IX. Шуміли шістдесяті роки
Софія Буняк У КАЛЕЙДОСКОПІ ДОЛІ
У Москві, на площі Маяковського, де в центрі в повний ріст височіє пам’ятник поетові, часто збиралися російські поети, читали вірші. Українські поети не приходили до Тараса зі своїми віршами: це могло би видатися вельми підозрілим. Досить того, що вони приходили до пам’ятника Шевченка раз на рік, щоб покласти квіти на день його народження, та й то неодмінно з’являвся саме в той момент уже згадуваний дядечко зі своєю мітлою. Всі ми тоді захоплювалися Симоненком, Вінграновським, Ліною Костенко, Драчем. Цікавий був молодий Коротич. Іван Шишов познайомив нас із поезією Василя Мисика, але чомусь цей поет не став тоді мені близьким. Для себе я час від часу влаштовувала «лікнеп» із російської літератури, адже в шкільні роки ми не чули імен Марини Цвєтаєвої, Осипа Мандельштама, Бориса Пастернака, Андрея Бєлого, Анни Ахматової, як не чули й імен українських письменників Олександра Олеся, Миколи Хвильового, Богдана-Ігоря Антонича, Валер’яна Поліщука і ще багато-багато інших, хіба що в негативному сенсі. Ми часто сперечалися: кожен із нас мав своїх улюб лених поетів, захищав їх, хотів щоб усі інші поділяли
51