Літературний додаток до часопису творчої молоді «Смолоскип України»
# 4 Грудень 2009
Полювання для «чомусиків»
Катерина Паньо. Полювання на сліпса Київ, Грані-Т, 2009 (104 с.). Ціна — 24,50 грн.
суцільна логічна загадка на зразок керролівської «Аліси», своєрідна повість-парадокс для найменших. Скажімо, ви знаєте велосипедок, що живуть над Річковою Дорогою? Вони «такі дрібні, й при тому такі високоверхні», — стверджує Маленький Хтось, який живе у стільці. «Ти маєш на увазі, зверхні?» — дивується професор Ґлючкінс. «Як вони можуть бути зверхніми, якщо малі на зріст і при тому не літають? Щоб вони не були над тобою зверхніми, навіть підстрибувати не треба. Досить хіба на коліна стати — бо коли на пузі лежатимеш, то таки будуть зверхні ми», — обурено пирхає Маленький Хтось. Логіка Маленького Хтося залізна — не посперечаєшся. Хай там як, а від малого мудрагеля можна багато чому навчитися; він, як сказали би філософи, допомагає кожному дійти до суті речей. Адже, попри невеличкий зріст, Хтось на диво зріло розмірковує: про механізм називання, про тих самих велосипедок і няв-нявок, а найбільше — про сліпсів, невловимих істот, які невідь-чому прагнуть бути кимось іншим. От хоч би й стільцем прикинутися, або татом Лу, або й кожним із нас. Спробуй потім відрізнити себе від сліпса, а сліпса від себе! Тож мало не в кожному підозрюючи підступного сліпса, Маленький Хтось розпочинає полювання на лицемірних істот.
Щоправда, Хтось навіть не підозрює, що й він є щонайсправжнісіньким сліпсом — безіменним, бездом ним маленьким сліпсом, який щосили вдає незворушного всезнайка. І раптом логічна ломиголовка в дусі Керрола перетворюється на зворушливу історію самотньої дитини, яка всього-на-всього шукає домашнього затишку й материнського тепла. До речі, книжка має ще одну рису, що її авторка могла запозичити в Льюїса Керрола: іронічне ставлення до науки та книжності загалом. Навряд чи її відчитає найменший читач, однак матусі й татусі напевне тихцем підсміюватимуться з професора, що має виразне наймення — Ґлючкінс. Професор живе у Прозорій Кулі, мов Гомункул із «Фауста» Гете, і, як то годиться поважному науковцеві, пише тотальну книжку — Якнайповнішу Енциклопедію Лісу. От тільки — йой! — книжку зжер Маленький Хтось, до того ж, як виявилося, справа життя професора Ґлючкінса — прісна й зовсім несмачна. Річ у тім, що Хтось вимірює якість книжки — поживи для розуму — не цікавістю, інформативністю, чи, крий Боже, науковістю викладу, а «смаком». Тож немає нічого смачнішого, ніж Книга Рецептів Мами Лу, від якої віє духом булочок із корицею, з горіхами, пряною підливою та коржиками з маком...
Чим відрізняються діти від дорослих? Дорослі спри ймають мову як даність, як звичну й цілком зрозумілу річ, не надто замислюючись над тим, чому, скажімо, ми називаємо яблуко яблуком, а мухомор — мухомором. Але діти сприймають мову як абсолютно новий для себе феномен, як забавку, іграшку, механізм якої їм конче потрібно збагнути. Чому слова сконструйовані так, а не інакше? Свого часу відомий у середовищі сюрреалістів професор, який буцімто народився й помер у віці шістдесяти трьох років, дивувався: чому всі вважають, що годинник круглий, коли з більшості ракурсів він має форму еліпса? Чому люди думають, що їх звуть Іван ками, Марійками, Ганнусями та Андрійками, якщо насправді кожен із нас має безліч наймень: самі себе ми називаємо «я», хтось називає нас «ти», тоді як іще хтось — «він», «вона», «воно»? — у свою чергу не збагне симпатичний персонаж-«чомусик» Катерини Паньо. Однак дорослі з віком забувають, як відповідати на такі запитання. І безліч дитячих «чомусиків», на жаль, так і лишаються без відповідей. Найпершим питання мовних і логічних «чомусиків» поставив руба Льюїс Керрол у першій повісті про Алісу. Пам’ятаєте славнозвісне «чи їдять коти кротів»? Як на мене, книжечка Катерини Паньо —
Таким чином авторка зіставляє два способи мислення — аналітичний розум старшої людини, яка вірить в існування єдиної й неділимої істини, й не скуту рамками об’єктивного світу фантазію малої дитини — Хтося. І якщо енциклопедист багато чого не знає — ні хто такі няв-нявки, ні хто такі велосипедки, ні хто такі сліпси — то для Хтося немає нічого невідомого: все, чого він не знає, малому домальовує уява! То як гадаєте, що ліпше? Гай-гай, не знаю, чи ви помітили, а мені не дають спокою всі ці чудернацькі істоти, що їх авторка понавигадувала у своїй книжці, — всі ці лулуки, нушки, гримзи, шурли, мурли, шурли-мурли… Шкода, що Маленький Хтось з’їв Ґлючкінсову Енциклопедію, адже у звичайних, доступних нам із вами, навряд чи щось про цих персонажів знайдеться. Єдине, що достеменно відомо читачеві, — всі вони мають довге густе хутро, в яке, за словами Хтося, хочеться заритися лапами й лишитися в ньому жити (як пам’ятаєте, Маленький Хтось знає все!). А значить — здогадується читач — усі вони напрочуд добрі й мають величезне гаряче серце, тож неодмінно полюб ляться маленькому читачеві. Христя Нечитайко
Українська книгарня «Смолоскип» рекомендує видання
Київ, А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2009 (24 с.) Ціна — 44,50 грн.
«Сніжнокрилі янголи» — барвисте подарункове видання для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Це збірник різножанрових творів для дітей, який містить казки, оповідання, легенди, вірші, колискові та дитячі молитви. Хто приносить добрі дитячі сни? Що засмучує Янгола-Охоронителя? Де взявся пухнастий сніг? Як стати помічником святого Миколая? Коли шукати Живу Водицю? Чому такою важливою є маленька колядницька зірничка? Де й собі можна відшукати янгольські крила? Відповіді на всі ці запитання є на сторінках цієї книжки. Такі твори не лише подарують родині кілька казкових вечорів, але й допоможуть батькам обговорити з дитиною чимало важливих тем: зокрема як перемогти страх темряви та самотності.
З казки про рукавичку починається наше дитинство. Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка, кабаніклан, ведмідь-набрідь — ці неперевершені герої тішили ще твоїх пра-пра-пра-пра-пра-пра-пра-дідусів і бабусь та неодмінно ще тішитимуть твоїх пра-прапра-пра-пра-пра-пра-внуків і внучок. І всім завжди було цікаво: а що ж далі? Ця книжечка розповідає про щасливу різдвяну пригоду, яка трапилася з твоїми улюбленими героями після того, як вони оселилися в рукавичці. Продовження української народної казки розповів Іван Малкович. Ілюстрації Костя Лавра. Раніше видання цієї книжки було відзначено тре тьою премією в дитячій номінації Національного конкурсу «Книга року 2004».
Цю історію на Свят-вечір любив оповідати мій дідусь... Не тепер і не колись у нашому містечку жила собі одна сім’я: тато, мама і троє діточок — Тарасик, Настуся та Ільчик. У їхній привітній оселі завжди було багато радості і сміху. На свята вони винаймали бричку з золотогривим конем і їхали за місто до лісу. Але одного дня все перемінилося… У цій сумно-щасливій різдвяній історії ти довідаєшся, що на Свят-вечір можуть траплятися справж ні, а не вигадані дива. Витончені й проникливі ілюс трації Катерини Штанко допоможуть тобі глибше й тонше відчути всі мінливі настрої цієї незвичайної казки, написаної поетом, який став казкарем, — Іваном Малковичем. Видання 2009 року — оновлена версія книжки, яка буде цікава всім малятам — від 2 до 102 років.
Ольга Вербенець, Віра Манько Мандрівка святого Миколая
Обряди і страви Святого Вечора
На землі родився Бог: саморобка-вертеп
Уклала Зоя Жук. Львів, Свічадо, 2008 (180 с.) Ціна — 30,50 грн.
Львів, Свічадо, 2008 (200 с.) Ціна — 48,50 грн.
Львів, Свічадо, 2009 (16 с.) Ціна — 12 грн.
Мабуть, кожна українська дитина з нетерпінням чекає на День святого Миколая. Мандрує небесний опікун світом, несе гостинці для всіх чемних і слухняних: іграшки, солодощі та, звичайно ж, книжки. В антології зібрано оповідання, казки, нариси про свято Миколая. Серед них — і добре знані, і цілком нові твори, переказ житія святителя Миколая та кілька народних легенд про його дива. А наприкінці збірника є нарис про те, як потрапив архиєпископ Мирликійський на сторінки книжок для дітей. Книжка призначена для дітей молодшого, середнього шкільного віку та родинного читання. Стане в пригоді вчителям української літератури, україно знавства, християнської етики, катехитам, служителям недільних шкіл і християнських гуртків.
Надвечір’я Різдва Христового сповнене церковних відправ, виконання народних обрядів і звичаїв. Чимало народних традицій, які сягають ще язичницьких часів, набули християнської символіки і несуть у собі ідеали любові, прощення, щедрості, є яскравим свідченням української ментальности. З цієї книжки читач глибше пізнає суть приготування до Різдва Христового, довідається про обряди і традиції різних місцевостей України, а також про давні та сучасні переписи свят-вечірніх страв. Книжка зацікавить і тих, хто щороку готується до Свят-вечора, і тих, хто вперше спробує самостійно приготувати 12 страв, відродити призабуті звичаї у своїй родині та сповнити переддень Христового Різдва радісною, світлою, святковою атмосферою.
Ця книжка-саморобка — подарунок журналу «Зернятко» та видавництва «Свічадо» своїм маленьким читачам на Різдвяні свята. Проведи перші дні канікул та святкових вихідних, власноруч майструючи святковий вертеп! Не забудь запросити до роботи тата, маму, старшого брата чи сестричку. Ось побачиш: твій вертеп буде такий гарний, як справжній, великий! Він прикрашатиме оселю аж до закінчення свят, а наступного року знову зможе прислужитися, якщо не викинеш, а старанно запакуєш і збережеш у сховку. Окрім саморобки ти знайдеш тут іще й мінікнижечку з різдвяними віршиками та віншівками. Почитай її, вивчи слова та ділися Доброю Новиною про народження Спасителя з рідними і друзями!
Адреса української книгарні «Смолоскип»: вулиця Межигірська, 21 (біля перехрестя Межигірської і Валів)
Сковороди
Київ, А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2009 (27 с.) Ціна — 44,50 грн.
Спаська
Уклала Зоя Жук. Львів, Свічадо, 2009 (80 с.) Ціна — 61 грн.
1 Василь Шкляр. Чорний Ворон Київ, Ярославів Вал, 2009 (40 грн.) 2 Українська літературна газета Числа 1–3, 2009, 2009 (3 грн.) 3 А. Листопад. Соловки: поетична епопея Київ, Смолоскип, 2009 (45 грн.) 4 Микола Неврлий. Минуле й сучасне Київ, Смолоскип, 2009 (50 грн.) 5 Майк Йогансен. Вибрані твори Київ, Смолоскип, 2009 (35 грн.) 6 Український журнал Число 10, 2009 (7 грн.) 7 Моя Україна: атлас Київ, Картографія, 2009 (41 грн.) 8 Пітер Баррі. Вступ до теорії Київ, Смолоскип, 2008 (25 грн.) 9 Український декламатор Київ, Смолоскип, 2006 (15 грн.) 10 Юстейн Гордер. Замок в Піренеях Львів, Літопис, 2009 (30 грн.) 11 Лєшек Колянкевич. Світ видовищ культури Київ, Смолоскип, 2009 (5 грн.) 12 Юрій Лавріненко. Розстріляне відродження Київ, Смолоскип, 2009 (35 грн.) 13 Володимир Набоков. Оригінал Лаури Харків, Фоліо, 2009 (40 грн.) 14 Олег Ольжич. Вибрані твори Київ, Смолоскип, 2009 (30 грн.) 15 Олена Теліга. Вибрані твори Київ, Смолоскип, 2008 (30 грн.) 16 Тарас Шевченко. Кобзар. Повна ілюстрована збірка Харків, КСД, 2009 (50,50 грн.) 17 Анатолій Бойко. Наше САЛО Київ, Видавець В. Брехуненко, 2007 (7 грн.) 18 Борис Гуменюк. Лук’янівка Київ, Факт, 2005 (18,50 грн.) 19 Олег Коцарев. Неймовірна історія правління Хлорофітума Першого Київ, Смолоскип, 2009 (17 грн.) 20 Марія Матіос. Кулінарні фіґлі Львів, Піраміда, 2009 (61 грн.) Хорива
Золотий Павучок
Нижній Вал
Різдвяна рукавичка
Верхній Вал
Сніжнокрилі Янголи
улюблені видання покупців
Ярославська
Іван Малкович
НаУКМА
вулиця Межигірська
«Смолоскип» «Жовтень»
Контрактова площа Сковорода
Різдвяний благовіст
Оксана Лущевська Нині проживає у Пітсбурзі (США). До того — студіювала філологію в Уманському державному педагогічному університеті. Пише прозу для дітей і поезію для дорослих. Казки Оксани Лущевської — світлі, добрі і радісні, як належиться дитячій літературі. У них щоразу стаються дива, і причини їх — зовсім не фантастичні, а цілком реальні. Втім, це не руйнує віри в чудеса. Адже якщо мрія бідної дівчинки про красиву куртку втілилася тільки тому, що інша дівчинка, переїжджаючи на нову квартиру, закинула свого старого пуховика на сусідній балкон, — це не означає, що поряд не було святого Миколая. Авторка і співупорядниця кількох книжок та безлічі публікацій у різних виданнях — паперових та онлайнових. Лауреатка ІІ премії літературного конкурсу видавництва «Смолоскип» у номінації «Дитяча книжка» за збірку «Ворожіння на черевичках».
Одного дня, напередодні Різдвяних свят, я йшла — І мені, і мені! — радісно викрикнув, набираю- вістку про пришестя Христа з року в рік сповіщати. повз магазинні вітрини у пошуках незвичайних чись хоробрості. І багато охочих чоловіків було — і багато з них дзворіздвяних подарунків. Різноманітні ялинкові при— Дзвони, діти мої, — сивовусий старець кивнув нарями стали, присвятивши своє життя волі Божій. краси, розцяцьковані лампадки, срібні стрічки та головою, — сотворили янголи. Те трапилося багато Серед них і я… золоті бантики — все сяяло, виблискувало перед років тому. Тихо було у світі при народженні Хрис— То ви, діду, оті мелодії під час Різдва на дзвонах очима. Але серцю хотілося чогось іншого: мріялося та Спасителя: хто чув, той славив його, а хто ні, то виграєте? — знову гукнув хлопчик. потішити свою родину святковим затишком та бла- де їм було про те довідатися — звідки?! Отож, якось — Не виграю, синку, — сказав старий дзвонар, — говісною величчю. «Що би такого вигадати? — все прийшли ангели до Бога і мовили: «Боже наш, Ба- дзвони самі перегукуються і сповнюють серця людумала я. — Що би надзвичайного?!» течку! На все воля Твоя — на все слово Твоє. При- дей радістю та благодаттю Божою. На свята у церкІ тут до мене донісся дитячий голосок: йшли до Тебе за благословенням, бо хто як не ми вах всього світу лунають дзвони, вітаючи пришестя — Мамо, дзвоники! Та де там — дзвони! Точнісінь- про пришестя Сина Твого маємо голосно сказати Божого Сина. Співи — святі, як молитви наші, співи ко такі, як на церковній ратуші! — маленький хлоп- всенькому Світу — всенькому Небу. Просимо Тебе, ті возвеличують душу! чик захоплено дивився на шибу з-за котрої красу- Господи, на справу гарну нас направити, бо заду— А дзвонарі тоді нащо? — задумливо мовив хлоп валися пластмасові й металеві дзвоники, а поміж мали ми дзвони зі срібла небесного лити. Але такі чик. них майоріли великі дзвони, схожі на ті, що зазви- гучні, аби при ударі в них — усі служителі Господні — Дитя моє, дзвонарі для того, аби піклуватися чай усьому світу сповіщають величне пришестя благовіст чули той». Бог ні хвилини не сумнівався про велич дзвонів і передавати їх із покоління в поХриста. у благочесті задуму величного. «Благословляю вас, коління молодим, ще недосвідченим, людям… — Матусенько, а чиї вони? діти Мої!» — сказав тихо. — То що, діду, і я дзвонарем можу стати? — Дзвони? — І що? — гукнув хлопчик, бо йому кортіло дові— О, ще б пак! — чоловік дістав з кишені кілька — Авжеж! — кивнув хлопчик. датися все й одразу. невеликих гучних дзвоників. — Ось, — простягнув — Купимо — будуть наші! — засміялася мама. — Довго працювали ангели. Тяжко було добува- їх нам, — з наближенням Свята вас! Хай благодать — Але хто їх вигадав — такі, — дитина розвела ру- ти срібло небесне, а ще тяжче було дзвони зі сріб живе у ваших серцях та душах! Хай радість буде! ками, — гучні і гарні? ла того лити. Але вони впоралися. А сотворивши Я глянула на дзвіночки, і рішення прийшло саме — Ангели! — сивовусий чоловік хрипло відповів кільканадцять величних дзвонів, Старший Архан- по собі: а чому б не прикрасити всенький дім різхлопчику. — Ось послухай… — розпочав він. гел до Господа знову пішов. «Благослови нас, Боже, номанітними дзвонами-дзвіночками?! Хай перегуАле матуся зробила кілька кроків назад, міцно на Землю спуститися і благу вість людям донести, куються між собою, даруючи нам радість Світлого взявши сина за плечі, ніби остерігаючись вусато- дзвони їм подарувати і назвати мудрих служителів Дня — Різдва Христового. Поки я думала, сивовусий го старця. Твоїх — дзвонарями». дідок повільно пішов вулицею. Я так хотіла наздо— Я тобі легенду розкажу! — продовжував чоловік — І що? — бубонів хлопчик. гнати чоловіка з кількома запитаннями, але снігова услід їм. — Справжню… — Нелегко те було зробити: довелося на кожні- завіса сховала його сліди. Тоді вже й я не втрималася і підійшла ближче, бо сінькій церкві ратушу добудовувати. Люди працюХлопчик потягнув матусю до магазину «Дзвін», а цікавість охопила мене: було щось у тому чолові- вали щосили, але й ангели молитвами допомагали. я в передчутті незвичайного свята теж попрямувала кові загадкове. Коли Грудень сивовусий передав плин часу срібно- за ними. Дзвіночок у кишені дзеленькав у такт моїм — Мені розкажіть, дядьку! чубому Січневі, дзвони були готові. Тоді ангели по- крокам та сповіщав про наближення Великого ПриХлопчик потягнув маму за рукав пальта. летіли по всьому світу в пошуках тих, хто б хотів шестя Божого, як у легенді дідуся.
Коляда Мала Міля ледве долала снігові кучугури. Коли оминала, коли перескакувала, а коли й поринала ледь не по коліна. Одягнена в десяток светриків, штанців, ще й у пуховому пальтечку, вона почувалася вельми незграбно. То те загубить, то те підійме. Ось уже вкотре доводилося діставати плетену рукавицю із холодного, промерзлого снігу. А тато сміявся, підбадьорював, заохочував Мілю жвавіше рухатися й не супитися як той сич. Міля мовчала навмисне, тільки шарфик дужче на носа натягувала, показуючи, як їй зимно. — Та чому губки дуєш, Меланочко? — озивався татко вкотре, ніби жартуючи. — Заколядуєш дядькові, а на те ще й гостинця отримаєш!.. Колядка — це ж диво, надзвичайне свято душі і серденька! Колядка — коляда — коло сонця — сонце коло, — мов найнявся тато, — дар святковий, молитва до Бога — промінці сонячні у святковий день… Міля не звертала уваги. Наче в рот води набра ла — не до розмов їй зараз. Он, кучугура така, що мало й не здасться. От, ще ту перескочить, а тоді все таткові скаже. Це ж треба таке — от уже тато! — задумати Мілю до села привезти. І з якого це дива вона повинна дядькові Толі колядувати, коли насправді його раз чи два тільки й бачила? І того не пам’ятає, бо замала ще була. Інша справа, якби дідусеві чи бабусі колядку заспівати: ті, принаймні, в місті, поруч живуть. Та в місті якось не заведено. Мілині друзі отак попід хати не ходили б. Чого? Бо можна не одну колядку по телевізору прослухати. Та й нецікаво, як не крути. Але тато наполягає, от, немає йому чим зайнятися!.. Мілі ті колядки як зайцеві бубон: нічого особливо — і все тут! А тато все своєї: — … Де коза ходить, Там жито родить, Де не буває, Там жито вилягає, Де коза туп-туп… «Туп-туп! Туп-туп» — сердито бубніла собі Міля під ніс. «Ну, ось іще цей сніговий намет — і начувайся, таточку! — думала дівчинка. — Отак сяду тут, край снігового пагорбу і не зрушу, доки до міста не повернемося!» Та тільки Міля, за допомогою татової дужої руки, перескочила кучугуру, як враз і хатина дядька Толі, наче зі снігу, постала. А тут і дядько, як на те, вже на порозі стоїть! — Невже колядники йдуть? — гукнув радісно. — Авжеж! Дозвольте колядувати, дядечку! — мовив тато. Міля зніяковіла. Вийшло все якось несподівано. Випуск 4 (Грудень 2009 року) Літературний додаток до часопису творчої молоді «Смолоскип України». Реєстраційне свідоцтво: КВ № 4040 від 15.02.2000
Кожушок «Хм, що ж робити?» — почала було роздумувати, але тато знову повторив: — Чи дозволите колядувати, дядечку? — Та колядуйте вже, коли Божа ласка! — дядько глянув на спантеличене дівча, підкрутив вуса і відступив убік, а з-за дверей раптом вигулькнув куций хвостик. До порогу вибігло білосніжне козеня. А на його малесеньких ріжках висіла невелика шита торбинка з цукерками. Козеня стукнуло ріжками об поріг, і цукерки посипалися перед Мілею, наче золоті копійки.
Відтоді Міля, дякуючи татові, часто навідувалася до дядька Толі на справжнісіньке диво-свято і кожного Різдва наспівувала нову колядку для дядечка, тітоньки і кізки Зіроньки.
Ну як таке могло трапитися? Здається, вже давно — Дядько Андрій тут!» Валя з батьками жила в цьому місті. Дівчинка звик Дружна сім’я перенесла всі речі та подалася до ла до району, до школи, але чомусь зовсім не мала столиці. Від’їжджаючи, Наталка ще раз поглянула на друзів, лише пес дворовий та кіт під’їздний… Оце й сусідський балкон. усі товариші! Річ у тім, що, на відміну від інших дітлахів, Валя «Ну як таке могло трапитися?» — запитувала себе не мала нічого з сучасної техніки: ні телефона, ні Валина мама, тримаючи яскравий рожевий пухоплеєра, ні телевізора. А найгірше те, що вже котру вик замерзлими руками. Перевіривши всі кишені, зиму їй доводилося вдягати до школи старий ко- мама знайшла невеличку записку зі словами «Для жушок, який ще мама носила. Якби ж матуся знала, Валі». З повними сліз очима матуся міцно обійняла як хотілося Валі такого пуховичка, як в Олени! Але пуховик, а за мить сховала його до шафи. батьки не могли його придбати, бо не мали грошей, Ранок був звичайний: сніданок, розмова, дорога а що вже лишалося дівчинці?! до школи. Та цього ранку мама сміялася по-іншому — Не розуміла Валя й того, чому до неї вже котрий відверто і радісно. Це видалося дитині дивним. рік не приходив Святий Миколай, хоч вона сумлінно писала листи і просила про гарний настрій для «Ну як таке могло трапитися?! — гірко промовила мами і… про такий пуховик, як в Олени. Валя вранці, не знайшовши нічого під подушкою. — «Ну як таке могло трапитися, що Святий Миколай Мамо, я вже третій рік пишу Миколаю листи і проне отримує моїх листів?» шу його, прошу…» Матуся дістала зі шафи великий пакунок і проНу як таке могло трапитися? стягнула Валі. «Ось, — відповіла, — Святий Миколай Сьогодні Наталка Чуб дізналася, що її тато знай- попросив тобі передати. Ну, дивися ж скоріш!» шов роботу у столиці. Вони вже кілька років мріяли Дівчинка відкрила пакунок. «Пуховик! — вигукнупро переїзд до великого міста. І тут така радість! ла щасливо. — Такий, як в Оленки! — поглянувши на — Збирайся, Натко, до столичної школи! себе в дзеркало, додала: — Не такий — кращий!» Речі пакувалися швидко. Кілька годин роботи — Дорогою до школи матуся розповіла Валі, що і куди не глянь: клунки, пакунки, коробки, валізи… Святий Миколай живе далеко і йому доводиться Сім’я — щаслива! Тато з мамою заклеювали останні проходити довгий шлях, аби дітям принести подакоробки, а Наталку вже відправили до ліжка, бо ж рунки. Інколи він навіть передає подарунки добрипрокинутися треба рано — дядько Андрій чекатиме ми людьми. Але Миколай завжди пам’ятає про те, на них удосвіта. що його просять, тому листи йому необхідно пиНаталка пірнула під теплу ковдру, але не спалося. сати, бо як же він буде знати, який саме подарунок Вона сіла на край ліжка, тихо відхилила штору і по- принести. глянула на дитячий майданчик. Крізь темряву Ната Валя слухала матусю, а в голові снували думки: помітила, що посеред кучугур снігу сидить дівчинка. «Ну як же таке могло трапитися? Я просила пуховик Придивившись, вона впізнала той старий, потертий як в Олени, а отримала кращий! Ну як таке могло кожушок. «Та це ж те сусідське маля! — прошепотіла трапитися?!» сама до себе. — Ну хто міг придумати натягти таку жахливу річ на дівчинку?» Вона ще кілька хвилин розглядала дівчинку на дитячому майданчику. І тут її обпік здогад: «А що, коли Валя нічого немає, окрім цього кожуха?» Наталка відразу згадала, що чула, як батьки говорили про сусідів і жаліли, що ніяк не можуть їм допомогти — нічим. Вона вискочила з-під ковдри, кинулася до валіз і дістала яскравий рожевий пуховик, який на неї став замалий: оглянула кишені, кнопки, замки — все ціле. Хотіла покликати дівчинку, але не встигла, бо Валя вже пішла. Наталка ретельно запакувала пуховик, перехилилася через перило і закинула його на сусідній Микола Леонович про збірку Анатолія Дністрового балкон. За мить уже опинилася в ліжку й задоволе- «Хроніка друкарської машинки». но заснула. Прокинулася, лиш коли тато гукнув: Мала проза Олега Коцарева та Галі Ткачук.
Адреса редакції: 04071, Київ, вул. Межигірська, 21. Видавництво «Смолоскип» (www.smoloskyp.org.ua) Телефон: (044) 425 23 93
Редакційна колегія: Ольга Погинайко, Ростислав Семків, Оксана Щур. Думки авторів публікацій не завжди збігаються з точкою зору редакції.
— … Де коза тут-туп, Там жита сім куп, Де коза рогом, Там жито стогом, — заговорила раптом Міля, ніби примовляючи козеняті, котре аж витанцьовувало перед нею вибиваючи копитцями край порогу. — Але дай Боже! — приказував дядько, дякуючи за колядку-примовлянку, коли дівчинка вмовкала. — Ходімо, ходімо до хати, он, — дядько Толя вказав рукою, — козеня, гоцки-гоцки, до столу вже побігло. Ходімо, любі гості, ходімо дорогі! Міля зазирнула у вітальню, куди щойно вскочило дивне, пухнасте, веселе козенятко; туди, де дядько поклав святковий стіл, — і їй здалося, що там якось по-особливому світло і затишно, що там порається, накриваючи на стіл, не пані Галина, дядькова дружина, а сама Богородиця — так, вона! — облаштовує тепло і затишок для святочної вечері, а над її головою сходить ясне колядкове сонце. — Ну, ходімо, Меланочко! — тато лагідно торк нувся доччиного плеча. — Добрий вечір, Святий ве чір… — повів тато, наче у своєму дитинстві, а Міля радісно ступала, повторюючи кожне слово за татком, аж поки не сіли за стіл. Вечеря була напрочуд смачною, затишною, ще й веселою, бо ж кізка Зіронька раз по раз підбігала до Мілі, підносячи то запашне яблучко, то бублик. «Але ж свято, — думала Міля, — свято душі і сердень ка! Буде що друзям у місті розказати. Може, вони теж колядуватимуть? Та певно! Колядка — коляда — коло сонця — сонце коло — коляд-коляд-колядни ця… Добрий вечір — Святий вечір!»
Далі буде
Дизайнер: Микола Ковальчук Друк видання: Цифрова гарнітура «Нат Ґротеск». КП КОР «Друкар». 02100, Київ, вул. Краківська, 6-А. Замовлення № 349. Наклад 2500 примірників.