Гріх любити неталановито! Том 2. Частина друга

Польська мова

Польська мова Алекс Врубель З чудовим польським поетом із Великобританії Алексом Врубелем я познайомився в Болгарії, у сонячній Варні, на міжнародному фестивалі поезії за участю знаних літераторів із 19-ти країн світу. Це яскраве свято щороку організовує Слов’янська літературно-мистецька Академія. Алекс був душею нашого багатонаціонального товариства, ми з ним одразу ж подружилися й тепер постійно спілкуємося. Він – цікавий і шляхетний добродій. Мешкає в Лондоні, пише проникливі вірші й пісні – слова та музику. Засновник і лідер мистецької групи «KaMPe», яка об’єднує поетів, музикантів, вокалістів та фотохудожників. Організатор міжнародного фестивалю слов’янської поезії в Лондоні. Сергій Дзюба, український письменник, лауреат Малої Нобелівської премії

Піщинки часу Поетична колекція

Моїй Б.

У маленькому світі між дотиком і ласкою

Мій світ Мій світ іноді настільки маленький, стиснений в куб. Стеля, підлога, чотири стіни.

449

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Не описати його вітром, пелюсткою троянди, хуртовиною, хмарою, дощем. Дерево в ньому не поміщається, занадто тісний він для тигра. У крихітному світі між дотиком і ласкою запах кави відвідує чотири стіни світу, пробуджує кота, щоб муркотів оду любові.

Для завсідників Майдан складається з банальностей. Запах липи, спів жайворонка, вапнякові стіни, камін, квіти, каплиця, криниця, нахилений паркан, старий серп, підкова. Майдан – це слова, далекі від поезії. Хата, корівник, гараж, курник, завтрашній, літня кухня.

450

Польська мова

Майдан – це хрест, що тоне в соняшниках. Майдан – це хороша філіжанка кави і молоко від пані Басі. Майдан С. Рай з концертом бджіл. Це – Божена і Алек, та бродячий пес.

Стріла Амура Трішки пивним, трішечки медовим поглядом чіпаєш мої очі і губи. Мов павутиною, обплітаєш мою волю, щоб я тобі піддався. У невинній усмішці, в дотику рук таїться стріла Амура. Так само гостра, незважаючи на минулі роки. Відповідаю сірістю з відтінком зеленого. Як у плавильному котлі змішуються кольори наших поглядів, щоб, нарешті, вийшов один колір. Цей колір – унікальний. Він – тільки мій і твій. Єдиний у Всесвіті.

451

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Поцілунки-пелюстки Пелюстка на подушці в нашій оселі. Можливо, прокралася в твоє волосся. Ще пахне. З куща біля літньої кухні. Вона супроводжувала нас під час нашої близькості. Безсоромна учасниця нашої ночі. Завершення трикутника. Пелюстки троянд на вікні нашої спальні. Ще вологі. Напевно, їх приніс вітер із моря. Цікаво заглядають усередину. Погасимо світло. А вранці, коли сонце нас освітить, нічого не побачить... Вже їх не буде. Їх змиє дощ. Пелюстки каштана на лондонській бруківці. Це – майже травень. Скільки вже років минуло з випускного вечора. Скільки поцілунків-пелюсток на твоє і моєму тілі.

452

Польська мова

Назавжди Не питай мене: чому? Не питай мене: за що? Запитай мене: з якого часу? Тоді тобі відповім: назавжди. З миті, коли суцільна тьма ще не знала сонця, блиску зірок і місячного світла. З миті, коли крихта тебе і крихта мене тремтіла в пальцях творця й чекала його дихання. Оскільки в сценарії створення світу вже спочатку написано, що ти – моя, і я – твій.

453

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Гномик-розумник Він прийшов до мене, гномик-розумник. Уважний погляд потонув у моїх очах. Він хоче дізнатися, де я сховав цукерки. Він ніколи не чув про «Козелку-Матолку»*. Він не зробив кадила з жодної банки. Він не вміє зібрати тракторець зі шматка гумки, зламаної свічки та котушки ниток. Він дивиться на мене з викликом. Оператор комп’ютера, принтера і DVD. Чекає, що зніму з себе охорону посмішкою. Він смішно косить очі, коли говорить. Мій онук-розумник. _______________ * «Козелка-Матолка» – відомий твір польського дитячого письменника Корнеля Матушинського про не надто кмітливе козеня.

454

Польська мова

Дбаю Я – твій янгол-охоронець № 2. Без небесного вбрання та права на катання в небі. Я все одно дбаю... щоб тобі не було холодно, щоб ти не була голодною, щоб ти не була самотньою. А вночі, коли ти спиш, смугами веселки, мов лозою, плету твої сни. Я – чарівник сонних квітів.

Слова Є слова і слова. Є слова-п'явки, які всмоктуються в мою свідомість, щоб провокувати. Аби жахи заповнювали сни й супроводжували реальність. А є коштовні слова. Я складаю їх акуратно в скриньці своєї пам'яті. Як ці, з іншого кінця світу, показаного на екрані мого телефону, – дякую за гени!

455

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Ніч травнева, ювенальська Хіба ще є ця дерев'яна лава в Йорданському парку? Ця лава, яка прихистила дівчину і хлопця в травневу, ювенальську ніч. Це була красива дівчина. Засмагла, з темними кучерями, в рудій замшевій куртці. Це був живий хлопчик. Сіроокий, в позичених джинсах, у светрі кольору морської хвилі. Вони залишили танцюючу братву, щоб удвох насититися взаємним захопленням. Ця лава чула їх шепіт. Вона чула зітхання, заклинання, визнання, слова чутливі, пестливі, гарячі. Але якщо лавки немає? Це – дерева. Сорок років для дерев – то не так уже й багато. Дерева, можливо, не чули, бо шум листя приглушав шепіт закоханих. Дерева, напевно, бачили. У цю травневу, ювенальську ніч місяць, мов божевільний, щедро ділився позиченим світлом. Перетворила парк Йордану на чарівну оазу. Наче сонячного дня, дерева й кущі кидали чорні тіні на срібні паркові доріжки. Пальці хлопця, коли пестив волосся дівчини, гладили й тіні. Його губи кидали тінь на її щоки, коли ніжно цілував її очі. Навіть їхні вії передавали тінисті привіти здивованим зіницям. Дерева, звичайно, бачили. І цей хлопець, коли пригортав її в своїх обіймах, колисав увесь світ. Хіба цей хлопець... Не пам'ятаю.

456

Польська мова

Секрет подібності Я повісив на стіні портрети дідів. Весільні. Час поставився до них неласкаво, з різкістю контуру й кольору, але не позбавив облич їхнього тепла. Вони дивляться в об'єктив серйозно, гідно, незважаючи на вік. Приховують ретельно тривогу перед майбутнім. Я шукаю в їхніх обличчях себе. Можливо, очі? Може, губи чи високе чоло? А може, таємниця подібності криється в словах бабусі: «Ти схожий на мене, адже й тобі подобаються польові маки».

457

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Моїй Б. ... У дотику твоїх рук прихований вітер, який розсіює похмурі думки, що з’являються в недобрий час. В обіймах твоїх рук прихований дощ, що змиває печаль з очей, затьмарюючи рум'янець світу. У пестощах твоїх губ прихований колір неба. Волошки й блакить проникають у мої вуста й наповнюють по вінця моє серце.

Жіночки Маленькі жіночки мають інстинкт зрілих жінок. Ці невинні підморгування, прохально-пустотливі погляди. Несподівана, начебто непрохана сльозинка зворушливо танцює на вії. Впевнено простягнута ручка. Косичка зі стрічкою, хвостик закріплений сонечком. Мої онучки інстинктивно обвивають восковою павутинкою дідове серце.

458

Польська мова

Мені подобається дивитися Мені подобається дивитися на своїх онуків, хоча кричать, скільки мені років. Вони дивляться на мене поглядом моїх синів і посміхаються їхньою усмішкою. Мені подобається дивитися на своїх онуків, коли грайливо запитують мене очима: «А ми, може, схожі на маму?» Мені подобається дивитися на їхні обличчя, і я шкодую, що не можу більше мої синів погладити по голові.

Дім У схованках моїх мрій, за атолами коралових пляжів, увінчаних пальмами, прихований мій дім. З тесаного каменю, одягнений у вапно й дбайливо оштукатурений. Біла пляма, притиснута до гаю фундуку. Подарунок небес для смертного.

459

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Між цією і цією річкою

Концепція вертикалі Я дізнався, біля моїх ніг лежить увесь світ – між цією і цією річкою. З короною й скіпетром із камфорної руди, з яблуком із мильної бульки, щоб я панував славно. Поласувавши фігою з маком та тістечком із діркою на десерт, здивовано біля своїх ніг побачив землю. І відчув закон всесвітнього тяжіння, коли так болісно усвідомлюєш концепцію вертикалі.

Песимістичне Я не знаю, чи є життя після смерті. Припустимо, його не існує. Якщо це так, дещиця між народженням і вмиранням – ото й усе.

460

«Про людей та янголів» Герої цієї книжки

Геніальний англійський драматург, поет і актор Вільям Шекспір.

Видатний шотландський поет-романтик Роберт Бернс.

Американська поетеса Емілі Дікінсон – одна з найважливіших фігур американської та світової поезії.

Чарівний іспанський поет, драматург, музикант і художник Федеріко Гарсія Лорка.

Знаменитий німецький поет, прозаїк та драматург Йоганн Гете.

Всесвітньо відомий перський поет Омар Хаям.

Славетний англійський поет, художник і гравер Вільям Блейк.

Класик англійської літератури, Нобелівський лауреат Редьярд Кіплінг.

Геніальний італійський художник, скульптор, архітектор, винахідник, письменник і музикант Леонардо да Вінчі.

Німецький поет, філософ, професор історії, теоретик мистецтва та драматургії Фрідріх Шиллер. Автор «Оди до радості», змінена версія якої стала текстом гімну «Європейського Союзу».

Один із найвизначніших німецьких поетів Генріх Гейне, останній поет «романтичної епохи» та її очільник.

Англійський поет Джордж Байрон, котрий став символом романтизму. Тож мода на байронізм у світі довго тривала й після його відходу у вічність.

Бенгальський та індійський прозаїк, поет, драматург, композитор, автор гімнів Індії та Бангладеш, Нобелівський лауреат Рабіндранат Тагор.

Французький поет-символіст Артюр Рембо, творчість якого істотно вплинула на світову літературу і мистецтво.

Американський прозаїк, поет, есеїст, драматург, критик, літературний редактор, один з яскравих представників американського романтизму Едгар Аллан По.

Німецький поет-реформатор Мартін Опіц стояв біля витоків створення національної поезії в епоху класицизму.

Великий поет новогрецької мови Константінос Кавафіс, визнаний лише після своєї смерті.

Німецький драматург, поет, прозаїк і теоретик мистецтва, засновник «політичного театру» Бертольт Брехт.

Англійський поет і проповідник, настоятель лондонського собору святого Павла, визначний представник літератури англійського бароко Джон Донн.

Знаменитий французький поет, літературний критик та перекладач Шарль Бодлер, завдяки якому почали розвиватися декаданс і символізм.

Видатна чилійська поетеса та дипломат, лауреат Нобелівської премії Габріела Містраль. Великий італійський поет і літописець, «батько гуманізму» Франческо Петрарка.

Славетний французький поет-демократ, автор пісень і сатирик П’єр-Жан де Беранже.

Класик німецької літератури, представник «втраченого покоління» Еріх Марія Ремарк.

Один із найпопулярніших угорських поетів Аттила Йожеф.

Відомий болгарський поет, основоположник болгарського символізму Пейо Яворов.

Видатний ірландський англомовний поет, драматург, прозаїк та есеїст Оскар Вайлд.

Знаменитий японський поет і теоретик поезії, майстер коротких віршів хокку Мацуо Басьо.

Знаний американський поет і прозаїк польсько-німецького походження Чарлз Буковскі, автор 6 романів, понад 30 збірок віршів, 16 книг оповідань і одного кіносценарію.

Аварський поет, один із найвідоміших кавказьких письменників Расул Гамзатов.

Класик албанської літератури – поет, прозаїк, перекладач та журналіст, видатний діяч албанського національного відродження Наїм Фрашері.

Герой Казахстану, поет, прозаїк, літературознавець, громадський діяч Олжас Сулейменов.

Польська мова

Це припущення – сумне. Не встигнеш виправити того, що загидив.

Повчання оптимісту Оптимісте, пам’ятай: ти – перспективний. У твоєму барвистому світі будь-яка відсутність залишається непоміченою. Мінус, незалежно від розміру, – єдиний недолік. Власне, кожен недолік можна усунути, натомість плюс – легко досяжний. Оптимізм закінчується, коли вже вкотре вибачаєшся, що у тебе немає. Коли довкола – порожнеча, і велика стіна приховує світ. Попереду, збоку, позаду.

461

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Ти думаєш, що знаєш багато Думаєш, мій друже, що багато знаєш. Ці знання ти взяв із тисячі книг. Від моря до моря випробував життя. Уважно слухав, кого треба. Але ти не знаєш, мій друже, найголовнішого, бо ніколи не був прокаженим.

Випробування совісті Озираючись назад, з жалем і збентеженням згадав змарновані дні, місяці, а, можливо, й роки, коли суєтні бажання затемнили розум. Не лічив годин, не відчував утоми. Я – борець за істину лайна.

462

Польська мова

Я знаю одне Коли ще раз відроджуся посеред шляху гріховного кола (думка ця – неймовірна, але все-таки...), коли знову постану на землі з чистою карткою в руках, – я знаю одне. Не буду ні павичем, ні яничаром.

Терниста копія світу Переконані, що розуміємо дерева, річки, людей, птахів; створюємо копію світу, залежно від наших знань. Цей світ власної уяви міг би бути раєм, якби не шипи в місцях, де копія відрізняється від оригіналу. З польської переклав Сергій Дзюба

463

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Вдячна змія Польська народна казка Давно, коли на світі дива творилися та чарівники водилися, жив-був у одному селі бідняк Бартек. У інших людей – і коні, й корови у господарстві, а в нього – одна сіра качечка. А яка з неї користь, коли вона навіть яєчок не несе? І все тільки за Бартеком, як собаченя, бігає та весело покрякує. Але він свою качечку дуже любив, і в усьому їй догоджав. То пучок свіжої трави принесе, то лободи соковитої на луках нарве, а то на руки візьме й до чистого та прозорого струмка віднесе. Пустить свою качечку на воду і промовляє: «Плавайплавай, моя качечко». Отак про свою пташинку дбав! Одного разу пішов він нарвати лободи та набрати ряски, якою був затягнутий ставок у сусідній долині, і решето прихопив із собою, щоб ряску було зручно черпати. Йде по кам’яній стежці, весело насвистує та милується навколишньою красою. Раптом зупинився, як вкопаний. Здалося йому, ніби його хтось передражнює. Постояв, послухав і далі почимчикував. «Мабуть, відлуння», – думає. Трохи відійшов і знову зупинився: ні, це не відлуння. Зовсім близько хтось посвистує тихесенько. Озирнувся Бартек навколо – нема нікого. Хотів іти далі, але знову чийсь голос чує: – Бартеку, допоможи! Він знову озирнувся довкола і не бачить нікого.

– Як же я тобі допоможу, коли не знаю, де ти? – питає він.

– А ти до ялівця нахилися, – відповідає тоненький голосок. Підійшов до куща ялівця, що осторонь від дороги ріс, нагнувся і бачить – під кущем змія лежить. Голову підняла й 464

Польська мова

шипить зі свистом. А на голові у неї – корона з росяних краплин, ніби діамант блищить. Зметикував Бартек, що не проста ця змія.

– Поклади мене в решето, – шипить вона, – та на ту гірку віднеси. А я в боргу не залишуся, нагороджу тебе.

– Віднесу, господине-царице, – відповідає з поклоном, – і нагороди мені за це не треба. Поклав її в решето й поніс туди, куди веліла. Прийшов на місце, змію обережно на траву опустив і йти зібрався. Тут вона прошипіла з присвистом: – Нагнися, Бартеку, нижче! Я хочу тобі царську милість віддати. Не посмів Бартек заперечити й нахилився низенько. Змія зашипіла і на хлопця враз неначе теплим вітром повіяло. А зміїна цариця каже: – Наділила я тебе силою чарівною. Тепер як захочеш бурю, чи грозу – свистом викличеш, скелі з місця зрушиш. Прийде час, тобі це знадобиться. Ну, а тепер забирай своє решето, спускайся в долину. Там зустрінеш військо. На чолі воїнів король на буланому коні їхатиме. То про свою чарівну силу не забудь… Уклонився Бартек до землі, взяв решето і став спускатися в долину до того ставка, що ряскою затягнувся. Йде він по кам’яній стежці, раптом чує ззаду кінський тупіт та іржання. Обернувся, очі від сліпучого сонця рукою прикриває і бачить: військо скаче, а на чолі – король, у руці скіпетр камінням дорогоцінним поблискує.

– Агов! Ти хто такий? – гукає правитель.

– Бартек, ваша величносте! – відповідає селянин.

– Бартек? – перепитує той. Незвичайним здалося для королівського вуха просте селянське ім’я: – Послухай, Бартеку, я 465

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

стомився, хочу відпочити. Скажи, чи є тут поблизу корчма, де можна заночувати?

– Ні, тут немає близько корчми, милостивий государю.

– А садиба?

– І садиби немає, ваша величносте.

– Де ж нам на нічліг зупинитися? Я стомився, і воїни мої втомилися. А відпочити нам необхідно, що б не сталося. Ми ж ідемо на війну.

– На війну? – злякався Бартек.

– Та ти не бійся, – король поблажливо усміхнувся і змахнув скіпетром. – Ми враз ворога переможемо! Однак перед битвою відпочити не завадить. Скажи, чи немає поблизу якоїсь хатинки, де б я зміг прихилити свою голову?

– Коли не погидуєте, розміщуйтеся в моїй хаті. Король погодився… В’їжджає він у двір Бартека й одразу на очі йому сіра качка потрапляє. Качечка назустріч до свого хазяїна спішить та весело покрякує. У короля слинки потекли, до того йому смаженої качки захотілося.

– Гей, слуги! – гаркнув король. – Я голодний. Мерщій упіймайте качку і засмажте! Як почув це бідолашний Бартек, на коліна перед правителем упав і просить: – Ваша величносте, благаю, не наказуйте качку вбивати! Знайдете в хаті молоко, хліб та крупи мішечок. Їжте, пийте, на здоров’я, а качку мою не вбивайте! Сам я її виходив-вигодував, від яструба врятував та від холоду вкривав!

– Та як ти смієш, хлопчисько, моїй королівській волі противитися! – закричав розгніваний правитель і затупотів ногами. – Гей, слуги! Впіймайте качку! Догідливі слуги враз розбіглися по двору ловити бідну качечку.

466

Польська мова

«Що ж робити, як бути?» – думає Бартек. А король дивиться на нього люто й вусами ворушить… І тут селянин згадав про змію та й вирішив свою силу випробувати. Зіскочив із колін та як свисне! Ще свист лунав, а вже вітер налетів. Подув – усе змішав, збаламутив, закружляв… Нажаханий король у повітрі носиться, а за ним пурпурна мантія розвивається. А воїни, як осінні листки, за вітром летять. Хто над дахом кружляє, хто над деревами. Ось вітер жбурнув правителя на дах. Той учепився, щоб не впасти і лементує на всю горлянку: – Караул! Рятуйте! Слуги, до мене! А вітер жене слуг мимо.

– Допоможіть! – кричить король. Проте толку ніякого – допомоги чекати нізвідки. Бартек за боки взявся і почав реготати, потішатися: – Ну що, розхотілося тобі мою качечку їсти? Дай королівське слово, що її не чіпатимеш, то я вітер зупиню, і ти з даху на землю злізеш.

– Не потрібна мені твоя качка! – простогнав король. – Зроби милість – зупини вітер! Бартек свиснув – і вітру, як не бувало. Не встиг правитель злізти з даху і на землю ступити, як гучним голосом заволав: – Гей, слуги! В’яжіть-но цього зухвалого мужика, а оту качку на обід засмажте!

– А, то так ти королівське слово тримаєш?! – каже Бартек.

– Ну зачекай у мене! І знову свиснув ще сильніше… Свист ще не затих, а вже грім гуркоче, небеса яскраві блискавки розтинають, земля дрижить, і світ неначе на частки розламується. Ось-ось на короля і його слуг обрушиться! Перелякані слуги до свого правителя жмуться, але сховатися вже немає куди: кругом 467

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

вогняні язики палахкотять, наче землю до останку спалити хочуть. Злякався король, пощади запросив. Знову повірив Бартек його обіцянці. Ще не затих у горах гуркіт грому, а правитель уже наказує Бартека зв’язати й качку засмажити.

– Коли так, то нарікай на себе. І пощади більше не проси!

– не на жарт розсердився Бартек. Та як свисне! І тут хлинув дощ. Полилися з неба на землю потоки води. Король із придворними стоять по шию у воді, а вона все прибуває. Ось-ось зовсім їх затопить. А хлопець на сухому місці стоїть і сміється.

– Бартеку, врятуй нас! Зупини дощ! – захникав король. – Не потрібна мені твоя качка, чесне королівське слово! Не повірив Бартек йому, він же обдурив його двічі. Тут придворні та челядь почали разом благати селянина, щоб він їх не губив через провину правителя. Пожалів хлопець придворних і зупинив дощ. Вода миттю в землю ввійшла, хмари розвіялися, виглянуло сонечко – землю стало сушити. Король звелів свою пурпурну мантію на сук повісити, а коли висохла, придворні взяли її й на плечі Бартеку накинули. А потім зняли з правителя корону, забрали скіпетр і теж хлопцю віддали: – Будь нашим королем! Ти – сильніший за нього! – сказали воїни. – Їдьмо до столиці, займай трон і прав нами по справедливості.

– А війна? Хіба ви не їхали на битву?

– Не потрібна нам така війна, бо ніхто не збирався на нас нападати. Це раніше наш злий, підступний правитель замислив лихе. Однак тепер у нас – новий король, який житиме в мирі з сусідніми народами. Бартек не став відмовлятися. На коня скочив, поправив 468

Польська мова

корону і хотів уже скіпетром подати знак для відправки, та раптом зіскочив на землю. Про качечку згадав: – Як же я без неї поїду? – каже воїнам. – Я її виростив, вигодував, від яструба рятував, від холоду укривав. Вона зі мною горе розділяла, то нехай тепер долі щасливої відвідає, у палаці поживе. Скочив Бартек у сідло і качку в жовтий дзьоб поцілував… Аж раптом дивиться – вже не качка перед ним сидить, а дівчина прекрасна.

– Зла відьма на качку мене перетворила, а ти від її злих чар визволив! – вдячно промовила принцеса і поцілувала Бартека. Поїхали вони в столицю й зажили щасливо у королівському палаці. А колишній правитель змушений був оселитися в хатинці селянина і доживати свій вік, рубаючи дрова. З польської переклали Людмила Шутько та Сергій Дзюба

469

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Португальська мова Вовк і сова Португальська народна казка

Ішов лісом вовк і побачив сову, що сиділа на високій сосні. Захотілося йому нею поласувати. Підійшов, міцно обхопив дерево, неначе вже зібрався перепиляти його. Сова висунулася з дупла та й просить: – Ой, вовче, не пиляй дерево. Мої дітки випадуть на землю і помруть.

– Якщо хочеш, щоб я не пиляв сосну, то спускайся вниз до мене. Сові це не зовсім сподобалося, але нічого не вдієш, діток дуже шкода. Треба спускатися. Стала вона перелітати з гілки на гілку. А як спустилася низько, питає вовка: – А що тобі від мене треба? Той їй у відповідь: – Спустися ще нижче, справа до тебе є.

– Та кажи, я й звідсіля почую, – відповідає сова. А вовк підганяє: – Спускайся, зрозуміла? Я не завдам тобі шкоди. Сова геть знітилася і спустилася до вовка. А той як клацне зубами – так і схопив бідолашну.

– Слухай, не поспішай мене їсти, бо я ще не склала заповіт, – просить сова. Вовчисько їй: – Ні, з’їм! Тепер ти попалася, голубонько! А сова: – Та дай хоч із дітьми попрощатися, он вони на дереві самі сидять.

– Не дам, хитрухо, втечеш ти!

470

Португальська мова

– Що ж, тоді сам їм скажи, що з’їв мене! – благає. – Бо вони марно чекатимуть. Тричі повтори, щоб почули: «Я з’їв сову!» Вовк,щоб не дуже відкривати рота, промимрив тихо: – З’їв сову!

– Що ти, вовчику, так тихо кажеш, вони ж не почують! – дорікає йому сова. – Ну, от бачиш, не почули, – показала на дітей, що сиділи в дуплі. Він повторив трохи голосніше, а сова знову не задоволена: – Давай голосніше! Вовк розтулив пащу, щоб крикнути голосніше: «З’їв сову!», а вона вирвалася з пащеки і злетіла вгору, на самісіньку верхівку сосни. Подивилася вниз на вовка та й каже: «Знайди собі дурнішу»… З португальської переклали Людмила Шутько та Сергій Дзюба

471

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Пушту Зайчиха і тигр Афганська народна казка

Жив в одному лісі могутній і злий тигр. Багато років він наганяв страху на всіх звірів в окрузі. Але пройшли роки, тигр постарів і вже не міг, як раніше, полювати щодня. Покликав він усіх звірів і сказав: – Я – старий, проте ще в силі мої кігті та зуби. І якщо хтось посміє не послухатися мене, тому буде погано! Так ось, кожного дня хто-небудь із вас приходитиме до мене, і я з’їдатиму його. Засумували звірі, але щоранку тигр став одержувати ситний сніданок. Плач стояв у лісі: щодня на одного звіра ставало менше… Жила в ту пору розумна зайчиха. І вирішила вона врятувати мешканців лісу від тигра. Звірі тільки посміялися: – Куди тобі! До того ж, сьогодні твоя черга йти до страшного хижака… Нічого не відповіла на те зайчиха, однак увесь день займалася своїми справами, проігнорувавши наказ тигра. І лише наступного ранку завітала до нього. А він розізлився й гарчить: – Нікчемна тварино! Чому не прийшла вчора? Через тебе я залишився голодним!

– О, всемогутній тигре, вчора я вирушила до тебе, як ти й велів, проте трапилася біда: назустріч мені раптом з’явився інший тигр, такий могутній та сильний, як і ти. Схопив він мене й не відпускав цілий день. «Твій старий та боягузливий 472

Пушту

тигр, – казав він мені, – і без їжі обійдеться». Ось тільки зараз вдалося втекти від нього… Ще більше розлютився тигр, скочив на ноги.

– Де цей нахаба? Покажи мені його!

– Та тут, всемогутній, зовсім неподалік – він живе в криниці…

– Ану веди мене до нього! Я з ним вмить розправлюся! Привела зайчиха тигра до криниці й каже: – Он, дивися, унизу причаївся! Заглянув тигр у криницю і бачить : на нього інший тигр дивиться й ікла шкірить. Старий тигр страшенно розлютився, скочив у криницю і втопився… А кажуть, що зайці – боягузи. То кому ж вірити?! З пушту переклали Людмила Шутько та Сергій Дзюба

473

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Російська мова Іван Жданов (Росія) Іван Федорович Жданов народився 16 січня 1948 року в Алтайському краї. Він був одинадцятої дитиною в селі. Працював на заводі в Барнаулі, закінчив вечірню школу та педінститут. Поет, перекладач, есеїст, фотохудожник. Перша книга «Портрет», яка вийшла в 1882 р., принесла йому популярність. Він – перший лауреат премії Аполлона Григор’єва (1997), лауреат літературно-кінематографічної премії імені Арсенія та Андрія Тарковських (2009) та премії імені Олександра Пушкіна (2017).

Хрещення Душа йде нанівець, все менше небокраю, І ось поміж зірок затисла п’ятірня. О, як струсити б їх! Мене ніхто не знає. Мене немов нема. І не чека рідня. Годинник поспіша і падає зі стуком. Перевернути б дім – помацати по дну. Мене немов нема. Мій слух пішов за звуком, Та звук пропав вночі і час позбавив сну. Задер би він його, мов сіроманця в хащі, І в серце б устромив скривавлені персти… Звук нанівець зійшов. На тонкій ноті лячно Принишк собі в тіні, в проваллі німоти.

474

Росiйська мова

Петляє листопад, втирається під шкіру. Така пітьма довкруж – не розіжмеш повік. Намацати б себе. І ночі слух довірить, Але притихла ніч – мовчить, мов чоловік. Я ще не народивсь, та за чиїмсь велінням, До вереску мого, в дихання спрагле вник Слухняний листопад, уже моє спасіння. Мене ще не було. Він передбачив крик. Не хлюпає вода: прислухалась неначе До чарівних розмов ще не поснулих риб; То раптом дзюркотить крізь мене світлим плачем, То пальчиком грозить глухонімій крові. Тече в мені ріка глухонімою кров’ю. Обряд вершиться тут – в ній хрестять листопад; І він летить на слух, бо ще не усвідомив, Що спалить слух його і не верне назад. *** Я не гілка – дещиця листу. Я не птах – лиш його ім’я. Я не ворон – про мене з вітриськом Знов пліткує десь вороння.

475

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

*** Постеж за мною, мій перший сніг. Я за тобою посланим буду, Коли стомлений чоловік Почне шукати тебе всюди. Та людина – не я; облич провинних Він не міняв дотепер, може; Серед нього птахів не видно, І це так на сніг схоже. *** Коли помирає важко Підступно підстрелена пташка, В ній плаче гірким, невідбулим Смертельно стомлена куля, – Жадала вона, бідолаха, Всього лиш літати, мов птаха.

476

Росiйська мова

Балада Хворого спіймав я птаха, І злякавсь – не до забав! Смерті прагнув він без страху, Долю, наче нитку, рвав. Опускав до серця крила – Мов молився дивний птах; Та двоїлося безсилля У натомлених очах. Очі ті – в холодній схимі, І не прочитати в них, Мов сузір’ями рясними, Звістку з літер золотих. Ненавмисно – мимоволі Подих дзьоба пригубив; Таємницю, наче долю, Ненароком розділив. ... Ось заплакана дорога, І сімох ведуть за ріг... Що за лихо і тривоги Подих змучений зберіг? Вороги шістьох убили, Одного лиш зберегли. Шестеро лежать в могилі, Сьомий не пізнав землі.

477

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

І не треба вже дороги, Мов без ніг ота хода, – Ніби вижив, дяка Богу, Тільки душить самота! Снігопад, як завжди, білий, – Іншим бути не дано. Не відбілиш чорні крила: Як не крайся – все одно. Начебто у цілім світі Неушкоджений – один! І куди себе подіти Від безмежно сірих днин? Бо шістьох безжально вбили – Заспокоїлись в землі; А йому не втнули крила – Випадково зберегли. Як? Чому уникнув плахи? Хто він? Клята самота! Лиш скорботний погляд птаха, Що про мене пам’ята. З російської переклав Сергій Дзюба

478

Росiйська мова

Володимир Федоров (Росія) Поет, прозаїк, драматург. Член спілок письменників і журналістів Росії. Член-кореспондент Академії поезії Росії, дійсний член Академії духовності. Заслужений працівник культури. Лауреат Державної премії Якутії, Великій літературній премії Росії, премії Кирила і Мефодія. Нагороджений медаллю Олександра Пушкіна та іншими державними нагородами. Автор поетичних книг «Автограф душі», «Червоний ангел», «Небесний пілігрим», «Така доля гусарська» та ін., а також кількох повістей, роману «Сезон звіра», десяти п’єс (успішно поставлених у Сибіру, Москві й Санкт-Петербурзі), а також науково-популярних видань про традиційні вірування. Тривалий час мешкав на Крайній Півночі, в Якутії. Працював головним редактором «Общеписательской Литературной газеты» в Москві.

З книги «Небесний пілігрим» *** Він зійшов по скелях в піднебесся, І його перстом торкнувся Бог, – Щоби пісню заспівав чудесну Від земних звільняючись тривог. Щоб у ритм потрапив гість прийдешній, Наче янгол в божу колію; І віддав їй так необережно Доленьку і душу всю свою.

479

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Щоб збирав удачу по крупинках, Не шукав осяяння в мізку, А складав у зоряну торбинку Вистраждані строфи на шляху. Щоби ніс тернову діадему З радістю і болем на лиці; Все життя складав одну поему, Та збагнув це лиш наприкінці. Щоб лишався мандрівним поетом, Щастя на слова міняв і щем; Як і всі, безславно канув в Лету, Ледь торкнувшись вічності мигцем.

Професія Я лечу серед ночі понад краєм зловісним – Вам віддам своє серце серед болю й плачу. Я лечу, немов янгол, тільки янгол – залізний: Я без крил цих залізних ніяк не злечу. Я лечу – битий янгол із російського пекла, Де смола над багаттям все пливе через край. Я – неправильний янгол, та комусь же це треба – Піднімати ці душі у придуманий рай. Я трублю – хрипкий янгол: вже і горла не шкода, Щоб мій голос надії дав зневіреним сил. Я спішу – дурник-янгол, і моя нагорода – Двісті грамів пластиду для відірваних крил.

480

Росiйська мова

*** Іду вперед по лезу я ножа, Все балансую: не душею – тілом… Того, що відбулося, – вже не жаль, А в спину знов летять вогненні стріли. Від леза п’яти зранені горять – Нещадна сталь! Хоча б не скиглить всує… О, як довкола репетує рать Про те, що я неправильно крокую. А я кричу: «Отямтеся, сліпці, Хоч крок зробіть за мною – стачить сили?!» Багато розвелося мудреців Під цим блідим розгубленим світилом. Та мудрість їх не варта вже й гроша, Вона – мов піни бульки не чуттєві, – Іду вперед по лезу я ножа, А їх воно розрізало б миттєво. *** Свистять повз мене стріли Аполлона, Вогонь до третіх не горить півнів, – Скуйовджені он рими, мов ворони, Сидять понуро на стовпах віршів. Над аркушем безсило горблю спину – Не розірву ніяк зіркових пут... І вкотре наді мною гордим клином В безсмертя інших віршики пливуть.

481

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Осіннє І знову ночами мені – не до сну: Ввижаються то шарудіння, то сміх, – Золотом смуток в віконце – тук-тук – Найвеселіший з усіх. Знаю, вона – найпрекрасніша в світі, Не з сонму злих і худих жінок. Від неї ростуть гриби та діти, А поетів знаходить Бог. І спраглі великої таїни, Розверзаються раптом віщі уста. І сходять до них нероздільні, мов сни, Життя та Смерть, Печаль і Краса. *** Ваш світ поету постіль не постелить, Та втішусь вкотре світлою печаллю, – Мої вірші живуть у Вас в оселі, І сон охороняють Ваш ночами. Незримі, наче янголятка з раю, Вже не підвладні світу і мені, Знов пошепки вони себе читають, Коли Ви посміхаєтесь вві сні.

482

Росiйська мова

*** «Відстраждається, перемелеться...» – Заклинає себе ночами. Млин, колеса… – часу хурделиця, І дроблять жорна печаль. «Перемелеться, відстраждається...» – В порожнечу – слова, мов тать. А печаль ніяк не кінчається, Хоч і жорна стерлись, мовчать… Очі – стомлені, спорожнілі, Хоч би виплакав чи роса… А з-під жорна краплі багряніють І здіймаються в небеса.

З російської переклав Сергій Дзюба

483

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Дмитро Драгільов (Німеччина) Письменник, перекладач, музикант. Народився в 1971му році у Ризі. Закінчив Латвійський університет (історія), Веймарську консерваторію і Йенський університет (славістика). Вірші, проза, нариси, есеї та переклади публікувалися в журналах, антологіях й інтернет-виданнях у Росії, Латвії, Німеччині, Швейцарії, США та Ізраїлі. Окремими книжками виходили вірші: «До чаю в п’ять» (Україна, Вінниця, 2001, 2003), «Всі прикмети кохання» (Москва, 2008), «Безударний голосний» (Берлін, 2009), нариси – «Лабіринти російського танго» (Санкт-Петербург, 2008) і документальний роман-біографія «Едді Рознер: шмаляємо джаз, холера ясна!» (Нижній Новгород, 2011). Ініціатор появи літгурту «Захід наперед-KdW-Kehrseite des Westens» та літературних читань в Ерфурті і Берліні, джазового фестивалю ім. Е. Рознера. Член міжнародного ПЕН-клубу. Очільник Співдружності російськомовних літераторів Німеччини. Він – учасник літературних фестивалів (міжнародний Берлінський фестиваль поезії, Московське міжнародне бієнале поетів та ін.). Лауреат премії журналу «Діти Ра», призер берлінського відкритого російського слему та ін. Був редактором літературно-культурологічного часопису «Via Regia» (Ерфурт) та ілюстрованого журналу «Ру.Башка» (Берлін), колумністом журналу «7 + 7я», працював на радіо. Бере участь у музичних проектах («The Swinging PartYsans»), періодично займається і музикознавчими та культурологічними дослідженнями. У Німеччині – з 1994 року. Мешкає в Берліні.

484

Росiйська мова

З кучерських пісень II «Кого ж Ви любите більше ...?» І. Д. Якушкін Стихне соло випадкових зірок, Стомлених скель – запізніла завіса. Повітря віршами – неначе кров… Я даремно (хлібним) пестив нутро, Полоскав і скиглив, мов звів курок, – Всі стежки зчорніли до біса! Сніг, як під арештом, скис молоком, Періщить дощ… І де ж той мир у душі? Може, вигадав бог, наче вірші, Лагідний шурхіт твоїх підошов? Ні, вві сні Евридики співали знов… Отже, старець правий? Чи дощі? Спить Еол, і місто звикло давно. Навіщо шукати незнане небо, Катати шарніри болісних слів? Авжеж, яка у цьому потреба?.. Все-одно майбутнього бродить вино, Кипить і б’ється серцями дощів. Капітане, це – топос, не (пар)теся... На Ексампей – екіпаж парокінний; І свято весни марнується вкотре, Як щось надто знайоме, зужите… Тісмень – в законі, і буде корпіти, Пробиратись кудись в ботаніку – чортом.

485

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

А поки підшипник чи ця обручка Пливе самотньо в спекотний Алжир Без сватів і гінців до обіду, – Куций піар, не поручкатись щиро! Лакуни, мов Гогенцоллерн чи інжир, Тебе кваплять жити: пароль – цоб цобе, Ніби пропуск до Холодного Яру – за віру. Я люблю її сильно. Так Римський зміг – Спрагло хвалив ці примхливі моря, І наказував Беркін очами, І Зігфрід сумував за лісами Дрімучими. Вікна вночі горять. Білий, незайманий сніг.

486

Росiйська мова

Каменські мотиви грай, Адель, не знай печалі О. С. Пушкін ... auf uns nimmt im Grunde kaum einer Rücksicht Beate Zieris

*

Ось і твоя вулиця святкує, Адельхайд. Грудень – місяць зміни поміщика, до речі. Спиться ліпше з морозами, не макабр, свічок не пали, нехай… Й облиш під вечір подумки лічити овечок. У грудні настає черга, Адельхайд. Почерк зіпсувався раніше, не кажу про характер; Раптом наступає на п’яти, настає із затертих теорій, забутих практик… У «Молодшій Едді» себе не знаходить скальд. Ялинки немає, костур лежить серед двору – Безпечний, та, мабуть, неїстівний, недобрий... Можна ритми південні, брудні обирати з горя, – Від танго до пасадобля. Для плезиру – подробиці, застаріле «всупереч», балачки про секс… Хлопчик воює в компі, йому б чогось пожерти! Атласною шкірою дрижить секстакорд десь, Голосним безударним здається знову – до смерті.

487

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

*** Курси біля парку Шевченка – тихенько, Кірха – навпроти тисяч дрібниць. Увечері – без окулярів, лиць (безкозирка – не козир), без ліхтарів, Без квітів для джазових москвичів… Дим і пара – з дверей, І черешня… Та скарги для лікарів – чи не крейзі? А потім знову – за чимось у черзі. Багато в кварталі макулатури – з минулим, І мішок назвали по-вуличному – sack*, теж робота, – Кіт в мішку заміщає кота у чоботях, Хоч ні біса не тямить у цих собачих речах, мудро. А де ж полкан, старий шкет, де на вас найшла ця шиза? Хай гроза не гаркавить розрядами на зигзаг, – Сплять Амур та Амудар’я. Спить Самара традицій і Тясмин тасує сни, Та вві сні крутиш, наче вусатий кіт, па-де-де… Знавіснів – миготить у польоті твоє трико навесні: Ось ти – в чешках, панчохах, трапеція бозна де, Аж на ріжках у місяця – хрін впаде! Всю цю купу подробиць треба збагнути разом, Не згубити деталі, мізкуючи в клятих баксах, – Все, що ти говорила тут, на проспекті Маркса, Чимчикуючи у підворіття, ніби на космодром. * Мішок (нім.).

488

Росiйська мова

*** «Ох, забувай захоплення минулі» Т. Котляревська Мені забракло вихідного, дрібнички в ланцюжку тривог, – твоїх усмішок дивна мова тепер повсюди, ніби бог. Вже й дах підкорюється кожний, блищать мов мідяки, і чув – з труби лунали переможно оркестром «Пасадена Руф»*. Загрався інтернетом Карлсон, голодний плаває планктон; за міф, поставлений на карту, банкує спірно син Антон… Ніч, порно-радіоконцерти**, вві сні сусідка долю мне; а я романсово-уперто тверджу: «Не забувай мене». _______________________________________________ * Англійський джаз-оркестр, який неодноразово гастролював у Німеччині. Велика фонотека з їхніми записами зберігалася на ризькому радіо. ** Зазвичай тіла – в телевізорі. Однак і радіостанції трапляються різні. Втім, я не маю на увазі ризьке радіо.

489

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Intermezzo «Коли веселий і кирпатий…» і стомлений та банькуватий коли дощу примхливі краплі із фюзеляжу в Ле Бурже якут що грає знов на таблі «Придбайте цигарки» – танго його… так схоже чимсь на чаплю вітраж не відобразить вже танго на раз два три чотири та інші цифри наче гирі а хтось циновку знов потирив і слід веде до ща мажор не посміхатись усміхнуться не цинік блешня і не нунцій в снастях рибалка от занудство чекає що настане жор от пляшка в ґрунті чес клавірний на черв’яка клює сумирно чувак залишив благовірну щоб вкотре втрапить на гачок забутий слід каністра гасу піжонство протиріччя часу фестони згубленої сукні думки ліниві наче трутні черв’як заморський тільки-но з крамнички в колоніальній вирощений річці рахунок про всяк випадок сплатив 490

Росiйська мова

і спирт тече міцний як сто чортів яка враз буря в чашечці колінній! підборів безкінечний тарабар немов кошмар всесвітнього старіння а якось пеліканів зграя неначе квапилась до раю мов вищипані кури – в кріп хотілось впасти їм як сніп махали крилами звабливо і все очікували дива мов на гачечку карасі та я про це їх не просив на пиках – погляд золотих Асканій се: casa blanca, loma, villa nova та будь мудріш – тістечка затаскали вони всю ніч шукали запасного я засную на скані насип-шпали ліс по краях неначе гра підмайстра тут тертий люд в тумані – Нельсон айстри і сни опівдні ватрою б злітали подайте простір милу грішних снів залишмо залу коло бочок та вагантів і виявиться – почерк елегантний а отже й він згодиться поготів та діви бачать наче крізь завали сенс і борщів чи пряжок-брошок віршів (як відчуття це люди б не назвали) вони завжди себе кохають більше 491

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

на ті ж граблі звитяжно наступають нащадки Кия – гострі та щербаті яка земля в заплаві на Дунаї а прагнуть накивати звідти п’яти доцент літа немов гусей тут пас бо твій камін не гріє душу сущу та є в кисеті свіжість про запас мов казка за лаштунками цілюща З російської переклав Сергій Дзюба

492

Росiйська мова

Олена Жукова (Канада) Письменниця, сценарист, кінокритик. Народилася 31 травня 1957 року в Одесі. Працювала головним редактором творчого об’єднання «Аркадія». Автор і співавтор сценаріїв кінострічок «Дике кохання» (1993) та «Зефір у шоколаді» (1994). З 1994 року мешкає в Канаді, у місті Торонто. Головний редактор канадського літературного журналу «Нове Світло». Вона – член Спілки кінематографістів України, Спілки письменників Росії, Міжнародного товариства Антона Чехова, Спілки письменників XXI століття. Віце-президент, програмний директор фестивалю російського кіно в Канаді – Toronto Russian Film Festival (TRFF). Автор книжки прози «Чому снилися яблука Марині» (2009, 2-е вид. – 2010) та роману «Дует для самотності». Лауреат премії журналу «Діти Ра» в номінації «проза» (2011). Співробітничає з багатьма журналами та газетами в Канаді, Україні, Росії, США.

Казка про зворотній зв’язок Соня сиділа за кермом своєї затишної маленької автівки, мов на голках. Вона поверталася з роботи, очманіла від утоми. Перед очима стояли біржові графіки. Весь день вони, наче змії, звивалися на екрані монітора, і тепер, здавалось, на лобовому склі дощ продовжує креслити криві й прямі злетів і падінь. Соня працювала художником-дизайнером в аналітичному журналі, і в статті, над якою вона билася цілісінький день, цих графіків було ніяк не менше тридцяти. Наприкінці робочого дня, ще раз перевіривши й переконавшись, що все на місці, вона усміхнулася цікавому збігу.

493

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

У статті йшлося про велику фінансову компанію, яка вельми швидко та успішно розвивалася. Всі пророкували їй стрімкий зліт, як раптом, шість років тому, виник партнер, котрий висмоктав її активи. Потім відбувся розділ, і тепер акції компанії перебувають «на дні»; а всі аналітики гадали, як могло таке статися, адже у компанії були і є всі складові успіху – потенціал, активність та безсумнівна інвестиційна привабливість. Кількість графіків у статті відповідала віку Соні, а шість років зв’язку з Марком і млява пряма десь біля нульової позначки після їхнього розриву якимось чином ріднили її з невезучою компанією. Ці аналогії не покращували настрій. Руки повисли на кермі, нога нервово смикалася з гальма на газ, а корок на дорозі не розсмоктувався. Вона відключила радіо, скривившись, мов від зубного болю. На всіх хвилях радіоефіру проскакувала реклама завтрашнього свята. Годинник показував час і дату – 7.45 вечора, 13 лютого. Соня вже більше години добиралася додому й хотіла, щоб «завтра» не настало, або щоб вона його, наприклад, проспала. Бути нікому не потрібною в «День усіх закоханих», коли тобі тридцять, а ти розумниця і майже красуня, просто абсурд. Однак саме так і було… Рік тому 14 лютого вона остаточно посварилася з Марком і пішла, відчувши водночас порожнечу й легкість. За шість років їхнього спільного життя омріяної єдності не відбулося. Як були партнерами, так партнерами і розлучилися. Кожен витягнув свої плюси й скинув із рахунків мінуси спільного досвіду. Спочатку вона просто відпочивала й насолоджувалася самотністю, відчуваючи полегкість відступаючого болю; потім повернулися сили і вона кинулася наздоганяти все, чим жертвувала в надії створити сім'ю: кар'єру, можливість витрачати, не замислюючись і не відкладаючи на «чорний день», якщо Марко знову не знайде роботу. Але весела карусель, яка 494

Росiйська мова

закрутила молоду гарненьку жінку, раптом заскрипіла й завалилася набік. Щось зламалося. Подруги вважали: Соні наврочили. Адже так не буває, щоб за цілий рік – жодного, навіть кволенького варіанту. Вона перестала подобатися чоловікам, а вони їй. При цьому, якби така ситуація її влаштовувала, то не було б жодних проблем; але Соня ніяк не могла звільнитися від набридливої думки, що це набуває хронічної форми. Кілька разів зловила себе на тому, що заміжня подруга зі щокатим чоловіком і точно такою ж щокатою дитиною викликають глухе роздратування. З негативною енергією треба було боротися, і вона вибрала шлях візуалізації позитиву. Налаштовувала себе вранці, неначе музичний інструмент, намагаючись почути камертон вселенської гармонії. Зазвичай починала з образу розквітлого лотоса. Соня була художником і фантазувати вміла. Свідомість так яскраво малювала картинку порцелянової тендітності й білизни його пелюсток, що виникали запахи і звуки. Але для повного відновлення позитивної енергетики рекомендувалося вивудити з підсвідомості своє перше сексуальне бажання. Ця частина вдавалася з великими труднощами. Вона, правда, добре пам'ятала, як в ранній юності на уроці живопису з нею трапилося щось незрозуміле. Намагаючись якомога точніше передати всі анатомічні подробиці оголеного тіла юнака-воїна роботи античного скульптора, Cоня покрилася потом, і їй здалось, що на живіт плеснули окропом. Але це було не боляче, а дуже приємно. Тепер вона намагалася цим відчуттям доповнити уявну картину: річка, лотос і античний красень із відбитим фіговим листком, а там... Але матеріалізація прекрасного не наступала. Сексуальні образи не працювали. Реальність мстилася, влаштовувала усілякі дрібні капості й дошкульно підставляла. З останніх підступів матеріального світу було відвідування Салону Краси. Все, 495

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

що було зроблено чоловіком-стилістом з її волоссям, обличчям, руками і ногами, – було ніби не її. Немов усе це взяли в донора, але нічого не прижилося через несумісність групи крові. Зараз Соні хотілося тільки одного – скоріше дістатися додому, закутатися в ковдру і разом з улюбленим котом Люшиком лежати на дивані, втупившись у телевізор. Цього вечора її бажання здійснилося на всі сто. Люшик сопів поруч, а вона заснула, не роздягаючись. Вранці її розбудила мелодія пристрасної румби. Не так давно, за порадою подруги, Соня встановила її на своєму мобільному. Катя вважала, що для повернення Соні в ряди «найчарівніших і найпривабливіших» переглянути треба все – від кольорової гами й фасону одягу до музики на мобільному телефоні. Соня неохоче взяла трубку, але телефон мовчав, зафіксувавши, що хтось залишив їй текстове повідомлення. Відкривши його, вона була ошелешена. Текст такий: «Кохана, я бажаю тобі щастя! Ти прекрасна, і я не перестаю милуватися тобою. Твій А. Х.».

Cоня подивилася на номер відправника. Цифри вишикувалися в довгий і незнайомий ряд міжміського зв'язку. Чоловіків із такими ініціалами вона пригадати не могла, швидше за все, хтось помилився номером. Відклавши телефон, вона ще раз уголос промовила чуже освічення в коханні й заплющила очі, налаштовуючись на картинку розквітлого лотоса. Телефон знову заграв і повідомив про нове послання. «Цей день я зроблю найщасливішим для тебе! Готуйся... Твій А. Х.». Соня вирішила передзвонити цьому палкому закоханому, аби попередити, що його листи не доходять до адресата і потрапляють помилково до неї. На іншому кінці вона почула 496

Росiйська мова

механічний голос сервісної служби телефонної компанії. Прослухавши всі варіанти, за якими, набравши купу номерів, починаючи з одиниці, вона зможе оплатити рахунки, замовити нову модель телефону й багато всього іншого, вона не зрозуміла головного, – як і кому треба залишити повідомлення. хранитель Облишивши цю пропащу справу, вона поглянула на годинник і зрозуміла, що спізнюється на роботу. Коли в черговий раз почула танцювальні позивні, обурилася, але побачила знайомий номер подруги.

– Кохана, – заспівала в слухавці Катерина, – зі святом! Тільки не сумуй: без мужиків погано, а з ними ще гірше, не мені тобі розповідати. Ну, як ти?

– Катю, а може, хтось був у нас у класі або на курсі з ініціалами А. Х.?

– А що сталося?

– Так, дурниця якась. Зранку есемески йдуть з освідченнями в коханні від якогось А. Х. Швидше за все – помилка, але раптом...

– Почекай, почекай... Чому помилка? Це ж Аркашка, точно! Він же весь десятий клас за тобою сох.

– Не вигадуй! У нього прізвище – Кривцов, до чого тут А. Х.?

– Та ж у нього прізвисько було – Хом’як, всі його так називали!

– Став би він прізвиськом таким підписуватися. А де він зараз?

– Кажуть, у в’язниці, а що?

– Нісенітниця якась… До чого тут він?

– А що пише цей А. Х.?

– Усіляку ахінею любовну. Гаразд, я тобі увечері дзенькну. Мені бігти треба, спізнююся…

497

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Перед виходом із дому Соня застрягла перед шафою. Місяць тому Катя вмовила її купити вишневого кольору чобітки. Так жодного разу й не одягнувши, Соня відклала їх до кращих часів, принаймні до тих, коли нарешті з'явиться настрій докупити їм у тон шарфик, сумочку та рукавички. Зараз же треба було вирішити, в чому буде зручніше – в розтоптаних сірих черевиках або цілком можна проскочити по тонкому сніжку в кросівках… З роздумів її вивів танцювальний мотив, який долинув із надр сумки. Соня намацала телефон і прочитала чергове повідомлення: «Я замовив на вечір столик «У Моне». Все, як ти любиш. У них навіть є твій улюблений вишневий десерт. Заїду за тобою на роботу, твій А. Х.». Ці рядки викликали неабияке здивування і дивовижне відчуття, що адресовані вони саме їй. Адже вона теж любить цей десерт. Нічого собі – збіг! Постоявши ще трохи біля шафи, відсунула черевики і дістала ті самі ошатні чоботи, що виблискували новою шкірою. В голові промайнула ідіотська думка: а раптом цей А. Х. дійсно заїде за нею, і вони підуть до ресторану? Як же вона буде там у стареньких черевиках? Одягнувши яскраві чобітки, розгубилася. Потрібно було терміново підшукати в своєму гардеробі хоч щось сумісне за кольором. Переворушивши всі наряди, Соня переконалася: болотно-сіро-чорна гама, що накрила, мов багнюка, її одяг і життя, ніяк не в'яжеться з радісним кольором і блиском її взутих ніжок. І тут вона згадала про три червоних ґудзики… Нарешті та сама сукня з ґудзиками-ягідками була знайдена, й Соня кулею вискочила з дому. Весь шлях від дому до роботи вона лаяла себе за дурість, наївні фантазії та безглуздий наряд. Вести автомобіль слизькою дорогою в чоботях на високих підборах було дуже не498

Росiйська мова

зручно. Коліна, що звикли ховатися в джинси і брюки, вилупилися назовні і відчайдушно мерзли, але знову зазвучала музика, й Соня швидко схопила телефон. Дзвонила секретарка – попередила, що «головний» лютує і вимагає негайно зайти до нього. Якби не дурні переодягання, то Соня була б на роботі майже вчасно. Здавалось, що в редакції журналу розірвалася граната. Всі, немов підстрелені, бігали з перекошеними обличчями по різних траєкторіях. Нічого незвичайного в цьому не було. Нормальний початок трудового дня. Дивною була терміновість, з якою Головний редактор вимагав ні сіло ні впало художникадизайнера, що оформляла вчорашню статтю. Якщо врахувати, що навіть появу Головного в офісі, як то кажуть, ні світ ні зоря можна порівняти з вибухом тієї самої гранати, то можна зрозуміти, на яких «напівзігнутих» туди заповзла Cоня. Головний редактор був не сам – перед ним сидів симпатичний, коротко підстрижений добродій, з чудовою засмагою та приємною білозубою посмішкою. Він поглядав на екран лептопа, але тільки-но на порозі з'явилася Соня, буквально прилип до неї поглядом. Вона подумала, що виглядає зараз повною дурепою в цих вульгарних чоботях і сукні в обтяжку, що підкреслювала її жіночі форми. Головний редактор представив їх одне одному, але вона і без цього знала, хто той красень. Він був справжньою знаменитістю. Його ім'я часто миготіло в їхньому журналі, а обличчя – на екрані телевізора. Одного разу вона навіть сиділа з ним поруч на якійсь нараді, тільки навряд чи він про це пам'ятає. Подумки Соня вже обізвала його плейбоєм і відзначила про себе, що чутки про його геніальність та майже містичні здібності щодо фінансових прогнозів, швидше за все, правда. Було в його зовнішності щось копперфільдівське, і подейкували, що його віллі 499

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

на Бермудах міг би позаздрити навіть сам великий фокусник. Нічого страшного не сталося, просто вчорашню статтю потрібно було терміново переробити. Слава Всевишньому, що вона не з’явилася в такому вигляді! Справа тут не в Соні, а в тій невезучій компанії, яка вчора наприкінці торгів злетіла на 200 пунктів і сьогодні продовжує різке сходження. Інакше, як дивом, це назвати не можна. Коли Віктор робив попередній огляд, над оформленням якого довелося вчора помучитися Соні, то був надто обережний у прогнозах, хоча натякав на позитивні тенденції, однак, щоб таке!.. Коротше, як не сумно, роботу доведеться переробити заново. Сьогодні до вечора вона повинна бути закінчена. Більше того, необхідний тісний контакт. Оскільки Віктор щохвилини спостерігає динаміку торгів і робить висновки, вирішено, що він буде сидіти поруч із Сонею й оперативно керувати процесом. Віктор додав: постарається бути не настирливим і майже непомітним. Аякже! Весь день вона тільки й робила, що намагалася якомога коротше відповідати на його питання. Йому, крім біржових зведень, ще хотілося знати, що думає Соня з приводу фінансової кризи, екології, війни і миру… Її лаконічні відповіді подобалися Віктору, а їй було приємно, що він із цікавістю вникає в тонкощі її професії. Кілька разів вони випадково вдарилися лобами, схилившись над комп'ютером, потім ненароком його пальці торкнулися її руки, а невдовзі він присунувся занадто близько. Час від часу дзвонив телефон, але вона не відповідала, оскільки бачила той самий номер загадкового А. Х.; зате зловила себе на думці, що з кожним разом їй стає все веселіше, і вона майже готова пуститися в танок під музику телефонної румби. Віктор уже не приховував свого інтересу до неї й питав, як могло таке статися, що вони не зустрічалися до цього в офісі, адже він буває тут досить часто. Соня, розсміявшись, 500

Росiйська мова

пригадала, як він перекинув склянку з водою під час наради в кабінеті Головного редактора. Вона сиділа поруч, і довелося потім сушитися феном. Цей випадок він пам'ятав, але дівчину – ні.

– Ви жартуєте, Соню?! Я б неодмінно запам'ятав. Таких, як ви, не пропускають. Ви – справжнє диво! Коли Віктор ненадовго відлучився, вона прочитала нові листи чужого А. Х. Всі вони були про одне й те ж, але Соні хотілося читати й знову перечитувати їх: «Дорога моя, знаю, що ти довго не могла повірити в те, що я поруч. Я і сам спочатку не усвідомлював цього. Але тепер усе буде інакше», «Я послав тобі темно-вишневі троянди, вони підійдуть до твого вбрання, лише дай відповідь – так чи ні». Одне повідомлення вразило Соню неймовірним збігом: «Ти – справжнє диво! Якщо хочеш, поїдемо на Бермуди! Набридли сльота і зима – попереду сонце, тепло та кохання! Твій А. Х.». Чому саме Бермуди? Втім, Соня не встигла поміркувати на цю тему, як до кімнати зайшов Віктор. У його руках був розкішний букет тих самих троянд. Вона вже відкрила рот, щоб задати найдурніше питання: «До чого тут А. Х.?»; як він скоромовкою випалив, що зовсім забув, який сьогодні день, а зустрівши Соню, одразу ж згадав. Він розуміє, що, мабуть, у такої вродливої дівчини сьогоднішній вечір не може бути вільним; і, очевидно, той, хто наполегливо намагається до неї додзвонитися, вже згорає від нетерпіння, та все ж... Тут неподалік є чудовий ресторан «У Моне» з приголомшливим вишневим десертом, і Соня неодмінно повинна його спробувати. Отож чи не погодиться вона хоча б ненадовго... Так чи ні? Її ошелешений вигляд дещо спантеличив Віктора, він осікся. Соня поспішила закрити рот і повернути на місце очі, що 501

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

вилазили з орбіт. Вона ковтнула повітря й виштовхнула з себе тверде «Так!». А далі було, мов у казці. Після цієї зустрічі Соня і Віктор вже не розлучалися. Незабаром вона поїхала до нього на Бермуди й вийшла заміж… Але того вечора, після ресторану та вишневого десерту, вона, нарешті, додзвонилася в телефонну компанію.

– Ви незадоволені нашим сервісом? – запитав стомлений голос.

– Ні, ви не зрозуміли. Хтось увесь час помилково потрапляє до мене і залишає повідомлення, адресовані іншій людині; а та людина їх не отримує, що дуже шкода.

– Добре, ми перевіримо. А ви самі не пробували відправити повідомлення на цей номер?

– Я дзвонила, проте потрапила до вас.

– А ви напишіть… Дійсно, чому раніше це не спало на думку Соні? Вона написала коротенького листа: «Дорогий А. Х., на жаль, ви помилилися номером. Я – зовсім інша жінка. Але все одно – велике спасибі». За кілька секунд їй надійшла відповідь: «Ця жінка – Ти! Будь щасливою! Твій Ангел Хранитель». Відтоді, скільки вона не намагалася додзвонитися до нього, не вдалося. Але Соня тепер знала – зворотній зв’язок існує. З російської переклав Сергій Дзюба

502

Росiйська мова

Михайло Співак (Канада) Письменник, публіцист. Народився в місті Кемерово. В 16 років став кандидатом у майстри спорту з шахів. На початку 90-х виїхав до Ізраїлю, де здобув спеціальність програміста. З 2005-го мешкає в Канаді. Автор романів: «Тилові щури, або армійська одіссея Сьоми Шпака» (2008), «Бешкетник» (2010), «Пригоди дона Мігеля Кастильського і візира Єрусалимського в Іспанії» (2012), «Чоловічий погляд на кохання» (2013). З 2010 р. – головний редактор газети «Перехрестя Вінніпег», з 2013-го – заступник головного редактора літературного журналу «Нове Світло», який випускається в Торонто видавництвом «Litsvet». Також веде шаховий гурток при освітньому центрі «Ерудит» у місті Вінніпег (з 2011 р.). Твори Михайла Співака публікують видання Канади, України, США, Росії, Ізраїлю.

Підкаблучник Давнішній мій приятель, назвемо його Русланом, характер має твердий, мов кремінь. Чоловік він суворий, з колишньої союзної республіки, де слово мужчини – закон для його дружини. Сказав, як відрізав. Там жінка в сім'ї не капризує. Її справа – кухня й діти, і мовчати, коли чоловік каже. Покликав Руслан у гості мене й довготелесого Вадима, який раніше в десанті служив, а нині – інструктор зі стрибків з парашутом. Сидимо за столом чинно й благородно у чоловічому товаристві. Руслан сповнений солідної гідності. На столі в глибоких піалах його фірмовий плов із ніжною бараниною і невідомими нам, простим канадцям російської закваски, спеціями. Діти у Руслана – милі, дві донечки-близ503

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

нючки, охайні такі. З кімнати вийшли, привіталися з дядьками і знову зникли за дверима. Жодних вересків, криків і біганини. Дружина глави сімейства – темноволоса Гузель – метушиться біля плити. То одне блюдо принесе, то інше: салати міняє, напої ставить, забирає порожні тарілки. І так все робить граціозно, ніби танець живота виконує.

– Кому добавки? – вкрадливим голосом запитує вона. – Ні-ні, сидіть! Я сама принесу й брудний посуд зі столу приберу. Ви їжте. Смачного! Дорогий, ти сьогодні втомленим виглядаєш. Роботи багато, спина ниє? Сідай зручніше. Ось тобі подушка, – і знову до нас обертається, ніби відчуває за собою провину: – В попереку у мого Руслана коле. Якщо я не догляджу: він то на протязі без майки сидить, то задумається в незручній позі. Ви вже вплиньте на нього – берегти йому себе треба. Промовила й знову на кухню поспішає. Нас заздрість гризе: як у них все поставлено, у східних народів! Я такої дисципліни в армії не бачив. Дружина – розумниця. Між іншим, головний бухгалтер та на хорошому рахунку. Красуня. Без перебільшення, могла б фотомоделлю стати. Однак суворі східні звичаї не дозволяють подібних вільностей. Сама Гузель – худенька, акуратна; волосся у неї строго і трохи з викликом на сучасний лад в зачіску каре укладене. Господиня вона дивовижна. В операційній кімнаті такої стерильності не побачиш, як у неї вдома. А головне – лагідна в присутності чоловіка, мов овечка. Пощастило з нею Руслану! Посиділи ми добре, подякували господарям за гостинність і почали збиратися по домівках. Вадим винувато белькоче: – Вибачте, що так скоро. Мені дружина звеліла її маму в аеропорту зустріти. Перепрошую ще раз, але я боюся спізнитися. Втуплюється в підлогу, і його обличчя заливає рум’янець 504

Росiйська мова

збентеження. Ясна річ, тут би кожен із сорому крізь землю провалився. Тещу зустрічати? А чи не надто жирно буде?! На таксі доїде – невелика птиця. Ось ми з Русланом показали б їй, хто в домі господар... Ну, я, мабуть, не показав би, а Руслан – точно. Виходимо з Вадимом за поріг, зітхаємо, думаємо. Немає спокою в душі. Хоч зараз розлучайся з нашими «пацючками» і – мерщій за Зульфією на батьківщину Руслана. Життя якесь несправедливе. Я теж хочу бути паном, щоб кожен мій суворий погляд ловився на льоту. Хочу турботи про своє здоров’я. Моя, холера, подушку мені під спину не підкладає. Правда, спина у мене не болить. Але це – неважливо, головне – принцип. Вирішено! Ультиматум під барабанний дріб! Або нехай благовірна схиляється перед моєю чоловічою величчю, або розлучення і нова дружина, як Гузель. Буде плакати і благати, та слово моє твердіше сталі, і я його не зміню. Мужик я, зрештою, чи не мужик ?! Тільки зібралися йти, як чуємо за дверима: – Ти черево вже своє набив?

– Гузель...

– Ти коли кран обіцяв полагодити?

– Люба...

– Ох, як мені набрид цей театр одного актора! Набридло бачити твою самовдоволену фізіономію в образі султана!

– Кохана...

– І моя роль безсловесної тіні мені теж набридла. Хочеш пускати пил в очі своїм дружкам, до речі, таким же ганчіркам і мямлям, як і ти сам, – нехай, але без мене!

– Я...

– Авжеж, ти! Зараз піднімеш із дивана свій зад і підеш викидати сміття.

– Гузель, у мене спина.

505

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

– І швидше!

– А спина?

– Потім у будинку не забудь прибрати – це тобі від болів лікувальна гімнастика. Діти, жваво сюди! Допоможіть татові навести порядок і простежте, щоб він не заснув перед телевізором. Голосно грюкнули двері в спальню. Ми й отямитися не встигли, як на порозі з’явився стривожений Руслан із двома величезними чорними мішками.

– Ви тут, – запитав він слабким голосом, – все чули?

– Ммм… Він зітхнув приречено, і в його зітханні відбилася печаль спійманого за руку фокусника. У цей момент у мене в кишені задзвонив мобільний телефон.

– Алло, зайчик. Скучила? Я вже їду. Круасани по дорозі купити? Ні, що ти, мені не проблема зробити коло в інший кінець міста. Я ж знаю, як ти любиш із шоколадною начинкою. Курочку для мене поставила запікати в духовці? Яка ти розумниця! Руслан із полегшенням ловив кожне моє слово й сяяв найіронічнішою з усіх існуючих на землі посмішок.

– Пане підкаблучник, – промовив пафосно, коли я опустив мобілку до кишені, – на цьому засідання акціонерів нашого таємного клубу закінчено. Дозвольте відкланятися! Він манірно кивнув і потягнув сміття до величезного зеленого баку. А я їхав до пекарні й розмірковував: – З ультиматумом дружині якось негарно вийшло. Слово ж собі чоловіче дав. Добре, хоч озвучити його не встиг. Дружина б не пробачила, а з собою я як-небудь домовлюся: «Прости?.. Прощаю... Впевнений?.. На всі сто... От і чудово, приємно мати справу з інтелігентною людиною!»

506

Росiйська мова

Починало сутеніти. З динаміків тихо лилася пісня: А захочеш, щоб поруч була королева, – Для початку спробуй сам стати королем. Ех, заїду ще букет троянд дружині куплю. От вона здивується й зрадіє! З російської переклав Сергій Дзюба

Ідеальна пара Сусіда мого, бульдозериста Колю Осинкіна жаліли всією бригадою. Та що там бригадою – всім будівельно-монтажним управлінням у повному складі! Йому навіть сантехнік і прибиральниця співчували: «Коля... Який Коля? А, той Коля, в якого баба – лютий звір. Бідолаха!» Зойка, дружина його, дрібна й хижа, з колючим поглядом і криклива – спасу немає. Нюх мала на алкоголь, як митна вівчарка – на контрабанду. Тільки чоловіки зберуться в комірчині, лише біленьку на стіл поставлять, – баба тут як тут.

– Не дозволю вам, – кричить, – алкоголікам, Миколку мого рідного споювати! Хапає пляшку зі столу й біжить до туалету виливати. З нею не посперечаєшся, вона в управлінні вахтеркою працює, за порядком стежить. Довірена фігура «найголовнішого», який на третьому поверсі в кабінеті з розумним обличчям сидить. Він її повноваженнями наділив боротися з пияцтвом на виробництві, але й цього Зойці здалося мало. Проголосила вона жіночий «комітет тверезості», не надто покладаючись на свідомість чоловіків.

507

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Трактористи і кранівники з жаху розбігалися, побачивши її. Дружини роботяг не схвалювали загули благовірних, але й вони сторонилися «комітету тверезості». Хай на найвищій трибуні країни вже оголосили про непримиренну боротьбу з пияцтвом, хай на місцях начальство відрапортувало про готовність триматися курсу партії та уряду. То – політичні інтриги, які народу простому знати й розуміти не велено. Остерігалися жіночки своїм чуттям і житейським досвідом Зойчиного фанатизму в боротьбі за тверезий спосіб життя. У будівельно-монтажному управлінні обстановка до того моменту склалася нервова. З одного боку, Коля Осинкін – чоловік непоганий, хоч і підкаблучник. А хто з роботяг не підкаблучник? Той нехай кине камінь... Але, з іншого боку, від Колі суцільна біда. Надворі дефіцит, тож кожна пляшка на рахунку. Не можуть слуги зеленого змія дозволити грабувати себе! Ще підозра одна посилилася: не проставляється Коля з деяких пір. Закуску з городу, хліб, консерви чесно несе, а біленької немає. Каже, мовляв, баба з інспекцією на його тайники нагрянула й відібрала навіть потрійний одеколон… Отож задумали мужики по-тихому від Колі збиратися. Звичайно, негарно так із товаришем поводитися, соромно. А що робити? Життя у них таке! Однак того дня сталося диво. Шабашка Колі дріб’язкова підвернулася. Висмикнув «Москвич» із бруду біля будівельного об'єкта. Водій із розумінням трапився, одразу пляшку оковитої простягнув – конвертовану валюту часів антиалкогольного закону. Тракторист Віталик підбіг, оком одним на трофей Колін поглядає і цікавиться у водія, чи не потрібна ще якась допомога. Бригадир Семенович за спиною пихкає, мовляв, що та як цікавиться. Допомогли товаришеві, свідомість проявили. Це вже на трьох виходить…

508

Росiйська мова

Стали думати-гадати: все-таки півлітра на три без залишку не ділиться… Ну, не старшокласники ж вони сопливі на випускному, а чолов’яги серйозні, працьовиті. Їм, відповідно, ємність глибша потрібна. Швидко до однієї додали ще дві пляшки еквівалентного обсягу. В продуктовий магазин навідалися: кільку в томатному соусі, баклажанну ікру й батон купили… Підготовка таємної операції пройшла успішно. Тепер слід було обрати місце проведення. У Семеновича в будинку онуки і дочка. У Віталика ще гірше – теща хвора приїхала. Діабет у неї, і зятя свого люто ненавидить за те, що виконробом називався, поки в наречених ходив. Друзів підмовляв звертатися до нього по імені та по батькові. А коли спохватилися, то було вже пізно – вальс Мендельсона відлунав і в паспорті печатка поставлена. Тепер без крайньої потреби Віталик тещі на очі не показувався. Осинкін колег виручив: – Баба моя поїхала до матусі. Хата вільна!

– Точно? – занепокоївся Семенович. – Коли твоя Зойка на мене дивиться злими очиськами, кілька в горло не лізе. Боюся я її, як старшину в армії не боявся!

– Поїхали, – наполягає Коля, – по дорозі з телефону-автомата подзвоню, щоб напевно. Будка виявилася поблизу. Коля став крутити диск і жестами показувати, мовляв, чекайте.

– Чого він там так довго? – не сидиться Віталику на місці.

– Труби горять, продукт кисне!

– Я по спині не читаю, – тисне плечима Семенович і кінчик носа чеше. Коля повернувся підстрибом, із посмішкою, яскравішою за світанок.

– Шлях вільний! Я спеціально тримав трубку довше зви509

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

чайного. На тому кінці мовчок. Покотила моя холера, ні дна їй ні покришки! Вдома, як він і обіцяв, нікого не було. Чолов’яги вийняли зі своєї торбини продукти, «Столичну» поставили в центрі натюрморту. На газовій плиті чайник засвистів. Батон різати не стали – порвали його на частини. Тут же зварили макарони, відкрили консерви й баклажанну ікру стали мастити на хліб. Семенович відкрутив кришку і з ювелірною точністю – рівно третина для розгону – наповнив живлющою вологою гранчаки.

– Ну, мужики, будьмо! – підняв тост бригадир і вже збирався перехилити першу порцію собі до рота, як із передпокою почувся брязкіт ключа в замку… Настрій вмить зіпсувалося, товариство буквально заціпеніло. А Зойка налетіла розгніваним торнадо.

– Стерв’ятники! – з надривом заверещала вона. – Варто ненадовго вийти з дому – вони тут як тут. Баньки позаливали! Як вам не соромно?!

– Зоєчко... – пробелькотів Коля.

– Стакан постав! Осинкін покірливо підкорився і якось знітився, ніби повітря з нього викачали. Бригадир Семенович спробував було напоумити Зойку: – У людей законний відпочинок. Не можна ж так... Не полюдськи це. Як масла у вогонь підлив.

– А гроші з сім’ї тягнути й пропивати, це по-людськи? – заволала дружина Осинкіна йому в обличчя. – П’янделиги підпарканні! Останнє на горілку спустити готові. Ось зараз вашим дружинам подзвоню, розповім, чим ви тут займаєтеся, як відпочиваєте!

– Зоєчко...

510

Росiйська мова

– Синюшники! Ану, вимітайтеся геть звідси!

– Мужики... – безвольно розвів руками Осинкін, – мужики... Зойка затупала: – Швидко на вихід! У цей момент я піднімався до себе додому й почув крики. Назустріч мені вискочили з квартири скуйовджені Семенович і тракторист Віталик.

– Чувак, ти туди не ходи! – кинув через плече бригадир і метнувся вниз сходами. – У баби зовсім «дах» поїхав, трохи нас не повбивала. Увірвалася, визвірилася! Я в це осине гніздо більше ані ногою! У Віталика на обличчі був такий жах, ніби в квартирі він зіткнувся з привидом… Коли я увійшов таки на кухню перевірити, чи все з сусідом у порядку, то побачив його задоволену фізіономію. Тиха й мовчазна Зойка стояла перед ним, потупивши погляд.

– Пішли? – запитав Коля і кивнув на вихід.

– Скоріше, втекли, – відповів я. Коля посміхнувся й простягнув Зойці вцілілого стакана Віталика.

– Заслужила! Та випила із заплющеними очима, скривилася й закусила батоном.

– Ці дві забери й заховай подалі від цікавих очей, – Коля посунув їй закриті пляшки. – А ти, інтелігенте, вип’єш із сусідом? Я відмовився, пославшись на підготовку до іспиту.

– І то правильно, – глибокодумно протягнув Осинкін. – Думаєш, став би я тобі пропонувати, якби не знав відповідь заздалегідь? Коля заіржав, перекинув махом склянку й куснув огірок. А прожувавши, зауважив, барабанячи пальцями по столу: 511

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

– У нас, підкаблучників, найголовніше що?

– Ну?..

– Головне – це відмазка на всі випадки життя! Що з підкаблучника візьмеш? Тільки пожаліють, – він самовдоволено прицмокнув і вилив залишки з пляшки собі в рот, а третину склянки Семеновича залишив недоторканою. – Зойко, ти пляшки сховала?

– Так, Миколко, все, як ти сказав.

– Тягни назад і дуй сюди за преміальними!.. Бувальщина то чи небилиця, ніхто вже не знає. Можливо, набрехав автор з три короби, піди тепер розберися. Та й не важливо це. Головне, де двоє люблять, там – щастя й взаєморозуміння. Нехай навіть таке дивне, як у Осинкіна. З російської переклав Сергій Дзюба

512

Сербська та македонська мови

Сербська та македонська мови Рісто Василевскі (Сербія) Поет, есеїст, критик та перекладач. Академік Македонської Академії наук і мистецтв та Міжнародної літературно-мистецької Академії України. Народився 1943 р. в селі Наколец (Преспа, Республіка Македонія). За освітою – архітектор. З 1965 року мешкає в Сербії (м. Смедерево). Тривалий час був засновником і керівником Міжнародного фестивалю поезії «Смедеревська поетична осінь», Літературного клубу в м. Смедерево і літературної студії для дітей «Джерело живого слова», головним редактором «Македонського інформаційно-видавничого центру» (м. Панчево). Під редакцією Василевскі виходило кілька політичних та літературно-мистецьких видань, а також – часопис для дітей «Sуница» («Веселка»). Нині він – директор знаного видавництва «Арка» в Смедерево, головний редактор літературно-мистецького часопису «Видело» («Світло»), редактор журналу «Монс Ауреус» і газети «Книжкові новини». Член Товариства письменників Македонії, Спілки письменників Сербії, Товариства літературних перекладачів Сербії, почесний член Слов’янської літературно-мистецької Академії (м. Варна, Болгарія). Пише македонською та сербською мовами. Автор понад 50 книг. Його вірші перекладені 25-ма мовами й опубліковані в численних антологіях та часописах. Про творчість Рісто Василевскі видано три студії: «Поетичне осягнення буття» (Міодраг Мркіч, 1996), «Повернення до Преспи» (Траїче Крстески, 1999) та «Бесіди про храм» (Ліліана Стеїч, 2005). Переклав понад 200 книг: з македонської – на сербську, з 513

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

сербської – на македонську, а також з інших мов – на македонську і сербську. Зокрема, він чудово переклав сербською мовою книгу віршів відомих українських поетів Тетяни і Сергія Дзюби «На острові, далекому, мов сльози Єви…», яка стала в Сербії «Книгою року». А Сергій Дзюба разом з Оленою Дзюбою-Погребняк переклав і видав в Україні збірку віршів Рісто Василевскі «Серце кола», яка отримала значний резонанс. Відзначений багатьма міжнародними та національними нагородами. Це – зокрема, премії імені Братів Міладінових, Ацо Шопова, «Poeta Laureatis» та «Почесне Рацинове визнання» (Македонія); міжнародні літературні премії імені Миколи Гоголя «Тріумф» та Григорія Сковороди «Сад божественних пісень» (Україна), найвища премія – «Діамантовий Дюк» – Міжнародного літературно-мистецького конкурсу імені де Рішельє (Україна – Німеччина); премії «Балкани і Європа» та «Балканіка», великі нагороди імені Михая Емінеску і Нікіти Стенеску (Румунія); нагорода «Кристалічне перо» та Золота медаль Андрія Бєлого (Росія); премія імені Наї Нааман (Ліван); великі нагороди «Летюче перо» і «Атлант Слов’янства» (Болгарія); премії імені Мілана Ракіча, Серболюба Мітіча, Раде Обреновіча, Захарія Орфеліна, «Карагьорге», Печатка князя Лазаря, «Смедеревський Орфей», Золотий знак Сербії (Сербія); Міжнародна літературна премія ім. Людвіга Нобеля – Мала Нобелівська премія. За свою перекладацьку діяльність здобув нагороди імені Кирила Пейчиновича, «Золоте перо» та «Ювілейне золоте перо» (Македонія). Відзначений державною нагородою за визначний внесок у культуру Сербії.

514

Сербська та македонська мови

Машина часу від чарівника зі Смедерева Як на мене, всю нашу літературу можна поділити – на хорошу (яка має позитивну енергетику), погану (хоча, мабуть, тоді її взагалі не варто називати літературою) і всі ті дива, котрі плекає у своїй оселі видатний македонський і сербський поет Рісто Василевскі, – настільки його творчість не вкладається в жодне прокрустове ложе традиційних уявлень і канонів. Коли всі (чи майже всі), образно кажучи, саджають на власних поетичних обійстях традиційну «городину», уява добродія Рісто витворює щось зовсім інакше, неймовірне, неповторне і водночас напрочуд привабливе, мудре та людяне. Бо мало не в кожному рядку – цікаві, дотепні, проникливі афоризми, глибокі філософські максими, дивовижно образні порівняння, метафори та алюзії: «Щоб людина себе поважала, а Творець їй не наказував…»

– ось так: ємко, несподівано, влучно та свободолюбно! Бо ж можна вимудрувати цілий філософський трактат, довго й плутано розтікатися мислю по древу, завзято й банально товкти повсякчас воду в ступі, вибудовувати всілякі дуже химерні, покручені, беззмістовні лабіринти з якихось випадкових слів, – і називати все те творчістю… А можна, виявляється, одним лаконічним рядком висловити своє найбільш сокровенне, душевне, омріяне! Їй-богу, геніальна фраза, яка, безперечно, є життєвим кредо поета. Мислення Рісто Василевскі не має кордонів – таке враження, що його вірші живуть собі та мандрують зі швидкістю світла, пронизують простір, наче благодатне сонячне проміння. Поет мешкає в чарівно мальовничому сербському місті Смедерево, яке стало для нього таким же рідним, як і мала 515

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

батьківщина – затишне македонське село Наколец, і водночас – у дивовижно неозорому, магічному всесвіті. «Щоб ми сягнули зірок, які зовсім поруч…» – ще одне щире одкровення від добродія Рісто на підтвердження моїх слів. Адже зорі для нього – це не якісь там суто абстрактні, віддалені на мільйони світлових років, холодні й бездушні світила, а такі живі, трепетні, пульсуючі згустки справжніх віршів, наших найзаповітніших бажань, а ще віри, надії та любові. Можливо, це – душі наших близьких, про яких ми пам’ятаємо, адже люди живуть на Землі саме стільки, скільки зберігаються в пам’яті рідних і друзів. А можливо, «розібрані» зорями, душі близьких пам’ятають про нас… Просто ми чомусь не звикли зачудовано-захоплено підводити голови, щоб роздивитися таке прекрасне нічне небо, помилуватися ним, відчути себе частиною великого Всесвіту. Втім, про це не забуває поет! А ще він знає, що найбільші дива трапляються зовсім поруч, головне, навчитися відчувати їх, немов білі гриби в лісі. А ось фрагмент цікавого вірша Рісто Василевскі «Ода матері»: Якби Всевишній мав Її, хто знає, як виглядав би цей світ… Можливо, Її турбота, котру вона б із Ним розділила, не допустила б людського зла; й ми тоді не стали б назавжди найгіршою, найзапеклішою та найжорстокішою всесвітньою зброєю.

516

Сербська та македонська мови

Наші свідомість і вчинки були б зрозумілішими; а чиста, світла, невагома душа, не заплямована зрадою та необтяжена гріховною спокутою, жила б у щасливій гармонії зі здоровим, розумним і міцним тілом!.. Я не знаю, що сталося б, якби наш Всевишній мав рідну матусю. Однак яка дивовижна, незвично парадоксальна думка! Як таке може бути? Добродій Рісто – безперечно, інтелектуал, високоосвічена людина з енциклопедичними знаннями, з власним, унікально непересічним досвідом. Тож він мислить, як великий учений. Та, попри все, висловлюється доволі просто й зрозуміло, принаймні будь-яка людина з вищою освітою такі його поетичні міркування збагне. Тому поезія Василевскі – напрочуд цікава, дійсно неповторна, духовно філософська та проникливо лірична, інтелектуальна й водночас – дивовижно проста, мов вітер та веселка, дерева й квіти, сонце і місяць. Тому такі вірші, думки та почуття непересічного автора з Балкан знайдуть відгуки в серцях і душах багатьох українських читачів! Що мені ще дуже подобається? Вільна, розкута поетична манера Рісто Василевскі, яка, однак, не перетворюється на хаос. Адже цей світ Майстра – напрочуд гармонійний! Митець використовує найрізноманітніші літературні прийоми, але при цьому має свій неповторний авторський стиль (що дуже важливо для будь-якого поета), тож його влучні, дотепні афоризми і максими не просто запам’ятовуються – їх хочеться цитувати! І буквально за одним-єдиним рядком, за яскраво крилатою фразою можна впізнати самого автора.

517

Сербська та македонська мови

Здається, чарівник зі Смедерева вже винайшов власну машину часу, і для нього немає жодних проблем, аби мандрувати в наше далеке минуле та невідоме майбутнє! Сильне враження на мене справили, зокрема, його історично поетичні подорожі – «Про папір, азбуку та Кирила», «Про Симоніду» (дивовижну долю наймолодшої сербської королеви), «Про вождя без голови» (вірш, присвячений легендарному Карагеоргію – керівникові сербського повстання проти Османської імперії), «Про Теслу» (видатного винахідника)… Це – і проникливо зворушливі вірші, присвячені колегампоетам: Борисові Пастернаку («Розмова про один лист»), Брані Петровичу («Розмова про Брану»), трагічній долі знаменитого Мильковича («Розмова про себе та Мильковича»)… Цікавий і вірш про зустріч знаних письменників, учасників міжнародного з’їзду «Дні та ночі літератури» у Бухаресті, з прем’єр-міністром Румунії Адріяном Настасе, який гостинно запросив митців на вечерю і довго вів змістовну розмову з ними («Розмова про одну вечерю»). Думаю, один із найглибших і найбільш хвилюючих віршів – «Розмова про батьківський вибір місця для домовини», коли ще живий тато обирає та показує своєму синові місце, де хоче бути похованим… Процитую останні рядки: Я – ні живий, ні мертвий, іду за ним та киваю головою, – так, ніби мені зрозуміло навіть те, що чекає мене… але глибоко в душі уявляю картину з якимсь каменем, що на верхівці Гори хилиться то до одного, то до іншого Озера, 519

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

дивиться прямо у небо, і не дозволить, щоб нас хтось викорчував. Сумно? Так. Але і цей вірш про розважливу мудрість людини похилого віку не пригнічує, а розчулює. Як і багато інших людяних, світлих (хоча й інколи дуже болісних!), посправжньому патріотичних поезій Рісто Василевскі. Дякую, дорогий Рісто, за високу честь – перекладати книжку Ваших віршів. Я щасливий, що Ви є в моєму житті! Сергій Дзюба, президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України, письменник, перекладач, критик

520

Сербська та македонська мови

З книги віршів Рісто Василевскі «Серце кола» З сербської та македонської переклали Сергій Дзюба і Олена Дзюба-Погребняк (перекладачі-упорядники, редактори та керівники проекту), Анастасія Сирота, Анастасія Гойса, Дарія Соколова, Яна Сергатюк, Юлія Шаповал і Марина Москаленко.

«Все з неї створено і до неї вертається…» Ода Богу Боже, наскільки ти добрий! Ти дав людині свою подобу, а вона шукає іншу себе, все далі втікаючи від Тебе, стає наразі ні на що не схожою. І коли Тобою найбільше клянеться, робить це зазвичай через інших, від страху перед ними, аніж через чисту любов до Твоїх чеснот та законів життя! Боже, наскільки Ти премудрий! Адже поділився розумом з усіма, а не лише з кимось одним, хто потім неодмінно подумав би, що мудріший навіть за Тебе.

521

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Боже, який же Ти умілий! Повелів усім самим плодитися і множитися, й знаходити шляхи до істини, доки не постануть нарешті перед її обличчям. Боже, який же Ти майстер! Кожному дав мірило, котрим можна послуговуватися і доводити, навіть смерті, що може бути як нагородою, так і карою Твоєю. Хвала Богу, який нікому не вказав мети й часу, доки це триватиме; котрий знаходиться над усім, тож не дозволить, аби подумали, що житимуть без Нього.

«Так» матерії Серцевина. Яйце. Тріск. Основа всіх основ.., відомих і невідомих, що беруть свій початок просто з нуля і суми всього. Шкаралупа, стійка до полум’я і льоду, достатньо міцна, аби витримати їх навіть тоді, коли ті зіштовхуються та змінюються, перетворюються 522

Том 2. Переклади

Сербська та македонська мови

в непримітний пил чи щось зовсім інше. Серцевина, в якій зароджується життя, свідомість і розвивається душа; формується пам’ять, аби ніщо не було забуто (особливо народження та ефемерна смерть). Все з неї створено і до неї вертається; причина й панацея всіх змін – усередині та зовні, основа Божого (нашого) дивосвіту. Вона має свою мову, яку людина розуміє менше, ніж саму себе. Хвала матерії, яка постійно змінюється, жваво рухається, оригінально думає, натхненно творить, хоч здогадується, що це, зазвичай, нікому не потрібно!..

523

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Ода порожнечі Колиска і єдине місце для всього, відкритий простір для кожної неповторної форми; тут і відбувається все зрозуміле та незбагненне: народжується, формується, створюється, відшукує чи не знаходить собі місце – для того, аби через певний час (короткий проміжок, століття, життя) переселитися бозна куди, і знову ж таки, лише в її межах. Вічна і таємничо незбагненна, однакова зовні та всередині, вона не стала мірилом, яким би можна було щось справді осягнути, – так надійно й майстерно огортає нас! Однак форми кожної матерії, всі галактики, які пливуть у ній, наче недостиглі фрукти, – то лише її тимчасові мешканці: мають свій шлях, та ніколи поза нею. Хвала порожнечі – пращурові повноти, без якої не було б нічого з того, що наразі існує. Хвала рівновазі всього, що триває, й отією неймовірною самодостатністю відроджує наш Всесвіт!

524

Сербська та македонська мови

Ода голосу Голос – це магія, що надихнула Слово і послужила Богові, аби пояснити Себе та природу, яку Він несуєтно, реально створив. Почувши себе, пробудив Слух і Дух, сформував мову, що довго намагалася перетворитися в Символ, який можна розгледіти у будь-якому дзеркалі, в будь-якій літері та мові. Змінював форми, налагоджував усі тони і співзвучності, залежно від уміння інших, залишаючи свої відбитки на піску, глині або камені, вигадуючи такі дивовижні способи запам’ятатися нам, вкарбуватися назавжди. Поєднуючись із подібними до себе (так само, як і з невідомими), намагався призвичаїтися; 525

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

а коли йому це раптом не вдавалося, мудро погоджувався: ще хтось або щось має бути між ними, – це наразі як проста штукатурка між огрому усіляких цеглин. Він помирав із кожною зниклою мовою і народжувався з кожною відродженою, й лише в ній розквітав повнотою і мав писемну форму, відображену в нашій свідомості; однак, походячи з природи, був занадто захоплений людяністю, і ніби забував про Всесвіт. Йому ніколи не вдавалося перетворитися на загальний Символ, гідний мови світу, перебігу часу, глухого шепоту галактик, руйнування та проникнення світових кіл, сили припливу і відпливу хвиль, переміщення повітряних потоків, просочення і циркуляції води, Пробудження та поширення болю, мовчазного оголошення поривів, знищення бачених шалених картин, підняття й опускання стягу, оновлення насіння, розповсюдження аромату, тлумачення незримого, 526

Сербська та македонська мови

але існуючого… Перетворившись у найбільше вміння Людини, він залишає слід, як і ми залишаємо за собою свій, – із бажанням, аби він наразі поширився всюди.

Ода свідомості Джерело – дельта, дельта – джерело… ніхто наразі не знає, де її джерело, а де дельта! Без форми, і все формує; без власного сліду, й усюди залишає сліди; ніхто не знає, хто її до того спонукає, і що їй заважає; аби раптом чогось не накоїла, – принаймні для цього небагато й треба…

527

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

То він пише такі собі сучасні оди, стилізуючи їх до начебто звичних колись, але давно призабутих панегіриків. Втім, це блискучий літературний прийом! Бо насправді оди Рісто Василевскі не мають нічого спільного з уже традиційними прославляннями можновладців. Ось, наприклад, фрагмент з «Оди майбутньому»: Щоб зима стала літом, а ріки текли вгору і над своїми руслами; щоб ліси росли з попелу, а земля не знала свого дна; щоб людина себе поважала, а Творець їй не наказував, бо, справді, навіщо?! Аби Всевишній лише дивився, як світ змінювався, зникав і водночас ріс, і вірив Йому, спраглий до життя; щоб тільки потім, нарешті, хтось збагнув: корінь може змінити форму, але не суть свого дивного існування. Ода тому Майбутньому, яке на дещицю життя збагне, що вікно у світ не можна лише розчахнути, зірвавши засуви, коли все там тримається на доброму слові, а людство тисне на нього з усіх боків, невидющими очима роздивляється.

518

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Ширина її – безкінечність, а глибина відчутна лише тоді, якщо когось раптом підійме умить над собою… хто знає, якими хвилями вливається в кожну людську істоту? що змушує її не спати, коли хоче, аби залишилося все так, як наразі є?! Спостерігає за вогнем, шукає осередок життя у воді, відстежує рухи в небі і на землі, спрямовує погляд на невловимі речі, від яких сама втекла... Хвала свідомості, бо без неї нічого б не існувало; все б зруйнувалося, адже не знайшло б свого місця!..

528

Сербська та македонська мови

Ода словам Слова – джерело життя.* Починаються в безумстві. Хтось їм визначає шлях, довжину, голос, звук… Зі своїм значенням вони вливаються в Мову, неначе в Море, яке межує з усіма океанами світу. Слова – незримий матеріал, з якого зводяться міцні будівлі: зв’язки між людьми і часом; надія і віра; та навіть сама історія, котра має справжнє обличчя, незважаючи на те, яким його хтось бачить тоді, коли знаходиться в когось на службі… До чого вони доторкнуться, те зможуть обпалити; а якщо захочуть, то пробудять, відродять, підіймуть і вознесуть; або ж опустять так, як цього тут не зробить жодна чорна землиця.

529

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Слова – вибухова зброя! Гримлять за трибунами та торгують за зеленими столами, глушать простори й розправляють вітрила, випускають влучні стріли та викликають катаклізми, народжують героїв, або ж затьмарюють їхню славу. Слова – це скарб, якому немає ціни, а також інструмент для всього. Вони розкривають двері душі, руйнують мури серця, відображають природу – навіть ту, яка можлива лише у наших мріях. Хвала чарівним словам, котрі захищають себе від усілякого зла, відчувають і пояснюють правду, що (якою б вона не була!), спонукає людину йти власним шляхом. ______________________ * Цитата з вірша В. Попе

530

Сербська та македонська мови

Ода воді Вода – це магія, яка не помирає, котра сама себе створює. Це – тіло, що саме підтримує себе в усіх формах; кельма, яка наводить лад у всьому нашому світі; це – пуповина, котра наразі все тримає в купі. Вода – меч, який сам собі наполегливо прокладає дорогу; це – дзеркало, де все видно, хоч би і було чимось забруднене; дивовижна нірвана, що може вмить, несподівано занапастити – себе та все інше… Вода – невидимий ключ до всіх існуючих замків; смола, яка може все зруйнувати, або раптом оживити; це – світло, здатне все осяяти; і нею Господь ходить, – тому ні справжня віра, ні хрест повік не загубляться! Вода – це взагалі всі ми, що протікаємо наразі тут: від миті свого народження – 531

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

до самої несподіваної смерті; це ми – крізь коди та гени знову сюди повертаємося, і з нею продовжуємо своє земне, таке буремне життя.

Ода матері Якби Всевишній мав Її, хто знає, як виглядав би цей світ… Можливо, Її турбота, котру вона б із Ним розділила, не допустила б людського зла; й ми тоді не стали б назавжди найгіршою, найзапеклішою та найжорстокішою всесвітньою зброєю. Наші свідомість і вчинки були б зрозумілішими; а чиста, світла, невагома душа, не заплямована зрадою та необтяжена гріховною спокутою, жила б у щасливій гармонії зі здоровим, розумним і міцним тілом!.. Бо в материнському лоні все чарівно зароджується і розвивається аж до самої 532

Сербська та македонська мови

нашої появи в цьому світі; живлені Її таким цілющим молоком, відчуваємо оту святу рівновагу, якої всі ми так підсвідомо прагнемо. Любов братів і сестер не визначалася б ненавистю, яка є її протилежною стороною і все руйнує своїми сумнівами; навіть смерть, можливо, мала б зовсім інше ім’я… Хвала, матусю наша мила, переселена у вічність з якої не втекти.

Ода молоку Частина сяйва і всього іншого, що ми бачимо, що бачить нас; у що віримо, чию присутність відчуваємо, – навіть тоді, коли цього не хочемо.

533

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Як тільки народжується, одразу ж усе живить, від нього усе й росте. Молочний шлях – це лише одна його дійка, з якої воно цідиться і робить нас сильними; і ми вже зараз розуміємо, що колись доведеться пояснити тим, хто буде після нас. Земля ним вигодувана; і воно живить усе інше, й оновлює наше життя, – навіть і тому, що схильне до іншої чарівної форми… Хвала молоку – невидимій ниті, що з’єднує і робить зримими простори, й наші тіло, думку і дух; аби ми більше розуміли загальну сутність та залишили її непотьмареною іншим, – байдуже, де вони зараз, і коли вона їм знадобиться.

534

Том 2. Переклади

Сербська та македонська мови

Ода хлібу Він сам себе посіяв і зберіг, щоб усі інші могли сіяти все інше, збирати врожай та підтримувати життя, пам’ятаючи про час, який не визнає меж. Його паросток зародився з благодатної зернини та зі щирої Божої ласки, – стебло його пестив час, колосся вигодували мрії, без яких досі не світає жоден благословенний день. На столі він – справжній господар, адже сіль та вино – це тільки його звані гості, а пряності та все інше – то лише додатки, без яких можна обійтися; та тільки з ним погляд – просвітлений, а думка – вільна і сама собою опікується. А хто його не матиме, той не знатиме миру та спокою, надії вигодувати нащадків, чути їхні юні, веселі голоси. Святий оберіг кожної оселі, адже в ньому – стільки життя працелюбних Сіячів, які вічно продовжують себе.

535

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Слава духмяному Хлібу, який рятує стражденних й іноді навіть крихтами може зцілити сумні очі, і втамувати голод усіх, хто цього справді бажає!

Ода тілу … бережімо, бо так завжди: ще ненароджені, свідомо та навіть цілеспрямовано піддаємо його всім випробуванням. Ми відмовляємо йому в праві бути тільки тілом, котре вже звільнене і від ніби зайвих бажань, наче б то дивних пороків… а ще нечестивих пристрастей; думок, що підривають його зсередини; слів, які можуть вразити його зовні; вчинків, котрі замащують потоками жиру та дюнами підступного цукру, навіть вапном безуму.

536

Сербська та македонська мови

Даємо йому свободу, водимо кудись, лише б не стало на свій шлях, котрий є, можливо, саме нашою ліпшою дорогою. Отож знову, знову, знову надокучаємо?! йому отрутами, плодами, від яких уже тепер відмовилася матінкаприрода, ґрунтом, по якому зараз отут небезпечно ходити

537

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

без спокус для життя, і цим повітрям, якого ??! наразі ??! навіть наче й немає, зовсім нічим! дихати. Хвала змученому тілу, яке отут нас такими, як є, при-ймає, і яке нас… у пісок часу вписує, як його істинну сутність.

538

Том 2. Переклади

Сербська та македонська мови

Ода серцю Серце – тюк, нав’ючений справами з голови й природними матеріями, що їде бездоріжжям, неначе безголовий кінь. Серце – опора, на яку спирається дерево життя, з котрого розгалужується гілля, яким визначається видима краса всякого кореня. Йде, куди його ноги носять, і куди воно ноги веде; чинить те, що наказує чужа совість, і ніколи не перестає виконувати свою щоденну працю, без якої б усе зупинилося. Серце – свічка, що миготить червоним, і осяває наше тіло; а коли вона все ж згасає, з нею гасне всяке існуюче для нас світло. Хвала серцю, яке все витримає, аби лише знову зберегти кожне нове, безцінне, неповторне життя!

539

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Ода плоду і сімені Бог – це дивовижне сім’я, Бог – це чарівний плід, Бог – це сім’я власного плоду і чудо-плід власного сімені!.. Взагалі, яким же було перше сім’я найпершого земного плоду? – Звісно, родючим. Насправді, все живе зазнало стільки змін, що просто не впізнає отого свого початку; а все мертве не встигло пояснити достеменно механізм свого існування, адже це відомо лише плоду Непізнаного та сімені Незрозумілого... Хвала плоду Невідомого та сімені Незнаного, бо, власне, тільки завдяки їм можна, врешті, дістатися тут, на Землі, до всього Відомого, і навіть збагнути нас самих!.. тож від самої своєї появи на цім світі блукаємо поміж Ними у дивних пошуках… себе. З сербської мови переклали Анастасія Гойса та Сергій Дзюба 540

«По секрету – всьому світу…» Відомі зарубіжні та українські поети, прозаїки, вчені, перекладачі творів Сергія і Тетяни Дзюби

Грузинський і український поет, перекладач, дипломат, державний діяч та науковець, доктор філологічних наук, професор і академік, народний поет України Рауль Чілачава (Грузія, Україна).

Українська письменниця, перекладач та художниця Анна Багряна (Україна, Болгарія) консультувала свого чоловіка Димитра Христова, який переклав болгарською книжку С. і Т. Дзюби «На сріблястій долоні вічності».

Поет, перекладач, журналіст і науковець, французький та український академік Єтон Келменді (Бельгія, Косово).

Поет, перекладач, дипломат, бард, громадський діяч Димитр Христов (Болгарія).

Іранська поетеса, перекладач, Іранський поет і перекладач лауреат Міжнародної Сограб Рагімі літературної премії імені Людвіга (Іран, Швеція). Нобеля – Малої Нобелівської премії Азіта Кагреман (Іран, Швеція).

Перекладач із перської мови і художниця Надія Вишневська (Україна).

Туркменський і шведський поет, прозаїк, перекладач та журналіст Ак Вельсапар (Туркменістан, Швеція).

Перекладач, лінгвіст Роксана Кжемінська (група «MARa», Польща).

Письменник, перекладач Войцех Пестка (Польща).

Перекладач, лінгвіст Маріанна Хлопек-Лабо (група «MARa», Польща).

Перекладач, лінгвіст Анна Тилютка (група «MARa», Польща).

Поет, науковець, ректор Прозаїк та перекладач, засновник Казахського національного Міжнародного клубу Абая, університету імені альжурналу «Аманат» і Дому Абая Фарабі, віце-президент в Лондоні Роллан Сейсенбаєв Національної Академії наук (Казахстан). Республіки Казахстан, президент НАН вищої школи РК Галимкаір Мутанов (Казахстан).

Письменниця та перекладач Алфавзія Нуррахмі (Індонезія).

Письменник, академік, головний редактор журналу «Тамир» і очільник асоціації «Золотий вік» Ауезхан Кодар (Казахстан).

Верхньолужицький і німецький письменник, перекладач, державний та громадський діяч Бенедикт Дирліх (Німеччина).

Поет, перекладач і науковець Хіроші Катаока (Японія).

Поет, прозаїк, драматург, дитячий письменник, видавець і громадський діяч Генріх Дік (Німеччина).

Українська письменниця та перекладач, Шевченківський лауреат Віра Вовк (Бразилія).

Поет, перекладач, автор пісень, лауреат Національної премії Білорусі Михась Пазняков (Білорусь).

Поет, перекладач, критик, головний редактор журналу «Новая Немига литературная», лауреат Національної премії Білорусі Анатолій Аврутін (Білорусь).

Перекладач з арабської мови, науковець Кацярина Панасюк (Білорусь).

Літературознавець, критик Людмила Воробйова (Білорусь).

Поет, перекладач Сантош Кумар Покхарел (Непал). Телеведуча, декламатор віршів і перекладач хінді Мадхубан Чакрабарті (Індія).

Поет, телеведучий, перекладач, засновник і керівник Центру мистецтв та головний редактор літературної організації «Magic Lonthon» Резауддін Сталін (Бангладеш).

Поетеса, перекладач мовою орія Сабіта Сатапаті (Індія).

Класик сучасної латиської літератури, перекладач Імант Аузінь та його дружина – поетеса Ірина Цигальська (Латвія).

Письменник, актор, кінорежисер, журналіст, державний і громадський діяч Гурам Петріашвілі (Грузія).

Поетеса, перекладач, мама п’яти дітей Інга Крукаускене (Литва).

Таджицька мова

Таджицька мова Абдукаххор Косім (Таджикистан)

«Гірська ріка – це течія поета…» Поет Косімов Абдукахор Сатторович (псевдонім – Абдукаххор Косім) народився 27 січня 1965 року в Таджикистані, у радгоспі-технікумі імені Куйбишева Вахшского району. Освіта – вища педагогічна. Служив в армії. Відомий поет, автор пісень, перекладач, журналіст. Відмінник освіти та науки Таджикистану. Відмінник культури Республіки Таджикистан. Автор 12 книг і більше ста пісень таджицькою та російською мовами. Представлений в Антології сучасних євразійських письменників (2019-2020), антологіях: «Поетичні Голоси світу – 2020» (Мексика); «Спогад» ХХХ Міжнародного фестивалю «Меделін» (Колумбія); «Світ Гогьоші» (Японія); Всесвітній поетичній антології (Непал) та в понад 20 поетичних збірниках віршів у різних державах. Учасник Євразійського літературного фестивалю «Ліффт» (срібний призер – Азербайджан, 2019); Міжнародного фестивалю поезії «Меделін» (Колумбія, 2020); «Writers Festival International Cape Comorin Club-India» (Індія); переможець Першого Всесвітнього конкурсу поезії супутникового телебачення (Гран-прі – Китай, м. Пекін, 2020); переможець Міжнародного літературно-мистецького конкурсу імені де Рішельє («Діамантовий Дюк» – Україна-Німеччина). Нагороджений медаллю Сергія Єсеніна (2020), орденом Махатми (2020), Міжнародною літературною премією миру (Німеччина, США, 2021), Міжнародною літературною премією ім. Мацуо Басьо (Японія, США, Німеччина, 2021).

541

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Нині Абдукаххор Косім відзначений Почесним дипломом Міжнародної літературно-мистецької Академії України, що об’єднує знаних письменників, перекладачів, учених, журналістів, митців, громадських діячів із 60 держав, – за власний творчий доробок і популяризацію української літератури. Вірші Косіма перекладені багатьма мовами: українською, англійською, іспанською, китайською, хінді, французькою, німецькою, португальською, сербською, португальською, турецькою, азербайджанською, перською та ін. Головний редактор газети «Хідоят» Народно-демократичної партії Таджикистану. Співголова літературної ради Асамблеї народів Євразії.

Газель В бажанні лик побачить Твій, я деревом дивлюсь і сохну. В обіймах неймовірних мрій, чеканні див, – дивлюсь і сохну. Хоч сутність Бога – плин надій: безмежний, вічний, неземний… Як віти гладять вітровій, отак і я – дивлюсь і сохну. З коріння висохлого, знай, ще буде паростків врожай, – Ясних, квітучих днів розмай, – а поки я дивлюсь і сохну. Терплячість ця п’янить мене, бо щастя – небо осяйне! Гілля до сонця гомонить, танцює! Я – дивлюсь і сохну.

Водограй Крізь пальці сплинув водограй, як коси милої водночас. Неначе показала рай – водою облила водночас. Тріпнула косами – і край: розбилось серце, мов кришталь, І тут же – миттю воскресай, бо нею скроплений водночас! Чарівно зникла, та душа – у пошуках того вірша, 542

Таджицька мова

І світла сонячний розмай однак залишився водночас. Та невловимий горизонт забрав дещицю цих щедрот, І чашу, сповнену прощань, ударив скелями водночас. Схвильований, як водограй, шукаю скрізь, немов Грааль, – Прекрасно поманила в гай, та знов пішов ні з чим водночас.

Зелена країна спогадів Країна дивних спогадів – зелена, І скрізь життя: фрагменти, мов кіно, – Трагікомедія, поема? Сцена: Мого кохання сад – плекав давно! Зі смутку – темний ліс, густий, мов хащі… Жеребчик на поляні чарівний – Дитинство бачиш, наче рай пропащий; Ти на краю, над прірвою, постій. Спинись, замри… І час притлумить рани, Хай вовком виють сумніви невдач; Лиш про матусю спогади жадані Приносять в душу світла помаранч. На горизонті враз заходить сонце, І оживають тіні давніх п’єс, – Таких химерних спогадів віконце Рятує серце зболене твоє.

543

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Я – гірська ріка Гірська ріка – це течія поета: Б’юсь об каміння, лину за межу… Та все ж долаю всі падіння-злети, Бо долею своєю дорожу. Хоч іноді міняють русла люди, Щоб зрошувати і поля, й сади, – Жаданий поклик долі не забуду, Як оберіг, що виручить з біди. Течу у жилах і дерев, і квітів, – В усьому, що довкола гомонить… Живу для вас: як річка, хмарка, вітер, – Душею не спиняюсь ні на мить!

544

Таджицька мова

Вальс закоханих Романс

Кохання вальс танцюєм під дощем, Вдивляємося пристрасно у очі; Кружляємо в обіймах з вітерцем, Сховавшись під густим покровом ночі. Прошу я нічку лагідну: «Не йди, Дай час насолодитись почуттями…» Ми всесвітом мандруєм, молоді, І ніби Бог кружляє поруч з нами. О, як жаданий кожен доторк, крок, Неначе мить чи вічність ми знайомі! Отак би довго танцювати вдвох, Мов дві зорі, – натхненно, невагомо. Веду у вальсі, ніби під вінець, І очі ночі моляться нам знову… Свята, прекрасна музика сердець, Що під дощем з’єдналися в любові! З таджицької переклав Сергій Дзюба

545

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Тайська мова Жадібний чернець Тайська народна казка

У дворі одного монастиря росло велике дерево. Плоди визріли на ньому і почали вже підгнивати, але настоятель обителі нікому не дозволяв зривати їх. Він був дуже жадібним і турбувався тільки про себе. Тоді двоє селян вирішили провчити скнару і нарвати плодів із того дерева. Один із них прийшов до ченця і попросив дозвіл зірвати декілька плодів.

– Ні, – грубо відповів той, – плоди необхідні мені самому.

– Ви мене не так зрозуміли, – сказав селянин. – Я прийшов запросити вас скуштувати мій кенг – страву з оленини. А плоди мені потрібні для соусу. Кенг – це тайська національна страва. Вона готується з рису та м’яса з додаванням шматочків різних плодів.

– Чого ж ти раніше не сказав про це! – вигукнув чернець, – Бери скільки хочеш! Селянин наповнив стиглими плодами мішок і пішов, пообіцявши прийти за ченцем увечері… Незабаром завітав до цієї обителі інший селянин і також попрохав дозволу зірвати декілька плодів. Отримавши відмову, він запросив настоятеля до себе в гості – скуштувати кенг із курки. Чернець зрадів і дозволив йому теж нарвати скільки завгодно стиглих плодів. Селянин наповнив ними великий кошик і пішов додому. Увечері обидва селянина покликали ченця. Він вийшов із монастиря і пішов з ними по доріжці, що вела до села. Дійшли вони до перехрестя, і один сказав: – Пішли спочатку до мене, мій дім знаходиться на цьому боці дороги.

546

Тайська мова

– Ні, – заперечив інший, – спочатку ходімо до мене! Бо моя сім’я вже сіла вечеряти! Вони почали сперечатися, а потім схопили монаха за руки і заходилися тягти його в різні боки. Селяни лаялися й тріпали жадібного ченця доти, доки він не став просити: – Залиште мене в спокої! Я не хочу ні кенг із вашої оленини, ні кенг із курки! Тільки відпустіть мене!!! Дотепники повернулися в село і довго сміялися над жадібним ченцем, адже жоден із них не готував ніякого кенга. З тайської переклали Людмила Шутько та Сергій Дзюба

547

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Тиндинська мова Саліхат Хасанова (Дагестан):

«В серці моєму – тривога всесвітня…» Народилася у селі Тинди Цумадинського району в Дагестані. Пише вірші аварською та тиндинською мовами. Автор двох збірок поезії. Велика добірка її цікавих віршів увійшла до колективного поетичного збірника аварських поетів «Сариназул си» («Вежа віршів», Махачкала, вид-во «Алеф», 2020 р.), а також – до колективного збірника поетів, котрі пишуть мовами невеликих народів Дагестану (упорядник, редактор та меценат обох книг – народний поет Дагестану Баху-Меседу Расулова. Саліхат Хасанова переклала вірші Сергія і Тетяни Дзюби тиндинською мовою. А Сергій Дзюба також переклав її поезії українською.

Скажи, жінко – Жінко чудова, про що твої думи?

– Про наймиліше – увечері й зрання: Світ без любові – то пастка із суму, Діти красиві – лише від кохання.

– Жінко чарівна у сонячнім квітні, Тільки сердечко все крають замети…

– В серці моєму – тривога всесвітня, Щоб не скорилася пеклу планета.

548

Тиндинська мова

– Жінко пречиста, знов чорна дорога Стелиться воїнам – юним, вразливим…

– Маю в душі я родину і Бога, Хай вбереже нас Господь, наче диво!

– Панно прегарна, навіщо тримати Світ у турботах, неначе в кожусі?

– Так, я піклуюсь, бо жінка і мати, Тож за цей світ разом з Богом молюся.

Матусине щастя Спить немовля в колисці, В пічці печеться хліб… Все – до ладу, до місця, Вдома – любові німб! Ось прокидається диво, І оченята сяйні Так неймовірно, щасливо Дивляться в душу мені. Ніжно беру на руки Миле своє дитя, І забуваю муки – Світлим стає буття. Ніби матуся до мене Горнеться з висоти… Діти, цінуйте НЕНЮ Понад усе в житті!

549

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

День Перемоги Наче кров загиблих на війні, Червоніють тихо маки в полі… І стою в задумі на роздоллі – Битви грім ввижається мені. Душі тих, що відлетіли в ирій, Ніби поруч, тут, – без рук, без ніг: Почорнілі у жаскім вогні, Кулями прострілені на виліт. Билися до скону, мов орли (А за них, дітей, молилась мати), – Щоб надію всім подарувати, У бездонну землю полягли. Промовляють зболено сюди Із небес – до нас, нащадків кволих, І благають вберегти від мору Ці квітучі, людяні світи: «Ми не дожили до сивини, Дітлахів не колисали рідних… Мертвим воякам найбільш потрібно, Щоб живі не бачили війни». З тиндинської та аварської переклав Сергій Дзюба

550

Турецька мова

Турецька мова Найбільше багатство Турецька народна казка

Колись один юнак увесь час скаржився на свою бідність.

– Ох, якби ж у мене було велике багатство! Жив би я і горя не знав! – вічно стогнав він. Старий каменяр, що проходив повз його оселю, почув слова юнака і поцікавився: – Чому скаржишся? Ти вже володієш великим багатством!

– Я?! – здивувався юнак. – Де ж воно?!

– Це – твої очі. От щоб ти хотів одержати бодай за одне око? – запитав старий.

– Що ти, – злякано відповів юнак. – Очі я не віддам ні за який скарб!

– Добре, – сказав каменяр. – Тоді дай відрубати свої руки, і за них ти одержиш багато золота!

– Ні! І за золото я не віддам своїх рук, – промовив хлопчина.

– Тепер бачиш, що ти – дуже багатий! Чому ж нарікаєш на свою долю? Повір мені, найбільше багатство людини – це здоров’я та сила. Їх не можна купити ні за які гроші! – сказав старий і пішов своєю дорогою. З турецької переклали Людмила Шутько та Сергій Дзюба

551

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Туркменська та шведська мови Ак Вельсапар (Туркменістан, Швеція) Прозаїк, поет. Народився у 1956 році в Мари (Туркменістан). Закінчив факультет журналістики Московського державного університету ім. Михайла Ломоносова (1979) та Вищі літературні курси Літературного інституту імені Максима Горького (1989). Публікується з другої половини 1970-х. В 1979-1987 рр. він працював редактором літературнодраматичної редакції Туркменського телебачення, старшим редактором видавництва «Магариф» та завідувачем відділу прози і публіцистики журналу «Ашхабад» (органу Спілки письменників Туркменістану). Національна слава прийшла до молодого письменника в 1986-му, коли він отримав престижну премію за свою талановиту повість «Динноголовий». У роки перебудови його ім’я не сходило зі шпальт газет та журналів не лише в Туркменістані, а й далеко за межами республіки. Тож гострі публіцистичні виступи Ак Вельсапара зробили його кумиром мільйонів, проте викликали ненависть корумпованої влади. В 1993-му, переслідуваний на Батьківщині за незалежні висловлювання, письменник Вельсапар був прийнятий у почесні члени Міжнародного ПЕН-клубу; а в 1994-му отримав грант-премію Х’юман Райтс Вотч за незалежну творчість. Однак у Туркменістані його виключили з членів Спілок письменників і журналістів рідної держави, а книжки спалили. Ак Вельсапар був змушений залишити Вітчизну. З 1994 року мешкає в Швеції. Член Спілки письменників цієї країни (з 1996-го), він багаторазовий стипендіат Літературного 552

Туркменська та шведська мови

фонду письменницької організації. Нині його твори опубліковані багатьма мовами, зокрема туркменською, шведською, українською, англійською, російською, французькою, іспанською, турецькою та монгольською. Особливу популярність письменнику принесла його десята прозова книжка – роман «Кобра», перекладений кількома європейськими мовами. Лауреат Міжнародної літературної премії імені Миколи Гоголя «Тріумф» (Україна, 2014). Ак Вельсапар переклав книжку віршів українців Сергія і Тетяни Дзюби «Яблука з небесного саду» туркменською мовою. А Сергій Дзюба переклав українською мовою книги прози Ак Вельсапара – збірку оповідань і повістей «Смарагдовий берег» та роман «Помста Роду Лисиці».

Смерть маргіра (з книги «Смарагдовий берег») У самому серці мовчазної пустелі спекотного літнього дня, немов міраж, виник старий. Силует його рухався повільно, як тінь. Його можна було не боятися, але від чоловіка неприємно пахло різким запахом поту, який на відстані дратував нюх величної рептилії, що опинилася на цьому шляху. Кобра, захоплена зненацька, загрозливо засичала, приготувавшись кинутися на старого, але в останню мить зупинилася, сповільнила свої ритуальні рухи тіла. Важкий погляд її маленьких очей був націлений прямо на людину, і, чим пильніше кобра вдивлялася, тим більше переконувалась: цей силует – не надто небезпечний, зате цікавий. Помітивши змію, старий повів себе трохи дивно: опустився на коліна, і, наблизивши долоні до обличчя, ніби затуляючись від безжальних променів сонця, що пропікали його благеньку одежину, забурмотів щось невиразне.

553

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Близькість змії, здавалося, анітрохи його не турбувала, принаймні це ніяк не відображувалося на поведінці старого. Зате кобра, на відміну від чоловіка, була насторожі, адже досвід спілкування з людьми привчив її до пильності й думки, що в цьому просторому світі, спокійному на вигляд, небезпека – на кожному кроці. Її очі уважно стежили за кожним рухом старого, який влаштовувався зручніше, продовжуючи ворушити губами. Змія перебирала в пам’яті, як одного разу вона непростимо схибила, довірившись оманливій неквапливості такої ж незнайомої живої істоти, котра виникла раптом у безлюдній пустелі. Саме тоді кобра й потрапила в пастку, і, якби вузол на мішку, завдяки щасливому випадку, не виявися зав’язаним геть недбало... Навіть страшно уявити, що сталося б тоді! Кобра, звиваючись, продовжувала залишатися на місці, готова припинити будь-яку спробу двоногої істоти наблизитися до неї. Втім, незнайомець поки не робив ніяких дій, ніби заздалегідь знаючи, чим це може скінчитися для нього. Невдовзі змії набридло очікування, і вона вже вирішила забратися звідси, аби не спокушати долю; та в останній момент щось стримало її. Здається, вона не вперше зустрічає цього добродія, який пахне травами і вовною?.. Круто вигнуті брови, збляклі від старості чи сонця; ніс із горбинкою, потріскані губи, що продовжували майже беззвучно ворушитися, – авжеж, у всьому цьому було щось добре знайоме... Зменшивши гнучкі хвилеподібні рухи, кобра ще пильніше почала спостерігати за поведінкою дивної мовчазної істоти. А старий, впираючись кістлявими руками зі здутими венами об хиткий пісок, важко осів на землю й заговорив несподівано тужливим голосом: – Я ж знав, що зустріну тебе. Так-так... І чекав цієї зустрічі! Вештався пустелею, розмірковуючи і про тебе, і про свою 554

Туркменська та шведська мови

долю. А ще про те, що кожен народжується для того, аби виконувати справу, призначену йому згори. Людина повинна встигнути виконати волю Бога. Якщо виконав, можеш замислитися про вічне; тоді не страшно й померти. Смерть – це ж не крапка, а продовження долі; тільки вже поза життям, поза свідомістю. Отже, наша доля не обмежена роками, прожитими на цьому світі; здається мені, вона може бути набагато довшою. Час, відміряний нам для перебування серед живих, продовжується й потім. Хтось іде з життя саме тієї миті, коли вріже дуба, сконає назавжди; а хтось – ні, вмирає не зовсім, не весь... Є й такі, в яких справжнє життя починається лише після смерті. То – праведники. Чи лиходії, котрі розкаялися в скоєному. Мені навіть здавалося колись, що Всевишній більше любить останніх... Я з’явився на світ років вісімдесят тому, і, коли обрізали пуповину, крапелька моєї крові немовляти змішалася з землею, от із цією, – старий поводив пальцями біля своїх ніг, – пустельною! Це був, напевно, віщий знак, визначення долі: жити мені було велено, як і тобі, в суворих пісках. Із самого народження ми з тобою, ти і я, – заручені з піском. Та й моє ремесло Бог пов'язав саме з вами, з тобою і з твоїми родичами. Змінити нічого не можна було, та я, чесно кажучи, і не намагався. Навіщо? Адже ця робота давала мені заробіток, і вона, повір, нічим не гірша за будь-яку іншу. Хоч, звичайно, я не повинен говорити тобі про це. Та й чи збагнеш ти, безсловесна тварюко, мої слова, міркування змієлова? Хто я для тебе? – старий важко зітхнув і відповів сам собі: – Правильно, я – вбивця. У цю мить змія начебто невдоволено сколихнулася. Однак старий, не звертаючи на неї уваги, продовжував: – Знаєш, колись, на самому початку, я подався в піски зовсім не для того, щоб стати маргіром. Шукав дива... Заби555

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

раючись усе глибше й глибше в безводну пустелю, сподівався зустріти пророка Хідира-ата. Мав одне бажання, яке, був упевнений, міг виконати тільки він! Тому й блукав пустелею стільки років у його пошуках. Звичайно, ніякого дива не знайшов, а зустрічав усюди лише бездушність. Я, мабуть, уже неабияк здичавів за роки поневірянь, став схожим на кого завгодно, тільки не на людину. Проте подорожні, котрі випадково опинялися в пісках, сприймали мене, мов святого Хідира-ата... Зненацька зустрівши мене в мовчазній пустелі, люди падали переді мною навколішки, хапали за полу халата, починали благати про щось, без чого їм було зле. Часом я уникав правди – не вистачало духу зізнатися в тому, що подорожні помилилися, настільки вони потребували дива! І тоді, жаліючи людей, я нерідко був змушений втішати їх хоча б словами, обіцянками. Траплялося, казав: «Ідіть. Я пам’ятатиму ваше прохання». Люди настільки вірили в реальність зустрічі з дивом, що мені не потрібно було навіть розчинятися безслідно в повітрі, як личить справжньому пророкові; бо самі прохачі одразу ж забиралися геть після такої зустрічі!.. Неначе побоювалися, що я передумаю й відберу назад тільки-но подароване їм щастя-благословення. Якщо ж і знаходилися надто цікаві, то й вони, спостерігаючи за моєю звичною, цілком буденною ходою, сприймали побачене, як щось божественне, непідвладне розуму. Чи вірили вони в те, що я – насправді Хідир-ата, той самий пророк? Не знаю. Та це й неважливо. Я ніколи не прагнув їх ні в чому переконувати, а вони, як мені іноді здавалося, потребували не стільки дива, скільки підтримки своєї віри; і, одержавши бажане, линули на сьоме небо. А я... я залишався тут, на цій грішній землі, в безкрайній пустелі, яка була для мене і вірним другом, і годувальницею, і, нехай убогим, але 556

Туркменська та шведська мови

надійним житлом. Ну і ви, мої вічні сусіди й найвірніші супутники, завжди були поруч, неподалік... Але, клянусь, я не приносив вам зайвих мук, не вбивав нікого з вас даремно. Якби чинив інакше, то рано чи пізно сам підрубав би сук, на якому сидів. Бо опинився б наодинці з пустелею, з цими хиткими пісками. Вбивати – справа нехитра. Перемагає ж, зрештою, не той, хто позбавляє життя ворогів, а той, хто навчився перетворювати їх на своїх друзів; або ж просто мандрує далі, припиняючи ворогувати з ними. Якщо ти не зумів подружитися зі своїми заклятими ворогами, стань щодо них хоча б подобою друга. Ти вже вибач мене за цю «подобу»... Ніби погодившись із людиною, змія зробила рух усім тілом, намагаючись розтягнутися на всю довжину на піску; але він був настільки розжареним у цю годину, що кобра знову прийняла колишню позу. Старий обережно, плавним рухом завів праву руку за спину, намацав дерев'яну рогатину, присунув її ближче. Маргір чудово вивчив повадки змій, знав і про їхній слабкий слух. Звісно, усвідомлював, що гадам не дано розуміти людську мову; проте говорив і говорив – так важливо було висловитися.

– Повір, усе свідоме життя я вважав вас своїми близькими, яким довіряв найпотаємніше. Я так і не зумів стати своїм для людей, – старий помітно засмутився, згадавши минулі образи. – У мене ж як: з одного боку – люди, з іншого – завжди ви... І знаєш, доля з кожним прожитим роком все більше віддаляла мене від людей і наближала до вас. Не буде вас – не буде й мене. Кобра різко заколихалася, погляд її очей-щілинок напружено стежив за рухами двоногої істоти – це старий спробував змахнути піт з обличчя. Всім своїм єством він відчував на собі цей безпристрасний холодний погляд, відчував – і не 557

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

рушав з місця. Продовжував говорити, часом збиваючись на нерозбірливе бурмотіння; спина його горбилася все більше. Чолов’яга вже змучився і від спеки, і від тривалого сидіння на гарячому піску; ноги зовсім заніміли. Намагаючись допомогти своєму немічному тілу, наче осмілівши, обережно випростався. Потім зачерпнув долонею жменьку сухого піску й цівкою, немов воду, просіяв крізь пальці. Це – все, на що могла зважитися людина, перебуваючи так небезпечно близько від отруйної змії. Кобра розуміла, що перед нею – легка здобич, принаймні цілком доступна для укусу ціль, але чомусь зволікала. Очі старого, немов присипані попелом, опуклий лоб, шапка-тельпек із кучерявого баранчика на голові, – змія знову й знову неквапливо вивчала все це, ніби розважаючись, милостиво відпускаючи зайві миті життя приреченій жертві, а насправді намагаючись зрозуміти, в чому ж справа? Чому вона, кобра, не може зважитися на напад? Адже скількох джейранів та зайців убила протягом свого життя! За потреби, її зуби впивалися в їхні тіла без зволікання й усілякого жалю. Потрібно було лише вистежити здобич, а вже потім усе здійснювалося блискавично. Жертва вищала від болю, а для змії це було миттю найвищої насолоди – впорснути отруту з коренів зубів у податливе тіло приреченої істоти. В такі миті кобра вся звивалася від задоволення! У її жертв вичерпувалися сили, вони билися в агонії, невблаганно наближаючись до смертної межі; а переможниця продовжувала відчувати зміїний захват. Часом їй вдавалося буквально видертись на бідолашну тваринку, перш ніж та встигала схаменутися, збагнути, що її смерть – поруч. І потім, коли вже було важко врятуватися від смертельного укусу, тонконогий джейран мчав із коброю на шиї так, неначе під його копитами горіла земля!.. А потім джейран поступово уповільнював біг і раптом па558

Туркменська та шведська мови

дав, немов підкошений... У нього починалися судоми... Кобра чутливо прислухалася, як б’ється серце жертви; її неабияк цікаво, коли ж зупиниться це калатання живої плоті. Змія тріумфувала, коли нарешті, безсило розкинувши ноги, широко розплющивши очі, тварини переставали смикатися, покірно втупившись незрячими очима в сліпучо блакитне небо пустелі... Затихали назавжди. Тоді кобра відповзала вбік і чекала, доки не завітають на дармовий бенкет гієни або шакали. Вона потребувала цього, не могла обійтися без їхньої участі у своїй жорстокій трапезі. І, звичайно, вони не підводили змію; зачувши падаль, з боягузливим завиванням мчали до неї. А прибувши на місце, миттєво накидалися на тіло джейрана. Кобра ж, причаївшись, з огидою спостерігала за їх нудотним бенкетом. Але ось наступав і її час... Тільки-но хижаки, витісняючи один одного, розпорювали джейрану живіт, вона тут же блискавкою нависала над зграєю, примушуючи розбігтися лякливих брудно-сіро-рудих ненажер. Вони ображено скиглили; а змія, забувши про них і про все на світі, нетерпляче тяглася до теплої, набряклої від крові нирки джейрана... Нирки з кров'ю – що може бути смачнішим за такі ласощі! Наситившись, кобра кидала гордовитий погляд на своїх «друзів», які жалюгідно скиглили осторонь усією зграєю, ніби промовляючи: «Я використала ваші кігті та зуби, інакше мені самій не дістатися до ласощів; а тепер – бенкетуйте!». Наостанок, наводячи на них жах вогнем холодних очей, вислизала, великодушно залишивши жебракам пустелі розтерзане тіло джейрана. Їй було нецікаво, як вони потім гарчатимуть від ненаситної жадібності, люто обгризатимуть кістки, тягнутимуть їх у різні боки, вириваючи з пащі одне одного криваві шматки розкішного дарунку, який звалився на них, неначе з неба. Мерзенні звички цих тварюк були їй так огидні, що змія поспішала відповзти подалі.

559

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Інша річ – вовки. Вони ніколи не торкалися до її здобичі. Побачивши джейрана, в тіло якого вчепилася величезна зміюка, лише скалили зуби й забиралися геть. Кобрі іноді здавалося: ці горді хижаки відчувають до замученої нею тварини щось на кшталт співчуття. Можливо, вони навіть зневажали її за спілку з гієнами й шакалами, котрих вона використовувала у своїх цілях, аби тільки дістатися до улюблених ласощів. Вовки ж, ці янголи смерті, наводили панічний страх на все живе в пустелі, самі здобували собі джейранів і не заздрили здобичі гієн та бенкетам шакалів. Авжеж, тут, у безводних пісках, у кожного – свої закони, свої звички; все це, разом узяте, і є законами пустелі. Звісно, у кожного – свої одвічні вороги. Навіть у ховрахів. Хоч вони майже все життя проводять під землею: риють собі нори, ходи, копошаться, ховаючись від великих злих хижаків. Проте ці підземні укриття нерідко стають також і їхньою могилою: сипучі піски, потривожені чиїмись ногами, копитами коня або ходою верблюда, раптово обрушуються й засипають нещасних у власних норах. Та й на тваринку, яка необачно висунеться зі своєї нірки, теж очікує безліч небезпек. Проте трапляється, що сліпі очі нестримно тягнуться до світла, до сонця. Часом вони ніби починають сумувати за пурпуровою зорею. За квіточками, які привиділися уві сні (на короткий час, навесні, ті розцвітають на барханах). Тоді ховрахи наважуються на ризиковану подорож, нехай навіть це – всього лише вихід на поверхню землі. Але лисиця, котра давно караулить свою здобич, не дрімає... Все це кобра спостерігала з народження. Однак вона ніколи не втручалася ні в чиї справи, завжди була лише холоднокровним стороннім спостерігачем. Її очі дивилися на світ байдуже й безпристрасно; вона нікого не жаліла, хоч, можливо, могла думати про ховрахів – «нещасні», про гієн – «під560

Туркменська та шведська мови

ступні», а про шакалів – «боягузливі». Та й то лише тому, що знала – так прийнято вважати здавна, до її появи на світ. *** У кобри вистачає ворогів, але мало хто наважиться опинитися поруч із нею. Однак цей чолов’яга зовсім втратив відчуття страху. Чи він взагалі нікого не боїться?! На гарячому піску під застиглим у небі сонцем – неначе дві забутих часом статуї: вона і він. Обоє, і оповідач, і слухач, перебували в страшному напруженні, не зводили один з одного очей. Зараз уся увага кобри зосередилася на тому, хто був від неї буквально на відстані одного кидка... Може, головний її ворог – саме ця істота, котра смерділа вовною та потім? Скільки ж він ще буде сидіти тут, випробовуючи її терпіння?! І чому не перестає ворушити сухими, потрісканими губами? Хіба невтямки, що він їй страшенно набрид? І чому вона досі залишається тут, перед ним? Що приваблює її в цій людині? Невже тільки те, що підказує зміїний нюх: це – не перша їхня зустріч?.. А старий тим часом продовжував: – Я анітрохи не шкодую, що не зустрівся з тобою раніше, коли у мене було ще багато сил. Це ж чудово, що моя найбільша непокірна змія залишилася на волі! Я не шкодую, що мені не довелося тебе зловити й приручити. Знаю, нікому не дано досягнути найвищої досконалості у своєму ремеслі. Інколи, правда, здається – ти все збагнув, усе вмієш; але проходить час, і вкотре дізнаєшся, що до досконалості – так само далеко, як і на початку шляху. Прикро, але це так! Я от, скажімо, ніколи не думав, що ти, найбільша й наймогутніша змія в цій пустелі, так терпляче слухатимеш мене. Якби я сам виховав тебе, вигодував зі своїх рук, то в цій безкрайній пустелі, ймовірно, вперше з часу створення її Богом, 561

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

запанувала б злагода між непримиренними ворогами. Тоді дві найсильніші живі істоти прив'язалися б одна до одної, – ти і я. Вслухайся в звучання цього слова – «друг»... Так кажуть, коли один потребує іншого, не може обійтися без нього. Каюсь, відтоді, як освоїв своє ремесло, я, хоч і довіряв вам, моїм друзям, але водночас неабияк остерігався. Бо найбільше вірив давньому заклинанню. У нас є таке повір’я... Змієлов повинен відловити і... Старий пожував губами, розмірковував, не наважуючись вимовити слово «з’їсти», але все-таки продовжив: – ... з’їсти найбільшу змію в цьому краї, тоді він ніколи не помре від укусу меншого гада. Ось тому найкрупніші з вас іноді ставали моїми харчами і гарантією безпеки... Кобра вдалася до якоїсь незрозумілої спроби: чи то трохи відповзти вбік, подалі від людини, чи в такий спосіб висловила свій протест. Старий здригнувся, зрозумів, що вона незадоволена його словами. Однак продовжив свою сповідь: – Вас вважають підступними. Так і я думав, жив із цим усе життя. Може, тому я й залишився на самоті на схилі віку. Все ніяк не міг змиритися з тим, що в мене немає гідного співрозмовника, немає людини, яка могла б вислухати мене. А ось ти слухаєш… Хоч восьми десятків років, прожитих на світі, здавалося б, цілком досить, щоб звикнути до земної самотності. Та я не зміг, все-таки, виявляється, потребую товариства живих, може, й людей. А вони сторонилися мене, позаяк їх лякало моє заняття. Але чому? Чим воно гірше від інших?! Старий замовк, понуривши голову. Спина його знову згорбилася, зігнулася ще сильніше. На руках, колись сильних, випиналися важкі вени, ніби оголене коріння на березі арика, чиї води потекли іншим руслом. Старий напружив пам'ять, болісно згадуючи, як люди, котрі все життя відкидали його дружбу, все ж не могли обійтися без нього, зверталися за до562

Туркменська та шведська мови

помогою, коли їм ставало зле. Боягузливо використовували його рідкісний дар у власних цілях. Такі випадки міцно, назавжди засіли в пам'яті. Він пригадує досі, аж до найдрібніших деталей, як давним-давно, ще в його молоді роки, важко захворів один із можновладців – бай, очільник округу… І ось одного разу до бідного маргіразмієлова завітали гінці найвпливовішої людини в тутешніх краях. У час, коли він за звичкою ховався в своїй старій халупі від полуденного сонця, раптом пролунав незнайомий, але владний голос: «Гей, Сапарлі! Агов, Сапарлі-маргіре!». Гість волав наполегливо: – Сапарлі! Іди сюди! Вийди надвір! Сапарлі збагнув, що прибулець кличе його, бо сам увійти до оселі боїться. Старий – втім, тоді він ще не був старим – вийшов. Йому, лише сяк-так пояснивши суть справи, звеліли сісти на їхнього коня й скакати слідом. Дорога була тривалою, вершники гнали коней щодуху. Коли гінці спішилися біля розкішного будинку, Сапарлі здогадався, до кого його викликали. Побачивши змарнілого господаря, молодий змієлов зрозумів, що справи – кепські. Залишившись наодинці з хворим, він оглянув його – всемогутнього бая скрутив жорстокий ревматизм. Тоді Сапарлі відпросився додому (йому негайно підвели іншого скакуна), а на світанку наступного дня повернувся до недужого з пахучими зіллями та зміями, про які йшов людський поголос, начебто ці гади – зачаровані… Маргір негайно приступив до свого таємничого обряду: відкрив плетений з осоки кошик і заходився стукати по ньому, щось нашіптувати, водити руками по обличчю хворого. З кошика із загрозливим шипінням висунули свої гордовиті голови кобри. Тоді Сапарлі скоромовкою почав читати заклинання, одночасно втираючи в шкіру недужого мазь. Бай ме563

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

тався, стогнав від болю, безуспішно намагаючись вирватися з сильних рук маргіра, які чіпко хапали не тільки змій, але й людей. Чи не тому під час випадкових зустрічей жителі уникали цього загадкового чоловіка: Сапарлі був дужим і спритним, як і його підопічні змії. Тож навіть сваритися з молодим мовчуном-відлюдьком побоювалися – хто знає, що в нього на думці... Керлен-бай теж ставився до змієлова з великою недовірою, вважаючи його темною і дивакуватою людиною. Але, коли багатія притиснула хвороба й ніхто не міг позбавити шановного бая нестерпних страждань, той ладен був хапатися за будь-яку соломинку. Тому й вирішив випробувати останній засіб і терпів до кінця «катування». Сапарлі ходив до нього рівно три місяці. Рівно три місяці лікував він бая своїми мазями та «зачарованими» зміями. І щоразу після відвідин лікаря хворий впадав у напівзабуття, не було сил навіть ворушити язиком, проклинати свого нелюба-цілителя. Дружина обережно піднімала голову чоловіка й поїла його з глибокої піали відваром маку. А страждалець усе лежав із заплющеними очима і лише зрідка стогнав. Втім, здоров'я його поступово поліпшувався. І ось настав день, коли жителі стали свідками того, як колись безпорадна людина, що пролежала пластом цілий рік, самостійно, без сторонньої допомоги, скочила на коня. Всі були надзвичайно вражені. Однак і почуття страху перед «чаклуном» лише посилилося. Від оселі до оселі поповзли чутки про дивовижне, незбагненне мистецтво маргіра. Одні говорили, що він вилікував хворого укусами своїх кобр; інші стверджували: Сапарлі годував бая смаженими зміями, натомість «цілющі» мазі, які змієлов втирав у тіло недужого, – звичайнісінький обман, тільки для відводу очей!.. При цьому, як завжди, старалися жінки. Власне, була на 564

Туркменська та шведська мови

те особлива причина... Якось Огулхаджар, найближча сусідка бая, пішла з глечиком до криниці, і там приголомшила жіночок неймовірною новиною: – Вже не знаю, що йому зробив Сапарлі-маргір, але у нещасного зовсім зникло бажання кохатися! Так розповіла мені по секрету його старша дружина. Спочатку думала, мабуть, її чоловіченько до молодшої жінки вчащає... Але ж ні! Та, бідолаха, теж постійно похмура ходить. Отже, зовсім... Жінки вражено зацокали язиками, заохкали, а Огулхаджар іронічно посміхнулася: – Подякуємо, що шановний бай взагалі живим залишився: як то кажуть, кому що. Зрештою, можна прожити й без цього, напевно... Відтоді й почалося. Наче злий вітер пронісся очеретяними чагарниками на березі арика – чоловіки поглядати на Сапарлі з неприхованою підозрою, дехто навіть уже відверто зневажав його. Наче й зробив чоловік добру справу, вилікував нещасного, але якою безжально дорогою ціною! *** Про ці плітки й настрої людей нічогісінько не відав лише сам колишній пацієнт. Тепер він привітно вітався з Сапарлі, адже якби не змії маргіра, гнити б йому, володареві Керлену, в землі. Авжеж, вони – бридкі, слизькі тварюки, можливо, пов'язані з нечистою силою; та коли все тіло скручує від нестерпного болю, коли не те що рукою – пальцем не поворухнути, – людина самому дияволу душу готова запродати, тільки б вилікував! Тепер він, Керлен, ніби нічого й не сталося, хвацько сидить у сідлі, розправивши груди. І знову може радіти свіжому вітерцю, який пестить обличчя, чути тонкий срібний дзвін жіночих прикрас, а головне – приймати дорогі його серцю ніжності молоденької дружини Сах565

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

рагуль, коли вона масажує йому ноги чи ледь помітно прикушує вологі губи, обриси яких манливо вимальовуються з-під її тонкої перської шалі. Якось у нього майнула в голові дивна думка, що, якби накинути таку шаль на голови змій Сапарлі-маргіра, вони, напевно, не поступляться граціозністю найвродливішим красуням. Адже кобри – не менш витончені, ніж жінки! А потім бай злякався своїх крамольних міркувань: «І як я тільки міг подумати таке, – поспішив він покаятися. – Слава Аллаху, одужав! Чого ж іще бажати?..». Недавню зарозумілість Керлена неначе рукою зняло, й одного разу він сам пригнав до халупи Сапарлі дюжину овець! І відтоді, перебуваючи в гарному настрої, продовжував робити дорогі подарунки своєму рятівникові, попри велику заздрість інших. Люди все помічали й губилися в здогадах: невже Огулхаджар вигадує небилиці? Адже від цих безтурботних жіночок, котрі купаються в достатку, всього можна чекати. Робити їм нічого, от і плескають язиками. Інші односельці, які вважали себе більш проникливими, заперечували: «Необов'язково, щоб маргір зробив шановному баю зле. Кажуть, якщо зачаклує змія, то взагалі забудеш про своїх дітей та дружин. Ніщо тебе не врятує! Власне, навіщо йому тепер дружини? Йому, мабуть, і без них непогано...». Кажуть, Селім, сільський мулла, одного разу спостерігав, як кобра заворожила жайворонка, і той сам полетів прямісінько до неї в пащу. Чи не сталося подібне і з Керленом? Правда, він стверджує, що боїться цих слизьких гадів із пронизливим, крижаним поглядом та отруйним жалом, яке висовується щохвилини. Однак хіба можна довіряти словам людини, котра скористалася допомогою чаклунський сили?! Втім, бай змусив жителів ставитися до маргіра з повагою і хоча б на деякий час забути про їхню неприязнь. Сапарлі 566

Туркменська та шведська мови

почувався тоді щасливим і навіть уже розмірковував про своє одруження. Мешкала в селі дівчина, яка не боялася його змій, тим вона й сподобалася маргіру. Але от заковика – її батьки і чути не хотіли про такого зятя! Навіть вельми впливовий Керлен-бай і той не зумів переконати цих упертюхів, змусити їх відмовитися від давніх забобонів. Тож змієлов, як і раніше, залишався ізгоєм. Люди дивилися на Сапарлі-маргіра, рятівника їхнього очільника, з презирливою підозрою. Вважали, що за тривалий час спілкування зі зміями він і сам став на них схожим: швидкий, гнучкий, із безшумною, вкрадливою ходою, з очиськами, що так і свердлять наскрізь, – простому смертному важко витримати такий погляд! А може, він ще й жалити навчився?! Воно й не дивно: з ким поведешся... Так все й тривало: за допомогою до маргіра зверталися лише ті, кого без таємничого зілля очікувала болісна смерть; а решта обходили його, як то кажуть, десятою дорогою. Люди вперто не визнавали рідкісне ремесло змієлова, остерігаючись навіть торкатися до його чарівної мазі, хоч нерідко потребували її. *** І ось, через багато-багато років, сидячи перед величезною змією, аксакал розмірковував: «Скільки ж часу минуло відтоді, як я навчився своєму ремеслу? Чи не помилився я, обравши цей шлях? І що вважати правдою зараз – те, як було, чи – як запам'яталося? Втім, хто може дати відповідь? Ніхто. Події ті давним-давно занесло піском, та й багатьох свідків тих днів, коли мене сторонилися, вже немає на світі. А я от живу, і часом мені здається, що вже нічого й не потрібно: ні пошани з повагою, ні поклоніння, ні мого таланту лікування… Нічого! Я хочу жити, просто жити, незважаючи ні на що! Хоча... Чи був сенс у моєму житті?».

567

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Губи старого скривилися, затремтіли в усмішці. У кобри, яка загадково погойдувалася перед ним, збільшилися округлі холодні оченята. Наступної миті, вловивши рух людської руки, вона блискавично хитнулася вбік, але знову випросталася, бо старий лише зняв із голови папаху й поклав поруч, на пісок. Губи його знову безсило заворушилися, зашурхотів тихий шепіт: – Сенсу шукаю? А ось – сиджу й кажу тобі, а ти слухаєш; от і сенс! Кобра заспокоїлася... Старий відчував, що останнім часом у нього помітно поменшало сил, в тіло все глибше проникав якийсь дивний спокій, м'язи сковувало заціпенінням, і вони не завжди слухалися його. Багато днів він ховався у своїй жалюгідній халупі; потім виходив, похитуючись від слабкості, і блукав, ледь перебираючи ногами, довкола оселі. Здавалося, основною метою його теперішнього життя стало відлюдництво: влітку він ховався від сонця, взимку – від холоду і завжди – від людей. Авжеж, із деяких пір маргір взагалі цурався людей! Міг не одну добу обходитися без їжі. А коли мав здобич, куштував її більше за звичкою, ніж із бажання, відправляючи до шлунку будь-що, аби їстівне, навіть якусь несмачну гидоту. Тепер про те, що він – живий, нагадувало, хай і мляве, споживання їжі, а не голод. Розжовуючи затверділі шматки смаженої баранини, якою старий, за звичкою, запасався на зиму, все частіше ловив себе на думці: можливо, це – востаннє він бере до рук глечик, дістає харчі, трапезує… Раптом більше не доведеться?! Та й баранів йому давно вже ніхто не приносить. Адже Керлен-бай кілька років тому відійшов у інший світ. Нудно стало йому без свого могутнього покровителя; люди остаточно втратили до нього інтерес, наче поховали живцем. Недобра слава чаклуна залишила його самотнім. Ось ця само568

Туркменська та шведська мови

тність і вбила маргіра задовго до справжньої старості. Однак, доки тебе не поховали, ще не закопали в землю, ти – начебто живий, і нікуди від цього не подінешся! Доводиться добувати собі їжу, збирати саксаул, розводити багаття… Не бажаєш, а живеш, ніби з примусу. Існуєш… Але мислиш, рухаєшся, щодня терпиш це буденне життя і миришся з його законами. Нещодавно, правда, старий відчув справжній, гострий напад голоду. Його лихоманило, руки й ноги обм'якли. Заплющивши очі, він пролежав, не рухаючись, майже добу, і сам не помітив, як занурився в тривалий, виснажливий сон. Але, прокинувшись, відчув себе бадьоріше – здається, щось сталося в організмі, поки він перебував у забутті. Проте голод неабияк дошкуляв шлунку, змушуючи маргіра озиратися навкруги у пошуках чогось їстівного... Він довго й напружено нишпорив поглядом по голих стінах житла та долівці, доки його очі не зупинилися на м’ясистій змії, яка лежала, згорнувшись калачиком... Того вечора він перебував буквально на волосинці від того, щоб нерозсудливо зрадити самому собі: на пательні вже сичав баранячий жир... Змієлов зумів стриматися в останній момент, хоч змія в його чіпких пальцях вже майже попрощалася з життям. «Ні, – сказав він, – краще помру з голоду, ніж зраджу своє ремесло. Моє покликання – зцілювати хворих зміїною отрутою, не віднімаючи життя у плазунів; мені Богом дано дружити з ними, а не використовувати як їжу!». Багато років змії були його найкращими друзями, з якими він ділив і свої прикрощі, і скупі радості. Приручені, вони безбоязно мешкали в оселі, часом, немов молодиці, красуючись перед своїм маргіром-повелителем, котрий володів таємничою, магічною силою. І ось він, Сапарлі, як втомлена життям людина, більше не хотів їх бачити, не бажав, щоб 569

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

вони залишалися у нього вдома. Тож виловив усіх поодинці і з важким мішком відправився в пустелю. І там, далеко від аулу, несподівано для плазунів, повернув відняту колись свободу. З журбою в серці дивився старий на зміюк, які повільно відповзали геть. Одна з красунь ніяк не хотіла залишатися в пустелі, тож, неначе вірний пес, слідувала за ним. Маргіру довелося кілька разів відганяти її... Всю зворотну дорогу змієлову пригадувалися її очі. Старий схаменувся тільки на порозі осиротілого будинку, в якому тепер не було жодної живої душі. І стало йому неймовірно тоскно. Абсолютно байдуже проводив він час з раннього ранку до пізнього вечора і взагалі не знав, що робити далі. В цьому житті у нього не залишилося тепер нікого й нічого, крім сумних спогадів про минуле. У такому стані він провів кілька днів. І тоді пустеля покликала його... Жовті хиткі бархани, що оживають в уяві, щось нашіптували йому; він чув їхні голоси, хрипкувато-ніжні, але не міг розібрати слів. Опиратися було безглуздо. Старий встав і озирнувся, вирішивши навести лад у своєму житлі, перш ніж покинути його, можливо, назавжди.

– Негаразд залишати дім неприбраним. Раптом хто у гості загляне… – невесело пожартував уголос. Звично вклав до мішка кілька коржів, глиняний глечик із водою і вирушив у дорогу. В його руці знову була дерев'яна рогатина – єдине знаряддя, яке брав у пустелю… *** Тільки-но село сховалося з очей, серце старого закалатало в колишньому хвилюючому ритмі. Він заквапився, ніби йшов на побачення з молодою дружиною. Ні, жінки він ніколи не мав, але зараз ясно уявляв, що це таке – нудитися в передчутті довгоочікуваної зустрічі. Від бархану до бархану, від 570

Туркменська та шведська мови

дюни до дюни, – шлях його лежав углиб великих пісків, куди ще не ступала нога людини. Протоптані дороги невдовзі залишилися далеко позаду, але маргір продовжував свій путь… Нарешті, старий дозволив собі перевести дух, підкріпитися змоченим у воді коржем. На всьому неосяжному просторі не було нічиїх слідів. Нікого, крім споконвічних пустельних мешканців. «Пустеля нікого надовго не запам'ятовує, стирає сліди кожного, хто ступає тут, не обтяжуючи свою пам'ять нічим, – подумалося йому. – Скільки виходив цими пісками, однак жодного мого сліду не зосталося! Невже і в житті так – помирає людина й нічого не залишається після неї? Принаймні від мене, Сапарлі-маргіра, ніяких слідів на світі не лишиться». Щодо цього він був майже впевнений. Старий постарався відігнати невеселі думки й згадав, як тижнями, часом без сну та їжі, переслідував якусь велику змію. Перш ніж здатися йому, вона з диявольською хитрістю втікала, ухилялась, повзла, ховалася в ярах, заривалася в пісок. З ними, зміями-велетнями, доводилося нелегко – і під час лову, й особливо, коли приходив час «доїти» – відбирати отруту. Але його рогатина завжди діяла без промаху. Руки були дужими, а зір – гострим. Зате потім, втративши отруту, змія вмить ставала слухняною, мов наречена, яка увійшла в будинок чоловіка. Вона могла ще погрожувати, шипіти, злитися, але все це вже було лише спогадом про колишнє життя, тугою за втраченою назавжди свободою… Кобра заколихалася, зненацька звелася майже на увесь зріст, аби, різко відхилившись, напасти на старого збоку, та раптом помітила бродячого каракурта, який підкрадався до подорожнього ззаду. Змія миттєво завмерла. Збліднувши від напруги, аксакал пильно стежив за її діями, не підозрюючи про присутність іншого підступного ворога. Кобра підвела голову, ніби сигналізуючи про небезпеку, але людина зали571

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

шалася непорушною. Тоді змія, роздувши капюшон, сильно заколихалася. Але старий і не думав озиратися, все не спускав очей з неї, з кобри. А каракурт був уже зовсім поруч. Змії потрібно було негайно, не зволікаючи, напасти на старого, щоб змусити його схопитися й тим самим, можливо, врятуватись від мерзенного ворога; але, охоплена незрозумілим заціпенінням, вона завмерла. Їй пригадалося, як шакали й гієни накидались на знищеного нею джейрана; тепер вона сама була в ролі жертви, покірно очікуючи, доки хтось скоїть вбивство... Минула мить, і старий підскочив, по-молодечому вигнувши немічне тіло. Руки його тягнулися до правої лопатки, куди, очевидно, вжалив каракурт. Кобра, про всяк випадок, відхилилася назад, хоч розуміла: тепер уже їй боятися нікого…

– Вдовина змія! – забурмотів старий придушено, то присідаючи, то знову схоплюючись; потім повалився на пісок і заметушився. – Вдова каракурта! Вдовиний скорпіон!.. – повторював давнє заклинання, яке в цих краях було прийнято промовляти, якщо людина не знала, хто її вкусив: – Скорпіон, каракурт... чорна вдова... – продовжував безладно шепотіти він, намагаючись уникнути найгіршого, вгадавши, хто його вжалив. Старий неначе прагнув збагнути щось незрозуміле, бо хіба ж його змія здійснила цю підлість! Не могла вона цього зробити... Ні, не вона!.. Раптом він сів. У його погляді промайнула приреченість. Незабаром очі людини помутніли й нерухомо втупилися в кобру. Бачили вони чи ні, цього змія не могла знати; але вона ще побоювалася змієлова, неначе той і раніше міг напасти на неї, забрати її свободу, позбавивши захисної отрути. Маргір досі причаровував її своєю владою, і змії важко було звільнитися від цієї магічної сили. Коли лю572

Туркменська та шведська мови

дина нарешті звалилася на землю й затихла, змія ще якийсь час вичікувала... Незабаром з-під сорочки змієлова виповз великий каракурт – моторно рухаючись, швидко зник у тіні найближчого саксаулу. І тільки тоді кобра підповзла до людини. Обличчя старого було спокійним, у куточках рота біліла слина. Поряд із тілом валявся полотняний мішок зі знайомим запахом. Тепер змія зрозуміла: саме цей запах і скував її, не дозволивши напасти на людину. Він паморочив голову, дурманив уяву, лякав і водночас манив, як і загадкові очі маргіра. Змія обповзла довкола мішка, обстежила його з усіх боків, навіть спробувала всунути в нього голову, але, злякавшись, негайно відскочила. Збагнула – з такої пастки вдруге не вивільниться! Адже вона побувала вже в цьому мішку багато років тому, просто тоді їй надзвичайно пощастило: він виявився не надто ретельно зав’язаним... Кобра знову втупила погляд у нерухоме тіло старої двоногої істоти, але вирішила все ж триматися від неї подалі, оскільки довіряла лише собі й силі власної отрути. Мертвий цей чоловік чи ні – ще невідомо. А раптом він затих ненадовго, щоб згодом зловити її й знову засунути в цей пам’ятний мішок?! Кобра ще деякий час охороняла тіло, але потім їй набридла нерухомість людини; і вона повільно, колами, стала віддалятися від маргіра. І незабаром зовсім розчинилася у вічному мовчанні пісків. З туркменською та шведської переклав Сергія Дзюба

573

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Угорська мова Аттила Йожеф (Угорщина) Аттила Йожеф (1905-1937) – один із найвідоміших угорських поетів. Тож статті літературознавців про нього в сотні разів перевищують обсяг творів цього неймовірно чарівного автора.

«Турботи розгубив в траві…» Незвичайна допомога Я Землю в мандрах обійшов не раз, Всевишній за спиною був ввесь час… Я повзав навкарачки, як умів, – Бог не подумав простягнути руку. Я зрозумів, що вільний, і посмів Звестися сам, – спасибі за науку! Він допоміг, коли не допоміг... Він був вогнем, тому не став золою; Всі люблять, як уміють. Наче сніг, Мене лишив – водночас був зі мною. Загартував – я ж витримав біду, Тож дякую незмінно, кожен вечір… Усміхнений, сюрпризи долі жду На кулі – у всесвітній порожнечі!

574

Угорська мова

Стомлений З полів ідуть селяни величаво… Ми ж лежимо, ріка і я, не спим. І солодко дрімають ніжні трави Під серцем зачарованим моїм. Натхненна річка спокоєм великим, А я турботи розгубив в траві… Приліг, як бог, так безтурботно, тихо, – Натомлений, вразливий чоловік. І коровай безмовності так треба По-братськи поділити, наче свічі… А зорі чинно повсідались в небі, На водах Мароша і на моїм обличчі. З угорської переклав Сергій Дзюба

575

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Удмуртська мова Петро Захаров (Удмуртія) Народився 26 січня 1961 року. Визначний удмуртський прозаїк, поет, драматург, перекладач, журналіст, критик, мистецтвознавець та громадський діяч. Головний редактор популярного літературно-мистецького удмуртського журналу «Инвожо». Засновник і президент Удмуртського ПЕНклубу. Один із основоположників удмуртського етнофутуризму. Автор понад тридцяти книжок. Його вірші та проза перекладені вже багатьма мовами і надруковані, зокрема, в Естонії, Фінляндії та Франції. Більше десяти п’єс поставлені в фінно-угорських театрах. За драму «Ебга» став лауреатом престижної театральної премії Фінляндії. Лауреат Міжнародної літературної премії імені Миколи Гоголя «Тріумф» (Україна, 2013), Малої Нобелівської премії – Міжнародної літературної премії імені Людвіга Нобеля (2014) та Міжнародної літературної премії ім. Григорія Сковороди «Сад божественних пісень» (Україна, 2014). Автор важливих для національної літератури перекладів світової поезії. Тільки за останні десять років він переклав удмуртською мовою вірші О. Пушкіна, М. Лермонтова, С. Єсеніна, М. Гумільова, В. Висоцького, Й. Бродського, Одена, Г. Айгі, Ш. Хіні, Б. Кежеєва, І. Машинської, О. Кабанова та багатьох інших поетів. У рамках одного з проектів Удмуртського ПЕН-клубу Захаров здійснив переклади творів провідних естонських, українських, французьких, італійських, скандинавських та інших відомих європейських поетів. Зокрема він переклав удмуртською добірку віршів українців Сергія і Тетяни Дзюби.

576

Удмуртська мова

У сучасній удмуртській літературі вже сформувалась поетична школа Петра Захарова. Його літературними учнями вважають себе багато молодих поетів і прозаїків Удмуртії. Зі збірки «Карас» (пісні удмуртського шамана) *** Коли нас посилають далеченько – так, ніби зад чийсь перевершив перед, у венах кров все ж просить пояснити: ну чим наш зад від переду миліший? Навіщо одяг – задом наперед, який чаклун зробив його сильнішим? Чому ж тоді шайтан нас не бере, хоч яблуко підсунув їй, мов вірша? А, може, яблуко приховує розмноження і давній час, коли нас звів шайтан? Бідненькі, ми були такі несходжені, не відала душа про той саптан*. Та світлий дух враз виразки покрили, в вогненнім тілі – наші плоть і кров. Інмара засоромився, безсилий, коли в саду зненацька він прийшов. Але Інмар нас любить нескінченно, він вивернув нас задом наперед: всі нутрощі повитягав назовні, а виразки всередину згорнув.

577

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Тому, напевно, перед – заслабкий: йдемо вперед, та чахнемо, мов тінь... Коли ж земні відмучимо роки, яких Інмар з нас вичавить створінь? __________________________ * Саптан – очорнення. *** трудяга живе роботою а той хто не працює – плітками трудяга часто буває голодним а той хто плітки поширює сидить на бенкетах і все ж справи звеличують а плітки вбивають тому що плітки – це воші а той хто з вошами – собака пліткувати – все одно що переспати з собакою й прокинутися з вошами

578

Удмуртська мова

Видіння I яскравій душі – чисте поле і вітер світлій зелені – ніжне сонце та грози вогненно земному слову (до тебе незримої стрімким відлунням вогнем нетлінно) – втаємничені у скарбницях всесвіту грона сили квітень 1995 р.

II якщо сказати зрозуміліше яскравій душі – нарізати чисте поле і вітер світлій зелені – напиляти ніжні промені та грози а новому слову – наточити у вогненно земному просторі (до тебе незримої стрімким відлунням вогнем нетлінно) – втаємничені у скарбницях всесвіту грона сили травень 2000 р.

579

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

III якщо сказати ще зрозуміліше яскравій душі – навіщо обов’язково відрізати чисте поле і вітер світлій зелені – навіщо обов’язково відпилювати ніжні промені та грози а новому слову – навіщо обов'язково відточувати у вогненно земному просторі (до тебе незримої стрімким відлунням вогнем нетлінно) – втаємничені у скарбницях всесвіту грона сили

*** гойдайся метелику ломка на воді подає знаки голосу крила закріплюють своє пір’я променистий плач ненародженої пісні росою кричить космічним росам крила припорошені вогненним снігом і на вітрі замерзлі фонеми відчувши народження пісні 580

Удмуртська мова

тепер змагаються щоб бути попереду ліси обрали ялину в яку влучить блискавка а жар із ран полів битв буяє весняною зеленню готуючись розповісти про все зорям всесвіту

*** окрилене слово колиску свою поправляє з мороку наконечники прицілених стріл слиною стікають на вогонь який скоро народиться коли сила лотоса життя розкриється тоді блискавкою вдарить спокій і славлячи вибух голосу насолоди посміхнеться в гущавині потужне слово

581

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

*** це жахливо це жахливо і мило цей виплеск і вибух несподіваних думок з нізвідки і в нікуди з нізвідки і в нікуди з шістьма ликами з нізвідки і в нікуди гроноформами як невеселі веселощі веселять з нізвідки і в нікуди розумним поглядом гроноформами космічних очей з нізвідки і в нікуди викид насіння як життя в нескінченно кінцевому жахлива жахливому мороку усмішка *** він – на шість сторін а з шести сторін – на нього так виникає КАРАС – світ зовнішній він як птах у своєму гнізді птах ліпить своє гніздо перевертаючи сам себе так з’являється місце для виведення пташенят – світ внутрішній – АСКАР 582

Удмуртська мова

*** Там де немає голосу Немає й смерті А де виникає гроно (КАРАС всесвіту – вдих чи натхнення) Там з’являється вітер Де зникає відчуття Там застряє життя Де утискається розум (на ігрових і жертовних полях) – Наші голови боги футболять Де немає караса-грона Не буває життя А там де немає голосу (свисту сміху плачу стогону) Не виходить вітер *** моє пташине гніздо – зі слова створених голосів складена пічка-мелодія але серце хоче сказати: мій гнів тому що гнів це біль черепа рухливий чи курка ця така ж пічка-мелодія адже і грубка і мелодія народжують 583

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

а труба-димохід поглиблює забирає голос до неба – це добре знає янгол «гаряча у тебе пічка?» потираючи свої долоні запитують удмуртські дідусі у маленьких дівчаток «чи сильний твій горобчик?» пальцем доторкнувшись нюхають удмуртські бабусі у маленьких хлопчиків КАРАС – це моє дупло а в дуплі – те що я бережу уть тю-тють! уть тю-тють! уть тюті-тютю!

584

Удмуртська мова

Відображення видінь (зворотний бік) дивиться з темної печери те що не дає чинити опір тягне зі звиканням очей воно прояснюється голова починає паморочитися від звуків всередині меншаєш і розростаєшся водночас щось вібрує в хребті марно напружуєшся зникає опір тіло вибухає дрібними кульками-вогниками водночас дух демонструє все і те що було й те що буде і те чого не станеться й те що було б якби збулося все що не повинне здійснитися під знаком ненародженої блискавки мов тіло крилатого арслана-лева твоє тіло розуміє всі сімдесят значень таємної мови ходячих риб неначе дивиться з темної печери просто удмуртська сором’язливість 585

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

*** примарою або статуєю я не стану я стану луною свого голосу луною голосу в просторі розростаючись гронами це як дзеркало відкриє ваш голос ознобом ознобляючи ознобить відчуття духу куали-святилища ***

просте почуття або лякає або злить або бентежить або радує або змушує плакати або зводить з розуму справжнє почуття змушує тремтіти – народжує голос – виводить силу – поглиблює надихає гронами простір створює мелодію пічної труби – 586

Удмуртська мова

розпалює вогонь поширює-проводжає дим – реальний зміст – правду час – вібрація справжнього почуття час – голос який виводить людину з одного простору в інший З циклу «Пісні удмуртського туно» I стояв на середині межі вітер піднявся важкий поруч в яру глибокому час шукав свічку було темно попереду позаду стелився чорний туман і щоб зрозуміти вбогість не потрібен був картуз вив реготав свистів під вітром важким навкруги в очах у руках у роті носив він чорний хрест періщив пекельною зливою слизом смердючим плював каменем палицею залізом з усіх боків очікував 587

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

запитав: навіщо мене зробив жертовним ягням своє ж нескромне питання спочатку мене зарізало

II під час народження променів зорі на пагорбі поля я плакав стояв благаючи Інмара щоб узяв але не почули мене небеса тільки вітер тріпав мою благеньку сорочку тільки вітер смикав мої порвані штани тільки вітер шарпаючи відносив мої розпачливі схлипи хоч і вбирав хребтом вогні ніжних променів зорі лобом стукався об землю питаючи: навіщо я народився? але на обличчі мов роси загорялися мої сльози а в повітрі як і раніше лунав мій дзвіночок 7 травня 1995 року (наступного дня після смерті мого друга)

588

Удмуртська мова

III коник-стрибунець (маленький такий коник) на траві сидів погойдуючись а сонечко (маленьке таке сонечко) злітало в бік батька-матері через кого я плакав хто мені заподіяв біль? – не розумів дивився на коника-стрибунця дивився в той бік куди піднімалося сонечко... а в повітрі питання: як же тепер я буду жити без тебе мій безкорисливий друже?

7 травня 1995 року

589

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

IV ящірка розповідала своїй половинці моїми губами довго довго напевно сидів на березі Великої Ватки і риба виходила до мене в образі духу і чайка дивилася в очі мої сівши поруч але ящірка розповідала розповідала своїй половинці а половинка слухала слухала даючи привід ящірці довго довго напевно сидів біля Великої Ватки: впав камінь який лежав на грудях та він на цьому березі залишився

590

Удмуртська мова

V Ежену Гільвіку Я як удмурт прислухався вухами туно: Птах співав що я йду Я як удмурт подумав головою туно: Птах заздалегідь знав що я пройду біля лісу про це знали поля дерева дороги і небо Я як удмуртський туно почав відчувати: я і сам частинка цієї природи маленька частинка цієї віри якою дихає роса А Птах я зрозумів знанням удмуртського туно: це моє відлуння це мій двійник це та моя частина якою я не можу керувати яка повністю розчиняється серед цих дерев лугів полів і хмар З удмуртської переклав Сергій Дзюба 591

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Лариса Орєхова (Удмуртія) Народилася 27 серпня 1979 р. Відома удмуртська поетеса, драматург, перекладач, журналіст, директор Удмуртського ПЕН-клубу та заступник головного редактора популярного удмуртського літературно-мистецького журналу «Инвожо». Авторка п’яти поетичних збірок, найвідоміша з яких – «Безмежний ліс» – вийшла в Таллінні чотирма мовами (удмуртською, естонською, російською та англійською). Книжка отримала значний резонанс у Європі, зокрема в Естонії, Фінляндії, Угорщині і Росії. Літературознавці відзначили, що нині в Удмуртії з’явилася надзвичайно обдарована, цікава поетеса. У 2007-му Ларису Орєхову приймав президент Естонії Томас Хендрік Ільвес, який висловив захоплення її поетичним даром. У 2008 році поетеса з успіхом читала свої вірші в Парижі: у Будинку поезії, університеті Сорбонни та Французькому ПЕН-клубі. У 2009-му Лариса Орєхова була запрошена в Стокгольм, де також представляла Удмуртську Республіку. Її твори перекладені багатьма мовами світу й опубліковані в провідних вітчизняних та зарубіжних виданнях. Вірші Лариси Орєхової увійшли до антології світової жіночої поезії (Лондон), її добірка відкрила один із номерів французького журналу «Porche». Значна роль письменниці і в організації Удмуртського ПЕН-клубу. Лариса Орєхова – не тільки прониклива та оригінальна поетеса, але й прекрасний публіцист і журналіст. Її есеї та інтерв’ю, опубліковані в журналі «Инвожо», викликають значний резонанс і численні відгуки читачів. Також вона переклала вірші видатних американських, французьких та італійських поетів удмуртською.

592

Удмуртська мова

Письменниця сповнена творчої, інтелектуальної енергії. Вона успішно презентує європейській аудиторії Удмуртію, її культуру. Водночас знайомить удмуртських читачів із кращими творами світової літератури.

З книги «Безмежний ліс» Замість епіграфа подамся в гори на найвищу вершину в нескінченний ліс луною озвусь: «ось я ожила й підвелася!» (комусь це не сподобається) немов новий сніг світло звучатиме на забутих місцях молінь небесно-мелодійною піснею лунатиме у вашому краї весілля приготуйте пишні столи до вас прийдуть гості варіть свою кашу й сусло наближаються нові ЖНИВА 593

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

*** Я буду все без останку моє серце візьміть біль і помста у чорній дірі зникнуть а я залишуся бо навіщо галактика яка не може зігріти?

Гойдалка агов світе я лечу кудись у потойбіччя і повертаюся на тому боці – моторошно а на цьому – страшно під ногами – прірва якийсь зі світів – догори дригом проникливий вітер стегна лоскоче що попереду? дещиця повітря – пустка?.. але я лечу стрімголов 594

Удмуртська мова

аж в очах мерехтить аж вуха позакладало де я? кінь із зіркою на лобі на невидимому полі ірже ну й хай я між світами лечу-у-у… ще побачимося!

Гість із минулого він із невидимої оку імли тінь поруч зі мною стоїть сидить ходить спить дуже уважно спостерігає живе весь час за мною назирці все про мене знає і думки відчуває він 595

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Перша людина з Едему I всі щасливі на цьому лузі маленька дитина у білій сорочечці в зелених штанцях серед квітів плаває ласкаве сонце її гладить світлий небесний вітер пестить мурашки й комашки з нею граються заколисуючи метелики й сонечка танцюють і співають виставу показують всі довкола цього малюка відчувають себе мов у казці

596

Удмуртська мова

II ялини вдихаючи прохолодний вітер кажуть: будь сильним! листя нагріте земною спекою шепоче: будь розумним! камені крізь солодкий сон: будь широким! місяць розсікаючи золото з-за хмар: будь красивим! річки спілкуючись із ніжним вітром: будь чистим! сині хмари приховуючи ніч: будь відомим!

Хтось за спиною стоїть (чую його подих) на папери мої уважно дивиться (відчуваю) кожен мій знак вивчає кожен мій крок спостерігає бажання мої розуміє до мене заходить посеред ночі теплотою пестить холодом холодить завжди за спиною стоїть 597

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

*** був ще й такий час із шепоту поминальних крил та переказів наших предків я знаю: крізь голубині очі на кінці гусячої дороги – Один Бездонний Світ – Гінунгагап* де народилася моя душа тому мої сльози й замерзають мов алмаз ________________ * Давня безодня в скандинавській міфології

598

Удмуртська мова

*** Всі мої дороги Нитками Замотані-перемотані... Ніхто їх розплутати не зможе. Гноми, які живуть в кам'яним печерах, Мені ці нитки подарували. Алмазні мої очі Тепер щоночі горять.

Небесна вода душа щоранку ходить до Великого Джерела воду збирати ця вода виблискує прозорим і свіжим розумом чистою правдою наповнена душа моя маленькими ковточками п’є її щоранку

599

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

За Парменідом з Елеї я – лісова дівчина з промінчиків сонця – мої очі з квітів зітканий мій одяг сосни – мої друзі білки-шпаки – сестрички коні-ведмеді – брати зі срібла зібрані мої кроки – сліди-намистинки я – крилата я – вогняна жарким вогнем горить моє тіло прохолодним вітром дихають груди Природа – мій Батько Земля – моя Матінка Ліс – мій Дім ___________________ * Парменід з Елеї (бл. 520-450 рр. до н. е.) – давньогрецький філософ і політичний діяч, свої погляди висловив у поемі «Про природу».

600

Удмуртська мова

Ляльки вони немов привиди – опівночі починають вештатися хоча й не мають ані душі ані серця на маленьких людей дуже схожі щоночі маленькі дівчатка забуваючи сни приходять до них стара чаклунка радіючи змушує їх співати сміятися битися ці ляльки схожі на душі з потойбіччя – опівночі пурхають метеликами

601

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Двері я вірю двері які ніколи не відчинялися впродовж століть хоч знали безліч життів і доріг ці двері відкриються якщо лісова дівчина з усього світу квіти дерева та каміння розбудить але вона ще спить солодким сном агов світлосте ти доторкнися до щічки дівчини нехай прокинеться вона від щасливо-тужливих снів тоді прокинуться лісові вітри повністю відчиняться «важкі» двері а звідти побоюючись світла немов метелики одна за одною випурхнуть 602

Удмуртська мова

дев'ять дівчаток – дев'ять відкриттів – які багато століть поспіль спали перетворені на глиняних лялечок

Важке «гіллясте» слово душа яка нібито не знає нескінченності танцює немов важка гілка звільнена вітром і хоч завжди стоїть перед Ворогом потай прагне зберегти свої вільні польоти – білим метеликом на широкому зеленому полі серед щасливих квітів не потрібні Думки і Слова душа чекає Великого Вогню

603

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

На нічному полі пізно ввечері коли сонце пішло до Аїду я чимчикувала додому немов на ешафот хвицаючи ногами брудну землю тоді холодні вітриська мене кудись хутко забрали було чорне поле поруч – темний ліс плакала нічна сова зблизька пильнувало небо в синьо-червоному й чорному вбранні місяць не з’явився і оселі яка вже стала мені рідною все не було посеред площі на мосту лежала голова поруч із нею – перука а довкола – на невидимих здивованих губах: «А-а-а»! – крик 604

Удмуртська мова

Павутиння в ваших очах немає вже життя – тільки пил: немов на немитих тривалий час вікнах – хоч дивися в них хоч не дивись

Муза швидко відчинила двері зайшла дім мій обдивилася озирнувшись тихенько потиснула руки привіталася вогнем своїм попестила мої очі пішла все довкола затихло тільки серце ще довго хвилювалося

605

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Пронизлива тиша ніби ніч погідна ніжна не ураган але неможливо дихати – не вистачає повітря! зачини щільно ще сильніше прогнилі двері не дай їй увійти – забрати душу

606

Том 2. Переклади

Удмуртська мова

Пошук високих думок двері зірки планети чорні діри високі вітри заклубочена нитка голка кров біль двері

*** де ця кімната наповнена ароматами яблук? знову хочу потрапити до її простору там я буду собою – невтомно танцюватиму пристрасно бавлячись зі свіжими вітрами з ними – лагідними й рвучкими як і моя душа – шукатиму нові світи

607

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Малюнок на дверях туалету I Тепер Світ тримається на трикутнику: Світ, як і сонце, круглий. Стоїть на гострому куті – Ніби на горі, Неначе колобок. Здається, мить – і покотиться, Не зупиняючись.

II «Ви – піраміда, На Вас тримається світ! Терплячі сестри, Великі Матері, Вірю: сьогодні Відчините двері Неба. Палкі та сильні серця, Вісники свободи, Здійміться в вишину – Вітром щастя. Нехай і справді Народяться Царі!» З удмуртської переклав Сергій Дзюба

608

Узбецька мова

Узбецька мова Азам Рахім Абдуразаков (Киргизстан) Узбецький поет, педагог. Народився 14 березня 1971 року в місті Ош у Киргизстані. Він навчався в Ферганському держуніверситеті на факультеті узбецької філології. З 1991 р. працює вчителем узбецької мови й літератури. Нині – директор школи. Його вірші друкувалися в часописах Киргизстану, Узбекистану й Таджикистану. Він – автор книг «Квіти терпіння» (1995), «Караван безтурботності» (1999), «Вершник почуттів» (2005). Член Спілки національних письменників Киргизстану. Відмінник освіти Республіки Киргизстан. Голова об’єднання молодих письменників «Ілхом». Учасник десятого фестивалю тюркомовних поетів світу в 2013 році. Азам Рахім переклав вірші Сергія і Тетяни Дзюби узбецькою мовою. А Сергій Дзюба переклав добірку віршів добродія Абдуразакова українською. *** Коли душа бажає вірша, Не владарює час над тілом. І смерть підкрастися безсила – Мій дух за Джомолунгму більший! Які кордони для поета? Та добре там, де Батьківщина. Сивобородим в юність лину, А не рибалити до Лети*. _________________________ * Лета – від грецького lethe (забуття). У давньогрецькій міфології – річка, яка протікає в підземному царстві. Душі мертвих, покуштувавши воду з Лети, забували про своє земне життя.

609

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Настрій Скроні мої ще не бачили снігу, Линуть думки вже зі швидкістю світла, – Лихо минуло, і серце розквітло; Віршем прийдешнім знову оклигав. Досі ще ніч? Та ж вона гребінцем Місяцю ніжно розчісує ріжки. Тихо мандрую між зорями пішки, Доки в світанку скупаю лице. Втішені місяцем, тануть зірки, – Як їм кохалося? Може, розкажуть… Раптом знайшовся віршик-пропажа – Птахом-надією пурхнув з руки. Дякую, друже, ти вчасно поспів, Рими – цілющий бальзам для поета! Це – мов за хвіст упіймати комету, І оновитися світлом віршів.

610

Узбецька мова

Анні Ахматовій Замовлені весни – примарні, Побачення – вічні, мов круки; У лебедів – вірне кохання, У нас – лиш коралі розлуки. Здимів фаетон, тільки лезо… Бузком відцвітаємо, тлінні. І знов обіймає березу Заплаканий янгол терпіння. І душі скоцюбились, голі, Розвіялись попелом рими. Мчимо круговертями долі І станемо зовсім чужими. Лишити б цю осінь на ґанку, Щоб світ – догори, щиро, дригом… Розпустить косу полонянка, Незайманим зваблена снігом.

611

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Падолист Осіннє листя тулиться до ніг. І що тобі усі його страждання? Спокійно топчеш у годину ранню, Мов цілий світ під каблучки приліг. Один, останній, в косах заблукав, Тремтить від жару молодого тіла; Змахнеш його, непроханого, вміло, Вся – в чарах мрій і еверестах справ. Зіжмакаєш листок в долоньці вмить – Розділиться на тисячі частинок… А дерево від того не загине – Йому ще з хворим серцем жить і жить! *** У цих горах олені не сплять, Не шукай – марнуєш час даремно. Думаєш, обманюю нечемно? Можеш у вітриська запитать. Стали гори ті для них тісні, Несмачною молода травичка… Тож обрали інший світ і звички, Та сюди приходять уві сні. Ніби все гаразд в чужих краях – Що їм наші болі і мармизи? Тільки гори вже ростуть… донизу, Важчають і тиснуть, наче прах. З узбецької переклав Сергій Дзюба 612

Узбецька мова

Хасан Гаюбов (Таджикистан)

«Щастя бути на землі Поетом» Народився 1968 р. в місті Турсунзаде. Автор понад двадцяти книжок. Пише узбецькою й таджицькою. Вірші перекладені українською, російською, англійською, німецькою та іншими мовами. Він переклав вірші українських, таджицьких, російських, а також тюркомовних поетів узбецькою. Нині готує до друку збірку віршів Сергія і Тетяни Дзюби узбецькою мовою. Хасан Гаюбов – відмінник культури Таджикистану. Посол миру – лауреат Міжнародної літературної премії миру (США – Німеччина, 2020). Лауреат премій імені Івана Буніна та Льва Толстого (Росія). Нині нагороджений Почесним дипломом Міжнародної літературно-мистецької Академії України.

Вдячність Я вдячний долі – за вітри та віру, За всі роки – суворі і прекрасні, Дитячий сміх, натхнення неймовірне, За Боже світло, що в душі не гасне! За матінку, мов сонце, наймилішу, За любомудрого, як місяць, тата, – Їх світлі лики – в серці і у віршах, І в снах, скарбами спогадів багатих. За чарівні світанки, гори й ріки, Сади, кохання веселкові злети, За Батьківщину, що в душі – навіки, За щастя бути на землі Поетом!

613

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Жар-птиця Жар-птиця ніжна, чарівна, Предивна пташечко жадана! В солодких снах твій спів луна… Де ти тепер, моя кохана? Хай пролетять, як дні, літа, Ти, пташко, – в кожному віконці; Така ж, мов янгол, молода, Пречиста, як роса на сонці! Та істина (мов світ, стара) Враз юнаку відкриє очі, – Ти створена з мого ребра, І я – слуга та бог водночас.

614

Узбецька мова

У ті часи Ми іншими були раніш – Дзвінкими й гарними, мов рими; Бо не молилися на гріш І прагнули роси, не Риму… Чудес хотілося щодня, Веселкою пройтись босоніж; І люди навкруги – рідня, А ми – до сонця, наче сонях! Жили, неначе мудреці, І не хотілося старіти… Пожовкле фото у руці Хвилюється, неначе жито.

615

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Ти танцювала Ти танцювала, мов богиня, – Нестримна, юна, невагома! Я ж – раб, що на галері гинув, – П’янів від мрії, не від рому. Як народилася у танці – З небес зійшла чи вийшла з моря; А я лиш почувався бранцем, Немов любов – найбільше горе. Ясніла, як коштовна рима, А я тьмянів самотнім Вієм… На мить зустрілися очима – Вітрило здійняла надія!

616

«По секрету – всьому світу…» Відомі зарубіжні та українські поети, прозаїки, вчені, перекладачі творів Сергія і Тетяни Дзюби

Поет, прозаїк, критик, науковець, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка, почесний громадянин Луцька і Волині Василь Слапчук (Україна).

Перекладач, україніст Ріта Кіндлерова (Чехія).

Доктор мистецтвознавства, україніст, перекладач Петр Каліна (Чехія).

Поет, перекладач, громадський діяч Мілан Грабал (Чехія).

Громадський діяч, ерзянський поет та перекладач, Інязор ерзянського народу, голова товариства ерзя в Україні «Ерзянське слово» і співзасновник громадського руху «Вільний ІдельУрал» Боляєнь Сиресь (Україна).

Поетеса та перекладач іспанською мовою Галина Шитікова де Ескобар (Болівія).

Циганський барон Чернігівської області Письменник, Петро Главацький переклав вірші перекладач івритом Тетяни та Сергія Дзюби Шауль Рєзнік (Ізраїль). ромською мовою.

Поет, художник Ігор Ремс (Чорногорія, Німеччина).

Поетеса, перекладач Віра Чорний-Мешкова (Македонія).

Поет, перекладач, академік Академії наук Македонії Рісто Василевскі (Сербія).

Поет, науковець, дипломат, перекладач Юрко Позаяк (Україна).

Народний поет Республіки Дагестан (пише аварською та каратинською мовами), прозаїк, перекладач Баху-Меседу Расулова.

Алтайський поет, прозаїк та дитячий письменник, перекладач світової класики алтайською мовою Кулер Тепуков (Алтай).

Письменник, перекладач, генеральний директор Міжнародної Академії Поезії, головний редактор журналу «Література тюркського світу» Айдарбек Сарманбетов (Киргизстан).

Кумицька поетеса, перекладач Нур’яна Арсланова (Дагестан).

Літературознавець, письменник Марко-Роберт Стех (Канада).

Поетеса, перекладач Віра Річ (Англія).

Письменниця та перекладач Люба Ґавур (США).

Поет, прозаїк, літературний критик та перекладач, співзасновник Нью-Йоркської Групи, головний редактор журналу «Світо-Вид» Богдан Бойчук (США).

Гагаузька письменниця та перекладач Федора Арнаут (Україна).

Арабський поет, перекладач Абдельваххаб Аззаві (Сирія, Німеччина).

Відповідальний секретар ГО «Діаспора чеченського народу», викладач, перекладач чеченською мовою Тамара Сангарієва (Україна).

Перекладач фінською мовою Ееро Балк (Фінляндія).

Поетеса Лариса Орєхова (Удмуртія).

Поет, перекладач, очільник Спілки письменників Удмуртії та головний редактор журналу «Инвожо» Петро Захаров (Удмуртія).

Поетеса, перекладач До Тхі Хоа Лі Автор пісень, перекладач (В’єтнам, Україна). Тетяна Чан (В’єтнам).

Художник, викладач живопису, президент Київської обласної федерації тхеквондо та спортивного клубу «Нага» Ук Дара Чан (Камбоджа, Україна).

Віце-консул Гвінеї в Україні та президент ВГО «Африканська Рада в Україні» Іса Діалло Садіо (Гвінея) переклав вірші Тетяни та Сергія Дзюби чарівною африканською мовою фула.

Перекладач, літературознавець, доктор філософії Фотіні Папаріга (Греція).

Перекладач, україністка Катажина Сирек (Польща).

Узбецька мова

Рубаї *** Перемога в любові, – говорить мудрець, – В доброті, благородстві, кришталі сердець; Хай краса буде в Слові, не в силі жаскій. Хто без зла переміг – той найкращий боєць! *** Уставай, не лінуйся, неначе тюлень, Май улюблені справи завжди на щодень. І як тільки збагнеш, що життя – не рутина, Ти забудеш про розпач – прудкий, мов олень! З узбецької переклав Сергій Дзюба

617

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Уйгурська мова Абдулжан Азнабакієв:

«Уйгурською ніжно присвячую мові вірші» Уйгурський поет, викладач казахської мови та літератури. Народився 5 грудня 1986 року в Казахстані, у Алматинській області, в селі Гайрат. Нагороджений Почесним дипломом Міжнародної літературно-мистецької Академії України за власний творчий доробок та популяризацію української літератури.

Побажання Лунай, розпросторюйся, мово великих степів, Правічна, батьківська колиска народу мого! І понад усе я б на білому світі хотів, Щоб ти не мовчала, ніколи, і мала всього В достатку. Щоб квітла моя Астана, Ясна, золота, дивовижна і мудра, мов дзвін! У цілому всесвіті – ти, веселкова, одна; Прийми ж від поета синівський, шляхетний уклін. О, мово моя, ти Аллахом навіки дана, Щоб міг оспівати я матінку-землю свою; Бо рідні казахські простори п’янять без вина, Красу твою спрагло, джерельно та росяно п’ю.

618

Уйгурська мова

Така мелодійна, як музика тисяч сердець, Проста і велична, і рівна у космосах мов! Хай завжди з тобою, святою, – Всевишній Отець, І, з Божої ласки, – проникливо чиста любов. Найбільший мій скарб, ти – і сонце, і місяць – в душі, Назавжди – в крові, як і люба моя Астана. Уйгурською ніжно присвячую мові вірші, Безсмертний, допоки у серці моєму луна!

Символ Сходу Пізнавши мудрості землі, Створив свій всесвіт для народів. Мій давній предок – Кашгарі* – Став символом ясного Сходу. Його «Диван» – скарби епох, Блищить алмазами-словами... Він – мови справедливий бог, Що, крізь віки, завжди із нами! __________________________ * Махмуд ібн аль-Хусейн ібн Мухаммед аль-Кашгарі (народився у 1028 чи 1029 році в місті Барсхан, на південно-східному березі озера ІссикКуль, в державі Караханідів – рік смерті невідомий, можливо, 1101 або 1126, в Опалі, поблизу Кашгара) – знаменитий тюркський філолог та лексикограф. Прославився завдяки своєму «Зібранню тюркських мов» («Диван лугат ат-турк»), видатній тюркській енциклопедії.

619

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Народ уйгурський мій Своєю знаний добротою, Творець дванадцяти мукамів*, Томів історії достойний, Величний, мужній, нелукавий І працелюбністю – святий, – Такий народ уйгурський мій. Огуз-каган**, звитяжний Тато, Якого славим перемоги, І Кашгарі, і землероби... Героїв справжніх тут – багато, Хто чесно має хліб і сіль, – Такий народ уйгурський мій. Садир Палван*** – могутній воїн, І Назугум**** – співачка волі, І Касімі...***** – це шлях героїв, Творців, що не корились долі. Не схилить голову мерщій, – Такий народ уйгурський мій. _________________________ * Дванадцять уйгурських мукамів – це об’єднаний цикл протяжних музично-поетичних творів і шедевр середньовічного уйгурського мистецтва; синтез традиційних народних пісенно-інструментальної музики і танців, фольклору та професійної поезії. ** Огуз-каган або Огуз-хан – легендарний герой-предок тюрків-огузів. З XIX століття більше використовується, як літературний персонаж. Хоча деякі дослідники-сходознавці ототожнюють його з реальною історичною особою – Моде, засновником імперії Хунну та її правителем (шаньюєм) з 209-го – до 174 рр. до н. е.

620

Уйгурська мова

*** Садир Палван – народний герой та поет, один з очільників уйгурського повстання 1864 року в Ілійському краї. **** Назугум – одна з улюблених героїнь та поетес уйгурського народу, сенсом життя якої стала мужня боротьба за свободу своїх співвітчизників. ***** Шейх д-р Султан бін Мухаммад аль-Касімі правив еміратом Шарджа, був членом Верховної Ради ОАЕ. Автор наукових праць та п’єс на історичну тематику.

З уйгурської переклав Сергій Дзюба

621

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Французька мова Артюр Рембо (Франція) Жан Нікола Артюр Рембо (1854-1891) – французький поет-символіст, творчість якого мала великий вплив на світову літературу і мистецтво. Рембо вважається попередником сюрреалізму. Наразі всі вірші майбутній класик створив у юності, закінчивши літературну діяльність у 21-літньому віці.

Зимова мрія В вагонах голубих, рожевих і червоних Помчати від зими! І цілувати світ – так сонячно, мов сонях, Бо там – удома ми. Заплющиш очі враз – і солодко забудеш Про вітер – за вікном. Довкола – не чорти і не вовки, а люди, Що гріють душі сном. Неначе павучок, я до щоки невинно, Чарівно доторкнусь. Всміхнешся уві сні – щасливо, як дитина, – Заколисав татусь. «Спіймай!» – шепнеш умить, і ми про все забудем: Не стомиться рука… На грудях (цілу ніч!), на шиї, личку, – всюди Шукаю павучка. З французької переклав Сергій Дзюба 622

Французька мова

Шарль Бодлер (Франція) Шарль Бодлер (1821-1867) – всесвітньо відомий французький поет, літературний критик та перекладач, завдяки якому почали розвиватися декаданс і символізм.

Альбатрос Коли у морі вже знудьгуються матроси, То для розваги враз, мов дітлахи малі, Птахів спіймають знов – наївних альбатросів, Що проводжати тут так люблять кораблі. І ось, коли царя, безпечного в лазурі, На палубу кладуть, – два снігових крила, Що вміють спритно так кружляти серед бурі, Ледь тягне красень-птах, як два ламких весла. Найшвидший із гінців в просторах цих безкраїх, Великий, гордий птах незграбним став, смішним, – Дратуючи, хтось в дзьоб дим тютюну пускає Чи веселить юрбу, кульгаючи, за ним… Поете, образ – твій! Бо у небеснім раї Ти вільний, наче бог, злітаєш вище хмар; Та крила диваку безбожно заважають Ходити в натовпі – між дурнів і нездар. З французької переклав Сергій Дзюба

623

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

П’єр-Жан де Беранже (Франція) П’єр-Жан де Беранже (1780-1857) – знаменитий французький поет-демократ, автор пісень і сатирик.

Ямщик Знов дивне плем’я невгамовно Гуляє стежками війни… Візник наш – Час, про нього мова, Я змушений дружити з ним. Як не живеться тут поету, Жене нещадно старина. Прошу його: «Спини карету, Хильнемо доброго вина!». Та що йому якась хвилинка – Періщить батогом давно; Лякає нас, регоче дзвінко, Аж доки виверне в багно. Йому б на цурки – всю планету Дзвінким копитом скакуна… Молю: «Старий, спини карету, Хильнемо доброго вина!» Розгнузданих людинок зграя Жбурля каміння в візника. Мчимо, на дурнів не зважаєм, Авжеж, мандрівка – нелегка… Яке прийдешнє у поета І що спокутує до дна? Гей, ямщику, спини карету, Хильнемо доброго вина!

624

Французька мова

Хоч інколи думки журливі, Мов злива, набігають вмить; Та сонце підморгне, щасливе, – І потойбіччя не страшить. Почув прекрасну канцонету, Всміхнулась квітка чарівна, – Будь другом, зупини карету, Хильнемо доброго вина! Сивіє час, і я – не мачо… Які незгоди ждуть мене? Ямщик – все той же, та навряд чи Невідворотне віджене. Утім, іще не час до Лети – Навіщо ж мучить скакуна? Не поспішай, спини карету, Хильнемо доброго вина! І хай удача допоможе Повік не збитися з путі, Бо шпора часу не спроможна Нас розлучити назавжди. Тому вперед, легкого лету… А щоб збулося все сповна, Мій янголе, спини карету, Хильнемо доброго вина! З французької переклав Сергій Дзюба

625

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Хінді (гінді) Резауддін Сталін (Бангладеш) Відомий поет Резауддін Сталін народився 22 листопада 1962 року в Джесорі, Бангладеш. Він отримав ступені бакалавра економіки та магістра політичних наук в університеті Даккі, працював 35 років в інституті Назрул, був заступником директора. Популярний телеведучий та знана особистість у Бангладеш. Вірші створює мовою хінді. Його поезії перекладені багатьма мовами. Автор більше ста книжок. Засновник та керівник Центру мистецтв. Головний редактор літературної організації «Magic Lonthon». Його відзначено багатьма нагородами, зокрема преміями Дарджилінга Натто Чохро (Індія); Bangla Academy, Модхушудхана Датта та Шобхо Шачі (Західна Бенгалія); преміями «Торонго» та Клубу письменників Каліфорнії (США), Асоціації журналістів Великобританії; Міжнародною літературною премією миру (Німеччина – США), міжнародною премією імені Марка Твена (США). За популяризацію української літератури в Бангладеш нагороджений Почесним дипломом Міжнародної літературно-мистецької Академії України.

«Чекаю воскресіння, як Ісус, У цьому світі, де недолюбив!» Дуель через палець Дівчина Ліза порізала пальчик – Вітер зелений усім розповів, – Цей уже зранку набачився див: Вітру не боляче – мабуть, не плаче…

626

Хiндi

Може, не заздрить звабливій красі, Здатній найважчу зрушити брилу? Лезо підступно скривдило милу – Раптом сахнулося в ніжній руці. В нашому світі – немало гризот: Чавить людей – і яке кому діло?.. Тільки дізнався й мені заболіло – Враз розпанахало душу, мов чорт! Крапелька крові на пальці – як мак, Чиста сльозинка на личку привітнім… Байдуже лезу і холодно світу – Знуджений, прагне дорослих розваг: З потом і кров’ю сумних вояків, Небом, що зраджено ходить за нами… Котяться миті – важкі, мов цунамі, Снігом, що знов за богів червонів. Вбивство ніколи не стане малим: Душі на милицях – снами у гості… Я протестую. І хтось в високості Раптом відчує, пізнає мій гнів! Пальчик дівочий – тоненький такий, Та граціозний, як прима балету… Лезо хизується, тільки вендета Кличе рішуче мене на двобій. Тож не зупинять пітьма та вогонь: Як не маскується ворог під друга, Він не сховається, марні потуги, – Я на дуель викликаю його!

627

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Стіна та порожнеча Кружляють дні та ночі навкруги, А я все не відходжу від стіни, – Химерні тріщини, неначе береги, Нагадують про доленьку мені. Перед очима в борознах – віки, Котрих стає все більше, як і снів; Мчать коні, вже без вершників, баскі, Дзвенять мечі, скривавлено ясні. Тінь імператора чи чорного раба … І мстивий реп’яшок у спориші: «Поете боягузливий, ганьба, – Якась стіна припала до душі! Мій череп – навіть мармуру міцніш, А ти – давно порожній, ніби дзбан», – Застряг в мізках, неначе кволий вірш… Мовчить стіна прокляттям давніх ран. Лиш кроманьйонця згорблена хода, І мумія – незаймана до нас… Завмер папірус підло, як удав, – Мов кролика, гіпнотизує час. Мойсея кроки глухнуть вдалині, Я власноруч несу Ісуса Хрест… Як страшно помирати уві сні, Як солодко дізнатися – воскрес!

628

Хiндi

І знову головою – до стіни, До тріщини – немов до вівтаря… Лиш небо повертається з війни, І молиться над вишнями зоря. Плач, Юдо, ненаписаним рядком; Стіну, як Макбет, обіймай умить… Припни журбу галерним ланцюгом, – Від себе порожнеча захистить?!

Остання сцена Враз завітав до брата Біль – з родиною: Приїхав з діточками та дружиною. Далекою ця подорож була – Аж десять миль до нашого села… Біль – Миру наймолодший брат, Тож тільки й мріяв мати у стократ, – Отримати жадав (не дивина!) Свою від Миру часточку майна. Вечеряв Біль, всміхався залюбки, Їв сочевицю, рис – на всі смаки… Садиби Миру братик не хотів, Як і отих вгодованих бичків. Дружині б наступати на граблі – Заволодіти клаптиком землі, Що Болеві належав, отже – їй, Тому оце й нагрянули мерщій.

629

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Бо безземельні досі, у боргах… А Мир живе, неначе падишах, І Доля йому стелить (адже Мир!) Розкішно дивовижні килими. Мир на світанку – все-таки до справ: Землі дещицю їм лиш обіцяв, Вручив бичка і глечика допіру, – Хай неохоче, а заради миру. Бичок – старенький, глек – ледь не тече, І висне знов обіцянка плащем… І схрещуються погляди рідні – Осудливі, стривожені, сумні. Розстануться, як в морі кораблі: Війни не буде, миру і землі… І назавжди – це зрозуміло всім – Зачинений для брата отчий дім. Клубок у горлі – зашморгом, сльоза Вмить по щоці ковзнула в небеса… Брати прощались – мирно, на віки, А душі тіні кидали важкі.

630

Хiндi

Я – поле… Як хочеться шляхетності мені, І чистоти незайманих снігів! А в світі – журно, хмари навісні – Так лиховісно, атомно. І див Мільйони літ, здається, не було, Красі вже не скоряються і сни… Тож не рятують гусаки село, Як Рим колись – від глуму дикунів. Тут квітку часу розпинає біль, Кінь «Герніки» – прокляттям Пікассо; А небезпека – гримом звідусіль, Байдужість душить мороком ласо. Снують пекельні звірі у хатах… Кого Матісс врятує чи Роден? І паморочить безнадії шлях: Зустрінемо бодай вчорашній день?! Постанемо у вирі суєти Та люті божевільної юрби? На Гімалаїв пік душа злетить, Чи кине виклик полум’ю ганьби?! Я – поле, ви відкрийте лиш мене, Вуста зволожить клятва осяйна… Майбутнього недоля не верне, Позаду – тільки пам’яті стіна.

631

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Зачитана пустеля – до дірок, В’язниця мозку, серця, почуттів… Хто визволить – красуня, всесвіт, Бог? Посвятить в чари, як завжди хотів? Квітучим садом, бджілкою молюсь За всіх, хто прагне не пітьми, а див. Чекаю воскресіння, як Ісус, У цьому світі, де недолюбив!

Самотній моряк Холоне серце: місяцем – у рів, Ця подорож – задовга, наче ніч… Стою, мов скеля, серед протиріч І з острахом шукаю берегів. Спинився час, немов старенький пес, Що стільки натерпівся від людей… Моряк самотній – як маяк удень, В безмежжі, що закінчується десь. Незаймано втікає горизонт, Байдужий до розпачливих думок… Хворіє тиша, світиться, як Бог, Та що їй до усіх моїх гризот? До пошуків жаданого тепла У затишку ласкавих, ніжних рук… Воскресне сонце, прийде, ніби друг, Погомонить – розсіється імла.

632

Хiндi

І оживу, злечу, неначе птах, Над чорним плесом сумнівів, невдач! Акулам не дістануся на харч, Що, мов кати, зринають на очах. І віроломна втома омине, Не заскородить серце крадькома; Не перетворить на пустий туман Спокійного, бездушного мене. Який солодкий берега міраж, Рукою дотягнуся, допливу… Але, коли відчую наяву, – Подякую човнові (вірний страж!), Тій, що чекала тисячі ночей, Тому, хто долю досі не згасив… Я помолюсь, пробачу ворогів, І – знову в море, наче Одіссей! З хінді переклали Сергій Дзюба та Михайло Блехман

633

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Як троє принців змагалися Індійська народна казка

У давні часи жив цар. Було у нього три сини, один кращий за іншого: і хоробрі, й розумні, і розсудливі. Та ось володар постарів і вирішив покинути царство, а останні дні прожити ченцем у святій обителі. Став цар думати, хто з синів може зайняти престол. Думав-гадав, та так і не зміг вибрати: усі троє – однаково гарні і гідні трону. Вирішив цар звернутися до своїх радників: – Ви добре знаєте, як щасливо живуть піддані у моєму царстві, – сказав він. – Але я хочу залишити державні справи, та ніяк не можу вирішити: кого з моїх синів посадити на царський трон? Хто з них так само турбуватиметься про народ, як я? Тож ось вам мій наказ: влаштуйте принцам випробування й опісля скажіть мені, кого з них хочете бачити на моєму місці. Довго міркували придворні радники та вельможі і таки знайшли спосіб випробувати принців: потрібно дати їм грошей, кожному порівну, й наказати відправитися на чужину. Хто краще з них зможе розпорядитися своїми коштами, тому й бути на батьківському троні. Цар погодився з такою пропозицією. І ось через декілька днів принци вирушили в подорож на кораблі. Довго вони пливли, а коли побачили землю, зійшли на берег. Тут юнаки розійшлися в різні сторони, домовившись через рік зустрітися на цьому ж місці. Старші брати задумали зайнятися торгівлею, аби більше розбагатіти, і кожен пішов своєю дорогою шукати удачі. А менший брат не знав, за що йому взятися. Почимчикував потихеньку вздовж берега. Довго він ішов, доки не стомився.

634

Хiндi

Сів на камінь, згадав батьківський дім і засумував... Зненацька перед ним з’явився старець в одязі пустельника.

– Звідки ти прийшов і куди збираєшся йти? – запитав дідусь. Принц щиро розповів старцю, що привело його в ці краї. Пустельник вислухав і промовив: – Знаю я, синку, одну справу, однак не кожному вона припаде до душі. Візьметься за неї лише той, хто не жадібний до грошей. Якщо ти не женешся за наживою, то згодом одержиш усе, що захочеш.

– Я зроблю так, як ти скажеш, – відповів принц.

– Добре. Тоді купи на всі свої гроші зерна і звели зсипати його в купу на березі. Потім щодня, вранці і ввечері, бери по мішку зерна з тої купи й висипай у море. Коли зерно в тебе закінчиться, все одно звідси не йди!.. – пояснив старець і зник. Послухався принц поради дідуся, придбав на всі гроші зерна, наказав зсипати його в купу на березі моря, а поряд розіпнув своє шатро. Кожного дня він висипав у воду по два мішки зерна, а жменьку брав собі на їжу. Купа швидко зменшувалася. І ось настав день, коли все зерно закінчилося, а у принца не лишилося й мідного гроша, щоб купити собі хоча б жменю зерна і втамувати голод. Сів хлопчина на березі, засумував: «Так мені, нерозумному, й треба! Мабуть, у нещасливу годину залишив я дім. Повірив обманщику і змарнував свої гроші. Не судилося мені бути царем, якщо я навіть про свої власні кошти не можу подбати». І вирішив він, що більше немає чого залишатися йому на цьому місці. Пішов принц у своє шатро і ліг спати, щоб зранку відправитися в зворотну дорогу. Даремно морські риби того дня чекали їжі. Бо вже звикли вони до того, що юнак майже рік щодня так смачно їх году635

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

вав. Занепокоїлися, задумалися: що могло трапитися з хлопцем? Розповіли про це морському володареві.

– А чи не винні ви в цьому самі? – запитав той у риб. – Чим ви йому віддячили за таку щедрість?

– Ні, правителю, – в один голос вигукнули риби, – ми нічим не віддячили йому!..

– Тепер розумію, в чому справа, – промовив володар риб.

– Ми були невдячні, тому і поплатилися за це! Негайно треба виправити нашу помилку. Ось мій наказ: нехай кожен із вас розшукає на дні моря по дорогоцінній перлині й до ранку принесе нашому доброму опікуну... Всю ніч риби виносили з моря перлини й складали їх біля шатра юнака. Під ранок хлопчина прокинувся від плескоту хвиль і побачив, що поряд із шатром виросла ціла купа чудових перлин. Зрозумів він, чим заслужив таке багатство й подумав: «Даремно я нарікав на свої нещастя. Залишуся на цьому місці й чекатиму, доки не настане час зустрічі з братами». Частину перлин він продав і на виручені гроші придбав зерно. Тепер риби одержували ще більше їжі, ніж раніше. Потім юнак накупив кізяків, і в кожному з них сховав по перлині... Пройшов час, і повернулися брати. Один цілий рік торгував полотном і назбирав дещицю грошей. Інший тримав бакалійну лавку й також непогано заробив. Дізналися вони, що у меншого брата немає нічого, окрім великої купи кізяків і підняли його на глум: – Ну, й безглуздий же ти, брате! Навіть того не зберіг, що тобі дали! Чи ж велике багатство – оці твої кізяки? Зібралися принци в дорогу, повантажили на корабель кожен своє майно і попливли додому... Старші брати не переставали кепкувати з меншого, дивлячись, як він перетягував на корабель свої кізяки й оберігав їх. У дорозі закінчилися 636

Хiндi

дрова і не стало на чому готувати їжу. Тут брати, насміхаючись, попросили меншого поділитися з ними своїм «багатством». Хлопчина нічого не сказав і дав кізяків для палива, витягнувши спершу з них перлини... Вдома принців зустріли з почестями. Привели їх у палац, де брати почали розповідати, як жили на чужині і як старалися з користю потратити свої гроші. Показали старші брати накопичене добро, підрахували вельможі привезені ними багатства. Та ось дійшла черга до меншого брата. Коли слуги внесли до зали величезну купу кізяків, придворні почали пересміюватися...

– Легко хвалити те, що красиве з вигляду й сліпить очі блиском, – сказав той. – Проте на світі є багато такого, що не приваблює зір, але містить у собі величезну цінність! Із цими словами молодший брат став розламувати кізяки й виймати з них перлини... Дивно було спостерігати придворним, як буквально на очах зростає перед царем купа пречудових дорогоцінних перлин, і довго ще вони не могли отямитися. Тут і розповів брат, як зумів добути такий скарб, і всім стало зрозуміло, що наймолодший принц – не тільки розумний, а ще й безкорисливий.

– О, володарю, – схвально зашуміли вельможі. – Ось кому треба бути нашим новим царем! Через декілька днів молодшого брата урочисто посадили на престол. На братів своїх він не ображався, призначив їх на високі посади, і відтоді всі в його країні жили мирно, весело та щасливо. З хінді переклали Людмила Шутько та Сергій Дзюба 637

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Чеська мова Мілан Грабал (Чехія) Народився у 1954 році в місті Варнсдорф (Чехія), де мешкає й зараз. Після закінчення школи економіки в Чеській Липі працював економістом, а потім завідував відділом освіти та культури муніципального бюро в Варнсдорфі, керував відділом музики в муніципальній бібліотеці, очолював поетичну студію. У 1990-2003 роках він був редактором у літературному журналі «Psí víno». Організовує літературні конкурси для дітей і дорослих. Член Спілки чеських письменників та ПЕН-клубу Чеської Республіки. Академік Міжнародної літературно-мистецької Академії України. Пише вірші і прозу, перекладає, в основному, з верхньолужицької мови. Видав понад 60 літературних антологій, зокрема, книжку перекладів «Jazyk jímž, porozumíš větru» («Мовою вітру»). Автор одинадцяти поетичних книжок, збірки оповідань та книги для дітей. Твори Мілана Грабала перекладалися верхньолужицькою, німецькою, англійською та українською мовами. В Україні нагороджений міжнародними літературними преміями імені Миколи Гоголя «Тріумф» і Григорія Сковороди «Сад божественних пісень».

«І світиться душа – для Тебе!» Половина Мрію я про Вас уранці, За завісою дощу Світ лукаво прокидається. Борщу* б…

638

Чеська мова

Знов сьогодні, як учора, Може, тисячі років… Не дається вірш, от горе, – Не вхопив! Вистига сніданок. Чуда Жду, нестримний, наче лань… Ваша посмішка – повсюди В медитаціях кохань. Не старіє Мона Ліза, Спрагло береже секрет… Тільки ж я – не із заліза, Лиш поет. Тільки-но зберусь до бою, А добі уже кінець… І молюся я любов’ю, Мов чернець. Знов прокинусь на світанні Войовничо молодим… Хто жада вогонь кохання, Прийме й дим. _____________ * Перекладач дбає про українського читача…

639

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Сяйво Різдвяна зірка гасне в небі… А ми – мов молоде вино! І світиться душа для Тебе – Гаряча й справжня, мов руно. І Ти, беззахисно принадна, До сяйва горнешся щораз… А ніч зітхає безпорадно І тихо молиться за нас.

Спів Стіві Вандера* Високо під дахом однієї днини серед пилу раптом відшукав світлини. Пам'яті віконця – без ошатних рамок, де багато сонця, юні тато й мама. Ось хлоп’я у квітні зі щемкого раю дивиться привітно – в душу заглядає. Так необережно відкрива завісу… спогади бентежно крають падолистом.

640

Чеська мова

Кадри линуть стрімко, мов чогось боюся; а на цьому знімку – вже нема матусі! Зникла там без сліду, як снігів навала, – в шафі короїди нафталін здолали… На горищі – жовтень, мотлох і рутина; тут – книжки пожовклі, мухи в павутині. Час вертатись рвучко до життя й роботи; засина онучка – легко, безтурботно. Прокидаюсь рано від страху й сумління… чорно-білі рани, наче вічні тіні. _____________ * Стіві Вандер – відомий американський музикант, співак, композитор та поет. Невдовзі після народження (13 травня 1950 року) втратив зір. Але, попри трагедію, захопився грою на гітарі й став знаменитим. Співпрацював із Полом Маккартні, Джоном Ленноном, Бобом Діланом, Реєм Чарльзом та іншими видатними музикантами. Автор понад 30-ти альбомів. Лауреат 22-х премій «Греммі». У 1989 році його ім’я занесено до Зали слави рок-н-ролу. У престижному списку 500 найкращих альбомів усіх часів, за версією журналу «Rolling Stone», його творчість представлена чотирма альбомами.

641

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Земля мого дитинства Там – прах моєї бабусі, Там – попіл моєї країни… Де б не був, туди повернуся, – Душа, мов у вирій, лине. Ця земля – далеко і близько, Наче віра – в радості й горі. Найрідніша – немов колиска, Найчарівніша, ніби море. Там мене пам’ятають юним, Мов не йшов – вернувся одразу… А думки – наче давні руни, Все мандрують безмежним часом. Згодом стануть вони землею – Хтось наступить чоботом важко… Та однак для душі моєї Там відкриє серце ромашка. Знов вітатиме півень сонце, І накумкає жабка літо… Заспівають дівчата й хлопці – Так проникливо, незужито. А птахи вернуться додому, І зів’ють, просвітлені, гнізда… Я цей світ не віддам нікому – Ту вразливу мою Вітчизну.

642

Чеська мова

Тож вертатися не боюся – Віршем, зморшками, тихо, лунко… Я приїду скоро, бабусю, В край, народжений поцілунком.

Також Уже пора… гарненька медсестра завітала рано, й досить старанно вмить молодиця витерла стіл: прибрала пил, крихт дещицю, засохлі квіти… й чомусь, наче з опалу, один недопалок, – останній відбиток татових уст.

643

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Вінчання Раптом спрагло із Вами Ухопили вустами Перші краплі дощу, Доки не вщух. Не змовляючись, щиро Захотіли у вирій, Невагомі, мов вітер, Просто діти. А були ж, мов роботи… Де поділись клопоти? Уявити не міг Ваш сміх. Ось такі перехожі… Пані, ми з Вами – схожі! Може, нас серед площ Вінчає дощ?

644

Том 2. Переклади

Чеська мова

Село веселе Зберемось погомоніти… Ні, це – не капличка й не храм, Тут ми молимось іншим богам. Вітер Видме хвацько все з гаманців… А душі – мов двері, навстіж. Тільки б кухоль тримався в руці, Як завше. Тут води не пити з лиця… Словам босоніж – аж тісно! Щоб не кам’яніли серця, – Пісня. Лиш під’юджують у селі: «Ну, що за дивак цей Мілан?!» Мені шкода жаб і джмелів, Безкрилому. Ця ватра – до небокраю: Чаклунська, стрімка, мов пам'ять! Іноді я забуваю Дихати навіть. З чеської переклав Сергій Дзюба

645

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Чорногорська мова Ігор Ремс (Чорногорія, Німеччина) Чорногорський поет та художник. Народився в місті Бар (Чорногорія). Автор цікавих книг: «Біля воріт Царства Небесного», «Дика ріка», «Міста», «Паломництво», «Засліплені світлом», «У полум’ї сплять фарби», «Таємниця етруського безгоміння», «Нереальна жінка», «Поезія та її значення» та «Мій художник», а також – поетичної збірки «Водяне коло», яка побачила світ у 2016 році. Лауреат премій ім. Растко Петровича (Сербія), Наджи Наамана (Ліван), «Кошичеве Перо» (Боснія і Герцеговина), «Menzionati Straodinari» (премія лірики «Носіди», Італія), «Ірін Пірін» (Болгарія), Гермеса (Греція) та ін. Також Ігор Ремс мав персональні мистецькі виставки в Чорногорії та за кордоном. Член Спілок письменників Чорногорії, Сербії та Німеччини, академік Міжнародної літературно-мистецької Академії України. Мешкає в Барі і Кельні (у Чорногорії та Німеччині) – як вільний поет і художник.

«Оленко, а тобі пасує вітер!» Молитва Святий Василю, змилуйся, важку Прийми сльозу у зболеній країні, – Дозволь мені поринути в ріку, Що з пагорба до Тебе тихо лине...

646

Чорногорська мова

Немає в мене іншого зерня, Як білокрила літера кирилиці У шкірі слова, що, мов кров, спиня Роки й віки, які летять на милицях. Та є цей сад, в якому заплелось Тисячолітнє нації коріння! Пронизливо гірчить космічна брость Сузір’ям доль крізь наші покоління. Чи бачиш Ти розкол цей на межі? Сліпців, що, наче привиди, блукають? Нові життя, благаю, збережи І мову зі зневаженого раю... Над прірвою – смачніше, ніж у хаті! – Василечку, врятуй хоч хліба крихту... Мій брате, покажи, куди ступати, – Як стати світлом і до Тебе бігти?

647

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

На світанку Розплющую очі: Трояндово-блідий світанок висить за вікном – Схоплений кадр. Вже два дні вітер б’є, мов гармата, Над Вуковаром – і я не знаю, чи долетіли до Тебе Звуки і пахощі неіснуючого літа. Сьогодні я готовий – і мої руки нестримним натиском відкривають двері Неба. Колись ми усі там будемо! Рідні сині береги сміються в обличчя, Оточують, як жеребець не спесиву кобилу. Я й не здогадувався, як болісно може тужити тіло за твоїми пестощами. Клекіт журби і невизначеності – Облюбую білі горлянки паперу. І це щось! Сьогодні я мав намір зібрати виноград, Але у мене немає часу, щоб залишитися і скуштувати молоде вино. Відкладу частування на потім. Пити без Тебе – безглуздо образити свою коханку-печаль. Незабаром моя подоба перетне інші кордони і країни, позбавлені пахощів. Проте моя могила тут! У мене немає іншого кладовища! З чорногорської та сербської переклала Тетяна Дзюба

648

Чорногорська мова

Вінсент ван Гог Низьке фіалкове небо Ногами прим’яло жито… Душа, мов планета, в тебе – Невичовгана, невідкрита. Сяє вона зелен-листом, Пахне веселки косами… І не зужитому хисту В засвітах – росяно. Де язики всяк не плещуть, Не страчують в муках диво… Ти лиш передчуй прийдешнє, Мов пагорб – хмари мінливі. Колесо часу та ґрати, Кулю, що крає мій мозок… – Знову спиняєш, брате, Наче Всевишній – сльози.

649

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Мости Ці мости – мов вродливі жінки, – Граціозні, п’янкі, досконалі... Їхні очі – яскраво зухвалі, Таємничі, як скерцо ріки. Неприручено, легко летять У минуле й прийдешнє вразливе, – Веселковим, вигадливим дивом, – Незбагненно манливі, як тать… Пустотливі – немов фартушки Прудконогих, чарівних дівчаток; Як русалки, що завжди – на чатах, Ніби пси, що гордують з руки… Шарф туману їм теж – до лиця, І беззахисно вітряна злива, – Їм – так вербно, плакуче грайливо, І самотньо, як серцю Отця. Ніби чаплі, ростуть кораблі, І весілля – на палубі знову… А мости, мов щасливі підкови, Бережуть молодят на Землі! Хай у Рейна вже настрій пропав, І ятрить, наче бранцю – в неволі, – Безтурботно мандрує, мов доля, Мій далекий, як сон, пароплав. Повз обмани і гострі кути, Крізь пекельно міцні каземати… Посміхаються – річка, мов матір, І оголені душі мостів.

650

Чорногорська мова

Оленці Оленко, а тобі пасує вітер! Ім’я – мов виноградинка в устах… Вірш віддзеркалився – дволикий птах – В очах, що не зумів приворожити. «Оленко», – промовляю залюбки! Колосишся, немов пшениця в полі; І відчуває роги мимоволі Зухвалий місяць поблизу ріки… Босоніж – в сукні з дивних білих снів, Небачених, неторканих поетом; «Оленко!» – і не хочеться до Лети, Яку собі на голову творив. Така от пісня – про земну красу… Що буде після? Голуби на ґанку? Хай зорі поховались за фіранку – Оленко, ти скажи, я принесу! Бо всесвіт – тільки в серці, це – близенько, – Всміхається, народжений Отцем; І моляться метелики тихцем: «Оленочко, Оленочко, Оленко…» З чорногорської та сербської переклав Сергій Дзюба

651

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Чуваська мова Мишка-мандрівниця Чуваська народна казка

Жила на березі великої ріки мишка-вертихвістка. Щодня сідала біля входу в нору, гризла зернятка і поглядала на ріку. Дивилася, як по річці пливуть човни під вітрилами до далеких берегів. І так захотілося їй помандрувати, побувати в невідомих краях! Але як туди добратися? Одного разу бігла вона берегом і побачила біля самої води гарбузову кірку.

– Оце і є мій кораблик! – зраділа вона. – На ньому й помандрую! Схопила кірку, штовхнула у воду, сама залізла в неї, поставила з березового личка вітрильце… Подув попутний вітер, і човник поплив. Пливе мишка річкою, а на зустріч зайчик біжить і кричить: – Вертихвістко, ти куди подорожуєш?

– Я відправляюся в мандри, – відповідає мишка. – Хочу подивитися, як живуть у невідомих краях і дізнатися, чи там є солодкі корінці для моїх зубчиків.

– Візьми мене з собою, я принесу морквину!

– А чи будеш мені другом?

– Буду! – пообіцяло зайченя. Посадила вона зайчика на кораблик і попливли вони удвох… Пливуть, а берегом біжить назустріч лисичка і питає: – Вертихвістко, куди пливеш?

– Я відправляюся в далекі краї, хочу подивитися: як там живуть люди, і чи немає там солодких корінців для моїм зубів?

652

Чуваська мова

– Візьми мене з собою, я принесу гусячу лапку, то вистачить на всіх.

– А чи дружитимеш із нами?

– Чому ж ні? Неодмінно! – пообіцяла лисичка. Посадили вони її й попливли втрьох… Аж глядь – на березі вовк стоїть. Побачив, що пливе кораблик і завив: – У-у! Вертихвістко, куди це ти прямуєш?

– У мандри відправляюся, хочу подивитися на життя в невідомих краях. Може, там ростуть солодкі корінці.

– Візьми й мене з собою. Я принесу великий м’ясний пиріг!

– А чи будеш із нами дружити?

– Чим я гірший за інших? Дружитиму. Посадили вовка та й попливли далі… А назустріч – ведмідь бреде берегом. Побачив кораблик і заревів: – Ох-ох-ох! Чий це корабель пливе по річці? Хто хазяїн?

– Я – капітан на кораблику, – відповіла мишка. Ми пливемо подивитися на білий світ!

– Візьми мене з собою! Я принесу меду, на всіх вистачить.

– Кораблик – маленький, – каже зайчик.

– Нас і так багато, тобі й сісти ніде! – кричить лисичка.

– Всі потонемо… – підсумовує вовк.

– Я залізу дуже обережно, – запевняє ведмідь.

– Ну тоді сідай, – запищала мишка, – місця всім вистачить! Всівся клишоногий, і попливли звірі по річці… Їдять, п’ють, співають, дивляться одне на одного, притупують лапами. Капітан весело попискує, зайчик лапками вибиває, стукає. Лисичка насвистує, вовк зубами клацає, ведмідь губами гуде. Пливуть день, другий… А на третій день запаси їжі закінчилися. Взялися звірі останні залишки ділити. Засперечалися: ведмідь киває на вовка, що той один усе з’їв. Лисичка 653

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

киває на зайчика, а той сидить і на мишку показує… Заревів ведмідь, завив вовк, задзявкала лисичка, запищав зайчик. Злякалася мишка, задрижала, хвостиком вильнула, – а вітрильце враз похитнулось і… перевернулося! Всі звірі попадали в річку. Мишка швидше за всіх вибралася на берег та за кущем сховалася. Розбіглися всі звірі… Потім мишка-вертихвістка нову нірку вирила. Щодня, як і раніше, сідала біля входу, гризла зернята, дивилася, як по річці пливуть вдалину кораблі під вітрилами. І прикро було їй, що ті «друзі» перешкодили побувати в невідомих краях! Отож сподівається вона знайти собі справжніх, надійних друзів та мріє здійснити нову мандрівку. З чуваської переклали Людмила Шутько та Сергій Дзюба

654

Шотландська мова

Шотландська мова Роберт Бернс (Шотландія) Роберт Бернс (1759-1796) – видатний шотландський поет-романтик. *** Була б любов моя бузком З ліловим цвітом навесні; Я ж – птахом, під її крилом, У неосяжній глибині. Мов кригою закутим став, Журюся без бузку принад; Та враз щасливо б заспівав, Лиш травень одягне наряд! Росло б кохання в небеса Трояндою у замку вдень, – Я б молитовно, мов роса, Припав би до її грудей. Не описати почуттів, Шовково-ніжних, чарівних, Коли б із нею ніч провів… А вранці б, наче місяць, зник. *** Любов і бідність назавжди Мене спіймали в сіті. Та в бідності не жду біди, Бо є любов на світі!

655

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Та доля – кручена, як вірш, Свою копає грядку… Невже любов – рабиня лиш Успішного достатку? Багатства й розкоші вершки Тут щастю не зарадять. І шкода телепня, який Скоряється їх владі. В твоїх очах любов сія, Та розум лиш втрачаю, Як чую: «Я – ще не твоя, Не поспішай із раєм». Та як же спокій зберегти, Коли з тобою – поруч, І поглядів – палкі мости, І мрій жаданих – обруч? Щасливий тільки той бідняк, Який кохає гарно, І не засмучують ніяк Його скарби примарні.

– Хай серце – тричі золоте, – Велика душить жаба. – Любові квітка не цвіте Без успіху та слави? З шотландської переклав Сергій Дзюба 656

Юкагирська мова

Юкагирська мова Микола Курилов (Республіка Саха) Микола Курилов – нині член трьох професійних спілок: письменників, художників, журналістів. Пише вірші, прозу, твори для дітей і фантастику юкагирською, російською та якутською мовами. Автор багатьох художніх книг і кількох підручників для юкагирської школи. Він працює редактором юкагирських програм Національної телерадіомовної компанії «Саха». Юкагири, яскравим представником яких є Микола Курилов, – один із найдавніших та нечисленних народів Північного Сходу Азії, що належить до угро-фінської мовної групи. Отож сьогодні у світі налічується трохи більше тисячі юкагирів. Власна писемність у них з’явилася тільки в 1982-му. Однак із юкагирів ще в 1930-ті роки вийшов перший письменник і вчений, представник народів Крайньої Півночі, – Теккі Одулок. Взагалі ж, юкагирську поезію українською мовою перекладено вперше. А Микола Курилов переклав юкагирською вірші Сергія і Тетяни Дзюби. Наразі українську поезію юкагирською мовою перекладено також уперше. Художник М. Курилов чудово проілюстрував збірку Сергія Дзюби «Вірші для Тетянки», яка вийшла в Англії. *** Лиш торкнувсь полотна – в небесах Фарби тундри умить зацвіли. Як зворушує серце краса Чарівної моєї землі!

657

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Пензля грубого я не візьму – Плоским вийде такий краєвид. Тонким пензликом – вірю йому – Посаджу ніжно-пристрасний квіт. І тоді рідну землю мою Вже забути не зможете ви.

Здрастуй Я натхнення чекав стільки днів, Та притлумлена тундри душа. Вітер небо зім’яв і змарнів, І вода не народить вірша... Щось я втратив – незриме, мов рай... Є рушниця – й ні крапельки сну. Знову в пригорщах грітиму чай, Ситцем небо заклею – весну Залишити б навіки, розмай... Що ж я втратив, ніяк не збагну? Де поділися стріли меткі? В кого влучило щастя моє? Голіруч ловлять риб диваки, Тільки риба на жарт не клює... Що ж я втратив? Підкажеш, друже? Дім собі спорудив на втіху – 658

Юкагирська мова

Знову марно зілля насмикав, І заснув – натомлений дуже, Зголоднілий – не вміють герої Висікати вогонь п’ятою... Що ж я втратив – себе? Чи слово? Ось прокинувся – сонячний день. Тільки кущик моху німого На обличчя зронив чийсь олень. Стій! – гукаю, та тундра глуха... Що ж я втратив? Лишилося де? Не прибрав кущик моху з чола, Може щось у душі проросте. Хай в руках зеленіє трава, Хай куріпка живе, наче лорд... Зрозумів я, що втратив, овва, – Здрастуй, здрастуй, мій давній народ!

659

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

*** На картині, що створив, – Тундра… Тільки глип – Диких тут нема птахів, Ні тварин, ні риб. Отруїли тундру-неню Гірше супостатів – Ех, не вперше вже оленям З нами кочувати… Очманіли ми, брати, Нам уже й не дивно, Що не можна утекти, Від страшного снігу – Радіо – ак – тив – но – го?!

660

Том 2. Переклади

Юкагирська мова

Завірюха Розходилась завірюха! Обліпили білі мухи Зорі, річку та оселі; Ніби світ – на каруселі… Ой, побавилася, хуга! А стомившись, мов подруга, Незлостива, незвичайна, Стала враз північним сяйвом. Мерехтить, немов царівна, Краля загадково дивна. І невинно повсякчас Усміхається до нас.

661

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Юкагирська мова моя Юкагирська мова моя, Яка ж ти сильна й чуттєва! Не змогли поховати тебе Тисячоліть пласти, – Проростали слова твої, Немов великі дерева, З-під стогонів минулих століть, Із глухої мерзлоти. Опора мого народу – Матуся, товариш, муза! Коли нас гнобили Хвороби і голод знову, У вічність ішов юкагир І в передсмертній тузі Останні слова шепотів Рідною мовою... Юкагирська мова моя, Яка ж ти давня й чудова! Слава Богу, не знаємо Про голодні часи. Тільки мрію щоразу я, Щоб онуки пишались мовою, І сприймали життя та світ Крізь диво її краси. Як боюся я щиро, Що не збудеться мрія; Й не пробачать нащадки 662

Юкагирська мова

Тих, хто зрадив тебе. І блукатимеш в хащах, Якщо ми не зумієм Зберегти для майбутнього Слово – рідне, живе. Наше щастя і спадок – слово, чарівна юкагирська Мова! З юкагирської переклав Сергій Дзюба

663

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Якутська мова Іван Мигалкін (Республіка Саха):

«Лиш любов наша – вічна на світі!» Іван Мигалкін – популярний якутський поет та перекладач. Закінчив Літературний інститут імені Максима Горького. Потім працював у різних якутських та російських виданнях. Автор тридцяти книжок. Голова Спілки письменників Республіки Саха. Народний поет Якутії. Переклав якутською мовою вірші українців Сергія і Тетяни Дзюби.

Твоє серце Я так віршами цими дорожив Про щирого кохання спраглі миті! Поезії печальний старожил, Не милий лиш одній тобі на світі. І хай би від любові я сконав, Це серце – незворушне, наче Лета. Поет жадає музу, а вона Байдужа до віршів свого поета... Тож не рятують вірші вже мене, Бо, мабуть, винен, що в отому герці Не зміг поет своїм палким вогнем Незаймане твоє осяять серце.

664

Якутська мова

*** Твої бажання виконать готовий, Аби у чарах вечора та ночі Коштовних слів почути враз струмочок – Твоєї, мила, лагідної мови. І в цім житті усім смертям на зло Я зможу все, лише б на схилі долі В своїй долоні відчувать тепло Твоєї незрадливої долоні. За те, що мрії всі твої, мов бог, Я виконав, за сто чудес, кохана, Лиш одного жадаю в дні тривог, – Торкнутись вуст, принадно полум’яних. Та мрія заповітна в мене є: Як, ставши світлом, цю осяю залу, Щоб, доки б’ється серденько твоє, Воно в собі це світло зберігало.

665

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Старша сестра В родині нашій – старша ти сестра, Була для всіх, мов матінка удома. Пригадую, не знаючи утоми, Будила ніжно: «Братики, пора…» Солодкий дим дитинства в душах зміг Так оселитись, наче рідна кров. Спасибі, сестро, під твоїм крилом Сім дітлахів зростали тут малих! Нам щедро юність віддана твоя – Себе забувши, йшла на поміч брату. На подарунки всю свою зарплату Ти витрачала, знав про це і я. Води відтоді стільки вже спливло, І вбралися у пір’я пташенята. Навчилися і жити, і літати, Бо, як то кажуть, стали на крило. Та вмить сирітство охопило нас, Коли, ясна, у засвіти пішла ти. І випалило серце болем втрати, Який не зможе вигоїти час. Я не забуду образ світлий твій, Моя чарівна сестро Єфросинія, Поки над головою – небо синє І будять вірші, доки ще живий...

666

Якутська мова

Без тебе не співав би солов’єм, І світ би був незатишним до щему. Приходить ніжно в образі твоєму До мене муза, що рядки снує. Візьміть же, друзі, ці ясні вірші, Від болю й туги, витворені мною. Як світ мовчав, придавлений пітьмою, Вони ночами зринули в душі. Пробач, сестричко, що чарівних слів Ти не почула за життя, раніше. Та вірю, що отам, в небесній тиші, Ти молишся за всіх своїх братів.

Сльози збережи свої Не плач, кохана, знову через мене, Слова колючі не сприймай всерйоз. Нам все одно, неначе полоненим, Не вийти з пекла побутових гроз... О, небеса, врятуйте наші душі, Почуйте голос, пристрасно живий! Від сліз рясних намокла вже подушка – Даремно, мила, рідна, не марній. Ти збережи їх, як гніздо – лелека, Для щасливіших і погожих літ; Коли очам – так солодко і легко, І бачиш, ніби вперше, цілий світ!

667

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Поживу я на цій землі Поживу я на цій землі, вдома, Із тобою, моя осяйна. Бережений твоєю любов’ю, Я не випив ще чашу до дна. У часи хурделиці срібної, Обійнявши вві сні й наяву, Відчуваю, що, справді, потрібний – Тій, заради якої живу. Хочу бути, кохана, віднині Зелен-квітом у милих краях; Щоб скрижалі моєї гордині Знов притлумила ніжність твоя. Лиш любов наша – вічна на світі! Як без тебе? Загину в тузі. Круг життя – між пітьмою і світлом... Хай щастить, доки будемо в крузі. З якутської переклав Сергій Дзюба

668

Японська мова

Японська мова Мацуо Басьо (Японія) Мацуо Басьо (1644-1694) – найвідоміший японський поет і теоретик поезії, майстер коротких віршів хайку (хокку). *** Сніг зігнув бамбук, Немов світ довкола нього – Догори дриґом. *** Свіжа стерня, Полем чапля чимчикує, Пізня осінь. *** Нудні дощі, Сосни розігнали вас. Перший сніг у лісі. *** Порожнє гніздо. Так і покинутий будинок – Виїхав сусід. *** Пальму посадив І вперше засмучений, Що зійшов очерет.

669

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

*** Простягнув ірис Листя до брата свого. Дзеркало річки. *** Зовсім схуд, І волосся відросло. Довгі дощі. *** Сніг кружляє, але ж Цього року останній День повного місяця. *** Світлий день, та раптом – Маленька хмаринка, і Дощик замрячив. *** Свіжий сніг зранку. Лише стрілки цибулі в саду Прикували погляд. *** Розлилася річка. Навіть у чаплі в воді – Короткі ноги.

670

Том 2. Переклади

Японська мова

*** Прямо на ногу Раптом вискочив спритний краб. Прозорий струмок. *** Прощайте, вишні! Цвітіння ваше мій шлях Теплом зігріє. *** Польова квітка У променях заходу мене Полонила на мить. *** Притихли трави, Нікому більше слухати Шелест ковили. *** Свята пройшли. Цикади на світанку Все тихіше співають. *** Пам’ятай, друже, Ховається в лісовій глушині Сливова квітка.

671

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

*** Після пожежі Лише я не змінився І дуб столітній. *** Бенкетують у свято, Але мутне моє вино І чорний мій рис. *** Персики цвітуть, А я чекаю – не дочекаюся Вишні цвітіння. *** Невагомі сніжинки – Густою пеленою. Зимовий орнамент. *** Відпочинь, корабель! Персики на березі. Весняний притулок. *** Одяг – у землі, Хоч і святковий день у Ловців равликів.

672

Том 2. Переклади

Японська мова

*** Новорічні ялинки, Мов короткий сон – Тридцять років минуло. *** Над розквітлою вишнею Сховався за хмарини Скромний місяць. *** На чорній гілці Ворон примостився. Осінній вечір. *** Зозулі пісня! Даремно перевелися Поети в наші дні. З японської переклав Сергій Дзюба

673

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Людинка з глечика Японська народна казка

Дуже давно жив в одному селі молодий парубок – звали його Таро. Був він ледачим, але водночас допитливим. З самого ранку снував вулицями та скрізь заглядав. Тут новий дах стелять, там бочку чинять, а ось собака за кицькою погналася. Кіт сидить собі на дереві, а Таро стоїть унизу – чекає, коли собака з котиком помиряться. Хлоп’ята навіть пісеньку склали: Хто очі витріщає, Та-ра-ро, Мов ворон – в хащі, Жабка – на болоті? Це – всюдисущий наш хлопчак Таро. Трам-пам-та-ра-ро! Настали осінні жнива. Всі хлопці жали і молотили, рук не покладаючи. Один Таро, як завжди, безтурботно вештався селом. Раптом він примітив на узбіччі дороги глиняний глечик.

– О-го, чим далі підеш – тим більше знайдеш! – зрадів Таро. – Ще й цілий – жодної тріщинки немає! А що ж це в ньому шарудить?.. Може, мишка польова туди залізла? Зазирнув усередину глечика – і що ж побачив? Не мишка там ховалася, не ящірка, не жабка, а маленький чоловічок. Головка у нього – ну не більше каштана, а сам він, якщо на ноги стане, буде росточком із горіховий стручок. Оце чудо! Таро від здивування навіть рота розкрив. Враз чоловічок заговорив тоненьким голосочком, схожим на писк цикади: – Здоров, Таро! От ми й зустрілися… З усього вашого села ти один мені сподобався. Ох, як я не люблю інших парубків! Візьми мене до себе жити…

674

Японська мова

– Що ж, – відповів Таро, – мабуть, візьму. Чому б і не позабавлятися? Вдома витяг із глечика маленького чоловічка й обережно – двома пальцями – примостив його посеред кімнати. А свою кицьку прогнав на вулицю, бо почала облизуватися.

– Глечиковий чоловічку! Який ти потішний! Мабуть, менший за самого крихітного карлика на світі! Хочеш, пограємося? Цілий день грався Таро з маленьким чоловічком. Посадив його в дерев’яну чашку і катав у бочці з водою. Подме сильніше – в бочці буря здіймається. Візок зробив і мишу в неї запряг.. Мишка побігала-побігала і шмигнула в нірку, візок перекинула… Сміявся-реготав Таро, та до вечора набридла йому ця нова забавка. Не звик він довго одним і тим же займатися. Отож вранці знову пішов тинятися вулицями. Сонце вже почало сідати, коли він згадав про глечикового чоловічка. Повернувся додому, дивиться, а там якийсь довгов’язий здоровило на підлозі розвалився, руки й ноги розкинув. Хто б це міг бути? Придивився Таро до незваного гостя. Пригадує, де міг бачити його? Та це ж глечиковий чоловічок!

– Оце диво… Як ти так одразу за один день виріс? – питає Таро. – Ще вчора був менший миші, а тепер мене переріс.

– Дякуючи тобі, друже, за твою турботу, – відповів той. – Недаремно я тебе з тисячі вибрав. Гуляй більше, я ще й не так виросту... Уперше в житті трохи замислився Таро: що означають ці слова? А глиняний чоловічок уже не гостем став, а хазяїном себе вважає. Принеси йому те, подай це, та швидше! Наступного дня Таро пішов із дому раніше звичайного. Відверто кажучи, втік від свого гостя. Цілісінький день швендяв селом без діла. Ввечері повернувся, відчинив двері 675

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

– і завмер на порозі. У дім пройти неможливо! Гість так виріс, що йому й одному в оселі тісно…

– От звели будинок, недотепи сільські, – бурчав гість. – Повернутися ніде. Піч посередині зробили – тільки те й знаю, що ногою в неї потрапляю… А вугілля – гаряче! Довелося Таро спати під відкритим небом. Тільки почало світати, пішов він із двору подалі. Аж тут сусідки біля криниці засперечалися, чия дитина в бійці винна. Ну як же їх не послухати!.. Повернувся Таро додому вже надвечір і ніяк зрозуміти не може, що за товстелезні колоди з вікон і дверей оселі стирчать? Придивився, а то руки і ноги гостя. Став глечиковий чоловічок велетнем! От-от покрівлю зверне… Всю ніч міркував парубок, як позбутися лиха, однак нічого придумати не зміг. А під ранок прийшов до нього сусід і каже: «Син у мене захворів. Одному, старому, не впоратися. Допоможи в полі врожай зібрати». Не хотілося Таро за роботу братися, а відмовити совісно. Взяв він серпа в руки та й пішов старому допомагати. Ввечері сусід каже: «Дуже дякую тобі, хлопче, що так сумлінно потрудився. Ось візьми за свою працю», – і дав йому дещицю грошей… Перший раз у житті чесно заробив щось Таро! Тримає в руках свій заробіток, і на душі – вже легше. Пішов додому, аж дивиться – не стирчать більше з дверей оселі руки і ноги непроханого гостя. Бурчить той у домі, перевертається, як ведмідь. Підпер Таро двері міцніше і ліг спати надворі… А вранці знову пішов сусідові допомагати. Повернувся додому пізно ввечері, а гість чомусь вдвічі меншим став. Сидить у кутку сердитий. У хаті так добре стало, просторо. Можна після роботи й чайку випити. А гість скаржиться: «Помилився я в тобі, Таро! Думав, ти нікудишній чоловік: мухи з голови не зженеш – отакий лінивий. Якби ж ти 676

Японська мова

ще хоч два дні полінувався, я б із гору виріс, до самих хмар. Ну, чого ти серпом цілий день махав? У могилу мене загнати хочеш?!» «То ось у чому справа! – зметикував Таро. – Завтра я так попрацюю, що ніхто за мною не вженеться!» А наступного дня, увечері, глечиковий чоловічок знову став зростом, немов гороховий стручок. «Перепрошую тебе, Таро-сан, – запищав він плаксивим голосом. Посади мене знову в глечик, та залиш біля дороги. Пошукаю собі іншого господаря, лінивішого». Таро так і зробив. Старі люди в селі правильно казали, що це сама Лінь була в образі глечикового чоловічка. А хто потім знайшов його, не знаю… Може, й зараз лежить обабіч шляху – чекає нового хазяїна. З японської переклали Людмила Шутько та Сергій Дзюба

677

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Чарівні пісні з різних мов Неймовірна пісня про кохання! У перший день весни створена нова ніжна, неймовірна пісня «В нашім домі». Це – незвичайна пісня про кохання, котра повністю відрізняється від усіх пісень на цю тему, хоча тут навіть слова цього немає – кохання. Вона – глибока та прониклива, як дзвін, і напрочуд сонячна! Слова – видатного білоруського поета Михася Пазнякова та українця Сергія Дзюби (спільний міжнародний проект). Прекрасна, задушевна музика – заслуженого артиста України, відомого композитора зі Львова Ярослава Музики. Співає популярний та харизматичний Віктор Гембара, заслужений артист естрадного мистецтва України. Грає віртуозний скрипаль Віктор Ільницький. А блискучий відеокліп створила чарівна Надія Бойко. У перший день пісня отримала понад 500 прослуховувань на Ютубі і багато прекрасних відгуків від вдячних слухачів і глядачів! Народний артист України, видатний поет, автор багатьох хітів Андрій Демиденко запевнив, що нова пісня «В нашій домі» – справжній шедевр і щиро привітав з великим успіхом її авторів.

678

Чарiвнi пiснi з рiзних мов

В нашім домі Слова Михася Пазнякова та Сергія Дзюби Музика Ярослава Музики В нашім домі не буде вікон, Не коптітиме в нім свіча… І тривозі-журбі довіку Не торкнутись твого плеча. В нашім домі дверей не буде, Стін звичайних не буде теж… Не окресляться наші будні, Бо розлоги не знають меж! В нашім домі – не буде болю І не буде боргів у нім… Буде щастя й тепла доволі, Та звучатимуть в нім пісні. Буде в домі у нас відкрито, І дороги – на всі світи… В цьому домі ти будеш жити, Як захочеш сюди прийти!

679

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

680

Том 2. Переклади

Чарiвнi пiснi з рiзних мов

681

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Мішені Слова Гургена Баренца, з вірменської переклав Сергій Дзюба Музика Сергія Дзюби На кого нам списати Жахливе своє сьогодення? І кого звинуватити В жорнах страшної війни? Ми шукали свободу Й відкритою стали мішенню: Наші душі – мов попіл, Звикають до крові вони. На вівтар переможний Поклали вже все ми, що мали. Мовчки стиснули зуби, Сильніш затягнули паски... Та ніяк не поділять Папахи нові генерали, І гендлюють до згуби, Неначе прийшли на віки. Будь ти проклятий, час, Що синів забираєш пекельно! Не замолять гріхи Ті, що зрадили власний народ. Хто випалював душі? – Не вистачить храмів і келій, В чорних замках блукатимуть Прокляті тіні заброд.

682

Чарiвнi пiснi з рiзних мов

На Страшному Суді Пред’явлю своє згарище – долю. Жодних виправдань вбивцям! Скажу тільки старцям святим, Що я жив між людців: Жебраків обкрадали, героїв; Й хизувались сліпучим, Нечистим багатством своїм.

683

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

684

Том 2. Переклади

Чарiвнi пiснi з рiзних мов

Цап на городі Слова Гургена Баренца, з вірменської переклав Сергій Дзюба Музика Сергія Дзюби Цап обіцяв: «Труджусь, мов кінь. Всім стану другом!» Пустили на город. Амінь. Попавсь, злодюга… Коли ж постав перед судом Цей «янгол» вчора, Усе волав: «Що за Содом?!», «Що за Гоморра?!!» Він рвав, метав, слова молов, Летіла слина… Душею капустини знов Боживсь невинно. Мовляв, поїв її, як міг, – По ложці чайній; Беріг, плекав, пітнів, стеріг Вночі і зрання... В Брюссель і Страсбург, диво з див, Строчив уміло: «Та я ж капусту жити вчив! Не захотіла…». Він виливав потоки слів, Дудів в фанфари: «Є Фонд із захисту козлів, Він дасть вам жару!».

685

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

«Я ж на городі – старожил, Пустив коріння… Завжди з капустою дружив, До очманіння!». «Я – злодій? Твердження смішне. Капусті б мову: На новий термін вже мене Обрать готова!». Та пам’ятаємо: росла Капуста густо. Однак обрали ми козла – Й нема капусти. А цап все мекав: «Ох, розбій, Ой, ображають! Не їв капусти – рік такий Тут неврожайний…». В екстазі бородою тряс, Крутивсь щомиті, – Лякав новим Потопом нас, Кровопролиттям… Ех, ну який з козла надій? Одні лиш чвари. Ще був би, може, молодий, А то ж – почвара... На бійню – вирок заслужив! «Не буду...» – просить. Ми бачили таких козлів, І з нас – вже досить.

686

Чарiвнi пiснi з рiзних мов

Про автора: Гурген Баренц (Карапетян) – відомий поет, прозаїк, перекладач, журналіст, критик та літературознавець. Народився 1952 року в Єревані. Нині мешкає в США разом із дружиною – доктором філології, професором Сусанною Ованесян. Гурген Баренц – кандидат філологічних наук. Академік Міжнародної літературно-мистецької Академії України. Автор багатьох книжок, зокрема збірки вибраних віршів «Уроки Дороги» (Єреван, 2010). Лауреат Міжнародної літературної премії імені Миколи Гоголя «Тріумф» (Україна, 2015). Його твори перекладені українською, англійською, німецькою, словацькою, сербською, польською, перською та іншими мовами. Сергій Дзюба переклав та надрукував в Україні велику добірку його віршів, деякі з яких стали піснями. Пісня «Мішені» оповідає про трагедію Вірменії. Однак хіба не те ж саме сталося нині в Україні?! Гурген Баренц прекрасно переклав вірменською популярний роман-серіал для дітей С. Дзюби «Потягеньки» («Потягуськи», – створений разом з українською письменницею Іриною Кулаковською), і цей веселий серіал про захоплюючі пригоди малюків у дитсадку «Золота жабка» аж кілька років друкувався у популярному єреванському журналі «Цицернак». Також у Вірменії опубліковано багато віршів Сергія і Тетяни Дзюби – в майстерних перекладах друга України Гургена Баренца. Пісні вірменського поета Гургена Баренца чудово звучать українською мовою у виконанні лауреата багатьох міжнародних та національних премій, конкурсів і фестивалів, народного поета України Сергія Дзюби.

687

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

688

Том 2. Переклади

Чарiвнi пiснi з рiзних мов

Свеча Слова Бориса Пастернака Музыка Сергея Дзюбы Мело, мело по всей земле Во все пределы. Свеча горела на столе, Свеча горела. Как летом роем мошкара Летит на пламя, Слетались хлопья со двора К оконной раме. Метель лепила на стекле Кружки и стрелы. Свеча горела на столе, Свеча горела. На озарённый потолок Ложились тени: Скрещенья рук, скрещенья ног, – Судьбы скрещенья. И падали два башмачка Со стуком на пол. И воск слезами с ночника На платье капал. И всё терялось в снежной мгле, Седой и белой. Свеча горела на столе, Свеча горела.

689

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

На свечку дуло из угла, И жар соблазна Вздымал, как ангел, два крыла Крестообразно. Мело весь месяц в феврале, И то и дело Свеча горела на столе, Свеча горела. ____________________________ Пісня звучить у виконанні Сергія Дзюби

690

Чарiвнi пiснi з рiзних мов

691

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

О доблестях, о подвигах, о славе Слова Александра Блока Музыка Сергея Дзюбы О доблестях, о подвигах, о славе Я забывал на горестной земле, Когда твоё лицо в простой оправе Передо мной сияло на столе. Но час настал, и ты ушла из дому. Я бросил в ночь заветное кольцо. Ты отдала свою судьбу другому, И я забыл прекрасное лицо. Летели дни, крутясь проклятым роем... Вино и страсть терзали жизнь мою... И вспомнил я тебя пред аналоем, И звал тебя, как молодость свою... Я звал тебя, но ты не оглянулась, Я слёзы лил, но ты не снизошла. Ты в синий плащ печально завернулась, В сырую ночь ты из дому ушла. Не знаю, где приют твоей гордыне Ты, милая, ты, нежная, нашла... Я крепко сплю, мне снится плащ твой синий, В котором ты в сырую ночь ушла... Уж не мечтать о нежности, о славе, Все миновалось, молодость прошла! Твоё лицо в его простой оправе Своей рукой убрал я со стола. Пісня звучить у виконанні Сергія Дзюби 692

Чарiвнi пiснi з рiзних мов

693

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Ни о чём не жалейте Слова Андрея Дементьева Музыка Сергея Дзюбы Никогда ни о чём не жалейте вдогонку, Если то, что случилось, нельзя изменить. Как записку из прошлого, грусть свою скомкав, С этим прошлым порвите непрочную нить. Никогда не жалейте о том, что случилось, Иль о том, что случиться не может уже. Лишь бы озеро вашей души не мутилось Да надежды, как птицы, парили в душе. Не жалейте своей доброты и участья, Если даже за всё вам – усмешка в ответ. Кто-то в гении выбился, кто-то в начальство... Не жалейте, что вам не досталось их бед. Никогда, никогда ни о чём не жалейте – Поздно начали вы или рано ушли. Кто-то пусть гениально играет на флейте, Но ведь песни берёт он из вашей души. Никогда, никогда ни о чем не жалейте – Ни потерянных дней, ни сгоревшей любви. Пусть другой гениально играет на флейте, Но ещё гениальнее слушали вы. ____________________________ Пісня звучить у виконанні Сергія Дзюби 694

Чарiвнi пiснi з рiзних мов

695

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Ты не ушла – и я не выстоял Слова Петра Пиницы Музыка Сергея Дзюбы Ты не ушла – и я не выстоял, Я даже слова не сказал. И неожиданно, как выстрел, Меня угробили глаза. И, неизведанное прежде, Расплавило и унесло… Сминая звёзды и одежды, Летело лунное весло. И это, это… только это… Как небывалые цветы… Мы оба исходили светом – Неложным, праведным, святым… Губами поровну делили Большую воровскую дрожь, И долго пили реки лилий, И всех не выпили… Ну, что ж… Пускай с рассветом шла громада Долгов, болезней и угроз, – Я шёл, как из чужого сада, Набив карманы спелых звёзд. Я воровал тебя у века, У поколенья, у жены… Твои опущенные веки Моим дыханьем сожжены. ____________________________ Пісня звучить у виконанні Сергія Дзюби 696

Чарiвнi пiснi з рiзних мов

697

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

На Страстной бульвар Слова Александра Кабанова Музыка Сергея Дзюбы На Страстной бульвар, зверь печальный мой, где никто от нас – носа не воротит, где зевает в ночь сытой тишиной сброшенный намордник подворотни. Дверью прищемив музыку в кафе, портупеи сняв, отупев от фальши, покурить выходят люди в галифе, мы с тобой пойдем, зверь печальный, дальше… Где натянут дождь, словно поводок. кем? Не разобрать царственного знака… Как собака, я до крови промок, что ж, пойми меня, ведь и ты – собака. Сахарно хрустит косточка-ответ: (пир прошёл. Объедки достаются смердам…) если темнота – отыщи в ней свет, если пустота – заполняй бессмертным? Брат печальный мой, преданность моя, мокрый нос моей маленькой удачи, ведь не для того создан Богом я, чтобы эту жизнь называть собачьей?

698

Чарiвнi пiснi з рiзних мов

Оттого её чувствуешь нутром и вмещаешь всё, что тебе захочется, оттого душа пахнет, как метро: днём – людской толпой, ночью – одиночеством. ____________________________ Пісня звучить у виконанні Сергія Дзюби Сергій Дзюба створив більше двадцяти чудових, проникливих пісень на вірші свого талановитого і відомого колеги Олександра Кабанова, котрі звучать тепер на багатьох фестивалях і конкурсах авторської пісні – в Україні та за кордоном.

699

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

700

Том 2. Переклади

«По секрету – всьому світу…» Відомі зарубіжні та українські поети, прозаїки, вчені, перекладачі творів Сергія і Тетяни Дзюби

Поет, журналіст, перекладач, редактор, публіцист, аніматор культури, організатор міжнародних фестивалів у Вроцлаві, голова літературної групи «Дисонанс» Казімеж Бурнат (Польща).

Поет, перекладач, очільник Товариства польських письменників у місті Люблін Збігнєв Фрончек (Польща).

Народний поет України, прозаїк, перекладач та журналіст, доктор наук із соціальних комунікацій, лауреат Шевченківської Народної премії Ігор Павлюк (Україна).

Письменниця та художниця, Шевченківський лауреат Емма Андієвська (Німеччина).

Письменник, науковець Наміґ Хаджигайдарли (Азербайджан).

Письменник, журналіст та редактор Мубаріз Агахан огли Сулейманли (Азербайджан).

Письменник, перекладач Агшин Алієв (Азербайджан).

Письменниця, журналіст, редактор Лідія Філіппова (Чувашія).

Письменник, міжнародний діяч Абдукаххор Косім (Таджикистан).

Письменник, перекладач, дипломат Шохін Самаді (Таджикистан).

Поетеса, перекладач, очільниця Слов’янської Академії, організатор міжнародних фестивалів у Варні Елка Няголова (Болгарія).

Башкирський поет, прозаїк, гуморист і сатирик та перекладач Марсель Салімов (Башкортостан).

Узбецький поет, громадський діяч Хасан Гаюбов (Таджикистан).

Перекладач Надія Трускавецька (Італія).

Письменниця, перекладач Надія ПостемськаКраукліс та композитор і співак Йонас Краукліс (Ірландія).

Узбецький поет, перекладач, педагог Азам Рахім (Киргизстан).

Письменник, науковець, перекладач, академік Атанас Ванчев де Трасі (Франція).

Кримськотатарський письменник, перекладач Сейран Сулейман (Крим, Україна).

Письменник, перекладач, головний редактор часопису «Порт-Фоліо» Михайло Блехман (Канада).

Доктор філологічних наук, професор іспанської літератури, завідувач кафедри Університету Південного Іллінойсу Ольга Бежанова (США).

Народний поет, голова Спілки письменників Кабардино-Балкарської Республіки Муталіп Беппаєв.

Перекладач, науковець, педагог Томаш Вашут (Чехія, Угорщина, Румунія).

Юкагирський поет, художник Микола Курилов (Республіка Саха). Андійський поет, перекладач Ахмед Халілулаєв (Дагестан).

Письменник, перекладач Іван Яцканин (Словаччина).

Письменниця, кіносценарист і кінокритик, головний редактор журналу «Нове Світло» Олена Жукова (Канада).

Кіноакторка, модель, філантроп Перекладач Наталія Водянова Дагфінн Фолдйой (Норвегія). за національністю – ерзя.

Письменниця, журналістка Сніжана Божок (Україна, м. Чернігів).

Поетеса, прозаїк і мистецтвознавець, президент Міжнародної Академії діячів літератури, мистецтв і комунікацій та Всесвітньої Асоціації «Глорія», організатор міжнародних фестивалів Олена Ананьєва (Німеччина).

Поет, перекладач, організатор Уйгурський поет, перекладач, вчений Абдулжан Азнабакієв міжнародних фестивалів (Казахстан, Киргизстан). Алекс Врубель (Англія).

Чарiвнi пiснi з рiзних мов

Схожість характерів Слова Галимкаіра Мутанова, з казахської переклав Сергій Дзюба Музика Сергія Дзюби То що ж нас у світі завжди вирізня? Століттями манить дорога, – Казах, який виріс на гриві коня, Характером схожий на нього! Гарцює табун, попри тисячі бід, – Нестримно, разюче, без страху! І б’ється під музику кінських копит Проникливе серце казаха. Характер коня – ось наш спадок віків, Такі витривалі, мов пісня! Не стримають душу важкі ланцюги – Любити ніколи не пізно. Хай зіткані ми із добра й протиріч, І коні принишкли безкрило, Та лиш пролунає загрозливий клич – Зіллємось душею і тілом! Коли в перегонах змагається світ, Характер сини успадкують, – Жаданий полине враз цокіт копит, І хай лиш тримається збруя!

701

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

То що ж нас у світі завжди вирізня? Століттями манить дорога, – Казах, який виріс на гриві коня, Характером схожий на нього!

__________________________

Пісня «Схожість характерів» звучить у виконанні українського народного чоловічого вокального квартету, лауреата міжнародних та всеукраїнських фестивалів, конкурсів і премій «Пісенне джерело» з Полтавщини.

Про автора Галимкаір Мутанов народився 27 березня 1957 року в селі Бельтерек Жармінського району Східноказахстанської області, в Казахстані. Він видатний науковець, відомий у світі... Доктор технічних наук, професор, ректор Казахського національного університету ім. аль-Фарабі (Алмати). Автор понад 500 наукових публікацій. Член Всесвітньої Академії Мистецтв і Наук (The World Academy of Art and Science); віце-президент та академік Національної академії наук Республіки Казахстан; а також віце-президент Євразійського економічного клубу вчених; президент Національної академії наук вищої школи Казахстану. Заслужений діяч науки і техніки Республіки Казахстан. Академік Міжнародної літературно-мистецької Академії України. Відзначений багатьма високими державними та міжнародними нагородами Казахстану, Франції, Великобританії, Польщі, Португалії, Ірану та Йорданії... Почесний доктор, професор понад десяти університетів світу. Водночас Галимкаір Мутанов – Поет, у віршах якого наразі вражають глибокі філософські асоціації, тонкий ліризм, 702

Чарiвнi пiснi з рiзних мов

чуйність та проникливість, велика любов до Вітчизни, прекрасне кохання, повага до Жінки. Тож його охоче перекладають і видають за кордоном. Так, збірки віршів Галимкаіра Мутанова дуже успішно вийшли в Україні («У ковчезі часу», в перекладі Сергія Дзюби, 2016), Туреччині, Англії та Азербайджані... А в популярному журналі «XUDAFƏRIN» опубліковані переклади перською... З’явилися і резонансні публікації в популярних українських часописах: «Всесвіт», «Українська літературна газета», «Літературна Україна», «Кур’єр Кривбасу», «Борисфен», «Березіль», «Дзвін», «Золота пектораль», «Літературний Чернігів», газета «Чернігівщина»; на популярних порталах: «Буквоїд», «Книгобачення», «Біла хата», «Жінка Українка», «Український репортер», «Спецкор», «Суспільний кореспондент», в канадському журналі «Порт-Фоліо». Нагороджений міжнародними літературними преміями імені Миколи Гоголя, Григорія Сковороди, Пантелеймона Куліша, Лесі Українки та Дюка де Рішельє («Діамантовий Дюк») в Україні, а також преміями імені Ернеста Хемінгуея (Канада), Джека Лондона (США), Франческо Петрарки (Італія), Антуана де Сент-Екзюпері (Франція), Веніаміна Блаженного (Білорусь)... Сергій і Тетяна Дзюби вже тричі побували в Казахстані, де провели презентації своєї книги віршів «Остання кочівля любові», котра вийшла в Алмати у перекладі незабутнього видатного казахського поета Ауезхана Кодара; і казкової трилогії Сергія Дзюби «Душа на обличчі» (це три романи для дітей – про захоплюючі пригоди кленового бога Кракатунчика); взяли участь у наукових міжнародних конференціях. Тож їхні твори відзначені там державним Срібний орденом аль-Фарабі, нагородами Абая та «Золотий асик». Тетяна Дзюба – академік Національної Академії наук вищої школи Казахстану.

703

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

704

Том 2. Переклади

Чарiвнi пiснi з рiзних мов

Запрошення до подорожі Слова Шарля Бодлера, переклад Дмитра Павличка, музика Петра Лойтри та Сергія Дзюби Сестричко, дитя, Моє ти життя, Забудьмо буденні потреби, Полиньмо туди, Де пишні сади, В країну, що схожа на тебе! Там любі місця, Вологі сонця, Сповиті в серпанки урочі, Там будемо жить, Ясні, мов блакить, Кохатися будем щоночі. Приспів: Там розкіш, і спокій, і лад, Всолоди незгасних принад! Кохатися будем щоночі. Там золото й мідь З незнаних століть Сіяли б у нашій оселі, Там квіти й бурштин, Там пахощів плин, Прикрашені ліпкою стелі; Там Сходу дива І мова жива, Що нею наповнені речі, 705

Двічі

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Там сотні прикрас, Там люстра для нас Відкрили б свої глибонечі. Приспів: Там розкіш, і спокій, і лад, Всолоди незгасних принад! Відкрили б свої глибонечі.

Двічі

Поглянь кораблі Заснули в імлі, Де просторінь міниться синя, До тебе вони Прийшли з далини, Для них ти могутня владчиня; Західні сонця, Мов руки Творця, Лягають на море безкрає, На піль малахіт, І стишений світ У сяйві й теплі засинає. Приспів: Там розкіш, і спокій, і лад, Всолоди незгасних принад! У сяйві й теплі засинає. Сестричко, дитя, Моє ти життя, Забудьмо буденні потреби, Полиньмо туди, Де пишні сади, В країну, що схожа на тебе!

706

Двічі

Чарiвнi пiснi з рiзних мов

Про автора: Шарль Бодлер – знаменитий французький поет, літературний критик і перекладач, один із найвпливовіших представників французької літератури XIX століття. Народився 9 квітня 1821 р. в Парижі. Його батько, Франсуа Бодлер, наразі походив із селян, а в епоху Наполеона він став сенатором. У рік народження сина йому виповнилося вже 62 роки, а дружині було всього 27 літ. Взагалі, Франсуа Бодлер був художником, і він із раннього дитинства прищеплював синові любов до мистецтва. Але в шестилітньому віці хлопець втратив тата… Матір вийшла заміж за генерала Опіка, проте стосунки Шарля з вітчимом зовсім не склалися. Бодлер здобував освіту в Ліонському Королівському коледжі, Ліцеї Людовіка Великого, слухав лекції в Сорбонні. З 1843 року він став працювати в літературних журналах. Під час лютневої революції 1848 року Бодлер бився на барикадах проти королівських військ. У грудні 1853 року, в дні державного перевороту Наполеона III, взяв учать у вуличних боях.

25 червня 1857 року вийшла збірка його віршів «Квіти зла», яка тоді ж викликала гучний скандал. За рішення влади наклад було арештовано. Втім, у 1861-му з’явилося друге видання «Квітів зла»... 31 серпня 1861 року Шарль Бодлер помер на руках у матері. В останню путь поета проводжала тільки невеличка група друзів. 31 травня 1949 року «Квіти зла» були реабілітовані у Франції – Карна палата Касаційного суду скасувала вирок трибуналу Сени.

707

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

708

Том 2. Переклади

Чарiвнi пiснi з рiзних мов

Пісня «Запрошення до подорожі» нині звучить у виконанні лауреата міжнародних і всеукраїнських конкурсів, фестивалів і премій Петра Лойтри.

709

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Народжений Тобою Слова Сантоша Кумара Покхарела та Сергія Дзюби, Музика Петра Лойтри Не клянуся, що помру за Тебе. Власне, а навіщо помирати? Ти – єдина: сонце, місяць, небо, Зорі, всесвіт, доля, світло, свято! Приспів: Сонячна, вродлива, як богиня, Мов дитина, щира і тендітна; Неймовірна, як веселка, іній, Берегиня, мальвами розквітла. В радості та горі, ніби вічні, Любимо – між небом і землею… І не треба замовлянь магічних: Просто будь – довіку будь моєю. Приспів. Тишею, довірою, росою, Пташкою, дорогою і кленом… Я – немов народжений Тобою, Ти – неначе створена із мене! Приспів.

710

Чарiвнi пiснi з рiзних мов

За любов не виганяють з раю, За вірші не виштовхнуть до Лети… Тисячі разів Тебе кохаю, Як іще не снилося поетам! Приспів. Пісня «Народжений Тобою» прекрасно звучить у виконанні лауреата міжнародних і всеукраїнських конкурсів, фестивалів і премій Петра Лойтри.

711

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Дружні присвяти *** Жінка постіль повільно стелить, Під подушку кладе Дюма. Мар’яна Савка Справ денних упоравши дещицю, Про Париж шепчу тобі на вушко. Знаю – щось хороше нам насниться: Ми ж поклали Савку під подушку… ______________________________ * Мар’яна Савка – українська поетеса, дитяча письменниця, публіцист, літературознавець, головний редактор і співзасновник «Видавництва Старого Лева». *** Олександру Кабанову Свинячі вушка – модна страва нині: Поету – «ШО», як море – кораблю… І чукча вже натхненно на крижині Вирізьблює: «Кабанова люблю!». _______________________________ * Поет, очільник популярного на пострадянському просторі журналу «ШО» Олександр Кабанов розповів, що якось бюджет часопису затверджувався в затишному київському ресторанчику, де особливо смакували поросячі вушка. Символічно, якщо згадати прізвище головного редактора…

712

Дружнi присвяти

*** У Димитра Христова – Вся душа розхристана. Класний, як Колліна!* Море – по коліна: Від любові – п’яний, Наче клен – багряний.** ____________________ * П’єрлуіджі Колліна – колоритний футбольний арбітр, який прославився своєю справедливістю. ** Дружина відомого болгарського поета Димитра Христова – українська письменниця Анна Багряна.

*** У Єтона Келменді – Вірші, наче бігуді: Всі такі закручені, Мов дівча заручене. Втім, солдат удачі – Безперечний мачо! __________________ * Єтон Келменді – знаменитий албанський поет із Бельгії, вірші якого надруковані в 22 державах. В Україні його поетична збірка вийшла в перекладі Анни Багряної.

713

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

*** Хто у Чехії подружки? Кіндлерова і Забужко. Бо Оксану вже від Ріти Нам повік не відділити. Ми – лише картопля-фрі… В чому істина? В сестрі!

____________________

* Ріта Кіндлерова блискуче переклала чеською романи Оксани Забужко «Польові дослідження з українського сексу», «Сестро, сестро» та «Музей покинутих секретів». *** У Рауля Чілачави – Погляд дуже величавий: Мов прокинувся від чар В Києві грузинський цар. _____________________ * Рауль Чілачава – видатний грузинський та український поет і дипломат. *** Інзі Крукаускене Тихше, галасливий світе, Адже для твого буття Знову маю народити Вірша, пісню… Чи дитя? _____________________ * У молодої і вродливої письменниці з Литви Інги Крукаускене (творчий псевдонім – Inga Dream) – п’ятеро дітей!

714

Дружнi присвяти

*** Вірі Чорний-Мешковій Знов мені не спалося до ранку: Пліткували про людей фіранки; У серванті чашки не по ділу, Наче голуби, протуркотіли; І диван по-чорному скрипів – Теж до Македонії хотів… ___________________________ * У віршах македонської письменниці українського походження Віри Чорний-Мешкової речі поводяться, як люди. *** Згодні й на туман, аби зарплати! Клянемо не Темзу – власну піч… Україна буде процвітати – Полюбіть її, як Віра Річ. ___________________________ * Віра Річ (1936-2009) – англійська письменниця, перекладач української класики та сучасної літератури, великий друг України. *** Ігореві Павлюку Ніч. Санкт-Петербург. Бандити. Фінка. Стежечка у рай… «Як не маєш закурити, То Єсеніна читай!».

715

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

… Третя пляшка йшла по колу, Сльози крапали в рукав. Я читав їм, як ніколи, – Ніжні вірші Павлюка. __________________________ * У Санкт-Петербурзі в чудовому перекладі російською побачила світ книжка українського поета Ігоря Павлюка «Исповедь последнего волхва». *** Іванові Бондаренку, Хіроші Катаока Наталії Бортнік Ліг на городі і дивлюсь увись – Яке на Батьківщині небо синє! Так хочеться заснути в Україні… Й прокинутись в Японії колись. ___________________________ * Іван Бондаренко – відомий український перекладач класичної і сучасної японської поезії, доктор філологічних наук, професор, заступник директора Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Тривалий час жив і працював у Японії на посаді професора університету. ** Хіроші Катаока – японський літературознавець, кандидат філологічних наук (дисертацію захистив в Україні), викладач Київського національного університету імені Тараса Шевченка. *** Наталія Бортнік – перекладач творів давньої японської літератури українською мовою.

716

Дружнi присвяти

*** Романові Гамаді Надії Вишневській Сограбу Рагімі Тлумачить вірші – теж велике чудо (Я – лиш поет. І зовсім не святий): Це – наче переплюнути верблюда І по веселці річку перейти! ______________________________ * Роман Гамада – відомий перекладач перської класичної літератури (серія «Скарби сходу», видавництво «Навчальна книга – Богдан»), сходознавець, літературознавець, викладач Львівського національного університету імені Івана Франка. ** Надія Вишневська – перекладач із перської мови, художниця. *** Сограб Рагімі – іранський поет зі Швеції.

*** Знов вовки – неситі й незамінні, Досі люд їм писки не натовк… Тільки гріє душу Україна – Та, яку створила Віра Вовк. __________________________ * Віра Вовк – відома українська письменниця і перекладач із Бразилії.

717

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

*** «MARa» – це не полуда, А справжнє Боже чудо: Хоч є на що дивиться, Коли в очах троїться! ____________________ * Група «MARa» (Маріанна Хлопек-Лабо, Анна Тилютка та Роксана Кжемінська) – польські перекладачі і науковці з Яґеллонського університету в Кракові. *** Фотіні Папаріга У Греції все є, аби знаття, Чого моя душа насправді хоче?! Я Вас шукав, здається, півжиття, Ви впорались зі мною за півночі… _____________________________ * Фотіні Папаріга – доктор філософії з Греції, перекладач віршів Сергія і Тетяни Дзюби. *** Борисові Олійнику Були серед кремлівської когорти І повернулись – ненька ж бо одна! Я все життя лечу красивим чортом Крізь темну ніч – до Вашого вікна.

718

Дружнi присвяти

*** Олесеві Ульяненку Був без понтів, мов бог чи дивний гном; Страждав, як бог, і не щадив здоров’я… Хтось каже, ніби ти писав вином. Це ми – вином. А ти, як справжній, – кров’ю.

*** Павлові Загребельному Чи є життя у Штатах? Я не знаю: Мій Бог – у вишиванці, як Павло. Щось є, по-загребельнівськи безкрає… А ось хохлам усюди – лиш облом.

*** Володимиру Погорецькому Дружина спить, неначе мирний атом, А я вдивляюсь у слова-коралі, – Так затишно у Вашій «Пекторалі», Що хочеться до ранку всіх кохати! _______________________________ * Володимир Погорецький – письменник, головний редактор журналу «Золота пектораль».

719

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

*** Ірені Карпі Наснилося: я – піца в Гімалаях, А потім – чупакабра у раю… Та все одно я Карпу дочитаю І вкотре вже гуманно не приб’ю. ___________________________ * «Піца «Гімалаї» – роман письменниці, співачки, журналістки і невтомної мандрівниці Ірени Карпи.

720

Змiст

ЗМІСТ Василь Слапчук. Чарівник слів. Сергій Дзюба перекладає з 60 мов! . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3 Переклади Сергія Дзюби українською мовою творів світової класики та сучасної літератури. . . . . . . . . 12 Аварська і каратинська мови Расул Гамзатов. Поезія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 12 Баху-Меседу Расулова. Поезія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 14 Адигейська та абазинська Вовк у пастці (народна казка) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 21 Як обманули хаджу (народна казка). . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 23 Азербайджанська Агшин Алієв. Вічне життя. Нелегкий вибір. Дотепна сіроманка (притчі). . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 25 Як голуб учився гніздо мостити (народна казка) . . . . . . . . . . 30 Албанська Наїм Фрашері. Поезія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 31 Невдячні гості (народна казка) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 32 Алтайська Кулер Тепуков. Поезія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 34 Англійська Вільям Шекспір. Поезія. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 37 Вільям Блейк. Поезія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 40 Емілі Дікінсон. Поезія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 41 Редьярд Кіплінг. Поезія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 42 Джордж Байрон. Поезія. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 44 Едгар Аллан По. Поезія. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 46 Джон Донн. Поезія. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 47 Чарлз Буковскі. Поезія. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 48 721

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Оскар Вайлд. Поезія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 49 Донька пекаря (народна казка) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 50 Андійська Ахмед Халілулаєв. Поезія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 53 Арабська Абдельваххаб Аззаві. Поезія. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 57 Балкарська Муталіп Беппаєв. Поезія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 66 Башкирська і татарська Марсель Салімов. Скупий тесть і примхливий зять (гумор). . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 70 Микола Петренко. «Дивлюсь я на небо» татарською. . . . . . . 74 Бенгальська Рабіндранат Тагор. Поезія. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 76 Білоруська Михась Пазняков. Тепло ромашкової завії (з книги віршів) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 78 Лілія Бондаревич-Черненко. Пробач. Така собі гра (оповідання). . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 136 Бірманська Як птахи пастуха князем зробили (народна казка) . . . . . . . . 144 Болгарська Елка Няголова. Поезія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 147 Пейо Яворов. Поезія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 156 Верхньолужицька Йозеф Новак. Поезія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 161 Ян Смолер. Поезія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 163 В’єтнамська До Тхі Хоа Лі. Поезія. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 164 Звірі та людина (народна казка) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 165 Вірменська Гурген Баренц. Поезія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 169 722

Змiст

Сусанна Ованесян. Ованес Туманян – це наше все! (літературознавча стаття) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 187 Не рий яму іншому – сам туди втрапиш! (народна казка). . . . . .202 Грузинська Чванькуватий учений і човняр (народна казка) . . . . . . . . . . 207 Евенська Андрій Кривошапкін. Поезія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 208 Іврит та їдиш Чарівний шамір (народна казка). . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 211 Мудрий хлопчик (народна казка) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 217 Іспанська Федеріко Гарсія Лорка. Поезія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 220 Габріела Містраль. Поезія. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 221 Як стати справжнім чарівником? (народна казка) . . . . . . . . 222 Італійська Франческо Петрарка. Поезія. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 231 Леонардо да Вінчі. Справедливість (з книги казок) . . . . . . . 232 Людмила Шутько. Цуцик Ліо (оповідання). . . . . . . . . . . . . . 247 Казахська Олжас Сулейменов. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 250 Ауезхан Кодар . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 251 Роллан Сейсенбаєв. Мертві блукають пісками (з роману). . 264 Галимкаір Мутанов . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 281 Нурлан Джилкішиєв. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 295 Ка́ннада М. С. Венката Рамайя. Поезія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 309 Киргизька Айдарбек Сарманбетов. Краплинки думки (з книги прози «Людина без Батьківщини») . . . . . . . . . . . . 311 Китайська Як суддя віслюка допитував (народна казка) . . . . . . . . . . . . 344 Кумицька Нур’яна Арсланова-Ідрісова. Поезія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 347 723

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Латиська Імант Аузінь. Поезія – це переживання життя (інтерв’ю, вірші). . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 351 Монгольська Жити треба не для себе! (народна казка). . . . . . . . . . . . . . . . 373 Непальська Сантош Кумар Покхарeл. Поезія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 380 Німецька Йоганн Гете. Поезія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 387 Генріх Гейне. Поезія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 388 Фрідріх Шиллер. Поезія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 391 Мартін Опіц. Поезія. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 394 Бертольт Брехт. Поезія. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 395 Еріх Марія Ремарк. Поезія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 397 Фолькер Маасен. Присутність духу (з книги віршів). . . . . . 398 Новогрецька Константінос Кавафіс . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 413 Орія Сабіта Сатапаті. Поезія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 415 Перська Омар Хаям . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 418 Сограб Рагімі. Поезія. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 421 Азіта Кагреман. Легше, ніж повітря (з книги віршів) . . . . . 434 Самовпевнений одуд (народна казка). . . . . . . . . . . . . . . . . . . 447 Польська Алекс Врубель. Поезія. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 449 Вдячна змія (народна казка) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 464 Португальська Вовк і сова (народна казка) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 470 Пушту Зайчиха і тигр (народна казка) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 472 724

Змiст

Російська Іван Жданов . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 474 Володимир Федоров . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 479 Дмитро Драгільов . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 484 Олена Жукова. Казка про зворотній зв’язок (оповідання) . . 493 Михайло Співак. Підкаблучник (гумор) . . . . . . . . . . . . . . . . 503 Ідеальна пара (гумор) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 503 Сербська Рісто Василевскі. Серце кола (з книги віршів) . . . . . . . . . . . 513 Таджицька Абдукаххор Косім. Поезія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 541 Тайська Жадібний чернець (народна казка). . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 546 Тиндинська Саліхат Хасанова. Поезія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 548 Турецька Найбільше багатство . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 551 Туркменська та шведська Ак Вельсапар. Смерть маргіра (з книги прози «Смарагдовий берег») . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 552 Угорська Аттила Йожеф. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 574 Удмуртська Петро Захаров. Поезія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 576 Лариса Орєхова. Поезія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 592 Узбецька Азам Рахім. Поезія. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 609 Хасан Гаюбов. Поезія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 613 Уйгурська Абдулжан Азнабакієв. Поезія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 618

725

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Французька Артюр Рембо. Поезія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 622 Шарль Бодлер. Поезія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 623 П’єр-Жан де Беранже. Поезія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 624 Хінді Резауддін Сталін. Поезія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 626 Як троє принців змагалися (народна казка). . . . . . . . . . . . . . 634 Чеська Мілан Грабал. Поезії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 638 Чорногорська Ігор Ремс . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 646 Чуваська Мишка-мандрівниця (народна казка). . . . . . . . . . . . . . . . . . . 652 Шотландська Роберт Бернс . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 655 Юкагирська Микола Курилов . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 657 Якутська Іван Мигалкін . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 664 Японська Мацуо Басьо. Поезія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 669 Людинка з глечика (народна казка) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 674 ЧАРІВНІ ПІСНІ З РІЗНИХ МОВ В нашім домі (слова Михася Пазнякова та Сергія Дзюби, музика Ярослава Музики) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 679 Мішені (слова Гургена Баренца, переклад із вірменської і музика Сергія Дзюби) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 682 Цап на городі (слова Гургена Баренца, переклад із вірменської і музика Сергія Дзюби) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 685 726

Змiст

Свіча (слова Бориса Пастернака, музика Сергія Дзюби) . . . . . . . . 689 Про доблесті та подвиги і славу (слова Олександра Блока, музика Сергія Дзюби) . . . . . . . . . 692 Ні про що не жалійте (слова Андрій Дементьєва, музика Сергія Дзюби). . . . . . . . 694 Ти не пішла – і я не вистояв (слова Петра Пиниці, музика Сергія Дзюби) . . . . . . . . . . . . 696 На Страсний бульвар (слова Олександра Кабанова, музика Сергія Дзюба) . . . . . . 698 Схожість характерів (слова Галимкаіра Мутанова, переклад із казахської та музика Сергія Дзюби) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 701 Запрошення до подорожі (слова Шарля Бодлера, переклад Дмитра Павличка, музика Петра Лойтри та Сергія Дзюби) . . . . . . . . . . . . . . . . 705 Народжений Тобою (слова Сантоша Кумара Покхарела і Сергія Дзюби, музика Петра Лойтри) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 710 Дружні присвяти . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 712

727

Сергiй Дзюба. «Грiх любити неталановито!»

Том 2. Переклади

Літературно-художнє видання

Грiх любити неталановито! Вірші, переклади та пародії у трьох томах

Том другий. Переклади Книжка побачила світ за українською програмою видання найкращих книг, яку здійснює науковець Володимир Феодосійович Хоменко (м. Київ) Редактор – Василь Слапчук Технічний редактор – Олег Єрмоленко Комп’ютерна верстка, дизайн – Олена Журко Комп’ютерний набір, коректура – Сергій Дзюба

Міжнародна літературно-мистецька Академія України (м. Київ – м. Чернігів) Підписано до друку 02.04.2021 р. Формат 60х84/16. Папір офсетний. Гарнітура Times New Roman Cyr. Ум. друк. арк. 42,32 + 4,19 іл. Ум. фарб.-відб. 42,32 + 16,76 іл. Обл.-вид. арк 45,5 + 4,5 іл. Зам. 0040. Наклад 5000 прим. ТОВ «Видавництво «Десна Поліграф» Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції. Серія ДК № 4079 від 1 червня 2011 року Тел. +38-097-385-28-13 Віддруковано ТОВ «Видавництво «Десна Поліграф» 14035, м. Чернігів, вул. Станіславського, 40

728