#5(7)/2014
НЕ ЯВИВШИЕСЯ — ПРОТИВ УКРАИНЫ!
Оксана Шекера Шеф-редактор
Этот номер выходит накануне выборов. В пору бурь и перемен нам жизненно необходима патриотическая и профессиональная власть. Без нее нас ждет хаос а-ля Славянск и «спасение» а-ля Крым. И если в борьбе за пост Президента Украины и мэра Киева фавориты уже известны, то в отношении Киевсовета все не так однозначно. Даже если «УДАР» вырвется в лидеры, ему необходимы партнеры, знающие и любящие Киев. Поэтому мы рассказываем о своем кандидате, чтобы каждый смог сделать свой осознанный выбор.
Кандидат від «Контрактової площі»
4
6 5
стор.
стор.
Про бідне ЖКГ замовимо слово Одне з актуальних завдань місцевої влади — впорядкування структури взаємовідносин та реформування системи житлово-комунального господарства. «КПл» за допомогою Сергія Крушановського вивчала шляхи оптимізації діяльності сфери ЖКГ
Женственная твердыня По инициативе С.И. Крушановского во Флоровском монастыре, первое упоминание о котором датируется 1566 годом, благоустроен сквер перед колокольней, посажены цветы и деревья, отремонтированы фонари
стор.
Прогулки по Подолу, старому и не очень «КПл» продолжает публикацию цикла материалов, посвященных памятным местам одного из старейших районов столицы. В этот раз автор приглашает читателей прогуляться по Пейзажной аллее, свернуть к Андреевской церкви, спуститься по одноименному спуску…
Сергій КРУШАНОВСЬКИЙ народився 1965 року в Києві. Батько — інженер, мати — вчителька. Старший із трьох синів у сім’ї, нині сам має трьох синів. Закінчив Київський інженерно-будівельний інститут і Національну академію державного управління при Президентові України. Підготував до захисту кандидатську дисертацію в галузі державного управління. Працював на будівництві, в територіальному центрі соціального обслуговування пенсіонерів, генеральним директором ТРК «Київ» та Спілки кабельного телебачення України, керівником апарату Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення, заступником міського голови з будівництва та житлово-комунального господарства м. Вишгорода, керівником житлово-комунальної інспекції міністерства ЖКГ України, першим заступником начальника Головного управління житлового господарства Київської міської державної адміністрації, головою Подільської районної в місті Києві державної адміністрації. Кандидатом у депутати на позачергових виборах до Київської міської ради по виборчому округу № 38 у Подільському районі столиці висунутий Київською міською організацією Партії ветеранів Афганістану, безпартійний. Сергій Крушановський вважає, що нині найголовнішим завданням для депутатів Київради є повернення в райони місцевого самоврядування, відновлення роботи райвиконкомів з повною передачею їм функцій управління від райдержадміністрацій. Другим важливим питанням у програмі Сергія Крушановського є збереження історико-архітектурної спадщини центральної частини Подолу. «Поділ — це історична, культурна, архітектурна перлина нашої столиці, яка потребує належного обрамлення. Це серце Києва, серце нашої держави. Якщо ми не збережемо серце, ми втратимо національний дух і столиці, й держави. Тому в Київраді я докладатиму максимум зусиль для того, щоб розробити і прийняти відповідні міські, а то й державні програми, які працюватимуть на збереження автентичної особливості Подолу», — наголошує кандидат. Проте найважливішим для Сергія Крушановського є питання соціального захисту пенсіонерів і ветеранів Великої Вітчизняної війни. «Як ми ставимося до людей старшого покоління, так і наші діти ставитимуться до нас. Тому питання соціального захисту пенсіонерів, ветеранів Великої Вітчизняної війни є першочерговим для нашої держави, — переконаний Сергій Крушановський. — Я хочу, щоб людські цінності лежали в основі будь-яких наших починань, і не важливо, великі вони чи малі. Головне, щоб вони були людяні».
2
5(7)/2014
Анна Малиновська
Õî÷åø çì³íèòè ñâ³ò – ïî÷íè ³ç ñåáå… У Подільському районі за короткий проміжок часу Сергій Крушановський встиг зробити багато Спеціаліст відділу культури та охорони культурної спадщини Подільського району Віктор Петренко займався професійно спортом, відвідав дуже багато міст світу, бачив, як там живуть люди. І завжди прагнув повернутися в Україну, поділитися набутим досвідом. Тепер він втілює свої прагнення на практиці, а принагідно розповів «КПл» про особливості роботи колишнього голови Подільської РДА Сергія Крушановського, нині — кандидата у депутати Київради.
«Х
отів би й у нас, як за кордоном, мати таку силу-силенну майданчиків — спортивних і дитячих, — каже Віктор Петренко. — Там людина може і вночі вийти та позайматися спортом: зайти на майданчик зі звуковою ізоляцією, увімкнути світло та хоч до ранку стукати м’ячем. Причому такі спортивні «коробки» характерні навіть для внутрішньоквартальних мікрорайонів». Він наголошує, що у нас також потрошку розпочинається таке будівництво. За приклад Віктор Павлович наводить
Шевченківський і Оболонський райони, бо там дуже багато майданчиків зі штучним покриттям. «Ми трохи відстаємо, — каже про Поділ спеціаліст ПРДА. — Але, думаю, незабаром все надолужимо. Дай Боже, аби після виборів до влади прийшли професіонали та патріоти. Такі, як Сергій Іванович Крушановський, який нещодавно очолював Подільську районну держадміністрацію». Віктор Петренко зазначає, що Сергій Крушановський та його команда показали себе справжніми професіоналами, діяли ефективно. Навіть коли виникали гострі проблеми, їх
Подоляни сподіваються, що колишній голова Подільської РДА не забуватиме про рідний район і як депутат Київради
завжди залагоджували, знаходили прийнятні рішення. «Кажу про нього не так, як колишній підлеглий, а як людина про людину, без посилання на усілякі високі посади: він розуміється на своїй справі», — підкреслює Віктор Павлович і сподівається, що колишній голова Подільської РДА не забуватиме про рідний район і як депутат Київради. Як зазначає співрозмовник «КПл», хоча на посаді голови
ПРДА Сергій Іванович працював не так вже й довго, зробити встиг чимало. Місцеві мешканці в один голос запевняють, що так чисто на Подолі давно вже не було — команда Крушановського ретельно опікувалася благоустроєм. Та чи не найбільш промовистий приклад вмілого господарювання такий — менш ніж за рік було ліквідовано близько 6 млн грн. боргу перед «Київенерго», тут навіть вийшли «у плюс».
За словами Петренка, якщо Сергій Крушановський щось обіцяє, то завжди дотримується обіцяного. Натомість про претензії може заявити сміливо, просто в очі, без будь-якої манірності, зачасту притаманної тим, хто займає крісла у високих кабінетах. «Додатково хотів би виокремити ще один момент, який, на мою думку, має суттєве значення, — веде далі Віктор Петренко. — Сергій Іванович — багатодітний батько, і те, як він ставиться до родини, насправді дуже зворушливо і варте наслідування. Він обожнює своїх близьких, синів і попри постійну зайнятість завжди знаходить для них час. А це важливо, бо сім’я — це маленька Україна, а коли в кожній сім’ї будуть такі стосунки, то й країна наша буде щасливою». Віктор Павлович, як і усі ми, зичить успіху Сергію Івановичу й чекає від нього якісної, системної та успішної роботи у Київраді.
Ірина Юрінова
Ñâÿòî ï³ñëÿ âèáîð³â: чи планують подоляни відзначати День Києва? До дня волевиявлення українців лишається зовсім небагато часу, тож не дивно, що у розмовах наших співвітчизників переважають теми політичні. Власне, через вибори й святкування Дня Києва посунули на один тиждень. «КПл» вирішила дізнатися, чи не забули подоляни у круговерті політичних змін про День міста і як планують його відзначити. 20-річна студентка Олена вважає, що за нинішніх політичних умов масштабне святкування не надто доречне. «Нас просто залякали, — нарікає дівчина. — То про теракти на День Перемоги повідомляли, а тепер про провокації на виборах. Навіть до метро часом буває страшно зайти, не те що піти на якісь масові акції. Якщо все буде спокійно, то підемо з друзями на Оболонську набережну. Там, здається, планували концерт». Дівчина додає, що її родина традиційно на День міста виїжджає на природу, але цьогоріч батьки вирішили навідати родичів на Луганщині, мовляв, ситуація неспокійна, тож треба побачитися. 40-річна Наталя також каже, що велелюдних заходів краще уникнути, аби не було лиха, — не та нині обстановка в країні. Вона також переконана, що нова влада до Дня міста нічого зробити не встигне, а ризик того, що серед натовпу опиняться провокатори, дуже високий.
«Краще на свято з дітьми поїдемо у село на Черкащину, до батьків. Там ні «тітушок», ні провокаторів, лише українські блокпости». 18-річний Олег та 22-річний Дмитро приїхали на Поділ погостювати до родичів. Щодо Дня Києва, то хлопці сподівалися потрапити на концерт, який мала організувати міськрада на Співочому полі, та от тільки-но дізналися, що його скасували через брак грошей на проведення. Однак студенти КПІ оптимізму не втрачають, запевняють, що і самі свято влаштують. «Було б що святкувати, — сміється Дмитро. — Може, вечірку в гуртожитку проведемо, а ні — то до клубу гайнемо». Олег додає, що останнім часом молодь стала патріотичнішою. «Відчули, що українці, якось так. Тому й День Києва неодмінно відсвяткуємо». «На зло москалям», — несподівано уточнює Дмитро. 49-річний Андрій впевнений, що на День міста треба не концерти, а лекції проводити. Бо нині молодь вчити треба, оскільки діти історії не знають і навряд чи хто з юних відповість на запитання, коли Київ заснували, скільки людей проживає у столиці… Чоловік каже, що такі освітні заходи потрібно проводити постійно, та й взагалі залучати молодь до суспільного життя, щоб не просиджували юність перед моніторами комп’ютерів. «Щодо святкування — не знаю, хай молоді думають. Як на мене, то й не обов’язково якісь гуляння влашто-
вувати. Але ж весна надворі — так що хай десь у парках, біля Дніпра гуляють, все одно ж без діла сидять», — радить Андрій, додаючи, що День міста планує провести з онуками, бо діти поїхали у відпустку, а малих бешкетників лишили на дідуся та бабусю. 35-річна Анна запевняє, що піде на святкування, і не сама — з маленькою донечкою і чоловіком. Головне, щоб погода не підвела, а так більше немає чого боятися, оскільки у місті все спокійно. Жінка впевнена, що День міста потрібно відзначати, щоб виховувати маленьких киян справжніми патріотами. «Любов до міста треба прищеплювати змалечку. Якщо нам не вдасться нічого змінити в державі, так може, хоч дітям пощастить», — каже киянка. Загалом більшість респондентів зійшлася на тому, що День міста можна було б святкувати, але не надто масштабно і з належним рівнем безпеки. Подоляни хочуть бачити на вулицях більше правоохоронців, оскільки остерігаються провокацій. Молодь із радістю пішла б на концерти, але якщо їх не буде, вона готова і сама організувати міні-гуляння. Люди старшого віку за те, щоб у Києві проводили заходи просвітницького характеру, юнь від ідеї таких лекцій не у захваті, хіба що справді буде цікаво. Єдине, з чим погодилися всі респонденти, так це те, що треба розповідати киянам про їх же історію, а дітей виховувати патріотами.
5(7)/2014
3
НАВСТРЕЧУ ВЫБОРАМ Алексей Юстасов
Люди чести и достоинства Пережитой ужас военных действий, чувство постоянного присутствия смерти, горе вынужденного свидетельства гибели своих товарищей, верность присяге и служба своему народу навсегда сплотили «афганцев» в Партию ветеранов Афганистана. Лидер Киевской организации Партии ветеранов Афганистана Сергей Садовой убежден, что воины-интернационалисты и ветераны Вооруженных Сил, которые прошли путь от Афгана до Майдана, сдали экзамен на верность украинскому народу в составе 8-й Афганской сотни. А сегодня пришло время, чтобы их уважали и знали не только за надежность и силу в бою, но и за то, как они заботятся о соотечественниках в обычных буднях.
П
артия ветеранов Афганистана во главу угла ставит пять основополагающих принципов существования, которым должен неукоснительно следовать каждый член партии. Это: • Честь и достоинство — что означает быть всегда честным в своих действиях. • Обязательность и ответственность — отвечать за действия и решения, которые принимаешь (дать слово — значит, выполнить его). • Храбрость и мужество — героизм должен быть мудрым. • Справедливость — чтобы добиться единства, нужно быть справедливым.
• Сочувствие, направленное на беззащитных (сила должна использоваться во благо). Члены партии не видят необходимости превозносить свои достижения во благо общества. Они просто спокойно и уверенно реализуют поставленные задачи, как это в свое время делали в Афгане. Они не забыли, что такое война, поскольку не раз заглядывали смерти в глаза. Они знают, что сейчас главная задача — сохранение мира и единства в Украине. Киевляне, как и все украинцы, хотят покоя и защиты от несправедливости, хотят неравнодушия политиков к проблемам народа. Наши
Киевская городская территориальная организация Партии ветеранов Афганистана выдвинула кандидатов в депутаты Киевсовета
Возложение «афганцами» цветов к памятнику погибшим во время ВОВ
кандидаты считают, что пытаться склонить на свою сторону горожан громкими обещаниями — это проявить к ним открытое неуважение. Члены Партии ветеранов Афгани-
стана — это юристы, экономисты, государственные управленцы, которые знают свое дело и ставят перед собой реальные задания. «Афганцы», вспоминая суро-
вую реальность боевых времен, как никто другой любят жизнь и готовы каждый ее миг наполнять созидательным трудом во имя сограждан.
Ïåðâàÿ ïÿòåðêà Ïàðòèè âåòåðàíîâ Àôãàíèñòàíà САДОВОЙ Сергей Николаевич Родился 1 октября 1963 г. в с. Октябрьское Менского района Черниговской области. Образование высшее: Киевский государственный университет им. Т.Г. Шевченко (1992 г.), специальность — правоведение, квалификация — юрист; Украинская Академия государственного управления при Президенте Украины (1999 г.), специальность — государственное управление, квалификация — магистр государственного управления; Академия труда и социальных отношений Федерации профсоюзов Украины (2001 г.), специальность — финансы, квалификация — экономист. Председатель Киевской городской территориальной организации Партии
ветеранов Афганистана, Почетный председатель Союза ветеранов Афганистана Голосеевского района. Кандидат юридических наук, Заслуженный юрист Украины, награжден медалями «За отвагу», «Защитнику Отечества», благодарностью Киевского городского главы, Нагрудным знаком Киевского городского главы «Знак Почета», Грамотой министра обороны Украины, Почетной грамотой Кабинета министров Украины, благодарностью Кабинета министров Украины. С 1983 по 1985 год проходил военную службу на территории Афганистана в воздушно-десантных войсках. ГОНЧАРЕНКО Николай Николаевич Родился 14 октября 1967 г. в с. Ленино Яготинского района Киевской
области. Образование высшее: Национальный университет им. Т. Г. Шевченко, специальность — правоведение, квалификация — юрист. Награжден медалью «За отвагу» (1988 г.), медалью «Защитнику Отечества» (1999 г.), орденом «За заслуги» III ст. (2010 г.) Председатель правления Киевского городского Союза ветеранов Афганистана. Прошел войну в составе 2-й роты 345 Отдельного парашютного десантного полка, принимал участие в десятках боевых операций на всей территории Афганистана. 11 февраля 1989 года полк одним из последних покинул Афганистан, прикрывая вывод советских войск на перевале Саланг.
МАРЧЕНКО Вадим Михайлович Родился 23 января 1967 г. в Киеве. Образование высшее: Национальный педагогический университет им. М. П. Драгоманова. Награжден медалью «Защитнику Отечества» (2000 г.), Почетной грамотой Кабинета министров Украины (2004 г.), орденом «За заслуги» III степени (2012 г.). Директор дошкольного учебного заведения Управления образования Оболонского р-на г. Киева, возглавляет общественную организацию Союз ветеранов Афганистана Оболонского района г. Киева с 1997 года, один из основателей военно-патриотического клуба «Школа мужества» Управления образования Оболонского района г. Киева.
ПЕРЕДРИЙ Валерий Иванович Родился 8 июля 1963 г. в с. Карабчиев Ружинского района Житомирской области. Образование высшее: Сумской государственный университет, факультет «Правоведение». Награжден медалью «Защитнику Отечества». Прошел войну в Афганистане с 1982 по 1984 год, обслуживал военную авиационную технику в авиационном полку. Член правления Союза ветеранов Афганистана Деснянского района г. Киева, один из инициаторов создания общественной организации «Братство» (1988 год), которая реорганизована в Союз ветеранов Афганистана Деснянского района г. Киева.
СЕМЕНЮК Виктор Леонидович Родился 1 мая 1958 г. в Черновцах. Образование высшее: Военная академия, кандидат психологических наук, полковник запаса. С 1979 по 1987 год проходил службу в пограничных войсках. С 1987 по 1989 год в составе специального подразделения участвовал в боевых действиях на территории Республики Афганистан. Награжден орденом Красной Звезды, медалями «За отвагу», «За боевые заслуги» и «За отличие в охране государственной границы СССР».
4
5(7)/2014
Альберт Дантов
Проçàìîâèìî бідне ЖКГ ñëîâî
Сьогодення підготувало українцям чимало випробувань, але конкретно на собі кожен наш співгромадянин відчуває здебільшого падіння показників у економіці, зростання цін і тарифів на тлі інфляції. На формування останніх суттєво вплине підписана керівництвом держави угода про співробітництво з Міжнародним валютним фондом, який погодився виділити нам на пільгових умовах стабілізаційний кредит, але в обмін, серед іншого, на підвищення цін на газ і тепло для споживачів…
ОДНЕ З АКТУАЛЬНИХ ЗАВДАНЬ МІСЦЕВОЇ ВЛАДИ — ВПОРЯДКУВАННЯ СТРУКТУРИ ВЗАЄМОВІДНОСИН ТА РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА
Відповідно до рекомендацій робочої ментів у діяльності як юридичних осіб дегрупи реалізацію планів мали здійсни- сятка комунальних підприємств, що надати у кілька етапів. І низку заходів було ють послуги у сфері ЖКГ. Так у порівнянні вжито вже торік, коли Сергій Іванович з роботою звичайних ЖЕКів значно зріс ще очолював Подільську РДА. Зокрема, адміністративно-управлінський апарат, припинено фінансування комунальних через певну втрату керованості цими підОБ’ЄКТИВНИЙ АНАЛІЗ енергоресурсів за рахунок коштів, спла- приємствами стало складно контролюваВідтак підвищення розміру тарифів чених споживачами як плата за послуги з ти їх фінансову діяльність, не стало єдиної на житлово-комунальні послуги стає утримання будинків і споруд та прибудин- політики в питанні закупівлі матеріалів, невідворотним. Власне, про це вже кових територій. послуг тощо, спеціалісти відзначили віддавно говорили усі експерти, з метою сутність систематичної і ефективної роЕТАПИ ВАЖКОГО ШЛЯХУ обґрунтування об’єктивності та незворотботи у підборі кадрів. Саме ініційовані Нині кандидат у депутати Київради Сергієм Крушановським зміни мали поності зростання вартості послуг ЖКГ було витрачено тонни паперу. Нині ж, через Сергій Крушановський зазначає, що класти край вказаним недолікам. підвищення цін на паливно-мастильні на другому, проміжному, етапі впроТим часом перехід виконання послуг матеріали та природний газ, процес на- довж поточного року основні функції з утримання будинків та прибудинкових виконавця послуг з утримання будинків територій до КП «Дирекція з управлінбув цілком реальних обрисів. Цікавий досвід господарників, які і споруд та прибудинкових територій ня та обслуговування житлового фонду на практиці знають ситуацію і могли б повинен був реалізовувати балансо- Подільського району міста Києва» допровести з найменшими втратами наш утримувач жилого і нежилого фонду — зволить зменшити витрати на утриманспільний споживчий корабель вузьким Комунальне підприємство «Дирекція з ня адміністративно-управлінського апафарватером реформ ЖКГ. Оскільки тими ж таки експертами доведено, що за умови правильної побудови взаємовідносин між суб’єктами господарювання, які надають житлово-комунальні послуги, можна налагодити ефективну та незбиткову роботу підприємств ЖКГ навіть при мінімально необхідному зростанні тарифів на їхні послуги. Державна адміністрація нашого Подільського району ще минулого року працювала над вирішенням цих питань. Під егідою тодішнього голови Подільської РДА Сергія Крушановського було утворено Робочу групу з питань оптимізації системи житлово-комунального госпоКомплекс заходів, розроблений робочою групою спеціалістів дарства та забезпечення беззбиткової за ініціативи Сергія Крушановського, дозволить зважено діяльності комунальних підприємств сфепідійти до формування тарифів на послуги ЖКГ для громадян ри ЖКГ. До неї увійшли представники держадміністрації, комунальних підприємств району, а головне — незалежні експерти, управління та обслуговування житлово- рату. Тобто, у собівартість квартплати які є провідними фахівцями у цій галузі. го фонду Подільського району». За цей не входитимуть кошти на зарплати чисРезультатом роботи спеціалістів стала час балансоутримувач мав налагодити ленних бухгалтерів, економістів, інжерозробка комплексних заходів, спря- схему роботи з підрядними організа- нерів та юристів, від яких геть не залемованих на подолання кризової ситу- ціями — виконавцями окремих послуг жить чистота і впорядкованість наших ації у сфері ЖКГ району. Напрацюван- та запровадити механізми контролю з вами подвір’їв, під’їздів і сходів у буня групи покликані забезпечити сталу, якості їх роботи. Паралельно планувало- динках. Також вдасться запровадити ефективну та беззбиткову діяльність ся вжити заходи, спрямовані на змен- централізовану закупівлю товарно-мапідприємств галузі, якісне надання спо- шення розміру адміністративних витрат теріальних цінностей, а відтак добитися живачам комунальних послуг і послуг з та витрат на збут, забезпечення належ- закупівлі за нижчими цінами, зменшиутримання будинків, споруд та прибу- ної якості послуг та відповідного рівня ти витрати обігових коштів. Зрештою, динкових територій. Має бути створене взаємодії зі споживачами. створення у структурі підприємства відНа прохання «КПл» колишній очільник повідної дільниці для виконання силами конкурентне середовище на ринку обслуговування житла за рахунок прове- ПРДА пояснив, чому має відбутися така працівників ремонтних робіт систем гадення конкурсів на визначення вико- централізація. Виявляється, що практика рячого і холодного водопостачання, возасвідчила низку суттєвих негативних мо- довідведення, теплопостачання та злинавців окремих послуг.
вової каналізації і технічних пристроїв будинків та елементів зовнішнього упорядження призведе до здешевлення виконання цих робіт та збільшення їх обсягу. Отже, буде поліпшено технічний стан житлових будинків і створено гідні умови для проживання мешканців. На третьому етапі запланованих реформ, 2015 року, мало бути визначено виконавців окремих послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, причому виключно на конкурсних засадах. Робота за принципом «замовник — підрядник» із забезпеченням ефективного контролю за якістю послуг, що надаватимуться підрядником, дасть змогу врахувати при здійсненні розрахунків наявність чи відсутність обґрунтованих претензій споживачів. Що, відповідно, впливатиме на зменшення розміру винагороди «підрядника» у випадку ненадання окремих послуг чи зниження їх якості. Окремо зазначимо, що тільки втілення 2013 року першого етапу дозволило заощадити у сфері ЖКГ Подільського району 10 млн гривень без підняття тарифів. Реалізація другого етапу 2014 року дозволила би заощадити ще 8 млн грн., які мали спрямувати на поточні ремонти будинків. ВТІЛИТИ ЗАПЛАНОВАНЕ У ЖИТТЯ На жаль, події останніх місяців не дозволили продовжити реалізацію намічених планів з реформування галузі житлово-комунального господарства Подолу. Однак нині Сергій Крушановський збирається втілювати напрацювання, зроблені на посаді голови Подільської РДА, уже як депутат Київради. Він переконаний, що виконання цього комплексу заходів вигідне усім, і з часом проект буде реалізований не лише у рідному районі, а й подібну практику буде поширено на все місто. Адже вона дасть змогу, з одного боку, зважено підійти до формування тарифів на послуги ЖКГ для громадян, а з іншого — забезпечить беззбиткову діяльність підприємства в умовах зростання цін на енергоносії, уможливить спрямувати вивільнені обігові кошти на вирішення невідкладних питань, пов’язаних з утриманням в належному санітарно-технічному стані житлових будинків. Отже, у виграші будуть усі кияни.
5(7)/2014
ÆÅÍÑÒÂÅÍÍÀß ÒÂÅÐÄÛÍß По инициативе С.И. Крушановского во Флоровском монастыре благоустроен сквер перед колокольней, посажены цветы и деревья, отремонтированы фонари. де д
З
десь все по-друго-му: и уклад жизни,, о неизменный со го о времен позднего Средневековья, и трепетно сохраняемая монашеская форма с опушкой и с черной наметкой-фатой, и архитектура в стиле киевского барокко, и буйство красок на ухоженных клумбах, и тишина среди шума мегаполиса. Кажется, и время течет по-другому... Не мудрено — более 500 лет здесь теплится лампада и возносится молитва к Богу. И только двенадцать советских предвоенных лет, когда монахини были изгнаны большевиками, эти стены не слышали сладостных монастырских песнопений. Здесь многому можно подивиться: сколько раз монахини удержали от разорения свой монастырь в годы лихолетий, сколько знатных аристократических фамилий посылали сюда своих женщин, сколько святых жен и мужей подвизалось на этом месте, сколько создано здесь златошвейных шедевров, сколько написано душеспасительных строк. Впервые монастырь во имя свв. мчч. Флора и Лавра упоминается в 1566 г. в грамоте польского короля Сигизмунда ІІ Августа, данной киевскому протопопу Якову Гулькевичу в наследственное владение, с правом иметь от него доходы. Примечательно, что грамота была дана на возобновление монастыря, «который существовал здавна», точная же дата его основания не известна. В 1642 г. внук Я. Гулькевича Иоанн Богуш безвозмездно уступил права на владение монастырем игуменье Агафье (Гуменицкой) с инокинями при условии, чтобы монастырь всегда оставался «при вере старожитной, греческой православной». В 1711 г. в обитель были переведены монахини Киево-Печерского женского Вознесенского монастыря. С тех пор монастырь получил
Архитектурный ансамбль обители, как и всего Киево-Подола, сложился после разрушительного пожара 1811 г.
двойное именование – Флоровский Вознесенский и стал одним из крупных землевладельцев. До секуляризации 1786 г. ему принадлежало двенадцать сел и восемь хуторов в Киевской губернии. В обители приняли постриг представительницы многих знатных фамилий: схм. Нектария (княгиня Долгорукова),, игуменья Пульхерия (княги-в вня Шаховская), игуменья Ав) ), густа (графиня Апраксина), ж жигуменья Каллисфена (княжь ья на Милославская), игуменья и и), Елена (баронесса де Жанти), игуменья Елеазара (баронеса Губерт), игуменья Парфения (Адобаш), игуменья Серафима (Вонлярлярская) и другие известнейшие женщины своего времени. Святая Церковь прославила в лике святых двух подвижниц, в разные годы проживавших в нашем монастыре: инокиню Елену (Бехтееву) (+23/5 апреля, 4/17 августа и 23/6 октября) и схимонахиню Александру (Мельгунову), первоначальницу Дивеевской обители (+13/26 июня). Благочестивому читателю остались душеполезные произведения, авторами которых были флоровские монахини. Наиболее известны «Своеручные записки» схимонахини Нектарии (Долгоруковой), дочери фельдмаршала графа Бориса Петровича Шереметева, «Благоговейные христианские размышления» игуменьи Смарагды Норовой, сборник духовных стихотворений «Кап-
ли из океана» игуменьи Парфении Адобаш. Архитектурный ансамбль обители, как и всего Киево-Подола, сложился после разрушительного пожара 1811 г., когда от буйства стихии погибли монахини и на колокольне расплавились колокола. В ХVIII–ХХ вв. в монастыре, е кроме кр роме кколокольни и
5
Надежда Мирная
В настоящее время во Флоровской обители подвизается около 200 сестер. Монастырь живет по старинному уставу Василия Великого. Служба в обители совершается с наибольшей полнотой, читается неусыпаемая Псалтирь. Жизнь сестер святой обители посвящена молитве, духовному и нравственному совершенствованию, воплощению на личном опыте евангельских и святоотеческих идеалов.
До 1918 г. в монастыре проживало более 800 сестер, имелись богадельня, больница, училище для девочек с бесплатным преподаванием. С 1919 г. властями осуществлялся курс на ликвидацию монастыря. Церкви были переданы для «культ урных и хозяйственных» целей различным организациям. На территории монастыря обосновался «городок металлистов». Монахинь зарегистрировали членами ремесленной и сельскохозяйственной трудовых общин, а в 1929 г. выселили из жилищного кооператива, забравшего монастырские кельи. Осенью 1941 г. деятельность обители возобновилась и с тех пор больше не прерывалась. В июле
и Подольской госадминистраций, а также «Мистецького арсенала», были перезахоронены останки генерал-губернатора Киева С.И. Сукина и монахинь из некрополя Вознесенского монастыря. В ходе подготовки к перезахоронению при поддержке А.П. Попова были отремонтированы фасады Вознесенской, Трапезной и Казанской церквей, а под руководством С.И. Крушановского благоустроен сквер перед колокольней и отремонтировано освещение. Сестры несут разнообразные послушания: на кухне, на просфорне, в иконописной, швейной, золотошвейной, рукодельной мастерских, следят за порядком, поют на клиросе, ухаживают за больными. Регулярно оказывается благотворительная помощь различным
Впервые монастырь во имя свв. мчч. Флора и Лавра упоминается в 1566 г.
келейных корпусов, было пять церквей, до настоящего времени сохранилось четыре из них. Храмы освящены в честь: • Святителя Николая и Тихвинской иконы Божьей Матери с Трапезной палатой, • Вознесения Господнего; • Воскресения Христова; • В честь Казанской иконы Божьей Матери; • Святой Троицы на кладбище на Флоровской горе.
1960 г. сюда переселились 75 сестер закрытого Введенского женского монастыря на Печерске. После празднования 1000-летия Крещения Руси началось возрождение обители. В 2013 году при участии Блаженнейшего Митрополита Владимира и епископата Украинской Православной Церкви, городской
организациям инвалидов, в том числе: инвалидам по зрению, инвалидам-чернобыльцам, психоневрологическому диспансеру, военным частям Украинской армии. Каждый день от монастыря бедные получают горячую пищу. Так и живет молитвой и любовью, трудами и заботами такая древняя и такая современная женская обитель.
6
5(7)/2014
Валерий Евгеньев, специально для «КПл»
ПРОГУЛКИ ПО ПОДОЛУ,
старому и не очень ПРОГУЛКА ПЯТАЯ. ДНИ КИЕВА НА АНДРЕЕВСКОМ И ВНЕСЕЗОННЫЙ ПРАЗДНИК НА «ПЕЙЗАЖКЕ»
Вот и идём мы теперь мимо спасённой и заново стилизованной детской площадки, среди разнообразных весёлых скамеек и забавных фонтанчиков: одного — со смешными зебрами, которых иначе, чем «зёбрами» назвать невозможно (никто и не называет); и второго — с девочкой на шаре-слонёнке… Дальше по аллее слева — смотровая площадка, справа — лужайка, на которой красным камнем выложены контуры скрытого под землёй фундамента древней Десятинной церкви; за ней Исторический музей с застывшими у входа суровыми скифскими каменными бабами… Покинув «Пейзажку», мы выходим к Андреевской церкви, созданной по проекту великого Растрелли, никогда не бывавшего в Киеве (по картам проектировал маэстро, исключительно по картам!). Согласно устойчивой городской легенде, строили церковь не просто так, ради приумножения киевских красот, но для важного государственного дела. Дабы вдали от дворцовых интриг Санкт-Петербурга провести секретное венчание Елизаветы Петровны с Алексеем Григорьевичем Разумовским. Венчалась ли на самом деле царица со своим украинским фаворитом — историки спорят до сих пор, но красавица Андреевская — вот она, стоит
Много-много лет назад… Когда Андреевский спуск — то ли к 1500-летию Киева, то ли к Олимпиаде-80 — ещё не перемостили новыми «историческими» булыжниками… И когда из урочища Гончары отселили ещё не всех обитателей тамошних трущоб… И когда никому и в голову не приходило отреставрировать или хотя бы подлатать древние деревянные лестницы, поднимающиеся от самых глухих закутков Гончарной и Кожемяцкой улиц… Словом, очень, очень давно… Пейзажная аллея была уже тогда. Правда, так красиво никто её не называл. Потому что никакой «аллеей» она и не выглядела. Выглядела — общим и неопрятным задним двором тогда ещё вовсе не «элитарных» домов на Большой Житомирской. Ну, может, не совсем обычным двором — узким и длинным, опасно вившимся по самому краю крутого обрыва. Но закорюченная география нашего Города выкидывает и не такие коленца. Свою «аллейность» и первые начатки цивилизованности «Пейзажка» начала обретать в начале 1980-х, — тогда же, когда к очередному празднику с ожидавшимся наплывом зарубежных гостей перемостили и благоустроили Андреевский, да и вообще постарались придать пристойный вид хотя бы центральной части Города. Девочка на шаре. А через несколько лет отреБез акробата-бугая, зато с цуциком монтировали и старые лестницы, да ещё построили новые. И как своевременно! Моя будущая жена жила на Чкалова (ныне Гончара), и с Подола я бегал к ней на свидания на «Пейзажку». Это было так романтично: обустроенная аллея уже не выглядела помойкой, но до её нынешнего непрерывного праздничного многолюдья оставался ещё не один год. Впрочем, было бы грешно сетовать на этот «праздник, который всегда с тобой». Забавные скульптуры и остроум- и радует глаз. И вдоль её двухэтажного фунные, очень человечные инсталляции ра- дамента, словно омывая могучий утёс, продуют взрослых не меньше, чем детишек. носится вниз Андреевский спуск. В том числе напоминанием о том, что К его первой, тридцатилетней давности не возникни этот Парк-на-Пейзажке, вы- реставрации мы с друзьями поначалу отнессился бы тут очередной небоскрёб имени лись настороженно. Как понимаю теперь — МИДовской бюрократии. Совершенно главным образом, из юношеского снобизуникальный случай, когда «скульптурная ма, прослышав о том, что Булат Шалвович застройка», затеянная чуть ли не исклю- Окуджава не одобрил обновлённого сходчительно для того, чтобы спасти детскую ным образом «офонаревшего» Арбата. Отплощадку от чиновных посягательств, рас- ношение изменилось через несколько лет, цвела таким чудесным образом. когда однажды, в самом конце мая…
Дни Киева на Андреевском: место встречи, которое изменить нельзя
Началось это, кажется, уже в первый год «перестройки». В последние весенние выходные на Андреевский вышли художники и выставили на всеобщее обозрение свои полотна. Диссидентской акцией это точно не было. Мероприятие явно было дозволенным и даже санкционированным. Почему, кто решился на такое в сонной и сверхконсервативной в те годы украинской столице? Ведь общеизвестно было: «Когда в Москве стригут ногти, в Киеве рубят пальцы» (как вариант звучало иногда даже: «рубят по локоть»). Может быть, как раз именно поэтому. В уверенности, что уж в Киеве-то ни к каким скандалам эта вольность заведомо не приведёт, а всем клеветникам и злопыхателям будет воочию продемонстрирована полнейшая свобода творческого самовыражения в Советской стране. Как говорится, «жить Кажется, неслучайно в двух шагах отсюда долго располагалась самая большая коллекция работ Марии Примаченко
стало лучше, стало веселее». В целом так и произошло. Подавляющее большинство выставлявшихся художников были студенты того самого Художественного института, располагавшегося на дальней стороне Гончаров. Молодые, невероятно самоуверенные и амбициозные сверх всякой меры…
— Как называется эта работа? — допытывался мужичок у юного дарования. — Понимаете, это — «сюр», — снисходительно улыбалась девчушка лет от силы восемнадцати. — Я понимаю, что это «сюр», — соглашался мужичок, — но как он называется? — Вы не понимаете. Это — «сюр», — обиженно отвечала девчушка и отворачивалась, наглухо замыкаясь в своей высокой башне чистейшей слоновой кости. Картины в жанре «Это — “сюр”» — составляли (и до сих пор составляют) вторую по количеству группу выставляемых на Андреевском работ. А первое место прочно удерживают неисчислимые пейзажные вариации на тему «Абрикосы цветут» — что более чем естественно для студентов, осваивающих азы профессии, особенно в Киеве, прославленном красотой своих бесчисленных садов. Но уже на самых первых «Андреевских» вернисажах встречались работы самобытные и художники невероятно талантливые, как Матвей Вайсберг или Олег Кулай-Кулайчук. Это, по всей видимости, такой закон природы: настоящие мастера производятся поштучно и не вызревают, «как ананасы в оранжерее» в художественных академиях и университетах. Однако и академии, и университеты, и «это — “сюры”», и прочие «абрикосы» жизненно необходимы. Они создают ту среду, ту атмосферу, без которой Мастер вряд ли мог бы появиться. А для того, чтобы он мог проявиться, нужны такие постоянные, свободные и открытые для всех площадки, какой стал со временем Вернисаж на Андреевском. Впрочем, тут мы уже слишком далеко ушли в отвлечённые материи. Дни Киева — это не только вернисаж и много художников — «хороших и разных». Это весна, это праздник и веселье. Это главное в Киеве «место встречи, которое изменить нельзя». И это здорово!
5(7)/2014
Другий рік поспіль на Поштовій площі тривають масштабні будівельні роботи. Вже відкрито естакаду, автомобільний тунель, на черзі — пішохідна частина площі, що перетворить її на одне з найпопулярніших місць серед туристів та відпочиваючих киян. Поштова площа знову змінює своє обличчя — тож варто пригадати, якою вона була, а також уявити її вигляд після завершення робіт.
В
ласне площа як така а л лі тут з’явилася доволі і ій недавно. Ще у першій літ половині XIX століття набережної не існувало. Лише у середині позаминулого століття, одночасно з будівництвом Ланцюгового мосту (нині на його місці міст Метро) було прокладено дорогу під Дніпровими схилами вздовж берега. Через постійні зсуви її доводилося часто лагодити, і лише у 1930-х роках розпочалося спорудження гранітної укріпленої набережної. Утім, ще у дореволюційному Києві Поштова площа стала надважливим вузлом комунікацій та інфраструктури. Неподалік колони Магдебурзького права знаходився головний київський водозабір водогону. Саме звідси рушив до Європейської площі Володимирським узвозом перший у Києві та Східній Європі електричний трамвай, тут збудували велику трамвайну електростанцію. Від Поштового будиночка, що
7
Ïîøòîâà:
Антон Ареф’єв
êâàðòàë, ðîçâ’ÿçêà ³ ñïðàâæíÿ ïëîùà «Ворота В Подолу» вкотре змінюють свій вигляд і призначення На оновленій Поштовій площі формується велика пішохідна зона
зберігся донині, вирушали у далекі подорожі диліжанси — великі міжміські багатомісні карети. Згодом, уже на початку ХХ століття, з площі рушали спочатку бензинові, а згодом і електричні трамваї до Дарниці та Броварів. 1905 року неподалік від Поштової площі відкрився фунікулер… Архітектурною домінантою Поштової площі тоді, та й тепер, була і є церква Різдва Христова початку XIX століття,
де відспівували Тараса Шевченка перед останньою дорогою до Канева. Але площі як такої тоді не було! Це був дуже щільно забудований квартал, навколо Поштового будиночка розміщувалися стайні. Нині, при реконструкції Поштової площі, у котловані ще можна розгледіти фундаменти та підвали тих давно знесених будинків. Площа почала формуватися тут вже у радянські часи.
Спочатку в 1930-х роках було знесено церкву, архітектори почали навперебій пропонувати проекти помпезного майдану у стилі неокласицизму, з колонадами та парадним спуском до майбутнього річкового вокзалу. До слова, до війни кораблі відчалювали від дебаркадерів, вокзалу не було. Слідом за церквою поступово зносили інші будівлі — і на середину ХХ століття на площі сформувалася кільцева транспортна розв’язка. Старі будинки лишалися біля фунікулера — через них було влаштовано вхід до підйомника. Чергове оновлення площа зазнала у 1970–1980-х роках при спорудженні станції метрополітену. Посеред площі лишився лише Поштовий будиночок, знесли всі споруди з боку фунікулера, і на початку 1980-х
років було відкрито нову сучасну нижню станцію. Розв’язку перепланували: з’явилося два перехрестя зі світлофорами замість кільця, і вперше — чималенька пішохідна зона. Втім, популярна вона лише влітку, коли працюють прогулянкові кораблі. Народження нової Поштової площі ми спостерігаємо і нині. Ще 2003 року відбудовано церкву. Вже сховано у тунель автомобілі — і легко уявити, як вийшовши з метро, можна пішки дістатися Річкового вокзалу та широкими парадними сходами вийти до набережної і милуватися Дніпром. Під площею будується невеликий торговельний центр — тож тут можна буде і придбати сувеніри, і попоїсти перед прогулянкою по воді. У центрі площі з’явиться світломузичний фонтан, чимало лав, газони, дерева. Так закінчиться перетворення транспортного вузла на комфортну територію для відпочинку та спілкування.
Блоггер Gregorium
Парки имени метрополитена БЛАГОДАРЯ СТРОИТЕЛЬСТВУ ПОДЗЕМКИ ПОЯВИЛАСЬ ЦЕЛАЯ ЦЕПОЧКА К СКВЕРОВ, КА С СКВЕ СКВЕР КОТОРЫЕ МОГ У Т СТАТЬ КРУПНЫМ ПАРКОМ И ТУРИСТИЧЕСКИМ МАРШРУ ТОМ Прокладка синей линии метро повлияла на нынешний облик Подола весьма существенно. Преобразилась Почтовая площадь, пришлось отстраивать заново Гостиный двор, лишилась деревьев и трамвая улица Сагайдачного. И если на последней благодаря протестам защитников исторического наследия (кстати, едва ли не первым в советском Киеве!) удалось сохранить старые дома, то за Контрактовой площадью их сносили десятками.
П
равда, не всегда полностью — некоторые дома сносили частями, «отрезая» отдельные подъезды или квартиры. Такие здания легко отличить по обрывающемуся декору — они есть и на Нижнем Валу, и на Ярославской. А на Введенской «хрущевки» сносить не решились, а лишь стянули металлическим внешним каркасом. В итоге сноса зданий от Контрактовой площади аж до улицы Введенской образовалась широкая просека, которую город, как рану, постепенно затягивал. Бли-
и же к Контрактовой площади в 2000-х годах были и выстроены новые здания — вплотную к станции метро. Правда, здесь сохранился пусть и петляющий, но сквозной пешеходный проход к Верхнему Валу. На Нижнем Валу этот маршрут пока обрывается — здесь строят новое здание, и его конструкция позволяет устроить сквозной проход дальше. Квартал до Ярославской скучноват — здесь ныне автостоянка. А дальше начинаются скверы, а точнее — занимающая два квартала, от улицы Ярославской до улицы Введенской, пешеходная площадь Красной Пресни. Московское название появилось в Киеве в знак дружбы с тогдашней столицей СССР, однако не прижилось — как и именование части Контрактовой площади Красной. Однако в память об этом в тенистом уголке сквера напротив кинотеатра «Жовтень» сохранилась скульптура «Булыжник — оружие пролетариата», копия знаменитой скульптуры Ивана Шадра 1927 года. Оригинал ныне хранится в Третьяковской галерее, а копия, практически такая же, как в Киеве, установлена в Пресненском районе Москвы, в парке Декабрьского восстания.
Площадь Красной Пресни: забытое название, но прекрасное место отдыха
Эта просека над метро чем-то напоминает нью-йоркский «хай-лайн» — уникальный парк, устроенный на эстакаде бывшей линии железной дороги, на высоте около 10 метров. В Киеве условия лучше — здесь не надо подниматься наверх, пешеходный маршрут проходит на естественном уровне города. И молодые архитекторы уже думают над тем, чтобы обустроить здесь полноценную пешеходную зону — от Контрактовой площади аж до улицы Введенской, до площади Красной Пресни и уже культового кинотеатра «Жовтень» (о нем читайте на стр. 8 — Ред.). Ведь можно не копировать Нью-Йорк, а сделать даже лучше.
8
5(7)/2014 Людмила Горделадзе, директор кинотеатра «Жовтень»
Õðàì èñêóññòâà íà Ïîäîëå
29 января 1931 года в Киеве был открыт большой кинотеатр — первый, построенный после революции по последнему слову техники. Тогда его называли «Девятое Госкино». Ныне это — «Жовтень». Историю любого предприятия можно проследить по его руководителям. Кинотеатры — не исключение. Удивительно, что за более чем восьмидесятилетнюю историю в «Жовтне» не сменилось и десяти директоров. Вот это и есть правильная стабильность!
БЛАГОДАРЯ УСИЛИЯМ КОЛЛЕКТИВА, «ЖОВТЕНЬ» УЖЕ ВОСЬМОЙ СЕЗОН ЯВЛЯЕТСЯ ЧЛЕНОМ МЕЖДУНАРОДНОЙ АССОЦИАЦИИ КИНОТЕАТРОВ «ЕВРОПА-СИНЕМА»
неделю смотреть новые фильмы, а также участвовать в культурных событиях. В 1966 году был проведен Фестиваль советских фильмов, в 1968-м — День украинского кино, в 1971 году — Фестиваль дружбы советской и болгарской молодежи.
Кинотеатр в 1960-е годы
Н.Олялин и Н.Мащенко на сцене кинотеатра. 1970-е годы
С
троительные работы проводил «Пайстрой» в 1929–1930 годах по проекту архитектора Валериана Рыкова. Ему, кстати, принадлежит проект здания Киевской кинофабрики (ныне Киностудия им. А. П. Довженко). После торжественного открытия нового рабочего кинотеатра состоялась премьера кинофильма «Гегемон», рассказываюго, как писалось в рещего,
зрителям были предложены: читальня, библиотека, игры в шахматы, шашки, домино. А в стрелковом тире, как отмечалось в статье, «на дробовике есть возможность детально изучить винтовку, познакомиться с военной маскировкой и теорией стрельбы». Кинотеатр исполнял важное на то время задание «быть организатором воли пролетариата на строительство социализма». Кинотеатр сегодня
кламе, «о социалистическом отношении к труду». Фильм был создан на кинофабрике. Газета «Пролетарская правда» от 30 января 1931 года откликнулась статьей «Победа на культурном фронте», в которой автор выражал надежду, что новый кинотеатр станет не только театром, но и «лабораторией пролетарской культуры». Характерно, что перед киносеансами
«Жовтень» неоднократно подвергался реконструкциям. Это относится и к фасаду, и к технологическому оборудованию. В нем, в одном из первых в СССР, было установлено звуковое оснащение, а в дальнейшем и оборудование для показа широкоэкранных и широкоформатных фильмов. О первых директорах сведения не сохранились. В 1943 году ди-
ректором кинотеатра назначили Ф. С. Гончаренко. С послевоенного времени кинотеатр носит название «Жовтень». Он стал одним из самых популярных мест отдыха киевлян. С апреля 1944 и до декабря 1952 года директором «Жовтня» работал С. О. Шкрабов. В этот период заменили мебель, переоборудовали фойе, в зале было 783 места. В 1951 году кинотеатр был капитально отремонтирован, внедрена новаторская для того времени система предварительных заявок на коллективные просмотры фильмов. С декабря 1952 и до 1980 года руководил «Жовтнем» С. М. Чичко. 8 ноября 1955 года было широко отпраздновано 25-летие кинотеатра. Незадолго до этого впервые в Украине большой зал был оборудован для показа широкоэкранных фильмов. В 1960 году здесь строится дополнительный кинозал на 300 мест. В фойе установлены специальные кинопроекторы, которые позволяли демонстрировать киноролики и киножурналы. Двухзальный «Жовтень» давал возможность зрителям каждую
Загальнополітичне, інформаційне, туристичне видання. Газета «Контрактова площа» заснована з благодійною метою і призначена для безкоштовного розповсюдження. Засновник: Артюшенко І.П. Видавець: ФОП Артюшенко І.П. Свідоцтво про державну реєстрацію КУ № 699-337Р від 07.11.2013 р.
С 1980 года директором работала Т. Б. Пыхтина. В 1990 году завершен капитальный ремонт, проведено переоборудование помещений, заменена мебель, установлено лучшее на тот момент оборудование.
Адреса редакції: 04053, м. Київ, вул. Кудрявський узвіз, 2; тел.: 272-42-17, 502-83-60, тел/факс 272-41-36, e-mail: na_omi@i.ua Редакція може публікувати матеріали, не поділяючи точку зору автора. Відповідальність за достовірність даних несе автор. При передруку посилання на газету «Контрактова площа» обов’язкове.
С апреля 2000 года и по сегодня директор кинотеатра «Жовтень» — Л. Б. Горделадзе. Ныне кинотеатр оснащен современной цифровой техникой кинопоказа. Здесь 6 кинозалов и конференц-комплекс. В июне откроется еще и кинозал для интеллектуального кино. Средняя цена билетов — 35 гривен, что существенно ниже среднего общеукраинского показателя. В «Жовтне» демонстрируются ленты-премьеры так называемого мейнстрима, т. е. кино, выпускаемого для широкой аудитории, а также арт-хауз, авторское кино, проводятся ретроспективы, демонстрируются фестивальные программы и эксклюзивные кинопроекты. Кинотеатр восьмой сезон является членом Международной ассоциации кинотеатров «Европа-Синема». Условие членства в этой уважаемой организации — репертуарный акцент на европейской кинопродукции, задача ассоциации — поддержка и содействие развитию таких кинотеатров. Это членство подтверждает соответствие работы кинотеатра европейским стандартам качества предоставления культурных услуг.
Відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець. Шеф-редактор: Оксана Шекера Верстка та дизайн ТОВ «ОМІ», Номер віддруковано ПРАТ «Сьогодні Мультімедіа» м. Київ, вул. Борщагівська, 152-Б тираж 30 000