2021
Літературний додаток до щомісячного часопису творчої молоді «Смолоскип України» Липень-серпень 2011
З любов’ю та ніжністю Апокаліптично звучить «10 поетів останніх ро- п’ять. При тому, що навряд чи така гармонія є ків» — майже як нагадування про кінецьсвітні віддзеркаленням реальної ситуації в літпроцесі. прогнози, що останнім часом пожвавили світ Цілком органічним у просторі цієї книги є сусіджовтої преси. Поза тим, «Метаморфози» від ство верлібрів і римованих віршів, перетікання «Клубу сімейного дозвілля», поетична десятка форм — своєрідні метаморфози. від Сергія Жадана просякнута радше відчуттяЗрештою, із цією книгою в руках дуже зручми не завершення, а тривання, утривалення… но розповідати про сучасну українську поезію. Так і напрошується «to be continued». Про те, що вона різновекторна, нестандартна, А продовження неодмінно буде, адже поети, соціальна й лірична, сумовита і така, що просто зібрані цього разу під однією обкладинкою, не «роздайся море». Що вона народжена з голосу, випадкові у літературному процесі. Для тих, хто часто зберігає ритм дихання автора і розповістежить за розвитком української поезії, ці іме- дає не так про абстрактного «ліричного героя», на давно відомі. А для тих, хто вперше прочитає як про кожного з нас. Насамперед «Метаморїхні твори, «Метаморфози» підготували багато фози» подають нам живий досвід, фіксують цікавого. Не впевнена, що всі «новопосвячені» кожне прожите «сьогодні». Більшість із зібраотримають беззастережне задоволення від чи- них 170 текстів — невеликі сюжети, локальні тання — аж надто все це відбігає від тих уявлень, історії, але кожного разу проглядає своєрідна які довгий час закладалися школою в розумін- декларація: «виграємо битву; / нап’ємося на ня української поезії. Але ж поезія і виростає радощах; / і проспимо війну…» (Дмитро Лазуттам, де зникають стереотипи й шаблони. кін). Із таких перемог-поразок складається не Поезія, вміщена тут, дуже різна. Однак по- тільки поезія. «Є так небагато історій, в яких при неодноразові запевнення самого уклада- ми досі знаходимо забуті речі», — із жалем конча в суб’єктивності відбору авторів, вибірка та- статує Остап Сливинський. Однак у цьому ж — ки виявляється репрезентативною. По-перше, і свобода, «свобода — як легкий голод, свобопід однією палітуркою об’єднані письменни- да — як добрий апетит» (Олег Коцарев). ки із різних регіонів, від Харкова до Львова, із Сергій Жадан інколи так підписує свої книобов’язковою ін’єкцією київською поезією. По- ги — «з любов’ю та ніжністю». Зрештою, і «Медруге, віковий ценз охоплює як покоління, що таморфози», ним укладені, зберігають тепло активно увійшло в літературу в перші роки не- людської приязні. І від того тільки виграють, залежності, так і двотисячників. Збережено ген- бо «ті що люблять подивися які вони продерний баланс — і то аж надто чітко: п’ять на сті і красиві / делікатні як найперше ранкове
Українська Гельсінська Спілка (1988–1990) у світлинах і документах
Рецензія світло / безтривожні як голуби» (Богдана Матіяш). Почуття любові об’єднує тексти всіх десяти авторів. І хоч інколи жінки розбивають «серце собі та одному / дебілу, який свято вірить, Поети не змінюють світ, а просто змінюють що це — на щастя» (Галина Крук), саме з цього народжуються найбільш відверті тексти. Світла- кут огляду — і наперед виступає все те, що ми на Поваляєва погоджується: «нехай моє серце безсилі побачити: і «прозорі речі простору засне поміж твоїх пальців / як джміль у траві». прозрінь» (Маріанна Кіяновська), і теплі нефи І ця її пропозиція, думаю, зовсім не залежить долонь, і те, як «осінньо скрутилося бароко від відповіді на запитання Олега Коцарева: «Чи в зелень бань і наличники хмар» (Олег Коцавідчуває / Це той, / Хто з тобою поруч?». рев), і «пір’я флуоресцентного кольору з мо«Метаморфози» — дуже особистий простір. лодика язика» (Світлана Поваляєва), і те, як Богдана Матіяш говорить: «не хочу бути ніким «ангели над Берліном / Парижем і Львовом / натільки собою», — й у своїй довірі («така довіра рікають на ранні тумани» (Мар’яна Савка). Це що можна триматись за руки / і йти навіть не просто слова, адже й саме слово у цих «Менад прірвою спокійно просто») продовжує таморфозах» набуває інших якостей, іншої розмову з Богом (саме так називалася одна з її субстанційної форми: «Слова, ніби тварини найновіших збірок поезій). чи діти, вибігають поперед нас і за мить поЦе зовсім інший хронотоп, у якому відлічу- вертаються» (Остап Сливинський). ють дні, як у віршах Андрія Бондаря, від дня А от Галина Крук щиро й трохи збентежено незалежності сполучених штатів і католиць- засвідчує: «час від часу я гірша від часу — я кого Різдва, і дня народження друга-театрала, псую навіть те, що йому не під силу: / розклай інших важливих дрібниць. У цьому просторі даю слова на запчастки, взагалі позбавляю їх безсилі поль бреґ, кашпіровський, алан чумак слова». І вся книга так само легко розпадаєтьі мірзакарім норбєков, безсилі всі ті, хто прого- ся на запчастки, на своєрідний пазл чи модель лошує свою непохитну всемогутність і обізна- для збирання. Я читаю її, перегортаючи сторінність. Цей простір відкривається у деталях, як ки, вибудовуючи несподівані діалоги. І мені дуБог Остапу Сливинському: «Він був так само же цікаво, в якому порядку гортатиме сторінки близько тоді, / коли ти — ще дитина — вперше наступний читач. побачив Його у деталях, / відкритого і втомленого, тихішого з кожним ударом, як вена». Олена Рибка
Україна для шукачів пригод
Борис АнтоненкоДавидович
Ukraine for Adventureres
Як ми говоримо
Концепція і упорядкування О. Ткачука. Київ, «Смолоскип», 2009 (224 с.). Ціна: 50 грн.
Художнє оформлення: Карини Орлової. Київ, «Дуліби», 2010 (268 с.). Ціна: 202,50 грн.
П’яте видання. Київ, «Книга», 2010 (252 с.). Ціна: 47,50 грн.
Становлення сучасної політичної системи в Україні почалося із заснування першої альтернативної КПРС організації — Української Гельсінської Спілки (1988–1990). УГС створили українські політичні в’язні, які були випущені на свободу з радянських концтаборів під час горбачовської «перестройки». Історична роль УГС полягала в радикалізації патріотичних настроїв у Радянській Україні. Фотоальбом є першим виданням у запланованій серії збірок про здобуття незалежності.
Кожна країна світу цікава по-своєму, має свої принади, пам’ятки й особливості. Як правило, туристів возять у Київ, Львів, ну, ще у два-три міста. Але ж пам’ятки культури розкидані всією Україною! Саме ця книжка зверне увагу на різноманіт ні принади малих міст нашої країни для люби телів цікавих і непересічних мандрівок. Ви зможете уявити себе Оноре де Бальзаком на вулицях Бердичева або Менглі Герай-ханом у Бахчисараї чи Іваном Мазепою в Батурині.
Книжку адресовано тим, хто дбає про культуру мови й прагне запобігти помилковому слововживанню, перебороти лексичну розбіжність у визначенні однакових понять, уникнути невластивих українській мовній традиції зворотів і висловів. У пошуках найкращого мовного еквівалента видатний український письменник Борис Антоненко-Давидович звертається до прикладів з класичної й сучасної літератури, фольклору й живого народного мовлення.
Роман Іваничук Вогненні стовпи: Тетралогія
Ірина Макарик Перетворення Шекспіра: Лесь Курбас, український модернізм і радянська культурна політика 20-х років
Індро Монтанеллі Історія греків
Харків, «Фоліо», 2011 (507 с.). Ціна: 44 грн.
Авторизований пер. з англ. М. Климчука. Київ, «Ніка-Центр», 2010 (348 с.). Ціна: 62 грн.
З італійської переклав Юрій Педан. Львів, «Літопис», 2010 (336 с.). Ціна: 50 грн.
Писати історичні романи — це складна справа. Бо Історія — дама примхлива, вона не завжди є такою, якою її хочуть бачити. Особливо складно писати про найсуперечливіші її сторінки, котрі й досі ятрять болем. Роман «Вогненні стовпи» відомого українського письменника Романа Іваничука — це художній твір про історію Української повстанської армії (УПА). Історію боротьби і трагедії народу, відданості рідній землі і зради, честі й безчестя, історію, що є такою, якою вона є…
Спираючись на друковані й недруковані спогади, журнали, листи, газети, афіші, маніфести, протоколи режисерських лабораторій і зборів театральних колективів, канадська дослідниця Ірина Макарик аналізує творчий доробок Леся Курбаса, радянські культурні практики й експерименти 1920-х років. Крізь призму новаторських шекспірівських постановок Курбаса розглянуто поняття універсальності, цінності, канону, класики, високої / низької культури, ідеології, периферії / центру.
Книжка про історію грецької цивілізації, її зародження, розквіт і занепад. Автор без нудьги і зайвого академізму розповідає нам про героїв, політиків, культурних діячів Давньої Греції. Завдяки образності та жвавому стилю автор інтригує читача, знаходячи відгомін античних сюжетів у новітній історії.
Улюблені видання 01 Василь Симоненко. Вибрані твори Київ, «Смолоскип», 2011 (45 грн.) 02 Українська літ. газета. 7–9, 2011 (3 грн.) 03 Василь Даниленко. Ізидора, рідна сестра Лесі Українки: від сталінських таборів до еміграції. Київ, «Смолоскип», 2011 (30 грн.) 04 Український журнал. Ч. 5, 6 2011 (10,50 грн.) 05 Українське дошкілля. Збірка для читання Київ, «Смолоскип», 2009 (27 грн.) 06 Надія Дичка. Абетка України Київ, «Смолоскип», 2011 (15 грн.) 07 Ліна Костенко. Записки українського са машедшего. Київ, «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 2010 (57 грн.) 08 Олесь Обертас. Український самвидав Київ, «Смолоскип», 2010 (25 грн.) 09 Данило Кулиняк. Тягар Чорнобильського неба. Київ, «Літопис-ХХ», 2011 (24 грн.) 10 Сергій Жадан. Ворошиловград Харків, «Фоліо», 2010 (34 грн.) 11 Ірина Шувалова. Ран: Збірка поезії Київ, «Смолоскип», 2011 (15 грн.) 12 Василь Шкляр. Залишенець. Харків, «Клуб сімейного дозвілля», 2011 (30 грн.) 13 Володимир Свідзінський. Вибрані твори Київ, «Смолоскип», 2011 (35 грн.) 14 Артем Сокіл. Аглая. Микола Хвильовий. Ва льдшнепи. Київ, «Смолоскип», 2010 (20 грн.) 15 Лариса Мірошниченко. Леся Українка. Жит тя і тексти. Київ, «Смолоскип», 2011 (30 грн.) 16 Час «дешевого клоуна». Київ, НаУКМА, «Аграр Медіа Груп», 2011 (11 грн.) 17 Окупанти без маски. Унікальний документ з архівів КГБ. Київ, 2010 (11 грн.) 18 Український декламатор. Збірка віршів Київ, «Смолоскип», 2006 (15 грн.) 19 Анатолій Бойко. Наше САЛО Київ, Н. Брехуненко, 2007 (9 грн.) 20 Ніл Хасевич. Воїн. Митець. Легенда Луцьк, «Терен», 2011 (97,50 грн.)
Євген Плясецький
Тетяна Стрижевська
Народився 1988 року в Києві, закінчив Національний педагогічний університет імені Драгоманова. Цьогоріч отримав на «смолоскипівському» літературному конкурсі другу премію в прозовій номінації за «проект» із дивакуватою назвою «Троєручиця та інші: Євген Плясецький проти Андрія Лаговського». Грайлива, експериментальна, інтертекстуальна проза, виразно орієнтована на тих, хто сприймає літературу не як зібрання повчальних випадків із життя, а як простір чуття, гри, асоціацій, стьобу і напівтонів. Що, звісно, зовсім не виключає можливості наявності думки.
Також прозова лауреатка літературного конкурсу видавництва «Смолоскип» за 2011 рік. Народилася в Києві, закінчила Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Навіть цей невеличкий уривок із її роману засвідчує письмо не зовсім характерне для прози нинішніх молодих авторів — епічний тон, краєзнавчі мотиви, часто урочиста лексика, певна екзальтація у розгортанні образів. Життя покаже, в який бік рухатиметься талант Тетяни Стрижевської, але вже тепер він ілюструє принаймні стильову розмаїтість і політематичність нашої молодої прози.
Лабіринт над морем (уривки) Розділ ПЕРШИЙ Хтозна як його звали чи кликали чи просто нарікали або нарекли однак не на нього нарікали а лише нарекли. Сам себе він удостоїв ноуменом Two Days, хоча особисто мені до душі було Two Years або Two Eyes, однак більше Two Years, оскільки саме стільки ми вже не бачилися, і до нашої зустрічі лишалося всього лише Two Days та ще кілька годин або лише Two Days. Переліт на літаку через море і ще море і ще одне море але занадто велике море більше схоже на океан, таке море як океан таке велике море, або море як малий океан і океан як велике море. Роман каже що краще б село бо там у бабусі й корова й теля й свині й дві собаки й багато курей і двоє котенят. Роман так каже. А Canis Lupus рекомендує переглянути Піаніста. А Роман у село а Canis Lupus Піаніста а Two Days все чекає, будуючи крихітні лабіринти з нунчаків. Хтозна як його звали чи кликали чи просто звали чи не зовсім. Треба збиратися бо треба вилітати скоро буде рейс і вилітати треба бо інколи так треба однак не завжди треба робити те що дуже треба бо інколи можна те що хочеш. І Ґертруда Стайн так би написала але без лапок якщо згадувати повість Кров на підлозі в їдальні але без лапок і без кавиць як Піаніст, про які мені та не зовсім Canis Lupus. А насправді його теж звали інакше, але не так як Two Days з писком білого тигра на світлині. Білі тигри зникають і не лише зі світлин а з телеекранів на нас дивляться червоними очима альбіноси але вони не білі тигри бо білі тигри каже мені Two Days зникли і лишилися тільки на світлині, а з телеекранів дивляться на нас червоними очима альбіноси але не білі тигри. Canis Lupus вкотре переглядає Піаніста і розуміє що мені каже Two Days. Якщо ти не хочеш цього читати, то переходь до ДРУГОГО розділу, але він тебе навряд чи розрадить, адже наступний зазвичай буває схожий на попередній, а попередній загалом подібний до того, який йому передував. Роман зазначає що ми не чужі люди бо з однієї Альма-Матер, а Two Days на іншому кінці світу. Я цікавлюся до відльоту в Canis Lupus чим йому подобається Нудота Сартра теж без лапок так написала б Ґертруда Стайн однак померла як і Сартр. Нудота Сартра. Усім. Композиція, ідея, проблематика, сюжетна лінія, стиль письма, чудове обгортання образів словами, співзвуччя раціонального вербалювання інтуїтивного намацування тонкощів душі з підсвідомою урвистістю, поєднання мертвотнопесиміс тичного спокою з оптимізмом, відвертість, сльотаво-жовто-притлумлений ліризм, світлотіні, контраст, своєрідна експресія, зразкове втілення екзистенціалістських ідей на ментальному рівні головного героя, остання сторінка, останнє слово (дощ), гарний переклад українською мовою (їх дуже мало), історія моїх пошуків цієї книги, схожість думок… щоправда, є моменти, де я не згодний. І багато іншого… Відповідає мені Canis Lupus ще до відльоту за океан який ніби дуже велике море. Юлі нудно і вона як Рокантен останнє слово дощ. Юля не бажає мене відпускати до Two Days на якихось Two Days, і хоча це лише всього-на-всього Two Days Юля боїться і їй нудно і вона як дощ як останнє слово як Рокантен тільки без книг і без лапок. Можливо краще нунчаки каже Роман бо ми з ним друзяки і треба їхати у село бо там
і корова й теля й свині й дві собаки й багато курей і двоє котенят. Роман так каже. А Canis Lupus рекомендує переглянути Піаніста. А Юлі нудно навіть з Піаністом хоча він може бути з малої і без лапок. Розділ ДРУГИЙ Якби ж то Ґертруда Стайн з лапками, а Two Days без нунчаків і без лапок чекає там звідки Стайн просто втекла чи не просто чи не втекла чи не в тому суть може так каже Роман. Two Days мені дістав Становлення американців на тисячу сторінок і маю його забрати щоб як каже Роман зробити переклад і як він завжди каже для Юлі бо вона мов останнє слово — дощ — і це вже збагнув Canis Lupus бо нудота усюди. Canis Lupus думає що Становлення американців і теж без лапок це нудота однак зовсім не Нудота хоча й без лапок, а Кров на підлозі в їдальні ніби «Лабіринт над морем» тільки дуже великим немов океан. Уже давно пора було зібратися а Юлі нудно і вона як останнє слово і як кров але не на підлозі, і ще нема контейнера для контактних лінз. Десь подівся контейнер для зберігання контактних лінз для очей щоб бачити і щоб зібратися та летіти. Хоча лабіринт з нунчаків страшний але Роман каже що краще до бабусі. Розділ СЬОМИЙ, мов адвентисти сьомого дня. Такий мій розділ тільки трішки СЬОМИЙ хоча всього лише Two Days однак не для адвентистів з їхніми пригодами та дощем. Контейнер для лінз неквапом знайшовся хоча їй без мене нудота й останнє слово, і кожному з тих хто залишається дощ. І A/H1N1 але без бацил і нунчаків а очікуванням і Піаністом і селом і бабусею і нудотою і білими тиграми і лабіринтом мого перекладу Становлення американців, що Two Days лише Two Days тому дістав ув оригіналі за якихось там Two Days. Canis Lupus насправді не звичайний бо він незвичайний, однак йому останнє слово як і Юлі і нудота від Нудоти знов без лапок і без лап білих тигрів і Canis’ів Lupus’ів. Якщо останнє слово і лабіринт із нунчаків над морем що мов малесенький океан всі рейси можуть відмінити, однак Становлення американців має бути перекладене тому за будьякої негоди і останнього слова Нудоти все одно дістануся через лабіринт над морем до Two Days на інший кінець землі. Ґертруда Стайн була би рада і без жодних нудот чи інших вірусів і бацил від останніх слів дозволила б навіть якби не відшукався контейнер для зберігання лінз перекладати Становлення американців про історію пошуків якого йдеться у «Лабіринті над морем» та «Ґертруді Стайн в Україні». Розділ ВОСЬМИЙ Ніби повторення ПЕРШОГО дня творення тільки без лабіринту з нунчаків а лише з нудотою і нудьгою і останнім словом яке безліч разів звучало протягом останніх Two Days. Розділ ОСТАННІЙ, ніби ПЕРШИЙ, ніби повторення ПЕРШОГО, бо хто ж знає як його звали чи кликали чи просто нарікали або нарекли однак не на нього нарікали а лише нарекли. Правда Юля каже що нудно а Роман що краще до бабусі в село а Canis Lupus про Нудоту й Піаніста в той час, як Two Days чекає мій
Лабіринт над морем
Ad libitum (уривок із роману) …Корок за кроком я опинилася біля входу до Флорівського монастиря. Колись неподалік простягалося монахине містечко. Цей один із найдревніших жіночих монастирів у Києві, що розкинувся на Подолі, ніколи не був гуртожицьким. Кожна монахиня вела своє господарство окремо, деякі навіть будували будинки-келії вздовж дороги, обсаджували їх квітами, кущами та деревами. Це був справжній рай для набожних киян — тихо, втаємничено, подалі від бурхливого життя — люди тут любили прогулюватися, набиратися благовоління. Так само зараз і я, тільки вже через багато століть, іду і сподіваюся, що Божа благодать накриє мені душу. Починало повільно, по-осінньому накрапати, і вирішила пірнути на територію. Тільки в таких місцях я знаходила спокій, не в час служінь, коли багато людей, а так, коли зайдеш тихенько, помолишся і миром тихо підеш. Я стомилася намотувати кола і просто сіла на імпровізовану лавку над цоколем у вигляді прибитої дощечки неподалік від Вознесенського собору та джерела. Дивно, в клумбі, охайненькій, ще сиділо декілька чорнобривців, хоча по ночах було вже декілька заморозків. Дощ набирав обертів, краплини важчали і призвуком падали на мощені доріжки. Я натягнула капюшон. Дощ не розгулювався, але монотонно змочував мій одяг. Я відчувала полегшення. Я подумала. Як добре, що я познайомилася з Назаром. Вперше я зустріла людину, з якою мені так добре. Він надає сенсу моєму життю. Мені хочеться разом із ним здійснити паломництво — в найближчу церкву Києва чи якийсь старовинний монастир, скит чи пустош. Чи на найближчу гору — на Замкову чи Щекавицю, чи на будь-яку іншу з решти п’яти, там залягти у висушеній траві і молитися до неба. Мені хочеться крокувати разом із ним містом, нашим містом, до повної знемоги і запам’ятати навіки кожен його вигин: найдовші бульвари і найкоротші провулки. Мені хочеться, як не грішно казати на території монастиря про це, але так хочеться одного разу, коли настане час, жадобо пройтися руками по шкірі його тіла, щоб під пучечками пальців відчути кожен його сантим, щоб на пучечках лишився його запах, щоб запах його упився, зчепився, зростився зі мною. Думка про це мені стала особливо приємною. Мені здається, ми недаремно зустрілися. Все в природі взаємопов’язано. Все має зв’язки. Мати козерога на долині смерті зробила необачний крок — і її вжалила змія, отрута розповзлася по тілу, вона злягла під акацією, поряд її дитинча — воно криком намагається підняти маму, але ж вона вже увібрала в себе смертельну дозу, і більше ніколи не підніметься — вночі її одиноке дитинча, відстале від зграї, стане поживою для вовчиці, яка народила сімох вовченят, у неї від браку їжі зникає молоко, і вбитий маленький козеріг буде для неї і її вовченят тією змогою прожити ще день і ніч, допоки від голоду не завиє на повню, і тоді знову запуститься колесо природи, і хтозна, може, на завтра тією ж змією буде вжалена вовчиця… Може, так само дощ вимиє з мене всю дурість, промочить до кісток, і на завтра я схоплю запалення легень — і мене не стане — і ніколи не буду причиною чиєїсь смерті, не
зіб’ю у сорок років хлопця на переході — молодого генія в галузі генної інженерії, і він таки змінить хід світової історії — але для цього треба, щоб мене не було. Все, все життя вкладається в доміно, воно врівноважено зверху, інакше давно вже розвалилося б — і, отже, те, що я ще тут, сиджу і відчуваю дощ, перебираю в голові сотні сюжетів, це теж комусь потрібно. Потрібність — вона багатьох тримає ще тут. Без неї можна було б піти, зникнути безслідно — і ніхто не знав би: коли ти сам, ти ні для кого не залишаєш слідів, і вже хвилина змиє з піску відбиток твого босоніжка, а на другу — для всіх лишиться тільки піщаний берег. Я не хотіла б піти ось так. Знаю, є скрізь могили — Лук’янівське кладовище, Байкове, Лісове, Берковецьке, міські кладовища, монастирські цвинтарі — за якимись дбають, приносять квіти, змащують огорожі, щоб не рипіли, протирають хрести і надгробки від пилу і пакостей птахів — про них пам’ятають, хоча й це — питання часу; а до якихось і десятки років не ступала нога скорботної людини — хай навіть не із зажурою, а просто пам’яттю: кажуть, що коли зникає могила — втретє вмирає людина: то скільки тих, тричі померлих, лежить по київській землі, пророслі в’юнками і кропивою, не могили — людські долі. Хтось, може, врятував сотні життів, а хтось був поетом, може, кращим у майстерності за класиків, яких діти вчать у школі, але за людської сліпоти та неуважності, короткої пам’яті, все зникло — і тепер ми, на відстані років, не знаємо, хто вони — можемо лише здогадуватися. Навіщо вони жили? Навіщо мучились і страждали, старалися і прагли кращого? Все тлінню зійдеться. Все змиває дощ, як зараз залишки мого вчорашнього макіяжу — злегка підмальовані вії — змивають оці вологі пацьорки з неба. Навіщо я зараз себе про це питаю? Навіщо? Але якщо я не буду себе гризти, питати, мучити — піду з нічим, а так — може, лишиться, я лишуся, якщо переллю в історію, а її на папір — і не із зухвалістю, щоб змінити світ чи передбачити його, а вірою, що може це комусь допоможе. Тоді можна було б забути мою могилу, клаптик землі, де лежать мої трухляві кістки. Можна було б взагалі спалити моє бездиханне тіло і розвіяти мій прах над Дніпром із глиняного бутля — хвилям на поталу. Аби лише хтось, звертаючись про себе до річки чи землі, колись сказав спасибі Марині Стародуб. Тоді б була навіки у ланцюгу природи недаремно. Але чи буде так? Я часто — безсила. Апатична. Можливо, тому й хапаюся за таких людей, як Назар, які в усьому бачать сенс і до всього мають сили… Я часто зводила себе такими роздумами, особливо в тиші, як тут, у Флорівському. Тут хочеться відчувати свою особливість, наче вона приписана тобі від Бога. Лише коли-не-коли прошмигне монашка в чорному чи якась людина в плащі-накидці до церкви, але звуки, викликані їхніми кроками, швидко зникають у сконсервованій гущі монастирської тиші. Я підставила обличчя до дощу, і воно стало все мокре, наче заплакане…
Випуск 20-21 (липень-серпень 2011)
Видавництво «Смолоскип»
Надруковано ТОВ ПК «Інтерекспресдрук»
У наступному випуску
Літературний додаток до щомісячного часопису творчої молоді «Смолоскип України» Свідоцтво: KВ № 4040 від 15.02.2000
Телефон: (044) 425 23 93 Адреса: 04071, Київ, вулиця Межигірська, 21 Сайт: www.smoloskyp.org.ua
Адреса: Київ, вулиця Сім’ї Сосніних, 3 Наклад 1000 примірників. Замовлення № 1038
Цифрова гарнітура «Нат Ґротеск»
Рецензія Ольги Погинайко на книжку Габі Кьопп «Навіщо я народилася дівчинкою?»
Погляди авторів публікацій не завжди збігаються з точкою зору редакції
Редакційна колегія: Ольга Погинайко, Ростислав Семків, Олег Коцарев
Типограф Микола Ковальчук Ілюстратор Олена Павлова
Поезія Любові Якимчук та Арсенія Тарасова