Андрій Шийчук Кахлі
УДК 821.161.2’06-1 Ш56
Йти узбережжям і відчувати під ногами мокрий пісок, що ховає сліди чужих ніг. Сидіти на березі річки і вчитися у неї, як Сіддхартха, споглядаючи спокійно її плин. Збирати дощову воду в долоні і пити її, вбираючи в себе небо і легкість хмар. Ця поезія тече в нашому тілі кров’ю, бо і вона теж з води. А слова ці ми визбируємо з води, наче тогорічне листя, що набуло нової стихії. Легкість, вітер і вода. Збірка Андрія Шийчука Кахлі зможе провести вас маршрутами слів, течіями думок, із властивими їм коловертями, географічними вказівниками з міста реального у місто фантазійне. Будьте готові до неочікуваного.
Передмова Юрія Андруховича Післямова Олександри Очман
ISBN 978-617-7173-56-3 (ТОВ «Смолоскип»)
© Андрій Шийчук, 2019 © «Смолоскип», 2019
Андрій Шийчук
Кахлі збірка поезій
Київ Смолоскип 2019
Андрій Шийчук написав збірку, з якою не хочеться розлучатися. Тобто її хочеться завжди мати поруч, у кишені чи в якому-небудь наплечнику, бо вона добра для подорожей — перечитувати і читати вголос найближчим. Тим, які зрозуміють увесь цей гумор і всю меланхолію. Тим, яких застане зненацька вся ця динаміка і статика, вся ця географія з її фавелами, морськими узбережжями, Берліном та Польщею. Чи Албанією, де те саме, що вдома, тільки ще більше ослів. І ці улюблені рядки, бездоганні за лаконічністю та напругою, на зразок Людина. Мачете. І ці фінальні «Колядки»: дочитуєш до останніх слів і раптом ловиш себе на доволі незвичному бажанні поплакати. Юрій Андрухович
Статика
Zandvoort Хвилі океанської затоки набігають на берег. Холодні хвилі холодного північного моря піняться на піску. Десь там Ґольфстрім відносить екваторіальне тепло на північ, в холодне Північне море. При березі з десяток дрібних дітей бавляться у хвилях прибою. На них лише плавки та лижні куртки. Один малий стоїть на піску. На ньому немає куртки. Батьки не пускають його у воду без куртки. Холодні хвилі вимивають пісок у нього з-під ніг. Купка дітей граються у воді у куртках. Кигичуть чайки. Ще один малий — без куртки — повільно тоне в піску навстоячки.
11
Чайки кигичуть. Вітер гойдає далекі вітрила віндсерферів. Набігають майже океанічні хвилі. Зграйка діток здіймають бризки, мочать куртки, а їх товариш тим часом занурюється у пісок на межі, куди ледь дістає вода, і море піниться біля його ніг — десь на рівні колін. З часом від нього залишається лише голова.
12
Brasília На горі — як внизу: легкість, піднесеність, простір. Де не стань — розкинеться небо над. Простягнеться вшир виднокіл. Червона земля — як на Марсі. Кораблі, як на Марсі, але не злетять — проросли. Хто малював вас такими? Місто розкинулось широко, каменем на землі, крилами птаха розкинулось. Світле майбутнє. Заселили Марс в шістдесятих. Здіймаються в небо — підійдеш і побачиш. Простір. Униз з горба. Пролітає птах. На горі Архітектор у чорній труні.
13
Внизу — як на горі: легкість і вітер. Прапор, ажурна вежа, параболічний парламент, простір, Німеєр і Марс. Я верхи на ровері. Я і цікавість.
14