Òâîð÷èé ñèëóåò ˳íè Êîñòåíêî...
ÒÂÎÐ×ÈÉ ÑÈËÓÅÒ Ë²ÍÈ ÊÎÑÒÅÍÊÎ Ó ÇÎËÎÒÎÌÓ Â²ÊͲ ÍÀÖ²ÎÍÀËÜÍί ² ѲÒÎÂί ÄÓÕÎÂÍÎÑÒ² (ÇÀ̲ÑÒÜ ÂÑÒÓÏÓ) «Один правдивий поет сказав, що вірші не треба писати перед дзеркалом, але так, якби перед самим Богом». Є. Маланюк
Який же сенс укладено в метафорично сформульований афоризм відомого поета й культуролога Євгена Маланюка, що добре розумівся не тільки на законах віршування? Автор цієї сентенції запропонував своєрідну та водночас точну класифікацію митців – особливо шістдесятників – виділивши два типи: 1) умовно «дзеркальні» письменники, цебто ті, які створюють бліду копію всього, що впадає їм в очі, і передусім, – відбиток СЕБЕ, ВЛАСНЕ возвеличене зображення; 2) ті, що чинять художній звіт перед Богом про свою відповідальність за недосконалість навколишнього світу й трагічну долю людини в ньому, що дбає про порятунок людства при польоті над прірвою. Безперечно, що Євген Маланюк, який уважно стежив із-за кордону за розвитком української літератури, і в першу чергу за мистецьким розвоєм Ліни Костенко, поезію якої високо шанував, відносив її творчість до зразків Божественних поетів, здатних до Божественного навіювання. Одразу ж виникає питання, чи не гіперболізована така характеристика й наскільки адекватна вона естетичним відкриттям, здійсненим поетесою у світі національної та світової культури? На це питання активно відповідають і побратими по цеху, і літературознавці, і культурологи, і філософи, і гуманітарії широкого профілю. Не варто, здається, наводити довгий перелік праць, есеїв, нарисів, інтерв’ю, присвячених творчості Ліни Костенко в контексті культури в глобалізованому світі. Та все ж таїна сугестивного впливу її поезії, її краси й водночас 7
Âàëåíòèíà Ñàºíêî елітарності для всіх залишається недосяжною, бо лише привідкривається з кожною новою публікацією. Блискуча репутація, яскраве ім’я, образ універсально креативної особистості, однаково значущі в поезії, прозі, науці, все ж тільки частка того айсберга, за яким приховується складний світ мистецтва, непідвладного будню життя, котрий «жонглює святістю і свинством». Бо в цинізмі й байдужості Ліна Костенко не існує, конструюючи свій власний філософський камінь, крізь призму якого відкриваються таїни людського духу на зламі тисячоліть, коли «і зрячі йдуть наосліп», та й у новому ХХІ столітті. Те, що поетеса вельми цінує й демонструє в різноаспектній діяльності та життєвій позиції такі покажчики «інтелекту європейського горизонту», як «арсенал величезних знань, дивовижна ерудиція, стиль, етика найвищої проби»1, засвідчують високий рівень творчого осяяння та художніх відкриттів і наукові публікації та публіцистичні виступи2. Саме про ці якості фенотипу поетеси йдеться у статті Володимира Базилевського «Вільнодумання зі спробами саморозтину» з оригінальним підзаголовком «Замість інтерв’ю», у якій декодовано вагомі грані творчості шістдесятників, розкритих через порівняння власної творчості автора публікації з еталонною поезією Ліни Костенко: «Моя давня стаття про творчість Ліни Костенко мала назву “Поезія як мислення”. Сьогодні я міг би її продовжити, вдавшись до парадоксу: “Мислення як емоція”. Як мислитель, Ліна Костенко діє на глибинах, які потугою думання не вичерпуються. Щоб відчувати національний космос у сукупності його чеснот й античеснот, правд і кривд так, як відчуває його вона, має бути задіяне все таємниче воїнство нейронів. Уся незбагненність метафізики психіки. Твердість характеру, лінія поведінки – це те, що видиме. З невидимого – виняткова чутливість. Як складова фенотипу. Трепет нервових волокон під прикриттям цупких одеж раціо...»3 1
2 3
Костенко Л. На тектонічному розломі / Л. Костенко // Феномен Івана Дзюби: Матеріали круглого столу. – К.: Вид. дім «КиєвоМогилянська академія», 2007. – С. 49. Див., напр.: Костенко Ліна. На тектонічному розломі. – С. 48–53. Базилевський В. Вільнодумання зі спробами саморозтину // Літературна Україна. – 2017. – № 32 (5713). – С. 6.
8
Òâîð÷èé ñèëóåò ˳íè Êîñòåíêî... Як талановита представниця покоління шістдесятників, поетеса гідно пронесла естафету духовного подвигу, передану митцями Розстріляного відродження, до сучасності й подовжила на перспективу. Через те в її розмаїтій творчості, на слушну думку Оксани Пахльовської, «шістдесяті роки занурені в сьогодні, минуле і майбутнє, діалогують між собою»4. І сутність цього діалогу спрямована на високу місію збереження ролі гуманітаріїв і гуманітаристики в сучасному прагматичному комерціалізованому світі. Недарма Ліна Костенко підкреслила цю вагому для неї і для сучасної України ідею у своїй промові «На тектонічному розломі», беручи участь у круглому столі «Феномен Івана Дзюби»: «Вустами гуманітаріїв говорить культура. Саме вони є обличчям нації. Саме вони визначали собою цілі епохи, чи це епоха Відродження, чи Гуманізму, а чи французькі енциклопедисти епохи Просвітництва. І навіть у Росії академік Сахаров зажив поваги й довіри не тоді, коли був батьком водневої бомби, а тоді, коли застеріг людство від загрози мілітарних проектів і став в обороні людських прав (курсив мій. – В. С.)»5. Ліна Костенко цікава без політики, самодостатня як художній текст з іманентними законами самовдосконалення й рішучої оригінальності на теренах української духовності, як репрезентативний тип сучасного митця світового зразка в представленій Іваном Дзюбою типології в передмові до «Вибраного» Василя Стуса: «Серед найрізноманітніших типів поетичних натур, що їх являє нам історія світової літератури, можна вирізнити два полярні: той, що знаходить радість і мудрість у простих, всім від Бога даних виявах життя, і той, що за рутиною буденщини бачить трагічні бездоння незбагненного, дошукується неможливої відповіді на вічні питання і застрашений відпочатковою абсурдністю буття перед очима смерті, хоч і може дивитися в ці очі стоїчно. Обидва ці полюси поетичного світосприймання репрезентовані в різні часи і в різні епохи багатьма талановитими, а то й геніальними поетами»6. 4
5 6
Пахльовська Оксана. Ліна Костенко без... «ребрендингу» // День. – 2016. – 19 квітня. Реж. доступу: https://day.kyiv.ua/uk/article/kultura/ lina-kostenko-bez-rebrendyngu. Костенко Ліна. На тектонічному розломі. – С. 52. Дзюба І. Свіча у кам’яній пітьмі // Стус Василь. Палімпсест: Вибране. – К.: Факт, 2003. – С. 7.
9
Âàëåíòèíà Ñàºíêî Безперечно, Ліна Костенко, як і Василь Стус, ближча до другого психологічного полюсу – полюсу трагізму, хоч і риси першого типу поетичної натури їй властиві (тому, мабуть, Володимир Базилевський назвав її «спартанкою Києва». Чи не всієї України?), та й сарказму/іронії їй не позичати, особливо, коли йдеться про речі алогічні й абсурдні з погляду цивілізаційного прогресу і розвитку культури як запоруки самозбереження особистості, нації, людства. Недарма творчість Ліни Костенко з кожним кроком дедалі гучніше відлунює в українській і світовій поезії. Сучасні критика і літературознавча наука поки що не осягнули весь могутній потенціал творчого набутку поетеси, загальнонаціональної та універсальної його ваги. Через те є широке поле для обсервації психологічних основ світобачення поетеси, які виходять із пракоріння мистецького феномену. Адже таїна її творчості – багатогранна. Однією з таких її граней є загадка традиційності/нон-традиційності творчості Ліни Костенко: за зовнішньою традиційністю (ямбічною строгістю і хореїчною аритмією, вивіреністю й точністю художньої організації тексту, вибагливістю й багатоманіттям тропіки) приховується нелінійне художнє мислення, особливого ґатунку гетерогенність із включенням різних (часто-густо протилежних, навіть контроверсійних) тематологічних і поетикальних систем, взаємодія яких доведена до синтезу. І це природна властивість таланту Ліни Костенко: «...не можу належати до однієї форми»7. Це своєрідний голографізм, «як на перший погляд, еклектика, “імпресіоністичний” принцип морфології творчості»8. Через те проникнути в сутність морфології творчості поетеси, наголошуючи лише на одній зі складових мистецької палітри, не випадає. Багатоголосся творчості вимагає аналогічної – плюралістичної – літературознавчої методики. Що ж до нонтрадиційності, то не можна не погодитися з авторкою статті 7 8
Дзюба І. Є поети для епох / І. Дзюба. – К.: Либідь, 2001. – С. 181. Яструбецька Г. Експресіоністична транскрипція дійсності / історії у творчості Ліни Костенко / Г. Яструбецька // Волинь філологічна: текст і контекст. Аналіз та інтерпретація тексту. Зб. наукових праць. – Луцьк: Східноєвропейський університет імені Лесі Українки, 2015. – Вип. 20. – С. 301.
10
Òâîð÷èé ñèëóåò ˳íè Êîñòåíêî... «Експресіоністична транскрипція дійсності/історії у творчості Ліни Костенко» Галиною Яструбецькою: «...не просто визначити естетичні координати в розумінні ідентифікованих напрямів, течій, стратегій. Весь масив текстів перебуває в постійній змінності, це, властиво, “річка Геракліта”, де кожен елемент, кожне мікроутворення відокремлене від собі подібного, це пульсація синхронних естетичних структур, які заперечують звичні і зручні моделі лінійного художнього мислення. Ліна Костенко ніби зумисне збиває реципієнта з однонаправленого шляху, спонукаючи до застосування принципів голографізму. Дезорієнтаційними чинниками в розумінні нон-традиціоналістської ідентифікації творчості Л. Костенко виступають відсутність епатажних вчинків, стриманість, відчуженість від суєтності, несприйняття того, що зазвичай іменується активною громадянською позицією, а насправді є проявом тенденції, проти якої повів боротьбу Микола Хвильовий, означивши її “Україна чи Малоросія” (курсив мій. – В. С.)»9 . Тоді виникає резонне запитання: чому в заголовок книжки «Традиція, контекст, художня своєрідність» про поезію Ліни Костенко винесене, як одне з ключових, слово «традиція»? Отже, є потреба спеціально вивчити специфіку традиційності/ нон-традиційності творчості Ліни Костенко. Ба більше, одне зі значень слова «традиціоналіст» у негативній конотації, як його розуміли шістдесятники, означало «оказенений» поет, цебто той, що належав до літературних вельмож чи служив тоталітарній культурі10. Ліна Костенко, як і поети-неокласики, найкращі митці Розстріляного відродження, своєю творчістю вкладає в поняття «традиція» високий зміст, далекий од служіння владі, ніколи не приймаючи від неї будь-якої «біжутерії». Через це осмислення традиційності/нон-традиційності по-лінокостенківськи здійснюється згідно з ідеєю, що культура неперебутня в часі та просторі і своїми довгими хвилями живить національну та світову духовність, визначаючи їх контекстуальну зближеність/віддаленість. 9 10
Там само. Див. роздуми на цю тему: Шевчук В. На березі часу. Ті, котрі поруч. – К.: Либідь, 2016. – С. 222.
11
Âàëåíòèíà Ñàºíêî Саме про це йдеться у третьому розділі монографії, який є своєрідним продовженням і поглибленням системи спостережень і висновків, викладених у першому розділі «Концепт “культура” і система жанрів: традиції і новаторство». Думаю, що ніхто не заперечуватиме ідеї про вагомий внесок Ліни Костенко у розбудову культури й культурології, рівнозначний подвигу українських неокласиків епохи Розстріляного відродження, і передусім – Миколи Зерова, паралелі з творчістю якого є резонними та обґрунтованими. Пошлемося на твердження Михайла Ореста, що дбав про відновлення доброго імені й спадщини брата, висловлене в листі до Святослава Гординського: «При своїх блискучих здібностях, ерудиції, ентузіястичній любові до художнього слова, енергії і впевненому, свідомому цілей, “банбрехерству” (нім. – “нейтральний спостерігач”), він (Микола Зеров. – В. С.) дав, проте, лише невелику частину того, що міг би створити, коли б йому пощастило жити в людських умовах при людському режимові – і прошу вірити мені, що в цій характеристиці мною керує не фамільна гордість, а тільки твереза об’єктивність»11. І хіба не така ж велика ентузіастична любов до художнього слова животворить поезію Ліни Костенко? Саме така, що об’єднує її з неокласиками у сфері культури, на культурологічному полі. Тому-то не слід, на думку Сергія Білоконя, зводити роль Миколи Зерова (а відповідно – і Ліни Костенко) тільки до того, що він яскравий поет і перекладач, блискучий критик і літературознавець, бо він – «явище набагато ширше. Він являє собою один із потужних чинників розвитку української культури, і його можна розглядати тільки в такому ранзі (курсив мій. – В. С.)»12. Як показує аналіз місця й ролі Ліни Костенко в розбудові української та світової культури, про що йдеться в першому розділі монографії, аналогічна характеристика відповідає творчості поетеси. Адже, будучи совістю нації, вона справді є одним із потужних чинників розвитку не тільки української, а й світової культури. Постійно дбаючи про такий рівень 11 12
Цит. за: Білокінь С. Микола Зеров // Літературна Україна. – 2013. – № 17 (5496). – С. 9. Там само. – С. 8.
12
Òâîð÷èé ñèëóåò ˳íè Êîñòåíêî... поезії, який Микола Зеров означив «як дзвін сонетного катрена», плекаючи в собі справжню людину, за Григорієм Сковородою, поетеса стала зразком чистоти духу й помислів, а отже, світла очей. До того ж місія мисткині ускладнюється «розміновуванням сучасного раю», за афористичним висловом Володимира Базилевського, який прирівняв поезію до «саперного ремесла», що асоціативно навіяно сучасними обставинами життя України. Замінований рай Поезія – пташине ремесло Автор Життя – не солод і не молочай, а вислід сил, що борються затято. Творяща сила прагне звести рай, руїнна сила хоче зруйнувати. Не спить творець, не спить і підкладач в підмурки раю мін і динаміту. Поете, слово – твій міношукач, Якщо ти наловчивсь ним володіти. Рай – мінне поле, доки є в нім зло, Не опустись і не зневірсь з відчаю. Поезія – саперне ремесло, Мета його – розмінування раю13.
Шостий розділ складено з бібліографічних джерел, присвячених творчості поетеси. Запропонована у монографії система підходів дає підстави привідкрити завісу над тим, що створюється Божим даром в ім’я високих екзистенціалів, і над особливим чаром, що його еманує поезія Ліни Костенко, оригінальна у всьому спектрі естетичної досконалості й культури творчості. Це дає підстави назвати її Блакитною Трояндою в саду вітчизняної та світової 13
Базилевський В. Поезія – саперне ремесло / В. Базилевський // Українська літературна газета. – 2017. – № 11 (199). – 2 черв. – С. 11.
13
Âàëåíòèíà Ñàºíêî поезії, солідаризуючись водночас з неокласиком Максимом Рильським, який справжнього митця величав мудрим садівником, що збігається з літературною версією французького поета ХХ століття Робера Ґоффена (1898–1984): Блакитна троянда Десь на околиці чаклує на веранді, Не поспішаючи, невтомний садівник. Він творить пісню для блакитної троянди, В чітких пропорціях перемішавши сік. Через заручини з сапфірами рослин Він квітам надає півтони невловимі, В люби-мене бере жагучу голубінь, Щоб грали пелюстки відтінками новими. Він з кварцем змішує веселку чарівну І ритм зелених поцілунків хлорофілу. А щоб отримати індиго синизну, Пилок із глиною гріховність запилила, Про барви звабливі постійно дбаєш ти, Як про слова й осіб, що для жіноцтва гранди, Поет, цей садівник людської доброти, Їх вабить піснею блакитної троянди14.
У саду вітчизняної поезії Лінина творчість – Блакитна Троянда тому, що нон-традиціоналістська і водночас виважена на терезах гармонії, музичності й барвистості, вироблених упродовж віків культурного розвитку. Тим часом у світовому поетичному розарії рідкісним кольором характеризується творчість поетеси, бо вона суто національна – українська за духом – і органічно вписана в універсальну систему художніх цінностей. Слушною видається думка Володимира Базилевського про особливий поетичний статус Ліни Костенко в оцінковій шкалі, представленій Євгеном Маланюком, що «прозірливо стежив за тим, що відбувалося у літературі підрадянської України. “Навіть у Драча є нотки рабства чи підоснови. Навіть у інших. Навіть у Рильського. Навіть у Хвильового! Симоненко – це ‘лютий крик прозрілого раба’. А Ліна народжена війною, як Зеров, Нарбут, 14
Ґоффен Р. Блакитна троянда // «А час за рухом стрілки плине...» / Переклав з франц. В. Ткаченко // Літературна Україна. – 2017. – № 24 (5705). – 5 черв. – С. 12.
14
Òâîð÷èé ñèëóåò ˳íè Êîñòåíêî... Яновський, Антоненко-Давидович, Бажан, Підмогильний. І тут є наша ціль: ДУХОВНА СУВЕРЕННІСТЬ. Україна в серцях і в мозку. І цього Ліні не вибачають”. Уточнимо: з-поміж шістдесятників Маланюк виокремлював передусім Ліну Костенко. У “народжена війною” вкладався вищий сакральний зміст, попри суперечливість деяких постатей наведеного ряду. Поет різко реагував на всі вияви деструктиву. У літературі зокрема. Називав це наступом мікробів. Пояснював: призначення мікробів – руйнація органіки життя. Звідси скепсис і неприйняття модерну у його радикальних формах (підкреслено автором. – В. С.)»15. І ця контекстуальна зближеність поезії Ліни Костенко з творчістю багатьох вітчизняних і світових митців увиразнює не тільки високий рівень її художнього Слова, а й органічну вписаність у питомі тенденції розвитку культури з її багатоманітністю й універсальністю естетичних відкриттів. Утверджуючи у своїй творчості спадкоємність духовних цінностей, постійно активізуючи ідею непроминальності людських надбань, поетеса втілює це переважно на матеріалі історико-культурних традицій крізь призму мистецької парадигми. Через те, що корпус творів, циклів, збірок Ліни Костенко помережено видимими й невидимими перехресними стежками як на рівні змісту, так і форми, що зумовлює утрудненість аналітичних дій задля дослідницької практики й подальшого синтезу спостережень і висновків (адже це водночас і небажане препарування художньої тканини на окремі мікрочастки), розділи монографії тісно взаємопов’язані й переплетені між собою. Особливо унаслідок залучення одних і тих самих текстів як об’єктів спеціального вивчення, хоч і з різних точок зору, аспектів обсервації. Це дало змогу, з одного боку, не порушити цілісність, властиву поетичному дару мисткині, а з іншого, – відтворити єдність різноманітності, багатоголосся естетичних новацій, заґрунтованих на перетині з особливого роду традиційністю, внаслідок чого постав феномен новаторства Ліни Костенко, важливий як для розвитку національної української, так і світової літератури. Таким підходом пояснюються «довгі 15
Базилевський В. Проти годинникової стрілки. Над нотатниками і записниками Євгена Маланюка / В. Базилевський // Літературна Україна. – 2015. – 13 серп. – С. 5.
15
Âàëåíòèíà Ñàºíêî хвилі» культури, інтертекстуальна зумовленість діалого-полілогічного письма (хоч і з численними контроверсійними аналогіями й протиставленнями) у контексті з найкращими надбаннями європейського і східного мистецтва, на вершину яких піднялася поетеса. Оскільки монографія створювалася впродовж тривалого часу, змінювалися підходи й поступово відкривалися таємниці феномену Ліни Костенко, це позначилося на відсутності видимих переходів від одного аспекту аналізу до іншого, що спричинило внутрішню і зовнішню єдність розділів та суброзділів, зумовило цілісну структуру дослідження. Так, низка стратегічних та тактичних ліній вивчення художнього світу поетеси в цій книжці часто-густо мимовільно сходиться/розходиться. Це вимагало постійної кореляції ідей, аби уникнути повторів і відомих суджень і не порушити гармонію корпусу створених поетесою творів як органічної системи з її внутрішньою логікою і виваженою стрункістю. Наскільки це вдалося – судити читачеві.
16