33
Літературний додаток до щомісячного часопису творчої молоді «Смолоскип України»
Вересень 2012
Той, що пройшов крізь джунглі Видання українського перекладу книжки Еда Стаффорда про подорож Амазонією є, сказати б, закономірним на фоні зростання популярності жанру мандрівної прози. Читач, наситившись письменницькими рефлексіями про внутрішній світ, захотів цілком реалістичних, ба навіть документальних розповідей про побачене і пережите. А оскільки твори старогодоброго Тура Хейєрдала та його колег залишаються давно неперевидаваним набутком бібліотек, а українські мандрівники Кідрук та Чапай, будемо відвертими, не кожного читача здатні задовольнити, то логічним кроком є переклад і публікація захоплюючих книжок закордонних авторів. Тим більше, що вітчизняним авторам таки є в кого повчитися. Британець Ед Стаффорд вирушив у мандрівку тропічним лісом Амазонії не лише із цікавості та бажання випробувати себе. Він вирішив продемонструвати усьому західному світові реальний стан заповідних територій та спосіб життя тубільних племен Південної Америки. Довго готувався до подорожі, залучав спонсорів, під час мандрівки вів блог (і сотні читачів вболівали за автора!), а по завершенню дворічного шляху написав книжку і зараз виступає із лекціями про побачене, не забуваючи дякувати скаутській організації, яка, на відміну від школи, свого часу чимало зробила для виховання бешкетливого хлопчика. До слова, його мандрівка увійшла до Книги рекордів Гіннеса.
Колишній армійський офіцер виявився справді талановитим публіцистом. Автор описує кожен епізод мандрівки. Часом це просто захопливо та інформативно, коли йдеться, приміром, про тропічну рослинність, крізь яку треба прорубуватися із мачете та про місцевих тваринок і птахів (до речі, спонсорські умови однієї з організацій передбачали, що Стаффорд не вбиватиме задля їжі представників рідкісних видів тварин), а іноді — викликає жах і спротив, коли доводиться читати про місцеві племена, яких білі виганяють з насиджених місць. Землі Амазонії багаті на корисні копалини, для видобутку яких необхідно звільнити простір від людей та вирубати ліс: так, там, де прокладають нафтопроводи, з’являються буквально канали серед правічних заростей; стосовно ж аборигенів, то їх виселяють відповідно до закону, за яким власникові належить лише поверхня землі та кілька метрів вглиб. Тож тубільці вороже зустрічають кожного білого, особливо не розпитуючи про мету, з якою він прийшов. Не менш цікаво читати й про індіанців, загнаних у резервації на території Бразилії: вони ревно оберігають рештки своєї культури, а для того, щоб потрапити на територію їхнього проживання, потрібні численні дозволи від державних установ та відповідних організацій опіки. Книжка Еда Стаффорда спонукає замислитися над долею унікальних тропічних лісів — і тому, безперечно, сприяє актуалізації екологічної свідомості людини західної цивілізації. І тут
Умберто Еко
Валерій Шевчук
Таємниче полум'я цариці Лоани
Три листки за вікном
Переклав з італійської Ю. В. Григоренко Харків, «Фоліо», 2012 (412 с.). Ціна: 146,00 грн.
Київ, «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 2011 (702 с.). Ціна: 46,00 грн.
«Людей нагородили пам'яттю як тимчасовим Роман-трилогію «Три листки за вікном» (1986) напівзасобом, затичкою, бо для них час спли- справедливо вважають чи не найвидатніває дуже стрімко... А я мав привілею смакува- шим твором Валерія Шевчука. Він тут вдати все з самого початку...» — так каже про се- ється до блискучих історичних стилізацій. Сабе Джамбатиста Бодоні, букініст з Мілана. Він ме за цей роман письменника удостоєно двоутрачає пам'ять після інсульту, не може згада- ма найпрестижнішими преміями — Шевченти свою родину, минуле і навіть власне ім'я, та ківською та премією Фундації Антоновичів. при цьому пам'ятає все, що колись читав. Бодо- «Три листки за вікном» — химерна й захоплині їде до маєтку, де проминуло його дитинство. ва таємничо-детективна історія трьох поколінь Він шукає себе самого серед старих газет та Турчиновських, яка бере початок у далекому книг, дитячих журналів та коміксів... XVII столітті.
виринає очевидне дражливе запитання про толерантність. У наш час про колоніалізм сказано достатньо багато, щоб жителі колишніх великих імперій вдавалися до автоцензурування власного письма про далекі краї. Автор «Подорожі Амазонією» наголошує на необхідності вивчення та збереження автентичної культури тубільних племен — вони мають право продовжувати жити так, як звикли, але бажано навчити їх нормам гігієни та забезпечити медичну допомогу. Так само й з природою: одні білі люди її нищать, а інші борються за її збереження. Замкнене коло: для ефективної боротьби за власні права індіанець має стати членом англо-американської культури або принаймні вивчити правила поведінки західної спільноти; наскільки при цьому він збереже власну ідентичність, чи захоче повертатися в некомфортні умови амазонського селища та чи зможе відмовитися від продуктів використання нафти, заради якої вирубують його ліс, — питання непершорядне. Навряд чи подорож Еда Стаффорда вдалася б, якби не його супутник Чо. Друг і земляк Люк, з яким автор вирушив у мандри, відмовився від продовження шляху майже одразу. Цілком випадково один із провідників зацікавився і вирішив подолати запланований маршрут разом із британцем, безкоштовно, суто з авантюрних міркувань, в такий спосіб перебравши на себе роль чи то Санчо, чи то П’ятниці. Чи можна, аналізуючи тандем Ед — Чо, уникнути проекції «старший – молодший
У знятому на плівку дні
Ед Стаффорд. Уздовж Амазонки. 860 днів Київ, «Темпора», 2012 (280 с.). брат»? А чи таке «братство» є прогресом порівняно із «батько-син» і ще не менш толерантними метафорами? Так чи інакше, ця розповідь про незнані краї відкриває для нас нові, захопливі простори. Стереотипи про Південну Америку є не лише у британців, але й в українців. Континент наркотрафіку, жінок з ароматом кави, футболістів з майже однаковими іменами та серіальної індустрії постає ще й як простір надзвичайно красивих ландшафтів, населений племенами із цікавою майже втраченою культурою, простір, на якому розташовані легені планети, яким загрожує знищення, простір, яким цікаво та небезпечно подорожувати і де все ще збереглися незаймані куточки, де ніколи не ступала нога білої людини. А видання в українському перекладі цілком може стати викликом для професійних авторів-мандрівників.
Оксана Щур
Греки, араби і ми Дослідження ісламофобії в гуманітарних науках
Упорядник Н. Степула. Київ, «Український пріоритет», 2012 (224 с.). Ціна: 40,50 грн.
Переклав з французької А. Рєпа. Київ, «НікаЦентр», 2012 (304 с.). Ціна: 70,50 грн.
Він і нині є активним учасником літературного процесу й просто життя. Виходять книжки про нього, й знаходять неопубліковані його твори. Перевидаються опубліковані. Увиразнюється його постать — у світі сущому, людському й у вимірах уже позаземних. Напевно, він дещо не встиг сказати — багато кому. Очевидно, що і йому не встигли, багато хто. Ця книга — своєрідний полілог, розмова Олеся з нами, декотрими з усіх, спогади колег-письменників.
Свого часу у Франції полеміку серед фахівців збурила книжка історика С. Гуґенайма, що заперечувала внесок арабо-мусульманської цивілізації у становлення справжнього «європейського» Заходу доби Середньовіччя, оскільки латинське коріння Європи нібито кардинально несумісне зі Сходом. Ця збірка — полемічна і ґрунтовна відповідь на працю С. Гуґенайма. Для істориків, філософів, культурологів, релігіє знавців, а також усіх, хто цікавиться проблемами теорії та методології історії.
Макс Вебер
Тімоті Снайдер
Олеся Омельчук
С. Волков
Господарство і суспільство
Перетворення націй
Літературні ідеали українського вістниківства (19221939)
Дитячий фразеологічний словник
Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999
Київ, вид. дім «Всесвіт», 2012 (1112 с.). Ціна: 135,00 грн.
Київ, «Дух і Літера», 2012 (464 с.). Ціна: 70,50 грн.
Київ, «Смолоскип», 2011 (336 с.). Ціна: 30,00 грн.
Київ, «Національний книжковий проект», 2012 (160 с.). Ціна: 45,50 грн.
Праця всесвітньовідомого німецького вченого, соціолога та філософа від соціології Макса Вебера (1864 — 1920) аналізує основні положення світової соціології, розкриває сутність суспільного ладу ринкової економіки. Класика світової думки, видання, котре неодмінно повинне бути представленим на полиці бібліотеки кожної людини, що прагне розумітися на особливостях і закономірностях життя суспільства або й впливати на них.
Відомий американський історик досліджує феномен народження модерних націй. Книга починається з розгляду створення в XVI столітті Речі Посполитої. Наприкінці ж XX століття, яким і закінчується дослідження, землі колишньої Речі Посполитої поділили між собою держави, названі відповідно до їхніх найбільш численних етносів: Польща, Україна, Литва та Білорусь. Яким чином з однієї ранньомодерної національної ідеї постали чотири модерні?
У монографії досліджується літературна критика, художні твори, культурологічні розробки представників кола журналу «ЛітературноНауковий Вістник»: Д. Донцова, Є. Маланюка, І. Гончаренка, Ю. Клена, Ю. Липи, Л. Мосендза, Д. Віконської, Н. Ґеркен-Русової, О. Теліги та інших. Аналізуються особливості вістниківського літературно-критичного стилю, концепти, стратегії, скеровані на формування бажаного літературного наративу та національного культурного простору.
Ця чудова енциклопедія фразеологізмів допоможе юним читачам і їхнім батькам врізноманітнити лексику, збагатити своє мовлення влучними та образними висловами на тлі невеселої мовної ситуації в публічному просторі. Словник, поза сумнівами, буде незамінним на уроках української мови та літератури.
Ці та багато інших книжок українською мовою можна придбати у книгарні «Смолоскип» за адресою: Київ, вулиця Межигірська, 21 (поруч зі станцією метро «Контрактова площа»)
Олег Коцарев
Євгенія Люба
Народився 1981 року в Харкові, мешкає в Києві. Автор чотирьох поетичних книжок та однієї прозової, смолоскипівський лауреат 2002 року за збірку «Коротке і довге». Якщо в ранніх публікаціях Олег поставав схильним до формального експериментування та кумедних, трохи трешових «соціальних» сюжетів, то тепер він, схоже, дещо скоригував власну творчу манеру в бік майже незмінної форми (ритмічний верлібр) та майже непристойної, як для «гучного двотисячника», ліричної сентиментальності. Втім, і сентиментальність у нього виходить досить забавною та не надто серйозною, начебто цирковою.
Народилася 1981 року на Полтавщині, мешкає у Полтаві. Цьогорічна лауреатка третьої премії літературного конкурсу «Смолоскипа» за збірку поезій «Зала очікування», лауреатка обласного конкурсу «Собори душ своїх бережіть». Євгенія — живе спростування уявлень про те, що якісну, типово урбаністичну поезію можуть писати лише у мегаполісах. Читайте її просторі вірші, що в них доладні метафори заповнюються невеселим, зате проникливим психологізмом. Це привід замислитися над будь-чим — хоч над власним життям, хоч над особливостями буденного краєвиду.
як залоскотати до оргазму
мішки, перукарні та груші
на ринку
***
вулиці дуже ну дуже вузькі як наші з тобою можливості за поворотом нічого не ясно як і те про що думаєш зараз
Річка заходила в ніч Із закипілим чайником у руках.
Серпневі ринки пахнуть базиліком І схожі на відбиток на стіні, Вони живуть не галасом і криком, А тихою знемогою в тіні.
У квартирі напроти живуть мати і дівчинка-підліток. Диктат матері, дівчачий бунт, підліткова криза — Їхні сварки гучно лунали з-поза старих дерев’яних дверей. Мати встановила броньовані. Відтоді дівчинка розкладає у під’їзді підпалену вату, І дим її відчаю проникає під сусідські двері, І змушує сусідів виходити на сходовий майданчик, Аби вкотре відчути, як же він, власне, пахне — чужий відчай.
серед реклам порнороликів є між іншим такий сюжет: «залоскотали до оргазму» я ненадовго вийму серце до рюкзака прив'яжу каталонською стрічкою і на вузьких поворотах цих воно тебе зачіпатиме не бійся торкайся його частіше лоскотни дитячо-незграбно чи ніби між іншим грайся як кішка як вітер як досвід грайся як вперше як риба як доля грайся як розклад залоскочи мене до оргазму! і не забудь помітити як в останніх променях дерево — як завжди забув назву — на білій стіні демонструє давнє тремке кіно
суміжне римування блимає щось у зачиненім банку вивіска пабу мерехтить вони одне одному переклацуються нечутно не дорісши до світломузики римуються з поверху на поверх для тих хто верлібри не любить
перемога дощ змушує виходити на балкон, дивитися на стіну, дерева та вагітні кози, що ними здаються інші балкони, схоже, цього року виноград таки сягне тремтливою рукою даху цієї п’ятиповерхівки.
мої окуляри глянь на мою руку рухається як дельтаплан можеш і в неї теж закохатися я вдягаю свої окуляри я до них ще не звик цяточка на склі пестить зіницю ви в них усі не зменшуєтесь і не збільшуєтесь і мої очі в них теж не збільшуються й не зменшуються і насправді воно й не дивно як-не-як нуль діоптрій пішли краще танцювать
Будувалось і вже наближалося до кінця З забавних Цвяшків, трикутничків, спіральок, Дзеркальних фігур без форми, Звіриних масок, Залишених тут у дворі авангардистами-деструкторами: Кого забрали вартові з мішками картоплі на ногах, Кого забрали наркологи з пластмасовими перуками, Одного навіть поховали за мурашником. Над ранок будівництво зітхнуло Та завершилось. І що ж — Як не будували, знову, чорт забирай, вийшов Кривий будиночок затишний Із ріжками Для винограду дикого, З іржавою колонкою З гнилими грушами Для черв’яків і кошенят, З якими доведеться поколіннями дружити Та ділитись Хлібом і трупиками.
культура і побут І там, де в провулку людина пліткує з насінням (різниця у зрості — не перешкода!), і там, де новенький мешканець вивчає pin-код під’їзду — завжди і душа, й голова будуть ніби горіх, у дверях затиснутий, на останній межі у квадратних каструлях балконів. І там, де подвір'я видзьобують налисо кури, всі миють голову в річці й прозорі однаково що межа, що двометровий паркан — ти дихатимеш, здається, самим лише газом, незалежно від того, чи тут його вже провели. Містечка, що їх існування виправдовують тільки вишні. Сіл ароматні алкомонастирі. Мегаполісів пересмажені стейки. Скляні клоуни екопоселень. Сонцю набридло пастись. Воно злегка пісяє марганцем і відпливає річками до кладок сільських і міських портів у підземелля культури і побуту працювати — потроху красти цеглу.
Торговці рано закривають виторг, Мов у ріку, пірнають у метро, Аби на ранок знову оживити Торгових площ пульсуюче ядро. Воно живе, здіймається і диха, Довколишні провулки і рови Притягує, засмоктує у вихор Контейнери, палатки і церкви. І я блукаю, змучена і млява, Не в силі побороти цей потік. Пахуча зелень, прянощі і трави… «Беріть, недорого». — «Будь ласка, базилік».
у парку Трикутник парку носом корабля Врізається у місто, де нависла Раптова осінь, що незвична для Міського серпня у двадцятих числах. У цьому парку із ліхтарних куль Птахи пірнають прямо до фонтана, І погляда розморений патруль Поблажливо на постать наркомана. Самотня бабця в німбі голубів Жбурляє хліб своїй пернатій сотні – Маленький парк в оточенні домів Притягує голодних і самотніх. Останній день останнього тепла, І всім до болю хочеться обману – Немов до парку осінь не дійшла, Зіщулена, як постать наркомана.
*** Загальний вагон — краща схованка від людей, Калюжа пивна, недопитий у склянці чай, Чужа голова на рівні моїх грудей, Чужа голова на рівні мого плеча. Я бачу себе у дзеркалі цих зіниць, Я чую себе у шепоті цих розмов, І руки мої звисають з бічних полиць, І тіло моє – не тіло моє, немов.
А недавно я відчинила двері під’їзду І потрапила у димову завісу. На сходах горіло справжнє багаття, Леся поливала його із чайника: «Оце вийшла за газетами, а тут таке. Ви не знаєте, що це?» — глянула підозріло. «Не знаю», — відповіла я і відвернулася до своїх дверей. Я збрехала. Я добре знала, що це таке. Це були димові сигнали SOS. SOS! Врятуйте мою душу! Вона – ніби самітник На безлюдному острові власного тіла! Вона – ніби потопельник, що потрапив у кораблетрощу На березі власного тіла! Я не можу переплисти це море! Я не можу збудувати човен з цього піску! Витягніть мене з цього полону! Киньте якір у бухті мого серця! Простягніть канати до мисів моїх пальців! Вишліть човен, усього лише маленький човен – Ніби ткацький човник із ниткою, Киньте мені його! …Сусіди відчиняють двері і провітрюють під’їзд, Сусіди давно нікого не сварять, І поки вони заливають сигнальне багаття, З-під їхніх власних дверей Тоненькою цівкою тягнеться димок.
*** Я тільки дзвін, розхитаний тобою, Без рук твоїх я тиха і пуста. Облиш мене — і ринуть до пробоїн, Немов потоки, люди і міста. І з їхнім ревом — як у Вавилоні — Нахлине правда: я з тобою лиш Самотній дзвін у тебе на долоні. Облиш мене, облиш мене, облиш…
Увесь цей вагон — рельєфи мого лиця, І тільки на мить почую крізь стогін рам, Як тихо дзвенять у грудях чужі серця, Немов у сумках — дешевий базарний крам.
Випуск 33 (вересень 2012)
Видавництво «Смолоскип»
цифрова версія
У наступному випуску
Літературний додаток до щомісячного часопису творчої молоді «Смолоскип України». Свідоцтво: KВ № 4040 від 15.02.2000
Телефон: (044) 425 23 93 Адреса: 04071, Київ, вулиця Межигірська, 21 Сайт: www.smoloskyp.org.ua
http://www.smoloskyp.org.ua/ http://bookolyky.com.ua/
Цифрова гарнітура «Нат Ґротеск»
Аліна Цвєткова про книжку Оксани Забужко «З мапи книг і людей»
Погляди авторів публікацій не завжди збігаються з точкою зору редакції.
Редакційна колегія: Ольга Погинайко, Ростислав Семків, Олег Коцарев
Ілюстратор Олена Павлова
Поезія Ірини Загладько та Андрія Шийчука