Богуслав Поляк
ТИР ТИР ЛИ ЛИ ЩЕ ЩЕ КИЇВ «СМОЛОСКИП» 2019
УДК 821.161.2’06-1 П54
Поляк, Б. П54 Тирлище / Богуслав Поляк. — К. : Смолоскип, 2019. — 104 с., іл
Існує поезія, у яку занурюєшся поволі, але вірші Богуслава Поляка не такі. Цілісність і самодостатність цієї поезії одразу накривають з головою. Перед читачем аж ніяк не чергова спроба описати дійсність — це сміливе творення нового світу, де діють зовсім інші правила. Хтось називає ці вірші герметичними, хтось бачить у них експресіоністську естетику, але марно намагатися класифікувати поезію, до якої кожен іде з власної темряви, щоб відкрити нові світи.
ISBN 978-617-7622-12-2 ISBN 978-617-7321-24-7 ISBN 978-966-1676-31-1
© Богуслав Поляк, 2019 © Відана Блонська, 2019 © Олексій Біленко, 2019 © «Смолоскип», 2019
ЇЗ ЇЗ
Дятел знає коли помре пхає половинки волоських горіхів у струхлі лакуни гілки старої яблуні лічить із кінця кожен гіркавий день у шкаралупі не мерзне сидячи з підвітряного боку стовбура не чує нічого окрім мовчазного спокою у шкаралупі мружиться від сірого шепоту дятел не випрошує крихт не кружляє над кістяком теплиці не чекає ні на кого рідко злітає додолу тільки якщо хоче вирити з-під снігу ще один день падає лише раз 2018
4
Як розходитиметься звук під водою язиком у пересохлому роті у валах тиш він — укритий сіллю камінь — укритий лишайником змії кольорів у краплі роси змії обіймів у краплі любови сичать / присипляють незримий тинок тепла із нір сурикатів відчутний тинок тепла із нір скорпійонів глибінь буває і піщаною саркофаги й колиски скарабеї та бедрики у дюнах тиш язиком у пересохлому роті так розходитиметься звук і в піщаній товщі 2016
5
Збирати в кошелик китів пригорщами наче шовковицю маленькими рученятами розпорскану порожняву їх виплітати гребінцями вусів розчісувати звої хмарищ а там де снить хупава плита ставка і ряска плече до плеча терпне шерехатий очерет виштовхує на берег обличчя круг уст укрите підшкірними крововиливами плям соку легеневих міхурців шовковиці а тоді плющем витися навзаводи рядном болестей і скреготу припадати до води що вимиває з кісток всебезгоміння душі 2015
6
Дерев’яніє порска жилавість поволоки довкола старої вже трави губиться у безперервному перетіканні отруєні кістяками споруд ставні лану згортаються молюском сутінків ниви суцільних німот розприскуються погіршенням сполучуваности їжак ніколи не скрадається дістаючи м’якість варення з руж повидляну набряклість черевець ожиновий лиск закрилків хрумтить нагло в безбарвності смуг бур’янової щітки вага тіл навалюється на ґрунт розсипається смертю тепла 2016
7
Навідліг бити п’яткою коси тулуби чистотілу щойноскошеного давитися жовтогарячою пасокою що випаровуючись догори мовчки пропікає горлянку / змиває іржу з полотна тече лезом до дзьоба а тоді зазубленим пером чорної гуски чіпляти здерев’янілий окорінок жовтого осоту застрягати відчуваючи отруйний присмак на язиці завдовжки з дев’ять долонь а тоді зазубленим пером чорної гуски чіпляти здерев’янілий окорінок свинячої лободи вириватися ледь не впустивши пасклин з хомута наче молочного зуба з ясен пальцями стискати ручку держака в передчутті мозолів ще міцніше тривогою сходить суха земля шкірить обтяті палі бадилля
8
на вітрі обабіч полошаться стручки чистотілу ще не скошеного коли лікарська рослина стає бур’яном щербатий смичок грає холодний наспів 2018
9