NON: Part 3 by Stepan Ryabchenko

ВОСПОМИНАНИЯ, БЕСЕДЫ, ИНТЕРВЬЮ С УЧАСТНИКАМИ ОДЕССКОЙ ГРУППЫ СПОГАДИ, БЕСІДИ, ІНТЕРВ'Ю З УЧАСНИКАМИ ОДЕСЬКОЇ ГРУПИ

В пятой части книги было решено дать слово самим геро -ям, прежде всего, художникам Одесской группы. Так возникли мемуары, записи бесед – диалоги, встречи за круглым столом. Во всех случаях предлагалось высказаться по двум темам: 1) вспомнить художественную жизнь 1970-х, наиболее ярко проявившуюся в движении квартирных выставок; 2) поделиться своими соображениями об искусстве и твор честве в самом широком диапазоне: от проблем общего характе ра – до сегодняшних забот. Большая часть материалов готовилась специально для этой книги и публикуется впервые.

У п'ятій частині книги було вирішено дати слово самим геро ям, передусім, художникам Одеської групи. Так виникли мемуа ри, записи бесід-діалогів, зустрічі за круглим столом. В усіх випад ках пропонувалося висловитися по двох темах: 1) пригадати художнє життя 70-х рр., яке найяскравіше вияви лося у русі квартирних виставок; 2) поділитися своїми міркуваннями про мистецтво і творчість в найширшому діапазоні: від проблем загального характеру – до сьогоднішніх турбот. Більша частина матеріалів готувалася спеціально для цієї кни ги і публікується вперше.

8 марта 2003 г. Одесса, мастерская В.Басанца. Участники: Ю.Егоров, В.Басанец, В.Маринюк, С.Савченко, О.Савиц кая, А.Ануфриев (по телефону).

8 березня 2003 р. Одеса, майстерня В. Басанця. Брали участь: Ю.Єгоров, В.Басанець, В.Маринюк, С.Савченко, О.Савицька, О.Ануфрієв (по телефону).

О.Савицкая: Неофициальное искусство все больше приобретает мировую известность. Но, в России и на Западе, в основном, на слуху только имена художников, работавших в Москве и Ленин граде. И, несмотря на то, что в Одессе, в 1970-х годах существовала довольно мощная нонконформистская среда со своими квартир ными выставками и что одесские художники внесли свой скром ный, но существенный вклад в развитие современного искусства страны, искусство Одессы до сих пор еще не представлено миро вому художественному сообществу в его полном масштабе. Хоте лось бы обсудить явление неофициальных, квартирных выста вок,как этап в развитии искусства одесской художественной сре ды и, шире, – всей страны, а также выявить отличие одесского ан деграунда от нонконформизма Москвы и Ленинграда. Ю. Егоров: Необходимо уточнить один момент: термин «нонкон формизм» для нас и для Западного читателя имеет разные смыс лы. Боюсь, чтобы не получилось так, как один раз уже было: прие хал директор Центра Помпиду со свитой и захотел посмотреть на ших художников. Пришел, глянул направо-налево и, сказав: «Это 40-е годы, это уже было», ушел. Художники почувствовали себя оплеванными. Для западного человека нонконформизм, хиппи – это, ну сутки в полиции, а для нас все это значительно серьезнее. Наши художники были лишены возможности свободно занимать ся творчеством. Мы за право быть самими собой платили очень дорого. Боюсь, как бы с книгой не возникла подобная же ситуа ция. Вряд ли мы можем рассчитывать, что нас поймут на Западе. В. Маринюк: Как ты думаешь, что делать? Ю.Егоров: Есть известная книга А.Солженицына «Бодался теле нок с дубом». Я бы главу, или часть книги, в которой пойдет об этом речь, назвал «Бодались телята с дубом». Тогда все стало бы на свои места: прочтут те, кому это нужно и интересно. В.Басанец: Когда мы начинали, термина «нонконформизм» не было. Он пришел к нам в 70-е годы с Запада, где идеологические отклонения не преследовались. Там не знали того, что происхо дило: был Сталин, был навязанный художникам сверху метод так называемого социалистического реализма, был страх… Но вот в хрущевские времена появилась молодая поросль, наше поколе ние, еще не испорченное этой фальшью. Мы – художники в пер вом поколении – приехали в Одессу учиться. Мы честно хотели овладеть знаниями в Училище, но уже где-то в 1959-60-х началась, так сказать, «материализация аромата». В училище я увидел то, что

О. Савицька: Нонконформістське мистецтво – нонконформіст арт – дедалі більше набуває світової популярності. Але поки що (у Росії і на Заході) звучать лише імена художників, які творили не офіційне мистецтво у Москві і Ленінграді. І, не дивлячись на те, що в Одесі у 1970-х роках існувало доволі потужне нонконфор містське середовище зі своїми квартирними виставками і те, що одеські художники внесли свій, скромний, але істотний внесок у розвиток сучасного мистецтва країни, мистецтво Одеси до цих пір ще не представлене світовій художній спільноті в його повному масштабі. Хотілося б обговорити явище неофіційних, квартирних виставок, як етап у розвитку мистецтва Одеського художнього се редовища і, ширше – всієї країни, а також виявити відмінність одеського андеґраунду від нонконформізму Москви і Ленінграда. Ю. Єгоров: Необхідно уточнити один момент: термін «нонкон формізм» для нас і для Західного читача має різні значення. Боюсь, аби не вийшло так, як одного разу вже було: приїхав директор Центру Помпіду зі свитою і захотів подивитися наших художників. Прийшов, глянув направо-наліво і, сказавши: «Це 40-і роки, це вже було», пішов. Художники відчули себе, наче на них плюнули. Для західної людини нонконформізм, хіппі – це, ну, доба в поліції, а для нас усе це значно серйозніше. Наші художники були позбавлені можливості вільно займатися творчістю. Ми за право бути самими собою платили дуже дорого. Боюся, як би з книгою не виникла по дібна ж ситуація. Навряд чи ми можемо розраховувати, що нас зрозуміють на Заході. В. Маринюк: Як ти думаєш, що робити? Ю. Єгоров: Є відома книга О.Солженіцина «Буцалося теля з ду бом». Я б розділ, або частину книги, в якій піде про це мова, назвав «Буцалися телята з дубом». Тоді все стало б на свої місця: прочита ють ті, кому це потрібно і цікаво. В. Басанець: Коли ми починали, терміну «нонконформізм» не бу ло. Він прийшов до нас у 70-і роки із заходу, де ідеологічні відхи лення не переслідувалися. Там не знали того, що відбувалося: був Сталін, був нав'язаний художникам зверху метод так званого соці алістичного реалізму, був страх... Але в хрущовські часи з'явилася молода поросль, наше покоління, ще не зіпсоване цією фальшю. Ми – художники в першому поколінні, приїхали до Одеси вчитися. Ми чесно хотіли оволодіти знаннями в Училищі, але вже десь у 5960-му рр. почалася, так би мовити, «матеріалізація аромату». В училищі я побачив те, що мене налякало: таке дрібне-дрібне

меня испугало: такая мелкая-мелкая штриховка… И понятие теп лохолодности… И как залить акварелью… тогда я подумал: «Чем так делать, лучше уж стать писателем». У Шуры (Ануфриева – О.С.) был другой опыт, он год-два рисо вал в московской школе, видел выставку, открытую к Междуна родному фестивалю в 1957 г. – ту, с которой начался новый мос ковский авангард. Шура на первом курсе Училища два года учил ся, Вова Стрельников со второго курса ушел, оба – в 60-м году. Ну, нельзя так было жить! В то же время начинаются книжечки: Ван Гог, Сезанн… Шура сам собрал книжку из репродукций Пикассо… А я на втором курсе писал ужасающие «Танцы» каким-то малиновозеленым цветом и получил «2». В. Маринюк: В 60-е годы состояние определялось чувством про рыва, что, на мой взгляд, связано с хрущевской «оттепелью». Это настроение было во всем: идем ли мы, Шура, Вова, я – по улице, хо дим ли на море или занимаемся живописью. Чувство радостного подъема, лепота во всем! Мы группировались вокруг Шуры, потому что в нем била энергия. Но на лидерство он не претендовал, все происходило са мо собой. Когда позднее Ануфриев уехал в Москву, инициатива перешла к Вове Стрельникову, что тоже случилось само собой. Для них характерно, что они начинали как бы с конца, с того, что уже являются мастерами. Когда я кому-то сказал, что учусь в учи лище, Вова был возмущен: «Как?! – ты художник!» Исходили из то го, что ты – уже личность и на тебе ответственность. У нас не было речи о поступлении в Художественный фонд, о том, как зарабаты вать деньги. Зато Шура с Вовой собирались участвовать в между народной выставке, которая вроде бы планировалась в 1967-68 гг. Первая выставка была приурочена к Международному фестива лю 1957 г., ее видел Ануфриев. Во второй такой выставке они со бирались участвовать. Было доверие ко времени, к его и своим возможностям. В.Басанец: А продукция с Запада все идет: книжечки – это уже Де Кирико. В.Маринюк: Еще народное искусство, классическое искусство… Это был котел, где все варилось. Всякая художественная инфор мация – как глоток чего-то свежего, ясного… Открытие, что есть линия, есть цвет. Что надо не камень рисовать, а его душу. При чем тут нонконформизм! В.Басанец: В 1961-м выставка Ренато Гуттузо воспринималась как что-то невероятное! Потом, когда я хотел вдохновиться, вспоми нал Гуттузо, и видение мира стремительно расширялось. Мы чув ствовали, что есть другой мир и стремились реконструировать его в себе. Читаешь ругательную статью о Дали и вдруг – его цита та! О Пикассо – и его цитата. Тогда же формировался образ жизни

штрихування... І поняття тепло-холодності... І як залити акварел лю... Тоді я подумав: «Ніж так робити, краще вже стати письменни ком». У Шури (Ануфрієва – О.С.) був інший досвід, він 1-2 роки малю вав у московській школі, бачив виставку, відкриту до Міжнарод ного фестивалю в 1957 р., – ту, з якої почався новий московський авангард. Шура на першому курсі Училища два роки вчився, Вова Стрельников з другого курсу пішов, обидва – у 60-му році. Ну, не можна так було жити! У той же час починаються книжечки: Ван Гог, Сезанн... Шура сам зібрав книжку з репродукцій Пікассо... А я на 2му курсі малював страхітливі «Танці» якимсь малиново-зеленим кольором і отримав «2». В. Маринюк: У 60-і роки стан визначався відчуттям прориву, що, на мій погляд, пов'язано з хрущовською «відлигою». Цей настрій був у всьому: чи йдемо ми – Шура, Вова, я – по вулиці, чи ходимо на море, або займаємося живописом. Відчуття радісного підйому, лі пота у всьому! Ми групувалися навколо Шури, тому що в ньому била енергія. Але на лідерство він не претендував, все відбувалося само собою. Коли пізніше Ануфрієв виїхав на Захід, ініціатива перейшла до Во ви Стрельникова, що теж трапилося само собою. Для них харак терно те, що вони починали як би з кінця, з того, що вже були майс трами. Коли я комусь сказав, що вчуся в училищі, Вова був обуре ний: «Як?! Це ж художник Маринюк!» Виходили з того, що ти – вже особа і на тобі відповідальність. У нас не було мови про вступ до Художнього фонду, про те, як заробляти гроші. Зате Шура з Вовою збиралися брати участь у міжнародній виставці, яка начебто пла нувалася на 1967-68 рр. Перша виставка була приурочена до Між народного фестивалю у 1957 р., її бачив Ануфрієв. У другій такій виставці вони збиралися брати участь. Була довіра до часу, до йо го і своїх можливостей. В. Басанець: А продукція із Заходу все поступає: книжечки – це вже Де Кіріко. В. Маринюк: Ще народне мистецтво, класичне мистецтво... Це був казан, де все варилося. Всяка художня інформація – як ковток чо гось свіжого, ясного... Відкриття, що є лінія, є колір. Що треба не ка мінь малювати, а його душу. До чого тут нонконформізм! В. Басанець: У 1961-му виставка Гуттузо сприймалася як щось неймовірне! Потім, коли я прагнув натхнення, згадував Гуттузо, і бачення світу стрімко розширювалося. Ми відчували, що є інший світ і стреміли до реконструювання його в собі. Читаєш лайливу статтю про Далі, і раптом – його цитата! Про Пікассо – і його цитата. Тоді ж формувався спосіб життя художника: книги Ревалда, «Спра га життя» І. Стоуна... Ми по крихтах відновлювали художній прос тір, адже російський конструктивізм 20-х років, авангард 10-х –

художника: книги Ревалда, «Жажда жизни» И.Стоуна…. Мы по крохам восстанавливали художественное пространство, ведь русский конструктивизм 20-х годов, авангард 10-х – все было под запретом, даже «Мир искусства»… Вот Егоров прошел через «Мир искусства» – это необходимый этап. Когда же я увидел твои работы (Егорову), то восхитился! Ю.Егоров: У меня конструкция была другой. У вас озарение – и вперед! У меня же все перепутано. Вы как художники родились так, а я по-другому. Меня с вами связывала лишь идея свободы. Из всех ценностей я покупаю только свободу и так – до сегодняшнего дня. Я находился в больнице и мне передали, что молодые худож ники ждут, когда я выйду, чтобы познакомиться. Мы встретились в квартире на улице Осипова у Шуры. Когда я вас увидел! Глянул, втянул носом – от ребят шел дух свободы (а Рита почтительно шепнула: «Валера – сын генерала»). Меньше всех мне понравился Стрельников с его ядовитыми фразами. Но этот запах свободы! Я почувствовал, что здесь мне хорошо. Разные заведения, напри мер, Академия художеств осуществляли досмотр и наказание. Со юз художников производил мрачное впечатление. Сразу после Штиглица меня приняли в Союз художников в Ленинграде. Я – уже член Союза, а в Одессе мне ничего не дают делать. Наше руковод ство, те, кто распределял заказы, присматривались: кто я? надо меня голодом морить? или дать заработать, но так, чтобы я от них зависел? Вы же были другими. Меня связывало то, что вы – тоже люди, тяготеющие к свободе. В.Басанец: Шура имел очень доброжелательный энтузиазм, ко торый всех поддерживал. Ю.Егоров: Самое интересное было – показывать Шуре работы. Интересны и положительная реакция, и отрицательная. Если жи вопись может приводить человека в такое состояние, то это всерьез. В. Басанец: Шура – комфортный собеседник. С ним можно целый день проговорить. Ю. Егоров: У Шуры разговор – работа со всей страстью. В. Маринюк: Я знаю двух Шур: тот, который принимает реше ние… и уже принявший решение. Первый – вольный человек. Но если принял – нет. Он служит своей идее. Когда придумал идею, он ее раб. Когда освоил – выкинул… Дома у Шуры было много бумаги, карандашей, акварели… Когда мы приходили, то танцевали, пили, но если собиралось дватри человека, то часто рисовали. Шура мог писать поверх готовой картины. Рисовали бесконечно… Для нашей группы (А.Ануфриев, В.Стрельников, Л.Ястреб, В.Басанец, В.Маринюк – О.С.) характерно, что мы взяли направле -

все було під забороною, навіть «Мір іскуства». Ось Єгоров прой шов через «Мір іскуства» – це необхідний етап. Коли ж я побачив твої роботи (Єгорову), то захопився! Ю. Єгоров: У мене конструкція була іншою. У вас осяяння – і впе ред! У мене ж все переплутано. Ви як художники народилися так, а я по-іншому. Мене з вами зв'язувала лише ідея свободи. Зі всіх цін ностей я купую лише свободу і так – до сьогоднішнього дня. Я знаходився в лікарні і мені передали, що молоді художники чекають, коли я вийду, щоб познайомитися. Ми зустрілися в квар тирі на вулиці Осипова у Шури. Коли я вас побачив! Глянув, втягнув носом – від хлопців ішов дух свободи (а Рита шанобливо шепнула: «Валера – син генерала»). Менше всіх мені сподобався Стрельни ков з його їдкими фразами. Але цей запах свободи! Я відчув, що тут мені добре. Різні заклади, для прикладу, Академія мистецтв, здійс нювали нагляд і покарання. Спілка художників справляла похмуре враження. Одразу після Штігліца мене прийняли до Спілки худож ників у Ленінграді. Я – вже член Спілки, а в Одесі мені нічого не да ють робити. Наше керівництво, ті, хто розподіляв замовлення, придивлялися: хто я? Треба мене голодом морити? Або дати заро бити, але так, щоб я від них залежав? Ви ж були іншими. Мене поєд нувало те, що ви – теж люди, які тяжіють до свободи. В. Басанець: Шура мав дуже доброзичливий ентузіазм, який усіх підтримував. Ю. Єгоров: Найцікавішим було – показувати Шурі роботи. Цікаві і позитивна реакція, і негативна. Якщо живопис може приводити людину до такого стану, то це серйозно. В. Басанець: Шура – комфортний співбесідник. З ним можна цілий день пробалакати. Ю. Єгоров: У Шури розмова – робота зі всією пристрастю. В. Маринюк: Я знаю двох Шур: того, який приймає рішення і того, що вже прийняв рішення. Перший – вільна людина. Але якщо прийняв – ні. Він служить своїй ідеї. Коли придумав ідею, він її раб. Коли освоїв, викинув. Вдома у нього було багато паперу, олівців, акварелі... Коли ми приходили, то танцювали, пили, але якщо збиралося 2-3 чоловік, то завжди малювали. Шура міг малювати поверх готової картини. Малювали нескінченно. Для нашої групи (О. Ануфрієв, В. Стрельников, Л. Яструб, В. Ба санець, В. Маринюк – О.С.) характерне те, що ми вибрали напрям НЕ ПРОТИ, чи то соцреалізму, мертвого академізму або радянсь кої влади, а ЗА, за право на свій голос. Індивідуальний, відкритий. Водночас, постала проблема образотворчої мови, яка була майже знищена ще в кінці 20-х років, у художньому середовищі її не існу вало. Що ми бачили в Училищі? Звичайний соцреалізм, ну, невели ке послаблення у вигляді декоративності, все решта знаходилося

Александр Ануфриев с друзьями-художниками в своей квартире перед эмиграцией в США. Одесса, 1980 Олександр Ануфрієв з друзями-художниками у своїй квартирі перед еміграцією в США. Одеса, 1980

ние НЕ ПРОТИВ, будь то соцреализм, мертвый академизм или со ветская власть, а ЗА, за право на свой голос. Индивидуальный, от крытый… Одновременно стояла проблема изобразительного языка, который был почти уничтожен в начале 30-х годов, в худо жественной среде его не существовало. Что мы видели в Учили ще? Обычный академизм, ну небольшое послабление в виде де коративности, все остальное находилось под запретом. Мы все узнавали тайком, по обрывкам, по каким-то сохранившимся реп родукциям в старых журналах или благодаря скудным загранич ным изданиям. Надо было этот язык воскресить, им овладеть и все это проделывалось с энтузиазмом. Наконец, третье, что пронизы вало все предыдущее, – это дух свободы. Мы не формулировали словами, но чувствовали и жили потребностью самореализации. Свобода, а не своеволие. То есть, ответственность за то, что тебе дано и что грех не реализоваться. В.Басанец: Начальным толчком служит не сознательное «умст венное» усилие, а нечто подобное биологическому процессу, ког да зарождается жизнь. А потом саморазвивается. Подобное нача ло было у импрессионистов. И у передвижников. Что-то соединя ется, дает вспышку, а дальше живет само. Когда собирается такая группа людей, они понимают друг друга с полуслова. У нас это скомпоновалось потому, что был подбор индивидуумов с близкой психологической конструкцией. В начале – прозрение, а дальше – логика живого процесса.

під забороною. Ми всі довідувалися таємно, за обривками, за яки мись репродукціями що збереглися, в старих журналах або завдя ки мізерним закордонним виданням. Треба було цю мову воскре сити, оволодіти нею і все це робилося з ентузіазмом. Нарешті, тре тє, що пронизувало все попереднє – це дух свободи. Ми не форму лювали словами, але відчували і жили потребою самореалізації. Свобода, а не свавілля. Тобто, відповідальність за те, що тобі дано і що гріх не реалізувати. В. Басанець: Першим поштовхом служить не свідоме «розумове» зусилля, а щось подібне до біологічного процесу, коли зароджу ється життя. А потім саморозвивається. Подібний початок був у ім пресіоністів. І у передвижників. Щось з'єднується, дає спалах, а да лі живе саме. Коли збирається така група людей, вони розуміють один одного з півслова. У нас це скомпонувалося тому, що був під бір індивідуумів з близькою психологічною конструкцією. На по чатку – прозріння, а далі – логіка живого процесу.

ВАЛЕРИЙ БАСАНЕЦ

ВАЛЕРІЙ БАСАНЕЦЬ

НАЧАЛО

ПОЧАТОК

Как помнить, что помнишь? Она, память, настолько загадочно устроена, что сам ее обладатель не знает, владеет ли он и руково дит ли ею по-настоящему; не знает, что в течение жизни попадает в тенета памяти, остается в ее убежищах, а что бесследно исчезает. При каких условиях умственного и психологического состояния лучше работает память, обеспечивая продолжительность, яр кость, объемность, качество и адекватность тому, что запомина ет? Наверное, имеются разные особенности функционирования памяти, и характер этих особенностей зависит от конкретной че ловеческой индивидуальности. Особенность Его памяти в мень шей мере связана с конкретностью и последовательностью собы тий, протекавших во времени, более – с эмоциональной реакцией и образной визуализацией, с ощущением аромата, событий, пей зажа – особенностью, которую нелегко характеризовать и рас шифровать. Когда прочитываешь отпечаток памяти прошлого, с перспективы приобретенных позже знаний и опыта, наглядно ощущаешь поэзию восприятия и силу эмоции того времени. Конец 50-х годов. Место действия – город на берегу Черного моря. Лето. Время, которому наиболее присуща и характерна об ворожительность и привлекательность Города, пребывавшего во сне прошлого, XIX столетия – поре своей славы и расцвета. При шельца, которым Он был, поразила метафизичность внешнего вида Города и его атмосферы. Метафизичность тогда еще не была осознана Им на понятийном уровне, а только служила мерилом познания эмоции. У Него уже был опыт в восприятии других горо дов, который накопился во время странствий с семьей по Советс кому Союзу, но первое впечатление от этого города очень яркое и легко доставаемое из недр памяти. Город был погружен в пепель но-жемчужный цвет, дома за десятилетия невмешательства во внешний вид сберегли элегантную четкость декора, что возноси ло образ Города на уровень поэзии, преодолевая его прагмати ческую функциональность. Обворожительности добавляла акация – знаковое дерево Го рода. Существует ли тот, кто досконально и всесторонне исследо вал, рассказал, опоэтизировал этот феномен гармоничного соче тания города и дерева – искусственно созданной среды и формо творческой фантазии природы? Эти деревья так тактично сосу ществовали с архитектурой, что не мешали своим объемом домам и не конкурировали, не унижали архитектуру. Все, начиная от форм, силуэтов, роскошной палитры зеленых цветов, измельчен ного кружева листьев поражало, особенно невероятный апофеоз

Як пам'ятати те, що пам'ятаєш? Вона, пам'ять, настільки загад ково влаштована, що сам її володар не знає, чи володіє він і керує нею по-справжньому; не знає, що впродовж життя потрапляє в те нета пам'яті, залишається у її сховищах, а що безслідно зникає. При яких умовах розумового і психологічного стану краще працює пам'ять, забезпечуючи тривалість, яскравість, об'ємність, якість і адекватність тому, що запам'ятовує. Ймовірно, існують різні особ ливості функціонування пам'яті, та характер цих особливостей залежить від конкретної людської індивідуальності. Особливость Його пам'яті в меншій мірі пов'язана з конкретністю й послідовніс тю подій, що перебували у часі, більше – з емоційною реакцією й образною візуалізацією, з відчуттям аромату, подій, пейзажу – особливістю, яку нелегко характеризувати та розшифровувати. Коли прочитуєш відбиток пам'яті минулого, з перспективи надба них згодом знань та досвіду, наочно відчуваєш поезію сприйнят тя й силу емоції того часу. Кінець 1950-х. Місто на березі Чорного моря. Літо, пора року найбільш характерна щодо розуміння чарівності та привабливос ті Міста, яке натоді майже заснуло у минулому ХІХ ст. – порі своєї слави й розквіту. Прибульця, яким Він був, вразила метафізич ність зовнішнього вигляду Міста та його атмосфери. Тоді метафі зичність сприйняття подій, світу ще не була усвідомлена Ним на понятійному рівні й мірилом пізнання здебільш слугувала емоція. У Нього вже був досвід у сприйнятті інших міст, що його Він набув, мандруючи з родиною по радянському Союзі, проте перше вра ження від цього Міста було дуже яскраве, воно легко діставалося з надр пам'яті. Місто було занурене у попільно-перлинний колір, будинки за десятиріччя невтручання у зовнішній вигляд зберегли елегантну чіткість декору, що підіймало образ Міста на рівень поезії, долаючи його прагматичну функціональність. Особливу чарівність цьому образу додавала акація – знакове дерево Міста. Чи хтось усебічно, ґрунтовно дослідив, розповів, опоетизував цей феномен гармонійного поєднання міста й дере ва – штучно побудованого середовища та природної формотвор чої фантазії? Ці дерева так тактовно співіснували з середовищем, архітектурою, що не заважали своїм об'ємом і не конкурували, й не принижували архітектуру. Все, починаючи від форм, силуетів, розкішної палітри зелених кольорів, подрібненого мережива лис тя, вражало, особливо неймовірний апофеоз травневого цвітіння, коли дерева перевтілювались у білі хмари з надзвичайним арома том, про чарівність і особливість якого важко знайти вислови в

Валерий Басанец Валерій Басанець

Валерий Басанец и Александр Ануфриев Валерій Басанець та Олександр Ануфрієв

майского цветения, когда деревья перевоплощались в белые об лака с чарующим ароматом, обворожительности и особенности которому тяжело найти словесные формулировки. Можно только быть уверенным, что этот аромат раз в год оправдывал проблем ное существование его жителей. Он приехал в город с целью поступить в местное художест венное училище. Сама идея, намерение стать художником была для Него мало осознанной, призрачной, скорее – на интуитивном уровне, поэтому больших волнений относительно вступления он был лишен – воспринимал все как приключение, испытание. Хотя сейчас, с расстояния нескольких десятилетий, гарантировать достоверность желаний, размышлений, эмоций, которые моти вировали Его действия, – непросто. Достоверно – прошлое было. Было напряжение, качество, животворная пульсация волнений и размышлений. Он стремится представить, вспомнить, что наполняет золо тистое облако этих воспоминаний. Художественное училище – альма-матер нескольких поколений художников, воспринима лось абитуриентами в контексте легенд и привлекало не только жителей самого города, но и пришельцев, которые стремились (по крайней мере, некоторые, с идеалистической целью) попасть в параллельный мир искусства, о котором имели скудные впечат -

мові. Можна тільки бути певним, що цей аромат виправдовував раз на рік мешканцям міста їхнє завжди проблемне існування. Він приїхав до Міста з метою студіювання у художньому учили щі. Сама ідея, намір стати художником була для Нього ще мало ус відомленою, примарною, скоріш – на інтуїтивному рівні, тому ве ликих хвилювань щодо вступу був позбавлений – сприймав усе як пригоду, самоіспит. Хоча зараз, з відстані кількох десятиліть, га рантувати достовірність бажань, роздумів, емоцій, які мотивували Його дії, – непросто. Одне достовірно – минуле було. Була напру га, якість, животворна пульсація хвилювань та роздумів. Нові об личчя, нова життєва ситуація, нове місто, новий інший аромат всього; новий і абсолютно невідомий, нетотожний його уявлен ням навколишній світ. Пам'ять про ті часи нагадує золотисту хмару, наповнену безліччю всього. Ця хмара коливається, виблискує, змінює форму, раптово зникає і знову з'являється (більша за роз міром), і, вдивляючись у неї, можна більше пригадати... Художнє училище – альма-матер кількох поколінь художників – сприймалося абітурієнтами в контексті легенд, що існували про нього, і які приваблювали не тільки мешканців самого Міста, а й прибульців, котрі прагнули (дехто, звісно, з ідеалістичною метою) потрапити у паралельний світ мистецтва, про який мало або май же нічого не знали.

ления, или почти ничего не знали. На экзаменах он обратил внимание на «Другого», внешний вид, поведение которого заинтересовали настолько, что преодо лев стыдливость, внутреннее сопротивление на новое знакомст во, первым пошел на контакт. Звали его Саша. Наполненность инициативами, идеями, особенная искренность в отношениях, жизнелюбие, привлекательный тембр голоса – эти особенности его вида и характера привлекали всех к общению с ним. Вскоре Саша познакомил Его еще со вторым «Другим». И звали его Воло дей. Высокий, сдержанный, будто игнорирующий новое знакомс тво, – таким запомнился при первом общении. Талантливый, ум ный, ироничный, Володя уже тогда критически был настроен к го сударственной идеологии, которая в конечном итоге и вынудила его позже эмигрировать. Он помнит, что после знакомства и пер вого общения с ним, при виде его, уходящего домой, у Него воз никло ощущение, что Володя идет в какую-то другую неизвестную страну. Эти два выдающиеся для Него знакомства, положили на чало другим, происходившим во времени: Виктор, Люда, Володя Б. С самого начала этот небольшой круг молодых людей окутала пульсирующая заангажированность искусством живописи, уве ренности в почти мессианское назначение художника. И этот взг ляд настойчиво культивировался, и было много разговоров, идей, мотиваций использовано для этого. Исторический пример жизни художников вообще, и художников модерного времени в част ности, о чем информация понемногу проникала в закрытое об щество, добавляли уверенности относительно верности, акту альности такого взгляда, усиливали ощущение тождественности их судеб с собственными жизнями. Какие представления об искусстве имели они? Молодые энту зиасты, особенно из периферии, преимущественно были осве домлены о живописи благодаря журналу «Огонек» в цветной пе чати плохого качества, что портило представление о подлиннос ти авторского оригинала, и немногих альбомов (доступные, пре имущественно, жителям городов) о мировой и русской (об укра инской – невозможно вспомнить) классике. Они были настойчивы и открыты влияниям, и поэтому, даже став студентами художест венного заведения, где педагогическая система была построена на основах академизма с его штудиями натуры, соблюдением пропорций, перспективы, умудрились прихватить вирус модер ного искусства. Сейчас эти слова понятны, информационно насы щены, воплощают в себе огромный развитый мир нового искусст ва. Тогда, наверное, только Саша, в далеком 1957 году, в Москве во время международного молодежного фестиваля, посетил выс тавку произведений современного западного искусства и при коснулся к его миру. И этого было достаточно, чтобы подхватив

На іспитах серед багатьох інших Він звернув увагу на Нього – його обличчя, зовнішній вигляд, поведінка зацікавили настільки, що, подолавши сором'язливість, внутрішній спротив на нове зна йомство, першим пішов на контакт з незнайомцем. Звали його Са ша, дехто – Олександром, Шурою. Виразна неординарна зовніш ність, дуже темні очі, великі чорні брови, прямий ніс, вольове під боріддя, привабливий тембр голосу, а також особлива щирість у стосунках, життєдайність, наповненість ініціативами, ідеями – всі ці особливості його вигляду і характеру заохочували до спілку вання. Невдовзі Саша познайомив Його ще з другим «іншим». Зва ли його Володимиром С. Він був дуже схожий на відомого всім піа ніста Вана Кліберна. Високий, стриманий, ніби ігноруючий нове знайомство – таким запам'ятався при першому спілкуванні. Тала новитий, розумний, іронічний, вже тоді критично налаштований до державної ідеології, яка врешті-решт і змусила його згодом емігрувати. Дивно! Іноді запам'ятовуються, і запам'ятовуються на завжди емоції, враження, які нібито не мають сенсу і значення. Так сталося тоді, того першого знайомства, коли Володя С. пішов до дому на якийсь там «Червоний хрест». У Нього виникло відчуття, що пішов Володимир в іншу невідому країну. Чомусь запам'ятали ся не характер спілкування, не зміст розмови, а це миттєве відчут т я п о в е р н е н н я н о в о го з н а й о м о го у н е в і д о м у к р а ї н у. . . Ці два визначні для Нього знайомства започаткували низку ін ших, що розгорталися в часі, – Віктор, Люда, Володя Б. Із самого по чатку це невелике коло молодих людей огорнула хмара пульсую чої заангажованості мистецтвом живопису, впевненості в майже месіанське призначення художника. І цей погляд наполегливо культивувався, було багато розмов, ідей, мотивацій щодо цього. Історичний приклад життя художників узагалі та художників мо дерного часу, про що інформація потроху проникала у зачинене суспільство, додавала впевненості щодо правильності, актуаль ності таких поглядів, підсилювало відчуття тотожності усіх цих доль із власними. Які уявлення про мистецтво мали вони? Молоді ентузіасти, особливо з периферії, переважно були обізнані про живопис зав дяки журналу «Огонек» у кольоровому друку сякої-такої якості, що псувало уявлення про справжність авторського оригіналу, та небагатьох альбомів (були доступні, переважно, мешканцям міст) про світову та російську (про українську – годі пригадати) класику. Вони були наполегливі й відкриті впливам, і тому, навіть ставши студентами мистецького закладу, де педагогічна система була по будована на засадах академізму, з його студіями натури, дотри манням пропорцій, перспективи, примудрилися підхопити вірус модерного мистецтва. Нині ці слова зрозумілі, інформаційно на сичені, втілюють у собі величезний розвинений світ нового мис -

этот вирус, передать его друзьям. Вместе они сориентировались на это направление, и где интуитивно, где сознательно занима лись поисками информации относительно современного искус ства, достаточно быстро перелистывая страницы художествен ных «измов». Отношение молодых художников к учебному «учи лищному» процессу» было критическим, и поэтому, не отклады вая «на потом», – сразу же начали творческую жизнь. Они, мир вокруг, конкретная эпоха, вход в загадочный, привлекательный и опасный мир взрослой жизни; молодость, наивность, сомнения, уверенность и искренность контрастировали с окружающим ми ром, чувства опасности оставались на уровне интуиции. Силуэты других миров воспринимались как призрак, в который и верили и нет. И если с большого расстояния визуально представить огром ное пространство, где так много всех и всего, этих нескольких жи вых существ с идеями, желаниями, надеждами, и жизнь которых ощутима на уровне слабого импульса, мало верилось, что в перс пективе им повезет в реализации жизненного проекта. Они были детьми конкретной страны и города, конкретных семей, стерео типов и представлений, которые главенствовали в обществе, во взглядах на ценности жизни, историю, культуру, на мир вне гра ниц страны. Как знать то, о чем не знаешь? Для этого необходим толчок к познанию, желанию, информации, опыту, и только тогда возмож но сделать шаги в направлении ревизии накопленных стереоти пов. Наиболее привлекательным информационным объектом для художников было европейское культурное пространство, ко торое воспринималось, безусловно, через индивидуализируе мую интерпретацию его писателями и художниками, через мифы и легенды, аромат которых мог почувствовать каждый, настроен ный на восприятие. Пытались также сделать ревизию взглядов на отечественное культурное пространство, реставрировать его прошлое, узнать как можно больше о том, что скрывали идеоло гические «шторы». В этих сжатых во времени фрагментах воспоминаний о начале творческой жизни, о мечтах и попытках понять современное и представить будущее, фосфорицировали имена и фамилии, кото рые сосуществовали во времени, в жизни этого круга молодых ху дожников. Имена Ван Гога, Гогена, Сезанна звучали чаще всего. Даже альбомы, посвященные этим художникам и появившиеся тогда, и сейчас остаются в памяти. Фамилии французских импрес сионистов, немецких экспрессионистов, имена Сера, Русо, Вла минка, Дерена, Пикассо, Брака, Леже, Де Кирико, Корбюзье. Ос мысливался феномен византийской, русской, позже украинской иконописи, творчества Рембрандта, Сурбарана, Эль Греко, Уччел ло и других. Гипнотизировали своим звучанием имена Сартра, Ка -

тецтва. Тоді, напевно, тільки Саша далекого 1957 року в Москві, під час міжнародного молодіжного фестивалю, відвідав виставку тво рів сучасного західного мистецтва й доторкнувся до його світу. І цього було досить, щоб враження передати друзям. Разом вони зорієнтувалися на цей напрямок, де інтуїтивно а де свідомо зай малися пошуками інформації стосовно сучасного мистецтва, до волі швидко перегортаючи сторінки мистецьких «ізмів». Відомо – ідеї, інформація завжди перебувають в ефірі й вільно рухаються охоплюючи всіх. Проблема у налаштованості на сприйняття. Ре цептори сприйняття мусять бути максимально відкритими та чут ливими. Можливо, рецептори самоналаштовуються на сприйнят тя нового, невідомого... можливо, внутрішні рішучі бажання роб лять їх дуже чутливими... Ставлення молодих художників до навчального «училищного» процесу було критичним, і тому не відкладаючи «на потім» – одра зу почали творче життя. Тих часів найбільш виразним адептом ідеї безумовного, вільного творчого життя був Саша. З великим енту зіазмом збирали будь-яку інформацію про художників модерного часу. Переважно рідкісні репродукції журналів 1920 – початку 1930-х років, що залишилися в бібліотеках, а головне – інформація йшла сама до тих, хто цього дуже хотів. Саша був серед них. Його колекція репродукцій – як збірка невідомих, неймовірних світів. Саша не тільки насолоджувався красою цих світів, а з ентузіазмом переконував у цьому своїх друзів, і свою захопленість мистецтвом «невідомого» художника чи напрямком мистецтва невідкладно втілював на полотні. Він був той, хто не тільки очима й розумом, а безпосереднім зануренням у ті світи пережив їх, придбавши справжній досвід і науку мистецтва. Вони, ці молоді люди, світ навколо, конкретна епоха, входжен ня у загадковий, привабливий та небезпечний світ дорослого життя... молодість, наївність, сумніви, впевненість і щирість конт растували з навколишнім світом, їхнє відчуття небезпеки – на рівні інтуїції. Силуети інших світів сприймалися на рівні примари, у дійсність яких і вірили, і ні. Навіть коли з великої відстані візуально уявити на величезному просторі, де так багато всіх і всього, цих кількох живих істот, які переймалися ідеями, бажаннями, надіями, і життя яких відчутне на рівні слабкого імпульсу, мало було надії, що їм поталанить у перспективі, в реалізації їхнього життєвого проекту. Вони були дітьми конкретної країни й Міста, конкретних родин і міцно закорінені в стереотипи, що панували в суспільстві, поглядах на цінності життя, історії, культури, на світ поза межами країни. Як знати про те, чого не знаєш? Для цього необхідні пош товх до пізнання, бажання, інформація, досвід; лиш тоді можливо зробити кроки у напрямку ревізії накопичених стереотипів. Найбільш привабливим напрямком інформаційного об'єкту

В.Стрельников и Ю.Егоров. Выставочный зал СХ СССР на Торговой 2, Одесса, 1971 В.Стрельніков і Ю.Єгоров. Виставковий зал СХ СРСР на Торговій 2, Одеса, 1971

мю – только звук, и некоторые цитаты из контекста их философс ких взглядов, цитируемые официальной критикой с целью дис кредитации писателей и их творчества. Кстати, цитаты идеологи ческой критики часто были единственным источником информа ции, отдельными фрагментами, из которых пытались узнать и сконструировать целое, или же использовали их, как маленькое оконце, щель, сквозь которые можно рассмотреть сущность дру гого мира. Фамилии Маяковского, Хлебникова, Малевича, Бурлю ка, Эль Лисицкого, Родченко тоже появились на поверхности соз нания, казалось бы, из далекого прошлого, и произведения кото рых удивляли яркостью, форма и содержание которых были бо лее современными, чем сама современность. Все это напоминало большую купель из имен и фамилий, которая постоянно увеличи валась, включая художников, писателей, поэтов, композиторов, даже певцов разных стран, времен и культур. Купель, в которой постоянно находились и обновлялись молодые художники.

для художників був європейський культурний простір, який сприймався, безумовно, крізь його індивідуалізовану інтерпрета цію письменниками та художниками, через міфи і легенди, аромат яких міг відчути кожний, налаштований на сприйняття. Також на магалися зробити ревізію в поглядах на вітчизняний культурний простір, зробити реставрацію його минулого, дізнатися якомога більше про те, що приховувалося за ідеологічними “шторами». В цих стислих у часі фрагментах споминів про початок творчо го життя, про мрії, намагання зрозуміти сучасне і уявити майбутнє спалахують імена й прізвища, що співіснували у часі, в житті цього кола молодих художників. Імена Ван-Гога, Гогена, Сезанна звучали найчастіше, навіть обкладинки альбомів, присвячені цим худож никам, що тільки-но з'явилися тоді, й нині залишаються в пам'яті. Прізвища французьких імпресіоністів, німецьких експресіоністів, імена Сьора, Руссо, Вламінка, Дерена, Пікассо, Брака, Леже, Кирі ко, Кара, Корбюзьє…Усвідомлювався феномен візантійського, російського, згодом українського іконопису, й творчості Ремб рандта, Сурбарана, Ель-Греко, Уччелло та інших. Величезний вплив на духовне життя у 1960-і мали кінофільми режисерів Анто ніоні, Фелліні, Бергмана, Вайди, Бунюеля, окремі картини яких де монструвалися в СРСР. Вони переконливо та яскраво свідчили про пошуки духовних цінностей у західному суспільстві та про ек сперименти й художні досягнення кінематографічної мови. Тоді вперше ми побачили «Землю» Довженка, «Броненосець Потьом кін» Єйзенштейна. Гіпнотизували своїм звучанням імена Сартра, Камю – лишень звучання прізвищ та імен, деякі цитати з контекс ту їхніх філософських поглядів, що запозичувалися офіційною критикою з метою їхньої дискредитації. До речі, цитати, що вико ристовували ідеологічні критики, часто були єдиним джерелом інформації, маленьким фрагментом, з якого намагалися довіда тись і сконструювати ціле, чи використати їх, як маленьке віконце, шпарину, крізь які намагалися розгледіти сутність іншого світу. Прізвища Маяковського, Хлєбникова, Малевича, Бурлюка, ЄльЛисицького, Родченка теж з'явилися на поверхні свідомості, зда валося би, з такого далекого минулого, і твори яких дивували яс кравістю, і мова та зміст яких була більш сучасна, ніж сама сучас ність. Все це нагадувало велику купель з імен та прізвищ, що пос тійно збільшувалась, включаючи художників, письменників, пое тів, композиторів, навіть співаків різних країн, часів та культур. Ку пель, в якій постійно перебували і оновлювалися молоді художни ки. В місцевому художньому просторі це коло художників не мало попередників та безпосередніх натхненників. У просторі, що його заповнювала заповнювала рутинність Спілки художників, вони не мали знайомих, не бачили прикладів творчості, що надихала і

Подготовка к выставке «Одесская школа сегодня. Полвека вместе». Одесса, Художественный музей, 2004 Підготовка до виставки «Одеська школа сьогодні. Півстоліття разом ». Одеса, Художній музей, 2004

В местном художественном пространстве этот круг художни ков не имел предшественников и непосредственных вдохновите лей. В пространстве, которое заполняла рутина Союза художни ков, они не имели знакомых, не видели примеров творчества, ко торые бы вдохновляли и привлекали их. Со временем они позна комились с Юрием Николаевичем, старшим по возрасту художни ком и, как оказалось, близким по духу, по взглядам на цели и зада чи искусства, который шел своим творческим путем, отдельно, по-своему. Сейчас их музой было современное западное искусст во, но они чувствовали, что быть на острие авангардных течений в конкретных обстоятельствах очень затруднительно. И все же не проникались печалью, узнавали, исследовали, искали свой худо жественный язык, соответствующий индивидуальности каждого, но выразительный, современный, свежий. В своих оценках живописи любого направления и своих про -

приваблювала б їх. З часом вони познайомилися з Юрієм Микола йовичем, художником за віком старшим і, як виявилося, близьким за духом, за поглядами на цілі, завдання мистецтва, який торував свій творчий шлях окремо, по-своєму. Але їхньою музою було су часне західне мистецтво і вони відчували, що бути на вістрі аван гардних течій у конкретних обставинах, де вони перебували, важ ко, майже неможливо. І все ж не переймалися смутком, дізнавали ся, досліджували, шукали художню мову, більш притаманну кож ному з них, але виразну, сучасну, свіжу. У своїх оцінках живопису будь-якого напрямку взагалі, влас них творів і творів друзів вони користувалися традиційними тер мінами естетики красиво, виразно, вміщуючи зміст, відчутний на інтуїтивному рівні, такий, що відтворює пульсацію живого, актив ного, поетичного. Інтуїтивно чи природно, залишаючись в нап рямку класичної традиції естетичного, в модерному мистецтві,

изведений они пользовались традиционными определениями эстетического – красиво, выразительно, вмещая в эти понятия со держание, ощутимое на интуитивном уровне, воспроизводящее пульсацию живого, активного, поэтического. Интуитивно или соз нательно, исповедуя традиции эстетического в классике, они черпали вдохновение в поисках свежих, обновляющих средств и возможностей в модерном искусстве, которое уже имело свои традиции и идеологию. В творчестве они тяготели и их объединя ло стремление к ясности, визуальной красоте, неожиданным фор мулировкам, к свету, на который вдохновлял юг, к свежести цвета, декоративности в камерном, к поэтической ауре картин, отстра ненности от проблем. Они не исповедовали в искусстве социаль ной критики, высокомерной деформации, натурализма, подозри тельных намеков и «ребусов», тематики, крайних проявлений экс прессии и декадентства – черты, которые были больше распрос транены в творчестве столичных художников. Молодые художни ки были адептами неофициальной, частной жизни и более всего ценили искренность человеческих отношений, право на свободу и свободу от ощущения страха. Любой контакт, даже с самым низ ким звеном официоза, был болезненным для них, и они, как могли, избегали его. Это достаточно показательные особенности или ха рактера каждого, или понимания принципов действия власти, ат мосферы тогдашнего общества. Наверное, это было желание сбе речь себя, свою эмоциональную гармоничность, не потерять еще молодую веру и оптимизм. В солнечном свете тогдашних времен – фрагменты жизни, быт, встречи, блуждание по улицам, постоянные разговоры о чем-ни будь, чаще о живописи. При тогдашнем информационном голоде было актуально делиться увиденным, прочитанным. Разговоров, вообще, было очень много, даже возникла своеобразная культу ра – «разговорная». Условия для творчества были плохие, о мас терских думать и говорить было излишним. Только Юрий Никола евич как член Союза имел мастерскую, другие писали дома, на кухне, на природе, где угодно. Именно в этот период началась, ус ловно говоря, их выставочная деятельность. Первой выставоч ной площадкой была комната в коммуналке, где жил Саша. В тече ние почти всех 60-х годов в этой комнате действовала одна непре рывная выставка. Всегда экспонировались новые работы Саши, устраивались небольшие, так сказать, персональные выставки Володи Б., Володи С., Вити. Выставляли свою живопись Люда, Эдик, Валерий, Саша С., Володя Ц. Можно считать, что эти выставки были прототипом выставок, которые сформировались как явление под названием «квартирные выставки» в 70-х годах. Они устраивались в этом Городе, да еще в Москве и Ленинграде, и имели широкую огласку, положив в стране начало художественному движению,

яке вже мало свої традиції й ідеологію, вони черпали натхнення на пошуки свіжих, оновлюючих засобів, можливостей. Їх поєднували у творчості ясність, візуальна краса, несподівані формулювання, світло, на яке надихав південь, свіжість кольорів, декоративність у камерному, поетична аура картин, відстороненість від проблем, відсутність хворобливості. Вони не сповідували у мистецтві соці ального критиканства, зарозумілої деформації, натуралізму, пі дозрілих натяків і «ребусів», тематичності, крайніх проявів екс пресії і декадентства – риси, що були більш розповсюджені у твор чості столичних художників. Молоді художники Міста були адеп тами позаофіційного приватного життя і більш за все цінували щи рість людських відносин, право на свободу й свободу від відчуття страху. Будь-який контакт, навіть з найнижчою ланкою офіціозу, був болючим для них, і вони як могли уникали його. Це досить по казові особливості чи то характеру кожного, чи відчуття розумін ня принципів дії влади і атмосфери тодішнього суспільства. На певно, то було бажання зберегти себе, свою емоційну гармоній ність, не втратити ще молоду віру, надію, оптимізм. У сонячному світлі того часу – фрагменти життя, побуту, зустрі чі, блукання по вулицях, постійні розмови про будь-що, частіш про живопис. При тодішньому інформаційному голоді було акту ально ділитися побаченим, прочитаним. Розмов, узагалі, було ду же багато, навіть виникла своєрідна культура – розмовна. Умови для творчості були кепські, про майстерні думати чи говорити бу ло зайвим. Тільки Юрій Миколайович, як член Спілки, мав майс терню, інші працювали вдома, на кухні, на природі, будь-де. Саме в цей період почалася, умовно кажучи, і виставкова діяльність. Пер шим осередком виставок була кімната в «комуні», де мешкав Саша. Протягом майже усіх 1960-х у цій кімнаті діяла одна безперервна виставка. Постійно експонувалися нові роботи Саші, влаштовува лися невеличкі, так би мовити, персональні виставки Володі Б., Во лоді С., Віктора, інших художників. Виставляли свій живопис Люда, Едік, Валерій, Саша С. Володя Ц. Можна вважати, що ці виставки були прототипом виставок, які сформувалися як явище під назвою «квартирні виставки» у 1970-х роках, і влаштовувалися в цьому Місті, та ще в Москві й Ленінграді, і мали неабиякий розголос, і започаткували в країні мистецький рух, під назвою «рух живопису нонконформістів». На напівофіційному рівні перші виставки від булися в редакції молодіжної газеті «Комсомольська іскра». Орга нізаціям виставок сприяли знайомі журналісти й редактори, котрі їм довіряли. У другій половині 1960-х деякі художники вперше брали участь в офіційних, т.зв. «молодіжних» виставках, що свідчи ло про визнання їхнього таланту і професійних якостей, і в якісь мірі стверджували їхній соціальний статус. У цей початковий період молоді художники вели активне, різ -

Феликс Кохрихт и Михаил Рыбак Фелікс Кохріхт і Михайло Рибак

под названием нонконформизм. На полуофициальном уровне первые выставки состоялись в редакции молодежной газеты «Комсомольская искра». Организациям выставок способствова ли знакомые корреспонденты, будущие коллекционеры живопи си Женя и Феликс и благоволивший к ним редактор. Во второй по ловине 60-х годов некоторые художники впервые приняли учас тие в официальных, так называемых «молодежных выставках», что свидетельствовало о признании их таланта, профессиональных качеств. Эти выставки в какой-то мере придавали законность их социальному статусу. В этот начальный период молодые художники вели активную, разнообразную, но бедную жизнь. В определенном смысле по форме и содержанию ее можно считать богемной настолько, нас колько это было возможно в советских условиях. Собирались у Саши, Валерия (он единственный имел отдельную квартиру, где произошло много разнообразных событий); в крошечной ком натке Вити и Люды, в мастерской Юрия Николаевича, в квартирах других знакомых. Бывали в кофейнях, которые тогда начинали по являться в городе. Город, вообще, вдохновлял на прогулки, осо бенно летом, казавшееся в то время бесконечным. Без цели, нес пешно гуляли, переходя с улицы на улицу, отмечая архитектурные стили и выразительные дома. Заходили к знакомым и друзьям, а чаще встречали их в таких же бесцельных путешествиях – дальше шли вместе. Такие прогулки, как правило, не миновали «винарок». А их было в городе много. Они были объектом особенной зависти гостей из северных городов страны, и четко отметились на визу альной карте памяти. Много происходило приключений в этих «винарках»… Посещали и пляжи, к тому времени еще окружен ные скалами. Бывали на побережье Большого и Малого Фонтанов. Ездили в поселок Люстдорф на трамвае, через большое чистое

номанітне, але бідне життя У певному сенсі за формою та змістом його можна вважати «богемним» настільки, наскільки то було можливим у своєрідних радянських умовах. Збиралися у Саші, Ва лери (він єдиний мав окреме помешкання, де відбулося багато різних подій); в крихітній кімнатці Віті і Люди, в майстерні Юрія Ми колайовича, в квартирах інших знайомих. Ходили на каву в пооди нокі кав'ярні, що їх починали відкривати в місті. Місто, взагалі, на дихало на прогулянки, особливо влітку – тоді воно здавалося без кінечним. Без цілі, неспішно мандрували, повертаючи з вулиці на вулицю, відмічаючи архітектурні стилі, видатні будинки. Заходили до знайомих і друзів, а частіш зустрічали їх у таких же безцільних подорожах – далі йшли разом. У таких прогулянках зазвичай не минали «винарок». А їх було багато в місті. Вони були об'єктом особливих заздрощів гостей з північних міст країни, і добре закар бувалися на візуальній мапі пам'яті. Багато сталося пригод у цих «винарках»… Відвідували й пляжі, на той час іще оточені скелями. Бували на узбережжі Великого та Малого Фонтанів, їздили до се лища Люсдорф на трамваї через велике чисте поле; на пляжі Си чавки, Кароліно-Бугазу, на «Бугри», які так полюбляли писати мо лоді художники. Географія подорожей не була обмежена Містом. Навідували й столиці, коли там відбувалися визначні виставки, рідкісні на той час. На початку 1960-х у Москві експонувалася виставка італійсь кого художника Ренато Гуттузо, за темами своєї творчості соціаль но спрямованого, проте за мовою письма – експресивного, віль ного, умовного, що дуже контрастувало з нормами радянського живопису. Твори Гуттузо справили велике враження на молодих художників. Досить було лише пригадати його картини, аби через натхнення подолати брак знань, досвіду, експериментувати і ру хатись далі. Здається, то була перша цілеспрямована поїздка до столиці, де в музеях потроху почали виставляти твори майстрів модерного часу – імпресіоністів, постімпресіоністів, художників початку ХХ століття. Втім, дуже дозовано. Цей процес тривав бага то років. Свіжість вражень від цієї подорожі (а в ній брали участь Саша, Володя, Віктор, Валерій) залишилась і досі, як залишається в пам'яті нове, незвичне, вперше побачене, як перший прояв до рослості й самостійного життя. Запам'яталася вона ще й тим, що, витративши свої невеликі гроші, Володя С. та Валерій наважилися повертатися до дому на даху пасажирського потягу – відчайдушне рішення. Було літо, але ніч, вітер, сон, рух, висота, коливання ваго нів, а з ранку й дощ, стали своєрідним і небезпечним випробуван ням. Вранці на станції «Хутір Михайлівський» їх зняла з потягу мілі ція. Настраждавшись, вони зраділи цьому. Міліціянт, вислухавши їхню розповідь та виправдовування і дізнавшись, що вони студен ти художнього закладу і їздили на виставку, мовчки відпустив, сан -

поле; на пляжи Сычавки, Каролино-Бугаза, на«бугры» Фонтанки, которые так любили писать молодые художники. География путешествий не была ограничена Городом. Посе щали и столицы, когда там происходили интересные и редкие в то время выставки. В начале 60-х годов в Москве экспонировалась выставка итальянского художника Гуттузо, по темам своего твор чества социально направленного, но по языку письма экспрес сивного, свободного и условного, что очень контрастировало с нормами советской живописи. Произведения Гуттузо произвели большое впечатление на молодых художников. Иногда им было достаточно лишь вспомнить его картины, чтобы через вдохнове ние преодолеть отсутствие знаний и опыта, экспериментировать и двигаться дальше. Кажется, это была первая целенаправленная поездка в столицу, где в музеях понемногу стали выставлять про изведения мастеров модерного искусства – импрессионистов, постимпрессионистов, художников начала ХХ века, но очень до зировано. И этот процесс продолжался много лет. Свежесть впе чатлений от этого путешествия (а в нем принимали участие Саша, Володя С., Витя, Валерий) осталась и до сих пор, как остается в па мяти новое, необычное, впервые увиденное, как первое проявле ние взрослой и самостоятельной жизни. Запомнилась она еще и тем, что истратив свои небольшие деньги, Володя С. и Валерий ос мелились возвращаться домой на крыше пассажирского поезда – отчаянное решение. Хотя было лето, но ночь, ветер, сон, движе ние, высота, колебания вагонов, а с утра и дождь, стали своеоб разным и опасным испытанием. Утром на станции «Хутор Михай ловский» их сняла с поезда милиция. Настрадавшись, они даже обрадовались этому. Милиционер, выслушав их рассказ и узнав, что они, студенты художественного заведения ездили на выстав ку – молча отпустил, санкционируя, таким образом, дальнейшее путешествие на крыше вагона. Это приключение – пример энту зиазма в отношении к идее искусства и будущей жизни в нем. В 1964 году к Нему на квартиру привели незнакомца. Звали его Володя, и был он художником из столицы. Одетый в теплое, длинное до пят пальто с барашковым воротником, он был неболь шого роста, с некрасивым на первый взгляд, но выразительным лицом, и глазами, направленными в себя. У него была необычная, редкая болезнь зрения, и приехал он в Город подлечиться в из вестной клинике. Там работала давняя знакомая его матери. С са мого начала, отбросив церемонию знакомства, захотел посмот реть картины хозяина. Его реакция на живопись Володи С. и Вале рия, которые тогда работали вместе, в целом была позитивной, но он предложил двигаться дальше – заняться абстрактной живо писью. Сам же он к тому времени был адептом ташизма. Вдохновенно, с энтузиазмом в течение нескольких месяцев

Владимир Яковлев Володимир Яковлев

кціонуючи подальшу подорож на даху вагона. Ця пригода – прик лад ентузіастичного ставлення до ідеї мистецтва та майбутнього життя в ньому... У 1964 році до Нього на квартиру завели незнайомця. Це був художник із столиці. Звали його Володимир Я. Одягнений в тепле, довге до п'ят пальто зі смушковим коміром, він був невеликого зросту, з негарним на перший погляд, але виразним обличчям, й очима, спрямованими в себе. Він мав рідкісну хворобу зору і приї хав до Міста підлікуватися у відомій філатовській лікарні. Там пра цювала давня знайома його матері. З самого початку, відкинувши церемонію знайомства, гість забажав подивитися картини госпо даря. Його реакція на роботи Володі С. та Валерія, які працювали разом, у цілому була позитивною, проте він закликав рухатися да лі – зайнятися абстрактним живописом (на той час він був адептом ташизму). Натхненно, з ентузіазмом, протягом кількох місяців ми працю вали разом, і та спільна творча діяльність була справжньою шко -

они работали вместе, и их совместная творческая деятельность была настоящей школой, которая сориентировала творчество новых друзей в направлении современных течений живописи, а в последующем и найти свой путь в искусстве. Главной идеей, кото рую исповедовал Володя, была «идея внутренней красоты» твор чества и картины, в частности. Смысл и содержание произведе ния в этой скрытой красоте. Это содержание не регламентирова ло язык произведения, но делало его адекватным содержанию. В этом смысле даже абстрактная живопись получала статус опре деленного родства с классическим пониманием сущности искус ства. Володя так же понимал и определял людей – по содержанию души, близко, близко рассматривая знакомого, будто заглядывая в саму сущность человека. Вскоре у Володи С. и Валерия появился ряд абстрактных ра бот, а со временем количество их увеличилось. Можно утверж дать, что эти произведения абстрактной живописи в 1964 году, в советский период в Украине были, возможно, одним из первых проявлений, по крайней мере, редким, в изобразительном искус стве. Часть этих работ была вывезена Владимиром в столицу и последующая судьба их неизвестна. Кое-что осталось и находится в частных собраниях, например, в коллекции Нортона Доджа. Отметив весной свое 30-летие, Володя, наконец, с опозданием обратился в больницу. По причине плохого зрения друзья пооче редно сопровождали его. Однажды Володя предложил всем вместе посетить его врача, которая выразила желание познако миться с его друзьями. В это общее посещение он подарил ей свою абстрактную картину. Врач – седая женщина, преклонных лет поочередно осмотрела глаза каждого, придирчиво расспра шивая – кто он, где учится, где работает, кто его родственники и как каждый относится к подаренной картине. Возвращаясь до мой, друзья удивлялись этим вопросам, более похожими на доп рос. Но Володя был уверен – этого не может быть. Подозрения оп равдались. Утром всех разбудил стук в двери – пришел участко вый. Были вопросы, на каких основаниях живет столичный жи тель, где работает хозяин квартиры, на какие доходы живет, имеет ли разрешение на право заниматься живописью? Появился и протокол. Володя, которого больше всего пугала милиция, психи атрические больницы, и желтизна стронцианового цвета (радио активного и опасного, как он считал), прихватив несколько абст рактных работ своих новых друзей, отбыл в Москву, оставив за метный след в их памяти, душах и творчестве. Володя была очень талантливым и известным художником-нонконформис том. Хозя ин же квартиры был вынужден оправдываться перед так называ емым «товарищеским судом» – советским изобретением разно видности «общественного суда», и по требованию милиции ус -

лою, яка зорієнтувала нашу творчість у більш сучасний напрямок, а в подальшому допомогла віднайти свій шлях у живопису. Голов ною ідеєю, яку сповідував Володя Я., була «ідея внутрішньої краси» в людині й творчості. Сенс та зміст твору – в цій прихованій красі. Цей зміст не регламентував мову твору, але робив її адекватною змісту. В цьому сенсі навіть абстрактний живопис діставав статус певної спорідненості з класичним розумінням сутності мистецтва. Він так само розумів і визначав людей – за змістом душі, близько розглядаючи знайомого, ніби заглядаючи у саму сутність людини. Незабаром у Володі С. та Валерія з'явилась низка абстрактних робіт, а з часом їхня кількість збільшилася. Можна стверджувати, що ці твори абстрактного живопису 1964 року, в радянський пері од, на теренах України були, може, одним із перших проявів цього напрямку в образотворчому мистецтві. Частку цих робіт Володи мир вивіз до столиці, їхня подальша доля невідома. Дещо залиши лось і знаходиться в приватних збірках, наприклад, в колекції Нортона Доджа. Відмітивши навесні своє 30-ліття, Володя Я. нарешті з запізнен ням звернувся до лікарні. З причин кепського зору друзі по черзі супроводжували його. Одного разу Володя Я. запропонував відві дати разом його лікаря, яка виявила бажання познайомитись з йо го друзями. В ці спільні відвідування він подарував їй свою абст рактну картину. Лікар – сива жінка похилого віку – по черзі огляну ла очі кожного з нас і прискіпливо розпитувала, хто ти є, де вчиш ся, де працюєш, хто твої родичі, як ми ставимося до подарованої картини. Повертаючись додому, ми дивувались із цих запитань, більш подібних на допит. Володя Я. був певен: цього не може бути. Підозри, на жаль, підтвердилися. Зранку хлопців розбудив стук у двері – то був дільничний. Були запитання, на яких підставах живе мешканець столиці, де працює господар квартири, на які статки живе, чи має дозвіл на право займатися живописом? З'явився й протокол. Володя Я., який більш за все лякався міліції, психіатрич них лікарень, жовтого стронціанового кольору (радіктивного та небезпечного, як він вважав), прихопивши кілька абстрактних ро біт своїх нових друзів, відбув до столиці, залишивши помітний слід у наших пам'яті, душах і творчості. Він був відомим і дуже талано витим художником-нонконформістом свого часу. Господар же квартири змушений був відповідати і виправдовуватись перед т.зв. «товариським судом» (радянським винаходом різновиду «громадського суду»), за рекомендацією міліції влаштовуватися на роботу художника і – за сумісництвом – сміттяра, аби не стати до списку дармоїдів (теж радянський винахід), зберегти право на життя у місті й запобігти виселенню поза «101 км». Такі були того часні реалії.

троиться на работу в военный санаторий художником и по сов местительству мусорщиком, чтобы не попасть в списки «тунеяд цев», сохранить право на жизнь в городе и предотвратить выселе ние за «101 км». Это были реалии того времени. Золотистое облако воспоминаний о 60-х годах, о начале жиз ни и творчества этого товарищества молодых художников вме щает много событий: любопытных, радостных, драматических – очень важных их памяти. Вмещает много дней и вечеров, много солнца, общения, творчества и дружбы, возникшей и живившейся общим «заболеванием» – искусством живописи. Примечания: Он (Валерий) – Валерий Басанец Саша – Александр Ануфриев Володя С. – Владимир Стрельников Витя – Виктор Маринюк Люда – Людмила Ястреб Володя Б.- Владимир Буланый Володя Ц. – Владимир Цюпко Саша С. – Александр Стовбур Эдик – Эдуард Павлов Валентин – Валентин Хрущ Юрий Николаевич – Егоров Ю.Н. Женя – Евгений Голубовский Феликс – Феликс Кохрихт Володя – Владимир Яковлев Город – Одесса.

Золотиста хмара споминів про 1960-і роки, про початок життя й творчості певного кола молодих художників Міста вміщує багато подій – цікавих, радісних, драматичних, дуже важливих для їхньої пам'яті. Вміщує багато днів та вечорів, мало світанків, багато сонця, розмов, непорозумінь, спілкувань, мрій і товариства, побудова ного спільним «захворюванням» на мистецтво живопису. Примітки: Він (Валерій) – Валерій Басанець, Саша – Олександр Ануфрієв, Володя С. – Володимир Стрельников, Вітя – Віктор Маринюк, Люда – Людмила Ястреб, Юрій Миколайович – Юрій Єгоров, Володя Б. – Володимир Буланий, Володя Ц. – Володимир Цюпко, Едік – Едуард Павлов, Валентин – Валентин Хрущ, Женя – Євген Голубовський, Фелікс – Фелікс Кохріхт, Володя Я. – Володимир Яковлєв. Місто – Одеса.

ВАЛЕРИЙ БАСАНЕЦ

ВАЛЕРІЙ БАСАНЕЦЬ

А, В, С …

А,В,С…

В детстве, которое пришлось на годы войны, когда отец и брат были в действующей армии, мама часто раскладывала игральные карты, чтобы таким способом узнать об их судьбе. Действующими лицами той визуальной мистерии были червовый король – отец, и трефовый валет – брат. Для меня, за малостью лет, еще не видев ших их, не имевшего представления о них, эти карточные видения стали их образным воплощением. Много лет реальная сущность и карточный эквивалент жили рядом в моем воображении, как неразделимое и соединенное навсегда. По-видимому, это было первое запомнившееся реаль ное проявление силы художественного изображения. На Даль нем Востоке, где впоследствии очутился с семьей, увидел китайс кие и японские творения – одежду, фарфор, свитки. Среди быто вой данности того времени эти вещи кроме удивления их необыч ностью, исключительностью, своим неподобием ко всему окру жающему, давили на воображение, которое смутно чувствовало, подсказывало очевидность других миров, иных территорий, где эти творения рождаются и живут по непредсказуемой кем-то во ле. Характер впечатления, вопроса и удивления такого рода срод ни религиозному ощущению наличия другого мира. Это не было вопросом вопросов, и они снова, подсознательно возникали, ког да разглядывал внешность американского лимузина «Паккард», когда видел вещи, привезенные отцом из Парижа после испанс кой кампании, и чудом сбереженные матерью в странствиях эва куации; когда смотрел на портики нежинских церквей, на наряды цыган, слоняющихся по улицам Нежина. Целый космос впечатлений сопровождает детство и жизнь вообще. В памяти спрятано множество визуальных, звуковых, осязательных и других впечатлений. По-видимому, большая часть их исчезает навсегда, но некоторые попадают в убежище, к кото рому трудно подобрать ключи. Можно, сознательно сосредото чившись, блуждать в этих убежищах и принуждать себя вспоми нать, но иногда что-то – эмоциональное возбуждение, цвет, свет, аромат, произведение искусства вдруг проявляет в сознании за бытое – и охватывает дуновением счастья. Память не всегда обеспечивает временную последователь ность впечатлений. Иногда, даже нет уверенности, что пережил их лично, а не заимствовал или получил в наследство – можно только констатировать наличие эмоциональной жизни образа в себе. От этой особенности памяти кажется, что бытие в пространственном времени становится более объемным, богатым и более свобод -

В дитинстві, яке припало на кінець Великої війни, коли брат та батько ще були у діючій армії, мати часто розкладала гральні кар ти, аби у такий спосіб довідатися про їхню долю. Дійовими особа ми тієї візуальної містерії були червоний король – батько і трефо вий валет – брат. Для мене, за малістю років, ще не убачивши, не маючи уяви про них, ці карткові візії стали їхніми образними вті леннями. Багато років реальна сутність та картковий еквівалент жили поряд у моїй уяві, як нероздільне, поєднане назавжди. Мабуть, то був перший реальний прояв сили мистецького зображення, що запам'ятався. На Далекому Сході, де я згодом опинився з родиною, побачив китайські та японські витвори – одяг, порцеляну, свитки. Серед побутової даності того часу ці речі, крім дивування їхньою незвичністю, винятковістю, неподібністю до всього навколиш нього, тиснули на уяву, яка смутно відчувала, підказувала наяв ність інших світів, іншої особливої території, де ці витвори народ жуються, живуть за незбагненою чиєюсь волею. Характер диву вання, питання, враження такого роду подібне релігійному від чуттю наявності іншого світу. Це не було питанням питань. Але во но знову підсвідомо виникало, коли роздивлявся зовнішність та внутрішність американського лімузина «Паккард», коли бачив ре чі, привезені батьком з Парижа, після іспанської кампанії, й чудом збережених матір'ю у мандрах евакуації, коли дивився на портики Ніжинських церков, на вбрання циганок, що вештались вулицями Ніжина. Цілий космос вражень супроводжує дитинство та життя взага лі. Безліч візуальних, звукових, дотикових та інших вражень захо вано у пам'яті, мабуть більша частка їх зникає назавжди, але деякі потрапляють у схованки, до яких важко підібрати ключи. Можна, свідомо зосередившись, блукати в цих схованках й примушувати себе згадувати, але іноді щось – емоційне збудження, світло, колір, аромат, витвір мистецтва, якась річ – раптом проявляє у свідомос ті забуте, й охоплює подих щастя. Пам'ять назавжди забезпечує часову послідовність вражень, іноді навіть не можна бути певним, що особисто їх пережив, а ні позичив, чи отримав у спадок, можна тільки констатувати наяв ність емоційного життя образу в собі. Від цієї особливості пам'яті здається, що життя в просторовому часі стає значно більшим, об' ємнішим, багатшим, вільнішим. Часом життя в собі втомлює, охоплює бажання перестати зловживати суто дорослою грою – аналізувати, прогнозувати,

Валерий Басанец на фоне своих работ Валерій Басанець на тлі своїх робіт

ным. Временами жизнь в себе утомляет, охватывает желание пе рестать злоупотреблять сугубо взрослой игрой – прогнозиро вать, рассуждать о событиях прошлых, настоящих и будущих и дать волю визуальным впечатлениям – просто рассматривать до ма, небо, людей… Хочется вернуть детскую подлинность и бес пристрастно смотреть на мир. Смотреть не только для того, чтобы узнать, но чтобы опять удивляться всему. Чтобы видеть, прочиты вать во внешнем признаки тайного, все то, о чем говорит форма, цвет, свет, фактура вещей. Когда человек накапливает опыт, зна ния о мире, человечестве, вещах, происходит определенное кон сервирование взгляда на окружающее, теряется желание еще и еще делать сознательную эмоциональную ревизию своего миро восприятия, а происходит это незаметно и последовательно – как бы охватывает прижизненный сон. Вследствие этого – потеря свежести и беспристрастия восприятия. Мир теряет глубину, объ ем, интенсивность, выразительность, обворожительность. Про исходит эмоциональная демифологизация мира и личной жизни. Счастлив тот, кто сберег в себе способность постоянно удивляться непостижимости сущего, кто ищет, особенно в искусстве, импуль сы для возбуждения собственного воображения. Живопись – пристанище для визуальных образов. Это терри тория особенного психологического состояния. Это проект воз рождения потерянного рая. Живопись – искусство цвета, что тя готеет к воссозданию образа, аналогичного целостности мира. Живопись – территория совершенного, очарованного мира ху дожника. Она увеличивает эмоциональную и содержательную мифологизацию жизни художника и утверждает ее ценность и значимость.

розмірковувати про події минулі, сучасні, майбутні, а дати раду ві зуальним враженням від навколишнього – просто розглядати бу динки, дерева, небо, людей… Хочеться повернути дитячу справ жність, неупередженість дивитись на світ, дивитись не для того, аби дізнатися, але щоб знову дивуватися усьому, щоб бачити, про читувати у зовнішньому ознаки таємного – все те, про що мов лять форма, колір, світлотінь, фактура речей. Коли людина нако -пичує досвід, знання про світ, людство, явища, речі, відбувається певна консервація погляду на світ, втрачається бажання ще й ще робити свідому та емоційну ревізію свого світосприйняття, і стається це непомітно та послідовно, як би охоплює прижиттєвий сон. Внаслі док цього – втрата свіжості, неупередженості сприйняття, світ втрачає глибину, об'єм, інтенсивність, виразність, чарівність, від бувається емоційна деміфологізація світу та особистого життя. Щасливий той, хто зберіг у собі здатність постійно дивуватися нез багненністю сущого, хто шукає, особливо в мистецтві, імпульси для збудження власних уявлень. Живопис – притулок для візуальних образів, уявлень, вра жень. Це територія особливого психологічного стану. Це проект відродження втраченого раю. Живопис – мистецтво кольору, що тяжіє до відтворення образу аналогічного – цілісності, об'ємності світу. Живопис – територія досконалого, зачарованого світу мист ця. Він посилює емоційну та змістовну міфологізацію життя люди ни, надає їй відчуття цінності та значущості.

“Пейзаж”, холст, масло, 55 х 55 см, 1999 “Пейзаж”, полотно, олія, 55 х 55 см, 1999

1970-е: КВАРТИРНЫЕ ВЫСТАВКИ

1970-ті: КВАРТИРНІ ВИСТАВКИ

(запись О.Савицкой)

(запис О.Савицької)

В.Маринюк: Если говорить о разнице настроений в 60-е и 70-е го ды, то она в том, что 60-е были временем романтического проры ва, а к началу 70-х «Одесская группа» уже сформировалась как яв ление и имела свое лицо. Речь не о том, что мы сознательно вырабатывали единый стиль или следовали какому-то направлению в живописи. Дело в ее духе. Дело в позитивном настрое, когда мы боролись ЗА право на свой голос, а не ПРОТИВ чего бы то ни было, хотя протестный момент присутствовал. Вольный настрой, я думаю, определил да же характер живописи, ее тон. Уже в 70-е годы к нам часто приез жали москвичи, иностранцы из французского, американского по сольств. Они хорошо знали московский андеграунд, там состоя ние было иным. Нам говорили: «Мы здесь дышим, отдыхаем… Здесь есть свет». Характерно, что с нами, практически изгоями, выставлялись люди, которые были уже известными художниками и членами СХ: Юра Егоров, Алик Волошинов… Имея солидный статус в СХ, Его ров участвовал в квартирных выставках. Ю.Егоров: Все было значительно прозаичнее. Сижу – работаю, появляется Шуринька… Он весь кипел, посмотрел туда-сюда… Я пожаловался, что денег нет. Он мне: «Ты – дурак, у такого-то купи -ли за 50 рублей… Дай возьму эту работу…» – «Ну, бери». Он схва тил и убежал. А в это время уже было решение СХ о том, что у меня состоится персональная выставка. На утро раздается стук в дверь, стоит Нелли Серафимовна1 с во-от такими глазами: «Юрий Нико лаевич, зачем Вы это сделали?! Из обкома партии звонили, Вашу персональную выставку – ни за что, ни под каким видом!» Так, бла годаря Шуре, я стал участником квартирной выставки и лишился выставки персональной. Однако периодически у меня случались заслуги перед соцре ализмом: мое участие в крупных выставках, и «Солдаты Октяб ря»… Мне две строчки посвятили в «Правде Украины»… Я свято верил в царство гармонии и света на земле. Но советская власть была самым активным агитатором против советской власти. К че му я веду? За участие в квартирной выставке я был наказан. Но по явились заслуги и прошли две мои персональные выставки в Одессе, а затем в крупных городах – Москве и Ленинграде. В.Маринюк: Первая квартирная выставка 70-х была, кажется, у Суслова. Потом пошли одна за другой выставки, очень разные по характеру. Главное, что они давали, – это возможность показать, что ты хочешь, без чьей-то указки и без оглядки на кого-то. С.Савченко: Впервые я попал на квартирную выставку где-то в

В. Маринюк: Якщо говорити про різницю настроїв у 60-ті й 70-ті роки, то вона в тому, що 60-ті були часом романтичного прориву, а на початок 70-х Одеська група вже сформувалася як явище і мала своє обличчя. Мова не про те, що ми свідомо виробляли єдиний стиль або наслідували якийсь напрямок у живописі. Справа в його дусі. Річ у позитивному настрої, коли ми боролися ЗА право на свій голос, а не ПРОТИ чого б то не було, хоча протестний момент був присут ній. Вільний настрій, я думаю, визначив навіть характер живопису, його тон. Вже в 70-ті роки до нас часто приїжджали москвичі, іно земці з французького, американського посольств. Вони добре знали московський андеґраунд, там стан був інший. Нам говорили: «Ми тут дихаємо, відпочиваємо... Тут є світло». Характерно, що з нами, практично ізгоями, виставлялися лю ди, які були вже відомими художниками і членами СХ: Юра Єгоров, Алік Волошинов. Маючи солідний статус у СХ, Єгоров брав участь в квартирних виставках. Ю. Єгоров: Все було значно прозаїчніше. Сиджу – працюю, з'явля ється Шурінька. Він весь кипів, подивився туди-сюди... Я поскар жився, що грошей немає. Він мені: «Ти – дурень, у такого-то купили за 50 карбованців. Дай, візьму цю роботу...» – «Ну, бери». Він схопив і втік. А в цей час вже було рішення СХ про те, що у мене відбудеть ся персональна виставка. На ранок лунає стукіт у двері, стоїть Нел лі Серафімівна з отакенними очима: «Юрій Миколаєвич, навіщо Ви це зробили?! З обкому партії дзвонили, Вашу персональну вистав ку – ні за що, ні під яким виглядом!» Так, завдяки Шурі, я став учас ником квартирної виставки і позбувся виставки персональної. Проте періодично у мене траплялися заслуги перед соцре алізмом: моя участь у великих виставках і «Солдати Жовтня»... Ме ні два рядочки присвятили в «Правде Украины». Я свято вірив у царство гармонії і світла на землі. Але радянська влада була най активнішим агітатором проти радянської влади. До чого я веду? За участь у квартирній виставці я був покараний. Але виникли заслу ги і пройшли дві мої персональні виставки в Одесі, а потім у вели ких містах – Москві й Ленінграді. В. Маринюк: Перша квартирна виставка 70-х була, здається, у Суслова. Потім пішли одна за одною виставки, дуже різні за харак тером. Головне, що вони давали, це можливість показати, що ти хочеш, без чиєїсь указки і не оглядаючись на когось. С. Савченко: Вперше я потрапив на квартирну виставку десь у 1972 році. В училищі все було по-іншому, нас ганяли за формалізм. Хоча ми дещо знали: Мондріан, Кандінський. Але не вірилося, що

Выставка в квартире В.Асриева на Бебеля 19. На фото: Л.Ястреб, А.Ануфриев, В.Асриев, В.Цюпко. Одесса, 1976 Виставка в квартирі В.Асрієва на Бебеля 19. На фото: Л.Ястреб, А.Ануфрієв, В.Асрієв, В.Цюпко. Одеса, 1976

1972 году. В училище все было по-другому, нас гоняли за форма лизм. Хотя мы кое-что знали: Мондриан, Кандинский… Но не ве рилось, что когда-нибудь можно будет делать нечто подобное. Мы жили с раздвоенным, «двухэтажным» сознанием… Выставка меня заинтриговала. Безусловно, импонировала лишь смелость, то, что ребята не боялись. Все остальное – сплош ные противоречия. Тогда вкус только формировался, но у меня были довольно определенные симпатии в искусстве. В ту пору моим взглядам отвечала лианозовская группа, Оскар Рабин. Здесь же – эстетизм. Но именно благодаря ему возникала тема восторга, которую несла пьянящая живопись Людочки Ястреб. Второе противоречие: школа внушала, что твоя жизнь – лишь подготовка, что художником ты станешь в каком-то неопределен ном будущем, что все работы носят предварительный характер. Здесь же – все ценно и самодостаточно: небольшие размеры, те мы, личностная точка зрения. Люди живут не каким-то неопреде ленным будущим, а реализуют себя сейчас. Выставка вносила раз брод в сознание. Но именно поэтому заставляла работать душу. В.Маринюк: Большинство выставок в 70-е делалось у Асриева. Были и другие: у Злотина, в мастерской Рисовича, у Макоева… Но систематически этим занимался Асриев. Он почувствовал неор динарность явления и стал целенаправленно организовывать выставки. У него была квартира в центре города, ну, не квартира, а комната в коммуналке, но большая и с высокими стенами. Он свое жилье предоставил художникам под выставки. Помимо нас там все время собирались люди. Асриев приглашал музыкантов, с ко торыми мы стали приятелями. Приходили те, кто хотел познако миться со свободным искусством. Возник не то клуб, не то салон, в общем, база для существования живой художественной среды. К нам тянулись люди: дух свободы заразителен. Конечно, кто-то из тех, кто прилипал к движению, относился к нему как к игре, кто-то и стучал. Но основные люди стояли крепко. С.Савченко: У каждого хозяина, устраивавшего выставки, были свои вкусы, которые сказывались на отборе работ. Помню Глузма на: очень приятная, интеллигентная семья. Квартира где-то на Че ремушках, обыкновенная хрущевка. Теплая, тихая атмосфера. Помню, что даже кричащий автопортрет Рахмана (Е.Рахманин – О.С.) в образе Быка или довольно агрессивные работы Сыча (С.Сычев – О.С.) все равно там звучали очень тихо. Но больше все го запомнились выставки у Асриева. Почему? У него были высокие стены, что давало возможность показать много работ и количест во художников было большим. Асриев – человек широкого диа пазона. То есть, если Глузманы могли ограничивать отбор, то Ас риев делал это в меньшей степени. Почему? В то время, да и сей час, он очень открытый миру человек, незаангажированный ни -

коли-небудь можна буде робити щось подібне. Ми жили з роздво єною, «двоповерховою» свідомістю. Виставка мене заінтригувала. Безумовно, імпонувала лише сміливість, те, що хлопці не боялися. Все решта – суцільні супереч ності. Тоді смак тільки формувався, але у мене були доволі визна чені симпатії в мистецтві. У ту пору моїм поглядам відповідала лі анозівська група, Рабін. Тут же – естетизм. Але саме завдяки ньому виникала тема захоплення, яку ніс п'янкий живопис Людочки Яст реб. Друга суперечність: школа вселяла думку, що твоє життя – ли ше підготовка, що художником ти станеш у якомусь невизначено му майбутньому, що всі роботи мають попередній характер. Тут же ж – усе цінне і самодостатнє: невеликі розміри, теми, особистісна точка зору. Люди живуть не якимсь невизначеним майбутнім, а реалізують себе зараз. Виставка вносила розбрід у свідомість. Але саме тому примушувала працювати душу. В. Маринюк: Більшість виставок у 70-х робилися у Асрієва. Були й інші: у Злотіна, в майстерні Рисовича, у Макоєва... Але систематич но цим займався Асрієв. Він відчув неординарність явища і почав цілеспрямовано організовувати художній процес. У нього була квартира в центрі міста, ну, не квартира, а кімната в комуналці, але велика і з високими стінами. Він зробив на це ставку: своє житло надав художникам. Крім нас, там весь час збиралися люди. Асрієв запрошував музикантів, з якими ми заприятелювали. Приходили ті, хто хотів ознайомитися з вільним мистецтвом. Виник не те що клуб, ні салон, загалом, база для існування живого художнього се редовища. До нас тягнулися люди: дух свободи заразливий. Зви чайно, хтось із тих, хто прилипав до руху, відносився до нього як до гри, хтось і стукав. Але основні люди стояли міцно. С. Савченко: У кожного господаря, який влаштовував виставки, були свої смаки, які позначалися на відборі робіт. Пам'ятаю Глуз мана: дуже приємна, інтелігентна сім'я. Квартира десь на Черем хах, звичайна хрущовка. Тепла, тиха атмосфера. Пам'ятаю, що на віть кричущий автопортрет Рахмана (Є. Рахманін – О.С.) в образі Бика або досить агресивні роботи Сича (В. Сичев – О.С.) все одно там звучали дуже тихо. Але більше всього запам'яталися виставки у Асрієва. Чому? У нього були високі стіни, що давало можливість показати багато робіт і кількість художників була великою. Асрієв – людина широкого діапазону. Тобто, якщо Глузмани могли обме жувати відбір, то Асрієв робив це у меншій мірі. Чому? У той час, та і зараз, він дуже відкрита для світу людина, незаангажована жод ною концепцією. Тоді він формувався як колекціонер, і це зумови ло його відкритість до світу художників. В. Маринюк: На мистецтво Одеської групи вплинула сама Одеса. Це не Львів, не Київ і не Харків, навіть не Москва чи Ленінград. Тут

Квартирная выставка в квартире В.Асриева на Бебеля 19 Квартирна виставка в квартирі В.Асрієва на Бебеля 19

какой концепцией. Тогда он формировался как коллекционер и это обусловило его открытость миру художников. В.Маринюк: На искусство «Одесской группы» повлияла сама Одесса. Это не Львов, не Киев и не Харьков, даже не Москва или Ленинград. Здесь мы не прятались, все обсуждалось открыто. Хо тя в те времена за любой разговор можно было поплатиться за милую душу. Но нас поддерживало сознание, что мы – художники и занимаемся своим делом. В те годы возникло понятие дисси дентства, но у нас было по-другому: протест присутствовал, одна ко мы никогда не сосредотачивались и не ограничивали себя протестом, как это происходило, скажем, в московском соц-арте. В других городах все протекало по-иному. Львов через Польшу тянулся на Запад. У них была установка, как в свое время у поля ков: страх отстать от Запада, а не делать то, что им присуще. Они хотели быть похожими на кого-то, а не самими собой. В такой по зиции не было настоящей свободы. Самым ярким, конечно, яв лялся московский андеграунд. На мой взгляд, там было много раз ного, в том числе непривлекательного, грубого, демонстративно го… Но случались яркие проявления индивидуальности. Москва – она сама по себе такая: забористая, даже окаянная, но и неверо ятно лиричная… как, скажем, это проявилось в искусстве Красно певцева, Яковлева, Немухина… Встречалась и открытая прог раммность, как у Рабина: черная живопись о черной жизни. От четливо до плакатности, но по-своему честно. В Киеве эти тенден ции были глубоко запрятаны. Например, приезжаем, нам показы вают работы и просят: «Только никому не рассказывайте». У нас о таком и речи не могло быть. Мы все делали открыто.

ми не ховалися, все обговорювалося відкрито. Хоча в ті часи за будь-яку розмову можна було поплатитися за милу душу. Але нас підтримувала свідомість, що ми – художники і займаємося своєю справою. В ті роки виникло поняття дисидентства, але у нас було по-іншому: протест був, проте ми ніколи не зосереджувались і не обмежували себе протестом, як це відбувалося, скажімо, у мос ковському соц-арті. В інших містах все протікало по-іншому. Львів через Польщу тягнувся на Захід. У них була настанова, як свого ча су у поляків, страх відстати від Заходу, а не робити те, що для них властиве. Вони хотіли бути схожими на когось, а не самими собою. У такій поставі не було справжньої свободи. Найяскравішим, зви чайно, був московський андеґраунд. На мій погляд, там було бага то різного, зокрема непривабливого, грубого, демонстративного. Але траплялися яскраві прояви індивідуальності. Москва – вона сама по собі така: міцна, навіть окаянна, але і неймовірно лірична... як, скажімо, це виявилося у мистецтві Краснопєвцева, Яковлєва, Немухіна. Зустрічалася і відкрита програмність, як у Рабіна: чор ний живопис про чорне життя. Виразно до плакатності, але посвоєму чесно. У Києві ці тенденції були глибоко заховані. Для прикладу, приїжджаємо, нам показують роботи і просять: «Тільки нікому не розповідайте». У нас про таке і мови не могло бути. Ми всі працювали відкрито. Можливо, голосно сказано, але працюва ли в ім'я мистецтва.

Квартирная выставка в мастерской Руслана Макоева. Одесса, 1977 Квартирна виставка у майстерні Руслана Макоєва. Одеса, 1977

ПЕРСОНАЖИ АНДЕГРАУНДА:

ПЕРСОНАЖІ АНДЕҐРАУНДУ:

ХРУЩИК

Ю.Егоров: Как с Хрущиком познакомился? Стал я членом Мону ментального Совета. Прихожу на заседание, а П. сдавали жуткий эскиз. Только я собрался что-то врезать, а ко мне наклоняется Ац манчук и шепчет: «Здесь приходил пацан… Такие работы принес! Мы обалдели». Меня же возбуждало увидеть что-то новое и я на шел координаты Хруща. Работал я тогда на улице Баранова в быв шей мастерской Нилуса, и Хрущик принес туда свои работы. Внешне он мне тоже понравился. Там был его «Автопортрет», в ко тором он угадал всю свою судьбу. Остановившийся взгляд. Эти во лосики… И тряпочка на больной руке. Но как написана стенка за волосиками! Сильное солнце и от рефлексов все светом окутано, а на стеночке – несколько репродукций и среди них «Олимпия» Мане. Но как это сделано! Несколькими мазками. Сформулирова но изумительно… В общем, я полгода писал «под Хрущика». Сказал ему: «Работ мало. Надо еще сделать. Мастерская в Вашем распоряжении». Первое время прихожу, у Вали стоит натюрмортик, он пишет. Но идиллия длилась недолго. Всего он написал два натюрморта. По том впал в такое растрепанное состояние, что события стали раз виваться по нисходящей. Тогда был заказ на оформление магази на «Золотой ключик». Я говорю: «Валя, можно подработать». – «Да, дядя Юра». Миссия Вали заключалась в том, что он держал картон или подавал щипцы. При этом я приходил в 6.30 утра, а он в 12.30 или даже в 2 часа дня. Говорю: «Валя, так нельзя». Он: «Дядя Юра, я прошу прощения…» Это он просил, когда не надо, а когда надо… Была еще одна работа – история повторилась. Я наседал, чтобы он все-таки работал, стал об этом говорить и вдруг почувствовал та кое раздражение, аж до зверства. Тогда я сказал: «Я Вас отпускаю». Потом он приходил занимать деньги. Я говорил: «У Вас есть работ ка, Вы принесите, за нее я выплачиваю 1200 рублей в год, выдавая частями каждый месяц». Выплатил таким образом 700 рублей, за работка тогда не было, а работу потом отдал ему. Когда были день ги, давал ему десятку».

Ю. Єгоров: Як із Хрущиком познайомився? Став я членом Мону ментальної Ради. Приходжу на засідання, а П. здавали жахливий ескіз. Тільки я зібрався щось врізати, а до мене нахиляється Ац манчук і шепоче: «Тут приходив хлопчак... Такі роботи приніс! Ми очманіли». Мене ж хвилювало побачити щось нове і я знайшов ко ординати Хруща. Працював я тоді на вулиці Баранова в колишній майстерні Нілуса, і Хрущик приніс туди свої роботи. Зовні він мені теж сподобався. Там був його «Автопортрет», в якому він вгадав всю свою долю. Погляд, що зупинився. Ці волоски... І ганчірочка на хворій руці. Але як написана стінка за волосками! Сильне сонце і від рефлексів все світлом оповито, а на стінці – декілька репродук цій, і серед них «Олімпія» Мане. Але як це зроблено! Декількома мазками. Сформульовано дивовижно... Загалом, я півроку малював «під Хрущика». Сказав йому: «Робіт мало. Треба ще зробити. Майстерня у Вашому розпорядженні». Перший час приходжу, у Валі стоїть натюрмортик, він малює. Але ідилія тривала недовго. Всього він намалював два натюрморти. Потім впав у такий розхристаний стан, що події почали розгорта тися по нисхідній. Тоді було замовлення на оформлення магазину «Золотий ключик». Я говорю: «Валя, можна підробити». – «Так, дядя Юра». Місія Валі полягала у тому, що він тримав картон або пода вав щипці. При цьому я приходив о 6.30 ранку, а він о 12.30 або на віть о 2 годині дня. Говорю: «Валя, так не можна». Він: «Дядя Юра, я прошу вибачення.» Це він просив, коли не треба, а коли треба... Була ще одна робота – історія повторилася. Я насідав, щоб він всетаки працював, почав про це говорити, і раптом відчув таке роз дратування, аж до звірства. Тоді я сказав: «Я Вас відпускаю». Потім він приходив займати гроші. Я говорив: «У Вас є робітка, Ви прине сіть, за неї я виплачую 1200 крб. за рік, видаючи частинами кожно го місяця». Виплатив таким чином 700 крб., заробітку тоді не було, а роботу потім віддав йому. Коли були гроші, давав йому десятку».

1. В те годы минимальная зарплата равнялась 60 руб. в месяц – зарплата уборщицы. Инженер

1. В ті роки мінімальна зарплата дорівнювала 60 крб. в місяць – зарплата прибиральниці. Ін -

с высшим образованием получал 140 руб. На 100 руб. в месяц можно было прожить скромно, но прис -

женер з вищою освітою отримував 140 крб. На 100 крб. у місяць можна було прожити скромно, але

тойно. Иными словами, Егоров содержал Хруща более полугода. (Ю.Н. Егоров – пример того, что о

пристойно. Іншими словами, Єгоров утримував Хруща більше півроку. (Ю.М. Єгоров – приклад того,

человеке нужно судить по делам, а не по словам. Человек чести и редкого благородства, он обладал

що про людину потрібно судити по справах, а не по словах. Людина честі і рідкісного благородства,

ироничностью и злым языком, которого все побаивались. Но, будучи членом Монументального Со -

він володіє іронічністю і злим язиком, якого всі побоюються. Але, як член Монументальної Ради, він

вета, он постоянно привлекал к исполнению заказов своих молодых друзей, таким образом целе -

постійно притягав до виконання замовлень своїх молодих друзів, таким чином цілеспрямовано

направленно подводя материальную базу под движение свободного искусства. В 70-е годы члены

підводячи матеріальну базу під рух вільного мистецтва. У 70-ті роки члени Одеської групи жили

«Одесской группы» жили более чем скромно, однако в отличие от андеграунда других городов, мог -

більш ніж скромно, проте, на відміну від андеґраунду інших міст, могли собі дозволити не служити.

ли себе позволить не служить дворниками, сторожами и проч., что во многом является заслугой

двірниками, сторожами та ін., що багато в чому є заслугою Єгорова. Він сповідував неписану етику

Егорова. Он следовал неписаной этике цеха: мэтр должен помогать молодым).

цеху: метр повинен допомагати молодим).

Валентин Хрущ Валентин Хрущ

ВЛАДИМИР ЯКОВЛЕВ В ОДЕССЕ

ВОЛОДИМИР ЯКОВЛЄВ В ОДЕСІ

В.Басанец: А я в своих поисках допрыгался: написал баян в кубис тической манере. Вот в эту пору поисков и дерзаний привели ко мне маленького человечка в таком дли-и-нном пальто. Это ока зался Яковлев. Зашел он как бы к себе домой. Подошел ко мне и стал изучать (показывает, как Яковлев рассматривает объект с очень близкого расстояния и сверху донизу). Глаза у него были больные. Он сказал, что жить ему негде и он будет жить здесь. Вова Стрельников поддакнул: «Да-да, давай-давай…». Куда мне де ваться? Возражать неудобно. Яковлев тут же выложил роскошную бумагу, как железо карандаши и начал рисовать. Спросил, есть ли девушки, чтобы сделать портреты. Объяснил, что приехал лечить глаза в клинику Филатова и стал рассказывать нам про знамени тых москвичей: Целкова, Плавинского, Зверева… В нашем с Вовой воображении возникло представление: какая там необыкновен ная жизнь! Он посмотрел мои работы и говорит: «Это – не то. Вы заблудились». На следующий день берет холст и бах-бах... тогда он исповедовал ташизм и стал делать нас адептами этого течения. В то время для меня оказалось важно то, что он заговорил о внут ренней красоте. Придут девушки, он подойдет, близко-близко рассмотрит и говорит: «Нет, она внутренне некрасивая». На меня это произвело впечатление. О Шуре он сказал: «Хлебная живо пись». Мы стали вместе с ним заниматься абстракцией. Я сделал работу. Он говорит: «Ну, ничего». Я сделал одну, вторую, третью… Вова параллельно работает, каждый день, начиная с девяти утра. Так прошло месяца полтора. Он много рассказывал: как сидел в психиатричке, не переносит стронциановую краску, говорил о своих отношениях с милицией, которую панически боялся, и о том, как мама, чтобы не мешал, сплавляла его в больницу… Это был дух Москвы. Дух подвальной живописи. Потом стало тепло и он отправился в клинику. Походил туда, а потом как-то говорит: «Моя врач хочет посмотреть на вас, на моих друзей». (До этого он сделал в подарок врачу абстрактную работу). Мы с Вовой довер чиво пошли. Нас встретила седая женщина и говорит: «Садитесь». Берет зошит (тетрадь – укр.) и – «Рассказывайте: Когда родился? где учился? где работаете?». Потом почему-то заглянула мне в глаз и говорит: «Идите». Я в недоумении вышел, зашел Вова. Выходит тоже изумленный и какой-то задумчивый. Идем мы с ним по Шам панскому переулку, он спрашивает: «Ну, что?» Я говорю: «Да как-то странно. Про работу спрашивает…». Вова: «Нет, нет, не волнуй ся»… На утро раздался звонок. «Кто там?» – «Участковый» (смех при сутствующих – О.С.). Меня отстраняет, входит в комнату, а там Яковлев, который больше всего на свете боялся стронциановой

В. Басанець: А я в своїх рухах дорухався: намалював баян в кубіс тичній манері. Ось у цей час пошуків і дерзань привели до мене маленького чоловічка в такому довженному пальто. Це виявився Яковлєв. Зайшов він як до себе додому. Підійшов до мене і почав вивчати (показує, як Яковлєв розглядає об'єкт з дуже близької від стані і зверху до низу). Очі у нього були хворі. Він сказав, що жити йому ніде і він житиме тут. Вова Стрельников підтакував: «Так-так, давай-давай...» Куди мені подітися? Заперечувати незручно. Яков лєв тут же ж виклав розкішний папір, як залізо олівці і почав малю вати. Запитав, чи є дівчата, щоб зробити портрети. Пояснив, що приїхав лікувати очі в клініку Філатова і почав розповідати нам про знаменитих москвичів: Целкова, Плавінського, Звєрєва... У на ших з Вовою головах пронеслося: яке там незвичайне життя! Він подивився мої роботи і говорить: «Це – не те. Ви заблукали». Нас тупного дня бере полотно і бах-бах... тоді він сповідував ташизм і почав робити нас адептами цієї течії. У той час для мене виявилося важливим те, що він заговорив про внутрішню красу. Прийдуть дівчата, він підійде, близько-близько розгляне і говорить: «Ні, вона внутрішньо неприваблива». На мене це справило враження. Про Шуру він сказав: «Хлібний живопис». Ми почали разом з ним зай матися абстракцією. Я зробив роботу. Він говорить: «Ну, нічого». Я зробив одну, другу, третю... Вова паралельно працює, щодня, по чинаючи з 9-ти ранку. Так минуло півтора місяці. Він багато розпо відав: як сидів у психіатричці, не терпить стронціанову фарбу, го ворив про свої стосунки з міліцією, яку панічно боявся, і про те, як мама, щоб не заважав, сплавляла його в лікарню. Це був дух Моск ви. Дух підвального живопису. Потім стало тепло і він відправився в клініку. Походив туди, а потім якось говорить: «Моя лікарка хоче подивитися на вас, на моїх друзів». (До цього він зробив у подару нок лікарці абстрактну роботу). Ми з Вовою довірливо пішли. Нас зустріла сива вірменка і говорить: «Сідайте». Бере зошит і – «Роз повідайте: коли народився? де вчився? де працюєте?». Потім чо мусь заглянула мені в око і говорить: «Ідіть». Я з подивом вийшов, зайшов Вова. Виходить теж здивований і якийсь задуманий. Йде мо ми з ним по Шампанському провулку, він питає: «Ну, що?» Я го ворю: «Та якось дивно. Про роботу питає...» Вова: «Ні, ні, не хви люйся». Зранку пролунав дзвінок. «Хто там?» – «Дільничний» (сміх при сутніх – О.С.). Мене відсторонює, входить у кімнату, а там Яковлєв, який найбільше на світі боявся строціанової фарби і міліції. «Це хто?» – «Ну, художник, знайомий» – «Прописка є?» – «Ну, того... не має» – «А де працюєте?» – «Н-не працюю». А картини, що у нас сто ять, ну, просто для дільничного, абстрактний живопис... кримінал.

Владимир Яковлев Володимир Яковлев

“Композиция”, картон, масло, 47 х 35 см, 1960 “Композиція”, картон, олія, 47 х 35 см, 1960

“Абстрактная композиция”, бумага, смешанная техника, 41,4 х 29,7 см, 1959 “Абстрактна композиція”, папір, змішана техніка, 41,4 х 29,7 см, 1959

краски и милиции. «Это кто?» – «Ну, художник, знакомый» – «Про писка есть?» – «Ну, того, нет» – «А где работаете?» – «Н-не работаю». А картины, что у нас стоят, ну прямо для участкового, абстрактная живопись,.. криминал. Он проходит дальше, на кухню, а там… Гос поди! Линией на стене нарисована голая женщина и везде му сор… Ужас, как раз для милиции. Вова стоит молча, бледный. Ми лиционер посмотрел на картины и спрашивает: «За наличные? По перечислению?» – и уже пишет протокол, и «Подпишите. Чтоб че рез три дня устроились на работу» (Рассказ сопровождается го мерическим хохотом присутствующих, понимающих трагико мизм ситуации: гостеприимство и невинное занятие живописью обернулось угрозой выселения из города с возможностью ареста в перспективе. – О.С.)… Яковлев на следующий же день уехал в Москву, а мне через три дня пришла повестка в товарищеский суд. Мандраж жуткий. Не служу – значит, тунеядец. Пошел я в суд. Сидят люди. Меня выз вали. «По какому вопросу?» – «Не прописан». – «Где работаете?» – «Нигде». «КАК!» – И написали в какой-то еще суд. Я в городе один, ни родственников, никого близких. Ни квартиры, ни работы. На следующий день – опять участковый: «Чтобы быстро устроился на

Він проходить далі, на кухню, а там.. Господи! Лінією на стіні на мальована гола жінка і скрізь сміття... Жах, якраз для міліції. Вова стоїть мовчки, блідий. Міліціонер подивився на картини і питає: «За готівку? По перерахунку?» – і вже пише протокол, і «Підпишіть. Щоб через три дні влаштувалися на роботу» (Розповідь супровод жується гомеричним реготом присутніх, тих, що розуміють трагі комізм ситуації: гостинність і безневинне заняття живописом обернулися загрозою виселення з міста з можливістю арешту в перспективі). Яковлєв наступного ж дня виїхав до Москви, а мені через три дні прийшла повістка до товариського суду. Мандраж страшний. Не служу – значить, дармоїд. Пішов я в суд. Сидять люди. Мене викликали. «З якого питання?» – «Не прописаний». – «Де працює те?» – «Ніде». «Як?!» – І написали в якийсь ще суд. Я в місті один, ні родичів, нікого близьких. Ні квартири, ні роботи. Наступного дня – знову дільничний: «Щоб швидко влаштувався на роботу. Якщо фарца або баби, то з Одеси на 101-й кілометр». Я побіг до Вови. Ку ди ще бігти? Влаштували мене абияк на роботу, врятувало те, що тато – генерал. Ю.Єгоров: Я врятував Хрущика від виселення з Одеси. Попросив,

Владимир Яковлев Володимир Яковлев

работу. Если фарца или бабы, то из Одессы на 101-й километр». Я побежал к Вове. Куда еще бежать? Устроили меня кое-как на рабо ту, спасло то, что папа – генерал. Ю.Егоров: Я спас Хрущика от выселения из Одессы. Попросил, чтобы ему дали справку из СХ и из Фонда. Хрущик меня спрашива ет: «Где какая?» Я показал: «Это из СХ, эта – из Фонда». Благодаря этому его все-таки не вышвырнули… Мои впечатления от Яковле ва: когда я пришел, как раз проводился сеанс стрельбы из масти хина. Все было загажено краской: кровать, все вокруг… А эти, Ва лера с Вовой, стояли и взирали на него, как на Иисуса Христа. В другой раз встретил я вас на Пушкинской. Посередине шел Яков лев в бутсах на босу ногу и шел он в них, как на лыжах, а эти, Валера с Вовой, с благоговением на него смотрели. Очень экзотическая троица. В.Маринюк: Одесский вариант Воланда, Бегемота и Коровьева. Ю.Егоров: Поскольку я сумасшедших видел, то сразу определил ся и выкинул Яковлева из обоймы. Все-таки он сумасшедший, при чем из тех, которые не лечатся. В.Басанец: Он очень трогательный был. В то время для меня и для Вовы встреча с Яковлевым имела значение.

щоб йому дали довідку зі СХ і з Фонду. Хрущик мене питає: «Де яка?» Я показав: «Це з СХ, ця – з Фонду». Завдяки цьому його все ж не вигнали... Мої враження від Яковлєва: коли я прийшов, то якраз провадився сеанс стрілянини з мастихіна. Все було загиджено фарбою: ліжко, все навколо. А ці, Валера з Вовою, стояли і дивили ся на нього, як на Ісуса Христа. Іншим разом зустрів я вас на Пуш кінській. Посередині йшов Яковлєв у бутсах босоніж і йшов він в них, як на лижах, а ці, Валера з Вовою, з благоговінням на нього ди вилися. Дуже екзотична трійця. В. Маринюк: Одеський варіант Воланда, Бегемота і Коров'єва. Ю. Єгоров: Оскільки я божевільних бачив, то відразу визначився і викинув Яковлєва з обійми. Все ж він божевільний, до того ж з тих, які не лікуються. В. Басанець: Він дуже зворушливий був. У той час для мене і для Вови зустріч з Яковлєвом мала значення.

Виктор Маринюк. Одесса, 1995 Віктор Маринюк. Одеса, 1995

В.Маринюк: Когда в конце 70-х [власти] не справились с движе нием свободного искусства, бурно развивавшимся по всей стра не, то решили его частично легализовать. Тогда вышло Постанов ление о молодых творческих работниках, после которого в Союз художников приняли многих талантливых ребят. Тогда же остави ли в покое музыкантов. Козлов (Алексей Козлов, из группы «Арсе нал») рассказывал, как к нему пришли и сказали: «Играйте, что хо тите и где хотите». Ему это показалось чудом. Но ситуацию пере ломили художники: тем, что устояли. Хотя давление было неверо ятным: «бульдозерная выставка» вошла в историю как образ, а ведь приходили, угрожали, подсылали людей, следили... Но движение уже нельзя было остановить, и где-то к концу 70-х про изошел прорыв…

В. Маринюк: Коли наприкінці 70-х влада не впоралася з рухом вільного мистецтва, що бурхливо розвивалося по всій країні, то вирішили його частково легалізувати. Тоді вийшла Ухвала про мо лодих, після якої у СХ прийняли багато талановитих хлопців. Тоді ж дали спокій музикантам. Козлов (Олексій Козлов, з групи «Арсе нал») розповідав, як до нього прийшли і сказали: «Грайте, що хоче те і де хочете». Йому це видалося дивом. Але ситуацію переламали художники – тим, що встояли. Хоча тиск був неймовірним: «буль дозерна виставка» увійшла до історії як образ, адже приходили, загрожували, підсилали людей, стежили, палили майстерні. Але рух вже не можна було зупинити, і десь до кінця 70-х відбувся про рив. Тепер нам іноді говорять, що ми відбулися всупереч обстави -

Теперь нам иногда говорят, что мы реализовались вопреки обстоятельствам, в том смысле, что не будь давления сверху, то и не состоялись бы. Это не так. Сейчас другое время, все поменя лось, иные ориентиры, а мы… опять нонконформисты. Почему? Сегодня вроде бы позволено все: рисуй, что хочешь и как хочешь. Но мотивация – это покупают, а это – нет. Подстраиваются под ры нок, под спрос. У нас осталась прежняя мотивация: делаю то, что считаю нужным из своих внутренних побуждений. Эти люди се годня снова независимые. Они выпадают из обоймы. Ибо они сво бодны. С. Савченко: Еще для одесских выставок была важна установка на высокое эстетическое качество и связанная с ним захваченность красотой. Благодаря этому человек, приходивший на выставку, уносил с собой заряд позитивной энергии. [В разговоре за «круглым столом» по телефону участвовал Алек сандр Ануфриев, теперь проживающий в США] О.Савицкая: Чем же все-таки отличается искусство нонконфор мистов Москвы 1960-70-х годов от нонконформистов Одессы? А. Ануфриев (по телефону): Можно сказать достаточно конкрет но. Быть может, Одесса ближе к Востоку, во всяком случае к Ближ нему, и влияние йоги и суфизма присутствует там сильнее, а поли тизированности – меньше. Одессит видел в западном искусстве живое дыхание, а затем выводил для себя, что добиться такого живого дыхания возможно только, когда работаешь свободно, без завязанности в выставке, а просто посвящать себя целиком и полностью данной работе. На севере на первом месте политическая свобода, а дыхание жизни и другие атрибуты свободы уже стояли на вторых местах. В Москве больше ниспровергали, чем воздвигали, больше публи цистики, чем литературы, больше вызова, чем вдумчивости. В Одессе же больше созерцания и подтверждения вечных ценнос тей в искусстве и общей правды, а не сиюминутной. Кидаться на амбразуру или бросать своих детей под бульдозер в Одессе не стали бы, я так думаю. Для одессита подвиг в искусстве заключает ся не во внешнем, а во внутреннем действии. И когда появится на аукционах ценитель живописи, искатель смысла жизни, а не прос то человек, выкладывающий деньги, тогда будет цениться живо пись одесских нонконформистов. Да и не только нонконформис тов, потому что одесские нонконформисты «заразили» и вполне официальных художников. Трепещущий Егоров, благоухающий Шопин, пронзительный Басанец, проникающий Цюпко, спохва тывающийся Фрейдин и т.д. Разве можно подобным образом оха рактеризовать искусство москвичей?

нам, у тому сенсі, що не будь тиску зверху, то і не збулися б. Ні, це не так. Ось зараз інший час, усе помінялося, інші орієнтири, а ми... знову нонконформісти. Чому? Сьогодні начебто дозволено все: малюй, що хочеш і як хочеш. Але мотивація: це купують, а це – ні. Підлаштовуються під ринок, під попит. У нас же залишилася ко лишня мотивація: роблю те, що вважаю за потрібне зі своїх внут рішніх спонук. Ось такі люди сьогодні – знову незалежні. Вони ви падають з обойми. Бо вони вільні. С. Савченко: Ще для одеських виставок була важлива установка на високу естетичну якість і пов'язане з нею захоплення красою. Завдяки цьому людина, яка прийшла на виставку, виносила з со бою заряд позитивної енергії. [У розмові за «круглим столом» по телефону брав участь Олек сандр Ануфрієв, який нині мешкає в США] О. Савицька: Чим же усеж відрізняється мистецтво нонкон формістів Москви 1960-70-х років від нонконформістів Одеси? О. Ануфрієв (по телефону): Можна сказати досить конкретно. Можливо, Одеса ближче до Сходу, в усякому випадку, до Ближньо го, і вплив йоги та суфізму присутнє там сильніше, а заполітизо ваності – менше. Одесит бачив у західному мистецтві живе дихан ня, а потім висновував для себе, що добитися такого живого ди хання можливо лише коли працюєш вільно, без зв'язаності у вис тавці, а просто присвячувати себе цілковито даній роботі. На півночі на першому місці свобода, а дихання життя й інші атрибути свободи вже стояли на других місцях. У Москві більше повалювали, ніж споруджували, більше публіцистики, ніж літера тури, більше виклику, ніж вдумливості. В Одесі ж більше спогля дання і підтвердження вічних цінностей у мистецтві та загальної правди, а не сюхвилинної. Кидатися на амбразуру або кидати своїх дітей під бульдозер в Одесі не стали б, я так думаю. Для одесита подвиг у мистецтві полягає не в зовнішній, а у внутрішній дії. І коли з'явиться на аукціонах поціновувач живопису, шукач сенсу життя, а не просто людина, яка викладає гроші, тоді цінуватиметься жи вопис одеських нонконформістів. Та й не лише нонконформістів, тому що одеські нонконформісти «заразили» й цілком офіційних художників. Трепетний Єгоров, благотворний Шопін, пронизли вий Басанець, проникливий Цюпко, похопливий Фрейдін, і так да лі. Хіба можна подібним чином охарактеризувати мистецтво мос квичів?

Александр Стовбур Олександр Стовбур

АЛЕКСАНДР СТОВБУР

ОЛЕКСАНДР СТОВБУР

(Одесса, 2003)

(Одеса, 2003)

Это было зимой с 1976-го на 1977-й год. Вместе с четырьмя московскими художниками я приехал в Ленинград на неофици альную выставку «Ленинград – Париж». Она задумывалась как ан титеза официальной выставки «Москва – Париж». Ленинградскую акцию организовывал физик-ядерщик, симпатизировавший дис сидентскому движению и предоставивший для экспозиции свою большую квартиру. О, Боже, какая встреча и какие люди нас ожидали! Обычных граждан так не встречают, такое внимание оказывают либо пре -

Це було взимку з 1976-го на 1977-ий рік. Разом із чотирма мос ковськими художниками я приїхав до Ленінграда на неофіційну виставку «Ленінград – Париж». Вона замислювалася як антитеза офіційній виставці «Москва – Париж». Ленінградську акцію органі зовував фізик-ядерник, що симпатизував дисидентському рухові і надав для експозиції свою велику квартиру. О Боже, яка зустріч і які люди нас чекали! Звичайних громадян так не зустрічають, таку увагу надають або президентам, або су перзлочинцям. Варто було нам вийти з вагону, як нас узяли в кіль -

зидентам, либо суперпреступникам. Стоило нам выйти из вагона, как нас взяли в кольцо семь человек справа и семь человек слева. Все они были в одинаковых серых шляпах, черных кожаных пер чатках с застежками, у двоих – рация… Один из них представился: «Майор КГБ …» Первый вопрос, который нам задали: – Цель приезда? – На выставку. – На какую? – «Ленинград – Париж» – Выставка запрещена. Дальше без всяких объяснений отправили нас вместе с карти нами в спецпомещение на вокзале и предложили показать, что мы привезли. Я вез исключительно одесских художников: Ануф риева, Стрельникова, Маринюка, Сазонова, Люду Ястреб и свои работы. Мы распаковали холсты, и первое, что бросилось в глаза, было резкое отличие одесситов от москвичей. У нас на картинах какие-то свадьбы, женские образы, морские пейзажи… Все кра сочное, сочное, солнечное… И на лицах гэбистов я увидел такое разочарование! Никакой политики у нас не было. У москвичей живопись была мрачнее и с политическими штучками, с каким-то едким психологизмом… В спецпомещении нас продержали больше четырех часов, за давая провокационные вопросы: о Сталине, о наших политичес ких взглядах… В общем, проверяли благонадежность. Но есть и физиологические моменты в жизни человека: выпить на вокзале стакан чаю или в туалет нас водили по одному под охраной двух милиционеров. Наконец нам объявили, что поскольку выставка не состоится, мы должны возвращаться в Москву. После угроз, вы вели в кассовый зал и предложили взять билеты обратно. Однако никто из нас не собирался этого делать. Мы объяснили, что денег у нас нет, что, собственно, в Ленинград мы и приехали затем, чтобы денег заработать и билеты нам брать не на что. Пока наши опеку ны решали, как быть, один из москвичей успел подскочить к теле фону и позвонить в Москву, что нас задержали. Уже на следующий день, когда мы оказались в Москве, «Голос Америки» передавал, как нас не пустили на выставку… Без всякого согласия, почти насильно нас посадили в вагон, и что это был за вагон! Отдельный, абсолютно свободный. Все вхо ды-выходы закрыли, и на каждой остановке проверяли, не сбежал ли кто-нибудь из нас… Выставка как выставка, но я так радовался, что наконец вырвался в Ленинград, так мечтал попасть в Эрмитаж, в Русский Музей, посмотреть иконы, а они мне помешали.

це сім чоловік справа і сім чоловік зліва. Всі вони були в однакових сірих капелюхах, чорних шкіряних рукавичках із застібками, у двох – рація. Один з них представився: «Майор КДБ». Перші питан ня, які нам задали: «Мета приїзду? – На виставку. – На яку? – «Ленінград – Париж». – Виставка заборонена... Далі без усяких пояснень відправили нас разом з картинами в спецприміщення на вокзалі і запропонували показати, що ми при везли. Я віз виключно одеських художників: Ануфрієва, Стрельни кова, Маринюка, Сазонова, Люду Ястреб і свої роботи. Ми розпа кували полотна, і перше, що кинулося в очі, була різка відмінність одеситів від москвичів. У нас на картинах якісь весілля, жіночі об рази, морські пейзажі... Все барвисте, соковите, сонячне... І на об личчях гебістів я побачив таке розчарування! Ніякої політики у нас не було. У москвичів живопис був похмуріший і з політичними штучками, з якимсь їдким психологізмом. У спецприміщенні нас протримали більше чотирьох годин, ставлячи провокаційні запитання: про Сталіна, про наші політичні погляди... Загалом, перевіряли благонадійність. Але є і фізіологічні моменти в житті людини: випити на вокзалі склянку чаю або в туа лет нас водили поодинці під охороною двох міліціонерів. Нарешті нам оголосили, що, оскільки виставка не відбудеться, ми повинні повертатися до Москви. Після погроз вивели в касовий зал і зап ропонували узяти квитки назад. Проте ніхто з нас не збирався цього робити. Ми пояснили, що грошей у нас немає, що, власне, до Ленінграда ми і приїхали задля того, щоб грошей заробити, і квит ки нам брати нема за що. Поки наші опікуни вирішували, як бути, один з москвичів встиг підскочити до телефону і подзвонити до Москви, що нас затримали. Вже наступного дня, коли ми опинили ся в Москві, «Голос Америки» передавав, як нас не пустили на вис тавку. Без жодної згоди, майже насильно, нас посадили у вагон, і що це був за вагон! Окремий, абсолютно вільний. Всі входи-виходи закрили, і на кожній зупинці перевіряли, чи не втік хтось із нас. Виставка як виставка, але я так радів, що нарешті вирвався до Ле нінграда, так мріяв потрапити в Ермітаж, у Російський Музей, по дивитися ікони, а вони мені перешкодили.

Николай Степанов Микола Степанов

НИКОЛАЙ СТЕПАНОВ

МИКОЛА СТЕПАНОВ

(Одесса, 22 марта 2003 г.)

(Одеса, 22 березня 2003 р.)

Была такая проработочная акция, когда в Союзе собирали лю дей (собирали Правление, участвовал представитель обкома партии) и все они должны были публично осудить ребят за учас тие в квартирных выставках. Накануне ко мне зашел Х. и сказал, что он видел список художников, которых будут прорабатывать на собрании, и что он меня из списка вычеркнул, но, как друг, пре дупреждает, чтобы я никуда не лез и в квартирных выставках больше не участвовал. Так я не попал в список прорабатываемых, и на собрание пришел просто как зритель. Наши ребята явились как на парад: красивые, молодые… Саша Ануфриев со своими роскошными усами, Володя Стрельников – стройный, в белой ру -

Була така акція опрацювання, коли у Спілці збирали людей, збирали Правління, брав участь представник обкому партії, і всі вони повинні були публічно засудити хлопців за участь у квартир них виставках. Напередодні до мене зайшов Х. і сказав, що він ба чив список художників, яких опрацьовуватимуть на зборах, і що він мене зі списку викреслив, але, як друг, попереджає, щоб я ніку ди не ліз і в квартирних виставках більше не брав участі. Х. стука чем не був, але його, як колишнього харбінця, «курували», трима ли на прикметі, тому він був людиною заляканою і дуже обереж ною. Так я не потрапив у список опрацьовуваних, і на збори прий шов просто як глядач. Наші хлопці з'явилися як на парад: красиві,

башке, Людочка Ястреб – красавица, в каких-то монистах… Соб рание происходило в Союзе. Стулья стояли лицом к дверям, и в первом ряду посадили ребят. Егорова тоже вызвали, он сидел вместе с ними как угрюмая птица, абсолютно безучастно, как бы ничего не слыша. Народу набралось много, люди не могли войти и топтались на ступеньках выставочного зала. Где-то в первых ря дах матерился не попавший в список Хрущик. Рядом с ним стояла Дина Михайловна Фрумина и даже не возражала против его мата. Дина открыто возмущалась этой проработкой, «судилищем»… Стенограмму, по-моему, не вели. Вызывали каждого члена Правления, чтобы он высказался и осудил. Выступал и Y., который с ребятами действительно дружил. Когда он позже стал Предсе дателем, то старался протолкнуть их выставки в Союзе. Первую – посмертную – выставку Люды пробил он. Но тогда на собрании вел себя так, как было принято, то есть, вполне благонадеждно. «И ты, Брут? – спросил его Стрельников». «Да, и я, - ответил Y. – Что вы тут какой-то абстракцией занимаетесь…», ну, и так далее, как бы ло положено. Потом Стрельников сел на своего конька и стал об винять Союз в том, что это сугубо меркантильная организация, каждый охраняет свое корыто и проч. В заключение выступил представитель Обкома партии в том духе, что, видимо, существует проблема сбыта, но есть же Салон, где можно продавать работы… Ему ответили: «А нас не приглашают». Да, ведь дело было не в сбы те, а в творчестве. В Салон у нас работы просто не взяли бы. Но Са лоном широко пользовался Z, который уже был членом Союза. Сначала он, будучи человеком одаренным, держался вместе с ре бятами, но слишком любил деньги, что и увело его далеко от вся кого творчества. Куда разошлись после собрания, не помню. Я пошел прово жать Дину Михайловну.

молоді. Саша Ануфрієв зі своїми розкішними вусами; Володя Стрельников – стрункий, у білій сорочці; Людочка Яструб – красу ня, в якихось моністах... Збори відбувалися в Спілці. Стільці стояли повернені до дверей, і в першому ряду посадили хлопців. Єгорова теж викликали, він сидів разом з ними як похмурий птах, абсолют но байдуже, наче нічого не чуючи. Народу набралося багато, люди не могли увійти і топталися на сходинках виставкового залу. Десь у перших рядах матюкався Хрущик, що не потрапив у список. Поряд з ним стояла Діна Михайлівна (Фруміна) і навіть не заперечувала проти його мату. Діна відкрито обурювалася цим опрацьовуван ням, «судилищем». Стенограму, здається, не вели. Викликали кожного члена Правління, щоб він висловився і засудив. Виступав і Y., який з хлоп цями справді товаришував. Коли він пізніше став Головою, то прагнув проштовхнути їхні виставки у Спілці. Першу – посмертну – виставку Люди пробив він. Але тоді на зборах поводився так, як було прийнято, тобто цілком благонадійно. «І ти, Брут? – запитав його Стрельников». «Так, і я, - відповів Y. – Що ви тут якоюсь абст ракцією займаєтеся...», ну, і так далі, як належало. Потім Стрельни ков сів на свого коника і почав звинувачувати Спілку в тому, що це суто меркантильна організація, кожен охороняє своє корито та ін. На закінчення виступив представник обкому партії в тому дусі, що, мабуть, існує проблема збуту, але є ж Салон, де можна продавати роботи. Йому відповіли: «А нас не запрошують». Так, адже справа була не в збуті, а в творчості. У Салон у нас роботи просто не узяли б. Але Салоном широко користувався Z., який вже був членом Спілки. Спочатку він, як людина обдарована, тримався разом з хлопцями, але дуже любив гроші, що і відвело його далеко від уся кої творчості. Куди розійшлися після зборів, не пам'ятаю. Я пішов проводжати Діну Михайлівну.

(Одесса, 6 апреля 2003 г.) ...А с квартирными выставками у меня произошло вот что: я тогда жил затворником, нигде не бывал, это ко мне приходили Ануфриев, Стрельников, Витя Маринюк… Им нравилось, что я делаю. Они говорили: «У Степанова развивается народный стиль». Меня пригласили участвовать в квартирной выставке. Я принес работы, установил, и тут эта бестия Хрущик делает вот что: ставит рядом с моей скульптурой рубель (доску для стирки белья) и за являет: «Вот настоящая скульптура, а это что?» Я решил, что надо мной насмехаются, обиделся и забрал работы. Хотя выходка Хру щика мне что-то дала. Понял, что моя дикая авангардная скульп тура для народа – пройденный этап. В фольклоре у каждого, сугу бо бытового предмета веками отточенная, осмысленная, прек расная форма. То, что мы для себя только-только нащупываем.

(Одеса, 6 квітня 2003 р.) ...А з квартирними виставками у мене трапилось ось що: я тоді жив затворником, ніде не бував, це до мене приходили Ануфрієв, Стрельников, Вітя Маринюк. Їм подобалося, що я роблю. Вони го ворили: «У Степанова розвивається народний стиль». Мене зап росили брати участь у квартирній виставці. Я приніс роботи, вста новив, і тут ця бестія Хрущик робить ось що: ставить поряд з моєю скульптурою рубель (дошку для прання білизни) і заявляє: «Ось справжня скульптура, а це що?» Я вирішив, що наді мною насміха ються, образився і забрав роботи. Хоча витівка Хрущика мені щось дала. Зрозумів, що моя дика авангардна скульптура для народу – пройдений етап. У фольклорі у кожного, суто побутового предме ту, століттями вигострена, осмислена, прекрасна форма. Те, що ми для себе тільки-тільки намацуємо.

ТО, ЧТО НАС ОБЪЕДИНИЛО

ТЕ, ЩО НАС ЗГУРТУВАЛО

Владимир Цюпко – Ольга Савицкая (Одесса, 26 июля 2003 г.)

Володимир Цюпко – Ольга Савицька (Одеса, 26 липня 2003 р.)

В.Цюпко: Как я познакомился с Асриевым и стал участником квартирных выставок? Встречаю как-то Стрельникова, спраши ваю: – Несешь работу? Куда? – На квартирную выставку. Хочешь участвовать? – Не люблю я квартирные выставки. Слишком много снобов их смотрит. – Боишься? – Нет, не боюсь. И я дал несколько маленьких работ. Причем, выбрал самые лучшие, те, с которыми не хотел расставаться, поэтому поставил высокие цены. На выставке ко мне подошел молодой человек, почти мальчик, с виду – робкий, посмотрел на цены (с моей точки зрения – очень высокие) и говорит: «Я покупаю». Так я узнал Ас риева. Это была середина 70-х, деятельность квартирных выставок длилась несколько лет. Володя превратил свою единственную комнату в настоящий клуб. Бытовую часть отделяли ширмы, а ос тальное пространство было отдано «клубной жизни». У Асриева в комнате на одной стенке висела постоянная экс позиция из работ, которые он купил. На второй стенке каждый раз выставлялись новые картины. К нему ходили очень разные люди. Бывала снобистская публика, что приводило к очень смешным ситуациям. Например, мне, художнику, могли с апломбом заявить: «Отойдите, вы мешаете смотреть». Володя приглашал музыкантов: помню, приезжала какая-то известная московская группа (джаз-рок группа «Арсенал», Алек сея Козлова. – О.С.). Неоднократно наведывался художник Наумец из Москвы, поэты – Владимир Алейников и другие. У Асриева гос тили иностранцы, что в те времена рассматривалось как нечто криминальное. Рахманины, Стрельников, Ануфриев могли устро ить танцы на улице. Мы сделали вместе немало выставок, сдружились, это была наша жизнь, в памяти остались какие-то эпизоды, комизм которых понятен только своим людям. Например, такая ситуация: если мы собирались, то выпивали уже тогда, когда заканчивали работать, но готовили все заранее. Ну вот, купили сухого вина, нарезали бу терброды, а Сычев все ерзал, наконец не выдержал: «Ну, давайте по рюмашечке…» В этот момент кто-то резал колбасу, и Сыч его остановил: «Дальше не режь, я люблю куском». Выражение «Я люблю куском» вошло в наш фольклор и стало чем-то вроде прис -

В. Цюпко: Як я познайомився з Асрієвим? Зустрічаю якось Стрельникова, питаю: – Несеш роботу? Куди? – На квартирну виставку. Хочеш взяти участь? – Не люблю я квартирні виставки. Дуже багато снобів їх дивляться. –Боїшся? – Ні, не боюся. І я дав декілька маленьких робіт. Причому, вибрав найкращі, ті, з якими не хотів розлучатися, тому поставив високі ціни. На вис тавці до мене підійшов молодий чоловік, майже хлопець, з вигля ду боязкий, подивився на ціни (на мій погляд, дуже високі) і гово рить: «Я купую». Так я пізнав Асрієва. Це була середина 70-х: 74-75-ті роки, а тривала вся діяльність кілька років. Володя перетворив свою єдину кімнату на справжній клуб. Побутову частину відокремлювали ширми, а решта просто ру була віддана «клубному життю». У Асрієва в кімнаті на одній стіні висіла постійна експозиція з робіт, які він купив. На другій стіні кожного разу виставлялися нові картини. До нього ходили дуже різні люди. Бувала снобістська публіка, що приводило до дуже смішних ситуацій. Наприклад, ме ні, художникові, могли з апломбом заявити: «Відійдіть, Ви зава жаєте дивитися». Володя запрошував музикантів: пам'ятаю, приїжджала якась ленінградська група (джаз-рок група «Арсенал», Алексія Козлова. – О.С.). Неодноразово навідувався Наумець з Москви, поети – Во лодимир Алейніков та інші . У Асрієва гостювали іноземці, що в ті часи розглядалося як кримінал. Рахманіни, Стрельников, Ануфрі єв могли влаштувати танці на вулиці. Ми зробили разом немало виставок, здружилися, це було на ше життя, в пам'яті залишилися якісь епізоди, комізм яких зрозумі лий тільки своїм людям. Наприклад, така ситуація: якщо ми збира лися, то випивали вже тоді, коли закінчували працювати, але готу вали все заздалегідь. Ну ось, купили сухого вина, нарізали бутер броди, а Сичов усе совався, нарешті не витримав: «Ну, давайте по скляночці...» У цей момент хтось різав ковбасу, і Сич його зупинив: «Далі не ріж, я люблю шматком». Вираз «я люблю шматком» увій шов до нашого фольклору і став чимось на зразок приказки. Трапився ще такий епізод: у Асрієва був світлий еркер, де мені дуже подобалося. Ми з Володею домовилися, що я роблю його портрет при цьому освітленні. Я малював його в блакитній сороч ці, коричневому светрі, з широко відкритими – розплющеними

Владимир Цюпко Володимир Цюпко

“Портрет Владимира Асриева”, картон, масло, 45 х 35 см, 1977 “Портрет Володимира Асрієва”, картон, олія, 45 х 35 см, 1977

казки. Случился еще такой эпизод: у Асриева был светлый эркер, где мне очень нравилось состояние. Мы с Володей договорились, что я делаю его портрет при этом освещении. Я писал его в голубой рубашке, коричневом свитере, с широко открытыми-распахнуты ми-глазами. Тогда он эту работу не взял. Прошло двадцать лет, он приехал и купил старый портрет, сказав: «Я тогда зеленый был, не понимал…» Он очень увлекся восточной философией: и он, и Суслов, и Злотин… Затем увлек Макоева, который даже отошел от живопи си. Они ездили в индийский Ашрам, изучали эзотерическую лите ратуру, несколько книг прочел и я … Между собой, если бывали конфликты, то мелкие. О них не помнишь. Была молодость, творчество, общие интересы и общий заработок. Сейчас нет монументальной работы, которая прежде нас объединяла. Теперь у каждого – свои покупатели, и возникло легкое отчуждение. Живописью человек может заниматься в сво -

очима. Тоді він цю роботу не взяв. Пройшло двадцять років, він приїхав і купив старий портрет, сказавши: «Я тоді зелений був, не розумів». Він дуже захопився східною філософією: і він, і Суслов, і Злотін. Потім захопив Макоєва, який навіть відійшов від живопису. Вони їздили в Ашрам, вивчали літературу, декілька книг прочитав і я. Між нами якщо й бували конфлікти, то дрібні. Про них не пам' ятаєш. Була молодість, творчість, спільні інтереси і спільний заро біток. Зараз немає монументальної роботи, яка раніше нас об'єд нувала. Тепер у кожного – свої покупці, і виникло легке відчужен ня. Живописом людина може займатися у своїй майстерні, а мону менталка – загальна справа. Раніше, коли хтось з нас отримував гонорар, то насамперед говорив: «Кому позичити гроші?» Хоча, звичайно, дружба і внутрішня близькість між нами залишилися до цих пір. Ось – майстерні, ми будували їх спільно. У Савченка всі стіни були завалені крівлею, що звалилася, ми вивезли 17 самоскидів. У мене треба було тягати матеріали на самий верх без ліфта, всі хлопці допомагали, і я витратився лише на пригощання. Є такий український звичай, який називається «складчина або толока»: перші стіни виганяють за один день спільно, а верх – вже найма ють робітників. Ось так було у нас. По суті, ми відродили цей зви чай в монументальному живописі. Дійсність нам у цьому допомог ла. Ми не рахувалися, хто скільки витратив часу, хто кому винен... О. Савицька: Це – цехові відносини, те, що століттями відрізняло цеховиків, яких об'єднує загальний інтерес: як творчий, так і мате ріальний. У процесі роботи, а точніш подібного способу життя, складаються майже споріднені, братські стосунки. Художники це зберегли. Братство... Орден... Артіль петербурзьких художників, згодом Товариство пересувних виставок. Французькі імпресіоніс ти... Але цех не може існувати без ієрархії, чи то ієрархія членів це ху (старший майстер, просто майстер, підмайстер та ін.), чи ієрар хія цінностей, коли якість роботи є справою честі, мірилом гідності людини, і так далі. В. Ц.: Так, звісно. У цеху завжди є ті, хто користується найбільшим авторитетом. Заслуженим авторитетом. Цікаво, що, якщо хтось є Майстром, то він – і справжня людина. Характер у нього може бути поганим, але він ніколи не зрадить принципам, шанованим у його середовищі. Ось у Єгорова – ієрархія цінностей дуже чітка. Він ні коли не поступиться, не скаже на чорне, що воно – біле. Завжди відрізнить, що є важливим, а що – другорядним. Якщо я кого в Оде сі наслідував, то, звичайно, Єгорова, і в живописі, і в етиці. Яка у нього шкала цінностей? Він своє ставлення до людей у світі будує «через живопис». Будь ти хоч тричі привабливим, але важливіше, що ти РОБИШ, і, якщо ти художник, ЩО РОБИШ У МИСТЕЦТВІ.

ей мастерской, а монументалка – общее дело. Прежде, когда ктото из нас получал гонорар, то первым делом говорил: «Кому за нять деньги?» Хотя, конечно, дружба и внутренняя близость меж ду нами остались до сих пор. Вот – мастерские, мы строили их сообща. У Савченко все стены были завалены рухнувшей кровлей, мы вывезли 17 самосвалов. У меня надо было таскать материалы на самый верх без лифта, все ребята помогали, и я потратился только на угощение. Есть такой украинский обычай, который называется «закладчина або толо ка»: первые стены выгоняют за один день сообща, а верх – уже на нимают рабочих. Вот так было у нас. По сути, мы возродили этот обычай в монументальной живописи. Действительность нам в этом помогла. Мы не считались, кто сколько потратил времени, кто кому должен… О.Савицкая: Это – цеховые отношения, то, что издавна, веками отличало цеховиков, которых сплачивает общий интерес: как творческий, так и материальный. В процессе работы, а точнее, по добного образа жизни складываются почти родственные, братс кие отношения. Художники это сохранили. Братство… Орден… Артель петербургских художников, впоследствии Товарищество передвижных выставок… Французские импрессионисты… Но цех не может существовать без иерархии, будь то иерархия чле нов цеха (старший мастер, просто мастер, подмастерье и проч.) или иерархия ценностей, когда качество работы является делом чести, мерилом достоинства человека и т.д. В.Ц.: Да, конечно. В цехе всегда есть те, кто пользуется наиболь шим авторитетом. Заслуженным авторитетом. Интересно, что ес ли кто-то является Мастером, то он – и настоящий человек. Харак тер у него может быть плохим, но он никогда не изменит принци пам, почитаемым в его среде. Вот у Егорова – иерархия ценностей очень четкая. Он никогда не уступит, не скажет на черное, что оно – белое. Всегда отличит, что является важным, а что – второсте пенным. Если я кому в Одессе следовал, то, конечно, Егорову, и в живописи, и в этике. Какая у него таблица ценностей? Он свое от ношение к людям, к миру строит «через живопись». Будь ты хоть трижды обаятельным, но важнее, что ты ДЕЛАЕШЬ, и, если ты ху дожник, – ЧТО ДЕЛАЕШЬ В ИСКУССТВЕ. О.С.: Правильно. У нас и поговорка есть: «Хороший человек – это не профессия». В.Ц.: Для Егорова главная ценность – его рабочая мастерская. Да ча на Бугазе ему нужна, чтобы там писать. Он всегда являлся для меня примером, точнее, вот что: когда Пикассо спросили о негри тянских масках: «Это натура?», он ответил: «Нет. Они – свидетели». То, что не позволяет опуститься ниже определенного уровня. Присутствие Егорова исключало пошлость отношений.

О. С.: Правильно. У нас і приказка є: «Хороша людина – це не про фесія». В. Ц.: Для Єгорова головна цінність – його робоча майстерня. Дача на Бугазі йому потрібна, щоб там малювати. Він завжди був для ме не прикладом, точніш, ось що: коли Пікассо запитали про негри тянські маски: «Це натура?» – Він відповів: «Ні. Вони – свідки». Те, що не дозволяє опуститися нижче певного рівня. Присутність Єго рова виключала вульгарність стосунків. О. С.: Один з головних недоліків провінції – вульгарність. Найточ ніше визначення дане російським філософом Іваном Ільїним: «Вульгарність – непросвіченість променями Божественного». Вульгарність є відсутністю вертикалі якості. В. Ц.: У тому, що роблять художники Одеси, чи це творчість, чи життєві справи, немає вульгарності. Будь-яке творче заняття вик лючає вульгарність. Коли людина і вночі думає про творчість, це... щось робить з її душею. Тому і говорять, що мистецтво виховує лю дину. Художник завжди росте: все, що він бачить, його виховує. Ось я з 3-го курсу художнього училища думав, що суть образотворчого мистецтва в натуралізмі. Потім у Москві відразу побачив Анрі Рус со! Імпресіоністів! Пікассо! Усіх разом. Я був приголомшений Рус со. В Одесі в Ануфрієва дивився альбоми майстрів паризької шко ли: Модільяні, Сутіна. Потім абстракціоністів. Басанець, Ануфрієв, Стрельников викликали інтерес до нового мистецтва. Поступив ши у Мухінське, я вже знав, що шукати. Та і на поверсі був дух пошу ку. У Ленінграді я відкрив для себе народне мистецтво. Народні пісні я любив з дитинства, а ось прикладне мистецтво: одяг, кили ми, начиння... сприйняв вже через авангард. І, звичайно ж, ікони. Так поступово я відчув мистецтво як цілісність. Як організм, що іс нує крізь століття. Немає прогресу як лінійної прямої, спрямованої від гіршого до кращого. Мистецтво існує крізь тисячоліття, це люд ство повертається до нього різними сторонами. Закони сприй няття і виражальні засоби залишаються вічними, а потреба в но визні диктує стилі, точку зору, ракурс... Все одночасно побачити не можна, кожен час пропонує свою домінанту. У якийсь момент абстракціонізм кореспондував з первісним мистецтвом, сьогодні його можна співвіднести, швидше, з чаклунським мистецтвом, де важливі жест, акробатика, шаманізм..., можливо, театр. Ніщо не вмирає. Але все знаходиться в постійній зміні. Живопис живе разом з нами. Ще є ось яке міркування: будь-який естетичний прояв пов'яза ний зі всім комплексом відносин, які наявні у суспільстві. Без кру госвітніх подорожей не відбулося б італійського Відродження. То ді суспільство було зацікавлене в художнику, платило йому, під тримувало матеріально, і, таким чином, разом з художником фор -

На выставке В.Цюпко в Музее западного и восточного искусства. На фото: В.Басанец, В.Сад, В.Цюпко, В.Стрельников На виставці В.Цюпко в Музеї західного та східного мистецтва . На фото: В.Басанець, В.Сад, В.Цюпко, В.Стрельников

О.С.: Один из главных недостатков провинции – пошлость. Самое точное определение дано русским философом Иваном Ильиным: «Пошлость – непросвещенность лучами Божественного». Пош лость есть отсутствие вертикали качества. В.Ц.: В том, что делают художники Одессы, будь то творчество или житейские дела, нет пошлости. Любое творческое занятие исклю чает пошлость. Когда человек и ночью думает о творчестве, это… что-то делает с его душой. Поэтому и говорят, что искусство вос питывает человека. Художник всегда растет: все, что он видит, его воспитывает… Вот я с третьего курса Художественного училища думал, что суть изобразительного искусства в натурализме. Потом в Москве сра зу увидел Анри Руссо! Импрессионистов! Пикассо! Всех вместе. Я был потрясен Руссо. В Одессе у Ануфриева смотрел альбомы мас теров парижской школы: Модильяни, Сутина… Затем абстрак -

мувало мистецтво. Зараз з'явилися арт-ділери, пов'язані з банками, а банківська система єднає світ в єдине ціле. Добре це чи погано? На цю хвили ну це призвело до диктатури в живописі. Декілька світових Бієна ле диктують не тільки стиль або напрям, але й етику, мораль, вихо дячи з суто комерційних міркувань. Адже мистецтво формує пог ляд на світ. За допомогою мистецтва людині можна втокмачити ду же багато. Перш ніж завойовувати території, необхідно завоювати свідомість. Це було б страшно. Але, на щастя, не все в людських си лах. Природа мудра... О. С.: ... і реагує оперативніше, ніж ми думаємо. Для прикладу, факт, який мене потряс: у Криму йде дуже інтенсивне і варварське бу дівництво. Якщо на рубежі ХІХ-ХХ століть кримська архітектура вписувалася в ландшафт, створювалася відповідно до нього як технологічно, так і естетично, то сьогодні будують «наперекір при -

ционистов… Басанец, Ануфриев, Стрельников дали интерес к но вому искусству. Поступив в Мухинское, я уже знал, что искать. Да и на этаже1 был поисковый дух. В Ленинграде я открыл для себя на родное искусство. Народные песни я любил с детства, а вот прик ладное искусство – одежду, ковры, утварь – воспринял уже через авангард. И, конечно, иконы. Так постепенно я прочувствовал ис кусство как целостность. Как организм, существующий через ве ка. Нет прогресса как линейной прямой, устремленной от худше го к лучшему. Искусство существует сквозь тысячелетия, это чело вечество поворачивается к нему разными сторонами. Законы восприятия и средства выразительности остаются вечными, а потребность в новизне диктует стили, точку зрения, ракурс… Все одновременно увидеть нельзя, каждое время предлагает свою доминанту. В какой-то момент абстракционизм корреспондиро вал с первобытным искусством, сегодня его можно соотнести, скорее, с колдовским искусством, где важны жест, акробатика, шаманизм, может быть, театр. Ничто не умирает. Но все находится в постоянном изменении. Живопись живет вместе с нами. Еще есть вот какое соображение: любое эстетическое прояв ление связано со всем комплексом отношений, которые наличес твуют в обществе. Без кругосветных путешествий не случилось бы итальянского Возрождения. Тогда общество было заинтересова но в художнике, платило ему, поддерживало материально, и та ким образом вместе с художником формировало искусство. Сейчас появились арт-дилеры, связанные с банками, а бан ковская система связывает мир в одно целое. Хорошо это или плохо? В настоящий момент это привело к диктату в живописи. Несколько мировых Биеналле диктуют не только стиль либо нап равление, но и этику, мораль, исходя из сугубо коммерческих со ображений. Ведь искусство формирует взгляд на мир. При помо щи искусства человеку можно внушить очень многое. Прежде чем завоевывать территории, необходимо завоевать сознание. Это было бы страшно. Но по счастью не все в человеческих силах. Природа мудра… О.С.: …и реагирует оперативнее, чем мы думаем. Например, факт, который меня потряс: в Крыму идет очень интенсивное и варвар ское строительство. Если на рубеже XІX–XX веков крымская архи тектура вписывалась в ландшафт, создавалась в соответствии с ним как технологически, так и эстетически, то сегодня строят «по перек природы». Многоэтажные коробки вываливаются из среды, что видно даже зрительно. Что вы думаете, земля ответила ополз нями, теперь Крым называют «сползающим полуостровом». Это произошло за каких-то десять лет – ничтожный отрезок времени для истории. В.Ц.: Частный хозяин такого не допустил бы.

Владимир Цюпко Володимир Цюпко

роді». Багатоповерхові коробки вивалюються з середовища, що видно навіть зорово. Що ви думаєте, земля відповіла обвалами, тепер Крим називають «сповзаючим півостровом». Це відбулося за якихось 10 років – малесенький відрізок часу для історії. В. Ц.: Приватний господар такого не допустив би. О. С.: Не кажіть: кримську потворність спричинили якраз супер багаті приватники. Але вони не господарі за духом. Вони будують, щоб скоріше продати. Це не творення, а спекуляція. В. Ц.: Свого часу на селі була приватна власність і суспільна. Ланд шафт, наприклад, озеро, належало всім. Кожен громадянин мав право на те, щоб володіти часткою загального. Ландшафт і вибудуваний текст – чи це живопис, фреска, чи щось інше, дають стрункість світовідчуття. Якщо живопис поганий, то бачиш хаос. Народні звичаї організовували емоції. Вихована ними людина зростала гармонійною. Вона підчинялася ієрархії буття. Подібну роль виконує і мистецтво: спів, живопис. У багатоголосому співі кожен причащається спільним. Народні пісні грали величезну роль в організації духу. Так само, як мова відіграє практичну і вод ночас психологічно налаштовуючу роль. Для себе я зайнявся вивченням кореневої основи мови, ко рінь складається з вимовлених звуків – букв. Уже на цьому рівні йде організація відчуттів, потім емоцій, потім виникають образи. А образи породжують думку. У живописі теж сильний зв'язок з від чуттями. Для прикладу, гостро пам'ятаю гальку на річці, пам'ятаю її відчуття, те, як діє реальна фактура. Колір же є космічним началом. Це – розкладене світло. А від світла є радість. Поєднання фактури матерії і світла дає відчуття повноти буття. Лінія є формою руху, во на внутрішньо змістовна: може бути ламаною, скутою або стрімко

О.С.: Не скажите: крымское уродство развели как раз супербога тые частники. Но они не хозяева по духу. Они строят, чтобы поско рее продать. Это не созидание, а спекуляция. В.Ц.: В свое время в селе была частная собственность и общест венная. Ландшафт, например, озеро, принадлежал всем. Каждый из граждан имел право на то, чтобы владеть частицей общего. Ландшафт и выстроенный текст – будь то живопись, фреска либо что иное – дают стройность мирочувствия. Если живопись плоха, то видишь хаос... Народные обычаи организовывали эмоции. Воспитанный ими человек вырастал гармоничным. Он подчинялся иерархии бытия. Подобную роль выполняет и искусство: пение, живопись… В мно гоголосом пении каждый причащается общим. Народные песни играли огромную роль в организации духа. Так же, как язык имеет практическую и одновременно психологически настраивающую роль. Для себя я занялся изучением корневой основы языка, корень состоит из произнесенных звуков – букв. Уже на этом уровне идет организация ощущений, затем эмоций, потом возникают образы. А образы рождают мысль. В живописи тоже сильна связь с ощуще ниями. Например, остро помню гальку на речке, помню ее ощу щение, то, как действует реальная фактура. Цвет же является кос мическим началом. Это – разложенный свет. А от света есть ра дость. Сочетание фактуры материи и света дает чувство полноты бытия. Линия есть форма движения, она внутренне содержатель на: может быть ломаной, скованной или стремительно свободной. Сочетание всех компонентов дает полную палитру выразитель ных средств. Ими пользуются все художники, но у каждого своя доминанта, и диапазон – широчайший: от станковой живописи – до инсталляции. Я видел сваи, омытые морем! Я видел обгорелые пни в сочета нии с песком! Красную глину в сочетании с другой глиной! Облуп ленные лодки на берегу… Я мог бы это показать. Но в обществе нет потребности видеть подобные вещи. Сегодня художник оказался в ситуации, подобной той, в кото рой крестьянин находился при советской власти: имел малень кий клочок земли, что выращивает, то и кушает. Художник остыва ет, идеи уходят… А вот когда живопись востребована, она растет как икона на Руси... А что делает с человеком ТВ! О.С.: Но природу человека поменять не так-то просто. Подпор тить – да, но переменить… Уж чего только советская власть ни де лала, однако люди остались людьми. В.Ц.: Природу изменить нельзя, а обычаи – можно. Меньше чем за сто лет искоренили все обычаи. Конечно, генетическая память ра ботает. Но можно сделать человека усталым, безразличным… од -

вільною. Поєднання всіх компонентів дає повну палітру вираму вало мистецтво. Зараз з'явилися арт-ділери, пов'язані з банками, а банківська система єднає світ в єдине ціле. Добре це чи погано? На цю хвили ну це призвело до диктатури в живописі. Декілька світових Бієна ле диктують не тільки стиль або напрям, але й етику, мораль, вихо дячи з суто комерційних міркувань. Адже мистецтво формує пог ляд на світ. За допомогою мистецтва людині можна втокмачити ду же багато. Перш ніж завойовувати території, необхідно завоювати свідомість. Це було б страшно. Але, на щастя, не все в людських си лах. Природа мудра... О. С.: ... і реагує оперативніше, ніж ми думаємо. Для прикладу, факт, який мене потряс: у Криму йде дуже інтенсивне і варварське бу дівництво. Якщо на рубежі ХІХ-ХХ століть кримська архітектура вписувалася в ландшафт, створювалася відповідно до нього як технологічно, так і естетично, то сьогодні будують «наперекір при роді». Багатоповерхові коробки вивалюються з середовища, що видно навіть зорово. Що ви думаєте, земля відповіла обвалами, тепер Крим називають «сповзаючим півостровом». Це відбулося за якихось 10 років – малесенький відрізок часу для історії. В. Ц.: Приватний господар такого не допустив би. О. С.: Не кажіть: кримську потворність спричинили якраз супер багаті приватники. Але вони не господарі за духом. Вони будують, щоб скоріше продати. Це не творення, а спекуляція. В. Ц.: Свого часу на селі була приватна власність і суспільна. Ланд шафт, наприклад, озеро, належало всім. Кожен громадянин мав право на те, щоб володіти часткою загального. Ландшафт і вибудуваний текст – чи це живопис, фреска, чи щось інше, дають стрункість світовідчуття. Якщо живопис поганий, то бачиш хаос. Народні звичаї організовували емоції. Вихована ними людина зростала гармонійною. Вона підчинялася ієрархії буття. Подібну роль виконує і мистецтво: спів, живопис. У багатоголосому співі кожен причащається спільним. Народні пісні грали величезну роль в організації духу. Так само, як мова відіграє практичну і вод ночас психологічно налаштовуючу роль. Для себе я зайнявся вивченням кореневої основи мови, ко рінь складається з вимовлених звуків – букв. Уже на цьому рівні йде організація відчуттів, потім емоцій, потім виникають образи. А образи породжують думку. У живописі теж сильний зв'язок з від чуттями. Для прикладу, гостро пам'ятаю гальку на річці, пам'ятаю її відчуття, те, як діє реальна фактура. Колір же є космічним началом. Це – розкладене світло. А від світла є радість. Поєднання фактури матерії і світла дає відчуття повноти буття. Лінія є формою руху, во на внутрішньо змістовна: може бути ламаною, скутою або стрімко

Работа над росписью плафона Литературного музея в Одессе, 1984 Робота над розписом плафона Літературного музею в Одесі, 1984

нако как река возвращается в свое русло, так и человек вернется к себе. Но и русло можно поменять. Вывели же удобные культурные сорта пшеницы, картошки, они отличаются от диких. Сегодня постсоветская элита откровенно выращивает человека «себе на потребу». Но противостояние есть, борьба идет постоянно. Возвращаюсь к разговору о цеховости: то, что Вы говорили – очень существенно. Отношения, в основе которых воспитанная профессией этика. У художников «Одесской группы» это присут ствует. Благодаря чему? На нас в высшей степени повлияло заня тие монументальной живописью. Во-первых, в архитектуре с большей свободой можно было развивать современные искания. Делать то, что в силу идеологического давления, нельзя было осу ществить в станковой живописи. Во-вторых, совместный – цехо вой – характер работы. Ну, и, в третьих, нас сплотила общая пот ребность в творчестве, реализовать которую мы могли либо в мо нументальной работе, либо в выставочной деятельности. Причем именно в квартирных выставках, так как официальные мероприя тия только сковывали художника.

вільною. Поєднання всіх компонентів дає повну палітру вира жальних засобів. Ними послуговуються всі художники, але у кожного своя домі нанта, і діапазон – щонайширший: від станкового живопису – до інсталяції. Я бачив палі, обмиті морем! Я бачив обгорілі пні у поєднанні з піском! Червону глину у поєднанні з іншою глиною! Облуплені човни на березі... Я міг би це показати. Але в суспільстві немає пот реби бачити подібні речі. Сьогодні художник опинився у ситуації, подібній до тої, в якій селянин перебував при радянській владі: мав маленький клаптик землі – що вирощує, те і споживає. Худож ник остигає, ідеї відходять... А ось коли живопис затребуваний, він росте як ікона на Русі...А що робить з людиною ТБ! О. С.: Але природу людини поміняти не так-то просто. Зіпсувати – так, але змінити... Вже чого тільки радянська влада не робила, про те люди залишилися людьми. В. Ц.: Природу змінити не можна, а звичаї – можна. Менше ніж за сто років викоренили всі звичаї. Звичайно, генетична пам'ять пра цює. Але можна зробити людину втомленою, байдужою... проте як річка повертається в своє русло, так і людина повернеться до се бе. Але і русло можна поміняти. Вивели ж зручні культурні сорти пшениці, картоплі, вони відрізняються від диких. Сьогодні пост радянська еліта відверто вирощує людину «собі на потребу». Але протистояння є, боротьба йде постійно. Повертаюся до розмови про цеховість: те, що Ви говорили – дуже істотне. Відносини, в основі яких вихована професією етика. У художників Одеської групи це є. Завдяки чому? На нас надзви чайно вплинуло заняття монументальним живописом. По-перше, в архітектурі з більшою свободою можна було розвивати сучасні пошуки. Робити те, що через ідеологічний тиск не можна було здійснити у станковому живописі. По-друге, спільнотний – цехо вий – характер роботи. Ну, і по-третє, нас згуртувала загальна пот реба в творчості, реалізувати яку ми могли або в монументальній роботі, або у виставковій діяльності. До того ж, саме у квартирних виставках, оскільки офіційні заходи лише сковували художника.

ПАРАДОКС О ХУДОЖНИКЕ

ПАРАДОКС ПРО ХУДОЖНИКА

Юрий Егоров – Ольга Савицкая

Юрій Єгоров – Ольга Савицька

О. Савицкая: Юрий Николаевич, скажите, пожалуйста, оказывает ли влияние на вас то, что называется воздухом времени, будь то атмосфера 1960-х или 90-х? Ю.Егоров: Для меня важен не воздух времени, а время суток. В этом смысле мне близко высказывание Репина: важно не то, где я нахожусь – в Берлине, Мадриде или России, а то, с которого и по который час стоит освещение, нужное для живописи. Сегодня для меня это так же актуально, как и прежде. О.С.: Для художника много значат впечатления детства, когда складывается эмоциональный потенциал личности. Есть ли у вас такие воспоминания, что повлияли на мирочувствие? Ю.Е.: Помню, как мы мальчишками стояли на обрыве 16-ой стан ции Большого Фонтана. Это было июльское лучезарное утро. Нап раво, налево, впереди – необъятный простор и как серебряный щит – море под нами. Кто-то из нас гикает, и мы, перебирая ногами, как во сне, слетаем, скатываемся с крутого обрыва и низвергаемся в это сверкающее блаженство. Купаемся. Ныряем под скалки… Видимо, тогда и возник эмоциональный задел, те ростки восторга перед миром и его красотой, что потом стали искать выход. О.С.: Были ли в вашем детстве чисто художественные впечатле ния? Ю.Е.: Когда мальчиком я пошел учиться рисовать во Дворец пио неров, то впервые услышал слово «импрессионизм». Уже само слово звучало таинственно и действовало почти гипнотически. Услышав это волнующее слово, я не подозревал, что уже знаком с импрессионистической живописью. Знаком благодаря художни кам южно-русской школы, членам ТЮРХа (Товарищества южнорусских художников). Их работы я увидел в Одесском художест венном музее, куда ребенком меня повела мать. Посещение музея стало этапом в моей детской жизни. Конечно, тогда мне понрави лось все: и Айвазовский, и Максимов, все казалось прекрасным. Но особенное впечатление произвели Костанди, Дворников, Го ловков, Нилус, плеяда замечательных одесских живописцев ру бежа ХІХ-ХХ веков. Те, кто преломил в своем творчестве импрес сионизм, преломил через свои живые местные впечатления. Им прессионизм художников юга России возник органично, под вли янием природной среды, а не как пришедшее извне направление, хотя они были хорошо знакомы с достижениями парижской жи вописи. Их искусство сформировано пластическим обликом Одессы, поэзией юга. О.С.: Ваши юность и молодость были насыщены событиями. Пристрастия делились между живописью и авиацией, и вы всерь -

О. Савицька: Юрію Миколайовичу, скажіть, будь ласка, чи має вплив на Вас те, що називається повітрям часу, чи це атмосфера 60-х, чи 90-х років? Ю.Єгоров: Для мене важливе не повітря часу, а час доби. У цьому сенсі мені близький вислів Рєпіна: важливо не те, де я знаходжуся – у Берліні, Мадриді або Росії, а те, з котрої і по котру годину трима ється освітлення, необхідне для живопису. Сьогодні для мене це так само актуально, як і раніше. О.С.: Для художника багато означають враження дитинства, коли складається емоційний потенціал особи. Чи є у Вас такі спогади, що вплинули на світовідчуття? Ю.Є.: Пам'ятаю, як ми хлопчиськами стояли на обриві 16-ої станції Великого Фонтану. Це був липневий променистий ранок. Справа, зліва, попереду – неосяжний простір і наче срібний щит – море під нами. Хтось з нас гикає, і ми, перебираючи ногами, як уві сні, зліта ємо, скачуємося з крутого обриву і поринаємо у це виблискуюче блаженство. Купаємося. Пірнаємо під скалки... Мабуть, тоді і виник емоційний заділ, ті паростки захоплення перед світом і його кра сою, що потім почали шукати виходу. О.С.: Чи були у Вашому дитинстві чисто художні враження? Ю.Є.: Коли хлопчиком я пішов вчитися малювати у Палац піонерів, то вперше почув слово «імпресіонізм». Вже саме слово звучало та ємничо і діяло майже гіпнотично. Почувши це хвилююче слово, я не підозрював, що вже знайомий з імпресіоністичним живописом. Знайомий завдяки художникам південноросійської школи, чле нам ТПРХа (Товариства Південно-Російських Художників). Їх робо ти я побачив в Одеському художньому музеї, куди дитиною мене повела мати. Відвідини музею стали етапом у моєму дитячому житті. Звичайно, тоді мені сподобалося все: і Айвазовський, і Мак симов, все здавалося прекрасним. Але особливе враження спра вили Костанді, Дворников, Головков, Нілус, плеяда чудових одесь ких живописців рубежу ХІХ–ХХ століть. Ті, хто переломив у своїй творчості імпресіонізм, переломив через свої живі місцеві вра ження. Імпресіонізм художників півдня Росії виник органічно, під впливом природного середовища, а не як напрям, що прийшов ззовні, хоча вони були добре знайомі з досягненнями паризького живопису. Їхнє мистецтво сформоване пластичним образом Оде си, поезією півдня. О.С.: Ваші юність і молодість були насичені подіями. Пристрасті ді лилися між живописом і авіацією, і Ви серйозно готувалися стати авіатором. У роки війни, в евакуації у Красноярську Вас, 16-літньо го, приймають до Спілки художників. Потім повернення на пів -

Юрий Егоров. Одесса, 1980 Юрій Єгоров. Одесса, 1980

ез готовились стать авиатором. В годы войны, в эвакуации в Крас ноярске вас, 16-летнего, принимают в Союз художников. Затем возвращение на юг, в Одессу и учеба в Одесском художественном училище: вы парадоксально стали художником раньше, чем полу чили профессиональное образование. Потом вновь север, но уже не Сибирь, а Ленинград-Петербург и поступление в Академию ху дожеств (бывший Художественный институт им. И.Репина). Но вы покидаете стены института и защищаете диплом в другом слав ном учебном заведении – Училище Штиглица. Сразу после защиты диплома вы приняты в члены Ленинградской организации Союза художников, что является крупным жизненным успехом. Однако вскоре возвращаетесь опять в Одессу. Что в эту пору указывало вам путь? Какие впечатления и влияния испытывали? Ю.Е.: Толчки могут быть неожиданными. В ленинградской Акаде мии я учился в страшные годы, это был полный культурный разг ром, и художественные впечатления приходили какими-то неис поведимыми путями. Например, однажды увидел, как в институте студент писал на маленьком холстике, а на обратной стороне – на чатая копия Леонардо да Винчи – и я оцепенел. Огромное впечат ление произвел диплом Андрея Мыльникова и связанная с ним легенда: на защите диплома Грабарь сказал, что такой работы не было со времени дипломной картины Репина “Воскрешение до чери Иаира”. Сам факт, когда маститый, авторитетный искусство вед, представитель и, так сказать, отголосок прежней (к тому вре мени почти уничтоженной) культуры приветствует и благослов ляет молодого художника на творческий путь, сам этот факт про изводил огромное впечатление. Недолгое, но сильное влияние оказали мастера петербургс кого “Мира искусства”. У меня так сложилось, что путь художника я начал раньше, чем пошел учиться, и вот эта первая полоса моей жизни прошла под знаком двух великих русских художников: Врубеля и Серова, пе ред которыми я благоговел. Симпатии и восторги я отдавал то од ному, то другому. Но затем явно перевесил Врубель. Я заходил в Музей Академии художеств и смотрел на учебный рисунок Врубе ля, который получил какой-то 38-ой, что-ли, номер, и каждый раз меня глубоко возмущала такая несправедливость. Меня волнова ли даже отпечатки пальцев, которые оставались в тех местах, где рисунок прикреплялся кнопками. Огромное впечатление оставил сам образ города Ленингра да-Петербурга, что отразилось в картинах “18-й год”, “Солдаты Ок тября”. Живые личные впечатления от города слились с тем, что дала мне поэзия Блока. Мои мысли долго были окрашены в цвет эмоции, что несут блоковские произведения. Я был потрясен поэ мой “Двенадцать”. Напоминаю, что в ту пору Блок был практически

Юрий Егоров. “Солдаты Октября” Юрій Єгоров. “Солдати Жовтня”

день, до Одеси, і навчання в Одеському художньому училищі: Ви парадоксально стали художником раніше, ніж здобули професій ну освіту. Потім знову північ, але вже не Сибір, а Ленінград-Петер бург і вступ до Академії мистецтв (колишній Художній інститут ім. І.Рєпіна). Але Ви залишаєте стіни інституту і захищаєте диплом в ін шому славному навчальному закладі – Училищі Штігліца (в ті роки Вище Художньо-Промислове Училище ім. В.Мухіної, нині – Худож ньо-Промислова Академія). Одразу після захисту диплому Вас приймають у члени Ленінградської організації Спілки художників, що є великим життєвим успіхом. Проте незабаром повертаєтеся знову до Одеси. Що в цю пору вказувало Вам шлях? Які враження і впливи переживали? Ю.Є.: Поштовхи можуть бути несподіваними. У ленінградській Академії я вчився у страшні роки, це був повний культурний розг ром, і мистецькі враження приходили якимись несповідимими шляхами. Наприклад, одного разу побачив, як в інституті студент малював на маленькому полотні, а на зворотному боці – почата копія Леонардо да Вінчі – і я заціпенів. Величезне враження спра вив диплом Мильникова і пов'язана з ним легенда: на захисті дип лому Грабар сказав, що такої роботи не було з часу дипломної кар тини Рєпіна “Воскресіння дочки Іаїра.” Сам факт, коли маститий, ав -

запрещенным поэтом. Очень почитаю Юрия Андронова, с которым учился, но оце нил позже, после его выставки. На мой взгляд, у него совершенно классические вещи, того же уровня, что у мастеров ХІХ века, нап ример, Борисова-Мусатова. Я говорю о масштабе художнической личности, а не о внешней изобразительной манере. Вообще, при всем трагизме ХХ столетия русская живопись да ла не меньше, чем в веке ХІХ, и немало наших современников зас луживают места в одном ряду со славными предшественниками. О.С.: В этой связи возникает вопрос к вам как к ведущему мастеру современной одесской школы живописи и как к теоретику, пер вым сформулировавшему основные черты этой школы. В чем об щность и различие одесских художников рубежа ХІХ-ХХ веков, членов ТЮРХа и сегодняшних представителей одесской школы? Ю.Е.: Наверное, сначала нужно назвать основные компоненты, главные черты, характеризующие эту школу. У нас есть традиция – это живопись ТЮРХа, в которой (мы уже коснулись этого вопроса) был найден собственный вариант импрессионизма, где живые впечатления от одесской природы соединились с живописными открытиями парижской школы. Отзвуки французских новаций доходили до Одессы сначала через живые контакты, поездки за границу. После революции, когда прямые связи прекратились, веяния французского искусства все-таки доходили опосредован но: Фраерман жил и учился в Париже, но осел в Одессе…. Фруми на училась у Фалька, который много лет провел на Западе… Таким образом, природа юга, наличие прямой традиции, ориентация на парижскую школу стали той почвой, из которой выросла совре менная живопись Одессы. Что касается отличий… то, конечно, это мое мнение, но, думается, что искусство рубежа ХІХ-ХХ веков в Одессе носило камерный характер: южная идиллия, где веет теплый ветер и на открытых верандах сидят занятые рукоделием женщины. Кажется, Гоголь писал в «Старосветских помещиках», что жизнь замкнутого мирка текла столь уютно, что «ни одна мысль не перелетала через забор». Такова и Одесская живопись времен Костанди, Дворникова, Головкова… Мне кажется, что у современных живописцев «мысль через забор перелетает». Они открыты миру. В чем-то масштабнее. Драматичнее. При том, что сохраняют типичные признаки одесской школы: ее живописную тонкость, рожденный югом эмоциональный настрой, благодар ность за красоту мира. О.С.: Вы не раз говорили, что природа и искусство являются мощ ным, заряжающим, лечащим душу фактором. Раз лечащим, значит, есть что лечить. Мне бы очень не хотелось, чтобы у зрителей и чи тателей сложилось впечатление, будто жизнь художника – сплош ной праздник: вернисажи, удачи, показы по телевидению… Прек -

торитетний мистецтвознавець, представник і, так би мовити, від гомін колишньої (на той час майже знищеної) культури вітає і бла гословляє молодого художника на творчий шлях, сам цей факт справляв величезне враження. Недовгий, але сильний вплив мали майстри петербурзького “Мира искусства.” У мене так склалося, що шлях художника я почав раніше, ніж пішов вчитися, і ось ця перша смуга мого життя прой шла під знаком двох великих російських художників: Врубеля і Сє рова, перед якими я благоговів. Симпатії і захоплення я віддавав то одному, то іншому. Але потім явно переважив Врубель. Я захо див у Музей Академії Мистецтв і дивився на навчальний малюнок Врубеля, який отримав якийсь 38-й, чи щось, номер, і кожного ра зу мене глибоко обурювала така несправедливість. Мене хвилю вали навіть відбитки пальців, які залишалися в тих місцях, де ма люнок прикріплявся кнопками. Величезне враження залишив сам образ міста Ленінграда-Пе тербурга, що відбилося в картинах “18-й рік”, “Солдати Жовтня”. Живі особисті враження від міста злилися з тим, що дала мені пое зія Блока. Мої думки довго були забарвлені в колір емоції, що не суть блоківські твори. Я був приголомшений поемою “Дванад цять.” Нагадую, що в ту пору Блок був практично забороненим поетом. Дуже шаную Андронова, з яким вчився, але оцінив пізніше, піс ля його виставки. На мій погляд, у нього абсолютно класичні речі, того ж рівня, що у майстрів ХІХ століття, наприклад, БорисоваМусатова. Я кажу про масштаб мистецької особистості, а не про зовнішню образотворчу манеру. Взагалі, при всьому трагізмі ХХ сторіччя, російський живопис дав не менше, ніж у столітті ХІХ, і немало наших сучасників заслу говують місця в одному ряду із славними попередниками. О.С.: У зв'язку з цим виникає запитання до вас як до провідного майстра сучасної одеської школи живопису і як до теоретика, що першим сформулював основні риси цієї школи. У чому спільність і відмінність одеських художників рубежу ХІХ–ХХ століть, членів ТПРХа і сьогоднішніх представників одеської школи? Ю.Є.: Напевно, спочатку потрібно назвати основні компоненти, головні риси, які характеризують цю школу. У нас є традиція – це живопис ТПРХа, в якому (ми вже заторкнули це питання), був знай дений власний варіант імпресіонізму, де живі враження від одесь кої природи поєдналися з живописними відкриттями паризької школи. Відгомони французьких новацій доходили до Одеси спо чатку через живі контакти, поїздки за кордон. Після революції, ко ли прямі зв'язки припинилися, віяння французького мистецтва все ж доходили опосередковано: Фраєрман жив і навчався в Па рижі, але осів в Одесі... Фруміна вчилася у Фалька, який багато ро -

Юрий Егоров Юрій Єгоров

расные работы, красивые слова… В общем, легкая жизнь. Искус ство – действительно праздник. Но у этого праздника высокая це на. Которую платит художник всей своей жизнью. Будто бы вы бе рете этюдник, выходите на природу и свободно творите произве дение о здоровых началах жизни… Не все так просто. Ю.Е.: Ну, последнее не исключается. Однако право на свободное творчество наш художник вынужден покупать. Раньше это были фондовские заказы, съедавшие основную часть времени так, что на творчество у меня оставались два-три месяца в году, когда я мог реализовать что-то из своих заветных замыслов. Теперь

ків провів на Заході... Таким чином, природа півдня, наявність пря мої традиції, орієнтація на паризьку школу стали тим ґрунтом, з якого виріс сучасний живопис Одеси. Що стосується відміннос тей... то, звичайно, це моя думка, але, думається, що мистецтво ру бежу ХІХ–ХХ століть в Одесі мало камерний характер: південна ідилія, де віє теплий вітер і на відкритих верандах сидять зайняті рукоділлям жінки. Здається, Гоголь писав у «Старосвітських помі щиках», що життя замкнутого маленького світу текло так затишно, що «жодна думка не перелітала через огорожу». Такий і одеський живопис часів Костанді, Дворникова, Головкова.

жизнь резко переменилась: государственных заказов нет вооб ще. Иногда я думаю: когда было труднее, в период до Перестройки или сейчас? Трудности разного характера, но принцип одинаково убийственен для художника. О.С.: В жизни и творчестве художника есть два вида препятствий: внешний и внутренний. Широко бытует мнение, что житейские трудности стимулируют творчество. Однако, когда английского скульптора Генри Мура спросили, так ли это, он ответил, что про фессия художника настолько сложна сама по себе, что во внешних препятствиях он не нуждается. Ю.Е.: Могу полностью присоединиться к мнению Мура и добавить хотя бы слова Ван Гога о том, что заниматься живописью все рав но, что участвовать в трудном военном походе Внутренние препятствия я бы назвал сопроматом. Сопротив лением материала. Это какой-то общий закон, что все, связанное с жизненным циклом и являющееся для человека ценностью, дает ся огромными усилиями. Трудно родить и воспитать ребенка. Трудно вырастить урожай. Добыть хлеб. Сколько надо вытерпеть, чтобы все это осуществить. Этот закон проявляется в искусстве с необычайной силой. Все высокое дается трудно. Очень трудно. Таков закон восхождения. Но это препятствия естественные, пре пятствия творческого характера. О.С.: К внешним трудностям относятся социальные условия, не поладки общественного плана… А есть ли внутренние препятст вия не творческого характера? Ю.Е.: Мысль, которая меня всегда чрезвычайно занимала. Лучше всего ее сформулировал Пушкин в «Моцарте и Сальери». Он взял как бы две крайние точки, двух героев с противоположным ду шевным составом: одного из самых светлых, лучезарных гениев – Моцарта, и то среднее, посредственное, что всегда существует в искусстве. Да, в искусстве. Это – Сальери. Если бы он был сапожни ком, конфликта не возникло бы: Моцарт гениально пишет музыку, Сальери превосходно шьет сапоги. Но они оба на территории ис кусства. О.С.: И как вы сформулируете внутреннюю суть конфликта? Ю.Е.: Творчество – всегда самоотдача. У творческого человека проблема – как отдать. А у людей противоположного душевного склада – как взять, и взять побольше. О.С.: Художник поглощен самоотдачей. Он экономит силы, чтобы отдавать их через творчество и на то, чтобы брать, у него нет ни сил, ни желания. Ю.Е.: Поэтому у Моцарта не было сил и времени на злодейство. Потому-то гений и злодейство – две вещи несовместимые. А у лю дей берущих как бы остаются лишние силы, которые они неуто мимо тратят на захват.

Мені здається, що у сучасних живописців «думка через огоро жу перелітає». Вони відкриті до світу. У чомусь масштабніше. Дра матичніше. При тому, що зберігають типові ознаки одеської шко ли: її живописну витонченість, народжений півднем емоційний настрій, подяку за красу світу. О.С.: Ви не раз говорили, що природа і мистецтво є могутнім, та ким, що заряджає, лікує душу чинником. Раз «лікує”, значить, є що лікувати. Мені дуже не хотілося, щоб у глядачів і читачів склалося враження, ніби життя художника – суцільне свято: вернісажі, успі хи, покази по телебаченню... Прекрасні роботи, красиві слова... За галом, легке життя. Мистецтво – справді свято. Але це свято має високу ціну. Яку платить художник усім своїм життям. Так, наче Ви берете етюдник, виходите на природу і вільно творите твір про здорові основи життя... Не все так просто. Ю.Є.: Ну, останнє не виключається. Проте право на вільну твор чість наш художник вимушений купувати. Раніше це були фондів ські замовлення, що з'їдали основну частину часу, так, що на твор чість у мене залишалися 2-3 місяці в році, коли я міг реалізувати щось зі своїх заповітних задумів. Тепер життя різко змінилося: державних замовлень немає взагалі. Іноді я думаю: коли було важ че, в період до перебудови чи зараз? Труднощі різного характеру, але принцип однаково вбивчий для художника. О.С.: У житті й творчості художника є два види перешкод: зовніш ній і внутрішній. Широко побутує думка, що життєві труднощі сти мулюють творчість. Проте, коли англійського скульптора Генрі Мура запитали, чи це так, він відповів, що професія художника настільки складна сама по собі, що зовнішніх перешкод він не пот ребує. Ю.Є.: Можу цілковито приєднатися до думки Мура і додати хоч би слова Ван Гога про те, що займатися живописом все одно, що бра ти участь у важкому військовому поході... Внутрішні перешкоди я б назвав опороматом. Опором матеріалу. Це якийсь загальний за кон, що все, пов'язане з життєвим циклом і таке, що є для людини цінністю, дається величезними зусиллями. Важко народити і вихо вати дитину. Важко виростити врожай. Добути хліб. Скільки треба витерпіти, щоб все це здійснити. Цей закон виявляється в мистец тві з надзвичайною силою. Все високе дається важко. Дуже важко. Такий закон сходження. Але це перешкоди природні, перешкоди творчого характеру. О.С.: До зовнішніх труднощів відносяться соціальні умови, непо ладки суспільного плану, а чи є внутрішні перешкоди не творчого характеру? Ю.Є.: Думка, яка мене завжди надзвичайно займала. Краще всього її сформулював Пушкін у «Моцарт і Сальєрі». Він узяв так наче дві крайні точки, двох героїв з протилежним душевним складом: од -

О.С.: Но духовные ценности путем захвата не приобретаются. Ю.Е.: Чужим талантом овладеть нельзя, а раз нельзя овладеть, то нужно уничтожить. В драме Пушкина гибнет Моцарт, но ведь исто рия знает немало случаев, когда художники действительно поги бали. Расплачивались жизнью за право отдавать, а не брать . Тако ва цена праздника, о которой Вы спрашивали. О.С.: Если добавить внешние, материальные трудности и то, что выраженная в деньгах цена произведения искусства – величина, скажем, не точная, то жизнь художника легкой не покажется. Ю.Е.: И ведь нельзя сказать, что общество не тратит деньги на ис кусство. Каким успехом пользовались в ХІХ веке, к примеру, Франц фон Штук или Арнольд Беклин. Обедать у Штука почита лось огромной честью, в то время как другие художники букваль но голодали. Сегодня же произведения названных живописцев любопытны лишь как документы времени. Художник – единственная профессия, где человек готов рабо тать даром и не способен назвать истинную цену своей работы. Не профессия его содержит, а он – профессию. Табуретку можно сде лать за один или два дня. Столяр знает, сколько ему понадобится времени на изготовление предмета и сколько его труд будет сто ить. А художник не знает. Потому что, начиная работу, он всегда рискует. Чем более он взыскателен к себе, а талантливый человек – бесконечно взыскателен, тем более рискует. Он не знает ни вре мени, ни сил, что потребует от него работа. И не знает цены, кото рая окупила бы его затраты. Вместе с тем, произведение искусст ва, в отличие от табуретки, не изнашивается. Оно живет во време ни очень долго. Дольше своего создателя, с течением времени словно набирая силу. Становясь все значимей и значимей. Шагре невая кожа, только наоборот. Такой вот парадокс профессии. О.С.: То есть, творчество бесценно и неоценимо, и в силу этого оказывается недооценено со стороны окружающих. Но так под рубаются корни самого духовного творчества. Возникает ситуа ция, аналогичная экологической катастрофе. Ю.Е.: А художник и есть плодоносящее дерево, плоды которого с возрастом становятся все слаще. О.С.: Однако не все знают их вкус. Даже не стремятся узнать. Круг любителей и знатоков живописи всегда был невелик. Ю.Е.: Ну, не всегда. В Италии эпохи Возрождения Папа Римский не мог дождаться, когда Микеланджело закончит роспись, чтобы своими глазами увидеть эту красоту. Во Флоренции статуи выс тавлялись на площади, чтобы граждане города могли оценить и любоваться ими... Сегодня живопись – искусство труднодоступ ное. Чтобы почувствовать ее, нужно либо иметь очень верный природный инстинкт, либо большую любовь. Только любовь от крывает все двери познания, проникновения, глубины. Как толь -

ного з найсвітліших, променистих геніїв – Моцарта, і те середнє, посереднє, що завжди існує в мистецтві. Так, у мистецтві. Це – Сальєрі. Якби він був шевцем, конфлікту не виникло б: Моцарт ге ніально пише музику, Сальєрі чудово шиє чоботи. Але вони обид ва на території мистецтва. О.С.: І як Ви сформулюєте внутрішню суть конфлікту? Ю.Є.: Творчість – завжди самовіддача. У творчої людини проблема – як віддати. А у людей протилежного душевного складу – як узяти, і узяти більше. О.С.: Художник поглинений самовіддачею. Він економить сили, щоб віддавати їх через творчість і на те, щоб брати, у нього немає ні сил, ні бажання. Ю.Є.: Тому у Моцарта не було сил і часу на злодійство. Через те ге ній і злодійство – дві речі несумісні. А у людей, що беруть, так наче залишаються зайві сили, які вони невтомно витрачають на захоп лення. О.С.: Але духовні цінності шляхом захоплення не здобуваються. Ю.Є.: Чужим талантом оволодіти не можна, а раз не можна оволо діти, то потрібно знищити. У драмі Пушкіна гине Моцарт, але ж іс торія знає немало випадків, коли художники дійсно гинули. Роз плачувалися життям за право віддавати, а не брати. Така ціна свя та, про яку Ви питали. О.С.: Якщо додати зовнішні, матеріальні труднощі і те, що вираже на в грошах ціна витвору мистецтва – величина, скажімо, не точна, то життя художника легким не видасться. Ю.Є.: Але ж і не можна сказати, що суспільство не витрачає гроші на мистецтво. Яким успіхом користувалися в ХІХ столітті, наприк лад, Штук чи Беклін. Обідати у Штука вважалося величезною чес тю, тоді як інші художники буквально голодували. Сьогодні ж тво ри названих живописців цікаві лише як документи часу... Худож ник – єдина професія, де людина готова працювати задарма і не здатна назвати справжню ціну своєї роботи. Не професія його ут римує, а він – професію. Табуретку можна зробити за один або два дні. Столяр знає, скільки йому знадобиться часу на виготовлення предмету і скільки його праця коштуватиме. А художник не знає. Тому що, починаючи роботу, він завжди ризикує. Що більше він вимогливий до себе, а талановита людина – нескінченно вимогли ва, тим більше ризикує. Він не знає ні часу, ні зусиль, які зажадає від нього робота. І не знає ціни, яка окупила б його витрати. Разом з тим, витвір мистецтва, на відміну від табуретки, не зношується. Він живе в часі дуже довго. Довше за свого творця, з часом немов на бираючи силу. Стаючи все значимішим і значимішим. Шагренева шкіра, тільки навпаки. Такий ось парадокс професії. О.С.: Тобто, творчість безцінна, її не можна оцінити, і через це ви являється недооціненою з боку оточення. Але так підрубуються

Юрий Егоров на фоне своего гобелена Юрій Єгоров на тлі свого гобелена

ко человек начинает интересоваться живописью, он постепенно поднимается за счет любви. Живопись становится его страстью. Он не может жить, чтобы не видеть картины. Не быть рядом с ни ми. Любовь к картине – как любовь к женщине: вам хочется быть в ее обществе. Тогда вам постепенно открывается суть этой карти ны, этого искусства… Но на сегодняшний день я не могу сказать, что живопись может действовать на широкий круг зрителей. О.С.: Сегодня происходит потеря такой функции искусства, как сопереживание. От него требуют развлечения, шока, щекотания нервов, то есть эрзаца или видимости сочувствия. Характерные для масс-культуры критерии применяются к собственно искусст ву. Вытравливаются традиционные для культуры нашего народа нравственность и сострадание. Ю.Е.: Не только сострадание, но и со-радость! В искусстве заклю чен огромный потенциал ликующей энергии. Могу назвать конк ретные имена художников, которые ее несут! Это – колоссальная сила, и столько людей обделяют сами себя, лишаясь возможности приобщиться к этому животворному источнику. Живопись, как и природа, лечит душу и окрыляет ее. Делится с человеком своей гармонией и невыразимой никаким словом красотой. Красота – целительна. Она заражает и заряжает человека желанием жить.

коріння самої духовної творчості. Виникає ситуація, аналогічна екологічній катастрофі. Ю.Є.: А художник і є плодоносним деревом, плоди якого з віком стають все солодшими. О.С.: Проте не всі знають їхній смак. Навіть не прагнуть дізнатися. Коло шанувальників і знавців живопису завжди було невеликим. Ю.Є.: Ну, не завжди. В Італії епохи Відродження, Папа Римський не міг дочекатися, коли Мікеланджело закінчить розпис, щоб своїми очима побачити цю красу. У Флоренції статуї виставлялися на пло щі, щоб громадяни міста могли оцінити і милуватися ними... Сьо годні живопис – мистецтво важкодоступне. Щоб відчути його, пот рібно або мати дуже точний природний інстинкт, або велику лю бов. Лише любов відкриває всі двері пізнання, проникнення, гли бини. Як тільки людина починає цікавитися живописом, вона пос тупово піднімається за рахунок любові. Живопис стає її пристрас тю. Вона не може жити, щоб не бачити картин. Не бути поряд з ни ми. Любов до картини, як любов до жінки: Вам хочеться бути в її то варистві. Тоді Вам поступово відкривається суть цієї картини, цьо го мистецтва... Але на сьогоднішній день я не можу сказати, що жи вопис може діяти на широке коло глядачів. О.С.: Сьогодні відбувається втрата такої функції мистецтва, як співпереживання. Від нього вимагають розваги, шоку, лоскотання нервів, тобто, ерзацу або видимості співчуття. Характерні для маскультури критерії застосовуються до власне мистецтва. Витрав люються традиційні для культури моральність і співчуття. Ю.Є.: Не лише співчуття, але і співрадість! У мистецтві знаходиться величезний потенціал тріумфуючої енергії. Можу назвати конк ретні імена художників, які її несуть! Це – колосальна сила, і стільки людей обділяють самі себе, позбавляючись можливості залучити ся до цього життєдайного джерела... Живопис, як і природа, лікує душу і окрилює її. Ділиться з людиною своєю гармонією і невимов ною, не передаваною жодним словом, красою. Краса – цілюща. Вона заражає і заряджає людину бажанням жити.

Сергей Савченко

Сергій Савченко

ВЕРСИИ ВОСПОМИНАНИЯ

ВЕРСІЇ СПОГАДУ

…Бесконечный мир, прорываясь в трехмерное пространство через узкие рамки наших понятий, выбирает кодом или ключом знак. Сам этот знак выступает организующей и аккумулирующей формой, что проявляет результат столкновения этих двух миров, а в наших бесконечных надеждах – возможное их созвучие. В шестидесятых годах прошлого столетия протестные настро ения против удушливой идеологии запретов на все, кроме стан дартов коммунистического режима, обрели уже разные уровни. …Например, мои первые конфликты в художественном учи лище, из которого дважды исключали, приходились на 1966-68 годы. Те эксперименты, что послужили причиной конфликтов, не были чем-то особенно значительным а, скорее реакцией на не большой в то время информационный прорыв. Поиск адекватности современной модели и формы творчест ва наступил позднее…. Внутренний же протест против расщеп ления сознания стал определеннее во второй половине 70-х го дов. Более радикальным движениям способствовали посещения, с 1972 года одесских квартирных выставок. Там я увидел много небольших по размеру, но хорошо сработанных композиций, что убедительно выделялись своей внутренней культурой. Эти выставки проходили на квартирах у Евгения Суслова, Вла димира Злотина, позднее у Анатолия и Полины Глузманов, Викто ра Рисовича, но самые обширные и регулярные экспозиции были на квартире Владимира Асриева. …В 1972 году я познакомился с Владимиром Стрельниковым. С ним связаны беседы о существу ющих догматах в творчестве и проблемах его свободы. Позднее я познакомился с Виктором Маринюком… На квартирных выставках не оставляло ощущение настояще го праздника. На общем фоне художественных движений все, что экспонировалось на этих выставках, было не только оригиналь ным авторским знаком, но и захватывающим, выразительным го лосом души и позиции каждого участника. В этом и проявлялась главная интрига. Она провоцировала к более внимательному пересмотру и оценке всего, что происхо дило вокруг. Свидетельством дряблости официальных догм, было убежде ние, что КГБ берет «на заметку» каждого посетителя квартирных выставок. …Так в 1977 году ко мне в мастерскую вломилось трое кагэ бистов: показали удостоверения, потом двое, схвативши меня за руки, крепко прижали к стене, а третий, грубо переворачивая ра -

…Багатомірний світ проривається у тривимірний простір че рез вузькі рамки наших понять, вибираючи кодом чи ключем знак. І той знак виступає організуючою, а разом і акумулюючою фор мою, яка проявляє результат зіткнення цих двох світів, а в наших безкінечних надіях – можливу їхню суголосність. У шістдесятих роках минулого століття протестні настрої про ти задушливої ідеології заборон на все, окрім стандартів комуніс тичного режиму, пута яких ще активно застосовував тоталітарний режим, проявлялись вже на різних рівнях. …Наприклад, мої перші конфлікти в Одеському художньому училищі, з якого двічі виключали, припадали на 1966-68 роки. Ті експерименти, що стали причиною конфліктів, не були чимось особливо значущим, а, скоріше, реакцією на невеликий у той час інформаційний прорив. Пошук адекватності сучасної моделі і форми творчості насту пив згодом… Внутрішній протест проти розщеплення свідомості проявився у другій половині 70-х років… Радикальніші кроки до помогло робити відвідування від 1972 року одеських квартирних виставок – там побачив багато невеликих за розміром та добре спрацьованих робіт, що виразно виділялись своєю внутрішньою культурою. Ці виставки відбувалися на квартирах у Євгена Суслова, Воло димира Злотіна, пізніше у Анатолія та Поліни Глузманів, Віктора Рисовича, та найрозлогіші експозиції були на квартирі Володими ра Асрієва… 1972 року я познайомився з Володимиром Стрель никовим, з яким у мене відбувались неодноразові розмови з при воду існуючих догматів творчості та проблем її свободи. Пізніше було знайомство з Віктором Маринюком. На квартирних виставках не полишало відчуття справжнього свята. На загальному тлі мистецьких рухів усе, що експонувалося на цих виставках, було не просто оригінальним, експерименталь ним авторським знаком, а й украй виразним голосом душі та пози ції кожного учасника. В тому була головна інтрига. Вона й провокувала до більш уважного перегляду та оцінки всього, що діялось навколо. Свідченням «прогнилості» офіційної догматики, було переко нання, що КДБ бере «на замітку» кожного відвідувача квартирних виставок. …Так, у 1977 році до мене в майстерню вломилися троє каде бістів: показали посвідчення, потім двоє, схопивши мене за руки, міцно притиснули до стіни, а третій почав перевертати роботи та

Сергей Савченко. Одесса, 2009 Сергій Савченко. Одеса, 2009

боты, стал проводить обыск. Когда я, немного придя в себя от нео жиданности нападения, спросил, что их интересует, мне было за явлено: «Нас интересует ваш уклон». Такой прессинг привел к од ному - определенности отношения к власти… Меня морально поддержали своими консультациями о поведении с кагэбистами, Стрельников и Ануфриев. Я их разыскал тогда на квартирной выставке у Глузманов. … В этот период уже притягивала к себе абстракция. Она не обыкновенно впечатлила проявлением масштаба эмоциональ ного пространства. Первые програмные абстракции я начал пи сать с 1976 года. Собственно, абстракция дает возможность войти в то эмоциональное пространство, где пульсируют чистые, тон кие энергии, где искусство проявляется как отпечаток, как след, ясный и выявленный на уровне импульсивного вхождения в об раз, на грани возможного прозрения… Это открытие, в принципе, и определило формирование мо дели, которая обеспечивала бы возможность экзистенциального проявления. Свет, словно в оклад из бисера собирает каждый план, кото рый он пронизывает. Цвет в формотворчестве является необходимой доминантной частью, как энергоноситель Света. Акт творчества проявляет свой ритуальный характер, объе диняющий все в единую целостность.

обшукував майстерню. Коли я, трохи оговтавшись від несподіван ки, запитав, що їх цікавить, мені було заявлено: «Нас интересует ваш уклон». Такий пресинг досягнув одного – він конкретизував стосунки з владою... Моральний захист та консультації щодо по водження з кадебістами мені надали Стрельников та Ануфрієв при зустрічі на квартирній виставці, яка проходила на той час у Глузма нів. …Це був період, коли мене почала притягувати до себе абст ракція. Вона надзвичайно вразила проявом масштабу емоційного простору. Перші програмні абстракції я почав малювати з 1976 року. Справді: абстракція дає можливість увійти в той емоційний простір, де вирують чисті, тонкі енергії, де мистецтво проявляєть ся як відбиток, я би сказав, як слід, ясний та виявлений на рівні ім пульсивного входження в образ, на межі можливого прозріння… Це відкриття, власне, й обумовило формування моделі, яка б забезпечувала можливості екзистенційного прояву. Світло як у намисто збирає кожний план, який Воно пронизує. Колір у формотворчості є необхідною домінантною частиною, як енергоносій світла. Акт творчості проявляє свій ритуальний характер, об'єдную чий все в єдину цілісність

*** *** Оглядываясь на окружающий творческий мир, что провоци рует схоластическими моделями, с благодарностью судьбе сбе регаешь в душе дарованное чувство тепла - своего, Родного, кото рое дает тебе этническая культура – ее живительное дыхание… В детстве меня, городского ребенка, как наступало лето, от правляли к родственникам в село. Впечатления эти незабываемы. Все органично. Песни, рожденные в том космосе, мудрость и впе чатляющая простота окружающих людей, магия мощи и правди вости этого богатого своими загадками мира, его беспредельно го временного пространства... И этих капель живой воды, что ими поили природа и люди, хватило на всю жизнь, поскольку связь с этим источником уже не прерывалась. Со временем будешь дивиться стройности этнической моде ли. Она проявлена в обрядах, что соединяют человека с природой в целостный, неразрывный гармоничный ансамбль. …Дивным образом все последующие впечатления от искусст ва помимо воли возвращали к внутреннему сопоставлению с эти ми камертонами Света.

Оглядаючи навколишній творчий світ, що провокує схолас тичні моделі, з вдячністю долі колишеш у собі дароване відчуття ласки Рідного, що дає тобі етнічна культура, її дихання. У дитинстві мене, міську дитину, як приходило літо, відправля ли до родичів у село. Враження ці незабутні. Все органічно. Пісні, народжені у тому ж просторі, мудрість і могутність простоти ото чуючих людей, магія сили і правди цього багатого своїми загадка ми світу, якому років не полічити. І отих краплин живої води, якою напоювали природа й люди, вистачило на все подальше життя, бо зв'язок із цим джерелом уже не переривався. Згодом дивуватимешся стрункості етнічної моделі будови Всесвіту. Вона проявлена в обрядах, які єднають людину з приро дою у цілісний непорушний гармонійний ансамбль. …Подих народної культури впливає на формування того правдивого стрижня особистості, який оберігає цноту її душі. Дух етносу сприяє виправленню всіляких деформацій, яким піддається особистість у взаємодії з широким світом. …Дивним чином усі наступні враження від мистецтва мимо волі навертались до внутрішнього зіставлення з цими камертона -

Эскиз настенной росписи "Голубая волна", 1989 года. Роспись выполнена того же 1989 года. Калининградская область, г. Советск (старое название Рагнит). Дом культуры Целлюлозно-бумажного комбината. Ескіз настінного розпису "Блакитна хвиля", 1989 року. Розпис виконаний того ж 1989 року. Калінінградська область, м. Совєтськ (стара назва Рагніт). Будинок культури Целюлозно-паперового комбінату.

Колоссальное впечатление, в годы учебы произвела икона, ее величие и мажорность. И, еще – архитектура древнерусских хра мов ХII – ХIV столетий. Само впечатление от выразительности пластики и ясности об раза иконы потом переросло в убежденность актуальности чис тоты структуры в формотворчестве. Кубизм был уже позднее, но имел сильное влияние… Переломным был период работы в монументальном цехе ху дожественного фонда. Это был 1979 год. И вот, когда началась не посредственная работа по связи живописи с архитектурой, стали четче проявляться проблемы изобразительности. …В тот период состоялось мое знакомство и с Владимиром Цюпко… Формирование квартирных выставок затихло, и творческая активность сосредоточилась в основном на монументальном ис кусстве. Это давало возможность достаточно масштабной и сво бодной реализации своих формотворческих принципов. Жаль, что специального исследования одесского монументального ис кусства так и не проведено. Создано же немало интересных, вы разительных мозаик, настенных росписей, витражей, часть из ко -

ми Світла. Колосальне враження в роки навчання справила ікона, її ве лич і мажорність. І ще – архітектура давньоруських храмів ХІІ-ХІV століть. Саме враження від виразності пластики та ясності образу іко ни і храму потім переросло в переконання актуальності структури у формотворчості та її чистоти. Кубізм був уже пізніше, але мав по тужний вплив… Переламним був період, коли я почав працювати в монумен тальному цеху художнього фонду. Це був 1979 рік. І ось, коли поча лася безпосередня робота по зв'язку живопису з архітектурою, почали набирати чіткіших форм проблеми образотворчості. …У той період відбулось моє знайомство і з Володимиром Цюпком… Формування квартирних виставок зупинилось, і творча актив ність спрямовувалася переважно на монументальне мистецтво – це давало можливість достатньо масштабної та вільної реалізації своїх формотворчих принципів. Шкода, що спеціального дослід ження одеського монументального мистецтва так і не проведено. Створено ж чимало цікавих, виразних мозаїк, настінних розписів,

торых составила достаточно цельные неординарные объекты… Так формировалось товарищество, которое со временем наз вало себя группой «Мамай». …В 1982 - 1983 годах мы с Цюпком и Стовбуром пробовали ло мать стереотипы мышления у членов выставкомов Одесской ор ганизации Союза художников и носили на выставки абстрактную живопись. Руководство союза вело себя довольно агрессивно: представляло выставкому наши работы в перевернутом виде и, демонстративно пожимая плечами, не пропускало их. Создава лось впечатление, что была запрещена не только абстракция, а и всякая позитивная реакция на подобную живопись… …Еще один, уже комический случай с агентами КГБ. В 1981 го ду мы, компанией с Виктором Маринюком, Владимиром Буланым, Александром Стовбуром и Валерием Басанцем отправили с Одес ского главпочтамта в Мюнхен телеграмму - поздравление Влади миру Стрельникову с днем его рождения. …В приподнятом настроении, прогуливаясь под теплым солнцем, заглянули в сквер на Соборной площади. И став возле старого наклонившегося чугунного столба, решили сфотографи роваться. Вдруг к нам подошли какие-то молодые люди и показа ли свои удостоверения сотрудников КГБ. По тому, как они себя ве ли, мы поняли, что на нас «настучала» женщина, принимавшая те леграмму. Начались долгие, утомительные «разборки»: кто мы, за чем фотографируемся? ... Они сказали, что знают нас и что им оп ределенно известно о наших намерениях эти фото, явно дискре дитирующие советский строй, отправить куда-то далеко, и так да лее.… Тогда казалось, что нельзя было и шагу ступить без контро ля с боку органов. Удивительно, что после этого инцидента, прек расный, хотя немного покосившийся, старинный столб спилили… …Квартирные выставки уже не проводились, однако в 1984 году я организовал у себя дома экспозицию работ своих друзей. Вышла довольно выразительная выставка с работами Валерия Басанца, Владимира Стрельникова, Виктора Маринюка, Людмилы Ястреб, Владимира Цюпко, Олега Волошинова, Юрия Шуревича, Александра Стовбура, Владимира Буланого, Валентина Мацкеви ча и моими – всего около сорока. В то время в Одессу приехало много художников, с которыми я когда-то учился, и целью выставки было ознакомить их с наибо лее интересным явлением художественной Одессы. Эта выставка, которую можно назвать последней квартирной, просуществова ла полгода. …Действительно, в продолжение 1980-тых годов актуальной для нас была область монументального искусства. …Активная же выставочная деятельность началась с 1987 го да выставками, которые мы, преимущественно сами и организо -

вітражів, частина яких складала доволі цілісні неординарні об'єк -ти. Так доформовувалося товариство, яке згодом назвало себе групою «Мамай». …У 1982-83 роках ми з Цюпком і Стовбуром робили спроби зламати стереотипи мислення членів виставкомів Одеської орга нізації Спілки художників і носили на виставки абстрактний живо пис. Тодішнє керівництво Спілки поводило себе досить агресивно: представляло виставкому наші роботи в перевернутому вигляді та, демонстративно знизуючи плечима, не пропускало їх. Склада лося враження, що була заборонена не тільки абстракція, а й будьяка реакція на аналогічний живопис… …Ще один кумедний випадок з агентами КДБ. 1981року ми, компанією з Віктором Маринюком, Володимиром Буланим, Олек сандром Стовбуром та Валерієм Басанцем відправили з Одесько го головного поштамту до Мюнхена телеграмою поздоровлення з днем народження Володимирові Стрельникову. …В доброму настрої, прогулюючись під сонцем, зазирнули до скверу на Соборній площі. Й там, зупинившись біля старого похи леного чавунного стовпа, забажали сфотографуватись. Незаба ром до нас підійшли якісь молодики та показали посвідчення спів робітників КДБ. З огляду на те, як вони поводились, ми зрозуміли, що на нас «настукала» жінка, яка приймала телеграму. Почались тривалі, утомливі «розборки»: хто ми, навіщо тут фотографуєм ося?.. Вони сказали, що нас знають і що їм достеменно відомо про наші плани: оце фото недоліків держави кудись далеко відправи ти, і таке інше… Здавалося, без контролю з боку органів тоді не можна було і кроку ступити. Дивним видалось, що після цієї сутич ки, чудовий, але трохи похилений, старовинний чавунний стовп спиляли... …Квартирних виставок вже не було, однак 1984 року я зробив у себе вдома експозицію робіт своїх друзів. Вийшла досить прис тойна виставка, де були твори Валерія Басанця, Володимира Стрельникова, Віктора Маринюка, Людмили Ястреб, Володимира Цюпка, Олега Волошинова, Юрія Шуревича, Олександра Стовбу ра, Володимира Буланого, Валентина Мацкевича й мої – всього близько сорока. На той час до Одеси приїхало багато художників, з якими я ко лись вчився, і метою виставки було ознайомити їх із найбільш ці кавим явищем мистецької Одеси. Ця виставка, яку можна назвати останньою квартирною, проіснувала півроку. По-справжньому впродовж 1980-тих років актуальною для нас була ділянка монументального мистецтва. …Активна ж виставкова діяльність розпочалася з 1987 року виставками, які ми переважно самі й організовували. Змінилася і

А.Стовбур, В.Буланый, В.Маринюк, С.Савченко. Одесса, 25 октября, 1981 О.Стовбур, В.Буланий, В.Маринюк, С.Савченко. Одеса, 25 жовтня, 1981

вывали. Изменилась и форма экспозиций. В 1990 году впервые, по моему мнению, в современной Украине нашей группой был осу ществлен замысел передвижных выставок. Мы их возили во Львов, Черновцы, Хмельницкий, Тернополь. Принимали выставки друзей в Одессе, проводили и совместные с ними. Такими движе ниями были заняты 90-е и 2000-е годы. Все это служило углубле нию творческих контактов и, в какой-то мере, объединению ши рокого Украинского пространства… …А самое главное – я благодарен Господу, что обратил меня к стремлению свободы жизни и творчества.

форма виставок. У 1990 році вперше, як на мене, в сучасній Україні нашою групою був здійснений задум пересувних виставок. Вис тавки нашої групи ми возили до Львова, Чернівців, Хмельницько го, Тернополя. Разом з тим, приймали в Одесі виставки друзів, ро били спільні з ними виставки, які слугували поглибленню творчих контактів та, якоюсь мірою, об'єднанню Українського простору… …А найголовніше – я вдячний Господу, що навернув мене до прагнення свободи життя і малювання.

ЛЮДМИЛА ЯСТРЕБ

ДУХОВНЫЙ СТОИЦИЗМ ХУДОЖНИКА В СОВЕТСКОМ ПРОСТРАНСТВЕ

ДУХОВНИЙ СТОЇЦИЗМ ХУДОЖНИКА В РАДЯНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ

(Одесса, 1 июня 1979 года)

(Одеса, 1 червня 1979 року)

В этом небольшом эссе сделана попытка обобщить опыт, кото рый возник на основании изучения жизни и творчества группы одесских художников на протяжении 1959–1979 гг. Те обстоятельства, которые сложились в ходе развития наше го общества, тот реальный мир, к которому привела нас история, послужили причиной того, что художники, современные этому миру, в силу своей специфической и жизненной необходимости, одними из первых указали на духовные, непреходящие истины, к которым необходимо вернуть души людей, из пустоты, ввергнув ших их революций, войн, голода, разрухи и прочих бедствий, соп ровождавших их столько лет. Это время, когда сила искусства, его истинная сущность и во многих случаях именно сила современ ного искусства, оказало такое могущественное давление на судь бу общества. Духовный голод сменил голод физический. Художники не побоялись взять на себя роль «мусорщиков» и подбирать все то, что выбрасывалось современным обществом. В этом «мусоре» оказались брошенные церкви и архитектурные па мятники, иконы, скульптура, старые книги, картины, гравюры, предметы прошлых эпох, предметы народного искусства в его бо гатейших проявлениях. Все это поднималось из пыли, очищалось, скоблилось, чинилось, восстанавливалось в своей первозданной сути. Рассматривалось с удивительной пристальностью впервые виденного, но давно знаемого. В этом была насущная жажда вос становления попранных традиций. Каждое такое открытие, кото рое проходило через собственные руки, давало ощущение живо трепещущей связи с прошлым, вселяя надежду и веру в себя. Это было подобно тому, как если бы под руками оказалось произве дение любого из столь большого числа чтимых итальянских ху дожников эпохи Возрождения, в пыли и копоти времени, и, благо даря усилиям вернувшихся к жизни в том виде, в каком его знает каждый. В мастерских и домах художников появились подлинные произведения искусства, заново рожденные, от которых шли свет и сила. Параллельно с этой работой, с пристальным вниманием вновь восстанавливаемых связей, шло изучение современного искусства XIX–XX веков. Все то, что удавалось сначала увидеть, ус лышать, прочитать урывками, а затем, все полнее насыщаясь ин формацией, узнать о тех ценностях, которые произвели на свет люди, современные нашему обществу, помогло прийти к понима -

У цьому невеликому есе зроблена спроба узагальнити досвід, який виник на підставі вивчення життя і творчості групи одеських художників 1959 – 1979 рр. Ті обставини, які склалися в ході розвитку нашого суспільства, той реальний світ, до якого привела нас Історія, послужили при чиною того, що художники, сучасники цього світу, через свою спе цифічну і життєву необхідність, одні з перших вказали на духовні, неперехідні істини, до яких потрібно повернути душі людей, з по рожнечі революцій, що ввергнули їх, воєн, голоду, розрухи та ін ших лих, які супроводжували їх стільки років. Це час, коли сила мистецтва, його дійсна суть і у багатьох випадках, саме сила сучас ного мистецтва, чинила такий могутній тиск на долю суспільства. Це духовний голод, який заступив голод фізичний. Художники не побоялися взяти на себе роль «сміттярів» і під бирати все те, що викидалося сучасним суспільством. У цьому «смітті» опинилися закинуті церкви і архітектурні пам'ятники, іко ни, скульптура, старі книги, картини, гравюри, предмети минулих епох, предмети народного мистецтва в його багатющих проявах. Усе це піднімалося з пилу, очищалося, скреблося, лагодилося, від новлювалося у своїй первозданній суті, розглядалося з дивовиж ною пильністю вперше баченого, але давно відомого. У цьому бу ло насущне жадання відновлення зневажених традицій. Кожне та ке відкриття, яке проходило через власні руки, давало відчуття животрепетного зв'язку з минулим, вселяючи надію і віру в себе. Це було подібно до того, як наче би під руками опинився твір будьякого з такого величезного числа шанованих італійських худож ників епохи Відродження, у поросі й кіптяві часу, і завдяки зусил лям тих, що повернули його до життя в тому вигляді, в якому його знає кожен. У майстернях і будинках художників з'явилися справ жні твори мистецтва, наново народжені, від яких йшло світло і си ла. Паралельно з цією роботою, з пильною увагою знову віднов люваних зв'язків, тривало вивчення сучасного мистецтва ХIХ і ХХ століть. Усе те, що вдавалося спочатку побачити, почути, прочита ти уривками, а потім, дедалі повніше насичуючись інформацією, дізнаватися про ті цінності, які привели на світ люди, сучасні на шому суспільству, допомогло прийти до розуміння сучасних проблем, хай не з такими тонкими і рафінованими властивостями, як цим займається Захід, але достатньо, щоб відчути причетність

Людмила Ястреб Людмила Ястреб

нию современных проблем, пусть не в столь тонких и рафиниро ванных свойствах, как этим занимается Запад, но в достаточных, чтобы почувствовать сопричастность времени и желание созда вать при помощи своих душ. Рукотворность! Через нее, как сквозь призму, шлифовали ду шевную силу таланта. И что же могло быть преградой?! Художник был один на один со своим холстом, листом бумаги, и все, что по падало ему в руки, – все годилось, чтобы говорить. Никто не мог ему сказать: веди линию туда, а не сюда... клади цвет сюда, а не ту да... изображай то, а не это. Он сам за все был в ответе. Рядом же, за стеною или стенами других домов, были другие, но такие же ху дожники. Они приходили сами или их звали, или случай увеличи вал число встреч. Говорили при этом много, подробно и обо всем. Это была "обетованная Кастилия", которую воспел Герман Гессе, это был такой университет для душ, где каждое свободное прояв ление духа становилось радостью для других, где все соизмеря лось, соотносилось, переоценивалось на основании вниматель ного отношения к своему внутреннему движению. Истинным со участником в этом духовном творчестве было место действия, тот город и та природа, которые наполняли внутреннюю сущность гармонией. В отличие от писателей, поэтов, музыкантов и других деятелей искусства, художнику не требовалось передаточное звено в виде книг исполнения, осуществления замысла посредством других. Для художника существование его реальной работы было фактом бескомпромиссного слияния его "я" с пониманием окружающего его мира. В этом, вероятно, суть того, что наступило время и пришло осознание созданного. И тогда они стали стучать во все двери, чтобы открыть души посредством своих работ. Раздался скрип и даже скрежет бульдозеров, ведь так давно несмазанные пружины бездействовали. Возник каскад имен, а с ним – работы, работы, работы. Разные, неравнозначные, разнообразные по все му и во всем. Вместе с этим сразу появились оценки сделанному: в одном случае – недооценки, в другом – переоценки, так как суть для большинства проявляется не сразу. Вместе с этим возникла тенденция бегства на Запад тех, кто не выдержал стоической ро ли, на которую обрекло их существование. Но все ЭТО было уже движением на исход из себя того, что накоплено таким трудом и страданием. Никогда до наших дней на художника не обрушива лось такое бремя стоицизма во имя прекрасного, как сейчас. В ми ре, где не было ему места, он уповал на себя, на Бога и на подобных себе. Это веяние духа, возрождающееся после перенесенных фи зических страданий и утрат нашего народа, мог понять и почувст вовать именно художник. Эти преобразования можно сравнить с состоянием человека, который вернулся к жизни после клини -

часу і бажання творити за допомогою своїх душ. Рукотворність! Через неї, як крізь призму, відшліфовували ду шевну силу таланту. І що ж могло перепоною?! Художник був на одинці зі своїм полотном, аркушем паперу, й усе, що потрапляло йому до рук, – все ставало придатним, щоб говорити. Ніхто не міг йому зауважити: веди лінію туди, а не сюди…, клади колір сюди, а не туди…, зображуй те, а не інше. Він сам за все відповідав. Поруч, за стіною або стінами інших будинків, були інші, але такі ж самі ху дожники. Вони приходили самі або їх запрошували, або випадок помножував кількість зустрічей. Розмовляли під час таких відві дин багато, докладно і про все. Це була «обітована Кастилія», оспі вана Германом Гессе; це був своєрідний університет для душ, де кожний вільний прояв духу ставав радістю для інших, де все спів відносилося, порівнювалося, переоцінювалося на підставі уваж ного ставлення до свого внутрішнього руху. Справжнім співучас ником у цій духовній творчості було місце дії – те місто і та приро да, які наповнювали внутрішню сутність гармонією. На відміну від письменників, поетів, музикантів та інших діячів мистецтва, художнику не була потрібна передавальна ланка у виг ляді книжок, здійснення задуму за допомогою інших тощо. Для ху дожника існування його реальної роботи було фактом безком промісного злиття його «я» з розумінням навколишнього світу. У цьому, мабуть, суть того, що настав час і прийшло усвідомлення створеного. І тоді вони почали стукати в усі двері, щоб відкрити душі за посередництвом своїх праць. Почулося скрипіння, і навіть скрегіт бульдозерів, адже так давно не змазували пружини. З'я вився каскад імен, а з ним – роботи, роботи й роботи. Різні, нерів нозначні, розмаїті по всьому і у всьому. Разом з тим одразу появи лись оцінки зробленому: в одному випадку – недооцінки, в іншому – переоцінки, оскільки суть для більшості проявляється не відра зу. Разом з тим виникла тенденція втечі на Захід тих, хто не витри мав стоїчної ролі, на яку прирекло їх існування. Але все ЦЕ було вже розвитком на сповзання зі самого себе того, що було накопи чено такою працею і стражданнями. Ніколи до наших днів на ху дожника не обрушувався такий тягар стоїцизму в ім'я прекрасно го, як тепер. У світі, де не було йому місця, він сподівався на себе, на Бога і на подібних собі. Це віяння духу, що відроджується після пе ренесених фізичних страждань і втрат нашого народу, міг зрозумі -ти і почути саме художник. Ці перетворення можна порівняти зі станом людини, яка повернулася до життя після клінічної смерті, і це відродження принесе світу добро в його новій іпостасі. Через те таким є потяг до гармонії людини зі світом, після того диферен ційованого розбігу від Центру до найвіддаленіших, далеких меж людського сприйняття. Після того, що дав нам досвід сучасного авангардного мистецтва ХХ століття. Він дав і став на консерватив -

ческой смерти, и это возрождение принесет миру добро в его но вой ипостаси. Поэтому так сильна тяга к гармонии, к слиянию че ловека с миром, после того дифференцированного разбега от Центра к самым далеким границам человеческого восприятия. После того, что дал нам опыт современного авангардного искус ства XX века. Он дал и стал на консервативный Уровень, потому что постоянное разложение духа на отдельные проявления в на ше время является уже антиавангардом. Новое не может быть бесконечным. Авангардное состояние длится уже более полуве ка, и в этом парадокс самого слова «авангард». Подлинные новые проявления развиваются параллельно, и если со словом «аван гард» ассоциировать слово «новое», что является его сутью, и о которой приходится напоминать в наше время, то эти проявления развивают новое и невиданное понимание духа и ценности чело века, живущего в современном мире, приводящего к Центру весь огромный и прекрасный опыт веков. Поэтому художники, живу щие именно в нашем обществе, ощущают эту потребность до боли в сердце. Возможно, это авангардное искусство, и наше общество, которым, в сущности, поровну лет и которые связаны во времени единым отрезком пути из-за своего молодого возраста, так жест ко делит добро и зло. Но если вспомнить опыт преобразования общества прежних веков, то здесь возникает закономерность этих контрастов. На нашем жестоком опыте построено процветание Запада, но и для нас он не прошел даром. Замедление инерции смены направле ний в западном авангардном искусстве указывает на то, что уже давно пора вернуть авангарду его подлинную сущность. И так как мы, что называется, находимся на задворках Европы и Америки, имея преимущество наблюдать издалека за видоизменениями искусства и по-своему трактуя опыт достигнутого, нам пришлось развивать параллельно те идеи, о которых говорилось выше. По тому нельзя оценивать этот опыт с точки зрения западного искус ства – это приведет к ложному пониманию реальности. В сфере духовного мы оказались в преимущественном положении, как Запад оказался в преимущественном положении в сфере матери альных преобразований мира по отношению к нашему обществу. Это тот опыт, которым мы воспользовались. Так как существует взаимосвязь всего, что происходит, то именно художественный и творческий подход может оценить эту связь в полной мере. И по этому сейчас эта связь наиболее ощутима именно в живописи и её достойных проявлениях, и именно художники являются вестни ками вновь возрождающегося подъема в нашем обществе.

ний рівень, оскільки постіне розкладання духу на окремі прояви в наш час є вже анти авангардом. Нове не може бути безмежним. Авангардний стан тягнеться вже більш як півстоліття, і в цьому па радокс самого слова «авангард». Справжні нові прояви розвива ються паралельно, і якщо зі словом авангард асоціювати слово «нове», що є його суттю і про яку доводиться нагадувати в наш час, то ці прояви розвивають нове і небачене розуміння духу і цінності людини, що живе в сучасному світі, і що приводить до Центру весь величезний і прекрасний досвід століть. Тому художники, що жи вуть саме в нашому суспільстві, відчувають цю потребу до болю в серці. Можливо, це авангардне мистецтво і наша суспільність, яким, по-суті, порівну років і які зв'язані в часі єдиним відрізком шляху через свій молодий вік, так жорстко ділить добро і зло. Але якщо згадати досвід перетворення суспільства поперед ніх років, то тут виникає закономірність цих контрастів. На нашо му жорстокому досвіді побудоване процвітання Заходу, але і для нас він (досвід) не пройшов намарне. Уповільнення інерції зміни напрямків в західному авангардному мистецтві вказує на те, що вже давно пора повернути авангарду його справжню сутність. І так як ми, що називається, знаходимося на задвірках Європи та Америки, маючи переваги спостерігати здалеку за видозмінами мистецтва і по-своєму трактуючи досвід досягнутого, нам дове лось розвивати паралельно ті ідеї, про які говорилось вище. Тому не можна оцінювати цей досвід з точки зору західного мистецтва – це приведе до хибного розуміння реальності. У сфері духовного ми опинилися в стані переваги, тоді як Захід опинився в стані пе реваги у сфері матеріальних перетворень світу по відношенню до нашого суспільства. Це досвід, яким ми скористалися. Оскільки іс нує взаємопов'язаність усього, що відбувається, то саме художній і творчий підхід може оцінити цей зв'язок повною мірою. І тому те пер цей зв'язок є найбільш відчутним саме в малярстві та його достойних проявах, і саме художники є провісниками знову від роджуваного духовного піднесення в нашому суспільстві.

ИЗ ЗАПИСЕЙ ЛЮДМИЛЫ ЯСТРЕБ (1970-е гг.)

ІЗ ЗАПИСІВ ЛЮДМИЛИ ЯСТРЕБ (1970-і рр.)

Я как женщина буду говорить о любви, не о любви Ромео и Джульетты, а любви к искусству. Если хотят узнать человека, ему задают вопросы: любимый ху дожник, поэт, композитор, и если он будет искренний в ответах, можно четко представить его душевное начало. Поэтому я со всей искренностью говорю, что для меня, живущей в данном городе и обществе, любимыми художниками являются Стрельников, Ма ринюк и Хрущик. И важно, что они мои современники. Можно ска зать, что я ошибаюсь. Но лично для меня этой ошибки не может быть, т.к. если в мире все относительно, то в искусстве есть четкая мера всему – это само искусство. Если бы это было не так, то страшно представить ту пропасть, которая оказалась бы под но гами. Я считаю, что учиться нужно, и не у природы, а у мастера. При рода холодна и равнодушна, и сколько в ней обитает существ, ко торые «ни они ей, ни она им». Только человек, который из всего ха оса, неба, моря, деревьев, домов, лиц, выбирает для себя дерево, дом, лицо, пятно, линию, мелодию, ритм, ноту и т.д. Он дает им со ответствующие знаки. А для того, чтобы понять их, нужно опи раться на опыт предыдущих поколений. Каждый мастер четко го ворит, что пользуясь тем-то и так-то, я стал самим собой. Сущест вуют школы, традиции, присущие, как данной эпохе, так и преды дущим. И говоря об этом, Стрельников говорит об искусстве в це лом, и Филонове в частности. У Маринюка это Руо и икона. У Хруща – малые голландцы. У меня – Фра Анжелико. И хочется сказать, что если работы бездушны, т.е. не индиви дуалистичны, то они формальны и вредны. О Стрельникове, Ма ринюке, Сычеве этого нельзя сказать. Их работы – они сами. Чувс тва, которые они вызывают, будь то радость или страдание, эти чувства присущи всему человеческому, гуманному, прекрасному. А это возвышает человека над миром. Воспитывает его в самом высшем смысле. Познай самого себя… И последнее, о так называемой непонятности работ. Выстав ляя свои работы, художник обращается не просто к прохожему, а к зрителю, равному себе по душе и разуму, развитому в процессе познания, и стремящемуся идти дальше. Естественно, что худож ник идет первым, и искусство его ново. Прежде не было в мире ни Стрельникова, ни Сычева, ни Хруща, ни Басанца. И хочется поже лать им быть, и остаться.

Я як жінка буду говорити про любов, не про любов Ромео і Джульєтти, а любов до мистецтва. Якщо хочуть пізнати людину, їй задають питання: улюблений художник, поет, композитор, і якщо вона буде відвертою у відпові дях, можна чітко уявити її духовне начало. Тому я з усією відвертіс тю кажу, що для мене, яка живе в цьому місті та суспільстві, улюб леними художниками є Стрельников, Маринюк і Хрущик. І важли во, що вони мої сучасники. Можна сказати, що я помиляюсь. Проте особисто для мене такої помилки не може бути, бо, якщо в світі все відносне, то в мистецтві є чітка міра всьому – це саме мистецтво. Якщо це було б не так, то годі навіть уявити ту прірву, яка б розвер злася під ногами. Я вважаю, що навчатися треба, й не у природи, а в майстра. Природа є холодною і байдужою, й скільки в ній перебуває істот, котрі «ані вони їй, ані вона їм». Тільки людина, яка зі всього хаосу, неба, моря, дерев, домів, обличь вибирає для себе дерево, дім, об личчя, пляму, лінію, мелодію, ритм, ноту тощо. Вона дає їм відпо відні знаки. А для того, щоб зрозуміти їх, треба спиратися на досвід попередніх поколінь. Кожний майстер чітко говорить, що, корис туючись тим-то й так-то, я став самим собою. Існують школи, тра диції, що властиві, як даній добі, так і попереднім. І кажучи про це, Стрельников говорить про мистецтво в цілому, і про Філонова зокрема. У Маринюка це Руо та ікона. У Хруща – малі голландці. У мене – Фра Анжеліко. І хочеться сказати, якщо роботи бездушні, тобто не індивіду алістичні, то вони формальні й шкідливі. Про Стрельникова, Ма ринюка, Сичова цього не можна сказати. Їхні роботи – вони самі. Почуття, які вони викликають, будь то радість чи страждання, ці почуття властиві всьому людському, гуманному, прекрасному. А це підносить людину над світом. Виховує її у найвищому сенсі. Піз най самого себе… І останнє, про так звану незрозумілість творів. Виставляючи свої роботи, художник звертається не просто до перехожого, а до глядача, рівного собі по душі й розуму, розвинутого в процесі піз нання й такого, що прагне йти далі. Природно, що художник йде перший, і мистецтво його є нове. Колись у світі не було ні Стрель никова, ні Сичова, ні Хруща, ні Басанця. І хочеться побажати їм бу ти, і залишитися.

Людмила Ястреб на фоне своих работ. Выставка «100 работ Людмилы Ястреб». Квартира В.Маринюка и Л.Ястреб. Одесса, 1976 Людмила Ястреб на тлі своїх робіт. Виставка «100 робіт Людмили Ястреб». Квартира В.Маринюка і Л.Ястреб. Одеса, 1976

Вера Савченко кандидат философских наук, искусствовед

Віра Савченко кандидат філософських наук, мистецтвознавець

От редактора

Від редактора

В явлении одесского нонконформизма гораздо больше спе цифического и уникального, чем типологически схожего с други ми художественными движениями, течениями, творческими объ единениями и группами, в частности – московским, ленинградс ким, киевским нонконформизмом… Это изначально определяло сложность описания и толкования феномена. С другой стороны, сложности были обусловлены и самим характером работы над книгой. Этот масштабный замысел воплощался довольно долго – около 10 лет – и окончательный вариант издание приобретало уже после ухода из жизни ее главного автора – искусствоведа Ольги Савицкой, написавшей основную часть книги, талантливо, проницательно, прекрасным слогом и стилем. Cовершенно оче видной представлялась необходимость завершить начатое, до полнив недостающие звенья задуманной и в основном выстроен ной цепи. Для этого привлекались материалы других исследова телей, которые заполняли образовавшиеся лакуны, но тем самым вносили и определенные трансформации в предшествующий ма териал и его организацию. В конечном итоге книга больше тяготе ет к жанру коллективной, чем авторской монографии. Были раз ногласия и разночтения, книга могла либо не выйти вовсе, либо появиться такой, какой получилась. Не лишенной противоречий, но глубокой, информативной, разнообразной по представлен ным материалам, во многом определенной талантом и усилиями О.Савицкой, инициативами коллекционеров В. Асриева и А. Дым чука, идеями и творчеством художников, поддержавших и в зна -

У явищі одеського нонконформізму набагато більше специ фічного й унікального, ніж типологічно близького з іншими ху дожніми рухами, течіями, творчими об'єднаннями й групами, зок рема – з московським, ленінградським, київським нонконформіз мом. Це від початку визначало проблемність опису й тлумачення феномену. З іншого боку, складності були обумовлені й власне ха рактером роботи над книгою. Цей масштабний задум втілювався досить довго – близько 10 років – й остаточного варіанту видання набуло вже після смерті її головного автора – мистецтвознавця Ольги Савицької, котра написала основну частину книги талано вито, проникливо, чудовим стилем. Більш ніж очевидною поста вала необхідність завершити розпочате, долучаючи до майже ви будованого ланцюжка ланки, що їх не вистачало. Для цього залу чалися матеріали інших дослідників, які заповнювали лакуни, що виникали, тим самим вносячи певні трансформації у попередній матеріал і в його організацію. Після всіх змін і доповнень книга тя жіє до жанру колективної, ніж авторської монографії. Були неуз годженості й різночитання, книга могла або не вийти взагалі, або стати такою, якою вона стала. Не позбавленої протиріч, але глибо кою, інформативною, різноманітною за представленими матері алами, багато в чому зумовленою талантом і працею О.Савицької, ініціативами колекціонерів В.Асрієва й А.Димчука, ідеями й твор чістю художників, які підтримали проект і в значній мірі сприяли його здійсненню: Ю.Єгорова, В.Маринюка, В.Басанця, В.Цюпка, О.Стовбура, С.Савченка.

чительной степени способствовавших осуществлению этого про екта – Ю. Егорова, В. Маринюка, В. Басанца, А.Стовбура, В. Цюпко, С. Савченко. Почему же, вопреки всем объективным и субъективным труд ностям, возникавшим по ходу работы над книгой, всеми, кто ока зался причастен к ее подготовке и выходу, двигала мысль о неот ложной необходимости ее издания? В последние два десятилетия тема нонконформизма, оказавшись довольно востребованной как на Западе, так и у нас, породила потоки отнюдь не всегда дос товерной информации, с намеренными или случайными огреха ми по части и фактов, и их интерпретаций. Известный участник движения московских нонконформистов Михаил Гробман гово рит о том, что сегодня при всем ажиотаже вокруг феномена нон конформизма, нет издания, правдиво воспроизводящего исто рию этого явления, дающего его адекватный анализ. Визуальный ряд более или менее восстановлен, а интерпретации события, достойной его самого, пока нет. При этом М.Гробман печально констатирует: уходят и стареют непосредственные участники процесса, и феномен нонконформизма рискует остаться белым пятном в истории искусства и культуры в целом. В не меньшей ме ре сказанное Гробманом можно отнести и к одесской группе ху дожников-нонконформистов. Многих участников уже нет в жи вых. Поэтому должна была выйти «книга о них» и одновременно «их книга». Чтобы в паутине времени не заглохли их живые, все еще отчаянно молодые голоса, даже теперь говорящие нам о ве щах, которые мы, люди сегодняшнего дня, порой просто не спо собны уловить и понять. А услышать, действительно, есть что. Причем в книге интересно практически все, здесь нет содержа тельных пауз, она воспринимается на одном дыхании. От начала – со вступления Нортона Доджа, крупнейшего в мире собирателя нонконформистского творчества, статей ведущих отечественных искусствоведов и арт-критиков, представляющих взгляд не толь ко из Одессы (Е.Голубовский, В.Левчук, В.Савченко), но и из СанктПетербурга (О.Савицкая) и Киева (Д.Горбачев). Трудно переоце нить документальный блок издания, где многие материалы печа таются впервые, а некоторые, ранее публиковавшиеся, настолько программны и ценны, что не подлежит сомнению: по совокупнос ти представленного издание приобретает не только научно-ис следовательскую солидность, но становится в некотором роде хрестоматией и первой энциклопедией одесского нонконфор мизма. Подбор, представление произведений в альбоме (неред ко из разных точек земного шара), обработка и качество подачи визуального ряда являются отдельной, весьма непросто создава емой страницей истории книги. Но ее результат трудно переоце нить – знаковые работы художников и уникальные фотографии,

Попри всі об'єктивні й суб'єктивні труднощі, що виникали під час роботи над книгою, всі, хто був причетний до її підготовки й виходу в світ, були переконані у невідкладності її видання. Протя гом двох останніх десятиріч тема нонконформізму, будучи досить затребуваною на Заході і в нас, викликала потоки не завжди дос товірної інформації, з навмисними або випадковими неточностя ми у фактах і в інтерпретаціях. Відомий учасник руху московських нонконформістів Михаїл Гробман мовить про те, що нині, за всьо го ажіотажу навколо феномену нонконформізму, нема видання, яке б правдиво відтворювало історію явища, давало його адекват ний аналіз. Візуальний ряд більш-менш відновлено, а інтерпрета ції події, гідної цього ряду, поки що нема. При цьому М.Гробман сумно констатує: відходять і старіють безпосередні учасники про цесу, феномен нонконформізму ризикує залишитися білою пля мою в історії мистецтва й культури в цілому. В не меншій мірі ска зане Гробманом можна віднести й до одеської групи художниківнонконформістів. Багатьох учасників вже нема серед живих. Живі зрозуміли: має вийти книга про них усіх, мертвих і живих. Щоб у павутинні часу не заглухли їхні живі, все ще одчайні молоді голо си, які навіть тепер розповідають речі, що їх ми, люди сьогодніш нього дня, просто не здатні вловити і зрозуміти. А почути, справді, є що. Причому в книзі цікаве практично все, тут нема змістових па уз, книгу сприймаєш і читаєш на одному диханні. Вже від початку – зі вступу Нортона Доджа, відомого у світі збирача творів нонкон формістів, статей провідних вітчизняних мистецтвознавців й арткритиків, які репрезентують погляд не тільки з Одеси (Є.Голубов ський, В.Левчук, В.Савченко), а й з Санкт-Петербурга (О.Савицька) і Києва (Д.Горбачов). Важко переоцінити документальний блок ви дання, де багато матеріалів друкуються вперше, а деякі ранішні публікації настільки програмні й цінні, що не викликають жодних сумнівів: за сукупністю представлених матеріалів видання набу ває не тільки науково-дослідницької вагомості, а й стає певною мі рою хрестоматією й першою енциклопедією одеського нонкон формізму. Підбір, репрезентація творів в альбомі (часто з різних куточків земної кулі), опрацювання і якість подачі візуального ря ду є окремою, непросто писаною сторінкою історії книги. Але її результат вартує усіх похвал – знакові роботи художників й уні кальні фотографії, що відвойовують у часу безцінні свідчення. На віть довідково-біографічні дані, що коротко висвітлюють сучасний стан речей і доль героїв книги, подано не стандартно, з урахуван ням неординарності репрезентованих curriculum vite, тому споді ваємося, що й довідковий корпус видання стане в нагоді всім, хто серйозно цікавиться феноменом одеського нонконформізму. Як резюме, вважаю за потрібне сказати про те, як сьогодні ба читься зроблене одеськими нонконформістами і яке місце вони

отвоевывающие у времени бесценные свидетельства. Даже спра вочно-биографические данные, кратко освещающие современ ное состояние дел и судеб героев книги, поданы не совсем стан дартно, с учетом неординарности представляемых curriculum vite, поэтому, надеемся, и она будет востребована всеми, кто всерьез интересуется феноменом одесского нонконформизма. В качестве резюме полагаю важным сказать о том, как сегодня видится сделанное одесскими нонконформистами и какое место они занимают в художественном процессе. Одесский нонконформизм является феноменом прежде всего художественно значимым и эстетически направленным в том смысле, что здесь ставились и решались вопросы, касающиеся именно искусства. Это явление формировалось как эксперимен тирование, поиск и творчество, основанные на сознательном от казе от соцреалистических схем, ложной парадности и стандар тизированного упрощения тем и стилистики, на последователь ном неприятии официальной идеологии и противостоянии ей в исключительно художественной сфере и сугубо художественны ми средствами. Осуществлялся поиск и целенаправленное, сос редоточенное движение к формированию собственными силами другого языка, других способов выражения художественной мысли, своих собственных, лично пережитых и прочувствован ных представлений о себе, мире, искусстве. Принципиально то, что это новаторство, исследование и вы работка способов говорить особым художественным языком, от личным от общераспространенного, получили в Одессе социаль ное выражение. Это уже не был путь обособленных художниководиночек, прорывающихся сквозь тенета системы, а творческое движение, хотя и небольшого, но – объединения. Начиная с 1959 года, в Одессе образовалась группа едино мышленников: А.Ануфриева, В.Стрельникова, В.Басанца, В.Мари нюка, немного позже к ним присоединилась Л.Ястреб. Они стали эпицентром модернистских поисков, формировавшихся во мно гом на интересе к западным течениям кубизма, примитивизма и традициям византийско-древнерусского искусства. Среди ху дожников, чье творчество стало для них особенно значимым, бы ли Пикассо, Брак, Клее, Руо… Поскольку художники были открыты контактам, к ним потяну лись литераторы, журналисты, музыканты. В этих встречах, прос мотрах, дискуссиях (в мастерских и на «квартирных выставках», уже легендарных) можно было почерпнуть идеи и импульсы для собственного творчества, идущего вразрез с официальными тен денциями. Язык этого искусства рождался и вырабатывался в лич ном переживании и тщательном отборе, индивидуальном пре ломлении новых приемов и средств художественного выраже -

посідають у вітчизняному художньому процесі. Одеський нонконформізм – феномен передусім художньо значимий та естетично спрямований в тому сенсі, що тут порушу вали питання, які стосувалися саме мистецтва. Це явище форму валося як експериментування і творчість, що грунтувалися на сві домій відмові від соцреалістичних схем, фальшивої парадності й стандартизованого спрощення тем і стилістики, на послідовному несприйнятті офіційної ідеології й протистоянні їй у виключно ху дожній сфері й суто художніми засобами. Здійснювався пошук і ці леспрямований, зосереджений рух до формування власними си лами іншої художньої мови, інших засобів виразу художньої дум ки, своїх власних, індивідуально пережитих і відчутих уявлень про себе, світ, мистецтво. Принципово і те, що новаторство, дослідження й пошуки спо собів говорити особливою художньою мовою, відмінною від пов сюдно вживаної, мали в Одесі соціальний характер. Це вже не був шлях усамітнених художників, що прориваються крізь тенета cис теми, а це був творчий рух невеличкого, проте – об'єднання. Починаючи з 1959 року, в Одесі склалося ядро художників-од нодумців: Олександр Ануфрієв, Володимир Стрельников, Валерій Басанець, Віктор Маринюк, згодом молодша за віком Люда Ястреб. Вони стали епіцентром модерністських пошуків, викликаних інте ресом до західних течій кубізму, примітивізму й традицій візантій сько-давньоруського мистецтва. Серед художників, чия творчість стала для одеситів особливо значущою, були Пікассо, Брак, Клеє, Руо… Молоді художники йшли на контакти, до них потяглися літера тори, журналісти, музиканти. У цих зустрічах, переглядах, дискусі ях (у майстернях і на «квартирних виставках», нині легендарних) можна було черпати ідеї та імпульси для власної творчості, що йшла врозріз з офіційними тенденціями. Мова цього мистецтва народжувалася й напрацьовувалася в особистісному пережитті й ретельному відборі, індивідуальному переосмисленні нових при йомів та засобів художнього вислову. З іншого боку, феномен одеського нонконформізму було б неправильно оцінювати лише в естетичній площині, мовлячи вик лючно про формотворчі новації. Суттєве й інше. Оскільки нонкон формізм – явище соціальне, то специфіка його одеського варіанту потребує окремого коментаря. В Москві та Ленінграді, також у Ки єві рух нонконформізму мав яскраво виражений протестно-полі тичний характер. Його учасників вважали за політичних дисиден тів й вони потерпали від жорсткого тиску й переслідувань влади. В Одесі було трохи інакше, про це переконливо розповідається у книзі (О.Савицька й самі художники). Я ж хотіла б звернути увагу на той аспект явища, що, здається, має вигляд напівпрозорого. Якщо

ния. С другой стороны, феномен одесского нонконформизма было бы неверно оценивать лишь в эстетической плоскости, говоря ис ключительно о формотворческом новаторстве. Существенно и другое. Нонконформизм представляет собой явление социаль ное, и в этом отношении специфика его одесского варианта также требует отдельного комментария. В Москве и Ленинграде, как во многом и в Киеве, это движение имело ярко выраженный про тестно-политический характер. Его участники рассматривались как политические диссиденты и подвергались жесткому нажиму и преследованию со стороны властей. В Одессе было иначе, об этом убедительно рассказывается в книге и Ольгой Савицкой, и сами ми художниками. Я же хотела бы обратить внимание на тот аспект явления, который, может быть, не так явственно проговорен. Если свою эстетическую направленность и позицию одесские нонкон формисты подчеркивали, формулировали, декларировали, в оп ределенном смысле даже манифестировали (это видно из текстов Л.Ястреб, В.Басанца, устных высказываний других художников), то об этической стороне было сказано несравнимо меньше. Ее вос создаешь из их поступков и поведения, о которых мы узнаем не от них самих, а от других – из рассказов наблюдателей, свидетелей тех или иных событий и ситуаций. Мы говорим о морально-эти ческой позиции, которая не выражалась в открытом политичес ком сопротивлении власти, но от этого была не менее ясной и последовательной. Она была, безусловно, выстраданной и задала экзистенциальную почву, на которой взросли те формотворчес кие прорывы, что и сегодня определяют художественную значи мость явления. Справедливости ради следует заметить, что дале ко не все, кто симпатизировал творческим новациям группы, вдохновлялся их идеями, оказался способен на подобное проти востояние: это требовало недюжинной нравственной стойкости и твердой веры в избранные идеалы. Нонконформисты подвергались нападкам и проработкам различных инстанций – от Союза художников до органов КГБ. До бывание хлеба насущного сопровождалось массой трудностей: неприем и неоплата заказов, споры и отстаивание своей позиции в противовес несгибаемому мнению большинства и т.д. Этот опыт духовного сопротивления, так же, как и создание очага модер нистского искусства, который они разожгли, и огонь которого поддерживают до сих пор, конечно, имели огромное значение. Все последующие волны одесского неофициального искусства получили от них мощный посыл – к неангажированному индиви дуальному самовыражению, к отстаиванию права на самостоя тельное творчество и уникальность авторского стиля. Несомнен но также и то, что импульсы своенравия и инакомыслия в искусст ве, самостоянья художника и движения против общего течения, исходящие из среды нонконформистов, представителей Одес ской группы, повлияли на многие процессы художественной жиз ни, причем не только Одессы. Так, члены творческого объедине ния «Мамай» стали организаторами и инициаторами многих важ -

свою естетичну спрямованість і позицію одеські нонконформісти підкреслювали, формулювали, декларували і навіть маніфестува ли (це видно з текстів Л.Ястреб, В.Басанця, інших художників), то про етичну складову ситуації було сказано дуже мало. Її відтворю єш зі вчинків і поведінки художників, про які ми дізнаємося не від них самих, а з розповідей свідків тих подій і ситуацій. Ми кажемо про морально-етичну позицію, що не проявлялася у відкритому політичному спротиві владі, але від цього не була менш ясною та послідовною. Вона була, безперечно, вистражданою й започатко вувала екзистенційне поле, на якому змогли прорости нові фор мотворчі прориви, які понині визначають художню значимість явища. Заради справедливості варто зазначити, що далеко не всі, хто симпатизував творчим новаціям групи і надихався їхніми ідея ми, був здатний на подібне протистояння: це вимагало неабиякої моральної стійкості й твердої віри в обрані ідеали. Нонконформісти зазнавали нападок і пророблень з боку різ них установ та інстанцій, передовсім від Спілки художників та ор ганів КДБ. Добування хліба насущного супроводжувалося труд нощами: несприйняття, неприйняття й неоплата виконаних за мовлень, палкі суперечки на відстоювання власних позицій і на противагу непорушній думці т.зв. більшості. Цей досвід духовного опору, як і розведення вогнища модерністського мистецтва, во гонь якого підтримують досі, поза сумнівом, мало значення коло сальне. Всі наступні хвилі одеського неофіційного мистецтва діс тали від них потужний посил – до неангажованого індивідуально го самовираження, до відстоювання права на самостійну твор чість й унікальність авторського стилю. Безсумнівно також і те, що імпульси своєрідності й інакомислення в мистецтві, самопостання художника й руху проти загальної течії, виходили з нонконфор містського середовища, від художників Одеської групи, які впли нули на багато процесів художнього життя Одеси та інших україн ських міст. Так, члени творчого об'єднання «Мамай» стали органі заторами й ініціаторами багатьох акцій та подій сучасного мис тецтва, що повсюдилися Україною та за її межами (Івано-Фран ківськ, Хмельницький, Львів, Тернопіль, Новосибірськ). За вікнами – ХХІ століття, а художники одеського нонконфор мізму й сьогодні почуваються поза мейнстрімом, що нині тільки зветься інакше. Хтось сказав чудово і по-одеськи: «Часи змінюють ся, конформізм залишається». Добре, однак, що живе й нонкон формізм, його досліджують, йому присвячують книги, подібні до нашої. Явище унікальне й значиме, то ж попереду – нові серйозні дослідження.

Валентин Хрущ. Фото Василия Рябченко Валентин Хрущ. Фото Василя Рябченко

АРХИВНЫЕ ФОТОГРАФИИ АРХІВНІ ФОТОГРАФІЇ

Александр Ануфриев Олександр Ануфрієв

Александр Ануфриев с женой и сыном, 1976 Олександр Ануфрієв з жінкою та сином, 1976

Александр Ануфриев Олександр Ануфрієв

Александр Ануфриев с женой и сыном, 1976 Олександр Ануфрієв з жінкою та сином, 1976

Игорь Божко и Владимир Стрельников Ігор Божко та Володимир Стрельников

На фото, слева направо: В.Асриев, В.Злотин, В.Хрущ. Квартира В.Асриева, Одесса, 1976 На фото, зліва направо: В.Асрієв, В.Злотін, В.Хрущ. Квартира В.Асрієва, Одеса, 1976

Владимир Стрельников Володимир Стрельников

Владимир Стрельников возле своих работ на квартирной выставке в мастерской Руслана Макоева. Одесса, 1977 Володимир Стрельников біля своїх робіт на квартирній виставці в майстерні Руслана Макоєва. Одеса, 1977

Валерий Басанец Валерій Басанець

Александр Ануфриев Олександр Ануфрієв

Руслан Макоев Руслан Макоєв

Валентин Хрущ Валентин Хрущ

Валентин Хрущ с собачкой Валентин Хрущ з собачкою Валентин Хрущ во дворе возле своей мастерской Валентин Хрущ у дворі біля своєї майстерні

Валентин Хрущ с женой и сыном Валентин Хрущ з дружиною та сином

Валентин Хрущ Валентин Хрущ

Виктор Маринюк с женой и сыном. Слева работа Людмилы Ястреб «Пятый номер». Одесса, 1978 Віктор Маринюк з дружиною і сином. Зліва робота Людмили Ястреб «П'ятий номер». Одеса, 1978 Виктор Маринюк, 1982 Віктор Маринюк, 1982

Выставка «100 работ Людмилы Ястреб». Одесса, мастерская В.Маринюка, 1976 Виставка «100 робіт Людмили Ястреб». Одеса, майстерня В.Маринюка, 1976 И.Серпионова, Л.Ястреб, Е.Голубовский, В.Маринюк, В.Хрущ. Одесса, 1970-е І.Серпіонова, Л.Ястреб, Е.Голубовський, В.Маринюк, В.Хрущ. Одеса, 1970-ті Виктор Маринюк и Валентин Хрущ Віктор Маринюк та Валентин Хрущ

Выставка «100 работ Людмилы Ястреб». Одесса, мастерская В.Маринюка, 1976 Виставка «100 робіт Людмили Ястреб». Одеса, майстерня В.Маринюка, 1976

Виктор Маринюк Віктор Маринюк

Настенная роспись Виктора Маринюка в «Доме книги». Одесса Настінний розпис Віктора Маринюка в «Будинку книги». Одеса

Евгений Рахманин в мастерской Валентина Хруща. Одесса, 1970-е Євген Рахманін у майстерні Валентина Хруща. Одеса, 1970-ті Евгений Рахманин Євген Рахманін

Евгений Рахманин и Руслан Макоев Євген Рахманін та Руслан Макоєв

Руслан Макоев. Квартирная выставка на Бебеля 19. Одесса, 1977 Руслан Макоєв. Квартирна виставка на Бебеля 19. Одеса, 1977

Валентин Хрущ и Руслан Макоев. Одесса, 1970-е Валентин Хрущ та Руслан Макоєв. Одеса, 1970-ті

Владимир Асриев с иконой Володимир Асрієв з іконою

Фрагменты экспозиции. Бебеля 19. Одесса, 1970-е Фрагменти экспозиції. Бебеля 19. Одеса, 1970-ті Афиша к выставке на Бебеля 19. Одесса. 1977 Афіша до виставки на Бебеля 19. Одеса, 1977

Квартирная выставка в квартире Владимира Асриева на Бебеля 19 Квартирна виставка в квартирі Володимира Асрієва на Бебеля 19

Владимир Асриев и Валерий Басанец Володимир Асрієв та Валерій Басанець

Владимир Асриев в своей квартире на Бебеля 19 Володимир Асрієв у своєї квартирі на Бебеля 19

Фрагмент экспозиции. Бебеля 19 Фрагмент экспозиції. Бебеля 19

Выставка графики Мириам Гамбурд на Бебеля 19 перед эмиграцией в Израиль. Одесса, 1977 Виставка графіки Міріам Гамбурд на Бебеля 19 перед еміграцією до Ізраїлю. Одеса, 1977

Квартирная выставка. Одесса, 1970-е Квартирна виставка. Одеса, 1970-ті

Выставка Людмилы Ястреб. Художественный салон, Одесса Виставка Людмили Ястреб. Художній салон, Одеса

Людмила Ястреб Людмила Ястреб

Валерий Басанец и Александр Ануфриев Валерій Басанець та Олександр Ануфрієв

Владимир Цюпко, Валерий Басанець, Виктор Маринюк Володимир Цюпко, Валерій Басанець, Віктор Маринюк

Валерий Басанец. Одесса, 1970-е Валерій Басанець. Одеса, 1970-ті

День рождения Юрия Егорова День народження Юрія Єгорова

Одесские художники за столом. Одесса, 1970-е Одеські художники за столом. Одеса, 1970-ті Александр Ануфриев Олександр Ануфрієв

Проводы Владимира Стрельникова на эмиграцию в Германию. Одесса, ж/д вокзал, 1978 Проводи Володимира Стрельникова на еміграцію до Німеччини. Одеса, ж/д вокзал, 1978

На квартирной выставке концептуального искусства. Москва, 1976 На квартирній виставці концептуального мистецтва. Москва, 1976 Владимир Наумец Володимир Наумець

Выставка украинских художников. Квартира Владимира Сычева на Трубной. Москва, 1976 Виставка українських художників. Квартира Володимира Сичова на Трубній, Москва, 1976

Виталий Сазонов Віталій Сазонов

Александр Ануфриев и Виталий Сазонов с друзьями-художниками перед эмиграцией. Одесса, квартира А.Ануфриева, 1980 Олександр Ануфрієв та Віталій Сазонов з друзями-художниками перед еміграцією. Одеса, квартира О.Ануфрієва,1980

Квартирная выставка в мастерской Виктора Рисовича. Одесса, 1977 Квартирна виставка у майстерні Віктора Рисовича. Одеса, 1977

Виктор Рисович. Одесса, 1980 Віктор Рисович. Одеса, 1980

Валентин Хрущ Валентин Хрущ Валентин Хрущ и Василий Рябченко Валентин Хрущ та Василь Рябченко

Валентин Хрущ Валентин Хрущ

Владимир Наумец Володимир Наумець

Владимир Наумец возле своей работы «Искупление», 1970-е Володимир Наумець біля своєї роботи «Спокута», 1970-ті

Афиша выставки Владимира Наумца, 1979 Афіша виставки Володимира Наумця, 1979 Владимир Наумец Володимир Наумець

Юрий Шуревич Юрій Шуревич

Юрий Шуревич, Виктор Маринюк, Владимир Буланый Юрій Шуревич, Віктор Маринюк, Володимир Буланий

Выставка Станислава Сычева. На фото: В.Цюпко, А.Ануфриев, С.Сычев Виставка Станіслава Сичова. На фото: В.Цюпко, О.Ануфрієв, С.Сичов Станислав Сычев и Виктор Маринюк Станислав Сичов та Віктор Маринюк

В.Цюпко, О.Волошинов, В.Басанец, В.Маринюк на выставка В.Басанца и О.Волошинова. Одесский Музей Западного и Восточного Искусства, 1980 В.Цюпко, О.Волошинов, В.Басанець, В.Маринюк на виставці В.Басанця та О.Волошинова. Одеський Музей Західного і Східного Мистецтва, 1980 Олег Волошинов Олег Волошинов

Выставка «Одесской группы», посвященная 500-летию казачества, Хмельницкий художественный музей Виставка «Одеської групи», присвячена 500-річчю козацтва, Хмельницький художній музей Игорь Божко Ігор Божко

Сергей Савченко, 1986 Сергій Савченко, 1986 Александр Стовбур, 1980-е Олександр Стовбур, 1980-ті

В мастерской С.Савченко. Сидят: В.Цюпко, С.Савченко, В.Басанец. Cтоят: А.Стовбур, О.Бут, А.Буланый, В.Кириленко, Ю.Заболотный, Одесса, 1989 В майстерні С.Савченка. Сидять: В.Цюпко, С.Савченко, В.Басанець. Cтоять: О.Стовбур, О.Бут, А.Буланий, В.Кириленко, Ю.Заболотний, Одеса, 1989

Владимир Цюпко Володимир Цюпко

В.Стрельников, В.Цюпко, В.Маринюк, В.Басанец. Музей западного и восточного искусства. Одесса, 1997 В.Стрельников, В.Цюпко, В.Маринюк, В.Басанець. Музей західного та східного мистецтва. Одеса, 1997

Василий Сад и Владимир Цюпко Василь Сад та Володимир Цюпко

В.Басанец, В.Цюпко, С.Савченко, А.Стовбур, С.Юсим в мастерской В.Цюпко. Одесса, 1984 В.Басанець, В.Цюпко, С.Савченко, О.Стовбур, С.Юсім в майстерні В.Цюпко. Одеса, 1984

Одесский литературный музей. На фото: С.Савченко, С.Тарасов, В.Цюпко, В.Мацкевич, О.Стовбур, В.Капитонов, В. Маринюк внизу. Одесса, 1984 Одеський літературний музей. На фото: С.Савченко, С.Тарасов, В.Цюпко, В.Мацкевич, О.Стовбур, В.Капітонов, В. Маринюк внизу. Одеса, 1984 Сергей Савченко. Одесса, 1985 Сергій Савченко. Одесса, 1985

Одесские художники за столом Одеські художники за столом Николай Степанов Микола Степанов

Николай Степанов Микола Степанов Анатолий Шопин Анатолій Шопін

Владимир Наумец Володимир Наумець Выставка В.Наумца в Музее западного и восточного искусства Виставка В.Наумця в Музеї західного та східного мистецтва

Олег Соколов Олег Соколов

Валентин Алтанец Валентин Алтанець

Виктор Павлов Віктор Павлов

Персональная выставка Ю.Коваленко в Одесском художественном музее. На фото: Е.Голубовский, Ю.Коваленко, Н.Красько, А.Лоза. Одесса, 1990-е Персональна виставка Ю.Коваленко в Одеському художньому музеї. На фото: Е.Голубовський, Ю.Коваленко, Н.Красько, А.Лоза. Одеса, 1990-ті Юрий Коваленко со своей картиной, 30.04.1994 Юрій Коваленко зі своєю картиною, 30.04.1994

Юрий Коваленко с сыном Андреем. Вид на Густынский монастырь, 1994 Юрій Коваленко з сином Андрієм. Вид на Густинський монастир, 1994

Юрий Коваленко в мастерской на ул. Белинского. Одесса, 1990-е Юрій Коваленко в майстерні на вул. Белинського. Одеса, 1990-ті

Юрий Коваленко с сыном Андреем на берегу реки Удай,1994 Юрій Коваленко з сином Андрієм на березі річки Удай, 1994

В.Цюпко, В.Басанец, В.Стрельников, В.Маринюк. Персональная выставка Л.Ястреб. Музей западного и восточного искусства, Одесса, 1995 В.Цюпко, В.Басанець, В.Стрельников, В.Маринюк. Персональна виставка Л.Ястреб. Музей західного та східного мистецтва, Одеса, 1995

В.Маринюк, В.Басанец, В.Цюпко. Персональная выставка Л.Ястреб. Музей западного и восточного искусства, Одесса, 1995 В.Маринюк, В.Басанець, В.Цюпко. Персональна виставка Л.Ястреб. Музей західного та східного мистецтва, Одеса, 1995 Виктор Маринюк и Владимир Стрельников Віктор Маринюк та Володимир Стрельников

Творческое объединение «Мамай» возле мастерской С.Савченко. Одесса, 2001 Творче об'єднання «Мамай» біля майстерні С.Савченка. Одеса, 2001 Василий Сад Василь Сад

Александр Ануфриев за работой в своей мастерской, США Олександр Ануфрієв за роботою у своїй майстерні, США

Владимир Асриев и Юрий Егоров в мастерской Ю.Егорова. Одесса, 2000-е Володимир Асрієв та Юрій Єгоров у майстерні Ю.Єгорова. Одеса, 2000-і А.Ануфриев, В.Стрельников и В.Маринюк на выставке А.Ануфриева в галерее «Либерти». Одесса О.Ануфрієв, В.Стрельников та В.Маринюк на виставці О.Ануфрієва у галереї «Ліберті». Одеса

Одесские художники в мастерской Сергея Савченко. Одесса, 1999 Одеські художники у майстерні Сергія Савченко. Одеса, 1999

Одесские художники за столом Одеські художники за столом В мастерской Юрия Егорова. На фото: В.Маринюк, В.Басанец, В.Цюпко, Ю.Егоров, С.Савченко У майстерні Юрія Єгорова. На фото: В.Маринюк, В.Басанець, В.Цюпко, Ю.Эгоров, С.Савченко

Евгений Голубовский Євген Голубовський

Олег Волошинов. Выставочный зал ООНСХУ, Одесса, 2011 Олег Волошинов. Виставковий зал ООНСХУ, Одеса, 2011

На выставке группы «Мамай». На фото: И.Божко, В.Маринюк, В.Цюпко, В.Сад, С.Савченко. Сидят: В.Басанец, А.Стовбур. Одесса, Литературный музей, 2012 На виставці групи «Мамай». На фото: І.Божко, В.Маринюк, В.Цюпко, В.Сад, С.Савченко. Сидять: В.Басанець, О.Стовбур. Одеса, Літературний музей, 2012 Творческое объединение «Мамай». Выставка графики. Морская галерея, Одесса, 1999 Творче об'єднання «Мамай». Виставка графіки. Морська галерея, Одеса, 1999

Валерий Басанец за работой Валерій Басанець за роботою Валерий Басанец в своей мастерской Валерій Басанець у своїй майстерні

Евгений Рахманин и Анатолий Дымчук Євген Рахманін та Анатолій Димчук Юрий Егоров и Анатолий Дымчук в галерее NT-ART Юрій Єгоров та Анатолій Димчук в галереї NT-ART

Встреча художников в галерее NT-ART Зустріч художників у галереї NT-ART

Мастерская Виктора Маринюка. Одесса, 2013 Майстерня Віктора Маринюка. Одеса, 2013

В гостях у Владимира Стрельникова. Мюнхен, 2008 В гостях у Володимира Стрельникова. Мюнхен, 2008 Мастерская Владимира Стрельникова в Одессе, 2013 Майстерня Володимира Стрельникова в Одесі, 2013

Владимир Стрельников на фоне своих работ на выставке «Одесская Школа. Традиции и актуальность». Мыстецький Арсенал, Киев, 2013 Володимир Стрельников на тлі своїх робіт на виставці «Одеська Школа. Традиції та актуальність». Мистецький Арсенал, Київ, 2013

Владимир Стрельников за работой. Одесса, 2013 Володимир Стрельников за роботою. Одеса, 2013

Реконструкция квартирной выставки на Бебеля 19 в рамках выставки «Одесская Школа. Традиции и актуальность». Мыстецький Арсенал, Киев, 2013 Реконструкція квартирної виставки на Бебеля 19 в рамках виставки «Одеська Школа. Традиції та актуальність». Мистецький Арсенал, Київ, 2013

Реконструкция заборной выставки «Сычик + Хрущик» в рамках выставки «Одесская Школа. Традиции и актуальность». Мыстецький Арсенал, Киев, 2013 Реконструкція парканної виставки «Сичик + Хрущик» в рамках виставки «Одеська Школа. Традиції та актуальність». Мистецький Арсенал, Київ, 2013

Выставка «Одесская Школа. Традиции и актуальность». На фото: В.Сад, И.Божко, В.Цюпко, А.Дымчук, О.Волошинов, А.Стовбур, В.Басанец, С.Савченко Виставка «Одеська Школа. Традиції та актуальність». На фото: В.Сад, І.Божко, В.Цюпко, А.Димчук, О.Волошинов, О.Стовбур, В.Басанець, С.Савченко Экспозиция выставки «Нонконформизм 2013». Мыстецький Арсенал, Киев, 2013 Експозиція виставки «Нонконформізм 2013». Мистецький Арсенал, Київ, 2013

Национальная Ассоциация Художников Украины. Киев, Киево-Печерская Лавра, 1993 Національна Асоціація Художників України. Київ, Києво-Печерська Лавра, 1993

БИОГРАФИИ БІОГРАФІЇ

Алтанец Валентин Иванович (1936 – 1995) Родился 24.10.1936 в г. Кривой Рог. В 1941-м, когда началась война, переехал с матерью к ее родственникам в с. Новоукраинка. Отец погиб на фронте, мать ра ботала на заводе в городе, мальчика воспитывала бабушка. Служил в армии, в 1962 закончил Одесское художественное училище им. М. Б. Грекова (во время учебы вместе с А. Антонюком и С. Химочкой организовал студенческое объединение «АХА», именовали себя «урнистами»: проявляли художественный инте рес к уличным урнам). После окончания училища становится экспонентом выставок внутри страны, а впоследствии – за рубежом. Принимал участие в не официальных квартирных выставках 70-х гг. Персональные выставки прошли в Одессе, Германии, Финляндии, Канаде. Произведения находятся в частных собраниях Украины и ряда зарубежных стран. Член Национального союза художников Украины. Умер в 1995 в Одессе. Алтанець Валентин Іванович (1936 – 1995) Народився 24.10.1936 в м. Кривий Ріг. В 1941-му, коли почалася війна, переїхав з матір'ю до її родичів в с. Новоукраїнка. Батько загинув на фронті, мати працю вала на заводі в місті, хлопчика виховувала бабуся. Служив в армії, в 1962 закінчив Одеське художнє училище ім. М. Б. Грекова (під час навчання разом з А. Ан тонюком і С. Химочкою організував студентське об'єднання «АХА», іменували себе «урністами» (виявляли художній інтерес до вуличних урн). Після закінчен ня училища стає експонентом виставок в країні, а згодом – за кордоном. Брав участь в неофіційних квартирних виставках 70-х рр. Персональні виставки від булися в Одесі, Німеччині, Фінляндії, Канаді. Твори знаходяться в приватних зібраннях України й зарубіжних країн. Член Національної спілки художників Ук раїни. Помер у 1995 в Одесі. Антонюк Андрей Данилович (1943 – 2013) Родился 13.10.1943 в г. Первомайск Николаевской обл.(в прошлом Богополь). В 1962 закончил ОГХУ (преподаватели – А.Ацманчук, Т.Егорова). С 1966 активно участвует в республиканских, всесоюзных и зарубежных выставках. Участник квартирных выставок в Одессе в 70-е гг. Персональные выставки состоялись в Одессе (1980, 1981, 1998, 2000), Львове (1986, 1997), Николаеве (1987, 2001), Новосибирске (1987), Киеве (1989, 1993, 2003); Торонто (Канада, 1994), Пряшеве (Словакия). Произведения находятся в художественных музеях Украины и в частных коллекциях ряда стран. Член НСХУ (1970). Заслуженный художник Укра ины (1989), лауреат Премии им. В.Стуса, лауреат Национальной премии Украины имени Т.Шевченко (1994). В 2000 состоялась его персональная выставка в Национальном художественном музее Украины. В 2004 в киевском издательском центре «Софія-А» вышел альбом живописи А.Антонюка “Свіча Роду”. «Только сердце, только чистая душа…» (В.Пидгора). Умер в 2013 в Николаеве. Антонюк Андрій Данилович (1943 – 2013) Народився 13.10.1943 у м.Первомайськ (колись Богопіль) Миколаївської обл. У 1962-му закінчив ОДХУ (викладачі – О.Ацманчук, Т.Єгорова). З 1966 активно бере участь у республіканських, всесоюзних і зарубіжних виставках. Учасник квартирних виставок в Одесі у 70-і рр. Персональні виставки було відкрито в Одесі (1980, 1981, 1998, 2000), Львові (1986, 1997), Миколаєві (1987, 2001), Новосибірську (1987), Києві (1989, 1993, 2003); Торонто (Канада, 1994), Пряшеві (Сло ваччина). Твори знаходяться в художніх музеях України й приватних колекціях світу. Член НСХУ (1970). Заслужений художник України (1989), лауреат Премії ім. В.Стуса, лауреат Національної премії України імені Т.Шевченка (1994). У 2000 відбулася персональна виставка в Національному художньому музеї України. У 2004 в київському видавничому центрі «Софія-А» вийшов альбом живопису А.Антонюка «Свіча Роду». «Тільки серце, тільки чиста душа…» (В.Підгора). Помер у 2013 у Миколаєві. Ануфриев Александр Сергеевич Родился 2.08.1940 в Москве (на Таганке). В 1945 переехал в Одессу. В 1959 поступает в ОГХУ, которое покидает в 1960. Интеллектуальный и эмоциональный лидер «Одесской группы», он стоит у истоков нонконформистского искусства Одессы. С 1964 – энергичный организатор и участник неофициальных квартир ных выставок в Одессе, Москве, Ленинграде. В 1980 эмигрирует в США (живет в штате Вирджиния), но продолжает поддерживать творческие связи с одес скими коллегами. Произведения находятся в частных коллекциях Украины, США, Великобритании, Австрии, Франции, Канады. Последние годы работает над книгой воспоминаний. Ануфрієв Олександр Сергійович Народився 2.08.1940 в Москві (на Таганці). У 1945 з батьками переїхав до Одеси. У 1959 поступає в ОДХУ, яке залишив у 1960. Інтелектуальний і емоційний лі дер Одеської групи, стоїть біля витоків нонконформістського мистецтва Одеси. З 1964 – енергійний організатор і учасник неофіційних квартирних виставок в Одесі, Москві, Ленінграді. В 1980 емігрує до США (живе в штаті Вірджінія), підтримує творчі зв'язки з одеськими колегами. Твори знаходяться в приватних ко -

лекціях України, США, Великобританії, Австрії, Франції, Канади. Останні роки працює над книгою спогадів. Басанец Валерий Лукич Родился 11.01.1941 в г. Броды Львовской обл. В 1963 закончил ОГХУ, с 1967 принимает участие в республиканских и всесоюзных выставках, в 1970 вступает в СХ СССР (ныне НСХУ). Один из активных участников нонконформистского движения и авторитетных членов Одесской группы («На меня повлиял художник Яковлев. Не направление, а Володя Яковлев. Именно с идеей абстрактного искусства он пришел»). Первая премия выставки-конкурса "Молодые художники Украины" (Москва, ВДНХ, 1971).Участник трех международных биеннале «Импреза» в Украине (Гран-при на Биеналле'89, первая премия Биеналле'91, пре мия жюри Биеналле'93). Лауреат Биенале украинского изобразительного искусства "Львів-91. Відродження" (Львов, 1991). Первая премия выставки-конкур са «Львівській осінній салон. Високий замок» (Львов, 1999). Персональные выставки: Одесса (1980-1981, 1999, 2001, 2003, 2009), Львов (2002, 2003), Киев (2004). Произведения находятся в Национальном художественном музее Украины, в музеях и галереях Одессы, Киева, Хмельницкого, Ивано-Франковска, Львова, Музее Киево-Могилянской Академии, в Дирекции выставок Министерства культуры России, Украины, в коллекции Циммерли Рутгерского университета (Нью-Джерси, США) - ранее коллекция Нортона Доджа, а также в частных коллекциях Украины, Германии, Великобритании, Франции, Японии, Канады, Изра иля, США. «Рожденный Землей и грустью за мировой культурой, стал автохтоном отечественной культуры» (Н.Степанов). В.Басанец: «Человек слышит звуча ние видимого». Басанець Валерій Лукич Народився 11.01.1941 в м. Броди Львівської обл. В 1963 закінчив ОДХУ, з 1967 бере участь в республіканських і всесоюзних виставках, в 1970 вступає до СХ СРСР. Один з активних учасників нонконформістського руху й авторитетних членів Одеської групи («На мене вплинув художник Яковлєв. Не напрям, а Володя Яковлєв. Саме з ідеєю абстрактного мистецтва він прийшов»). Лауреат багатьох художніх виставок. Персональні виставки мав в Одесі (1980, 1981, 1999, 2001, 2003, 2009), Львові (2002, 2003), Києві (2004). Твори знаходяться в Національному художньому музеї України, в музеях і галереях Одеси, Києва, Хмельницького, Івано-Франківська, Львова, в Музеї Києво-Могилянської академії, в дирекції виставок міністерств культури Росії, України, в колекції Ціммерлі Рутгерського університету, Нью-Джерсі, США (раніш – колекція Нортона Доджа), а також у приватних колекціях України, Німеччини, Великобританії, Франції, Японії, Канади, Ізраїлю, США. «Народжений Землею та сумом за світовою культурою, став автохтоном вітчизняної культури» (М.Степанов). В.Басанець: «Людина чує звучання того, що бачить”. Божко Игорь Антонович Родился 29.09.1937 в Харькове. В 1966 окончил ОГХУ. С конца 60-х – начала 70-х принимает активное участие в квартирных выставках. С этого времени начи нается творческая и выставочная деятельность. Работает в области станкового искусства, скульптуры. Занимается литературой (стихи, пьесы), киноискусст вом (художник-постановщик двух художественных фильмов, сценарист фильма К.Муратовой «Три истории»), музыкой (гитарные пьесы). Один из основате лей творческой группы «Човен» (1994). Член НСХУ (1994), Союза журналистов Украины, художественного объединения «Мамай». Персональные выставки в Одессе – в выставочных залах газет «Комсомольська іскра» (1971) и «Знамя коммунизма» (1985), в Доме актера (1976), в Художественном (1998) и Литератур ном (2000) музеях, в галереях «Оникс» (1999) и «NT-Art» (2009), Всемирном клубе одесситов (2005). Работы находятся в одесских музеях, в Национальном ху дожественном музее Украины, в Хмельницком музее современного искусства, в частных собраниях. Божко Ігор Антонович Народився 29.09.1937 у Харкові. У 1966 закінчив ОДХУ. З кінця 60-х – початку 70-х бере активну участь в квартирних виставках. З цього часу починається твор ча й виставкова діяльність. Працює у царині станкового живопису, графіки, скульптури. Займається літературою (вірші, п'єси), кіномистецтвом (художникпостановник двох художніх фільмів, сценарист фільму К.Муратової «Три історії»), музикою (гітарні п'єси). Один з засновників творчої групи «Човен» (1994). Член НСХУ (1994), Союзу журналістів України, художнього об'єднання «Мамай». Твори знаходяться в одеських музеях, Національному художньому музеї Ук раїни, Хмельницькому музеї сучасного мистецтва, приватних зібраннях. Бокатов Алексей Васильевич Художник, график. Начиная с 70-х годов – активный участник квартирных выставок. С 1981 по 1994 художник кино в 11 фильмах, иногда снимается в кино как актер.

Бокатов Олексій Васильович Художник, графік. Починаючи з 1970-х років – активний учасник квартирних виставок. З 1981 по 1994 – художник кіно, знімається і як актор. Буланый Владимир Порфирьевич Родился 24.11.1937 на хуторе Субото-Кочманивщина Черниговской обл. Учился в ОГХУ на одном курсе с А.Ануфриевым, В.Стрельниковым, В.Маринюком. В начале 70-х, живя в Чернигове, принимал участие в одесских квартирных выставках. Организовал выпуск самиздатовской газеты “Nil admirari” («Ничему не следует удивляться»), в связи с чем имел серьезные проблемы с КГБ. В 80-90-е гг. активно работал в области монументально-декоративного искусства, преж де всего в создании витражей. В залах Одесского литературного музея в 2007 и 2012 прошли большие персональные выставки художника. Произведения на ходятся во многих частных коллекциях Украины и за рубежом. Член НСХУ (1995). Буланий Володимир Порфирійович Народився 24.11.1937 на хуторі Субото-Кочманівщина Чернігівської обл. Навчався в ОДХУ на одному курсі з О.Ануфрієвим, В.Стрельнико -вим, В.Маринюком. На початку 70-х, мешкаючи у Чернігові, брав участь в одеських квартирних виставках. Організував випуск самвидавчоїї газети “Nil admirari” («Нічому не слід дивуватися»), у зв'язку з чим мав серйозні проблеми з КДБ. У 80-90-і рр. активно працював в царині монументально-декоративного мистецтва, головно – віт ражів. В залах Одеського літературного музею було відкрито в 2007 и 2012 рр. великі персональні виставки В.Буланого. Твори художника знаходяться у бага тьох приватних колекціях України та за кордоном. Член НСХУ (1995). Волков Ной (Наум) Родился в 1947 г. Закончил ОГХУ в 1967. В 1973 году закончил Ленинградское высшее художественно-промышленное училище им. В.Мухиной. С 1990 живет и работает в США. Работы находятся в Национальном музее керамики в Киеве, во многих музеях и частных коллекциях США (в частности, в собрании Нортона Доджа). Волков Ной (Наум) Народився в 1947 р. Закінчив ОДХУ (1967), Ленінградське вище художньо-промислове училище ім. В.Мухіної (1973). З 1990 живе й працює в США. Твори знаходяться в Національному музеї кераміки в Києві, у багатьох музеях і приватних колекціях США (зокрема, у зібранні Нортона Доджа). Волошинов Олег Васильевич Родился 31.07.1936 в г. Николаев. Закончил ОГХУ (1956), затем в 1965 – Ленинградский институт живописи, скульптуры и архитектуры им. И.Е. Репина. С 1965 – участник республиканских, всесоюзных, позднее – зарубежных выставок. В середине 70-х гг. принимал участие в квартирных выставках. Персональная выс тавка состоялась в Одессе (1980-1981 гг.). Произведения находятся в ряде музеев Украины (Одесса, Киев), в частных собраниях Одессы, Франции, Германии, США. Член СХ СССР (ныне НСХУ) с 1970. Волошинов Олег Васильович Народився 31.07.1936 в м. Миколаїв. Закінчив ОДХУ (1956), згодом у 1965 – Ленінградський інститут живопису, скульптури й архітектури ім. І.Ю. Рєпіна. З 1965 – учасник республіканських, всесоюзних, зарубіжних виставок. У середині 70-х брав участь в квартирних виставках. Персональні виставки відбулися в Одесі (ОМЗСМ, 1980, 1981), у галереї “Белая луна” (1990-і). Твори знаходяться в музеях України (Одеса, Київ), у приватних зібраннях Одеси, Франції, Німеччини, США. Член СХ СРСР з 1970. Гайдук Надежда Михайловна Родилась в Украине в 1948 г. В 1970 г. с отличием окончила Одесское театрально-художественное училище. Участвовала в квартирных выставках. С 1972 г. жи вет в Москве и постоянно принимает участие в выставках московских художников. Член Союза художников с 1989 г. Занимается абстрактной живописью и ищет красоту не в видимом, а в переживаемом. Дипломант международного конкурса «Время-Пространство-Человек» (Москва, 1980). Гайдук Надія Михайлівна Народилася в Україні 1948 року. У 1970 р. з відзнакою закінчила Одеське театрально-художнє училище. Експонент квартирних виставок. З 1972 живе в Москві й постійно бере участь у виставках московських художників. Член Спілки художників з 1989. Займається абстрактним живописом і шукає красу не в тому, що

бачить, а в тому, що переживає. Дипломант міжнародного конкурсу «Час-Простір-Людина» (Москва, 1980). Гамбурд Мириам Художник, график, одна из лидеров художников-графиков в Израиле. Старший лектор в «Бейт Берл Арт Колледж», а также лектор в «Безалел Академии». Ее отец — Моисей Гамбурд (1903 — 1954) известный бессарабско-молдавский художник. Мать — Евгения Гамбурд (1913 — 1956), сценограф первого фильма Сергея Параджанова «Андриеш». В 1970 году Мириам Гамбурд закончила Художественную Академию им. В. Мухиной, Ленинград. Ее персональная выставка состоялась перед отъездом в Израиль на квартире В.Асриева (1977). Живет и работает в Израиле с 1977. Гамбурд Міріам Художник, графік, одна з лідерів художників-графіків в Ізраїлі. Старший лектор у «Бейт Берл Арт Колледж», а також лектор в «Безалел Академії». Її батько — Мо исей Гамбурд (1903–1954) – відомий художник бессарабського й молдавського мистецтва. Мати — Євгенія Гамбурд (1913–1956) – сценограф першого фільму Сергія Параджанова «Андрієш». В 1970 р. закінчила ЛВПХУ ім. В. Мухіної. Персональна виставка відбулась перед від'їздом до Ізраїля на квартирі В.Асрієва (1977). Живе і працює в Ізраїлі з 1977. Ганичева Евгения Андреевна (1914-2006) Художник-самоучка, без профессиональной подготовки. Работала в разных жанрах и техниках. Создавала работы в духе наивного искусства, абстракции, также с энтузиазмом писала с натуры. Участник квартирных выставок, в те годы ей было за 60. Обучалась в студии О. Соколова при Одесском музее западного и восточного искусства. В 1977 г. состоялась ее первая персональная выставка, за которой последовал и ряд других. Ганічева Євгенія Андріївна (1914-2006) Художник-самоук, без професійної підготовки. Працювала в різних жанрах і техніках, у стилістиці народного й абстрактного мистецтва, з ентузіазмом писала з натури. Учасник квартирних виставок, тої пори їй було близько 60. Навчалась в студії О. Соколова при Одеському музеї західного та східного мистецтва. В 1977 р. відбулася її перша персональна експозиція, за якою послідувала ще низка виставок. Егоров Юрий Николаевич (1926– 2008) Родился 27.01.1926 в Царицине (ныне – Волгоград). После летно-военного училища окончил в 1948 Одесское художественное училище (мастерская Т.Фраер мана). В 1948 поступил в Ленинградский институт живописи, скульптуры и архитектуры им. И.Репина, позже перевелся в ЛВХПУ им. В.Мухиной, закончил в 1955 (педагоги – В.Рублёв, Г.Савинов, Б.Йогансон). В 1956, сразу по окончании учебы, был принят в Ленинградскую организацию СХ СССР, что служило выс шим признанием заслуг молодого художника. С 1957 участвует в республиканских, всесоюзных и международных выставках. Возвращается в Одессу и вско ре становится одним из ведущих живописцев южного региона. Работал в области станковой живописи и монументального искусства. Член СХ УССР (1958). Заслуженный деятель искусств Украины (1989). Значение Егорова для искусства Одессы огромно. Он дружил с молодыми художниками-нонконформистами, оказывая на них большое личностное влияние и поддерживая материально. Вместе с ними участвовал в квартирных выставках. «Юрий Егоров был шестидесятником. И все беды этого поколения, как и все победы, выдержал с честью» (Е.Голубовский). Персональные выставки состоялись: в Одессе – в Художественном музее (1961, 1976, 1977, 2006), в галерее «Белая луна» (1996, 2001), в «Морской галерее» (1998) в галерее «Либерти» (2007) и «NT-Art» (2008); в Москве, в ЦДРИ (1977), в Центральном Доме художника на Крымском Валу (1989); в Ленинграде в ЛОСХе (1987); в Киеве (1989); в Лондоне в галерее «Красный квадрат» (1990, 1992), в «The Air Gallery” (2001). Больше 100 работ мастера – живописных и графических, разных периодов – представлены в коллекции галереи «NT-Art». Около 20 значительных полотен находятся в Одесском художественном музее; одним из гобеленов, выполненных по эскизам мастера, и несколькими живописными произведениями обла дает Музей современного искусства Одессы. Работы художника находятся также в Третьяковской галерее в Москве, в Художественном музее г. Николаев, в музее Циммерли (США), Музее современного искусства Украины (Киев) и в частных собраниях Украины, Англии, Германии, Голландии, Италии, США, Канады, Японии. Умер 12.10.2008 в Одессе. В память о художнике были организованы две экспозиции произведений Ю.Егорова в рамках авторского арт-проекта В.Савченко «Музыка Мира (Олег Соколов, Юрий Егоров, Евгений Рахманин)» (ОМЗВИ, «NT-Art», 2012). Єгоров Юрій Миколайович (1926– 2008) Народився 27.01.1926 в Царицині (нині – Волгоград). Після льотно-військового училища закінчив в 1948 ОДХУ (майстерня Т.Фраєрмана). В 1948 поступив в

Ленінградський інститут живопису, скульптури й архітектури ім. І.Ю.Рєпіна, пізніше перевівся в ЛВХПУ ім. В.Мухіної, закінчив в 1955 (педагоги – В.Рубльов, Г.Савінов, Б.Йогансон). В 1956, одразу після закінчення навчання, був прийнятий в Ленінградську організацію СХ СРСР, що було вищим визнанням заслуг мо лодого художника. З 1957 бере участь в республіканських, всесоюзних і міжнародних виставках. Повертається в Одесу і невдовзі стає одним з провідних жи вописців піденного регіону. Працював у царині станкового живопису й монументального мистецтва. Член СХ СРСР (1958). Заслужений діяч мистецтв України (1989). Значення Ю.Єгорова для мистецтва Одеси величезне Він дружив з молодими художниками-нонконформістами, впливаючи на них особистим прикладом, підтримуючи матеріально. Разом з ними брав участь у квартирних виставках. «Юрій Єгоров був шістдесятником. І всі біди цього покоління, як і всі перемоги, витримав з честю» (Є.Голубовський). Персональні виставки відбулися: в Одесі – в Художньому музеї (1961, 1976, 1977, 2006), в галереї «Белая луна» (1996, 2001), в «Морській галереї» (1998), в гале реї «Ліберті» (2007) та «NT-Art» (2008); в Москві – в Центральному домі працівників мистецтв (ЦДПМ) (1977), в Центральному Будинку художника на Кримсько му Валу (1989); в Ленінграді – у відділенні Спілки художників СРСР (ЛВСХ СРСР) (1987); в Києві (1989); в Лондоні – «Red Square Gallery» (1990, 1992), «The Air Gallery” (2001). Понад 100 робіт майстра – живописних і графічних, різних періодів – представлені в колекції галереї «NT-Art». Близько 20 полотен знаходяться в Одеському художньому музеї (ОХМ); одним з гобеленів, що були виконані за ескізами майстра, і деякими живописними творами володіє Музей сучасного мистецтва Одеси (МСМО). Роботи художника знаходяться також у Третьяковській галереї в Москві, художньому музеї м.Миколаєва, музеї Ціммерлі (США), Музеї сучас ного мистецтва України (Київ) і в приватних зібраннях України, Великобританії, Німеччини, Голландії, Італії, США, Канади, Японії. Помер 12.10.2008 в Одесі. В пам'ять про художника було організовано дві експозиції творів Ю.Єгорова в рамках авторського арт-проекту В.Савченко «Музика Світу (Олег Соколов, Юрій Єгоров, Євген Рахманін)» (ОМЗХМ, «NT-Art», 2012). Зильберман Анна Рафаиловна (1935 – 2000) Родилась в Одессе 11.03.1935. Училась в ОГХУ (1954-1959, преподаватели – Ю.Н.Егоров и Д.М.Фрумина), затем в Ленинградской Академии художеств (19591968, с перерывом (с 1964) из-за рождения дочери и болезни), вернулась в Одессу. Государство ее картин не покупало, Худфонд давал редкие и невыгодные заказы; после контакта с иностранцами, посетившими ее квартиру-мастерскую, А.Зильберман лишили работы в Худфонде (Е.Голубовский). Известны ее эксп рессивно-выразительные портреты современников, пейзажные, жанровые картины. Полотно, посвященное теме Холокоста, к которой художница возвра щалась неоднократно, было представлено на международной выставке «Катастрофа европейского еврейства в картинах художников» (Иерусалим, апрель 2010). Работы находятся в Музее современного искусства Одессы, частных собраниях Украины (Одессы), России (Москва), Израиля, США, в том числе коллек ции Нортона Доджа. Уехала из Одессы в Израиль в 1975, умерла 20.03.2000 в Иерусалиме. Зільберман Анна Рафаїлівна (1935 – 2000) Народилася в Одесі 11.03.1935. Навчалася в ОДХУ (1954–59, викладачі – Ю.Єгоров і Д.Фруміна), згодом у Ленінградській академії мистецтв (1959–68, з перер вою (з 1964; народження доньки, хвороби), повернулася до Одеси. Держава її картин не купувала, Худфонд інколи щедрився на невигідні замовлення. Після контакту з іноземцями, котрі відвідали її квартиру-майстерню, А.Зільберман позбавили роботи в Худфонді. Відомі її експресивно-виразні портрети сучасни ків, пейзажні, жанрові картини. Полотно, присвячене темі Холокосту, до якої художниця поверталася постійно, представляли на міжнародній виставці «Ка тастрофа європейського єврейства в картинах художників» (Єрусалим, квітень–2010). Роботи знаходяться в Музеї сучасного мистецтва Одеси, приватних зіб раннях України (Одеса), Росії (Москва), Ізраїля, США (зокрема, в колекції Нортона Доджа). Виїхала з Одеси до Ізраїля 1975 року, померла 20.03.2000 в Єрусали мі. Коваленко Юрий Андреевич (1931 – 2004) Родился 27.07.1931 в г. Прилуки Черниговской области. Учился в Одесском театрально-художественном училище (1952-59, с перерывом, педагог – Н.Павлюк) и Ленинградском институте театра, музыки и кинематографии (1965-69, педагоги – И. Клюге, И. Коротков, В. Ховралёва). В 1959-60 годах работал гримером Одесского театра оперы и балета, 1960-65 – Одесского украинского музыкально-драматического театра. С 1970 по 1981 преподавал в Одесском художест венном училище. Персональные выставки — в Одессе (1977—79, 1984, 1986, 1994—95), Дюссельдорфе, Эссене, Мюнхене (все —1991, Германия). В Мюнхене был издан каталог его живописи (1991). Произведения находятся в Одесском художественном музее, музее современного искусства Одессы (МСМО), во мно гих частных коллекциях в Украине и за рубежом. Член НСХУ (1990). Умер 22.05.2004 в Одессе.

Коваленко Юрій Андрійович (1931 – 2004) Народився 27.07.1931 в м. Прилуки Чернігівської обл. Навчався в Одеському театрально-художньому училищі (1952–59, з перервою, педагог – М.Павлюк) і Ле нінградському інституті театру, музики і кінематографу (1965–69, педагоги – І. Клюге, І. Коротков, В. Ховральова). В 1959–60 рр. працював гримером Одеського театру опери і балету, 1960–65 – Одеського українського музично-драматичного театру. З 1970 по 1981 викладав в Одеському художньому училищі. Персо нальні виставки — в Одесі (1977–79, 1984, 1986, 1994–95), Дюссельдорфі, Ессені, Мюнхені (всі —1991, Німеччина). В Мюнхені був виданий каталог його живо пису (1991). Твори знаходяться в ОХМ, МСМО, багатьох приватних колекціях в Україні та за кордоном. Член НСХУ (1990). Помер 22.05.2004 в Одесі. Ковальский Михаил Васильевич Родился 31.03.1946. Закончил художественно-графический факультет Одесского педагогического института им. К. Д. Ушинского. Участник областных, рес публиканских и международных выставок. Экспонировал работы на неофициальных квартирных выставках 70-х гг. «Писал мощные экспрессивные, почти абстрактные картины» (Е. Голубовский). В настоящее время живет и работает в Польше, куда стремился всей душой (земля предков). Ковальський Михайло Васильович Народився 31.03.1946. Закінчив художньо-графічний факультет Одеського педагогічного інституту ім. К. Д. Ушинського. Учасник обласних, республіканських і міжнародних виставок. Експонував роботи на неофіційних квартирних виставках 70-х рр. «Писав потужні експресивні, майже абстрактні картини» (Є. Голу бовський). Нині живе і працює в Польщі, куди прагнув всією душею (земля предків). Костюченко Константин Александрович Родился в мае 1950 года в Москве. В 5 лет будущий художник стал увлекаться научной фантастикой и историей, вызывая удивление со стороны учителей, на зывавших его «уникум». Позже семья Костюченко переехала в Будапешт. Константин учился в школе при Посольстве СССР в Венгрии, в Будапеште учился в молодёжной секции Академии художеств на факультете сценографии. После окончания школы уехал в Москву в Архитектурный институт, но поступил в инс титут кинематографии на режиссёрско-актёрский факультет. После срочной службы оказался в Одессе. Начал работать на Одесской киностудии, перепро бовал все творческие профессии. Всё это время К.Костюченко не оставлял занятий изобразительным искусством и участвовал в квартирных выставках в Одессе. Принимал непосредственное участие в организации кинофестивалей «Одесская альтернатива» и «Золотой Дюк» в конце 80-х годов. Персональные выставки – в одесских галереях «Либерти», «Тритон» (2008), в Доме ученых, Греческом культурном центре, во Всемирном клубе одесситов (10-25.02.2009). Костюченко Костянтин Олександрович Народився у травні 1950 року в Москві. З п'яти років майбутній художник цікавився художньою фантастикою та історією, викликаючи захоплення з боку вчи телів, котрі називали хлопчика: унікум. Згодом родина Костюченків переїхала до Будапешта. Костянтин навчався в школі при Посольстві СРСР в Угорщині, а в Будапешті – в молодіжній секції Академії мистецтв на факультеті сценографії. По закінченні школи поїхав до Москви вступати в Архітектурний інститут, а опи нився в Інституті кінематографії на режисерсько-акторському факультеті. Після служби в армії осів в Одесі, де почав працювати на кіностудії й де перепробу вав усі творчі професії. Протягом цього часу К.Костюченко не залишав занять образотворчим мистецтвом, брав участь у квартирних виставках в Одесі. За йо го організаційної участі наприкінці 1980-х відбувалися кінофестивалі «Одеська альтернатива» й «Золотий Дюк». Макоев Руслан Лукманович Родился в 1943 г. в Северной Осетии. Закончил ОГХУ, а в 1972 – ЛВХПУ им. В. Мухиной. Посещал классы Ленинградского института живописи, скульптуры и ар хитектуры им. И. Е. Репина. Выставочную деятельность начал в 1974. Активно участвовал в неофициальных квартирных выставках. Экспонировал работы за рубежом. В настоящее время живет и работает в Индии. Макоєв Руслан Лукманович Народився в 1943 р. в Північній Осетії. Закінчив ОДХУ, а в 1972 – ЛВХПУ ім. В. Мухіної. Відвідував класи Ленінградського інституту живопису, скульптури і архі тектури ім. І. Ю. Рєпіна. Виставкову діяльність розпочав в 1974. Брав активну участь у неофіційних квартирних виставках. Експонував роботи за кордоном. Ни ні живе і працює в Індії. Маринюк Виктор Васильевич Родился 10.04.1939 в с.Казавчин Кировоградской области (ныне – Одещина). Учился в автодорожном техникуме, в 1967 закончил Одесское художественное

училище. Выставочную деятельность начал в 1968-69 гг. Один из активных участников нонконформистского движения в Одессе. В середине 70-х экспониро вал работы на неофициальных квартирных выставках. С 1987 – член СХ СССР (ныне НСХУ). Участник всех крупных акций Одесской группы. В 1990-е гг. прини мал участие в создании творческого объединения «Човен», позже – группы «Мамай». Член жюри, организатор и экспонент трех международных биеннале «Импреза» в Украине. Произведения находятся в частных собраниях Германии, Франции, Англии, США и др. В 2006 г. в киевском издательском центре «СофіяА» вышел альбом репродукций В. Маринюка. Заслуженный художник Украины (2008). «Его искусство не абстрактное, ибо оно мыслительное» (Н. Степанов). В. Маринюк: «Надо иметь неленивую душу и неленивый ум». Маринюк Віктор Васильович Народився 10.04.1939 в с. Казавчин Кіровоградської обл. (тепер – Одещина). Навчався в автодорожному технікумі, в 1967 закінчив ОДХУ. Виставкову діяль ність розпочав в 1968–69 рр. Один з активних учасників нонконформістського руху в Одесі. В середині 70-х експонував роботи на неофіційних квартирних виставках. З 1987 – член СХ СРСР. Учасник усіх знакових акцій Одеської групи. В 1990-і рр. брав участь у створенні творчого об'єднання «Човен», пізніше – гру пи «Мамай». Член жюрі, організатор і експонент трьох міжнародних бієнале «Імпреза» в Україні. Твори знаходяться в приватних зібраннях Німеччини, Франції, Великобританії, США. В 2006 р. у київському видавничому центрі «Софія-А» вийшов альбом репродукцій творів В. Маринюка. Заслужений художник України (2008). «Його мистецтво не є абстрактним, бо воно мислительне» (М. Степанов). В. Маринюк: «Треба мати неліниву душу й нелінивий розум». Марковский Игорь Федорович Родился 20.01.1949 в г. Котовск Одесской обл. Окончил (1984) Киевский художественный институт (ныне – Академия). Педагоги – Г.Галинская, В.Чебаник. Гра фик и живописец, тяготеет к техникам пастели и гуаши. Работает в экспрессионистской, «андеграундной» стилистике, считается одним из основателей «экст равизионизма» (О.Остапенко). Нонконформист по сути своего творчества и жизненного пути, вне зависимости от социальных или художественных объеди нений. Член НСХУ (1989). Заслуженный художник Украины (2009). 11 персональных выставок состоялись в Одессе (1991, 1996, 1997, 2001, 2002(2), 2003(2), 2009), Измаиле (1995), Киеве (1997). В 2009 в галерее «NT-Art» прошла персональная выставка и презентация альбома художника, изданного при поддержке галереи. Номинировался на Национальную премию Украины имени Т. Г. Шевченко в области изобразительного искусства (1997). Произведения находятся в музеях Одессы, Киева, Хмельницкого, Измаила, Котовска, а также в частных собраниях России, Великобритании, Германии, США, Греции, Молдавии, Украины. Марковський Ігор Федорович Народився 20.01.1949 в м. Котовськ Одеської обл. Закінчив (1984) Київський художній інститут (нині – Академія). Педагоги – Г.Галинська, В.Чебаник. Графік і живописець, тяжіє до технік пастелі й гуаші. Працює в експресіоністській, андеграундній стилістиці, вважається одним із засновників «екстравізіонізму» (О.Остапенко). Нонконформіст по суті власної творчості й життєвого шляху. Член НСХУ (1989). Заслужений художник України (2009). 11 персональних виста вок було відкрито в Одесі (1991, 1996, 1997, 2001, 2002(2), 2003(2), 2009), Ізмаїлі (1995), Києві (1997). В 2009 в галереї «NT-Art» відбулася персональна виставка і презентація альбому художника. Номінувався на Національну премію України імені Т. Г. Шевченка в царині образотворчого мистецтва (1997). Твори знахо дяться в музеях Одеси, Києва, Хмельницького, Ізмаїла, Котовська, а також у приватних зібраннях Росії, Великобританії, Німеччини, США, Греції, Молдови, України. Мацкевич Валентин Мефодиевич (1937 – 2004) Родился 16.04.1937 в Одессе в музыкальной семье. В 1961 окончил ОГХУ (преподаватели – Т.Егорова, Н.Павлюк, Д.Фрумина, Ю.Егоров), в 1961-69 преподавал рисование в средней школе на Киевщине (Таращанский р-н). С 1962 – творческая и выставочная деятельность. Участник неофициальных выставок в Одессе. Первую персональную выставку показал в 57 лет (1994, художественная галерея Одесского национального университета имени И. И. Мечникова). Член НСХУ с 1987. Создал ряд росписей и витражей в Украине и России. Произведения хранятся в ОХМ, МСИО, МСИИУ, Херсонском и Николаевском художественных музеях, в частных собраниях Украины и за рубежом. Умер 26.01.2004 в Одессе. Мацкевич Валентин Мефодійович (1937– 2004) Народився 16.04.1937 в Одесі в музичній сім'ї. В 1961 закінчив ОДХУ (викладачі – Т.Єгорова, М.Павлюк, Д.Фруміна, Ю.Єгоров), в 1961-69 викладав малювання в середній школі на Київщині (Таращанський р-н). З 1962 – творча й виставкова діяльність. Учасник неофіційних виставок в Одесі. Першу персональну виставку показав, маючи 57 років (1994, художня галерея Одеського національного університету імені І. І. Мечникова). Член НСХУ з 1987. Створив ряд розписів і вітра жів в Україні та Росії. Твори зберігаються в ОХМ, МСМО, Музеї сучасного мистецтва України (МСМУ), Херсонському й Миколаївському художніх музеях, у при ватних зібраннях України та за кордоном. Помер 26.01.2004 в Одесі.

Наумец Владимир Петрович Родился в 1945 г. во Львове. Закончил ОГХУ в 1964 (педагог по специальности – Д.Фрумина), в 1970 – факультет монументально-декоратив -ной живописи Московского высшего художественного училища («Строгановского»): «Я учился – великолепные были студенты, у которых я и учился больше, чем у препода вателей». Один из наиболее видных участников нонконформистского движения в Москве и Одессе. В 70-е гг. – член объединения «ГОРКОМ ГРАФИКИ» на Ма лой Грузинской (Москва), являвшегося крупнейшим центром неофициального искусства. В те же годы участвует в квартирных выставках в Одессе. С 1976 – участник крупных выставок авангардного искусства в Москве, Мюнхене, Париже, Лондоне, Нью-Йорке, Копенгагене, Берне, Гамбурге, Кельне, Дюссельдор фе, Базеле, Барселоне. Произведения находятся в музеях и частных собраниях России, Украины, Германии, Франции, Канады, США и др. С 1989 живет и рабо тает в Кёльне. Член НСХУ. Наумець Володимир Петрович Народився 1945 р. у Львові. Закінчив ОДХУ в 1964 (педагог із фаху – Д.Фруміна), в 1970 – факультет монументально-декоративного живопису Московського вищого художнього училища (Строгановського): «Я навчався – чудові були студенти, у яких я й вчився більше, ніж у викладачів». Один із найактивніших учас ників нонконформістського руху в Москві й Одесі. В 70-і рр. – член об'єднання «ГОРКОМ ГРАФИКИ» на Малій Грузинській (Москва), що був центром неофіцій ного мистецтва. В ті самі роки бере участь у квартирних виставках в Одесі. З 1976 – учасник великих виставок авангардного мистецтва в Москві, Мюнхені, Па рижі, Лондоні, Нью-Йорку, Копенгагені, Берні, Гамбурзі, Кельні, Дюссельдорфі, Базелі, Барселоні. Твори знаходяться в музеях і приватних зібраннях Росії, Ук раїни, Німеччини, Франції, Канади, США. З 1989 живе і працює в Кельні. Член НСХУ. Новиков Николай (1935 – 1997) Родился в 1935 г. В 60-е гг. учился в ОГХУ, включая перерывы, в течение десяти лет, но учебу так и не закончил. Участник неофициальных квартирных выставок. «Вечный бомж… бесконечно рисовавший свой мир – сексуальный и религиозный» (Е.Голубовский). Умер в 1997 г. После его смерти состоялась персональная выставка в галерее «Мост» (1997) в Одессе и был издан каталог произведений. Новиков Микола (1935 – 1997) Народився в 1935 р. В 60-і рр. навчався в ОДХУ, включаючи перерви, впродовж десяти років, проте навчання так і не завершив. Учасник неофіційних квартир них виставок. «Вічний бомж… який бескінечно малював свій світ – сексуальний і релігійний» (Є.Голубовський). Помер в 1997 р. Після його смерті відбулася персональна виставка в галереї «Міст» (1997) в Одесі, було надруковано каталог творів. Павлов Виктор Анатольевич Родился в Одессе 15.10.1947 («..знаю, что у меня греки в роду, купцы»). Окончил живописное отделение Одесского художественного училища. Примыкал к группе шестидесятников, начинал с "квартирных" выставок. Жил и работал в Москве, сотрудничал и экспонировался с группой "Беляево-100". Участник мно гих международных выставок. Две персональные выставки в Одессе (галерея "Вернисаж", "Морская галерея"). Работы находятся в собраниях музеев совре менного искусства, в частных собраниях. Подготовил к изданию труды по философии: «Я их не издаю. Картины меня кормят». Павлов Віктор Анатолійович Народився в Одесі 15.10.1947 («..знаю, що у мене греки в роду, купці»). Закінчив живописне відділення ОДХУ. Входив до групи шістдесятників, починав із квар тирних виставок. Жив і працював у Москві, співпрацював і експонувався з групою "Беляєво-100". Учасник багатьох міжнародних виставок. Дві персональні – в Одесі (галерея "Вернісаж", "Морська галерея"). Роботи знаходяться в зібраннях музеїв сучасного мистецтва, в приватних колекціях. Підготував до друку праці з філософії: «Я їх не видаю. Картини мене годують». Рахманин Евгений Иванович Родился 17.07.1947 в с.Ващатин Волынской обл. Жил на Херсонщине, ехал поступать в Одесскую консерваторию (голос – оперное бельканто), попал на ху дожественно-графический факультет Одесского педагогического института им. К.Д.Ушинского (педагог – В.Гегамян), который с отличием закончил в 1970. Сразу стал деятельным участником неофициальных квартирных выставок. В 1977 вместе с В.Рисовичем выставился на заборе в память о легендарной «за борной» выставке «Сычик + Хрущик» 1967 года: «Минут двадцать наша выставка просуществовала – мы прислонили картины к оперному театру. Кто-то нас тучал. Допрашивали нас целых полтора часа»). С 1987 экспонирует работы на крупных официальных выставках. Художник яркой индивидуальности, он дер жится несколько особняком, но по духу ему ближе всего члены Одесской группы, с которыми он сошелся во времена квартирных выставок: «Одесская школа

– пишет. Пишет красками, а не раскрашивает». Персональные выставки состоялись в Одессе в Союзе художников (1999), в галерее «Белая луна» (1999), в «Морской галерее» (2000), в Одесском литературном музее (2001), в рамках арт-проекта Веры Савченко «Музыка Мира (Олег Соколов, Юрий Егоров, Евгений Рахманин)» (ОМЗВИ, «NT-Art», 2012).. Произведения находятся в музеях Одессы, в художественных музеях Сум и Хмельницкого, в частных собраниях Украи ны, Великобритании, Германии, Дании, Японии и др. Член НСХУ (1992), заслуженный художник Украины (2010). Выступает с концертами, импровизируя на струнных, ударных и духовых инструментах собственного производства. Как актер задействован в фильмах режиссера Киры Муратовой. «…любовь – она безгранична. Можно и петь, и играть, и живопись писать. Это проявление вот этого качества, это следствие». Рахманін Євген Іванович Народився 17.07.1947 в с.Ващатин Волинської обл. Жив на Херсонщині, їхав поступати в Одеську консерваторію (голос – оперне бельканто), опинився на ху дожньо-графічному факультеті Одеського педагогічного інституту ім. К.Д.Ушинського (педагог – В.Гегамян), який з відзнакою закінчив у 1970. Одразу став ді яльним учасником неофіційних квартирних виставок. В 1977 разом з В.Рисовичем влаштував виставку на паркані в пам'ять про легендарну «парканну» вис тавку «Сичик+Хрущик» 1967 року: «Хвилин двадцять наша виставка проіснувала – ми притулили картини до оперного театру. Хтось настукав. Допитували нас цілих півтори години»). З 1987 експонує роботи на великих офіційних виставках. Художник яскравої індивідуальності, тримається осібно, за духом йому най ближчі члени Одеської групи, з якими він зійшовся під час квартирних виставок: «Одеська школа – пише. Пише фарбами, а не розфарбовує». Персональні виставки були відкриті в Одесі в Спілці художників (1999), в галереї «Белая луна» (1999), в «Морській галереї» (2000), в Одеському літературному музеї (2001), в Одеському музеї західного і східного мистецтва й Галереї “NT-Art” (2012, арт-проект Віри Савченко “Музика світу. (Олег Соколов, Юрій Єгоров, Євген Рахманін)”. Твори знаходяться в музеях Одеси, в художніх музеях Сум і Хмельницького, в приватних зібраннях України, Великобританії, Німеччини, Данії, Японії. Член НСХУ (1992), заслужений художник України (2010). Виступає з концертами, імпровізуючи на струнних, ударних і духових інструментах власного виготовлен ня. Як актор знімався у фільмах Кіри Муратової. «…любов – вона безмежна. Можна й співати, й грати, й живопис писати. Це прояв саме цієї якості, це наслідок». Рисович Виктор Дмитриевич (1935 – 2011) Родился в 1935 г. Окончил ОГХУ. К членам Одесской группы не принадлежал, но активно участвовал в квартирных выставках 70-х, отличаясь склонностью к театрализованным мистериям. Работал в Худфонде. Член правления ТОХа. В 1989 прошла первая персональная выставка в Литературном музее (Одесса). Произведения находятся в музее Циммерли (г.Нью-Брунсвик), краеведческом и литературном музеях Одессы, музее им. А. Грина в Феодосии. Умер 7.03.2011 в Одессе. Рисович Віктор Дмитрович (1935 – 2011) Народився в 1935 г. Закінчив ОДХУ. До членів Одеської групи не належав, але активно брав участь у квартирних виставках 70-х, відзначався схильністю до те атралізованих містерій. Працював у Худфонді. Член правління ТОХу. В 1989 відбулася перша персональна виставка в Літературному музеї (Одеса). Твори зна ходяться в музеї Ціммерлі (м.Нью-Брунсвік), краєзнавчому і літературному музеях Одеси, музеї ім. О. Гріна в Феодосії. Помер 7.03.2011 в Одесі. Рихтер Александр Родился в 1939 г. в Одессе. Окончил ОГХУ (педагог – Д.Фрумина), также Ленинградский университет. Жил в Одессе, в 70-е гг. принимал участие в квартирных выставках. В 1975 переехал в США, где и поныне живет в Нью-Йорке. Пишет прозу, стихи, как правило, в формате «неофициальной поэзии», публикуется в из вестных русскоязычных изданиях – антологиях и журналах. Как художник работает в традиционных и новых техниках и видах изобразительного искусства (живопись, графика, инсталляция). Выставляется в американских галереях. Ріхтер Олександр Народився 1939 р. в Одесі. Закінчив ОДХУ (педагог – Д. Фруміна), Ленінградський університет. Жив в Одесі, у 1970-х брав участь в квартирних виставках. У 1975-му переїхав до США, де живе в Нью-Йорку. Пише прозу, вірші у форматі «неофіційної поезії», публікується у відомих російськомовних виданнях – анто логіях і журналах. Як художник працює у традиційних і нових техніках та видах образотворчого мистецтва (живопис, графіка, інсталяція). Виставляється в аме риканських галереях. Савченко Сергей Александрович Родился 25.08.1949 в Одессе. В 1974 окончил Одесское художественное училище (педагог – А.Лоза). Начало творческой деятельности – 1976 г. Является млад шим членом Одесской группы, примкнувшим к ней в 80-е гг., когда облик сообщества уже сложился. Участник 3-х международных биеннале «Импреза» в Ук -

раине (две премии УАЗИС на биеннале-89, диплом на биеннале-91). Лауреат Международной биеннале оригинальной графики (Новосибирск,2002). Дипло мы Международных художественных выставок «Львовский Осенний Салон. Высокий Замок» (Львов, 1998, 2001) в номинации «Живопись». Персональные выставки состоялись в Национальном музее в Киеве (1998), галереях Киева (2000, 2006, 2009, 2011), в Одессе (1997, 2000, 2001(4), 2009, 2011), во Львове (1998), в Каневе (1996), в Хмельницком (1995), в Испании (2006, 2008). Произведения находятся в Национальном художественном музее Украины (Киев), музеях Одессы, Ивано-Франковска, Хмельницкого, Львова, Новосибирска (Россия), в частных собраниях Украины, России, Австрии, Германии, Франции, Англии, Ис пании, Италии, США, Бразилии, Австралии. Член НСХУ (1988), один из основателей творческих объединений художников «Човен» (1992) и «Мамай» (1998). Заслуженный художник Украины (2009). В 2011 вышел в Киеве альбом-монография его творчества (живопись, графика, скульптура). «Искусство проявляет организующую силу, которая стремится согласовывать все в соответствие Высшему порядку» (С.Савченко). Савченко Сергій Олександрович Народився 25.08.1949 в Одесі. В 1974 закінчив ОДХУ (педагог – А.Лоза). Початок творчої діяльності – 1976 р. Молодший член Одеської групи, до якої ввійшов у 1980-х, коли образ товариства вже склався. Учасник трьох міжнародних бієнале «Імпреза» в Україні (дві премії на бієнале-89, диплом на бієнале-91). Лауреат Міжнародної бієнале оригінальної графіки (Новосибірськ, 2002). Дипломи Міжнародних художніх виставок «Львівський Осінній Салон. Високий Замок» (Львів, 1998, 2001) в номінації «живопис». Персональні виставки відбулися в Національному музеї України в Києві (1998), галереях Києва (2000, 2006, 2009, 2011), в Одесі (1997, 2000, 2001(4), 2009, 2011), Львові (1998), Каневі (1996), Хмельницькому (1995), в Іспанії (2006, 2008). Твори знаходяться в Національному художньому музеї України, музеях Одеси, Івано-Франківська, Хмельницького, Львова, Новосибірська (Росія), у приватних зібраннях України, Росії, Австрії, Ні меччини, Франції, Великобританії, Іспанії, Італії, США, Бразилії, Австралії. Член НСХУ (1988), один із засновників творчих об'єднань художників «Човен» (1992) і «Мамай» (1998). Заслужений художник України (2009). У 2011 в Києві видали альбом-монографію його творчості (живопис, графіка, скульптура). «Мистецтво проявляє організаційну силу, яка намагається погоджувати все у відповідності з Вищим порядком» (С.Савченко). Сад Василий Зиновьевич Родился 18.01.1948 в с. Великие Телковичи Ровенской обл. Закончил ОГХУ в 1977. В Одесскую группу вошел в 80-е. Экспонировал работы на трех междуна родных биеннале «Импреза» в Украине. Лауреат І Всеукраинской триенале абстрактного искусства «ART-AKT» (Черновцы, 2010). Произведения находятся в Национальном художественном музее Украины, художественных музеях Одессы, Ивано-Франковска, Хмельницкого, в частных собраниях Украины, Авст рии, Бельгии, Великобритании, Германии, России, Канады, США, Франции. Член НСХУ (1993) и творческого объединения «Мамай» (1998). Сад Василь Зіновійович Народився 18.01.1948 в с. Великі Телковичі Рівненської обл. Закінчив ОДХУ в 1977. В Одеську групу увійшов у 80-і. Експонував роботи на трьох міжнародних бієнале «Імпреза» в Україні. Твори знаходяться в Національному художньому музеї України, художніх музеях Одеси, Івано-Франківська, Хмельницького, в приватних зібраннях України, Австрії, Бельгії, Великобританії, Німеччини, Росії, Канади, США, Франції. Член НСХУ (1993) і творчого об'єднання «Мамай» (1998). Сазонов Виталий Захарович (1947 – 1986) Родился 4.04.1947 в Забайкалье. С 1957 жил в Одессе. Учился на историческом факультете Одесского государственного университета им. И.И.Мечникова, за нимался историей, археологией, философией. Оставил ОГУ на 4-м курсе. С 1967 стал заниматься живописью, с 1972 – профессионально. Выставлял работы в неофициальных экспозициях в Тарту, Москве, Одессе и за границей. В 1980 эмигрировал за границу (Рим, Мюнхен). Персональные выставки: Москва, Кёльн, Бонн, Канберра, Карлсруэ, Мельбурн и др. Групповые выставки: Тарту (Эстония), Москва, Одесса, Вашингтон, Нью-Йорк, Лондон, Мюнхен, Торонто, Виннипег, Метц, Бонн, Киль, Чикаго, Даллас, Париж, Барселона. В 1984 был выпущен альбом на немецом языке «Witalij Sazonow. Bilder, Collagen» – Promin-Verlag, Mun chen. «Являются ли мои работы иконами? И так, и нет. Скорее всего, они возбуждают потребность художественного и философского диалога с иконой». Умер в 1986 году в Мюнхене. Сазонов Віталій Захарович (1947 – 1986) Народився 4.04.1947 в Забайкаллі. З 1957-го – в Одесі. Навчався на історичному факультеті Одеського державного університету ім. І.І.Мечникова, вивчав істо рію, археологію, філософію. Покинув ОДУ на 4-м курсі. З 1967 почав займатися живописом, з 1972 – професійно. Виставляв роботи в неофіційних експозиціях в Тарту, Москві, Одесі й за кордоном. У 1980 емігрував (Рим, Мюнхен). Персональні виставки: Москва, Кельн, Бонн, Канберра, Карлсруе, Мельбурн. Групові вис тавки: Тарту (Естонія), Москва, Одеса, Вашингтон, Нью-Йорк, Лондон, Мюнхен, Торонто, Вінніпег, Метц, Бонн, Кіль, Чикаго, Даллас, Париж, Барселона. У 1984 було видруковано альбом німецькою мовою «Witalij Sazonow. Bilder, Collagen» – Promin-Verlag, Munchen. «Чи є мої роботи іконами? І так, і ні. Скоріш за все, во -

ни збуджують потребу художнього і філософського діалогу з іконою». Помер у 1986 році (Мюнхен). Соколов Олег Аркадьевич (1919 – 1990) Родился в 1919 г. в Одессе. График, живописец, поэт. Учился в ОГХУ (1935–39). Участник Великой отчественной войны. В 1947 поступил во Львовский институт декоративно-прикладного искусства, через год прервал обучение и вернулся в ОГХУ, которое закончил в 1951, в это время вне официального регламента посещал мастерскую Теофила Фраермана. С 1955 года до конца жизни работал в ОМЗВИ научным сотрудником, заведующим экспозицией. В 50-е годы – единственный в Одессе автор, который собственным творчеством открыто боролся с доктриной соцреализма. Основал клуб имени М.Чюрлениса, давший художественное воспитание и образование нескольким поколениям одесской интеллигенции. «Человек оттепели» (Е.Голубовский). Персональные выстав ки: с 1964 в редакциях одесских газет, Доме ученых, Доме медработника, Дворце студентов (Одесса), еще ранее у себя дома и на научных конференциях в Ка зани; 2004 (Киев), «Воин и герой культуры» (ОМЗВИ, 2009), «Кандинский, Соколов, далее всегда» (МСИО, 2010), «Музыка Мира» (ОМЗВИ, «NT-Art», 2012). Про изведения находятся в многочисленных коллекциях Одессы, в Украине, России, США, Японии. Умер 17.05.1990. Соколов Олег Аркадійович (1919 – 1990) Народився 1919 р. в Одесі. Графік, живописець, поет. Навчався в ОДХУ (1935–39). Учасник Великої Вітчизняної війни. В 1947 вступив до Львівського інституту декоративно-прикладного мистецтва, через рік перервав навчання й повернувся в ОДХУ, яке закінчив в 1951 (поза офіційний регламент відвідував майстер ню Теофіла Фраєрмана). З 1955 року до кінця життя працював в ОМЗСМ науковим співробітником, завідуючим експозицією. В 50-і роки – єдиний в Одесі автор, який власною творчістю відкрито боровся з доктриною соцреалізму. Заснував клуб імені М.К.Чюрльоніса, що дав художнє виховання й освіту кільком поко лінням одеської інтелігенції. «Людина відлиги» (Є.Голубовський). Персональні виставки: з 1964 в редакціях одеських газет, Будинку вчених, Будинку медпра цівника, Палаці студентів (Одеса), ще раніш – у себе вдома і на наукових конференціях в Казані; учасник виставок у Києві (2004), «Воїн і герой культури» (ОМЗСМ, 2009), «Кандинський, Соколов, далі й завжди» (МСМО, 2010), «Музика Світу» (ОМЗСМ, «NT-Art», 2012). Твори знаходяться в колекціях Одеси, в Україні, Росії, США, Японії. Помер 17.05.1990. Степанов Николай Иванович (1937 – 2003) Родился 20.10.1937 в с. Роксоланы Одесской обл. Работал трактористом и строителем, служил в армии. В 1967 закончил скульптурное отделение ОГХУ. Един ственный скульптор среди близких ему по духу живописцев «Одесской группы». С 1967 – участник областных, республиканских и всесоюзных выставок. Ав тор памятников в Одессе («Петя и Гаврик»), Овидиополе (Овидию), Днепропетровске, Ильичевске (Аркадию Гайдару), Вилково, Львове. Во второй половине 1980-х – энтузиаст скульптурных симпозиумов и пленеров в камне. В Одессе состоялось пять персональных выставок (1983, 1990, 1993, 1998, 1999). Две пос мертные выставки прошли в 2004 (Одесса, Киев). Произведения находятся в художественных музеях Одессы, Хмельницкого, Ивано-Франковска, в собрании Киево-Могилянской академии, в частных собраниях Одессы и за рубежом. С 1980 – член СХ СССР (ныне НСХУ) и творческого объединения «Мамай» (1998). Издал два сборника поэзии («Alter ego», 1998; «Стихотворения», 2001). Умер в 2003. Степанов Микола Іванович (1937 – 2003) Народився 20.10.1937 у с. Роксолани Одеської обл. Працював трактористом і будівельником, служив в армії. В 1967 закінчив скульптурне відділення ОДХУ. Єдиний скульптор серед близьких йому за духом живописців Одеської групи. Із 1967 – учасник обласних, республіканських і всесоюзних виставок. Автор пам'ятников в Одесі («Петя і Гаврик»), Овідіополі (Овідію), Дніпропетровську, Іллічівську (Аркадію Гайдару), Вилковому, Львові. У другій половині 1980-х – ен тузіаст скульптурних симпозіумів і пленерів у камені. В Одесі відбулося п'ять персональних виставок (1983, 1990, 1993, 1998, 1999). Дві посмертні виставки – 2004, Одеса, Київ. Твори знаходяться в художніх музеях Одеси, Хмельниць -кого, Івано-Франківська, в зібранні Києво-Могилянської академії, у приватних зіб раннях Одеси і за кордоном. Із 1980 – член СХ СРСР і твор -чого об'єднаня «Мамай» (1998). Видав два збірники власних поезій («Alter ego», 1998; «Стихотворе ния», 2001). Помер у 2003. Стовбур Александр Григорьевич Родился 15.05.1943 в Омске (Россия). Посещал художественную студию в Запорожье, Одесское художественное училище закончил в 1972. С 1973 – последо вательный участник нонконформистского движения в Одессе. Экспонент квартирных выставок в Одессе, Москве, Ленинграде. С 1982 г. показывает работы на областных и зарубежных выставках. Лауреат ІІІ Международной Биеннале «Импреза'93» (диплом в категории “Живопись») (Ивано-Франковск). Диплом Международной художественной выставки «Львовский Осенний Салон. Высокий Замок – 2007»(Львов). Диплом Почетного члена Киево-Могилянской Ака -

демии. Лауреат І Всеукраинской триенале абстрактного искусства «АРТ-АКТ» (Черновцы, 2010). Персональные выставки: Soviart, 2004 (Киев); NT-Art, 2009 (Одесса). Произведения находятся в художественных музеях Одессы, Ивано-Франковска, Хмельницкого, в собрании Киево-Могилянской Академии, в част ных собраниях Украины, Германии, Дании, в коллекции Нортона Доджа (США). Член НСХУ (1987) и творческого объединения «Мамай» (1998). Стовбур Олександр Григорович Народився 15.05.1943 в Омську (Росія). Відвідував художню студію у Запоріжжі, Одеське художнє училище закінчив в 1972. З 1973 – послідовний учасник нон конформістського руху в Одесі. Експонент квартирних виставок в Одесі, Москві, Ленінграді. З 1982 року показує свої твори на обласних і зарубіжних вистав ках. Лауреат ІІІ Международної бієнале «Імпреза'93» (диплом у категорії “Живопис») (Івано-Франківськ). Диплом международної художньої виставки «Львів ський Осінній Салон. Високий Замок–2007». Диплом Почесного члена Києво-Могилян -ської академії. Лауреат І Всеукраїнської трієнале абстрактного мистец тва АРТ-АКТ (Чернівці, 2010). Персональні виставки: Soviart, 2004 (Київ); NT-Art, 2009 (Одеса). Твори знаходяться в художніх музеях Одеси, Івано-Франківська, Хмельницкого, в зібранні Києво-Могилянської академії, у приватних зібраннях України, Німеччини, Данії, в колекції Нортона Доджа (США). Член НСХУ (1987) і творчого об'єднания «Мамай» (1998). Стрельников Владимир Леонидович Родился в 1939 г. В 1959-62 учился в ОГХУ, которое покинул. Наряду с А.Ануфриевым стоит у истоков нонконформистского движения в Одессе. Активный вдохновитель, организатор и участник квартирных выставок. В 1979 был вынужден эмигрировать, в настоящее время живет и работает в Мюнхене. С 1980 эк спонирует работы на Западе. В конце 80-х, в годы «перестройки», восстанавливает тесные связи со своими одесскими коллегами и друзьями молодости. Пос тоянно выставляется вместе с ними. Произведения находятся в частных собраниях Одессы, России, Австрии, Германии, Великобритании, Франции, Канады, США. Почетный член НСХУ. Член творческого объединения «Мамай» (1998). Стрельников Володимир Леонідович Народився 25.10.1939. У 1959–62 навчався в ОДХУ, яке не закінчив. Поряд з О.Ануфрієвим стоїть біля витоків нонконформістського руху в Одесі. Активний натхненник, організатор та учасник квартирних виставок. В 1979 був змушений емігрувати, нині живе й працює в Мюнхені (Німеччина). З 1980 експонує твори на Заході. Наприкінці 1980-х, під час Перебудови, відновлює тісні зв'язки зі своїми одеськими колегами й друзями молодості. Постійно виставляється разом із ними. У творчій біографії – десятки персональних виставок в Україні і за кордоном. Роботи знаходяться в приватних зібраннях Одеси, Росії, Австрії, Німеччини, Великобританії, Франції, Канади, США. Почесний член НСХУ. Член творчого об'єднання «Мамай» (1998). Сычев Станислав Иванович (1937 – 2003) Родился в 1937 г. В 1960 закончил ОГХУ (педагог Д.М.Фрумина). В 1961-63 работал в Узбекистане. Активный участник художественной жизни Одессы 60-70-х гг. Экспонент областных, республиканских и всесоюзных выставок. В 1967 вместе с В.Хрущем прославился трехчасовой (больше милиция не дала) выставкой «Сычик + Хрущик»: повесили свои картины на заборе (в скверике Пале-Рояль) у оперного театра, где шла реставрация. В 70-е гг. показывал работы на неофи циальных квартирных выставках в Одессе и Москве. Персональные выставки состоялись в Одессе в 1989 и 1995 (Музей западного и восточного искусства), а также в муниципальной галерее «Мост» (1997, 1998, 1999). «Агрессивная» живопись, картины-крики (Л.Сауленко). Со временем перестал выставляться. Про изведения находятся в Одесском художественном музее и частных собраниях Мюнхена, Парижа, Лондона, Нью-Йорка и др. Член СХ СССР (ныне НСХУ). Умер в 2003. В 2005 – посмертная выставка в галерее «Мост». Сичов Станіслав Іванович (1937 – 2003) Народився в 1937 р. В 1960 закінчив ОДХУ (педагог – Д.Фруміна). В 1961-63 працював в Узбекистані. Активний учасник художнього життя Одеси 1960-70-х. Екс понент обласних, республіканських і всесоюзних виставок. У 1967 спільно з В.Хрущем уславився тригодинною (міліція перервала) виставкою «Си чик+Хрущик»: розвісили своі картини на паркані (у скверику Пале-Рояль) біля оперного театру, где тривала реставрація. У 1970-і показував роботи на неофі ційних квартирних виставках в Одесі й Москві. Персональні виставки відбулися в Одесі в 1989 и 1995 (Музей західного і східного мистецтва), а також у муніци пальній галереї «Міст» (1997, 1998, 1999). «Агресивний» живопис, картини-крики” (Л.Сауленко). З часом перестав виставлятися. Твори знаходяться в Одесько му художньому музеї й приватних зібраннях Мюнхена, Парижа, Лондона, Нью-Йорка.. Член СХ СРСР. Помер у 2003. У 2005 – посмертна виставка в галереї «Міст».

Харон Александр Самуилович Украинский живописец и иконописец. Родился в Одессе. Начал рисовать в 2 года. В конце 1960-х учился у О. Фрейдина. Некоторое время работал реставрато ром и иконописцем в Государственном Эрмитаже в Петербурге. В 1988 эмигрировал в США, поселился в г. Сан-Франциско, где открыл собственную школу живописи. Преподаватель Богословского университета при университете Беркли (Калифорния, США). Выставки художника состоялись в Ватикане, Вене, Афинах, Токио, Париже, Одессе, Сан-Франциско, Балтиморе и др. По заказу Папы Иоанна Павла II исполнил ряд икон, которые сейчас находятся в коллекции Ватикана. Произведения хранятся в многочисленных частных коллекциях, в частности в коллекции кинокомпании Paramount Pictures и собрании Альберта Гора (США). Две картины, написанные автором в возрасте 13 и 14 лет, находятся в собрании Музея Жоржа Помпиду в Париже. Награждён Владимирским Крестом за большой вклад в развитие иконописного искусства. Президент Фонда изобразительных искусств США. Харон Олександр Самуїлович Народився 1953 року в Одесі. Почав малювати у дворічному віці. Наприкінці 1960-х навчався у О.Фрейдіна. Якийсь час працював реставратором й іконопис цем у Державному Ермітажі в Ленінграді. В 1988 емігрував до США, поселився у м. Сан-Франциско, де відкрив приватну школу живопису. Викладає в Бого словському університеті при університеті Берклі (штат Каліфорнія).. Виставки відбулися у Ватикані, Відні, Афінах, Токіо, Парижі, Одесі, Сан-Франциско, Балти морі. На замовлення Папи Іоанна Павла II виконав ряд ікон, які нині знаходяться в колекції Ватикану. Твори зберігаються у численних приватних колекціях, зокрема в колекції кінокомпанії Paramount Pictures й зібранні Альберта Гора (США). Дві картини, написані автором у віці 13 і 14 років, знаходяться в зібранні Музею Жоржа Помпіду в Парижі. Нагороджений Володимирським Хрестом за великий внесок у розвиток іконописного мистецтва. Президент Фонду образо -творчих мистецтв США. Хрущ Валентин Дмитриевич (1943 – 2005) Родился 24.01.1943. в оккупированной Одессе. Рано потерял родителей, воспитывала бабушка, после ее смерти бедствовал. Учился в Одесской художествен ной школе, откуда через год сбежал («от скуки и режима»). Стал одной из наиболее обаятельных и колоритных фигур одесского андеграунда. Участник об ластных выставок и активный экспонент неофициальных квартирных выставок. Рано стал показывать работы за рубежом. Персональная выставка прошла в Москве в Центральном доме художника в 1991. В 1994 переехал в Москву, но поддерживал связи с одесскими коллегами. Произведения находятся в художес твенных музеях Одессы, в Государственной Третьяковской гале -рее, г. Москва, в престижных галереях и частных собраниях России, Украины (в частности одесской галереи «NT-Аrt» А.Дымчука, киевской «Нью-арт» Н.Белоусова), Германии, Франции, Великобритании, Италии, Швеции, Испании, Японии, США. Умер 24.10.2005 в г.Кимры, под Москвой. Хрущ Валентин Дмитрович (1943 – 2005) Народився 24.01.1943. в Одесі. Рано втратив батьків, виховувала бабуся, після її смерті бідував. Навчався в Одеській художній школі, звідки через рік утік («від нудьги і режиму»). Став однією з найпривабливіших і колоритних постатей одеського андеграунду. Учасник обласних виставок, активний експонент неофі ційних квартирних виставок. Рано почав показувати роботи за кордоном. Персональна виставка відбулася в Москві в Центральному будинку художника в 1991. В 1994 переїхав до Москви, постійно підтримував зв'язки з одеськими колегами. Твори знаходяться в художніх музеях Одеси, в Державній Третьяковсь кій галереї, у престижних галереях і приватних зібраннях Росії, України (зокрема, в одеській галереї «NT-Аrt» А.Димчука, київській «Нью-арт» Н.Білоусова), Ні меччини, Франції, Великобританії, Італії, Швеції, Іспанії, Японії, США. Помер 24.10.2005 у м.Кімри, під Москвою. Цюпко Владимир Федорович Родился 22.10.1936 в с.Осиповка Кировоградской обл. В 1961 закончил ОГХУ, в 1970 – ЛВХПУ им. В.Мухиной и возвратился в Одессу. С 1962 показывает работы на областных, республиканских, всесоюзных и зарубежных выставках. Активный участник неофициальных квартирных выставок середины 70-х. Экспонент и член жюри международных выставок «Импреза» и «Пан-Украина». Лауреат І Всеукраинской триенале абстрактного искусства «ART-AKT», также отмечен особой наградой «За верность художественным принципам» (Черновцы, 2010). Помимо создания станковых произведений, много работал в области мону ментального искусства. С 1980 – член СХ СССР (ныне НСХУ, с 1980) и творческого объединения «Мамай» (1998). Персональные выставки состоялись в Одессе (1993, 1996, 1999, 2004, 2009), Киеве (1994, 1996, 2000, 2001), Ивано-Франковске (1994), Дюрене (Германия, 2000). Произведения находятся в художественных музеях Одессы, Хмельницкого, Ивано-Франковска, в собрании Киево-Могилянской академии, в частных коллекциях Украины, России, Великобритании, Гер мании (Мюнхен, Дюрен), Польши (Варшава, Гданьск), Франции, США, Австралии. Заслуженный художник Украины (2001). В 2006 в киевской типографии «Со фія А» был издан альбом «Володимир Цюпко»

Цюпко Володимир Федорович Народився 22.10.1936 в с.Осипівка Кіровоградської обл. В 1961 закінчив ОДХУ, в 1970 – ЛВХПУ ім. В.Мухіної і повернувся в Одесу. З 1962 показує роботи на обласних, республіканських, всесоюзних і зарубіжних виставках. Активний учасник неофіційних квартирних виставок середини 1970-х. Експонент і член жюрі міжнародних виставок «Імпреза» і «Пан-Україна». Окрім станкових робіт має твори монументального мистецтва. З 1980 – член СХ СРСР і творчого об'єднання «Мамай» (1998). Персональні виставки відбулися в Одесі (1993, 1996, 1999, 2004, 2009), Києві (1994, 1996, 2000, 2001), Івано-Франківську (1994), Дюрені (Німеччина, 2000). Лауреат багатьох почесних нагород. Твори знаходяться в художніх музеях Одеси, Хмельницького, Івано-Франківська, у зібранні Києво-Могилянської академії, в приватних колекціях України, Росії, Великобританії, Німеччини (Мюнхен, Дюрен), Польщі (Варшава, Гданськ), Франції, США, Австралії. Заслужений художник України (2001). У 2006 у києвській типографії “Софія А” було надруковано альбом «Володимир Цюпко». Шаповаленко Валентин Викторович Родился в 1949 г. В начале 70-х некоторое время посещал живописное отделение ОГХУ. Активный участник квартирных выставок в Одессе в период их расцвета в 1974–79 гг. Картины находятся во многих частных коллекциях Европы и Америки. Шаповаленко Валентин Вікторович Народився в 1949 р. На початку 70-х деякий час відвідував живописне відділення ОДХУ. Активний учасник квартирних виставок в Одесі в період їхнього розквіту у 1974–79 рр. Твори знаходяться у багатьох приватних колекціях Європи й Америки. Шопин Анатолий Степанович Родился 26.08.1941 в с.Анатолиевка Николаевской обл. Закончил ОГХУ, затем отделение монументально-декоративной живописи ЛВХПУ им. В.Мухиной (1970, педагоги – Г.Савинов, Г.Рублёв). После возвращения в Одессу принимает участие в городских, областных, республиканских выставках. В «Одесскую группу» не входил, но являлся и до сих пор остается независимым «андеграундом-одиночкой». Персональная выставка состоялась в 1984 (Одесса). С 1983 – член СХ СССР (НСХУ). Шопін Анатолій Степанович Народився 26.08.1941 в с.Анатоліївка Миколаївської обл. Закінчив ОДХУ, пізніш – відділення монументально-декоративного живопису ЛВХПУ ім. В.Мухіної (1970, педагоги – Г.Савінов, Г.Рубльов). Після повернення до Одеси бере участь у міських, обласних, республіканських виставках. В Одеську групу не входив, проте був і досі залишається незалежним «андеграундом-одинаком». Персональна виставка відбулася в 1984 (Одеса). З 1983 – член СХ СРСР. Шуревич Юрий Павлович (1937 – 1997) Родился 19.06.1937. В 1954 учился в Одесском художественном училище, затем перевелся в Кишиневское художественное училище (Молдавия), которое за кончил в 1961. Экспонент неофициальных квартирных выставок. Участвовал в крупных показах: выставка художников Украины в галерее «Красный квадрат» (Лондон, 1990), выставка произведений художников Украины (Лондон, Нью-Йорк, 1990). Персональная выставка состоялась посмертно в галерее «Белая лу на» (Одесса, 1999). Произведения находятся в частных коллекциях России, Германии, Израиля, в коллекции Нортона Доджа (США). Член СХ СССР (НСХУ). Умер в 1997. Шуревич Юрій Павлович (1937 – 1997) Народився 19.06.1937. В 1954 навчався в Одеському художньому училищі, згодом перевівся у Кишинівське художнє (Молдова), яке закінчив у 1961. Експонент неофіційних квартирних виставок. Брав участь у показах творів художників України в галереї «Червоний квадрат» (Лондон, 1990), виставках 1990 року в Лон доні та Нью-Йорку. Персональна виставка відбулася посмертно в галереї «Белая луна» (Одеса, 1999). Твори знаходяться в приватних колекціях Росії, Німеччи ни, Ізраїля, в колекції Нортона Доджа (США). Член СХ СРСР. Помер в 1997. Яковлев Владимир Игоревич (1934 – 1998) Родился 15.03.1934 в г. Балахна Нижегородской обл. (Россия). Окончил четыре класса общей школы, позже – 6-й класс школы рабочей молодежи. С ранних лет хорошо учиться мешали резко ухудшающееся зрение и проблемы с психическим состоянием здоровья. С 11 лет – в московской психлечебнице им. П.Кащен ко (пробыл здесь 8 лет), после чего работал уборщиком, натиральщиком полов, курьером. В это же время ощутил в себе дар живописца: уникальное внутрен -

нее зрение позволяло юноше видеть то, что недоступно обычному глазу. В 1960-х приезжал в Одессу с целью вылечиться в знаменитой офтальмологической клинике проф. В.Филатова, познакомился здесь с молодыми художниками андеграунда (об этом вспоминает В.Басанец), после чего попал в поле зрения «бдительных» служб и вынужден был вернуться в Москву. Подавляющее число вернисажей художников-неформалов в Москве проходило с его участием. Во второй половине 1960-х входил в московское творческое объединение СМОГ (Самое Молодое Общество Гениев), которому долго просуществовать не поз волила власть (другие участники СМОГа из художников: И.Ворошилов, А.Зверев, В.Ситников, О.Рабин, О.Целков, М.Шемякин)… Врачи московского Центра микрохирургии глаза, возглавляемого С.Федоровым, частично вернули ему зрение, и он снова смог заниматься живописью. В 1992 ему помогли устроиться в дом-интернат ветеранов науки РАН, после чего начался (1992-1994) период «зрячей» живописи В.Яковлева и его мировая слава. В интернате он пробыл всего лишь год, после чего его снова вернули в психлечебницу… Картины В. Яковлева с огромным успехом выставлялись за рубежом и лишь в 1994 – в Москве. Они рассредоточены по частным коллекциям Запада, 10 работ приобрела Третьяковская галерея. «Среди нас живет покинутый гений», – писал в 1997 проф. Михаил Фотиев («Известия», 5 июня). «Его главной идеей была идея внутренней красоты в человеке и творчестве», – в начале ХХІ века заметил В.Басанец … В.Яковлев умер в 1998. Яковлєв Володимир Ігоревич (1934 – 1998) Народився 15.03.1934 у м.Балахна Нижнєгородської обл. (Росія). Закінчив чотири класи загальної школи, згодом – 6-й клас школи рабітничої молоді. З ранніх літ добре вчитися заважали проблеми поганого зору і психічних розладів. З 11 років – у московській психлікарні ім. П.Кащенка (пробув тут 8 років), після чого працював прибиральником, натирачем підлоги, кур'єром. Саме тоді відчув у собі дар живописця: унікальний внутрішній зір дозволяв юнакові бачити те, чого не бачить звичайне око. У 1960-х приїжджав до Одеси з метою вилікуватися у знаменитій офтальмологічній клініці проф. В.Філатова, познайомився тут з моло дими художниками андеграунду (про це згадує В.Басанець), після чого потрапив у поле зору дуже пильних служб і змушений був повернутися до Москви. Більшість вернісажів художників-неформалів у Москві відбувалося за його участі. В другій половині 1960-х входив до московського творчого об'єднання СМОГ (Самое Молодое Общество Гениев), якому довго проіснувати не дозволила тодішня влада (інші учасники СМОГу з художників: І.Ворошилов, А.Зверєв, В.Ситніков, О.Рабін, О.Целков, М.Шемякін)… Лікарі московського Центру мікрохірургії ока, очолюваного С.Федоровим, частково повернули В.Яковлєву зір і він знову зміг займатися живописом. В 1992 йому допомогли влаштуватися у дім-інтернат ветеранів науки РАН, після чого почався (1992–94) період «зрячого» живопису В.Яковлєва і його світова слава. В інтернаті він пробув усього лиш рік, після чого його знову повернули до психлікарні... Картини В.Яковлєва з вели чезним успіхом виставляли за кордоном і лише 1994-го – у Москві. Вони розпорошені по приватних галереях Заходу, 10 робіт придбала Третьяковська гале рея. «Серед нас живе покинутый геній», – писал в 1997 проф. Михаїл Фотієв («Известия», 5 червня). «Його головною ідеєю була ідея внутрішньої краси в людині і творчості”,– на початку ХХІ ст. відзначив В.Басанець … В.Яковлєв помер у 1998-му. Ястреб Людмила Лукинична (1945 – 1980) Родилась 10.04.1945 в с. Квасниковка Саратовской обл. (Россия). С раннего детства жила в Одессе. В 1964-м закончила ОГХУ. С 1969 экспонировала работы на областных, республиканских, всесоюзных и зарубежных выставках. Активная участница нонконформистского движения, экспонент многочисленных квар тирных выставок в Одессе и Москве. Выдающийся творец и муза одесского андеграунда. Оказала большое влияние на характер одесской живописи. 1976 – персональная квартирная выставка «Сто работ» в Одессе. Посмертная персональная выставка – Одесса, 1982; выставка, посвященная 50-летию со дня рож дения – в 1996; выставки к 65-летию со дня рождения в Киеве (НХМУ, 2010) и в Одессе (ОМЗВИ, 2011). Работы находятся в НХМУ, Одесском художественном и литературном музеях, МСИО, в частных собраниях Одессы, Германии, Норвегии, Великобритании, США. Умерла в 1980. В 2010 г. в киевской типографии «Со фія А» увидел свет каталог «Люда Ястреб» (к открытию персональных выставок художницы в Одессе и Киеве). Ястреб Людмила Луківна (1945 – 1980) Народилася 10.04.1945 в с. Квасниківка Саратовської обл. (Росія). З раннього дитинства жила в Одесі. В 1964-му закінчила ОДХУ. З 1969 експонувала роботи на обласних, республіканських, всесоюзних і зарубіжних виставках. Активна учасниця нонконформістського руху, експонент численних квартирних виставок в Одесі й Москві. Видатний творець і муза одеського андеграунду. Значною мірою вплинула на характер одеського живопису. 1976 – персональна квартирна виставка «Сто робіт» в Одесі. Посмертна персональна виставка – Одеса, 1982; виставка, присвячена 50-річчю від дня народження – в 1996. Твори знаходяться в НХМУ, Одеському художньому музеї, Одеському літературному музеї, в приватних зібраннях Одеси, Німеччини, Норвегії, Великобританії, США. Померла в 1980. В 2010 в київській типографії “Софія А” побачив світло каталог “Люда Ястреб” (до відкриття персональних виставок художниці в Одесі та Києві: до 65-річчя від дня народження).

Фотография В.Хруща. Из архива В.Рябченко Фотографія В.Хруща. З архіву В.Рябченко

ПРИНЯТЫЕ СОКРАЩЕНИЯ И КОММЕНТАРИИ ПРИЙНЯТІ СКОРОЧЕННЯ І КОМЕНТАРІ

ЛВХПУ им. В.Мухиной – Ленинградское высшее художественно-

ЛВХПУ ім. В. Мухіної – Ленінградське вище художньо-промислове

промышленное училище им. В.Мухиной. Основано в 1879 г. С момента ос -

училище ім. В. Мухіної. Засноване у 1879 р. З моменту заснування і до 1922

нования и до 1922 г. – центральное Училище технического рисования ба -

р. – центральне Училище технічного малювання барона А. Штігліца. В да -

рона А.Штиглица. В настоящее время – Санкт-Петербургская художест -

ний час – Санкт-Петербурзька художньо-промислова академія ім. В. Мухі -

венно-промышленная академия им. В.Мухиной. В разговорном языке бы -

ної. У розмовній мові побутують назви: «Мухінка», «Штігліца».

туют названия «Мухинка», «Штиглица».

Ю. Рєпіна. До революції 1917 р. – Академія мистецтв, Імператорська

им. И. Репина. До революции 1917 г. – Академия художеств, Императорс -

Санкт-Петербурзька академія мистецтв. В даний час – Російська Академія

кая Санкт-Петербургская академия художеств. В настоящее время – Рос -

мистецтв, Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живо -

сийская Академия художеств, Санкт-Петербургский государственный

пису, скульптури і архітектури ім. І. Ю. Рєпіна.

академический институт живописи, скульптуры и архитектуры им. И. Репина. ЛОСХ – Ленинградское отделение Союза художников СССР, ныне – Санкт-Петербургское отделение СХ России.

ЛВСХ – ленінградське відділення Спілки Художників СРСР, нині – Санкт-Петербурзьке відділення СХ Росії. МСМО – Музей сучасного мистецтва Одеси. НСХУ – Національний Спілка Художників України. Після розділення

МСИО – Музей современного искусства Одессы.

України і Росії колишнє республіканське (українське) відділення Спілки ху -

НСХУ – Национальный союз художников Украины. После разделения

дожників СРСР отримує статус Національного і відповідне найменування –

Украины и России бывшее республиканское (украинское) отделение Сою за художников СССР получило статус Национального и соответственно наименование – НСХУ. НХМУ – Национальный художественный музей Украины (Киев).

НСХУ. ОДХУ – Одеське державне художнє училище ім. М. Б. Грекова. За час існування навчальний центр мав наступні назви: Одеська рисувальна школа (1865-1900); Одеське художнє училище (1900-1922, у 1918 – Акаде -

ОГХУ – Одесское государственное художественное училище им. М.

мія), після 1934); Одеський художній інститут (1922-1924) і (1930-1934). В

Грекова. За время существования Учебный центр носил следующие назва -

даний час – ОХУ ім. М.Б. Грекова. Неофіційно існувала назва – Новоро -

ния: Одесская рисовальная школа (1865-1900); Одесское художественное

сійська Академія мистецтв.

училище (1900-1922, в 1918 – Академия, после 1934); Одесский художест -

ОМЗCМ – Одеський музей західного та східного мистецтва

венный институт (1922-1924) и (1930-1934). В настоящее время – ОХУ им.

ОХМ – Одеський художній музей

М.Грекова. Неофициально бытовало название – Новороссийская акаде -

Строгановка – Московське вище художнє училище або в розмовній

мия художеств. ОМЗВИ – Одесский музей западного и восточного искусства

Ленінградський інститут живопису, скульптури і архітектури ім. І.

Ленинградский институт живописи, скульптуры и архитектуры

мові «Строгановка» за іменем С. Строганова, який заснував цей навчаль ний заклад у 1825 р.

ОХМ – Одесский художественный музей

СХ СРСР – або скорочено СХ – Спілка художників СРСР.

Строгановка – Московское высшее художественное училище или в

ТПХВ, «передвижники» (1870–1922) – Товариство пересувних ху -

разговорном языке «Строгановка» по имени С.Строганова, основавшего

дожніх виставок. Найбільше художнє об'єднання, що відіграло величезну,

это учебное заведение в 1825 г.

а до 90-х рр. ХІХ сторіччя – визначальну роль в історії російського живопи -

СХ СССР или сокращенно СХ – Союз художников СССР.

су другої половини позаминулого століття. У 1863 р. дванадцять учнів Пе -

ТПХВ, «передвижники» (1870–1922) – Товарищество передвижных

тербурзької Академії мистецтв відмовилися від запропонованої теми дип -

художественных выставок. Крупнейшее художественное объединение,

ломної роботи, вважаючи її рутинною, і покинули Академію. Вони органі -

игравшее огромную, а до 90-х гг. ХІХ столетия – определяющую роль в ис -

зовують «Петербурзьку артіль», що проіснувала до 1870 р. Надалі ними

тории русской живописи 2-ой половины позапрошлого века. В 1863 г. две -

створено Товариство пересувних художніх виставок, що увібрало декіль -

надцать учеников Петербургской академии художеств отказались от

ка поколінь найбільш талановитих живописців Росії. Членами Товариства

предложенной темы дипломной работы, считая ее рутинной, и покинули

були І. Крамськой, І. Рєпін, В. Поленов, В. Суріков, В. Васнєцов, І. Левітан, І.

Академию. Они организуют «Петербургскую артель», просуществовав -

Айвазовський та інші значні російські художники того часу. «Пересувні

шую до 1870 г. В дальнейшем ими создано Товарищество передвижных ху -

виставки» – демократичний почин. Їх завдання – знайомити масового гля -

дожественных выставок, вобравшее несколько поколений наиболее та -

дача з кращими зразками сучасного живопису, саме ж мистецтво, на думку

лантливых живописцев России. Членами Товарищества являлись И. Крам -

художників, повинне правдиво служити народові. «Передвижники» –

ской, И. Репин, В. Поленов, В. Суриков, В. Васнецов, И. Левитан, И. Айвазов -

творці реалістичного напряму в мистецтві. Вони випробували вплив соці -

ский и другие значительные русские художники того времени. «Перед -

ально-демократичних, зокрема народницьких, ідей, вплив, особливо

вижные выставки» – демократическое начинание. Их задача – знакомить

сильний у початковий період існування Товариства. Перше покоління

массового зрителя с лучшими образцами современной живописи, само

«пе -редвижників» залишилося в іс торії як прик лад братерс тва

же искусство, по мысли художников, должно правдиво служить народу.

художників, об'єднаних єдиними естетичними і етичними цілями.

«Передвижники» – создатели реалистического направления в искусстве.

ТПРХ – Товариство південноросійських художників. Засноване в Оде -

Они испытали влияние социально-демократических, в том числе народ -

сі у 1890 р. Велике об'єднання рубежу ХІХ-ХХ ст. на колишній території Ро -

нических, идей, влияние, особенно сильное в начальный период сущест -

сії. Проіснувало до 1922 р. Ядро Товариства складали одеські живописці

вования Товарищества. Первое поколение «передвижников» осталось в

Р.Головков, Т.Дворников, К.Костанді, П.Нілус, Є.Буковецький та ін. Членами

истории как пример братства художников, объединенных едиными эсте -

ТПРХа були визначні російські художники І.Айвазовський, В.Сєров, Є.Лан -

тическими и нравственными целями.

сере, К.Богаєвський, Л. Пастернак. У періодичних виставках Товариства

ТЮРХ – Товарищество южнорусских художников. Основано в Одессе

брали участь (не будучи його членами) І.Рєпін, О.Головін, М.Сарьян, І.Леві -

в 1890 г. Крупное объединение рубежа ХІХ–ХХ ст. на бывшей территории

тан (роботи останнього були показані вже після його смерті). На виставках

России. Просуществовало до 1922 г. Ядро Товарищества составили заме -

ТПРХа дебютували початкуючі художники, а в недалекому майбутньому

чательные одесские живописцы Г.Головков, Т.Дворников, К.Костанди,

лідери світового авангарду Д.Бурлюк, В.Бурлюк, В.Кандинський, а також

П.Нилус, Е.Буковецкий и др. Членами ТЮРХа являлись маститые русские

В.Баранов-Россіне, Н.Альтман.

художники И.Айвазовский, В.Серов, Е.Лансере, К.Богаевский, Л.Пастернак.

ЦБПМ – Центральний Будинок працівників мистецтв у Москві.

В периодических выставках Товарищества принимали участие (не будучи его членами) И.Репин, А.Головин, М.Сарьян, И.Левитан (работы последне го были показаны уже после его смерти). На выставках ТЮРХа дебютиро вали начинающие художники, а в недалеком будущем лидеры мирового авангарда Д.Бурлюк, В.Бурлюк, В.Кандинский, а также В.Баранов-Россине, Н.Альтман. ЦДРИ – Центральный Дом работников искусств в Москве.

Работы В.Басанца и В.Маринюка. Киев, Андреевский спуск, 1986 Роботи В.Басанця і В.Маринюка. Київ, Андріївський узвіз, 1986

БИБЛИОГРАФИЯ БІБЛІОГРАФІЯ

АЛЬБОМЫ, КАТАЛОГИ, БУКЛЕТЫ / ОБЩИЕ: АЛЬБОМИ, КАТАЛОГИ, БУКЛЕТЫ / ЗАГАЛЬНІ: Коллекция Владимира Асриева 1976. Каталог / (Автор выпуска, фотограф А.Львов. [Самиздат]. – Одесса, 1976. Contemporary Art From The Ukraine. An Exhibition of Painting-Drawings-Sculpture. Munich – London - New York - Paris. 1979. Каталог / Авт.вступ.статті та упоряд. М.Мудрак. – Мюнхен; Лондон; Нью-Йорк; Париж, 1979. Художники Одессы / Авторы выпуска – В.Серов, В.Маринюк. – Выпуск 1. – Одесса, 1980. Фотокаталог. [Самиздат].– 14 буклетов. Художники Одессы / Авторы выпуска – В.Серов, В.Маринюк. – Выпуск 2. – Одесса, 1980. Фотокаталог. [Самиздат].– 14 буклетов. Artists of Odessa. Каталог / Предисловие Н. Доджа. Нью-Йорк, 1987. Перша міжнародна біенале сучасного мистецтва «Імпреза'89». Каталог. – Івано-Франківськ, 1989. Українське малярство 60-80-х рр.: Каталог до виставки / Вступ. стаття Г.Скляренко. - Soviart. Київ (Україна), Оденсе (Данія), 1990. Український живопис ХХ століття (1900-1940, 1960-1990 рр.). Каталог. – Київ, 1990. Друга міжнародна біенале сучасного мистецтва «Імпреза'91». Каталог. – Івано-Франківськ, 1991. Бієнале «Львів'91 – Відродження». – Львів, 1991. Єдність. 100 українських мистців світу. До 100-річчя українських поселень у Канаді. Каталог. – Київ, 1992. Третя міжнародна біенале сучасного мистецтва «Імпреза'93». Каталог. – Івано-Франківськ, 1993. Човен: Каталог виставки галереї мистецтв «Човен». – Одеса, 1994. Nonconformist Art. The Soviet experience 1956-1986. The Norton and Nancy Dodge Collection. The Jane Voorhees Zimmerli Art Museum, Rutgers, The State University of New Jersey. Thames and Hudson, 1995. Арт-клуб'96: Каталог виставки. Хмельницький музей сучасного українського мистецтва. – Київ, Хмельницький, 1996. Артанія. Альбом / Передмова – О.Климчук. – Київ, 1997. «Дух творчості живе за законами свободи». Групова виставка «4В». Каталог. Одеський музей західного та східного мистецтва / Передмова В.Басанця. – Одеса, 1997. Нефігуративний живопис (1950-1990) // Мистецтво України ХХ століття: Альбом / Куратор і автор статті – О.Тітаренко. – Київ, 1998. – С.152-187. Мамай. Малярство, графіка, скульптура, кераміка. Каталог виставки / Вступ.стаття - В.Басанець. – Одеса, 1999. Квітневий салон. Виставка графіки : С.Савченко, В.Басанець, В.Цюпко, О.Стовбур, В.Маринюк // Морська галерея, Одеса. Каталог. Експозиції '99. – С. – 12-13. 1-й Квітневий салон. Графіка творчого об'єднання “Мамай”. (В.Басанець, В.Маринюк, С.Савченко, О.Стовбур, В.Цюпко). Морська арт-галерея, Одеса, 1999. Буклет. Творче об'єднання «Мамай». Виставка «До Великодня». 5.05 – 10.06. 2000. Одеська філія Грецького Фонду Культури. Каталог виставки. БССС. Медитации (В.Басанец, В.Сад, А.Стовбур, В.Стрельников) 18.10.01 – 12.11.01 // Морская арт-галерея, Одесса. Каталог. Экспозиции - 2001. – С. – 34. Вторая международная биеннале современной графики. Каталог. – Новосибирск, 2001. Творче об'єднання “Мамай” (В.Басанець, І.Божко, В.Маринюк, С.Савченко, В.Сад, М.Степанов, О.Стовбур, В.Стрельников, В.Цюпко). Малярство, скульптура. Каталог / Вступ.стаття – Р. Яців. – Одеса, 2002. 2-й Квітневий салон. Графіка творчого об'єднання “Мамай”. (В.Маринюк, С.Савченко, В.Сад, М.Степанов, В.Стрельников, І.Божко, Л.Ястреб). Морська галерея, Одеса. Каталог. Експозиції - 2002. С. – 12-13. Мистецтво Одеси в колекції Михайла Кнобеля / Передмова: М.Маричевський, О.Федорук, Т.Басанець. – Одеса, Київ, 2002. Третья международная биеннале современной графики. Каталог. – Новосибирск, 2003. Одеська школа сьогодні. «Півстоліття разом». Виставка живопису, графіки та скульптури. (О.Ануфрієв, В.Стрельников, В.Хрущ, Л.Ястреб, В.Басанець, В.Маринюк, М.Степанов, Ю.Єгоров, В.Цюпко, С.Савченко). Куратор — Володимир Асрiев. Одеський художній музей / Передмова: О.Савицька, В.Басанець, Ю.Єгоров. – Одеса, 2004. Програма «Центр сучасного мистецтва». Проект «Одеська аномалія». Цикл персональних виставок творів художників Одеси: живопис, графіка, скульптура (В. Басанець, В. Маринюк, Л. Ястреб, В. Стрельников, Є. Рахманін, М. Степанов,

О. Стовбур, О. Соколов) / Автор, куратор, текстуальний супровід – Т.Басанець).

Травень-жовтень'2004. – Київ: Sоviart, 2004. 3-й Квітневий салон. Графіка творчого об'єднання “Мамай” (В.Басанець, І.Божко, В.Маринюк, С.Савченко, О.Стовбур, В.Стрельников, В.Цюпко). Морська галерея, Одеса. Каталог. Експозиції - 2004.

Всеукраїнська четверта виставка модерного мистецтва «Тернопіль'04». Каталог / Куратор І. Дорош, автор вступн. статті В.Стецько. – Тернопіль, 2004. Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників. Каталог. – Київ, 2004. The Odessa Group. Paintings and graphic works by six artists of The Odessa School. V.Basaniets, V.Khrushch, V.Marinyuk, S.Savchenko, Y.Yegorov, O.Voloshinov. The Chambers Gallery. May 2005. – London: The Chambers Gallery, 2005. Простір: Мистецька виставка Литви, Польщі, України. – Львів, 2005. Всеукраїнська п'ята виставка модерного мистецтва «Тернопіль'06». Каталог / Куратор І. Дорош. – Тернопіль, 2006. Український живопис ХХ-ХХI століть із колекції Національного художнього музею України. – Київ, 2006. Море. Літературно-художній журнал / Серія публікацій «Яскраві особистості Одеського мистецького простору» (Об'єднання «Мамай», І.Марковський, В.Мацкевич, В.Стрельников, М.Степанов, В.Алтанець, Ю.Коваленко, О.Стовбур, В.Сад, В.Буланий) / Проект і кураторство С.Савченка. Автори статей – С.Савченко, О.Остапенко, В.Савченко, Р.Кракалія. – Одеса, 2004-2007. «Как молоды вы были…» Одесские художники-нонконформисты: 60-80-е годы ХХ века в собраниях Феликса Кохрихта и Анатолия Дымчука. – Одесса: NT-Art Gallery, 2008. Михаил Кнобель. Аrt - Коллекция. – Одесса, 2008. Всеукраїнська виставка модерного мистецтва «Тернопіль'08». Каталог / Куратор І. Дорош, автор вступн. статті В.Савченко. – Тернопіль, 2008. Нонконформисты Одессы: Собрание из частных коллекций Одессы и Киева. Каталог выставки «Одесские художники второй половины ХХ века» / Куратор В.Выродов, автор вступ.статьи и составитель С.Князев. – Киев, Одесса, 2008. Одесские художники второй половины ХХ века. Живопись. Графика: Каталог / Собрание из частных коллекций Одессы и Киева; Авт. вступ. статьи С.Князев.– Киев, Одесса, 2008. Одеса: живопис, графіка, скульптура. Каталог колекції Музею сучасного мистецтва України / Куратор Т.Басанець. Упоряд. Т.Грущенко. – Київ, 2009. Абстрактное искусство Одессы. Каталог МСИО к выставке «Кандинский, Соколов, далее всегда… Абстрактное искусство Одессы»/ Авторы вступ.статьи и составители: С.Кантор, Л.Заева. – Одесcа, 2010. – 54 с. Всеукраїнська виставка модерного мистецтва «Тернопіль'2010». Каталог / Куратор І. Дорош. – Тернопіль, 2010. АRТ-AKT. І Всеукраїнська триєнале абстрактного мистецтва. Каталог. – Чернівці, 2010. Музыка Мира: О.Соколов, Ю.Егоров, Е.Рахманин. Каталог выставок авторского арт-проекта В.Савченко. – Одесса, 2012. – 48 с. Ідеї, смисли, інтерпретації образотворчого мистецтва: Українська теоретична думка ХХ століття: Антологія / Упоряд. Р. М. Яців. – Частина 2. – Львів: Львівська національна академія мистецтв; Інститут народознавства НАН України, 2012. – С. 505-530 (В. Басанець, С. Савченко, В.Маринюк, Л.Ястреб, О.Стовбур).

ПЕРСОНАЛЬНЫЕ / ПЕРСОНАЛЬНІ: Валентин Алтанец. Каталог. – Одеса, Київ, Львів. – 2002. – 60 с. Андрій Антонюк. Свіча Роду: Альбом. – К., 2004. – 96 с. Выставка призведений художника Валерия Басанца. Живопись, графика. Каталог / Составитель Т.Искра. - Одесса, ОМЗВИ, 1980. – 18 с. Noi Volkov. Ceramics and Paintings of Russian Life. The Goldman Art Gallery, Jewish Community Center of Greater Washington, 1992. – 20 p. Выставка призведений художника Олега Волошинова. Живопись. Каталог / Составитель Т.Искра. - Одесса, ОМЗВИ, 1980. – 20 с. Выставка произведений Юрия Николаевича Егорова. Живопись, графика. Каталог / Вступ.статья В. Криштопенко. – Одесса, 1976. – 47 с. Юрий Егоров. Живопись, рисунок. Каталог / Вступ.статья В.Цельтнера. - Москва, 1989. – 48 с. Yuri Yegorov. Paintings. 5-17 November 2001. The Air Gallery / Texts by O.Savitskaya, R.Dyer, K.Patrick. – London, 2001. – 48 р. Юрий Егоров. Живопись, графика. 5-30 октября 2006. Одесский художественный музей / Вступ.ст. О.Савицкой, В.Савченко. – Лондон, ArtLondon, 2006. – 16 с. Юрий Егоров. Живопись. Каталог выставки. 22.02.2008 – 21.03.2008. Галерея современного искусства NT-Art / Вступ.статья В.Савченко. – Одесса, 2008. – 40 с. Юрий Коваленко. Живопись. Графика. Скульптура. Каталог выставки. – Одесса, 1986. Yuri Andreewitsch Kowalenko // Maler aus Odessa: Katalog. – Münich, 1991.– S.3-20. Последний альбом (Графика, поэзия Ю.Коваленко). – Одесса, 2005. Юрий Коваленко «Избранное»: живопись, графика, скульптура. Каталог выставки. 9.04 – 10.05 2011 Музей современного искусства Одессы / Вступ.статья – В.Абрамов. – Одесса, 2011.

Константин Костюченко. Городские граффити. Выставка во Всемирном клубе одесситов (10-25.02.2009) / Текст – Е.Голубовский. Буклет. Віктор Маринюк. Живопис, графіка, скульптура. Каталог. – Одеса, 1996. – 32 с. Віктор Маринюк. Живопис. Графіка. Скульптура. Альбом / Вступ.статті – О.Федорук, М.Степанов. – Київ, 2006.– 128 с. Ігор Марковський. Альбом. – Одеса: Друк, 2000. – 96 с. Wladimir Naumez // Ausstellungskatalog “21”, Moskau, 1983. Wladimir Naumez //Ausstellungskatalog “Exhibition in the Cultural Center for Soviet Refugees”, New York, 1987. Wladimir Naumez // Ausstellungskatalog “Ich lebe – ich sehe”, Küntsler der Achtziger Jahre in Moskau”, Bern, 1988. Wladimir Naumez // “Der Weg zum Mosaik”, Moscow Church Herold Nr. 1/88. Wladimir Naumez // Katalog der Ausstellungs, “Labyrinth”, Hamburg, 1989. Wladimir Naumez. Ausstellung vom 21.Mai bis 27. Juli 1989 // Galerie Ilse Lommel in Zusammenarbeit mit Galerie Bargera, Köln. – 40 S. Владимир Наумец. Портреты вождей и кумиров. Каталог живописи. Одесса, 2007. - 20 с. Виктор Павлов. Живопись. Каталог. Морская Артгалерея. – Одесса, 2007 – 40 с. Виктор Павлов. Живопись. Каталог. NT-Art Gallery – Одесса, 2012. – 48 с. Witalij Sazonow. Bilder, Collagen. – Promin-Verlag, München, 1984. Сергій Савченко: Каталог. – Київ, 1996. – 24 с. Sergey Savchenko. Catalogue. Santander (Spain), 2006. – 30 р. Сергій Савченко. Альбом-монографія. – Київ, 2011. – 296 с. Vasyl Sad // The Russian Eastern & Oriental Fine Art Fair. 09 – 12.06. 2010, London. Сatalogue. – P. 167 Vasyl Sad // Cork Street Open Exhibition 2011. Catalogue. – 04 – 12.08. 2011, “The Gallery in Cork Street”, London. – P. 18. Oleg Sokolov // Ritmi nel verde. – Pisa, 2006. – P. 33-36. Олег Соколов // Международная выставка, посвященная 25-летию дружбы городов-побратимов Иокогамы и Одессы, «Художественная выставка «Слава и современность г. Одессы». Каталог. Иокогама, Одесса, 1991. – С.120-121. Микола Степанов. Виставка творів. Каталог. – Одеса, 1982. Николай Степанов. Скульптура. Графика. Каталог. – Одесса, 1988. Выставка призведений: В.Криштопенко, Н.Степанов, С.Чаркин. Каталог. – Одесса, 1988. Микола Степанов. Каталог персональної виставки. – Одеса, 1990. Николай Степанов. Скульптура. Графика. Живопись. Буклет / Статья – О.Савицкая. Одесса, 2004. Микола Степанов. Скульптура. Живопис. Графіка. Альбом-монографія. – Київ, 2007. – 152 с. Володимир Стрельников / Вступ. стаття – Х. Назаркевич, упорядник Т. Басанець. Одеський музей західного та східного мистецтва. Вересень, 1991. Одеса, Київ, 1991.– 55 с. Vladimir Strelnikov // Galerie Vinizki. – München, 1998. – S. 2-7. Vоlоdimir Strelnikov // «Kunst in der Praxis» (“Duren – München – Paris – Odessa – Lwiv”) Duren, 2001. – S. 6-9. Владимир Стрельников. Буклет выставки / Статья – Ф.Кохрихт. – Галерея «Ника», Одесса, 2011. Олександр Стовбур. «Вершники» / 1 стор. обкладинки // Український кооперативний календар, присвячений митцям з України / Прозірки доктора мистецтвознавства Д. Даревич. – Торонто (Канада), 1991. Олександр Стовбур. Буклет персональної виставки / Стаття – Т.Басанець // Проект «Одеська аномалія». Київ: Sоviart, 2004. Валентин Хрущ. Альбом / Составители Е.Улюшкин, В.Улюшкин. – Москва, 2008. – 312 с. Володимир Цюпко. Каталог виставки. Одеський музей західного та східного мистецтва, Одеса, 1993. Vоlоdimir Tsyupko // «Kunst in der Praxis» (“Duren – München – Paris – Odessa – Lwiv”) Duren, 2001. – S. 26-29. Володимир Цюпко. Малярство (альбом). – Київ, 2006. – 80 с. Володимир Цюпко. Буклет до виставки. Муніципальна галерея «Мост», Одеса, 2007. Ястреб. 100 работ. Октябрь 1976. [Самиздат].– Одесса, 1976. – 16 с. Люда Ястреб. Живопись. Графика. Одесса, 1983 / Составитель В.Маринюк. – 28 с. Люда Ястреб. Выставка к 50-летию со дня рождения. Буклет.– Одесса, 1995. Люда Ястреб. Живопис. Графіка. Каталог / Статьи – В.Алейников, М.Степанов. Составитель В.Маринюк. – Одеса, Київ, 2010. – 36 с.

СТАТЬИ, СБОРНИКИ, МОНОГРАФИЧЕСКИЕ ИССЛЕДОВАНИЯ / ОБЩИЕ: СТАТТІ, ЗБІРКИ, МОНОГРАФІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ / ЗАГАЛЬНІ: Басанець Т. Імпульс відкриття // Образотворче мистецтво. – 1990. – № 3.– С. 3-5. Басанець Т. Погляд у будущину // Образотворче мистецтво.– 1992.– № 1. – С. 3-6. Басанець Т. Бунт розуму // Дзвін. – 1992. – № 3-4. – С. 168-172. Панчишин М. Про І бієнале «Імпреза», Івано-Франківськ // Україна, наука, культура. – 1992. – С. 320-321. Ахмерова А. Под негласным надзором. Этюды неофициальной художественной жизни Одессы 60-70 годов / Цикл публикаций // Юг. – 1993. – 1, 12,14,15,16, 22, 26 января . Данишевська Л. Пливе “Човен”, майстрів повен. Ах, Одеса!.. // Україна. - К., 1995. - № 9-10. - С. 24-26. Савицкая О. Галерея “Човен”: коллекция и проблемы // Юг. - О., 1995. - 24 июня. Джангужин Р. Творческая группа “Човен”, или Трое в лодке, не считая... // Зеркало недели. - К., 1997. - 30 авг. І.Б. Сучасне українське малярство // Наше слово. – 1999. – №50. – 12 грудня. Савицька О. Одеська школа сьогодні // Образотворче мистецтво. – 2001. – №3. –С.60-61. Черный квадрат над Черным морем. Материалы к истории авангардного искусства Одессы ХХ века.- Одесса: ОГНБ имени М.Горького, 2001. – С. 171-229. Медведєва Л. Історіографія нонконформізму в українському образотворчому мистецтві 60-х рр. ХХ ст. // Мистецтвознавчі записки: зб. наук. праць. - К., 2002. Вип.1 (2). Кореновская Н. Пресс-релиз к выставке "Возвращение авангарда", проходившей в Одесском литературном музее. - Одесса, 2004. Яців Р. «Мамай» // Артанія. – 2004. – Кн.6. – С.26-29. Holubec O. Zacnovac wlasne specy ke // Format. – №26/27 –Wroclav. – Р.53-56. Савченко В. Алегорія білого // Образотворче мистецтво. – 2008. – №2. –С.97-100. Котова О. Нонконформізм в образотворчому мистецтві Одеси як явище культури 60-80-х років ХХ століття. : Дис... канд. наук: 26.00.01 - 2008. Марусенко П. Про свободу, модернізм і ідеалізм (Розмова з В.Маринюком, В.Басанцем, В.Цюпком) // FineArt, №3. – К., 2008. – С. 28-37. Голубовський Є. «Там усе Європою дихає, віє…»: Живописний авангард в колекції М.Кнобеля…// Fine Art. – 2008. – № 3. – С. 6-14. Басанець Т. Розірване коло (О.Ануфрієв, В.Стрельников, В.Сазонов, М.Степанов) // Fine Art. – 2008. – № 3. – С. 22-27. Савченко В. Одеські нефігуративісти в контексті «модерного мистецтва» (С.Савченко, В.Сад, О. Стовбур, В.Цюпко) // Чорноморські новини. – 2008. – 5 липня. – С. 7. Кракалія Р. «Мамаї» у наступі // Чорноморські новини. – 2008. – 6 грудня. – С. 6. Басанець Т. Лімінальні зони в образотворенні Одеси (Зона п'ята) // Одеса: живопис, графіка, скульптура. Каталог колекції Музею сучасного мистецтва України / Упоряд. Т.Грущенко. – К., 2009. – С. 19-20. Петрашик В. “Одеський нонконформізм: об'єднання “Мамай” // Образотворче мистецтво. – 2009. – №1. – С.56-58. Кабаченко В. “Шедеври не варто шукати тільки за кордоном” (інтерв'ю з Анатолієм Димчуком) // Образотворче мистецтво. – 2009. – №1. –С.104-106. Смутная алчба. Сб. интервью (альманах) / Сост.: Е. Голубовский, Е. Деменок. – Одесса, 2010. Смутная алчба - 2. Сб. интервью (альманах) / Сост.: Е. Голубовский, Е. Деменок. – Одесса, 2011. Белгородский М. Одесский фронт сопротивления дракону (В.Хрущ, Л.Ястреб, А.Ануфриев, Ю.Шуревич) // Белгородский М. Двадцатилетие борьбы с субкультурой дракона // http://slav-nonart.com/articles.php?page=24 Савченко В. Первая выставка нефигуратива // Образ. Інформаційний вісник ООО НСХУ. – № 17. – 2012. – С. 9. Голубець О. Українське мистецтво ХХ століття: проблеми національної ідентифікації. «Відлига» 1960-х і нонконформізм // Артанія. – 2011. – Кн.25. – № 4. – С. 1623. Cавченко В.Одеський нефігуратив. Роздуми після виставки // Артанія. – 2011. – Кн.25. – № 4. – С. 30-34.

ПЕРСОНАЛЬНЫЕ / ПЕРСОНАЛЬНІ: Божко И. Художник живого света (В.Алтанец) // Комсомольська іскра. – 1978. – 20 июля // http://plbogdanov.livejournal.com/11009.html Ковальчук В. Маестро світла (В.Алтанець) // Образотворче мистецтво. – 1997. – №2. – С. 11-13. Кабаченко В. Там сонце сходить! (В.Алтанець) // Образотворче мистецтво. – 2008. – №3. – С. 96-98. Тарасенко О. В аурі вічності. Інтерв'ю з В.Алтанцем // Образотворче мистецтво. – 2008. – №3. – С. 99-100. Коваль В. Образа над зачарованной землей (А.Антонюк) // Одесский вестник. – 2000. – 9 ноября. Кремінь Д. Третій шлях Андрія Антонюка // Музейний провулок. – 2005.– №1(3). – С.104-109. Голубовский Е. Сияние духовного мира (А.Антонюк) // Фаворит. – 2007. – Декабрь. Кудлач В. Мудрість і поезія співця з Богопілля (А.Антонюк) // Думська площа. – 2008. – 31 октября. Тарасенко А. «Цветение духа». Живописные образы Андрея Антонюка // Н.К.Рерих и его современники. Коллекции и коллекционеры. Материалы научнопрактической конференции, 2009. – Вып. 8. – Одесский Дом-Музей им. Н.К.Рериха. – Одесса, 2010. – С.469-483. Левчук В. Перунова смальта (А.Антонюк) // Вечерняя Одесса. – 2011. – 20 декабря. Андрей Антонюк: «Мое дело творить, создавать, что я и делаю» / Интервью с А.Антонюком журнала «Горожанин» (Николаев) 2001 г. // Горожанин. – 2008. – 28 декабря //http://www.mukola.net/blog.php?id=18666 Скляр В. Возвращение Ануфриева // Думская площадь. – 2002. – 5 октября. Кохрихт Ф. Возвращение Ануфриева // Слово. – 2002. – №37 (510). – 11 октября. Василенко Т. Прошлое и настоящее Александра Ануфриева // Юг. – 2002. – 17 октября. Жаркова Ю. Ануфриев жил, Ануфриев жив, Ануфриев будет жить //Афиша Одессы. – 2002. – №3. – 30.09 – 13.10. Гудыма М. Александр Ануфриев: «Я видел ангелов» // Пассаж. –2002. – № 12. Басанець Т. Ангели і люди (О.Ануфрієв) // Музейний провулок. – 2010.– №2(16). – С.114-119. Александр Ануфриев. Почему я пишу ангелов // http://www.ulita.net/gost_v1_b4.htm Павлов В. Философия живописи (В.Басанец) // Юг. – 1994. – №162. Василенко Т. Таинственные связи. Меж контуром и запахом цветка (В.Басанец) // Юг. – 2000. – 22 января. Степанов М. Панегірик Валерію Басанцю (З нагоди його виставки у галереї «Белая Луна» // Образотворче мистецтво. – 2009.– №1. – С.78-79. Савченко В. Выставка работ Валерия Басанца в галерее NT-Art. 12.02 - 4.03. 2009 // http://nt-art.net/index.php?l=RU&act=Exhibition&page=6 Кохрихт Ф. Майже тридцять років тому... (В.Басанець) // Мистецька мапа України: Одеса. Живопис, графіка, скульптура. – К., 2009. – С. 49-50. Т.Б. «Живопись – это приют для визуальных образов и впечатлений» В.Басанцу – 70 // Образ. Інформаційний вісник ООО НСХУ № 13. – 03. 2011. – С. 4. Савицкая О. Нонконформист из "Мамая" (В.Басанец) // http://www.gnews.ua/cat/material/id/9081.html Арсеньева T. Время «Мамаев»: Валерий Басанец // http://vo.od.ua/rubrics/kultura/10144.php Басанець В. Керувати собою в течії руху: «Фобії художника у трансцендентності часу // Музейний провулок. – 2008. – № 3(11). – С.140-145. Басанець В. “Одеса, 1960-і, майже месіанство”// Музейний провулок. – 2009.– №3(14). – С.70-77. Остапенко О. У пошуку рідного краєвиду (І.Божко) // Образотворче мистецтво. – 2002. – № 1. Маркелова Г. Девяти дервишам хватает одной ложки (И.Божко) // Юг. – 2002. – 6 июля. Потоцкий И. Человек-оркестр (И.Божко) // Одесский телеграф. – 2002. – Декабрь. Булгакова В. Игорь Божко: «опасное копыто» // Пассаж. – 2004. – №12 // http://www.odessapassage.com/passage/magazine_details.aspx?lang=rus&id=34395 Потеряйко Н. Божко Ігор Антонович // Енциклопедія сучасної України. – Том 3. – Київ, 2004. Голубовский Е. Жизнь – бесконечность поиска (И.Божко) // Фаворит. – 2008. Ігор Божко – і не лише художник…// Образотворче мистецтво. – 2009. – № 1. – С. 107. Василенко Т. Творчество – это движение (В.Буланый)// Вечерняя Одесса. – 2007. – 22 ноября. Кудлач В. Живописні метаморфози Володимира Буланого // Думська площа. – 2007. – 7 грудня Кракалія Р. Ясні, світлі картини (В.Буланый) // Чорноморські новини. – 2007. – 8 грудня. Басанець Т. Непередбачена незнаність Володимира Буланого // Артанія. – 2008. – Кн.10. – С.56-59. Видеосюжет с Н. Волковым / Интервью с П.Пикманом // http://www.youtube.com/watch?v=x8conpYBjBE

Ной Волков: «Да я всю жизнь прожил в Одессе!» / Интервью И. Авериной с Н.Волковым // Фаворит удачи. – 2011. – № 11 (49). // http://favourite.od.ua/2011/1/76 Богуславская Г. Импульс к творчеству (О.Волошинов) // Вечерняя Одесса. – 1988. – 3 августа. Басанец Т. Постижение искусством, или ключи к творчеству О.В. Волошинова // Юг. – 1998. – 5 августа. Василенко Т. Майстерність натяку Олега Волошинова // FineArt. – 2008. – № 3. – С. 50-51. Голубовский Е. Человек идет за солнцем (О.Волошинов) // Фаворит удачи. – 2008. - №7. Басанець Т. Складова і сенс мистецтва (О.Волошинов) // Образотворче мистецтво. – 2009. – № 1. – С. 82-83. Факас М. Він є той, хто є послідовний в ідеалі (О.Волошинов) // Образотворче мистецтво. – 2009. – № 1. – С. 80-81. Савченко В. Мотивація за Сент-Екзюпері: добре бачить лише серце (О.Волошинов) // Музейний провулок. – 2011.– №1(18). – С.106-111. Тарасенко О. Человек и море в живописи Юрия Егорова // Искусство. – 1985. – № 1. – С. 21-24. Жаркова М. Юрий Егоров. Пристально и вплотную // Портфолио. Искусство Одессы 1990-х. Сб.текстов. – Одесса, 1999. – С. 203. Савицкая О. Имя мастера (Ю.Егоров) // Дерибасовская-Ришельевская: Одесский альманах / Сост. Ф. Кохрихт, Е. Голубовский, О. Губарь. – Одесса, 2001. – Вып. 2 (№ 5). – С. 191-193. Савченко В.В. Юрий Егоров: видение моря и маринистики // Творческое наследие семьи Рерихов в свете мировой культуры. Материалы научнопрактических конференций 1999-2004 гг. – Одесса: Астропринт, 2005. – С.189-198. Голубовский Е. Море Юрия Егорова // Октябрь. – 2005. – №7 // http://magazines.russ.ru/october/2005/7/go33.html Савченко В.В. Юрій Єгоров. Пам'яті Особистости й Мистця // Артанія. – 2008. – №4. – С.12 –14. Савченко В. Художник Юрій Єгоров // Образотворче мистецтво. – 2009. – № 1. – С. 32-33. Рижих В. Свiтло як матерiальна субстанцiя. Юрiй Єгоров. Одеський культ генiїв // Finе Art. – 2008. – № 4. – С. 88 – 93. Єгоров Ю. Вигнання з раю. Повернення / Підготовка тексту і післямова В.Савченко // Музейний провулок. – 2007.– № 2 (8). – С.130-137. Спогади Юрія Єгорова / Підготовка тексту і вступне слово В.Савченко // Мистецька мапа України: Одеса: живопис, графіка, скульптура. – К., 2009. – С. 41-46. Ю.Егоров: «Почему утеряно состояние братства?» // Музейний провулок. – 2011.– № 1 (18). – С.32-37. Голубовский Е. Цель живописи – живопись (А. Зильберман) // Эл.ресурс http://www.odessitclub.org Губарь О. Человек с улицы Тираспольской. (Ю. Коваленко) – Одесса, 2000. Остапенко О. Велич полянського всесвіту (Ю. Коваленко)// Образотворче мистецтво. – 2004. – № 2. – С.94-95. Остапенко О. Душа, народжена в Прилуках (Ю. Коваленко)// Море. – 2006. – № 4. – С.149. Губар О. Людина з вулиці Тираспольскої (Ю. Коваленко) // Прилуки Фортеця. – 2009.– Май.– №3.– С.32-46. Кабаченко В. Юрій Коваленко // Образотворче мистецтво. – 2009. – № 1. – С. 52-53. Образотворче мистецтво. – 2009. – № 1. – С. 60-63. Евгений Голубовский. Мудрость праздника. (Ю. Коваленко) http://viknaodessa.od.ua/?mudrost_prazdnika Евгений Голубовский. Лирическая исповедь Константина Костюченко http://odessitclub.org/news_club/2009/10022009.htm Всемирный клуб одесситов представляет «Городские граффити» (К. Костюченко) http://viknaodessa.od.ua/news/?news=14762 Маричевський М. Віктор Маринюк. Перша персональна // Образотворче мистецтво. – 1996. – № 2. – С. 20. Божко И. Гармония и диссонанс Виктора Маринюка // Юг. – № 6. – 13 января. Підгора В. Рухлива площинність картин Маринюка // Артанія. – 1996. – № 2. – С. 10-11. Степанов Н. Набросок к портрету (В. Маринюк) // Вестник региона. – 1996. – №19. – 25 мая. Жаркова М. Victory – жизнь на пределе (В. Маринюк) // Одесса. – 1996. – № 5. Ануфриев С. Дерево жизни (В. Маринюк) // Слово. – 1996. – № 33. Павельчук І. Традиції класичного авангарду в творчості В. Маринюка // Образотворче мистецтво. – 2009. – № 1. – С. 60-63. Савченко В. І знати, і вміти (В. Маринюк) // Музейний провулок. – 2009.– №3(14). – С.78-83. Савченко В. «Экзистенциальный нерв» жизнетворчества Виктора Маринюка // Н.К.Рерих и его современники. Коллекции и коллекционеры. Материалы научно-практической конференции, 2009. – Вып. 8. – Одесский Дом-Музей им. Н.К.Рериха. – Одесса, 2010. – С.454-468. Видеосюжет: Виктор Маринюк // http://video.glasweb.com/tv-and-programms/kp/nastroyshhik-dushi/ Бродавко Р. Образ любви (И. Марковский) // Одесский вестник. – 2004. – 29 декабря. Джангужим Р. Игорь Марковский – построение пластического образа как способ преодоления эмпирической реальности // Галерея. – 2007. - № 1-2. – С. 16-17: ил.

Федорчук Ю. Магия искусства (И. Марковский) // Одесские известия. –2009. – 6 августа. Кудлач В. На зламі світла й тіні (І. Марковський) // Чорноморські новини. – 2010. – № 14. – 4 лютого. Кудлач В. На грани света и тени: живая формула искусства Игоря Марковского // Вечерняя Одесса. – 2010. – 11 февраля. Марцелюк Е. Непокоренность Игоря Марковского // Юг. – 2010. – 25 сентября. Остапенко О. “Екстравізіонізм Ігора Марковського” // Образотворче мистецтво. – 2009. – № 1. – С. 114-117. Данишевська Л. Срібний світ художника (В.Мацкевич) // Чорноморські новини. – 1995. – 12 квітня. Тарасенко О. Пейзаж с радугой (В.Мацкевич) // Юг. – 1995. – 30 июня. Романюк Л. Молчаливое рождение гармонии (В.Мацкевич) // Одесский вестник. – 1999. – 1 июля. Котова О. А. «Проявление» в Одессе Владимира Наумца // Дерибасовская-Ришельевская. – Одесса, 2007. – № 28. – С. 230-233. Наумец В. О друзьях и о себе // Дерибасовская-Ришельевская. – Одесса, 2009. – № 36. – С. 233-236. Наумец В. Одному голосу // Абстрактное искусство Одессы. Каталог МСИО. – Одесса, 2010. Владимир Наумец. Фиксация на четыре точки // http://www.conceptualism-moscow.org/page?id=442 Владимирский О. Отличное сочетание непохожей стилистики (Н.Новиков) // Выставки. – 2007. – 27 ноября. Заева Л. Николай Новиков – возвращение отреченного // Південний. – 2009. – № 53. Голубовский Е. По совести (Н.Новиков) // Вечерняя Одесса. – 1991. – 21 мая. Сухарев В. Диктат судьбы (Н.Новиков) // Одесский вестник. – 1993. – 23 сентября. Кохрихт Ф. Мир Коли Новикова в Литмузее и не только в нем // Слово. – 1993. – 17-24 сентября. Николаенко Е. Мир Художника (Н.Новиков) // Юг. – 1999. – 25 декабря. Кохрихт Ф. Коля Новиков как пример. Слово №12 (383). 24.03.2000Новиков Н. «Я очень хочу всей душой быть полезным в искусстве…»: автобиография (12 июня 1966 г.) // Слово. – 2000. –№12 (383). – 24 марта. Евгений Голубовский. Химерические миры Виктора Павлова. http://www.odessitclub.org Гуляева М. Виктор Павлов, главный художник Эрмитажа: "Для выставок надо строить сараи" http://www.kultura-portal.ru Кильтер У. Известный персонаж одесской художественной жизни - Виктор Павлов // http://odessa-daily.com.ua/component/content/article/199mneniya/32032-viktor-pavlov.html Павлов В. Метафизика живописи. – Одесса, 1992. Видеосюжет о Викторе Павлове // http://video.glasweb.com/tv-and-programms/Viktor-Pavlov/ Раух К. Одухотворенные рисунки Валерия Парфененко // Ор Самеах. – 2007. – №558 (11). – 14 марта. Голубовский Е. Симфония света (В.Парфененко ) // Фаворит. – 2008. – Май. – С. 48-51. Рашковецкий М. Архаический модернизм Евгения Рахманина // Одесский вестник. – № 91(429). – 1993. – 15 мая. Божко И. Динамичная серебристость (Е. Рахманин) // Юг. – 2001. – 30 июня. Кохрихт Ф. Его бог – Ван Гог? (Е. Рахманин) // Слово. – 2001. – 6 июля. Жаркова Ю. Жителям поднебесной - от Рахмана! // Слово. – 2001. – 8 декабря. Бродавко Р. Выход из лабиринта (Е. Рахманин) // Одесский вестник. – 2001. – 12 декабря. Кохрихт Ф. Входите, пожалуйста! (Е. Рахманин) // Слово. – 2001. – 28 декабря. Потоцкий И. Бег времени Евгения Рахманина // ИлИ. – 2003. – №8 (25). – 21 февраля. Котова О. «У роботі має бути нерв» (Є. Рахманін) // Музейний провулок. – 2010.– №1 (15). – С.140-145. Рашковецький М. Слово про Євгена Рахманіна // Образотворче мистецтво. – 2009. – №1. – С. 72-74. «Здесь и сейчас» Евгения Рахманина // http://www.odessapassage.com/passage/magazine_details.aspx?id=37436 Абстракционизм. Интервью О. Тарасенко с Е. Рахманиным // Собрание живописи Одессы Л.В.Ивановой. Вторая половина 20 века / Авт.статей О.Тарасенко, А.Тарасенко. – К., 2004. - С.152. Одесский художник представил своё видение города (В.Рисович) //http://www.reporter.com.ua/news/8820/ Павлов В. Украинский абстракционизм. Размышления в мастерской Сергея Савченко // Юг. – 1994. – 3 марта. Барладяну-Бирладник В. Малярство оперує… образом (С.Савченко) // Юг. – 1996. – 10 грудня. Степанов М. «Синя хвиля» Сергія Савченка // Артанія. – 1998. – Кн.4. – С.71. Федорук О. Малярство жесту в Одесі (С.Савченко) // Образотворче мистецтво. – 2001. - №3. – С. 89-91.

Савицька О. Динаміка перехрестя (С.Савченко) // Музейний провулок. – 2006. – №2 (6). – С.124-129. Остапенко О. Версії білого (С.Савченко) //Артанія. – 2006. – Кн.7. – С.34-35. Савченко В. Експресія кольору у просторі (С.Савченко)// Артанія. – 2009. – Кн.16. – С.70-75. Басанець Т. Регістри коду художнього бачення Сергія Савченка // Артанія. – 2011. – Кн. 24. – С.110-112. «Душі боліло й болить понині…» Інтерв'ю М. Маричевського з С. Савченко // Образотворче мистецтво. – 1992. – №5. – С.34-35. Маричевський М., Підгора В. Хутір: Національне і сучасність. Інтерв'ю з художниками // Образотворче мистецтво. – 1997. - №3-4. – С.48, 51-52 (С.Савченко). Савченко С. Культура розгерметизовує різні елітні групи http://dialogs.org.ua/dialog.php?id=4&op_id=134 Басанец Т. Невгамовна душа художника (В.Сазонов) // FineArt. – 2008. – № 3. – С. 25. Ильницкая О. С лица необщим выраженьем. (В.Сазонов) // Дерибасовская-Ришельевская. – Одесса, 2004. – № 19. – С. 244. // http://www.igrunov.ru/cat/vchk-catnames/o...rose-artist.htm # Воспоминания о В. Хруще и других одесситах. Басанець Т. Шлях від себе. Віталій Сазонов (1947-1986) // Артанія. – 2011. – Кн.25. – № 4. – С. 24-29. Маричевський М. Аналіз та синтез у творчості Василя Сада // Образотворче

мистецтво. – 2005. - № 2. – С.92-93.

Савченко В. Світло зсередини полотна // Артанія. – 2007. - № 9. – С.6-9. Савченко В. Світло, колір, фактура, повітря, або містерія поверхні // Музейний провулок. – 2008. - № 3 (11). - С.146-151. Федорук О. Нетуманність Садової Андромеди // Образотворче мистецтво. – 2009. - № 1. - С.59. Левчук В. Магия единственного взгляда // Вечерняя Одесса. – 30.07.2009. – № 110. Кудлач В. Медитації Василя Сада // Одеські вісті. – 13.08.2009. – С.11. Кракалія Р. Самітник перед мольбертом // Чорноморські новини. – 13.08.2009. – № 87. – С. 3. Петрова E. Искусство памяти: выставка В.Сада в Лондоне // Пульс UK. – 2011. – 14 апреля. – С.15. «Мамай — 2009»: одесситам представляют творчество Василия Сада http://viknaodessa.od.ua/news/?news=18864 Галеев Б.М. Человек, искусство, техника. (О.Соколов). – Казань, 1987. – С.137. Слово о художнике (О.Соколов) / С.Ильин, И.Божко, В.Криштопенко, Л.Фурдыгайло, В.Чайка, В.Рисович, О.Волошинов, М.Жаркова, В.Парфененко, А.Дмитриев, С.Сычев, Б.Бич и др.) // Знамя коммунизма. – 1990. – 19 мая. Shelestova E. Linking Image and Idea: The Artwork of Oleg Sokolov // LEONARDO. Special Issu. Prometheus: Art, Science and Technology in the Former Soviet Union. – Vol. 2. – № 5. – 1994. – P. 427-432. Шелестова О. Клуб імені Чурльоніса в Одесі (О.Соколов) // Золоті ворота. Видання Товариства зв'язків з українцями за межами України. – 1994. – № 2 (8). – С.149154. Иванова-Георгиевская Н. «Он человек был в полном смысле слова» (О.Соколов) // Одесские известия. – 1994. – 14 сентября. Шелестова О. Пейзажі невідомих зірок (О.Соколов) // Fine Art. – 2008. – № 3. – С. 48-49. Шелестова Е. О моторном начале в графике Олега Соколова // Синестезия: содружество чувств и синтез искусств. Материалы международной научнопрактической конференции. Казань, 2008. – С. 223-232. Олег Соколов. Медленная стрела красоты / Комментарии и примечания Е.Шелестовой // Мистецька мапа України: Одеса. Живопис, графіка, скульптура. – К., 2009. – С. 47-48. Заева Л. Абстрактное искусство Одессы // Аркадія. Культурологічний та мистецтвознавчий журнал. – 2010. – № 3(29). – С.45-50. Видеосюжет об открытии зала О.Соколова в Музее современного искусства Одессы / Интервью с С.Кантором и Е.Шелестовой // http://video.glasweb.com/tvand-programms/kp/Notyi-bukvyi-kraski/ Савицкая О. Выйти в пространство (Н.Степанов) // Вечерняя Одесса. – 1987. – 22 апреля. Басанець Т. Мистецтво світового рівня (М.Степанов) // Чорноморські новини. – 1992. – 28 січня. Тарасенко О. Скульптура – язык молчания (Н.Степанов) // Вечерняя Одесса. – 1998. – 22 января. Савицька О. Живе світло таланту (М.Степанов) // Артанія. – 1998. – № 4. Криштопенко В. Зарубка памяти. Николай Степанов // Южный город. – 2003. – Вип. 3. – С. 84. Глущак А. Николай Степанов – прямая речь // Юг. – 2003. – 12 июля. Савченко В. «Нет, весь я не умру...» (Н.Степанов) // Слово. – 2004. – №26 (596). – 2 июля. – С. 13. Котова О. Скульптор Николай Степанов // Виховання і культура. - Одесса, 2004. - №1-2. - С. 51-53. Савицька О., Басанець В., Савченко С., Сад В. Микола Степанов: «Я мріяв бути живописцем». Портрет-мозаїка // Музейний провулок. – 2009. – № 3(14). – С. 84-91.

Степанов Н. Alter еgo. Сборник стихов. – Одесса, 1998. Степанов Н. Стихотворения. – Одесса, 2001. Степанов М. Моє служіння справі // Образотворче мистецтво. - 2003. - № 4. Степанов Н. Скульптура проста, как природа // Дерибасовская-Ришельевская. – Одесса, 2003. – № 15. Разінкіна О. Колір, здатний говорити сам (О.Стовбур) // Образотворче мистецтво. – 2002. – № 2. – С. 24-25. Савченко В. Археологія кольору (О.Стовбур) //Артанія. – 2007. – № 8. – С.70-73. Савченко В. Колір, або Сюжет живопису (О.Стовбур) // Музейний провулок. – 2008. – № 2(10). – С.116-121. Остапенко О. «Мамай»: графическая составляющая (О.Стовбур) // Фаворит. – 2009. – № 1(27). – С.112-115. Арсеньева Т. Драматургия миротворения (О.Стовбур) // http://vo.od.ua/rubrics/kultura/11583.php “Не боюсь не бути схожим на себе” ( Інтерв'ю Т.Басанець з О.Стовбуром) // Образотворче мистецтво. – 2009. – №1. – С. 68-69. Климчук О. “...що сам іде” (одеський художник із Мюнхена Володимир Стрельников) // Україна. – 1991. – №2. – С. 24-25. Суховецький М. Запрошення до бесіди // Думська площа. – 2000. – 13 жовтня. – № 41 (244). – С. 5. Василенко Т. “Щасливий, бо вільний” (В.Стрельников) // Образотворче мистецтво. – 2009. – №1. – С. 76-77. Савченко В. “Я й досі людина без громадянства” (В.Стрельников) // Музейний провулок. – 2009. – № 2(13). – С.110-115. Левкович С. Галактические прогулки Владимира Стрельникова. – Вечерняя Одесса. – 2011. – №149 (9477). – 6 октября. Видеосюжет о В.Стрельникове http://video.glasweb.com/tv-and-programms/kp/Energiya-svobodyi/ Сауленко Л., Голубовский Е. Свой путь (С.Сычев) // Вечерняя Одесса.- 1989. – 24 октября. Сауленко Л. Как он дышит, так и пишет (С.Сычев) // Одесский вестник. 1995. – 2 февраля. Басанец Т. Сычик + Хрущик. Тридцать лет спустя (С.Сычев) // Одесса. – 1998. – №1. Кудлач В. «Мои работы будут висеть рядом с полотнами Рембрандта…»(С.Сычев) // Вечерняя Одесса. – 2009. – 22 октября. Кудлач В. Не много выставок было при жизни мастера…(С.Сычев) // Одесские известия. –2009. – 31 октября. Голубовский Е. Одинокий бунтарь (С.Сычев) // Всемирные одесские новости. – 2009. – №3 (74). Ноябрь. Тимохова И. Памяти Станислава Сычева // http://www.odessitclub.org/publications/almanac/alm_23/alm_23_201-207.pdf Маркелова Г. До встречи, Хрущик (В. Хрущ) // Слово. – 2005. – № 48-49. Котова О. А. Хрущ - «легенда» // Дерибасовская-Ришельевская: Одесский альманах / Сост. Ф. Кохрихт, Е. Голубовский, О. Губарь. – Одесса, 2006. – № 24. – С. 235243. Не может быть Одессы без Валентина Хруща / Отзывы о творчестве В.Хруща: С.Князев, А.Дымчук, Ф.Кохрихт, У.Кильтер, В.Маринюк, А.Ройтбурд, Е.Рахманин, Ю.Плисс, О.Мась, С.Лыков, С.Жалобнюк, И.Гусев, В.Павлов. Подготовка материала: Арт-студия Боголюбова // Осенний вернисаж 2008. Каталог. – Одесса, 2008. – С. 5-20. Савченко В. Валентин Хрущ // Економічна правда. – 2009. – 18 июня // http://www.epravda.com.ua/press/2009/06/18/196855/view_print/ Кудлач В. Валентин Хрущ – из частных коллекций // Вечерняя Одесса. – 2009. – 18 июня. Бех Л. Лист через прірву (В. Хрущ) // Образотворче мистецтво. – 2009. – № 1. – С. 18-19. Басанець Т. Яким був, таким і залишився (В. Хрущ) // Музейний провулок. – 2010.– №1 (15). – С.118-123. Дульфан, Люсьен (Нью-Йорк). Плач по Валику Хрущу // Новое русское слово. – http://www.artodessa.com/index.php?page=ar...;artists_id=56 Михайлов-Боголюбов С. "Утро андерграунда" Валентина Хруща // http://slav-nonart.com/articles.php?page=7 Мацюк С. Воспоминания о В. Хруще // http://slav-nonart.com/articles.php?page=22 Кердман Б. Жил-был художник один (В. Хрущ) // http://vo.od.ua/rubrics/odessa-gody-i-sudby/16847.php Смирнова Н. Завоевать любовь пространства. Кохрихт Ф. Blow up Валентина Хруща // http://www.odessitclub.org/events/gallery/liberty/index.htm Коцюк В. Поміж Україною і небом (В.Цюпко) // Україна. – 1989. – № 18. – С. 12-13. Савицька О. Володимир Цюпко // Синтези. – К.:Soviart. – 1994. – № 1. – С. 72-75. Басанець Т. Володимир Цюпко // Art Impressions (Мистецькі імпресії). – К.: Центр «Український дім», 1994. – С. 104-107. Гриценко Н. Владимир Цюпко. Персональная выставка // Морская галерея. – 1999. – С.20-21. Гуренко А. Живопис Володимира Цюпка // Образотворче мистецтво. – 2005. – № 4. – С. 96-100. Петрашик В. Володимир Цюпко – гармонія форми // Образотворче мистецтво. – 2009. – № 1. – С. 66-67. Цюпко В. “Право на власну територію” // Музейний провулок. – 2007. – № 1(7). – С.104-109.

Цюпко В. “Натхнення – на смиренність…на самозреченність” // Артанія. – 2007. – Кн. 9. – С. 66-68. Тарасенко А. Живописні мрії Анатолія Шопіна // Образотворче мистецтво. – 2009. – № 1. – С. 96-97. Булгакова В. Саламандра в огне (А.Шопин) // Образ. Інформаційний вісник ООО НСХУ № 15. – 09. 2011. – С. 9. Басанець Т. Альтернативний простір Юрія Шуревича // Музейний провулок. – 2010. – №1 (15). – С.124-129. Голубовский Е. Самый яркий белый свет (Л.Ястреб) // Вечерняя Одесса. – 1982. – 22 сентября. Воротняк Н. Віддзеркалення крилатої жінки (Л.Ястреб) // Комсомольська іскра. – 1982. – 2 жовтня. Степанов Н. Люда Ястреб: образ и судьба // Вестник. – 1995. – 20 апреля. Степанов М. Люда Ястреб і Віктор Маринюк // Образотворче мистецтво. – 1997. – № 2. – С. 31-34. Савицкая О. Белая птица андерграунда (Л.Ястреб) // Юг. – 1995. – 21 апреля. Данишевська Л. Людмила Ястреб. Світло. Ясність. Свобода // Музейний провулок. – 2005.– №2 (4). – С.84-89. Алейников В. Полынный венок. Памяти Люды Ястреб // Портреты по памяти. – Т.1. – Москва, 2005. Павельчук И. Необарокко в украинской абстракции конца ХХ века. Эволюция живописи Людмилы Ястреб // Вісник ХДАДМ. – 2008. – № 8. Счастье и трагедия Л.Ястреб. Интервью Т.Басанец с В.Маринюком. // Fine Art. – 2008. – № 3. – С. 38-41. Людмила Ястреб. “Рано, ще рано, і так тихо...”(статті В.Алейникова, В.Савченко, Л.Ястреб) // Музейний провулок. – 2010.– №3 (17). – С.10-19. Савченко В. Люда Ястреб: Білий птах // Образ. Інформаційний вісник ООО НСХУ. – № 15. – 09. 2011. – С. 3. Ястреб Л. Духовний стоїцизм художника в радянському суспільстві // Fine Art. – 2008. – № 3. – С. 42-43.

Составитель библиографии Вера Савченко Укладач бібліографії Віра Савченко

ИНИЦИАТОРЫ И АВТОРЫ ПРОЕКТА ІНІЦІАТОРИ І АВТОРИ ПРОЕКТУ

Дымчук Анатолий Владимирович предприниматель, коллекционер, создатель галереи NT-Art, издатель, аукционист, куратор

Его собрание нонконформистов – членов Одесской группы – является са мым репрезентативным не только в Украине, но далеко за ее пределами. Дос таточно сказать, что коллекция включает 100 живописных полотен и много численную графику знаковой фигуры одесской художественной жизни Ю.Его рова, зачинателей андерграунда 60-х, известные работы «актуального искус ства» и в целом мастеров Одесской школы живописи. Дымчук подхватил эстафету одесских коллекционеров, собиравших кар тины авангардистов, начиная с 1960-х и до конца ХХ века. Так была приобрете на коллекция Ф.Кохрихта, собиравшего произведения 60-70-х годов прошло го столетия. Картины семидесятников – экспонентов неофициальных квар тирных выставок – получены из лондонской галереи В.Асриева, в свое время много сделавшего для поддержки авангарда и популяризации одесского искусства за рубежом. Куплены полотна у М. Кнобеля, чье собрание основано на зрелых и поздних произведениях членов Одесской группы. Коллекция постоянно пополняется работами современных, в том числе молодых художников. Таким образом, за сравнительно короткий срок, начиная с 2000 года, создана широкая панорама одесской живописи второй половины XX века и начала XXIго. Кроме того, в собрание входит немало произведений мастеров киевской, харьковской, закарпатской школ искусства. А. Дымчуком создана галерея NT-Art. Она открылась масштабным показом полотен Ю. Егорова. Выставку В. Хруща увидели зрители Одессы и Киева. Экс понировалась приобретенная часть коллекции Ф. Кохрихта. В 2009 – серия персональных выставок художников творческого объединения «Мамай». C 14 по 24 февраля 2013 в музее «Мистецький Арсенал» (Киев) в рамках FINE ART UKRAINE галерея «NT-Art» успешно репрезентировала свой проект "Бебеля, 19. Квартирные выставки". В Киеве открылась и активно функционирует галерея современного искусства «Dymchuk Gallery». Галерея NT-Art не ограничивается исключительно выставочной деятельностью, здесь проводятся разнообразные творческие мероприятия, в том числе литературные встречи, мастер-классы, круглые столы, здесь также инициируются и обсуждаются кино- и телепроекты. По сути, Дымчук создал культурный центр, притягивающий неравнодушных к искусству людей. Одна из линий – широкая издательская деятельность центра. Увидели свет представительные каталоги прошедших в галерее выставок – Ю. Егорова, собрания живописи нонконформистов (из коллекций Ф. Кохрихта и А. Дымчука), И. Марковского, В. Хруща, И. Гусева, А. Ройтбурда, В. Павлова; положено на чало изданию художественного журнала, посвященного тенденциям современного искусства «Артподготовка». Издан каталог акций «актуального искусст ва» девяностых-нулевых, проходивших в Одессе на Староконном рынке – «Артрейдеры», большой выставки «RESTART». При поддержке А. Дымчука также проводятся литературные чтения и арт-проекты, печатаються сборники поэзии (И.Божко, С. Бакуменко), каталоги «Образ мысли», «Музыка Мира: О. Соколов, Ю. Егоров, Е. Рахманин» и т. д. В 2012 г. создан художественно-документальный фильм о Ю. Єгорове (режиссеры И. Егорова, В. Константинов), ставший одним из лауреатов в международном многоуровневом конкурсе им. Ришелье (Украина-Германия), в планах – книга о жизни и творчестве Ю.Егорова. Еще одно направление – широкая популяризация творчества отечественных мастеров за рубежом, участие в международных арт-фестивалях (FINE ART UKRAINE и др.). Успешное начало положено в 2009 году на Биеннале современного искусства в Италии, в Больцано. Галерея уделяет внимание участию в крупных международных аукционах, в организации аукционной деятельности в Одессе. Новая вспышка художественной активности в Одессе не осталась без внимания. О разнообразной деятельности А.Дымчука и созданного им центра пи шут издания «Образотворче мистецтво», «Артанія», «Art Ukraine», «Музейний провулок» и др.

Димчук Анатолій Володимирович підприємець, колекціонер, засновник галереї NT-Art, видавець, аукціоніст, куратор

Його зібрання нонконформистів – членів Одеської групи – найрепрезентативніше не тільки в Україні, але й далеко за її межами. Досить сказати, що колек ція включає 100 живописних полотен і численну графіку знакової фігури одеського художнього життя Ю. Єгорова, зачинателів андерграунду 60-х, відомі ро боти «актуального мистецтва» і в цілому майстрів Одеської школи живопису.

А.Дымчук и В.Асриев с художниками А.Димчук та В.Асрієв з художниками

А. Димчук перейняв естафету одеських колекціонерів, які захоплювались картинами авангардистів, починаючи з 1960-х і до кінця ХХ століття. Так була придбана колекція Ф. Кохріхта, котрий збирав твори 60-70-х років минулого століття. Картини сімдесятників – експонентів неофіційних квартирних виставок – отримано з лондонської галереї В.Асрієва, який в свій час чимало зробив для підтримки авангарду й популярізації одеського мистецтва за кордоном. Було куплено полотна у М.Кнобеля, чиє зібрання було засновано на більш пізніх творах членів Одеської групи. Колекція постійно поповнюється роботами сучас них, зокрема й молодих художників. Таким чином, за порівняно короткий термін, починаючи з 2000 року, було створено широку панораму одеського малярс тва другої половини XX століття і початку XXI-го. Окрім того, в колекцію входить чимало творів майстрів київської, харківської, закарпатської шкіл мистецтва. А. Димчук заснував галерею «NT-Art». Вона відкрилась масштабним показом полотен Ю. Єгорова. Виставку В. Хруща побачили глядачі Одеси та Києва. Екс понувалась придбана частина колекції Ф. Кохріхта. В 2009 – серія персональних виставок художників творчого об'єднання «Мамай». З 14 по 24 лютого 2013 у музеї «Мистецький Арсенал» (Київ) в рамках FINE ART UKRAINE галерея «NT-Art» успішно репрезентувала власний проект "Бебеля, 19. Квартирні виставки". В Києві відкрилась і активно функціонує галерея сучасного мистецтва «Dymchuk Gallery». Галерея «NT-Art» не обмежується виключно виставковою діяльністю, тут запроваджуються різноманітні творчі заходи, зокрема літературні зустрічі, майстер-класи, круглі столи, презентації друкованих видань, також ініціюються й обговорюються кіно- й телепроекти. Фактично А. Димчук створив культур ний центр, що притягує небайдужих до мистецтва людей. Один з видів діяльності – широка видавнича практика центру. Побачили світ представницькі каталоги виставок, що відбулися в галереї – Ю. Єгорова, зіб рання живопису нонконформистів (з колекцій Ф. Кохріхта та А. Димчука), І. Гусєва, О. Ройтбурда, В. Павлова; покладено початок виданню художнього журналу, присвяченого тенденціям сучасного мистецтва «Артпідготовка». Видані каталоги акцій «актуального мистецтва» дев'яностих-нульових, що відбувалися в Одесі на Старокінному ринку – «Артрейдери», великої виставки «зірок українського актуального мистецтва» – «RESTART». За підтримки А. Димчука також зап роваджуються літературні читання і арт-проекти, каталоги «Образ мысли», «Музыка Мира: О. Соколов, Ю. Егоров, Е. Рахманин» тощо. У 2012 р. створено ху дожньо-документальний фільм про Ю. Єгорова, що отримав нагороду лауреата у міжнародному конкурсі ім. Рішельє (Німеччина), у планах – книга про життя і творчість Майстра. Ще один напрямок – широка популярізація творчості вітчизняних майстрів за рубежем, участь у міжнародних арт-фестивалях (FINE ART UKRAINE тощо). Успішний початок покладено в 2009 році на Бієнале сучасного мистецтва в Італії, в Больцано. Про різноманітну діяльність А.Димчука і створеного ним центру активно пишуть одеські і загальноукраїнські ЗМІ, зокрема художні й культурологічні ви дання «Образотворче мистецтво», «Артанія», «Art Ukraine», «Музейний провулок», «Аркадія», «Дерибасовская–Решильевская», «Фаворит удачи» тощо.

Асриев Владимир Михайлович коллекционер одесского нонконформистского искусства, галерист

Профессиональный музыкант, педагог. С 1968 по 1970 гг. служил в Ансам бле песни и пляски Одесского военного округа. После службы в Армии препо давал класс скрипки и гитары в Одесской музыкальной школе, руководил во кально-инструментальными и джазовыми коллективами. В 1975 году сближается с художниками одесского авангарда и предостав ляет им стены своей квартиры в центре города для экспозиции. С 1976 года его жилище преобразуется в постоянное выставочное пространство, где он про водит персональные и групповые выставки одесских нонконформистов; там же, экспонируется его собственная коллекция неофициального искусства. В 1976 году, в самиздате появляется «Каталог Коллекции Владимира Асриева», выполненный фотографом Аркадием Львовым, в котором представлены около 100 произведений почти всех представителей одесского нонконформистского движения. И несмотря на постоянные травлю и угрозы со стороны влас -тей, он, на протяжении четырёх лет, смог удерживать двери своей квартиры открытыми – для художников, поэтов, музыкантов и друзей искусства. В июне 1980 года Асриев переезжает на постоянное жительство в Англию. В фондах Одесского литературного музея (ОЛМ) находится коллекция В.Асриева, которую он вынужден был оставить музею в 1979 году. Часть коллекции демонстрировалась последний раз во время конференции "Возвращение авангарда" в июне 2004 г. На выставке были представлены живопись и графика одесских (в основном) художников: В. Басанца, В. Маринюка, В. Наумца, С. Сычева, В. Хруща, В. Цюпко, Л. Ястреб и других. В 1989 году открывает первую в Великобритании галерею современного украинского искусства в Лондоне. Выставки: «Современное украинское искус ство», три персональные выставки Юрия Егорова, «Одесская группа» и др. С 1998 года – создатель и директор интернет-ресурса по искусству «ARTLONDON.COM». Частью его проекта являются также онлайн-галереи: «ArtOdessa.Com», «RussianArtGallery.Com» и «UkrainianArt.Com».

Асрієв Володимир Михайлович колекціонер одеського нонконформістського мистецтва, галерист

Професійний музикант, педагог. У 1968–1970 служив в Ансамблі пісні й танцю Одеського військового округу. Після служби в Арміі викладав предмети скрипки та гітари в Одеській музичній школі, керував вокально-інструментальними та джазовими колективами. В 1975 зближується з художниками одеського авангарду і надає їм стіни свого помешкання в центрі міста для експозицій. З 1976 його житло перетворю ється на постійні виставкові площі, де влаштовуються персональні й групові виставки одеських нонконформистів; також там експонується його власна колек ція неофіційного мистецтва. В 1976 у самвидаві з'явився «Каталог колекції Володимира Асрієва», виконаний фотографом Аркадієм Львовим, де представлено близько 100 творів майже всіх представників одеського нонконформістського руху. Попри постійні цькування і погрози з боку влади, протягом чотирьох ро ків, йому вдавалося залишати відчиненими двері своєї квартири – для художників, поетів, музикантів і друзів мистецтва. У червні 1980 Асрієв переїхав на постійне мешкання до Англії. У фондах Одеського літературного музею (ОЛМ) знаходиться колекція В.Асрієва, яку він змушений був передати музею 1979 року. Частина колекції де монструвалася востаннє під час конференції "Повернення авангарду" в червні 2004 р. На виставці були показані живопис і графіка одеських (здебільшого) ху дожників: В. Басанця, В. Маринюка, В. Наумця, С. Сичова, В. Хруща, В. Цюпка, Л. Ястреб та ін. У 1989 В.Асрієв відкрив у Лондоні першу у Великобританії галерею сучасного українського мистецтва, де організував виставки «Сучасне українське мис тецтво», «Одеська група», «Юрій Єгоров» (три персональні). З 1998 – засновник і директор інтернет-ресурсу з мистецтва «ARTLONDON.COM». Частиною його проекту є також онлайн-галереї: «ArtOdessa.Com», «RussianArtGallery.Com» і «UkrainianArt.Com».

Автор основного текста книги

Савицкая Ольга Николаевна (1947 - 2010) кандидат искусствоведения, художественный критик

В 1967 г. закончила ОГХУ, в 1974-м – театроведческий факультет Ленинградского государственного института теат ра, музыки и кинематографии (в настоящее время – Санкт-Петербургская академия театрального искусства – СПГАТИ). Диапазон интересов О.Савицкой широк: предметом ее исследований и критических статей служила как область изоб разительного, так и театрального искусства. В 1987 г. О.Савицкая защитила диссертацию «Композиция сценического пространства в спектаклях 70-80-х годов». В 1992–2000 и 2002-03 гг. Савицкая преподает в СПГАТИ, параллельно с 1992 по 1995 – в Санкт-Петербургской ака демии художеств, в 2005–06 гг. – преподаватель Одесского национального университета имени И.И.Мечникова. С 1981 г. О.Савицкая – член Союза художников СССР, в дальнейшем – член НСХУ. С 1984 г. – член Союза театральных деятелей России. Жила и работала в Петербурге и Одессе. Активно печаталась во многих отечественных и зарубежных изданиях. Основными темами исследований О.Савицкой оставались сценография и Одесская школа живописи.

Автор основного тексту

Савицька Ольга Миколаївна (1947 - 2010) кандидат мистецтвознавства, художній критик

У 1967-му закінчила ОДХУ, 1974-го – театрознавчий факультет Ленінградського державного інституту театру, музики і кінематографії (нині – СанктПетербурзька академія театрального мистецтва, СПДАТМ). Діапазон інтересів О.Савицької широкий: предметом її досліджень і критичних статей служили галузі образотворчого і театрального мистецтв. Особливе місце в її творчості займала сценографія – просторово-часове вирішення спектаклю. У 1987 році О.Савицька захистила дисертацію «Композиція сценічного простору в спектаклях 1970-80-х років». У 1992–2000 і 2002–03 рр. викладала у СПДАТМ, паралельно в 1992–95 – у Санкт-Петербурзькій академії мистецтв. У 2005-06 – викладач Одеського наці онального університету імені І. І. Мечникова. З 1981 р. О.Савицька – член Спілки художників СРСР, надалі – член НСХУ. З 1984 р. – член Спілки театральних діячів Росії. Жила і працювала в Петербурзі й Одесі. Друкувалася в численних вітчизняних і зарубіжних виданнях. Основними темами досліджень О.Савицької зали шались сценографія і Одеська школа живопису.

Редактор и автор статей

Вера Савченко кандидат философских наук, искусствовед

Работала в Одесском художественном музее (1999-2007), защитила диссертацию «Визуальный перевод литера турного текста» (2003) по специальности «эстетика» в Киевском национальном университете имени Тараса Шев ченко. Преподавала в Одесской государственной академии строительства и архитектуры и Одесском националь ном университете имени И. И. Мечникова (в котором работает и сейчас). Сотрудничает с одесскими и центральны ми СМИ – журналами, газетами, Интернет-изданиями, уделяя внимание темам изобразительного искусства Одессы, имеет большое количество научных публикаций в отечественных и зарубежных сборниках конференций, альма нахах по проблемам теории и истории искусства, эстетики, философии культуры. Организатор и куратор арт-про ектов («Образ мысли» (2010), «Музыка Мира (Олег Соколов, Юрий Егоров, Евгений Рахманин)»(2012), «Образ мысли – 2012. Взгляд через объектив: Ф.Ковальчик + С.Кириченко + …».

Автор вступительной статьи

Нортон Таунсенд Додж (англ. Dodge, Norton Townshend) (1927-2011) американский экономист и коллекционер

Родился в 1927 году в Оклахома-Сити в США. Учился в колледже Дип Спрингс (Калифорния); доктор философии Гарвардского университета. Пре подавал в Мэрилендском университете. В качестве советолога и специалиста по советской экономике часто бывал в СССР. Кроме собственно исследова тельской работы, совместно с супругой Нэнси, Додж покупал, переправлял на Запад, организовывал выставки и издавал каталоги произведений представи телей советского неофициального искусства, спасая их от уничтожения и забвения. Коллекция Нортона Доджа насчитывает около 20000 произведений более 1000 художников. Наиболее полно представлены работы Ленинградской школы неофициального искусства, Московского концептуализма. Представ ляет большой интерес собрание произведений нонконформистского искусства советских республик, глубокое изучение которых только начинается. Искус ство Одессы - одного из основных центров украинского андеграунда – также представлено в его собрании.

Автор вступної статті

Додж Нортон Таунсенд (англ. Dodge, Norton Townshend) (1927–2011) американський економіст і колекціонер

Народився 1927 року в Оклахома-Сіті у США. Навчався в коледжі Діп Спрінгс (Каліфорнія); доктор філософії Гарвардського університету. Викладав у Мері лендському університеті. Як радянолог і спеціаліст з радянської економіки часто-густо бував у СРСР. Окрім власної дослідницької праці, разом із дружиною Ненсі, Додж купував і переправляв на Захід твори радянського неофіційного мистецтва, організовував виставки та друкував каталоги, робіт, рятуючи їх від знищення і забуття. Зібрання Нортона Доджа налічує близько 20000 творів більш як 1000 художників. Найповніше подано роботи ленінградської школи не -офіційного мис тецтва, московського концептуалізму. Великий інтерес викликає зібрання творів нонконформістського мистецтва колишніх радянських республік, глибоке вивчення яких тільки розпочинається. Мистецтво Одеси, одного з основних центрів українського андеграунду, також представлено в цій колекції.

Автор вступительной статьи

Горбачев Дмитрий Емельянович искусствовед, специалист по истории и теории украинского изобразительного искусства

Профессор кафедры общественных наук Киевского национального универ ситета театра, кино и телевидения имени И. К. Карпенко-Карого. Кандидат искусствоведения (с 1971). Автор многих книг об искусстве авангарда, среди которых «Анатолий Петрицкий» ( Москва, 1971), «Avantgarde und Ukraine» (Munchen, 1993), «Український авангард» (Киев, 1996), «Будинок з левами» (Киев, 2005), «Українські авангардисти як теоретики і публіцисти» (Киев, 2005), «Малевич та Україна» (Киев, 2006), «Авангард Йогансена» (Львов, 2007), «Ше деври українського живопису. Від Алімпія Печерського до Казимира Малеви ча. Українське малярство останнього тисячоліття» (Киев, 2009). Организатор выставок украинских авангардистов в Украине и за рубежом. Эксперт-консультант аукционов «Кристи» и «Сотбис».

Автор вступної статті

Горбачов Дмитро Омелянович мистецтвознавець, фахівець з історії та теорії українського образотворчого мистецтва

Професор кафедри суспільних наук Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. Карпенка-Карого. Кандидат мистецтвознав ства (1971). Автор багатьох книг по мистецтву авангарду, серед яких «Анатолий Петрицкий» (Москва, 1971), «Avantgarde und Ukraine» (Munchen, 1993), «Укра їнський авангард» (Киев, 1996), «Будинок з левами» ( Київ, 2005), «Українські авангардисти як теоретики і публіцисти» (Київ, 2005), «Малевич та Україна» (Київ, 2006), «Авангард Йогансена» (Львів, 2007), «Шедеври українського живопису. Від Алімпія Печерського до Казимира Малевича. Українське малярство остан нього тисячоліття» (Київ, 2009). Організатор виставок українських авангардистів в Україні й за рубежем. Експерт-консультант аукціонів «Крісті» і «Сотбіс».

Автор статей

Голубовский Евгений Михайлович вице-президент «Всемирного клуба одесситов», журналист, краевед, историк культуры Одессы, коллекционер

В 1956 году в Одесском политехническом институте организовал диспут об импрессионизме. После диспута познакомился с находившимися в зале художниками Олегом Соколовым, Юрием Егоровым, с которыми дружил по том долгие годы. Провел первую лотерею по продаже картин Александра Ануфриева. С 1965 года работал в редак ции «Комсомольской искры», где устраивал выставки художников Олега Соколова, Люды Ястреб, Андрея Антонюка, Сергея Князева. Пишет о художниках много и профессионально.

Автор статей

Голубовський Євген Михайлович віце-президент Всесвітнього клубу одеситів, журналіст, історик культури Одеси, колекціонер

У 1956 року в Одеському політехнічному інституті організував диспут про імпресіонізм. Після диспуту познайомив ся із художниками Олегом Соколовим, Юрієм Егоровим, які були в залі і з якими відтак подружився. Провів першу лотерею з продажу картин Олександра Ануфрієва. Із 1965 року працював у редакції газети “Комсомольська іскра”, де влаштовував виставки художників Олега Соколова, Люди Ястреб, Андрія Анто нюка, Сергія Князева. Пише про художників багато і фахово.

Автор статей

Арсеньева Тина (наст. – Валентина Левчук) журналист газеты «Вечерняя Одесса», арт-критик, поэт

Член Национальных союзов журналистов и кинематографистов Украины. Автор многочисленных статей об изобразительном искусстве, театре, кино.

Автор статей

Арсеньєва Тіна (справж. Левчук Валентина) журналіст газети «Вечерняя Одесса» арт-критик, поет

Член Національних спілок журналістів та кінематографістів України. Автор багатьох статей про образотворче мистецтво, театр і кіно.

ЛЕГЕНДАРНЫЕ ХУДОЖНИКИ-НОНКОНФОРМИСТЫ УКРАИНЫ

ОДЕССКАЯ ГРУППА Директор проекта Анатолий Дымчук

Редактор Вера Савченко

Художественная редакция Степан Рябченко, Владимир Асриев, Виктор Маринюк, Сергей Савченко, Валерий Басанец

Автор книги

ЛЕГЕНДАРНІ ХУДОЖНИКИ-НОНКОНФОРМІСТИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКА ГРУПА Директор проекту Анатолій Димчук

Редактор Віра Савченко

Художня редакція Степан Рябченко, Володимир Асрієв, Віктор Маринюк, Сергій Савченко, Валерій Басанець

Автор книги

Ольга Савицкая

Ольга Савицька

Авторы статей

Автори статей

Вера Савченко (А.Стовбур, И.Божко, Ю.Коваленко, В.Мацкевич), Евгений Голубовский (О.Соколов, В.Парфёненко), Тина Арсеньева (В.Павлов)

Подготовка справочно-документальных материалов Ольга Савицкая, Вера Савченко, Владимир Асриев

Перевод на украинский язык Мария Яцив, Cергей Мысык, Вера Савченко

Перевод на английский язык Светлана Мандира Босма, Аля Пономарева, Мария Яцив

Дизайн и компьютерная подготовка макета Василий Рябченко, Степан Рябченко

Подписано в печать 00.00.2014 Формат 230 х 250 мм Бумага мелованная Печать офсетная Тираж 0000 экз.

ООО Издательство «Rebel Art Publishing Ltd»

На обложке фрагмент работы Людмилы Ястреб «NON» На обкладинці фрагмент работі Людмили Ястреб «NON»

Віра Савченко (О.Стовбур, І.Божко, Ю.Коваленко, В.Мацкевич), Євген Голубовський (О.Соколов, В.Парфьоненко), Тіна Арсеньєва (В. Павлов)

Підготовка довідково-документальних матеріалів Ольга Савицька, Віра Савченко, Володимир Асрієв

Переклад українською мовою Марія Яців, Cергій Мисик, Віра Савченко

Переклад англійською мовою Світлана Мандира Босма, Аля Пономарьова, Марія Яців

Дизайн і комп'ютерна підготовка макету Василь Рябченко, Степан Рябченко

Підписано до друку 00.00.2014 Формат 230 х 250 мм Папір крейдований Друк офсетний Тираж 0000 прим.

ТОВ Видавництво «Rebel Art Publishing Ltd»

Александр Ануфриев Валерий Басанец Юрий Егоров Виктор Маринюк Владимир Наумец

Олександр Ануфрієв Валерій Басанець Юрій Єгоров Віктор Маринюк Володимир Наумець

Евгений Рахманин

Євген Рахманін

Виталий Сазонов

Віталій Сазонов

Станислав Сичев

Станіслав Сичов

Николай Степанов Александр Стовбур Владимир Стрельников Валентин Хрущ

Микола Степанов Олександр Стовбур Володимир Стрельников Валентин Хрущ

Владимир Цюпко

Володимир Цюпко

Людмила Ястреб

Валентин Алтанец Андрей Антонюк Игорь Божко Владимир Буланый Ной Волков / Ной Волков

Валентин Алтанець Андрій Антонюк Ігор Божко Володимир Буланий Ной Волков

Олег Волошинов

Юрий Коваленко

Юрій Коваленко

Михаил Ковальский Руслан Макоев Игорь Марковский Валентин Мацкевич Николай Новиков Виктор Павлов Валерий Парфененко Виктор Рисович Сергей Савченко Василий Сад Олег Соколов Валентин Шаповаленко Анатолий Шопин Юрий Шуревич

Михайло Ковальский Руслан Макоєв Ігор Марковський Валентин Мацкевич Микола Новіков Віктор Павлов Валерій Парфьоненко Віктор Рисович Сергій Савченко Василь Сад Олег Соколов Валентин Шаповаленко Анатолій Шопін Юрій Шуревич