Методологічні аспекти вивчення історії повсякденності Форносова Белла Миколаївна, учителя історії Миколаївського ліцею «Педагог» спеціаліста вищої категорії,
Формування
демократичної держави і громадянського суспільства визначає
нові завдання історичної освіти в школі. У сучасних умовах шкільна освіта покликана дати учням не лише суму принципово нових знань, але й сприяти серйозній внутрішній роботі щодо формування свого ставлення до ідей і цінностей громадянського суспільства і правової держави. Процес
вивчення історії в школі включає набагато більше, аніж пасивне
запам’ятовування фактів, дат, імен та місць. Історія є процесом мислення, що спирається на свідчення із минулого та покликана розвивати уміння його аналізу та оцінки. Окрім визначення того, що учні повинні знати, - тобто, історичного розуміння – дуже важливо брати до уваги й те, що учні повинні вміти для ефективного застосування цих знань на практиці. На
уроці найкраще запам’ятовується той історичний матеріал, яким учні
оперують (аналізують, порівнюють, узагальнюють) з метою самостійного пояснення якоїсь події, явища. Зроблені в результаті цього висновки виступають як переконання школярів та міцно засвоюються. Цьому сприяє використання різноманітних історичних джерел, призначенням яких є створення виразних образів подій, особистостей, доби, а також засвоєння навичок історичного аналізу на основі критичного мислення. Для реалізації вищевказаних стратегій особливої актуалізації набуває новий напрям у методології історії – «історія повсякденності», що пов’язують з
2
діяльністю
французьких
істориків
широковідомої
історіографічної
школи
«Анналів» М. Блока, Ф. Броделя, Л. Февра. Саме діячі школи «Анналів» твердо відстоювали людинознавчу, народознавчу концепцію історії. Відмовившись відтворювати на папері історичний процес на основі державних документів, французькі історики цієї школи створили фундаментальні праці, що відобразили матеріальні цивілізації людства з найдавніших часів до наших днів. Із їхніх творів перед читачами постала динаміка процесу життя звичайних людей: як вони працювали, забезпечували себе харчами, одягом тощо; їли й пили (з наведенням кулінарних рецептів, описами сервірування столу, цінами на продукти й товари повсякденного вжитку); в яких помешканнях жили багаті й бідні; який вигляд мали будинки й вулиці міст та сіл; як здійснювалась торгівля (з конкретним описом ринків та ярмарків); як розважалися люди, як змінювалась мода в одязі; якими були заводи і фабрики, транспорт, банки, торговельні товариства і компанії та як це все функціонувало; який вигляд мала соціальна та національна структура населення; як діяли механізм взаємин держави і її громадян та механізм ринкової економіки (аж ніяк, до речі, не тотожний капіталізму) тощо. Історія повсякденності – це людинознавча історія, а її актуальність зумовлена кількома групами факторів: 1. Методологічна, або власне наукова актуальність; 2. Світоглядна, або гносеологічна актуальність; 3. Політична, або праксеологічна значущість історії повсякденності. Методологічна (наукова) актуальність історії повсякденності полягає в необхідності реалізації двох суперзавдань: по-перше, подолати відставання вітчизняної історичної
науки від зарубіжної
(європейської)
і, по-друге,
використати досвід власної історіографії (особливо XIX – поч. XX ст.) щодо людинознавчої тематики, що перегукується сьогодні з методологією історії повсякденності. Сучасні тенденції в історичній науці нагально вказують насамперед на необхідність вироблення нових теоретичних і методологічних підходів щодо вивчення історичних процесів в Україні. У нашій історичній науці зміна
3
методологій,
принципів,
ідейних
засад
відбувалася
вже
не
один
раз.
Здійснювалось це, як правило, адміністративним шляхом, що й нині відіграє свою негативну роль. Історики звикли до «вказівки» - партійна постанова, публікація в газеті №1, виступ вождя, нарада ідеологічного активу і т.д, і т.п. А сучасна методологічна перебудова має йти за іншим сценарієм – через інтелектуальну здатність
фахівців
осягнути
інші
жанри
історичних
творів.
Головною
передумовою такої внутрішньої методологічної перебудови істориків є подолання тоталітарного стилю мислення, який визнає тільки чорно-біле усвідомлення та однолінійність
думок.
Під
тиском
такого
способу
мислення
замість
продекларованого переосмислення історичного минулого відбувається проста перестановка знаків: герой – зрадник, націоналіст – патріот, інтернаціоналіст – шовініст (і навпаки) тощо. Слід погодитися з думкою харківського професора А. І. Епштейна про те, що «вихід з кризи історичного мислення вимагає посилення уваги до розробки питань теорії історичного знання (цю частину історичної науки часто називають епістемологією). …Сьогодні історіософія повинна рішуче потіснити фактографію. Пошук нових фактів треба постійно продовжувати, але на першому плані мусить бути їх осмислення». Переосмислення історії має починатися з її теоретичних основ – самого предмета історичної науки, її функцій, принципів, основних напрямів тощо. Вітчизняна історична думка застерігає і від однобокого, економічнополітичного погляду на історію, і від спрощеного погляду на, власне, історію повсякденності. Це аж ніяк не історія побуту, житла чи одягу. З цього приводу відомий російський філософ історії Л. Карсавін писав ще 1923 р. (книжка вийшла в Берліні): «Словом «історія» занадто часто зловживають. Кажуть, а останнім часом і дуже багато кажуть про історію матеріального побуту. В Петербурзі навіть утворили особливу «Академію матеріальної культури», зворушливо названу «Маткульт». З давніх пір уже з’являються праці з «історії» костюма, зброї, землеробських знарядь і т. п.». На думку Л. Карсавіна, для професійного історика немає більш нудної і рутинної справи, ніж займатися «дослідженням» подібних матеріальних предметів поза історичними зв’язками, без розвитку. Саме Карсавін
4
запропонував методологічний прийом дослідження історії повсякденності (хоча терміна такого не вживав). На його думку, «матеріальне саме по собі, тобто у своїй відірваності неважливе. Воно завжди символічне і в такій якості необхідне для історика у всій своїй матеріальності». Побут, матеріальні умови повсякденності «виражають, індивідуалізують і моральний стан суспільства, і його релігійні чи естетичні погляди, і його соціально-економічний лад». З такої ж точки зору треба підходити і до історії матеріального побуту взагалі, писав Л. Карсавін, що відбив соціально-психологічний процес на перетворюваній ним матерії. І як висновок: «Історія вивчає соціально-психічне. І в зосередженні на ньому їй дається єдина можливість пізнавати безперервний процес розвитку людства». Інакше кажучи, історія повсякденності – це, перш за все, процес олюднення побуту, психологізація щоденного життя, ставлення людини до побутових проблем, до влади, держави і суспільства в цілому через призму особистісного сприйняття умов життя. Запропонований Карсавіним підхід спонукає істориків при дослідженні країни (народу) певного періоду показати спочатку як жили люди (на рівні конкретних особистостей, а не всього загалу), що їх оточувало, як еволюціонувало
повсякденне
життя,
а
потім
пояснити
взаємозв’язок
з
економічним та політичним життям, щоб вийти на світоглядні висновки щодо гуманності (антигуманності) того чи іншого суспільства. Доля людини у конкретному суспільстві – це найоб’єктивніший критерій гуманності держави. Закликали до справді людинознавчої історії відомі українські історики і громадські діячі П. Куліш і М. Драгоманов. П. Куліш вбачав у повсякденній історії, народному щоденному житті глибокий моральний потенціал. Він писав: «Величний образ малоросійської простої людини, це глибоке моральне обличчя, яке веде своє походження від невідомого нам суспільства… Ми мало знаємо народ і дивимося на нього більше з точки зору господарської…». Історія повсякденності є актуальною для сучасної історичної науки в Україні ще й з огляду на її світоглядне значення. Аргументи для доведення цієї тези такі. Політична історія, якщо вона переважає в наукових працях, свідомо чи підсвідомо виховує у суспільстві
5
етатистські настрої: держава (апарат управління) стає центром історії, всі події концентруються навколо неї, фактографія підпорядковується офіціозу (подіям, що зорганізовані
державою)
тощо.
Поза
увагою,
природно,
залишаються
громадянське суспільство, окрема людина, її умови життя. Економічна історія насаджує інший пріоритет – господарське життя, і людина закономірно (з точки зору економічного детермінізму) перетворюється на продуктивну силу, а відносини, в які вона вступає, зображуються переважно як виробничі (власність, розподіл, споживання). Така збіднена схема. Очевидно, що акцентування історичної науки, а особливо історичної освіти, на історії повсякденності зможе радикально змінити світоглядні орієнтири. Вчені, а також ті, що вивчають історію, будуть зосереджені на потребах людини, громадського суспільства, а не держави й економіки. Це справді гуманістична позиція, що відповідає всій особистісно-розвивальній системі освіти, яка вибудовується сьогодні в Україні. Слід також говорити про політичну, або практичну (праксеологічну) актуальність
історії
повсякденності.
Стара
історія
–
політизована
чи
заідеологізована, - нехтуючи повсякденними потребами людини, сприяла певним політичним силам, або ж проповідувала анархічне ставлення до держави, політичних сил. Повернення людини в центр історії дозволяє реалізувати сучасний і перспективний ціннісний пріоритет філософії політики, а саме: не людина для суспільства, а суспільство (і держава зокрема) для людини. Таким чином,
історія
повсякденності
безпосередньо
пов’язана
із
політичною
антропологією, яка вчить, що людина відрізняється широким діапазоном своєї мотивації (не тільки економічний чи політичний інтерес, а й культурні, демографічні професійні тощо). Слід пам’ятати і враховувати аксіому: люди завжди адресують свої потреби до суспільства і його інститутів, коли вони приписують йому відповідальність за те, що відбувається в їхньому власному житті, за рівень свого споживання. Таким чином, використання в сучасній методології історії України такого актуального підходу, як історія повсякденності, допоможе швидше вивести науку
6
зі стану методологічної кризи, перетворити історію на цікаву, справді людинознавчу дисципліну. Історія України. 10 клас
Українська СРР в умовах нової економічної політики (1921–1928 рр.) Мета: визначити зв’язок між непом, українізацією і розвитком культури у 20-ті роки та повсякденним життям суспільства; поглибити та систематизувати знання учнів з теми, приділивши увагу взаємозв’язку історії та сучасності; сприяти формуванню в учнів навичок самостійної роботи з навчальною і додатковою літературою, з іншими джерелами інформації; розвивати вміння учнів аналізувати та синтезувати, логічно мислити, робити висновки та узагальнення; продовжити формувати навички участі в обговоренні, дискусії на задану тему; виховувати повагу до історичної спадщини, критичне ставлення до надбань минулого, сприяти становленню громадянської свідомості учнів. Очікувані результати:
аналізувати зв'язок між суспільно-політичними, культурними процесами та повсякденним життям суспільства на основі різноманітних джерел вивчення історії 20-х років;
установлювати причинно-наслідкові зв’язки подій;
логічно та послідовно висловлювати думки, вести дискусію;
пояснювати зміст понять;
Тип уроку: урок формування умінь та навичок, узагальнення та систематизації знань. Форма уроку: урок – практикум: семінар-узагальнення з елементами дослідження. Основні поняття: історія повсякденності, модернізація, українізація, Обладнання: •
посібник «Історія епохи очима людини». К., 2004;
7 •
карта України, атласи з історії;
•
д/ф з циклу «Невідома Україна» (серія 97), епізод з художнього фільму «Майстер і Маргарита» (реж. Бортко В., Росія, 2005), д/ф «Хроніка надій та ілюзій», д/ф «…У всякого своя доля і свій шлях широкий…» XX ст. (реж. Малахов І., творча лабораторія «Ярило», фонд «Відродження», 1993);
•
алгоритм аналізу фільму;
•
папка алгоритмів роботи з документами;
•
журнал «Вокруг света» 1929 року;
•
довідка (оригінал) 1926 року;
•
портретний ряд відомих діячів 20-х років (Х. Раковський, В. Чубар, С. Косіор, Г. Гринько, М. Скринник, О. Шумський);
•
«Новітня історія України». Н.М. Гупан, О.І. Пометун. К., 2004;
•
роздруківки «Методологічні аспекти історії повсякденності». Хід уроку
І. Підготовчий етап Оголошення теми, завдань уроку. II. Мотивація навчальної діяльності Учитель:для
правильного
розуміння
і
визначення
предмета
«історії
повсякденності» важливо акцентувати увагу на двох її особливостях. По-перше, це її великий інтерес до «суб’єктивної сторони історії». Її прихильники намагаються зрозуміти та проаналізувати мінливі відчуття, переживання, поведінку людей, вплив на них суспільних структур та процесів, їхнє розуміння цих структур і процесів. Цей специфічний підхід зближує історію повсякдення з історією культури і з соціальною психологією. По-друге, це ставлення до об’єктів дослідження, як до співавторів, «діалог» з документами. У визначенні предмета історії повсякденності слід також враховувати те, що зміна підходів – від політичної історії до історії соціальної, від глобальної - до історії повсякденного життя, від сильних світу цього – до рядових учасників
8
історичного процесу – викликала потребу в розширенні кола джерел: одяг, домашні речі, знаряддя праці, фотографії, відеоматеріали, інтерв’ю, записи усних розповідей, архівні матеріали. Отже, як ви зрозуміли – в центрі історії повсякденності – людина, з її потребами та інтересами (додаток 1). В кінці уроку ви висловите власну думку щодо предмету дослідження і дасте відповідь на запитання «Чи згодні ви з висловами?»: «Істинний показник цивілізації – не рівень багатства та освіти, не розмір міст, не достаток врожаю, а облік людини, яку виховує країна» (Емерсон). «Дати освіту і не вселити моральних принципів – значить виховати ще одну загрозу суспільству» (Теодор Рузвельт). IІІ. Актуалізація опорних знань та вмінь 1.
Здобуття влади більшовиками за допомогою мільйонної армії.
2.
Побудова економічного фундаменту для свого політичного режиму.
3.
Опанування духовним життям українців (укорінення ідеології).
IV. Основна частина. Клас ділиться на групи: «експерти», «архіваріуси», «прес-центр». 1. Робота з документами в малих групах – «експерти». Роздивитися плакати (додатки 2, 3), знайти спільне і відмінне, спробувати визначити різницю між продрозкладкою і продподатком. Порівняти два магазини (додатки 4, 5). Які зміни і про що свідчать? Якій темі присвячена підбірка (додатки 6, 7)? З якою метою проводилася політика ліквідації неписьменності? На які категорії населення вона була спрямована? Які нові сфери діяльності жінки в суспільстві з’явилися в 20-ті роки (додатки 8, 9)? Поєднати візуальні джерела з текстами документів (додатки 10-13). 2. Група «архіваріусів» аналізує зміст довідки 1926 р. (додаток 14), зображення
9
та особливості грошових знаків 20-х років (додаток 15), короткий зміст журналу «Вокруг света» 1929 р. 3. Перегляд фрагментів фільмів та аналіз за алгоритмом (додаток 16). 4. Робота з документами супроводжується записами в зошиті: «Суспільство в нових економічних умовах» (вчитель це робить на дошці в інтерактивному режимі). Соціальний склад: •
робітники;
•
селяни;
•
«активні робітники» - партійні працівники;
•
інтелігенція;
•
«непмани».
Нові явища в житті та традиції: •
зміни в одязі, харчуванні;
•
осучаснення села;
•
заняття;
•
виховання, освіта;
•
українізація;
•
модернізація.
Вплив непу, українізації, культурної революції на повсякденне життя має суперечливий характер, в силу позитивних на негативних сторін життя суспільства в 20-ті роки. V. Підсумки уроку Висновки, озвучені «прес-центром»: -
обмеженість непу: в більшій мірі в економіці, а не в політиці, основні економічні важелі знаходяться в руках більшовиків (РКП(б) – КП(б)У), примусовість продподатку; -
з одного боку новаторство і творчі пошуки, ламання стереотипів, залучення
широких народних мас до надбань і розвитку культури, а з другого – форсоване
10
наростання уніфікації, централізації, тотальної ідеологізації, загального зниження рівня культури, формування моделі «нової» людини – «людини-гвинтика». На початку уроку були оголошені цитати Емерсона і Теодора Рузвельта. Аргументуйте, який вислів, на вашу думку, найбільше характеризує результати сьогоднішнього дослідження. VI. Оцінювання учнів за результатами виступів. VII. Домашнє завдання. 1) Написати твір-есе: «Який вплив мала епоха на повсякденне життя людей, їх свідомість?», використовуючи алгоритм написання есе (додаток 17). 2) Підготуватися до узагальнення теми.
11
Додаток 1.
12
Додаток 2. Радянський плакат. 1920 р.
Додаток 3. Радянський плакат. 1921 р.
13
Додаток 4. Внутрішній вигляд магазину у Києві. 1924 р.
Додаток 5. Внутрішній вигляд магазину у Києві. 1926-27 рр.
14
Додаток 6. Український плакат. 1925 р.
Додаток 7. Слухачі курсів з підготовки продавців на заняттях. 1928 р.
Додаток 8. Жінка часів непу.
15
Додаток 9. Група плавинь на відкритті басейну. Харків, 1927 р.
Додаток 10. Погляди очевидців.
16
Додаток 11. Основні показники народного господарства УСРР (до 1913 р., %)
Додаток 12. Мовою цифр.
Додаток 13.
17
Додаток 14.
18
Додаток 15.
19
Додаток 16. Алгоритм аналізу фільму.
Додаток 17. Алгоритм написання есе.
20
Список використаної літератури 1.
Архипова В.В. Коллективная организационная форма учебного процесса.
С.-П., 1995. 2.
Історія епохи очима людини. Україна та Європа в 1900-1939 рр.
Навчальний посібник. Комаров Ю., Мисан В., Осмоловський А., Білоножко С., Зайцев О. – Київ, 2004. 3.
Баханов К.О. Інноваційні системи, технологія та моделі навчання історії в
школі. Запоріжжя, 2000. 4.
Баханов К.О. Механізм запровадження компетентнісного підходу в
навчання історії в школі. // Історія і суспільствознавство в школах України: теорія та методика навчання. №1-2, 2013. С. 3-8. 5.
Баханов К.О. Компетентнісний підхід у цільовому компоненті навчання
історії в школі. // Історія і суспільствознавство в школах України: теорія та методика навчання. №3, 2013. С. 4-7. 6.
Баханов К.О. Добір змісту навчання історії крізь призму компетентнісного
підходу. // Історія і суспільствознавство в школах України: теорія та методика навчання. №4, 2013. С. 3-10. 7.
Історія для громадянина. Методичний посібник. Горбатенко В., Вербицька
П., Ковтонюк А., Середняк Л., Фрейман Г. – Львів, 2003. – 136 с. 8.
Мисан В. Багатоперспективність як засіб та метод у навчанні шкільного
курсу історії України. // Історія в школах України. №9, 2010. С. 3-7. 9.
Мороз П. Особливості реклами як історичного джерела (методика роботи в
умовах дослідницького навчання). // Історія і суспільствознавство в школах України: теорія та методика навчання. №5, 2013. С. 11-18. 10.
Пометун О. Методика розвитку критичного мислення на уроках історії. //
Історія і суспільствознавство в школах України: теорія та методика навчання. №1, 2012. С. 3-6. 11.
Сучасні підходи до історичної освіти. Методичний додаток до навчального
посібника «Історія епохи очима людини. Україна та Європа в 1900-1939 рр.» Львів, 2004.