Світ-інфо

Усім — про все http://svit11.wordpress.com

Найцікавіша газета для кожного з вас Чернігівщина. Україна. Світ

Чернігівська обласна газета

Виходить з лютого 2012 року

№164 5 грудня 2019 року

Суспільний невроз

Від «Чучми» до «Зелі»: хамське панібратство щодо глав держави

«Зеля» — це так поіменували опоненти президента України Володимира Зеленського. Саме з такими плакатами прямують деякі пікетуючі на Банкову, під Офіс президента: «Зелю — геть!» І це зовсім не грайливо-зменшувальне ім`я, як, скажімо, Миколу називають Коля чи Олександра — Сашко, це хамське панібратство, яке кочує майже стільки, як наша новітня історія. Бо хто був президентом держави до «Зелі»? «Порох». А до нього? «Яник». А до нього? «Ющ». А до нього? «Чучма». Схоже, лише до першого президента Кравчука не встигли тоді приліпити подібне прізвисько, бо й керував всього два з половиною роки, і хіба були тоді у «вільно і привільно мислячих» представників народонаселення комп’ютери й інтернет, де нині все це гуляє. Натомість Кравчукові національно стурбовані ура-патріоти винюхували і приклеювали начебто «істинні» його єврейські прізвища на кшталт «Розенфельд» чи «Баренбойм». Ну, це скоріше єврейськостурбовані чи єврейськочокнуті, котрі єврея бачать і у телефонному стовпі. …Врешті, за ці прізвиська до суду не притягнеш, це ж фольклор, народна творчість. От тільки множителям цієї творчості варто б задуматися, чи такі вже вони «круті» й оригінальні, ліплячи ці «кликухи». І кого вони цим принижують — главу держави, саму державу чи самих себе?

Тут і звіробій не допоможе

Державне бюро розслідувань на минулому тижні скерувало до Генеральної прокуратури проект повідомлення про підозру народній депутатці Софії Федині та громадянці Марусі Звіробій — че-

рез погрози вбивством президенту України. Крім цього, ДБР направило до прокуратури проект подання до Верховної Ради про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності згаданої народної депутатки. Власне, сама ж Генпрокуратура за кілька тижнів до цього відкрила кримінальну справу проти згаданих осіб за частиною 1 статті 346 Кримінального кодексу України «Погроза або насильство щодо державного чи громадського діяча», і цей пункт передбачає покарання до 5-ти років ув`язнення. Зараз цю справу розслідує ДБР, тим більше, що вона порушена, зокрема, і проти посадовця держави, нардепа. Це суха, офіційна інформація. А передував цьому гучний скандал.

26 жовтня президент України Володимир Зеленський побув на лінії фронту на Донбасі, тобто на лінії розмежування в селі Золоте, де планувалося розведення військ воюючих сторін. Це розведення викликало неоднозначну реакцію в суспільстві, дехто розцінив його як зраду перед Росією. Того ж дня з`явилася в Інтернеті трансляція з кав`ярні Львова на YouTub, на особистій сторінці депутатки Верховної Ради Софії Федини. Ось цей відеоролик на 49 хвилин і став підставою порушення кримінальної справи. І річ не в тому, що обидві співрозмовниці критично коментували згаданий візит Зеленського, а в тому, як це відбулося, в якій формі. Отже персонажі запису. Софія Федина, 35 ро-

ків, співачка, телеведуча, депутат Верховної Ради з фракції партії Порошенка «Європейська Солідарність». Маруся Звіробій, це прізвисько, справжнє ім`я — Олена Самбур (Біленька), 41 рік. До Майдану займалася приватним підприємництвом, рекламою, володіла веб-студією. Учасниця Революції гідності. З початком війни на Донбасі доброволець, потім військовослужбовець Збройних Сил, пізніше — Нацгвардії, потім знову ЗС. Звільнилася зі служби за станом здоров`я. Зараз волонтерка. Можна було б подискутувати з цими особами, якби це був формат нормальної дискусії. Наприклад, нагадати, що рішення про розведення військ випливає з Мінських угод, підписаних у вересні 2014 року і невдовзі схвалених главами чотирьох найбільших держав Європи: президентами Франції, України, Росії, канцлером Німеччини. Нагадати, що конкретно ухвала про розведення військ у трьох населених пунктах (в тому числі Золотому), що якраз і здійснено зараз, була підписана ще понад три роки тому, восени 2016 року. І від України за дорученням і з повноваженнями від президента Порошенка її підписав наш експрезидент Кучма. Можна б відповісти на репліку Звіробій, коли вона бідкається, що на Донбасі люди майже не бачать наших телеканалів, і звертається до Зеленського: «Зроби так, щоб там канали українські нормально працювали». Бо треба бути безсовісним і

нахабним, щоб «забути», що це питання ці пані мали б ставити протягом усіх попередніх 5-ти років попередньому президентові Порошенку, та не пізно поставити й зараз. Але, повторю, якби це була нормальна дискусія. Та про її «нормальність» зараз і поговорімо. В цьому відеоролику солісткою була Звіробій. На тлі її зливи вульгарності Софія Федина лише підхихикувала — все ж, артистка, депутат парламенту. Хоча саме її прогноз-побажання фігурує зараз у кримінальній справі, про що далі. Але послухаймо Звіробій. Уже перша її фраза, де вона обіцяє не матюкатися, бо культурна людина, багато прояснює. Ось наступні слова: «У нас ситуація, в якій нормальний цивілізований бомонд, нормальні цивілізовані люди зіштовхнувся з «гопніком», який на кожному кроці називає себе президентом цієї країни». Звернімо увагу на термін «бомонд». За академічним словником, це «вишукане аристократичне товариство». Отже, пані Звіробій і Федина — це вишукані аристократки, а є у нас ще «бидло, дебіли», які сміють думати і голосувати інакше, ніж «бомонд». Термін «гопнік» — зі злодійсько-бандитського жаргону і означає «грабіжник». Але далі ще й не таке. Ось цитати зі Звіробій стосовно президента Зеленського. «Я закликаю на «ви» до цієї гниди промосковської не звертатися». «Ти, гниль зелена». «Але, на жаль, ти, сука, не зможеш цього здєлать. І знаєш, чому? Тому, що, «підар», сам не знаєш …» «Всі бажають, щоб ти здох…», «падло». «тебе треба «мочить» у сортірах». І далі аж до мату. Ще один момент. У Марусі Звіробій є донька. І, мабуть же, у 41-річної тітки донька вже вийшла з дитсадка, скоріше всього підліток, старшокласниця. Цікаво, як вона реагує на такі промови мами, і як мама ставиться до того, що донька все це слухає?

4

Ціна 5 гривень

Триває передплата на нашу газету на 2020 рік

Передплатна ціна найнижча і незмінна:

10 гривень на місяць. Усі поштові відділення й листоноші області ведуть передплату на «Світ-інфо» на будьякий термін і на будь-яку адресу в області. Передплатний індекс «Світ-інфо» — Основні теми газети:

865 14

Події в області, Україні і світі. Політика, соціальні проблеми, екологія. Публікації раніше невідомої нам історії України, СРСР. Проза і поезія відомих письменників світу. Культура, мистецтво, спорт. У світі цікавого.

«Світ-інфо» — газета для кожного з вас!

Долучайте нових читачів

Прочитавши нашу газету, покажіть її друзям, знайомим, колегам, запропонуйте також передплатити.

Тільки факти В Україні зросли мінімальна пенсія і прожитковий мінімум Підвищення почало діяти з 1 грудня. Прожитковий мінімум становить 2102 гривні для працездатних (було 2007), 1638 для осіб, які втратили працездатність (було 1564), 1779 для дітей до 6 років (було 1699) та 2218 для дітей з 6 до 18 років (було 2118). Підвищення прожиткового мінімуму приведе до перерахунку пенсій для 11 мільйонів пенсіонерів. Тепер розмір мінімальної пенсії становить 1638 гривень. Також збільшуються різні соціальні виплати, наприклад, мінімальний розмір аліментів для дітей до шести років виросте — з 849,5 до 889,5 грн, для дітей від шести до 18 років — з 1059 до 1109 грн.

Збірна України на Євро-2020 Чемпіонат Європи з футболу 2020 року, 16-й такий турнір, пройде з 12 червня по 12 липня. На честь 60-річчя таких чемпіонатів, він пройде у 12 різних містах 12-ти країн. Півфінали і фінал — в Лондоні. В турнірі вдруге підряд виступлять 2 4 команди. 20 вже визначено після відбірного турніру. Решта визначиться весною, після стикових матчів збірних, які виступили у відборі слабше, але теж мають шанси. Україна чудово пройшла відбір, без поразок у 10-ти матчах групи, де, між іншим, виступала і Португалія, діючий чемпіон континенту. Для України це буде третій чемпіонат: у 2012-му вона виступала як співгосподар турніру, разом з Польщею, на минулий пробилася через плейофф. За жеребкуванням в одну групу з нашою командою потрапили Нідерланди і Австрія. Четверта команда визначиться після стикових матчів. Це може бути Румунія, Грузія, Північна Македонія, Косово чи Білорусь. Перший матч в групі наша збірна проведе 14 червня в Амстердамі з господарями — Нідерландами. Потім два матчі в Бухаресті: 18 червня з переможцем пари плейофф, 22 червня з Австрією. В разі успіху вийде у одну восьму фіналу.

2

Бліц-інформ Новий рекорд області: вже намолочено 4 з половиною мільйони тонн зерна

В області зернові та зернобобові культури на кінець листопада були зібрані з понад 700 тисяч гектарів – 91% площі їх посіву. Було намолочено близько 4,45 мільйона тонн зерна – на 184 тисячі тонн більше, ніж на таку ж дату торік. Збір врожаю триває. Середня врожайність – 63,2 центнера з гектара. Кукурудзи на зерно, яку було зібрано з 87% засіяних площ, намолочено майже 3,4 мільйона тонн. Урожайність – 77,7 центнера. За урожайністю область одна з лідерів у країні.

54 дитини-сироти отримають грошову компенсацію на придбання житла

Цьогоріч для області з державного бюджету на придбання житла і приміщень для розвитку сімейних форм виховання та забезпечення житлом дітей-сиріт, осіб з їх числа передбачено 25,6 мільйона гривень. За пропозиціями райдержадміністрацій, міських рад, субвенція в розмірі 20,8 мільйона гривень розподілена між місцевими бюджетами на виплату грошової компенсації для придбання житла 54 дітям-сиротам. Кошти надійдуть на спеціальні рахунки в АТ «Ощадбанк». Нині вже перераховано 15,3 мільйона гривень для 41 особи. Решту коштів перерахують в найкоротші терміни після фінансування у грудні. Така державна програма діє третій рік поспіль. У 2017 році в область надійшло понад 5,7 мільйона гривень такої субвенції. Це дозволило забезпечити соціальним житлом 13 осіб з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Для них придбано три помешкання у Чернігові (для 11 осіб), по одному в Сосницькому районі та Козелецькій ОТГ. Торік область отримала 16,4 мільйона. За ці кошти придбали 29 помешкань для 30 осіб вказаної категорії, а також житло для створення 4 дитячих будинків сімейного типу (двох — у Чернігові, по одному — в Новгороді-Сіверському та селі Рудка Чернігівського району)

Долучайтеся до благодійного фонду «Захистимо Україну!»

Просимо надати допомогу пальним або коштами на підтримку діяльності Чернігівського благодійного фонду «Захистимо Україну!», який, у свою чергу, допомагає Українській армії, родинам воїнів АТО. Кошти можна перераховувати на картку «Приватбанку» на ім'я Ясенчука Олександра: 4149 6258 1049 1173.

Виставка з історії астрономії

У Національному заповіднику «Чернігів стародавній» (у Колегіумі на Валу) відкрито виставку «Погляд у Всесвіт». Вона із колекції київського популяризатора наук, співробітника Науково-природничого музею НАН України Юрія Шевела. До нас він привіз близько 250 предметів. Колекціонувати такі предмети він почав ще в 12-річному віці. Щось купував, щось рятував від здачі на металобрухт, знаходив на смітнику чи деінде. Цікавився призначенням цих предметів, учився ними користуватись. В експозиції — телескопи, сонячні годинники, оптичні та вимірювальні прилади, якими користу-

Світ Чернігівщини Вісті з районів Ніжин

Ніжинці вивчатимуть грецьку мову. На факультеті іноземних мов Ніжинського державного університету ім. М. Гоголя відбулась зустріч з консулом Грецької республіки Александросом Будурісом з нагоди відкриття курсів грецької мови на базі університету. Зацікавлених було чимало, завітали студенти не лише цього факультету, а й історико-юридичного, природничо-географічного, філологічного, ліцеїсти Ніжинського педагогічного ліцею.

Книга Олександра Гадзінського. В аудиторії університету викладач, керівник літературної студії вузу від 1996 до 2016 року Олександр Гадзінський представив збірку поезій та перекладів «Зустріч випускників». Книга створювалася кілька десятиліть. Гадзінський перекладає з п'яти мов: польської, російської, білоруської, болгарської, англійської.

106-й день народження. Його відсвяткувала 16 листопада жителька селища Лосинівка Катерина Лаврівна Ременюк. Найстаріша жителька району приємна й комунікабельна жінка. Рано залишилась вдовою, сама виростила дітей, тяжко працювала вдома і в колгоспі. Зараз господарювати вдома їй допомагають донька та соціальна працівниця. Та й сама довгожителька пере, готує їжу, топить піч, порається на городі.

Городня

Стипендії обдарованим учням. Їх встановила міська рада. Критерієм є успішне навчання, досягнення в учнівських олімпіадах, конкурсах Малої академії наук, знавців української мови ім. Петра Яцика. Стипендії вже виплачуються кільком учням міських шкіл, вони отримуватимуть їх протягом навчального року.

Книга про село Конотоп. Над цим новим художньо-краєзнавчим виданням працював краєзнавець, журналіст, поет Олександр Дудко, син відомого журналіста і краєзнавця Івана Петровича Дудка. А фінансували видання книжки «Конотоп» уродженці села, Городнянська міськрада та члени районного відділення Чернігівського земляцтва в Києві.

Корюківка

«Я з мамою в музей!» Щосуботи малечу з батьками запрошує на цікаву програму Корюківський історичний музей. Тут розробили програму для дітей віком 4–6 років і їх батьків. Початок об 11. 00.

Куликівка

ЦНАП європейського рівня. 21 листопада у Куликівській об’єднаній територіальній громаді відкрили Центр надання адміністративних послуг, модернізований за підтримки Програми «U-LEAD з Європою». Це 95,5 квадратних метрів безбар’єрного простору, де зручно і працівникам, і відвідувачам. Дитячий куточок, безкоштовний вай-фай, зручні туалетні кімнати. Рівень європейський — обладнання, приміщення, послуг. Всі десять працівників пройшли навчання за підтримки Програми. Громада зробила капітальний ремонт приміщення, на що витратила 349,1 тисячі гривень власних коштів. Оргтехніку, меблі та програмне забезпечення отримали завдяки співпраці з Програмою. ЦНАП підключений до всіх загальнодержавних реєстрів. Тут є робочі місця і для залучених спеціалістів — Пенсійного Фонду, адвоката, інших. Можна отримати 94 види послуг в центральному офісі та 60 на віддалених робочих місцях — у селах Салтикова Дівиця, Вересоч, Горбове, Орлівка. На Куликівський ЦНАП чекає і збільшення кількості послуг: він потрапив до переліку Мінекономіки на отримання обладнання для видачі паспортів, посвідчення водія та реєстрації транспортних засобів. Це вже третій такий Центр європейського рівня в області – два подібні відкрилися у Кіптівській та Бобровицькій ОТГ. «Оберіг» переміг на фестивалі. Народний аматорський фольклорний колектив будинку культури села Смолянка (керівник Микола Янушкевич) знову став переможцем престижного фестивалю. Цього разу всеукраїнського фольклорного, що пройшов 16—17 листопада у Запоріжжі. Змагалися 51 колектив з різних куточків країни. Смолянці зайняли перше місце в номінації «Фольклорний спів, автентичність». Аматори також побули на екскурсії на козацькому острові Хортиця.

Сосниця

Утеплюють ясла-садок «Сонечко». Тут робітники вже замінили вікна та двері, відремонтували дах та утеплили його. Це другий етап ремонту садка в Сосниці. Почали модернізацію торік: встановили твердопаливні котли на дровах, відмовились від послуг «Облтеплокомуненерго». Зараз споживання енергоресурсів значно зменшили: раніше витрачалося на опалення 700-800 тисяч гривень, нині буде до 200 тисяч.

Прилуки

«Подорож рідним краєм у часі та просторі». Під такою назвою у райбібліотеці відбулося чергове засідання краєзнавчого клубу «Витоки». Перед старшокласниками Сухополов’янської школи виступив краєзнавець, редактор журналу «Прилуки Фортеця» Ігор Анатолійович Павлюченко. Він поділився цікавою інформацією з історії Прилуччини.

У Ніжинському районі було пошкоджено газопровід валися три століття тому. Представлені мікроскопи, нівеліри, теодоліти, кіпрегелі, астролябії, секстанти, армілярні сфери, компаси, бусолі, кутоміри, глобуси, книги, географічні та зоряні карти ХVIII — початку ХХ століть, зразки метеоритів, тектитів (так званих місячних каменів) й імпактитів (зміненої в результаті удару й вибуху метеорита гірської породи).

Під час проведення сільськогосподарських робіт 28 листопада технікою ТОВ «АПК Магнат» біля села Синдаревське Безуглівської сільської ради було пошкоджено розподільчий міжселищний газопровід високого тиску, діаметром 159 мм. Внаслідок цього без газу залишилось 12 населених пунктів Ніжинського району (Крути, Бакланове, Поляна, Талалаївка, Безуглівка, Синдаревське, Курилівка, Пашківка, Переяслівка, Бурківка, Перебудова, Почечине) та 1 насе-

лений пункт Ніжинської міської ОТГ (Кунашівка). Витоків газу не було зафіксовано. В сільських радах було організовано тимчасові пункти обігріву для населення. Навчання у закладах освіти не припинялося. За рішенням відповідних органів влади, Ніжинське відділення ПАТ «Чернігівгаз» терміново відновило пошкоджений газопровід і здійснити заходи щодо підключення абонентів до системи газопостачання.

Світ- інфо №164 5 грудня 2019 року

«Десна» у чемпіонаті України

Футбол. Прем`єр-ліга. 15 тур.

24 листопада. Київ. «Колос» — «Десна» — 2:0. Новачок прем’єрліги з пристоличного села Ковалівка став якимось незручним суперником для деснянців. У першому колі вдома наші зіграли з ними в нульову нічию. А ось тепер – поразка. Тим більш прикра, що «Десна» могла переміститися з третього навіть на друге місце в таблиці, адже напередодні «Зоря» програла» принциповий матч претендентів на медалі «Олександрії». Але поразка відсунула наших після туру на 4 місце. Ковалівці грають домашні матчі в Києві, на добре відомій деснянцям «Оболонь-арені». Цього разу у наших не було великої переваги, як в деяких попередніх матчах, а реалізувати атаки в голи знову не вдавалося. Натомість, господарі на 29 хвилині відкрили рахунок: м’яч забив Олександр Лисенко. Досвідчений форвард виступав ще в минулому сезоні за «Десну». В другому таймі рахунок подвоїв новачок команди, її перший легіонер ісландець Арні Вільхамсон.

16 тур. 1 грудня. Чернігів. «Десна» — «Олександрія» — 2:0. Гості в минулому чемпіонаті здобули бронзові медалі і право виступити в Лізі Європи, одразу в груповому турнірі. Але далі, в серію плей-офф, не пройшли, програвши минулого четверга. Так що приїхали у Чернігів всього через три дні після того непростого матчу. Але якщо команда претендує на єврокубки, то повинна мати значний склад гравців. Це, до речі, стосується і «Десни». Була ще одна особливість: вперше в рідному місті виступав як суперник чернігівець, вихованець нашого футболу Денис Безбородько. Він провів два чудові сезони в «Десні», зіграв 49 матчів, вийшов з клубом у прем’єрлігу, став одним з кращих бомбардирів. Але влітку форвард перейшов в «Олександрію», де став одним з лідерів команди. Денис — наш чернігівець, «деснянець», але це спорт. Він дуже старався забити м’яч, але наші знову залишили ворота «сухими». До речі, вперше в чемпіонаті їх захищав Ігор Литовка, бо основний і беззмінний досі Євген Паст пропускав матч через невелике ушкодження. Перший тайм пройшов у гострій і боротьбі, з перевагою наших футболістів, атаки яких гості ледве стримували численними порушеннями правил. А вже на першій хвилині другого тайму Дмитро Хльобас відкрив рахунок. За 14 хвилин рахунок подвоїв Олександр Філіпов, і це 7-й м’яч у чемпіонаті кращого бомбардира команди. Таблиця чемпіонату після 16 турів (різниця забитих і пропущених м’ячів, набрано очок). «Шахтар»

45-8

«Динамо»

34-10

33

«Зоря»

31-13

31

«Десна»

23-8

30

«Олександрія»

18-16

27

«Маріуполь»

15-25

18

«Олімпік»

15-27

18

«Дніпро-1»

17-22

18

«Колос»

12-28

17

«Львів»

11-30

11

«Карпати»

12- 25

11

«Ворскла»

10-29

11

44

Наступний матч «Десна» грає 8 грудня у Львові з «Карпатами», А потім принциповий матч вдома, в Чернігові, 15 грудня, з київським «Динамо». Його в першому колі наші перемогли в Києві. Як буде зараз? І це буде останній матч перед зимовою перервою. Так що підтримаймо «Десну»!

Світ Чернігівщини

Світ- інфо №164 5 грудня 2019 року

Літературно-мистецька панорама

Мистецький проект «Михайло Коцюбинський. У колі друзів» Ця вже XXVII зустріч проекту в музеї Коцюбинського відбулася 28 листопада. Назва — «Володимир Винниченко: митець чи політик?» У затишній атмосфері відвідувачі дізналися багато цікавого про політичного та громадського діяча, прозаїка, драматурга і художника Володимира Винниченка. Після закінчення університету Винниченка неодноразово заарештовували, через що він емігрував. За кордоном разом із Михайлом Грушевським видавав часопис «Промінь». Коли почалася Перша світова війна, Винниченко повер-

нувся, жив у Москві. Після Лютневої революції йому вдалося оселитися в Україні. В цей час він узявся за активну політичну роботу, став членом Центральної Ради Української Народної Республіки, згодом очолив Уряд — Генеральний секретаріат. Розповідь ведучої проекту Наталії Коцюбинської супроводжувалася цікавим відеорядом про Винниченка-художника, його особисте життя і політичну діяльність. Наступна зустріч проекту присвячена Симону Петлюрі і відбудеться 26 грудня.

Ніжинський хор «Світич» — у Києві, на річниці незалежності Польщі У приміщенні «Fairmont Grand Hotel» відбулося відзначення 101-річниці незалежності Польщі. На захід, організований Посольством Республіки Польща, були запрошені представники іноземних дипломатичних місій, наших органів влади, громадськості, навчальних закладів України. Серед запрошених був і ректор Ніжинського державного університету ім. М. Гоголя, кандидат історичних наук Олександр Самойленко. З промовою виступив Посол Республіки Польща в Україні Бартош Ціхоцкі. Молодіжний хор «Світич» Ніжинського університету не вперше мав честь відкривати урочисті заходи Посольства Польщі. «Світич», під орудою заслужених діячів мистецтв України, професорів Людмили Шумської та Людмили Костенко, виступив і нині.

У залах виставок

Твори людей з інвалідністю

У новій залі обласного художнього музею відкрилась виставка «Відлуння душі». Роботи створені не професійними митцями, притому людьми з інвалідністю. Творити для них — значить, жити, незважаючи на всі труднощі. Свої картини вишивки представили Тетяна Баженова, Ольга Тимник, Лариса Бояріна, Наталія Яременко. Виставка відкрита до 21 січня.

4383 дні з життя дітей

В Чернігові у 5-ти залах відкрито фотовиставку «Світ навстіж», за підсумками Десятого міжнародного конкурсу фотографії «4383 дні дитинства». Назва конкурсу «4383 дні дитинства» означає перші 12 років життя. Проводять конкурс Білоруський Дитячий Фонд, галерея «Фотомистецтво» (Мінськ). На конкурс фотографи з різних куточків світу вже протягом 10 років надсилають свої роботи. З 2017 року частину робіт привозять і в Чернігів. Нині до організації виставки долу-

чилися фотоклуб «Прекрасне поруч» (Чернігів), обласна організація Національної спілки фотохудожників, ряд закладів культури. Роботи представлені в таких закладах: обласний художній музей ім. Г. Галагана (на Валу), обласна бібліотека ім. Короленка, міська бібліотека ім. Коцюбинського, технологічний університет, обласна дитяча лікарня. Чернігівські фотохудожники, роботи яких представлені на виставці, — це Сергій Яременко, Наталія Василинчук, Василь Катіман, Ольга Шеремет, Юрій Хромушин, Сергій Тарабара. Інна Буглак. Виставка діє до 28 грудня.

Картини Володимира Наталушки

У виставковому залі обласної організації Спілки художників відкрита виставка живопису чернігівського митця. Тут понад 60 творів, написаних на природі протягом останніх 2 років: Десна і Задесення, мальовничі парки, сквери, вулиці міста, архітектурні пам’ятки.

Уже понад 15 років Володимир Наталушко викладає живопис учням Чернігівської художньої школи.

Ретроспективні чорно-білі фото Віктора Величка та Олександра Пивовара

У «Мистецькій вітальні» обласної бібліотеки ім. В. Короленка відкрито виставку фотографій 70-80 рр. Віктор Величко, відомий мистецтвознавець, зазначив: «Співпрацюючи з бібліотекою, ми продовжуємо популяризувати доробок видатних фотографів Чернігівщини. В рамках спільного проекту «Пам'ятаємо імена славетних земляків» уже були представлені виставки Григорія Хандоги, Валерія Інютіна та Володимира Зими.» В ті часи, коли ще не було цифрової фотографії, коли друк фото був складною та клопіткою працею, фотографами ставали люди, закохані в цю справу. Бібліотека запрошує доторкнутися до далеких і прекрасних фотомиттєвостей.

Філармонійний центр

35 років відзначив Академічний народний хор

27 листопада цій даті артисти колективу присвятили ювілейний концерт на рідній сцені. Біля витоків Чернігівського народного хору стояв заслужений діяч мистецтв України Петро Процько, який першим очолив колектив. За два роки хор, вже під орудою заслуженого артиста України Анатолія Іванова та заслуженого діяча мистецтв України Олександра Стадника, став дипломантом фестивалю «Співоче поле» в Хмельницькому. У 1989 році художнім керівником хору став народний артист України, композитор Анатолій Пашкевич, творчість якого підняла колектив на новий рівень.

Нині хор, який з 2011 року носить почесне звання «академічний», перебуває у творчому розквіті під керівництвом заслуженого діяча мистецтв України Володимира Коцура. Колектив поповнюється молодими співаками, музикантами, танцюристами. Керує оркестром Лариса Падій, балетну групу очолює Віктор Войников. «У нас є всі стимули, щоб народжувалися нові постановки, — каже Володимир Коцур. – Ми самі пишемо пісні на вірші місцевих авторів. Наші вокалісти – вихідці з районів Чернігівщини, і зі своїх регіонів привозять місцевий фольклор». Працівникам хору були вручені почесні

грамоти та подяки облдержадміністрації, також сертифікат на 35 тисяч гривень. Щемливим було привітання колишнього керівника хору, нині художнього керівника та головного диригента Волинського академічного народного хору Олександра Стадника. Теплими були й привітання колег — артистів Капели бандуристів ім. О.Вересая на чолі з заслуженою артисткою України Раїсою Борщ і заслуженим працівником культури України Миколою Борщем, художнього керівника та головного диригента Академічного камерного хору ім. Д. Бортнянського Івана Богданова. В ювілейному концерті глядачі побачили найкраще за 35 років існування хору. Прозвучали українські народні пісні в обробці Григорія Верьовки, Володимира Коцура, Анатолія Пашкевича, зокрема «Ой, там за Дунаєм», «Їхав козак за Дунай», «Ой, у вишневому саду», «Ворожка», «Проводжала мати», «Гай зелененький», «На вулиці музиченько грає». Були представлені авторські твори Володимира Коцура, Анатолія Пашкевича, в тому числі його славетна пісня «Степом, степом», танці, музичні номери. Захоплення у глядачів, як завжди, викликали номери, в яких задіяні одночасно вокальний, оркестровий і хореографічний склади хору – вокально-хореографічні композиції.

значає як імпресіонізм, джаз, блюз, ньюейдж тощо. Друга частина концерту — виступ Тараса Столяра. Крім класичної програми на акустичній бандурі, він представив публіці свій спільний винахід з відомим українським майстром музичних інструментів, чернігівцем Олександром Бешуном – електробандуру. Чернігівська публіка, яка добре знається на традиціях бандурної музики, тепло сприйняла виступ артистів.

«Сіверські клейноди»: дитяча студія

Вже вісім років допомагає розвинути юні таланти ця студія при Академічному ансамблі пісні і танцю «Сіверські клейноди». Щороку тут вчаться понад сто дітей віком від 4 до 16 років.

28 листопада вихованці студії виступили на сцені філармонійного центру. Ансамблевий спів учнів Ольги Мандзюк, сольний спів вихованців Надії Мовлян і Наталії Гультяєвої,

Бліц-інформ Після 2-х років реконструкції чернігівський стадіон «Юність» діє

На стадіоні зробили трибуни на 3 тисячі місць, футбольне поле вклали штучним покриттям, легкоатлетичні доріжки - гумовим. Футбольне поле розміром 105 на 68 метрів, є мініполе, 15 на 25 метрів. Легкоатлетичні доріжки довжиною 400 метрів, їх 8. Відремонтували підтрибунне приміщення. Тут зараз працює вентиляція, встановлено бойлер для підігріву води, облаштовані душові кімнати. Тут 5 роздягалень, медпункт, кімнати арбітрів. На роботи пішло 55 мільйонів гривень. Зараз у спортивній школі розробляють графік, згідно з яким не лише учні школи, а й всі бажаючі зможуть займатися на легкоатлетичних доріжках.

Книжки для мешканців геріатричного пансіонату

Щороку напередодні Міжнародного дня людей з інвалідністю працівники Центру для людей з особливими потребами, що діє у обласній бібліотеці ім. В. Короленка, відвідують підопічних Чернігівського пансіонату для літніх людей.

Днями бібліотекар Н. Лаврентьєва провела тут інформаційну годину «Вулиці старого Чернігова». Слухачі дізналися, якими були чернігівські вулиці сто та двісті років тому, про відомих і маловідомих жителів міста. Також переглянули книжкову виставку «Всепереможна віра в себе», від бібліотеки отримали в дарунок книги.

Припинено діяльність незаконної АЗС

Діяльність нелегальних заправних станцій, які створюються ділками від бізнесу задля швидкої наживи, спричиняє значні втрати бюджетних надходжень, становить загрозу екології, життю людей. Співробітники податкової міліції Головного управління Держфінансової служби в області на території одного райцентру встановили факт реалізації паливно-мастильних матеріалів та скрапленого газу без ліцензії та інших документів дозвільного характеру. Із незаконного обігу вилучено понад 18 тисяч літрів палива та обладнання для його реалізації. Загальна вартість вилученого перевищує мільйон гривень. Щодо директора АЗС складений протокол про адміністративне правопорушення.

Поетичні Єврочитання

7 грудня о 14. 00 з ініціативи ГО «Медіацентр «Свобода слова нового століття» та Культурно-мистецького центру «Інтермеццо» в музеї-заповіднику Михайла Коцюбинського відбудуться «VІ Єврочитання у Чернігові», присвячені подіям Революції гідності. Тема – Любов: до України, Чернігово-Сіверського краю, батьків, коханих. Свої вірші читатимуть поети міста і області.

«Просвіта»: збори і конференція

Бандура «по-новому»

За словами автора творчого проекту філармонії «Бандурний абонемент», заслуженого діяча мистецтв України Олега Васюти, бандура прекрасно звучить у народній, класичній, сучасній музиці.

23 листопада у філармонійному центрі виступили солісти Національного Академічного оркестру народних Інструментів заслужений артист України Тарас Столяр (бандура, електробандура) та лауреат міжнародних конкурсів Георгій Матвіїв (композитор, бандурист). Перше відділення складалося з творів Георгія Матвіїва. Свій стиль пан Георгій ви-

3

хореографічні номери у виконанні підопічних Вікторії Мельниченко, Олексія Мироненка, Альони Овечко вражали публіку. Навчальний рік у студії триває, то ж чекаємо на нові концерти. Прес-центр Чернігівського обласного філармонійного центру фестивалів та концертних програм

Загальні збори Чернігівської міської організації всеукраїнського Товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка відбудуться в четвер, 5 грудня, в приміщенні обласної «Просвіти» (вул. Хлібопекарська, 10). Початок о 17.30. Збори обговорять питання просвітницької роботи та оберуть делегатів на обласну конференцію Товариства. Запрошуються просвітяни міста. Звітно-виборна конференція обласної організації «Просвіти, з обранням керівних органів організації, пройде 14 грудня.

Світ Чернігівщини

4 Поліцейська хроніка Перші поліцейські станції у громадах Їх планується запустити до кінця року у Городнянському (Тупичів) та Чернігівському (Олишівка) районах. Мета проекту – забезпечити постійну присутність поліції в громадах. Дільничний офіцер житиме в громаді та обслуговуватиме виключно територію ОТГ. Загалом близько половини громад області готові долучитися до проекту «Поліцейський офіцер громади» та відкрити поліцейські станції. Недавно представники поліції побували в Тупичівській та Олишівській громадах. Вони зустрілися з головами ОТГ, перевірили стан приміщень, де знаходитимуться станції. Обидві перебуватимуть у адміністративних будівлях громади, проте кожна матиме окремий вхід. Найближчим часом їх обладнають комп’ютерною технікою, а дільничні офіцери громади будуть забезпечені службовим транспортом.

На захист дітей

Нещодавно поліцейські ювенальної превенції завітали до навчальних закладів області. Обговорили з дітьми, які саме права вони мають, нагадали про їх обов’язки та як вберегти себе від негативних явищ. Поліцейські спільно з соціальними службами активно протидіють всім відомим випадкам насильства в сім’ях, в школі, проводять профілактичну роботу.

Чернігівська міська бібліотека ім. М. Коцюбинського «Розіп’ята душа на хресті всевишньої печалі…»

У бібліотеці пройшла година пам’яті жертв Голодомору 1932 – 1933 років. Взяли участь співробітини Інституту національної пам'яті Сергій Горобець та Сергій Бутко.

«3 млн. 941 тис. загиблих від голоду в Україні, – це мінімальна цифра, – зазначив у своїй доповіді Сергій Горобець.

– На Чернігівщині це 260 тисяч, майже стільки ж, скільки загинуло в роки Другої світової війни та окупації». Створення штучного голоду було можливим лише в умовах колгоспного ладу, наголошують науковці. А сам Голодомор, фактично, став помстою за спротив селян іти в колгоспи. «Все проходило далеко не так гладко, вибухали повстання, в тому числі й на Чернігівщині. Зокрема, у 1931 року відбувся один з найбільших збройних виступів цього періоду – повстання під проводом Якима Рябченка. Воно охопило Городнянський, Ріпкинський, Сновський, Менський та Сосницький райони», розповів Сергій Бутко. Цей та інші збройні виступи кінця 20-х – початку 30-х років детально описані у виданій Інститутом національної пам’яті книзі «Спротив геноциду. Каталог виставки». Також науковці представили інші книги Інституту, присвячені темі Голодомору, передали до бібліотеки. Щемливим аккордом прозвучало оповідання відомої письменниці Валентини Мастєрової «Жуля», присвячене темі Голодомору очима дитини. Наприкінці присутні переглянули трейлер нового художнього фільму про Голодомор «Ціна правди» польської режисерки Агнєшки Холланд.

Чому важливо бути вдячним та за що Україна має подякувати таким іноземцям, як, наприклад, литовські князі, французький інженер Гійом де Боплан, Антон Чехов, Іван Бунін, Вільгельм Габсбург, Фрітьоф Нансен, Джеймс Мейс, папа Іоанн Павло ІІ, Гарет Джонс, Єжи Гедройц, Андрій Сахаров, Валерія Новодворська? Вони та інші особистості стали героями цієї нової книги. Саме про них та вдячність як дієвий спосіб відновлення історичної пам'яті йшлося під час представлення книги «День вдячності», яке відбулося в Чернігові 27 листопада в залі обласної ради. Взяли участь науковці, освітяни, студенти,

Мобільна група з протидії домашньому насильству

Понад два місяці у Чернігові цілодобово працює ця мобільна група. За цей час правоохоронці відреагували на 228 повідомлень про насильство в сім’ї. Поліцейські склали 60 адміністративних протоколів про вчинення насильства в сім’ї, винесли домашнім тиранам 58 термінових заборонних приписів. Вони обмежують порушника у певних правах. Наприклад, йому можуть заборонити перебувати в одному приміщенні з жертвою домашнього насильства, наближатися до потерпілих, телефонувати їм тощо. І той факт, що агресор є власником житла, на ситуацію не впливає. За фактами завдання легких тілесних ушкоджень правоохоронці відкрили 21 кримінальне провадження. По області з початку року поліцейські отримали понад 1,5 тисячі повідомлень про домашнє насильство. Правоохоронці склали 1460 адміністративних протоколів та відкрили 23 кримінальні провадження за статтею 126-1 Кримінального кодексу України (домашнє насильство). Санкція цієї статті передбачає покарання від 150 годин громадських робіт до двох років позбавлення волі. У ситуації домашнього насильства чи його загрози передусім ви можете звернутися до територіального органу поліції або за телефоном 102. Також можете зателефонувати на безкоштовну національну «гарячу лінію» з протидії домашньому насильству 0 800 500 335, короткий номер 116-123. Сектор комунікації поліції Чернігівської області

Унікальний словник Миколи Ткача

В бібліотеці був представлений «Словник говіркових, розмовних, рідковживаних та застарілих слів української мови» Миколи Ткача. Він був дуже багатогранною особистістю: поет, культуролог, етнолог, історик, філолог, автор понад трьох десятків художніх, наукових та науково-популярних книг. Серед найвідоміших — «Слово о полку Ігоревім: реконструкція, переклад, словникдовідник», книги-розвідки про видатні пам’ятки української писемності «Остромирове Євангеліє», «Слово о законі і благодаті митрополита Іларіона», ґрунтовна етнологічна праця «Українська звичаєва культура» тощо. А у новому великому словнику широко представлені діалектні слова нашого рідного Полісся, а також інших регіонів України. Над цим словником Микола Ткач працював кілька останніх років свого життя. «Він зверстав і скинув на флешку його за три дні до того, як покинув цей світ, — згадує брат пана Миколи, відомий чернігівський письменник Михась Ткач, який і представляв унікальне видання в бібліотеці. —Там було понад тисячу сторінок тексту у форматі А4, це неймовірно, що одна людина здійснила таке, що під силу лише колективу. Мабуть, Бог дав йому сили, аби він зміг завершити цю свою працю». Михась Ткач і доклав зусиль, щоб видати цей унікальний словник брата. «Будь який словник, а тим більше такий як цей – це скарб для України,

Михась Ткач представляє словник – зазначила директор міської централізованої бібліотечної системи Людмила Зіневич, – Адже всі словники, видані за радянських часів, підлягали жорсткій цензурі, вихолощувалися. Микола Ткач зростав на українському мовному ґрунті, увібрав в себе всі ці говірки. Це людина, яка творила гідність України». «Не виданим, на жаль, залишився машинопис ще одної книги, підготованої Миколою Ткачем — «Словникадовідника імен». Але тут самотужки я, мабуть, не зможу підготувати його до видання», зазначив Михась Ткач. А цей представлений словник, на жаль, поки що вийшов дуже малим тиражем. Можливо, буде виданий додатково. Але й зараз у бібліотеці ім. М. Коцюбинського з ним зможуть ознайомитися всі бажаючі. Олена ТЕРЕЩЕНКО Чернігівська міська ЦБС Фото : Олена Куннова

Іноземці та Україна у книзі «День вдячності»

Обережно на дорогах! Цього року, станом на 25 листопада, на Чернігівщині поліція зареєструвала 470 автопригод, в яких травмувалися 594 осіб, 75 загинули. Кількість постраждалих знизилася порівняно з минулим роком: загиблих — на 16%, травмованих — на 10% Серед найпоширеніших причин аварій — перевищення швидкості (49%), керування у нетверезому стані (15%), порушення правил маневрування (21%), недотримання дистанції (10%). Водночас 5% автопригод сталися з вини пішоходів. Найбільш поширені ДТП – зіткнення (34%), наїзд на пішохода (25%), наїзд на перешкоду чи велосипедиста (13%), перекидання автотранспорту (10%).

Світ- інфо №164 5 грудня 2019 року

1

письменники, працівники органів влади, бібліотек, журналісти та громадські діячі області. Книгу видала всеукраїнська газета

«День». І представити її приїхали зі столиці і виступили головна редакторка газети Лариса Івшина, вона ж — автор ідеї, передмови і редактор книги, а також Ігор Сюндюков, автор статей і один з упорядників видання. На представленні також виступили відомі чернігівські історики — доктор історичних наук, директор Сіверського центру регіональних досліджень, професор Ніжинського педуніверситету Сергій Леп`явко, кандидат історичних наук Тамара Демченко, а також директорка міської бібліотеки ім. Коцюбинського і міської центральної бібліотечної системи Людмила Зіневич.

Суспільний невроз

Щодо того, що стало предметом кримінальної справи, то йдеться про ті фрагменти, де співрозмовниці міркують, як і коли краще б сталося те, чого, на їхню думку, хоче народ: вбивство президента. Варіанти тут різні: від «випадкового» вибуху гранати, кинутої «нервозними» людьми, яких там, на фронті, вистачає, до ось цього варіанту, про який говорить Федина: «добре, щоб це сталося під час московських обстрілів». Зазначу, що до висловлювань цього діалогу слідству непросто буде інкримінувати саме ту статтю 346, за якою порушена кримінальна справа. Ці пані ніде ж прямо не закликають вбити президента. Навіть щойно цитовану фразу Федини спритні адвокати можуть повернути так, що, мовляв, якщо вже президент загине, то нехай героїчно, від ворожого обстрілу. Відтак, може логічніше було б згадати статтю не Кримінального Кодексу, а Консти-

туції України. Стаття 105 її гласить: «За посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону.» Погодьтеся, це треба мати буйну фантазію, щоб вважати, що ваша честь і гідність, причому, не обов’язково президента, ваша особисто, характеризується такими термінами, як «гнида», «гниль», «сука», «підар», «падло». А, може, взагалі не варто тут порушувати кримінальних справ? Краще замислитися, до чого ми докочуємося, наше суспільство? Бо сумно, що вже спритно розгорнуто кампанію «Захистимо Федину». І не менш сумно, коли у відповідь на озвучене в ролику з`являються адекватні відповіді марусям звіробоям, на кшталт «Слухай, ти… » — і далі аналогічна Марусиній лексика. Звіробій — чудова лікарська трава, як її називають у народі — «від ста хвороб». Але, схоже, від суспільного неврозу не лікує.

В тенетах параної і психозу

На чернігівському сайті публікація — коментар до того, що днями президентка Естонії Керсті Кальюлайд подарувала президентові України Володимиру Зеленському велосипед. Як відомо, саме на велосипеді їздив герой фільму «Слуга народу» президент Василь Голобородько, якого зіграв наш нинішній президент. Коментарів до цього подарунку вдосталь, від гумористичних до єхидних. Згаданий же текст на сайті пішов далі. Цитуємо. «Ми маємо справу з людиною, яка панічно боїться.» «І на цій підставі наш «правитель» будує й будуватиме свою політику. І йому було реально боляче в Естонії, я думаю, бо він — реально хворий на параною, але все розуміє. Втім, Україні від цього не легше.» Згаданий в тексті «правитель» поіменно обережно не

названий. Правда, прямо над текстом розміщено фото, на якому обоє названих президентів у момент вручення подарунка. Але раптом те фото не має стосунку до тексту? А тепер відкриймо енциклопедію. Параноя (давньогрецьке — «божевілля») — рідкісний тип хронічного психозу. Психоз (давньогрецьке — «душевний розлад») — явно виражене порушення психічної діяльності, при якому психічні реакції грубо суперечать реальній ситуації, що відбивається в розладі сприйняття реального світу і дезорганізації поведінки. Отже, медичний діагноз, очевидно, від автора-психіатра. Можна цілком погодитися з останньою фразою тексту: «Втім, Україні від цього не легше». Суща правда: Україні не легше від пошесті суспільної параної. Петро АНТОНЕНКО

Світ- інфо №164 5 грудня 2019 року

Пряма мова Анатолій ГРИЦЕНКО, міністр оборони (2005—2007), депутат парламенту попередніх скликань, член Ради політичної партії «Громадянська позиція», доцент КиєвоМогилянської академії, полковник запасу.

Добра новина. Багатомільярдне корито – відсувається 10 березня 2009 року, будучи тоді депутатом, я зареєстрував законопроект 4182 «Про адміністративний устрій України». Його прогнозовано відхилили. Я реєстрував його повторно, багатократно, кожної наступної сесії – проект так само прогнозовано і багатократно відхиляли. Категорично проти виступали начебто різні Уряди – спочатку Уряд Тимошенко, потім Уряд Януковича-Азарова. Нарешті сьогодні, через 10+ років, головна ідея мого законопроекту отримала шанс на реалізацію – прийняттям у першому читанні законопроекту 2194. За нього проголосували 272 депутати (СН, Голос, За майбутнє). За такої підтримки проект напевно стане Законом. В чому суть і важливість мого проекту? Чому його так довго не приймали? Відповідь проста – багатомільярдне корито. Місцеві громади через ОБРАНІ людьми Ради і голів/мерів контролювали землю лише в межах забудови населених пунктів – це лише 12% земель України. Хто контролював і розпоряжався рештою 88% земель? ПРИЗНАЧЕНІ Києвом посадовці – глави місцевих адміністрацій, а останніми роками ще й Держгеокадастр. Не питаючи думки людей/громад, ці чиновники на свій розсуд і за певний «кошт» надавали землі в оренду на 49 років чи під будівництво будь-кому і під будьщо. Місцеві бюджети не отримували коштів від використання колись своїх земель (у сільрадах подекуди карти тих навколишніх угідь ще збереглися на стінах), а відтак – не мали коштів навіть пристойний ФАП чи клуб утримувати, не кажучи вже про дороги, чи інтернет і соціальний розвиток. Злидні одних – і жирування й корупція інших! Я запропонував у 2009-му – повернути місцевим громадам їхні колишні землі за межами населених пунктів. Щоб наповнити місцеві бюджети. І позбавити права призначених Києвом чиновників давати дозволи на будівництво, приміром, якогось шкідливого виробництва там, де люди звикли відпочивати чи вирощувати чисту продукцію, не питаючи думки самих людей. Логічно? Логічно і справедливо! Чому ж уряди, начебто такі різні, виступали проти? Моя відповідь – корито. Адже йдеться про десятки мільйонів гектарів. Вартістю в сотні мільярдів. Ніхто не хотів добровільно втрачати таке жирне корито. А політичної волі тодішніх президентів – не було. Корито воно і є корито. Шкода, що втрачено понад 10 років. Добре, що врешті-решт буде встановлено справедливість.

P.S. Цікава деталь. У 2009-2014 рр. Уряди Тимошенко і Януковича не підтримували цей проект. і сьогодні так само ні фракція Тимошенко, ні фракція Медведчука-Бойка (нащадків ПР) – не дали жодного голосу. Совпадєніє?

14 листопада 2019 р.

Cвіт України

Землю — селянам

За величезним суспільним резонансом ухваленого парламентом у першому читанні 13 листопада закону про введення ринку землі, якось непомітно пройшло ухвалення напередодні, 12 листопада, законопроекту, про який і говорить Анатолій Гриценко. Між тим, це теж надзвичайно важлива подія. А щодо ринку землі, тобто скасування мораторію на заборону продажу земель сільськогосподарського призначення, це тема окремих великих і складних дискусій. Тому дивує, наскільки безапеляційно громадяни стали висловлюватися за ринок, а ще більше таких, що проти. Не вступаючи в дискусії, можна відзначити лише очевидне. Перше – ринок землі існує в переважній більшості країн. Правда, для декого це не аргумент, для тих, котрі торочать, що Україна — якась особлива країна. Друге: введення ринку, тобто зняття мораторію, започатковували мабуть, з півдесятка чи й більше разів, але щоразу його зупиняли черговим продовженням мораторію. Але ж, виходить, сама ідея давно назріла, якщо це знову й знову пробували ввести. Третє: якщо основною причиною відкладання ринку називали потребу попередньо вдосконалити земельне законодавство, то просте запитання: чому ж цього не робили останні півтора десятиліття? При кількох президентах і парламентах. Виходить, і це перейшло «у спадок» новій владі? Але давайте про цей законопроект № 2184 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин». Ось коротко його суть. Сільським, селищним і міським радам повертаються повноваження щодо управління землями місцевих громад, тобто, землі повертають до комунальної власності. «Органи місцевого самоврядування в даний час контролюють лише близько десятої частини неприватизованих земель. В той же час управлінські рішення щодо землі, які приймаються призначеними із Києва чиновниками територіальних органів Держгеокадастру, далеко не завжди можуть розглядатися як такі, що відповідають інтересам сільських громад», зазначається в пояснювальній записці до законопроекту. Усі місцеві громади були позбавлені цього права з 1 січня 2002 року із набранням чинності нового Земельного кодексу. Тепер також передбачається надати місцевим органам право самим змінювати

цільове призначення земельних ділянок приватної власності. Сьогодні ці погодження здійснює Верховна Рада, проте ці повноваження вона майже не реалізує. «За три останні скликання парламентом не було прийнято жодного рішення із зазначеного питання, хоча зміна цільового призначення вказаних земель застосовується досить широко із застосуванням різ-

Крім того, далеко не так масово розпаювали луки. Крім того, були ще вигони, колишні колгоспні ліси, лісосмуги. В розпал цієї реформи, при Кучмі ж, черговий парламент вводить у земельне законодавство підступну норму: всі не розпайовані землі сіл виводять з управління сільських громад, тобто сільських, селищних рад. Адміністративно-територіальна

номанітних схем з обходу закону», наголошується в пояснювальній записці. Крім цього, планується надати місцевим органам влади функції державного контролю за використанням та охороною земель. А тепер подивимося на історію питання, нашу недавню. Не будемо заходити в глибину, коли чи не головним гаслом, яким більшовики підманили народ, в основному, селянську країну, підтримати у 1917 році Жовтневий переворот, було гасло «Земля — селянам!». Менш як через десятиліття після революції і громадянської війни землю, передану було селянам, влада відібрала методом колективізації, за якою не випадково прийшов Голодомор. Через 70 років після початку колективізації, вже у незалежній Україні, у 1999 році справедливість почали відновлювати. Почався грандіозний процес «деколективізації». Мова про земельну реформу, згідно відомого Указу президента Кучми. Колгоспну, тобто колись відібрану у селян колективізацією землю почали їм повертати у власність, у вигляді земельних паїв. Десь приблизно (в різних селах були різні масиви земель) по 2 гектари на пай. Так було розпайовано більшість ріллі, яку селяни в більшості, бо це були переважно вже немолоді люди, здали в оренду — фермерам, пізніше великим агрохолдингам. Так було поділено основні масиви землі. Але далеко не всі. В багатьох селах у процесі реформування колгоспів у колективні сільгосппідприємства начальство, тобто ті ж колишні голови колгоспів, голови сільрад, приховували від розпаювання десятки гектарів, а то й більші масиви.

одиниця така була і є — сільська рада, це територія самого села і споконвічні його землі: рілля, луки. пасовища, водойми, ліси, лісосмуги. Так от, в управління громад, тобто сільрад, залишили тільки землі в межах села. Все, що за його територією, передали у відання районної влади, уже існуючих районних державних адміністрацій. За кілька років у законодавстві чергова новація — замість структури земельних управлінь було утворено Держгеокадастр. Цьому потужному відомству й було передано в управління всю державну, неприватизовану землю — мільйони гектарів. Була створена ще одна вертикаль управління. Але чи не забагато цих вертикалей? І ось землею, наприклад, в селі Жуківка Куликівського району, стали керувати з Києва. …Кілька років тому я, як журналіст, займався скандалом зі спробою повністю вирізати цілу лісосмугу. У нас вони двох видів: пришляхові і на межах земель сіл, тобто польові. Садити їх почали ще в повоєнні роки, насамперед із полезахисною метою. За десятки років тут уже виросли цілі ліси. Це була лісосмуга, яку ви бачите на моєму фото. З райцентру Куликівка на село Ковчин, за яким далі йде моє село Авдіївка. Так от, пришляхову лісосмугу між Куликівсою і Ковчином, а це десь 7 кілометрів, ледве не вирізали «налисо». Особливо забили тривогу мешканці Ковчина, бо по їхній землі основна частина цієї дороги — десь 5 кілометрів, і обабіч асфальту — гарна густа лісосмуга. І ось всі дерева, аж до тонесеньких, було намічено мітками — стесано шматки кори. Так мітять під вирубування. Обуренню селян не було

5

меж. Причому, це було в руслі подібних масових вирізувань пришляхових і польових смуг по всьому району й області. Голова Ковчинської сільради, мій давній і добрий товариш, резонно обурювався, чому ці насадження мають вирізувати якісь зальотні хапуги, що потім на своїх пилорамах, які гудуть по всій області, продаватимуть селянам дуже дорого їхній же ліс. Голова пригадав, як ми з ним колись, учнями Ковчинської школи, садили саме ці пришляхові смуги. Тепер тут більш як півстолітні дуби, сосни, берези. Якщо вже вести заготівлю, сказав голова, то чому ж не самому цьому селу, мешканці якого садили ці насадження, доглядали їх. Заготовляти цивілізовано, як наші предки, щороку — невеликий відсоток дерев, з підсаджуванням. Хіба це зайва для села деревина? Обгородити дитсадок, кладовище, продати людям за нормальну ціну. Врешті, скандальна історія набула розголосу, випливла на сесії районної ради, в пресі. Знищення чудової лісосмуги люди не допустили. Але випливло багато дивного. Всі віднікувалися від цієї затії, починаючи від районної державної адміністрації, де запевняли, що нікому не давали жодних дозволів на вирізування дерев, продовжуючи різними службами. Земельна служба, екологія, шляховики, лісівники — ніхто начебто ж не давав дозволів, узгоджень. Але випливло ще ось що: виявляється, ці лісосмуги взагалі нічиї! А це ж лише на тій дорозі десь до десятка гектарів лісу, а по району це сотні гектарів. А по області, а по Україні? Величезні масиви нічиєї землі, лісу! У сіл її відібрали, районам теж свого часу не передали. …Новий законопроект, про який зараз мова, — це лише початок. До речі, ще з початку цього року землю за межами населених пунктів держава вже почала повертати селянам, громадам, поки що лише об`єднаним територіальним. Але ж у нас тисячі сіл ще не увійшли в ОТГ. І ось тепер і їм повертають їхню споконвічну землю. Це лише початок. За більш як чверть століття у державі утворився повний безлад у земельній сфері, повний туман. Тобто, не сам утворився, його зробили спеціально, цей туман законодавства, земельних відносин, Щоб дерибанити, грабувати основне багатство держави — яким була і є наша українська земля. І тепер це треба «розгрібати», як і багато чого іншого. Ось про що варто б нині галасувати мітингуючим і пікетуючим. Петро АНТОНЕНКО

6 Бліц-інформ Верховна Рада України посилила відповідальність за фальшиві ліки Вступив у дію прийнятий парламентом 12 листопада закон про посилення кримінальної відповідальності за фальсифікацію ліків і їх поширення, в тому числі за допомогою інтернету. Закон збільшує терміни тюремного ув'язнення з 3-5 до 5-8 років у разі доведення провини у виготовленні, придбанні, перевезенні, пересиланні, зберіганні з метою збуту або збут завідомо фальсифікованих ліків. Повторне порушення або вчинене групою осіб, або службовою особою із зловживанням службовим становищем, медичним або фармацевтичним працівником, або за допомогою інтернету — привід для позбавлення волі на термін від 8 до 10 років з конфіскацією майна. Якщо порушення призвело до смерті людини або інших тяжких наслідків, визнаного винним зможуть позбавити волі на 10-15 років або довічно, з конфіскацією майна.

Трьохмільйонний Київ продовжує «всмоктувати» населення країни У жовтні 2019 року чисельність населення Києва зросла до 2 мільйонів 960 тисяч. І винятково за рахунок міграції: лише за перші три квартали року до столиці перебралися на проживання майже 10 тисяч осіб. Це перекрило й мінусову статистику населення: в місті, хоч і не набагато, але народилося менше людей, ніж померло.

У 2019 році Чорнобильську зону відвідали рекордні 120 тисяч туристів

Україна і світ Зеленський підписав закон про доступність берегів водойм і заборону їх загороджувати Президент України Володимир Зеленський підписав ухвалений 29 жовтня парламентом закон про забезпечення вільного доступу громадян до узбережжя водойм. Закон забороняє обмеження права громадян на загальне водокористування; забезпечує безперешкодний і безоплатний доступ до узбережжя річок, водойм та островів для загального водокористування і посилює відповідальність за будь-яке обмеження такого доступу. Згідно з законом, обмеження доступу громадян до узбережжя морів, морських заток, лиманів та островів у внутрішніх морських водах у межах пляжної зони, а також до берегів річок, водойм та островів загального користування буде каратися штрафом від 3400 до 6800 грн (для громадян) та від 6800 до 11900 грн (для посадових осіб). Повторні такі дії, вчинені протягом року, будуть каратися штрафом від 6800 грн до 11900 грн (для громадян) і від 11900 грн до 17000 грн (для посадових осіб). Крім того встановлення огорож, які обмежують доступ громадянам до узбережжя на земельних ділянках прибережних захисних смуг, що перебувають у користуванні юридичних або фізичних осіб, є підставою для припинення права користування такими ділянками за рішенням суду. Документ вводиться в дію через три місяці з дня набрання ним чинності. Не секрет, що чимало багатіїв і представників влади, у яких є ділянки поблизу водойм, взяли моду встановлювати огорожі і далі цих ділянок, аж до самих берегів, відрізаючи громадян від доступу до водойм. Тепер тут буде наводитися порядок.

Половина об’єктів житлового будівництва в Україні — лише «умовно законні». Найбільша кількість ризикових об’єктів житлового будівництва у відсотках зводиться в Одесі – понад 76% (із 161 об’єкта). На другому місці Київ - 55% (із 400 об’єктів). Про це йдеться в даних дослідження, проведеного компанією Monitor.Estate та «Українським клубом нерухомості». Загалом по Україні понад 50% всіх об’єктів, що зводяться (понад 550 будівництв), підпадають під критерії ризикових будівництв. Так, понад 27% - будуються без дозволу на будівельні роботи, 34% — без ліцензій на здійснення будівельної діяльності, 33% — на землях без належного цільового призначення або без кадастрового номеру, у 24% учасників будівництв наявний податковий борг, 13% суб’єктів господарювання перебувають на стадії виконавчих проваджень. Окрім цього, в Києві близько 50 конфліктних об’єктів, реалізація яких майже заморожена. Експерти проаналізували 1167 об’єктів житлового будівництва у Києві, Київські області, Дніпрі, Львові, Одесі та Харкові.

Серед біженців з Донбасу та Криму — майже 200 тисяч дітей Через агресію Росії на Сході України та окупацію Криму майже 200 тисяч дітей були змушені залишити свої домівки. Про це заявила уповноважена Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова на міжнародній конференції «Забезпечення прав дитини в умовах збройного конфлікту», що пройшла 26—27 листопада з її ініціативи у Києві. Конференція була присвячена 30-річчя Конвенції ООН про права дитини. «Майже 200 тисяч дітей змушені адаптуватись до нових умов. Безробіття батьків, проживання в орендованому житлі, зміна школи. Діти втрачають своє дитинство. Це відбувається через військову агресію Російської Федерації на Сході України. Через тимчасову окупацію деяких районів Донецької та Луганської областей, через тимчасову окупацію АР Крим мої діти та онуки теж покинули свій дім», зазначила Денісова. Ще майже 25 тисяч дітей живуть та навчаються у «сірій зоні», а 177 закладів освіти опинилися в зоні обстрілів. Діти щодня ризикують загинути чи отримати поранення від обстрілів.

Аґнєшка Голланд нагороджена орденом княгині Ольги за висвітлення Голодомору Президент України Володимир Зеленський Указом від 22 листопада нагородив орденом Княгині Ольги III ступеня польського режисера фільму «Ціна правди» Аґнєшку Голланд за вагомий внесок у вшанування пам’яті жертв геноциду Українського народу — Голодомору 1932-1933 років в Україні. Цей її фільм про Голодомор в Україні вийшов на наші екрани 28 листопада, якраз у день, коли режисеру виповнився 71 рік. Аґнєшка Голланд — голова Європейської кіноакадемії, лауреатка «Золотого глобуса», дворазова номінантка на премію «Оскар» — за стрічки «Європа, Європа» (1991) та «У темряві» (2011). Аґнєшка розпочинала кар'єру як асистент режисера, співрацюючи з відомими польськими сценаристами й режисерами Кшиштофом Зануссі та Анджеєм Вайдою. 1978 року зняла свій перший фільм «Провінційні актори», який був відзначений на Каннському фестивалі 1980 року.

У Чехії проти лідерів соціалістичної Чехословаччини відкрили кримінальну справу за вбивства на кордоні Кримінальну справу порушено проти колишнього Генерального секретаря ЦК Комуністичної партії Чехословаччини Мілоша Якеша, колишнього прем’єр-міністра соціалістичної Чехословаччини Любомира Штроугала і ексглави МВС Вратіслава Вайнара. Справу розслідує Відділ документації і розслідувань злочинів комунізму. Якеш, Штроугал та Вайнар звинувачуються у зловживанні владою у зв’язку із застосуванням вогнепальної зброї на чехословацькому кордоні. З березня 1976 року до кінця 1989 року при спробі перетнути кордон Чехословаччини були вбиті щонайменше 9 осіб, ще мінімум 7 осіб були поранені. Обвинувачення ґрунтується на тому, що у 1976 році набув чинності Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, який гарантував кожному громадянину право вільно виїжджати зі своєї країни. Названі керівники знали, що прикордонники застосовують вогнепальну зброю на кордонах Чехословаччини проти осіб, які намагаються перетнути кордон з метою виїзду з країни. Попри це, не перешкоджали використанню вогнепальної зброї, заявили у прокуратурі Праги. Мілош Якеш — генеральний секретар ЦК Компартії з 1987 по 1989 рік. Він є одним із символів кінця комуністичної диктатури в колишній Чехословаччині.

Помер політв’язень, правозахисник Михайло Хейфец, товариш по ув’язненню українських дисидентів

Про це повідомило Державне агентство з управління зоною відчуження. І це за неповні 11 місяців року. Зона відчуження є однією з найбільш упізнаваних на світовому рівні туристичних локацій, зазначили в агентстві.

80% туристів – іноземці. Агентство постійно розбудовує тут інфраструктуру та розробляє нові маршрути.

Життлове будівництво роками ведеться з порушенням закону

Світ- інфо №164 5 грудня 2019 року

25 листопада в Єрусалимі у віці 85 років помер Михайло Хейфец, відомий радянський правозахисник, дисидент, історик і письменник. Михайло Хейфец народився 18 січня 1934 року у Ленінграді. У 1955 році закінчив там літературний факультет Педагогічного інституту імені Герцена, певний час працював учителем, а потім зосередився на письменництві. У 1974 році заарештований і засуджений за 70 статтею Кримінального кодексу РРФСР ( «антирадянська агітація і пропаганда») на 4 роки позбавлення волі і 2 роки заслання за написання передмови до самвидавчого зібрання творів Йосипа Бродського, а також за виготовлення в 1969 році і «зберігання з метою розповсюдження» двох примірників есе А. Амальріка «Чи проіснує Радянський Союз до 1984 року?» та ознайомлення в 1971-1974 роках з цим есе трьох осіб, зберігання і конспектування книги Фенсонда «Смоленськ за радянської влади». У роки неволі написав, пе-

реправив «за дріт» і випустив у Парижі три книги публіцистики, документальної прози та інтерв'ю, в тому числі «Подорож з Дубровлаг в Єрмак», де описав етапи та заслання. У квітні 1978 року, після завершення табірного терміну, був етапований на заслання у Казахстан. Там продовжував правозахисну діяльність, підтримуючи інших політв’язнів, зокрема направив кілька протестів проти суду над Василем Овсієнком в Україні. Після звільнення із заслання в 1980 році виїхав до Ізраїлю. З 1982 по 1990 рік – науковий співробітник Центру з вивчення та документації східноєвропейського єврейства при Єрусалимському університеті. Паралельно написав і видав сім книг. З 1990 по 1998 рік – співробітник ізраїльської газети «Вести». У 2000 році вийшло його тритомне «Вибране» в Харкові (видавництво «Фоліо») і нове дослідження «Суд над Ісусом. Єврейські версії і гіпотези», видано в Москві. У 2003 році там же вийшла книга про філософа і теоретика історії «Ханна Арендт судить XX століття». Здана в друк друга книга про філософію Ханни Арендт – «Умови, на яких людині дано життя на Землі». В увязненні Хейфец познайомився і подружився з українськими політв`язнями, зокрема Василем Стусом. Левком Лук`яненком, Миколою Руденком, Василем Овсієнком. Брав участь у спільних протестних

голодуваннях, зокрема з вимогами визнання табірною адміністрацією статусу політв’язня і визволення Стуса з карцера. За голодування був кинутий до карцера, де провів 40 діб. Хейфец зумів вивчити напам`ять багато віршів Стуса і цим врятував їх для літератури, суспільства, адже твори поета, написані ним за колючим дротом, постійно вилучалися охоронцями. Хейфец опублікував чимало спогадів про своїх соратниківдисидентів, у тому числі українців. Так, відомий нарис про В`ячеслава Чорновола Хейфец назвав «Зеківський генерал». У збірці нарисів про своїх співтабірників «Українські силуети» Михайло Хейфец, зокрема, написав про Василя Стуса так: «З першого погляду Василь вразив мене своєю виснаженістю. Обличчя різке, ніби ножем з дерева різьблене, щоки ніби стесані гемблем до підборіддя, наголо обстрижений череп посилює гостроту рис (обстригання наголо після етапу входило в обряд оформлення). Загальним обрисом постави Стус нагадував Дон-Кіхота з ілюстрації Доре, хіба що безвусого й безбородого». Василь Овсієнко розповідає, що коли у Стуса був трус і зошит з віршами знищили, випадково у Хейфеца збереглися чернетки. Він переписав поезії, не дуже знаючи українську мову, Василь Овсієнко повиправляв помилки, переписав їх своєю рукою і на початку 1977

року зумів вивезти із зони. Овсієнко про Хейфеца: «1983-го у видавництві «Сучасність» вийшла його книжка спогадів «Українські силуети», російською і українською мовами. Ми, українці, вміли багато вистраждати в концтаборах, але не зуміли про це написати. Дяка євреєві Хейфецу: досі ніхто ліпше про нас не написав… Це живі, психологічно і фактологічно достовірні портрети ще тоді живих українців Василя Стуса і В’ячеслава Чорновола, також Миколи Руденка, Зоряна Попадюка, які продовжували сидіти за старими та новими вироками. Це чи не найліпше свідчення про український рух опору 70-х рр.» Левко Лук’яненко розповідав, як він говорив з Михайлом Хейфецем про антисемітизм, сіонізм і український характер. Хейфец казав: «Євреї – практичний і працьовитий народ, а те, що наша працьовитість виявляється більше у сфері розподілу, а не матеріального виробництва, то це дає нам більші бариші, а відповідно більші можливості впливу на владу тих країн, які населяємо. В інших країнах нас не люблять, але нам і не потрібна їхня любов. Будьте й ви, українці, більш напористі й пробивні». Левко Лук’яненко відповідав: «Нам не наполегливості бракує, а почуття кровної спорідненості і солідарності, ще й сором’язливість заважає». «Отож то й воно», погодився Хейфец. (За книгою Левка Лук’яненка «Народження нової ери», 2008 р.).

Світ- інфо №164 5 грудня 2019 року

Cвіт закордонного українства

Соборна панахида за жертв Голодомору Українська громада в південно-західній Флориді (США) гідно відзначила жертв Голодомору-Геноциду 19321933 рр в Україні. В церкві св. Андрія в Норт Порті відбулася соборна панахида у співслужінні отців української православної та української греко-католицької громад. Члени Громадського Комітету тримали запалені свічки, а ветерани прибули з прапорами — американським, українським та місцевим.

Після урочистої панахиди присутні були запрошені до залі Осередку св. Андрія де їх привітала голова Товариства Української Мови Віра Боднарук. Вона згадала, що українці в діяспорі довгі роки старалися довести до свідомості вільного світу, що Голодомор — це був штучний голод-Геноцид українського народу, де згинуло від 7 до 10 мільйонів невинних українців. Тема, яка була заборонена в Радянській Україні довгі роки, нарешті вийшла нагору у незалежній Україні. На сьогодні в Америці вже біля половини штатів визнали Голодомор Геноцидом. Але штат Флорида ще цього не ухвалив. Тому робляться великі зусилля, щоб це сталося в найближчий час. Також щоб тему Голодомору-Геноциду було уведено у шкільну програму, на рівні з Голокостом! Присутні оглянули фільм «Stalin’s Secret Genocide». В залі на великій дошці була розміщена карта України з 2010 року, де були зазначені пам’ятники жертвам Голодомору по всій Україні. Також була вивішені ілюстрації пам’ятників Голодомору в різних містах Америки та Канади. Щира подяка членам Громадського Комітету за відзначення великої трагедії України. Це ветерани — Євген Томашоский, Мар’ян Бойсюк, Микола Компанієць, В. Бистряник; Товариство Української Мови — Віра Боднарук, Неля Лехман, Іванка Олесницька, Богдан Боднарук; Осередок ім. св. Андрія — Віктор Лісничий (голова), Дарія Томашоска, Галина Ліснича, Клара Шпічка; Союз Українок Америки — Леся Попель (голова), Рома Гуран; Ukrainian American Club — Одарка Горбачевська, Катя Стецюк; Парафія св. Марії — Лярися Шпон, Оксана Лев.

Пам`яті полеглих воїнів

Українсько-канадський меморіальний парк розташований у густонаселеному районі Торонто. Тут Конґрес українців Канади (відділ Торонто) спільно з Українською стрілецькою громадою Канади за фінансової підтримки Українсько-канадського фонду ветеранів та Фундації ім. Тараса Шевченка проводять урочистості, присвячені вшануванню канадців українського походження, котрі загинули на полях світових воєн та у наступних воєнних конфліктах. Цього року День пам’яті відзначали 9 листопада. Панахиду за полеглими воїнами відправив владика Андрій спільно зі священниками українських православної і католицької церков і з чоловічим хором Української капели бандуристів Північної Америки. День пам’яті вперше відзначили

Вшанували жертв Голодомору

1919-го, в усіх країнах Британської Співдружності. Він ознаменував завершення Першої світової війни 11 листопада 1918 року. Нині серед тих, хто прийшов до Меморіалу, були нащадки перших українських поселенців. Саме вони на початку Першої світової війни масово записувалися добровольцями в канадську армію. В часи Другої світової війни в канадському війську відслужили 1,1 млн осіб, із них понад 45 тис. загинули. І серед них також було чимало канадців українського походження. В урочистій церемонії покладання вінків до Стели пам’яті взяли участь представники влади, президент Світового конґресу українців Павло Ґрод, президентка Конґресу українців Канади Олександра Хичій.

У катедрі св. Патрика в Нью-Йорку 16 листопада відбулася панахида в пам’ять жертв Голодомору-геноциду 1932-1933 рр. в Україні. Молитву очолили ієрархи УКЦ та Української православної церкви (УПЦ) США. Разом із українською громадою пам’ять жертв Голодомору вшанували представники українського дипломатичного корпусу, американські політики та представники влади НьюЙорка. Серед присутніх у храмі були ті, хто особисто пережив Голодомор та їхні діти, внуки та правнуки. Андрій Футей, голова Українського конгресового комітету Америки, зазначив, що українці понад 35 років збираються в цьому храмі, щоб пом’янути жертв Голодомору.

Капела бандуристів Північної Америки: концерт у Торонто

Христя Фріланд стала заступницею прем’єрміністра Канади

Українська Капела бандуристів Північної Америки ім. Т. Шевченка виступила з концертом у Торонто у рамках відзначення 100-річчя існування колективу. Напередодні концерту колектив відвідав учнів Рідної школи при католицькій середній школі Св. Йосафата й дав там невеличкий концерт, знайомив дітей з бандурою (на фото). Капелу заснував у Києві 1918 року Василь Ємець під назвою «Кобзарський хор». На початку Другої світової війни Капелу розформувала радянська влада.

1949 року ансамбль еміґрував до США, в Детройт. Відтоді виступає в Північній Америці, Австралії, Європі. У репертуарі ко-

Віра БОДНАРУК, професор, Громадський Комітет південно-західної Флориди Фото Віктора Лісничого

лективу — понад 600 творів, у тому числі релігійні, стрілецькі, повстанські пісні. Капела дала понад 600 концертів у країнах Північної Америки, Австралії, Європи, виступала на всесвітньо відомих сценах. Учасники Капели живуть у багатох штатах США, а понад 40 % їх — у канадських провінціях Альберта, Манітоба й Онтаріо. Прикметно, що серед колективу немає професійних музикантів. Це люди, різні за фахом, — стоматологи, будівельники, студенти, однак готові вкладати свій талант, час і гроші, щоб Капела існувала. До речі, керівник Капели Олег Махлай, крім дириґування та викладання при школі гри на бандурі, працює за фахом суддею адміністративного суду в штаті Огайо. В Україні Капела гастролювала у 1991, 1994, 2001 і 2018 рр., виступала на сценах Львівського, Одеського та Київського оперних театрів.

1992 року за популяризацію української музичної спадщини капела стала лауреатом Національної премії України ім. Тараса Шевченка.

На батьківщині

Моя батьківщина по батьковій стороні — це Івано-Франківщина, підкарпатська частина України (Покуття), де проживають, зокрема, гуцули і бойки. Мій батько народився у місті Тисмениця. Недавно поїхав я там на цвинтар, помолився на могилі батькових батьків, сестер і одного брата. Майже поруч, поїхав я також на оселю «Канада» на гуцульське весілля. Вражіння і спомини залишаться на все життя. Ще такого весілля я не бачив! Підгірська природа і золота осінь, очевидно, зробили своє, надали позитивний настрій. А також треба признати, хоч я бойко, що наші господарі гуцули вміють забавлятися гарно самі, а ще краще знають, як пригощати гостей. Музика, спів, пишні страви

7

і напої — мабуть немає більшої різноманітності у цілому світі. Женилися мій похресник, син моїх друзів Адріян з гуцулкою Марією. Запізналися у Ню-Йорку, де і живуть постійно сьогодні, але женилися на батьківщині молодої. Весільний чарівний і колоритний ритуал починався у день церковного шлюбу, кілька годин раніше у символічному домі батьків молодої на згаданій оселі. Прийшов до своїх батьків молодий у вишиванці та просив благословення, а також прощення всіх своїх прогріхів молодості. Подібно і молода у вишитій сукні прийшла до своїх батьків та просила благословення і прощення. Церковний шлюб відбувався у Катедрі Архієпархії Української Греко-Католицької Церкви на майдані Шептицького у Івано-Франківську. Відправляв отець настоятель з допомогою духовного брата. Співав надзвичайний хор, немов в оперному театрі. Повернулись ми до символічного дому батьків молодої, де молода попрощалася з батьками, приятелями та рідним порогом. Пішла вона з батьківського дому зі своїм коханим - уже чоловіком і другом її життя. Тоді молоді пішли зустрічати

своїх гостей. Молода танцювала зі своїм батьком, молодий зі своєю матір'ю. Почалось весільне прийняття у гостинній залі. Отець відмовив молитву. Слідували ритуали, разом з ними гри і забави при звуках оркестри, молоді, батьки і гості гуляли, гостювали пишними стравами та винами до рання. Заклалась ще одна українська родина. Україна, її територія, її прекрасні традиції та люд стали речником єднання українців світу. Це радісна подія не тільки для Адріяна і Марії, але для їх родичів та всього нашого народу. З цього подружжя виросте ще один славний український рід. На питання, що незалежна Україна дала своїй діаспорі, прийшла ще одна відповідь: не було б незалежної України, мабуть, не було б злуки Адріяна з Марією. Хотілося, щоби наші діаспорні структури, а зокрема молодечі, виховні та освітні організації та установи, більше часу та ресурсів віддавали контактам з Україною. Українська молодь, яка проживає у діаспорі, щоби не зникнути у чужому оточенню, мусить мати нагоду розвиватися у своєму довкіллю. Кращого довкілля як Україна, рідна земля, немає. Українській молоді треба постійно влаштовувати як навчаль-

ні так і розвагові заходи, щоби вона запізнала свою мову і культуру, а також українських подруг і друзів. От недавно в літі поїхав я у Білорусь для відвідин української громади. Там запропонував участь для української молоді студентського віку Білорусі у курсах і таборах української мови в Україні. Такі заходи для діаспорян річно влаштовує влітку Міжнародний інститут освіти і культури при Університеті «Львівська Політехніка». Такий захід потребує допомоги від заможніших українців і організацій, щоби таку молодь прохарчувати і пригощати. Мабуть, і на такому заході запізнає якийсь Богдан чи Адріян з Білорусі, Оксану з Львова чи Марію з ІваноФранківська.

Христя Фріланд має українське походження. Крім посади заступниці глави уряду країни, вона також займатиме посаду міністра міжурядових справ. Останні два роки була міністром закордонних справ Канади. Володіє українською, російською, італійською, французькою та англійською мовами.

70-річчя осередку Спілки української молоді Цей осередок імені Євгена Коновальця в Ньюарку-Ірвінґтоні (штат Нью-Джерзі) і осередок СУМ у Філадельфії — перші у США. За десятиліття існування осередок зробив великий внесок у розвиток українського молодіжного спілчанського руху. СУМ в Америці — молодіжна організація, що має 28 осередків у 12 штатах, співпрацює з осередками Спілки у восьми країнах. Урочистості з нагоди 70-ліття осередку відбулися в Українському народному домі в Ірвінґтоні й зібрали майже 300 гостей. Олексій Голубов, генеральний консул України в Нью-Йорку, наголосив, що організації українців за кордоном зміцнюють зв’язки з Україною, що є вкрай важливим для боротьби з російською аґресією. Зараз до осередку входять близько 50 дітей віком від 4 до 17 років. Щоп’ятниці вони відвідують заняття, де вивчають українську мову, історію, традиції. Влітку влаштовують спеціальні табори.

Українець із Квебеку відсвяткував 107-річчя

Аскольд С. ЛОЗИНСЬКИЙ Нью-Йорк, США Про автора. Аскольд Лозинський (нар. 8. 02. 1952 р. в НьюЙорку) — відомий діяч української діаспори, юрист, журналіст, віцепрезидент Українського конгресового комітету Америки (1989— 1992), президент цього комітету (1992 — 2016), президент Світового конгресу українців (1998 — 2008).

У парафії церкви св. Василя Великого Української греко-католицької церкви м. Ля-Шин (провінція Квебек, Канада) урочисто привітали українця Михайла Новаставського зі 107-м днем народження.

Світ- інфо Світ планети №164 5 грудня 2019 року У Вільнюсі перепоховали Кастуся Калиновського та інших учасників повстання проти Росії

8

Це повстання проти Російської імперії відбулося у 1863—1864 роках на території колишньої Речі Посполитої, в сучасних Польщі, Білорусії та Литві, частково в Україні — на тій території, що свого часу теж входила до Речі Посполитої. Останки 21 повстанця, в тому числі лідерів повстання Кастуся Каліновського і Зигмунта Сераковського, були виявлені під час археологічних розкопок у столиці Литви в 2017 році.

22 листопада пройшла церемонія урочистого перепоховання останків 20 людей, останки ще одного поки не ідентифікували. В підготовці акції брала активну участь влада Литви та Польщі. На церемонію приїхала офіційна делегація Білорусі на чолі з віцепрем'єром Ігорем Петрушенком. У церемонії взяли участь президент Литви Гітанас Навседа, президент Польщі Анджей Дуда, перший керів-

ник незалежної Білорусі Станіслав Шушкевич, відомі діячі білоруської громадськості, опозиції. Серед них — голова Ради Білоруської Народної Республіки (проголошена у 1918 році і ліквідована внаслідок агре-

сії більшовицької Росії) Івонка Сурвіла, політики Володимир Некляєв, Павло Северинець, Микола Статкевич, письменник Володимир Арлов, художник Олексій Марачкін, співачка Кася Камоцка, громадські дія-

Фото Надії Бужан (газета «Наша Ніва»).

У Польщі відкрили виставку про Голодомор

У виставково-конференційному центрі Білостоцької архієпархії розміщено фотографії та документи, присвячені історії Голодомору в Україні. Виставку під заголовком «Совєтський Голодомор – геноцид в Україні. Нас вбивали, бо ми – українці» привезено до Білостоку з Києва, на запрошення Музею пам'яті Сибіру. У Польщі виставку показано вперше. Це результат співпраці музеїв з Білостоку та столиці України, – повідомив директор Музею пам'яті Сибіру, професор Войцєх Слєшинський: «Ми починаємо вже практичну співпрацю з Україною, а точніше – з музеєм Голодомору в Києві (Національним музеєм «Меморіал жертв Голодомору»). Відкриваємо виставку, що розповідає про цей період, який був одним із найскладніших в історії України 20-го століття. Варто про це нагадувати.».

Найбагатшу колекцію коштовностей Європи пограбували на мільярд євро

У німецькому Дрездені поліція розслідує масштабне пограбування всесвітньо відомої колекції коштовностей «Зелене склепіння», яке трапилося рано-вранці 25 листопада. Його вже назвали найбільшою крадіжкою творів мистецтва у післявоєнній історії. Вартість викрадених коштовностей оцінюється у мільярд євро. Близько 5 години ранку злочинці відключили будівлю від електропостачання і потрапили всередину через вікно. Група грабіжників викрала коштовності, діаманти і дорогоцінні камені, які мають історичну цінність. Попри відімкнення електрики, грабіжників зафіксувала камера відеоспостереження. «Зелене склепіння», як вважається, має найбагатшу колекцію художніх коштовностей у Європі. Колишня князівська скарбниця Саксонії зберігає цінності періодів від Ренесансу до класицизму. Тут виставлені золото і дорогоцінні камені, порцеляна, твори мистецтва з бурштину і слонової кості, а також вишнева кісточка з вирізьбленими 185 обличчями.

чі Павло Бєлоус, Зміцер Дашкевич, Олена Маковська, Ніна Шидловська та інші. На перепоховання приїхали сотні людей з Білорусі. Вони йшли містом з білоруськими національними біло-червоно-білими прапорами. Відспівування відбулося у кафедральному соборі святих Станіслава і Владислава у центрі Вільнюса, похорон на кладовищі Роси. Кастусь Калиновський або Вікентій (Вінцент) Костянтин Калиновський (біл. Вінцэнт Канстанцін Каліноўскі, 21. 01. (02.02) 1838, Мостовляни, Гродненський повіт, Гродненська губернія, Російська імперія — 10 (22). 03.1864, Вільно) — один з керівників повстання Польщі проти Росії 1863—1864 років, публіцист, поет. Походив з білоруської дрібної шляхти. Повстанські загони під проводом Калиновського діяли переважно на території сучасної Білорусі,

У Мюнхені на аукціоні продали речі Гітлера та інших відомих нацистів

Попри протести в Німеччині та за її межами, у Мюнхені 20 листопада відбувся аукціон з продажу речей нацистських часів, який зібрав сотні тисяч євро, зокрема і завдяки продажу циліндра Адольфа Гітлера. Аукціонний дім Hermann Historica заявив, що циліндр нацистського лідера обійшовся покупцеві у 50 тисяч євро, хоча це була не найвища ціна, заплачена за предмет на аукціоні. Один покупець заплатив 130 тисяч євро за посріблену копію книжки «Майн Кампф», антисемітського політичного маніфесту Гітлера, яка колись належала нацистові Герману Ґерінгу. На продаж також виставили одяг коханки Гітлера Єви Браун та інші предмети, що належали нацистським лідерам, таким як Генріх Ґіммлер і Рудольф Гесс. Уповноважений уряду Німеччини із боротьби з антисемітизмом Фелікс Кляйн заявив щодо організаторів торгів: «Вони поводяться так, ніби торгують абсолютно нормальними історичними об'єктами мистецтва. Але існує небезпека, що нацистські реліквії стануть об'єктами культу для крайніх правих». Голова Європейської єврейської асоціації рабин Менахем Марголін перед аукціоном заявив, що «саме Німеччина лідирує в Європі за кількістю зареєстрованих антисемітських інцидентів. Ми закликаємо німецьку владу змусити аукціонні будинки розголошувати імена тих, хто купує «предмети» і вносити їх у державний «контрольний список.» Багато предметів, що належали високопоставленим нацистським лідерам, були захоплені солдатами США в останні дні Другої світової війни.

вели збройну боротьбу з царськими військами. Метою повстанців, що спиралися переважно на польськомовну шляхту, але намагалися знайти підтримку серед селянства, було відновлення Речі Посполитої, розділеної після 1795 року між Російською імперією, Австрією і Пруссією. Повстання було розгромлене, Калиновський взятий у полон і страчений у Вільно (Вільнюсі). У сучасній Білорусі значна частина суспільства, в першу чергу опозиційно налаштована до нинішньої влади, вважає Калиновського національним героєм. Його пам'ять шанують також у Польщі й Литві.

Дослідження ООН:

щодня від рук членів власної сім'ї гине 137 жінок, кожна третя жінка у світі є жертвою насильства

У деяких країнах показники насильства з боку чоловіка або партнера досягають 70%, а вбивства жінок, скоєних близькими людьми, становлять 58% із загального числа. Це означає, що кожен день від рук одного з членів власної родини в середньому гине 137 жінок. Близько 15 мільйонів дівчат від 15 до 19 років хоч раз піддавалися зґвалтуванню, як правило з боку партнерів, включаючи колишніх. Причому за даними опитувань, проведених в 30 країнах, за професійною допомогою звернулися лише 1% з тих, кого примусили до сексу. За даними ООН: 650 мільйонів жінок віддали заміж ще в дитячому віці; жінки і дівчатка складають 72% жертв торгівлі людьми, причому 75-80% з них потрапляють у сексуальне рабство; щонайменше 12 мільйонів дівчаток і жінок у віці від 15 до 49 років, які проживають в 30 країнах, були скалічені операціями на статевих органах; в США 23% студенток з 28 університетів заявили, що піддавалися сексуальному насильству або знущанням, але менше третини з них повідомили про це відповідним інстанціям; в Австралії майже 45% жінок і дівчат старше 15 років з трудовим стажем не менше п'яти років, стикалися з сексуальними посяганнями на роботі; в 29 країнах п'яти регіонів світу 82% жінок-депутатів відчували психологічне насильство з сексуальним підтекстом, майже половині погрожували вбивством, зґвалтуванням або викраденням близьких в соцмережах; в чотирьох країнах Близького Сходу і Північної Африки, як і в багатьох інших регіонах, чоловіки, які в дитинстві ставали свідками насильства з боку батька, в три рази більше схильні вдаватися до насильства в сім'ї.

Золото кайзера на службі Владіміра Лєніна Як використовував німецькі гроші лідер більшовиків

Здавалося б, роль кайзерівського золота в завоюванні й утвердженні влади партією Лєніна розкрита давно й усебічно. Однак якщо накласти цю тему на загальні закономірності революційних подій останніх років Першої світової війни, то виникають досить цікаві подробиці. Кайзерівське золото, виявляється, відігравало роль у подіях, що відбувалися як у Росії, так і в Україні.

Механізми передачі коштів

Загальна сума коштів, переданих більшовикам із фонду таємних операцій в оборонному відомстві Другого Райху, становила більше ніж 50 млн золотих німецьких марок. Це дорівнювало вартості понад 9 т золота. Таку цифру опублікував 14 січня 1921-го в центральному органі Соціал-демократичної

партії Німеччини газеті «Форвертс» найвидатніший (після Карла Маркса й Фрідріха Енґельса) ідеолог німецької соціал-демократії Едуард Бернштайн. Після Другої світової війни, коли відкрилися архіви Міністерства закордонних справ Німеччини, виявилося, що кайзерівський уряд виділив «на пропаганду» в Росії 40 млн марок до 1 червня 1918 року та ще 10 млн після цієї дати. Отже, цифра Бернштайна, який мав надійні зв’язки в німецькому уряді, була підтверджена через кілька десятиріч. Після приходу більшовиків до влади кошти передавалися через державні установи. Раніше використовувалися різні неофіційні канали. Наприклад, начальник управління контррозвідки Тимчасового уряду Боріс Нікітін встановив, що призначені для Лєніна суми зберігалися спочатку в берлінському банку, потім переводилися у швед-

ський. Довірена особа Лєніна Якуб Ґанєцкій (Фюрстенберґ) знімав ці суми й розміщував їх на рахунках Сибірського банку в Петрограді, які належали власниці фіктивної фармацевтичної фірми Євгенії Суменсон (родичка Ганєцкого). У мемуарах «Роковые годы», опублікованих 1937-го в Парижі, Нікітін повідомляв: у липні 1917 року, коли він заарештував Суменсон, вона зізналася, що знімала гроші в Сибірському банку й передавала їх у ЦК РСДРП(б). Він встановив також, що гроші переправляла з Німеччини до Росії Алєксандра Коллонтай. Працюючи над політичною біографією Владіміра Лєніна, генерал Дмітрій Волкоґонов знайшов інтерв’ю прем’єр-міністра Тимчасового уряду Кєрєнского, яке той дав у Парижі в серпні 1920-го щодо знищення царської сім’ї. Алєксандр Кєрєнскій тоді не знав масштабів німецької підтримки більшовиків і

зосереджувався на двох епізодах, пов’язаних зі спробою партії Лєніна захопити владу, провальною в липні й успішною в жовтні (листопаді) 1917 року. В інтерв’ю він охарактеризував цю дражливу тему такими словами: «Роль Лєніна як людини, пов’язаної в липні й жовтні 1917-го з німцями, їхніми планами й грошима, не підпадає під будьякий сумнів. Але я повинен також визнати, що він не агент у «вульгарному» розумінні. Він має свою мету, заперечуючи одночасно всяке значення моралі в питанні про засоби, які ведуть його до цієї мети».

Більшовицька пропаганда у військах

Кайзерівський уряд співпрацював із більшовиками, не вимагаючи від них нічого конкретного. Наприклад, жодних матеріалів

шпигунського характеру, у чому стали звинувачувати Лєніна в першій половині 1917 року, коли просочилися дані про «німецькі гроші» й справою зайнялася контррозвідка. Те, що в німецьких документах проходило за статтею «пропаганда», не зовсім відповідало дійсності. Від більшовиків не вимагали звітності. Але висунуте Владіміром Лєніним у 1914-му гасло «перетворити війну імперіалістичну на війну громадянську» мало реалізуватися передусім у пропаганді. Тому істотна частина «німецьких грошей» була використана для створення більшовицьких засобів масової інформації, у яких розпалювалася класова ненависть, прищеплювалася солідарність із пролетарями всіх країн, непомітно (в обхід цензури) навіювалися поразницькі настрої.

9

Cвіт історії

Світ- інфо №164 5 грудня 2019 року

9

Золото кайзера на службі Владіміра Лєніна Як використовував німецькі гроші лідер більшовиків

8

Підбиваючи підсумки успішної політики нищення оборонного потенціалу російської армії, статс-секретар Міністерства закордонних справ Німеччини Ріхард фон Кюльманн у конфіденційній доповіді кайзеру 3 грудня 1917 року зазначав: «Головною метою нашої дипломатії у війні є руйнування Антанти з наступним створенням для нас прийнятної політичної кон’юнктури. Росія, як ми вважали, була найслабшою ланкою у ворожому ланцюгу. Тому нашим завданням стало поступове послаблення і за можливості усунення цієї ланки… Тільки дістаючи від нас істотну постійну допомогу (за різни-

ції. Лєнін, однак, відмовився ввести в міліцію більшовиків. Йому була потрібна збройна сила, підпорядкована безпосередньо ЦК РСДРП(б) і периферійним парткомам. Адже до осені 1917-го вплив більшовиків у радах робітничих і солдатських депутатів не був вирішальним. Перші червоногвардійські загони були організовані вже в березні 1917 го на промислових підприємствах великих міст: Петрограда, Москви, Одеси, Харкова, Києва. У більшовицьких комітетах були створені військові організації, які займалися не тільки пропагандою у військах, а й створенням на підприємствах червоногвардійських загонів, їхнім озбро-

Створення слабкої ланки. Лєнін за щедрого фінансування з Берліна прислужився справі руйнування Східного фронту ми статтями й через різні джерела), більшовики могли створити свій головний орган — газету «Правда» й вести через нього енергійну пропаганду, а отже, розширити первісно вузьку соціальну базу своєї партії». Лєнін приділяв найбільшу увагу фронтовим і тиловим підрозділам армії. Вона складалася переважно із селян, робітники здебільшого працювали на оборонних підприємствах. Ради солдатських депутатів, які виникли одразу після повалення самодержавства, спочатку перебували під впливом суперників більшовиків — есерів та меншовиків. Розпорошені й неорганізовані селяни не відігравали провідної ролі в попередніх класових конфліктах, але під час Світової війни вони дістали зброю і військову організацію, тобто перетворилися на провідну силу в Російській революції. Щоб завоювати владу, лєнінській партії потрібно було заручитися підтримкою солдатської маси, і вона з цим успішно впоралася.

28 квітня 1917-го вийшов перший номер газети «Солдатская правда», наклад якої з часом сягнув 75 тис. примірників. Щодня у війська надсилалося до 100 тис. примірників газет, які спеціалізувалися на солдатсько-селянській тематиці. Це означало, що будь-яка рота в 12-мільйонній армії щодня отримувала одну більшовицьку газету. У радянські часи історики КПРС наводили ці дані як свідчення геніальної лєнінської стратегії завоювання політичної влади. Однак ніхто з них не міг вказати на фінансові джерела, завдяки яким розгорталася організаторська та публіцистична діяльність більшовиків у сфері періодичної преси в масштабах, незіставних із діяльністю всіх інших партій разом узятих. Власне, ні автори цих книжок, ні читачі навіть не задумувалися над тим.

Бойовики лєнінської партії

Одразу після повалення самодержавства Петроградська рада робітничих і солдатських депутатів почала організовувати народну міліцію замість ліквідованої царської полі-

єнням і навчанням робітників володіти зброєю. «Німецькі гроші» відігравали велику роль у розгортанні Червоної гвардії в ті місяці, коли більшовики ще не були урядовою партією. Однак вони зберігали своє значення й пізніше. На переламі 1917– 1918 років у Петрограді налічува-

мами. У квітні 1917 року Тимчасовий уряд визнав фабзавкоми окремими від профспілок повноважними представниками робітничих колективів. Підприємці матеріально підтримували профспілки, намагаючись встановити класовий мир і забезпечити умови для нормалізації виробничого процесу. Одночасно вони гальмували розвиток фабзавкомів, які прагнули встановити робітничий контроль на фабриках та заводах і відсторонити від управління заводську адміністрацію. Натомість більшовицькі парткоми надавали фабзавкомам як ідейну, так і матеріальну допомогу, домагаючись цілковитого контролю над ними. Такий контроль у Центральній Росії був встановлений уже влітку 1917-го, що посприяло більшовизації рад робітничих депутатів. Звідки парткоми брали кошти на розвиток мережі фабзавкомів, невідомо. Це питання ніхто ще не досліджував. Проте цілком можливо, що «німецькі гроші» тут теж використовувалися. Адже фабзавкоми, як вказано у фундаментальній енциклопедії «Великая Октябрьская социалистическая революция» (Москва, 1987), «діставали й зберігали зброю, налагоджували її вироб¬ництво на підприємствах, поширювали революційні відозви, влаштовували мітинги, організовували навчання загонів Червоної гвардії». Більшовики по-своєму розуміли гасло рад робітничих депутатів «Фабрики — робітникам!», яке вони взяли на озброєння. Робітничі колективи бажали «приватизувати» (використовуючи сучасну термінологію) експропрійовані в підприємців заводи й фабрики. Більшовики хотіли націоналізувати їх, тобто перетворити на абстрактну власність нації, а насправді на власність контрольованої вождя-

Озброїти Червону гвардію. Ще одна витратна стаття більшовиків на етапі освоєння німецьких коштів лося до 40 тис. червоногвардійців, у Москві — 30 тис., Києві — 5 тис., Харкові — 3,5 тис., а загалом по країні — 276 тис. Після повалення Тимчасового уряду більшовики за допомогою червоногвардійців поширили свою владу на всю периферію. Зокрема, перше вторгнення російських збройних сил в Українську Народну Республіку взимку 1917–1918-го здійснювалося переважно силами Червоної гвардії (червоногвардійськими загонами, сформованими на території України).

Фабзавкоми як опора лєнінської партії

Із падінням самодержавства став швидко набирати силу профспілковий рух. Це були як централізовані спілки, так і фабрично-заводські комітети, що створювалися на підприємствах. У міру того, як поглиблювалася господарська руїна й зростала соціальна напруженість, контрольовані меншовиками профспілки втрачали зв’язок із фабзавко-

ми «держави-комуни». Після того, як Лєнін очолив уряд, він одразу заявив: «Величезним перекрученням основних засад радянської влади й цілковитим відмовленням від соціалізму є всяке, пряме чи посереднє, узаконення власності робітників окремої фабрики або окремої професії на їхнє відокремлене виробництво». Такі спроби фабзавкомів радянська держава кваліфікувала як украй небезпечний анархо-синдикалістський ухил. Фабзавкоми позбулися самостійності й були перетворені на первинні організації профспілок.

Розвал російської армії

дотримувалася вся світова соціалдемократія, не виключаючи й Лєніна. У його «Квітневих тезах» 1917 року можна зустріти й таке твердження: «Усунення армії, тобто заміна постійної армії загальним озброєнням народу». Інша річ, що саме із квітня 1917-го прагматичний Лєнін почав розбудовувати підрозділи Червоної гвардії на «німецькі гроші». Тим часом лідерам Української революції доводилося покладатися на співчуття й підтримку колишньої царської армії, користуючись тим, що за роки війни з території України було мобілізовано до 5 млн. чоловіків. Серед цих мільйонів українських селян і робітників знайшлося немало солдатів та офіцерів, яких не треба було вмовляти стати на захист національної революції. На середину травня 1917-го в російській армії було утворено 1337 українських організацій, майже половина з них (615) — на ПівденноЗахідному фронті, майже 300 — у Київському військовому окрузі. Назріла проблема їхнього згуртування у всеукраїнському масштабі. Перший український військовий з’їзд відкрився 18 травня 1917 року. На нього прибули делегати від українських груп та організацій усіх фронтів, Балтійського та Чорноморського флотів, тилових військових частин і гарнізонів усієї Росії, які об’єднували близько 1,6 млн українських військовиків. На останньому засіданні Другого військового з’їзду, який зібрав близько 2 млн армійців, Володимир Винниченко прочитав I Універсал, ухвалений 23 червня Центральною Радою, що починався з історичних слів: «Хай буде Україна вільною!». З’їзд гаряче підтримав Універсал, який започатковував державотворчий процес. Ця підтримка допомогла Центральній Раді успішно протистояти Тимчасовому уряду. Останній не наважився скористатися законами воєнного часу для придушення національновизвольного руху. Українізовані полки російської армії й надалі були надійною опорою вітчизняного державотворчого процесу. Проте, хоч як це парадоксально, опора на армію стала причиною поразки Української Народної Республіки у війні з радянською Росією в зимові місяці 1917–1918 років. Прагнучи заручитися підтримкою рад солдатських депутатів, Владімір Лєнін кардинально змінив ставлення своєї партії до гасла селянських низів у Російській революції: «Землю — селянам!». До серпня 1917-го більшовики інтерпретували це гасло в дусі своєї партійної програми: створення на селі великого виробництва у формі радянських господарств (радгоспів) на базі експропрійованих поміщицьких маєтків і колективних господарств (колгоспів) на основі селянських засобів виробництва. Від серпня вони стали пропагувати це в контексті ідей, яких дотримувалися мобілізовані в армію пролетарські та пролетаризовані верстви селянського населення: «чорний переділ», тоб-

то експропріація орних земель у приватному користуванні та їх зрівняльний розподіл на безплатній основі між тими, хто працює у сільському господарстві. Водночас більшовики взяли на озброєння народну вимогу негайного припинення війни, тобто встановлення сепаратного миру з Німеччиною й Австро-Угорщиною. На фронті й у тилових гарнізонах потужна більшовицька преса взялася пропагувати ці гасла, які руйнували військову дисципліну та вкрай дестабілізували армію. Дезертирство з фронту набрало колективної форми. Солдати розподілялися по земляцтвах і, прихоплюючи зброю, тікали з фронту, поспішаючи до своїх сіл ділити землю. Німецькі генерали спокійно спостерігали за процесом, аж ніяк не намагаючись скористатися цим і розпочати наступальні дії. У наступі не було потреби. Російська історіографія збагатилася вже двома виданнями монографії Владіміра Булдакова «Красная смута. Природа и последствия революционного насилия» (Вид. 2, Москва, 2010. — 968 с.). На жаль, в українській історіографії адекватного дослідження немає. Однак наявні в літературі поодинокі факти вражають. Зокрема, на скликаному 16–17 жовтня Центральною Радою з’їзді губернських і повітових комісарів волинський комісар Андрій Вязлов скаржився: «10 жовтня солдати вчинили погром у місті Острозі; вони ж погромили місто Полонне; по губернії йдуть масові порушення права на аграрнім і лісовім ґрунті». Комісар Летичівського повіту на Поділлі Карпачов казав, що «перехід військ через губернію рівнозначний татарському наїзду, у цих повітах знищено все: засіви, худобу, птахів, спущено воду зі ставів, зруйновано оселі. Солдати ґвалтували жінок. У тих повітах, де перейшло військо, залишилися по селах чорні обгорілі стовпи». Нарешті, висновком у розгляді сюжету про спровокований більшовиками на німецькі гроші розвал російської армії можуть стати гіркі слова професора Дмитра Дорошенка, який брав безпосередню участь в українських Визвольних змаганнях 1917–1918 років на високих посадах, а потім став одним із перших історіографів Української революції: «Генеральному секретарству військових справ удалось досягти повної згоди від вищої команди армії на українізацію війська. Згодився на це і Верховний командуючий генерал М. Духонін (за пару день після цього замордований большевиками), згодився начальник Південно-Західного фронту генерал М. Володченко і начальник Румунського фронту генерал Д. Щербачов. Але то вже не була армія. Це була до краю дезорганізована і деморалізована людська маса, котру треба було якнайшвидше демобілізувати з найменшою шкодою для тих місцевостей, де вона стояла або кудою переходила. Всі ті полки й дивізії, які вітали Центральну Раду й присягали їй на вірність, були вже нічого не варті з військового погляду і навіть небезпечні, бо большевицька зараза ширилась серед них з кожним тижнем, з кожним днем».

Лідерів Центральної Ради стали критикувати за недооцінку розбудови національних збройних сил одразу після поразки Визвольних змагань. Критикують і досі, особливо Володимира Винниченка за його висловлюван«Мирний план Лєніна». Через газету «Солдатская ня щодо запровадження міліцейської системи, тобто озброєння правда» більшовики агітували вчорашніх селян проти війни. Кайзерівські «гранти» цьому сприяли всього народу. Однак такої тези

Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ, доктор історичних наук, профессор Інституту історії України Національної академії наук України. «Тиждень.Ua», 17. 11. 2019.

Світ історії

10

Світ- інфо №164 5 грудня 2019 року

30 років падіння комунізму в Європі

30 років тому тому в країнах Варшавського договору відбулися революції, які призвели до краху комуністичного режиму в Європі і стали провісником розпаду СРСР.

Польща

1 липня 1980 року. У Польщі почалися масові протести і страйки. Їх спричинило зростання цін на м’ясо, що стало результатом соціально-економічної кризи, яка почалася в Польській Народній Республіці наприкінці 1970-х.

14 серпня. Почався загальний страйк на корабельні у Гданську. Страйковий комітет очолив 37-річний електрик Лех Валенса, звільнений із роботи за критику профспілок і участь у протестному русі.

16 серпня. У ніч на 17 серпня через представників 28 страйкових комітетів Труймяста (Гданськ, Сопот і Гдиня) був створений Міжзаводський страйковий комітет на чолі з Валенсою. Серед 21 вимоги комітету першими були дозвіл на створення незалежних профспілок, гарантії права на страйки, забезпечення свободи слова, звільнення політв’язнів і підвищення зарплати. Аналогічні страйкові комітети з’явилися і в інших містах.

17 вересня. Представники 36 регіональних відділень незалежних профспілок, зібравшись у Гдині, утворили єдину організацію під назвою «Солідарність», головою якої став Лех Валенса. До середини листопада вона об’єднала понад 7 мільйонів шахтарів, металургів, транспортників, машино- і суднобудівників кількох промислових регіонів Польщі. До «Солідарності» приєдналися також інтелігенція і представники католицької церкви. До середини 1981-го до організації входили близько 10 мільйонів осіб – це майже половина працездатного населення Польщі.

18 жовтня 1981 року. Помірковано налаштований Станіслав Каня на посаді першого секретаря ЦК ПОРП був замінений на голову Ради міністрів генерала Войцеха Ярузельського.

13 грудня 1981 року. Войцех Ярузельський, побоюючись чергової хвилі страйків і запобігаючи можливій інтервенції СРСР, оголосив про запровадження в країні воєнного стану. Він тривав до середини 1983 року. Лех Валенса був заарештований. За цей період загинуло 115 активістів польської опозиції, структури якої були повністю зруйновані. Після смерті Леоніда Брежнєва Ярузельський почав курс на пом’якшення військового режиму і врешті відмовився від суду над десятьма лідерами «Солідарності».

17 липня 1986 року. Влада Польщі ухвалила закон про амністію, яким скористалися 1200 учасників антиурядових виступів (225 із них перебували у в’язницях). Лютий 1989 року. У лютому-квітні у Варшаві відбулися засідання «круглих столів», у яких узяли участь представники владної Польської об’єднаної робітничої партії і опозиції. Сторони домовилися про створення двопалатного парламенту, частково демократичні вибори в Сейм, де представники опозиції могли розраховувати на максимум 35% мандатів, і демократичні вибори в Сенат – новостворену верхню палату парламенту.

17 квітня 1989 року. Легалізована діяльність «Солідарності». Червень 1989 року. 4 і 18 червня відбуваються вибори до Сейму і Сенату. «Солідарність» займає всі дозволені 35% місць у Сеймі і 99 зі 100 місць у Сенаті. Вересень 1989 року. До влади прийшов перший некомуністичний уряд, який очолив представник «Солідарності» Тадеуш Мазовецький.

Румунія

15 листопада 1987 року. У Брашові на заводі вантажівок «Червоний стяг» спалахнув трудовий конфлікт між робітниками й їхніми начальниками. Причиною конфлікту стало різке скорочення зарплат. Влада жорстоко придушила страйк, близько 300 демонстрантів були арештовані. Румунія тоді переживала складний соціально-економічний період: бракувало продуктів харчування, а електроенергія й опалення подавалися за графіком.

24 листопада 1989 року. XIV з’їзд Румунської комуністичної партії переобрав 71-річного Ніколає Чаушеску на посаду генерального секретаря на черговий п’ятирічний термін.

15 грудня. Почався мітинг у Тімішоарі. Незабаром бунти перекинулися на Бухарест, де на Оперній площі відкрився безстроковий мітинг із вимогою відставки Чаушеску.

19 грудня. Спецслужби відкрили вогонь по демонстрантах у Тімішоарі.

21 грудня. За вказівкою Чаушеску в Бухаресті був скликаний мітинг «на захист завоювань соціалізму». Але мітинг переріс в антиурядові виступи і сутички демонстрантів із міліцією.

22 грудня. Міністр оборони Василе Міля був убитий через відмову стріляти по демонстрантах. Це викликало хвилю гніву серед генералів, армія перейшла на бік учасників протестів. Війська разом із демонстрантами зайняли телецентр у Бухаресті і оголосили, що «диктатура впала». Чаушеску з дружиною намагалися покинути країну, але це їм не вдалося.

25 грудня 1989 року. На військовій базі Тирговіште за вироком військового трибуналу було страчено Ніколає Чаушеску і його дружину Єлену. Прокурор Джике Попа звинуватив Чаушеску в «геноциді, що спричинив 60 тисяч людських жертв, підриві державної влади, організації вибухів у містах, підриві національної економіки і спробі втечі з країни». Під час революції загинули понад тисячу людей.

Угорщина Травень 1988 року. На конференції правлячої Угорської соціалістичної робітничої партії була розкритикована робота керівництва. Янош Кадар подав у відставку з посади генерального секретаря ЦК УСРП. На його місце був обраний центрист Карой Ґросс. В країні поширювалася гласність, почали виникати нові партії і рухи. До кінця 1988 року в країні діяло понад 40 політичних партій і рухів. Жовтень 1989 року. Угорська соціалістична робітнича партія була перейменована в Угорську соціалістичну партію. Партія відмовилася від ідеології марксизму-ленінізму на користь соціал-демократії.

зидентських виборів перемогу здобув Лех Валенса.

ся перші повністю вільні парламентські вибори.

10 листопада 1989 року. Із посади генерального секретаря ЦК Болгарської компартії зміщений лідер Народної Республіки Болгарія Тодор Живков, який правив із 1954 року. Зміна на Петра Младенова привела до лібералізації, масових мітингів і утворення нових політичних сил. Це стало початком так званої «Ніжної революції» в країні.

Лютий 1990 року. Болгарська комуністична партія відмовилася від монополії на владу і марксистсько-ленінської ідеології, а через кілька місяців була перейменована в Болгарську соціалістичну партію. Червень 1990 року. У країні пройшли перші з 1931 року вільні вибори. Їх виграла Болгарська соціалістична партія, яка отримала 211 із 400 місць, але це була піррова перемога. «Союз демократичних сил» посів друге місце, перемігши у великих містах. Прихильники опозиції почали кампанію громадянської непокори.

6 липня. Петр Младенов подав у відставку з посади президента.

1 серпня. Парламент обрав президентом Желю Желева. Грудень 1990 року. «Союз демократичних сил», Болгарська соціалістична партія і «Болгарський землеробський союз» сформували коаліційний уряд на чолі з безпартійним юристом Димитром Поповим.

1 лютого 1991 року. Початок економічної реформи з лібералізацією цін і девальвацією валюти.

Чехословаччина

9 грудня 1989 року. У другому турі преЖовтень 1991 року. У Польщі відбули-

Болгарія

Березень- квітень 1990 року. Перші вільні парламентські вибори в Угорщині після 1947 року. Перемогу здобув «Угорський демократичний форум», лідер якого Йожеф Анталл став прем’єр-міністром.

17 листопада 1989 року. Масова студентська демонстрація відбулася в Празі. Спочатку під студентськими гаслами, але потім почали лунати політичні. Поліція жорстоко розігнала демонстрацію, що призвело до масових протестів в усій Чехословаччині.

18 листопада. До акцій студентів приєдналася творча інтелігенція з театрів.

23 листопада. На Вацлавській площі в Празі пройшла багатотисячна робітнича демонстрація на підтримку студентів.

24 листопада. Під тиском демонстрантів, яких очолив «Громадянський форум», створений із декількох опозиційних організацій, керівництво чехословацької Компартії на чолі з Мілошем Якешем подало у відставку, а опозиції була запропонована чверть місць в уряді.

26 листопада. У Празі відбувся мітинг, у якому взяли участь близько 700 тисяч осіб.

27 листопада. Загальнонаціональний страйк. Учасники протесту вимагали скасування конституційної норми про провідну роль Компартії, відставки скомпрометованих представників партії і уряду, з’ясування обставин розгону протесту 17 листопада, а також проведення вільних виборів.

29 листопада. Парламент скасував статтю про провідну роль Компартії.

10 грудня. Президент Чехословацької Соціалістичної

Республіки Ґустав Гусак доручив прем’єрові сформувати перший із 1948 року некомуністичний уряд.

29 грудня. Парламент обрав голову «Громадянського форуму» відомого дисидента Вацлава Гавела на посаду президента держави, а лідер «празької весни» 1968 року Александр Дубчек став головою парламенту.

1 січня 1993 року. Чехословаччина добровільно і мирно розділилася на дві держави: Чехію і Словаччину.

11

Cвіт історії Церковний та громадський діяч, політв’язень радянського режиму Климентій Шептицький

11

Світ- інфо №164 5 грудня 2019 року

17 листопада 1869-го в селі Прилбичі на Львівщині народився Климентій Казимир Шептицький. Походив з одного й найстаріших українських аристократичних родів Галичини, брат митрополита Андрія Шептицького. Здобув гарну освіту: закінчив гімназію у Кракові, навчався в університетах Кракова, Мюнхена і Парижа, отримав ступінь доктора права. Працював адвокатом, депутат австрійського парламенту. Але в 1907-му Казимір Шептицький полишив перспективну політичну кар’єру, а за кілька років став монахом під іменем Климентія у студитському монастирі в Кам’яниці на Балканах. Що стало повною несподіванкою для тогочасного суспільства. Як пояснює ієромонах Юстин Бойко: «…покликання до монашества у Казимира (Климентія) зародилося ще в юності. Та коли він вперше про це сказав матері, вона зробила два висновки: він ще не готовий до цього і мусить перейти випробування життям, а друге те, що батько, Ян Кантій Шептицький, не погодився б на те, що два сини будуть у монастирі. Тому в одному з листів мати радить йому, щоб він пройшов гартування часом свого наміру вступу до монастиря». І після смерті матері «він починає сходити з політичної арени і ставати ближчим помічником свого брата Андрія». Здобув богословську освіту в єзуїтській колегії в Інсбруку, висвячений на священика. Згодом повернувся у Львів. Настоятель Унівського монастиря (1918), ігумен Святоуспенської Унівської лаври (1926). Засновував монастирі, допомагав братові в управлінні церквою. При цьому був надзвичайно скромною люди-

ною: разом із монахами-студитами чергував на кухні та в монастирі, носив дуже вбогий одяг. У келії мав тільки залізне ліжко, шафу, столик і клячник для молитов. За деякими свідченнями, в 1939-му був таємно висвячений на єпископа митрополитом Андрієм Шептицьким (хоча достовірних документальних свічень тому поки не знайдено). Під час Другої світової війни разом із братом Андрієм урятував кілька сотень єврейських, польських та українських дітей від нацистів. Як згадував Адам Даніель Ротфельд: «Брати Шептицькі надавали допомогу, ризикуючи власним життям. Одним із врятованих ними був пізніший головний рабин Військово-повітряних сил Ізраїлю, а пізніше головний рабин Аргентини Давид Кагане». Коли радянський уряд взяв курс на ліквідацію унії і 11 квітня 1945-го заарештував всіх греко-католицьких єпископів, а священиків стали схиляти до «об’єднання», Климентій Шептицький фактично став на чолі церкви. Він закликав не коритися тиску, зібрав підписи 61 священика з проханням звільнити заарештованих і припинити переслідування греко-католиків.

5 червня 1947-го 78-річного Климентія заарештували радянські спецслужби (просто в келії, під час молитви), звинувативши в антирадянській діяльності та співпраці з ОУН. «Шептицький Клемент був впливовою особою у формування націоналістичного руху й відіграв важливу роль у практичній боротьбі ОУН-УПА проти радянської влади» – записав у постанові про арешт майор МГБ Божко. Далі були півроку допи-

Климентій Шептицький з монахами-студитами

Фотографія Климентія Шептицького з його досудової справи тів (переважно нічних) і тортур, але він не назвав жодного прізвища і не пішов на співпрацю з владою. Засуджений на 8 років, покарання відбував у сумнозвісному Владимирському централі. Одна з працівниць тюрми Варвара Ларіна згадувала: «Був дуже високий, з бородою. Коли ми приносили їжу, він завжди посміхався. Часто дивився у вікно». Постійно хворів, більшість ув’язнення провів у лазареті. Помер 1 травня 1951-го о 21.30 в тюремній лікарні, похований десь на церковному цвинтарі – тіло кинули в яму і засипали землею, не залишивши жодних позначок. Монахам-студитам у 2000-му так

і не вдалося відшукати його могилу. Реабілітований у 1991-му. За порятунок євреїв у роки Другої світової війни в 1996му удостоєний звання «Праведник народів світу». 27 червня 2001-го зарахований до лику блаженних (беатифікований) Папою Римським Іваном Павлом ІІ під час візиту до Львова. Ім’я Климентія Шептицького присвоєно Музею народної архітектури і побуту у Львові (2016). «Аристократ – це не той, хто має багато, а це насамперед людина, яка в своєму житті сповідує цінності і за ці цінності готова страждати, а навіть померти. Шептицькі були справжніми аристократами духу, як їх часто називають. А як їх сприймали монахи студити? Вони носили їх на п’єдесталі, бо не могли зрозуміти, як люди-аристократи, які мали можливість себе реалізувати та послужити Богу в іншій спосіб, прийшли до них і з ними разом служили». (Ієромонах Юстин Бойко). Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті Чернігів

Німеччина

7 жовтня 1989 року. Уряд Східної Німеччини пла-

нував масштабно відзначити 40-річчя утворення НДР. Із цього приводу члени правлячої прорадянської Соціалістичної єдиної партії Німеччини (СЄПН) організували мітинги. Але в багатьох містах стихійно виникли протести проти владного режиму.

18 жовтня. Генеральний секретар СЄПН Еріх Хонекер оголосив про падіння радянського режиму в країні і склав повноваження. Генсекретарем партії став Еґон Кренц, який відокремив партію від уряду.

4 листопада. На площі Александерплац у Берліні зібралося близько 400 тисяч людей. Вони вимагали відставки уряду, свободи слова і вільних виборів. По всій НДР почалися протести.

9 листопада. Берлінський мур, який розділяв НДР і ФРН майже 30 років, був зруйнований громадянами. Березень 1990 року. В НДР відбуваються парламентські вибори. З великим відривом перемагають східнонімецькі християнські демократи. Травень 1990 року. ФРН і НДР підписують договір про створення єдиного економічного простору. У Бонні починаються переговори за участю НДР і ФРН, СРСР, США, Франції і Великої Британії. Найбільше суперечок викликає питання про входження майбутньої єдиної Німеччини в військові блоки.

16 липня. Керівники ФРН і СРСР Гельмут Коль і Михайло Горбачов домовляються за всіма спірними пунктами. СРСР погодився на входження об’єднаної Німеччини в НАТО, був визначений термін виведення радянських військ із території НДР.

3 жовтня 1990 року. НДР приєднується до зони дії Основного закону ФРН, Німеччина стає єдиною країною. Тетяна ЯРМОЩУК, Михайло АГЕЄВ «Настоящее время», 21. 09. 2019 р.

Важные задачи земледельцев Сельские труженики, как и все советские люди, готовят достойную встречу XXVI съезду КПСС. Огромный прилив творческой активности вызвал на селе проект ЦК КПСС к XXVI съезду партии «Основные направления социального и экономического развития СССР на 1981 — 1985 годы и на период до 1990 года». В этом важнейшем документе партии намечены высокие рубежи нашего движения вперед начертана программа действий коммунистов, всех трудящихся на восьмидесятые годы.

Заголовки публикацій номера:

30 років падіння комунізму в Європі

10

Сторінками старих газет

Равнение — на лучших! За честь заводской марки Планы партии — дело всего народа Работать с землей, не жалея сил! Важный резерв В интересах хозяйств Повышаем культуру производства Силами звеньев На финише года — ударный труд! Из отстающих — в передовые На новые рубежи Заботы строителей При меньших затратах — больше продукции Чтобы росла эффективность На основе поточной технологии Четкий ритм комплекса «Сельская жизнь», газета Центрального Комитета КПСС, 13. 12. 1980 г.

Кривава історія російської літератури Олександр Пушкін — застрелений на дуелі. Михайло Лермонтов — застрелений на дуелі. Федір Достоєвський — засуджений до смертної кари, заміненої на каторгу. Лев Толстой — відлучений від церкви. Олександр Герцен — висланий з Росії у вигнання. Іван Тургенєв — помер в еміграції в Парижі. Сергій Єсєнін — повісився, за деякими даними був убитий чекістами. Володимир Маяковський — застрелився, але смерть також оповита таємницями. Іван Бунін — мусив емігрувати з Росії після приходу до влади більшовиків, помер в еміграції у Франції. Олександр Блок — за наказом Лєніна не випущений на лікування за кордон, відтак передчасно помер у 40 років. Марина Цвєтаєва — повісилася, повернувшись з еміграції в СРСР, чоловік був убитий, донька ув’язнена. Анна Ахматова — чоловік, поет Микола Гумільов, розстріляний, син Лев ув’язнений, саму поетесу надовго викреслили з літературного життя. Осип Мандельштам — розстріляний. Борис Пільняк — розстріляний. Борис Корнілов — розстріляний. Ісак Бабель — розстріляний. Олександр Солженіцин — ув’язнений в радянські табори, потім висланий з СРСР. Варлаам Шаламов — ув’язнений у табори. Йосип Бродський — примусова психлікарня, потім заслання і еміграція. Цей перелік далеко і далеко не повний.

Росіяни про Росію

Василий Васильевич Розанов (1856 — 1919), русский философ:

Після падіння Берлінського муру потік автомобілів прямує зі Східної у Західну Німеччину

Мы, московиты, споили киргизов, чемерис, бурят и других. Ограбили Армению и Грузию. Запретили даже богослужение на грузинском языке, обокрали богатейшую Украину. Европе мы дали анархистов П. Кропоткина. М. Бунина, апостолов руины и палачества Шигалева, Нечаева, Ленина и т.п. Моральная грязь. Московия — это чудовище, которым даже ад побрезговал бы и изрыгнул бы на землю.

12

Світ історії Чернігівщини

З нагоди 150-річчя з дня народження видатного педагога Лідії Платонівни Деполович 20 листопада в рідному селі печого навчання, індивідуального підходу, і сьогодні є актуальними для дагога — Ковчині Куликівського ранової української школи. йону, в школі імені Лідії Деполович, відбулася четверта районна краПрезентацію із архівними світєзнавча конференція, присвячена линами про життєвий шлях і педа150-річчю з дня народження видатгогічну діяльність Лідії Деполович представив директор Інституту раного українського педагога. діолокаційних технологій, член НаВзяли участь київські і черніціональної спілки краєзнавців, урогівські науковці, краєзнавці, чледженець Ковчина і також співавтор ни районного краєзнавчого осередку, учителі, бібліотекарі району, книги про видатну землячку Сергій Спутай. посадовці Куликівської селищної Лідія Платонівна Деполович наоб`єднаної територіальної громади. Привітала гостей директор родилася 27 листопада 1869 року школи Раїса Шило. в селі Ковчин у родині священника Платона Деполовича. Видатний Відкриваючи конференцію, Куукраїнський педагог і методист поликівський селищний голова Натачаткової освіти. Укладач букваря лія Халімон, колишня вчителька і директорка школи, співавторка книги про Лідію Деполович, подякувала поважному товариству науковців, які підтримали прагнення куликівських краєзнавців відродити незаслужено забуте ім`я видатної землячки, життя і педагогічна діяльність якої тісно пов`язані з Ковчином. Педагогічний і методичний спадок Лідії Деполович, її практична діяльність, заснована на принципах дитиНауковці — учасники конференції. ноцентризму, розвиваю-

З учнями Ковчинської школи.

Пам’ять – нескінченна книга, в яку записано все: і життя людини, і життя країни. Та багато сторінок вписано в нашу історію кривавим та чорним. Особливо вражаючі сторінки, де смертельним шрифтом вкарбовані слова: голод, голодомор. У листопаді кожного року ми вшановуємо загиблих у часи голодомору.

До уваги читачів спогади жителя села Кладьківка Куликівського району Гурина Петра Гавриловича, 1927 р. н. *** У 1928 р. у Кладьківці організувався перший колгосп. В нього записалося лише 18 дворів. У першу чергу в колгосп йшли ті, хто був бідняком. Голод 1933 року забрав

під назвою «Нумо читати!», що вийшов друком у 1926. Цей підручник витримав більше 19 видань. Аж до початку 60-х років учні початкової ланки в Україні вчилися читати саме по цьому букварю. По ньому ж на той період навчалися і українці діаспори в Канаді.

1900 року розпочала педагогічну діяльність учителькою у земській школі села Количівка, вчителювала у Ковчині і Чернігові, з 1927 - у школах Києва. Відома як складач і упорядник посібників для навчання грамоти. Померла 20 березня 1943 року від знесилення голодом і холодом в окупованому німцями Києві. Похована у столиці. Щоб увічнити пам»ять видатної землячки вдячні ковчинці назвали місцеву школу та одну з вулиць села на її честь. В Куликівській громаді встановлено педагогічну премію імені Лідії Деполович. Про педагогічний і методичний доробок Лідії Деполович говорили на конференції чернігівські науковці: голова обласної організації Національної спілки краєзнавців України, кандидат історичних наук Олександр Коваленко, завідувач кафедри обласного інституту післядипломної освіти ім. К. Ушинського Андрій Давиденко, завідувач кафедри цього ж закладу, дійсний член Української

У Ніжині з'явиться музей видатного мореплавця Юрія Лисянського

Лідія Деполович в Чернігові.

Вільної Академії наук у Канаді Станіслав Пономаревський, доцент цього закладу Людмила Іваненко. За особистий внесок у розвиток краєзнавства на Куликівщині Олександр Коваленко вручив Почесну грамоту обласної організації Національної спілки краєзнавців України заступнику селищного голови Володимиру Повознику. Учителі у своїх виступах розповіли про практичне застосування спадку Лідії Деполович в сучасній педагогіці. Гість конференції – директор Педагогічного музею України Національної академії наук України Олександр Міхно наголосив, що написані Лідією Деполович у період німецької окупації Києва листи до сина у формі щоденника є унікальним джерелом відомостей очевидця тих подій. Науковець подарував школі копію музейного раритету - перемальованого вчителькою з Донеччини від руки букваря Лідії Деполович та книгу з афоризмами видатного українського педагога Василя Сухомлинського. На завершення конференції Наталія Халімон і ковчинський краєзнавець Михайло Мороз представили видані цьогоріч книги про історію населених пунктів та видатних людей Букварі Деполович. Куликівщини.

Ті дні у пам’яті багато життів у селі. Нова влада у селі забирала все – зерно, речі. Хто сперечався, у того могли забрати і хату. У селі проводились торги. Там конфісковані речі продавали людям. Найчастіше тим, хто був при владі (активу). Найбільш ревно вислужувалися ті, хто в минулому були бідняками. В Кладьківці було люте колгоспне начальство. У сусідньому селі Воловиці великого голоду в 1933 році не було. Сільська влада там була розумніша. Вони своїх людей не грабували. Кладьківчани несли туди домашні речі, щоб обміняти на продукти. Щоб не вмерти з голоду, люди пекли з липового листя і обмішки млинці (лабети). Розповідали про хлопчика 9 років, який від холоду і голоду заліз прямо в піч і там помер. У озері Вільжин ловили ракушки і їли. У Кладьківці були створені спеціальні бригади (6-7 чол.) із комсомольців, комуністів, «обіжених» (тих, хто нічого свого не мав і не хотів працювати, вони повинні були допомагали грабувати людей, щось від цього перепаде і їм). Організаторами всього були комуністи. При вході в хати ніяких документів не показували. Все в хаті перевертали. Шукали скрізь: в хатах, на городах, в колодязях навіть. Люди, звичайно, ховали власне майно. Зерном набивали подушки. В однієї жінки були вороч-

ки із зерном. Забрали. «Чим же я буду сіяти?- плаче жінка. – В мене ж сім’я.» Її побили. Хто був хитріший - вижив. Хто зумів приховати продукти або пішов у колгосп. Тих менше грабували. На Стягайлівці одна сім’я не пішла в колгосп. Матір засудили. Діти пішли по світу. Хату забрали. Трагічна доля Куксенка (діда вчительки Куксенко Наталії П.). У 30-х він не пішов у колгосп. На нього були накладені великі податки. Платити не було чим. У 1937 році його, як ворога народу, засудили на 10 років таборів. Без права переписки. Це тоді означало одне розстріл. Пізніше вдалося встановити, що він був засланий на Соловецькі острови. У нас була цегельня. Там виробляли цеглу - сирець. Побудували арку, на ній - дзвін. Поряд стояли казани. У них варили затируху (житнє борошно з водою). В обідню пору дзвонив дзвін. Люди з колгоспного поля йшли обідати. В першу чергу активісти грабували «куркулів» (тих, хто жив заможніше). А у війну1941- 1945 років ці «куркулі» і їх діти захищали Батьківщину від німців. На полях колгоспне добро охороняли об’їздчики. У них в руках були батоги. Малі діти хотіли їсти. Рачки повзли по полю, шукаючи зелений горох. Об’їздчики їх били. Одну жінку в селі засудили до семи років тюрми за те, що збирала на колгоспному полі коло-

Світ- інфо №164 5 грудня 2019 року

ски (Овдієнко). В таборі на ній одружився один із начальників (вона була красивою). Так і врятувалася. У мого діда був гарний сад (ми жили на Стягайлівці). У 1933 році до нашого саду збігалося багато голодних дітей (з великим пухлими животами). І набивали голодні животи зеленими грушами. Мати пекла коржики з полови, листя. Я їх носив пастухам. Багато голодних дітей ходили селом по «куски» ( просили милостиню). Біля Старої школи стояли 4 комори. В одній із них була макуха. Вона пахла на всю округу. Голодні люди збігалися на запах. Коли не було начальства, комірник кидав людям грудки макухи. Ті жадібно гризли її. Ламали, навіть, зуби. Квіти акації, липове листя, конюшина дика — це була наша їжа. Наше село Кладьківка в окрузі було найбагатшим. Тут раніше були 2 лісопильні заводи біля Десни, млини. Люди возили «хуру» (ліс) на Ніжин. Мали гроші. У голод 1933 р. люди міняли речі на їжу. У містах були організовані «Торгсини». Тут за продукти у людей видурювали золото, дорогоцінності, одяг. Скільки людей померло в Кладьківці у голод 1932-33 рр., за радянських часів ніхто не говорив. Записав Анатолій Чумаченко, вчитель, краєзнавець. с. Кладьківка Куликівського району.

У дворі храму Іоана Богослова є родовий будинок Лисянських. Майбутній адмірал, учасник кругосвітнього плавання Юрій Лисянський був сином протоієрея цього храму. Зараз храм переданий єпархії, а будинок облрада планує передати ніжинській громаді. Пропозицію створити музей Лисянського на базі даного будинку озвучив у міській раді директор Ніжинського краєзнавчого музею ім. Івана Спаського Геннадій Дудченко. Музей планується зробити відділом краєзнавчого музею. Начальник міського управління культури Тетяна Бассак назвала відкриття нового відділу музею вимогою часу і нагадала, що в Музеї рідкісної книги Ніжинського університету ім. М. Гоголя діє музейно-меморіальна кімната про Лисянського «Мандрівник козацького роду», і будинок вписується в заходи у Ніжині, пов'язані з життям і діяльністю навколосвітнього мореплавця. «Будинок потрібно технічно прийняти, узаконити, щоб його отримала Ніжинська громада, і створити там відділ краєзнавчого музею», зазначила Т. Бассак.

Новий номер журналу «Сіверянський літопис» Ось уже третє десятиліття в Чернігові виходить цей науковий, історико-краєзнавчий журнал. Весь цей час його редактором, душею і натхненником є відомий чернігівський журналіст, історик Сергій Олегович Павленко, автор багатьох книг і публікацій про гетьмана Івана Мазепу і його добу. Засновники журналу: Національний університет «Чернігівськаий колегіум» ім. Т. Шевченка, Всеукраїнське товариство «Просвіта» ім. Т. Шевченка, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського Національної академії наук. Видається за фінансової підтримки Чернігівської обласної держадміністрації. Журнал включено у перелік наукових видань, публікації яких зараховуються для захисту дисертацій з історії. Журнал надходить у головні бібліотеки України, а також до інших культурологічних закладів, у тому числі в США, Канаду, Великобританію. Його можна передплатити в будьякому поштовому відділенні. Сайт журналу: www.siver-litopis.cn.ua Щойно вийшов № 4-5 журналу за цей рік. Ось його основні публікації. Дудко О. Кераміка середини ХІІІ століття з розкопок у Новгороді-Сіверському. Келембет С. Литовсько-католицькі князі в Сіверській землі: 1401–1452 рр. Доценко А. До історії маєтності родин Лизогубів і Кейкуатових – села Бігача і Троїцької церкви XVIII cт. Миколайко Т. Іcторія, особливості архітектури та реставрації дзвіниці Троїцько-Іллінського монастиря. Литовченко О. З історії повсякденного життя Чернігівського Єлецького монастиря у другій половині XVIII – на початку XIX ст. Юхно Ф. Чернігівський Троїцький монастир у 1943–1962 рр. о. Мицик Ю., Тарасенко І. З нових документів до історії Сіверщини (ХVІІ–ХVІІІ ст.). Гаврилов В. Соціальна адаптація фронтовиків до життя в умовах мирного часу (1945–1950 рр.). Коропатник М. Кубань: від української колонізації до її зросійщення. Мамалага В. Родина гетьмана Дем’яна Ігнатовича. Читайте в бібліотеках і на сайті журналу.

Світ- інфо №164 5 грудня 2019 року

Світ історії Чернігівщини

13

Батурин — гетьманська столиця

Гетьманський Батурин часів Кирила Розумовського Діяльність гетьмана Кирила Розумовського наскрізь пронизана любов’ю до України та Батурина зокрема. Не випадково своєю гетьманською резиденцією Кирило Розумовський обирає місто Батурин, якому випала доля кілька десятиліть бути центром політичного та культурного життя Гетьманської України, осередком формування інтелігенції, столицею визначних державних керманичів Дем’яна Ігнатовича, Івана Самойловича, Івана Мазепи, Пилипа Орлика. Гетьман усвідомлює, що Батурин впродовж років був і залишається для українців символом боротьби за власну незалежну державу. Саме тому він ініціює підписання 24 серпня 1750 р. імператорського указу про повернення гетьманського осідку до Батурина: «Малороссийскому Гетману резиденцию свою иметь в Батурине, так как и прежние Гетманы оную там же имели, и бывший тамо город возобновить», який дозволив гетьману Кирилу Розумовському пітвердити значимість своїх попередників та зберегти пам’ять про них. З Батурина Кирило Григорович керував гетьманською державою 14 років, зробивши спробу відродити Гетьманщину у повній її самостійності, незважаючи на абсолютну владу російського монарха. У місті, яке мало відповідати своєму високому державному значенню, Кирило Григорович розпочинає будівництво низки державних та приватних споруд. Таке планове будівництво столиці отримало від гетьмана назву «Національні строєнія» і дало поштовх до економічного та промислового розвитку міста, адже виготовлення та по- стачання будівельних матеріалів потребувало значних видатків та їх місцевого виробництва. Тому для забезпечення потреб гетьманського будівництва запрацювала потужна батуринська промисловість: цегельні заводи, суконна мануфактура, завод воскових свічок, завод по виготовленню кахлів, лісопильня, млини та ін.

Кирило Григорович облаштовував свою резиденцію за найвищими тогочасними стандартами: для планування, ведення будівельних робіт та контролю за новоствореними підприємствами він організовує нову адміністративну структуру – «Експедицію Батуринського та Глухівського будівництва». Відбудова гетьманського Батурина здійснювалася швидкими темпами за безпосередньої участі видатних майстрів ХVІІІ ст., зокрема Андрія Квасова та Антоніо Рінальді. До нашого часу центр міста зберіг планування вулиць, виконане за бажанням Кирила Розумовського ще у другій половині ХVІІІ ст. Щоб гетьманська столиця стала осередком освіти Гетьманщини, Кирило Григорович виношував амбітний задум – відкриття Батуринського університету. Проект цього навчального закладу було розроблено в 1760 р. на основі статутів німецьких університетів, серед яких він вирізнявся новітньою структурою навчальної програми. Переймався гетьман і наданням медичної допомоги жителям столиці. Саме йому належить ініціатива відкриття першої лікарні у Батурині. Медичний заклад, відкритий у 1751 р., планувався на 40 ліжок, мав декілька будівель, у яких розміщувалися хворі, лікар, фельдшер та інші служби, й у повній мірі відповідав вимогам того часу, був першим подібним медичним закладом на теренах Гетьманщини. Не забував Кирило Розумовський і про культуру. Його захоплення музикою, театром, образотворчим мистецтвом та літературою вплинуло на культурний розвиток столиці, згуртувавши навколо гетьмана цінителів прекрасного. У своєму гетьманському маєтку в Батурині він мав велику картинну галерею, в якій свято зберігав портрети Івана Мазепи, Пилипа Орлика, Павла Полуботка, Семена Палія та Петра Дорошенка. Далеко за межами Батурина була відома і його чи-

сельна бібліотека, що нараховувала близько 2000 томів книг, написаних кількома європейськими мовами. Також у бібліотеці гетьмана зберігався Літопис Батурина, який висвітлював історію міста ХVІІ–ХVІІІ ст. На схилі свого життя Кирило Розумовський повертається вікувати до Батурина, будує величний палацово-парковий ансамбль і Воскресенську церкву, свою усипальницю, поряд з Мазепиною Цитаделлю – там, де полягли і навіки спочили борці за незалежність України 1708 р. Саме похованням у Батурині Розумовський зробив це місце пам’ятним для багатьох наступних поколінь, адже де тлін гетьмана – там і гетьманський дух. Кирило Григорович залишився в історії України одним із найславніших її синів і патріотів, видатним державним і політичним діячем ХVІІІ ст. Своєю державницькою і реформаторською діяльністю він зробив значний внесок у відродження Української незалежності та відродження міста Батурин. Юлія ФУРСОВА, завідуюча відділом «Палац гетьмана Кирила Розумовського»

Нестаріючі дуби заповідника Батурин – це безцінні пам’ятки архітектури, історії, археології і природи, які охороняються державою. Парк «Кочубеївський», що входить до складу НІКЗ «Гетьманська столиця», є унікальною пам’яткою садовопаркового мистецтва XVII ст. Парк – невід’ємна складова садиби генерального судді Василя Кочубея, і за своїм ландшафтним стилем та сприйняттям є пейзажним витвором мистецтва. Сам парк буяє шелестом листя на деревах, різноманіттям квітів, трав, насаджених самою природою. На території парку «Кочубеївський» налічується до 20-ти видів дерев, найшановнішим з яких є дуб. Ці багатовікові дерева – живі свідки історичних подій, герої народних переказів, легенд та спогадів, пов’язаних з багатьма відомими історичними постатями. Ці дерева мають символічну і естетичну цінність, пов’язують минуле з майбутнім. Не злічити, скільки часу минуло відтоді, як дубове коріння переплелося з батуринською землею, які події відшуміли біля цих величних і мовчазних свідків. Збереженням могутніх дубів, доглядом за ними займаються працівники паркових відділів НІКЗ «Гетьманська столиця», що вивчають дану тему, беруть участь у конференціях, обмінюються досвідом. У квітні 2018 р. працівники взяли участь у ІІІ Міжнародній науковопрактичній конференції «Історичні, правові та природоохоронні аспекти збереження пам’ятних багатовікових дерев», організованій Національним університетом біоресурсів і природокористування України та НІКЗ «Чигирин». На засіданні було зазначено, що на території України зростають тисячі багатовікових дерев, серед яких є декілька десятків дерев з винятковим історичним і культурним значенням – дуб Максима Залізняка, дуби Тараса Шевченка, дуби Петра Могили, дуб академіка Погребняка, дуб Вітовта тощо. Дослідження багатовікових дерев України сприятимуть ідентифікації та збереженню національної природної спадщини. У батуринському парку «Кочубеївський» збереглися багатовікові дуби, зокрема дуб черешковий (Quercus robur), яких налічується більше двадцяти екземплярів. Їх середній вік сягає понад 300 років і вони є свідками багатьох історичних подій гетьманського Батурина, зокрема, і романтичного кохання гетьмана Івана Мазепи і красуні Мотрі Кочубей. Ро-

мантична історія їхніх взаємин розгорталася під кремезним дубом, що вкривав своєю прохолодою тремтливе кохання. Цей свідок людського щастя, котрого місцеві прозвали «Дубом Мотрі», шелестів своїм листям на Кочубеївщині. Та в 70-х роках ХХ ст. легендарний «Дуб Мотрі» згорів від влученої в нього блискавки. Завдячуючи Віталію Кононову і «Партії зелених України» 22 травня 2003 р. на території парку було урочисто відкрито пам’ятний знак великому коханню і його символу – дубу. Дубами парку «Кочубеївський», які перенесли незлічену кількість буреломів та негод і ще, мабуть, багато побачать на своєму віку, можна помилуватися і сьогодні. Наприклад, росте в парку канадський дуб (Quercus rubra), якого ще називають червонолистим – по кольору листя в осінню пору. Їх на території парку налічується біля десяти, а орієнтовний вік цих дубів – до 150 років. За формою листя дубів може бути лопатевим чи зубчастим. Гілки, як правило, зігнуті – пагони дерева тягнуться до сонця, і з цієї причини змінюють свій напрямок в залежності від погоди, періоду року і часу доби. Коренева система дубів відмінно розвинена, коріння його не менш потужне, ніж він сам, і йде глибоко в землю. Восени 1999 р. на території парку «Кочубеївський», з південного боку від Будинку генерального судді В. Кочубея, народний депутат України Олександр Пухкал та видатний співак, Герой України Дмитро Гнатюк посадили молодий червонолистий дуб – на честь перенесення землі з місця поховання гетьмана І. Мазепи з румунського міста Галац до Батурина. Цей дуб – свідок новітньої історії міста. Багатовікові дерева – також об’єкти охорони держави. На відміну від кам’яниць, скульптур чи археологічних решток, вони живі, тому потребують щоденного догляду, лікування за новітніми технологіями. Саме ці завдання успішно виконують працівники паркових відділів НІКЗ «Гетьманська столиця». Наталія КОШТУРНА, завідуюча відділом «Парк біля палацу Кирила Розумовського» Науковці Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця»

Фотоархів

Українські жінки із села Шкарівка, Київщина, 1927рік. Через 6 років всі, крім двох, загинули під час голодомору. Олександр АЛВАЄВ

На цій світлині серед гурту школярів села Кобижча, що у Бобровицькому районі на Чернігівщині, могла бути і моя бабця Ольга. Але її там немає. У цей час десятирічну Олю Овсієнко (після заміжжя — Соломаху) на підводі з клунком особистих речей відправили у Прилуки до місцевого сиротинця. Бо саме в 1933 році від голодної смерті померли її розкуркулені батьки. Пам’ятаю, як ще у дитинстві моя бабця розповідала, як місцеві комсомольці і активісти ходили по сільських хатах, виганяючи напівживих, пухлих від голоду і заморених працею селян зустрічати перший у селі колгоспний трактор. При цьому люди мали де-

монструвати радість і безмежне щастя. Не всі селяни після урочистого мітингу повернулися додому. Дехто помер під час мітингу. А декого, як і батьків Олі, знайшли пізніше мертвими під чужим парканом. Вони кілька сот метрів не дійшли додому. Під парканом так і пролежали їхні тіла більше доби. Бо нікому їх було прибрати. На знімку діти не виглядають змореними і нещасними. І, дивлячись на них, можна подумати, що в Україні не було й голоду... Олександр СОЛОМАХА «Історія як вона є…»

14

Світ історії Чернігівщини

Світ- інфо №164 5 грудня 2019 року

Цікаві факти про мальовничий Седнів

Селище Седнів Чернігівського району привертає все більшу увагу туристів та екскурсантів. Чому його варто відвідати і що тут можна побачити?

У давньоруські часи містечко звалося Сновськ, за назвою річки Снов, на високому березі якої й виникло поселення, а згодом – фортеця. Вперше згадується у 1068 р. у «Повісті минулих літ»: «половцем воюющим около Чернигова, Святослав… изъиде на нь ко Сновеску… одоле и тако бьеми, друзіи потопоша въ Снови». Свою сучасну назву – Седнів - містечко має з ХVІІ ст. Приблизно наприкінці цього ж століття Седнів перейшов у власність впливової козацько-старшинської родини Лизогубів. У другій пол. ХVІІІ ст. Седнів був сотенним містом і досить помітним торгівельним центром. Тут відбувалися два значні щорічні ярмарки. З того часу збереглися, зокрема, цікаві відомості про таку собі пані Гошко, яка займалась виготовленням смачних пряників, які півроку (!) не черствіли. Свою продукцію вона поставляла до імператорського двору, отримала перше місце на виставці в Парижі. У 1846 та 1847 рр. у Седневі, в маєтку Лизогубів, гостював Тарас Шевченко. Тут він написав картини «Коло Седнева», «У Седневі», «Чумаки серед могил», поему «Відьма». Тут також бували Борис Грінченко, Леонід Глібов та багато інших діячів.

Власником Седнева наприкінці ХVІІІ ст. став Яків Кіндратович Лизогуб (?-1698), полковник канівський, потім чернігівський, генеральний осавул, наказний гетьман. Його онуком був Яків Юхимович Лизогуб (1675-1749), політичний та військовий діяч, автор цінного історичного джерела – Лизогубівського літопису (1742 р.). Ще слід згадати Семена Юхимовича Лизогуба (1689-1734). Він є прадідом Миколи Гоголя. Враховуючи, що матір’ю Семена Юхимовича була Любов Дорошенко – донька гетьмана Петра Дорошенка, а дружиною – Ірина Скоропадська – донька гетьмана Івана Скоропадського, Гоголь є нащадком двох українських гетьманів. Кожен з представників цього роду чимось прославився. Так, одним із зачинателів української фортепіанної музики вважають Олександра Івановича Лизогуба (1790-1839). В центрі Седнева бачимо Воскресенську церкву (до 1880 р. — церква Різдва Богородиці). Цей чудовий зразок українського бароко був зведений у 1690 р. Яковом Лизогубом як родинна усипальня. На початку 20-х років ХХ ст. усипальню було відкрито, і очам «розкрадачів гробниць» предстали 44 муміфікованих тіла. Добре зберігся й одяг. Ці речі потрапили до музеїв, а от тіла демонстрували на атеїстичних виставках, аби довести пролетаріату, що зберігатися можуть не тільки «мощі святих», а й «мощі» цілком світських людей.

Зараз у храмі є тільки одне поховання. На подвір’ї храму побачимо могилу (щоправда, символічну) місцевого блаженного – Гриця Золотюсінького. Кажуть, ця людина була прозорливою й передбачала майбутнє. А сьогодні тут загадують бажання. Поруч із храмом зберігся житловий будинок, збудований у 1690 р. Це Кам’яниця Лизогубів. Приміщення схоже на міні-замок завдяки надбудованій вежі у псевдоготичному стилі зі стрільчастими вікнами. Можливо, тут зберігали також зброю та архіви Лизогубів. Це одна з візитівок Седнева, і з цього місця відкривається фантастичний краєвид! У селищі зберігся також Маєток Лизогубів ХІХ ст. Це типовий для того часу панський маєток з парком, альтанкою, «романтичними руїнами», господарчими спорудами, колись тут і фонтани працювали. А зараз тут побачимо чимало пам’ятників. Цікаво, що тут є два пам’ятники Тарасу Шевченку. Ще в парку бачимо пам’ятник відомому чернігівцю - байкарю Леоніду Глібову. Він тут бував, любив відпочивати в альтанці на схилах парку, над Сновом, яка збереглася до наших днів. За переказами, саме тут він написав вірш «Стоїть гора високая», що був покладений на музику і зараз сприймається вже як народна пісня. Ще одна візитівка Седнева — дерев’яна Георгіївська церква (І пол. XVIII ст.), зовсім не типовий для цих країв зразок архітектури. Тривалий час перебувала у занепаді та поступо-

во руйнувалася. Храм відновлений у двотисячні роки. Існує популярна легенда, що саме в цій церкві знімали «Вія» - перший фільм жахів радянських часів за мотивами творів Гоголя. Це правда, знімали ті сцени, де панночка літає в труні. Але ви не побачите у фільмі ані седнівської, ані якоїсь іншої церкви. Начебто сцени, що увійшли до стрічки під час монтажу, перезняті пізніше у павільйонах «Мосфільму». Крім «Вія» в Седневі проходили зйомки й інших фільмів, а в наш час сюди частенько приїздять молодята для фотосесій. А для фотографів це взагалі постійне «місце дислокації», адже місцевість настільки колоритна, природа та річка настільки мальовничі, що так і просяться у кадр! Напевно, саме тому в селищі ще за радянських часів був зведений будинок творчості і відпочинку Спілки художників України. Сюди любили приїжджати такі видатні митці, як Микола Глущенко та Тетяна Яблонська, які залишили нам у спадок чимало творів з краєвидами Седнева. Унікальний і своєрідний Седнів увійшов до числа фіналістів конкурсу «Неймовірні села України», що проводився в 2017 році сайтом AgroPortal.ua. Седнів отримав грошовий приз, що був витрачений на вишиванки для фольклорного колективу. Підготувала Вікторія Сидорова «Чернігівщина туристична».

Маєток Лизогубів Альтанка Глібова

Кам’яниця Лизогубів

Воскресенська церква

Георгіївська церква

Сергій Захвалинський Сергій Іванович Захвалинський (позивний «Орлик»; народився 1 липня 1902 в м Носівка Ніжинського повіту Чернігівської губернії — помер 3 серпня 1977 в Трентоні, США). Учасник бою під Крутами в складі 1-ї Української військової школи ім. Б. Хмельницького. Старшина Кінного полку імені Максима Залізняка (1920—1921). Уславився тим, що на чолі кінного роз'їзду з шаблею наголо взяв у полон цілу роту більшовиків. Отримав звання хорунжого. Учасник Першого Зимового Походу. Першу іміграцію прожив у Чехо-Словаччині, Інженер, випускник чеської політехніки (Прага, 1931). Потім за контрактом служив офіцером (у званні майор) у польській армії. Працював виховником в українській гімназії в Модржанах, в українських організаціях й товариствах на Закарпатті, в Німеччині та в Америці. Старшина українського шуцманшафту у складі німецької армії (1941—1944). 1941-му очолював українські військові формування в Києві. Після Другої світової війни мешкав на еміграції в Німеччині, по-

тім в США.

3 травня 1969 р був обраний заступником голови орденської ради Залізного Хреста «За Зимовий похід і бої». Цей склад ради було затверджено президентом УНР в еміграції 27 червня 1969. Поховані з дружиною на цвинтарі у Саут-Баунд-Брук у США [4]. Родина. Валентина Захвалинська (уроджена Попова, 9 лютого 1903 — 27 грудня 1998) — дружина, Галина — дочка з чоловіком Степаном Максим'юком, Ірина і Богдан — внуки. У сороковий день смерти інж. майора С. Захвалинського Газета «Свобода» (США),1-го листопада 1977 р.. Остання дорога бл. п. інж. Сергія Захвалинського з Трентону на український Православний цвинтар в Бавнд Бруку 6-го серпня 1977 р. тривала лише півгодннн й закінчувала вона 75-річну мандрівку його многогранного життя. Шанував він цей цвинтар, на якому його поховано, відвідував його часто, щоб помолитися на гробі своїх приятелів, товаришів по зброї та поклонитися тим, що творили українську літературу, мистецтво та

формували політичне життя, бо він любив людей, дорожив своєю культурою й був сам частиною українського політичного життя. Бл. п. інж С. Захвалинський ціле своє життя жив Україною. Ще молодим юнаком залишив рідну йому Чернігівщину і пішов в армію УНР на захист Батьківщини. Пройшов як рядовий воїн, як бойовий старшина Визвольні Змагання, був учасником Першого Зимового Походу, який був справжнім подвигом, бо ці учасники, як їх названо «Лицарі Абсурду» в щось вірили й запалили вірою інших, але, переможені військовою силою ворога, повернулися з України в чужину, й, хоча розпорошені по цілому світі не затратили свого національного обличчя. Бл. п. інж. С. Захвалинський першу іміграцію прожив у Чехо-Словаччині, там завершив свою освіту, здобуваючи професійне звання інженера. Він ніколи не залишає праці для громади, працює виховником в українській гімназії в Модржанах, в українських організаціях й товариствах на Закарпатті, в Німеччині та в Америці. В час, коли Закарпатська Україна боролася за свою незалежність,

він один з перших голоситься до Карпатської Січі, бо для нього всі землі України були однаково дорогими, в цьому оця справжня соборність, яка у житті інж. Сергія Захвалинського була не на словах, а на ділі. Бл. п.майор Захвалииський це один із тих воїнів-громадян, про яких так мало знається, може тому, що вони не зуміли собі зробити реклями. У їх скромності - їх сила. Вони пройшли життя, не зрадивши своєї Ідеї, не вросли в чужий грунт, не мали двох Батьківщин, виховали своїх літей на вартісних громадян, залишаючи українському суспільству здорове національно-свідоме покоління. Бл. п. інж. Захвалинський болів недоліками в громаді, бунтувався проти політичної незрілости, не шанував тих, які вибрали неправильну дорогу. Сам пройшов чесно шлях свого доземного життя з тугою за степами України, за Золотоверхим Києвом, за Дніпровими порогами, за чернігівськими дорогами, з надією про поворот у вільну Україну. Вмер інж. майор Сергій Захвалинський дня 3-го серпня 1977 р. в Трентоні. Мрія його не сповнилась. Ніна Самокіш

*** Це ще одна стаття в «Енциклопедії Носівщини» про нашого славного, але маловідомого земляка Сергія Захвалинського. Число статей нашої енциклопедії, яку може наповнювати кожен, повільно, але впевнено наближається до сьомої сотні. Приєднуйтеся!: https://wiki.nosivka.info/ Юрій Пероганич.

Сатирик, гуморист, політв'язень Остап Вишня

13 листопада 1889-го на хуторі Чечва біля містечка Грунь на Сумщині, в багатодітній селянській родині народився Остап Вишня (літературний псевдонім, справжнє ім’я — Павло Михайлович Губенко). Закінчив військово-фельдшерську школу в Києві, працював фельдшером у лікарні Південно-Західної залізниці. Однак душа не лежала до медицини, тож екстерном склав екзамен за гімназію і в 1917-му деякий час навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету. «Як ударила революція – закрутився. Будував Україну. Бігав з Центральної Ради до університету, а з університету – до Центральної Ради. Тоді до св. Софії, зі св. Софії – до «Просвіти», з «Просвіти» – на мітинг, з мітингу – на збори, зі зборів – до Центральної Ради, з Центральної Ради – на з’їзд, зі з’їзду – на конференцію, з конференції – до Центральної Ради. До того було ніколи, що просто страх… Де співають – там і я! Де говорять – там і я! Де засідають – там і я. Державний муж, одне слово», писав Остап Вишня в автобіографії. Очолював медико-санітарну

З дружиною Варварою Маслюченко ють різні версії. Внучка письменника Мар’яна Євтушенко в одному з інтерв’ю розповіла: «Ще не було людини, яка не запитала б у мене, у моєї мами і бабусі, чому дідусь вибрав для себе такий псевдонім. Але ніхто в нашій родині не знає відповіді на це питання. Швидше за все, просто сподобалося словосполучення, воно саме по собі налаштовує на веселий лад». Остап Вишня – автор збірок «Діли небесні», «Кому веселе, а

В’язень Ухтпечлагу управу міністерства шляхів УНР. Почав друкувати фейлетони в газеті «Народна воля». Писав прямо та їдко, саме йому приписують крилату фразу: «У вагоні Директорія, під вагоном територія…». Навесні 1920-го заарештований більшовиками. Визволений завдяки Василю Блакитному. Згодом став працювати в газеті «Селянська правда», де 22 липня 1921-го з’явився невеличкий фейлетон «Чудака, їй-богу!» за підписом «Остап Вишня» – так розпочалися знамениті «Вишневі усмішки». Про появу псевдоніма існу-

кому й сумне», «Реп’яшки», «Вишневі усмішки сільські», «Лицем до села» та багатьох інших, в яких висвітлював життя тогочасного українського селянства. Його твори мали шалену популярність і друкувалися значними тиражами. Максим Рильський називав Вишню «всенародним стрільцем по підлоті, по зрадництву, по головотяпству, по всіх, хто – проти народу». Водночас на хвилі культурного відродження 1920-х письменник гостро виступав на підтримку української мови, видав збірку «Українізуємось» (1926).

Безстрашно приходив на допомогу товаришам, які опинялися в лабетах ЧК чи НКВД. Зокрема, в 1931-му допоміг родині заарештованого Максима Рильського, а після його звільнення на кілька тижнів прихистив у себе. На думку Олеся Гончара: «Розум він мав вольтерівської гостроти, викривач був незрівнянний, та все ж визначальним, мені здається, в його вдачі було саме це: ніжність, душевність, поетичність. Ніякі найстуденіші вітри тяжких часів не могли остудити і його душі жар любові – невгасної любові до народу, до Вітчизни, до краси життя й мистецтва». У 1933-му письменник був заарештований за контрреволюційну діяльність і тероризм (йому закидали замах на Павла Постишева, на що реагував із притаманним йому гумором: «В такому випадку, чому б не звинуватити мене і в зґвалтуванні Клари Цеткін»), засуджений до розстрілу, який замінили ув’язненням на 10 років у таборах ГУЛАГу. Доклав руку до арешту й ув’язнення Олексій Полторацький, чия брутальна стаття «Що таке Остап Вишня», написана на замовлення спецслужб, взагалі переходила всі межі: «Пісенька Остапа Вишні одспівана. Літературна творчість цього фашиста і контрреволюціонера, як остаточно стає ясно, була не більше ніж машкарою, «мистецьким» прикриттям, за яким ховаючись, він протаскував протягом кількох років у друковане слово свої націоналістичні куркульські ідейки і погляди», «…я щасливий відзначити … що моя стаття стає епітафією на смітникові, де похована «творчість» Остапа Вишні». «Як дасть Бог вижити катор-

гу, то нехай мені рука всохне, як ще раз візьму перо. Тільки – Сибір, глушина! Сільця розставлю і… рибу ловитиму» – переповідав слова в’язня Остапа Вишні актор Йосип Гірняк. Доля ще раз врятувала Вишню від вірної смерті, хоч у таборах розпочалися масові страти політв’язнів, і в 1937-му він потрапив до списку смертників. Переповідають, що етапування арештованих до іншого табору затяглося через негоду, тим часом начальника табору звільнили і розстріляли, а наказ про страту начебто загубився. За його звільнення клопоталися Олександр Довженко, Микола Бажан, Юрій Яновський, але умовити Сталіна вдалося нібито лише Микиті Хрущову. Ціною звільнення стала серія фейлетонів проти УПА та керівників українського визвольного руху «Самостійна дірка» (хоча іноді саме завдяки їм українці і світ дізнавалися, що УПА воює й перемагає). А ще до того, ледь прибувши з таборів наприкінці 1943-го, написав «Зенітку», що мала шалену популярність та обійшла всі фронти. І яку близькі до Остапа Вишні люди називали «голосом гумориста з могили». Іронія долі: від 1952-го мешкав у Києві в письменницькому будинку по вулиці Богдана Хмельницького, де одним із його сусідів став той самий Олексій Полторацький (мешкав в іншому під’їзді). Реабілітований письменник лише в 1955-му. Помер від серцевого нападу 28 вересня 1956-го в Києві, похований на Байковому кладовищі. «Просто не любив я печальних лиць, бо любив сміятися. Не переносив я людського горя. Давило воно мене, плакати хотілося… Я народний слуга! Лакей? Ні, не пресмикався! Вождь? Та Боже борони!.. Пошли мені, доле, сили, уміння, талану, чого хочеш, тільки щоб я хоч що-небудь зробив таке, щоб народ мій у своїм титанічним труді, у своїх печалях, горестях, роздумах, ваганнях, щоб народ усміхнувся!.. щоб хоч одна зморшка його трудового, задумливого лиця, щоб хоч одна зморшка ота розгладилася!». (Остап Вишня). Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті Чернігів

Ліна Костенко

Важко любити розумну жінку. Завжди боїшся впасти у її очах. Жінка втрачає на інтелекті, лише коли вона кохана. Так що бажано підтримувати в ній цей стан. Поверніть мені мій захват перед жінкою. Хоч трохи магії, загадки, недосяжності. Пристрасть — це натхнення тіла, а кохання — це натхнення душі. Любов як функції геніталій залишмо приматам. Мені потрібен космос її очей. Яскраві цитати геніальної української поетеси Ліни Василівни Костенко. Марудна справа — жити без баталій. Людина від спокійного життя жиріє серцем і втрачає талію. Людям не те що позакладало вуха — людям позакладало душі.

15

Світ літератури

Світ- інфо №164 5 грудня 2019 року

Нерівня душ — це гірше, ніж майна. Людина для людини закритий світ. Так багато на світі горя, люди, будьте взаємно красивими! Мудрість мужчини — промовчати, коли говорять стихії. У кожного своя пустеля і свої міражі.

Любов — це насамперед відповідальність, а потім уже насолода, радість. Моя любов чолом сягала неба, а Гриць ходив ногами по землі. Скільки років кохаю, а закохуюсь в тебе щодня. Нації вмирають не від інфаркту — спочатку їм віднімає мову. Несказане лишилось несказанним. Краса — і тільки, трішечки краси, душі нічого більше не потрібно. Така любов буває раз в ніколи. У всіх народів мова — це засіб спілкування, у нас це – фактор відчуження. Мова солов’їна, а тьохкають чортзна-що.

Жінка як музика, її можна любити, навіть не дуже розуміючи.

А секунди летять. Отак можна вмерти й нічого не встигнути. Встигаєш тільки втомитися.

І все на світі треба пережити, бо кожен фініш — це по суті старт. І наперед не треба ворожити, і за минулим плакати не варт…

Любов шляхетна тільки тоді, коли вона сором’язлива.

Дві людини взаємно мають творити одна одну.

Єдиний, хто не втомлюється, — час. А ми — живі, нам треба поспішати.

Закоханий у себе не може бути здатний на справжню любов.

Віддай людині крихітку себе. За це душа наповнюється світлом.

Люди, як правило, бачать світ у діапазоні своїх проблем.

Валентин Гафт

Один з найпопулярніших радянських, нині російських акторів. Зокрема, дуже відомий за ролями у фільмах Ельдара Рязанова «Гараж», «Про бідного гусара замовте слово», «Старі клячі»», «Небеса обітовані». Гафт дуже критично ставиться до нинішньої влади і порядків у Росії. Він також відомий як поет, зокрема, дотепними епіграмами, філософсько-сатиричною поезією. Ось деякі з віршів актора.

*** У лживой тайны нет секрета, Нельзя искусственно страдать. Нет, просто так не стать поэтом. Нет, просто так никем не стать... Кто нас рассудит, Боже правый, Чего ты медлишь, что ты ждешь, Когда кричат безумцы: «Браво!» — Чтоб спели им вторично ложь. И есть ли истина в рожденье, А может, это опыт твой, Зачем же просим мы прощенья, Встав на колени пред Тобой? И, может, скоро свод Твой рухнет, За все расплатой станет тьма, Свеча последняя потухнет, Наступит вечная зима. Уйми печальные сомненья, Несовершенный человек, Не будет вечного затменья, Нас не засыплет вечный снег. И просто так не появилась На свете ни одна душа. За все в ответе Божья милость, Пред нею каемся, греша. Но мир не плод воображенья, Здесь есть земные плоть и кровь, Здесь гений есть и преступленье, Злодейство есть и есть любовь. Добро и зло — два вечных флага Всегда враждующих сторон. На время побеждает Яго, Недолго торжествует он. Зла не приемлет мирозданье, Но так устроен белый свет, Что есть в нем вечное страданье, Там и рождается поэт.

***

Встреча И ничего, и ни в одном глазу, Все выжжено, развеяно и пусто, Из ничего не выдавишь слезу, Река Души переменила русло.

Мосты Я строю мысленно мосты, Их измерения просты, Я строю их из пустоты, Чтобы идти туда, где Ты. Мостами землю перекрыв, Я так Тебя и не нашел, Открыл глаза, а там... обрыв, Мой путь закончен, я — пришел.

*** Я и ты, нас только двое? О, какой самообман. С нами стены, бра, обои, Ночь, шампанское, диван. С нами тишина в квартире И за окнами капель, С нами все, что в этом мире Опустилось на постель. Мы лишь точки мирозданья, Чья-то тонкая резьба, Наш расцвет и угасанье Называется судьба. Мы в лицо друг другу дышим, Бьют часы в полночный час, А над нами кто-то свыше Все давно решил за нас.

Світ домашнього читання

16

Заспіваймо, друзі

Несподівані думки

Завжди обирай найскладніший шлях – на ньому не зустрінеш конкурентів. Довіра – як нервові клітини: практично не відновлюються. Який толк від красивої тарілки, якщо вона порожня; з людьми так само. Якщо вас критикують, ви все робите правильно. Найкращий спосіб не розчаровуватися – нічого ні від кого не чекати.

Було колись... Генріх VIII був одним з найжорстокіших королів Англії, але одночасно одним з перших, хто зумів оцінити могутність знання. Одного разу радники запропонували королю скоротити кошти, які держава відпускала університетам. Генріх VIII відповів: «Панове, ми з вами помремо, і навіть наші кістки зітліють, а університети будуть керувати Англією. І набагато краще, ніж ми.» Видатний композитор Джоакіно Россіні був завзятим кулінаром. Одного разу він зізнався друзям: «Я плакав двічі у житті. Перший раз — коли почув гру маестро Паганіні. А вдруге — коли приготував макарони за власним неповторним рецептом та випадково скинув блюдо з ними на підлогу...»

Куточок гумору Одеські єврейські жарти — Сара, таки уяви, що тобі зрадив чоловік чи коханець.

— Обидва зразу?

☺

☺

☺

☺

☺

☺

— Я була такою дурепою в молодості.

— Не переймайся, ти й зараз молодо виглядаєш.

☺

☺

☺

Якщо у вашої дружини болить голова, прикладіть до неї новенькі імпортні чобітки.

Дзеркала забирають душу

Зустрів я, не шукаючи, Сьогодні вперше вас. І запросив, вітаючись, Потанцювати вальс. У танці пари кружаться, Пливуть, немов ріка, І злегка на плече мені Лягла твоя рука.

Наливаймо, браття, Кришталеві чаші, Щоб шаблі не брали, Щоб кулі минали Голівоньки наші!

Музика: Віктор Лісовол Слова: Вадим Крищенка

Якщо дзеркала містично висмоктують з нас душу, то що відбувається, якщо розбити його? Сім років нещастя. Ви гадали, що, розбивши дзеркало, звільняєте душі, але всі вони залишаються всередині й розбитого дзеркала.

Школа української мови

Наливаймо, браття, Поки є ще сила, Поки до походу, Поки до схід сонця Сурма не сурмила. Наливаймо, браття, Кришталеві чаші, Щоб шаблі не брали, Щоб кулі минали Голівоньки наші!

Можливо, ви не настільки розумні, як вам здається? Перевірте, наскільки наведені ознаки підходять до вас, і зробіть висновки. Відсутність професійного успіху. Розумні люди використовують свій інтелект для досягнення успіху. Якщо вам 35 років, ви вважаєте себе неймовірно розумним, при цьому займаєте кімнату в батьківському домі, то насправді ви не настільки розумні, як вам здається. Розумна людина знаходить спосіб заробити гроші, а не виправдовувати їх відсутність.

Ви завжди в центрі конфлікту. Дійсно розумна людина не стане витрачати час, беручи участь у порожніх суперечках, конфліктах. Необ-

хідність довести свою правоту за рахунок колег по роботі, друзів, членів сім'ї, а також сторонніх людей показує невпевненість в собі. Уникайте непотрібних конфліктів, таким чином ви заощадите купу енергії.

Ви постійно смикаєтеся і занадто зайняті. Ви протягом всього робочого дня ведете боротьбу з часом? Навички управління часом і енергією — це те, чим володіють справді розумні люди. Вони зводять до мінімуму всі стреси. Запитайте себе, чому ви нескінченно бігаєте в паніці? Іноді перевтоми неминучі, але якщо це регулярно, то навряд чи ви такий розумний, яким себе вважаєте.

Ви говорите набагато більше, ніж слухаєте. Набагато більше вигоди

можна отримати, володіючи мистецтвом слухати, а не говорити. До якої категорії ви можете себе віднести: невгамовний базіка чи активний слухач?

Ви мало читаєте. Читання — важливий інструмент для саморозвитку, і ним користуються всі насправді розумні люди. Якщо ви вважаєте себе таким, але витрачаєте вільний час на перегляд телевізійних програм або на читання чого попало, зараз саме час переглянути цю позицію. Щоденне читання розумних книг перед сном зможе допомогти підняти ваш рівень інтелекту.

Словом, не соромтеся діяти, якщо хочете бути розумним, а не просто думати, що розумні.

Жартома і всерйоз

Олександр Перлюк: «Перлюкізми» То не черги зникли, а покупці. Звичайно, дурня за язик не тягнуть, йому просто підсовують мікрофон. Хто ж тобі винен, що ти не злодій? Ветеран безробіття. Якщо у чоловіка немає шикарної іномарки, на ньому далеко не поїдеш. Ми зараз у такому місці, що нас посилати вже нікуди! Синоптики не помиляються, просто їх підводить погода.

Світ- інфо

Чернігівська обласна інформаційноаналітична газета.

Життя настільки швидкоплинне, що його вистачає лише на суєту та марнославство. Вчитися ніколи не пізно, але ж як пізно це людина починає розуміти. Життя людині дається для того, щоб вона хоча б помріяла про гарне життя! Всі жінки однакові, проте кожна жінка — неповторна! Мало того, що ці чоловіки абсолютно нічого не роблять, так вони ще й усе роблять не так.

Зареєстрована у Головному управлінні юстиції Чернігівської області. Свідоцтво про державну реєстрацію: серія ЧГ № 501-150 Р від 26 жовтня 2011 року.

Існує повір'я, що заглядання в дзеркало краде вашу душу. Це пояснює, чому зла королева використовує дзеркало, щоб нашкодити Білосніжці, чому Нарцис був спійманий у пастку власним відображенням, чому у вампірів немає відображення в дзеркалі — вони мертві, у них немає душі.

Розбите дзеркало

Бо козацька слава Кровію полита, Січена мечами, Рубана шаблями, Ще й дощами вмита.

Купався місяць у воді, Ясніш світив для нас. І нам хотілося тоді, Щоб вічно був той вальс. І нам хотілось, щоб злегка Крутилась голова, І повторяли ми собі Одні і ті ж слова.

Розумні люди ставляться до забобонів іронічно. Хоч, зізнаймося, чимало людей таки трішки у них вірять: а раптом і справді тут щось є? Ось деякі з поширених забобонів, «прикмет». Ви коли-небудь замислювалися, чому дзвони асоціюються з весіллями і всякими особливими випадками? Виявляється, є дуже давнє і поширене повір'я, що дзвін відганяє злих духів. Дзвони дзвонили для молитви за упокій душі і щоб відганяти злих духів, які перебувають біля ліжка.

Наливаймо, браття

Приспів: Ні, не забути, ні, Цей пам’ятний вечір мені, Цю зустріч неждану, Щасливий цей час І перший замріяний вальс.

А ви хоч трiшки забобоннi? Гудіння дзвонів

Музика: Анатолій Кос-Анатольський Вірші: Андрій Пашко

☺

— Моня, що ти сьогодні робиш?

— Нічого.

— Ти ж і вчора це робив!

— Я не доробив.

Весь вечір про любов її Я й словом не спитав, Лише думки дівочії В ясних очах читав. А очі ті іскрилися, Сміялися самі, Бо розуміли і без слів Одне одного ми. Приспів.

Незабутній вальс

☺

— Абрам, я вам так вдячний, що не передати словами.

— Так передайте грішми.

☺

Приспів.

Світ- інфо №164 5 грудня 2019 року

Неправильно

Правильно

Крайні міри

Надзвичайні заходи

Крайня необхідність

Конечна потреба

Краще всього

Якнайкраще, найліпше

Круглодобово

Цілодобово

Крупне господарство

Велике господарство

Куди не йшло

Добре, гаразд

У світі цікавого Найнижча температура у теплокровних тварин — у їжака в спляччці: всього плюс 6 градусів. Найвища у стрижа — 44 градуси. У слона вага мозку складає всього 0,08 % ваги тіла, у людини — 2 — 2,5, у горобця —2,9 , миші —3,2, у мавп — 6,6%. Гевея, каучукове дерево, потребує півтора метра опадів на рік, інакше засохне. Пшениці досить 300 міліметрів, оливі — 200.

Корисні поради Універсальне господарське мило

Мозолі та тріщини на ногах зійдуть, якщо кілька днів поспіль робити ванночки для ніг з 2 л води, 1 ч. л. соди і 1 ст. л. тертого господарського мила. Варто раз тиждень митися господарським милом: ви захистите себе від вірусів і бактерій. Якщо намилити місце опіку господарським милом і дати підсохнути, не буде наривів і почервоніння. Час від часу обробляйте зубну щітку розчином господарського мила і залишайте її на ніч. До ранку ваша зубна щітка буде повністю знезаражена.

Чернігівський культурно-мистецький центр «Інтермеццо» 14000, м. Чернігів, вул. Шевченка, 9, тел. (063) 236-18-03 http://intermezzo.org.ua. e-mail:kmc. intermezzo@gmail.com ІCQ: 605-110-856 Послуги: в продажу книги, музика, мистецтво, сувеніри, канцтовари, а також туризм, екскурсії, проведення презентацій, прес-конференцій, творчі зустрічі, кава, зручності.

Чернігівська міська організація Суспільної служби України Види послуг: соціальний патронаж, видавнича діяльність, сприяння вихованню дітей, відродженню духовних і національних традицій. Вул. Шевченка, 9. Тел. (063) 236-18-03.

Думки авторів публікацій можуть не збігатися з позицією редакції. Автори публікацій несуть відповідальність за їх достовірність. Видрукувано у ПАТ «ПВК «Десна» (м. Чернігів, проспект Перемоги, 62). Тираж — 1000.

Засновник і редактор — Петро АНТОНЕНКО. Поштова адреса газети: 14000, Чернігів, вул. Шевченка, 9, КМЦ «Інтермеццо». Ел. адреса: antonpetro@meta.ua і antonpetro@ukr.net Сайт газети: http://svit11.wordpress.com