ЗНАК #5

5

Лютий 2010

Ретроспектива бабиного літа Ана­то­лій Дніс­т­ро­вий, ві­до­мий чи­та­че­ві пе­ред­усім як ав­тор ве­ли­ких про­зо­вих форм, при­вер­тає мою при­скіп­ли­ву ува­г у са­ме як по­ет — адже є по­е­ти ви­пад­ку, чиї ряд­ки у влас­но­му до­роб­ку бу­ли про­ дик­то­ва­ні мо­ло­діс­тю, ту­сів­кою, спіл­ку­ван­ням з ін­ ши­ми ав­то­ра­ми чи праг­нен­ням са­мо­ре­а­лі­зу­ва­ти­ ся на ви­с ту­пах і піс­ля них, і є ав­то­ри, які не бу­ти по­е­та­ми не мо­г­ли. І Дніс­т­ро­вий, без­умов­но, на­ле­ жить до дру­го­го ти­пу. Тим смі­ли­ві­шою є спро­ба ви­нес­ти на про­чи­тан­ня й суд за­га­лу вір­ші де­ся­ ти­літ­ньої дав­нос­ті — вік по­е­зії в ме­жах су­час­но­го про­це­су ко­рот­кий. І, бу­де­мо від­вер­ті, да­ле­ко не ко­жен чи­тач змо­же при­га­да­ти свої тру­ди і дні кін­ ця де­в’я­но­стих — втім, да­ти піс­ля вір­шів слу­гу­ва­ти­ муть хі­ба яко­ря­ми для ман­д­рів­ни­ків у ча­сі: не­має у кни­зі но­во­мод­них на той час ре­а­лій, які про­си­ ли­ся до ос­пі­ван­ня (при­га­дай­мо по­рів­нян­ня Мі­ся­ ця з CD у Ро­ма­на Три­фо­но­ва); не­має до­ку­мен­таль­ ної й до­к у­мен­та­ліс­тич­ної фік­са­ції ре­а­лій (хто ж­ ду­мав, що всі ті зна­чу­щі дріб­ни­ці за­бу­ду­ть­ся, і пі­ ді­й ­ма­ю­чись із ви­пад­ко­в их світ­л ин, мов мер­ці з місць упо­ко­єн­ня, гу­ка­ти­муть до нас: «Зга­дай!») — по­е­тич­ні екс­пе­ри­мен­ти Ана­то­лія Дніс­т­ро­во­го мо­ ну­мен­таль­ні, але, як це не див­но, про­сяк­ну­ті по­е­ ти­кою сво­го ча­су. Адже го­ді уя­ви­ти су­час­но­го лі­рич­но­го ге­роя, який спить на лав­ці з то­ми­ком по­е­зій Еліо­та, ба­ чить десь п’я­но­го ло­ве­ла­са (все-та­ки, ви­зна­й­мо, ло­ве­ла­си не за­ли­ши­ли­ся в мо­ло­дос­ті ав­то­рів від три­д­ц я­ти до п’ят­де­ся­ти — во­ни прос­то на­ле­жа­ли тій епо­сі — і но­ві ге­рої на­в­ряд чи зу­с трі­нуть ко­ло се­бе ло­ве­ла­са, хі­ба що це бу­де ста­ри­гань, що так

і не пе­ре­ріс свій час, за­ли­шив­шись у ньо­му, як му­ра­ха в бур­ш­ти­ні) або ду­ма­ти в ка­те­го­рі­ях «а нам — ро­ки, а нам — нер­во­вий плин» (прав­да ж, упіз­на­ва­ні ритм і фра­зо­ва фор­ма?), або зга­ду­ва­ ти про біб­лій­них ге­ро­їв (Іс­ус, Юда, св. Юрій, св. Ав­ гус­тин… пе­ре­лік не­пов­ний, од­нак чо­го вар­те тіль­ ки «аб­со­лют­но чор­не ті­ло Гос­по­да», яке по­гли­нає про­мін­ня смер­тей) і мін­ли­вість ка­но­нів («Жін­ки Ре­ не­сан­су»). Діа­лог із ми­ну­лим — адже, бу­де­мо га­да­ ти, са­ме ним про­дик­то­ва­ні на­ск­різ­ні те­ми кни­ги: сум, час, па­м’ять — пе­ре­рва­но. Нам го­ді від­но­ви­ти ті кон­тек­с ­ти, які ви­ру­ва­ли на­в­ко­ло ряд­ків у ро­ки (дні?) їх ство­рен­ня — вся­кий вірш є ди­ти­ною кіль­ кох ми­тей, по­є д­на­них сло­ва­ми з пев­но­го при­во­ду, але мі­рою йо­го дов­го­літ­тя ви­сту­пає здат­ність са­ мо­го ви­с лов­лю­ван­ня ство­рю­ва­ти кон­текст, ста­ва­ ти цим кон­тек­с­том. Так і від­бу­ва­є ­ть­ся: вір­ші Дніс­ т­ро­во­го те­пер го­во­рять із сьо­го­ден­ням зі сво­го, ни­ні ізо­льо­ва­но­го, ос­т­ро­ва де­в’я­но­стих. Пор­т­ре­ти цих жі­нок при­спа­ли теп­лий спо­кій, де при­с т­расть ти­хо спить, як хво­ре не­мов­ля. Во­ни та­кі чу­жі від буд­нів та уто­пій, Не ві­ри­ть­ся, що їх по­гли­ну­ла зем­ля.

А що ви ро­би­ли то­ді, у де­в’я­но­с то сьо­мо­му? Я, на­при­к лад, пі­шов у во­каль­но-ін­с ­т­ру­мен­таль­ний (хе-хе) гур­ток і при­ду­му­вав свої пер­ші піс­ні; під па­ль­ця­ми Дніс­т­ро­во­го в цей час «рід­но гур­ко­ті­ла пор­та­тив­на Optima»; а ви? Не ві­ри­ть­ся, що ці ро­ки по­гли­нув час, ра­зом із усім, що їх, ці ро­ки, на­пов­ ню­ва­ло, — по­віт­ря ни­ні не те, і ко­ли й ви­г уль­к­не

Рецензія з-за ро­г у зна­йо­ме об­лич­чя, на­в­ряд чи за­хо­четься йо­го ба­чи­ти. Вір­ші збір­ки по­да­но не за хро­но­ло­гі­єю — і це пра­ви­ль­но, адже, як ми вже зна­є­мо, ми­ну­ло­го не від­тво­риш, скіль­ки не на­ма­гай­ся по­вто­ри­ти ри­т у­ ал жит­тя, сту­па­ю­чи крок у крок — на­то­мість во­ни пе­ре­г у­ку­ю­ть­ся між со­бою те­ма­ти­ка­ми й фор­ма­ ми: «Хро­ні­ка дру­кар­сь­кої ма­шин­ки» умов­но скла­ да­є ­ть­ся із трьох роз­ді­лів, так са­мо умов­но роз­ різ­ню­ва­них за фор­маль­ним чин­ни­ком. І вже тут по­чи­на­ю­ть­ся не­спо­ді­ван­ки й ди­ва. Між пер­шим і за­к люч­ним роз­ді­л­ами, мов пер­ ли­ну в обій­мах муш­лі, вмі­ще­но до­бір­ку си­ла­бо­то­ ніч­них вір­шів — це ди­вує і ра­дує вод­но­час: адже ві­до­ма й не­на­с тан­на бо­ро­т ь­ба з «кла­сич­н ою» по­е­ти­кою, і її внут­ріш­ня ди­на­мі­ка, на­ма­цу­ван­ня меж, які, без­ліч ра­зів по­до­ла­ні, за­ли­ша­ю­ть­ся не­пе­ рей­де­ни­ми. Мож­ли­во, тут спра­цьо­вує мій ро­ман­ тич­но-мо­дер­ніс­т­сь­кий по­гляд на жит­тя, але (як­ що йде­ть­ся про пи­сь­мо ук­ра­їн­сь­кою) справж­ня вер­си­фі­ка­цій­на май­с­тер­ність ви­яв­ля­є­ть­ся тіль­ки в опа­ну­ван­ні си­ла­бо-то­ні­ки, від­чут­тя та­ко­го ало­ гіч­но­го, але та­ко­го міц­но­го зв’яз­к у слів, який ви­ ни­кає у рит­мі й ри­мі. І це — піс­ля то­го, як про­чи­ та­ни­ми за­ли­ши­лись фор­маль­ні, фор­ма­ліс­тич­ні, зу­х­ва­лі «Ніч­на но­ве­ла», «Не­на­пи­са­на кар­ти­на» та, без­умов­но, «По­с лан­ня до Пі­з­о­нів» (ох, мож­на тіль­ ки сма­ку­ва­ти ре­ак­цію на ньо­го тих на­ших фі­ло­ло­ гів, які здри­га­ти­му­ть­ся від кож­но­го сло­ва у пра­ вед­но­му гні­ві): «по­е­зія буль по­е­зія пук», і ось, без жод­но­го про­ти­річ­чя, ви­ри­нає ін­ший ря­док: «Ніч­ ний офі­ці­ант роз­но­сить дзбан без­сон­ня…»

Чарльз Дарвін

Роман Корогодський

Максим Кідрук

Про походження видів шляхом природного відбору

Брама світла: ­ Шістдесятники

Мексиканські хроніки:­ Історія однієї мрії

Львів, ЛА «Піраміда», 2009 (548 с.) Ціна — 61 грн.

Упоряд. М. Коцюбинська, Н. Кучер, О. Сінченко. Львів, УКУ, 2009 (656 с.) Ціна — 88 грн.

З на­го­ди 150-річ­но­го юві­лею пер­шої пуб­лі­ка­ції Се­рію спо­га­дів і роз­ду­мів під загальною на­звою пра­ці ви­дат­но­го вче­но­го в рам­ках се­рії «Біб­ліо­те­ «Бра­ма світ­ла» Ро­ма­н Ко­ро­год­сь­кий задумав як ка жур­на­лу Organic UA» про­по­ну­є­мо чи­та­чам цю мо­за­їч­ний пор­т­рет ук­ра­їн­сь­кої ін­те­лі­ген­ції XX ст. ве­ли­ку кни­г у, ук­ра­їн­сь­кий пе­ре­к лад якої впер­ше За жит­тя ав­то­ра у ство­ре­но­му ним про­ек­ті «Ук­ра­ опуб­лі­ко­ва­но по­над 60 ро­ків то­му (піс­ля то­го пе­ їн­сь­ка мо­дер­на лі­те­ра­т у­ра» ви­йшов пер­ший том ре­ви­дань не бу­ло). Кни­га зчи­ни­ла справ­ж­ній фу­ «Ба­ть­ки». Піс­ля рап­то­вої смер­ті автора дру­зі зі­бра­ рор у всьо­му сві­ті, а її пер­ший на­к лад роз­ку­пи­ли ли й до­оп­ра­цю­ва­ли ма­те­рі­а ­ли про най­кра­щих про­тя­гом двох днів. «По­хо­джен­ня ви­дів» — це пра­ пред­с тав­ни­к ів по­ко­л ін­ня 60–70-х ро­к ів. Ав­тор ­ ця, в якій Дар­він май­с­тер­но ви­к лав та все­біч­но об­ сам на­ле­жав до них, і йо­го від­вер­ті, ча­сом сві­до­ ґрун­т у­вав на­у­ко­ві ос­но­ви ево­лю­цій­ної те­о­рії. мо су­б’­єк­тив­ні спо­га­ди бу­де ці­ка­во ­чи­та­ти не ли­ Пра­цю Чар­ль­за Дар­в і­на ре­ко­мен­до­ва­но до ше стар­шо­му по­ко­лін­ню, яке ще доб­ре па­м’я­тає озна­йом­лен­ня сту­ден­там, вче­ним, на­у­ков­ц ям та своє іс­ну­ван­ня в ко­лиш­ньо­му Ра­дян­сь­ко­му Со­ю­зі, всім, хто хоче роз­ши­ри­ти свої знан­ня з біо­ло­гії. а й мо­ло­дим, для яких ці роз­по­ві­ді — іс­то­рія.

Володимир Набоков

Катерина Липа, Олекса Руденко

Оригінал Лаури: Насолода вмирати

Військо Богдана Хмельницького

Київ, «Нора-Друк», 2009 (304 с.) Ціна — 32,50 грн. Є мрії прос­ті та бу­ден­ні. Є мрії хи­мер­ні та не­зви­ чай­ні. Ос­тан­ні ду­же рід­ко і тільки зав­д я­ки чи­ма­ лим зу­сил­лям ста­ють ре­аль­ніс­тю. Це роз­по­відь про ве­ли­ку Мрію, зу­х­ва­лу та аб­ сур­д­ну, яка на пер­ший по­гляд зда­ва­лась не­здійс­ нен­н ою, але, вреш­т і-решт, за­в дя­к и без­лад­н ій су­мі­ші ві­ри та впер­тос­ті, вті­ли­ла­ся в жит­тя. «Мек­ си­кан­сь­кі хро­ні­ки» — історія про те, як мо­ло­дий ук­ра­ї­нець, йду­чи за без­ум­ним по­к ли­ком сер­ц я, рво­нув на ін­ший кон­ти­нент за два­на­д­ц ять ти­сяч кі­ло­мет­рів від до­му і на­один­ці про­й­шов Мек­си­кан­ сь­кі Спо­лу­че­ні Шта­ти від Ти­хо­го оке­а­ну на за­хо­ді до Ка­риб­сь­ко­го мо­ря на схо­ді.

Микола Неврлий Минуле й сучасне:­ Збірник слов’яно­ знавчих праць

Пер. з англ. П. Таращука; Передмова П. Бабая. Харків, «Фоліо», 2009 (318 с.) Ціна — 40 грн. Пе­ред смер­тю Во­ло­ди­мир На­бо­ков (1899–1977) Київ, «Наш час», 2010 (64 с.) за­по­вів зни­щи­ти 138 ка­та­лож­них кар­ток, що скла­ Ціна — 101,50 грн. да­ли чер­нет­ку йо­го не­за­вер­ше­но­го ро­ма­ну «Ори­ гі­нал Ла­у­ри». Про­тя­гом три­д­ц я­ти ро­ків син пи­сь­ Як ви­гля­да­ло вій­сь­ко Богда­на Хме­ль­ни­ць­ко­го? мен­ни­ка Дмит­ро На­бо­ков, єди­ний спад­ко­є­мець Чим бу­ли озб­ро­є­ні во­я­ки, як одяг­не­ні, що їли і де ви­дат­но­го ро­сій­сь­ко­го ро­ма­ніс­та, ва­гав­ся: ви­ко­на­ від­по­чи­ва­ли? Чим гра­ли­ся ко­за­ць­кі ді­ти і які сук­ні ти ос­тан­ню во­лю ба­ть­ка чи зро­би­ти все, щоб цей но­си­ли дру­жи­ни ко­за­ків? Тут є на­оч­ні від­по­ві­ді на твір по­ба­чив світ? На­реш­ті він ви­рі­шив опуб­лі­ку­ всі ці за­пи­тан­ня. Фотографії до­роб­к у учас­ни­ків ва­ти «Ори­гі­нал Ла­у­ри». Чи­та­чі зможуть на влас­ні вій­сь­ко­во-іс­то­рич­но­го ру­х у та му­зей­них екс­по­на­ очі по­ба­чи­ти кар­т­ки, на­пи­са­ні ру­кою Во­ло­ди­ми­ра тів допоможуть чи­та­че­ві уя­ви­ти жит­тя на­ших пред­ На­бо­ко­ва, і прочитати ук­ра­їн­сь­кий пе­ре­к ла­д «ро­ ків. Кни­га призначе­на для всіх, хто ці­ка­ви­ть­ся вій­ ма­ну з клю­чем, де ключ утра­че­но на­зав­ж ­ди». сь­ко­вою іс­то­рі­єю та ма­те­рі­аль­ною куль­т у­рою.

Передмова І. Дзюби. Київ, «Смолоскип», 2009 (956 с.) Ціна — 50 грн. Ака­де­мік Ми­ко­ла Не­вр­лий (Мі­к у­ла­ша Не­вр­лі) — ук­ра­їн­сь­кий, че­сь­кий і сло­ва­ць­кий лі­те­ра­т у­ро­зна­ вець-сла­віст — біль­шість сво­їх праць при­свя­тив до­слі­джен­ню ук­ра­їн­сь­кої лі­те­ра­ту­ри та її зв’яз­ків з ін­ши­ми сло­в’ян­сь­ки­ми лі­те­ра­ту­ра­ми, зо­кре­ма з че­ сь­кою і сло­ва­ць­кою. У збір­ни­ку опуб­лі­ко­ва­но най­ кра­ще з до­роб­ку ук­ра­ї­но­мов­них роз­ві­док ав­то­ра, ста­тей, спо­га­дів. Ок­ре­мі роз­ді­ли скла­да­ють пра­ці про За­кар­пат­тя й Пря­шів­щи­ну та спо­га­ди ав­то­ра.

Анатолій Дністровий. Хроніка друкарської машинки: вибрані поезії 1993–2001 (2009). Ціна — 17,50 грн.

На­зва од­ні­єї з по­е­зій пер­шої час­ти­ни — «Сло­ва і па­м’ять» — про­чи­т у­є­ть­ся зо­всім інак­ше че­рез де­ сять ро­ків: адже сло­ва ли­ши­лись, а па­м’ять по­стій­ но мі­ни­ть­ся і замі­нює на­ше ми­ну­ле тим, яке ми хо­ті­ли або мо­г­ли би ма­ти, за­хоп­лю­ю­чи сьо­го­ден­ ня — і са­ме в цьо­му, пев­но, по­ля­гає при­хо­ва­на ди­ на­мі­ка вір­шів Дніс­т­ро­во­го, — та­ка ж, як і в бом­би з тай­ме­ром чи ста­рих фо­то­гра­фій, що на них ва­ші­ да­ле­кі ро­ди­чі бу­ли, а вас — не бу­ло. Так зу­х­ва­лість із ча­сом пе­ре­тво­рю­є­ть­ся на смі­ ли­вість, дис­пут — на діа­лог (або тяг­лий, пе­ре­да­ва­ ний із вуст у вус­та, не­скін­чен­ний мо­но­лог), екс­пе­ ри­мент об­рос­тає тра­ди­ці­єю, а мо­ло­дість, на­реш­ті, при­пи­няє ви­к ли­ка­ти нос­та­ль­гію і пе­ре­тво­рю­є­ть­ся ли­ше на спо­гад, один із тих, що їх мож­на про­чи­та­ ти на за­плю­щ­е­них по­ві­ках лю­дей, котрі сплять у су­ сід­ніх ав­то­бу­сах, їду­чи мос­том че­рез Дні­п­ро. «Хро­ні­ка дру­кар­сь­кої ма­шин­ки» — книж­ка, яку слід про­чи­та­ти кож­но­му, хто сьо­год­ні оби­рає по­ е­зію сво­їм шля­хом, адже ця до­ро­га ве­де в ні­ку­ди, і не­ма їй кін­ця.

Микола Леонович

1 Українська літературна газета Числа 4 та 5, 2009 (3 грн.)

2 Микола Сом. З матір’ю на самоті Київ, «Смолоскип», 2005 (8 грн.)

3 Український журнал Числа 11 та 12, 2009 (7 грн.)

4 Лібералізм. Антологія Київ, «Смолоскип», 2009 (50 грн.)

5 Моя Україна. Атлас Київ, «Картографія», 2009 (41 грн.)

6 Юрій Лавріненко. Розстріляне відродження Київ, «Смолоскип», 2009 (35 грн.)

7 Анатолій Романюк. І. О. Романюк та його рід Львів, «Мс», 2009 (20 грн.)

8 Євген Сверстюк. Не мир, а меч Луцьк, «Терен», 2009 (43,50 грн.)

9 Іздрик. Таке Харків, «Клуб сімейного дозвілля», 2009 (20 грн.)

10 Василь Шкляр. Чорний Ворон Київ, «Ярославів Вал», 2009 (40 грн.)

11 Вячеслав Чорновіл. Твори в 10 томах. Том 6 Київ, «Смолоскип», 2009 (35 грн.)

12 Богдан-Ігор Антонич. Повне зібрання творів Львів, «Літопис», 2009 (84 грн.)

13 Дитяча Євангелія Київ, «Абабагаламага», 2009 (44,50 грн.)

14 Колядки Львів, «Свічадо», 2008 (18 грн.)

15 Консерватизм. Антологія Київ, «Смолоскип», 2009 (50 грн.)

16 Христина Рейнарович. На землі родився Бог Львів, «Свічадо», 2009 (12 грн.)

17 Олег Ольжич. Вибрані твори Київ, «Смолоскип», 2009 (30 грн.)

18 Хорхе-Луїс Рамірес. Поновлення риторики Київ, «Смолоскип», 2008 (5 грн.)

19 Теофілія Бзова-Федорів-Стахів. Спогади Львів, Центр досліджень визвольного руху, 2008 (20,50 грн.)

20 Юхим Юзевір. Пакован Київ, «Маузер», 2009 (7 грн.)

Ці та багато інших книжок українською можна придбати у книгарні «Смолоскип» за адресою: вулиця Межигірська, 21 (біля перехрестя Межигірської та Валів)

Рукавичка Ми­ша Ва­си­лій за­йшов у ру­ка­вич­ку. Тут па­х ло не­ зна­йо­мим ді­дом, бу­ло прос­то­ро і хо­лод­но. «Ні­чо­ го, це по­ки що хо­лод­но, — по­ду­мав Ва­си­лій, — я за кіль­ка го­дин на­ди­хаю». Він при­крив із­се­ре­ди­ни вхід, щоб ві­тер не за­лі­ тав, за­ліз у па­лець, за­гор­нув­ся клуб­ком, не зні­ма­ ю­чи ко­жу­ха, і за­снув. Са­ме в цю се­кун­ду ру­ка­вич­ку зда­ле­ку по­мі­тив дов­го­те­ле­сий змер­з­лий за­єць Ана­ко­луф. Він знач­ но при­ско­рив крок від ра­дос­ті і з роз­го­ну аж за­біг у ру­ка­ви­цю. Ва­си­лій уже міц­но спав. За­єць од­ра­зу по­чув теп­ле ми­ша­че хро­пін­ня. Він зняв рюк­за­ка, ді­став звід­ти ста­ро­го за­тя­га­но­ го спаль­ни­ка, роз­дяг­ся і за­ліз у ньо­го. По­тім ні­би зга­дав де­що: ді­с тав ки­шень­ко­во­ го пле­є­ра, на­дів на­вуш­ни­ки і ти­хень­ко по­с та­вив свою улюб­ле­ну піс­ню:

Галина Ткачук Твор­ча осо­бис­тість із ки­їв­сь­ко­го пе­ред­міс­тя Бо­яр­ ки. Як роз­по­ві­дає са­ма Га­ля, з пев­но­го ча­су «Тка­ чук» — це її псев­до­нім. Справ­ж­нє прі­зви­ще пи­сь­ мен­ни­ці — Ро­ма­нен­ко. Во­на по­пу­ляр­на про­тя­гом до­сить три­ва­ло­го ча­ су, і ті, хто при­скіп­ли­во сте­жить за її твор­чим роз­ вит­ком і вит­ка­ми біо­гра­фії, зна­ють, на­скіль­ки різ­ ною бу­ває ця дів­чи­на. Во­на змі­нює за­чіс­ки (за­раз но­сить дов­г у ко­су, а бу­ва­ла ж і зо­всім без во­лос­ ся), рід пи­сь­ма (пи­ше й про­зу, і по­е­зію), фах (від іс­то­ри­ка до фі­ло­ло­га). Во­на лю­бить па­ра­док­си — у тек­с ­тах і в жит­ті. А ще Га­ля Тка­чук ко­лек­ці­о­нує фот­ки ко­ней у па­ль­ тах і бі­ло­чок. Ла­у­ре­ат­ка Третьої пре­мії літературного кон­ кур­су ви­дав­ниц­т­ва «Смо­ло­скип» за збір­ку опо­ві­ дань «Ме­д ­жи­біж».

Ця пта­ха слав­на І пта­ха ві­ща, Та­ка, як па­ва, Та тро­хи ви­ща... На цих сло­вах Ана­ко­луф від­чув, що хтось лі­зе че­ рез ньо­го до ми­ші Ва­си­лія у ру­ка­вич­чин па­лець. За­єць від пе­ре­ля­ку си­ль­но дьор­нув­ся, і в цей са­ мий мо­мент прос­то пе­ред йо­го но­сом на­висла за­ дум­ли­ва не­зна­й­ома мор­доч­ка.

— Я — ми­ша Сим­бі­оз, — про­ше­по­ті­ла (щоб не збу­ ди­ти Ва­си­лія) мор­доч­ка. — Я ду­маю вмос­ти­ти­ся на ніч отам, у па­ль­чи­к у, по­руч із тим, хто хро­пе. Він, пев­но, теп­лий. Ана­ко­луф кив­нув і про­пус­тив ми­шу. На­віть дав один на­вуш­ник і по­ста­вив піс­ню спо­чат­ку: Ця пта­ха слав­на І пта­ха ві­ща, Та­ка, як па­ва, Та тро­хи ви­ща. На влас­нім пі­р’ї В по­ві­ль­нім зле­ті... Зда­ля по­чу­ли­ся ли­ся­чі кро­ки. За­єць умів чу­ти їх на­віть крізь улюб­ле­ні піс­ні. Він здо­ро­во зля­кав­ся!

Швид­ко ви­ліз зі спаль­ни­ка, вбрав­ся і май­же скру­ тив спаль­ний мі­шок... Але ли­ся­ча мор­да вже за­ зир­ну­ла в ру­ка­вич­ку. Ли­си­ця бу­ла мо­ло­да і втом­ле­на. Во­на по­про­си­ ла­ся все­ре­ди­ну ду­же ти­хо. За­єць Ана­ко­луф і ми­ша Сим­бі­оз зна­ли, що ду­ же ри­зи­ку­ють. Ми­ша Ва­си­лій хро­пів і не знав. Ли­си­ця зня­ла па­ль­то, ним і на­кри­ла­ся. Аби бу­ти в без­пе­ці, за­єць за­хо­вав пле­є­ра і спав так. Із от­во­ру ру­ка­ви­ці все-та­ки під­ду­ва­ло. За­па­ла дов­га ти­ша, а по­тім ли­си­ця по­во­рух­ну­ лась, і по­ча­ла кру­ти­ти па­ль­то і так, і так: хо­ті­ла за­ кри­ти ним зад­ні ла­пи, які все од­но стир­ча­ли да­ле­ ко за ме­жа­ми па­ль­та. За­єць зро­зу­мів, що вза­га­лі не за­сне, як­що так пі­де і да­лі, то­му ви­тяг із рюк­за­ка за­пас­ний свій светр і ки­нув ли­си­ці на но­ги. Та від­чу­ла теп­ло і від­ ра­зу від­ру­би­ла­ся. Але в цю се­кун­ду в ру­ка­вич­ку за­йшов якийсь бро­д я­чий пес. Йо­го на­пліч­ник був ста­ро­го зраз­ ка: яв­но по­ши­тий із па­ра­шу­та. Со­ба­ка спер­шу за­ йшов у ру­ка­ви­цю, зняв рюк­за­ка, спер­ся на ньо­го спи­ною, по­си­дів-ві­ді­грів­ся, а вже по­тім ви­йшов на ву­ли­цю і за­ку­рив. Ко­ли за­хо­див удру­ге, по­ба­чив, що пи­ль­не око зай­ця сте­жи­ло за ним, як на­мис­тин­ка. Со­ба­ка кив­нув зай­це­ві і ти­хо про­ше­по­тів: — Я за­раз ро­би­ти­му чай. Бу­деш? За­єць кив­нув. Со­ба­ка теж кив­нув і пі­шов у ніч шу­ка­ти якісь го­дя­щі дро­ва. Чес­но ска­за­ти, за­єць не знав, як ро­би­ти вог­ни­ще взим­ку. Ска­за­ти біль­ше: до лі­су він уза­га­лі був ма­ ло при­сто­со­ва­ний: усе біль­ше по­до­ро­жу­вав елек­ т­рич­ка­ми, то­вар­ня­ка­ми, іно­ді — ав­то­с то­пом. По­де­ку­ди на ет­но­фес­ти­ва­лях йо­му до­во­ди­ло­ ся спіл­к у­ва­ти­ся із та­ки­ми бу­ва­ли­ми ман­д­рів­ни­ ка­ми, як цей со­ба­ка, і Ана­ко­луф прой­няв­ся раз і на­зав­ж ­ди до них ве­ли­кою по­ва­гою і ди­тя­чою до­ ві­рою. Со­ба­ка по­вер­нув­ся не ско­ро, але із га­ря­чим чаєм у двох круж­ках. У чай щед­ро бу­ло на­си­па­но

цук­ру. За­єць по­кру­тив­ся і ді­с тав зі сво­го на­пліч­ ни­ка тро­хи по­тов­че­ної суш­ки в па­ке­ти­ку. Ча­ю­ва­ ли мов­ч­ки. Со­ба­ка роз­к лав­ся бі­ля зай­ця, що­би бу­ ло теп­лі­ше. Ко­ли до ру­ка­в ич­к и обе­реж­но за­зир­нув іще один (мен­ший) со­ба­ка, то під­вів го­ло­ву тіль­к и пер­ший ман­д­рів­ний пес. Во­ни мов­ч­ки кив­ну­ли од­не од­но­му, мен­ший со­ба­ка роз­к лав якесь сум­ нів­не ряд­но, схо­же на ве­ли­кий мі­шок, і за­гор­нув­ ся в ньо­го. Тим ча­сом двоє ма­мон­тів ішли за­сні­же­ним лі­ сом са­мот­ньо. Від­би­ли­ся від сво­їх. Во­ни зра­ді­ли, за­ба­чив­ши ру­ка­вич­к у, по­ча­ли на­бли­жа­ти­ся до неї і стру­шу­ва­ти із се­бе лід. По­ди­ви­ли­ся все­ре­ди­ну за­пи­таль­но. Зно­ву не спав ли­ше один стар­ший со­ба­ка. І він кив­нув. Мен­ший ма­монт швид­ко за­йшов і при­мос­тив­ ся у ку­точ­ку. Стар­ший же за­ліз­ти не зміг. До­ве­ло­ся со­ба­ці ви­ліз­ти зі спаль­ни­ка, ді­ста­ти но­жи­ка із ки­ше­ні і тро­хи над­рі­за­ти ру­ка­вич­ку. Ко­ли ма­монт за­йшов, во­ни міц­но за­кри­ли вхід, бо жит­ло бу­ло уже пов­не, тож ні­х то не мав біль­ ше при­йти. Але піз­ні­ше, ко­ли ма­мон­ти вляг­ли­ся, ста­ло по­ міт­но, що між ни­ми те­о­ре­тич­но міг би по­міс­ти­ти­ ся іще хтось не­ве­ли­кий. То­ді со­ба­ка зно­ву встав, уже вос­тан­нє ці­єї но­чі, ос­ла­бив ву­зол, яким бу­ло зв’я­за­но вхід, ді­став ма­лень­ку фляж­ку і ще мен­шу скля­ноч­ку, на­лив у скля­ноч­ку по­ло­вин­ку і по­ста­ вив од­ра­зу бі­ля вхо­ду, від­ме­жу­вав­ши її на­пліч­ни­ ком від ніг тих, хто спав, обер­тав­ся на­в­ко­ло своєї осі і міг пе­ре­ки­ну­ти но­га­ми тру­нок. Са­ме в цю се­к ун­ду в ді­да, який за­г у­бив ру­ка­ вич­ку, за­мер­з­ла і по­ча­ла тер­п­ну­ти пра­ва ру­ка. Він усві­до­мив, що за­г у­бив, і пі­шов на­зад у ліс сво­ї­ми слі­да­ми. Ко­ли дід на­реш­ті зна­й­шов свою ру­ка­ви­цю, то не зміг під­ня­ти, а ко­ли за­зир­нув — по­ба­чив там очі пра­дав­ніх ма­мон­тів. За­плю­щ­е­ні, у сні. Дід за­йшов у ру­ка­ви­цю і зна­й­шов там для се­ бе ча­роч­ку. Ви­пив щось ду­же га­ря­че і со­лод­ке, ліг між ма­мон­тів і на­реш­ті за­снув.

Ненав’язлива легкість подвигу Моя ба­бу­ся по­тім зга­ду­ва­ла мо­ду пе­ре­дво­єн­них ча­сів так: — Спід­ни­ці но­си­ли та­кі дов­гі й ву­зь­кі, що од­но­го ра­зу я впа­ла прос­то на ву­ли­ці. Нім­ці вхо­ди­ли в міс­то по­ві­ль­но, зді­й­ма­ли пи­ лю­к у і чо­мусь пи­ль­но ди­ви­ли­ся на трам­вай, що за­вмер зне­с т­рум­ле­ний на од­но­му роз­до­ріж­жі. Ко­жен сол­дат і офі­цер ні­ме­ць­кої ар­мії вва­жав за по­тріб­не по­ма­ца­ти по­гля­дом цей ва­гон, ні­би за­пев­ня­ю­чи, що і піс­ля двох ро­ків вій­ни йо­го ще мож­на чи­мось зди­ву­ва­ти. Дні про­бі­га­ли ра­зом з лю­дь­ми, по­чав бі­га­ти й трам­вай, по­ві­ше­ні на бал­ко­нах ста­ли по­ві­ль­но тан­цю­ва­ти вальс, а ма­лень­кий пе­ре­сув­ний кі­оск швид­ко про­да­вав не­до­пал­ки. Фє­д я Бу­гор пе­ре­ стрів уве­че­рі ко­ло роз­би­то­го па­м’ят­ни­ка чу­дер­на­ ць­ко­го пе­ре­хо­жо­го з сан­ча­та­ми. На­в­ко­ло по­зі­ха­ла ти­ша, і, ма­буть, на весь ра­йон, ок­рім Фє­ді й пе­ре­ хо­жо­го, не бу­ло ні­ко­го. То­му Фє­дя роз­по­чав дво­ бій. І ви­грав йо­го, здо­був­ши сан­ча­та з про­дук­та­ ми. Пе­ре­хо­жий ле­жав і стог­нав, а Фє­д я ледь не зом­лів: по­ки він йо­го бив, у міс­ті по­ча­ла­ся жах­ли­ ва хо­лод­но-го­лод­на зи­ма, до то­го ж ко­мен­дант­ сь­ка го­ди­на, то­му він гуп­нув сво­го су­про­тив­ни­ка ще ра­зок по спи­ні та роз­чи­нив­ся в при­ват­но­му сек­то­рі. Там сто­яв, по­к лав­ши лік­ті на свій пар­кан, Хар­кі­в’я­нин. При­к лад то­го, як пред­с тав­ник твор­ Ва­ня Біль­чен­ко. Він ши­ро­ко по­сміх­нув­ся і ска­зав чої мо­ло­ді мо­же на­пи­са­ти ба­га­то гар­них вір­шів, Буг­ру: пе­ре­мог­ти у смо­ло­ски­пів­сь­ко­му лі­те­ра­т ур­но­му — Фє­дя, пішли на шам­пан­сь­ке? кон­кур­сі, ви­да­ти книж­ку, по­тім ви­да­ти ще не од­ну — Без ба­ри­шень — нє. книж­ку, за­кін­чи­ти ас­пі­ран­ту­ру, ста­ти доб­рим рай­ — І ба­риш­ні бу­дуть, з до­ма куль­т у­ри, аяк­же. те­ром, а по­тім по­ча­ти пи­са­ти про­зу за­мість по­е­зії, Оби­два по­смі­я­лись, а по­тім Фє­дя взяв Ва­ню за по­вер­ну­ти­ся до «Смо­ло­ски­па» і опуб­лі­ку­ва­ти там ву­хо і за­пев­нив, що пі­де з ним бу­хать ли­ше то­ді, збір­ку ма­лої про­зи на со­ці­аль­ну те­ма­ти­ку. Зна­є­ть­ ко­ли за­хо­ває свою здо­бич у на­дій­не міс­це. Ва­ня ся на ук­ра­їн­сь­кій лі­те­ра­т у­рі — фа­хо­во. по­сміх­нув­ся ще шир­ше. Ла­у­ре­ат Другої пре­мії літературного кон­кур­су­ Ви­бу­хи пра­цю­ва­ли не­втом­но і да­ле­ко, хо­лод­ ви­дав­­ниц­т­ва «Смо­ло­скип» за збір­к у вір­шів «Ко­ ні зір­ки дзе­лен­ча­ли не­чут­но і бли­зь­ко, пар­ти­зан рот­ке і дов­ге». хо­вав­ся під мос­том, а Фє­дя за­йшов у ха­т у, де вже­

Олег Kоцарев

по­чав­ся п’я­ний га­ла­лей. Ко­ля Ха­ль­чен­ко ці­лу­вав­ ся з Ма­шею Ан­то­нен­ко, а во­на йо­го вку­си­ла.

— Фє­дя, штраф­на! Шам­пан­сь­ка, — за­пев­нив Ва­ ня. Він за­лив у за­ліз­ну круж­ку спир­ту, роз­ба­вив йо­ го во­дою і пшик­нув ту­ди чи­мось з не­зро­зу­мі­ло­го­ при­ла­ду на зра­зок си­фо­на. Рі­ди­на за­ши­пі­ла, чим на­дов­го роз­смі­ши­ла всіх при­сут­ніх. Фє­дя ви­пив. По­к лав на стіл з ки­ше­ні шма­ток са­ла з чер­во­ною лі­ні­єю фрон­т у по­се­ре­ди­ні. Та став не­по­міт­но гла­ ди­ти попку Ма­ші.

— Де ти са­ло взяв?

— У Гіт­ле­ра ви­рі­зав. А ти де спир­тя­г у? Рід­не міс­ то, су­ка, го­ло­дує, не зна­єш?

— А я в Ста­лі­на ви­смок­тав, Фє­дя, в Ста­лі­на.

— От ду­рак, мо­ло­дець! Да, Ма­ша? Ма­ша за­каш­ля­лась і не змог­ла від­по­віс­ти. Ди­ во­виж­но по­во­ди­ли­ся свіч­ки в ха­ті. Во­ни ста­ва­ли все мут­ні­ши­ми, але де­да­лі біль­ше рі­за­ли око.

— А ти не бо­їш­ся, що те­бе по тво­є­му пар­ка­ну стар­ші роз­ма­жуть? — пи­тав ко­гось Ко­ля. Швид­кіс­ний по­їзд п’ян­ки впев­не­но ніс­ся пра­ви­ ль­ним і нор­маль­ним сво­їм мар­ш­ру­том, кот­рий не мог­ла би змі­ни­ти ні вій­на, ні мир. Ті­ла го­т у­ва­лись до швид­ко­го ко­хан­ня, лег­кої бій­ки і сну. Аж рап­ том Ма­ша під­ве­лась, хи­лит­ну­лась і за­яви­ла: — Па­ца­ни, ме­ні до­до­му тре­ба.

— Ти шо?

— Ну, тре­ба по­ма­га­ти ба­ть­кам.

— Що по­ма­га­ти? Зо­ло­то з го­ро­ду ви­ко­пу­вать?

— Ба­тя ска­зав, що як не при­йду вчас­но, він ме­не нім­цям на ро­бо­т у від­дасть.

— А що, нор­маль­но.

— Я піш­ла, па­ца­ни, да­вай­те зав­т­ра.

— Ти ди­ви! Зреш­тою Ма­ша та­ки пе­ре­ко­на­ла па­ца­нів її від­ пус­ти­ти, а пе­ред тим піш­ла в ту­а­лет.

— Ну, за­раз слі­дом за нею і по­ба­чи­мо, що во­на, ляр­ва та­ка, по­мо­же.

— Я ві­зь­му ло­па­т у і від­рі­жу їй го­ло­ву. Пад­лю­ча шльон­д­ра. Це за­мість нам да­ти, дру­зям, хо-рооша іс­то­рія. Ма­ша ви­йш­ла на Вер­х­ній про­ву­лок, де в бу­дин­ ку Ли­ді Зай­чи­хи жив і по­смі­хав­ся офі­цер. Він на­си­пав у до­ло­ні Ма­ші чор­но-сі­ре на­сін­ня і за­смі­яв­ся: — Це ук­ра­їн­сь­кий шо­ко­лад! В нас у Ні­меч­чи­ні дів­ча­та люб­лять шо­ко­лад, а у вас — на­сін­ня! Во­ни пи­ли спир­т­ну рі­ди­ну і дов­го на­пру­же­но ко­ха­ли­ся. Так що Ма­ша аж зля­ка­лась за­ва­гіт­ні­ти, а офі­цер по­тім за­мис­ле­но ди­вив­ся на свіч­ку. Він ви­йшов про­вес­ти її на ніч­ну ву­ли­цю. Ішов і роз­ми­нав ру­ки в пер­чат­ках. Упе­ре­ди­ти удар ізза ро­г у не бу­ло жод­но­го шан­су. Ва­ня до­бив йо­го ло­патою, Ма­ша п’я­но на­ма­га­ла­ся ті­ка­ти, але Ха­ль­ чен­ко і Бу­гор п’я­но на­здог­на­ли її та п’я­но вби­ли. Вран­ці фе­ль­джан­дар­ме­рія ото­чи­ла ха­т у, де во­ ни вчо­ра до­пи­ва­ли і ви­м­к­ну­ли­ся. Спро­сон­ня па­ ца­ни на­ма­га­ли­ся ті­ка­ти й бу­ли під­стре­ле­ні у дво­ рі. Кров роз­чи­ня­ла­ся в сні­г у, як у са­лі. Да­ле­ко над цен­т­ром міс­та здій­мав­ся гран­ді­оз­ний дим… Ко­ли ра­д ян­сь­кий танк по­ві­ль­но в’їз­див на ву­ ли­цю і кру­тив баш­кою, моя ба­бу­ся ви­л і­з ла на пар­кан по­ди­ви­ти­ся. Танк про­їхав і не ви­с т­рі­лив. Слі­дом за тан­ком на­бли­жа­ли­ся теп­лі до­щі й серп­­ не­ві гро­зи. Ми­ну­ло яки­хось п’ят­на­д­ц ять ро­ків, і на од­но­ му з пе­ре­хресть на уро­чис­то­му мі­тин­г у від­кри­ли обе­ліск па­м’я­ті чо­ти­рьох ком­со­мо­ль­ців-пат­рі­о­тів — Ма­рії Ан­то­нен­ко, Фе­до­ра Буг­ра, Іва­на Біль­чен­ка та Ми­ко­ли Ха­ль­чен­ка, що вби­ли ні­ме­ць­ко­го офі­ це­ра й бу­ли роз­с т­рі­ля­ні на­ци­с та­ми. «Міс­то бу­де зав­ж ди вдяч­не мо­ло­дим пар­ти­за­нам», — на­пи­са­ ли на обе­ліс­ку. Пі­о­не­ри ко­па­ли на­в­ко­ло но­вий са­док, а повз них про­їз­ди­ла го­лу­бень­ка ван­та­жів­ка з на­пи­сом «Хліб».

Випуск 5 (лютий 2010)

Адреса редакції:

Реквізити друкарні:

У наступному випуску:

Літературний додаток до щомісячного часопису­ творчої молоді «Смолоскип України». Реєстраційне свідоцтво: КВ № 4040 від 15.02.2000.

04071, Київ, вул. Межигірська, 21. Видавництво «Смолоскип» (044) 425 23 93, www.smoloskyp.org.ua

02100, Київ, вул. Краківська, 6-А. КП КОР «Друкар» Замовлення № 356. Наклад 2500 прим.

Рецензія Ольги Погинайко ­ на роман «Оригінал Лаури» ­ Володимира Набокова.

Думки авторів публікацій не завжди збігаються з точкою зору редакції.

Редакційна колегія: Ольга Погинайко, Ростислав Семків, Оксана Щур.

Дизайнер Микола Ковальчук. Гарнітура «Нат Ґротеск» («ПараТайп», 2009).

Поезія Артема Антонюка ­ та Миколи Леоновича.