до значних витрат бюджетних коштів, оскільки поліція та інші служби щоразу проводять перевірки. «Мінерам» за завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян загрожує до 6 років в’язниці. У листопаді 2019 року одного з «мінерів» столичного метрополітену і засудили до 6 років ув’язнення

6 Бліц-інформ Олімпійські ігри перенесено на 2021-й рік Олімпійські ігри 2020 року в столиці Японії Токіо, які мали початися в липні, перенесли на 2021 рік через загрозу поширення коронавірусної інфекції. Прем'єр-міністр Японії Сіндзо Абе 23 березня запропонував перенести Олімпіаду на рік під час переговорів з президентом Міжнародного олімпійського комітету Томасом Бахом. За словами Абе, відстрочка неминуча, якщо Ігри 2020 року не можуть бути проведені в повному обсязі в умовах пандемії коронавірусу. Бах погодився з пропозицією Абе. Ще за кілька днів до цього МОК разом з Токійським організаційним комітетом і урядом Японії наполягали, що планів відкладати Олімпіаду немає. Але доля Олімпіади була фактично вирішена після того, як Канада і Австралія заявили, що не будуть відправляти спортсменів до Японії в липні, а уряди Великої Британії і Франції закликали МОК прийняти швидке рішення.

Євросоюз починає переговори про членство в ЄС Албанії та Північної Македонії Це рішення ухвалене на засіданні Ради ЄС з європейських справ, яке проводилося у режимі телеконференції через обмеження, пов'язані з епідемією коронавірусу. «Щиро радий, що країни-члени ЄС сьогодні досягли політичної згоди щодо відкриття переговорів про членство з Албанією та Північною Македонією. Це також гучний і чіткий меседж для Західних Балкан: ваше майбутнє - у Європейському Союзі», заявив комісар ЄС з питань розширення Олівер Варгеї. За процедурою, тепер дві держави-кандидати та ЄС проводитимуть переговори щодо угоди про їхнє членство. В рамках переговорів буде оцінюватися готовність до вступу до Євросоюзу за усіма критеріями, від відповідности законодавства до дотримання принципів верховенства права. У підсумку, за узгодження повного тексту угоди, країни можуть стати повноцінними членами ЄС.

Україна і світ

Світ- інфо №172 2 квітня 2020 року

Закордонне українство

Діаспора закликає Верховну Раду до «політичного карантину» на час пандемії

Посол в Канаді Андрій Шевченко: колись виходець із діаспори може стати президентом України

Світовий конґрес українців звернувся до Верховної Ради України з закликом не виносити на обговорення та голосування питання, які можуть спричинити соціальну напругу та викликати неоднозначну реакцію суспільства в період загальнонаціональних карантинних заходів. Йдеться, зокрема, про дотримання Верховною Радою раніше прийнятого рішення щодо розгляду виключно законопроектів, які пов’язані з запобіганням виникненню і поширенню, локалізацією і ліквідацією спалахів коронавірусної хвороби. «Ми поділяємо стурбованість громадянського суспільства, що прийняття політично та суспільно суперечливих рішень, зокрема, щодо земельної реформи, української мови, інформаційного простору можуть спровокувати масові демонстрації та створити загрозу життю й здоров’ю українців. Розгляд і прийняття таких рішень в умовах надзвичайної ситуації несе загрозу тривалої дестабілізації в Україні», зазначив президент СКУ Павло Ґрод.

Посол України в Канаді Андрій Шевченко не виключає, що у майбутньому представник діаспори стане главою нашої держави.Про це дипломат сказав в інтерв’ю «Радіо Свобода». «Я не виключав би цього. Більше того, мені здається, що подвійне громадянство може стати великим активом для України, воно може стати дуже корисною річчю для українців, для України, якщо ми знайдемо правильний підхід до цього і не дамо можливості Росії зловживати цією темою», сказав Шевченко. Раніше повідомлялося, що Кабмін хоче спростити процедуру отримання українського громадянства. Також новопризначений глава МЗС Дмитро Кулеба заявляв, що Україна має узаконити подвійне громадянство, але не для тих громадян, які разом із українським мають паспорт РФ.

Іван Бейкер очолив групу дружби між Україною та Канадою Депутат від Ліберальної партії Канади обраний головою цієї парламентської групи. Групу члени обох палат федерального парламенту Канади створили 10 березня. «Ця група є однією з найбільших і найактивніших парламентських груп дружби, адже до неї входять понад 100 представників різних партій», зазначив Іван Бейкер. «Канада перебуває на передовій міжнародної підтримки українських демократичних, економічних та оборонних реформ, а також суверенітету та територіальної цілісності України», — наголосив депутат. Загалом в обох палатах канадського парламенту 443 депутати.

Фінансування українських реформ збільшили Українська громада Канади вітає розширення підтримки Канадою реформ безпекового сектору України. Про це заявила Олександра Хичій, президентка Конґресу українців Канади, коментуючи виділення Канадою понад 2 млн USD на підтримку поліції в Україні. За словами діячки, нещодавній візит до України Франсуа-Філіпа Шампаня, міністра закордонних справ Канади, дозволив йому особисто ознайомитися з втілення важливих реформ.

Фільм «Тарас. Повернення» першими побачили українці в США

Ось уже два роки поспіль 2-й, 41-й і 42-й відділи ООЧСУ під час різдвяних свят збирають кошти на потреби дітей-сиріт, батьки-герої яких загинули на війні. Ми організували різдвяний вертеп, а на зібрані пожертви закупили комп’ютерну техніку. З бази даних вибрали 13 дітейсиріт, яким подарували новенькі комп’ютери, планшет і три лего-конструктори для найменшеньких. Подарунки дітям вручали в Сквирському районі Київської області, Малинському районі Житомирської області та в місті Житомир. Висловлюємо вдячність за співпрацю у цій доброчинній справі Олександру Стрільчуку, голові ООЧСУ; Степану Качураку, голові 2-го відділу; Остапу Глинському голові 41-го відділу та Галині Фенченко, голові 42-го відділу й усім, хто долучився до цього проєкту.

Велике зацікавлення в українській громаді США викликав художній фільм Олександра Денисенка «Тарас. Повернення». З 16 по 26 лютого відбулося сім громадських переглядів кінофільму у трьох штатах — Нью-Йорк, Нью-Джерзі, Коннектикут — за участі кінорежисера й автора сценарію Олександра Денисенка й акторки Анни Топчій. Творчу групу до США запросив Український інститут Америки (Нью-Йорк), де 16 лютого відбулася презентація і два сеанси, позаяк бажаючих подивитись фільм було дуже багато. Дискусії про фільм після перегляду відбулися також у Науковому товаристві ім. Шевченка в Нью-Йорку. Кінофільм мали можливість побачити глядачі в Ірвінґтоні, учні старших класів, батьки й учителі школи українознавства «Нова хвилька» в Брукліні, парафіяни церкви Успіння Пресвятої Богородиці в Перт-Амбої, українці штату Коннектикут — у колегії-семінарії св. Василія Великого у Стемфорді та молодь у кінозалі Організації оборони чотирьох свобід України в Нью-Йорку. В основу фільму взято три місяці з життя поета. Він дізнається, що царським указом його звільнили із заслання, яке відбуває у Новопетровській фортеці на Каспії. Але відпускати Шевченка не поспішають. Охранка робить усе можливе, щоб він назавжди залишився у цих казахських степах, окупованих Росією. Українського генія намагаються знищити фізично. Стрічка яскраво відображає варварство московських окупантів. Роль Тараса Шевченка талановито зіграв актор Борис Орлов. Вражають краєвиди казахських степів. Режисер каже що, тема Шевченка для нього близька з раннього дитинства. Його батько, відомий кінорежисер Володимир Денисенко, котрий створив знаковий фільм про Українського Пророка «Сон», із шести років брав сина на знімальні майданчики. Мати Наталія Наум грала у фільмі «Сон» головну жіночу роль. Його брат Тарас не раз відтворював Тараса Шевченка на сцені чи у фільмах. Та й сам п. Олександр зіграв не одну роль у багатьох фільмах і на сценах. Він — чудовий актор, літератор, сценарист і кінорежисер. Тому таким цікавим було спілкування з митцем після перегляду фільму. За планами дистрибуторської компанії «Своє кіно», після подолання багатьох перешкод кінопрокат фільму «Тарас. Повернення» в кінотеатрах України мав би розпочатися 2 квітня.

Богдан ГАВРИЛЮК, Ірина ЛАВРЕНЮК

Мирослава РОЗДОЛЬСЬКА

Українським сиротам подарували комп’ютери з діаспори Ми, представники Організації оборони чотирьох свобід України , зараз живемо і працюємо на теренах США, але часточка нашої душі назавжди залишилася в Україні. Боляче бачити тугу та невимовний біль в оченятах діток, чиї батьки полягли від ворожої навали. Тому хочеться їм допомогти.

Про Об’єднання українців у Польщі, Український дім у Перемишлі Об’єднання українців у Польщі матиме нового голову. Про це повідомив нинішній голова Петро Тима, котрий керував організацією до кінця березня. Вибори нового керівника мають відбутися під час з’їзду ОУП у червні ц. р. Впродовж двох місяців (квітеньчервень) виконувати обов’язки голови ОУП буде Мирослав Купич секретар об’єднання. Під час дискусії на зборах Головної ради ОУП з’явилася ідея внести зміни до статуту. «Щораз менше членів нашої громади хоче долучатися до суспільної роботи організації. Зате є багато українців, котрі нещодавно приїхали до Польщі і хочуть із нами працювати. Аби залучити їх до управ, рад, гуртків і відділів, треба змінити статут», зауважила Стефанія Лайкош. Під час засідання члени ради проголосували за припинення функціонування мультимедійного порталу українців Польщі PROstir.pl. Адже від 2018 року ґрантодавець не надавав фінансування на цей проект. Зараз портал безкоштовно у формі блогу веде редактор Ігор Ісаєв.

Єлизавета Кремінська, голова Поморського відділу ОУП, звернула увагу, що проблемним стає розподіл коштів для представників меншин і дітей із міґрантського середовища. «Як ми знаємо, гроші, виділені на навчання українських дітей громадян Республіки Польща (РП), не можна призначати на роботу з учнями, чиї батьки приїхали з України. Не хочу розділяти цих дітей, хочу, щоб вони виростали разом», зазначила вона.. Андрій Комар із Перемишля нагадав про проєкт «Галицька сцена — наша спільна історія. Популяризація польської і української культури у співпраці Польського дому у Львові й Українського дому в Перемишлі». Ініціатива українців Польщі та поляків України мала отримати фінансування — 2 300 501 EUR. Воно передбачає ремонт і перебудову будинків, що належать обом організаціям і в яких вони проводять заходи у Перемишлі та Львові, а також низку культурних ініціатив. Головним отримувачем став би фонд «Український дім» у Перемишлі. Перші кроки на шляху проведення

Український дім в Перемишлі. Фото Петра Антоненка. «Галицької сцени» мали здійснити ще 2018-го. Проте Міністерство фінансів та реґіональної політики, Департамент територіальної співпраці досі не підписали договір, хоч документи отримали восени 2017 року. «Тендери, реалізація вимагають

часу. Ми ризикуємо опинитися у ситуації, коли не матимемо часу втілити це в життя, — заявив Андрій Комар.

— Проєкт мають завершити 2021-го. Вирішено звернутись офіційно з запитанням до міністерства, коли не буде позитивного рішення, розглядатимуться інші кроки, в т. ч. на рівні Європейської комісії». Петро Тима заохотив приєднатися до акції «Полум’я братерства», яку торік започаткували гарцери та пластуни з Польщі. У кількох десятках польських міст на могилах бійців Української Народної Республіки вони запалили символічний вогонь. Цього року плануються подібні заходи. Голова ОУП нагадав також про розмови з чиновниками Інституту національної пам’яті Польщі щодо українських місць пам’яті. Останній нарешті погодився провести розкопки у с. Терка в Підкарпатському воєводстві. Нагадаємо, нащадки жителів Терки, чию рідню розстріляли та спалили 1946 року в одній із хат, майже 20 років домагаються перенесення не похоронених останків до спільної могили на цвинтарі у цьому селі.

Україна і світ

Світ- інфо №172 2 квітня 2020 року

Коронавірус планети

Підтверджених випадків захворювання понад 700 тисяч

Станом на 30 березня загальна кількість інфікованих в усьому світі становила 723 тисячі. Найбільше в США – 143 тисячі, в Італії майже 100 тисяч, в Китаї – 82 тисячі, в Іспанії – 80 тисяч. На цю дату понад 34 тисячі людей померло від коронавірусної хвороби. Найбільше з них – в Італії, за 10 тисяч осіб. Далі йдуть Іспанія – майже 7 тисяч, Китай – понад 3 тисячі. Майже 152 тисячі людей у світі на цю дату вже одужали від хвороби COVID-19. Найбільше людей одужало в Китаї – майже 76 тисяч. 14 тисяч осіб одужали в Іспанії , 13 тисяч – в Італії, 12 тисяч – в Ірані, понад 9 тисяч – в Німеччині.

Майже мільярд людей на карантині

Станом на кінець березня майже мільярд людей по всьому світу змушені не покидати власні домівки, щоб запобігти поширенню коронавірусу.

Євросоюз на 30 днів обмежив в'їзд

Європейський Союз 23 березня тимчасово обмежити всі несуттєві поїздки до своїх країн, щоб стримувати поширення коронавірусу. В'їзд в обмежено поки що на 30 днів.В`їхати в країни ЄС зараз можна лише в певних виняткових випадках.

Додому в Україну повернулись пів мільйона наших громадян

З 13 березня, після оголошення обмежувальних заходів у зв’язку з ризиком поширення коронавірусу, в Україну ізза кордону повернулося майже півмільйона наших громадян, які виявили таке бажання. Решті українців, які лишились за кордоном, допомагатимуть українські посольства. Про це повідомив Офіс президента України.

США виділили населенню державну допомогу в 2 трильйони доларів

Сенат США, а перед цим інша палата Конгресу, парламенту держави, – Палата представників ухвалили законопроєкт, яким держава виділяє 2 трильйони доларів на допомогу безробітним і підприємствам, що постраждали від епідемії коронавірусу, а також для закупівлі терміново необхідного медичного обладнання.В тому числі передбачено прямі виплати потребуючим родинам до $3000 доларів. Крім того, держава виділяє 4 трильйони доларів на видачу кредитів громадянам і підприємствам. Попередній подібний масштабний пакет економічних заходів був прийнятий в США після кризи 2008 року і оцінювався приблизно в $831 мільярда. Канада виділяє 16 мільярдів доларів на пряму підтримку сімей і підприємств, які постраждали від епідемії коронавірусу. В тому числі це виплати працівникам, які тимчасово, через карантин, втратили роботу. Подібну допомогу ввела Німеччина.

Китай повертається до звичного життя

Знято ряд обмежень для населення провінції Хубей, яка була епіцентром епідемії COVID-19 у країні. З 25 березня жителі провінції можуть залишати її за умови того, що вони є здоровими. Дозвіл поки не надаватиметься мешканцям міста Уханя, столиці Хубею, звідки й пішла епідемія. Залишати місто можна буде лише з 8 квітня. Велику китайську стіну частково відкрили для відвідувачів. Знаменита ділянка Великої китайської стіни Бадалін у Пекіні частково відкрилася у за більше ніж два місяці з моменту її закриття через спалах епідемії коронавірусу. Мальовничий район відкритий з 09.00 до 16.00, а щоденну кількість відвідувачів обмежено до 19,5 тис. осіб. Також тут діють заходи контролю по недопущенню поширення вірусу. Відкрито частину кінотеатрів. Наприкінці березня почали діяти 500 кінотеатрів, хоч це лише 20-та їх частина в країні.

Найстаріші компанії, що працюють досі: одна з них – майже півтора тисячоліття Близько 50% нових компаній закриваються в перші п’ять років, але є ті, що існують понад 1000 років. 53% найстаріших компаній, які працюють досі, – в Японії. І найстаріша компанія світу діє в Японії. Їй 1442 роки. Наприкінці 6 століття буддизм лише набирав популярності в Японії, і ніхто й гадки не мав, як будувати храми. Для спорудження першого державного храму був запрошений корейський фахівець Сигеміцу Конго. Йому здалося перспективним продовжувати справу, й сім’я Конго залишилася в Японії та заснувала в 578 році будівельну компанію «Конго Гумі». У 2004 році будівництво храмів складало 80% прибутку компанії, а це $60 млн. До 2006 року «Конго Гумі» залишалася родинним бізнесом, а піс-

ля, через зростання боргів, власники були змушені продати її великій будівельній корпорації. А ось найстаріша компанія в США – ферма, яку у 1632 році заснував англієць Джон Таттл. Він отримав грант від Короля Чарльза I на невеликий шматочок землі в Новому Світі й поїхав відкривати свою компанію – ферму Tuttle Farm, яка проіснувала у форматі родинного бізнесу понад 380 років. Проте, через відсутність інтересу до ведення фермерського господарства у молодих спадкоємців, ферму продали у 2010 році. У Сполученому Королівстві ще у 886 році було відкрито державне виробництво монет. Тоді, як багато старих компаній виросли з родинного бізнесу, наприкінці 9 століття у Британії вже відкрилася державна корпорація Royal Mint. Вона була

створена для виробництва монет, які могли б використовуватися як національна валюта. Дотепер Royal Mint виробляє фунти, але зараз її вже можна відвідати як музей й дізнатися, як мінялися технології протягом одинадцяти століть та як монети виробляють зараз. Бізнес-рекордсмен є і в Україні. У нас по цей час працює солеварня 13 століття. Цю Дрогобицьку солеварню побудовано у 1250 році. Раніше випускала 400 тонн солі на день та продавала її ледь не по всій Європі. Зараз випускає лише 400 кілограмів. Солеварня дотепер знаходиться в первозданному стані, але зараз більш схожа на музей, ніж на завод. Сіль в шахті добувається так само, як і 800 років тому.

Чи Україна переживе Президента Зеленського?

Особисті міркування напередодні першої річниці вибору Коротка недавня хронологія ось така.

11 березня 2020 року новий Голова Офісу Президента України Андрій Єрмак разом з старим колишнім Президентом України Леонідом Кучмою підписали знов у Мінську некорисне для України домовлення, де фактично визнали країну ворога і агресора Російську Федерацію не агресором, а просто спостерігачем, а то і можливо у майбутньому медіатором конфлікту на Донбасі, навіть не згадуючи про анексію Криму ще у березні 2014 року, тобто якраз шість років раніше. Це очевидно не могло відбутися без схвалення Президента Володимира Зеленського.

20 березня 2020 року РФ влаштувала на анексованому півострові Крим потужні військові вправи, що включали сотні повітряно перевезених нападових машин, танки, нападові вертольоти, літаки та тисячі солдатів. Про ці вправи на східному Криму повідомило Міністерство Оборони РФ, вказуючи на доказ можливості швидкої оперативності російських військ у випадку конфлікту. РФ постійно влаштовує воєнні гри на суші, у повітрі і на морі, через маневри по цілому південному військовому окрузі на границях з Україною.

26 березня 2020 року на віртуальній зустрічі з партнерами Президент РФ у зв'язку з поширенням

вірусу Ковід 19 звернувся до Великої 20-ки індустріальних держав світу – наложити мораторій на санкції проти РФ, наголошуючи що це справа гуманітарна «життя і смерті». Підкреслив Президент РФ, що «ці справи треба відокремити від політики...встановлюючи зелені коридори без торговельної війни та санкцій.» Як відомо санкції в більшості були наложені ще у 2014 році при анексії Криму і пізніше кілька разово продовжено. У додатку стрімке зниження світової ціни нафти, що спричинила Саудівська Аравія, привело до подвійної кризи в РФ, одначе не змінило агресивної політики чи військові вправи. При цій хвилюватій хронології мабуть треба додати, що на початку грудня 2019 року відбулася зустріч у Парижі Нормандського формату при участі лідерів Німеччини, Франції, РФ та України, на якій узгоджено припинення вогню з початком 2020 року. Реалії показали, що тільки одна сторона, тобто Україна, припинила вогонь і почала відступати від лінії конфлікту. РФ майже кожного дня кілька разово порушує це домовлення. Беручи це під увагу, не зрозуміло, чому взагалі відбулась зустріч у Мінську 11 березня 2020 року. Від самого заложення присяги Президента Володимира Зеленського переслідували його критики за кадрові призначення, напри-

клад Голова Офісу Президента Андрій Богдан – це людина одіозного Коломойського, голова Верховної Ради Дмитро Разумков – це українофоб, який категорично відмовлявся говорити українською мовою (правда з хвилиною обрання спікером заговорив державною мовою), Прем'єр-міністр Олексій Гончарук – це зовсім не вироблений молодик. Коли 4 березня 2020 року Президент звільнив десять найбільших «реформаторів» свого уряду, він дав сигнал, що перша спроба, яка тривала шість місяців, була невдалою. На місце Богдана він взяв когось з своєї індустрії розваги, а на місце Гончарука поставив Дениса Шмигаля, колишнього директора Бурштинської ТЕС, що належить найбільшому олігарху України Рінату Ахметову. Ясно, що такі призначення самі по собі не приймаються оптимістично. Перший показник Єрмак уже подав у Мінську. Боротьба з корупцією та економічний стан. Пересічні люди вказують, що боротьба розпочалася. Передача грошей контролюється. Одначе, найбільші корупціонери, крім останнього президента, цього хіба не відчувають. Ахметов, Коломойський, Медведчук неторкнуті цією боротьбою. Критики Зеленського вказують також на його власну поведінку, січневу подорож за державний кошт до Оману, за ким і за

чим чи просто для відпочинку. Економічні показники також поки що дуже слабкі, хоча Олексій Гончарук обіцяв 50 відсотків росту за п'ять років. Правда Україна більше торгує з союзником Польщею, чим з ворогом РФ. Але тоді, коли у надії на нового Президента економіка України зросла на 1.6% у другому кварталі 2019 року, то надія розвіялась вже у 3-ому кварталі, коли зріст зменшився, а у 4-ому кварталі зовсім не було росту. Мабуть, Володимир Зеленський, молодий актор, набрав досвіду, що бути президентом не так легко, як його зображати на телебаченні, а тим більше коли покружляєш себе друзями, а не фахівцями. Одначе з призначенням Єрмака, мабуть, ця наука поки що не дійшла до Володимира Зеленського. Якщо він не запровадить різкі зміни у кадрах та стратегії, то його термін може бути далеко коротший, чим він сам собі призначив. На граніті Банкової вже чекає наразі мала горстка протестувальників. До речі, особи з його власної партії роблять критичні зауваги. Реакція наразі – звільняти критиків і не слухати протестувальників. Це не розумна стратегія. Слуга народу повинен це розуміти. Аскольд С. ЛОЗИНСЬКИЙ США 27 березня 2020 р.

7 Бліц-інформ Данія лідирує по захисту прав і свобод громадян

Данія посідає перше місце світового рейтингу «Індекс правопорядку». Трійка лідерів залишилася незмінною з минулого року: на другому місці Норвегія, третя - Фінляндія. В першу десятку з країн Євросоюзу також увійшли Швеція (4 місце), Нідерланди (5), Німеччина (6), Австрія (8) і Естонія (10). Тим часом, в цілому ситуація з правами і свободами людей в світі погіршується останні 5 років, повідомляють укладачі рейтингу. Найбільше страждають фундаментальні права людини (наприклад, свобода зібрань та відсутність дискримінації), система стримувань і противаг в урядах і відсутність корупції. Проте, цивільне судочинство в світі стало більш доступним і справедливим, а правозастосовна практика - більш прозорою. Рейтинг правових систем світу щорічно складає міжнародна організація в галузі цивільного права World Justice Project. Оцінка відбувається по восьми напрямках: система стримувань і противаг у державній владі, рівень корупції, відкритість уряду, забезпечення фундаментальних прав громадян, правопорядок і безпеку, правозастосовна практика, цивільне і кримінальне судочинство.

ООН підрахувала кількість жертв війни на Донбасі Підрахунок провело Управління Верховного комісара ООН з прав людини. Ось що сказано в доповіді Управління. «Загальна кількість жертв, пов'язаних з конфліктом в Україні, за період з 14 квітня 2014 по 15 лютого 2020 року, становить від 41 до 44 тисяч осіб». У тому числі 13 -13,2 тис. загиблих, серед яких не менше 3350 цивільних, близько 4100 українських військовослужбовців і приблизно 5650 бойовиків. Крім того, з квітня 2014 по лютий 2020 року, на Донбасі поранено 29-31 тис. чоловік. Зокрема, близько 7-9 тис. цивільних, 9,5-10,5 тис. українських військовослужбовців і 12,513,5 тис. бойовиків.

Північна Македонія стала 30-м членом НАТО 27 березня ця балканська держава стала 30 членом Північноатлантичного альянсу. Для того, аби якась країна стала членом НАТО, потрібна ратифікація, тобто згода усіх інших членів Альянсу. Цей процес дещо ускладнився через пандемію коронавірусу. У Брюсселі перед штабквартирою Альянсу вже підняли прапор нового члена НАТО.

8

Світ історії

Світ- інфо №172 2 квітня 2020 року

Пандемія-1918: карантин, щеплення та закриті кордони

Епідемічна ситуація влітку 1918 року була надзвичайно складною. Вже вісімнадцятий рік тривала шоста пандемія холери. Почалась пандемія «іспанки», її назвали «чума в мініатюрі». В кінці Першої світової війни поширилась епідемія віспи. Українська влада запровадила карантин, відкривала нові лікарні, організувала масове щеплення

мент. Очолював департамент один з найвідоміших санітарних лікарів тогочасної України Овксентій Корчак-Чепурківський. У липні Рада Міністрів Української держави затвердила розроблений фахівцями міністерства «Тимчасовий статут перестереження та боротьби з інфекційними захворюваннями». Паралельно функціонували санітарні структури окупаційних – німецьких та австро-угорських

Листівка «Будьте здорові! Не забувайте про нас!» з видом на Рильськ, де були зафіксовані перші у 1918 році випадки холери Після підписання делегацією УНР Брестського мирного договору з державами Четверного союзу, Україна стала транзитною територією руху значної кількості людей. На залізничних станціях купчились біженці, колишні військовополонені і просто українські та іноземні вояки. Усі вони були поширювачами хвороб. На початок травня 1918 року губернії Української держави були охоплені епідеміями черевного, плямистого та зворотного тифу, віспи, кору, скарлатини, дизентерії. У Херсонській губернії були зафіксовані випадки холери. Існувала загроза занесення з чорноморських портів чуми. Надзвичайна епідемічна ситуація склалася на Поділлі. Газета «Нова рада» 29 травня 1918 року констатувала: «Скрізь по повітах лютують пошесті, майже всі існуючі: всі три тифи, скарлатина, короста, що є завжди ознакою погіршення санітарно-гігієнічних умов життя населення. Зустрічаються цілі гнізда цинги». Міністерство народного здоров'я визнало ліквідацію епідемій одним з пріоритетних напрямків своєї діяльності. У червні 1918 року у його складі був утворений спеціальний санітарний департа-

- властей. Штаб-квартири австроугорських санітарних органів були розміщені у Катеринославі, Одесі, Жмеринці та Маріуполі, німецьких – у Києві, Харкові, Житомирі та в інших містах. Вони робили профілактику серед своїх військ. А часом допомагали українцям. У міністерстві розуміли, що важливими є масові медичні знання. Для цього був створений відділ санітарної просвіти, який очолив Юрій Меленевський. З Державної скарбниці Міністерству народного здоров'я для боротьби з епідеміями до кінця 1918 року виділили 9 млн. 695 тис. карбованців. Ця сума була внесена до «Розпису державних прибутків та видатків України на 1918 р.».

Тиф

Тиф – це група інфекційних захворювань. Найбільш поширеними на українських теренах були черевний, поворотний та плямистий (він же - висипний). Хвороба проявляється через високу температуру та затьмарену свідомість, висипку на тілі, розлади шлунку. Хвора людина перебуває наче у тумані. Зараження відбувається через вошей, брудні руки, їжу, воду, кров. Перш за все належало лікві-

Австро-угорські військовики у Херсонській міській лікарні імені Опанаса та Ольги Тропіних. Квітень 1918 року

дувати епідемії тифу. Одним з дієвих заходів локалізації цих хвороб була госпіталізація хворих. На місцях на державні кошти відкрили низку спеціалізованих медичних установ – інфекційних лікарень, «заразних відділень» при земських та міських лікарнях, епідемічних бараків. У кінці травня губернська земська управа влаштувала в Катеринославі інфекційну лікарню на 280 місць. У місцевостях, де тиф особливо лютував, повітові земства використовували під епідемічні бараки різні господарські споруди, приміщення земських шкіл. У боротьбі з епідеміями губернські земські управи використали організовані пересувні епідемічні лікарні, так звані «летючі загони» чи «епідемічні загони». «Летючі загони» були споряджені однією ресорною санітарною двуколкою з носилками, мали ресорну бричку, декілька возів для похідного лазарету на 10–15 ліжок, похідну лабораторію та необхідні дезинфікуючі засоби. Медикаменти на потреби загонів купували губернські земські управи. У червні такі загони діяли на Поділлі, Полтавщині, Київщині,

ви Полтави організувала безкоштовні подвірні «прививки проти віспи всьому населенню». Для цього був залучений медичний персонал міських лікарень, міські амбулаторії, благодійні медичні товариства. Для ліквідації віспи та проведення щеплень в межах губернії Полтавське земство з першої половини червня 1918 року направило до Пирятинського, Переяславського, Золотоніського, Миргородського та інших повітів епідемічні загони. Завдяки екстреним діям самоврядувань Полтавщини у другій половині літа 1918 року в губернії спостерігався спад захворювань на віспу. Проте в окремих випадках лікарі стикалися з небажанням населення отримувати щеплення. Це пояснювалося, у першу чергу, їх необізнаністю щодо доцільності вакцинації. На шпальтах газет земські лікарі протягом весни – першої половини літа 1918 року грунтовно, на зрозумілій широкому загалу термінології подали статті про тиф, віспу, дизентерію. У серпні 1918 року вийшли брошури про сипний тиф та віспу,

Лук'янівський народний дім, у якому розмістилась нічліжка, де лікарка Кузнєцова виявила 8 хворих тифом Харківщині. На Волині такі загони діяли не тільки у першу половину літа, а й восени. У Білгородському та Луцькому повітах, через територію яких переправлялася значна кількість колишніх військовополонених та біженців, вони стали постійнодіючими.

Віспа

Віспа – інфекційна хвороба. Проявляється рясною гнійною висипкою на тілі, температурою, свербежем, безсонням. Передається повітряно-крапельним шляхом або при безпосередньому контакті. Ліків не існує. Для запобігання поширенню хворого ізолюють та проводять підтримуючу терапію. Для подолання віспи передбачалося проведення масового щеплення населення. Вже 17 травня 1918 року директори бактеріологічних інститутів Києва, Катеринослава, Одеси, Харкова та Чернігова отримали запити про можливості виготовлення вакцини, сироваток і, в першу чергу, «віспяного детриту». Вакцину виготовляли у Бактеріологічному інституті Харківського медичного товариства та Київському бактеріологічному інституті. Вжиті заходи сприяли активізації діяльності місцевих самоврядувань по ліквідації віспи. Так, з 19 травня 1918 року медико-санітарна рада міської упра-

підготовлені на замовлення санітарного департаменту міністерства. Ця література розповсюджувалася безкоштовно.

Холера

Холера проявляється розладами шлунку, сильною спрагою, слабкістю та судомами у м'язах. Зазвичай заражаються холерою через заражену воду або їжу. Особливо поширюється у місцях, де немає належно обладнаних туалетів. Із середини літа 1918 року набирала свою небезпечну силу епідемія холери. Перші її випадки були зафіксовані 8 липня у містечку Рильськ Чернігівської губернії (древнє місто сіверян Чернігівського князівства, нині райцентр Курської області Росії – Ред.), а вже у перші дні серпня на її території офіційно було зареєстровано 101 випадок захворювання, з яких 45 – смертних. У липні того ж року хвороба поширилася на Глухівський повіт, Харківську та Київську губернії. В той же час виникла загроза епідемії у портах Одеси. У липні холера перекинулася на Поділля, а з початку серпня охопила Волинь. Міністерство народного здоров'я миттєво зреагувало на телеграфні повідомлення з місць про появу в межах країни холери.

Вже 8 липня під головуванням самого міністра Всеволода Любинського була проведена екстрена нарада. У якій взяли участь представники міністерства народного здоров'я, Морського міністерства, Головної Військово-Санітарної Управи, Київського губернського санітарного бюро.

Голова Головної військовосанітарної управи Військового міністерства Української Держави Федір Яницький Основним питанням порядку денного стала організація в Україні протихолерних заходів. Розробку планів ліквідації холери та їх практичну реалізацію, за умови фінансування з Державної скарбниці, у кожній губернії належало здійснити земським та міським управам. На східній та південній ділянках українського кордону створювались спеціальні амбулаторні пункти для лікування хворих на холеру – прибулих, головним чином, з Росії. Всеволод Любинський 13 серпня видав наказ про оголошення надзвичайної епідемічної ситуації та проведення карантинних заходів у Харківській, Чернігівській, Київській губерніях та у Києві. Решта губерній та Одеса були визнані під загрозою виникнення епідемії. Кожна губернія, виходячи з конкретних умов, розробила власні напрямки боротьби з холерою.

11 липня Всеволод Любинський надіслав в губернії урядову телеграму: «У разі появи холери про перші випадки, негайно телеграфувати в міністерство народного здоров'я. Про подальшу появу щодня подавати відомості». Місцеві органи санітарії направили аналогічні приписи до підпорядкованих їм повітових санітарних рад та земських управ.

30 липня санітарний департамент направив на адресу дирекції Київського бактеріологічного інституту запит: «Негайно повідомте на яких умовах за кошти міністерства народного здоров'я буде постачати протихолерну вакцину місцевим самоврядуванням». Директор інституту професор Володимир Ліндеман повідомив, що з 29 липня інститут розпочав щоденне виготовлення 2 тисяч доз протихолерної вакцини. Однією з перших за державні кошти протихолерну вакцину отримала Полтавська губернська земська управа. Харківській губернській земській управі на придбання вакцини у Харківському бактеріологічному інституті від асигновано 6 тис. карбованців. Закінчення — в наступному номері

Cвіт історії

Світ- інфо №172 2 квітня 2020 року

9

Коли Україна правила Росією: регіоналізм і пост-сталінська партійна політика

Після війни він (Георгій Цинєв – ред.) повернувся до Дніпропетровська продовжив навчання, закінчивши інститут у 1950 році. Відтак перейшов на партійну роботи в райкомі (1951-1960) і потім очолив міськком партії в Дніпропетровську (1961-1963). Після усунення Хрущова став другим секретарем Дніпропетровського обкому (1964-1967). В 1967 році його зазначили начальником відділу кадрів управління КДБ СРСР і через рік одночасно був заступником голови КДБ при Раді Міністрів СРСР. У січні 1982 року, він став першим заступником голови КДБ СРСР. З 1982 по 1989 рік Чебріков перебував на посаді голови КДБ СРСР. Андрій Кириленко, який народився в місті Олексіївка біля Білгорода на Росії, у 1950-1955 роках був попередником Брежнєва як секретар Дніпропетровського обкому, а згодом став одним з найближчих союзників Брежнєва в Політбюро і очолив одну з найпотужніших політичних машин у Москві в 1970-х і 1980-х роках.

чок, які «належали державі», виготовляючи озброєння та іншу військову техніку. Теоретично, така розвинута мережа мала б привести до більш збалансованого розподілу влади. Домінування представників Дніпропетровська у владній вертикалі вказує на те, що у цьому процесі діяли й інші фактори. У своїй книзі я доводжу, що центральна роль регіону у відновленні порядку в Радянській Україні – не тільки другої за розмірами, але й однієї з найбільш вразливих до соціально-політичних потрясінь у Східній Європі республіки – належить ще одному фактору, який об'єднує різні складові – регіоналізм, економічне виробництво та територіальність. Значна частина вищого керівництва Києва відкрито сприяла хрущовським реформам, і з часом їх почали сприймати як відвертих поборників економічної та політичної автономії. У 1965 році Петро Шелест написав листа до ЦК

виватися завдяки недолугій моделі радянської економіки. Як писав у своїх мемуарах Віталій Катаєв, колишній інженер КБ «Південне», який став став функціонером ЦК, до кінця 1980-х років оборонна промисловість «значно зносилася». Її керівництво було нерішучим і непрозорим у прийнятті рішень, а також уражене непотизмом при розподілі контрактів. Такі ж риси простежувались у радянській політиці – симбіотичний зв’язок між оборонним виробництвом і політичною владою, які агресивно створювали власну завісу секретності на найвищому рівні.

ли, що вони можуть сподіватися на фінансування своїх досліджень лише в тому випадку, якщо їхня робота буде якось захищена від впливу партії. Генетичні дослідження в Радянському Союзі були легалізовані в 1973 році за таємною програмою, яку було схвалено таємним указом. Метою програми була

мію і, якщо необхідно, ввести нову грошову одиницю для України. Це була декларація повноважень суверенної держави, які свідчать про те, що принципи союзних суверенітетів несли в собі деякі внутрішні протиріччя. Насправді, ідея про вихід України з Радянського Союзу не була новою. Наприклад, у 1960

«Центр» і «периферія» на фоні Горбачовських реформ

Коли Михайло Горбачов в 1985 році став генеральним секретарем, він був вражений ситуацією в Україні. Він поскаржився, що там було багато «експертів з бюрократії та безпринципних дилерів», які прагнули понад усе підтримувати давню систему і вороже сприймали перебудову і реформи, які він запропонував. За даними Горбачова, республіці загрожувала корупція, але Брежнєв «закрив очі на те, що відбувається», через особливу прихильність до України. Ця динаміка не обмежувалася Україною. Найважливіші сфери загальносоюзного бюджету були таємними і доступними лише кільком членам Політбюро. Галузі, непідконтрольні генсеку Горбачову, включаючи

Генсек ЦК КПРС Михайло Горбачов демонструє володіння м’ячем під час візиту до Берліна, квітень 1986 р. модернізація існуючої біологічної зброї та розробка генетично змінених патогенів, стійких до антибіотиків і вакцин. Якщо важлива інформація, що стосується оборони, була настільки таємною, то постають серйозні питання щодо ступеня партійного контролю над економікою та державною безпекою, а також радянською політикою. Відповідь Горбачова на цю схему і відсутність прозорості багато в чому схожа на реакцію Хрущова в

році Левко Лук'яненко, Іван Кандиба та деякі інші заснували Український робітничо-селянський союз, невелику та нелегальну підпільну організацію, яка закликала республіку вийти з Радянського Союзу на підставі статті 72 Конституції з 1936 року. Заклики до ширшої федералізації наприкінці 1980-х років врешті-решт призвели до «параду суверенітетів» у 1990 році, під час якого радянські республіки вимагали формального юридичного відокремлення, а це, своєю чергою, призвело до розпаду Союзу наступного 1991 року.

Секретар ЦК КПУ В. В. Щербицький зустрічає Індіру Ганді. Київ, 1982 р. Кадрові зміни в Україні в 19651967 роках відобразили цю загальну тенденцію, показуючи що республіка була важливою ланкою для зусиль Брежнєва, спрямованих на консолідацію політичного контролю. Наприклад, у жовтні 1965 року Брежнєв особисто зателефонував Шелесту, щоб обговорити призначення нового голови ради міністрів УРСР. Шелест та Микола Підгірний рекомендували Олександра Ляшка, першого секретаря Донецького обкому та секретаря ЦК КПУ, але Брежнєв «примусив» їх підтримати Володимира Щербицького з Дніпропетровська. Ляшко описав у своїх спогадах окремі розмови з Шелестом і чиновниками в Москві щодо цієї зустрічі. Він почував явний дискомфорт від того, як проходили переговори, і з обережністю маневрував між партійними лідерами в Києві та Москві, які були в відкритому конфлікті щодо його призначення.

Відновленні порядку в Радянській Україні

Переважання після 1970го року представників Дніпропетровська, звідки був родом Брежнєв, у середовищі московської та київської еліт є особливо знаковим, якщо взяти до уваги взаємозв'язок радянської української економіки та військово-промислового комплексу. Висока концентрація оборонних виробничих потужностей в республіці пояснює посилення впливу українців назагал починаючи з середини 1950-х років. Проте Дніпропетровськ був лише одним містом у розгалуженій мережі близько 50-ти міст і місте-

КПСС в якому запропонував дозволити Україні безпосередньо вести торгівлю з дружніми соціалістичними країнами ближнього зарубіжжя (як от Югославія), щоб спростити торговельні зв’язки. Ця ідея, звісно, була відкинута лідерами, які щойно усунули Хрущова саме за втілення такої політики. Ба більше, вони активно розвернули в інший бік політику децентралізації, що проводилася під його керівництвом. Для України це означало, що київсько-харківський «клан», який успішно керував при Хрущові (а це – Шелест, Підгірний, Семичастний та інші) більше не розглядався як надійний – його поступово усували з орбіти і замінювали особами з інших регіонів, переважно з Дніпропетровська. З одного боку, Дніпропетровськ був природним середовищем відбору для керівництва Радянською Україною через тісні зв'язки з оборонним виробництвом. Тутешні чиновники, наприклад, Володимир Щербицький, з великим скептицизмом сприймали різноманітні заходи Хрущова – наприклад, «совнархози», розгалуження партії на промислове та аграрне крило. З точки зору політичних поглядів, вони були прихильниками повернення до централізації, що здійснювалась за брежнєвської епохи. Однак той факт, що його регіональні функціонери посіли найважливіші посади в Києві на початку 1970-х років, призвів до ще одного наслідку – ліквідації решток політичного плюралізму і в республіці, і, можна сказати, ширше в СРСР. Подібно до міста Дніпропетровська, Україна та СРСР не змогли гармонійно роз-

Замість висновків: радянська спадщина, пострадянська еволюція

Маршал СРСР Д. Ф. Устінов та Генсек ЦК КПРС Л. І. Брежнєв на трибуні Мавзолею, 7 листопада 1982 р. витрати на оборону, зовнішню торгівлю, інформацію, що стосувалася КДБ, або стосовно інших осіб «у верхніх ешелонах влади», від кого Брежнєв був залежний», таких як перший секретар КПУ Володимир Щербицький, родом Дніпропетровська, або Дінмухамед Кунаєв з Казахстану. За свідченнями Горбачова, міністром оборони Дмитро Устинов встановив монополію на всі військові витрати, на розвиток наукових досліджень і засекретив будьякі дані щодо використання фінансових та матеріальні ресурсів, призначених на оборону. Військові витрати стали настільки ізольовані від партійного контролю, що в 1972 році радянським вченим довелося звертатися безпосередньо до Міністерства оборони для фінансування нової програми дослідження генетики. Галузь генетики була паралізована після історії з лисенківщиною, то ж вчені зна-

післясталінські роки – демократизувати, передати владу, а політичну систему зробити відкритою. На відміну від Хрущова, який прагнув збільшити партійний нагляд над економікою, Горбачов вирішив повністю звільнити партію від виконання нею адміністративних функцій. Таким чином, «саботуючи» центральний партійний апарат, як стверджує Стівен Коткін, Горбачов поставив республіки поза межі впливу Кремля і відкрив можливість для республіканських чиновників діяти відповідно до положень радянської конституції, яка дозволяли відокремитися від Союзу. Горбачовська реорганізація бюрократичної машини мобілізувала деякі державні інституції, такі як Верховна Рада УРСР, яка в 1990 році оголосила суверенітет і постановила в межах України союзні закони замінити республіканськими. Рада також заявила, що має повноваження сформувати окрему ар-

У цій статті, я намагалася показати, що у минулому і тепер важливо зважати на зміни у конфігурації місцевих владних структур в регіонах України. Увага до мінливих взаємин між Україною, Росією і регіонами не лише допоможе окреслити контури майбутньої боротьби, але й спонукає досліджувати те, що виходить поза рамки корисливих мотивів еліт у прийнятті рішень, або, як у випадку радянської бюрократії, зосередження на покровительстві як єдиному поясненні. Рішення регіональних чиновників формували місцеву інфраструктуру, а зміни в будівельній сфері своєю чергою покращували або погіршуували їхні позиції по відношенню до Києва, Москви чи інших потужних столиць. Врешті, коли хтось визнає, що радянська Україна, її столиця Київ та її регіони насправді не були периферією Радянського Союзу в плані управління і безпеки, тоді зрозумілішими стають глибші причини протистояння між Росією і Україною. Адже це не сварка між центром і периферією; це конфронтація, що розгортається в серці колишнього Радянського Союзу з усіма відповідними наслідками. . Орися КУЛИК, історикиня, директорка наукових досліджень в Українському музеї-архіві Клівленда (США), «Україна Модерна», 28.12.2019 Закінчення. Поч. в № 169 -171.

Світ історії

10

Світ- інфо №172 2 квітня 2020 року

«Останкінський шприц» і український глядач: радянське телебачення у 1950-1980-х роках Вираз «останкінський шприц» вперше з’явився в офіційній пресі 1981 р. у новелі Володимира Крупіна «Сороковий день» у журналі «Наш современник». Ця метафора видається влучною характеристикою впливу радянського телебачення на українського глядача як «пацієнта» радянської ідеологічної системи. Методологічної ваги цей вислів набуває в контексті підходу американського політолога Г. Лассвелла, який пропонує концепт «підшкірне упорскування» («hypodermic needle»), маючи на увазі, що ЗМІ впорскують, наче ін’єкцію, у свідомість глядача готові позиції, думки, поведінкові моделі, погляди тощо. Продовжуючи метафоричний ряд, спробуємо з’ясувати, якого розміру була ця «голка», наскільки професійно робили «уколи», як реагував український «пацієнт» на лікування, і як ін’єкції сполучались з іншими «препаратами» вітчизняного та зарубіжного виробництва. А загалом, одужав чи занапастився український глядач від «останкінського шприца»? Це дослідження – спроба проаналізувати роль радянського телебачення в системі ідеологічних впливів щодо конструювання «радянської людини» в Україні у другій половині XX ст. У центрі уваги - низка проблемних питань, серед яких співіснування загальносоюзного і республіканського телебачення, роль цензури і КДБ у політиці русифікації та вихолощення національної ідентичності засобами ТБ, рівень критичності сприйняття інформації глядачем; механізми, масштаби і специфіка впливу телевізійного мовлення на формування свідомості населення радянської України в 1950-ті – 1985 рр.

Телевізор в кожну хату! Конструювання радянської реальності засобами ТБ

Протягом другої половини XX ст. телебачення в СРСР трансформувалось з елітарного засобу інформування і розважання в елемент повсякденності, а перегляд передач став частиною побуту всіх громадян. Про масовий інтерес до телебачення свідчить збільшення кількості телевізорів у родинах. Якщо на старті мовлення в УРСР, 1951 р., коли вперше були показані фільми і урочистості до свята Жовтневої революції, у Києві було встановлено лише 622 телевізори, то наступного 1952 р. кількість телевізорів перевищила 3,5 тис., а в 1957 р. – понад 80 тис. телевізорів. Протягом I кварталу 1961 р. населення Української РСР придбало 75 000 телевізорів. На 1974 рік у СРСР приблизно 67 % родин мали телевізор (загалом 34 млн штук). Поштовхом для розвитку кольорового телебачення в СРСР стали «кухонні дебати» – імпровізовані діалоги (через перекладачів) між віце-президентом США Річардом Нік-

соном і Микитою Хрущовим 24 липня 1959 р. на відкритті Американської національної виставки «Промислова продукція США» у виставковому центрі парка «Сокольники». Ніксон представив кольорове телебачення як найбільш передове досягнення у сфері комунікацій та як ту галузь, в якій США обігнали СРСР. На відео, що збереглось, діалог виглядає таким чином: – Хрущов: Ні, ми і в цьому нарівні з вами. Ми обійшли вас і в цій технології, і в іншій.

– Ніксон: От бачите – ви ні в чому не можете визнати чужої першості.

– Хрущов: Я не здаюсь. Оскільки кольорове телебачення стало символом культурного і технічного прогресу Заходу, у СРСР збільшився випуск кольорових телевізорів. З 1 січня 1977 р. всі передачі ЦТ почали передаватися в кольорі. Станом на 1975 р. в Україні телебаченням було охоплено: Першою програмою – 88% населення, Республіканською – 72%, об’єднаною програмою – 17%. На засіданні Колегії Держкомітету СРСР з телебачення й радіомовлення 1 жовтня 1981 р. розглядалося питання «Про стан і розвиток технічної бази і мережі телебачення і радіомовлення в Українській РСР в XІ п’ятирічці», де констатувалося, що «охоплення населення республіки телевізійним мовлення залишається недостатнім. Дотепер близько 5 млн жителів не мають можливості дивитися 1 програму Центрального телебачення, а 14 млн – республіканську програму. Другу програму Центрального телебачення можуть дивитися тільки 20 відсотків населення». Люди всіх вікових груп, з різним соціальним статусом і рівнем освіти стали одержувачами стандартизованих повідомлень, передача яких здійснювалась з нечуваною швидкістю, досягаючи всіх майже одномоментно. Ці кількісні і якісні показники свідчать про надзвичайно потужний медіа-ресурс, яким поступово ставало телебачення. ТБ посіло першість серед інших ЗМІ, відповідно маючи колосальний потенціал ідеологічного та виховного впливу на свідомість населення. У 1967 р. Дж. Гербнер і Л. Гросс з Пенсільванського університету обґрунтували теорію культивування (cultivation analysis), яка визначає довготривалий і глибокий вплив телебачення на сприйняття, цінності й поведінку особи. Що більше часу люди проводять у «телевізійному світі», то більше їхнє сприйняття світу наближається до такого образу реальності, який вони бачать на екрані і, відповідно, в них формуються хибні уявлення про світ. У результаті культивування власні установки і принципи стираються, пригнічуються і відходять на другий план, поступаючись телевізійній реальності. У випадку, коли реальні події підтверджують викривлений образ дійсності, представлений на телеекрані, то відбувається ефект резонансу й культи-

вування здійснюється удвічі скоріше. Згідно з цією теорією, долаючи історичні бар’єри грамотності і мобільності, телебачення стає основним спільним джерелом соціалізації і повсякденної інформації для різних груп населення. Автори стверджували, що багато хто з тих, хто зараз живе з телебаченням, ніколи не були частиною загальної національної культури. Телебачення забезпечує, можливо, вперше після релігії доіндустріального часу, щоденний ритуал, що поєднує еліти з іншими соціальними групами. Ключова подібність телебачення і релігії, як і їхніх соціальних функцій, полягає в постійному повторенні шаблонів (міфів, ідеологій, фактів, зв’язків тощо), які служать для формування картини світу та узаконення суспільного ладу.

Телепродукт та його рецептура

Важливими для аналізу ролі українського телебачення в загальносоюзному ракурсі є дані про характер та обсяги мовлення Центрального телебачення і телестудій України. За І квартал 1962 р. співвідношення передач власного виробництва Київської студії телебачення і ретрансляції передач ЦТ становить 1: 1,7 (615 год. проти 1036,5 год.). На прикладі програм з 1 по 20 жовтня 1962 р. тематичний розподіл мовлення виглядав таким чином: — телевізійні новини: Москва – 12 год. 12 хв.; Київ – 7 год. 34 хв.; — суспільно-політичні: Москва – 9 год. 31 хв.; Київ – 2 год. 40 хв.; — літературно-драматичні (без вистав): Москва – 5 год. 04 хв.; Київ – 1 год. 02 хв.; — вистави: Москва – 7 год. 02 хв.; Київ – 2 год. 26 хв.

— музичні передачі: 10 год. 02 хв.; Київ – 2 год. 58 хв.; — передачі для молоді: Москва – 12 год. 04 хв.; Київ – 8 год. 13 хв.; — передачі для дітей: Москва – 2 год. 33 хв.; Київ – 4 год. 42 хв.[14] Примітно, що ретрансляція передач Центрального телебачення в Харківській, Донецькій і Луганській студіях телебачення становила 50% всього обсягу мовлення. У березні 1972 р. за рішенням ЦК Компартії України в республіці запрацювали дві програми – Центрального і Українського телебачення. Там, де дозволяли технічні можливості, дві програми були впроваджені одразу, а в частині областей було вирішено подавати об’єднану програму. При цьому всі основні передачі, телефільми і вистави ЦТ включали в цю об’єднану програму. Таке співвідношення телепродукту, при якому, за винятком дитячих передач власного виробництва, превалював продукт студій Москви та Ленінграда, можна вважати типовим для всього радянського періоду, що логічно віддзеркалювало підпорядкований статус українського телебачення в загальнорадянській системі ЗМІ. Констатація цього факту набуває більшої глибини при аналізі питання щодо русифікаторського характеру телевізійного мовлення. Перші 15 років, у 1951–1967 роки, українське телебачення (повністю прямоефірне) було дуже автентичне. Телеведуча Лариса Богданова вбачає український колорит телевізійного мовлення в цей період у сенсі ідентифікації і персоніфікації дикторів на екрані, що мали фенотипічні риси української жінки – з косою, темноокої, русявої, круглолицьої, огрядної, яка говорила виключно українською мовою. Певна автономність українського ТБ від

Москви була обумовлена й суто технічним фактором, а саме відсутністю радіорелейних ліній, а відтак ускладненим прямим візуальним контролем з Москви. Однак, з кінця 1960-х – початку 70-х років українське телебачення втрачає національну окремішність, розчиняючись у загальносоюзному, і перетворюється на інструмент русифікації. Значною мірою цьому сприяли події Празької весни 1968 р., інституційна централізація контролю над телебаченням шляхом створення Держтелерадіо СРСР у ранзі союзно-республіканського міністерства (1970), призначення керівником Держтелерадіо Сергія Лапіна, що змінило комунікаційні стратегії радянського телебачення і посилило його агітаційно-мобілізаційну функцію. Рецензії на телевізійні передачі студій південних і східних областей України неодноразово констатували, що більшість передач готується російською мовою. При цьому ті матеріали, що виходили українською, були засмічені русизмами, і на рівні лексики, і на рівні стилістики. Українська мова побутувала в репортажах окремих спортивних коментаторів. Спортивний коментатор Сергій Савелій згадує: «У мене було таке правило: Якщо спортсмен, тренер народився і виріс в Україні, я ніколи не переходив на російську. Він відповідав якою зручніше, але я не переходив все рівно. Ми в Україні».

Русифікаційні тенденції та спроби спротиву

Мовознавець Лариса Масенко визначає спеціальні телевізійні стратегії русифікації в Україні радянської доби. Одну з них дослідниця вбачає в комічному телевізійному дуеті Штепселя й Тарапуньки, в якому Тарапунька грав роль такого собі суржикомовного дурника, а Штепсель – розумного та розважливого російськомовного партнера, котрий керував поведінкою Тарапуньки, постійно виручаючи його з халеп, у які той потрапляв через свою недоумкуватість. «У такий спосіб українську мову Тарапуньки, роль якої виконувало мішане мовлення, скалічене впливом на нього російської, було протиставлено останній як мову ненормативну й смішну порівняно з «нормальною» та престижною російською», – зазначає Л. Масенко.

24 лютого 1967 р. КДБ УРСР спеціальним повідомленням інформував ЦК Компартії України про те, що серед інтелігенції міста Києва зафіксовано поширення документа «Відкритий лист першому секретареві ЦК КПУ П. Ю. Шелесту (проект для обговорення українською громадськістю)». Іронія історичного моменту в

тому, що саме завдяки КДБ цей лист отримав характер «відкритого» і став відомий П. Шелесту, якому доповідали про нього двічі 5 і 9 березня, про що є позначка на документі. Лист був спрямований на захист прав української мови та її місця в радянському суспільстві. Анонімний автор листа справедливо виокремлює телебачення як важливий мовно-ідеологічний чинник: «На жаль, не кожний робітник і селянин, навіть у соціалістичних країнах, систематично ходить до театрів і читає художню літературу. Зате як тільки закінчується робочий день, в мільйонах квартир засвітлюються голубі екрани, мільйони глядачів дорослих і маленьких сідають дивитися телепередачі. Чи часто вони під час цього чують у нас українську мову. Оголошення програми, останні новини, деякі рідко коли цікаві інформаційні передачі, ще рідше концерти народних пісень і танців або театральна вистава з української класики. Оце майже і усе. Деякий виняток становить львівська телестудія, яка іноді готує цікаві оригінальні передачі українською мовою», – йшлося в документі. Юрій КАГАНОВ Юрій Каганов – доктор історичних наук, доцент, проректор з науковопедагогічної роботи, професор кафедри новітньої історії України Запорізького національного університету. Кандидатську дисертацію «Опозиційний рух в Україні і країнах Центрально-Східної Європи (1980-ті – 1991 рр.): компаративний аналіз» захистив у 2009 р. У 2019 р. за монографією «Конструювання «радянської людини» (1953–1991): українська версія» захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук. Проходив стажування у Варшавському і Ягелонському університетах у Польщі. Відповідальний редактор періодичного видання «Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету». Автор понад 60 наукових публікацій. Цей текст є адаптованим фрагментом книги Юрія Каганова «Конструювання «радянської людини» (1953–1991): українська версія» (Запоріжжя: Інтер-М, 2019). Публікується з дозволу Автора. У публікації використано ілюстрації, надані Автором та запозичені з відкритих джерел. «Україна модерна». Міжнародний інтелектуальний часопис. 08.01.2020. Далі буде.

Світ- інфо №172 2 квітня 2020 року

Cвіт історії

11

Сторінки історії України в особах

Надія Суровцова

Доля унікальної жінки, успішної перекладачки та вченої, яка працювала в урядах УНР та Української Держави періоду Скоропадського. Яка повірила в ідеали, пропаговані радянською владою, пішла працювати в урядові установи і врешті була запроторена до радянських концтаборів на тридцять років. Її спогади лягли в основу книги Олександра Солженіцина «Архіпелаг ГУЛАГ». Усе це про Надію Суровцеву, яка народилася у Києві 17 березня 1896-го року. У роки Української революції 1917 – 1921 років вона працювала в департаменті іноземних зв’язків і тісно спілкувалася з Михайлом Грушевським та Володимиром Винниченком. Вона займалася агітаційною роботою, була заступником керівника Уманської «Селянської спілки», дописувала в газету «Трибуна». У грудні 1918-го у складі дипломатичної місії тодішнього уряду України виїхала до Австрії. Перебуваючи в еміграції, закінчила філософський факультет Віденського університету, захистила дисертацію «Богдан Хмельницький та ідея української державності» й здобула науковий ступінь доктора філософії. Викладала у Віденській сільськогосподарській академії. Брала участь у роботі Міжнародної жі-

ночої Ліги миру і свободи, конгресів у Відні, Дрездені, Гаазі, Амстердамі, Парижі, Вашингтоні. На переконання Суровцової серйозний вплив мав Юрій Коцюбинський, який був представником радянської України в Австрії. Врешті вона вступає до комуністичної партії Австрії.

1925-го року повертається на батьківщину. Тут якраз відбувалася українізація, і Надія Суровцова, переконана націонал-комуністка, щиро вірила у перспективи існування комуністичної України. «Я без краю тужила за Україною..., – писала у «Спогадах» Надія Суровцова. – Ми згадували вечорами Умань. Адже там у мене лишалися батьки: паралізований вже сім літ тато і мама-вчителька, що зазнала усього, що тільки можна було. Її будиночок на Нагорному... хто тільки його не захоплював, хто тільки там не перебував?! Проте раніш, як остаточно вирішити їхати на Україну, я мала ще серйозну розмову з Йоффе (повноважний представник СРСР в Австрії). Я спитала його щирої думки, чи потрібні на Україні такі люди, як я. Я мала там повчитися і знову їхати на роботу в Америку. І одержала переконливу відповідь. Йоффе сказав мені чимало приємного щодо моєї особи і висловив упевненість, що моя подорож і робота принесуть користь. Мій боже, як мало користі встигла я принести за ті два роки, що пробула на волі до свого арешту!.. Йоффе помилився, але не встиг дізнатися про мій кінець, бо сам кінчив самогубством». Вона їде до Москви, де зустрічається з Розою Люксембург. Потім – до Харкова, де працює в уряді. Суровцова аналізувала іноземну пресу для вищого начальства. Вона познайомилася з багатьма політичними діячами, творчою українською верхівкою, бувала на урядових прийомах іноземних гостей. «Тип життя був богемний, – згадувала про цей період життя Надія Суровцова. – До мене заходили, коли хотіли, ключ лежав у відомому місці, їжа, вино були до послуг гостей, під час моєї відсутнос-

ти приходили, їли, пили, спали, працювали. Наприклад, Сашко Досвітній у мене писав свого романа, бо вдома тоді були малі ще діти, і це заважало роботі». Гостювали у неї Олександр Довженко, Павло Тичина, Остап Вишня, Микола Бажан, Юрій Яновський, Майк Йогансен, Валеріян Поліщук, Михайль Семенко, Володимир Сосюра, Микола Хвильовий, Гнат Хоткевич, Лесь Курбас, а також Юрко Тютюнник, Михайло Левицький, Гриць Коссак, академік Багалій, професор Олександр Оглоблин.

1927-го чекісти запропонували їй «плідну співпрацю», яка б полягала у доносах на українських високопосадовців. Надія Суровцова відмовилася. Після цього її потягом відправили до Москви і з вокзалу – в Бутирку. Там під погрозами вона знову відмовилася стати донощицею. Відтак на неї сфабрикували справу, звинувативши у шпигунській діяльності та відправили до Ярославської в’язниці в одиночну камеру. Тут вона провела п’ять років, хоча витримували «одиночку» не всі. Суровцова щодня робила зарядку, обтиралася холодною водою, багато читала, вивчила тюремну мову перестукування – єдина можливість зв’язку між камерами. Їй пропонували підтвердити причетність її друзів Мазуренка, Шрага, Голубовича і Грушевського до сфабрикованої ГПУ «справи УНЦ», але вона відмовилася. Потім було звільнення і знову арешт і так декілька разів аж до 1954-го. «Мене звільнили, нарешті, від заслання і зняли судимість, і маю документи і право писати «несудима». Легко сказати, так? А 27 років життя? ... В труну мене можна буде покласти з паспортом, про який так гарно написав Маяковський». Померла Надія Суровцова 13 квітня 1985-го, похована в Умані. Український інститут національної пам'яті На фото Надія Суровцова. 1914. Фото: incognita.day.kiev.ua

Це міф, що Шевченка з кріпацтва «викупили росіяни» з собою навіть пилюку Росіїнонародженого. Його особисСкільки можна торочити, те походження поглибило співмачухи. що «діячі російської культури чуття до долі Шевченка. Поет Василь Жуковський викупили з кріпацької невоВідомо, що поряд з пор– нешлюбний син російського лі українського поета Тараса третом Жуковського розігрупоміщика Панаса Буніна (праШевченка». І кого з росіян ви валися предмети порцеляни дід відомого письменника, латам бачили? і коштовності. Хто їх виграв і уреата Нобелевської премії Російський художник Карл чи виграв хтось взагалі? ПорІвана Буніна), мати – СальБрюллов і російський поет трет Жуковського не виграв ха, туркеня за походженням, Василь Жуковський вирішиніхто! Царська родина на ньоузята в полон росіянами при ли викупити Шевченка з кріго претензій ніколи не виявляштурмі Бендер у серпні 1770 пацтва. Енгельгардт погодивла. Після проведення лотереї року. Полонянку хрестили з ся відпустити кріпака за 2500 Брюллов ще 14 років працюім’ям Єлизавети Турчанінорублів, на той час ця сума була вав над портретом і тільки пісвої. Народжений нею син Ваеквівалентна 45 кг чистого ля смерті художника родина силь за бажанням П. Буніна срібла. Щоб здобути такі гропродала його російському підбув усиновлений білоруським ші, Карл Брюллов намалював приємцю Третьякову. У 1939 шляхтичем Андрієм Жуковпортрет Василя Жуковськороці портрет Жуковського, за ським (який жив «на хлібах» у го – вихователя спадкоємця який, нібито було викуплено Буніних), що дозволило Жуковпрестолу, і 4 травня 1838 р. Шевченка з кріпацтва, потраському уникнути долі незаконпортрет розіграли в лотереї, пив до новоствореного музею в якій взяла участь царська Т. Г. Шевченка в Києві. родина. Оскільки лотеКарл Брюлло (1799рея із розіграшу 1852) — по батькові нащапортрета Жуковдок знаменитих французьського не дала баких емігрантів-гугенотів, по жаної суми, кошти матері – німець. Карл Брюлна викуп поета збило став Карлом Брюллорали в складчину, вим за указом Олександра яку започаткували I: аби прізвище сповіщало К. Брюллов, В. Жуіноземцям про підданого ковський, О. Венез Російської імперії і нагаціанов та Ю. Барадувало російські прізвища, нова. йому подарували букву «в». Олексій ВенеціОскільки життя в Петербуранов син грецькозі не склалося, художник виго купця з Ніжина прохав дозвіл виїхати в улюФармакі-Венеціаблену Італію. За легендою, він доїхав до кордону, там но та українки. ЖиМолодий Тарас Шевченко в майстерні зняв увесь свій одяг і викивопису навчався у у К. П. Брюллова (художник Меліхов Г. С.) нув його, бо не хотів брати українця Володи-

мира Боровиковського. Юлія Баранова (1789 — 1864) — німкеня, графиня, народжена Адлерберг, гофмейстриня, статс-дама, вихователька дочок Миколи I. Кошти для викупу здали: земляк Т. Шевченка художник Іван Сошенко; художник Аполлон Мокрицький з Полтавщини, нащадок козака Таволги, випускник Ніжинської гімназії вищих наук; поет Євген Гребінка (козацький нащадок роду Чайковських); граф Михайло Вієльгорський — поляк, віолончеліст, композитор. Василь Григорович — козацький нащадок із Полтавщини, випускник Київської академії, конференц-секретар Академії мистецтв, брав участь у викупі Шевченка з кріпацтва і допоміг влаштувати його в Академію мистецтв пенсіонером Товариства сприяння художникам. Шевченко присвятив Григоровичу поему «Гайдамаки» і згадує про нього на сторінках свого щоденника та в повісті«Художник». Лотерея відбулася 22 квітня (4 травня) 1838 року, а 25 квітня (7 травня) Шевченкові видали відпускну. Ганна ЧЕРКАСЬКА, краєзнавець, вчителька, журналістка Запоріжжя

Календар всесвітньої історії 3 квітня 1918 — народився Олесь (Олександр) Гончар, український письменник.

1922 — Йосипа Сталіна обрали Генеральним секретарем ЦК Російської компарті.

4 квітня 1557 — народився Лев Сапега, білоруський громадський, військовий і державний діяч Великого князівства Литовського, канцлер, укладач статуту ВКЛ.

1949 — США, Бельгія, Велика Британія, Голландія, Данія, Ісландія, Італія, Канада, Люксембург, Норвегія, Португалія і Франція підписали у Вашингтоні Північноатлантичний договір — утворення НАТО.

5 квітня 1710 — гетьман Пилип Орлик у селі Бендери підписав «Статут Війська Запорозького» — першу українську Конституцію.

6 квітня 1896 — в Афінах почалися І Олімпійські ігри сучасності, які зібрали атлетів із 14 країн. Загальний залік Олімпіади виграли спортсмени США — 20 умовних нагород (11 «золотих», 7 «срібних», 2 «бронзові»), в команди Греції — 46 призових місць (1017-19), у німців — 13 (6-5-2).

1909 — американський дослідник Роберт Пірі з темношкірим слугою Меттью Хенсоном першими досягли Північного полюсу.

1924 — на виборах в Італії перемогу здобули фашисти.

7 квітня 1795 — у Франції ухвалено закон, за яким основною одиницею довжини став метр.

1919 — народився Омелян Пріцак, український історик, мовознавець. Засновник і довголітній директор Українського наукового інституту Гарвардського університету, редактор багатьох наукових часописів (на еміграції у США).

1930 — в СРСР видано указ про розширення системи трудових таборів, їх передано в підпорядкування Головному управлінню таборів (ГУЛАГ) у складі ОДПУ.

8 квітня 1882 — народився Дмитро Дорошенко, український політичний діяч, історик, публіцист, літературознавець.

9 квітня 1865 — армія Півдня капітулювала перед військами Півночі. У США завершилася Громадянська війна.

1879 — народився Андрій Лівицький, український громадсько-політичний діяч, президент УНР в екзилі в 1926 – 1954 рр.

10 квітня 1898 — народився Мстислав (Скрипник), патріарх Української автокефальної православної церкви. Під час визвольних змагань 1917 – 1921 рр. — старшина для особливих доручень Головного отамана УНР Симона Петлюри, його рідного дядька. Від 1947 р. — у США, у 1949 р. обраний першоієрархом УПЦ.

1938 — у Німеччині та Австрії відбувся плебісцит про аншлюс — об’єднання, а фактичне приєднання Австрії до фашистської Німеччини.

11 квітня 1945 — радянська влада заарештувала митрополита УГКЦ Йосипа Сліпого і ряд греко-католицьких владик. Згодом Сліпого засудили до восьми років ув’язнення.

1979 — в автомобільній катастрофі на Київщині загинув Леонід Биков, актор і кінорежисер.

12 квітня 1861 — із бомбардування конфедератами Півдня форту Самтер почалася Гроромадянська війна у США, яка забрала життя 620 тисяч американців.

13 квітня 1743 — народився Томас Джефферсон, автор Декларації незалежності США (1776), 3-ій президент США у 1801 – 1809 рр., один із батьків-засновників держави.

1773 — у Ніжині народився Юрій Лисянський, мореплавець, командир першої російської навколосвітньої експедиції.

14 квітня 1865 — у театрі Форда у Вашингтоні смертельно поранено 16-го президента США Авраама Лінкольна, який помер наступного дня.

1887 — народився Іван Кавалерідзе, український і радянський скульптор, режисер кіно й театру, драматург.

1912 — англійський океанський лайнер «Титанік» (на той час — найбільший у світі) незадовго до півночі зіткнувся з айсбергом і через 2 год. 40 хв. (почалося вже 15 квітня) затонув. Із 2207 людей на борту вижили тільки 706.

1930 — застрелився Володимир Маяковський, радянський поет.

1956 — американці Чарльз Гінсберг, Чарльз Андерсен і Рей Долбі продемонстрували свій винахід — перший відеомагнітофон.

15 квітня 1765 — помер Михайло Ломоносов, російський ученийприродознавець, поет, художник, історик, астроном і філософ.

1919 — декретом радянської влади створено систему виправно-трудових таборів — започатковано майбутній «архіпелаг ГУЛАГ».

16 квітня Народилися: 1844 — Анатоль Франс (Жак Анатоль Франсуа Тібо), французький письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури 1921 р.; 1889 — Чарлі (Чарльз) Чаплін, видатний англійський та американський кіноактор, режисер, сценарист.

12

Світ історії Чернігівщини

Світ- інфо №172 2 квітня 2020 року

Íàø äðåâí³é ×åðí³ã³â За матеріалами Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній»

Антонієві печери

Пам’ятка підземної культової архітектури XI—XIX століть. Засновані в 1069 році як печерний християнський монастир князем Святославом Ярославичем і відомим церковним діячем давньоруської доби Антонієм Печерським, який народився на Чернігівщині у місті Любечі. Згідно з літописом, монастир спочатку мав назву Богородичний (монастир Божої Матері). Літописець стверджує, що Антоній, що був і одним із засновників Києво-Печерсько лаври, прибув до Чернігова, рятуючись від гніву Великого князя київського Ізяслава. Він полюбив Болдині гори, викопав печеру і з того часу на Болдиних горах існує монастир. Його заснування тісно пов’язане з гострим суперництвом між двома найбільшими культурними та політичними центрами держави — Києвом та Черніговом. У Києві вже існував і набув великої популярності Печерський монастир. Інтенсивний розвиток Болдиногорського Богородичного монастиря продовжувався до 1239 року, коли Чернігів був зруйнований монголо-татарами. Це підтверджує споруджена на початку XII століття біля входу до печер мурована Іллінська церква. Потім прийшов період занепаду, який продовжувався до XVIІ століття. Найбільш масштабна відбудова Іллінського монастиря розпочалася в 1649 році. Її ініціатором був чернігів-

ський полковник Степан Подобайло, за його кошти і проводилося відновлення. З перервами воно тривало до кінця XIX століття. Внаслідок цих реконструкцій Антонієві печери набули сучасного вигляду. Зараз печери є комплексом підземних приміщень і переходів загальною довжиною близько 350 м, котрі розміщуються у товщі Болдиних гір. Глибина залягання Антонієвих печер коливається від 2 до 12 метрів відносно поверхні гори. Всі підземні споруди знаходяться на двох основних рівнях. Під час досліджень була знайдена давньоруська підземна церква досить великих розмірів (довжина 12 м, ширина від 5 до 2 метрів при висоті 3 м). Вона була покинута в давнину і більше не відновлювалась. У XVIII—XIX століттях значна частина давніх комунікацій була перебудована, внаслідок чого печери остаточно втратили свій первісний вигляд. Церква Феодосія Тотемського стала головним храмом підземного комплексу і є найбільшою підземною церквою в Лівобережній Україні. Її розміри вражають: висота в нартексі — 8,5 м, довжина —15,5 м. Церква має хори. Дві інші підземні церкви — святого Антонія Печерського та святого Миколи Святоші. Традиційно святинями Антонієвих печер вважаються келія Антонія Печерського та гробниця з кістками ченців, яких вбили в 1239 році монголотатари.

Іллінська церква

Біля підніжжя Болдиної гори знаходиться невелика Іллінська церква, яка є пам’яткою цього монастирського ансамблю. Спершу вона виконувала функції хрещальні і була тридільною, однобанною, мініатюрних розмірів, складалася з прямокутних у плані бабинця, нефу та напівкруглої апсиди. З заходу до бабинця прилягав невеликий притвор. Більшість дослідників відносять будівництво Іллінської церкви до кінця ХІ ст. Сучасний вигляд Іллінської церкви — результат перебудов ХVІІ—ХVІІІ століть. І в результаті цих перебудов пам’ятка набула рис стилю українського бароко.

П’ятницька церква

Самий центр міста, сквер ім. Богдана Хмельницького. Церкву було споруджено в кінці ХІІ — на початку ХІІІ ст. на чернігівському посаді біля торгу і названо на честь святої Параскеви-П’ятниці — покровительки торгівлі, сільського господарства, сім’ї. Сучасний вигляд храму — реконструкція його в первісних формах. У плані — це майже квадратна чотиристовпна хрестовокупольна споруда. Цікава техніка кладки стін П’ятницької церкви — це давньоримська техніка мурування «в ящик». За цією економною технікою зовні та зсередини стін йдуть суцільні ряди цегли-плінфи, а проміжки між її рядами заповнені вапнобетоном. П’ятницька церква представляє найвищі досягнення домонгольського етапу розвитку архітектури. Храм зазнав чимало руйнувань і перебудов. Вперше — у 1239 році під час нашестя монголо-татар. Перебудована в 1670 р. Кардинальні зміни відбулися в середині ХVІІІ ст. (після пожежі 1750 р.) та в ХІХ ст., коли до храму прибудували бокові приділи, а в 1818-1820 рр. до західного фасаду було прибудовано ротонду-дзвіницю. Церква стала семибанною. Зруйнована в період Другої світової війни. Протягом 1943-1945 рр. було проведено консерваційні роботи, а в 1962 р. завершено реставрацію в гаданому первісному вигляді за проектом видатного російського реставратора П. Барановського. Фото Петра Антоненка Закінчення. Поч. в № 168—171.

Тернистий шлях становлення

100-річчя заснування краєзнавчого музею в Новгороді-Сіверському До числа найстаріших музеїв Чернігівщини належить Новгород-Сіверський історико-краєзнавчий музей. Рішення про створення музею було прийнято повітовим відділом народної освіти 13 лютого 1920 р., а запрацював він з 1 травня цього ж року в будинку купців Файнбергів. Основу склали колекції старожитностей і художніх творів відомої на НовгородСіверщині родини меценатів і колекціонерів Судієнків. На момент заснування музейний фонд складав понад тисячу експонатів і мав три відділи: археологічний, художній і церковної старовини. Першим завідувачем став Степан Антонович Гапеєв (18901950) – історик, активний учасник краєзнавчого руху. Перші роки існування музею були складними. Не вистачало коштів, мінялося місце розташування, профіль. В будинку Файнберга музей проіснував недовго. За відсутності коштів у квітні 1922 р. відділ наросвіти об’єднав його з педагогічним музеєм при семирічній школі в будинку колишньої чоловічої гімназії. Значну роль у становленні музейної установи зіграв голова Чернігівського губернського музею В. Шуга-

євский, який у жовтні 1922 р. проводив обстеження Спасо-Преображенського монастиря. У травні 1924 р., звітуючи про стан музею, Гапеєв вказує на наявність вже двох кімнат та кількість експонатів у відділах: художньо-історичному – 189, церковному – 111, педагогічному – 630, за 1923 р. відбулося 19 екскурсій. З роками становище музею значно покращилось. В будинку школи музей існував майже до кінця 20-х. У 1929 р. Постановою РНК УСРР колишній Новгород-Сіверський чоловічий монастир оголошено державним історико-культурним заповідником всеукраїнського значення, очолити який було запропоновано С. Гапеєву. Того ж року сюди в окрему будівлю – колишню духовну семінарію - переведено і музей, який знаходився в ній до початку нацистської окупації міста у вересні 1941 р. Для дослідження і вивчення історії Сіверщини, її культурного надбання при музеї Гапеєв створив краєзнавчий гурток. Складними для музею виявилися 1930-ті роки. На їх початку в музеї відбулися перевірки, результатом яких стало рішення про невідповідність

експозиції ідеям марксизму-ленінізму і розбудови соціалістичного господарства. Гапеєв був звинувачений у шкідництві і звільнений з посади «як соціально ворожий елемент». Позбулися посад й інші співробітники музею. З початком нацистської окупації музей був пограбований і припинив своє існування. Де поділися багаті музейні фонди, невідомо. Відновилась діяльність закладу в серпні 1944 р. Директором призначено вчителя Бородіна А. З. До 1946 р. був сформований колектив музею. Спочатку він складався з двох штатних одиниць, згодом з п’яти. Для розміщення музею було виділено одну, згодом ще кілька кімнат в піонерському клубі. В 1947 р. експозиція розміщувалася в чотирьох залах загальною площею 100 кв. м., де експонувалося 270 експонатів, а всього фонди нараховували 308 експонатів. В липні 1948 р. директором музею став Гришин П. С. Коштів, як завжди, катастрофічно не вистачало. Іноді незначні виділялись на закупівлю експонатів, устаткування. Взимку заклад потерпав від холоду. Крім основної своєї роботи, установа займалася і агітаційною роботою серед населення. В обов’язки музей-

ників входило і роз’яснення населенню рішень Пленумів ЦК ВКП (б). Досить драматичними виявилися 1950-ті роки. Наказом Міністерства культури УРСР від 21 травня 1954 р. цілий ряд музеїв, в т.ч. і Новгород-Сіверський, припиняли свою діяльність як музеї, що «не мають належних фондів для утворення експозицій і не відповідають у зв’язку з цим зростаючим потребам населення». Всі цінні експонати передавалися до Сосницького і Чернігівського музеїв. Все наступне десятиліття йшла наполеглива робота по відновленню музею. 9 квітня 1962 р. бюро Н-Сіверського РК КПУ приймає постанову про створення ініціативної групи в кількості дванадцяти чоловік, яка б займалася відродженням музею на громадських засадах.

12 жовтня 1964 р. райвиконком приймає рішення: «Створити історикокраєзнавчий музей на громадських засадах при Новгород-Сіверській школі-інтернаті». Відкриття музею відбулося восени 1965 р. Він отримав кілька кімнат у приміщенні по вул. Комуністичній,3 (зараз вул. Замкова), де знаходиться і зараз. Експозиція була типовою для тогочасних музеїв. Півтори тисячі екс-

понатів висвітлювали природу краю, доісторичний період,розвиток міста і краю від Середньовіччя до початку ХХ ст. Найбільший розділ присвячувався революції 1917 р. і соціалістичному будівництву. Музей користувався популярністю серед населення міста і району,були й відвідувачі з Москви, Ленінграду, Києва, Харкова, Чернігова, його часто відвідували науковці, викладачі і студенти. В 1975 р. музей отримує статус державного історико-краєзнавчого музею. У власність перейшов весь будинок. Музейна експозиція зайняла вісім залів, у яких розміщено близько 2 тис. експонатів. Кількість експонатів у фондосховищах збільшилась до 30-ти тисяч. За рішенням облвиконкому від 27 серпня 1990 р. в місті почав функціонувати державний історико-культурний музей-заповідник «Слово о полку Ігоревім». Як відділ до його складу ввійшов і краєзнавчий музей. Ніна АВДІЄНКО, завідуюча краєзнавчим відділом історико-культурного музею-заповідника «Слово о полку Ігоревім».

Світ- інфо №172 2 квітня 2020 року

Батурин — гетьманська столиця

Унікальність історичного міста Батурин — резиденція українських гетьманів Д. Ігнатовича, І. Самойловича, І. Мазепи, К. Розумовського. Серцем Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» є історичний центр Батурина, який об'єднує унікальні об'єкти Гетьманської столиці. Цитадель Батуринської фортеці, Музей археології та Майдан Гетьманської слави – місце усвідомлення національної ідентичності. Велична скульптурна композиція «Гетьмани. Молитва за Україну». Єдиний в Україні пам'ятник, який зібрав постаті керманичів України Д. Ігнатовича, І. Самойловича, І. Мазепи, П. Орлика, К. Розумовського, — могутні образи єдності та боротьби за незалежність. Водночас це єдиний в Україні пам'ятник гетьманам Д. Ігнатовичу та К. Розумовському. Саме в Батурині збережена одна з небагатьох усипальниць гетьманів України. Унікальна пам'ятка архітектури початку ХІХ століття Воскресенська церква-усипальниця гетьмана Кирила Розумовського. 53 роки Батурин був резиденцією гетьманів і лише один з них покоїться в славетній батуринський землі. Над могилою К. Розумовського в 2013 р. встановлено копію надгробка роботи І. Мартоса. У Музеї археології Батурина представлені найбільш значимі археологічні знахідки з території Батуринської фортеці та її околиць. Тут представлені лише оригінальні експонати. Зокрема, найбільша колекція кахлів в Україні кінця XVII — початку XVIII століття. Серед них — оригіналь-

Музей археології Батурина Пам'ятник жертвам Батуринської трагедії 1708 року

Церква Воскресіння Господнього, усипальниця гетьмана К. Розумовського

Цитадель Батуринської фортеці

ні кахлі з зображеннями гербів українських гетьманів І. Брюховецького, І. Мазепи, П. Орлика. Музей показує трагедію спалення Батурина московським військом 13 листопада 1708 р. археологічними артефактами. Знаки події — обпалена ікона Богоматері з Немовлям кінця XVII століття та інші експонати. Цитадель Батуринської фортеці — серце історичного Батурина, відроджений образ замку ХVII-ХVIII століття. Адміністративний центр Гетьманщини 16691708 рр. Лише тут – науково звірені воскові реконструкції гетьманів Б. Хмельницького, І. Виговського, П. Дорошенка, Д. Ігнатовича, І. Самойловича, І. Мазепи, П. Орлика. Пам'ятник жертвам Батуринської трагедії 1708 р. — пам'ятка національного значення, місце вшанування героїчних оборонців Батурина та мирних його мешканців. Наталія ЛЕЛЮХ

Історія невдалого доносу Петра Рославця Протягом століть Московська держава намагалася поширити свою владу на території Гетьманщини. Для цього використовувала різні методи, серед яких були і доноси. Звичайно, така форма інформації про справи в Україні набувала різного характеру: одні були політичного спрямування, інші носили суто матеріальну зацікавленість. Заради власного добробуту, підвищення на посаді, збагачення на гетьманів доносили як козацька старшина, так і інші прошарки суспільства. До нашого часу збереглися відомості про кілька резонансних судових справ, пов’язаних з доносительством на гетьманів. У першу чергу це відомий донос на гетьмана Мазепу генерального судді В. Кочубея. Але доля наклепів не оминула й інших керманичів держави, зокрема, Івана Самойловича. Автором доносу на нього був стародубський полковник Петро Рославець. Вміло розпоряджаючись чужим майном, він набув неабиякої влади над Стародубщиною ще за часів гетьманування Д. Ігнатовича. На початку 1672 р. до Стародуба була відправлена гетьманська комісія на чолі з генеральним осавулом Грабовичем. По цій справі було зібрано чимало доказів зловживань полковника, тому П. Рославця за наказом гетьмана було заарештовано та ув’язнено в батуринській в’язниці. У зв’язку із загостренням політичної ситуації в Україні завершити судову справу над ним гетьману Д. Ігнатовичу не вдалося. В результаті Батуринського перевороту у березні 1672 р. Дем’яна Ігнатовича відправили в заслання до Сибіру, а гетьманську булаву отримав генеральний суддя І. Самойлович. Рославець увійшов у довіру до новообраного гетьмана і згодом був поновлений на попередній посаді, але не полишив своїх задумів. Стародубський полковник мав сепаратистські нахили і прагнув позбутися гетьманської влади шляхом відокремлення Стародубського полку від Гетьман-

13 Календар квітня

Світ історії Чернігівщини

щини та підпорядкування його безпосередньо Москві. Про це сповістив старшину, але вона рішуче відмовилася від сепаратизму. Довідавшись про недовіру, бунтівник для порятунку власної долі вирішує їхати до Москви і через потайний донос скинути І. Самойловича з посади. Зустріли в Москві П. Рославця з усіма почестями та надали помешкання на посольському дворі. 11 серпня 1676 р. він подав донос на очільника України. У своїй монографії «Руїна» Микола Костомаров навів звинувачення полковника стосовно Самойловича: «Гетьман, супроти постанов виборчої ради, набирає ватаги і, призвавши з-за Дніпра 500 козаків, наказав постановити їх на становище у Стародубському полку; гетьман без поради з старшиною обкладає народ новими податками, навіть беруть із козачих млинів та з козачих винниць, чого не слід по військовому праву; окрім того на гетьманський двір беруть всякі запаси; без поради з старшиною гетьманові заборонено скидати чиновних людей, а він мене з полковництва скинув». Крім того у своїй чолобитній полковник додав, що І. Самойловича у багатьох полках не люблять і не бажають мати за гетьмана. Та сподівання стародубського поковника не виправдалися, він отримав негативну відповідь: «Великий цар наказав і бояри прирадили: дати тобі, Рославець, нагану за те, що наперекір військовому праву і слухняності ти приїхав до столиці. За таку неслухняність слід би тебе вирядити зараз же до гетьмана, але для того, що прибуло посольство від гетьмана, наказано тебе у Москві затримати, а до гетьмана вирядити значну особу на розмови». Для з’ясування обставин до Батурина був відправлений стольник Семен Алмазов. В ході перемовин отримав від І. Самойловича грамоту, в якій гетьман звертався з проханням прислати П. Рославця на військовий суд до Батурина.

У вересні 1676 р. закованого в кайдани П. Рославця було доставлено до гетьманської столиці. Розгляд судової справи відбувся 6 січня 1677 р., засідали генеральні судді І. Домонтович, П. Животовський та генеральний обозний П. Забіла. Також в розгляді судової справи брали участь полковники, полкові судді та війти з міст Києва, Ніжина й Чернігова. Гетьман І. Самойлович на суді особисто присутній не був, його інтереси представляли генеральний бунчужний Л. Полуботок та генеральний писар С. Прокопович. За зібраними і представленими доказами вчинок полковника П. Рославця був розцінений як державний злочин. Рішенням Генерального військового суду він був засуджений до смертної кари. Страту призначили на 12 січня 1677 р., але гетьман оголосив царську грамоту про те, що злочинцеві дароване життя. Суд наказав: «Стародубського полковника Петра Рославця передати під пильний нагляд та довічну зневагу, щоб його ніколи не було призначено ні на щонайменший чин, а також розлучити з жінкою та родичами, і до віку б не брати йому участі в нарадах між чесними людьми на Україні». Решту свого життя цей бунтівник провів у сибірському засланні. Отже, написанням свого неправдивого доносу П. Рославець намагався уникнути покарання за сепаратизм і скинути з уряду гетьмана І.Самойловича. Довести своє звинувачення йому не вдалося, і справа набрала негативного характеру для автора даного повідомлення. Руслана ОГІЄВСЬКА Автори публікацій – співробітники Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця»

Чернігівська обласна універсальна наукова бібліотека ім. В. Короленка видала щорічний календар «Знаменні і пам’ятні дати Чернігівської області» — на 2020 рік. Друкуємо квітневу частину календаря.

14 – У Чернігові народився Микола Онисимович Небилиця (1945–2000) – художник і поет. Жив і працював у рідному місті.

19 – У с. Пелюхівка Ічнянського району народився Василь Васильович Плющ(1945–2003) – український письменник, заслужений журналіст України, лауреат міжнародної премії імені Г. Сковороди, редактор газети «Літературна Україна».

20 – У смт Березна Менського району народився Борис Семенович Драпцін (1925–2003) – заслужений вчитель УРСР, краєзнавець, організатор краєзнавчого та музею Г. Верьовки у Березні, лауреат премії імені М. Коцюбинського. Жив у Мені.

24 – У Чернігові народився Леонід Борисович Могучов (1925–2014) – український художник-графік. Він є автором понад 8500 малюнків та ескізів архітектурних пам’яток Чернігівщини. Картини митця зберігаються у обласному художньому музеї імені Г. Галагана, у музеях України, приватних колекціях Канади, США, Великої Британії. Жив у Чернігові.

24 – У 1955 р. в с. Лісконоги Новгород-Сіверського району народився Олександр Васильович Балабко – письменник, публіцист, поет-пісняр, журналіст. Лауреат премій імені І. Франка, М. Коцюбинського.

Цьогоріч ремонтуватимуть обласні музеї Мова про художній музей ім. Григорія Галагана та історичний ім. Василя Тарновського.

– Художній музей уже кілька років гостро потребує заміни вікон, також тут не використовується крило на другому поверсі. Тим часом у фондах музею десятиліттями зберігаються роботи, які давно мають побачити чернігівці та гості міста. Тож перш за все у фасадній частині будівлі будуть замінені вікна. На це з бюджету розвитку буде направлено до 700 тисяч гривень, – повідомив заступник голови Чернігівської обласної держадміністрації Андрій Подорван. Він додав, що вже готується проєкт на заміну вікон із якнайменшою шкодою для будівлі – пам’ятки архітектури місцевого значення. У планах ремонт цокольного приміщення та безпосередньо фасаду. Найближчим часом мають розпочати укріплення стіни одного із приміщень історичного музею, де зберігається частина фондів. Роботи здійснять за рахунок поточних видатків цього закладу. У фондах музеїв знаходяться унікальні колекції. Наприклад, в історичному представлені археологічні знахідки доби Київської Русі, матеріали з розкопок біля села Шестовиця – найбільшого у Центрально-Східній Європі укріпленого табору вікінгів. А ще – найбільша з-поміж музеїв України кількість гетьманських універсалів (157) з автографами всіх гетьманів Лівобережної України. Художній музей володіє зібранням західноєвропейського та українського мистецтва, основу якого складає колекція козацько-старшинського роду Галаганів. А це понад 9 тисяч творів мистецтва від 16 століття і до сьогодення, включаючи іконописну спадщину часів українського бароко, народні картини «Козак-Мамай», полотна голландських, фламандських, французьких та італійських митців.

14

Світ історії Чернігівщини

Родина Корнієнків з Авдіївки — відображена історія України Продовжуємо публікацію свідчень Дмитро Гаврилович Корнієнка (05. 11.

1918, с. Авдіївка, Сосницький район – 22. 08. 1995, м. Сомерсет, Нью-Джерсі, США) комісії Конгресу США з вивчення голоду в Україні. Надав їх його онук Олег Корнієнко, що мешкає у м. Суми, учасник російсько-української війни.

– А під час революції, то були в Вас отамани?

– Під час революції? Я не можу пригадати їх імен, але я знаю, що там точилася бійня на тих, розумієте, болотах і так далі. Хто там був? Чи то були якісь, які належали до петлюрівської армії, чи може до якогось отамана Синього, Зеленого, чи Жовтого. Цього я не знаю; але знаю, що були. І там приходилося не абияк з ними дратися, бо там були недоступні місця і вони сиділи там місяцями. Відтіля налітали й там ховалися. То це я з розповіді батьків пригадую.

– А коли вже ситуація успокоїлася?

– З тими повстанцями? Я думаю, що десь у 20-их роках воно закінчилося, довго не тривало.

– А чи в Вашому селі було багато всяких донощиків, сексотів?

– О-о-о, скрізь їх було, хоч відбавляй. Бо тож найдешевший і найліпший хліб. Було їх повно скрізь. Питання напрошується, бачите зараз виникає контроверсійне питання, чи ті донощики якраз були активним елементом у тій справі. Я б сказав, що багато було донощиків, які не хотіли ними бути, але мусили, їх так гарно обробляли, розумієте, і вони знали, що вони мусять доносити тільки задля того, щоб урятувати власне життя на якийсь відповідний час. Не назавжди. Вони в це не вірили. Але були й активні. Так. Були й такі, але не скрізь активним удавалося зробити працю. Тоді служба прибігала вербувати, розумієте, людей якраз протилежної сторони бути донощиком. Бо, як я знаю, що ви належате туди, ну то що я з вами можу говорити? Так? Нічого. О, то вони шукають того, хто близький до мене і того вербують.

– Чи взагалі політична поліція була в Вас дуже активна?

– Я б сказав, праця її була дуже паскудна. Дуже паскудна. Порівнюючи моє життя тут на заході, а приблизно знаю, як поліція працює в Америці, чи бувши в Европі, то російська політична поліція була дуже паскудна. Неграмотна, невивчена й тому вона розстрілювала, розумієте, 100 невинних за одного винного. Точно, якби волоком ловили рибу. Вам треба одну, а там набралося повно. І та пішла. Так російська політична поліція робила в той час. Тепер, як я довідуюся в тих людей, що перейшли сюди на захід, вони навчилися кой-чого. В той час вони абсолютно були, до речі туди підбирались такі типуси, грамоти там не вимагалося. Там вимагалося, аби ти безпощадний був деспот, застрілити навіть свого власного батька. Ото ти там був на найвищому рівні. Знання не вимагалося. Так вона працювала. Так вона працювала, й мільйони невинних жертв. І я думаю, що той, хто організовував, він знав, що такі-то люди нічого не винуваті. Повбивати. В який спосіб? В той чи інший?

– Як довго в Вас існувала церква?

– Церква була знищена в 30-му році. В 30-му році була розграбована й підпалена кимсь. Ясно, той, хто її підпалював, то був хтось, бо страшно великий опір був людей до цього. Я думаю, що влада не мала іншого виходу, як не спалити. Дзвони вони поскидали, утвар у церкві жиди понищили, місцеві, бо ніх-

то з місцевих християн не відважився туди зайти. Пішла жидівська бригада, все там повибивала, понищила і т.д., пізніше було жахливе обурення проти того. То вони вирішили її підпалити. Ну, вона багато не була знищена, але в всякому випадку вона не була здатна до вжитку. Для влади вже було досить поприбивати навхрест дошки, щоб туди ніхто не заходив. В цей спосіб була церква знищена. До речі, наша церква була на три села одна. Бо ще було два приходи, окрім нашого села. А священик, звичайно, десь дуба дав на Соловках.

– А якою мовою відправляли в церкві?

– Слов’янською. Української церкви в нас не було.

– А що, з місцевих українців не було таких безбожників, щоб церкву руйнували?

– Вони були. У руйнуванні вони акції не приймали, але скажемо таке. Я пригадую, як ми йшли на Страсті в четвер перед Великоднем із свічками, то наша традиція була, а сільбуд (так називався сільський будинок), який був неподалеку церкви, і там в той час грала оркестра, свистіли, і т.д., то були місцеві, комсомольці, комуністи. А маса сунула собі масово, розумієте, як вода текла, до церкви. Ніхто туди не заходив. Вони там грали, свистіли, але ніхто туди не йшов, всі йшли з свічками до церкви. Так вони їх вдома запалили й так вони йшли до церкви. Отже, ясно, що населення не хотіло, розумієте, знищення церкви. 99,9% населення було православне і тої церкви нищити – ні. Вона була 100% знищена владою. І жидами, ясна річ. Ті активно приймали участь.

– А скільки жидів було в Вас?

– Я думаю, десь 35 родин, але вони всі активно включилися в цю комуністичну громаду, яка нищила все і т.д., оці, без вийнятку всі. Були бідні серед них і багаті, але їх ніхто не розкуркулював, навіть багатих. Отже, вони всі активно включилися в цю комуністичну річку й робили все те, що наказувала влада.

– А як вони жили з нашими?

– До того часу? Добре. Їх ніхто не обіжав, добре жили. У нас дискримінації не було тоді, ні. Вони мали лавки, ясно, що вони торгували, вони були багаті, але ніхто нічого не робив.

– Ви казали, що, здається, в 32-му році Вашу матір арештували?

– В 33-му. Її в 33-му, в лютому арештували й судили на вісім років.

– А можете сказати, за що?

– Нізащо. Нізащо. І коли ми прийшли зі суда до сусідки вдвох, нам найліпше хотілося їсти, бо ми були дуже голодні й ми знали, що та сусідка дасть нам їсти. І коли прийшли до сусідки й та сусідка питає: «Ну, наскільки ж судили», бо вона знала, що ми були на суді, а в нас у хаті не було нічого їсти в той час. А в неї сиділа ще друга жінка, я її толком і не знаю, хто вона. «На вісім років». Ми, звичайно, мовчали, нічого не казали, бо три жиди судили, в таких картузах – трійка. Всі три жиди. І питання: за що ж її судити на вісім років? Не вкрала, не вбила, абсолютно нічого. За те, що вона не сказала, де є чоловік. А вона не знала. Бо чоловік суджений на розстріл, його треба зловити. «Ти знаєш, де він є.» А вона не знала. Направду, не знала. За це їй дали вісім років.

– А як вони знайшли Вашого батька?

– Вони не знайшли аж до війни. Вони його шукали на Далекому Сході, бо, коли я був у Сибірі, я дістав дві неділі відпустки, то мені дві неділі не вистачало пої-

хати на Україну. Навіть на дорогу не вистачало, то я вирішив поїхати на Далекий Схід до моїх двоюрідних братів, де мені було тільки півтора дня їзди потягом. І коли я приїхав туди до Івана, то Іван каже: «А хочеш батька побачити?» Завів мене в станцію, а він був начальником станції Миколаївськ на Амурі, це на кордоні Кореї. Я заходжу – там висить портрет. Він каже: «Ти знаєш, тут по всіх станціях висять його портрети, бо вони вважають, що він сюди втік, на Далекий Схід.» Там його шукали, й тому порозляпували там його портрети. То ще гарний, великий, більший як Шевченко. Я подивився – батько! То він каже мені: «Вони його тут шукають, вже два рази в мене були».

– Видно, він вважався великим.

– Та його засудили на кару смерти! За убійство двох комуністів, а він їх не вбив. Ну, й він переховався й вже в 40-му році то все втихло. Але він так жив під чужим прізвищем. Його ніхто не знав, хто він є. Аж до приходу німців.

– А як було там на Далекому Сходу?

– Дуже добре, там добре було. Там не було такої голодівки, як у нас була, вони не мали того. Порівнюючи, навіть, життя, бо я там був у 38-му році, я був тоді студентом і мене послали туди, перервавши студії, на один рік туди, в Сибір. То там життя було багато краще матеріяльно. Багато краще. І я в Івана питав, чи ви щось мали в 33-му. Він каже: «Нічого. От так, як ти зараз бачиш». Бо він туди малим, йому було десь вісім років, як він туди від’їхав і його батьки. А він був на шість років старший за мене. Він закінчив там університет у Владивостоці, залізнодорожний і працював директором станції залізничної. Він був член комуністичної партії. Нічого, ото тільки, каже, я сміявся, що він провинився, що його вивішують тут, бо він знав так добре, бо тато два рази був. Я не був, а тато два рази був на Далекому Сході.

– Чи там українці в якийсь спосіб трималися того, що вони українці?

– Не можу Вам цього сказати.

– Але їх там багато було?

– О, багато, так – багато. Як вони й до чого вони себе приписували, не можу Вам цього сказати, не знаю. Може, хтось, хто знав ту ріку життя там, бо я був там тільки раз. І як я довідався, бо, знаєте, як ми живем вдома, то ніби все. А як ми виїжджаємо на чужину, справа стає цілком інакша. Тоді ми єднаємося, ось так як ми зараз опинилися на еміграції. Ми збираємося докупи й щось робимо. Корисне чи не корисне. Так вони там на Далекому Сході. Іван казав мені: «О, нас тут багато. Тут є й полтавки, й чернігівки й чого хочеш». Він українець, він дитиною туди приїхав, але ж, то для нього все чуже. Якби він тою дитиною приїхав у Полтавщину – нема проблеми. А то – чуже, то є чужина. Росія не є Україна. То вони єднаються. Він каже: «Наших людей, а то не наші. Там є багато китайців, корейців, росіян, але отам якраз і є різниця – то не наші. А наших повно там. Наших. Яка в нього національна українська свідомість? Ніякої нема. Наші – оце свідомість. Наші.» З книги: Олексій Мороз, «Авдіївка та її околиці: історичні нариси», Мена, 2019 р. Портал «Північний Вектор», 02.01.2020 Поч. в №№ 169–171. Закінчення буде.

Світ- інфо №172 2 квітня 2020 року Фотоархів

Ансамбль бандуристів Чернігівської обласної філармонії. 1959 р. Державний архів Чернігівської області, ф. Р–1043, оп. 1, спр. 859, арк. 1.

67 років тому в Чернігові на адресу тільки-но відкритого новенького магазину «Укркультторгу» надійшло аж шість(!) замовлень на телевізори, за якими до Києва навіть було командированого спеціального працівника. Цікаво, хто ті люди чи установи, які у 1953 році замовили телевізори? Про це за два тижні до смерті Йосипа Сталіна повідомила газета «Деснянська правда» від 18 лютого 1953 року. В асортименті нового магазину - мотоцикли і велосипеди, духові інструменти, грамофонні платівки, баяни, гітари, радіоприймачі, всього понад 300 найменувань різних товарів. Скан зроблено з мого особистого архівного зібрання. Олександр Соломаха. «Історія, як вона є…»

Купецький особняк у стилі ампір Надзвичайно рідкісна споруда для Чернігова, адже щоб перерахувати старовинні ампірні будівлі, що лишилися у нашому місті, вистачить пальців однієї руки. Маєток був зведений на колишній вулиці Стороженківській (нині — Академіка Павлова) в 1901-1905 роках. Особняк має складний асиметричний план, який містить дві вежі замкового типу. Конструкція та покриття даху цього будинку унікальні. Відомо, що остання представниця великої родини першого власника — Катерина Олександрівна Тарасевич — доживала віку в Києві. Саме завдяки її свідченням встановлено дату спорудження будинку, ім'я власника — її батька, й вид його занять — торгівля сільськогосподарською продукцією та сіллю. На жаль, мова про будь-яке збереження не йде: будинок перебудовується й поступово втрачає своє обличчя... Матеріал зі сторінки онлайн-музею «Дерев'яне мереживо Чернігова» — https://demer.cn.ua.Світлина кінця ХХ ст.

15

Світ літератури

Світ- інфо №172 2 квітня 2020 року

Євген Маланюк, письменник, що завжди був проти течії Ліна Костенко завершує чотири нові книги Про це повідомив письменник і видавець Іван Малкович. За його словами, зараз письменниця закінчує роботу над новим художнім твором про еволюцію та деградацію Російської імперії крізь призму українських доль, а також дописує книжку публіцистичних есеїв «За Далем – даль». Також Ліна Костенко допрацьовує книжку спогадів. Крім цього, фактично готова книжка її нових поезій. «Останні 10 років Ліна Костенко спілкується зі світом за допомогою інтернету. (До речі, угоди і видавничі документи вона ще й досі заповнює і підписує без окулярів – таке коріння, така генетика…», додав Малкович. Також Малкович проінформував, що загальний наклад роману письменниці «Записки українського самашедшого», вперше виданого його видавництвом «А-ба-ба-га-лама-га» у 2010 році, незабаром сягне позначки 200 тис. примірників, не рахуючи 30-40 тис. «піратських» копій. «А загальний наклад останньої книжки вибраних віршів Ліни Костенко «300 поезій» — 123 тисячі примірників (у квітні додасться ще 7 тисяч 19-го перевидання), що є безпрецедентним явищем в сучасній європейській поезії», – зазначив Малкович. Книжка видана тим же видавництвом у 2016 році.

19 березня Ліна Костенко відсвяткувала своє 90-ліття. Спеціально до ювілею письменниці у Нідерландах вийшла її збірка Cipressen branden («Кипариси горять»).

Бібліотека ім. Коцюбинського обслуговує читачів дистанційно У зв’язку з карантином Чернігівська міська бібліотека ім. Коцюбинського, як і вся Центральна міська бібліотечна система, здійснює дистанційний прийом замовлень на книги ( електронною поштою або за вказаними телефонами, понеділок - п’ятниця з 9.00 до 16.00). Видача замовлень здійснюється впродовж дня за персональним онлайн або телефонним запрошенням. Вихідні дні: субота, неділя. Контакти : e-mail : lib-cls@ukr.net Центральна міська бібліотека імені М. Коцюбинського (вул. Кирпоноса, 22), тел . 67-50-43. Бібліотека для дітей ім. О. Довженка (вул. Кирпоноса,22, І поверх), тел. 77-51-29.

1 лютого 1897 року в містечку Новоархангельськ (нині це території Кропивниччини) народився Євген Маланюк, письменник, публіцист. «Євген Маланюк – письменник, який був «завжди – проти течій», який вів «когорти» своїх віршів «в обличчя творчих катастроф». Його ненавиділа і боялася радянська влада. Він не мав легких стосунків із середовищем української діаспори в Америці. Повернувшись своїми книжками в Україну від початку незалежності, Маланюк став непримиренно критичним нашим сучасником, – пише культуролог Оксана Пахльовська у передмові до видання із циклу «Бронебійна публіцистика» – «Євген Маланюк «Малоросійство. Нариси з історії нашої культури». «Він продовжує бути суворим опонентом тієї України, що й далі животіє в нерухомому просторі посттоталітарної ментальності. І є провідником європейської України, яка досі не постала і для формування якої будуть потрібні ще титанічні

інтелектуальні та громадянські зусилля», говорить Пахльовська. Учасник Першої світової війни. Під час Української революції 19171921 служив в Армії УНР. Серед інтернованих вояків Армії УНР опинився у Польщі. 1923-го виїхав до Чехословаччини. Навчався в Українській господарській академії в Подєбрадах. Друкувався в журна-

Під чужим небом

шляху в корчмі, Ніби морок душі, в її цвинтарно-мертвий спокій Після чарки отрути влітає сонячний джміль.

1. Не треба ні паризьких бруків, Ні Праги вулиць прастарих: Все сняться матернії руки, Стара солома рідних стріх. Все сниться гук весни і вітер, Веселий вітер світлих літ. А тут — молюсь, убогий митар, Шукаю твій вогненний слід… Ні, не знайти. Ніхто не знає, Ніхто не чув твоїх плачів. Біля всесвітнього Сипаю, Як завше: золото й мечі.

2. Десь сіре поле в чорних круках, Що пророкують: кари! кар! А я тут, на чужинних бруках, Чужий — несу чужий тягар. А я на полум’ї розлуки Назавше спалюю роки, І сниться степ твій, сняться луки І на узгір’ях — вітряки. Там — свист херсонського простору! Там вітер з кришталевих хвиль! А тут: в вікні опустиш штору — І п’єш самотній, смертний біль.

3. Несу отут страшний свій іспит, І знаю, що життя мине. І мати, сидючи на призьбі, Вже не вичікують мене. Давно Євгена поминає За упокій старенький піп, За весною весна минає Під запашне зітхання лип. Все далі висиха Синюха Й линя її весела синь, А вітер заголосить глухо І пролітає в далечінь. Сіріє стріха під дощами, Вже й хата стала нетривка, І мати слухають ночами Бронхітне гавкання Бровка.

4. По яких ще дорогах шукати причинної долі? Перекотиполем блукати в яких степах? Вітер грає веселий, хвилюючись по роздоллю, Від зруйнованих міст розвіває горілий пах. Заховала перекупка-пам’ять всі сни глибоко, Тільки будить горілка на чорнім

І ось все забуваю, все зникає в сутінні. Зростає лише рівний профіль і зоряний зір, Та ще заграв глухих за плечима твоїми тремтіння: Всі принади твоєї страшної краси.

5. Кожен день тут приходить пустельний і легкий, А ти — там, за горами й ярами гориш. Не поможуть ні подорожі далекі, Ні чужа далечінь, ні весна, ні Париж. Заспокоїти серце? Та чим же? Та як же? Научи мене кров’ю твоїх молитов! Не поможе ніхто. І не буде інакше. Із сльозами моїми змішаю питво. Що мені телефони, версалі, експреси? Нащо грім Аргентин? Чудеса Ніагар? Сниться синя Синюха і верби над плесом, Вольний вітер Херсонщини, вітер-дудар, Сниться гомін дубів прадідівських та річка, Біла хата та тепла долоня сестри… Тільки б рідного поля зворушлива стрічка! Тільки б сіра солома прабатьківських стріх!

Присуд

Ані шаблі, ані ножа Не схрестити в останнім герці: Та ж камінно-мертва душа, Те ж безлюбе і чорне серце. Вже нема хуторів і держав, Тільки — трупи в житах, тільки — трупи Та від хрипу кривава іржа, Що замкнула посинілі губи Може, скажеш — зійде! Проросте!? — Поміж ребрами хат, по дорогах Диким зіллям займається степ І регочеться з неба і з Бога. Диким, древнім монгольським виттям

лі «Державна нація». У середовищі української еміграції друзями й найближчим оточенням Євгена Маланюка були Леонід Мосендз, Олег Ольжич, Олена Теліга, Олекса Стефанович, Оксана Лятуринська.

1925-го в Подєбрадах виходить перша збірка поезій Євгена «Стилет і стилос». З 1929-го – знов у Польщі. Наприкінці ІІ світової війни – наступна еміграція, спершу до Німеччини, а далі до США. У своїх творах Євген Маланюк багато розмірковує про причини поразки Української Народної Республіки: «Хтось сказав, що українці не вміють шанувати своїх героїв. А там, де немає пошани до визначних особистостей, не може витворитися традиція, що грає таку велику ролю в вихованні нації, в накресленні її історичних завдань і шляхів… Через усю нашу історію проходить яскрава національна риса індивідуалізму, яка, на жаль, принесла більше шкоди, ніж користи, з огляду на трагічні для нас обставини… Ця риса вдачі і привела нас на

чужину». «Його теоретичний спадок – безмірно цінний поєднанням культурології й, сказати б, національного психоаналізу, – пише Оксана Пахльовська. – Маємо, з одного боку, блискучі культурологічні й літературознавчі синтези, як есе й цикли статей про Шевченка, Франка, Лесю Українку, про Мазепу й Гоголя, історичні екскурси в російську літературу. З другого – гостру есеїстику публіцистичного характеру, в якій письменник нещадно аналізує національні комплекси не лише як історик, а й як психолог, добре обізнаний з Ніцше, Берґсоном, Фройдом. Маючи погляд історикапоета, Маланюк бачив наперед – і візіонарно, і раціонально – драматичні колізії української історії». Помер Євген Маланюк 16 лютого 1968-го в Нью-Йорку.

Необмежена тиша заводить: Сірим попелом стало життя Під огнем степової свободи.

Будівлі дні ніхто не вирішив…

Але сонце не згасло. Горить, Незворушне, байдуже тіло, І освітлює тишу безсилу Летаргічних століть.

Візія

Все, що має статися, вже сталось. День тверезий. Праця з-під ярма. Чи ж почую, як щодений галас Перетне архангельська сурма? Обагриться небосхил криваво, Розчахнеться димна височінь І велике мовчання, як слава, Людське серце візьме на мечі. Літаки закрутяться, мов листя, Башти захитаються й падуть. Десь зі сходу, з-поза передмістя Білим сонцем стане Страшний Суд. Він дихне холодне духом бурі І змете руїни, як сміття. Ані Божа Мати, ані Юрій Людського не захистять життя. І душа без стін і без одежі Встане перед карою Руки. …Тільки вітер в Книзі Спостережень Перелистуватиме віки.

12.01.1933

Вас пригадало, милий Юріє… Юрієві Дараганові Вас пригадало, милий Юріє, Це літо хворе і жагуче, А Ви вже там. Мене ж обдурює Життя і знову, знову учить. Та чи навчить? Боюся, друже мій, Що все даремно, бо запізно. Йду бездорожжями, калюжами, І марно кличе вірш залізний О самото, терпкіш від оцету! Яка печаль, яка пустеля — Чужі жита у плямах осету, Далечина, що хмари стеле. Та все ж іду, хоч спотикаюся, Ген ледве мріє поле бою… Ні, вже ніколи не покаюся, Мобілізований добою.

1929

Український інститут національної пам'яті

Будівлі дні ніхто не вирішив, В очах від Вавилону — чорно. На каторзі жорстоких віршів Так тяжко душить слово-жорно. Все рідше злет. Мотор задиханий, А нерви тріпотять, як троси, І, коли серце раптом стихне, Нас зрадять крила альбатроса, И не відчуємо, що страчене Життя, від творчости криваве, Що нам призначена двозначна, Як поцілунок Юди, — слава.

1933

Високий ранок. Камінь ненагрітий…

Високий ранок. Камінь ненагрітий, Сочистий кущ і поруч — синя тінь. Вузьке від спеки річкове корито. Уламки скель. Акварелева рінь. Прокинься лиш. Хіба ж це не знайоме? Не Сугоклей? Не висохлий Інгул? Ці майже зовсім гранітові зломи І здовж долини вітру рівний гул… Перечекай. Це ще не чорна осінь: Це — золота, як згадка про весну, Це здогад той, що не доснився й досі, Що все трива в анабіозі сну.

1962

Невичерпальність

Тяжким хрестом лежать шляхи, Ясні в ночах, вони сліпі вдень: Рамено — з заходу на схід, Рамено — з півночі на південь. І так розп’ята — віки,Вогонь буття не загасила. Невичерпаний дух який! Яка непереможна сила! Гноблять, калічать, труять рід, Ворожать, напускають чари,Здається, знищено вже й слід, Лиш потурнаки й яничари. І ось — Стефаник і Куліш, Ось — Коцюбинський, Леся — квіти Степів страждальної землі, Народу самостійні діти! А то підземно загуде Вулканом націй ціла раса, І даром божеським гряде Нам Прометеїв дух Тараса

Світ домашнього читання

16 Несподівані думки Простіше запалити свічку, ніж проклинати темряву. (Конфуцій). Коли довго починаєш вдивлятися в безодню, безодня починає вдивлятися в тебе. (Фрідріх Ніцше). Невдача — це просто можливість почати знову, але вже більш мудро. (Генрі Форд). Відмінний спосіб перевірити людину — довіритися їй. (Ернест Хемінгуей).

Було колись... Гете. Німецький поет дуже любив фіалки. Гуляючи містом Веймаром, автор «Фауста» сіяв насіння фіалок всюди, де було вільне місце. Завдяки захопленню літератора, населений пункт ставав гарнішим. Флористи вирощують ці сорти квітів і досі, а деякі сорти назвали іменами героїв творів видатного письменника. Френсіс Скотт Фіцджеральд. Американського письменника особливо цікавили три речі: література, театр і футбол. Спортом автор «Великого Гетсбі» займався довго і серйозно, починаючи зі шкільних років. Вступивши до університету, Фіцджеральд записався до футбольної команди. Професіоналом не став, однак у студентські роки один із викладачів відкрив у юнакові інший талант — літератора.

Золотий фонд української естради Наша газета продовжує початий кілька років тому просвітницький проект «Золотий фонд української естради». Це матеріали з однойменного сайту в Інтернеті, який ми всіляко радимо дивитися нашим читачам. Тут розповіді про відомих українських співаків, ансамблі, композиторів, поетів, які пишуть пісні, тексти авторських і народних українських пісень, аудіозаписи. За ці роки газета надрукувала десятки таких публікацій.

Анатолій Мокренко

Знаменитий естрадний та оперний співак (баритон), Народний артист України (1973), Народний артист СРСР (1976), лауреат Національної премії України ім. Шевченка (1979) та Державної премії Грузії ім. Паліашвілі (1973). Серед видатних постатей української культури другої одне з першорядних місць належить Анатолію Мокренку. Анатолій Юрійович Мокренко народився 22 січня 1933 р. в багатодітній сільській родині с. Терни, тепер смт Сумської області. Хлопчиною пережив війну, окупацію, розруху, голод. Знав важку працю на землі. Водночас дуже любив співати, танцювати, читати й писати вірші. Потрапив до двох військових училищ, став інженеромгеологом (закінчив 1956 р. Київський політехнічний інститут з відзнакою). Працював гірничим інженером-геологом (1956 – 1963 рр.), перебував в експедиціях на Кавказі, Північному Уралі, в Криму та Карпатах, а також на Півдні України. Але доля вивела його на мистецьку ниву. Після закінчення Київської державної консервато-

Âèøèâàíêà

☺

☺

☺

Вища освіта необхідна! Раптом вам пощастить стати сторожем, як ви без освіти будете розгадувати кросворди?

☺

☺

☺

Кум так звик читати в туалеті, що випадково сходив у туалет в читальному залі бібліотеки.

☺

☺

☺

– Дорогенька, можна мені каву?

– Я що тобі – лікар? Звідки я знаю, можна тобі каву чи ні?!

☺

☺

☺

– Куме, твоя пика нагадує мені Париж.

– Як це?

– Так і хочеться з'їздити.

Співак багато записувався на радіо і телебаченні. Виступав на оперних і концертних сценах США, Франції, Німеччини, Англії, Іспанії, Швеції, Канади та інших країн світу. Брав участь у зйомках кількох кінофільмів, серед яких «Тигролови» за Іваном Багряним, «Чорна рада», «Поет і княжна». Анатолій Юрійович ще задовго до проголошення Незалежності України протягом 1985 – 1990 рр. разом з Георгієм Майбородою та земляком Олексою Ющенком брав участь у всіх масових заходах щодо боротьби за незалежність. У 1990 р. Анатолій Мокренко виступив ініціатором святкування 500-річчя від дня заснування Чортомлицької Січі. Сумна вість: 24 березня Анатолій Мокренко помер.

Встану я в неділеньку спозаранку, Подарую милому вишиванку. Сердься, мій соколику, чи не сердься, Будеш ти носить її коло серця.

З вечора пригожого аж до ранку Вишивала дівчина вишиванку. Вишивала, дівчина, вишивала, Чорну і червону нитку брала. А що чорна ниточка – розставання, А червона ниточка – то кохання.

З вечора пригожого аж до ранку Вишивала дівчина вишиванку. Вишивала, дівчина, вишивала, Чорну і червону нитку брала.

Школа психології

Не метушіться, не бігайте по колу Плани, терміни, нові завдання... Вся ця метушня у повсякденному житті звалюється на наш мозок. І щоб витримати божевільний темп, потрібно вчасно про нього подбати. Як це зробити? Поспіть в середині дня. Таке перезавантаження не тільки відновлює фізичні сили, а й активізує діяльність мозку, покращує пам'ять і підвищує настрій. Лише 10-15 хвилин сну здатні поліпшити ваші будні. Трохи творчості перед сном. Видався важкий день? Намалюйте що-небудь перед сном. Це допоможе не тільки розвантажити мозок після робочого дня і розслабитися, але і активізує його творчу діяльність. Скажіть «ні» багатозадачності. Якщо ви хочете максимальної продуктивності, навантажуйте свій мозок тільки одним завданням в один період. Тільки в такому режимі він здатний працювати найбільш ефективно. То ж складайте робочий план і приступайте до завдань послідовно. Ви встигнете набагато більше, а втомитеся менше. Живіть активно. Біг, ходьба, плавання допомагають не тільки підтягнути тіло, а й поліпшивши розумову діяльність. Всього лише 15-30 хвилин занять щодня (підійдуть навіть піші прогулянки) послужать справжнім еліксиром для втомленого мозку. Не відмовляйтеся від ручки й паперу.

Світ- інфо

Чернігівська обласна інформаційноаналітична газета.

Безкоштовні курси української мови Програма і запис на курси

Через загальноукраїнський карантин Безкоштовні курси української мови, що діють при бібліотеці ім. М. Коцюбинського, тимчасово припинили заняття. Але запис на них триває. Ось розклад занять курсів при бібліотеці (вул. Кирпоноса. 22). Середа, «Розмовник», 17.30 — 19. 30. Четвер, 17. 30 — 19. 00; субота. 10. 00 — 12. 00 — Мовні курси. Телефони для довідок і запису: 675-043 і 775-156.

Школа української мови

Щоб та чорна ниточка часто рвалась, А червона ниточка гладко слалась.

Музика: Оскар Сандлер. Вірші: Микола Сом.

Куточок гумору У серіалах: пішла з дому, переїхала в іншу країну, знайшла любов і покликання у житті. У житті: пішла з дому, зголодніла, повернулася назад.

рії імені П. Чайковського (по класу вокалу О. Гродзинського, 1963 р.), А. Мокренко працював протягом 1963–1968 рр. солістом оперної студії при цій же консерваторії. З 1985 р. й до нині А. Мокренко – професор кафедри вокального мистецтва консерваторії. Визначним для митця став період роботи в Державному академічному театрі опери та балету УРСР ім. Т. Шевченка (тепер Національна опера України ім. Т. Шевченка): з 1968 року соліст, а з 1991 по 1999 рр. – генеральний директор і художній керівник. В репертуарі митця понад 40 провідних партій для баритона вітчизняної та зарубіжної оперної класики. Багато зробив Анатолій Юрійович і для нашої естради. Особливе місце в творчості співака займають пісні Олександра Білаша, найвідоміші з яких – «Два кольори», «Віконце», «Соняшник», «Цвітуть осінні тихі небеса». Але лише за часів незалежності співак нарешті видав свої перші альбоми – компакт-диски «Анатолій Мокренко виконує пісні Олександра Білаша» та «Марії».

Світ- інфо №172 2 квітня 2020 року

Через комп'ютери, смартфони та інші гаджети, більшість з нас все рідше беруть в руки олівець і папір. А даремно! Дослідження доводять, що використання паперового блокнота і ручки активізують роботу мозку. Пам'ятайте про вітаміни. Забезпечте регулярне надходження в організм вітамінів групи В, вітаміну С, D, E, P. Вони прискорять активність мозку, поліпшать короткострокову та довгострокову пам'ять і підвищать кмітливість. Вивчайте іншу мову. Це відмінна зарядка для мозку, яка відкриває його приховані можливості. Грайте в слова. Це заняття принесе вам задоволення, також гра дуже корисна для мозкової діяльності. Наприклад, словесні ігри «Ерудит». Медитуйте. Один з кращих форматів для відпочинку, як фізичного, так і розумового. Це заспокоює, знімає напругу і, благотворно впливає на всі відділи мозку. Щоденні медитації помітно поліпшать стан тіла і духу. Будьте оптимістом. Думати позитивно — потрібно вашому мозку для щастя та ефективної розумової роботи. Можливо, більшість порад здадуться вам банальними, але що з цього переліку щодня робите саме ви? Або доповніть список своїми «подарунками» для мозку.

Зареєстрована у Головному управлінні юстиції Чернігівської області. Свідоцтво про державну реєстрацію: серія ЧГ № 501-150 Р від 26 жовтня 2011 року.

Неправильно

Правильно

Напасти на слід

Натрапити на слід

Наперекір всьому

Всупереч всьому

На повному серйозі

Цілком серйозно

На поміч

Рятуйте, пробі

На протязі тижня

Протягом тижня

На птичих правах

Без законних підстав

Книгам — друге життя

Розгляну пропозицію взяти під реалізацію/придбати букіністичну літературу: книги з історії, філософії, класику зарубіжну та українську (розстріляне відродження, діаспорних письменників), сучасну українську літературу, фентезі, фантастику. Російську класику та соцреалізм не пропонувати. Тел. 063 236 18 03 (Олександр), pivnich.info@gmail.com

У світі цікавого Рослини наділені почуттями, інтелектом, володіють пам’яттю, відчуттям часу, можуть розрізняти кольори і спілкуватися між собою, застерігати одне одного. Вони вміють розпізнавати загрозу, тремтять від страху, можуть кликати на допомогу, розрізняють настрій і наміри людей. Найдавніші рослини на нашій планеті — морські водорості. Вони існують не менше мільярда років. Вік насіння арктичного люпину, знайденого біля канадського узбережжя Юкону в мерзлому ґрунті, становить від 10 до 15 тисяч років. Деякі з цих насінин дали сходи, а на одному з них навіть розпустилися квіти. Людство використовує 1500 видів культурних рослин.

Корисні поради Цей універсальний лимон

Зараз виробники пропонують багато посуду з прозорого скла, аж до чайників. Але дехто побоюється, що красивими ті залишаться недовго – з`явиться темний наліт. Його легко видалити. Потрібно час від часу протирати скло зсередини і зовні часточкою свіжого лимона. Потім зачекати 15 хвилин, промити посуд і насухо витерти. У ванній кімнаті часто треба прибирати білий наліт на хромованих поверхнях - наприклад, водопровідних кранах, ручках. І тут стане в нагоді лимон. Розріжте його, натріть все, що має блищати, половинкою плода, після чого відполіруйте м'якою тканиною.

Найкращі книги — в КМЦ «Інтермеццо»

У продажу українська і зарубіжна художня, історична, наукова література, книги для дітей. Великий вибір комісійної (букіністичної) книги. Також — сувеніри, авторські роботи (кераміка, різьба та ін.) майстрів народної творчості Чернігівщини, картини чернігівських художників, диски української музики. Культурно-мистецький центр «Інтермеццо». Чернігів, вул. Шевченка. 9.

Чернігівський культурно-мистецький центр «Інтермеццо» 14000, м. Чернігів, вул. Шевченка, 9, тел. (063) 236-18-03 http://intermezzo.org.ua. e-mail:kmc. intermezzo@gmail.com ІCQ: 605-110-856 Послуги: в продажу книги, музика, мистецтво, сувеніри, канцтовари, а також туризм, екскурсії, проведення презентацій, прес-конференцій, творчі зустрічі, кава, зручності.

Чернігівська міська організація Суспільної служби України Види послуг: соціальний патронаж, видавнича діяльність, сприяння вихованню дітей, відродженню духовних і національних традицій. Вул. Шевченка, 9. Тел. (063) 236-18-03.

Думки авторів публікацій можуть не збігатися з позицією редакції. Автори публікацій несуть відповідальність за їх достовірність. Видрукувано у ПАТ «ПВК «Десна» (м. Чернігів, проспект Перемоги, 62). Тираж — 1000.

Засновник і редактор — Петро АНТОНЕНКО. Поштова адреса газети: 14000, Чернігів, вул. Шевченка, 9, КМЦ «Інтермеццо». Ел. адреса: antonpetro@meta.ua і antonpetro@ukr.net Сайт газети: http://svit11.wordpress.com