7
Квітень 2010
832 сторінки темпераменту Книга, яку всі шукають і ніхто не може купити — так можна сказати про новий роман Оксани За бужко «Музей покинутих секретів». Летючим гол ландцем він з’являється в окремих книгарнях та відразу зникає. Чудова нагода поговорити про те, що міститься під обкладинкою, під іменем автор ки, себто поза тим, що викликає ажіотаж (за ук раїнськими, звісно, мірками). Напевно, передусім треба сказати, що книжка величезна, понад вісімсот сторінок. Це відлякує і вабить водночас. Але, гадаю, любителі літерату ри, яка потребує емоційного вслухання і вдуму вання, про витрачений час не пошкодують. Головна героїня «Музею…» — журналістка на ім’я Дарина Гощинська, і мало хто сумнівається в тому, що вона певною мірою є віддзеркаленням авторки. Другий важливий персонаж — її коха ний, колишній фізик, а тепер продавець антиква ріату Адріян Ватаманюк. Поєднання цих людей символічне, адже за сюжетом їм удвох належить розкривати таємниці минулого. Така романтич на диспозиція з детективним присмаком: спроби розібратись у смерті кількох бійців УПА, а також у нещодавній загибелі художниці Влади Мату севич. Реальним прототипом останньої дехто зі знавців вважає, до речі, Соломію Павличко. У сво їх пошуках уві сні та наяву герої показують нам, читачам, панораму нашого «духу часу», а також мутніше, фрагментами — минулих періодів. Здається, оцей «дух часу» належить до най сильніших рис роману. Ідеться не про те, звісно,
наскільки реалістично Забужко його відтворила, бо, наприклад, про дух сорокових нам лишається тільки здогадуватися, та й навіть про, здавалось би, зовсім учорашній початок двохтисячних ко жен може сказати своє. Річ у тім, наскільки само достатню, смачну й цікаву атмосферу створено для кожного місця й періоду. Звісно, як завжди, треба відзначити фірмову мову Оксани Забужко. Незвична для сучасної лі тератури лексика, несподівані конструкції — щось очевидно взято з якихось давніх маргінальних по забутих текстів, щось із менш популяризованої частини фольклорної ідіоматики, щось пані Окса на явно вигадала сама. У підсумку отримуємо мовлення, що його можна з інтересом розгляда ти окремо від сказаного. На щастя, в переважній більшості випадків це не перешкоджає сюжетові й образності. Ще одна саме мовна цікавинка — те, що За бужко теоретично проголосила в своїй поперед ній гучній есеїстичній книжці про Лесю Українку: важливість «родинної», «пестливої» мови. Сучас на література переважно відбувається, а авто ри змагаються на полі цинічного, стриманого чи іронічного мовлення. Не диво сподіватися цього й від Оксани Забужко, зважаючи на її бурхливий та колючий темперамент. Але в «Музеї покинутих секретів» вона цілком непогано зуміла викорис тати й «сентиментальне» письмо. Мало того, час від часу більш або менш виразними «мазунчика ми» постають практично всі персонажі, навіть
Сергій Єфремов
Хуліо Кортасар
Щоденники, 1923–1929
Читанка для Мануеля
Київ, ЗАТ «Газета «РАДА», 1997 (848 с.) Ціна — 54 грн.
Переклад з іспанської П. В. Таращука. Харків, «Фоліо», 2009 (412 с.). Ціна — 73 грн.
«Совість української нації» — так сучасники на «Читанка для Мануеля» — останній роман Хуліо зивали Сергія Єфремова, видатного громадсько- Кортасара, аргентинського письменника, одного політичного діяча України, заступника голови з найвідоміших у літерат урі Латинської Америки, Центральної Ради, академіка та віце-президента та й у світовій літературі. У центрі уваги письмен Всеукраїнської Академії наук, літературознавця ника — філософія, сенс життя, кохання, призна і публіциста, одного з засновників і співробітни чення людини. Це роман-колаж, «книжка в книж ків газети «Рада». 1930 року його було засуджено ці». Молоді латиноамериканці Патрісіо і Сусанна, за сфабрикованою справою «Спілки визволення які живуть у Парижі на початку 1970-х років, роб України» до розстрілу, та вирок змінили на 10 ро лять для свого сина Мануеля читанку — наклею ків ув’язнення. Майже відбувши свій термін, Єф ють в альбом газетні вирізки. Кортасар не ставить ремов загинув у нетрях ГУЛАГу. Його щоденники останньої крапки: обрати фінал книжки, як і фі надруковано вперше, без скорочень і виправлень. нал життя — прерогатива читача…
Дмитро Степовик Українська християнська абетка Київ, «Грані-Т», 2007 (80 с.) Ціна — 24,50 грн. Для ілюстрування видання «Українська християн ська абетка. Книга для читання з християнської етики» автор використав твори священного мис тецтва визначних майстрів з України та українсь кої діаспори: Романа Василика, Святослава Гор динського, Андрія Дем’янчука, Левка Дем’янчука, Луки Дінґмана, Михайла Дмитренка, Христини Дохват, Івана Михальчука, Василя Стефурака, Ми коли Стратілата, Михайла Халака. У книжці на бе регах уміщено репродукції слов’янських літер, на мальованих дуже давніми мистцями, які ретельно прикрашали старі українські рукописні книги, зо крема Остромирове Євангеліє 1056–1057 років.
Рецензія працівник архіву СБУ, колишній каґебіст, який пе реконував у сімдесяті роки неблагонадійних лю дей «одуматися». Не всі читачі, звісно, таке пись мо сприймуть, але на те «Музей…» і масштабна книга, щоб кидати виклики. Важливе досягнення книги також у тому, що, приділяючи багато уваги формальним штукам, мові, кінематографічно-описовим метафорам, словесним і смисловим ефектам, Забужко зумі ла зберегти пружність сюжету. Не дала йому роз валитися, потонути в отих восьмистах із хвостом сторінках, не дала втратити характерного детек тивного смаку, що його ні з чим не сплутаєш. Мо же, справа якраз у темпераменті письма. Однак у чому сила книги, в тому, значною мі рою, і її слабкість. Із темпераментом, а точніше сказати з пафосом, Оксана Забужко час від ча су перебирає. Піднесеність, викривальність, на тхнення, скепсис — усе це в багатьох випадках утрачає міру. Що призводить десь до переван таження внутрішніх монологів, а десь до легко го «провисання» окремих персонажів. Власне, передусім проблемною видається сама Дарина Гощинська. Можливо, з нею авторка хотіла при вести в українську літературу чергову «нову жін ку»? Таку, щоби була заразом емансипованою, творчою та самодостатньою, але й позбавленою хворобливого радикалізму, підліткового позер ства чи пострабської дезорієнтованості, зазвичай притаманних вітчизняному фемінізмові. Значною мірою це вдалось. Та образ вийшов надто вже
Україна. Фортеці, замки, палаци… Київ, ДНВП «Картографія», 2009 (600 с.) Ціна — 74,50 грн. Путівник «Україна. Фортеці, замки, палаци…» — це оригінально-ретроспективний погляд на ево люцію житла і середовища проживання людини у межах сучасної української держави протягом тисячоліть. Автори вишикували в хронологічній послідовності описи стоянок та поселень старо давньої людини, античних міст-держав Причор номор’я і «печерних міст» кримських передгір’їв, літописних міст Київської Русі. Окремі й найбільші розділи присвячено фортецям і замкам пізнього середньовіччя, а також палацам та садибам, пар кам і міським маєткам останніх трьох століть.
Артем Сокіл Аглая
Розсекречений Микола Хвильовий
Микола Хвильовий Вальдшнепи
У виданні опубліковано унікальні документи та матеріали ГПУ, що стосуються життя і творчості Миколи Хвильового (1893–1933). Чекісти вели постійне стеження за письменни ком, вигадали йому псевдо «Вальдшнеп» і готува ли його фізичне знищення. Самогубство Миколи Хвильового у травні 1933 року, мотиви й обставини якого пояснюють дру ковані джерела, стало не лише формою протес ту проти режиму, а й актом самоствердження.
ідеалізований. Трохи картонний, що особливо по мітно на тлі інших персонажів, набагато рельєф ніших і соковитіших. На щастя, нарцисична голов на героїня присутня не в усіх розділах («залах»), написаних із перспективи різних оповідачів. Роман «Музей покинутих секретів» виразно претендує на те, щоб маніфестувати «після-пост модерну літературу». Про це свідчить не лише сам текст, а й деякі пізніші коментарі Оксани За бужко. Поки що важко сказати, чи по зубах но вій книжці така місія. Але точно маємо, по-перше, просто формально розмаїту, цікаву, талановиту й масштабну книжку. А по-друге, книжку, в якій питання роду, історії, правди, відповідальності та зради обговорено без нездорового ажіотажу і — ура! — без шароваництва.
Олег Коцарев
Івченко А. С., Пархоменко О. А.
Полювання на «Вальдшнепа»
Науково-документальне видання. Упорядник Ю. Шаповал. Передмова Ю. Шаповала та В. Панченка. Київ, «Темпора», 2009 (296 с.) Ціна — 74,50 грн.
Оксана Забужко. Музей покинутих секретів Київ, «Факт», 2010 (832 с.) Ціна — 74,50 грн.
Київ, «Смолоскип», 2010 (222 с.) Ціна — 20 грн. Хто важиться перебирати слово у класиків? Чи варто починати діалог і творити продовження ві домих творів? Видавництво «Смолоскип» робить цей крок. Повість Артема Сокола «Аглая» продов жує роман Миколи Хвильового «Вальдшнепи». Це перша спроба не освоєного ще в українській лі тературі жанру — повість-продовження, повістьполеміка; напівзатертий часом палімпсест, крізь рядки якого проступають слова незавершеного роману. Із неї дізнаємося, як склалися долі не ли ше Аглаї, Дмитра Карамазова, професора Вовчи ка й тьоті Клави з «Вальдшнепів», а й їхніх нащад ків: Аглаї, Миті, Валіка — героїв нового твору, дія якого відбувається у Харкові 60-х років XX ст.
Ці та багато інших книжок українською можна придбати у книгарні «Смолоскип», вулиця Межигірська, 21
1 Поети Празької школи: Срібні сурми Антологія. Київ, «Смолоскип», 2009 (40 грн.) 2 Оксана Забужко. Музей покинутих секретів Київ, «Факт», 2010 (74,50 грн.) 3 Українська літературна газета Числа 2–4, 2010 рік (4 грн.) 4 Василь Шкляр. Чорний Ворон Київ, «Ярославів вал», 2009 (40 грн.) 5 Олесь Обертас. Український самвидав Київ, «Смолоскип», 2010 (25 грн.) 6 Журнал «Березіль», числа 9–12, 2009 (9,50 грн.) 7 Олена Карпенко. Троянські коні телереклами Київ, «Смолоскип», 2010 (8 грн.) 8 Володимир Ковальчук. Степан Бандера Київ, Видавець Н. Брехуненко, 2008 (7 грн.) 9 Олег Коцарев. Неймовірна історія правління Хлорофітума Першого Київ, «Смолоскип», 2009 (17 грн.) 10 Лібералізм. Антологія Київ, «Смолоскип», 2009 (50 грн.) 11 Український журнал. № 1–2, 2010 (7 грн.) 12 Моя Україна. Атлас Київ, «Картографія», 2009 (41 грн.) 13 Михайль Семенко. Вибрані твори Київ, «Смолоскип», 2010 (35 грн.) 14 Пітер Баррі. Вступ до теорії Київ, «Смолоскип», 2008 (25 грн.) 15 Майк Йогансен. Вибрані твори Київ, «Смолоскип», 2009 (35 грн.) 16 Франс Кафка. Зниклий безвісти Київ, «Критика», 2010 (27 грн.; 34 грн.) 17 Переяславська рада 1654 року Київ, «Смолоскип», 2004 (35 грн.) 18 Зеді Сміт. Білі зуби Київ, «Смолоскип», 2009 (32 грн.) 19 Консерватизм. Антологія Київ, «Смолоскип», 2009 (50 грн.) 20 А. Сокіл. Аглая. М. Хвильовий. Вальдшнепи Київ, «Смолоскип», 2010 (20 грн.)
Богдана Матіяш
Софія Сітало
Київ. Поетка меланхолійної ніжності. Вона накопичує в собі світлу печаль, яку потім виливає у віршах, листах, розмовах. Жанр послання до вищої спіритуальної сутності у сучасній літературі, очевидно, вже нею монополізовано: жодні пристрасні мейли або телефонні дзвінки до Бога, якими так часто грішать молоді письменники, не змогли перевершити молитв за вечірньою кавою цієї авторки. З того часу усі її ліричні тексти виглядають як звертання до одного й того ж, неземного, адресата. Втім, стаються ж втілення чи ілюзія втілень неземних на землі. А ще вона направду знає, що таке дискурс мовчання: «бо якщо чогось немає, то це зовсім не значить, що його не є». Тож коли хочеться згорнутися у клубочок на маргінесі, помовчати, побути наодинці з собою — але не на самоті, то ці вірші дуже пасують. Шукаймо коханців серед янголів.
Суми. Її тексти — про той різновид любові, коли активних дійових осіб — обов’язково двоє: Я і Ти. Тут розказано про те, з чого складається сюжет любові: про співіснування, сварки, любощі, примирення, осяяння. А ще — про те, з чого складається світ, де живуть коханці: небо, місто, кімната, думки. Авторка описує співіснування і буття, насичуючи тексти метафорами. Вона розповідає про неотілеснене, порівнюючи його з матеріальним. У підсумку маємо колаж із непоєднуваного на одному полотні. Колись ці метафори розтягнуть на цитати. Рекомендовано всім, хто прагне оволодіти тим, що привласнити неможливо, за допомогою прадавніх засобів магії (перетворити пам’ять на порошок і втирати у ясна; стати комусь печаткою-фан-клубом-туберкульозом — щоб бути завжди; навчитися зникати, провалюючись у метро).
Твої улюблені пси та інші звірі * будемо лагідні будемо спокійні лагідні й добрі й веселі пси не триматимемо кривди на тих хто на нас кричить хто нас виставляє за двері хто змушує нас днями ходити голодними не збережемо у серці зла до тих хто нас зневажає хто з нас сміється мовляв подивіться які ж оці пси нікчемні а може навіть дурні бо я їх б’ю і обзиваю їх якнайгірше і виганяю під дощ і сніг а вони все повертаються радісно до мене біжать щойно я вийду надвір вони заглядають мені в очі махають хвостами простягають мені лапи хекають ніби сміються вони напевно дурні ми все це слухатимемо і вибачатимемо не ображатимемося бо ж він не знає що ми любимо дощ і сніг і над усе бережемо тих кого ми навчились любити навіть коли нас ранять навіть коли про нас забувають навіть коли нам із очей течуть сльози ми на знайомі кроки і на рипіння дверей повертаємо голови мчимо до тих кого любимо здіймаючи хмари снігу гавкаючи на весь двір вистрибуємо довкола радісні що вміємо любити лагідні й світлі пси * пообіцяй мені що коли я прийду в твій рай там буде лев пообіцяй що він чекатиме мене терпляче і радісно і коли я ще тільки вийду з-поміж дерев він побачить мене зірветься на рівні ноги помчить до мене аж грива розвіватиметься на всі боки й на сонці блищатиме шерсть пообіцяй що я зможу його обняти що він говоритиме до мене бо твій лев не може не вміти говорити і що ми з ним багато-багато ходитимемо в твоєму красивому лісі й у мене на ступнях а в нього на подушечках лап залишатимуться травинки пісок і опала хвоя пообіцяй що коли ми втомимося зможемо лежати серед квітів і моху на найгарніших галявинах я притулятимуся до лева вмощуватимусь біля нього кластиму голову біля його м’яких делікатних лап і поки спатиму буду майже така сама спокійна і тиха така сама лагідна як і твій улюблений лев * завжди люблять найперше серцем а вже потім очима язиком шерстю подушечками на лапах лапами хвостом бігом швидким качанням в траві всім тілом пружним і міцним люблять щасливим гавкотом що лякає птахів люблять гарчанням люблять також засинаючи мовчки притулившись лапами й спинами поклавши голову до голови бачачи небо і зорі й місяць вгорі над собою перш ніж замружаться очі люблять заснувши і дивлячись однакові сни * коли все закінчиться я би хотіла нічого не боятися я би хотіла щоби все було світло і просто щоб простягнути руку й піти просто Боже тебе обняти якщо буде треба хай мене привезе до тебе твій лев він казав що в твоєму саду все каміння біле він казав що там течуть річки з найпрозорішою водою він казав що там найсвітліше у світі світло і його грива переливалась на сонці коли він говорив коли цілий цей світ закінчиться хай мій приятель лев забере мене до тебе бо він знає дорогу щасливу й радісну
вціліти буде достатньо * навіть коли не знаю де ти і як ти є мені все хочеться з тобою говорити переступаючи з лапи на лапу весело вимахуючи хвостом розповісти тобі те чого не вмію розповідати більше нікому в світі хочу розповісти тобі яка красива буває в річках вода і які чудернацькі ходять в лісах звірі яка досконала і добра западає тиша після заходу сонця і як на озері міцно промерз лід хочу розповісти який увесь світ красивий і як багато за все що в ньому є хочеться дякувати за все що приходить і що відходить за все що тішить і все що ранить а потім коли розповім тобі все що знаю можна буде просто піти відчувши що дорога добра що добрий пісок під ногами що добре сонце і що добра ця найгарніша у світі самотність коли нікого навіть тебе немає і коли кожен навіть ти дуже близько * мій лев дуже щасливий він знає які речі у світі прості а які складні які фальшиві та які справжні він ходить повагом нікуди не квапиться а біжить тільки тоді коли вирушає в мандри або коли бавиться з вітром а ще коли йому дуже-дуже радісно мій лев багато розповідає мені про любов і радість каже що вони дуже прості й делікатні й трохи подібні до яблуневого цвіту що стається в свій час і в свою пору а тоді облітає засипає всю землю і діти збирають його повні долоні підкидають в повітря плескають ручками сміються коли пелюстки опадають на них як блідо-рожевий теплий м’який дощ такі каже лев насправді любов і радість такі він говорить добрі бувають наші шляхи як стежки найкращого в світі саду де кожен цвіт добрий стає врешті добрим плодом лев каже що багато таємниць має в собі радість і багато радостей має любов
! а на вулиці, як і завжди, один і той самий театр. Сьогодні вона мені знову зіграє. якусь таку роль. про руки, які чекають на мене. і руки, які додадуть мені віку. Я буду кричати окрему кімнату із мармеладками вікон — червоних, тугеньких, нагрітих, підтанувших скраю. І очі її підкреслено двічі (не все в цьому світі відносно). і очі її буквально присудок. і текст на вустах шарудить, як кінцівки сороканіжки. і все що сказано — правда. і тільки не кров, а час іде носом. І вікна окремі, червоні, підтанувші скраю не заховають. все вона знає напевно. вона все напам’ять завчила. Дві зморшки навколо рота (не все пояснити словами, не все свою має причину). Сьогодні вона у другому складі мені Дездемону зіграє. на флейті. вціліти буде достатньо розріджені стіни червня. наживо порушують нерви та обрій нігті кілька разів загорнуті в лак. як кукурудзяні початки. рухи твого віддалення. якби ж то я вміла сказати: ну добре. якщо хочеш. якщо хочеш — ну добре. якщо хочеш. давай спочатку. барвник загального настрою. шкіра суха і постійна. шкіра, як степ. тільки й кублись у посмішку. тільки руки назустріч під корінь не зріж. вціліти буде занадто. гілка голосу з рота росте. але все одно. більше мовчання, ніж тиші. більше прощання, ніж. поспішаючи, вітер розштовхує нас. наші розгорнуті рухи. як проза Сартра. запах поту твого. і від реальності ґудзиком відривається осінь. залишається брати уроки терпіння в трави і про завтра не думати так, щоб не думати про завтра. так, щоб не думати зовсім. терористи соромляться висунути свої вимоги В тебе светр до п’ят — червоний і теплий, зв’язаний з вен. І твоя рука перетікає у вірш, звісно, що частково. В нас жодного поцілунку ( — суцільна людяність), в нас ніхто нікого на ім’я не зве. Тільки скоєння моїх колін. Тільки сліди твої в формі підкови. Місто сите по горло вві сні. місто смикає нас в різні боки. Нависні мости твоїх вій. Ти висловлюєш сумніви з приводу й без. Сонце викручує свою мокру від поту футболку. Забути все — не вистачить пам’яті. забути все — наш позачерговий лікбез. І в спробах знешкодити один одного навряд чи вийде щось путнє. Наче светр розпускаєш сліди свої в формі підкови. Терпиш і йдеш, підковзаючись на планах на майбутнє. Відпускаю і йду, натикаючись на випадкових. ! Зупинимо єсерце Госпо див камуфляжі Припи ниЦейгодинний мій Божев зеленому О. Степаненко І горло полоскане іменами виплюснеться і всю мене разом окропить А в досвіду морда трішки витягнута вперед ніби в коллі Ще кисень грудками руїни ще створені нашвидкуруч сонце гниє ще в окопі А Вона ледь чутно струшує з вуст що мені так личить цей колір Але голови періодичне втрачання мені вже не заважає Голова з тих речей які самі собою завжди повертаються на звичні місця Моє горло потріскане іменами мої руки пахнуть врожаєм Я тримаю зраду в зубах і в разі чого можу тебе пригостити але музика музика ця Дрейфує і нестійка конструкція Бога здригається і зміщуються цілі Вона помирає і посміхається так ніби смерть це і є власне її вина Коли сонце вилущиться світ буде окуповано музикою й цвіллю У моєї держави мокро під пахвами у моєї держави під пахвами війна
* спершу тобі здалося що він просто спить ти прийшов у його барліг і найперше побачив тіло що трохи нерівно дихало як часом уві сні і трохи сухого листя прилиплого до бурої шерсті на спині й на лапах пригадуєш як ти сів поруч і довго слухав тишу глибоку й рівну а тоді теж ліг на землю притулився щокою до ведмедевого плеча занурив пальці в м’яку густу шерсть обняв ведмедя лагідно його погладив і тоді відчув прохолодний і мокрий слід як від води став навколішки трохи підняв ведмедеву голову і побачив що навіть найдужчі звірі теж часом можуть беззахисно й гірко плакати він тоді нічого зовсім нічого тобі не розповів не сказав що йому боліло що його зранило лише попросив щоб ти нікуди сьогодні не йшов і трохи його погладив а тоді просто мовчав вдячно поклавши голову тобі на коліна й заплющивши очі і ведмедеві сльози текли одна по одній тобі на руки як срібний осінній дощ
! і рушник просто витирає з обличчя всі риси, як непотрібні файли, що займають місця занадто. тебе відгепало твоє ж власне серце. зупинись. обернися. з таким почуттям обов’язку й гумору тебе не візьмуть до нато. і червоніє захід, ніби про нього мова, ніби купа радянських гасл. а наші стосунки не витримують держстандарту. і не витримують нерви. і схоже на те, що десь у повітря непомітно сочиться газ. а я все одно позитивна, як сто, або навіть двісті євро.
Випуск 7 (квітень 2010)
Адреса редакції:
Друк видання:
У наступному випуску:
Літературний додаток до щомісячного часопису творчої молоді «Смолоскип України». Реєстраційне свідоцтво: КВ № 4040 від 15.02.2000.
04071, Київ, вулиця Межигірська, 21. Видавництво «Смолоскип» (044) 425 23 93, www.smoloskyp.org.ua
02100, Київ, вулиця Краківська, 6-А. КП КОР «Друкар». Замовлення № 53. Гарнітура «Нат Ґротеск». Наклад 2500 прим.
Богдан-Олег Горобчук про книжку Костянтина Москальця «Досвід коронації»
Думки авторів публікацій не завжди збігаються з точкою зору редакції.
Редакційна колегія: Ольга Погинайко, Ростислав Семків, Олег Коцарев
Типограф Микола Ковальчук Ілюстратор Олена Павлова
Поезія Дмитра Лазуткіна та Катріни Хаддад