лауреати «Смолоскипа»
Олексій Шендрик
Київ Смолоскип 2019
УДК 821.161.2’06-1 Ш47 Географія поезії Олексія Шендрика — від залитого сонцем іспанського півдня до північних оболонських набережних, у сутінках яких можна зустріти самотнього Маркеса. Мандри його завжди з півночі на південь, до сонця, до червоних індіанських облич, до музикальної мови і спалахів пристрасті. Пробиваючи гострим мачете холод невибагливої реальності, відшукуючи в обличчях ужгородських циган риси давно забутого похованого на кратері Місяця досвіду. Реконкіста відбувається тут і зараз. Вона не визначена у часі, бо існує поза ним. Це Повернення до тепла і світла. Це Подорож, під час якої важливо не здобути щось, а за будь-яку ціну уникнути втрати. Зелені мапи наших міст вкриваються плямами пролитого мате, коли ми дозволяємо магії слів зачаровувати себе. Час іти, лишивши позаду минуле. Час ковтнути легкості Півдня.
© Олексій Шендрик, 2019 © «Смолоскип», 2019 ISBN 978-966-1676-31-1 (Серія) ISBN 978-617-7173-32-7 (ТОВ «Смолоскип») ISBN 978-966-1676-90-8 (МБФ «Смолоскип»)
я не люблю подорожувати бо знаю що на мене чекає моє Вальпараїсо я ніколи його не бачив бо певен що очима його не збагнути я лише чув як хвилі Тихого океану б’ються об кам’яні пірси залишаючи на моїй шкірі сліди від морської піни Вальпо Вальпо кричатимуть воскреслі конкістадори і місіонери що пахнуть вітром Атаками з гір збігатимуть індіанці в чиїх сагайдаках стукатимуться стріли зроблені з фотоплівки і стрілятимуть у цих непроханих гостей поки режисер жорсткої фантасмагорії яка проектується у моєму черепі не скаже стоп Вальпо Вальпо кричатиму я зі своєї півкулі підіймаючись на милицях на поверхню своєї помірної реальності здіймаючи хмари сірого туману в якому тонутимуть каравели і танки Піночета 7
відкриваючи мені шлях до осяяного хворобливими мріями Вальпараїсо жодному літакові не вистачить палива щоб долетіти до Вальпараїсо жодному вітрильнику не вистачить вітру щоб доплисти до Вальпараїсо жоден автобус не набере пасажирів щоб доїхати до Вальпараїсо до мого Вальпараїсо якщо ж я коли-небудь вирушу до цього міста то зроблю це на колісниці зробленій із паперу кулькових ручок текстових редакторів та іншого письмового приладдя інакше мої очі затулять мухи і я так і не побачу Вальпараїсо мої вуха закриють кульки зі снігу і я не почую Вальпараїсо моя шкіра вкриється хітиновим панциром і я не доторкнуся до Вальпараїсо Вальпо Вальпо кричатиму я дописуючи останню літеру 8
Ти бачив голос, який хмарою сарани виривався з рота у ту глупу й холодну ніч? Ти чув, як вона вкривала її ноги собою, ніби живою ковдрою? А як неголений сторож-місяць спустився зі своєї вежі на землю, щоб перевірити, чи розтуляються її очі? Недоторкана трава, що росла поруч із її побілілими долонями, трясла її пальчики, а легкий південний вітер намагався привести до ладу її волосся. Зрештою, вона підвелася, струсила з себе рештки ночі й сарани, поцілувала місяць у його колючу щоку й, лагідно доторкнувшись до трави, тримаючи за руку вітер, пішла вклонитися обрію, що наважився її прихистити. Вона запалює свою міцну цигарку об крихітну запальничку ранкової зорі… Ти колись бачив, як вона курить? Чорт забирай, ти коли-небудь бачив, як неймовірно гарно вона курить? Як сріблясті клуби диму вимальовують у повітрі крихітні арабески, 9
які прикрашають тоненькі стіни ранкової прохолоди? Ти ніколи не зникав у її димі, правда? Вона розплющує очі, і два промені небесного світла квітами проростають крізь безодню. Її мовчанка важить більше, ніж усі слова усіх мов. Тож вона мовчить, посміхаючись собі напередодні новонародженого дня, обіймаючи на прощання сон.
10