Шкільна освіта: ціна якості Тематичний додаток до газети «Семь дней»
15 вересня 2016
Опитування За півтора тижні до проведення першого круглого столу ми на сайті 0462.ua запропонували читачам визначити ключову проблему чернігівських шкіл. Головний результат — «розмазування» голосів. Тобто кожна із сформульованих нами проблем для чернігівців є актуальною. Утім, перемогла – очікувано – фінансова складова.
Погляди незалежних експертів на вирішення шкільних проблем «Чернігівський дискусійний клуб – медіа, як майданчик для обговорення проблем громади». Це офіційна назва проекту, який найближчі 10 місяців пропишеться на сторінках газети «Семь дней» і сайту 0462.ua за підтримки посольства США в Україні. Так історично склалося, що основним майданчиком для обговорення проблем громади була, власне, місцева влада або політики в розпал передвиборчих кампаній. Цим пояснюється і доволі низька якість таких обговорень. Бо влада часто не зацікавлена в чесному і відкритому діалозі із громадою, активістами і експертами. Як правило, такі обговорення мають декларативний, фасадний характер і не призводять до вироблення ефективних інструментів вирішення проблем громадян. А полі-
тики переслідують власні цілі і, користуючись роллю модератора заходу, всіляко заважають повернути дискусію в об’єктивне русло. Тобто таким чином створюється певна монополія на громадські та експертні комунікації, що абсолютно невірно. Має бути альтернативний комунікаційний, дискусійний майданчик для обговорення міських проблем та вироблення механізмів їх вирішення. Саме це і є метою нашого проекту: організувати громадсько-медійний клуб на базі газети для незалежного експертного обговорення. На кожне обговорення ми будемо запрошувати представників міської влади, незалежних експертів й активних городян. За результатами дискусії ми отримаємо різні погляди на питання, привернемо увагу до проблеми, розкладемо їх по поличках, щоб
читачу стало простіше орієнтуватися в темі й розуміти її. Результати цих обговорень будуть оформлені в цікаві і змістовні матеріали у спеціальному додатку в газеті «Семь дней» та в окремих рубриках на сайтах 0462.ua та gorod.cn.ua. Перший із заходів відбувся 9 вересня і був присвячений актуальному на сьогодні питанню шкільної освіти: «благодійності», реформі початкової освіти, кваліфікації і матеріальній умотивованості вчителів… Далі у нас заплановані теми міського бюджету, роботи патрульної поліції, безробіття та створення нових робочих місць, готовності міста до можливої зовнішньої агресії і т.д. До літа 2017 року ми раз на місяць будемо вести цей проект і щомісяця знайомити читачів зі змістом обговорень.
Головна проблема чернігівських шкіл ñ це... «Благодійні» внески – 26% Небажання вчителів викладатися за таку зарплату – 18% Вчителі-пенсіонери, які відстали від сучасної педагогіки, – 18% Учні, які не поважають педагогів, – 15% Невідповідність програми вимогам часу – 13% Дефіцит підручників – 5% У чернігівських школах нема проблем – 5% Переповненість класів – 0% У ході спілкування із запрошеними експертами ми спробували торкнутися кожної з проблем. Головний висновок наступний: невирішених питань так багато, що подібні заходи важливо проводити якомога частіше.
Наші експерти
Тетяна ІШХАНІШВІЛІ, представник батьківської ініціативи відкриття в Чернігові альтернативних класів для навчання за методикою вальдорфської школи.
Вікторія ПІСКУН, активістка, мама двох дітей.
Антоніна МІНЕНОК, доктор педагогічних наук, професор кафедри початкової та дошкільної освіти Чернігівського національного педагогічного університету ім. Т. Шевченка.
Віктор ДОВБНЯ, проректор з науково-педагогічної роботи Інституту післядипломної педагогічної освіти ім. К. Ушинського, доктор філософських наук.
Віктор БУРНОС, завідувач відділення дошкільної та початкової освіти Інституту післядипломної педагогічної освіти ім. К. Ушинського, доктор філософських наук.
Олександр ДЯЧЕНКО, заступник начальника управління освіти Чернігівської міської ради, начальник відділу загальношкільної і позашкільної освіти.
Модератор ñ головний редактор тижневика «Черниговские новости: семь дней» Сергій КИРИЧЕНКО.
2(А) ОСВІТА
«Черниговские новости: cемь дней»
Освіта: шкільні проблеми очима педагогів та батьків " 37 (775) 15 сентября 2016 г.
Кадрова проблема
Сергій Кириченко: – Галузь освіти в Україні реформують досить, так здається, хаотично – хапаючись за різні напрямки і складові. А цілісної картини поки не виходить. Давайте спробуємо її створити на прикладі Чернігова. Яка, на вашу думку, ключова проблема зараз в освіті? Віктор Довбня: – Ключова проблема, думаю, усі погодяться, – це проблема якості освіти. А щодо нашої Чернігівської області це особливо проблема. Наша область станом на 1 вересня – це 588 шкіл. Багато це чи мало? Усе відносно. Ще рік-два тому назад було 612 шкіл. Зараз у 588 школах навчається 90,5 тисячі учнів і працює близько 12 тисяч учителів. Якщо порівняти нашу Чернігівщину з іншими областями України, то виходить, що за кількістю населення ми одна з найменших областей: у нас трішки більше мільйона населення. А за територією ми посідаємо друге місце після Одеської. У зв’язку з цим постає проблема: у нас 55 % шкіл – це малочисельні школи, де менше 100 учнів. Це безпосередньо пов’язано з якістю освіти. У нас є вчителі, які змушені були читати в цих школах кілька різних предметів. Причому деякі з них не є фахівцями з цих предметів і не мають відповідної освіти. Сергій Кириченко: – Тобто нам треба більше вчителів чи менше шкіл? Віктор Довбня: – Треба, щоб педагогічні університети готували якісні кадри. Бо виходить замкнене коло. Ре-
зультати зовнішнього тестування показують уже не один рік, у тому числі минулорічні, що випускники сільської малочисельної школи не можуть конкурувати з іншими. Олександр Дяченко: – Звичайно, щоб зберегти умови в регіоні, було б краще, якби ми в цих школах могли фінансувати роботу вчителів з усіх предметів і при цьому не закривати школи. Але всі прекрасно розуміють, яка ситуація в країні. Якщо їх закрити, села зникнуть миттєво. Райони будуть пусті. Тому, можливо, десь треба закривати ці школи, але без фанатизму. У місті малокомплектних шкіл нема, у нас дуже гарна наповнюваність. З якістю, звичайно, є проблеми, які хотілося б вирішити. Але, коли говорять, що треба рівнятися на Європу, я не зовсім з цим згоден. Насправді ж за нашими спеціалістами – фізиками, математиками, програмістами – у Європі ганяються. Це вже свідчить, що, наприклад, у галузі точних наук наша освіта вочевидь не гірша, ніж у Європі. Проблема в тому, що навчання часто залежить від ентузіазму вчителів. Якби наше фінансування хоча б трошки збільшити, європейська освіта ще б навчалась у нас. Вікторія Піскун: – Коли моя дитина пішла до 9-го класу, я почала цікавитись, як учителі викладають там матеріал. Син розповів, що не любить історію, йому цей предмет нецікавий і вчити він його не буде. Інший приклад: у нашій школі є такий учитель англійської мови. Що він там робить, не зрозуміло, але діти нічого не знають. Причому звільнити його не можуть.
Є система сервісу «Свідома благодійність», яка підключає до себе навчальні заклади безкоштовно. Система працює анонімно, тобто не буде видно, хто яку суму поклав.
Вікторія Піскун Щодо комплектації кадрів… У цьому році в нас звільнилась учителька англійської мови, і зараз її замінює бібліотекар. Я не знаю, яка в неї освіта, але директор сказала: вона ж англійську мову знає… Я теж знаю ту англійську – і можу прийти викладати? Це було в школі № 28. Сергій Кириченко: – Зараз постійно озвучується, що в нас до педагогічних вишів, на жаль, ідуть абітурієнти за залишковим принципом. Ті, які не можуть вступити на якісь кращі спеціальності. Яка до вас приходить «сировина» і що з цим можна зробити?
"
Чутки, що в Чернігові без хабара не влаштуєшся у школу, не є правдивими. У нас проблема – знайти спеціалістів.
Олександр ДЯЧЕНКО
Антоніна Міненок: – Дійсно, найнижчий рейтинг показують педагогічні вищі навчальні заклади. Але правда ще й у тому, що ми випускаємо дуже великий процент якісних майбутніх фахівців. Тут є інша проблема: на сьогодні відмінено обов’язкове відпрацювання. Кращі студенти, які є готовими, умотивованими і за своїми якостями могли б бути дуже гарними вчителями і вихователями в навчальних закладах, – не їдуть працювати з фінансових причин. Наприклад, початок навчального року. На заняття приходять директори шкіл і садочків із сіл нашого району й області і просять наших дівчат за індивідуальним графіком чи на пільгових умовах працювати в їх навчальних закладах. Дівчата не йдуть! Самі розумієте чому. Дівчина, навчається на 5–6-му курсі магістратури, вона живе в Чернігові, отримує стипендію. І їй їхати в село? Дівчата запитують: де я буду жити, скільки дітей у класі, яке матеріальне забезпечення? І те, що озвучує директор школи… Якщо раніше вони розуміли, що держава витратила на них кошти і вони мають відпрацювати певну кількість років, то зараз цього немає. Добре це чи погано? Олександр Дяченко: – У мене теж є приклад. Цього року міське управління освіти оголосило конкурс для відбору дійсно найкращих спеціалістів. З деяких предметів навіть місто не могло знайти гарних претендентів. Їх було дуже мало. Наприклад, з інформатики, як це не дивно, при тому що ми випускаємо досить багато випускників, які мають
диплом учителя інформатики, – у нас була проблема. У нас було майже стільки ж вакансій, скільки було претендентів. Чутки, що в Чернігові без хабара не влаштуєшся у школу, не є правдивими. У нас проблема – знайти спеціалістів. Була проблема і з учителями фізкультури, хоча факультет фізичного виховання випускає їх дуже багато.
Гроші – понад усе? Сергій Кириченко: – Мабуть, тому що найкращі випускники і спеціалісти прагнуть знайти якомога більше високооплачувану роботу. З огляду на це є якісь реальні механізми для матеріальної мотивації на місцях? Раніше на рівні міста були доплати вчителям... Олександр Дяченко: – На відміну від районів, усе, що фінансувалося раніше, фінансується й зараз. Я не займаюсь економічними питаннями, але зараз, здається, розглядається можливість доплат класним керівникам, завучам шкіл. Поки що нема погіршення ситуації в порівнянні з тим, що було раніше… Сергій Кириченко: – А скільки в середньому заробляє вчитель-початківець, якій уперше приходить до школи? Олександр Дяченко: – Про початківця не скажу, але якщо ця людина має стаж… Чернігів – досить бідне місто, але якщо це вчитель-методист зі стажем, то, гадаю, мова йде про 4 тисячі гривень. А якщо вчитель має якісь досягнення, наприклад
«Черниговские новости: cемь дней»
учень посів призове місце по області чи на українській олімпіаді, – там ще міський голова своїм розпорядженням вводить доплати. Якщо це учень – призер української олімпіади, то 30 % сплачується вчителю. Віктор Довбня: – Щоб підтвердити цю фінансову ситуацію, наведу один приклад. Коли в нас в інституті з’являється вакансія методиста і ми хочемо запросити кваліфікованого фахівця з того ж Чернігова, то постає питання по заробітній платі. Він робить розрахунки і приходить до висновку, що, працюючи вчителем у школі, він отримує набагато більше, ніж у нас в обласному інституті. Коли я говорив про якість освіти, хочу, щоб ні в кого не було навіть ілюзій. Не треба мислити радянськими стереотипами, що в нас освіта – найкраща у світі. Та ж фізико-математична освіта – ми в ній відстали на багато десятиліть. І тут важлива точка зору батьків, які з власного досвіду можуть розказати про проблеми. У нас за 25 років змінилося 10 міністрів освіти. А які реально реформи в освіті відбулись? Реально – лише одна. Пов’язана із зовнішнім тестуванням. Сергій Кириченко: – Тобто ви хочете сказати, що в нас не вчителі відстають, а сама методологія? Що з цим можна зробити? Віктор Довбня: – З будь-якої ситуації є вихід. Причому не один. Є 360 варіантів виходів. В Україні побачили вихід у створенні опорних шкіл у районах, які будуть забезпечені і в кадровому відношенні, і в матеріально-технічному. У нашій області в кожному районі хоча б одну опорну школу створено. Офіційно – 23. До речі, ми спільно з управлінням освіти ОДА провели конкурс на кращу опорну школу – перше місце посіла Ріпкинська школа № 2. Процес іде, але не так швидко, як хотілося б.
свою роботу. Говорять, що це лише рекомендації і вони будуть працювати як їм зручно. Тобто спроби реформування вже блокуються на найнижчому рівні? Олександр Дяченко: – Я математик, а не спеціаліст по молодшій школі. Але висловлю чисто суб’єктивну думку. Мені довелося навчатись за радянських часів найбільше. Після чого закінчив республіканську фізико-математичну школу. Мене ця освіта цілком влаштовує. Думаю, що вона дуже пристойна. Вважаю, що наша освіта дуже багата і по старих програмах можна отримати дійсно елітну освіту. Можливо, треба вносити якісь зміни, але не можна казати, що вона однозначно погана. І я б не став говорити, що наша початкова школа була в поганому стані і її треба було обов’язково змінювати. Думаю, що ті вчителі, які не хочуть щось змінювати, виростили не одне покоління власних учнів. Давайте говорити реально. Є учні, які не потягнуть будьяку програму. Є ті, яким замало програми профільного вивчення. Тому потрібен індивідуальний підхід. Можливо, для когось треба її полегшувати, а для іншого навпаки. Тому що для дитини, яка на уроках буде просто гуляти, – батьки потім шукатимуть репетитора, щоб здобути для неї додаткові знання… Це теж не вихід. Треба впроваджувати, але дуже виважено. Віктор Довбня: – Цікаво, чому дитина в садку хоче йти в школу – а вже у школі потім учитися не хоче? Потрібно змінювати фундамент. Реформа ж в освіті почалась, на жаль, не з фундаменту, не з основи. Спочатку у 2014 році прийняли Закон «Про вищу освіту». А треба починати ще з дошкільної. Вікторія Піскун: – Нові зміни… Чому б до них не пристосуватися? Не спробувати
Олександр Дяченко: – Звичайно, усі міністерські накази ми виконуватимемо. Але мені б хотілося, щоб у батьків був вибір. На відміну від районів, Чернігів – велике місто. Хай будуть учителі, які працюють один по новій методиці, інший по старій. Це буде якраз оптимально.
№37 (775) 15 сентября 2016 г.
проходять стажування в Німеччині, Швейцарії, Фінляндії, де ця методика взята за основу загальноосвітньої школи. Учителі без
Тетяна ІШХАНІШВІЛІ Віктор Бурнос: – Сьогодні міністерство чітко нам указало, як ми працюємо. Я б не сказав, що цим усе перевернули з ніг на голову. Це прекрасні зміни, які треба сприймати. Вважаю, що серед учителів початкових класів усі гідні люди. І не має таких, які ображають нашу малечу. Що запропоновано сьогодні – абсолютно прийнятно для українського суспільства. У грудні повинен бути представлений новий проект державного стандарту навчання. Ці ж нещодавні зміни держава не затримувала, тому що було багато
Антоніна МІНЕНОК
Сергій Кириченко: – Одна з найсвіжіших змін – зміна у програмі початкової школи. Про це багато говорять, від змін багато чекають. Але до нашої редакції надходять звернення, в яких батьки розповідають, що вчителі в більшості не планують міняти
3(А)
"
Учитель зі стажем – це жива людина. Одна швидше адаптується, іншій потрібен час, щоб ознайомитися, розібратися, вникнути.
Зміни в початковій пробуксовують
ОСВІТА
У Чернігові вже назріло питання, коли батьки шукають альтернативну освіту для своїх дітей. Щоб щось започаткувати, потрібен дозвіл управління освіти.
"
їх? Наприклад, олівцем написати чи зеленою ручкою. Це цікаво! Зараз діти дуже активні, і їм щодня потрібно нове. Поведінка батьків у такій ситуації повинна бути наступною. Спочатку звертатися до керівника, що є такі рекомендації і ми хочемо, щоб вони виконувалися. Якщо вчитель не захоче змінюватися, то через управління освіти, думаю, ми знайдемо консенсус.
Антоніна Міненок: – Ні, ще не встигли. Зміни запроваджено дуже швидко. Учитель зі стажем – це жива людина. Одна швидше адаптується, іншій потрібен час, щоб ознайомитися, розібратися, вникнути. Погоджуюсь, там нічого складного нема. Реформа коректна, дуже на часі,
нарікань за останні п’ять років. Перенасичена математика, читання… Сергій Кириченко: – Це теорія, але хтось має забезпечувати її втілення на практиці. Що роблять абітурієнти, які якраз підпадають під ці зміни? Чи ведеться підготовка з перспективою на випередження нових змін? Чи встигли про нинішні зміни розказати студентам?
це якраз те, на що останніми роками нарікали батьки, – перевантаженість навчання в початкових класах. До скарг прислухалися. Програми підготовки, запровадженні з 1 вересня, пройшли корекцію. Ми це обговорювали на наших серпневих семінарах. Це введено в навчальні програми. Але потрібен час. Віктор Довбня: – От ви чуєте: представник педагогічного університету чесно каже, що дійсно не встигли. Бо зміни відбулися фактично влітку, коли заплановані вони були навесні, але реально наступили літом. Настало 1 вересня, і треба вже працювати за новими методиками.
Альтернативні школи Сергій Кириченко: – Ми бачимо, що проблемних питань багато. І програма, і фінансування, і кадри… Чи можуть у такому випадку приватні освітні заклади скласти конкуренцію державним школам? Яка зараз ситуація? Тетяна Ішханішвілі: – Хочу висловитись як мама. У мене двоє дітей. Старший син закінчив школу № 3, закінчив на відмінно магістратуру в Київському університеті ім. Шевченка. І мені тоді здавалось, що все там було добре. Нам у принципі було не важко, хоча ми ходили на англійську, у музичну школу, на танці… і все встигали. Молодшій доньці зараз шість років, і ми записались у три школи… Але я чула від мам, що це так важко: і перший клас, і початкова школа. Дітям там не цікаво, пропадає інтерес до навчання. Я почала шукати якісь альтернативи… Ми прочитали про вальдорфську педагогіку і потрапили до київської вальдорфської школи «Софія». У нас просто розкрились очі, що в нас може бути по-іншому. Усе відбувається за тими ж програмами, які затверджені в Україні. Але кажуть, що це – школа навпаки. Там викладають за іншими методиками. Ми побачили, що вчителі задоволені, вони
напруги викладають предмети. Крім самого класного керівника, у класі є ще помічник. У такому класі 25–30 учнів, але до кожного використовується індивідуальний підхід. Ми там побачили різних дітей, з 1-го по 11-й клас, і запитували їх на перервах, що їм цікаво. У них світяться очі, і вони кажусь, що їм цікаво все. У кожній школі там є обов’язково театр, музична освіта. Знання здобуваються через практичні навички. Щоб зрозуміти теорему Піфагора, вони клеять фігури. Для геометрії використовуються розмальовані мандали, які вони здають як залікові роботи. Діти приходять до теорії через практику. І таким чином у них є зацікавленість навчанням. Олександр Дяченко: – Мене в цьому випадку цікавить питання оплати навчання… Віктор Довбня: – От ви прекрасно відгукуєтесь про вальдорфську педагогіку. Давайте, щоб не було ілюзій: ми це все проходили. Ми проходили і її, і педагогіку Марії Монтессорі, і багато інших закордонних технологій. Але майте на увазі, усе закордонне має мати наше, українське підґрунтя. Коли є вчитель з ентузіазмом, і вона чи він працює – тоді й є конкретні результати. Сергій Кириченко: – А наскільки реально запустити в Чернігові приватні школи? З юридичної та організаційної точки зору. Тетяна Ішханішвілі: – Усе реально. «Софію» було засновано на базі звичайної школи. Вони почали з декількох експериментальних класів і дійшли до того, що 400 учнів стали навчатися за їхньою методикою, а 200 – за старою. У Чернігові вже назріло питання, коли батьки шукають альтернативну освіту для своїх дітей. Щоб щось започаткувати, потрібен дозвіл управління освіти, дозвіл і погодження директора, який хоче, щоб у його школі був клас із альтернативною методикою. с. 4(А)
4(А) ОСВІТА
«Черниговские новости: cемь дней»
"
№37 (775) 15 сентября 2016 г.
Не треба мислити радянськими стереотипами, що в нас освіта – найкраща у світі. Та ж фізикоматематична освіта – ми в ній відстали на багато десятиліть.
Віктор ДОВБНЯ Сергій Кириченко: – Але якщо в Чернігові є стільки бажаючих, чому це досі не реалізовано? Тетяна Ішханішвілі: – Фінансування. Олександр Дяченко: – В одному київському ліцеї плата була 700 євро на місяць. Скільки це може коштувати в Чернігові? Тетяна Ішханішвілі: – Якщо це школа, акредитована на базі державної школи, батьки доплачують близько тисячі гривень на місяць. Олександр Дяченко: – Давайте будемо реалістами. Якщо в якійсь школі запропонувати будь-яку гарну методику і сказати, що це буде коштувати тисячу на місяць, – бажаючих буде дуже мало. Віктор Довбня: – Реалії такі, що заробітна плата в Чернігівській області – одна з найнижчих в Україні. Водночас у нас є батьки зі значним прибутком, які дійсно хочуть, щоб їхні діти отримали якісну освіту. Тетяна Ішханішвілі: – Скажу про оплату. Коли я водила дитину у два гуртки (приватні заняття з англійської мови й на хореографію), я за це платила 700 гривень. І це тільки два рази на тиждень, а не кожний день навчання. Тому, якщо це буде якісне й цікаве навчання, думаю, тисячу гривень батьки зможуть заплатити.
Бухгалтерія і «благодійні» внески Сергій Кириченко: – Багато говориться про те, що школам варто дати можливість вести свою бухгалтерію, вести свої витрати. Можливо, тоді вони були б зацікавлені щось організовувати за цим принципом. Чи можна це взагалі реалізувати на місцевому рівні? Віктор Довбня: – Вихід знайдеться тоді, коли приймуть новий закон про освіту, де буде передбачено реальну автономію. Це не значить, що треба чекати. Батькам, освітянам треба добиватися, щоб закон про освіту було прийнято. Треба вимагати в народних депутатів включення проекту в порядок денний. Сергій Кириченко: – Чи потрібно взагалі комерціалізувати освіту? Віктор Піскун: – Якщо держава не може допомогти, то як альтернатива хай би було.
Віктор Довбня: – Але це питання повинно вирішуватися не на любительському, дилетантському рівні – а на професіональному. А потім враховувати думку батьків. Олександр Дяченко: – Це питання дуже тонке… Щоб не вийшло так, що десь це піде на користь, а десь учителі зведуть все до того, що не будуть працювати, поки батьки не заплатять у касу. Треба продумати важелі впливу. Сергій Кириченко: – Принаймні таким чином можна було би зняти проблему так званих благодійних внесків. Минулого року в дитячих поліклініках їх було ліквідовано доплатами з бюджету. Тепер у міській раді підняли питання, як додатково профінансувати освітні заклади, щоб там не збирали внески на потреби школи і класу. Олександр Дяченко: – А як це заборонити? Директор школи повинен спіймати голову батьківського комітету і заборонити йому будь-яку діяльність? Це те ж саме, як заборонити меценатам підтримувати музей. Є батьки, для яких це не накладно, і вони роблять це добровільно. Зрозуміло, що деяких батьківський комітет «напрягає». Але є ситуації, коли батьки заможні – і можуть внести свій вклад. Вікторія Піскун: – Благодійну діяльність у нашій школі перекреслено, тому що батьківські комітети ВИМАГАЮТЬ від батьків фіксовані суми. Благодійна діяльність полягає в тому, що кожен платить стільки, скільки він може. Батьківські комітети не повинні цим займатися. Я була свідком, коли в садку № 64 дитину позбавити права відвідувати садочок, тому що мама не принесла благодійний внесок. Олександр Дяченко: – Щось мені не дуже віриться. Вікторія Піскун: – Можу показати папку з перепискою. І прокуратура там була, і Купріяненко (екс-начальник управління освіти. – Ред.). Олександр Дяченко: – Давайте я не буду коментувати, що відбувалось два роки тому назад. Тому що в управлінні працюю чотири місяці. Сергій Кириченко: – То треба цю практику заборонити, чи дозволити, чи вводити якийсь прейскурант?
Олександр Дяченко: – Хочу сказати, що витрачаються зібрані кошти батьківським комітетом і витрати там детально зафіксовані. Я не думаю, що є хоч один випадок, коли ці кошти були витрачені на ремонт кабінету директора. Тобто, якщо кошти батьків витратили на закупівлю, наприклад, меблів у класі це не можна назвати забаганками директора.
Віктор Бурнос: – За 25 років незалежності України батьки є спонсорами будь-якого навчального закладу. Хтось це називає поборами – я з цим не погоджуюся. Тільки завдяки ним стоять наші навчальні заклади, купляються нові дошки, міняються вікна, освітлення. На жаль, держава не може. Олександр Дяченко: – Якщо брати Чернігів, будемо говорити прямо. Вікна міняються не за батьківські гроші, а за бюджетні, виконуються програми комп’ютеризації із міського бюджету. Це явно не батьки збирають кошти на такі глобальні витрати. Віктор Довбня: – Держава теж робить. До шести районів Чернігівської області надійшли нові шкільні автобуси. Плюс за рахунок співфінансування з місцевими бюджетами – 26 шкільних автобусів. Ще одна цифра: завдяки допомозі Китаю, передбачається отримання загальноосвітніми навчальними закладами області 527 одиниць комп’ютерної техніки. Вікторія Піскун: – У Житомирі є благодійна організація, яка розробила методичний посібник, де описано, як ми можемо залучати ці кошти, як воно повинно все оформлюватися, щоб у батьків була довіра. Цей довідник я надавала Василю Олексійовичу Білогурі (начальник управління освіти Чернігівської міської ради. – Ред.) ще в лютому,
але до цього часу ніхто не звертався, щоб розробити законність благодійних внесків, щоб вони не були примусовими. А зараз це примусові побори. Також готівку зі шкіл та садочків треба виключити. Є система сервісу «Свідома благодійність», яка підключає до себе навчальні заклади безкоштовно. Система працює анонімно, тобто не буде видно, хто яку суму поклав. Так батьки зможуть вносити благодійні внески. Це ми будемо пропонувати нашим депутатам. Самі ж батьківські комітети працюють незаконно, бо вони не мають права збирати гроші. Олександр Дяченко: – На сайті управління освіти розміщено порядок, наприклад: якщо батьки в класі зібрали кошти, щоб замінити штори на більш нові, то управління освіти не має до цього відношення. Вікторія Піскун: – Головне – немає чіткого обліку. Все, що закуповують батьки в клас чи садок, – воно ніде не обліковується. Олександр Дяченко: – Будь яка річ, усе ставиться на баланс. Звичайно, якщо батьки в класі щось пофарбували… Але будь-яка допомога, яка йде на школу, фіксується. У вас складається дивне враження, що директор школи ввечері сідає і розподіляє: це мені, а це управлінню, а це на школу. Вікторія Піскун: – Я про те, що в батьків немає довіри до збору коштів.
Післямова
Сергій Кириченко: – Але цікаво: що на місцевому рівні можна зробити, щоб до нашої шкільної освіти було менше питань у всіх сторін? Антоніна Міненок: – Я, наприклад, за міжгалузеве співробітництво. Ми зараз бачимо, що питання освіти цікавлять тільки галузь освіти. А це неправильно, тому що сьогоднішня дитина через 10–15 років – це фахівець певної галузі. Тому різні галузі повинно цікавити, у якому стані зараз освіта. Віктор Довбня: – Я б хотів, щоб ми дожили до того часу, коли в педагогічні університети поступали кращі з кращих випускників шкіл. Щоб професія педагога була пріоритетною хоча б так, як у Фінляндії. Там чоловіки на перше місце серед майбутніх дружин вибирають дівчат-педагогів. Але це завтрашній і післязавтрашній день. У нас і сьогодні є педагоги, які відповідають XXI століттю. І учні, які отримують стипендії президента і Кабінету Міністрів України. Олександр Дяченко: – Якщо в педагогічні університети будуть поступати гарні, я не говорю про найкращих, але добрі випускники шкіл, думаю, це найголовніше.
Віктор Довбня: – Я сьогодні уважно слухав доповідачів і збагнув для себе одне: треба в цілому в суспільстві змінити відношення до освіти. Не за залишковим принципом фінансування, а надати пріоритет освіті. Хоча б те, що зазначено в законі, той процент щоб ішов на освіту. Тоді статус і престиж професії педагога підвищиться. Щоб, як раніше було, знімали капелюха перед учителем. Сергій Кириченко: – Але це глобальне питання. Що реально можна зробити на місцях? Олександр Дяченко: – Завжди, коли в мене був вибір: чи покращити світ, чи взяти шматок крейди і почати працювати, – брав крейду і працював. Тетяна Ішханішвілі: – Я бачила приклади навчання дітей за різними методиками, і вчителі намагаються розвивати дитину духовно і душевно. У першу чергу дітям потрібно розповідати, що ми є маленькими частками, які створюють щось ціле. Дуже вразило запитання, яке мені задали: коли ви зрозуміли у своїй освіті, що всі предмети між собою взаємопов’язані? Як усе змінити? Треба зробити, щоб навчання було єдиним процесом, щоб чиновники з розумінням ставилися до того, що потрібно дітям.