34
Літературний додаток до щомісячного часопису творчої молоді «Смолоскип України»
Жовтень 2012
Читати, писати, бачити і жити з Оксаною Забужко Менше року тому «Лексиконом інтимних міст» Юрія Андруховича був започаткований новий для сучукрліту жанр — автобіогеографія. Назву йому, звісно ж, придумав сам Андрухович, як відомо, схильний до лексичних новотворів. І, як людина, зовсім не схильна до жодних літературних містифікацій, він одразу ж чесно признався про це у передмові до того ж таки «Лексикону». Книжка одразу ж стала своєрідним постмодерним путівником по інтимних місцях та містах Андруховича. Минув рік, усі охочі вже відмандрували стежками Патріарха, і на карті української літератури з'явився ще один путівник, цього разу, щоправда, вже його жіноча версія — «З мапи книг і людей» Оксани Забужко. Книжка ця, втім, нічим, окрім картографічності у назві, не схожа на свою попередницю. «З мапи книг і людей» — це зібрана в одне видання українська та закордонна публіцистика Оксани Забужко останніх дванадцяти років. Якщо відштовхуватись від термінології Андруховича, книжка може бути жанрово визначена як автобіобібліографія. Це вибрані есеї про книжки, фільми, вистави, події та перш за все людей, які мали вплив на формування особистості авторки. Імена, позначені тут — Павло Тичина, Олександр Олесь, Катерина Білокур, Юрій Шерех, Олександр Довженко, Андрій Тарковський, Леонід Плющ, Юрко Покальчук, Соломія Павличко. Тексти збірки історично та географічно дуже розмаїті, охоплюють низку подій як
в Україні, так і у світі — колективізація, Розстріляне Відродження, Перша та Друга світові війни, Хіросіма та Чорнобиль тощо. Чотири розділи книжки — «Читати», «Писати», «Бачити» і «Жити» — об'єднані рефлексіями авторки, її суб'єктивними оцінками і спогадами. Ця книжка могла би бути простою публіцистичною збіркою особистих історій, але її актуальність полягає в тому, що постаті і події, які Оксана Забужко позначила на своїй «Мапі», є поворотними пунктами української історії і вже давно стали своєрідними маркерами, а відтак, постійно потребують певного означення у культурі. Передмови до книжок (в тому числі і до своїх власних), авторські колонки в різних українських виданнях, рецензії — більшість з опублікованих у книзі текстів так чи інакше може бути вже знана і з огляду на брак хорошої української публіцистики — не раз прочитана українським інтелектуальним читачем (а саме на такого читача завжди орієнтувалась Оксана Забужко). Що ж, «повторєніє — мать ученія», певно, подумала пані Оксана, формуючи нову книгу зі старих текстів. У передмові вона говорить про подібність есеїв та віршів. І те, і те пишеться спонтанно, десь між іншим, і лише потім, з плином часу, стає структурою. В повторенні пройденого матеріалу можна вбачати й інші мотиви — думка про відсутність в Україні молодого покоління інтелектуалів доволі прозоро читається між рядків у інтерв'ю та есеях Забужко.
Сьюзен Зонтаґ
Умебаясі Масакі
Хвороба як метафора. СНІД та його метафори
Календарні звичаї та обряди японців
Мовляв, найбільш творче покоління 1990-х так і не спромоглося виростити собі інтелектуальну зміну. Відтак, книжку «З мапи книг і людей» можна оцінювати як своєрідне завдання для домашнього читання із переліком обов'язкових для осмислення персоналій, подій і фактів. Попри всі нарікання на молодше покоління, Оксана Забужко тут виступає як класицистичний автор, що виховує свого читача. Ця книжка також є свого роду документом доби — вибрана публіцистика Оксани Забужко може багато чого розповісти тим, хто сьогодні є двадцятилітнім, так само, як може нагадати дещо суттєве сьогоднішнім сорокарічним. Бо, як каже у передмові Оксана Забужко, книжка — про історію, якої ми не пам'ятаємо. Цілковитий нон-фікшн, спогади, історії з архівів і фотографії з сімейних альбомів — все це постає перед читачем окремими фрагментами з доволі буремного двадцятиліття, але, будучи вдумливо прочитаними, есеї складаються, як у калейдоскопі, у мінливо-мерехтливу картинку минулого. «З мапи книг і людей» здається дещо фото- й фільмографічною. Читаючи, ти немовби сидиш у пані Оксани на кухні, і вона за чаєм показує тобі свої юнацькі фотографії — ось Луцьк, де дідусі неодмінно ходили з ціпком і мали годинник на ланцюжку, а це Соля Павличко в своєму пальті з червоним шарфом, а це Пако... Зрештою, з форзацу книжки на тебе дивиться
Оксана Забужко. З мапи книг і людей. Чернівці, «Книги ХХІ», 2012 (376 с.). і сама Оксана Забужко, і фотографія ця зовсім не схожа до того, що ми звикли бачити з журнальних інтерв'ю. Це фото з альбому. Що теж багато про що говорить. Оксана Забужко так ніжно і щемливо пише, про тих, кого любить, що читач дивним чином починає відчувати і свою дотичність до цих людей та історій. Розповідь від першої особи, тонке переплетіння сімейних розповідей із реаліями суспільства, в якому живемо, добре пасуватиме як для розслаблено-вдумливого вечірнього читання, так і для пошуку відповідей на філософські питання: «Що читати?», «Про що писати?», «Що дивитись?» і «Як жити?». Але тут Оксана Забужко дає надзвичайно односкладну і просту (що дуже на неї не схоже) відповідь — просто жити. Просто як в одній пісні із радянського кінофільму: «Что же из этого следует? — Следует жить». Саме таким розділом завершується книжка, але життя триває.
Аліна Цвєткова
Ірина Жиленко Бронебійна публіцистика
Ноmо fеrіеns
Бібліотека газети «День» Серія
Спогади
Київ, «Вид-во Жупанського», 2012 (162 с.). Ціна: 40,50 грн.
Київ, «Стилос», 2012 (264с.). Ціна: 310 грн.
Київ, «Українська прес-група», 2012. Ціна кожної книжки: 22 грн.
Київ, «Смолоскип, 2011 (816 с.). Ціна: 80 грн.
Коли Сьюзен Зонтаґ поставили діагноз рак молочної залози, вона виявила межі, до яких у боротьбі з цією хворобою ми розвинули міфологію, що часто спотворює правду про хворобу й ізолює пацієнта. У «Хворобі як метафорі» вона розвінчує міфи й говорить про справжній сенс хвороби, яка впродовж століть впливала на культуру людства. У «СНІДі та його метафорах» розглядаються метафори, пов'язані зі СНІДом, і показано правду, вільну від вини, сорому і страху.
У книзі детально описано календарні звичаї та обряди японців, локальну специфіку відзначення свят народного календаря в різних регіонах Японії. Розглянуто символіку й атрибутику свят Нового року, зустрічі весни, збирання врожаю, вшанування культу пращурів та висвітлено особливості японських обрядових страв і їхнє ритуальне значення. Крім цього, розкрито специфіку свят імператорської родини, які стали загальнонаціональними святами в Японії.
У серії «Бронебійна публіцистика» зібрано 15 і досі актуальних українських публіцистів XIX—XX століть. «Провідниками» до їхніх ідей і смислів є знакові автори «Дня». Серед них — Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Оксана Пахльовська... Багато хто з наших співвітчизників навіть не підозрюють, як гостро вони потребують цих текстів. Передусім молодь, яка має дістати доступ до знань, що продукували наші великі уми. І від яких ми були штучно відірвані.
Пропонуємо увазі читачів книгу спогадів видатної української письменниці Ірини Жиленко «Ноmо fеrіеns» («Людина святкуюча»). Ви думаєте, це звичайна книга спогадів? Далеко ні! Це емоційно чутливе переживання далекого і близького минулого, витворене на художньому опрацюванні спогадів, щоденникових записів, листів, власної поетичної і життєвої долі. Це також і своєрідна біографія славетного покоління шістдесятників. Це спроба осягнути природу і драму таланту митця.
Оскар Вайлд
Редьярд Кіплінг
В. Домонтович
Олена Гусейнова
Портрет Доріана Ґрея
Метелик, який тупнув ніжкою
Самотній мандрівник простує по самотній дорозі
Відкритий райдер
оновлений переклад з англійської Р. Доценка
Вірші
Романізовані біографії
Київ, «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 2012 (520 с.). Ціна: 61 грн.
Львів, «Видавництво Старого Лева», 2012 (32 с.). Ціна: 54 грн.
Передмова, упорядкування В. Агеєвої. Київ, «Спадщина», 2012 (380 с.). Ціна: 81 грн.
Київ, «Ярославів Вал», 2012 (152 с.). Ціна: 61 грн.
«Портрет Доріана Ґрея» — справжня вершина проповідуваного Оскаром Вайлдом естетизму і водночас великої мистецької сили заперечення декадентських крайнощів цієї концепції: це один із найпарадоксальніших романів цілого модернізму. За словами самого письменника, «справжня мораль цього твору полягає в тому, що всяке надуживання, так само, як і самозречення, тягне за собою покару». Моральний злочин призводить до колапсу естетики.
Знаменитий автор прози й поезії для дітей та дорослих Редьярд Кіплінг написав не просто казку, а надзвичайно красиву і повчальну казку-притчу. У ній мудрий цар Соломон, відомий нам передусім із Біблії, хоча й настільки славився своєю могутністю та величчю, що йому підкорялися джини та іфрити, проте не зміг дати собі раду з власною життєвою ситуацією без допомоги простого метелика і, звичайно, своєї найпрекраснішої дружини Балкіс…
Біографії митців часом бувають цікавішими за їхні тексти. Особливо тоді, коли вони намагаються їх вибудувати як роман чи драму, дотриматися чистоти жанру, приміряти різні ефектні маски й ролі або стати на котурни. Один з найяскравіших українських модерних прозаїків, В. Домонтович звертається до маловідомих фактів із життя Франціска Ассізького й Вацлава Ржевуського, Вінсента Ван Ґоґа й Пантелеймона Куліша, пропонує надзвичайно цікаве перепрочитання їхніх життєписів і творчості.
Це історії про тугу за подорожами. Короткими і не дуже. Подорожами, у яких дорога важить більше за пункт призначення. Подорожами, що передбачають конкретику валізи чи кишені, периметр вікна чи простирадла на ліжку. Подорожами, які пробачають прості забаганки і завше мають хвилину на вино і друзів.
Ці та багато інших книжок українською мовою можна придбати у книгарні «Смолоскип» за адресою: Київ, вулиця Межигірська, 21 (поруч зі станцією метро «Контрактова площа»)
Ірина Загладько
Андрій Шийчук
Народилася 1986 року в Луцьку, мешкає у Львові. Навчається в аспірантурі, і то не на філології, філософії чи культурології, а за спеціальністю “теоретична фізика” в Інституті фізики конденсованих систем. Лауреатка цьогорічної заохочувальної премії літературного конкурсу “Смолоскип” за збірку поезій “Чотири камери”. Її вірші, можливо, привертають увагу в першу чергу виразним акцентуванням гендерної тематики. Але й поза тим вони цікаві й талановиті формально, ритмічно, фонетично. Поезія Ірини Загладько мудро поєднує в собі смуток та іронію.
Народився 1988 року в Чернівцях, навчався в ІваноФранківську, віднедавна мешкає та працює у Познані. Андрій Шийчук — ще один носій природничої освіти в молодій українській поезії, оскільки має диплом магістра хімії. 2012 року одержав ІІІ «смолоскипівську» премію за збірку віршів «Різне і таке» і так само ІІІ премію в прозовій номінації. У віршах Шийчука спостерігається виразний вплив «неформальних субкультур» з відповідною легкою асоціальністю, гумором і романтичністю. А ще вони, поза сумнівами, є яскравими зразками ефектного, риторичного, «слемового» напряму в поезії.
Фемінофобія
Полярник
Будда-бар
Венеціанський диптих: 1
Ця дитячість прихована за цигарками ці каліцтва що впевнено звеш перевагами ця наївність якою купуєш інших ці дивацтва що навіть за клоунські гірші дають тобі право зватися жінкою ходити по місту здаватися ніжною читати газети і вести блоги уявляти іноді власні пологи уявляти іноді власне зачаття відчувати внизу живота прокляття або сприймати його за обраність говорити про вічну юність і молодість виконувати місію нести благодать казати гордо що це твоя стать що така твоя роль — лізти іншим в душу прикидатись кицею коли схожа на суку збиратись у зграї з собі подібними всіх бездітних називати безплідними перебирати з завзяттям чужі кістки білизну і шмарклі, живим і в труні фільтрувати правду через брехню сотні раз наче вперше стогнати «люблю» творити міфи конати з заздрощів завжди тримати отруту між прянощів жити у зраді мов риба в воді як на небі так і на землі твоя воля, жінко, в тобі
Перед стратою — довга полярна ніч. Щоб заснути — рахуєш сліди собачі в крижаних пісках. Серед всіх облич ти впізнаєш живе, одначе це твій кат з передчасним днем принесе, мов сніданок в постіль, бинт з ножами і відітне твій південний, безсонний простір.
В центрі міста живе Будда. На першому поверсі, в гарному старому домі в центрі. Будда любить гостей. Тисячі людей відвідують Будду — і Будда любить кожного. Будда — Батько Любові, Аватар Миру і Символ Гармонії — продається кожному. За якесь євро у кожного буде свій власний Будда, свій особистий Будда, свій променистий Будда — всього за якесь одне євро. І знаєте що? Це прекрасно.
Поцілуйте мене, бо я був у Венеції. Венеція це місто, де хочеться плавати — взяти човна і ганяти каналами — тими, де людей поменше, що маленькі та заплутані — а таких місць мало, і вони інтимно затишні, тому у Венеції хочеться теж жінок — у всіх сенсах: знати їх, розуміти їх, підкоряти їх, полонити їх, відпускати їх і шукати нових — і так далі, що далі — то більше — жінки у Венеції надто вже гарячі, надто вже сексуальні, тому хочеться теж прикритися маскою, щоб вони не бачили, як горять від них очі, і слина стікає — в масці добре, в масці емоції — це рухи тіла — все тіло — одна харизма, можна не боятись показати свої почуття. І тоді хочеться публічності: щоб усі бачили, який гарний човен я маю, скільки куртизанок у ньому зі мною, і як ми займаємось сексом, наркотиками і рок-н-ролом, рок-н-ролом, наркотиками і вином, вином, коханням і фламенко, щоб усі бачили, як наш човен здіймається в небо, і плине в небі, і ми у ньому плинемо над Венецією у її небесних каналах, над її червоними цегляними дахами, над її соборами і палацами, що виглядають так, наче повінь — ось таким рок-н-ролом хочеться займатись у Венеції, під наркотою і масками — і все, мабуть, тому, що вже надто гарячі дні у Венеції, надто повні вогню ночі у Венеції, надто вже спокусливі жінки у Венеції, надто вже загадкові і чарівні — може, тому, що маски?
Плескіт однієї королеви зорі насправді не п’ятикутні і груди твої не виростуть в грудні ти про інше читаєш в газеті сонце насправді не має веснянок хто порятує самаритянок на третій від бога планеті? в дитячій постелі доросле тіло біле волосся і шкіра біла ми в гуртожитку — не у вертепі ховаєш зброю в кишенях шкіри вже скільки часу ніхто не вірить в акційні квартири на небі там теж гуртожитки, спільні кухні манка збивається грудками в грудні там не носять газет королеві
Відкомплексоване Я би спалила всі свої спідниці повиривала би сережки з вух відтяла б коси, викинула спиці перетворила би у вбивство кожен рух перетворила би у кару кожну дію для всіх предметів роду femininum щоб знищити і матір і повію в собі; у цім конфлікті з власним тілом я розтинала би ляльок до грому і дерла би до крові білі груди; коли жінки всі родом із Содому — з Гоморри їхні наречені будуть
Етюд Босоніж вже холодно А в кишенях іще спекотно Ми ховаємо голови Між долонями білих стін І блукаєм оголені Безнадійно та безсоромно Лічим зниклі сходинки Гострим втрачений в тиші зір
Малюкам Карлсон, що живе на даху — П’є портвейн і курить траву Карлсон, що живе в підвалі — Носить на собі совкові медалі Карлсон, що живе в коморі — Співає щоранку пісні попсові Карлсон, що живе під ліжком — Підглядає за вами щоночі нишком Карлсон, що живе під столом — Ласує, падло, чужим добром Карлсон, що живе у шухляді — Думає, в нього життя в шоколаді Карлсон, що живе на кухні — Розбиває, п’яничка, для пива кухлі Карлсон, що живе в смітнику — Стелить під дупу ганчірку м’яку Карлсон, що живе в задзеркаллі Носить на собі жіночі коралі Карлсон, що живе на полиці — Регулярно отримує чимось по пиці Карлсон, що живе у ванні — Ріже лезом рану на рані Карлсон, що живе під сходами — Тусується там з гидкими потворами Карлсон, що живе за стіною — Хоче піти на весь світ війною Карлсон, що живе в печі — Носить погони на одному плечі Карлсон, що живе в кутку — Лишає послід в котячім лотку Карлсон, що живе в криниці — Фарбує губи і носить спідниці Карлсон, що живе зліва дверей — Викрадає і їсть неслухняних дітей Карлсон, що живе у школі — Роздає усім недоречні ролі Карлсон, що живе в під’їзді — Цупить з кишень дрібнички різні Карлсон, що живе під мухою — Один на один зі своєю мукою Карлсон, що живе на голці — Готовий здатися кожній тьолці Карлсон, що в тобі живе — Скоро Вже скоро Помре
Валентинки О продукте переробки винограду — якщо, звісно, був у тобі виноград — я чаруюсь тобою, твоєю прозорістю і легкістю, що і мені передається від тебе — якби ж і любов передавалась так само легко! Але ж ні — ти лиш легкий, любов же терниста. І хоч мало нас бути троє — із тобою і з нею включно, я зраджу їй із тобою, о напою, що я би не пив тебе без такого приводу — будем лиш ти і я, і ще келих тебе на неї чекатиме — якщо раптом що — адже принаймні ти гідний того, щоб заради тебе.
Випуск 34 (жовтень 2012)
Видавництво «Смолоскип»
цифрова версія
У наступному випуску
Літературний додаток до щомісячного часопису творчої молоді «Смолоскип України». Свідоцтво: KВ № 4040 від 15.02.2000
Телефон: (044) 425 23 93 Адреса: 04071, Київ, вулиця Межигірська, 21 Сайт: www.smoloskyp.org.ua
http://www.smoloskyp.org.ua/ http://bookolyky.com.ua/
Цифрова гарнітура «Нат Ґротеск»
Олег Коцарев про книжку Дмитра Лазуткіна «Добрі пісні про поганих дівчат»
Погляди авторів публікацій не завжди збігаються з точкою зору редакції.
Редакційна колегія: Ольга Погинайко, Ростислав Семків, Олег Коцарев
Ілюстратор Олена Павлова
Поезія Ніни Кур'яти та Павла Коробчука