50 by Управління освіти

Миколаївська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №50 ім.Г.Л.Дівіної Миколаївської міської ради Миколаївської області

Есе директора Миколаївської ЗОШ I –ІІІ ст.№50 ім.Г.Л.Дівіної Дячук Валентини Іванівни

Конкурсні матеріали на Всеукраїнський конкурс «Директор XXІ століття» з номінації: „Інноваційна культура школи”

Миколаїв 2012

Автопотрет директора Дячук Валентини Іванівни Миколаївська ЗОШ І-ІІІ ступенів №50 – навчальний заклад, який створює умови для забезпечення якісної освіти, виховання духовно розвиненої особистості високого рівня громадянськості, здатної до самоусвідомлення, самопізнання Я, Дячук Валентина Іванівна працюю на посаді директора Миколаївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 50 ім. Г.Л. Дівіної з 1997 року. Дбаю про забезпечення умов для рівного доступу учнів школи до здобуття якісної освіти, створюю умови для оновлення змісту і методичного забезпечення навчальновиховного процесу. Школа, яку я очолюю, отримала в 2003 р. статус Всеукраїнського експериментального

навчального

закладу

упровадження

авторської

«Інтегрованої особистісно орієнтованої технології в школі І ступеня» Якименко С. І., доктора наук у галузі освіти, професора, зав. кафедри педагогіки початкової освіти

інституту

педагогічної

освіти МНУ ім. В.О.Сухомлинського.

Забезпечення умов для формування життєвої компетентності учнів школи — пріоритетний напрям у діяльності директора. Мною здійснено управлінську експертизу практичної педагогічної цінності запропонованої авторської технології з формування цілісного світогляду молодших школярів, розроблено модель управлінського супроводу впровадження «Інтегрованої особистісно-орієнтованої технології в дошкільному навчальному закладі та середній загальноосвітній школі І ступеня», забезпечено моніторинг упровадження авторської «Інтегрованої особистісно-орієнтованої технології в середній

загальноосвітній школі І ступеня”. Результати були представлені на

Всеукраїнському науково-практичному семінарі «Оновлення змісту дошкільної та початкової освіти в умовах впровадження інтегрованої особистісно-орієнтованої технології» (вересень 2003 р.), на семінарі-практикумі для директорів шкіл м.Миколаєва

„Шляхи формування життєвої компетентності особистості та

підготовки її до успіху” (2003 р.), під час проведення дня відкритих дверей для

педагогів-експериментаторів м.Миколаєва „Змістовне забезпечення варіативної складової навчальних планів експериментальних класів як ефективний засіб формування світогляду учнів” (лютий 2006 р.), презентації педагогічної діяльності колективу екпериментаторів Миколаївської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 50 (листопад 2006 р.), на засіданні регіональної творчої групи „Управління впровадженням інтегрованої розвивальної технології” – „Апробація інтегрованої особистісноорієнтованої технології” (2007 р.), на Всеукраїнському педагогічному консалтингу „Особливості формування інноваційної культури вчителя-експериментатора (грудень 2007 р.), на

Всеукраїнському семінарі „Інтегрований

особистісно-

орієнтований простір, що окриляє дитину” (м. Миколаїв, травень 2010 р.), під час проведення круглого столу для педагогів та методистів Миколаївської області „Проблема створення життєвого простору в дошкільному навчальному закладі та загальноосвітній школі І ступеня” (м. Миколаїв, листопад 2010 р.). Результативність упровадження цієї технології доведена відзнакою школи за підсумками конкурсу „Краща модель методичної роботи в загальноосвітньому навчальному закладі”; на X Міжнародній виставці навчальних закладів (Київ, 2007 р.), відзнакою педагогічного колективу за творчу працю в створенні інноваційної школи майбутнього (Сучасна освіта в Україні,

2008 р.), на XI Міжнародній

виставці навчальних закладів (Київ, 2008 р.), у відзнаці директора школи Дячук В. І. як лауреата Всеукраїнського конкурсу „100 кращих керівників шкіл України” (Київ, 13 жовтня 2007 р.), лауреата Всеукраїнського конкурсу „100 кращих шкіл України” у номінації «Школа педагогічного пошуку» (Київ, 2006 р.) як переможця обласного конкурсу «Кращий педагогічний працівник» у номінації «Управління навчальним закладом» (2008р.). Головні складові високої управлінської майстерності, до якої я прагну, вдумливе вирішення навчально-виховних завдань. Мої професійні позиції нерозривно пов'язані із життєвими переконаннями: я хочу, щоб школа для дітей стала рідною домівкою, і намагаюсь все зробити для цього. Я мрію про школу щасливих людей, про школу щасливих учителів, учнів і їх батьків. Ми повинні бути щасливі від спілкування один з одним, щасливі тому, що

маємо унікальну можливість дарувати один одному радість. Це повинно бути щастя вчителя, якому дано бути вчителем і для якого школа більше, ніж робота. Це повинно бути щастя учня, якого не лише добре навчають, але люблять і розуміють. Це щастя батьків, які завжди можуть бути впевнені у тому, що їх дитині не нашкодять і що школа, якій вони віддали перевагу, - це надійна школа, де все на висоті: і уроки, і перерви, і будні, і свята. Мені хочеться, щоб наша школа була саме такою.

Есе директора Миколаївської ЗОШ I –ІІІ ст.№50 ім.Г.Л.Дівіної Дячук Валентини Іванівни 1

Я вибрала Долю собі сама, І щоб у житті не сталося, У мене жодних претензій нема До долі – моєї обраниці. Ліна Костенко У роки нашої юності дуже популярною

була

фраза

В.Короленка: «Людина народжена для щастя, як птах для польоту». І тоді вірилось в це. З роками розумієш, що щастя не випадковий дар природи і не примхлива воля випадку. Щастя – продукт

зусиль

самої

людини.

Вміння бути щасливим утримує людину від багатьох помилок в житті. Щасливі люди успішніші, впевненіші в собі, оптимістичніші. Вони отримують задоволення від процесу праці, а не лише від його результату, і радість від міжособистісних відносин, від почуття дружби та любові. Як же навчити дитину бути щасливою? За твердженням психологів, стан щастя супроводжується такими емоціями, як інтерес і радість. Інтерес супроводжує людину в процесі творчої праці, радість – в творчій праці і любові. Тільки близький до дитини дорослий може навчити її бути щасливою. Якщо вчитель хоче перетворити свої уроки

на «майстерні

щастя», то він повинен спиратися на ці емоції, його уроки повинні бути уроками творчості і спілкування. Лише середовище,

в цьому випадку створюється яке

забезпечує

найбільший

сприятливе психологічне

комфорт

для

діяльності

максимального розвитку дитини. Кожен учень дістає можливість зайнятися особисто значущою і життєво важливою для нього діяльністю, відповідно до його прагнень індивідуальності,

і інтересів, яскраво розкривається своєрідність його отримується

дорогоцінний

досвід

співпраці

взаємодопомоги, такий необхідний при соціалізації особистості. Великі можливості представляють для цього педагогічні технології, які сприяють розвитку особистості учня. Завдяки їх застосуванню дитина вчиться самостійно працювати, мислити, здійснювати свої власні відкриття. Тільки в пошуці, під час самостійних досліджень розвивається мислення, знання й уміння, які здобуваються в результаті власної пізнавальної праці. Це, в свою чергу, сприяє ефективній адаптації особистості до життя в суспільстві. Хотілося б нагадати, що виховання – процес обопільний. Тому, якщо педагог щиро стурбований щастям дитини, то він змінюється і сам. Можна багато сперечатися про те, що таке щастя, чи повинен вчитель думати про щастя своїх учнів або тільки про те, щоб вони навчалися успішно. Та варто вчителеві один раз побачити сяючі очі учня після уроку творчості і спілкування, і стає зрозуміло працювати.

– заради цього варто жити і

Філософський роздум директора школи: шлях до пізнання в сучасній школі Моя

педагогічна

філософія:

дитина повинна бути щасливою в школі Кожне цивілізоване суспільство замислюється про своє майбутнє. Яким воно буде? Чи збережуться традиції? Чи оберігатимуться пам'ятки архітектури, природи? Чи продовжиться передача з покоління в покоління того, що століттями накопичено до нас? Наше майбутнє ближче до нас, ніж ми думаємо. Воно сміється, плаче, ставить питання, примушує шукати відповіді на ці питання. Так, найціннішим скарбом прогресивного суспільства в період розвитку сучасних технологій є молоде покоління. Наше майбутнє – наші діти. І тому містком між майбутнім і сьогоденням завжди була і залишається ШКОЛА. Яким же повинен бути шлях до пізнання в сучасній школі? Очевидно, що обмежитися засвоєнням досвіду, накопиченого людством, без його переосмислення неможливо. Сьогодні школа відповідає за формування здорової особистості та розвиток життєвих компетенцій учнів на основі впровадження інноваційних педагогічних технологій. Учитель і Учень виступають суб'єктами освітнього процесу. Щоб процес суб'єкт-суб'єктних відносин був ефективним, і та й інша сторона повинні відчувати стан комфорту. І незмінною, значущою і затребуваною, як завжди,

залишається

ідея розвитку дитини. Риси,

сприятливі для розвитку дитини, - загальне позитивне ставлення дитини до оточення, допитливість, широта її інтересів. Широта інтересів молодших школярів виявляється в тому, що їх цікавлять багато явищ навколишнього життя, вивчення яких не входить у програму навіть середньої школи. Широта цих інтересів проявляється перш 5

за все у потребі молодших школярів у творчих іграх, особливо на героїкоромантичні сюжети, на сюжети з книг, кінофільмів. У програванні цих сюжетів

реалізуються

соціальні

інтереси

молодших

школярів,

їхня

емоційність, колективні ігрові співпереживання. Допитливість є формою прояву широкої розумової активності молодших школярів. Безпосередність, відкритість, довірливість молодших школярів, їхня віра в незаперечний авторитет учителя і готовність виконувати будь-які його завдання є сприятливими умовами для зміцнення в цьому віці широких соціальних мотивів обов’язку, відповідальності, розуміння. Від інтересу до окремих фактів молодші школярі переходять до інтересу до закономірностей, принципів - у такий спосіб змінюються їхні пізнавальні мотиви. В останні роки психологічні дослідження показали, що вже в середині молодшого віку може закладатися й інтерес до способів набуття знань. У молодшому шкільному віці виникають і мотиви самоосвіти, але вони представлені найпростішою формою - інтересом до додаткових джерел знань, епізодичним читанням додаткових книг. Необхідно пам’ятати, що учні цього віку все-таки відрізняються емоційною вразливістю, безпосередністю проявів і зовнішньою виразністю емоцій. Ці діти характеризуються піддатливістю до емоційних впливів. Для молодшого школяра властива надзвичайна широта емоцій і реактивність, легкість переключення від однієї емоції до іншої. Під час становлення пізнавальних інтересів у молодшому

шкільному віці в ході навчання і

формуванні основ світогляду емоції змінюються вбік їх змістовності, стійкості, впливають на процес формування творчих здібностей особистості. Оволодіння

досвідом

творчої

діяльності

передбачає

не

лише

інтелектуальний аспект особистості, а і її психологічні, характерологічні риси, до яких відносяться: настирливість у досягненні мети, незалежність, почуття гідності, чесність у пошуках істини, в спілкуванні, а також активність духовного потенціалу людини, її внутрішній діалог, самоаналіз, саморефлексія, 6

перегляд

особистісних

ціннісних

орієнтацій,

процес

самопізнання, саморозвитку. Отже, саме творчість вимагає інтелектуального, емоційного і вольового напруження. Досвід емоційно-ціннісного ставлення передбачає наявність знань, умінь, але не зводиться до них і полягає у формуванні ставлення школярів до світу, діяльності, наукових знань, моральних норм, ідеалів. І доки таке ставлення не сформоване, немає можливості говорити про вихованість. Єдиним способом і умовою засвоєння емоційного відношення, сприйняття об'єкта як цінності є переживання, що сприяє виникненню інтересу до предмета, окремого явища і потреби і діяльності. Емоційно-ціннісне

ставлення

виконує

регулюючу

функцію

формуванні соціального досвіду, регулює вибіркове ставлення до об'єктів і діяльності, визначає відповідність діяльності і об'єктів потребам особистості, виробляє оцінку імовірності задоволення потреб, створює імпульс до діяльності, відбивається на її темпі, якості й рівні. У яку школу хочеться йти учневі, якій би школі довірив батько свою дитину? Із цього приводу у мене немає ніяких сумнівів. У ту, де добре навчають, в ту де, перш за все, люблять, поважають, прагнуть допомогти, терпляче ставляться до кожного, де вчитель виступає в ролі старшого друга, співробітника,

де

основу

діяльності

школи

покладені

принципи

гуманітаризації, «олюднення знань»; гармонізації; толерантності, коли дитина приймається такою, якою вона є і яка має право на помилку; демократизації, коли і вчитель і учень сприймаються, перш за все, як особистості; саморозвитку особистості, що розуміється як Самопізнання, Самовизначення, Самореалізація. У школу, де ВАЖКО, ЦІКАВО, ВЕСЕЛО і РАДІСНО! Хороша школа завжди починається з любові. Я часто роздумую, від чого це залежить? Де рішення? І відповідь, напевно, одна: якщо до тебе одночасно в голову приходить знання того, що треба робити і як треба робити, і ти відповідаєш професійній формулі (любов до професії + любов до дітей). 7

«Пізнання починається зі здивування тим, що буденно», - сказав Платон. Ця істина всякий раз підтверджується на уроці: діти, не обтяжені «знанням тих багатств, які виробило людство», конструюють свої знання, повторивши і відчувши момент осяяння великих розумів.

Так знання

приходить до дитини. Впевнена, навчання потрібно починати з найближчого оточення дитини, поступово виводячи її у відкритий світ пізнання, ретельно плануючи кожен крок. Макро- і мікрокосмос тотожні - учить нас філософія пізнання. У своїй

нескінченності

Людина

рівнозначна

Всесвіту.

Він

також

багатогранний, не пізнаний, складний і одночасно і близький, і далекий. Яку ж колосальну відповідальність несе вчитель за можливість доторкнутися до вдосконалення Всесвіту. Завдання вчителя я бачу в тому, щоб допомогти дитині увійти в світ не відвідувачем, що потребує пояснень екскурсовода і постійного супроводу, а повноправним мешканцем — творцем і діячем. А.В.Хуторський

пише: «Шлях дитини схожий на шлях квітки, що

живиться цілющими соками рідної землі і що розпускається назустріч світлоносним сонячним променям». До цього хочеться додати: процес зростання квітки немає потреби направляти і організовувати, в природних умовах вона буде зростати, як їй визначено. Вважаю, педагогові необхідно передбачити і забезпечити ті умови, в яких найповніше реалізується внутрішній потенціал учня в навчальній діяльності. Створити бадьору, світлу і творчу обстановку в силах будь-якого педагога, і цього можна досягти. Все частіше і частіше ми чуємо слова: діти врятують людство. Цей мотив вічний. Дитина – це міра всіх речей, прототип добра і краси. Тому знамените «краса врятує світ» звучить, як «діти врятують світ». Діти – наше майбутнє, наші потенційні можливості і наші людські ідеали у майбутньому. Що ж таке дитинство? Який шлях дитини до гармонії? "Дитинство – найважливіший період людського життя, не підготовка до майбутнього життя, а справжнє, яскраве, самобутнє, неповторне життя. І від того, як пройшло дитинство, хто вів дитину за руку в дитячі роки, що увійшло до його розуму і серця з навколишнього світу, - від цього у 8

вирішальній мірі залежить, якою людиною стане сьогоднішній малюк" (В.О.Сухомлинський). Дитинство – особливий психічний стан, говорять філософи. Це людський

стан,

сповнений

гри

фізичних

інтелектуальних

сил,

неприборканої енергії. А енергія ця особлива – енергія зростання, енергія нездоланності. Дитина живе, а не виховується. Чим яскравіше її життя, тим більше позитивних емоцій, тим повно цінніше і здоровіше виховання. Взагалі-то дитина сама творить своє виховання. Але допомогти їй ставити перед собою задачі і надзадачі покликані дорослі люди, наставники, старші товариші, батьки, педагоги. Важливо, щоб кожна дитина шкільного віку складала свій план життя, в якому неодмінно були б елементи загального і професійного розвитку, заняття спортом, працею, мистецтвом. І неодмінно – надзадача. Неодмінне випробування: що я можу? На що я здатний? Один мудрець якось сказав: "Чого там мудрити з вихованням. Все дуже просто - наповнюйте душу дитини прекрасним – і вона буде вихованою". Не можна не погодитися з самим принципом – виховувати на прекрасному на високому. Дитина не може розвиватися без фантазії, без мрії, без трепетної ніжності, які закладені в художній творчості. «Населяючи навколишній світ фантастичними образами, створюючи ці образи, діти відкривають не лише красу, але і істину». (В.О.Сухомлинський) Наша масова школа трохи нагадує великого слона, що топчеться на розвилці

дороги,

—

який

підганяється,

умовляється,

штовхається

ентузіастами на одну зі стежок. Але чого ж хочуть ентузіасти, які у них пропозиції щодо школи? Одні вважають, що треба негайно розібратися із змістом освіти, з тим інформаційно-знаннєвим потоком, який і є уламок культури, що передається з покоління в покоління. В основі роздумів цієї частини суспільства лежать ідеї гуманізації, інтеграції, стандартизації. Планка освіти тягнеться то вгору, доводячи, що без знання всіх формул на світі щасливо не прожити, то опускається різко вниз, створюючи стандарт — мінімум. 9

Прихильники другої версії вважають зміст освіти не головним. В основі знаходиться диференційований і індивідуальний підхід, розробка технологій. Ідеї третьої групи суспільства бачать школу тільки в рамках зміни масових способів навчальної роботи. Сьогодні

освіта розглядається як базова загальнокультурна цінність,

яка ґрунтується на розвитку і саморозвитку "Я" людини, тобто освітня ідея може бути сформульована в такий спосіб: розвиток індивідуальних можливостей дитини в різних аспектах людського буття, становлення основ внутрішньої свободи і самостійності дитини у відносинах з оточуючими людьми і середовищем. Таке

сприйняття

дитинства

вимагає

якісного

переосмислення

організації змісту навчально-виховного процесу в початковій школі, який максимально забезпечує розвиток молодшого школяра, - тобто створення розвивального

освітнього

середовища.

Сучасний

освітній

процес

неможливий без інноваційного оновлення, залучення нових технологій, апробації і адаптації до сучасних вимог нового змісту. Змінилося і соціальне замовлення – одержала «офіційне» визнання задача розвитку

дитини як

основного результату і основної цінності освітніх впливів. Тому останнім часом школи активно проявляють інтерес до інноваційних технологій як однієї з умов модернізації загальноосвітньої школи. Основним загальноосвітньої світогляду,

школи є

становлення

загальнонаукової,

завданням

в учнів цілісного наукового

загальнокультурної,

технологічної,

комунікативної і соціальної компетентності на основі засвоєння систем знань

про

природу,

людину,

суспільство,

культуру, виробництво,

оволодіння засобами практичної і пізнавальної діяльності. Майбутнє процвітання суспільства

неминуче пов'язане з ґрунтовним

мисленням. Всім нам доводиться міркувати в повсякденному житті, але запити, що зростають, і можливості сучасного світу жадають від людства все більш досконалих розумових здібностей. У бізнесі і професійній сфері вміння 10

мислити і знаходити нестандартні рішення ситуацій — просто необхідні, щоб вижити, досягти успіху і подолати жорстку конкуренцію. Інтелект — це всього лише потенціал, а вміння мислити — здатність його реалізовувати. На практичному досвіді я переконалася, що далеко не завжди в наших школах навчають мислити. В кращому випадку у дитини прагнуть виробити обмежений набір розумових навичок, необхідних для відбору і аналізу інформації. Формування світогляду найактуальнішим завданням

педагогіки,

молодшого шкільного віку є метою

якого

виховання

громадянина України з високорозвиненими етичними, естетичними й духовними людськими цінностями. Дитина, за своєю природою, допитливий дослідник, відкривач світу. Так нехай перед ним відкривається чудовий світ в живих фарбах, яскравих і ніжних звуках, в казці і грі, у власній творчості, у красі, що надихає її серце, у прагненні робити добро людям. Передумови для розвитку творчих здібностей, пізнавальної активності, формування наукового світогляду школяра створює інтеграція змісту початкової освіти, яка відкриває шлях до широкого застосування нових методів та технологій викладання навчальних предметів. Одним із варіантів таких навчально-виховних технологій, в яких поєднується спільна творчість педагогічної науки і практики є авторська «Інтегрована особистісноорієнтована технологія в дошкільному навчальному закладі та середній загальноосвітній школі І ступеня» Якименко Світлани Іванівни, кандидата педагогічних наук, доктора наук у галузі освіти, професора, завідувачої кафедри педагогіки початкового навчання інституту педагогічної освіти МНУ ім. В.О.Сухомлинського. Головною особливістю інтегрованої особистісно-орієнтованої технології є технологічне конструювання змісту початкової освіти в напрямах гуманізації, діалектизації та інтеграції з метою формування цілісності знань молодшого школяра про навколишній світ та людину. Для

інтегрованої

особистісно-орієнтованої

технології

характерна

пропедевтика знань з багатьох галузей наук: географії, включаючи 11

краєзнавство, біології, фізики, астрономії, техніки, хімії, історії, екології. В цілому інтегрований зміст навчального матеріалу вирішує низку дуже важливих педагогічних завдань: реалізує раннє формування багатьох понять природничих наук, дає уявлення про картину світу в цілому і місця людини в ньому, забезпечує

підготовку до подальшого вивчення природничих

предметів і, більш того, пробуджує інтерес до їх вивчення. На мій погляд, авторська технологія Якименко С.І. - це система якісно нових знань, яка забезпечена принципово новою побудовою навчальної діяльності, яка не має нічого спільного з натаскуванням і зазубрюванням. Мені здається, що саме ця технологія здатна забезпечити всі потреби масової педагогічної практики. В рамках інтегрованого навчання цікаво працювати і вчителеві і, перш за все,

навчатись учневі. Дитина не просто отримує

інформацію (хоча інформованість дуже важлива, формує вміння і навички), але і, головне, розвивається,

самостійно пізнає і навчається нешаблонно

мислити, приймати рішення в нестандартних життєвих ситуаціях. Природно при цьому не знімається питання засвоєння знань, але в даному випадку – це засіб досягнення основної мети: розвитку дитини, формування її життєвої компетентності. В умовах існуючої класно-урочної системи технологія Якименко С.І. найлегше вписується в навчальний процес; вона не зачіпає зміст навчання, який визначений освітнім стандартом і державними програмами базового рівня. Разом з тим вона передбачає формування нової позиції учня: • його орієнтацію на особисте сприйняття навколишнього світу: «Я» - не сторонній спостерігач, а зацікавлений дослідник; • особисту відповідальність за результати своєї діяльності для інших людей і для природи; • його причетність: цього досягли люди, значить, це доступно і мені; • глобальне сприйняття: це потрібно всім, значить, і мені; 12

• орієнтацію на консенсус: визнання за іншими права мати свою точку зору. Технологія передбачає також формування

нової позиції вчителя:

вчитель не є пасивним транслятором навчального змісту програми початкової освіти, а представляє творчу особистість, яку відрізняють ерудиція, любов до дитини, психологічна компетентність, розкутість, гуманістичне мислення. Вважаю, що педагогу необхідно передбачити і забезпечити ті умови, в яких найповніше реалізується внутрішній потенціал учня в навчальній діяльності. Створити бадьору, світлу і творчу обстановку в силах будь-якого педагога, і цього можна досягти. Мені дуже близькі ідеї особистісно-орієнтованого та розвиваючого навчання. Вони не нові. Педагоги античності велику увагу приділяли проблемі розвитку логічного мислення, умінню логічно і послідовно висловлювати свої думки, формуванню понять, ораторській майстерності. Розвиток дитини, я в цьому переконана, повинен йти через її самостійну діяльність. З досвіду роботи я бачу: міцно засвоюється те, що вимагає певних логічних операцій. Завданням своїм, як директора, вважаю наступне: створити в школі те середовище, ту площину, в якій найповніше зможуть розкритися творчий потенціал дитини і здійснюватиметься її постійне інтелектуальне зростання. У даній єдиній точці пізнання, в якій вона тепер знаходиться, ніхто інший в єдиному часі і єдиному просторі єдиного буття не знаходився і знаходитись не може, це тільки її відправна точка на шляху до вершини Знання. І дитина повинна відчувати, що найважливішою є її власна позиція, тому що це саме її позиція, саме її розуміння, саме її світ. Як цього досягти? Перш за все, створюючи евристичну освітню ситуацію, яка виступає основним ключовим технологічним елементом під час пізнавального процесу. Її метою є забезпечення народження учнями особистого освітнього продукту в ході спеціальної організованої діяльності. 13

Існує соціальне замовлення на світоглядний, культурологічний, методологічний, теоретичний і практичний аспект

знань

молодшого

школяра, які реалізуються таким чином: світоглядні — синтез філософських ідей (про цінності, суть буття, пізнання, практики), етичних, естетичних, правових норм, ідеалів і правил, що стосуються спілкування з живими системами, картина біологічної реальності, сфера її перекривання з фізичною, хімічною і соціальною картинами світу; методологічні

—

наукові

принципи

пізнання

(причинність,

системність), уміння висувати і вирішувати проблеми, планувати і ставити спостереження і експерименти; теоретичні — користування теоретичними знаннями для узагальнення, систематизації і прогнозування. Порушений стародавній союз людини з природою, урбанізація, техніцизм (слово «технологія» навіть увійшло до педагогіки, адже тут мова йде про людину), пріоритет утилітарного над природним. Діяльність вчителя і учня в продуктивному тандемі, де педагогічний процес направлений на індивідуальний розвиток творчих і етичних якостей особистості з опорою на розвиток творчого теоретичного мислення, хочеться назвати педагогікою Якименко С.І. Тут творять обох суб'єктів педагогічного процесу і від майстерності, творчого натхнення вчителя залежить творче осяяння учня. У цьому сенсі в центрі всіх педагогічних устремлінь повинна стати окрема особистість кожної дитини. Дитина, яку ми повинні підготувати: гнучко адаптуватися в змінних життєвих ситуаціях; самостійно набувати знань; критично мислити; генерувати нові ідеї; грамотно працювати з інформацією; бути комунікабельним і комунікативним.

Ми багато говоримо про соціальне замовлення на випускника, про те, що школа є основною ланкою в системі освіти, де повинні виховуватися люди з творчим мисленням і загальнолюдською мораллю. Створюються моделі, педагогічні колективи шкіл працюють над створенням критеріїв, за якими можна відстежувати відповідність випускника спроектованій педагогічній моделі. Це, безперечно, важливо. Але не менш важливо, на мій погляд, створення управлінської моделі того, хто сприяє створенню обумовленої вище моделі. Мені як директору здається, що загальна атмосфера в школі безпосередньо визначається пануючим в конкретному педагогічному колективі соціально-професійними цінностями, ідеалами, орієнтаціями, що визначають мету і сенс учительської праці, розуміння критеріїв її ефективності, і присутнім певним настроєм, стратегією колективної педагогічної праці. Для вчителя-гуманіста головна цінність — дитина як особистість, а не тільки як учень. На вчителя теж повинне бути соціальне замовлення, і, напевно, воно є. Розмови, що ведуться, про компетентнісний підхід в рамках модернізації сучасної школи, на мій погляд, не повинні обходити цей аспект. У моїй свідомості вимальовувалася наступна модель значущих якостей вчителя: Благородство, професіоналізм, любов до дітей Креативність, активність, захоплення

Розум

Комунікативність, ерудиція

Вчитель Інтелегентність, вміння слухати, порядність

Почуття гумору

Доброта, працьовитість

Культура, знання, дисциплінованість

Справедливість

Тактовність

Школа не може закрити собою дитину від суспільства, вона може лише прикрити дитину своїм розумом, своїм професіоналізмом. Тільки вчителеві, який відповідає цим критеріям, під силу підготувати випускників, заявлених в шкільних моделях. Відбулася зміна парадигми освіти. Новий підхід до освіти вимагає і зміни

акцентів:

розвитку

особистості,

формування

її

життєвої

компетентності. Суспільство висуває особливі вимоги до сучасного педагога як до професіонала, як до особистості і як до особливого члена суспільства. Якщо узагальнено представити різне бачення сучасного учителя початкових класів, то воно постає приблизно таким: це високий професіонал, що глибоко володіє знаннями навчальних предметів, дарує дітям радість пізнання і спілкування, допомагає стати дитині доброю і розумною, володіє широкою ерудицією, інтелігентністю, незалежністю, здатний до самопожертви, вміє співчувати, великодушний, володіє великою любов'ю до дітей, уміє зрозуміти і побачити хороше в своїх вихованцях. Вимогливість такого вчителя — це перш за все вимогливість до себе, самокритичність, а також завжди справедлива вимогливість до інших. Сам статус учителя не дає автоматичного авторитету його носієві. Одним з показників духовної культури особистості є спосіб використання вільного часу, за яким можна судити про структуру духовних потреб. Педагог, у якого немає ні потреби, ні необхідності вчитися самому і постійно самовдосконалюватися, напевно, всетаки нонсенс. Освітні потреби суспільства диктуються політичною, соціальною, культурною ситуацією, а також певними подіями, що відбуваються в країні. Високоінтелектуальні випускники суспільству, безперечно, потрібні. Але хіба менше суспільству потрібний той, хто має середній рівень базових знань, але володіє культурою, порядністю, добротою? Але хіба менше цінує суспільство той, хто живе в гармонії з природою, поважає і цінує закони суспільства? І, поза сумнівом, суспільству потрібні ті, хто «має золоті руки», хто створює те, що народжується в різних КБ і творчих лабораторіях заводів. 16

Мені здається, що школа повинна бути націлена на створення умов для розвитку універсальних здібностей кожної дитини. Це, по-перше, здатність до концептуального мислення, тобто до цілісного бачення світу через призму самореалізації. По друге, здатність жити в колективі. І по-третє, — це здатність людини втілювати своє цілісне уявлення про світ і про загальне благо в осмисленій для себе творчій діяльності, незалежно від роду занять. І в цьому суспільство повинно реально допомогти школі! В умовах сучасної України, затверджуються якісно інші принципи організації життя і діяльності людей, змінюється ієрархія норм і цінностей. Саме

тому все

наполегливіше повторюється

розвиваючого особистісно-орієнтованого

теза про

перехід до

навчання як однієї з умов

перебудови загальноосвітньої школи в умовах заявленої модернізації. Суть авторської «Інтегрованої особистісно-орієнтованої технології» Якименко розвиваючого навчання полягає в створенні умов, коли розвиток школяра перетворюється на головне завдання як для вчителя, так і для самого учня. Це система якісно нових знань, що пропонують принципово іншу побудову навчальної діяльності. Це спосіб організації навчання, зміст, методи і форми організації якого прямо орієнтовані на всебічний розвиток дитини. Перш за все: на способи самостійного отримання знань; на розвиток здібностей в процесі здійснення самостійної пізнавальної діяльності; на емоційне ставлення до змісту і процесу освіти; на гуманістичну спрямованість освітнього процесу; Такий підхід культивує творче, теоретичне мислення, а це, на мій погляд, за сучасних умов, головне.

Особлива місія директора школи Нова школа ставить собі за головну мету збудити, дати проявитися самостійно творчим силам дитини Софія Русова Діяльність

керівника

будь-якого

колективу

складна

та

від-

повідальна, але у директора школи — особлива місія. Сьогодні він покликаний поєднувати в одній особі вчителя, методиста, державного інспектора,

господарника,

організатора

навчально-виховного

процесу,

чуйного й уважного наставника дитячого і дорослого колективу. Це вимагає не тільки всебічних знань, досконалого володіння наукою управління, але й високої професійної культури, справжньої самовідданості та безмежної відповідальності за доручену справу. Що є найсуттєвішими складовими успіху школи? У чому полягає її життєдіяльність? Складові успіху школи надзвичайно прості. Перша і головна —- це люди, які працювали і працюють у школі, їхня здатність до творчого пошуку, оригінального бачення та оцінки шкільної ситуації, високий професійний потенціал. Друга складова криється в умінні колективу відповідно до сьогоднішніх потреб наповнити старі форми роботи школи новим актуальним змістом. Провідником генеральної лінії діяльності

школи,

інтегратором

пріоритетних завдань, які вона вирішує, є, безумовно, керівник школи. У сучасній школі керівник закладу виконує роль менеджера. Основне завдання його — сформувати готовність у педагогів до інноваційного пошуку, дати можливість самостійно визначити стратегічні напрямки у розвитку навчально-виховного процесу в школі. Це надасть можливість школі мати власний шлях розвитку, своє обличчя. 18

Інноваційні педагогічні технології у системі освіти В умовах розбудови національної системи освіти важливого значення набуває інноваційна діяльність загальноосвітніх навчальних закладів, яка характеризується

системним

експериментуванням,

апробацією

та

застосуванням інновацій в освітньому процесі. Педагогічна технологія — це «... певний порядок, логічність і послідовність відповідно до поставленої мети, певною мірою — алгоритмізація спільної діяльності вчителя та учнів у процесі навчання, узгодженість їхніх дій та відносин». Запровадження інноваційних технологій вимагає від учителя: • вивчення спеціальної літератури (додатково); • аналіз педагогічного досвіду вчителів-новаторів; • особистісно орієнтованого колективного навчання. Предметом

педагогічної

технології

конструювання

систем

шкільного навчання та професійної підготовки кадрів, у тому числі висококваліфікованих педагогів-технологів. Саме на основі розуміння предмета педагогічної технології як проекту певної педагогічної системи формулюється один із головних принципів розробки та реалізації педагогічної технології — принцип структурної та змістовної цілісності усього навчально-виховного процесу. Управлінська модель створення інтегрованого освітнього простору для учнів початкової школи Сьогодні освіта розглядається як базова загальнокультурна цінність, яка ґрунтується на розвитку і саморозвитку "Я" людини, тобто освітня ідея може бути сформульована в такий спосіб: розвиток індивідуальних можливостей дитини в різних аспектах людського буття, становлення основ внутрішньої свободи і самостійності дитини у відносинах з оточуючими людьми і середовищем. Сьогодні експерименти у сфері початкової освіти

представлені

найрізноманітнішими напрямами: авторськими програмами і підручниками, 19

рівневою диференціацією навчального змісту і диференціацією дітей за здібностями, інноваційними педагогічними технологіями, індивідуальними і груповими формами організації процесу навчання. Педагогічний колектив вчителів початкових класів нашої школи протягом 5-ти років працював в інноваційному режимі, впроваджуючи авторську «Інтегровану особистісно-орієнтовану технологію в середній загальноосвітній школі І ступеня» під керівництвом Якименко Світлани Іванівни,

доктора наук у галузі освіти, професора, завідувача кафедри

педагогіки початкового навчання інституту педагогічної освіти МНУ ім. В.О.Сухомлинського. Пріоритетним завданням у вирішенні цієї створення

педагогічної проблеми є

єдиного освітнього простору, а його проектування для учнів

початкової школи

виступає

педагогічною умовою розвитку здібностей

дитини. Педагогічне проектування – це вмотивована на основі професійноособистісних цінностей, цілеспрямована діяльність колективного суб’єкта щодо зміни педагогічної дійсності, яка охоплює актуалізацію і теоретичне опрацьовування

освітніх

ініціатив,

концептуалізацію

задуму-проекту,

програмування діяльності суб’єктів проектування з його реалізації. Таким чином, на нашу думку, важливими сутнісними ознаками терміну «освітній простір» є: • варіативність способів одержання освітньої послуги; • відсутність монополії на освітню послугу; • можливість вибору особистістю конкретного шляху освіти, який відповідає її життєвим планам, здібностям, фізичним і фінансовим можливостям. Проектування освітнього простору – складний багаторівневий процес, який

реалізує у взаємозв’язку діагностичну, проектно-нормативну,

прогностичну,

організаційно-координаційну,

інформаційну педагогічну діяльність. 20

коректувальну,

аналітико-

Об’єктами

проектування

освітнього

простору

вихованість

навченість дітей, професійна компетентність і майстерність педагога, процес педагогічної діяльності; діяльність (творча, трудова, професійна). Під розвивальним освітнім середовищем

ми розуміємо спеціально

змодельовані умови, що забезпечують різноманітні варіанти вибору шляху розвитку особистості, дозволяють

дитині усвідомити власні можливості,

виявити ініціативу і всесторонньо реалізувати себе. Управлінським рішенням

директора

створення такого освітнього середовища,

школи, яке забезпечить виступає розробка моделі

проектування освітнього простору різними засобами з урахуванням сучасних умов, методів і засобів проектування, а також меж професійної діяльності педагога, що дозволяє позначити основні принципи і поняття для подальшої реалізації моделі в практиці проектування. Розглядаючи освітній простір як систему чинників, ми вважаємо, що його створення можливо, якщо освітній простір: • охоплює функціонально пов’язані зовнішні і внутрішні компоненти; • зв’язаний

елементами

предметно-просторового

середовища

сучасними інноваційними педагогічними технологіями; • орієнтований на показники особистісного розвитку і зростання як дитини, так і педагога. Освітній простір учнів початкової школи складається з таких компонентів: • взаємодія з різними освітніми інститутами, соціальними партнерами і учасниками педагогічного процесу; • предметно-розвивальне середовище; • освоєння змісту початкової освіти. Модель освітнього простору початкової школи є взаємодією зовнішніх і внутрішніх компонентів, процесуально і змістовно пов’язаних завдяки дотриманню таких принципів: наявність базису середовища для всіх видів діяльності дитини; різноманітність елементів середовища; свобода вибору 21

діяльності і переходу від одного виду

до іншого; відкритість взаємодії

педагога й учня; стимулювання творчості педагога і учня. Реалізація моделі освітнього простору в школі І ступеня Миколаївської ЗОШ №50 позитивно впливає на особистісний розвиток і зростання як учня, так і педагога. Це виражається по відношенню до педагога в

задоволенні своєю

працею; прийнятті себе та інших; гуманізації всіх видів діяльності, побудованих за принципом діалогу педагога і дитини; прагненні до творчого зростання. По відношенню до учня це виражається в зниженні або відсутності загальної тривожності; емоційно-позитивному ставленні до інших людей, природи, самої себе; пізнавальної активності; прагненні створювати свій творчий продукт;підвищенні рівня самооцінки особистості дитини. Отже, такі освітні результати характеризують освітній простір учня, демонструючи підвищення педагогічної культури учителя і розвиток в дитині якостей вільної, гуманної, духовної, творчої, адаптивної особистості. Закономірності педагогічного проектування освітнього простору пов’язані з розумінням його як інноваційного процесу, що проходить етапи локальних,

модульних

системних

змін

урахуванням

зовнішніх

(соціальних) і внутрішніх (педагогічних) умов. Принципи проектування освітнього простору охоплюють: • розвиток учня в контексті особистісно зорієнтованого підходу; • урахування

соціокультурного

контексту

проектування,

його

культуровідповідності та діалогічності; • збагачення умов розвитку від мономоделі середовища до середовища відкритого типу; • інтеґрацію спілкування, пізнавальної, перетворювальної, оцінноконтрольної та інших видів діяльності учня; • взаємодію соціокультурного досвіду, професійного, особистісного досвіду педагога і особистісного досвіду учня; • співтворчість і співпраця всіх суб’єктів освітнього простору. 22

Вивчення підходів до проблеми проектування освітнього простору, сутності

педагогічного

проектування,

ролі

моделювання

процесі

педагогічного проектування дозволило нам визначити основний підхід до розробки моделі проектування освітнього простору початкової школи. Формування готовності особистості молодшого школяра до рішення проблем неможливо забезпечити засвоєнням тільки змісту навчальних предметів. У зв'язку з цим одним із завдань управління якістю освіти молодшого школяра стало формування

інтегрованого

освітнього середовища, яке сприяє

розширенню кола значущих проблем, засвоєнню ключових компетентностей, що забезпечують соціалізацію особистості в сучасному світі. Націленість на формування ключових компетентностей як необхідний результат шкільної освіти означає відмову від педагогічних технологій, обмежених лише інформуванням учнів у різних сферах життєдіяльності, актуалізує використання технологій, спрямованих на практичне освоєння алгоритмів діяльності, їхнє використання у творчій практиці саморозвитку. Це однаково стосується технологій організації як навчальної, так і позаурочної діяльності учнів, висуває певні вимоги до змісту програм спільної роботи школи та інших соціальних агентів. Завдання формування ключових компетентностей у різних сферах діяльності молодшого школяра вирішується завдяки створення інтегрованого освітнього середовища навчально-виховного процесу. До досягнутих у педагогічній практиці результатів використання соціокультурного оточення можна віднести розвиток загального світогляду учнів, розширення поля індивідуального вибору освітніх програм і програм соціальної практики, освоєння різних форм комунікації. Ми виходимо з того, що додаткова освіта – це умова для особистого зростання дитини під час забезпечення інтегрованого змісту освіти, яка формує систему знань, конструює повнішу картину світу і допомагає реалізовувати власні здібності і схильності дитини, забезпечує органічне поєднання видів дозвілля з різними формами освітньої діяльності, формує ключові компетентності: у сфері пізнавальної діяльності, у сфері соціально23

трудової діяльності, у сфері громадсько-суспільної діяльності, у сфері культурно-дозвіллєвої діяльності. Перш

за

все,

безперервній

освіті

ми

робимо

акцент

на

компетентності, що відносяться до діяльності людини: • компетентності пізнавальної діяльності (постановка та вирішення пізнавальних завдань, прийняття нестандартних рішень в проблемних ситуаціях); • компетентності

практичної

діяльності

(ігрові

навички,

вміння

спостерігати і рефлексувати, навички дослідно-експериментальної, науково-дослідної діяльності, проектування, моделювання); • компетентності

володіння

інформаційними

технологіями

(перетворення інформації, комп'ютерна грамотність). На рівні початкової школи відбувається розширення компетентностей через освоєння учнями нового освітнього простору, оволодіння іншими способами діяльності. На цьому етапі відбувається розширення та розвиток тих здібностей, навичок, які формувалися на попередніх етапах: • особистих компетентностей – формування здорового способу життя через реалізацію цільової програми «Здоров'я і освіта», «Розмова про правильне харчування», фізкультхвилинки, уроки фізичної культури, спортивні секції, уроки ритміки і т.д.; цінностей буття життя через заняття в студіях прикладного мистецтва,

хоровою,

хореографічною,

театральною,

КВК-

лабораторії; громадянськості через прищеплення любові до своєї сім'ї, рідного міста, краю, держави, знайомство дітей з різними державними ритуалами, традиціями, які закладені в устрої школи; • соціальних - розширюється коло спілкування з суспільством (виступи дитячих творчих колективів на різних майданчиках міста), колективом, сім'єю, друзями, оволодіння письмовою мовою, монологом, дотримання традицій, ритуалів, розширюється культурне спілкування; 24

• діяльнісної - розвивається пізнавальна і дослідницька діяльність, формуються здатність до постановки і вирішення пізнавальних завдань, навичок роботи з комп'ютером через реалізацію різних освітніх програм і проектів. Центр додаткової освіти у школі будується на основі моделі, що припускає організацію учнів у другій половині дня у групи, різні за напрямами

діяльності

(пізнавальної,

творчої,

дозвіллєвої),

формами

організації та віковим складом. У рамках діяльності Центру додаткової освіти склались п'ять освітніх напрямів - «циклів», логічно пов'язаних з основною освітньою та виховною роботою школи. Інтегрований зміст початкової освіти за даною технологією сприяв засвоєнню знань з окремих галузевих наук – суспільних, технічних, природознавчих та інших. Це один з найефективніших шляхів підготовки молодшого школяра до дорослого життя, який забезпечує попередній професійний вибір дитини, формує його життєву компетентність.

Це

створило передумови для цілісного сприйняття базових понять, явищ; сформувало в учнях системне мислення, позитивно-емоційне ставлення до пізнання світоглядних, людинознавчих, екологічних, комунікативних умінь, понять. Обумовлення інтегрованого освітньо-виховного процесу в цілому відповідає закономірностям об’єктивного світу і становить його цілісний образ

– загальну картину навколишнього світу. Так,

молодші школярі

мають «свій сформований образ світу», який характеризується цілісністю його сприйняття. Нині в нашій країні відбуваються суттєві зміни в національній політиці освіти. Це пов'язано з переходом на позиції особисто-орієнтованої педагогіки. Одним із завдань сучасної школи стає розкриття потенціалу всіх учасників педагогічного процесу, надання ним можливостей прояву творчих здібностей. Вирішення цих завдань неможливе без здійснення варіативності освітніх процесів, у зв'язку з чим з'являються різні інноваційні типи і види 25

освітніх установ, які вимагають глибокого наукового і практичного осмислення. Освіта не просто частина соціального життя суспільства, а її авангард: навряд чи якась інша її підсистема в тій ж мірі може підтвердити факт свого поступального

розвитку

такою

великою

кількістю

нововведень

експериментів. Зміна ролі освіти в суспільстві зумовила велику частину інноваційних процесів. Актуалізується освітній потенціал як соціальних інститутів, так і особистий. Сьогодні освіта все більш орієнтується на створення таких технологій і способів впливу на особистість, в яких забезпечується баланс між соціальними і індивідуальними потребами і які, запускаючи механізм саморозвитку (самоудосконалення, самоосвіти), забезпечують готовність особистості до реалізації власної індивідуальності і змін суспільства. Багато освітніх установ стали запроваджувати

деякі нові елементи в свою

діяльність, але практика перетворень зіткнулася з серйозною протиріччям між наявною потребою в швидкому розвитку і невмінням педагогів це робити. Щоб

навчитися

грамотно

розвивати

школу,

потрібно

вільно

орієнтуватися в таких поняттях, як «нове», «нововведення», «інновація», «інноваційний процес», які зовсім не такі прості і однозначні, як це може здатися на перший погляд. Сьогодні інноваційний пошук став частиною іміджу будь-якої школи, що поважає себе, елементом “штатної ситуації “ у системі життєдіяльності багатьох навчальних закладів. Історично склалося, що діти, які навчаються в інноваційних навчальних закладах, мають вищий рівень розвитку за різними показниками, ніж діти з традиційних шкіл. Саме з цієї причини батьки часто віддають дітей в інноваційні школи, не враховуючи індивідуальних здібностей дітей. Чітке уявлення про зміст і параметри педагогічних інновацій, володіння методикою їх застосування дозволяють як окремим вчителям, так і керівникам навчальних 26

закладів об'єктивно оцінювати і прогнозувати їх

впровадження. педагогічному

Наявність колективі

сприятливого знижує

інноваційного

коефіцієнт

середовища

«опору»

вчителів

нововведенням, допомагає подолати стереотипи професійної діяльності. Інноваційне середовище знаходить реальне віддзеркалення у ставленні вчителів до педагогічних інновацій. Нова якість освіти – головна мета реформування сучасної школи. Вдосконалення або принципова перебудова змісту, форм і методів навчання і виховання, організація освітнього процесу відповідно до зростаючих традицій або перехід в інноваційний режим розвитку – все це має сенс лише в тому випадку, якщо в результаті ми отримаємо особистість, здатну жити у світі, що змінюється. Нова школа орієнтується, перш за все, на розвиток особистості, відмовляючись від масового підходу до формування нового покоління – недавнього гасла минулого. Безперечна тенденція формування цілісної системи шкільної освіти з єдиним освітнім і інформаційним простором. Поза сумнівом і те, що освітня система міста - інноваційна по своїй суті і цілям: і за змістом, і по формах і методах організації навчання і виховання. У сучасних умовах життя ставить проблему виховання і розвитку вільних творчих особистостей, здатних вирішувати складні соціально-етичні завдання в умовах переходу до цивілізованого суспільства. Враховуючи той непорушний факт, що основи виховання всебічно розвиненої особистості закладаються в дошкільному дитинстві і початковій школі, прийшли до ідеї необхідності такої організації дошкільної і початкової шкільної освіти, яка здатна забезпечити його максимальну ефективність. Мета виховання учня в умовах сьогодення - розвиток свободи особистості, формування навичок етичного соціального вибору, навичок життя в різновіковому колективі, розвиток особистого соціального досвіду, підготовка дитини до подальшого навчання. Новації проникли в самий зміст шкільної освіти. В центрі уваги - перш за все інтелектуальний, емоційний, етичний і фізичний розвиток дитини. Розвиток школи (у широкому сенсі цього слова) сьогодні характеризується 27

активним впровадженням експерименту в різні сфери освіти. Звернення до експерименту,

мабуть,

віддзеркалення

об'єктивної

необхідності

трансформувати освітні умови відповідно до змінних соціальних потреб. Експеримент в школі – це, з іншого боку, і спроба науковопедагогічного підходу до оптимізації власне навчання, виховання і розвитку учнів, формування повноцінних виховних систем. Досвід експерименту – це ще і сходження на інший рівень педагогічного аналізу і прогнозу, діагностики і експертизи, явищ, що народжуються в ході експериментальної роботи. Основні напрями експерименту сьогодні відображають давно назрілу потребу школи в особисто-орієнтованій освіті, в тому, щоб зробити учня центром і головною метою освітнього процесу. Особливості управління інноваційними процесами Управління

процесами, що

відбуваються

в школі, - один з

найважливіших чинників досягнення високого рівня освітніх результатів. Особливе значення має це положення, коли мова йде про управлінні інноваційними процесами, що визначають вектори розвитку освітніх систем всіх рівнів останніми роками. Система школи, якою управляє директор, його заступники, керівники структурних підрозділів – ефективна тільки у тому випадку, коли принципи і закономірності управління усвідомлені кожним з них в повному об'ємі і стали частиною їх професійної самосвідомості. Рівень професійної культури керівників школи в значній мірі визначає якість інноваційної діяльності освітньої установи в цілому. Професійний,

тобто

культурний,

керівник

цілеспрямовано

наполегливо формує професійну культуру виконавців, виступаючих як суб'єкти інноваційної діяльності, розглядаючи подібні зусилля як умову збагачення кадрового ресурсу інновацій.

Директор про формування творчого вчителя В період інтенсивних перетворень в суспільстві, переосмислення цінностей і змісту не можна втратити розуміння головного: якою повинні педагогічна діяльність і сам педагог. Багато в чому якість освіти, як відомо, визначається компетентністю і рівнем професійної діяльності вчителя. Мова перш за все йде про розвиток вчителя як творчої особистості. Складові творчої діяльності вчителя, зміст його науково-методичної роботи, полягають в наступному: • вміти вибрати напрям дослідження і самостійно сформулювати тему, яка була б актуальна, а її розробка несла б в собі теоретичну новизну і представляла б практичний інтерес; • знайомитись з теоретичними основами і науково-термінологічним апаратом методики викладання конкретного предмету, з'ясувати для себе основні методичні категорії і вміти правильно користуватися методичною термінологією; • оволодіти

навичками

обгрунтувати

науково-дослідної

актуальність

теми

роботи,

тобто

вміти:

дослідження, сформулювати

основну мету, завдання, об'єкт, предмет, гіпотезу і передбачуваний практичний результат дослідження, відібрати необхідні методи дослідження

і вміти ними користуватися у процесі намічених

досліджень; вести самостійний бібліографічний пошук, працювати з теоретичною літературою в руслі вибраної тими, аналізувати, узагальнювати, оцінювати практичну значущість; розробити на основі отриманих

теоретичних

даних

практичні

навчальні

матеріали;

користуватися різними методиками експериментально-педагогічних досліджень; показати шляхи впровадження отриманих теоретичних висновків в практику навчання в школі; • оволодіти вміннями і навичками наукового стилю мовлення; • вміти в усній формі публічно доповісти і захистити основні теоретичні положення і практичну значущість свого дослідження. 29

Зі сказаного ясно, що вирішення поставлених завдань спрямовано для досягнення головної мети — вдосконалення і підвищення рівня науковометодичної підготовки вчителя, чіткого усвідомлення ним самого процесу викладання і перспектив його розвитку відповідно до вимог сучасної школи. Для отримання такого результату необхідна нова структура науковометодичної служби. З цією метою в школі була створена науково-методична рада. Структура науково-методичної ради (НМР) представлена декількома рівнями і є досить розгалуженою, що пояснюється різноманітністю тематики і зв'язками НМР з різними підрозділами усередині самої школи. Зрозуміло, перехід до нового виду діяльності непростий і під силу далеко не всім вчителям. Але нормативні документи і не примушують до цієї діяльності абсолютно всіх вчителів. Все залежить, з одного боку, від самого вчителя (його здібностей до наукової праці, рівня домагань, особисто-ціннісних орієнтації і устремлінь), а, з іншого боку, від потреб навчального процесу школи. Відмінність науково-методичної роботи вчителів, які працюють у режимі експерименту від традиційної навчально-методичної роботи полягає не в оволодінні знаннями, що вже існують в науці, і не в привласненні чужого досвіду викладання, а в самостійному пошуці нового знання. Науковометодична робота вчителя — це наукове дослідження, метою якого є отримання своїх власних висновків і результатів (теоретичного і практичного характеру) в межах конкретної вибраної теми. Головна мета науково-методичної роботи вчителя має подвійний характер, а саме: 1) підвищення професійної кваліфікації і науково-методичного рівня; 2) забезпечення навчально-виховного процесу науково обгрунтованими засобами навчання (програмами, планами, підручниками і навчальними посібниками, засобами наочності, комп'ютерними програмами і так далі). Обидві сторони основної мети тісно взаємозв'язані і взаємообумовлені. Сучасному

вчителеві

необхідне

оволодіння

особисто-орієнтованими

технологійями навчання і виховання школярів, уміння контролювати 30

результати своєї роботи, знання вікової психології і методології пізнавальної діяльності, і багато що інше. Комп'ютеризація

впровадження

інформаційних

технологій

радикально змінюють шкільне інформаційне середовище і перетворюють учнів на активних учасників освітнього процесу. Комп'ютер, звичайно, не вирішує всіх проблем, але для вчителя він є новим ефективним інструментом, який необхідно використовувати в роботі з дітьми. Для надання дієвої допомоги вчителям в поліпшенні організації навчання і виховання школярів, узагальненні і впровадженні передового педагогічного досвіду, підвищенні теоретичного і практичного рівня і педагогічної кваліфікації в нашій школі науково-методична робота здійснюється за двома напрямами: • навчання вчителя: консультації, теоретичні семінари, семінарипрактикуми, участь в роботі творчих груп; • розповсюдження досвіду роботи вчителя: районні, республіканські семінари, конкурси, відкриті уроки, науково-методична рада, педрада, видання методичних розробок, випуск методичних бюлетенів. Важливою ланкою науково-методичної діяльності є зворотний зв'язок, який можна отримати за допомогою діагностики. В ході опитування, проведеного серед вчителів школи були виявлені чинники і умови, які, на думку педагогів, сприяють впровадженню нових досконаліших технологій навчання; • курси підвищення кваліфікації; • робота методичних об'єднань, предметних кафедр і тимчасових творчих груп; • читання педагогічної і методичної літератури; • власна ініціатива і творчість; • орієнтація всього шкільного колективу на нові технології; • відвідування відкритих уроків колег;

Вчитель сьогодні, як ніколи, потребує системної науково-методичної і організаційної підтримки, в ефективній організації безперервної професійної освіти, і ця потреба стрімко зростає. Якщо раніше майстерність педагога ототожнювалася в основному зі знанням свого предмету і дотриманням дидактичних принципів організації освітнього процесу, то сьогодні цього недостатньо. Виконання

сучасних

освітніх

завдань

посильне

лише

творчій

самобутній особистості, яку неможливо підготувати у ВНЗ. Цих якостей вчитель набуває з досвідом в процесі безперервної професійної освіти і самовдосконалення. Велике значення в системі безперервної педагогічної освіти мають курси підвищення кваліфікації, де вчитель може освоїти сучасні технології, познайомитися з досвідом вчителів-новаторів. Вибрати для себе оптимальний варіант навчальної програми і навчально-методичної літератури. Але навіть курси не в змозі вирішити всіх проблем, з якими вчитель стикається в повсякденній роботі. Нові управлінські підходи до організації науково-методичної роботи в нашій школі наступні: 1. Основний

напрям

модернізації

науково-методичної

роботи:

використання інформаційно-комунікаційних технологій. 2. Діяльність вчителя в системі науково-методичної роботи організована в наступних

напрямах: пошук нових ідей, надбання нових знань,

генерування власних ідей, перевірка дієвості інноваційних ідей. 3. Вивчення сучасних освітніх технологій організоване таким чином, що педагогові пропонується не керувати

діяльністю учнів, а самому

вивчити пропоновані технології «зсередини». 4. Узгодження методичних інтересів вчителів з основними напрямами розвитку школи. Перерахуємо форми, які на думку вчителів нашої школи сприяють підвищення технологічної компетентності, в порядку їх результативності: • семінари-практикуми; • теоретичні семінари; 32

• самоосвіта; • участь у роботі творчих груп; • індивідуальні консультації; • участь в професійних конкурсах; • відкриті уроки; • розробка методичних рекомендацій на допомогу вчителеві. За роки експериментальної діяльності педагогічного колективу в школі склалася певна система науково-методичної роботи яка включає наступні напрями: • впровадження в практику своєї роботи нових освітніх технологій (проектний метод, мультимедійні і ІКТ технології); • активна участь в експериментальній роботі по впровадженню передпрофільного і профільного навчання, розробка і апробація програм інноваційних і елективних курсів; • робота з обдарованими дітьми (участь в підготовці і організації інтелектуальних марафонів школярів, творчих конкурсів вчителів і учнів,

результативна участь в дистанційних Інтернет-олімпіадах і

конкурсах); • організація і вдосконалення інноваційної (експериментальної, науково-дослідницької)

роботи

вчителів

теоретичні семінари, семінари-практикуми і

учнів

(науково-

майстер-класи по

освітніх технологіях і так далі). Серед різноманітних напрямів нових педагогічних технологій, на мій погляд,

найбільш

адекватними

поставленим

цілям

найбільш

універсальними є метод проектів, інформаційно-комунікаційні технології і технологія навчання в співпраці. Ці напрями відносяться до так званого гуманістичного підходу в освіті, головною відмінною рисою якої є особлива увага до індивідуальності учня, його особистості, чітка орієнтація на свідомий розвиток самостійного критичного мислення. 33

Одна з цілей науково-методичної роботи в школі – підготовка вчителя, до впровадження інформаційно-комунікаційних технологій для організації освітнього процесу. Чинником успішності роботи в рамках технології інтегрованого навчання вважаю своєрідний поштовх дитини до розвитку, адже кожен робить своє відкриття, кожен проходить свій етап розвитку, будує свою траєкторію сходження до знання. Безумовно, я чудово усвідомлюю, що п'єдестал у кожного буде свій. Але мені як педагогу, як директору важливо побачити, що дитина формує свою «Я-концепцію». Необхідність розвитку і вдосконалення освіти очевидна, і в зв'язку з цим, експеримент якраз і дає цю можливість – розвиватися, творити, не стояти на місці. Пригадаємо знамениті слова Рене Декарта – «Я, мислю, отже, я існую». Це твердження Декарт висунув як первинну достовірність, істину, в якій неможливо сумніватися. Адже, як тільки ми вирішуємо, що у нас все добре, що ми досягли певної досконалості – це і є початок нашого занепаду. Щоб включити педагога в управління школою, планування і впровадження інновацій, потрібні прості і доступні засоби отримання і обробки інформації: участь педагога у впровадженні авторської технології Якименко С.І. – це був величезний стимул не тільки до саморозвитку, але і абсолютно інший погляд на те, як вчителі навчали дітей раніше і, як треба навчати зараз. Для успішного впровадження інтегрованої технології вчителеві було важливо: • виробити в собі внутрішню установку на поступове освоєння сходинок професійної майстерності, на "своєрідне зростання"; • прагнути до рефлексії власних педагогічних дій; • послідовно освоювати методологію технології, читаючи і обговорюючи теоретичні положення, на яких вона будується;

• робити

спроби

технології

щоденного

фрагментарного

в педагогічний щоденник

опису впрвадження

(щось здивувало сьогодні на

уроці, щось обрадувало, з'явилася якась несподівана проблема, питання, з'явився сумнів). Роль учителя в апробації інтегрованої технології складна, спрямована на розвиток власної творчості. Він є укладачем інтегрованого змісту початкової освіти та додаткового навчального матеріалу в п'яти сферах життєдіяльності людини. Працювати в інтегрованій системі вчителю набагато складніше. Вчителю недостатньо бути всебічно ерудованою людиною, багато часу приділяти підготовці до уроку, йому необхідно імпровізувати під час навчально-виховного

процесу,

адже

ситуація

запрограмованості

виключається: несподівані відкриття учня і вчителя відбуваються разом. Учитель проектує навчально-пізнавальну діяльність так, щоб природа сприймалась учнями як єдине ціле, де всі об'єкти і явища органічно пов'язані один з одним, залежать один від одного, доповнюють один одного. Відомо, що допитливий, небайдужий до всього живого розум дитини прагне проникнути в суть явищ, намагається зрозуміти їх закономірність, доцільність і взаємообумовленість. Усе побачене нею, не залишає її байдужою, викликає безліч запитань, які свідчать про новий етап розвитку мислення школяра. Тому так важливо вчителеві задовольнити вчасно пізнавальні потреби дитини, підвести її до розуміння певного питання, показати всю складність і багатогранність явища в кожній сфері життєдіяльності людини. Дитячий розум від природи допитливий, вчителеві треба тільки вміти підтримати його зацікавленість і розвивати вдумливе відношення до оточуючих явищ. В класі звичайна картина: на парті в учнів підручники, але поряд з ними можна побачити енциклопедію,

історію та географію, різні атласи та папки-

накопичувачі, за якими прослідковується творчий пошук кожної дитини окремо. Тут і мандрівки, і фантастика, і доповнюючі тексти та ілюстративний матеріал.

Надається

загальнодидактичним

перевага методам,

діяльнісним, а

також

активним,

творчим

спостереженням,

дослідам, 35

демонструванням об’єктів, практичним роботам, екскурсія дослідницької спрямованості, предметним урокам, еврістичним бесідам, драматизації, ігровим і діалоговим методам, з широким залученням засобів літератури, мистецтва, народної творчості. Вказані методи допомагають учням уявляти себе в різноманітних ситуаціях, у ролі письменників, художників, дослідників, винахідників. У процесі впровадження інтегрованої

технології в

школі було

визначено та обґрунтувано використання методик в навчально-виховному процесі: діяльнісний метод навчання, проблемне навчання, технологія формування та розвитку критичного мислення, інтерактивні методи навчання, методика колективних творчих справ, особистісно-орієнтоване навчання, метод проектів. Впровадження діяльнісного методу навчання

створило сприятливі

педагогічні умови для різнорівневого навчання і практичної реалізації його дидактичних принципів: цілепокладання і мотивація здійснювалася на етапі постановки навчальної задачі; навчальні дії дітей – на етапі «відкриття» нового знання; дії самоконтролю і самооцінки – на етапі самостійної діяльності. Взаємодія з батьками як педагогічними партнерами Програми взаємодії школи з батьками як педагогічними партнерами – традиційний напрям діяльності ефективно працюючих освітніх установ. Найбільш продуктивними моделями масової практики в цьому напрямку є реалізація спільних програм супроводу розвитку дитини у процесі освітньої діяльності. Такого роду програми містять у собі практику спільного обговорення проблем дітей, індивідуальне консультування, формування системи інформування батьків про особливості освітнього процесу, вимоги до рівня підготовленості учнів на різних рівнях навчання у школі. Подібні програми ефективні, але не завжди достатні для формування співтовариства батьків як активних суб'єктів освітньої діяльності. Так, ці програми не завжди у стані вплинути на споживче ставлення батьків до школи, залучити 36

настільки необхідні їй засоби, не тільки матеріальні, а й кадрові. Ці програми, як правило, спрямовані на співробітництво з батьками як вихователями, яким школа дає рецепти, що забезпечують успішне проходження етапу навчання дитини у школі. Школою найчастіше є затребуваний комунікативний потенціал батьків, їх культурний, освітній, професійний досвід. Школа далеко не завжди готова залучити батьків до суспільної оцінки результатів, що досягаються, до процесів освітнього менеджменту й маркетингу. Соціально відповідальні батьки багато зусиль затрачають для того, щоб їхні

діти

виросли

досконалими

особистостями,

максимально

самореалізувалися в житті. Однак ці зусилля не завжди дають очікувані результати, що великою мірою залежить і від системи сімейних цінностей, рівня особистісної культури кожного з батьків, у тому числі педагогічної культури. Педагогічна компетентність батьків — компонент загальної культури, який акумулює в собі накопичений попередніми поколіннями досвід виховання дітей у сім´ї. Виявляється вона в розумінні та усвідомленні батьками своєї відповідальності за виховання дітей, у ставленні до них, в оцінюванні їхньої поведінки, у реальній діяльності та спілкуванні з ними, а також у здійсненні продуктивних зв´язків з іншими виховними інститутами (дошкільними закладами, школою, позашкільними закладами). Для цього дорослі мають бути не лише належно вихованими, а й педагогічно освіченими. Бо, як стверджують психологи, навіть найсерйозніші прорахунки педагогів не позначаються так фатально на розвитку особистості дитини, як неправильна поведінка батьків. Тому виховання батьків необхідне і для успішності процесу виховання дітей, і для здоров´я суспільства. Педагогічна культура батьків є складною і динамічною системою. її утворюють такі компоненти: •

педагогічні знання — уявлення батьків про вікову динаміку

розвитку дитини, самоцінність періоду дошкільного дитинства, про основні 37

завдання виховання. Виявляються вони у ставленні до дитини, в оцінюванні її

поведінки,

реальній

діяльності

та

спілкуванні

нею;

педагогічна і психологічна компетентність — здатність зрозуміти потреби дітей, раціонально спрямувати зусилля і засоби на уміння бачити перспективи розвитку дитини; •

педагогічна рефлексія — вміння батьків аналізувати, критично

оцінювати власну виховну діяльність, знаходити причини своїх педагогічних помилок; •

педагогічна емпатія — співпереживання, адекватна реакція на

вчинки й почуття дітей. Педагогічна культура батьків — це усвідомлений, а іноді й неусвідомлений досвід власного дитинства, результат освіти, самоосвіти, психологічного розвитку особистості. Особливо вона актуалізується з народженням дитини, яка своєю появою на світ, своїми кроками у світ і по життю стимулює бурхливий розвиток педагогічної культури батьків. Нерідко батьки виходять у своєму розвитку на необхідний рівень педагогічної культури тоді, коли їхні діти стали дорослими, осмислюючи власні промахи, помилки, нереалізовані можливості. Це ще раз підтверджує важливість ролі дідусів і бабусь у спрямуванні процесу виховання дітей у сім´ї, накладає особливу відповідальність на працівників дитячих дошкільних закладів за роботу з батьками дітей стосовно збагачення педагогічних знань, підвищення педагогічної культури. Залучення особистості до педагогічної культури починається уже в її дошкільні роки, коли вона отримує перші уроки виховання у своїй сім´ї та дошкільному

закладі,

на

підсвідомому

рівні

засвоюючи

прийоми

педагогічного впливу. Отже, дошкільний заклад разом із сім´єю формує майбутнього сім´янина, здійснюючи водночас роботу щодо педагогічної освіти батьків. Ця взаємодія підпорядкована інтересам розвитку дитини, у кожному

конкретному

випадку

обумовлюється

її

особливостями

особливостями сім´ї, в якій вона виховується. Вона потребує специфічних 38

знань, такту, високої соціально-педагогічної культури її учасників — батьків і педагогів. Педагогічна освіта батьків покликана збагатити родинне виховання, сприяти зміцненню всіх його ланок, передусім педагогічної компетентності. Загальним спрямуванням взаємодії сім´ї і педагогів є педагогізація сімейних стосунків, а також емоційне збагачення атмосфери школи. В цілому ефективність роботи з батьками забезпечувалася завдяки:  високим науковим обґрунтуванням стратегії і тактики виховання особистості;  добре організованим і результативним впливом на педагогічну культуру всіх батьків;  ретельній діагностиці причин, що впливають на якість навчальновиховного процесу, вибором досконалої технології досягнення запланованих результатів;  творчим, нестандартним підходам до розв’язання конкретних завдань відповідно до наявних умов і можливостей;  диференційованим підходам до кожного з батьків, індивідуалізацією педагогічного впливу, контролем запланованих результатів;  взаємодії всіх учасників навчально-виховного процесу, забезпечення співпраці. Я мрію про школу щасливих людей, про школу щасливих учителів, учнів і їх батьків. Ми повинні бути щасливі від спілкування один з одним, щасливі тому, що маємо унікальну можливість дарувати один одному радість. Це повинно бути щастя вчителя, якому дано бути вчителем і для якого школа більше, ніж робота. Це повинно бути щастя учня, якого не лише добре навчають, але люблять і розуміють. Це щастя батьків, які завжди можуть бути впевнені у тому, що їх дитині не нашкодять і що школа, якій вони віддали перевагу, - це надійна школа, де все на висоті: і уроки, і перерви, і будні, і свята. Мені хочеться, щоб наша школа була саме такою.