Віктор Кравченко
Я В И Б РА В С В ОБ ОД У с п о га д и
Київ «Смолоскип» 2021
СЛОВО ДОСЛІДНИКА
Спогади Віктора Кравченка «Я вибрав свободу» — багатогранний твір. Це автобіографія людини, яка сформувалася у ранніх роках після встановлення Радянської влади, стала переконаним та відданим комуністом і вступила до компартії. Як талановита і здібна особистість він швидко досягнув вищих, управлінських посад у промисловових та урядових структурах СРСР. Але, попри такі злети у кар’єрі, Кравченко починає розчаровуватися розбіжністю між теорією комунізму й обіцянками комуністичних вождів та тією дійсністю, яку він спостерігав, з якою стикався і яку він допомагав творити. Він врешті починає розуміти, що ця дійсність, яка стає все більш жахливою і страхітливою, постала як наслідок дій партії та сталінського режиму, якому він служив. Таке усвідомлення спричинило еволюцію його поглядів і повернення до принципів пошани людських прав та демократії, що були близькі до поглядів його рідного батька, Андрія 1. Описаний період був наповненим драматичними та трагічними історичними подіями. Кравченко був свідком, а в деяких випадках й учасником цих подій, які впливали на розвиток його світогляду. Величезне значення з-поміж них мали колективізація сільського господарства, державні хлібозаготівельні заходи та жахливий голод 1932–1933 років в Україні, знаний сьогодні як Голодомор. Він описує ці трагічні події в селах України у своїй книжці, починаючи з четвертої частини сьомого розділу, який має назву «Тріумф машини», описуючи людську ціну колективізації. Колективізація супроводжувалася так званим розкуркуленням, яке фактично було процесом грабунку і брутальних, нелюдських вчинків 1
Батько був прихильником соціалізму, високо цінував свободу i в політиці був переконаним прибічником багатопартійної системи.
7
щодо більш здатних і відносно заможних селян й тих, які були проти колективізації чи не хотіли вступати до колгоспу. Ці селяни могли бути позбавлені майна, заарештовані та разом із родинами випроваджені з власних хат і депортовані на Північ чи Схід до спеціальних поселень на примусову роботу. Такі акти свавілля призвели до багатьох випадків, коли діти так званих куркулів втікали і втрачали зв’язок із рештою родини. Кравченко описує сумнi, трагічнi долi розкуркулених родин, звертаючись до розповідей дівчинки Катрусі, яку його мати прийняла до своєї хати. Катруся була однією з тих дітей, які стали, за словами Кравченка, «новими солдатами величезної армії безпритульних дітей, які ходили від одного села до другого. Вони навчилися жебракувати, діставати їжу, їздити «зайцями» на поїздах. Вони засвоїли спеціальний жаргон безхатченків» 2. У наступних двох розділах, що мають промовисті назви «Жах на селі» та «Жнива у пеклі», Кравченко розповідає про те, що він бачив по селах біля міста Дніпропетровськ (нині — Дніпро), та про його участь як мобілізованого члена компартії з міста у підтримці хлібозаготівельних заходів восени 1932 р. та під час піку голоду у 1933 році. Перед тим як він та інші члени партії були відряджені по селах восени 1932-го, за словами Кравченка, «у вир кривавої війни», він та інші з мобілізованих кадрів, переважно молодь, зібралися в залі інституту в Дніпропетровську, щоби вислухати промову Менделя Хатаєвича, який був відряджений в Україну і призначений, за вказівками Сталіна, другим секретарем ЦК компартії України 1 жовтня 1932 року 3. Кравченко переказує промову Хатаєвича у деталях. Варто зосереджувати увагу на цій частині промови, бо тут можна довідатися про ту політику та вказівки керівництва компартії, які мали слугувати дороговказами поведінки мобілізованих кадрів. З тексту легко 2
У тексті перекладу, с. 159.
3
Перед його призначенням на цю посаду Хатаєвич був першим секретарем Середньо-Волжського краю, де він здобув репутацію твердого та енергійного керівника. Хатаєвич також став першим секретарем новоствореної Дніпропетровської області. З призначенням Хатєвича та інших твердих керівників в Україну Сталін зміцнював свій курс політики в Україні та перебирав під свій безпосередній контроль партійно-державне керівництво в Україні. Див. Валерій Васильєв, «Ціна голодного хліба. Політика керівництва СРСР і УСРР в 1932–1933 рр.» У книжці «Командири великого голоду. Поїздки В. Молотова і Л. Кагановича в Україну та на Північний Кавказ. 1932–1933 рр.», за ред. Валерія Васильєва та Юрія Шаповала, с. 34.
8
зрозуміти, що керівництво компартії заохочувало цих посланців вживати брутальних заходів та застосовувати насильство у здійсненні колективізації та під час виконання хлібозаготівель. « Партія і товариш Сталін наказали нам завершити колективізацію до весни, а вже кінець літа, і ми ще не виконали цього завдання. Місцеве сільське керівництво потребує вливання більшовицької сталі. Ось чому ми посилаємо вас. Ви повинні приступити до виконання своїх обов’язків з відчуттям суворої партійної відповідальності, без скиглення та гнилого лібералізму. Викиньте свій буржуазний гуманізм у вікно і дійте як більшовики, гідні товариша Сталіна. Бийте куркульський елемент, хоч би де він піднімав голову. Це війна, це — або ми, або вони! Останній залишок прогнилого капіталістичного сільського господарства має бути знищений за будь-яку ціну! По-друге, товариші, конче потрібно виконати державний план постачання зернових. Куркулі і навіть середняки та незаможні селяни не віддають свого зерна. Вони саботують партійну політику. А сільське керівництво інколи виявляє нерішучість і слабкість. Ваше завдання — дістати зерно за будь-яку ціну. Викачати його в них, хоч би де воно було заховано, у печах, під ліжками, у льохах чи закопане в городах. Завдяки вам, партійним бригадам, село має зрозуміти, що означає більшовицька твердість. Ми мусимо знайти зерно, і ви його знайдете. Це потребуватиме вашої ініціативи і чекістського духу. Не бійтеся вживати крайніх заходів. Партія твердо стоїть за вами, товариш Сталін очікує цього від вас. Це смертельна боротьба; краще зробити забагато, аніж замало. Третім важливим завданням є завершення обмолоту зерна, ремонту реманенту, плугів, тракторів, жаток та іншого обладнання. Класова боротьба на селі загострюється. У нас нема часу на перебірливість чи гнилу сентиментальність. Куркульські елементи маскуються і просочуються до колгоспів, аби саботувати роботу і забивати худобу. Що вимагається від вас — це більшовицька пильність, непримиренність і мужність. Я впевнений, що ви виконаєте доручення партії і директиви нашого улюбленого вождя» 4. 4
У тексті перекладу, с. 163.
9
Кравченко далі описує своє відрядження в село Підгородне восени 1932 року з двома іншими членами бригади, і те, що він побачив та почув у селі. Мемуарист малює тривожні картини села, де один член бригади свавільно та брутально ставиться до селян. Кравченко дає розуміти, що політика компартії призвела до руйнації сільськогосподарської економіки. Селяни розповідають йому про траґічну історію одного селянина, який не хотів вступати в колгосп і був заарештований, побитий та висланий — не знати куди, — а жінка з розпачу наклала на себе руки. Жителі села розповідають йому, що бракує хліба на селі і що вдома немає досить їстивних припасів, щоб вижити до нового врожаю. Кравченко сам став свідком брутальної поведінки та вчинків партійних працівників і ГПУ. Це все призводило до того, що він втрачав віру в партію і почав усвідомлювати, що ставлення до селян, яке він спостерігав, було дозволеним і навіть заохочувалось компартією. Ось, як він цей момент описує: «Підозра, що ці жахіття не випадкові, а заплановані й санкціоновані найвищою владою, пустила паростки в моїй душі. Того вечора вона переросла в переконаність, яка позбавила мене надії» 5. Обдумуючи пізніше те, що він побачив на селі, Кравченко, будучи сам членом компартії, прийшов до висновку, що не можна виправдовувати те, що відбувалося: «Хоч би як ми намагалися, але арифметика звірств — тисяча жертв сьогодні, аби забезпечити щастя ненароджених тисяч завтра, — не мала сенсу. Нам було важко виправдати терор на селі» 6. Друге відрядження Кравченка відбулося під час піку голоду, у 1933 році. Його послали на село Петрове. Тут Кравченко побачив напівсконалих, голодних людей, i описав своє розуміння того жаху, порівнюючи жах смерті від голоду із жахом смерті на війні: «На полі битви люди вмирають швидко, вони бороняться, їх підтримують товариші і почуття обов’язку. Тут я побачив, як люди повільно вмирають на самоті, вмирають жахливо, без виправдання жертви якоюсь гідною справою. Вони опинилися в пастці, їх залишили помирати з голоду, кожного у своїй хаті через політичне рішення, яке приймалося в далекій столиці за столами для засідань і бенкетів. Не було навіть втіхи, що неминуче настане кінець цього жахіття…» 7. 5
У тексті перекладу, с. 173.
6
У тексті перекладу, с. 182.
7
У тексті перекладу, с. 197.
10
Під час голоду СРСР експортував збіжжя та інші харчові продукти для отримання валюти. Кравченко пише, що він бачив склад масла, яке було виготовлено спеціально на експорт 8. Він також пише, що бачив зерносховище, заповнене збіжжям від минулорічного урожаю — і що це було приховано від напівсконалих від голоду людей. Йому розповідали інші члени компартії, що багато таких сховищ існували по країні . У переказі з розмови, яку він мав з Хатаєвичем, Кравченко зосереджується на тих словах, де Хатаєвич дає знати, що голод був знаряддям компартії у боротьбі з селянами, які були проти чи не хотіли колгоспної системи: «Триває жорстока боротьба між селянством і нашою владою, смертельна боротьба. Цей рік був перевіркою нашої сили та їхньої витривалості. Потрібен був голод, щоб показати їм, хто тут господар. Це коштувало кількох мільйонів життів, але система колективного господарства залишиться» 9. У спогадах Кравченка є багато спостережень та переказів, гостро і влучно написаних, які збігаються з іншими свідченнями, спогадами та з інформацією, яку можна знайти в партійних та державних документах. Це робить його спогади історичним джерелом навіть сьогодні, хоч вони написані майже 75 років тому. Особливо цінними є розділи про колективізацію та голод 1932–1933 років в Україні — і не лише тому, що Кравченко влучно та гостро описав ті жахливі події: у цих розділах він дав знати, що якраз ті події на селі були ключовими в його еволюції та трансформації як людини, що знаменувало його повернення до світогляду на засадах загальнолюдських цінностей і його генези як борця за свободу.
Д-р Богдан Клід Науково-освітній центр вивчення Голодомору Канадський інститут українських студій Альбертського університету Едмонтон
8
У тексті перекладу, с. 201.
9
У тексті перекладу, с. 213.