Òâîð÷èé ñèëóåò ˳íè Êîñòåíêî...
ÒÂÎÐ×ÈÉ ÑÈËÓÅÒ Ë²ÍÈ ÊÎÑÒÅÍÊÎ Ó ÇÎËÎÒÎÌÓ Â²ÊͲ ÍÀÖ²ÎÍÀËÜÍί ² ѲÒÎÂί ÄÓÕÎÂÍÎÑÒ² (ÇÀ̲ÑÒÜ ÂÑÒÓÏÓ) «Один правдивий поет сказав, що вірші не треба писати перед дзеркалом, але так, якби перед самим Богом». Є. Маланюк
Який же сенс укладено в метафорично сформульований афоризм відомого поета й культуролога Євгена Маланюка, що добре розумівся не тільки на законах віршування? Автор цієї сентенції запропонував своєрідну та водночас точну класифікацію митців – особливо шістдесятників – виділивши два типи: 1) умовно «дзеркальні» письменники, цебто ті, які створюють бліду копію всього, що впадає їм в очі, і передусім, – відбиток СЕБЕ, ВЛАСНЕ возвеличене зображення; 2) ті, що чинять художній звіт перед Богом про свою відповідальність за недосконалість навколишнього світу й трагічну долю людини в ньому, що дбає про порятунок людства при польоті над прірвою. Безперечно, що Євген Маланюк, який уважно стежив із-за кордону за розвитком української літератури, і в першу чергу за мистецьким розвоєм Ліни Костенко, поезію якої високо шанував, відносив її творчість до зразків Божественних поетів, здатних до Божественного навіювання. Одразу ж виникає питання, чи не гіперболізована така характеристика й наскільки адекватна вона естетичним відкриттям, здійсненим поетесою у світі національної та світової культури? На це питання активно відповідають і побратими по цеху, і літературознавці, і культурологи, і філософи, і гуманітарії широкого профілю. Не варто, здається, наводити довгий перелік праць, есеїв, нарисів, інтерв’ю, присвячених творчості Ліни Костенко в контексті культури в глобалізованому світі. Та все ж таїна сугестивного впливу її поезії, її краси й водночас 7