журнал Українська Родина № 7-8/2015

7 8/2015 (103)

www.dds.com.ua

передплатний індекс 91640

Магія Канви інтернет магазин magia kanvi.com.ua

офіційний сайт виробника наборів для вишивання бісером і хрестиком

В останній час зростає кількість майстринь, що надають перевагу вишиванню бісером. Це мистецтво дедалі більше завойовує серця ви! шивальниць із першого погляду чи дотику. По особливому вони став! ляться до наборів для вишивання картин від фірми «Магія канви» і, тре! ба зауважити, не без підстав. Вишиті картини від цієї фірми виглядають досить реалістично. Так із відстані 2 – 3!х кроків вони сприймаються як живопис. А яке ж здивування викликає у глядача те, що ці шедеври зіб! рані з маленьких часточок руками здібних майстринь! Команда компанії «Магія канви», а це дизайнери, художники, виши! вальниці та інші, докладають багато зусиль як для відтворення реаліс! тичності картини, так і для того, щоб саме вишивання стало простою і приємною справою для дорослих і маленьких майстринь. «Магія канви» мистецтво Вашими руками» + 38 067 574 25 85 роздріб + 38 093 259 76 35 гурт magia kanvi@mail.ru

ЗМІСТ Журнал «Українська Родина» – допомагає створювати гармонію у сім’ї. Мова, історія, традиції і звичаї все це наша рідна національна культура.

СЬОГОДЕННЯ

№ 7 8/2015 (103) Виходить з 15.06.1999 р. Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації Міністерства інформації України КВ № 21651#1551 ПР від 02.11.2015р. Засновник: Біленький С. Я. Головний редактор: Біленька С. В. Дизайн та верстка: Біленький С. Я. Адреса редакції: вул. Ревуцького, 44, м. Київ; для листування: 02140, а/с 100, м. Київ. Телефон редакції: (044) 565 75 91 E#mail: mail@dds.com.ua www.dds.com.ua Наша редколегія: Гордієць О.М. Мицик В.Ф. Добжанський Е.І. Павлик О.В. Кагадій В.В. Саннікова Л.П. Косачевич П.І. Ситник В.Т. Кривоберець Т.О. Сіренко Г.О. Левицька Н.В Фисун О.В. Матеріали готували: Ярослав Пляс, Олександр Фисун, Ярослав Оріон, Дмитро Мічуда, Український Простір, Валентина Славінська, Ніна Удовенко, Володимир Кагадій, Едуард Добжанський, Оксана Павлик, Микола Заремба, М. А. Носаль і І. М. Носаль, Віктор Фуштей, Марія Надич, Анна Луньова

3. План «Міжмор'я» Британія підтримує, Франція не заперечує, Україна і Польща зроблять

5. Шлюб і сім'я як виховна система

Надруковано у ТОВ «Паперовий Змій», вул. Іллі Еренбурга, 3а, м. Київ. Замовлення №114, від 12.01.2016 р. Друк офсетний. Папір крейдований. Формат 60х84 1/8. Обсяг: 5 ум. друк. арк. Підписано до друку 12.01.2016 р. Наклад 29527 примірників. Ціна договірна.

УКРАЇНСЬКА НАЦІЯ

20. ТРИПІЛЬСЬКА КУЛЬТУРА — ПЕРВЕНЬ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ ТРАДИЦІЇ НАША ІСТОРІЯ 24. ГОЛОС ПРЕДКІВ

Диск з музичними ілюстраціями до журналу №7 8/2015 є невід’ємною його частиною. Усі права належать ФОП Біленька С.В. Передрук і будь#яке використання матеріалів можливі тільки з письмового дозволу ви# давця. Редакція має право публікувати будь#які надіслані на її ад# ресу твори, звернення читачів, листи, ілюстровані матеріали і за# лишає за собою право редагувати матеріали. Факт пересилання означає згоду їхнього автора на передачу редакції всіх виключних прав на використання твору в будь#якій формі і будь#яким способом. Пересилання авторами їхніх персональних даних означає добровільну згоду на їх зберігання та обробку. Стиль оформлення видання та його зміст є об’єктами автор# ського права та охороняються згідно з чинним законодавством. Редакція не завжди поділяє погляди авторів публікацій, має право відмовити в розміщенні матеріалів на сторінках видання, якщо в них мають місце порушення законодавчих, технічних чи художніх вимог або відсутня оплата. За достовірність фактів, цифр, точність імен, прізвищ відпо# відають автори, а за зміст рекламних матеріалів – рекламодавці. Рекламодавець також самостійно несе відповідальність за збереження авторських прав і прав третіх осіб, наявність необхід# них ліцензій і відомостей про сертифікацію продукції та послуг згідно з чинним законодавством. У своїх діях видавництво керуєть# ся тим, що рекламодавець має право і заздалегідь отримав усі необ# хідні для своєї діяльності, у тому числі і для здійснення публікацій, дозволи. Передачею матеріалів рекламодавець підтверджує факт надання видавництву права на виготовлення, тиражування та роз# повсюдження його реклами. Претензії стосовно якості друку і термінів виходу реклами приймаються протягом 15 днів від виходу видання з публікацією.

14. ЛЕГЕНДИ «СТЕПОВИХ ДЗВІНОЧКІВ» або КРАЇНА МАМАЇВ ХАРАКТЕРНИКІВ

ІСТОРІЇ З ЖИТТЯ

9. Загальноосвітній навчальний заклад Міжнародна школа І ІІІ ступенів «Меридіан»

28. ПЕТРО БОЛБОЧАН — СПРАВЖНІЙ УКРАЇНСЬКИЙ ГЕРОЙ 11. Вірус цифрового недоумства

Передплатний індекс 91640 © Видавництво ФОП Біленька С. В. © ТОВ «СМПГ «ШАНС» © Журнал «Українська Родина» м. Київ – 2015

30. Як чехи перемогли мовну окупацію

12. Дерево сильне гіллям,а людина дітьми

31. Відрядження на Землю довжиною в життя

Українська Родина № 7 8/2015

1

ЗМІСТ МАНДРИ Вміст диску до № 7 8/2015 р.

44. Український Стоунхендж 34. ВИКРАДЕНА З РАЮ 45. Ліс – наше багатство ЗВИЧАЇ і ТРАДИЦІЇ

Щедрівки до Новоліття 1. Привітання з Новоліттям.

2. Прийшли щедрувати.

3. Небо ясні зірки вкрили (щедрий вечір).

4. Щедрик, щедрик, щедрівочка.

5. Ой чи є чи нема.

6. Ой сивая тая зозуленька.

7. А в саду саду.

8. Що по полю, по полю.

9. Ой рясна в лузі калина.

10. Ой козо, козо.

11. Ой три бабусі.

12. Молода Ганнуся по садочку ходить.

13. Слава нашим Господарям.

14. Павочка ходить, пір’ячко губить.

15. Ой у полі плужок оре.

16. З Новим Вас Роком. © Гурт «Троянь». © Українські діти. Записав Віктор Ситник.

39. ОБЕРЕГИ

46. Природа Карпат 51. На горі високій (погляд у глибину віків) МАЙСТЕРНІСТЬ І РУКОДІЛЛЯ

41. Свято ВОДИ – ВОДОСВЯТТЯ

Сергій Кучер про багатодітність відеоматеріал у 3!х частинах.

Що таке Новий Рік? Посилання на запис програми Українського Радіо від 2.01.7523 літа Сварґового від Трипілля. Виступ Дмитра Мічуди, Голови Духовного центру «Вогнебог Симаргл» та Валерія Рома! ненка, тренера Київської Школи Міжнародної федерації «Бойовийо Гопак» у передачі на радіо «Культура».

53. Обробка сонячного каменю 59. Японські кімнатні тапочки в'яжемо спицями 43. 6 січня 2009 р. відбулося Водосвяття на березі річки Бог, зимове купання

60. ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ ЗДОРОВ’Я 66. Застосування грибів у профілактиці та лікуванні онкологічних захворювань

Мова Історія Культура – це три чинники, що творять українську націю. Дякуємо нашим дорогим читачам, авторам, митцям, спонсорам і меценатам, всім, хто допомагає творити цей журнал. Ваша підтримка і ваш інтерес до нашого видання дають йому енергію життя...

68. Бджолотерапія сьогодні на часі СІМЕЙНА ПСИХОЛОГІЯ

Підтримайте нас, передплатіть часопис! З повагою, редакція журналу «Українська Родина»

Шануймося, єднаймося, нас ніхто не здолає! Передплата у відділеннях Укрпошти – індекс 91640, в редакції, тел.: (044) 501 48 22, 565 75 91 Запрошуємо до співпраці авторів і розповсюджувачів. З питань співробітництва та підтримки видання просимо звертатися до редакції, тел.: (044) 565#75#91, www.dds.com.ua, e#mail: mail@dds.com.ua

2

Українська Родина № 7 8/2015

70 Істерики. Способи запобігання СМАЧНОГО: ЗИМОВІ СТРАВИ

СЬОГОДЕННЯ

План «Міжмор'я» Британія підтримує, Франція не заперечує, Україна і Польща зроблять

П

росто подивіться на цю карту. Про що ви думаєте, дивлячись на ці дер жави на сході Європи? Так це тери торія «від моря до моря», на якій живуть со юзники і друзі. Вибори в Польщі нового пре зидента вдихнуть в україно польські відно сини свіжу енергію, вважають аналітики. Можливо, це стане першим кроком на шляху амбітного проекту, здійснення якого підтри мує і Британія, проекту найсильнішої конфе дерації держав Європи. Проект під назвою «Міжмор'я» зараз стає знову актуальний. У разі його реалізації Росія буде фізично ізо льована від Заходу. Проект конфедеративної держави, яке включало б Польщу, Україну, Білорусь, Лит ву, Латвію, Естонію, Молдову, Угорщину, Ру мунію, Югославію, Чехословаччину, а та кож, можливо, Фінляндію, вперше був вису нутий ще Юзефом Пілсудським після Пер шої світової війни. Пропонована конфедерація повинна була відтворювати багатонаціональну і багато культурну традицію колишньої Речі Посполи тої. Пілсудський вважав, що її відновлення дозволить державам Центральної Європи уникнути домінування у своєму регіоні Німеч чини чи Росії. Ідею в той час опротестували СРСР і всі західні держави, за винятком Франції, яка несподівано підтримала поляків. Ця конфедерація повинна була сягати від Чорного й Адріатичного морів до Балтійсько го, що підкреслювалося в його назві. Плани на той момент швидше були більше схожі на мрії, але вже в 30 х роках в цьому напрямку почали робитися активні кроки. І якби не втрутився Сталін, Східна Європа могла б виг лядати по іншому. Не було б необхідності в «Угорщині 57» і «Чехословаччині 68» країни так і залишилися б вільними. Наприкінці 30 х і початку 40 х ідея союзу земель, що лежать між Балтійським, Чорним, Егейським і Адріатичним морями, була від роджена урядом Польщі у вигнанні під керів ництвом Владислава Сікорського. Першим етапом її реалізації стали переговори між грецьким, югославським, чехословацьким і польським урядом у вигнанні, які пройшли в 1942 році під заступництвом Британії. Вони припускали створення Польсько Чехосло вацької Конфедерації та Греко Югославської Конфедерації. Проте ці дії та ідеї були нега тивно сприйняті іншими союзниками з анти гітлерівської коаліції. Побоювання Франції в основному стосувалися ролі нової держави в

післявоєнній Європі, оскільки «Міжмор'я» могло претендувати на частку дивідендів у переможеної Німеччини як щодо виплат збитку, так і територіальних претензій. Ста лін же побоювався зриву свого плану кон тролю Східної Європи та докладав титаніч них зусиль до зриву «Міжмор'я», навіть по жертвував германською контрибуцією тільки заради того, щоб у Варшаві сидів комуніс тичний уряд. Британія тоді поступилася, але не забула цей проект, як не забули його і в Польщі. У 1960 х роках політик і публіцист Єжи Гедройц і політолог Юліуш Мерошевський адаптува ли концепцію «міжмор'я» до геополітичної реальності післявоєнного світу в своїй док трині ULB, викладеної на сторінках емігрант ського польського журналу «Культура» в 1974 році. В їхній концепції центральне значення надавалося незалежним де юре Україні, Литві та Білорусі (звідси назва ULB: Україна Литва Білорусь), як суміжним утворенням під контролем зовнішніх сил, а Польщі діста валася роль регіонального лідера. Цим і завершилася ідея міжмор'я в ХХ сто літті. Один з ініціаторів ввдродження Європей ської конфедерації був і загиблий прези дент Польщі Лех Качиньський. Саме він пропонував провести конференцію про «Міжмор'я», користуючись новими можли востями змінами в Україні, пов'язаними з першим Майданом. Однак планам не вда лося реалізуватися 10 квітня 2010 Качин

ський разом з представницькою делегацією Польщі раптово загинув в авіакатастрофі під Смоленськом, що саме по собі виклика ло багато запитань. Одна з підозр катас трофа літака Качинського була влаштована російськими спецслужбами. Уже в листопаді 2010 року у Вільнюсі (Лит ва) все ж пройшла міжнародна наукова кон ференція «Новий регіон Європи: парадигми регіонального розвитку в Балтійсько Чорно морському регіоні». На конференції пред ставники академічних кіл, політики, журна лісти, експерти аналітики з Литви, Білорусі, Росії, Молдови, України, Угорщини та інших країн ЄС обговорювали питання існування загального регіонального простору Балто Чорноморського міжмор’я. Новий поштовх плану «Міжмор'я», який виник у 2015, пов'язаний зі зміною керів ництва Польщі. Новий президент Польщі, Анджей Дуда висловився за відродження даного проекту конфедерації. Причому він зазначив, що ключова роль у цьому проекті відводиться не лише Україні, однак опира тися він буде і на нововиявлені можливості. Мова йде про вододіл між Азією та Євро пою, а також про створення нового регіо нального осередку противаги, як регулято ра сил і джерела стабільності. Цьому сприя ють і настрої низки політичних кіл в Британії. Причому включення в план «Міжмор'я» Ук раїни, швидше за все призведе до посилен ня партнерської ролі США і Канади для Польщі та України. Українська Родина № 7 8/2015

3

СЬОГОДЕННЯ

Британія Ні для кого не секрет, що Британська полі тика в Європі сотні років ґрунтується на кон цепції «рівноваги сил», коли серед європей ських держав немає єдиного домінуючого центру, а їх, як мінімум, два. І тому Британії не зовсім подобається економічне і політич не посилення Німеччини, яка в тому числі шукає для себе союзників у тому числі і в Росії. Інтерес до проекту несподівано може з'явитися і у Франції, яка вважає, що потуж не об'єднання в Східній Європі посилить стабільність, а також вирішить проблеми міграції з Азії в напрямку «старої Європи». Стримуючим фактором такого посилення стане звичайно ж «Міжмор'я», чому Німеч чина і Росія будуть активно противитися, причому Росія готова піти навіть на військо ву конфронтацію, що зараз спостерігаєть ся. Але в той же час на тлі війни на Донбасі і агресії Росії в Європі спостерігається стрім

Коли вночі у дім, квартиру, хату Прийде Різдво, ялинка і вогні ! Згадай, хоч на хвилинку, про солдата, Який в окопі мерзне на війні. Який своє Різдво зустріне в полі Під кулі свист і вітру коляду… Хай спогад твій йому тамує болі, Хай щира згадка піднімає дух, Бо в цьогорічнім році щастя й туга Змішались в датах, цифрах, іменах… Яке ж Різдво без батька, сина, друга… Які ж свята, коли іде війна. І в час, коли годинник цокне в тиші Й по вінця буде келих. Щастя… Сміх… Не говори тостів хвалебно!пишних, А помолись за мертвих і живих .

автор невідомий Карпатська Січ Націоналісти Закарпаття

4

Українська Родина № 5 6/2015

ке зближення позицій Польщі, України та Прибалтики в питаннях інтеграції та взаєм ногї відповіді на нові виклики з боку загаль ного ймовірного противника. В орбіту кон федеративного плану «Міжмор'я» може втягнутися і Білорусь після зміни політично го режиму, про що говорять і самі білоруси. У березні 1993 року в Польщі вийшла кни га Томаша Шчапаньского «міжмор'я», яка практично відразу була переведена на біло руську мову. У ній автор дає грунтовну гео політичну характеристику регіону, розгля дає його історію і різні варіанти формування міжмор'я. А також те, як можуть будуватися взаємини міжмор'я з його геополітичними сусідами Росією, Західною Європою, Скандинавією.

Що дасть Україні і Польщі план «Міжмор'я»? Якщо через 10 15 років Польща і Україна зможуть об'єднатися політично й еконо мічно, створивши також і військовий союз, вони стануть економікою та державністю в один ряд з такими країнами як Німеччина, Британія і Франція, обігнавши Росію. Чому так? Неважко помітити, що Польща з насе ленням близько 39 000 000 і Україна з насе ленням більше 43 500 000 без урахування анексованого Криму, мають важку промис ловість і замкнуті промислові виробничі ланцюжки, можуть скласти гідну конкурен цію європейським товарам в рамках спіль ного ринку. Політично ж україно польський союз матиме значну вагу в силу свого ге ографічного положення. Справа в тому, що цей союз своєю тери торією повністю перекриє шлях з Європи від Балтійського моря до Чорного в Азію. Винятком залишається тільки ненадійний зв'язок через Туреччину. Але включення Балкан до загального Союзу перетворить цей регіон на процвітаючий. Розгалужена транспортна мережа України та Польщі будуть надійною опорою для пересування товарів, будучи кінцевою точкою для «ве ликого шовкового шляху», який будується зараз Китаєм. Від цієї кінцевої точки в Єв ропі буде залежати вся Азія, включаючи Китай, середньоазіатські республіки і звичайно ж Росію. У політичному ж відно шенні Росія буде відкинута на позиції до петровського періоду, маючи в своєму ар сеналі тільки виходи до внутрішніх морів, де протоки контролюються третьою сто роною посередником у торгівлі. Крім то го варто відзначити і немаловажний фак тор інтелектуального і земельного потен ціалу регіону. Україна вже зараз по суті на порозі серйозних змін, і їй нічого не завадить стати найбільшою світовою жит ницею. Потенційні можливості україн

ських земель дозволяють забезпечувати продукцією не тільки Європу, але і Росію, а також Китай. За вмістом інтелектуаль ного капіталу Україна займає одне з пре вших місць у Європі. На сьогодні Україна вже увійшла до п'ятірки лідерів за обся гом аутсорсингової ІТ продукції. Важливо відзначити також і військове значення союзу. Військовий союз означає сильну армію, яка вже пройшла випробу вання в боях із серйозним супротивником, а в разі військового об'єднання і переходу на сучасні технології, об'єднана армія Ук раїни та Польщі зможе грати не останню роль для НАТО, як її зараз грають Франція і Британія. Польська армія (140 000 постій ного складу) і Українська (250 000), сумар ний військовий бюджет (близько 16 млрд. Доларів) плюс важкі озброєння, а також можливість розміщення ПРО на території держав перетворять цей регіон на надій ний захищений кордон. Армія цього союзу стане найсильнішою в Європі. Отже півмільйонна армія, повний кон троль торгових шляхів до Азії, промисло вий і сільськогосподарський потенціал, ре гіон країн із населенням понад 120 000 000 жителів. Правда, непогано? Новий президент Польщі обіцяє відроди ти «Міжмор'я», побічно натякаючи на нові перспективи. «Це серйозне завдання, яке стоїть перед нами, і я хотів би взяти актив ну участь у його виконанні. Я говорю «пе ред нами», тому що розумію, яка позиція президента Польщі. Я розумію, що в між народних відносинах, згідно з Конституці єю, президент зобов'язаний співпрацюва ти з урядом» , підкреслив Дуда. «Я дуже розраховую на це співробітниц тво, а зі свого боку пропоную активність і дії наприклад, зустрічі з главами держав Центральної та Східної Європи. Вже зараз від них надходять сигнали, які свідчать про готовність зустрічатися і вести перегово ри», додав Анджей Дуда. Конфедеративний устрій «Міжмор'я» може стати сильним поштовхом для роз витку регіону, в тому числі завдяки залу ченню нових ринків і можливостей логіс тики між Європою та Азією. Україна на цьому шляху отримує свою сильну роль роль одного з локомотивів конфедерації, своєрідних «Сполучених Штатів Європи». Домовляючись і вступаючи в союз із рів ними, Україна, можливо, забезпечить майбутнє та сталий розвиток для свого народу, а також, втілення мрії кожного ук раїнця участь у європейських процесах з урахуванням інтересів нації. surma

СЬОГОДЕННЯ: У ПОШУКАХ ЩАСТЯ

Шлюб і сім'я як виховна система «З родини йде життя людини», «Без сім'ї нема щастя на землі» — твердять українські народні прислів'я і приказки. Такі самі твердження виражають афоризми й інших народів: «Сім'я — ключ до щастя». Народна мудрість про сім'ю немов перекликається з тими словами високої оцінки сім'ї, яку дали класики педагогіки А. С. Макаренко та В. О. Сухомлинський. А. С. Макаренко назвав сім'ю тим «природним первинним осередком, де реалізується краса людського життя, куди приходять відпочивати переможні сили людини, де ростуть і живуть діти — головна ра дість життя». В. О. Сухомлинський зазначав: «У сім'ї шліфуються найтонші грані людини!грома! дянина, людини!трудівника, людини!куль! турної особистості. Із сім'ї починається сус! пільне виховання. У сім'ї, образно кажучи, закладається коріння, з якого виростають потім і гілки, і квітки, і плоди. Сім'я — це джерело, водами якого живиться повновод! на річка нашої держави. На моральному здо! ров'ї сім'ї будується педагогічна мудрість школи». Сім'я робить життя повнокровним. Сім'я дає щастя. Одиноку, без сім'ї людину називають «перекотиполем». Життя такої людини беззмістовне, нецікаве й безпер! спективне. Воно нерідко порівнюється з без! плідним деревом, щербатим горщиком: Ой горе тому нежонатому, Як тому горщикові щербатому, Що ще не кипить, та вже ізбігає, Куди не повернеться — щастя немає. Людина, яка з якихось поважних причин за лишилась без сім'ї, заслуговує на глибоке співчуття. Якщо ж вона навмисне уникає обов'язків сім'янина, то її осудять. Недаремно вважають, що прожив на світі тільки той, хто побудував нову хату, викопав криницю, поса див дерево, створив міцну сім'ю і добре вихо вав дітей. Жити, за народними поглядами, оз начає творити людину, продовжувати себе в своїх дітях. Народна педагогіка емпіричним шляхом дійшла цілком матеріалістичних висновків про функцію сім'ї в суспільстві — відтворення люд ського роду і виховання дітей, організація гос подарської діяльності, побуту і дозвілля. Це яскраво простежується, зокрема, на прикладі української весільної обрядовості, а також ро динно побутового фольклору. Основою сім'ї є шлюб. «Якби шлюб не був основою сім'ї, — писав К. Маркс, — то він так само не був би предметом законодавства, як, наприклад, дружба». Шлюб — це союз чоловіка й жінки з метою створення сім'ї. Суспільна суть шлюбу визначається панів ними суспільними відносинами. У класовому суспільстві шлюб має класовий характер. Так, у феодальному суспільстві шлюб кріпаків пов ністю залежав від свавілля пана, який до того ж зухвало присвоював собі право першої ночі. За умов буржуазного ладу вибір подружньої

пари теж виходить із класових позицій, бо виз начається приватною власністю тих, хто одру жується. При одруженні враховується майно вий стан молодих. Ці чинники стають найваго мішими. Почуття закоханих відсуваються на задній план, явно ігноруються, ставляться в жертву майнового нагромадження і господар ських розрахунків. Сам шлюб в умовах приват ної власності є справжнім торгом, де родичі й батьки молодих виступають у ролі, за висло вом К. Маркса, звичайних шлюбних маклерів і зводників і «не тільки на жінку, але й на чолові ка встановлюється ціна, причому не за їхніми особистими якостями, а за їхнім майном». Між юнаком і дівчиною з бідного і багатого станів стояв класовий бар'єр. Подолати його було неймовірно важко. Тому майнова нерівність була найбільшим лихом сімейного життя ста рого українського села. Молоду дівчину багаті батьки не хотіли віддавати за убогого, багато му парубкові забороняли сватати бідну. То й не дивно, що в умовах класового суспільства ба гаті до бідних і бідні до багатих, як правило, свататись не ходили. На перешкоді шлюбу могли стати також національні, расові та релі гійні забобони. Це ставало причиною числен них трагедій, занапащало не одне молоде життя. Особливого значення при укладанні шлюбів за умов капіталізму надається господарським розрахункам у заможних верствах суспільства. Однак у народі зароджуються і дедалі поши рюються ідеї про справжній, вільний шлюб, побудований на основі взаємного кохання. Трударі боролися проти влади грубого матері ального розрахунку над душами людей, сфор мувавши в поглядах на шлюб свої високі педа гогічні ідеали. Шлюб — відповідальний і надзвичайно важ ливий та вирішальний крок у житті кожної лю дини («Оженитися — не дощ переждати», «За між вийти — не дощову годину пересидіти»). У виховній практиці трудівники спрямовують свої зусилля на те, щоб укріплювати авторитет і єднальну силу шлюбу. В народних піснях так і зазначається, що коли ...на рушничку стати, Тоді не розлучить ні батько, ні мати, Ні чужая чужина... Шлюб береться на все життя («Се не на рік, а на цілий вік», «З ким вінчатися, з тим і

Вечорниці. Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського. hutsul.museum

кінчатися»). Він накладає на людину нові серйозні обов'язки («Заміж іти — треба зна ти, що нема ні вислуг, ні відставки», «Не шту ка женитися, та треба журитися, треба лож ки, треба миски, треба ночов і колиски»). А тому й одруження вимагає тверезої розсуд ливості («Перш ніж одружитись, треба роз дивитись»). Роздивитися у народному розу мінні означає добре пізнати свою майбутню шлюбну пару. Народна педагогіка застері гає від легковажності, негативно ставиться до непродуманих поспішних шлюбів («Пос пішився — оженився і в біду зразу ввалив ся», «Ступив у закон, як собака в цибулю», «Козак оженився, неначе утопився»). «Штанці по колінця, а попав у сильця», — ка жуть про того, хто рано одружився. Глузують з того, хто збирається передчасно женитися («Ще молоко на губах не обсохло, а він же нитися задумав»). Загального осуду зазнає і безпричинне затяжне парубкування та діду вання: «Перестояна трава — ні сіно, ні соло ма», «Старий парубок — ні чоловік, ні вді вець», «Стара правда завше добра, але не стара дівка». Народну педагогіку можна назвати сумлін ною сімейною будівницею, невтомною піклу вальницею про сім'ю як виховну організацію. У ній усе ретельно й педагогічно передбачливо розраховано на те, щоб будувати дружну, здо рову і міцну сім'ю, здатну мати дітей і правиль но їх виховувати. Одруження вона розглядає як цілком природний, потрібний і неминучий етап у житті кожної нормальної людини («В та та мами не до віку», «З віком дівці не сидіти»). Але одружуватися треба тоді, коли настане для цього пора, щоб було ні зарано, ні запізно, але неодмінно в молодості («Не кайся, рано Українська Родина № 7 8/2015

5

СЬОГОДЕННЯ: У ПОШУКАХ ЩАСТЯ вставши, змолоду женившись»). І в цьому є значний життєво педагогічний сенс. Якщо своєчасно одружишся, то встигнеш виховати дітей і допомогти їм, дочекаєшся онуків, а то й правнуків («Не журися, рано вставши, моло дим женившись: рано вставши — багато зро биш, молодим женишся, — дітей до розуму доведеш, скоріше помочі діждеш»). Дозріти до шлюбу в загальноприйнятому розумінні озна чає повну здатність самому вже на хліб зароб ляти й матеріально утримувати сім'ю, бути го товим виконувати всі нелегкі сімейні обов'язки («Оженитися — не напасть, та щоб, женив шись, не пропасть», «Оженився, сатано, за робляй на пшоно»), щоб не було так: «Як же нився, то хвалився, що буде косити, а як оже нився, пішов косити та й став голосити». Одруження має бути не прмусовим. Шлюб із примусу чи якогось підступного розрахунку аморальний. Народна педагогіка виробила мо ральні критерії справді добровільного вибору шлюбної пари і бореться за втілення їх у життя. Основою для шлюбу і створення сім'ї є не якась майнова чи інша вигода для когось, а щире взаємне кохання між подружжям («Хоч в одній льолі, аби до любові», «Не з багатством жить, а з людиною»). Про окрилюючу єдналь ну і всеперемагаючу силу кохання сказано не мало: «Любов, як перстень, не має кінця», «Любов сильніша за смерть», «Кохання, нена че добрий кінь, носить людину», «Давньої лю бові й іржа не з'їсть», «Хто любить, той того й голубить», «Хоч у курені, аби до серця мені», «Хто милий, той красен». Закохана дівчина каже: «Нехай мене той голубить, а хто вірно мене любить. Нехай ме не той займає, хто кохання в серці має»; «Віддай мене, мамунцю, за такого, що він мене вірно любить, а я його». Справжнє ко

хання народ ставить значно вище від усякого багатства, срібла й золота: «Коли правдива мовонька твоя, Так будеш, серденько, навік ти моя». «Ти добре то знаєш, що я сирота, Не маю срібла, не маю злота; Опріч любові, що к тобі маю, Я всім убога — того не таю!» «Не треба ж мені злота — я й сам придбаю. А треба дівчину, що я кохаю». Народна педагогіка не залишила поза ува гою той сумний факт, що антагоністичне сус пільство з його приватною власністю і вовчи ми законами топче світле кохання, виставля ючи на перший план у шлюбі меркантильні розрахунки. Нерідко батьки, брати, сестри в гонитві за багатством насильно розлучають закоханих. В українському фольклорі дора дянського періоду чимало сумних тужливих пісень про нещасливе одруження, про трагізм становища жінки, відданої заміж за нелюба. Найчастіше ці жалі та скарги виливаються ма тері («Мати, мати, що ж ти гадала, що за не любом світ зав'язала?»). Таким же сумним мотивом страждання пройняті пісні «Кохав мене батько, як білу тополю», «Ой попливи, вутко», «Чи я в лузі не калина була», «Із за го ри», «Ой мій батько гіркий мені світа зав'язав», «Ой і зійду я на могилу» та ін. У багатьох піснях народна педагогіка ут верджує віру в неминучу перемогу кохання як основи родинного щасливого життя, а з ним і здорового виховного осередку. Коли побираються закохані, то й життєві трудно щі здаються не такими вже й страшними, бо там, де згода в сімействі, найважче стає легким («Ой пряду, пряду»). Однак пісень

Обряд одягання весільного вінка. Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського. hutsul.museum

6

Українська Родина № 7 8/2015

про щасливе подружнє життя в українській народній педагогіці дорадянського часу не так уже й багато. Тяжкою була доля трудо вої родини як за феодалізму, так і за капіта лізму. Та трударі ніколи не впадають у від чай і послідовно борються за утвердження своїх родинних ідеалів, як через їх постійне проголошення, так і через втілення на практиці. Краса високих людських почуттів як основа справжньої сім'ї знайшла відоб раження в численних українських народних піснях про кохання. Про цементуючу силу кохання в сім'ї народ склав казки, оповідан ня і легенди. Народна педагогіка застерігає від шлюбу з розрахунку, вчить совість на багатство не мі няти («Женись на дочці, а не на тещі»). Найбільш щирими і відвертими є вихідці з трудових верств населення («Безприданниця — правдивиця, що є, те й є»). Про чванькови тих багатіїв бідні люди кажуть: «Широкого по ля ягода. Нам не рівня». Симпатії до людей зі свого трудового стану настільки великі, що спонукають дівчину вий ти заміж навіть за нелюба, ніж за пана (пісня «Ой летіла зозуленька по Вкраїні»). У ситуації ж вибору любові чи багатства перевага нада ється любові: Не там щастя, не там доля, де багаті люди, Хто злучиться із милою, тому гаразд буде. Той, хто оженився заради багатства, дуже швидко розчаровується («Є в неї воли та ко рови, але немає з нею любої розмови», «Де беруться не з любові, там щастя не буде»). Звичайно, при виборі шлюбної пари від повідну роль відіграє зовнішність людини («Личко дівку віддає», «З гарною одружити ся — є на кого подивитися», «З гарної дівки гарна й молодиця»). Народ оспівав і возвеличив у піснях дівочу та юнацьку красу. Про це складено й чимало народних афоризмів і порівнянь: «Дівчина — як у лузі калина», «Гарна дівка, як маківка», «Дівчина, як берізонька, сережками завіше на», «Дівка — як ягідка», «Парубочок — як ду бочок». Поряд із цим народна педагогіка зас терігає: «З краси не пить роси», «За гарного підеш — лиха наживеш». Вона вчить молодь при виборі шлюбної пари не гнатися лише за миловидністю, а зважати й на внутрішні якос ті людини. Зокрема на такі її риси характеру, як доброта, працьовитість («Не шукай красо ти, а шукай доброти»), любов до дітей. Свідченням прагнення одружитися з доб рою людиною може бути звичай, поширений колись на Русі: парубкові, який приходив сва татись до дівчини, пропонували стілець, на якому сиділа кішка. Якщо хлопець штовхне її роздратовано, значить він злий, поведеться лагідно — добрий.

СЬОГОДЕННЯ: У ПОШУКАХ ЩАСТЯ

Наречена у весільному вінку. Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського. hutsul.museum

Серед рис, які наречені хотіли б бачити од не в одного, такі, наприклад, як правдивість і щирість, чесність і благородство, хазяйнови тість, прагнення мати дітей і виховувати їх, рі шучість і відважність у боротьбі за сімейне щастя. Саме на цьому грунті й постала кар патська легенда про шовкову косицю — шов кову квітку. Так називають гуцули дивний вит вір природи, відомий як білотка альпійська, або едельвейс. Ніжна шовкова квітка росте на неприступних кам'яних урвищах. Тільки сміливець міг принести коханій дівчині цю квітку. Міг принести, а міг і загинути. Але той, хто, ризикуючи життям в ім'я любові, приніс квітку, той зможе захистити свою любов, той вартий любові. Розповідають, ніби так одру жувалися колись гуцульські легіні. Одне з найвищих мірил людської гідності і порядності в народній педагогіці — честь лю дини. Тому й тим, хто одружується, хочеться мати супутника свого життя з чесного роду. У народній пісні «Ой вийду я за ворота» дівчина так і каже парубкові: Пішов, гидкий, пішов, стидкий, Поганого роду... Парубок, який звів одну й одружується з ін шою, заслуговує прокляття, як це сказано в пісні устами зведеної дівчини: ...Щоб ти женився щомісяця, щогоду. Щоб ти женився — тобі дівок не стало, Щоб над тобою сонечко не світило, Щоб над тобою ясний місяць не сходив, Як ти божився, як мене з ума зводив. Парубка Шумильця, який зрадив тринад цять дівчат, «ведуть рубати» (пісня «Нема Шу мильця на селі»). Доброго слова не варта й дівчина, яка не вміє берегти своєї честі. Це про

неї кажуть: «Цілувала, а кого і сама не знала!», «І по горіхи не ходила, а запаску загубила». Поведінці легковажної дівчини, як і паруб ка, виправдання немає. Але й провина з батьків за погану поведінку сина чи дочки теж не знімається. Тому й в уста покритки на род вклав такі слова: «Оце на тобі, моя нень ко, за твою науку: колихала ти мене, колихай й онуку», «Гайка лайка пішла на долинку, принесла дитинку: «Оце тобі, тату, за твою науку: сядь собі у запічку, колиши онуку». Хто, як не люди старшого покоління, навче ні життєвим досвідом, повинні застерегти мо лодь від помилок, відвернути від необачних вчинків, особливо у взаєминах між юнаком і дівчиною. І тут застереження старших, батьків і громадська думка особливо вагомі. Їхнє пе дагогічне значення переоцінити важко. Вони врятували, зупинили на півдорозі від лихого кроку не одного юнака і дівчину. Народна педагогіка засуджує юнаків, які заглядають на чужих жінок, і дівчат, які йдуть назустріч залицянню чужих чоловіків. При одруженні не обходиться без автори тетного слова й поради батька й матері. «Ка зав мені батько, щоб я оженився...», — співа єтся в одній з відомих народних пісень. Юнак просить дівчину:

— Дівчинонько, Ти вірненька! Спитай матір ти стихенька, Чи позволить ходити, Тебе вірно любити молоду. Хлопець сирота жаліється, що не має бать ків порадників: — Коли б мені батько або рідна мати: Дали б мені порадоньку, яку жінку брати. Добре виховані діти, коли стають на рушник щастя, не забувають попросити благословен ня своїх батьків. Батьківське благословення знаменує собою майбутнє щастя молодої сім'ї: Ой щасливий та Яківко уродився, Що рідному отцю, неньці поклонився. Мудра порада батьків сприймається з гли бокою вдячністю: — Любая порадонька з тобою, мій ба1 теньку, Що ви мене порадили І до вінонька випровадили.

Вишити власну долю

Вбрання, у якому тепер беруть шлюб моло дята, переконані фахівці, абсолютно не від повідає менталітету українців. Так само, як не відповідають йому й довгі та нудні застілля в «курені» чи в ресторані. Чи не тому сватання, заручини та весілля за стародавніми народ ними звичаями стають сьогодні дедалі попу лярнішими серед молоді? Колоритні костюми, сакральні весільні піс ні, самобутнє, неповторне обрядове дійс тво, в якому кожний учасник має свою роль, – пречудова альтернатива ресторанній вак ханалії. Та, на жаль, ми не пам’ятаємо пере важної більшості стародавніх весільних зви чаїв, прикмет, традицій. Отож відродження українського весілля з усіма його прекрас ними традиціями й обрядами (вишиваними рушниками, короваєм, піснями й побажан нями) цілком на часі. Бо це – могутній код

національної ментальності. А відродити йо го та повернути в сучасне суспільство, поза сумнівом, допоможе розгорнута у примі щенні Національного центру народної куль тури «Музей Івана Гончара» виставка «Укра їнське весілля: обрядова атрибутика», що відбулося в Києві до 16 листопада. Чи знаєте ви, скільки не днів, а років україн ці готувалися до цієї важливої події в житті? Скільки власноруч тканих і вишитих рушників наречена мала виготовити? І як дівчина, май бутня хранителька домашнього вогнища, «програмувала» на полотні спільну подружню долю? Кого допускали до випікання весільно го короваю, а кого – в жодному разі ні? Чому хлопцеві не можна розповідати чужим, кого має сватати? Чому дружці не можна засиджу ватися за весільним столом? Українське весілля – це як захоплююча вис тава, справжня народна опера. Тривало во но, починаючи від випічки короваю до «бор щу для молодої», сім, а подекуди й більше днів. На виконання всіх обрядів часу не бра кувало: одружувалися в Україні здебільшого восени й узимку, коли нагальних робіт у се лян не було. Нині, ясна річ, лише фольклор ному гурту під силу відтворити всі деталі цьо го свята. Однак навіть протягом суботи неді лі, коли тепер зазвичай справляють весілля, також можливо виконати найголовніші на родні обряди шлюбу. Тож бажаємо вам, до рогі молодята, ніколи не забувати духовного коріння рідного народу. Нехай вам ніколи не буде гірко – хай буде весело! Віче

Українська Родина № 7 8/2015

7

СЬОГОДЕННЯ: У ПОШУКАХ ЩАСТЯ

Ми на межі повного, безповоротного, фізичного знищення! Заради життя єднайтеся!!! Єднайтеся, щоб хоч уціліти!!! Разом – розум і сила. Щоб рятуватися, треба під корінь рубати всі підсунуті нам псевдо вчення, починаючи з дитячого садочку, бо вони працюють на благо окупантам і на шкоду нам. Маємо повертатися до знань, котрі давали нам право жити тисячі років, до знань культури єдності, до бойової культури. У кого ще не повністю зруйнована телевізором свідомість, у кого ще свідомість пульсує – дивіться, що діється! Варто знати, значення слова «свідомість». Свідомі – світ в домі. Не світло, а світ, цілий світ. А дім тут не хата, а ти. Твоя оселя лиш пізніше може називатися «мій дім», якщо ти свідомий, якщо ти розвиваєшся сімейно, в укріпленні своїх можливостей, ти націлений примножити і залишити нащадкам знання і силу (бо світом керує знання і сила). Якщо ти лиш хочеш наїстися і напитися, а завтра якось буде.., ти – як худоба, а те, де ти мешкаєш, називатиметься помешкання («мешкати» означає, зволікати на щось, очікувати чогось, тягнути час). Так і називають по телевізору вже всіх «мешканці цього села, чи міста, чи краю…» Для мешканців час розплати за боягузливість уже настав. Мешканців ганяють куди хочуть, коли хочуть, чим хочуть, хто хоче… Природа не терпить мешкаючого. Хто замешкався – той запізнився, поїзд життя поїхав без тих хто мешкав. Поїзд життя відправляється майже щодня, але чим довше мешкати, тим менше шансів взагалі вийти на перон. Ще, правда, є ілюзія в мешканців про необхідність чим побільших мішків на плечах. Основна утопічна ціль дурня мешканця – напхати свій мішок. Такі постійно напихають свої хати, мертвими предметами – щораз новими меблями, шторами, люстрами, дзеркальцями і брязкальцями… Похідна поведінки мешканців – боязнь. Боягузи мешканці заради мішків можуть навіть себе продати і загробити, лиш би мішки залишилися. Такі й тікають по одному. Такі кинуть все і всіх, щоб мішок витягнути. Але відомо, де мішки – там і миші. Замешканий мешканець переміщується, мішок на ньому, а миші на мішку. Часто мешканець носить мішок не на горбі, а на голові, щоб коли страшно, то насувати його на очі. Коли дуже страшно, мешканець ховається і повністю в мішок. Думає, що коли він не бачить, то і його не бачать… Ховається, а там можуть так ще жити, крім нього, одні лиш миші. Поведінка мишей і мешканців – однакова. Отак і живуть мешканці миші. Свідомі люди, припиніть плутати мішок і дім! Дім не для того, щоб ховатися в ньому, а щоб виходити з нього на світ, у світ. Свідомі можуть втратити дім лиш у випадку втрати свідомості, тобто втрати себе. Коли ти живий, дім є в тобі. Поки ти свідомий, ти зможеш забезпечувати себе і сім'ю. А коли ти телевізійна програма, ти раб. Свідомі люди, виходьте одні до одних, щоб розібратися, як далі діяти. Виживуть лиш вільні від баласту люди. Виживуть лиш люди без мішків. Усвідом собі ясно це. Розумні – сміливі. Розумні разом знайдуть набагато легше і з меншими зусиллями все, що треба для життя. Свідомість – цілий світ в домі, в тобі. Свідомість, це – бачення, сприйняття і розуміння дійсності, з відповідною дієвістю до суворого життя і законів природи. Сергій Кучер

8

Українська Родина № 7 8/2015

Як бачимо, народна педагогіка народила й виплекала той ідеал нарече них, до якого треба прагнути, який треба утверджувати в житті. Істини, проголошені народною педагогікою, вічні. Вони ніколи не старі ють. Інша річ, що у втіленні цих істин кожна історична доба може вносити певні корективи. Візьмемо для прикладу хоч би таку важливу моральну рису дівчини, як цнотливість. Незайманість народна педагогіка піднесла до найкращої моральної риси нареченої («Батьком матір'ю не хвались, а хвалися честю», «І воза не возила, та двір украсила»), — кажуть про дівчи ну, що вийшла заміж цнотливою («Лучше цнота в болоті, як нецнота в зо лоті»). До нецнотливої парубки свататися не поспішають («Ой гріхи мої чу баті, ніхто мене через те не свата»), її обминають («Як не дівка, — йди до дідька»). У традиційному народному розумінні дівчина тільки цнотлива. Був час в Україні, коли цнотливість молодої підлягала перевірці під час ве сільного церемоніалу — «через комору», куди клали вперше спати моло дих. І горе було тій дівчині, якщо виявлялося, що вона втаїла втрачену не винність. Над нею та її рідними міг глумитися кожний, як тільки міг і хотів. Рідні й гості молодого могли демонстративно покинути весілля, а моло дий — назавжди відректися від молодої. Двері хати молодої та ворота її обійстя обмазували дьогтем. Логіка підказує, що під час «коморівської» церемонії слід було б перевірити цнотливість парубка. Але цього, звісно, не робили. Пояснюється це, очевидно, не стільки нерівноправністю юна ка і дівчини в умовах патріархальщини, скільки неможливістю це зробити («А що? На козаку нема знаку, нехай дівка одбуває!»). Втрата дівчиною вінка до шлюбу сприймалася як щось найстрашніше. Доля покритки в старі часи була нестерпною. Злидні й поневіряння, страх перед родом і громадою за позашлюбні зв'язки штовхали її з дитиною в безодню. В українських народних піснях розповідається про те, як за втрату дівочої честі, вінця дівчина дістає покарання смертю. Цей мотив знай шов особливо сильне вираження в пісні про спалення спокусниками дівчини під сосною. Принизливий і грубий обряд «комори» давно відійшов у минуле. В суто інтимні справи молодих тепер ніхто з весільних гостей не втручається. Але це аж ніяк не означає, що дівоча честь та парубоцька гідність нині деваль вувались. Хіба цнотливість не є моральною окрасою сучасної дівчини? Народна педагогіка всіляко підтримує природний потяг молодих людей до єднання в міцну сім'ю, підкреслюючи, що в одруженні закладено вели кий сенс життя людини, що шлюб є в людському бутті весняною порою. То му й урочистий обряд одруження так щедро, як земля навесні, супрово диться різними прикрасами — квітами, «гільцем деревцем», барвінком, обрядженням молодих у шлюбне вбрання — і зветься містким словом «ве сілля» — радісне святкування у зв'язку зі створенням нової сім'ї. Та й у ве сільних обрядових піснях молоді теж часто порівнюються з квітами: У садочку дві квіточки. Первая квітка — то ж Іванко, Другая квітка — то ж Мар'єчка. Весілля засвідчує не тільки нове навічне єднання двох молодих сердець, а й нове родинне свояцтво. Весілля заохочує молодь до одруження. Воно залучає громадську думку і значне коло людей до піклування про молоду сім'ю, її дітей. Вище ми говорили про ту велику опіку, яку дістають молоді при виборі шлюбної пари й одруженні. Ще більше уваги їм приділяє народна педаго гіка після одруження. «Весілля, — кажуть у народі, — відбувається два дні, а молодим жити спільно треба все життя». Загальновідомо, що атмосфера для нормального виховання дітей виз начається насамперед нормальними взаєминами їхніх батьків як подруж жя, чоловіка й жінки. Реферати з народної педагогіки, ebk.net.ua

СЬОГОДЕННЯ: ШКОЛА

Загальноосвітній навчальний заклад Міжнародна школа І ІІІ ступенів «Меридіан» Міжнародна школа «Меридіан» заснована у 2001 році як загальноосвіт ній навчальний заклад І ІІІ ступенів, що підпорядковується Міністерс тву освіти і науки України, всі учні якого після проходження державної підсумкової атестації отримують документи державного зразка.

М

іжнародна школа «Мериді# ан» # одна з небагатьох при# ватних шкіл, освітні послу# ги якої відповідають як стандартам Міністерства освіти і науки України, так і міжнародним. У навчальному процесі гармонійно поєднані традиції та досвід системи національної освіти з провідними західноєвропейськими підходами та сучасними технологіями навчання. Міжнародна школа «Меридіан» пи# шається своєю дружньою атмосферою. Взаємоповага і толерантність забезпе# чують якісний освітній процес для всіх учнів. Заклад відкрито для дітей різних національностей, у своїй діяльності ми враховуємо важливі аспекти, прита# манні різним культурам та релігіям.

270 учнів школи утворюють багато# національну родину «Меридіану», до якої входять представники майже 20 країн, а саме: України, Туреччини, Українська Родина № 7 8/2015

9

СЬОГОДЕННЯ: ШКОЛА

Азербайджану, Росії, Казахстану, Узбе# кистану, Грузії, Киргизстану, Індії, Лі# вану, Ірану, Німеччини, Австрії, Ізраї# лю, Пакістану, Республіки Корея, Ру# мунії, Палестини тощо. Міжнародна школа «Меридіан» пропонує усім рівні можливості на засадах толерантності й поваги, адже культурне різноманіття # це велике надбання навчального зак# ладу, а учні, хоч і є носіями різних культур, однак усі вони прагнуть якіс# ної освіти та щасливого дитинства. Від народження дитина розвиваєть# ся, досліджуючи навколишній світ. Міжнародна школа «Меридіан» прагне зберегти радісний досвід пізнання під час вивчення учнями предметів при# родничо#наукового циклу, гуманітар# них наук, інформаційних технологій, предметів художньо#естетичного цик# лу та фізичної культури. Завдяки сучас# но обладнаним кабінетам та інновацій# ним технологіям процес навчання є ці# кавим, сприяє розвитку креативності, заохочує до подальшого пізнання. Зміни в наукових знаннях, у мислен# ні людини, в суспільстві сьогодні від# буваються дуже швидко, тому ми вчи# мо дітей набувати знання у світі прог# ресуючих технологій. У школі створе# ні умови, які стимулюють допитли# вість і ентузіазм, учителі дають знання в тісному зв’язку теорії з практикою. Милосердя є показником високого духовного розвитку особистості, тому 10

Українська Родина № 7 8/2015

ми прагнемо прищепити нашим вихо# ванцям почуття співчуття і розуміння. Невід‘ємним напрямом діяльності школи є благочинні акції на підтрим# ку вихованців дитячих будинків, шкіл#інтернатів, хворих дітей, які пот# ребують матеріальної допомоги. Завданням сучасної освіти у всьому світі є не лише забезпечення дитини необхідними знаннями, але й вихо# вання особистості у гармонії з роди# ною та суспільством. Ми намагаємося створити такий комунікативний прос# тір, у якому діти почуваються впевне#

но та комфортно, відчувають свою гід# ність і громадянську відповідальність. Саме таке комфортне середовище за# безпечує всебічний комплексний роз# виток майбутньої соціально адаптова# ної особистості. Міжнародна школа «Меридіан» + 380 44 434 88 80 www.mischool.com.ua

СЬОГОДЕННЯ: ДІТИ І ТЕХНІКА

Вірус цифрового недоумства Нині світ з’їхав з глузду від гаджетів: смартфонів, планшетів та іншої цифрової техніки. Разом із ними у світ проникає «вірус цифрового недоумства». І це не жарт, а діагноз.

2007 року фахівці відзначили, що з кожним роком більшає дітей — представників «циф рового покоління», які страждають на розсія ність уваги, втрату пам’яті, низький рівень самоконтролю, когнітивні порушення, приг ніченість і депресію. Дослідження показують, що в мозку таких дітей відбуваються зміни, подібні до тих, що настають після черепно мозкової травми або на ранній стадії демен ції — ослаблення розуму, яке зазвичай роз вивається у старечому віці. У це складно повірити, але середньостатис тичний семирічний європеєць уже провів біля екрану більше року життя (по 24 години на до бу), а 18 річний — понад чотири роки! Хочете сказати, що зараз зовсім інші діти? Так, діти інші, але мозок у них той самий, що був у людини тисячу років тому: 100 мільяр дів нейронів, кожен з яких пов’язаний з 10 тисячами собі подібних. Мозок потрібно розвивати й живити. Всі наші думки, дії, вирішення складних завдань і глибокі роздуми залишають сліди у мозку. «Ніщо не може замінити того, що діти отри мають від власного, вільного й незалежного мислення, коли вони досліджують фізичний світ і стикаються з чимось новим», — ствер джує професор психології Таня Бірон. Ви будете шоковані, але від 1970 року раді ус активності дітей (простору довкола дому, де діти вільно досліджують довколишній світ) скоротився на 90%! Світ зменшився до екра ну смартфона. Діти забули і, що ще гірше, просто не знають, що це таке — бігати під до щем, пускати кораблики, лазити по деревах чи просто балакати один з одним. Вони годи нами сидять, втупившись у свій смартфон. Але ж їм необхідно розвивати м’язи, знати про ризики, які їм підготував світ, і просто вза ємодіяти з друзями. «Дивовижно, як швидко сформувався зовсім новий тип середовища, де смак, нюх і дотик не стимулюються, де більшу частину часу ми сидимо перед екрана ми, а не гуляємо на свіжому повітрі, й не про водимо часу в розмовах у чотири ока», — зазначає Сьюзен Грінфілд. Нам справді є про що хвилюватися. Мозок формується, коли є зовнішні стимули, і що більше їх буде — тим краще для мозку. Тому дуже важли во, щоб діти досліджували світ фізич но, а не віртуально. Це так само пот рібно мозкові, який росте, як і тисячу років тому. Також дитині потрібен здоровий і повноцінний сон. Але нинішні діти неспроможні вийти з інтернету й ві дірватися від комп’ютерних ігор. Це

сильно скорочує тривалість їхнього сну й провадить до порушень. Який може бути розвиток, коли ти втомлений і в тебе болить

голова, а шкільні завдання ніяк не запам’ято вуються?! Спитаєте, як же цифрові технології можуть змінити мозок дитини? По перше, кількість зовнішніх стимулів обмежується через одно манітне проведення часу в інтернеті. Дитина не набуває необхідного їй досвіду, щоби роз винути важливі ділянки мозку, які відповіда ють за співпереживання, самоконтроль, ух валення рішень… А що не працює, те відми рає. Адже в людини, яка перестала ходити, атрофуються м’язи ніг. Діти не звикли за пам’ятовувати інформацію — їм простіше знаходити її в пошуковиках. Ось і проблеми з пам’яттю. Вони її зовсім не тренують. Думаєте, що діти завдяки інтернету стали розумнішими? А чи знаєте, що нинішні 11 річні виконують завдання на такому рівні, який демонстрували восьми і дев’ятирічні діти 30 років тому? Дослідники зазначають, що одна з головних причин цього — життя у віртуальному світі. «Я побоююся, що цифрові технології ін фантилізують мозок, перетворюючи його на щось подібне до мозку маленьких дітей, чию увагу привертає гудіння і яскраве світло, які не можуть зосереджуватися й живуть поточ ним моментом», — каже Сьюзен Грінфілд. Мозок дитини найактивніше розвивається до п’ятирічного віку. Варто просто обмежити

час використання різноманітних гаджетів і не давати їх як іграшки, «аби чимось заспокоїти» дитину. Стів Джобс, «гуру» цифрової індустрії, робив саме так. Його діти айпадом не корис туватися взагалі, а інші гаджети їм забороня лося використовувати ночами та у вихідні. Кріс Андерсон, головний редактор амери канського журналу «Wired», один із засновни ків 3D Robotics, також обмежує своїх дітей у користуванні гаджетами. Правило Андерсо на — ніяких екранів і гаджетів у спальні! «Я, як ніхто інший, бачу небезпеку в надмірному за хопленні інтернетом. Я сам зіткнувся з цією проблемою і не хочу, щоби ці ж проблеми бу ли у моїх дітей». Сини творця сервісів Blogger і Twitter мо жуть користуватися своїми планшетами і смартфонами не більше однієї години на день, а директор OutCast Agency обмежує користування гаджетами вдома до 30 хви лин на день. У його молодших дітей гаджетів немає взагалі. Ось і відповідь на питання, що треба ро бити. Потурбуйся про наступне покоління. Подумай, яке майбутнє на них чекає через 10 20 років, якщо сьогодні вони проводять по півдня перед екранами своїх надрозум них пристроїв. Звісно, тоді доведеться… займатися влас ними дітьми. Яке незносне життя! Набагато легше купити дорогу цяцьку, аби дитина си діла в куточку й не вимагала уваги… Але пи тання, нащо в такому разі ви народжували цю дитину — хіба вона вам непотрібна? Чи вона чужа й ви за неї не відповідаєте? Чи ви хочете за кілька років мати байдужого до вас самих співмешканця, для якого ваш дім — не більше ніж готель із обтяжливими обов’язками? Обмежувати дітям час (або й саму можливість, до певного віку) користу вання гаджетами не означає віддати їх вули ці, і нехай «щасливо розвиваються» по під ворітнях. Ні сама по собі вулиця не розви ває, ні самі по собі технології не є чистим злом. Повсюди потрібна увага батьків, турботлива любов, уміння скерувати енергію та цікавість дитини у потріб ному напрямку, а тим більше — здат ність бути для дітей лідером, вести їх за собою, служити їм прикладом і бу ти авторитетом. Така дитина не вибе ре планшет з іграми замість можли вості живої гри з братами сестрами чи друзями, тим більше з мамою чи татом. І, до слова, така дитина не ви бере планшет з іграми замість «нудної і нецікавої» молитви. econet Українська Родина № 7 8/2015

11

СЬОГОДЕННЯ: РОДИНА

Дерево сильне гіллям, а людина дітьми Славетна спадщина України дісталася нам з часів народної єдності. Єдність, це визначник жит тєвості народу. Є єдність – є розум і сила, нема єдності – маємо те що маємо.

Я

кщо підняти суть питання єдності, ми відразу отримуємо пряму відповідь, що цементуючою зв’язковою народ ної єдності є – єдинокровність. Чим ми ближ чі кровно, тим ми сильніше відчуваємо, йде мо на допомогу, довіряємо одні одним, а чим ми розсіяніші кровно, тим ми «маємо те що маємо». «Один ти не виживеш – одного тебе виживуть» Суть єдності – маємо десять кровних бра тів чи сестер, а кожен брат і сестра оженили ся і кровно поріднилися дітьми, де кожен чо ловік, чи дружина має також десять кровних братів чи сестер. Якщо зачіпати когось одно го з сім'ї, тоді прямо зачіпаєш кров навіть не десятка рідних, а сотню прямо споріднених людей. Але ж, у кожного в цій спорідненій сотні є вже для них своє коло з сотні спорід нених людей, а це прогресія в десять тисяч. Отак, народ є тоді народом, коли зачіпаю чи одного представника, відразу зачіпаєть ся перша хвиля – десятка, за ним йде друга хвиля – сотня, а далі це прямо торкається – десяти тисяч. І ця математика лиш поколін ня кровних дітей, при тому, що є ще поколін ня пов’язаних кров’ю батьків, ще і дідів… От і явна відповідь, з чого росте корінь того, і чому за нашим коренем ми нині «маємо те що маємо». Була і в нас сила. Світовий рекорд народ ження дітей встановлений слов’янською сім'єю, в якій жінка народила 69 дітей (вмерли лиш двоє з цих дітей, а всі решта виросли). Колись природно народжували не просто ба гато дітей, а родили двійнями, трійнями, чет

вернями… Жінка народила 16 разів двійні, 7 разів трійнят і 4 рази четвернят. Багатодітність завжди була і має бути, бо в цьому правда. Чим нас більше, тим нам у всьому легше. Діти – наше майбутнє. В чому правда, діду, хто підкаже там..? Як в життя я піду, як вцілію сам? Я ж так хочу жити, тут в своїм краю, І дітей ростити в нашім звичаю. Ви згадайте діду. Діду! Мовчите? Я піду по сліду, розпізнаю все. Я розкажу дітям, як самому жить, З надбаного хліба, щоб комусь ділить… Я примножусь в дітях. Це розкажу їм, В цьому правди сила, в цьому – понад всім. Щоб було нас більше, у сім'ї тісні, Щоб лилися в домі братерські пісні. Для кожного українця, перше діло мати рід ний дім, сім'ю, родину . Що для українців зна чить слово «дім», зрозуміло однозначно. А от, що значить слово «сім'я», «родина» – це вже цікавіше! До нас багато загублено знань, а нам при пало шукати правду, як самородок промиваю чи пісок. Щастя наше, що все ж маємо ми ту золотоносну жилу, яка б’є потоками з правди вої давнини. Золотоносна жила – наш доста ток, спадкова мудрість, наше мірило і важіль, оберіг і меч, це – рідна мова. І ми разом підберемо ключі до рідної мови. Разом – розум. Словечко «сім'я», цікавий замочок, і ключів вже маємо три. Який відкриє нам цю таємницю?

У Чернівецькій області багатодітна родина Намені з села Остриця Герцаївського району, мають двадцятеро дітей. Молодий буковинець за 2011р.

12

Українська Родина № 7 8/2015

Перший ключ. Звично, школи навчають розуміти слово «сім'я», як кровно поєднана сукупність людей, що живуть разом. Нічого особливого, все просто, але – загально. Другий ключ. Слово «сім'я» – це лічильне словозначення – «7 Я». Такий ключ натякає на те, що сім'я – це коли є найменше 7 народже них Я. Тобто, «Я батько» і «Я матір» давали життя найменше сімом дітям, і лиш тоді набу вали положення – сім'я. Третій ключ. Якщо переставити наголос з «я» на «і», тоді суть слова, може означати пря мо, сім'я – насіння. «Моя сім'яЄ, так і означає – моє сім'я. Ключі ще певне є, бо корінь слова спорідне ний з словом «ім'я», можливо спочатку цю за гадку треба відгадати, а далі шукати суть, яку привносить «с»? Правду кажучи, державна система навчан ня зі своєю багатобічністю і багаторічністю не вчить повноти розуміння, а лиш завантажує шаблонами. Людям думаючим зрозуміло, що через тотальність державної системи народ тотально перетворився зі сві домого володаря рідної мови на формально го носія побутовщини. Ми, Нові Українці, маємо пізнавати рідне слово так, щоб і почути суть, і відчути суть, бо за рідним словом повнота світогляду, і успіхи життя… Вчімося відчувати рідну мову. Що то мова, голос й слово? Мова як озерце, Кожним словом п’ємо мову, п’ємо як ві1 дерцем. Чиста мова – лице наше, мова це люс1 терце. Рідна мова – святі слова. Вчуймо мову серцем. Ось тому, щоб відродити сильну єд1 ність, яку дає багатодітність, треба «зрити в корінь». Розмова про державну міць народу україн ців починається з показника багатодітності, а багатодітність і починається з таких слів, як «сім'я». Також відразу відчувається, що це слово множинне, бо сімейне багатство – це багатодітність. І взагалі до відгадки слова «сім'я», ймовірно закладені всі три ключі, воєдино. Можливо мудрий читач додасть ладу з під бором ключів, і разом нам відкриється розум. Багатодітність, як основа життя, в Україні була завжди. Більш того, раніше, коли нап

СЬОГОДЕННЯ: РОДИНА риклад, через війну, відбувалися втрати до рослих життів, виникала природна вимога відновлення, і народжуваність завжди зрос тала. Ще зовсім близько до нашого часу, частково наші діди, а прадіди масово, знали закон життя – «є діти – буде життя, є більше дітей – буде краще життя». Тобто, за прави лом матінки природи, сьогодні в час війни, коли явні народні втрати українців, українці мали б показати сплеск народжуваності. А що відбувається насправді ? Фактично. Дивлячись на сьогодення, люди мають гарне обігріте житло, мають це житло, обставлене меблями, що якби нашим дідам таке було, то вони певне обігнали б Китай на роджуваністю, але нині не тішаться тим жит лом заради можливості народжувати дітей, а гризуться, як ще тумбочки, штори, вазони, люстри, і безглузді аксесуари.., покращити. Люди мають і буденний, і святковий, і робо чий набір одягу і взуття, але наші сучасники гризуться не цим, а пустою і витратною біган ниною за прикрасами і брязкальцями. Чи бракує їжі в Україні, і, може, через це уне можливлена народжуваність? А, може, сучас ник загубився у виборі хлібопекарських чи м’ясних виробів, серед маси овочів і фруктів, рибної продукції, чи прийде час і нарешті наї дяться крабовими паличками, і т. п, аж тоді стане «можливо народжувати»? Люди мають забезпечення повного і вільно го переміщення, де більшість сімей мають власний транспорт, але чомусь лиш те і є, що рвуться заради ще більших магнітол, кнопок на рулі, кольоровіших відтінків на капоті, під ставок для мобільного. Але для чого крупніша машина, де більше місця на сидіннях чи у ба гажнику, якщо народжування нема? Я деколи запитую столичних і нестоличних багатіїв про дітей. Спочатку «скільки у Вас ді тей», а далі якщо відповідають, що мають двоє або одну дитину, в культурній формі, але прямо запитую: «а що, не вистачає на більше дітей?». Як правило, запитання спочатку вони не розуміють, тому що всім видно, що чоловік їздить на дорогій машині, його дружина їздить на другій дорогій машині, закордон їздять часто на дорогі курорти, мають і декілька бу динків величезних, і п'ятикімнатні квартири в центрі, всі і все в золоті, а я уточнюю запитан

ня – «Ви тільки цього літа розбагатіли, а рані ше не мали чим забезпечувати більше ді тей?», «А в чому ж суть багатства, якщо дітей одиниці?…». Отака розмова, буває, вводить дійсних багатіїв у штопор перед простим фак том, і з’ясовується що вони насправді – бідо лахи. Правда, прослідкував один такий випа док, де пізніше народилася у них ще донька, а, може, ще за пару літ народять і ще… Значить вдалося відкрити людям правду. Ще 20 років тому, Україна мала 52 мільйо ни населення. Сьогодні називають кількість населення – 42 мільйони!!! За даними Інституту Горшеніна, за останні 20 років кількість машин в Україні збільшилася в 1 тисячу разів. Навіть радянські проектанти міст і доріг, не могли припустити, що політичні зміни спричинять такі величезні зміни в моде лях споживання автомобілів. Така ж зростаюча статистика і з придбання ми житла, і з поїздками на курорти, і .., а з якої статі з народжуваністю маємо те, що маємо? По суті. Зменшення народжуваності, як, може, дивно буде виглядати, збігається із ма совим поширенням телевізорів. Чому? Тому, що телевізор – це найбільш універсальний транслятор змісту. Заради повної влади на те риторії був створений засіб для впливу, і від булася підміна культури. Телевізор – це лиш засіб, і вплив з нього можна формувати і в доброму руслі, все залежить у чиїх руках ЗМІ, але маємо те, що маємо… На підтвердження того, що відбулося, ко жен може проспостерігати, що з поширенням телевізора прийшло різке зменшення народ жуваності одночасно по всій нашій території. Якби занепад народжуваності відбувався ок ремими місцями, поступово, через великі ка таклізми в цих окремих місцях, тоді відповідно ми могли би це прослідкувати. Але природних і соціальних катаклізмів не зафіксовано. Останній глобальний катаклізм був у Другу Світову війну. Після неї була розруха, було важко людям. Так, це соціальна масова тра гедія, яка знищила мільйони наших людей, але післявоєнна народжуваність була в нор мі. Були і раніше війни на нашій землі, і такі події народ звично вмів вирівнювати – від родженням у дітях. А що сталося? Є все ж зафіксований ка таклізм не природний – ка таклізм у головах мас. Пер ші телевізійні трансляції в Ук раїні розпочалися в 1951. Хоч сам телевізор є всього лиш бездушним предметом, але за тим, як і хто його напов нює, видно, що з народом заплановано зробити. Звідти і є початок кінця. Поширення телевізора було спочатку в

«Всенародне відродження багатодітності Українців» Зароджується спільнота для від! родження багатодітності, і поширен! ня праведних знань, які ще зовсім близько, майже вчора, були явними для всіх. Ми вже готові провести лекції, співпрацювати з телеканалами, готу! вати літературу, інтернет сторінки… Кличемо всіх до святої справи! Разом – розум! Запрошення, відгуки, доповнен! ня, підтримка.., приймаються за те! лефоном 067 286'66'71. e!mail: ser19150796@yandex.ua окремих крупних містах, і ще у 70 х лиш набувало масовості. Але, чим більшало і кращало «телевізорне» бачення, тим ма совіші були наслідки. І питання це стосується як і народжуваності, так і п’янства, куріння, сімейних розлучень, конфлікту поколінь.., а всього цього раніше – не існувало! Також це сталося, швидше чи пізніше, але – масово одночасно по всіх територіях країн так званої розвиненості. Розвиненість прикрас, мотлоху, обіцянок цяцянок забуяла, а що ста лося з життям по суті? Суті суттєво пороблено штучними, Перемальовано зайвими красками, Ласими нотами, фразами влучними, Правду ховають кирпатими масками. Суть заглушила возня карнавалу, Дурника роблять вже навіть із генія, Дурниколюбу пустили навалу, І на безпам’ятство благословенія. Нам би зірвати цю ширму мальовану, Вдіяти справи – нами узгоджені. Правду пізнати народженням сковану Й сіяти мрії, в дітях народжені. Успішною може вважатися лише та людина, що залишила після себе багато нащадків! І здавалося б, коли на загальний вигляд картина народжуваності українців плачевна, є ще порох у порохівницях. Чи то на культур них засадах, чи на релігійних, чи на ще мож ливо інших розуміннях, але якщо озирнути ся, то все ж є сім'ї з хорошою народжуваніс тю. За такими сім'ями і майбутнє, і приклад для всіх сімей України. І вернуться люди до правди, пройшовши життєвий шлях, пізнають істину, що «Мати ді тей – це щастя. Мати багато дітей – це вели ке щастя». «Щастя не шукають як золото, його створюють своїми вчинками». Сергій Кучер Українська Родина № 7 8/2015

13

СЬОГОДЕННЯ: ЧИТАНКА

ЛЕГЕНДИ «СТЕПОВИХ ДЗВІНОЧКІВ» або КРАЇНА МАМАЇВ ХАРАКТЕРНИКІВ Я не поет і не історик, ні! Я – піонер з сокирою важкою: Терен колючий в рідній стороні Вирубую трудящою рукою. (Пантелеймон Куліш)

Предковічна незламність українства. (Передмова). Ця книга започатковує серію «Літо# пис «Темних віків» та замовчуваних сторінок в історії України», яка за заду# мом авторів повинна охопити і по мож# ливості правдиво висвітлити в науко# во#популярному викладенні події, які відбувалися на теренах нашої Батьків# щини (України#Руси) та в сусідніх кра# їнах в період від Батиєвої навали (1240 рік), яку самі монголи називали «Кип# чацьким походом», і до початку всена# родного повстання, під проводом слав# ного гетьмана Богдана#Зіновія Хмель# ницького (1648 рік). Саме цей період з різних причин та міркувань (особливо наших сусідів#завойовників) найбіль# ше зазнав перекручень і фальсифіка# цій, а то й просто замовчувань, тому досі лишається мало знаною, чи абсо# лютно незвіданою для широкого загалу українців, за що дістав серед науковців умовне найменуванн «Темні віки». Тому то українській культурі потріб# ні не тільки поети і не тільки історики, але й першопроходці, які вишукують нові ракурси, щоб споглянути з нетра#

14

Українська Родина № 7 8/2015

диційних наукових позицій на істо# ричні події далекої та близької україн# ської минувшини, виголошуючи і реа# німуючи ідеї, навіть такі, які ще вчора всі заперечували. Результати такого споглядання повинні бути рясно роз# сипані гучними дзвонами перш за все серед української спільноти у всьому світі. Це послужить справі звеличення українства і поступового збавлення синдрому меншовартості, який нав’язували і продовжують нав’язува# ти нам наші недруги протягом бага# тьох століть. Українці мають знати іс# тинну, героїчну і надзвичайно цікаву історію свого етносу від самих витоків нашої сакральної культури та духов# ності, пишатися нею на повні груди і нарешті повернутися до індоєвропей# ської демократичної спільноти. Хоча йдемо ми в Європу дуже болісно і дуже довго, та все ж таки ми досягнемо сво# єї мети. А жити в Європі ми повинні так, щоб не втратити свою українську підоснову, надбану нашими предками протягом тисячиліть. Генетична пам'ять українців, на щас# тя, не була повністю стерта недругами, і вона ще крилато розквітне буйним цвітом калини та тремтливою розлогіс# тю верби. Недарма наш народ каже: «Без верби і калини немає України». З давніх#давен, як тільки луки покрива# лися травицею, сільська молодь улаш# товувала традиційні весняні ігри. Взяв# шись за руки, водили хоровод: Ой вербо, вербо, зелена, Спусти гіллячко додолу, На зеленую діброву, На квітучую калину. І до сьогодення наш народ ототож# нює калину і культуру України: «Наша пісня пролітає з краю в край, цвіт#ка# лино, Україно, розцвітай». Дуже чудову і звеличену посвяту# епіграф написала на своєму другому альбомі українських пісень «Два ко# льори / Two Colors» (1989) велика, та# лановита американська співачка укра# їнського походження незрівнянна Квітка Цісик, якій голос і вроду пода#

Квітка Цісик. «Ця збірка пісень є бажанням мого українського серця вплести радісні нитки в розшарпане життям полотно, на якому вишита доля нашого народу».

рували самі Боги: «Присвячую пори# вам нескореного українського духа і його безнастанним змаганням по обидвох боках океану. Ця збірка пі# сень є бажанням мого українського серця вплести радісні нитки в розшар# пане життям полотно, на якому виши# та доля нашого народу». Квітка Цісик лише у 1983 році ра# зом з матір'ю (дівоче прізвище # Лев) відвідала Україну. Це було неафішо# ване перше (і останнє) відвідування Квіткою Цісик історичної Батьків# щини. Її пісні були на той час в Укра# їні заборонені (через присутність в репертуарі стрілецьких та повстан# ських пісень), тому про жодні кон# церти не могло бути й мови. У Сполучених Штатах Америки на вшанування пам'яті про Квітку Цісик і її таланту заснували Фонд підтримки музично обдарованих дітей. На згадку про рідну сестру Цісик # Марію засно# вано Фонд «Адже життя прекрасне» (сестра Квітки Марічка стала відомою піаністкою, була директором консер# ваторії у Сан#Франциско, вела май# стер#класи у Карнегі#Холі). Зірці в су# зір’ї Овна присвоїли ім'я Квітки Цісик. От такі#то наші квіти України!

СЬОГОДЕННЯ: ЧИТАНКА Наслідуючи божественну Квітку Ці# сик, творці даного проекту теж можуть долучитися до слів: «Ця серія книг є бажанням наших українських сердець вплести правдиві нитки з історії в роз# шарпане життям полотно, на якому вишита доля нашого народу». Як і десятиліття, століття тому, нині шукаємо відповідь на сакраментальне питання # що то за феномен «україн# ська душа». Юрій Липа доводить, що для українця завжди «центральним пунктом світу є Україна, українські люди й українські землі». Нас століттями ламали, але зламати не змогли. Дух волі і незламності зав# жди витав над нашими пращурами з незапам’ятних часів. Він передавався з покоління в покоління на рівні генно# го коду. Цей код заповідав нашим пра# щурам і продовжує заповідати прий# дешнім поколінням українців свято бе# регти не тільки пам'ять про наші духов# ні витоки, але й про землі, які породи# ли такі багатющі духовні надбання на# шого народу. Тому для українців любов до рідної землі і любов до власних куль# турних традицій перебувають в орга# нічній єдності, куди б доля не закидала їх, навіть тоді, коли вони від народжен# ня були позбавлені можливості перебу# вати на рідних теренах. Доля Квітки Цісик являє цьому яскравий приклад. Український народ належить до ста# родавньої нації, з усталеним і міцним генетичним кодом, який не вгасає, а передається з покоління в покоління. Скільки лихоліття припало на долю ук# раїнського народу вродовж тисячоліть його історії, а Україна вижила саме зав# дяки живучій генетичній спадковості. Адже ще в глибоку давнину шановний вчитель Конфуцій (Кун Фу#цзи) убачав корінь світу людської культури в тради# ції й навчав: «Коли хочеш, аби стовбур і гілля були міцні й родили, тримайся свого коріння й витоків». З цього приводу наведемо пророчі програмні рядки Олеся Бердника: «Хто ж ми? Адже кожен народ є певне духовне древо, і якщо воно не спиляне, не зрубане, то має прорости унікаль# ним зерном, притаманним лише йому. Тисячоліття тому нас брутально зру# бали, прищепвши до могутнього пня нові пагони. Та корінь знову й знову гнав до сонця рідні парості, і знову й знову їх рубали. Ми були царськими скіфами, віль# ними лицарями, громадянами троян# ської спілки – нас зробили холопами Рюриковичів.

Ми були запорожцями, характерни# ками, захисниками волі й непідлеглос# ті, – нас обернули на кріпаків жорсто# кої, невблаганної імперії. Ми маємо прокинутися, щоб відно# вити свій іманентний статус духовних лицарів, бо лише в самореалізації по# лягає смисл еволюції і поступу наро# дів. Та й не лише народів, це – закон всього сущого! Ми маємо віднайти в нашій історії, ба, навіть космоісторії! – власне гли# бинне ядро, що визначає національний характер, сутність, смисл. Не відкрив# ши, не збагнувши цієї сутності, народ розпадається, гине. Відкривши, збаг# нувши, етнос виконує волю Матері# Природи, котра його народила для ве# ликих історичних цілей». Продовжуючи цю тезу Олеся Бер# дника, зазначимо, що в найстаріші ча# си наші предки чатували на чотири сходинки пробудження. Того, хто зій# шов на четвертий щабель, називали Побудом (Будаєм, Будом). Можливо, саме звідти в індійських ведах побутує слово Буда. Побуд – староруське «пробуджений» – духовний наставник. Побудом міг стати волхв або жрець, чародій, який досяг вищого стану досконалості, став# ши просвітленним. Побуд проникаєть# ся бідами та стражданнями людськи# ми, служить людям – це вищий духов# ний учитель роду людського. Він пові# дує людям Слово і Волю Богів. Тому українці підсвідомо і вперто дот# римуються віками своїх традицій. Отже, нехай недруги не плекають надію, бо реквієму по Україні ніколи не буде. В противагу цьому можна зазначити, що ми вже пережили реквієм по Російській імперії, реквієм по Радянському Союзу, а Україна невмируща! І в якій би іпоста# сі ми не перебували у віках (арії, три# пільці, ґали, білі хорвати, руси, українці і т.д.), нас завжди супроводжував сак# ральний дух, якому ми зараз можемо по праву дати означення, як дух українства. Кожен народ має якусь складову лю# дей, яким притаманне сильне духовне начало, і складову людей, менш стій# ких в духовному плані. Оглядаючись на віки нашої історії, можна впевнено сказати, що в процентному відношенні в українстві завжди переважали люди з незламною силою духу. Саме з цієї ко# горти людей виходили українські пат# ріоти, яким в різні часи наші недруги чіпляли ярлики, на кшталт: наливайки, мазепинці, петлюрівці, бандерівці і т.д., а зараз іронічно, з підтекстом ненавис#

На українських патріотів у різні часи наші недруги чіпляли ярлики, на кшталт: нали вайки, мазепинці, петлюрівці, бандерівці і т.д., а зараз іронічно, з підтекстом нена висті, називають «свідомитами» або «укро пами». Вже одна ця низка ярликів поспіль говорить про предковічну незламність ук раїнства. (Малюнок з мережі «Facebook»).

ті, називають «свідомитами» або «укро# пами». Вже одна ця низка ярликів пос# піль говорить про предковічну незлам# ність українства. Саме тому ми вже не одне тисячиліття лишаємось і віковіч# но будемо автохтонами на наших спо# конвічних землях. Через те жодні заво# йовники не могли духовно поневолити наш народ та витравити з нього дух ук# раїнства. Були часи, коли нас підкупа# ми, обманом та улесливими речами про «братство» фізично перемагали, але ми завжди піднімалися, вставали і знову йшли вперед, несучи дух укра# їнства крізь віки і народи, що вливали# ся в наш етнос. Цей дух у нас ніхто не в змозі відібрати, незважаючи на найжорстокіші тортури та витончену підлість. Прийдуть часи, і процент ук# раїнських людей, менш стійких у ду# ховному плані значно зменшиться, і

Може колись всемилостива слов’янська Богиня краси, любові та шлюбу, матір всіх наших старих Богів, весняна Богиня Ро жаниця Богиня Лада покладе на вівтар всепрощення свою безмірну ласку для своїх заблукалих внуків і приведе їх до ла ду, до взаємної згоди і єдності, якої укра їнцям так не вистачало впродовж довгих віків. (Малюнок з мережі «Facebook»). Українська Родина № 7 8/2015

15

СЬОГОДЕННЯ: ЧИТАНКА тоді ми станемо народом#монолітом, народом#переможцем. І наше завдання неухильно наближати цей час, а він та# ки неодмінно настане. Впродовж останніх століть, почина# ючи від часу загибелі Київської Русі, Україна відчувала неослабний геополі# тичний тиск одразу з трьох геострате# гічних напрямків. З північного заходу тиснули поляки, з північного сходу московіти, з півдня турки й татари. Це привело до формування класичного «опорного каркасу» території, який викликав справедливе здивування і неприховану гордість за свою націю у академіка Петра Масляка: «Здавалося б, в українців немає жодного шансу на виживання, так як навіть двосторонній геополітичний одночасний тиск не здатна витримати жодна країна і нація. Україна і українці, не зважаючи на не# бачені у світовій історії втрати, вижили і відновили свою державність. Чому? Об’єктивно, за наукою мали б загину# ти, але незбагненно, алогічно вижили. Де наука безсила, необхідно задіяти езотеричні знання. Історія людства вка# зує на те, що такі речі відбуваються ли# ше з тими людьми, народами і держава# ми, на які покладена якась місія. Усві# домлюють ці народи таку місію чи не ус# відомлюють – не має значення. Примі# ром, українці не усвідомлюють, але що вони можуть змінити? Завдання для системи, її місію завжди виставляє над# система, а не сама система встановлює її собі. Це вже не якісь там інтуїтивні про# роцтва, а сучасна наукова методологія.» Тому абсолютно справедливо та слушно запитує Тарас Коляндрук: «Хто ми є, українці? І як ми опинили# ся у такому стані, в якому животіємо зараз? Чому ми, на своїй землі, не від# чуваємо себе господарями? Чому, ні# бито маючи Державу, ми не маємо під# став пишатися нею? Ці питання з кожним днем виникають у все більшої й більшої частини наших співгрома#

Мабуть, за гріх зради нашими предками Віри пращурів 1000 років тому і спокуту за це ми, нащадки гордих русичів, несемо до сьогодні. (Малюнок з мережі «Facebook»).

16

Українська Родина № 7 8/2015

дян, бо ми поволі прокидаємося від страшного летаргічного сну». Від того, чи подолають українці в собі паралізу# ючий страх, прищеплений їм нашими недругами протягом віків трагічної іс# торії, залежить відповідь на висновок сучасного святця Трипілля академіка Юрія Шилова: «Або Україна відродить свою глибинну історію, або її вогнище поглине забуття до 2070 року, як і всю європейську культуру» («Інформацій# ний бюлетень» №30, 2009 рік). Отак, віками змучена Україна, від# лунням свого болю озивається у на# ших серцях, і у наших долях! За що Бо# ги, покладаючи все таки якусь високу місію на наш стражденний народ, бо не допускають його погибелі, а все ж

Художник Андрій Ханченко. Мабуть, святий небесно сонячний верховний слов’янський бог Сварог і сонм богів сварожичів досі не можуть змиритися з тією невдячністю наших предків, якою вони відплатили старим Богам за ті великі знання, що вони передавали своїм дітям – русичам, плекаючи велику надію на їхню віковічну пам’ять і вдячність.

відвернулисяся від цієї священної землі? Мабуть за гріх зради нашими предками Віри пращурів 1000 років тому, і спокуту за це ми, нащадки гор# дих русичів, несемо по сей час. Ма# буть, святий небесно#сонячний вер# ховний слов’янський бог Сварог і сонм богів#сварожичів досі не можуть змиритися з тією невдячністю наших предків, якою вони відплатили старим Богам за ті великі знання, що вони пе# редавали своїм дітям – русичам, пле# каючи велику надію на їхню віковічну пам’ять і вдячність. Хто відає про це, хто покладе край розбрату серед ону# ків дажбожих, хто принесе лад україн# ському народу? Може колись всеми# лостива слов’янська Богиня краси, любові та шлюбу, матір усіх наших ста# рих Богів, весняна Богиня#Рожаниця # Богиня Лада покладе на вівтар всеп# рощення свою безмірну ласку для сво# їх заблукалих онуків і приведе їх до взаємної згоди і єдності, якої нам так не вистачало впродовж довгих віків.

Через це до серії книг «Літопис «Тем# них віків» та замовчуваних сторінок в історії України», будуть включатися та# кож теми, які не відносяться до згаду# ваного періоду історії України, але які намагалися не виставляти наші недоб# розичливці для широкого пізнання.

Саме такою є дана книга ЛЕГЕНДИ «СТЕПОВИХ ДЗВІНОЧКІВ» або КРАЇНА МАМАЇВ#ХАРАКТЕРНИ# КІВ, в якій викладаються деякі само# бутні аспекти бачення історії племен сарматів, савроматів, амазонок, коза# ків#характерників – на теренах нашої України, а також подана авторська вер# сія походження назви «Мамаї». В основному книга присвячується нашому патріотичному дівоцтву, у ха# рактері якого проявилися незгасимі в віках, нездоланні генні волеявлення, успадковані від стародавніх воїтель# ниць#амазонок материнського краю. Це дало про себе знати у новітніх поді# ях на майданах міст нашої улюбленої України, коли автори мали змогу на# очно спостерігати за пафосними дійс# твами уквітчаних сонцесяйними ві# ночками, найпрекрасніших наших юнок, що ритмічно та натхненно ви# танцьовуючи на барикадах, піднесено приговорювали в такт: «Хто не скаче – той москаль! Хто не скаче – той мос# каль!». Нестерпні холоди на Майдані породили це дійство, а примовка з'явилася вже сама по собі. Як любо було дивитися на цей прояв юного запалу та незгасимого у віках ок# риленого українського патріотизму. Від цього незламного благородства серце переповнюється звеличеною ві# рою у майбуття, що ще постануть ча# си, коли безкрайні козацькі степові простори нашої України, як невмиру# щий знак предковічного оновлення посеред сну курганів, заполонять го# мінливі та відчайдушні хвилі відваж# них бойових куренів «Степових Дзві# ночків» # новітніх амазонок сучасних

СЬОГОДЕННЯ: ЧИТАНКА

Художник Такуро. Юнки милі щиро дару ють воям нашим Материнське Благосло вення та Пісню Ратну, а Батьківщині улюбленій Божественну Славу у віках. (Малюнок з мережі «Facebook»).

Нездоланні гени волеявлення наших юнок успадковані від стародавніх вої тельниць амазонок материнського краю. (Малюнок з мережі «Facebook»).

українських юнок, цих відчайдушних наречених Великого Духу Степу, оку# таних зусібіч ореолом магічної величі та насичені терпким запахом полину й степових трав. І щоб ніколи вже не згасала їхня бо# йова звитяга, а співи їхні завжди були уподобі найчарівнішими безцінними перлинами, які вони, сидячи біля ве# чірніх вогнищ, щедро підноситимуть своєму народу, щиро даруючи воям на# шим Материнське Благословення та Пісню Ратну, а Батьківщині улюбленій # Божественну Славу у віках. Адже ко# ли співає українська юнка#воїн, це вповні символізує маєстат співу укра# їнської душі! Японський митець Такуро в алего# ричній формі дуже зворушливо зобра# зив на полотні це невгасиме таїнство всевічного для всього людства Мате# ринського Благословення своїми юн# ками рідних вояків, які в непохитній міці стоять на обороні своєї Батьків# щини Висхідного Сонця, що прокида# ється в затуманеному серпанку, дарую# чи планеті новий щасливий день. Най# дивовижніше в цьому малюнку те, що юну діву художник, свідомо чи мимо# волі, одягнув у жовто#блакитні шати, нібито підкресливши планетарну жі# ночу солідарність переживань за рід# них захисників. Тож хай кожен новий день несе щастя всім людям, і нехай ще більше постане у нас талановитих мит# ців, які будуть передавати для прий# дешніх поколінь хвилюючі моменти нашої героїчної історії.

Ми ж розпочнемо відродження най# древніших традицій пращурів нашого роду і доведемо недругам, що ці землі # наші споконвічні. Що це не видумана кремлівськими імперськими ідеолога# ми якась малоросія, а воістину саме на# ша, українська Стародавня Русинська Величава Країна. Отже, книга ця – це своєрідний, ніж# но#ліричний, сповнений палкого зачу# дування, полум'яний апофеоз милим українським жінкам за їхню віковічну, епохальну вірність та любов до своєї родини та Отчого Краю і за все те, що вони споконвіку жертовно дарували своїй Батьківщині. Хочемо висловити подяку Верховно# му Волхву Руського Православного Ко# ла Світовиту Пашнику за дуже слушні зауваження, які він люб'язно надав ав# торам щодо тексту книги і які ми з вдячністю використали при редагуван# ні остаточного варіанту нашої книги. Окремо завдячуємо краєзнавцю з Вінничини шановному Миколі Доро# шу за надані цінні доповнення, які ми з подякою теж залучили до книги. На титульній сторінці малюнок Сон# цеслава (Віктора) Крижанівського «Козак Мамай».

Сколоти – це найстарша нація світу. (Римський історик Помпей Трог)

Частина 1. Сміливі і відважні, славні та кохані – наші любі юнки амазонки. Українська жінка від незапам’ятних часів – красуня, берегиня і матінка, не# залежно від щаблини, яку вона посідала в громаді! Яке благословенне слово «мати»! В ньому відлунюється те, що має корінь життя, це та незрівнянна квітка, про# мінь якої ніколи не гасне, а розквітає з плином літ все ясніше та яскравіше.

Міцно тримає наша жінка свічку жит# тя, затуляючи її тендітний вогник від подихів вітру та повівів зла, проявляю# чи дух стійкості та незламну силу волі. То ж звідки вона, ота нестримна відчай# душність та лицарська завзятість у на# ших жінок? Чи, бува, не пробиваються у них паростки генів легендарних ама# зонок? Адже доконаним є факт, що за# початкуванням елінських легенд про амазонок стало знайомство греків з на# родом савроматів, кочовими племена# ми, які проживали в VII#IV століттях до н. е. в задонських і поволзько#ураль# ських степах, близькі за походженням, культурою і мовою до скіфів і саків. Пізніше вони перемістилися на землі власне України. Грецькі автори підкреслюють окрему роль жінки в суспільному житті савро# матів. Зокрема Геродот стверджував, що це народ, у якого домінуючу роль відіг# рають жінки, хоча у військах савроматів були й чоловіки, бо саме охорону цари# ці#матері несли особливі воїни, котрі сповідували культ Праматері#Богоро# диці, носили вуса і оселедець, не одру# жувались і називалися Мамаї, тобто во# їни Великої Матері. Нагадаємо, що за# порізькі козаки аж до XVIII ст. назива# ли мамаями саме кам'яні статуї скіфо# сарматського часу, котрі зображали та# ких воїнів. Пережитки матріархату в савроматів засвідчені також археологічними дани# ми. Об'єднані з прибулими зі Сходу племенами в нові племінні союзи, вони виступають з III ст. до н.е. під загаль# ною назвою сармати (дуже співзвучна назва з українською # «цар#мати»). Можливо, назва цих племен походить від староіранських слів «сар» («савр») – правитель, голова, і «мада» – мама, ма# тір, як результат владарювання жінок у цих народів. Дійсно у савроматів дівчата навчали# ся військовій виправі нарівні з юнака# ми. І за легендами дівчина не мала права ставати до шлюбу, поки не вб’є хоча б одного ворога. Та, мабуть, це все таки відголоси стародавніх патріо# тичних легенд. Українська Родина № 7 8/2015

17

СЬОГОДЕННЯ: ЧИТАНКА

Етнічна карта Кавказу V VI віки до н.е.

Скіфи

Сармати Меоти

Кавказькі племена

Малоазійські племена Армени Мидяни

Семіти греки, території грецької клолонізації

У літописі Самійла Величка XVIII століття сарматськими називаються два народи: «сар матійський народ польський» та «вольний, шляхетський, савроматійський, козако руський народ». Там само щодо козаків вживаються епітети: «сармато козацькі пред ки», «слов'яно козаки», «козако руські предки». З 1677 року гетьман Війська Запорозь кого Юрій Хмельницький використовував титули «князя сарматського і гетьмана Вій ська Запорозького».

Легендарні «поляниці» жінки звитяжниці стародавніх русів.

18

Українська Родина № 7 8/2015

Можливо, через те в Україні з давніх# давен існувала не тільки юнацька сис# тема виховання козаків, але й юнки з успіхом долучалися до цієї системи і були в числі активних захисників рід# ної Вітчизни. Адже не дарма ще в добу Стародавньої Русі нібито був звичай, походження якого сягає часів скіфів і сарматів. Називався він «полякуван# ням»: воїн в одиночку вирушав в чисте поле, яке простягалося аж до Чорного моря, з метою зустрінути в степу су# перника собі під стать для поєдинку. Підтвердженням перемог слугували голови супротивників, виставлені на показ. Але це теж, мабуть, відголоси тих самих патріотичних легенд. Поряд з «поляковниками» у руських би# линах часто згадуються і жінки#воїтель# ниці # «поляниці», яких відносять до дуже стародавньої традиції русів. Як повідують руські билини, у князя Володимира у Ки# єві дуже часто бенкетують «поляниці, дів# чата молодецькі». «Поленичі – це були молодецькі воїни#жінки, богатирського роду, воїнству навчені». Традиції «поля# ниць» можливо були відголосками тради# цій з часів сарматських амазонок. Гіппократ у своєму трактаті «Про по# вітря, води та місцевості» писав про савроматів: «Їхні жінки їздять верхи, стріляють з луків та кидають дротики, верхи стинаються з супротивниками, поки вони дівчата. Заміж вони не йдуть, аж допоки не вб’ють трьох ворогів... За# міжні перестають їздити верхи, за вик# люченням часу, коли не з’явиться пот# реба усім поспіль рушати в похід». Існує версія, що прототипом амазонок були причорноморсько#приазовські індоа# рії. Зараз уже можна вважати доведе#

СЬОГОДЕННЯ: ЧИТАНКА

Попереду війська поїхала, Попереду війська конем грала, А позаду війська мечем махала. Уже в наші дні дослідник зі Львова Іван Денисюк записав на Поліссі, яке разом із Карпатами є своєрідним запо# відником давніх звичаїв та фольклору, пісню, в якій говориться, як: Через болото полонськоє Там ішло військо дівоцкоє. «Дівочим військом» і досі на волин# ському Поліссі, називають дівчат, які супроводжують вбрану «кустом» дівчину під час обряду «водіння куста», що про# водиться на Зелені свята. А на Ратнен# щині є «дівочі могили», в яких, за пере# казами, поховано амазонок#войовниць. Отже українська жінка традиційно і в сім’ї, і в громаді мала більше сво# боди, ніж це було у сусідніх народів. Це віддзеркалилося і в мові. Так, ук# раїнське слово «дружина» означає, що жінка є подругою своєму чолові# кові, рівня йому, а не підлегла. Укра# їнці кажуть «одружитися з нею», а не «жениться на ней», як у росіян. Про все це не відав князь#московит Анд# рій Курбський, який, рятуючись від свавілля царя Івана Грозного, еміг# рував на українську Волинь і тут од# ружився з вдовою, княгинею Марією Гольшанською. Шлюб виявився нев# далим, процес розлучення переріс у справжню війну компроматів, і, зрештою, своєвільна та горда україн# ка таки виграла справу. Все це було

Прикраса кулон кольє «Амазонка». Автор Марина Лесникова. (Ярмарка майстрів для конкурсу гри «Небеса», сайт http://www.livemaster.ru/item/ 2631833 ukrasheniya kulon kole amazonka).

абсолютно неочікувано для моско# вита, який звик, що дружина має виступати слугою чоловіка і ні в чо# му йому не суперечити. (Продовження в наступному числі). Серія «Літопис «Темних віків» та замовчуваних сторінок в історії України» Микола Пашковець Ярослав Пляс

Художник Сонцеслав (Віктор) Крижанів ський Волинські Мальви. В українській народній творчості присутня поголоска про амазонок, які пов’язуються безпосе редньо з нашим народом.

ним, що індоарії спочатку проживали на півдні України та на Кубані. Пізніші середньовічні джерела пові# домляють навіть про народ амазонок. Зокрема, про це пише арабський істо# рик Х століття Ібн#Якуб. Він зазначає, що західніше «русів» розташоване міс# то жінок, які «їздять верхи і особисто йдуть на війну й мають сміливість та хоробрість». Якщо врахувати, що в Х столітті власне Руссю вважалося лише середнє Подніпров’я, то місто амазо# нок розташовувалося десь на правобе# режжі чи заході України. В українській народній творчості присутня поголоска про амазонок, які пов’язуються безпосередньо з нашим народом. Так, фольклористи записали досить численні пісні, колядки й бала# ди про дівчину#воячку, яка:

Мапа 1584 року, де позначені назви Sarma та SAR (у XVI XVII ст. вся Українська шляхта носила козацькі чуби і називався цей Звичай – САРМАТСЬКИМ). Українська Родина № 7 8/2015

19

УКРАЇНСЬКА НАЦІЯ

ТРИПІЛЬСЬКА КУЛЬТУРА — ПЕРВЕНЬ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ ТРАДИЦІЇ одо походження та етнічної належности Три# пільської цивілізації, яка існувала в VI—III тис. до н. е. (за М. Відейком), висуваються різні вер# сії, часто підперті не ґрунтовними археологічними дослід# женнями, а теоретизуваннями. Так, Інститут археології НАНУ на чолі з директором академіком П. Толочком у ви# даній «Давній історії України» підкреслює, що Трипільська культура не має жодного стосунку до української історії. Вона чужа українцям, її сформували семітські племена. Офіційні науковці з кафедри археології і культурології Ки# єво#Могилянської академії (коло докторів наук: археологи Л. Залізняк, В. Зубар та філософи Ю. Павленко, М. Попо# вич) усіляко переконують своїми культурологічними сен# тенціями, що трипільці ні мовою, ні культурою, ані антро# пологічно не належать до індоєвропейців і, отже, не мо# жуть бути предками слов’ян, а тим більше українців. За їх# ньою версією, трипільці звідкись прийшли і невідомо куди зникли. Не лишилося їхніх слідів у пізніших культурах. Так міркують дослідники, яких не цікавлять ні наукова істина, ні пракорені українського народу та його культури. Прикладом самовідданої праці в дослідженні історії укра# їнського народу є Юрій Липа (1900—1944), поет, історіог# раф, під час війни люто закатований енкаведистами. Він глибоко вивчав історію, етнографію, міфологію українців. Дошукуючись праоснов своєї нації, уважно проаналізував давню культуру й у розділі «Головний первень — трипільці» дійшов висновків, що Трипільська культура є праукраїн# ською. Зокрема він пише: «Трипільці надали характеру ук# раїнському селу, як колись лігури надали характеру фран# цузькому, а пікти — англійському. Є багато даних, що не

Щ

Археологічні памятки трипільської культури на території України.

20

Українська Родина № 7 8/2015

Століттю від дня народження великого дослідника Трипільської культури доктора археології Валентина Миколайовича Даниленка присвячую лише зовнішній вигляд хат, а й розміщення сіл і головні шляхи досталися у спадщину й досі від тих праукраїнців. Їхній розподіл ланів, доріг і сіл достався тисячоліттями як найдоцільніший... Трипільці є основоположниками укра# їнських сіл, вони сформували села». Ю. Липа виглиблює думку, що трипільці виробили в собі особливий «цей харак# тер — це підложжя українського характеру. Бо народи# предки — це не тільки архітектура, могили, звичаї, ритуали. Це — характер, що кружляє у крові сучасних українців і завжди їхні діла, їхні здобування можуть відродитися». З його всебічних вислідів випливає: «Від трипільців почина# ємо історію української території як одности і її торговель# них взаємин з іншими країнами, одности духовної і матері# альної». Якщо навіть побіжно поглянути на мапу України, то Трипільська цивілізація розташована на Правобережжі в басейні Дніпра—Дністра, де саме зосереджені основні за# паси чорноземів. Власне тут і сформоване ядро етнобуття українців на тисячоліття їхнього життя та розвитку хлібо# робської культури. Торкаючись питання спільности — цебто спадковости принципів образного Світосприймання давніх трипільців і творців, насамперед української вишивки, а також писан# карства, ткацтва, зауважимо, що в арсеналі їхньої художньої мови переважають ідентичні, за стилістикою і семантикою, символи. Космологічний зміст образів і сюжетів — це хрес# ти, сварги (свастики), кола, кола з прямими і скошеними хрестами, ромби, 4#, 5#, 7#, 8#кутні зорі, птахи, баранці, люд# ські постаті, божества у людських ликах. У трипільському орнаменті структурно на посуді (за образними уявленнями давніх гончарів, конфігурація посуду уподібнювалася Всес#

УКРАЇНСЬКА НАЦІЯ віту) на чотири бо# ки вимальовується Сонячний Біг у га# лактичних обши# рах, а на рушни# ках, килимах бук# вально всіх україн# ських земель — ця світлоносна енер# гія рухається по периметру квадра# та, прямокутника. Трипільці у своїй міфопоетичній уя# ві бачили Космос єдиним та неподільним, і зображували його у своїх розписах тривимірним, трискладовим, трия# русним: Найвище Небо, де перебувають вічний Всетворя# щий і Всеможний Господар Світу й Світові Води, хвиляс# тою лінією розміщено біля вінців посуду. На другому ярусі розташовують Небесні Сили (астральний ряд — Сонце, Місяць, зорі, дощові потоки), які зумовлюють життєдай# ний колообіг природи. На третьому ярусі — нижча частина посуду — вималювано світ Потойбічний. Не окреслений символами, а позначений двома паралельними лініями. Та# ке світорозуміння властиве і всій народній творчості укра# їнців. У гончарстві більшість посуду — миски, горщики, глечики, кухлі — конфігурацією, тобто структурно, подібні до трипільських, і розписують посуд також у трьох вимірах. У розписах трипільців часто вимальовується ростуче Дре# во Життя або Світове. На українських рушниках ритміко# пластична побудова Світового Дерева подається також у триєдиній – триярусній суті: Земля (проростання і квіту# вання), Небо (Сонце, Місяць, зорі), Верхнє Небо (воно ви# вершується Світом Світів — Вираєм або Раєм, де перебуває Усевідаючий Господар), цілковито подібно до художньо# образних засад трипільських розписів. Релігійність україн# ця захована в особливостях природи його душі — в мірнос# тях і символах (знаках) почувань. Тож картини Світотво# рення і Народотворення (неперервність людського роду, народження нової людини) завжди були й будуть найбіль# шою таємницею таємниць, які прагне збагнути людська душа, вища Цілість Косморуху, Всеєдність його. Подібно до трипільського Пуруші з Петрен (поселення в Молдові) — гігантської триярусної багаторукої Людини (вона уособ# лює Всесвіт) — бачимо на багатьох рушниках із Кролевця (XVIII—XIX ст.) виткану триярусну Богиню — Берегиню — Велику Матір Світу, Прародительку всього Сущого. Чотир#

Анонс Від автора Ми живемо в вік інформацій, і, враховуючи тотальне панування згубної інформації над народом, продовжувати таке життя означає для кожного – вимерти. А я ціную життя – і таких є багато. Моє життя, це моє життя, і я бу! ду вирішувати, як мені жити і хазяй! нувати. Це природа кожного живу! щого. А те, що приховуючись ска! литься ворог і святкує в шабаші без! карне паразитування на нашій рідній землі – скінчиться. І з поколін! ня в покоління генетична сила славних предків наших проявлялася в кращих синах нації, проявляється і буде проявлятися вічно. Наша доля і доля нашого майбутнього залежить від нас. Як та цілюща краплинка роси, зливається в життєдайні струмочки, що наповнюють великі ріки і утворюють все! сильне море, най так кожен патріот сміливо робить вклад у спільну справу. Дана книжка самоініціа! тивного, патріотичного руху, враховуючи ситуацію в держа! ві, має за мету вказати основи механізму створення сильної тілом і розумом людини, на принципі здоров’я і єдності, фундаментально. Рух твере! зих, молодих і свідомих укра! їнців, не звертаючи увагу на труднощі і перешкоди системи, на! бирає сили. Повертаючи правдиву україно!слов'янську культу! ру здорового способу життя, по всій Україні створюються патрі! отичні організації, і кожна така набирає організаційного досві! ду, щоб у перспективі об’єднатися з усіма, в один кулак, в одне єдине ціле. Спільна основна мета допоможе нам у цьому. Не дивлячись на різнокольорові партії, котрі позиціонують себе як народні, а насправді є всього лиш декораціями в спробах лізти до корита, молодь, відкидаючи їхні псевдоінтереси, самостійно визначає прямий шлях виходу з ситуації. Книжка закликає взя! ти в руки себе як найсильнішу зброю. В першій частині увага більше приділена реаліям сьогоден! ня з чіткою критикою. Друга переконливо несе в собі доступний вихід кожного і нації разом. І критика, і стимулювання до роз! витку в даному поєднанні дають ключі рішення завдань, спону! каючи до ефективності. Особливо рекомендується звернути ініціативу усіх вчителів, викладачів, спортивних організацій, працівників культури, а най! головніше батьків, на практично готовий матеріал для застосуван! ня у вихованні дітей і молоді, щоб спільними силами огородитися від нав’язаного, штучно розрекламованого пияцтва і розпусти. Найбільш гарантовано сподіватися – можна тільки на себе. Сергій Кучер

ма або семимірними ромбами витрактовується родюча си# ла її космічної енергії. Употужнюють дії вічного Проросту чотири (навсібіч) стихії Світла#Вогню, зображені накла# данням раменного хреста на прямий. Образ Великої Матері — Берегині роду, один зі священних символів трипільців, стає найулюбленішим і в народній ви# шивці численних рушників, скатертин, сорочок, витворений мовою геометричних орнаментів буквально по всій Україні. Українська Родина № 7 8/2015

21

УКРАЇНСЬКА НАЦІЯ Мотив цього образу варіюється: Берегиня в оточенні пта# хів або їх тримає, серед коней чи ростучих дерев. На поділь# ських рушниках (с. Клембівка, Вінниччина) збереглися найдавніші космогонічні узори образу «древо життя — квіт# ка крин» (М. Шнайдер#Сенюк). У його мотиві Світове Де# рево вивершується образом самої Берегині (їхнє символіко# образне й семантичне злиття), в якої голова — ромб із хрес# том усередині, а руки теж хрестоподібні, світлоносні. Над її головою височіє корона — знак із трьох хрестів — потроєна світлова іпостась, цебто Трисвітле Сонце. Такий сюжет є в давніх колядках українців дохристиянської доби, зокрема «Чи ти в домочку, господарочку»: «Для того миру треба цер# ковці // З трьома верхами, з трьома вікнами. // В одне ві# конце ісходить Сонце, // У друге віконце — в полудню Сон# це, // У третє віконце — на заходу Сонце». «Церковця» є Світове Дерево, власне Світобудова. З трьома сферами — «верхами», трьома вікнами — Трисвітлим Сонцем, Трояном — Дажбог, Хорс, Ярило, які описані у «Велесовій Книзі». Найдавніший мотив і саме трипільського походження — міф про Сотворення Світу іншою птахою не досить кон# кретного виду, але космічною — в сюжетному різноманіт# ті багатозначно проявиться в розписах опішнянських, гнилецьких, косівських мисок; багатобарвно вишиваєть# ся на київських, полтавських, харківських, чернігівських, черкаських рушниках. Зрештою, образ однієї великої пта# хи або двох чи трьох, як Творця Всесвіту — деміурга Висо# кого Неба, зберегли і наші колядки глибокої давнини у карпатському краї. Світотворчу іпостась птахів (мистец# твознавці називають їх «фантастичними», «казковими», хоча належить називати їх міфічними) витворила в деко# ративному живописі видатна художниця Марія Прийма# ченко. Ця тематика проявилася й у творчості багатьох її колег, старших і молодших. Заслуговує на увагу, що у трипільців часто велично зобра# жується олень на мисках ритуального призначення. Власне, цей образ є відтворенням дуже давньої легенди про двох

Собака на глечику

22

Українська Родина № 7 8/2015

священних оленів — спареної космічної стихії. Згодом цей образ небесного оленя в численних варіаціях потужно про# ріс у сколотсько#сарматській культурі, а широко й глибоко вкорінився у народне мистецтво карпатців України і втілю# ється у пластичному різноманітті від давніх часів і досі як найулюбленіший народними митцями художній мотив. У карпатських писанках, металі (мосяжництві), глині — мис# ках, кахлях (згадаймо великих творців XIX ст. О. Бахматю# ка, О. Баранюка, П. Кошака та й багатьох сучасних косів# ських, космацьких гончарів і писанкарів) можна бачити тих парних оленів, які надійно стережуть Світове Дерево, світо# лад і вічне життя на землі. Мистецька потреба трипільських гончарів розписувати особливого змісту лініями скульптур# ну пластику, зокрема й малу — жіночі статуетки як заповіт нащадкам зберегти знання етносу, пройде життєствердно крізь тисячоліття забуття, хижого колонізаторства й окупа# ційної захланности і сьогодні могутньо виявляє себе на всіх теренах України. Нагадаємо тут про птахів та коників, що нині з сиру виробляють буковинські майстрині, або де# рев’яну іграшку чи «коники», «берегині», виліплені з глини, або спечені з білого борошна медяники степового краю. Якщо уважно обдивитися вершників на кониках гончар# ки Лизавети Медолиз (70#ті роки XX ст.) із села Громи поб# лизу Умані (там неподалік трипільське поселення Томашів# ка), то впада у вічі, що постаті вершників вона виліплює продуманими, завченими — уточнюємо: успадкованими — й дуже економними рухами руки, подібно до того, як тво# рили фігурки Богинь#Берегинь у трипільських прамістах Майданецькому, Чичиркозівці, Тальянках. Прикметно, що гончарка перехрещує постаті вершників двома лініями. Трипільські жіночі статуетки, розписані лініями, здебіль# шого червоними фарбами, опоясують через плече, частіше — справа наліво або через двоє плечей перехрещені, приз# началися для ритуалів певних культів священної дії. Ця традиція простежується в усі періоди Трипілля, зокрема на поселеннях: Шипенці, Коломийщина, Стіна, Стара Буда (перехрещені лінії); Поливанів Яр, Крутобородинці, Ко# шилівці, Чапаївка, Лука#Врублевецька, Незвисько, Більче Золоте, Троян — лінією через одне плече, а то й двома. В українців здавна й понині є священний стиль святко# вого носіння одежі: поясом огортається людська фігура, а через плече — сумка. Урочисто пов’язували рушником че# рез плече весільних сватів і старостів на весіллі, що прим# ножував священнодіяння у багатьох ритуалах. Коли ве# сільні старости починають краяти коровай молодим (кульмінація весільних дійств), вони перепоясують один одного навхрест ще одним рушником. Также й коровай, як найсвятіший хліб роду, вносять і крають на перехреще# них рушниках. Раменний Хрест є сонячним символом у розписах трипільців#хліборобів. Подекуди і молодих на весіллі пов’язують навхрест рушниками як особливий чин (поряд із старостами) у весільному обряді. Молода в селах Черкащини обов’язково була опоясана рушником. Такий знак (рушниковий Хрест на чоловічій постаті) — символ Вогню і Світла — величний, цілковито священний чин у весільній обрядовій символіці, який побутує і в наші дні. Або широкий, здебільшого червоний пояс через плече: на нього чіпляли нагороди знатної людини. Ткані жіночі пояси (Галичина, Буковина, Поділля, Чер# кащина, Полтавщина, Чернігівщина), що мають символи безконечників, ромбів, хрестів, складаючи сюжетну основу з геометричних орнаментів. Трипільці розписували керамі#

УКРАЇНСЬКА НАЦІЯ ку за чіткою схемою: дивлячись на посуд зверху, вони на# чебто розгортали у плані весь художній задум і центром сю# жету вибудовували обраний символ — Сваргу, Хрест або Трикветр. В українській вишивці домінує така ж структура: розгорнута орнаментика символів Сварги, Хреста у Квад# раті чи в Ромбі або восьмикутної Зорі, які динамізують сю# жетну канву твору. І в кераміці (насамперед, розпис мисок) символіка Сварги, Хреста найпоширеніша — винятково священна для кожного майстра з давніх часів. На гончарному посуді доби неоліту, більш ніж вісім ти# сячоліть тому, знак Хреста (а з’явився ще в палеоліті — 23 тис. р. до н. е.), згодом і в трипільців оформився у символ Вогню і життєдайного Сонця, у символ вседіючого і все# перемагаючого Світла, найбільшого блага Буття. У релі# гійно#ідеологічних уявленнях наших пращурів постає як образ народження і становлення Всесвіту. Хрест пов’язує душу з Вічністю. Традиційна орнаментальна мова гончар# ного розпису, вишивки, килимів, площинного різьблен# ня, успадкувавши художній досвід попередників — праук# раїнців, несе у композиційній основі знак Хреста і його багатоманітні стилістичні варіації, в тому числі й Сварги (свастики). У ньому заховано образ Бога — Творця всього нескінченного Небесного Руху. Хрест як знак Світонароджуючої Сили постає генерую# чим центром символіко#ритмічної побудови геометричних та рослинних орнаментів усього народного мистецтва ук# раїнців, а особливо у вишивці, ткацтві, площинному різь# бленні, писанкарстві. Підкреслимо: символіка й образна система вишивки, як і ткацтва, писанок, гончарства, сфор# мувалася задовго до появи християнства й досі не зазнала змін. У зв’язку з цим заслуговує на особливу увагу орна# ментика перемітки (намітки) — головного жіночого убору XIX ст. з Івано#Франківщини (Городенківський район). Зазначимо, що в тій стороні є трипільське селище пізнього періоду Кошилівці (Тернопільщина). Все поле убору, що покриває голову, в трьох замкнених ярусах вишите мотива# ми триплечової Сварги цілковито як на браслеті з палеолі# тичного поселення Мізин. Цей орнаментальний ряд зверху втримує символічна зиґ# заґоподібна хвиля. Вона відтворює сюжет оздоблення на кістках (лопатках) мамонта палеолітичної доби (Мізин, Межиріч, Кирилівська стоянка у Києві), неоліту (Буго# Дністровська, Дніпро#Донецька культури). А врівноважу# ють увесь ритмічно#образний сюжет два хрести, своєю сти# лістикою подібні до символів хрестів з трипільського сели# ща Кошилівці. Вочевидь, у структурній побудові орнамен# тальних сюжетів галицької вишивки на головних уборах маємо один із прапервнів нашої космологічної абетки об# разної мови пращурів, що понад 25 тис. років ішла до нас як духовний заповіт нащадкам. Керамічні форми нашого народного гончарства упро# довж тисячоліть не змінюються й відповідають канонам, виробленим у добу Трипілля. Своїм профілем, насамперед миски сучасних гончарних осередків Полтавщини (опіш# нянські), Черкащини (гнилецькі, паланочківські), Поділля (адамівські, барські, бубнівські), Галичини, Гуцульщини (косівські), Закарпаття цілковито ідентичні трипільським. Принцип побудови орнаментальних схем розписів — кос# мологічна тематика, семантика символів, ритміка елемен# тів композиції — такий самий, як і в хліборобів#трипільців епохи енеоліту. Ті ж глини, той же улюблений червоний ко# лір: якщо біла поверхня посуду – то червоним розписано

орнамент, а по червоній поверхні — білою фарбою, інколи коричневою або обома. В архаїчних уявленнях наших пра# щурів число, будучи символом сакрального змісту, уособ# лює космічну сутність Буття. Воно стає образом Світу. Як# що торкнутися художньої мови, скажімо, писанок, то архі# тектоніка сюжетів суворо підпорядкована числовій ієрархії від одиниці до дев’яти в тісному смисловому зв’язку. Має# мо особливу філософію нашої прадавньої традиції осяган# ня космодій, у якій знаки, числа і речі неподільні й утворю# ють потужні множини без початку та кінця. Числова двомірність певних знаків, їхніх елементів у на# родній творчості всіх жанрів і технік — числовий символізм — складає принципові засади образного мислення й визна# чає особливості побудови мистецького задуму. Це ритміко# образні підвалини художнього мислення трипільців. Та чи не найбільше орнаментальної символіки трипільців зберегло наше писанкарство, яке бере свої витоки з витво# рених їхніх ритуальних керамічних яєць#торохкалець із ранньотрипільського селища Лука#Врублевецька (етап А), писанок#торохкалець часів Київської Русі. Сучасні архео# логи знайшли перші взірці праписанок, виліплених із гли# ни ще 6 тисяч років тому. Власне, тільки проаналізувавши символіку й семантику писанкових орнаментів усієї Украї# ни і порівнявши з трипільськими знаково#образними сис# темами, маємо всі підстави стверджувати, що писанкова мова українців успадкована від розписів трипільців#хлібо# робів. Ті ж символи Хреста, Кола, Хреста в Колі, Сварги (Сигми), Ромба, Безконечника, Спіралі, 7#8#кутні зорі (на# родні майстрині дають їм свої назви, розробляють нові сю# жети на основі традиційних мотивів) світославні трипільці означили на своїх храмах, житлах, посуді, антропоморфній пластиці. Отже, генетична пам’ять українців зберегла для прийдешніх поколінь священні символи Світоосягнень своїх пращурів — трипільців. Сюжети, творені з трикутників, квадратів, ромбів з хрес# тами або 8#кутними зірками («повні ружі») всередині, ма# ють багато варіювань у вишивці Лівобережжя і Правобе# режжя; перехрещені квадрати – на Поділлі, Буковині, Га# личині, де зосереджувалися селища трипільців. І найпоши# реніший мотив Ромба (символа Землі) та рогів бика – уні# версальний образ поєднання енергій Світла й Води (Терно# пільщина), перехрещених ромбів («засіяне поле» за Б. Ри# баковим), опромінених Небом, трикутники (Івано#Фран# ківська, Хмельницька, Полтавська) або зоряний Рух (стрункі ряди 8#кутних зірок), в яких сюжетну структуру втримує зигзагоподібна трилінійна основа. Цей мотив, що дійшов у нашу народну вишивку з палеоліту (Мізин, Ме# жиріч), згодом неоліту (Дніпро#Донецька культура), Три# пілля, утворюючи символічний невпинний Рух Космічних Енергій (Хмельницька обл.). Мотиви зигзагів, трикутників (палеолітично#енеолітичних епох), перехрещених ромбів, властиві в різьбярстві Степової зони і Карпат, розміщено на ужиткових речах: задки возів, саней, ярма, столи, мис# ники, полички, тарілі, пряничні дошки тощо. (Продовження в наступному числі). Олександр Фисун академік Міжнародної Академії Оригінальних Ідей, історик мистецтва, етнолог

Українська Родина № 7 8/2015

23

НАША ІСТОРІЯ

ГОЛОС ПРЕДКІВ (початок в попередніх числах)

XII. Висновки 1. Пильно студіюючи Влес Книгу й не забуваючи археологїї, бачимо грандіозні перспективи передісторії Русі. Знайдена Влес Книга це один із дороговказів на# шої дороги. Його закопувати в небуття вже неможливо. Дороговкази будують дальші дороги, в тім її вартість, а не тіль# ки як літературна пам’ятка давнини. Перше питання, яке будить Влес Книга, це що примусило авторів таку річ написати? Відповідь дає сама книга # це конечність історичної ситуації і журба за майбутнє. Автори були заінте# ресовані не тільки ситуацією їм спів# часною, але й майбутнім. Тому й книга не звучить, як хроніка, а як біль душі, визов суворої дійсності й заклик до на# роду. Тексти дощечок безперечно мають велику історичну вартість, але й телео# логічну. Телеологія говорить про зна# чення, духове осмислення і ціль. Такий документ говорить недвозначно, як ви# ростала національна свідомість народу. Кожне знання, включно з історією, має якусь ціль, а ціль Влес Книги – це нас збудувати й закріпити для боротьби за майбутнє. Той факт, що Влес Книгу пи# сала група людей, а не одна людина, тільки підвищує її вартість. Ті, що писали, були самі частиною іс# торії, бо вони нам дали зразки мови й письма, а також атмосферу епохи, яку ми досі майже не знали. Бурна епоха бо# ротьби з ґотами, гунами й обрами вима# гала саме такого твору, а не якогось ві# дірваного від безпосередньої дійсності. Нарід знав, що він терпить, але бадьоро черпав свою силу й відпорність у вищих силах космічного ладу, в своїй релігії. Та# ка книга могла постати тільки серед го# могенного суспільства, хоч 100% гомо# генности в жодному суспільстві не бу# ває. Той настрій і та живучість духу муси# ла в народі вже існувати й автори тільки передавали дійсність. Коли ми знаходимо в творі те, що для нашого росту здорове й потрібне, то це наше, а не накинене якоюсь ворожою силою. Такий зміст, як у Влес Книзі, міг бути написаний тільки на базі довгові# кових процесів суспільного життя на тій землі, й такі штучні теорії, як ва# рязька, автоматично відпадають. Це був голос мільйонів, а не якісь абстрактні заклики одиниць. Отже, можемо без ва# гання сказати, що Влес Книга – це го# 24

Українська Родина № 7 8/2015

лос цілого народу, а не одної людини, або й навіть одного племені. Коли ж та# кою мовою говорить нарід у ті давні ча# си,то це «нарід великий і звитяжний на всі світи» # як каже дощечка 25. Гуни, ґоти, хозари, печеніги, половці й татари розпливались в руському морі. Треба дивуватись, що коли вся Европа в часах написання Влес Книги жила ще племінним, ба навіть мандрівним, жит# тям, всі племена Русі мали вже почуття суцільності. Навіть згадується символ тої суцільности, столиця Київ. У Влес Книзі подиву гідне почуття єдності на# роду, коли раніше племена воювали одні з одними. Не даром твір присвячено Влесові, бо йдеться про свій рід, який має особливе призначення, йдучи через море терпінь і досвіду. Щойно М. Гру# шевський, учень Антоновича, бачить виразно окреме формування україн# ського народу, але далеко в давнину Грушевський не сягає. Для москалів Ки# ївська Русь це тільки етап у формуванні московського народу й держави. Над# звичайним збігом обставин А.Сулукад# зев зі свого приватного музею в Петер# бурзі, де зберігались старинні й заборо# нені письма, передав дощечки князю Куракіну на збереження, щоби врятува# ти від спалення, а на дворі Куракіна зов# сім випадково знайшов їх уже порозки# дані Ізенбек. Нам пощастило, хоч Ізен# бек навіть не знав, що він отримав. Маючи такий опис дійсности в ант# ську епоху, ми краще розуміємо сучас# ність. Антська епоха – це не якийсь ок# ремий шматок історії, а тільки звено в наростанні народної сукупкости, як ба# зи української нації. Дослідника інте# ресує кожна деталь, яка кидає світло на цілість. А кожний читач здобуває пере# конання, що він не висить в порожне# чі. Ступнями підіймається нарід в культурному рості. Від трипільської культури в чорноліську залізної доби і дальше в зарубинецьку й корчеватів# ську культуру з центром в Києві. Ант# ський період – це черняхівська культу# ра. Нарід, нерозривно прив’язаний до батьківщини, не тужить за новими зем# лями, як це було в ґотів і гунів. Дніпро не мав міжнародного характеру. Від по# чатків нової ери Русь була оборонним щитом Европи. А Київська Русь, яка виросла на Антській Русі, мала високу культуру. Не даром Олег не сперся на Новгород, а на Київ, називаючи його «Матір'ю Руських Городів».

У Влес Книзі бачимо територію необ# межених просторів історіотворчої Русі. Свою національну приналежність з Ки# євом вона визначила недвозначно і се# ред множества племен. Проблема орга# нізованої збірності виринає на кожній сторінці Влес Книги. Не було часу, ані обставин, на філософію, як у Греції, бо треба було братись за зброю, але не зважаючи на лихо, нарід завжди був ба# дьорий і повний життя. Коли брати ріст національної свідомости, то він у нас був на вищому рівні, як у сусідів. Поди# ву гідна є тугість народу зберегти себе, коли багато інших зникло з поверхні землі. Дощечка 8 каже: «Коли поділять# ся на двоє, тоді маємо скоро десять». І дальше: «Русь єдина має бути, а не де# сять». Голос предків передає нам свій досвід, осторогу й заповіти, які важливі# ші і триваліші, ніж зброя металева. Так як розкопують давні стоянки й кургани, так розкривати нам треба мо# ву, бо наша мова сьогодні далеко пішла вперед. Світ не стоїть на місці, а мова наче живе срібло. Вона постійно розви# вається й багатіє. Тільки дух залиша# ється той самий, хіба що збагачений надбаннями цивілізації. Наші предки епохи Влес Книги оперували символа# ми, як Мати Слава, які розум людський поглибив, хоч і сьогодні без символів обійтись не можна. Символ, наповне# ний змістом, дає непереможну силу. Символами оперуємо в умі й вони спо# нукують до реальної дії. Влес Книга розкриває нам безсумнів# ну правду, що не від варягів ми походи# мо, а що ми один із найстарших народів світу. Тут ми не вибрали ті чи інші доку# менти, щоб доказати наше походження, а історія нехотя сама розкрилась, як су# ворий реалізм нашого існування. На ютландському півострові було плем’я «варінґів», як невеличкий від# приск від арійського пня. Звідси ма# буть й назва варягів. До Володимира не було зі Скандинавії ніяких «Вальдема# рів». На Русі не знайдено ані одного ру# нічного надпису. Влес Книга не говорить йти до греків, римлян чи ва# рягів, а кличе думати про своє. Бо на варягів «Мор іде на них і Мара» # до# щечка 20. Від чужинців «межа ділить нас і межа та є повна крови». Дощечка 25: «І післанці виділи, що руси п’ють багато й вирішили на них накинутись». «Руси не слухались і повпивались. І в ті дні елінці кинулись на них і розтрощи# ли їх». «Руси втекли до степів, сили свої стягнули й пішли назад на них і побо# роли їх». Теж своєрідна лекція.

НАША ІСТОРІЯ Голос Влес Книги – це голос душі руської в обороні своєї ідентичности на роздоріжжях чужих впливів. Вже до# щечка 1 каже: «Дивись, Русе, до розуму, бо разом із нашим розумом є Розум Ве# ликий, Божеський». Він каже: «Негідно є дбати тільки за шлунок і втікати від во# рога, бо ось «ільмерці не боронились і загинули» # дощечка 8. Ільмерці це нов# городці над озером Ільмен. Дощечка 22 глузує над ґотами, які несуть роги від волів на головах «і так думали переляка# ти русів», але русичі тільки з того смія# лися. А про греків: «Грек дуже розніжив свої м'язи, а такий скоро піде до Ями». Боронились успішно проти греків і рим# лян, але ґоти й гуни пройшли бурею й залишили руїну. Впали Греція і Рим і Русь почала підійматись в антській дер# жаві, але нові навали зі сходу не дали спокою. Український нарід не був заво# йовником, а мирним жителем на своїй землі. Під стороннім тиском територія етнічної Русі сьогодні дуже обрізана і для оборони дуже некорисна. Тому й вимагала завжди сильної оборони. Сьогодні можемо сказати: наші пред# ки не відійшли від нас. Вони воскресли знову разом зі знайденою Влес Книгою. Чи ж можемо її не шанувати й не вивча# ти? Коли б не голос предків, ми давно зникли би з поверхні землі, як зникли цілі цивілізації, дарма що мали великі культурні надбання. Дослідник читає не тільки рядки книги, але, що так скаже# мо, «поміж рядками», цебто осмислює прочитане історіософічно. Також, крім солідної наукової обробки необхідний для нас свобідний і без підробки перек# лад живою мовою для масового читача, з евентуальними поясненнями. Влес Книга веде нас на вершини знан# ня рідним словом і рідним світовідчут# тям. В ній криються правзори того, до чого стремить усе людство сьогодні. Щира любов до правди й до розгадання містерії буття – це найсвятіші скарби ду# ші, а людська гідність це – голос Божий. Дошечка 29 каже: «Орій глядить на свій нарід, і тому не можемо повертатись спиною до ворогів». Влес Книга – це ні# би ті герої опору в Україні сьогодні # грізні часи, але не безнадія. Ми знаємо про грецьких, римських та інших героїв і завойовників, наші діти вивчають це в школі. Але про оборонців рідної землі не знаємо, тих оборонців, про яких роз# казує Влес Книга. Земля, так густо по# лита кров’ю наших дідів, повинна кращу пам’ять залишити за собою. Книг напевно було колись більше, тільки лихоліття післало їх в непам’ять.

Чому Влес Книга, яка повинна бути «атомовою бомбою» на нашому культур# ному фірмаменті, зустрічає таку мер# твеччину? Велике Чому! Чи ми вже зов# сім вбили свою рідну особистість? Адже в Божому городі всі квіти розцвітають по свойому. Нема поділу поміж праісторією й історією. Наші предки сповняли виз# начну ролю, чи не провідну, в процесах цілої Європи. Складність нашого думан# ня й нашої мови до деякої міри відстра# шує від простоти Влес Книги, але якраз тому, маючи до диспозиції сильніший рефлекс і досвід, ми повинні належно оцінити цю дорогоцінну знахідку.

2. Ми є спадкоємцями всіх віків, які є в нашій крові, в нашому характері і в нашій історії. З перспективи нових днів бачимо в новому світлі передісторію й історію, які показують, як нарід, мова й культура виростають і диференціюють# ся. Які б не були інертні досліди нашої археології й передісторії, але вимовні факти пробиваються навіть із чужих джерел, які заглушити неможливо. На# віть М. Брайчевський говорить про то# тожність об’єднання антів і полян, як український етнічний субстрат. Але той же самий Брайчевський каже: «Пере# дісторія народу губиться в темряві доіс# торичних часів». Може й здогадується Брайчевський дещо більше, але боїться перед владою це сказати. Археологів, які противляться імперським директи# вам, ліквідують. Не палять за правду, як колись це робила Церква, але небажані вигідно зникають. А наша археологічна наука на еміграції відстає бодай на сто років, і не видно передвісників відмо# лодження. На превеликий жаль наша передісто# рія – це мертве поле, не тільки не вивче# не, але згірдливо закинене, її існування заперечене. Навіть наші пісні й наш пре# багатий фолкльор почали записувати аж у 18 в. Про багатство нашого фолкльору, який не впав із#за хмар на землю, не ма# ють уяви науковці світу, але й наші нау# ковці застигли під гнітом чужих автори# тетів. Археологія і чужинці, коли згадати тільки М.Ґімбутаса, Ґ.Чайлда, С.Піґота, Г.Генкена та інших, все більше говорять про наше давнє походження, але не на# ша застигла наука. Черепки в могилах говорять, але християнство заглушує цей голос. Дос# лідників фолкльору в нас було багато, але вони не знайшли в ньому давнини. Ми так отруєні й переформовані чужи# ною, що рідної давнини не розуміємо. Між скитами й нами існує органічна тяглість, але дехто серед нас каже, що

ми нація молода, яка народилась у добу Хмельницького, а до прийняття хрис# тиянства в нас був примітивізм і темря# ва. Батьком української археології був В.Антонович 1834#1908. Знані є наші археологи Ф.Вовк, В. Щербаківський, В.Хвойка, В.Петров, М. Біляшевський, Я.Пастернак та інші. Археологічна нау# ка дуже ще молода й вимагає поглиб# лення й перевірки. Русь#Україна – це прабатьківщина арійців, яких помилково називають індо# європейцями. Наші предки ще перед розвитком слов’янської мови сповняли провідну ролю в етно#суспільних проце# сах Европи й західної Азії. Ідея#фікція московського старшобратського месія# нізму це тільки прояв звироднілого імпе# ріялізму. Серед арійців, які вийшли з Ру# сі, не було такої диференціяції, як серед австралійських аборигенів, де 200 000 лю# дей мало 500 мов. Тому й арійці, хоч і до# волі пізно, породили високу й незнищи# му цивілізацію. Вихідці з Русі не дали се# бе затоптати цивілізації Месопотамії і Єгипту, а Русь залишилась Руссю, боро# нячись від впливів Греції, Візантії й Риму. Навіть у Влес Книзі є багато слідів пам’яті давніх розселень, бо згадується Індра, Одін і Сурія. Україна знаходиться в центрі арійсько# го етнічного моря, і те море не зуміло її затопити. Е.Штерн в «Доісторичній Грецькій Культурі», Москва 1905 пише, що трипільська мальована кераміка була правзором для пізнішої грецької. Те саме кажуть М.Грушевський і Ф.Вовк. В.Хвойка підтверджує, що трипільці – це автохтони. С.Кричевський в «Ранній Неоліт і По# ходження Трипільської Культури», Київ 1941 теж підчеркує відвічну автохтон# ність трипільської культури. Трипіль# ська культура переросла в загально#арій# ську культуру. Курганна культура Украї# ни розходиться на всі сторони. Щойно тоді, коли підупали скити й кельти, поя# вились із півночі тевтони, а зі сходу мон# голоїди. М.Грушевський в «Історії Укра# їни#Русі» пише: «Більш правдоподібною є правітчизна індоєвропейців у східній Європі, на пограниччі степу й лісу». Культура Трипілля швидко й сильно роз# рослась на Дунай, на Балхаш, Індію й Анатолію. Тексти дощечок Влес Книги говорять про такі речі, як батьківщина, героїзм, гідність і слава # поняття, які різьбили світогляд предків. І рівночасно зневага до втоми й невдач, до зневіри й матері# альних благ. З них була життєрадісна фі# лософія борців за майбутнє й за правду. Українська Родина № 7 8/2015

25

НАША ІСТОРІЯ Історична правда буває звичайно жер# твою тиску політичного режиму. Від Во# лодимира на перешкоді до правди стоя# ло християнство, а сьогодні Москва, яка боїться пробудження велетня. Диктату# ра партії підпита заздрістю, що Україна зі своїм минулим стоїть вище від Мос# кви. Знайдені матеріяли ніби аналізу# ються, але без вірних заключень. Коли не можна заперечити фактів, то вжива# ється слів «не можна нічого певного ска# зати». Також нищаться ще недосліджені пам’ятки. Особливо замовчується арій# ський етап України в минулому. Але гірш від усього, що й еміграція йде тією самою дорогою. Знищено клинові записи в Хатті близьких нам гіттітів, згоріли скарби руської культури в Трої і в скитському Галоні. Залишився тільки деякий відго# мін в леґендах, звичаях, піснях і літопи# сах. Подмухи весни вирощують нове листя на деревах, але дерева завжди кор# нями залишаються в землі. Отже говоря# чи про дерево, не можна забувати коренів і того грунту, на якім воно виросло. «Слово про Ігорів Полк» каже: «Чи не краще було би, братя, зачати цю пісню старими словами?» Відрізати корені свого минулого – це в’янути в порожнечі. Провідні верстви зраджува# ли нас і зраджують сьогодні, бо не ви# росли на рідному грунті, а на чужих сміт# никах. Ось як Ліна Костенко тужить за рідною давниною: І в пута тяжкі клинописні Закована з давніх давен, В степу оживає пісня Давно занімілих племен...

3. Гомогенність України – це її незни# щима твердиня. Гомогенність – це од# ність походження, без надмірної доміш# ки чужої крови й культури. Формування народу було для русичів чи не найперш завершеним в Європі. Коли візьмемо та# кі народи, як німці, французи, італійці, англійці, то вони виростали в народи ба# гато сторіч пізніше. Також уся культура до#київської і київської доби була ство# рена на Русі, не говорячи про джерело мови. Якщо були якісь чужі впливи, то дуже незначні. Дощечка 20 каже: «ми ру# сичі, ми не варяги». Норманську теорію намагались нам накинути німці Баєр, Міллер, Шлецер і багато інших. Подібно як московську теорію видумали Вернад# ський, Пашкевич і інші. Давня державність русичів була зав# жди своя власна, навіть тоді, коли скити спільно з греками діяли й управляли в 26

Українська Родина № 7 8/2015

Понті й Боспорі. Але на північ від тих хвилевих новотворів Скитія була Скиті# єю. Якщо совєтська історіографія теж відкидає варязьку теорію, то вона має свої власні великодержавні причини. Совєтський археолог Рибаков підтвер# джує автохтонну землю русичів обабіч Дніпра, з Києвом у центрі, й відкидає варязьку теорію. Це доказують археоло# гічні розкопки антської епохи. Але тоді на території Москви тільки монголи й фіни свої вівці пасли. «Путь із варягів у греки» була путем самих русичів, а знай# дені скандинавські речі говорять тільки про торгівлю. Скандинавських слів у на# шій мові майже нема, а є тільки слова спільного арійського походження, як стіл # шведське стол, кнут # шведське кнутер, лава#ляфве, скиба # скіфве, стяг # станґ. Чому зникло «шведське плем'я» русь, коли живуть естонці, водь, весь, карели, чудь, фіни? Скандинави назива# ли країну переселення «Гардарік», а не Русь. На берегах Швеції є місцевість Рослаґен. Чи від маленької місцевости може вирости великий нарід? Дивува# тись треба, що попри такі численні наїз# ди і впливи, самобутність русичів збе# реглась, навіть із глибоким патріотиз# мом, як це видно у Влес Книзі. Культура Русі – це не синтеза різких культур, як це часто буває, а живучість корінної культури. Культура трипільців, кімерійців, скитів, сарматів, антів – це та сама культура русичів у процесах ево# люції і росту, незнищимої ориґіналь# ности. Ломоносов був за слов’янське походження Русі. В 2#ій світовій війні Сталін навіть наказав пропагувати «пів# денне походження Русі», щоб збудити український патріотизм, той самий пат# ріотизм, який він так жорстоко руйну# вав. А наш історик Д.Дорошенко в «На# рисі Історії України» пише: «Слово Русь, як можна думати, належало пер# вісно чужому племени, яке підбило пів# денні племена східньо#слов’янської групи, організувало серед них державу й само зникло». Творчий степовий розмах примушу# вав мандрувати в далекі краї і знову вер# татись на батьківщину. Українська лю# дина органічно пов’язана з рідною зем# лею, не як німці, французи, англійці чи інші, які є принагідною мішаниною різних етнічних елементів. «Слово про Ігорів Полк» називає весь руський на# рід «внуки Дажбога». Але для Москви українці – це тільки «западнікі». Інак# ше каже Влес Книга: «Кий осівся в Ки# єві, йому підчиняємось і з ним будуємо Русь» # Дощечка 1. «Ми пролили кров

на тій землі, і це є руська земля й русь# кою залишиться» # дощечка 28. Основна ціха русичів, як показує Влес Книга, це відвага, вірність і честь. Воїни воліли вбити себе, ніж попасти до нево# лі, бо вірили, що й по смерті невільник залишається невільником. Підчас обло# ги Буші поляками за Хмельницького в 1654 р. мешканці воліли вбити себе, ніж попасти до неволі. Жінка сотника За# висного, командуючого обороною зам# ку, підпалила арсенал з порохом і вилеті# ла з цілим замком у повітря. Моральні ідеали народу говорять про його вар# тість. Дощечка 25 каже: «Це Кишек був великий і мудрий»... «маємо подбати про пам’ять їх для синів наших». Не було плазування перед володарями. Була по# шана, але вибраний володар мусів від# значатись розумом, мужністю й морал# лю. Волелюбна вдача антської людини, динамічна постава до проблем дня, зас# відчена Влес Книгою, викликає подив. В них було почуття реальности вартос# тей вищих від матеріяльних, в цьому від# ношенні до грецьких купчиків. Їхній давній предок Заратустра був значно ви# щим вузько#племінної й завойовниць# кої релігії жидів. Безоглядна позиція во# лодаря в Месопотамії, Єгипті й Китаї була чужа нашим предкам. Монголь# сько#китайсько#семітські традиції пе# рейняли тільки в Московщині. Найви# щим авторитетом був у наших предків не тиран#імператор, чи до нього подібний тиран#ідол небесний, а закони віри й за# повіти предків, здобуті довголітнім дос# відом. Історичний запис Влес Книги, хоч і не завжди сходиться з складністю нашої сучасної мови, вірна і щира. Русь – це не «Росія», і слова «Русь» і «Руська Земля» у Влес Книзі говорять про фор# мування нації в сучасному розумінні. Грецька назва «Росія» присвоєна Пет# ром І, а Малоросія й Великоросія – це терміни, якими послуговувались візан# тійські патріархи і московська Церква. Поляки й досі називають галичан «русі# ні», а чехи закарпатців «русінско». Москалі кажуть: «Всі ми общерусскій народ». Для них є лише «малороси», а ук# раїнці – це німецька видумка. Німці на# томість назвали нас «унтерменшами». Все ж таки навіть комуністичний історик М.Покровський в 1920 р. визнав дві на# родності, бо тоді так треба було. Наш Костомаров навіть працю написав «Дві Руські Народності». А деякі наші «дос# лідники» кажуть так: «В передісторії ми були дикунами, грамоти навчили нас греки і християнство, а правопорядку ва# ряги». Щоб бачити народ, треба бачити

НАША ІСТОРІЯ епоху але, залишаючись тільки в межах історичних періодів, ми не розв’яжемо питання про генезу народу. Влес Книга поглиблює нашу етногенезу, бо разом із мовою йде культура й релігія і свідомість власної ідентичности. Слово «українці», засвоєне в 19#20 в., ніяк не відбігає від «русичів», а навпаки їх покриває.

4. До драгоманівського малоросійства і дрімливого провансальства допасовано різні несміливі теорії, зовсім ігноруючи вимовні історичні факти, знайдені чу# жинцями, які говорять зовсім недвознач# но про наше походження. Також втеча провідної верстви від селянської маси ні# як не сприяла розвиткові здорової україн# ської науки. Влес Книга ніби підтверджує той наш заблуд, який починаємо розумі# ти. Дощечка 11 каже: «...розум розширя# ється й очищається, бо те розуміємо». В затхлій і служавій атмосфері легко приймаються різні фальшиві теорії. В.Сергеєвський у «Прошлое Русской Земли» пише: «Ми позволяємо собі твердо стояти на норманській теорії. Русь – це одно зі шведських племен, яке жило в районі сьогоднішнього Сток# гольму, в місцевості, яка пізніше була названа самими шведами «Рослаг». А І.Назарко в «Святий Володимир Вели# кий» впарі з москалем Сергеєвським пи# ше: «Святослав був останнім вікінґом чистої крови на київському престолі». Чи ж треба більш вимовних прикладів нашого духового рабства? Велика кількість європейських дослід# ників думає, що саме Україна є колис# кою арійців, які в історичних процесах розкололись на багато народів. Міт про індоґерманів, чи іранська теорія, сьогод# ні безслідно розвівається. Курганна культура Русі говорить вимовніше від пі# рамід Єгипту й Акрополю Греції. Але протопресвітер С.Ляшевський, студію# ючи Влес Книгу, вважає, що Месопота# мія – це батьківщина всього людства, бо так хоче Біблія. Неолітична культура по# ходить зі Швейцарії, а слов’яни почали формуватися, скинувши ярмо скитів. На автора Влес Книги видумав собі протоп# ресвітер С.Ляшевський ладожця Ягила Гапу. Зовсім по біблійному. На тевтон# ських племенах, змішаних зі слов’янами й кельтами, виросла західна культура, але аж по упадку скитської і кельтської сили, врешті й по упадку римської імпе# рії, вже на початку нової ери. Про ґерма# нів у стару еру не було і сліду. Отже індо# германізм – це голе слово, як голим є «Москва всьому голова». Чомусь мовчать наші науковці, встро# мивши, як страуси, голови в пісок. Те,

що візантійці називали Київ «Куаба», Новгород «Немоград», русичів «склаві# ни», Русь «Росія», а Тмуторокань «Тама# тарха», можна ще зрозуміти, але як зро# зуміти ось такі слова архієпископа Ю.Кониського, який в «Історії Русів» написав: «Народ слов’янський, що пос# тав був від Яфета, сина Ноєвого, назва# ний слов’янами від родоначальника князя їхнього Славена, нащадка Росса князя, внука Яфетового». Про те, чи ав# тором «Історії Русів» був Кониський, не будемо сперечатися. А «Київський По# чатковий Літопис» пише: «Від варягів була названа Русь». Авторами літопи# сів,очевидно, були монахи. Дехто сьогодні пробує силоміць ос# лов’янити ґотів і гунів, як н. пр. Білика роман «Меч Арея» про гунів, але для цього нема ніяких підстав, ані історич# них доказів. Готи й гуни були в ритмі ін# вазій зі сходу і з півночі й розорали дуже інтересну скитсько#антську цивілізацію, яка віщувала велике майбутнє. Про них висказується Влес Книга дуже неґатив# но. Розп’яття антського короля Божа й 70 вельмож ґотами історія ніколи не за# буде. Лицарські й державнотворчі еле# менти занесені на Русь не геленами, го# тами, варягами чи гунами, а виросли са# мочинно на рідній землі. Не будувати приходили вони, а руйнувати і грабити. Під впливом мрійливого провансальства ми бачили тільки хліборобську культуру Трипілля, а після того дику порожнечу. Але не тільки культура Трипілля, але й скитське перше лицарство світу та дина# мічно#лицарський дух Влес Книги гово# рять нам про нашу незнищиму духову й генетичну спадковість.

5. Люди, які пишуть історію, самі є продуктом історії. Автори Влес Книги своїми палкими й патріотичними закли# ками не сховали себе поза чи понад істо# рією, як це часто буває з кабінетними іс# ториками, а були її невідлучною части# ною. Тому можемо мати повне довір’я до цього дорогоцінного документа нашої передісторії. З темряви віків виринає но# ва дійсність, куди краща, як за Володи# мира. Сьогодні, коли терор Церкви вже не існує, а большевицький терор далеко, досліджувати Влес Книгу легко, коли є охота. Нема сумніву, що дощечки були написані перед прийняттям християнс# тва. Відгуки християнства заходили з Ві# зантії і з Заходу, бо книга пристрасно бо# ронить віру предків і свою самобутність. Самоусвідомлення господарів землі стає незнищимою підставою нації. Скільки героїзму в обороні рідної землі, пов’яза# ного з вірою народу, пропало без сліду.

Вся Влес Книга – це палкий заклик бо# ронити рідну землю, а не нападати на інших. Героїзм як здорова підстава жит# тя, героїзм, а не рабський церковний стогін. Цей героїзм говорить до нас сьо# годні переконливо, бо він безсмертний. На такій землі повинні би вирости герої світової слави, приклад для всього світу, але християнство до цього не допустило, бо «блаженні убогі духом». Історія – це змагання ідей, але христи# янство – це мертвеччина й тюремна ат# мосфера. Ідеали народу, які виросли на скрижалях душі, не можна одним пома# хом хреста чи кропила зруйнувати. Піз# наючи Бога, нарід пізнає себе самого, але «блаженні убогі духом» до сьогодні себе не пізнали. Як же без порівняння вище стояла віра наших предків від віри тодішніх центрів цивілізації, Месопота# мії, Греції чи Єгипту. Її животворні впли# ви сягають до Індії і до кельтської Англії, якої Стоунхендж – це не тільки культ Сонця, але й культ розуму, вікно в май# бутнє. Влес Книга це вираз самобутньо# го духу, а не мертвий космополітизм і не звіриний імперіалізм. Русичі початків нової ери запропонували своїм братам арійцям здорову демократію, але хрис# тиянство принесло орієнтальний деспо# тизм, від якого Європа страждала аж до новітніх часів. На чолі деспотизму, який переріс в імперіялізм, стояв папа рим# ський зі своїми кардиналами. Візантійський деспотизм з хрестом і мечем не зумів вдержати своєї многоет# нічної імперії, подібно як і Рим. Історія християнства в Європі – це була реін# карнація сумерійської держави#святині. Вона залишила темну пляму на історії Європи. Русь спіткала це лихо доволі пізно, бо аж в 10 в., але інше лихо про# неслось бурунами через Русь # це чужі наїзди. Візантія не була найкультурні# шою державою тих часів, як деякі наші історики думають, а безнаціональним котлом, сповненим по береги варварс# твом і агресивністю. Влес Книга, гово# рячи про Візантію, вживає постійно сло# ва «греки», бо так привикла епоха. Але Греція була тільки провінцією великої візантійської імперії. Довкруги Києва виростала спонтанно руська культура, далека від Візантії, чи поримського хао# су в Европі. Руська культура дохристи# янських часів, яка виростала на руській ідентичності, була глибока й по ниніш# ний день несе відгуки своїх часів. (продовження в наступному числі) Ярослав Оріон

Українська Родина № 7 8/2015

27

ІСТОРІЇ З ЖИТТЯ

ПЕТРО БОЛБОЧАН — СПРАВЖНІЙ УКРАЇНСЬКИЙ ГЕРОЙ З поміж численних постатей нашої далекої та відносно близької минувшини виокремлюється Пет ро Болбочан — переможець цілої низки битв із нашими ворогами. Прикро те, що про цього мужнього й упевненого в собі вояка досі мало хто чув, тим паче, ще менше наших співвітчизників знають бо дай приблизно його життєву дорогу. Тож, спробуємо з нагоди нещодавнього 132 ліття від появи на світ цієї видатної постаті слідом за дослідниками патріотами познайомити наших читачів із нею.

Петро Болбочан — буковинець, народив ся 5 жовтня 1883 р. в нинішньому селі Ярів ка Хотинського району Чернівецької облас ті. Тоді ж це село звалося Геджев і належало до Бессарабської губернії, котра входила до складу страхітливої «тюрми народів» — Російської імперії. Оскільки його батько був християнським священиком, то не дивно, що юного Петра віддали на навчання до Ки шинівської духовної семінарії (нині — тери торія Молдови), яку він закінчив 1905 р. Та, на щастя для України (можливо, на жаль для нього, бо його доля в разі роботи за фахом, імовірно, склалася б інакше й сприятливі ше!), хлопець відмовився від попівської ря си й обрав військовий напрямок. За чотири роки Болбочан закінчує аж на Слобожанщи ні Чугуївське піхотне юнкерське училище й бере участь у І світовій війні, котру росій ський царизм розглядав як боротьбу за зміцнення та старих і нарощення нових зе мель (зокрема, в Центральній Європі). Пет ро служив у 38 му Тобольському полку й на віть одержав орден за виявлену хоробрість. Але, як і в училищі, пам’ятав своє етнічне походження і якщо в Чугуєві він організував українськомовний гурток, заборонений зго 28

Українська Родина № 7 8/2015

дом керівництвом, то після Лютневого пе ревороту в Петрограді й скинення царя Ні колая ІІ Болбочан на хвилі національного відродження взявся за українізацію підпо рядкованих Росії етнічно українських час тин, а саме за створення 1 го Українського полку імені Богдана Хмельницького та (з добровольців 5 го корпусу Південно Захід ного фронту російської армії) 1 го Україн ського Республіканського полку. 22 листо пада 1917 р. П.Болбочана призначили ко мандиром останнього з’єднання. Та Росією вже котилася, либонь, страшніша за царизм хвиля більшовизму, що своїми пазурями теж хотів загарбати цілу планету, а нашу землю — й поготів. Відтак, комуністичні ро сійсько єврейські демагоги змогли вплину ти на корпусний солдатський комітет таким чином, що 1 й Український Республікан ський полк припинив існування й був розз броєний, а його казарми більшовики підір вали та розбили гарматами, внаслідок чого загинули багато наших вояків (чим не прик лад для нинішніх сепаратистів терористів, фінансованих Кремлем?). Петро Болбочан зі старшинами їде до Ки єва, аби попри відверту зневагу й байду жість ліво ліберальної промосковської Цен тральної Ради, що тоді керувала Україн ською автономією в складі «демократичної» Росії, збирати вояків на захист від агресії нахабного північно східного сусіда. Сфор мувавши Республіканський курінь, Болбо чан бере активну участь у придушенні біль шовицького заколоту на заводі «Арсенал», після чого військова одиниця отримує назву 2 го Запорізького пішого куреня, приєдна ного до Окремого Запорізького загону Армії УНР на чолі з генералом Костянтином Прі совським. Курінь прикривав відступ уряду УНР із Києва, й у Житомирі Болбочана приз начили губерніяльним комендантом Волині. На користь Україні виявилось те, що біль шовики в Росії виступали категоричними противниками війни Антанти з Троїстим со юзом та уклали Брестський мир із Німеччи ною. «Червона» Московія змушена була від мовитись від претензій на наші землі, але робила це неохоче й тому разом із німцями наприкінці зими гайдамаки Симона Петлю ри та Січові Стрільці Євгена Коновальця ру шили в контрнаступ. Раніше за кайзерівські частини увійшов до Києва на початку берез ня 1918 р. курінь під проводом Болбочана, а

далі в складі Окремого Запорізького загону визволяв Полтавщину — Гребінку, Лубни, Ромодан і власне центральне місто краю. 12 березня Загін перейменували на Запорізь ку дивізію, керовану Олександром Натіє вим, а командиром її 2 го Запорізького пі шого полку стає, ясна річ, Петро Болбочан. На стягові полку було зображено бойове гасло: «З вірою твердою в конечну перемо гу вперед, за Україну!» Згідно з таємним наказом уряду УНР від військового міністра полковника Жуківсько го, Болбочан мав раніше від німців захопити Крим як уже керівник Кримської групи Армії УНР на правах дивізії. Тож, 20 квітня дивізій ники успішно форсували озеро Сиваш і увійшли на півострів, за два дні взяли над важливу вузлову залізничну станцію Джан кой, а 24 квітня підконтрольним Україні став і Сімферополь. І якби не чергова недолу гість київської влади, котра нескінченно за сідала на всіляких нарадах і по суті не ціка вилась подіями фронтового життя, ще й не мала чіткого погляду на Крим як територію нашої держави, можна було б і до Севасто поля дійти. А так сталось непорозуміння з німцями, котрі не сподівались на таку са мостійність спільників і спробували у сило вий спосіб підпорядкувати собі Кримську групу. Багатьох зусиль коштувало нашому полковникові та німецькому генералові Ро берту фон Кошу погасити конфлікт, але час було згаяно й московити змусили запорож ців відступити з Криму, що Кримська група й зробила за вказівкою з Києва. Не дивно, що довіра до урядовців на зра зок їхнього керманича Всеволода Голубови ча в Болбочана впала до нульової позначки й він підтримав гетьманський переворот, котрий 29.04.1918 р. привів до влади за мість дискредитованої пацифістської Цен тральної Ради колишнього царського гене рала Павла Скоропадського, підтриманого німцями. Більшовицька наволоч не полиша ла спроб повернути собі Україну згідно з ле нінською тезою про неможливість існування Росії без наших хліба, вугілля, заліза та Чор ного моря, тому П.Болбочан протягом літа 1918 р. боронив українсько російський кор дон на північ від Слов’янська від ворожих зазіхань, за що 5 листопада отримав заслу жене звання полковника Української держа ви. Однак, згубною для Гетьмана стала його переорієнтація на білогвардійську Моско

ІСТОРІЇ З ЖИТТЯ вію, у спілці з котрою він сподівався пере могти комуністів. Ліва опозиція організува ла в листопаді повстання й таки домоглася повалення Гетьманату. Болбочан теж узяв участь у перевороті, бо не хотів приятелю вати з жодними російськими силами. Коли більшовицька Росія вдруге пішла великою війною на Україну, Директорія УНР призна чила полковника командиром Лівобережної групи Армії УНР, яка мала стримувати воро жі війська від наступу на Київ на прикордон ній території Сумщини та Чернігівщини. Болбочан був таким успішним полковод цем, що його поважали прості вояки та старшини, а московити призначили за взят тя його в полон винагороду в 50 тис. крб. За спогадами Бориса Монкевича, «Болбочан був однією з (най)яскравіших постатей у ці лому корпусі. Великий організатор і здібний стратег. (...) Був надзвичайно хоробрий. Пе реважно керував боєм особисто і завсіди був у найнебезпечніших місцях, чим викли кав підйом духу в Запорожців, котрі під його керуванням завше були переможцями. Сла ва про нього дуже швидко розійшлася і при тягувала під його прапори багато військо вих людей» (Б.Монкевич. Похід Болбочана на Крим. — С. 157). Так і кортить провести аналогію зі Святославом Хоробрим, остан нім рідновірським князем Київської Русі, який значно розширив межі нашої держави і здобув визнання сусідів та щиру любов з боку простих вояків! Там, де слава, часто вештається й заз дрість. Болбочанові заздрили нездари командири й горе керманичі Центральної Ради та Директорії УНР, Головний отаман якої С.Петлюра — за фахом землемір — ви рішив, що краще за будь кого може органі зувати військо й не потребує порад справ жніх військовиків на зразок Болбочана. Ос таннього поруч із Є.Коновальцем та Воло димиром Оскілком — вояками традиціона лістами державниками — піддали цькуван ню ліві сили на чолі з В.Винниченком за неп риязне ставлення до Росії. І це — попри найкращу дисципліну та військові звитяги в боях порівняно з іншими полководцями та їхніми з’єднаннями і частинами! Внаслідок інтриг Болбочана звинуватили у відступі від Харкова, який був вимушений, аби зберегти найкращі сили Армії УНР від розгрому переважаючих сил ворогів. Іронія Долі: 22 січня 1919 р., в день проголошення в Києві Акта Злуки УНР та ЗУНР, полковника усунуто від керівництва Запорізьким корпу сом Армії УНР та заарештовано за наказом сотника Омеляна Волоха — пройдисвіта, що невдовзі викрав державну скарбницю й перебіг на бік більшовиків. Та Болбочан в ув’язненні не мовчав і гостро критикував злочинну бездіяльність політиканів. 26 січня

він оприлюднив свого листа, де писав: «Бід на Україна, ми боремося з большевизмом, весь культурний світ піднімається на бо ротьбу з ним, а український новопосталий уряд УНР йде на зустріч большевизмові й большевикам!.. Ви не можете розібратися в самих простих життєвих питаннях, (а) лізете в міністри, отамани, лізете в керівники ве

ликої держави, лізете в законодавці замість того, аби бути самими звичайними урядов цями і писарцями». 10 лютого Болбочан надсилає чергового розпачливого листа ке рівництву держави та політикам зі словами: «Ви думали тільки над всякого сортами со ціалізації, Ви думали й думаєте над тим, як найкраще і найдовше зруйнувати Україну. Ви особливо багато працюєте і думаєте над тим, аби не розсердити і догодити Вашим московським товаришам большевикам, аби не показатися в їх очах противодемокра тичними. Ви не бачите того, що цим плоди те на Україні таких же товаришів большови ків і не бачите того, що через большевизм ведете Україну до «Єдіної Росії». Зрозуміло, такої чесності та відвертості комуно соціаліст Винниченко та профран цузький масон Петлюра (член масонської ложі «Молода Україна») не могли пробачити Болбочанові, дарма що слідство не знахо дило ніяких доказів його вини. Вони ще зро били вигляд, ніби намагаються використати військовий талант полковника для організа ції нових військових частин із наших поло нених в Італії, але самі ж зволікали із його призначенням на посаду. А далі стався тра гіфарс: коли керівники Запорізької дивізії звернулися до інспектора УНР при ній Ми колу Гавришка з проханням про повернення їм улюбленого командувача, він видав від повідний наказ відповідно до Закону УНР про інспекторів, давши вказівку П.Болбоча

нові «негайно вступити в командування вій ськами Запорізької групи» й повідомивши про це керівництво держави. Але вже за три дні, 9 червня 1919 р., Болбочана та Гавриш ка звинуватили у спробі заколоту з метою захоплення влади, зокрема, призначення головою Директорії Диктатора ЗУНР Євгена Петрушевича (певно, з огляду на перебу вання Болбочана під вартою Осадного кор пусу Січових Стрільців у столиці ЗУНР Ста ніславові, де до полковника поставилися прихильно). Болбочан не тікав, будучи пе реконаний у своїй невинуватості й споді вався легко довести це. Відтак, 10 червня його заарештували й за два дні провели щодо нього військово польовий суд, вирок якого — смертну кару — виконали увечері 28 червня (в сучасній Україні це — святко вий день із подачі Верховної Ради ІІ скли кання, яка на чолі зі соціалістом О.Морозом та за сприяння націонал демократів ухва лила чинну Конституцію, що не надає укра їнській титульній нації панівного статусу) на станції Балин нинішнього Дунаєвецького району Хмельницької області. Суспільно політичний діяч того часу В’ячеслав Липинський не звів факт розстрі лу Болбочана до особистих стосунків пол ковника з Директорією УНР, а пов’язав це із «безглуздим партійним терором»: «…факт розстрілу Отамана Болбочана розкриває найстрашнішу язву нашого національного організму, яка починається ятритись все більше і більше на тлі знову таки класової політики і партійної нетерпимості Уряду, — язву національного розкладу…». Інтереси нації вищі за партійні і класові — такий урок слід винести всім українцям, котрі бодай трохи дбають за долю народної та державної єдності, з цього героїко дра матичного нарису про великого українсько го націонал патріота, що не словом, а чи ном боронив рідну землю від зовнішніх та внутрішніх ворогів. Вічна Слава Петрові Болбочану — правдивому захисникові на шої Вітчизни! Дмитро Мічуда Використані джерела: 1. В.Сідак. Полковник Петро Болбо2 чан на тлі своєї доби // http://unknow2 nwar.info/2_406/ 2. Б.Монкевич. Похід Болбочана на Крим. — К., Історичний клуб «Холодний Яр», «Наш формат», 2014. — 272 с.

Українська Родина № 7 8/2015

29

ІСТОРІЇ З ЖИТТЯ

Як чехи перемогли мовну окупацію Якщо можна було б оцінити сьогодні ставлення чеського народу до рідної мови, користуючись спортивною термінологією, то «золото» виграють обоє – і народ, і мова.

І

ншими словами, стан чеської мо# ви у Чехії можна визначити як ус# пішний. На думку фахівців, сьо# годні чеська мова потребує не захисту, а вдумливої щоденної опіки. Але так було не завжди. Чехи відстояли свій найбільший скарб, рідну мову, у склад# ному протистоянні з набагато сильні# шим противником і в тяжкій боротьбі, яка тривала три довгих століття. Гадаю, немає в Чеській Республіці людини, яка б не знала про драматич# ну подію в чеській історії, що трапи# лась у 1620 році. Того року, 8 листопа# да, в битві під Білою Горою, що побли# зу Праги, перестала існувати конфеде# рація Чеської Корони, а з нею перед сильним німецькомовним противни# ком капітулювала чеська мова, тради# ції й культура. На довгих триста років чеські землі увійшли до складу Австрійської імперії Габсбургів, згодом могутньої Австро#У# горщини. Зміцнюючи панування, імпе# ратор Йозеф ІІ у 1781 році видав указ, яким запровадив німецьку єдиною мо# вою спілкування в державних устано# вах. Як в імперіях водиться, мовна оку# пація поступово оволоділа всіма сфера# ми життя: освітою, театром, військом – словом, настала тотальна германізація.

Чеська література і фольклор проти германізації Але слід віддати належне чехам: во# ни не склали зброї. Їхня наполеглива і послідовна боротьба за свою мову, традиції, культуру вписалась до істо# рії, як доба національного відроджен# ня. Її джерела слід шукати в посиленні національного самоусвідомлення, йо# го могутня хвиля піднялась саме всу# переч мовній окупації. Мотивацію відстояти рідну мову чехи знаходили насамперед у творчості своїх поетів і письменників, народних майс# трів, у фольклорі, пісні й театрі. Велику роботу на свої плечі перебрала сільська інтелігенція: вчителі, лікарі, священ# нослужителі. Саме на периферії, по се# лах і в малих містечках, загроза германі# зації була особливо небезпечною.

Освітяни очолили чеське націо нальне відродження У трьох хвилях національного від# родження, яке припало на 18#е століт# 30

Українська Родина № 7 8/2015

тя, а особливо активно проявилось у середині 19#го століття, чехам вдалось не тільки захистити рідну мову від руйнації, але й оживити певні проце# си, наприклад, словотворення, видав# ництво словників, роботу професій# них і аматорських театрів. А очолили найтяжчу роботу вчені й письменни# ки, серед яких були і німецькомовні, розповів Радіо Свобода відомий уче# ний#славіст, професор Карлового уні# верситету Їржі Марван. «Є такий представник цього відрод# ження, як наприклад, Юнґманн. Він краще говорив німецькою мовою, ніж чеською. Але для нього чеська мова – це був певний символ, це була в пев# ному сенсі душа народу. Чеська мова тоді була настільки духовним елемен# том, без якого народ не міг існувати», – зауважує професор Марван. Саме поет, викладач чеської мови Йозеф Юнгманн сформулював голов# ну ідею чеського національного від# родження так: «Чехом є тільки той, хто розмовляє чеською». З цією думкою, як із прапором відродження, чехи ак# тивно взялись за переклад з німецької і навіть з латини спортивної, геогра# фічної, військової термінології, а та# кож термінів окремих наук, наприк# лад, хімії чи медицини. Багато неоло# гізмів, тобто нових слів, не прижи# лось, трохи смішно і наївно нині зву# чить, наприклад, «nosoplena», тобто хустинка до носа, але загалом зусилля чеських патріотів не пропали даремно.

Перемога чеської над німецькою Багато нових слів по#чеськи успішно вживається й нині. А тому сьогодні че# хи, на відміну від більшості європей# ців, ходять не до театру, а до diva'dla, тобто дивляться на те, що діється на сцені. До речі, чеською «сцена» – je# viste – те, що там явиться. Давні мис# тецькі твори чехи купують не а антик# варіаті, а в крамниці «Starozitnostі», плавають не в басейні, а на «koupalisti» – від «купатися», вони грають в «kosi'kovou», тобто у баскетбол i «od# bi'jenou», тобто відбивають м’яч у во# лейболі, а книжки читають не в біблі# отеці, а в «knihovne». І ще така цікава особливість. Країну в центрі Європи, відому всім Австрію, свого в минулому могутнього мовного

поневолювача, тільки чехи – єдині в цілому світі – називають «Rakousko» – від назви прикордонного села Dolni' Rakousy – першого при перетині чесь# ко#австрійського кордону. Навіть події Другої світової війни, коли доводилось вивіски у крамницях чи фільми дублювати німецькою, не похитнули переконання чехів, що без мови держави не буде.

Мовна екологія – першочергове завдання І нині у невеликій 10#мільйонній Че# хії її громадяни дуже вимогливі у став# ленні до рідної мови. У цій копіткій щоденній роботі на перше місце має стати, на думку професора Їржі Мар# вана, як одна з головних дисциплін – мовна екологія, наука, яка дбає про чистоту рідної мови в ЗМІ, у школах, державних установах. І в Україні також все нині в руках українських мовоз# навців, зауважує чеський професор. «Вони повинні навчитися, що таке мовна екологія, тобто теорія про мовне середовище. Кожна людина знає від своєї матері, що таке є мова. Я не бачу в українських мовознавців, щоб вони турбувалися цією проблемою. Отже, тут є початок. Українські мовознавці повинні перейти з теорії на реальну екологічну реалізацію. Українська мо# ва є настільки особливе, естетично привабливе явище, що його не можна руйнувати своєю власною необереж# ністю і байдужістю», – наголошує Їржі Марвана. Сьогодні чехи успішно переклали рідною мовою всю комп’ютерну термі# нологію, до речі комп’ютер чехи теж назвали по#своєму – «poci'tac», тобто рахівниця, калькулятор. Мовою, її за# хистом від напливу передусім англо# мовних слів активно займаються гро# мадські канали радіо і телебачення, те# атр, багато спеціальних часописів, а також книгарні та бібліотеки. Український Простір

ІСТОРІЇ З ЖИТТЯ

Відрядження на Землю довжиною в життя Присвячується моєму батькові

Н

аписання цієї статті я завдячую своєму батькові. З того часу, коли я стала лікарем, в моєму житті з’явились нові обов’язки – боро# тися за здоров’я моїх батьків. І за цей час вони вже звикли, що вони лікува# лись і лікарськими препаратами і тим, що в кожній їхній хворобі ми шукали психологічну причину. З мамою мені якось легше, можливо, тому, що ми жінки з рідними душами. А батько час# то чинив супротив «різним дурницям» і вірив тільки в ефективність ліків. Але я не здавалась. Маючи серйозний життє# вий досвід лікування онкохвороби дуже близькій мені людині (це буде тема ін# шої статті), я маю на увазі, що ми пере# могли цю хворобу, поєднуючи тради# ційну медицину і пошук причин хворо# би та їхнього усунення. Наперед тільки скажу, що психологи стверджують, що причиною раку є страх і кривда, ураз# ливість душі та непрощення. Так от кожного разу, коли я привози# ла батькам купу ліків, я намагалась дос# тукатись до їхньої душі і розібратись ра# зом з ними в причинах їхньої хвороби. Батько слухав мої «повчання» тільки тому, що він мене дуже любив, бачив мої старання йому допомогти, бачив позитивний результат, і це він наполіг, щоб я стала лікарем. Старання мої не проминули дарма. З часом він вже звик, що я його лікую якось незвично, і йому вже подобалось зі мною спілкуватись на тему причинно#наслідкового зв’язку. Мені самій допомагала книга Луїзи Хей в цьому розібратись, і я навіть її подару#

вала своїм батькам. Отак ми і жили ос# танні 10 років. Коли йому було зле, він просив маму: телефонуй Валі, вона щось придумає і мені допоможе. Він мені вірив, надіявся на мене, а я стара# лась різносторонньо йому допомогти. Минулого року, за 2 дні до його смерті, ми зустрілись із ним востаннє. Я, як лі# кар, розуміла, що його тіло вже вико# ристало свій земний ресурс. Спостері# галось, як вчили в інституті, – коли наступає смерть від старості, – відмо# вили функціонувати легені, нирки, сер# це, лімфатична система. І зустрівшись з ним, побачивши його стан, я все зрозу# міла, але не хотіла показувати йому свої здогадки. І як завжди, з гумором сказа# ла: тату, не хвилюйтесь. Я зараз щось придумаю. А він дуже спокійно взяв ме# не за руку, подивився мені в очі і сказав: «Валю, ти в мене розумна донечка, ти все розумієш і я також все розумію... Я вже знаю і відчуваю, моє земне життя закінчилось. І моя душа повертається додому, звідки прийшла, відрядження на Землю закінчилось.» Життя – це як відрядження на Землю. І я повторила: Життя – це відряджен# ня на Землю або відрядження на Землю довжиною в життя… Гарно звучить. І тут мене мій батько попросив, аби я обов’язково до його річниці написала статтю з такою назвою, і щоб обов’яз# ково виклала свої міркування щодо цієї теми, поділилась з читачами своїми знаннями. Як колись ділилась з ним. З радістю і з задоволенням виконую його останнє прохання. Тема дуже цікава. Роблю це з вдячністю і любов’ю до його

В.В.Славінська, завідувач філією №6 КНП «Консультативно – діагностичний центр», Шевченківського району міста Києва, вул. Симона Петлюри 2/4, т. 067 402 25 05

душі. Вдячна за те, що це він наполіг на моєму народженні і становленні мене як жінки, як людини… Людині хочеться не просто бути, але і жити. Жити хочеться добре. Це основ# ний інстинкт природи. Під терміном «добре» кожний розуміє щось своє, але є якісь речі в житті, які є вічні і до чого спрямовані душі багатьох істот Всесвіту. Кожна людина має право не тільки жити, але й володіти певними знаннями. Ці знання дають людині можливість бути цілісною істотою – ба# чити не калейдоскоп уривчатих подій даної миті, а цілісну картину буття. А от з цим виникають великі проблеми. Зда# валось би, хто нам заважає жити? Живи собі і радій! Але чомусь ми не стільки живемо, скільки існуємо, і причини та# кого становища закриті від основної маси людей. Думаю, вся справа в еле# ментарній відсутності знань. Комусь це не цікаво, а хтось просто не вірить цьо# му, а для когось ці знання просто недос# тупні чи закриті. Але шукаючій душі во# ни завжди відкриються. І з’являться в житті Вчителі, які задовольнять шукаю# чу душу... Для одного це буде цікава книга чи зустріч з цікавою людиною, а для іншого цим стануть певні глибокі власні переконання. Роздуми над загадкою життя завели в кут мільйони людей. Вони – роздуми – мало що пояснили. Одні говорили, що життя не має сенсу, інші висловлювали# ся навпаки. З точки зору цілісності, все, що ми робимо, зовсім не має сенсу і завтра буде забуто і зруйновано. Всі на# ші справи важливі тільки для самореа# лізації, для вкладу всього свого капіталу в свій дух. «Де крадії не підкопають і не Українська Родина № 7 8/2015

31

ІСТОРІЇ З ЖИТТЯ вкрадуть». Але самі великі витвори і шедеври час не пощадив. Наша індивідуальність обмежена на# шою кармою. І створивши свій особис# тий Всесвіт зі своїм багажем карми і причинно#наслідковими зв’язками, ми не можемо піти на заслужений відпо# чинок, не повернувши все в стан ціліс# ності. Ми маємо жити в ньому. Всі шквали і шторми нашої діяльнос# ті нас наздоженуть і ми не відгороди# мося від них психологічними стінами релігій, сект, не втечемо за допомогою внутрішніх міграцій. Наш тимчасовий притулок буде зла# мано бурею життя, і це примушуватиме нас знову і знову переживати стан са# мотнього бездомного мандрівника. Рух самотності буде гнати і гнати цього мандрівника земною дорогою життя, доки він не з’єднається зі всіма своїми частинами і дійсно не опиниться в рід# ному Домі – Всесвіті, звідки всі ми тимчасово приходимо. Ми – люди – подорожуємо із життя в життя цілими колективами. Найголов# ніші наші кармічні донори і боржники – це наші рідні і близькі люди. В давніх книгах з цього приводу є нагадування, що наші близькі люди – це головні на# ші вороги і боржники. Кривда, хвилю# вання, страх, зрада, ворожба, помста, не розділені почуття, почуття вини, ревнощі, туга – це найсильні кармічні зв’язки, з якими свідомо чи не свідомо ми пов’язані. Все життя від початку і до кінця люди шукають свою цілісність. Чоловіки – в жінках, а жінки в чоловіках. Ми шука# ємо щастя, радість і свободу від нашої обмеженої страхами індивідуальності. Обмежена свідомість створює нові об#

32

Українська Родина № 7 8/2015

меження. Так народжуються зв’язки між людьми, що проростають через всі наші втілення і самі в свою чергу вже є причинами нових втілень. Закон карми – це не що інше, як за# кон Ньютона: кожна дія породжує рів# ну протидію. Є причина, є і наслідок. Знаючи причину, легко передбачити наслідки. І навпаки – знаючи наслід# ки, легко відшукати причину. За відсут# ності знань і інтуїції все буде здаватися у вигляді «червоної ганчірки» для бика. Видно ганчірку – наслідок, але не вид# но тореадора – причину. На сході гово# рять: «Якщо ви знаєте, який потенціал схований в зерняті яблука, то ви знаєте і саме яблуко». Карму породжує обов’язок – зв’язок між людьми і подіями. Це свої узи (зв’язки) і рахунки. Протягом всього життя доля нас буде тягнути до певно# го, визначеного способу життя, до тих чи інших бажань чи пристрастей, а та# кож людей, місць і предметів, з якими ми перебуваємо в причинно#наслідко# вих відношеннях. В мить перероджень нас автоматично притягне до батьків, з якими ми знаходимось в кармічній рід# ні і з ким накопичуємо достатньо бор# гів. Вся наша діяльність і бездіяльність зафіксована в нашій пам’яті. «Пам’ять #це як кінострічка подій, що відбулися. Це зерна майбутніх подій. Запис шиф# рується або кодується під час сну, коли діяльність мозку збільшується за раху# нок відключення від зовнішніх подраз# ників. Події дня сортуються і перероз# поділяються за ступенем важливості в різні блоки», – пише Роман Васильо# вич Доля – містик, мандрівник, пись# менник, поет, йог, автор серії книг з фі# лософії і психології.

Отже, коли ми хочемо реально впли# вати на свою долю, для чого нам дані свобода волі і вибору, то працювати потрібно з першопричинами. Людина є думаюча істота. Але в своїй більшості люди не в змозі проаналізувати і усві# домити ті чи інші події в своєму житті. Самі причини можуть бути утворені в попередніх життях, а також сховані в родовій пам’яті дідусів та бабусь. Дос# туп до цих файлів відкривається через розвиток нашої свідомості або готов# ності дозволити проявлятися певним завданням і задачам. У людини буде відсутнім сенс життя, якщо вона сама з ним не визначилась. Власне, з цього і починається творення самого себе і творення власного навко# лишнього світу. І щоби йти далі по жит# тю, потрібні наступні горизонти або розуміння, що нам потрібно на даному етапі життя. Розуміння саме по собі не приходить. Його потрібно народити, заслужити або вистраждати. Майбутнє створюється минулим і сьогоденням. Воно будується згідно тими образами та ідеалами, що закріп# лені в нашій свідомості. Якщо з нами щось відбувається, а ми до цього не го# тові, то благословення може оберну# тись прокляттям. Все має відбуватися згідно з рівнем розвитку, в певний час і в необхідні терміни. Для руху вперед потрібні мужність і чесність відносно самого себе. Сенс життя – це створен# ня себе. Просвітлення дарує здоров’я, силу, радість, чистоту свідомості, ціліс# ність, гармонію. Просвітлена людина стає сильним «магнітом», і її бажання легко виконуються. Просто так цей стан не приходить – його потрібно зас# лужити. Але гра варта свічок. Для матеріалізації своїх бажань і створення свого розумного майбутньо# го важливо розуміти сам механізм дії сили, вкладений в образ. Природа ро# зумна і заклала в кожну людину певні напрямки розвитку душі (кожна люди# на має свій талант), що не суперечать загальній картині Світу. Критеріями оцінки розвитку є стан радості і задово# лення. Якщо в результаті своїх пози# тивних дій ми отримуємо легкість, ра# дість, задоволення і приплив енергії, то напрямок розвитку нашої душі нами вибрано вірно. Якщо нам приносить радість ще і сам процес, це означає, що ми виконуємо свою роботу творчо, а це вже – творіння нової реальності… Кожна людина в своєму житті зустрі# чає покажчики напрямків. І тільки від самої людини залежить, який вона обе#

ІСТОРІЇ З ЖИТТЯ ре собі шлях. Пробитись паростку Доб# ра крізь затверділу кору Зла дуже складно. Але в цьому сенс! Всі події, які відбуваються в нашому житті – закономірний результат не контрольованих думок. Все починаєть# ся із взяття під контроль свідомості ду# мок і емоцій. Все, що ми, люди, роби# мо, – сіємо свої думки і образи, робимо вчинки. Якщо ми відчуваємо себе коханими, здоровими, багатими, то за законом симетрії Всесвіт притягує до нас здоров’я, любов і достаток. Людина – це «енергетичний магніт», до якого притягується – за законом відповід# ності – те, що вона випромінює. А будь#який удар, завданий людиною в гніві, в кінцевому рахунку повернеться до неї самої. Завжди є можливість для подальшого росту, для того щоб брати на себе все більшу відповідальність за своє життя і за самого себе. Мудрість – це вміння розпізнавати, яким шляхом, куди, ко# ли і з ким слід йти. Мудрість – це стан душі, а не віку. Коли вмирає егоїзм, людина дійсно починає жити з Богом в душі і жити, допомагаючи іншим людям. «Ми гості на цій планеті. Ми тут ли# ше на певний час і протягом нього ми маємо зробити щось добре, щось ко# рисне. Якщо ви робите внесок в щастя інших людей, ви знайдете ціль в житті і її сенс…», – писав Далай Лама ХІV. «Коли ви приходите в цей світ, ви плачете, а світ сміється. Ви маєте про# жити своє життя так, щоб коли ви пом# рете, весь світ плакав, а ви сміялись». (Кабір). Кожний із нас живе в справедливому світі, де все побудовано за Законом ві# дображення: що посіємо, те і пожнемо. Як ми влаштовані, те кругом нас і від# бувається. Все, чого би ми не побажа# ли, рано чи пізно збудеться. Інколи швидко, а інколи і дуже довго дове# деться чекати. Все залежить від ступеня нашої внутрішньої чистоти, розвитку душі і ясності розуму. Іншими словами, Закон відображення – це Закон резо# нансу: подібне притягує подібне, або скажи, хто твій друг, і я скажу, хто ти. Гроші ідуть до грошей, бідність до бід# ності, радість до радості. Ми – люди, не вільні від гри. Відігравши свою роль, розв’язавши за свої земні життя всі кармічні вузли, людина вже не залежить від її карміч# ного тяжіння – вона вільна. Отже, за# кон – це те, що не слід ніяким чином порушувати на цьому кону або колі

гри. На наступному все може бути навпаки. Все, що відбувається всередині і зов# ні нас, обумовлено законом карми# причинно – наслідковими зв’язками. Про те, що на все є причина і наслідок знає або здогадується кожна людина. Але мало знати – розуміти і правильно застосовувати знання на практиці ви# являється зовсім не просто. Це зумов# лено, знову#таки, кармою – здатністю нашого розуму відрізняти істину і дія# ти відповідно до неї. Знання, як пра# вильно вчинити, мають супроводжу# ватися сміливістю до дії і пробуджен# ням енергії для цієї дії. Це сама най# важливіша мить порозуміння для кож# ної людини. Потреба щось робити завжди породжує бажання, а наслідок – це результат зусиль до реалізації цього бажання. Всі живі істоти праг# нуть задоволення, але часто зусилля призводять до страждань. Прагнучи уникнути страждань, людина бореться із перешкодами, що їх породжують. І немає цьому краю і кінця. Ми бачимо «поганих» людей і боремось із ними, забуваючи, що це наші проблеми, проявились в інших. Це наша нена# висть до самого себе. Але що взяти із дзеркала? Все, що ми пожинаємо за# раз, є сходи того насіння, що були за# сіяні нами в минулому. Всі зустрічі кармічні. Ми засіяли насіння в мину# лому, тому зустрілись у сьогоденні. Наш спосіб життя – це роль у грі з са# мим собою. «В грі з собою, в боях без правил!» Про правила ще належить дізнатися і навчитися ними користува# тися. Незнання правил, згідно з якими ведеться «гра життя», і є невідане, тоб# то незнання дійсної цілі гри і хто ми є такі. Будда вчив, що всі наші страж# дання від невідання – затьмареного розуму. Затьмарення – це незнання правил гри під назвою «життя». Коли ми не знаємо правил гри, результат завжди буде не на нашу користь. На жаль, так і відбувається. Відповідаль# ність передбачає наявність можливості відповідати – здатність жити, сприй# мати і відчувати. Тобто відповідаль# ність – це можливість відповідати за себе, нести повну відповідальність за себе, за свої думки, вчинки і життя. Все, що ми собою являємо, і все, що навколо нас відбувається, – результат нашої діяльності і настрою. Того, хто живе в позитивній картині світу, на# зивають щасливою людиною. Про та# ку людину говорять, що в неї пози# тивна карма.

Всі ми знаємо, що без любові життя неможливе, але мало хто розуміє, а що то є таке любов? Життя визначається спілкуванням – обміном ідей, почут# тів і емоцій. Спілкування – це основ# не заняття людей. Спілкування – це і є життя. Боротьба йде за увагу – найцін# ніший продукт нашого Всесвіту. Спіл# кування – це театр. Наш спосіб життя – це роль у грі під назвою «життя». Спілкуючись, ми прагнемо збагатити один одного ідеями і розширюємо простори свого Всесвіту. Це головне правило гри. Спілкуванню заважають страхи, злоба, агресія і відсутність у своєму серці любові. Через спілкуван# ня вирішуються всі задачі. Якщо спіл# кування відбувається за правилами і зі взаємним інтересом, зацікавленістю, то кожний із учасників отримує приз – задоволення. Якщо спілкування, ре# альність, зацікавленість шикуються гармонічно, то народжується розумін# ня і, як наслідок – любов! Любов – це творче відношення людини до люди# ни. Любов просто так не приходить. Любові потрібно вчитись! Все велике до смішного просте, але дається воно нелегкою працею. «Чудес на світі немає, є тільки ступе# ні знань. Все, що здається чудом одно# му, є найпростішим знанням для ін# шого… Той, хто зрозумів, що немає Бога іншого, як того, що несе в собі вогонь творчості, і що поки живеш на Землі, потрібно у всьому, в чому мо# жеш, рухатись вперед, – тільки одна ця якість, що заповнювала вчора тіль# ки одне серце, може розлитись озе# ром, а може бути і морем навколо ньо# го і захопити все зустрічне….» (Кора Антарова «Два життя»). На життя, або на життя в казці, потрібно себе налаштувати. Це не тимчасова акція, а дивовижна робо# та – довжиною в життя. Дуже важ# ливо мати звичку до чарівності і під# твердження свого права на твор# чість. Лише тоді незвичне стане ре# альністю… А казка стане життям… А відрядження на Землю, довжиною в життя, матиме сенс… Бути Людиною, жити в ім’я вищих духовних цілей, надавати посильну допомогу людям – ось справжні цін# ності, які можна отримати в цьому сві# ті і відійти з ними в Вічність. Всьому в цьому світі є Початок і Кінець. Але тільки для тих, хто своїми думками і справами живе з Богом в душі, Кінець стає Початком… Валентина Славінська Українська Родина № 7 8/2015

33

ІСТОРІЇ З ЖИТТЯ

Дитинство. Поетична проза.

ВИКРАДЕНА З РАЮ

Розкажіть про умите радісною сльозою дитинство, і всі зрозуміють, яке то величезне щастя мати рідних батьків. У цій книзі проводиться паралель між двома світами – РОДинами звичайного васильківця робітника та киянина професора. Дівчинка потрапляє в чуже середовище, і це стає трагедією її життя. Вона відчайдушно бореться за свої рідні витоки, щораз повертаючись до батьківських порогів, щоб зачерпнути з чарівної криниці дитинства животворної води з під старих верб, й обмити запилену порохом цивілізації душу.

«Тюльпани» картон, олія 80 х 50

Зошит перший

Сонце вишивала нитками золотими Не співайте мені сеї пісні, не вражайте серденька мого! Легким сном спить мій біль у серденьку, нащо співом будити його? Леся Українка Легкістю осіню й серце твоє, й душу! Вклонися чистому Сонцю ранковому. Не мене возвеличуєш – себе! Вісті Ізначальні Глава 1#6 в попередніх номерах за 2013 рік.

Глава 7. Сонце вишивала нитками золотими Матінка тобі дарувала Життя. Матінка – Святая! То ж нехай і поведінка твоя гідна Святині буде! Кланяйся Їй на світанку дня. Цілуй руки Їй на пругу вечірнім! Величай на «Ви» – це три найясніші східці твої до Ирію Небесного! «Вісті»

Т

амара доглядала Валіного молодшого братика. Йому було три рочки. Бувало, що її раненько будили і просили посидіти з дити ною. Вона йшла до Баженових з великим задоволенням. Забав ляла хлопчика, розповідала йому віршика, загинаючи дитячі пальчики: – Сорока ворона на припiчку сидiла, дiткам кашку варила: цьому дам, цьому дам, цьому дам i цьому дам, а цьому не дам, бо цей буц 34

Українська Родина № 7 8/2015

ман дров не носив, дiжi не мiсив, хати не топив, дiток гулять не во див – справжнiй лежень, – а хлопчик радів і сміявся. Тут завжди можна було поїсти гречаної каші. Подарували Тамарі гарне німецьке плаття з червоними та зеленими квадратами, ще й голубі босоніжки. Вона довго ходила у них до школи, а плаття одяга ла на шкільні свята та Новий рік, бо це було в неї найкраще вбрання. А коли вже вона з нього виросла, то перешила його на сукню. У Валі теж було таке платтячко, а в мене – ні. Я мріяла мати таке ж саме. А мені купили чорну шубку з потертим з лівого боку хутром. Здавало ся, що всі помічають, сміються, тому йшла по лівому краю дороги, аби менше витріщалися на мою шубу. А у Валі новенька красива кур точка. Ми разом ходимо до школи. Ліворуч простяглися на два кіло метри Змієві вали від самого берега од наших хат, і супроводжують нас майже до самої школи. Біля греблі обвалювався вал, і місилася багнюка під ногами, і завжди стелився густий білий туман. Інколи до нас приходили люди, яких я не знала, або ж які мені не по добалися, чи занадто до мене чіплялися, щось питаючи, то я нічого їм не відповідала, ще щільніше стискала вуста і дивилася на них з під ло ба, не промовляючи ні слова. Якийсь дивакуватий дядько жартував: – Це ти в мене на городі полуницю крала? Точнісінько такий годин ник в неї був, і очі як у тебе, – а на моїй руці красується маленький іг рашковий годинничок. Здивовано, обурено, з образою в голосі я відповідаю: – Ні, то не я була! Я навіть не знаю, де ваша полуниця. Якась десятирічна дівчинка прийшла з нами погратися. Під час гри з під плаття виглянули стрічки малинова і жовта.

– Це наші стрічки? – спитала Тамара і кинулася в хату. Здивовано глянули вони разом з мамою у відчинену шафу на стрічки – обох жовтих символів сонця не було, жовтогарячу стрічку – символ хліба, а також малинову – душевності, щирості та рожеву – достатку – як корова язиком злизала. Залишилися деякі з них. Це були не прості

ІСТОРІЇ З ЖИТТЯ стрічки, а кожна з них – символ. Світло коричнева – Матері Землі – годувальниці, світло зелена – краси і молодості, блакитна і синя – неба і води, та фіолетова – символ мудрості.

– Так, я вкрала стрічки з вашої шафи, бо занадто вже вони своєю барвистістю кинулися мені у вічі – зізналася дівчинка, – хотіла трохи помилуватися ними, а потім повернути, – вона поспіхом запхала їх у труси, бо це був у неї найбільш надійний сейф, а звідки ж їй було зна ти, що яскраві святкові стрічки візьмуть собі та й зиркнуть з під плат тя, бо їм теж цікаво: – А що там на волі робиться? – брат цієї дівчини когось убив, сидів у тюрмі, та звідти так і не повернувся. Сонечко сонечко, виглянь у віконечко! Цей небесний вогонь не згасає ніколи. Мама пригадала, як молодою була та віночки плела: – Дванадцять, а може й більше квіток збирала – безсмертник, де ревій, барвінок, цвіт вишні та яблуні, калину, любисток і волошку, ро машку, ружу, мальву та півонію, хміль та червоний мак. З квітів віно чок красивий собі плела, вплітала стрічки різного кольору. Віночок – не просто прикраса, а ще й оберіг від злих сил. На одній білій стріч ці Сонце вишивала нитками золотими, а на другій – Місяць срібний. Якщо біла стрічка не була вишита, то її не пов'язували, бо тоді – це символ пам'яті про померлих. Коли я вплітала у віночок мак, то підв'язувала до нього червону стрічку. Ми вірили у силу стрічок. Стрічки – обереги волосся од чужих очей. Довжина стрічок була тро хи нижче коси, для того, щоб її сховати. Якщо дівчинка росла сиротою, то в косу вплітала блакитні стрічки і люди дарували їй хліб та одежу, бажали стати щасливою та багатою. Бездітні люди просили бути їм донькою. Стрічку з віночка дарувала дівчинка тим добрим людям, або вишиту хустинку, що пахла любис тком, бо насіння зберігалося в ній. У Києві вперше в житті я їхала в метро. Минуло всього кілька ро ків, як його відкрили. Стрибаю з переляку на ескалатор, міцно три маючись за мамину руку, а тоді сходи самі по собі, мов зачаровані, везуть мене до низу на десятки метрів у глибину землі, ніби в якесь підземне королівство мармурових сяючих залів, та ще й стіни їдуть у зворотному напрямку, що не можна навіть доторкнутися. Тут го ловне не згубити маминої руки та швидко вистрибнути з ескалато ра, щоб не впасти. Протяглися під землею невидимі нам траси, підкорюючись граціозній геометрії інженерного задуму. Ними про носяться перші поїзди. Ось він скажено реве і дме вітриськом, ще й грюкотить та цокає із страшенною силою, мов якийсь дикий звір. Тоді сіли, поїхали. Якщо буду стояти, то обов'язково впаду, бо ма шиніст щось дуже на гальма тисне, хоч ніхто й дороги не перебігає, під колеса не пнеться. Лампочки у вагоні горять, а в тунелі – темно, страшно, а раптом світло потухне, як тоді вийти? Ми лише гралися у паровозики, а це вже у справжньому їду. Поїзд летить, як навіже ний – встигнемо покататися ще й на каруселі: або на білих коняч ках в стременах, або на рогатих оленях, або на горбатих верблю дах – мабуть конячок виберу! Карусель кружляє все швидше і швидше, така радість охоплює і хочеться кружляти безкінечно. Зі мною була тоді моя рідна Матуся. Щасливими ми всі росли в дружній родині під опікою нашої рідної Неньки. Мати – це земне втілення Великої Богині Матері, яка наро дила в любові Світ. Кожен із нас з дитинства несе в своїй душі єди ний і неповторний образ рідної Матінки. Щастя й краса материнства в усі століття оспівувалися художниками і поетами. Ми вітали нашу рідну Матусю Олю з днем Матері, з цим зворушливим святом віч ності і дарували якусь дрібничку. Запалила Мати в наших серцях Ві ру, Надію і Любов своїми нескінченними турботами і відданістю. На свято мама одягла нове плаття. Дворічний Сашко не впізнав мамусю – дивився великими зляканими очима і сильно розплакався.

– Синку, не плач! Це ж я – мамця твоя! – та ніякі вмовляння не допо могли. Мама змушена була знову одягти звичайне плаття і тоді дити

Моя рідна матінка 1936 рік

«Колобок», акварель. Ніна, 9 років

на заспокоїлася. Вибираючи подарунок, Тамара цілий день простою вала в крамниці. Хотілося вибрати щось красиве, та де ж взяти гро Українська Родина № 7 8/2015

35

ІСТОРІЇ З ЖИТТЯ

«Метелики», гуаш. Ніна, 10 років

«Ведмедик», акварель. Ніна, 9 років

ші? Дарувала чашечку з блюдечком, або два маленьких келихи. Дів чатам мама подарувала швейну машинку, щоб училися шити. ...Яка ніжна, добра, ласкава рідна Матінка! Повернутися б у той час, в те миле, безтурботне дитинство, що вже далеко у просторі густих туманів, за горами високими, за часом неміря ним. Там немає білокам'яних палаців, а лише маленькі хатинки з вибіленими крейдою стінами й солом'яними дахами. Хатки розірваним кораловим намистом впадають у закуту сивим ту

Сорока з ложкою і зайчик з м'ячем на тлі малюнка

36

Українська Родина № 7 8/2015

маном долину. Там пасуться білі коні. Над височенними вала ми, що підпирають небо, повисли легкі прозорі хмарини. В не бо в’ється стежка – не піднятися туди, не вистачить сил, щоб зайти в ті хмари й заховатися від білого світу. Там Сонце – ма ків цвіт. Лиш білим птахом можна туди долетіти... Багато разів я передивлялася маленьку книжечку з фігурками модниць, милуючись бальними платтями. Моїм мріям не було меж. Коли я виросту, у мене теж будуть такі красиві ніжного кольору бла китні та рожеві пишні мереживні плаття. І тоді в них я стану дівчиною незрівнянної краси, і в мене закохається принц. Коли запускали паперового змія, то збігалися дивитися на те чудо багато дівчат і хлопців. Бо то було не просто. Треба було бігти досить довго, щоб відчути силу вітру і силу товстої нитки, накрученої на пальці і вловити ту мить, коли вже треба випускати змія на волю. Не раніше і не пізніше, інакше змій може не потрапити у вир вітру і стрімголов гепнути об землю. Тоді тріщали планки, і рвався папір, і жаль було праці батькової, бо він часто допомагав їх майструвати. Сильний вітер підхоплював змія та піднімав його все вище і вище над Змієвими валами. Бувало, що нитка не витримувала сильного вітру і рвалася, і тоді змій здіймався аж до хмар. Залишалася ма ленька сіра цяточка, яка дуже швидко зникала, і змій більше ніколи до нас не повертався. Вже як починало смеркатися, ми ловили їжаків. З настанням тем ряви їжак вилазив із нори та обходив свої мисливські угіддя у пошу ках равликів, а їх було в нас повнісінький двір! Їв він також бджіл і джмелів, не боячись їх укусів, міг би з'їсти і гримучу змію, якби плава ла вона у нашій канаві, бо отрута на нього не діє. Їжак розгулював со бі по двору, заглядав під листки, перевертав гілки. Інколи їжачиха ви водила їжаченят на полювання, а може на прогулянку, бо вдень вони спали. Ми приносили згорнутого в клубочок їжака. У дворі випускали його і з цікавістю спостерігали, роздивлялися його кумедний носик, коротенькі ніжки. А який же він колючий! Потім він тікав десь під ку щик, а ми повертали його у двір, щоб він ще позабавляв нас.

– Відпустіть їжака, у нього дітки маленькі! – говорила нам мати, і їжачок, почувши мамині слова, швиденько чалапав до нірки, – як по холодає, сховається їжачок у своє кубло на всю довгу зиму. Уже не бігатиме він по городу, не їстиме овочів, не ловитиме черв'яків і жу ків, а коли настане зима, вкриє його нору глибокий сніговий замет, ніби товстою пухнастою ковдрою. Тепло буде їжаку. Навіть ви, беш кетники, не знайдете його. До весняного сонечка всю зиму прос пить, і снитимуться йому колючі їжачі сни. Розбудять їх весною безпритульні собаки, що зграями – по шість, по вісім носяться по вулиці та по городах, як навіжені. Мене тоді не пускали з хати. Такі бездоглядні собацюри нападали на людину, за хищаючи свою територію. Боялися ми кажанів, бо як вже темно, то вони з писком ви хором проносилися над нашими головами. А мама казала гав не ловити, бо падають кажани у густе волосся, як у яму, і заплутуються у ньому, і не можна їх вичесати, і тоді треба рі зати волосся. А таке інколи траплялося дійсно, бо волосся погано відбиває ультразвук, і буває летять туди тваринки, як у вільний простір. В Америці є страшні кажани, які живлять ся кров'ю людей. Тварина упир зависає у повітрі над спля чою жертвою, занурює її в ще більш глибший сон м'якими помахами своїх шкірястих крил, а потім робить гострими різцями надріз на шкірі й сьорбає пульсуючу з ранки кров. Це всього лиш легенда, а наші кажани ніякої загрози нам не віщували, бо народна прикмета стверджує, що кажани при носять багатство. Шкода, що вони зникають. Може, якби їх було більше, ми були б багатші? А якщо жабу ропуху вхопи ти до рук, можна побачити білувату маслянисту рідину. Звід си й походить легенда про страшну жаб’ячу отруту, від якої

ІСТОРІЇ З ЖИТТЯ на руках людей, котрі торкалися жаб, з’являються бородавки. У водоймі, де росла осока, було повно слизької ікри зеленої ропу хи з чорними крапочками. З відкладених ікринок вилуплювалися водні личинки, пуголовки, що мали зябра і хвостики. Протягом кількох тижнів ми прибігали дивитися, як наші пуголовки прохо дять стадію метаморфозу, тобто як вони ростуть, як у них відпа дає хвостик, поступово з'являються лапки і перетворюються во ни на справжніх маленьких жабенят. Ой, як було цікаво! Ми вико пували невеличку ямку біля водойми, наливали туди водички, за пускали жабенят. Вони вискакували на траву, стрибали, повзали. А тих, які не змогли вистрибнути, ми кидали назад у струмок. На ша корівка Зорька почала зриватися за бичками. Мама взяла у поміч п'ятирічну Тамару, та удвох повели вони Зорьку на Залізний хутір до бичка. Проходили біля ставка, берег якого, мов килимом, встелявся жабенятами з червоними черевцями. Йшли прямо по жабах, душили їх ногами. ... Думки душать одна одну, кричать тривожно сойкою, охкають совою, пищать кажаном, кумкають ропухою, потім зненацька стихають, і тоді чутно ніжне лебедине воркотан ня, ласкаве, лагідне... Мов жирною гусінню, шовковиця була рясно всипана сокови тими та солодкими плодами, від яких за короткий час нічого не залишалося, – ми, як сарана, її всю об’їдали. Ганяли на соняшни кових стовбурах, випереджаючи одне одного. То були наші авто мобілі і наші коні. Ми гасали після дощу по глибоких калюжах, а по кущах десь бігають кури і гублять яйця, не встигнувши добігти до сараю. Ми з дівчатами викопували невеличку ямку, прикрашу вали її квіточками, затуляли склом, засипали землею та й забува ли про свої великі секрети, як білки про горіхи, що весною про ростуть. Ранесенько всі гуртом йдемо через поле до лісу навпростець по стерні скошеної ниви. Копиці сіна радо зустрічають нас. Впасти б у свіже пахуче сіно, забути про все, нанюхатись, наков татись разом з солоними слізьми гіркого пилу. І чому так серце Моя рідна матуся Ольга, 30 і роки щемить? А над полем небо. Краю не видно. Ясне, чисте, прозоре, синє синє: ні хмаринки. Але Сонце вже не пече так нестерпно, бо не хоче спалити зем лю – гладить її своїми ніжними променями і гріє щи рим теплом. Під молодими пухнастими ялинами ховаються ці лі сім’ї маслюків. Розгрібаємо горбики спресова них старих голок, а там гриби і тут гриби, аж про сяться у кошик міцні дрібненькі грибочки. Де вигля дають коричневі голівки, ми зриваємо їх прямо з корінням, все одно виростуть. Перегукуємося, щоб не загубитися. Швидко наповнюються плетені з ло зи кошики. Надихаємося, нанюхаємося, наковтає мося п’янких пахощів лісу і мерщій додому. Насилу несемо важкі кошики. З голосним лементом вбіга ємо в хату і ставимо всі гриби біля Насті. Ось зараз побачимо, хто більше назбирав! Запах молодих ялин по всій оселі. А Настя радіє грибочкам і милу ється ними, вдихаючи терпкий аромат лісу і голки соснові старі з шапочок знімає. Продовження читайте в наступному номері Книга готова до друку. Ніна Удовенко «Куманець», гуаш. Малювала Ніна, 1972 рік Українська Родина № 7 8/2015

37

ЗВИЧАЇ і ТРАДИЦІЇ

Всеукраїнська асоціація фахівців з народної і нетрадиційної медицини, а також інформаційний партнер УІВЦ «Галактика» за участю представників Всесвітньої організації здоров’я, Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, Міністерства охорони здоров’я України, Національної академії медичних наук України

запрошують взяти участь у Міжнародному форумі

«Народна і нетрадиційна медицина в ім'я утвердження стабільності та розвитку галузі» Його пріоритетним завданням є дослідження напрацювань досвідчених лікарів, представників народної та нетрадиційної медицини, всебічне висвітлення діяльності, досягнення збалансованого співіснування на рівні традиційної медицини, а також налагодження співпраці з європейськими та міжнародними інституціями. У рамках Форуму призначено випустити також видання «Народна та нетрадиційна медицина в особистостях» з інформаційними даними та науковими напрацюваннями лікарів практиків. Книга видається за кошти спонсорів та учасників, буде розповсюджуватися на міжнародних форумах, виставках, презентаціях та інших зібраннях, що перетинаються з тематикою, а також через міністерства і відомства, центральні й регіональні органи державного управління в Україні та за кордоном. Заключним етапом програми Форуму стане церемонія нагородження лауреатів іменними грамотами та відзнаками (відповідно до номінації),

яка відбудеться на Форумі 29 січня 2016 року в приміщені конференц зали «Конгрес» готелю «Братислава» у місті Києві. Відповідальний за випуск видання «Народна і нетрадиційна медицина в Україні»:

УІВЦ «Галактика» 03179, м. Київ, вул. Прилужна, 4/15, офіс 213, тел.: (044) 237 0094, 237 5749,тел./факс: (044) 422 6133 Ел. пошта: galaktika2005@gmail.com

38

Українська Родина № 7 8/2015

ЗВИЧАЇ і ТРАДИЦІЇ

ОБЕРЕГИ Уже, мабуть, нікому не потрібно пояснювати, що, крім світу явного (Яви), в якому ми живемо, існує і світ невидимий, тіньо вий (Нави), населений невидимими сутностями. Ті процеси, які проходять у невидимому світі, здавна люди називали магічними, або чарами. Вплив магії на повсякденне життя людей дуже ве лике. В усі історичні періоди життя на землі завжди існували люди, які володіли таємними знаннями. Носіями таких знань на території України Русі протягом тисячоліть були волхви. Ві рячи в силу магії і здатність предметів, наділених магічною та ємною силою, впливати на захист людини та на майбутні події, люди в повсякденному своєму житті використовували предме ти, наділені такою силою, – амулети, обереги й талісмани. Та кі предмети мають різноманітну форму і різне призначення за своїм характером і навіть здатністю поводитися. Судячи з усього, індивідуальні особливості предмета – його сакральна суть, залежно від його зовнішності або магічного малюнка, – наділені величезним енергетичним потенціалом, вступають у контакт із енергетичним полем людини, впливаючи на нього і багатократно посилюючи, в результаті чого посилюється за хисна функція аури людини. Кожній людині притаманні свої особливі обереги, талісмани чи амулети, які одну людину наділя ють захисною функцією, а при використанні її іншою людиною можуть впливати на неї негативно. Незважаючи на те, що й обереги, і талісмани, і амулети мають деякі спільні риси, вони мають і великі відмінності. Деякі з них можна носити постій но, а деякі тільки періодично в особливі періоди життя. Розгля немо ж окремо кожен із цих магічних предметів. Обереги... Сама назва говорить за себе. Головна і єдина функція оберегів – захист сво# го носія від будь#якого спрямованого негативного впливу. Обереги можуть відрізнятись один від одного як зов# нішньо, так і за формою та родом дії. Вони можуть захищати як від фізич# них впливів, до яких належать хворо# би, викликані природними причина# ми, а й від енергетичних, таких як зу#

Вишивка оберіг. Фрагмент посуду.

рочення чи наведення псуї. Крім того, обереги можуть захищати від нав’язу# вання чужої волі чи програмування негативних вчинків. Помилковим бу# ло би вважати, що обереги захищають тільки від негативних впливів, пород# жених людиною. Такою самою мірою вони захищають і від впливу тіньових невидимих сутностей, якими заповне# ний невидимий світ та які живляться емоційно#енергетичними силами по# ля людини, іноді навіть провокуючи людину на якісь емоційні дії. Вони увесь час прагнуть «урвати» в людини частину її енергії, проникнути в її ро# зум, відкриваючи для себе шлях по# дальшого свого паразитичного життя та розвитку. Обереги можуть бути в вигляді браслетів, намиста, нашийних сакральних знаків на ланцюжках. Оберегами також є стилізовані вишиті знаки на одязі, намальовані та вирізь# блені знаки на будинках зі символами стародавніх Богів. Оберегами можуть також бути стародавні українські зви# чаї та обряди, виконання яких впли#

Андрій Волик. Гуцульські згарди (2009)

ває на подальшу долю роду чи племені та захищає від негативного впливу злих сусідів. Найбільш сильними оберегами є ті, що передаються в родині від поколін# ня до покоління. Зазвичай – кільце, перстень з каменем, сережки, намис# то, ніж та інші. Якщо такі обереги в сім'ї не зберег# лися, то їх можна виготовити самос# тійно з предметів, які підходять даній людині за типом. Це може бути метал, камінь (дорогоцінний та напівдорого# цінний), дерево, скло (кришталь), кіс# тка, бурштин. Форма повинна бути ок# руглою та овальною без гострих кутів. Найсильніші обереги – це виготовлені кровними родичами для своїх кровних родичів. Тобто батьками для дітей чи Українська Родина № 7 8/2015

39

ЗВИЧАЇ і ТРАДИЦІЇ дідом для внуків. Інструмент, яким робляться обереги, не повинен нести іншої енергії, ніж енергія майстра. Обереги, виготовлені з використанням магічних знаків роду, коли в них силою уяви та створення мислеформ заклада# ється позитивний енергетичний по# тенціал та любов із використанням за# мовлянь та молитов, мають надзвичай# но велику захисну функцію. Обереги можна зробити і самому собі, викорис# товуючи ті самі методи. Матеріалом для оберегів можуть бути і нитки, які використовують для ви# шивки захисних сакральних знаків на сорочках чи рушниках. Потрібно пам’ятати, що вишивка повинна бути зроблена нитками одного типу по чис# тій, одного виду тканині та вишита без вузликів. От деякі знаки традиційних символів вишивки: 1) Рівносторонні хрести – символ Сонця та Вогню. Оберігають від зла.

2) Коло – символ плодючості, мате# ринства та достатку.

3) Зірка – знак небесного вогню, ро# зуму та просвітлених думок.

4) Дерево – Дерево Життя. Символ вічного життя та продовження роду.

5) Квадрат – знак землеробства. Носити обереги потрібно постійно, якнайближче до тіла. Найкраще прямо на шкірі. Обереги не робляться і не купуються за гроші. За оберіг можна віддячити тільки вчинком чи послугою. Пам’ятайте, що, незважаючи на зак# ладені в обереги магічні функції, Ви повинні самостійно боротися зі своїми ворогами, шукати вихід зі скрутного становища. А оберіг підсилить Вашу енергетику, буде сторожем та Вашим щитом, джерелом упевненості для Вас.

Амулети Якщо обереги є пасивним захистом енергетики людини, то амулети досить активні предмети, здатні випроміню# вати власну енергетику для посилення енергетики носія. Крім того, амулети мають здатність діяти більш спрямова# но. Однією з головних функцій дії аму# лета є властивість перерозподіляти енергію в середині організму людини, відбирати її з більш насичених місць і переносити в менш насичені за своїм бажанням, а також підтримувати пот# рібний рівень енергетики людини за рахунок власної енергетики амулета або ж накопичувати енергію з навко# лишнього світу та переробляти її в енергію, здатну засвоїтись організмом 40

Українська Родина № 7 8/2015

людини. Енергія в людському організ# мові взаємозамінна. Найлегше вона піднімається знизу вгору. Свою власну енергію амулет отримує при його ство# ренні від майстра, і залежно від потуж# ності закладеної майстром сили таку саму потужність має і амулет. Виготов# лений простим майстром амулет має і використовує тільки власну енергети# ку. Виготовлений же людиною, яка має магічні здібності, амулет може отрима# ти і потім використовувати прив’язку до зовнішнього джерела енергії. Най# сильнішими і постійними такими дже#

повинен бути придатним для енергос# прийняття. Для амулета потрібно, щоб матеріал був не пасивним, а мав ак# тивну форму енергії, тобто не тільки накопичував, а й мав здатність випро# мінювати енергію. Для амулетів підхо# дять золото, срібло, мідь, «теплі» по# роди дерева (сосни, дуба, ясеня, бере# зи), камені (червоних, жовтих та ко# ричневих відтінків) та шкіра. Непра# вильно зроблений і з неправильного матеріалу, амулет може не тільки не працювати, а й бути джерелом небез# пеки для свого господаря, викачуючи енергію в свого носія. При виготовленні потрібно також враховувати місце та час виготовлен# ня. Є ще одне й обов'язкове правило для тих, хто бажає мати амулет. Амулет повинен Вам подобатись! Якщо Вам його подарували, а він Вам не подоба# ється, краще його позбутися. Не шко# дуйте за ним, це, отже, не Ваша річ і Ви можете мати від неї багато непри# ємностей.

Талісмани релами енергії є космос, зірки та пла# нети. Такі амулети надзвичайно склад# но створювати, але якщо вже вони бу# ли створені, то можуть існувати протя# гом багатьох століть. Всі амулети ді# ляться на п’ять типів: 1) Амулети життєвих сил – орієнто# вані на захист фізичних сил та здо# ров'я.

2) Амулети душевних сил – орієнто# вані на захист духовних сил людини.

3) Амулети розсудку – підтримують психологічний стан людини.

4) Амулети тіньового світу – підтри# мують людину, використовуючи неви# димі енергії потойбічного світу.

5) Амулети#обманщики – універ# сальні амулети. Наділяють людину здатністю до переконань. Матеріал для виготовлення амулетів, як і для більшості магічних предметів,

Талісмани – це вже не тільки пред# мети, а фактично сутності, які володі# ють своєю поведінкою. На відміну від оберегів та амулетів, талісман призна# чений для разового використання. В

талісмані закладена величезна вселен# ська сила. Та щоб розкрити її, потрібно використати магічні слова та предме# ти, які доступні тільки потужним ма# гам. Тоді талісман перетворюється в надзвичайно потужну конкретну силу. Головне – правильно сформувати своє бажання перед тим, як випустити цю потужну силу. Талісман існує одночас# но і в явному, і в тіньовому світі. Від# криваючи талісман, на грані явного і тіньового світу з’являється щілина, крізь яку можуть прийти сутності ті# ньового світу. Тому з талісманом пот# рібно поводитись дуже обережно. Володимир Кагадій

ЗВИЧАЇ і ТРАДИЦІЇ

Свято ВОДИ – ВОДОСВЯТТЯ (вшанування світотворчої сили Води – святкується на 12 й день після Родздва, 2 3 січня)

Добжанський Едуард Іванович, кандидат економічних наук, Голова культурологічної громади «Трійця»

С

ьогодні нікого не здивуєш тезою щодо неможливості існування будь#якого життя на Землі без Води – про це знають практично всі. Більше того, вчені взагалі небезпідстав# но стверджують про зародження життя безпосередньо у Воді. Широкому загалу відома унікальна властивість Води отри# мувати, зберігати, переносити та надава# ти інформацію. Коментар та найбільш вражаючі приклади по кожному з назва# них напрямів зайняв би не одну сторінку тексту. Згадаємо також, скількох різно# манітних хвороб позбулися дуже багато людей, використовуючи безпрецедентні лікувальні можливості Води. Нагадаємо ще світотворчу силу Води – за прадавні# ми міфами саме Вода і Вогонь створили Світ. Про це згадується і у наших правіч# них колядках. Наведений вище перелік деяких відомих сьогодні унікальних, вражаючих, неперевершених, практич# но божественних властивостей та мож# ливостей Води далеко#далеко не пов# ний. А хто може стверджувати що людям відомі всі таємниці Води? Дивно, на разі, інше – чому за такого величезного щоденного (навіть щосе# кундного) значення Води у нашому жит# ті ми зовсім не шануємо її? Який#небудь, умовно назвемо, Сан Санич Випивоха, відомий лише тим, що не просихає з ран# ку до вечора, вимагає щоб його поважали і писали з великої (обов’язково) літери. В той же час «знавцям нашої мови», духов# ним особам, так званій еліті суспільства навіть не спадає на думку, що Вода і Сон# це, завдяки яким існує усе живе на Землі, мають у першу чергу і обов’язково писа#

тися з ВЕЛИКОЇ ЛІТЕРИ. А якщо ми Воду не шануємо, то чи будемо ми її, у такому разі, берегти? В результаті для от# римання копійчаної (а хоч і багато#тися# чодоларової) поточної вигоди отруюєть# ся та знищується незамінний і величний хранитель Людства – Вода, запаси якої далеко не безмежні. Чому в нашому суспільстві відсутнє хочби якесь свято на честь Води? Але ж є у нас, наприклад, такі малозрозумілі свя# та як «День працівників українського су# ду», «День фахівця з безпеки», «День ше# фа», «День сноубордіста» і т.д. до нескін# ченості. Невже можна порівняти за зна# чимістю для людини будь#яке з названих вище свят (і не названих, але існуючих реально чисельних, практично щоден# них, урочистостей) з тим, що забезпечує людині Вода? Дехто може заперечити, що християни мають таке свято як Водохреща – 19 січ# ня, де Вода ніби виступає головним ат# рибутом. Але, якщо бути точним, в цей день відзначається саме хрещення Ісуса Христоса, який досяг тридцятилітнього віку, тобто Вода у даному випадку (як за# сіб) знаходиться на другому плані, а го# ловна подія, як зазначалося вище, – хре# щення Ісуса. Тобто, не було б Ісуса Хрис# тоса – не було б і Водохреща. Але чи завжди люди так легковажно ставилися до Води, як це демонструє сус# пільство сьогодні? Як свідчать чисельні та найрізноманітніші джерела, порівнян# ня ставлення людства до Води в минуло# му з сьогоденням явно не на користь ос# таннього. І це не дивно – адже з давніх давен на землях України#Русі віддавали велику шану Воді. Вона нашими Пращурами ототожнювалася, не мало – не багато, з «кров’ю Землі» та уособлювала жіночий початок світу, тому особливо шанувала# ся поряд із чоловічим початком – Вог# нем. Вода і Вогонь мали цілющу силу: Вода очищала від усього нечистого, а Вогонь пожирав всяку нечисть. Взагалі Вода, за світорозумінням народу, наділе# на великою силою (згадаймо приказку: «Будь багатий, як Земля, а здоровий, як Вода»). Саме тому шанування Води і Вогню присутнє в тій чи іншій мірі в об# рядах практично усіх свят. У Велесовій книзі читаємо: «А то ми бачили, як скаче у Сварозі вісник на ко# ні білому. А він здвигнув меча до небес і розгорнув облаки і громи, і потекла ЖИ# ВА ВОДА на нас. А ми пиймо її як здій#

снення Божественного життя на Землі». Ось таке світорозуміння мали наші дале# кі Предки. Почесне місце космічної Вологи, рів# но як і космічного Вогню, у Світобачен# ні наших Предків підкреслюється також тим, що ці космічні сили віддавна визна# чають кольори прапора України – жов# то#блакитний: жовтий – Вогонь і голу# бий – Вода. Шкода, але Верховна Рада у 1994 році, проігнорувавши цей космого# нічний підтекст державного прапора Ук# раїни та історичну правду (жовтоблакит# ників Симона Петлюри, козацький пра# пор з картини І.Репіна «Запорожці пи# шуть листа турецькому султану», жовто# блакитні князівські хоругви часів Київ# ської Русі, жовто#блакитний прапор ко# заків, які далеко до часів Ісуса Христоса пішли з України в Індію і зберігають цей прапор до сьогодні, тощо), затвердила саме синьо#жовтий прапор, помінявши кольори місцями та помістивши Воду над Вогнем. Якщо згадаємо склад тої Верховної Ради (прокомуністично#ма# сонський), то зрозуміємо, що випадко# вістю таку заміну не назвеш. А це ні до чого доброго, як бачимо на сьогодні, не привело – між політичними силами пос# тійно іде безплідна боротьба: на косміч# ному рівні енергетично Вода нейтралізує (заливає) Вогонь. На творення нового енергії не залишається. На наше переко# нання, повернення до прадавнього саме жовто#блакитного прапора створить сприятливі умови для зміцнення держа# вості України, адже всім відоме значен# ня символіки як для окремої людини, так і для розвитку суспільства. ДАНА – Богиня Води – одна з найдав# ніших і найповажніших Богинь. Культ Богині Дани був найпоширенішим і най# розвиненішим серед народів Причорно# мор’я та Наддніпрянщини (стародавніх племен кіммерійців, фракійців, пелазгів, серед вірмен, грузинів), а найбільше – на території України. Він відомий з пізнього палеоліту (доіндоєвропейська доба) і іс# нував аж до XX століття. Про це свідчать археологічні знахідки. Це добре ілюструє не лише фольклор, але й гідроніми, то# поніми, етноніми, пов’язані з іменем Да# ни. Залишки велетенської статуї цієї Бо# гині збереглися на Таманському півос# трові, поблизу літописної Тмутаракані аж до XVIII століття. Численні українські легенди і міфи роз# повідають, що «цар Вогонь і цариця Вода світ сотворили». Українські колядки, Українська Родина № 7 8/2015

41

ЗВИЧАЇ і ТРАДИЦІЇ щедрівки, купальські пісні в значній мірі присвячені найстародавнішому культу Богині Дани, творчій силі Вогню й Води. В одній із колядок знаходимо фрагменти міфа про народження світу: «Ой, як не було з нащада світу, тоді не було неба й землі, а но лиш було синєє море». В свя# щенних книгах брахманах, упанішадах та інших зазначено: «спочатку цей (світ) був Водою. Ця Вода створила дійсне, дійсне це Брахма». «З Води, – говориться в Ріг# веді, – утворився світ завдяки силі часу, бажанню, розуму й теплу». Тобто пошанування втіленої Води Бо# гині Дани відоме у межиріччі Дніпра й Дністра принаймні з IV тис. до н.д., а вже з III тисячоліття до н.д. й до минулого століття народам Наддніпрянщини при# таманне цілорічне вшанування і вели# чання Води з ритуальними обрядами. Отже, Дана (Леля) – Богиня Наших Предків, пам’ять про яку збереглася на Україні донині. Це Велика Матір Всесві# ту усіх індоєвропейських народів, Богиня річок, втілена Вода. Відомо, що хліборо# би, зокрема трипільцямі, здійснювали жертвопокладання до криниць і джерел, що являли собою моління про Воду. У русичів, і взагалі слов’ян, у великій пошані були джерела, які били з гірських кам’яних пластів. Їх виникнення пов’язують з ударами вогненних стріл Перуна, тому і вважають їх святими. Їм молилися, біля них робили капища, а в християнський час ставили рівнорамен# ні хрести і каплиці. Вода із такого джере# ла мала найбільші лікувальні властивос# ті. Загальновідома цілюща сила дощової і талої снігової води, особливо зібраної в березні. За академіком М.Я. Марром, ім’я Да# на утворилося з двох слів: ДА – «вода» і НА – «неня», «мати», тобто ВОДА#МА# ТИ. Від слів Дана, Дна виводять також назви рік: Данапр (Дніпро), Дунай, Дністер, Дон (Дін), Дінець, Двіна (Ду# на). Загальновідомо, що стародавні слов’яни та їхні попередники не тільки селилися в басейнах великих річок, але й обожнювали їх: вважали їх за богів, подібно до інших індоєвропейських на# родів тієї доби. Так, наприклад, річка Бог так і зветься назвою Бога. Найви# щим таїнством Наших Предків було за# нурення у воду в священній річці Бог (Буг). Існував спеціальний обряд очи# щення – поєднання з основами Світо# ладу#Всесвіту – Водою і Вогнем. Донині серед слов’янських народів ві# домі дні тижня, коли відзначаються свя# та двох небесних жінок – ЛАДИ і ДАНИ. Це п’ятниця – день ДАНИ і середа – 42

Українська Родина № 7 8/2015

день ЛАДИ. Самі назви днів за христи# янства стали новими (фактично підпіль# ними) іменами заборонених богинь: П’ятниця і Середа. Богиня Дана (пізніше Мокоша, П’ят# ниця) за легендами подарувала першій жінці першопрядку. Вона ж вважається покровителькою весняних злив, яка на# пуває Землю росою і дощем, дає врожай льону і конопель, що служить матеріа# лом для прядіння й тканин. Богиню Да# ну небезпідставно вважають також уо# собленням материнства, плодючості та добробуту. Відомі й інші назви цієї Боги# ні. Пізніше в мисливського і скотарсько# го населення півночі вона стає й покро# вителькою прядіння (Фрея, Фрігія). Таке надзвичайно почесне місце Води в житті наших Предків було, відповідно, зафіксовано у Колодарі. Зокрема, вша# нуванню Води було присвячено декілька свят, але головним із них, швидше за все, було Водосвяття (більш давня назва – Ордана). Недарма це свято завершує 12# денний цикл одного з найголовніших Свят Колодара – РОДЗДВА. Наші Предки святкували свято ОРДА# НА (як стверджує відомий дослідник на# шої минувшини С.П.Плачинда) – поєд# нання Бога світла ОРА і Богині води – ДАНИ. Це свято, як зазначалося вище, входить до циклу Родздвяних свят – по# чатку Кола Сварожого. Водосвяття – Свято Богині ДАНИ припадає на 12 день Родздва (2#3 січня). В цей день Зем# ля знаходиться найближче до Сонця, а Вода освячена самим Космосом і люд# ське (церковне) освячення їй вже не потрібне. Після цього строку космічна сила Води починає спадати (з віддален# ням Землі від Сонця) і на 19 січня, коли християни святкують Водохреща, вона вже не така цілюща. В зв’язку з тим, що 2#3 січня Земля перебуває під найсильнішим енергетич# ним впливом Сонця (найближча від# стань), Вода очищається від будь#яких бактерій і набрана в цей час без усякого освячення зберігається чиста і без запаху протягом 5#6 років, в той час як набрана 19 січня і освячена у церкві – не більше року. Можна лише дивуватися, що такі глибинні астрономічні знання лежали в основі світоглядної суті Водосвяття. Та ще більш дивним є те, що цими знання# ми володіли наші далекі Предки, а ми навіть не хочемо задуматись над цим, свідомо «обрізаючи» і свої знання і, від# повідно, можливості. За різними джере# лами це свято має назви, крім означених вище, Водокрес, Водосвячення, Народ# ження води, Ордан, Йордан тощо.

Напередодні свята, як і перед першим святом дванадцятиденного циклу – Родздвом, всяка робота припиняється і тільки готується Свята Вечеря. Скрізь мусить бути повний порядок. «Господар виконує роль стародавнього жерця. Він накликує своєму домові й своїй родині щастя й урожаю на новий хліборобський рік». Вся родина повинна бути вдома. Обов’язково готують Святу Вечерю. Кутя (третя, або ж «голодна») і узвар – обов’язкові страви, які мають магічний та ритуальний характер з надзвичайно давнім походженням. Страви готуються такі, як і на Святвечір перед Родздвом. Почесне місце в хаті в цей час також на# лежить Дідуху, що зберігається, як відо# мо, від Родздва до Новоліття. Дівчата, набравши орданської Води, поспішали додому, бо, вважається, хто першим принесе додому освячену Воду, тій дівчині судитиметься щаслива доля... Господарі, не заходячи додому, обходили і святили пасіку, тварин, збіжжя... Освя# чуючи пасіку, промовляли: «Мухи Божі, горопахи цілоденні, здоровимо вас зі святами. Зиму виганяємо, лихі сили в го# лоді залишаємо, вас святою Водою бла# гословляємо». Кожен, хто набрав Водос# вятської Води, неодмінно куштував її. Коли цю Воду приносили додому, освя# чували нею хату і всіх, хто є в хаті. Всім давали напитися Води, а вже тоді присту# пали до святкового обіду. Воду цю збері# гали протягом року, використовуючи для приготування ліків, освячення тощо. Враховуючи названі особливості свя# та, його, як і більшість прадавніх свят, проводили біля води. Зранку чоловіки йшли до річки чи ставка, вирубували з льоду рівнораменного хреста (Сонце), ставили його поруч з ополонкою, попе# редньо обливши буряковим соком. У променях вранішнього Сонця такий хрест, забарвлений у червонуватий ко# лір, справляв незабутнє магічне вражен# ня. Вода, освячена самою Природою, мала неабиякі властивості, вважалася своєрідною панацеєю від багатьох недуг. Обов’язковим є купання в ополонках на Водосвяття, під час якого організм лю# дини отримує потужний стимулюючий заряд енергії. Можна стверджувати з власного досвіду, що на Водосвяття мо# жуть приймати очищення в ополонці і непідготовлені люди – від цього буде тільки користь. Принаймні за майже 20# річний період святкування Водосвяття громаді «Трійця» невідомі випадки, щоб комусь стало гірше після купання (не говорячи вже про те, щоб хтось захво# рів), хоча ніхто ніколи до того «моржем»

ЗВИЧАЇ і ТРАДИЦІЇ не був. Якщо нема можливості скупатися, то надзви# чайно корисно хоча б облитися холодною Водою на світанку. Слід відзначити, що таке купання передбача# ли обряди всіх Сонячних Свят, що свідчить про могут# ність та доцільність таких дій. Святкування починалося зі сходом Сонця, та супро# воджувалося різноманітними заходами, іграми, розва# гами. Серед них можна назвати (окрім купання) ви# пускання голубів, стріляння з рушниць, змагання хлопців «стінка на стінку» за вирублене з льоду «Сон# це», катання на санчатах, лижах, ковзанах тощо. Наступного дня після Водосвяття господарі виводи# ли на вулицю молодих лошат та волів, щоб «об’їздити» – привчити до майбутньої праці. Їздили переважно верхи на конях доти, доки тварина не спітніє, а тоді ос# вячували її Водою. Господині упродовж тижня по Водосвяттю не прали білизну, бо вважалося, що Вода ще Свята. Більш де# тально з окремими обрядами свята можна ознайоми# тися у роботі «Водосвяття» А.Іващенка та М.Пархо# менко, виданою громадою «Трійця» у 1999 році. Ось таке місце займала ВОДА у світогляді наших Предків – одна з світотворчих сил, жіночий початок Всесвіту, охоронниця жіноцтва, хранительгарант Жит# тя на Землі тощо. Тому за нинішніх умов є найголовнішим – поверну# ти втрачені знання про те, в які дні і як Наші Предки відзначали не тільки Водосвяття, але й усі інші свята, тому що природні фази космічного буття – сонцесто# яння, рівнодення, молодик, повня тощо – мають вирі# шальний вплив на організм людини, результати її ді# яльності (особливо землеробської). І ці впливи не за# лежать від волі будь#кого з людей – вони ідуть із Всес# віту, від Бога. Відповідно, обрядовість кожного свята обов’язково має звичаєві витоки, притаманні саме цьому святу особливості і включає, як правило, усі названі вище складові. Відродження духовності українського народу, збере# ження його автентичності неможливе без повернення Своєї Прадавньої Віри – Одвічного ЗВИЧАЮ, Пра# давньої системи свят – КОЛОДАРА. Повернення не за формою, а за своєю світоглядною суттю. І першим кроком у цьому напрямі має бути саме відновлення КОЛОДАРА Наших Предків шляхом збору, аналізу, реставрації, навіть інтуїтивного відчуття тих залишків, уривків знань, обрядів тощо. Такий підхід допоміг би очистити Світогляд українців від намулу чужинських поглядів і релігій, сприяв би поверненню їхньої істо# ричної пам’яті, СВЯТ, СВЯТИНЬ і, відповідно, як кін# цевий результат, – отого світлоносного правічного СВІТОБАЧЕННЯ наших Пращурів, основи нашого духовного та фізичного здоров’я. Тож повертаймо свої одвічні свята, їхню сутність та обрядовість, тоді з нами будуть і наші Боги, і наші Предки! І тоді у нас буде, як сказав наш ПРОРОК «В СВОЇЙ ХАТІ СВОЯ Й ПРАВДА, І СИЛА, І ВОЛЯ! Добжанський Е.І., Почесний Голова звичаєвої громади «Трійця», канди дат економічних наук

6 січня 2009 р. відбулося Водосвяття на березі річки Бог, зимове купання м. Вінниця громада «Вінець Бога»

Н

а березі річки з ве# чора розпалюється і до сходу Сонця підтри# мується горіння Вогни# ща. Якщо лід товстий, на річці чи ставку випи# люють з льоду хрест, що символізує Сонце, і ставлять біля прорубу. Поруч з хрестом стоїть престол, також зробле# ний з льоду й обвитий сосновими гілками – так звані «царські вра# та». Схід Сонця назива# ється Богоявленням. Зі сходом Сонця на березі ріки розпочинається Святкове Славлення, під час якого головнями від вогнища освячують воду у річці. Люди наби# рають з прорубу воду. Набравши свячениці, люди мастять тут же очі – щоб добре бачили, ву# ха – аби добре чули тіль# ки гарні слова, чоло – щоб мудрою була голо# ва, а вдома обтирають ті# ло, щоб здоровим було. Люди під час Водос# вяття запасаються на увесь рік Свяченою Во# дою. В кожній хаті впро# довж року має обов'язко# во стояти в красному ку# ті під образами пляшечка з такою водою, яка, як# що освячена за всіма правилами, не псується. Після відправи на річці випускають голубів, що принесли з собою, па# лять з рушниць, гармат і таке інше. Сміливці купаються в ополонці, вірячи, що ці# лий рік не хворітимуть. Люди після відправи запрошують волхва Свя# ченою Водою окропити оселю. Якщо такої мож# ливості немає, освячен# ня робить господар са# мостійно. ❏ Українська Родина № 7 8/2015

43

МАНДРИ

Український Стоунхендж

М

ало знайдеться людей, хто б не чув про англійський Сто# унхендж. І хоча не всі розумі# ють його призначення, стоячі каменіна рівнині Солсбері впізнають одразу. До 20#го сторіччя Стоунхендж був для біль# шості цікавих просто «похмурими руї# нами». Лише деякі вчені сміливо при# пускали, що ці руїни колись використо# вувалися як астрономічна обсерваторія, зокрема Вільям Стьюклі та Джон Сміт. Дослідник Джеральд Хокінс в 60#х ро# ках 20#го сторіччя розшифрував таєм# ниці древнього монументу і назвав його «комп’ютером епохи неоліту». В 1950#х роках була проведена його реконструкція. В основу каменів зали# ли бетонний фундамент, повалені ме# галіти поставили вертикально. Були проведені археологічні та археоастро# номічні дослідження вченими з різних країн. За 50 років про Стоунхендж на#

писано багато книг, серйозних і не ду# же, відзнято численні документальні фільми. І за півстоліття ця пам’ятка стала всесвітньовідомим брендом, який приваблює сотні тисяч туристів з різних країн світу щороку. Але пригоризонтна обсерваторія Стоунхендж це не лише коло з мегалі#

тів (ближніх візирів) діаметром 32 мет# ри, це також десятки курганів в його околицях. Кургани#візири знаходять# ся на відстані від 100 до 2000 метрів на азимутах точок сходу і заходу небес# них світил в дні сонячного сонцесто# яння та рівнодення. Безводовка має подібний устрій і складається з центрального кола та системи курганів, які віддалені від ньо# го на відстань від 800 до 4000 метрів. Якщо порівняти розміри Безводовки та Стоунхенджа, ми побачимо що діа# метр центрального кола другого май# же однаковий з діаметром лише пів# нічно#східного візира першої. Діаметр валу, який оточує коло каменів близь# ко 100 м, а діаметр курганної групи «Роблениці» – 200 метрів. На Безводовці дистанції до основ# них дальніх візирів переважно в два рази більші ніж у англійського колеги. З цього можна зробити висновок, що більші масштаби Безводовки поясню# ються відсутністю в її архітектурі ме# галітичних конструкцій. Будівельни# ки обійшлися без багатотонних брил, які потрібно доставляти за сотні кіло# метрів і взяли будівельний матеріал,

який у них був під ногами, землю. Матеріал універсальний, пластичний і в той же час вічний. В двічі більші відстані до дальніх візирів Безводовки дозволяють робити більш точні вимі# ри та розрахунки. Безводовську обсерваторію та Сто# унхендж розділяють сторіччя та дві ти# сячі кілометрів. В їх будові та організа# ції багато відмінного, але об’єднує їх таємничість сивої давнини, велич ар# хітектури та призначення, яке полягає тому, щоб допомогти задовольнити одвічну жагу людини до знань і дос# ліджень Всесвіту. Хоча, у Безводовки є одна величезна перевага: це # наша спадщина, наша свя# тиня і знаходиться вона зовсім поруч. ❏ 44

Українська Родина № 7 8/2015

МАНДРИ

Ліс – наше багатство

Важко знайти людину, котра б не любила ліс. Адже це не лише краса, здоров’я, але й гордість та візитна картка наших Карпат. Стрункі, величаві смереки спо конвіку красуються на наших горах, лікують нас – очищаючи повітря, дарують нам неповторні миті краси, щастя та радості. Іноді дерева шумлять, неначе роз мовляючи між собою, а восени стоять, замріяно дивлячись в бездонну блакить… Та на жаль, є в Карпатах люди, які безжалісно нищать Богом дане багатство, не замислюючись про те, що залишиться для наступних поколінь. Тож аби таких «природолюбів» було якнайменше, потрібно змалку вчитись любити ліс, кожне де ревце, не порушувати величної тиші, не ламати жодної гілочки. І тоді, мандрую чи горами, не бачитимемо дощент лисих після вирубки схилів, зрубів. Не буде еко логічної катастрофи, коли людина – головний порушник екологічного балансу – здатна цей же баланс відновлювати і підтримувати.

Л

іс – це екосистема, здатна до само відновлення. Та через господарську діяльність людини він потребує пильного догляду. Науково доведено, що в горах єдиним природним радикальним регулятором стоку і фільтру є ліс, який забезпечує наповнення рік і потічків, захищає грунт від ерозії, вико нує інші функції підтримки екосистеми, зок рема й забезпечує життєдіяльність людей. Однак тривала господарська діяльність різ ко змінила стан і видовий склад карпатсько го лісу. Первинна лісистість гірської системи знищилась майже на 40 відсотків. Через су цільні рубки та поширення «смерекоманії» при відновленні зрубів площа бука й ялиці скоротилась, відповідно у два з половиною та півтора рази, а площа смерекових лісів зросла практично вдвічі. Ліс – це невичерпне багатство нашої краї ни. Дерева використовуються для дерево переробної промисловості, будівельних ма теріалів, виготовлення меблів, різбярських виробів, музичних інструментів, опалення приміщення. Ліс – це флора і фауна дикої природи. Бага тий рослинний світ цілющих лікарських рос лин, рідкісних екзотичних рослин занесених в Червону книгу України, кущів і чагарників. Ліс – це дарунок людині продуктів харчу вання (екологічно чистих) грибів, ягід, пло

дів дикоростучих кущів – джерело енергії, вітамінів, мікроелементів. Ліс – це багатий і різноманітний тварин ний світ, де через поляну сірий заєць плига, хутром пухнастим білка промайне, козуля боязко очима мига, олень гордо роги про несе, ведмідь із дерева вигляда, і вовк сані тарне прибирання веде. Для людини звірі – це цінні хутрові вироби для мисливців – упіймана здобич. У лісі зачаровують кожного з нас мелодійні співи птахів і стукіт дятла, дзвін комах і бджіл, які дають цілющий мед з лісових рослин. Вічнозелені ялини і смереки пахнуть хвоєю і є легенями для країни. Вони є джерелом кисню і очищувачем повітря, дарують нам здоров’я і красу. У лісі виграють дивом потічки, несуть в по токи чисту джерельну воду, що наповнює річки та озера. Ліс – це місце активного відпочинку людей, оздоровлення на лоні природи, зустрічі з друзями, це туристичні маршрути, це дари природи – цілющі мінеральні джерела. Ліс – це лісопосадки породистих дерев, кущів, майбутнього лісового масиву. Ліс – це краєвиди, які зачаровують своєю неповторністю, поєднанням гір, полян, до лин, полонин, гаїв – це місця для нових кар тин художників, фотографій, відеозйомок, кінофільмів.

Оксана Павлик, член Президії товариства «Бойківщина», знавець народної медици ни, громадський діяч.

Весну ліс зустрічає у квітах. У травах купа ються поляни. В часи духм’яного літа в лісі ди вовижна пора, навіть замріяна горда смерека піснею трембіти співа. Наче золотом, осінь у лісі милує. Всіма барвами листочків виграє в червонім намисті калина, горобина, шипшина. Зимою засніжені, горді ялини, у сріблі – дерева, ліси звеселяють душу. Ялини у кож ному домі цієї холодної новорічної пори. Майбутнє країни, природи, лісу має бути в наших руках. Наше молоде покоління повин но бережно ставитися до природи, до виро щування дерев. Ліс потрібно берегти. Про водити санітарні рубки і зачищувати від су хостою. Масово, непланово не рубати ліс. Робити заповідники і парки, громаді і лісовій охороні боротись з порушниками. В лісі слід дотримуватися правил поведінки. Запалювати вогнища тільки у відведених місцях. Вогонь вчасно гасити водою чи за сипати землею. Під час грози в лісі можна ховатися під не велике дерево, але не поодиноке, або у ярок. Учням слід постійно збагачувати свої знан ня про використання їстивних рослин, ягід і грибів зібраних в лісі. Вирушаючи в ліс або залишаючись на ночівлю слід оберігатися від комах, гедзів, комарів, застосовувати репеленти, відляку ючі мазі, засітчувати намети. Одяг слід обирати такий, щоб не було контакту з кліщами, переносчиками інфек ційних хвороб. Особливо треба обережними, щоб не нас тупити на змій. Одному в незнайомий ліс вирушати небажано. Природу треба любити і відновлювати та оберігати, і тоді: вражень від лісу – вінок квіт частий ви понесете вдалину, від зеленого моря, від дарів природи, натхнення одержи те від лісу, від вічнозелених Карпат. Оксана Павлик Українська Родина № 7 8/2015

45

МАНДРИ

Природа Карпат У Карпатах росте понад половина всіх видів рослин Ук раїни (4500 різновидів), хоч ця гірська місцевість зай має лише 4% її території. Чимало видів рослин є енде міками (240), тобто ростуть лише на цій території, тому часто величаємо їх карпатськими. Альпійські види рослин, популяція яких сягає східної межі, надає Карпатам, так би мовити, європейськості. Рослин ний покрив охоплює всі вершини Українських Карпат. На відміну від Південних і Західних Карпат, наші Кар пати не мають верхньої межі поширення фірнових по лів (фірн — перехідна стадія між снігом і льодом).

Р

ослинність також творить унікальність Карпат, долучаючи особливі, живі, яск раві барви до монументальної картини гір: зелено сині ландшафти лісистих гір; зак вітчані влітку яскраво жовтою арнікою висо когірні полонини; вогнисто червоні родо дендрони і гвоздики, помаранчево червоний

нечуйвітер, небесно синій горицвіт, фіолетові хвилі крокусів на білосніжних схилах; біло сріблясті стовбури буків... Такою палітрою ко льорів, їхньою насиченістю та яскравістю Кар пати завдячують вмісту в пелюстках особли вого барвника — антиціану, накопиченню яко го у клітинах сприяє поєднання двох гірських факторів: надміру світла і низької температу ри, від якої рослини захищаються ще й висо ким вмістом цукру в соці (що робить Карпати

46

Українська Родина № 7 8/2015

буквально солодкими). Оскіль ки процес фотосинтезу най краще відбувається при розсі яному світлі, якого в горах най більше, як і вологи, то й рос линність тут така буйна і пиш на, що її перевершують хіба що екваторіальні джунглі. Особливістю карпат ської рослинності є її надзвичайна міцність і живучість, широко розгалужена коренева система (як у гірської сосни, що змушена протистояти сильним вітрам на кручах) або надзвичайна щільність тканинного покриву, що допомагає економно витрачати вологу (як у живучки — зірвана, вона й упродовж року може залишатися живою, а потім знову успіш но вкоренитися). Повітря в горах розріджене, тому денне тепло швидко покидає грунт, ночі є холоднішими, ніж у долині, що зумовлює значні коливання добових температур; проте річне коливання температур тут менше, ніж у рівнинних місцевостях, що забезпечує м'якість клімату, максимально сприятливого для зростання буку, тису, ялиці, клену та інших вибагливих деревних порід. Чим вище в гори — тим менше в повітрі вуг лекислого газу, з якого рослини засвоюють вуглець, а отже, менше й факторів росту (його стримує ще й дедалі сильніше ультрафіолето ве випромінювання, яке руйнує речовини росту — ауксини, сповільнюючи поділ клітин). Високо в горах (1700 1850 м), на крутих та важкодоступних скелях Свидовецького хреб та (гори Близниця, Драгобрат, Ґерашаска) і Мормароських Альп (гора Ненеска), росте яскраво біла «зірка» Карпат — легендарний едельвейс (шовкова косиця), символ муж ності й любові. На високогір’ї Карпат (хребет Свидовець — гори Близниця, Драгобрат, Ге рашаска; гірський масив Чорногора — гора Туркул; Мармороські Альпи — гора Ненеско; Чивчинські гори — Чивчин, Гнетеса) трапля ється айстра альпійська, трохи подібна за формою на велику ромашку (осердя так само жовте, однак пелюстки синьо фіолетові). Сімейство тирличів є неоціненною окрасою Карпат, адже в Україні вони ростуть лише тут

— на високогірних полонинах, навесні спала хуючи таким яскравим поєднанням сині й фіо лету, що здається, ніби сніги тануть саме від них. Принаймні розтоплюють серця тим, хто в цей час опинився на Чорногірському чи Сви довецькому хребті, і ще довго потім зігрівають їх своїм зображенням на світлинах. Але ці ра дісні квіти можуть зникнути, якщо трапиться щось із метеликом Marcoplossa stellatorrum — єдиною комахою, що знається на скадній бу дові квітки тирлича й уміє її запилити. Най більше потерпає від людей тирлич жовтий, у якому вбачають панацею ледь не від усіх хво

роб, і тому він намагається рости подалі від загребущого ока: у хащах сосни муго, дюшекії зеленої (лелича) на вапнякових грунтах. А тирлич крапчастий дивує не так барвою суцвіття, як своєю формою — це якась чудасія з головою, вухами й рогами, та ще й із руками, ногами й тулубом; здається, квітка могла б легко перейти з рослинного світу в тваринний, зчинивши чималий переполох серед зоологів.

МАНДРИ

Декоративна лілія має багато різних видів, що звеселяють людське око, але єдиний ди корослий представник цього роду — лілія лі сова — трапляється переважно в Карпатах. Її квітки подібні на весільні стрічки — червоно

рожеві, іноді білі, з темно фіолетовими цятка ми і загорнутими всередину пелюстками. Є ще ліннея північна, не така виклично принадна, як лілія лісова, зате незрівнянна своєю тендітністю й духмяністю. Ліннея пів нічна в'ється, наче плющ, переважно в за ростях сосни жерепу, де зберігається підви щена вологість і можна сховатися від Сонця. Квіточки в неї чомусь пониклі, ніби зараз зап лачуть, а їхній блідо рожевий колір надає ще більшої сумовитості. Дзвоники карпатські — рідкісний вид, реліктовий ендемік Карпат, окраса не тільки ботанічних садів, а й при ватних садиб. Ці квіти трапляються дедалі рідше, і то лише на південних схилах Свидо вецького хребта (гора Кобила), Чорногори, Чивчинських гір, Мармароських Альп, в уро чищі Велика Уголька. Не одне чуле серце

плекає надію, що ці дзвоники задзеленчать нечуваним суголоссям і пробудять його до нового життя. Жовтогаряча арніка гірська не менш знаменита, ніж едельвейс. Іноді зда ється, що це особливо активне Сонце роз бризкало себе на карпатські галявини і поло нини, адже цвіт арніки пахтить таким соняч ним жаром і світлом, що очам боляче. Неда ремно ж вона дарує людині енергію для бо ротьби з найважчими недугами, є однією з найцінніших лікарських рослин. Та щоб вилі куватися, не обов'язково зривати ці квіти — досить дістатися в долину арніки, біля гори Пожижевської, і носолодитися їхніми чара ми. У весняній сутичці із зимою шафран (крокус), як і тирлич, — у передніх лавах: штурмує схили ліловими і жовтогарячими за

гонами, женучи холодну білосніжну гвардію подалі в гори (хоча трапляються й білі кроку си). Подібно до тирлича, крокус не має над земного стебла і цвіте гордою самотньою квіткою. Шафран уславився своєю незлам ною силою: попри непридатні для життя умо ви, квітка пробивається крізь сніг до сонця. Саме тому крокус удостоївся честі стати символом Карпат. Хоча карпатська орхідея (зозулинець серценосний) не така велика (до 25 см), як її

Вічнозелений чагарник рододендрон Кочі вважається однією з найгарніших рослин Кар пат, бо в ньому прекрасне все: і парасолько подібне червоно рожеве суцвіття, зібране з 5 7 квіточок, і темно зелені еліптичні листочки зі здоровим життєдайним відблиском, і їхнє гар монійне яскраво буйне поєднання. Лісові га лявини з вічнозеленими плавунами і папоро тями, мохами і лишайниками, які утворюють суцільне зелене тло із сотнями тонів і відтінків, — наче досконалі декорації первозданного життя на землі, а може, справжні його оази, які збереглися до наших днів. Тут не здивувався б навіть появі якоїсь доісторичної тварини. Українські Карпати часто називають ще лі систими, бо ліси вкривають три чверті гірської місцевості. Лісистість Карпат учетверо перевищує се редню лісистість України. Лісів у Карпатах — 1253 тисячі гектарів, а це понад 20% усіх лісів України. У карпатських лісах налічується понад 50 видів деревних порід, серед яких за площею незначно переважають листяні — 53% (з них бук — 36%, дуб — 9%, граб — 3%), а серед шпилькових домінує смерека (ялина євро пейська) — 40%, через що Карпати назива ють ще й смерековими. Проте ялиця біла «бе ре гору» не численністю (лише 6%), а надзви чайною красою пухнастих гілок із довгими хвоїнками — подібно до того, як людські очі зачаровують довгими віями. Але найперше, що вражає людину в щойно відкритому для себе карпатському лісі, – це буки: могутні, світлі й таємничі. Висота їх сягає 50 метрів, діаметр стовбура — до 2,5 метра, а життєвий вік — 500 років. У Карпатах бук рос те на 427 тисячах гектарів, адже він найбільш витривалий до затінення. Кажуть, ці дерева назвали так тому, що вони видають дивні зву ки в лісі; також їх назву пов'язують з етимоло гією слова бог (Буг). Бук і справді є Божим, да роносним деревом, бо дарує людям смачні горішки (з них навіть виробляють олію), ніжне і смачне листя з приємним кислуватим прис маком на весняні салати і тверду вологостійку деревину біло рожевого кольору. Давні рим ляни називали бук фагусом, тобто поживою. Та найбільше уславилися Карпати своїм унікальним реліктом — тисом ягідним, який

родичі десь там в екваторіальній зоні, але пишнотою суцвіття їм майже не поступаєть ся: пурпурові квіточки утворюють масивний циліндричний колос. Потребуючи багато во ди, вона росте на болотах і достатньо зволо жених гірських луках. З поміж безлічі карпатських квітів яскраво виділяється чемериця біла. Вершечок стебла майже сягає голови людини (рослина зав вишки до 150 см) і увінчаний білим розкішним суцвіттям, а великі еліптичні листки помере жані довгастими смугами. Українська Родина № 7 8/2015

47

МАНДРИ нині займає лише 208 гектарів (всього на всього 11600 дерев в Угольському заповідни ку на Закарпатті, у Княждворі на Івано Фран ківщині й біля села Тисівці на Буковині). Тис ягідний може жити до 4000 років (у Карпатах ростуть лише тисячолітні), за що його нази вають вічним деревом і навіть сьогодні по божно вірять у його безсмертя. Можливо, смертельна отрута (у пагонах і шпильках містяться алкалоїди токсину) обері гає його від тварин і дає змогу пережити тися чоліття. Латинська назва цього дерева — так сус — свідчить про токсичність і небезпеку. Проте людей це не зупинило: належно оці нивши надзвичайні властивості деревини ти са (червоний колір із металічним блиском, висока стійкість проти гниття), вони довгий час будували з неї кораблі. А крім цього — чо го тільки не робили з тису: гарматні ядра, пам'ятники королям, гробниці єгипетським фараонам... Тис ягідний потрапив навіть у лі тописи: «Слово о полку Ігоревім» розповідає про сон князя Святослава Всеволодовича в ніч загибелі дружини Ігорової: «У цю ніч одяг ли мене, мовив, чорним саваном на ліжку ти совому...» У давнину на Прикарпатті тисом платили данину, за самовільне вирубування цього дерева страчували. Тис ягідний зовні дуже нагадує ялицю: така ж конічна форма крони, такі ж пласкі й поодинокі шпильки, гребінчасто розташовані на пагонах. Проте цвітуть тиси своєрідно — їхні дрібні чоловічі й жіночі квітки ростуть на різних деревах, а во сени жіночі дерева густо покриваються дріб ними червоними шишкоягодами, солодкими та смачними. Справжньою королевою серед шпилькових дерев і Закарпатського лісу за галом є кедрова сосна, хоча займає в ньому лише 248 гектарів. Кедрові сосни живуть «ли ше» до 1000 років. З прадавніх часів, наче старі досвідчені вояки, вони стоять на сторо жі Карпат, похитуючи під вітром своїми сріб лястими кучерявими верхівками з поважною сивиною та довгими бородами лишайників на вітах. Місцеві легенди кажуть: доки рости муть у горах кедри, доти стоятимуть Карпати.

Останні масиви кедрів ще можна бачити на Чорногірському і Свидовецькому хреб тах, на північних схилах Горгонів в урочищі Кедрин біля села Лопухова Тячівського ра йону. Ці дерева цвітуть гарними жовтими ко лосками (чоловічі) й фіолетовими шишечка 48

Українська Родина № 7 8/2015

ми (жіночі), дарують надзвичайно смачні го рішки, калорійніші за м'ясо. Кедрова живиця і кора є справжнім бальзамом на рани, бо містить лікувальну речовину — терпентин. Коли бачиш, як гордо підносяться на кар патських високогїр'ях кедрові сосни, чия краса непідвладна ні холодним вітрам, ані невблаганному морозу, ані пекучому сонцю, то й сам підносишся духом. Максимальне підняття кедрової сосни зафіксоване на ви соті 1630 м на схилах Довбушанки і 1620 м — в урочищі Малий Канюсяк, що в басейні річ ки Лімниця, а мінімальні висоти росту від значені на межі 720 м в урочищі Черник у ба сейні річки Бистриця Надвірнянська. Най більші осередки кедра збереглися в урочищі Кедрин, на південних схилах гір Попадя (1740 м) і Тавпіширка (1508 м). Хоча 2 5 метрова сосна муго (жереп) не є такою показною, як звичайна (європейська) чи кедрова, та не ставмося до неї зверхньо, бо її мініатюрність оманлива. Сосна муго — не малолітній кущик із ламким гіллям: вона росте майже тисячу років і не поступиться тому, хто необачно надумав дістатися до вершини крізь її хащі. Опинившись в оточенні дубів, кожен від чує вплив їхньої позитивної енергії. Навіть трохи образливо за ці дерева велети, коли з ними порівнюють телепнів. Адже боги древ ніх греків жили в дібровах, і саме дуб був символом слов’янського бога Перуна. Дере вина дуба, завдяки якості і міцності, вважа ється однією з найкращих у світі: тисячоліт тями вона лежить у грунті й, кам’яніючи, не гниє. І нині трапляються дуби, які з'явилися на світ понад дві тисячі років, а тому є живи ми пам'ятниками історичних подій.

У Карпатах дубові ліси займають близько 120 тисяч гектарів. Там є чим поживитися не лише тваринам, а й людям: наші предки пекли хліб з борошна жолудів. Тож паляничка вийде смачнішою й ситнішою, якщо до пшеничного борошно додати третину жолудевого. Екс тракти кори дуба перешкоджають розвитку гнильних бактерій і грибків. З наростів на лис тках дуба — галів (це реакція дуба на відкла дені комахою галицею яйця) виготовляли чорнило: до відвару галів додавали розчин за лізного купоросу, отримуючи рідину стійкої чорної барви. Серед карпатських субальпійських чагар ників найбільш примітні невеличкі подушко подібні кущики ялівцю, які вирізняються світлими, м’якими і неколючими шпилька

ми, а також тим, що на одній гілці одночас но можна побачити зелені однорічні й чорні дворічні шишкоягоди. Сік із цих ягід вико ристовують для виготовлення вина, котре не поступається виноградному, то й слав нозвісний англійський джин виготовляють саме з нього. Про здатність ялівцевого соку вбивати мікроби знали ще в античному сві ті; шпильки і кора ялівця також мають ліку вальні властивості — під час епідемій холе ри й чуми його гілками обкурювали житла. Загалом ялівець — дуже приваблива росли на: за пірамідальну струнку форму крони його називають кипарисом півночі (як єди ного представника кипарисових на наших теренах) й активно використовують у деко ративному озелененні. Запах свіжозастру ганоного олівця є ароматом ялівця: його де ревина є найкращим матеріалом у олівце вому виробництві. Ніколи сосна не дозволить собі зацвісти раніше, ніж розквітнуть білосніжні китиці го робини. Це унікальне явище, коли цвітіння одного дерева визначає цвітіння іншого, на зивають фіноіндикацією. Але оспівують горо бину за красу її осіннього «квітування», коли яскраво червоні грона ягід, подібно до запа лених гірлянд, прикрашають карпатські ліси. У Карпатах горобина росте чи не повсюд но, навіть сягає альпійських полонин (1850 м) — у вигляді крислатого куща, проте в пе редгір'ї це велике дерево (до 20 м), якому може бути і 150 років. Славиться горобина своїми цілющими властивостями, за що

МАНДРИ му колись на могилі дівчини садили калину — ніжну і прекрасну). Хоча врода калини не є виклично разю чою, проте змістовне багатство цього де ревця, про яке написано десятки книг і сотні пісень, заслуговує на велику шану (навіть без згадки про цілющі властивості). Щоб

прозвали її північним лимоном, хоча вітамі нів містить більше, ніж цитрусові. Здавна ві домі її бактерицидні властивості: гілки горо бини виділяють у повітря леткі речовини (фі тонциди), які вбивають бактерії, тому варто полежати в її затінку — станеш здоровішим; вода в посудині довго не псується, якщо там плаватиме галузка горобини. Ще в позами нулому столітті була не менш відомою і бе река — близька родичка горобини, подібна до неї суцвіттям і ягодами; вони різняться лише листям, форма якого у другої прості ша. Вироби з червоно бурої, з ніжно ліло вим відтінком і чудовою текстурою деревини береки довгий час імітували коштовне ебе

нове дерево (яке ще давні єгиптяни міняли на золото), поки в Карпатах стало майже не можливим знайти доросле дерево береки. Травневі дрібні торочки білих запаморочли во духмяних квітів на розлогих вітах черем шини закрутять голову не менше, ніж палке кохання; може, тому їй, як і горобині й калині, присвячено так багато народних пісень. Її ча рівно прекрасні й підступно отруйні квіти і ягоди смертельно небезпечні для комах і ба гатьох дрібних тварин, адже в черемшині та кож містяться фітонциди, які, проте, не є от руйними для людини і навіть мають лікува вально протизапальні властивості. Проте намет біля черемхових заростей ліпше не ставити, бо вранці прокинешся з важкою головою. Черемшина дуже витрива ла: не боїться морозів, піднімається високо в гори, росте в надто затінених і сухих місцях, буйно пишається й на осонні, на вологих ді лянках. У Карпатах завжди буває особливо зворушливою зустріч із рослиною, яка є віч ним символом українського народу, чистого серця й невинності. Восени її ягоди палені ють, наче щоки зніяковілих дівчат (може, то

угамувати істерію й нервозність, варто зга дати про кору калини, здавна помічну проти цих напастей. А коли взимку споживаєш багряні підмерзлі плоди калини, то здаєть ся, що по тілу розливається життєдайна си ла сонячної енергії, якою ці ягоди насичува лися до пізньої осені. Про надзвичайну енергетичність калини говорить той факт, що її деревина може бути вибухонебезпеч ною: колись із неї виготовляли спеціальний порох для гаківниць. У давні часи народи Єв ропи вважали цю підліскову рослину свя щенною. Можливо, тому, що вона оздоров лює грунти новколо себе, сприяючи у такий спосіб розвиткові інших рослин, навіть най примхливіших. А ще ягоди калини викорис товувалися замість мила у пранні. Ягоди чорної бузини досить смачні, і сільські діти добре знають, як важко відми ти фіолетово чорні руки та обличчя від цих ласощів (колись із соку бузинових ягід ро били чорнило і фарбу для тканини). Але в

ливо С, пектинів, лимонної і яблучної кисло ти, дубильних і мінеральних речовин робить плоди шипшини найкращим лікарським за собом у наших краях. Майже сантиметрові циліндричні червоні ягоди барбарису, що так апетитно похиту ються на тонких ребристих пагонах, не да ються легко в руки, бо захищені тризубими

колючками. Навіть недостиглі плоди цієї рослини цілющі — вони містять елемент берберин, який зупиняє кров. Численні зо лотисті китиці барбарисових суцвіть, що на гадують довгі бороди, приваблюють навесні не лише бджіл... Малині найкраще ведеться на висоті 700 1000 м, бо саме там ці кущі найрясні

ше плодоносять. Неповторний смак її ягід, особливо взимку, годі передати словами. Незайве знати, що малиновий сік нейтра лізує отруту змій (це виявили ще давні гре ки і римляни). Карпатах ростуть ще й червона і трав’янис та бузина, плоди яких неїстівні. Натомість їхня кора, що містить валеріанову кислоту, дуже смакує тваринам, зокрема котам, які ранньою весною несамовито обдирають стовбури бузини. Ніколи не перестаєш милуватися ніжно рожевими формами суцвіть шипшини, се лекція котрих дозволила створити славноз вісну троянду. Значний вміст вітамінів, особ Українська Родина № 7 8/2015

49

МАНДРИ Найближча родичка малини — ожина — своїми бордово чорними ягодами нерідко рятує наполегливого мандрівника від зне силення. Її листя не опадає навіть узимку, тішачи людське око свіжістю зелені о цій су ворій засніженій порі. Зеленіють і шкірясті листочки брусниці, яка добре зберігає на морозі і ягоди. Неве личкому й тоненькому кущику брусниці не бракує життєвої стійкості — він живе до 300 років, через що брусницю називають ще гірською, або альпійською безсмертницею. Споживаючи ягоди безсмертниці, людина продовжує собі життя на кілька прекрасних миттєвостей. Місцева назва брусниці —

то кислими ягодами лохини, котрі збуджу ють апетит подорожнього густою блакиттю. Великі соковиті ягоди костяниці, що так схожі на зернятка граната, таки не ошукають спраг

чий вік може сягати понад 150 років. Живе тут і плямиста саламандра, яка виділяє легкоотруйний слиз. Значно більший трепет викликає гадюка звичайна, наразитися на

кам'янка. Плоди брусниці містять природні консерванти, тому її можна зберігати прос то у бочці з водою. З її ягід виходить смачне варення, а стравам із м’яса або риби брус ниця надає особливої пікантності. Добрий засіб від застуди. Ягоди журавлини, яка росте на високогір них карпатських болотах (тому має ще й іншу

лого, бо справді містять рідину з гранатовим присмаком. Трапляється ця невеличка рос лина (до 30 см), що дуже нагадує малину, не так часто. Та коли вже надибав її, то, поласу вавши, обов'язково придивися до листочків костяниці: якщо вони розпрямляються — слід подумати про сховок від зливи, а якщо скру чуються — не бійся хмар на небі. Яблуні дич ки (живуть до 150 років) не тішать смачними плодами, але якщо їх прищепити до молодо го пагона садового дерева, то йому прибуде життєвої сили і стійкості. В карпатському лісі вони не витримують конкуренції та здебіль шого витісняються на узлісся, де нерідко на бувають вигляду невиразних кущів. А ось груша дичка частіше виборює собі місце під Сонцем, сягаючи 25 м заввишки і доживаючи аж до 300 років. Її потужна коре нева система дозволяє протистояти значним буревіям. Це дерево боїться холоду, тому шу

назву — болотний виноград), обов'язково додадуть життєвої снаги тому, хто полюбив їхній вишукано солодкуватий смак. У бага тьох країнах вирощування журавлини набуло промислового характеру. Але примою ягодою у Карпатах заслужено вважається чорниця (афини); найкраще во на плодоносить на висоті 750 1250 м, тож іноді пригорща її соковитих ягід стає чи не єдиним порятунком від нестерпної спраги і великої втоми під час сходження на гірські вершини. У субальпійських та альпійських зонах ви сокогір’я легко задурити шлунок солодкува

кає прихистку в дерев сусідів, особливо під кронами дубів, але так, щоб не позбутися Сонця; на віддяку допомагає своїм добродій никам рости швидше, ніж, скажімо, в одно рідній діброві. Деревина груші така ж міцна, як і дубова, з неї виготовляють форми для ви ливання кришталю та високоточних деталей. Щільна структура деревини груші дозво ляє різьбити на ній найтонші візерунки. У Карпатах живуть ендемічні (зустрічають ся лише тут) види тварин: карпатський три тон, карпатський глухар, карпатський білос пинний дятел, карпатська білка та інші, а та кож реліктові, зокрема болотяна черепаха,

50

Українська Родина № 7 8/2015

укус якої неважко, хоча сама вона ніколи не нападає першою. Кому пощастило побачити ранковий вихід оленів і косуль (їх у Карпатах близько десяти і двадцяти тисяч відповідно), тому інший кар патський світанок вже ніколи цього видовища не заступить. Виринаючи з туману, граційні тварини мирно пощипують травичку, підсві чену першими променями Сонця, що пере ливаються всіма барвами у крапельках роси. А хто хоч раз здригнувся, почувши шлюбні заклики шляхетних красенів оленів, той інші незвичні звуки вже сприйматиме без страху. Натрапити на рись чи дику кішку (відрізня ється від домашньої більшим тулубом і ко ротким смугастим хвостом) майже немож ливо, бо вони провадять виключно нічний спосіб життя, та й залишилося їх лише кіль ка десятків. Ось куниць, борсуків та горнос таїв є по кілька тисяч, та угледіти їх шансів мало. А от заєць не раз прошмигне повз те бе, залишивши по собі шлейф розхитаної рослинності. Може пощастити й на зустріч з одним із кіль касот карпатських ведмедів і вовків. Дикий ка бан (в Карпатах живе близько десяти тисяч осо бин) із чередою своїх смугастих малят неодмін

но поліпшить мандрівникові настрій, якщо, звіс но, той не опиниться між свинею і поросятами... Оксана Павлик

МАНДРИ

На горі високій (погляд у глибину віків)

У суботу, 27 жовтня, профспілка шахтарів організувала екскурсію в Святогорськ Донецької об ласті. Направду кажучи, я там уже одного разу був і мені не дуже хотілося туди їхати через «бравих» казачків, які там підрядилися охороняти Святогірську лавру, через їхній неохайний виг ляд, не першої свіжості засалену форму з лампасами, хоча гонору й пихи в них аж через край. Але залишимо їх. Природа там справді унікальна: тихоплинний Сіверський Донець протікає серед жи вописних крейдяних гір, укритих лісами. Тож, друзі мене вмовили і ми поїхали.

З

погодою пощастило — день видався тихим і сонячним. До обіду ми гуляли Святогірськими схилами, милували ся краєвидами і фотографувалися. Після обі ду нас повезли до м. Ізюм Харківської облас ті, бо там є цілюще джерело й охочі могли в ньому скупатися. Останнім пунктом нашої екскурсії була гора Кременець, яка знахо диться при в’їзді до Ізюму з боку Донецька, як нам пояснив екскурсовод: там розташо ваний величезний військовий меморіал на честь звільнення м. Ізюма. Тут треба сказати, що це найвища точка в Харківській області — з її вершини, в ясну погоду, видно навколо десь на вісімдесят кілометрів. Ми піднімали ся вгору схилом гори вздовж вишикуваних один за одним танків, гармат, мінометів і «ка тюш» десь метрів триста. На вершині гори, в дусі радянської монументалістики, величез ний пам’ятник, а метрах у стах праворуч, над трасою, я побачив степових вартових. Підій шовши ближче, ми побачили скіфських баб, і — о диво! — я такого ніде ще не зустрічав — дві скіфські баби були з головами Овна. Ніде — ні на Кам’яній Могилі, ні на Хортиці, ні в ін ших місцях, де мені доводилось бувати, — я такого не бачив. Перша скіфська баба одягнена в довгу со рочку до колін, підперезана поясом. На гру

дях одягнена пектораль, в руках вона тримає скіфського меча — акінак. Поза сумнівом, — це або знатний воїн, або скіфський цар, який одягнув на голову маску Овна. Друга скіф ська баба без одягу, сидить гола на троні, але в неї теж одягнена на груди пектораль. Ми знаємо, що в ті часи існував матріархат і це мабуть якась скіфська жриця. На території України культ Овна запрова див першосвятитель Рама. Як пише відомий релігієзнавець і філософ Едуард Шуре у сво їй книзі «Великие посвящённые»: «Рама — це перший Творець орійської релігії, який вис тупав із лісів давньої Скитії в подвійній тіарі завойовника і Посвяченого, що ніс в руці міс тичний вогонь, той священний вогонь, від котрого запалає духовне світло всіх орій ських народів» (ст. 31). Жив Рама, на думку Шуре, приблизно за п’ять тисяч років до нашої ери. Його ще за життя вважали напівбогом. Він дав людям необхідні знання для виживання, врятував бі лу расу від чуми за допомогою омели. Рама скасував поширене на той час людське жер твоприношення, звільнив жінку від рабства чоловічого, склав перший календар, навчив людей обробляти землю й багато чого іншо го. Не всім сподобалися нововведення Ра ми, а був він на той час досить молодою лю диною, й було оголошено війну проти нього і його прихильників. Рама не міг допустити, щоб споріднені племена воювали між собою в братовбивчій війні. Він закликав своїх прихильників поки нути Скитію і вирушив на Схід, де був голов ний центр чорної раси. Рама звільнив від чорної раси Кавказ, Іран, збудував там, за словами Заратустри, розкішне місто Вір та підкорив Індію (ст. 40). Він поніс світло свого розуму і знань народам Індії. За свідченням древніх книг Сходу, зробився розпорядни ком Індії і духовним царем Землі. Жерці, ко ролі й народи схилялися перед ним, як перед небесним посланцем. Під стягом Овна — символом Першосвятителя — учні Рами ши роко розповсюджували орійські закони, які проголошували рівність переможців і пере можених, повагу до жінки, культ предків і ут вердження домашнього вогню як видимого символу невидимого Бога, відмову від люд ських жертвоприношень та рабства. Учні Ра ми понесли в Єгипет і до самої Окситанії свя щенний вогонь, символ божественного єд нання речей, і роги Овна — емблему орій

ської релігії. Ці роги зробилися знаком свя тості, а потім і священицької та царської вла ди (ст.41). Символом Бога Сонця, Геліоса, в давній Греції також був Овен. Верховний Бог римлян Юпітер теж зображувався з рогами Овна. Те, що скити поклонялися Овну, ми бачимо з унікальної знахідки на Черкащині – золотої пластинки з царського головного вбрання (V ст. до н.е.), яка була вперше опублікована в книзі «Українська міфологія» (Київ, «Либідь», 2002). Зліва, в кінці пластини, змальовано обряд посвячення, сповіді чи благословення — Рама тримає руку (як боже покровительс тво) над головою іншої людини, у котрої в ру ках голова Овна — емблема орійської релігії, символ добра, світанку і достатку. Це просто диво, що такі унікальні пам’ятки нашої історії збереглися крізь тисячоліття! А скільки їх понищено? Можливо, ще є десь та кі пам’ятки нашої старовини? Хотілося, щоб небайдужі люди відгукнулися і повідомили про такі знахідки. З книги Сергія Піддубного «Філософія українського слова» Микола Заремба, Павлоград Культорологічний клуб «Українська цивілізація» leleka.np@gmail.com тел. 050 813 91 51

Українська Родина № 7 8/2015

51

МАЙСТЕРНІСТЬ І РУКОДІЛЛЯ

Обробка сонячного каменю Сьогодні ми поговоримо про те, як обробляти бурштин своїми руками. Так само розглянемо методику і технологію різання, гранування і поліровки бурштину, а також виготовлення різних виробів із бурштину. Бурштин є мінералом органічного походження, це скам'яніла смола вже не існуючих дерев. За рахунок глобального потепління хвойні рослини збільшили обсяг виді# лених смол, знизивши при цьому в'яз# кість речовини. Через кілька століть, відмерла деревина розклалася, водою вимилися всі розчинні частини в її складі. Після чого процес скам'яніння був завершений і живиця (смола) пок# рилася молодими відкладеннями. Комахи, листя дерев та інші вклю# чення потрапляли в смолу, коли та ще була рідкою. Хімічний склад самого мінералу – це 78% сполуки вуглецю, 11% кисню і 10% водню, також відмі# чено невелику кількість включень (максимум 1%). У природі самоцвіт зустрічається у вигляді фрагментів різ# ного розміру. Найчастіше його зовнішній вигляд залежить від ступеня сонячного прог# ріву. Прозорість і рівномірне фарбу# вання характерне для самоцвіту, який прогрівався Сонцем під час стікання по стовбуру. Затвердіваючи, смола зас# тигала масивними краплями. Якщо смолянисті виділення не зовсім злива# лися, то мінерал виходив ламким і ша# руватим. Але такий вид бурштину май# же завжди ставав прозорим, і в ньому частіше зустрічаються включення. Найбільшої популярності бурштин до# сяг у XVII#XVIII ст. У цей час виникла нова методика обробки бурштину. Його пластини з'єднували одну з одною за безкаркас# ною технологією. Завдяки такому спо# собу з'явилася можливість створювати скульптури великих розмірів, величез# ні вази, свічники та інше. Такі свої вміння з обробки бурштину майстри застосували при створенні Бурштино# вої кімнати в Катерининському палаці Санкт#Петербурга, пошуки якої ве# дуться донині. У такій техніці були створені вироби з бурштину, декора# тивні елементи і 22 панелі. Для зняття зовнішньої поверхні вивітрювання і надання заготівлі приблизної форми майбутнього виро# бу можна скористатися ножем, триг# ранним терпугом, стамесками та шлі# фувальною шкуркою. Щоб зробити вироби, що мають форму тіл обертан# ня, можна застосувати настільний то#

карний верстат. Шпиндель верстата має обертатися зі швидкістю 1500# 2000 об/хв. Для розпилювання та об# робки бурштину, крім звичайної но# жівки по металу, застосовують цирку# лярні пилки і бормашини. Шліфують і полірують вироби з бурштину на пов# стяних і фетрових кругах, що встанов# люються на побутове точило. Через значну в'язкість бурштину його оброб# ляють при підвищених швидкостях обертання. Наприклад, для свердлін# ня бурштинових заготовок потрібно застосовувати перове або спіральне свердло, а число обертів його має ста# новити до 2500 на хвилину. Циркуляр# ні пилки слід встановлювати безпосе# редньо на вали швидкохідних елек# тродвигунів. Для економії сировини товщина циркулярних пилок повинна бути не більше 0,4 мм, діаметр # 100# 150, крок зуба # 1,5 мм. Заточують пилку на профільному абразивному колі або терпугом. Полірувати бурштин можна не тільки фетровими, повстяними, але й бязевим кругом з додаванням пасти з бурштинової стружки, крейди і пара# фіну (крейди # 47%, парафіну # 50%, зеленого крокусу # 3%). Купуючи бурштин, важливо знати місце його походження. А видобува# ють його на Камчатці, у Сибіру, Руму#

нії, Голландії, Угорщині, Німеччині, Чехії, Португалії, Іспанії, Франції, Швеції, Хорватії, Австралії. Дуже гарні зразки були виявлені на Сицилії, в Аф# риці та Австрії. У Домінікані був знай# дений зелений бурштин. Сама обробка бурштину припускає використання токарного верстата, різ# ців, напилка і лобзика. Кожен камінь полірується за допомогою пемзи, наж# дака, крейди та мильної води. Місця, що слабо піддавалися обробці, покри# вають бурштиновим лаком. Якщо по# дивитися на натуральний камінь під мікроскопом, видно прозорі пори неве# ликих розмірів. Після впливу гарячого масла, мінерал розм'якшується, а пори зникають і змінюються на тріщинки. Склеєні бурштинові фрагменти розпа# даються, якщо їх обдати окропом. Для підвищення декоративних ха# рактеристик застосовують спеціальну обробку. Для цього самоцвіт розжарю# ють до температури більше за 200 гра# дусів у печі з морським піском. В ре# зультаті цього, мінерал стає прозорим, а його забарвлення змінюється від світло#золотистого до темно#вишне# вого в залежності від часу нагрівання. Крім того, при такому впливі всереди# ні каменя з'являються тріщинки, що роблять бурштин іскристим. При наг# ріванні без доступу повітря скам'яніла

Українська Родина № 7 8/2015

53

МАЙСТЕРНІСТЬ І РУКОДІЛЛЯ смола стає більш пластичною. Цю властивість ювеліри використовують під час обробки пресуванням. Дода# вання спеціального барвника і певний режим тиску дозволяють отримати ка# мінь різного забарвлення і структури. З такого матеріалу виготовляють юве# лірні прикраси. В техніці його вико# ристовують як ізолятор. Такий «плавлений» бурштин вико# ристовується як покриття в виробниц# тві меблів і музичних інструментів. З нього також виготовляють друкарські фарби і каніфоль. При виготовленні ювелірних прик# рас бурштин часто піддається поперед# ній обробці. Найдорожчий, ігристий камінь отримують в процесі термооб# робки в автоклавах з подальшим охо# лодженням. Прикраси з бурштину (на# миста, каблучки, кулони, сережки) та# кої якості сяють неймовірно красивим «сонячним» сяйвом. Непрозорі камені виварюються в маслі льону з подальшим прожарю# ванням. Бульбашки всередині мінера# лу наповнюються жиром і набувають властивість пропускати світло. Здавна великою популярністю користувався самоцвіт, пофарбований у червоно#бу#

54

Українська Родина № 7 8/2015

рі і синьо#фіолетові відтінки. Низько# якісний камінь застосовується в релі# гійних обрядах. При згорянні він виді# ляє фіміам, більше відомий як ладан. Поряд із натуральними каменями# самоцвітами ювелірні майстри працю# ють з амброїдами – хімічно обробле# ними і пресованими дрібними бур# штиновими кристалами. Бурштин є популярним матеріалом для виготовлення ювелірних прикрас. Легкість в обробці, різноманітність форми дозволяють створювати дуже вишукані і різноманітні прикраси. Велика популярність бурштинових виробів зумовила виготовлення штуч# ного каменю в кустарних умовах. Для цього використовують спеціальне об#

ладнання, скипидарну смолу, шелак і білу каніфоль. Враховуючи вартість натурального каменю, виробництво імітації – дуже прибуткова справа. То# му, купуючи прикрасу або інший ви# ріб, дуже важливо знати, як відрізнити бурштин від підробки. Найчастіше для виготовлення імі# тації використовуються дешеві смоли, які дуже легко відрізнити від натураль# ного самоцвіту. На відміну від природ# ного матеріалу, підробці властива м'якість і своєрідний «лісовий» запах. Крім того, їх можна подряпати нігтем, у той час як із бурштином це зробити неможливо. Відрізнити можна і за допомогою звичайного десятикратного збільшу#

МАЙСТЕРНІСТЬ І РУКОДІЛЛЯ вального скла. Так певною ознакою смоляної підробки є хвиляста структу# ра мінералу, що утворилася в процесі спікання частинок. Набагато складні# ше відрізнити імітацію з копала # твер# дої смоли, схожої на бурштин, але ма# лодослідженого походження. Вартість таких виробів, як правило, нижча, ніж у натурального самоцвіту. Однак ціна, може бути, й завищена – для більш точної відповідності виробу з буршти# ну. Тому за ціною орієнтуватися важко. У магазинах можна часто зустріти скляні підробки, які відрізнити най# легше. Для цього по каменю можна провести мідною голкою – на справ# жньому мінералі слід залишиться, на штучному – ні. Якщо є підозри, що в руках плас# тмасова імітація – спробуйте відламати шматочок. Пластик буде відшаровува# тися, а справжній камінь # кришиться. Існує ще один спосіб визначення натуральності бурштину. Для цього бе# руть стакан звичайної води з трьома ложками солі. У такому середовищі бурштин буде плавати, а імітація – по# тоне. Після подібних процедур необ# хідно обов'язково помити камінь від солі, бо вона може зіпсувати поверхню натурального мінералу. Розрізняють три сорти сировини бурштину: Промисловий, пресовий і лаковий. Промисловий # це великі шматки хорошої форми і кольору, використо# вуються для різьблення, високохудож# ніх ювелірних прикрас. Пресовий (амброїд) – переплавле# ний бурштин із малорозмірного, не# кондиційного бурштину і відходів бур# штинового виробництва (пил, обрізки і т.п.). Застосовується з кінця XIX сто# ліття. Після подрібнення бурштинове борошно піддається холодному пресу# ванню, а потім нагрівається до 220#230 град. під тиском 14 кілобар. Його також використовують у ювелірних виробах і різьбі. Характеризується такий бур# штин наявністю орієнтованих завивок і бульбашок і, як правило, більш тем# ним, насиченим кольором, що ціну# ється в окремих країнах – наприклад, у Німеччині непрозорий бурштин ко# льору темного коньяку – антик. Лаковий – весь несортовий бур# штин йде на виготовлення бурштино# вих лаків, каніфолі. Велика частина виробів з бурштину – недорога біжутерія, рідше викорис# товується як матеріал для різьблення або для інкрустації. Обробляється лег#

ко мідним і сталевим інструментом. Зазвичай використовують ручні інс# трументи # ножівки з вузькими і тон# кими полотнами. Надання форми ви# робу може здійснюватися вручну – об# пилюванням тонким напилком. Свер# дління бурштину здійснюється за до# помогою ручної або електричної дрилі або бормашинки – сталевими свердла# ми при невеликих оборотах. Періодич# но свердло очищають від бурштинової стружки для уникнення налипання на інструмент. Бурштин можна гранувати. Для цього використовуються тонкозер# нисті ограночні алмазні кола із зер# ном 10/15 мкм. У разі використання при огранюванні вільного 8#12 мкм абразиву (карбіду кремнію) застосо# вуються чавунні чи свинцеві план# шайби. Боїться перегріву. При темпе# ратурі 150 градусів стає пластичним («тече»), а при 250#300 градусах інтен# сивно плавиться. Потрібно врахову# вати, що прозорі різновиди бурштину більш крихкі, ніж непрозорі, тому ба# жано використовувати підігріті заго# товки бурштину. При великій швид# кості обдирного кола можуть виник# нути ділянки точкового плавлення. Обдирання ведуть тонким вільним аб# разивом (карбідом кремнію 12 #мкм порошком) на свинцевому або чавун# ному кругу. Для шліфування також застосовується пемза на тканині або дереві. Після тонкого шліфування аб# разивною тканиною використовують також трепел або крокус на повсті, тканині або дереві. Зубний порошок (крейда) на тканині використовується

як тонкий шліфувальний абразив. Для полірування – крокус на маслі, з подальшим сухим крокусом на мітка# левому кругу. Також використовують окис олова на шкірі, з остаточним по# ліруванням вручну тим же складом на фланелі. Полірується окислом алюмі# нію на дерев’яному (покритому ша# ром воску) або восковому кругу. На кінцевих етапах полірування може використовуватися паста ГОІ на сукні або фетрі. Для виключення плавлення при поліровці і обдиранні для охолод# ження застосовується вода. Здатність бурштину плавитися використовують при утилізації відходів виробництва бурштину. До речі, існує ймовірність, що більша частина сировини буршти# ну з включеннями комах і рослин – імітація. Залежно від ступеня прозорості і кольору ювеліри ділять бурштин на прозорий # має всі відтінки жовтого кольору; димчастий # мутнуватий, з «запиленими» ділянками і просвітами; кістяний # непрозорий, світлий, схо# жий на слонову кістку; пінобурштин # непрозорий, світлий, схожий на зас# тиглу піну... Дуже цінним є бурштин, що міс# тить в собі включення: комах, дрібних тварин, мох, пилок рослин, шматочки кори, мінеральні утворення, пісок, пі# рит, кальцит і т.д. Всі вони захоплені під час виділення смоли, що дало їм можливість зберегтися до наших днів. Такі екземпляри, крім ювелірної та ко# лекційної значимості, є важливим нау# ковим матеріалом, що дає уявлення про життя в далекі геологічні часи. Українська Родина № 7 8/2015

55

МАЙСТЕРНІСТЬ І РУКОДІЛЛЯ Перевагою сонячного каменю є ще і його м'якість (твердість за шкалою Мооса 2#3), відсутність спайності, в'язкість, що дають можливість оброб# ляти його підручними засобами. Виготовлення виробів із бурштину в типовому випадку зводиться до таких прийомів, як обдирання, розкрій, «формовка», шліфування та поліру# вання. Перш ніж братися за роботу, слід дуже уважно вивчити наявний ма# теріал, цілком імовірно, що в деяких зразках можуть виявитися включення. З цією метою вибирають прозорі каме# ні (переглядають на світло), а потім спочатку з одного, потім з іншого боку спилюють ножівкою тонкі слої. Отри# мані грані прошліфовують дрібною шкуркою і продивляються, як через призму, на просвіт... Характер майбутньої роботи і при# йоми обробки повністю залежать від особливості наявної сировини. У про# зорих каменів лицьова сторона завжди більш рівна, без помітних поглиблень; мутні (до білих) # мають більш вираже# ну хвилясту або хмарну фактуру. Вели# кі шматки # уявно розсікають на заго# товки, необхідні для комплекту виро# бів, враховуючи і можливість включен# ня бурштинової кори. Провівши діаг# ностику каменів і визначивши зміст майбутньої роботи, переходять безпо# середньо до технологічних операцій. Обдирання # зняття кори, що утво# рилася в результаті вивітрювання, за допомогою крупнозернистої шкурки, напилка, легкого дотику до точила. Бурштинове «борошно» збирають в

56

Українська Родина № 7 8/2015

окрему ємність для отримання само# робного лаку. Обдирання завжди по# чинають із прозорого боку шматка, яким колись він був звернений до Сонця. Нижня його поверхня може стати прекрасним тлом майбутнього виробу, що змалює куточок підводного царства, печери, гроти, казкові квіти... Формування # надання заготовці певної форми. За допомогою тих са# мих інструментів каменю надається необхідний об’єм, силует, просторо# вий малюнок. Розкрій (пиляння) # прийом, яким користуються для отримання пластин потрібної товщини, заготовок певного розміру. Інструментом служить слю# сарна ножівка по металу з коротким полотном, лобзик. Камінь затискають в струбцині або в тиски, попередньо обгорнувши в папір, тканину. У всіх випадках розпил не доводять до кінця приблизно на 1/4#1/5 товщини матері# алу, щоб уникнути відколу. Потім ка# мінь виймають з тисків, перевертають і роблять зустрічний надпил. Рухи «рі# жучого» інструменту легкі, вільні, без помітних зусиль. Зробивши кілька ру# хів, пилку виймають із пропилу і зчи# щають у ємність налиплу тирсу. Вирівнювання # отриманий після обдирання, формування або розкрою виріб має досить грубий, з помітними подряпинами, шорсткий вигляд. Шкуркою середньої зернистості (Ns 40#16) ретельно загладжують всю по# верхню. На рівних ділянках # підклада# ють під шкурку гладку пластину. На закруглених # згинають шкурку жолоб#

ком, трубочкою. Рухи шкурки або ка# меню # легкі, без натиску, кругові, обертальні. Шліфування # прийом, який точно копіює попередній тільки шкурка бе# реться більш дрібної зернистості. Ба# жано цей прийом здійснювати в де# кілька заходів, поступово, знижуючи ступінь зернистості. Шкірку брати во# достійку, обробку вести, зволожуючи камінь або шкурку. Старі майстри для шліфування з успіхом використовува# ли зволожений порошок пемзи, нано# сячи його на тканину або деревину. Полірування # заключна операція, що надає виробу закінчений «товарний» вигляд. Виконується вручну на повсті, шкірі, фетрі, фланелі, міткаль або електроточіле, обертових колах, виго# товлених з того ж матеріалу. На основу наноситься наявний поліруючий склад: паста ГОИ (окис хрому), окис олова, «Крокус» (окис заліза) на олії, зубний порошок, паста, крейда. У ви# робництві бурштинові вироби поліру# ють на бязевих колі, натертому спеці# альною пастою з бурштинової струж# ки, парафіну і крейди. Полірування вручну виконується легкими круговими або вісімкоподіб# ними рухами. На полірувальних кругах – легким дотиком і постійним перемі# щенням полірованої поверхні. При за# надто великих оборотах полірувально# го кругу або при сильному натисканні, поверхня каменю як би пригорає і ут# ворюється оплавлена поверхня. Це відбувається від того, що при темпера# турі понад 100 °С бурштин починає розм'якшуватися, а при 300 °С – пла# витися. Щоб уникнути оплавлення ка# меню, вдаються до зменшення оборо# тів, шляхом подачі на електромотор 1/3 напруги (приблизно 70 В) або охо# лоджують заготовку водою. Усунути дефекти, що з'являються під час полі# рування, можна лише повторивши за# ново операції грубого і тонкого шліфу# вання та полірування. Закінчується полірування коли на поверхні з’являється дзеркальний ефект. При якісно виконаному поліру# ванні, на гладкій поверхні каменю, як у дзеркалі, відбиваються всі предмети. У старих майстрів бурштинової справи є маленька хитрість, запозичена у умільців Стародавнього Сходу. Закін# чивши полірування каменю, його по# верхню деякий час натирають сухими пальцями рук. І на завершення про# терши камінь шматочком замші або фланелі, його укладають у відведене

МАЙСТЕРНІСТЬ І РУКОДІЛЛЯ місце колекції, вставляють в оправу, нанизують на нитку, скріплюють лан# цюжком, наклеюють на основу і т.д.

Ювелірні прикраси Кільця. У минулому досить широко були поширені кільця, виточені з ціло# го шматка каменю. Найпростіші з них вирізаються з пластинки, що наближа# ється за формою до майбутнього виро# бу. Випилюється внутрішній отвір (зручніше його робити трубчатим свердлом), після чого кільце доводить# ся шкуркою або напилком до необхід# ного розміру, ретельно шліфується і полірується. Виготовляють і більш міцні масивні кільця з верхньою частиною, що роз# ширюється і закінчується рівною май# данчиком, де вигравіровують вензелі, вирізають мініатюри або просто зали# шають дзеркальною, гладкою. Для ви# готовлення таких кілець першоклас# ний бурштин пиляють на кубики, вис# вердлюють або випилюють отвори, на# дають відповідну форму, вирівнюють кромки. Після чого здійснюють фі# нішну обробку.

У кільцях з кольорових металів дуже часто в якості вставок використовуєть бурштин. Він має правильну овальну, приплющену форму з рівною нижнім майданчиком (кабошон). Кабошони зручно виготовляти за допомогою най# простішого пристосування – де# рев’яної палички (оправки) з гладким торцевим зрізом. На нього за допомо# гою клею ПВА нижнім підшліфова#

ним майданчиком наклеюється підіб# раний камінчик і круговими рухами (вручну на шкуркою або на точилі) до# водять до потрібного вигляду. Щоб зняти кабошон з палички, досить його опустити в теплу воду. Бурштинову вставку при бажанні можна огранити. Однак «вручну» вит# римати співвідношення площин і кутів дуже важко, тому слід виготовити хоча б найпростішу опорну втулку, фіксатор оправки. Оптимальні кути при огра# нюванні біля павільйону 43°, коронки – 40#50°. Після обдирання на тонкому абразиві приступають до огранювання. Його краще робити на дрібнозернис# тому алмазному кругу або порошком карбіду кремнію на свинцевій або ча# вунній планшайбі. Поліровку здій# снюють на дерев’яному кругу. Сережки. Відмінна риса цього улюб# леного жінками вироби – виготовлен# ня в парі. У всьому: розмірі, кольорі, малюнку, масі, матеріалі, вставках # вони ідентичні. Тому обраний камінь для вставок повинен бути досить вели# ким, без дефектів, з однорідним ма# люнком, кольором, прозорістю. Підготовка бурштину (як і будь#яко# го іншого матеріалу) може йти двома шляхами. У першому – камінь оброб# ляється до стадії полірування цілим шматком, після чого його розпилюють на дві однакові половинки, шліфують місце розкрою, висвердлюють отвори або пази для кріплення дужок і дово# дять до дзеркального блиску. У друго# му – в напиляних або наявних пласти#

нах знаходять дві абсолютно однакові ділянки. Склеюють їх один з одним (клеєм ПВА, попередньо відшліфував# ши площині), а потім обробляють спершу размітивши олівцем контур майбутньої прикраси. Іноді, якщо сережки будуть мати складну форму, вставки виготовляють окремо, постійно їх порівнюючи або перевіряючи за шаблоном. Дуже оригі# нально виглядають сережки, представ# лені декількома, змішаними в обробці або однотипними деталями з буршти# ну. Тут залишається той же принцип – парність, хоча безпосередньо в кожно#

му виробі можуть бути камені, різні за кольором, прозорості, формі в залеж# ності від задуму художника. Брошки. Підбирають найбільш ціка# ві, унікальні по малюнку і колірній га# мі великі, прозорі або напівпрозорі плоскі камені. Гарно виглядають про# зорі самоцвіти з «лимонною» кіркою, що мов би розкривають внутрішній за# таєний світ каменю.

За формою брошка може бути оваль# на, трохи сплющена, вугільна, злегка огранована і т.д. Багато чого залежить від наявного мінералу. Для всіх їх ха# рактерна значна за площею дзеркальна «пляма» прикраси. Маючи під руками таку «благородну» поверхню, її можна використовувати для вирізання камеї (опукле над фоном зображення), інта# лій (зануреного в фон зображення). Кулони. Технологія виготовлення та ких прикрас повністю аналогічна із от# риманням вставок для сережок. Зав# дання є навіть дещо простішим, оскіль# ки потрібен всього лише один камінь

хоча і більшого розміру. Він має зазви# чай пласку, обтічну, краплеподібну форму, прозорий або напівпрозорий, бажано з приємним м'яким малюнком. Для кулона підбирають ланцюжок, вло сінь або нитку, що найбільш повно під# креслюватиме його красу. Намисто. Ці вироби найбільш цінують жінки. Дехто віддає їм перевагу з мірку# Українська Родина № 7 8/2015

57

МАЙСТЕРНІСТЬ І РУКОДІЛЛЯ вань, що бурштин приносить полегшен# ня від різних недуг, та й по своїй красі він не поступається намисту з твердого каменю. Класична форма – округла (куляста, овальна), тому йог в основному виточують на верстатах, так як отримати вручну однакові намисти# ни дуже важко. Для бурштинових на# мистин добре підходять шліфовані окатиші, огранені кругляшки, дрібні кубики зі загладженими ребрами, не# великі пластинки, а також звичайні камінці, що наприклад збирають після шторму на узбережжі Балтики. Їх сор# тують за розмірами, формою, кольо# ром. При необхідності пришліфовують на міцну тоновану капронову нитку або волосінь. Намистини у виробах можуть бути нанизані і в кілька рядів. Самі ряди # плавно вигинаються, утворюючи візе# рунок. Окремі камінчики можуть виді# лятися своєю нетиповою формою, ко# льором, звисати іскристими краплями дощу, бурульками, відбиватися трем# тячими промінчиками... Окрім згаданих бурштинових прикрас, можна виготовити шпильки, оригі# нальні затискачі для краватки, брасле# ти і т.д. Оскільки бурштин, як матері# ал, найбільш доступний і податливий, перевага в роботі віддається цілій групі виробів – гарнітурам. Вони дають можливість максимально реалізувати творчі задуми майстра, підкреслити за# гадкову красу каменя. Не останню роль тут відіграють і супутні матеріали:

метал, дере# вина, шкіра, текстиль. Але іноді трапляється, що бурштин сам відіграє допоміжну роль. Викорис# товується в ролі фактурних плям, ори# гінальних вставок, як деталь (дамські сумки, портмоне, альбоми і т.д.), він дозволяє підкреслити своєрідність ав# торського задуму, повніше розкрити красу предмета, наповнити його но# вим змістом.

Бурштин в прикладній творчості Мозаїка. Картини, «виписані» з шматочків бурштину, підібрані за ко# льором, розміром. малюнку, мають ба# гату історію. Як і для всякої мозаїки, роботу пере# дує ретельна розробка ескізу. Підбира# ють відповідні зразки (з попередньо знятою корою) і розпилюють на плас# тини товщиною приблизно в 3 мм. Ос# новою для невеликих робіт може слу# жити листова фанера, оргаліт, дошка, ДСП, металева пластина і т.д., товщи# на яких залежить від розмірів «карти# ни». Краї основи обрамляють смужка# ми металу або тонкими рейками, що придають виробу закінчений вид. Крім

того, вони не дадуть клею і шматочкам каменю виступати за край мозаїки. Як# що передбачаються декоративні кром# ки, то смужки встановлюються знімні. Залежно від обраного малюнка, який відразу переводять на основу, визнача# ють тип мозаїчної техніки: звичайна – шматочки каменю мають приблизно один і той же розмір, форму (у невели# ких роботах приблизно 5#6 мм) і зак# ріплюються на основі за зазором в 1,5 мм або флорентійська (інтарсія) – шматочки каменю якомога щільніше, без просвітів, прилягають один до од# ного. Для простої мозаїки «нарізають» або обережно розколюють шматочки бурштину, клеєм змащують невелику ділянку малюнка, що має один колір, і укладають детальки, залишаючи тон# кий рівний просвіт. Роботи починають з центральної частини малюнка, пере# міщаючись поступово до його країв. У флорентійської – малюнок роз# робляють так, щоб кожна колірна де# таль була повністю вирізана з однієї пластини. Паперове зображення роз# кроюють на окремі деталі, кожну з яких наклеюють (клеєм ПВА) на від# повідного кольору і розміру пластинку. Потім пластинку по зображенню об# пилюють лобзиком або обточують на# пильником, на точилі. Вирізавши кам'яну деталь, обережно знімають па# пір (попередньо розмочивши). Карти# ну зручніше складати на скляній плас# тинці, підклавши лист кальки (щоб клей не прилип до скла), звіряючи зображення з оригіналом. Закінчивши сухий набір деталей, отриманий малю# нок скріплюють по краях смужками, заливають клеєм, накладають основу і кладуть під прес. Продовження в наступному числі. ❏

58

Українська Родина № 7 8/2015

МАЙСТЕРНІСТЬ І РУКОДІЛЛЯ

Японські кімнатні тапочки в'яжемо спицями Японці, як завжди, оригінальні. Вони нам пропонують ось такі теплі і незвичайні тапочки. В'язати їх просто і на ногах виглядають просто чудово. Звісно, кожен може придумати своє оздоблення, – фантазія вам на допоможе. В'язання можна почати з подвійного набору гачком, але можна і просто набрати петлі на спиці як звичайно.

Далі в'яжемо завязочки до японських тапочок до тієї довжини, яка вам необ# хідна. Тут 20 рядів.

Набираємо на спиці 40 петель і в'яжемо гумкою 2х2 17#18 см. Для в'язання беремо товсту нитку, в три складання.

Таким же чином в'яжемо зав'язку до японських капців і з іншого боку. Має вийти ось так.

Потім зменшуємо з двох сторін по 2 петельки і в'яжемо далі японські тапоч# ки хустковою в'язкою, збавляючи в кож# ному ряду по одній петельці до тих пір, поки на спицях не залишиться 5 петель.

Тепер зкладаємо заготовку навпіл і зшиваємо з боків. Ось які японські тапочки у нас вий# шли! Так виглядають пов'язані японські тапочки:

Прикрасимо тапочки бісером і в'яза# ним квіткою.

❏ Українська Родина № 7 8/2015

59

ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ

№102/8. Pimpinella saxifraga L. — бедринець ломикаменевий Українські назви: бедринець ломика# мінь, бедринка; російська: бедренец камнеломка; польські: biedrzeniec pos# polity, biedrzeniec mniejszy. Таке ж зас# тосування, як і ця рослина, має й ін# ший вид: Pimpinella magna L. або P. ma# jor (L.) Huds. — бедринець великий. Родина: Umbelliferae — зонтичні.

Мал. 75. Pimpinella saxifraga — бедринець ломикаменевий

Бедринець ломикамінь — багаторіч# на трав'яниста рослина з більш#менш гіллястим стеблом, висотою 30 — 80 см, звичайно коротко#опушеним, що виростає у старих рослин з косо розта# шованих (із залишком листів) корене# вищ. Нижні листи перисті з надрізани# ми листочками; верхні стеблеві майже сидячі, рідко розташовані уздовж стеб# ла. Квіти дрібні, білі, зібрані в складні зонтичні суцвіття. Цвіте із червня до вересня. Росте на схилах пагорбів, по сухих луках, лісових узліссях і галяви# нах, на межах, у сухіших місцях. Роз# повсюджений скрізь. Р. major (L.) Huds. більших розмірів, ніж попередня рослина, неопушений, з борознисти# ми стеблами. Росте в заростях, на лісо# вих галявинах і луках. Розповсюдже# ний повсюди в лісових районах. Зби# рають тільки корені. У народі вживають спиртову нас# тойку коренів при грудних хворобах, особливо при кашлі. Засіб цей добре перевірений й дуже ефективний. Уночі при безсонні від болісного кашлю 20 крапель цієї настойки на чайній ложці води за кілька хвилин заспокоюють відчуття шкрябання в горлі й кашель. Відвар з 30,0 г кореня на 1 л води п'ють при хронічних нездужаннях гор# ла, при астмі; крім того, при малих мі# сячних кровях і при хронічному нет# равленні шлунка. При захриплості від застуди приймають 3 рази в день по 15 бедринцевих крапель, шию обв'язують теплою хусткою й на ніч випивають напар липового цвіту, щоб пропотіти. Зберігання. Кореневища з коренями 60

Українська Родина № 7 8/2015

бедринця зберігають у ящиках, викла# денних усередині папером.

№103/9. Primula officinalis (L.) Hill. — первоцвіт лікарський (Pri mula vera L.) Українські назви: первоцвіт лікар# ський, баранчики; російські: первоц# вет лекарственный, баранчики, букви# ца; польські: pierwiosnka lekarska, pier# wiosnek, kluczyki. Родина: Primulaceae — первоцвіті. Багаторічна трав'яниста рослина з розеткою прикореневих листів овальної або яйцевидно#оваль# ної форми, поступово звужених у кри# латий черешок, сильно зморшкуватих, по краях хвилястих, городчасто#зуб# частих. Із середини розетки виростає один або кілька безлистих квітконос# них стебел, із квітами нагорі, зібрани# ми в пониклий зонтик. Квіти жовті із трубчастим віночком з невеликим від# гином, з 5 жовтогарячими плямами в зіві. Кореневище дуже коротке, верти# кальне з пучком тонких корінців. Цві# те із квітня до червня. Росте на луках, в чагарниках, на лісових галявинах і в розріджених лісах, над дорогами, на схилах. Розповсюджена рослина скрізь. Збирають окремо рослину із квітами й окремо корені. Напар, іноді

Мал. 76. Primula officinalis — первоцвіт лікарський

відвар 30,0 — 40,0 г коренів на 1 л води приймають як відхаркувальний засіб по півстакана 2 — 3 рази в день при су# хому кашлі й бронхітах. Напар квітів 20,0 г на 1 л води або ці# лої рослини 40,0 — 60,0 г на 1 л води приймають при кашлі, бронхіті, нежи# ті й взагалі при всіх видах простудних хвороб, пов'язаних з нездужаннями горла й легенів, а також для промиван# ня ніздрів. Такий же напар п'ють при хронічних запорах, при мігрені і як се# чогінний засіб. На дітей цей напар діє злегка снодійно. Помічене мною, що при мігрені від приймання такого на#

пара припиняється дратівна чутливість на світло й поступово проходить го# ловний біль.

№104/10. Pulmonaria officinalis L. і Pulmonaria obscura Dum. — медунка лікарська і медунка темна. Обидві рослини в народі мають одна# кове застосування. Українські назви: медунка лікарська, медунка темна (для обох рослин загальнонародне — смок# тунчики); російські: медуница лекарс# твенная и медуница неясная, легочни# ца; польські: miodunka plamista, mio# dunka majowa, piucne zieie і для другої рослини — miodunka ciemnokwiatowa, miodunka cma, plucnik.. Родина: Borra# ginaceae — шорстколисті.

Мал. 77. Pulmonaria officinalis — медунка лікарська

Багаторічна трав'яниста рослина з кореневищами. Прикореневі листи довгочерешкові. Рослини шорсткі. Квіти на коротких ніжках у завитках, зібрані на верху стебла в щиток. Стеб# ла прямостоячі, висотою 15 — 30 см, що виростають від кореневища. В P. officinalis прикореневі листи сердце# видно#яйцеподібні, загострені, в 1, 5 рази довше своєї ширини, із крилатим черешком; в P. obscura прикореневі листи в 2 рази довше своєї ширини. Віночки квітів, що відпадають, ворон# коподібні, спочатку червоні, потім у першої — блакитнувато#фіолетові, у другої — пурпурно#фіолетові. Цвітуть у квітні — травні. Ростуть у заростях, серед чагарників, у листяних лісах. Поширені: P. obscura — скрізь, P. offici# nalis — у західних областях УРСР і БРСР. Збирають всю рослину, зриваю# чи при корені, і окремо корені восени. Сушать швидко, у добре провітрюва# ному місці, щоб уникнути почорнін# ня. Народ вживає обидві медунки як відхаркувальний засіб при бронхітах, запаленнях слизової дихальних шляхів і при інших грудних захворюваннях, що супроводжуються сухим кашлем і хрипотою. Зазвичай вживають медун#

ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ ку з напару 30,0 — 40,0 г на 1 л води. Особисто я з успіхом вживав напар всієї рослини для промивання гнійних ран, наривів та ін. Для цієї мети також змішував медунку з пелюстками тро# янди, травою хвоща польового (№82) і дубовою корою, доза кожної по 10,0 г, а медунки 15,0 г. Суміш настоюється й доводиться до кипіння. Відвар засто# совується також у вигляді зігрівальних компресів і примочок. За моїми особистими спостережен# нями, приймання медунки усередину у вигляді напара з 40,0 г на 1 л води добре діють при кишкових хворобах (проноси, різі в кишечнику й т.п.). У цих же випадках гарні й напари сумі# ші трав: медунки 40,0 г, лляного на# сіння й кореня живокосту (№52) по 1 столовій ложці й 100 г плодів шипши# ни на 1 л води. Готують напар з вечо# ра, а ранком розтирають набряклі в рідині плоди шипшини, двічі процід# жують і приймають усю порцію ков# тками протягом дня. Напар кореня медунки в сумішах з іншими лікарськими рослинами вжи# вають також для іригацій при білях (див. про Lamium album L. — №109). Про суміш лікарських рослин, що приймають при грудних захворюван# нях, див. відповідний розділ III части# ни. Зберігання. Траву медунки зберіга# ють у ящиках, викладенних всередині папером.

5. РОСЛИНИ, ЩО ЗАСТОСОВУ ЮТЬСЯ В НАРОДІ ПРИ ЛІКУВАН НІ НАШКІРНИХ ХВОРОБ І ДОВГО НЕЗАГОЙНИХ РАН І ВИРАЗОК №105/1. Aesculus hippocasta num — гіркокаштан звичайний Українська назва: гіркокаштан зви# чайний, каштан; російська: конский каштан; польські: kasztanowiec zwyczajny, k. pospolity. Родина: Hippo# castanaceae — гіркокаштанові. Широ# ко відоме дерево, що росте в парках, садах, алеях, на бульварах. Цвіте нап# рикінці травня — у червні. Насінини великі, укладені в коробочку, покриту

шипами. Збирають квіти, кору гілок і кірку з насінин каштана (шкірку насі# нин, але не колючу коробочку, у якій зберігаються насінини). Крім того, користуються соком, вичавленим зі свіжих квітів каштана. Сік зі свіжих каштанових квітів по 25 — 30 крапель на 1 столову ложку води приймають 2 рази в день при розширенні вен на ногах і при набряканні гемороїдаль# них шишок. Після тривалого вживання соку із квітів каштана гемороїдальні болі зни# кають і, якщо хвороба не занедбана, шишки зникають. Стверджують, що хоча й слабкіше, але так діє і сік із кві# тів, розведений спиртом (1 частина со# ку на 2 частини спирту); приймають по чарці (30,0 — 40,0 г) 3 рази в день. Во# дяний відвар кори гілок каштанового дерева, 50,0 г на 1 л води, вживають для сидячих ванн при гемороїдальних кро# вотечах безпосередньо після випорож# нення, коли шишки ще зовні (при «зовнішньому геморої»). Ванна (про# холодна) протягом 15 хвилин. Для та# ких же ванн використовують відвар кори гілок каштана й трави водяного перцю (№38). При маткових кровотечах, що ви# никли в період клімактерію або від ін# ших причин, не пов'язаних зі злоякіс# ними новотворами, відваром з кірки зрілих насінин каштана користуються для промивань (15,0 г кірки на 250 — 300 г води кип'ятять 10 хвилин на слаб# кому вогні). Промивання роблять 2 ра# зи в день. (Очищені від кірки насінини (каштани) використовують для годівлі свиней, кіз, для виготовлення клею). Спиртовий настій сушених квітів каштана (40,0 г на 1 л спирту) вжива# ють для натирання при ревматичних і артритичних болях. Зберігання. Вису# шені частини рослини зберігають у ящиках, викладенних папером.

№106/2. Arctium tomentosum Mili. (Lappa tomentosa Lam.) — лопух повстистий. Спиртовий настій сушених квітів каштана (40,0 г на 1 л спирту) вжива# ють для натирання при ревматичних і артритичних болях. Зберігання. Вису# шені частини рослини зберігають у ящиках, викладенних папером. У народі в тих же лікувальних цілях застосовують також Arctium lappa L. (Lappa major Gaertn. — лопух великий й Arctium minus Bernh. — лопух малий (він же — Lappa minor DC. і L. glabra Lam.). Українські назви: лопух,

реп'яшник, дідовник; російські: лопух, лопушник; польська: lopian. Родина: Compositae — складноцвіті. Широко відомі, скрізь розповсюд# жені рослини, що виростають на вог# ких місцях, біля житла, в городах, у доріг, на полях, у садах і т.п. Відвар ко# реня лопуха (50,0 — 60,0 г на 1 л води) вживають усередину при лікуванні різних шкірних захворювань, при чи# ряках, фурункульозі, висипах, при зо# лотусі, рахіті як кровоочисний засіб. Крім того, цей відвар приймають при різних хворобах сечостатевих органів, у тому числі й венеричних, як сечогін, що очищає нирки й сечоводи. П'ють

Мал. 78. Arctium tomentosum — лопух повстистий.

цей відвар і при хронічних запорах. При цукровій хворобі п'ють відвар ко# ренів лопуха або наступної суміші: стулок квасолі, коренів лопуха й лис# тів чорниці в рівних дозах. Беруть 50,0 — 60,0 г суміші на 1 л води, намочу# ють протягом ночі, ранком кип'ятять 5 — 7 хвилин, ще трохи настоюють, проціджують, легко віджимаючи за# лишок, і весь відвар випивають за день в 6 приймань. При подагрі п'ють чай з наступної су# міші: коренів лопуха — 25,0 г, корене# вищ пирію (№56) — 20,0 г, трави чере# ди (№108) — 20,0 г, трави триколірної фіалки (№112) — 30,0 г і вероніки лі# карської (№111) — 20,0 г. Беруть 40,0 г цієї суміші на 1 л води й кип'ятять на повільному вогні 15 хвилин. П'ють по 3 склянки в день, причому перший раз натще. Зовнішньо. Для ванн ревмати# кам і артритикам роблять відвар з ко# Українська Родина № 7 8/2015

61

ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ ренів лопуха, трави вересу (№78), кро# пиви (№58), багна (№123), татарнику (Onopordum acanthium, №89), листів брусничника (№60) — доза не обмеже# на. Довго незагойні рани лікують маз# зю, яку готують у такий спосіб: 75,0 г здрібненого свіжого кореня лопуха настоюють цілу добу в теплому місці в 200,0 г соняшникової олії (переважно брати мигдальну), потім варять 15 хви# лин на повільному вогні й проціджу# ють у баночку. Про мазі для лікування нашкірних хвороб див. у розділі про лі# кування екзем. При випаданні волосся і взагалі при хворобах шкіри на голові 2 рази в тиждень миють голову у відва# рі кореня лопуха й квітів нагідків (№11) — лопуха 26,0 г, а нагідків 10,0 г на 1 л води. Дехто до цих компонентів додає ще 15,0 г шишок хмелю. Корінь лопуха, порізаний на невеликі шма# точки, сушать у легкій печі. Щорічно корені заготовляють свіжі. Зберігання. Корені лопуха зберігають у ящиках, викладенних папером.

№107/3. Artemisia abrotanum L. — полин боже дерево Українські назви: полин боже#дере# во, боже деревко (народное); росій# ська: полынь божье#дерево (полынь метельчатая); польська: bylica boze drzewko. Родина: Compositae — склад# ноцвіті. Півчагарникова рослина висотою 30 — 150 см із приємним бальзамічним запахом, особливо коли її зірвати в со# нячну, суху погоду або при розтиранні в руках висушених гілочок. Стебла прямі, розгалужені, голі, що знизу де# рев'яніють, у старшому віці буруваті. Листи блакитнувато#зелені, знизу притиснуто#пухнаті й тому сіруваті,

Мал. 79. Artemisia abrotanum — полин боже дерево.

62

Українська Родина № 7 8/2015

нижні двічіперистороздільні з вузень# кими долями, верхні — одноперисті, тричіроздільні та нероздільні, з вузь# кими долями. Кошики дуже дрібні, пониклі, майже кулясті, розташовані в довгих волотях. Зовнішні листочки обгортки подовжено#ланцетні, гострі; внутрішні зворотно#яйцеподібні, ту# пуваті. Листки обгортки й черешки їх у основи без вушок. Цвіте в серпні. У західних областях УРСР по селах культивується у квітниках. У дикому стані зустрічається на цвинтарях, на сухих пагорбах, на укосах канав, при дорогах, на межах, у занедбаних сіль# ських дворах та ін. При зборі під час цвітіння зламують гілочки, зв'язують їх пучками й вису# шують у підвішеному стані або в буке# тах. Пучки цієї рослини (часто в буке# тах з іншими рослинами) баби вжива# ють для окурювання квартир, кухон# ного посуду, хворих тварин, обклада# ють ними небіжчиків, перекладають одяг і т.п. У народному лікуванні A. ab# rotanum L. має досить широке й різно# манітне застосування: зубний біль (окурювання, полоскання), застуди, ревматичні, шлунково#кишкові, ін# фекційні й інші захворювання, а та# кож при білях. Приймають усередину у вигляді напара із 1 — 2 столових ло# жок здрібненої рослини на 1 склянку окропу по 2 — 3 склянки в день. Вжи# вається також у сумішах з іншими рос# линами при ішіасі (див. №66 — букви# ця лікарська), при каменях нирок і ін# ших ниркових захворюваннях (див. №47 — рута). Вважається болезаспо# кійливим, протиспазматичним засо# бом. Запареною окропом масою рос# лини обкладають нариви для приско# рення їх дозрівання. У народі особли# во рекомендують цей засіб при запа# леннях грудної залози. Водні гарячі витяжки із цієї рослини вживають для різних припарок, компресів, примо# чок, промивань. Для таких же цілей користуються й свіжими розтертими в однорідну масу частинами рослини (листи, суцвіття). Горілочною настой# кою з полину боже#дерево користу# ються для. утирань, у тому числі й при запаленнях окістя. З потовченої рос# лини готують на жирах різні мазі, яки# ми лікують рани, нариви, обморожені тканини тіла та ін. Для цієї ж мети ко# ристуються й соком, вичавленим зі свіжих рослин. Боже#дерево вживають саме по собі або в сумішах з іншими рослинами для різних ванн, у тому числі й при потінні ніг.

№108/4. Bidens tripartitus — череда трироздільна У народі мають застосування й інші види череди, а саме: Bidens cernuus L. — череда поникла й рідше Bidens radi# atus Thuill. — череди промениста. Вони дуже схожі на першу й ростуть у тих же місцях, що й перша. Українські назви: череда, причепа, собачий реп'ях; ро# сійська: череда; польські: uczep dwu# zebny, uczep, trojdzielny strzalki. Родина: Compositae — складноцвіті. Череда трироздільна — однолітня трав'яниста рослина із прямим і сильно гіллястим стеблом висотою 15 — 100 см. Листи (і стебло) з рідкими волосками, звужені в короткий крилатий черешок, здебіль# шого трироздільні із зазубреними час# тками, з яких середня крупніше.

Мал. 80. Bidens tripartitus — череда трироздільна

Кошики буро#жовті, прямостоячі, по одному або по двоє на кінчиках гілок. Квіти жовті, трубчасті. Кожний кошик оточений дворядовою дзвоникоподіб# ною обгорткою з подовженими зов# нішніми листочками. Сім'янки малі (схожі трохи за формою на сім'янки соняшника) із двома зазубреними ос# тями, завдяки яким чіпляються за одяг людини й вовну тварин, звідси й на# родні назви «причепа», «uczep». Цвіте з липня до вересня. Росте біля ставків, рік, при канавах, навколо боліт, на му# листих вологих ґрунтах, у вогких горо# дах. Бур'ян. Поширена скрізь. Збира# ють на початку цвітіння всю рослину, зрізуючи її в тому місці, де починають# ся гілки, або ж окремі вітки, на яких квіти тільки почали розпускатися. У народній медицині широко застосову# ється при нашкірних хворобах, при ра# хіті, золотусі, артритах, подагрі; крім того, як легкий потогінний та сечогін# ний засіб. Усередину вживають навар (а деякі й відвар — 10 хвилин) 4 столо# вих ложок порізаної трави на 1 л окро# пу. Напар настоюють цілу ніч, а з ран# ку починають приймати по півстакана 3 — 4 рази в день. Привожу одну з дуже гарних, перевірених мною, кровоочис# них сумішей, уживану при шкірних

ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ захворюваннях, а також при золотусі й рахіті: череди — 10,0 г, листів волось# кого горіха (№25) 5,0 г, трави триколір# ної фіалки (№112) — 20,0 г, кореня ло# пуха (№106) — 15,0 г, квітів глухої білої кропиви (№109)—10,0 г, квітів деревію (№1) — 10,0 г, листів чорної смороди# ни (№110) — 10,0 г і листів суниці (№17) — 15,0 г. Усе змішують, беруть 20,0 г суміші, заливають 1 л сирої води й кип'ятять на слабкому вогні 10 хви# лин. П'ють щогодини по винній чарці (30,0 г), а дітям дають по 1 столовій ложці. Цю ж суміш із додаванням лис# тів мучниці (№75) 30,0 г і березових бруньок 15,0 г, у той же спосіб приго# товлену й застосовувану, вживають при хронічних хворобах нирок. Збері# гання. Череду зберігають у ящиках, викладенних папером.

№109/5. Lamiumalbum L. — глуха кропива біла Українська назва: глуха кропива біла; російські: яснотка белая, глухая кра# пива; польські: jasnota biaia, giucha pokrzywa, martwa pokrzywa. Родина: Labiatae — губоцвіті. Багаторічна трав'яниста рослина з довгими підзем# ними пагонами й прямостоячими не# гіллястими стеблами висотою 30 — 60 см, опушена притиснутими до стебла волосками. Листи (нагадують листи кропиви, але непекучі, звідки назва «глуха кропива») сердцевидно#оваль#

ні, черешкові, зазубрені. Квіти розта# шовані колотівками в пазухах листів. Віночки білі або жовтувато#білі, зовні волохаті, двогубі. Цвіте із травня до осені. Росте частіше компактними ма# сивами в садах, по тінистим місцям, біля жител і парканів, на пустищах, а також у кущах і лісах. Поширена скрізь, але нерівномірно. Збирають переважно віночки квітів, висмикуючи їх із чашок (але не опалі на землю), а також і всю рослину. Су# шать у тіні на папері. Всю рослину глухої кропиви поряд із триколірною фіалкою (№112), чередою (№108) і листами суниці (№17) вживають усе# редину як чай (у вигляді напара) при золотусі, фурункульозі, прищах, ви# сипах і т.п. — у всіх тих випадках, де необхідно «очищення крові», і, крім того, при недокрів'ї в молодих людей, при хронічних ниркових захворюван# нях і при хворобах селезінки. Квіти вживають також при маткових хворо# бах і хворобах легенів і горла. Для на# пара беруть 1 столову ложку квітів або здрібненої всієї рослини на 1 склянку окропу. Приймають 3 рази в день по 1 склянці. При білях жінки роблять га# рячі іригації двічі в день із відвару наступної суміші: квітів глухої кропиви білої — 2 ст. л., омели (№63) — 1 л., дубової кори (№41) — 1 л., квітів ромашки (№28) — 1 л., пелюсток троянди — 1 л., кореня медунки (№104) — 1 л., трави звіробою (№23) — 2 л. Все змішують, заливають 1,5 л сирої холодної води й ставлять на вогонь. Кип'ятять на слабкому вогні 20 хви# лин, рахуючи від початку кипіння, відставляють, парять ще півгодини й проціджують. Спринцювання роблять гарячим відваром. Зберігання. Траву глухої білої кропиви зберігають у ящиках, усередині викладенних папе# ром, а квіти — у коробках, що щільно закриваються.

№110/6. Ribes nigrum L. — смородина чорна

Мал. 81. Lamium album — глуха кропива біла

Українські назви: смородина чорна, порічки чорні; російська: смородина черная; польські: porzeczka czarna, smorodynki (народне). Родина: Saxifragaceae — ломикамене# ві Широко відомий культивуємий ча# гарник висотою 60 — 150 см з висячи# ми кетягами чорних ягід, що дозріва# ють у липні — серпні. Цвіте в травні. Дико росте по вогких лісах і ярах. Роз#

повсюджений у лісовій зоні. Збирають молоді листи відразу після цвітіння і зрілі ягоди. Напар з молодих листів чорної смородини в досить різних до# зах, у вигляді гарячого чаю, п'ють при нашкірних хворобах, напувають ним дітей при золотусі й загальних незду# жаннях, приймають при застуді, при хворобах сечового міхура й при нирко# вих каменях як сечогінний засіб, а та# кож при ревматизмі й болях у суглобах. Свежозібрані листи влітку й восени вживають як пряність при засолюван# ні овочів. Листи і ягоди є старим на# родним протицинготним засобом. Со# ком з ягід чорної смородини й сиро# пом на цукрі лікують хвороби горла, хрипоту, коклюш. При виразках шлун# ка, ахілії й усяких катаральних його станах, а також при хворобах кишеч# ника приймають сік з ягід по 2 — 3 чар# ки 3 рази в день. Деякі змішують нарів# но сік з ягід чорної смородини із соком з «плодів» шипшини. Ягоди чорної смородини як у свіжому, так і в сухому виді, а також розтерті із цукром (джем) приймають у тих же випадках, що й листи. При відсутності ягід і листів де# які користуються бруньками чорної смородини.

№111/7. Veronica officinalis L. — вероніка лікарська Українські назви: вероніка лікарська, лежача (від слова лежати); російська: вероника лекарственная; польські: przetacznik lesny, przetacznik lekarski, weronika. Родина: Scrophulariaceae — ранникові: Багаторічна трав'яниста рослина дов# жиною 10 — 30 см з повзучим стеблом, покритим частими, короткими волос# ками, при основі гіллястим, з висхiд# ними верхiвками. Листи звужені в дуже короткий черешок, зворотно#яйцепо# Українська Родина № 7 8/2015

63

ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ ві (утирання в корені волосся). Свер# блячі місця й місця, уражені грибками, змазують ватою, змоченою у вищевка# заній настойці. Зберігання. Траву вероніки зберіга# ють у ящиках, усередині викладенних папером.

№112/8. Viola tricolor — фіалка триколірна Мал. 82. Veronica officinalis — вероніка лікарська

дібні, городчасто#зазубрені, трохи тверді. Багатоквіткові квітконосні ки# тиці виростають із однієї лише пазухи двох супротивних листків. Квіти блідо# голубі з ліловим відтінком, рідше білі. Цвіте із червня до кінця серпня. Росте в гаях між чагарниками, переважно у хвойних лісах, у чорноземній смузі значно рідше. Поширена більше в лісо# вих і лісостепових районах. Свіжа трава без запаху, висушена має приємний запах. Смак терпкий, гіркуватий. Збирають усю траву без коренів під час цвітіння. Народ вжи# ває траву вероніки усередину й зов# нішньо. Усередину у вигляді чаю з на# пара (20,0 г трави на 1 л води) при простудних захворюваннях, астмі й хворобах сечостатевих органів. Зов# нішньо — для ванн, особливо дітям при хворобах шкіри, прищах, виси# пах, нагноєннях і при корості. У своїй особистій практиці я вживав траву вероніки усередину й зовнішньо. Усередину при всіх видах висипів і прищів на шкірі, при екземі, золотусі, грибкових ураженнях шкіри — як чай у суміші вероніки із травою триколірної фіалки (№112) і травою череди (№108), усе в рівних частинах по 10,0 г кожної на 1 л окропу. Випивають цей напар протягом дня. Для зовнішнього вживання гарна настойка: 250,0 г соку, віджатого з розім'ятої свіжої трави ве# роніки, залити 250 г 90° спирту й нас# тоювати 10 днів. Настойка фільтруєть# ся й до неї додається ще 250,0 г такого ж спирту, знову фільтрується через ват# ку й потім у фільтрат додається 10,0 г перувіанського бальзаму. Перед ужи# ванням збовтувати. Цією настойкою я користувався при різних формах зах# ворювання шкіри, у тому числі й воло# систої частини голови. Крім того, таку настойку, розведену 2 частинами кип'яченої води, я з успіхом вживав у вигляді промивань і примочок при легких пораненнях, порізах, забитті місць, при сверблячці на тілі й на голо# 64

Українська Родина № 7 8/2015

Українські назви: фіалка триколір# на, братки триколірні, братики; ро# сійські: анютины глазки, фиалка трехцветная, Иван#да#Марья; поль# ські: fioiek tryjbarwny, bratki. Однакове з V. tricolor L. застосування має й Vio# la arvensis Murr. — фіалка польова (польська назва — fioiek polny), дуже схожа на попередню, але в неї віночок не перевищує чашечки, він з білими або жовтими пелюстками. Користу# ються також і іншими видами й різно# видами, що дуже мало відрізняються від V. tricolor L. У народі їх не розріз# няють, частіше ж уживають V. arvensis Murr., як більш широко розповсюд# жену. Родина: Violaceae — фіалкові. Фіалка триколірна — трав'яниста од# но або дворічна рослина висотою 5 — 45 см. Стебло просте або гіллясте, тро# хи облиствене, покрите короткими волосками (як і листи), лежаче, до верхівки пряме або висхідне. Нижні листи сердцевидно#яйцеподібні, а верхні — ланцетні. По боках листка два великі перистороздельні прилис# тки з великою верхньою долею. Квіти великі, віночок значно більше чашеч# ки, дві верхні пелюстки звичайно тем# но#фіолетові або сині. Бічні пелюстки нахилені до двох верхніх пелюстків і прикривають нижні їхні краї; нижні й бічні пелюстки при основі мають во# лоски. В V. arvensis Murr. квіти дрібні, віночок не перевищує чашечки, верхні пелюстки білі, середній і нижній яск# раво#жовті. В іншому вона схожа з по# передньою. Рослина бур'яниста. V. tri# color L. росте на сухих луках, у ровах, на лісових галявинах, в узлісках, серед чагарників, на полях. Цвіте із квітня до осені. Поширена в Поліссі й лісос# тепу. V. arvensis Murr. більш широко поширена на парових полях, у зрідже# них посівах зернових культур і в горо# дах як бур'ян, на піщаних берегах рік, у заростях і т.п. Зустрічається частіше, ніж попередня. Збирають всю рослину під час цвітіння, сушать на відкритому повітрі в тіні. У народній медицині ма# ють дуже широке й досить різноманіт# не застосування. Знавці з народу від#

дають перевагу V. tricolor L. перед V. arvensis Murr. Найчастіше вживають напар (водний настій) 20,0 г на 1 склянку окропу по півстакана або по 1 склянці тричі в день. Зловживання ве# ликими дозами викликає подразнення кишечника. Напар трави триколірної фіалки приймають як кровоочисний засіб при різних нашкірних захворю# ваннях (екзема, чиряки, висипи). Сільські бабки#повитухи після важ# ких пологів дають породіллі чай із тра# ви триколірної фіалки, змішаної із тра# вою череди (№108), листами волосько# го горіха (№25) і суниці (№17), кожної в рівній кількості; для напара беруть 50,0 — 60,0 г суміші на 1 л окропу. Приймають 5 — 6 разів у день по пів# стакана. Стверджують, що такий чай

очищає кров і матку від післяпологових виділень. Як засіб, що спонукує діяль# ність нирок, сечогінний, почасти пото# гінний і кровоочисний, чай із трави триколірної фіалки п'ють при ревма# тизмі, золотусі, рахіті, хворобах леге# нів, при подагрі й артритизмі (в остан# ньому випадку частіше серед інтеліген# ції), а також при суглобному ревматиз# мі. Крім того такий напар приймають у народі при простудному кашлі і як від# харкувальний засіб. Малим дітям не можна давати в день більше 1 склянки напара з 10,0 — 12,0 г сухої рослини (в 3 — 4 приймання). У дитячій практиці та# кий чай вживається в народі дуже часто й з великою ефективністю. Траву три# колірної фіалки у вигляді чаю вважають у народі дуже гарним кровоочисним за# собом при венеричних хворобах. Після вживання напара із братиків сеча має специфічний запах. Золотушні висипи й струпи лікують ваннами, про що буде мова в спеціальному розділі III частини цих нарисів. Крім того, у цих ж цілях застосову# ють мазь: в 100,0 г соняшникової олії (краще мигдальної) варять протягом 5 — 10 хвилин 10,0 г квітів фіалки три#

ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ колірної, 5,0 г трави розхіднику (№20) і 5,0 г вербени (№74). Проціджують і зливають у баночку. Такою маззю зма# зують місця, де є золотушні ураження, або ж прикладають до них ганчірочки, пропитані цією маззю, при цьому на голові попередньо видаляють волосся. Корені триколірної фіалки дуже при# ємно пахнуть. Культивуєма триколір# на фіалка як лікувальний засіб у наро# ді не застосовується. Зберігання. Рос# лини зберігають у коробках, викла# денних усередині папером.

№113/9. Xanthiumspinosum L. — нетреба колюча Рідше, але таке ж застосування має й Xanthium strumarium L. — нетреба зви# чайна.

Xanthium spinosum L. — українські назви: нетреба, овечий реп'ях, реп'яшок; російська: дурнишник ко# лючий; польські: rzepien kolczasty, (bo# dak, swinki, swinska wesz)149 . X. Stru# marium — українські назви: нетреба, овечий реп'ях, реп'яшок; російська— дурнишник обыкновенный; польські: rzepien pospolity, rzep. Родина: Compo# sitae — складноцвіті. Нетреба колюча. — однолітня трав'яниста рослина висотою 15 — 100 см із сильно розгалуженим стеб# лом. Листи трилопатеві з більш дов# гою середньою лопатою, знизу біло# повстяні. При основі листів сидять по одному або по два трироздільні жовті

шипи. Обгортки при плодах продовгу# вато#еліптичні, жовтувато#буруваті, густо покриті тонкими, прямими, на верхівці гачкуватими, шипами й між ними короткими волосками. Зверху «плодів» — прямостоячі короткі ріж# ки. Цвіте в липні й серпні. Росте на пустищах, у доріг, по вигонах, під пар# канами, на купах сміття. Розповсюд# жений у середній і південній частинах СРСР (місцями). Нетреба звичайна теж однолітня трав'яниста рослина висотою до 120 см з опукло#лапчасти# ми листами, у основи серцеподібни# ми, з гострими крупно# і нерівно#зуб# частими частками. Обгортки овальні із прямими, на верхівці гачкуватими, голими жовтими шипами. Цвіте в липні — серпні. Розповсюджена, як і перша. Росте також на пустирях, сміт# никах, вулицях (біля парканів), піща# них берегах річок. Збирають всю рос# лину, зрізуючи її в тому місці, де почи# наються листи, або викопують її з ко# ренем. Водним відваром нетреби ми# ють частини тіла, покриті висипом і уражені грибками. Відвар з нетреби викликає печіння, тому застосування його вимагає деякої обережності. Сту# пінь печіння після промивання відва# ром нетреби індивідуально коливаєть# ся й залежить від характеру ураження. Особливе печіння спостерігається при грибкових ураженнях. Відваром нет# реби миються після гоління, особливо якщо на обличчі є прищики або ли#

Мал. 83. Xanthium spinosum — нетреба колюча

шаї. Потрібно однак спершу випробу# вати, чи не викликає відвар печіння. На Волині в народі свою «нетребу» вживають при шлунково#кишкових нездужаннях: при дизентерії й поно# сах (колись уживали її й при холері), особливо відвар насінин і коренів, а то й усієї рослини. Беруть 1 столову лож# ку роздрібненої рослини на 1 склянку води, заварюють і кип'ятять 10 хви# лин. П'ють у будь#яких кількостях. Видаливши шипи, масу рослини розтирають і нею змазують місця, ура# жені екземою, лишаями, золотушни# ми струпами. Відвар з рослини в дозі: 1 столова ложка здрібненої рослини на 1 склянку води по 2 — 3 склянки в день приймають усередину при шкірних захворюваннях. Зберігання. Рослини нетреби зберігають у коробках. М. А. Носаль і І. М. Носаль, «Лікарські рослини і способи їхнього застосування в народі»

Брусниця – джерело вітамінів

В рівній мірі корисні і ягоди, і насіння, і листя рослини, на основі яких роблять чаї, відвари, спиртові настоянки, цілющі полоскання. Список напастей, з якими з успіхом впорається чудо! ягода, дуже великий: ! при подагрі, ревматизмі відвар з листя виве! де шкідливі солі, зважаючи в'яжучих властивос! тей він також корисний при розладах шлунка; ! брусничний морс незамінний при грипі та застуді, він також допоможе при підвищеному тиску і головних болях; ! брусниця в будь!якому вигляді зміцнює нер! вову систему, благотворно впливає на зір, нор! малізує обмін речовин, «чистить» печінку, виво! дить жовч, підвищує ефективність антибіотиків.

Від пієлонефриту, циститу, при сечокам'яній хворобі теж зцілить брусниця – лікувальні властивості для нирок цієї рослини багатора! зово доведено на практиці. Отже, брусниця. Її лікувальні властивості при вагітності полягають у наступному: ! допомагає від набряків на останньому триместрі; ! знижує тиск; ! морс або чай з листям брусниці – нешкід! ливе жарознижувальне при грипі чи застуді; ! ягідний сік корисний при анемії; ! відмінний засіб від печії, що викликана зниженою кислотністю. Проте у деяких випадках ця ягода майбутнім матусям рішуче протипоказана, наприклад, при зниженому тиску. Так як брусниця має се! чогінну дію, вагітним, особливо при захворю! ваннях нирок, не варто без міри налягати на чаї, морси, відвари – в найгіршому випадку це може призвести до зневоднення. Тому, навіть якщо вагітної дуже подобається брусниця, ко! ристь і шкоду для мами і малюка повинні оці! нюватися виключно кваліфікованим фахівцем. Можливі протипоказання: При всіх її чудових якостях ця прекрасна пів! нічна ягода здатна завдати шкоди організму. До!

ведеться значно скоротити її вживання або зов! сім відмовитися від неї в наступних випадках: ! при запаленні жовчного міхура (холециститі); ! при зниженому артеріальному тиску, так як брусниця сама по собі різко і значно знижує тиск; ! після серйозних операцій, при кровотечах – через здатність розріджувати кров; ! також при ерозії шлунка, виразках, гастритах в період загострення, так як в подібних випадках її вживання здатне викликати больовий напад; ! її листя володіють властивістю «вбирати» радіонукліди, тому не рекомендується збирати її поблизу від працюючих АЕС. Відвари з брусниці та різні препарати на її ос! нові краще не приймати натще, а також відразу після прийому їжі – це може спровокувати блю! вання або діарею. При дуже частому вживанні брусничних чаїв потрібно ввести в раціон про! дукти, багаті калієм, наприклад, банани. Брусницю краще не їсти на тощак. Навряд чи якась інша ягода (крім, мабуть, жу! равлини) може зрівнятися з брусницею за ко! ристю для майбутніх мам. Причому неважливо, як саме вживати ягоду: у вигляді варення, свіжо! вичавленого соку або просто перетерту з цукром. При відсутності протипоказань обов'язково варто включити ці природні апетитні «ліки» у свою домашню аптеку. ❏

Українська Родина № 7 8/2015

65

ЗДОРОВ’Я

Застосування грибів у профілактиці та лікуванні онкологічних захворювань

Клінічні дослідження, які проводяться багатьма вченими світу з япон ськими шіітаке, рейші, мейтаке, кордіцепс) та вітчизняними (веселка, чага, мухомор) грибами і сенсаційні відкриття, пов’язані з наявністю в них фітонцидів і полісахаридів з унікальними протипухлинними та про тивірусними властивостями, дають підстави стверджувати про значні перспективи застосування грибних препаратів у лікуванні бага тьох захворювань,особливо доброякісних та злоякісних пухлин.

Віктор Фуштей, м. Заставна, Буковина, Медичний центр «Горицвіт»

З

овсім нещодавно науковцям стали відомі нові види грибних полісахаридів, особливо лен тинан, розпочато дослідження гриб них фітонцидів. Японські вчені ствер джують,що згаданий полісахарид лен тинан стимулює в організмі людини фермент перфорин,який активує імунну систему, а саме – діяльність Т

66

Українська Родина № 7 8/2015

лімфоцитів, які є поштовхом для робо ти макрофагів. Лентинан також стимулює діяльність клітин кілерів або NK клітин – тип імун них клітин, які відіграють важливу роль в боротьбі з вірусами і пухлинами. Во ни знищують чужеродні клітини з допо могою ферменту під назвою Перфорин. Свої аргументи професор Чіхара (Японія) підтверджує клінічними дос лідженнями на щурах і кроликах. Дієта піддослідних тварин складалась із на сичених канцерогенами продуктів,але на рак вони не захворіли,тому що їм регулярно вводився полісахарид лен

тинан. Однак найбільш переконливими були результати тривалих досліджень в Японії групи із 42 добровольців із різ ними передраковими захворюваннями (аденома,фіброміома,мастопатія), які щоденно вживали грибний препарат Шіітаке. В результаті – жоден із них не захворів на рак, а у 62 % піддослідних спостерігався значний регрес захво рювань. Важливо, що через 10 років жоден із піддослідних пацієнтів не зах ворів на рак. На даний час екстракт Шіітаке вклю чений до плану досліджень з вивчення натуральних засобів при запущених стадіях раку. Ці дослідження прово

ЗДОРОВ’Я дяться у США (Чикаго). В програмі з вивчення раку, розробленій в медичній клініці «Еджуотер», Шіітаке розглядав ся як ефективний натуральний проти пухлинний препарат, і директор клініки доктор Кейт Блок переконаний, що да ний напрямок у лікуванні раку є досить перспективним. Оскільки доктор Блок призначений радником служби конгре су з технологічної оцінки альтернатив них методів лікування раку, його дос лідження мають серйозний вплив на перспективи лікування раку в США. Наукове підтвердження протипухлин ної активності грибів було отримано в 1986 р. Дослідження проводились про фесором Хіроакі Нанба із фармацев тичного коледжу Кобе. Ці дані були оз вучені на міжнародному симпозіумі в Пенсільванському університеті: в тих випадках, коли гриби не були включені до раціону мишей, ріст пухлини «сарко ма 180» був необмеженим. При 10 % вмісті порошку Шіітаке в раціоні ріст пухлини гальмувався на 40 %, при 30% вмісті – активність пухлини була міні мальною . Японський гриб шіітаке відомий у всьому світі як «гриб Будди». Цілющі властивості Шіітаке унікальні – це під тверджує двотисячолітня історія япон

ської фунготерапії і ціла низка клінічних досліджень у Європі, Америці, Росії. Грибні фітонциди здатні боротися з ба гатьма вірусами – від простих рино ві русів, що викликають нежить, до віру сів СНІД у. Крім цього, Шіітаке здатний виводити холестерин. Гриб абсолютно не отруйний, виро щується за особливою технологією з фармацевтичної японської культури. Препарат Шіітаке, розроблений росій ськими вченими, пройшов клінічні дос лідження в Московському НДІ онкології ім. Блохіна. Не поступається своєю протипухлин ною дією і вітчизняний відомий гриб веселка, який прописався в лісах Укра їни, Білорусі, Росії та Західній Європі. Особливо ефективний гриб веселка при всіх пухлинах чоловічих і жіночих статевих органів – доброякісних і злоя кісних. Цей цілющий гриб досить часто зустрічається в буковинських лісах і добре знайомий досвідченим грибни кам, але про цілющі його властивості знають небагато. Спиртова витяжка з веселки, нап риклад, добре заживлює трофічні ра ни, а також виразки шлунку, 12 палої кишки. Ефективно загоює витяжка з веселки ракові та трофічні виразки,

рак шкіри. Особливо ефективне ком плексне застосування грибів у ліку ванні та реабілітації онкохворих у виг ляді «грибної трійчатки» – шіітаке, ве селка, рейші. Фунготерапія сьогодні в світовій практиці визнана приоритетним нап рямком в натуропатії. На міжнародно му конгресі медичної мікології отрима ла високу оцінку робота Філіпової І.О., члена Міжнародної Асоціації Фунготе рапії з впровадження методик лікуван ня лікувальними грибами в Росії. Лікування грибами відноситься до прогресивного методу імунотерапії. Препарати з грибів абсолютно безпеч ні (вони натуральні без синтетичних включень), не отруйні, не викликають побічних дій.

Керівник медичного центру «Горицвіт», Буковина Фуштей В.В. консультація за тел.

099 228 05 67, 097 648 04 10

Українська Родина № 7 8/2015

67

ЗДОРОВ’Я

БДЖОЛОТЕРАПІЯ СЬОГОДНІ НА ЧАСІ «Якщо вам не допомагають аптечні ліки зверніться до бджоли» Гіппократ.

К

оли вийти на гору Карпатську і подивити ся навкруги серце завмирає від непов торної краси рідної Бойківщини і виринає десь із душі всім знайома пісня: «Гори мої, гори мої, Гори мої Карпати». Дивлячись на цю Божу красу, мимоволі хо четься дихати, жити. Чистота небесна і земна, на якій ростуть лікарські рослини і сосновий, ялиновий, смерековий ліс. Ось під горою Пасіка, ніби з казки, розки нувся хутір Смерічка в селі Розлуч Турківського району, що на Львівщині. Під са мим сосняком і ялинником знаходиться пасі ка — різнокольорові красиві вулики, запах ме ду, прополісу, гул бджіл відчувається влітку на десятки метрів навкруги. Все потопає у різно манітті лікарських квітучих трав. Все поєднано між собою в гармонії на благо Людини. Протягом тисячоліть якраз рослини і бджо лопродукти були основними лікарськими са собами для лікування недуг. Як не парадок сально, але на сьогодні, в епоху розвинутої медицини, фармації люди знов повернулись лицем до екологічно чистої народної медици ни і лікування продуктами бджільництва.Наш гірський, лісовий, поліфлорний мед назива ють органічним. Тому що не містить хімічних додатків, адже ліс і поле в лісі ніхто не оброб ляє отрутохімікатами. Бджолотерапія сьогодні на часі, бо в апте ках неякісні і дорогі ліки, харчові добавки готу ють штучно, натуральних продуктів обмаль. Та біда в тому, що наше населення дуже мало вживає в їжу меду. Як свідчить практика, його несуть хворим до лікарні. Таке поняття, як їсти мед для профілактики хвороб, на побутовому рівні не всіма сприймається. А шкода, бо мед і бджолопродукти — це їжа і ліки першої необ хідності, без побічної дії і працюють на пер

68

Українська Родина № 7 8/2015

спективу, живлячи організм. Майже немає та кої хвороби, де бджолопродукти мали б про пипоказання для застосування. За своїм складом мед близький до плазми крові. Його вважають серцевим бальзамом, оскільки в ньому міститься багато калію, так необхідного серцевому м'язові. Мед нормалі зує кислотність шлунку, лікує виразки, гастри ти, гасить запальні процеси, виводить шлаки. Мед містить вуглеводи, які розщеплюють жи ри. Він як біорегулятор організму нормалізує всі обмінні процеси. В меду містяться майже 140 різних компонентів: усі групи вітамінів, глюкоза, амінокислоти, макро і мікро еле менти, мінеральні речовини, які переходять у мед із нектару лікарських медоносних рос лин. Чим багатша земля на мінерали й еле менти — тим багатші на ці речовини всі рос лини, які ростуть і квітують на ній, із яких бджоли збирають нектар, тим багатший на ці речовини й мед. Мед підвищує імунітет, зміцнює кістки, во лодіє протипроменевою якістю: нейтралізує дію опромінення на людину за комп'ютером. Мед стимулює очищення і регенерацію тка нин, застосовується як омолоджувальний і ге ронтологічний засіб. За рахунок фітонцидів мед діє бактерицидно, жовчогінно, заспокій ливо. Його кількість індивідуальна для кожної людини, але найбільш фізіологічно підтвер джено вживання 50 — 100 г меду на день. Будь який продукт бджільництва, крім бджолоотрути, активно засвоюється і виявляє свою лікувальну дію, лише взаємодіючи зі слиною. Слизова оболонка ротової порожни ни і наявна в ній слина (продукт секреції слин них залоз) є тими обов'язковими чинниками, які необхідні для найповнішої реалізації ліку вальних властивостей меду, пилку, перги, ма точного і личинкового молочка, забрусу. Саме

в роті існують сприятливі умови для переходу біологічно активних речовин продуктів бджільництва у внутрішнє середовище орга нізму людини, в кров. Вживають мед за 1 — 2 години до їди або за 3 години після їди у вигляді теплого розчину. Найкраще мед жувати у щільниках (стільни ках) та забрусі. В домашніх умовах мед застосовують для лікування прийманням усередину, як зовніш ній засіб для компресів, масажів, у вигляді ін галяцій, клізм, закапуванням очей. Після тривалого курсу лікування медом по ліпшується обмін речовин, організм очища ється від жирових і вапняних відкладень, су дини стають еластичними, чим попереджу ються стенокардія, гіпертонія й інфаркт, зни кає шум у вухах і голові, відновлюється зір, омолоджується весь організм. Стільниковий мед біологічно активніший від центрифугованого меду. Він містить при родний віск, пергу, прополіс і більше провіта міну А. Стільниковий мед не кристалізується або робить це набагато повільніше. У стіль никовому меді міститься лізоцин, якого май же немає в центрифугованому меді. Це хо роший активатор для імунної системи, особ ливо для носоглотки, статевих органів, і шкірних ушкоджень. Стільниковий мед є ан тиалергійним засобом. Тому для тих, у кого алергія на звичайний мед, стільниковий мед — альтернативний бджолиний продукт. Не випадково такий мед у світі значно дорожчий і популярніший, бо цілющий. Забрус — це верхні кришечки запечатаних медових рамок, при цьому бджоли викорис товують віск, квітковий пилок, прополіс, пергу і секрети слинних залоз. Знімається зі щіль ника разом із невеликою кількістю меду. Заб рус — унікальний конгломерат біологічно ак тивних речовин.За своїм біологічним складом забрус значно перевершує стільниковий та звичайний мед. Це унікальний букет із мікродоз усього лі кувального набору продуктів бджільництва, які посилюють взаємодію. Найбільшу ліку вальну властивість забрусу зумовлює при сутність у ньому лізоцину, якого в 4 рази більше, ніж у звичайному меді, і який є одним із чинників, що продовжують тривалість жит тя, забезпеченні місцевого імунітету, в акти вації перебігу імунних процесів та антитіло генезу. Відома роль лізоцину в регуляції про никності тканинних бар'єрів, у перебігу про цесів запліднення яйцеклітини, в регуляції клітинної диференціації і проліферації, у за безпеченні імунно структурного гомеостазу. Жування щільникового меду та забрусу до 100 г на добу сприяє підвищенню імунітету

ЗДОРОВ’Я щодо захворювань дихальних шляхів, який зберігається тривалий час — 3 роки і більше. Рекомендовано жування забрусу при запа леннях слизової додаткових пазух носа, алер гічних захворюваннях носоглотки: покращу ються обмінні поцеси, зміцнюються ясна, нормалізується функція шлунково кишкового тракту. Прополіс — смолиста речовина, яку бджоли виробляють із воску і рослинних смол дерев, кущів і деяких трав, особливо з моло дих пагонів хвойних дерев, тому наш карпат ський гірський лісовий прополіс відрізняється від прополісу з рівнинних місцевостей тем ним зелено коричневим кольором. Співвідношення ефірної олії, рослинних смол, воску і клітковини у прополісі 1:1:1:5. Ефірні олії, смоли і віск добре розчиняються в жирах. У спирті розчиняється лише смола, клітко вина не розщеплюється і випадає в осад, про те в шлунково кишковому тракті засвоєнню піддаються усі складники прополісу, що і за безпечує його високий лікувальний ефект. У прополісі (бджолиному клею) виявлено близько 50 ти органічних речовин і мінераль них елементів, 6 вітамінів, 4 органічні кислоти, 5 інших сполук.Спектр лікувального застосу вання прополісу надзвичайно широкий: це лі кування запальних процесів вуха, горла, носа, порожнини рота, хронічних колітів, гіпертонії, хронічних захворювань передміхурової зало зи, очей, щитоподібної залози, геморою, по різів, наривів, стоматологічних захворювань, запалення жіночих статевих органів, інфекцій них захворювань, туберкульозу і ін. Як знебо лювальний засіб прополіс у 3,5 рази перева жає кокаїн і в 5 разів — новокаїн. Установлено, що приймання всередину препаратів прополісу покращує самопочуття, пам'ять, увагу у старших людей. Таким чином широко застосовується у геронтології. Доб рий лікувальний ефект проявляється від зас тосування прополісу при ранах, які довго не загоюються, трофічних виразках, опіках, об мороженнях, фурункульозі тощо. Його ліку вальна дія заснована на сильній протимік робній, протизапальній, знеболювальній і стимулюючій захисні сили організму дії. Про поліс активно впливає на протікання біологіч них процесів у тканинах організму, активує процеси відновлення, що особливо важливо при трофічних захворюваннях слизової обо лонки. Застосовують препарати з пропо лісу у вигляді спиртових розчинів, витяжок екстрактів, масляних розчинів, мазей, свічок, аплікацій, інгаляцій тощо.

Настойка прополісу 100 г чистого дрібного прополісу помістити в темну скляну пляшку, залити 100 мл 70% го етилового спирту, щільно закупорити й насто ювати 10 — 14 діб у темному місці при кімнат

ній температурі, постійно струшуючи. Ця нас тойка характеризується антисептичними, ра нозагойними, знеболювальними, протисвер блячими, антитоксичними й антиоксидантни ми властивостями; стимулює обмінні проце си, знімає судинний спазм, знижує швидкість зсідання крові, стимулює регенерацію тканин і захисні реакції організму. Зовнішнє викорис тання для лікування захворювань слизової по рожнини рота, ясен зубів, хронічного тонзилі ту (у вигляді полоскань — 1 ч.л. настоянки на 1 скл. теплої води), роблять також змащування ділянок ураження водно спиртовим розчи ном, для чого настойку прополісу розводять кип'яченою водою у співвідношенні 1:1. При запаленнях середнього вуха, настойку прополісу 10% змішують з олією в співвідно шенні 1:2, підігрівають до температури тіла і закрапують по 3 — 4 краплі у вухо 3 — 4 рази на день або змочують у цьому розчині турунду з марлі й закладають у вухо, прикриваючи зверху теплою хусткою. Всередину настойку приймають при прос тудних захворюваннях, грипі, бронхіті, запа леннях і туберкульозі легенів, гіпертонії, ви разкових хворобах шлунка і 12 палої кишки, колітах та ін. Доза приймання: 20 — 60 кра пель на 50 — 100 мл теплого молока або води. Курс лікування становить 5 — 30 днів, залеж но від захворювання. Доза для дітей розрахо вується за принципом: 1 рік дитини — 1/20 дози дорослого. Можна готувати 10 , 20 , 30 , 50% ві спиртові настоянки прополісу, які бу дуть базові для подальшого виготовлення су мішей і ліків із прополісом.

Рідкий екстракт прополісу (у співвідношенні 3:10) Взяти 30 г дрібного очищеного прополісу, засипати в темну склянну пляшку, залити 100 мл 96% го спирту, щільно закрити й настою

вати 10 днів у темному місці при кімнатній температурі, щодня струшуючи пляшку. Потім профільтрувати і щільно закрити. Екстракт характеризується антисептичним, протизапальним, знеболювальним, проти пухлинним, протипроменевим ефектом, що сповільнює старіння. Застосовується зовніш ньо й усередину. По 10 — 15 крапель 3 рази на день із невеликою кількістю теплої води або молока. Курс лікування становить 3 — 4 тижні. За потреби курс лікування повторюють після 15 — 30 денної перерви.

Прополісна мазь Виготовляють 5 , 10 , 15 , 20 , 30 , 40% ву мазь. Для цього беруть 5, 10, 15, 20, 30, 40 г прополісу, подрібнюють і засипають в ема льований носуд та розплавляють на водяній бані до в’язкої консистенції. Потім додають 95, 90, 85, 80, 70, 60 г вазеліну з ланоліном або несоленого вершкового масла, або іншої жирної основи (загальна вага її й прополісу — 100 г), витримують на водяній бані при темпе ратурі 80 градусів ще 20 — 30 хв, постійно по мішуючи. Профільтровують, розфасовують у темні скляні банки, охолоджують. Зберігають добре закупореними в прохолодному місці. Прополісна мазь ефективна для лікування старих ран, опіків, дерматитів, піодермії, ек земи й інших шкірних хвороб. Антимікробні властивості мазі залежать від концентрації в ній прополісу.

10% ві прополісні мазі використовують при нежиті, опіках, обмороженні, геморої, запа леннях шийки матки тощо.

15% ві мазі використовують при застарілих виразках, ранах, тріщинах шкіри, вуграх, ви сипках, шкірній сверблячці тощо.

20% ві мазі застосовують при грибкових захворюваннях шкіри, фурункулах, карбунку лах, екземах. Українська Родина № 7 8/2015

69

ЗДОРОВ’Я 30 і 40% ві мазі використовують при ради кулітах, ішіасі, захворюванні периферичної нервової системи, бешисі, раку, туберкульозі шкіри.

85 г будь якої олії (персикової, оливкової, абрикосової, соняшникової...) доводять до кипіння в емальованому посуді, додають 15 г здрібненого прополісу, розмішують. Видаля ють домішки, що спливли, фільтрують крізь марлю і розфасовують у скляночки. Для ліку вання: двошарову пов’язку з марлі просочити маззю й накласти на уражене місце. Зміню ють пов’язку через 1 — 3 дні. Пов’язка, не прилипаючи до рани й не травмуючи її, викли кає знеболювальний і протизапальний ефект, прискорює загоювання рани.

градусів ще 15 хв, постійно помішуючи. Про фільтрувати крізь марлю, розфасувати в тем ні склянки, охолодити. Для поліпшення смаку можна додати мед і каву. Зберігати в холо дильнику. Таке прополісне масло має заспокійливі, протизапальні властивості, підвищує імунітет, застосовується для лікування різних захворю вань.При туберкульозі кишечника й легенів курс приймання масла складає 1,5 — 2 місяці. Після 2 тижневої перерви, якщо необхідно, курс повторюють.При захворюваннях органів дихання прополісне масло приймають до повного одужання. Приймають 5 , 10% ве прополісне масло по 1 ч.л., а 15 , 20% ве — по 0,5 ч.л. з теплим молоком за 1 год до їди, 2 — 3 рази на день.Гладким людям дозу збіль шують у 1,5 — 2 рази.

Прополісно воскова мазь на олії

Оливково прополісна олія

500 мл будь якої прокип’яченої олії змішати з 30 г розплавленого воску й 50 г прополісу. Підігрівати при постійному помішуванні на во дяній бані 30 хв. Ця мазь — дуже ефективний ранозагоювальний засіб.

Взяти 5, 10, 15, 20 г здрібненого прополісу, залити 100 мл маслинової олії, нагрівати на водяній бані 1 год. Профільтрувати крізь мар лю і розлити в темні склянки. Використовуєть ся при загоюванні трофічних виразок, ран, опіків, ерозій статевої сфери, для розтирання при захворюванні кістково суглобного апара ту, порожнини рота, шкірних захворювань, бронхолегеневої системи, шлунка і кишечни ка, для підвищення опірності організму. Усе редину приймають по 1 ст. ложці 3 рази на день за 45 хв до їди. Курс профілактики ліку вання може становити 4 — 6 тижнів і більше.

Прополісна мазь на олії

Прополісне масло Для одержання 5 , 10 , 15 , 20% го препа рату беруть 5, 10, 15, 20 г здрібненого пропо лісу і розплавляють в емальованому посуді в кип'ячій водяній бані.Для одержання в'язкої маси прополісу в ємність додають 95, 90, 85, 80 г свіжого несоленого вершкового масла (суміш має складати 100 г) і витримують на водяній бані при температурі не більше від 80

Свічі з екстрактом прополісу У порцеляновій ступці змішати екстракт прополісу й жирову основу у співвідношенні 1:4 до однорідної консистенції. Потім вигото вити свічі діаметром 1 см, довжиною 2 — 3 см, із загостреним кінчиком і загорнути кожну свічку в поліетилен. Зберігати в прохолодно му місці. Ці свічі використовують при захво рюваннях прямої кишки, передміхурової за лози, гінекологічних. Бажано застосовувати після очисної клізми або випорожнення по 1 шт. на ніч.

Прополісний мед Для одержання 5 , 10 , 15 , 20% го препа рату беруть 5, 10, 15, 20 г здрібненого пропо лісу, розплавляють в емальованому посуді на водяній бані до в’язкої консистенції, додають 95, 90, 85, 80 г якісного бджолиного меду (за гальна суміш — 100 г) і витримують при 80 ти градусах на водяній бані ще кілька хвилин, постійно помішуючи. Профільтрувати крізь марлю, охолодити й зберігати в прохолодно му темному місці. Прополісний мед характеризується проти запальною, болезаспокійливою, ранозагою вальною, антисептичною дією. Зміцнює імунну систему.

70

Українська Родина № 7 8/2015

При туберкульозі легенів курс прийому 1,5 — 2 місяці, після 2 тижневої перерви курс повторити. Бажано проводити лікування в комплексі зі специфічними протитуберку льозними препаратами. При хворобах органів дихання — приймати до повного видужання. Приймати 5 , 10% й прополісний мед по 1 ч.л., а 15 , 20% й — по 0,5 ч.л. за 30 хв до їди 2 — 3 рази на день (тримати в роті до повного розчинення). Гладким людям дозу збільшити в 1,5 — 2 рази.

Квітковий пилок Квітковий пилок міститься на тичинках квітів медоносних рослин і являє собою тоненький порошок, який буває в кольорах від білого до густо чорного, залежно від виду рослин. Пи лок містить комплекс цінних для будь якого організму (від бджоли до людини) речовин: 35% й білок, із якого половина перебуває у формі вільних амінокислот, тобто основа ма теріалу для життя, яка може асимілюватися відразу організмом. Далі 40% складу пилку складають різні форми цукрів, 3% вода, 5% жири, 3% корисні мікроелементи і постачаль ники кальцію, заліза, міді, фтору, магнію, мід ного марганцю і т.д. Залишок становлять еле менти: аміни, нікотинова кислоти, фолієва кислота, біотин тощо. Пилок — це природний концентрат майже всіх природних вітамінів та мікроелементів, високий вміст яких у пилку (і в перзі) та їхня участь у процесах кровотворен ня використовується для лікування анемій.У народній медицині пилок використовується для лікування артеріальної гіпертензії, за пальних процесів у передміхуровій залозі, хронічних колітів, неврозів, поліартритів, ва рикозного розширення вен, подагри, пору шень функцій ендокринної системи, гепати тів. У людей старшого віку пилок є ефектив ним засобом попередження передчасного старіння. Споживання пилку з медом стиму лює обмін речовин, регулює функцію шлунко во кишкового тракту, сприяє виведенню з ор ганізму токсичних речовин, зокрема нітратів. Як профілактичний і лікувальний засіб пилок приймають у натуральному вигляді, або в су міші з медом, матковим молочком, молоком корів, кіз тощо. (Продовження в наступному числі) Марія Надич знавець народної і нетрадиційної медицини, пасічник, апітерапевт, учасник 5 з’їзду апітерапевтів і апіконсультантів бджолярів України з міжнародною участю у галузях: медицини, фармації, апітерапії, бджолярства, косметології і харчової промисловості 2015 року в м. Києві с. Розлуч, Турківського району.

СІМЕЙНА ПСИХОЛОГІЯ

Істерики. Способи запобігання 1. Намагаєтесь якомога рідше вжи# вати слово «НІ». Говоріть тільки тоді, коли це дійсно необхідно (дитина схопила ніж, підійшла на прогулянці до відкритого каналізаційного люка), тобто коли це щось таке, що може зашкодити здоров’ю її або оточуючих її людей. Коли Ви багато чого дозволяєте ро# бити, дитина менше разів вступає в протест (адже пізнавати світ – це од# на з її основних потреб), а отже і біль# шості істерик можна уникнути. «Ні» повинно бути мало, але воно бути по# винно!!! Потрібно завжди пам’ятати, що відмовляти дитині в чомусь – ціл# ком нормально. Як і те, що дитина може обурюватися через це. Але якщо вже Ви дитину в чомусь обмежуєте і вона починає висловлювати яскра# вий протест, важливо не поступатися, оскільки така манера поведінки може закріпитися – як тільки дитина зро# зуміє, що так вона зможе домагатися того, що хоче, це буде ведучий меха# нізм взаємодії з вами, а надалі і з ото# чуючими в дорослому житті.

2. Якщо бачите що пахне «смаже# ним» – спробуйте підключити почут# тя гумору. І навіть простеньке смішне завдання може допомогти втомлено# му малюкові дійти до потрібного міс# ця. Наприклад, стояти з висунутим язиком, поки червоний на світлофорі не зміниться зеленим. Чи позмагати# ся, хто придумає смішнішу пантомі# му. Тут на скільки Вас занесе Ваша ж фантазія!

3. Якщо дитина втомилась від того, що довго чекає на щось (наприклад, обід) і ви відчуваєте, що поганий нас# трій «не за горами» – залучіть її до підготовки – нехай спробує їжу на сіль чи перемішає салат.

4. Ніколи не висміюйте, не прини# жуйте і не ображайте дитину. Якщо, вона вчинила який#небуть негарний, з Вашої точки зору, вчинок – обов’яз# ково скажіть їй про це. Але не акцен# туйте увагу на особистості, а говоріть саме про дії. Тобто не «ти поганий», а «ти вчинив не правильно».

5. Для дітей також важливим є мож# ливість вибору. Часто істерики є нас# лідком того, що батьки заважають ди# тині ставати самостійною. Вона на# магається все робити по#своєму. У та# ких випадках необхідно, щоб у дити# ни обов’язково були сфери, в яких

тільки вона вирішує, як має бути або вона сама вибирає із запропонованих альтернатив.

6. Частою причиною істерик буває невизначеність. Особливо в кризові періоди дитина потребує стабільнос# ті як ніколи. І коли батьки намага# ються надати їй безмежне право ви# бору, дитина може губитись. Тому постійні переговори з дитиною не бажані і скрізь треба знати міру. Як# що Ви бачите, що дитина «губиться» в різноманітних варіантах, не знає чого хоче, не може визначитись – зробіть вибір замість неї, навіть, як# що вона противиться, насправді вона цього потребує.

7. Для профілактики дитячих примх та істерик велике значення має єдина виховна позиція всіх членів сім’ї, які беруть участь у догляді за дитиною. Якщо, дорослі виховують по#різному, дитина вчиться маніпулювати і шля# хом інтриг досягати свого.

8. Якщо яка#небудь неприпустима дія дитини була помічена вперше, то краще проігнорувати, ніж звернути увагу і тим самим підкріпити.

9. Якщо не хочете наразитися на іс# терику, ніколи різко не переривайте занять дитини, навіть, якщо вони здаються Вам безглуздими і непра# вильними. Для перемикання уваги малюка потрібний певний час.

10. Іноді роздратування у дітей на# копичується, коли довго щось не ви# ходить. Слідкуйте за тим, як дитина справляється з новим для себе зав# данням, адже на перших порах не завжди вона зможе зробити це самос# тійно (запустити нову машинку, під# нятися сходами на гору, переступити через струмочок). У таких випадках потрібно зробити це разом з нею (ОБОВ’ЯЗКОВО спитавши чи треба їй допомога – це вже розуміють 1,5 річні діти), щоб вона перевірила свої сили і повірила в них.

11. Намагайтесь якомога менше по# рушувати режим дня (особливо в кризові періоди), оскільки нестабіль# ність може запустити істерику!

12. Для дитини дуже важливо, щоб її почули. Часто звичайне проговорен# ня батьками того, що хоче дитина (наприклад, «Я почула і зрозуміла, що ти хочеш на майданчик, але нам треба спочатку зайти в магазин, щоб купити…») зводить нанівець внутріш# нє напруження. Інколи малюкові просто хочеться знати, що його почу# ли і зрозуміли. Анна Луньова Дитячий практичний психолог

Мова Історія Культура три чинники, які творять українську націю. Дякуємо нашим дорогим читачам, авторам, митцям, спонсорам і меценатам, всім, хто допомагає творити цей журнал. Ваша підтримка і ваш інтерес до нашого видання дають йому енергію життя...

Підтримайте нас, передплатіть часопис! З повагою, редакція журналу «Українська Родина»

Шануймося, єднаймося, нас ніхто не здолає! Передплата у відділеннях Укрпошти – індекс 91640, передплата в редакції тел.: (044) 501 48 22, 565 75 91 Запрошуємо до співпраці авторів і розповсюджувачів. З питань співробітництва та підтримки видання просимо звертатися до редакції, тел.: (044) 565275291, www.dds.com.ua, e2mail: mail@dds.com.ua

Українська Родина № 7 8/2015

71

СМАЧНОГО: ЗИМОВІ СТРАВИ

Зрази з яйцем Потрібно: Свинина – 300 м. Яловичина – 300 р. Яйце куряче свіже – 7 шт. Сіль – 1 ч. л. Базилік сушений – 1 ч. л. Грецький горіх – 7 шт. Олія – 500 мл.

Як приготувати: М’ясо подрібнюємо, додаємо яйце, сіль, ба! зилік, горіх, добре перемішуємо. Ділимо фарш на шість частин. В кожну загортаємо відварене яйце. Обсмажуємо на розігрітій сковороді до рум’яної скоринки. Викладаємо зрази на тарілку.

Салат «Святковий» з куркою і кальмарами Потрібно: Куряче філе варене – 300 грам. Філе кальмарів варене – 300 грам. Болгарський перець – 1 шт. Помідори – 2 штуки. Пекінська капуста – 300 грам. Яблуко середнє (кисло!солодке, типу семе! ренка) – 1 шт. Сметана (або натуральний йогурт). Лимонний сік. Сіль.

Як приготувати: Нарізаємо кубиками куряче філе. Філе каль! марів – смужками або соломкою. Помідори та і яблука, ріжемо навпіл, видаляємо насіння з яблук, все нарізаємо кубиками. Пекінську капусту тонко нарізаємо. Болгарський перець ! виймаємо насіння, нарі! заємо кубиками. Кладемо все у величеньку посудину, перемішу! ємо. Змащуємо сметаною і ще раз перемішуємо. За смаком можливо добавити лимонного соку.

Салат у млинцях «Лялечка» Напечіть тоненьких млинців. Готуємо сам салат.

Куряче філе – 200 гр. Борошно – столова ложка. Кріп. Олія. Сметана – 1 стол. л.

Як приготувати: Салат дуже простий, все дрібно нарізаємо, заправляємо майонезом, перемішуємо і загор! таємо по 2!3 ложки салату у кожен млинець. Млинці викладаємо рядочком на тарілку. Зверху прикрашаємо зеленню.

Надзвичайний салат з крабови ми паличками Потрібно: Крабові палички – 100 гр. Варений рис – 1/2 склянки. Яйця – 2 шт. Консервована кукурудза – 1/2 банки. Огірок зелений ! 1 шт. Кріп, петрушка. Сіль за смаком, майонез.

Як приготувати: Ріжемо на кубики крабові палички, яйця, огі! рок і зелень. Засипаємо у салатницю, додаємо кукурудзу та рис. Солимо за смаком та змащує! мо майонезом.

Закуска з куркою та яблуками

Потрібно: Яловичина слабо підсмажена ! 200 гр. Смалець ! 2 стол. ложки. Печериці ! 30 гр. Картопля почищена ! 400 гр. Гриби білі свіжі ! 50 гр. Яйце ! 1 шт. Соус типу Краснодарський ! 100 гр. Сіль, Спеції.

Куряче м’ясо варене – 200 гр. Великі тверді зелені яблука – 5 шт. Коньяк – 50 мл. Ріпчаста цибулина – 1 шт. Сік лимонний – 2 ст. ложки. Сіль і чорний мелений перець, зелень, олія.

Як приготувати: Закуску будемо робити на основі яблук. (з них потрібно акуратно вийняти середину, залишив! ши оболонку. Обсмажуємо куряче м’ясо з цибулею, заклада! ємо в середину яблук. Можна їсти холодним. Також можна подавати і як гаряче блюдо. Пе! ред цим достатньо на 2!3 хвилини поставити в мікрохвильовку.

Свиняча «кишеня» Потрібно:

Печериці – 155 гр. Яйця – 4 шт. Майонез – 4 ст. ложки. Маслини без кісточки – 20 шт.

Свинячий ошийок – 1.5 кг. Цибуля – 2 шт. Крабові палички !150 гр. Шинка – 100 гр. Яйце для омлету – 4 шт. Варене яйце – 2 шт. Сіль, гірчиця, перець. Пучок зелені. Пиво – один стакан. Майонез. Олія соняшникова – 75 гр. Ковбаса копчена – 120 гр. Гриби варені – 120 гр. Перець болгарський консервований – 2 шт.

Як приготувати: Українська Родина № 7 8/2015

Яловичина, запечена з картоп лею та грибами

Потрібно:

Потрібно:

72

Кусок свинини розрізаємо так, щоб вийшла «кишеня», в яку і будемо складати продукти. На! тираємо ошийок сіллю, гірчицею і перцем і зали! шимо на дві годин маринуватися. Яйця відварю! ємо та натираємо на тертку. Ковбасу і шинку крупно нарізаємо. Всі інші інгредієнти нарізаємо дрібненько і заправляємо майонезом. Робимо три омлети, ріжемо кубиками і в перемішку з ін! шими інгридієнтами вкладаємо кишеньки. Ки! шеньки защіпаємо дерев’яними зубочистками і кладемо у глибоку посуд, заливаємо пивом і го! туємо при температурі 180 градусів у духовці, час від часу поливаємо соком, що виділяється при запіканні. Перед подачею на стіл кишеньки можна нарізати кружечками, прикрасити зелен! ню і смужечками червоного перцю.

Як приготувати: В порційний горщик кладемо слабо підсма! жені шматки яловичини, додаємо підсмажену цибулю, варені печериці або підсмажені білі гриби, круті яйця. Заливаємо червоним томат! ним соусом, зверху горщик покриваємо криш! кою. Запікаємо в духовці, подаємо в горщику.

Ковбаски по домашньому Потрібно: Свинина ! 150 гр. Яловичина ! 150 гр. Часник 1 головка. Перець мелений ! 1 чайна л. Сода ! 1 гр. Сіль за смаком.

Як приготувати: Пропускаємо м’ясо через м’ясорубку, розво! димо невеликою кількістю води, потім додаємо перець, соду, товчений часник і ставимо на хо! лод на 5!6 годин. Формуємо ковбаски, смажимо на сковороді на смальці до готовності. ❏