28
Літературний додаток до щомісячного часопису творчої молоді «Смолоскип України»
Люстро не винне, що пика ряба «Соломонова Червона Зірка» приваблює увагу потенційного покупця уже самою обкладинкою. Радянські серп і молот в поєднанні із символікою Української держави на фоні сірого каменю (могильна плита? сходи? постамент?) змушують здригнутися. Імена кількох десятків порядних людей, зазначені тут-таки дрібнішими літерами, провокують все ж взяти видання до рук і погортати принаймні з цікавості: чому ці порядні та нібито притомні люди стали авторами проекту і що ж у такому разі вони написали?.. А далі виявляється, що усе набагато простіше: це збірка нарисів, створених уродженцями тієї чи іншої місцевості про рідну область. Червоною ниткою, на яку нанизані ці неоднакові тексти, стали фотографії пам’ятників Шевченку — виявляється, у кожному регіоні є свій Шевченко, як колись був свій Ленін. Втім, Леніни, здається, були більш подібні один до одного. Київ оминули — він «вартий окремої книжки». Назву книжки упорядник пояснює у передмові, неоригінально названій «Замість передмови». Соломонове — крайня західна точка України, Червона Зірка — крайня східна. Жодних провокацій, натомість — глибока метафоричність. І щоб в інтелектуальному підґрунті проекту, а заразом і в освіченості упорядника не залишилося сумнівів, Лесь Белей демонструє ерудованість, посилаючись на Лакана. Мовляв, дитина у ранньому віці (6–18 місяців)
формує власну ідентичність, побачивши себе у дзеркалі. Так і Україна має нарешті запізніло зробити цей крок, подивившись на себе у дзеркало Соломонової Червоної Зірки. Одразу ж напрошується єхидний коментар: чи не надто запізніло — аж у двадцять?.. Отож, як уявляють автори краєзнавчих нарисів свою малу батьківщину і в який спосіб вирішили її зобразити перед сторонніми людьми — адже мало хто із пересічних громадян може похвалитися відвідинами більшості регіонів України? Перш ніж коментувати окремі розділи, зауважимо: складається враження, що чітко сформульованого завдання перед залученими до проекту не ставили. Надто вже різноманітні ці «твори на вільну тему». А от визначити бачення «твору на вільну тему про рідну область» досить-таки просто: Лесь Белей, упорядник збірки, виступив і у ролі автора — він написав про Закарпаття. Його екскурс — історико-географічний, кожному населеному пункту присвячено кілька абзаців і це, по суті, художньо написана довідкова стаття, доповнена кількома цікавими подробицями на кшталт того, що в румунському селі Нижня Апша казково багаті контрабандисти розбудовують обій стя, як замки, просто щоб було, як у сусіда, а самі живуть у літніх кухнях. Але на те й існують довідники й путівники, щоб поети, пишучи про рідний край, їх не переказували. Ужгород — місто зсувів, кави і сакур, і про це Белей пише, але
Березень 2012
Рецензія
не дає читачеві відчути ні дрожі потенційної сейсмічної активності, ні аромату кави. Решта ж авторів із різною мірою майстерності та успіху намагалася вирішити поставлене завдання. Люба Якимчук написала про себе. Станіслав Федорчук розповів про Донецьк так, що їхати туди тепер хочеться тільки волонтером. Яна Дубинянська торкнулася струн серця кожного, хто бував у Криму. Пишучи про Миколаїв, Дмитро і Тарас Креміні звернулися до античності, а також додали незрозумілого призначення вставки — ліричні відступи. Микола Леонович спробував створити про Полтавщину поему у прозі. Одесит Володимир Панченко написав чомусь про Кіровоград, порушивши в такий спосіб головне правило гри. А Тарас Прохасько писав так, як вміє лише він — і тому його нарис приємно читати так, як приємно мати справу з усіма текстами цього автора. Найкраще, здається, вдалося львів’янину Остапові Сливинському: його Львівщина цікава, а факти й цифри він зумів подати не у форматі хащ, крізь які продиратиметься старанний читач, а легко й необтяжливо. Хочеться відвідати Житомирщину Юлії Стахівської: виявляється, там так багато є чого побачити. Дніпропетровськ Вікторії Наріжної — це місто, в якому живуть нормальні люди, а не стереотипний дикий зросійщений край, і читачеві уже не страшнувато їхати туди з-за іншого боку Дніпра чи навіть Збруча. Та частина Херсонщини, про
яку пише Антон Санченко, ностальгійно пахне дев’яностими. Лячно їхати в Запоріжжя, населене здичавілими нащадками січовиків і героїв виробничих романів, але й неможливо не зацікавитися ним після розповіді Валентина Терлецького. Власним досвідом мандрівок Київщиною із іншими вагабондами ділиться Олександр Богаченко; і шкода, що в книжці концептуально немає нарису чи бодай кількох сторінок про Київ. Все б нічого, та тільки — що з цього називатимемо дзеркалом для України, раз уже визначено таку мету? Загалом, проект можна назвати вдалим. Але заслуга упорядника тут тільки в тому, що більшість залучених авторів є непоганими письменниками, а отже, зуміли більш чи менш успішно впоратися із твором на вільну тему. Шкода, що не завжди таке попадання виявилося вдалим. Втім, хороших текстів тут достатньо, щоб книжку таки придбати. А от чи варто радити її друзям? Це, вочевидь, залежить від того, наскільки пощастило з оповідачем вашому або їхньому регіону.
Дарина Солодка
Леонід Залізняк
Наталія Ханенко-Фрізен
Георгій Почепцов
Юлія Воронцова
Українці: витоки та історичні долі
Інший світ або Етнічність у дії
Від Facebook’у і гламуру до Wikileaks: медіакомунікації
Україна. Путівник
Канадська українськість кінця двадцятого століття
500 куточків, які варто відвідати
Київ, «Темпора», 2011 (424 с.) Ціна: 61 грн.
Серія «Українські Студії». Київ, «Смолоскип», 2011 (392 с.). Ціна: 30 грн.
Київ: «Спадщина», 2012 (464 с.) Ціна: 81 грн.
Харків, «Клуб сімейного дозвілля», 2011 (416 с.). Ціна: 30,50 грн.
Пропоноване видання містить низку праць, присвячених питанням етногенезу українців. Доступно й аргументовано викладено погляди автора на проблеми походження індоєвропейців та слов’ян, подано оцінки псевдонауковим теоріям як ультрапатріотичного, так і українофобського спрямування. Крім того, автор розглядає цивілізаційний підхід до історії Самуеля Хантингтона та місце українського етносу на цивілізаційній карті сучасного світу.
У книзі розглядається проблематика тяглості та життєздатності місцевої української етнічності в канадському повсякденні у часи активного відновлення транснаціональних зв’язків українців наприкінці XX ст. Монографія базується на матеріалах, зібраних авторкою під час етнографічних досліджень як у районі компактного поселення українців у провінції Альберта і селищі Мандери зокрема, так і в селі Грицеволя Львівської області, яке було одним із джерел міграції селян до Мандер.
У книзі аналізуються нові медіа-феномени, які формують життя сучасної людини в інф ор маційну добу. Розглядаються процеси «створення щастя» в соціальних медіа і державному управлінні. Особливу увагу приділено новим медіа-спеціальностям: спін-доктор, спічрайтер і прес-секретар. Для широкого кола читачів, що цікавляться соціальними науками, а також для викладачів і студентів факультетів журналістики, філософії, політології і соціології.
Вихідний день. Гарна погода. Куди ж вирушити цього разу? 500 відповідей на це питання — у цьому путівнику. У книжці перед кожною статтею є блок «Як дістатися» — докладний опис шляху до туристичного об’єкта і для тих, хто має власний автомобіль, і для тих, хто подорожує, користуючися громадським транспортом. Путівник можна використовувати як помічник в одноденних поїздках. А якщо озброїтися детальною мапою, легко скласти маршрут тривалішої подорожі.
Вільгельм Гауф
Відлуння золотого віку
Микола Зеров
Михайло Бриних
Карлик Ніс
Антологія пізньої латинської поезії в перекладах Андрія Содомори
Вибране
Хліб із хрящами
Львів, «Видавництво Старого Лева», 2011 (72 с.). Ціна: 54 грн.
Упорядник Маркіян Домбровський. Львів: ЛА «Піраміда», 2011 (296 с.). Ціна: 56 грн.
За коротке життя Вільгельм Гауф устиг створи- «Відлуння золотого віку» — перша в українській ти два романи, книжку сатиричних нарисів, чи- перекладній літературі антологія пізньої латинмало новел і три збірки казок. І якщо твори для ської поезії, явища, котре помітно вплинуло на дорослих стали помітним явищем у німецькій цілу європейську літературу, але, на жаль, нелітературі, то казки завоювали собі світову сла- достатньо часто актуалізується у вітчизняному ву (найзнаменитіші — «Каліф-чорногуз», «Ма- культурному контексті. Духовний простір збірленький Мук», «Пригоди Саїда», «Холодне сер- ки охоплює майже тисячоліття: від «срібного віце»). Його казкові персонажі часом так схожі ку» (Сенека, Петроній, Марціал) і пізньолатинна нас самих, наших друзів і недоброзичливців, ської доби (Авсоній, Клавдіан, Рутілій Намаціан тут споконвічна боротьба добра і зла — перш та ін.) аж до початків середньовіччя (Максимівн, за все у площині людських стосунків. Боецій, Алкуїн).
Поезії, переклади, дипломна робота Київ, «Український письменник», 2011 (712 с.). Ціна: 54 грн.
Київ, «Ярославів Вал», 2011 (168 с.) Ціна: 40,50 грн.
Триває надзвичайно важлива робота з поширення творчої спадщини письменників Розстріляного Відродження, котрі надали українській літературі ХХ століття нової якості. До книжки вибраних творів одного з найзнаніших поетів тих років, Миколи Зерова, входять його оригінальні поезії, переклади з римських поетів, дипломна робота, присвячена літопису Григорія Грабянки, автобіографічні матеріали та спогади гімназійного товариша Петра Горецького.
Земля, задобрена людською плоттю, рано чи пізно розродиться. «Радіо Живих Мерців» веде прямий репортаж про кінець світу з села Міцне на Київщині. «Хліб із хрящами» — це роман про голод і непрощенність, про ген канібалізму і морок свідомості. Апокаліпсис не буде лагідний до тебе.
Ці та багато інших книжок українською мовою можна придбати у книгарні «Смолоскип» за адресою: Київ, вулиця Межигірська, 21 (поруч зі станцією метро «Контрактова площа»)
Галина Ткачук
Олена Михайленко
Хмельницький-Київ-Боярка. Народилася 1985 року, лауреатка «Смолоскипа». Авторка чотирьох книжок — «Біле благо», «Я та інші красуні» (поезія), «Славка», «Вікно до собаки» (проза). Частіше фігурує як прозаїк, але є також авторкою цікавих і своєрідних віршів, що еволюціонували від дещо «фолькової» карбовано-римованої манери до форми парадоксальних верлібрів. Оригінальний, очуднений погляд на світ, зворушлива і непереможна безпосередність роблять ці прості тексти невеличкими перлинами.
Київ. Народилася 1979 року. Лауреатка «Смолоскипа» та багатьох інших літературних конкурсів, що, однак, не заважає їй бути трохи осторонь сьогоднішніх головних «двотисячницьких» тусовок. Зате на її вірші навіть виконують пісні деякі київські рок-гурти. Головна, мабуть, ознака текстів Олени Михайленко — це поєднання всіляких мовних ігор із психологічними мотивами (причому, перше виходить переконливіше). А ще, звісно, специфічна вдала ритміка.
Лялька
* * *
У мене вдома є лялька, теж Галя, котра пише за мене вірші. Тряпчана лялька з двома хвостиками. (Її зробила мама моєї подруги, теж Галя). Ляльці вдаються веселі вірші, а сумні не вдаються. Але не треба їй про це говорити.
Якщо би Ви захотіли скласти мене у себе вдома — зараз або після моєї смерті — зробити це дуже просто. Подумки візьміть голову рудої білки, замість рук хай будуть дві високі сосни. Ноги — ратуші двох міст, віддалених але рівновеликих. Тулуб хай складе Тисяча Прекрасних Речей. Ніщо інше не може скласти мій тулуб. Волосся мені зробіть з чого завгодно. Це Ваша творчість — моє волосся. А одяг для мене — теплий і зручний, та я не наполягаю. Бо розумію, що кожен спершу хотів би скласти самого себе, просто зараз або після моєї смерті.
Якось я повернулася додому, зняла черевички і кажу: «Щось це все мене засмучує». А вона: «Напишімо ж веселий вірш про те, як тебе все те засмучує». І лялька пише. Якось я повернулася додому, зняла черевички, зняла куртку і кажу: «Я посварилася із хорошою людиною». А лялька на те — «Напишімо ж життєствердний вірш про непорозуміння між людьми!» Сідає й пише. Якось я прийшла додому, зняла черевички, зняла куртку, поставила важку торбу на тумбу і кажу: «Це кінець». «Напишімо ж, — каже лялька, — чудовий вірш, сповнений теплого гумору...» «Помовч», — кажу я. Тоді лялька йде від мене і траскає дверима. А коли повертається — дає мені в руки цей аркуш. І каже: «Ти-от сиділа без мене і написала щось таке-собі, а я-от без тебе написала хороший вірш».
* * * Я розумію, що витвір мистецтва існує сам по собі і не потребує коментарів автора, але — прошу — поясни все-таки, чому мій дім намальовано криво, а моя кімната у нім — маленька і темна. Наскільки я розумію, буяння зелені і сміття навколо будинку символізує зокрема те, що «з журбою радість обнялась». А цей твій панківський стиль у зображенні деталей (їх як таких немає — самі каляки) мені навіть подобається. Експресивно, по-моєму, і гарно. Тільки поясни, навіщо ти намалював мені аж два обличчя? Я ж навіть не Янус, а проста собі тітка, що сидить на гілці навпроти твого вікна.
* * * Сьогодні Рада засідала на яблуні. Двоє на верхніх гілках, іще троє — на нижніх. І близнята. Було ухвалено рішення ніколи не дорослішати. Сьогодні Рада у повному складі зібралася в малині. Постановили, що їжа має бути безкоштовною. Сьогодні в очеретах було скликано Розширене Віче. У ході обговорення дійшли висновку сісти у човен і поплисти.
Новий Київ Зроби собі новий Київ. Постав знову на горах, біля води. Можна біля джерела десь у лісі. І знову з Півночі прийдуть туди князі, а з Півдня — Бог. І буде Верхнє Місто і Поділ, а ченці вириють печери. І будуть люди, і коні, і сміх, і сто церков. Ти дивися на все це з висоти свого зросту. Не заважай їм робити усе, що заманеться. Зрештою, це їхні життя. А якщо вони знову втратять... І впустять... І захочуть... Вчини знову на власний розсуд. А потім відійди у ліс. І постав новий Київ.
* * *
* * *
* * *
навіщо мені всі небесні тіла коли в мене тіло твоє в голові в моїй голові є твоя голова твоя голова і думки головні про сутність, сукупність, свідомість й самотність
ось риба брунатна і ось брунатна ріка тече ти стій, не торкайся тут гаряче тут пече тут ріки кавові, повні солодкої чорної крові міcта тут тісно тісно мені існують такі любові, що душу випалюють згубні любові й сумні в жилах вирує лють нехристиянська з кров’ю її зіллю у маріанську западину відчаю вичавлю з себе гадину трохи солоної крові в приторні хвилі трохи піску, але справжнього в очі брехливі ріки кавові, цукрові береги — ось вам картина пекла я не брунатна риба, я не двожильна, любий хоч і запекла так, золотій рибині місця немає в брунатній ріці вона задихнеться в вершках, в гарячому молоці втоне спечеться в брунатній ріці втоне розтане її не стане
* * * Я жию у Львові В поганому домі Сплю мало Сплю долі Я — кістка птаха, наповнена ртуттю По суті Вже кілька днів Життя — Там, де ти Людинозалежна Багато магазинів книжкових І нема куди Сміття Кидати
* * * золоте, червоне, чорне, срібне почалося літо непотрібне всі розмови — наче монологи всі дороги — наче манускрипти чорну кров свою сховаю глибше срібну кров свою віддам до краплі й золоту свою віддам до крaплі кров червона поміняє ритми кров червона справжня закипить
* * * Я тихо думаю, а ти проходиш повз Мої думки почувши, зупиняєшся Підслухавши — на хвильку переймаєшся — І втомлюєшся, і проходиш повз
* * * призначення очей — вiдволiкати нiч призначення ночей — лишати віч-на-віч бджоли — робити мед секунд — iти вперед токати ре мiнор — торкати мiокард
* * *
* * * Запах меду, землі і смоли, і горілого хліба в цьому місті я наново вчусь розмовляти ніби Божевільна, як місто твоє, як трамваї повільна. Це отруйне повітря пропахло коханням свавільним… Наче в саванах білих чорніються мощі акацій… Говори, говори, бо зі мною мовчати не можна, бо я стану боятися, буду безбожно тривожна. І почнеться трагічно-комічний танок сублімацій Так бажаю контакту, що навіть торкнутися мушу Примітивною близькістю вбити надскладність байдужу Тільки краще було б, якби знову ти міг говорити...
Я зайшла до них у червоній куртці. У червоне місто будинків та розваг. Я зайшла до них — і вийшла. Я зайшла до них у зеленому костюмі. У зелене місто парків та розваг. Я зайшла — і усі повиходили. Я зайшла до них у блакитній сукні. У зелене місто ріки і сіре місто далекого неба. Я зайшла — і вони сказали: Ми зі своїми життями не знаємо, що робити, А ти ще й своє сюди притягнула.
А містом йдуть чутки В повітрі вже вирує Всі хочуть подивитись На той вогонь чудний Що світло Й біль дарує І залишає попіл Я— Пломінь той дурний Що біль дарує Й світло А містом йдуть чутки Що я вогнем вагітна
Випуск 28 (березень 2012)
Видавництво «Смолоскип»
Надруковано ТОВ ПК «Інтерекспресдрук»
У наступному випуску
Літературний додаток до щомісячного часопису творчої молоді «Смолоскип України» Свідоцтво: KВ № 4040 від 15.02.2000
Телефон: (044) 425 23 93 Адреса: 04071, Київ, вулиця Межигірська, 21 Сайт: www.smoloskyp.org.ua
Адреса: Київ, вулиця Сім’ї Сосніних, 3 Наклад 1000 примірників. Замовлення № 234
Цифрова гарнітура «Нат Ґротеск»
Рецензія Олега Коцарева на книжку Григорія Гусейнова «Повернення в Портленд»
Погляди авторів публікацій не завжди збігаються з точкою зору редакції.
Редакційна колегія: Ольга Погинайко, Ростислав Семків, Олег Коцарев
Типограф Микола Ковальчук Ілюстратор Олена Павлова
Поезія Марії Сівохи та Василя Карп'юка