[Експедиція починається!] Вітаємо вас на початку книжки поета Ігоря Мітрова! Зараз розпочнеться ваша літературна виправа вглиб. Це буде справжня археологічна експедиція, з монетами, скелетами і статуями, але також і з привалами, що можуть затягтися до завтрашнього ранку – з жартами, жонглюванням цитатами, петингом, портвейном і бійками. Такий уже він – наш богемний провідник. Якщо Михайль Семенко сотню років тому називав себе «і футурист, і антиквар», то Мітров міг би про себе сказати: «і археолог, і бітник». На воді, у повітрі та, звісно, у землі – що ви побачите протягом експедиції? Найголовніше: багатий культурний шар у поєднанні зі свіжістю образів, вигадливою й оригінальною метафорою. Мітров не лише вміє запустити свіжий вітер у давні могили, а й здатний вплести будь-який сучасний об’єкт у смислову мережу світової культури. Може, я щось і перебільшую, але в тенденціях не помиляюся точно: оригінальність цього поета проростає з його начитаності, а на сторінках цієї книжки на вас чекають сотні й тисячі помітніших чи захованіших цитат і алюзій. У житті Ігор Мітров, або, як його іноді називають, Мітруша – взірцевий богемний персонаж. Я б сказав, що такого бракувало українській поетичній сцені двотисячних та початку дві тисячі десятих років. У численних легендах, що ширяться поетичними середовищами, цей поет ночує в київському парку Шевченка («Зелений корпус»), бо не має жодного легального I
даху над головою, але водночас він ходить в елегантному піджаку, а іноді і з квіткою в кишені. Він живе на археологічних розкопках. Його намагався спокусити священик православної церкви Московського патріархату. Він заснув під час літературних читань у кинутому свинарнику. Він гуляє з найсексапільнішими поетками. Він безжально-в’їдливо коментує вірші своїх колег і колежанок. Що з цього правда, а що – поетична вигадка? Вже не пам’ятаю. Та воно й не треба: хай поет Мітров запам’ятається вам якнайефектнішим і суперечливим.
у місті чернівці на вулиці пауля целяна у квартирі за дві тисячі гривень дві тисячі гривень пропив і став генієм
Але це має стосунок не лише до біографії нашого автора, а й до його письма. Ігор Мітров регулярно занурюється в натуралістичні подробиці нашої з вами соковитої буденності (а як інакше археологу?!), проте навіть там він неодмінно залишається естетом. Безцільне блукання вулицями, побутова сварка, провінційний цвинтар – усе в Мітрова повинно бути і є красивим. У певному сенсі поет перетворює те, що раніше освіченій людині здавалося шокуюче огидним, а тепер видається просто нудним, на дещо оригінальне, яскраве, II
естетично наснажене. Поезія в цій книжці бере штурмом життя, підкорює його собі та перетворює, розфарбовує.
пляшка молока зі дзвоном розбилася об голову тепер я полонений я намагаюся втекти і тепер я полонений у квадраті у білому квадраті писевича гравітацію зрозумів буду мисливцем на молоці заки засліпну прошу кохана вічно течи моїми очима незрячими
Перетворення, метаморфози – дуже важливий мотив книжки «Голландський кут». Через це в поета такі жваві стосунки з метафорами, через це він повсякчас хоч би й жартома вибудовує чи то вертикальні конструкції з містичним присмаком, чи антени зв’язку з минулим. III
Через це ж одним із наскрізних образів збірки є пожирання, зокрема й пожирання людини. Але водночас Мітров уміє бути сентиментальним ліриком, здатним небанально викрутити, до прикладу, смертельно заяложені порівняння жіночого тіла з усілякими фруктами.
десь далеко в будинку без стін сидить дівчина з очима великими наче абрикос на цьому її схожість із абрикосом не вичерпується її живіт нижче пупа вкритий оксамитовим пухом наче абрикос її перса круглі й ніжні наче абрикос її вуста солодкі наче абрикос навіть її волосся схоже на абрикосове варення будинок без стін не захищає від вітру дівчина мерзне гусяча шкіра вкриває ніжне оголене тіло гей дівчино-абрикос! стрибай мені на долоні пеститиму заки сік потече а потім з’їм тебе всю тільки горішок серця не чіпатиму IV
хоча ні дістану зі шкаралупи і навпіл розгризу
Метаморфози і тонка лірика – те, що відокремлює Ігоря Мітрова від «школи» концентрованого наративного верлібру, до якої він, безумовно, вельми близький. Це і те, що робить його тексти напрочуд вільними. Не в досить наївному епатажі, не в розмаїтій тематиці, а в самій матерії творів. І, як наслідок, навіть мовні недоладності в «Голландському куті» сприймаються зовсім не драматично, але як черговий вияв по-своєму симпатичної вітряної розхристаності. Коли наша археологічна експедиція сягає спекотних степів десь неподалік Керчі, я розумію, що передмову треба було починати не так. А, приміром, отак, із патосом, із чуттям: «Ігор Мітров – поет українського Криму. Як сказав би Джойс, коли б він був українцем – кримолюбивий бард. Мітров відступив із півострова набагато пізніше за останні українські частини. І сьогодні кожна перемога Мітрова – це перемога українського Криму». Насправді, це не такий стьоб, як здається на перший погляд. Не лише Крим, а й цілий Південь, Причорномор’я і Приазов’я, на мапі сучасної української літератури дотепер прокреслені лише пунктиром. І я не вірю, що цей факт лише випадково збігся з успіхами агресора в Криму. Приємно сьогодні спостерігати кримську тему в поезіях Світлани Поваляєвої, Дмитра Лазуткіна чи Олени Максименко. Але ще приємніше писати V
передмову українському поету з Криму. Передмову, яка вже закінчується. Починається привал у тіні дикої маслини. Добувайте портвейн із рюкзаків, ламайте хліб, розгортайте сторінки з віршами.
Олег Коцарев, поет (дуже приємно)
VI