Літературний додаток до часопису творчої молоді «Смолоскип України»
Видавництво « Смолоскип»
Серпень 2009 року
У Kоцарева на районі Щиро кажучи, поетичний сучукрліт я читаю не- неблагополучних і, може, навіть неприємних, яких часто: зазвичай достатньо почутого на різноманіт- часто хочеться не бачити, чи, принаймні, не поміних читаннях-презентаціях-фестивалях… Але якось чати. Коцарев їх бачить, і навіть більше — пише про мене спитали, хто з сучасних молодих поетів зали- них вірші, і, що найдивніше, — пише так, що вони шиться в каноні літератури. Так от, після «Мого пер- припиняють бути брудними, часом смердючими шого ножа» я ладна стверджувати, що Коцарев там і огидними. буде напевно. Бачить Коцарев і свій район. А район у Коцарева Пам’ятаю, мені, коли я читала Лазуткінівський колоритний :) Район, де марганцевий ліхтар — «єди«Бензин», впадала у вічі його неочікувана ліричність. ний ліхтар на всю вулицю», діти бігають дорогою і У Коцарева у вічі впадає соціальна (за Радянського задираються до водіїв, за що охоронець кафе поСоюзу сказали би — «класова» :) складова. Якби на- грожує втопити їх у затопленому підвалі («Ти найвіть на весь «Мій перший ніж» на соціальну тема краща»), район, на якому часто б’ються («Як упертику був тільки «Вступ до інфляції», то й цього б уже ше»), а після останнього дзвоника обов’язково треба цілком вистачило для підтвердження цієї думки, бо… затягувати «одну дівку на дах» («Зелені вікна АТС»), ні, ви тільки вслухайтесь: ну і, зрештою, «всі-всі-всі будинки в ньому / схожі на дупу, що ззаду, що спереду» («Моя приятельЄ такий екзистенційний момент, ка…»). Коли хліб подорожчав уже на третину, А для «повного» усвідомлення, що таке «Коцарів Олія ушестеро, ський район», досить увечері вийти надвір виносиКвитки щомісяця на 10 %, ти відро зі сміттям. Наважившись на такий подвиг, Але милостиню бабусі в метро цілком можете стати свідками майже архетипного Подають так само по 10 копійок, для українського міста видовища (гидливим читати Так, як і три роки тому… не рекомендовано), де «коло стіною стояло троє / Спиніться на мить, згадайте своє останнє подаяння один зливав, / другий блював», а третій, скажімо так, і ви помітите, що так воно і є: мало хто жертвує просив другого не робити того, що він робить, а тим з урахуванням індексу інфляції. І не має значення, часом: чи це для бабусі в метро, чи ваша «цеголка» на … на стіні церкву, чи яке інше добре діло без фіксованого міні Рівними жовтими літерами писало мального внеску. «Ярославна — бик Про Коцарева можна сказати, що він бачить усіх: 1979 рік». і бабусю, котра чекає, коли ж їй подаватимуть не 10, а 50 («Вступ до інфляції»); і алкоголіка, атакова- Але хоч «соціальна складова» і є своєрідною доміного сніжинками, з улюбленим заняттям «літрбол» нантою «Мого першого ножа», не можна сказати, («Соціальне харчування»); і Івана Тарновського, що тільки це — визначальне для збірки. Від вірша мама якого «кидала його самого / та йшла на тан- до вірша непомітно «проскакує» щось таке щемке, ці / або бавитися з чоловіками», а коли він виріс таке ніжне, крихке, несподіване на цьому дикому і «став алкашем середнього віку / маму він бив бо- районі, що складається враження: автор сам боїтьляче» («Лебеді материнства»); і ще багатьох таких — ся, що це «щось» зараз розіб’ється.
… вже лютий А на нозі в тебе Все ще сидить Слід засмаги Від босоніжок
Отак просто. А знаєте що це? Це — лірика, любовна, звісно. У моєму помешканні два вікна: Одне виходить на парк, а друге на стайню, Наче у романтичного феодала… Ми з тобою давним-давно любимо одне одного, Але так часто поміж нами якісь Відстані, станції, спеції, виклики, Що я іноді почуваюся то тим сонцем, то кріпаком, Закутим у найзатишнішій кімнаті цього замку. («Статистика знає це»)
Або ще оце: Безперечно, Нашу любов задумав Бог, Тобто, звісно, можна було би просто зустрітись І без цілеспрямованого задуму, Але стільки дочекатися, Стільки витерпіти, Стільки повертати, повертатись і знов Зустрічатись на кожній перехресній станції? («Портрет шматочків землі»).
А ще Коцарев любить писати про поетів. Скажімо, про Горобчука або про Лазуткіна. З ними він ностальгічно пригадує 90-ті («Влітку 95-го») та будує плани одурювання моніторингових організацій, котрі, як відомо «моніторять усі повідомлення в інтернеті / усі телефонні дзвінки, /усю пошту / і безпосередні / вуглекислі розмови» («Навіть якщо це прочитають моніторингові організації»). І що цікаво, найпевнішим способом захисту, як виявляється, є поезія, бо: Її не розгадає жодна програма, жоден фахівець… …І кількість можливих інтерпретацій Ставить моніторинг у тупик…
Тільки не треба думати, що Горобчук і Лазуткін — єдині поети у віршах Коцарева. Українських класиків тут вистачить на пів курсу з історії української літератури ХХ століття. Ось неокласики Зеров, Рильський і Петров обговорюють «падіння / загального рівня грамотності». А ось Михайль Семенко, який видається «брудним засмаглим / поїдачем соціального салату з капусти», але що з того, коли він — талановитіший («Соціальне харчування»). А ось Раїса Троянкер (про яку знає далеко не кожен дипломований філолог), котру мріє схопити на бігу за груди пацан-шпана, та спізнюється буквально на мить: по етка сідає в трамвай, «ніби його й не бачила» («День народження Раїси Троянкер»). Написати про цю книжку можна було би ще ба гато: і про відчуття історії, обов’язково вписаної в особистий або родинний контекст, чи про есхато логічні мотиви і біблійні алюзії, і, зрештою, про ве личезну кількість відсилок, що перетворюють збірку на своєрідний інтелектуальний (інтертекстуальний?) детектив (мовляв: чи здогадаєтесь?), і про візуальну поезію… Але залишмо місце для відкриттів іншим читачам. Насолоджуйтеся! Ольга Погинайко
Топ-20 Майк Йогансен
Ігор Бондар-Терещенко
Гулу Агсес
Вибрані твори
У задзеркаллі 1910–30 років
Вітряна пошта
Упорядник Р. Мельників. Видання друге, доповнене. Київ, Смолоскип, 2009 (768 с.) Ціна — 40,50 грн.
Науково-популярне видання. Київ, Темпора, 2009 (528 с.) Ціна — 81 грн.
Переклад з азербайджанської В. Герасим’юка, О. Зараховича, М. Кіяновської, О. Плаксій, Д. Стуса. Київ, Факт, 2009 (88 с.). Ціна — 15 грн.
У черговому томі серії «Розстріляне відродження» видавництво «Смолоскип» представляє доробок одного з найцікавіших авторів ХХ століття — Майка Йогансена (1895–1937). До видання увійшли найкращі зразки поезії та прози, а також теоретичних студій письменника. Крім того, видання містить вичерпну бібліографію і стане в пригоді студентам, викладачам, широкому колу зацікавлених осіб.
Ця книжка — цікавий та несподіваний погляд на так званий «радянський» культурний процес 1910–1930 років XX століття: крізь своєрідне «задзеркалля» офіційної епохи і зсередини — через листування, спогади, щоденникові нотатки. Зокрема, йдеться про звязок і взаємний вплив життя й мистецтва, влади й діячів культури, їхню роль та місце в умовах радянської ідеології.
Азербайджанський поет Гулу Агсес інтригує передусім умінням «переплавити» знаки буденних, часто трагічних ситуацій у якісний поетичний текст, поєднати нібито банальні окремішності у більшій картині, яка надає новий сенс усьому звичному й дає змогу побачити його в новому світлі. Все пов’язано з усім. Життя можливе лише у всеохопному нестримному плині.
Літпошта
Ерік-Емманюель Шмітт
Збірка молодої поезії і не тільки...
Дитя Ноя
Упорядники: М. Шунь, І. Павлюк, О. Жупанський. Київ, Видавництво Жупанського, 2009 (317 с.) Ціна — 40,50 грн.
Переклад з французької З. Борисюк. Львів: Кальварія, 2009 (128 с.) Ціна — 20,50 грн.
«Літпошта» успішно скріпила одним сургучем понад три десятки творів поетів та поеток різних стилів, тональностей, переконань. Збірка, на думку упорядників, може претендувати на те, щоб стати своєрідним лакмусом (чи зрізом?) сучасної української поезії. Серед адресантів «Літпошти» — Дмитро Лазуткін, Олег Коцарев, Олена Захарченко, Богдан Горобчук, Юлія Стахівська, Леся Мудрак, Микола Леонович, Ірина Шувалова.
Після того, як Жозефу довелося розлучитися з батьками, він потрапив до отця Понса, простого і справедливого чоловіка, якому замало рятувати людей. Але що намагається він, як той Ной, врятувати у світі, якому загрожує потоп жорстокості?.. Як завжди, Ерік-Еммануель Шмітт із властивою йому віртуозністю балансує на самій межі: ще трохи — й можна скотитись у сентиментальність. Але рятує інтонація, неймовірно проста, чутливість, а ще гумор.
Сни Ганса Християна Київ, Грані-Т, 2009 (104 с.) Ціна — 101,50 грн. Андерсена вважають чарівником — його казки ніколи не старішають і продовжуються в нових історіях. Ця диво-книжка поєднала таланти багатьох людей, і також веде в нові світи. Пориньте в світлі та ніжні сни разом із тими, хто подбав про гармонію тексту й малюнків, виготовив кілька видів паперу, витончену палітурку, охайно зшив чудесно надруковані сторінки... Насолоджуйтеся цими деталями та нюансами. Можливо, з цією книжкою й Андерсеном ви теж невдовзі спробуєте творити власні дива.
української книгарні «Смолоскип»
1 Пітер Баррі. Вступ до теорії Київ, Смолоскип, 2008 (25 грн.) 2 Націоналізм: Антологія Київ, Смолоскип, 2007 (50 грн.) 3 Іван Безпечний. Теорія літератури Київ, Смолоскип, 2009 (25 грн.) 4 Лібералізм: Антологія Київ, Смолоскип, 2009 (50 грн.) 5 Український журнал, № 6 (5 грн.) 6 Віктор Білінський. Країна Моксель (Том1-2) Київ, Видавництво ім. О. Теліги, 2008 (47,50 грн.) 7 Анатолій Бойко. Наше САЛО Київ, Видавець В. Брехуненко, 2007 (6 грн.) 8 Всесвіт, № 5-6, 2009 (27 грн.) 9 Владислав Грибовський. Запорожці на Кубані Київ, Видавець В. Брехуненко, 2008 (6 грн.) 10 Дмитро Донцов. Дух нашої давнини Клайпед: Відродження, 1991 (3 грн.) 11 Кур’єр Кривбасу, № 236-237 (20 грн.) 12 Юрій Лавріненко. Розстріляне відродження Київ, Смолоскип, 2009 (35 грн.) 13 Микола Хвильовий. Твори в 5 томах (Том 4-5) Нью-Йорк, Балтимор; Смолоскип, 1983 (30 грн.) 14 А. Біла. Український літературний аванґард Київ, Смолоскип, 2006 (25 грн.) 15 Морські війни українських козаків Київ, Видавець В. Брехуненко, 2008 (6 грн.) 16 Д. Горбачов. Гопашно-шароварна культура Львів, Центр гуманітарних досліджень; Київ, Смолоскип, 2008 (5 грн.) 17 Л. Іванникова. Вечорниці. А що після них? Київ, Видавець В. Брехуненко, 2008 (6 грн.) 18 Майк Йогансен. Вибрані твори Київ, Смолоскип, 2009 (35 грн.) 19 Улас Самчук. Кулак. Месники. Віднайдений рай Відродження, 2009 (42 грн.) 20 Микола Хвильовий. Твори в 5 томах (Том 2-3) Нью-Йорк, Балтимор; Смолоскип, 1983 (50 грн.)
* * * Наша станція зараз — кав’ярня і ніч: Червонясті жарівки на чаї настояні, Напівтемряве світло у вічі мені, Мерехтять за шибками холодні вогні Заблукалих авто під січневими зорями.
Ми втрачаємо курс, подивись — виростає стіна, Каменисті узгір’я кільцем оточили долину, За плечима останній форпост — монастир Сен-Бернар Небезпека лавини І ми рятуватись повинні Уяви на хвилину — хтось рушив по наших слідах І в ефірі зими гарячково вишукує запах, Монастир Сен-Бернар випускає за браму собак Їхні спини кошлаті Неначе від холоду лати.
Довоєнні хрипкі приймачі оголошують пошук По околиці вкотре лунають тривожні сигнали Але в цьому районі давно не працює відділення пошти І собаки святого Бернара Наша станція тут. Цигарковий туман, Сніги перекопують марно Темне скло і стільниць дерев’яні скрижалі. * * * Потяг рушив без нас — нарікати дарма, хочеш відчути в повітрі есенцію вечора? Лиш відлуння у горах повторює вирок суворий — вийди на Ринок Безморозно-суха малосніжна зима Залишатися тут, де у крони покришено вечір о сьомій Позазона досяжності. Інша держава. Ідемо’ під конвоєм, спинися і слухай Ось лісу реліктова хвоя бамкіт годинника Тут, неначе в кіно, хтось раптово замкнув Обіймає за плечі Всі летовища, траси, вокзали і пристані. скрегіт трамваїв на рейках І жодного шансу на втечу. суконь шовкових інтимний притишений шурхіт Чорна кава гірка порятує від сну, бризки фонтану і краплі уривчастих речень, Пробиваємо мову чужу, мов стіну, чуєш, із вікон кав’ярні за рогом — Бреґовіч! Наша станція — бути нічними туристами Татарська Брама сутінки міста — солодкі фіалки у цукрі... Буде місто, до серця котрого закладено камінь Харків Ми на камені тому повинні залишити карб * * * Буде мур — на чотири вітри по мурованій брамі Вечір на крихту холодний, на дещицю вітряний Ніч невагома на смак як остання цигарка І зі степу довкола примарна загроза татар Вересень осторонь, ми у приморському літньому Чутно всі шерехи вітру і радіохвилі Сонячним блиском і медом налитому просторі А за вікном омелою заплутався Харків Там, де точений місяць пронизує хмари ножем В гіллі дерев, наче Ти у моїх сухожиллях Я тобі вкотре повторюю: вересень — осторонь Відпускаємо коней і — пішки у ніч неминучу Вересень осторонь, вересень тільки формально Завтра виходжу з метро у проспектну розгорнутість Тільки підступ до міста зі східних воріт стереже, За намистом бійниць причаївшись, Він на шорстких сторінках корабельних журналів Дихаю вільно легенями вулиць широкими невидимий лучник В мить, коли ми пароплав споглядаємо з берега Вирви мене із юрби і зіницями чорними Хтось на борту неквапливо записує: «…вересень…» Ознаменуй неможливість подальшого спокою Залишилася хвиля, допоки ще день не настав В небесах монограму курсивом виписує ранок Літо триває, нічого довкіл не змінилося, Тут у повітрі дротів павутиння зависле Я на теплій долоні малюю знамення хреста Сонце лишає солодкі веснянки на вилицях, Дай мені відповідь, що нас зробило щасливими І тебе не поранить цей лучник з Татарської брами Поки стежки наче змії пірнають у верес, В цьому чужому і геть випадковому місті Вересень чинний хіба що лишень на папері В небо котрого гвіздки літаків позабивано А допоки мій знак, наче камінь стискаєш в руці Прочиняються брами, з них сни світанкові Поки ще можна по гальці ходити босоніж, А на губах стане присмак чогось незворотнього виходять Поки відкрите вікно і обійми спросоння, Знову надовго чи ні але вже попрощалися Ми від міста-фортеці ховаємо мідні ключі Поки не хочеться зовсім ставати дорослими, Харків це вітер в волоссі моєму короткому І на камені карб означає не більше, ніж подих Літо триває, а осінь лишається осторонь В серце його залізничні судини причалюють.
очеретяний літопис
)))
усе так зрозуміло як стрибок кішки що полює за ошалілою мухою у червнену кімнатну задушливу спеку
спить твоє серце мов у склепінні грудної клітки мов між ребрами костелу готичного затиснене і мовчазне неспіване і неціловане для чого вени розправляють свої віти коли світло падає на один бік і застигає мов таємниця яка небесна ієрархія крізь райдужку вітражів проступає питання множаться мурашинно віднедавна і я шматик цукру маю для їхніх нехитрих потреб але відповіді із мене книжно сміються і у кожній виноградині денній мов у ікринці я бачу як проступає тонкий хребетик — veritas est — воно тужавіє і набирає сили щодня і щохвилини
периною тополиного пуху вкрита ріка біля занедбаного парку і далеко нерозкішної греблі зеленою ряскою вкрита і комариним пряживом і скрекотом жаб ніякої тобі забави усе середмістя знуджене тулиться до води до гідр річкових і гідропаркової хвої до пуголовків і осоки до беззубок із класу молюсків до п’явок вертких до всього цього іхтіарію із плавниками тулиться і проситься тільки долоня човна як знамення ковзне по небозводу поверхні води — і знизу окунь запише окуню у свій очеретяний літопис: у літо Боже 2009 а від створення світу 7517-те велике видиво було від краю затоки аж до рукава так що на кілька хвилин сонця не стало і стах великий і знамення кінечне і тремтіння луски … а це ті що просилися стукали у двері води і їм відчинили як мусі кватирку
вечірня пісня сосни ниють від спеки їхнє військо святе живиця на долонях мов стигми видно як крізь них прокльовується стома і хвоя дрібно лежить
*** у цих холодних келіях що доглядає зима дерев’яне розп’яття акації стиха шелестить порожніми стручками наших голосів забуті птахами гнізда — скуйовджені трави — кілька чиїхось волосин темних як циганська кров — листок смородини і білі цятки щастя з-за пагорбу видно місто його алюмінієвий друшляк пропускає крізь свої отвори простір ось крізь проріз будинків видно збуджену й теплу трубу тес ось яр відкриває кущі ось гідропарк білий натужно скляніє як гранена кришталева ваза в серванті бабусі ось ти годуєш з рук білку і вона хапає горіховий мозочок осені й ховає під сніг до мокрої хвої і піску
Троянди і кулемети Вночі спалахнули колії Іржавих трамваїв шепіт Зірвався на крик, обпечений Червоним неоном фар Дивися: кладу додолу Троянди і кулемети Лишилось фінальне речення І ти оголосиш старт. Вростеш у ключиці й вилиці Промінням гіркого світла Обійми його нагадують, Як боляче б’є приклад Ця пристрасть лише наснилася Вона неодмінно зникне, А триста кущів трояндових Я знову спалю дотла. Звільнивши шляхи для відступу Усе по місцях розставивши На тисячі миль нанизуєш Бетонні мости й міста І там, на шалених відстанях Пригадуй залізне правило: Від болю, що зветься ніжністю. Рятує холодна сталь.
Народилася у Житомирі. Студентка магістерської програми «Філологія. Теорія, історія літератури та компаративістика» НаУКМА. Представниця житомирської поетичної мафії, якої насправді не існує. «Від історії власної родини, цементованої дав німи фото, і до повсякчасної пристрасно скрупульозної фіксації найтонших порухів істот та речей довкола нас, гонитви за часом, що пожирає їхнє існування, Стахівська є епічною поеткою; її ліризм куртуазно-середньовічний і має значення не біль ше, ніж ліризм у Середньовіччі; перед нами не збір ка поезій, а поема про непізнанність, минущість і справжній масштаб світу довкола, якому, попри все, таки треба кинути виклик», — це слова з передмови знаного літературного критика до її книжки, яка от-от вийде друком. Лауреатка ІІ премії літературного конкурсу видавництва «Смолоскип» у номінації «Поезія» за збірку «Червоні чоловічки» (2008).
всі можливі речі що нам лишається окрім як проходити крізь прекрасну суть усіх речей бути пронизаними снігом його крихітними шпицями їхати на вело так щоб ласо його шин ловило й піймало сірого бика дороги зривати зсохлий листок із куща шипшини в надії що вже скоро весна хворіти лежачи годинами на канапі у солодкій знемозі одужати і мчати як білка в колесі вперед уперед уперед триматися за руки любити розлюблювати знову любити стиха шепотіти твоє ім’я ніби шматик фольги із шоколаду крізь білі крайки твоїх нігтів пробивається первоцвіт такий ненав’язливий березень у цих краях лише у травні починаються конвалії і я люблю твоє серце бо що нам залишається . .. вірити залишається тільки вірити у вблаганність всіх можливих речей які нас оточують у кров легку й у кров зимну важку мов олов’яна куля стояти друже мій стояти залишається тільки нам опудалами над городиною у цій країна слов’янської порослі: лісів трав польових прирічкових аїрів котиться і цвіркоче голос уночі коли ж стає на лезо ранку — тихне і в’яне що тоді робитемемо мій любий як виборсуватимось із вблаганності всіх можливих речей
лісова ожино кольору венозної крові що запеклася тут серед листя і тихо собі ростеш нащо тобі ніч ти й так темна Літературний додаток до щомісячного часопису «Смолоскип України». Реєстраційне свідоцтво: КВ № 4040 від 15.02.2000
Юлія Стахівська
Оксана Васьків
Адреса редакції: 04071, Київ, вул. Межигірська, 21. Видавництво «Смолоскип» (smoloskyp.org.ua). Телефон: (044) 425 23 93
Редакційна колегія: Ольга Погинайко, Ростислав Семків, Оксана Щур. Думки авторів публікацій не завжди збігаються з точкою зору редакції.
Вірші Богдана-Олега Горобчука та Ярослава Гадзінського. «Показати Лондону зуби»: рецензія Ольги Погинайко на роман Зеді Сміт «Білі зуби».
і тепер по стінах павутинням тіней з жовтого світіння тиньк
Львів’янка. Серйозна поетка. Серйозна дівчина. Організаторка поетичних акцій і читань. Викладачка одного з львівських вищих навчальних закладів. Свого часу на запитання «З чим ви прийшли у цей світ?» Оксана Васьків відповіла: «Я прийшла без». Якщо й справді — «без», то оте «щось» вона набула швидко і аж ніяк не на очах у всіх: Васьків увійшла в молоду літературу сформованою авторкою модерного гатунку і декларовано постмодерний літпроцес дедалі складніше уявляється без неї. Лауреатка ІІ премії літературного конкурсу видавництва «Смолоскип» у номінації «Поезія» за збірку «Троянди і кулемети» (2009).
Собаки святого Бернара
У наступному числі:
серед ночі коло холоду терпкого чай в ліхтарній колбі застиг
Друк видання: Гарнітура «Нат Ґротеск» (Наталья Васільєва, 2009).