16
Літературний додаток до щомісячного часопису творчої молоді «Смолоскип України» Березень 2011
«Важливо — як буде. А буде — як я напишу» Представленість у літературі текстів, належних до певних жанрів, є одним із визначальних чин ників повноти процесу. Стосовно ж української літератури, то про її «неповнокровність» сказано більш як достат ньо; втім, як і про те, що окремі жанри актуалі зуються з потреби. Мовляв, не варто перейма тися, бо на все свій час. І от, нарешті, настала пора для впорядкуван ня й публікації листування письменниці Оксани Забужко та професора Юрія Шевельова. Зда ється, для української культури таке видання є безпрецедентним. Принаймні складно зга дати ще такий випадок, коли б широкий загал отримав можливість ознайомитися з корпусом епістолярію двох відомих осіб, де майже без ку пюр ідеться про недавню історію та численних її персонажів, переважна більшість із яких є цілком живими й активними дотепер. Оксана Забужко — відома письменниця, яка стала одним із символів свого покоління. Юрій Шевельов — мовознавець, літературознавець, знакова постать української гуманітаристики ХХ століття. Їхнє листування, яке розпочалося з ініціативи заокеанського професора й три вало аж до його смерті у 2002 році, й справді можемо називати портретом доби. Воно пере повнене інформацією про те, хто, як, коли про бував витворювати нову українську культуру й історію — й оціночними характеристиками з боку обох респондентів.
Архів Розстріляного Відродження
Видання складається з передмови та двох частин. Перша — листи з примітками, а друга — публіцистика й есеїстика (тут складно розме жовувати) Юрія Шевельова, Оксани Забужко та Оксани Соловей, що дає зацікавленому чи тачеві змогу звернутися бодай до деяких зга дуваних у передмові й листуванні текстів туттаки, не вдаючись до пошуку малодоступних першодруків (наприклад, оповідь Ю. Шевельо ва про конфлікт із Р. Якобсоном, його перед мову до збірки «Автостоп» чи давнє інтерв’ю О. Забужко). Власне, Юрія Шевельова у книжці не так уже й багато. За словами Забужко, яка стала упорядницею та авторкою розлогого комента ря до видання, професор обмежувався одним поштовим аркушем, на відміну від неї, котра пи сала стільки, скільки на душу лягало. Відповід но до настанови адресата інформувати про те, що відбувається в Україні, Оксана Забужко го ворить про найяскравіші книжкові новинки, та лановиту молодь, літературно-критичні видан ня, зрештою, про настрої в колах інтелігенції і богеми, не оминає власні творчі плани та ре цепцію її текстів у суспільстві. Словом, тло доби й справді фіксується ретельно. До того ж, усе описане супроводжується влучними оцінками й метафорами — часом різкими, але від того ще яскравішими. Втім, висловлювання Юрія Шеве льова є не менш категоричними. Зараз, на від стані років, можна посперечатися, наприклад,
із його закидом про «кавалерійські атаки на лі тературу» молодим філологам, які намагалися деконструювати колоніальний спадок. А ще за лишається тільки фантазувати на тему того, що Забужко все ж вирішила залишити за кадром: Оксана Забужко, Юрій Шевельов адже у її листах все ж є деякі купюри. «Розхристане» письмо Оксани Забужко ряс Вибране листування на тлі доби: 1992–2002 ніє цитатами, вкрапленнями з англійської та ро Київ, «Факт», 2011 (504 с.). Ціна: 94,50 грн. сійської мов, сленговими словечками. Читати її листи — не менш захопливо, ніж монолог ге Тож Оксана Забужко вирішила розкрити кон роїні «Польових досліджень…». І стилістично ці текст власноруч. У підсумку кожен із листів тексти дуже подібні. Шевельов — лаконічніший, «обростає» коментарями, часто об’ємнішими за розважливіший, а часом — трохи дидактич основний текст і не менш цікавими: це окремий ний («легітимізуючий голос історії» для моло пласт, дописаний через роки, який репрезентує дої, проте уже популярної, авторки). Втім, цим актуальні погляди письменниці, які, зрозуміло, людям, представникам різних поколінь, усе ж не могли залишитися абсолютно незмінними. вдалося перекинути місток крізь прірву в май Впорядковуючи книжку епістолярії, Оксана же півстоліття: в останні роки вони спілкують Забужко в такий спосіб пише черговий лонг ся майже на рівних. Такий зв’язок декларує са селер: інтелектуальний роман у листах. Нара ма Оксана Забужко у передмові: за її словами, тор — визнана українська письменниця; голо професор Шевельов намагався уникнути па вна героїня — молода експресивна українська ри «учитель» — «учениця», надаючи перевагу письменниця; стрижневий персонаж — Юрій визначенням «дєдушка» і «онучка», що в часо Шевельов, корифей. Водночас створюється об вому зрізі передбачає певну ієрархію, але дає раз цілого десятиліття, яке стало визначальним шанс бути постатями однакової величини. для тієї України, яку маємо зараз. Запорукою Для розширення читацької аудиторії упо тривалої популярності є також і те, що вряд чи рядниця вдалася до автокоментаря. Адже фак хтось найближчим часом опублікує повніший тологічний матеріал епістолярію уже зараз по портрет культурного середовища 1990-х років, требує уточнень і приміток; а якщо говорити який було би так само захопливо читати. про непідготовленого реципієнта — то тут вза галі необхідний розлогий екскурс в історію. Оксана Щур
Анна Багряна
Олександр Гаврош
Дивна така любов
Галуна-лалуна, або Іван Сила на Острові Щастя
Упоряд., передм., прим. О. та Л. Ушкалових. Київ, «Смолоскип», 2010 (456 с.). Ціна: 35 грн.
Роман-соната. Київ, «Нора-Друк», 2010 (208 с.). Ціна: 24 грн.
Львів, «Видавництво Старого Лева», 2010. Ціна: 39 грн.
У цій книзі подано матеріали з архівно-слідчих справ семи українських письменників доби Розстріляного Відродження: Мечислава Гас ка, Володимира Ґжицького, Мирослава Ірчана, Якова Кальницького, Олекси Слісаренка, Івана Ткачука й Михайла Ялового, — які зберігаються в архівах Харкова. Вони стануть у пригоді історикам, літера турознавцям, усім, кого цікавить культурне та політичне життя України першої половини XX століття.
У родині сільського вчителя на Різдво народжу ється дівчинка Надійка. Дівчинка росте від людькуватою, дивною. За це односельчани ка жуть на неї «відьма». Випадкове знайомство з київським художником Нестором розкриває Надійчин талант: вона переносить на чисте по лотно свій різдвяний сон, і це — її найперший, найдивовижніший малярський витвір. Вона стає відомою європейською художни цею, але кожен новий успіх лише віддаляє її від себе-справжньої, веде до згуби.
Іван Сила, найдужча людина світу, щасливо за жив у сімейному колі — з дружиною Мілкою та трьома діточками, неперевершеними шибай головами. Аж якось спокій родинного життя порушує дивний лист — тобто запрошення від святкувати на пароплаві «Колумбіна» 10-річний ювілей від останніх гастролей цирку пані Бухен бах. Усе сімейство Сили вирушає у подорож. На пароплаві збираються чи не всі циркові друзі, і виявляється, що ніхто не знає, хто ж надсилав запрошення. А перед ними — безкрає море...
Денис Журавльов
Йозеф Рот
Георгій Маценко
Мазепа: людина, політик, легенда
Йов. Фальшива вага
Славетні гості Львова
Художники Б. П. Бублик, В. А. Мурликін. Харків, «Фоліо», 2010 (382 с.). Ціна: 18,50 грн.
Переклад з німецької Ю. Прохаська. Київ, «Критика», 2010 (350 с.). Ціна: 54 грн.
Львів, «Апріорі», 2010 (320 с.) Ціна: 81 грн.
Хто такий Іван Степанович Мазепа? Приятель царя Петра, борець за інтереси Української ко зацької держави, будівничий величних соборів, що дотепер є окрасою багатьох українських міст, «Юда», відлучений від церкви, неймовірно обережний майстер складних дипломатичних ігор, блискучий світський кавалер, обдарова ний поет і музикант-аматор? Можливо, той, хто прочитає цю книгу, зможе створити свій влас ний варіант образу Мазепи — одного з найко лоритніших, найцікавіших українців.
Вміщені в цій книжці пізні романи Йозефа Ро та «Йов» (1930) і «Фальшива вага» (1937) — на лежать до так званого «східного циклу», в яко му автор звертається до мультикультурального пограниччя модерних імперій напередодні ве ликої європейської війни — до патріархальних галицьких і волинських штетлів. Ця проза на скрізь пронизана поетичною елегійністю та, водночас, гострим передчуттям неминучої Ка тастрофи, що невдовзі спопелить усі прототи пи викшталтованого тут світу.
Книга в цікавій і доступній формі знайомить львів’ян та гостей міста з історією відвідин міс та відомими людьми, а їх у житті «західної сто лиці» було чимало. Видання розраховане на всіх пошановувачів історії і культури міста Львова, просто любите лів краєзнавства.
Улюблені видання Симоненко. Вибрані твори 01 Василь Київ, «Смолоскип», 2011 (45 грн.) 02 Українське дошкілля. Збірка для читання Київ, «Смолоскип», 2009 (27 грн.) 03 Архів Розстріляного Відродження Київ, «Смолоскип», 2010 (35 грн.) 04 Добра Листівка. Київ, «Крона», 2010 (5 грн.) 05 Українська літ. газета. № 2–4, 2011 рік (3 грн.) 06 Український декламатор. Збірка віршів Київ, «Смолоскип», 2006 (15 грн.) 07 Р ух опору в Україні 1960–1990. Довідник Київ, «Смолоскип», 2010 (80 грн.) Винниченко. Щоденник. 1926–28 08 Володимир (Том 3). Київ, «Смолоскип», 2010 (45 грн.) 09 Всесвіт. Числа 9–12, 2010; 1–2, 2011 (40 грн.) 10 Історії літератури. Збірник статей (45 грн.) Київ, «Смолоскип»; Львів, «Літопис», 2010 11 Майк Йогансен. Вибрані твори Київ, «Смолоскип», 2009 (35 грн.) Семенко. Вибрані твори 12 Михайль Київ, «Смолоскип», 2010 (35 грн.) Тарнашинська. Українське шістде13 Людмила сятництво. Київ, «Смолоскип», 2010 (45 грн.) Матіос. Вирвані сторінки з авто14 Марія біографії. Львів, «Піраміда», 2011 (58 грн.) Казка. Вибрані твори. Олександр 15 Аркадій Шугай. Крапля сонця у морі блакиту Київ, «Смолоскип», 2010 (35 грн.) 16 Українська Гельсінська спілка. Фотоальбом Київ, «Смолоскип», 2011 (50 грн.) 17 Валерій і Сандра. Листування Київ, «Смолоскип», 2010 (10 грн.) Обертас. Український самвидав 18 Олесь Київ, «Смолоскип», 2010 (25 грн.) Кілієвич. Англо-український 19 Олександр глосарій термінів і понять з аналізу державної політики та економіки Київ, «Основи», 2003 (34,50 грн.) 20 Крути. Збірка у пам’ять героїв Крут Київ, «Смолоскип», 2007 (15 грн.)
Лариса Радченко
Микола Леонович
Львів. Поетка і лікарка. Лауреат літературного конкурсу «Смолоскипа» за 2008 рік. Рядки «більма на лицях австрійських домів євровікна / і капелюшки-гриби білосніжних антен / я випиваю горнятко асфальту я звикла / байдуже вже чи асфальт то чи кавалатте» — це діагноз: львівська школа поезії. Але діагноз у хорошому сенсі (хоча й з усіма неминучими недоліками будь-якої «школи»). Поза тим, у поезії Лори Радченко ви знайдете чітку й оригінальну ритміку, мелодійність, психологізм, міфологічність та загравання з актуальними суспільними «фішками», як‑от «тисячолітня війна» Київстару з МТСом.
Народився в Полтаві, мешкає в Києві. Поет, дизайнер, працює у видавництві та в книгарні «Смолоскип». Лауреат «Смолоскипа» за 2003 рік. Автор книжки «Агон». Його поезія доволі «класична», «традиційна» (інколи навіть трохи «заносить»), зі зрозумілими образами й порівняннями, м’яка, а разом з тим достатньо вигадлива й оригінальна. І, що найцікавіше, внутрішньо дуже позитивна. Вірші Леоновича не для слухання, а для читання і вчитування, вичитування образів, а що вичитувати їх легко — то й приємно.
Урбаністичне (місто Каїна)
Мінотаври
Сатчмо
* * *
місто в нашийнику зашморгу з вигнутих колій кліпає сонно повіками вікнами офісів всюди реклами молитви святій кока-колі і непорочності тампаксів-памперсів-олвейсів
замки язички проковтнули уперто мовчать завмерли сузір’я на вістрях прозорих виделок є схованка звір за спиною і оберт ключа край скла біля ока тож кліпай повіка-метелик
Літо. І спека. І вечір. І вишні. Клей із гілок ми зривали губами Тихо, і стрімко, і пристрасно. Ніжно. Рани течуть. Тектонічні розлами.
Луною Місяця горить ліхтар самотній, І зачаїлась тінь, мов той хижак. Плазують і стрибають земноводні — Оркестр, що грає музику навспак.
жовті трамваї із дзенькотом котять по рейках ти вже поволі стаєш запилюженим каменем що помирає на площах провулках алейках де грали в піжмурки весело Авель із Каїном
бо ікла що пнуться з щелепи під гострим кутом сверблять і вже знають твій лагідний ягідний присмак іржавіють пальці старіє залізобетон ховаються люди від ночі у засклені призми
Пахнуть газети. Буде багаття. Стане вугілля розпеченим скарбом. Птаство, поснуле у гніздах, і гаддя Снитимуть нами, гублячи барви.
Тут ухає болото тарілками. Над плесом сович басом заповзявсь. Обидвома хизуючись полами Транслює небо партитури в’язь.
Сни розчиняються, мчать листоноші, Грають весілля комахи і трави. Плечі згоріли в Золотоноші. Запах піску заступив запах кави.
Хор комарів нам голосів наточить. І комиша п’янку віолончель Для нас одних, лише цієї ночі До рук увізьме сам маестро Лель.
Високо в гіллі грають музики, Рвуться на звуках хмари і спазми. Дихати глибоко. Небо велике. Густо на листя падають пасма.
Хай диригент-будяк хитнеться лиш на вітрі — Зірветься тінь під акомпанемент Музик, що лишать роси на пюпітрі Під сяйвом зір і маревом планет.
потім когось хтось убив але це не важливо не звинувачуйте автора в кривді історії залишки снігу так жадібно злизує злива з площі старезної з сірих кісток її ти вицвітаєш мій хлопчику з телереклами Каїном бродиш по місту ночами безсонними в темних кімнатах кохаєшся із дзеркалами з тими твоїми найбільш ерогенними зонами довговолосі дівчата з навколишніх селищ руни карбують на мокрій бруківці підборами ти свою втому дахами мов небо розстелиш шкіра вдихатиме вітер забитими порами
Урбаністичне (місто Авеля) гуркіт дощів водоспадом стікає у жолоб ринви плюються брудними холодними хвилями кров’ю розталих снігів захлинається голуб небо проколоте наскрізь готичними шпилями місто лежить в березневому сні — напівкомі відблиски фар ріжуть вени його асфальтовані краплі з дахів неприємно так сиплють за комір люди за зиму забули навіщо і хто вони з вирію вирину вистрибну криками сойки видихну дим наковтавшись отрути легенями вуха у плеєрах — вмруть не почутими зойки мамо це важко це страшно це жах бути генієм ніч моя вбрана у холод і чорні вельвети темноволоса красуня принцеса нечувана вулиці в тишу ховають чужі силуети вечір застиг шепочу дощу переночуй мене всі ліхтарі відвернулись — для них це не втрата смерть вже за мною женеться голодна захекана щоб я побачив що зовсім не схожий на брата мамо мене убивали уламком від дзеркала
Колообіг це все колообіг і ніч виливається в день усе що ти бачиш в зіничній застиглій імлі розкиданий одяг похмільна палітра півлітр і сонце в кватирці таке безсоромно руде цілунки в які щиросердо вихлюпуєш жовч слова що вкладаєш до рота як скибки цитрин ковтаючи слину пояснюєш правила гри ковтаючи слину вичікуєш просиш помовч годуєш на площі родзинками юрми птахів чекаєш весни заглядаючи в очі птахам в свою арафатку загорнений наче шахід насуплюєш брови і мислиш про власний джіхад
по напнутих луках стікає гаряча смола на нас — мінотаврів — у місті розставлено пастки у лучників гострі зіниці і мідні тіла біжи і молися не впасти не впасти не впасти біжи місто-мушлю як равлик неси на собі у всіх нас болять татуйовані крила на спинах і кожен із нас — мінотаврів — народжує біль за осінь свою не зачавши ні доньки ні сина в просторих садах облітає останній горіх цигарок палаючі пальці впиваються в ночі терпіння й мовчання — це боги безжальні до всіх мовчи недарма твої губи заклеєно скотчем у роті росте виноградна плодюча лоза висотує воду з легень що наповнені димом остання дорога що зветься дорога назад тікає з-під ніг і навряд чи прямує до Рима тамуючи віддих насилу продовжуєш рух ми ріки ми ріки ми маємо русло і виток та нас — мінотаврів — зима перетворить на брухт сніги входять в місто своє вимагаючи мито
Венеція вкриваються цвіллю зелені будинки Венеції в шпаринах між вікнами й стінами селяться протяги кімнати під дахом розпродують нині за безцінь прокислі мов шафи наповнені вимоклим одягом
14.04.10
* * *
* * *
Ніч зашепоче холодні рани, як заплітатимеш сиві їй коси, піде від тебе рано-порану, випростана і простоволоса.
Книга за книгою — дівчинка швидко росте пахне зім’ята мов м’ята купюра в руці трохи схиливши голову уперед, дівчинка прудко біжить в магазин.
Місяць, не більше, триватиме ніч ця, Місяць труситиме біле насіння. Зріз не тримає часу, тільки кільця: точки початку відлуння відтиння. Ріжеш, в копиці складаєш закляття, в’яжеш, докупи плетеш іменами. Хмарно під Місяцем, мовби латаття знати не хоче, що буде з нами.
* * * Весна запахне портвейном, запахне старим портфелем, весна запахне пеналом, і ручками, що течуть. Вона наповнить подвір’я по вінця п’янким повітрям, і в кожне вікно буде видно короткий до річки путь.
давай собі купимо затишне тепле горище нехай підвіконнями плавають квіти і окуні нехай сняться сни неправдиві і все-таки віщі і очі солоними зранку стають і глибокими
Дерева сором’язливі чекають дощів гарячих, немов дівчата, безлисті, гарячих чекають губів.
ми нині так рідко виходимо з наших будинків з холодних сліпих кам’яниць повних моху і сирості губами ворушимо слів боїмося мов дикі удень ми зникаємо за ніч встигаючи вирости
А вітер іще не второпав, що завтра уже субота, і все планує роботу — зривати чуби з голів.
танцюємо реґґі навчилися плавати брасом тамуємо спрагу розмовами ми та все мало нам і всі наші спогади про підсвідоме прекрасне на вилицях вулиць позначено шрамоканалами
11.05.10
Знімаймо кусючі светри! Шукаймо футбольні гетри! Оркестр муніципальний сьогодні грає для нас! Дзвенять хай блискучі труби, Робочі й спортивні клуби — шикуйтеся! Бо у річку усім нам стрибати час.
К. К.
Мліють і марять високо стоси нечитаних книг — спини натруджені, пещені білі листи — дівчинка спить, скулившись з книгою у руках крісло старе охоче приймає дівочу плоть. Острів тужавіє, камінь гладенький, мов шмат царства в затоці, де пріє застояний друк — промінь, мов лицаря меч, протинає пружну поверхню облич, бризкає зойку розпачливий сік навсібіч, але дівчинка спить. Скільки дверей, скільки буквених клямок на них! Скільки буремних думок, скільки спокус і свобод! Входить у дівчинки тіло з подихом дух — і розчепірює пальці, що геть затекли. Очі розплющуйте, блазні, прислужці машин — рухайте важелів мідь, тисніть на клямок мосяж! Дух у подобі дівчати танцює на білім горбі — хто там, під цим курганом зі сторінок? Кружать довкола пагорбу трактори, кружать, ревуть, віщують зливу страшну — коли рука здіймає у небо мовчання подібних заток, аби жбурнути їх на голови тих, що бездушно сплять. Лікар лікує, а вбивця вбиває тим самим ножем, очі Оккама розтято, з них витікають снів страхи.
а сонце повзе і уже повертає за ріг іди ніж у горло останнє люблю під язик по сіль і засмагу на південь чумацькі вози це все колообіг це все кровообіг це біг
усе що потрібно для щастя купуєм в аптеці і серце покрите лускою ховаємо в пазуху я житиму так доки в котрійсь із наших Венецій навік не настане травнева омріяна засуха
Випуск 16 (березень 2011)
Видавництво «Смолоскип»
Надруковано ТОВ ПК «Інтерекспресдрук»
У наступному випуску
Літературний додаток до щомісячного часопису творчої молоді «Смолоскип України» Свідоцтво: КВ № 4040 від 15.02.2000
Телефон: (044) 425 23 93 Адреса: 04071, Київ, вулиця Межигірська, 21 Сайт: www.smoloskyp.org.ua
Адреса: Київ, вулиця Сім’ї Сосніних, 3 Наклад 1000 примірників. Замовлення № 424
Гарнітура «Нат Ґротеск»
Анастасія Левкова про книгу Віри Агеєвої «Апологія модерну: обрис ХХ віку»
Погляди авторів публікацій не завжди збігаються з точкою зору редакції
Редакційна колегія: Ольга Погинайко, Ростислав Семків, Олег Коцарев
Типограф Микола Ковальчук Ілюстратор Олена Павлова
Поезія Ярослава Гадзінського й Олени Степаненко
Доки у місті малому кришиться кірха стара, дівчина — книга за книгою — швидко росте. 02.06.2010