Світ-інфо,№ 170-2020 рік

Усім — про все http://svit11.wordpress.com

Найцікавіша газета для кожного з вас Чернігівщина. Україна. Світ

Чернігівська обласна газета

Виходить з лютого 2012 року

№170 5 березня 2020 року

Президентська відповідальність: як відсутність судової реформи покриває злочинців Майдану Шість років після Революції Гідності — за криваві злочини притягнуто до відповідальності лише кількох виконавців. Ініціаторів і організаторів розстрілів не покарано: українців лише годують гучними обіцянками. Як і попередники, нова влада також тільки обіцяє. Від президента Володимира Зеленського ми отримали запевнення, що «ніхто не дозволить зливати справи Майдану». Вкотре питання незалежності правоохоронних органів та судів підняв обмін ексберкутівців, обвинувачених у розстрілах на Майдані, яких для цього відпустили з-під домашнього арешту. Наразі точаться баталії навколо проблеми організації розслідування: прокуратура втратила функцію слідства, всі справи Майдану перейшли до скандального Державного бюро розслідувань. Слідство ще не завершено, однак воно точно не закінчиться справедливим покаранням без незалежного суду. Що Порошенко, що Зеленський декларували проведення судової реформи. У Петра Олексійовича косметичний ремонт судової системи зазнав фіаско, адже неможливо однією рукою реформувати, а іншою — контролювати. У Зеленського є шанс не стати на ті ж граблі та виконати обіцянку щодо «рівності усіх перед законом». Вирішили розібратися в судових реформах Порошенка та Зеленського через призму справ, пов’язаних із Революцією Гідності. Адже, незважаючи на обіцянки, в українських судах досі працюють судді Майдану, Вища рада правосуддя їх покриває, а ремонт системи був поверховим.

Замкнуте коло суддівської поруки Давайте поглянемо, як на різних інстанціях «відмазують» причетних до злочинів на Майдані людей, у тому числі суддів. Фактично, ті, хто самі мають сидіти на лаві підсудних за свої дії під час Революції Гідності, залишаються в суддівських мантіях. Це лише кілька прикладів того, що коліщата не рухаються на жодному з рівнів. Перша інстанція. Є така суддя Світлана Волкова. 2016 року її звільнила Верховна Рада за те, що вона відпустила з-під варти фігуранта справи про розстріл 48 активістів Майдану. Однак нещодавно рішенням нового Верховного Суду вона поновилася (про нього більше нижче). Вже у січні 2020 року радник президента-втікача Віктора Януковича Андрій

Портнов отримав від неї подарунок. Волкова вирішила, що Портнов, який втік з країни після Революції Гідності, насправді усі п’ять останніх років проживав в Україні. Тепер це дає йому право брати участь в управлінні державними справами і навіть стати нардепом. Друга інстанція — апеляція. Апеляційний суд Житомирської області підтримав рішення першої інстанції про надання компенсації за моральну шкоду працівнику ДАІ, який складав липові протоколи майданівцям за поїздку до Межигір’я. Згідно з судовим рішенням через кримінальне провадження, ініційоване щодо нього, ДАІшник Віктор Тищенко «став відлюдкуватим, погано спав, втратив апетит, втратив сенс до свого життя, перебував в постійному стресі, очікуючи що його незаконно засудять за надуманий злочин, який він не вчиняв». Компенсація працівнику ДАІ склала 300 тис. грн. Третя інстанція — Верховний Суд. У листопаді 2018 року Велика Палата Верховного Суду — найостанніша судова інстанція — скасувала звільнення судді Дніпровського райсуду Києва Олександра Дзюби.

19 лютого 2014 року Дзюба відправив за ґрати двох протестувальників, затриманих правоохоронцями на вул. Грушевського в Києві. Після Майдану Генпрокуратура ініціювала щодо нього кримінальне провадження, зараз він перебуває на лаві підсудних.

2018 року Вища рада правосуддя спромоглася його звільнити, до речі, одного з небагатьох. Проте Верховний Суд вирішив, що звільнили Дзюбу незаконно. Фактично, ВС написав, що рішення Дзюби арештовувати протестувальників було законне. Доповідач у цій справі — Олександр Золотніков. Він в часи Майдану за-

бороняв мирні зібрання в Одесі. Хто мав би розірвати це порочне коло суддівських еліт? Це можуть зробити лише два органи суддівського врядування: Вища рада правосуддя (ВРП), яка відповідає за призначення на посаду, притягнення до відповідальності або звільнення суддів, та Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС), що несе відповідальність за формування суддівського корпусу, переведення суддів, забезпечення їх належної кваліфікації. ВККС хоч не ухвалює остаточні рішення, але саме за її рекомендацією суддів призначають та звільняють з посад. Однак ті, хто мають слідкувати за руками слуг Феміди, самі забезпечують кругову поруку. Це також простежується у справах Майдану і в тому, як успішно складається доля суддів, які переслідували активістів в 2014-му. Через затягування ВРП, а інколи умисне покривання майже 70% суддів Майдану зберегли свої посади. Саме ВККС відібрала на конкурсі, а ВРП рекомендувала призначити до Верховного Суду тих заплямованих служителів Феміди, які зараз продовжують покривати суддів Майдану.

Ціна 5 гривень

Жирування на народні гроші при злиденному народові

Наша газета вже писала про абсолютно хибну тезу стосовно заробітків посадовців держави. При тому, ця свого роду «філософія» чомусь і далі поширена не лише у владі, а й серед простих людей. Вона гласить: «Треба посадовцям платити більше, тоді не крастимуть». Ось така боротьба з корупцією, яка стала чи не головною «фішкою» в країні, адже під корупцією люди резонно розуміють соціальну несправедливість. Відтак, боротьба з корупцією — це боротьба за справедливість. Але життя давно спростувало оту тезу. Крадуть, беруть хабарі — скільки кому не плати, бо жадібність не має меж. І боротися з крадіжками треба не «підмащуванням» чиновників усе вищими зарплатами, приплатами і преміями, а силою закону. І це вже інша наша проблема — верховенство права, ефективність судів, правоохоронних органів. Жирувати владоможці стали не сьогодні, це давня біда. Особливо «розжиріли» вони за кілька останніх років, при попередній владі. І ця проблема, як і багато інших, перейшла у спадок новій владі. Але час би вже і їй наводити порядок, а то знову будемо лише кивати на «попередників». Докладніше — на сторінках 5–6, в публікації «Не одними лише міністрами. Скільки отримують топ-менеджери держкомпаній в Україні».

Триває передплата

на нашу газету на 2020 рік

Передплатна ціна найнижча і незмінна:

10 гривень на місяць. Усі поштові відділення й листоноші області ведуть передплату на «Світ-інфо» на будьякий термін і на будь-яку адресу в області. Передплатний індекс «Світ-інфо» — Основні теми газети:

` 8

651 4 Події в області, Україні і світі. Політика, соціальні проблеми, екологія. Публікації раніше невідомої нам історії України, СРСР. Проза і поезія відомих письменників світу. Культура, мистецтво, спорт. У світі цікавого.

«Світ-інфо» — газета для кожного з вас!

Долучайте нових читачів

Прочитавши нашу газету, покажіть її друзям, знайомим, колегам, запропонуйте також передплатити.

Ліна Костенко

19 березня – ювілей видатної української поетеси, совісті нації Ліни Василівни Костенко. Публікації на сторінках 15 –16.

Чому провалилась реформа Порошенка У 2015 році Порошенко пообіцяв, що судді Майдану будуть у в’язниці. Однак його перші кроки не передбачали докорінної зміни судової системи. Оскільки з відновленням довіри до суду в перші постмайданні роки не склалося, Порошенко пішов на радикальний крок і в червні 2016 року Верховна Рада проголосувала за зміни до Конституції в частині правосуддя та нову редакцію закону «Про судоустрій і статус суддів».

5

* * * Страшні слова, коли вони мовчать, коли вони зненацька причаїлись, коли не знаєш, з чого їх почать, бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучивсь, болів, із них почав і ними ж і завершив. Людей мільярди і мільярди слів, а ти їх маєш вимовити вперше! Все повторялось: і краса, й потворність. Усе було: асфальти й спориші. Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі.

2

Світ- інфо Світ Чернігівщини №170 5 березня 2020 року Бліц-інформ Вирішила сесія Прем'єра у театрі ім. Т. Шевченка міської ради Нові голови районних державних адміністрацій

Указами президента України Володимира Зеленського призначено голів Куликівської і Коропської районних державних адміністрацій. Головою Куликівської РДА призначений Єрко Петро Павлович. Останні роки він працював першим заступником голови, загалом в органах влади близько 30-ти років. Родом з цього ж району, з села Дроздівка. Олексій Ракоїд, що очолював райадміністрацію останні 4 з лишком роки, пішов на пенсію за віком. Головою Коропської РДА призначений Жук Василь Миколайович. В цьому районі понад два роки не було призначено голови РДА, його обов’язки виконував перший заступник. А Василь Жук, педагог за фахом, уже працював у РДА кілька років на початку 2000-х, потім був технічним директором Коропського радіомовлення, з минулого року – помічник-консультант народного депутата.

Долучайтеся до Благодійного фонду «Захистимо Україну!»

Просимо надати допомогу пальним або коштами на підтримку діяльності Чернігівського благодійного фонду «Захистимо Україну!», який, у свою чергу, допомагає українській армії, родинам воїнів АТО. Кошти можна перераховувати за такими реквізитами: на картку «Приватбанку» на ім'я Ясенчука Олександра: 5168 7456 0409 2962.

Пам'ятник Леніну, демонтований у Сновську, продали за 375 тис. грн

26 лютого, з другої спроби на аукціоні через систему електронних торгів ProZorro було продано за 375 104,69 грн демонтований у 2016 році пам'ятник Володимиру Леніну, який перебуває на балансі міської ради. Цього разу купити пам'ятник виявили бажання два учасники. Переможцем за результатами аукціону стало ТОВ «Розвиток–СВ» (Запоріжжя), йдеться в повідомлення міськради. У міськраді зазначають, що отримані від продажу пам'ятника кошти буде використано на благоустрій території перед Сновським будинком культури, де він раніше стояв. Жителі міста підтримали пропозицію зробити на цьому місці фонтан.

Лауреати Всеукраїнського конкурсу дитячої творчості

На базі обласного Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності 27 лютого відбулось нагородження лауреатів цього конкурсу «Безпека в житті – життя в безпеці» від нашої області. Загалом були подані в області 242 роботи у різних вікових групах. Лауреатами стали 22 учасники — з кросвордами, казками, віршами, малюнками, поробками тощо.

За повідомленням обласного Управління Держслужби з надзвичайних ситуацій

Медалі біатлоністів на чемпіонаті Європи

Артем Прима – чемпіон Європи у змішаній естафеті. Збірна України перемогла у змішаній естафеті на чемпіонаті Європи з біатлону в білоруських Раубічах. На цей старт вийшли: Валентина Семеренко, Юлія Джима, Артем Прима та Дмитро Підручний. Руслан Ткаленко – призер чемпіонату. Він виборов бронзову медаль у змішаній гонці. Виграв забіг норвежець Ендер Стремсгейм, другим був німець Юстус Штрелоу.

Горів храм у Домницькому монастирі

У монастирі, що в Менському районі, 29 лютого сталася пожежа. Зайнялося о 6.30 ранку. «В трапезній виникла пожежа, внаслідок якої знищено 400 метрів квадратних покрівлі та пошкодження внутрішнє облицювання стін та перекриття. Працювали 7 одиниць пожежної техніки та 23 працівники», повідомили в обласному Управлінні Держслужби з надзвичайних ситуацій. Допомагали рятувальникам сільські пожежні дружини з Березної та Локнистого. До 11-ї ранку пожежу загасили. Попередня причина пожежі – порушення правил опалення. Будівлі монастиря нині перебувають у користуванні православної церкви Московського патріархату та на балансі обласного управління архітектури. Трапезна, в якій сталася пожежа, – це пам’ятка архітектури, збудована у 1806 році. Найбільш цінні ікони вогонь не пошкодив.

Пленарне засідання Чернігівської міської ради 7-го скликання відбулося 27 лютого. Депутати підтримали проєкт рішення, яким можна починати реалізацію проєкту водовідведення з вулиці Декабристів. Ця багатостраждальна вулиця була затоплена під час величезної зливи ще влітку 2018 року. Дуже постраждали будинки мешканців. І люди досі не можуть добитися належної компенсації. На це не вистачає коштів у міста, не підтримала належно коштами ще позаторік і центральна влада. А причиною лиха стала не лише стихія, а й недоліки у водовідведенні з цієї низинної вулиці. Може, цього року нарешті цю проблему вирішать. На реконструкцію зливової каналізації кошти виділено. Нарешті є зрушення по знесенню «довгобуду» на Валу. Мало не десять років тому тут почали будувати готель. Це історична, заповідна зона, і новобуди тут заборонено. Але можна відтворювати існуючі колись будівлі. Такою і була споруда Дворянського зібрання на Валу, свого часу знесена. Планувалося повністю її відтворити для розміщення нового готелю. Але затія не завершилася нічим. «Лопнула» структура, яка взялася будувати. Недобудована споруда вже не підлягає добудові, бо поруйнована. Міська влада нарешті добилася через суди дозволу знести ці напівруїни. Відтак, Управління житлово-комунального господарства оголосить конкурс для бажаючих взятися за знесення недобудови. Демонтаж проводитимуть коштом міського бюджету. Сесія також підтвердила готовність міста виплачувати перевізникам компенсацію за перевезення громадським транспортом пільгових категорій пасажирів.

«Мати все»: на чернігівській сцені вперше поставили спектакль за книгою Люко Дашвар.

27 та 28 лютого на сцені обласного академічного музично-драматичного театру пройшла прем’єра вистави за романом сучасної української письменниці Люко Дашвар (це творчий псевдонім Ірини Чернової). Напружений сюжет книги розповідає про одну київську родину. Це історія професорської доньки, у якої було все – турботлива мама, коханий чоловік, гарна квартира, гроші. Здавалося б ідеальне життя. Проте лише на перший погляд. Постановку на нашій сцені здійснив відомий український режисер Антон Меженін. Ось що він сказав:

«Це перше втілення на сцені відомого та найпопулярнішого роману Люко Дашвар. Це роман, нібито з першого погляду, про родину, але трішки незвичну родину. Про матір, яка надзвичайно кохає своїх дітей. Що таке «надзвичайно», досліджується в цьому романі. Про жінку молоду, яка надзвичайно кохає свою матір, свого брата, але хоче і власного, особистого життя, і кохає чоловіка. І чи можливо мати оце все разом?». Режисер використав яскраві образи, сучасну музику та пластику. Головні ролі виконали Світлана Сурай, Микола Лемешко, Тетяна Шумейко, Сергій Пунтус та заслужена артистка України Антоніна Баглій.

Будинок Михайла Коцюбинського запрошує Можливо, ви давно не були на екскурсії в будинку класика української літератури Михайла Коцюбинського в його Чернігівському літературно-меморіальному музеї. Нині у вас є чудова нагода завітати до садиби, де нещодавно завершився ремонт. Меморіальний будинок, де мешкав з родиною письменник, є головним об’єктом музею.Тут збережено старовинні меблі та предмети домашнього вжитку. Нині в будинку встановлено нове освітлення, на стінах – нові шпалери, підібрані за спогадами дочки класика Ірини Коцюбинської, яка свого часу працювала директоркою музею. Будинок відкритий для екскурсій щодня: з понеділка по п’ятницю – від 9.00 до 17. 30, в суботу та неділю – від 10.00 до 17.30. Вартість вхідних квитків: дитячий – 8 грн, студентський – 10 грн, дорослий – 15 грн. Якщо хочете завітати великою групою (більше 25-30 чоловік) на вихідних, повідомте заздалегідь. Довідки за тел.: 677-481, 678-741. Адреса: Чернігів, вул. Коцюбинського, 3.

«Десна»: чемпіонат і кубок України на виклик у збірну України. Наприкінці Чемпіонат України з футболу. матчу, в якому «Десна» мала повну пеПрем'єр-ліга. 19 тур. Харків, 23 люревагу, після красивої комбінації за того. «Шахтар» (Донецьк) – «Десна» участю кількох гравців м’яч забив Ка– 1:0. литвинцев. Після зимової перерви перший Натомість втратили очки суперниматч нашим випало грати проти чемки. Київське «Динамо» взагалі програпіонат країни останніх років і вже ло напередодні в гостях «Дніпру» – 1:3. майже нового чемпіона. «Десна» перед початком матчу: як завжди, Гра проходила на чудовому стадіомайстри виводять на поле і юних чернігівських В суботу «Олександрія» втратила два очки в гостях у матчі з клубом «Львів» ні «Металіст» в Харкові, адже всі останфутболістів, майбутнє команди – 1:1. Цікаво, що після розгрому динані чемпіонати через війну на Донбасі Гоцуляка. Гол було скасовано. мівців наша «Десна» знову займає виі фактичну окупацію Донецька «ШахАле деснянці дали гідний бій чемпіону. соке друге місце за найменшою кількістю тар» грає і домашні матчі не вдома. Завершився основний час, а на табло ніпропущених м’ячів – лише 14. Дуже надійДонечани після групового турніру Ліги чия, нулі. Суддя додав аж 6 хвилин. І на 5-й ний захист. чемпіонів не пройшли у наступний етап – додатковій хвилині наші пропустили той плей-офф і перекочували в другий за ранприкрий м’яч. Турнірна таблиця чемпіонату після гом єврокубок – Лігу Європи. Матч з «Дес20-ти турів (різниця забитих і пропущеною» вони грали всього через 4 дні після 20 тур. Чернігів, 29 лютого. «Десна» них м’ячів, набрано очок). першого матчу одної шістнадцятої з «Бен– «Маріуполь» – 4:0. фікою» з Ліссабону, який тут же, в Харкові, «Шахтар» 51-10 53 Блискуча перемога нашої команди. виграли 2:1. А вже за 3 дні мали грати матч Найбільша домашня ось уже за другий «Зоря» 37-17 40 відповіді у столиці Португалії. Там зіграли чемпіонат, адже деснянці успішніше гра«Динамо» 39-16 39 внічию 3:3 і пройшли у одну восьму. Так що ють на виїзді. Вдома уже теж пішли переграфік донечан був дуже напруженим. «Десна» 33-14 36 моги, але не такі гучні. Втім, «Маріуполь» Але на те й чемпіони, у їх заявці багато «Олександрія» 25-20 34 – дуже зручний суперник: наші вигракласних гравців. І до матчу з «Десною» поли обидва матчі з ними в дебютному для «Колос» 22-33 26 ставилися дуже серйозно. Хоч в більшоссебе чемпіонаті, перемогли і в першому «Маріуполь» 18-32 22 ті у них на поле вийшли молоді гравці, але колі восени в Маріуполі, теж 4:0, тоді по були й досвідчені, з основи. А коли в друго«Дніпро-1» 22-30 22 дублю зробили Олександр Філіпов і Дмиму таймі рахунок все ще був нічийним, нутро Хльобас. «Олімпік» 16-34 18 льовим, за «Шахтар» вийшли на заміну аж Головний тренер Олександр Рябоконь «Львів» 16-33 19 три ключові гравці. Один з них і забив певиставив на гру перевірених бійців, таких реможний гол. Це бразилець Марлос, ко«Ворскла» 14-35 17 як воротар Євген Паст, захисники Денис трий прийняв громадянство України, щоб «Карпати» 17-36 12 Фаворов (капітан команди, він грає весь грати за нашу національну збірну, і вже чемпіонат без заміни!), Андрій Мостовий, Учора, коли наша газета вже була здауспішно грає за неї. Андрій Гітченко, форвард Олександр Філіна в друк, «Десна» грала в гостях з «ОлімпіДо цього трапився примітний епіпов. Вийшли у старті і торішні новачки Влаком». А в суботу 7 березня, принциповий зод. Всі три попередні матчі чемпіонатів з дислав Калитвинцев і Орест Кузик, які вже матч вдома із «Зорею», о 14. 00. «Шахтарем» наші програли «в суху»: 0:2 та закріпилися в основі, також Олександр *** двічі по 0:1. І ось зимовий новачок «Десни» Домбровський. І, як і в матчі з «Шахтарем», «Десна» також пробилася у чвертьфіОлексій Гоцуляк, що перейшов з «Карпат», – зимові новачки. В захисті перший легінал кубка України. Він запланований на відкриває рахунок. Та начебто ж очевидонер в команді, естонець Йонас Тамм, ко11-12 березня, суперники зіграють по одний гол суддя скасував. Вперше в наших трий успішно замінив травмованого Макному матчу. «Десна» в четвер, 12 березня, чемпіонатах – через систему ВАР. Це «вісима Імерекова, також Леван Арвеладзе, о 19.00 приймає в Чернігові полтавську деоасистент арбітра», відеоконтроль маткотрий, втім, уже грав за нас позаторік, і «Ворсклу», яку вже двічі перемогла в чемчу, який у нас вперше застосували лише Андрій Тотовицький. Останній і став геропіонаті. напередодні. Віднедавна ВАР застосовуєм матчу. Він перейшов до нас з «ШахтаТри інші матчі пройдуть 11 березня. ють у єврокубках і навіть у матчах збірних. ря», де майже не грав. А до цього був якраз Зустрічаються: Суддя за полем контролює зйомку гравцем «Маріуполя». Вже в першому тай«Минай» – «Інгулець», о 15.00; «Альянс» матчу і в разі спірних моментів повідомі Андрій забив два м’ячі, обидва голо– «Маріуполь», 18.00; «Динамо» – «Олекмляє головному судді. Той, після переглявою, після подачі кутових. В другому таймі сандрія», 19.30. ду відео, приймає остаточне рішення. НайОлександр Філіпов сміливо пішов у штрафУ чвертьфіналі 5 команд прем’єр-ліги, перше – щодо правильності взяття воріт, ний суперника, де його збили. Сам же чітпризначення пенальті, був чи не був офпричому, жеребкування звело і двох з чиско забив пенальті. І це вже 10-й м’яч красайд — положення «поза грою». ла лідерів чемпіонату, і хтось з них «вилещого бомбардира команди в чемпіонаті, І ось ВАР зафіксував мінімальний офтить». Грають також 2 команди першої ліги він поділяє друге-третє місця в гонці бомсайд у гравця, котрий робив передачу на бардирів чемпіонату і реально претендує і навіть одна з другої.

Світ- інфо №170 5 березня 2020 року

Світ Чернігівщини

Літературно-мистецька панорама Микола Тимошик представив видання творів Івана Огієнка, митрополита Іларіона

25 лютого у залі Ніжинського педагогічного університету ім. Гоголя відбулося представлення канадсько-українського видавничого проекту «Запізніле вороття», яке провів вчений, публіцист, краєзнавець Микола Тимошик. Уродженець Ніжинщини - доктор філологічних наук, профессор одного з університетів столиці, автор 22 наукових монографій та навчальних посібників, член Національних спілок журналістів та письменників, видавець. В університеті він представив підготовлене ним 21-томне видання. У його основі – досі не друковані в Україні, заборонені свого часу радянським режимом твори видатного діяча української науки та культури, богослова, професора Івана Огієнка (митрополита Іларіона). Книги вийшли у двох серіях – «Рукописна спадщина» та «Зарубіжні першодруки». У вступному слові модератор зустрічі, член Національних спілок письменників та журналістів України, доцент Олександр Забарний дуже високо оцінив роботу колеги. Лекцію-презентацію Миколи Степановича слухали студенти, науковці, журналісти, краєзнавці. Миколу Тимошика вітали сільський голова його рідного села Данина Галина Пономаренко, директорка університетського Центру зв’язків з українською діаспорою, журналістка Надія Онищенко.

Книга Людмили Студьонової «Чернігівські силуети» У обласній бібліотеці ім. В. Короленка на засіданні клубу «Краєзнавець» 27 лютого відбулося представлення книги «Чернігівські силуети», яку написала відома краєзнавець, бібліограф, що працює у бібліотеці вже понад 50 років, заслужений працівник культури України Людмила Студьонова. З виходом її десятої книги авторку тепло привітала директорка бібліотеки Інна Аліференко. Людмила Студьонова, яка була з присутніми на скайп-зв'язку, розповіла про цю збірку статей краєзнавчої тематики, опублікованих нею протягом останніх 30-ти років у місцевих періодичних виданнях, наукових збірниках. Нариси знайомлять з мало дослідженими сторінками історії регіону, діяльністю відомих людей Чернігівщини і України. Вона сердечно подякувала підприєм-

цю і меценату, який розуміє важливість історико-краєзнавчих видань, Володимиру Хоменку за фінансову допомогу у виданні книги. Тепло вітали авторку співробітник Українського інституту національної пам'яті, кандидат історичних наук Сергій Горобець, доцент Національного університету «Чернігівський колегіум» ім. Т. Шевченка, доктор філософських наук Андрій Царенок, директор Державного архіву Чернігівської області Раїса Воробей, журналістка Тетяна Миргородська, відомий краєзнавець Андрій Курданов, кандидат історичних наук Тамара Демченко, співробітник архіву Управління СБУ в Чернігівській області Тетяна Гапієнко, президент клубу «Краєзнавець», голова обласної організації Національної Спілки краєзнавців України, професор Олександр Коваленко. Підприємець, науковець і меценат Володимир Хоменко наголосив на важливості підтримки краєзнавчих досліджень. Частину накладу виданої ним книги «Чернігівські силуети» пан Володимир передав для бібліотек області.

Збірник конференції про Михайла Коцюбинського

У вересні в Чернігівському музеї-заповіднику проходила Всеукраїнська науково-практична конференція, присвячена 155-річчю від дня народження Михайла Коцюбинського. У конференції взяли участь науковці Чернігова, Запоріжжя, Львівщини. І ось за матеріалами конференції видано збірник «Художній світ прози Михайла Коцюбинського». Він є в бібліотеці музею.

Обласний філармонійний центр

Капелі бандуристів імені Остапа Вересая — 10 років

Ювілей щойно відзначив цей один з унікальних бандурних колективів України — Капела філармонійного центру. У 2010 році заслужена артистка України Раїса Борщ та заслужений працівник культури України Микола Борщ — подружжя викладачів Чернігівського музичного училища ім. Л. Ревуцького — ініціювали, з подачі Президента України Віктора Ющенка, і втілили у життя ідею створення на Чернігівщині капели бандуристів. Ідею підтримала обласна держадміністрація. Раїса Борщ стала художнім керівником колективу, Микола Борщ — директором і хормейстером. Капела завдяки різноманітній репертуарній палітрі швидко завоювала симпатії глядачів, стала лауреатом обласних мистецьких премій імені Михайла Коцюбинського та Леоніда Глібова, володарем Гран-прі Міжнародного конкурсу «Зоряні мости».

Десятиріччя колектив відзначив на рідній сцені 26 лютого великими ювілейним концертом. З чим зустріли ювілей? «З надією, що все це не марно. Все це для людей, України, рідного Чернігівського краю, ствердження свого національного в цілому світі», каже Раїса Борщ. Микола Борщ додає: «Це для самих українців. Щоб розбудити оте щемливе почуття гордості за своє кровне, ментальне, часом приспане, часом розбуджене, часом сприйняте, часом відторгнуте і знову підхоплене патріотами, яким не буде переводу на даній Богом рідній землі». Керівникам та артистам колективу були вручені почесні відзнаки обласної державної адміністрації, обласної ради, департаменту культури і туризму, національностей та релігій. У ювілейній програмі прозвучали українські народні пісні, світова музична класика, твори вітчизняних композиторів в аранжуванні Раїси Борщ і Миколи Борща, твори, написані самими учасниками капели Раїсою Борщ та Аллою Калашник. Показали свої таланти со-

лісти колективу В’ячеслав Петрик, Борис Калініченко, Сергій Сидоренко, Лілія Козлова, Тетяна Петрик, Вікторія Шульга, Валерій Онишків, Василь Біжовець, Лідія Тарасенко, Анатолій Губко, Дмитро Аксьон, Наталія Лагунець. Було багато привітань від колег — художнього керівника та головного диригента Академічного камерного хору ім. Д. Бортнянського Івана Богданова, автора і ведучого творчих проектів філармонійного центру, заслуженого діяча мистецтв України Олега Васюти, голови обласної організації Національної спілки кобзарів України Валентини Іщенко, керівника заслуженого аматорського народного хору «Десна», заслуженого діяча мистецтв України Миколи Олексієнка. Друзів яскравим виступом привітали артисти Академічного народного хору під керівництвом заслуженого діяча мистецтв України Володимира Коцура.

На сцені — духовий оркестр

Концерт представив 24 лютого цей колектив філармонійного центру (художній керівник та головний диригент – заслужений діяч мистецтв України Анатолій Ткачук). В оркестровому виконанні були виконані популярні твори Гершвіна, Конні, Ціммера, Армстронга, Саульського, Поклада, Морозова та інших. У програмі взяли участь вокалісти – лауреати всеукраїнських та міжнародних конкурсів Марина Коваленко, Єлизавета Лудінова, Андрій Рекун. Також виступили солісти оркестру Дмитро Маховик, Антон Сарафанов, Антон Халімон, Андрій Романенко, Костянтин Міненко, Олександр Хоменко, Сергій Савоста.

Сергій Сулімовський та військовий духовий оркестр

Його концерти завжди проходять з аншлагом, в 2015 році він став заслуженим артистом України. Вперше на сцену філармонійного центру співак вийшов 2002 року. У супроводі Духового оркестру Військово-

музичного центру сухопутних військ Збройних Сил України (начальник центру – художній керівник підполковник Ігор Кішман, начальник оркестру капітан Роман Павлів) Сергій Сулімовський дав черговий сольний концерт. Прозвучали твори – від класики світової оперної музики, до року, української народної музики і пісень з кінофільмів. Зокрема, каватина Фігаро з опери «Севільський цирульник» Россіні, «Закоханий солдат» Канніо, «Там, де Ятрань круто в'ється» Антіна Шашкевича та інші.

Єлизавета Лудінова у «Вокальному абонементі»

Лауреатка міжнародного конкурсу Єлизавета Лудінова 23 лютого представила велику сольну програму на сцені центру у рамках проєкту «Вокальний абонемент». Автор і ведучий програми, заслужений діяч мистецтв України Олег Васюта підкреслює: «Принциповою позицією нашого творчого проєкту є те, що він спрямований, перш за все, на підтримку талановитих митців Чернігівщини».

І серед найталановитіших — Єлизавета Лудінова, випускниця Чернігівського музичного училища, Національної музичної академії України. Була солісткою хорової капели ім. Л. Ревуцького. Нині - викладачка Чернігівського музичного коледжу ім. Л. Ревуцького, солістка Академічного камерного хору ім. Д. Бортнянського. Також бере участь у концертах духового оркестру центру. У першому відділені прозвучали твори Баха, Масканьї, Гріга, Ріхарда Штрауса, Рахманінова, українські народні пісні. Другу частину склали композиції у супроводі духового оркестру Військово-музичного центру Сухопутних військ Збройних Сил України. Це вже був їхній третій спільний концерт. Звучали твори Кос-Анатольського, Бізе, Сен-Санса, Денци, Лари, Сарторі. Прес-центр Чернігівського обласного філармонійного центру фестивалів та концертних програм

3

Бліц-інформ Вшанували жертв трагедії Корюківки

Як і щорічно, в місті Корюківка 1 березня вшанували жертв практично майже повністю знищеного фашистськими окупантами у березні 1943 року міста. Каральна акція була спровокована перед цим нальотом на місто підрозділу партизанського з’єднання Олексія Федорова, яке потім нічого не зробило для захисту мирного населення міста. Це, звичайно. не знімає вини окупантів, адже це була найбільша каральна акція проти цивільного населення за всю Другу світову війну. Тоді було вбито майже 7 тисяч людей. Місто було спалене. Вся правда про трагедію довго замовчувалася в радянські часи. В незалежній Україні в місті було споруджено меморіал на честь загиблих. Саме тут вшановують їх пам'ять.

Нарешті буде дорога на Шерстянку

115 мільйонів 800 тисяч гривень – така орієнтовна вартість будівництва нової дороги до мікрорайону Шерстянка у Чернігові. Тендер на проведення робіт оголосило управління житлово-комунального господарства міськради. Нова дорога напряму з’єднає вулицю Мазепи зі сквером «Казка». Це дозволить скоротити дорогу до мікрорайону майже на 6 кілометрів. Будівництво дороги планували з 2011 року, та не знаходилося коштів. Нині ж будівництво планують почати у квітні і завершити наступного року. Роботи фінансуватимуться з державного та міського бюджетів.

276 тонн нічиїх отрутохімікатів виявили екологи

З початком реформування аграрного сектора місця зберігання непридатних хімічних засобів захисту рослин почали втрачати власників, піддаватись руйнуванню, розкраданню та потерпати від пожеж. У воду, грунти, повітря почали потрапляти небезпечні складові отрутохімікатів. У лютому 2020 року на території області завершилась чергова комплексна інвентаризація місць накопичення заборонених і непридатних до використання в сільському господарстві хімічних засобів захисту рослин. Районними комісіями, до складу яких увійшли і фахівці Державної екологічної інспекції у Чернігівській області, були обстежені всі відомі місця тимчасового зберігання вказаних речовин та встановлено, що вони залишаються в 53 місцях загальною кількістю 276,3 тонни. Зокрема, на територіях Бахмацького, Борзнянського, Варвинського, Ічнянського, Носівського, Прилуцького, Семенівського, Срібнянського, Сосницького, Сновського, Ріпкинського, Чернігівського районів та м. Прилуки. Майже всі наявні отрутохімікати визнані безгоспними, триває їх негативний вплив на довкілля та здоров’я населення прилеглих територій. Посадовими особами районних державних адміністрацій та органів самоврядування не вживаються заходи для безпечного зберігання пестицидів, а подекуди посадовці не володіють інформацією про місця розташування та стан цих об’єктів. Склади піддаються руйнуванню та розкраданню. Зокрема, встановлено, що за останній рік непридатні пестициди в кількості 8,5 т зникли разом з ємностями для їх зберігання. Потрібно терміново вирішувати питання повного знешкодження отрутохімікатів. На сьогодні найбільш екологічно ефективним є спалювання в спеціальних високотемпературних печах, обладнаних сучасними системами очищення димових газів та контролю за викидами і небезпечними рештками. За повідомленням Державної екологічної інспекції у Чернігівській області

4 Бліц-інформ За два місяці припинено діяльність 19-ти гральних закладів

Між облдержадміністрацією та Головним управління Національної поліції в області налагоджено оперативний обмін інформацією та співпрацю щодо виявлення незаконної діяльності у сфері грального бізнесу. В цілодобовому режимі діють 5 мобільних груп з числа поліцейських обласного управління та одна мобільна група Чернігівського відділу Нацполіції. Від 20 грудня в результаті перевірок в області припинено діяльність 19 закладів грального бізнесу, вилучено більше двохсот одиниць незаконного грального обладнання. Трьом особам повідомлено про підозру, відкрито 7 кримінальних проваджень. Про факти незаконної роботи гральних закладів треба повідомляти на «гарячу лінію» Нацполіції 0-80050-02-02 або ж на номер «102».

Вирок за незаконне вирубування дерев

Вироком Прилуцького міськрайонного суду «чорного» лісоруба визнано винним у вчиненні незаконних вирубувань деревини (ч.

2 ст. 246 КК України) та засуджено до 3 років 4 місяців обмеження волі. Крім того, обвинуваченого зобов’язано відшкодувати завдані збитки на суму майже півмільйона гривень, а незаконно видобуту деревину та знаряддя вчинення кримінальних правопорушень конфісковано в дохід держави. Група осіб за попередньою змовою здійснювала незаконне вирубування дерев породи «дуб» на території Прилуцького та Ічнянського районів, реалізовувала їх мешканцям області у виді паливної деревини. Вартість однієї машини такої продукції складала 7 тис. грн.

Солдат продавав у навчальному центрі «Десна» наркотики

25 лютого військова прокуратура затримала старшого солдата Сухопутних військ Збройних сил під час намагання продати співслужбовцю особливо небезпечну наркотичну речовину – канабіс, повідомляє Прес-служба військової прокуратури Центрального регіону України. Встановлено, що військовослужбовець військової служби за контрактом раніше збував наркотики на території 169 навчального центру Сухопутних військ Збройних Сил України. Під час повторного збуту зловмисника було затримано Козелецьким відділенням поліції Ніжинського відділу ГУНП в Чернігівській області за процесуального керівництва військової прокуратури Деснянського гарнізону Центрального регіону України. Наркотичну речовину в затриманого вилучено. Згідно із ч. 1 ст. 307 Кримінального кодексу України, незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання з метою збуту, а також незаконний збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, караються позбавленням волі на строк від чотирьох до восьми років.

Світ Чернігівщини

Світ- інфо №170 5 березня 2020 року

Безкоштовні курси української мови Вже 5-й рік в Чернігові діє цей волонтерський проект. Засновник і беззмінний керівник курсів — кандидат філологічних наук Людмила Зіневич. Понад рік вона працює директором Центральної міської бібліотечної системи, в яку входить Центральна бібліотека ім. Михайла Коцюбинського та понад десять її філій – бібліотек по місту. Тепер мовні курси і працюють на базі бібліотеки ім. Коцюбинського, де заняття для десятків бажаючих проходять тричі на тиждень. Як і раніше, курси — це не лише суто мовні лекції, а й численні різноманітні заходи культурологічного плану, патріотичного спрямування. Ось хроніка таких заходів у бібліотеці останніх двох тижнів.

Представлення книг про сторінки історії Донбасу

У бібліотеці презентували книжкові видання 2019 року про український Донбас. Виступили дослідник Юрій Косенко — голова правління громадської організації «Українська ініціатива», Євген Зінич – волонтер із м. Ічня, Віктор Литвинов — радник голови правління ГО «Українська Ініціатива», Сергій Бутко – представник Українського інституту національної пам`яті в Чернігові. Було представлено книги, видані на замовлення Міністерства інформаційної політики, за програмою «Книжка на Схід», яка була заснована у 2016 році волонтерами.Ці книги безкоштовно поширюються на бібліотеки, навчальні заклади. Ось які книги було представлено. «Літопис українського Донбасу. Донбас у 1921-1941 рр.» (упорядник Ю. Косенко); «Марко Желізняк. Фотолітопис» (упорядники Косенко Ю. А., Тимчишин О.В.); Косенко Ю.А., Тимчишин О.В. «Незнаний Донбас. Аматорський фотощоденник». Учасники курсів, всі охочі читачі бібліотеки змогли послухати про Донбас, глибше познайомитися з історією краю. Тепер ці книги є у фонді бібліотеки.

На обласний конкурс «Книга року-2019»

Вже два десятиліття бібліотека ім. М. Коцюбинського проводить обласний конкурс «Книга року». Щорічно в ньому визначаються кращі книжки, що вийшли попереднього року в області і авторами яких є літератори, історики, краєзнавці області, адже конкурс проводиться в кількох номінаціях. Книги, які номінуються на конкурс, представляють в засобах інформації, також бібліотека проводить їх презентацію. Зараз іде обговорення книг, виданих 2019 року. Нещодавно в рамках конкурсу свої нові збірки представили чернігівські поети Ганна Демиденко та Олександр Штань. Нова книга Ганни Демиденко «Сповідь душі» – уже сьома у поетеси. Чільне місце тут займає патріотична лірика, також тут пейзажна та філософська лірика. Багато віршів поетеси покладені на музику. Присутні прослухали записи цих пісень, також почули одну з пісень у виконанні чернігівського композитора Володимира Горленка. Пан Володимир також представив свою пісню на слова Олександра Штаня. У його творчому доробку вже три дитячих та три дорослих поетичні збірки. Поезія пана Олександра – це роздуми про місце людини у світі, пізнання себе. Такою є і представлена збірка «Хоч не сталось – було…»

«Реквієм Небесній Сотні»

У бібліотеці пройшов вечір патріотичної поезії пам’яті Героїв Небесної Сотні. Свої твори прочитали чернігівські поети Олена Мамчич, Ганна Демиденко, Лариса Дущак, Валентина Громова, Наталія Коса та інші.

Фільм «Соловей співає» – про рідну мову

Показом фільму Лесі Воронюк «Соловей співає» відзначили у бібліотеці Міжнародний день рідної мови. Протягом дня відбулося два сеанси. На ранковому були студенти філологічного факультету Національного університету «Чернігівський колегіум», вечірній зібрав усіх інших, небайдужих до мовного питання. Автори фільму досліджують причини та наслідки нинішньої ситуації довкола української мови і руйнують міфи.

Зберігаючи народні традиції

Чернігівські бібліотекарі продовжують знайомити читачів із українськими народними традиціями. Нещодавно тут відкрито куточок української автентики, де зібрано старовинні рушники, одяг, предмети вжитку. В цих декораціях проводяться різні заходи.

Співає Народний аматорський хор «Діти війни»

Він виступив перед слухачами безкоштовних курсів з нагоди Міжнародного дня рідної мови. Цей чернігівський колектив існує вже десять років. Ініціатор створення і організатор - ветеран праці, дитина війни Валерій Пашков. Художній керівник - Дмитро Скидан, баяніст - Анатолій Гнідицький. Солісти хору - Наталія Чепурна. Володимир Безпрозванний, Анатолій Низовець та Василь Коритько. Проводять репетиції в комунальному закладі — Палаці художньої творчості дітей, юнацтва та молоді, що на Шерстянці. У репертуарі хору - українські народні, козацькі, жартівливі пісні. Того дня хор співав «Розпрягайте, хлопці, коней!». «Що ж то воно за верба». «Ой на горі, на горі». «Козаки-козаки». «Шинкарочка», «Любіть Україну, любіть!», «У мене ж ти одна-єдина», «Молюсь на тебе, Україно!», інші. Звучали й пісні, присвячені воїнам, які нині захищають нашу країну від ворога.

– З хором ми познайомилися чотири роки тому. - каже директорка бібліотеки Людмила Зіневич. – Відтоді ви зовсім не постаріли. Ви - неймовірні молодці. Радію, що разом з нами. Українська пісня підносить, береже нас. Низький вам уклін за це!

«Первоцвіти Коропщини» розквітли у бібліотеці

27 лютого в бібліотеці яскраво відзначили свято Колодія (на фото). Гості свята дізналися, як українці проводили останній тиждень перед Великим постом – Сиропусний (його ще називали «Бабським»). Протягом цього тижня чоловікам належало слухатися жінок і витримувати їхні «збиткування». Українське свято Колодія має суто національний зміст і в нього дуже мало спільного з московською Масляною, якої в козацькій Україні не було. Особливе місце у святкуванні Масниці посідають обрядові дії, пов’язані з шлюбними відносинами. Хлопцям, які не встигли одружитися, та дівчатам, які не вийшли заміж, прив’язували так звану «колодку» – невелике полінце, що символізувало частину Дерева Життя. Таким Колодій нагадує: «Не женився єси, то колодку носи!». Ось так бог шлюбу не лише благословляє подружнє життя, а й карає тих, хто легковажить ним. Гостям свята не лише продемонстрували «живий» обряд, а й почастували смачними варениками – традиційною українською стравою Сиропусного тижня.

Авторський курс Тамари Андрійчук «Історія українського меценатства»

Щосереди о 17.30 в бібліотеці, у форматі «Розмовник» проходять лекції кандидата філософських наук Тамари Андрійчук. Вона читає свій авторський курс «Історія українського меценатства». Це цікаві розповіді про відомих українських громадських діячів минулого, які підтримували українську церкву, літературу, мистецтво, пресу. Їх життя і діяльність були пов`язані й з Чернігівщиною. Вже були прочитані лекції про такі відомі родини українських меценатів, як Безбородьки, Скоропадські Галагани, Тарновські, Симиренки.

Яскраве двогодинне свято музики та поезії подарували 28 лютого чернігівцям учасники районного творчого об’єднання «Первоцвіти Коропщини». Його створили у 2002 році, зараз воно налічує понад чотири десятки письменників, самодіяльних композиторів, художників, майстринь.

Учасники об’єднання проводять творчі зустрічі, презентації книжок. Виїжджають також у села району, виступають у будинках культури. Творчість «Первоцвітів Коропщини» надзвичайно різноманітна: лірична та патріотична поезія, проза, твори для дітей, гумор, краєзнавчі нариси тощо. До Чернігова приїхали письменники Валентина Михайленко, Світлана Милько, Світлана Матвієнко, Любов Борисенко, Андрій Батурин, Василь Кирилюк, Тетяна Кузьменко, Тамара Висоцка, Валентина Городня, автор та виконавець пісень Валерій Маринченко. Також у презентації взяли участь авторки з Чернігова Ірина Мітасова та Надія Куліш, які є учасниками об'єднання. До сліз пройняла присутніх представлена Валентиною Михайленко повість для дітей «Смілий». Не дарма повість стала лауреатом престижного конкурсу «Молода коронація» в номінації «Мала проза. Дорослі для дітей». Повість також представлена на конкурс «Книга року-2019». Ще один учасник конкурсу – поетично-прозова збірка Любові Борисенко «Ранкова кава в альтанці...», яку авторка представила чернігівцям. Олена ТЕРЕЩЕНКО Чернігівська міська ЦБС Фото: Олена Куннова

Світ України

Світ- інфо №170 5 березня 2020 року

5

Не одними лише міністрами. Скільки отримують топ-менеджери держкомпаній в Україні Після гучного скандалу з грудневими преміями міністрів, їм, а також представникам апарату Верховної Ради, Офісу президента, РНБО, Рахункової палати, Конституційного суду й Офісу генпрокурора урізали зарплати. Максимум у відомствах можна отримувати 100 тисяч гривень. Проте зміни жодним чином не позначаться на топ-чиновниках, які отримують виплати не менші. Це глави держпідприємств, держбанків і НБУ, представники силових і антикорупційних відомств. Далеко не всі зарплати топменеджерів є у вільному доступі. Деякі власники сотень тисяч гривень їх ретельно приховують, інші ж - публікують в Єдиному державному реєстрі декларацій і вказують у фінансовій звітності підприємств.

112.ua проаналізував дані за зимові місяці. Виявилося, хоча з 2 205 держпідприємств, які працюють, прибуткові лише 191, чиновники цієї зими не соромилися збільшувати собі зарплати й виписувати премії.

«Нафтогаз» — Андрій Коболєв

Середня зарплата співробітника «Нафтогазу» висока: управлінці отримують понад 100 тисяч гривень. Але в Андрія Коболєва вона взагалі захмарна. Крім сотень мільйонів гривень премії за перемогу в Стокгольмському арбітражі, він раніше заробляв мінімум 10 мільйонів на місяць. З продовженням йому контракту виплати урізали. Так, у січні він

заробив 2,08 мільйона гривень. Це майже три зарплати німецького канцлера Ангели Меркель, п'ять зарплат президента Франції Емманюеля Макрона і 120 зарплат Володимира Зеленського. Хоча компанія державна, свою зарплату Коболєв пояснює умовами ринку. Ще один аргумент — високий прибуток підприємства. Згідно з останнім звітом компанії, за 9 місяців 2019 року компанія отримала 21,3 мільярда гривень чистого прибутку. Це на 27% більше, ніж за аналогічний період 2018 року. «Використовувати фактор прибутку стосовно держкомпаній - це абсурд. Завдання «Нафтогазу» — продавати газ за максимально високою ціною, а це означає максимізацію витрат домогосподарств. У чому сенс такої прибутковості? Передусім важливий соціально значущий ефект держкомпаній», — розповідає 112.ua фінансовий аналітик, експерт Growford Institute Олексій Кущ. Крім високих тарифів на газ, якісь особливі заслуги Коболєва за-

значити складно. План із власного видобутку газу провалено, а перемогою в Стокгольмському арбітражі ми зобов'язані не стільки йому, скільки спеціально найнятим закордонним юристам, які отримали набагато скромніші гонорари.

«Укрпошта» — Ігор Смілянський

Гендиректор «Укрпошти» недалеко пішов від Коболєва. Ще у 2016 році Ігор Смілянський прийшов на зарплату в 333 тисячі гривень, у 2018-му отримував 572 тисячі гривень, а в січні 2020 року, згідно з даними фінансового плану підприємства, - 1 мільйон 887 тисяч гривень. Це більше, ніж заробляє Дональд Трамп, а в перерахунку ж на зарплати президента України виходить 108 місячних виплат. З цих грошей самого окладу менше половини. Сам Смілянський десь «втратив» мільйон і в інтерв'ю одному з телеканалів заявив, що отримує 836 тисяч гривень. Також

він підкреслив, що сплачує штрафи на сотні тисяч гривень, коли не встигає впоратися зі своїми завданнями. Смілянський виписав собі 700 тисяч гривень премії, а ще 457 тисяч гривень — це «додаткові виплати, передбачені законодавством». При цьому до зарплати Смілянського прив'язані й зарплати його заступників і топ-менеджерів. Голова «Укрпошти» вважає, що заслужив свою зарплату, оскільки в нього є три вищі освіти, 14 років досвіду роботи і працює він по 19 годин за добу — практично без сну. Він впровадив у компанії конкурентні закупівлі, онлайн-моніторинг посилок і підвищив зарплату персоналу. Серед аргументів і те, що під керівництвом Смілянського за 2019 рік «Укрпошта» отримала 600 мільйонів чистого прибутку за збитків у півмільярда у 2018 році. Заради справедливості, завдання «Укрпошти», як ми вже вище писали, — не тільки максимізувати прибуток, а й виконувати соціальні функції. Якби пошта гналася за доходами, потрібно було б закрити відділення. Але й ці функції підприємство виконує «зі скрипом» — згадати навіть історію з доставленням пенсій. А якщо й нехтувати соціальними функціями, то Смілянський міг би принести «Укрпошті» більше прибутку. Приватна конкурувальна компанія за чотири роки збільшила кількість відділень у 2,5 раза, хоча їй доводиться платити за оренду приміщень набагато більше, ніж УП. До того ж співвідношення зарплат Смілянського і простого працівника лякає. Смілянський на місяць

заробляє 314 зарплат листонош (середня з/п на пошті — 6 031 гривня). Олексій Кущ пропонує називати отриманий показник «коефіцієнтом соціального дна».

«Антонов» — Олександр Донець

Зарплата директора підприємства «Антонов» Олександра Донця стрімко росте вгору, хоча прибуток підприємства тільки скорочується. За 9 місяців 2019 року «Антонов» заробив майже на півмільярда гривень менше, ніж за аналогічний період 2018 року. Згідно з його деклараціями, ще в липні Донець отримав 131 тисячу гривень, а з осені — в середньому по 250 тисяч гривень на місяць. Все б нічого, якби у грудні йому не була виписана премія в 1,2 мільйона гривень. Разом із зарплатою за грудень Донцю нарахували приблизно 1,33 мільйона. Це 84,7 середньої зарплати працівників «Антонова» (вони отримують близько 15,7 тисячі гривень на місяць). Донець, щоправда, вирішив не брати премію, а направити на обладнання для медико-санітарної частини підприємства. Втім Олексій Кущ вважає таку благодійність сумнівною. «Я б зараз навіть із благородною метою не збільшував зарплату, враховуючи складну ситуацію підприємства, повну відсутність нових розробок. Сенс був нараховувати собі премію, щоб віддавати це ж гроші шіі назад держкомпанії? Не е варто о змішувати божий дар з яєчч нею», — говорить Кущ.

6

Президентська відповідальність: як відсутність судової реформи покриває злочинців Майдану 1

Закон передбачив ліквідацію вищих судів і створення нового Верховного Суду на відкритому конкурсі; обов’язкову перевірку на доброчесність для усіх чинних суддів та звільнення тих, хто її не пройде; залучення до цих процесів громадськості через Громадську раду доброчесності. Вища рада юстиції стала Вищою радою правосуддя. Провальність реформи стала очевидною майже на старті, коли мантії нових верховних суддів одягли старі судді тих самих вищих судів. За результатами непрозорого конкурсу до Верховного Суду призначили суддів, які забороняли мирні зібрання під час Революції Гідності, ухвалювали політично мотивовані рішення, брехали в деклараціях та не могли пояснити походження своїх статків під час співбесід. Наприклад, до нового Верховного Суду потрапив Олександр Золотніков. 2013 року він забороняв мирні акції протесту в Одесі. Судді Михайло Смокович, Тетяна Стрелець та Валентина Юрченко скасовували рішення про звільнення суддів Майдану. А колишні члени ВРП Ігор Бенедисюк, Тетяна Малашенкова і Алла Лесько всіляко допомагали суддям Майдану уникати покарання. Правонаступниця ВРЮ — Вища рада правосуддя — пішла тим же шляхом. Варто лише згадати сумнозвісного суддю Миколу Чауса, якого НАБУ спіймало на хабарі в банці. Під час Революції Гідності Чаус на 6 місяців позбавив прав керування за поїздку до Межигір'я 60-річного інженера Костянтина Вельтищева, чий «Москвич» увесь день насправді простояв у гаражі. ВРП не звільнила його ні за Майдан, ні за банку, а лише в березні 2017-го, бо «не ходив на роботу». Вища кваліфкомісія суддів також не впоралася з двома основними завданнями після

Революції Гідності — очистити і оновити суддівські лави. Лише 6% суддів з понад 2 тисяч не пройшли перевірки комісії на доброчесність. Навіть з цих 6% станом на кінець минулого року ВРП спромоглась звільнити лише одного суддю, решта продовжують отримувати зарплату. Уособленням нереформованої української Феміди, беззаперечно. став Окружний адміністративний суд Києва (ОАСК). Порошенко збирався цей суд ліквідувати, та «раптово» передумав знищувати інституцію, через яку проходять усі позови на владу Під час Революції Гідності саме судді ОАСК ухвалили перші рішення проти Майдану. Нині вони не лише залишаються працювати, а й отримують підвищення, у той час як їх продовжує покривати ВРП. Наприкінці липня 2019 року в ОАСКу відбулися обшуки щодо справ Майдану. Тоді оприлюднили аудіозаписи розмов суддів, на яких йшлося про створення штучних умов для перешкоджання роботі ВККС.

Провалена Вищою радою правосуддя судова ЗеРеформа

У своїй передвиборчій програмі 2019 року Володимир Зеленський пообіцяв «справедливість та рівність усіх перед законом», зазначаючи, що «судова гілка влади повинна стати владою, а не прислужником у президента, уряду, парламенту, місцевої влади». Одним із перших законопроектів, які подав Зеленський до нової Ради, став законопроєкт про реформу органів суддівського врядування. Глава держави запропонував повністю перезавантажити Вищу кваліфкомісію суддів, очистити Вищу раду правосуддя від недоброчесних членів та вдвічі скоротити кількість суддів Верховного Суду.

Народні депутати підтримали ініціативу президента, закон набув чинності 7 листопада. Увесь склад ВККС безславно припинив свої повноваження, а новий мала б обрати на відкритому конкурсі комісія з міжнародними експертами. Зеленський також пропонував залучити міжнародних експертів до роботи в етичній комісії для перевірки всіх членів ВРП та ініціювати звільнення недоброчесних. І нова ВККС, і Етична комісія мали б запрацювати вже до 7 лютого 2020 року. Але ВРП системно блокувала їхнє створення: через різні затягування, затвердження правил, які нівелюють роль міжнародних експертів і взагалі суперечать закону. Знахабніла ВРП після остаточного блокування реформи навіть звинуватила в усьому міжнародників, що брали участь у конкурсі до Вищого антикорупційного суду. За таких обставин очевидно, що жодна з ініційованих Зеленським змін в судовій системі не відбудеться, поки в руках недоброчесних членів ВРП перебувають усі важелі впливу на процес реформування. Єдиний спосіб це виправити — внести зміни до закону, які позбавлять ВРП можливості саботувати реформу. Також в новому законі варто врахувати застереження Венеційської комісії. Лише від президента залежить можливість ініціювати такі зміни. *** На жаль, судова система в Україні сьогодні досі працює за принципом «телефонного права», а не закону. Як показала практика, косметичний ремонт не спрацює і лише радикальні кроки зможуть змінити ситуацію. Очевидно, що риба гниє з голови, і без перезавантаження Вищої ради правосуддя справедливості українцям можна не чекати. Судді, обрані суддями, здатні захищати

лише власну екосистему, витравлюючи з неї усі спроби реформування, навіть, порушуючи закон, який присягали захищати. Галина ЧИЖИК, експертка Центру протидії корупції, для УП «Українська правда», 20. 02. 2020.

Pravda.com.ua.

Коментар редактора газети. Доречно нагадати, що і Майдан, Революція Гідності, почався з дикунського рішення одного з судів Києва. Ним було заборонено масові заходи, акції в центрі столиці на величезний термін —з кінця листопада до перший тиждень січня включно, тобто близько півтора місяця. І на великій території — від Майдану Незалежності і на всіх прилеглих площах і вулицях столиці. Мотивація — «з метою попередження порушень громадського порядку», Ця абсолютно антиконституційна, проте доволі поширена метода діє так. Спершу правоохоронці, тоді ще міліція, звертаються з клопотанням до міської ради, де торочать, що «можливі порушення громадського порядку». Міська влада, як і міліція. не може заборонити гарантовані конституцією права громадян на вільні зібрання. Тому, в свою чергу, звертається до суду з таким же клопотанням — заборонити. І суд забороняє. Відповіддю на ці нахабні рішення влади, зокрема, судової, стали мільйонні акції громадян у центрі столиці. У світі давно діє презумпція невинуватості, тобто не можна навіть називати когось злочинцем, тим більше, карати, поки нема вироку суду. А тут якась «презумпція винності»: громадяни ще нічого не вчинили, але їх уже покарано, бо «могли вчинити». І ось такі дії судів, конкретних суддів, теж всі ці роки залишалися безкарними.

Світ України

6

Світ- інфо №170 5 березня 2020 року

Не одними лише міністрами. Скільки отримують топ-менеджери держкомпаній в Україні 5

«Укрзалізниця» — екс-глава Євген Кравцов

Євгена Кравцова звільнили з посади голови УЗ у кінці січня. Його обов'язки тимчасово виконує Желько Марчек, який з 2016 року працює членом правління залізниці. На початку лютого він задекларував отримання 258 тисяч гривень. Швидше за все, зарплати на новій посаді він ще не отримував. Якщо ж говорити про доходи Кравцова за 2018 рік, то він сам розповідав, що отримував у середньому по 570 тисяч гривень на місяць. На запит 112.ua про зарплати Кравцова у 2019 році та в січні 2020 року відповіді поки немає. Але раніше «Укрзалізниця» вже відмовлялася розголошувати цю інформацію, виходячи з того, що це не питання нацбезпеки, економічного добробуту та прав людини. Хоча ми й не знаємо зарплати глави, приблизний її обсяг можна вирахувати із зарплат членів правління. У 2018 році вони заробляли по півмільйона гривень на рік, до 2019 року, виходячи з фінансової звітності, — 743 тисячі гривень на місяць. Навряд чи Кравцов заробляє менше, ніж його безпосередні підлеглі. А журналісти «5 каналу», посилаючись на свої джерела в УЗ, в грудні повідомляли, що у 2019-му він вже отримував близько 1 мільйона 257 тисяч гривень на місяць. Цифра близька до істини, оскільки в кінці минулого року компанія виплатила своїм працівникам 13-ту зарплату розміром у половину окладу за грудень 2018 року. Отже, Кравцов у грудні повинен був отримати мінімум 406 тисяч гривень бонусів і загалом понад мільйон гривень. І це без надбавок і премій. Також Кравцову після звільнення загрожує пристойна компенсація — його річна зарплата. Якщо дані інсайдерів правильні, Кравцов у січні отримав 72 зарплати Зеленського на місяць і 103 зарплати його співробітників (згідно з фінансовим планом, по 12 160 гривень). Для порівняння, у тій же Deutsche Bahn, з якою в УЗ підписали меморандум про співпрацю, середній дохід працівника в 6 разів вищий — 77,2 тисячі гривень на місяць. Сам голова правління вважає свою зарплату заслуженою, позаяк, за його словами, майже всі ключові показники виконані. Доведеться повірити йому на слово, оскільки фінансової звітності за 2019 рік поки немає. Раніше збитки компанії становили 5 мільярдів гривень на рік, а за 2019 рік УЗ очікує отримання прибутку в 3 мільярди.

КБ «Південне» — Олександр Дегтярьов

Дегтярьов отримує менше інших топ-чиновників, але все ще вважається одним з найбільш високооплачуваних керівників держпідприємств. У січні він відзвітував про отримання 453,5 тисячі гривень і вже 2 лютого отримав додатково 175 тисяч. У грудні отримав разом із премією 1 мільйон і 159 тисяч гривень. Це 66 середньомісячних зарплат гаранта і ціла зарплата Трампа. При цьому ще у 2017 році зарплата керівника КБ «Південне» становила 150 тисяч грн. Якщо ж говорити про грудневий «коефіцієнт соціального дна», то він становить 63 зарплати. Згідно зі звітом КБ, середня зарплата на підприємстві стабільно зростає і стано-

вить 18 330 гривень. При цьому на форумах знаходимо гарячі обговорення співробітників підприємства про те, що таких зарплат вони в очі не бачили й отримують максимум 14 тисяч гривень. Причина декларованих середніх зарплат в тому, що вони вираховуються з урахуванням виплат керівництву. У 2016 році Дегтярьова звільнили за порушення фінансового законодавства за рекомендацією Держфінінспекції, але він поновився через суд. Якщо ж залишити осторонь саму фігуру глави й судити про результати його роботи, на сайті підприємства знаходимо фінансовий звіт за 9 місяців 2019 року. Чистий прибуток становив 20 600 гривень за «мінусу» торік. Грубо кажучи, працює підприємство в «нуль». Суми вкрай скромні, оскільки нових розробок у КБ немає.

Адміністрація морських портів — Райвіс Вецкаганс

Райвіс Вецкаганс за січень задекларував 668 тисяч гривень разом із преміями. При цьому торік його зарплати були скромніші: у грудні — 244 тисячі, у листопаді 284. Після масштабних скорочень співвідношення зарплати директора і середньої зарплати працівника за січень — 29 разів. Вецкаганс отримує таку високу зарплату, попри те, що, згідно зі звітністю адміністрації за 9 місяців, її прибуток скоротився на 19%.

«Енергоатом» — Павло Павлишин

В. о. директора Павло Павлишин у лютому отримав 600 тисяч. Це 23 зарплати його співробітників. У січні Павлишин отримав 514 тисяч, хоча у 2019 суми були набагато скромніші: за грудень — 169, за листопад — 128 тисяч. Попередник Павлишина Юрій Недашковський був не настільки скромним: він отримував понад 600 тисяч гривень на місяць, а також претендував на премію у 22 мільйони гривень, від виплати якої відмовилися після гучного скандалу. За рік компанія отримала майже 5 мільярдів гривень чистого прибутку. «Як платнику податків, мені не шкода для «Енергоатому». Завдяки йому всі ми користуємося відносно дешевою електроенергією. За середню зарплату ми можемо купити більше кіловат, ніж за кордоном. Відніми від України залізницю й атомну енергетику — і вона нічим не буде відрізнятися від Африки. Це одна з найкращих держкомпаній, справжня ломова коняка, що генерує понад 50% енергії в нашій системі і отримує за цю енергію вдвічі менше, ніж могла б. При цьому вона підтримує систему безпеки, утримує комплекс з високим рівнем складності на належному рівні. Ядерним реактором — це ж не поштою керувати», — каже Олексій Кущ.

Нацбанк — Яків Смолій

Смолій у січні задекларував 598 тисяч гривень. При цьому у 2019 році він заробляв близько 380 тисяч гривень, його заступники — по 325 тисяч. Оклад голови НБУ вираховується, виходячи із середнього розміру голів правлінь українських банків. ЗМІ пишуть, що голова правління «ПриватБанку» Петро Крумханзл заробляє 700 тисяч на місяць — майже в 70 разів більше, ніж пересіч-

ний працівник банку. У голів правління «Ощадбанку», «Укргазбанку» і «Укрексімбанку», мабуть, зарплата нижча. Попри запити ЗМІ, цю інформацію в банках не розголошують. І не дивно: фахівці з ринку праці стверджують, що топ-менеджери приватних банків можуть розраховувати максимум на 250 тисяч гривень на місяць.

«Укренерго» — Всеволод Ковальчук

Виплати за січень Всеволод Ковальчук все ще не задекларував. У грудні він отримав 494 тисячі гривень, у листопаді — 514, у жовтні — 419. Це 24 зарплати пересічного співробітника і приблизно стільки ж, скільки отримує Ангела Меркель. У вересні 2019 року він задекларував 4 мільйони 191 тисячу гривень. Швидше за все, ці гроші він отримав у зв'язку з переведенням на нову посаду. Є ймовірність, що на Ковальчука чекає ще одне переведення: в компанії оголосили про початок конкурсу на його місце. Що стосується результатів його роботи на посаді глави «Укренерго», то поки що є тільки фінансовий звіт за 9 місяців 2019-го. Чистий прибуток за рік збільшили у 2,4 раза. Олексій Кущ підкреслює: за зарплати і премії «Укренерго» фактично платить промисловість, а не прості українці. Те, скільки копійок із тарифу піде на зарплати, навряд чи істотно б'є по споживачах. Тому високі зарплати не викликають в експерта обурення.

«Бориспіль» — Павло Рябікін

Гендиректор міжнародного аеропорту «Бориспіль» у січні задекларував 489 тисяч гривень. Остання його виплата — це 28 зарплат гаранта, або 53 зарплати працівника (по 9,2 тис. грн). Це також більше, ніж отримує лідер Франції. Якщо ж говорити про ефективність Рябікіна, ще чотири роки тому підприємство було збитковим, а торік, у 2019 році «Бориспіль» відзвітував про чистий дохід у 2 мільярди і 49 мільйонів гривень. Але у 2018 році прибуток був більшим на 250 мільйонів. Це не завадило Рябікіну підвищити собі зарплату на 100 тисяч гривень на місяць. Оскільки виплати Рябікіну ростуть швидше, ніж дивіденди, щодо справедливості зарплати є сумніви. Щорічно «Бориспіль» спрямовує величезні кошти на будівництво, яке затягується на роки. Згадати той самий багаторівневий паркінг, який торік нарешті добудували. Галереї терміналу D так не пощастило - реалізація знову відтерміновується. Через інфляцію і зростання курсу долара витрати, які закладаються на нові споруди і ремонти, весь час зростають. Можливо, в цьому закладені чиїсь корупційні інтереси. Ще одна проблема — монополії в аеропорту, починаючи від злітних смуг, обслуговування літаків і закінчуючи зоною дьюті-фрі, яка практично повністю орендована однією людиною. «Бориспіль» — це гібридна історія, оскільки держкомпанія годується коштом приватних структур. Також можна багато сперечатися, успіх аеропорту - результат того, що прийшов талановитий директор або результат розкриття міграційних потоків, безвізу, того, що ми стали динамічно вбудовуватися у світові логістичні потоки», — говорить Кущ.

Ближче до реальності: від Аграрного фонду до «Укравтодору»

Після зарплат першої десятки топ-чиновників заробітки інших глав підприємств і відомств здаються адекватнішими. У приватному секторі дійсно можна знайти вакансії на керівні посади з оплатою від 200 до 250 тисяч гривень на місяць. Але вони практично недосяжні - їх отримує 1-2% топ-менеджерів. Новий глава Аграрного фонду Іван Баришев отримав у січні 254 тисячі гривень, у грудні — 230. Співробітники фонду отримують пристойні виплати, тому «коефіцієнт соціального дна» виходить чи не найскромнішими — 5,5 середньої зарплати. Баришев виявився скромнішим за свого попередника Андрія Радченка, який отримував за 362,4 тисячі на місяць. Але до нього теж є запитання. Перевірки в Аграрному фонді показали спекуляції із сумами прибутку. Фактичний баланс становив 2,9 млрд гривень, хоча заявляли суми у 2,5 раза більші. Міністр економіки Тимофій Милованов писав, що це «чиста корупція». Баришев вже працював в Аграрному фонді у 13-14-му році і був звільнений за організацію збиткової угоди на 112,5 мільйона доларів. Після зауваження Милованова жодних наслідків для Баришева поки немає. Директор «Укргідроенерго» Ігор Сирота не декларує свої зарплати, але, відповідно до фінансових планів, він отримує в середньому 250 тисяч гривень (17 зарплат співробітників). Компанія приносить 1,2 мільярда на рік. Приблизно такі самі зарплати - в «Укрінтеренерго», яка виконує роль постачальника останньої надії (242 тисячі для Василя Андрієнка в січні). Працівники там отримують по 60-70 тисяч гривень на місяць. Прибуток «Укрінтеренерго» за 9 місяців - 370,6 мільйона. У 40% керівників вищої ланки в приватному секторі є шанси знайти роботу з окладом понад 40 тис. грн. Представники силового та антикорупційного блоку отримують виплати, ближчі до ринкових, ніж директори підприємств. НАБУ на запит 112.ua відповіли, що в січні Артем Ситник отримав майже 200 тисяч із доплатами за вислугу років, за роботу, пов'язану з доступом до держтаємниці, за ранг, з відрядними і відпускними. Його заступники при цьому одержують більше: Тетяна Варварська - 320 тисяч гривень, Анатолій Новак - 194. Голова Нацполіції Ігор Клименко за грудень задекларував 164 тисячі гривень, в січні йому виплатили 79,6 тисяч. Керівник САП Назар Холодницький заробляє 80 тисяч. Очільниці ДБР Ірині Венедиктовій у січні не виплатили посадовий оклад, але нарахували 24 тисячі компенсації. Її попередник Роман Труба заробив у березні 67 тисяч. Заступники Венедиктової отримують від 30 до 37 тисяч гривень. Найбільше вакансій у приватному секторі на суми від 23 до 43 тисяч гривень. Такі скромні зарплати отримують і деякі топ-менеджери державних компаній. Директор «Укравтодору» Олександр Кубраков, якого призначили 16 листопада, заявив, що отримує 24 тис. гривень за середньої зарплати працівника у 18 тисяч. Зарплата його попередника Славоміра Новака з преміями становила близько 150 тис. гривень на місяць. Кубрак розповідає, що йому суми вистачить, оскільки у нього є бізнес. Втім, не можна сказати, що його зарплата надто вже занижена, оскільки гла-

ві «Укравтодору» ще призначаються премії, а збитки його компанії тільки за дев'ять місяців 2019 року становили 18 мільйонів гривень. А голова «Укроборонпрому» Айварас Абромавічус не публікував декларації, але в листопаді в інтерв'ю говорив, що заробляє 4 700 гривень на місяць. Це рекордно низька сума.

Вдарити по кишені чиновнику

Основний аргумент одержувачів високих зарплат — варіанти нижче хороші фахівці розглядати не будуть. Фінансовий аналітик Олексій Кущ із цим аргументом не згоден. «Якщо на встановлену вами зарплату в 100 тисяч відгукується 10 кандидатів, це не означає, що, підвищивши її ще в 10 разів, отримаєте в десятки разів більше заявок від претендентів. Швидше за все, замість 10 прийдуть 12 осіб. І то не факт, що нові двоє будуть краще, ніж перші 10. Тому немає сенсу переплачувати», — розповідає експерт. Експерт підкреслює, що у держпідприємств взагалі немає стратегії розвитку, і ніхто в країні, крім топменеджерів, не відчуває поліпшення рівня життя завдяки високим доходам цих підприємств. «У нас не працює механізм конвертації ефективності держпідприємств у доходи населення, як в країнах Перської затоки. Багатіють всі хто завгодно: кредитори, топменеджери, а не прості люди. Це визначає зрілість нашої країни», — говорить Кущ. Чому зарплати топ-менеджерів не урізали разом із зарплатами міністрів — незрозуміло. Але є ймовірність, що це все ж таки відбудеться. Чи буде встановлено ліміт у 100 тисяч гривень або влада обере іншу схему нарахування зарплат, наприклад, прив'яже їх до фінансових показників, — незрозуміло. Але, як вже говорив експерт, це далеко не завжди правильно. Крім того, це може піти всупереч трудовому законодавству, якщо підприємство збиткове. Як варіант, можна орієнтуватися на десятикратну зарплату представника цієї компанії або відштовхуватися від середньої зарплати в Україні. Прем'єр Гончарук за дорученням Зеленського вже зобов'язав Мінекономіки переглянути виплати не тільки топ-менеджерам, а й членам наглядових рад держпідприємств. Але, враховуючи, що це рішення може зіпсувати життя занадто впливовим людям, його впровадження може затягнутися на роки. Ганна ПЄШКОВА, журналістка 112.UA, 23. 02. 2020.

Коментар редактора газети. Перше. Коли говорять про прибутковість того чи іншого підприємства і що, мовляв, відтак можна й платити височезні зарплати керівникам, варто конкретніше подивитися, звідки ця прибутковість. У багатьох випадках це просто наслідок підвищення тарифів, цін, тобто побори з тих таки простих людей. Наприклад, це стосується тої ж «Укрпошти», де тарифи постійно ростуть. Наче й на копійки чи гривню-другу, за пересилання листа чи бандеролі, але «з миру — по нитці». Адже такими послугами щодня користуються мільйони людей. Друге. Та й щодо дійсно успішних підприємств, які добре працюють, а не наживаються на людях, і в цій добрій роботі, звісно, чимала роль керівництва, треба теж рахувати народні гроші. Врешті, це не приватні підприємства, а державні.

Україна і світ

Світ- інфо №170 5 березня 2020 року

Шевченківська премія-2020

Комітет з присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка визнавив лауреатів 2020 року. Найпрестижніша творча відзнака держави присуджується в шести номінаціях. Але інколи не у всіх, як і цього року. Грошова частина премії цього року – 200 тисяч гривень. Ось нові лауреати. Література: Маріанна Кіяновська, «Бабин Яр. Голосами» , Тарас Прохасько «Так, але…» «Бабин Яр. Голосами» - вірші Маріанни Кіяновської, присвячені трагедії, що сталася у Бабиному Яру під час Другої світової війни. «Так, але…» - збірка есеїв Тараса Прохаська на різні теми. Музика: «ДахаБраха». Цей музичний етногурт створив у 2004 році театральний режисер Влад Троїцький. «Це той проєкт, який говорить про Україну в усьому світі - дуже широко. До недавнього часу був, напевно, навіть більш відомим за кордоном, ніж у нас», зазначила член Шевченківського комітету Любов Морозова. Візуальні мистецтва: Олександр Глядєлов з фотопроєктом «Карусель». Збірка фотографій різних періодів новітньої історії України. Глядєлов поєднує світлини, зроблені в різний час і за різних обставин (в дитячих інтернатах, місцях позбавлення волі, в'язничних лікарнях), включно з найновішими кадрами з воєнної української реальності, в єдине полотно, або, радше, у коло.. Журналістика-публіцистика: Євгенія Подобна, «Дівчата зрізають коси». Збірка розповідей про українських жінок, які воювали чи ще воюють на Донбасі. Театральна премія: опера-реквієм «Йов» (Iyov). Сучасна українська опера «Йов» музично-театральної формації «Нова опера», авторства Владислава Троїцького, Романа Григоріва, Іллі Разумейка

Міністерство юстиції нарешті почало через суд ліквідацію віртуальних «партій»

Міністерство подало позов до 48 партій, діяльність яких не відповідає вимогам закону, з метою анулювати їхні реєстрації. Повідосмляє міністр Денис Малюська: «В Україні зареєстровано 349 політичних партій. З них 48 «партій-зомбі», які не функціонують. Існує цілий тіньовий ринок, на якому за значні суми купуються і продаються політичні партії… Ми подали позови про анулювання реєстрації партій, діяльність яких не відповідає вимогам закону». Підставою для ліквідації є невисування політичною партією своїх кандидатів на вибори президента України та народних депутатів України протягом 10 років Серед цих партій, зокрема, зазначені «Трудова Україна», «Організація Українських Націоналістів», «Громадянська «Партія Пора», «Соціал-демократична партія України», «Блок опозиційних сил».

Україна торік експортувала товарів і послуг до Євросоюзу на $25 млрд Торік експорт товарів зріс на 3%, послуг - на 7,7%. Загалом в країни ЄС Україна отримала понад $20 млрд 752 млн - за товари і $4 млрд 288 млн - за послуги. Загалом Україна торік експортувала в інші країни товарів та послуг на $63,7 млрд - на 11% більше ніж 2018 року. Зовнішньоторговельні операції проводились з партнерами із 235 країн світу. Серед країн, з якими торгувала Україна, найбільше українських товарів купили у Китаї. Експорт до Китаю у грошовому вимірі зріс на 63% у порівнянні з 2018 року. Обсяги експорту товарів до Росії за цей період знизилися на 11%.

Заборгованість населення за «коммуналку» перевищила 60 мільярдів Заборгованість населення України з оплати житлово-комунальних послуг у січні 2020 року збільшилася на 6,7% і становила 61,5 мільярда гривень (без урахування електроенергії). Про це повідомляє Державна служба статистики. За даними Держстату, з початку 2020 року з населенням укладено 4,9 тис. договорів про погашення реструктуризованої заборгованості за житлово-комунальні послуги на загальну суму 38,6 млн грн. В цілому в січні українці сплатили за житлокомпослуги 19,5 млрд грн, що становило 83,1% нарахованої за цей місяць суми. За поставку електроенергії сплачено 5,5 млрд грн.

Гаряча лінія для осіб, які постраждали від домашнього насильства 11 лютого розпочала роботу урядова гаряча лінія для осіб, які постраждали від домашнього насильства. Сервіс цілодобово доступний за номером 15-47. Дзвінки є безкоштовними зі стаціонарних та мобільних телефонів, анонімними та конфіденційними. Оператор не просто фіксує звернення чи переадресовує його до відповідних відомств, а й в онлайн-режимі може надавати психологічну допомогу потерпілим від насильства. Надаються інформаційні, психологічні та юридичні консультації чоловікам та жінкам, які постраждали від домашнього насильства, насильства за ознакою статі, стосовно дітей, загрози вчинення такого насильства. Тобто у разі потреби людина отримає практичну інформацію, що робити і куди звертатись при виявленні загрози чи проблеми. Лінія працює у тестовому режимі та є результатом спільної роботи різних міністерств і відомств.

Діяльність «Просвіти» Луганщини Голова обласної «Просвіти» Луганщини Володимир Семистяга, хоч переселений, але тримає тісний контакт з не окупованими частинами області, відвідує їх і допомагає просвітянам у їхній праці. Він повідомляє, що просвітяни міського об’єднання у Сіверськодонецьку починають створення бібліотеки української книжки тут та в усіх містах і районних центрах не окупованої Луганщини. До них надходить поміч з багатьох областей України та із закордону.

31-ого січня просвітяни в Старобільську, разом з українським духовенством, вшанували пам’ять своїх членів, які відійшли у вічність. «День пам’яті луганських просвітян» також відбувся у Києві. Заходи, присвячені Міжнародному дню рідної мови «З Україною в серці», провадяться на теренах Луганської області. У підрозділах Шевченківського університету в Старобільську та Лисичанську член правління обласного об`єднання Катерина Глуховицька провела традиційну студентську конференцію «Слобожанська бесіда». У Далівському університеті з молоддю працює Ольга Кряжич.

25-ого лютого спільно з іншими громадськими організаціями проведено заходи, присвячені Лесі Українці. Луганський просвітянин О. Добровольський завершив і видав книгу «ОУН на Донеччині». Заплановані презентації книжки в Донецькій, Луганській, Вінницькій областях та в Києві. Цей рік був оголошений просвітянським роком Миколи Руденка, і велика частина заходів на Луганщині і в Києві будуть присвячені йому. Член правління обласного об’єднання «Просвіти» Ігор Саєнко видав дві книжки про історію українського козацтва на Луганщині, а голова Володимир Семистяга підготував до друку наукову розвідку «Луганський період життя і діяльності Сергія Грушевського (1925-1931 рр)». Це про племінника Голови Української Центральної Ради Михайла Грушевського, професора і проректора Інституту народної освіти в Луганську. У Вишгороді відповідальний секретар обласної «Просвіти» Дора Тимошевська вже п’ятий рік веде курси української мови для бажаючих російськомовних.

Основними позиціями українського експорту товарів у 2019 році були: продукти рослинного походження – $12,9 млрд, 25,8% від загальної суми (зокрема зерна експортували на $9,6 млрд); недорогоцінні метали та вироби з них: 20,5%, $10,3 млрд; мінеральні продукти - 9,7%, $4,9 млрд. У порівнянні з 2018 роком Україна набагато більше продавала в інші країни добрив (зростання втричі), оптичних приладів та апаратів (+22%), наземного транспорту, літальних апаратів, плавучих засобів (+32%), перлів, дорогоцінного або напівдорогоцінного каміння (+44%).

У Полтаві — фотовиставка пам’ятників Шевченку Полтавський університет економіки і торгівлі та обласне відділення Міжнародної організації «Жіноча громада» організували зустріч із дослідником життя і спадщини Шевченка Русланом Теліпським із Луцька. Його фотовиставку «Монументальна Шевченкіана» відкрила голова обласного відділення Міжнародної організації «Жіноча громада» Валентина Шемчук.

7 Бліц-інформ Верховна Рада України ухвалила до 30-ти євроінтеграційних законів, які блокувалися роками Про це в інтерв'ю «Громадському радіо» заявив віцепрем’єр з питань європейської і євроатлантичної інтеграції Дмитро Кулеба: «Фракція «Слуга народу» за підтримки депутатів інших фракцій ухвалила майже 30 критично важливих законів для євроінтеграції. Закони, які роками не ухвалювалися через схеми, «договорняки», те, що це було «занадто складно» і неможливо.»

Шлюби і розлучення Міністерство юстиції навело статистику за 2019 рік. В Україні в 6 разів більше шлюбів, ніж розлучень. Торік зареєстрованол 237858 шлюбів, розлучень — 38427.

«Укртелеком» підвищив тарифи на телефонний зв'язок Подорож Шевченківськими місцями з автором сімдесяти світлин здійснили студенти й гості вишу. Вони дізналися про пам’ятники Кобзареві в усіх областях України та у понад тридцяти країнах. Завідувачка кафедри педагогіки та суспільних наук університету професор Ірина Петренко звернула увагу на унікальність пам’ятника Великому Кобзареві за проектом видатного скульптора Івана Кавалерідзе в Полтаві. А нещодавно в Національному університеті «Львівська політехніка» відкрито пам’ятну дошку Тарасові Шевченку відомих доброчинців з Полтави Вадима Голобородова й Валентини Шемчук. Оглянути світлини «Монументальної Шевченкіани» тприбули й учні Абазівської загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів, на фасаді якої встановлено меморіальну дошку Тарасові Шевченку. Торік, побувавши в Абазівці, вклонився пам’яті Кобзаря й Руслан Теліпський. Руслан Теліпський з відвідувачами виставки Фото: Людмила Федяєва

Концерт «Manhattan Piano Trio» Любителі класичної музики південно-західньої Флориди (США) мали надзвичайну нагоду побувати на концерті «Manhattan Piano Trio», в якому скрипаль є українка Соломія Івахів, піаніст молдаванка Мілана Стрезова та віолончеліст Софі Шао. Тріо здобуло велике признання від професійних критиків, як творче, динамічне молоде тріо в Америці. Вони вже концертували у 40 штатах Америки у пристижних музичних залах (Alice Tully Hall, Merkin Hall, Ravinia Festival). У програмі концерту, який відбувся в елегантному театрі у «Military H e r i t a g e Museum» в Punta Gorda, ФЛ., 23-ого лютого, слухачі з великим захопленням почули твори світової класики. Це Joseph Haydn: Piano Trio No. 39 in G major; Robert Schuman: Fine Pieces in Folk Style,Op. 102; Anatol Kos-Anatolsky: Poems for Violin and Piano; Antonin Dvorak: Piano Trio No. 4 in E minor, Opus 90 «Dumky» Віра БОДНАРУК, професор, голова Товариства Української Мови (США) Фото Богдана Боднарука.

Із 1 березня компанія «Укртелеком» припинила дію знижок за послуги фіксованого телефонного зв’язку, яка діяла для абонентів (фізичних осіб) з 1 січня. Основні нові місячні тарифи компанії «Укртелеком»: Простий базовий – 117 грн: необмежені місцеві дзвінки, 500 хвилин на міжміські і 120 хвилин — на мобільні (понад ліміт – 0,29 грн/хв). Домашній безлімітний – 123 грн, 200 хвилин — на мобільні номери, 1000 хвилин – міжміські (понад ліміт – 0,19 грн/хв). В цілому подорожчання більш як на 20 %.

Помер кобзар Микола Литвин 20 лютого після тривалої хвороби помер кобзар, композитор, письменник, журналіст Микола Литвин. Він народився 4 червня 1941, в с. Федорівка, нині Весняне, Кіровоградської області. Заслужений артист України, перший голова Спілки кобзарів України, лауреат Республіканської премії ім. І. Нечуя-Левицького, співзасновник Стрітівської школи кобзарського мистецтва. У його репертуарі було понад 250 пісень, 170 з них – власні, на слова українських класиків та сучасних поетів. А також давні українські народні пісні, серед них: «Ой не пугай, пугаченьку», «Про Супруна», «Про Морозенка», лемківська пісня «Будь здрава, землице», «Гей браття, опришки».

8 Бліц-інформ Індія стала п'ятою за величиною економікою світу Дані МВФ свідчать, що за підсумками 2019 року Індія піднялася на п'яте місце за величиною номінального валового внутрішнього продукту. Перші місця і далі займають США, Китай, Японія, Німеччина. А ось Францію Індія потіснила з 5 на 7 місце (6 і далі займає Великобританія).

Найстарішим чоловіком у світі став майже 112-річний британець Боб Вейтон народився 29 березня 1908 року і зараз є найстарішим чоловіком у світі. Він живе у власній квартирі в селі Альтон в Стаффордширі.

112-річний житель префектури Ніїгата Тітецу Ватанабе, якого на початку лютого офіційно визнали найстарішою людиною на Землі, в тому ж місяці помер.

Піцу з 257 видів сиру приготували у Франції У місті Ліон була приготовлена піца-рекордсмен, яка містить найбільшу кількість сирів.

30-сантиметрова піца містила 257 видів сиру. Це досягнення буде занесене в Книгу рекордів Гіннеса. Змайстрував кулінарний шедевр місцевий піцайоло Бенуа Брюель. На піцу пішло 750 грамів сиру, сама піца важить близько одного кілограма.

В Австралії приготували 100-метрову піцу, щоб підтримати пожежних Брат і сестра П'єр і Розмарі Мойо, власники італійського ресторану Пеллегріні в передмісті Сіднея, приготували піцу довжиною в 103 метри і 40 см в ширину, яку продали по шматочках, а виручені гроші віддали на благодійність. Вони таким чином хотіли зробити щось хороше для людей, які ризикували своїм життя під час гасіння масштабних пожеж в Австралії. Піцу розрізали на 4000 шматочків. Піцу готували з окремих шматків тіста, які склеювали, покривали томатним соусом і моцарелою, а потім випікали в конвеєрної печі. Уже через чотири години піца, приправлена свіжим орегано і базиліком, розтягнулася більш ніж на 100 метрів уздовж вулиці в одному з сіл в передмісті Сіднея.

Світ планети

Світ- інфо №170 5 березня 2020 року

5 років від вбивства Бориса Нємцова

27 лютого виповнилося п’ять років із дня вбивства опозиційного російського політика Бориса Нємцова. У цей день щорічно в містах

Росії та за кордоном проходять різні заходи вшанування пам’яті опозиційного політика, який неодноразово виступав із критикою режиму Володимира Путіна і його війни на сході України. Ліберальний політик Борис Нємцов був віцепрем’єр-міністром під час президентства Бориса Єльцина. Слідом за Єльциним у 2000 році на президентських виборах Нємцов підтримав Путіна. Проте дуже швидко Нємцов змінив свою думку і став одним із провідних лідерів опозиції, борцем із корупцією й авторитаризмом. Протягом останніх 12 років життя Нєм-

Поляки стали багатшими за португальців, чехи наздоганяють італійців Польща, через 30 років після падіння комунізму та початку ринкових реформ, за рівнем доходу на душу населення торік випередила ще одну країну Західної Європи - Португалію. Рівень доходу на душу населення з урахуванням реальної купівельної спроможності національних валют 2019 року в Польщі склав $33 991, у Португалії ($33 665). Португалію, як і Польщу, випередила Угорщина. Чехія ($38,8 тис.) наблизилася до рівня Італії ($40,4 тис.). Показник Іспанії – $41,6 тис. Росія ($29,6 тис.) опустилася нижче Греції ($30,2 тис.), а Білорусь ($20,6 тис.) виявилася біднішою за Мексику ($20,9 тис.). Україна ($9,7 тис.) ледве перевершує Марокко ($9,2 тис.).

Перепис у Білорусі: населення – 9,4 мільйона Національний статистичний комітет Білорусі, оголошуючи перші результати перепису, заявив, що населення країни становить становить 9 413 446 осіб. У Мінську проживають 2 млн 18 тис. В країні 4351473 чоловіків, або 46,2%, 5061973 жінок. Міське населення становить 7299989 осіб (77,5%), сільське - 2113457. П'ять областей зменшилися за чисельністю населення, Мінськ і Мінська область - збільшилися. Перепис проходив з 4 по 30 жовтня 2019 року. В перепису взяло участь 95% населення Республіки Білорусь, з яких 22% зареєструвалися по інтернету. 28% взяли участь в перепису, перебуваючи на мобільній або стаціонарній ділянці, 48% населення були опитані вдома. Ще 2% відмовилися від участі в перепису, за міжнародними стандартами такий показник допускається до 10%. Дані про «відмовників», а також про тих осіб, яких переписувачі не застали вдома, згідно з міжнародними стандартами, бралися з адміністративних джерел,

У Москві помер останній маршал СРСР, член ГКЧП Дмитро Язов У віці 95 років помер останній міністр оборони СРСР і останній з живих маршалів Радянського Союзу. Військовим відомством він керував з травня 1987 року по серпень 1991 року. Язов також був членом ЦК КПРС і кандидатом у члени Політбюро ЦК. У серпні 1991 року він як член Державного комітету з надзвичайного стану (російська абревіатура – ГКЧП) дав наказ про введення танків та іншої військової техніки в Москву. Після придушення путчу його заарештували і звинуватили в державній зраді. У лютому 1994 року він потрапив під амністію. У березні 2019 року Вільнюський окружний суд заочно визнав Язова винним у військових злочинах і злочинах проти людяності і засудив до 10 років позбавлення волі. Язов проходив у справі про події 13 січня 1991 року, коли дві колони радянської бронетехніки намагалися захопити парламент Литви і телевежу у Вільнюсі, щоб повернути Литву до складу СРСР. Тоді під час захоплення телевежі загинуло 13 осіб і, як мінімум, 140 були поранені. За участь у боях Вітчизняної війни Язов був нагороджений орденом Червоної Зірки.

4 лютого 2020 року голова Міноборони Росії Сергій Шойгу вручив Язову орден «За заслуги перед Вітчизною» III ступеня, а також ювілейну медаль «75 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років».

цов неодноразово брав участь у опозиційних мітингах і публікував звіти про корупцію президента Путіна і його оточення. Опозиціонер також підтримував український Євромайдан, виступав з різкою критикою анексії Криму і вимагав виведення російських військ із Донбасу. Під час свого останнього інтерв’ю 27 лютого, за три години до смерті, в ефірі радіостанції «Ехо Москви» Нємцов також говорив про корупцію в російській владі, відповідальність Путіна за розв’язання війни на сході України. Під час того ефіру політик також закликав взяти участь у черговій

Малайзія:

опозиційній акції, яка повинна була відбутися 1 березня 2015 року. Але після його вбивства акцію скасували, а замість неї пройшла хода пам’яті Нємцова.

55-річний опозиціонер помер одразу після 4 пострілів у спину, в самому цетрі Москви, навпроти Кремля. П’ятьох підозрюваних у вбивстві Бориса Нємцова затримали вже через тиждень, після довгого розслідування і судів вони нарешті засуджені до тривалих термінів ув’язнення і майже два роки сидять у в’язниці. Але досі мотив злочину невідомий, як і його замовники та організатори.

Університет у США надасть безкоштовне навчання для бідніших сімей

подав у відставку 94-річний найстаріший у світі прем’єр-міністр

Мохамад Махатхір подав королю країни заяву щодо своєї відставки. Незадовго до цього очолювана Махатхіром Об'єднана партія синів землі Малайзії вийшла зі складу керівної коаліції «Альянс надії». Махатхір був прем'єр-міністром двічі: спершу 22 роки поспіль, у 1981-2003 роках, а потім, після 15-річної перерви, — з 10 травня 2018 року. Малайзія — країна в південно-східній Азії. Площа 329 тисяч квадратних кілометрів, що трохи більше половини території України, населення 27 мільйонів чоловік. Столиця — Куала-Лумпур, з населенням 1,8 мільйона.

Університет Південної Каліфорнії вирішив ввести безкоштовне навчання для студентів родин з середніми та нижчими за середній доходами. Зміни стосуватимуться вже цьогорічних першокурсників. Студенти з американських сімей, які мають щорічний дохід нижчий за 80 тисяч доларів, зможуть навчатися безкоштовно на будь-яких бакалаврських курсах університету. Володіння будинком не враховуватимуть при розрахунку бюджету сім'ї. Ми відкриваємо двері ширше, щоб зробити освіту в USC можливою для талановитих студентів з усіх родин, – заявила президентка вишу Керрол Фолт. Університет тепер буде змушений збільшити свій бюджет на більш ніж 30 мільйонів доларів. Очікується, що третина першокурсників, які вступлять у 2020 році, скористаються стипендією від вишу.

Люксембург:

громадський транспорт став безкоштовним

У Туреччині сміттярі створили велику бібліотеку з викинутих книг

Від 1 березня у цій невеликій європейській країні, що межує з Бельгією, Німеччиною і Францією, громадський транспорт став безкоштовним. Країна стане першою у світі із безкоштовним транспортом. Для проїзду варто лише мати документ, що підтверджує особу. Влада сподівається, що таким чином змусить населення пересісти із власних автомобілів на громадський транспорт, що значно зменшить насиченість вулиць і доріг транспортом та викиди в атмосферу. Крім своїх громадян, щоденно близько 200 тисяч осіб із названих сусідніх країн їздять до Люксембургу на роботу, адже вони складають тут половину працюючих. Вже до цього громадський транспорт в Люксембурзі дотувався майже на 90%. Зробити його повністю безкоштовним вартуватиме додаткових 40 мільйонів євро на рік. Однак деякі види транспорту все ж залишаються платними – квитки потрібно буде купувати на закордонні рейси, а також на проїзд залізницею у вагонах першого класу.

У столиці Анкарі з'явилася нова бібліотека, в якій 5000 книг. Розташована на території занедбаної двадцять років тому цегляної фабрики. Більшість відвідувачів бібліотеки, які її й створили, – збирачі сміття, які збирали викинуті на смітник книги. Менш ніж за рік сміттярі зібрали близько п'яти тисяч книг, в тому числі французькою та англійською мовами, серед них романи Чарльза Діккенса. Є і книги співвітчизника, Нобелівського лауреата Орхана Памука. Біля входу висить напис «Салон для читання», а в самому приміщенні звучить класична музика. Бібліотека відкрита з раннього ранку до 17. 30 і безкоштовна для всіх відвідувачів. «Сміттєвий» фонд постійно поповнюється завдяки приватним пожертвам. Ініціатори проекту мають намір створити «мобільні бібліотеки», які кожні два тижні будуть переміщатися в різні школи Анкари, у яких немає власних бібліотек.

Люди зі всього світу зібрали $308 тис. хлопчику з Австралії, з якого знущалися у школі Родина 9-річного Квайдена Бейлса з Австралії, який так переживав через знущання у школі, що хотів накласти на себе руки, подякувала за підтримку з усього світу, яка надійшла хлопцю, та за гроші, які зібрали йому на поїздку у Диснейленд, проте вирішила віддати їх на благодійність. З хлопчика насміхалися через його специфічну хворобу – карликовий зріст. Його мати опублікувала в Facebook сумне відео, щоб привернути увагу до наслідків знущань над сином. На відео хлопчик плакав і говорив, що він хоче «померти прямо зараз» через знущання. Після відео Квайдену висловили співчуття і підтримку люди в усьому світі, включаючи зірок мистецтва, спорту, політиків. Сім`я вдячна американському коміку Бреду Вільямсу, який почав кампанію зі збору коштів

для Квайдена і у якого такий же стан карликовості. Знаменитості, такі як актор Х'ю Джекман і баскетболіст Енес Кантер, також підтримали хлопця, батьки в інших країнах розмістили відеоповідомлення з підтримкою від своїх дітей. Квайдену зібрали понад 308 тис. доларів США. Його сім'я розповіла місцевим ЗМІ, що цей жест їх зворушив, але вони хотіли б зосередитися й на інших проблемах. «Не тільки з цього маленького хлопця знущаються. Скільки самогубств вчиняють люди чорні або білі в нашому суспільстві через знущання? – розповіла тітка хлопчика Мунданара Байлес. – Ми хочемо, щоб гроші йшли громадським організаціям, які дійсно потребують їх.» Сім'я віддає гроші двом благодійним організаціям: це Австралійська обізнаність про карликовість і Фонд зцілення.

Cвіт історії

Світ- інфо №170 5 березня 2020 року

9

Коли Україна правила Росією:

регіоналізм і пост-сталінська партійна політика Післявоєнна трансформація Радянського Союзу

Трансформація регіонів України починається з післявоєнної реконструкції. Внаслідок Другої світової війни Радянський Союз був спустошений економічно, демографічно, а також інфраструктурно. На відміну від більшості країн Західної Європи, СРСР відновлювався лише власними силами. Реконструкція була здійснена в той час, коли номенклатура відновлювалася після сталінських чисток і рахувала втрати від війни. Дніпропетровськ зазнав величезної руйнації. Місцеві чиновники в 1948 році повідомили, що «німецькі орди» знищили 30% житлових будинків міста і зрівняли з землею майже 70% нежитлової інфраструктури (школи, лікарні, культурно-просвітницькі центри, комунальні будівлі). Проспект Карла Маркса «лежав в руїнах», а міські чиновники не могли належно забезпечити житлом населення, яке стрімко збільшувалося, незважаючи на те, що вони працювали з шаленою швидкістю, адже до 1949 року планували побудувати 735 будівель і два мільйони квадратних метрів житлового і робочого простору. Ще з дореволюційних часів Дніпропетровськ був одним з найбільших центрів металургії та машинобудування, тому Ради виділили чималі кошти на повоєнну відбудову міста. До 1949 року населення Дніпропетровська майже сягнуло довоєнного рівня завдяки притоку робітників на міські заводи, які відновлювалися. Навколо заводів формувалися міські нетрі, оскільки житла для всіх не вистачало. Подальша розбудова трьох 20-ти кілометрових промислових регіонів неподалік міста ще більше посилила дефіцит житла в Дніпропетровську. Саме на тлі цього явища радянське керівництво вирішило зробити Дніпропетровськ стратегічно важливим об’єктом для виробництва ракет. Ще однією характеристикою повоєнних років стала демілітаризація радянської економіки. Виробники оборонної продукції повинні були переорієнтуватися на цивільно-військове виробництво, щоб краще задовільнити потреби виснаженого радянського населення, але вони не справлялися з цим завданням. Для Дмитра Устинова та очолюваного ним Комісаріату з питань озброєння все почало розвиватись досить успішно після того, як у 1946 році артилерійський маршал Микола Яковлєв – один з найбільших військових замовників Устинова – виявив інтерес до ракет великої дальності. Устинов швидко скористався цим, відправивши свого заступника до Нордхаузена в Ні-

меччині, де радянські артилеристи разом з авіаційними інженерами почали збирали інформацію про те, як виготовляли німецьку ракету В-2. Як тільки з’ясувалося, що цей проект має майбутнє, Устинов одразу ж переконав Берію, Маленкова і Яковлева, а потім і Сталіна у тому, що краще зосередити увагу на виробництві ракет, аніж бомбардувальників. 13 травня 1946 р. Сталін підписав указ, який дав дозвіл радянській артилерії на виробництво ракет великої дальності. Це стало переломним моментом в радянській історії. Невдовзі після цього Калінінградська артилерійська фабрика № 88 почала розробку ракети типу В-2 під назвою Р-1, яка лягла в основу створених у 1950-х та 1960-х роках перших радянських МБР (міжконтинентальних балістичних ракет) і космічних кораблів.

Ракети Янгеля, Літаки Антонова

Про роль України та її регіонів не часто згадується в драматичних розповідях про початки створення радянської ракетної програми, але це дуже важлива частина тієї історії. Кілька років опісля, у 1950 році, Київ та Дніпропетровськ почали претендендувати на створення нового заводу, який мав виготовляти супутники і ракети. В обох містах були підприємства, які можна було б пристосувати для виробництва ракет, а також великі університети, здатні підготувати відповідних фахівців. Спочатку спеціальна комісія вирішила, що це буде Київ, але Хрущов як генеральний секретар КПУ, який щойно завершив другий термін, сказав, що «українська столиця не повинна бути перетворена в закрите місто». Тому комісія ухвалила рішення обрати Дніпропетровський автомобільний завод для виробництва ракет. Це рішення змінило вектор розвитку цих міст: Дніпропетровськ почав розвиватися як центр з виробництва озброєння, а Київ – виконувати роль столиці республіки. Змін зазнала також кар’єра місцевих чиновників, адже їхні кар’єрні шляхи зазнавали несподіваних поворотів через прийняття різних економічних програм, що тяжіли то в одну, то в протилежну сторони. Формалізована ремілітаризація, супроводжувана п'ятирічним планом 1959 року, мала серйозні довгострокові політичні та економічні наслідки для України, її регіонів та усього Союзу загалом. У 1950 році дніпропетровський завод-586 (тепер відомий як «Южмаш») реалізував серійне виробництво Р-1. Місцевим чиновникам і тим, хто контролював виробництво зверху, швидко стало зрозуміло, що

Члени Військової ради Сталінградського фронту (зліва направо): секретар КП (б)У М. Хрущов, генерал-майор О. Кириченко, секретар Сталінградського обкому партії О. Чуянов, генерал А. Єременко. Волгоград (тоді Сталінград), 1 грудня 1942 року.

літики в західних областях, приєднаних до СРСР наприкінці Другої світової війни. Його змінив Олексій Кириченко, перший українець, призначений на цю посаду після 1938 року. Мельников не був аутсайдером (народився в Чернігівській губернії в 1906 році), але був етнічним росіянином, а Кириченко був українцем з Херсона. Були також інші особи, які отримали користь від кадрових змін в республіці. Заступником голови КПУ став Микола Подгорний з Харкова. Ольга Іващенко, яка працювала на заводах в Омську під час Другої світової війни, у 1954 році була переведена до ЦК КПУ, де вона пробула до часу звільнення в 1965 році. Таких новопризначень у той час було багато. Чимало українських чиновників почали рух з регіональних посад до крісел у ЦК КПРС, потім стали кандидатами в члени Президії ЦК КПРС і пізніше членами Політбюро ЦК КПРС. Демонстрація балістичної ракети середнього радіусу Р-12 Цей кар’єрний рух київських на Красній площі. Москва, 1 травня 1965 р. еліт до Москви був дуже корисним явищем для Шелеста, оскільно співпрацюватиме з інженерами лиці як центру розробки і виробники він стрімко рухався вгору рана виробництві. У 1954 році радянцтва радянських літаків. зом зі своїми босами з київської ське керівництво створило в ДніЕфективна діяльність Шелеспартійної верхівки. Але, як зазнапропетровську нове експеримента на посаді керівника заводу причає Юрій Шаповал, кар’єра Шетальне конструкторське бюро ОКБвернула увагу партійних чиновників леста була нетиповою для радян586 для підтримки діяльності завоу Києві, які заохочували його піти у ського бюрократа, адже поєднуду-586. політику. У 1952 році він став члевала у собі вузькорегіональну та Головним конструктором був ном Київської міської ради, посівпромислову діяльність з участю у дуже відомий на сьогодні Михайши одночасно кілька інших посад масштабних політичних процесах, ло Янгель. Йому було доручено розв управлінні столицею. Крім цього, що відбувалися по усьому Радянробити Р-12 (індекс ГРАУ — 8К63), Шелест очолював державну коміському Союзу. Особливо важлинову балістичну ракету середньосію з планування при Раді Міністрів вою була міжінституційна боротьго радіусу з паливним запасом. ПеУРСР. Від цієї посади він спочатку ба в Москві, яку очолив Микита реїзд Янгеля до Дніпропетровська відмовився, внаслідок чого його поХрущов. У 1954-1955 роках він ремав додаткову перевагу, тому що карали, призначивши керівником організував ЦК КПРС і використосприяв послабленню «запеклої бомеблевого виробництва в Украївував його як зразок для впроваротьби» між ним та головним розні. Це тривало недовго, оскільки в дження значних змін в чиновницьробником ОКБ-1 Сергієм Коро1954 році Шелест був призначений кому апараті середнього рівня в льовим, який, до речі, теж був з головою Київської міської адмінінизці республік, включаючи УкраУкраїни – з Житомира. Створення страції, після чого став другим сеїну, Кавказ і РРФСР. Іншими слоконструкторського бюро в Дніпрокретарем Київського обкому. вами, варто зауважувати не лише петровську не лише розв’язувало важливі перетворення в суперечку великих осополітично-економічному бистостей, але й стрисекторі України, а й те, як мувало монополію Коці зміни вплинули на порольова. Наявність кільлітику в Кремлі. кох конструкторських Рушійною силою цих бюро давало результат змін були реформи, які у вигляді більшої дивервідбувалися в багатьох сифікації, конкуренції державних установах, та підзвітності, а також економічних радах та на різноманітності у виробвиробничих потужносництві. Радянське керівтях. Однією з них була діництво планувало розяльність «совнархозів» вивати подібні виробни- великих регіональних чі майданчики на Уралі економічних рад, які було та у Сибіру, оскільки не створено 1957 року, щоб хотіло, щоб усі інтелекперебрати обов’язки з туальні та виробничі поекономічного планувантужності зосереджуваня і розподілу ресурсів, і, лись у такому вразлитаким чином, перенести вому місті, як Дніпропеприйняття частини екотровськ, у пам’яті якого номічних рішень з МоДруга світова війна була скви на місця. Спочатку ще свіжою раною. ці регіональні економіч1950-ті роки стали ні ради існували в трьохпереломним моментом чотирьох областях УкраОлег Антонов, розробник радянських літаків не тільки для Дніпропеїни, а з часом їх ставало тровська, але й для бадедалі більше. Теоретично це було гатьох міст України, включно з КиєКонсолідація стимулом для економіки у присковом. Незважаючи на те, що Київ не ренні процесу прийняття рішень, республіканських став основним містом-виробником але оскільки без координації в ядерних ракет, зате він став головеліт в Києві плановій економіці не обійтися, то ною опорою для радянської авіації Слід пам'ятати, що 1950-ті процес таки ускладнювався. Проте завдяки своєму потужному акадероки, зокрема 1954 і 1957 роки, ясно, що «совнархозівські» реформічному та інфраструктурному побули особливо бурхливими для поми Хрущова завдали удару по мітенціалу. літичного життя Києва. Це був ще ністерських привілеях. Того ж року Петра Шелеста скеодин важливий аспект постсталінрували з Ленінграда до Києва на ського перехідного періоду, разом Орися КУЛИК, посаду директора Авіаційного заз основними зрушеннями в регіоісторикиня, директорка наукових воду № 473 для здійснення контрнальній економіці у Дніпропетровдосліджень в Українському олю над виробництвом літака Ан-2, ську та Києві. У 1954 році голова музеї-архіві Клівленда (США), розробленого в Новосибірську. БуКПУ Леонід Мельников був офіцій«Україна Модерна», 28.12.2019 но позбавлений влади через недучи зразковим менеджером, він належне проведення кадрової повміло керував заводом, що пройПоч. в № 169. Далі буде. завод не зможе функціонувати самостійно, аби виконувати вимоги Міністерства оборони. Тому заводу необхідне місцеве конструкторське бюро, яке в закритому режимі тіс-

шов різні випробування. У 1952 році ОКБ-473 (згодом перейменоване на ОКБ «Антонов») було перенесено з Новосибірська до Києва, підсилюючи роль української сто-

Світ історії

10

Світ- інфо №170 5 березня 2020 року

Кривава перемога, забуті переможці

Зі спогадів Степана Кашурка, колишнього помічника з особливих доручень маршала Івана Конєва, генерал-полковника, президента Центру розшуку та увічнення безвісти зниклих і загиблих захисників Вітчизни. Мова про 1970-мй рік.

Напередодні 25-річчя Перемоги маршал Конєв попросив мене допомогти йому написати замовну статтю для «Комсомольської правди». Обклавшись всілякою літературою, я швидко накидав «каркас» очікуваної «Комсомолкою» переможної реляції в дусі того часу і наступного дня прийшов до полководця. З усього було видно: сьогодні він не в дусі.

— Читай, — буркнув Конєв, а сам нервово заходив просторим кабінетом. Схоже, його мучила думка про щось наболіле. Гордовито взявши руки в боки, я почав з пафосом, сподіваючись почути похвалу: «Перемога — це велике свято. День всенародного торжества і радості. Це ...»

— Досить! — сердито обірвав маршал. — Досить радіти! Гидко. Ти краще скажи, у вашій родині всі прийшли з війни? Всі повернулися здоровими?

— Ні. Ми недорахувалися дев'ятьох осіб, з них п'ятеро пропали безвісти, — пробурмотів я, не розуміючи, до чого це він хилить. — І ще троє пришкандибала на милицях.

— А скільки сиріт залишилося?

— Не вгамовувався він.

— Двадцять п'ять малолітніх дітей і шестеро немічних старих.

— Ну і як їм жилося? Держава забезпечила їх?

— Не жили, а животіли, — зізнався я. — Та й зараз не краще. За безвісти зниклих годувальників грошей не видають. Їх матері і вдови очі виплакали, все сподіваються: раптом хоч хто-небудь повернеться. Зовсім перевелися ...

— Так якого біса ти торжествуєш, коли твої родичі в печалі! Та й чи можуть радіти сім'ї тридцяти мільйонів загиблих і сорока мільйонів покалічених і знівечених солдат? Вони мучаться, вони страждають разом з каліками, які отримують копійки від держави... Я був приголомшений. Таким я Конєва бачив уперше. Пізніше дізнався, що його привела в лють реакція Брежнєва і Суслова, які відмовили маршалу, котрий спробував домогтися від держави належної турботи про нещасних фронтовиків, клопотав про допомогу незаможним сім'ям зниклих безвісти. Іван Степанович дістав з письмового столу доповідну записку, мабуть, ту саму, з якою безуспішно ходив до майбутнього Маршала, чотири рази Героя Радянського Союзу, кавалера «Ордена Перемоги» і тричі ідеолога Радянського Союзу. Простягаючи мені цей документ, він пробурчав з докором: — Ознайомся, як у нас захисникам Батьківщини. І як живеться їхнім близьким. Чи до тріумфу ЇМ?! Документ з грифом «Цілком таємно» ряснів цифрами. Чим більше я в них вчитувався, тим болючіше щеміло серце. «...Поранено 46 мільйонів 250 тисяч. Повернулися додому з розбитими черепами 775 тисяч фрон-

товиків. Однооких 155 тисяч, сліпих 54 тисячі. Зі знівеченими обличчями 501342. З травмованими шиями 157565. З розірваними животами 444046. З пошкодженими хребтами 143241. З пораненнями в ділянці тазу 630259. З відірваними статевими органами 28648. Одноруких 3 мільйони 147тисяч. Безруких 1 мільйон 10 тисяч, одноногих 3 мільйони 255 тисяч, безногих 1 мільйон 121 тисяча. З частково відірваними руками і ногами 418905. Так званих «самоварів», без рук і безногих, 85942».

— Ну, а тепер поглянь ось на це, — продовжував просвіщати мене Іван Степанович. «За три дні, по 25 червня, противник просунувся вглиб країни на 250 кілометрів. 28 червня взяв столицю Білорусі Мінськ. Обхідним маневром стрімко наближається до Смоленська. До середини липня з 170 радянських дивізій 28 виявилися в повному оточенні, а 70 зазнали катастрофічних втрат. У вересні цього ж 41-го під Вязьмою були оточені 37 дивізій, 9 танкових бригад, 31 артполк Резерву Головного командування і польові Управління чотирьох армій. В Брянськом котлі опинилися 27 дивізій, 2 танкові бригади, 19 артполків і польові Управління трьох армій. Всього ж у 1941-му в оточення потрапили і не вийшли з нього 92 з 170 радянських дивізій, 50 артилерійських полків, 11 танкових бригад і польові Управління 7 армій. В день нападу фашистської Німеччини на Радянський Союз, 22 червня, Президія Верховної Ради СРСР оголосив про мобілізацію військовозобов'язаних 13 вікових груп — 1905-1918 років. Миттєво мобілізовано було понад 10 мільйонів чоловік, з 2-х з половиною мільйонів добровольців було сформовано 50 ополченських дивізій і 200 окремих стрілецьких полків, які були кинуті в бій без обмундирування і практично без належного озброєння. З двох з половиною мільйонів ополченців у живих залишилося трохи більше 150 тисяч». Говорилося там і про військовополонених. Зокрема, про те, що в 1941 році потрапили в гітлерівський полон: під Гродно-Мінськом — 300 тисяч радянських воїнів, у Вітебсько-Могилівсько-Гомельскому котлі — 580 тисяч, в Київсько-Уманському — 768 тисяч. Під Черніговом і в районі Маріуполя — ще 250 тисяч. В Брянсько-Вяземському котлі 663 тисячі і т.д. Якщо зібратися з духом і все це скласти, виходило, що в підсумку за роки Великої Вітчизняної війни у фашистському полоні вмирали від голоду, холоду і безнадійності близько чотирьох мільйонів ра-

дянських бійців і командирів, оголошених Сталіним ворогами і дезертирами. Належить згадати і тих, хто, віддавши життя за невдячну батьківщину, не дочекався навіть гідного поховання. Адже з вини того ж Сталіна похоронних команд у полках і дивізіях не було — вождь з апломбом записного хвалька стверджував, що нам вони ні до чого: доблесна Червона Армія ворога розіб'є на його території, розтрощить могутнім ударом, сама ж обійдеться малою кров'ю. Розплата за цю самовдоволену нісенітниця виявилася жорстокою, але не

Іван Конєв зі своїми солдатами

для генералісимуса, а для бійців і командирів, чия доля так мало його турбувала. По лісах, полях і ярах країни залишилися дотлівати без поховання кістки більше двох мільйонів героїв. В офіційних документах вони значилися зниклими безвісти — непогана економія для державної скарбниці, якщо згадати, скільки вдів і сиріт залишилися без допомоги. У тій давній розмові маршал торкнувся і причин катастрофи, що на початку війни спіткала нашу «непереможну і легендарну» Червону армію. На ганебний відступ і жахливі втрати її прирекла передвоєнна сталінська чистка рядів командного складу армії. У наші дні це знає кожен, крім невиліковних шанувальників генералісимуса (та й ті, мабуть, в курсі, тільки прикидаються простачками), а в ту епоху подібна заява вражала. І на багато відкривала очі. Чого було очікувати від обезголовленої армії, де досвідчені кадрові воєначальники аж до командирів батальйону відправлено до таборів або під розстріл, а замість них призначені молоді, що не нюхали пороху, лейтенанти і політруки...

— Досить! — зітхнув маршал, відбираючи у мене страшний документ, цифри якого не вкладалися в голові. — Тепер зрозуміло, що до чого? Ну, і як радіти будемо? Про що писати в газету, про яку Перемогу? Сталінську? А може, піррову? Адже немає різниці!

— Товариш маршал, я в повній розгубленості. Але, думаю, писати треба по-радянськи, — зупинившись, я уточнив, — по совісті. Тільки тепер ви самі пишіть, вірніше, диктуйте, а я буду записувати.

— Пиши, записуй на магніто-

фон, іншим разом такого вже від мене не почуєш! І я тремтячою від хвилювання рукою почав квапливо писати. «Що таке перемога? — говорив Конєв. — Наша, сталінська перемога? Перш за все, це всенародна біда. День скорботи радянського народу по безлічі загиблих. Це ріки сліз і море крові. Мільйони покалічених. Мільйони осиротілих дітей і безпомічних старих. Це мільйони зруйнованих доль, сімей, що не відбулися, ненароджених дітей. Мільйони закатованих у фашистських, а потім і в радянських таборах патріотів Вітчизни». Тут ручка-самописка, як жива, вислизнула з моїх тремтячих пальців.

— Товаришу маршал, цього ж ніхто не надрукує! — благав я.

— Ти знай, пиши, зараз-то ні, зате наші нащадки надрукують. Вони повинні знати правду, а не солодку брехню про цю Перемогу! Про цю криваву бійню! Щоб у майбутньому бути пильними, не дозволяти прориватися до вершин влади дияволам в людській подобі, майстрам розпалювати війни.

— І ось ще що не забудь, — продовжував Конєв. — Якими хамськими прізвиськами в післявоєнному побуті нагородили всіх інвалідів! Особливо в соцзабезі і медичних установах. Калік з надірваними нервами і порушеною психікою там не шанували. З трибун оратори кричали, що народ не забуде подвигу своїх синів, а в цих установах колишніх воїнів з понівеченими обличчями прозвали «Квазімодо» («Гей, Ніно, прийшов твій Квазімодо!» — без сорому перегукувалися тітки з персоналу), однооких — «камбала», інвалідів з пошкодженим хребтом — «паралітик», з пораненнями в ділянці тазу — «кривобок». Одноногих на милицях іменували «кенгуру», безруких — «безкрилими», а безногих на роликових саморобних візках – «самокатами». Тим же, у кого були частково відірвані кінцівки, дісталося прізвисько «черепахи». В голові не вкладається! — з кожним словом Іван Степанович розпалювався все сильніше.

— Що за тупий цинізм? До цих людей, схоже, не доходило, кого вони ображають! Проклята війна виплеснула в народ гігантську хвилю скалічених фронтовиків, держава зобов'язана була створити їм хоча б стерпні умови життя, оточити увагою і турботою, забезпечити медичним обслуговуванням і грошовим утриманням. Замість цього повоєнний уряд, очолюваний Сталіним, призначивши нещасним копійчані допомоги, прирік їх на найжалюгідніше животіння. Та ще з метою економії бюджетних коштів смикали калік

систематичним принизливим переоглядом у ЛТЕК (лікарсько-трудових експертних комісіях): мовляв, перевіримо, чи не відросли у бідолахи відірвані руки або ноги ?! Всі норовили перевести потерпілого захисника батьківщини, і без того жебрака, на нову групу інвалідності, аби урізати пенсійну допомогу... Багато про що говорив у той день маршал. І про те, що бідність і підірване здоров'я, пов'язані з убогими житловими умовами, породжували безвихідь, пияцтво, закиди змучених дружин, скандали і нестерпну атмосферу в сім'ях. В кінцевому рахунку, це призводило до потрапляння фізично неповноцінних фронтовиків з дому на вулиці, площі, вокзали і ринки, де вони найчастіше докочувалися до жебрацтва та розгнузданої поведінки. Доведені до відчаю герої мало-помалу опинялися на дні, але не їх треба за це звинувачувати. До кінця сорокових років у пошуках кращого життя в Москву пішов потік знедолених військових інвалідів з периферії. Столиця переповнилася цими тепер уже нікому не потрібними людьми. У марному сподіванні захисту і справедливості вони стали мітингувати, докучати владі нагадуваннями про свої заслуги, вимагати, турбувати. Це, зрозуміло, не припало до душі чиновникам столичних і урядових установ. Державні мужі почали ламати голову, як би позбутися від надокучливого тягаря. І ось влітку 1949-го Москва стала готуватися до святкування ювілею обожнюваного вождя. Столиця чекала гостей із зарубіжжя: чистила, милася. А тут ці фронтовики – миличники, колясочники, повзуни, всякі там «черепахи» — до того «знахабніли», що перед самим Кремлем влаштували демонстрацію. Страшно не сподобалося це вождю народів. І він сказав: «Очистити Москву від «сміття»!» Можновладці тільки того і чекали. Почалася масова облава на докучливих інвалідів, що «псують вигляд столиці». Полюючи, як за бездомними собаками, правоохоронні органи, конвойні війська, партійні і безпартійні активісти в лічені дні виловили на вулицях, ринках, вокзалах і навіть на кладовищах і вивезли з Москви перед ювілеєм «дорогого і улюбленого Сталіна» викинутих на смітник історії покалічених захисників цієї самої святкової Москви. І засланці, солдати переможної армії, стали вмирати. То була швидкоплинна загибель не від ран — від образи, що кров'ю закипає в серцях, із запитанням, що рветься крізь зціплені зуби: «За що, товаришу Сталін?» Ось так мудро і просто вирішили, здавалося б, нерозв'язну проблему з воїнами-переможцями, що проливали свою кров «За Батьківщину! За Сталіна!»

— Та вже що-що, а ці справи наш вождь майстерно виконував. Тут йому було не позичати рішучості - навіть цілі народи виселяв, — з гіркотою сказав прославлений полководець Іван Конєв. Переклад з російської

Світ- інфо №170 5 березня 2020 року

Cвіт історії

11

Відкритий лист Сергія Єфремова до Юрія Коцюбинського – Календар вражаючий документ доби всесвітньої історії Лист громадсько-політичного діяча, літературознавця, публіциста, академіка, віце-президента ВУАН, одного із засновників української журналістики Сергія Єфремова.

Юрій Коцюбинський, про якого, йтиме мова, – син класика української літератури Михайла Коцюбинського. Коли для окупаційних більшовицьких військ Антонова-Овсієнка та Муравйова, котрі вдерлися в Україну в січні 1918 року, з політичних та пропагандистських розрахунків знадобився безперечно «український» так званий головнокомандувач їхньої армії (зрозуміло, номінальний, бо рішення приймалися урядом Леніна), причому необхідно було, щоб це був діяч, доволі відомий в Україні (або хоча б з відомим прізвищем), то вибір припав саме на Юрія Коцюбинського, сина великого батька й представника славетної родини. Якраз його постать вирішено було пред’явити як «доказ» «українського» характеру «робітничоселянської революції», що вирувала на наших теренах. І якраз Юрій Коцюбинський, що номінально обіймав у перші тижні 1918 року посади «в. о. народного секретаря у військових справах» та «народного секретаря внутрішніх справ» маріонеткового радянського уряду в Харкові, а також певний короткий час іменувався навіть «головнокомандувачем військ Української Народної Республіки», якраз ця 22-річна молода людина мала «освятити» авторитетом покійного батька все, що коїли тоді окупанти в Києві та в Україні взагалі: безсудні розстріли прихильників українства (нерідко траплялось – лише за вживання рідної мови); розправи над заможними людьми – лише за те, що вони заможні; варварські артилерійські обстріли Києва; брутальну зневагу до бодай найменшої законності. І він це зробив. Але саме в ті ж жорстокі січневі дні 1918-го, не через роки або десятиліття, знайшлася людина, котра, жорстко розставивши всі крапки над «і», опублікувала відкритий лист до Юрія Коцюбинського, де вголос сказала все, що думали сотні й тисячі совісливих українських інтелігентів про зраду сином свого батька й своєї Вітчизни. Цей лист написав видатний український учений-філолог, політичний і громадський діяч Сергій Олександрович Єфремов; надрукований лист був на початку 1918 року в газеті «Нова Рада». Наведемо текст цього твору.

Лист без конверта. До «командуючого українським військом» та «народного секретаря» Ю. Коцюбинського

Пане Коцюбинський! Серед імен, власники яких нахвалялись обернути Київ – це серце України й красу землі нашої – в руїну, зробити з нього купу гною й грузу і почасти нахвалки свої справдили – одне ім’я спиняє на собі увагу, од одного найбільшим жахом віє. Це ваше, пане Коцюбинський, ім’я. Морально нам байдуже, що робили з Києвом ваші товариші. Але не однаково нам, що серце України в залізних лещатах здушила людина, яка носить прізвище – Коцюбинський. Пане Коцюбинський! Я знав і любив вашого батька. Я щиро оплакував його дочасну смерть. Я кинув свої квіти на його могилу. Але я не вагаючись кажу: яке щастя, що він помер, як добре, що його очі не бачили й уші не чули, як син Коцюбинського бомбардує красу землі нашої й кладе в домовину молоду українську волю! Доля зглянулась над ним і зробила цю полегкість, хоча кістки його, напевне, перевернулися в могилі над Десною – і Десна принесе ще до старого Дніпра і під зруйнований Київ ті криваві батьківські сльози і прокльони, яких не може не послати ота забута вами й дорога нам могила. Та це сентиментальність, пане Коцюбинський, і за неї прошу мене вибачити. Не до лиця нашим лютим часам подібні сентименти. Я про інше хочу з вами говорити. Ви – командуючий українським (?!) військом; я тільки рядовий український письменник. Ви – людина, що в своїх руках держить – чи на довго? – життя і долю мільйонів людей; я один з тих мільйонів, може, один із призначених на страту, якого з вашого наказу можуть щохвилини послати на смерть ваші посіпаки. Ви тільки починаєте свою життєву путь; я, може, її кінчаю. Нас ділить прірва, безодня несходима, яка тільки-но може ділити більшовика од старого соціаліста, що не раз звідав царської тюрми та жандармських скорпіонів. І проте я не заздрю вашій силі й не поміняю її на мою несилу; і проте я не хотів би починати своє життя вашим способом, як не бажаю вам кінчати, може, призначеним мені. Не бажаю, бо це було б полегкістю за нечуване діло, що тяжить на вас, а полегкості – скажу по щирості – вам я зичити не можу. Єсть учинки, пане Коцюбинський, яких нічим ні одкупити, ні спокутувати й за які опрощення не може бути. На

вас лежить тавро таких учинків. Не буду вам, пане Коцюбинський, нагадувати, що виховано вас, по смерті батька вашого, громадським коштом, що на український гріш, на ту тяжко загорьовану удовину лепту ви, пане Коцюбинський, здобули свої переконання: це теж сентименти, які не лицюють нам тепер, в дні божевілля й жаху. Не говоритиму також і про ваші способи політичної боротьби: про них можна б сперечатися, як і про всякі способи. Але ось не сентименти вже і не такі справи, про які можна сперечатись. Десять день мільйонове місто, місто беззбройних і беззахисних дітей, жінок і мирної людності, конає в смертельному жаху. Десять день смерть літає над головами неповинних людей. Десять день творяться такі жахи – я їх бачив, пане Коцюбинський!

– од яких божеволюють люди. Десять день конає українська воля... І ви, син великого батька що любив – і це я знаю – наше місто – ви його не захистили. Коли ваші «вороги», – од яких ви не стидалися, проте, брати допомогу, – щоб не руйнувати міста, вийшли з його, ви входите тріумфатором та завойовником, і, сіючи мізерні брехні про «буржуазність» та «контрреволюційність», чесним ім’ям свого батька покриваєте нечуване злочинство, яке вже зроблено і по сей день робиться – ті гори трупу, що навергано во ім’я рівності й братерства без жодного суду і слідства, ті ріки крові, що течуть вашими, пане Коцюбинський, слідами. Та ви не тільки покриваєте нечуване злочинство – ви робите нові. Ви по-блюзнірському знущаєтесь з усього, що дороге українському народові й що було дороге вашому батькові. Ви українською мовою розповідаєте про свій тріумф. Ви нею ж слебизуєте свої накази воякам... Навіщо ви це робите? Коли Юда поцілував свого Великого Навчителя – цей одповів йому самим коротким запитанням: «Чи поцілунком продаєш Сина чоловічого?» Що вам сказати про цей ваш поцілунок? І яким голосом відповідатимете, коли невсипущий сторож людський, совість, запитає вас: «Де брат твій, Авель?» Та найбільші зрадники в історії людськості, Каїн з Юдою, спокутували свій гріх. Один ходив по світу, «стенай і трясийся», другий – «шед удавися». Ви, пане Коцюбинський, цього не зробите. Ви не стогнатимете і не трястиметеся. Ви не повіситесь. Це ж сентиментальність. На це треба того, чого вам бракує органічно. Ви спокійно хлібасолі заживатимете, і коли вам, пане Коцюбинський, нагадають, що на ваших руках кров, – ви, як Щедринів Молчалин, усміхнетесь безтурботно: «Я вымыл-с»... і, сідаючи за стіл, не прийде вам на згадку та сім’я, яку шестипудовий набій усю знищив саме за обідом. Нічого вам не скаже і той шестиліток-хлопчик, що вдарив себе ножем, коли його тата – чуєте, пане Коцюбинський, тата! – одірвали од його, беручи на катівську розправу. Не скажуть і ті ранені, яких з шпиталів брали на розстріл, і тільки тим з них, що самі і йти вже не здолали, – ласкаво кидали: «Ну, ждіть чер-

ги»... Ви скажете – то буржуазна кров... Звідки ви знаєте? І чи не більше за цих проклятих десять днів пролито крові пролетарської? А втім, для мене це ваги не має, бо і буржуазна кров так само червоніє, як і пролетарська, і так само веселіше їй текти по жилах, ніж по піску Маріїнського парку, і так само п’янить вона людей, що можуть полоскатися у ній. І голі трупи, ограбовані, роздягнені, які снопами розвозили по вулицях, – вони німо свідчать, що п’яні од горілки й крові люди ні впину, ні межі хижацтва своєму не знають. І коли у вас, що носить прізвище Коцюбинського, знялося рука на Київ, коли ви можете чесним ім’ям великого українського письменника покривати всі заподіяні злочинства, коли ви досі жити можете – то вам вже нічого боятися: можете спокійно спати... Спіть спокійно. Я знаю, що вашу запанцеровану совість словами не дістати. Але ж і ви знайте, що з насіння, яке посіяли ви в рідну землю, вродить не те, чого ви сподіваєтесь. Не рівність і братерство, а тільки ножі обоюдні, зненависть, кров... До чистої справи і рук чистих треба докладати, а нечисті руки і найчистішу справу загиджують, бруднять, каляють. І хоч у десятьох водах мийте їх – не змити вам ганьби і неслави, якими вкрили ви себе і своє діло. Я знаю – ви тепер цього не годні зрозуміти. Але хоч те ви, може, зрозумієте, що заважає мені, рядовому письменнику, цього листа до вас, «народного секретаря», хоч задля годиться, заради самої ввічливості, підписати – і з звичайною пошаною. Сергій Єфремов.

28 січня (10 лютого) 1918 року. ***

І про подальшу долю цих людей Сергій Єфремов. У 1920-ті роки – віце-президент Всеукраїнської академії наук. Назавжди залишив для історії класичний курс «Історії української літератури», блискучі дослідження творчості Тараса Шевченка, Панаса Мирного, Івана Франка, Михайла Коцюбинського, інших велетнів нашого слова. Особливе місце в нашій історії та культурі посідає його знаменитий «Щоденник», без прочитання якого неможливо уявити механізм тоталітаризму в Україні. Більшовицька влада нічого йому не забула й не пробачила: заарештований у липні 1929 року, Сергій Єфремов був оголошений на процесі Спілки визволення України (СВУ) головним ідеологом цієї організації. Загинув у сталінських таборах. Юрій Коцюбинський. У 1920—1930-ті роки – на дипломатичній (працював у пост. представництві СРСР в Австрії та Польщі) та господарській роботі (у 1930—1934 рр. – заступник голови, згодом – голова Держплану УРСР). Восени 1934 р. його було звинувачено у «прикритті дворушництва контрреволюціонерів-троцькістів». Перебував на засланні в Алма-Аті, потім – у Сибірі, 1936 р. – заарештований вдруге й після важких катувань засуджений до розстрілу 8 березня 1937 р. Військовою колегією Верховного суду СРСР.

6 березня Народилися: 1926 — Анджей Вайда, польський кінорежисер; 1928 — Габріель Гарсія Маркес, колумбійський письменник, лауреат Нобелівської премії 1982 р.

1951 — у м. Мужен (Франція) на еміграції помер Володимир Винниченко, письменник, колишній глава уряду УНР.

7 березня 1876 — американський винахідник Александр Белл отримав патент на телефон.

9 березня 1814 — народився Тарас Шевченко.

1918 — більшовики перенесли столицю Росії з Петрограда в Москву.

1918 — у Мінську Всебілоруський з’їзд проголосив створення незалежної Білоруської Народної Республіки.

1953 — у Москві відбувся похорон Сталіна, під час якого сотні людей були задушені в натовпі.

10 березня 1865 — у Перемишлі (Польща) під час шевченківського концерту відбулося перше публічне виконання пісні «Ще не вмерла Україна» Михайла Вербицького на слова Павла Чубинського, що згодом стала національним гімном.

11 березня 1702 — вийшла у світ англійська газета «Дейлі курант», перша щоденна газета світу.

1985 — Генеральним секретарем ЦК КПРС обраний Михайло Горбачов.

12 березня 1917 — Лютнева буржуазно-демократична революція в Росії (27 лютого за старим стилем). Уранці почалося збройне повстання солдатів Петроградського гарнізону. Солдати ухвалили рішення приєднатися до робітників, які напередодні вийшли на маніфестації та влаштували загальний страйк. Державна Дума створила Тимчасовий комітет під головуванням Родзянка. У ніч на 13 березня (28 лютого) Тимчасовий комітет оголосив, що бере владу у свої руки.

1923 — американський радіоінженер Лі Де Форест демонструє «фонофільм» — перше звукове кіно.

1999 — Польща, Чехія та Угорщина стали членами НАТО.

13 березня 1961 — більше 1500 мешканців Куренівки в Києві загинули після прориву дамби й затоплення району потоком із відходів виробництва Петровських цегляних заводів.

15 березня 44 до н. е. — під час засідання сенату змовники вбили римського імператора Гая Юлія Цезаря.

1892 — у США винахідник Джесс Рено запатентував ескалатор.

16 березня 1960 — у Нью-Йорку представлено перший автомобіль на сонячних батареях.

17 березня 1874 — народився Августин Волошин, український громадський і політичний діяч, священик, президент Карпатської України (1939). Помер у Лефортівській в’язниці в Москві 1945 р.

1917 — у Києві за участю українських політичних партій, військовиків, робітників, духовенства, кооператорів, студентства, громадських і культурних організацій оголошено про утворення Української Центральної Ради. Головою УЦР заочно обрано Михайла Грушевського. Згодом УЦР стане парламентом незалежної України.

18 березня 1596 — король Сигизмунд III переніс столицю Польщі з Кракова до Варшави.

1921 — більшовицькі війська під командуванням Тухачевського взяли штурмом повсталий Кронштадт, придушивши виступ незадоволених радянською владою. Тисячі людей розстріляли.

19 березня Народилися: 1864 — Василь Липківський, український церковний діяч, перший митрополит Київський і всієї України відродженої 1921 р. УАПЦ, страчений у 1937 р. за присудом НКВС; 1895 — Максим Рильський, український поет; 1904 — Марко Вороний, український поет і перекладач, репресований і розстріляний на Соловках.

12

Світ історії Чернігівщини

Íàø äðåâí³é ×åðí³ã³â За матеріалами Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній»

Продовжуємо нашу подорож крізь віки й тисячоліття, почавши її з Чернігівського Валу — Княжого Дитинця, де розташовані найдревніші об’єкти Заповідника, історичні пам’ятки міста.

Будинок полкової канцелярії

Чорна могила

Величний курган Чорна могила розташований навпроти Єлецького монастиря. Це один з найбільших давньоруських курганів X ст., який зберігся. Існує легенда, що в цьому кургані похований князь Чорний, який був засновником міста і дав йому своє ім’я.

Споруджено в 1690-х роках. Первісно він належав чернігівському полковнику Якову Лизогубу, а після його смерті в 1698 році — гетьманові Івану Мазепі. У ХVІІІ ст. тут містилася полкова канцелярія Чернігівського козацького полку, з кінця ХVІІІ до початку ХХ ст. — архів, у наш час — фонди обласного історичного музею ім. В.Тарновського.

Будинок унікальний в усіх відношеннях. В об’ємнопросторовій композиції і декоративній обробці фасадів найбільш яскраво втілена характерна риса чернігівських споруд ХVІІ—ХVІІІ ст. Це єдина пам’ятка житлової архітектури України кінця ХVІІ ст., що добре збереглася і має виключно багате декоративне оздоблення фасадів.

Катерининська церква

Споруджена на честь героїзму козаків Чернігівського полку, проявленого під час штурму турецької фортеці Азов у 1696 році під командуванням чернігівського полковника, наказного гетьмана Якова Лизогуба. Церква освячена в 1715 р. на честь святої Катерини, яку в Україні шанували з давніх часів.

Успенський собор Єлецького монастиря Вражають розміри кургану: його діаметр 40 м, окружність 125 м, висота, що збереглася, — 11 м. У давнину він був оточений ровом до 7 м завширшки. Курган досліджував у 1872-1873 рр. відомий археолог, уродженець Чернігівщини Дмитро Якович Самоквасов. Поховання в кургані чоловіка і жінки здійснене за обрядом кремації. Поховані покладені в повному військовому обладунку, займали середню частину кострища. Поруч з воїном знаходилась зброя — два мечі, шабля, спис, сідло зі стременами, фрагменти кольчуги, шолом, наконечники стріл, біля ніг — щит з мідним окуттям. Біля ніг похованого були покладені двоє осідланих коней. Серед речей, пов’язаних з жінкою, — десять серпів у ногах. На місці, де лежали небіжчики, знайдені численні прикраси, наконечники поясів, золоті та срібні злитки — залишки розплавлених у вогні прикрас, бронзова посудина з бабками — гральними кістками, ключі, замки, сокири та долота. У кургані знайдено три візантійські монети, наймолодша з яких карбована в 945-959 рр. Костянтином VII Багрянородним та його сином Василем. За цією монетою курган датують 960-ми роками — епохою князя Київського Святослава. Більшість знахідок з Чорної могили зберігається в Московському історичному музеї. Частина експонатів, переданих Дмитром Самоквасовим до музею Київського університету та деяких приватних колекцій, була втрачена. Щодо легенди про князя Чорного. Кургану трохи більш, як тисяча років,а Чернігову щонайменше 1300. Отже, якщо в кургані похований князь Чорний, то він не був засновником міста, що існувало вже до нього сотні років. Або якщо цей напів легендарний князь дійсно заснував місто (хоч про його заснування є кілька версій), то він похований не тут, і могила його давно втрачена.

Єлецький монастир

Значних перебудов Катерининська церква не зазнала. За композицією вона нагадує дерев’яну українську церкву, де в одне пластичне ціле поєднано 5 восьмигранних об’ємів — восьмериків, кожний з яких завершується банею. Катерининська церква в Чернігові є найвизначнішою в Україні пам’яткою стилю українського (козацького) відродження ХVІІ—ХVІІІ ст., що збереглася в автентичному вигляді, вона справила вирішальний вплив на розвиток української церковної архітектури ХVІІІ ст.

Архітектурний ансамбль Єлецького монастиря розташовано на підвищеному правому березі річки Десна, між давнім чернігівським дитинцем (територія сучасного Валу) і Троїцько-Іллінським монастирем. Відома в багатьох літературних джерелах легенда свідчить, що засновано Єлецький монастир ще в середині XI століття князем Чернігівським Святославом Ярославичем, сином Ярослава Мудрого, у зв’язку з появою на одній з ялин в цій місцевості ікони Божої Матері. Датою цієї події називають 3 лютого 1060 року (за ст. стилем). Згідно з тим же переказом, у монастирі деякий час перебував «батько руського чернецтва» Антоній Печерський. Літописних відомостей про славетну монастирську обитель небагато, крім повідомлення про прибуття до Чернігова Св. Антонія і заснування ним на Болдиних горах печерного Богородицького монастиря (1069). У середині XII століття на місці, де

з’явилася свята ікона, спорудили мурований храм на честь Успіння Божої Матері. Це була грандіозна для свого часу архітектурна споруда. Час пощадив храм. Він зберігся до наших днів. На початку XVI століття Чернігів переходить під владу Москви. Є відомості, що давня обитель на той час відновлюється. У 1618 році місто знову входить до Польського королівства. Після 1623 року Єлецький монастир відремонтували і передали уніатам. Найбільш відомим ігуменом монастиря того часу був Кирило Ставровецький. У 1646 році він випустив першу в Чернігові друковану книгу «Перло многоценное». У 1649 році Чернігів було зщвільнено від поляків, і Єлецький монастир невдовзі знову стає православним. Серед його ігуменів можна було зустріти чимало славних імен. Це і майбутній архієпископ Лазар Баранович, і Феодосій Углицький та його спадкоємець архієпископ Іоан Максимович. Чимало потрудився для відродження обителі І. Галятовський. При ньому були реконструйовані Успенський собор, побудовані муровані келії, зведена трапезна Петропавлівська церква. Він же створив у монастирі чудову бібліотеку. Говорячи про ігуменів Єлецького монастиря, не можна не згадати Данила Туптала — відомого релігійного і церковного діяча. У православ’ї він більше відомий як св. Дмитро Ростовський. У 1786 році до державної скарбниці були передані кріпаки, які перебували у власності монастиря, — 1256 чоловіків і 1169 жінок, а також 7 пекарень, 8 шинків, винокурня, 4 бані, 9 млинів, 4 поромні переправи та багато іншого майна. З того часу тут припинилось велике будівництво. У кінці 1921 року Єлецький монастир було закрито, і тільки на початку 90-х років XX століття релігійне життя відновилось. Тут заснували жіночий монастир. У наш час до складу архітектурного ансамблю Єлецького монастиря входять Успенський собор XII століття, надбрамна дзвіниця XVII ст., трапезна Петропавлівська церква і келії того ж періоду, мурована горожа і дерев’яний житловий будиночок, побудований у 1688 році. Як і інші монастирі, обитель на Єлецькій горі являла собою некрополь. У різні часи на її території були поховані великий князь Трубчевський Всеволод Святославич, полковник Леонтій Артемович Полуботок, генеральний обозний Василь Дунін-Борковський, губернатор Андрій Степанович Милорадович, полковник Яків Лизогуб та інші. У товщі гори під садибою монастиря сховані оспівані легендами великі підземелля. До них додається підземна галерея довжиною 70 метрів, яка з’єднує Успенський собор і Петропавлівську церкву. Фото Петра Антоненка Поч. в № 168—169. Далі буде.

Світ- інфо №170 5 березня 2020 року

Різдво в містечку Олександрівка Сосницького повіту

Новий час – нові традиції. На щастя, ми маємо уявлення як відзначали ці свята. Свого часу це записав і опублікував етнограф, священик містечка Олександрівка Сосницького повіту Чернігівської губернії (нині Корюківського району), етнограф Георгій Базилевич. До речі, отець Георгій, окрім того записав і передав Пантелеймону Кулішу, з яким, певно, був добре знайомий, весільні обряди з піснями. Отож наводжу уривок з праці Георгія Базилевича, «Местечко Александровка Черниговской губернии Сосницкого уезда». – Этнографический сборник (Спб.), 1853 г., т. 1, с. 313 – 336. «В Олександрівці також спостерігається цікавий звичай, ходити в день Різдва з зіркою; грамотні козаки роблять з паперу колообразну, подвійну зірку, так, щоби між двома частинами залишався пустий простір; на кожній половинці малюють людський образ з сяйвом і весь папір обмазують конопляним маслом; потім висушують папір, а вночі ставлять всередину її свічу, що горить, так, що образ вимальовується дуже яскраво. Цей круглий малюнок чи зірка прикріплюється до палі, так щоби вона могла рухатися чи крутитися на палі. З такою зіркою під вікнами співають наступний псалом. Шедше тріє цари Ко Христу со дари; Ірод їх пригласив, куда ідуть? – іспросив. (2, повторювати два рази) Отвіщаша єму: «Ідем к Рожденному»! К Рожденному йдітє, і мині возвести те; (2) Аз шед поклонюся, Пред царем смірюся, Воздам честь обичну, Цареві прилічну. (2) Ангел к ним явився: Де Христос родився, Тамо іде і звізда, зде обрищете Христа! (2) Звізда ідеть чудно, С Востока на полудно. Над вертепом сіяє, Христа Царя являє. (2) Ангели віщають: На путь наставляють: Іним путєм йдіте, ко Іроду не йдіте. (2) Волхви возвратившись, Во Ирода не бивши, Воспять возратишася, невотше трудишася, (2) Пріщлі во страни своя, Христа славословя, Чають в небі жити, на віки служити. (2) Слава же, ти, Рожденний! В яслах положенний! Прими, Христе! Человікі, во вічнії віки! Співають і іншу пісню називаючи її псальмой: Нова радость стала, Яка не бивала, Над вертепом звізда ясна світу возсіяла! (2) Де Христос родився, З Діви воплотився, Там чоловік пеленами, пред Богом повився; (2) До царя Давид прибиває, На всі струни ударяє. На всі струни ударяє, Бога вихваляє! (2) Пастушки з ягнятком, Перед тим дитятком На колінцах упадають, Христа прославляють. (2) І ми веселимся, Христу поклонимся. Яко Царю Рожденному, Богу небесному! (2) Просим, о тя Царю! Небеснєйший хвалу! Пошли літа щасливії, сєму господарю! Останнім словом вони вказують на того господаря, перед вікном котрого співають. А якщо господар хоче, щоб вони зайшли до нього в хату, то увійшовши в будинок, співають: Дай же, Боже, вечер добрий, Вам Божиі люде, Хто в сім домі пребиває, Нехай здоров буде! Щось вам скажуть і об’явуть, Охотно почуйте! Бог, Владика, Всєго віка, Пришов днесь к нам жити; Архангели і ангели, Піснь Їму воспівають, Согри (гори) скачуть, холми пляшуть; Ввесь світ веселиця, Час нам радості і сладості, – Чого нам смутицця? Торжествуйте, ликовствуйте, весь мір – человікі! Восхваліте, прославіте Христа во всі віки! Олександр ЯСЕНЧУК

13

Світ історії Чернігівщини

Світ- інфо №170 5 березня 2020 року

Батурин — гетьманська столиця

Під гетьманською булавою!

З нагоди 270 - ї річниці обрання Кирила Розумовського на гетьманство Після 1709 р. імперська політика щодо Гетьманщини була послідовно жорсткою, всіляко обмежувалися права, економічний розвиток, та культурно-духовне життя на її теренах. Гетьмани України Іван Скоропадський, Павло Полуботок, Данило Апостол, незважаючи на складні політичні обставини, боролися за повернення прав і свобод Гетьманщини. Після смерті Д. Апостола керівництво Гетьманщиною на 16 років перейшло Правлінню гетьманського уряду, керівну роль у якому відігравали російські чиновники. Це посилило контроль та втручання Російської імперії у внутрішні справи Гетьманщини. Бажання мати власну державу не згасало в думках борців за державність. Так, представники козацької старшини Яків Лизогуб, Микола Ханенко, Василь Гудович у 1744 та 1746 рр. офіційно клопотали про відновлення Гетьманства в Україні. Результатом багаторічної системної роботи став указ імператриці Єлизавети Петрівни від 5 травня 1747 р. «Про буття в Малоросії гетьманові за колишніми норовами і звичаями».

22 лютого 1750 р. у м. Глухові відбулося урочисте обрання Кирила Розумовського гетьманом України. Того ж року справи Гетьманщини передавалися до Колегії іноземних

справ, що засвідчувало її визнання як іноземної держави. Кирило Розумовський добре розуміє, що одним із символів боротьби українців за власну незалежну державу є місто Батурин, тож прохає імператрицю Єлизавету про перенесення до нього гетьманської столиці. Наслідком прохання гетьмана став указ від 24 липня 1750 р., яким закріплювався статус Батурина як гетьманської столиці. За своє 14-літнє гетьманування Кирило Розумовський реалізовував адміністративно-територіальну та судову реформи, сприяв економічному розвитку Гетьманщини. Згідно

Портрет гетьмана Кирила Розумовського. Художник Луї Токке 1758 р.

Виставка «Під гетьманською булавою» Цей виставковий проект об’єднав Чернігівський історичний музей ім. В. Тарновського та Національний заповідник «Гетьманська столиця» в пошануванні гетьмана Кирила Розумовського з нагоди 270-ої річниці його обрання гетьманом України. Виставка відкрита 21 лютого в Батурині, у Палаці гетьмана Кирила Розумовського, Розумовський, як не один інший гетьман, представляє саме Чернігівщину. Він народився в с. Лемеші Козелецького району 18 березня 1728 р., у Батурині формував свою гетьманську резиденцію з 1750 по 1764 рр., тут же навіки упокоївся в 1803 р. і, згідно його заповіту, в Батурині похований. Діяльність гетьмана на виставці проілюстровано універсалами. Два унікальні документи з колекції Чернігівського історичного музею ім. В. Тарновського (у зібранні музею 18 універсалів гетьмана Розумовського) вперше представлені в Батурині. Це універсал, наданий Григорію Теплову на маєтності в Батурині від 3 грудня 1760 р., та універсал від 29 лютого 1752 р. на маєтності Якову Тарнавському. З колекції заповідника представлені документи, які впродовж століть зберігалися у родинному архіві Розумовських. Вперше представлено Грамоту імператриці Єлизавети Петрівни Кирилові Розумовському від 8 жовтня 1756 р., а також універсал гетьмана 1763 р. про призначення сотником Переволочанським Стефана Лукомського, з власним підписом гетьмана та печаткою Війська Запорізького. Вперше на замовлення заповідника майстернею Олексія Сажина (Київ) була виконана воскова фігура гетьмана Розумовського, робота над якою була завершена саме до цієї важливої дати. Меценат проекту — Євген Сур.

доручення гетьмана, у 1760 р. був розроблений проект заснування вищого навчального закладу європейського типу в гетьманській столиці: «Проект к учреждению университета Батуринського, 1760 года». Всі ці прагнення гетьмана підтверджують слова відомого історика О. Оглобліна: «Це була доба останнього піднесення старої козацько-гетьманської держави, доба економічного зростання Лівобережної Україні та буяння української національно-політичної думки, доба блискучого розквіту української культури та мистецтва». Кирило Розумовський затверджує державну символіку, яка набуває поширення по всій території Гетьманщини. Так, згідно гетьманського універсалу 1755 р. у сотнях Гетьманщини починають використовувати єдину затверджену печатку, що засвідчувало сприйняття її як єдиного державного символу. В 1758 р. лубенський полковник Іван Кулябко за дорученням гетьмана розробив проєкт Національного герба – «Козак з мушкетом». Так поняття «Національний герб», не відступаючи від давніх українських традицій, за Кирила Розумовського набуває нового важливого значення, як загальнонаціонального символу. Проте чергова зміна самодер-

Проект прапора Лубенського полку із зображенням герба жавців на російському престолі ставила під питання існування Гетьманщини. В 1763 р. у м. Глухові на зібранні Генеральної старшинської ради гостро піднімалися питання обмеження політичних прав Гетьманщини. Після тривалих дискусій було підготовлено чолобитну полкової і сотенної старшини до імператриці Катерини ІІ, яка містила ряд пунктів, що обґрунтовували важливість незалежної Гетьманської держави. На думку історика Зенона Когута, ця петиція містила найбільш самостійницькі погляди, які не висловлювалися так відкрито з часів Мазепи. Такі незалежні настрої, що вирували в Гетьманщині в середині ХVІІІ ст., непокоїли імперську владу і, як результат, 10

листопада 1764 р. імператриця Катерина ІІ видає указ, яким скасовує Гетьманат. Незважаючи на те, що ці намагання зазнали поразки, ідеї національного державотворення в українців не згасли. Сьогодні, живучи в незалежній державі ми розуміємо, що гетьман Кирило Розумовський є взірцем відданості своїй справі, справжнім патріотом Україна, а його прагнення залишаються надзвичайно актуальними для нас. Юлія ФУРСОВА, завідуюча відділом «Палац гетьмана Кирила Розумовського» Національного історикокультурного заповідника «Гетьманська столиця»

Цікаве про Палац гетьмана Кирила Розумовського У 2019 році, 22 серпня, перед Днем Незалежності, неймовірна перлина Чернігівщини - Палац гетьмана Кирила Розумовського в Батурині відсвяткував 10-річчя з моменту відкриття після реставрації. Це єдиний збережений на теренах держави палац Гетьмана України. На замовлення Кирила Розумовського свій єдиний архітектурний шедевр в Україні створив знаменитий шотландський архітектор Чарльз Камерон. Будівництво тривало в 17991803 р.р. Палацово-парковий ансамбль Розумовського після смерті гетьмана у 1803 р. перейшов у власність його сина Андрія, який не мав можливості контролювати стан справ у Батурині. Занепад Палацу тривав більше сторіччя. Спроби реставрації здійснювалися на початку та в другій половині ХХ ст. Це допомогло зберегти будівлю, але жодна спроба не була завершена вдало. Успішною стала лише остання спроба. Реставрація тривала в 2003-2008 рр. під

«За вашу і нашу свободу»

Таку назву має історико-культурний проект Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва, підтриманий Благодійним фондом ім. Софії Русової. В рамках проекту у січні 2020 року проведено низку заходів патріотично-краєзнавчого спрямування, присвячених Дню Соборності та пам’яті Героїв Крут.

20 січня в бібліотеці за участю наукового співробітника Українського Інституту національної пам’яті Сергія Горобця відбувся урок національної пам’яті для учнів Чернігівської школи № 16. Ведучий заходу бібліотекар Володимир Єрмак ознайомив присутніх з постатями борців за українську незалежність та розповів про свою участь в Ланцюгу Єднання 1990 року. Під час заходів, присвячених вшануванню пам’яті полеглих під Крутами, – вечора національної пам’яті та години пам’яті та скорботи, що відбулися 27 та 30 січня, учні 9-11 класів довідалися про маловідомі факти перебігу бою під Крутами, його учасників, зокрема уродженців Чернігівщини, переглянули уривки з документального фільму про Героїв Крут. Цікавими були й читання «Подвиг і трагедія України», що відбулися в школі № 28. Бібліотекарі нашої бібліотеки інформували учнів про події Української революції 1917 – 1921 років. Проведено годину роздумів «От де, люди, наша слава, Слава України» 30 січня в бібліотеці для студентів Чернігівського вищого професійного училища, на якій простежено зв’язок подій минулого та сучасності.

егідою Президента України Віктора Ющенка, благодійну допомогу надали українські меценати. Сьогодні, як і понад два століття тому, Палац приваблює прекрасною архітектурою, вишуканим оздобленням кімнат. На першому поверсі розміщуються виставкові зали про минуле гетьманського Батурина, історію будівництва та реставрації палацово-паркового ансамблю, родовід останнього гетьмана. Інтер’єри другого поверху, відновлені за аналогами збережених робіт Чарльза Камерона, вражають витонченою композицією та гармонією. В парадних залах

розгорнулась експозиція Музею Гетьманської слави. У Палаці зібрані оригінальні речі, що належали самому гетьману Кирилу Розумовському. Ці реліквії подарував прямий нащадок гетьмана Грегор Розумовський, який неодноразово бував у Батурині, є другом Заповідника. В експозиції представлені також оригінальні речі, пов’язані з життям та діяльністю гетьмана: печатка суконної фабрики Кирила Розумовського ХVІІІ ст., фрагменти надгробного пам’ятника гетьмана роботи скульптора Івана Мартоса 1805 р. В урочистій атмосфері Палацу поєднали свої долі вже майже 500 закоханих пар. Тут частенько проходять фотосесії. В 2012-му в Палаці започаткували щорічний обласний музичний фестиваль-конкурс молодих виконавців імені Андрія Розумовського. Палац став майданчиком для наукових дискусій, культурно-мистецьких заходів. Із моменту відкриття Палац відвідали вже близько мільйона екскурсантів! Це один з найпопулярніших музейних закладів України.

14

Світ історії Чернігівщини

Родина Корнієнків з Авдіївки — відображена історія України Продовжуємо публікацію свідчень Дмитро Гаврилович Корнієнка (05. 11. 1918, с. Авдіївка, Сосницький район – 22.

08. 1995, м. Сомерсет, НьюДжерсі, США) комісії Конгресу США з вивчення голоду в Україні. Надав їх його онук Олег Корнієнко, що мешкає у м. Суми, учасник російсько-української війни.

— Дуже цікаво. Я маю ще багато питань для Вас, щоб вияснити. Оскільки Ви жили не так вже далеко від Росії, чи в Вас чути було як люди говорили, як ситуація в Росії?

— Бачите, я жив у трикутнику Росії–Білорусії. Наш район був кутком або межовним камінем Білорусії і Росії. Отже, ми чули, що там голоду нема. Ми то чули. Але добратися туди не було жадної можливості. То було виключене. В добавок з нашої місцевості, яка далеко була від залізниці. То я пригадую, я властиво не рискував на те, бо дорослі розказували такі епізоди, що як вони приходили на станцію, то там станція була оцеплена міліцією, військом і нікого до потягу не пускали. Потяг прийшов і пішов, але ніхто не висів і не всів. Йшли далі. Зрозуміла річ, що людство старалося дебудь тікати звідтіля. Я вірю в те. Але, що вони робили переборони такі самі, як робили на мості не пускати в ліс. Цей же ліс не був жадним полем. Яка мета була ставити там охорону? Щоб ліс не запалили?

— А чи в Вашій околоці жило багато росіян чи білорусів?

— Ні. Наше село було майже на 99,9% українське. Один був москаль, а другий киянин. Коли він був з Києва, Бог його знає. Але так і жив «київським». Бачите так. Тут, то все є змішане, а в нас, то була етнічна маса. Отже, як чужинець туди заволікся, то він буде принаймні яких п’ять, шість поколінь чужинцем. Отже, не було. Ні. Уже радянська власть почала присилати всяких чужинців, але до того часу не було. Чужинців не було.

— А як люди думали, скажімо, про росіян чи про тих, що прийшли.

— Що можна сказати, як люди думали про росіян. Я не можу вам нічого злого про те сказати. Люди були дуже злої думки про комунізм взагалі, але не про росіян. Цього не було. Щоб був, розумієте, національний антагонізм, я цього не пригадую. Я кажу вам відверто, так, як я себе почуваю. Може хтось був покривджений, розумієте. Свого часу я був покривджений за мою національну приналежність. Але це вже інша справа. Це не належиться до цього. А в той час воно було так, як ставалося, що все то послано, розумієте, владою, яка не імпонує, розумієте, лише російської нації, тільки той комунізм, той комуністичний деспотизм. І люди так

то сприймали.

— Так було в той час?

— Так. Не так, скажімо, що то була робота росіян, чи щось у тому смислі.

— Чи Вам відомо, скільки землі було в Вашої родини до революції?

— До революції в нас було приблизно, але вона конфіскувалася, точно я не знаю, але я думаю може десь 200 гектарів. Пізніше, в революцію щось сконфіскували. Але однаково, я думаю, лишилося десь якихось 150 гектарів, бо вона в нас лишилася неділена з батьковим братом. І дядько пішов у комерцію, він не хотів працювати в господарстві, і лишив всю землю братові. Частину сінокосу він брав для себе, бо він худобою торгував, то він хотів для прохарчування худоби. Під час розкуркулювання, я думаю, було з лісом, сінокосом 150 гектарів.

— А чи були в Вас ще такі господарі великі, як Ви?

— Може було два чи три.

— Чи пам’ятаєте з дитинства, чи щось Вам говорили, як жилося при цареві. Чи тоді було ліпше?

— О, найліпше, бо мій отець, мій батько [Гаврило Титович Корнієнко, на фото – О.К] був в охороні царя. Він за царя (сміх) всім би голови повідрубував. То він хвалив царя на всі боки. А я його не любив, бо я багато читав, як я виріс. У нас була полеміка. Він був царський охоронець, охороняв царя. Він був у гвардії, він був офіцером, був у охороні царя. Він мав від царя особисті нагороди.

Комуністи позабирали якісь там годинники, але він був страшний монархіст. То нема мови. До речі, наш рід був козацького походження, бо інакше він не міг би дістатися на офіцера. Але то все, якби сказати, до нічого. Він був дуже великий гуманіст, багато жертвував на всякі цілі, не лише господарські прибутки, але його особисті. Він мав надзвичайно багато. Він був великий ліберал. Він страшенно бідним помагав. Але це його не врятувало однаково. Він знав, що це його не врятує. Він, принаймні, був свідомий того.

— Чи Ваш батько брав участь у громадянській війні?

— Брав. Був такий полк сіро-

жупанників. І він там попав у полон до росіян.

— То він брав активну участь в українській громадянській війні?

— Так. За що пізніше був позбавлений права голосу. І його потім гонили. Не за багатство, не за, розумієте, служби в царській гвардії, але номер один, корінь зла був –петлюрівський офіцер. І то за те його гонили.

— Цікаво, що монархіст пішов до Петлюри.

— Слухайте, монархіст монархістом, але бачите так: поперше, що він був українець. По-друге, я думаю, що це найважніше, що він був походження козацького роду. По-третє, його тесть, то був якийсь, я не знаю, нащадок чернігівського полковника. Як він мав до того відношення, він був дуже багатий. І отже, можливо, що ця комплікація вона, можливо, як би сказати, побудила одне до другого. Бо той був надзвичайно національно свідома людина. Старий, він загинув якраз до терору, помер. Він любив дуже гарні коні й ті коні його забили. То йому не вдалося побувати в Сибірі. Бо вже так як мій хрещений тато, дядя. Мій хрещений тато десь і пропав на Сибірі, а дядю пізніше німці розстріляли.

— За що?

— Я знаю за що? Я вже там не мешкав тоді, в той час. Я довідався вже в 68-му році, коли моя покійна мама поїхала туди і звідти достала інформацію, що її брат був розстріляний німцями.

— Чи до революції Ваш батько, чи другі родичі цікавилися українською пресою чи книжками?

— Точно я цього не можу сказати, але думаю, що так. Думаю, що так, бо, як скажемо, не було чого, то не було б одруження з моєю покійною мамою, яка походила від дуже національної української родини. І тато був аж на 11 років старший від неї, а згоду мусив дати, бо в той час не женилися так, як зараз ми тут женимося. Так що думаю, що так, але твердити на це не беруся. Не під мою силу.

— Ви не мусите подавати прізвища, але ще що можете розказати про родину Вашої матері?

— Багато ні, бо, бачите, я мусив оставити в ранніх роках своє село, і я вже більше туди ніколи не навідувався. Але знаю, був один цікавий такий епізод. Ця родина, як по батькові так і по матері, була знищена до тла. І коли відступили німці й зайшла радянська армія в село, то мій двоюрідний брат появився в село з орденами, в ранзі якогось там офіцера, не знаю якого й прийшов у сільраду і каже: «Зараз мою родину посадити в хату, а ні, то я вас усіх перестріляю». Бо родина жила десь у якійсь землянці, за селом. А хату забрали, бо все ж майно сконфіскували. Ну й ті володарі, раді-не-раді, мусили то зробити, бо постріляє. І вони

ту родину вселили. Та родина сиділа до 48-го року і в 48-му році був суд в районі. То суд з огляду на те, що мовляв, син є герой війни і так далі, то треба родині побудувати хату, але забрана хата є законна, і родину звідтіля виселили.

— Як Ваш батько чи другі ставилися до таких українських діячів, як до Скоропадського?

— Покійний батько до Скоропадського ставився дуже добре, але політики його ненавидів. Чому? Бо в нас в селі була його економія або, властиво, помістя, і після того як її вже розграбували, звичайно, я того не пам’ятаю, але це з розговору батька і з розговору других. І коли Скоропадський навіз там всякої поліції, німців і бичував тих селян, розумієте, щоб зносили все докупи. І цим самим він дуже не то що себе, але ввесь той, розумієте, всю ту систему, яка стояла за ним, він направив проти всього українського. І покійний тато, ясно, як він був монархіст, він його підтримував. Але він абсолютно не підтримував його політику. А пригадую, як був такий розговор: «Для чого то все було робити, нащо було тих селян бичувати за якусь там дурницю, що потяг з його економії». Вона і так пізніше пропала. Отже, Скоропадський, на мою думку зараз, не тому, що він був якийсь генерал український, чи як хтось приписує йому – союзник Москви, чи що – ні, я вважаю, що він був українським патріотом, але не зумів провадити правильну політику, коли москалі кинули гасло, «Грабуй награбоване», то він пішов проти них, і не треба було вже вибирати того награбованого, бо чейже воно було пограбоване не чужинцями, а своїми селянами, які працювали віками не на кого іншого, тільки на його або на його династію. І їх пограбували, то нащо їх було бити? То був вже доконаний факт і було запізно.

— Чи Ваш батько покійний належав до якоїсь української чи російської партії?

— Ні.

— А по переконанню?

— Він по переконанню був соціяліст, українець і до жадної російської групи він не належав, бо росіяни були для нього чужі. Він був досить свідомий, хто він є, і підтримував все, що суто українське. Хоч він за царя був монархістом, підтримував царя, але в душі він таки був соціяліст, бо бідний від нього ніде не був покривджений. Ну, він був багатий, але в першу чергу він старався помогти бідному. Це в нього була традиційна засада. З книги: Олексій Мороз, «Авдіївка та її околиці: історичні нариси», Мена, 2019 р. Фото: приватний архів Олександра Корнієнка Портал «Північний Вектор», 02.01.2020 Поч. в № 169. Далі буде

Світ- інфо №170 5 березня 2020 року

Репресований кобзар

Василь Васильович Потапенко (нар. 1886 — пом. 19??) народився у смт Березна Менської волості. Поводир кобзаря Терентія Пархоменка. Учасник ХІІ Археологічного з'їзду в Харкові в 1902 р. У 1909 р. на запрошення Гната Хоткевича поїхав виступати на Галичину та Волинь. Повернувся й викладав гру на бандурі в Києві. Учасник 10-го історико-етнографічного концерту в Києві в 1928 р.

15 жовтня 1930 р. Василя Потапенка було заарештовано за обвинуваченням у приналежності до «контрреволюційної організації». Репресовано у 1933 р., подальша доля невідома. Олександр Соломаха, Спільнота «Історія, як вона є…»

Національний заповідник «Чернігів стародавній» Експозицію «Старого Чернігова» оглянули туристи з 35 країн світу Торік на постійну виставку «Чернігів та чернігівці 100 років тому», що розміщена у Колегіумі, завітали туристи з 35 країн світу, зокрема, з Австралії, Бельгії, Данії, Індії, Італії, Канади, Латвії, Мексики, Норвегії, Польщі, Румунії, США, Угорщини, Франції, Чехії, Швейцарії, Японії. Її також відвідали поціновувачі старовини з усіх областей України, а також з Києва та тимчасово окупованої Автономної Республіки Крим. Зростає інтерес і чернігівців до минулого свого міста. Адже, в експозиції можна ознайомитися з історією, архітектурою, промисловістю, освітою, культурою Чернігова наприкінці ХІХ — початку ХХ ст. Ця виставка працює у заповіднику понад десять років, одним із її ініціаторів створення був Андрій Карнабід, який був захисником старовини, засновником багатьох фондових колекцій заповідника. Загалом 2019 року пам’ятки архітектурно-історичного заповідника та його музейні експозиції оглянули 296940 відвідувачів, наукові співробітники провели 6045 екскурсій.

Виставкова діяльність у березні У Колегіумі, продовжується експонування унікальної виставки «Корони світу», де понад 80 світових шедеврів. Вона є однією з найпопулярніших, її вже відвідали тисячі поціновувачів старовини з різних куточків України, а також з-за кордону. Експозиція буде орієнтовно працювати до червня 2020 року. Також у Колегіумі розпочнеться експонування виставки картин до Шевченківських днів «Було колись в Україні…» У Борисоглібському соборі продовжується експонування виставки «Археологічні скарби Чернігова», яка відкрилася 12 лютого 2020 року. Вона створена за підсумками археологічних досліджень у 2018-2019 рр. в охоронних зонах заповідника.

15

Світ літератури

Світ- інфо №170 5 березня 2020 року

Ліна Костенко

Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930 року в містечку Ржищів на Київщині, в родині вчителів. Батько Василь Костенко викладав у школі майже всі предмети, самородок-поліглот, знав 12 мов. У

в українській літературі, змусив творити щось нове, авангардне, але максимально критичне щодо тодішнього режиму. На початку 1960-х Ліна Костенко брала участь у роботі знаменитого київського Клубу твор-

З батьками 1936 році засуджений на 10 років концтаборів, бо нітрохи не приховував свого несприйняття комуністичного режиму. Відтак Ліна на наступні роки й десятиліття жила з тавром доньки «ворога народу». Після арешту батька мати з дочкою переїхали до бабусі у Київ, на Труханів острів. По закінченні середньої школи № 123 на Куренівці Ліна навчалася в Київському педагогічному інституті, а згодом, чотири роки, у Московському літературному інституті імені О. М. Горького, який закінчила в 1956 році. Була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на межі 1950—1960-х років. Збірки її віршів «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958), «Мандрівки серця» (1961) засвідчили творчу зрілість поетеси. Період так званих «шістдесятників» створив новітні стилі

чої молоді. Починаючи з 1961, її піддавали критиці за «аполітичність», був знятий із плану знімання фільм за сценарієм Л. Костенко «Дорогою вітрів».

8 квітня 1963 р. на ідеологічній нараді в ЦК Компартії України було розкритиковано твори молодих поетів М. Вінграновського, І. Драча, Л. Костенко. Це був сигнал до погрому покоління шістдесятників.

1963 — зняли з друку книжку віршів Л. Костенко «Зоряний інтеґрал», книжку «Княжа гора» зняли вже з верстки. У ці роки вірші Л. Костенко публікували журнали в Чехословаччині, газети в Польщі, і лише

зрідка — в Україні. Її вірші ходили в «самвидаві».

1965 — Л. Костенко підписала лист-протест проти арештів української інтелігенції. Була присутня на суді над М. Осадчим і М. Зваричевською у Львові. Під час суду над братами Горинями кинула їм квіти. Травень 1966 — у Спілці письменників України, де таврували «націоналістичних відщепенців», частина молоді влаштувала овацію Л. Костенко, яка відстоювала свої позиції, захищала І. Світличного, О. Заливаху, М. Косіва і Б. Гориня.

1968 — написала листи на захист В. Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті «Літературна Україна». Після цього ім'я Л. Костенко в радянській пресі довгі роки не згадувалося. Вона працювала «в шухляду».

1973 — потрапила до «чорних списків» ЦК КПУ. Лише 1977 року вийшла збірка віршів «Над берегами вічної ріки», а 1979-го— історичний роман у віршах «Маруся Чурай», що пролежав без руху 6 років. За нього поетеса 1987 року була удостоєна Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка. Перу Л. Костенко також належать збірки поезій «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987). Поема «Берестечко» з ілюстраціями Георгія Якутовича вийшла у видавництві «Либідь» 2010 року, також вийшла збірка «Гіацинтове сонце».

2010 року вийшов перший роман Л. Костенко — «Записки українського самашедшого». Роман викликав великий ажіотаж. У лютому 2011 року вийшла поетична збірка Ліни Костенко «Річка Геракліта», куди ввійшли раніше написані вірші та 50 нових поезій, а у 2012 році у видавництві «А-ба-ба-га-ла-ма-га»

вийшла поетична збірка «Триста поезій. Вибране». Першим чоловіком Ліни Костенко, і це було палке студентське кохання, став поляк Єжи Ян Пахльовський, майбутній письменник, а тоді також студент Літінституту. Молоді люди кілька років не могли одружитися, поки діяв дикунський радянський закон про заборону шлюбів з іноземцями. І змоги побратися лише у 1954 році, після скасування закону. 18 вересня 1956 року в Києві у подружжя народилась донька Оксана Єжи Янівна Пахльовська. Нині вона живе в Італії, завідує кафедрою україністики у Римському університеті, відомий культуролог, письменниця, професор, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка. А родинне життя батьків не склалося. Після закінчення навчання Єжи мусив повернутися в Польщу. Ліна не змогла полишити батьківщину. Другим чоловіком Ліни Костенко став Василь Васильович Цвіркунов. Вони познайомилися у 1963 році. Їй – 33, йому – 46. Він — учасник війни. На посаді директора Київської кіностудії ім. Довженка багато зробив для розвитку українського національного кіно, створення багатьох відомих фільмів. Це не сподобалося владі, і талановитий організатор був звільнений з посади. У подружжя 28 травня 1969 року народився син, теж Василь Цвіркунов, нині кандидат технічних наук, програміст, живе з родиною у США. Ліна Костенко, окрім відзначення найвищою творчою нагородою України — Шевченківською премією, також лауреатка Премії Антоновичів (1989). Почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів.

Український cамвидав

Феномен тоталітарного суспільства — самвидав, нелегальне поширення літератури, яка владою вважалася «антирадянською пропагандою і агітацією», заборонялася, а за її поширення було кримінальне переслідування. Ось, зокрема, які поезії ходили в українському самвидаві. Володимир СОСЮРА: «Вступ до поеми «Мазепа»; Василь СИМОНЕНКО: «Брама», «Суд», «Курдському братові», «Некролог кукурудзяному качанові, що згнив на заготпункті», «Злодій». В ті ж глухі 60-80-ті роки в самвидаві ходили і заборонені вірші Ліни КОСЕНКО. Ось два з них. *** «Заворожи мені, волхве… Заворожи мені, волхве…» Сидить по мавпі на зорях, на місяцях, Респектабельні пілігрими

в комфортабельних «Волгах» «ходять» по шевченковських місцях. Вербують верби у монографії. Вивчають біо- і гео-графію. Полюють в полі на три тополі… А цікаво, багато б із них потрафили пройти шляхами його долі? Давайте чесно. Не кнопки ж ми й не педалі. Що писав би Шевченко в тридцять третьому, в тридцять сьомому роках? Певно, побувавши в Косаралі, Побував би ще й на Соловках, Загартований, заґратований, прикиданий землею, снігами, кременем, досі був би реабілітований. Хоч посмертно, зате — своєвременно. Звісило з трибуни блазенський ковпак забрехуще слово. Було так, було так, було так, було так… А може, було інакше?

За твій світанок, і за твій зеніт, і за мої обпечені зеніти. За те, що завтра хоче зеленіть, за те, що вчора встигло одзвеніти. За небо в небі, за дитячий сміх. За те, що можу, і за те, що мушу. Вечірнє сонце, дякую за всіх, котрі нічим не осквернили душу. За те, що завтра жде своїх натхнень. Що десь у світі кров ще не пролито. Вечірнє сонце, дякую за день, за цю потребу слова, як молитви. *** Ми виїхали в ніч. І це було шаленство. Збиралось на грозу. Ми виїхали в ніч. Притихлі явори стояли безшелесно. І зблиснула гроза — як вихопила ніж! Осліплені на мить, ми врізалися в пітьму. Машину повело, і ми згубили шлях. Усі мої ліси, удень такі приватні, Схрестилися вночі із небом на шаблях. Я думала в ту мить: привіт моїй гордині. Ми виїхали в ніч. Дороги не видать. Було моє життя — як ночи горобині. Нічого у житті не вміла переждать. О, як мені жилось і як мені страждалось! І як мені навіки взнаки воно далось! А що таке життя? Чи те, що переждалось? Чи все-таки життя — це те, що відбулось?

«Чуєш, батьку? Чую, синку!..» Пропадали ж люди ні за гріш. Передсмертно лаявся Косинка. Божеволів у тюрмі Куліш. Курбас ліг у ту промерзлу землю! Мовчимо. Пнемося у багет. Як мовчанням душу уяремлю, то який же в біса я поет!?

Маркова скрипка Сумління — річ тендітна і марка. Вже дехто з нього й пилу не стирає. Маркові що? Є скрипка у Марка. Де хтось би плакав, а Марко заграє.

*** Вирлооке сонце сідає на чорну скелю. З неба, гір і свободи собі збудувала дім я. Небосхил для людини — якраз відповідна стеля. Піднімеш думку — і не розіб’єш їй тім’я. Майстрували нам стелю до млості, до одуру, із найкращих ідей, з настановами згідно, знявши мірку з пресованих бовдурів і пружинно-спіральних негідників.

Міркуєш, Марку: так то воно так. А все не так, і ти міркуєш марно. Закінчив польку, починай гопак, — грай, Марку, грай, бо дуже граєш гарно!

Яскраві цитати Ліни Костенко Нації вмирають не від інфаркту — спочатку їм віднімає мову. У всіх народів мова — це засіб спілкування, у нас це – фактор відчуження. Людям не те що позакладало вуха — людям позакладало душі. Любов шляхетна тільки тоді, коли вона сором’язлива. Поверніть мені мій захват перед жінкою. Хоч трохи магії, загадки, недосяжності. Нерівня душ — це гірше, ніж майна. Так багато на світі горя, люди, будьте взаємно красивими! У кожного своя пустеля і свої міражі.

*** Вечірнє сонце, дякую за день. Вечірнє сонце, дякую за втому. За тих лісів просвітлений Едем і за волошку в житі золотому.

А секунди летять. Отак можна вмерти й нічого не встигнути. Встигаєш тільки втомитися. Люди, як правило, бачать світ у діапазоні своїх проблем. Віддай людині крихітку себе. За це душа наповнюється світлом. Скільки років кохаю, а закохуюсь в тебе щодня. Краса — і тільки, трішечки краси, душі нічого більше не потрібно. Така любов буває раз в ніколи. І все на світі треба пережити, бо кожен фініш — це по суті старт. І наперед не треба ворожити, і за минулим плакати не варт…

Грай, Марку, грай! Веселу, не яку. Куди ж ти, Марку, дінешся? Ти — вічний. На кожного лихо маєм по Марку: Марко Пекельний і Марко Стоїчний.

Воно, звичайно, що там говорить. Отож-бо й є, нема чого балакать. А що поробиш, хай воно згорить, сміятись краще все-таки, ніж плакать. Та й те сказати, як його, гай-гай! Воно й спочити — щастя недолуге. Смеркає — грай. Розвиднюється - грай. Бо світ великий, — як не те, то друге. Бо що було, а що і загуло. Біда біду, як кажуть, перебуде. Не може ж буть, щоб якось не було, вже як не є, а якось воно буде. Ти, Марку, грай. Ти знай собі одне, що що кому коли не заманеться, — біда мине, і щастя теж мине, — те, що ти граєш, тільки зостанеться.

Світ домашнього читання

16

Ліна Костенко

Несподівані думки

Погана репутація — це коли живеш не так, як хочеться іншим. Вирішив зібратися з думками: жодна думка не збори не прийшла. Якщо ви не вмієте радуватися життю, чого це життя має радувати вас. Насправді дурнів дуже мало! Але вони розставлені так грамотно, що зустрічаються на кожному кроці. Мама нас вчила ніколи в житті не матюкатись. Але життя навчило не матюкатись тільки при мамі.

Було колись...

Родини Нобелівських лауреатів У 1975 році Нобелівської премії з фізики був удостоєний Oге Бор, син великого Нільса Бора, який створив теорію будови атома. Але це аж ніяк не перший випадок, коли таку нагороду отримують родичі. У 1937 році «нобелістом» став лорд Джордж Томсон, продовжувач справи свого батька, який окреслив масу і заряд електрона. Удвох відкрили іонну будову кристалів батько – Вільям Генрі і син – Вільям Лоренс Брегг. Вони отримали Нобелівську премію в 1915 році. Ірен Жоліо-Кюрі – дочка П’єра Кюрі і Марії Склодовської-Кюрі. Батьки отримали високу нагороду в 1903 році, а дочка – 32 роки по тому.

Куточок гумору

— Не щастить мені, куме, з жінками..

— А ви, куме, до ворожки ходили?

— Ходив, не віддалась.

☺

☺

☺

— Ось одружився... Тепер курити не можна, пити не можна, на чужик жінок дивитись не можна.

— Не шкодуєш?

— Шкодувати теж не можна.

☺

☺

☺

Жінка ніколи не зрадить чоловікові, якого кохає. Ну хіба що, нервує, або випила, або неприємності на роботі, або порвала в тролейбусі колготки, або в перукарні зіпсували зачіску, або посварилася з сусідкою... А так — ніколи! До речі, чоловіки — те ж саме, крім зачіски і колготок.

☺

☺

☺

— Я вже місяць не розмовляю з дружиною.

— Посварилися?

— Не хочу її перебивати.

☺

☺

☺

— Жіночко, а ваш собака підпускає до себе чужих людей?

— Звичайно. Інакше як він їх вкусить.

*** Хай буде легко. Дотиком пера. Хай буде вічно. Спомином пресвітлим. Цей білий світ — березова кора, по чорних днях побілена десь звідтам.

Не було ні зустрічі, ні туги. Не було пориву і жалю. Я спокійна. Я щаслива з другим. Я тебе нітрохи не люблю.

Сьогодні сніг іти вже

А якщо заплачу і руками я торкну ясне твоє чоло, – нас не бачать леви біля брами: левам очі снігом замело.

поривавсь. Сьогодні осінь похлинулась димом. Хай буде гірко. Спогадом про Вас. Хай буде світло, спогадом предивним.

Не говори печальними очима те, що не можуть вимовить слова. Так виникає ніжність самочинна. Так виникає тиша грозова.

***

Хай не розбудить смутку телефон. Нехай печаль не зрушиться листами. Хай буде легко. Це був тільки сон, що ледь торкнувся пам’яті вустами.

Чи ти мій сон, чи ти моя уява, чи просто чорна магія чола… Яка між нами райдуга стояла! Яка між нами прірва пролягла!

*** Не знаю, чи побачу Вас, чи ні. А може, власне, і не в тому справа. А головне, що десь вдалечині Є хтось такий, як невтоленна спрага.

Я не скажу і в пам’яті — коханий. І все-таки, згадай мене колись. Ішли дві долі різними шляхами. На роздоріжжі долі обнялись.

Я не покличу щастя не моє. Луна луни туди не долітає. Я думаю про Вас. Я знаю, що Ви є. Моя душа й від цього вже світає.

Як холодно! Акація цвіте. Стоїть, як люстра, над сирим асфальтом. Сумної зірки око золоте, і електричка скрикнула контральто.

*** Спини мене отямся і отям така любов буває раз в ніколи вона ж промчить над зламаним життям за нею ж будуть бігти видноколи вона ж порве нам спокій до струни вона ж слова поспалює вустами спини мене спини і схамени ще поки можу думати востаннє ще поки можу але вже не можу настала черга й на мою зорю чи біля тебе душу відморожу чи біля тебе полум’ям згорю.

Я тихо йду. Так ходять скрипалі, не сколихнувши музику словами. Єдина мить — під небом на землі отак побути наодинці з Вами!

*** Я дуже тяжко Вами відболіла. Це все було як марення, як сон. Любов підкралась тихо, як Даліла, А розум спав, довірливий Самсон. Тепер пора прощатися нам. Будень. На білих вікнах змерзли вітражі. І як ми будем, як тепер ми будем?! Такі вже рідні, і такі чужі. Ця казка днів – вона була недовгою. Цей світлий сон – пішов без вороття. Це тихе сяйво над моєю долею! – Воно лишилось на усе життя.

***

Ви теж, мабуть, десь тихо ідете. Страждання наше чисте і терпляче. Як холодно!.. Акація цвіте. Як холодно! Душа за Вами плаче.

*** Осінній день березами почавсь. Різьбить печаль свої дереворити. Я думаю про тебе весь мій час. Але про це не треба говорити. Ти прийдеш знов. Ми будемо на «Ви». Чи ж неповторне можна повторити? В моїх очах свій сум перепливи. Але про це не треба говорити. Хай буде так, як я собі велю. Свій будень серця будемо творити. Я Вас люблю. О як я Вас люблю! Але про це не треба говорити.

***

Такої зоряної тиші. Такого безміру в добі!.. Це, може, навіть і не вірші, А квіти, кинуті тобі.

Недумано, негадано забігла в глухомань, де сосни пахнуть ладаном в кадильницях світань. Де вечір пахне м’ятою, аж холодно джмелю. А я тебе, а я тебе, а я тебе люблю! Ловлю твоє проміння крізь музику беріз. Люблю до оніміння, до стогону, до сліз. Без коньяку й шампана, і вже без вороття,— я п’яна, п’яна, п’яна на все своє життя!

*** Циферблат годинника на розі хуртовини снігом замели… Нам з тобою, видно, по дорозі, бо ішли й нікуди не прийшли.

*** У світі злому і холодному, де щастя зіткане з прощань, чи ми пробачим одне одному цю несподівану печаль?

Знов ті самі вулиці незрячі і замету хвиля снігова. Нам з тобою легко так, неначе вітер нам підказує слова.

Чи будем вік себе картати? Але за віщо, Боже мій! За те, що серце калатати посміло в ніжності німій?!

– Підкажи найлагідніше слово, я його слухняно повторю. Розгуляйся буйно і раптово, заглуши усе, що говорю! –

За ті передані привіти? За тихий погляд, що п’янить? Нехай це сонечко посвітить. Нехай ця туга продзвенить.

*** І як тепер тебе забути? Душа до краю добрела. Такої дивної отрути я ще ніколи не пила Такої чистої печалі, Такої спраглої жаги, Такого зойку у мовчанні, Такого сяйва навкруги.

Світ- інфо

Чернігівська обласна інформаційноаналітична газета.

Зареєстрована у Головному управлінні юстиції Чернігівської області. Свідоцтво про державну реєстрацію: серія ЧГ № 501-150 Р від 26 жовтня 2011 року.

Світ- інфо №170 5 березня 2020 року

Безкоштовні курси української мови

Чернігівська центральна міська бібліотека ім. М. Коцюбинського (вул. Кирпоноса. 22). Середа, «Розмовник», 17.30 — 19. 30. Четвер, 17. 30 — 19. 00; субота. 10. 00 — 12. 00 — Мовні курси. Телефони для довідок і запису: 675-043 і 775-156.

Книгам — друге життя

Розгляну пропозицію взяти під реалізацію/придбати букіністичну літературу: книги з історії, філософії, класику зарубіжну та українську (розстріляне відродження, діаспорних письменників), сучасну українську літературу, фентезі, фантастику. Російську класику та соцреалізм не пропонувати. Тел. 063-236-18-03 (Олександр), pivnich.info@gmail.com

Школа української мови Неправильно

Правильно

На зворотній стороні

На звороті

Накладною поштою

Післяплатою

Накопичити досвід

Примножити досвід

Накопичити кошти

Нагромадити кошти

Належить зробити

Треба зробити

Нами виконано

Ми виконали о а

У світі цікавого ц

Дещо про гарбузи

Гарбуз — ця сонячна ягода — подарунок невдахам нареченим, карета для Попелюшки у відомій казці, атрибут Хелловіна. Найбільший гарбуз може важити 250 кілограмів. Гарбузи малокалорійні і дуже багаті клітковиною. Це відмінне джерело заліза, білка і калію, вітамінів А і B. Дуже корисне гарбузове насіння, м'якіть гарбуза застосовують для усунення болю при опіку. Індіанці скибочки гарбуза смажили на багатті, а зі смужок в'яленої гарбуза майстрували вигадливі килимки. В Африці з гарбузів великого розміру роблять маски з орнаментом, барабани і посуд. Киргизи в гарбузових бутлях зберігають знаменитий кумис — в подібній посуді він зовсім не псується. В Японії є фестиваль гарбуза. Барвисто вбрані японці простують по міських вулицях з танцями, співом, іграми. Гарбузи розфарбовуються, немов картини, з них робляться дитячі іграшки, талісмани і амулети.

Корисні поради Перед фарбуванням рам вікон, скло рекомендують протерти оцтом, тоді фарба не буде до нього прилипати. Найпростіше позбутися від будь-якого запаху в металевій коробці: там потрібно спалити кілька сірників. У буфеті неприємний запах зникне, якщо туди поставити блюдце з шматочком ріпчастої цибулі або деревним вугіллям.

Найкращі книги — в КМЦ «Інтермеццо»

У продажу українська і зарубіжна художня, історична, наукова література, книги для дітей. Великий вибір комісійної (букіністичної) книги. Також — сувеніри, авторські роботи (кераміка, різьба та ін.) майстрів народної творчості Чернігівщини, картини чернігівських художників, диски української музики. Культурно-мистецький центр «Інтермеццо». Чернігів, вул. Шевченка. 9.

Чернігівський культурно-мистецький центр «Інтермеццо» 14000, м. Чернігів, вул. Шевченка, 9, тел. (063) 236-18-03 http://intermezzo.org.ua. e-mail:kmc. intermezzo@gmail.com ІCQ: 605-110-856 Послуги: в продажу книги, музика, мистецтво, сувеніри, канцтовари, а також туризм, екскурсії, проведення презентацій, прес-конференцій, творчі зустрічі, кава, зручності.

Чернігівська міська організація Суспільної служби України Види послуг: соціальний патронаж, видавнича діяльність, сприяння вихованню дітей, відродженню духовних і національних традицій. Вул. Шевченка, 9. Тел. (063) 236-18-03.

Думки авторів публікацій можуть не збігатися з позицією редакції. Автори публікацій несуть відповідальність за їх достовірність. Видрукувано у ПАТ «ПВК «Десна» (м. Чернігів, проспект Перемоги, 62). Тираж — 1000.

Засновник і редактор — Петро АНТОНЕНКО. Поштова адреса газети: 14000, Чернігів, вул. Шевченка, 9, КМЦ «Інтермеццо». Ел. адреса: antonpetro@meta.ua і antonpetro@ukr.net Сайт газети: http://svit11.wordpress.com