Усім — про все http://svit11.wordpress.com
Найцікавіша газета для кожного з вас Чернігівщина. Україна. Світ
Чернігівська обласна газета
Виходить з лютого 2012 року
№188 3 грудня 2020 року
Уроки двох революцій У День Свободи традиційно аналізують досягнення і невдачі, а найголовніше - уроки того, що сталося під час і після двох революцій в Україні. Традиційно сперечаються – а чи були це революції? Хтось закликає до нових Майданів. Не вдаючись в усі ці дискусії (тут багато чого можна висловити), зверну увагу на головний урок двох наших революцій. Українці навчилися успішно боротися за свою свободу на вулицях і площах, навчилися змінювати владу через масові вуличні протести, але поки так і не навчилися революційно (якісно) міняти якість держуправління, характер суспільних відносин після зміни влади. До речі, як показує досвід ряду країн, це можна робити і без вуличних революцій. І найбільш успішними виявлялися ті країни, в яких модернізація здійснювалася без революційних політичних потрясінь. Перемога двох вуличних революцій в Україні (на відміну, наприклад, від Білорусі) була обумовлена тим, що ці революції прямо або побічно підтримувала значна частина політичних і економічних еліт. В результаті революцій відбувалася зміна різних угруповань політичних еліт, деяке (лише часткове) перетасування домінуючих бізнес-еліт, але сама політико-економічна система не змінювалася. Це підтверджується і тим фактом, що за останні 20 років у нас не змінився склад головних олігархів (Ахметов, Коломойський, Пінчук). Зміни на верхівці олігар-
хічної піраміди були лише часткові – спалахнув (а зараз згасає) Фірташ, але зате залишаються Бойко і Льовочкін. Частиною великого олігархату став Порошенко, а в останні роки його правління статус олігарха (одночасного великого власника бізнесових, медійних і політичних ресурсів) отримав і Медведчук. Але суть системи не змінилася. Вона залишилася колишньою. І система – це не тільки і не стільки олігархи. В Україні сформувався олігархічний плюралізм, який мав і деякі позитивні наслідки, ставши однією з базових передумов для конкурентної демократії в нашій країні. Але, на жаль, і демократія і революції самі по собі не поміняли життя українців на краще. А це вже ризик і для самої демократії. Головний порок системи – корупційний обмін ресурсами (гроші в обмін на владу, судові рішення, і навпаки). Тотально корумпована судова влада – один із системних елементів того мафіозно-корупційного порядку, який у нас існує вже не одне десятиліття. І ось що показово – майданні революціонери, виявляється, проти революційних змін в судовій системі, зокрема проти заміни «контрреволюційного» Конституційного суду. Адже це антиконституційно і неліберально. Напевно, вони з тих же причин і проти кардинальних змін в політико-економічній системі в цілому. Так що не треба дивуватися, що мало що
змінилося і після Помаранчевої революції, і після Революції гідності. Я б радив уважно вивчити уроки двох революцій і нинішнім керівникам країни. Адже ту зміну влади, що відбулася в минулому році, часто називають електоральною революцією. Більшість українців розчарувалися і в тих політиках, що прийшли до керівництва країною в 2014 р, і в тих, хто був при владі до лютого 2014 р і масово проголосували за «нові обличчя». Але виявилося, що замінити «старих» «новими» недостатньо. Погані звички і пороки «старих» можуть легко засвоюватися «новими», а ось досвід і управлінські (і політичні) навички так швидко не приходять. Знову все впирається в горезвісну «Систему», і в необхідність її якісного реформування. Нам треба, нарешті, зрозуміти, що успішний вибух протестного вуличного ентузіазму може поміняти владу в країні, але не означає автоматичних і якісних суспільних змін. Україна потребує модернізаційної революції «зверху», підкріпленої ефективним управлінням. Володимир ФЕСЕНКО, політолог, керівник Центру політічного аналізу «Пента» «Українська правда», 21. 11. 2020. (З російської). Pravda.com.ua.
Скандал на будівництві Меморіалу Героїв Небесної Сотні Меморіал почали споруджувати ще кілька років тому. Точніше – заледве почали. Ця ідея виникла після другого Майдану, Революції Гідності. Метою було вшанувати пам'ять учасників революції, які були вбиті під час найбільш трагічних її днів – 18 і 20 лютого 2014 року. Їх потім назвали Небесною Сотнею. Тоді від дій силовиків режиму регіоналів, в останні дні його існування, було вбито понад сто протестувальників. Близько ста людей було поранено. Найбільш масові вбивства відбулися практично на Майдані, там, де з нього починається і йде вгору, в урядові квартали, вулиця Інститутська. Саме на початку цієї вулиці й заплановано спорудити Меморіал. Поки що було створено державну установу – Національний музей Революції Гідності, який конкретно й займався будівництвом. Власне, будівництво, як таке, майже не велося. Ще кілька років тому на вимогу прокуратури суд наклав арешт якраз на місце будів-
ництва і прилеглу територію. Мотивація прокуратури – це місце злочину, і тут треба провести належні слідчі дії по розслідуванню вбивства людей. Чому ці злочини так і не були розслідувані за всі попередні 5 років попередньої влади – це запитання до тієї влади. 19 листопада до Національного музею Революції Гідності з обшуками прийшли співробітники Нацполіції та СБУ. Правоохоронці вилучили носії інформації і документацію щодо фінансово-господарської діяльності.
За інформацією Нацполіції, обшуки відбулися в рамках досудового розслідування «у кримінальному провадженні, розпочатому за ч. 2 ст. 364 (зловживання владою або службовим становищем) Кримінального кодексу України». Підставою для обшуків стало виконання договору на будівельні роботи: проектування та будівництво Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні, реконструкція алеї Героїв Небесної Сотні, із облаштуванням пішохідної зони, благо-
устрій, озеленення території в складі меморіального комплексу. У кримінальій справі йдеться про підозру у фінансових оборудках Музею спільно з організацією, яка взялася за будівництво Меморіалу. Необхідність розслідування змушене було визнати у своїй заяві і Міністерство культури та інформаційної політики, в структуру якого входить Музей Революції Гідності. Міністерство заявило, що воно «уважно стежить за перебігом подій довкола слідчих дій», що Музей надає «повне сприяння слідству». Не могла відмовчатися й ще одна солідна державна установа – Український інститут національної пам'яті. Його заява схожа: УІНП сподівається «на неупереджене слідство, результати якого покладуть край спекуляціям і політичним інтригам навколо спорудження Меморіалу Героям Небесної Сотні, у результаті чого саме будівництво зрушиться з мертвої точки».
5
Ціна 5 гривень
Триває передплата
на нашу газету на 2021 рік Передплатна ціна мінімальна:
14 гривень на місяць.
Усі поштові відділення й листоноші області ведуть передплату на «Світ-інфо» на будьякий термін і на будь-яку адресу в області. Передплатний індекс «Світ-інфо» — 865 Основні теми газети: 14 Події в області, Україні і світі. Політика, соціальні проблеми, екологія. Публікації раніше невідомої нам історії України, СРСР. Проза і поезія відомих письменників світу. Культура, мистецтво, спорт. У світі цікавого.
«Світ-інфо» — газета для кожного з вас!
Тільки факти
Президент доручив уряду завершити будівництво Музею Голодомору, яке почалося 12 років тому
Президент Володимир Зеленський доручив Кабінету міністрів дофінансувати проект комплексу Національного музею Голодомору-геноциду в столиці. Про це глава держави повідомив під час вшанування пам’яті жертв голодоморів 28 листопада. У 2008 році реалізували лише першу чергу – меморіальну, а музейної немає досі. Згідно із проектом, музей розташовуватиметься у підземній частині пам’ятного знаку «Свіча Пам’яті» на вулиці Лаврській .Але справа затяглася на багато років, аж при трьох попередніх президентах. Будівництво 2-ї черги музею було нарешті розпочато у 2017 році. Тепер воно має продовжитися і протягом двох років завершитися.
Ряд країн Євросоюзу послаблюють карантин перед Різдвом
В Італії з 29 листопада три «червоні зони», які особливо сильно постраждали від поширення коронавирусу, – Ломбардія, П'ємонт і Калабрія – перекваліфіковані в «помаранчеві». Жителі знову зможуть вільно пересуватися по території свого муніципалітету з 5.00 до 22.00. Крім цього, їм буде дозволено здійснювати поїздки в межах області, щоб дістатися до роботи, сходити до лікаря або відвезти дітей в школу. Торговим центрам дозволено відновити роботу. В Ірландії за умови дотримання правил щодо карантину з 1 грудня дозволено відкритися магазинам, музеям, художнім галереям і бібліотекам. А з 4 грудня знову зможуть почати працювати ресторани і бари, які пропонують не тільки напої, але і їжу. У Бельгії на період різдвяних свят відкриваються магазини. Про деяке ослаблення карантинних заходів на період різдвяних і новорічних свят, з 23 грудня по 1 січня, повідомили і в Німеччині. При цьому тут, як і зараз, будуть закриті ресторани, бари, театри, кіно, тренажерні зали, масажні салони і більшість інших підприємств дозвілля і сфери обслуговування.
Жителів окупованого Донбасу з паспортами Росії почали призивати до російської армії
Влада так званих Донецької і Луганської «народних республік» продовжує масову паспортизацію в регіоні. Водночас жителі, які отримують такі документи, позбавлені соціальних гарантій, як, наприклад, права на пенсію, але зобов’язані проходити службу в російській армії.
У православних християн 28 листопада почався Різдвяний піст
Це один із найтриваліших і найсуворіших постів, він триватиме 40 днів включно до 7 січня. Цей піст також назвали Малою Чотиридесятницею, оскільки Різдво Христове вважали другим Великоднем, тож витримують перед ним сорокаденний період фізичного й духовного очищення.
2
Бліц-інформ Долучайтеся до благодійного фонду «Захистимо Україну!»
Просимо надати допомогу пальним або коштами на підтримку діяльності Чернігівського благодійного фонду «Захистимо Україну!», який, у свою чергу, допомагає українській армії, родинам воїнів АТО. Кошти можна перераховувати за такими реквізитами: на картку «Приватбанку» на ім'я Ясенчука Олександра: 5168 7456 0409 2962.
Ніжинський авіазагін отримав п'ятий гелікоптер
26 листопада рятувальникам надійшов п'ятий гелікоптер H225 Super Puma, який Україна отримала в рамках створення системи авіаційної безпеки МВС.
Востанннє французький вертоліт за контрактом ДСНС отримувала наприкінці січня 2020 року. На відміну від трьох попередніх, він додатково був оснащений для проведення аварійно-рятувальних операцій: лебідкою для підйому та прожектором для пошуків на землі у темний час доби. Усі отримані раніше гелікоптери активно залучалися для ліквідації масштабних пожеж на території Чорнобильської зони, Житомирської та Луганської областей, ліквідації наслідків дощових паводків у Карпатському регіоні, виконання рейсів санавіації. Загалом, в рамках Міжурядової угоди між Україною та Францією передбачається отримання для єдиної системи авіаційної безпеки та цивільного захисту МВС 55 гвинтокрилів виробництва компанії Airbus.
Турботи рятувальників
Упродовж минулого тижня, з 23 по 30 листопада, щоденно в підрозділах Управління Держслужби з надзхвичайни х ситуацій України у Чернігівській області перебувало на цілодобовому чергуванні 192 чоловіка особового складу та 61 одиниця спеціальної техніки. Вогнеборцями ліквідовано 32 пожежі, 18 з яких виникли в житловому секторі громадян, 1 на об'єкті, 4 на транспорті та 9 інших. Вогнем пошкоджено 17 будівель та 3 одиниці техніки. Під час пожеж загинуло 3 особи. Фахівці групи піротехнічних робіт 2 рази залучалися до знешкодження вибухонебезпечних предметів, які були виявлені у Борзнянському та Бобровицькому районах Знешкоджено та знищено у встановленому порядку артилерійський снаряд калібром 76 мм та ручну гранату РГД-33 часів Другої світової війни. Крім того, підрозділи оперативно-рятувальної служби Чернігівщини двічі залучалися для проведення робіт по вилученню тіл загиблих з води та тричі до проведення аварійних робіт під час дорожньо-транспортних пригод, а також 13 раз для надання допомоги громадянам.
Світ Чернігівщини
Світ- інфо №188 3 грудня 2020 року
Новообрана міська влада Чернігова У залі засідань Чернігівської міської ради відбулося її перше засідання у складі міського голови та депутатів VIII скликання, обраних на місцевих виборах 25 жовтня. Міським головою вдруге поспіль був обраний діючий голова Владислав Атрошенко. Один з небагатьох мерів обласних центрів, що був обраний вже у першому турі, причому, з дуже великою підтримкою чернігівців – понад 70 % голосів виборців. Владислав Атрошенко на сесії склав присягу посадової особи місцевого самоврядування та прися-
гу міського голови при вступі на посаду. У Чернігівської міські раді VIII створено 5 депутатських фракцій. Ось вони., за назвами партій, що пройшли у раду: «Рідний дім», голова – Андрій Дериземля, заступниця – Наталія Хольченкова. «Слуга народу», голова – Максим Черненок, заступниця – Олена Стрілець. «Наш край», голова – Олександр Луценко, заступниця – Марія Родикова. «Європейська солідарність»,
голова – Марина Рейко. «Опозиційна платформа «За життя», голова — Віктор Сехін, заступник – Віталій Голець. Попереднього заступника міського голови Олександра Ломако обрали секретарем Чернігівської міської ради. Депутати затвердили кандидатури заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради та заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради – керуючого справами виконкому. Ними стали Олександр
Обережно: газ
За 10 місяців року «Чернігівгаз» виявив по області понад 150 втручань у газорозподільні системи споживачами, серед яких несанкціоновані приєднання та відновлення газоспоживання, пошкодження або втручання в роботу лічильників тощо. Такі втручання – це пряма загроза безпеці людей. Протягом року, незважаючи на пандемію та карантин, працівники «Чернігівгазу» не припиняли обстежень та обходів загальних газопроводів. Ускладнює ситуацію те, що на сьогодні майже не обслуговуються внутрішньобудинкові системи. «До 2018 року це був обов’язок оператора ГРМ – обслуговувати внутрішньобудинкові системи, проводити раз на рік планово-технічні огляди і раз на 3 роки - перевірку внутрішніх газопроводів на щільність та герметичність. Потім цей обов’язок з нас зняли, і в тариф зараз такі роботи не закладені. Відтоді ми всіляко намагаємося донести до органів місцевого самоврядування, що мережі потрібно обслуговувати. Мене це дуже непокоїть, адже час бере своє. З 2018 року внутрішні мережі в приватних домогосподарствах, багатоповерхівках майже не обслуговуються, і може наступити момент, коли це може перерости в техногенну ситуацію», сказала голова правління АТ «Чернігівгаз» Алла Ярова. «За розподільний газопровід несе відповідальність оператор ГРМ, а за газопровід-ввід і газові прилади несе відповідальність власник. І має забезпечити їх технічне обслуговування і утримувати свою систему газопостачання в належному ста-
ні – для цього знайти організацію, яка може виконувати такі роботи. Це може бути як «Чернігівгаз», так і інша компанія, яка має дозволи на газонебезпечні роботи, персонал та обладнання», пояснює начальник чернігівського відділення АТ «Чернігівгаз» Євгеній Денисенко. Серед найпоширеніших порушень правил безпеки споживачами – використання газових приладів не за призначенням, наприклад, обігрів приміщень газовими плитами чи духовками, а також самостійний ремонт приладів чи їх заміна. Найбільше ж порушень, за статистикою, серед злісних неплатників. «У нас є категорія споживачів, які не платили з початку року ні за газ, ні за розподіл. Як показує практика, такі недобросовісні споживачі, не відключені від системи – це або крадіжки газу, які неможливі без втручань у мережу, або інші порушення безпеки. В сільській місцевості ми часто виявляємо невідповідність газових пальників вимогам безпеки, незадовільний стан димовентканалів. Все це може призвести до отруєння чадним газом, вибухів та інших наслідків, і саме тому ми зобов’язані припиняти розподіл газу таким споживачам до усунення порушень», зазначила Алла Ярова. Довідка: АТ «Чернігівгаз» — газорозподільна компанія, яка здійснює свою діяльність на території Чернігівської області, обслуговує 357 тисяч споживачів у категорії «населення» та 2041 промисловий і комунальний об’єкт. Загальна протяжність газопроводів, які обслуговує компанія, складає 14 тис. км.
На день Михайла вони повернулися до Брусилова У селі Брусилів Чернігівського району із 1902 року височить церква на честь Архистратига Михаїла. Відомості про церкву в селі знаходимо в документах, датованих 1718 роком. Поки що достеменно не відомо, коли саме в Брусилові з’явилася та церква. Напередодні храмового свята я передав настоятелю церкви о. Миколаю список священнослужителів Брусилівської церкви із 1718 року. Також мною приєднано до списку витяг із архівного документу 1964 року про те, як місцеві жителі зробили все можливе, щоб церкву в селі не закрили остаточно. Краєзнавчий відділ нашої обласної бібліотеки ім. В. Короленка повідомив, що в 2018 році вийшла книга спогадів Ігоря Ромашки про свого батька, настоятеля брусилівської церкви у 1912–1930 рр. о. Миколая. Це унікальне свідчення сільського життя родини священика та їх трагічної долі часів репресій. Було зробле-
но витяги із книги, де мова йшла про життя в селі Брусилів, їх теж було передано разом з вказаними матеріалами. Всі ці матеріали збиралися під час роботи над Літописом Брусилівської сільської громади. Текст Літопису наповнюється унікальними матеріалами від редакції обласного тижневика «Наш край», Державного архіву Чернігівської області, Чернігівського обласного історичного музею ім. В. Тарновського, знаних науковців Сергія Горобця, Олександра Бондаря, Олександра Литовченка. Текст Літопису вже перевищує 300 сторінок. Звичайно, що окремими розділами його будуть Хроніка втрат воїнів-земляків у Другій світовій війні та бойові нагороди ветеранів. Андрій КУРДАНОВ, голова Чернігівського районного осередку Національної спілки краєзнавців України
Атрощенко та Сергій Фесенко відповідно. Рада затвердила склад виконавчого комітету ради. До міськвиконкому обрані: Владислав Атрошенко, Олександр Ломако, Олександр Атрощенко, Сергій Фесенко, Олена Лисенко – начальник фінансового управління міської ради, Віктор Іванченко – директор ТОВ «Поліський інжиніринг» (пропозиція фракції «Слуга народу»), Вадим Антошин – керівник секретаріату Чернігівського регіонального відділення ОПЗЖ (пропозиція фракції «ОПЗЖ»).
«Десна» в чемпіонаті
Чемпіонат України з футболу. Прем`єр-ліга. 10 тур. 22 листопада. «Десна» – «Львів» – 0:1 . Знову невдалий матч господарів, програш аутсайдеру. Втім, «Львів» став уже якимось незручним суперником «Десни» саме у нас вдома, де програли гостям не вперше. Цікаво, що у гостях навпаки – наші не раз вигравали у «Львова». Матч пройшов з величезною перевагою «Десни», яка могла забити кілька голів, причому в обох таймах. Натомість прогавили єдину контратаку гостей у першому таймі і пропустили. Грати було ще півтора тайми, але численні атаки наших лише показали невміння їх завершувати. 11 тур. 29 листопада. «Колос»– «Десна» – 1:1. В матчі у пристоличному селі Ковалівка, за яке заявлений «Колос», зустрілися давні суперники ще по першій лізі. І матчі між ними завжди проходять напружено. Вже на 12 хвилині гравець «Десни» торкнувся м`яча у своїй штрафній рукою. Пенальті чітко реалізував Володимир Лисенко, котрий ще в минулому чемпіонаті грав за «Десну». На 27 хвилині уже захисник господарів зіграв рукою в штрафній. Пенальті чітко пробив Пилип Будківський. Це його 5-й м`яч в турнірі, він нині кращий бомбардир команди і ділить 2-4 місця в змаганні бомбардирів чемпіонату. Далі матч йшов з великою перевагою деснянців. А в другому таймі трапився епізод, який викликав великий резонанс і шквал критики на адресу суддівства. На матчі діяла система відеофіксації VAR, тобто відеоасистент рефері. При спірних моментах суддя за полем, що працює на цій системі, подає сигнал головному судді, той може подивитися відеоповтор і прийняти рішення. Епізод такий. Була атака на наші ворота. Наш захисник Максим Імереков за межами штрафної торкнувся м`яча рукою. Суддя цього не помітив. Гра тривала. Максим віддав м`яч на нашого капітана Владислава Огирю, той видач чудову довгу передачу на правого захисника Юхима Коноплю. Він наблизився до штрафної і в оточенні кількох суперників чудовим дальній ударом забив гол. І раптом судді зупиняють гру. Після перегляду відеоповторів головний суддя скасував гол, «відмотав» ситуація назад і дав штрафний удар за гру рукою Імерекова. Найбільш прикро, що було скасовано перший в чемпіонаті гол Юхима Коноплі, чемпіона
світу у складі молодіжної збірної України і тепер уже гравця національної збірної. А «Десна» замість трьох очок за заслужену перемогу отримала одне за нічию. Два очка у команди відібрали судді. Бо, на думку багатьох коментаторів, судді треба було змиритися з тим, що не помітив гри рукою, а не «відмотувати» матч назад, після того, як гра тривала. Турнірна таблиця чемпіонату після 11 турів: забиті і пропущені м`ячі, набрано очок «Динамо»
21 – 7
«Шахтар»
25 – 10 19
«Ворскла»
16 – 8
«Десна»
15 – 11 17
«Колос»
15 – 13 16
«Маріуполь»
13 – 15 16
26 19
«Олександрія» 18 – 15 15 «Зоря»
18 – 9
«Олімпік»
16 – 18 13
«Інгулець»
12 – 16 10
«Минай»
7 – 17
«Дніпро-1»
14 – 21 8
«Львів»
6 – 24
7
«Рух»
7 – 19
6
14
9
«Зоря». «Олімпік», «Минай» і «Львів» мають в запасі пропущений матч між собою В наступному турі «Десна» у неділю, 6 грудня, о 17.00 приймає в Чернігові «Ворсклу».
Юхим Конопля – у збірній України
Талановитий захисник був орендований «Десною» у чемпіона країни «Шахтаря» в попередньому чемпіонаті. Оренда продовжена і на нинішній чемпіонат. В команді він уже став одним з гравців основи. Торік Юхим у складі молодіжної збірної України став чемпіоном світу серед цих збірних на турнірі в Польщі. А тепер дебютував і у нашій головній команді – національній збірній. У товариському матчі з Францією, програному нашою командою, але ж грали з діючим чемпіоном світу! Вийшов Юхим у старті і в товариському матчі з Польщею, відіграв більшість матчу і досить пристойно. І нарешті – перший офіційний матч: 14 листопада, в турнірі Ліги Націй з Німеччиною, 4-разовим чемпіоном світу. Наші програли 1:3, але в напруженій боротьбі. Юхим зіграв повний матч і достойно. Так що тренерам збірної України на чолі з Андрієм Шевченком давно варто було звернути увагу на «Десну», де є і ще немало гідних кандидатів у національну команду.
Світ- інфо №188 3 грудня 2020 року
Світ Чернігівщини
3
Безкоштовні курси української мови Бліц-інформ «Нашого цвіту – по всьому світу»
Лекції в режимі он-лайн
В Чернігівській центральній міській бібліотеці ім. М. Коцюбинського, на базі якої працюють Курси, у форматі «Розмовник» кандидат філософських наук Тамара Андрійчук у попередньому навчальному році прочитала свій авторський курс «Історія українського меценатства». Нині, у новому навчальному році, Тамара Андрійчук веде свій новий авторський курс «Нашого цвіту – по всьому світу». Визначні культурні діячі української діаспори. Вже відбулися лекції курсу: «Олександр Кошиць. З піснею через світ»; «Бандурне мистецтво українського зарубіжжя. Василь Ємець – «бандурист у фраці»; «Квітка Цісик. Американська співачка з українським серцем»; «Видатні скульптори української діаспори. Олександр Архипенко»; «Серж Лифар: легенда світового балету»; «Василь Авраменко: український танець – це національна зброя», «Художня династія Кричевських. Частина 1: Василь Григорович Кричевський».
В умовах карантинних обмежень «Безкоштовні курси української мови» продовжують роботу в режимі он-лайн трансляцій лекцій та занять у невеликих підгрупах (по 5 осіб). Із записами лекцій, що вже пройшли, можна ознайомитися на сайті Чернігівської міської Центральної бібліотечної системи в розділі «Відкритий он-лайн лекторій»: http://www.lib-clschern.org.ua/category/ vidkrity_lektory/ h t t p s : // w w w . y o u t u b e . c o m / watch?v=o7W0S_dKAnY...
Майстер-клас: як виготовити «Кошлатого Борушка»
Слухачка «Безкоштовних курсів української мови, чернігівська майстриня Олександра Дідович провела в бібліотеці майстер-клас з виготовлення символу майбутньої літературної школи – іграшкового плетеного коника «Кошлатий Борушко». Протягом трьох годин бібліотека-
Медаль з рідної Білорусі – письменниці з Прилук Лілії Черненко
Дуже приємна новина надійшла від Спілки письменників Республіки Білорусь. Член Спілки письменників України і Білорусі Лілія Василівна Черненко з Прилук нагороджена пам’ятною медаллю видатного білоруського письменника, просвітителя Кирила Туровського, встановленою Гомельським відділенням Спілки письменників. рі, слухачі курсів училися виготовляти ці іграшки, які стануть подарунками для благодійників проєкту «Кошлатий Борушко».
Курси запрошують
Безкоштовні курси української мови діють при Чернігівській міській бібліотеці ім. М. Коцюбинського (вул. Кирпоноса, 22). Запис на курси триває. Телефони для довідок і запису: 675-043 і 775-156.
Чернігівська міська бібліотека ім. М. Коцюбинського
Новий проект «Клуб книгомандрівників» бібліотека відкрила представленням газети «Струна»
У центральній бібліотеці ім. М. Коцюбинського стартував новий літературно-мистецький проект «Клуб книгомандрівників». Це інтерв’ю з відомими чернігівцями про літературу в їхньому житті. «Ми плануємо запрошувати не лише письменників та культурних діячів, а й спортсменів, лікарів, громадських активістів, бізнесменів, щоб вони розповіли, як книга та читання допомогли їм стати успішними», розповіла ініціатор проєкту, директорка Чернігівської міської Центральної бібліотечної системи, кандидат філологічних наук Людмила Зіневич.
Оскільки бібліотека працює в умовах карантинних обмежень, проєкт реалізується у форматі он-лайн трансляцій. По завершенні ефіру, запис програми можна переглядати на сайті Чернігівської міської ЦБС та на її сторінці у мережі «Фейсбук». Першим гостем «Клубу книгомандрівників» став журналіст, письменник, редактор обласної газети «Світ-інфо» Петро Антоненко. Говорили про класичну та сучасну літературу. Петро Антоненко також представив щойно створену ним обласну літературно-мистецьку газету «Струна», на сторінках якої тепер щомісяця з'являтимуться твори українських і
світових класиків, місцевих авторів. Представлення вела директорка бібліотеки Людмила Зіневич. Пряму трансляцію вів на своєиу сайті SVOBODA.FM журналіст Олег Головатенко. Також запис вів журналіст Сергій Кордик: на сайти «Біла хата». «Суспільний кореспондент», «Спецкор». На всіх цих сайтах, а також у Фейсбуці є запис цього представлення. Ось, наприклад, посилання на один з цих сайтів. http://speckor.net/ biblioteka-u-chernigovi-zaproshuye-do-klubuknygomandrivnykiv/
Андрій Дериземля – про спорт та літературу
Про це говорили на другому ефірі бібліотечного проєкту «Клуб книгомандрівників» Гостем бібліотеки став відомий спортсмен, призер Чемпіонату світу з біатлону Андрій Дериземля. Вела Клуб директорка бібліотеки Людмила Зіневич. Гість розповів, що до читання його ще з дитинства заохочував батько. Тепер він сам прищеплює любов до книги двом своїм дітям. Андрій Дериземля, як начальник управління у справах сім'ї, молоді та спорту Чернігівської міської ради, підтримує молоді таланти. Так, він надав фінансову підтримку дитячій літературній школі «Кошлатий Борушко», яку планують створити при бібліотеці. Запис ефіру дивіться на сайті Чернігівської міської ЦБС http://lib-clschern.org.ua в розділі «Бібліопроєкти» та на сторінці бібліотеки у Фейсбуці.
Голод як зброя масового знищення
У бібліотеці пройшла відкрита лекція до Дня пам’яті жертв голодоморів в Україні «Голодомор-геноцид 1932 – 1933 років – комуністична зброя масового знищення». Її про-
вів співробітник Українського інституту національної пам’яті Сергій Бутко.Науковець зазначив: «Голодомор був ретельно підготований: введені внутрішні паспорти (селяни їх не мали), запроваждений сумнозвісний закон про «5 колосків», поставлений до виконання нереальний план хлібозаготівель. Натуральні штрафи передбачали забирання у селян всього їстівного, до останньої крихти. А щоб люди не могли втекти від голоду, на залізничних станціях працювали військові заслони. Фактично, це була блокада». Історики наводять вражаючі цифри: на Чернігівщині (в сучасних територіальних межах) у листопаді 1932 – липні 1933 від голоду померли 270 тисяч осіб.
Чарівний коник міг би стати одним із символів Чернігова
Бібліотека ім. М. Коцюбинського спільно зі SvobodaFM організували відкриту он-лайн лекцію професора Сергія Леп’явка «Борушко Кошлатий та інші герої чернігівських легенд». Одна з них – про чарівного коника Борушка Кошлатого, героя билини «Іван, Гостиний син». «Борушко Кошлатий цілком міг би стати одним із символів Чернігова та зацікавити туристів, бо це позитивний образ», вважає Леп’явко. Лекція мала на меті не лише популяризувати чернігівські легенди, а й привернути увагу до соцільно важливого проєкту дитячої літературної школи «Кошлатий Борушко», яку планують створити при бібліотеці . Але щоб мрії стали реальністю, суму, необхідну для реалізації проєкту, потрібно зібрати на спільнокоштовій платформі «Big Idea». Підтримати проєкт літературної школи можна за посиланням https://biggggidea.com/project/dityachaliteraturna-shkola-koshlatij-borushko/
Володимир Банюк, провідний актор Молодіжного театру, відзначив 60-річчя
26 листопада для Чернігівського обласного Молодіжного театру був особливий день, адже свій ювілей відсвяткував один з його засновників, провідний майстер сцени, заслужений артист України Володимир Банюк.
Володимир народився в селищі Жданівка, нині місто Донецької області. Свою професійну творчу діяльність почав у 1984 році після закінчення Дніпропетровського державного театрального училища. В 1985 році разом з іншими акторами-однодумцями на чолі з режисером Геннадієм Касьяновим стояв біля джерел створення Чернігівського обласного Молодіжного театру За 36 років творчої діяльності Володимир Банюк зіграв величезну кількість ролей ві-
тчизняного та світового репертуару в постановках Геннадія Касьянова та інших режисерів. Ось тільки деякі з них. Генерал У – «Реггеді Енн» за У. Гібсоном; Хамберт – «Лоліта» Едварда Олбі за В. Набоковим; Маркіз Форліпополі – К. Гольдоні «Трактирниця; Прокіп Свиридович – «За двома зайцями» Михайла Старицького; Граф – «Дванадцята ніч» В. Шекспіра; Яїчниця – «Одруження» за М. Гоголем; Гаєв – «Вишневий сад» А. Чехова; Полоній – «Гамлет» В. Шекспіра; Городничий – «Ревізор» за М. Го-
голем; Тартюф – «Тартюф» Ж.-Б. Мольєра; Монтанеллі – «Овід» за Е. Л. Войнич; Тев'є Тевель – «Поминальна молитва» Г. Горіна за творами Шолома Алейхема; Гаррі – «Степовий вовк» за Г. Гессе; Професор Преображенський – «Собаче серце» М. Булгакова. Володимир Банюк – лауреат престижної обласної літературно-мистецької премії імені Михайла Коцюбинського. Причому, з її першого нагородження у 1992 році, в числі 5-ти тодішніх лауреатів.
Ось витяг з рішення про нагородження: «За стварэнне высокамастацкіх твораў патрыятычнага гучання, актыўны ўдзел у міжнародных праектах Гомельскага абласнога аддзялення ГА «Саюз пісьменнікаў Беларусі», папулярызацыю творчай спадчыны беларускага і агульнаславянскага святара і паэта Кірылы Тураўскага, класікаў і сучасных беларускіх аўтараў за межамі Рэспублікі Беларусь узнагароджаны памятным медалём «Кірыла Тураўскі. Асветнік. За ўклад у літаратуру» … ЧАРНЕНКА-БАНДАРЭВІЧ Лілія Васільеўна, паэтэса, член Саюза пісьменнікаў Беларусі (г. Прылукі, Чарнігаўская вобласць, Украіна).» Коментар Лілії Черненнко: «Як прыемна, што мае землякі, сябры па пяру мяне не забываюць: не так даўно - медаль Багдановіча, а цяпер вось - Кірылы Тураўскага.»
«Ритм» з Корюківки переміг у конкурсі «Осіння палітра талантів»
Створений при Корюківському будинку культури зразковий вокальний колектив «Ритм», який не перший рік радує корюківчан та гостей міста, став переможцем II Всеукраїнського фестивалюконкурсу дитячого, юнацького та молодіжного мистецтва з міжнародною участю «Осіння палітра талантів», що відбувався в Умані.
Керівниця колективу Людмила Мартинова розповіла, що брали участь у ньому дистанційно: надіслали на розгляд журі відеозапис пісні «Чомучки». Корюківські вокалісти у номінації «Вокальне мистецтво», у різновіковій категорії (учасники від 10 до 14 років) здобули перемогу. Одинадцять юних талантів нагороджені дипломом лауреата І ступеня, кубком та пам’ятними медалями, а керівник - подякою. Серед «ритмівців» – учениці першої школи Вікторія Осадча, Дарина Макаренко, Вероніка Бондаренко, Даша Біла; гімназистки Настя Кугук, сестрички Ліза і Катя Малишеві, Даша Хроленко, Мирослава Романенко; учениці четвертої школи Каміла Оряп та Марія Смаль. Колектив уже будує нові плани. Зокрема, хочуть позмагатися в конкурсі, який теж дистанційно проходить у Болгарії. Триватиме він до 20 лютого наступного року.
4 Бліц-інформ Область серед кращих за врожаєм: наш новий рекорд – понад 5 мільйонів тонн
Станом на 26 листопада українські сільгоспвиробники зібрали основних зернових культур 80,3 мільйона тонн з площі 23,7 мільйона га. Найбільше зібрали аграрії таких областей (у мільйонах тонн): Полтавської – 6,3; Харківської – 6,2;Вінницької – 5,6; Чернігівської – 5,4; Сумської – 5,3.
Оновлення дороги Ніжин – Прилуки
Цьогоріч охопили ремонтом ділянку дороги Р-67 Чернігів – Ніжин – Прилуки – Пирятин від розворотного кола з трасою Київ – Суми до Хвилівки Ніжинського району. У наступному році роботи активно вестимуться по об'їзній Ніжина – на ділянці до Зруба. Загальна протяжність ремонту 75 кілометрів. 50 км робимо у 2020-му, наступні 25 км у 2021-му. Повністю завершити ремонтні роботи плануємо до травня 2021 року. Зараз підрядник займатиметься облаштуванням дороги. Підрядна організація - ТОВ «Спільне українсько-німецьке підприємство «Автострада». В процесі ремонту укладається нове підсилене покриття (товщиною понад 40 сантиметрів); укріплюються узбіччя; ремонтується сім мостів; по населених пунктах встановлюється освітлення та відеокамери; встановлюються нові дорожні автопавільйони; облаштовується уся необхідна інфраструктура для організації безпеки дорожнього руху (знаки, напрямні стовпчики, металеве бар'єрне огородження, розмітка тощо). Такі масштабні ремонтні роботи траса Ніжин – Прилуки бачить уперше за 50 років. А навантаження на неї чимале – до 4 тисяч авто на добу, причому значна частка – це великоваговики. Служба автомобільних доріг у Чернігівській області
У Чернігові СБУ попередила створення радикального осередку, який пропагував агресивну війну
Служба безпеки України викрила іноземного пропагандиста на спробі створення у Чернігові місцевого осередку агітаторів агресивної війни. За даними досудового слідства, громадянин однієї з пострадянських країн, який проживав у нашій державі, поширював через інтернет екстремістські заклики. Зловмисник розміщував на власній інтернет-сторінці матеріали щодо нібито домінування так званої «слов’янської держави» над іншими народами. Також він поширював дискримінаційні статті, де принижувалась честь і гідність представників однієї з національних меншин. Встановлено, що фігурант належав до одного з неоязичницьких угруповань, яке було створено на території РФ. Оперативники спецслужби задокументували, що агітатор займався активним пошуком на території регіону спільників та однодумців для залучення до пропагандистських заходів. Під час обшуків за адресами проживання та в автомобілі зловмисника співробітники СБУ виявили комп’ютерну техніку та документальні матеріали із доказами протиправної діяльності. Також вилучено вогнепальну зброю без відповідних дозвільних документів. У межах кримінального провадження, розпочатого слідчими СБУ за ст. 436 (пропаганда війни) Кримінального кодексу України, тривають слідчі дії для встановлення і притягнення до відповідальності інших осіб, ймовірно причетних до незаконної діяльності. Перевіряється інформація про співробітництво фігуранта із спецслужбами РФ. Заходи із викриття зловмисника проводились під процесуальним керівництвом Чернігівської обласної прокуратури. Прес-група Управління СБ України в Чернігівській області
Світ Чернігівщини
Світ- інфо №188 3 грудня 2020 року
Десна міліє й через те, що нищать її притоки, малі річки області За фактом знищення витоку річки Остер прокуратура розпочала провадження
В минулому номері газети ми повідомляли про фактичне нищення витоків річки Остер. Чернігівською обласною прокуратурою вивчається питання законності використання земель водного фонду, зокрема прибережних захисних смуг річки Остер. Зараз Деснянським басейновим управлінням водних ресурсів проводиться очистка русла річки по всій її протяжності в межах області, у ході якої виявляються та фіксуються порушення вимог законодавства щодо прибережних захисних смуг та розорювання берегів річки. Серед найбільш цинічних фактів – фактичне знищення витоку річки Остер, оскільки цю земельну ділянку, що розташована у Бахмацькому районі, майже повністю розорано. За вказаним фактом Бахмацькою місцевою прокуратурою 17.11.2020 розпочато кримінальне провадження за ч. 2 ст. 1971 Кримінального кодексу України (самовільне зайняття земельної ділянки особливо цінних земель, земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель). Крім того, обласною прокуратурою проводиться вивчення законності використання інших земельних ділянок, що розташовані в межах прибережної захисної смуги річки Остер. «Недавно ми були на витоку річки Остер. Там повністю відсутні ознаки болотної території, тому що все зорано й засіяно озиминою, і десь кілометрів 20 уздовж річки поля підходять впритул до берега. Тобто, болото, яке жи-
Річка Мена зупинила течію та частково пересохла
вило річку, відсутнє. Повністю розорана прибережно-захисна смуга. Ділянка території в Бахмацькому районі, яка офіційно вважається витоком річки Остер, знищен», констатує начальник Деснянського басейнового управління Наталія Грудницька.. Свого часу річку Остер було перетворено на частину меліоративної системи, штучно каналізовано й зарегульовано. На всій протяжності русла встановлені 18 гідротехнічних споруд зі шлюзами. Це чомусь дозволило людям вважати річку каналом і розорювати заплаву. Крім того, в різних місцях, з метою затримання води, річку перегороджували земляними перемичками. Таких споруд чотири, дві з них - повністю глухі. Їх наявність призвела до уповільнення, а згодом і до повної зупинки течії. В результаті річка стала замулюватись і заростати. Наступного року, сказала Грудницька, роботи з порятунку річки продовжаться. Їх результатом має стати відновлення течії Остра на всій протяжності русла - від витоку до гирла Десни. Річка Остер бере початок біля с. Кальчинівки Бахмацького району, її довжина - 199 км. Протікає Придніпровською низовиною в межах чотирьох районів Чернігівщини, у Козелецькому районі впадає в Десну.
Проблема нестачі води в басейні р. Мена не нова. Свого часу задля акумуляції води у її руслі були побудовані три ставки. Два з них знаходяться у м. Мена, третій – у с. Феськівка. Та незважаючи на всі зусилля зарегулювати водойму, на сьогоднішній день річка зупинила течію та частково пересохла. Були вжиті заходи, аби врегулювати рівень води в ставках. Проте сьогодні їх наповнюваність складає не більше 40% від повного об’єму. Серйозність проблеми показує стан приток р. Мена. На річці Сперш, яка є її правою притокою та бере свій початок у с. Нові Броди, руслові ставки площею до 12,5 га висохли повністю, а наповнення ставка в с. Садове з чималою площею 15,7 га складає 40% від загального об’єму. Не набагато краща ситуація й на іншій притоці р. Мена – річці Дягова, що бере свій початок у с. Городище. Місцями ця річка також пересохла, а наповнюваність ставків, яких в її руслі побудовано аж п’ять, складає трохи більше за 60 % від повного об’єму. Потерпає р. Мена й від доволі значного антропогенного впливу. Так за останній рік водокористувачами, зокрема Менським сирзаводом, у річку було скинуто більш ніж 150 тисяч тон стічних вод. Особливу стурбованість викликає ставлення до води водокористувачів, зокрема власників фермерських угідь на прилеглих до річок територіях. За останні роки в регіоні неодноразово фіксувалися факти розорювання заплав та прибережних захисних смуг.
Знесли індустріальну пам’ятку – Парафіївський цукрозавод Остаточно розвалили відому в області індустріальну пам’ятку – Парафіївський цукрозавод, який був збудований 170 років тому й пропрацював півтора століття. Цю інформацію кореспонденту Укрінформу підтвердила новообрана очільниця Парафіївської громади Ічнянсьокого району Галина Петруша. «Кілька днів тому впала остання стіна, це просто жахіття! Зараз на місці заводу - купа битої цегли і більше нічого. Літні люди в Парафіївці плачуть, бо на підприємстві свого часу працювало не одне покоління місцевих жителів», сказала селищний голова. За її словами, разом із заводом розвалили й порізали на металобрухт Парафіївську ТЕЦ, яка обслуговувала підприємство. Всі будматеріали та метал вивезли. Рядові мешканці селища журяться з приводу знищення цукрозаводу. Адже доки він працював – селище Парафіївка розвивалося. А коли зупинився, люди вважали за доцільне зберегти його корпуси в якості індустріальної пам’ятки. У місцевих ентузіастів навіть були пропозиції зробити з нього найбільший туристичний індустріальний артоб’єкт у Європі. Ще цього літа спільнота «Чернігівщина туристична» у Фейсбуці презентувала Парафіївський цукрозавод у якості цікавого автентичного індустріального комплексу з раритетними будівлями, величезною димовою трубою та понад 100-річним обладнанням. Хоча на той час там уже
залишалась, можливо, одна стіна. Адже у власників плани вочевидь були інші. Будівля підприємства була старовинною, цікавою з точки зору архітектури, стіни прикрашали викладені з цегли візерунки. В такому ж стилі у селищі були споруджені залізнична станція та житлові будинки для заводчан. Вони до сьогодні збереглися. Різати обладнання та валити стіни на заводі почали багато років тому. Найдовше просто-
яла «візитівка» Парафіївки – стіна над озером, яка була окрасою селища та пам’ятних фотографій звідти. Парафіївський цукровий завод будувався з 1846 року коштом поміщика і відомого українського мецената, власника відомого маєтку неподалік, в с. Качанівка Григорія Тарновського. В експлуатацію завод ввели в 1852-му. На підприємстві було встановлене найсучасніше на той час обладнання, а для виробництва цукру застосовувались
інноваційні технології. У Чернігівській губернії Парафіївський завод був найпотужнішим підприємством галузі. В 1897 році Тарновський продав садибу і підприємство відомому українському цукрозаводчику Павлу Харитоненку. Значну частину прибутків новий господар спрямовував на благодійництво та розвиток місцевих громад. З приходом до влади більшовиків цукрозавод націоналізували. В роки Другої світової війни, в період окупації, він продовжував виробляти продукцію, яку вивозили до Німеччини. В Незалежній Україні підприємство приватизували. Згодом його власником став нині покійний народний депутат Валерій Давиденко. У 2008 році завод ще відпрацював сезон. У 2009му виробництво зупинили і відтоді будівлі почали занепадати. Хто сьогодні володіє територією експідприємства і значними земельними площами, на яких вирощувався цукровий буряк, достеменно невідомо. У 2017 році, після 8-річного простою цукрозаводу, його інженерно-технічні працівники констатували факт фізичної, технічної і моральної застарілості підприємства та неможливості відновити виробництво. Ще говорили про нинішню непопулярність вирощування цукрового буряка серед тутешніх аграріїв – зараз вони віддають перевагу олійним культурам. Укрінформ
Україна і світ
Світ- інфо №188 3 грудня 2020 року
Місцеві вибори виграла президентська партія «Слуга народу» Саме такими є офіційні підсумки місцевих виборів в Україні 25 жовтня, оприлюднені Центральною виборчою комісією. Це підсумки в цілому по Україні. Вони свідчать про нехай і не таку велику перевагу партії «Слуга народу», але в цілому про перше місце. Так що поспішали опоненти влади торочити про її «поразку». Звичайно, ці результати партії не варто порівнювати з феноменальними результатами Володимира Зеленського і його партії на торішніх президентських і парламентських виборах: то був електоральний феномен, голосування величезної більшості громадян нехай не так за нові політсили, як проти старих. Станом на 18 листопада ЦВК отримала відомості про результати виборів депутатів 1 517 місцевих рад, що становить майже 96,2 % від загальної кількості рад, депутати яких обираються 25 жовтня. Із загальної кількості обраних депутатів, висунутих місцевими організаціями політичних партій, найбільше мандатів отримали представники партії «Слуга народу» – майже 17,59 % (5 809 осіб). На другому місці «Батьківщина» – понад 12,39 % депутатів (4 093 особи). На третьому місці «Опозиційна платформа – за життя» – 11,75 % (3 881 депутати). Решта партій розподілилися наступним чином:
«За майбутнє» – понад 11,42 % мандатів (3 773 осіб); «Європейська солідарність» – майже 10,73 % (3 543 осіб); «Наш край» – майже 5,13 % (1 694 осіб); Всеукраїнське об'єднання «Свобода» – понад 2,61 % (863 осіб); «Українська стратегія Гройсмана» – майже 1,72 % (567 осіб); «Пропозиція» – понад 1, 66 % (549 осіб); «Радикальна партія Олега Ляшка» – майже 1,62 % (535 осіб). 6 586 обраних депутатів висувалися для участі у виборах шляхом самовисування (у територіальних громадах з кількістю виборців до 10 тисяч), а 33 029 обраних депутатів висувалися місцевими організаціями політичних партій. Загалом своїх представників у місцевих радах різних рівнів отримали 110 політичних партій. «Слуга народу» перемогла майже на третині виборів сільських, селищних, міських голів від загальної кількості – 30,74%. 661 обраний голова балотувався шляхом самовисування, 733 – висувалися місцевими організаціями політичних партій, в тому числі обрані головами: «Слуга народу»: 30,74 % (225 осіб); «За майбутнє» – понад 12,43 % (92 осіб); «Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина» – понад 7,24 % (53 особи);
«ОПЗЖ» – понад 7,1 % (52 особи); «Наш край» – майже 6,15 % (45 осіб); «Європейська солідарність» – понад 5,6% (41 особа); «Українська стратегія Гройсмана» – 3,83 % (28 осіб); «Довіра» – понад 3,14 % (23 особи). Інші партії делегували на посади голів різних рівнів менше ніж 20 осіб. *** Головами обласних центрів майже скрізь обрані діючі мери. В Україні 25 областей (юридично з автономною республікою Крим). Київ – обласний центр і водночас столиця. Тут мером переобраний Віталій Кличко. Мінусуємо Сімферополь у Криму, Донецьк і Луганськ, окуповані території, де вибори, зрозуміло, не проводилися. Залишається ще 21 обласний центр. За підсумками виборів 18 діючих голів обласних центрів знову виграли вибори та залишились на своїх посадах. Окрім того, у Луцьку здобув перемогу виконувач обов’язків міського голови Ігор Поліщук. Обрані у 2015 році мери Херсону та Рівного не балотувались на виборах-2020. Отже єдиним переможцем виборів-2015, який балотувався на виборах мера 2020 року, але програв, став відсторонений міський голова Чернівців Олексій Каспрук. Він навіть не потрапив до другого туру виборів мера, який відбувся у місті 29 листопада.
5
Будинок Профспілок, «Жовтневий Палац», санаторій в Конча-Заспі: суд заарештував низку нерухомості Суд заарештував низку об'єктів нерухомості, що знаходились у користуванні Федерації професійних спілок України, через підозру у їх незаконному відчуженні у Фонду держмайна. Про це йдеться у чотирьох ухвалах Печерського районного суду міста Києва. Прокуратура та Нацполіція звинувачують службових осіб Профспілки у привласненні або заволодінні майном шляхом зловживання службового становища. Суд вирішив заарештувати майно, заборонивши суб`єктам державної реєстрації вчиняти будь-які реєстраційні та
нотаріальні дії, а також заборонити розпорядження цим майном. В переліку арештованих об'єктів є зокрема: Будинок Профспілок на Майдані Незалежності; Міжнародний центр культури і мистецтв ( по-старому його ще називають Жовтневим Палацом) – це теж майже на Майдані; ресторанний комплекс на Трухановому острові; будівля на Контрактовій площі, 10; учбово-спортивна база «Святошин»; санаторій «Жовтень» у Конча-Заспі; санаторії в Ірпіні, Одесі, Куяльнику; інша нерухомість у Києві, Одесі, Ужгороді, Луцьку, Трускавці.
Національну академію аграрних наук обшукували через корупцію і знайшли склад зброї Правоохоронці викрили керівництво Національної академії аграрних наук та структурних її підрозділів на привласненні майна та отриманні хабарів. Зокрема керівники укладали з комерційними структурами збиткові договори про спільну діяльність. Так, аграрії документально знижували врожайність, а по факту залишок врожаю ділили між собою та посадовцями НААН. До корупційної схеми входила і здача в оренду земельних ділянок за заниженими цінами. А їх у відомстві академії - 480 тисяч гектарів. Також поліцейські зафіксували розтрату земельних угідь та майна, яке перебувало у віданні установ НААН України. Крім того, зловмисники розтрачували кошти, які були виділені на закупівлю сільгосппродукції та гербіцидів. За «кришування» керівництво НААН отримувало хабарі, в тому числі елітний позашляховик.
За цим фактом слідчі розпочали кримінальні провадження за ст. 222 (шахрайство з фінансовими ресурсами), ст. 209 (легалізація (відмивання) доходів, одержаними злочинним шляхом), та ст. 191 (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем) ККУ. Правоохоронці провели обшуки за адресами проживання посадових осіб та в приміщеннях НААН в Києві, Львівській та Миколаївській областях. Служба безпеки виявила у Печерському районі столиці схованку з великою кількістю зброї, боєприпасів та вибухівки у будівлі президії Національної академії аграрних наук. Правоохоронці ідентифікували та вилучили 4 гранатомети РПГ, 2 автомати, майже 40 гранат РГД-5 та Ф-1, декілька пістолетів, 2 артилерійські снаряди та велику кількість набоїв до автоматичної зброї.
Українці Флориди відзначили Скандал на будівництві Меморіалу Героїв Небесної Сотні річницю Голодомору-Геноциду 1
Давно час зрушити, і не через цю кримінальну справу, а загалом. Що ж заважало насправді? Виступив із заявою і вніс ясність не абихто, а така компетентна людина, як Сергій Горбатюк. Зараз він уже не на тій посаді, але останні роки займав саме її. Ця посада – начальник Управління спецрозслідувань Генеральної прокуратури України. Власне, розслідування вбивств на Майдані було чи не основною функцією цього Управління, зважаючи на величезний суспільний резонанс цього злочину. Горбатюк не заперечує, що розслідування злочину затяглося, але підтверджує, що арешт тої території в центрі столиці був необхідним, щоб завершити слідчі дії. Більше того, ці дії невідомо, коли завершаться. Виявляється, мало закінчити слідство, яке поки що завершене лише по певних епізодах і певних звинувачених. Потрібен ще обвинувальний вирок суду, щоб завершити ці справи. Горбатюк визнає, що обіцяв ще влітку 2018 року провести слідчі дії по вул. Інститутській протягом кількох місяців, але зауважує, що потім Київська міська держадміністрація три місяці не прибирала тимчасовий монумент загиблим, який заважав експериментам, а в подальшому постійно виникала необхідність проведення додаткових слідчих дій. Помилкою прокуратури, визнав Горбатюк, є те, що вона одразу чітко не заявила: поки не завершиться слідство, а, може, й суд, будувати тут нічого не можна, відтак поки не треба було починати спорудженні Меморіалу. Отже, слідство, суд, а в разі апеляційного оскарження вироку – розгляд апеляції іншим судом. І цілком можливо, додаткове розслідування на тій же території. Ось так! А що ж суд? Основні винуватці злочину давно втекли від нашого правосуддя, здебільшого в Росію. Починаючи з тодішнього
президента Януковича, якого, щоправда, нарешті засуджено, хоч і заочно, до 13-ти років ув`язнення, загалом за державну зраду, не лише за злочини проти революції. Втекли й безпосередні організатори вбивств. Під суд потрапила лише «дрібнота» з виконавців. Святошинський райсуд столиці розглядав справу за обвинуваченням колишніх бійців «Беркуту» Сергія Зінченка, Павла Аброськіна, Олександра Маринченка, Сергія Тамтури й Олега Янишевського у причетності до розстрілу 48 майданівців по вул. Інститутській 20 лютого 2014 року. Наприкінці грудня 2019 року вони були у числі 127 осіб, яких Україна видала в обмін на 76 утримуваних у полоні бойовиків на Донбасі. Згодом до Києва повернулися лише двоє ексберкутівців – Маринченко і Тамтура. Справу відносно інших трьох «беркутівців» виділили в окреме провадження, а їх самих оголосили у міжнародний розшук. І ось тепер Горбатюк, високопоставлений представник попередньої влади, вважає, що той обмін «беркутівців» не просто затягнув розгляд цієї справи, а й суттєво вплинув на саму можливість отримання вироку суду і відповідно можливість зведення Меморіального комплексу на вулиці Інститутській. Питання, чому розслідування і суди не завершилися за попередньої влади, повторю, це питання не лише до цього екс-чиновника, а й до багатьох вищих представників тієї влади. Що ж, чекаймо на розслідування цієї справи, покарання винних, якщо вони є, за дерибан народних грошей, афери на величезній людській трагедії. І таки завершення Меморіалу, як застереження проти узурпаторів влади, проти тих, хто стріляє у свій же народ. Петро АНТОНЕНКО
Українська громада в Норт Порті і околицях (штат Флорида, США) відзначила сумні роковини Голодомору-Геноциду 1932-1933 рр. в Україні панахидою в неділю, 22-ого листопада, у церквах Входу в Храм Пресвятої Богородиці (св. Марії) та св. Андрія. Хоч у минулому соборна панахида відбувалася спільно в одній церкві, цього року через коронавірус це не було можливим. На панахиді в церкві св. Марії члени Громадського Комітету (в який входять Союз Українок Америки, Українсько-Американські Ветерани, Українсько-Американський Клюб, Товариство Української Мови, Осередок ім. св. Андрія та парафія св. Марії) тримали засвічені свічки. У церкві св. Андрія всі присутні тримали засвічені свічки на віддалі одні від одних. 19-ого листопада в місцевій газеті «Herald Tribune», до панахиди 22 листопада за жертв Голодомору-Геноциду, було подано оголо-
шення про віртуальну виставку картин мисткині Лідії Боднар-Балагутрак під назвою «Holodomor: A Remembrance». Тут було дано контакт на YouTube та адреси церков, де буде відслужено панахиду за жертв Голодомору-Геноциду 1932-1933 рр. У віртуальній виставці є 26 картин та інформація про штучний голод, заподіяний Сталіним і його комуністичним урядом. Це було, щоб знищити національно-свідомий український нарід і обернути його у «совєтського громадянина». Лідія Боднар-Балагутрак створила цю серію картин, щоб глядач відчув жорстокість і біль цієї величезної трагедії українського народу.
Панахида в церкві св. Андрія
Віра БОДНАРУК, голова ТУМ (США), професор Фото Віктора Лісничого та Богдана Боднарука
6 Передплачуйте культурологічні видання України
Видавничий дім «Українська культура»: журнали «Пам’ятки України: національна спадщина», «Музика», газети «Культура і життя», «Кримська Світлиця».
Журнал «Українська культура»
Інтерв`ю дає головна редакторка Тетяна Череп-Пероганич Народилася в с. Стара Басань Бобровицького району Чернігівщини, у родині вчителів. Поетеса, прозаїк і драматург, ж урна ліс тка, п е р е к л а д ач ка, лауреатка національних і міжнародних премій. Закінчила Київський університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики. Працювала: 1992 – 2006 – журналісткою Бобровицької районної газети «Наше життя»; 2006 – 2010 – директоркою Бобровицького районного музею, журналісткою у виданнях та прес-службах столиці. З чоловіком Юрієм Перганичем виховують двох синів. У 2013 р. разом з Ю. Пероганичем заснувала мистецький веб-портал «Жінка-УКРАЇНКА», а в 2018 р. – новинний сайт «ЕЛІТА», є їхньою головною редакторкою. У квітні 2018 р. разом з Ю. Пероганичем заснувала громадську організацію «Творча еліта України». «Танго не для нас» – нова збірка поезій Тетяни Череп-Пероганич, вийшла друком 2020 року. Є п'ятою збіркою поезій і 11-ю книгою письменниці. — Тетяно, кілька слів про журнал. — Хочу подякувати, перш за все, вашій газеті «Світ-інфо» за зацікавленість і співпрацю. Бо ті, хто сьогодні видає, працює над друкованими засобами масової інформації, знають, як це важливо, донести в час передплатної компанії інформацію широкій авдиторії. Журнал «Українська культура» – ошатне, повнокольорове видання, яке зберегло і над яким працює попри всі перипетії сьогодення ТОВ «Видавничий дім «Українська культура»». Це один із найстаріших культурологічних журналів в Україні, у 2021 році святкуватимемо сторічний ювілей. Основні теми – музика, кіно, література, образотворче мистецтво, архітектура, нові медіа, дизайн, фотографія тощо. — Не побоялися взяти на себе відповідальність саме за україномовне друковане ЗМІ, коли більшість з них протягом останніх років зійшли з орбіти? — У мене більше страхів щодо того, чи відчує, почує мене сьогоднішній читач. Адже, на щастя, він є у видання, не зважаючи на те, що всі ми й справді більше часу проводимо в Інтернеті, аніж з періодикою в руках. Номер, над яким вже попрацювала, днями побачить світ. Як на мене, в ньому кожен може знайти щось своє через різножанровість публікацій. Коли працювала над ним – відчула, як насправді скучила за цією роботою. Принагідно, хочу подякувати колегам по перу Ліні Тесленко, Оксані Радушинській, Євгену Букету, який, до речі, й запропонував мені посаду головного редактора, за потужну підтримку, яку відчувала весь час, поки журнал пішов у друк. Плануємо вже тепер перший номер 2021 року і чекаємо, що число передплатників у нього збільшиться. До речі, у ТОВ «Видавничий дім «Українська культура» нині можна передплатити журнали «Пам’ятки України: національна спадщина» (головний редактор Дмитро Чобіт) та «Музика» (Володимир Корнійчук), а також газети «Культура і життя» (Євген Букет) та «Кримська Світлиця» (Андрій Щекун). Передплатити ви-
Україна і світ дання можна в будь-якому відділенні Укрпошти або онлайн на сайті ДП «Преса» за посиланням: http://presa.ua/pub/publisher/view/ id/136437/. Також є інтернет-версії видань. Але якщо люди не передплачуватимуть періодику – вона зникне. – Як зробити, щоб люди нарешті почули цей меседж? – Розповідати, показувати продукт, який їх може зацікавити. Але й це ще не все. Має спрацьовувати національна свідомість – коли не словом, а ділом. Зараз у час інформаційної війни тільки ми самі можемо зберегти оці невичерпні джерела духовності, які творять професійні журналісти, а не копірайтери, що заманюють люд заголовками на інтернет-ресурси для різного роду маніпуляцій. А поки що звертаюся до земляків з Чернігівщини з проханням передплатити журнал «Українська культура» й інші видання, які дуже мріють потрапити в їхні поштові скриньки.
Газета «Слово Просвіти»
Центральне видання всеукраїнського Товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка – це цікавий, різножанровий тижневик, який стоїть в обороні української мови, культури, національної ідеї. Головна редакторка газети –відома письменниця, лауреатка Національної премії України ім. Т. Шевченка Любов Голота. Ось що вона говорить про свіжий номер газети. «Революція. Гідність. Свобода» – Київ, Львів, Кропивницький, Полтава в День Гідності й Свободи. Уроки пам'яті і сьогодення. Дякуємо Валентині Давиденко, Олегові Пустовгару, Зої Красінській, Георгію Лук`янчуку та сайту «День Гідності і Свободи» за чудове відтворення думок і настроїв суспільства в 21-ий день листопада. Ірина Фаріон (Львів), Іван Гаврилович, Наталя Синиця (Івано-Франківськ), Петро Антоненко (Чернігів), Андрій Бондарчук (Луцьк), Петро Чернега (Київ) – у розділі «Суспільство». Іван Шпиталь запрошує читачів до книжки Володимира Бурбана «Образки і силуети» (К.: «Сільські вісті», 2020). Анатолій Карп'юк (м.Костопіль) пропонує увазі читачів нарис про легендарного Ніла Хасевича з нагоди 115-річчя від дня народження. Надія ГуменюкЛис (Волинь) подає на втіху читачам поезії добірку «Зоря, як мальва. Й мальва,як зоря», яка спонукає нас у ці сумні часи «Торкнутись небес хоч поглядом,Якщо не можна крильми». В цьому числі тижневика завершуємо публікацію дружнього листування Леоніда Ушкалова з Галиною Кирпою та Дмитром Чередниченком (Київ–Харків). До речі.Наближається 85-річний ювілей Дмитра Семеновича, невтомного в творчості та літературній діяльності. Це з його ініціативи і завдяки наполегливій праці вийшли перші літературно оновлені букварики і читанки в незалежній Україні, газета для вчителів «Жива вода». Д .С. – незмінний керівник літстудії «Радосинь» при НСПУ, цікавий поет, прозаїк, перекладач. Чи знаєте ви, що Роман Віктюк був членом комітету Національної премії імені Т. Г. Шевченка? Читайте про це в спогаді Миколи Жулинського, написаному спеціально для «Слова Просвіти». Професор Михайло Наєнко взяв участь у міжнародному вебінарі, організованому полтавчанами, і захоплений своїм новим досвідом участі в «Короленківських читаннях». Наш невтомний Едуард Овчаренко підготував розворот інформаційних матеріалів зі столичного театрального життя. Перлинка цього випуску – есей Ярослава Трінчука «Штрихи до нерозгаданих кодів українського малярства». Думаю, що це посил до розмови, яка вже давно назріла, бо «українці нічого не знають про своє малярство. Чинник, який піднімає людину над буденністю, нацією ігнорується». Що ж, чекаємо відгуків від наших читачів.
Майя Санду перемогла на президентських виборах Молдови проросійського Додона
48-річна Майя Санду, висунена її партією «Дія і солідарність», в другому турі виборів набрала 943 006 голосів, що становить 57,72% голосів виборців, які взяли участь у виборах. За Ігоря Додона, поки що чинного главу держави, проголосували 690 615 виборців, це 42,28% голосів. Повноваження Додона закінчуються 23 грудня 2020 року. Інавгурація нового президента відбудеться 24 або 25 грудня. У виборах президента Молдови, населення якої становить 3,5 мільйона людей, взяли участь 1,65 млн виборців, що становить 52,78% їх числа. В тому числі голосували і мешканці Придністров`я, де на початку 90-х відбувся сепаратистський заколот. Сепаратисти проголосили так звану Придністровську молдавську республіку, не визнану у світі. Бої між власне Молдовою і сепаратистським утворенням не призвели до його ліквідації і повернення під владу Молдови. Було укладено мир, така званим «миротворцем» виступила Росія, яка ввела в Придністров`я свої війська, що залишаються там і досі. На відміну від ставленика Москви Додона, Майя Санду, яка вже займала посади міністра і нетривалий час – глави уряду, орієнтується на Захід, Європу. Вона виступає за негайне виведення російських військ з Придністров`я і відновлення влади Молдови над цієї територією. Також повністю підтримує Україну, виступає за повернення їй Криму і окупованої частини Донбасу.
Європарламент ухвалив резолюцію щодо ситуації в Білорусі Депутати Європарламенту 25 листопада підтримали проєкт резолюції з приводу триваючого порушення прав людини в Білорусі, зокрема, вбивства учасника протестів Романа Бондаренка. За резолюцію проголосували 613 євродепутатів, 41 був проти, 35 утрималися. В тексті є вимога швидкого, неупередженого розслідування смерті Романа Бондаренка, а також пов'язаних з протестами смертей Олександра Тарайковського, Олександра Вихора, Артема Парукова, Геннадія Шутова і Костянтина Шишмакова; Також євродепутати закликали Євросоюз підтримати міжнародне розслідування злочинів, скоєних режимом Лукашенка проти народу Білорусі. Крім того, резолюція підтримує введені ЄС економічні санкції проти Лукашенка і його режиму. Ще у вересні Європарламент схвалив резолюцію щодо Білорусі, що визнає білоруську Координаційну раду опозиції.
Світ- інфо №188 3 грудня 2020 року У Білорусі презентували «Білу книгу правосуддя» – про терор режиму проти громадян
У книзі зібрані свідчення катувань і жорстокості представників силових структур по відношенню до громадян Білорусі в серпні-вересні 2020 року, учасників масових протестів проти режиму Лукашенка і фальсифікації президентських виборів. Низка недержавних організацій – «Білорусь у фокусі», «Білоруський пресклуб», Білоруська асоціація журналістів, «Правова ініціатива» та правозахисний центр «Весна» – створили та презентували 25 листопада цю «Білу книгу правосуддя». Розповіді про тортури, каліцтва, приниження ти жорстокість, які довелося витерпіти затриманим білорусам, були опубліковані в незалежних ЗМІ. В книгу увійшли 139 публікацій з шести найбільших недержавних ЗМІ - TUT. by, Naviny.by, «Радыё Свабода», БелТА, «Наша Ніва», Onliner, «Єврорадио» та восьми регіональних ЗМІ - Hrodna. life, «Могілёв.Онлайн», «Першы Рэгіён», Intex-press, «Брестская газета», «Медиа-Полесье», «Рєгіянальная газета», «Сильные новости». Крім того, в книзі опубліковано дослідження «Медіазона. Білорусь », в якому проаналізовано дані про 1373 жертви насильства силовиків. Зараз у книзі містяться свідоцтва про постраждалих у серпні-вересні, але книга буде поповнюватися новими свідченнями. Адже злочини співробітників силових структур, які були здійснені відразу після виборів президента Білорусі, продовжуються, вони досі не розслідувані, і жертв насильства стає все більше.
Помер легендарний аргентинський футболіст Дієго Марадона
Марадона помер 25 листопада внаслідок серцевого нападу. 3 листопада Марадону прооперували в одній з приватних клінік Буенос-Айреса, видаливши тромб у мозку. За вісім днів після операції він зміг залишити госпіталь. Марадона 30 жовтня відсвяткував 60-річчя. Видатний футболіст після завершення кар'єри мав значні проблеми зі здоров'ям: пережив два серцевих напади, через зайву вагу зробив операцію на шлунку, кілька разів лікувався від наркотичної залежності. Ще під час ігрової кар`єри, яку він завершив у 37 років, Марадону дискваліфіковували на тривалий час через допінг. Попри все, аргентинця вважали одним із найвидатніших футболістів в історії, другим після «короля футболу» бразильця Пеле. Марадона був капітаном і лідером збірної Аргентини, яка перемогла на чемпіонаті світу 1986 року в Мексиці. На клубному рівні Марадона запам'ятався виступами за аргентинський «Бока Хуніорс», «Барселону» та італійський «Наполі». Після завершення кар'єри гравця – футбольний тренер та функціонер, телекоментатор.
Україна і світ
Світ- інфо №188 3 грудня 2020 року У Вашинґтоні відзначили річницю відкриття Меморіалу жертвам Голодомору
У столиці США відзначили п’ятиріччя відкриття Меморіалу жертвам Голодомору-геноциду 1932–1933 рр. в Україні. Від імені українського уряду віртуальний захід відкрила Еміне Джапарова, перша заступниця міністра закордонних справ України. Дипломатка розповіла про штучно створений в СРСР голод і його багатомільйонні жертви. Урядовця також згадала і про депортацію радянським режимом кримських татар 1944 року. Внаслідок цього злочину понад 200 тис. людей виселили, половина з них загинула впродовж першого року депортації «Ще задовго до здобуття нашою державою незалежності представники українських громадських організацій США почали наш, тепер вже спільний, шлях до світового визнання Голодомору 1932 –1933 рр. геноцидом українського народу. Саме завдяки копітким зусиллям української діаспори, ще 1988-го для вивчення й аналізу тих страшних подій було створили спеціальну Конґресову комісію. І сьогодні маємо визнання Конґресом США та майже половиною штатів Голодомору 19321933 рр. в Україні геноцидом українського народу», зазначила п. Джапарова.
Вшанували ветеранів і воїнів сьогодення
В Українсько-канадському меморіальному парку Торонто в рамках відзначення Дня пам’яті відбулося вшанування канадців, у т. ч. українського походження, котрі загинули під час Другої світової війни, а також у війнах і конфліктах, в яких Канада брала участь. Цією церемонією її учасники вшанували також усіх українських воїнів, котрі зараз ведуть боротьбу на Сході України за територіальну цілісність Батьківщини. У церемонії покладання вінків до пам’ятника Невідомому воїну взяли участь представники уряду Канади, провінції Онтаріо, мерії міста Торонто, а також Олександр Шевченко, генеральний консул України в Торонто. Церемонію організували Конґрес українців Канади (відділ Торонто) й Українська асоціація ветеранів війни Канади, а профінансувала Фундація Тараса Шевченка. Як розповів Андре Сочанівський, президент Української асоціації ветеранів Канади, понад 40 тис. українців Канади проходили службу у Збройних силах Канади у Другій світовій війні, приблизно кожен десятий канадський українець воював за Канаду.
Подарунки від діаспори дітям до Різдва
Фундація «Ангелик», що базується у СанФранциско (штат Каліфорнія) поставила собі за мету зібрати 30 тис. USD, аби до Різдва надіслати допомогу 600 українським дітям. Збиранням коштів займаються еміґранти з України. Наталя Аньйон, Ярема Кузишин і Леся Кастілло є членами організації «Громада» та фундації «Ангелик». Гроші для дітей добродії збирають уже кілька років. Торік їм вдалося передати понад 15,3 тис. USD для більш ніж 300 дітей в різних областях України. Головним джерелом коштів організації стали збірки під час благодійних подій, які влаштовували серед діаспори у СанФранциско. «В період пандемії ми скасували всі наші події, відповідно, будемо робити всі наші фандрейзинги через віртуальні платформи, Facebook, оголосимо розсилки», говорить п. Кузишин, фінансовий директор організації. Успішним прикладом благодійництва став концерт до дня Незалежності, який фундації «Ангелик» вдалося організувати у серпні ц. р. Спілка української молоді (СУМ) проводить щорічну благодійну акцію зі збирання різдвяних подарунків для дітей вимушених переселенців із Донбасу та захисників України. «Сумівці світу вже сьомий рік поспіль організовують акцію «Теплом зігріємо серця» з метою потішити подарунками дітей в Україні в час Різдва. Збір коштів націлений на придбання канцелярського і шкільного приладдя, теплого одягу, взуття, книг, іграшок та ін. для цих дітей», йдеться на сайті СУМ. Міжнародна громадська організація українців «Четверта хвиля» проводить у Канаді благодійну акцію «Святий Миколай – дітям України» зі збирання речей дітям із нужденних сімей і в дитячі будинки в Україні. Подарунки для українських дітей збирають небайдужі українці з Австралії, Англії, Америки, Латвії, Ірландії, Іспанії, Португалії.
Рада українців Латвії
Чергове засідання Координаційної ради українських діаспорних організацій при Посольстві України в Латвії провели в Ризі. Учасники зустрічі в посольстві обговорили актуальні питання та події української громади. Обміркували українську програму фестивалю документального кіно «Артдокфест», який проведуть у Ризі, та плани облаштування Українського скверу в латвійській столиці. Олександр Міщенко, посол України в Латвії, поінформував присутніх щодо заходів із протистояння проросійським силам і активностям серед української громади Латвії.
Розвиток музичного мистецтва діаспори
Центральний державний архів зарубіжної україніки (ЦДАЗУ) пропонує віртуальні виставки «З піснею через світ» та «Взяв би я бандуру» – про роль музичного мистецтва в житті діаспори та внесок українських музикантів закордону у світову музичну спадщину ХХ ст. Проєкти репрезентовані на офіційній сторінці Світової федерації українських жіночих організацій (СФУЖО), партнера ЦДАЗУ. Українські митці, хорові колективи та музичні товариства в багатьох країнах світу за період із 1920-х рр. до початку ХХІ ст. зробили неоціненний внесок у світову історію музичного мистецтва, збереження та розвиток національної музичної культури. Яскравими представниками когорти всесвітньовідомих музикантів, співаків, хорових дириґентів і композиторів ХХ ст., котрі утвердили славу українського мистецтва у світі, є Михайло Гайворонський, Микола Леонтович, Кирило Стеценко, Гнат Хоткевич, Олександр Кошиць, Василь Ємець, Григорій Китастий, Павло Маценко, Володимир Мота, Роман Придаткевич, Володимир Луців, Модест Менцинський, Ігор Стравінський, Ярослав Бабуняк, Мирослав Антонович й інші. Архівні документи, які українська діаспора передала до ЦДАЗУ, свідчать про яскравий внесок українських композиторів, хорових дириґентів, музикантів у світове музичне мистецтво ХХ ст. Зокрема, це Олександра Кошиця, завдяки якому українська пісня стала відома в світі. Василь Ємець перший із кобзарів «перетнув світ» і з концертами української народної пісні здобув блискуче визнання в салонах Парижа. Композитор-кобзар Григорій Китастий разом із всесвітньо відомою Капелою бандуристів ім. Т. Шевченка зміцнив і поглибив серед світу славу української пісні. Саме бандура стала символом української музики на Заході, в багатьох країнах засновували кобзарські курси, семінари, школи, капели бандуристів, товариства бандуристів, у США почав виходити навіть спеціальний журнал «Бандура». Сайт Meest-Online
Конґресу українців Канади – 80 років У Вінніпезі (провінція Манітоба) 7-8 листопада 1940-го відбулися установчі збори Комітету українців Канади – центральної координаційної та представницької організації українців у Канаді, яку ми тепер знаємо як Конґрес українців Канади. Таку назву вона має з 1989 року. Засновниками КУК стали шість впливових українських національно-демократичних громадських організацій Канади – Братство українців-католиків, Союз гетьманців-державників, Союз українців-самостійників, Українське національне об’єднання й Українська робітнича організація. У 1950-х рр. КУК об’єднав практично всі українські організації в Канаді. Першим керівником організації став о. Василь Кушнір. Основними завданнями створеного у співпраці з канадським урядом КУК були і є взаємодія з вищою владою та лобіювання інтересів української діаспори, об’єдання української
громади в країні, збереження і розвиток української культури в Канаді. Важливим напрямком роботи КУК була і залишається підтримка українського народу: у роки СРСР – допомога українському національно-визвольному руху, його популяризація в Канаді та на міжнародній арені, викриття політики та злочинів СРСР, захист інтересів і прав українських повоєнних біжен-
ців, підтримка правозахисників і дисидентів в УРСР тощо. Так, після Другої світової війни засновані КУК Фонд допомоги українців Канади й Українське центральне допомогове бюро в Лондоні підтримували українських біженців у Європі, добивалися дозволу на імміґрацію українців до Канади. Відіграв КУК і значну роль у згуртуванні зарубіжних україн-
Екзекутива Комітету українців Канади на першому конґресі 1943 року. Сидять: С. Хвалибога, Д. Арсенич, С. Савчук, В. Кушнір, Д. Коссар, А. Малофай, А. Яремович. Стоять у першому ряді: М. Погорецький, М. Стецишин, С. Скобляк, С. Семчук, Т. Ферлі, П. Барицький, А. Захаричук. Стоять у другому ряді: І. Гулай, В. Сарчук, Б. Дима, Е. Василишин, С. Андрусишин, Т. Мельничук.
ців, зокрема, у створенні 1967го Світового конґресу вільних українців, де КУК досі відіграє одну з головних ролей. КУК сприяв організації навчання української мови у канадських школах і закладах вищої освіти, впровадженню політики мультикультуралізму в Канаді, підтримує різноманітні культурно-просвітницькі організації та заходи. Зі здобуттям незалежності України КУК чимало зусиль приділяє підтримці розвитку демократії в Україні, її взаємин із Канадою та представленні інтересів історичної Батьківщини на міжнародній арені. Особливо важливим є внесок КУК у підтримку України в умовах російської аґресії. Тепер КУК має 30 членів-організацій і 35 відділів у шести провінціях Канади. Керівницею КУК торік переобрали Олександру Хичій. В структурі КУК діють комітети з канадсько-українських відносин, освіти, фінансів, імміґрації та права.
7 У Гданську назвали сквер на честь генерала армії УНР
Міська рада міста Гданська (Польща) 26 листопада,ухвалила рішення про присвоєння одному зі скверів міста імені генерала армії Української народної республіки Марка Безручка. На честь Марка Безручка вже названі сквери у Варшаві та Кошаліні, кільцева розв'язка у Вроцлаві. Генерал Марко Безручко розглядається істориками як символ польсько-українського братерства у спільній боротьбі проти комуністичної загрози. Безручко очолював оборону від наступу більшовиків польського міста Замостя в серпні-вересні 1920 року. Згодом він жив і працював у Варшаві, був членом Вищої військової ради УНР в екзилі, міністром екзильного уряду, головою Українського клубу, головою Українського воєнно-історичного товариства у Варшаві, редактором та видавцем військово-історичного мемуарного збірника «За Державність». Безручко похований на Вольському православному кладовищі у Варшаві.
У Польщі перед святами відкрили торговельні центри
Уряд Польщі з 28 листопада відновив роботу торговельних центрів, але вони діятимуть у підвищеному санітарному режимі. Це рішення дозволить врятувати сотні тисяч місць праці. Інші сектори, які не функціонуватимуть, зможуть розраховувати на фінансову підтримку. Уряд вирішив не відкривати у передсвятковий період, до 27 грудня, культурно-розважальні (кінотеатри, театри, музеї) та гастрономічні заклади (ресторани, кафе, паби), а також фітнесцентри та басейни. Навчання у школах до кінця грудня відбуватиметься дистанційно. Утім, зимові канікули, які в Польщі у різних воєводствах упродовж січня-лютого завжди тривали в різний період, вирішено провести одночасно - з 4 по 17 січня. Уряд розпочинає програму «100 днів солідарності», яка допоможе краще витримати період найближчих місяців. Наприкінці цього терміну у Польщі, найімовірніше, вже з’явиться вакцина проти коронавірусу. Уряд закликав поляків у період Різдвяних та Новорічних свят залишатися вдома, святкувати у вузьких сімейних колах, не збиратися великими групами і не подорожувати країною та за кордон як під час свят, так і під час шкільних канікул. У Польщі, населення якої менше, ніж в Україні, високий рівень епідемії. Так, 20 листопада зафіксовано 24 213 випадків інфікування коронавірусом, померли 574 особи. 19 листопада Сейм Польщі ухвалив чергову програму підтримки бізнесу у період пандемії COVID-19. Прогнозується, що завдяки ньому близько 200 тис. фірм отримають допомогу на загальну суму 1,8 млрд злотих (близько 500 млн дол.).
8 Калейдоскоп В Естонії звільнили міністра освіти: возила дітей у школу на службовому авто
Президент Естонії Керсті Кальюлайд звільнила міністра освіти і науки Майліс Репс за використання службової машини в особистих цілях. Вона продовжить роботу як депутат парламенту. Репс подала заяву про відставку у зв'язку з тиском з боку ЗМІ, які з'ясували, що вона возила своїх шістьох неповнолітніх дітей на службовій машині в школу і гуртки. «Я потрапила під шалений тиск у зв'язку з суміщенням ролі міністра і матері. Я визнаю, що зробила помилку, і перепрошую», написала Репс в соціальних мережах. Вона чотири рази займала посаду міністра освіти і науки в Естонії, була неодноразово членом парламенту і членом правління провідної правлячий партії Центру.
Платівку, яку Джон Леннон підписав своєму вбивці, виставили на аукціон
Чепмен отримав у Нью-Йорку від Джона Леннона, співака легендарної англійської групи «Батлз», підпис на платівці «Подвійна фантазія» ( «Double Fantasy») за кілька годин до того, як він його вбив. 8 грудня 1980 року біля житлового будинку «Дакота» в Нью-Йорку Чепмен підійшов до Леннона і попросив його підписати платівку його спільного альбому з дружиною співака Йоко Оно. Вже через 5 годин фанат застрелив співака. Пізніше платівка з автографом фігурувала в якості доказу в розслідуванні нью-йоркської поліції у справі про вбивство Леннона. Поліція знайшла на платівці ті ж сліди, що і на гільзах. На початку цього року Чепмен вибачився перед Йоко Оно «за біль, яку я їй заподіяв». «Я весь час про це думаю», розповів він на слуханнях в Нью-Йорку, де йому вже 11-й раз відмовили в умовно-достроковому звільненні. Він залишиться за гратами ще як мінімум два роки, до тих пір, коли йому призначать наступне слухання про умовно-дострокове звільнення. Початкова ціна за цю платівку на аукціоні – 400 тисяч доларів.
В Узбекистані будуть контролювати ступінь ожиріння чиновників
Міністерство фізичної культури і спорту Узбекистану анонсувало розробку системи по контролю за надмірною вагою чиновників в онлайн-режимі. Система контролю буде запущена в роботу з 1 липня 2021 року. Спочатку будуть розроблені критерії для оцінки «огрядності» чиновників. Також з 2021 року для державних органів і організацій протягом робочого дня будуть встановлені спеціальні перерви для занять виробничою гімнастикою. Нещодавно президент Узбекистану Шавкат Мірзієєв підписав указ «Про заходи щодо широкого впровадження здорового способу життя та подальшого розвитку масового спорту». У документі зазначалося, що вже з 1 січня керівники і співробітники державних органів повинні займатися спортом мінімум раз в тиждень.
Став мільйонером через метеорит, що впав на будинок
В Індонезії трунар Джошуа Хутагалунг став мільйонером після того, як метеорит впав на дах його будинку. Інцидент стався в серпні. Чоловік майстрував труну поруч зі своїм будинком, коли небесне тіло вагою 2,2 кг врізалося в бляшаний дах веранди, залишивши велику діру, а потім пішло в землю на глибину 15 сантиметрів. Джошуа викопав камінь. Породу кваліфікували як надзвичайно рідкісний вуглецевий хондрит. Камінь придбав колекціонер із США за 1,9 мільйона доларів. На виручені гроші Хутагалунг пообіцяв побудувати церкву в своїй громаді. Також вирішив вийти на пенсію і більше часу приділяти трьом дітям.
Cвіт планети Повені, шторми, спека: жертвами стихійних лих за 10 років стали понад 410 тисяч осіб
За десятиліття 83% всіх лих, спровокованих природними причинами, викликані такими екстремальними явищами, як повені, шторми і хвилі тепла, які привели до загибелі людей в переважній більшості в країнах з середніми і низькими доходами. Кількість постраждалих досягла 1,7 млрд. Вплив глобального потепління на людей спустошує життя і засоби для існування. Наслідки будуть тільки посилюватися, якщо не вжити негайних і рішучих дій. Світова спільнота повинна надати додаткові ресурси країнам, що розвиваються, для боротьби з ризиками, пов'язаними зі стихійними лихами. Протягом 10 років необхідно направляти на ці цілі по 50 млрд доларів щорічно. Ці кошти не йдуть ні в яке порівняння з економічними наслідками пандемії COVID-19, які вже перевищили 10 трлн доларів. У 2019 року в світі було 308 природних катастроф, пов'язаних з погодою і кліматом, які привели до загибелі 24396 осіб, а число потерпілих досягло 97,6 млн.
Світ- інфо №188 3 грудня 2020 року Вікова традиція: з Канади відправили різдвяну ялину жителям Бостона
Традиція дарувати різдвяні дерева існує вже більше ста років. Щорічна акція має назву «Дерево для Бостона». Таким чином жителі Галіфакса і провінції Нова Шотландія щорічно віддають данину подяки мешканцям Бостону (США), які надали медичну та гуманітарну допомогу після вибуху в порту Галіфакс в 1917 році. В цьому році це також і подяка американ-
У Казахстані відзначили ювілей філософа аль-Фарабі Нещодавно в стінах національного університету імені аль-Фарабі (Казахстан) ми святкували 1150-річчя Великого вчителя, просвітителя, мислителя Абу Насра аль-Фарабі (870 – 950), в масштабі міжнародного рівня, який зібрав гостей з понад 40 країн світу. В рамках проведення ювілею взяли участь відомі вчені з університетів ближнього і далекого зарубіжжя. В основу даного заходу лягли глибоке вчення і духовна спадщина великого філософа. Абу Наср альФарабі був родом з Отрара. У той час це було одне з великих міст Азії, що з’єднувало Азію і Європу за допомогою Великого Шовкового Шляху і, звичайно ж, було торговим і культурним центром. Основу наукових знань Абу Наср аль-Фарабі отримав в Отрарі, де він мав велику можливість ознайомиться з філософськими та науковими творами багатющої на ті часи бібліотеки. Потім він продовжив своє навчання в Бухарі, Самарканді, Багдаді, на схилі свого життя жив у Дамаску, все більше розвиваючи науку. Видатний мислитель мав можливість познайомитися в оригіналах з творами Аристо-
теля, Платона та інших давньогрецьких філософів. Його праці мали великий вплив на європейську науку, стали з`єднувальним містком для ознайомлення і зближення культур і філософій Азії та Європи. Абу Наср аль-Фарабі вніс величезний внесок в розвиток таких наук, як філософія, логіка, риторика, астрономія і т.д. Найбільш відомі його трактати «Перлини премудрості», «Трактат про погляди мешканців доброчесного міста», «Філософські трактати», «Велика книга про музику», які були високо оцінені мислителями і філософами Середньовічної Європи. Абу Наср аль-Фарабі був дуже відомий серед європейських мислителів, праці його були перекладені на латину та іврит, а в Парижі був опублікований переклад на французьку мову «Великої книги про музику». Трактати його заслужили похвалу і високу оцінку до наших днів. «Перлина премудрості» є оригінальною працею великого філософа, яка стала навчальним посібником для багатьох університетів Сходу. Казахський національний університет імені аль-Фарабі співпрацює з багатьма університетами, з науковцями з Америки, Франції, Німеччини та України. Наш університет пишається ім’ям альФарабі. Г.С. Шаріпова, к.ф.н, в.о. доцента КазНУ А. Алімбаєва, ст.викладач КазНУ і
Найдорожчий тур світу: туристи зможуть відвідати затонулий «Титанік» OceanGate Expeditions – це науководослідницька компанія, що базується у Вашингтоні. З травня по вересень 2021 року фахівці компанії планують влаштовувати експедиції до «Титаніка», щоб визначити, в якому стані зараз знаходиться корабель, вивчити всі уламки навколо нього, скласти його 3D-модель, а також дослідити водний світ поруч і на самому кораблі. Катастрофа велетенського пасажирського лайнера «Титанік» стала одною з найбільших в історії мореплавства. Британський корабель затонув у Північній Атлантиці вже в перший свій рейс з Англії до США, в ніч на 15 квітня 1912 року. Загинули більшість пасажирів і членів екіпажу: 1517 людей. Лише через кілька десятиліть залишки лайнера були знайдені на дні Ат-
лантики на глибині близько 4 кілометрів. Корабель розламався навпіл і зараз дуже ушкоджений. Нині названа компанія займається будівництвом підводного човна з вуглецевого волокна під назвою Titan, який може опускатися на глибину трохи більше 4 кілометрів. Субмарина вміщує 5 осіб: пілот, вчений і три людини, яких компанія називає «фахівцями з місії» – кожен з них заплатить $125 тис. за восьмиденну пригоду. Ця експедиція є найдорожчим туристичним туром в світі. Для порівняння: сходження на Еверест з досвідченим гідом і шерпами обійдеться в суму близько $45 тис. Туристи повинні будуть допомагати вченим під час експедиції.
Залишки легендарного корабля (у фото вмонтоване зображення субмарини) Фото: OceanGate Expeditions
ським медикам, які працюють в Канаді, допомагаючи боротися з епідемією коронавірусу. Вибух у Галіфаксі вважається найпотужнішим вибухом доядерної епохи. Він трапився 6 грудня 1917 року внаслідок зіткнення французького допоміжного транспорту, завантаженого вибухівкою, з норвезьким судном. В результаті вибуху загинуло близько 2 тис. чоловік, ще близько 2 тис. пропало без вісті. Хмара диму піднялася на висоту понад 3,6 км, на площі 160 га все було повністю зруйновано, а ударна хвиля була відзначена в радіусі 180-200 км. Рятувальні потяги прямували в Галіфакс з усього атлантичного узбережжя Канади і з північного сходу США. У місті була створена спеціальна рятувальна комісія, яка діяла аж до 1976 року, беручи участь у відновленні будівель і забезпечення потерпілих пенсіями.
Чехи зібрали рекордну кількість харчів та засобів гігієни для людей у скруті
Чеська федерація харчових банків повідомила результати останнього збору харчових продуктів і засобів гігієни, який у позаминулі вихідні відбувся по всій країні. Загальна кількість зібраних товарів становить 440 тон – найбільше за всю історію проведення цієї добровільної акції. Із зібраних товарів харчові продукти становлять 330 тон, решта – засоби гігєни. Пункти збору були відкриті у понад 600 торгових центрах і менших крамницях, куди чехи могли приносити свої дари для незаможних. Цьогорічний збір продуктів особливо важливий, оскільки пандемія COVID-19 головним чином впливає на соціально слабші групи людей, самотніх осіб старшого віку, а також на тих, хто опинився без роботи. Серед подарованих товарів переважають продукти довготривалого збергіання – крупи, супи, олія, рис, макаронні вироби та харчі для дітей. Чеська федерація харчових банків проводить акцію добровільного збору продуктів харчування і засобів гігієни для малозабезпечених від 2013 року. До співпраці цього року долучились також Союз торгівлі і туристичного руху, Армія Спасіння та Хартія Чеська Республіка.
Утилізація відходів у Вільнюсі дозволяє виробляти тепло та електроенергію У Вільнюсі запрацювала теплоелектростанція, що переробляє побутові відходи в електроенергію і тепло. Незабаром ТЕС зможе забезпечувати 40% потреби міста у теплі. Щорічно станція утилізуватиме 160 тисяч тонн побутових відходів, які раніше опинялися на литовських звалищах. На станції встановлені сучасні фільтри, що вловлюють всі шкідливі частинки, що утворюються в процесі горіння: від сажі до частинок важких металів. ТЕС викидатиме на 20% менше парникових газів, ніж старі станції, що виробляли стільки ж тепла і електрики. За останні 15 років використання вторсировини в ЄС зросло у 1,5 раза.
426 млн дітей живуть в умовах збройних конфліктів
Майже кожна п'ята дитина в світі зростає в умовах збройних конфліктів. Такі дані підготовленого благодійною організацією Save the Children доповіді «Війна проти дітей». У 2019 році в зонах збройних конфліктів проживали 426 млн дітей, за рік цей показник виріс на 11 млн і досяг абсолютного рекорду. У доповіді також зазначено, що з 2010 року в світі було вбито або покалічені більше 93 тисяч дітей. В одному тільки минулому році задокументовано 10300 таких випадків. Серед злочинів проти дітей Організація Об'єднаних Націй також згадує залучення в збройні угруповання і сексуальне насильство, сказано в доповіді. Найбільш небезпечними країнами для дітей в минулому році стали Афганістан, Демократична Республіка Конго, Ірак, Ємен, Малі, Нігерія, Сирія, Сомалі, Судан, Південний Судан і Центрально-Африканська Республіка. Пандемія лише погіршує ситуацію через зростання бідності та перевантаження систем охорони здоров'я.
Cвіт історії
Світ- інфо №188 3 грудня 2020 року
9
Син Франка і жінка-хорунжий: українці Першої світової війни, яких Росія викинула з нашої історії
Зранку 11 листопада 1918 р. пролунали останні залпи Першої світової війни – салют на честь переможців. Найкривавіша на той час в історії війна завершилася. Але чому її називають забутою? І чому нині «не модно» говорити про цей конфлікт? Як Росія доклала руку до того, щоби Перша світова й імена українців-учасників стиралися з нашої пам'яті? Перша світова була глобальним протистоянням військово-політичних блоків Антанти і Троїстого (згодом Четверного) союзу. Українці воювали за чужі інтереси по обидва боки фронту, адже українські землі були розділені між Російською та Австро-Угорською імперіями, які представляли відповідно Антанту і Четверний союз. Цю війну часто називають «забутою», хоча за масштабами вона поступається лише Другій світовій. 4 роки, 3 місяці і 2 тижні невпинного жертвопринесення.
німецьким воякам. Там є меморіал російським воякам, який, уявіть, поставили австро-угорці на честь полеглих ворогів. «Полеглим російським героям від цісарської і королівської 4-ї Армії, 1918 рік» – так на-
їнців може бути менша за 30%, але все ж мовиться про кілька сотень тисяч загиблих, каже історик. Серед 52 млн мешканців Австро-Угорщини українці становили 8%. Можна вирахувати, що з 9 млн мобілізованих українців могло бути 700 тис. людей. Загинули в АвстроУгорщині 1,5 млн людей, тобто українців – близько 120 тис., поранено – 2,5 млн, отже українців – десь 200 тис., каже пан Руссак. Галичина, Буковина були театром воєнних дій. Через голод, бої, перебування в таборах могли загинути 200-300 тисяч. Тобто з боку Австро-Угорщини загинуло до 0,5 млн українців – військових і цивільних. «В цілому, за можливо трохи завищеними оцінками, до 1,5 млн українців втратили своє життя під час Першої світової війни», пояснює дослідник.
осіб. Втрати вбитими, пораненими й полоненими перевищили 3 тисячі. Січові стрільці запекло билися проти російських військ. Відзначилися в обороні гір Маківка (1915) і Лисоня (1916). У складі легіону була й жіноча чота (жінки-стрільці й санітарки – щонайменше 36 осіб). Надалі «усуси» стали активними учасниками Української революції, однією з найкращих формацій українського війська. У російській армії не було жодного українського національного формування. Тобто 4 млн мобілізованих українців були розпорошені по всіх фронтах. У межах території сучасної України ареною бойових дій стали 7 областей. Найбільше постраждали території сучасних Волині й Тернопільщини. Значних збитків зазнали землі сучасних Львівської, ІваноФранківської, Чернівецької і частини Рівненської областей. Війна закінчилася перемогою Антанти – Франції, Великої Британії, США, Італії, Японії та їхніх союзників. А Російська, Австро-Угорська, Німецька та Османська імперії зазнали краху. Вкотре було перерозподілено світ, виникла Ліга Націй (попередниця ООН). На мапі з'явилися Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва, Польща, Чехословаччина, Австрія, Угорщина, Югославія. На переважній частині колишньої Російської імперії запанував комуністичний більшовицький режим. Перша світова дала поштовх до початку Української національної революції 1917-1921 рр. Поста-
жається уродженець Полтавщини Мусій Кричевський, який воював у війську Російської імперії. Він помер у Донецьку 26 грудня 2008 на 112-му році життя.
Яків Гандзюк
Виходець із вінницьких селян Яків Гандзюк (1873–1918) – герой ще японсько-російської війни 1904–1905 рр., де на полі бою вислужив спадкове дворянство – під час Першої світової командував різними піхотними частинами і з'єднаннями царської армії. У боях 9 разів діставав поранення і контузії, зокрема тяжкі: шрапнеллю у праву частину тулуба, кулею в кисть лівої руки навиліт, контузію важким артилерійським снарядом із глибокою втратою свідомості. За бойові заслуги був підвищений до генерал-майора і нагороджений Георгіївською зброєю. Президент Франції Раймон Пуанкаре вшанував його однією з найвищих військових нагород своєї держави – Військовою медаллю (M daille militaire). З початком революції Гандзюк вступив до Армії УНР. У лютому 1918 р. його в Києві розстріляли більшовики. Ще живого генерала по-звірячому добивали багнетами.
Павло Скоропадський В Україні пам'ять про цю війну систематично викорінювали з масової свідомості понад 70 років більшовицької влади. Для влади СРСР Перша світова не була чимось героїчним. Ленін ще на початку обіцяв війну імперіалістичну перетворити на громадянську. Тому героїв Першої світової радянські ідеологи замінили героями війни громадянської, пояснює історик Андрій Руссак. «Шкільна програма була побудована так, що було важко зрозуміти, де і коли Перша світова починається і чим закінчується. Згідно з офіційною радянською доктриною, Перша світова у Росії переросла у громадянську, а в ній перемогла Червона армія, тобто т. зв. «наші», яких, власне, за версією радянської влади, і треба було вшановувати як нових героїв», пояснює історик. Водночас на Заході не було кардинальних соціальних катаклізмів, не переглядалась історія через зміну політичної ситуації. Тому всі війни США і західноєвропейських країн займають належне місце в історії цих держав, а солдати є героями. «У Першій світовій загинуло до 1,5 млн. українців. Але немає жодного меморіалу загиблим на території України. Хоча би чисто з людської точки зору цю тему потрібно вивчати. Адже 1,5 млн. людей – це величезна цифра. І про них не лишилося жодного сліду», каже історик. Є хіба що пам'ятники, встановлені ще під час війни австрійцями, німцями або росіянами на честь полеглих своїх або чужих вояків. Вони збереглись на старих цвинтарях Західної України. «У Ковелі, наприклад, на старому міському цвинтарі збереглось декілька пам'ятників бійцям, які померли у місцевих госпіталях. Збереглися меморіали австрійським і
писано», розповідає Руссак. У Києві, поблизу Ботсаду ім. Гришка, є церква св. Миколи. Її будували у пам'ять про померлих у госпіталях Києва. Навколо церкви відбувалися поховання. 1917 р. вже мало би початися оздоблення церкви всередині, але більшовики перекреслили цю справу – Перша світова була для них чужою. «Цей меморіал так і не був завершений. Цвинтар зруйнували. У 1950-ті рр. на його місці побудували житлові будинки, і коли рили котловани, весь час знаходили людські кістки і черепи. Лишилося тільки незавершена церква, котра тепер використовується як інститутська лабораторія», пояснює історик. За підрахунками істориків, загалом понад 4,5 млн. українців були мобілізовані до російської і австроугорської армій. Але ця війна і досі незнана в українській історії. Точної статистики щодо кількості українців, які воювали в арміях Росії і Австро-Угорщини, скільки загинуло, було поранено, потрапило в полон – немає. «У Російській імперії українці становили 18% населення, в армії їх було 25-30% від загальної численності. Можемо розрахувати: якщо Росія мобілізувала 15 млн людей, українців серед них мало бути до 4 млн. Загинуло 2 млн 250 тис. людей, отже можемо говорити, що близько 600 тис. українців загинули в російській армії. Поранених – 3,8 млн, тоді близько 1 млн українців зазнали поранень у російській армії», пояснює він. Під час Першої світової понад 1 млн цивільних в імперії загинули від хвороб і голоду. Скільки серед них було українців, говорити складно. Перша світова охопила Царство Польське, Білорусь, Західну Волинь, Литву, Курляндію, тому частка укра-
Більшість мобілізованих українців билися на російсько-австрійсько-німецькому фронті, що пролягав через Волинь, Галичину, Закарпаття, Поділля, Буковину і Бессарабію. Українці, піддані Австрії, воювали на Балканах, у північній Італії, на флоті в Середземномор'ї. У лавах російської армії – від Балтійського до Чорного морів, на Закавказзі, в Ірані, у складі експедиційного корпусу в Македонії та в північній Франції. Представники української діаспори билися в арміях Канади, Австралії, США. З 1914 до 1917 р. єдиною національною українською військовою частиною був легіон Українських січових стрільців (УСС) у складі австро-угорської армії. За час війни через його лави пройшли понад 9 тис.
ли УНР, Українська Держава, ЗУНР. Хоча їм не вдалося втриматися надовго, українці здобули безцінний досвід державотворення. Повстанська боротьба тривала в Україні і після революції, представники політичної та військової еліти в еміграції були носіями ідеї української незалежності. На чужині діяв Державний Центр УНР, який у серпні 1992 р. передав свої повноваження урядові незалежної України. Останні ветерани Першої світової відійшли у засвіти геть нещодавно – на початку 2010-х рр. Це були канадець Джон Бебкок (19002010), американець Френк Баклз (1901-2011), австралієць Клод Шулз (1901-2011) і британка Флоренс Грін (1901-2012). Останнім учасником із-поміж українців вва-
Січові стрільці
Нащадок давнього гетьманськостаршинського роду Павло Скоропадський (1873–1945) відзначився вже на початку війни. 19 серпня 1914 р. в бою під Краупішкеном (нині Ульяново Калінінградської області РФ) він на чолі лейб-гвардії Кінного полку, попри жорстокий артилерійський, кулеметний і гвинтівковий вогонь німців, захопив їхні позиції та завдав противникові значних втрат. За це Скоропадського нагородили орденом Святого Георгія IV ст. Під час революції 1918 р. він став Гетьманом Української Держави.
Олександр Козаков
Дворянин, уродженець Херс о н щ и н и Олександр К о з а к о в (1889–1919) став найкращим повітряним асом Російської імперії, особисто збивши 17 німецьких і австрійських літаків. Кавалер російських, британських і французьких орденів. 31 березня 1915 р. в небі над Польщею здійснив другий (після Петра Нестерова) в історії повітряний таран. Козаков не лише знищив німецький аероплан, але й здійснив вдалу посадку – вперше у світовій практиці, адже Нестеров під час тарану загинув.
10
Світ історії
10
Світ- інфо №188 3 грудня 2020 року
Агресії Росії Вся історія Росії, початково – невеликого Московського князівства, частини держави – Київської Русі, потім улусу монголо-татарської Золотої Орди, і аж до найбільшої на планеті спочатку царської, потім комуно-радянської імперії – це історія агресії, завоювань сусідніх і далеко не сусідніх народів, з абсолютно різною віро, культурою. Ці величезні території тільки й мали спільне, що було стягнуті в одну зверх державу московськими князями, царями, російськими імператорами. І це продовжувалося й за радянських часів. Після Жовтневого перевороту частина територій імперії відпали. Натомість СРСР, сповідуючи колишню ідеологію агресії, ідею «всесвітньої революції» постійно влазив зі зброєю в чужі держави. На чорному рахунку СРСР десятки таких воєн на чужих територіях. Ось перелік основних, рік вторгнення.
Україна – 1918 рік. Польща – 1920. Грузія – 1920. Азербайджан – 1921. Китай – 1929. Японія – 1938. Польща – 1939. Фінляндія – 1939. Румунія – 1940. Японія – 1945. Китай – 1946. Північна Корея – 1950. Китай – 1950. Угорщина – 1956. Лаос – 1960. В`єтнам – 1961. Алжир – 1962. Єгипет – 1962. Ємен – 1962. Сирія – 1967. Чехословаччина – 1968. Китай – 1969. Камбоджа – 1970. Бангладеш – 1972. Ангола – 1975. Ефіопія – 1977. Афганістан – 1979. Ліван – 1982. Азербайджан – 1988. Азербайджан – 1990. Грузія – 1991. Молдова (Придністров`я) – 1992. Грузія – 1992. Таджикистан – 1992. Південна Осетія та Інгушетія – 1992. Чечня –1994. Дагестан – 1994. Чечня – 1999. Дагестан – 1999. Грузія – 2008. Україна – 2014.
Син Франка і жінка-хорунжий: українці Першої світової війни, яких Росія викинула з нашої історії 9
Софія Галечко
Уродженка Лемківщини Софія Галечко (1891–1918) з початком війни добровільно вступила до легіону Українських січових стрільців. Служила санітаркою, розвідницею, стрільцем, отримала звання фенріха (хорунжої). Відзначилася у боях проти росіян у Карпатах зимою 1914– 1915 рр. та в бою за гору Маківку, була нагороджена срібною медаллю «За хоробрість». Трагічно загинула, потрапивши у вир під час купання в річці Бистриця Надвірнянська на Івано-Франківщині.
Петро Франко
Молодший син українського письменника Івана Франка, Петро Франко (1890–1941) служив поручником УСС. Відзначився в боях проти росіян під Семиківцями на Теребовлянщині восени 1915 р. Нагороджений офіцерською «Медаллю Воєнних Заслуг». Під час Української революції був організатором авіації Галицької армії. У міжвоєнний час став викладачем, науковцем-хіміком, писав художні твори. За основною версією, розстріляний радянськими спецслужбістами.
Ярослав Окуневський
В и хо дець із родини буковинських священиків Ярослав Окуневський ( 1 8 6 0 – 1929) став а д м і р а лом, очолював медичну службу австро-угорського військово-морського флоту. Розробив медичний статут флоту, який, із невеликими змінами, чинний і досі у багатьох європейських країнах. Кавалер орденів Ав-
стро-Угорщини, Німеччини, Іспанії, Китаю. Був волонтером. Жертвував значні кошти на легіон УСС, керував Українською санітарною місією у Відні. 1919 р. організував поставки життєво необхідних медикаментів для Армії УНР.
Пилип Коновал
Селянин із Поділля Пилип Коновал (1888–1959) перед війною емігрував до Канади. Був добровольцем Канадського експедиційного корпусу. Пр от ягом року брав участь у «траншейній війні» на півночі Франції, отримав звання капрала. Здійснив подвиг у кінці серпня 1917 р. в бою поблизу міста Ланс особисто «зачистив» два кулеметних гнізда, вбив щонайменше 16 німців, захопив один кулемет, а другий знищив гранатами. Цим самим надав можливість своєму батальйону продовжити наступ. Удостоєний Хреста Вікторії – найвищої військової нагороди Великої Британії, яку йому в Лондоні особисто вручив король Георг V (дідусь Єлизавети ІІ). Єдиний в історії кавалер Хреста Вікторії родом зі Східної Європи. Меморіальні дошки на честь українця встановлені в Канаді і Франції. У Лансі 2017 р. відкрили Алею Коновала.
Бонус: два цікаві факти
Німеччина завершила виплату репарацій, передбачених Версальським договором 1919 р. після Першої світової, аж 3 жовтня 2010 р. Тоді Берлін перевів останню велику суму – 70 млн євро. Більшу частину грошей отримали Франція і Бельгія. Версальський договір, складений країнами-переможцями, зокрема США, Францією, Великобританією та Бельгією, німці підписали 28 червня 1919 р. Він офіційно поклав край Першій світовій. Крім повернення низки територій і своїх колоній переможцям, німці зобов'язалися виплатити репарації на суму 226 млрд рейхсмарок. До 1952 р. борг частково погасили. Після розділу території Німеччини ні-
мецькі платежі було припинено до її возз'єднання. Зазначається, що за даними ВВС, величезні репарації, накладені переможцями Першої світової, частково стали причиною розвалу німецької економіки та приходу до влади Адольфа Гітлера, який відмовився їх виплачувати. Британський танкіст малював битви, у яких брав участь, і залишив детальний щоденник. Лейтенант британської королівської армії Кеннет Едвін Вуттон був танкістом Західного фронту. Вуттон брав участь і у Іпрській битві (літо 1917 року), де загинуло пів мільйона солдатів з обох боків. Ось що він писав про це: «Ми їхали крізь розриви, але довкола нас тільки падали шматки землі. Німецькі позиції були розтрощені до невпізнання – ми долали вирву за вирвою, і майже всі вони були заповнені багнюкою і людськими тілами. Доїхавши до вершини пагорба, ми виявили, що німці досі утримують ліс. Я бігав, ховаючись за танком, поки довкола рвалися снаряди. Варто було б залізти всередину, але я ненавидів задушливу тисняву машини, мені здавалося безпечніше назовні.»
Малюнок лейтенанта Вуттона Лейтенант також описав Різдвяне перемир'я 1914 р., коли командування з обох сторін намагалося подолати раптовий вибух людяності в солдатах і погрожувало жорстокими покараннями за будь-яку спробу братання з ворогом. А ось його спогади про Різдво 1916-го. Продуктами вже не ділилися, але й не стріляли один в одного: «У нас був чудовий стіл на Святвечір у бліндажі – індичка, різдвяний пудинг, пиріг, фрукти і шампанське. Обидві сторони не стріляли. Патрулював із півночі до третьої, у святковому настрої.» Останні записи в щоденнику зроблені в госпіталі в Руані, куди важкопоранений Кеннет Вуттон потрапив після вибуху. Потім сліди його загубилися. Аж 2010 року щоденник випадково знайшла правнучка лейтенанта. За інформацією джерел «Історична правда» та «Канал 24» Сайт 5.ua, 19. 11. 2020.
Календар всесвітньої історії 4 грудня 1992 – IV Всеукраїнський з'їзд Народного руху України перетворив НРУ на політичну партію, а її головою обрав В'ячеслава Чорновола. Народилися: 1898 – Степан Кожум'яка, український інженер-мостобудівник, автошляховик, філолог, дисидент; 1963 – Сергій Бубка, український спортсмен, олімпійський чемпіон зі стрибків з жердиною. Помер: 1131 — Омар Хайям, перський поет, математик, філософ. 5 грудня 1879 – у США запатентували першу автоматичну телефонну станцію. 1936 – ухвалена Конституція СРСР. Народилися: 1803 – Федір Тютчев, російський поет; 1867 – Юзеф Пілсудський, польський військовий і державний діяч, перший керівник відродженої Польщі (очільник держави в 1918 – 1922 рр., прем’єр-міністр у 1926 – 1928 рр. і 1930 р.). Помер: 1791 – Вольфганг Амадей Моцарт, видатний австрійський композитор. 6 грудня 1917 – парламент Фінляндії ухвалив рішення про відокремлення зі складу Росії та проголошення незалежної держави 1991 – Верховна Рада ухвалила Закони «Про оборону України», «Про Збройнi сили України». День Збройних сил України. Народилися: 1871 – Микола Вороний, український поет доби Розстріляного Відродження; 1903 – Микола Колесса, український композитор, диригент, педагог; 1913 – Микола Амосов, визначний медик, учений у галузі кардіохірургії й біокібернетики. 7 грудня Народилася: 1900 – Катерина Білокур, майстриня народного декоративного живопису. Помер: 1870 – Михайло Вербицький, український композитор, хоровий диригент, священик, автор музики українського гімну «Ще не вмерла Україна». 8 грудня Народився: 1878 – Михайло Омелянович-Павленко, український військовий діяч, генерал-полковник Армії УНР, головнокомандувач УГА, командував операціями І Зимового походу. Помер у Парижі. 1991 – у Віскулях (Біловезька пуща, Білорусь) президенти України Леонід Кравчук, РРФСР – Борис Єльцин і голова Верховної Ради Республіки Білорусь Станіслав Шушкевич підписали документи про ліквідацію СРСР і створення СНД. 9 грудня 1990 – лідер «Солідарності» Лех Валенса всенародним голосуванням обраний першим президентом оновленої Польщі. Народилися: 1861 – Євген Чикаленко, український меценат, агроном, землевласник, видавець, публіцист, один із засновників українських щоденних газет на Наддніпрянщині – «Громадська думка» (1906) і «Рада» (1906 – 1914); 1863 – Борис Грінченко, український письменник, учений-мовознавець, один з організаторів товариства «Просвіта»; 1925 – Патріарх Володимир (Василь Романюк), український релігійній діяч, богослов, дисидент, багаторічний в’язень радянських таборів, член Української Гельсінської групи, Патріарх Київський і всієї Руси-України в 1993 – 1995 рр. 10 грудня 1948 – Генеральна Асамблея ООН ухвалила Загальну декларацію прав людини. Відтоді 10 грудня відзначається як День прав людини. 11 грудня Народилися: 1909 – Микола Лебідь, від 1941 р. – заступник Степана Бандери в ОУН (б), один із засновників Української Головної Визвольної Ради, генеральний секретар закордонних справ УГВР; 1918 – Олександр Солженіцин, російський письменник, політв’язень, лауреат Нобелівської премії з літератури 1970 р. 12 грудня Народився: 1890 – Андрій Мельник, військовий і політичний діяч, полковник армії УНР. Організатор формації Січових стрільців у Києві, Української військової організації.
Від 1938 р. – голова Проводу ОУН (м), «мельниківської». У 1957 р. висунув ідею створення світового об’єднання українців на еміграції, реалізовану 1967 р. зі створенням Світового конгресу вільних українців. 1955 – британський інженер Крістофер Кокерел запатентував судно на повітряній подушці. 1979 – Політбюро ЦК КПРС ухвалило рішення про введення радянських військ до Афганістану. 13 грудня Народилися: 1877 – Микола Леонтович, композитор; 1893 – Микола Хвильовий (Фітільов), письменник, громадський діяч. 1928 – Євген Сверстюк, громадський діяч, доктор філософії, дисидент. Помер: 1963 – Василь Симоненко, український поет-«шістдесятник», діяч руху дисидентів. 14 грудня 1911 – експедиція норвежця Руаля Амундсена у складі шести осіб уперше в історії людства досягла Південного полюса. Народилися: 1654 – Данило Апостол, гетьман Лівобережної України у 1727 – 1734 рр. (останній загальнообраний); 1840 – Михайло Старицький, український письменник, театральний і культурний діяч. Померли: 1583 – Іван Федорович (Федоров), перший відомий український друкар, гравер. Заснував друкарні в Москві й Острозі, працював також у Львові й Литві; 1799 – Джордж Вашингтон, один із батьків-засновників США, перший президент Сполучених Штатів у 1789 – 1797 рр; 1989 – Андрій Сахаров, радянський фізик і громадський діяч, лауреат Нобелівської премії миру 1975 р., академік, дисидент; 2000 – Мирослав-Іван Любачівський, кардинал, предстоятель Української греко-католицької церкви в 1984 – 2000 рр. 15 грудня 1791 – у США після ратифікації Конгресом набув чинності Білль про права – перші десять поправок і доповнень до Конституції 1787 р., які законодавчо закріпили основні цивільні права (свобода совісті, слова і друку, зборів, носіння зброї). 1934 – розстріляні Григорій Косинка та Кость Буревій, українські письменники, обвинувачені радянською владою в причетності до націоналістичної терористичної організації. 16 грудня 1773 – «Бостонське чаювання»: мешканці Бостона (США) захопили та викинули у море велику кількість чаю, на знак протесту проти митної політики Великої Британії у її колоніях. Дії, що Велика Британія вжила була у відповідь, стали одним із чинників американської війни за незалежність 1976 – стала до ладу друга лінія київського метрополітену. 1989 – у Соціалістичній Республіці Румунії розпочались антикомуністичні протести, які призвели до повалення диктатури Ніколае Чаушеску. Народилися: 1770 – Людвіг ван Бетховен, видатний німецький композитор; 1775 – Джейн Остін, англійська письменниця; 1883 – Макс Ліндер (Габріель-Максимільєн Льовілль), французький кіноактор-комік і режисер, зірка німого кіно. Померли: 1897 – Альфонс Доде, французький письменник; 1965 –Вільям Сомерсет Моем, англійський прозаїк і драматург. 17 грудня 1897 – на Харківському паровозобудівному заводі збудували перший український паровоз. 1903 – початок авіаційної ери: американець Орвілл Райт у Кітті Хок (штат Північна Кароліна, США) здійснив перший у світі політ на літаку, важчому за повітря, сконструйованому ним разом із братом Уїлбером. Політ тривав 12 секунд, «Флаєр-1» подолав відстань 260 м. Народився: 1908 – Юрій Шевельов, український науковець, славіст-мовознавець, історик літератури, письменник, критик, професор Гарвардського і Колумбійського університетів, президентом Української вільної академії наук у США.
Cвіт історії
Світ- інфо №188 3 грудня 2020 року
Як нацисти та комуністи у Європі книжки крали Об одинадцятій ночі 10 травня 1933 року на площі Опенплац у Берліні та ще в 90 різних містах Німеччини палали книжкові багаття, організовані студентськими спілками за підтримки НСДАП. Книжкові вогнища сформували нацистам репутацію «культурних варварів» та стали могутньою метафорою культурного знищення, що затьмарила інший, більш неприємний факт – нацисти робили набагато більше, ніж просто знищували книжки – ними також керувала фанатична одержимість колекціонувати та володіти знаннями. Що читаємо? Андерс Ріделл «Книжкові злодії», Харків, «Фабула», 2020 р. У полум'ї багать знищили лише кілька тисяч книжок — набагато більше їх переміщали до контрольованих партією складів та підвалів. Історичні дослідження на базі вкрадених книжок мали сприяти війні — «розробити зброю для завоювання умів» та виправдати бажання Німеччини претендувати на володіння світом. Тисячолітній райх потрібно було будувати не лише кров'ю та камінням, а й словами. У цій війні книжки були не стільки жертвою, скільки зброєю. Нацисти жадали перемогти ворога не лише силою на полі бою, а й розумом у думках. Головними конкурентами в боротьбі за книжки були творець СС Генріх Гіммлер та філософ нацизму Альфред Розенберґ, чиї погляди та інтереси істотно відрізнялася. Якщо Гіммлера тягнуло до окультизму та мітології, то Розенберґ був одержимий «глобальною єврейською змовою». Розенберґ спробував надати філософії націонал-соціалізму філософічного каркасу, який міг би забезпечити руху певне визнання як у Німеччині, так і в інших країнах. Альфред Розенберґ народився за годину їзди від Москви, виріс тут та вільно розмовляв російською мовою. Саме Росія прищепила головному філософу нацизму бацилу антисемітизму, коли влітку 1917 року його познайомили тут з одіозною книгою «Протоколи сіонських мудреців». «Протоколи» сфабрикувала царська таємна поліція задля поширення антисемітизму, який розпалював погроми проти євреїв, що об'єднувало населення імперії та відволікало від насущних проблем. Історики припускають, що Розенберґ грав вирішальну роль у поширенні антисемітської пропаганди, у перетворенні теорій змови на «правду» та створенні ідей про єврейсько-більшовицьку змову в Німеччині. Ймовірно, саме Розенберґ познайомив Гітлера з «Протоколами сіонських мудреців», після чого майбутній фюрер вже виступав в шинках зі своєю першою промовою про змову євреїв з більшовиками. Книга являє собою серію репортажів: Андерс Ріделл мандрує від Берліна до Амстердама, а звідти – до Парижу, де нацисти провели найоб'ємнішу грабіжницьку операцію в Західній Європі. Однією з головних цілей був архів банку Ротшильдів, який вмістився в майже 760 контейнерах – нацисти воліли розкрити «мережу світового капіталізму євреїв». Загалом у Франції було пограбовано 723 великі бібліотеки та вичищено 29 000 квартир, загальна здобич склала понад 1.7 мільйона книжок. Нацисти грабували також і емігрантські бібліотеки, тож згадується тут і Україна: у Парижі
розміщувалася бібліотека Симона Петлюри, яка нараховувала близько 15 000 томів. Її пограбували у січні 1941 року — Розенберг долучив її до «Східної» колекції свого інституту.
1943 року забороняла розграбування культурних об'єктів. Совєцькі підрозділи називалися трофейними бригадами і за суттю нічим не відрізнялися від своїх німецьких двійників. Лише
Париж, Бібліотека Симона Петлюри (1937). На фото – перша в історії виставка, присвячена гетьману Івану Мазепі. Польщу грабували інакше – мета полягала в інтелектуальному підкоренні, тому в Польщі знищили більше книжок, ніж вкрали. Кількість награбованих книжок оцінюють в 2-3 мільйони, натомість знищили майже 15 мільйонів книжок. Фонди 350 бібліотек відправили до паперових комбінатів для переробки на паперову масу – знищували навіть дитячі книжки, підручники та літературні твори. Польща втратила 70% усіх книжок. Після грабунку Польщі Гітлер призначив Альфреда Розенберґа райхсміністром у справах окупованих східних територій, проте його владу обмежили через розбіжність у поглядах з фюрером. Розенберґ вважав, що потрібно утворити альянс з поневоленими слов'янськими народами проти більшовизму, позаяк німцям ніколи не вдасться утримувати неосяжну територію РосійськоСовєцької імперії. Гітлер наполягав, що слов’яни «народжені для рабства», тож про союз не може бути й мови. Фюрер призначив керувати райхскомісаріатом України несамовито жорстокого Еріха Коха, який заявляв, що «якщо мені зустрінеться українець, вартий того, щоб сидіти зі мною за столом, мені доведеться пристрелити його». Грабувати в Совєцькому Союзі було в певному сенсі простіше, адже комуністи зробили частину справи за нацистів: більшість зібрань вже була націоналізована та конфіскована, а масонські та подібні організації заборонені. Більшу частину награбованого комуністи продали на Захід за омріяну валюту, решту зосередили в державних закладах, які й почали грабувати нацисти. Операція була широкомасштабною та честолюбною: загалом обшукали 2265 установ. Грабунок України здійснювала окрема гауптарбайтгрупе Україна з офісом у Києві – лише тут працювало 150 експертів, які організовували розкрадання сотень бібліотек, університетів, палаців і синагог. Акцент на Україні не випадковий: Ріделл підсумовує, що жоден інший регіон не був настільки спустошений руйнуванням та грабежами, як Україна. За однією з оцінок, під час війни було знищено близько 50 мільйонів книжок. Німеччину почали грабувати ще до закінчення війни: вже у лютому 1945 року Сталін підписав наказ про створення Особливого комітету з військових репарацій, хоча домовленість з союзниками
1945 року до Совєцького Союзу вивезли 400 000 вагонів із награбованими речами. Грабежі також були поширені – і певною мірою офіційно дозволені – серед солдатів, офіцерів та генералів Червоної Армії.
хімічного заводу отримала книжки з давньогрецької літератури, а до іншої надійшли конфісковані журнали французької моди. Найцінніше відправляли у «Центральный государственный Особый архив СССР» – особливий архів Сталіна для награбованих трофеїв. Сюди потрапили архіви родини Ротшильдів та Міжнародного інституту соціальної історії в Амстердамі, а також частина бібліотеки Симона Петлюри, матеріали з якої опинилися у секції «Українські націоналісти». Альфреда Розенберґа засудили на Нюрнберзькому трибуналі до смертної кари. Його страта була найшвидшою з усіх десяти. Реституція більше не викликає політичного інтересу – Німеччина вважає, що вона вже сплатила за рахунками, хоча німецькі історики кажуть, що в країні й досі зберігається щонайменше мільйон силоміць вилучених книжок. Але якщо в Німеччині реституція таки проводилася, то Совєцький Союз та його правонаступниця Росія повертали награбоване лише в одиничних випадках. У 1996 році Ґасударствєнная Дума прийняла закон, яким усі трофейні надбання «націоналізували», що робило неможливим їх
Радянські вояки оглядають експонати будинку-музею Гете в звільненому Веймарі, Німеччина Яскравий доказ цьому можна побачити на знаменитому фото «Знамя Пабєди над Рєйхстаґом», де один із сержантів має на руках два годинники. Генерали не відставали – сталінський головнокомандувач Георгій Жуков намародерив кілька потягів військової здобичі, що зробило його надзвичайно багатим. Найцінніші книжки, конфісковані в Німеччини, – середньовічні рукописи та Біблію Ґутенберґа – відправили до Москви повітрям, кількома особливими поставками. Книжкові підрозділи трофейних бригад відправили назад 1011 мільйонів книжок. Ці книжки стикнулися з типово совєцькими проблемами – совки хоч і були братами-близнюками нацистів, проте не мали ні їхньої ідеологічної одержимості, ні бюрократичного фанатизму, ні відповідних інтелектуальних здібностей, щоб використати награбоване за призначенням. Багато фабрик, механізмів, інструментів та наукових апаратів, які намародерили совки, більше ніколи не були використані. Книжки спалювали, вони гнили на складах та підвалах: у жовтні 1990 року російський культурний журнал «Літєратурная ґазєта заявив, що два з половиною мільйони німецьких трофейних книжок були вивантажені й забуті у церкві Узького неподалік Москви. Десятки років вологи перетворили книги на гнійне місиво. Колекції роздроблювали та безсистемно розсилали по всій імперії: одна бібліотека для працівників
повернення. Тобі не потрібно повертати награбоване, якщо ти оголосиш його своїм. Це вже друга книга Андреса Ріделла про реституцію пограбованого – перша книга присвячена поверненню художніх цінностей. Картини та скульптури набагато цікавіші для повернення – вони мають історію володіння, відомих власників та значну грошову вартість. Преса обожнює історії повернення «втрачених шедеврів-. Інтерес до викрадених творів мистецтва набагато більший, ніж до книжок. Книжки важко ідентифікувати, вони рідко є унікальними чи справді вартісними. Зазвичай головною їх цінністю є емоційна складова – часто це єдине, що залишилося від людини нащадкам. Повернення книжок рухається крихітними, якщо не мікроскопічними кроками – за період між 2009 і 2014 роками повернули лише 500 книжок. Книга подекуди відверто сухувата, часто сповіщає вже відомі факти та історії про нацистський режим. Репортажна форма розріджує книгу, робить її не надто насиченою та концентрованою на інформацію. «Книжкові злодії» не є серйозним історичним дослідженням, але окреслюють непопулярну і майже забуту тему реституцію. Однозначно цікаво, тож рекомендую. Олег КАРПЮК «Українська правда – Історична правда», 06. 11. 2020. Pravla. com. ua
11 Сторінки історії України в особах
Андрій Мельник: «Український нарід буде свобідним господарем на своїй землі і по своїй волі»
Андрій Мельник приходить у цей світ 12 грудня 1890 р. в с. Якубова Воля (тепер у складі Дрогобицького р-ну Львівської обл.). У шестирічному віці хлопець втрачає маму: батько, Атанас Мельник приводить у дім другу дружину – Павлину Матчак. У 1904 р. помирає й батько, але мачуха не кидає пасинка, а пізніше здійснює щось неймовірне: продає частку своєї землі й надає кошти на операцію Андрію. У 1910 р. хлопець закінчує Стрийську гімназію, упродовж двох років лікується від туберкульозу, у 1912 р. стає студентом Віденської Лісової академії (спеціальність «інженер-лісівник»). Проте у 1914 р., з початком Першої світової війни, Андрій вступає до лав Українських Січових Стрільців (УСС). Чотовий, згодом сотник… 3 вересня 1916 р. під час бою з російськими військами на горі Лисоня (за Бережани, територія сучасної Тернопільської обл.) Андрій Мельник опиняється у полоні. Утримують сотника УСС у концтаборі під Царицином (тепер м. Волгоград РФ), де відбувається його знайомство з Євгеном Коновальцем. Друзям (а згодом побратимам і майбутнім родичам) вдається втекти з полону. На початку 1917 р. Мельник і Коновалець прибувають до Києва та поринають у вир Української революції. У добу Визвольних змагань Андрій Мельник робить стрімку військову кар’єру: заст. командира Осадного Корпусу УСС; в.о. командира корпусу УСС; начальник штабу Окремого Загону УСС; начальник штабу Дієвої Армії Української Народної Республіки (УНР); помічник коменданта групи УСС; отаман Армії УНР. В еміграції Мельник з Коновальцем створює Українську Військову Організацію (УВО). У квітні 1924 р. його заарештовано: упродовж 4-х років Мельник відбуває покарання в польській в’язниці. Михайло Бажанський, який «сидить» разом з ним, згадує у своїх споминах, що справжніми українськими героями Мельник вважав гетьмана Павла Полуботка та полковника Івана Богуна. Несподівано після звільнення він працює управителем маєтностей Андрея Шептицького, митрополита Української ГрекоКатолицької Церкви (УГКЦ). 28 лютого 1929 р. зареєстровано шлюб Андрія Мельника із Софією Федак (це сестра дружини його побратима – Євгена Коновальця). У 1933–1938 рр. Мельник входить до Товариства українських бойовиків «Молода Громада» та очолює Головну раду Католицької асоціації української молоді «Орли». У 1938 р., після вбивства Євгена Коновальця Павлом Судоплатовим, офіцером НКВС, Мельник стає керівником ОУН згідно з усним заповітом свого побратима. У 1940 р. коли Степан Бандера очолює Революційний Провід ОУН, в лавах організації стається розкол на мельниківців (М) і бандерівців (Б). У лютому 1944 р. Андрія Мельника кинуто нацистами до концтабору Заксенхаузен. Після війни живе у Німеччині та Люксембурзі: намагається об’єднати розпорошені українські сили. У 1957 р. пропонує створити всесвітню організацію українців, що здійснилося у 1967 р., вже після смерті Мельника (01. 11. 1964) , коли постав Світовий Конгрес Вільних Українців. Ось ці слова Андрія Мельника можна вважати заповітом для нащадків: «Будіть віру в прийдешнє, в Українську Самостійну Державу, в якій не буде місця ні для визиску людини людиною, ні для національного гноблення, ні для затиску вільної думки, в якій український нарід буде свобідним господарем на своїй землі і по своїй волі». Валерій ПОМАЗ, бібліограф Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва
12
Світ історії Чернігівщини
Сергій ПАВЛЕНКО: «Матеріали до історії, етнографії Чернігово-Сіверщини»
Чотири кулі
Сергій Олегович Павленко – відомий чернігівський, журналіст, історик, редактор історико-краєзнавчого журналу «Сіверянський літопис». Він готує до видання свою нову книгу «Матеріали до історії, етнографії Чернігово-Сіверщини». Статті з неї він люб'язно надав для публікації нашій газеті. Вказуються дати, коли написано ці тексти.
21 серпня 1968 року радянські танки увійшли в Чехословаччину для «захисту соціалізму від контрреволюції» А 20-річний німець з ФРН Хуберт Швайцер призначив на вечір 20 серпня у Празі побачення своїй коханій – ровесниці з України Любові Багреєвій... Хуберт закохався у Чернігові. Він приїхав у місто на Десні в складі молодіжної делегації. Був вечір дружби у Чернігівському педінституті. На нього прийшла зі своїми подругами й Любов Багреєва, яка навчалася у торговельному технікумі. Хуберт був зачарований. Запросив на танець. Щось говорив. Але дівчина вивчала англійську і нічого не розуміла німецькою. У травні 1966 року Хуберт Швайцер залишав Україну і на Київському вокзалі очікував поїзда «Москва – Чоп». Раптом на пероні промайнуло знайоме обличчя. Чарівна білявка з Чернігова сідала у сусідній вагон! Люба їхала на першу свою практику до Мукачевого. Несподівана зустріч її знітила. Високий красень-юнак закляк біля купе дівчини. Любі було незручно: поряд у купе їхали пасажири, які ще не знати що могли подумати про неї. Він був для дівчини представником «того», чужого світу, де панує гніт та експлуатація. А тому трималася так, аби показати залицяльнику, що радянські дівчата не бігають за одним порухом пальця навіть і красеня. Та все ж пасажири умовили Любу дати настирливому кавалерові домашню адресу. У 1967 році Любу направили працювати у місто Рудки Симбірського району Львівської області завідувачкою виробництва підприємств кооперації. Хуберт, побачивши на карті це містечко, зраділо написав: «Давай зустрінемося у Празі». Вона вирішила зустрітися з Хубертом... Лише у Празі дала йому телеграму. Хуберт відразу призначив побачення на 20 серпня. О четвертій годині прокинулися від гулу вертольотів, танків, стрілянини. Якісь маневри? Ввімкнули радіо, диктор казав: «Це останні наші слова. До Будинку радіо і телебачення наближаються російські окупанти». Любу пересмикнуло: окупанти? Вона не могла повірити, що таке могло трапитися, що Радянська Армія здійснила окупацію Чехословаччини. Закохані наблизилися до центру, де стояло багато людей, очікуючи новин, розвитку подій. Поблизу Будинку радіо та телебачення палахкотів радянський танк. Якийсь підліток забрався на нього і прикріпив на башті національний прапор. Враз пролунала черга. Люди завмерли від жаху: дитину було вбито! З вікон будинків вдарили кулемети, автомати. У відповідь радянські солдати почали стріляти по натовпу беззбройних людей. Підлітки, юнаки і дівчата, літні, старі кинулися в паніці на одну з вільних від військ вулиць, що вела вгору. Хуберт тягнув Любу за руку, і вони швидко тікали від небезпеки. Солдати поливали втікачів свинцем. Люба на мить зупинилася: перед нею впав хлопчик. На її очах кулі пробили йому обидві ніжки. Хотіла допомогти, але натовп збив її з ніг, і дівчина розпласталася на бруківці. Раптом відчула, як хтось підбіг. То був
Хуберт, котрий, добігши до рятівної арки, збагнув, що кохана залишилася позаду. Піднявши Любу, він відніс її з середини вулиці до стіни будинку, затулив власним тілом. Нараз дівчина відчула, як руки його втратили силу, увесь він обм’якнув, зблід, з рота пішла піна. Чотири кулі автоматної черги пройшли крізь спину в живіт. Щосили Люба тягнула свого рятівника до захисної арки. Якийсь молодий чех допоміг перенести Хуберта на іншу вулицю, де чергували «швидкі допомоги». До лікарні ще треба було доїхати. За кілька хвилин швидкісної їзди містом на Хуберта й Любу чекало нове випробування: радянський танк, що з’явився зненацька, розчавив половину «швидкої» разом з одним пораненим та санітаром. Їх витягли з понівеченої машини і невдовзі пересадили в іншу. Лише о дев’ятій ранку Хуберт потрапив на операційний стіл. Ще кілька хвилин затримки – і організм не витримав би значної втрати крові. 25 серпня приїхала викликана з ФРН мама Хуберта. Жінка дякувала Любі, що винесла її пораненого сина у безпечне місце, що доглядає за ним, подарувала їй обручку. І все ж настав час розлуки. Хуберт пообіцяв написати відразу після повернення додому. Він дивився-милувався своєю Любою і не хотів відпускати її поглядом, ніби відчував, що бачить дівчину востаннє. У Рудках уже знали, чого насправді їздила до Праги Любов Багреєва. Секретар парторганізації вичитала комсомолку за обман, легковажність: – Тут така міжнародна обстановка, а ти поїхала гуляти... «Скомпрометована» через зв’язок з іноземцем Люба швиденько подала заяву на розрахунок, і вже за місяць була у Ніжині. Жила, мов у сні. Не могла кілька місяців від пережитого, побаченого прийти до тями. Чекала листів. Вони не приходили. Хуберт тим часом писав у Ніжин, у посольство до Москви. Та багато хто турбувався, аби Люба про це нічого не знала і швидше «ставала на правильний шлях», була ідейно загартованою та принциповою. Лише через 17 років їй, уже Любові Дмитрівні Лященко, надійшла від нього з Тіролю (Австрія) листівка, в якій він сповіщає, що викладає у художній школі. Хуберт не написав своєї адреси, мабуть, не сподіваючись отримати відповідь. ...Ми зустрілися з Любов’ю Дмитрівною напередодні 15 серпня, дня її п’ятдесятиріччя, у неї вдома. Переглядаючи сімейні фото, я з подивом відзначив, що вона мало змінилася з 1968 року. Лише біле волосся стало геть сивим. Доля чомусь до неї немилосердна: втратила роботу, рік тому поховала сина. Аби розрахуватися з боргами, мати гроші на ліки, продали з чоловіком трикімнатну квартиру і тепер мешкають «без зручностей» на околиці Ніжина. Можливо, це не випадково: обставини виявилися сильнішими за поклик серця, трагічні дні 1968 року порушили рівновагу буття. Як склалося б життя цієї жінки, якби, наперекір усьому, любов перемогла обставини? Важко сказати. Хоча читач може це домислити. Та сталося так, як сталося. Вона тримається мужньо: є дочка, онук. Є для кого жити. Та інколи сниться Злата Прага. Сонячна. Без танків. І чується голос... 21.08.1998 р.
Світ- інфо №188 3 грудня 2020 року
Почесне звання чернігівському історику Сергію Шумилу Президент України Володимир Зеленський своїм Указом від 9 листопада 2020 року присвоїв почесне звання «Заслужений працівник культури України» директорові науково-громадської організації «Міжнародний інститут афонської спадщини» Сергію Вікторовичу Шумилу. Сергій Шумило – історик, журналіст, дослідник. Народився 8 червня 1976 року у м. Чернігів. Обирався депутатом міської ради (2002-2006 роки). З 2014 по 2015 роки – представник Гуверівського інституту Стенфордського університету (США) в Україні. З 2013 року – засновник і генеральний директор Міжнародного інституту афонської спадщини. Багато років Сергій Шумило популяризує духовно-культурну спадину України на Афоні та загалом у Греції, впливів афонської спадщини на українську духовну культуру і традиції. Тривалий час здійснював науково-дослідну діяльність у Греції та Італії, організовував виставки та презентації про українську спадщину Афона у понад десяти країнах Європи. Ним було віднайдено на Афоні документи та матеріальні рештки загубленого старовинного українського «козацького» скиту «Чорний Вир», заснованого козаками на Афоні в 1747 році. Сергій Шумило також виявив в ар-
хівах Афону і вперше видав документи щодо доброчинної діяльності для афонських монастирів відомих українських козацько-шляхетських родів XVII-XVIIІ століть – Івана Самойловича, Івана Мазепи, Данила Апостола, Івана Скоропадського та багатьох інших. Він уклав життєпис українського письменникаполеміста, афонського старця Івана Вишенського. Шумило нагороджений почесними грамотами та церковними відзнаками й орденами, є лауреатом міжнародних літературно-мистецьких премій імені Володимира Винниченка, Григорія Сковороди, Івана НечуяЛевицького.
Видання про Борисоглібський собор
Вийшло друком нове науково-популярне видання «Борисоглібський собор ХІІ ст.». Воно підготовлене науковцями Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» українською та англійською мовами.
Автор – Андрій Глухенький, молодший науковий співробітник відділу музейної та науково-фондової діяльності. Переклад тексту англійською мовою виконала Інна Непотенко, кандидат історичних наук, молод-
ший науковий співробітник відділу музейної та науково-фондової діяльності. Технічний редактор – Алла Доценко, заступник генерального директора з наукової та культурно-просвітницької роботи. Науково-популярний нарис присвячений всесвітньо відомій пам’ятці культурної спадщини України, унікальному храму періоду розквіту давньоруського будівництва, яскравій пам’ятці чернігівської архітектурної школи ХІІ ст. і одній з небагатьох цього періоду, що збереглися в Україні – Борисоглібському собору Чернігова. Видання розраховане на всіх, хто цікавиться архітектурою стародавнього міста та його історією. Заповідник «Чернігів стародавній» продовжує видання науково-популярних нарисів про пам’ятки архітектури Чернігова та свої фондові колекції.
Календар грудня Чернігівська обласна універсальна наукова бібліотека ім. В. Короленка видала щорічний календар «Знаменні і пам’ятні дати Чернігівської області» – на 2020 рік. Друкуємо грудневу частину календаря. 5 – у с. Підлипне поблизу Конотопа (нині Сумської області) народився Анатолій Михайлович Лисий(1925–2013) – український лікар та громадський діяч української діаспори у США. Співзасновник та голова Фундації ім. І. Багряного. Деякий час проживав у Ніжині. 12 – 1860 р. указом св. Синоду дозволено Чернігівському єпархіальному начальству видання свого друкованого органу за назвою «Черниговские Епархиальные Известия». 13 – у Сосниці народився Опанас Филимонович Шафонський (1740–1811) – український лікар, історик, громадський діяч, один з засновників епідеміології у Російській імперії, автор книги «Чернігівського намісництва топографічний опис». Жив і помер у Чернігові. 19 – народився Данило Лукич Мордовець (1830–1905) – письменник, історик, етнограф, публіцист. Відвідував Прилуки, Черні-
гів і с. Дідівці на Прилуччині, де жив історик М. І. Костомаров. Про свої враження від перебування на Чернігівщині написав нарис «Під небом України». 24 – народився Ростислав Андрійович Мусієнко (1955) – письменник-фантаст. Народився у м. Макіївка Донецької області. Живе у Чернігові. 25 – у смт Березна Менського р-ну народився Григорій Гурійович Верьовка (1895– 1964) – український композитор і хоровий диригент, педагог, творець Українського державного народного хору, що носить його ім’я, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка.
Світ історії Чернігівщини
Світ- інфо №188 3 грудня 2020 року
Батурин — гетьманська столиця
Проєкт Батуринського університету
У XVIII ст. на території України існувало два вищих навчальних заклади – у Львові та Києві. До 1773 р. Львівський університет повністю перебував під контролем ордену єзуїтів, а навчалися в ньому в основному поляки. Київська ж академія підпорядковувалася духовній владі. Важливою державницькою ініціативою гетьмана Кирила Розумовського була ідея відкриття університету в Батурині. Першим кроком її реалізації стала підготовка проєкту Батуринського університету. Цей «Проєкт» на замовлення гетьмана у 1760 році розробив почесний член Імператорської академії наук Григорій Теплов. У ХVIII ст. це була перша спроба втілення ідеї започаткування вищого світського закладу освіти на території України! Зміна влади в Російській імперії, прихід на царювання Катерини II та скасування у 1764 р. гетьманства поклали край цим задумам. Забігаючи наперед, підкреслимо, що не реалізованими залишилися й наступні спроби. У 1765 р. тодішній управитель України Петро Румянцев подавав проєкт заснування університету у Чернігові або Києві, у 1780-х Григорій Потьомкін мав намір відкрити університет у Катеринославі. Але Батуринський проєкт був першим. Він був створений за зразком кращих німецьких університетів. У «Вступі» до цього документа подається критичний аналіз стану освіти в Україні, зокрема, наголошується, що низький рівень знань випускників навчальних закладів зумовлений недостатньою кількістю «знатних достойних професорів». Водночас підкреслювалося бажання українців вчитися та схильність молоді до наук. У І розділі «Проєкту» йшлося про прибутки (джерела фінансування) та головні статті витрат. Другий розділ «Проєкту» «Про університетські закони» присвячений розпорядку внутрішнього життя університету та його порядкам. Наголошено, що фундатором університету і його протектором повинен був бути граф Кирило Розумовський. Ректор мав бути з числа професорів і переобиратися щорічно. Його обов’язки визначалися за європейськими зразками. Ректор мав визначати розпорядок навчання, і всі викладачі та студен-
ти мали виконувати його вказівки. Батуринський університет урівнювався в правах із Московським університетом. Університетськими справами мав керувати Директоріум у складі ректора і кращих професорів. На Директоріум покладалися також функції суду та розробка нових положень, що регулювали б університетське життя. Згідно «Проєкту», поведінка студентів мала регулюватися спеціальним Положенням, ніхто зі студентів не мав підлягати будь-якому суду, окрім університетського Директоріуму (за винятком випадків, що передбачали б кримінальну відповідальність). Директоріум мав бути досить мобільним органом управління і мав засідати двічі на тиждень. Прийом до університету, за текстом статуту, повинен був здійснюватися безпосередньо ректором. Всі бажаючі навчатися в університеті, зі шкіл малоросійських (і польських), мали попередньо подати посвідчення школи «о честном состоянии и поступках». Лише потім вони могли скласти іспит, присягу. Обов’язковою умовою до вступу було знання латинської мови, щоб розуміти лекції професорів із зарубіжних країн. У проєкті Батуринського університету простежуються вельми демократичні позиції. Наприклад, згідно умов «Проєкту» університету до нього могли вступати і кріпаки, за умови їхнього попереднього звільнення з кріпацтва. У таких випадках «відпускна» поміщика мала зберігатися в архіві університету й повертатися випускникові тільки після завершення навчання. Якщо молода людина не виправдала б довіри, тоді, як зазначалося у «Проєкті», «відпускна» поверталася б поміщикові. Студентам (у тому числі й вихідцям із соціальних низів) дозволялося носити шпагу або шаблю. За пропущені навчальні години на студента накладався штраф. Професор читав лекції чотири дні на тиждень, по дві години щодня, а педагогічне навантаження магістра визначав ректор. Навчання в університеті мало тривати не менше трьох років. Після завершення кожен студент мусив звітувати про досягнуті ним успіхи на публіч-
них диспутах, надрукувавши заздалегідь відповідний текст. Ті випускники, які успішно пройшли всі випробування, мали отримати атестат за підписом ректора. Передбачалося у такий же спосіб присвоювати звання магістра, доктора, професора. У ІІІ розділі «Проєкту» («Про Семінарію Університетську») йшлося про відкриття при університеті семінарії, в якій мало навчатися 40 учнів. У навчальній програмі семінарії особлива увага приділялася вивченню латинської мови. Передбачалося також вивчення таких предметів, як історія, географія, арифметика, геометрія, французька та грецька мови, музика й навіть фехтування. В ІV розділі «Проєкту» («Про університет та його професії») розвивалася ідея поєднання класичної та реальної освіти, закладена його авторами в розділі, присвяченому семінарії. Визначаючи професії на рівні університету, автори «Проєкту» підкреслюють, що студенти, які прагнуть опанувати високі науки, повинні досконало володіти латинською мовою, вивчати риторику, зокрема латинське красномовство, логіку, метафізику, геральдику, генеалогію, тощо. Загалом у «Проєкті» зазначалося, що студенти університету мали вивчати історію, географію, філософію (зокрема і нову), «нрави природні», юриспруденцію, древності. Передбачалося також вивчення природничих наук: фізики (теоретичної, прикладної й експериментальної), математики (всіх її частин), анатомії, хімії, ботаніки, історії природи, геодезії та астрономії. Отримавши проєкт Батуринського університету, Кирило Розумовський листувався з професором Московського університету Міллером у справі заснування вищого навчального закладу у Батурині, а у 1761 р. відвідав і оглянув університет у Москві. Відкриття Батуринського університету, безперечно, мало б безцінне значення для культурноосвітнього розвитку України. На жаль, цей «Проєкт» так і не вдалося втілити в життя, оскільки царат ні в якому разі не бажав піднесення української національної культури та національної свідомості. Наталія СУШКО
Співпраця Кочубеїв та архітектора Олександра Ягна Представники роду Кочубеїв докладали всіх зусиль, щоб їхні маєтки не мали собі рівних. Вони запрошували до співпраці кращих майстрів та зодчих, які не лише створювали красу, але й навчали цій справі селян. Одним із них свого часу став відомий архітектор, скульптор та художник Олександр-Едуард Юлійович Ягн (1848–1922). Він народився 1848 р. в місті Пензі в родині лікаря. Освіту здобував в Московському училищі живопису, скульптури і зодчества, а потім – в Академії мистецтв в Римі. З 1876 р. мешкав і творив в Україні. Олександр Ягн став одним з перших, хто намагався відродити пластичні форми української національної архітектури та виробництво художньої майоліки і теракоти за мотивами українського народного орнаменту. Започаткувала співпрацю з талановитим зодчим Олена Сергіївна Волконська (1835 – 1916 рр.) – дружина Миколи Аркадійовича Кочубея (1827–1865 рр.). На її запрошення протягом 70 – 80-х років ХІХ ст. Ягн створив архітектурний ансамбль з палацу, готелю, флігеля, пекарні, церкви та парку у с. Вейсбахівці Прилуцького повіту (нині с. Білорічиця Прилуцького р-ну Чернігівської обл.). До нашого часу від цього комплексу зберігся лише флігель. Архітектурно він нагадує українську хату на дві половини. Його дах, фриз та віконні наличники виготовлено з майоліки і теракоти, ними обкладено також колони й печі. Продовжив співпрацю з О. Яг-
ном син Олени Сергіївни – Михайло Миколайович Кочубей (1863– 1935 рр.). В 90-х р. ХІХ ст. вони спільно організували в с. Вороньках, що в Бобровицькому районі на Чернігівщині, художньо-виробничі майстерні, де відновили виготовлення художньої майоліки і теракоти з мотивами народної орнаментації. Функціонував навчальний заклад лише на ентузіазмі його засновників. Заняття проводилися в одному з приміщень маєтку Кочубеїв, яке Михайло Миколайович надавав безкоштовно. Протягом всіх трьох років навчання учні перебували на повному утриманні. Враховуючи закупівлю одягу, продуктів харчування та сировини для навчання, витрати на кожного учня в рік становили близько 3–4 тис. руб, а оскільки навчалося там від 35 до 40 осіб, то сума виходила досить солідною. Майстерні утримувались на власні кошти О. Ягна та кошти, виручені за товари, які виготовляли учні на
Олександр-Едуард Юлійович Ягн (1848-1922 рр.). Фото кінця ХІХ ст.
замовлення місцевого населення. Чистого прибутку така навчальна діяльність не приносила. Для освоєння ремесл у Воронь-
ківські художньо-виробничі майстерні набиралися місцеві хлопці, які досягли 12-річного віку та мали базову шкільну освіту. Переважно це були вихідці з найбідніших сімей. Випускники закладу могли працювати в різних майстернях, на залізничних шляхах, або ж і далі розвивати майстерність в підпорядкуванні Олександра Юлійовича Ягна, отримуючи за свою роботу заробітну плату. Михайло Миколайович Кочубей дуже цінував архітектурні смаки і здібності Ягна, тому не дивно, що будівництво родинної церквиусипальниці Святого Миколая у Вороньках він довірив саме йому. Олександр Юлійович створив проєкт споруди і безпосередньо керував зведенням цього величного п’ятибанного храму протягом 1898 – 1904 рр. Він був побудований з білої цегли та оздоблений майолікою, чим привертав увагу кожного, хто його бачив. Співпраця Кочубеїв з Олександром Ягном дала неабиякі результати. Плодами тандему стали неперевершені зразки української архітектури. Флігель маєтку Олени Сергіївни в Білорічиці і досі викликає вибух емоцій своєю оригінальністю та схожістю на казковий будиночок. Створення ж Вороньківських художньо-виробничих майстерень стало для тамтешніх юнаків чи не єдиним шансом отримати професійну освіту та заробляти на життя. Алла БАТЮК
Палац О.С. Волконської, с. Вейсбахівка Полтавської губернії. Фото 1925 р.
Автори публікацій – наукові співробітники Національного історикокультурного заповідника «Гетьманська столиця»
13 Сивки: загублений спадок
У Чернігівському районі діє громадське об’єднання колишніх мешканців відселеного села Сивки. Протягом останніх п’яти років активісти із села Сивки доклали чимало зусиль для вшанування пам’яті своєї малої Батьківщини – впорядкована свята криниця, облаштоване місце щорічних зустрічей мешканців села, друкуються статті про село в історикокраєзнавчих виданнях тощо. Два роки тому почалось створення документального фільму «Сивки. Загублений спадок». Голова творчої спілки кінематографістів «Чернігівська Творча Майстерня» Вадим Антошин (на фото) провів копітку роботу щодо запису спогадів, пошуку архівних документів, кіно та фотоматеріалів. Цей двогодинний фільм розповідає про життя в селі напередодні його примусового відселення. Якщо в районі краєзнавці створюють Літописи сіл у вигляді друкованих видань, то цей фільм є першою відеоісторією про село та може стати для багатьох, хто вивчає історію нашого краю, корисним у пізнанні долі поліського села. У трьох сільських громадах району – Михайло-Коцюбинське, Халявин та Мохнатин – нещадавно пройшла презентація цього фільму. Більшість глядачів у залах були колишні мешканці села Сивки. Були слова вдячності, сльози радості за можливість, хоч і віртуальну, перегорнути роки свого життя у рідному краї. Нам дано жити та працювати кожен у своєму часі та на своєму місці, але треба знаходити час зробити для оточуючих щось таке, що залишиться і після нас на довгі роки. Гадаю, Вадиму Антошину це вдалося зробити. Андрій КУРДАНОВ, голова Чернігівського районног осередку Національної спілки краєзнавців Довідково. Село Сивки Чернігівського району було дуже древнім, відомим ще з часів Китївської Русі. У 1967 –1970 роках мешканців села було виселено, через те, що територія мала бути затопленою при створенні Київського водосховища. Однак територія села залишилася не затопленою, Але люди в село вже не повернулися, оскільки були примусово розселені по найближчих населених пунктах. У Сивках до виселення були колгосп, школа, будинок культури, бібліотека, два магазини, церква. Найближча лікарня зі стаціонаром та пологовим будинком знаходилася в селі Навози (зараз Дніпровське). Сивки до самого виселення так і залишалося не електрифікованим селом.
14
Світ історії Чернігівщини
Володимир САПОН
«Меди і полини історії»
Продовжуємо публікацію краєзнавчої книжки «Меди і полини історії» – відомого чернігівського письменника, журналіста, краєзнавця Володимира Миколайовича Сапона (20. 07. 1951 – 02. 10. 2017). Поч. в №№ 175,177–183, 185, 186, 187.
«Вилайся мед»
Перші автомобілі, велосипеди... Письменник Василь Чапленко, якому в 1908 році було лише вісім років, згадував: «Стає на пам’яті, як одного дня, приїхавши з батьком на базар, сидів на возі, глядів, шоб хто чого не вкрав, а батька близько не було, – коли це раптом як не шугне з бічної вулиці якась чортопхайка, збиваючи хмару куряви. А коні, проприв’язувані до возів, у гущі тих возів як не рвонуться переполохані, іржуть тривожно, стають цапа. Один, недалеко від нашого воза,
звівся на задні ноги, немовби його щось за повід підтягло, а потім став передніми ногами у ящик іншого воза. Я також злетів, переляканий до нестями, з воза і дременув шукати батькарятівника...» Цю подію майбутній письменник пережив у містечку Новомосковську на Катеринославщині (нині Дніпропетровська область). Але нам цікаво знати, що водієм того першого «ахтомобіля» у тому краї був наш земляк Андрій Миклашевський — представник давнього чернігівського роду, що веде свій початок від полковника Стародубського Михайла Миклашевського. І подив, і острах довелося пережити мешканцям Чернігівщини, як і загалом їхнім сучасникам, і від... велосипеда. За повідомленням «Черниговских губернских ведомостей», уперше в Чернігові вони з’явилися у 1893 році. А вже у квітні наступного року щойно призначений губернатор Євген Андрієвський видав розпорядження, згідно з яким заборонявся рух велосипедистів по центральних вулицях міста, де пролягли маршрути кінних екіпажів, оскільки коні лякалися двоколісного транспорту, що могло спричинити нещасні випадки. Дозволялося їздити тільки по околичних вулицях. Тоді ж газета «Черниговские губернские ведомости» опублікувала і коротке повідомлення з міста Вільно (тепер Вільнюс) під назвою «Велосипедофобія», де йшлося про ненависть тамтешнього поміщика Яго до велосипедистів. Одного дня, констатує газета, він вдягнувся в селянський одяг і, взявши замашного дрючка, пішов у Побернандирський парк, де вчинив напад на студента, який катався на велосипеді. Втім, заборона велосипедного руху в центрі Чернігова не стала перепоною до урочистої зустрічі в місті киянина Еміля Фалера, який здійснював велопробіг по маршруту Київ – Москва – Київ і подолав відстань від білокам’яної столиці до Чернігова за п’ять неповних днів. А 12 травня того ж 1894 року він о шостій ранку вирушив до Києва і прибув туди о пів на шосту вечора. Далі помандрував до Варшави, Берліна і Парижа... Уже у 1899 році у Чернігові виник гурток
велосипедистів, ініціатором створення якого став Петро Петраков. Міська дума виділила для гуртківців місце в міському саду, де кожен бажаючий міг навчитися їздити на двох колесах, заплативши за курс навчання 5 рублів. Отож місто швидко звикло до велосипедистів. А в селі ще довго боялися їх. Серед фольклорних записів Бориса Грінченка, опублікованих у 1910 році, були оповідання про нечисту силу, між яких можна було знайти і таку небилицю, записану на Чернігівщині: «Приїхали ми пізно на ночліг, посідали у круга і сидимо, коли звенить. Дивимося, аж їдуть на тих машинах, що на двох колесах. Держаться руками за правила, коло рук теліпаються білі широкі рукави, а десь звоночки бряжчать. Не знаю, і що воно таке було, видно, манея яка, або нечиста сила, та їде так скоро, тільки з морд у їх іскри сиплються. Проїхали вони крізь нас по траві, а тоді прямо з круч у Десну – і пішли по воді. Се я своїми очима бачив і так налякався, що Господи! Хоча се мені і не вперше приходиться бачить». І вже просто гумором сповнені оповідання Петра Раєвського із книги «Сцены и рассказы из малороссийского народного быта», що побачила світ в Одесі 1906 року (оповідання Б. Грінченка і П. Раєвського – із колекції києвознавця Анатолія Макарова): «– Що ж ти бачив путнього у тому Києві? – Що я бачив, бачив багацько дечого. – Таки, значиться, гав наловив чимало. – Ні, брате, бачив я там таке, що трохи не луснув зо сміху. – Що ж воно там було таке? Певне, москаль якунебудь штуку одрізав? – Коли б то москаль, тоб воно нічого, а то пан! – Та кажи ж бо мерщій, що там таке. – Іду я ото тим Хрещатиком, коли дивлюсь, аж проти мене не то їде, не то пішки йде якийсь молоденький пан. Сидить на якійсь чортопхайці, та такі штуки виробляє тобі і руками, і ногами, що я не витримав... так і зареготавсь! А він, бач, їде та ще погляда: чи, бач, дивляться на його скуство люди. «Дивлюсь, дивлюсь, добродію, – думаю собі, – а як би ви полетіли з цієї чортопхайки, то ще більше дивилися б!» Тільки, значиться, я це подумав, коли він – брик... Та і розпластавсь сердега. «Доїздивсь чортового батька», – думаю тоді я. Підійшов до нього та так, за ласки, значиться, і кажу йому: «Овва! Кріпко забилися ви, паничу!» А він як на мене накинувся: «Подлый хахол, прочь поди, чтоб ты не был!» Перехрестився я, та від нього... Ти об нім жалкуй, а воно тебе ще й вилає за те! – А таки добре тріснувсь, до нових віників пам’ятать буде! – Нехай здоров вичухає! Штанинята, бач, розлізлись на колінах, бо, бач, узенькі такі, що ногине ноги, а наче ті оглоблі. – На чому ж він їхав, на машині, якій чи що? – Та там така химерія, що годі! Двоє коліс: одне ззаду, — друге спереду, і од колеса до колеса ідуть підтоки і на тих, бач підтоках вінто і сідає, бідолаха. – Було хоч спитать кого, як воно буде на прозваніє? – Еге пак, я питав. Стояв на пору якийсь купець біля мене. «Позвольте, – кажу, – спитаться, що воно на прозваніє буде, машина ця?» – «Вилайся мед», – каже. – Вилайся мед? – Еге ж, – вилайся мед. – І на що б отаке прозвище давать – вилайся мед? – На що? Звісно на що: як полетить з нього, та тріснеться так, що каганці тобі з очей посипються, то з тебе і виллється мед, і тоді тобі гірко так зробиться, що, як тому пану, що я пожалкував за ним, а він мене вилаяв за це добре?» Звісно, велосипеди тепер не вдивовижу давно, та і більше століття вже пройшло. А от собаки ще й досі гавкають, як побачать десь велосипедиста...
Світ- інфо №188 3 грудня 2020 року
Сторінками старих газет
Цікаво почитати старі газети, у тому числі місцеві. Якими б вони зараз нам не здавалися, але це наша історія, ми жили у тому часі, були такими. Ось «Деснянська правда», орган Чернігівського обласного комітету Компартії України і обласної ради народних депутатів. За тодішньою ієрархією – головна газета області. Номер за неділю, 3 червня 1984 року. Уже теж історія, минуло 36 з лишком років. Для загальної панорами варто згадати таке. Це були останні роки СРСР, періоду, який влучно назвали «розквіт застою». В листопаді 1982 року помер Леонід Брежнєв, протягом 18-ти років лідер КПРС, Компартії Радянського Союзу, заодно і голова Президії Верховної Ради СРСР. В ці ж роки йшли з життя і ще чимало комуністичних вождів країни. Після Брежнєва СРСР, тобто Компартію, очолив Юрій Андропов, до цього – глава КДБ, Комітету держбезпеки. Керував трохи більше року. Його зміним Костянтин Черненко, котрий і був на цей момент, влітку 1984-го, главою компартії і СРСР. Залишалося менше року до його смерті і до величезних перемін в СРСР, відтак і у Європі і світі. В березні 1985 року лідером партії і країни буде обраний Михайло Горбачов, починається ініційована ним і новим керівництвом країни Перебудова, грандіозні зміни, які, незалежно від задуму, призвели у 1991 році до краху СРСР, постання на його руїнах 15-ти незалежних держав, колишніх республік Союзу, у тому числі України. Але зараз – ще тиша, застій, здавалося б, на довгі роки продовження комуно-радянського режиму. Отже, листаймо «Деснянську правду». Для початку самі заголовки з рубриками чи підзаголовками, вони доволі промовисті. «Державну премію у Фонд миру». «Зміцнювати дисципліну, приводити в дію резерви». «…І відроджується земля». «Почесна відзнака». «Урочисті збори». «Пудові надої». «Успіх землячки». «Понад план». «Головні напрямки». «І вихователем будь! Ідеологічній роботі – виску ефективність». «Уроки на завтра. Партійне життя». «Живе у селі подружжя». «Попереду – велика робота». Ось добірка на міжнародні теми. «У країнах соціалізму. З випередженням графіка. Охороні природи – пильну увагу. Багатий весняний урожай. Високорентабельна галузь». Натомість коментар про світ «загниваючого капіталізму» і його цитаделі – США: «Політика Рейгана веде нас до війни…» Тепер деякі публікації цитуймо. «З святом, товариші меліоратори! Сьогодні День мелі-
оратора. Ударною працею на осушенні земель, на каналах і насосних станціях зустрічає його великий загін оновлювачів поліських грунтів. Відповідальні завдання стоять і перед меліораторами Чернігівщини. Осушувальні роботи належить провести на 6544 тисячах гектарів, в тому числі на орних землях більш як на 300 тисячах.» «Успіх землячки. У Єревані відбувся всесоюзний конкурс робітничої майстерності ткаль. Призером його стала робітниця чернігівського камвольно-суконного комбінату, депутат Верховної Ради СРСР Ольга Олександрівна Кутішенко.» «Понад план. Впевнено виконує соціалістичні зобов`язання колектив Семенівської взуттєвої фабрики. На підприємстві вдосконалюють обладнання, запроваджують нове, суміщають операції…З початку року фабрика реалізувала понад план 3 тисячі пар взуття.» «Головні напрямки. Пленум Ріпкинського райкому Компартії України обговорив підсумки квітневого (1984 р.) Пленуму ЦК КПРС та завдання районної партійної організації, що випливають з його рішень, промови на Пленумі Генерального секретаря ЦК КПРС товариша К. У. Черненка.» «Почесне звання. Колективу Бахмацької автомобільної школи ДТСААФ за успіхи в підготовці гарного поповнення для народного господарства і Збройних Сил СРСР ЦК ДТСААФ СРСР присвоїв «Зразкової навчальної організації», Дещо раніше його удостоїлись Ніжинська та Чернігівська автошколи і Чернігівська радіотехнічна. …За час існування з 1967 року школа випустила понад 10 тисяч висококваліфікованих спеціалістів, які трудяться на автопідприємствах області.» Довідково, якщо хто забув: ДТСААФ – Добровільне товариство сприяння армії, авіації і флоту, одна з численних «добровільно-примусових» громадських організацій, для підготовки до військової служби, після армійської підготовки, навчання на шоферів, трактористів, радистів і т.д. «Співає Віктор Субачев. Шанувальники таланту соліста обласної філармонії заслуженого артиста УРСР, лауреата республіканського конкурсу вокалістів імені М. В. Лисенка Віктора Михайловича Субачева зустрілися зі співаком на концерті, що відбувся в залі філармонії в рамках обласного фестивалю «Мелодії дружби». «Цирк, цирк, цирк. Ось і цього року біля ринку «Нива» розкинув кольорове шатро, привітно засвітив вогнями болгарський цирк «Софія». Цікаву програму «Мир і щас-
Це фото з демонстрації зроблено в Чернігові дещо пізніше, але в той же період.
тя тобі, людино!» привезли до нас друзі. Присвячується вона 40-річчю соціалістичної революції в Болгарії, вічній і непорушній дружбі болгарського та радянського народів.» «Хліб-сіль митцям. У Чернігові розпочав гастролі Ворошиловградський обласний російський драматичний театр...У центрі вистави «Це я – ваш секретар», яку показали ворошиловградські митці на відкритті гастролей, образ секретаря міськкому партії Осокіна, якому властиві кращі риси героя нашого часу: висока свідомість, безмежна відданість комуністичним ідеалам, чесність. людяність, принциповість…На виставі були присутні члени та кандидати в члени бюро обкому Компартії України.» «У неділю в Чернігові. Палац культури виробничого об`єднання «Хімволокно». Звітний концерт самодіяльного народного ансамблю танцю «Дружба». Будинок культури будівельників. Звітний концерт дитячої музичної студії. Вечір відпочинку молоді. Будинок культури текстильників. Музичний лекторій «Творчість Хачатуряна». Клуб комбінату «Чернігівпромбуд». Демонстрація авіамоделей та ракет (на майданчику). Клуб камвольно-суконного комбінату. Вечір відпочинку молоді. Парк культури і відпочинку ім. Коцюбинського. День книголюба. Звітний концерт учасників художньої самодіяльності тролейбусного управління. Стадіон «Юність». Перші обласні юнацькі легкоатлетичні ігри. Першість Деснянського району серед колективів фізкультури.» І, звичайно, спортивні новини. «Чемпіонат області» – публікація про чемпіонат області з футболу, одразу у двох дивізіонах. Це щотижневий огляд, підсумки чергового туру. Тут важливі не так результати, як перелік команд чемпіонату. Цьому нині можна лише позаздрити, настільки звузилася географія футболу Чернігівщини: зникло багато колись відомих команд Отже, в першій групі тоді виступали: команди з Чернігова – «Хімік» (Хімволокно), «Текстильник» (камвольний комбінат), «Промінь» (радіозавод), а також «Металіст» і «Торпедо» (Ніжин), «Зірка» (Корюківка) «Кристал» (Носівка). «Колос» (Линовиця) і «Авангард» (Ладан) – обидві Прилуцького району, «Маяк» (Холми Корюківського району), «Хіммаш» (Бахмач). В другій групі чемпіонат проходив у двох зонах. У південній грали: «Автомобіліст» і «Зірка» (Ніжин), «Харчовик» (Бахмач), «Торпедо» (Чернігів), «Темп»(Борзна), «Колос» (Лосинівка» і «Старт» (Талалаївка) – обидві Ніжинського району), «Факел»(Варва). Північна зона: «Сокіл» (Щорс), «Темп» (Сосниця), «Колос» (Тараса Шевченка) і «Схід» ( Розсудів) – обидві з Ріпкинського району, «Нива» (Новгород-Сіверський), «Колос» (Мена), «Нива» (Корюківка), «Агат»( Городня). Огляд підготував Петро Антоненко.
Світ літератури Микола Адаменко навчав не лише свого предмета – він учив бути людьми
Світ- інфо №188 3 грудня 2020 року
«На холоднім Уралі Туга давить на груди. Рідні маряться далі, Рідні маряться люди. Відшукав горобину, Задивився на неї, Заспівав про калину З України моєї…» Микола Адаменко Микола Адаменко народився 20 грудня 1931 р. у с. Загребеллі Сосницького району Чернігівщини в селянській родині. Під час ІІ світової війни нацисти вивезли його батька до Чернігова, де розстріляли: «Мій батько не бачив, як я підростав Під стомлений шерхіт пожовклих отав. Не бачив ось цих сумовитих садів, Бо я їх опісля, без нього садив. Миколі разом з матір’ю і сестричкою вдалося врятуватися, але спогади про трагедію дитинства залишилися в його серці на все життя… 18 січня 1953 р., у день арешту, Микола вже здолав 2.5 роки університетського навчання. Попереду залишилося стільки ж студентського шляху. А потім? Можливо, вчителювання. Або й щось інше. Все ж таки мріяв про літературну діяльність, варився в соку університетської літстудії… «Доля, певно, добряче поміркувавши, якось натякнула емдебістам, що, мовляв, отой селюк репаний починає ставити під сумнів несхитні соціалістичні істини, підки-
нула їм (руками університетських стукачів) кілька десятків моїх, м’яко кажучи, не дуже лояльних віршів, шепнула (теж вустами тих же стукачів), що я вишукую щось там то у Винниченка, то у Грушевського – цього було досить служивим дядькам із Міністерства Державної Безпеки», згадував письменник у передмові до роману «Закон – тайга». Коли в країні змінився соціальний клімат, Микола Адаменко, відбувши в неволі 4 роки з 10-ти, був нарешті звільнений. Уже в добу горбачовського потепління Сергій Павленко (редактор «Гарту») запропонував йому написати про тюремнотабірні пригоди. З’явилась автобіографічна книга «За законами тайги» (зі справжніми прізвищами працівників МДБ), яку цензор (головліт) передав «органам» Чернігова, а ті – до Києва. І вже хтось над повістю ретельно попрацював… Вилетіло ряд найгостріших місць… Після того й виникла ідея: на біографічній основі створити художній твір. «Отож і з’явився образ Дмитра Четвертака, який став дивитися на світ моїми очима і ступати моїми життєвими стежками», продовжує автор у передмові до 1-ї частини. Так було написано роман «Закон – тайга»…
Добрий учитель «Потяглись до сонця віти, Сіє музику дзвінок. Починаймо, любі діти, Мови рідної урок.» Микола Адаменко. Рідна мова Вчительська дорога Миколи Петровича Адаменка була нетиповою. Розпочав вчителювати у 34 роки. Передували цьому 2.5-річні курси філфаку Київського університету, статус політв’язня (1953-1965 рр.), потім звільненого політв’язня без реабілітації, реабілітація (1964 р.), поновлення навчання в університеті. «Запорукою мого успішного ста-
новлення як учителя було те, що люди сприйняли мене як свого, і те, що я готовий був віддати всього себе тим милим для мене людям і передати їхнім дітям усе, що в мене було за душею», згадує педагог. Ставився він до своєї роботи дуже серйозно, і не лише до викладання української мови та літератури (ті уроки учням російської школи стали раптом цікаві й бажані), а й до викладання музики та співів, які до того проходили абияк. Усе це сприяло тому, що учні Адаменка, навіть на уроках співів, були сумлінними і дисциплінованими. Він прагнув уникати штампів, багато уваги надавав розвитку зв’язного мовлення, особливо колективному складанню казок, оповідань на різні теми, часто організовував екскурсії до лісу, після того, звичайно, проводилися письмові роботи, розповідав вихованцям багато різних цікавинок. Робив усе, щоб уроки не були нудними. Водночас продовжував шліфувати власну методику викладання української мови та літератури. Розробив методику проведення уроків у музеї (на прикладі кімнати-музею Олександра Довженка), удосконалив методику написання колективних творів і мініатюр на граматичні теми у 4-6-х класах, використання елементів лялькової гри у 4-5-х класах. Для уроків і позаурочних заходів поет написав чимало віршів на граматичні теми: «Перед а, але, гляди, кома ставиться завжди. Ось або, слівце мале, дуже схоже на але. Тут не квапся, почекай, коми згарячу не пхай. Ось, наприклад, скажем так: «Льон посієм або мак». Льон – не мак, а мак – не льон. Кому геть – такий закон.» Щоб донести до учнів ідейний зміст поетичного твору, обов’язково читав його напам’ять. Навіть поза-
програмні твори вчив напам’ять, не шкодував на це часу… Рядки Миколи Адаменка Мабуть, у рідну мову, діти, Якоїсь музики налито – Весняної, бродильної, Живої, молодильної. Колись її, шовковую, Калічили підковами, Вожді та генерали Із неї лика драли. Гули вітри зловіснії – Вона ж врунилась піснею, І думою крилатою Ширяла понад хатою, Над ворогом сміялася, Нікому не скорялася. У світі цім ніщо не вічне (Щось початкове, щось останнє), Голубим щастя синтетичне, Вважаючи його за справжнє. На струнах космічних граємо, Предковічні розвіюєм чари ми, І чим більше розуму здобуваємо, Тим більше його втрачаємо. Життя – це споконвічне Поле бою, То з ворогом воюєм, То з собою. Є серед нас крутом’язі каліки, Закохані в сльози без міри. Від усіх хвороб найсильніші ліки – Цілюща віра. Бувають замисли у Бога Нам незбагненні, мов дива: Часом святкують перемогу Ті, хто її не здобував. На старість мудрість нам дарує Кожна мить. Чим більш мудрішаєш, Тим менш душа болить. Валерій ПОМАЗ, бібліограф Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва
Інститут чужої книги: кілька думок щодо поповнення бібліотек
Український інститут книги нарешті опублікував перелік видань для поповнення бібліотечних фондів. Як оголосила на брифінгу заступник міністра Міністерства культури та спорту Ірина Подоляк, на закупівлю книг буде виділено 29 млн гривень. Що це значить в маштабах держави, багато це чи мало? Для початку довідка. За даними UNESCO Institute for statistics, до країн з найбільшою кількістю книг на душу населення відноситься Грузія (16335 книг на 1 тис. жителів країни), а також Литва, Естонія, Македонія та інші. Україна по цьому показнику на 55 місці – 88 книг на 1 тисячу. Добре, що хоч не на останньому. То чому ж тоді ми ще дивуємося, що українці погано знають і власну історію, й літературу, і врешті, чого в нас така притлумлена національна свідомість? І ось тепер бібліотеки отримають нові книжки. Ну, й то слава Богу. Але чи змінить це щось в духовному розвитку українського читача, чи це матиме якесь посутнє значення у формуванні свідомих, гордих за свою країну і свою мову громадян незалежної України? Читаю список книг, які закуповує Український інститут книги, і все дужче сумніваюся. Однак, перш ніж перейти до самого списку, скажу, що за цією програмою книжки отримають 606 бібліотек. Всього то. І це при тому, що в Україні бібліотек біля 15 тисяч. Далі. Гранична кількість книжкової продукції, яку планується придбати в автора у 2020 році, складає 436 примірників. Я не обмовився – 436. Цього накладу (язик не повертається, щоб це назвати «накладом») не вистачить, щоб спрямувати бодай по одному примірнику навіть у ці начето ощасливлені бібліотеки. Але ж які книжки відібрав для закупівлі інститут? Емоційно вразливих читачів попрошу випити щось заспокійливе, бо втриматися від відповідних епітетів важко.
Візьмемо для прикладу дитячу літературу. З усього переліку книг для дітей та юнацтва близько 80% – це перекладні. З тих 20%, що залишилися, на художні твори українських авторів припадає лише 8%. От що з цього приводу говорить Лідія Вакуленко, координатор творчих проектів видавництва «Дніпро»: «У Василя Сухомлинського є фундаментальна праця «Народження громадянина», в якій всесітньо відомий педагог пише, що громадянин своєї країни народжується за партою, за книгою. Чи народжуватимуть громадянина книги, які закуповує інститут? Навряд, бо при всій повазі до іноземних авторів українська дитина повинна виховуватися передусім на творах українських авторів, як польська дитина – на польських, чеська – на чеських і так далі. Здається, що про цю фундаментальну істину просто забули». Справді, в переліку книг достатньо авторів англійських, німецьких, французьких, різних. Деякі з них повторюються. Наприклад: Михайло Афонін (книжка «Світ навколо нас. Змії», переклад з російської), знову Михайло Афонін («Мікросвіт» і знову переклад з російської), Наталія Щерба («Королева часу», з російської), ще раз Наталія Щерба («Часодійна книга», з російської). Андрій Курков («Казка про пилесосика Гошу», з російської), згодом його ж таки «Школа котоповітроплавння», з російської. Ну, й так далі. Зате серед відібраних книг для дітей та юнацтва ви і з свічкою не знайдете творів такого рівня, як наприклад «Кінь на вечірній зорі» Миколи Вінграновського або «Гуси-лебеді летять» Михайла Стельмаха. А може, таких книжок просто немає? «Ми пропонували для закупівлі дуже гарні книжки, – говорить Михайло Слабошпицький, директор видавництва «Ярославів вал», лауреат національної літературної премії імені Тараса Шевченка. – Наприклад, пропонували 2-х томник Леоніда
Кисельова, чотири збірки поезій та спогадів Дмитра Павличка, історичну прозу Івана Корсака, дуже цікаву, історично саркастичну книгу Петра Кралюка «Каган і Хохлята», збірку поезій Світлани Короненко «Замовляння на білоруську мову», яка зараз номінується на шевченківську премію – відфутболили все. Перекос у сторону розважальної, інтелектуально безпорадної та національно вихолощеної писанини видно неозброєним оком. Для тих, хто формує списки на закупівлю, не існує ні ієрархії літературних імен, ні оцінок критики, все це для них немає ніякого значення. Колосальна упередженість, генераційний егоїзм і тотальна профанація». Не погодитися зі Слабошпицьким важко. Попри всі труднощі, пов’язані з виданням книжок, інститут отримав 3201 заявку від 127 видавництв, серед яких було достатньо книг дуже пристойного художнього рівня. Однак критерії відбору були інші. Авторів поділили на дуже бажані, бажані і небажані. В переліку видань майже немає письменників калібру Павла Загребельного чи, скажімо, Анатолія Дімарова. Зате серед відібраних авторів знаходимо Машу Косовську, Аллу Тяхт, Діму Алєксєєва, Сашу Тяхт… Вам щось говорять ці прізвища? Особисто мені вони не говорять нічого. Єдине, я тепер дізнався, що вони пишуть російською. За які такі заслуги вони підуть в українські бібліотеки? І тому хочеться запитати – а власне, чому інститут називається інститутом української книги, якщо саме з українською книгою він має небагато спільного. Може, це інститут чужої книги? І справа не лише в мові, а і в тих моральних та національних цінностях, які він пропонує читачеві. Віктор ТЕРЕН, письменник, лауреат літературної премії ім. Лесі Українки, депутат Верховної Ради України 2-6 скликань, спеціально для «Української правди. Життя». Pravda.com.ua, 17. 11. 2020.
15 Відомі і невідомі псевдоніми українських письменників
Псевдонім – це вигадане ім’я, яке використовується в публічній діяльності. Часто це пояснюється тим, що люди бачать своє нове ім’я більш відповідним своєму соціальному статусу, своїй творчості та своїм думкам. Іноді псевдонім беруть для того, щоб замінити довге ім’я або не підкреслювати свого походження. Загальновідомі псевдоніми українських письменників Серед псевдонімів в українській літературі є усім відомі, але справжнє повне ім'я письменника пригадає не кожний і не одразу. Щоб полегшити вам це, пропонуємо перелік видатних українських письменницьких псевдонімів разом зі справжніми іменами авторів. Панас Мирний – Рудченко Панас Якович. Олександр Олесь – Кандиба Олександр Іванович. Іван Карпенко-Карий – Тобілевич Іван Карпович. Григорій Квітка-Основ'яненко – Квітка Григорій Федорович. Марко Вовчок – Віллінська Марія Олександрівна. Іван Нечуй-Левицький – Левицький Іван Семенович. Микола Хвильовий – Фітільов Микола Григорович. Остап Вишня – Губенко Павло Михайлович. Іван Багряний – Лозов'ягін Іван Павлович. Леся Українка – Косач (за чоловіком — Квітка) Лариса Петрівна. Олег Ольжич – Кандиба Олег Олександрович. Юрій Клен – Бурггардт Освальд. Григорій Косинка – Стрілець Григорій Михайлович. Є також псевдоніми, практично не відомі або відомі неширокому колу людей, Ось справжні імені письменників і їхні псевдоніми. Костомаров Микола Іванович – Ієремія Галка. Метлинський Амвросій Лук'янович – Амвросій Могила. Шашкевич Маркіян Семенович – Руслан, Шашкевич Руслан. Головацький Яків Федорович – Ярослав. Вагилевич Іван Миколайович – Далібор. Квітка Григорій Федорович – Фалалей Повитухін. Глібов Леонід Іванович – Дідусь Кенир (Кенер). Руданський Степан Васильович – Вінок Руданський. Грабовський Павло Арсенович – Граб, Журба. Драгоманов Михайло Петрович – Українець. Шевченко Тарас Григорович – Кобзар Дармограй. Рудченко Іван Якович – Іван Білик. Тобілевич Микола Карпович – Микола Карпович Садовський. Тобілевич Панас Карпович – Панас Карпович Саксаганський. Франко Іван Якович – Малий Мирон, Джеджалик, Один із русичів м. Львова. Грінченко Борис Дмитрович – Василь Чайченко. Панасенко Степан Васильович – Степан Васильович Васильченко. Косач Лариса Петрівна – (Леся Українка) дочка Прометея. Самійленко Володимир Іванович – Сивенький Полтавець. Губенко Павло Михайлович – (Остап Вишня) П. Грунський, П. Чечвянський. Очерет Василь Костянтинович – Василь Барка. Стефаник Василь Семенович – Василь Семенів. Культурно-історичний, просвітницький портал «Спадщина Предків».
Світ домашнього читання
16
Золотий фонд української естради
Несподівані думки Думати раніше було вже пізно. Гріх впадати в апатію, коли є стільки інших гріхів. Нащо у мене голова? Головою я їм. Якщо ніщо інше не допомагає, прочитайте, нарешті, інструкцію! Улюблене друковане видання – гроші.
Було колись...
Наполеон мав звичку іноді блукати вночі паризькими вулицями. Одного разу він почув голосні вигуки якогось п'яного гультяя: «Я найбільша знаменитість Парижа! До мене всі звертаються.» Наполеон підійшов до хвалька й запитав: «А хто ж ти такий?» «Я найкращий кондитер Парижа. Мої торти й печиво їдять навіть наші міністри. А ти хто?» «Наполеон, імператор Франції». Кондитер трохи подумав і відповів: «Ну що ж, посада теж нічого, підходяща.» Бетховена кликали на свої домашні концерти деякі вельможні аристократи-меценати. Але Бетховен ставився однаково до всіх. Якось він грав свою сонату в розкішному салоні і раптом помітив, що один з австрійських міністрів стиха розмовляє із своєю сусідкою. Бетховен припинив гру, вигукнув: «Для таких свиней я не граю» і вибіг з кімнати.
Оксана Пекун
Естрадна співачка, Народна артистка України, музичний керівник і ведуча телепрограми «Фольк-music». Народилася у місті Тернопіль. Закінчила з відзнакою Тернопільський музично-педагогічний інститут, де здобула спеціальність «Вчитель початкових класів і музики». Учасниця інститутського вокально-інструментального ансамблю «Молодість», керівник – композитор і аранжувальник Олександр Бурміцький, який написав для Оксани на вірші Олени Лайко перші пісні «Кав’ярня кохання», «Не залишай». Саме ці пісні було відзначено дипломами фестивалю «Пісня року» та «Пісенний вернісаж». Учасниця фестивалю
Намалюй мені ніч
☺
☺
☺
– Моя люба, не можу передати словами, як я тебе кохаю? – Передай грішми.
☺
☺
☺
Коли вас роздягає коханець, це кохання. Коли грабіжник – це злочин. Коли уряд – це закон.
☺
☺
☺
Записка чоловікові: «Коля, забери доньку з дитсадка. Вона сама тебе впізнає.»
☺
☺
☺
Від випадкових статевих зв`язків Буратіно підхопив короїда.
Українська народна пісня
Я до тебе прийду через гори і доли, Тільки ти не розпитуй мене, не хвилюй, Намалюй мені ніч, коли падають зорі, Намалюй, я прошу, намалюй. Намалюй мені ніч, коли падають зорі, Намалюй, я прошу, намалюй, Намалюй, я прошу, намалюй. Намалюй мені ніч, що зове і шепоче Найпалкіші слова, найдивніші слова, В гами барв піднеси славу темної ночі, Що навколо зірки розсіва. Ну а сам ти який? Вечір, день а чи ранок? Що на серці – чи промінь, чи ніч? Намалюй мені ніч, коли зорі багряні, Вирушають у путь, щоб згоріть.
Ой, чий то кінь стоїть, Що сива гривонька. Сподобалась мені, Сподобалась мені Тая дівчинонька. Не так та дівчина, Як біле личенько. Подай же дівчино, Подай же гарная На коня рученьку.
Чернігівська обласна інформаційноаналітична газета.
Перлюкізми
Без кредитів нам ніяк не можна, нічого буде проїдати. Усі люди народжуються вільними, просто дехто вважає за краще потім своєю волею вигідно розпорядитися. Все тече, все пливе за кордон. Це нічого, що заводи стоять, зате тепер у них є власники. Як ви ще будете радіти сьогоденню, якщо доживете до гіршого. Позитивні тенденції намітились, негативні вже не приховаєш. Якщо є бюджет, значить, повинні бути й ті, хто розбазарює бюджетні гроші. Влада належить народу, просто командують олігархи. Поспішайте ще що-небудь зробити для свого народу, поки він не весь вимер. Хто тільки не винен у безвідповідальності керівництва!
Школа української мови Неправильно
Правильно
Підписка на газети Підростаюче покоління Підстригти чолку Пішов по справах По бажанню По вашій милості
Передплата на газети Молоде покоління Підстригти чубчик Пішов у справах На бажання, за бажанням З вашої ласки
У світі цікавого Найбільшим з метеоритів, знайдених на поверхні Землі, є метеорит Гоба. Він був виявлений в 1920 році в Намібії (Африка) поблизу селища Гоба-Уест. Це величезний моноліт із заліза з домішкою нікелю, 3 метри завдовжки і 2,5 метра завширшки. Вага його – близько 60 тонн. Найбільший снігопад був з 19 лютого 1971 року по 18 лютого 1972 в районі американського міста Парадайс (штат Вашингтон). За цей час тут випало понад 31 метри снігу! Рекордна кількість снігу за добу – майже два метри – випала 14 – 15 квітня 1921 також у США, в місті СільверЛейке (штат Колорадо).
Звичайні білизняні прищіпки можуть вам стати в нагоді на кухні. Зручно з їх допомогою закривати початі й відкриті пакети з чіпсами, крупою, цукром та іншими сипучими продуктами. Розігріти страву в мікрохвильовій печі можна рівномірно, якщо зробити в центрі їжі отвір. Такий спосіб підходить для твердих страв, наприклад, макарони, рис і т. п. Щоб виключити неприємний запах риби при варінні, додайте у воду корінь петрушки або селери. Щоб сир не покрився цвіллю в холодильнику, змастіть зріз вершковим маслом.
Дівчина підійшла, Рученьку подала. Ой, краще б я була, Ой, краще б я була Кохання не знала. Кохання-кохання З вечора до рання. Як сонечко зійде, Як сонечко зійде Кохання відійде.
Книгам — друге життя
відати спокійно на будь-які питання. Вмійте спостерігати. Це також засіб заспокоїтится. Наприклад. підмічайте, що коли в групі людей всі починають одночасно сміятися, то кожен інстинктивно дивиться на ту людину, яка йому найбільше подобається. Радійте зустрічі. Якщо ви будете щиро раді і схвильовані побачити кого-небудь, то наступного разу при зустрічі ця людина, швидше за все, буде також рада бачити вас. Дзеркало. Поставте або повісьте невелике дзеркало за вашим робочим місцем. Люди, які до вас будуть звертатися, стануть набагато ввічливіші, бо ніхто не хоче побачити себе поганою людиною. Подивіться мимо. Щоб привернути увагу людини, яка вам подобається, спершу почніть уважно дивитися на що-небудь за нею або поруч з нею. Як тільки ви помітите, що ця людина на вас подивилася, подивіться їй у вічі і посміхніться. Приймайте доброту. Людина, яка вже колись зробила для вас добре діло, швидше за все, буде більше готова зробити його знову, ніж той, кому ви зобов'язані.
Зареєстрована у Головному управлінні юстиції Чернігівської області. Свідоцтво про державну реєстрацію: серія ЧГ № 501-150 Р від 26 жовтня 2011 року.
Олександр Перлюк
Корисні поради
Як впоратися зі стресом
Пильний погляд. Якщо ви відчуваєте, що ваш співрозмовник щось недоговорює або бреше, а це вас нервує, мовчіть і продовжуйте пильно дивитися йому у вічі. Він зніяковіє сам. Залишайтеся незворушними. Якщо хтось кричить на вас, залишайтеся спокійним. Можливо, співрозмовник через це розсердиться ще більше, але пізніше йому буде соромно за це. Сядьте ближче. Якщо співрозмовник намагається вас критикувати, спробуйте сісти або стати прямо біля нього. Так він втратить комфортний простір, що дає йому відчуття безпеки для нападу на вас. З'їжте що-небудь. Якщо ви нервуєте, пожуйте жуйку або з'їжте що-небудь. Це відволіче і обдурить мозок, створюючи враження, ніби немає ніяких приводів для занепокоєння. Процес прийому їжі завжди підсвідомо асоціюється зі спокоєм і безпекою. Уявіть одного з друзів. Перед відповідальною розмовою або співбесідою уявіть, що співрозмовники - хтось із ваших близьких друзів. Сприйняття ситуації залежить від вас. Так вам буде набагато легше відпо-
Світ- інфо
За вдачею – весела, оптимістична, надзвичайно працьовита, дуже вимоглива як до себе, так і до тих, хто її оточує. Ключовим моментом у житті співачки є початок роботи на телебаченні. 1999 рік – ведуча щонедільної телепрограми «Соло нового сезону» на «ICTV». 2003-2006 рр. – авторка і ведуча щоденної передачі «Вітаємо Вас у програмі Оксани Пекун», Перший Національний. У 2008 році на Першому Національному вийшла в ефір неординарна музична програма для всіх поколінь «Фольк-music» (автор і керівник проекту Володимир Коваленко). У 2014 р. на Креативному форумі Євробачення авторських форматів у Берліні «Фольк-music» вперше стала фіналістом, як український телепроект. З 1998 року Оксана Пекун – Заслужена артистка України, 2011 року їй присвоєно почесне звання – Народна артистка України.
Ой, чий то кінь стоїть
Музика: Мирослав Скорик Вірші: Микола Петренко
Куточок гумору – Потерпілий, ви впізнаєте чоловіка, котрий украв вашу машину? – Пане суддя, після виступу його адвоката я вже не впевнений, що у мене взагалі була машина.
«Червона рута-91». Лауреатка і дипломантка пісенних конкурсів і фестивалів – «Доля», імені В. Івасюка, телеконкурсу «Мелодія», «Романси Славутича», «Словянський базар-95» (м. Вітебськ, Білорусь). Важливим етапом у творчій біографії Оксани стала співпраця із продюсером Володимиром Коваленком, який згодом став її чоловіком. Першими ластівками цих змін стали пісні «Я без тебе», «Гори-гори ясно», «Осінь», які вимагали вже для створення відповідного образу і участі на сцені балету, і справжнього шоу. Пісні Оксани Пекун дванадцять років поспіль ставали шлягерами року, виборюючи почесні «золоті» диски на однойменному фестивалі. А відома пісня «Зелен клен», яку створили метри української естради Ігор Поклад і Юрій Рибчинський, стала візитівкою Оксани Пекун і була названа одним з шлягерів ХХ століття.
Світ- інфо №188 3 грудня 2020 року
Розгляну пропозицію взяти під реаліеаліуру: зацію/придбати букіністичну літературу: книги з історії, філософії, класику зарубіжну та українську (розстріляне відродження, діаспорних письменників), сучасну українську літературу, фентезі, фантастику. Російську класику та соцреалізм не пропонувати. Тел. 063 236 18 03 (Олександр), pivnich.info@gmail.com
Чернігівський культурно-мистецький центр «Інтермеццо» 14000, м. Чернігів, вул. Шевченка, 9, тел. (063) 236-18-03 http://intermezzo.org.ua. e-mail: kmc.intermezzo@gmail.com ІCQ: 605-110-856
Послуги: в продажу книги, музика, мистецтво, сувеніри, канцтовари, а також туризм, екскурсії, проведення презентацій, прес-конференцій, творчі зустрічі, кава, зручності.
Чернігівська міська організація Суспільної служби України Види послуг: соціальний патронаж, видавнича діяльність, сприяння вихованню дітей, відродженню духовних і національних традицій. Вул. Шевченка, 9. Тел. (063) 236-18-03.
Думки авторів публікацій можуть не збігатися з позицією редакції. Автори публікацій несуть відповідальність за їх достовірність. Видрукувано у ПАТ «ПВК «Десна» (м. Чернігів, проспект Перемоги, 62). Тираж — 1000.
Засновник і редактор — Петро АНТОНЕНКО. Поштова адреса газети: 14000, Чернігів, вул. Шевченка, 9, КМЦ «Інтермеццо». Ел. адреса: antonpetro@meta.ua і antonpetro@ukr.net Сайт газети: http://svit11.wordpress.com