Газета Світ-інфо, м.Чернігів

Усім — про все http://svit11.wordpress.com

Найцікавіша газета для кожного з вас Чернігівщина. Україна. Світ

Чернігівська обласна газета

Виходить з лютого 2012 року

№163 21 листопада 2019 року

Річниці Майданів 15 років Помаранчевій революції 6 років Революції Гідності

Помаранчева революція, Майдан-2004. Кампанія протестів, проведена у листопаді – грудні 2004 року прихильниками Віктора Ющенка, кандидата від опозиції на президентських виборах. Акція була оголошена 21 листопада 2004-го як реакція на масові фальсифікації виборів. Ющенко утворив опозиційний Блок партій «Наша Україна». На виборах парламенту 2002 року Блок набрав найбільше голосів, понад 120, але в Раді залишився в опозиції. Ющенко пішов кандидатом від Блоку на президентські вибори осені 2004 року. Його підтримав Блок Юлії Тимошенко. Режим Кучми виставив кандидатом у президенти прем’єра Віктора Януковича. Переможцем виборів Центрвиборчком оголосив Януковича. Опозиція оскаржила це рішення в суді, посилаючись на численні фальсифікації в другому турі виборів. На підтримку опозиції і постала Помаранчева революція. Епіцентром її стала центральна площа столиці — Майдан Незалежності, а сам термін МАЙДАН став символом революції, яка проходила по всій Україні. Акції протесту були мирними, до сутичок із правоохоронцями не дійшло.

3 грудня Верховний Суд України визнав численні факти порушення законів і Конституції в ході виборів, результати другого туру голосування оголосив недійсними. Було призначено повторне голосування другого туру на 26 грудня 2004 року. Переміг Віктор Ющенко. 23 січня 2005 року він вступив на посаду Президента України.

5 років президентства Ющенка — це роки величезних надій, початку перемін на шляху України до справжньої державності, демократії і водночас роки трагічного розколу основних політичних сил Майдану — Бло-

ку Ющенка «Наша Україна» і Блоку Юлії Тимошенко. Наслідком чвар стало те, що президентські вибори 2010 року виграв Янукович. У державі встановився режим регіоналів. Революція Гідності, Майдан 2013 – 2014 років. 29 листопада 2013 року на саміті Україна – Євросоюз у Вільнюсі наша держава мала підписати Угоду про асоціацію з ЄС, яка була б першим кроком для вступу в ЄС. Росія натомість втягувала Україну у відроджувані нею союзи, і цей тиск значно посилився за проросійського режиму регіоналів. Ця влада відмовилася підписувати Угоду. Обурені громадяни України відповіли 21 листопада новим Майданом. Протистояння між народом владою набуло жорстких форм. 18 і 20 лютого в центрі Києва загалом було вбито близько 100 протестуючих. Пізніше їх було названо Небесною Сотнею.

22 лютого на екстреному засіданні Верховна Рада України оголосила, що президент Янукович утік із країни. Головою Ради обрали Олександра Турчинова, який, згідно з Конституцією, став і виконувачем обов’язків Президента. Рада призначила позачергові президентські вибори на 25 травня. Їх виграв Петро Порошенко. Користуючись украй напруженою ситуацією в Україні, викликаною зміною влади, Росія в березні фактично окупувала Крим, провівши там так званий «референдум» за відокремлення від України і приєднання до Росії. За цим же сценарієм почалися події на Донбасі — з утворення так званих Донецької і Луганської «народних республік». Це призвело до війни на Донбасі з сепаратистами та їхніми російськими хазяями. *** Помаранчева революція рішуче проголосила курс на демократію,

Європу. На жаль, це було перекреслено чварами між політичними силами Майдану. Розчарування в першому Майдані призвело до повернення до влади регіоналів. Для її подолання знадобилася ще одна революція, цього разу з людськими жертвами, втратою територій держави, війною в країні. Нині в суспільстві знову з’явилися настрої розчарування — вже у другій революції, другому Майдані, і заклики до нового Майдану, чергової революції. Але ті, хто закликає до цього, мимоволі нариваються на неприємні для себе паралелі. Переможці першого Майдану, Ющенко і Тимошенко та їхні команди, зганьбили своїми чварами ідеали Майдану, Помаранчевої революції. Тому прийшли регіонали, а згодом вибухнув другий Майдан. Але за цією ж логікою закликів до наступного Майдану доведеться визнати, що і переможці другого Майдану , Порошенко і його команда, теж зганьбили ідеали цього Майдану, Революції Гідності. Нема сенсу зараз гадати «заднім числом», чи вийшов би ти на другий Майдан, знаючи, що після цього буде війна, втрата територій, шалена корупція в державі. Минуле не переробиш. Але аналізувати його треба. Тому якщо погодимося, що другий Майдан був вимушеним і потрібним, давайте розберемося, чим же був перший Майдан і що то було в наступні 5 років. 15-річчя початку тієї епохи спонукає. А взагалі, перш ніж затівати нові Майдани і революції, давайте спробуємо спростувати твердження: «Революції задумують ідеалісти, здійснюють фанатики, а їх плодами користуються негідники». Петро АНТОНЕНКО Фото на 1 і 5 сторінках з другого Майдану — автора.

Ціна 5 гривень

Оголошена передплата на нашу газету на 2020 рік Передплатна ціна найнижча і незмінна:

10 гривень на місяць. Усі поштові відділення й листоноші області ведуть передплату на «Світ-інфо» на будьякий термін і на будь-яку адресу в області. Передплатний індекс «Світ-інфо» — Основні теми газети:

865 14

Події в області, Україні і світі. Політика, соціальні проблеми, екологія. Публікації раніше невідомої нам історії України, СРСР. Проза і поезія відомих письменників світу. Культура, мистецтво, спорт. У світі цікавого.

«Світ-інфо» — газета для кожного з вас! Також ще можна оформити передплату на газету на грудень 2019 року.

Долучайте нових читачів Прочитавши нашу газету, покажіть її друзям, знайомим, колегам, запропонуйте також передплатити.

21 листопада — День Гідності і Свободи День Свободи був встановлений ще указом президента Ющенка в знак того, що 21 листопада 2004 року було оголошено заклик до революції, яким і почався перший Майдан. Янукович анулював свято. Але указом Порошенка було відновлено це свято як День Гідності і Свободи, адже другий Майдан почався саме 21 листопада 2013 року.

23 листопада — День вшанування жертв Голодомору Запалимо свічку пам'яті

Як завжди, в четверту суботу листопада ми вшановуємо пам'ять мільйонів жертв Голодомору в Україні 1932—1933 років. Крім інших заходів, стало традицією запалювати свічку пам'яті в наших оселях. Отже, рівно о 16.00 запалимо свічки, поставимо їх на підвіконня, нехай святять як пам'ять про безневинних жертв комуністичного тоталітарного режиму.

Година пам'яті жертв Голодомору Чернігівська центральна міська бібліотека ім. Коцюбинського (вул. Кирпоноса, 22).

22 листопада, 16.00. Виступають чернігівські науПомаранчева революція, Майдан-2004

Революція Гідності, Майдан 2013 — 2014

ковці — представники Інституту національної пам`яті Сергій Бутко, Сергій Горобець.

2

Бліц-інформ Наш аграрний сектор

Чернігівщина за загальним обсягом продукції сільського господарства дев’ята серед областей України. Область друга в країні за виробництвом жита і кукурудзи, третя — вівса, п’ята — картоплі. Такі позиції область тримає другий рік поспіль. Також область входить до п’ятірки найбільших виробників молока. На початок листопада всіма категоріями господарств було зібрано 4 млн. т зерна, реалізовано на забій 43 тис. т живої ваги худоби та птиці, надоєно 447 тис.т молока, вироблено 270 млн.шт яєць. У сільському господарстві зайнято понад 24 тис. штатних працівників. Середньомісячна заробітна плата їх становила 10182 грн, що на 20% більше, ніж рік тому та в середньому в області.

З місцевим ФМ-радіо — Чернігів, Носівка, Бобровиця, Гончарівське, Парафіївка, Срібне

14 листопада на засіданні Національної ради з питань телебачення і радіомовлення визначено переможців конкурсу на мовлення на ФМчастотах у 6 населених пунктах області: Бобровиця, 88,9 МГц; смт Гончарівське, 90,7 МГц; Носівка, 91,3 МГц; смт Парафіївка, 90,2 МГц; смт Срібне, 101,7 МГц; Чернігів, 92,0 МГц — ТОВ «Студія «1.ФМ», («Onefm»). Рішенням регулятора переможцем конкурсу визначено місцеву компанію ТОВ «СТУДІЯ «1.ФМ» (член редакційної ради компанії Олег Головатенко – шеф-редактор та співзасновник ТРК «СВОБОДА.ФМ», співпродюсер «СТУДІЯ «1.ФМ», продюсер, співзасновник ТРК «Свобода.ФМ»). За переконанням представників компанії, ТОВ «Студія «1.ФМ» створена для розбудови мережі місцевого мовлення на Чернігівщині. Існуюча технічна база та програмно-апаратне забезпечення ТОВ «ТРК «Свобода.ФМ» дозволяють в короткий термін забезпечити мовлення окремими потоками в місцевих громадах, з врізками їхніх інформаційно-новинних блоків. Створення мережі місцевого радіомовлення дасть можливість активізувати локальний контент, протидіяти російській пропаганді на прикордонні.

У Бобровиці припинено незаконну трансляцію 26 російських телеканалів

До представника Нацради з питань телебачення і радіомовлення у Чернігівській області Ірини Сенченко 7 листопада надійшла інформація, що в одному із закладів відпочинку міста Бобровиця транслюються телеканали, щодо яких в Україні діють законодавчі обмеження. У співпраці з фахівцями обласного управління СБУ це правопорушення було припинено. Представниця Ради і спеціалісти СБУ одразу виїхали на місце і зафіксували, що в місцевій кав'ярні транслювалася 26 російских програм. А саме: «НТВ», «Рен ТВ», «Петербург 5», «Russia Today TV», «Перший канал. Всемирная сеть»,«РТР-Планета»,«НТВ Мир»,«Росія 24»,« РосБізнесКонсалтинг-ТВ »,«МИР 24», «Сарафан», «Осеаn-TV», «RTG TV»,«ТБН», «Дощ» та інші. Відповідно до рішень Нацради, всі ці канали не відповідають нормам Європейської конвенції транскордонного телебачення та вітчизняному законодавству. Представниками обласного управління СБУ була проведена роз'яснювальна бесіда з керівництвом закладу про відповідальність за статтею 436 Кримінального кодексу України («Пропаганда війни»).

Долучайтеся до благодійного фонду «Захистимо Україну!»

Просимо надати допомогу пальним або коштами на підтримку діяльності Чернігівського благодійного фонду «Захистимо Україну!», який, у свою чергу, допомагає Українській армії, родинам воїнів АТО. Кошти можна перераховувати на картку «Приватбанку» на ім'я Ясенчука Олександра: 4149 6258 1049 1173.

Світ Чернігівщини

Світ- інфо №163 21 листопада 2019 року

«Десна» у лідерах чемпіонату України

Вісті з районів Ніжин Турботи лісівників. Працівники держпідприємства «Ніжинський лісгосп» сповнені осінніми клопотами. Готують місце під садіння лісових культур наступного року: вивозять зрубану деревину, утилізують її рештки, обробляють ґрунт. Також збирають насіння та висівають його у розсадники. Найбільш масштабна ж робота – заліснення ділянок, де пройшла лісозаготівля. . Підтверджували почесні звання. 10 листопада кращі колективи районного будинку культури в селі Талалаївка атестувалися на підтвердження звання «народний» та «зразковий». Це народний ансамбль троїстих музик «Перець» (керівник Ярослав Петрик), народний молодіжний ансамбль народної пісні «Калинонька з перцем» (на фото) (керівник Максим Пархоменко), зразковий хореографічний колектив «Полісяночка» (керівник Марія Михальська). Оглядова комісія Де-

партаменту культури і туризму, національностей та релігій обласної держадміністрації визнала колективи гідними цих звань і направила клопотання до цього Департаменту про їх підтвердження. Перемога на Міжнародній хореографічній асамблеї.

8-9 листопада в Житомирі пройшла V Міжнародна хореографічна асамблея імені Н. Ско-

Мена

рульської. Взяли участь десятки колективів — хореографічні школи і танцювальні колективи України та зарубіжжя, понад 800 учасників. Серед них і молодша група ніжинського колективу Зразковий ансамбль танцю «Вікторія» міського будинку культури (керівник Вікторія Вишнева). Юні танцюристи зайняли 1 місце, отримали кубок та диплом.

Куликівка

Інтернет у школи. Його підключають у селах Дягова, Стольне, Синявка, Семенівка, Киселівка, Блистова та Куковичі. Відділ освіти Менської міської ради вже уклав договір на суму 919 245,00 грн з інтернет-провайдером ТОВ «СМАРТ. КОМ» на отримання послуг з доступу до швидкісної інтернет-мережі в цих навчальних закладах. А надалі й місцеві жителі цих населених пунктів також зможуть користуватися таким інтернетом.

Сосниця Авто для центру. Територіальний центр соціального обслуговування Сосницької селищної ради отримав подарунок — автомобіль Renault Lodgy, завдяки співпраці з поляками. Вартість авто – 427 260 грн, з яких 412 678 грн - за рахунок коштів Міністерства закордонних справ Польщі в рамках програми польсько-української співпраці. Ще 14582 грн. - кошти місцевого бюджету. Цей автомобіль дасть змогу команді центру швидше реагувати на потреби людей похилого віку, з обмеженими можливостями та людей, що проживають в сільській місцевості. До команди входять швачка, чоботар, медсестра, перукар, соціальний працівник. Мобільна бригада виїздитиме в села по четвергах.

Семенівка Дбаючи про спорт. Майданчик для волейболу, баскетболу, тенісу та бадмінтону будують в райцентрі, в міському парку. Це перший такий майданчик у місті, його розмір — 750 квадратних метрів. Вартість робіт – понад півтора мільйона гривень. Половина грошей надійшла за державною програмою з їх будівництва, решту виділили з міського бюджету. Також почалася реконструкція спортзалу міського будинку культури. На це піде 6 млн.

828 тис. грн, з яких 5,4 млн. з Державного фонду регіонального розвитку і 1,4 млн. з місцевого бюджету.

Вода для сіл. В Баклановій Муравійці завершено будівництво водозабірної свердловини. Вартість робіт — 1 млн. 178 тис. грн. Кошти виділено з державної субвенції на розвиток об`єднаних територіальних громад. А Куликівський район понад 2 роки тому об`єднався в єдину ОТГ. В сусідньому селі Вершинова Муравійка завершується реконструкція такої ж свердловини. Кубок з волейболу. У спортзалі аграрного ліцею вчетверте пройшов кубок з волейболу пам`яті Юрія Миколайовича Олексієнка. Десятки років він очолював районний спорткомітет, був чудовим футболістом. В турнірі виступили 4 команди: «Маяк» (Горбово), «Ратибор» (Куликівка), «Легіон» (Салтикова Дівиця) та вдруге підряд команда Чернігівського ліцею залізничного транспорту. Другий рік поспіль переміг «Маяк», неодноразовий чемпіон району.

Козелець 60-річчя Десни. Урочисто відзначили у цьому військовому селищі 60-річчя його створення. Були вітання від Збройних сил, Православної церкви України, представників громадськості. А також святковий концерт артистів Чернігівського міського будинку культури. Перемога юної вокалістки. Наприкінці жовтня в столиці Угорщині Будапешті та Австрії — Відні пройшов міжнародний фестиваль мистецтва «TuroStar 2019». Успішно виступила у своїй віковій категорії учениця 4 класу Козелецької музичної школи Анна Іванець (викладач Людмила Петренко). Наша школярка у жанрі вокального співу на першому етапі в Будапешті зайняла перше місце, на другому у Відні завоювала Гран-прі.

Ічня Допомога багатодітним сім`ям. Її безкоштовно отримали сім`ї, які виховують 5 і більше дітей. Морозильну камеру отримала родина Аврамчуків з Припутнів, холодильник — Максименки з Іржавця та Романенки з Парафіївки, газову плиту — сім`я Бут з Іржавця. Ще три сільські родини отримали двоярусні ліжка з матрацами. Все це — коштом обласного бюджету за програмою підтримки багатодітних сімей.

Допоможемо в біді

Пожежа сталася о 4 ранку. Ще б трохи, і діти могли загинути, їх в останній момент врятували чоловіки-сусіди. Мати діток була у від`їзді, батько на нічному чергуванні. Ця родина з цього ж села Авдіївки, вони якийсь час жили на Донбасі.

Ось звернення Куликівської селищної ради до всіх небайдужих людей. Звертаємось до Вас з проханням допомогти багатодітній родині Чернюків з села Авдіївка Куликівського району. В ніч на 15 листопада.2019 р. у них повністю згоріли будинок та майно. Родина залишилась без документів, одягу, коштів, будьяких засобів для існування. Сім’я має статус внутрішньо переміщених осіб, у 2015 році вони переїхали до нас із зони АТО (Луганська обл.) У сім’ї виховується троє маленьких діток Чернюк Кирило, 2014 р.н., Чернюк Михайло, 2015 р.н., Чернюк Данило, 2018 р.н. Просимо всіх небайдужих допомогти родині!!! Особливо потрібні дитячий одяг для хлоп-

чиків, зимові куртки, памперси для найменшого(п’ятірочка), одяг та взуття для батьків, продукти харчування, по можливості грошові кошти. Якщо хтось має змогу допомогти, речі можна приносити до Центру соціальних служб за адресою смт.Куликівка, вул.Пирогова, 5-а. Будемо вдячні всім небайдужим людям за будь-яку допомогу! Куликівська селищна рада

Контакти: 098-209-52-73 — Чернюк Олександр (батько); 097-755-34-09 — Чернюк Людмила (мати). НОМЕР КАРТКИ «Приват Банк»: 4149499127077038 (Чернюк Олександр) IBAN UA 5630529900000262066996

Футбол. Прем'єр-ліга.

14 тур. 9 листопада. Чернігів. «Десна» — «Дніпро-1» — 1:1. Після чотирьох матчів на виїзді, в яких наші здобули три перемоги (дві в чемпіонаті і одну в Кубку), нарешті зіграли вдома. То ж, вболівальників, які скучили за командою, попри холодну погоду на стадіоні ім. Гагаріна було майже 3 тисячі. Гості почали нинішній чемпіонат впевнено. Але потім загальмували, перед цим програли 5 матчів поспіль. Тому були настроєні рішуче. І попри велику перевагу «Десни» в першому таймі і знову невміння її реалізувати, рахунок відкрили саме гості, на 2-й доданій хвилині першого тайму. Але вже на 2-й хвилині другого тайму наші зрівняли рахунок. Владислав Калитвинцев зробив з правого флангу гарну подачу в штрафну, на яку рішуче пішов капітан і лідер команди Денис Фаворов: після його потужного удару головою м’яч потрапив у штангу, а на добиванні спритно заграв Дмитро Хльобас. Це вже його 5-й гол у чемпіонаті. Але рахунок так і не змінився, попри масовані атаки деснянців. Та «Десна» все одно залишилася на третьому місці. Наших обігнала «Зоря», яка, перемігши «Колос» 2:0, перейшла з 4 на 2 місце. Натомість столичне «Динамо» програло на виїзді ключовий матч «Шахтареві» — 0:1, відстало від нього вже на 13 очок і перекочувало на 4 місце, бо, при рівності очок «Десна» має в активі перемогу над динамівцями у першому колі. Чемпіонат продовжиться завтра, у 15 турі «Шахтар» приймає «Львів». У суботу важливий матч наших конкурентів «Олександрія» — «Зоря». А «Десна» грає у неділю, 24 листопада, на виїзді з командою Колос» з Ковалівки під Києвом. Початок о 14. 00. Потім, у 16 турі, «Десна» грає вдома: 1 грудня приймає «Олександрію». Таблиця чемпіонату після 14 турів (різниця забитих і пропущених м’ячів, набрано очок).

«Шахтар» «Зоря» «Десна» «Динамо» «Олександрія» «Маріуполь» «Олімпік» «Колос» «Дніпро-1» «Карпати» «Львів» «Ворскла»

40-6 29-12 21-8 28-9 17-14 13-21 12-23 10-27 14-22 11-21 10-24 9-28

40 28 27 27 24 17 15 14 12 11 11 8

Світ Чернігівщини

Світ- інфо №163 21 листопада 2019 року

Літературно-мистецька панорама

Актриса театру ім. Т. Шевченка Ольга Ярошенко — лауреат фестивалю

Мистецтво династії Саєнків

Нещодавно завершився XV Міжнародний театральний фестиваль жіночої творчості імені Марії Заньковецької, що проходив у Ніжині. Цього року Чернігівський академічний муздрамтеатр ім. Т. Шевченка показав виставу «Вільні метелики» за твором американського драматурга Леонарда Герша, постановку якої здійснила режисер Тетяна Шумейко. Визнано лауреатом фестивалю і нагороджено дипломом у номінації «За художню переконливість у створенні сценічного образу» актрису Ольгу Ярошенко — за виконання ролі Джил Теннер у виставі «Вільні етелики». Лауреатами також стали акторки театрів з міст Київ, Суми, Кропивницький, Чернівці, Львів, Гомель.

У обласному художньому музеї ім. Григорія Галагана відкрито виставку мистецького проекту «Золоте перевесло» — з нагоди 120-річчя від дня народження видатного українського художника декоративно-ужиткового мистецтва Олександра Саєнка. Мета — показати, як творчі здобутки митця зберігають і примножують його нащадки – Ніна Саєнко і Леся Майданець-Саєнко, висвітлити співвідношення традиційного і новаторського у вітчизняному мистецтв. У рамках проекту заплановано зустрічі з Ніною Саєнко, Лесею Майданець, майстер-класи за їх участі, проведення наукової конференції та друк альбому. Виставка триватиме до 4 лютого.

Її урочисте відкриття відбулося 15 листопада у бібліотеці-філії № 8 Чернігівської міської Центральної бібліотечної системи (мікрорайон Шерстянка, Палац культури). Це приклад трансформації публічних бібліотек у місце, що сприятиме розвитку громадянського суспільства, підвищенню освітнього і культурного рівня населення, залученню його до суспільного і культурного життя, розвитку їх творчого потенціалу. Проект «Міська Mediaтека на Шерстянці: територія креативного навчання, спілкування та дозвілля громади» став одним із переможців торішнього конкурсу Громадського проекту Бюджету участі Чернігова на 2019 рік серед малих проектів. Це громадське місце з безоплатним доступом. Крім звичного книгообміну, тепер тут надаються численні інформативні послуги, доступ в Інтернет, до комп’ютерів, в тому числі для дітей. Для цього коштом бюджету міста закуплено нові меблі, технічне обладнання.

Музей–заповідник Михайла Коцюбинського

У бібліотеці ім. М. Коцюбинського

На виставці художник Роман Найдьон представив кілька десятків своїх робіт. На полотнах – пейзажі й натюрморти. Художник любить працювати на пленері, тому природа є найчастішою темою його творів. Уважний глядач розпізнає на картинах знайомі будинки та вулички Чернігова й Седнева, українські Карпати. Роман Найдьон часто бере участь у всеукраїнських та обласних виставках живопису. Виставка триває до 1 грудня.

Відомий казкар за столиці, сценарист, волонтер, автор і ведучий дитячих програм Сашко Лірник зустрівся з чернігівцями. Щире захоплення аудиторії викликала казка «Пан Коцький» у виконанні Сашка Лірника, задіяні в цьому дійстві були і маленькі глядачі, і дорослі. Ліра – старовинний музичний інструмент, на якому грає пан Сашко, розповідаючи казки та думи. Сашко Лірник також сценарист. За його сценарієм створений відомий мультсеріал «Моя країна – Україна». Першого січня 2020 року виходить у прокат фільм-казка, знята за його сценарієм «Пекельна хоругва або Різдво козацьке».

Виставка Романа Найдьонова

Анонси 22 листопада, 14.00. Вечір-реквієм до річниці Голодомору.

28 листопада, 17.00. Мистецький проект «Михайло Коцюбинський. У колі друзів». Володимир Винниченко

Відкрито міську Медіатеку в бібліотеці на Шерстянці

пройшла творча зустріч із Сашком Лірником

Бібліотеки долучилися до написання радіодиктанту національної єдності

Він був проведений Національним радіо 9 листопада, з нагоди Дня писемності і мови. Це всеукраїнська акція єднання навколо рідної мови, до якої приєднуються усі бажаючі з різних регіонів держави та з інших країн світу. Десятки чернігівців прийшли в бібліотеки міста, щоб там написати диктант. В читацькому залі обласної бібліотеки ім. В. Короленка диктант писали, серед інших, учасники бойових дій, голова обласної державної адміністрації Андрій Прокопенко. В залі Центральної міської бібліотеки ім. М. Коцюбинського диктант писали слухачі Безкоштовних курсів української мови, відвідувачі та співробітники бібліотеки.

У Філармонійному центрі Інна Василенко – 25 років на сцені. Лірично-комедійну бенефісну програму «Інна Василенко. Невідома Зірка» представлено у філармонійному центрі 13 листопада.

25 років тому з дипломом режиссера прийшла до філармонії випускниця Київського університету культури і мистецтв. І на 20 років присвятила себе улюбленій хореографії: була артисткою балету Академічного народного хору, Академічного ансамблю пісні і танцю «Сіверські клейноди». Завершення танцювальної кар'єри дало можливість розкрити інші сторони таланту артистки. Програма представила Інну Василенко в різних іпостасях. На сцені були персонажі популярних мюзиклів, які так полюбилися глядачеві:«Світська подія», «Радіо «Красуні FM», «Вікенд у Парижі», «Село і люди», «Ліричні та веселі історії одеського дворика». Інна співала, танцювала, читала, розказувала. Сценічний ювілей – це і родинне свято для чоловіка Ігоря Василенка, синів Олексія і Володимира. Інструментальна п’єса у виконанні дітей викликала щирі оплески. У бенефісній програмі (режисер

Дмитром Обєдніков) виступили заслужені артисти України Володимир Гришин і Сергій Сулімовський, заслужений працівник культури Світлана Пилипенко, солісти Ольга Печко, Марина Маккей, Марина Коваленко, Максим Пузан, Світлана Примак, В'ячеслав Мацвійко та інші артисти, Театр танцю «Екватор». До Дня української писемності та мови. Цю концертну програму подарували юним чернігівським глядачам солісти центру 12 листопада. Прозвучали популярні пісні сучасних вітчизняних авторів. Україна, її мова, історія і культура, минуле і сьогодення — ці теми об’єднали твори в цільну програму. Концерт також став живим спілкуванням зі школярами. Діти взяли участь в імпровізованій вікторині на знання рідної мови і літератури. «Експлікація осені». Її подарував глядачам 15 листопада духовий оркестр Військово-музичного центру Сухопутних військ Збройних Сил України (начальник центру - художній керівник — Ігор Кішман, начальник оркестру — Роман Павлів). Військово-музичний центр Сухопутних військ, розташований у Чернігові, – наймолодший, але один з найавторитетніших військових музичних колективів України. Він створений 16 років тому з метою сприяння патріотичному, культурному і естетичному вихованню особового складу Збройних Сил. А ширше –

задля пропагування вітчизняної культури і мистецтва. В концерті вучала класика світової музичної культури – твори Дмитра Шостаковича («Святкова увертюра»), Каміля Сен-Санса (увертюра до опери «Самсон і Даліла»), Джоаккіно Россіні (увертюри до опер «Севільський цирульник» та «Італійка в Алжирі»), Жоржа Бізе (Сюїта до драми «Арлезіанка»), «Фого да Мулата» Енріке Креспо, «Ксило Класик» Герда Богнера.

Особливого звучання проекту додали солісти-вокалісти обласного філармонійного центру – заслужений артист України Сергій Сулімовський (на фото) та лауреат міжнародних конкурсів Єлизавета Лудінова. Каватина Фігаро з опери «Севільський цирульник» Россіні, «Закоханий солдат» Енріко Канніо та арія Даліли з опери Сен-Санса у їх виконанні стали окрасою програми. Прес-центр Чернігівського обласного філармонійного центру фестивалів та концертних программ.

3

Бліц-інформ

Вихованці дитсадка в гостях у рятувальників

12 листопада до 12-ої Державної пожежно-рятувальної частини Прилук завітали вихованці дитсадка №4 «Веселка». У доступній формі фахівці ДСНС ознайомили малечу із основними правилами безпечної поведінки, звернули увагу на те, що не можна бавитись з сірниками, запальничками, іншими небезпечними предметами, користуватись самостійно нагрівальними та електричними приладами, піднімати з землі невідомі металеві предмети.

Також рятувальники розповіли дітлахам про свою повсякденну роботу, ознайомили з пожежно-рятувальною технікою та спорядженням і нагадали телефон виклику Служби порятунку «101». Надали дітям та їх вихователям листівки з безпеки життєдіяльності. Діти мали змогу приміряти бойове спорядження, посидіти в пожежному автомобілі.

Корюківка: витрачено понад 43 тисячі гривень на 27 саджанців, натомість мешканці без гарячої води

У центрі міста корюківські комунальники висадили майже 27 декоративних слив. Дерева закуплені міською радою в количівському розсаднику, вартість саджанця – 1600 гривень. Натомість з початком опалювального сезону в оселі мешканців припинено подачу гарячої води. В міськраді припинення централізованого гарячого водопостачання пояснюють боргами населення за комунальні послуги. А ще через незаконний відбір води: тут і самовільні «врізування» в мережі, і «гальмування» чи й зупинка лічильників. Бюджетні установи і заклади міста поступово переводять на автономне забезпечення гарячою водою. У дитсадках є бойлери-водонагрівачі. Шкільні їдальні мають свою гарячу воду і ще в процесі ремонтів встановлюються бойлери. Лікарня теж практично перейшла на автономне забезпечення гарячою водою. Основне споживання — в житловому секторі. Хоча чимало власників житла теж встановили у себе газові водонагрівальні колонки та електричні бойлери.

Мати молодої жінки, що загинула під завалами гуртожитку, нарешті отримує житло

7 листопада виконком Чернігівської міської ради ухвалив рішення про зміну статусу квартири, де майже три роки проживає мати загиблої Анастасії Дерев’янко. Відтепер Світлана Акуленко має дозвіл приватизувати однокімнатне житло по вул.. Доценка, 24. В грудні 2016 року тут їй надали тимчасове житло після руйнування будинку, де вона мешкала у кімнаті разом з донькою Анастасією та її маленькою дитиною. Ця резонансна аварія сталася увечері 12 грудня 2016 року, обвалився гуртожиток швейної фабрики. Обвал виник через аварійний стан будинку. Обвалились плити перекриття з першого по четвертий поверх (8 квартир), сталося руйнування зовнішньої стіни будівлі. З-під завалів будівлі гуртожитку рятувальники дістали тіло 25-річної Анастасії Дерев’янко. Вона працювала лаборантом в обласному онкодиспансері. Її чотирирічну донечку забрав батько дитини, який проживає в одному з сіл Ніжинського району.

Кондитерська фабрика скинула в річку неочищені відходи

У Чернігові кондитерська фабрика «Стріла» у ніч на 9 листопада скинула в дощову каналізацію міста неочищені промислові відходи, які забруднили річку Стрижень. Про це повідомила Чернігівська міська рада. Відомості про подію були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч. 1 ст. 242 Кримінального кодексу України (порушення правил охорони вод), і зараз ведеться розслідування. Перевищення гранично допустимої концентрації хімічно-активних сполук у скидах до каналізаційної мережі міст допускають понад 60 підприємств Чернігова.

4

Світ України

Світ- інфо №163 21 листопада 2019 року

Переполох у медіа-просторі

Президент України Володимир Зеленський доручив Кабінету міністрів до кінця 2019 року розробити та внести на розгляд Верховної Ради законопроект щодо врегулювання діяльності медіа в Україні. Про це йдеться в Указі президента від 8 листопада «Про невідкладні заходи з проведення реформ та зміцнення держави».

Для переляканої медіа-спільноти варто зазначити, що Указ стосується не винятково медіапростору, насправді це величезний трактат щодо реформування країни, хоч від самого слова «реформи» за останні роки людей вже нудить. І всього один абзац тут стосується засобів інформації. А те, що він набув такого резонансу в самих медіа, уже свідчить про їх роль, позиттивну чи негативну, в суспільтстві. Отже, що пропонується? Що викликало побоювання про новітню цензуру і утиски свободи слова? Пропонується внести законопроект, «передбачивши, зокрема, положення щодо вимог та стандартів новин». А також механізми запобігання розповсюдженню недостовірної, викривленої інформації, її спростування, посилення відповідальності за порушення законодавства про інформацію. Перше, що викликало несприйняття спільноти, — термін «стандарти». Міністр культури Бородянський почав навіть віднікуватися: мовляв, влада зовсім не збирається вводити якісь стандарти у медіа. Але найцікавіше, що й не варто боятися цього терміну: стандарт для медіа, суспільства загалом давно існує — правда. Правдивість, достовірність оприлюднюваного. І ось з цим проблеми в нашому суспільстві, де нині море брехні. Але наскільки небезпечне поширення її, настільки ж і нема жодної потреби владі плодити якісь нові закони, «стандарти» для боротьби з цією пошестю. Бо все давно існує в законах, які просто треба виконувати. Між тим, той же Бородянський додав, що у законопроекті планується ще й «ввести поняття небезпечна інформація, дезінформація, недостовірна інформація. Що є дуже важливим в умовах інформаційної війни з РФ та можливим фінансуванням деяких ЗМІ країною агресором». Розділимо дві речі стосовно цих мотивацій. Посилання на війну — на неї у нас звикли кивати де треба, й де не треба. Щодо спротиву інформаційній агресії Росії, яка передує натуральній агресії і супроводжує її, про це наша влада торочить майже три десятиліття. І далі балачок не пішли. Якщо ж говорити про «внутрішній фактор», тобто шкоду від брехні у медіа для представників влади, рядового громадянина і протидію цьому, то все давно існує. Тому ключовий момент щодо задуму влади — а хто і як саме визначатиме, що така-то інформація «недостовірна», «дезінформація» (до речі, це одне

і те ж), а яка навіть «небезпечна»? В жодному разі цим верховним суддею не може бути виконавча влада, включно з президентом, правоохоронні огргани, які теж є структурами виконавчої влади. Суддя може бути лише один — суд. І у нас у законодавстві все давно прописане. На недосто-

лебаченням, цим нині найпотужнішим засобом впливу на населення. Те, що телебачення переповнене напівправдою, яка гірша брехні, що воно зомбує людей, — давно не секрет. Найпотужніші телеканали належать тим чи іншим багатіям, яких у нас давно вже лають словом «олігархи». І ось саме у на-

доволі поширена навіть серед самих журналістів. Якраз власник медіа не те що впливає, а повністю визначає концепцію, зміст, напрям ВЛАСНОГО засобу інформації. Можна, наприклад, щодо газет згадати чітку норму закону про пресу, яка гласить, що програму газети, тобто її напрям, зміст, визначає саме

Сайт UA: Українське радіо

вірну інформацію, яка до того ж, завдала комусь (громадянинові, посадовцеві) шкоди, подається потерпілим позов у суд. І лише суд своїм рішенням встановлює: перше— інформація неправдива, друге — вона завдала шкоди і в таких-то обсягах. Відтак, елементарно подати позов у суд на газету, нема проблем подати й на телебачення, радіо. Зазначу, що мова про позов і до автора оприлюдненого, і до медіа, що це оприлюднило, адже вони повністю відповідають за правдивість нарівні з автором. Майже неможливо подати в суд на Інтернет, бо він ще не є юридично засобом масової інформації. Втім, пропозиція визнати його ЗМІ вже теж озвучена. Та й Інтернет багатоликий. В ньому є традиційний сегмент — сайти, інтернет-газети, провайдери, які це поширюють. Так що вже є спроби «дістатися» до авторів і поширювачів бруду в Інтернеті. Але все більш поширюється і такий сегмент, як соціальні мережі, насамперед Фейсбук. А тут уже повна свобода слова, словоговоріння, словопомиїв і відтак повна безвідповідальність пишущих. Вихід один: там, де діє закон, брехню, наклепи треба спростовувати судом. Там, де неможливо судитися, треба суспільству, чесним, порядним громадянам самим розвінчувати брехню в інформаційному просторі, в тому числі Інтернеті. Та за затіями влади щодо «впорядкування медіа-простору» є і дещо більше, ніж очищати суспільство від брехні. Схоже, хочеться чистити його і в ідеологічному, пропагандистському плані. Особливо «розібратися» з те-

лежності каналів тим чи іншим олігархам влада бачить основну проблему. Президент Володимир Зеленський, говорячи про одну з ключових проблеми — деолігархізацію — конкретизував це і стосовно медіа. А його тодішній радник Олександр Данилюк навіть озвучив пропозицію заборони фінансовим групам володіти медіа: «Субсидування каналів на десятки мільйонів доларів – це ні що інше як, ціна, яку платять олігархи за політичний вплив. А він неминуче обходиться нашим громадянам у тисячі разів дорожче». Ну, «політичний вплив» олігархів взагалі дорого обходиться нашому суспільству. Але як це влада бачить новітню заборону «володіти»? Конституція України скасувала понад 70-літню цензуру комуно-тоталітарного режиму. Право на свободу слова, а значить — володіння засобом інформації має кожен громадянин держави. Навіть якщо він з кимось об`єднався у «фінансову групу». Пізніше, під час свого пресмарафону, Зеленський демократично не говорив про якісь заборони в медіа-просторі, а пояснив, як саме він бачить деолігархізацію в медіа. Мовляв, власники не мають впливати на редакційну політику ЗМІ. Регулювати цей процес мають спеціальний закон і Нацрада з питань телебачення та радіомовлення, склад якої навпіл призначається президентом і парламентом. Можливо, Володимир Зеленський, навіть не як президент, а просто розумна, освічена людина, ще не «увійшов» у цю тезу, яку йому напевно підсовує хтось з оточення. Бо ця теза, що власники ЗМІ не повинні впливати на їх зміст, на редакційну політику, просто абсурдна. При тому, що

засновник видання, а це і є його власник. Між тим, далеко не рядовий паредставник влади, а депутат від правлячої партії «Слуга народу», до того ж, голова Комітету з гуманітарної політики та інформації Верховної Ради Олександр Ткаченко договорився ось до чого. Принагідно згадаймо, що він відомий журналіст і теж далеко не рядовий. Перед приходом у парламент Ткаченко довгий час був Генеральним директором медіахолдингу «1+1 медіа». Це один з найбільших медіахолдингів України, до складу якого входить 7 телеканалів: «1+1», «2+2», «ТЕТ», «ПлюсПлюс», «1+1 International», «Уніан ТБ» та «Бігуді», а також група інтернет-сайтів. Найбільш відомий і потужний серед них — канал «1+1». А власник його хто? Один з наших олігархів Ігор Коломойський. Тобто, власник не лише каналу «1-1», а всього цього гігантського медіахолдингу «1+1 медіа». Так от, Ткаченко запропонував застосовувати санкції до засобів інформації, які тривалий час не приносять прибутків. Дивись више: перегукування з бідканням Бородянського про фінансування власниками своїх медіа. Які санкції? За що? Про що мова? Дотування, тобто дофінансування ВЛАСНИХ медіа — абсолютно нормальна річ. Пікантність ситуації ще й в тому, що Ткаченко добре знає, що його колишній канал давно збитковий, і власник Коломойський спокійно його дотує. Як це десятки років робила і сама влада, дотуючи тисячі районних, міських, обласних газет, переважна більшість яких і близько не були самоокупними. Як це робить поки що й нова влада, щедро фінансуючи так зване

«Суспільне мовлення». Так зване, бо гучно затіяне кілька років тому, як «глас народу», ні від кого не залежний, воно і далі є ЗМІ влади. Керівний орган призначається парламентом і президентом. Фінансування на 100 % з державного бюджету. І коли нова влада, парламент, врізала фінансування цієї Національної суспільної телерадіокомпанії України в бюджеті 2020 року на 300 мільйонів, з очікуваних компанією 2 мільярдів до 1 мільярда 700 мільйонів, піднявся ґвалт. Хоч це «суспільне» доволі убоге і на всеукраїнському і на обласному рівні. Та це не завадило НСТУ виписати собі на премії у жовтні понад 7 мільйонів гривень. Майже 7 мільйонів було виписано у вересні, понад 7 мільйонів у липні. А з січня нового року рішенням Наглядової ради, тобто держави, в НСТУ підвищують зарплати на 15 %. Всім би працюючим українцям так! Ви зараз читаєте приватний засіб інформації, мою власну газету. Я її засновник, тобто власник. 8 років тому від держави отримав Свідоцтво про державну реєстрацію газети, тобто право на цю власність. Як засновник, виступаю в ролі видавця і, звісно, редактора. І маю думати сам, як видавати газету. Бо вона дотаційна, при нинішній невеликій передплаті. І оскільки передплата, ціну на яку, до речі, я не піднімаю вже кілька років, покриває лише незначну частину витрат на видання газети, шукаю на це кошти. Свої, також допомагають добрі люди, яким імпонує саме така газета. Притому, без жодних умов щодо її напряму, змісту. Це я визначаю сам, як і гласить закон. Хочеться запитати у добродіїв Бородянського, Ткаченка та інших: які санкції вони хотіли б вжити щодо неприбуткових газет? Які стандарти публікацій мені пропонують? Хто визначатиме, окрім суду, що в цій газеті і в інших медіа є правдою, а що дезінформацією? І про мотивацію цих задумів, які з`являються у деяких представників влади. Вище я сказав, що це з`явилося у величезному трактаті про «реформування» країни. Причину з`яви таких та подібних ідей я бачу ось у чому. Надто вже багато дехто сичить на нову владу, присікується до кожного її кроку і рішення. І влада починає, відбиваючись від сичань, реагувати продукуванням часто й зайвих законів, Указів і постанов. А все просто. Треба не плодити заборони, а створювати нормальний інформаційний простір. І це запитання не до олігархів, а до самих громадян, до журналістів, нормального бізнесу. Створюймо, підтримуймо медіа самих медіа, як це є в демократичних країнах. На противагу олігархічним медіа. І щодо стандартів медіа, загалом спілкування в суспільстві, теж все відомо. Нормальне громадянське суспільство нетерпиме до бруду брехні. Тільки от де воно поки що, таке суспільство? Петро АНТОНЕНКО

Cвіт України

Світ- інфо №163 21 листопада 2019 року

5

Верховна Рада відкриває ринок землі Те, що ініціювали кілька разів і кожного разу відкладали встановленням мораторію (заборони) на продаж земель сільськогосподарського призначення

13 листопада парламент ухвалив у першому читанні проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення». «За» проголосували 240 народних депутатів, у тому числі 225 з правлячої фракції партії «Слуга народу» і 15 позафракційних. Ініціатором законопроекту № 2178 був Кабінет міністрів. Нардепи подали 10 альтернативних проектів закону. Законопроектом запропоновано скасувати мораторій і ввести продаж вказаних земель з 1 жовтня 2010 року. Продаж земель іноземцям, а це питання викликало великий резонанс в суспільстві, заборонено до 2024 року, його пропонується ввести лише в разі схвалення на всеукраїнському референдумі. Проект Закону визначає правове регулювання обігу земель-

них ділянок сільськогосподарського призначення на основі ринкових механізмів переходу прав на земельні ділянки, зокрема: — з 01.10.2020 скасовується заборона на відчуження земель сільськогосподарського призначення усіх форм власності; визначається суб’єктний склад осіб, які можуть набувати право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення: громадяни України, територіальні громади, держава, юридичні особи України та іноземні громадяни і особи без громадянства у разі набуття в порядку спадкування та обов’язком відчужити ділянку протягом року; — встановлюється правило, за яким до 1 січня 2024 року не допускається набуття юридичними особами, бенефіціарним власником (контролером) яких є іно-

земці, особи без громадянства, юридичні особи, створені за законодавством іншим, ніж законодавство України, іноземні держави, права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення; вказані вимоги не розповсюджуються на випадки набуття у власність земельних ділянок їх орендарями, які є сільськогосподарськими товаровиробниками, якщо з часу державної реєстрації юридичної особи - набувача права власності пройшло не менше 3 років, а також на випадки набуття у власність зазначеними особами земельних ділянок; — встановлюється мінімальна стартова ціна продажу земельних ділянок державної та комунальної власності на земельних торгах на рівні не нижче нормативної грошової оцінки; — встановлюється обмежен-

Парламент ухвалив Державний бюджет 2020 року Фінансування основних соціальних витрат збільшено 14 листопада парламент ухвалив Держбюджет 2020 року. За голосували 280 народних депутатів: фракція «Слуга народу», група «За майбутнє», більшість позафракційних депутатів. Фракція партії «Голос» та більшість депутатів «Батьківщини» утримались. Проти були депутати ОПЗЖ та «Європейської солідарності». Основні показники бюджету такі: доходи — 1 трильйон 93 мільярдів грн, видатки — 1 трильйон 195 мільярдів грн. (збільшено на 67,5 млрд порівняно з 2019 роком). Охорона і безпека — 245,8 млрд (на 16 відсотків більше ніж в 2019 році), з них Міноборони отримає 130 млрд, МВС 93 млрд. Розвиток дорожньої інфраструктури —

73,7 млрд, на 37% більше, ніж нині. Фінансування Пенсійного фонду — 173 млрд (+802 млн грн надбавки для самотніх пенсіонерів). Виплата субсидій — 48 млрд. Освіта — 145,1 млрд ( на 12,7% більше від 2019 року). Охорона здоров'я — 113,3 млрд, на 15,1 млрд більше бюджету на 2019 рік. Розвиток культури та інформаційна сфера — 9,2 млрд. Планується встановити мінімальну зарплату на рівні 4723 грн; мінімальна пенсія протягом року має зрости з 1638 грн до 1769 грн; прожитковий мінімум зросте з 2027 до 2189 грн.

ня на сукупну площу земельних ділянок сільськогосподарського призначення, яка може перебувати у власності громадянина та юридичної особи, та пов’язаних з нею осіб; обмеження не допускають набуття у власність більше 35% сільськогосподарських земель об'єднаної громади, 15% сільськогосподарських земель області та 0,5% сільськогосподарських земель України; — забезпечується переважне право орендаря на купівлю земельної ділянки; — забезпечується право громадян на викуп земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства, які їм належать на праві постійного користування та праві довічного успадкованого володіння; можливо викупити із розстрочкою платежу до 5 років за ціною, яка дорівнює нормативній грошовій

оцінці таких земельних ділянок; Законопроектом пропонується доповнити Закон України «Про санкції» новим видом санкцій: «заборона на набуття у власність земельних ділянок». Такі санкції вводяться рішенням Президента України за поданням Ради національної безпеки та оборони України та затверджуються постановою Верховної Ради України. Під санкції можуть підпадати іноземні держави, невизначене коло осіб певної діяльності (секторальні санкції) та окремі юридичні і фізичні особи. Слід зазначити, що під дію згаданого закону «Про санкції» уже підпадає Російська Федерація, офіційно визнана нашою державою агресором проти України. Відтак, росіянам заборонено приватизацію в Україні, що автоматично означатиме і заборону купівлі нашої землі.

Генпрокуратура розслідує, чи крав хтось матеріали щодо Майдану Генеральна прокуратура розпочала службове розслідування через можливе викрадення двох томів справи щодо розстрілів на Майдані. Повідомляє прес-служба Генпрокуратури: «За погодженням генерального прокурора наказом керівника генінспекції від 5 листопада 2019 року розпочато службове розслідування з метою перевірки обставин можливої втрати окремих матеріалів кримінального провадження щодо розслідування вбивств, скоєних 18-20 лютого 2014 року. Відповідна інформація була розповсюджена засобами масової інформації».

У відомстві нагадали, що раніше в ГПУ створили інвентаризаційну комісію, яку очолив заступник генпрокурора Віктор Чумак, і яка з 11 листопада почала інвентаризацію матеріалів кримінальних проваджень та інших матеріальних носіїв щодо злочинів, пов’язаних з масовими протестами у 2013-2014 роках. З 20 листопада 2019 року прокуратура більше не буде вести досудове розслідування в кримінальних провадженнях. Усі завершені провадження перейдуть до інших правоохоронних органів. До ДБР передадуть справи Майдану.

Річниці Майданів: 15 років Помаранчевій революції, 6 років Революції Гідності

Помаранчева революція Революція Гідності

6 Бліц-інформ Таксофонам залишилось 3 місяці

Найбільший в Україні телекомунікаційний оператор «Укртелеком» через низький попит і збитковість припинить надавати послуги зв’язку через таксофони з 1 лютого 2020 року. Про це повідомляє прес-служба «Укртелекому»: «Розвиток різних каналів комунікацій призвів до зменшення попиту на колись затребувані послуги таксофонів. Якщо, наприклад, у 2017 році щомісяця було близько 900 тисяч хвилин розмов за допомогою таксофонів, то вже у 2019 році — менше 380 тисяч хвилин». Сьогодні мережа налічує близько 4,8 тисяч таксофонів, практично усі розміщені у містах. У середньому щодня з одного таксофона відбувається лише близько 2,5 хвилини розмов. Обладнання на таксофонній мережі застаріло і не виробляється в Україні. Послуга таксофонії є збитковою. Крім того, за останній час до компанії були неодноразові звернення щодо сплати орендної плати за розміщення таксофонів на території різних структур та організацій. Що ж, час вносить корективи. Хоча, можливо, варто було б залишити таксофони в таких людних місцях, як, наприклад, вокзали, а також у лікарнях.

Дротове радіо відходить у минуле

«Укртелеком» заявляє, що Інтернет і цифрове телебачення остаточно витісняють морально і технічно застарілі радіоточки. Щомісяця від послуги відмовляються більше десяти тисяч абонентів. Компанія з 2020 року припиняє приймати заявки на підключення проводового радіо. «Укртелеком» продовжує підтримувати мережу проводового мовлення в тих регіонах, де є користувачі. Нині послугою проводового мовлення в Україні користується лише близько 350 тисяч абонентів. В «Укртелекомі» запевняють, що існуючі абоненти продовжать користуватися провідним радіо на діючих умовах

За дурні «жарти» про мінування — 6 років в’язниці

Вироком Дніпровського районного суду міста Києва зловмисника визнано винним у завідомо неправдивому повідомленні про підготовку вибуху та призначено покарання — 6 років позбавлення волі. Чоловік здійснив дзвінок про мінування станції метро «Гідропарк» у липні 2018 року. Але жодних вибухових пристроїв правоохоронці на станції не знайшли. Після встановлення особи «мінера» з’ясувалось, що він уже був засуджений за аналогічний злочин. Від 1 січня до 12 листопада 2019 року лише в Києві правоохоронці здійснили 1374 виїзди за повідомленнями про замінування. «Мінують» бізнес-центри, торгівельно-розважальні центри, заводи, готелі, кінотеатри, станції метро, спортивні клуби, аеропорти, вокзали, медичні заклади, дитсадки, органи влади та інші установи. Зокрема, метро Києва з початку року «мінували» 139 разів. Перевірка у жодному випадку не виявила вибухових предметів. Неправдиві повідомлення про мінування створюють незручності для тисяч жителів та призводять до значних витрат коштів, оскільки поліція не може ігнорувати дзвінок про «мінування» і щоразу проводить перевірки. На об’єкт виїжджають слідчо-оперативні групи, вибухотехніки, кінологи зі службовими собаками, пожежно-рятувальна служба, медична бригада «швидкої». Перевірка зазвичай триває 3-4 години. На цей час роботу об’єкта «замінування» зупиняють, а людей з його території евакуюють. «Мінери» затівають ці дурні і небезпечні «жарти», сподіваючись на безкарність. Але зловмисників все ж виявляють. І за такий кримінальний злочин — завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян — винним загрожує до 6 років в’язниці.

Україна і світ

Світ- інфо №163 21 листопада 2019 року

Чи їздять президенти України у Батурин? Наша древня Чернігівщина має багато історичних місць. Є й святині загальноукраїнського масштабу та й для всього світового українства. Це Батурин і Крути. Батурин кілька десятиліть був гетьманською столицею України у 17—18 століттях. Крути — залізнична станція, біля якої 29 січня 1918 року відбувся знаменитий бій молодих захисників Української Народної Республіки з російським військом, що йшло на столицю УНР. Обоє цих святих місць пов’язані тим, що йдеться про захист української державності,спротив російській агресії. І це не випадковий збіг, такою є наша історія. З Батурином пов`язана велика національна трагедія. 13 листопада 1708 року російські війська, направлені в Україну московським царем Петром І, взяли штурмом гетьманську столицю, скориставшись відсутністю тут основних українських військ. Козацьке військо гетьмана Івана Мазепи в цей час перебувало на півночі Сіверщини, де з`єдналося зі шведською армією короля Карла ХІІ. І саме союз нашого гетьмана зі Швецією, його спроба відновити незалежну українську державу і викликали пряму російську агресію проти України й знищення її столиці. Батурин був спалений, майже всі кільканадцять тисяч мешканців, включаючи жінок, дітей, старих людей, були вбиті московитами. Місто, у тому числі церкви, архіви, було пограбоване, все найцінніше було вивезене в Московію. Як бій під Крутами замовчувався за радянських часів, так і трагедія Батурина й взагалі історична пам'ять про гетьманську столицю були викреслені в суспільстві на кілька століть. І відновлена була ця історична пам'ять лише в незалежній України. Зокрема, національне відродження Батурина починали ще на сконі СРСР, у 1990 році, Чернігівські обласні організації Народного Руху і Товариства «Просвіта», тоді ще активні, дієві, не такі убогі, як нині. Та й

Акція пам`яті у Батурині 13 листопада 2019 року часи були сповнені ентузіазму, ейфорії. У Батурині, особливо після створення Національного заповідника «Гетьманська столиця», місцева влада і науковці проводять дуже багато патріотичних заходів. А дві головні акції набули особливо великого резонансу. Це Козацьке свято в другу неділю червня і вшанування пам`яті жертв Батурина у листопаді. Козацьке свято, як правило, проводилося обласного масштабу, в деякі роки й всеукраїнського, а одного разу це було і міжнародне свято. В обох головних акціях, і у червні, і в листопаді, беруть участь представники влади, політики. Останні — хто з патріотичних мотивацій, хто задля піару. І ось тижнів два тому читаю у Фейсбуці короткий текст — запитання одного з дописувачів: чи були нині, 2 листопада, на вшануванні пам`яті жертв Батурина, представники влади? Запитання здивувало. Хоча б тому, що цей дописувач — освічена людина, патріот. Але те, що він переплутав дати, свідчить, що поінформованість, обізнаність нашого народонаселення, навіть при засиллі медіа та Інтернету, бажає кращого. Людину тут же підправив хтось з читачів, нагадавши, що вже давно ця акція вшанування проводиться не 2, а 13 листопада, бо саме так є за нинішнім стилем календа-

ря. Це на початках відзначали 2 листопада, коли ми ще багато чого не знали в нашій історії. Але більший подив викликає навіть не ця непоінформованість. Схоже, у дописувача, якби вийшло так, що акція вже відбулася й без представників вищої влади, готові були вирватися гнівні репліки на адресу нового президента і загалом нинішньої влади (автор її не любить), звинувачення у браку патріотизму. Однак, ось просте запитання до того дописувача і всіх читачів. А як часто президенти України бували на отих двох головних акціях Батурина — Козацьких святах і вшануванні пам`яті його жертв? Відповідь приголомшить: МАЙЖЕ НУЛЬ! Трішки арифметики. Президент з’явився у нашій державі наприкінці 1991 року. Отож, рахуємо, починаючи з 1992 року і по сьогодні. 27 років множимо на 2, маємо загалом 54 такі акції. Множимо на 5 президентств, отримуємо 270 «президентовізитів» (утворімо такий термін) саме на ці акції. А тепер інша арифметика: з 5-ти попередніх президентів 4 взагалі не були на цих акціях. Був лише Віктор Ющенко, котрий так багато зробив для відродження Батурина: було два чи три такі його візити саме на ці акції. Ющенко багато разів був у Батурині ДО і ПІСЛЯ президентства, в тому числі на згаданих акціях. Але мова про візит пре-

Німеччина відзначає 30-ліття падіння Берлінського муру

Після другої світової війни переможена Німеччина була розділена країнами антифашистської коаліції на дві держави: більша, західна — Федеративна Республіка Німеччини, східна, сателіт СРСР, — Німецька Демократична Республіка. 4 листопада 1989 року в Східному Берліні, столиці НДР, на Александерплац відбувся наймасовіший мітинг в історії НДР

– в ньому взяли участь до мільйона людей (на фото). Листопадові мирні виступи під гаслами «Ми – народ!» закінчилися падінням Берлінського муру, який сорок років розділяв столицю Німеччини.

9 листопада 1989 року Берлінський мур, який розділяв НДР і ФРН майже 30 років, був зруйнований громадянами.

Нині головні ювілейні заходи відбулися якраз 9 листопада. Президенти Польщі, Угорщини, Чехії, Словаччини взяли участь в акції разом із президентом Німеччини Франком-Вальтером Штайнмаєром та канцлером Ангелою Меркель. Берлінський мур (Берлінська стіна) – комплекс споруд між східною і західною частинами Берліна, зведений 13 серпня 1961 року за наказом керівництва СРСР. Мур відокремлював Західний Берлін від Східного, та навколишніх районів НДР. Головною причиною зведення споруди була масова міграція населення зі східної у західну Німеччину. Упродовж років багаторазово мур добудовувався та розширювався. Його вважали одним із символів «холодної війни» та поділу Німеччини. Кількість убитих при спробі перетнути кордон у напрямку Західного Берліна налічують від 136 до 200 осіб. Загальна кількість втікачів зі Сходу на Захід налічує понад 175 тисяч осіб.

зидента, діючого глави держави, котрий бере участь в акції, будучи саме на чолі країни. Тут арифметика така: три візити на майже три сотні можливих «президентовізитів». З партократами зрозуміло: Кравчук зізнавався, що уже в досить поважному віці, попри солідні посади, почав дізнаватися про нашу справжню українську історію. З технократами теж ясно, хоч, між іншим, Кучма є рекордсменом президентства, понад 10-ліття. З Януковичем все й так ясно. Не дуже ясно з Порошенком. Не тому, що з нього «ліплять» такого вже великого патріота, а тому, що наша новітня історія різко розділилася на довоєнну і нинішню, воєнну. І саме при Порошенку почалася ця друга, трагічна її частина, на нього це припало і випало. А Батурин, повторю,— це символ спротиву українців російській агресії. І в цей тяжкий час якби президент держави й по двічі на рік бував у Батурині, саме на обох означених акціях, це було б більш логічно, ніж не побути на жодній. Наш шостий президент держави Володимир Зеленський теж не прибув на акцію в Батурин 13 листопада. Та й саме це вшанування пройшло доволі скромно, стараннями насамперед самих батурян, які вклонилися пам`яті своїх предків. Мабуть, президентові варто було б приїхати на це вшанування пам`яті жертв знищеного московитами Батурина. А, може, краще, що глава держави не приїхав? Краще для душевного спокою опонентів президента. Бо якщо б приїхав, що ж їм, неборакам, тоді сичати? Мабуть, торочили б, що ось, мовляв, «ставить з себе великого патріота». Та й взагалі, якщо Володимир Зеленський і не приїхав, він вчинив не краще, і не гірше своїх попередників, ніхто з яких, за винятком одного, так і не побував за 27 років на цих акціях. Видно, чимось «муляло» побути тут, саме будучи на посаді, в статусі глави держави. Петро АНТОНЕНКО

Авіарейс Лондон — Сідней: два світові рекорди

Пасажирський літак Boeing 787-9 Dreamliner австралійської авіакомпанії Qantas Airlines 15 листопада під час пробного рейсу з Лондона до Сіднея пробув у повітрі 19 годин 19 хвилин, встановивши рекорд найдовшого в історії безпосадочного авіарейсу. Також це рекорд дальності перельоту —17800 кілометрів. Його маршрут проходив над 11 країнами, включаючи Великобританію, Нідерланди, Німеччину, Польщу, Білорусь, Росію, Казахстан, Китай, Філіппіни і Індонезію. Рейс був випробувальним, авіакомпанія хотіла перевірити, як почуватимуться екіпаж і пасажири під час такого марафону. Все пройшло нормально.

Україна і світ

Світ- інфо №163 21 листопада 2019 року

Закордонне українство

Фільм «Заборонений» на Американському континенті У залі церкви Успіння Пресвятої Богородиці в м. Перт-Амбої (штат Нью-Джерзі, США) відбувся перший на Американському континенті показ фільму про Василя Стуса «Заборонений». Про трагічну долю Стуса українська діаспора в Америці знала зі самого початку, а в Україні про нього широкий загал дізнався лише на початку 1990-х рр. Участь в обговоренні фільму взяли автори сценарію та книги «Заборонений» Сергій Дзюба і Артемій Кірсанов. Кірсанов зазначив, що в Україні прем’єра відбулася 5 вересня, в роковини загибелі Стуса, з прем’єрним показом його автори проїхали вже 12 міст і скрізь були аншлаги. Багато з тих, хто подивився фільм, уперше дізнаються, хто такі Алла Горська, Іван Світличний, Василь Овсієнко,

починають цікавитися загалом рухом шістдесятників. Сергій Дзюба зазначив, що це взагалі перший художній фільм про Василя Стуса. «Ми дослідили безліч матеріалів, провели багато інтерв’ю зі сучасниками Стуса — Левком Лук’яненком, Іваном Драчем, Василем Овсієнком, фільм створений на основі цих розпові-

У Філадельфії Вахтанг Кіпіані представив книгу «Справа Василя Стуса» Відомий український журналіст, дослідник Вахтанг Кіпіані цю свою книгу презентував нещодавно українській громаді на форумі релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США та Осередку праці Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Філадельфії. На майже 700 сторінках книги зібрані матеріали другої кримінальної справи, яку совєтська каральна система ініціювала проти Василя Стуса 1980 року. Після неї поет уже не вийшов живим із табору. Загалом, 90 % книги — це матеріали колишнього архіву КДБ УРСР у Києві. Донедавна вони були закриті, проте з 2015-го потрапили під закон про декомунізацію та стали доступними для загалу. Отже основа книги — архівні документи. Також додано інтерв’ю, публіцистичні твори, що допомагають переусвідомити п’ять років життя Стуса з моменту засудження влітку 1980 року до смерти у вересні 1985-го. «У цьому томі 1980 року, кримінальному томі з КДБ, Стус — людина, яку карають, бо він українець, бо він бореться за право жити іншим людям», каже автор. Окрему увагу доповідач присвятив системі захисту Стуса, наголосивши на пасивності адвоката Віктора Медведчука, котрий чітко виконував вказівки влади. Нині цей кум Путіна в суді вимагає заборонити продаж книги «Справа Василя Стуса», адже побачив у ній «образу своєї чести, гідности та ділової репутації». Видання отримало чимало нагород. Автор, зокрема, отримав премію ім. Леся Танюка «За збереження історичної пам’яти».

дей. Ми також провели опитування серед киян. На жаль, виявилося, що життя поета досі залишається таємницею для більшости. Тих же, хто читав його вірші, особливо це стосується молодого покоління, взагалі небагато. Тому ми хотіли зробити художнє кіно для широкого загалу». Письменник також зауважив, що можна про-

водити паралелі між тогочасними подіями та сучасністю, наприклад, кримінальна справа Олега Сенцова ніби під копірку списана зі «справи» Стуса. Автори книги «Заборонений» спершу написали сценарій, а потім — роман. Видали вже другий наклад цієї книги, в ньому є відмінності від фільму, зокрема, тісна прив’язка до сучасності. Сценаристи також повідомили, що привезли в США і свій попередній фільм, «Позивний «Бандерас», перегляди якого також будуть тут організовані. А головна мета їхнього приїзду — зібрати матеріал для нового сценарію: про легендарну українську співачку Квітку Цісик. На завершення розмови охочі могли придбати книгу «Заборонений» і скласти пожертви.

Конгрес українців Канади переобрав президентом Олександру Хичій Вона переобрана на три роки. Її кандидатуру підтримали делегати з’їзду КУК, що відбувся позаминулими вихідними в Оттаві. Хичій обіймає посаду президента КУК з грудня минулого року, відколи тодішній його очільник Павло Ґрод був обраний президентом Світового конгресу українців. Правник за освітою, Хичій є виконавчим директором Канадської асоціації корпоративних юристів. КУК, заснований 1940 року у Вінніпезі, об’єднує всі українські громадські організації Канади. Він складається із шести провінційних рад та 34 відділів по всій країні.

Живопис Михайла Туровського В Українському музеї у Нью-Йорку відкрилася виставка «Від темряви до світла: живопис Михайла Туровського». На виставці понад 60 творів, які створені митцем упродовж 40 років життя в США. Михайло Туровський народився 1933 року в єврейській родині у Києві. У дитинстві пережив страхіття Другої світової війни. Родина Туровських, евакуювавшись із української столиці, пережила воєнне лихоліття в Узбекистані. Після війни Туровські повернулися до України. Михайло Туровський здобув ґрунтовну художню освіту в Київському художньому інституті. Формування Туровського-художника відбувалося в середовищі «шістдесятників». Це був культурний прорив і виклик тодішній владі, яка обстоювала єдиний метод у мистецтві — соціалістичний реалізм. Незважа-

ючи на хрущовську відлигу та період послаблення цензури, шістдесятники зазнали репресій та арештів, серед яких було чимало осіб із мистецького середовища Туровського. Розуміючи наслідки такого перебігу подій, 1979 року Туровський перебирається з родиною до США. Відродження Туровського як художника відбулося в Нью-Йорку в переповненому мистцями та галереями мегаполісі. Туровському довелося для самоствердження переосмислити творчий шлях і досвід.. На виставці — твори Туровського про дві основні трагедії ХХ ст., які торкнулися українців та євреїв: Голодомор початку 1930-х та Голокост 1940-х рр. Однією з основних тем виставкиє також є тема материнства. Виставка діятиме до 22 березня 2020-го.

Літературний вечір Ліни Костенко в українців Америки Українська громада в Норт Порті, штат Флорида, мала велику приємність почути про творчість та життєвий шлях талановитої української письменниці Ліни Костенко—громадської діячки та сильної української патріотки на вечорі 9-ого листопада 2019 р. в Осередку ім. св. Андрія.

Програма вечора

Вечір розпочався коротеньким фільмом «Я вибрала долю собі сама», де показано портрети Ліни Костенко з різних періодів її життя під звуки приємної музики. Віра Боднарук, голова Товариства Української Мови (США), привітала гостей вечора і підкреслила ролю Ліни Костенко під сучасну пору як опікунки і захисниці сумління 20-ого століття усіх українців. Сценарій пера Ліди Білоус, побудований на біографічних даних і творчості Ліни Костенко, виконували ведучі вечора Ляриса Шпон, Оля Бабчук та Ліда Білоус. Їхня розповідь була ілюстрована відеофільмами «Мій перший вірш написаний в окопі» та «Крила» у виконанні Богдана Ступки.

Учасники вечора

Декламаторами віршів Ліни Костенко були Юля Лопанчук — поезія «Кобзарю»; Ігор Раковський — «Біль Єдиної Зброї»; Оля Гронь — «Доля»; Леся Попель — «Моя Любов». Вони з великим, щирим почуттям передавали зміст віршів. В другій частині вечора Жіночий Гурт в супроводі Володимира Шпічки на акордеоні виконав три козацькі пісні, які, можливо, були написані легендарною Марусею Чурай в часи визвольних боїв Богдана Хмельницького: «Їхав козак на війноньку», «Ой, на горі та женці жнуть», «Засвистали козаченьки». Публіка гучно вітала виконавців. На кінець програми Віра Боднарук запросила присутніх на каву і солодке, поділитися враженнями про почуте та оглянути виставку книжок Ліни Костенко. На пам’ятку вечора залишилася гарна афіша — програмка, виготовлена Лідою Білоус. Щира подяка всім, хто причинився до успіху вечора: за технічну поміч — Вікторові Лісничому,Уляні Рондяк та Богданові Боднарукові; фотографу Христині Шелдон та Дарії і Євгенові Томашоским і Кларі Шпічці. Віра БОДНАРУК, професор, голова Товариства Української Мови (США) Фото Христини Шелдон

7 Бліц-інформ У світі побільшало мільярдерів, серед них 7 українців Багатіїв, статки яких перевищують мільярд доларів, нарахували понад 2 тисячі. Найбільше — у Північній та Південній Америці, понад 700. Найменше на островах Океанії, втім, навіть там теж є 36 товстосумів. Кількість українських мільярдерів за рік залишилася незмінною – їх семеро. Разом володіють 13,6 мільярда доларів. У світовому списку дуже далеко від провідних позицій за багатством. Ось вони, в порядку статків: Рінат Ахметов, Віктор Пінчук, Вадим Новинський, Геннадій Боголюбов, Ігор Коломойський, Петро Порошенко, Олександр Герега. У Росії 98 мільярдерів, статки яких сумарно — 421 мільярд доларів.

Київрада найменувала вулиці на честь видатних діячів і загиблих героїв 12 листопада сесія Київської міської ради ухвалила кілька десятків нових назв столичних вулиць. Зокрема, вулиці отримали імена Сім'ї Холодних, Родини Кістяківських, Володимира Горовиця, Олени Апанович, Атени Пашко, Юрія Немирича, Тадея Рильського, Валер'яна Підмогильного, Архипа Люльки, Ніла Хасевича, Сергія Шишка, Федора Андерса, Ганни Арендт, Сильвестра Косова, Івана Білика, Михайла Дерегуса, Генерала Павленка, Марусі Чурай. Серед тих, чиїх імена отримали вулиці, — Пилип Коновал (19881959) — герой Першої світової війни, канадець українського походження (емігрував до Канади у 1913 р.). Воював проти більшовиків у складі Канадської сибірської похідної групи. Петро Радзінь (Петеріс Радзіньш) (1880-1930) — латиський військовий, підполковник царської армії, який став помічником начальника Генерального штабу армії УНР, одним із начальників в українській армії гетьмана Скоропадського, згодом — генерал латвійської армії, командувач Національних збройних сил Латвії. Мілена Рудницька (Лисяк) (1892-1976) — українська журналістка, письменниця, вчителька, голова Центральної управи Союзу українок; із 1939 року — на еміграції. Також ряд вулиць названі іменами загиблих українських воїнів, учасників українсько-російської війни на Донбасі. Це, зокрема, Андрій Кизило, Андрій Абалмасов, Кирило Гвоздик. Аміна Окуєва (Наталія Нікіфорова, Анастасія Мусафірова) (1983-2017) — лікар, громадська активістка, військова. Учасниця подій Революції гідності та російсько-української війни на сході України. Чеченська активістка. Убита на Київщині під час другого за рік замаху на її життя.

8

Світ планети

Світ- інфо №163 21 листопада 2019 року

Бліц-інформ У Києві вкотре поміняли скульптуру на місці пам’ятника Леніну Найпоширеніші прізвища в Україні та країнах ЄС

Лінгвісти Чехії з’ясували, які прізвища у Європі найбільш поширені. В Україні – прізвище Мельник, їх у нас понад 174 тисячі, друге місце у нас прізвища – Шевченко, третє — Бойко. Ось найпоширеніші прізвища ще ряду країн Європи: Польща – Новак, Німеччина – Мюллер, Італія – Россі, Франції – Мартін, Великобританія – Сміт, Фінляндія — Коонен, Швеція — Андерсен, Норвегія — Хансен, Нідерланди — Де Йонг, Білорусь — Іванов, Туреччина — Їльмаз, Іспанія — Гарсія, Португалія — Сільва.

Слово 2019 року стосується збереження довкілля, як і інші популярні слова

Кембриджський словник визначив найпопулярніше слово 2019 року. Це слово upcycling, яке порівняно з 2011 роком стало вживатися на 181% частіше. Слово «апсайклінг» означає використання старих речей або перероблених матеріалів для виробництва нових. Цей процес набирає популярності в усьому світі, оскільки передбачає зменшення виробництва, а це в свою чергу знижує вплив негативних факторів на зміну клімату. До переліку популярних слів також потрапили: carbon sink — ділянка лісу, здатна поглинати у великих обсягах вуглекислий газ і перешкоджати глобальному потеплінню; compostable — матеріал, що піддається компостуванню; preservation — збереження природних ресурсів.

Маленькі олені таки ж існують

У В`єтнамі вчені зняли на відео чепрачних оленьків, які вважалися вимерлими 15 років. Це найменші у світі парнокопитні. Щоб зберегти ареал мешкання тварин, дослідники не уточнюють місце зйомок, однак закликали надати цій території статус заповідника.

Чепрачні оленьки мешкають у Південно-Східній Азії. Місцеві жителі часто полювали на беззахисних ссавців, а в зоні їхнього проживання прискорено вирубувалися ліси. До 2004 року тварин стали вважати вимерлими, оскільки зустріти їх не вдавалося. Tварини ведуть нічний спосіб життя, мешкають поодинці або парами. У довжину вони не перевищують 75 см, а в холці максимальна висота — 40 см.

На початку бульвару Тараса Шевченка, навпроти Бессарабського ринку, на місці поваленого пам’ятника Леніну встановили чергову нову скульптуру під назвою «Протистояння». Коментар директора департаменту культури міста Діани Попової: «Скульптура «Протистояння» – це спроба оформити у візуальний образ відчуття внутрішньої напруги, конфлікту, нестримної сили, що не піддається контролю розуму. Головним важелем у житті завжди залишається щось, що є вищим навіть за пам’ять. Таким важелем, що утримує на поверхні, є усвідомлення себе вільним». Проєкт скульптури авторства Олексія Золотарьова переміг у конкурсі від Українського кризового медіа-центру для експозиції «Ціна свободи». Відомий пам’ятника Леніну в самому центрі столиці України патріоти демонтували ще під час другого Майдану, Революції гідності, започаткувавши у нас «ленінопад», що завершився юридич-

Місто знайшли за допомогою сучасної технології Археологи виявили стародавнє місто на вершині Андських гір у Перу. Воно знаходиться на 1,5 км вище за всесвітньо відому пам'ятку цивілізації інків Мачу-Пікчу та, ймовірно, є древнішим за неї. Місто знайшли за допомогою сучасної технології LIDAR - ідентифікації та визначення дальності за допомогою світла. Вона дозволила команді проглянути місцевість крізь густі кущі та кактуси, які покривають вершини гір. Дослідники побачили руїни круглих будівель, характерні для племен, що жили в цій місцевості до інків. Але при цьому була присутня й типова тераса самих інків. Поселення знаходиться в археологічній зоні, відомій як Wat'a, що на місцевому означає «острів». Вчені стверджують, що воно було своєрідним шаблоном для Мачу-Пікчу, побудованого в середині XV ст. Про існування поселення було відомо і раніше. Цю місцевість досліджували традиційними археологічними методами. Тут були знайдені могили, місця для проведення церемоній, житла і висока стіна навколо. Однак за допомогою нової технології вдалося побачити набагато більше деталей, скласти 3D знімки місцевості і виявити всі будови.

но з ухваленням парламентом у 2015 році закону про декомунізацію. Але от визначитися, чи має тут щось стояти взагалі і що саме, все не виходить. У листопаді 2016 року тут представили інсталяцію іранського митця Махмуда Бакші «Безкінечне святкування», Восени 2017 року на цьому місці встановили мистецьку арт-інсталяцію «Ритуал природи» мексиканської художниці Іси Каррільйо. 27 вересня 2018 р. тут було встановлено блакитну велетенську руку - арт-об’єкт Middle Way румунського скульптора Богдана Раци. Пізніше відкрили віртуальний пам'ятник анонімному творцю бітку тоїна Сатоші Накамото. Тобто, тривали якісь експерименти, до того ж, закордонного ґатунку. Зараз начебто наше, але доволі дивне. Наскільки воно прикрашає центр столиці країни — судіть самі. Схоже, це нині стало місцем дивних експериментів.

Генії реклами

Воістину, реклама — рушій торгівлі. Чого тільки не придумують, аби лише спродати свій товар чи послуги. Вдалий хід зробив господар невеликого магазинчика, який торгує дієтичними продуктами. На вітрині магазину розміщені манекени в дуже вузеньких светрики і штанцях, і над усім цим написано: «Ви зможете в усе це влізти, якщо будете купувати їжу у нас». Книга Мопассана, яка ніяк не продавалася під назвою «Пампушка», була розкуплена моментально, коли видавці перейменували її в «Любов та інші історії». А коли ця ж книга отримала назву «Як сталося заклання однієї французької повії», тиражі збільшилися в тисячі разів. Концерн BMW після розміщення своєї продукції в одному з фільмів про Джеймса Бонда — «Золоте око» отримав замовлення на $ 300 мільйонів, а продаж годинника Omega Seamaster було збільшено в рази. За епізод у фільмі «Основний інстинкт», з використанням віскі «Джек Деніелс», компанія Seagram's заплатила 1,2 мільйона доларів, а її продажі зросли в 5 разів. Геніально просто, практично без будь-якої реклами став відмінно продаватися миючий засіб під назвою «Звичайний порошок». Негативне ставлення до нового продукту — картоплі — у Франції свого часу було подолане нестандартним шляхом: міністр Франції Тюрго наказав поставити охорону навколо картопляних полів. «Раз охороняють, значить, цінне», подумав народ, і незабаром картопля стала одним з найпопулярніших продуктів.

Цікаві факти про китайську мову У китайській мові одне слово зазвичай має не одне значення, а велике різноманіття, і залежить лише тільки від інтонації, з якою вимовляють слово. Один голосний звук може звучати по-різному. Китайці без проблем розуміють всі ці тони, але іноземці мучаться. Натомість мешканці Китаю з різних провінцій можуть абсолютно не розуміти один одного, як ніби розмовляють на різних мовах. У Китаї іноземні мови не є обов'язковими. Здавалося б, в аеропорту повинні знати англійську мову, але в Пекіні персонал не знає його навіть на мінімальному рівні. Переписувати фрази та слова на китайську небезпечно. Точна передача ієрогліфами назви «кока-кола» звучатиме як «кусай воскового пуголовка». З цієї причини маркетологи змінили назву напою так, щоб виходило «повний рот щастя». У китайській мові є кілька слів, які дуже схожі на українські чи російські слова. Але, щоб значення було правильним, потрібно не забувати про інтонацію. До цих слів належать мама (мама), тато (па), чай (ча), кава (кофей). Для назви деяких країн не-

має ієрогліфів, тому для них підібрані такі, що дуже схожі на назви країн:Україна (Укалан), Росія (Олос). Якщо розбирати назви деяких країн на ієрогліфи, вийде, що Америка — прекрасна країна, Китай — серединна країна, Англія — героїчна країна. Клавіатури китайською мовою немає. Щоб набрати текст цією мовою, потрібно скористатися Піньїнь. Потрібно набрати текст латиницею і вибрати ієрогліф цифрами. У китайській мові немає правил пунктуації, відмінків, пропозиції будуються за однією схемою. Єдина складність — 40 тисяч ієрогліфів. Коли ведуться переговори на китайській, зазвичай немає перекладача-синхроніста, тому що це дуже складно, є ймовірність передати інформацію неправильно. Щоб все було добре, перекладачеві заздалегідь необхідний текст, який буде озвучуватися. Спілкуючись китайською мовою, не можна відповісти «так» чи «ні». У мові просто немає таких понять. Щоб відповісти на питання ствердно чи негативно, потрібно повторити дієслово, тобто, якщо запитують «чи читаєте ви?», Відповідають «читаю» або «не читаю».

Вчені повідомляють, що ієрогліфів у китайській мові налічується близько 100 тисяч, але більше ніж половина з них на сьогодні не використовується. Щоб було комфортно жити в сучасному світі (тобто, спілкуватися, дивитися телевізор, читати книги та журнали, в тому числі і спеціалізовані) досить знати 10 тисяч ієрогліфів. Щоб тільки спілкуватися на популярні теми, можна вивчити тисячу найпопулярніших ієрогліфів. Але складність полягає в тому, що величезна кількість знаків схожі один на одного, і відрізняються лише кількома лініями та крапками. Часто буває і таке, що один і той же ієрогліф позначає кілька слів. Тут розібратися складно, якщо не знати контексту. Зміна знака може змінити значення слова майже в протилежний бік. Один ієрогліф - це не ціле слово, а лише один склад. А один склад часто — ціла морфема. Всі прізвища, за винятком деяких, в Китаї складені з одного складу. Через те, що китайські ієрогліфи виглядають дуже красиво, часто буває, що в Європі ними оформляються інтер'єри. При цьому сенс ієрогліфів часто не знайомий.

Ніл, друга за довжиною ріка планети, виявився у 6 разів старшим Італійські й американські геологи знайшли свідчення того, що Ніл в своєму нинішньому вигляді існує вже більше 30 млн років. Домі вважалося, що Ніл тече по своєму руслу близько 6 млн років. Площа басейну річки Ніл становить 3 млн. 349 тис. кв.км. Для порівняння: це більш як у 5 разів перевищує територію України. Ріка бере початок на Східно-Африканському плоскогір’ї і впадає в Середземне море, утворюючи дельту площею 24 тис. кв.км. Довгий час водна система Нілу вважалася найдовшою на Землі. На 2013 рік встановлено, що найдовша річкова система у Амазонки. Її довжина становить 6992 кілометра, втім, майже стільки складає і довжина системи Нілу — 6 853 кілометри.

Королева все ще на коні

Папарацці сфотографували 93-річну королеву Великобританії Єлизавету на прогулянці верхи. У свої роки королева продовжує дивувати чудовою фізичною формою, тягою до активного життя і любов’ю до верхової їзди. Королеву Єлизавету знову помітили в сідлі вранці 11 листопада. Вона знову прог улялася парком Віндзорського замку верхи в супроводі головного грума Террі Пендрі. Для прогулянки королева одягла плащ темно-синього кольору, брюки кольору хакі, черевики. На голові у неї була незмінна хустка, а обличчя закривали сонцезахисні окуляри Королева славиться любов`ю до коней. Вона не тільки досвідчена наїзниця, а й пристрастна вболівальниця, регулярно відвідує кінні змагання. За 31 рік участі її коней у скачках, королева виграла значну суму — майже $10 млн.

Cвіт історії

Світ- інфо №163 21 листопада 2019 року

9

Історія: цікаві й маловідомі факти

Об’єкти України, які входять до спадщини ЮНЕСКО До них може додатися Аккерманська фортеця

Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури, скорочено ЮНЕСКО, — міжнародна спеціалізована установа Організації Об'єднаних Націй, яка сприяє ліквідації неписьменності, підготовці національних кадрів, розвитку національної культури, охороні пам'яток культури тощо. Входить майже 200 країн. Україна є членом ЮНЕСКО від 1954 року. Головний осередок ЮНЕСКО знаходиться в Парижі. ЮНЕСКО має видавництво, в якому різними мовами з'являються 26 періодичних видань, серед них «Кур'єр ЮНЕСКО» (35 мовами), «Культури», «Музеум», «Перспективи освіти» та ін. У списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО більше тисячі найменувань зі всього світу. Сім з них — в Україні. Однак, щоб потрапити до спадщини організації, об’єкт повинен спочатку бути в попередньому списку. Як зазначає Постійне представництво України при ЮНЕСКО, Акерманську фортецю оцінять Міжнародний союз охорони природи, Міжнародна рада зі збереження пам’яток і Міжнародний дослідницький центр по збереженню і реставрації культурних цінностей. Остаточне рішення приймає Комітет всесвітньої спадщини ЮНЕСКО на сесії раз на рік.

Історичний центр Львова.

Аккерманська фортеця — історико-архітектурна пам’ятка XIII–XV століть. Знаходиться в м. Білгород-Дністровський Одеської області. Це одна з наймогутніших та найцікавіших фортець Півдня. ЇЇ прекрасно збережені мури, що височіють над темними водами лиману, і нині вражають своєю величчю та неприступністю. Найбільш давньою є цитадель, споруджена в другій половині XIII – першій половині XIV ст. А ось сім об’єктів України, які вже входять до спадщини ЮНЕСКО.

Одна з найзнаменитіших античних бібліотек – Александрійська - заснована на початку III століття до нашої ери. В елліністичному світі вона була центром освіти і науки. В її фондах знаходилося близько 750 тис. згортків. Понад півтори тисячі років тому вона була зруйнована, існує безліч версій відносно того, як же це сталося. Найпопулярніша з них свідчить про те, що бібліотека була спалена під час захоплення Александрії туркамиосманами. На початку XXI століття унікальне книгосховище, що стало легендою, було відновлено зусиллями низки країн. Зараз це головна бібліотека Єгипту, культурний центр, розташований на березі Середземного моря у місті Александрія. Бібліотека одночасно є й меморіалом Александрійської бібліотеки, загубленої в давнину, і сучасним центром науки і освіти. У Середні віки в монастирях існували бібліотеки, при яких діяли скрипторії (майстерні по переписуванню рукописів). З винаходом Іоганном Гутенбергом у XV столітті книгодрукування кількість бібліотек стала збільшуватися, а в новий час - з поширенням грамотності підвищилася і кількість відвідувачів бібліотек.

Загадкова бібліотека в історії - це легендарна бібліотека царя Івана Грозного. Це колекція книг і документів, останнім власником якої ймовірно був Іван IV. За однією з версій, бібліотека була їм захована. Її пошуки ведуться вже кілька століть, однак вона досі не знайдена. Однією з найбільших бібліотек за всю історію людства є Бібліотека Конгрессу США у Вашингтоні. Налічує більше 75 млн найменувань, включаючи книги, фотографії, записи, музичні композиції. Бібліотека відкрилася у 1800 р. Нині для перевезення комп'ютерного парку бібліотеки знадобилось би 75 вантажівок. На побіжний перегляд кожного з примірників зберігання бібліотеки довелось би затратити 137 років життя без сну та відпочинку. Найбільшою електронною бібліотекою на сьогодні є Всесвітня цифрова бібліотека. Її урочисте відкриття відбулося 21 квітня 2009 р. Засновником цього глобального проекту стала Бібліотека Конгресу США. Учасниками міжнародного проекту є національні книгосховища й архіви різних країн. Завдяки цій унікальній бібліотеці мільйони людей можуть отримати безкоштовний доступ до скарбів культури та архівів різних країн світу 7 мовами.

Дерев’яні церкви Карпатського регіону Польщі та України.

Також до списку входять: Букові ліси Карпат і Дуга Струве (градусне вимірювання Землі, в Україні знаходиться шість пунктів для визначення розміру Землі).

Чернівці. Резиденція митрополитів Буковини і Далмації.

Таємниці Чорного моря

Сірководневе зараження

Науковці і досі займаються вивченням причин і обставин насичення морських глибин високою концентрацією сірководню. Нині є тільки дві версії: або сірководень виходить з глибоких морських тріщин та маленьких западин, або з'являється в зв'язку зі специфічними діями морських бактерій. Наразі вчені переймаються загрозою підводного вибуху та тим, що море може навіть спалахнути.

Загадкова істота Ще за сотні років до нашої ери давньогрецький історик Геродот згадував про істоту, яка жила у водах Понта Евксинського, нині Чорного моря. Чудовисько було з

великим тулубом, схожим на гриву з гребенем і довгим хвостом, воно мало величезні пазуристі лапи, червоні очі та широку пащу. Також це стверджували і місцеві мешканці, які нібито ще у 1985 році побачили цю ж тварину. Окрім цього, в червні 2011 року рибалки зловили в севастопольській акваторії чудо-рибу. Вони стверджували, що зловили чи маленького кита, чи акулу, чи рибу з двома головами, одна з яких зовні схожа на горб. За описами вона була схожа на акулу, яка вимерла сотні років тому.

Золото не знайденого корабля У 1854 році на Чорному морі розігралася сильна буря, під час якої

Секретні проекти Гітлера Під час Другої світової війни вчені, інженери нацистської Німеччини винаходили досить амбітні та неймовірні за своїм задумом проекти. Деякі з цих апаратів були надсучасними, а інші ж просто не піддавалися поясненню з боку здорової логіки. Вождь німецьких нацистів Адольф Гітлер до останніх хвилин вірив у своє секретне спасіння: ще трохи, і Третій Рейх міг би обзавестися власною Зіркою смерті. І це не перебільшення. Вогнева міць сухопутного крейсера Landkreuzer P. 1500 Monster в перспективі була просто неймовірною.

Убер-танк збиралися будувати на базі апарату Дора. А гармата Дори була 50 метрів завдовжки, стріляла снарядами по 5 тонн. Інший проект — гігантський літак Юнкерс 322 «Мамонт», призначався для десантування танків. Розмах крил «Мамонта» був порівнянний з розмірами футбольного поля. Амбітніше за все виглядала ідея вивести на орбіту особливу сонячну гармату. Над розробкою проекту працював німецький вчений Герман Оберт: згідно з його розрахунками, потрібно було10 років для реалізації проекту.

судно «Чорний принц», що доставляло золото для платні військам, пішло на дно. Після цього численні золотошукачі намагалися знайти цей корабель, але марно. На борту було скарбів на 65 мільйонів доларів. Шукають судно-привид і по нині

Хвилі-гіганти У XX столітті вченим вдалося зафіксувати гігантські хвилі на Чорному морі. Висота звичайних хвиль дорівнює 1-2 метра, але дослідникам вдалося зафіксувати хвилю висотою в 25 метрів і довжиною в 200 метрів. Невідомо, як вони там виникли, адже море має занадто малу площу, щоб хвилі в ньому могли досягти високої швидкості і великої висоти.

Відкриття мосту «Золота Брама», Сан-Франциско, США, 27 травня 1937 р.

Дещо про бібліотеки

Севастополь. Стародавнє місто Херсонес Таврійський.

Київ. Собор святої Софії (на фото) і прилеглі чернечі будівлі, а також Києво-Печерська лавра.

Світ історії

10

Світ- інфо №163 21 листопада 2019 року

Не пощастило з народженням: інтернаціоналізм по-сталінськи

«Нацисти вбивали за національним принципом, в той час як більшовики вбивали людей як представників «реакційних класів». Однак Сталін пильно спостерігав за діями свого берлінського конкурента і все «цінне» брав на озброєння. Зокрема, аж ніяк не відмовлявся і від масових репресій за суто національним принципом.» (Марк Солонін, історик).

25 травня 1936 року розпочалася хода по радянських екранах знаменитого фільму «Цирк», творці якого талановито доводили, що расизму і шовінізму в СРСР немає.

9 березня, за два з половиною місяці до прем'єри, політбюро ЦК ВКП (б) видало постанову «Про заходи, що захищають СРСР від проникнення шпигунських, терористичних і диверсійних елементів», яка різко ускладнила в'їзд і натуралізацію будь-яких іммігрантів. У реальному житті у героїні актриси Любові Орлової могли виникнути великі проблеми. Ще гірше було своїм громадянам, яким не пощастило належати до титульних націй. Особливо тим, хто мав зарубіжних родичів, міг підтримувати зв'язки з закордоном і в думках вважати Радянський Союз не єдиною батьківщиною. У партійних і чекістських документах їх називали «іноземними для СРСР національностями». Репресіям піддавалися всі. В абсолютних цифрах серед постраждалих більше всіх було росіян — тому що в країні їх було більше. Але для представника «неблагонадійного» народу ризик потрапити під каток збільшувався багаторазово. Тільки з 25 серпня 1937 по 17 листопада 1938 року по «національних операціях» були розглянуті справи 346 713 осіб, з них засуджені 335 513 і розстріляні 247 157 осіб, тобто 36,3% всіх жертв «Великого терору». Число депортованих за національною ознакою склало близько трьох мільйонів чоловік. Це не рахуючи неміряної кількості тих, кому зіпсували життя, змусили довгі роки тремтіти від страху і відчувати себе людьми другого сорту.

Почали з німців

Події 1937-1938 років не даремно називають «Великою чисткою». Готуючись до війни, Сталін вирішив заздалегідь позбутися від усіх, в кому сумнівався. Масові репресії проти «неблагонадійних» національностей почалися 25 липня 1937 року, з наказу НКВС номер 00439. Місцевим органам НКВС наказувалося «в п'ятиденний термін заарештувати всіх осіб німецького походження, в тому числі політичних емігрантів, які працюють або раніше працювали на військових заводах і заводах, що мають оборонні цехи, а також на залізничному транспорті, і в процесі слідства домагатися вичерпного розкриття не викритої досі агентури німецької розвідки». За «німецькими» справами були засуджені 55 055 чоловік, в тому числі розстріляні 41 898.

Не забули нікого

Потім пішли нові накази і директиви.

11 серпня 1937 року: «Польська операція». Заарештовано 143 810 чоловік, засуджено 139 835 і розстріляно 111 091 - кожен шостий з етнічних поляків, що жили в СРСР. Перед цією кількістю жертв тьмяніє навіть Катинська розправа, хоча саме вона стала відома всьому світу.

17 серпня 1937 року: «Румунська операція». Засуджено 8292 людини, розстріляні 5439.

30 листопада 1937 року: операція щодо перебіжчиків з Латвії, активістів латиських клубів і товариств. Засуджено 21 300 чоловік, розстріляні 16 575.

11 грудня 1937 року: «Грецька операція». Засуджено 12 557 осіб, розстріляно 10 545.

14 грудня 1937 року: директива про поширення репресій по «латиській лінії» на естонців, литовців і фінів. По «естонській лінії» засуджено 9735 осіб, в тому числі до розстрілу засуджені 7998, по «фінській лінії» відповідно 11 066 і 9078 чоловік. Директиви по фінах домігся від Москви глава НКВС Карелії Карл Теніссон — сам етнічний латиш.

29 січня 1938 року: «Іранська операція». Засуджено 13 297 чоловік, розстріляні 2046.

1 лютого 1938 року: операція щодо болгар і македонців. Число жертв не встановлено.

16 лютого 1938 року: «Афганська операція». Засуджено 1557 чоловік, розстріляно 366. Політбюро ЦК ВКП (б) 23 березня 1938 року ухвалило постанову «Про очищення оборонної промисловості від осіб, що належать до національностей, щодо яких проводяться репресії». 24 червня директиву про видалення останніх зі збройних сил видав наркомат оборони. Всі «національні операції» передбачалося завершити на 1 серпня 1938 року. Але навіть при винесенні вироків списками (як тоді говорили, «в альбомному порядку») і «трійками» накопичилося стільки нерозглянутих справ, що робота тривала ще 3,5 місяця. До і після 1937-1938 років розстрілювали приблизно кожного двадцятого із засуджених за політичними статтями (інші вирушали в ГУЛАГ), в цілому під час Великого терору були розстріляні 43% засуджених, а по «національних справах» - 73,66%. З невідомої причини, відсоток страчених був найвищим серед греків (81%) і фінів (80%).

«Арештуємо — зізнаєтеся!»

«Арештуємо — зізнаєтеся!» — ця фраза, кинута Молотовим Бухаріну на лютнево-березневому пленумі ЦК 1937 року, в повній мірі стосувалася методів ведення «національних справ». На запитання начальника управління НКВС по Смоленській області Олексія Насєдкина, чи можна заарештовувати за відсутності компрометуючих матеріалів, Єжов відповів: «Матеріал добудете в ході слідства». Співробітники НКВС України, заарештовані в 1939 році в ході чистки «органів» від людей Єжова, засвідчили: «Була установка [наркома внутрішніх справ України

Олександра] Успенського, що треба заарештовувати поляків і німців незалежно від того, чи достатньо на них матеріалів. Домінуючу роль грала їх національність». За словами начальника відділу управління НКВС по Московській області Арона Постеля, латишів у столиці «брали» за даними з паспортних столів.

Особливе ставлення до поляків

42% репресованих і 45% розстріляних по «національних справах» склали поляки. Тільки «польських шпигунів» НКВС виявив близько 102 тисяч, в тому числі в абсолютно нецікавому для польської розвідки Сибіру. Згідно з наказом Єжова від 11 серпня 1937 року, арешту підлягали «всі військовополонені польської армії, перебіжчики з Польщі, незалежно від часу переходу їх в СРСР, політемігранти і політично обміняні з Польщі», іншими словами, польські комуністи і друзі Радянського Союзу. «Засуджені до заслання, в травні 1940 року вивантажені в порожньому степу, відразу почули від начальника, що вони помруть тут, але тривалість життя буде залежати від їх роботи. Денний пайок становив менше 100 калорій. Понад сто матерів з дітьми жили в глиняній землянці без вентиляції, водопроводу і санітарних зручностей. Взимку вдень випаровування замерзали на стелі, вночі вода струмками текла на сплячих. Люди ходили по кісточкаи в нечистотах ...» (Казімєж Обухівський, польський вчений, який дитиною пережив з батьками заслання в казахський Голодну степ). Чекісти виявили в СРСР ще й «Польську військову організацію», нібито створену ще в 1914 році особисто Юзефом Пілсудським. Її звинувачували в тому, що самі більшовики ставили собі в заслугу: розкладанні російської армії під час Першої світової війни. У російських архівах є свідчення про випадки, коли заарештованих росіян, українців і білорусів змушували «зізнатися» в тому, що вони поляки. Репресії проти проживаючого в Москві керівництва польської компартії в 1937-1938 роках були звичайною практикою, але те, що її оголосили «шкідливою» і розпустили рішенням Комінтерну, — факт унікальний. З Польщею у Сталіна були особливі рахунки. Під час провальної для Радянської Росії війни з Польщею 1920 року він був членом Реввійськради (політкомісаром) Південно-Західного фронту. Багато істориків пояснюють розправу над командуючими в тій війні Михайлом Тухачевським і Олександром Єгоровим у 1937 році, серед іншого, бажанням Сталіна позбутися свідків своєї ганьби. Тухачевський, поки був живий, за словами очевидців, теж буквально втрачав самовладання при згадці Польщі. Сусідню країну в СРСР вважали головним потенційним противником і звинувачували в чому завгодно. Наприклад, як випливало з під-

писаної Сталіним і Молотовим постанови від 22 січня 1933 року про боротьбу з міграцією селян в міста, люди, виявляється, робили це, не намагаючись врятуватися від Голодомору, а «будучи підбурювані польськими агентами».

Китайці і Кульвец

По китайцях окремої директиви не було, але в спокої їх теж не залишили. Наприкінці 1937 року в НКВС СРСР вирішили, що Бодайбинський район Іркутської області відстає за темпами виявлення «ворогів народу». Туди був відряджений старший лейтенант держбезпеки Борис Кульвец, який насамперед посадив районного прокурора і взявся сам виписувати ордери на арешт. На тодішні часи в діяльності Кульвеца не було б нічого примітного, якби не дві обставини. По-перше, він розвернувся в тих самих місцях, де в 1912 році стався «Ленський розстріл», що сколихнув Росію і світ. Причому кількість знищених НКВС у одному лише районі в шість з гаком разів перевищило число жертв «царських сатрапів». По-друге, чомусь саме в Бодайбо, від якого, як казав герой Гоголя, три роки мчися і до жодної держави не доїдеш, емісар НКВС особливо турбувався національним питанням. «Заявляю ще раз і з цим помру, що працював чесно, не жаліючи себе, не гребував ніякою роботою аж до того, що в непристосованих районних умовах трупи страчених доводилося тягати на собі, я приходив з операції обмазаний кров'ю, але моє моральне пригнічення я піднімав тим, що робив потрібну і корисну Батьківщині справу.» (Борис Кульвец, з касаційної скарги.) «Німецька розвідка — по цій лінії справи у мене погані. Постараюся розкопати. Фінська — є. Чехословацька — є. Для повної колекції не можу розшукати італійця і француза», повідомляв він керівництву управління НКВС по Іркутській області. Виявити італійця і француза йому, при всьому старанні, не вдалося, зате в районі працювали на видобутку золота близько 500 китайців і корейців. «Китайські справи — по місту заарештував всіх до єдиного, найближчі копальні теж спустошив. Залишилися тільки далекі копальні в 200-300 кілометрах. Туди розіслав людей. Розгромлю всіх китайців у найближчі дні», рапортував Кульвец. За іронією долі самого Кульвец в 1940 році оголосили японським шпигуном, дали 10 років таборів, і його слід в подальшому втрачається.

Етнічні депортації

Вперше пропозиція виселити представників певного етносу публічно прозвучала в СРСР у 1923 році. Делегати партійної конференції Приморського краю постановили видворити за його межі корейців, що були, на їхню думку, «авантюристами і шахраями». Ідея втілилася в життя через 14 років. Якщо для розстрілу або від-

правки в ГУЛАГ все-таки були потрібні хоч надумані звинувачення, то для депортації не було потрібно і цього. Укладачі наказів і постанов у багатьох випадках не приховували, що єдиною підставою є національна приналежність. Жовтень-грудень 1935 р.: виселення фінів-інгерманландців з Ленінграда, Ленінградської області і Карелії в Середню Азію і Свердловську область (23217 осіб).

28 квітня 1936 р.: постанова Раднаркому СРСР про переселення з прикордонної зони України в Казахстан поляків і німців (близько 70 тисяч чоловік).

9 січня 1937 р.: директива НКВС про виселення з Азербайджану 2500 іранців.

21 серпня 1937 р.: постанова ЦК ВКП (б) і Раднаркому «Про виселення корейців з території Далекосхідного краю». Депортовані в Казахстан і Узбекистан 171781 людина.

11 жовтня 1937 р.: директива НКВС про виселення курдів з Баку і прикордонних районів Азербайджану в Казахстан (2446 людей).

10 червня 1938 р.: початок виселення китайців з Далекого Сходу в Синьцзян (7,9 тисячі чоловік). Тих, хто відмовилися їхати в Китай (3,3 тисячі чоловік) розселили в Казахстані.

10 лютого 1940 р.: початок депортації «антирадянських елементів» з приєднаних за пактом Молотова-Ріббентропа Західної України і Західної Білорусії (381 тисяча осіб, в тому числі 110 тисяч етнічних поляків).

22 травня - 20 червня 1941 р.: депортація 55,3 тисячі «ненадійних осіб» з країн Балтії і прикордонних районів України, Білорусії і Молдавії.

28 серпня 1941 р. : указ президії Верховної Ради СРСР про ліквідацію автономної республіки німців Поволжя і виселення її жителів до Сибіру і Середньої Азії (446 480 осіб). До травня 1942 року туди ж відправили ще 367 тисяч етнічних німців зі всієї Європейської частини СРСР. Депортовані чоловіки і жінки були мобілізовані на важкі роботи в рудниках і на лісозаготівлях і залишалися в цьому стані до 1947 року.

28-29 грудня 1943 р.: депортація калмиків в Алтайський і Красноярський краї, Омську і Новосибірську області (97 867 осіб). Пік депортацій припав на 1944 рік, коли були виселені, переважно в Середню Азію, понад мільйон чеченців, інгушів, карачаївців, балкарців, турок-месхетинців, кримських татар, інших народів.

25-28 березня 1949 р.: депортація з країн Балтії (94799 осіб).

1944-1953 рр: вислання 203 тисяч жителів Західної України. «Українці уникли поголовної депортації тому, що їх занадто багато й нікуди було вислати. А то б він [Сталін] і їх виселив», стверджував Микита Хрущов в знаменитому доповіді XX з'їзду КПРС. Якби не смерть вождя, до репресованих народів, ймовірно, додався б ще один — радянські євреї. Артем КРЕЧЕТНІКОВ Видання ВВС Сайт Аргумент», 25. 10. 2019

Світ- інфо №163 21 листопада 2019 року

Cвіт історії

Українські дисиденти, яких народив Донбас До річниці створення Української Гельсинської Групи

9 листопада 1976 року письменник Микола Руденко оголосив про створення Української Гельсинської Групи. Так в СРСР з'явилася легальна організація захисту прав людини. Члени УГГ захищали тих, кого радянська влада переслідувала за проукраїнські переконання, надавали їм моральну і юридичну підтримку, збирали й поширювали інформацію про порушення прав людини. За таку діяльність учасників Української Гельсінської групи (УГГ) переслідували, арештовували, катували, ув’язнювали у табори, проте вони все рівно продовжували боротися за українські національні інтереси. 41 людина була ув`язненя, 550 років ув’язнення у підсумку. Про діяльність Української Гельсінської групи чув майже кожен українець, але мало хто знає, що у цій наймасштабнішій українській спілці правозахисників велику роль відіграли дисиденти з Донбасу.

Співзасновник УГГ і письменник

Микола Руденко народився у селі Юр’ївка, нині це Лутугинський район Луганської області. Писати почав з дитинства, але після демобілізації став відомим письменником-фронтовиком і парторгом Спілки письменників України. Його завданням було давати негативні характеристики репресованим письменникам, яких звинувачували у «космо-

політизмі». Після того, як Руденко відмовився, він сам потрапив під пильне око радянських органів. А після його критики марксизму був виключений з КПРС. У квітні 1975 року вперше був заарештований – за правозахисну діяльність, але його амністували як учасника війни у зв’язку з тридцятиріччям перемоги. Але на цьому добрі справи з боку радянської влади закінчилися – Руденкові не давали працювати, не відновили пенсію як інвалідові війни, а крім того, ледве не закрили у психлікарні.

9 листопада 1976 року Микола Руденко оголосив про створення Української Гельсінської групи на підтримку Гельсінського акту, яким 35 країн скріпили зобов’язання з безпеки і прав людини. У лютому 1977 року Миколу Руденка заарештували і засудили на 7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання за так звану «антирадянську агітацію і пропаганду». Всі твори Руденка були вилучені з продажу і радянських

бібліотек і кваліфіковані як «наклеп на радянську владу».

Вчитель, який захищав українськомовний Донбас

Олекса Тихий народився в селі Іжевка у Донецькій області. Уже в 21 рік ледве не потрапив у тюрму за критику безальтернативності виборів в СРСР із єдиним кандидатом.

Після цього працював вчителем біології, далі – історії. Тихий вважав, що комсомол і суспільні заборони в Радянському союзі не можуть виховати самостійних особистостей, тож зауважував, що дітей потрібно вчити боротьбі за справедливість, громадській відповідальності й людській гідності. У лютому 1956 року він написав листа до ЦК КПРС, де виступив проти введення військ Варшавського договору в Угорщину. Як результат, засуджений на 7 років табору і 5 років позбавлення громадянських прав. Після тюремного терміну Тихий не зміг повернутися до школи, тож працював пожежником, вантажником, слюсарем-механіком, але при цьому укладав словник української мови, готував збірку висловлювань видатних людей про значення мови «Мова народу. Народ», розробляв «метод навчання без школи». Сам же постійно публікував твори про русифікацію рідного краю і відродження української культури на Донеччині, повернення української мови в освіту. У 1976 році став співзасновником УГГ. Тихого було засуджено разом з Миколою Руденком, але на 10 років позбавлення волі. Для 50-літньої людини, що вже відсиділа 10 років у таборах і підірвала своє здоров’я, такий вирок був смертельним. У Тихого була виразка шлунку, але, незважаючи на це, він протестував проти нелюдських умов утримання політв’язнів 52-денним голодуванням. Його тримали в карцері, йому провели операцію, після якої тільки сильніше виросла грижа, йому спеціально зшили шлунок, щоб було боляче, але він ніколи не скаржився і так і не написав «покаяння». У 1980 році Олексу Тихого перевели у табір для політв’язнів у селищі Кучино Пермської області Росії, а 6

травня 1984 року він помер у тюремній лікарні: за словами представників УГГ, його залишили без догляду.

Письменникреволюціонер

Василь Стус народився 6 січня 1938 року. Більшу частину свого життя прожив у Донецьку. Тут навчався в педагогічному інституті, працював на шахті, вчителював.

У 1965 році, коли у київському кінотеатрі «Україна» презентували фільм «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова, Василь Стус разом із Іваном Дзюбою, В’ячеславом Чорноволом і Юрієм Бадзьом повідомили присутнім: в Україні почалися таємні арешти інтелігенції. Це була перша громадянська політична акція протесту в СРСР після сталінських часів, за це Стуса відрахували з аспірантури. Перший раз Стуса заарештували 12 січня 1972 року. Поет провів 9 місяців у слідчому ізоляторі, а у вересні того ж року за «антирадянську агітацію й пропаганду» його засудили на 5 років позбавлення волі і 3 роки заслання. Весь термін ув’язнення перебував у таборі суворого режиму в Мордовії. До Української Гельсінської групи Стус приєднався вже після першого ув’язнення. Після того він зрікся радянського громадянства: «Бути радянським громадянином – це значить бути рабом. Я ж до такої ролі не надаюся. Чим більше тортур і знущань я зазнаю, тим більший мій опір проти системи наруги над людиною і її елементарними правами, проти мого рабства». З травня до вересня 1980 року тривав другий суд над Стусом, якого знову звинувачували в «антирадянській діяльності і пропаганді», йому присудили ще 10 років ув’язнення і 5 років заслання. Через нелюдські умови стан Василя Стуса постійно погіршувався. Він зазнав операції на шлунку, покалічив ноги, почались проблеми з нирками. Медичної допомоги не отримував, і навпаки, його постійно змушували працювати ще більше. Стуса намагалися визволити, навіть пробували висунути на здобуття Нобелівської премії. Але Стус у ніч із 3 на 4 вересня 1985 року загинув у холодному карцері в таборі на Уралі. За офіційною версію – «зупинка серця», проте друзі-політв’язні кажуть: це

була справжня розправа режиму над поетом і людиною, який не піддавався тискові.

Луганський «світлячок»

Надія Світлична народилася в селі Половинкине Луганської області. На той момент українські села ще не зазнали тотальної русифікації, тож українська була природною мовою спілкування в їхній родині. Навчалась на філологічному факультеті Харківського університету, їздила з діалектологічними й фольклорними експедиціями Харківщиною.

8 листопада 1967 року Надія Світлична разом із братом Іваном, Ліною Костенко та Іваном Дзюбою послали лист-протест першому секретареві ЦК КПУ Петрові Шелесту, в якому називали процес над В’ячеславом Чорноволом «особистою помстою, розправою наділених владою людей над людиною, яка інакше мислить і зважується критикувати дії окремих радянських установ». Надія Світлична вела правозахисну діяльність, яка принесла їй звинувачення в «антирадянській агітації та пропаганді», за що її двічі заарештовували, а 1973 року засудили на 4 роки таборів, які вона відбувала у мордовських концтаборах. Але й за ґратами вона залишалась «голосом народу» і брала участь у протестах. Після повернення з ув’язнення їй погрожували арештом за «дармоїдство», відмовили у прописці і не брали на роботу. 10 грудня 1976 року Надія Світлична відмовилась від радянського громадянства, пояснюючи таке рішення жорстокою розправою над Левком Лук’яненком, В’ячеславом Чорноволом, Василем Стусом та іншими дисидентами. Після виїзду з СРСР була активним членом Закордонного представництва Української Гельсінської групи і редактором-укладачем «Вісника репресій в Україні» у США, де розповідала правду про те, що радянський режим робить із носіями української культури. В 1983–1994 роках працювала в українській редакції Радіо Свобода у НьюЙорку. Ольга СТРИЖОВА Донбас. Реалії. Радіо Свобода, 09. 11. 2019.

11 Книга про український Донбас Днями побачила світ книга: «Літопис українського Донбасу. Донбас у 1921-1941 роках». Юрій Косенко, голова правління громадської організації «Українська Ініціатива», — її упорядник й автор передмови, анотацій до всіх умовних розділів та підсумків цього науково-популярного видання. До речі, він є нашим земляком із Чернігівщини, з Ічнянщини. Ця важлива книга з історії Донбасу часів становлення та утвердження тоталітарного комуністичного режиму у міжвоєнний час, де зібрані рідкісні, маловідомі або зовсім невідомі архівні документи і матеріали, видана на замовлення Міністерства інформаційної політики України, надрукована приватним підприємством «Формат» в м. Ічня на Чернігівщині. Книга присвячена, як влучно визначає упорядник, «періоду першої російсько-радянської окупації регіону», під час якого відбулися такі знакові та трагічні події як колективізація і Голодомор, становлення планової командно-адміністративної системи економіки, нещадне визискування ресурсів та мешканців регіону, нищення інтелігенції та жорстока русифікація. Про тодішнє життя на Донбасі читач дізнається з архівних документів та свідчень учасників тих подій. Важливо, що книга побудована у живому, доступному для розуміння найширшому колу читачів без спеціальної освіти. Варто також відмітити, нове видання є фактично продовженням успішної та популярної книги «Літопис українського Донбасу. Донбас в часи визвольних змагань 1917-1921 рр.», яка побачило світ у 2018 році на замовлення Міністерства інформаційної політики України. Для отримання цієї нової книги з історії Донбасу варто до кінця поточного року звернутися до Міністерства інформаційної політики України. Сподіваємося також, що її електронну версію викладуть у розділі онлайн-бібліотеки сайту міністерства. Сергій БУТКО, Український інститут національної пам’яті Чернігів

Фото з життя СРСР, за які авторів могли й посадити

«Прапороносець на льоду». 1981 р. Дуже весела атмосфера.

«Продаж баранячих кісток». Вулиця Віри Соломіної, Новокузнецьк. 1980-ті роки. Ті самі «найкращі у світі радянські продукти». Фото зроблені фотографами Володимиром Воробйовим і Володимиром Соколаєвим.

12

Світ історії Чернігівщини

Тест на державність

Музей рідкісної книги у Ніжині подає приклад іншим Нарешті це сталося! По двох роках роботи проекту «Тест на державність» нам пощастило відвідати заклад, який блискуче пройшов це випробування. Непересічна подія відбулася у Ніжині, в Музеї рідкісної книги Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя. Впродовж екскурсії ми почули факти з історії української та європейської книжкової культури без жодних імперських штампів та радянських ідеологем. Автор експозиції і тексту до неї – історик, директор му-

зею Олександр Морозов. 2008 року, одразу після призначення на посаду, він ініціював рішучі зміни в чинній експозиції. І за короткий час на місці Шолохова та Горького у вітринах постали рідкісні книги та рукописи, які перетворили музей в один із найцікавіших та найзмістовніших в Україні. Історія бібліотеки почалася 1820 року, коли у Ніжині відкрили Гімназію вищих наук, а при ній – книгозбірню. До початку ХХ століття у фондах було зібрано багатотисячну колекцію манускриптів і стародруків. Але у 30-х роках більшовики вилучили з бібліотеки і вивезли до Києва 10 тисяч рідкісних видань. Навіщо? Олександр Морозов пояснює: «У 30-х роках комуністична влада проголосила курс на створення нової людини – інтернаціоналіста. Для реалізації такого плану комуністам треба було відірвати народ від історичного коріння. Саме з цією метою з провінції вивозили стародруки. Доступитися до них у Києві могли лише ліцензовані вчені, які під наглядом партії писали історію «как положено». Але книгозбірня була дуже багатою і – попри такі значущі втрати – у фондах лишилася достатня кількість раритетних видань, якими 2008 року і було сформовано чинну музейну експозицію.

дірваний від українськоУ своєму короткому огляді го коріння і примусово ми зупинимося лише на малій пересаджений на російдещиці експонатів, класифіський ґрунт, коли правокувавши їх за допомогою преславна церква за Петра I фікса «НАЙ». стала знаряддям державНАЙдавніші українські ної політики. рукописи представлені копіяДанило Туптало, як ми Остромирового Євангелія автор «Житія святих», на (1056 рік) та Збірника Святоспівтора століття став найлава (1076 рік). Оригінали цих відомішим у Російській манускриптів нині перебуваімперії киянином. Але ють в Росії і зараховані там до російського «культурного на- Факсимільне видання Пересопницького вже під іншим ім’ям – Димитрій Ростовський. следия». Євангелія Представлений в ексАле Олександр МороАнтонія Радивиловського. Пропозиції 4-й том «Житія» надрузов представляє книги як найчитавши її, патріарх вкрай розкований у лаврській типогралютився, розпорядився вилуфії. Олександр Морозов демончити видання з усіх бібліотек та струє останню сторінку видання монастирів і привселюдно спаз інформацією, що книга вилити. дана коштом гетьмана МазеЩо ж так обурило московпи. Але прізвище «Мазепа» реського святійшого у збірці протельно затерте сажею: «В імпеповідей про життя згідно з Борії був наказ ретельно нищити жими настановами? – Укравсе, що пов’язане з Мазепою». їнська мова! (Дивовижно стаНАЙвідомішим студентом більна причина зненависті, Ніжинської гімназії вищих наук, яка крізь віки об’єднує москова отже і користувачем бібліотеських архіпастирів із комуніски, був Микола Гоголь. В експотичними диктаторами та чинзиції представлено кілька ціканою російською владою). 1688 вих видань різного часу. Але на року за наказом патріарха у величезних багаттях на вулицях Москви спалили «Вінець Хрисдавніші українські пам’ятки тов» Антонія Радивиловського, старослов’янської мови адже разом з ним понищили також «обидва рукописи створені у Китвори видатних українських боєві і яскраво репрезентують кигословів – Петра Могили, Лазаївську книжкову культуру 11-го ря Барановича та Інокентія Ґістоліття». зеля. НАЙперший рукопис канонічного тексту українською моІ відтоді було заборонено вою представлений факсимільдрукувати книги українською ним виданням «Пересопницьке мовою. Євангеліє» (1556 рік). Історію В експозиції Музею рідкісстворення рукопису Олександр ної книги державного універМорозов пояснює у контексті ситету імені Гоголя представзагальноєвропейського кульлений оригінальний примірник турного руху: «Це був період ста«Вінця Христова», який вийшов Четвертий том «Житія святих» новлення національної само1688 року у лаврській типограіз затертим сажею підписом, свідомості різних народів, коли фії коштом гетьмана Івана Мапрізвищем Івана Мазепи формувалися національні мови зепи. особливу увагу заслуговує преі державні кордони. 1522 року зентація цього всесвітньо відовийшла перша у світі Біблія намого автора, як українського ціональною (німецькою) мописьменника. вою. А вже у 1556-му в Пересо«Шевченко, Куліш, а пізніпницькому монастирі на Волині ше і Драгоманов послідовно – перший переклад Євангелія вважали Гоголя українським українською мовою». (До речі, перший переклад Євангелія письменником, що писав російросійською з’явився аж 1822 ською мовою». року). «На оригіналі рукопису є «Усією своєю суттю Гоголь – автограф Мазепи – 1701 року наш, український, – почули ми гетьман подарував безцінний посилання на професора Ваманускрипт Преображенськосиля Яременка, – і в його твому собору в Переяславі. Перах сконцентровано могутню ресопницьке Євангеліє є дердуховну силу, величезну енержавним символом України. На гію, яка вічно працюватиме на ньому присягають президенти Україну». України». У цьому місці екскурсії ми НАЙнесподіванішу реакКнига «Вінець Христов» хотіли заперечити шановному цію Московського патріарха (1688 рік) директору. Бо ж яким чином ГоІоакима спричинила книга «Віголь може працювати на Укранець Христов» (1688 рік) намісїну, якщо Міносвіти не так давНАЙпопулярніше виданника Києво-Печерської лаври но означило його чужоземним ня, український бестселер 17–18 століть – «Житія Свяавтором? І через це українські тих» (Четьї-Мінеї) Димитрія школярі вивчають «Ніч перед Ростовського. Це перший на Різдвом» у курсі програми зарусхіднослов’янських землях бібіжної літератури. ографічний словник видатних Отже. Незаперечно, що залюдей минулого. В експозиції для просвіти саме трударям представлений оригінал 4-го освітнього міністерства варто тому. Олександр Морозов розякнайшвидше відвідати Ніжинський музей. повідає про автора – українА загалом цю експозицію ського письменника Данила ми радимо усім, як надзвичайТуптала, сина козацького соно цікаву, змістовну і – головне тника, одного з найбільших ін– з ключем розуміння: що то телектуалів і культурних діячів означає працювати на Україну. мазепинської доби. Туптало був довіреною особою гетьманів Ірина КОСТЕНКО, Самойловича та Мазепи, ігуМарина ОСТАПЕНКО, меном найбільших українських журналісти монастирів. Як і сотні інших Радіо Свобода, 27. 01. 2019 освічених українців, він був ві-

Світ- інфо №163 21 листопада 2019 року

340-річчя Чернігівської друкарні У Чернігівському історичному музеї імені В. Тарновського відбулася музейна зустріч, присвячена 340-річчю Чернігівської друкарні, яка була заснована чернігівським архієпископом Лазарем Барановичем. З доповіддю виступила завідувачка відділу стародруків та рідкісних видань Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського, кандидат історичних наук Наталя Бондар, яка розповіла про записи, залишені Лазарем Барановичем на книгах із фондів бібліотеки. Їх розшифрувала свого часу Маргарита Шамрай – відомий дослідник стародруків. До речі, один з раритетів нашого музею – книгу Лазаря Барановича «Zywoty Swietych» (Київ, 1670 рік) з власноручними записами ієрарха, можна було побачити на виставці, яку підготували музейні співробітники. Наталя Бондар зазначила, що більшість записів архієпископ зробив польською мовою. З доповідями також виступили чернігівські науковці Олександр Тарасенко (про дослідників друкарні та її діяльність наприкінці ХVІІІ століття), Володимир Руденок (виявлення залишків будівлі друкарні на території Троїцько-Іллінського монастиря), Світлана Половнікова (раритетні видання друкарні ХVІІІ–ХІХ століть), Ігор Ігнатенко (дослідження «чернігівських» гравюр і їх сюжети). Ігор Ситий зазначив, що для відкриття і діяльності Чернігівської друкарні потрібні були значні кошти. Перші роки її роботи фінансував сам Лазар Баранович. Друкарем у Чернігові став Семен Ялинский, який навчався цій справі у Вільнюсі. Вже згодом, за наказом московського царя Петра І до Чернігівської друкарні приїздили учні з Москвії, щоб отримати необхідні вміння.

Меморіальна дошка видатному ботаніку, педагогу Мулярчуку В Ніжині 7 листопада відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки видатному ботаніку, педагогу Сисою Олександровичу Мулярчуку. Дошка встановлена на будівлі за адресою вул. Овдіївська,1. Мулярчук С. О. (1897-1974) — кандидат біологічних наук. Народився у селі Волинської губернії. Навчався у Ніжинському інституті народної освіти (1925-1928); викладач хімії в медичному училищі Ніжина; аспірант Українського інституту рослинництва (Харків); зав. кафедри Лубенського педінституту (1936-1941). Під час війни був на окупованій території, в Ніжині. Викладач Ніжинського педінституту, нині університет ім. Гоголя, з 1950 р. В урочистостях взяли участь директор Ніжинського краєзнавчого музею ім. Івана Спаського, депутат міської ради Геннадій Дудченко, представники громадськості, працівники музею, рідні та студенти Мулярчука.

Городнянському музею – 40 років 1 листопада Городнянський історико-краєзнавчий музей відзначив ювілей. Експозиція п’яти залів розповідає про історію, культуру, побут та видатних людей Городнянщини. Музейні фонди нараховують майже 4000 одиниць. Музей знаходиться в старовинному будинку, який у 1896 році збудував місцевий купець і меценат Писарєв. Одну з кімнат його родини тут відобразили в експозиції під назвою «міщанська кімната». «Павло Васильович Писарєв був міським головою Городні ще до революції, – розповідає керівниця музею, заслужений працівник культури України Ольга Смаль. – Він був найбагатшою людиною на той час у Городні. Дуже добре ставився до простих людей. Допомагав багато місту. Побудував тут школу і багато іншого. На жаль, його вбили в цьому будинку. І пограбували.» Українська селянська хата 19 століття представлена в етнографічно-побутовому відділі. Також відтворена «єврейська крамниця», адже що до війни в місті мешкало чимало євреїв, багато з них мали крамнички. У Городні колись був аеродром, з якого літали космонавти тодішнього СССР. В музеї представлено чимало речей космонавтів. Видатний українець, земляк. уродженець села Хрипівка Городнянського району Левко Григорович Лук`яненко своїми коштами підтримував музей. Тут відтворена і камера Городнянської тюрми, у якій свого часу він сидів як політв’язень.

Світ- інфо №163 21 листопада 2019 року

Світ історії Чернігівщини

Батурин — гетьманська столиця

Дітозгубництво і покарання за нього

Триста-чотириста років тому дітозгубництво було основним індивідуальним «жіночим» злочином. До 1722 р. на землях Слобожанщини, Правобережної України за дітовбивство жінку карали за нормами 11 розділу Литовського Статуту 1588 р. на страту. Дещо іншим було покарання за аналогічний злочин на Лівобережжі: жінку-дітовбивцю судив церковний суд, а вироками були постриг в чернецтво, спокута у священика, відпрацювання у церкві чи монастирі. Вбивства жінками своїх ненароджених дітей чи немовлят стосувалися позашлюбних дітей. Їх поява призводила до суспільного осуду самої жінки та її дитини. У квітні 1722 р. Петро І, реформуючи судову систему, видав указ про передачу справ позашлюбних дітей і всього, що їх стосувалося, до світських органів влади. Та роль священнослужителів не зменшилася: стали інформаторами для відповідних органів, адже під час сповіді дізнавалися про жіночій гріх. В 1743 р. у Глухові був вперше сформований кодифікаційний збірник «Права, за якими судиться малоросійський народ». В ньому також прописано: «якщо блудниця умертвляла дитя, чи то падаючи чи пивши різні трави, каралась на відрубування голови. За навмисний аборт, а також полишання немовляти в небезпечному місці передбачається страта». На практиці саме такі злочини довести було досить складно,

і тому жінки інколи таки уникали покарання. Та й сама судова система, не дивлячись на прописні істини, стала більш поблажливою, часто обмежуючись тілесними покараннями. З 1757 р. дітовбивць стали відправляти в заслання. Влітку 1708 р. полковий суд Полтави розглядав справу про дітовбивство. Це сталося в родині Якова Петренка, який тяжко побив дружину «на сносях», у якої відразу почалися перейми. Бабаповитуха, яка приймала дитину, побачивши замордоване дитя, покликала священика. Але ні молитви, ні вправність повитухи дитини не врятували. У ході розслідування даної справи вони й стали головними свідками. Петренка визнали винним, але покарали не за навмисне «замордування», а «з пригоди», тобто випадково. Вироком суду стало шість тижнів ув’язнення, а потім чотири рази на рік спокутувати свій гріх у церкві при людях. Не дивлячись, що за такий проступок він відповідно до норм Литовського Статуту 1588 р. (розділ 11 артикул 7) повинен сидіти у «секвестрі» рік і шість тижнів. Гетьман Кирило Розумовський 9 січня 1751 р. видав указ про створення реєстру арештантів, які утримувалися у в’язницях Гетьманщини. Сьогодні цей документ зберігається в 51 фонді Центрального державного історичного архіву м. Київ, У документі йдеться про необхідність знати «кількість в Гетьманщині в Глухові і в усіх полкових та со-

тенних містах і в Магістратах де є і з яких міст та за яки злочини утримуються колодники». А також кількість розглянутих і не завершених справ. Так за поданням 12-ти полкових канцелярій, Глухівської сотенної, в якій сиділи в’язні із Засеймів’я, та Генерального військового суду, у в’язницях перебувало 460 осіб, з них 51 жінка. За дітовбивство відбували покарання 22 жінки (43 %). За такий злочин у Чернігівській в’язниці перебувала жителька м. Остер Олена Іволгіна. Від початку її звинуватили в народженні блудом немовляти, яке вона закопала в землю. Але в ході слідства було з’ясовано, що місцевий маляр, у якого, будучи вагітною, служила Олена, тяжко побив її. Через травмування Іволгіна народила мертву дитину і таємно її закопала. За вироком Чернігівського полкового суду їй довелося сидіти у в’язниці один рік і шість тижнів, а в подальшому все життя жити з людським осудом. Натомість кривдник жінки залишився непокараним. Отже, на відміну від описаної справи, за смерть дитини, що сталася внаслідок побиття вагітної жінки, чоловік отримав мінімальне покарання. Жінка, що втратила дитину в результаті аналогічного злочину, сама понесла покарання. Наталія ДРОБЯЗКО, завідувач відділу «Садиба Кочубеїв» НІКЗ «Гетьманська столиця»

Дарія Розумовська

Стаття є першою спробою на основі історичних джерел дослідити історію короткого життя дочки гетьмана України – Дарії Розумовської. Інформація, викладена у статті, базується на описі Високо-Петрівського монастиря у Москві, журналі видачі найвищих нагород Російської імперії та камерфур’єрських журналах середини ХVІІІ ст. Катерина Іванівна, дружина гетьмана, народилася у родині Івана Львовича та Дарії Кирилівни Наришкіних. Коли Катерині виповнився один рік, помирає її мати, а у п’ять років вона втрачає батька та зостається сиротою. У 17 років, 27 жовтня 1746 року, за побажанням імператриці Єлизавети Петрівни, вона виходить заміж за Кирила Григоровича, майбутнього гетьмана України. У цьому шлюбі народилося 11 дітей. У жовтні 1753 року у гетьманській родині на світ з’явилася шоста дитина. Гетьман із дружиною назвали свою доньку ім’ям матері Катерини Іванівни – Дарією. До речі, усі діти у родині Розумовських були названі на честь найближчих родичів чи значущих для родини осіб. Перша дочка носила ім’я матері гетьмана – Наталії, перший син – ім’я його брата Олексія, друга дочка носила ім’я в честь імператриці Єлизавети, яка піднесла родину Розумів. Катерина Іванівна з турботою та увагою ставилася до доньки, яку

від народження було оточено штатом няньок та годувальниць. Імператриця Єлизавета Петрівна стала хрещеною матір’ю для Дарії та подарувала їй коштовний натільний хрестик. Безхмарний родинний спокій враз зникає, коли 25 липня 1762 року на дев’ятому році життя Дарія помирає. На жаль, ми не маємо даних, за якими б вдалося встановити, від чого та за яких обставин обірвалося її життя. Не збереглося навіть жодного її портретного зображення, а змістовна монографія «Родина Розумовських» надає відомості про неї лише у вигляді років її життя.

25 липня 1762 року родина зібралася за траурною вечерею, перед якою до петербурзького палацу гетьмана на р. Мойці приїхала нова імператриця Катерина ІІ. Вона власноруч прикріпила до траурного вбрання Катерини Іванівні орден Святої Катерини, намагаючись трохи розрадити пригнічену горем матір. Родина гетьмана ще не мала тоді власної родинної усипальниці, тому було прийнято рішення поховати Дарію у родинній усипальниці Наришкіних – Боголюбському соборі Високо-Петрівського монастиря у Москві. Саркофаг з тілом Дарії було встановлено у лівій, жіночій стороні собору, поряд із саркофагом її бабусі, Дарії Кирилівни Наришкіної. Саркофаг Дарії було вкрито

покровом з оксамиту, на якому золотими нитками був вишитий напис «Разумовская Дарья Кирилловна, графиня, девица, дочь графа Кирилла Григорьевича Разумовского, р. в октябре 1753 †25 июля 1762». Достеменно відомо, що Дарія Кирилівна Розумовська стала практично останньою, кого поховали у цьому соборі. Після «морового повєтрія» 1771 року у соборі вже не хоронили. Смерть доньки підірвала здоров’я Катерини Іванівни: вона починає часто хворіти. Померла вона 23 липня 1771 року. Кирило Григорович Розумовський поховав дружину у Благовіщенській усипальниці Олександро-Невської лаври у Санкт-Петербурзі, у одному склепі зі своїм старшим братом, Олексієм Григоровичем. Вона пережила доньку Дарію лише на 9 років. На сьогодні (на квітень 2018 р.

— Ред.) більшість саркофагів, які знаходились всередині усипальниці Наришкіних, мають жахливий стан, повністю стерті епітафії. На жаль, саркофаг Дарії, доньки гетьмана Кирила Розумовського, знаходиться серед числа тих надгробних пам’ятників, які потребують масштабної першочергової реставрації. Олексій КАГАДІЙ Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця»

13

Переплетіння доль

Це фото зроблене 72 роки тому, в 1947 р. Воно тісно пов`язане з трагічними подіями, що випали на долю українського народу в період з 1939 р по1947 роки. Тут зображені жителі с. Рибці Гапон Петро Іванович (крайній справа) та його брат Краснопольський Сергій Сергійович з дружиною та доньками Ніною та Галею. За те що сім'я Краснопольського С. була щирими християнами й ревно молилась, більшовики вислали їх із села в Казахстан у 30-ті роки. Його брат Гапон П. І. пішов на фронт в 1941 р. В перші місяці війни його батарея захищала невелику залізничну станцію, яку штурмували фашисти. Снаряди закінчилися. Командир сказав, що боєприпаси вже везуть. Коли 2 вагони зупинились, і бійці відкрили двері, то побачили всередині не снаряди, а господарче мило. Стріляти було нічим. Наших бійців взяли німці в полон. Серед них був і Гапон П. І. Важкі роботи в полоні і звільнення американськими солдатами в 1945 році. Але історія на цьому не закінчилась, енкаведисти оголосили всіх, хто потрапив у полон, зрадниками, і їх з Німеччини відправили в Сибір. Так у 1945 р. Гапон П.І. потрапив у місто Кемерово на шахти. Слабке здоров'я, підірване фашистським полоном, різко погіршилось. Шансів повернутися на Україну було все менше. І тут у боротьбу зі сталінською машиною репресій вступив старший брат Петра Івановича - Архип. Він жив у Москві, був військовим лікарем, начальником шпиталю, війну закінчив у чині полковника. Які документи переслав у Сибір Архип – невідомо, але брата скоро відпустили додому. Але в листі, що написав Архип Петру, було сказано, щоб він не їхав на Україну зразу, бо там лютує голод, а їхав до Сергія в Казахстан. Приїхавши в Казахстан, де ніякого голоду не було, Петро Іванович відправив у Рибці десять здоровенних посилок із борошном, цукром та крупами. Потім, взявши з собою продуктовий багаж, рушив на Прилуки. Завдяки цим продуктам його дружина та дві доньки легше пережили голодомор 1947 р. Дочку Сергія Ніну у Казахському степу накрила піщана буря, після чого з 20 років вона назавжди лишилася глухою. Здавалося б – звичайне старе фото, але за ним - цілий історичний пласт, ціла глиба горя українців, що жили в ті роки. Химери переплетіння доль людських… Валентина ТАРАСЕНКО, директорка Прилуцької районної бібліотеки.

Книга про вченого

В Чернігівському Культурномистецькому центрі «Інтермеццо» (вул. Шевченка, 9) можна ознайомитися з чудовим виданням Віри Казимір «Правда і добра воля переможуть. Життя та діяльність Василя Дубровського в Україні (1897–1943)». Монографія присвячена життю та діяльності чернігівця Василя Васильовича Дубровського (1897–1966), який жив та плідно працював в Україні, але, пройшовши крізь жорна політичних репресій, у 1943 р. емігрував. Табу з імені «неблагонадійного» науковця було знято лише після його реабілітації у 1995 р. У монографії — аналіз ключових віх біографії, науково-педагогічної та громадської діяльності В. Дубровського в Україні, а також ма-

ловідомі тексти його мемуарів. Авторка детальніше зупинилася на харківському періоді життя та діяльності вченого, коли він долучився до реформування бібліотек. Працюючи з червня 1925 по липень 1930 р. завідувачем музейно-бібліотечної секції Управління наукових установ Наркомосвіти України, В. Дубровський здійснював об’єднання книжкових фондів двох київських бібліотек – Всенародної (Національної) бібліотеки України та бібліотеки Київського інституту народної освіти – колишнього Київського університету св. Володимира. На засіданні Ради Бібліотеки ВБУ 12 грудня 1925 р. В. Дубровський повідомив, що заплановано створення 4 науково-бібліотечних осередків у Києві, Харкові, Одесі та Дніпропетровську шляхом об’єднання наявних у цих містах бібліотек, а також Українського науково-дослідного інституту книгознавства. Учений сприяв перетворенню ВБУ в науково-організаційний бібліотечний центр України, організації при ВБУ аспірантури та розгортання її співробітниками наукових досліджень. Дубровський брав участь у роботі Першого з’їзду бібліотекарів у Харкові у червні 1926 р., де розглядалися ключові питання бібліотечної справи. Вчений виступив з доповіддю «Про українську наукову бібліографію». Олександр ЯСЕНЧУК

14

Світ історії Чернігівщини

Світ- інфо №163 21 листопада 2019 року

Лідія Платонівна Деполович:

150-річчя з дня народження видатного педагога 27 листопада минає 150 років з дня народження видатного українського педагога. Вона народилася в селі Ковчин Куликівського району. В попередньому і цьому номері матеріали до ювілею педагога надає для газети її постійний читач і автор, уродженець цього ж села, випускник сільської школи імені Л. П. Деполович Сергій Спутай. Він багато років займається дослідженням життя Л. П. Деполович, вшануванням її пам`яті. Сергій Спутай живе в Києві, працює в галузі інтернет-технологій, але не пориває зв’язків із земляками. Заступник голови Куликівського відділення Чернігівського земляцтва в Києві. Член Куликівської районної організації Національної спілки краєзнавців України, автор книг і численних публікацій про Л. П. Деполович.

Дослідження методичного спадку Л. Деполович

Наталія Миколаївна Халімон, голова Куликівської селищної об’єднаної територіальної громади, а в недалекому минулому – директор Ковчинської школи, вперше розпочала вивчення біографії й методичного спадку Лідії Деполович і фактично відродила її ім'я в сучасній педагогіці.

На початку 2015 р. Н. Халімон захистила дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук на тему «Педагогічна і науково-методична діяльність Л. П. Деполович». До вашої уваги – посилання на кілька наукових робіт Н. Халімон на електронному ресурсі Національної бібліотеки України ім. Вернадського: Ідея букваря в історії Української культури. Внесок Л. Деполович у розвиток національної букваристики. Режим доступу: http:// nbuv.gov.ua/UJRN/Nzkp_2014_34_33 Лідія Деполович та її ідеї щодо комплексного підходу в організації навчально-виховного процесу. Режим доступу: http://nbuv. gov.ua/UJRN/Nzspp_2015_4_56 Погляди С. Русової та Л. Деполович на вимоги до професійної етики педагога. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ VchdpuP_2017_146_45

Книжки про Лідію Деполович

Сергій Спутай і Наталія Халімон – автори кількох книжок про Л. Деполович (pdf-варіанти я можу надіслати на вашу електронну адресу; пишіть у приватних повідомленнях мені, Сергію Спутаю).

та членів її родини. Було виготовлено також інформаційний плакат про життя і науково-методичну спадщину Л. Деполович. Плакат і книги передані до книгозбірень Чернігова, Ніжина, Києва, шкільних бібліотек Куликівського району.

Увічнення пам'яті Л. П. Деполович

«Учителем школа стоїть…» (2012 р.) – книжка про історію і вчителів Ковчинської школи. Біографія Л. Деполович, інформація про її науково-педагогічну діяльність, фотографії, копії документів, відомості про батька – П. Г. Деполовича. «Лідія Платонівна Деполович», біобібліографічний покажчик (2017 р.). «Лідія Платонівна Деполович. Біографія. Щоденникові записи. Фотографії».

(2019 р.). Автори дослідили родовід Л. Деполович, починаючи від кінця XVIII ст. Унікальними є щоденникові записи, які вперше опубліковані повністю. Представлені усі відомі на сьогодні фотографії Л. Деполович

На батьківщині Л. Деполович, у с. Ковчині Куликівського району Чернігівщини, одна з кращих вулиць названа її ім’ям. У місцевому історико-краєзнавчому музеї зберігається кілька фотографій і буквар Л. Деполович.

27 січня 2010 р. розпорядженням Кабінету Міністрів України ім’я Л. Деполович було присвоєне Ковчинській школі.

Фотоархів

У школі ім. М. Коцюбинського (Чернігів). 1928 р.

Букварі Лідії Деполович

Із сином Євгеном

Будинок, де жив відомий фотограф Мойсей Шамбон Старі чернігівські будиночки – свідки історії міста. Вони можуть ще багато розповісти про життя наших пращурів. Проте унікальне різьблене минуле все частіше відступає під натиском сучасних багатоповерхівок. За підрахунком дослідників-краєзнавців, Чернігів щороку втрачає від 5 до 10 дерев’яних будівель. Старі помешкання не витримують подиху часу. Але є ще куточки, де житлова забудова кінця ХІХ – початку ХХ століття збереглася до наших днів. А як вона виглядала більше 100 років тому, ми з вами побачимо завдяки фотографу-аматору Мойсею Шамбону. Його світлини ми часто використовуємо у наших програмах. А про те, що Шамбон мешкав саме у цьому будинку, ми дізналися зовсім недавно Говорить Максим Блакитний, вчений секретар Чернігівського обласного історичного музею ім. Тарновського: «Мойсей Власович Шамбон народився в 1871 році у місті Трір у Франції. На початку ХХ століття Шамбон переїздить до Санкт-Петербурга, в столицю Російської Імперії, де протягом кількох років викладає французьку мову у приватних навчальних закладах. Згодом, як відомо з джерел, саме у вересні 1913 році Мойсей Шамбон з родиною – дружиною і трьома доньками – переїздять до Чернігова. За порадою, вочевидь, друзів, він винаймає будиночок – це сучасна П’ятницька вулиця, на той

час Новоп’ятницька, №71». За часи існування будинку у ньому змінилося кілька поколінь чернігівців. І кожне залишило на ньому свої сліди, хоч наші стародавні майстри зводили житла на совість. Ця спорудо типова для тогочасного Чернігова. Дерев’яна, одноповерхова, на цегляному фундаменті. Подбали будівничі і про принади помешкання – прикрасили чарівним дерев’яним мереживом. Його кількість та форма залежали від вподобань та гаманця власника. Костянтин Ягодовський, голова обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури: «Головний фасад будинку виходить на вулицю П’ятницьку. По фасаду 5 вікон та красивий ганок. Вікна прикрашені елементами дерев’яного різьблення. Дерев’яні листви, віконниці, сандрики та інші елементи відображають притаманне нашому краю дерев’яне мереживо. Також красивим дерев’яним мереживом прикрашена і веранда, яка у будинку знаходилась з боку дворового фасаду. І різьба кількох типів: профільна, токарна, суцільна. І тому навіть на цьому будинку можна побачити, як прикрашалися будинки у Чернігові на той час. Різьба свідчить, що господар міг собі дозволити прикрасити будинок». Різьблена веранда виходила до квітучого саду, де Шамбони збиралися за чаюванням та запрошували до

себе в гості друзів – родину Васерів та художника Черка. Мойсей Власович викладав французьку мову в реальному училищі, а у вільний час на високому професійному рівні захоплювався фотосправою. Він знімав повсякденне життя своєї сім’ї, друзів, панорамні види міста, його вулиці, площі, революційні події. Шамбони винаймали весь будинок. На той час він був новим і привабливим. Хто ж був власником цієї ошатної оселі на П’ятницькій, хто здав її в оренду французу Шамбону? На жаль, на сьогодні нам це встановити не вдалося. За словами сучасних мешканців будинку, тут весь час проживала донька першого господаря – пані Олена Горєлая. У неї зберігалися ори-

гінали документів на будівлю, датовані 1913 роком. Тож порівняємо сьогодення з 1913 роком. Територія садиби залишилася в межах початку ХХ століття. Зберігся навіть старий сарай. У ньому, як і в самому будинку, замінили лише дах – з металевого на шиферний. Дворовий ганочок теж на своєму старому місці. Замість затишної літньої веранди з’явилася нова господарська прибудова. Центральний ганок не зберігся. Костянтин Ягодовський: «На вулиці П’ятницькій залишилась ще ціла група, більш ніж 3 будинки, які на світлинах Шамбона виглядають тоді новими. На жаль, і дерев’яне мереживо, і навіть паркани, які були прикрашені різьбою, до цього часу не збереглися, але самі будинки стоять.

І тому запрошуємо не гаяти час, а подивитись на цей мальовничий куточок Чернігова». А як склалася подальша доля фотографа-аматора Мойсея Шамбона? Як свідчать архівні джерела, через руйнівні події революції та громадянської війни у 1921 році родина виїздить на батьківщину. Максим Блакитний: «Родина Шамбонів, нащадки якої зараз мешкають у Франції, розподілилися на кілька гілок. Але чернігівський історичний музей Василя Тарновського підтримує з ними зв’язки. Родина Шамбонів приїздила на свою, можна так сказати, малу батьківщину своїх предків до Чернігова. В 2012 році вони оглянули будинок. На жаль, на той час не було відомо про будинок, де спочатку винаймала родина Шамбонів житло. Але ми отримали унікальний родинний альбом Шамбонів. Аналогів поки що цьому альбому немає. Хоча існують родинні фотоальбоми, які частково дають уявлення про Чернігів, зокрема його мешканців, історію саме міську початку ХХ століття. Мойсей Власйович Шамбон похований в передмісті Парижа. Помер в 1945 році». Старі будиночки нашого міста приховують ще багато таємниць. А ми з вами відкрили ще одну сторінку невідомого Чернігові. Дивовижне й прекрасне поряд, придивіться. Канал «Новий Чернігів»

Світ- інфо №163 21 листопада 2019 року

Поет, прозаїк, перекладач Богдан-Ігор Антонич

5 жовтня 1909-го в селі Новиця (історична Лемківщина, нині у складі Польщі), у родині греко-католицького священика народився Богдан-Ігор Антонич. Змалку виявляв інтерес до поезії. «Велика заслуга в цьому няні (це була молода дівчина, не пам’ятаю її імені), яка дуже любила вірші і часто читала дитині, а багато поезій Шевченка знала напам’ять», згадувала наречена поета Ольга Олійник. Під час Першої світової війни родина мешкала у Відні. Бідували, хлопчик часто слабував і скаржився на серце. Закінчив польську гімназію у Сяноку – єдину на всю Лемківщину, де вчили також і української мови. Був найкращим учнем, багато читав, став писати вірші. «Пам’ятаю, що Б.І. Антонич сидів у другій лавці, по лівому боці класи від кафедри. Був це хлопчина дуже спокійний, тихий, середнього росту і робив враження слабовитого, – згадував викладач Лев Гец. – Часто він був задуманий, замріяний». Вирішальним у формуванні особистості майбутнього поета стало навчання на філософському факультеті Львівського університету. Глибоко вивчав українську

мову і літературу, входив до гуртка студентів-україністів, почав друкуватися в періодиці, завойовував авторитет і повагу. Автор поетичних збірок «Привітання життя» (1931), «Три перстені» (1934), «Книга Лева» (1936) та виданих посмертно «Зелена Євангелія» (1938), «Ротації» (1938). Для його поезій характерне життєрадісне світовідчуття, широкий тематичний діапазон, переплетіння фантастичних і реалістичних мотивів. «Страшне вино ночей доспілих по вінця в черепі хлюпоче. Буджуся сонний, неспокійний, і місяць чавить мої очі. Та раптом чую: вище, тонше, стрункіше дзвонить ясна синь. Драконе місяцю, загинь» Ось білий бог ізходить – сонце». («Схід сонця»)

Із спогадів Ольги Олійник: «Нормально писав що другий день. Звичайно рано. Записував поодинокі фрази, потім щойно будував цілість. Брав до рук паличку й ходив по кімнаті, скандуючи якусь мелодію. Потім із поодиноких фраз записував вірша – або тільки частину – й далі ходив по кімнаті. Любив при цьому ритмічно вдаряти паличкою. Та часто бувало таке, що вранці відразу записував цілого вірша – і саме ці речі здебільшого вже не потребували вже поправок». Окрім поезії, займався публіцистикою, робив переклади, писав рецензії, фейлетони. Пробував свої сили у прозі (незакінчений роман «На тому березі») та публіцистиці, редагував журнали «Дажбог» і Карби». Непогано малював, грав на скрипці. «Все елегантно по-

модньому одягнений в ясних костюмах. Був середнього росту, синьоокий, темноволосий і короткозорий. Ходив в окулярах, – описувала Антонича Катерина Матейко.

– Був лагідний, спокійний, мовчазний, не любив гуртів, держався вбільшості одиноко, самітньо й на самостійно бути собою! Любив спів, хоча сам не співав. Пісні любив сумні, журливі». Помер 6 липня 1937-го у Львові через запалення легень. Похований на Янівському цвинтарі. В Радянській Україні його твори були заборонені. Про Антонича заговорили лише в 1960-х роках в українській діаспорі. Згодом його вірші були перекладені багатьма мовами. В рідному селі відкрито пам’ятний знак поетові, у Львові – пам’ятник за проектом Володимира Одрехівського (2016). «Червоні клени й клени срібні, над кленами весна і вітер. Дочасності красо незглибна, невже ж тобою не п’яніти? Я, сонцеві життя продавши за сто червінців божевілля, захоплений поганин завжди, поет весняного похмілля». (Б.-І. Антонич. «Автопортрет»)

Гурток студентів-україністів у Львові, червень 1931 р.

2 ряд знизу, перший зліва — Богдан-Ігор Антонич, поряд — Ірина Пеленська, посередині — лектор Йосип Федорович Шемлей.

Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті Чернігів

Видатні композитори світу Кожен із цих видатних композиторів писав музику для фортепіано, флейти, труби чи скрипки, або для кількох з цих інструментів. Це період бароко (приблизно 1600–1750), класичного (приблизно 1750–1820), романтичного (приблизно 1820–1900), а також новітнього стилів XX століття. Періоду бароко притаманна вишукана, розкішна музика, з новими видами вокального мистецтва. У класичному стилі наголос робився на рівновазі та витонченості різних частин музичного твору. В період романтизму композитори вважали, що музика має бути образною та емоційною. XX століття привнесло чимало нового, приміром, нові ідеї про гармонію та легку музику, зокрема, джаз. Вільям Берд (1543–1623). Англійський композитор, який уславився своєю церковною музикою, один з перших творців музики для клавішних. Період Відродження (XV– XVII віки) започаткував велику добу музики для клавішних. Берд складав твори для вірджинела – струнного клавішного інструмента на кшталт клавесина. Йоганн Себастьян Бах (1685– 1750). Найвидатніший німецький композитор періоду бароко. Крім того він був хормейстером і блискучим органістом. Писав сонати, сюїти, кантати й інші оркестрові твори для багатьох музичних інструментів. Особливо знамениті його фуги. Писав музику для органа, зокрема хорали, в основі яких – старі німецькі гімни.

15

Світ літератури і мистецтва

Людвіг ван Бетховен (1770– 1827). Один з найбільших композиторів в історії людства. Німецький композитор, революціонер у музиці. Створив багато концертів та сонат для фортепіано. У тридцять років почав втрачати слух і цілу низку найвизначніших творів написав уже глухим. Віртуозні скрипкові концерти зробилися вельми популярною музичною формою. Написав і знамениті симфонії. Вольфганг Амадей Моцарт (1756–1791). Геній світової музики. Писати музику почав з шести років і протягом свого життя створив близько 20 опер, 50 симфоній і величезну кількість інших творів. Фридерик Шопен (1810–1849). Видатний польський композитор, також і блискучий піаніст. Відкрив новий, поетичний характер нового фортепіано XIX ст. Максим Созонтович Березовський (1745–1777). Український композитор. Творець нового типу хорового концерту. Бела Барток (1881–1945). Угорський композитор, що створив національний стиль, в основі якого угорська народна та циганська музика його рідної країни, що помітно в його скрипкових творах. Гектор Берліоз (1803–1869). Французький композитор. Його скрипковий концерт у пам’ять юної дівчини починається з гри на чотирьох відкритих струнах. Дмитро Степанович Бортнян-

ський (1751–1825). Український композитор. Майстер хорової музики, в тому числі написав видатні духовні твори. Йоганнес Брамс (1833–1897). Великий німецький композитор, якого вважали провідним автором романтичних симфоній, концертів і камерних творів. Милій Олексійович Балакірєв (1837–1910). Російський композитор, піаніст і диригент, глава «Могучої кучки». Автор низки творів за російськими мотивами. Клод Дебуссі (1862–1918). Французький піаніст і композитор. У XIX ст. рояль уже мав чудовий звук і клавіатуру, чим надихнув Дебюссі. Фредерік Деліус (1862–1934). Англійський композитор, який уславився своїми розкішними гармонічними вибудовами й романтичними творами. Антонін Дворжак (1841–1904). Чеський композитор, автор барвистих, виразних симфоній, концертів і камерних творів, що відображають національний характер чеської музики. Бенджамін Бріттен (1913–1976). Багатогранний англійський композитор, який писав твори для конкретних виконавців, для любителів і для дітей. Джордж Гершвін (1898–1937). Американський композитор і піаніст, автор популярної та симфонічної музики, в якій широко використовував мелодії джазу й негритянського фольклору.

Українські сатира й гумор

Житіє українського корупціонера

Не спіймали — не хабарник. Кожен день починай з маленького хабара, щоб руки пам’ятали. В будь-якій незрозумілій ситуації — бери хабара. Не забудь запросити місцевого суддю та прокурора на свій перший хабар. Вищий рівень майстерності корупціонера — привласнити гроші, виділені на боротьбу з ним. Зранку хабар візьми сам, на обід хабар розділи з другом, а на вечір хабар підкинь своєму ворогу. Отримав хабар — не хвалися цим в Інтернеті. Скільки хабарів не отримуй, але все рівно тягне боротися з корупцією. При отриманні хабара завжди май при собі дозвільні документи на цей вид діяльності. Особистий водій, перукар та прокурор — це ознака хорошого смаку. Люби і поважай свою родину: перепиши свій автомобіль і будинок на дружину та дітей. Якщо твої руки нічого не крали, значить інші руки вкрали два рази. Май це на увазі. Будь милосердним, не бери у пенсіонерів більше, ніж 70% від мінімальної пенсії. Реформуй елітний медичний комплекс у Феофанії: здорова влада — здорова нація. Купи депутатський мандат, інвестуй у Верховну Раду. Розмісти акцизи на пиво на Лондонській біржі. Своїх дітей пошли навчатися на економічний та юридичний факультети, щоб вони змалку вчилися, як давати і брати хабарі.

Борис ПОЛІЩУК

Сторгувались

Стихійний ринок. Настирливий рекламний галас продавців. Штовханина покупців.

— Скажіть, будь ласка, у вас є п’ятиметровий електричний шнур-подовжувач?

— Немає, серденько. Але маю для вас такої ж довжини мотузку для сушіння білизни.

— Спасибі. Мені мотузка не потрібна. У мене є. Я прийшла по шнур-подовжувач.

— Вам якого — з європейською чи звичайною вилкою?

— З європейською.

— Зі скількома розетками?

— З трьома.

— А шнур якого кольору?

— Білого.

— На жаль, такого, серденько, немає. Але раджу вам купити такого ж кольору прекрасну мотузку для сушіння білизни.

— Навіщо вона мені? У мене їх аж три. Я шукаю шнурподовжувач.

— Скільки метрів?

— П’ять.

— І мотузка п’ятиметрова. Ось подивіться, яка ловка. Її хоч бугаєві на роги намотуй — не порветься.

— Ну й що? Мотузка ж не шнур.

— Але ж у ній п’ять метрів.

— Так вона ж не проводить електрику.

— І слава Богу, що не проводить. Он бачите обгорілу будку?

— Бачу.

— У ній минулої середи підсмажились два сторожі.

— Та ви що?!

— Щось перемкнуло, і вони ледве вискочили з обсмаленими п’ятами.

— От лишенько!

— А у вас же, серденько, мабуть, внуки-бешкетники ростуть?

— Аж три вітрогони.

— От бачите. Щось утнуть із шнуром і, бабо, віддувайся. А мотузка — штука безпечна. Хоч скачи на ній, хоч спи, нічого злого не заподіє. Для господарки — сама втіха. Ось помацайте...

— Я й так бачу.

— Ні, ви помацайте...

— Ну помацала...

— Підходящий товар?

— Підходящий.

— Ото трапляється — беріть, поки не розкупили.

— Та я той... Як би вам сказати... Геть памороки заклинило.

— Ви чого, серденько, на базар прийшли?

— Щоб купить...

— П’ять метрів?

— П’ять.

— А я вам скільки пропоную?

— П’ять.

— От і сторгувались.

— А чийого виробництва мотузка?

— Тепер усе закордонне.

— Натуральна чи синтетична?

— Натуральна. Екологічно чиста. Для космонавтів виготовлена.

— Це щоб білизну в космосі сушили, чи що?

— Щоб не впав космонавт на землю, як вийде вночі з корабля подивитись на зорі.

— Так кажете, п’ять метрів?

— П’ять.

— Мені якраз такої довжини й треба.

— От бачите, а ви казали...

— Беру.

— Спасибі, серденько, за покупку. Приходьте ще. Удома: — Гвалт! Я ж ходила по шнура, а мені втелющили четверту мотузку! І нащо мені стільки? Хоч вішайся на ній!

Світ домашнього читання

16

Золотий фонд української естради

Несподівані думки Не мати грошей не страшно, страшно не мати нічого, окрім грошей. Ніколи не повертайтеся назад: якби Попелюшка повернулася за черевичком, вона б не стала принцесою. Якщо я мовчу, це не значить, що ви праві, це значить, що мені нема сенсу щось вам доводити. Перевага розумного в тому, що він завжди може прикинутися дурнем, а от навпаки — не виходить.

Було колись... Італійський композитор Доменіко Скарлаті написав свою до-мінорну фугу після того, як його киця Пульчінела пройшлася по клавіатурі клавесину. Фуга отримала назву «Котячої».

Анатолій Кос-Анатольський

Видатний український композитор, педагог, піаніст, музикознавець, музично-громадський діяч. Народився Анатолій Кос (псевдонім — КосАнатольський) 1 грудня 1909 р. в м. Коломиї на Станіславщині (тепер Івано-Франківська область) у сім’ї лікаря. Батько Йосип Михайлович мав гарний голос, грав на багатьох інструментах, був знайомий зі славетною співачкою-галичанкою Соломією Крушельницькою. Мати Лідія Іванівна була зді-

Ой ти, дівчино, з горіха зерня,

Ференца Листа дуже турбували настирливі прихильники, що вимагали у нього в якості пам’ятного сувеніра пасмо волосся. Композиторові це набридло, і він завів рудого пса, шерсть якого і висилав у листах своїм «фанатам».

Вірші: Іван Франко Музика: Анатолій Кос-Анатольський Ой ти, дівчино, з горіха зерня, Чом твоє серденько – колюче терня? Чом твої устонька – тиха молитва, А твоє слово гостре, як бритва? Чом твої очі сяють тим чаром, Що то запалює серце пожаром?

Ноти увертюри «Сон літньої ночі» Фелікс Мендельсон загубив у дорожній кареті. Але він не засмучувався та зміг відновити усю партитуру по пам'яті.

Куточок гумору

Під вікнами пологового будинку мужчина кричить дружині, задерши голову: — Галю! Ти вже народила?

— Так. Сина.

— І на кого він схожий?

— Та ти його не знаєш...

☺

☺

☺

Вчителька української мови, проходячи повз кабінет трудовика, наступила на цвях! Трудовик був шокований: таких зворотів української мови він ніколи не чув!

☺

☺

☺

Йде дядько вулицею, тягне не мотузці барана: — Ей, куди барана тягнеш?

— Це не баран — це хабар! Баран в університеті вчиться!

☺

☺

☺

Хто підкаже, де є школа з вікнами, шторами, дверями і без батьківського комітету? Дуже треба, шукаю для внука.

☺

☺

☺

У школі третьокласник послав вчительці записку: «Я вас люблю!» Вчителька відповідає: «Терпіти не можу дітей». Він їй знову пише: «Гарантую — дітей не буде!»

бною піаністкою. Анатолій закінчив філію Львівського Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка, навчався у Львівській консерваторії ім. К. Шиманського. На повний голос твори А. Кос-Анатольського прозвучали у повоєнні роки. Співавторами стали відомі поети П. Воронько, М. Рильський, Я. Райніс. Особливо близькою була композитору творчість Володимира Сосюри, на вірші якого він написав чудові романси «Гей, тополі, мої», «Попливли вечірні дими», «Шаллю зорі золотої» та ін. Музика Кос-Анатольського щедро увібрала фольклорні форми, а також народний побутовий романс західноукраїнського краю. Весь світ облетіла знаменита пісня-романс А. КосАнатольського «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» на вірш Івана Франка. Відомі також романси «Солов’їний романс», «Соловей і троянда», «Ой піду я межи гори», «Соловейко на калині».

Також популярність А. КосАнатольському принесли хорові пісні: «Пісня про трембіту», «Нова Верховина», «Коломиямісто». Значне місце у творчості А. Кос-Анатольського посідають естрадні пісні – «Коли заснули сині гори», «Білі троянди», «На трамвайній зупинці», «Золота дівчина», «Карпатське танго», «Незабутній вальс», «Щастя, неначе зорі» і багато інших. Багато сил віддавав митець музичному театру — опері, балету. Також творив у театральних, симфонічних та камерно-інструментальних жанрах. Анатолій Йосипович розшукував пам’ятки вітчизняної культури, багато зусиль доклав для створення музеїв і музейних кімнат. Він також опублікував низку статей, нарисів, есе, спогадів про видатних співаків. 30 років вів у консерваторії клас композиції. Помер у Львові 30. 11.

1983 р.

Ох, тії очі темніші ночі, Хто в них задивиться, й сонця не хоче! І чом твій усміх – для мене скрута, Серце бентежить, як буря люта? Ой ти, дівчино, ясная зоре! Ти мої радощі, ти моє горе! Ой ти, дівчино, з горіха зерня, Чом твоє серденько – колюче терня? Тебе видаючи, любити мушу, Тебе кохаючи, загублю душу. Ти моя радість, ти моє горе! Ой ти, дівчино, ясная зоре!

100 синонімів до слова «говорити»: багатство української мови Українська мова багата на синоніми. Обирайте синонім із нашого переліку та дивуйте інших своєю багатою мовою!

100 синонімів до дієслова «говорити». Мовити Казати Балакати Відати Розмовляти Ректи (урочисто проголошувати) Гутарити (ладно домовлятися) Цвірінькати (лагідно говорити) Тьохкати (розмовляти, як пара соловейків) Лепетати (дитяча мова) Шкабарчати (не дуже приязно) Прорікати (майбутнє) Цвікати (докоряти) Пащекувати (грубо говорити) Бурмотіти (не розкриваючи рота) Гомоніти (лагідно, приглушено) Сокотати (ніжно, солодко) Наговорювати (текст у мікрофон; на когось) Лаяти (сварити) Висловлювати (думку) Гиркати (перекидатися словами, сваритися) Туркотіти (мило перемовлятися) Цвенькати (мовити іноземною мовою) Нарікати (на дощ або пекуче сонце; долю) Провіщати (ладну погоду, майбутнє) Ґерґотати (незрозуміло балакати) Звіщати (добру новину) Балабонити (пустомовити) Верзти (незрозуміло говорити) В’якати Жебоніти (ласкаво) Базікати (про пусте) Бельмекати (не розуміючи казати) Варнякати (уві сні) Проказувати (напам’ять) Глаголити (говорити)

Світ- інфо

Чернігівська обласна інформаційноаналітична газета.

Шепотіти (тихенько мовити) Гаркавити (нечітко вимовляти «р») Агакати (мовити часто слово «ага») Гуморити (смішне) Гарчати (грубо) Ляпати (язиком) Мурмотіти (мовити з напіввідкритим ротом) Буркати (зрідка відгукуватись під час розмови) Воркотати (тихо говорити) Гурити (научати) Бурчати (незадоволено говорити) Цабанити (зневажливо докоряти) Квохтати (мама до своїх дітей) Кликати (звертатись до когось) Кпити (висміювати) Напучувати (научати словом) Голосити (голосно плакати) Повідати (історію, бувальщину) Лебедіти (закохано говорити) Розпатякувати (секрети всім) Торохтіти (швидко говорити) Брякати (невдало вставляти слово) Тараторити (скоромовкою повторювати) Патякати (говорити не те і не тим) Бубоніти (глухо мовити) Теревенити (мовити про незначне) Радити Галдіти (розмовляти голосно) Славити (словом) Вуркотіти (говорити ніжно, як голубки) Мимрити (розмовляти з закритим ротом) Розраджувати (втішати) Словоблудити (обманювати) Скоромовити (говорити скоромовкою) Примовляти (лихо) Переказувати (усно твір; вітання) Нараяти (побажати щось хороше)

Торочити (повторювати те ж саме) Благословляти (словом) Шкандалити (скандалити, обмовляти) Шпетити (присоромлювати) Розпатякувати (розказувати секрети всім) Підмовляти (налаштовувати на авантюру) Іронізувати (мовити з іронією, але без сарказму) Базарити (домовлятись) Бубніти (читати вголос) М’ямлити (нечітко мовити) Галасувати (гуртом промовляти) Молестувати (дражнити) Лементувати (говорити дуже голосно) Жвиндіти (безперервно дорікати) Гундіти (скиглити, скаржитися) Гримати (лаяти, дорікати) Бовкати (говорити навмання, чого не слід) МолОти (надто швидко говорити, верзти нісенітницю) Просторікувати (багатой беззмістовно говорити) Теленити (говорити монотонно, набридливо) Горлати (голосно говорити, кричати або співати) Цідити (говорити неохоче, недбало) Рокотати (говорити, співати, сміятися низьким, розкотистим голосом) Пискувати (говорити нахабно, грубо) Шваркотіти (говорити незрозуміло) Витійствувати (вправлятися в красномовстві, говорити вишукано) Белебенити (базікати). Насправді синонімів до цього слова є значно більше, тож шукайте ще якісь цікаві варіанти. «Майдан», Дрогобицька Інтернет-газета

Зареєстрована у Головному управлінні юстиції Чернігівської області. Свідоцтво про державну реєстрацію: серія ЧГ № 501-150 Р від 26 жовтня 2011 року.

Світ- інфо №163 21 листопада 2019 року

А ви хоч трiшки забобоннi? Яких тільки забобонів не існує серед людей. Деякі мають дуже давнє походження і, можливо, пов’язані з певними життєвими подіями. Але здебільшого розумні люди ставляться до забобонів іронічно. Хоч, зізнаймося, чимало людей хоч трішки у них вірять: а, раптом, і справді тут щось є? Ось деякі з поширених забобонів, «прикмет».

Підкова на удачу Деякі люди вірять: щоб притягти щастя в будинок, позбутися нічних жахів, потрібно в спальні або над вхідними дверима повісити підкову кінцями вгору. Це марновірство пов'язано з тим, що на підкові сім отворів, а це здавна вважається щасливим числом (ще одна прикмета). Оскільки ж підкова зроблена з заліза, вважається, що цей метал відганяє злих духів, які приходять до нас вночі.

Нещасливе число 13 Багато архітекторів і зараз відмовляються проектувати сходи в будівлі в кількості 13-ти, будівлі в 13 поверхів. Страх перед числом 13 настільки реальний у багатьох людей, що психологи говорять про цілу фобію під назвою трискайдекафобія.

П'ятниця 13-е Цей день народжував забобони ще з 19 століття. Насправді, все це лише теорії і припущення, але їх вплив відчутний. Багато людей в цей день уникають серйозних справ (ділових побачень, зустрічей, банкетів і т.д.) через віру в те, що цей день несе тільки біди.

Чорні коти — до невдачі Практично всі чули, що якщо чорний кіт перебіг вам дорогу — це до невдачі. Це марновірство прийшло до нас з доби середньовіччя через невірно витлумачене повір'я, що самотні жінки (зазвичай, літні), що живуть з безліччю кішок, — відьми, які можуть і самі перетворюватися в кішок. Таким чином, чорний кіт, що перебігав дорогу, міг виявитися відьмою.

Школа української мови Неправильно

Правильно

Кинутися у вічі

Впасти у вічі

Клянеться у вірності

Присягає на вірність

Кожного року

Щороку

Кому не лінь

Кому не ліньки

Користується авторитетом

Має авторитет

Корінним образом

Докорінно

У світі цікавого Найвище дерево планети — евкаоліпт, рекордний екземпляр якого має висоту 152 метри, а звичайні дерева сягають 100—110 метрів. Найтовстіша рослина — баобаб, висота дерева всього у 2 — 2,5 рази перевищує товщину, адже баобаб досягає діаметру до 15 метрів і близько 40 метрів у обхваті.

Корисні поради Універсальне господарське мило

При грибку на ногах слід промити уражені місця милом, дати висохнути і обробити шкіру йодом. Крім того, для позбавлення від грибка можна просто мити ноги протягом тижня вранці та ввечері господарським милом. Господарське мило послужить дезінфікуючим засобом для предметів особистої гігієни (гребінців, мочалок, зубних щіток). З вечора їх потрібно намилити, а вранці ретельно промити. Фахівці рекомендують проводити таку процедуру хоча б раз в 3 місяці. Корисно мити голову господарським милом пару разів на місяць, ополіскуючи після миття розчином лимонного соку або оцту. Волосся перестає ламатися і випадати, зникає лупа,

Чернігівський культурно-мистецький центр «Інтермеццо» 14000, м. Чернігів, вул. Шевченка, 9, тел. (063) 236-18-03 http://intermezzo.org.ua. e-mail:kmc. intermezzo@gmail.com ІCQ: 605-110-856 Послуги: в продажу книги, музика, мистецтво, сувеніри, канцтовари, а також туризм, екскурсії, проведення презентацій, прес-конференцій, творчі зустрічі, кава, зручності.

Чернігівська міська організація Суспільної служби України Види послуг: соціальний патронаж, видавнича діяльність, сприяння вихованню дітей, відродженню духовних і національних традицій. Вул. Шевченка, 9. Тел. (063) 236-18-03.

Думки авторів публікацій можуть не збігатися з позицією редакції. Автори публікацій несуть відповідальність за їх достовірність. Видрукувано у ПАТ «ПВК «Десна» (м. Чернігів, проспект Перемоги, 62). Тираж — 1000.

Засновник і редактор — Петро АНТОНЕНКО. Поштова адреса газети: 14000, Чернігів, вул. Шевченка, 9, КМЦ «Інтермеццо». Ел. адреса: antonpetro@meta.ua і antonpetro@ukr.net Сайт газети: http://svit11.wordpress.com