Ольга Гуренко. Соціально-педагогічна робота в полікультурному суспільстві

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ БЕРДЯНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Ольга ГУРЕНКО

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Донецьк

2014

УДК 37.013.42:008(075.8) ББК 74.6я73 Г 95 Рецензенти: Ковчина І.М. – доктор педагогічних наук, професор Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова; Сущенко А.В. – доктор педагогічних наук, професор Класичного приватного університету; Сосницька Н.Л. – доктор педагогічних наук, професор Бердянського державного педагогічного університету. Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів (Лист №1/11 20843 від 31.12.13 р.)

Г 95

Гуренко О. І. СоціальноEпедагогічна робота в полікультурному суспільстві : навч. посібн. для студ. ВНЗ / за ред. проф. К.О. Баханова. – Донецьк : ЛандонEХХІ, 2014. – 480 с.

ISBN 978E617E7049E88E2 Навчальний посібник містить теоретичні та навчальноE методичні матеріали щодо здійснення соціальноEпедагогічної роботи в полікультурному суспільстві. Адресований студентам напряму підготовки 6.010106 Соціальна педагогіка, викладачам ВНЗ та може стати в пригоді соціальним педагогам, вихователям дошкільних навчальних закладів, учителям історії, філології (української та іноземної), спеціалістам соціальних служб, територіальних громад, молодіжних організацій. УДК 37.013.42:008(075.8) ББК 74.6я73

ISBN 978E617E7049E88E2

© О.І. Гуренко, 2014 © ВидEво «ЛандонEХХІ», 2014

ЗМІСТ ПЕРЕДМОВА...................................................................................................... 5 ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ «СОЦІАЛЬНОEПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ» .............................................. 7 Змістовий модуль 1. ПРОБЛЕМИ ПОЛІКУЛЬТУРНОСТІ В СУЧАСНОМУ СВІТІ ..............................22 Лекція. Полікультурне суспільство в епоху глобалізації......................22 Практичне заняття. Особливості функціонування полікультурного суспільства в епоху глобалізації.............................................................46 Лекція. Полікультурність сучасної України ............................................51 Практичне заняття. Культурна поліфонія сучасної України ................90 Тема для самостійного опрацювання. Ксенофобія як соціально небезпечний феномен.............................................................................94 Змістовий модуль 2. СОЦІАЛЬНОEПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ ................................. 109 Лекція. Особливості соціальноEпедагогічної роботи в полікультурному освітньому просторі навчального закладу ........ 109 Практичне заняття. Діяльність соціального педагога з полікультурного виховання дітей дошкільного та шкільного віку ................................................................................... 145 Лекція. Виховання етнічної толерантності та культури міжнаціонального спілкування учнів.................................................. 151 Практичне заняття. Міжкультурне спілкування................................ 180 Тема для самостійного опрацювання. Формування громадянської ідентичності особистості в багатокультурному регіоні ..................................................................................................... 193 Змістовий модуль 3. ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНОEПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ В ПОЛІКУЛЬТУРНІЙ ГРОМАДІ..................................................................... 254 Лекція. СоціальноEпедагогічна робота полікультурного спрямування в громаді......................................................................... 254 Практичне заняття. Громада як осередок соціальноEпедагогічної роботи полікультурного спрямування................................................. 299 3

Лекція. Сучасні технології супроводу полікультурної просвіти населення ............................................................................................... 303 Практичне заняття. Особливості полікультурної просвіти населення ............................................................................................... 324 Тема для самостійного опрацювання. Полікультурна компетентність майбутнього соціального педагога ......................... 326 МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ ................................................... 362 СЛОВНИК ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ ............................................................... 415 ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПОТОЧНОГО КОНТРОЛЮ................................. 423 ЗАПИТАННЯ ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ................................................ 430 ЛІТЕРАТУРА................................................................................................... 432 ДОДАТКИ ...................................................................................................... 435

4

ПЕРЕДМОВА Глобалізаційні та інтеграційні процеси, що відбуваються в сучасному світі й до яких долучається Україна, ініціюють обговорення проблеми виховання громадянина, здатного до відродження, збереження та примноження добробуту Батьківщини, цінностей вітчизняної культури; виховання особистості, готової до взаємодії в багатокультуному просторі, що передбачає сформованість світоглядних позицій, сприйняття культурного плюралізму, загальнолюдських цінностей, позитивного ставлення до представників інших етносів, релігій, культур, духовної гнучкості, розуміння необхідності компромісів, почуття поваги до людини незалежно від її національного чи соціального походження; здатної до міжкультурної комунікації та взаємодії на засадах толерантності. До цього покликана полікультурна освіта як складно організована система, в якій не просто сумарно представлена різноманітність культур, а мають місце різні культурні прояви на рівні нації, етносу, конфесій, рас, статевих, соціальних та інших відмінностей. Сучасна соціальноEпедагогічна теорія і практика України свідчить про те, що в розв’язанні нагальних проблем полікультурного суспільства (етнокультурне відродження, позитивне міжнаціональне та міжконфесійне спілкування, віротерпимість, етнічна толерантність, гендерна нерівність, відмінності сільської й міської культур та інші) необхідна участь соціальних працівників (у соціальних установах) та соціальних педагогів (освітні заклади). Адже саме ці фахівці постійно співпрацюють із представниками різних культур, надають їм посильну соціальну допомогу, створюючи умови для адаптації в новому соціокультурному середовищі та попереджаючи виникнення культурної маргінальності й конфліктів. Особливої актуальності набуває така робота в полікультурному соціумі серед дітей та підлітків, яка полягає в психологоEпедагогічній підтримці соціально незахищених категорій дітей, їх соціальноEпедагогічному патронажі, соціальному супроводі сімей тощо. За таких обставин до майбутніх соціальних педагогів, які працюватимуть у багатокультурному середовищі, висуваються такі вимоги: сформованість культури міжособистісного спілкування, віротерпимості, толерантності до культурного різноманіття. Домінантною серед цих вимог є сформованість полікультурної компетентності. Полікультурна компетентність майбутніх соціальних педагогів – це інтегративна якість особистості майбутнього фахівця, що формується в 5

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

процесі полікультурної освіти у ВНЗ та включає систему відповідних знань, умінь, навичок, інтересів, потреб, мотивів, цінностей, психічних властивостей, досвіду дотримання соціальних норм і правил поведінки, необхідних для буденного життя й професійної діяльності в сучасному багатокультурному суспільстві, й відображається в комплексі здатностей ефективно вирішувати завдання професійної соціальноE педагогічної діяльності на основі позитивної взаємодії з представниками різних культур. Розв’язуючи проблему формування полікультурної компетентності на освітньому й науковоEдослідному рівнях, навчальна дисципліна «СоціальноEпедагогічна робота в полікультурному суспільстві» сприятиме усвідомленню студентами багатоманітності навколишнього світу, вихованню поважного ставлення до культурних цінностей свого та інших народів, розвитку вмінь і навичок міжкультурної взаємодії, а також сприятиме професійному становленню майбутнього соціального педагога. Посібник спрямовано на допомогу викладачам та студентам напряму підготовки 6.010106 Соціальна педагогіка у процесі вивчення курсу «СоціальноEпедагогічна робота в полікультурному суспільстві» як самостійного спецкурсу, так і тематичної складової курсів «Людина в сучасному соціумі», «СоціальноEпедагогічна робота в закладах освіти», «РекламноEінформаційні технології», «Соціальний супровід сім’ї», «СоціальноEпедагогічна робота в сфері дозвілля», що сприяє формуванню полікультурної компетентності майбутніх соціальних педагогів. Навчальна програма курсу має на меті конкретизувати й доповнити окремі теми предметів гуманітарної складової вищої педагогічної освіти, а саме релігієзнавства, соціології, культурології, історії культури, психології та ін. Пропонований навчальний посібник включає передмову, програму навчальної дисципліни «СоціальноEпедагогічна робота в полікультурному суспільстві», зміст лекційного курсу та практичних занять, теми для самостійного опрацювання студентами до кожного змістового модуля, словник основних термінів, тести для поточної перевірки знань студентів, запитання підсумкового контролю, список літератури та додатки. Посібник може стати в пригоді майбутнім вихователям дошкільних навчальних закладів, учителям історії, філології (української та іноземної), спеціалістам соціальних служб, територіальних громад, молодіжних організацій тощо.

6

ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ «СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ» (для студентів напряму підготовки: 6.010106 Соціальна педагогіка) 1. Опис навчальної дисципліни

Найменування показників

Галузь знань, напрям підготовки, освітньоE кваліфікаційний рівень

Кількість кредитів – 1,5

Галузь знань 0101 Педагогічна освіта (шифр і назва) Напрям підготовки 6.010106 Соціальна педагогіка (шифр і назва)

Модулів – 1 Змістових модулів – 3 Індивідуальне науковоEдослідне завдання Загальна кількість годин – 45

Тижневих годин для денної форми навчання: аудиторних – 1 самостійної роботи студента – 1

Характеристика навчальної дисципліни денна заочна форма форма навчання навчання

Нормативна (за вибором)

Рік підготовки: 3Eй 3Eй Спеціальність (професійне спрямування):

Семестр 6Eй

6Eй Лекції

ОсвітньоEкваліфікаційний рівень: бакалавр

12 год.

4 год. Практичні, семінарські 12 год.

2 год. Лабораторні – год.

– год. Самостійна робота 21 год.

39 год. Індивідуальні завдання: 3 год. Вид контролю: залік

Примітка. Співвідношення кількості годин аудиторних занять до самостійної та індивідуальної роботи становить: для денної форми навчання – 24/21 для заочної форми навчання – 6/39

7

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

2. Мета і завдання навчальної дисципліни Мета – сприяти становленню полікультурної компетентності майбутніх соціальних педагогів шляхом формування у них системи здатностей до здійснення соціальноEпедагогічної діяльності в полікультурному середовищі. Завдання: 1. Ознайомити студентів з полікультурністю, її різними проявами та проблемами; особливостями соціальноEпедагогічної роботи в полікультурному суспільстві.

2. Оволодіти методами, прийомами та засобами здійснення соціальноEпедагогічної роботи в умовах багатокультурної громади.

3. Опанувати методикою організації соціальноEвиховного процесу в полікультурному освітньому середовищі навчальних закладів різних типів.

4. Включати студентів у різні аспекти практичної соціальноE педагогічної діяльності полікультурного спрямування за допомогою участі в рольових, ділових іграх, тренінгах тощо.

5. Організовувати та залучати студентів до пошукової діяльності через розробку соціальноEпедагогічних проектів, участь у роботі «консиліумів», науковоEпрактичних семінарів.

6. Виховувати в майбутніх соціальних педагогів толерантність до представників різних культур.

7. Розвивати позитивний соціальний потенціал: соціальний інтерес, соціальну чутливість, соціальну уяву; здатність до емпатії, співчуття, співпереживання. Викладання курсу здійснюється на лекційних та практичних заняттях. У результаті вивчення навчальної дисципліни студент повинен знати: особливості функціонування полікультурного суспільства в умовах глобалізації; основні проблеми полікультурності та оптимальні шляхи їх розв’язання; форми й методи виховання етнічної толерантності та культури міжнаціонального спілкування юного покоління в умовах дошкільного та загальноосвітнього навчальних закладів; технології соціальноEпедагогічної роботи з мігрантами та біженцями, національними спільнотами; попередження й подолання міжнаціональних конфліктів; методичні аспекти здійснення соціальноE педагогічної діяльності в умовах поліетнічного регіону; психологоE педагогічні основи формування міжкультурної взаємодії; особливості регіональної культури, а також знати власну етнічну культуру; 8

Ольга ГУРЕНКО

вміти: використовувати полікультурні знання в подальшій соціальноEпедагогічній діяльності; здійснювати професійну соціальноE педагогічну роботу в полікультурному суспільстві на засадах загальнолюдських та національних цінностей, на принципах толерантності, демократії та кросEкультурного плюралізму; оперувати полікультурною термінологією; орієнтуватися в інформаційному просторі полікультурного суспільства; аналізувати й оцінювати поточну соціальну ситуацію в полікультурному середовищі; толерантно ставитись до представників свого та інших етносів; визначати соціальні проблеми й конфлікти в полікультурному суспільстві та конструктивно їх розв’язувати; організовувати виховний процес у полікультурному освітньому середовищі; застосовувати способи та прийоми ефективної міжкультурної комунікації та взаємодії; критично аналізувати власні дії, конкретну соціальну ситуацію в умовах полікультурності та приймати обґрунтоване рішення; оцінювати власну діяльність, свої особистісні властивості та якості як майбутнього фахівця, покликаного працювати в багатонаціональному регіоні. Спецкурс «СоціальноEпедагогічна робота в полікультурному суспільстві» входить до варіативної частини підготовки фахівців напряму підготовки 6.010106 Соціальна педагогіка. Важливим принципом його побудови є відбір знань з різних галузей наук, які забезпечують розвиток умінь, що в своїй сукупності сприяють формуванню полікультурної компетентності майбутнього соціального педагога. Спецкурс змістовно пов’язаний з такими навчальними дисциплінами, як «Соціальна педагогіка», «Етнопедагогіка», «Технології соціальноE педагогічної роботи», «Людина в сучасному соціумі», «СоціальноE педагогічна робота в закладах освіти», «РекламноEінформаційні технології», «Соціальний супровід сім’ї», «СоціальноEпедагогічна робота в сфері дозвілля», «Соціологія культури», «Релігієзнавство», «Історія України», «Культурологія». Предмет, теоретичні й практичні завдання спецкурсу інтегрують систему здобутих раніше студентами філософських, культурологічних, історичних, психологічних, педагогічних та інших гуманітарних знань і вмінь, що дозволяє їм переосмислити засвоєне та на новому рівні оцінити й удосконалити власну соціальноEпедагогічну діяльність, сформувати критичність мислення, розвинути здатність до самоаналізу, потребу в самоосвіті й самовихованні. Лекційний матеріал спецкурсу охоплює методологічні, теоретичні й методичні питання, а система практичних занять передбачає роботу теоретикоEпедагогічного та соціальноEпрактичного характеру.

9

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

3. Програма навчальної дисципліни Змістовий модуль 1. Проблеми полікультурності в сучасному світі Тема 1. Полікультурне суспільство в епоху глобалізації Сутність поняття «глобалізація». Економічні та політичні аспекти глобалізації. Вплив глобалізаційних процесів на культуру. Характерні ознаки культурної глобалізації: поширення інформаційного простору, взаємопроникнення культур, розвиток полікультурної освіти. «Економізація культури» та «культуризація економіки». Ціннісні орієнтири сучасного полікультурного суспільства. Поняття про цінності. Ціннісні орієнтації в структурі особистості. Національні та загальнолюдські цінності. Тенденції розвитку українського полікультурного соціуму в умовах глобалізації. Полікультурне суспільство як історично конкретний тип соціальної системи, яка припускає об’єднання людей різних національностей з усією сукупністю форм взаємодії та взаємозалежності, де економіка виконує функцію адаптації, політика – досягнення мети, а культурні символи – функцію підтримки зразка взаємодій у системі. Тема 2. Полікультурність сучасної України Релігійна багатоманітність України та соціальні проблеми, пов’язані з нею. Релігійна організація як різновид соціальної системи чи групи, що володіє необхідним комплексом цілей та цінностей, специфічних засобів реалізації, завдяки яким віруючі включаються в систему релігійних відносин. Види релігійних організацій: церква, конфесія і деномінація, секта. Соціальна діяльність релігійних організацій України. Проблеми гендерної культури в Україні. Егалітарні принципи рівності. Гендер як організована модель соціальних відносин між жінками й чоловіками, що не тільки характеризує їхнє спілкування й взаємодію в сім’ї, а й визначає соціальні відносини в основних інституціях суспільства. Гендерна культура як сукупність суспільних цінностей, що склалися в тому чи тому суспільстві, відшліфовувалися в перебігу його історії, і якій повинен підлягати кожен індивід, дотримуючись норм і щодо чоловіка, і щодо жінки. Соціальні ролі чоловіка та жінки. Реалізація гендерної політики в Україні. Особливості міської та сільської культури. Характеристика соціокультурних систем міста й села. Розгляд міської та сільської культури з позицій соціальної педагогіки.

10

Ольга ГУРЕНКО

Запровадження полікультурної освіти в Україні. Ідеї полікультурної освіти та виховання в міжнародних та державних документах. Сутність та підходи до полікультурної освіти. Змістовий модуль 2. СоціальноEпедагогічна робота в полікультурному освітньому просторі навчального закладу Тема 1. Особливості соціальноEпедагогічної роботи в полікультурному освітньому просторі навчального закладу Соціальний педагог і його посадові обов’язки в навчальному закладі. Особливості різновекторної соціальноEпедагогічної роботи в загальноосвітній школі. Етнічний аспект полікультурного виховання учнів школи в сучасних соціокультурних умовах (виховання культури міжнаціонального спілкування, етнічної толерантності на засадах етнокультури представників іноетнічного населення та української етнокультури, попередження міжнаціональних конфліктів тощо). Полікультурний простір навчального закладу як об’єктивно існуюча система міжкультурних соціальних і освітніх взаємовідносин, що сприяє інтеріоризації національної культури, формуванню загальнолюдських цінностей за допомогою полікультурної освіти, як соціальноEвиховна категорія, що відрізняється особливостями структури й функціонального призначення. Структура полікультурного простору навчального закладу (полікультурний колектив вихованців, багатокультурний склад педагогів, кросEкультурний характер педагогічного процесу, соціокультурне середовище освітнього закладу). Полікультурне виховання дітей дошкільного віку. Соціокультурна, етнічна ідентифікація особистості дитини, поступове засвоєння системи понять та уявлень про полікультурне середовище, виховання позитивного ставлення до культурного оточення, розвиток навичок міжнаціонального спілкування. Ступені особистісного полікультурного становлення дитини: повага до своєї етнічної культури й усвідомлення культурних розбіжностей, толерантність, розуміння та прийняття іншої культури. Мета, завдання та зміст роботи соціального педагога в полікультурному просторі загальноосвітньої школи. Тема 2. Виховання етнічної толерантності та культури міжнаціонального спілкування учнів Етнічна толерантність як особистісне утворення, що включає настанову на взаємоповажний діалог для досягнення більшого порозуміння між представниками інших етносів; здатність 11

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

нейтралізувати негативні комплекси в поведінці етноіншого без приниження його особистісної й соціальної гідності; здатність до взаємної емпатії, тобто до пізнання ментальності етноіншого; готовність до культурного взаємного обміну та збагачення; готовність до співпраці, взаємного партнерства на основі взаємно прийнятих цінностей. Структурні компоненти етнічної толерантності: когнітивний, емоційний, поведінковий. Методи дослідження етнічної толерантності. Поняття про етнічну ідентичність. Етнічна ідентичність українців. Шляхи формування етнічної ідентичності юного покоління. Стереотипізація як результат когнітивного «відхилення», викликаного ілюзією зв’язку між груповим членством і психологічними характеристиками. Автостереотипи та гетеростереотипи. Методи вивчення етнічних стереотипів та упереджень. Культура міжнаціонального спілкування як спосіб діяльності, що характеризується певним рівнем готовності до продуктивної взаємодії з представниками різних національних груп: спеціальними знаннями, уміннями, якостями особистості, адекватними їм вчинками і діями. Особливості соціальноEпедагогічної роботи з виховання культури міжнаціонального спілкування дітей та молоді. Змістовий модуль 3. Особливості соціальноEпедагогічної роботи в полікультурній громаді Тема 1. СоціальноEпедагогічна робота полікультурного спрямування в громаді Поняття про громаду. Види громад: резидентні (географічні), ідентифікаційні (професійні, молодіжні, жіночі, релігійні тощо) громади та громади за інтересами. Територіальна громада як сукупність усіх способів взаємодії та форм об’єднання людей, котрі є мешканцями певної низової адміністративноEтериторіальної одиниці і взаємозалежні один від одного. Структура громади. Соціалізувальні функції громади як різновиду соціального середовища: ціннісно орієнтована, культурологічна, нормативноEправова, функція соціального контролю, інтегративна функція. Сутність соціальноEпедагогічної роботи в громаді. Соціальна служба як система державних і недержавних структур, що здійснюють соціальну роботу й мають у своєму складі спеціалізовані установи для надання соціальних послуг й органи керування ними. Функції та зміст діяльності соціальних служб. Особливості полікультурної роботи в соціальних службах. Форми культурноEдозвіллєвої роботи соціального педагога в полікультурній громаді (театралізовані, інтерактивні ігрові, інтелектуальноEпізнавальні та художньоEтворчі). Методика розробки 12

Ольга ГУРЕНКО

культурноEдозвіллєвого заходу на полікультурну тематику. СоціальноE педагогічна анімація. Тема 2. Сучасні технології супроводу полікультурної просвіти населення СоціальноEпедагогічна технологія як технологічна модель операціоналізації процесу надання послуг і соціальноEпедагогічної допомоги, створення алгоритму взаємодії соціального педагога з клієнтом. Структура технологій соціальноEпедагогічної роботи в полікультурному середовищі. Характерні риси соціальноEпедагогічної технології: універсальність, конструктивність, оперативність, відносна простота, надійність, гнучкість. Ознаки соціальної технології: наявність стратегічної програми, в межах якої вирішується конкретна соціальна проблема; алгоритм послідовності операції для досягнення конкретного результату; наявність критеріїв оцінки успішної діяльності спеціаліста; неперервність контакту з клієнтом соціальної роботи; динамізм змісту, форм і методів соціальної роботи. Застосування тренінгових технологій у забезпеченні конструктивної комунікації в полікультурному просторі. Міжкультурний тренінг як модель інтенсивної інкультурації й акультурації. Основні принципи міжкультурного тренінгу й компетентність тренера. СоціальноEпедагогічний проект як сконструйоване соціальне нововведення, мета якого – вдосконалення педагогічних процесів (розвитку, освіти, виховання, соціального становлення особистості) в певних соціокультурних умовах. Технологія розробки й реалізації соціального полікультурного проекту. Роль рекламноEінформаційних технологій у полікультурній просвіті населення.

4. Структура навчальної дисципліни Кількість годин Денна форма Заочна форма у тому числі у тому числі усього усього л п лаб інд с.р. л п лаб інд 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 Модуль 1 Змістовий модуль 1. Проблеми полікультурності в сучасному світі Тема 1. Полікультурне 7 2 2 E E 3 7 E E E E суспільство в епоху глобалізації Назви змістових модулів і тем

с.р.

13

7

13

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 Тема 2. Полікультурність 8 2 2 E E 4 8 2 E E E 6 сучасної України Разом за змістовим 15 4 4 E E 7 15 2 E E E 13 модулем 1 Змістовий модуль 2. Соціально педагогічна робота в полікультурному освітньому просторі навчального закладу Тема 1. Особливості соціальноE педагогічної роботи в 8 2 2 E E 4 8 2 E E E 6 полікультурному освітньому просторі навчального закладу Тема 2. Виховання етнічної толерантності та 7 2 2 E E 3 7 E E E E 7 культури міжнаціонального спілкування учнів Разом за змістовим 15 4 4 E E 7 15 2 E E E 13 модулем 2 Змістовий модуль 3. Особливості соціально педагогічної роботи в полікультурній громаді Тема 1. СоціальноE педагогічна робота 8 2 2 E E 4 8 E 2 E E 6 полікультурного спрямування в громаді Тема 2. Сучасні технології супроводу 7 2 2 E E 3 7 E E E E 7 полікультурної просвіти населення Разом за змістовим 15 4 4 E E 7 15 E 2 E E 13 модулем 3 Усього годин 45 12 12 E E 21 45 4 2 E E 39 Модуль 2 ІНДЗ E E E E E E E E E E E E Усього годин 45 12 12 E E 21 45 4 2 E E 39

14

Ольга ГУРЕНКО

5. Теми лекційних занять № з/п 1 1.

1.

2.

2.

1.

2.

Кількість годин Назви тем 2 Змістовий модуль 1. Проблеми полікультурності в сучасному світі Полікультурне суспільство в епоху глобалізації Сутність поняття «глобалізація». Глобалізаційні процеси та їх вплив на культуру. Ціннісні орієнтири сучасного полікультурного суспільства. Тенденції розвитку українського полікультурного соціуму в умовах глобалізації. Полікультурність сучасної України Релігійна багатоманітність України та її соціальне значення. Проблеми гендерної культури в Україні. Особливості міської та сільської культури. Запровадження полікультурної освіти в Україні. Змістовий модуль 2. Соціально педагогічна робота в полікультурному освітньому просторі навчального закладу Особливості соціальноEпедагогічної роботи в полікультурному освітньому просторі навчального закладу Особливості соціальноEпедагогічної роботи в навчальному закладі. Полікультурний простір навчального закладу як виховне середовище молодого покоління. Полікультурне виховання дітей дошкільного віку. Зміст роботи соціального педагога в полікультурному просторі загальноосвітньої школи. Виховання етнічної толерантності та культури міжнаціонального спілкування учнів Етнічна толерантність: сутність, принципи, методи дослідження. Формування етнічної ідентичності особистості. Вивчення етнічних стереотипів та упереджень. СоціальноEпедагогічна робота з виховання культури міжнаціонального спілкування дітей та молоді.

Денна форма 3

Заочна форма 4

4

2

2

–

2

2

4

2

2

2

2

–

15

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ 1

2 Змістовий модуль 3. Особливості соціально 3. педагогічної роботи в полікультурній громаді СоціальноEпедагогічна робота полікультурного спрямування в громаді Сутність соціальноEпедагогічної роботи в громаді. Особливості полікультурної роботи в соціальних 1. службах. Методика розробки культурноEдозвіллєвого заходу на полікультурну тематику. Сучасні технології супроводу полікультурної просвіти населення Сутність та структура технологій соціальноEпедагогічної роботи в полікультурному середовищі. Застосування тренінгових технологій у забезпеченні 2. конструктивної комунікації в полікультурному просторі. Технологія розробки й реалізації соціального полікультурного проекту. Роль рекламноEінформаційних технологій у полікультурній просвіті населення. Усього

3

4

4

E

2

E

2

E

12

4

6. Теми практичних занять № з/п 1 1.

1.

2.

16

Назва теми 2 Змістовий модуль 1. Проблеми полікультурності в сучасному світі Особливості функціонування полікультурного суспільства в епоху глобалізації 1. Етнонаціональний склад населення України.

2. Вплив глобалізаційних процесів на культуру, освіту, економіку.

3. Трансформаційні процеси в галузі людських стосунків, цінностей, духовності, пов’язані з глобалізацією.

4. Ділова гра «Україна в епоху глобалізації». Культурна поліфонія сучасної України 1. СоціальноEпедагогічна діяльність релігійних організацій в Україні.

Кількість годин Денна Заочна форма форма 3 4 4

E

2

E

2

E

Ольга ГУРЕНКО 1

2 2. Реалізація гендерної політики в Україні.

3. Вплив культурних стереотипів на соціальноE педагогічну діяльність в сільській та міській місцевостях.

4. СоціальноEпедагогічні перспективи запровадження полікультурної освіти в Україні. Змістовий модуль 2. Соціально педагогічна робота в полікультурному освітньому просторі навчального 2. закладу Діяльність соціального педагога з полікультурного виховання дітей дошкільного та шкільного віку 1. СоціальноEпедагогічні умови полікультурного 1. виховання дітей дошкільного та шкільного віку.

2. Методика полікультурного виховання дітей та молоді. Міжкультурне спілкування 1. Етнічна «картина світу» у фольклорі.

2.

2. Етнічні стереотипи й упередження.

3. Культурний асимілятор. Змістовий модуль 3. Особливості соціально 3. педагогічної роботи в полікультурній громаді Громада як осередок соціальноEпедагогічної роботи полікультурного спрямування 1.

1. Виконання тренінгових вправ «Громадянин», «ПотребиEпроблеми».

2. Розв’язання проблемних ситуацій. Особливості полікультурної просвіти населення 1. Презентація соціальноEпедагогічних проектів на 2. полікультурну тематику.

2. Виготовлення соціальної реклами. Усього:

3

4

4

E

2

E

2

E

4

2

2

2

2

E

12

2

7. Самостійна робота № з/п 1 1.

1.

Назва теми 2 Змістовий модуль 1. Проблеми полікультурності в сучасному світі Ксенофобія як соціально небезпечний феномен 1. Феномен ксенофобії.

Кількість годин Денна Заочна форма форма 3 4 7

13

7

13 17

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ 1

2

3

4

2. Ксенофобія в контексті поліетнічності українського суспільства.

3. Механізми попередження проявів ксенофобії.

2.

Змістовий модуль 2. Соціально педагогічна робота в полікультурному освітньому просторі навчального закладу

7

13

1.

Формування громадянської ідентичності особистості в багатокультурному регіоні 1. Сутність регіональної культури.

2. Етнокультурні традиції національних спільнот українського Північного Приазов’я (на прикладі греків, німців та болгар):  заселення території українського Північного Приазов’я іноземними колоністами;  характер поселень, забудови, дворів, житла та домашнього інтер’єру;  самобутність народного костюма;  народна кухня і традиційні страви греків, болгар та німців українського Північного Приазов’я;  усна народна творчість;  народна іграшка;  народні ігри;  родинні свята й обряди;  календар народних свят національних груп українського Північного Приазов’я.

7

13

3.

Змістовий модуль 3. Особливості соціально педагогічної роботи в полікультурній громаді

7

13

7

13

21

39

Полікультурна компетентність майбутнього соціального педагога Сутність та структура полікультурної компетентності майбутнього соціального педагога. Вивчення рівня сформованості полікультурної 1. компетентності майбутнього соціального педагога: критерії, показники визначення, діагностичний інструментарій. Шляхи формування полікультурної компетентності майбутнього соціального педагога в умовах вишу. Усього:

18

Ольга ГУРЕНКО

8. Індивідуальні завдання № з/п 1.

2.

3.

Тематика індивідуальних завдань Змістовий модуль 1. Проблеми полікультурності в сучасному світі Провести соціологічне дослідження «Прояви ксенофобії в молодіжному середовищі» серед студентів різних інститутів (факультетів) університету. Змістовий модуль 2. Соціально педагогічна робота в полікультурному освітньому просторі навчального закладу 1. Розробити мультимедійну презентацію з тем (на вибір): «Демонологічне трактування оберегів етнічних груп українського Північного Приазов’я»; «Етика й педагогіка родинного життя (в уявленнях та ідеалах народної мудрості)»; «Етнопедагогічні погляди на дитину» (на матеріалі певного регіону)»; «Вишивка як прояв самобутності болгарського (грецького, німецького) народу Північного Приазов’я».

2. Скласти порівняльну характеристику етновиховних традицій найчисельніших національних спільнот Північного Приазов’я (болгари, греки, німці) та українців.

3. Обґрунтувати важливість застосування етнокультурного матеріалу в роботі соціального педагога, оформивши свої думки у вигляді есе або конкретних заходів соціальноEвиховної роботи в загальноосвітній або соціальній установі. Змістовий модуль 3. Особливості соціально педагогічної роботи в полікультурній громаді Використовуючи матеріали лекції, зробити самодіагностику рівня сформованості полікультурної компетентності.

9. Засоби контролю Для забезпечення об’єктивного контролю формування полікультурної компетентності майбутніх соціальних педагогів у процесі вивчення курсу «СоціальноEпедагогічна робота в полікультурному суспільстві» використовуються такі види контролю:  попередній – здійснюється в усній і письмовій формах роботи на початку вивчення курсу або перед вивченням нової теми для з’ясування загального рівня знань;  поточний – проводиться для діагностування рівня знань, умінь і навичок з теми практичного заняття. Передбачає виконання тестових завдань, усне опитування, виконання практичних завдань. За змістом він включає якість засвоєння матеріалу, що охоплюється темою практичного заняття, та сумлінність і старанність студента в практичній роботі; 19

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

 тематичний – проводиться після вивчення кожного змістового модуля курсу в письмовій формі на основі питань, за допомогою яких перевіряється рівень оволодіння теоретичними знаннями та засвоєння практичних навичок. Такий контроль здійснюється методом написання контрольних робіт, проведення індивідуальних консультацій, виконання тестових завдань тощо;  підсумковий – здійснюється у формі диференційованого заліку в кінці семестру по закінченні вивчення курсу «СоціальноEпедагогічна робота в полікультурному суспільстві» на основі питань, які готуються та затверджуються на засіданні кафедри соціальної педагогіки і схвалені радою інституту (факультету). Оцінка детермінується показниками контролю засвоєння лекційного матеріалу й усього курсу загалом.

10. Критерії оцінювання Оцінювання навчальних досягнень студентів здійснюється в балах з наступним переведенням в оцінку за традиційною національною шкалою та шкалою ЕСТS. Нарахуваня оцінок у балах за національною шкалою та шкалою ЕСТS Оцінка за шкалою ЕСТS 90E100 65E89 50E64 1E49

Оцінка за національною шкалою відмінно добре задовільно незадовільно

Рейтингова система оцінювання передбачає використання поточного, тематичного та підсумкового контролю. Поточна рейтингова оцінка складається з балів, які студент одержує за такі види навчальної діяльності щодо засвоєння змістового модуля:  систематичність та активність роботи на практичних заняттях;  виконання завдань для самостійного опрацювання;  підготовка індивідуального завдання. Рейтингова оцінка виставляється в балах за результатами засвоєння навчальної дисципліни та визначається як сума поточних і контрольних рейтингових оцінок за заліковий кредит і становить не більше 50 балів. Підсумкова рейтингова оцінка визначається в балах як сума середнього показника поточних рейтингових оцінок і контрольної рейтингової оцінки за залік, що становить 50 балів.

20

Ольга ГУРЕНКО

Оцінка за залік виставляється за чотирибальною системою «відмінно», «добре», «задовільно», «незадовільно». Критерії оцінки відповіді студента враховують насамперед її повноту і правильність, здатність студента викладати матеріал чітко, логічно, послідовно, здатність узагальнювати одержані знання й практично їх застосувати. На «відмінно» оцінюється правильна, обґрунтована, логічна відповідь, в якій навчальний матеріал відтворюється в повному обсязі, міститься аналіз і систематизація, зроблені аргументовані висновки. Студент активно працює протягом усього курсу і показує при цьому глибоке оволодіння лекційним матеріалом, здатний висловити власне ставлення до альтернативних міркувань з конкретної проблеми, проявляє вміння самостійно та аргументовано викладати матеріал. Практичне завдання виконане правильно, як з використанням типового алгоритму, так і за самостійно розробленим алгоритмом. Оцінка «добре» виставляється за відповідь, в якій відтворюється значна частина навчального матеріалу. Студент виявляє знання і розуміння основних положень з навчальної дисципліни, певною мірою може аналізувати матеріал, порівнювати та робити висновки. Студент активно працює протягом усього курсу, питання висвітлює повно, висвітлення їх завершене висновками, виявлене уміння аналізувати факти й події, а також виконувати навчальні завдання. У відповідях допущені несуттєві помилки, в усних відповідях – неточності, деякі незначні помилки, має місце недостатня аргументованість під час викладу матеріалу. На «задовільно» оцінюється відповідь, в якій відтворюються основні положення навчального матеріалу на рівні запам'ятовування без достатнього розуміння. Студент виявляє знання і розуміння основних положень теми; викладає матеріал не повною мірою і припускається помилок у формулюванні правил, визначень; не вміє глибоко і переконливо обґрунтовувати власні думки та виявляє утруднення в процесі добору прикладів; викладає матеріал непослідовно і припускається помилок у мовленнєвому оформленні. Оцінка «незадовільно» виставляється за відповідь на рівні елементарного відтворення окремих фактів, елементів, об'єктів, фрагментів навчального матеріалу. Студент виявляє неспроможність висвітлити питання або вони висвітлені неправильно, безсистемно, з грубими помилками, відсутні розуміння основної суті питань, висновки, узагальнення. У відповідях та практичному завданні припущені суттєві помилки.

21

Змістовий модуль 1. ПРОБЛЕМИ ПОЛІКУЛЬТУРНОСТІ В СУЧАСНОМУ СВІТІ Лекція 1. ПОЛІКУЛЬТУРНЕ СУСПІЛЬСТВО В ЕПОХУ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ План 1. Сутність поняття «глобалізація».

2. Глобалізаційні процеси та їхній вплив на культуру.

3. Ціннісні орієнтири сучасного полікультурного суспільства.

4. Тенденції розвитку українського полікультурного соціуму в умовах глобалізації. Література 1. Бирюкова М. А. Глобализация: интеграция и дифференциация культур / М. А. Бирюкова // Философские науки. – 2000. – № 4. – С. 33E42.

2. Делягин М. Г. Практика глобализации: игры и правила новой эпохи / М. Г. Делягин, О. В. Братимов. – М. : АСТ, 2005. – 344 с.

3. Василенко И. А. Диалог цивилизаций / И. А. Василенко. – М. : Эдиториал УРСС, 1999. – 290 с.

4. Інформаційний звіт Державного комітету у справах релігій. – Про стан та тенденції розвитку релігійної ситуації, державноEцерковних відносин в Україні за 1998 рік // Людина і світ. – 1999. – № 2. – С. 25E31.

5. Людина у полікультурному суспільстві : навч.Eметод. посіб. для викладачів вищих навчальних закладів з курсу за вибором студентів соціогуманітарних спеціальностей / [О. І. Пометун, Л. Ю. Султанова та ін.]. – К. : «Інжиніринг», 2010. – 248 с.

6. Межуев В. М. Проблема современности в контексте модернизации и глобализации / В. М. Межуев // Полития. – 2000. – № 3. – С. 102E115.

7. Орлов Ф. И. Социальные издержки глобализации / Ф. И. Орлов // Социологические исследования. – 2007. – № 7. – С. 13E22.

8. Пальчевський С. С. Соціальна педагогіка : навч. посіб. / С. С. Пальчевський. – К. : Кондор, 2005. – 560 с.

9. Пелипенко А. Г. История глобализации / А. Г. Пелипенко. – М. : Юникс, 2007. – 214 с.

22

Ольга ГУРЕНКО

10. Федотова Н. Н. Возможна ли мировая культура? / Н. Н. Федотова // Философские науки. – 2006. – № 4. – С. 58E68. Зміст лекції 1. Сутність поняття «глобалізація» У сучасній науці глобалізацію розглядають як просунуту стадію розвитку процесу інтернаціоналізації різних аспектів суспільного життя (економічних, політичних, культурних), яка охоплює все світове співтовариство, досягаючи планетарних масштабів. І це не просто територіальне поширення інтернаціоналізації. Глобалізація надає взаємозв’язкам різних країн нові властивості, нову силу. Деякі дослідники вважають глобалізацію якісним стрибком, переходом інтернаціоналізації суспільних відносин на більш високий ступінь свого розвитку. Уперше термін «глобалізація» ввів у 1983 р. американський економіст Т. Левітт для означення феномена злиття ринків окремої продукції. Свій подальший розвиток поняття глобалізації дістало завдяки книзі японського економіста К. Оме «Мир без границ» (1990 р.), в якій автор стверджував, що тенденції розвитку світової економіки неминуче ведуть до того, що транснаціональні фінансовоEпромислові групи все рішучіше витіснятимуть зі світового ринку національні корпорації. Цей процес неминуче призведе до інтернаціоналізації і глобалізації всієї системи світової економіки та її ринків. Інакше кажучи, світ опиниться на порозі нового етапу свого цивілізаційного розвитку. Термін «глобалізація» час від часу застосовувався впродовж багатьох десятиліть, проте лише на початку 80Eх рр. він став фігурувати як базове поняття різних концептуальних побудов. Серед багатьох визначень цього явища найбільш вдалим є синтетичне: глобалізація – це «вища на даний момент фаза інтернаціоналізації (інтеграції) економіки й політики, а в зародковому стані – й культури» (В. Пефтієв, В. Черновська), яка насамперед проявляється в процесах гомогенізації і суверенізації (К. Ейк), а також «у все більшій взаємозалежності різних суспільств» (Г. Ділігенський). Останнім часом проблеми глобалізації привертають до себе особливу увагу вчених, які належать до різних шкіл і напрямків наукової думки. Це породжує багатоманітність поглядів на процеси, що розгортаються в сучасному світі. Сьогодні існують сотні різноманітних, зокрема, й взаємовиключних визначень глобалізації, що відображає складність і неоднозначність цього явища.

23

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

У Декларації тисячоліття ООН1 проголошується: «Глобалізація здатна набути цілком всеохоплюючого й справедливого характеру лише завдяки широкомасштабним та наполегливим зусиллям із формування спільного майбутнього, заснованого на нашій спільній приналежності до роду людського в усьому його культурному розмаїтті». Джерело стійкого розвитку людства приховується саме в різноманітті та гетерогенності культур. «Наше культурне розмаїття, – зазначається в Хартії Землі2, проголошеній ООН, – є безцінною спадщиною, й різні культури знайдуть свої власні шляхи до реалізації власного бачення стабільного способу життя». «Глобальний світ, – пише філософ І. Василенко3, – необхідно творити в умовах діалогу цивілізацій як спільний простір багатогранної духовності – простір завжди відкритий та той, що постійно вдосконалюється в процесі розуміння іншого». А. Новиков4 розглядає глобалізацію як процес всесвітньої економічної, політичної й культурної інтеграції, основними характеристиками якого є поширення капіталізму, всесвітній розподіл праці, переміщення в масштабах усієї планети грошових, людських і виробничих ресурсів, а також стандартизація економічних і технологічних процесів та зближення культур різних країн. Для економічних аспектів глобалізації характерні вільна торгівля та вільний рух капіталу, зниження податків на прибуток підприємств, переміщення промисловості між державами для зменшення витрат на сплату праці та природні ресурси. У політиці глобалізація проявляється в послабленні значення держав. З одного боку, це відбувається внаслідок посилення ролі впливових міжнародних організацій, таких як Європейський Союз, НАТО, Світовий Банк. З іншого боку, за рахунок скорочення державного втручання в економіку й зниження податків збільшується політичний вплив підприємств. Унаслідок спрощеної міграції людей і вільного переміщення капіталів через кордони також зменшується влада держави над своїми громадянами. Для культурної глобалізації характерне поширення інформаційного простору, в якому 1

Декларация тысячелетия ООН // Утверждено резолюцией 55/2 Генаральной Ассамблеи ООН от 08.09.2000 г. [Электронный ресурс].

– Режим доступа : http://www.un.org/russian/documen/declarat/summitdecl.htm.

2 Текст Хартии Земли. Париж, ЮНЕСКО. 14 марта 2000 г. [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.nngasu.ru/bibl/voda&zemlya/hartiya.pdf 3 Василенко И.А. Диалог цивилизаций / И. А. Василенко. – М. : Эдиториал УРСС, 1999. – С. 18.

4 Новиков А.М. Постиндустриальное образование : публицистическая полемическая монография / А. М. Новиков. – М. : Эгвес, 2008. – С. 17E18.

24

Ольга ГУРЕНКО

відбувається взаємопроникнення культур, розвиток полікультурної освіти. Наукове розуміння глобалізації, як відзначає дослідник М. Косолапов, має виходити із усвідомлення спільності й відмінностей групи явищ (і відповідно до них понятійного ряду), безпосередньо суміжних з глобалізацією. Таким понятійним рядом є «інтернаціоналізація – регіоналізація – єдиний і цілісний світ – глобалізація». Усі ці явища об’єднує те, що вони, будучи раніше внутрішньодержавним процесом розвитку, вийшли за межі кордонів окремих країн. Різниця між ними полягає в умовах і часі виникнення, в їхній суті, конкретних і соціальноEісторичних функціях, у масштабах, глибині інтенсивності явищ, а також у безпосередніх результатах і наслідках. Інтернаціоналізація – найдавніший (як і сама цивілізація) процес, що виник в основному на базі торгівлі. Товари в закінченому вигляді вироблялись у межах окремих країн і потім експортувались. Отже, інтернаціоналізація передбачає вихід явища суто внутрішнього за початкові рамки, а також об’єднання дій декількох суб’єктів світової економіки й політики навколо спільних для них завдань, цілей та виду діяльності; вона попереджує самостійні стійкі, наявні та діючі в багатьох аспектах вже автономно від держави форми міжнародних взаємодій (союзи, угоди й організації). Як явище, інтернаціоналізація має універсальний характер. За охопленням суб’єктів міжнародних відносин і простору ефективніше розвивається на локальному рівні або в застосуванні окремих сфер. Головною її функцією є забезпечення стійких міжнародних зв’язків «поза простором» і в реальному часі. Водночас, зростаюча інтернаціоналізація в перспективі веде до обмеження економічних можливостей не тільки національних держав, але й територіальноEполітичних структур загалом. Глобалізація супроводжується розвитком економічної інтеграції на регіональному рівні. Явище регіоналізації також є одним із найдавніших проявів розвитку людської цивілізації. Воно сприяло формуванню середніх і великих держав у всі історичні періоди – від стародавніх до новітніх часів. Протягом часу відбувалися послідовні й закономірні цикли об’єднання і розпаду держав не стільки за етнічними параметрами, скільки за економічними. Свобода переміщення товарів, послуг та капіталів за межі національних кордонів формували більшE менш стійкі виробничі зв’язки. Конгломерат національних економік поступово формував міжнародний поділ праці, єдині виробничі 25

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

комплекси, і в результаті, як відзначає Е. Кочетов, на світовій мапі намітились економічні кордони, що не збігаються з національними. При цьому посилюється гнучкість і рухомість міжнародних виробничих зв’язків. Великі підприємства і навіть стійкі транснаціональні виробничі комплекси об’єднуються в часові, але відносно стійкі регіональні утворення, які характеризуються спільною виробничою базою та науковоEтехнічною єдністю процесів виробництва товарів і послуг. Отже, сутність явища регіоналізації полягає у формуванні на основі та через розвиток інтенсивних і глибоких для свого часу інтернаціональних зв’язків нових, соціальноEтериторіальних систем, тобто міжнародних консорціумів і транснаціональних альянсів (союзів, корпорацій тощо). Утворення регіональних організацій, кількість яких постійно зростає, – це є певні ступені глобалізації. Одночасно це спосіб досягнення ефекту від масштабу, оскільки окремим країнам такі організації можуть забезпечити певний захист від негативних наслідків глобалізації. Єдиний і цілісний світ, скоріше за все, не є породженням ХХ ст., адже в деяких формах він виявляв себе раніше. З моменту виникнення стародавніх людських цивілізацій провідною тенденцією світового розвитку було розширення і поглиблення зв’язків між народами та державними об’єднаннями; форми таких зв’язків були різноманітними, здійснювалися поетапно і ґрунтувались як на експансії одних народів щодо інших, так і на тих чи тих формах співробітництва. Отже, з вище зазначеного витікає, що глобалізація має свої характерні риси, які виокремлюють її серед інших світогосподарських процесів, а саме: − посилення взаємозв’язку всіх дій країн у соціальноE економічній сфері, політиці, культурі. У цьому відношенні значною є стимулююча роль міжнародних організацій, особливо системи ООН і регіональних інтеграційних об'єднань; територіальне поширення інтернаціоналізаційних процесів, які сьогодні охоплюють увесь світ; − універсалізація міжнародних економічних відносин. Вона має, зокрема, таке вираження: втілення єдиних міжнародних стандартів у всі сфери міжнародної економічної діяльності (у торгівлі, в кредитноE валютній діяльності тощо); використання однакових критеріїв у макроекономічній політиці; уніфікація вимог до податкової політики (зокрема, єдиний підхід до встановлення митного законодавства). Стимулом для появи й розвитку глобалізації стала науковоE технічна революція. Початок процесу глобалізації пов'язується в часі з переходом індустріалізації розвинутих країн у постіндустріальну фазу 26

Ольга ГУРЕНКО

розвитку. Особливе значення має бурхливий розвиток світової системи інформації, який сприяв транснаціоналізації виробництва капіталу. ІнформаційноEкомунікаційні системи дають можливість укладати економічні угоди в будьEякий час незалежно від місцезнаходження агентів угод. Виключну роль у цьому процесі відіграє Інтернет. Світова інформаційна мережа забезпечує глобалізацію капіталу й децентралізовану концентрацію виробництва й праці. Утворюється світовий інформаційноEфінансовий простір. Як відзначають дослідники Е. Рашковський, В. Хорос, будьEяка цивілізаційна система у своєму розвитку пройшла певні структурні рівні, в яких простежується чітко виражена тенденція до єдності й цілісності світу: 1. Рівень архаїчний, який укорінений у підсвідомості, мові, фольклорі, етнокультурних традиціях. На цьому рівні простежується «анімістичний» зв’язок людини з довколишньою природою і безпосереднім первинним середовищем.

2. Рівень «осьовий», опосередкований досвідом поширення великих світових релігій і філософських учень, епох великих завоювань та утворення держав.

3. Рівень сучасний (modern), який відображає всесвітньоE історичний вплив на інші народи західного раціоналізму і суієнтизму та породження ними технологій виробництва соціальноEекономічних і політичних структур та ідейних поглядів. Отже, явище єдиного і цілісного світу є властивістю не тільки світу загалом, але й окремих цивілізацій, що входять до його складу, хоча це розуміння розвитку тривалий час не усвідомлювалося сучасниками. Формування цілісності та єдності світу є результатом світового розвитку, який з кожним циклом такого розвитку переглядається й відтворюється знову на новому витку історичної спіралі. Сучасна епоха – це час глобальних вимірів основ суспільства: об’ємний, нелінійний образ постсучасного світу, що виникає, явно виходить за межі звичних раціоналістичних стереотипів і спрощених категорій. У цих унікальних історичних умовах стають усе більш зрозумілими внутрішні механізми і мотиви глобальної трансформації сучасного світу. Але наукове визначення глобалізації як явища має певні наукові труднощі, пов’язані як з політичним звучанням проблеми, так і сутністю процесів, викликаних явищем глобалізації. У сучасних умовах надзвичайно гостро стоїть питання: що таке сучасна глобалізація, чи є та форма, у якій вона проходить, формально 27

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

неминучою або існує альтернатива, де пролягають кордони між об’єктивною і суб’єктивною складовими процесу глобалізації. Глобалізація – це об’єктивний процес, який визначає якісні зміни в глобальному просторі. В основу глобалізації покладено ідею, суть якої полягає в тому, що визначення та розв’язання багатьох проблем можливе тільки через глобальні процеси, а не на рівні окремої країни. Прихильники глобалізації розглядають її як широкий багатоплановий процес, що охоплює всі сторони життя людського суспільства. Вони вважають, що глобалізація випливає із саморозвитку економіки; створює найкращі умови для зростання людського добробуту завдяки вільним потокам товарів, капіталів та інформації; сприяє формуванню єдиного світового соціальноEекономічного укладу, що фактично призводить до одноваріантного розвитку; міжнародне поширення культури є не менш важливим, ніж економічні процеси5.

2. Глобалізаційні процеси та їхній вплив на культуру У науковій літературі найчастіше аналізується декілька джерел усіх або частини процесів, які в сукупності й утворюють явище глобалізації загалом. Дослідник М. Косолапов, розглядаючи глобалізацію як якісно самостійну, складну систему явищ і відносин, сформулював низку процесів, розвиток яких викликає її та значно поглиблює. Це насамперед: − стабільні, довготривалі негативні екологічні наслідки господарювання людини на Планеті, які з другої половини ХХ ст. є настільки небезпечними, що мутація біосфери Землі стала непрогнозованою; − розвиток різноманітних комунікацій, інфраструктур і відносин, який веде до такого ступеня соціальної взаємопов’язаності й взаємозалежності світу, коли багаточисельні ознаки соціальноE історичної дикості й варварства конкретних суспільств стають загальною проблемою всього людства, що загрожує його безпеці; − поява перших суб’єктів світової економіки й політики (держав, міжнародних організацій, транснаціональних корпорацій), поєднання інтересів, здібностей і можливостей, які вимагають від них і дозволяють їм діяти глобально в одній або декількох сферах життя діяльності на щоденній основі. Фактично це вже діяльність «суб’єктів глобальних відносин». Як зазначає М. Косолапов, усе це – лише видима частина явища глобалізації, основу якого утворюють єдність капіталізму в його 5

Фукуяма Ф. Конец истории и последний человек / Ф. Факуяма ; пер. с англ. – М. : Ермак, АСТ, 2005. –592 с.

28

Ольга ГУРЕНКО

найвищій у теперішній час стадії розвитку – стадії техносфери як найбільш закінченого матеріального результату всієї попередньої еволюції індустріального суспільства – й початкового процесу функціональної стратифікації держав залежно від того, яке місце вони займають у системі забезпечення потреб техносфери. Глобалізація є об’єктивним і неухильним процесом. Загалом дослідники оцінюють її позитивно, оскільки вона об’єднує національні економіки в єдине організаційне ціле й тим самим підвищує ефективність світового господарства. Глобалізація сприяє зближенню не тільки економік, а й культур різних народів, полегшує встановлення порозуміння між ними. Проте цей процес супроводжується накопиченням серйозних проблем, які постають не тільки перед окремими країнами, але й перед усім людством. До глобальних проблем належать: проблеми миру і роззброєння; енергетична і сировинна проблема; екологічна проблема. Глобальні проблеми в разі їх невирішення загрожують усьому людству. Вони викликають занепокоєння не тільки вчених і керівників держав, але й широких суспільних верств населення планети. Сучасні проблеми глобалізації є певним синтезом і результатом нерозв’язаних проблем попередніх глобалізацій6. Виокремлюють чотири хвилі глобалізації: • перша виникла після великих географічних відкриттів, зокрема відкриття X. Колумбом Америки в XV ст.; • друга – середина XIX століття, коли в європейських держав з’явилися колонії в Азії; • третя – після закінчення Другої світової війни зі встановленням нового міжнародного порядку та появою нових незалежних держав в Азії, Африці та Латинській Америці, які почали брати активнішу участь у світових справах; • четверта, нинішня, пов’язана зі стрімким розвитком інформаційноEкомунікаційних технологій, що охопили всі сфери людського життя7. Розглянемо детальніше вплив глобалізації на таку сферу суспільного й особистого буття, як культура. Сьогодні культуру необхідно 6

Риктор Т. Л. Глобализация или шаг в рисковость / Т. Л. Риктор // Інтелект. Особистість. Цивілізація : тематичний збірник наукових праць із соціальноEфілософських проблем. Випуск 3 / [гол. ред. О. О. Шубін]. – Донецьк : Дон ДУЕТ, 2005. – С. 184E194.

7 Людина у полікультурному суспільстві : навч.Eметод. посіб. для викладачів вищих навчальних закладів з курсу за вибором студентів соціогуманітарних спеціальностей / « » [О. І.Пометун, Л. Ю. Султанова та ін.] – К. : Інжиніринг , 2010. – С. 22.

29

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

осмислити як вирішальний аспект глобалізації, а не лише як реакцію на економічну глобалізацію. При цьому не треба вважати, що глобалізація культури – це встановлення культурної однорідності у всесвітньому масштабі. Цей процес містить у собі культурні зіткнення й протиріччя. Конфлікти й сутички різних культур та цивілізацій – визначальний фактор сучасного багатополярного світу8. Зв’язок глобалізації з культурою виявився настільки значним, що спричинив появу в науці таких термінів, як «економізація культури» та «культуризація економіки». Економізація культури полягає в тому, що сфера культури все більше зазнає впливу законів ринку та конкуренції (масEкультури). Культуризація економіки визначається тим, що суспільне виробництво все більше орієнтується на створення інтелектуальних, культурних і духовних благ або на виробництво «символів». Наприклад, індустрія харчування досить широко використовує національні кухні різних культур для економічного зростання. В Україні популярністю користуються такі мережі харчування: піцерія «Челентано» (італійська кухня), сушіEбар «Япона хата» (японська кухня), МсDоnаld’s (американська кухня) та багато інших закладів харчування. Відтак для культурної глобалізації характерне зближення ділової та споживчої культури між різними країнами світу та зростання міжнародного спілкування. З одного боку, це призводить до популяризації окремих видів національної культури в усьому світі. З іншого – популярні міжнародні культурні явища можуть витісняти національні або перетворювати їх на інтернаціональні. Сучасні кінофільми виходять на екрани одночасно в багатьох країнах світу, книги перекладаються і стають популярними в читачів різних країн. Велику роль у культурній глобалізації відіграє Інтернет і міжнародний туризм9. Оскільки в умовах глобалізації зберегти традиційну культуру народу досить важко, збереження культурної своєрідності стало оцінюватися як найвище досягнення сучасної цивілізації. У зв’язку з цим цивілізовані країни, які характеризуються цілеспрямованим, заснованим на зваженій концепції управлінням соціальною та культурною сферами, ще з середини XX століття постійно розвивають 8

Федотова Н. Н. Возможна ли мировая культура? / Н. Н. Федотова // Философские науки. – 2006. – № 4. – С. 58E68.

9 Людина у полікультурному суспільстві : навч.Eметод. посіб. для викладачів вищих навчальних закладів з курсу за вибором студентів соціогуманітарних спеціальностей / « » [О. І. Пометун, Л. Ю. Султанова та ін.] – К. : Інжиніринг , 2010. – С. 24.

30

Ольга ГУРЕНКО

«культурну політику». Саме тоді почався планово розроблятися підхід щодо збереження культурного генофонду всього людства та кожної окремої країни в рамках ООН. Культурна політика – система практичних заходів, що фінансуються, регулюються і значною мірою здійснюються державою (разом із приватними особами), які спрямовані на збереження, розвиток та примноження культурної спадщини нації10. Найактуальнішими питаннями в галузі культурної політики є: способи збереження культурної спадщини нації та етнічних і соціальних груп; мовне питання. Культурний простір людини виявляється не тільки в мові, літературі, музиці тощо, але й у матеріальних речах, що її оточують. Інтер’єр, одяг, предмети щоденного користування яскраво відображують світогляд, рівень інтелектуального, культурного й духовного розвитку особистості, а також вплив на них різноманітних сучасних культурних тенденцій і технологічного розвитку. Українська культура зазнає сьогодні грунтовних змін. І в цьому процесі, крім багатьох інших чинників, звичайно, велику роль відіграє процес світової глобалізації. Розвиток міжнародної торгівлі й комунікаційних технологій якнайкраще сприяє взаємопроникненню культур. Цей процес найкраще простежується в містах, оскільки саме тут найшвидше реалізується здобуток цивілізаційного розвитку. Важко уявити сучасне місто без багатоповерхових будівель, мобільних технологій, громадського транспорту, впорядкованих сучасних доріг і величезної кількості магазинів. Усі наведені вище явища є безумовними ознаками міст у будьEякій країні світу. Вони спеціально розробляються універсальними й абстрагованими від етнічних ознак різних культур, щоб бути використаними в різних умовах і не створювати дискомфорту окремим етнічним культурам. Завдяки цьому міста в усьому світі стають неймовірно схожими, оскільки матеріали для оформлення простору навколо себе привозяться здебільшого зEза кордону. Це стосується всього: тканини і вже готового одягу, будівельних матеріалів, меблів, побутових та індутріальних технологій, та й взагалі більшості предметів особистого щоденного вжитку. А це не може не впливати на стиль оформлення простору, тому що важко створити, наприклад, український інтер’єр із закордонних будівельних матеріалів, бо вони просто не створені для цього.

10

Кравченко А. И. Культурология : учеб. пособ. для вузов / А. И. Кравченко. – 3Eе изд. – М. : Академический проект, 2001.

31

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Важливим фактором є також те, що сучасний стиль життя вимагає від речей, що нас оточують, більшої мобільності, легкості, функціональності, компактності й меншої матеріалозатратності. Звичайно, такі предмети все менше потребують вишуканості, індивідуальності й естетичності. ЗновEтаки, це призводить до тотального зникнення різниці між українською і будьEякою іншою культурою в матеріальному плані. Отож, українська матеріальна культура, розриваючись між основними світовими стилями й тенденціями, все більше тягнеться до європейських стандартів. Це можна пояснити достатньо просто: європейська культура за релігійними, а відтак моральними і культурними традиціями все ж ближча українській, ніж буддійська й мусульманська культура Сходу. Оскільки Європа все більше пропагує взаємопроникнення культур, що вже яскраво відображається в понятті «європейська культура», Україна, прагнучи бути на рівних з європейськими державами, неабияк сприяє зникненню національних особливостей матеріальної культури. Така тенденція простежується в усіх сферах життя та в усіх прошарках суспільства. В інтер’єрі чітко видно вплив не тільки глобалізаційних, але й цивілізаційних процесів. Так, у минулому українець у власному житлі (мається на увазі свій окремий будинок) прагнув прикрасити якнайбільше предметів ужитку, тим самим показуючи своє глибоке й необхідне відчуття краси та затишку. Прикрашалися стіни, печі, посуд, меблі тощо, і зазвичай це робили самі господарі дому. Зараз, у (найчастіше) квартирі перелік речей, які можна прикрашати власноруч, різко зменшився. Майже всі предмети побутового вжитку виробляються вже прикрашеними. Хатня техніка здебільшого виконується в стилі мінімалізму, чого не може не врахувати українець з його високим і вишуканим почуттям стилю при створенні відповідного інтер’єру в житлі. Мінімалістичний стиль підтримується в меблях і кольорах, тобто панують стримана кольорова гама й правильні геометричні форми, що досі були абсолютно непритаманними українському стилеві інтер’єру. Духовна культура має великий вплив на матеріальну, а отже, людина оформлює світ навколо себе відповідно до духовних цінностей і потреб. Звичайно, глобалізація впливає на свідомість українців. Зміни в національній моралі й цінностях позначається й на оселі. Ікони, що колись були обов’язковими атрибутами українського житла, все менше з’являються в сучасних оселях. Замість того, інтер’єр або повністю втрачає ознаки релігійної приналежності, або ж прикрасами стають 32

Ольга ГУРЕНКО

національні атрибути інших культур, що зазвичай не мають майже нічого спільного з українською. Сучасне українське житло набуває чітко окреслених європейських форм. Проте варто зазначити, що існує також частка людей, що оформлюють своє житло в східному або південному тропічному стилях, і лише одиниці намагаються витримати стиль наших пращурів. Глобальна урбаністична мода не оминула Україну. Одягатися сучасно і стильно – значить прийняти світові тенденції моди, сфомовані незалежно від етнічних традицій будьEякого народу. І якщо на рівні високої моди українські дизайнери подекуди вставляють елементи українських національних вишивок, то одяг, який пропонують нам більшість магазинів, не має нічого спільного з українськими традиціями. Звернімо увагу на розвиток субкультур в Україні, оскільки до них себе відносять здебільшого представники молоді. Вони носять особливий одяг і особливі прикраси, що є однаковими незалежно від країни чи навіть материка. Субкультури є достатньо сильним чинником, що об’єднує молодь усього світу, тому є також проявом глобалізації й одною з рушійних її сил. Спортивний, діловий і буденний одяг в Україні здебільшого створюється за кордоном і орієнтований на широкий ринок збуту, а тому українець, подорожуючи за межами свої країни, не буде виділятися серед мешканців країн Європи. Це так само є одним із найяскравіших виявів глобалізації11. Отже, процеси глобалізації є досить суперечливими, а оцінити їхній вплив на культуру однозначно – дуже важко. Незаперечним залишається тільки той факт, що кожне національне суспільство – це соціальний світ зі своїми економічною та політикоEправовою системами, зі своєю культурою. Головним при входженні національної культури у світовий культурний простір є її вміння залишатися собою та бачити крізь призму власного національноEкультурного сприйняття загальнолюдський зміст інших культур.

3. Ціннісні орієнтири сучасного полікультурного суспільства Цінність – це термін, який використовують у філософії та соціології для позначення позитивного чи негативного значення об’єктів навколишнього світу для людини, соціальної групи, суспільства 11

Вплив світової глобалізації на побутову культуру України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://h.ua/story/233253/#ixzz21RKg1PqL

33

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

загалом, яке визначається власне їхніми ознаками та їхньою залученістю у сферу людської життєдіяльності, інтересів і потреб, соціальних відносин. Критерії та способи оцінки цієї значущості виражені в моральних принципах і нормах, ідеалах, установках, цілях12. У структурі особистості вони представлені через ціннісні орієнтації. Ціннісні орієнтації – елементи внутрішньої (диспозиційної) структури особистості, які сформовано та закріплено життєвим досвідом індивіда у процесах соціалізації та соціальної адаптації, коли відокремлюється значуще (суттєве для конкретної людини) від незначущого (несуттєвого) через (не)прийняття особистістю певних цінностей, усвідомлюваних як межі (горизонти) граничних смислів і основоположних цілей життя, а також визначаються припустимі засоби їхньої реалізації13. Ціннісні орієнтації утворюють у структурі особистості вищий (переважно, усвідомлюваний – на відміну від соціальних установок) рівень ієрархії схильностей до певного сприйняття умов життєдіяльності, їхньої оцінки й поведінки як в актуальній (тутEіEтепер), так і, передусім, у довгостроковій перспективі. Ціннісні орієнтації – це насамперед сприйняття або відторгнення певних смислів, які складають основу організації життя і (не)готовність поводити себе відповідно до них14. Сьогодні широко розповсюджена теза про те, що в глобальних процесах сучасності стикаються дві аксіологічні системи: система цінностей, що має основу в традиційній культурі, та система цінностей, збудована навколо ліберальноEдемократичних орієнтацій. Буде помилкою інтерпретувати зіткнення цих двох систем цінностей як протистояння двох світів: старого і сучасного. Будь воно так, протистояння двох ціннісних систем не відбувалося б – можна було б говорити лише про історичну спадковість цінностей людини, коли попередні традиційні цінності трансформуються в нові, які відповідають світовим реаліям. Проте йдеться зовсім не про спадковість цінностей в їхньому історичному розвитку, а саме про протистояння, що доходить іноді до політичних, релігійних та військових конфліктів; причому обидві 12

Ценность // Новейший философский словарь, 1999 [Электронный ресурс] / Текст словарных статей. А. А. Грицанов. – Режим доступа : httр://vslovar.ru/61867.html 13 Личностные ориентации // Новейший философский словарь, 1999 [Электронный ресурс] / Текст словарных статей. А. А. Грицанов. – Режим доступа : http://vslovar.ru/fil/1216.html 14 Людина у полікультурному суспільстві : навч.Eметод. посіб. для викладачів вищих навчальних закладів з курсу за вибором студентів соціогуманітарних спеціальностей / « » [О. І.Пометун, Л. Ю. Султанова та ін.] – К. : Інжиніринг , 2010. – С. 25.

34

Ольга ГУРЕНКО

згадані вище системи цінностей є цінностями, актуальними сьогодні, і їх не можна розділити, упорядкувавши хронологічно. Культура пропонує своєму носієві прийнятні вимоги щодо поведінки, цінностей та норм, які становлять основу психічної рівноваги індивіда. Однак варто людині потрапити в таку ситуацію, коли в її повсякденності беруть участь різні культурні системи і коли соціальне середовище вимагає від неї дій, протилежних нормам її культури, людина все ж таки намагається зберегти свою культурну ідентичність, хоча місцеве середовище і вимагає культурної адаптації. Створюється ситуація, коли людина або група людей змушені виконувати вимоги різних культурних систем, що часто протистоять одна одній і заперечують одна одну. Все це спричиняє руйнацію цілісності свідомості й призводить до внутрішнього дискомфорту особи або соціальної групи, що, зі свого боку, віддзеркалюється на поведінці, яка може бути агресивною та розкриватися в націоналістичних, кримінальних, антиконфесійних діях, а також в депресивному настрої15. Інтегруючою основою будьEякої соціальної спільноти є гуманітарні цінності. Значення цінностей як для окремого соціуму, так і для всього людства особливо зростає на зламі епох, коли відбувається пошук нових орієнтирів розвитку. Саме тому проблема ціннісних пріоритетів сучасного полікультурного суспільства набуває сьогодні особливої актуальності. Масштабні катаклізми XX ст., що супроводжувалися спалахами жорстокості, деформації гуманітарних цінностей, соціальним, моральним, економічним та інтелектуальним хаосом. Ці явища є проявом культурної кризи та відбиттям глибинних станів людини. Кризові процеси відбуваються на рівні людини та її ціннісних орієнтацій. Культурна криза є своєрідним етапом переходу культури з одного сталого стану в інший, який тільки передбачається, коли людина випадає з однієї системи цінностей і намагається ствердитися в іншій. Кожен народ (і окремий індивід) має своє уявлення про цінності та звичаї, історію, суспільні системи, культуру й релігію, та воно не завжди збігається з уявленнями представників інших народів і культур. Унаслідок цього інша культура, цінності тощо можуть сприйматися негативно. Віра в одну певну релігію або філософію призводить до того, що інші системи, погляди та теорії є потенційною загрозою і ставлять під 15

О. В.Стовпець Вплив глобалізації на культуру та цінності людства [Електронний ресурс] / О. В. Стовпець. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/vkhnu/tk/829/ 2.html

35

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

сумнів правдивість чи помилковість особистих поглядів і переконань. З одного боку, це дозволяє представникам різних культур більше спілкуватися між собою та пізнавати один одного. З іншого боку, запозичення цінностей, в основному цінностей економічно розвинутих західних країн, може призвести до втрати власних національних цінностей16. З огляду на це дитині ще змалечку необхідно прищеплювати національні та загальнолюдські цінності шляхом проведення відповідної виховної роботи в різних мікросоціумах (сім’ї, дитячому колективі, професійній групі тощо), створюючи належні умови для етнічної ідентифікації юного покоління та позитивної соціалізації в нових соціокультурних умовах. На думку С. Пальчевського17, формування громадянськості як інтегрувальної ціннісної орієнтації, яка визначає ставлення особистості до рідного народу, регіону проживання, з яким єднає спільна історія, до всієї планети – спільної колиски людства, є провідним завданням соціальноEпедагогічної діяльності навчальних закладів. У цьому контексті виникає проблема одночасного процесу виховання не тільки громадянина країни проживання, а й певної регіональної спільності (наприклад, громадянина Європи) та громадянина світу. Така інтегрованість пояснюється необхідністю, з одного боку, засвоєння духовних та інтелектуальних цінностей не тільки сусідніх народів, а й усього світу, а з іншого – необхідністю творення власних національних цінностей у рамках рідної культури, оскільки орієнтація лише на запозичення чужого призводить до втрати власного творчого потенціалу. Незважаючи на своєрідність змісту та самого процесу формування громадянина кожної європейської держави, експерти Ради Європи дійшли висновку що в змісті та формах цих процесів дуже багато спільного. Це створює умови для формування європейської громадянськості. Насамперед така спільність стосується знань, цінностей та практичних навичок. До знань, необхідних для життя в єдиній Європі, віднесені відомості про: функціонування демократії та її інститутів; політичні, юридичні, фінансові аспекти життя держави, регіону; громадянські права, свободи та обов’язки у визначенні 16

Людина у полікультурному суспільстві : навч.Eметод. посіб. для викладачів вищих навчальних закладів з курсу за вибором студентів соціогуманітарних спеціальностей / « » [О. І. Пометун, Л. Ю. Султанова та ін.] – К. : Інжиніринг , 2010. – С. 26.

17 Пальчевський С. С. Соціальна педагогіка : навч. посіб. / С. С. Пальчевський. – К. : Кондор, 2005. – 560 с.

36

Ольга ГУРЕНКО

державних і міжнародних документів; розуміння поняття «демократичне громадянство» у суспільстві, в якому живуть громадяни; європейський (міжнародний) контекст демократичного громадянства. Найважливішими спільними цінностями громадянського виховання, що визначені філософією прав людини, стали: рівноцінність кожного людського життя, повага до себе та інших, свобода, солідарність, етнічна, расова, політична, культурна та релігійна толерантність, взаєморозуміння, громадянська мужність. Кожному громадянину Європи необхідно формувати навички для того, щоб розв’язувати конфлікти в неагресивній манері, аргументувати та захищати власну точку зору, інтерпретувати аргументи іншого, розуміти та сприймати відмінні погляди, робити вибір і піддавати моральному аналізу альтернативні позиції, нести спільну відповідальність, розвивати конструктивні стосунки з іншими людьми, вміти критично осмислювати і порівнювати позиції та істини. На основі спільних цінностей радою культурного співробітництва Ради Європи розроблений Кодекс виховних цінностей, схвалений як рекомендації в умовах мультикультурного суспільства. Кодекс визначає основні ціннісні аспекти громадянського виховання, які стосуються: ставлення до себе, взаємин з іншими людьми, ставлення до суспільства, до навколишнього середовища. У ставленні до себе кодекс визнає цінність кожної особистості як унікальну сутність, яка є важливою для людства сама по собі й має потенціал духовного, морального, інтелектуального та фізичного розвитку. На основі цієї цінності визначаються такі принципи дії особистості: прагнути пізнати власний характер, його сильні та слабкі сторони; розвивати почуття самоцінності; прагнути зрозуміти сенс життя, своє призначення, замислюватися, як його прожити; прагнути жити згідно з загальноприйнятими моральними нормами; з відповідальністю використовувати свої права і привілеї; набувати знань і мудрості через життя; нести відповідальність за своє життя в рамках своїх можливостей. У взаєминах з іншими людьми цінністю визнається ставлення до них, як таких, які вони є, а не як таких, які можуть щось зробити для нас. Такі стосунки мають важливе значення як для особистісного розвитку, так і для блага всього суспільства. Керуючись цими цінностями у наших взаєминах, ми повинні: поважати гідність усіх людей; давати зрозуміти іншим, що їх цінують; заслуговувати лояльність, довіру, щирість; співпрацювати з іншими; підтримувати інших; поважати довіру, життя, 37

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

приватність, власність інших; намагатися розв’язати проблеми мирним шляхом. У ставленні до суспільства цінується: правда, права людини, закон, справедливість і колективні зусилля для спільного блага, сім’я як джерело любові й підтримки для всіх її членів, як основа суспільства, в якому люди турбуються одне про одного. Зважаючи на ці цінності особистості, необхідно розуміти свої громадянські обов’язки, бути готовими протистояти цінностям чи діям, що можуть зашкодити окремим особам чи всьому суспільству; підтримувати сім’ю у вихованні дітей; допомагати людям у розумінні закону та його дії; підкорятися закону і сприяти виконанню його іншими; приймати різноманітність і поважати право інших людей на релігійну й культурну своєрідність; підтримувати людей, які самостійно не можуть вести гідний спосіб життя; сприяти демократії; робити правду та єдність пріоритетами громадського життя18. Розмаїття цінностей, що складають основу ціннісних орієнтацій індивіда, передбачає наявність їхньої класифікації. Так, у науковій літературі розрізняють матеріальні, суспільноEполітичні, духовні цінності; позитивні й негативні цінності; цінності особистості, соціальних та професійних груп, національні, загальнолюдські цінності. Серед цінностей людського буття і культури при всьому розмаїтті найчастіше виділяють лише декілька, переважно, основних: людина, життя, добро, краса, істина, свобода тощо. Сьогодні особливої ваги та значення набувають загальнолюдські цінності. Вони є регуляторами поведінки всього людства, виступаючи найважливішими критеріями, стимулами та знаряддями пошуку шляхів взаєморозуміння, злагоди та збереження життя людей планети. Загальнолюдські цінності покликані об’єднати людство в єдине ціле, і передбачається, що їх однаково сприймають люди різних рас, епох, культурних орієнтацій. Чим більше таких цінностей у розпорядженні народу, групи людей, тим упевненіше вони себе відчувають у житті, тим багатшим та яскравішим стає їхнє буденне життя19.

4. Тенденції розвитку українського полікультурного соціуму в умовах глобалізації Сьогодні для більшості країн характерне етнічне та культурне розмаїття. Торгівля, туризм, міжнародний діалог учених та діячів мистецтва, мобільність кваліфікованих спеціалістів і міграція тощо 18

Пальчевський С. С. Соціальна педагогіка : навч. посіб. / С. С. Пальчевський. – К. : Кондор, 2005. – 560 с. Людина у полікультурному суспільстві : навч.Eметод. посіб. для викладачів вищих навчальних закладів з курсу за вибором студентів соціогуманітарних спеціальностей / « » [О. І. Пометун, Л. Ю. Султанова та ін.] – К. : Інжиніринг , 2010. – С. 27.

19

38

Ольга ГУРЕНКО

призводять до того, що в одній країні можуть проживати люди, які належать до різних культур20. Семантичне визначення слова «полі» як множини відносно до полікультурного суспільства підкреслює межі простору суспільства, яке характеризується багатокультурною різноманітністю, а також ущільненням простору існування багатьох культур через диверсифікацію та диференціацію культурних відмінностей21. Проблеми полікультурності найбільш активно почали вивчатися у ХХ ст. У той час посилився інтерес науковців до вивчення відмінностей різних культур. Аналіз культурних відмінностей давав змогу говорити про унікальність кожної культури зокрема. У 40Eх роках ХХ ст. міжнародні організації закладають в основу своєї політики визначення полікультурності сучасного світу. Згідно із «Загальною декларацією прав людини», ухваленої ООН, усі цивілізації можна поділити на полікультурні та монокультурні. Перші виникають у процесі загарбницьких воєн та великих переселень народів. Історичними прикладами полікультурних цивілізацій були: Османська імперія, Арабський халіфат, Російська імперія. Прикладами сучасних полікультурних спільнот є: США, країни Європи, Росія. До монокультурних цивілізацій відносять Китай та Японію, а також деякі інші держави, але за своїм змістом вони також є полікультурними, оскільки людство вже починає жити в багатополярному, багатонаціональному, інтеркультурному світі22. Найпоширеніше визначення поняття «полікультурне суспільство» подає російський дослідник М. Матіс: «полікультурне суспільство – це найважливіша й основна категорія соціальної філософії й теоретичної соціології, що означає історично конкретний тип соціальної системи, яка припускає об’єднання людей різних національностей з усією сукупністю форм взаємодії і взаємозалежності, де економіка виконує функцію адаптації, політика – досягнення мети, а культурні символи – підтримки зразка взаємодій у системі»23.

20

Кукатас Ч. Теоретические основы мультикультурализма / Ч. Кукатас [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://inliberty.ru/ library/ study/327/ Див.19, с.20.

22 Асаєва В. В. Філософія сучасної полікультурної, мультилінгвальної освіти / В. В. Асаєва [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.infoElibrary.com.ua/booksEtextE 11612.html 23 Рудь М. В. Формування громадянських якостей старшокласників у навчальноEвиховному процесі загальноосвітньої школи в умовах полікультурного регіону : дис. … канд. пед. наук : 13.00.07 / М. В. Рудь. – Луганськ, 2002. – С. 18.

21

39

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Поряд із поняттям полікультурне суспільство в гуманітарних науках уживаються поняття мультикультуралізм (мультикультурність), інтеркультуралізм (інтеркультурність), транскультуралізм (транскультурність). Єдності у тлумаченні цих понять немає ані серед політиків, ані серед науковців та освітян. Проте найбільш уживаним є поняття «мультикультуралізм», яке означає політику та ідеологію держави щодо етнічного та культурного розмаїття сучасних західних суспільств, яке значно розширилося з багатомільйонною імміграцією у 60E80Eх роках XX ст., здебільшого з країн, що розвиваються, а пізніше – з посткомуністичних держав Східної Європи. Це розмаїття стало певним викликом для узвичаєних культурних та освітніх інституцій і навіть для систем цінностей національних держав Заходу. Мультикультуралізм як державна політика, за С. Драгоєвичем24, «означає, що державні освітні й культурні органи мають визначати політику, конкретні заходи та ініціативи, які б надавали можливість різним культурам розвиватися поруч у межах однієї країни». Існує також визначення мультикультуралізму як суспільства, що вміщує численні відмінні, але взаємопов’язані культурні традиції й практики, які часто асоціюються з різними етнічними компонентами цього суспільства. Із визнання суспільства мультикультурним випливають два основні наслідки: переосмислення уявлень про культурну єдність (цілісність) суспільства, що включає відмову від спроб «інтегрувати» різні етнічні групи, оскільки інтеграція передбачає перетворення на «невід’ємну» частку домінуючої культури; переосмислення поняття культурного розмаїття: треба враховувати владні відносини, відносини домінування (power relations) між різними культурними (етнічними, соціальними) групами, аналізувати 25 міжкультурні взаємини . У такому тлумаченні наголос зроблено на наукових, дослідницьких аспектах мультикультурності, на відміну від більш поширеного тлумачення, де мультикультурність означає багатокультурність, або багатоетнічність певного суспільства, самого факту культурного 24

Sanjin Dragojevic, «Culture of Peace and Management of Cultural Diversity: Conceptual Clarifications», in: CULTURELINK, vol. 10. – N 29.– November, 1999, P. 133.

25 Гриценко O. A. Державна політика щодо культурного різноманіття та етнічних меншин: порівняльний аналіз вітчизняних та зарубіжних підходів (мультикультуралізм, багатокультурність, полікультурність) [Електронний ресурс] / О. А. Гриценко, Н. К. Гончаренко, Є. А. Мягка. – Режим доступу : http:// www.culturalstudies.in.ua/ zv_2005_l_9.php

40

Ольга ГУРЕНКО

розмаїття, а не особливого аналітичного чи політичного підходу до нього26. На думку С. Драгоєвича, динамічнішою є концепція інтеркультуралізму, яка набула популярності у 1980Eх роках. У ній наголос робиться саме на забезпеченні активного й позитивного діалогу різних культур у суспільстві, на їхньому взаєморозумінні та взаємозбагаченні. Різниця між двома концепціями полягає в тому, що мультикультуралізм спрямований тільки на збереження культур меншостей, що призводить до консервації наявної ситуації, а інтеркультуралізм передбачає активний та позитивний діалог різних культур у суспільстві, метою якого є взаєморозуміння та взаємозбагачення27. Окрім вищезгаданих, існує ще дві концепції управління культурним розмаїттям – транскультуралізм та культурний плюралізм. Термін «транскультуралізм» виник на межі 80E90Eх років XX ст. внаслідок глобалізаційних процесів, які мали транснаціональну культурну орієнтацію на загальноєвропейські та на глобальні культурні ринки. Н. Яценко розглядає транскультуралізм як процес соціокультурного освоєння прийдешнім етносом нових місць компактного проживання28, процес, що пов’язаний із перетином кордонів, міграціями, культурними та політичними взаємодіями. Дослідники К. Розлогов та Е. Орлова, як стверджує М. Рудь, під поняттям «транскультуралізм» розуміють здатність людини одночасно засвоювати різні культурні традиції та культурний досвід різних країн29. Особливістю сучасної транскультури є здатність змінювати світ швидше, аніж це передбачає політика мультикультуралізму, оскільки феномен транскультурації відповідає процесам активного розвитку комунікації. Тобто, сучасна транскультура, знаходячись поза державною юрисдикцією, на легітимній чи нелегітимній основі може створювати власний соціальний простір, основою якого є «морфологія павутиння», 26

Людина у полікультурному суспільстві : навч.Eметод. посіб. для викладачів вищих навчальних закладів з курсу за вибором студентів соціогуманітарних спеціальностей / « » [О. І. Пометун, Л. Ю. Султанова та ін.] – К. : Інжиніринг , 2010. – С. 21.

27 Гриценко О. Морока з мультикультуралізмом / О. Гриценко. – К. : Критика, 2001. – Ч. 11. – С. 23.

28 Яценко Н. Е. Толковый словарь обществоведческих терминов / Н. Е. Яценко. – СПб. : Питер, 1999.

29 Рудь М. В.Формування громадянських якостей старшокласників у навчальноEвиховному процесі загальноосвітньої школи в умовах полікультурного регіону : дис. … канд. пед. наук : 13.00.07 / М. В. Рудь. – Луганськ, 2002. – 154 с.

41

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

що має реальний і віртуальний (Інтернет) еквіваленти, без обмеження в часі та просторі. У цьому просторі виникають свої зв’язки та інститути, відношення і конфлікти тощо30. «Культурний плюралізм» – термін, що характеризує співіснування в межах однієї території (країни) багатьох культур, при тому, що жодна з них не є панівною. Варто зазначити, що культурний плюралізм передбачає повагу та підтримку всіх культур та способів життя, що існують у суспільстві (зокрема, сучасна західна суспільна думка як базові «майнорітіEгрупи» (меншини) розглядає осіб з обмеженими фізичними можливостями, представників сексуальних та етнокультурних груп тощо). Широко вживати цей термін почали у Східній Європі після подій 1989 року. Культурний плюралізм вбирає в себе так звані «три плюралізми»: плюралізм форм власності; плюралізм ринку, або ж вільна конкуренція; політичний плюралізм, тобто багатопартійність. Усі ці концепції варто розглядати не як такі, що суперечать одна одній, а як взаємодоповняльні31. У дослідженнях фахівців з проблем полікультурності сучасне українське суспільство характеризується як багатокультурне. Розвиток українського полікультурного соціуму пов’язаний із етнонаціональною політикою України. Становлення етнонаціональної політики України припадає на період початку 90Eх років XX ст. Саме в Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. відзначено принципи побудови держави за моделлю становлення поліетнічної української нації. Декларація проголошувала рівність усіх громадян незалежно від походження, соціального стану, расової та національної належності. Документ містив норму про визнання колективних, групових прав національних меншин та специфічних прав національностей, етнічних груп. Ці норми було вдосконалено в інших нормативноEправових актах незалежної України. Концептуальні засади державної етнополітики України відображені в таких політикоEправових документах: − Конституція України (червень 1996 p.); − Звернення Верховної Ради України до громадян України всіх національностей (серпень 1991 p.); 30

Мальковская И. А. Глобализация и транскультурный вызов незападного мира [Электронный ресурс] / И. А. Мальковская. – Режим доступа : // http://www.isras.ru/files/ File/Socis/12E2005/malkovskaya.pdf 31 Людина у полікультурному суспільстві : навч.Eметод. посіб. для викладачів вищих навчальних закладів з курсу за вибором студентів соціогуманітарних спеціальностей / « » [О. І. Пометун, Л. Ю. Султанова та ін.] – К. : Інжиніринг , 2010. – С. 22.

42

Ольга ГУРЕНКО

− Декларація прав національностей України (листопад 1991 p.); − Закон України «Про національні меншини в Україні» (червень

1992 p.); − Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» (травень 1997 р.) та інші. В Україні широко запроваджено застосування в національному законодавстві міжнародних стандартів захисту прав меншин: − Європейська хартія регіональних мов або мов меншин (листопад 1992 p.; ратифікована ВРУ 15 травня 2003 p.); − Рамкова конвенція Ради Європи про захист національних меншин (листопад 1994 p.); − Гаазькі рекомендації щодо прав національних меншин на освіту (жовтень 1996 p.); − Ословські рекомендації щодо мовних прав національних меншин (лютий 1998 p.). Чинне законодавство України вдосконалюється відповідно до реалій сьогоднішнього дня під впливом як внутрішніх, так і зовнішніх чинників, зокрема процесу євроінтеґрації. Нині розроблено низку проектів Законів України, які регулюють сферу міжетнічних взаємин («Про концепцію державної етнонаціональної політики», «Про внесення змін до Закону України «Про національні меншини України», «Про зміни до Закону України «Про мови»). Тобто законодавчого розв’язання потребує низка проблем у сфері розширення прав представників національних меншин, підтримки репатріантів, надання особливого статусу корінному кримськотатарському етносу тощо. Центральним органом державної виконавчої влади, який координує питання етнополітики в Україні, є Державний комітет України у справах національностей та міграції. У Верховній Раді України створено Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. При Президентові України діє Рада представників громадських об'єднань національних меншин України. КонсультативноEдорадчим органом при Президентові України є також Рада представників кримськотатарського народу. Етнонаціональний склад населення України за результатами перепису 2001 р. такий: українці – 37541693, росіяни – 8334141, білоруси – 275763, молдавани – 258619, татари – 248193, болгари – 204574, угорці – 156566, румуни – 150989, поляки – 144130, євреї – 103591, вірмени – 99894, греки – 91548, кримські татари – 73304, цигани – 47587, азербайджанці – 45176, грузини – 34199, німці – 33302, гагаузи – 31923, корейці – 12711, узбеки – 12353, чуваші – 43

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

10593, мордва – 9331, турки – 8844, литовці – 7207, араби – 6575, словаки – 6397, чехи – 5917, казахи – 5526, латиші – 5079, осетини – 4834, удмурти – 4712, лезгини – 4349, таджики – 4255, башкири – 4253, марійці – 4130, в’єтнамці – 3850, туркмени – 3709, албанці – 3308, ассирійці – 3143, чеченці – 2877, естонці – 2868, китайці – 2213, курди – 2088, карели – 1622, даргинці – 1610, комі – 1545, аварці – 1496, народи Індії та Пакистану – 1483, абхази – 1458, караїми – 1196, коміEперм’яки – 1165, киргизи – 1128, лакці – 1019, афганці – 1008, табасаранни – 977, іспанці – 965, ороки – 959, іжорці – 812, фіни – 768, кумики – 718, американці – 709, серби – 623, удіни – 592, нівхи – 584, кабардинці – 473, інгуші – 455, італійці – 420, перси – 419, кримчаки – 406, буряти – 391, ногайці – 385, адигейці – 338, туркиEмесхетинці – 336, калмики – 325, якути – 304, орочі – 288, вепси – 281, кубинці – 262, французи – 258, лівії – 235, чуванці – 226, ненці – 217, балкарці – 206, черкеси – 199, уйгури – 197, карачаївці – 190, шведи – 188, євреї гірські – 166, хакаси – 162, ескімоси – 153, голландці – 139, рутульці – 137, саамі – 136, дунгани – 133, латиші – 133, хорвати – 126, абазини – 128, каракалпаки – 117, англійці – 112, австрійці – 112, агули – 108, євреї грузинські – 108, евени – 104, халха – 104, ханти – 100, цахури – 83, алтайці – 81, кети – 87, ульчі – 76, коряки – 69, тати – 64, селькупи – 62, негідальці – 52, канадці – 51, евенки – 48, японці – 44, нганасани – 44, тувинці – 43, мансі – 43, удегейці – 42, нанайці – 42, шорці – 33, белуджі – 31, чукчі – 30, долгани – 26, енці – 26, ітельмени – 19, тофалари – 18, чилійці – 18, євреї середньоазіатські – 13, юкагири – 12, алеути – 6, інші національності – 3228, національність невказана – 188639. Усе населення на той час складало 48240902 осіб. В умовах державної незалежності України національні меншини переживають період етнополітичного ренесансу, який проявився в бурхливій динаміці зростання національноEкультурних товариств. Найбільше таких організацій в Автономній Республіці Крим, м.Києві, Закарпатській, Донецькій, Одеській областях. Найбільш чисельною національною меншиною України є росіяни, кількість яких за переписом 2001 року становила 8,3 млн. осіб. Упродовж 90Eх років XX – на початку XXI ст. росіяни створили численні національноEкультурні об'єднання, політичні структури. Всеукраїнський статус має низка громадських структур російської національної меншини України, як от: «Русь», «Російська община України», «Російський рух України», «Росіяни України» та інші. Проводять вони в основному 44

Ольга ГУРЕНКО

культурноEпросвітницьку роботу серед російськомовного населення країни. Упродовж останніх років відбувається повернення на місця свого колишнього проживання в Криму корінного кримськотатарського етносу. Якщо в 1989 році кримських татар нараховувалося 46807 осіб, то в 2001 році – вже 248193 осіб. Національний рух кримських татар розпочався зі створення в травні 1989 року Організації кримськотатарського національного руху на чолі з Мустафою Джемільовим. У червні 1991 року на Курултаї було утворено Меджліс як вищий повноважний представницький орган кримськотатарського народу. Кримські татари також створили мережу національноEкультурних товариств (Ліга кримськотатарських юристів «Ініціум», Асоціація кримськотатарських працівників освіти «Мааріфчі», Ліга кримськотатарських жінок та інші), що охоплюють усі сфери життя цього етносу. Останнім часом забезпечується виконання низки програм для кримськотатарського населення, які орієнтовані на розселення та облаштування депортованих кримських татар, їхню адаптацію та інтеграцію в українське суспільство, а також різнопланових молодіжних програм тощо32. На думку В. Євтуха33, в ході етнополітичного ренесансу в Україні виявляються дві чіткі тенденції. Перша з них – це прагнення побудови національної держави. Найбільш концентровано його уособлюють представники українського етносу, преважна частина членів національних меншин. Друга тенденція – відродження етнічної самобутності інших компонентів етнонаціональної структури, що супроводжується зростанням етнічної солідарності, внутрішньої групової згуртованості й активізацією етнічних рухів за реалізацію прав меншин. Для того, щоб визначити закономірності дії двох тенденцій та їхніх можливих наслідків, варто мати на увазі кілька обставин: 1) історичну тривалість безконфліктного (за поодинокими винятками) співіснування представників багатьох етносів на території нинішньої України; 2) фактор підлеглості, а певною мірою й національного пригнічення, але, безумовно, обмеження можливостей розвитку як етносоціальної 32

Вегеш М. М. Політологія : підручник / за ред. М. М. Вегеша. – 3Eтє вид., перероб. і доп. – К. : Знання, 2008. – 384 с.

33 Євтух В. Тенденції етнонаціонального розвитку українського суспільства [Електронний ресурс] / Володимир Євтух. – Режим доступу : http://www.saske.sk/cas/archiv/3E 2001/jevtuch.html

45

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

спільноти українців, а також представників інших етносів; 3) перспективу розвитку самобутності всіх компонентів етнонаціональної структури українського суспільства, яка відкрилася з отриманням Україною незалежності; 4) засади етнонаціональної політики української держави та механізми її реалізації; 5) позиції держав етнічних батьківщин щодо частин своїх етносів, які знаходяться в рамках українського етнополітичного організму; 6) можливості взаємодії різних частин етносів, зокрема й українського; 7) зовнішньополітичні пріоритети й орієнтації України. Отже, аналіз тенденцій етнонаціональних процесів в Україні, ситуації в міжетнічній взаємодії та деяких аспектів державної етнополітики дають підстави для висновку, що в Україні формуються передумови для втілення концепції багатоетнічного, багатокультурного розвитку. У незалежній Українській державі активно вдосконалюється відповідно до норм міжнародного законодавства нормативноEправова база етнополітики, розбудовується мережа національноEкультурних організацій, які впроваджують у практику політику полікультурного та поліетнічного українського суспільства. Полікультурність спрямована на етнокультурний ренесанс українства та національних меншин задля творення потужної української нації34. Практичне заняття ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПОЛІКУЛЬТУРНОГО СУСПІЛЬСТВА В ЕПОХУ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ Мета: формування полікультурної компетентності майбутніх соціальних педагогів шляхом систематизації та актуалізації знань про глобалізаційні процеси та їхній вплив на культуру; аксіологічну складову сучасного полікультурного суспільства; тенденції розвитку українського полікультурного соціуму в умовах глобалізації; формування вмінь:  на основі вивчення філософської та культурологічної літератури аналізувати джерела, чинники та наслідки сучасних полікультурних змін у світі та критично оцінювати сучасну культурну ситуацію в Україні; репрезентувати національні цінності в дискурсі міжкультурної комунікації; 34

Вегеш М. М. Політологія : підручник / за ред. М. М. Вегеша. – 3Eтє вид., перероб. і доп. – К. : Знання, 2008. – 384 с.

46

Ольга ГУРЕНКО

 шляхом застосування методу аналізу й соціальної прогностики розкривати проблеми співвідношення культурної глобалізації та самобутності культур;  користуючись знаннями з конфліктології, етнопсихології, соціальної педагогіки, визначати способи розв’язання конфліктних ситуацій, що виникають на міжнаціональному ґрунті;  на основі спостережень та досліджень професійної діяльності соціального педагога під час професійноEорієнтованої практики прогнозувати посилення негативних чи позитивних сторін соціальної ситуації в полікультурному середовищі; аналізувати, передбачати, створювати позитивну емоційну, педагогічну, психологічну та правову атмосферу в своїй професійній роботі через побудову її відповідної моделі на практичному занятті. Методичні рекомендації Для активної й ефективної роботи на семінарськоEпрактичному занятті всім студентам необхідно орієнтуватися в таких питаннях:  етнонаціональний склад населення України;  вплив глобалізаційних процесів на культуру, освіту, економіку;  трансформаційні процеси в галузі людських стосунків, цінностей, духовності, пов’язані з глобалізацією. Література 1. Багатокультурність і освіта. Перспективи запровадження засад полікультурності в системі середньої освіти України. Аналітичний огляд та рекомендації / за ред. О. Гриценка. – К. : УЦКД, 2001. – 96 с.

2. Людина у полікультурному суспільстві : навч.Eметод. посіб. для викладачів вищих навчальних закладів з курсу за вибором для студентів соціогуманітарних спеціальностей / [О. І. Пометун, Л. Ю. Султанова та ін.]. – К. : «Інжиніринг», 2010. – 248 с.

3. Нові підходи до історичної освіти в умовах багатокультурного суспільства : навч. посіб. для студ. ВНЗ / [К. О. Баханов, С. С. Баханова, Є. В. Більченко та ін.] / за заг. ред. К. О. Баханова. – Л. : ЗУКЦ, 2012. – 164 с.

4. Основи етнодержавознавства : підручник / за ред. Ю. І. Римаренка. – К. : Либідь, 1997. – 656 с.

5. Україна в Європі. Освітній пакет / [пер. О. Стиславської]. – Варшава : Центральний осередок удосконалення вчителів, 2006. – 200 с. Заняття проходить у вигляді ділової гри «Україна в епоху глобалізації». Ділова гра – форма і метод навчання, в якій моделюються предметний і соціальний аспекти змісту професійної діяльності. Призначена для відпрацювання професійних умінь і навичок. У діловій 47

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

грі розгортається квазіпрофесійна діяльність студентів на основі імітаційно ігрової моделі, що відбиває зміст, технології і динаміку професійної діяльності фахівців, її цілісних фрагментів35. Вона є педагогічним засобом і активною формою навчання, яка інтенсифікує навчальну діяльність, моделюючи управлінські, економічні, психологічні, педагогічні ситуації й дає можливість їх аналізувати і виробляти оптимальні дії в подальшому. Ігровий супровід вивчення матеріалу дозволяє підтримувати постійний високий інтерес у студентів до змісту курсу, активізує їхню самостійну діяльність, формує і закріплює практичні навички. Це засіб розвитку професійного творчого мислення, в ході її людина набуває здатності аналізувати специфічні ситуації й вирішувати нові для себе професійні завдання. Ділова гра є одним з найкращих активних методів проведення занять. Ділові ігри, на відміну від інших традиційних методів навчання, дозволяють повніше відтворювати практичну діяльність, виявляти проблеми й причини їх появи, розробляти варіанти розв’язання проблем, оцінювати кожен із варіантів розв’язання проблеми, приймати рішення й визначати механізм його реалізації. Перевагою ділових ігор є те, що вони дозволяють: розглянути певну проблему в умовах значного скорочення часу; освоїти навички виявлення, аналізу та вирішення конкретних проблем; працювати груповим методом при підготовці та прийнятті рішень, орієнтації в нестандартних ситуаціях; концентрувати увагу учасників на головних аспектах проблеми й встановлювати причинно наслідкові зв’язки; розвивати взаєморозуміння між учасниками гри36. Правила гри: студенти розподіляються на 4 підгрупи: соціальні педагоги, соціальні працівники, менеджери в галузі економіки, опоненти. Кожна підгрупа готує домашнє завдання:  соціальні педагоги підбирають аргументи щодо позитивного та негативного впливу глобалізації на сферу освіти;  соціальні працівники – на сферу культури та соціальну політику України;  менеджери в галузі економіки – на економічний сектор;  опоненти готують можливі запитання для всіх учасників. Домашні матеріали повинні охоплювати коло запропонованих проблемних питань.

35

Абрамова Г. С. Ділові ігри : теорія і організація / Г. С. Абрамова, В. А. Степанович. – Єкатеринбург : Ділова книга, 1999. Хруцький Є. А. Організація проведення ділових ігор : навч. посіб. для викладачів середовищ. спец. навч. закладів / Є. А. Хруцький. – М. : Вищ. шк., 1991. – 320 с.

36

48

Ольга ГУРЕНКО

Перед початком гри за допомогою жеребкування утворюється ще одна підгрупа (по 1 представнику з 4 підгруп) – експерти, які спостерігають за ходом гри, а в кінці – аналізують роботу кожної підгрупи та оцінюють кожного учасника. Схема аналізу виступу: Яка тема виступу? Чи досягнута його мета? Чи підходить тема аудиторії, чи викликає інтерес? Який матеріал використаний у тексті виступу? Яка композиція промови? Які методи викладу матеріалу використовуються? Чи логічна, чи доказова промова? Чи відповідає промова критеріям правильності, точності, виразності, багатства мовлення? Який спосіб виголошення промови? Чи дотримувався оратор вимог до техніки мовлення? Який зовнішній вигляд оратора, чи доречні жести й міміка? Наскільки вільно він тримається перед слухачами? Чи встановлений контакт з аудиторією? За допомогою яких засобів? Критерії оцінки учасників гри:  ефективність сформованого учасниками гри рішення;  використання при виробленні рішень способів та прийомів, що рекомендуються;  наявність у представлених матеріалах елементів новизни, оригінальності, які забезпечують виконання запланованих робіт зі значною ефективністю, а як наслідок – можуть бути рекомендовані для впровадження у практичну діяльність;  швидкість прийняття рішень, їх раціональність (у груповій роботі);  кількість і якість внесених контрпропозицій щодо матеріалів, які були представлені іншими ігровими групами;  аргументованість у захисті своїх матеріалів;  звернення до інших ігрових груп за додатковою інформацією, матеріальними і трудовими ресурсами для виконання запланованих робіт, а також аналогічна «допомога» іншим групам за їхніми запитами;  спрямованість і зміст міжособистісного спілкування з іншими учасниками гри;  особистісні аспекти діяльності учасників: (ерудованість і принциповість; чесність, дисциплінованість, ініціативність і старанність; 49

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

методична майстерність, уміння керувати колективом і працювати в ньому)37. Хід гри Члени кожної підгрупи по черзі представляють підготовлені матеріали, опоненти ставлять свої запитання й наводять контраргументи. Після дискусії представники 4 підгруп спільно розробляють «Програму розвитку України в умовах глобалізації» у галузі освіти, культури, економіки, соціальної політики – відповідно – й презентують її експертам. У програмі мають бути передбачені такі елементи:  сектор (освіти, культури, економіки, соціальної політики);  конкретні заходи (форма, зміст, термін реалізації);  виконавці;  цільові групи;  ресурси. Наприкінці гри викладач робить загальний підсумок заняття й висновок з резюме щодо особливостей соціальноEпедагогічної діяльності в епоху глобалізації. Термінологічний словничок: глобалізація – вища на даний момент фаза інтернаціоналізації (інтеграції) економіки й політики, а в зародковому стані – й культури, яка першочергово проявляється в процесах гомогенізації і суверенізації, а також у все більшій взаємозалежності різних суспільств культурна глобалізація – процес зближення ділової та споживчої культури між різними країнами світу та зростання міжнародного спілкування цінність – це термін, який використовують у філософії та соціології для позначення позитивного чи негативного значення об’єктів навколишнього світу для людини, соціальної групи, суспільства загалом, що визначається власне їхніми ознаками та їхньою залученістю у сферу людської життєдіяльності, інтересів і потреб, соціальних відносин ціннісні орієнтації – елементи внутрішньої (диспозиційної) структури особистості, які сформовано та закріплено життєвим досвідом індивіда у процесах соціалізації та соціальної адаптації, коли відокремлюється значуще (суттєве для конкретної людини) від 37

Мірошниченко В. М. Функції та критерії оцінювання дій учасників ділової гри у ВНЗ [Електронний ресурс] / В. М. Мірошниченко.

– Режим доступу: http://www.rusnauka.com/34_NIEK_2010/Pedagogica/75341.doc.htm

50

Ольга ГУРЕНКО

незначущого (несуттєвого) через (не)прийняття особистістю певних цінностей, усвідомлюваних як межі (горизонти) граничних смислів і основоположних цілей життя, а також визначаються припустимі засоби їхньої реалізації ділова гра – форма і метод навчання, в якій моделюються предметний і соціальний аспекти змісту професійної діяльності. Лекція 2. ПОЛІКУЛЬТУРНІСТЬ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ План Релігійна багатоманітність України та її соціальне значення. Проблеми гендерної культури в Україні. Особливості міської та сільської культури. Запровадження полікультурної освіти в Україні. Література 1. Багатокультурність і освіта. Перспективи запровадження засад полікультурності в системі середньої освіти України. Аналітичний огляд та рекомендації / за ред. О. Гриценка. – К. : УЦКД, 2001. – 96 с.

2. Національний план дій щодо поліпшення становища жінок та сприяння впровадженню гендерної рівності у суспільстві на 2001E2005 рр. : Постанова Кабінету Міністрів України № 479 від 6 трав. 2001 р. // Вісн. держ. служби України. – 2001. – № 2. – С. 11E19.

3. Нові підходи до історичної освіти в умовах багатокультурного суспільства: навч. посіб. для студ. ВНЗ / [К. О. Баханов, С. С. Баханова, Є. В. Більченко та ін.] / за заг. ред. К. О. Баханова. – Л. : ЗУКЦ, 2012. – 164 с.

4. Приходько Е. А. Культурология. Культура семейноEбрачных отношений : учебн. пособ. / Е. А. Приходько. – Волгоград : Политехник, 2000. – С. 52E55.

5. Харченко С. Я. Соціалізація дітей та молоді в процесі соціальноEпедагогічної діяльності: теорія і практика : монографія / Сергій Якович Харченко. – Луганськ : АльмаEматер, 2006. – 320 с.

6. Шнейдер Л. Б. Психология семейных отношений : [курс лекций] / Л. Б. Шнейдер. – М. : АпрельEПресс, ИздEво ЭКСМОEПресс, 2000. – 512 с.

7. Шуба О. Релігія в етнонаціональному розвитку України. Політологічний аналіз / О. Шуба. – К. : Криниця, 1999. – 324 с.

8. Фромм Э. Искусство любви: исследование природы любви / Э. Фромм ; [пер. с англ. Л. А. Чернышевой]. – М. : Педагогика, 1990. – 157 с.

1.

2.

3.

4.

51

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Зміст лекції 1. Релігійна багатоманітність України та її соціальне значення Зміна суспільного ладу і входження України в світовий простір (культурний, економічний, політичний) зумовили трансформацію релігійних інституцій, які існували за радянських часів, і появу нових релігійних рухів та організацій, формування нових відносин релігії й суспільства, церкви та держави. Елементом соціальної структури й особливим видом об’єднання людей за релігійним критерієм є релігійні організації. Вони мають усі ознаки соціальної організації: координація і субординація, централізація влади, організаційна культура, правове/нормативне регулювання діяльності за статутом, наявність послідовників зі спільною метою та інтересами. Їх можна охарактеризувати в двох аспектах. Перший вимір – це суто організаційний (тобто за видом управлінської структури і побудови). Існують такі їхні види: релігійна громада (структура, яка здатна забезпечити високий рівень особистого включення віруючих у релігійну практику в її різних формах), релігійне управління (центр), монастирі, релігійне братство, духовний навчальний заклад. Другий аспект визначає вид релігійної організації як різновид соціальної системи чи групи, що володіє необхідним комплексом цілей та цінностей, специфічних засобів реалізації, завдяки яким віруючі включаються в систему релігійних відносин. Розглядають такі їхні види: церква (інститут священства/духовенства, чітка ієрархія духовних за змістом посад, розгалужена нормативна система поведінки та санкцій); конфесія і деномінація (чітка організація вертикальних та горизонтальних зв’язків, рівність членів та виборність керівництва, ієрархічність управління за ознаками виконання релігійних функцій); секта (тоталітарне начало, наявність власного лідера, ізоляція послідовників від членів сім’ї, які не сприймають її вчення, використання чудес або інших містичних явищ із метою посилити вплив і повну залежність від лідерів чи організаційної верхівки секти)38. Події середини 80 – початку 90 рр., пов’язані з Перебудовою, привели до значних змін у релігійному житті України. ПоEперше, наявна чітка тенденція зростання питомої ваги віруючих серед дорослого населення України (понад 18 років). Якщо на початку 90Eх років XX ст. тих, хто називав себе віруючим, було трохи більше 40%, то на початку 38

Пилипенко В. Є. Релігійні організації. Релігія та українське суспільство [Електронний ресурс] / В. Є. Пилипенко.

– Режим доступу : http://libfree.com/ 188007805_sotsiologiyareligiyni_organizatsiyi.html

52

Ольга ГУРЕНКО

XXI ст. – уже понад 60%. Якщо раніше на чолі руху стояли люди, чиї релігійні почуття пригнічувалися, то тепер вони нарешті змогли активізувати діяльність, дедалі більшою мірою демонструвати власні релігійні переконання. Шлях людей до релігії полегшується нині низкою обставин: після краху тоталітарного режиму в масовій свідомості утворився вакуум, який нині поступово заповнюється і відроджуваною національною свідомістю, і новим відчуттям громадянськості, і релігією. Збереглися відчутні релігійноEкультурні традиції, особливо в західноукраїнському регіоні. Залишається загальнодуховна потреба в релігії, яка полегшує людські біди, знімає стресові навантаження, обіцяє заступництво з боку Всевишнього. Зміни соціальної структури в бік виразної нерівності (багаті – бідні) викликали гостру потребу в релігійному милосерді та добродійності. Нарешті, в суспільстві складається доброзичливоEзацікавлене ставлення до релігії завдяки активній її популяризації з боку засобів масової інформації. ПоEдруге, помітно окреслились інституційні прояви релігії. В Україні є 25871 священнослужитель, 344 монастирі з 5864 ченцями і черницями, 249 місій, відкрито понад 150 духовних навчальних закладів, майже 10 тис. недільних шкіл, виходить 334 періодичні видання. У розпорядженні релігійних організацій є 19112 культових споруд (церкви, храми, мечеті, синагоги тощо), 2332 – у процесі будівництва. Пожвавлення релігійної діяльності пояснюється зняттям обмежень на діяльність релігійних організацій і полегшенням їхньої реєстрації в Україні. ПоEтретє, розширився релігійний спектр. У сучасних умовах в Україні кількість відомих релігій сягнула за сто, однак 99,5% усіх релігійних утворень належать до 25 основних віровизнань або напрямів. На початку XXI ст. 70% дорослого населення України назвали себе православними, 7% – грекоEкатоликами, 2,2% – протестантами, менше 1% – римоEкатоликами, мусульманами, іудеями39. Поліконфесійність України при домінуванні православного світогляду зумовлена поліетнічним складом населення. Різноманіття релігійних утворень в Україні склалося протягом довготривалого процесу національного державотворення, історичного формування етнічних груп, політичного впливу держав із різними релігійними підвалинами40.

39

Сучасна релігійна ситуація в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://subject.com.ua/philosophy/osnovi/236.html 40 Пилипенко В. Є. Релігійні організації. Релігія та українське суспільство [Електронний ресурс] / В. Є. Пилипенко.

– Режим доступу : http://libfree.com/ 188007805_sotsiologiyareligiyni_organizatsiyi.html

53

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Домінуючою релігією серед населення країни за кількістю приходів та самовизначенням населення є християнство (зокрема православна гілка). Християнство в Україні налічує 57 напрямків, обіймає 96,6% всіх релігійних громад: православні складають 52,4% громад. Українськими грекоEкатоликами створено 13,5% усіх релігійних організацій, на долю УГКЦ припадає близько 30% всіх монастирів, вона має 12 духовних навчальних закладів з 1,4 тис. слухачів, 79 монастирів (1,2 тис. ченців і черниць). В УГКЦ 1,8 тис. священиків, богослужіння відбуваються в 2777 храмах, будується 305. Понад 86% всіх грекоE католицьких організацій України зосереджено у трьох галицьких областях, ще 9% – на Закарпатті. Четверта частина релігійних організацій України належить до протестантських віровизнань, найбільші зEпоміж яких – євангельські християниEбаптисти й п'ятидесятники та свідки Єгови, дещо меншими адвентисти сьомого дня41. Дослідження релігійного чинника показує, що роль традиційної релігії в суспільстві не завжди збігається з її поширенням та масштабами сповідування. Активізація релігійної діяльності не впливає суттєво на духовне самопочуття і практичну поведінку більшості населення в Україні, про що свідчить статистика зростання форм злочинності та аморальності, розбіжностей із християнськими заповідями і цінностями. Стабільно високим залишається рівень довіри населення до церкви як духовного затишку і спасіння. Водночас церква як соціальний інститут не має вирішального впливу на соціальноEекономічну, політичну й етичну поведінку населення. Безперечно, труднощі й суперечності економічної, політичної, культурної трансформації суспільства обумовили міжконфесійну боротьбу, некоректне втручання релігійних організацій в освітні, армійські, державні структури. Водночас із «легалізацією» церковних громад і конфесійних утворень (які існували ще за радянських часів) відбувається становлення нових релігійних харизматичних рухів, неорелігій. Новизна останніх проявляється саме в їхній ролі та характері взаємодії з іншими соціальними інституціями в трансформаційному суспільстві, намаганні відобразити світові й національні особливості розвитку, заповнити 41

Єленський В. РелігійноEінституційний процес в Україні: загальна характеристика і напрямки змін [Електронний ресурс] / Віктор Єленський. – Режим доступу : http://risu.org.ua/ua/index/expert_thought/analytic/9806/

54

Ольга ГУРЕНКО

духовну порожнечу, яка з’явилася після руйнування радянської ідеологічної системи. Окрему проблему складає успіх «новопротестантських» рухів, який пояснюється відчуженістю сучасної української молоді від традиції, виплеканої у сфері ортодоксальності; невизначеністю і фрагментарністю духовного клімату, в якому відбувалася соціалізація покоління, чиє повноліття припало на кінець 80Eх – початок 90Eх років XX ст.; розбіжностями між духовними запитами цієї генерації і відповідями на них з боку традиційних церков; виключною активністю закордонних місіонерів і їхніми фінансовими можливостями, які значно вищі за ті, що мають традиційні церковні організації, а також особливостями цих рухів, передусім харизматичного спрямування. Харизматичні церкви стимулюють скерованість своїх членів на особистісний життєвий успіх, видимою ознакою якого є фінансове процвітання, професійна спроможність, кар’єрні досягнення і тілесне здоров’я. Десятина та інші пожертви, молитви за зцілення постають тут важливими засобами реалізації Божого слова, а особиста успішність – індикатором правильності духовного життя. За умов хиткості особистих досягнень, відсутності хоч якихось надійних гарантій збереження свого статусу й бізнесу (що в трансформаційних суспільствах особливо гостро відчувається дрібними й середніми підприємцями) «новий протестантизм» стає досить привабливим для осіб, які потребують «нової духовності», гарантованих за наслідками відносин із трансцендентним, надприродним. Неомістичні та орієнталістські рухи і течії присутні в сучасній Україні швидше як світоглядний феномен, аніж поважний інституційний чинник42. Дані соціологічного моніторингу останніх 10 років, проведеного Інститутом соціології НАН України, свідчать про традиційно високий рівень довіри до церкви та духовенства порівняно з іншими соціальними інститутами (після сім’ї та колег), випереджаючи ЗМІ, міліцію, прокуратуру, суди, уряд, місцеві органи влади, профспілки, армію, політичні партії. Водночас зростання участі населення в релігійних організаціях, церковних громадах має незначний рівень. Проте наявності однієї з суттєвих інституціональних ознак – утворення організацій і офіційного членства в них – недостатньо для глибоких висновків. Суспільна практика свідчить, що 42

Пилипенко В. Є. Релігійні організації. Релігія та українське суспільство [Електронний ресурс] / В. Є. Пилипенко.

– Режим доступу : http://libfree.com/ 188007805_sotsiologiyareligiyni_organizatsiyi.html

55

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

рівень релігійності українців (наприклад, кількості прихожан або тих, хто виконує релігійні обряди) значно зростає, до того ж члени деяких релігійних груп не реєструються в державних органах. Однак характерною рисою релігійності українців є обрядовірство, яке можна вважати тим критерієм, що дозволяє фіксувати тільки її зовнішні прояви. При неглибокому поверховому знанні віровчення багато людей прагнуть дотримуватися обрядів чи традицій без смислової прив’язки, часто розглядають їх як самодостатнє для заспокоєння совісті, прагнень духовного порятунку. Саме діяльність організацій релігійного спрямування, наявність віруючих людей і професійної групи служителів, функціонування релігійних норм та санкцій без виявлення смислоспрямовуючого впливу релігійних догматів на поведінку особистості та соціальних груп можна назвати зовнішньою інституціоналізацією43. Соціальна діяльність релігійних організацій Соціальна складова становить невід’ємний атрибут функціонування релігійних інституцій. З давніх часів церкви, інтегровані в структуру соціуму, брали безпосередню участь у розв’язанні нагальних суспільних проблем. За приписами світових релігій (буддизму, християнства, ісламу), соціально значуща робота – обов’язок об’єднання віруючих, виконання якого засвідчує про відповідальність конфесії перед тією спільнотою, серед якої вона поширює своє вчення. Панування комуністичних режимів суттєво девальвувало соціальну місію релігійних організацій, оскільки останні фактично опинилися за межами одержавленого суспільного простору. Відновлення Україною державного суверенітету започаткувало нову віху в історії соціального служіння конфесій. Церкви та релігійні організації отримали можливість стати не уявними, не декларованими, а реальними дієвими суб’єктами суспільного життя. Їхні успіхи й досягнення на ниві виконання власних фундаментальних завдань сьогодні – очевидний та беззаперечний факт. За роки незалежності України соціальна діяльність конфесій на її теренах набула вираженого багатовекторного спрямування. Низка релігійних організацій насамперед докладають зусиль до розв’язання проблем соціально незахищених верств населення: облаштовують пункти безкоштовного харчування нужденних; надають медичну 43

Пилипенко В. Є. Релігійні організації. Релігія та українське суспільство [Електронний ресурс] / В. Є. Пилипенко.

– Режим доступу : http://libfree.com/ 188007805_sotsiologiyareligiyni_organizatsiyi.html

56

Ольга ГУРЕНКО

допомогу малозабезпеченим; організовують літній відпочинок дітей з бідних сімей, дітейEсиріт та дітейEінвалідів; допомагають школам, будинкамEінтернатам, медичним закладам; створюють при храмах і монастирях дитячі будинки, школиEсиротинці, соціальноEреабілітаційні центри для наркоE та алкоголезалежних осіб, хворих на СНІД; займаються духовною опікою громадян, які перебувають у виправних закладах тощо. У рамках здійснюваної конфесіями соціальної роботи наявні суспільно значущі змістовні проекти і програми. Наприклад, Українська Уніонна конференція церкви адвентистів сьомого дня ще в середині 90E х рр. ініціювала створення Адвентистської медичної асоціації України (фундація продовжує діяти по сьогоднішній день, в її рядах понад 700 фахівців вищої і середньої кваліфікації, які надають медичну допомогу нужденним у різних регіонах країни). За сприяння Української лютеранської церкви понад 15 років функціонує «Медична клініка на колесах». Громади Армії Спасіння реалізують такі програми, як: «Ліга Милосердя» (започаткована для обслуговування самотніх хворих людей, прикутих до ліжка), «Відкриті двері» (передбачає різноманітну допомогу будинкам для осіб похилого віку), «Інтенсивна корекція» (спрямована на кореляцію інтелектуального розвитку неповнолітніх у притулках та дитячих будинках). За трьома проектами – «Домашня опіка», «Допомога на колесах дітям вулиці», «Консультативний центр для жінок, постраждалих від торгівлі людьми» – працюють структури «Карітас» Української грекоEкатолицької церкви у Хмельницькій області. У багатьох населених пунктах Закарпатського регіону осередками РимськоEкатолицької церкви засновано мережу безкоштовних аптек. П’ятнадцять років у м. Вінниці під проводом об’єднання отців Капуцинів функціонує Католицький мультимедійний центр та ТВ студія «Клара». Завдяки їм, у листопаді 2008 року на телеканалі УТE1 стартував новий дитячий проект «Антивірус для дітей». Програма є пізнавальною і розрахована на дітей від трьох років. Вона включає частини, які сприяють естетичному, музичному вихованню маленьких громадян та формуванню в них загальноприйнятих норм ввічливості, що вкрай важливо в сучасному прагматичному світі. Особливі зусилля докладають церкви й деномінації на ниві боротьби з ВІЛ/СНІДом. Координацію їхньої діяльності фактично здійснює Всеукраїнська рада Церков і релігійних організацій (ВРЦРО). Саме ВРЦРО виступила засновником міжконфесійного діалогу у сфері подолання епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні шляхом прийняття та 57

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

впровадження «Концепції участі Церков та релігійних організацій України у протидії епідемії ВІЛ/СНІДу» і «Стратегії участі Церков та релігійних організацій України у протидії епідемії ВІЛ/СНІДу», що є унікальним досвідом. Християнські конфесії динамічно розгортають волонтерський рух. Сутність його полягає у створенні невеликих груп віруючих, які надають адресну соціальну, медичну та патронажну допомогу інвалідам, хворим, громадянам похилого віку, дітямEсиротам, опікуються засудженими в місцях позбавлення волі. Релігійні організації не стоять осторонь врегулювання проблем, породжених дією стихійних природних факторів. Зокрема, конфесії організували масштабну кампанію із закупівлі та розподілу гуманітарної допомоги серед населення, яке постраждало влітку 2008 року від повені в Західній Україні. Матеріальна підтримка надавалася продуктами харчування, медикаментами, одягом, постільними комплектами тощо. Особливих зусиль на цій ниві доклали представники УГКЦ, УПЦ КП, УПЦ МП. Церкви і деномінації апробують нові форми соціального служіння. Так, в Україні діє недержавний церковний пенсійний фонд «Покрова», заснований предстоятелем УГКЦ Любомиром Гузаром. Структура покликана забезпечити гідну пенсію насамперед священнослужителям і мирянам, але не тільки грекоEкатолицької церкви. Загалом клієнтами фонду можуть стати всі бажаючі громадяни України. В умовах сучасної світової соціальноEекономічної і фінансової кризи фонд, окрім прямого завдання – гарантувати достойну старість, – має виконувати ще одну важливу функцію – навчати основ фінансовоEекономічного життя. Синод єпископів КиєвоEГалицького верховного архієпископства вирішив, що в нинішній ситуації «церква мусить взяти участь у процесі підвищення економічної грамотності своїх вірних». Релігійні спільноти реалізують свої соціальні проекти і програми, створюючи місії та братства. Відомими є Всеукраїнське братство святого апостола Андрія Первозванного (УПЦ КП); Братство преподобного Нестора Літописця (УПЦ МП); «Українська місія благовістя» (ЄХБ); християнська місія «Віфлієм» (ХВЄ); місія «КарітасE Спес», регіональна місія «Сестер Святого Йосипа» (РКЦ); місійне товариство «Святого апостола Андрія Первозданного» (УГКЦ). Важливу роль у соціальному служінні релігійних організацій відіграють благодійні фонди. Серед останніх варто відзначити – «Карітас» (УГКЦ), «Острів надії» (УПЦ МП), «Дар життя» (УЛЦ), «Крихті Лазару» (Закарпатська реформатська церква).

58

Ольга ГУРЕНКО

Активна співпраця вітчизняних релігійних організацій із їхніми одновірцями зEза кордону дозволяє реалізовувати значну кількість спільних соціальних ініціатив. Зокрема, спостерігається тенденція загального зростання обсягів гуманітарних вантажів, що надходять в Україну від міжнародних організацій. Останнім часом окреслилися суттєві зрушення в напрямку поглиблення державноEконфесійного співробітництва. До вагомих здобутків, зокрема, можна віднести оприлюднення Держкомнацрелігій України в липні 2008 р. проекту «Концепції державноEконфесійних відносин». У ньому як стрижнева прописана ідея, що відокремлення релігійних організацій від держави зовсім не означає їхнього відмежування від суспільства. У документі наголошується на тому, що сепараційний принцип взаємин держави і релігійних організацій звільняє церкви й деномінації від одержавлення, тотального контролю над їхнім внутрішнім життям, закладаючи підґрунтя для розвитку партнерських взаємин між державою та релігійними інституціями. Стратегічні рішення про формалізацію партнерства з профільними органами державної влади у вирішенні актуальних суспільних проблем ухвалили члени ВРЦРО. Це – підписання двосторонньої Угоди про співпрацю між Міністерством охорони здоров’я України і ВРЦРО та Меморандуму про співпрацю між ВРЦРО і Національною експертною комісією України з питань захисту суспільної моралі. Перший документ визначає ініціативи МОЗ щодо взаємодії з конфесіями у сферах захисту життя (звуження практики абортів), моральноEетичної просвітницької діяльності серед медичних працівників, студентів медичних навчальних закладів та молоді, протидії епідеміям ВІЛ/СНІД та туберкульозу в Україні, запровадження медичного капеланства у вигляді хоспісів тощо. У другому документі йдеться про визнання ролі релігійних об’єднань у продукуванні й поширенні в суспільстві високодуховних цінностей, вихованні громадян на загальнолюдських етичних засадах. Успіхи релігійних організацій у справі соціального служіння сприяють підтримці їхнього високого авторитету в українському суспільстві. Протягом кількох останніх років рейтинг довіри до віросповідних об’єднань з боку населення не опускається нижче 50% і суттєво перевищує ті рейтинги довіри, які громадяни висловлюють Парламентові, Уряду, політичним партіям, судам тощо. Здобутки релігійних організацій на ниві соціального служіння за роки незалежності Української Держави, європейський вибір України 59

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

обумовлюють безальтернативний розвиток національної моделі державноEконфесійних відносин на засадах партнерства. У підрозділі використано матеріали Відділу гуманітарної політики України44.

2. Проблеми гендерної культури в Україні На нинішньому етапі трансформаційних процесів в Україні актуальним питанням стало переосмислення ролей жінки й чоловіка в суспільстві, а точніше – створення елгалітарних принципів рівності. Елгалітарна концепція виходить з того, що жінка й чоловік – рівні як особистості, й тому повинні мати в суспільстві однакові можливості для свого розвитку, самореалізації. Цей принцип належить розуміти зовсім не як нівелювання різниці між жінкою та чоловіком, а навпаки, – зважаючи на природну роль жінки, вибудовувати такі соціальні умови, щоби всі громадяни, незалежно від статі, мали однакові можливості гранично повно виявити свої таланти, реалізувати новаторські ідеї45. Проблеми гендеру досліджувалися в працях таких зарубіжних і вітчизняних вчених, як Дж. Маккі, А. Шерис, Д. Хартлі, Т. Виноградова, Л. Шнейдер, М. Пірен, В. Семенов, Н. Лавриненко, О. Бондарчук та ін. На підставі аналізу цих праць встановлено, що сукупність морфологічних і біологічних характеристик, анатомоEбіологічні особливості людей (в основному – в репродуктивній системі), на основі яких люди визначаються як чоловіки або жінки, визначається терміном «стать», а соціально детерміновані уявлення про чоловіка й жінку – терміном «гендер». Гендер – це складний соціокультурний конструкт, який відображає відмінності в ролях, поведінці, ментальних та емоційних характеристиках між чоловічим і жіночим. За такого підходу гендер розуміється як організована модель соціальних відносин між жінками і чоловіками, що не тільки характеризує їхнє спілкування й взаємодію в сім'ї, а й визначає соціальні відносини в основних інституціях суспільства. У багатьох суспільствах жінок і чоловіків не тільки сприймають, але й оцінюють поEрізному, обґрунтовуючи це гендерними особливостями та різницею в їхніх здібностях, відмінностями в розподілі влади між ними.

44

Здіорук С. Соціальна діяльність церков та релігійних організацій в Україні [Електронний ресурс] / С. Здіорук, В. Токман. – Режим доступу : http://old.niss.gov.ua/Monitor/ february2009/9.htm 45 Гендерні аспекти державної служби : монографія / М. Пірен, Н. Грицяк, Т. Василевська та ін. ; за заг. ред. Б. Кравченка. – К. : ВидEво Соломії Павличко "Основи", 2002. – С. 13.

60

Ольга ГУРЕНКО

Гендер конструюється через певну систему соціалізації, розподілу праці, наявні в суспільстві культурні норми, ролі і стереотипи. Вони певною мірою визначають психологічні якості, здібності, види діяльності, професії людей залежно від їхньої біологічної статі. При цьому гендерні ролі та норми не мають універсального змісту й значно відрізняються в різних суспільствах. У цьому розумінні бути чоловіком або жінкою означає не володіння певними природними якостями, а виконання певної ролі. У сучасних соціальних дослідженнях гендер використовується не як незмінна й універсальна конструкція. Це поняття означає не річ або предмет, не багато речей або предметів, а комплексне переплетіння стосунків і процесів. Отже, гендер визначає соціальну стать людини на відміну від біологічної статі, соціальноE рольовий статус, який відображає соціальні можливості кожної статі в освіті, професійній діяльності, доступі до влади, сімейній ролі та репродуктивній поведінці та є одним з базових вимірів соціальної структури суспільства46. Гендерна різниця суттєво позначається на суспільному стані й статусі, нормах поведінки чоловіків і жінок, формуванні якостей, які мають бути притаманними представникам різних статей. Л. Шнейдер вважає, що ці уявлення дуже впливають на розвиток хлопчиків і дівчаток, на їхню соціалізацію47. На думку А. Галичанської48, категорія гендера не постійна, оскільки прямо залежить від історичних та культурних норм, які в різний час домінують у суспільстві. Прикладом може слугувати становище жінки. Жінка була вилучена з активного суспільного життя доти, доки соціальні умови обмежувалися тісними гендерними рамками, коло зацікавленостей індивіда було вузьким. В останній період істотно змінилися погляди на можливості жінки, її професійну підготовку, освітній рівень та інноваційні здібності. В усіх розвинених країнах жінки активно задіяні у сфері найманої праці (30E50%), тоді як в країнах з невисоким рівнем індустріалізації їхня зайнятість сягає лише 20E30%. Культурна антропологія переконливо довела: те, що в одному суспільстві сприймається як жіночність, в іншому може вважатися

46

Сербіна H. Реалізація гендерної політики в Україні [Електронний ресурс] / Н. Сербіна. – Режим доступу: http://vuzlib.com/content/view/1211/29/ 47 Шнейдер Л. Б. Психология семейных отношений : [курс лекций] / Л. Б. Шнейдер. – М. : АпрельEПресс, ИздEво ЭКСМОEПресс, 2000. – С. 414.

48 Галичанська А. Симетричність функцій членів подружжя / А. Галичанська // Соціальна психологія. – 2004. – № 5 (7). – C.155E161.

61

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

ознакою чоловіків. З цього погляду деякі характеристики жінок, наприклад, емоційність, схильність до самопожертви, орієнтованість лише на сім’ю й дітей, поставали не як природні якості, а як характеристики, сформовані певним типом суспільства. Отже, з’ясувалося, що поняття «жіночність» та «мужність» зумовлені і біологічними особливостями, і культурою, а тому не скрізь і не завжди сприймаються однаково. Це є притаманним, зокрема, й полікультурній. Це дає підставу для введення поняття «гендерна культура» як суспільного феномена, що формується, вбираючи в себе все найкраще, визнане суспільством, стосовно поведінки жінки й чоловіка та формування принципів і норм їхніх взаємин у сім’ї, місця кожного з них у реалізації суспільних потреб49. Гендерна культура – це сукупність суспільних цінностей, які склалися в тому чи тому суспільстві, відшліфовувалися в перебігу його історії, і їй повинен підлягати кожен індивід, дотримуючись норм і щодо чоловіка, і щодо жінки. Гендерна культура пов’язана зі статевою специфікою людей та їхньою життєтворчістю. В її фундаменті – міжстатевий поділ праці, що надає їй характеру біполярності50. Цей феномен впливає як на професійну культуру, так і на інші аспекти життя соціуму, зокрема й сім’ю. З огляду на те, що жінка стає членом ще інших, крім сім’ї, соціальних спільнот – виробничого колективу, громадської організації, з’являється низка нових соціальних та моральних проблем: 1. Жінки прагнуть гармонійно поєднувати сімейні та професійні обов’язки. Але оскільки сімейноEпобутові функції залишаються переважно за нею, то нерідко виникає конфлікт між професійною роботою й сімейним клопотом. Це стає причиною «подвійної» завантаженості жінки, погіршення її фізичного і психічного здоров’я, незгармонізованого способу життя. Крайніми варіантами вирішення цього конфлікту є або звільнення з роботи, або зменшення домашнього навантаження51.

2. Рівність жінки та чоловіка в правах у багатьох аспектах є декларативною. Жінки зазнають дискримінації в підвищенні кваліфікаційного рівня, кар’єрному зростанні. В Україні, зокрема, 49

Гендерні аспекти державної служби : монографія / М. Пірен, Н. Грицяк, Т. Василевська « » та ін. ; за заг. ред. Б. Кравченка. – К. : ВидEво Соломії Павличко Основи , 2002. – С. 11E13.

50 Див 49, с. 15 51 Шнейдер Л. Б. Психология семейных отношений : [курс лекций] / Л. Б. Шнейдер. – М. : АпрельEПресс, ИздEво ЭКСМОEПресс, 2000. – С. 416.

62

Ольга ГУРЕНКО

практично не впроваджуються гнучкі графіки роботи та неповний робочий день52. Дуже гостра проблема – працевлаштування. Внаслідок різкого спаду виробництва розпочався відплив робочої сили, особливо жінок, за межі країни.

3. Змінюється рольова структура сім’ї – функції чоловіка й дружини стають симетричнішими, змінюється уявлення про «годувальника» родини53. Л. Шнейдер виокремлює три типи розподілу сімейних ролей: авторитарний з відтінком патріархальності – головним є один з подружжя (не обов’язково чоловік); цій особі належить верховна влада у вирішенні всіх питань сімейного життя (такий стиль встановлюється, коли один з подружжя нерішучий, не володіє достатніми знаннями для прийняття рішень; відповідальність тоді бере на себе лідер, проте такі стосунки навряд чи можна назвати рівноправними; лідер звикає до (в певному розумінні) терору, інші члени родини не насмілюються навіть висловити свою думку); автономний – коли чоловік і дружина досить вільні у прийнятті рішень і прагнуть не втручатися у сфери впливу одне одного. Позитивним такий стиль є в родинах, де співіснують два лідери, які не можуть без конфлікту ухвалити жодного рішення. Така сім’я бідна на спілкування, в разі потреби її члени не можуть прийняти адекватного рішення за іншого; демократичний – коли управління здійснюється обома членами подружжя однаковою мірою54. Економічна незалежність призвела до того, що чоловік перестав бути єдиним годувальником. Це відбилося на стосунках в родині не найкращим чином, а стало парадоксом сучасної ситуації. Інструментальна роль батька залишається під питанням, або ж батько взагалі усувається від сімейних проблем55. Проте для нормального існування подружжя, оптимальної соціалізації та статевоEрольової ідентифікації дітей потрібна активна участь обох батьків. Батько у виховані й розвитку дітей має величезне значення, бо без нього підготовка дитини до ролі чоловіка (дружини) та батька (матері) не може бути повноцінною56.

4. У другій половині ХХ ст. з’явилися тенденції до заперечення 52

Бондарчук О. І. Психологія сім’ї : [курс лекцій] / О. І. Бондарчук. – К. : МАУП, 2001. – С. 14. Приходько Е. А. Культурология. Культура семейноEбрачных отношений : учебн. пособ. / Е. А. Приходько. – Волгоград : Политехник, 2000, – С. 55.

54 Шнейдер Л. Б. Психология семейных отношений : [курс лекций] / Л. Б. Шнейдер. – М. : АпрельEПресс, ИздEво ЭКСМОEПресс, 2000. – С. 415E416.

55 Фромм Э. Искусство любви: исследование природы любви / Э. Фромм ; [пер. с англ. Л. А. Чернышевой]. – М. : Педагогика, 1990. – 157 с., с. 79.

56 Бондарчук О. І. Психологія сім’ї : [курс лекцій] / О. І. Бондарчук. – К. : МАУП, 2001. – С. 22.

53

63

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

«дітоцентризму». Сучасна жінка вже не може й не хоче бути тільки «вірною дружиною й дбайливою матір’ю». Її самоповага одержує, крім материнства, й інший ґрунт – професійні досягнення, соціальна незалежність, самостійно досягнуте суспільне становище. Це аж ніяк не скасовує цінності материнства й потреби в ньому, але суттєво змінює характер материнської поведінки. Поєднання жінкою професійної й сімейної ролей позначається на її духовних можливостях подвійно. З одного боку, виробнича праця розширює коло контактів жінки, а вони сприяють збагаченню її особистості, стимулюють духовність, підвищують інтерес до соціальної інформації. З іншого ж боку, значне коло обов’язків у домашньому господарстві та догляду за дітьми в поєднанні з професійною роботою суттєво обмежують соціальну активність жінки. Хоча більшість чоловіків позитивно ставиться до професійної діяльності жінки загалом, вони не завжди схильні поділяти обов’язки в домашньому господарстві та вихованні дітей, забезпечивши жінці більше часу для соціального навантаження57. Перевагу традиційноEпатріархальному устрою віддають здебільш чоловіки, що живуть у сільській місцевості, оскільки історично сформовані гендерні стереотипи набагато повільніше руйнуються там, де пріоритетом є важка фізична праця. Освіта ж сприяє зворотній тенденції. Чим вищий рівень освіти в дружини, тим ймовірніше, що чоловік підтримає її бажання працювати у виробничій сфері58. Проте більшість працюючих жінок вважає домашню роботу за свій обов’язок, а не загальносімейний пріоритет. Виховна функція батька прямо пропорційна рівню освіти чоловіка. Людина з вищою освітою має більше можливостей для духовної компенсації в інших сферах (професійна, хобі, спілкування з однодумцями) і, відповідно, менше часу приділяє вихованню дітей, особливо якщо чоловік обіймає керівну посаду. При цьому варто зазначити, що чоловіки вважають свої стосунки з дітьми теплішими, ніж були в них у дитинстві з їхніми батьками59. Л. Шнейдер зауважує, що внаслідок «сексуальної революції» відбулися істотні зміни у статевих стосунках. Норми соціальної поведінки та моральні установки, що їм відповідають, швидко 57

Шнейдер Л. Б. Психология семейных отношений : [курс лекций] / Л. Б. Шнейдер. – М. : АпрельEПресс, ИздEво ЭКСМОEПресс, 2000. – С. 56E57.

58 Гендерні аспекти державної служби : монографія / М. Пірен, Н. Грицяк, Т. Василевська, « » О. Іваницька ; за заг. ред. Б. Кравченка. – К. : ВидEво Соломії Павличко Основи , 2002. – С. 29.

59 Див. 57, с. 133.

64

Ольга ГУРЕНКО

змінюються. Молодь не тільки раніше дозріває, а й раніше починає статеве життя. Причому дошлюбні статеві стосунки не засуджуються так, як це було раніше. Ранній початок статевого життя негативно впливає на здоров’я молодих людей, з чим вони зазвичай не погоджуються, називаючи цнотливість стереотипом консерватизму. Отже, суттєво змінюється «гендерний дисплей» (різноманітність проявів, пов’язаних із суспільними вимогами до чоловічої і жіночої поведінки та взаємодії) щодо статевої поведінки представників обох статей. Дослідниця наголошує, що змінилася сексуальна поведінка й у шлюбі. Поліпшене харчування сприяє підвищенню сексуальної активності, криза традиційних релігійних заборон та поява ефективних контрацептивів – відокремленню сексуальноEеротичних стосунків від репродуктивної функції. Сучасна людина живе повнішим, інтенсивнішим статевим життям, ніж її пращури. Таким є стереотип інформаційного суспільства. В останні десятиріччя різко зросла сексуальна активність жінок та їхні вимоги до статевого життя. Жінки повністю відкидають принцип «подвійного стандарту», вважаючи його дискримінацією. Вони часто скаржаться на психологічну черствість і сексуальну необізнаність чоловіків60. Поширення концепції «сексуальної революції» призвело до того, що поняття «любов» стало активно замінюватися поняттям «секс». Особливо істотно це вплинуло на форми поведінки молоді й підлітків. Проте гендерна рівність поки що існує переважно формально. На думку А. Галичанської, для того, щоб реалізувати всі можливості наукового і виробничого потенціалу, необхідно спрямувати зусилля на створення нових гендерних стереотипів, які краще відповідатимуть вимогам сучасності, але не будуть нівелювати мораль та відповідальність перед своєю совістю, дітьми, суспільством. Але проблема гендерної рівності має розв’язуватись на всіх рівнях суспільного буття, зокрема й державному через реалізацію гендерної політики. Реалізація гендерної політики в Україні Гендерна політика є одним із нових напрямків державної політики в Україні. У зв'язку з проголошенням Україною курсу євроінтеграцїї гендерне питання, що є пріоритетним у Євросоюзі, набуло особливого значення. Серед передумов формування гендерної політики в нашій державі 60

Шнейдер Л. Б. Психология семейных отношений : [курс лекций] / Л. Б. Шнейдер. – М. : АпрельEПресс, ИздEво ЭКСМОEПресс, 2000. – С. 422.

65

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

виділяють: історичні (поява жіночих організацій, вплив феміністичного руху, Пекінська декларація та інші міжнародні документи, спрямовані на покращення становища жінок у всіх сферах життя); культурні (культ жінкиEматері в суспільстві за умов існування патріархального устрою); політичні (поступове збільшення представництва жінок у Верховній Раді, органах місцевого самоврядування); освітні (запровадження навчальних предметів з гендерної освіти у вищих навчальних закладах, створення центрів та лабораторій з гендерних досліджень); демографічні (висока й рання смертність чоловіків, зменшення народжуваності та демографічне старіння населення. Починаючи з 1991 р., в Україні спостерігається тенденція до зменшення кількості чоловіків. Різниця становить приблизно 3,5 млн.); медичні (запровадження програми «Планування сім’ї» та програм профілактики зі збереження репродуктивного здоров'я); економічні (жінки мають нижчий рівень економічної активності, нижчий рівень зайнятості, вищий рівень безробіття, зарплата жінок становить 68% заробітної плати чоловіків); соціальні (насильство в сім'ї, торгівля людьми)61. Особливістю формування державної гендерної політики в Україні є те, що вона будується на основі ратифікованих міжнародних нормативноEправових актів та регулюється національним законодавством щодо рівноправності між жінками й чоловіками. Отже, правове регулювання державної гендерної політики в Україні здійснюється нормативноEправовими актами двох рівнів: наднаціонального та національного. До нормативноEправових актів наднаціонального рівня доцільно віднести: Загальну декларацію прав людини; Конвенцію ООН «Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок»; «Декларацію Тисячоліття» ООН; Пекінську декларацію та Платформу дій, схвалених Четвертою Всесвітньою конференцією зі становища жінок; декларацію про викорінення насильства стосовно жінок; Конвенцію про рівну винагороду чоловіків та жінок за працю рівної цінності; Конвенцію про політичні права жінок. До нормативноEправових актів національного рівня, що врегульовують відносини у сфері державної гендерної політики в Україні, належить насамперед Конституція України. Так, рівність прав і свобод людини й громадянина незалежно від статі визначається й гарантується ст. 24 Конституції України, в якій, зокрема, закріплено: «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними 61

Сербіна H. Реалізація гендерної політики в Україні [Електронний ресурс] / Н. Сербіна. – Режим доступу: http://vuzlib.com/content/view/1211/29/.

66

Ольга ГУРЕНКО

перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадськоEполітичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям». Принцип гендерної рівності закріплено також у ст. 51 Конституції України: «Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен з подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї... Сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою»62 Керуючись основними положеннями підсумкових документів Пекінської конференції, Верховна Рада України ухвалила: Засади державної політики України в галузі прав людини; Декларацію про загальні засади державної політики України стосовно сім'ї та жінок; Концепцію державної сімейної політики; Сімейний кодекс України. Крім того, Україна внесла зміни до: Кримінального кодексу шляхом запровадження спеціальної статті, що передбачає кримінальну відповідальність за торгівлю людьми; Кодексу про адміністративні правопорушення; Цивільного Кодексу; Сімейного Кодексу; Кодексу законів про працю. А також прийнято такі закони: Закон України «Про попередження насильства в сім’ї»; Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»; Закон України «Про зайнятість населення» (передбачено додаткові гарантії щодо зайнятості окремих категорій населення, які потребують соціального захисту і не здатні конкурувати на ринку праці). Затверджено такі нормативноE правові акти: Указ Президента України від 25 квітня 2001 р. «Про підвищення соціального статусу жінок в Україні»; Постанову Кабінету Міністрів від 7 березня 2007 р. «Про затвердження державної програми протидії торгівлі людьми на період до 2010 року»; Постанову Кабінету Міністрів України № 1834 від 27.12.2006 p. «Про затвердження Державної програми з утвердження гендерної рівності в українському 62

Конституція України – Основний Закон суспільства, держави, людини : наук.Eметод, рек. / кол. авт. ; кер. проф. І. Ф. Надольний. – К. : ВидEво УАДУ, 1998. – 224 с.

67

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

суспільстві на період до 2010 р.»; Постанову Кабінету Міністрів України № 504 від 12.04.2006 p. «Про проведення гендерноEправової експертизи»63. Так, Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» визначає такі поняття: рівні права жінок і чоловіків – відсутність обмежень чи привілеїв за ознакою статі; рівні можливості жінок і чоловіків – рівні умови для реалізації рівних прав жінок і чоловіків; дискримінація за ознакою статі – дії чи бездіяльність, що виражають будьEяке розрізнення, виняток або привілеї за ознакою статі, якщо вони спрямовані на обмеження або унеможливлюють визнання, користування чи здійснення на рівних підставах прав і свобод людини для жінок і чоловіків; позитивні дії – спеціальні тимчасові заходи, спрямовані на усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків реалізовувати рівні права, надані їм Конституцією і законами України; сексуальні домагання – дії сексуального характеру, виражені словесно (погрози, залякування, непристойні зауваження) або фізично (доторкання, поплескування), що принижують чи ображають осіб, які перебувають у відносинах трудового, службового, матеріального чи іншого підпорядкування; гендерна рівність – рівний правовий статус жінок і чоловіків та рівні можливості для його реалізації, що дозволяє особам обох статей брати рівну участь у всіх сферах життєдіяльності суспільства. Державну політику щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків спрямовано на: утвердження гендерної рівності; недопущення дискримінації за ознакою статі; застосування позитивних дій; забезпечення рівної участі жінок і чоловіків у прийнятті суспільно важливих рішень; забезпечення рівних можливостей жінкам і чоловікам щодо поєднання професійних та сімейних обов'язків; підтримку сім’ї, формування відповідального материнства і батьківства; виховання і пропаганду серед населення України культури гендерної рівності, поширення просвітницької діяльності в цій сфері; захист суспільства від інформації, спрямованої на дискримінацію за ознакою статі. Гендерна політика є особливим видом державної діяльності, оскільки повинна бути базовою та враховуватися при формуванні будьE яких інших державних програм та стратегій. Серед пріоритетних напрямків державних програм щодо подолання гендерної нерівності 63

Сербіна H. Реалізація гендерної політики в Україні [Електронний ресурс] / Н. Сербіна. – Режим доступу: http://vuzlib.com/content/view/1211/29/

68

Ольга ГУРЕНКО

варто виділити такі: утвердження гендерної рівності в українському суспільстві; протидія торгівлі людьми; підтримка сім'ї (протидії та запобігання насильству в сім’ї)64. Тож у 2001 р. було розроблено «Національний план дій щодо поліпшення становища жінок та сприяння впровадженню гендерної рівності у суспільстві на 2001E2005 рp.». Згідно з цим планом було визначено такі основні напрямки діяльності: становище жінок на ринку праці; жінка на державній службі; жінка й сім'я; протидія торгівлі людьми та попередження насильства в сім’ї; безпека праці жінок; збереження та зміцнення здоров’я жінок і дітей; утвердження гендерної рівності в галузі освіти та науки; впровадження гендерної рівності в релігійному середовищі; відродження національних традицій українського народу65. У 2006 р. Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту разом з іншими центральними органами розробило «Державну програму з утвердження гендерної рівності в українському суспільстві на 2006E2010 рp.». Метою програми було утвердження рівних прав жінок і чоловіків та рівних можливостей їхньої реалізації як основного права людини. Основні заходи програми щодо утвердження гендерної рівності можна розділити на такі групи: перегляд чинного законодавства України; гендерноEправова експертиза, перегляд виборчого законодавства, закону України «Про попередження насильства в сім’ї» тощо; інформаційна діяльність; формування гендерної свідомості суспільства; проведення конференцій; доповідь в ООН; включення до навчальних програм дисциплін з гендерних питань; конкурс наукових робіт; пропагування гендерної рівності в ЗМІ; організація виставки образотворчого та декоративноEприкладного мистецтва «Жінки України – митці»; обмін досвідом; переклад міжнародних документів; участь у міжнародних конференціях; паритетне представництво жінок та чоловіків у державних органах; моніторинг виконання чинного гендерного законодавства та експертиза навчальних програм і посібників. Варто виокремити деякі заходи програми: визначення кількісних та якісних показників оцінки стану утвердження гендерної рівності; ініціювання створення при Кабінеті Міністрів України Міжвідомчої 64

Сербіна H. Реалізація гендерної політики в Україні [Електронний ресурс] / Н. Сербіна. – Режим доступу: http://vuzlib.com/content/view/1211/29/ 65 Національний план дій щодо поліпшення становища жінок та сприяння впровадженню гендерної рівності у суспільстві на 2001E2005 роки: Постанова Кабінету Міністрів України № 479 від 6 трав. 2001 р. // Вісн. держ. служби України. – 2001. – № 2. – С. 11E19.

69

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

гендерної ради; утворення при місцевих органах влади консультаційноE дорадницьких органів; гендерний аналіз кадрового складу в місцевих органах виконавчої влади; аналіз рівня доходів жінок і чоловіків у різних галузях; забезпечення гендерної рівності в духовній сфері; надання всебічного сприяння релігійним організаціям у реалізації доброчинних проектів. Отже, загальна концепція гендерної політики в Україні існує. Вона містить як загальні напрямки розвитку політики, так і конкретні рекомендації щодо покращення гендерного питання в державі.

3. Особливості міської та сільської культури Розподіл культури на міську та сільську має свою специфіку: національну, територіальну, історичну. Досліджується конкретний культурний рівень, його критерії, фактори, які на нього впливають; визначаються можливості залучення до культурної діяльності. Кожна з цих культур має свої особливості й відмінності, які і є межами між містом і селом. Міська культура (культура міста, індустріальна культура, урбаністична культура) – це культура населення великих і середніх несільськогосподарських поселень, звичайно великих індустріальних і адміністративних центрів. Сільська культура (сільський тип культури) – це культура невеликих поселень, пов’язаних з обробкою землі. На формування культури (міської та сільської) істотно впливає соціокультурне середовище. З точки зору соціальної педагогіки, науковці все частіше розглядають соціальне середовище в контексті розв’язання проблем соціалізації та адаптації молоді. Мінливість сучасного світу, соціокультурні трансформації, що відбуваються сьогодні в суспільстві, вимагають наявності в сучасних молодих людей високого рівня соціальної адаптації, який надасть їм можливість нормального входження в суспільство та забезпечить розвиток особистості66. Е. Дюргейм, Д. Зіглер, О. Леонтьєв, П. Сорокін, Л. Хелл виокремлюють мікроE, макроE, мезоE, екзосистеми як складові в змісті соціокультурного середовища. Соціокультурне середовище повинно бути, з одного боку, представлене відносинами, цінностями, символами, предметами, а з іншого боку, містити в собі культурні норми життєдіяльності співтовариства, його традицій, правил, зразків поведінки, що найчастіше реалізується на рівні спілкування. Отже, за своїм змістом соціокультурне середовище – це 66

Алмазова Т. В. Міське та сільське середовище: порівняльна характеристика соціокультурних систем [Електронний ресурс] / Т. В. Алмазова. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/ 12_ENXXI_2011/Pedagogica/6_85695.doc.htm

70

Ольга ГУРЕНКО

результати (продукти) матеріальної та духовної діяльності багатьох поколінь, загальнолюдські норми та цінності, здобутки культури. Усі складові соціокультурного середовища, безперечно, мають вплив на психічне вдосконалення людини, проте міра ефективності такого впливу неоднакова. Визначаючи особливості міського середовища, О. Яницький67 наголошував, що «функція міського середовища полягає у формуванні й селекції найбільш раціональних і найефективніших форм спілкування; у виконанні ролі каналу масової комунікації, що кристалізує й розповсюджує норми міського життя; у накопиченні спеціальної й загальнокультурної інформації». За Л. Коганом68, найважливішою ознакою міського соціуму є мобільність, яка стимулює потреби в інтенсифікації та розмаїтті спілкування, у відновленні професійної й загальнокультурної інформації. Міський спосіб життя відзначений підвищенням ролі соціальноE професійного спілкування, взаємного культурного збагачення індивідів і груп, що викликає тенденцію до диференціації останніх на кшталт інтересу, спільності виду. Відбувається взаємопроникнення сімейної й позасімейної, професійної та загальнокультурної сфер життя. Відмінності спостерігаємо в особливостях культурного простору сільського та міського середовища. Побут селян набагато гірше облаштований предметами культурного вжитку, ніж містян. Наявність центрів культури, закладів дозвілля в місцевості, де мешкає людина, створюють передумови для залучення її до культури, сприяють повноцінному й насиченому спілкуванню, відпочинку, проведенню дозвілля. На реальну поведінку індивіда впливає й обізнаність про наявність закладів дозвілля; рівень обізнаності вищий серед людей з вищим рівнем освіти, вищою самооцінкою матеріального стану сім’ї, попереднім досвідом відвідування таких закладів. Міське середовище надає широкі можливості вибору закладів дозвілля, побуту та культури. Найпоширенішими з них є парки культури й відпочинку, атракціони, кафе та ресторани, розважальні клуби й дискотеки, театри та музеї, бібліотеки, галереї, церковні споруди, а 67

Яницкий О. Н. СоциальноEинформационные процессы в обществе и урбанизация / О. Н. Яницкий // Урбанизация, научноEтехническая революция и рабочий класс. Некоторые вопросы теории, критика буржуазных концепций / отв. ред. О. Н.Яницкий. – М. : Наука, 1972. – С. 71E74.

68 Коган Л. Б. Урбанизация и некоторые вопросы городской культуры / Л. Б. Коган // Урбанизация, научноEтехническая революция и рабочий класс / отв. ред. О. Н. Яницкий. – М. : Наука, 1972.

71

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

також будинки побуту, хімчистки та пральні. Міські мешканці відзначають наявність кінотеатрів (відбувається відновлення в містах мережі кінотеатрів із сучасним обладнанням), тоді як жителі села практично позбавлені можливості залучення до досягнень кінематографії. Інтенсивними темпами проходить у містах і розгортання таких комерційних центрів дозвілля, як казино, нічні клуби, інтернетE кафе, комп’ютерні центри, боулінгEклуби. У сільській місцевості ці заклади практично відсутні. Усе більшої популярності набувають взірці поведінки, що включають піклування про здоров’я, підтримання спортивної форми. Ці запити поширеніші у великих містах, де й користуються попитом платні послуги тренажерних залів, плавальних басейнів тощо69. Краща розвиненість транспортної, комунікаційної мереж в урбанізованій місцевості сприяє процесам поширення масової культури, інтернетизації, розвиткові сучасних центрів розваг і відпочинку. Водночас там певною мірою зберігається і оновлюється культурноEдозвіллєва інфраструктура, що залишилася від радянських часів. У невеликих містах, селищах і селах ситуація лише погіршується – здебільшого, відбувається розпад того, що було, практично відсутні нові центри культури й дозвілля, розвиток яких ускладнює відсутність телефонізації місцевості, приймальних антен, радіоточок тощо. Впливає й загальна економічна ситуація, дуже низька купівельна спроможність населення, несприятливі умови для розвитку малого й середнього бізнесу тощо. Життя в такому соціокультурному середовищі відтворює в наступних поколіннях несформованість культурних запитів і смаків, апатію й незнання переваг активного культурного життя, можливостей насиченого й повноцінного проведення дозвілля тощо. Сучасне місто надає своїм мешканцям і переваги економічного та соціального характеру, а саме: наявність місць роботи та можливість її зміни; забезпечення висококваліфікованої медичної допомоги; можливість створювати кращі житлові та соціальноEпобутові умови життя; анонімність соціальних відносин, що сприяє створенню власного кола спілкування; розвиток міжнародної та регіональної культури. На противагу міському середовищу, специфіка сільського соціального середовища зумовлена насамперед самим сільським способом життя, умовами праці, побуту дозвілля, характером та 69

Алмазова Т. В. Міське та сільське середовище: порівняльна характеристика соціокультурних систем [Електронний ресурс] / Т. В. Алмазова. – Режим доступу : http://www.rusnauka.com/ 12_ENXXI_ 2011/Pedagogica/6_85695.doc.htm

72

Ольга ГУРЕНКО

спрямованістю виробництва70. Його типовими рисами також є обізнаність про всіх мешканців селища, однорідність поглядів, інтересів, цінностей. Особливості сільського середовища пов’язані із специфікою праці та побуту мешканців: залежність ритмів праці від пори року; більш важкі, порівняно з містом, умови праці; злиття меж праці та побуту, трудомісткість праці в домашньому та підсобному господарствах. Життєвий устрій сільських поселень зберігає елементи традиційної сусідської общини. У них досить стабільний склад мешканців, слабка соціальноEпрофесійна та культурна диференціація, типові тісні родинні та сусідські зв’язки. Відомий фахівець із соціології культури Л. Коган71 виокремлює такі особливості сільської культури: нерівномірну завантаженість аграрною працею протягом року; персоніфікацію міжособистісних відносин (грубуватість і фамільярність у спілкуванні один з одним); у потоці інформаційного обміну в селі провідну роль виконують місцеві чутки; обмежений культурний вибір (відвідування музеїв, театрів, художніх виставок, ресторанів, нічних клубів тощо); мешканці села шанують і дотримуються звичаїв і традицій значно більше, ніж містяни. Як зазначає А. Мудрик72, ритм життя на селі розмірений, неквапливий, зберігає елементи природовідповідності. Відсутність великих соціальних та культурних відмінностей серед мешканців роблять спілкування відкритим, більш тісним та охоплює всі сфери життя. Дружба та товаришування диференціюються слабо, тому емоційна глибина й інтенсивність спілкування з різними партнерами рідко мають серйозні відмінності. Оскільки зазвичай у селищі мешканців небагато, зв’язки між ними досить тісні, анонімне існування людини в такому середовищі практично неможливе, кожний епізод життя може стати об’єктом зовнішньої оцінки селян. Тому великий вплив на соціалізацію дітей, підлітків та молоді має соціальний контроль поведінки людини, що є характерним для всіх сільських поселень.

70

Харченко С. Я. Соціалізація дітей та молоді в процесі соціальноEпедагогічної діяльності: теорія і практика : монографія / Сергій Якович Харченко. – Луганськ : АльмаEматер, 2006. – С. 38.

71 Коган Л. Б. Урбанизация и некоторые вопросы городской культуры / Л. Б. Коган // Урбанизация, научноEтехническая революция и рабочий класс / отв. ред. О. Н. Яницкий. – М. : Наука, 1972.

72 Мудрик А. В. Социальная педагогика : учеб. для студ. пед. вузов / под ред. В. А. Сластенина. – 2Eе изд., испр. и доп. – М. : Издательский центр «Академия», 2000. – 192 с.

73

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

На думку С. Харченка73, соціально й культурно обмежені умови сільського соціуму дозволяють говорити про недостатність культурної бази для розвитку особистості дитини, що негативно відбивається на темпах дитячого розвитку. Міське середовище за більшістю своїх характеристик має якісні відмінності від сільського та певним чином впливає на людину. Наслідками впливу сукупності факторів міського середовища на суб’єкт стає поява нового поведінкового комплексу, який з’являється на когнітивному, конативному та афективному рівнях, що є характерною особливістю міського мешканця. Новий соціальний статус колишнього сільського мешканця стає причиною виникнення нових форм і способів поведінки та нових соціокультурних зразків74.

4. Запровадження полікультурної освіти в Україні На сучасному етапі розуміння полікультурної картини світу закладається системою глобальної освіти, заснованої на постулатах відкритого суспільства. Головними її цінностями є виховання юного покоління в дусі толерантності, прищеплення йому культури миру, свідомості того, що прагнення до етнічної ідентичності має розглядатися як джерело загального духовного багатства, а не загрози національним цінностям та існуванню окремих народів. Серед численних проблем, які ставить перед нами майбутнє, чи не найважливішою є проблема освіти, оскільки вона є необхідною умовою для того, щоб дати людству можливість просуватися вперед до ідеалів миру, свободи і соціальної справедливості75. Світова педагогічна думка у відповідь на виникнення нових соціокультурних реалій (глобалізація й інтернаціоналізація світу, процеси етнокультурного самовизначення, проблеми мультикультурного суспільства й міграції) розробляє відповідну освітню стратегію, що відбито в документах ООН, ЮНЕСКО, Ради Європи, Європейського Союзу. Серед них: Декларація принципів толерантності, Міжнародний пакт про цивільні й політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні й культурні права, Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, Конвенція про попередження злочинів 73

Харченко С. Я. Соціалізація дітей та молоді в процесі соціальноEпедагогічної діяльності: теорія і практика : монографія / Сергій Якович Харченко. – Луганськ : АльмаEматер, 2006. – С. 41.

74 Алмазова Т. В. Міське та сільське середовище: порівняльна характеристика соціокультурних систем [Електронний ресурс] / Т. В. Алмазова. – Режим доступу : http://www.rusnauka.com/12_ ENXXI_2011/Pedagogica/6_85695.doc.htm 75 « » Masa rotundă: Şcoala şi noile abordări ale dialogului intercultural // Didactica Pro… Educaţie interculturală. – 20E21 octombrie 2003. – 4E5. – Р. 10E16.

74

Ольга ГУРЕНКО

геноциду й покарання за них, Конвенція про права дитини, Конвенція 1951 р. про статус біженців, Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, Декларація про ліквідацію всіх форм нетерпимості й дискримінації на основі релігії й переконань, Декларація про права людей, які належать до національних або етнічних, релігійних або мовних меншин, Декларація про заходи щодо ліквідації міжнародного тероризму, Декларація ЮНЕСКО про раси й расові забобони, Конвенція й Рекомендація ЮНЕСКО про боротьбу з дискримінацією в сфері освіти, Конвенція про захист прав людини й основних свобод – Європейська конвенція про права людини, Віденська декларація, Європейська молодіжна кампанія з боротьби з расизмом, антисемітизмом, ксенофобією й нетерпимістю «Усі різні, усі рівні», Рамкова конвенція про захист національних меншин, Акція «Європа – це більше, ніж тобі здається», «Освіта в Європі: різні системи навчання – загальні завдання до 2010 року», Афінська декларація «Міжкультурна освіта: керування різнорідністю, зміцнення демократії» та інші. Так, у доповіді міжнародної комісії ЮНЕСКО про глобальні стратегії розвитку освіти в ХХІ ст. підкреслюється, що одна з найважливіших функцій сучасної школи – навчити людей жити разом, допомогти їм перетворити наявну взаємозалежність держав та етносів у свідому солідарність. З цією метою освіта має сприяти тому, щоб, з одного боку, людина усвідомила своє коріння і тим самим могла визначити місце, яке вона посідає в світі, а з другого, – прищепити їй шанобливе ставлення до інших культур. Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (стаття 7) проголошує, що державиEучасниці зобов’язуються вжити негайних і ефективних заходів, зокрема в галузях освіти, виховання, культури та інформації, з метою боротьби із забобонами, що ведуть до расової дискримінації, заохочення до взаєморозуміння, толерантності і дружби між націями та расовими або етнічними групами, а також популяризації цілей і принципів Статуту Організації Об’єднаних Націй, Загальної декларації прав людини, Декларації Організації Об’єднаних Націй про ліквідацію всіх форм расової дискримінації та виконання цієї Конвенції76. У Рекомендаціях щодо виховання в дусі міжнародного взаєморозуміння, співпраці і миру, поваги до прав людини та основних 76

Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації : Прийнято ООН від 12.12.1965; ратифіковано Президією ВР УРСР 21.01.1969 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/MU66K01U.html

75

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

свобод, прийнятих Генеральною Конференцією ООН з питань освіти, науки, культури (1974 р.) йдеться про те, що освіта має сприяти міжнародному взаєморозумінню, зміцненню миру в усьому світі, діяльності з боротьби проти колоніалізму і неоколоніалізму в усіх їх формах та проявах, проти всіх форм і різновидів расизму, фашизму й апартеїду, а також інших ідеологій, що породжують національну та расову ненависть і йдуть у розріз із цілями цього документа77. Конвенція про захист прав людини та основних свобод – Європейська конвенція з прав людини (Рада Європи, 1950 р.) – основний європейський документ про права людини, що є фундаментом реалізації міжкультурної та полікультурної освіти. Проявом конкретних дій Ради Європи у сфері освіти, які розпочались після саміту у Відні (1993 р.), була Європейська молодіжна кампанія боротьби з расизмом, антисемітизмом, ксенофобією та нетерпимістю «Усі різні, усі рівні» (Рада Європи, 1994E1996 рр.). Метою кампанії була мобілізація суспільної думки в Європі проти все більшого поширення дій, джерелом яких є ідеологія расизму і ксенофобії, та пропагування ідеї толерантної і багатокультурної Європи. Слушним стало проголошення ООН 1995 р. роком толерантності. Однією з оперативних цілей кампанії було пропагування ідеї освіти в міжкультурному контексті на рівні середньої та вищої школи, а також у позашкільних навчальних закладах. Освіта в міжкультурному контексті була визнана одним із засобів роботи, що впливатиме на успіх кампанії78. На сесії постійної конференції Ради Європи у 2003 році в Афінах міністри освіти європейських країн прийняли декларацію «Міжкультурна освіта: управління різнорідністю, зміцнення демократії». У декларації підкреслено взаємозв’язок між демократією і міжкультурною освітою та роль цих компонентів у реформі європейської системи освіти. Наголошено, що шлях до мирного співіснування багатокультурного суспільства полягає у створенні демократичної школи, співпраці з батьками, місцевими спільнотами та громадськістю. У документі також описано бажану професійну компетентність учителя, який проводить заняття в цій сфері. Він має вміти виконувати різні ролі – дипломата, радника, партнера й управлінця людськими ресурсами. Такий учитель повинен уміти керувати різнорідністю, а це означає працювати з 77

Рекомендації про виховання в дусі міжнародного взаєморозуміння, співпраці і миру, поваги до прав людини і основних свобод, прийняті Генеральною Конференцією ООН з питань освіти, науки, культури (1974 р.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nau.kiev.ua 78 Європейська конвенція з прав людини [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.coe.kiev.ua

76

Ольга ГУРЕНКО

групами молодих людей різних рас, національностей, віросповідань та переконань79. Ідеї полікультурності закладені в найголовніших нормативноE правових документах з питань освіти в Україні: Законі України про освіту, Національній доктрині розвитку освіти, Законі про дошкільну освіту, Базовому компоненті дошкільної освіти, Законі про загальну середню освіту, Державному стандарті базової й повної середньої освіти, Законі про позашкільну освіту, Законі про вищу освіту, Концепції гуманітарної освіти України, Концепції національного виховання, Концепції громадянського виховання та інших. У Національній доктрині розвитку освіти зазначено, що одним із пріоритетних завдань сучасної освіти є збереження та збагачення українських культурноEісторичних традицій, виховання шанобливого ставлення до національних святинь, української мови, а також до історії та культури всіх корінних народів і національних меншин, які живуть в Україні; формування культури міжетнічних і міжособистісних стосунків; виховання людини демократичного світогляду, яка дотримується громадянських прав і свобод, з повагою ставиться до традицій, культури, віросповідання та мови спілкування народів світу80. Концепція національного виховання декларує: національне виховання поширюється як на українців, так і на представників інших народів, які живуть в Україні. Принцип етнізації виховного процесу передбачає надання широких можливостей представникам усіх етносів для пізнання своєї історії, традицій, звичаїв, мови, культури, формування власної національної гідності81. Як один із провідних принципів виховання громадянина в «Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності» зазначається принцип полікультурності. Його реалізація означає, що в процесі громадянського виховання мають створюватися умови для формування особистості, вихованої в національній культурі і водночас відкритої іншим культурам, ідеям і цінностям. Тільки така особистість, наголошується в Концепції, здатна зберегти свою національну ідентичність, оскільки глибоко усвідомлює національну культуру як невід’ємну складову світової культури82.

79

«

»

Декларація Міжкультурна освіта: управління різнорідністю, зміцнення демократії [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://cen.iatp.org.ua/index.html 80 Освіта України. НормативноEправові документи. – К. : Міленіум, 2001. – 472 с.

81 Концепція національного виховання // Рідна школа. – 1995. – № 6. – С. 4.

82 Концепція громадянського виховання. Міністерство освіти і науки України // Інф. зб. Мін. освіти України. – 2000. – № 22. – С. 8.

77

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Упорядники навчального посібника «Нові підходи до історичної освіти в умовах багатокультурного суспільства» (за загальною редакцією професора К. Баханова)83 декларують, що в сучасних соціокультурних умовах від освітньої системи України вимагається запровадження полікультурної освіти як наскрізного принципу, який має бути покладено в основу всієї виховної діяльності – від дошкільних навчальних закладів до університетів, а також позашкільних освітніх установ. Це своєрідний підхід і перспектива вивчення вже наявних предметів у дусі визнання різних культур і цінностей. Він передбачає створення рівних можливостей для кожного учня на освіту й культурний розвиток (незалежно від його культурної, релігійної та національної приналежності); сприяє формуванню відкритого демократичного суспільства, представляючи різні, часом відмінні, культурні цінності як рівноцінні; запобігає дискримінації за расовими й національними ознаками, усуваючи почуття зверхності однієї раси чи нації над іншою; підтримує повагу до людини, розвиваючи усвідомлення цінності кожної окремої особистості, здатність до емпатії; зменшує догматизм, пропагує соціальну рівність, оскільки кожній людині надає рівну цінність. Отже, узагальнюючи основні положення міжнародних та державних документів, наукових джерел, можна стверджувати, що в них викладено провідні ідеї полікультурної освіти як цілеспрямованого процесу соціалізації дітей та молоді, що передбачає оволодіння системою національних і загальнокультурних цінностей, комунікативних і емпатійних якостей та дозволяє людині здійснювати міжкультурну взаємодію, виявляти розуміння «іншості» й толерантність у стосунках з носіями різних культурних традицій. В. Кузьменко і Л. Гончаренко84 вважають, що запровадження полікультурної освіти в Україні зумовлено низкою чинників, якEот: зростання етнічної та расової свідомості людей; міграційні процеси, які значно підсилюють міжкультурні контакти; глобалізація світу, що змінює не тільки економіку й політику, але впливає і на картину міжкультурних зв’язків; розширення міжнародної співпраці, що вимагає діалогу між націями та їхніми культурами; розвиток планетарної макроекономіки, яка сприяє створенню транснаціональних корпорацій, котрі долають 83

Нові підходи до історичної освіти в умовах багатокультурного суспільства : навч. посіб. для студ. ВНЗ / [К. О. Баханов, С. С. Баханова, Є. В. Більченко та ін.] / за заг. ред. К. О. Баханова. – Л. : ЗУКЦ, 2012. – 164 с. С. 23 84 Кузьменко В. В. Формування полікультурної компетентності вчителів загальноосвітньої школи: Навчальний посібник / В. В. Кузьменко, Л. А. Гончаренко. – Херсон : РІПО, 2006 – С. 17E19.

78

Ольга ГУРЕНКО

межі національного суверенітету у сфері економіки; удосконалення інформаційної сфери і комунікаційних систем, які дозволяють народам зближуватися, стирати територіальні, мовні, релігійні та культурні бар’єри; прагнення окремих осіб і цілих народностей набути своєї етнічної ідентичності. Важливою передумовою полікультурної освіти в Україні є становлення і розвиток громадянського демократичного суспільства, для якого є неприйнятним шовінізм, расизм та етнічний егоїзм, яке відкрите щодо інших країн, народів і культур та пропагує виховання в дусі миру і взаєморозуміння. СоціальноEполітичною детермінантою функціонування полікультурної освіти останнім часом стає інтенсивний розвиток інтеграційних процесів як важливої складової трансформації сучасного світу, а також прагнення України й інших країн інтегруватися у світовий та європейський соціальноEкультурний і освітній простір, зберігши при цьому національну своєрідність. Незважаючи на те, що полікультурна освіта стрімко розвивається на терені України, до цього часу ведеться полеміка щодо її дефініції. Термін «полікультурна освіта» є калькою сформованого в західній інтелектуальній культурі в 70Eі роки ХХ ст. поняття «Multicultural education». Перші спроби визначення цього терміна було зроблено авторами міжнародного педагогічного словника, виданого в Лондоні в 1977 році, які кваліфікували феномен «Multicultural education» як віддзеркалення ідеалів культурного плюралізму у сфері освіти. Визначення поняття «Multicultural education» в педагогічному вимірі представлене в Міжнародній енциклопедії освіти, де вона розглядається як «педагогічний процес, в якому репрезентуються дві або більше культури, що відрізняються за мовною, етнічною, національною або расовою ознакою»85. М. Бахтін, В. Біблер, І. Васютенкова, О. Яркова та ін. відносять полікультурну освіту до таких основоположних категорій філософії культури, як «культурний монізм» і «культурний плюралізм». Ці категорії відображають два фундаментальні аспекти буття культури – його єдність і різноманіття. Осмислення світу культури як єдиного і водночас багатомірного є складним завданням. Для його розв’язання необхідний особливий, діалогічний спосіб мислення. Крім того, якщо розглядати полікультурну освіту як сферу соціального життя людей, з одного боку, і як процес розвитку людини – з іншого, то абсолютно очевидним стає взаємозв’язок і взаємообумовленість освіти і культури (І. Васютенкова).

85

International Dictionary of Education. Vol. 7. – Oxford, 1994. – Р.39E63.

79

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

У цьому руслі освіта розглядається як підсистема культури, спрямована на формування особистості, готової успішно діяти в умовах наявної культури; як спосіб залучення юного покоління до цінностей, що характеризують культуру певного суспільства; як механізм культурного розвитку і руху вперед (закладає здатність створювати культурні проекти в майбутньому). Дослідниця переконана, що саме таке розуміння сутності освітнього процесу обумовлює актуалізацію культурологічного підходу86. М. Данилевський, Е. Мейлер, А. Тойнбі визначили, що найбільш ранньою була монологічна форма осмислення світу культури, основу якої складав культурний монізм – позиція, заснована на абсолютизації культурної єдності, що базується на принципах єдинокультур’я. Це наочно демонструє історія європейської освіти, яка в своїх початкових формах була монокультурною. Втіленням культурного монізму виступав середньовічний університет – християнська теологія кваліфікувала нехристиянські культури як зло, гріх. Секуляризація освіти в епоху Просвітництва не відміняє монокультурні стратегії, тільки змінює їхню спрямованість – освіта починає розглядатися як залучення до європейської культури, інші культури кваліфікуються як відсталі, дикі, варварські. У XIX ст. європейська просвітницька монокультурна модель освіти набуває статусу універсальної: у суспільствах, що стали на шлях модернізації, освіта сприймається як процес залучення до європейської культури, тобто як вестернізація. У цей час підвищується конфліктогенна ситуація на міжетнічному ґрунті в усьому світі, й зусилля багатьох країн спрямовуються на пошук дієвих шляхів запобігання виникненню конфліктів на міжнаціональній основі, а також створення необхідних умов для гармонійного співіснування громадян різних національностей. В усьому світі починає утверджуватися полікультурна освіта. Проте розвиток полікультурної освіти зумовлений не тільки історичними та соціокультурними передумовами, а й ґрунтується на традиціях вітчизняної і зарубіжної філософії, педагогіки та психології. Тож першоджерелом полікультурної освіти вважається програма «Панпедія», розроблена Я. А. Коменським у XVI ст. Видатний чеський мислитель, опираючись на думку про спільність людей, їхніх потреб та устремлінь, обґрунтував панпедію як універсальну програму виховання всього людства. Істотною частиною «Панпедії» є настанови щодо 86

Васютенкова И. В. Сущностные аспекты и актуальность поликультурного образования в современных условиях / И. В. Васютенкова // Личность, общество и образование в современной социокультурной ситуации : межвуз. сб. науч. тр. – СПб. : ЛОИРО, 2007. – 574 с.

80

Ольга ГУРЕНКО

формування в дітей умінь жити в мирі та дружбі з іншими, виконувати взаємні обов’язки, поважати й любити людей. Розумінню сутності, цілей та функцій полікультурної освіти допомагають ідеї М. Реріха про «добродійний синтез» («Жива етика»), під яким він розуміє «єднання культур», а також думки видатних істориків та філософів сучасності (М. Данилевський, Е. Мейлер, А. Тойнбі) про цілісність культурноEісторичного розвитку людства і наявність деяких схожих принципів функціонування культур різних народів. Ідеї П. Каптерева87 про взаємозв’язок національного й загальнолюдського в педагогіці мають важливе значення для розуміння ролі полікультурної освіти в становленні особистості. Учений підкреслював, що педагогічна діяльність спочатку здійснюється на основі національного ідеалу, а потім трансформується в діяльність, спрямовану на досягнення загальнолюдського ідеалу. У вихованні треба звертатися не до одного народу, а до багатьох, розглянути їхні ідеали і поповнити недоліки свого національного ідеалу цінними чужими властивостями: народне потрібно поєднувати з чужорідним, зі всенародним, загальнолюдським. Вивчення комплексу історичних і соціокультурних чинників, а також філософських, педагогічних та психологічних детермінант дозволяє виокремити найбільш поширені в світовій педагогіці підходи до розуміння сутності полікультурної освіти. Широкий аналіз ідей та концепцій полікультурної освіти зробили К. Баханов88, В. Загороднова89, О. Присяжнюк90. На думку дослідників, сьогодні найпоширенішими є акультураційний, діалоговий (діалогічний) та соціальноEпсихологічний підходи до полікультурної освіти. Акультураційний підхід є дотичним до виникнення дефініції «полікультурна освіта». Первинні теоретичні та практичні багатокультурні елементи, внесені до педагогічного життя різних країн у 60E70Eих роках ХХ ст., відомі як багатоетнічна освіта 87

Каптерев П. Ф. Дидактические очерки. Теория образования [Электронный ресурс] / П. Ф. Каптерев.

– Режим доступа : http://dugward.ru/library/kapterev_pf/ kapterev_p_f_didakticheskie_ocherki.html#pred 88 Нові підходи до історичної освіти в умовах багатокультурного суспільства: навч. посіб. для студ. ВНЗ / [К. О. Баханов, С. С. Баханова, Є. В. Більченко та ін.] / за заг. ред. К. О. Баханова. – Л. : ЗУКЦ, 2012. – 164 с.

89 Дороз В. Ф. КросEкультурне навчання учнівEбілінгвів української мови : монографія / В.Ф.Дороз. – К. : Центр учбової літератури, 2011. – 456 с.

90 Присяжнюк, О.А. Поликультурное образование: диалог культур и билингвальное обучение / О. А. Присяжнюк // Управление в социальных и экономических системах : матер. ХVII междунар. науч.Eпракт. конф., Минск, 2E6 июня 2008 г. [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://library.miu.by/conferences!/item.uses/issue.xvii/article.149.html.

81

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

(multiethnic education), що мала за мету встановлення гармонії у відносинах між членами різних етнічних груп. Проте під впливом нової хвилі еміграції у 70E80Eих роках ХХ ст. (США, Канада, Німеччина та ін.) ці багатоетнічні перспективи швидко зазнали концептуальних трансформацій і викристалізувалися в сучасне розуміння полікультурної освіти. Прибічники акультураційного підходу одностайні в тому, що полікультурна освіта має орієнтуватися на вивчення традицій рідної культури, процесу трансформації цих традицій у рамках нової культури, оскільки конфронтація зі зміненими умовами життя викликає необхідність у виробленні нових культурних орієнтирів. Значна частина зарубіжних дослідників дотримується думки про те, що полікультурна освіта має орієнтуватися на ідеї бікультурної освіти, в основі якої лежить думка про необхідність формування ідентичності іноземних студентів з груп мовних меншин. В. Фтенакіс91 вважає, що представники етнолінгвістичних меншин лише тоді зможуть стати дійсно бікультурними членами нового для них суспільства, коли усвідомлять свою власну лінгвістичну і культурну спадщину. Діалоговий (діалогічний) підхід до визначення полікультурної освіти заснований на ідеях відвертості, діалогу культур та культурного плюралізму. Сутність цього підходу полягає в тлумаченні полікультурної освіти як способу залучення до різних культур з метою формування загальнопланетарної свідомості, що дозволяє тісно взаємодіяти з представниками різних країн і народів, інтегруватися в світовий та загальноєвропейський культурноEосвітній простір. Для осмислення філософії сучасної полікультурної освіти, безумовно, цікавим є підхід В. Біблера до трактування культури як цілісної людської діяльності, на підставі якої виростають основні форми духовної самодетермінації свідомості. У розумінні діалогічної школи B. Біблера, культура утворюється в міжлюдських відносинах і включає в себе ціннісні, знакові та інституційні складові. У межах діалогового підходу М. Хоман92 виділяє два основні напрями полікультурної освіти: поEперше, спільне розв’язання міжкультурних конфліктів, існування яких визнане та усвідомлене, поE 91

Fthenakis W. BilingualEbikulturelle Entwicklung des Kinders: Ein Handbuch fьr Psychologen, Pдdagogen und Linguisten / Fthenakis W., Sonner A., Thrul R., Walbiner W. – Mьnchen : Hueber, 1985.

92 Hohmann M., Interkulturelle Erziehung als Herausforderung fьr allgemeine Bildung? In: Erziehung in der multikulturellen Gesellschaft / M. Hohmann. – VEEInfo, 1987. – Nr. 17. – Р. 98.

82

Ольга ГУРЕНКО

друге, збагачення за рахунок діалогу з чужими культурами. З іншого боку, як вважає X. Томас93, полікультурна освіта є необхідною, коли особистість прагне в спілкуванні з людьми іншої культури зрозуміти їхню специфічну систему сприйняття, пізнання, мислення, їхню систему цінностей та вчинків, прагне інтегрувати новий досвід у власну культурну систему і змінити її відповідно до чужої культури. Полікультурна освіта спонукає до аналізу системи власної культури разом із пізнанням чужої культури. СоціальноEпсихологічний підхід сьогодні перебуває в процесі формування. У межах цього підходу полікультурна освіта розуміється як особливий спосіб формування певних соціальноEнастановчих та ціннісноEорієнтаційних схильностей, комунікативних та емпатійних умінь, що дозволяють людині здійснювати інтенсивну міжкультурну взаємодію та виявляти розуміння інших культур, а також толерантність стосовно їхніх носіїв. У зарубіжній педагогіці соціальноEпсихологічний підхід об’єднує такі неоднорідні концепції, як концепція антирасистського виховання (К. Муллард, П. Каррінгтон, М. Коул, С. Троун та ін.), концепція культурних відмінностей (П. Бордьє, А. Меммі, Б. Хакль та С. Гайтанідес та ін.) і концепція соціального навчання (X. Есінгер, І. Граф та ін.). Концепція антирасистського виховання сформувалася у Великобританії на початку 80Eх років як альтернатива полікультурній освіті. Її виникнення було зумовлене різким поширенням випадків расової дискримінації і расових конфліктів у містах. Цю концепцію можна розглядати як реакцію на наслідки колонізації і міграційних процесів. У традиціях соціальноEпсихологічного підходу витримана концепція так званих «культурних відмінностей». Її прихильники формулюють цілі полікультурної освіти: розвиток терпимості відносно чужого способу життя та стилю поведінки, заснованої на розумінні відмінностей у культурній зовнішності людини, які можуть призвести до конфліктів між представниками різних соціальних прошарків; усвідомлення того, що культурні відмінності та чужі культури загалом впливають на емоційну сферу людини, стаючи джерелом її переживань; розвиток здатності диференціації всередині чужої культури, вміння оцінювати системи цінностей і норм за мірою їхньої історичноE конкретної важливості для певних видів діяльності; формування здатності інтегрувати елементи інших культур у власну систему мислення та цінностей. Представники соціальноEпсихологічного підходу 93

Thomas H. Modellversuch "Integration auslдndischer Schьler an Gesamtschulen" (1982E 1986). Gesamtschulinformationen Sondern / H. Thomas. – H. 1 u. 2, PZ. – Berlin, 1987.

83

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

виокремлюють певні рівні полікультурної освіти: від ознайомлення з чужою культурою і виховання терпимості до неї до аналізу власної системи цінностей та пошуку нових масштабів та образів поведінки94. Особливості соціальноEпсихологічного підходу відображено в концепції соціального навчання, що набула значного поширення в Німеччині. Її автори вбачають цілі полікультурної освіти в розвитку емпатії, солідарності й здатності розв’язувати конфлікти. Вагомий внесок у розвиток полікультурної освіти зробив американський учений Д. Бенкс. В основі пропонованої ним концепції полікультурної освіти лежить розуміння культури й тієї ролі, яку етнічна приналежність відіграє в американському суспільстві. Науковець формулює головну мету такої освіти – допомагати молодому поколінню розвивати міжкультурну компетентність. Досягти цієї мети можливо за умови запровадження принципу багатоманітності95. У змісті полікультурної освіти для сучасних американських шкіл Д. Бенкс виділяє чотири моделі: модель А – навчальні курси побудовані на англоEамериканських перспективах; модель В – зміст освіти залишається англоEамериканським, але його доповнює етнічний компонент; модель С – навчальні курси побудовані так, щоби школярі вивчали історію та соціальні події з точки зору різних етнічних груп; модель D – школярі вивчають історичні й сучасні події в багатонаціональній перспективі, з позиції етнічних груп, що населяють інші держави. Реформуючи зміст шкільної освіти, автор вважає, що більш прийнятним шляхом є рух від моделі А до С. Д. Бенкс переконаний, що полікультурна освіта буде ефективною лише за певних умов, якEот: заохочення й повага до принципу різноманіття; інтегрування етнічного змісту до всіх предметів протягом усіх років навчання; доступність для тих, хто навчається, об’єктивної інформації з історії й культури етнічних груп; наявність систематичних, всеохоплюючих, обов’язкових і постійно чинних програм підготовки й удосконалення педагогів; зміна культури школи та її навчальної програми настільки, наскільки цього потребує відображення культур і 94

Присяжнюк О. А. Поликультурное образование: диалог культур и билингвальное обучение [Электронный ресурс] / О. А. Присяжнюк // Управление в социальных и экономических системах: материалы ХVII междунар. науч.Eпракт. конф., Минск, 2E6 июня 2008 г. – Режим доступа : http://library.miu.by/conferences!/item.uses/issue.xvii/ article.149.html.

95 Наушабаева С. У. Проблема поликультурного образования в американской педагогике (анализ концепции Д Бэнкса) / С. У. Наушабаева // Педагогика. – 1993. – № 1. – С. 104E 109.

84

Ольга ГУРЕНКО

освітньої мети дітей – представників різних етнічних груп; спрямованість змісту освіти на формування цінностей, стосунків та способів поведінки, що підтримують етнічний плюралізм; реалізація міждисциплінарного підходу96. Інша американська дослідниця С. Нієто97 визначає полікультурну освіту як цінності, стосунки і погляди, які мають люди один про одного; вона має бути спрямована на те, щоб допомогти всім дітям стати успішними учнями і бути краще підготовленими до життя у ХХІ ст. Тому, на її переконання, важливо таку освіту розглядати як перевагу, а не як проблему. Відмінності треба сприймати як доповнення до освіти кожної людини. Суттєві доробки в галузі полікультурної освіти належать російським дослідникам. Теоретичною основою полікультурної освіти вважається комунікативна концепція культури, розроблена російським філософом і лінгвістом М. Бахтіним98, який розкрив провідну роль міжособистісного діалогу культур у розвитку суспільної свідомості та духовного світу. Тому багато дослідників розглядають полікультурність через призму цієї концепції. А. Шафрикова99, розкриваючи сутність полікультурної освіти, підкреслює, що вона спрямована на збереження та розвиток усього різноманіття культурних цінностей, норм, зразків та форм діяльності, які існують у конкретному суспільстві, й базується на принципах діалогу та взаємодії різних культур. Дослідниця розглядає полікультурну освіту в міжнародному і міжнаціональному контекстах як взаємозв’язок різних культурних середовищ у сфері освіти. Аналогічного погляду дотримується Т. Менська100, наголошуючи, що полікультурна освіта не тільки означає різне для різних людей у суспільстві, але й загалом на глибинному рівні обумовлена економічними реаліями та ідеологією різних соціумів. В. Подобєд під полікультурною освітою розуміє «загальну парадигму або стратегію, що теоретично відображає реальні процеси 96

Наушабаева С. У. Проблема поликультурного образования в американской педагогике (анализ концепции Д Бэнкса) / С. У. Наушабаева // Педагогика. – 1993. – № 1. – С. 74.

97 Nieto Sonia Affirming Diversity: the Sjciopolitical Context of Multicultural Education. – Longman, 2000. – P. 298.

98 Бахтин Л. М. Два способа изучать культуру / Л. М. Бахтин // Вопросы философии. – 1986. – № 12.

99 Шафрикова А. В. Мультикультурный подход в обучении и воспитании школьников : автореф. дисс. канд. пед. наук / А. В. Шафрикова. – Казань, 1998. – 20 с.

100 Менская Т. Б. Поликультурное образование: Программы и методы / Т. Б. Менская // Общество и образование в современном мире : сб. материалов по зарубежному опыту. Вип. 2. – М., 1993.

85

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

сучасного культурноEосвітнього життя, зокрема прагнення різних культур до зближення і до взаємного вивчення розвитку терпимості й культурного плюралізму». Науковець формулює завдання полікультурної освіти так: «вивчення якомога більшої кількості культурних моделей та образів культури із «картинами світу», що її супроводжує – усієї їхньої розмаїтості, без абсолютизації або прийняття за ідеал якоїсь окремої культури (моральноEетичної, релігійної системи, образу соціального устрою), переконання учнів у відносності будьEякої ціннісної ієрархії, будьEякого уявлення про необхідне, про істинне тощо; формування терпимості та толерантності відносно інокультурного буття як інструмента міжнаціонального спілкування, переконання в недопустимості расистських, шовіністичних та націоналістичних проявів у будьEякій сфері культурного життя; вивчення демократичних цінностей, які є єдино можливою системою цінностей, гарантом збереження розмаїття за умови рівності та вільного розвитку всіх культур». Важливого значення у своїх дослідженнях В. Подобєд101 надає формуванню полікультурної грамотності дорослих людей, зокрема педагогів, які будуть передавати свої знання молодому поколінню. В. Макаєв, З. Малькова і Л. Супрунова102 серед завдань полікультурної освіти виділяють такі: глибоке та всебічне оволодіння учнями культурою свого народу, що є необхідною умовою інтеграції в інші культури; формування в школярів уявлення про різноманітність культур у світі та Росії, виховання позитивного ставлення до культурних відмінностей, що забезпечують прогрес людства та умови для самореалізації особистості; розвиток умінь та навичок продуктивної взаємодії з носіями різних культур; виховання учнів у дусі миру, терпимості, гуманного міжнаціонального спілкування. Метою полікультурної освіти вони визначають «формування людини, здатної до активної та ефективної життєдіяльності в багатонаціональному й полікультурному середовищі, яка володіє розвинутим почуттям розуміння й поваги до інших культур, уміє жити в мирі та злагоді з людьми різних національностей, рас, вірувань». За Г. Дмитрiєвим103, мета полікультурної освіти – сприяти за допомогою школи та інших освітніх інститутів, сім’ї та громадських організацій створенню в Росії демократичної держави, яка 101

Образование взрослых на рубеже веков: вопросы методологии, теории и практики : [монографическая серия. Научный редактор – директор ИОВ РАО докт. пед. наук В. И. Подобед]. В 4Eх томах. – Екатеринбург, 2000. – Том 2. – Кн. 2. – С. 93E127.

102 Макаев В. В. Поликультурное образование – актуальная проблема современной школы / В. В. Макаев, З. А. Малькова, Л. Л. Супрунова // Педагогика. – 1999. – № 4. – С. 3.

103 Дмитриев Г. Д. Многокультурность как дидактический принцип / Г. Д. Дмитриев // Педагогика. – 2000. – № 10. – С. 4E9.

86

Ольга ГУРЕНКО

характеризується: толерантністю поглядів, суджень людей; визнанням та розвитком культурного плюралізму в суспільстві; рівними правами, обов’язками та можливостями для всіх громадян; ефективною участю всіх і кожного у прийнятті рішень, котрі стосуються як особистого життя людини, так і суспільства; справедливістю всіх і кожного; свободою вибору; повагою до рішень більшості та захистом прав меншин; повагою до права вільного вибору людиною своїх культурних ідентичностей. А. Бєлогуров104 стверджує, що в розвитку освіти важливо спиратися як на загальноцивілізаційні орієнтири, так і враховувати історично задану етнічну багатовимірність соціуму. Саме в діалектиці «глобального» і «регіонального» в останнє десятиліття ХХ ст. стала формуватися нова освітня політика, в основу якої закладаються ідеї полікультурності та поліконфесійності соціального простору. На його думку, полікультурна освіта має виконувати низку функцій: філософськоEкультурологічну, спрямовану на формування етнічної самосвідомості особистості як складової планетарної свідомості; етикоEгуманістичну, що враховує ідеї полікультурності суспільства й етики міжнаціонального спілкування, відображає з позицій гуманізму в змісті освіти і способах навчальної діяльності культурний досвід людства в його конкретних етнонаціональних формах; гуманітарноEгностичну, спрямовану на формування активного пізнавального інтересу до рідної та зарубіжної культур; рефлексивноE виховну, орієнтовану на сприйняття й усвідомлення важливості культурного різноманіття для розвитку особистості й прогресу цивілізації, становлення етичних уявлень і оцінок, пов’язаних з культурним плюралізмом, створення умов для перетворення їх у стійкі переконання і навички конструктивної гуманної поведінки; особистісно розвивальну, що передбачає розвиток інтересу людини до себе, системи потреб, установок, спрямованих на усвідомлення себе як особистості, суб’єкта етносу, громадянина держави, громадянина світу. Питанням полікультурної освіти в Україні стали надавати великого значення лише на рубежі ХХEХХІ ст. До цього в радянському суспільстві, до якого належала Україна, офіційна ідеологічна доктрина базувалася на поняттях «інтернаціоналізму» та «дружби народів». Вважалося, що в СРСР усі народи рівні, їхні культури «процвітають», а національні або 104

Белогуров А. Ю. Фактор поликультурности в контексте этнонациональной стратегии развития российского образования / А. Ю. Белогуров // Проблемы поликультурного образования : междунар. сб. науч. ст. – Махачкала : ДГУ, 2001. – С. 43E51.

87

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

міжнаціональні проблеми в основному розв’язано; культура кожного народу Радянського Союзу є «національною – за формою, соціалістичною – за змістом». Метою «ленінської національної політики» було поступове зближення і в перспективі «злиття» національностей і народів СРСР. Проголошувалося, що внаслідок такого «зближення» вже виникла «нова історична спільність людей – радянський народ». Реальні проблеми національноEкультурної взаємодії ігнорувалися. На їхнє дослідження й обнародування існувала неофіційна заборона. Лише в 90Eх рр. ХХ ст. почали створюватися умови для кращого усвідомлення і розв’язання національноEкультурних та освітніх проблем105. На сучасному етапі українські науковці розглядають різні аспекти полікультурної освіти. Так, дослідження таких учених, як Л. Голік, Т. Клинченко, М. Красовицький, Т. Левченко106 та ін., спрямовані на вивчення полікультурної освіти й виховання учнів загальноосвітньої школи. Автори вважають, що організація і зміст навчальноEвиховного процесу, життя й діяльності школярів, взаємостосунків забезпечують ознайомлення з культурою народів, які живуть в одній країні, створення умов для встановлення між ними довіри і солідарності, уміння взаємодіяти. В. Болгаріна та І. Лощенова107 стверджують, що полікультурною є така освіта, ключовим поняттям якої є культура як загальнолюдське явище; це спосіб допомоги особистості в подоланні шляху від засвоєння етнічної, національної культури до усвідомлення спільності інтересів народів у їхньому прагненні до світу, прогресу через культурний розвиток. Унаслідок вивчення феномена полікультурності українськими науковцями (Г. Абіббулаєва та інші) було встановлено, що полікультурна освіта – це одночасно набуття знань та відповідне виховання, передача більш точної та докладної інформації при повазі до груп меншин, подоланні упереджень та заохоченні терпимості, сприянні досягнень ідеалів демократії та плюралізму. Узагальнюючи наведені тлумачення, можна визначити 105

Багатокультурність і освіта. Перспективи запровадження засад полікультурності в системі середньої освіти України. Аналітичний огляд та рекомендації / за ред. О. Гриценка. – К. : УЦКД, 2001. – 96 с.

106 Голік Л. О. Полікультурна освіта в Україні / Л. О. Голік, Т. В. Клинченко, М. Ю. Красовицький, Г. І. Левченко // Завуч. – 1999. – № 29/35 (жовтень). – С. 3E4.

107 Болгаріна В. Культура і полікультурна освіта / В. Болгаріна, І. Лощенова // Шлях освіти. – 2002. – № 1. – С. 2E6.

88

Ольга ГУРЕНКО

полікультурну освіту як таку, що сприяє формуванню в особистості готовності до активної діяльності в сучасному соціокультурному середовищі. А це передбачає, що особистість зберігає свою ідентичність, прагне до поваги та розуміння інших етнокультурних спільнот, уміє жити в мирі та злагоді з представниками різних расових, етнічних, культурних та релігійних груп. У рекомендаціях до Концепції полікультурної освіти в Україні визначено її основні цілі: забезпечення законних прав та задоволення освітніх і культурних потреб національних (етнічних), мовних, культурних меншин; формування у молодих громадян України всіх національностей повноцінних уявлень про етнічне й мовноEкультурне різноманіття сучасного українського суспільства та внесок різних етнічних груп та народівEсусідів у нашу історію й культуру, знань про мови й культури великих і малих народів, що населяють Україну, переконаності в цінності культурного різноманіття та плюралізму; виховання у представників усіх національностей взаємного розуміння, поваги й толерантності, здатності до міжетнічного й міжкультурного діалогу, віри в необхідність мирного розв’язання конфліктів та проблем; закріплення процесів «деколонізації свідомості» молодого покоління наших громадян усіх національностей, подолання комплексів культурної меншовартості, другорядності власних культур стосовно культур колишньої радянської метрополії чи глобальних масEкультурних імперій; поєднання виховання лояльних, патріотичних громадян демократичної України з убезпеченням від того, щоб замість старої «москвоцентричної» моделі культурного світу запанувала нова, не поліцентрична, а етноцентрична модель національної культури й самосвідомості, за якої лише етнічні українці, їхня історія й культура отримали б привілейоване становище, а інші групи спонукалися б до асиміляції108. Отже, полікультурна освіта в сучасних соціокультурних умовах претендує на статус нової освітньої парадигми, яка передбачає реалізацію моделі навчальноEвиховного процесу полікультурного освітнього простору в навчальному закладі з урахуванням багатокультурності (етнічної, релігійної, мовної, соціальної тощо).

108

Багатокультурність і освіта. Перспективи запровадження засад полікультурності в системі середньої освіти України. Аналітичний огляд та рекомендації / за ред. О. Гриценка. – К. : УЦКД, 2001. – 96 с.

89

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Практичне заняття КУЛЬТУРНА ПОЛІФОНІЯ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ Мета: формувати полікультурну компетентність майбутніх соціальних педагогів шляхом поглиблення й систематизації знань про релігійну багатоманітність України та її соціальне значення; проблеми гендерної культури та реалізацію гендерної політики в Україні; особливості міської й сільської культури й вплив культурних стереотипів на соціальноEпедагогічну діяльність у сільській та міській місцевості; основні підходи до полікультурної освіти та шляхи її запровадження в Україні; формування вмінь:  на підставі культурологічного аналізу релігійних текстів та документів, соціокультурних явищ і процесів виокремлювати специфіку соціальноEпедагогічної діяльності релігійних організацій в Україні; використовувати отримані знання в майбутній професійній діяльності в умовах поліконфесійності з метою виховання у представників різних громад релігійної толерантності та забезпечення діалогу релігійних культур;  через опрацювання літературних джерел щодо гендерної культури вміти тлумачити це явище в контексті соціальноEпедагогічної роботи в полікультурному суспільстві; користуючись нормативними документами, визначати пріоритетні напрямки реалізації гендерної політики в Україні;  шляхом вивчення особливостей міської й сільської культури визначати вплив культурних стереотипів на соціальноEпедагогічну діяльність у сільській та міській місцевостях;  користуватися сучасними інформаційними та комунікаційними технологіями, технічними засобами навчання у процесі організації полікультурної просвіти населення в територіальній громаді, розробці соціальноEпедагогічних програм та проектів;  оцінювати власну діяльність, особистісні властивості та якості як майбутнього фахівця, покликаного працювати в полікультурному суспільстві. План заняття та методичні рекомендації Питання для обговорення 1. СоціальноEпедагогічна діяльність релігійних організацій в Україні.

2. Реалізація гендерної політики в Україні.

90

Ольга ГУРЕНКО

3. Вплив культурних стереотипів на соціальноEпедагогічну діяльність у сільській та міській місцевостях.

4. СоціальноEпедагогічні перспективи запровадження полікультурної освіти в Україні. Методичні вказівки Готуючись до практичного заняття, необхідно звернути увагу на питання, які допоможуть повніше висвітлити порушені проблеми:  У чому полягає соціальноEпедагогічний зміст діяльності релігійних організацій в Україні?  Яку роль поліконфесійність відіграє в полікультурному вихованні юного покоління?  Як трактується гендерна культура в контексті соціального виховання хлопців та дівчат?  Чи має місце гендерне питання в соціальноEпедагогічній роботі з дошлюбного виховання, підготовки сім’ї до появи дитини, соціальної реабілітації жінок, які постраждали від насилля тощо? У чому воно виявляється?  Які стереотипи існують відносно до сільського та міського населення? Як вони впливають на зміст соціальноEпедагогічної роботи?  У чому полягає сутність полікультурної освіти?  Яким чином можна використовувати ідеї полікультурної освіти в межах соціального виховання дітей та підлітків? Для підготовки першого питання студентам необхідно актуалізувати знання щодо інституційних проявів релігії, конфесійності. Висвітлення цього питання передбачається у формі доповідей студентів. Вимоги до доповіді студента Доповідь – це розгорнуте повідомлення з певної теми, щоби сформувати думку слухачів про порушені питання, визначити характер подальших практичних дій. У доповіді дається аналіз проблеми, наводяться відомості, ставляться задачі, даються рекомендації й оцінки діяльності. Структурні елементи доповіді:  короткий вступ (актуальність теми);  мета роботи (поставити проблему або завдання);  огляд різних наявних точок зору на проблему;  деякі власні думки на цю тему;  передбачувані дослідження;  висновки (яке завдання або проблема ставиться для подальшого вирішення).

91

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Алгоритмічний припис до складання доповіді (монологу): 1. З’ясуйте мету і завдання свого монологу з урахуванням складу слухацької аудиторії.

2. Уточніть його тему та визначте її змістові межі.

3. Доберіть і ретельно опрацюйте літературу різними видами читання (оглядовим, пошуковим, суцільним).

4. Складіть деталізований план доповіді (монологу).

5. Визначте проблеми дискусійного характеру та принципи їх презентації.

6. Доберіть фактичний матеріал (у т.ч. можливі таблиці, діаграми, графіки, схеми тощо) до кожного пункту розробленого плану.

7. Спрогнозуйте можливі запитання слухачів і підготуйтеся до їх висвітлення під час доповіді чи обговорення.

8. Лаконічно й однозначно та відповідно до мети доповіді сформулюйте висновки.

9. Продумайте оригінальну (наприклад, несподівану для слухачів інформацію, що може здивувати їх) вступну частину доповіді.

10. Визначте місця для риторичних і проблемних запитань, логічних пауз тощо.

11. Оформіть у письмовому вигляді матеріали доповіді.

12. Перевірте матеріали доповіді на відповідність основним вимогам: логіці викладу, точності інформації, чинним мовним/мовленнєвим нормам.

13. Виголосіть, не спираючись на текст, окрім плану і цитат, доповідь удома перед уявними (в цьому разі запишіть монолог на відеомагнітофон або диктофон) чи реальними слухачами.

14. Здійсніть самоконтроль виконаної роботи при огляді відеоматеріалів.

15. Відредагуйте (у разі потреби) текст підготовленої доповіді109. До другого питання необхідно опрацювати дослідження О. Кись «Українська сільська молодь у дзеркалі гендерних відмінностей» (див. матеріали до практичних занять), на основі якого підготувати й представити мультимедійний проект (назву й сюжет студенти створюють самостійно). Вимоги до мультимедійного проекту: мультимедійні проекти можуть бути виконані у програмах Movie Maker, Microsoft Power Point або інших, придатних для перегляду на комп’ютері зі стандартним 109

Онуфрієнко Г. Підготовка і написання наукової доповіді [Електронний ресурс] / Г. Онуфрієнко. – Режим доступу : http://bEko.com/book_229.html

92

Ольга ГУРЕНКО

програмним забезпеченням. Мультимедійними проектами також можуть бути аматорські документальні та постановчі (ігрові) фільми. Тривалість фільму не може перевищувати 10 хвилин, відео чи аудіоролика, слайд шоу, флеш ролика – 4 хвилин. Етапи підготовки мультимедійної презентації:  структуризація матеріалу;  складання сценарію реалізації;  розробка дизайну презентації;  підготовка медіафрагментів (тексти, ілюстрації, відео, запис аудіофрагментів згідно з вимогами ергономіки);  підготовка музичного супроводу;  тест перевірка готової презентації. Ергономічні вимоги:  дотримання єдиного стилю подання інформації;  використання стандартних шрифтів, причому обмежитись використанням двох чи трьох шрифтів для всієї презентації;  використання різних «маркерів» для виділення елементів тексту (марковані тексти);  оптимальне використання кольору; найбільш ефективно виділяти окремі шматки тексту кольором або окремі комірки таблиць; уся презентація виконується в одній кольоровій палітрі, зазвичай на базі одного шаблону;  застосування стислого інформаційного стилю викладу матеріалу;  головний принцип: помістити максимум інформації в мінімум тексту, привернути й утримати увагу глядачів110. Готуючи третє питання, необхідно опрацювати запропоновані джерела й заповнити порівняльну таблицю: Особливості соціальноE педагогічної роботи в місті (специфічні ознаки)

Спільні ознаки

Особливості соціальноE педагогічної роботи в селі (специфічні ознаки)

Джерела: 1. Алмазова Т. В. Міське та сільське середовище: порівняльна характеристика соціокультурних систем [Електронний ресурс] / Т. В. Алмазова. – Режим доступу : http://www.rusnauka.com/ 12_ENXXI_2011/Pedagogica/6_85695.doc.htm 110

Джей Э. Эффективная презентація / Э. Джей ; [пер. с англ. Т.А.Сиваковой]. – Минск : Амалфея, 1997. – 208 с.

93

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

2. Капська А. Й. Соціально педагогічна робота з проблемними сім’ями : посібник / А. Й. Капська, Н. С. Олексюк, С. М. Калаур, З. З. Фалинська. – Тернопіль : Астон, 2010. – 304 с.

3. Мудрик А. В. Социальная педагогика : учеб. для студ. пед. вузов / под ред. В. А. Сластенина. – 2 е изд., испр. и доп. – М. : Издательский центр «Академия», 2000. – 192 с.

4. Харченко С. Я. Соціалізація дітей та молоді в процесі соціально педагогічної діяльності : теорія і практика : монографія / Сергій Якович Харченко. – Луганськ : Альма матер, 2006. – 320 с. Після презентації матеріалів, розміщених у таблиці, обговорюються дискусійні питання. Четверте питання практичного заняття висвітлюється у форматі творуEроздуму «СоціальноEпедагогічні перспективи запровадження полікультурної освіти в Україні», який студенти презентують по черзі. Термінологічний словничок: релігійні організації – елемент соціальної структури й особливий вид об’єднання людей за релігійним критерієм гендер – це складний соціокультурний конструкт, який відображає відмінності в ролях, поведінці, ментальних та емоційних характеристиках між чоловічим і жіночим гендерна культура – це сукупність суспільних цінностей, які склалися в тому чи тому суспільстві, відшліфовувалися в перебігу його історії, і їй повинен підлягати кожен індивід, дотримуючись норм і щодо чоловіка, і щодо жінки міська культура (культура міста, індустріальна культура, урбанізована культура) – це культура великих і середніх несільськогосподарських поселень, звичайно великих індустріальних і адміністративних центрів сільська культура – це культура невеликих поселень, пов’язаних з обробкою землі полікультурна освіта – педагогічний процес, в якому репрезентуються дві або більше культури, що відрізняються за мовною, етнічною, національною або расовою ознакою. Тема для самостійного опрацювання КСЕНОФОБІЯ ЯК СОЦІАЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНИЙ ФЕНОМЕН План 1. Феномен ксенофобії.

2. Ксенофобія в контексті суспільства.

94

поліетнічності

українського

Ольга ГУРЕНКО

3. Механізми попередження проявів ксенофобії. Література 1. Кобзін Д. О. Ксенофобія в контексті поліетнічності українського суспільства. Результати соціологічного дослідження / [Д. О. Кобзін, Р. В. Шейко, О. А. Мартиненко та ін.]. – Х. : Харківський інститут соціальних досліджень, 2008. – 43 с.

2. Людина у полікультурному суспільстві : навч.Eметод. посіб. для викладачів вищих навчальних закладів з курсу за вибором для студентів соціогуманітарних спеціальностей / [О. І. Пометун, Л. Ю. Султанова та ін.]. – К. : «Інжиніринг», 2010. – 248 с.

3. Мультикультурализм и трансформация постсоветских обществ / под ред. В. С. Малахова, В. А. Тишкова. – М., 2002. – 357 с.

4. Попередження проявів ксенофобії в полікультурному суспільстві : практ. посіб. для державних службовців та працівників правоохоронних органів/ [авториEукладачі: М. В. Новікова, О. В. Луньова]. – К. : Міжнародна Благодійна Організація «Ромський жіночий фонд «Чіріклі», 2009. – 70 с.

5. Солдатова Г. У. Может ли «другой» стать другом? Тренинг по профилактике ксенофобии / Г. У. Солдатова, А. В. Макарчук. – М. : Генезис, 2006. – 256 с.

6. Соловей А. Ксенофобія в сучасній Україні (політикоE культурологічний аналіз) / Алла Соловей // Вісник Прикарпатського університету. Політологія. – 2011. – № 4E5. – С. 147E154. Матеріал для опрацювання 1. Феномен ксенофобії Слово «ксенофобія» походить від грецьких слів ξένος – «чужий», «незнайомий» і φόβος – «страх» і дослівно означає «страх перед чужим», «боязнь чужого». За визначенням «Короткого словника сучасних понять та термінів», під «ксенофобією» треба розуміти: 1) нав’язливий страх перед незнайомими особами; 2) ворожість, нетерпимість, ненависть та презирство до осіб іншої віри, культури, національності, до іноземців, представників інших регіонів, а також до чогось незнайомого, чужого, незвичного111. Аналізуючи витоки ксенофобії, відзначимо декілька напрямів її теоретичного обґрунтування в етнополітології. Примордіалістський підхід, автором якого був Л. Гумільов, є найперспективнішим для

111

Короткий словник сучасних понять та термінів / під ред. А. В. Макаренко. – М., 1995. – С. 217.

95

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

розуміння витоків ксенофобії. Примордіалісти наголошують на етнічності як природній, фундаментальній властивості етносу. Етнос є соціальною групою, що характеризується притаманними їй сталими етнічними властивостями, які формувалися в конкретних природних, соціальноEекономічних і політичних умовах. Саме ці етнічні властивості відрізняють один етнос від інших, що призводить до конфлікту етнічних ідентичностей під час взаємодії етносів. Згідно з примордіалістським підходом, будьEякі види протистояння між етносами – від ксенофобії до конфлікту – є природним наслідком етнічних відмінностей112. За британськими антропологами М. Пейджел та Р. Мейс, ксенофобія має глибоку біологічну основу, сягаючи коріннями в первісне суспільство, коли люди жили громадами мисливців та збирачів. Учені стверджують, що ворожість до чужих була для людей більше, ніж суто захистом території. Вона забезпечувала більший рівень альтруїстичної співпраці й довіри всередині соціальної групи. На думку авторів, від того часу відчуття недовіри до чужих глибоко вкоренилося в людській натурі113. А. Соловей вважає, що в явищі ксенофобії необхідно вирізняти два аспекти: її біологічне коріння й культурне оформлення неприязні до «чужого», яке в різні часи здійснювалося й здійснюється поEрізному. Своє розуміння цих двох складових, двох рівнів ксенофобії пропонує український політолог М. Рябчук114, зазначаючи, що ксенофобія є лише частковим проявом значно простішого та фундаментальнішого інстинкту – інстинкту самозбереження. Як кожний інстинкт, ксенофобія амбівалентна: сама по собі вона не може бути оцінена ні позитивно, ані негативно. З одного боку, його наявність дає змогу індивідам, їхнім спільнотам захищати себе, зберігати свою ідентичність, а з іншого, як і кожний сліпий інстинкт, ксенофобія може свідомо використовуватись у різноманітних ідеологічних маніпуляціях, зокрема, як основний компонент цілих ксенофобських «проектів» – у нацизмі (ненависть до неарійських народів), релігійному фундаменталізмі (ненависть до іновірців, єретиків). Уся історія людства будувалася на протистоянні етнічних груп, держав. Ксенофобія як у вигляді інстинкту, так і його ідеологічного оформлення, відігравала не останню роль у цьому процесі. Не без 112

Кириченко И. Ксенофобия: испытание чужим [Электронный ресурс] / И. Кириченко. – Режим доступа : http: // demoscope. чи / weerkly/ 2005/0215/ gazeta 09. php 113 Геллнер Э. Нация и национализм / Э. Геллнер. – М., 1993. – 340 с.

114 « » Рябчук М. Розщеплений світ: до проблеми, кресової ксенофобії [Електронний ресурс] / М. Рябчук. – Режим доступу : http: //www/ geocities/ com/ wkrexlibris/riabchuk/ r 02/ html

96

Ольга ГУРЕНКО

допомоги еліт вона гіперболізувала й демонізувала відмінності ворожої сторони й тим самим легітимізувала право на підкорення або знищення ворога115. Серед ідей, які лежать в основі ксенофобії, є: а) тлумачення чужого як варвара; б) аксіоматика, у якій є «культурні» народи й народи «некультурні», звідси – «пошук винних», якими обов’язково є «некультурні» народи; в) збереження ідентичності держави й захист інтересів корінного етносу; г) расизм як ідеологія про нерівність людських рас. Ксенофобія завжди породжувала найкривавіші конфлікти, особливо тоді, коли це ірраціональне явище перетворювалося за сприятливих соціальноEполітичних умов на ідеологію винищення. Релігійні війни середньовіччя, масове знищення євреїв під час Другої світової війни, апартеїд у Південній Африці були насамперед масовим убивством та жорстоким приниженням «чужих» за певним критерієм відмінності116. Політична практика засвідчує, що саме ідеологічна ксенофобія, яка пов’язана з переходом індивідуальних емоцій на рівень політичної ідеї, є найбільш небезпечною для стабільності держави та суспільства. Оскільки ксенофобія – це неприязнь, ворожість і страх відносно чужих, відмінних, несхожих на більшість, яка домінує в певному суспільстві, особливу увагу заслуговує питання щодо критеріїв, завдяки яким Інший стає Чужим. Такими критеріями «чужих» стають не тільки расові або етнічні відмінності. «Чужі» визначаються на підставі соціальних, економічних, гендерних та інших відмінностей та орієнтацій. Нерідко до категорії «чужих» попадають соціально незахищені верстви населення: жебраки, інваліди, біженці, хворі на СНІД. Тому починають виникати нові та загострятися старі форми ксенофобії, які завжди були характерними для людини, бо ксенофобія виконує важливу психологічну функцію – захист від інших, а її метою стає ізоляція та збереження своєї ідентичності та самобутності. Виділяють три основні аспекти установок людини щодо «чужого»: когнітивний, афективний і поведінковий.

1) Когнітивний аспект – це думки та судження щодо «іншого»; вони включають, зокрема, усвідомлену індивідами «відмінність» між 115

Соловей А. Ксенофобія в сучасній Україні (політикоEкультурологічний аналіз) / Алла Соловей // Вісник Прикарпатського університету. Політологія. – 2011. – № 4E5. – С. 147E 154.

116 Смирнов А. Этничность и культурный плюрализм в контексте государственной политики / А.Смирнов // Полис. – 2005. – № 4. – С. 32E33.

97

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

«своїми» і «чужими», яка базується на розрізненні, дуальній опозиції «ми»/»вони» (так, наприклад, ми, українці, знаємо, що відрізняємося від ромів, які живуть на території Україні, зокрема, стилем і способом життя. Усі роми різні, але через те, що ми зазвичай мало знаємо про їхній стиль життя, у нас формується певне побоювання). В основі страху чи нелюбові до інших можуть також бути певні стереотипи – спрощені уявлення про інших людей, наприклад, представників незнайомих нам культур.

2) Афективний аспект – це емоції, пов’язані з думками та судженнями щодо «іншого»; емоції представлені страхом, ненавистю, неприязню, вони ніби забарвлюють когнітивне сприйняття індивідів (уявімо, що до нас на вулиці підійшов ром спитати, котра година. Може статися, ми навіть не почуємо запитання чи будемо надто підозрілими (чому ця людина запитує про час?), почнемо сердитися чи просто проігноруємо її. У нас виникнуть негативні емоції, в основі яких лежить наше судження).

3) Поведінковий аспект – це динамічний бік емоцій, різного роду конфлікти між «своїми» і «чужими». Емоції відповідним чином координують дії суб’єктів та об’єктів ксенофобії, які можуть проявлятися в різних формах. Зокрема, в таких інституціоналізованих формах ксенофобії, як: • сегрегація – відмежування «чужих» від домінуючої групи за місцем та умовами проживання, навчання, роботи; • дискримінація – обмеження «інших» індивідів з боку домінуючої групи у доступі до суспільних благ та влади; • геноцид – дії, що їх скоюють з наміром знищити, повністю чи частково, певну групу, яка об’єднана спільним громадянством, етнічну, расову чи релігійну. Це є крайньою (радикальною) формою ксенофобії (так, фашисти в концтаборах винищували людей за національною ознакою)117. Етнофобія є різновидом ксенофобії як загального явища та виступає у вигляді нетолерантного ставлення до представників інших соціальних груп за расовою або етнічною ознакою. Одним із проявів ксенофобії є дискримінація. Під дискримінацією розуміють позбавлення окремих осіб, груп або цілих співтовариств рівних соціальних, політичних чи економічних прав; переслідування 117

Людина у полікультурному суспільстві : навч.Eметод. посібник для викладачів вищих навчальних закладів з курсу за вибором студентів соціогуманітарних спеціальностей / « » [О. І. Пометун, Л. Ю. Султанова та ін.] – К. : Інжиніринг , 2010. – С. 149E150.

98

Ольга ГУРЕНКО

через етнічне походження, національність, світогляд або інші соціальні чинники. Акти дискримінації можуть відбуватися відкрито чи таємно, вони можуть отримати загальне поширення, виконуватися відкрито або анонімно, це можуть бути поодинокі випадки або систематичні тощо. Дискримінація має дві основні форми: дискримінація de jure (правова) – закріплена в нормативноEправових і законодавчих актах, та дискримінація de facto, яка укоренилася у звичаях та соціальних традиціях. На відміну від дискримінації de jure, яку можна подолати шляхом зміни законів, дискримінацію de facto вкрай важко подолати через те, що вона вкорінена у свідомості людей та цілих соціальних груп. Одним із видів дискримінації є расова дискримінація. Відповідно до Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, вислів «расова дискримінація» означає будьEяке розрізнення, виняток, обмеження чи перевагу, основані на ознаках раси, кольору шкіри, громадянства, родового чи етнічного походження, метою або наслідком яких є скасування або применшення визнання, використання чи здійснення на рівних засадах прав людини та основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній чи будьEяких інших галузях суспільного життя118. Могутньою руйнівною формою упередження є расизм – переконання в тому, що одна расова категорія від природи краща чи гірша за іншу119. Расизм – це дискримінація особистостей, суспільних груп або частини населення, або ж груп людей, політика переслідувань, принижень, насильства, нагнітання ворожнечі та неприязні, завдання шкоди за ознакою кольору шкіри, етнічною, релігійною або національною приналежністю. Расизм існував протягом усієї історії людства, змінюючи свої форми та суб’єктів. У Доповненні (1981 р.) до Декларації ЮНЕСКО про раси та расові забобони, расизм визначається як «найбільш розповсюджена зброя в руках деяких груп, які намагаються затвердити свою економічну та політичну владу». Найбільш небезпечними її формами є апартеїд та геноцид. Також у Доповненні до Декларації стверджується, що расизм полягає в запереченні за деякими народами їхньої історії та невизнанні їхнього внеску в прогрес людства.

118

Попередження проявів ксенофобії в полікультурному суспільстві : практ. посіб. для державних службовців та працівників правоохоронних органів/ [авториEукладачі: « М. В. Новікова, О. В. Луньова]. – К. : Міжнародна Благодійна Організація Ромський « » жіночий фонд Чіріклі , 2009. – 70 с.

119 Масионис Дж. Социология / Дж. Масионис. – 9Eе изд. – СПб. : Питер, 2004. – 475 с.

99

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Расизм, який виявляється в багатьох формах, є дуже складним явищем, в якому переплітаються численні фактори: економічні, політичні, історичні, культурні, соціальні та психологічні. Тільки через вплив на ці фактори можна ефективно боротися з расизмом120.

2. Ксенофобія в контексті поліетнічності українського суспільства У щорічних доповідях міжнародних організацій з прав людини, засобах масової інформації наводяться численні факти та цифри, що свідчать про значне збільшення кількості расових злочинів та расистських настроїв в Україні. Звісно, расизм та ксенофобія не є суто українським явищем, але, як вважають Д. Кобзін та Р. Шейко121, його поширення в традиційно мультикультурній країні є важливим індикатором зростання соціальної напруги та необхідності швидких дій. Ксенофобію зазвичай прийнято пов’язувати з діяльністю нетолерантних націоналістичних або екстремістських організацій та груп. Дійсно, їхня діяльність викликає резонанс у ЗМІ та обурення громадськості, але набагато частіше люди стикаються з расизмом та ксенофобією з боку звичайних державних службовців та пересічного населення, й саме це сьогодні є найбільш небезпечним як для держави, так і для громадянського суспільства. На думку А. Соловей122, огляд ксенофобії в Україні повинен спиратися на історичну основу. Кожна країна, кожна нація має власний досвід ксенофобії. Ксенофобія в Україні має глибоку соціокультурну, історичну та етнічну основу. Однак більш актуальним для сучасного розуміння цього феномена в Україні є екскурс в історію ксенофобії останнього століття. Після революції 1917 р. радянська ідеологія санкціонувала існування ксенофобії в державі. Було сформульоване підґрунтя державної ксенофобії у вигляді сакралізації заперечення культурних, соціальних, духовних ознак соціальних та етнічних носіїв, які не зовсім відповідали радянським стандартам. Така офіційно відкрита ксенофобія 120

Попередження проявів ксенофобії в полікультурному суспільстві : практ. посіб. для державних службовців та працівників правоохоронних органів / [авториEукладачі: М. В. Новікова, Л О. В. Луньова]. – К. : Міжнародна Благодійна Організація «Ромський жіночий фонд «Чіріклі», 2009. – С.9E12.

121 Кобзін Д. О. Ксенофобія в контексті поліетнічності українського суспільства. Результати соціологічного дослідження / [Д. О. Кобзін, Р. В. Шейко, О. А. Мартиненко та ін.]. – Х. : Харківський інститут соціальних досліджень, 2008. – 43 с.

122 Соловей А. Ксенофобія в сучасній Україні (політикоEкультурологічний аналіз) / Алла Соловей // Вісник Прикарпатського університету. Політологія. – 2011. – № 4E5. – С. 147E 154.

100

Ольга ГУРЕНКО

створювала широкі можливості для маніпулювання свідомістю людей, скеровуючи їх проти всіх, хто був у конкретний момент незручним для влади та ідеології, яка її обслуговувала123. У Радянському Союзі ксенофобія була здебільшого соціальною ксенофобією – повсякчас культивувалося вороже ставлення та ненависть до соціальних груп або індивідів, які з певних причин не були вигідними владі. У різний час це були поміщики, буржуазія, куркулі, інтелігенція. Гаслом соціальної ксенофобії стала сталінська ідея про загострення класової боротьби в умовах соціалізму. Для консолідації суспільства повсякденно формувався образ внутрішнього й зовнішнього ворога. Від державної ксенофобії за етнічною ознакою в СРСР найбільше страждали «неблагонадійні» нації, насамперед євреї, німці, кримські татари, чеченці. Для них ускладнювалося або унеможливлювалося навчання в деяких вищих навчальних закладах, обіймання державних посад, робота в силових структурах. До того ж психологічна, інстинктивна ксенофобія серед населення продовжувала існувати в прихованому стані, оскільки радянських людей жодним чином не можна було запідозрити в націоналістичних або етнофобських настроях. Таку ксенофобську спадщину залишив молодим пострадянським державам Радянський Союз. Усі його ксенофобські практики втілювалися і в Україні. Однак з усіх пострадянських країн Україна опинилася чи не в найкращому становищі. Насамперед через споконвічну поліетнічність, яка є стереотипом наявності високого рівня толерантності в суспільстві. У зв’язку з цим наведемо статистичні дані. Ще за переписом 1989 р. на території України проживали представники понад 100 національностей: з 51,4 млн етнічних українців було 37,4 млн (72,7%), решта національностей становили 14 млн (27,3%). На початок 2001 р., час останнього перепису, в Україні співвідношення національностей змінилося несуттєво на тлі скорочення загальної кількості населення – 49,5 млн осіб124. Кількість українців збільшилася до 77,8%, росіян зменшилася з 22,1% до 17,3%, кожна інша меншина нараховувала менше 1% 125. Високий рівень толерантності 123

Мультикультурализм и трансформация постсоветских обществ / под ред. В. С. Малахова, В. А.Тишкова. – М., 2002. – С. 292.

124 Кириченко І. Особливості національної толерантності в Україні [Електронний ресурс] / І. Кириченко, П. Паніна // Дзеркало тижня. – Режим доступу : http: / www / ru / kiev / wa/nn / show /408/35964.

125 Всеукраїнський перепис населення 2001 року [Електронний ресурс] / Державний комітет статистики України. – Режим доступу : http: // www. ukrcensus. gov. na / results / general / nationality.

101

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

зумовлювався також відсутністю консолідованої етнічної спільноти. У пострадянській Україні кількість «регіоналістів» (тих, хто почуває себе мешканцем свого міста чи регіону), «ностальгістів» (почуває себе мешканцем колишнього СРСР) та «космополітів» (почуває себе громадянином світу) значно перевищувала «громадян» (ідентифікує себе як представник нації, етносу). Отже, високий рівень толерантності громадян України на початку 90Eх років пояснюється, найімовірніше, розмитістю, невизначеністю етнічних, політичних, національних, культурних меж «свого» і «чужого», а не популярною точкою зору про те, що в українській свідомості міцно утвердилися такі характеристики, як етнокультурний плюралізм і релятивізм, що проявляється в толерантному ставленні до всіх етносів, які проживають в Україні. Адже етнічна самоідентифікація відбувається шляхом усвідомлення відмінності «свого» від «чужого», а в той час «своє» від «чужого» відрізнити було непросто126. Водночас, на думку А. Соловей, відносний мир у міжетнічних стосунках перших років незалежності був наслідком соціальної ейфорії громадян, викликаної обіцянками всезагального благоденства в новій країні, а також зусиллями, що здійснювалися в СРСР щодо культивування, пропаганди інтернаціоналізму. Таким чином, у 90Eх рp. мала місце ситуація, коли, з одного боку, дійсно рівень ксенофобії в Україні був незначним, а з другого, проблема ксенофобії відверто ігнорувалася державою або характеризувалась як поодинокі явища суспільного життя, зумовлені низьким рівнем загальної та особистої культури окремих громадян127. Соціологічні дослідження дозволяють простежити різноманітні тенденції, особливості та парадокси психології та псевдокультури ксенофобії в Україні. Так, у 1992 р. спостерігалася картина, названа науковцями, як «східнослов’янська відособленість», тобто на запитання про ставлення до представників інших націй, найтиповішою була відповідь – «нехай живуть в Україні, але мені не хотілося б вступати з ними в безпосередні контакти». Цей різновид толерантності полягав в уникненні подумки особистих та й ділових контактів з особами «чужих» національностей. На зміну «східнослов’янській відособленості» на початку ХХІ ст. прийшло «відторгнення» – уявне «виселення» представників «чужих» національностей за межі кордону України.

126

Декларація принципів толерантності [Електронний ресурс] / Tolerance and Pluralism Promotion Center. – Режим доступу : http: // www. tolerance/org.md/rom/docs/deceEu. htm.

127 Соловей А. Ксенофобія в сучасній Україні (політикоEкультурологічний аналіз) / Алла Соловей // Вісник Прикарпатського університету. Політологія. – 2011. – № 4E5. – С. 147E 154.

102

Ольга ГУРЕНКО

В. Явір128 вважає, що до основних чинників, які впливають на рівень ксенофобії в Україні, треба віднести такі: складна соціальноE економічна ситуація в державі, яка не дає можливості вирішити проблеми бідності та низького життєвого рівня значної частини громадян; війни, конфлікти в різних регіонах світу, які широко висвітлюються в ЗМІ й підвищують рівень побоювання та недовіри до інших етнічних груп; недостатній рівень загальної культури населення та політичної культури зокрема; виборчий процес, під час якого політичними акторами використовуються матеріали, спрямовані на роз’єднання, а не консолідацію представників різних етнолінгвістичних груп. Соціологи вважають, що на рівень ксенофобії конкретного українця впливають також вік, рівень культури, освіта та місце проживання. Кореляція такого явища виглядає так: чим більший вік, тим вищий рівень ксенофобії, чим вища освіта, тим нижчий рівень ксенофобії. У селі рівень ксенофобії вищий, ніж у місті. Чим більше місто – тим нижчий рівень ксенофобії. Різниця рівня ксенофобії населення міст та сіл пов’язана з нижчим рівнем достатку, освіченості, загальної культури загалом. У формуванні етнічних фобій та ворожості велику роль відіграють будьEякі прояви соціальноEекономічних негараздів. Відтак, зважаючи на нерівномірний економічний розвиток України, негативне ставлення до чужих яскравіше виражене на рівні районних містечок та сіл порівняно з обласними центрами. Крім того, дещо вищий рівень ксенофобії спостерігається серед україномовних українців. Це пов’язано переважно з тим, що найбільший відсоток україномовних українців ще й досі проживає в селі, де рівень ксенофобії найвищий. У сучасних умовах в Україні зберігається високий рівень ксенофобії. Про це свідчать результати моніторингу Інституту соціології НАН України, які щорічно проводяться з 1992 р. Якщо в кінці 1980Eх рр. відзначалося загалом гуманістичне ставлення до етносів, яке зберігалося до середини 1990Eх рр., то, починаючи з 2002 р., відбувається різке зниження рівня толерантності. За даними моніторингу, толерантне ставлення (за критерієм готовності прийняти у свою сім’ю й мати друга) до євреїв у 1992E1994 рр. було приблизно в 1/3 українців загалом по країні. У 2002 р. було зафіксовано різке падіння цього показника – у 3 рази, і ця величина вже не змінювалась у більший бік. Толерантність до росіян 128

Явір В. Спалах історичної ксенофобії в Україні: від політики до суспільного протистояння / В. Явір // Сучасна українська політика: політика і політологи про неї. – К., 2008. – Вип.

14. – С. 383E384.

103

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

демонстрували близько 80% респондентів у 1992–1994 рр. У 2000E 2002 рр. цей показник зменшився до 45% і майже не змінюється до нашого часу. Що стосується ксенофобських настроїв (стійке переконання, що представників певних етносів не треба допускати в Україну), то соціологічні дані тут такі: в кінці 1980Eх рр. ксенофобські настрої до євреїв висловлювало 10% українців, на початку 2000Eх рр. цей показник зріс майже у 2 рази – до 18%. Стосовно росіян ксенофобія особливо зросла в Західному регіоні. Якщо в 1994 р. до росіян була толерантність у 60% населення Західної України, та на початку 2000Eх рр. вона знижується до 15%. У центральних областях України толерантність до росіян знизилася більш, ніж у 2 рази. На сході країни відбулися найменш помітні коливання цього показника щодо росіян, і нині вони складають близько 70% 129. Вивчаючи особливості ксенофобії в Україні й щодо України, не можна оминути унікального явища, притаманного, на думку політолога М. Рябчука130, лише українцям, – українофобії у ставленні до самих себе. «Українці мають фобії не лише стосовно чужинців, але й – самих себе, – відзначає вчений. – На жаль, не лише схід не любить захід, а захід сходу, але також великою мірою ця сама ненависть, та самонеповага притаманна кожній окремій особистості». Українофобія українців потребує детальнішого вивчення. М. Рябчук пояснює це явище постколоніальним минулим України, в якому самим українцям нав’язувалося негативне ставлення до власної ідентичності.

3. Механізми попередження проявів ксенофобії Жодна держава, яка позиціонує себе як соціальна та правова, не обходиться без законодавчо закріпленої системи механізмів попередження і боротьби із проявами ксенофобії та нетерпимості в суспільстві. Українське національне законодавство й міжнародні правові документи, які ратифіковані Україною, – це повноцінний інструмент для захисту прав представників різних національностей, а також протидії проявам ксенофобії та дискримінації131.

129

Петров П. Нисхождение в национальную коммуналку / П. Петров // 2000. – 2010. – № 51. – С. 1E2.

130 « » Рябчук М. Розщеплений світ: до проблеми, кресової ксенофобії [Електронний ресурс] / М. Рябчук. – Режим доступу : http: //www/ geocities/ com/ wkrexlibris/riabchuk/ r 02/ html 131 Попередження проявів ксенофобії в полікультурному суспільстві : практ. посіб. для державних службовців та працівників правоохоронних органів / [авториEукладачі: М. В. Новікова, О. В. Луньова]. – К. : Міжнародна Благодійна Організація «Ромський « » жіночий фонд Чіріклі , 2009. – 70 с.

104

Ольга ГУРЕНКО

Україна є державою, що підтримала фундаментальні міжнародні документи в галузі прав людини, зокрема Загальну декларацію прав людини, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Міжнародний пакт про економічні, культурні і соціальні права, Європейську конвенцію з захисту прав людини та основних свобод, Міжнародну конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації тощо. Заборону дискримінації закріпили практично всі міжнародні документи, які стосуються прав і свобод людини, міждержавних відносин, діяльності міжнародних організацій та здійснення міжнародної політики, а саме: Статут ООН (1945 р.), Загальна декларація ООН про права людини (1948 р.), Конвенція ООН про попередження злочинів геноциду і покарання за нього (1948 р., Конвенція Ради Європи про захист прав людини і основних свобод (1950 р.), Декларація ООН про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1963 р.), Міжнародна конвенція ООН про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1965р., Міжнародний пакт ООН про громадянські і політичні права (1966 р.), Міжнародний пакт ООН про економічні, соціальні і культурні права (1966 р.), Міжнародна конвенція ООН про припинення злочину апартеїду і покарання за нього 1973р., Декларація ЮНЕСКО про расу і расові забобони (1978 р.), Декларація ООН про ліквідацію усіх форм нетерпимості та дискримінації на основі релігії або переконань (1981 р.), Декларація ООН про права осіб, які належать до національних або етнічних, релігійних і мовних меншин (1992 р.). Значна частина міжнародних документів – рекомендації, рішення, зокрема й рекомендації Ради Європи, рішення Ради Міністрів та Постійної ради ОБСЄ – становлять важливу цінність через те, що вони зазвичай повинні виконувати роль орієнтирів при побудові внутрішньої політики України в сфері боротьби із расизмом, расовою дискримінацією та ксенофобією, а також для побудови суспільства дійсно рівних прав і можливостей. Зокрема, можна виділити: Рекомендації Ради Європи № R (97) з питань «розпалювання ненависті» (1997 р.), Рекомендації Ради Європи № R (2000)4 «Про освіту дітей рома/циган Європи» (2000 р.), Рішення Ради міністрів ОБСЄ № 4/03 (яке присвячене виключно протидії расизму та ксенофобії), Рішення Постійної ради ОБСЄ PC.DEC/ 607, Рекомендації ОБСЄ з питань поліцейської діяльності в багатонаціональному суспільстві (2006 р.), Загальнополітична рекомендація № 11 Європейської комісії щодо 105

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

боротьби з расизмом та нетерпимістю «Про боротьбу із расизмом та расовою дискримінацією в роботі правоохоронних органів» тощо. Законодавство України у сфері захисту прав національних меншин грунтується на загальноприйнятих принципах і нормах міжнародного права та включає: Конституцію України (1996 р.); Декларацію про державний суверенітет України (1990 р.); Декларацію прав національностей України (1991 р.); Закон України «Про освіту» (1991 р.); Закон України «Про свободу совісті та релігійних організацій» (1991 р.); Закон України «Про національні меншини України» (1992 р.); Закон України «Про інформацію» (1992 р.); Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» (1992 р.); Закон України «Про громадянство України» (2001 р.); Закон України «Про правовий статус іноземців» (2001 р.); Кримінальний Кодекс України (2001 р.); Двусторонні угоди України з іншими державами і т.ін. На думку дослідників Д. Кобзіна, Р. Шейка, Ю. Бєлоусова, О. Мартиненко132, як напрямки діяльності, що могли б сприяти попередженню ксенофобії в Україні, можна запропонувати низку конкретних дій: заборонити згадування національності злочинців у статистичних даних як інформації, що не стосується самого злочину (це донести насамперед до Центрів громадських зв’язків МВС України та ЗМІ); Національній раді з питань телебачення і радіомовлення більш жорстко вимагати від телеканалів та радіостанцій дотримання неупередженого ставлення до інформації, що стосується випадків висвітлення життя та діяльності представників інших держав або громадян України неслов’янського походження; національним меншинам активізувати, а місцевій владі сприяти їм у цьому, інтеграцію в місцеві громади, що призведе до зменшення ізоляції від корінного населення (з цією метою створити програми національного та регіонального рівнів щодо інтеграції іноземців із залученням до цього процесу державних органів, органів місцевого самоврядування та організацій, що представляють інтереси іноземних громад в Україні); офіційним органам публічно визнавати серйозність проблеми та виступати на всіх рівнях проти будьEяких проявів расизму та ксенофобії; забезпечити підвищення обізнаності співробітників міліції й інших державних органів з переліком документів, які є підставою перебування іноземця на території України; забезпечити на всіх рівнях виховання та 132

Кобзін Д. О. Ксенофобія в контексті поліетнічності українського суспільства. Результати соціологічного дослідження / [Д. О. Кобзін, Р. В. Шейко, О. А. Мартиненко та ін.]. – Х. : Харківський інститут соціальних досліджень, 2008. – 43 с.

106

Ольга ГУРЕНКО

навчання в державних та приватних структурах дотримання принципів людської гідності та поваги до всіх націй та народностей (для цього впровадити додаткове навчання вчителів та інших робітників шкіл з метою нейтралізації негативних стереотипів і расистських упереджень та формування етнічної толерантності). Індивідуальне дослідне завдання: Провести соціологічне дослідження «Прояви ксенофобії в молодіжному середовищі» серед студентів різних інститутів (факультетів) університету. Орієнтовний вигляд анкети: Шановний друже! Просимо Вас взяти участь в опитуванні. Отримана інформація конфіденційна, буде оброблена та використана в узагальненому вигляді. Інститут (факультет) Спеціальність Курс Форма навчання Стать Національність Інструкція: дайте відповідь на запитання чи поставте позначку у відповідній графі 1. Чи відомі Вам поняття:  ксенофобія так ні  дискримінація так ні  стереотипи так ні  толерантність так ні  полікультурне середовище так ні 2. Чи зустрічалися Ви з проявами ксенофобії та дискримінації в а) українському суспільстві б) у школі в) у Вашій місцевості 3. Ваше ставлення до людини як особистості значною мірою зумовлюється її національністю?

4. За яким принципом Ви обираєте собі друзів: національним, ідейним, віковим чи......?

5. Заповніть таблицю: Питання Чим більше не схожа будьEяка культура на мою, тим цікавіше її зрозуміти

так

ні

107

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ У мене є друзі – представники різних народів (етносів) та релігій Мої взаємостосунки з людьми ніяк не пов’язані з їхньою етнічною чи релігійною приналежністю Я вважаю, що людство тільки б виграло, якби люди вважали себе просто особистостями, а не членами етнічних і/чи релігійних груп Головне для мене почувати себе представником свого народу (етносу) і/чи релігії, і тільки тоді, в певних ситуаціях – просто людиною, особистістю Необхідно триматися насторожі з людьми іншого етносу, релігії Якби це було можливо, я спілкувався б лише з представниками свого народу (етносу) і релігії Іноді мені страшно через те, що поряд зі мною живуть люди, чия культура (мова, традиції, звичаї, обряди) дуже відрізняється від моєї культури Я намагаюсь не зближуватися з людьми – представниками інших народів (етносів) і/чи релігій Традиції, які існують у деяких народів, деяких релігіях, здаються мені дикими та безглуздими Я впевнений, що при спілкуванні з людьми необхідно орієнтуватися на їхні особистісні якості, а не на етнічну чи релігійну приналежність Якщо я відчую в іншій людині «споріднену душу», то вона може стати моїм близьким другом, незважаючи на те, що є представником іншого народу (етносу), релігії Мені цікаво зрозуміти традиції та звичаї представників іншого етносу – моїх сусідів Якби люди втратили почуття приналежності до свого народу (етносу) і/чи своєї релігії, то це була б дуже велика втрата для людської культури

Методичні вказівки Для проведення соціологічного дослідження академічній групі необхідно розподілитись на декілька підгруп, кожна з яких виконує анкетування студентів певного інституту (факультету) університету.

108

Змістовий модуль 2. СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ Лекція 1. ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНОEПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ План 1. Особливості соціальноEпедагогічної роботи в навчальному закладі.

2. Полікультурний простір навчального закладу як виховне середовище молодого покоління.

3. Полікультурне виховання дітей дошкільного віку.

4. Зміст роботи соціального педагога в полікультурному просторі загальноосвітньої школи. Література 1. Гуренко О. І. Формування етнокультурної компетентності майбутніх педагогів в умовах поліетнічного середовища : навч. посіб. / Ольга Гуренко. – Донецьк : ТОВ «ЮгоEВосток, ЛТД», 2007. – 168 с.

2. Закон України про дошкільну освіту // Дошкільне виховання. – 1999. – № 2. – С. 3E8.

3. Ігнатенко П. Р. Виховання громадянина: психологоE педагогічний та народознавчий аспекти : навч.Eметод. посіб. / [П. Р. Ігнатенко, В. Л. Поплужний, Н. І. Косарєва та ін.]. – К. : ІЗМН, 1997. – 252 с.

4. Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні : наук.Eметод. посіб. / за ред. О. Л. Кононко. – К. : Ред. жур. «Дошкільне виховання», 2003. – 243 с.

5. Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності // Освіта України. – 2000. – 9 серпня. – С. 4E6.

6. Концепція національного виховання // Рідна школа. – 1995. – № 6. – С. 3E8.

7. Професія – соціальний працівник / [упоряд. : О. Главник] ; за заг. ред. К. Шендеровського, І. Ткач. – К. : Главник, 2006. – 112 с.

8. Соціальна педагогіка : навч. посіб. / О. В. Безпалько, І. Д. Звєрєва, Т. Г. Веретенко ; [за ред. О. В. Безпалько]. – К. : Академвидав, 2013. – 312 с.

109

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

9. Шакурова М. В. Социальное воспитание в школе : учеб. пособ. для студ. высш. учеб. заведений / М. В. Шакурова ; [под ред. А. В. Мудрика]. – М. : Академия, 2004. – 272 с. Зміст лекції 1. Особливості соціальноEпедагогічної роботи в навчальному закладі Одним із наукових напрямів соціальної педагогіки є обґрунтування соціальноEпедагогічної місії школи як провідного інституту соціального виховання в макросередовищі. У сучасних умовах загальноосвітня школа не може функціонувати як автономна організація, оскільки як сам навчальний заклад, так і його учні та члени педагогічного колективу знаходяться під очевидним впливом конкретних економічних і соціокультурних умов, що, зі свого боку, дає можливість характеризувати школу як «адаптер та транслятор впливу факторів соціалізації на особистість»133. Посаду соціального педагога введено в Україні у 1993 р. Проте до Державного класифікатора професій вона увійшла в 2000 р. Першим нормативним документом Міністерства освіти і науки України, в якому офіційно говорилося про посаду соціального педагога в закладах освіти, було Положення про психологічну службу системи освіти (наказ МОН України № 127 від 03.05.99 р.). Так, у п. 4.5 цього документа зазначається, що «соціальний педагог навчального закладу: здійснює посередництво між освітніми установами, сім’єю, трудовими колективами, громадськістю, організовує їхню взаємодію з метою створення умов для всебічного розвитку дітей і підлітків; сприяє участі вихованців у науковій, технічній, художній творчості, спортивній, суспільноEкорисній діяльності, виявленню задатків, обдарувань, розкриттю здібностей, талантів, дбає про професійне самовизначення та соціальну адаптацію учнівської молоді; залучає до культурноE освітньої, профілактичноEвиховної, спортивноEоздоровчої, творчої роботи різні установи, громадські організації, творчі спілки, окремих громадян; впливає на подолання особистісних, міжособистісних, внутрішньосімейних конфліктів, надає потрібну консультативну психологоEпедагогічну допомогу дітям і підліткам, групам соціального ризику, дітей, які потребують піклування тощо». Уперше посадові обов’язки соціального педагога були визначені в листі МОН України № 1/9E272 від 02.08.2001 р. Аналіз цього документа засвідчує, що саме в ньому на офіційному рівні ототожнили 133

Шакурова М. В. Социальное воспитание в школе : учеб. пособ. для студ. высш. учеб. заведений / М. В. Шакурова ; [под ред. А. В. Мудрика]. – М. : Академия, 2004. – С. 25.

110

Ольга ГУРЕНКО

функціонал шкільного психолога і соціального педагога (оскільки в усьому документі мова йде про практичного психолога (соціального педагога)). Це на кілька років визначило пріоритет посади психолога в закладах освіти та другорядну позицію соціального педагога, спричинило відсутність чіткого функціоналу останнього в закладах освіти134. У малій енциклопедії «Соціальна педагогіка» подано такі основні функції соціального педагога в загальноосвітньому навчальному закладі:  діагностична – вивчення та оцінювання особливостей діяльності особистості, мікроколективу (класу чи референтної групи), шкільного колективу загалом, неформальних молодіжних об’єднань; спрямованості впливу мікросередовища, особливостей сім’ї та сімейного виховання, позитивних сил у громаді та джерел негативного впливу на дітей та підлітків;  прогностична – прогнозування на основі спостережень та досліджень динаміки розвитку негативних чи позитивних сторін соціальної ситуації, що впливає на особистість чи групу;  консультативна – надання порад, рекомендацій учням, батькам, учителям та іншим особам, які звертаються до соціального педагога;  правозахисна – забезпечення дотримання норм охорони та захисту прав дітей і підлітків, представлення їхніх інтересів у різноманітних інстанціях (службі у справах дітей, міліції, органах соціального захисту тощо);  профілактична – переконання учнів у доцільності дотримання певних норм та правил поведінки стосовно суспільних норм, здоров’я, способу життя тощо;  організаторська – забезпечення змістовного дозвілля дітей та підлітків у школі та соціальному середовищі, залучення сім’ї та представників громадськості до соціальноEпедагогічного процесу в навчальному закладі;  координаційно посередницька – налагодження взаємодії між закладом освіти та різними соціальними інституціями (медичними, позашкільними, культурними, спортивними закладами, центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, службами у справах дітей, 134

Безпалько О. В. Напрями та функції професійної діяльності соціального педагога у загальноосвітньому навчальному закладі [Електронний ресурс] / О. В. Безпалько. – Режим доступу: http://www.psyh.kiev.ua/

111

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

кримінальною міліцією у справах неповнолітніх, неурядовими організаціями тощо), колективом педагогів та учнів для спільного вирішення проблем соціального становлення та розвитку особистості;  функція фандрейзингу – пошук додаткових ресурсів для вирішення соціальноEпедагогічних завдань135. На основі цих функцій визначено зміст та напрямки соціальноE педагогічної роботи соціального педагога в загальноосвітньому навчальному закладі:  вивчення соціальноEпсихологічних особливостей дітей та соціальноEпедагогічного впливу мікросередовища навчального закладу на вихованців шляхом спостереження, бесід, опитування експертів, інтерв’ювання, тестування, аналізу документів тощо;  захист прав та інтересів дітей, що здійснюється через дотримання положень міжнародних та вітчизняних нормативноE правових документів в умовах школи та сім’ї; турботу про дітей, які за певних причин виключені зі школи; захист прав дітей, що є представниками національних меншин; виявленні дітей, які незаконно зайняті на роботі в навчальний час, і вирішення питання їхньої освіти; сприяння дітям та батькам в отриманні гарантованих їм пільг;  інтеграція дітей, які мають функціональні обмеження чи проблеми зі здоров’ям, у середовище загальноосвітнього навчального закладу;  виявлення дезадаптованих дітей, установлення причин дезадаптації та надання їм необхідної допомоги;  проведення просвітницькоEпрофілактичної роботи з учнями та батьками;  корекція стосунків, способів соціальної дії, посередництво в творчому розвитку особи та групи, які сприятимуть оволодінню підлітками новим досвідом, допомозі в розблокуванні позитивних емоцій, створенні ситуації успіху, зміні уявлень вихованця про своє «Я», підтримці ініціатив окремого учня чи групи, створенні умов для самореалізації;  стимулювання соціальноEзначущої діяльності учнів, якEот: залучення до діяльності дитячих та молодіжних організацій; волонтерської роботи в різних соціальних службах; залучення до занять у гуртках, секціях тощо;  стимулювання та підтримка соціальних ініціатив учнів; 135

Соціальна педагогіка : мала енциклопедія / за заг. ред. проф. І. Д. Звєрєвої. – К. : Центр учбової літератури, 2008. – С. 270E271.

112

Ольга ГУРЕНКО

 вивчення особливостей життєдіяльності дітей в умовах сім’ї шляхом соціального інспектування та забезпечення за необхідності соціального патронажу та соціального супроводу сім’ї;  організація внутрішньошкільного моніторингу з метою своєчасного виявлення та вирішення соціальноEпедагогічних проблем дітей, батьків, педагогічного колективу;  налагодження взаємодії з представниками педагогічного колективу школи, інших інститутів соціального виховання мікрорайону школи, територіальної громади.  соціальноEпедагогічне дослідження мікрорайону школи з метою його соціальної паспортизації, що дає можливість мати інформацію: про інші соціальні інститути, які надають послуги дітям та молоді; неурядові організації соціального спрямування, організації потенційних спонсорів; місця стихійного групування підлітків; проблемні зони в мікрорайоні, громаді тощо136. Окреслені напрями роботи соціального педагога деталізуються відповідно до визначених соціальноEпедагогічних проблем кожного загальноосвітнього навчального закладу, категорій учнів, які в ньому навчаються, і потребують особливої уваги соціального педагога (учні з адиктивною та делінквентною поведінкою, учні з неблагополучних сімей, прийомних сімей, діти з сімей мігрантів та біженців тощо). Крім того, до соціального педагога висувається низка вимог щодо здійснення виховної роботи: обов’язкове вивчення соціального середовища, в якому організовується діяльність юного покоління (особливість освітянської структури виховного інституту, установи, об’єднань, які причетні до соціального виховання підлітків і молоді); вивчення соціального портрета учасників освітньоEвиховної діяльності (наявність їхнього психологічного портрета, знання нахилів, інтересів, здібностей); здійснення професійної діяльності стосовно учасників цієї сфери на основі їхньої добровільної участі та бажань щодо використання конкретних організаційних виховних форм; володіння уміннями психологоEпедагогічного впливу на людей; досконале знання особливостей того мікросоціуму, в якому перебуває дитина; засвоєння сутності й особливостей своєї діяльності, володіння методами організації, управління та корекції поведінки особистості137.

136

Безпалько О. В. Напрями та функції професійної діяльності соціального педагога у загальноосвітньому навчальному закладі [Електронний ресурс] / О. В. Безпалько. – Режим доступу: http://www.psyh.kiev.ua/ 137 Пащенко С. Ю. Підготовка соціальних педагогів до організації освітньоEдозвіллєвої діяльності учнівської молоді : автореф. дис. канд. пед. наук : 13.00.04 / Пащенко Світлана Юріївна. – Запоріжжя, 2000. – С. 10.

113

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Зауважимо, що в умовах інтеграції до Європи актуальною проблемою сучасної соціальноEпедагогічної практики в Україні є полікультурне виховання дітей та молоді, цілі, функції та завдання якого спрямовані на формування в юного покоління полікультурної вихованості, а саме: розуміння важливості та своєрідності кожної окремої культури, зокрема своєї власної; вміння вести діалог з представниками іншої культурної групи; поважного й толерантного ставлення до їхніх традицій, переконань, цінностей138. Провідним соціальним інститутом, де закладаються основи національної самосвідомості, етнічної ідентичності, планетарної свідомості (відчуття єдності й унікальності життя на Землі, повага до всіх народів, їхніх прав, інтересів і цінностей; розуміння світу як єдності і різноманітності, визнання головним пріоритетом права людини, націй і народів, постійної уваги до світових проблем)139 юного покоління є загальноосвітня школа. Ідеї полікультурного виховання учнів загальноосвітнього навчального закладу відображені в низці державних документів. Так, у Державній національній програмі «Освіта (Україна ХХІ століття)» особливу увагу надано прищепленню дітям шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій усіх народів, що населяють Україну; в Національній доктрині розвитку освіти в Україні в ХХІ ст. зроблено наголос на формуванні особистості, яка усвідомлює свою належність до українського народу, сучасної європейської цивілізації, підготовлена до життя і праці в динамічному світі; у Концепції національного виховання140 наголошено на необхідності набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування в юного покоління незалежно від національної приналежності рис громадянина Української держави. Виходячи з того, що соціальний педагог – це фахівець із виховної роботи з дітьми, підлітками, молоддю, дорослими, який покликаний створювати сприятливі соціальні, навчальноEвиховні умови для розвитку й соціалізації особистості141, і відповідно до концепції 138

Борисенков В. П. Поликультурное образовательное пространство России: история, теория, основы проектирования : монография / В. П. Борисенков, О. В. Гукаленко, « » А. Я. Данилюк. – М. : ИздEво ООО Педагогика , 2006. – С. 325.

139 Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності // Освіта України. – 2000. – 9 серпня. – С. 4E6.

140 Концепція національного виховання // Рідна школа. – 1995. – № 6. – С. 3E8.

141 Професія – соціальний працівник / [упоряд. : О. Главник] ; за заг. ред. К. Шендеровського, І. Ткач. – К. : Главник, 2006. – С. 12.

114

Ольга ГУРЕНКО

реформування загальноосвітньої школи соціальний педагог загальноосвітнього навчального закладу здійснює психологічний супровід розвитку дітей та учнівської молоді, бере участь у виховній роботі та проводить роботу з оптимізації навчальноEвиховного процесу142, полікультурне виховання учнів входить до змісту соціальноE виховної роботи, яку здійснює соціальний педагог у навчальному закладі. Адже в учнівському колективі все частіше прослідковується міжособистісна ворожнеча на ґрунті соціальної, етнічної, релігійної, гендерної неприязні, що приводить до прояву агресивної поведінки школярів, до проблем щодо позитивної соціалізації представників різних соціальних груп (зокрема іноетнічного населення) в українському суспільстві. На нашу думку, етнічний аспект полікультурного виховання учнів школи в сучасних соціокультурних умовах передбачає виховання культури міжнаціонального спілкування, етнічної толерантності на засадах етнокультури представників іноетнічного населення та української етнокультури, попередження міжнаціональних конфліктів тощо.

2. Полікультурний простір навчального закладу як виховне середовище молодого покоління Сучасна культурологічна парадигма освіти орієнтує на побудову навчальноEвиховного процесу в навчальному закладі з урахуванням полікультурності. У дослідженнях Г. Дмитрієва143 полікультурність розглядається як дидактичний принцип: виховувати учнів у дусі міжкультурної толерантності, розвитку культурного плюралізму, багатокультурного балансу в змісті навчального процесу. Практична реалізація цього принципу передбачає подальше вдосконалення навчальноEвиховного процесу щодо ознайомлення дітей з національними цінностями як засобом формування моральних орієнтацій в поліетнічному середовищі на основі діалогу культур. Процес, пов’язаний із застосуванням принципу полікультурності, ототожнюють з полікультурним вихованням. Поняття полікультурного виховання отримало поширення у світовій педагогіці в 1960Eх рр. у зв’язку з реакцією західної частини європейського континенту на наплив емігрантів неєвропейської раси і визначалося як «виховання, Лист Міністерства освіти і науки України від 02.08.2001р. №1/9E272 Про особливості діяльності практичних психологів (соціальних педагогів) загальноосвітніх навчальних » закладів .

143 Дмитриев Г. Д. Многокультурность как дидактический принцип / Г. Д. Дмитриев // Педагогика. – 2000. – № 10. – С. 3E12.

142

«

115

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

що включає організацію й зміст педагогічного процесу, в якому представлені дві й більше культури, що відрізняються за мовною, етнічною, національною або расовою ознакою». При характеристиці полікультурного виховання використовують також інші терміни: «мультирасова», «мультиетнічна», «мультикультурна», «інтеркультурна» освіта. У вітчизняній педагогіці це поняття увійшло до наукового обігу в 1990Eх рр. і найбільш близькі до нього за значенням терміни «міжнаціональні стосунки», «міжкультурні контакти». Існують різні погляди та підходи щодо трактування поняття «полікультурне виховання». Так, В. Компанієць144 визначає полікультурне виховання як процес формування в юного покоління навичок поведінки щодо представників інших національних, етнічних, релігійних груп; розширення їхніх культурних горизонтів шляхом надання інформації про особливості культури та менталітету представників цих груп. На його думку, полікультурне виховання та освіта виходять з ідеї, що всі люди незалежно від етнічного походження, родової чи статевої ідентичності, релігійних, класових, мовних, освітянських та інших культурологічних характеристик мають право на повагу, рівні можливості отримувати повноцінну освіту, а також соціальний розвиток згідно зі своїми потребами. А. Солодка145 тлумачить полікультурне виховання як процес цілеспрямованої соціалізації школярів, орієнтований на оволодіння системою національних і загальнолюдських культурних цінностей, формування комунікативних умінь, що дозволяють школяреві здійснювати інтенсивну міжкультурну взаємодію, розуміти інші культури, толерантно ставитись до їхніх носіїв. На переконання О. Мордань146, формування полікультурної особистості є складним та насиченим процесом, вимагає не лише знань про особливості розвитку дитячої особистості, а й усвідомлення неминучості її існування в багатокультурному, різноетнічному світі, необхідності формування в неї готовності до спілкування з представниками різних країн, етносів, з людьми, які відрізняються не лише кольором шкіри чи мовою, а й звичками, традиціями, щоденними ритуалами.

144

Компанієць В. О. Сутність і особливості сучасного полікультурного виховання / В. О. Компанієць // ТеоретикоEметодичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді : зб. наук. праць. – К.–Житомир : ВидEво ЖДУ, 2004. – Вип. 6. – Кн. 1. – С. 65.

145 Солодка А. К. Полікультурне виховання старшокласників у процесі вивчення гуманітарних предметів : автореф. дис. канд. пед. наук : 13.00.07 / Солодка Анжеліка Костянтинівна. – АПН України; Інститут проблем виховання. – К., 2005. – С. 7.

146 Мордань О. І. Полікультурне виховання в сучасній школі [Електронний ресурс] / О. І. Мордань. – Режим доступу: http://nauka.zinet.info/6/mordan.php

116

Ольга ГУРЕНКО

Сьогодні в межах розв’язання проблеми полікультурного виховання дітей та підлітків особливої уваги науковців заслуговують питання формування полікультурного освітнього простору навчальних закладів різних типів (дошкільного, загальноосвітнього, позашкільного та ін.). Дослідженню проблем, дотичних до означених, приділяли увагу як зарубіжні, так і вітчизняні педагоги. Так, визначенню суті феномена особистості, яка формується в умовах полікультурного середовища, присвячені дослідження C. Арутюнова, К. Баханова, Ю. Бромлея, JI. Гумільова, К. Крутій, Л. Редькіної та ін. Ідеї пріоритетності формування суспільної свідомості на основі загальнолюдських цінностей, моральної культури міжнаціональних стосунків для вдосконалення всіх сторін життєдіяльності суспільства викладені в працях М. Бахтіна, B. Біблера, З. Малькової та ін. Створення полікультурного освітнього простору як умови формування особистості розглядається в наукових працях Є. Бондаревської, О. Гукаленко, Л. Гончаренко, В. Макаєва, З. Малькової, О. Рижанової, JI. Супрунової та ін. Варто зазначити, що в науковоEметодичному обізі трапляються різні дефініції «полікультурного освітнього простору». Наприклад, полікультурне виховне середовище В. Погребняк147 визначає як соціально детермінований комплекс умов життєдіяльності, результат формальної й неформальної взаємодії різних культур, який зумовлює особистісний розвиток їхніх представників. Відповідно, полікультурний виховний простір навчального закладу – це соціокультурний продукт взаємодії суб’єктів виховання, що репрезентують багатоманітність культур у даному соціальному середовищі (країні, регіоні, місцевості) в окремому навчальному закладі, якою визначається специфіка реалізації завдань навчання, виховання й усебічного розвитку особистості148. За визначенням І. Колоколової149, В. Бондаренко150 та ін., полікультурний простір навчального закладу – це об’єктивно наявна

147

Погребняк В. ОрганізаційноEметодичні засади педагогічного супроводу полікультурного виховного простору у вищій освіті Канади / В. Погребняк // Педагогічні науки : зб. наук. праць Полтавського нац. пед. унEту ім. В. Г. Короленка. – 2012. – Вип. 56. – С. 56.

148 Там же, с. 70.

149 Колоколова И. В. Поликультурное пространство образовательного учреждения как среда педагогической поддержки личности учащегося : дисс. … канд. пед. н. : 13.00.01 / Инна Валерьевна Колоколова. – РостовEнаEДону, 2001. – 198 с.

150 Бондаренко В. И. СоциальноEпедагогическая деятельность «открытой» школы в поликультурной среде : дисс. … канд. пед. н. : 13.00.01 / Валентина Ивановна Бондаренко. – Владивосток, 2005. – 175 с.

117

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

система міжкультурних соціальних і освітніх взаємовідносин, що сприяє інтеріоризації національної культури, формуванню загальнолюдських цінностей за допомогою полікультурної освіти; соціально виховна категорія, що відрізняється особливостями структури й функціонального призначення. Структура полікультурного простору навчального закладу представлена такими складовими: полікультурний колектив вихованців, багатокультурний склад педагогів, кросEкультурний характер педагогічного процесу, соціокультурне середовище освітнього закладу151. Полікультурний простір навчального закладу покликаний зберігати етнокультурні традиції; відкрити нові культурні перспективи; орієнтувати на різноманітність і відкритість відносно нових культур; формувати у юного покоління здатність прийняття різних культур і шанобливого ставлення до них; виховувати емпатію до людей різних національностей; знайомити з різноманіттям народних традицій, норм поведінки і з сучасною їхньою культурною інтерпретацією. Призначення полікультурного простору навчального закладу полягає у виконанні соціальних, освітніх і виховних завдань. Відомий американський дослідник проблем полікультурного виховання як засобу демократизації освіти Дж. Бенкс152 пропонує п’ять основних методичних вимірів реалізації полікультурного підходу в системі навчання і виховання молодого покоління: інтеграція змісту навчальних дисциплін (полягає в розширенні використовуваної педагогами інформації про різноманіття культур для пояснення ключових концепцій, теорій, принципів і узагальнень з усіх предметних галузей); конструювання знань (змісту освіти) (передбачає допомогу педагога у формуванні розуміння дітьми того, як знання накопичуються й узагальнюються, а також того, як культурна своєрідність зумовлює процеси становлення й розвитку досвіду людства); подолання стереотипів (фокусується на проблемі стереотипів у ставленні вихованців до питань міжрасових і міжкультурних відносин, перспективних можливостях їх попередження, усунення й позитивної трансформації); педагогіка рівних можливостей (передбачає використання педагогами методів, форм і засобів навчання, які 151

Пастухова Е. Л. Право быть непохожим на других: заметки о воспитании культуры межнационального взаимопонимания и терпимости / Е. Л. Пастухова // Директор школы. – 2003. – №5. – С. 50E58.

152 Banks James. Multicultural Education : Historical Development, Dimension, and Practice / James Banks // Handbook of Research on Multicultural Education / [ed. James Banks, Cherry McGee Banks]. – San Francisco, CA : JosseyEBass, 2004. – P. 4E6.

118

Ольга ГУРЕНКО

відповідають когнітивним стилям учнів із урахуванням їхніх культурних пріоритетів і походження); становлення й піднесення культурного простору навчального закладу (полягає в організації й реструктуруванні виховного середовища відповідно до культурної (етнічної, релігійної, субкультурної тощо) ідентичності суб’єктів педагогічного процесу. Ці методичні підходи інтегрують предметний зміст і педагогічні моделі практичного здійснення навчальноEвиховного процесу; вони покликані реалізувати принцип полікультурності та демократичні засади забезпечення рівних прав на здобуття якісної освіти. Отже, полікультурна спрямованість навчальноEвиховного процесу є певною альтернативою до його традиційної організації, передбачаючи створення й розбудову полікультурного виховного середовища через специфічне структурування й добір змісту освіти, оновлення методики виховання і навчання та відповідну організацію педагогічного процесу в навчальному закладі153. Практична діяльність педагогічного колективу навчального закладу з формування полікультурного виховного середовища передбачає втілення полікультурного підходу на кількох взаємозалежних ієрархічних рівнях: (1) визнання культурного внеску; (2) інтеграції; (3) трансформації; (4) соціальної співучасті154. Підхід визнання культурного внеску. Педагогічний колектив та учнівська громада (самоврядні органи, ініціативні групи тощо) в різноманітних формах представляють творчість і культурну, наукову та іншу спадщину відомих особистостей, традиції, звичаї, особливості певної автентичної культури в цілісному педагогічному процесі через навчання, виховання, науковоEдослідницьку й дозвіллєву діяльність навчального закладу. Підхід інтеграції. Передбачає добір та втілення полікультурних матеріалів, ідей і концепцій у змісті наявних навчальних курсів без зміни їхньої структури. Завдання інтеграції полікультурного змісту полягає в узгодженні загальної спрямованості й тематики окремого начального предмета й можливостей представлення й аналізу соціально значущих проблем полікультурної взаємодії, що в цьому випадку становлять додатковий комплекс засобів унаочнення, прикладу й загальної гуманітаризації змісту освіти у вищому навчальному закладі.

153

Погребняк В. Методичні засади формування полікультурного виховного середовища вищого навчального закладу у педагогічному досвіді США / Володимир Погребняк // Педагогічні науки. – 2013. – № 1 (57). – С. 61E65.

154 Banks James. Multicultural Education : Historical Development, Dimension, and Practice / James Banks // Handbook of Research on Multicultural Education / [ed. James Banks, Cherry McGee Banks]. – San Francisco, CA : JosseyEBass, 2004. – P. 3E29.

119

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Трансформаційний підхід. Структура змістового наповнення навчальних дисциплін змінюється відповідно до потреби представити учням теми, проблеми, концепції й події з різних (культурно диверсифікованих) точок зору. Підхід соціальної співучасті. Самі вихованці обговорюють і приймають рішення з різноманітних питань, які стосуються полікультурності, й залучаються до активної діяльності з їх вирішення. Це можуть бути й творчі аспекти співпраці між культурними громадами, акції соціального спрямування (подолання расизму й дискримінації, попередження сегрегації, виховання толерантності тощо), просвітницькі чи мистецькі заходи з презентації культурних досягнень і спадщини тощо. Реалізація цих підходів у педагогічному процесі навчального закладу здійснюється на основі практичного втілення конкретних виховних і дидактичних методик, які найчастіше визначають як «культурно чутливі» чи «(полі)культурно доцільні»155. До них, наприклад, належать узгодження родинної культури і культурного середовища навчального закладу та реалізація полікультурно доцільних методів викладання й виховання. Формування полікультурного виховного середовища навчального закладу через інтеграцію родинної культури до культурного простору навчального закладу спрямовується на пошук і виділення суперечностей і проблем, які вирізняють культурний досвід учнів у сімейному оточенні та взаємостосунки педагогів і дітей у педагогічному процесі навчального закладу. Успішне використання полікультурно доцільних методів викладання й виховання забезпечує розвиток у вихованців умінь і навичок, необхідних для підвищення їхніх академічних результатів, а також сприяє формуванню полікультурної компетентності й становленню критичного способу мислення («критичної свідомості»)156. Результативність полікультурного виховання юного покоління в умовах навчального закладу визначають такі умови: створення діяльної регіональної освітньої політики, що акумулює гуманістичну парадигму і відбиває соціокультурні особливості, традиції, звичаї й культуру народів регіону; впровадження принципів культурологічного підходу й основ етнопедагогіки в систему і зміст полікультурної освіти; організація 155

LadsonEBillings Gloria. But That’s Just Good Teaching! The Case for Culturally Relevant Pedagogy / Gloria LadsonEBillings // Theory into Practice. – 1995. – No 34. – P. 159.

156 Див. 155, с. 162

120

Ольга ГУРЕНКО

стосунків особистісно орієнтованої взаємодії в цілісному педагогічному процесі; вдосконалення підготовки педагогічних кадрів до професійної діяльності в полікультурному просторі навчального закладу157.

3. Полікультурне виховання дітей дошкільного віку У Законі України про дошкільну освіту, Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні, Концепції виховання дітей та молоді у національній системі освіти, Концепції національного виховання, Концепції громадянського виховання та інших документах знайшли своє відображення питання суспільного виховання дошкільників з урахуванням різноманітного національного складу та регіональних умов України, адекватного обміну надбаннями духовної культури між усіма народами, які мешкають у державі. Так, у статті 7 Закону України про дошкільну освіту одним із її завдань визначено виховання у дітей любові до України, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей українського народу, а також цінностей інших націй і народів, свідомого ставлення до себе, оточення та довкілля158. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні визначає компетентність дошкільників у напрямі «Людство» як комплекс уявлень про державу, народи, нації, суспільство, людство як узагальнені категорії; знання про те, що світ населяють різні народи, вони мають особливості зовнішнього вигляду, типові види занять, особливості побуту, пов’язані з умовами проживання, різняться за кольором шкіри, волосся, розрізом очей, зростом, статурою, зовнішністю, звичаями тощо, люди в різних країнах розмовляють різними мовами159. Особливої актуальності означена проблема набуває в поліетнічних регіонах України, де компактно розселені різні національні спільноти. На думку українських учених (П. Ігнатенко, В. Заслуженюк, Н. Косарєва, Л. Крицька, В. Поплужний та інші), велика роль у формуванні етнокультурної освіченості, культури міжнаціонального спілкування відводиться дитячому садку, школі, центрам культури національних меншин. Саме працівники цих закладів мають допомогти

157

Колоколова И. В. Поликультурное пространство образовательного учреждения как среда педагогической поддержки личности учащегося : дисс. … канд. пед. н. : 13.00.01 / Инна Валерьевна Колоколова. – РостовEнаEДону, 2001. – 198 с.

158 Закон України про дошкільну освіту // Дошкільне виховання. – 1999. – № 2. – С. 3E8.

159 Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні : наук.Eметод. посіб. / за « » ред. О. Л. Кононко. – К. : Ред. жур. Дошкільне виховання , 2003. – 243 с.

121

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

дітям зрозуміти те, що у світі, в якому ми живемо, мають місце етнічні, соціальні, релігійні відмінності. Тому дуже важливо навчити дітей розуміти й толерантно ставитися до представників іншої національності, віросповідання, культури, прищеплювати молодому поколінню високу культуру міжнаціонального спілкування160. При цьому потрібно враховувати здобутки української педагогічної науки і передового досвіду дошкільного виховання, самобутності нашої рідної культури та національної вдачі української дитини, досягнень сучасного наукового прогресу. Полікультурний аспект виховання дітей дошкільного віку в сучасних соціокультурних умовах ми розглядаємо з таких позицій: полікультурне виховання дошкільників передбачає виховання культури міжнаціонального спілкування, етнічної толерантності дошкільників на засадах етнокультури національних меншин та українського народознавства. На думку Н. Терентьєвої, полікультурне виховання необхідно розглядати як частину педагогічних зусиль, що забезпечують культурноE соціальну ідентифікацію особистості, відкриту іншим культурам, національностям, віруванням. Виходячи з цього, зміст полікультурного виховання будується навколо чотирьох орієнтирів: соціокультурна, етнічна ідентифікація особистості дитини, поступове засвоєння системи понять та уявлень про полікультурне середовище, виховання позитивного ставлення до культурного оточення, розвиток навичок міжнаціонального спілкування. М. Олійник стверджує, що в ході особистісного полікультурного становлення дитина проходить декілька ступенів: повага до своєї етнічної культури й усвідомлення культурних розбіжностей, толерантність, розуміння та прийняття іншої культури161. Формування етнічної ідентичності у дитини в процесі полікультурного виховання передбачає беззаперечне врахування вихователями загальних закономірностей, які співвідносяться з етапами психічного розвитку дитини. Ж. Піаже одним і перших запропонував концепцію про розвиток у дитини усвідомлення приналежності до національної групи, визначивши три етапи у

160

Ігнатенко П. Р. Виховання громадянина: психологоEпедагогічний та народознавчий аспекти : навч.Eметод. посіб. / [П. Р. Ігнатенко, В. Л. Поплужний, Н. І. Косарєва та ін.]. – К. : ІЗМН, 1997. – 252 с.

161 Олійник М. Полікультурне виховання як процес формування етнічної ідентичності та толерантності у дітей дошкільного віку [Електронний ресурс] / Марія Олійник. – Режим доступу : http://arr.chnu.edu.ua/jspui/handle/123456789/383.

122

Ольга ГУРЕНКО

формуванні етнічної ідентичності. У шестиEсемирічному віці дитина набуває перші – фрагментарні та несистематичні – знання про свою етнічну приналежність. У цьому віці найбільш значущими для неї є сім’я та безпосереднє соціальне оточення, а не етнічна група. У восьмиE дев'ятирічному віці дитина вже чітко ідентифікує себе зі своєю етнічною групою, усвідомлює основи ідентифікації – національність батьків, місце проживання, рідну мову, в неї зароджуються національні почуття. У молодшому підлітковому віці (10E11 років) дитина може вирізняти особливості різних народів, визначати унікальність історії, специфіку побутової культури (Piaget, Weil, 1951). Сучасні дослідники (Л. Дробижева, Г. Солдатова та ін.), конкретизуючи вікові етапи розвитку етнічної ідентичності, погоджуються з поглядами Ж. Піаже, зауважуючи при цьому на важливості впливу на зазначений процес зовнішніх, середовищних (інонаціональне оточення) факторів. М. Олійник уважає, що не менш суттєвий вплив на усвідомлення дітьми своєї етнічної приналежності має факт проживання в поліетнічному середовищі. У ситуаціях міжетнічного спілкування з’являється більше можливості для порівняння своєї етнічної групи з іншими, розвивається етнічне розуміння, толерантність, формуються комунікативні навички. Беззаперечно, що відсутність такого досвіду в дитини може призвести до зменшення інтересу до власної ідентичності. Проте, дослідники (Г. Ягода, С. Томпсон, Т. Стефаненко та ін.) не заперечують того, що діти національних меншин, будучи інформованими про домінантну культуру через засоби масової комунікації, особисті контакти, не завжди можуть надати перевагу та визначити свою приналежність до певної етнічної групи. «З віком та розвитком етнічної ідентичності у членів етнічних меншин зазвичай відбувається зсув до внутрішньогрупової орієнтації. Незважаючи на це, соціально бажана високостатусна група більшості може залишатися для дитини референтною, еталонною»162. Зазначену особливість варто взяти до уваги педагогам при здійсненні полікультурного виховання в дитячому середовищі. Міжкультурному взаєморозумінню треба навчати дітей так само, як і терпимості. Саме це зумовлює такі завдання педагогіки: вдосконалення змісту, організації толерантного виховання, вивчення природи толерантності та способів толерантної взаємодії (Б. Гершунський, Н. Кленова, В. Коротов, В. Кукушин, А. Мудрик, 162

Павленко В. М. Етнопсихологія : навч. посіб. / В. М. Павленко, С. О. Таглін. – К. : Сфера, 1999. – С. 223.

123

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Н. Нікандров, В. Новикова, Г. Чернова, Ю. Назаренко). Л. Курганська пропонує виховувати толерантність уже з дошкільного віку і пропонує такі засоби, як твори мистецтва, передусім це мистецтво слова. Спочатку дитина співчуває героям казок та віршів, вчиться терпимо ставитися до прохання друзів, вихователів, батьків. У старшому дошкільному віці предметом вивчення стають емоції. Спостереження за природою, читання творів художньої літератури, приклади з особистого досвіду дозволяють дітям аналізувати свої емоції. Виховання толерантності веде до формування більш складних емоцій, таких як милосердя, співчуття163. Педагогічні позиції формування молодої особистості оптимально реалізуються тоді, коли дошкільники зростають і розвиваються, засвоюючи духовні надбання народу; у виховному процесі широко застосовуються споконвічні засоби впливу, завдяки яким кожне наступне покоління практично продовжує національні традиції та звичаї, сімейноEпобутову й суспільну культуру (Г. Бійчук, Я. Журецький, В. Корженко та інші). На думку О. Бахутіної, такий підхід спрямовує дошкільну науку і практику на відновлення принципів гуманізму, народності, природовідповідності, на які вказує українська етнопедагогіка й етнокультура164. Підвалини виховання полікультурної особистості дитини закладені в національному вихованні. У Концепції виховання дітей та молоді в національній системі освіти зазначено, що головною метою національного виховання є набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у юного покоління незалежно від національної приналежності рис громадянина Української держави, розвиненої дyxовності, моральної, художньоEестетичної, правової, трудової, екологічної культури. Мета національного виховання конкретизується через систему виховних завдань, що є загальними для всіх навчальноEвиховних закладів165.

163

Олійник М. Полікультурне виховання як процес формування етнічної ідентичності та толерантності у дітей дошкільного віку [Електронний ресурс] / Марія Олійник. – Режим доступу : http://arr.chnu.edu.ua/jspui/handle/123456789/383.

164 Бахутіна О. Г. Формування елементів національної культури у дітей шостого року життя засобами української народної іграшки : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук / О. Г. Бахутіна. – К., 1999. – 18 с.

165 Концепція національного виховання // Рідна школа. – 1995. – № 6. – С. 3E8.

124

Ольга ГУРЕНКО

Отже, важливо, щоб різні ознаки, якості людей, залежно від національної приналежності, їхні етнічні особливості, культурні здобутки та виховні традиції максимально враховувалися при організації педагогічного процесу. Ідеться про наповнення цього процесу самобутнім змістом, засобами, методами виховної роботи, які вироблялися в кожній нації протягом віків і є невід’ємними складовими етнопедагогіки й етнокультури. На сучасному етапі основні засади етнопедагогіки й етнокультури у практиці дошкільних закладів утілюються у вигляді народознавчої роботи. За визначенням Л. Крицької, Н. Косарєвої, В. Поплужного, народознавство – це система фундаментальних знань про конкретний народ, особливості його трудової діяльності й побуту, менталітет, матеріальну та духовну культуру, історичний досвід і нинішній спосіб організації життєдіяльності, традиції, звичаї, знання про родовід людини, спосіб життя та виховання у сім’ях, про отчий край і все, пов’язане з ним, місце і роль народу в розвитку світової цивілізації тощо166. Педагогічний аспект українського народознавства передбачає обґрунтування ефективності впливу народного досвіду, прогресивних традицій на дітей відповідно до їхніх вікових, психофізіологічних та етнічних особливостей, підходів до визначення змісту, відбору навчального матеріалу та складання навчальних програм, планів; аналіз народного досвіду з розумового, морального, громадянського, екологічного, фізичного, родинного, релігійного виховання; критичне мислення й перенесення його ідей у практику сьогодення. Педагогічний аспект народознавства спрямований на те, щоб діти засвоїли певні норми поведінки, етику й естетику побуту, культуру, оволоділи уміннями й навичками трудової діяльності, фізичного вдосконалення тощо. Крім того, українське народознавство має стати підґрунтям для формування у дітей патріотичних почуттів та прищеплення загальнолюдських цінностей. Національне і загальнолюдське, на думку Б. Кобзаря, В. Поплужного та інших, – це взаємопроникні, взаємодоповнювальні аспекти у процесі пізнання дитиною особливостей життєдіяльності свого етносу, в її духовному розвитку та становленні як громадянина. Національне не виключає вселюдського; вселюдське містить у собі 166

Ігнатенко П. Р. Виховання громадянина: психологоEпедагогічний та народознавчий аспекти : навч.Eметод. посіб. / [П. Р. Ігнатенко, В. Л. Поплужний, Н. І. Косарєва та ін.]. – К. : ІЗМН, 1997. – 252 с.

125

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

здобутки цивілізації. Людина у своєму біологічному та духовному розвитку проходить процес від пізнання і засвоєння свого рідного, національного до загальнолюдського. Від роду до народу, нації і до світової спільноти – такий природний шлях становлення цивілізованої людини. Оптимальними шляхами полікультурного виховання дітей старшого дошкільного віку є: створення сприятливого полікультурного середовища в ДНЗ; проведення з дітьми низки бесід на полікультурну тематику; запровадження в навчальноEвиховний процес дитячого садка програми полікультурного виховання дітей дошкільного віку, спрямованої на формування полікультурної обізнаності дошкільників; організація рольових ігор, у яких можна простежити ставлення дітей до своїх ровесників – представників різних національних груп – та проаналізувати їхні оцінні судження щодо власної поведінки; консультації батьків щодо полікультурної просвіти, виховання етнічної толерантності тощо; тісна співпраця вихователів з музичним керівником та хореографом дошкільного навчального закладу з метою створення добірок пісень, танців різних народів світу загалом та народів, що мешкають у регіоні зокрема; влаштування творчих зустрічей з представниками освітньоEкультурних центрів національних меншин; організація екскурсій до краєзнавчих, художніх музеїв регіону; проведення театралізованих культурноEвиховних заходів, пов’язаних зі святкуванням свят народного календаря українців та інших етнічних груп; проведення семінарівEпрактикумів для вихователів з метою їх ознайомлення з ужитковим мистецтвом національних груп тощо. Створення сприятливого полікультурного середовища у ДНЗ є однією із сприятливих умов повної особистісної самореалізації представника будьEякої культури і національності. Полікультурне середовище – це частина соціальноEпедагогічного середовища (сукупність стосунків між усіма суб’єктами, що забезпечують і реалізовують функцію освіти відповідно до соціально значущих цілей і здійснюють безпосередню або опосередковану дію на формування особистості дітей), яке оточує особу, позитивно або негативно впливаючи на її розвиток, і є сукупністю всіх умов життя з урахуванням етнічних особливостей місця проживання, що виявляються в людях, їхній поведінці, народних традиціях, обрядах. У дошкільному навчальному закладі соціальноEпедагогічне полікультурне середовище дитини складають: підбірки книг і листівок, ігор та іграшок, що знайомлять з історією, культурою, працею і побутом 126

Ольга ГУРЕНКО

різних народів; куточок краєзнавства («хата», кімната побуту тощо); зразки народного побуту; зразки національних костюмів (для ляльок, дітей і дорослих); художня література (казки і легенди народів поліетнічних регіонів України). Особистість дитини формується під дією не лише спеціально створених умов, але й довкілля, його традицій, звичаїв. Середовище, яке оточує дитину змалку, не лише соціальне, але й етнічне. Необхідно цілеспрямовано використати можливості природного полікультурного середовища, зокрема при створенні предметноEпросторового середовища життя в дошкільній установі167. Наведемо зразок Програми полікультурного виховання дітей дошкільного віку (на прикладі етнокультурних традицій національних меншин українського Північного Приазов’я: болгар, греків, німців), у змісті якої відображені особливості соціальноEпедагогічного полікультурного середовища ДНЗ168. Цілі програми: 1) знайомити дітей з побутом і культурними надбаннями національних меншин, що компактно проживають в українському Північному Приазов’ї; 2) виховувати у дошкільників інтерес і повагу до людей інших національностей та їхніх етнокультурних традицій; 3) формувати у дітей почуття любові до рідної землі, її історії, до села чи міста, де вони народилися і зростають, де живуть і працюють їхні рідні, земляки. До структури програми входять такі підрозділи: «У колі друзів», «Символіка національних меншин Північного Приазов’я», «Оселя національних меншин Північного Приазов’я», «Народне вбрання національних меншин Північного Приазов’я», «Традиційні страви національних меншин Північного Приазов’я», «Родинні свята національних меншин Північного Приазов’я», «Народні свята національних меншин Північного Приазов’я». Розділ «У колі друзів» передбачає вивчення таких тем: «Національне розмаїття українського Північного Приазов’я», «Історія заселення північного узбережжя Азовського моря іноземними колоністами». Використовуючи історичні факти, можна організувати розваги для дітей чи інсценування. Цей матеріал можна застосовувати і на заняттях з ознайомлення дошкільників з навколишнім світом.

167

Петрова И. Поликультурный подход при организации работы с родителями в дошкольном учреждении [Электронный ресурс] / Ирина Петрова. – Режим доступа : http://www.moiEdetsad.ru/konsultac357.html.

168 Гуренко О. І. Формування етнокультурної компетентності майбутніх педагогів в умовах « поліетнічного середовища : навч. посіб. / Ольга Гуренко. – Донецьк : ТОВ ЮгоEВосток, » ЛТД , 2007. – 168 с.

127

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Вивчаючи розділ «Символіка національних меншин Північного Приазов’я», необхідно опрацювати такі теми: «Державні символи (герб, прапор, гімн)», «Обрядова символіка: болгарська (хліб піта, прапоріца, червона хустина, обереги тощо), грецька (арту, сіль, амулети тощо), німецька (пасхальний заєць та яйця, вогонь, зірка, гілочка вишні тощо)». З національною символікою етнічних груп Північного Приазов’я потрібно знайомити старших дошкільників на заняттях з українського народознавства. Ознайомлюючи з національними символами України, можна сформувати уявлення дітей про гімн, прапор та герб національних меншин, що компактно проживають в українському Північному Приазов’ї. З обрядовою символікою національних меншин означеного регіону варто знайомити на заняттях, присвячених родинним і народним святам болгар, греків, німців тощо. Тема «Національний інтер’єр типового будинку іноземних переселенців: предмети домашнього вжитку, меблі, посуд, хатнє убранство, знаряддя праці» входить до розділу «Оселя національних меншин Північного Приазов’я». Ознайомленню дошкільників з характером поселень національних меншин українського Північного Приазов’я, забудовою дворів, житла та домашнім інтер’єром варто присвятити 3E4 заняття (оселі кожної етнічної групи – окреме заняття). Розділ «Народне вбрання національних меншин Північного Приазов’я» включає тему «Жіноче та чоловіче вбрання греків, болгар та німців: основні кольори, тканини, візерунки, прикраси». Старших дошкільників потрібно знайомити з народним костюмом національних меншин українського Північного Приазов’я, демонструючи натуральні моделі одягу (дитячі, жіночі, чоловічі). Для цього можна вдягти дітей, працівників дитячого садка, батьків або представників національних меншин регіону, яких запрошують на заняття як гостей, у відповідних національних костюмах. Також доцільно показати альбом народного одягу болгар, греків, німців тощо чи відвідати краєзнавчий музей. Теми «Болгарська народна кухня: баніца, яєшня, чурба, бринза, кашкавал, ушмер, затерка, пупара, шупла, піта, зелінік тощо», «Грецька народна кухня: ар’ян, чичир’я, хаурма, арнан, бекмез тощо», «Німецька народна кухня: шинка, бутерброд, путенбратен, рибні салати, тістечка тощо» включено до розділу «Традиційні страви національних меншин Північного Приазов’я». Знайомити старших дошкільників з болгарською, грецькою та німецькою кухнею можна в буденному житті, під час сніданку та обіду, в процесі сюжетноEрольових ігор, ігорEдраматизацій, під час проведення спеціальних бесід, різних релігійних свят і обрядів.

128

Ольга ГУРЕНКО

Розділ «Родинні свята національних меншин Північного Приазов’я» передбачає вивчення таких тем: «Народження дитини», «Хрестини», «Ім’янаречення», «Весілля», «Роль хрещених батьків в обрядових дійствах». З родинними святами й обрядами національних меншин українського Північного Приазов’я варто знайомити дошкільників на заняттях з українського народознавства, порівнюючи процес купання, хрестин, весілля в українців, болгар, греків та німців, або на спеціально організованих заняттях. Доцільно запрошувати на такі заняття представників національних меншин як гостей. Вивчаючи теми «Свята болгарського народного календаря: Нова година, Юрана, Іванів день, День баби Марти, Пасха, Георгіїв день, Лазара, Спас, Різдво тощо», «Свята грецького народного календаря: Новий рік, Пасха, АйEян, Панаїр, Арту, Різдво тощо», «Свята німецького народного календаря: Сільвестер, Керлінг, Вознесіння зірки, Свято трьох королів, Масляна, Пасха, Свято травневого дерева, День Йохана, Ніколаустаг, Адвент, Різдво тощо», включені до розділу «Народні свята національних меншин Північного Приазов’я», з народними святами національних меншин Північного Приазов’я доцільно знайомити старших дошкільників, влаштовуючи свято або дозвілля. Корисно при цьому заохочувати дітей до виготовлення декорацій, костюмів. Можна провести попередню бесіду, зацікавлюючи та заохочуючи дошкільників до участі у святі чи розвазі169. Соціально педагогічний супровід дітей мігрантів в умовах ДНЗ Одним із специфічних напрямків роботи соціального педагога в дошкільному навчальному закладі є супровід особливої категорії дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, дітейEмігрантів та біженців. Сьогодні у зв’язку з глобалізаційними та інтеграційними процесами, зміною геополітичної картини світу активізується міграція населення. Поява великих груп населення мігрантів загострила проблеми їх адаптації в новому соціокультурному середовищі, вносячи істотні зміни в соціум країни, що приймає мігрантів. Діти завжди брали участь у процесі міграції, яка протікає не завжди позитивно. У міграційній ситуації пошук засобів гармонійного входження в нове культурне середовище і безконфліктного існування дітейEмігрантів навряд чи є можливим. Мігранти та їхні діти є 169

Гуренко О. І. Формування етнокультурної компетентності майбутніх педагогів в умовах « поліетнічного середовища : навч. посіб. / Ольга Гуренко. – Донецьк : ТОВ ЮгоEВосток, » ЛТД , 2007. – 168 с.

129

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

представниками різних національностей, держав з різними культурними традиціями, різними соціальними характеристиками, що й породжує безліч проблем як соціального, педагогічного так і економічного рівнів. На думку Данг Тхи Кім Лієн170, соціальна пасивність і/або несвідома відмова частини сімей мігрантів від пошуку дієвих прийнятних стратегій розв’язання проблеми в новому соціокультурному середовищі ускладнюється недостатньою увагою до цієї категорії населення держави, яка їх приймає, та суспільства. Водночас загострення міжетнічних відносин, зневажливе ставлення до представників інших культур, відсутність цільових програм з оптимізації міжнаціональних стосунків, соціальна нестабільність, криміналізація й маргіналізація соціуму поглиблює ситуацію національної нетерпимості та відокремленості. У науковій літературі досить широко розглянуті проблеми міграції та дітейEмігрантів. ПоEперше, це дослідження проблем міграції, адаптації та інтеграції мігрантів в новому культурному середовищі (О. Воробйова, Б. Жогино, В. Іонцев, Н. Лебедєва, Т. Маслова, В. Моісеєнко, Г. Солдатова, Т. Стефаненко, JI. Шайгерова, Т. Юдіна та ін.). Загалом увага науковців сконцентрована на психологічних, культурологічних і соціальних аспектах процесу адаптації мігрантів. ПоEдруге, це дослідження, що стосуються особистості дітейE мігрантів, специфіки переживання міграції в дитячому віці. Сюди ж відносимо роботи, де дітиEмігранти розглядаються як одна з найуразливіших категорій і як ті, що гостро потребують допомоги (О. Гукаленко, Н. Зингер, В. Стерліков, О. Корнєєва та ін.) До цього напряму можна віднести й дослідження в галузі міграційної педагогіки, що виконуються в науковоEпедагогічній школі Є. Бондаревської з кінця 90Eх рр. XX ст. і орієнтовані на розробку концепції соціалізації дітейE мігрантів у різних соціальноEосвітніх середовищах і ситуаціях (І. Бавенко, М. Болдирєв, Є. Бондаревська, О. Гукаленко, М. Кузьмін, З. Малькова, В. Макаєв, JI. Сухорукова та ін.). Учені дослідили такі проблеми дітейEмігрантів психологічного й соціальноEпедагогічного характеру, якEот: психічна неврівноваженість, почуття ізоляції й пригніченості, педагогічна занедбаність і неуспішність у навчанні, низький рівень знань мови й відсутність потрібної підтримки та захисту з боку освітніх установ у період адаптації.

170

Данг Тхи Ким Лиен СоциальноEпедагогическое сопровождение детейEмигрантов в образовательных учреждениях : автореф. дисс. … канд. пед. н. : 13.00.05 / Данг Тхи Ким. – СПб., 2010 – 20 с.

130

Ольга ГУРЕНКО

Особливу категорію дітей з числа мігрантів складають діти дошкільного віку. Різка зміна звичних умов життя, викликана переїздом сім'ї в іншу країну або регіон, де інші культурні традиції, інша мова, призводить до дезорієнтації дитиниEдошкільника з сім’ї мігрантів, і, у зв'язку з цим, усе більш актуальною для педагогіки стає проблема соціальної адаптації дитини до нових умов життя, соціуму, що змінився. Н. Авдєєва, О. Арнаутова, Т. Доронова, Т. Константінова, С. Мещерякова, Ж. Батделгер, Ш. Ічинхорлоо виділили особливості адаптації дитини; розкрили чинники, що впливають на характер і тривалість адаптаційного періоду; розробили рекомендації для педагогів і батьків з підготовки дитини до вступу до дошкільної установи й організації адаптаційного періоду в ДНЗ. Результатом успішної адаптації дитини до дитячого садка є її емоційне благополуччя. Проте нині не розроблені основи соціальноEпедагогічного супроводу іншомовної дитини і не досліджені соціальноEпедагогічні умови, що визначають емоційне благополуччя дитини з сім'ї мігрантів в період її адаптації до дошкільної установи. Б. Мунхзаєва171 вважає, що соціальна адаптація дітей старшого дошкільного віку з сімей мігрантів є комплексним феноменом, пов’язаним з інтеграцією дитини в нове соціальне середовище, освоєнням нових для неї соціальних цінностей і соціального досвіду, нових соціальних ролей і позицій, значущих як для самої дитини, так і її соціального оточення (однолітки, батьки, педагоги). Критеріями адаптованості є емоційне благополуччя в групі однолітків, установлення дружніх взаємовідносин, толерантність. Базовою умовою, що забезпечує соціальну адаптацію дитини з сім’ї мігрантів в дошкільній установі, є взаємодія педагогів і батьків, спрямована на оптимізацію взаємовідносин дитини з однолітками й дорослими, зближення цілей спільної діяльності, ціннісних орієнтацій, засвоєння соціальних норм поведінки, традицій групи, входження в її рольову структуру. Супровід складного процесу входження в нове соціальне середовище з урахуванням зазначених умов у ДНЗ здійснює соціальний педагог. Дослідник проблеми соціально педагогічного супроводу дітей мігрантів в освітніх установах Данг Тхи Кім Лієн визначає це явище як педагогічний процес, що організовує соціокультурну діяльність суб’єктів взаємодії, враховує індивідуальноEособистісні особливості дітейE мігрантів, досвід минулого проживання, поведінкові стратегії при 171

Баярмагнай Мунхзаев. Взаимодействие педагогов и родителей в процессе адаптации ребенка из семьи мигрантов в детском саду : автореф. дисс. … канд. пед. н. : 13.00.01 / « » Баярмагнай Мунхзаев. – М. : ННОУ Московский гуманитарный университет , 2008 – 20 с.

131

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

входженні в нове середовище (протест/відмова; шовіністична реакція; маргінальна реакція; перехідна; адаптаційноEінтеграційна реакція) і що забезпечує взаємодію різних культур, носіями яких є дітиEмігранти через включення їх в соціокультурні заходи (традиційні ігри, свята та ін.), а також вивчення культурної особливості їхнього етносу. Умови, що забезпечують успішність процесу соціальноE педагогічного супроводу дітейEмігрантів, спрямовані на подолання проблем цих дітей (фізіологоEпсихологічних, педагогічних, соціальних, культурних, ціннісноEцільових): облік індивідуальної й культурної своєрідності дитиниEмігранта в процесі супроводу, стратегій поведінки; співпраця у взаємодії соціального педагога освітньої установи з дітьмиE мігрантами, членами їхніх сімей і педагогами; підготовленість соціального педагога, інших фахівців ДНЗ до соціальноEпедагогічного супроводу; системний моніторинг процесу пристосування до нового середовища у дітейEмігрантів з метою виділення проблем у процесі соціалізації й адаптації дитини; створення толерантного середовища через систему культурних заходів і доброзичливого ставлення дошкільників до дітейEмігрантів; організація процесу супроводу на основі культуроцентричних соціальних технологій виховання й технологій виховання в системі «Яскравих плям», розробок «мініE проектів», що дозволяють забезпечувати процес «входження» в «інші культури» при реалізації принципів соціального гартування і соціальної адекватності культурного самовизначення, культурного навчання та ін.172. Вивчаючи особливості взаємодії педагогів і батьків у процесі адаптації дитини з сім’ї мігрантів в дитячому садку, Б. Мунхзаєва теоретично обґрунтувала, розробила й експериментально перевірила педагогічну технологію взаємодії дитячого саду з батьками для соціальної адаптації дитини з сім’ї мігрантів, третій етап якої припускає реалізацію єдиного, погодженого індивідуальноEорієнтованого супроводу дитини з сім’ї мігрантів для подолання труднощів в освоєнні нею нового соціального досвіду, ціннісних орієнтацій і культурної традиції для входу до групи однолітків і гармонізації стосунків, подолання міжособистісного й міжгрупового відчуження. Цей етап технології за змістом його реалізації цілком може здійснювати соціальний педагог дитячого саду в двох взаємозв’язаних напрямах: індивідуальна робота з дітьми з сімей мігрантів і фронтальна 172

Данг Тхи Ким Лиен СоциальноEпедагогическое сопровождение детейEмигрантов в образовательных учреждениях : автореф. дисс. … канд. пед. н. : 13.00.05 / Данг Тхи Ким. – СПб., 2010 – 20 с.

132

Ольга ГУРЕНКО

робота з групою дитячого садка в побудові емоційноEдоброзичливих взаємовідносин між її членами, формуванні сприятливого мікроклімату. Послідовність індивідуальної роботи з дітьми з сімей мігрантів вибудовується така: психологоEпедагогічна діагностика, що дозволяє виявити рівень когнітивного й емоційноEособистісного розвитку дитини, інтереси й схильності, визначити характер дитячоEбатьківських стосунків, дати прогноз тяжкості адаптаційного періоду; розробка й реалізація індивідуальної програми соціальноEпедагогічного супроводу дитини в умовах дитячого садка й сім’ї. Індивідуальна програма включає два блоки: корекційно розвивальний – передбачає заняття з соціальним педагогом для подолання соціальноEпсихологічних проблем, що виникли у зв’язку з різкою зміною соціального середовища (ігри на зняття психологічної напруги, розвиток уміння адекватно виражати свої почуття, оцінювати ставлення до себе інших людей, подолання бар’єра в спілкуванні та ін.); освітній блок – орієнтований на розвиток соціальних емоцій дитиниE мігранта, навичок співпраці, умінь розв’язання конфліктних ситуацій з однолітками, знайомство з новою для дитини культурою, мовою. Фронтальна робота з групою дошкільників орієнтована на інтеграцію дитини з сім’ї мігрантів у групу однолітків, створення сприятливого емоційного клімату через розкриття «сильних», привабливих сторін особистості дитиниEмігранта, виховання взаємної толерантності, емоційне зближення дітей один з одним, формування групової згуртованості й дружніх взаємовідносин. У ході фронтальної роботи здійснюється взаємне ознайомлення дітей з національними культурами. Для розвитку взаємодії з батьками на цьому етапі використовуються індивідуальні консультації, що допомагають розв’язати проблеми адаптації дитини в новому соціальному середовищі, навчитися краще її розуміти, правильно збудувати спілкування, організовувати сімейне дозвілля. Ефективними в співпраці з батькамиEмігрантами є наочні методи (тематичні виставки і стенди, «відео листи» та ін.), що дають можливість безпосередньо показати освітній процес дошкільної установи, різноманітність змісту її роботи, методи виховання й навчання дітей173. До початку соціальноEпедагогічного супроводу дітейEмігрантів та по його закінченні соціальний педагог заповнює індивідуальну картку за зразком: 173

Баярмагнай Мунхзаев. Взаимодействие педагогов и родителей в процессе адаптации ребенка из семьи мигрантов в детском саду : автореф. дисс. … канд. пед. н. : 13.00.01 / Баярмагнай Мунхзаев. – М. : ННОУ «Московский гуманитарный университет», 2008 – 20 с.

133

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Індивідуальна картка соціальноEпедагогічного супроводу дитини категорії (прізвище, ім’я та по батькові)

Дата народження Домашня адреса Телефон (дом., моб.) Відомості про батьків або осіб, які їх замінюють Дані про особливості перебігу розвитку дитини Ставлення в сім’ї до дитини Психологічні показники Характер стосунків дитини з однолітками Соціометричний статус дитини в колективі Типові конфлікти та шляхи їх вирішення Педагогічні показники Інтереси, захоплення, хобі Негативні та шкідливі звички Відхилення в соціальній поведінці Рівень соціальної адаптації (потрібне підкреслити) а) високий (1) усвідомлене прийняття й виконання норм колективного життя; 2) баланс індивідуального і соціального; 3) гармонія взаємин з дорослими та однолітками; 4) адекватне ставлення до педагогічних впливів; 5) самоконтроль поведінки; 6) активна участь у житті дитячого колективу; 7) задоволення своїм статусом і взаєминами) б) середній (1) конформізм стосовно колективного життя; 2) переважає або індивідуальне, або соціальне; 3) нестійкі взаємини з оточенням; 4) суперечливе ставлення до педагогічних впливів; 5) зовнішній локус контролю; 6) періодична участь у житті дитячого колективу; 7) неповне задоволення своїм статусом і взаєминами) в) низький (1) неприйняття й невиконання норм колективного життя; 2) дисбаланс індивідуального й соціального; 3) конфліктні взаємини з оточенням; 4) неадекватне ставлення до педагогічних впливів; 5) некерована поведінка; 6) пасивна участь у житті дитячого колективу; 7) незадоволення своїм статусом і взаєминами)

134

Ольга ГУРЕНКО

Облік проведеної роботи та результати: № з/п

Дата

Вид роботи

Мета

Результат. Висновки. Рекомендації

Отже, соціальноEпедагогічний супровід дітейEмігрантів в умовах дошкільного навчального закладу передбачає комплексну роботу соціального педагога з дітьмиEмігрантами, їхніми батьками, однолітками, вихователями, спрямовану на створення сприятливих умов для позитивної соціалізації дітейEмігрантів, прийняття їх однолітками, активну участь у цьому процесі вихователів і батьків.

3. Зміст роботи соціального педагога в полікультурному просторі загальноосвітньої школи Актуальною проблемою сучасної педагогічної практики є полікультурне виховання дітей, що ґрунтується на принципах рівності й недискримінації у всебічному розвитку особистості та на створенні навчальним закладом умов для збереження і розвитку національних мов та культур. Реалізовуючи полікультурну спрямованість освіти, система загальної освіти вирішує такі завдання174 1. Оволодіння учнями знаннями й уміннями, передбаченими державною програмою повної середньої освіти відповідно до державних і регіональних освітніх стандартів.

2. Оволодіння знаннями національної мови, літератури, культури (відповідно до національної приналежності учня).

3. Ознайомлення з етнокультурологічним матеріалом (полікультурна просвіта), інтегрованим в усі навчальні дисципліни загальноосвітнього циклу.

4. Навчання спілкуванню (базованому на взаєморозумінні та взаємоповазі, знаннях етнічних особливостей – психології, етикету, традицій – того або того народу). Реалізація полікультурного компонента здійснюється через:  збагачення базових освітніх дисциплін полікультурною проблематикою шляхом включення в навчальний процес додаткових матеріалів, що сприяють полікультурній просвіті всіх учнів (незалежно від їхньої національної приналежності);  уведення спецкурсів, що відбивають національну духовну культуру й історію представлених у школі етнічних груп: «Вступ до етнології»; «Культура і мистецтво народів світу»; 174

Программы поликультурного воспитания [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://rudocs.exdat.com/docs/indexE86774.html?page=4.

135

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

 організацію виховної роботи в освітній установі. Розглянемо спрямування полікультурного виховання в ЗОШ: 1E4 класи (початкова школа): розширення кругозору учнів; вироблення вміння бачити взаємозв’язок та взаємовплив культур, визначати спільність і відмінності в історичному, науковому, культурному розвитку різних народів; усвідомлення цінності самобутності етнокультур; виховання особистості в дусі миру, взаєморозуміння та взаємоповаги між представниками різних етносоціумів; 5E8 класи (середня ланка): формування вміння аналізувати й зіставляти погляди на соціальні процеси та явища; розвиток навичок конструктивного спілкування та взаємодії; формування духовноEморальних цінностей у структурі особистості; 9E11 класи (старша школа): формування всебічно й гармонійно розвиненої особистості, здатної до творчого саморозвитку й здійснення етнокультурного та громадянського самовизначення на основі національних традицій, цінностей української та світової культури; формування української громадянської ідентичності особистості, яка розвивається в умовах соціальноEполітичного різноманіття України, полікультурності й полілінгвальності багатонаціонального народу країни; ефективна підготовка випускників школи до життя в умовах демократичної держави й сучасної цивілізації, розширення можливостей самореалізації, соціального зростання, підвищення якості життя. У Листі МОНмолодьспорту № 1/9E530 від 27.07.12 р. «Щодо виховання сучасного громадянина в полікультурному середовищі засобами позакласної роботи» йдеться про те, що полікультурність майбутнього громадянина виховується не тільки й не стільки під час навчального процесу. Мова йде про встановлення доброзичливих, позитивних взаємовідносин між учнями різних національностей, відпрацювання навичок поведінки, які базуються на розумінні, терпимості, компромісі, самоповазі та повазі до інших. У вирішенні зазначених завдань важливу роль відіграє позакласна робота. Створення розгалуженої системи гурткової роботи в загальноосвітніх навчальних закладах сприятиме реалізації пріоритетних завдань у галузі етнонаціональних відносин. Позакласна робота в умовах полікультурного середовища передбачає організацію та проведення заходів, спрямованих на міжкультурне взаєморозуміння: виховні години з використанням методики «занурення в національну культуру», години етнонаціонального спілкування, зустрічі з письменниками, відкриті діалоги, фестивалі національностей, дні національної культури, форумE 136

Ольга ГУРЕНКО

театри, конкурси читців, творчих робіт, дослідницька діяльність учнів з вивчення традицій, історії, культури – це той невеликий перелік форм роботи, що забезпечать полікультурне виховання особистості з активною громадською позицією. Виховання толерантності в людських взаємовідносинах, формування культури міжетнічних стосунків – одне з головних завдань, що ставлять у своїй діяльності шкільні бібліотеки. У бібліотеці повинні бути створені сприятливі умови для міжетнічного спілкування, спілкування рідними мовами, вивчення літератури авторів різних національностей. Зокрема, це можуть бути виставки художньої літератури, створення літературних куточків «Літературне розмаїття», проведення бібліотечних уроків за темами: «Взаємодія культур», «Джерела толерантності», «Пізнай свою країну», «Обери друга», «День національної літератури», «Добрі сусіди», «Єдність у розмаїтті», «Жива бібліотека» тощо. На уроках можуть звучати вірші, уривки з творів авторів – представників мовного розмаїття регіону. Ефективною формою ознайомлення з творчістю письменників різних національностей може стати організація літературних читань, постійно діючих бібліотечних виставок, в рамках яких варто проводити дискусійні клуби із запрошенням сучасних літераторів, поетів, діячів культури. Одним із цікавих напрямків у цій роботі може бути створення пересувних літературних стендів. Наприклад, при створенні пересувних літературних стендів, враховуючи, що інтегровані курси «Література» (національної меншини та світова) вивчаються паралельно з українською літературою, особливу увагу можна приділяти взаємодії різних культур та в доступній для учнів формі розкривати міжлітературні зв’язки, виявляти роль українських письменників і перекладачів у творчості майстрів інших народів та навпаки. Підкреслювати також взаємозв’язки різних літератур, особливо тих народів, які мешкають на теренах України, з іншими видами мистецтв, зважаючи, що літературний текст як факт мистецтва відображає ознаки конкретної культурної епохи, її філософські концепції. Знайомство з літературними творами на тлі широкого культурологічного контексту сприятиме осмисленню фундаментальних цінностей загальнолюдської культури175. Зміст роботи соціального педагога в контексті полікультурного виховання дітей дошкільного та шкільного віку в умовах навчальних Лист МОНмолодьспорт № 1/9E530 від 27.07.12 року Щодо виховання сучасного » громадянина в полікультурному середовищі засобами позакласної роботи .

175

«

137

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

закладів відповідно до функцій діяльності в навчальному закладі повинен мати такий вигляд (див. табл. 1). Таблиця 1. Зміст роботи соціального педагога в контексті полікультурного виховання дітей дошкільного та шкільного віку № з/п 1

1.

138

Навчальний заклад/ віковий етап 2

Дошкільний навчальний заклад

Функція/ зміст роботи 3 Діагностична  бесіди з дітьми з метою виявлення їхнього ставлення до членів групи – представників іншої національності; знань про етнокультурні традиції власного етносу та інших національностей;  спостереження за буденною поведінкою дітей з метою виявлення їхнього ставлення до представників іншої національності Прогностична  прогнозування на основі спостережень та досліджень динаміки розвитку міжнаціональних стосунків у дитячому колективі Консультативно профілактична  консультування батьків – представників національних спільнот, педагогічного персоналу щодо сприяння позитивній соціальноEпсихологічній адаптації дітей в умовах ДНЗ;  надання індивідуальних та групових консультацій вихователям, адміністрації ДНЗ, батькам щодо попередження міжнаціональних конфліктів серед дошкільників, упередженого ставлення дорослих до представників деяких національностей, формування позитивних міжетнічних взаємостосунків Правозахисна  забезпечення дотримання норм охорони та захисту прав дітей – представників різних національностей Організаторська  організація та проведення різних дозвіллєвих заходів з метою полікультурного виховання дітей дошкільного віку: імітаційні ігри; малювання «Мій портрет»; аплікація «Улюблена страва»; виставки дитячих малюнків і аплікацій; ліплення (подарунок другу іншої національності); ранкиEвистави національних культур «У колі друзів»; бесіда «Що ти вважаєш гарним, поганим?»; інсценування «Як знайти друзів»; складання кодексу «Правила дружби»

Ольга ГУРЕНКО 1

2

2.

Загальноосвітній навчальний заклад (початкові класи)

3 Координаційно посередницька  налагодження взаємодії між дошкільним навчальним закладом та різними соціальними інституціями (культурними, спортивними закладами тощо), колективом педагогів з метою спільного вирішення проблем соціального становлення та розвитку особистості дошкільника в полікультурному просторі (участь дошкільників у культурноEдозвіллєвих заходах полікультурного спрямування в умовах сільської чи міської громади; відвідування виставок народного прикладного мистецтва за участю представників різних етнокультур; знайомство з видами спорту різних народів тощо) Діагностична  малюнкові проби, анкетування й тестування учнів для виявлення їхнього ставлення до членів групи – представників іншої національності; знань про етнокультурні традиції власного етносу та інших національностей;  спостереження за буденною поведінкою дітей з метою виявлення їхнього ставлення до представників іншої національності;  бесіди з батьками на предмет полікультурного виховання дитини в родині Прогностична  прогнозування на основі спостережень та досліджень динаміки розвитку міжнаціональних стосунків в учнівському колективі;  моделювання полікультурного освітньоEвиховного простору в школі І ступеня Консультативно профілактична  надання індивідуальних та групових консультацій учителям, адміністрації ЗНЗ, батькам щодо попередження міжнаціональних конфліктів серед учнів початкової школи, упередженого ставлення дорослих до представників деяких національностей, формування позитивних міжетнічних взаємостосунків;  залучення учнів до підготовки та проведення соціальних акцій на кшталт «У колі друзів», «Етнічні барви Приазов’я» Правозахисна  ознайомлення учнів із законами України «Про національні меншини в Україні», «Про ратифікацію

139

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ 1

3.

140

2

Загальноосвітній навчальний заклад (середня ланка)

3 Європейської хартії регіональних мов або мов меншин», Декларацією прав національностей України;  забезпечення дотримання норм охорони та захисту прав дітей – представників різних національностей Організаторська  у межах позакласної роботи організація й проведення різних колективних заходів полікультурного спрямування, якEот: рольові та імітаційні ігри; екскурсії етнокультурного змісту; виставки національної культури; відвідування етнографічного музею; вікторини на знання культури національностей, що мешкають у регіоні; змагання з національних ігор; малювання костюмів народів України та світу; знайомство з музичним фольклором народів регіону Координаційно посередницька  налагодження взаємодії між загальноосвітнім навчальним закладом та різними соціальними інституціями (культурними, спортивними закладами тощо), колективом педагогів з метою спільного вирішення проблем соціального становлення та розвитку особистості школяра в полікультурному просторі (участь дітей у культурноEдозвіллєвих заходах полікультурного спрямування в умовах сільської чи міської громади (фестивалі, конкурси тощо); відвідування виставок народного прикладного мистецтва за участю представників різних етнокультур; знайомство з видами спорту різних народів тощо) Діагностична  анкетування школярів з метою виявлення рівня їхньої етнічної самосвідомості, оцінки себе як представників певного етносу «Я – представник рідного етносу» та тестування учнів з метою виявлення рівня сформованості діяльнісноE практичного компонента культури міжетнічних відносин учнів як гуманних суб’єктів міжетнічних відносин «Я – гуманний суб’єкт міжетнічних відносин» (за методом незалежного оцінювання); опитування школярів щодо знань про етнокультурні традиції власного етносу та інших національностей;

Ольга ГУРЕНКО 1

2

3  спостереження за буденною поведінкою дітей для виявлення їхнього ставлення до представників іншої національності;  анкетування класних керівників з метою виявлення рівня готовності педагогів до здійснення полікультурного виховання учнів у позаурочній діяльності «Стандартизоване інтерв’ю для вчителів з проблеми культури міжетнічних відносин»;  бесіди з батьками на предмет полікультурного виховання дитини в родині Прогностична  прогнозування на основі спостережень та досліджень динаміки розвитку міжнаціональних стосунків в учнівському колективі;  моделювання полікультурного освітньоEвиховного простору в школі ІІ ступеня Консультативно профілактична надання індивідуальних та групових консультацій учителям, адміністрації ЗНЗ, батькам щодо попередження міжнаціональних конфліктів серед підлітків, упередженого ставлення дорослих до представників деяких національностей, формування позитивних міжетнічних взаємостосунків;  залучення учнів до підготовки та проведення соціальних акцій на кшталт «Історія рідного краю», «Промисли народів українського Північного Приазов’я» Правозахисна  ознайомлення учнів з міжнародними та державними документами, що забезпечують мирне співіснування національностей України (Декларація принципів толерантності, Конвенція про права людей, Конвенція про права дитини, Рамкова конвенція про захист національних меншин, Концепція національного виховання, Концепція громадянського виховання та інші);  забезпечення дотримання норм охорони та захисту прав підлітків – представників різних національностей Організаторська  організація й проведення різних заходів полікультурного спрямування в позаурочний час: рольові, імітаційні ігри; пошукова робота учнів, що відбиває особливості культури того або того етносу; 141

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ 1

2

4.

Загальноосвітній навчальний заклад (старша ланка)

142

3 фестивалі, олімпіади, конкурси, естафети, спрямовані на перевірку знань учнів про національні культури; фольклорні концерти; зустрічі з представниками інших національних груп; змагання з національних видів спорту; читання творів авторів – представників різних національностей; тренінги розвитку етнокультурної компетентності Координаційно посередницька  налагодження взаємодії між загальноосвітнім навчальним закладом та різними соціальними установами з метою залучення школярів до реалізації громадських ініціатив полікультурного спрямування на рівні села, міста, району тощо Діагностична  діагностування старшокласників для виявлення рівня їхньої етнічної самосвідомості, оцінки себе як представників певного етносу «Я – представник рідного етносу»; рівня знань старшокласників про поліетнічне оточення, ступінь їхньої зацікавленості культурними особливостями, звичаями, традиціями представників інших етносів «Мої знання у сфері міжетнічних відносин»; рівня знань старшокласників основних теоретичних понять та правових засад міжетнічних відносин «Мої знання правових та теоретичних основ міжетнічних відносин»; рівня гуманності почуттів, ставлень і поведінкових намірів старшокласників у сфері міжетнічних відносин «Мої почуття, ставлення і поведінка у сфері міжетнічних відносин»; рівня сформованості діяльнісноE практичного компонента культури міжетнічних відносин учнів як гуманних суб’єктів міжетнічних відносин «Я – гуманний суб’єкт міжетнічних відносин» (за методом незалежного оцінювання); опитування школярів щодо знань про етнокультурні традиції власного етносу та інших національностей;  спостереження за буденною поведінкою школярів для виявлення їхнього ставлення до представників іншої національності;  вивчення найближчого оточення старшокласників та його вплив на їхнє полікультурне становлення;  анкетування класних керівників з метою виявлення рівня готовності педагогів до здійснення полікультурного виховання учнів у позаурочній діяльності «Стандартизоване інтерв’ю для вчителів з проблеми культури міжетнічних відносин»

Ольга ГУРЕНКО 1

2

3 Прогностична  на основі спостережень та досліджень динаміки прогнозування розвитку міжнаціональних стосунків у класному колективі;  моделювання полікультурного освітньоEвиховного простору в школі ІІІ ступеня Консультативно профілактична  надання індивідуальних та групових консультацій учителям, адміністрації ЗНЗ, батькам щодо попередження міжнаціональних конфліктів серед старшокласників, упередженого ставлення дорослих до представників деяких національностей, формування позитивних міжетнічних взаємостосунків;  залучення учнів до підготовки та проведення соціальних акцій на кшталт «Усі народи України живуть у злагоді та мирі», «Етнокультурні традиції народів українського Північного Приазов’я» Правозахисна  ознайомлення старшокласників з міжнародними та державними документами, що забезпечують права національностей України (Декларація принципів толерантності, Міжнародний пакт про цивільні й політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні й культурні права, Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, Конвенція про попередження злочинів геноциду й покарання за них, Конвенція про права дитини, Конвенція 1951 р. про статус біженців, Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, Декларація про ліквідацію всіх форм нетерпимості й дискримінації на основі релігії й переконань, Декларація про права людей, які належать до національних або етнічних, релігійних або мовних меншин, Декларація про заходи щодо ліквідації міжнародного тероризму, Декларація ЮНЕСКО про раси й расові забобони, Конвенція й Рекомендація ЮНЕСКО про боротьбу з дискримінацією у сфері освіти, Конвенція про захист прав людини й основних свобод – Європейська конвенція про права людини, Віденська декларація, Європейська молодіжна кампанія з боротьби з расизмом, антисемітизмом, ксенофобією й нетерпимістю «Усі різні, усі рівні», Рамкова конвенція про захист національних меншин, Афінська декларація «Міжкультурна освіта: керування 143

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ 1

144

2

3 різнорідністю, зміцнення демократії», Закон України про освіту, Національна доктрина розвитку освіти, Закон про дошкільну освіту, Закон про загальну середню освіту, Закон про позашкільну освіту, Концепція національного виховання, Концепція громадянського виховання, Концепція гуманітарної освіти України та інші);  забезпечення дотримання норм охорони та захисту прав учнів – представників різних національностей Організаторська Організація й проведення різних заходів полікультурного спрямування:  дискусії з проблем міжнаціональної взаємодії;  твориEроздуми: «Як я ставлюсь до представників інших національних груп?»;  ділові, імітаційні, рольові ігри;  презентації релігій народів світу;  конкурси на краще приготування національної страви;  театралізовані вистави з міжнаціональної тематики;  зустрічі з етнографами;  святкування ювілеїв народних героїв;  тренінги розвитку етнокультурної компетентності;  виховні години: «Хочеш мати друга – навчись другом бути»; «Милосердя і любов до ближнього»; «Поважай тих, хто поруч»; «Людина починається з добра»;  засідання «круглих столів»: «Толерантність як метод мирного розв'язання конфлікту»; «Етносоціальні процеси в незалежній Україні»; «Демократичні традиції в Україні»;  читацькі конференції: «Чи маю я право зневажати людину іншої раси?»; «Мій улюблений світ без насильства»;  правові лекторії для старшокласників: «Молодь проти ксенофобії та расизму в Україні»; «Права національних меншин»;  розробка науковоEдослідницьких проектів: «Діалог культур»;  конкурси: ораторів – «Промова на захист прав людини», «Гуманізм – майбутнє людства»,

Ольга ГУРЕНКО 1

2

3 «Спілкуємось толерантно»; малюнків – «Знаємо та реалізуємо свої права», «Я хочу мати друзів різних національностей»; інформаційних стіннівок та соціальних плакатів – «Знаємо свої права, виконуємо свої обов’язки», «Людина в діалозі культур, цивілізацій, рас», «До миру і толерантності в суспільстві» та інші;  фестивалі, вечори дружби («Ми – громадяни України»);  флешEмоб: «Толерантність у нашому житті»;  книжковоEілюстративні виставки в шкільних бібліотеках: «Ген жорстокості чи погане виховання»; «Толерантність у міжнаціональних відносинах – шлях до миру»; «Світ проти расизму»; «Права людини в демократичному суспільстві»;  ігрові заочні екскурсії: «Земля єдина, а ми різні»; «Подорожуємо світом»;  тижні правових знань: «Кожен народ – творець загальноукраїнської долі»; «Національні меншини в Україні»; «Рівноправний діалог» Координаційно посередницька  налагодження взаємодії між ЗНЗ та національними, релігійними громадами, відділами виконавчої влади міста (району), соціальними установами з метою взаємодії в питаннях полікультурних досліджень старшокласників (полікультурні наукові проекти), етнокультурного відродження, міжкультурної консолідації тощо (участь учнів у різноманітних заходах полікультурного спрямування).

Практичне заняття ДІЯЛЬНІСТЬ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА З ПОЛІКУЛЬТУРНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ТА ШКІЛЬНОГО ВІКУ Мета: формувати полікультурну компетентність майбутніх соціальних педагогів шляхом актуалізації знань про основні напрямки, функції (діагностична, прогностична, консультативна, правозахисна, організаторська, координаційноEпосередницька), зміст роботи соціального педагога в полікультурному просторі навчального закладу; особливості соціальноEпедагогічної роботи з полікультурного виховання дітей дошкільного та шкільного віку; 145

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

формування вмінь:  унаслідок оволодіння основними методами соціальної діагностики в процесі спостережень та опитування, вивчення продуктів діяльності вміти визначати рівень поінформованості дітей про полікультурність, вивчати їхню здатність до конструктивного діалогу з представниками інших культур;  обґрунтовувати, аналізувати мету і принципи, планувати завдання та добирати зміст полікультурного виховання дітей в дошкільних, загальноосвітніх, позашкільних навчальних закладах у контексті соціальноEпедагогічної роботи;  виходячи з мети та завдань полікультурного виховання дітей та молоді, шукати й опрацьовувати інформацію про культурну спадщину свого та інших етносів;  моделювати полікультурний освітній простір у різних типах освітніх закладів на засадах особистісно орієнтованої, дитиноцентричної, комунікативноEдіяльнісної парадигм освіти;  для надання соціальноEпедагогічної допомоги проблемним категоріям дітей та молоді – представникам іноетнічного населення – шляхом засвоєння теоретичного матеріалу про полікультурність, особливості соціальноEпедагогічної роботи з проблемними сім’ями (мігранти, біженці, окремі національні спільноти тощо), застосовувати техніки консультативної та соціальноEкорекційної роботи соціального педагога з цими категоріями дітей та молоді;  через опрацювання соціальноEпедагогічної літератури та матеріалів у галузі етнопедагогіки, етнокультури, кросEкультурної психології вміти поповнювати свої знання про сучасний стан і тенденції соціальноEпедагогічної роботи в полікультурному суспільстві, нові технології, засоби, методи, форми навчання, виховання та розвитку дітей і молоді в умовах полікультурності;  оцінювати власну діяльність, особистісні властивості та якості як майбутнього фахівця, покликаного працювати в багатонаціональному соціумі. План заняття Питання для обговорення 1. СоціальноEпедагогічні умови полікультурного виховання дітей дошкільного та шкільного віку.

2. Методика полікультурного виховання дітей та молоді. Методичні рекомендації Готуючись до практичного заняття, необхідно звернути увагу на питання, які допоможуть повніше висвітлити порушені проблеми: 1. Яке визначення професії «соціальний педагог» дає довідкова література? Класифікатор професій? Науковці?

146

Ольга ГУРЕНКО

2. У чому полягає сутність соціальноEпедагогічної діяльності в навчальному закладі (мета, напрями, зміст)?

3. Що таке соціальноEпедагогічне середовище? Полікультурне освітнє середовище? Полікультурне виховне середовище навчального закладу (загальноосвітньої школи, дошкільного навчального закладу)?

4. Як у науковій літературі трактується поняття «полікультурне виховання»? У чому полягає його етнічний аспект?

5. У чому полягають методичні засади (мета, зміст, принципи, форми, методи) соціальноEпедагогічної роботи з полікультурного виховання дітей дошкільного віку та учнів школи? До практичного заняття необхідно повторити матеріал щодо проведення соціальноEпедагогічної консультації. Довідкова література: 1. Вступ до соціальної роботи : навч. посіб. для студентів вищих навч. закладів / за ред. Т. В. Семигіної, І. І. Миговича. – К. : Академвидав, 2005. – 304 с.

2. Соціальна педагогіка : підручник / за ред. проф. А. Й. Капської. – К. : Центр учбової літератури, 2009. – 488 с.

3. Соціальна педагогіка: теорії і технології : підручник / за ред. І. Д. Звєрєвої. – К. : Центр навчальної літератури, 2006. – 316 с.

4. Соціальна робота в Україні / за ред. І. Д. Звєрєвої, Г. М. Лактіонової. – К. : Наук. світ, 2003. – 233 с.

5. Теорії і методи соціальної роботи : підручник для студентів вищих навчальних закладів / за ред. Т. В. Семигіної, І. І. Миговича. – К. : Академвидав, 2005. – 328 с. План заняття 1. Моделювання соціальноEпедагогічної консультації в загальноосвітній школі. Проблемна ситуація: У класі навчається новий учень з іншої держави, погано говорить українською. Однокласник зневажливо (образливо) висловилася на його адресу. Соціальний педагог школи проводить консультацію з: а) учнем з іншої держави; б) батьками учня з іншої держави; в) однокласником, який образив учня з іншої держави; г) з батьками цього однокласника. Методичні вказівки Для моделювання соціально педагогічної консультації з числа студентів академічної групи обираються діючі особи: соціальний педагог, 147

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

учень з іншої держави, його батьки, однокласник, який ображає учня з іншої держави, та його батьки. Діючі особи імпровізують. Після завершення консультації студенти спостерігачі аналізують побачене, відповідаючи на питання:  Чи методично правильно була організована консультація?  Які прийоми використовував соціальний педагог, спілкуючись із клієнтами?  На скільки переконливими були аргументи консультанта?  Чи задовольнили запропоновані рекомендації клієнтів?  Що б Ви запропонували для вирішення цієї проблемної ситуації?

2. Круглий стіл «СоціальноEпедагогічний консиліум». Студентам пропонуються проблемні ситуації, які вони колегіально розв’язують. Головуючий – викладач або студент, який обирається жеребкуванням, або інші студенти – соціальні педагоги шкіл та професійноEтехнічних училищ. Проблемні ситуації:  У 10 класі загальноосвітнього навчального закладу новий учень. Він – циган. З появою нового учня вчитель вирішив пересадити дітей. З цим учнем посадили дівчинку, яка згодом відмовилася сидіти поруч із циганом. Учениця не пояснила свого небажання. Учитель, оскільки в класі була парна кількість учнів, хотів пересадити до учняE цигана юнака, але він теж відмовився, пояснивши свої дії тим, що всі цигани – крадії. Хлопця підтримав весь клас. Школярі не спілкувалися з новим учнем, ігнорували його.  У ваш клас із Автономної Республіки Крим приїхали два нові учні, кримський татарин та росіянин. Школярі класу нових дітей сприйняли привітно. Учителька хотіла посадити нових учнів разом, але вони відмовилися сидіти поруч. Вони також не хотіли працювати разом в одній групі під час занять. Педагог помітив, що з іншими дітьми вони знаходили спільну мову, а між собою вони не спілкувалися на перервах і взагалі не контактували.  У суботу діти влаштовують суботник із благоустрою території школи. Два єврейські юнаки відмовляються працювати в суботу, посилаючись на заборону Тори. Усі інші школярі обурені такою поведінкою176.

176

Гончаренко Л. А. Формування готовності вчителів до професійної діяльності в умовах полікультурного середовища в системі післядипломної освіти : дис. канд. пед. наук : 13.00.04 / Любов Анатоліївна Гончаренко. – Херсон, 2006. – С. 215.

148

Ольга ГУРЕНКО

 У кімнаті гуртожитку з двома слов’янками проживає дівчина мусульманка, яка сповідує іншу релігію та відрізняється манерою поведінки, звичками харчування, розпорядком дня, має свої уявлення про організацію побуту. Як поводитися дівчатам, яким це не подобається?  У групі між студентами виник конфлікт на міжнаціональному ґрунті. Енвер вважав, що ставлення до нього з боку деяких однокурсників є упередженим й пов’язане з його етнічним походженням. На перервах між заняттями він спілкувався переважно зі студентами свого етносу рідною мовою, яку не розуміли інші однокурсники, та мав інші релігійні переконання. Як налагодити стосунки між однокурсниками в групі?177 3. Виконання практичних завдань:  Розробити авторську модель полікультурного освітнього простору школи.  Користуючись різними методичними джерелами, скласти річний план соціальноEвиховної роботи соціального педагога з урахуванням полікультурного компонента.  Підготувати сценарій (планEконспект) виховного заходу полікультурної спрямованості, презентувати його. Методичні вказівки Виконуючи перше практичне завдання, доцільно графічно зобразити елементи (суб’єкти, об’єкти, явища, процеси тощо) полікультурного освітнього простору школи та змістові зв’язки між ними. До другого завдання необхідно зробити перелік заходів соціального педагога в ЗНЗ та оформити у вигляді річного плану роботи178:

№ з/п

Функції й основні види роботи з учнями (дітьми), медпрацівниками, батьками, органами держадміністрації та місцевого самоврядування

Термін проведення

Де і з ким проводиться

Очікувані результати

Діагностичні 1.

177

Чередниченко Л. А. Формування полікультурної компетентності майбутнього вчителя у процесі професійної підготовки / Л. А. Чередниченко. – Х. : Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, 2012. – С. 199E201.

178 Попіль О. Річний план соціального педагога. На допомогу молодим спеціалістам / О. Попіль // Соціальний педагог. – № 8 (80), серпень. – 2013. – С. 39E57.

149

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ Прогностичні 1. Консультативні 1. Захисні 1. СоціальноEперетворювальні та профілактичні 1. ОрганізаційноEметодичні 1.

Розробляючи сценарій (план конспект) виховного заходу полікультурної спрямованості, необхідно звернути увагу на такі аспекти:  Тема й мета заходу.  Формат заходу.  Цільова аудиторія.  Місце проведення.  Художній та документальний матеріал.  Композиційна побудова сценарію.  Номери художньої самодіяльності.  Костюми, реквізити, бутафорія.  Музичний супровід.  Технічні засоби. Після презентації підготовлених соціальноEвиховних заходів решта студентів аналізують сценарії (планиEконспекти).

4. Аналіз семінарськоEпрактичного заняття. Підбиття підсумків. Висновок про доцільність проведення соціальноEпедагогічної роботи полікультурного спрямування в навчальних закладах. Термінологічний словничок: соціальний педагог – це особа, фах якої – соціально педагогічна робота й освітньо виховна діяльність. Як спеціаліст, він організовує взаємодію освітніх та позанавчальних установ, сім’ї, громадськості з метою створення в соціальному середовищі умов для соціальної адаптації та благополуччя дітей і молоді в мікросоціумі, їхнього всебічного розвитку полікультурне виховання – процес цілеспрямованої соціалізації школярів, орієнтований на оволодіння системою національних і загальнолюдських культурних цінностей, формування комунікативних умінь, що дозволяють школяреві здійснювати інтенсивну міжкультурну взаємодію, розуміти інші культури, толерантно ставитись до їхніх носіїв

150

Ольга ГУРЕНКО

полікультурний простір навчального закладу – це об’єктивно наявна система міжкультурних соціальних і освітніх взаємовідносин, що сприяє інтеріоризації національної культури, формуванню загальнолюдських цінностей за допомогою полікультурної освіти соціально педагогічний супровід дітей мігрантів в освітніх установах – це педагогічний процес, що організовує соціокультурну діяльність суб’єктів взаємодії, враховує індивідуально особистісні особливості дітей мігрантів, досвід минулого проживання, поведінкові стратегії дітей мігрантів при входженні в нове середовище (протест/відмова; шовіністична реакція; маргінальна реакція; перехідна; адаптаційно інтеграційна реакція) і що забезпечує взаємодію різних культур, носіями яких є діти мігранти через включення їх в соціокультурні заходи (традиційні ігри, свята та ін.), а також вивчення культурної особливості їхнього етносу. Лекція 2. ВИХОВАННЯ ЕТНІЧНОЇ ТОЛЕРАНТНОСТІ ТА КУЛЬТУРИ МІЖНАЦІОНАЛЬНОГО СПІЛКУВАННЯ УЧНІВ План 1. Етнічна толерантність: сутність, принципи, методи дослідження.

2. Формування етнічної ідентичності особистості.

3. Вивчення етнічних стереотипів та упереджень.

4. СоціальноEпедагогічна робота з виховання культури міжнаціонального спілкування дітей та молоді. Література 1. Агеев В. С. Межгрупповое взаимодействие : социальноE психологические проблемы / В. С. Агеев. – М. : Аспект Пресс, 1990. – 248 с.

2. ВоспитательноEобразовательный процесс в поликультурном пространстве образовательного учреждения : учеб.Eметод. комплекс / [авт.Eсост. : О. Н. Пикалова, Ю. В. Королькова]. – Ставрополь : СКИРО ПК и ПРО, 2012. – 146 с.

3. Липпман У. Общественное мнение / Уолтер Липпман ; [пер. с англ. Т. В. Барчунова]. – М. : Институт Фонда «Общественное мнение», 2004. – 384 с.

4. Нагорна Л. Національна ідентичність в Україні / Лариса Панасівна Нагорна. – К. : ІПіЕНД, 2002. – 272 с.

5. Обушний М. І. Етнос і нація: проблеми ідентичності / Микола Іванович Обушний. – К. : Український центр духовної культури, 1998. – 204 с.

151

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

6. Рудницька Т. М. Етнічні спільноти України : тенденції соціальних змін / Т. М. Рудницька. – К. : ІнEт соціології НАН України, 1998. – 170 с.

7. Садохин А. П. Этнология : учебник / А. П. Садохин. – М. : Гардарики, 2002. – 256 с.

8. Стефаненко Т. Г. Этнопсихология : практикум / Т. Г. Стефаненко. – М. : Аспект Пресс, 2006. – 208 с.

9. Стефаненко Т. Г. Этнопсихология / Т. Г. Стефаненко. – М. : Аспект Пресс, 2006. – 368 с.

10. Этнотолерантность подростка : воспитание в семье и школе : словарь / под общ. ред. А. Г. Козловой. – СПб. : Речь, 2007. – 331 с. Зміст лекції 1. Етнічна толерантність: сутність, принципи, методи дослідження Проблема толерантності загалом та етнічної толерантності зокрема – одна з актуальних на сьогоднішній день в Україні, яка історично є багатонаціональною, багатокультурною, багатоконфесійною, багатомовною державою. Такі принципи, як повага, сприйняття та розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовираження та самовиявлення людської особистості, визначені в Декларації принципів толерантності, проголошеної та підписаної 16 листопада 1995 р. ООН, не завжди дотримуються громадянами України під час спілкування та взаємодії з представниками інших етносів. Крім того, простежується суперечність між поширенням у світі міграційних та глобалізаційних процесів і неготовністю суспільства до цього. Прогрес, якого досягло людство в різних галузях життєдіяльності в новому тисячолітті, не привів до повного порозуміння між державами та людьми. Останнім часом прослідковується негативна тенденція в міжособистісних стосунках між дорослими людьми та підлітками: тяжіння до абсолютного панування, знищення особистісної незалежності, підбурювання до виникнення конфлікту та інші. Особливо сильний вплив на людську свідомість здійснюють різні форми конфронтації на етнічному ґрунті (Т. Зелова). Тому толерантність і толерантна поведінка людей у суспільстві як альтернатива позитивних стосунків є основною проблемою для всього світу, суттєвою складовою вільного суспільства і стабільного державного устрою. Згідно з Декларацією принципів толерантності, толерантність – це чеснота, яка робить можливим досягнення миру і сприяє заміні культури війни на культуру миру. У психологічній літературі під культурою миру розуміється культура міжнаціональних стосунків. У контексті

152

Ольга ГУРЕНКО

піднятої проблеми Б. Гершунський уводить поняття «менталітет толерантності», «світогляд толерантності», «толерантна поведінка». В. Тишков179, говорячи про необхідність міжнаціональної толерантності, визначає її як особистісну чи суспільну характеристику, яка передбачає усвідомлення того, що світ і соціальне середовище є багатомірними, отже, погляди на цей світ є різними, тому не можуть і не повинні зводитися до одноманітності на чиюсь користь. Учений визначив, що толерантність виявляється на психологічному (як внутрішня настанова й стосунки особистості та колективу) й політичному рівнях (як дія чи норма). Останнім часом все частіше психологи, педагоги, філософи та соціологи загострюють свою увагу на толерантності й різних аспектах міжетнічних взаємостосунків. Так, філософи (Р. Валітова, В. Золотухін, Л. Скворцов, Б. Хомяков та інші) трактують толерантність та етнічну толерантність як соціальне явище; психологи (А. Асмолов, С. Болдирєва, Н. Лебедєва, Г. Солдатова, Л. Шайгерова та інші) розглядають їхню психологічну сутність та структуру; педагоги (З. Гасанов, В. Комаров, В. Кукушин, Б. Риардон та інші) розробляють методику формування позитивного ставлення до етноінших у дітей та дорослих. Здійснюючи аналіз понять «толерантність» та «етнічна толерантність», Ю. Івкова180 робить висновок, що ці терміни мають низку спільних і відмінних характеристик. Специфіка поняття «етнічна толерантність» полягає в тому, що, поEперше, вона розуміється як вид толерантності, в основу якого покладено прийняття «іншого», обумовленого приналежністю до іншої етнічної групи. ПоEдруге, толерантність може розглядатися як риса особистості, що характеризує спектр особистісних проявів, тоді як етнічна толерантність розуміється як комплекс настанов відносно інших етнічних груп. Виходячи з цього, толерантність як особистісна риса є більш стабільною характеристикою, а етнічна толерантність/ інтолерантність обумовлена як внутрішніми, так і зовнішніми чинниками, легше піддається деформації. Тому дослідниця під етнічною толерантністю/ інтолерантністю розуміє соціальноEпсихологічну характеристику особистості, яка проявляється в міру прийняття/ неприйняття представників інших етнічних груп.

179

Тишков В. А. Очерки истории и политика этничности в России / В. А. Тишков. – М. : » Русский мир , 1997.

180 Ивкова Ю.П. Формирование этнической толерантности старшеклассников в деятельности классного руководителя : автореф. дисс. … к.пед.н. / Ю. П. Ивкова. – Петрозаводск, 2006. –24 с. «

153

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Т. Зелова181 співставляє толерантність та інтолерантність за сімома психологічними критеріями.

1. Знання самого себе: толерантні люди ставляться до себе критично, самі намагаються розібратися у власних проблемах, у власних позитивних рисах та недоліках. Натомість інтолерантні люди помічають у себе лише позитивне, звинувачуючи у власних недоліках інших людей.

2. Захищеність: толерантні люди впевнені в собі й переконані, що доведуть будьEяку справу до кінця, тоді як інтолерантні люди постійно бояться свого соціального оточення, вбачаючи в усьому загрозу.

3. Відповідальність: толерантні люди не перекладають відповідальність на інших, самі відповідають за власні вчинки, інтолерантні – вважають, що всі події, що відбуваються, не залежать від них. Отже, вони знімають з себе відповідальність за те, що відбувається навколо.

4. Потреба у визначенні: толерантні люди самі прагнуть до роботи, творчості, вирішуючи власні проблеми. Інтолерантні люди переміщують себе на другий план (тільки не я).

5. Здатність формувати правильні судження про інших людей: толерантні люди можуть адекватно оцінити і себе, й інтолерантну людину, тоді як інтолерантні люди оцінюють оточуючих за власним образом і подобою.

6. Почуття гумору: толерантні люди здатні посміятися над собою, інтолерантні не володіють почуттям гумору.

7. Авторитаризм: толерантні люди надають перевагу життю в демократичному суспільстві. Інтолерантні ж люди обирають життя в авторитарному суспільстві з жорсткою владою. Як наслідок, інтолерантним людям набагато важче соціалізуватися в суспільстві та виробити стереотипи позитивної поведінки в оточенні іноетнічного населення. Тому в них потрібно формувати етнічну толерантність. Дослідники в галузі етнопсихології (А. Асмолов, О. Шлягіна, Т. Стефаненко та інші) етнічну толерантність розглядають як складне настановче утворення особистості. Етнічна толерантність проявляється в різних критичних ситуаціях міжособистісного та особистісного вибору тоді, коли вироблені в іншому соціокультурному способі життя етнічні стереотипи та норми розв’язання проблем не спрацьовують, а нові норми чи стереотипи знаходяться в процесі формування. Етнічна 181

«

»

Зелова Т. П. Формирование толерантности Толерантность – гармония многообразия / Т. П. Зелова // Этническая психология и общество. – М., 1997.

154

Ольга ГУРЕНКО

толерантність особистості проявляється також у проблемноEконфліктних ситуаціях взаємодії з представниками інших етнічних груп182. Г. Абдулкаримов183 тлумачить етнічну толерантність як один із різновидів толерантності в соціальній сфері. Дослідник вважає, що її основою є позитивна етнічна ідентичність. Її сформованість обумовлює готовність до спільної діяльності особистості з представниками інших етносів. У процесі взаємодії з ними етнічна толерантність поступово стає частиною етнічного менталітету, який включає в себе систему цінностей і стереотипів демократичної поведінки. Останні базуються на принципах толерантності в міжнаціональних стосунках. М. Миронова та Н. Лебедєва розглядають етнічну толерантність як особистісне утворення, яке включає настанову на взаємоповажний діалог для досягнення більшого порозуміння між представниками інших етносів; здатність нейтралізувати негативні комплекси в поведінці етноіншого без приниження його особистісної й соціальної гідності; здатність до взаємної емпатії, тобто до пізнання ментальності етноіншого; готовність до культурного взаємного обміну та збагачення; готовність до співпраці, взаємного партнерства на основі взаємно прийнятих цінностей184. Здійснюючи ґрунтовний психологоEпедагогічний аналіз етнічної толерантності, психологи (Г. Абдулкаримов, Ю. Івкова, М. Миронова, Л. Шайгерова та інші) визначають в її структурі такі компоненти: когнітивний (уявлення про інші етнічні групи, їх культуру, міжетнічні стосунки; знання про феномен толерантності, права людей поза залежністю від етнічної приналежності); емоційний (ставлення до інших етнічних груп); поведінковий (конкретні акти толерантного/інтолерантного реагування, яке проявляється в прагненні до спілкування/ дистанціювання/, демонстрації агресії стосовно представників інших етнічних груп). У вивченні проблеми етнічної толерантності важливе місце посідає методика визначення етнопсихологічних проявів особистості. Досліджуючи цей аспект проблеми, О. Шлягіна виділила три рівні

182

Стефаненко Т. Г. Этнопсихология : учебник для вузов / Т. Г. Стефаненко. – М. : Аспект Пресс, 2006. – 368 с.; Шлягина Е. И. К вопросу построения этнопсихологии личности / Е. И. Шлягина // Этническая психология и общество. – М., 1997.

183 Абдулкаримов Г. Г. Толерантность в межнациональных отношениях в уральском регионе: социологический анализ : автореф. дисс. … к.социол.н. / Гаджи Гаирбегович Абдулкаримов. – Екатеринбург, 2004. – 22 с.

184 Лебедева Н. М. Социальная психология этнических миграций / Надежда Михайловна Лебедева. – М. : ИЭИА, 1993. – 195 с.

155

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

аналізу етнопсихологічних проявів і відповідні цим рівням методологічні прийоми їх вивчення185. Так, перший, квазіпсихологічний (або соціальноEпсихологічний) рівень вивчення етнопсихологічних проявів особистості – це рівень, на якому досліджуються існуючі в масовій свідомості уявлення про риси особистості, моральні цінності, норми поведінки, що відбивають деяку типову для певного етносу особистість. Саме ці уявлення про різні етнічні стереотипи, на думку вченої, і є те, що соціалізується особистістю в ході її інтерналізації в тій чи тій етнічній спільності. Як методичні прийоми дослідження тут виступають різні зондувальні масову свідомість опитувальники: шкала соціальної дистанції Богардуса, методика «приписування якостей» Катца й Брейлі, тест КунсE Макпартленда, метод контентEаналізу й низка інших методів. Аналіз на цьому рівні формує загальне уявлення про етнічну толерантність у масовій свідомості. На другому – інтерпсихологічному, інтерсуб’єктному – рівні аналізу етнопсихологічних характеристик особистості досліджуються етнічні операціональні настанови, що виникли в ході інтеріоризації існуючих етнічних стереотипів і визначають способи поведінки учасників тієї чи іншої спільної діяльності. Шар етнічних операціональних настанов, що регулює стосунки між учасниками спільної діяльності, може бути вивчений за допомогою різних методик, що моделюють поведінку суб’єкта в побудованих за нормативноE заданими правилами ситуаціях «закритого» спілкування. Третій – інтрапсихологічний, глибинний рівень аналізу етнопсихологічних проявів особистості – це рівень вивчення смислових настанов, що визначають учинки особистості й свідчать про її щиру толерантність. Це рівень діагностики «підводної частини айсберга» – несвідомого шару етнопсихологічних характеристик особистості. Зміст цього рівня приховано від об’єкта дослідження. Етнічні смислові настанови у своєму генезисі формуються з операціональних етнічних настанов у тому випадку, якщо при певних конфліктних життєвих обставинах ті чи інші норми й стереотипи набувають особистісного сенсу. Як методи діагностики тут використовуються різні проективні методики. Як свідчить теорія й практика, більших успіхів у різноаспектному вивченні етнічної толерантності досягли зарубіжні вчені. Так, канадські психологи Дж. Беррі, Р. Калін, І. Плізент та інші запропонували множинний порівняльний підхід, що припускає аналіз взаємних 185

Стефаненко Т. Г. Этнопсихология : учебник для вузов / Т. Г. Стефаненко. – М. : Аспект Пресс, 2006. – 368 с.

156

Ольга ГУРЕНКО

установок різних етнічних груп, на відміну від панівного в деяких країнах аналізу установок етнічної більшості стосовно етнічних меншостей. У їхніх роботах уперше були виявлені умови, що сприяють виникненню етнічної толерантності, а саме: географічна мобільність та етнічна ідентичність. Виходячи з того, що в структурі етнічної толерантності є три основних компоненти (когнітивний, емоційний та поведінковий), усі можливі методи вивчення цього соціальноEпсихологічного феномена доцільно розподілити на три групи відповідно. Здійснюючи більш детальний аналіз когнітивної складової етнічної толерантності сучасної молоді, О. Непочатих186 констатує, що він являє собою цілісне багатокомпонентне утворення. В його структуру входять взаємодоповнювальні, взаємопов’язані і взаємообумовлені складові: позитивна етнічна ідентичність (Г. Абдулкаримов, Н. Лебедєва та інші), позитивні етнічні стереотипи (автостереотип, гетеростереотипи) (Г. Солдатова та інші), а також суб’єктивні уявлення молоді про соціальні й психологічні дистанції стосовно пердставників своєї та інших етнічних груп. Усі складові когнітивного рівня етнічної толерантності, на думку дослідниці, виконують важливу функцію адекватного соціального пізнання молодими людьми мінливого світу і створюють сприятливі передумови для регуляції їхніх міжетнічних стосунків у поліетнічному середовищі. Отже, першу групу методів вивчення етнічної толерантності можна умовно розбити на три підгрупи: до першої підгрупи віднесені методи вивчення етнічної ідентичності особистості, до другої – етнічних стереотипів, до третьої – етнічних упереджень. За визначенням Т. Стефаненко187 етнічна ідентичність – це усвідомлення, сприйняття, емоційне оцінювання, переживання власної приналежності до етнічної спільноти. На думку дослідниці, зміст цього поняття найкраще відображує саме термін «переживання», переживання індивідом відносин Я й етнічного середовища – власної тотожності з однією етнічною спільнотою та відокремлення від інших спільнот, самовизначення в соціальному просторі відносно багатьох етносів. Численні емпіричні дослідження (В. Агеєв, Т. Баранова, О. Галкіна, А. Солдатенков, Г. Солдатова та інші) підтверджують, що сьогодні 186

Непочатых Е. П. СоциальноEпсихологические аспекты формирования этнической толерантности учащихся городской школы : автореф. дисс. … к.психол.н. / Елена Павловна Непочатых. – Курск, 2004. – 22 с.

187 Стефаненко Т. Г. Этнопсихология : практикум / Т. Г. Стефаненко. – М. : Аспект Пресс, 2006. – 208 с.

157

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

вивчення етнічної ідентичності здійснюється за допомогою таких методик, як, поEперше, опитувальники (зокрема й шкальні). Вони спрямовані на вивчення структури ідентичності. ПоEдруге, широко використовуються методики самоопису, зокрема тест «Двадцяти висловлювань» М. Куна та Т. Макпартленда. ПоEтретє, це напівструктуровані інтерв’ю, які спираються на ту чи іншу теоретичну модель ідентичності й аналізуються за допомогою відповідної їй сітки категорій контентEаналізу. ПоEчетверте, це психосемантичні методи. Етнічні стереотипи – це один із видів соціальних стереотипів, що описують членів етнічних груп, приписуються їм або асоціюються з ними. Класифікацію технік вивчення етнічних стереотипів запропонував В. Агеєв188: метод вільного опису в декількох його різновидах; метод прямого опитування (список особистісних рис, діагностичний тест відношень та інші); проективні методи; психосемантичні методи. На думку В. Агеєва, при вивченні будьEякого соціальноE психологічного феномена, зокрема й етнічних стереотипів, не існує універсального методу, що дозволив би виявити всі компоненти етнічних стереотипів, усі їхні характеристики. Проте на сучасному етапі значна увага надається психосемантичним методам, котрі дозволяють отримати кількісний вимір складових образу того чи того етносу. Одним із найрозповсюдженіших психосемантичних методів є приватний семантичний диференціал (В. Агеєв, О. Конєва). За допомогою цього методу можна дослідити етнічні стереотипи української молоді щодо американців, афганців, індійців, кубинців, поляків, росіян, фінів та японців. Стимульний матеріал – це сорок оцінних біполярних шкал, в основному із варіанта вербального семантичного диференціала на базі української лексики. Порівняльний аналіз етнічних стереотипів здійснюється за десятьма визначеними факторами, відповідно до яких по всій вибірці диференціюються образи восьми досліджуваних народів. Серед методів вивчення етнічної толерантності важливе місце посідають і методи дослідження етнічних упереджень (негативних аттитюдів (соціальних установок) до етнічних груп). У практичній психології виділяються такі основні групи методик вивчення етнічних упереджень: опитувальні (прямі й непрямі); проективні (структуровані й неструктуровані); праймінгові; експериментальні (лабораторні й польові).

188

Агеев В. С. Межгрупповое взаимодействие: социальноEпсихологические проблемы / В. С. Агеев. – М. : Аспект Пресс, 1990. – 248 с.

158

Ольга ГУРЕНКО

Серед опитувальних методик найуживанішими є «Шкала сучасного расизму» (А. Нельсон), «Шкала рівних інтервалів» (Л. Терстоун), «Шкала сумарних оцінок» (Р. Лайкерт), семантичний диференціал (Ч. Осгуд) та інші. До неструктурованих проективних методик належать: модифікації методики «Незакінчені речення», варіації тесту «Малюнок неіснуючої тварини» (МНТ), «Тематичного аперцептивного тесту» (ТАТ), малюнкового тесту фрустрації С. Розенцвейга. Такі методики, як «Інформаційні тести» та «Аналіз розвитку етнічних установок у дітей» (Р. Хорвітц), віднесені до структурованих проективних методик. Праймінговий метод базується на припущенні про те, що якщо два стимули викликають однакову за спрямованістю афективну реакцію (позитивну чи негативну), то між ними легко й швидко встановлюється асоціативний зв’зок, а при послідовному їх пред’явленні реакція на другий стимул підсилюється. Підсилення реакції (підкріплювальний ефект) визначається за зменшенням часу реагування на другий стимул і зменшенням кількості помилкових дій. У випадку, якщо стимули викликають протилежні за спрямованістю афективні реакції, спостерігається протилежний ефект: час реакції на другий стимул збільшується, а також зростає кількість помилкових дій. Отже, метод урахування зміни латентного часу реакції та допустимої кількості помилкових дій розглядається як метод виміру сили зв’язку між афективними реакціями на два стимули. Варіаціями праймінгового методу є: «Афективна праймінгова методика» (Р. Фазіо), «Лексична праймінгова техніка» (Б. Віттенбринк), «Тест імпліцитних асоціацій» (Е. Грінвальд). Значний потенціал для подальшого розвитку теоретичних і практичних розробок в галузі вивчення етнічних упереджень, на думку Т. Стефаненко та інших, має метод експерименту. Саме під час експерименту дослідник може оцінити, як саме різні люди будуть проявляти упередження відносно членів інших груп залежно від різних ситуаційних чинників, особистісних особливостей, типу контакту тощо. До другої групи методів, метою яких є вивчення емоційного компонента етнічної толерантності (ставлення до представників іншого етносу) та третьої групи методів, спрямованих на вивчення поведінкового компонента (конкретні акти толерантногоEінтолерантного реагування, які проявляються в прагненні до спілкуванняE дистанціюванняEдемонстрації агресії стосовно представників інших етнічних груп), можна віднести опитувальники, розроблені 159

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Г. Назаренко189 для вивчення культури міжетнічних стосунків учнівської молоді. До них належать анкети: «Мої почуття, ставлення і поведінка у сфері міжетнічних відносин» (мета: виявити рівень гуманності почуттів, ставлень і поведінкових намірів старшокласників у сфері міжетнічних відносин); «Я – гуманний суб’єкт міжетнічних відносин» (мета: виявити рівень сформованості діяльнісноEпрактичного компонента культури міжетнічних відносин старшокласників як гуманних суб’єктів міжетнічних відносин) (див. Додаток А.).

2. Формування етнічної ідентичності особистості Етнічна ідентичність – усвідомлення приналежності до певної етнічної спільноти, ідентифікації з іншими членами етносу внаслідок спільності історичної пам'яті, спільності культурних архетипів тощо190. Зміст цього поняття щонайкраще відбиває саме термін переживання, переживання індивідом відносин Я та етнічного середовища – своєї тотожності з однією етнічною спільністю й відділення від інших спільностей, самовизначення в соціальному просторі щодо багатьох етносів. Фундаментом етнічної ідентичності є закорінена в історичній пам’яті сукупність антропологічних та культурноEсимволічних ознак (спільність походження, мова, релігія, територія проживання, традиції, звичаї тощо). Ідентифікація з етносом за певних умов стимулює самоорганізацію етнічної спільноти на засадах її етнічних інтересів і потреб, а також забезпечує самозахист у ситуаціях міжетнічної напруженості. Процес визначення індивідом своєї етнічної ідентичності не є жорстко детермінованим. Він відбувається через багаторівневе відтворення індивідом (через сім’ю, етнічні організації, просвітницькі товариства, культурноEмистецьку діяльність) ознак власної етнічної самобутності, групових базових цінностей та емоційноEвольових устремлінь, а також етнічних символів і святинь. Результатом цього процесу є складне переплетення вроджених і набутих рис, раціональних та ірраціональних уявлень і реальних актуальних інтересів. Участь у соціальному житті та культурній практиці певної етнічної групи (використання мови, конфесійна належність, членство в політичних і соціальних організаціях, підтримання культурних традицій і 189

Назаренко Г. А. Виховання культури міжетнічних відносин старшокласників у позаурочній діяльності : дис. … к пед. наук : 13.00.07 / Галина Анатоліївна Назаренко. – К. : Інститут проблем виховання АПН України, 2005. – 225 с.

190 Павлова О. Ю. Етнічна ідентичність [Електронний ресурс] / О. Ю. Павлова. – Режим доступу : http://pidruchniki.ws/14720324/kulturologiya/istoriya_ukrayinskoyi_kulturi_E_pavlova_ oyu.

160

Ольга ГУРЕНКО

т. ін.) досить часто розглядається як індикатор етнічної ідентичності індивіда. Однак досі виникає багато запитань про наявність зв'язку між тим, ким себе вважає індивід і як він діє в реальному житті, тобто між етнічною самоідентичністю та його належністю до етнічної групи. Чимало дослідників виявили незалежність двох вимірів: 1) уявлень індивіда про себе як про члена етнічної групи; 2) використання індивідом типових для цієї етнічної групи способів поведінки. В окремих випадках зв'язок між етнічною ідентичністю і наданням переваги певним видам етнічної практики виявлявся негативним: людина може ідентифікувати себе з етнічною спільністю, однак не бажає зберігати її етнічну мову та звичаї. На основі знань про етнічні групи формується комплекс уявлень, які утворюють систему етнодиференціюючих ознак, – мова, цінності, норми, історична пам'ять, релігія, міфи про спільних предків, національний характер, народне та професійне мистецтво, уявлення про рідну землю й т. ін. Етнічна ідентифікація – це психічний процес, за допомогою якого індивід А (чи група індивідів) визначає (визначають), до якого етносу належить індивід Б (або група індивідів – представники одного етносу). Етнічна самоідентифікація – це процес віднесення людиною себе до певної етнічної спільності191. Потреба в психологічній спільності з етнічною групою в різних людей виявляється поEрізному. Глибина процесів асиміляції, а також ситуації невизначеності провокують видозміни «етнічного коду»: суб’єктивна самоідентифікація часто не збігається з етнічним походженням. Процес зіставлення індивіда з певною спільнотою може усвідомлюватися або ні, бути однозначним чи багатозначним. Люди, повністю або частково асимільовані, віддають перевагу «не своїй» етнічній самоідентифікації. Дуже поширеним унаслідок міграцій та розвитку інформаційної мережі є так званий етномаргінальний тип самоідентифікації, позбавлений орієнтації на спорідненість із певною культурою. Космополітичний тип у своїх крайніх проявах взагалі вважає етнічні критерії ознакою провінційності й орієнтується виключно на загальноцивілізаційні цінності. Серед важливих для етнічної групи функцій, які виконує етнічна ідентичність, на першому місці стоїть консолідувальна – вона забезпечує стійкість зв’язків між членами спільноти, формує її історичну 191

Савицька О. В. Етнопсихологічні аспекти особистості [Електронний ресурс] / О. В. Савицька.

– Режим доступу : http://pidruchniki.ws/16760626/psihologiya/ etnopsihologiya_E_savitska_ov.

161

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

пам’ять. Консолідувальна функція тісно пов’язана з символічною – відстоюванням символів, реліквій та ритуалів етнічної спільноти. Ідентифікаційна функція дає змогу групі з’ясувати свої пріоритети, місце в системі міжетнічних відносин. Естетична функція спрямована на відтворення притаманних групі ідеалів гармонії, істини, краси. Морально етична – на забезпечення регулятивних начал, вироблених століттями спільного існування. Психологічно компенсаторна функція дозволяє індивідові знайти у своїй групі емоційний захист від уніфікаційних процесів, стандартизації, знеособлення192. У структурі етнічної ідентичності звичайно виділяють, а потім вимірюють два основних компоненти. Когнітивний компонент включає етнічну поінформованість (об’єктивні знання й суб’єктивні відомості про етнічні групи – свою і чужі, їхні історію й традиції, а також відмінності між ними) та етнічну самоідентифікацію (використання етнічних «ярликів» – етнонімів). Емоційно оцінний компонент – це оцінка якостей власної групи, відношення до членства в ній, значущість для людини цього членства. Відношення до власної етнічної спільності проявляється в етнічних аттитюдах. Із цим згодні практично всі дослідники етнічної ідентичності, навіть якщо вони використовують різні терміни. Але на цьому згода дослідників із приводу компонентів етнічної ідентичності закінчується, а в результаті виникають численні проблеми, зокрема й у методичному характері. Так, деякі автори виділяють поведінковий компонент етнічної ідентичності, розуміючи його як реальний механізм не тільки усвідомлення, але й прояву себе членом певного етносу, включення в його соціальне життя. Дійсно, включення в соціальну й культурну практику етнічної групи (використання мови, підтримка культурних традицій, участь у соціальних і політичних організаціях) досить часто розглядається як показник сформованості етнічної ідентичності. Однак дотепер під сумнівом залишається наявність однозначного зв’язку між тим, ким себе індивіди вважають, і тим, як вони діють у реальному житті. Етнічна ідентичність українців Сучасна етнічна ідентичність українця є «розмитою». Це спричинено тривалою бездержавністю й розчленуванням української етнічної території. Водночас, уже починаючи з XVI ст., коли в середовищі української людності виник конфлікт т. зв. роздвоєної лояльності (за 192

Стефаненко Т. Г. Этнопсихология : практикум / Т. Г. Стефаненко. – М. : Аспект Пресс, 2006. – 208 с.

162

Ольга ГУРЕНКО

походженням і за належністю: руське походження і польське політичне громадянство), можна впевнено говорити про українську етнічну ідентичність як про феномен, що може бути досліджуваним не лише теоретично, а й емпірично. Тогочасну кризу української етнічної ідентичності, яка була спричинена спольщенням української еліти, так і не вдалося подолати, оскільки невдовзі польські деструктивні впливи змінилися аналогічними російськими. Наслідками цього стали оборонний присмак в українській національній ідеї та «малоросійство». На підвладних Російській імперії українських землях здобутки української культури настільки активно присвоювалися Російською державою, що практика поглинання енергії українського етносу сприймалася як норма. Таке неприродне «донорство» знизило рівень етнічної ідентичності українства до небезпечної межі її розчинення в етнічній ідентичності іншого етносу. Під сильним впливом німецьких романтиків, для яких етнічний принцип стає домінантним у питаннях «національного духу», в українському середовищі (КирилоEМефодіївське товариство) зароджується ідея українського месіанізму. Вона сформувалася на основі поєднання християнських і національних ідей та стала потужним стимулом для утвердження української етнічної ідентичності як першооснови національної єдності193. Для етнічної самоідентифікації українства Галичини велике значення мала діяльність «Руської трійці». Дещо пізніше під впливом досить сильної течії москвофільства тут створюється ґрунт для конструювання російської ідентичності. Престиж української етнічної ідентичності намагалися відновити представники народових течій в українській Русі. З часом ідентифікаційні відмінності між наддніпрянцями і галичанами стали настільки виразними, що, як вважав М. Грушевський, цілком реальним могло бути утворення з одного етносу двох націй, за зразком сербів і хорватів. Цього не сталося завдяки свідомому вибору еліт обох частин України. У ході революційних подій 1917E1921 рр. вибір пересічного українця між російською, малоросійською та українською етнічною ідентичністю був ускладнений класовими та релігійними розмежуваннями. Наслідком стала етнічна ідентифікаційна невизначеність, яка дорого обійшлася насамперед українській етнічній 193

Рудницька Т. М. Етнічні спільноти України : тенденції соціальних змін / Т. М. Рудницька. – К. : ІнEт соціології НАН України, 1998. – 170 с.

163

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

еліті та головному носієві української етнічності – українському селянству. Еліта була майже повністю винищена, а селянство надломлене розкуркуленням та голодомором. Зрештою відбулося майже цілковите витіснення української етнічної ідентичності «радянською ідентичністю»). Радянська система міжнаціонального спілкування ґрунтувалася на уявленнях, які майже повністю заперечували основоположні етнічні цінності. Під тиском інтернаціоналістських ідеологічних догматів, активно утверджуваних у процесі формування «радянської ідентичності», суспільна свідомість змирилася з існуванням своєрідної нерозчленованої російськоE української ідентичності. Окремі спроби протистояти цьому не мали успіху. Поза межами УРСР групова ідентифікація на основі українських етнічних пріоритетів нерідко оберталася ультрарадикалізмом, стимулювала пошук іноетнічних ворогів або породжувала настрої втоми та зневіри. Відновлення престижу української етнічної ідентичності стало можливим лише в процесі національного відродження 1990Eх рр. Проте згуртувати націю на основі обернених у минуле українських етнічних пріоритетів не вдалося. Етнічні спільноти, які живуть в Україні, поEрізному себе ідентифікують. Кримські татари вважають себе окремою етнічною спільнотою, що має право на політичне самовизначення. На Закарпатській Україні значна частина українців ідентифікує себе як русинів, наполягаючи на існуванні окремого русинського етносу194. Ідентифікаційні стандарти основної маси українців розмиті. Говорити про глибоку закоріненість української етнічної ідентичності можна лише щодо Західної України і Середнього Подніпров’я. У Східній і Південній Україні більшість населення ідентифікує себе як «російськомовні». Релігійні самоідентифікації населення України теж відмінні: на заході переважають грекоEкатолики, на решті території – православні, так само розколоті за симпатіями до УПЦ (Московський патріархат), Української православної церкви Київського патріархату чи Української автокефальної православної церкви; значна частина населення – атеїсти. У прикордонних зонах типи етнічної самоідентифікації місцевого населення часто невиразні й навіть плутані. У Західному Поліссі, де проживають спільно українці та 194

Нагорна Л. Національна ідентичність в Україні / Лариса Панасівна Нагорна. – К. : ІПіЕНД, 2002. – 272 с.

164

Ольга ГУРЕНКО

білоруси, ті українці, які віддають перевагу українській етнічній ідентичності, називають себе поліщуками, а білорусів литвинами, хоч останні самі себе називають поліщуками, а литвинами – лише жителів Білорусі. Зменшення ролі етнічності як чинника самоідентифікації індивіда та паралельне зростання питомої ваги локальних ідентичностей потребує толерантних і злагоджених політичних кроків етнічних еліт, які діють нині в Україні. Етнокультурний баланс у суспільстві передбачає як існування спільного для всіх громадян країни культурного середовища, так і належний рівень поваги до прагнень етнічних спільнот зберегти й розвивати свою етнічну, культурну, мовну та релігійну самобутність195.

3. Вивчення етнічних стереотипів та упереджень Етнічні стереотипи – це один з видів соціальних стереотипів, які описують членів етнічних груп, приписуються їм або асоціюються з ними. Етнічні стереотипи – елемент національної психології, вони формуються як на рівні буденної, так і теоретичної свідомості та є поєднанням емоційних, раціональних і вольових елементів. Етнічні стереотипи є кодом етнічної культури. Етнічне кодування характерне не тільки для традиційноEпобутової, а й для сучасної культури, хоча тепер воно вже не так чітко визначене. Це пов’язано з особливостями нашого соціального буття, яке відповідно ускладнює і систему кодування: воно дедалі більше заховується в глибинні прошарки – сферу психіки, національного характеру, духовної культури і, природно, виявляється не стільки в зовнішніх ознаках, скільки у внутрішніх, чуттєвих чи поведінкових196. До сьогоднішнього дня в буденній свідомості й у засобах масової комунікації про етнічні стереотипи досить поширена думка як про винятково негативний феномен. Багато в чому це пов’язане з тим, що у світовій науці найчастіше вивчалися негативні стереотипи дискримінації етнічних меншостей. Звідси ж виникає й ототожнення стереотипів із забобонами. Виділяють 2 види етнічних стереотипів: аутостереотип – уявлення людей про себе та інших представників своєї національності; гетеростереотип – уявлення про людей інших національностей.

195

Обушний М. І. Етнос і нація: проблеми ідентичності / Микола Іванович Обушний. – К. : Український центр духовної культури, 1998. – 204 с.

196 Вечірко Р. М. Етнічні стереотипи [Електронний ресурс] / Р. М. Вечірко. – Режим доступу : http://studentbooks.com.ua/content/view/154/46/1/6

165

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Етнічний аутостереотип є складовою етнічної самосвідомості, в його структурі виділяють 2 компоненти: когнітивний (уявлення про минуле і сьогодення свого народу); емоційний (національні почуття)197. Під етнічним стереотипом сьогодні прийнято розуміти узагальнене уявлення про фізичний, етичний і розумовий стан представників різних етнічних груп. Етнічний стереотип характеризується підвищеною емоційністю і стійкістю у віддзеркаленні рис групи, що стереотипізується. Існують дві категорії стереотипів: поверхневі й глибинні198. Поверхневі стереотипи – це ті уявлення про певний народ, які обумовлені історичною, міжнародною, внутрішньополітичною ситуацією або іншими тимчасовими чинниками. Ці стереотипи міняються залежно від ситуації в світі і суспільстві. Тривалість їхнього існування залежить від загальної стабільності суспільства. Це переважно образиEуявлення, пов'язані з конкретними історичними реаліями. Поверхневі стереотипи становлять безперечний інтерес насамперед для істориків, а також усіх, хто цікавиться соціальноEполітичними процесами, що відбуваються в суспільстві. На відміну від поверхневих, глибинні стереотипи незмінні. Вони не міняються протягом часу. Глибинні стереотипи мають дивовижну стійкість, і саме вони становлять найбільший інтерес для дослідника особливостей національного характеру: самі стереотипи дають матеріал для вивчення того народу, який є об’єктом стереотипізації, а оцінки характеризують особливості тієї групи, в якій вони поширені199. Серед глибинних стереотипів в особливу групу виділяються зовнішні, пов'язані з атрибутами життя й побуту народу. Незважаючи на постійні зміни в побуті народів, подібні стереотипи змінюються поверхово. Так, досліджуючи глибинні стереотипи російського народу, А. Павловська200 встановила, що хутра, самовари, величезні шалі, матрьошки вважаються невід'ємною частиною російського життя 197

Павловская А. В. Этнические стереотипы в свете межкультурной коммуникации / А. В. Павловская // Вестник МГУ. Сер.19. Лингвистика и межкультурная коммуникация. – 1998. – №1. – С. 94E104.

198 Старовойтова Г. В. Этнические особенности поведения и внешности в восприятии горожан / Г. В. Старовойтова // Этнические стереотипы поведения. – Ленинград, 1985. – С. 22E33; Стефаненко Т. Г. Этнопсихология / Т. Г. Стефаненко. – М., 2002. – 320 c.

199 Оганджанян Р. С. Некоторые вопросы формирования этнических стереотипов в моноэтнической среде / Р. С. Оганджанян // Психологический журнал. – 1989. – № 1.; Шихирев П. Современная социальная психология / П. Шихарев. – М., 1999.

200 Див. 197.

166

Ольга ГУРЕНКО

протягом кількох століть. Деякі з цих атрибутів зберігаються й донині. Деякі атрибути російського життя природньо зникли, проте культивуються в Росії або з комерційних міркувань, оскільки добре купуються іноземцями, або суто обрядово. Однак потрібно розрізняти стереотипи як соціальне явище і стереотипізацію як психологічний процес. У соціальній психології останнім часом стереотипізація розглядається як раціональна форма пізнання, як окремий випадок більш універсального процесу категоризації: створюючи соціальні категорії, ми звертаємо увагу на характеристики, завдяки яким люди, що належать до певної групи, сприймаються схожими один на одного й відрізняються від інших людей. Найчастіше до стереотипізації відносять: вербальну поведінку; невербальну поведінку (міміка, жести, рухи тіла); національний характер і уявлення про нього іншими націями; соціальні ситуації, поведінку в соціальних ситуаціях; особливості побуту і буденного життя нації; національну кухню; релігійні та національні обряди. Соціальні стереотипи й установки можуть набувати різних форм: стереотипні дії і ритуали; типові емоційні реакції й основні відчуття; узагальнені уявлення; стійкі розпорядження і заборони; соціальні ярлики; громадська думка; основні цінності201. Об’єктивно необхідною й корисною психологічною функцією стереотипізації з часів У. Ліппмана202, що в 1922 р. ввів поняття «соціальний стереотип», багато дослідників уважають спрощення й систематизацію складної інформації, яку одержує людина з навколишнього середовища. Так, прихильники теорії «заощадження ресурсів» основну функцію стереотипізації бачать у забезпеченні індивідів максимумом інформації при мінімальному інтелектуальному зусиллі. Тобто, передбачається, що стереотипи в процесі соціального пізнання рятують індивідів від необхідності інтерпретувати соціальний світ у всій його складності, але є нижчою формою відомостей про соціальну реальність, відомостей, які використовуються тільки тоді, коли недосяжні вищі, більш точні й індивідуалізовані відомості. Однак сприйняття людини як члена групи зовсім не означає перекручування її «справжньої» індивідуальності, а самі стереотипи являють собою корисні способи сприйняття. Наш світ складний для 201

Широканов Д. И. Стереотипы и динамика мышления / Д. И. Широканов, Е. А. Алексеева.

– Минск, 1993. – 248 с.

202 Липпман У. Общественное мнение / Уолтер Липпман ; [пер. с англ. Т. В. Барчунова]. – « » М. : Институт Фонда Общественное мнение , 2004. – 384 с.

167

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

сприйняття не тільки через кількісну перенасиченість інформацією, але й у результаті її якісної невизначеності. Стереотипізацію варто розглядати як засіб усвідомлення соціального значення інформації. Британський психолог А. Тешфел підкреслював, що стереотипи здатні захистити не тільки цінності індивіда, але і його соціальну ідентичність. Виходячи із цього, як основні соціально психологічні функції стереотипізації варто розглядати міжгрупову диференціацію, або оцінне порівняння, найчастіше на користь своєї групи, і здійснювану з її допомогою підтримку позитивної соціальної ідентичності. Іншими словами, призначення стереотипів – налагодити стосунки групи насамперед не з іншими групами, а всередині неї самої, створивши образ, що дозволяє її членам ідентифікувати себе у вирі історії. Проте трапляються й прояви переваги чужих груп. Низькостатусні групи, наприклад, етнічних меншостей, можуть погоджуватися з відносно нижчим їхнім положенням у суспільстві. У цих випадках вони схильні розвивати негативні автостереотипи (стереотипи своєї групи) і позитивні гетеростереотипи (стереотипи чужої групи). А. Тешфел виділив і дві соціальні функції стереотипізації:  пояснення наявних відносин між групами, зокрема й пошук причин складних і «звичайно сумних» соціальних подій;  виправдання наявних міжгрупових відносин, наприклад, дій, учинених або планованих стосовно чужих груп. Так, психологічний механізм стереотипізації за всіх часів використовувався в різних реакційних політичних доктринах, що санкціонують захоплення й гноблення народів, для збереження панування поневолювачів шляхом упровадження в масову свідомість негативних стереотипів щодо переможених і поневолених. Отже, зміст стереотипів визначається факторами соціального, а не психологічного порядку. І саме ворожі, повні забобонів стереотипи, а не механізм стереотипізації сам по собі – явище суто негативних міжгрупових відносин, заснованих на пануванні й підпорядкуванні. З іншого боку, етнічні стереотипи часто виконують негативну роль, коли використовуються індивідом у процесі міжособистісного сприйняття при нестачі інформації про конкретного партнера по спілкуванню. Серед найістотніших властивостей етнічних стереотипів виокремлюють їхній емоційно оцінний характер. Емоційні аспекти стереотипів розуміються як низка переваг, оцінок і настроїв. Емоційно пофарбованими є й самі характеристики, що сприймаються. Іншою важливою властивістю етнічних стереотипів уважається нестійкість, стабільність, навіть ригідність. Хоча стабільність стереотипів не раз 168

Ольга ГУРЕНКО

підтверджувалася в емпіричних дослідженнях, вона все ж відносна: при зміні відносин між групами або при надходженні нової інформації їхній зміст і навіть спрямованість можуть змінюватися. Ще одна властивість етнічних стереотипів – погодженість, або консенсус. Саме погодженість А. Тешфел уважав найважливішою характеристикою стереотипів. На його думку, соціальними стереотипами є лише відомості, які поділяє достатньо велика кількість індивідів у межах соціальних спільностей. Стереотипи й особисті переконання про етнічні групи, хоча й можуть частково збігатися, є різними когнітивними структурами, кожна з яких – лише частина знань індивіда про свою або чужу групи. Небезпека ворожих і зневажливих стереотипів, а виходить, і основна причина їхнього вивчення, полягає в можливості подібних реакцій у відповідь на подібні стереотипи: якби кожний індивід реагував на членів приниженої групи відповідно до своїх власних переконань, негативний ефект стереотипів був би значно ослаблений. Ще однією суттєвою властивістю стереотипу із часів У. Ліппмана вважається їхня неточність. Пізніше стереотипи характеризувалися й інтерпретувалися як «традиційна нісенітниця», «пряма дезінформація», «сукупність міфічних відомостей» і т.п. Утім, починаючи з 1950Eх рр., набула поширення гіпотеза «зерна істини», відповідно до якої обсяг об’єктивних знань у стереотипах перевищує обсяг помилкових. Тому вже не викликало сумнівів, що етнічні стереотипи не зводяться до сукупності міфічних відомостей, але є образами етносів, а не просто думки про них. Вони відбивають, нехай і в перекрученому або трансформованому вигляді, об’єктивну реальність: властивості двох груп, що взаємодіють, і відносини між ними. Стереотипи впливають на життєдіяльність та спілкування людей. Н. Лебєдєва виокремлює 4 основні характеристики стереотипів, що впливають на комунікативну поведінку: 1) стереотипізація – результат когнітивного «відхилення», викликаного ілюзією зв’язку між груповим членством і психологічними характеристиками (наприклад, англійці – консервативні, німці – педантичні); 2) стереотипи впливають на спосіб проходження інформації, її відбору (наприклад, про свою групу зазвичай запам'ятовується найбільш сприятлива інформація, а про чужу – найбільш несприятлива); 3) стереотипи викликають очікування певної поведінки від інших, індивіди мимоволі намагаються підтвердити ці очікування; 4) стереотипи народжують прогнози, схильні підтверджуватися (оскільки люди мимоволі «відбирають» моделі поведінки інших людей, схожі зі стереотипами)203.

203

Лебедева Н. М. Новые возможности одной известной концепции / Н. М. Лебедева // Психологический журнал. – 1989. – № 2.

169

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

На думку О. Шиприкевич204, сьогодні реклама формує не лише потреби споживачів, але й стереотипи, ціннісні орієнтації, моделі поведінки, естетичні смаки. За результатами дослідження авторки, сучасна українська телереклама активізувала використання елементів українського одягу, побуту, пейзажу, що викликає зростання зацікавлення її споживача українською культурою та національну гордість; серед традиційних рис характеру українців реклама ілюструє працьовитість, уміння відпочивати та святкувати, взаємодопомогу, велику повагу до родини; застосування етнічних елементів у телерекламі нерідко відбувається в контексті комплексів меншовартості українського суспільства, зокрема комплексу архаїчності, консервативності, провінційності та «сільськості», які необхідно долати; виховна функція реклами покладає на неї відповідальність за змістове наповнення, яке має відповідати високим моральним нормам та національноEвиховному ідеалу; національне телебачення та преса мають активізувати просвітницьку діяльність, поширювати інформацію про героїчні сторінки української історії, пропагувати національний виховний ідеал. У контексті проблеми формування етнічних стереотипів є цікавими результати соціологічного ІнтернетEдослідження сприйняття України, проведеного в Німеччині, Іспанії, Франції, Великобританії та Італії серед іноземних туристів, які часто подорожують; власників підприємств (вищий та середній менеджмент); чиновників, які мають вплив на формування громадської думки; мешканців великих міст; представників ЗМІ (всього 2000 осіб). Воно виявило низький рівень поінформованості іноземців про Україну й українців. Помітна частина респондентів не могла відповісти на поставлені питання. Серед п’яти розвинутих західноєвропейських країн про нашу країну та громадян найменше знають у Франції, а найбільше – в Італії. Найбільш поінформованими про Україну є люди віком 21E40 років, тобто молодь та люди середнього віку. Щодо стереотипів у сприйнятті українців, то їх вважають більшою мірою гостинними та працьовитими, аніж креативними та надійними. В очах іноземців Україна є туристичноEпривабливою країною за рахунок культурноEісторичної спадщини, сільського туризму та природних заповідників. Морські курорти, екологічний туризм та паломництво не вважаються найперспективнішими туристичними 204

Шиприкевич О. Етнічні стереотипи в сучасній українській рекламі / Оксана Шиприкевич // Народна творчість та етнографія. – 2010. – №. 1. – С. 99.

170

Ольга ГУРЕНКО

напрямками. Іноземці дотримуються думки, що Україна – це аграрна, релігійна країна. Половина опитаних вважає її європейською державою. Також велика частина опитаних сприймають Україну як недостатньо безпечну для відвідування та перебування країну. Рівень обізнаності іноземців з українськими традиційними та сучасними культурою та мистецтвом також виявилися досить низькими. У цьому контексті Україна в їхньому уявленні асоціюється здебільшого з писанками. На думку іноземців, в Україні відсутні якісне медичне обслуговування, а також сучасна індустрія моди. Через складності ведення бізнесу наша держава важається інвестиційноEпривабливою лише для кожного четвертого опитаного205.

4. СоціальноEпедагогічна робота з виховання культури міжнаціонального спілкування дітей та молоді Уперше дослідження з міжкультурного спілкування були проведені у Сполучених Штатах Америки в контексті вивчення проблеми конфронтації різних расових та етнічних груп. Такі дослідження мали в основному описовий характер. Розвиток теорії міжкультурного спілкування продемонстрував значні відмінності у стандартах, цінностях, уявленнях, моделях мислення, поведінки, комунікації, які властиві представникам різних культур206. Т. Атрощенко207, В. Заслуженюк, В. Присакар208 переконані, що культура міжнаціонального спілкування охоплює всю сукупність різноманітних зв’язків між націями й народностями, в процесі яких люди, що належать до різних національних спільнот і релігійних конфесій, обмінюються досвідом, матеріальними та духовними цінностями, думками тощо. Вони вважають, що культура міжнаціонального спілкування – це система прогресивних національних установок і принципів, що стали загальнонаціональними нормами й використовуються представниками різних націй і народностей у процесі спілкування.

205

Дослідження сприйняття України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://brandukraine.org/k/ 206 Наушабаева С. У. Проблема поликультурного образования в американской педагогике (аналіз концепции Д. Бэнкса) / С. У. Наушабаева // Педагогика. – 1993. – № 1. – С. 104E 109.

207 Атрощенко Т. О. Розвиток культури міжнаціонального спілкування у студентському колективі / Т. О. Атрощенко // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Серія: Педагогіка. – Тернопіль, 1999. – № 6. – С. 92E95.

208 Заслуженюк В. С. Формування в школярів культури міжнаціонального спілкування / В. С Заслуженюк, В. В. Присакар // Педагогіка і психологія. – 1999. – № 2. – С. 66E75.

171

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Розглядаючи культуру міжнаціонального спілкування, А. Авксентьєв209, В. Авксентьєв, Р. Кадієва210 визначають її як певні взаємозв’язки й взаємостосунки, у процесі яких люди, що належать до різних національних спільнот і дотримуються різних релігійних обрядів, обмінюються досвідом, духовними цінностями, думками, почуттями. Культура такого спілкування залежить від загального рівня розвитку людей, від їхнього вміння сприймати й дотримуватися загальнолюдських норм та моралі. І. Сєрова211 розглядає культуру міжнаціонального спілкування як сукупність соціально визначених ідей та систем позитивних ідеалів, що постійно впливають на духовний світ та політичне життя людини і виступають соціальним регулятором у її взаємовідносинах з іншими людьми. Ю. Арутюнян, Л. Дробижева, А. Сусоколов212 визначають такі основні риси культури міжнаціонального спілкування : − усвідомлення й визнання пріоритету загальнолюдських цінностей надкласовими й груповими; − розуміння необхідності досягнення балансу міжнаціональних інтересів, гармонізація загальнолюдських і національних інтересів; − нероздільне почуття національної й загальнонародної гордості, приналежності до людського роду; − почуття дружби між народами країни проживання, єдиної родини людської; − турбота про долі малої та великої батьківщини, всієї планети Земля; − розуміння необхідності діяти на благо свого етносу, народів країни проживання в ім'я збереження людства; − прагнення й сприяння розширенню взаємозв'язків свого етносу з народами країни проживання й усього світу; − нерозривний і постійний інтерес до культури свого народу і народів країни проживання, світової демократичної культури; 209

Авксентьев А. В. Этнические проблемы современности и культура межнационального общения : учеб. пособ. / А. В. Авксентьев. – Ставрополь : СГПИ, 1993. – 222 с. Кадиева Р. И. Формирование культуры межнационального общения в учебных заведениях многонационального региона / Р. И. Кадиева // Развитие личности в образовательных системах ЮжноEРоссийского региона. – РостовEнаEДону : Издательство РГПУ, 1997. – Ч. 2. – С. 200E204.

211 Серова И. И. Культура межнационального общения / И. И. Серова. – Минск, 1986. – 95 с.

212 Арутюнян Ю. В. Этносоциология / Ю. В. Арутюнян, Л. М. Дробижева, А. А. Сусоколов. – М. : АспектEПресс, 1999. – 271 с.

210

172

Ольга ГУРЕНКО

− знання рідної мови, мови країни проживання, мов інших

народів; − національна скромність і турбота про гідність свого етносу, народів країни проживання, всього людства; − глибока повага до національної гідності громадян своєї національності, а також до будьEяких інших, доброзичливість і такт у взаєминах, а в перспективі – відмова від звички розрізняти людей за національним і расовим походженням; − правильне розуміння націоналізму як винятково складного, неоднозначного й суперечливого феномена; − нетерпимість до проявів шовінізму й расизму, прагнення до оволодіння культурою міжнаціонального спілкування. Крім зазначених вище рис культури міжнаціонального спілкування, виділяються «поведінкові норми»: знання й перетворення в життя загальноприйнятих на міжнародному рівні норм і правил, які регулюють відносини представників різних етнічних спільностей; дотримання сформованих традиційних інтернаціональних форм міжнаціонального спілкування; соціально й професійно орієнтовані реакції на характер, стиль й особливості поведінки людей інших національностей; прагнення затверджувати на практиці взаємно погоджені принципи безконфліктного взаєморозуміння й співробітництва в ході міжнаціональної взаємодії; здатність протистояти національній обмеженості й замкнутості, національній упередженості й ворожнечі, національній недовірі й відчуженості, національному егоїзму й етноцентризму; навички спілкування в багатонаціональному трудовому колективі, уміння користуватися ними у своїй практичній діяльності; поважне ставлення до національної гідності інших людей, до національних культур, до прогресивних національних традицій, національних звичаїв; непримиренне ставлення до проявів національного егоїзму й національного марнославства, національного нігілізму; вміння звільнятися від забобонів минулого не тільки у світогляді, але й у почуттях; поважне ставлення до мови народу, на території якого людина проживає213. Л. Дробижева214 виокремлює в культурі міжнаціонального спілкування низку аспектів, які мають бути покладені в основу її виховання: 213

Латышина Д. И. Педагогика межнационального общения / под. ред. Д. И. Латышиной. – М. : Гардарики, 2004. – 320 с.

214 Дробижева Л. Интеллигенция и национализм. Опыт постсоветского пространства // Этничность и власть в политических государствах / отв. ред. В. А. Тишков. – М. : Наука, 1994. – С. 71.

173

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

− соціальноEпедагогічний аспект, пов’язаний з макросоціумом і його освоєнням; − психологоEпедагогічний аспект міжнаціонального спілкування в міжособистісній взаємодії; аспект гармонізації національної й − змістовний інтернаціональної, духовної взаємодії представників різних національностей; − моральноEетичний аспект міжособистісних й індивідуальноE групових відносин і спілкування. Єдність і взаємодія цих аспектів забезпечує інтегративну системноутворювальну якість особистості – культуру міжнаціонального спілкування учнів, що проявляється як у їхній внутрішній вихованості, так і в зовнішній формі поведінки в міжособистісних і міжнаціональних відносинах. У цілісній єдності вони покликані виконувати важливі функції. Йдучи за Т. Атрощенко215, З. Гасановим216 та іншими, логічно визначити такі функції культури міжнаціонального спілкування: пізнавальноE гносеологічна, виховна, ціннісноEнормативна, комунікативноE регулятивна. ПізнавальноEгносеологічна функція дає можливість оволодіти знаннями про історичне минуле та сучасне того чи того народу, його культуру, мову, національні традиції, звичаї, обряди; прагнення особистості в розширенні й поглибленні цих знань. Виховна функція: перетворити моральноEетичні норми поведінки щодо представників інших національностей в особистісноEморальні цінності. ЦіннісноE нормативна функція відповідає за дотримання соціальним педагогом загальнолюдських цінностей і виступає як система обов'язкових норм і вимог до всіх сторін життєдіяльності суспільства. КомунікативноE регулятивна функція культури міжнаціонального спілкування покликана регулювати соціальні контакти особи з представниками різних національностей у колективі, суспільстві. За сприятливої соціальноE психологічної атмосфери вона стимулює прагнення людини до налагодження дружніх стосунків серед представників різних національностей, сприяє подоланню психологічних перешкод у міжнаціональних контактах.

215

Атрощенко Т. Розвиток культури міжнаціонального спілкування у студентському колективі / Т. Атрощенко // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Серія: Педагогіка. – Тернопіль, 1999. – № 6. – С. 92E95.

216 Гасанов З. Т. Национальные отношения и воспитание культуры межнационального общения / З. Т. Гасанов // Педагогика. – 1996. – № 6. – С. 51E55.

174

Ольга ГУРЕНКО

Вивчаючи проблему виховання культури міжнаціонального спілкування в молодого покоління, українські науковці В. Заслуженюк та В. Присакар217 визначають такі її принципи: виховання на традиціях національних культур; врахування національного складу студентського колективу; єдність патріотичного, національного виховання й культури міжнаціонального спілкування; урахування особливостей і специфіки кожної навчальної дисципліни для виховання й розвитку особистості в умовах полікультурності; єдність національної самосвідомості та дій особистості в міжнаціональному спілкуванні; опора на кращий досвід, досягнення ефективності та дієвості виховання культури міжнаціонального спілкування. Отже, функції та принципи культури міжнаціонального спілкування у своїй сукупності відбивають процес формування готовності до визнання різноманіття й багатомірності людської культури, традицій, звичаїв, норм і правил поведінки, вірувань, цінностей, здатності визнати інших такими, якими вони є. Аналіз наукових досліджень з цієї проблеми дав змогу визначити компоненти культури міжнаціонального спілкування: когнітивний, емоційноEоцінний і мотиваційноEдіятельнісний. Когнітивний компонент культури міжнаціонального спілкування містить такі складові: знання суті культури міжнаціонального спілкування, знання історії і культури свого й інших етносів, володіння правилами спілкування при взаємодії з представниками інших національностей, знання національноEпсихологічних особливостей представників інших національностей. Емоційно оцінний компонент культури міжнаціонального спілкування включає такі складові, як контактність у різнонаціональних колективах, доброзичливість і відкритість щодо інших національностей, повага до представників інших національностей, їхньої культури, мови, історії, чуйність і ввічливість при спілкуванні з представниками інших національностей, почуття гордості від причетності до певної національної приналежності, задоволеність можливістю тісної взаємодії з представниками різних етносів, позитивне ставлення до моральних і загальнолюдських цінностей. До складу мотиваційно діяльнісного компонента культури міжнаціонального спілкування входять такі елементи, як позитивні дії щодо інших національностей, уміння долати міжнаціональну 217

Заслуженюк В. С. Формування в школярів культури міжнаціонального спілкування / В. С Заслуженюк, В. В. Присакар // Педагогіка і психологія. – 1999. – № 2. – С. 66E75.

175

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

напруженість, конфлікти при взаємодії з особами інших національностей, дотримання загальноприйнятих норм і правил поведінки при взаємодії з особами інших національностей, мотивація і потреба в освоєнні рідної культури і культури інших етносів. За Д. Латишиною, відповідно до структури культури міжнаціонального спілкування, її формування передбачає такі етапи:  пізнання рідної культури, її історії, традицій, моральних цінностей;  формування на цій основі відчуття гордості за приналежність до рідного народу, а також поваги до культури інших народів;  формування потреби людей в оволодінні рідною культурою та культурою міжнаціональних відносин;  переведення моральних знань у поведінкові норми, що можливе лише при організації педагогом спільної соціально значущої діяльності, спрямованої на виховання культури міжнаціонального спілкування. Україна – держава культурного, етнічного, релігійного розмаїття, яка будує відкрите, демократичне суспільство. Відкрите середовище є результатом полікультурної освіти та виховання, тому запровадження її для розвитку та становлення культури міжнаціонального спілкування є особливо актуальним. На думку Ю. Римаренка218, розв’язання таких завдань міжнаціонального виховання, як набуття юним поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних відносин, формування в молоді особистісних рис громадянина української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньоEестетичної, правової, трудової, екологічної культури, вимагає перебудови виховної роботи в закладах освіти. Зміст завдань виховання культури міжнаціонального спілкування (за З. Гасановим) Виховні 1 E виховання любові до Вітчизни та її багатонаціонального народу;

218

Завдання Розвивальні 2 E розвиток шанобливого ставлення до історії, традицій, мов, культур, національної честі і

Римаренко С. Ю. Самовизначення особи, нації, С. Ю. Римаренко. – К. : Юридична книга, 1999. – 543 с.

176

Формувальні 3 E формування глибокої поваги до загальнолюдських цінностей,

держави

:

монографія

/

Ольга ГУРЕНКО 1 E виховання почуттів і свідомості дружби народів; E виховання любові до рідної мови, культури та історії свого народу; E виховання національних почуттів і свідомості; E виховання поваги до державної мови – найважливішого засобу міжнаціонального спілкування і взаємнозближення народів країни; E виховання дружніх стосунків з народами інших національностей; E виховання поваги, рівності прав і свобод людини і громадянина незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, майнового і посадового положення, місця проживання і відношення до релігії.

2 гідності осіб інших національностей; E розвиток загальнолюдських почуттів і свідомості; E розвиток умінь забезпечувати вольове управління емоційною сферою своєї поведінки, привчання попереджати ситуації, що породжують емоційну напруженість у відносинах між людьми різних національностей; E розвиток поваги, дружелюбності і довіри до інших, їхньої культури, мови і традицій.

3 загальнолюдської цивілізації; E формування громадянської зацікавленості в повазі, турботі, тактовності, чуйності до людини; E формування уміння і навичок подолання особистісноE психологічних бар’єрів у спілкуванні, що породжуються життєвими обставинами; E формування непримиренного ставлення до егоїзму, себелюбства, зарозумілості, грубості; E озброєння молоді психологоE педагогічними знаннями, необхідними для культурного спілкування з людьми; E формування знань про людство, народи і раси; E формування позитивного досвіду спілкування людей різних етносів і культур.

Проблема виховання культури міжнаціонального спілкування юного покоління останнім часом входить до змісту соціальноEвиховної роботи, яку здійснює соціальний педагог у навчальному закладі. Це обумовлено тим, що в учнівському колективі все частіше простежується міжнаціональна ворожнеча, яка призводить до прояву агресивної поведінки школярів, до проблем соціалізації представників іноетнічного населення в українському суспільстві. О. Пікалова та Ю. Королькова219 виявили такі прояви нетерпимості в учнівському середовищі: 219

ВоспитательноEобразовательный процесс в поликультурном пространстве образовательного учреждения : учеб.Eметод. комплекс / [авт.Eсост. : О. Н. Пикалова, Ю. В. Королькова]. – Ставрополь : СКИРО ПК и ПРО, 2012. – 146 с.

177

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

 мова (у розмові один з одним учні вживають образливі вирази і натяки);  стереотипи (негативні узагальнення в розмовах про расові й етнічні групи, відмінні від їхніх);  упередження (впевненість у тому, що деякі національності можуть бути гірші і безглуздіші за інших через расу, національність або через певні особисті риси);  дискримінація (коли в колективі є учні, яких завжди уникають);  сегрегація (тенденція збиратися і спілкуватися групами, сформованими за расовими, релігійними, національними ознаками);  пригнічення (примушення учнів силою або загрозами не брати участі в загальних дискусіях, не висловлювати своєї думки при спілкуванні з однокласниками);  насильство (здійснення фізичного тиску на деяких учнів з боку інших). Н. Анчукова виділяє етапи соціальноEпедагогічної діяльності в школі, за якими варто здійснювати роботу з виховання культури міжнаціонального спілкування: підготовчий; безпосередньої діяльності; підсумковий. Кожний з них має своє призначення, зміст і послідовність реалізаційних дій. Підготовчий етап соціальноEпедагогічної роботи реалізується через низку кроків:  діагностика, що передбачає виявлення: індивідуальних відхилень дитини й соціальних проблем у розвитку й самореалізації, що виникли у зв’язку з ними; її індивідуальних особливостей, можливостей; позитивного потенціалу, що створює перспективу для індивідуального, індивідуальноEкомпенсаторного розвитку чи пошуку шляхів найбільш доцільного подолання недоліків у розвитку, професійній підготовці й самореалізації; особливостей життєвої позиції дитини; її ставлення до саморозвитку, самовдосконалення;  формулювання соціальноEпедагогічної проблеми, пов’язаної з міжнаціональним спілкуванням;  соціальноEпедагогічне прогнозування можливого соціального розвитку дитини – один з найбільш складних підетапів процесу. Він заснований на наявності в суб’єкта досить повної, необхідної для прогнозування, інформації про об’єкт, а також на особистому досвіді й інтуїції педагога;  визначення цілей і завдань педагогічної діяльності на основі особистісного розуміння соціального замовлення впливу на соціальний об’єкт; знання його індивідуальних ознак; оцінки своїх педагогічних можливостей; 178

Ольга ГУРЕНКО

 моделювання – емпіричне створення образу цілеспрямованої соціальноEпедагогічної діяльності щодо реалізації конкретної педагогічної технології, яка забезпечує досягнення поставленої мети з урахуванням можливостей реалізації;  вибір технології й способу її реалізації: обґрунтування (опис) етапів, методів і засобів соціальноEпедагогічної діяльності в роботі з дітьми з виховання культури міжнаціонального спілкування; доцільна, оптимальна послідовність етапів у роботі з дітьми, що дозволяє досягти оптимального результату. Для вибору (розробки) педагогічної технології необхідно знати: індивідуальні особливості об'єкта, соціальноE педагогічну мету; умови реалізації педагогічної технології; можливі форми реалізації; власні можливості досягнення мети; можливості для реалізації педагогічної технології;  планування соціальноEпедагогічної діяльності передбачає розробку графіка реалізації обраної технології за часом, місцем і видами заняття;  матеріальна підготовка передбачає збір методичного й дидактичного матеріалу, необхідного для якісного проведення заняття. Етап безпосередньої діяльності передбачає такі кроки: • апробація соціальноEпедагогічної роботи (початковий підетап у зв'язку з індивідуалізацією педагогічної технології, яку необхідно провести стосовно окремої особистості або групи); • адаптація суб’єкта й об’єкта при здійсненні ними соціальноE педагогічної діяльності. Цей стан передбачає реалізацію цілей досягнення взаємодії; створення основи єдності, погодженості, взаєморозуміння між суб’єктом й об’єктом; ефективної реалізації подальших дій. Включення об’єкта в процес саморозвитку, самовиховання має індивідуалізований характер залежно від сфери соціальноEпедагогічної діяльності. Соціальний педагог, здобуваючи досвід у роботі з певним об’єктом, поступово нарощує свої зусилля для досягнення більш високого результату. Підсумковий етап соціальноEпедагогічної роботи передбачає аналіз й оцінку дієвості роботи й визначення подальших перспектив:  попередня оцінка дієвості соціальноEпедагогічної роботи, яка дозволяє визначити, якою мірою вдалося вирішити проблему виховання культури міжнаціонального спілкування у дітей; прийняти рішення про її включення в адаптаційний процес у новому стані, нових умовах.  аналіз здійсненої роботи і її результативності – заключний 179

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

підетап, що містить у собі виявлення позитивних і негативних аспектів використаної технології; варіанта її реалізації; власної діяльності клієнта як суб’єкта самовдосконалення. Кожний крок – досягнення визначених (запланованих) результатів, що характеризуються своїми якісноEкількісними показниками. Отже, соціальноEпедагогічна робота з виховання культури міжнаціонального спілкування є необхідним напрямком у роботі соціального педагога в сучасних умовах розвитку українського суспільства та входження нашої держави в європейський та світовий освітній простір. Практичне заняття (формат тренінгу) МІЖКУЛЬТУРНЕ СПІЛКУВАННЯ Мета: усвідомлювати культурну специфіку «картини світу» та її відбиття у фольклорі, вербальній і невербальній поведінці; розвивати навички взаєморозуміння в міжкультурній взаємодії в умовах активізації етнічних стереотипів і упереджень; формувати полікультурну компетентність і міжкультурну сензитивність (здатності розуміння життєвих ситуацій з погляду представників чужого етносу, бачення світу з позиції іншої культури) майбутніх соціальних педагогів; формування вмінь:  виявляти особливості ментальності своєї етнічної спільності та інших народів; усвідомлювати універсальність основних людських цінностей та ідеалів;  здійснювати рефлексію своєї поведінки в умовах групової дискримінації; усвідомлювати вплив активізації стереотипів і упереджень на почуття й стани «об’єктів стерео типізації»;  виробляти стратегії подолання негативних етнічних стереотипів та упереджень; моделювати позитивну поведінку в ситуаціях міжкультурної взаємодії;  формувати установки на толерантну поведінку в інкультурному середовищі. Хід заняття I етап. Привітання Вправа «Привітання від імені національної страви» Група ділиться на підгрупи по 3E4 особи за етнічною ознакою. Кожній команді пропонується згадати кілька страв національної кухні.

180

Ольга ГУРЕНКО

Кожній необхідно розробити розповідь від імені цієї національної страви, тобто розповідь повинна вестися від першої особи. Наприклад, «Я круглий і схожий на сонечко...», «Для того, щоб мене приготувати, потрібні м’ясо молодого баранчика й картопля...» На підготовку розповіді дається не більше 10 хвилин. План розповіді складається з таких елементів:  склад страви,  її походження,  процедура готування,  особливості оформлення,  ставлення до страви різних людей,  смакові якості,  місце в меню,  поєднання з іншими стравами й ін. Головне, що не повинні згадувати учасники в процесі розповіді, – назва цієї страви, тому що завданням слухачів буде вгадати, яка національна страва розповідає про себе. Обговорення:  Що нового довідалися учасники про національну страву?  Як страва відображає традиції, характер народу?  Що загального й відмінного є в представлених стравах?  Яку страву хочеться спробувати й приготувати самому? Метод роботи: робота в малих групах, презентація в рамках майстерної міжкультурної комунікації. Результати:  знайомство членів тренінгової групи один з одним;  знайомство з особливостями культур;  формування етнокультурної сензитивності;  розвиток навичок виступу в змішаній за етнічним складом групі; Вправа «Знайомство в аеропорту» Необхідні матеріали: парні картки із завданнями для учасників. У якийсь аеропорт (можна придумати назву разом із групою) прибув літак, що доставив гостей – представників різних культур. У залі очікування їх зустрічають співвітчизники. Гості заздалегідь одержують від тренера картки, на яких описаний ритуал вітання, що їм варто демонструвати, використовуючи лише мову міміки, жестів і поз. Зустрічаючі, які також одержали картки своєї «культурної приналежності», повинні впізнати «співвітчизника» за ритуалом вітання, 181

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

що той буде виконувати, увійшовши в зал зустрічі гостей. Така вправа може мати кілька модифікацій. Тому корисно заздалегідь заготувати кілька комплектів парних карток з різноманітними ритуалами вітань у різних культурах. Обговорення:  Що викликало найбільші труднощі при виконанні вправи?  На які елементи вітання ви орієнтувалися в пошуках «свого» гостя?  Які стратегії пошуку «своїх» гостей використали й наскільки успішно?  Кого з гостей було легше/важче за всіх упізнати? Чому?  Скільки гостей одночасно ви могли втримувати в полі зору?  Хто з учасників групи був найбільш виразний?  Які бар’єри виникали при виконанні ритуалу вітання? Як вони переборювалися?  Які ритуали вітання були найцікавішими й чому? Метод роботи: культурноEспецифічна рольова гра. Результати:  усвідомлення культурних розбіжностейу комунікативній поведінці людей;  реалізація групової конвенції (активність кожного, уміння слухати тощо);  демонстрація відмінностей у комунікативній поведінці через прояв невербальних засобів спілкування. ІІ етап. Етнічна «картина світу» у фольклорі Вправа «Аналіз прислів’їв» Перша частина Учасникам пропонується згадати й записати п’ять прислів’їв свого народу (рідною й російською мовами). Після цього тренер ділить студентів на підгрупи за культурним (етнічним) принципом і пропонує їм у ході дискусії виробити загальну думку з низки питань:  скласти єдиний список найбільш уживаних прислів’їв свого народу й пояснити значення кожного прислів’я;  визначити, які особливості ментальності рідного для учасників етносу відображаються в запропонованих прислів’ях (наприклад, «Під лежачий камінь вода не тече» (рос.) – ініціативність, «Б’єш інших – сам остерігайся» (осет.) – справедливість);  розташувати прислів’я відповідно до ієрархії норм і цінностей, властивої їхньому народу в наші дні. Результати роботи підгруп повідомляються іншим учасникам тренінгу.

182

Ольга ГУРЕНКО

Друга частина Тренер розділяє групу на підгрупи за культурним (етнічним) принципом, а якщо група моноетнічна – за бажанням, і роздає підгрупам список прислів’їв «чужого» для них народу. Наприклад, у тренінгу українськоEболгарської взаємодії «українська» підгрупа одержує список прислів’їв болгар, а «болгарська» – список українських прислів’їв. Завдання полягає в підборі прислів'їв свого народу (групи народів), що мають подібність із запропонованими на трьох рівнях відповідності:  ідентичних, тобто тих, що мають однаковий зміст і однакову форму (наприклад, прислів’я «за двома зайцями поженешся, жодного не піймаєш» є в англійській, німецькій, російській і французькій мовах);  тих, що мають однаковий зміст, але різні «мовні засоби’, які відображають місцеві реалії (російське прислів’я «ворон воронові око не виклює», іспанська – «один вовк не кусає іншого вовка», англійська – «яструб не виклює очі яструбам»);  тих, що мають специфічний зміст, який сполучається зі специфікою образотворчих засобів і відображає особливості ментальності (наприклад, у китайській мові немає прислів’їв, що відповідають за змістом російським прислів’ям і приказкам зі значенням «ретельно працювати не потрібно, шкідливо, даремно»: «робота не вовк – у ліс не втече», «працею праведною не наживеш палат кам’яних», «робота дурнів любить»). Потім дві підгрупи спільно складають загальний «словник» подібних за змістом прислів’їв двох народів, що відображають загальнолюдські цінності й національні особливості. Обговорення: У результаті учасники повинні прийти до усвідомлення того, що прислів’я й приказки в стислій формі виражають народну мудрість, є відбиттям світорозуміння, спостережень і досвіду багатьох поколінь. Ціль прислів’я – зорієнтувати людину в навколишній дійсності, дати їй раду, навчити або застерегти її. Водночас варто пам’ятати, що прислів’я – вираз алегоричний, розуміти його можна подвійно – у прямому й переносному значенні. Але в будьEякому разі знання прислів’їв і приказок народу сприяє кращому розумінню його напряму думок і характеру. Перша частина вправи дозволяє учасникам виявити особливості світорозуміння й цінності, сховані в прислів’ях свого народу; задуматися над тим, які з них реально використаються в мові сучасної людини, а отже, відображають її соціальні установки й ціннісні орієнтації.

183

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Друга частина вправи дозволяє порівняти особливості ментальності свого й «чужого» народів, знайти відбиті в прислів’ях подібність і відмінності між ними. Подібний аналіз вимагає від учасників тренінгу не тільки здатності глянути на світ очима представника «чужої культури», але й знайти за зовнішньою відмінністю прислів’їв те загальне, що розглядається як цінності й норми представниками різних культур. Вправа сприяє формуванню позиції культурного релятивізму, при виконанні якої цінності й норми різних народів не оцінюються за принципом «погано». Так, при аналізі прислів’їв студенти повинні враховувати, що: а) прислів’я пофарбовані в національний колорит, у подібних за змістом влучних виразах кожного народу представлений свій набір образів, що відтворюють особливості культурного й природного світів, у яких народилися і виховувалися люди; б) прислів’я можуть відображати особливості ментальності народу, наприклад, орієнтованість культури на особистість або на колектив. Водночас у ході обговорення вражень від виконання вправи учасники повинні прийти до розуміння того, що основні норми й цінності всіх народів універсальні, тому зміст більшості прислів’їв збігається, більше того, фольклористи виявили безліч абсолютно ідентичних прислів’їв. Метод роботи: робота в малих групах, презентація, групова дискусія в рамках майстерної міжкультурної комунікації. Результати:  виявлення особливостей ментальності етнічної спільності, тобто системи її світорозуміння – насамперед цінностей і норм, що знайшли відбиття у фольклорі;  порівняння особливостей ментальності свого й іншого народів за допомогою аналізу прислів’їв, усвідомлення універсальності основних людських цінностей та ідеалів. Вправа «Казкарі» Тренер ділить групу за етнічною ознакою на чотири підгрупи, кожна з яких одержує однаковий набір карток, де написані такі словаE категорії: «мати», «батько», «три сини», «наречена», «батько нареченої», «чужоземний цар», «військо», «кінь». Усім підгрупам дається завдання написати казку, в якій діяли б зазначені персонажі. Відмінність у завданнях полягає в тому, що дві групи повинні скласти казки за мотивами фольклору своєї культури, а дві інші – за мотивами фольклору тієї чужої культури, представники якої теж беруть участь у тренінгу. У тих 184

Ольга ГУРЕНКО

випадках, коли учасники погано знайомі з чужою культурою, можна обмежитися написанням «своїх» казок. Потім відбувається презентація або інсценівка казок, написаних усіма групами. Обговорення:  Які особливості культур виявилися в представлених казках?  Які цінності, норми й ідеали культур були відбиті в казках?  Що нового про культуру ви довідалися із творчості інших учасників тренінгу? Метод роботи: робота в малих групах, презентація, культурноE специфічні рольові ігри в рамках майстерної міжкультурної комунікації. Результати:  виявлення особливостей ментальності етнічної спільності, тобто системи її світорозуміння – насамперед цінностей і норм, що знайшли відбиття у фольклорі;  порівняння особливостей ментальності свого й іншого народів за допомогою аналізу казок, усвідомлення універсальності основних людських цінностей та ідеалів. Вправа «Броунівський рух» Тренер дає учасникам таку інструкцію: «Уявімо, що всі ми – атоми, які перебувають у безперервному русі. У процесі руху атоми поєднуються в молекули, потім роз’єднуються й знову безладно рухаються. Поєднуватися в молекули ми будемо за моїм плескотом в долоні. Одночасно з плескотом я буду називати цифру, що позначає кількість атомів, які повинні об'єднатися в молекулу. Якийсь час атоми стоять, обійнявшись, зображуючи молекулу. Потім за плескотом і командою «Побігли» молекула розпадається на атоми, які знову хаотично бігають по кімнаті до наступної команди». Наприкінці гри варто назвати таку кількість ‘атомів», що відповідає кількості учасників групи. Метод роботи: психогімнастична вправа. Результати:  діагностика міжкультурних розходжень у просторовій організації спілкування;  розвиток атмосфери доброзичливості в групі. Рольова гра «Простір спілкування» Група розсідається півколом. На імпровізованій сцені ставляться безладно 3E4 стільці. Тренер пропонує декільком учасникам, представникам різних культур, покинути кімнату. За дверима вони одержують роль, а також завдання входити в аудиторію й з урахуванням 185

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

отриманої ролі сідати поруч зі своїм співрозмовником, але на максимально комфортній для себе відстані. Ролі:  мати/батько;  старший брат/молодший брат, старша сестра/молодша сестра;  кращий друг/краща подруга;  учитель (можливі варіанти – вчительEчоловік/жінка; учитель «своєї» національності/іншої національності);  незнайомий хлопчик (незнайома дівчинка) іншої національності;  незнайомий дорослий (чоловік/жінка) іншої національності. Учасники, що очікують в кімнаті, по черзі грають ролі, відповідно до ролей персонажів, які заходять до кімнати. Наприклад, якщо приходить «мати», то партнер – «син/дочка»; якщо прийшов «учитель’, то партнер відіграє роль «учня» тощо. Вони одержують таку інструкцію: «Уявіть собі, що у вас по черзі відбуваються зустрічі й бесіди з декількома персонажами, що грають певні ролі. На якій відстані він/вона повинні сісти від вас, щоб ви почували себе комфортно? Під яким кутом (вічEнаEвіч або навскоси) вам було б найприємніше спілкуватися з кожним із них? Чи виникне у вас потреба доторкнутися до тієї або іншої людини, подивитися їй в очі? Які дистанція й орієнтація спілкування змусили б вас обуритися?» При цьому кожний учасник зустрічі може організувати простір так, щоб йому/їй було максимально зручно (дозволяється пересувати наявні в аудиторії меблі й «облаштовувати» простір згідно зі своїми побажаннями). Обговорення: Завдання тренера – через формулювання питань, адресованих співрозмовникам, зафіксувати максимально зручне розташування в просторі для кожного з них. Варіанти питань до виконавців ролей і спостерігачів:  Наскільки важким здалося виконання цього завдання?  Чим керувалися «актори» при організації простору спілкування?  Які емоції в них виникали при зміні дистанцій спілкування (збільшенні, зменшенні)?  Яке значення мала орієнтація різних персонажів у просторі відносно один до одного?  Чи використали вони при спілкуванні з різними партнерами зоровий контакт і дотики?

186

Ольга ГУРЕНКО

Під час обговорення варто звернути увагу учасників на внутрішнє почуття комфорту/дискомфорту, що виникає при тій або тій дистанції й орієнтації спілкування, які визначені етнічною приналежністю індивідів. Метод роботи: культурноEспецифічна рольова гра. Результати:  виявлення компонентів невербальної мови спілкування і їхньої культурної обумовленості;  виявлення норм просторової організації спілкування як одного з елементів культури. Вправа «Жива скульптура» Учасникам пропонується розділитися на підгрупи за етнічною ознакою (ознак може бути 2E3 залежно від складу групи). Завдання підгруп – створити, використовуючи власні тіла як матеріал, єдину скульптуру, що відображає основні особливості ментальності свого народу, і підготувати її презентацію. Коли всі підгрупи виконали завдання, учасники сідають півколом і починають показ скульптур. Обговорення: 1. Питання до глядачів:  Які риси ментальності вдалося передати авторам скульптури?  Якими виразними засобами вони користувалися?

2. Ті ж питання на адресу учасників, що демонстрували скульптури, про вияв символічного змісту скульптур.

3. Загальне обговорення, під час якого доцільно розглянути такіі питання:  Які труднощі виникли при підготовці скульптур?  Як вдалося ці труднощі перебороти?  Наскільки розрізнялися скульптури, що лежить в основі розбіжностей?  Чи були складності у визначенні того, що зображено в скульптурі іншої групи?  Що нового вдалося довідатися про різні народи в цій вправі?  Що спільного можна було виявити в скульптурах? Як і в інших вправах цієї тематики, особливу увагу варто звернути на усвідомлення учасниками не тільки відмінності, але й подібності між різними народами. Метод роботи: культурноEспецифічний атрибутивний тренінг. Результати:  виявлення особливостей ментальності етнічної спільності й подання її в образному вигляді;

187

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

 порівняння особливостей ментальності свого й іншого народів. ІІI етап. Етнічні стереотипи й упередження Вправа «Відгадай, про кого йде мова» Необхідні матеріали: аркуш з переліком стереотипів декількох народів. Інструкція Учасники одержують (або тренер зачитує) список стереотипів представників декількох етнічних спільностей. Завдання кожного (або кожної підгрупи) – визначити, якого народу стосується кожний набір. Серед стереотипів реальних народів є два списки якостей, що не були стереотипами якогоEнебудь народу: один містить тільки позитивні характеристики, інший – тільки негативні. У випадку, коли абсолютно позитивний стереотип приписується своїй групі, а негативний – «чужій», можна припустити наявність міжгрупової напруженості, схованого (або навіть відкритого) конфлікту. Якщо в тренінгу беруть участь представники двох народів, і котрі конфліктують, приписують однакові негативні якості один одному, тренерові варто делікатно показати, що в ситуації конфлікту стереотипи втрачають «зерно істини» і, стаючи ірраціональними й несправедливими, перестають виконувати пізнавальну функцію в міжкультурному спілкуванні. Обговорення:  Які труднощі виникли при виконанні завдання? Чим вони були викликані?  Чи доводилося вам у буденному житті зіштовхуватися з подібними стереотипами? Наскільки широко, на ваш погляд, вони поширені? Чи є в них «зерно істини»?  Які з перерахованих якостей ви вважаєте позитивними, які – негативними?  Чи можете ви собі уявити, як представники даних груп оцінили б такі свої характеристики? Як ви самі оцінюєте характеристики представників свого народу (якщо такі є)?  Якій етнічній групі ви приписали абсолютно позитивний стереотип, а якій – абсолютно негативний? Як думаєте, чому це відбулося?  Як ви думаєте, чому існують такі етнічні стереотипи і яку роль вони виконують у житті? Чи можна їм довіряти й керуватися ними в міжкультурному спілкуванні? Метод роботи: індивідуальна робота, групова дискусія.

188

Ольга ГУРЕНКО

Результати:  розвиток міжкультурної сензитивності;  розуміння суті й функцій етнічних стереотипів;  усвідомлення механізму етноцентризму (переваги своєї групи). Вправа «Павутина забобонів» Завдання:  показати учасникам групи, як почуває себе людина, що є «об’єктом» негативних етнічних стереотипів і упереджень;  привести учасників групи до усвідомлення впливу стереотипів на почуття й функціональні стани «об’єктів стереотипізації»;  сформувати в членів групи мотивацію на надання допомоги й підтримки людині, що почуває себе приниженою стереотипами й забобонами;  виробити в процесі групового обговорення стратегію боротьби з негативними етнічними стереотипами. Необхідні матеріали: моток тасьми або мотузки. Перша частина. Тренер вибирає трьохEчотирьох осіб на роль об’єктів стереотипізації – представників певних народів. Ними повинні стати учасники, що мають досить високу самооцінку, впевнені в собі, емоційно стійкі й здатні до публічної рефлексії. Бажано також, щоб вони мали виразну експресію. Тренер виводить їх за двері й повідомляє про «ролі», які вони мають грати, а також коротко пояснює майбутню процедуру. Не треба розкривати сутність вправи повністю, доцільно сказати лише про те, що група буде адресувати їм розповсюджені висловлення з приводу різних етнічних груп. Тренер просить учасників «ужитися» в образ представника певної етнічної групи (використовується тільки «проективний» варіант, тобто пропонуються ролі представників «чужої» етнічної групи). Крім того, тренер орієнтує всіх на запам’ятовування своїх думок, почуттів і переживань під час проведення вправи. Друга частина. Тренер повертається в кімнату, пропонує групі сісти півколом і ставить напроти стілець. Він пояснює: «Зараз на цей стілець по черзі будуть сідати «представники» різних культур із числа учасників, що перебувають за дверима. Завдання групи – згадати або придумати негативні висловлювання відносно певного народу й адресувати їх його «представникові». Після кожного висловлювання я буду обмотувати учасника, який сидить на стільці, мотузкою. Коли я скажу: «Досить», вам належить почати говорити позитивні висловлювання на адресу цього народу. А я буду розмотувати мотузку».

189

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Третя частина. Викликається «представник» якогоEнебудь народу. Тренер представляє його групі, він сідає на стілець, а інші починають розповідати про названу етнічну групу анекдоти або висловлювати наявні негативні стереотипи й упередження. Після кожного негативного висловлювання тренер обмотує учасника, що представляє «народ», мотузкою, немовби обплутуючи його «павутиною забобонів». При обплутуванні «представника народу» мотузкою тренер повинен уважно стежити за його станом. Якщо він бачить, що той дуже емоційно реагує, варто перемкнутися на позитивні висловлювання. Розплутавши «представника» народу, тренер просить учасників групи добре запам'ятати свої враження для подальшого обговорення. Далі подібна процедура повторюється з усіма «представниками» народів, що входять у кімнату за запрошенням тренера. Обговорення включає два етапи: Перший етап. Вербалізація переживань, обмін почуттями й емоціями. Уся група розсідається, утворюючи коло, при цьому «об’єкти стереотипізації» не повинні сидіти поруч. Розмова починається з опису свого стану всіма «представниками народів» по черзі. Кожна особа, яка виконувала роль «об’єкта» стереотипізації, повинна максимально докладно й щиро розповісти про свої почуття, емоції, що виникли під час вправи. Можна запропонувати учасникам спочатку відповісти на такі питання:  Опишіть, будь ласка, свій стан на різних етапах роботи: перед початком процедури, у процесі обплутування мотузкою, після закінчення негативних висловлювань, під час позитивних висловлювань, після закінчення всієї процедури.  Оцініть свій стан на зазначених вище етапах за шкалою від E10 до +10, де найвищий ступінь негативних емоцій позначається як «E10», нейтральний стан «0», найвищий ступінь позитивних емоцій «+10». Потім обговорюються почуття й переживання всіх учасників, а також процеси ідентифікації з «об’єктами» стереотипізації та емпатії стосовно них. Порівнюються стани всіх учасників. Цей етап обговорення повинен бути присвячений вираженню почуттів і обміну ними. Тренерові варто домогтися, щоб усі члени групи відрефлексували свої почуття. У процесі обговорення тренерові важливо стежити за функціональними станами тих, хто сидів на стільці. Наприкінці обговорення знову варто попросити їх оцінити свій актуальний стан у балах. Після цього тренер може запропонувати членам групи звернутися до учасниківEгероїв з будьEякими словами, виконати будьEякі дії. Тренер

190

Ольга ГУРЕНКО

і група обов’язково повинні подякувати головним персонажам гри, висловити захоплення ними тощо. Другий етап. Усвідомлення суті етнічних стереотипів і вироблення стратегій боротьби з негативними етнічними стереотипами й упередженнями (забобонами). У ході обговорення учасники повинні усвідомити, що етнічні стереотипи мають необхідні й корисні функції, тому що спрощують і систематизують складну й неоднозначну інформацію, одержувану людиною з навколишнього середовища, і захищають цінності індивіда й групи. Однак стереотипізація як грубий механізм міжгрупового сприйняття може виконувати негативну роль у процесі міжособистісного сприйняття партнера по спілкуванню, тому що стереотипи неминуче активізуються в ситуації контакту з представником іншої культури й можуть бути основою для негативних установок – упереджень. Для того, щоб перейти до вироблення стратегій боротьби з негативними етнічними стереотипами, тренерові бажано поставити запитання спочатку тим, хто сидів на стільці, а потім усім учасникам тренінгу: «Що вам особисто допомагало й що взагалі може допомогти людині перебороти негативний вплив стереотипів і упереджень?». Для того, щоб процес обговорення був динамічнішим, можна попередньо провести роботу в підгрупах. Бажано формувати підгрупи таким чином, щоб у кожній з них виявилася особа, що на попередньому етапі вправи грала роль «об’єкта стереотипізації». Метод роботи: майстерня міжкультурної комунікації. Результати:  усвідомлення учасниками впливу етнічних стереотипів і упереджень на їхню поведінку в ситуаціях міжкультурної взаємодії;  розвиток в учасників навичок рефлексії своєї поведінки в умовах групової дискримінації;  усвідомлення впливу активізації стереотипів і упереджень на почуття й стани «об’єктів стереотипізації»;  розвиток когнітивної й емоційної емпатії;  вироблення стратегій боротьби з негативними етнічними стереотипами й упередженнями. Після психогімнастичної вправи треба ще раз звернути увагу на емоційний стан учасників, особливо тих, хто був «об’єктом» стереотипізації у вправі «Павутина забобонів». При необхідності релаксації можна використати медитативні техніки.

191

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

IV етап. Культурний асимілятор Знайомство з методом підвищення міжкультурної сензитивності – «культурним асимілятором» Тренінг етнічної толерантності може включати конструювання учасниками ситуацій реальних культурних асиміляторів. Однак доцільніше використовувати наявні культурні асимілятори. Інструкція: Тренер ділить групу на однорідні за культурним складом підгрупи з 3E5 осіб. Вони одержують завдання проаналізувати ситуації з культурних асиміляторів, призначених для підготовки до міжкультурної взаємодії представників культури, носіями якої вони є. Вони повинні знайти правильні пояснення поведінки персонажів, виходячи з особливостей «чужої» культури, а потім підготувати кілька ситуацій у вигляді сценок для демонстрації іншим підгрупам, що складаються з представників іншої культури (інших культур). Іноді можливе навчання представників двох культур за допомогою тих самих ситуацій, у яких «правильними» (ізоморфними) розглядаються різні пояснення поведінки персонажів. У цьому випадку спочатку кожна підгрупа повинна проінтерпретувати їх з погляду «чужої» культури, а потім на загальгруповому етапі роботи всі учасники повинні прийти до усвідомлення того, наскільки є важливою толерантна поведінка в інокультурному середовищі, оскільки немає єдиного правильного пояснення міжособистісних конфліктів між представниками різних народів. Метод роботи: дидактичне навчання ізоморфним атрибуціям, атрибутивний тренінг. Результати:  Розвиток міжкультурної сензитивності;  Освоєння ізоморфних атрибуцій;  Формування установок на толерантну поведінку.

V етап. Ритуал прощання Термінологічний словничок: етнічна толерантність – це особистісне утворення, яке включає настанову на взаємоповажний діалог з метою досягнення більшого порозуміння між представниками інших етносів; здатність нейтралізувати негативні комплекси в поведінці етноіншого без приниження його особистісної й соціальної гідності; здатність до взаємної емпатії, тобто до пізнання ментальності етноіншого; готовність до культурного взаємного обміну та збагачення; готовність до співпраці, взаємного партнерства на основі взаємно прийнятих цінностей 192

Ольга ГУРЕНКО

етнічна ідентичність – це усвідомлення, сприйняття, емоційне оцінювання, переживання власної приналежності до етнічної спільноти етнічні стереотипи – це один із видів соціальних стереотипів, що описують членів етнічних груп, приписуються їм або асоціюються з ними етнічна ідентифікація – це психічний процес, за допомогою якого індивід А (чи група індивідів) визначає (визначають), до якого етносу належить індивід Б (або група індивідів – представники одного етносу); етнічна самоідентифікація – це процес віднесення людиною себе до певної етнічної спільності культура міжнаціонального спілкування – певні взаємозв’язки й взаємостосунки, у процесі яких люди, що належать до різних національних спільнот і дотримуються різних релігійних обрядів, обмінюються досвідом, духовними цінностями, думками, почуттями. Тема для самостійного опрацювання ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ОСОБИСТОСТІ В БАГАТОКУЛЬТУРНОМУ РЕГІОНІ План 1. Сутність регіональної культури.

2. Етнокультурні традиції національних спільнот українського Північного Приазов’я (на прикладі греків, німців та болгар):  заселення території українського Північного Приазов’я іноземними колоністами;  характер поселень, забудови, дворів, житла та домашнього інтер’єру;  самобутність народного костюма;  народна кухня і традиційні страви греків, болгар та німців українського Північного Приазов’я;  усна народна творчість;  народна іграшка;  народні ігри;  родинні свята й обряди;  календар народних свят національних груп українського Північного Приазов’я. Література 1. Араджиони М. А. Греки Крыма и Приазовья : история изучения и историография этнической истории и культуры (80Eе гг. XVIII – в.90Eе гг. XX в.) / М. А. Араджиони. – Симферополь : Издательский дом «Амена», 1999. – 132 с.

193

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

2. Державин Н. С. Болгарские колонии в России / Николай Севастьянович Державин. – София : Державна Печатница, 1914. – 259 с.

3. Джуха И. Г. Одиссея мариупольских греков: очерки истории / Иван Георгиевич Джуха. – Вологда : ИздEво ВГПИ, «ЛиС», 1993. – 160 с.

4. Етнокультурні та етноантропологічні чинники в регіональному контексті : на прикладі історії Запорізького краю XIXEXX ст. / [І. П. Аносов, Л. В. Афанасьєва, О. С. Арабаджі та ін.]. – МелітопольEМ. : Скрипторий, 2002. – 196 с.

5. Народи Північного Приазов’я (етнічний склад та особливості побутової культури) / [Б. М. Кочерга, Л. В. Афанасьєва, В. М. Александров, та ін.] ; за ред. І. П. Аносова, М. В. Елькіна, Б. М. Кочерги та ін. – Запоріжжя : Просвіта, 1997. – 175 с.

6. Окрестности Мариуполя : взгляд этнографа. История заселения, культура и быт жителей края. Конец ХVІІІ – XIX вв. / [Н. А. Тыркалова, О. М. Чаплинская, Т. К. Богадица и др.]. – Мариуполь : Рената, 2008. – 64 с.

7. Серафимов С. А. Крымские христиане (греки) на северных берегах Азовского моря. Материалы по истории и культуре греков Украины / С. А. Серафимов. – Донецк : Кассиопея. – 1998. – Вып. 1. – С. 69E93.

8. ШишкинаEФишер Е. М. Немецкие народные календарные обряды, обычаи, танцы и песни : практ. пособ. для российских немцев / Елена Михайловна ШишкинаEФишер. – 2Eе изд. – М. : Готика, 2000. – 328 с. Матеріал для опрацювання 1. Сутність регіональної культури Під регіональною культурою розуміється специфічна форма існування соціуму і людини, що має виражені просторовоEгеографічні кордони й спирається на власну історичну традицію і систему цінностей. Її відрізняє наявність свого набору функцій, продукування специфічної системи соціальних зв’язків і певного типу особистості. Регіональна культура є варіантом загальнонаціональної культури і водночас самостійним явищем зі своїми закономірностями розвитку і логікою історичного буття, здатністю робити вплив на загальнонаціональну культуру. Регіональна культура є і станом, і процесом, її розвиток обумовлений і зовнішніми чинниками (зокрема впливом столичної культури), і внутрішніми (природноEгеографічними, соціальноE економічними, історичними, етнічними, релігійними). В основі

194

Ольга ГУРЕНКО

осмислення регіональної культури лежить уявлення про культуру як єдність світу людини і світу соціуму. У культурі історичний досвід опредмечується й заломлюється в конкретному бутті індивідуального світу людини. При цьому опосередкованою системою стає соціальний «світ» в усьому різноманітті його зв’язків. Єдність цих різноманітних «світів» дозволяє описувати культуру як соціальноEособистісний феномен, що розгортається в історії. У роботах вітчизняних філософів і культурологів (А. Ахиєзера, Л. Баткіна, Г. Гачова, П. Гуревича, Б. Єрасова, М. Кагана, Л. Когана та ін.) пропонуються основи аналізу культури як соціальноEособистісного феномена, акцентуються зв'язки «людинаEсуспільство», «світ культуриEсвіт природи». Особливого значення в аналізі культури набуває вивчення цінностей, що лежать в основі культури і є головним сенсоутворювальним чинником її розвитку. Розглядаючи регіон як специфічний історикоEгеографічний простір, необхідно враховувати, як відбувається процес його «виділення» із загального світу національної культури. У цьому процесі особливу роль відіграють адаптивні механізми культури. Їхню дію можна виявити, якщо звернутися до історичного досвіду мікроспільнот. Аналіз географічного середовища дає матеріал про адаптацію до конкретних природних умов, що виробилася впродовж історичного розвитку окремої культурної спільноти й що знайшла втілення у формах духовного освоєння світу і матеріальних артефактах. Щоб скластися на певній території, регіональна культура повинна пройти декілька етапів розвитку. Першим етапом є включення цього географічного простору в поле освоєння «материнської» культури. Другий етап – це освоєння нової батьківщини переселенцями. На цьому етапі відбувається фізичне і символічне включення території до складу держави. «Фізичне» включення території до складу держави набагато передує «символічному», такому, що полягає в набутті сенсу існування людей, пов’язаного з місцем життя, уявленням про роль, яку покликана грати ця територія в долі країни. Це розуміння приходить пізніше, коли люди активно освоюють територію в ході практичної діяльності і починають її усвідомлювати як «свою». Щоб стати символічною цінністю, регіон повинен увійти у свідомість його жителів як необхідне та єдине можливе місце існування. На третьому етапі починає усвідомлюватися «зв’язок з місцем». Він виявляється в певних способах господарювання, в організації соціального життя. У процесі міжкультурної комунікації з корінними народами і переселенцями з інших регіонів люди починають 195

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

усвідомлювати власну ідентичність саме як людей, що живуть в цьому просторі220. Четвертий етап відрізняється тим, що жителі конкретної території сприймають її як свою батьківщину, відбувається освоєння регіону. П’ятий етап поєднує національну і регіональну культуру новими зв’язками: не уявляючи себе зовні «великого цілого», регіон відчуває власну значущість і прагне впливати на долю «цілого». На цьому етапі регіон перетворюється на форму існування національної культури, одночасно забезпечуючи її розвиток і збереження динамізму. Отже, регіональну культуру можна визначити як продукт специфічного соціокультурного процесу на певній території. Це системна полісферна і багаторівнева освіта, що має тісні генетичні зв'язки з так званою «материнською» (національною) культурою. Вона несе в собі як її загальні риси і закономірності розвитку, так і власні унікальні особливості. Її основна функція – відтворення культурного життя регіону, забезпечення безперервності регіонального культурного процесу221.

2. Етнокультурні традиції національних спільнот українського Північного Приазов’я (на прикладі греків, німців та болгар) Заселення території українського Північного Приазов’я іноземними колоністами Етнічне обличчя України формувалося віками залежно від її геополітичного положення на перетині світів, шляхів, культур, політичних і економічних інтересів сильних державEсусідів, від воєнноEполітичних подій у регіоні та колонізаційних заходів царського уряду з метою закріпити за собою обширний південний край. Як відомо, особливістю нинішньої ситуації в Україні в освітній і культурній сферах є те, що титульна нація змушена захищати свою історію, мову і культуру від фальші, міфів і «білих плям забуття». Але для формування політичної української нації, згуртування всіх народів, які проживають на території нашої держави, необхідно насамперед ґрунтовно дослідити історію кожного з цих народів. Історично так склалося, що на території українського Північного Приазов’я проживає близько 86 000 греків, що становить 85% усіх греків України і 21, 1% населення Північного Приазов’я, 42 000 болгар – 220

ВоспитательноEобразовательный процесс в поликультурном пространстве образовательного учреждения : учеб.Eметод. комплекс / [авт.Eсост. : О. Н. Пикалова, Ю. В. Королькова]. – Ставрополь : СКИРО ПК и ПРО, 2012. – С. 54.

221 Там же.

196

Ольга ГУРЕНКО

20% від усіх болгар України і 27% населення Північного Приазов’я, близько 9000 німців – 13% від усіх німців України і 19% населення цього регіону (за даними перепису населення 2001 р.). Заселення українського Північного Приазов’я колоністами почалося ще в XVIIEXVIII ст. Тоді ця територія входила до складу Таврійської губернії Російської імперії. У виданні Центрального Статистичного Комітету «Таврійська губернія» дається така характеристика її простору: «Рівнину від річки Конки до міста Сімферополя доволі справедливо можна назвати степом, оскільки тут немає ні лісів, ні значних рік. Перекопський перешийок ділить її на дві частини, із яких північна, на материку, має нахил до півдня та південного заходу, а південна, кримська, до північного заходу і північного сходу. До Перекопу степ на материку знижується поступово, а біля Дніпра він закінчується інколи доволі значними уступами. Однак південні межі цього степу є рівним місцем; височини, вкрай незначні, зосереджуються на північному сході, в Бердянському повіті. Височина ця дає початок усім місцевим водам. Звідси витікають ріки: Токмачка, притока Конки, Берда, Молочна зі своїми притоками та інші, які впадають в Азовське море. Тут також багато балок або сухих луків, які нарівні з ріками служили головним шляхом для заселення країни...» На півдні Таврійської губернії знаходилися Мелітопольський та Дніпровський повіти. У 1842 р. зі східної частини Мелітопольського (межиріччя Берди та Молочної) був створений Бердянський повіт. У межах повітів існували дрібніші адміністративні одиниці – волості та колоністські округи. Останні не були підпорядковані повітовим та губернським структурам, а підлягали Опікунському комітетові іноземних колоністів південного краю Росії, що знаходився в м. Одесі. Найдавнішими колоністами Північного Приазов’я були запорожці та малороси. Приплив колоністів із Північної Росії збігається із заснуванням російських фортець від польського кордону (1740E 1750 рр.), однак окремі зимівники, хутори й села російських колоністів були тут і раніше. Найбільш ранніми російськими колоністами тут були сектанти, які втекли сюди за часів Петра І й Анни Іоанівни. Кількість цих біженців до початку XIХ ст. була близько 35 000 осіб. За часів імператора Петра І в Новоросійському краї по так званій українській лінії почали заселятись серби, поселення яких називалися «Нова Сербія».

197

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Наприкінці XVIIІ ст. (1790 р.) в Новоросійській губернії з’явилися польські поселенці. У середині XIХ ст. (1839E1846 рр.) окремі сім’ї знайшли притулок у Таврійській губернії на узбережжі річок Жеребки та Конки. Кількість польських колоністів нараховувалася тоді до 2000 осіб. У кінці XVIIІ ст. на території Північного Приазов’я почали заселятися німецькі колоністи, які прибували сюди з різних міст Німеччини. Для їхнього розселення були відведені землі на правому березі ріки Молочної. Першу партію складали близько 250 сімей із Бадена, Баварії, Насау, Вюртемберга. Розорені після наполеонівських війн, німецькі селяни вирішили пошукати кращої долі на чужині – у Російській імперії. Їх приваблювали пільги, які надавав царський уряд іноземним переселенцям: звільнення від рекрутської та постійної повинності, від сплати податків на 19 років, надання грошової допомоги, а також коштів на облаштування господарства. Кожна сім’я одержувала по 60 десятин землі на двір. Облаштувавшись у Молочанській колоністській окрузі, німці працювали сезонними робітниками. У 1822 р. німцямEколоністам було відведено частину землі в Маріупольському окрузі загальною площею 29 913 дес. 405 саж., куди вже восени цього року прибули перші сім'ї. Там вони заснували чотири колонії: Міррау, Готланд, Кампенау, Кайзердорф (сучасний Розівський кущ Запорізької області). У 1823 р. німці заснували ще три колонії неподалік Бердянська, які разом з утвореною у 1831 р. ще однією колонією увійшли до складу Бердянського німецького округу. У 1838 р. безземельні переселенці Молочанського колоністського округу переселилися на береги річок Уклюка і Тащенака, де заснували п'ять колоній (майбутня Ейгенфельдська волость). У першій половині XVIIІ ст. на території Північного Приазов’я, а також на правому березі Дніпра кочували ногайці (нащадки тюркоE і монголомовних племен, які змішалися з тюркомовними кипчаками). До їхнього складу входило три орди. Райони кочів’я ногайців постійно змінювалися. Ще до приєднання території Кримського ханства до Росії ногайці підпали під вплив останньої. У 1770 р. згідно з рішенням Катерини ІІ ДжанмамбетEбей сприяв переселенню ногайців за межі Російської імперії. Перезимувавши в районі Великого Лугу і річок, що знаходилися поблизу, навесні 1771 р. вони «відкочували» за Дон. З 1790 р. до 1812 р. відбулося повернення частини ногайців до Приазов’я. Катерина ІІ призначила їм такі території для кочів’я: Єдичкульській орді – від р. Берди до р. Обіточної, Ємбулуцькій – від 198

Ольга ГУРЕНКО

р. Обіточної до р.Лозоватки і Єдисанській – від р. Лозоватки до р. Молочної. Разом ногайцям було відведено 352 776 десятин землі, на яких оселилися 8391 особа чоловічої статі і 7127 – жіночої статі. У ХІХ ст. переселення ногайців до Приазов’я продовжувалося. Але восени 1812 р. після укладення в Бухаресті миру між Росією і Туреччиною 3199 ногайців емігрували до Туреччини. Перші достовірні дані про поселення болгар у Новоросійському краї датуються ІІ половиною XVIIІ ст., коли Указом Правлячого Сенату від 24 квітня 1752 р. болгарські поселенці знайшли притулок спочатку в Новомиргороді на р. Віса, а потім на теренах сербського гусарського полку по річці Синюк (нині с. Ольшанка). На території Північного Приазов’я болгари заселялися з 1861 по 1863 рр., зайнявши частину земель, залишених ногайцями. Болгарська переселенська хвиля 1861E1863 рр. мала два потоки, які збігалися в часі. Перший з них був спрямований з Бессарабських болгарських колоній, які за Паризьким договором 1856 р. відійшли від Росії до князівства Молдавського. Причинами цього переселення був конфлікт болгарських колоністів з молдавським урядом, активна позиція Росії та економічна необхідність. За бессарабськими болгарами були збережені права іноземних колоністів, їм була надана одноразова грошова допомога у розмірі 125 крб. на сім'ю, земельний наділ по 50 десятин на сім'ю. Крім того, цих переселенців звільнили від сплати податків на 8 років. Усього бессарабських болгар прибуло на територію краю 3,5 тис. сімей (17,5 тис. осіб). Вони заснували в краї 34 колонії. Другий болгарський переселенський потік мав за свій вихідний пункт район м. Відіна (ПівнічноEзахідна Болгарія). Його виникнення пов’язане з соціальноEполітичною кризою в регіоні, що склалася внаслідок розселення там мусульман, які емігрували з Росії у 1860 р. Переселення виявилося важким та тривалим. Серед переселенців нерідко спалахували епідемії з великою смертністю. Разом протягом літаEосені 1861 р. до Євпаторії та Феодосії прибуло більше ніж 10 тис. віденських болгар. Переважна більшість їх весною 1862 р. повернулася на батьківщину. Ті, що залишилися (близько 800 осіб), заснували в Мелітопольському та Бердянському повітах дві колонії. Відінці не отримали прав іноземних колоністів, як бессарабські переселенці. Їм відійшли земельні ділянки лише по 12 десятин на особу, чоловіків звільнили від військової служби на 8 років, надали одноразову грошову допомогу. По закінченні російськоEтурецької війни 1877E1878 рр. у зв’язку з поверненням Росії частини Бессарабії деякі приазовські болгари розпродали землю та переїхали до Бессарабії. Проте їхні колишні наділи 199

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

були зайняті іншими мешканцями і багатьом з них довелося повернутися до Приазов’я, але вже безземельними. У цей же час деякі приазовські болгари виїхали до Криму та Болгарії. Унаслідок цього з 36 болгарських колоній у Приазов’ї залишилося 30. Разом із бессарабськими болгарами на території Північного Приазов’я з’явилися представники албанців, молдаван та гагаузів. Албанці заснували в Бердянському повіті села: Девонське, Намівка та Георгіївка. Молдавани знайшли притулок в Дунаївці та Єлизаветівці Бердянського повіту. Гагаузи оселилися разом з болгарами (селища Волканешти, Олександрівка, Дмитрівка та ін.). Масове переселення євреїв на територію Північного Приазов’я відбувалося в середині ХІХ ст. У 1845E1855 рр. було засновано 17 колоній. Вони отримали по 30 десятин землі на двір, по 100 крб. на будівництво житла та по 70 крб. на сім’ю на придбання худоби та провіанту. Їх звільняли на 10 років від податків та повинностей, а від військової служби – на 25 років. Чехи з’явилися на території Північного Приазов’я у 1869 р. Оселившись спочатку в Криму (Перекопському повіті), богемські чехи заснували там чотири колонії. Оскільки земля виявилася непридатною для землеробства, частина з них отримала дозвіл на нове переселення. Так, на 38Eй дільниці Мелітопольського повіту з’явилася колонія Чехоград, яка увійшла складу Ейгенфельдської волості. На відміну від усіх етнічних груп в Україні, греки в розсіяному компактному вигляді не тільки становлять одну з найчисельніших етнічних спільнот, але й мають у своїй, українській, історії дві колонізаційні хвилі – ніжинську й маріупольську. Остання йшла не з Великої Греції, а з Криму і мала на меті забезпечити виконання політичної програми царського уряду: з одного боку – ослаблення і підкорення Криму, з іншого – інтенсивне заселення приєднаної території Новоросії. Для укріплення своїх південних кордонів Росія, скориставшись черговим порушенням Турцією умов КючукEКайнарджийського мирного договору, 23 листопада 1776 р. ввела в Перекоп свої війська, виведені з Криму згідно з цим договором. Росія привела до влади ШагінEГирейE хана, який дотримувався російської орієнтації і був визнаний 30 березня 1777 р. татарськими мурзами ханом Криму. І тоді ж Кримський уряд звернувся до Росії з проханням залишити російські війська у Криму. Але вже 2 жовтня 1777 р. через орієнтації хана на російські прогресивні реформи (формування регулярної армії, розширення прав християн та ін.) проти хана спалахнуло повстання.

200

Ольга ГУРЕНКО

Активізувалися дії Турції щодо повернення втрачених за КючукE Кайнарджийським миром позицій. Навколо Криму виникла складна ситуація. Як один із шляхів її розв'язання був запропонований П. Румянцевим план закріплення Криму за Росією. 24 листопада імператриця схвалила його. Планом передбачалося виведення християн (греків і вірменів) із Криму. Після деякої підготовчої роботи з духовенством 23 квітня, в перший день Пасхи, про переселення було оголошено в Бахчисарайському Успенському скиті. 28 липня із Бахчисарая виїхала перша група християн (70 греків і ясирівEгрузинів). Одночасно в Азовську губернію були направлені депутати християнських товариств для огляду місць їхнього заселення. Друга і третя групи християн виїхали 2E3 серпня. До 7 серпня виїхало 1122 особи, до 18 серпня – 3896, до 30 серпня – 17575 християн. У рапорті від 16 вересня 1778 р. О. Суворов повідомив Г. Потьомкіна про завершення виводу християн (31098 осіб). У лютому 1778 р. Д. Черткову було доручено підготуватися до прийому переселенців у Криму. Він для переселенців вирішив створити в межиріччі Самари, Орелі та Дніпра новий Марієнпольський повіт з центром в наміченому для будівництва місті Марієнполі на річці Солоній при її впаданні у Вовчу. Назву повіту та міста Чертков запозичив з того, що центр грецької єпархії в Криму знаходився в поселенні Маріуполь поблизу Бахчисарая. У вересні 1779 р. було прийнято рішення про створення Маріупольського повіту. ГрекамEпереселенцям були надані пільги, зазначені у Жалуваній грамоті: територіальна та духовна автономія, звільнення від військової служби, окрім тих випадків, коли вони самі цього побажають, звільнення від податків на 10 років. У підрозділі використана література: 1. Араджиони М. А. Греки Крыма и Приазовья : история изучения и историография этнической истории и культуры (80 е гг. XVIII – в.90 е гг.

XX в.) / М. А. Араджиони. – Симферополь : Издательский дом «Амена», 1999. – 132 с.

2. Державин Н. С. Болгарские колонии в России / Николай Севастьянович Державин. – София : Державна Печатница, 1914. – 259 с.

3. Джуха И. Г. Одиссея мариупольских греков: очерки истории / Иван Георгиевич Джуха. – Вологда : Изд во ВГПИ, «ЛиС», 1993. – 160 с.

4. Етнокультурні та етноантропологічні чинники в регіональному контексті : на прикладі історії Запорізького краю XIX XX ст. / [І. П. Аносов, 201

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Л. В. Афанасьєва, О. С. Арабаджі та ін.]. – Мелітополь М. : Скрипторий, 2002. – 196 с.

5. Народи Північного Приазов’я (етнічний склад та особливості побутової культури) / [Б. М. Кочерга, Л. В. Афанасьєва, В. М. Александров та ін.] ; за ред. І. П. Аносова, М. В. Елькіна, Б. М. Кочерги та ін. – Запоріжжя : Просвіта, 1997. – 175 с.

6. Окрестности Мариуполя : взгляд этнографа. История заселения, культура и быт жителей края. Конец ХVІІІ – XIX вв. / [Н. А. Тыркалова, О. М. Чаплинская, Т. К. Богадица и др.]. – Мариуполь : Рената, 2008. – 64 с.

7. Серафимов С. А. Крымские христиане (греки) на северных берегах Азовского моря. Материалы по истории и культуре греков Украины / С. А. Серафимов. – Донецк : Кассиопея. – 1998. – Вып. 1. – С. 69 93. Характер поселень, забудови, дворів, житла та домашнього інтер’єру Однією з характерних ознак кожного народу є своєрідне оформлення поселень, садиб і типів житла, що відповідає природноE географічним особливостям, традиційній культурі та віруванням. Залишаючи внаслідок різних причин свою етнічну територію та переселяючись до інших регіонів, представники різних народів намагалися й у нових умовах зберегти власні традиції в побудові житла. Проте зберегти це повністю було неможливо. Інші природні умови, наявність інших будівельних матеріалів, а також спілкування з місцевим населенням безпосередньо впливали на традиційноEпобутову культуру переселенців і насамперед на техніку будівництва житла. Ці процеси спостерігалися й на території українського Північного Приазов’я. Двір болгар колоністів з усіма його будівлями був огороджений тином, а з фасадного боку дощаним або цегляним парканом, що складав так званий план, площею 480E675 сажнів. Огорожа, яка знаходилася навколо плану, називалася дувар. Фасадна огорожа – палісадник. Дворові будівлі не виходили безпосередньо на вулицю, але були відокремлені від неї невеликим садочком (гардина чи градина), де росли фруктові дерева. У цьому садку завжди можна було знайти декілька грядок з квітами. Садочок (градина) – це перша частина двору, яка розділялася збитими з дощок одностулковими воротами. У Бердянському повіті їм надавали гарні форми і фарбували в синій чи зелений колір з білими вкрапленнями. Другу частину болгарської садиби складав безпосередньо двір, обставлений з усіх сторін будівлями.

202

Ольга ГУРЕНКО

На першому плані стояв житловий будинок (кашта). До будинку прилягало під одним з ним дахом приміщення для домашньої худоби, корів та коней. На цьому дворі звичайно влаштовувався загін для худоби (авлія, агал), де влітку стояли корови та вівці. На кордоні другої і третьої частин садиби зазвичай ставили амбар для зерна (амбарь). Крім цього, на середньому дворі були: 1) приміщення для курей (курняк, курник), 2) погріб (бурдей, лагаза), 3) куточок для зсипання сміття та попелу (купіште, петельник, сорник, пипилишник), 4) приміщення для свиней (кочена, кочур, саж), 5) літня кухня (соба, бурде, ванкашна кашта). До цього двору прилягала, нарешті, третя частина садиби, призначена спеціально для молотьби хліба, тобто тік (арман, гувно). У деяких садибах від третьої частини плану відокремлювалася ще невелика частина під город (градена). Необхідною в болгарській садибі була криниця (герань, кладене) з високими стовпами, до якої на гачку прикріплювалася жердина з вагою на одному кінці і шнуром з відром на іншому. Всередині криницю обкладали зрубом з опаленої цегли чи дощок. Отвір криниці на поверхні землі завжди огороджувався дерев’яним зрубом, інколи з кришкою. Житловий будинок у Північному Приазов’ї болгари будували переважно з опаленої цегли. Дахи вкривали черепицею, залізом; очеретом укривали хліви. Будівлі з опаленої цегли зазвичай не штукатурили зовні, а тільки інколи покривали рідким розчином білого вапна чи глини; будівлі ж із сирцевої цегли покривали зовні товстим шаром глини (коли вона висихала, їх найчастіше білували кольоровою глиною). Житловий будинок болгар складався з двох кімнат: перша, в яку ведуть вхідні двері (зовнішній дім), друга кімната прилягала до першої (внутрішній дім). У першій кімнаті зазвичай жила вся сім’я. Тут же знаходилася й піч (кумин) з широким прямим квадратним отвором, який виходив через стелю на дах, поступово звужуючись. Уся піч разом з трубою мала форму зрізаної піраміди з квадратною основою. Для приготування більшості страв вогонь розкладався прямо на підлозі, переважно земляній, вимазаній жовтою глиною, серед печі, під димовим отвором, а сковорідка ставилася на дві опалені цеглини чи на залізний триніжок. Друга кімната слугувала для прийому гостей, а взимку частина родини в ній ночувала; влітку вся сім’я ночувала просто неба. Дерев'яною чи ситцевою перегородкою від другої кімнати 203

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

відокремлювалася невелика комірчина, яка відігравала роль кімнати для відпочинку. Облаштовуючи свій будинок, болгари керувалися зразками сусідів (міщан або німцівEколоністів). Стіни прикрашали самотканими килимами й такими ж рушниками з мереживом, що було характерною рисою болгарського будинку. Навколо стіни першої кімнати на деякій відстані від стелі закріплювали дерев'яні полиці, на яких стояв посуд. У другій кімнаті на стінах висіли картинки патріотичного чи релігійного змісту, фотографії солдатів, близьких та далекихродичів, представників сільської інтелігенції, настінний годинник (переважно в Бердянському повіті). Вікна обов’язково були прикрашені мережаними фіранками домашнього виробництва, дуже накрохмаленими та засиненими під час прання. У кого не було фіранок, той вішав на вікна домоткані білі рушники з мережаною обшивкою чи просто ситцеві фіранки, які завжди були двійними; починаючи зверху, вони спускалися під кутом одна до іншої. Вікна були прикрашені череп’яними вазонами з квітами, тут же зазвичай ставили глиняні фігури собак, зайців, картонних коней і півнів, придбаних колись на ярмарку. Необхідним приладдям кімнати було настінне дзеркало. З домашніх меблів у кімнаті стояли стільці, дерев'яне широке ліжко (лежанка), на якому лежав матрац, бавовняна ковдра, подушки; квадратний ослін; дерев’яна канапа; трикутна шафа як підставка для образів; скриня з платтями, шафа для посуду; стіл, покритий скатертиною, а зверху ще й рушниками. У чорній кімнаті додатково ще знаходився низенький столик, за яким обідала вся родина, або просто дощечка без ніжок, яка заміняла стіл, а на стіні висіла вішалка для відер. Будівництво будинку розпочиналося після молебню й освячення місця. У деяких болгарських селах зберігся звичай посипати все місце будівлі або просто кути просом, щоб оберегти себе від дії нечистих сил і злих людей. Коли будинок уже збудований, його освячували і переходили до нього жити, несучи з собою вугілля, яке горіло з ладаном, і образи. У болгар існує повір’я, ніби на будівництві могли замурувати людину, зловивши на будівлі її тінь, і тоді ця людина на сороковий день помирала, а душа її після смерті блукала по цьому будинку і оберігала його від руйнування. Тип грецьких поселень, які знаходилися в пересічній місцевості, спочатку був розкиданим, житлові будинки стояли на великих садибах.

204

Ольга ГУРЕНКО

На просторому дворі знаходилися загони для худоби, стайні, обов'язково сарай для полови, в глибині садиби знаходився тік. Але в сільській садибі не було зелених садів та палісадників. У приазовських поселеннях греків було відоме житло різного типу, а саме: заглиблене в землю; наземні будинки зі стінами з дерну, дерева; каркасні конструкції стін з різним заповненням; будинки з глиняних вальків із сирцевої та опаленої цегли, з каменю. Глина та каміння – найрозповсюдженіший будівельний матеріал. Раннім житлом греків Північного Приазов’я були підземні та надземні будівлі. Стіни їхні будували з плетінки, обмазаної глиною, або з дерну. Це невеликі прямокутні, подовжені в плані забудови будівлі без стелі і горища, покриті двоскатними чи односкатними дахами з невеликим нахилом земляної покрівлі. Місцеві жителі називали їх землянками. Так описував землянку Н. Мєркін (1902 р.н. з с. Константинополь): «Це прямокутна, витягнута, однокамерна будівля з входом з торцевої стіни. Приблизно третю частину приміщення займає глиняна споруда (софа, курват), розміщена поруч з плитою, яка обігріває приміщення і слугує для приготування страв. Стіни землянки приблизно на 1E1,5 метри заглиблені в землю. Надземна частина стін зведена з дерну. Всередині та зовні стіни обмазані глиною і побіловані. Дах односкатний, земляний. Для влаштування даху на стіни клали балки, на них (послідовно) рейки чи хмиз, бур’ян. Зверху на бур’ян насипали попіл, який не пропускав вологу й утримував тепло. Зверху накидали товстий шар глини і розрівнювали, робили накат. Знизу цю конструкцію теж обмазували глиною». Найпростіше, але зручне житло греків було двокамерним: аят – теплі сіни з вогнищем – і житлова кімната (спіт і мікроспіт). Ще в XIX ст. приєднувалася парадна кімната, розміщена з іншого боку аята. Потім йшло ускладнення: аят розділявся на кухню та передпокій. У житловій кімнаті стояли: софа, курват, покритий войлоком, по краях якого розкладені подушки (кубани). По діагоналі до печі – куток з іконами, дерев'яні полиці з металевим посудом, дерев'яні лавиці з підлокітниками. На стінах висіли килими, тохма (коротенький рушник, прикрашений вишивкою), зверху над софою висів стенар (довгий червоний рушник з орнаментом). Садиба зазвичай відгороджувалася від вулиці та сусідів кам'яним парканом. Довгі будинки досягали інколи 20E30 м і свідчили про заможність господарів. У такому будинку під одним дахом знаходилися: житлове приміщення, криниця, хлів для худоби, сарай для зберігання кормів.

205

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Для будівель XX ст. характерні цегляні будинки. Вони відрізнялися від саманних не тільки зовнішнім оздобленням, але й розмірами, плануванням. Це, так звані, круглі будинки (рідше довгі), розвинуті на базі ускладнення і вдосконалення двоE та трикамерного житла. У круглих будинках було від чотирьох до шести кімнат. Виділялася спочивальня, їдальня, передпокій, кухня. Першими тимчасовими спорудами, в яких спочатку мешкали німці переселенці, були землянки або напівземлянки. Але, закріпившись на певній території (узбережжя річки Молочної), німці поступово переходили від цієї примітивної форми житла до більш досконалих, перенісши на нову територію свої основні традиції побудови житла. Наявність таких будівельних матеріалів, як глина та камінь, обумовили і техніку спорудження житла. Німці Північного Приазов’я зводили каркасні (турлучні), глинобитні й кам'яні будівлі. У XIX ст. найбільш поширеним було будівництво глинобитних хат із вальків. Для спорудження стін за такою технологією необхідно було виготовити заміс із чорної землі чи глини, яку рили неподалік від хати. Найчастіше землю змішували з білою чи жовтою глиною. Вириту землю поливали водою, додавали солому, іноді полову та ретельно перемішували ногами або за допомогою коней, яких ганяли по колу. Готовність замісу перевіряли увіткнутою лопатою: якщо грудки землі не прилипали до лопати, то можна було розпочинати спорудження стін. Із виготовленої таким чином маси ліпили великі круглі або овальні вальки вагою 8E10 кг та підносили їх майстру, який виводив із них стіни. Перший ряд вальків висотою 0,5E1 метр і завтовшки 40E60 см вирівнювали лопатою чи сокирою, а потім просушували упродовж 1E2 тижнів. Після цього приступали до зведення наступного ряду вальків. Для спорудження хати потрібно було звести 4E5 таких рядів, після чого стіни просушували протягом 2E3Eх місяців. Будівництво валькового дому розтягувалося на ціле літо, але стіни були надзвичайно міцними. Завдяки тому, що німці, як і інші поселенці, користувалися правами іноземних колоністів і мали значні матеріальні можливості, вони рано почали будувати житло з опаленої цегли, а також значно частіше в німецьких поселеннях зустрічалися кам'яні будинки. Стіни будинку мазалися лише зсередини глиною за 2E3 заходи. Для перших німецьких поселень характерною була відсутність фундаменту. Лише з другої половини XIX ст. у німецьких селах під будівлі 206

Ольга ГУРЕНКО

з сирцевої та опаленої цегли почали підводити фундамент. Залежно від стану ґрунту робили заглиблення на 50E60 см і більше та заповнювали його камінням. Іноді викладали цоколь (із каміння чи опаленої глини). У перших будівлях німецьких колоністів була земляна підлога. Насипана товстим шаром земля добре утрамбовувалася та мазалася глиною, змішаною з соломою чи коров’ячими кизяками. Глиняну мазку систематично відновлювали. Дощата підлога вперше з’явилася наприкінці XIX ст. Дах будинку спочатку вкривали соломою, очеретом, але поступово перейшли на черепицю. У німецьких колоніях переважали трикамерні будинки за планом, але чотирикамерні будували заможні переселенці. У багатих німецьких селах у басейні р. Молочної будували великі будинки на 4E5 кімнат. Вони виникли в результаті поділу трикамерного житла: в сінах виділяли кухню (середня), а кожна з хат розділялася на дві кімнати: світлицю (залу) та спальню, їдальню та спальню. Бідняцькі будинки були значно менших розмірів і складалися з хати та сіней або двох хат, розділених сіньми. У будівлях XIX ст. для опалювання та приготування їжі служив комплекс з хлібної печі та вогнища, сполучених спільним комином. Поступово вогнище замінила плита. У найбільш влаштованих будинках поступово почали звільняти основне житлове приміщення від хлібної печі, виносили її в допоміжне – літню кухню, а іноді просто у двір. Опалювання житлового будинку здійснювалося в цих випадках грубою, що могла опалювати декілька кімнат, а в кухні сполучалася з плитою. Серед меблів, притаманних німецькому приміщенню, виділяли стіл, лавки та стільці. У заможних господарів у будинку можна було побачити канапи, зроблені з дерева. Стіл покривали домотканою скатертиною. Лише для святкових подій існувала біла, вишита скатертина, знизу оздоблена мереживом. У парадній кімнаті (залі), що виконувала престижну функцію, містилися й найбільш цінні меблі. Тут, звичайно, стояли один чи два високих столи, дерев'яні лавки зі спинками та підлокітниками, скриня, комод, шафа, ліжко, стільці. Наприкінці XIX – на початку XX ст. відбулися деякі зміни в плануванні німецької хати. У парадній кімнаті, де спали й приймали гостей, при збереженні багатьох рис старовинного вжитку, з’являлися й нові предмети побуту: дерев’яне ліжко та канапа, шафа, табуретки. На вікна іноді вішали ситцеві фіранки, у заможних родинах – навіть батистові. З’явилася мода прикрашати стіни лубочними картинками, після 1914 р. – фотокартками, невеличкими люстерками. На початку 207

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

XX ст. в багатьох заможних сім'ях на видне місце почали ставити дерев’яні ліжка з горою пухових подушок. Крім основного житлового будинку, в заможних господарствах ставили ще одну житлову, частіше більш примітивну споруду на кшталт землянки. Вона слугувала кухнею, житлом для молодих чи старих пар, а також притулком для сезонних робітників. Господарські помешкання: стайню, сарай для худоби та господарського реманенту – прибудовували до хати в один ряд під одним дахом. Амбар (комора) стояв навпроти будинку і був піднятим над землею на камінні, що лежало по кутках. Там, де не було амбарів, зерно зберігали на горищі та в зернових ямах. Певне місце в глибині двору займав відкритий тік для молотьби хліба катками. Неподалік від току знаходилася клуня, де зберігали полову. За током і клунею на садибі складали скирти сіна. Окремо стояли погріб (льох), іноді криниця. Спеціальне місце відводилося й для засипання попелу – невелика квадратна ділянка, огороджена невисокою глинобитною стіною. У підрозділі використана література: 1. Араджиони М. А. Греки Крыма и Приазовья : история изучения и историография этнической истории и культуры (80 е гг. XVIII в. – 90 е гг.

XX в.) / М. А. Араджиони. – Симферополь : Издательский дом «Амена», 1999. – 132 с.

2. Будина О. Р. Жилище болгар, греков, албанцев. Материальная культура компактных этнических групп на Украине / О. Р. Будина // Жилища. – М., 1979.

3. Демиденко Л. А. Культура и быт болгарского населения в УССР / Л. А. Демиденко. – К. : Наукова думка, 1970. – 140 с.

4. Державин Н. С. Болгарские колонии в России / Николай Севастьянович Державин. – София : Державна Печатница, 1914. – 259 с.

5. Народи Північного Приазов’я (етнічний склад та особливості побутової культури) / [Б. М. Кочерга, Л. В. Афанасьєва, В. М. Александров та ін.] ; за ред. І. П. Аносова, М. В. Елькіна, Б. М. Кочерги та ін. – Запоріжжя : Просвіта, 1997. – 175 с.

6. Саулина М. Г. Быт и культура греков Приазовья : матер. Мариупольского краеведческого музея / М. Г. Саулина. – Мариуполь, 1999. – 12 с.

7. Серафимов С. А. Крымские христиане (греки) на северных берегах Азовского моря. Материалы по истории и культуре греков 208

Ольга ГУРЕНКО

Украины / С. А. Серафимов. – Донецк : Кассиопея. – 1998. – Вып. 1. – С. 69 93. Самобутність народного костюма Народний одяг – це культурноEісторична спадщина народу. Вивчення місця і значення костюма в культурі певного субетносу дає можливість виявити походження й особливості існування її форм, а в окремих випадках допомагає розкрити і суть традиційноEпобутової культури. У народному костюмі відбилися спільність походження та історична доля східних слов’ян, взаємовпливи культур інших народів, які зберегли ознаки різних епох. Особливості костюма є важливим джерелом вивчення етнічної історії населення, його соціальноEкласової структури, естетичних поглядів та уявлень. Одяг – найрухливіший елемент з усього комплексу народного мистецтва, такий елемент, що не тільки легко сприймає зовнішні впливи сусідніх культур, а й моду, нове в ній. Для українського Північного Приазов’я були притаманні як традиційні, так і нові види вбрання. Посилення міжетнічних зв’язків унаслідок переселення народів на цю територію дало змогу ознайомлення з різними видами одягу. На характер вбрання впливали такі фактори, як матеріальна традиція, природні умови (клімат, багатство барв, краса краєвидів), культурні зв’язки та стосунки, що складалися з іншими народами (як з тими, котрі проживали на відповідній території, так і з тими, що жили навколо). Характерною особливістю народного вбрання болгар українського Північного Приазов’я є те, що в ньому поєднуються слов’янські і східні (тюркські) елементи. Це прослідковується в особливостях крою, в кольоровій гамі, орнаментації. Балканський елемент в чоловічому одязі болгар – тунікоподібний вузький крій верхнього одягу, відсутність аплікацій і прикрас. У жіночому вбранні переважають чорна, коричнева, синя, бордова фарби. На початку XX ст. на кольорову гаму одягу болгар Північного Приазов’я вплинули сусідні слов’янські етноси. Болгарський народний костюм повністю вовняний, адже обробка шкір і вовни овець – один із головних видів занять болгарських переселенців. Натільним одягом болгар була риза. У чоловіків це сорочка з вузьким комірцемEстійкою і розрізом на грудях, оздобленим вишивкою з рослинноEгеометричним орнаментом. Вона заправлялася в 209

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

парусинові чи ситцеві штани (гашти) з широким кроком до колін і вузькою нижньою частиною. Гашти зазвичай перев’язувалися червоним поясом і затягувалися за допомогою вовняного шнурка – вуркузання (в наш час він замінений гачком). На сорочку одягали жилет із сукна (кібурче). Взуваючи ноги, болгари одягали вовняні панчохи або ж обмотувалися вовняними товстими онучами (навушта). Поверх одягали шкіряні лапті (цервулі) або чоботи (ботуші). На голові взимку чоловіки носили важкі смушеві шапки (ковпаки) переважно коричневого кольору. Поверх костюма одягали білі шкіряні шуби з довгими рукавами і смушковим коміром, що лежав на плечах, або шкіряні напівшуби (кюрки) з вовною всередині (інколи верхня частина покривалася темною тканиною). Восени та весною чоловіки носили картузи, влітку – солом’яні брилі. Юнаки вставляли у свої картузи блискучі металеві брошки, паперові квіти чи віночки. Хлопці іноді носили у вухах срібні сережки. Зазвичай вуха проколювали другій дитині (якщо в сім’ї померла перша) чи будьEякій наступній, яка йде за померлою. За повір’ям болгар Приазов’я, якщо цього не зробити, то помре і наступна дитина. Болгарський жіночий костюм складався з ризи, роклі, кофти, жакета. Риза – болгарська сорочка з прямими полами, шита з трьох шматин домотканого полотна, рукава довгі, комірEстійка, розріз глибокий посередині грудей. Рокла – болгарський сарафан, відрізний вище талії, низ призбираний, розріз посередині грудей, глибокий. Кофта зі складками від плеча, з круглим вирізом, рукав 3/4, подовжений, з широким манжетом. Костюм шитий з домотканої тканини чорного кольору з синіми смужками. Ліф рокли виготовлений із клітчатої чорноE червоної тканини. На сукню болгарки українського Північного Приазов’я одягали розпашний жакет (хабичку) і суконний домотканий фартух (варту), прикрашений мереживом. А голову пов’язували хусткою (шельцем), кут якої прикрашали вишивкою (піро). Колір хустки відповідав кольору сукні і складав гармонійну цілісність з усім костюмом болгарської жінки. Молоді дівчата носили переважно барвисті або червоні хустки, а літні жінки – хустки темних тонів. Як шийну прикрасу, вони одягали біле намисто (се деф), що привозили сюди з Туреччини, і низку алтин (сріблястих позолочених монет). На пальці дівчата одягали срібні та мідні персні, на руки скляні і срібні браслети, у вуха – сережки з золотих та срібних монет, запозичені в турків. На ноги болгарки одягали плетені тапці (терліки), шкіряні лапті (цервулі) або шкіряні туфлі (катері).

210

Ольга ГУРЕНКО

Буденним костюмом дівчині служили спідниці і блузки (кляски і балки) у зборках і мереживах. У святкові дні дівчата носили на голові білі хустки, обшиті вузькою мережаною стрічкою. Греки українського Північного Приазов’я виготовляли одяг здебільшого в домашніх умовах. Жінки пряли, ткали, шили, вишивали, щоб одягнути свою сім’ю. З дитячих років дівчинка знала, що рано чи пізно їй треба виходити заміж, і до цієї важливої події в житті вона мала приготувати необхідний для себе одяг, предмети, якими вона прикрасить свій майбутній дім, подарунки, які вона згідно зі старим етикетом дарувала новій рідні. Жіночий одяг складався із вовняного плаття з домотканого полотна, сорочки під нього, фартуха, перифтара, шаровар. Плаття (фістан) і сорочка мали характерний тунікоподібний крій (вірогідно, ця «мода» збереглася з візантійських часів). Поверх плаття гречанки одягали фартух. Під халатом чи під платтям вони носили вишиті шаровари (шелі). Широкого розповсюдження набув також перифтар, рушникове головне вбрання, яке оздоблювалося шовковою або золотою вишивкою та бахромою. Поверх нього одягався ще срібний хінар, схожий на вуздечку. Вдягався хінар навколо підборіддя і кріпився на лобі до перифтара, який в цьому місці повністю обшивався перлинами із золотими та срібними блискітками. До кінця XIX ст. перифтар носили вже тільки літні жінки. Як і всім жінкам світу, гречанкам подобалися різноманітні прикраси: буси, браслети, пояси. Поширеним було носіння цамбліса – мідних або кістяних пластинок з прикріпленими до них пучками парусинових ниток червоного кольору. Цамбліс прикріплювався до волосся довгою стрічкою і звисав нижче пояса. Найрозповсюдженішим взуттям у греків (жінок і чоловіків) Північного Приазов’я були грецькі чарухиEсандалі зі свинячої шкіри, які нагадували російські лапті. До чоловічого народного костюма входила натільна сорочка (пукамс), штани з домотканого полотна, поверх яких греки зав'язували пояс. Поверх сорочки чоловіки одягали жакет темного кольору і тулуп (гупу) взимку. На голові взимку носили смушеву шапку, а влітку – переважно картузи чи солом’яні брилі. Основними елементами чоловічого вбрання німців українського Північного Приазов'я були штани, сорочка, жилет, пояс. Сорочка мала тунікоподібний крій з розрізом на грудях (пазушка). Заправлялася вона у вузькі вовняні штани (хозе), холоші яких з’єднувалися між собою клинами. Поверх сорочки переважна більшість німців носила жилет, 211

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

пошитий із шовкового полотна, або вовняний жакет темного кольору (переважно чорного). На голову чоловіки одягали фетрові шапки з пір’їною збоку або брилі. На ноги одягали вовняні панчохи, поверх яких – шкіряні черевики. Жіночий національний костюм був дечим схожий на український. Німкені носили білу вишиту сорочку з невеликим вирізом на грудях або невисоким вишитим комірцемEстійкою. Поверх неї одягали вовняну безрукавку переважно темних тонів. На сорочку жінки одягали нижню спідницю, яка була святкового кольору й обов’язково оторочена знизу мереживом. Поверх неї одягалася верхня спідниця темного кольору, зшита з грубого полотна. Нижня спідниця виглядала зEпід верхньої. Поверх неї пов’язувався фартух, здебільшого вишитий. На голові німкені носили шовкові білі чепчики. Із взуття жінки Приазов’я носили шкіряні черевики й короткі чобітки. У підрозділі використана література: 1. Араджиони М. А. Греки Крыма и Приазовья: история изучения и историография этнической истории и культуры (80 е гг. XVIII в.– 90 е гг.

XX в.) / М. А. Араджиони. – Симферополь : Издательский дом «Амена», 1999. – 132 с.

2. Гайворонская О. Убранство болгар / О. Гайворонская // Извор. – 2001. – № 3. – С. 6.

3. Демиденко Л. А. Культура и быт болгарского населения в УССР / Л. А. Демиденко. – К. : Наукова думка, 1970. – 140 с.

4. Державин Н. С. Болгарские колонии в России / Николай Севастьянович Державин. – София : Державна Печатница, 1914. – 259 с.

5. Иванова Ю. В. Влияние социально экономических условий на одежду сельских жителей (по материалам исследования греческого населения Донецкой области УССР) / Ю. В. Иванова // СЭ. – 1976. – №2. – С.43 56.

6. Маріупольські греки. Скарби народної культури : огляд грецької етнографічної колекції маріупольського музею / [відпов. ред. О. М. Чаплинська] ; автори укладачі Р. П. Божко, Л. С. Якушенко. – Донецьк : Астро, 2005. – 52 с.

7. Народи Північного Приазов’я (етнічний склад та особливості побутової культури) / [Б. М. Кочерга, Л. В. Афанасьєва, В. М. Александров та ін.] ; за ред. І. П. Аносова, М. В. Елькіна, Б. М. Кочерги та ін. – Запоріжжя : Просвіта, 1997. – 175 с.

8. Саулина М. Г. Быт и культура греков Приазовья : матер. Мариупольского краеведческого музея / М. Г. Саулина. – Мариуполь, 1999. – 12 с.

212

Ольга ГУРЕНКО

9. Серафимов С. А. Крымские христиане (греки) на северных берегах Азовского моря. Материалы по истории и культуре греков Украины / С. А. Серафимов. – Донецк : Кассиопея. – 1998. – Вып. 1. – С. 69 93. Народна кухня і традиційні страви греків, болгар та німців українського Північного Приазов’я Народна кухня створювалася протягом віків і з давніх часів відзначалася різноманітністю страв та їхніми високими поживними якостями. Система харчування певного етносу складалася у сукупності певних ознак традиційноEпобутової культури: набір харчових продуктів, способи їх обробки і приготування страв, харчові обмеження, заборони і переваги, режим повсякденного харчування, асортимент обрядових страв, звичаї, пов’язані з приготуванням їжі. Дослідник етнографії болгар Північного Приазов’я та Криму С. Державін писав: «Болгары едят мало, невкусно, небрежно, на свой стол болгарин не обращает серьезного внимания и вопросам своего питания не придает никакого значения. Болгарская семья часто довольствуется куском хлеба и мискою кислого молока, а дети почти всегда живут впроголодь». Основу болгарської кухні складають різноманітні овочі, різні сорти свіжого м’яса, прісноводна та морська риба. З м’ясних продуктів болгари віддавали перевагу свинині, баранині, яловичині, домашній птиці. У страви вони любили додавати гострі приправи – часник, цибулю, перець, оцет, м’яту, петрушку. Серед страв, які переважно готували болгари Північного Приазов’я, були: печений перець (пепер, лютеніца), яєшня (паржини іца), вареники з сиром, млинці (обги) – їли їх з кислим молоком, сирний пиріг (тутманик), який готували таким чином: при випіканні хліба відокремлювали шматок тіста, розкатували його, пересипаючи декілька разів сиром, клали на сковороду, розрізали ножем на квадратики, заливали сметаною з яйцями і випікали в печі разом із хлібом, їли його з кислим молоком. Млин (баніца) – шматок прісного тіста, який розкатували тонким листом, пересипали сиром і маслом й скручували в трубку, потім клали на сковороду й зверху поливали маслом. Болгарію часто називають країною овочів. Їх полюбляють і болгари Приазов’я. Помідори, перець, баклажани, картопля, капуста, морква, кабачки – складові болгарських страв. У болгарській національній кухні овочі використовували в різному вигляді: сирому, 213

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

смаженому, тушкованому, маринованому. Їх подавали як закуску, як гарнір, як самостійну страву, вони були невід’ємним компонентом перших страв. Болгарська кухня нараховує десятки різних рецептів супів. Найбільш характерною болгарською стравою була чурба. Її готували з овочів, грибів, риби, дичини, м’яса, квасолі. Важливе місце в традиційній болгарській кухні посідало молоко і молочні продукти. Серед них виготовлене особливим способом кисле молоко – йогурт з характерним гострим присмаком. Його подавали не тільки з різними приправами, а й з цукром, джемом, повидлом. Йогурт входив до складу перших, других страв. Улюбленими вважалися такі молочні продукти, як бринза та овечий сир (кашкавал), який також використовувався для виготовлення закусок, супів, а також у вигляді начинок для виробів з тіста. Сирене (бринза) з білим хлібом і зеленим стручковим перцем є національною стравою болгар. Досить часто бринза підлягала тепловій обробці: її засмажували у сажечній шафі. Болгарська кулінарія пропонує широкий асортимент виробів із тіста, для приготування багатьох з них використовували мед, мигдаль, горіхи, різні фрукти. Серед традиційних страв болгар Північного Приазов’я були: ушмер (підсмажена на олії цибуля варилася у воді з борошном); затерка (млечніца) (каша з води з борошном, заправлена олією або молоком), пупара (готувалася зазвичай у степу під час польових робіт): в окріп кришили хліб, додавали масло і бринзу потім знімали з вогню і закривали, щоб запарилося); шупла (з кукурудзяного борошна, олії, молока, яєць, бринзи, запікалася в печі); пилар (курка або баранина з рисом); каварма (тушу вівці різали на дрібні частини і складали в чавунний посуд, смажили на вогні, не додаючи води) та ін. Їли болгари зазвичай три рази на день: вранці (убяд), пополудні (пладня), ввечері (вечеря). За стіл сідала сім’я і робітники, якщо вони були. Трапеза в житті греків теж посідає особливе місце. На характері страв чітко позначилися заняття греків – тваринництво та землеробство. Раніше в харчуванні греків Північного Приазов’я переважали м’ясні, борошняні та молочні продукти. Майже кожного дня до столу подавали суп з бараниною, пшоняну кашу з ар’яном (кислим молоком). Хліб пекли самі, причому тісто замішували без дріжджів. Господині часто пекли калачі, а на свята й особливо в заговіння, греки, 214

Ольга ГУРЕНКО

які під час великого посту не їли м’яса, готували чебуреки (чирчир’я). Готували їх обов’язково і на хрестини, і в інші визначні дні. До традиційних страв грецької кухні належать: скорпа, пиріг з кабаком та м'ясом, хачики, кураб’є, листкові млинці, плов. До свят готувалися ритуальні страви. На Пасху випікали псатир – пшеничний бублик із зображенням хреста посередині, а із зовнішнього боку – напівкола у вигляді напівмісяців. При народженні дитини випікали особливий хліб – бармах. Баба готувала батькові новонародженого «стіл Матері Божої». Кума приносила породіллі суп з куркою, і та повинна була з’їсти крильце і шийку, щоб дитина була міцною і добре тримала голову. На святкових обідах обов’язково подавали товсту яєшню, посипану цукром. Якщо відмовляли жениху під час сватання, подавали тарілку з горіхами та виделку (кабак). Після вінчання в будинку жениха хрещений батько зустрічав молодих з тарілкою зі шматком хліба і беклізом, а на другий день після вінчання подавали «солодку горілку» (заправлена медом і перцем). Греки полюбляли також страви з м’ясом. М’ясо заготовляли наперед. Переважно це була хаурма – дрібно порубана баранина, яка обсмажувалася в чавунному казані. Із засоленої і в'яленої на сонці баранини готували хахач, ковбасу. Телятину та баранину також засолювали у спеціальних діжках. Наперед заготовляли і солоний жир. Крім м’ясних страв, робили на зиму і запаси різних солінь: перця, кавунів, динь, а також гороху, квасолі, сочевиці та гарбузів. Із кавунів варили бекмез, а з гарбузів – варення на меду. Бекмез використовували як солодощі та додавали до локшини у дні посту. Обов’язковим компонентом раціону греків було вино. Привозили його з Криму. Воно використовувалося для приготування напою тримон, коли до вина додавали червоний перець і мед. Тримон застосовувався при простудних захворюваннях. На весіллях і хрестинах пили горілку, яку варили у спеціальному чайнику з червоної міді. До горілки нерідко додавали мед. З інших напоїв перевагу надавали каві. Німецька національна кухня характеризується багатим використанням овочів, особливо у відвареному вигляді (як гарнір може бути кольорова капуста, стручки квасолі, морква, червонокачанна капуста та ін.). Раніше широко використовувалися варений горох та боби, особливо відварена картопля, яка часто заміняла хліб. Популярні у німців були й бутерброди з різноманітними продуктами: сиром, маслом, ковбасою, сирковою масою, рибою тощо. В асортименті 215

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

закусок – салат з овочів, яловичина, ковбасні вироби, шпроти, сардини, страви з оселедців з різноманітними соусами, м’ясні та рибні салати, заправлені сметаною та іншими продуктами. З перших страв були широко розповсюджені різноманітні бульйони: з яйцями, сухарями, рисом та помідорами, супEлокшина, супE пюре з горохом, з кольорової капусти, курей та дичини. Характерна особливість німецької кухні – широке використання ковбас для приготування закусок, перших та других страв. Серед них – суп картопляний з сосисками, суп гороховий з ковбасою. Ще одна характерна риса – широке використання для приготування других страв натурального м’яса. Риба подавалася частіше у відвареному й тушкованому вигляді. Дуже широкий асортимент різноманітних страв з яєць. Серед них – яйця фаршировані, запечені, яйця з молочним соусом або сиром, з помідорами та копченим оселедцем, омлет з картоплею та соусом. Серед холодних страв дуже популярні фруктові салати з соусами або сиропами, компоти, киселі, желе, муси, морозиво, фрукти. У підрозділі використана література: 1. Богадица Т. К. Традиционная народная пища мариупольских греков : история и современность / Т. К. Богадица, Р. И. Саенко // Україна Греція: історична спадщина і перспективи співробітництва. – Маріуполь, 1999. – Т. 1. – Ч. ІІ. – С.396 399.

2. Демиденко Л. А. Культура и быт болгарского населения в УССР / Л. А. Демиденко. – К. : Наукова думка, 1970. – 140 с.

3. Державин Н. С. Болгарские колонии в России / Николай Севастьянович Державин. – София : Державна Печатница, 1914. – 259 с.

4. Маріупольські греки. Скарби народної культури : огляд грецької етнографічної колекції маріупольського музею / [відпов. ред. О. М. Чаплинська] ; автори укладачі Р. П. Божко, Л. С. Якушенко. – Донецьк : Астро, 2005. – 52 с.

5. Народи Північного Приазов’я (етнічний склад та особливості побутової культури) / [Б. М. Кочерга, Л. В. Афанасьєва, В. М. Александров та ін.] ; за ред. І. П. Аносова, М. В. Елькіна, Б. М. Кочерги та ін. – Запоріжжя : Просвіта, 1997. – 175 с.

6. Саулина М. Г. Быт и культура греков Призовья : матер. Мариупольского краеведческого музея / М. Г. Саулина. – Мариуполь, 1999. – 12 с.

7. Серафимов С. А. Крымские христиане (греки) на северных берегах Азовского моря. Материалы по истории и культуре греков 216

Ольга ГУРЕНКО

Украины / С. А. Серафимов. – Донецк : Кассиопея. – 1998. – Вып. 1. – С. 69 93. Усна народна творчість Науку, що вивчає народну творчість, прийнято називати фольклористикою. Проте найуживанішим у практиці є поняття «фольклор». Фольклор – це народна творчість, в якій «художнє» відображення дійсності відбувається в словесноEмузичноE хореографічних формах колективної народної творчості, що виражають світогляд народу і нерозривно пов’язані з його життям та побутом. Усна народна творчість узагальнює багатовіковий людський досвід, вона є носієм і втіленням народної мудрості, народного світогляду, його ідеалів. У ній відбивається національна психологія, національна свідомість народу, це його історія, філософія, мораль, правові закони. Фольклор має свої, тільки йому притаманні особливості. Найхарактернішою з них є усна форма творення й побутування. Узагальнені форми життя, виховання, навчання, спостережливості втілювались у рідному слові, закріплювались, передавались із вуст у вуста, шліфувались, набували значущості «народних перлин», які одне покоління передавало іншому як найдорожчу спадщину. Фольклору властива така риса, як традиційність. Він бере витоки з народних традицій, своїм корінням він сягає у давнє минуле. Завдяки йому забезпечується нерозривний взаємозв’язок між минулим і сучасним, він також є скарбницею сталих народних звичаїв і стимулятором їхнього подальшого розвитку. Фольклор різноманітний за жанровою характеристикою. Увесь фольклор умовно поділяють на прозовий та поетичний. Прозовий фольклор зі свого боку поділяється на дві великі групи: художня проза і документальна (не казкова). До художньої прози належать різні види казок: про тварин, героїкоEфантастичні та чарівні, соціальноEпобутові казки, небилиці. Документальна проза охоплює легенди, перекази, народні оповідання, оповідки. Провідною функцією не казкової прози є засвідчення та пояснення історичноEвірогідних джерел. Наприклад, легенда болгар українського Північного Приазов’я про бабу Марту: «Женщина – баба Марта, думая, что уже пришла весна, пошла пасти своих коз в горы. Там ее застала большая стужа и она превратилась в камень, от которого потекла вода и до сих пор течет. По имени этой женщины и стали называть весенний месяц – март. По народным 217

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

представлениям, Марта – женщина в возрасте, одетая в кожух, старые вещи и в коричневом платке. Приходит она из леса, прихрамывая, поэтому опирается на железную палку». Одним із жанрів поетичної усної народної творчості є замовляння, заговори, які начебто несуть у собі чудодійну силу впливу на навколишній світ. У народі побутують господарські, лікувальні, громадські, приворотні замовляння. Так, виймаючи хліб з печі 1 березня (Свято баби Марти), болгарки замовляли: Як підмається пара від цього хліба, Так нехай пінімається наше жито до неба. А ось як греки Північного Приазов’я відганяли хворобу від дитини: З гуся вода, з лебедя вода, З мого дитя вся худоба – На пустий ліс, На велику воду, Під гнилу колоду! До поетичної народної творчості належать короткі влучні вислови – приказки, примовки, прислів’я, загадки, прикмети, каламбури, вітання, побажання, афоризми тощо. Цей вид творчості називається параміографією, що означає найкоротші жанри, які в образній формі відображають найсуттєвіші сторони навколишнього середовища, суспільних і родинних відносин. Прислів’я та приказки навчають, наставляють, залучають до скарбів народної мудрості, до правових і моральних норм, «неписаних» законів народного життя, мають велике значення в естетичному, практичному й моральному вихованні. Народна мудрість стверджує, що без залучення дитини з раннього віку до трудової діяльності її правильне виховання неможливе. У багатьох фольклорних творах, а особливо в прислів’ях і приказках, звучить народна пересторога з приводу того, що діти, які змалку не працюватимуть, виростуть неробами. Наприклад, у прислів’ях греків Північного Приазов’я: «Робота на ноги ставить, а лінь в траву валить», «Хто від робити тікає, на того лінь нападає», «Той багатство має, хто в роботі потом спливає», «Не соромно роботу любити, а соромно лінивим бути», «Хто працює – розквітає, хто ліниться – занепадає», «Без роботи жити – дарма небо коптити», «Тільки праця дає радість і здоров’я». Німці Північного Приазов’я кажуть: «Робота розведе вогнище з каменю», «Чого серпень не зварить, того вересень не спече», «Праця і щастя в одному будинку живуть», «Роботу з пліч і на піч», «Ремесло – золотий годувальник», «Діло майстра боїться», «Щоб рибку з’їсти, треба у воду 218

Ольга ГУРЕНКО

лізти». Болгарам властиві такі вислови: «Робота навчає», «Якщо нічого не посієш, то нічого не пожнеш». Виховуючи повагу до землі, дорослі постійно нагадували дітям, що земля – це найцінніше з усіх природних багатств: «Земля годує людей, але й вона потребує їжі» (грецьке прислів’я). У народних прислів’ях та приказках відображено позитивне і негативне в житті людей. Так, наприклад, засуджуються негативні риси людини: «Жадібний і з роси мотузки в’є», «Лінь приносить бідність», «Навчання не додасть розуму, якщо в тебе немає людяності», «Довірити таємницю пліткарю – все одно, що насипати просо в дірявий мішок», «Хай соромляться ті, хто каже неправду», «Соромно, коли чогось гарного не зробиш для людей», «Зла людина вночі погано спить» (прислів’я греків Північного Приазов’я), «Прислужливий дурень небезпечніший за ворога», «Завидющому і свій хліб не солодкий», «Зла людина як вугілля: хоч не палить, так чорнить», «Страх ходить на ногах таргана» (прислів’я німців Північного Приазов’я), «У голій річці гола риба», «Вовк вівчарем не буває» (прислів’я німців Північного Приазов’я). Гарні ж риси і вчинки людей підносяться: «Дерево багате своїми плодами, людина багата своїми ділами», «Любов не знає страху», «Не кажи багатьом мало, а кажи малим багато», «У кого добре серце, і зовні видно, бо він красень», «Добре слово красою тебе наділяє, а погане слово серце твоє з’їдає», «Коли пригощаєш гостя тим, що маєш, у своєму домі, – це людяність», «Краще мати хоч трішки розуму, аніж мати надлишок сили», «Без навчання нема майстерності’, «Не вихваляйся язиком, хвались ділом» (грецькі вислови), «Людина благородна не родом, а душею», «Відвага міста захоплює», «Мудрий їсть, щоб жити, а дурень живе, щоб їсти» (німецькі вислови), «Добра вівця мало бекає, а багато молока дає», «У розумної голови сто рук», ‘Благі наміри залізні ворота відчиняють», «Де вівчар, там і стадо» (вислови болгар). Колискові пісні, забавлянки, утішки належать до найбільш ужиткової народнопоетичної спадщини, яку використовує етнопедагогіка для виховання дітей. Висока художність цих малих жанрів фольклору не може не залишити слід у душі дитини і часом стає фундаментом для подальших естетичних уподобань дитини. Колисанка – це перший поетичний твір, з яким зустрічається дитина в перші дні свого життя. Вона чує його з вуст найближчої людини – матері. Колисанки несуть у собі емоційно насичену функцію встановлення контакту між матір’ю і немовлям без сторонніх слухачів. У них відбита глибока материнська любов, оспівується світ добра, краси і 219

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

справедливості, який кожна матір прагне виплекати у своїй дитині. Головна функція колискових пісень – впливати на стан і настрій дитини в момент засинання. Спи, засинай, дитя, По небу ходить вівця, Зірочки – ягнятка, А місяць – їхній татко, Спи, засинай, дитятко. (Колисанка німців Північного Приазов’я). Бай, бай, бай, бай, Ти, собаченько, не гавкай, Півнику, не кричи І синочка не буди. Мій синочок буде спати І великим виростати, Він поспить ще трохи, Виросте високим. (Колисанка греків Північного Приазов’я). Із лісочку, Сон, прийди, Яночку не розбуди! Тихенько за ручечку Поведу за річечку Малесеньку Янку На лужок полянку. Зелений дай листочок, Заплети віночок, Прикрась косу бантом – Росою діамантом. (Колисанка болгар Північного Приазов’я). Забавлянки, утішки – це коротенькі пісеньки або віршики, поєднані із своєрідними вправами і покликані зміцнювати дитину фізично, підтримувати радісний, бадьорий настрій. Це своєрідна форма емоційного спілкування дорослих з дитиною, побудована на глибокому знанні психології дітей різного віку. Для найменших, які тількиEно починають сидіти, в народі складено своєрідний тип забавлянокE чукикалок (гуцикалок з похитуванням, підкиданням дитини на коліні або на одній нозі).

220

Ольга ГУРЕНКО

Хай стрибає коник Та й на підвіконня! Чи далеко річка? Десь біля крилечка! Коник скаче: топ, топ! Дончо стриба: хоп, хоп! (Забавлянка болгар Північного Приазов’я) Забавлянки й утішки супроводжують усе життя дитини, їх використовують у виховній роботі з дітьми усіх вікових груп. Дітям дуже подобається розігрувати забавлянки, в яких присутній діалог: Каркав ворон з двору: – Віддай, баба, Тодору! Каркав, сів на грушу: – Віддай мені Калушу! Каркав вранці рано – Вимагав Стояна. Каркав по обіді: – Віддай, баба, млини. В вікна бився, в кушку: – Дай, бабо, ватрушку! Ворон дурень в полі драки Сам накаркавсь до гілляки! (Забавлянка болгар Північного Приазов’я) Дуже розповсюдженими в дитячому вжитку є заклички, які переважно супроводжують явища природи, та лічилки. Дощику, дощику, сильніше, Щоб травиця зеленіша! Виростуть квіточки І зелені листочки! (Закличка болгар Північного Приазов’я) Сонечко, вигляни! Червоне, висвіти! На холодну водицю, На шовкову травицю, На квіточку, листочок, На круглий лужочок! (Закличка греків Північного Приазов’я) Місяць, місяць, засвітись Та під тин подивись!

221

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Ходи, гуляй, Мене потішай! (Закличка німців Північного Приазов’я) Лічилки – це віршовані, ритмізовані тексти математичної спрямованості, які використовуються дітьми для справедливого розподілу ролей у грі. Летіла пташка через сад Та впустила виноград. Хто його підніме, Той із кону вийде! (Лічилка греків Північного Приазов’я) Первенчики, Другенчики, Круги, други, Вон! (Лічилка болгар Північного Приазов’я) Усі жанри усної народної творчості мають велике значення в навчанні, а особливо у вихованні дітей. Фольклорне виховання – це залучення дітей не тільки до витоків національних, але й міжнаціональних культур. Фольклор зближує народи, закладає основи взаєморозуміння, здатності до осягнення загальнолюдських культурних цінностей. У підрозділі використана література: 1. Богадица Т. К. Обрядовый фольклор греков Приазовья / Т. К. Богадица. – Мариуполь : Новый мир, 2009. – 44 с.

2. Васильцова З. П. Мудрые заповеди народной педагогіки : заметки журналиста / З. П. Васильцова. – М. : Педагогика, 1983. – 137 с.

3. Газеты «Извар" № 1, 2001; № 2, 2001; № 3, 2001.

4. Маріупольські греки. Скарби народної культури : огляд грецької етнографічної колекції маріупольського музею / [відпов. ред. О. М. Чаплинська] ; автори укладачі Р. П. Божко, Л. С. Якушенко. – Донецьк : Астро, 2005. – 52 с.

5. Хорош Н. А. Поговорки и пословицы греков Приазов’я : сб. : Греки Украины : история и современность / Н. А. Хорош. – Донецк, 1991. Народна іграшка Іграшки кожного народу мають свої педагогічні, художні й технічні традиції. У Північному Приазов’ї вони характеризуються інтернаціональністю, оскільки цей регіон досить різноманітний за 222

Ольга ГУРЕНКО

етнографічним складом. Оригінальність і неповторність народної іграшки визначається також її національною своєрідністю вираження культури й побуту народу, що символізує її звичаєвоEтрадиційні ознаки. Народна іграшка надто проста і примітивна за способом застосування в грі, але світосприймання і розуміння, інформативноE генетичні багатства її неоціненні. Вона допомагає дітям краще зрозуміти народні ремесла, а також зближує їх з народною культурою, допомагає дізнатися про господарську та святковообрядову діяльність населення свого краю. Кожний період має свою іграшкову культуру, суть якої становлять іграшки селянські, міські, ремісничі. Раніше народна іграшка в основному створювалася для обрядових і ритуальних дій. Найбільш відомою дитячою іграшкою є лялька. На початок XX ст., коли послабилася магічна функція обрядів, відбувся перехід атрибутів у іграшки, а обрядових та магічних дій – в ігри. Новим етапом еволюції іграшки є частковий перехід її зі сфери дитячої гри в колекціонування, вироблення сувенірів, прикрашання інтер’єрів квартир селянською побутовою і настінною скульптурою. Спілкуючись із старшими і перебуваючи в оточенні природи, діти завжди прагнули мати іграшку, яка б зовні нагадувала їм близьку людину. Бажання наслідувати старших настільки велике в дітей, що у всі часи батьки забезпечували їх іграшками, подібними до навколишніх реальних предметів. На першому місці були іграшки, схожі на людей і тварин. Донедавна ляльки виготовляли з тканини (ганчіркові ляльки). Спочатку такі ляльки виготовлялися без рук, ніг, тулуба, а потім з'явились одягнені ляльки. Сучасна дитина відірвана від середовища, яке створило народну іграшку, народну пісню, думу, розпис, вишивку. Народна мудрість говорить, що мистецтво іграшки – це виключно людська мудрість. Народні умільці освоювали секрети технічної майстерності, формотворення, орнаменту, розвитку художніх образів, сюжетів протягом віків. Адже раніше іграшки виготовлялися тільки ручним способом, що сприяло творити неповторно. Протягом життя народний майстер виготовляв багато нових виробів, але завжди залишався в межах художніх традицій свого регіону. Народні майстри, які проживали в Північному Приазов’ї, виготовляли дерев’яні, глиняні, ганчіркові, сирні, солом’яні іграшки та з природного матеріалу. Дерев’яні іграшки: коники, півники, ляльки, пташки, дзиґи, мечі, луки, возики – виготовляли переважно в німецьких та болгарських селах. Первісну обробку деревини виконували сокирою, 223

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

відрубували довжину валків, обтісували їх. Основи возиків виготовляли з горіха чи липи. Колеса для візків вирізували з циліндричних валків. Заготовлені окремі деталі складали у відповідну композицію, скріплювали дерев’яними кілочками. Іграшки виходили прості й раціональні за конструкцією, з мінімальною кількістю деталей. Художня виразність іграшки досягалася переважно різьбленням, моделюванням, а розпис підсилював, поглиблював декоративність. Іграшки розписували крапочками, кривульками, кільцями й півкільцями. У давні часи великою популярністю користувалися свищики, торохтілки, фурчалки, тріскачі (у німців), бо вони виконували роль не лише ігрову, а й охоронну, захисну. Великої популярності серед населення Приазов’я набули дерев’яні свищики. Коли починала цвісти верба, зрізали навскоси зеленого лозового прута, робили на ньому зарубинку, обводили край ножем, щоб надрізати кору, знімали кору трубочкою й на осередку зрізали від зарубинки до краю площинки, а в протилежний бік робили чимале заглиблення, вкладали туди невеличкого камінчика, знову насаджали кору, вмокали свисток у воду і починали свистіти. У грецьких поселеннях Приазов’я виготовляли глиняні іграшки. Це були свищики у вигляді птахів, глиняні скульптури людей або образи з грецької міфології. У болгарських поселеннях Приазов’я траплялися іграшки, виготовлені із сиру. Технологія виготовлення сирних іграшок така. Підігрівали молоко, заправляли його кисляком, добутим із шлунка теляти. Коли молоко звурджувалося, сироватку зливали, залишалася біла маса, яку заливали окропом, і майстер швидко виготовляв іграшку, поки сир не прохолонув. Коли фігурка була готова, її занурювали в холодний солоний розчин, потім підсушували на печі, розписували загостреною паличкою дрібними цяточками, хрестиками, кружечками. Серед іграшок, якими гралися німецькі діти в Приазов’ї, найрозповсюдженішими були солом’яні. Народні умільці робили з соломи ляльок, птахів, квіти. Ось як вони виготовляли їжака: пучок довгої соломи перегинали навпіл і на відстані 1/3 від отриманої довжини перев'язували або 2E3 стеблинами соломи, або мотузкою.

1/3 – голова, 2/3 – тулуб їжака, в середину якого клали невелику шишечку або солом’яний м’ячик. По всій довжині шишки соломинки розправляли й акуратно підрізали, формуючи голки. На голові їжачка вставляли гарбузове насіння (вуха) і дві соняшникові насінини – очі. Щоб утворити носик, висмикували 2E3 соломинки зсередини і обрізали, формуючи ніс.

224

Ольга ГУРЕНКО

У підрозділі використана література: 1. Маріупольські греки. Скарби народної культури : огляд грецької етнографічної колекції маріупольського музею / [відпов. ред. О. М. Чаплинська] ; автори укладачі Р. П. Божко, Л. С. Якушенко. – Донецьк : Астро, 2005. – 52 с.

2. Рондеечи Л. Д. Народное декоративно прикладное искусство / Л. Д. Рондеечи. – М. : Просвещение, 1984.

3. Хампельман и матрешка. Деревянная игрушка из Германии в России // Выставка Винтерсхали АГ и ОАО Газпром, 1993.

4. Gerda Benz. Volkskundliches Werken / [Herausgegeben von der DIO – Deutsche Judend in Europa Bundes] / Gerda Benz. – verbande. V. – Воnn. Народні ігри Народні ігри створені народом так само, як казки, приказки, загадки. Вони передаються з покоління в покоління. В їхньому змісті відбито національну психологію кожного народу. У всіх народів існує чималий запас ігор, котрі якоюсь мірою відбивають побут народу. Ігри та забави становлять чималий розділ народної дидактики й охоплюють найрізноманітніші її аспекти: народознавчий, мовленнєвий, математичний, природничий, пізнавальний, розважальний, оздоровчий тощо. Народні ігри супроводжують свята і національні обряди, у їхньому змісті відбиті сезонні явища, звичаї, пов’язані з хліборобською та землеробською працею. Народні ігри – це історія народу, оскільки вони відображають соціальне життя кожної епохи. З давніхEдавен у народних іграх відбивався спосіб життя людей, їхній побут, праця, національні устої, уявлення про честь, сміливість, мужність, витримку, творчу видумку, кмітливість, бажання набути сил тощо. За змістом усі народні ігри лаконічні, виразні й доступні дитині. Вони викликають активну розумову діяльність, сприяють розширенню кругозору, уточненню уявлень про навколишній світ, удосконаленню всіх психічних процесів, стимулюють перехід дитячого організму до більш високої сходинку розвитку. Усі свої життєві враження та переживання малюки відбивають в умовноEігровій формі, яка сприяє конкретному перевтіленню в образ («Вовк і зайчата», «Пастухи і коні», «Квочка і курчата» і т. ін.). Ігрова ситуація захоплює і виховує дитину, а зачини й діалоги, які трапляються в деяких іграх, безпосередньо характеризують персонажів і їхні дії, які необхідно підкреслити в образі, що потребує від дітей активної розумової діяльності. Наведемо приклад народних рухливих ігор національних меншин українського Північного Приазов’я.

225

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Вовк і зайчата (Німецька народна гра) Ця гра колективна. За допомогою лічилки визначається вовк. Котилося яблучко З крутої гори. Хто підніме – Той іди! «Зайці» грають на галявині, промовляючи: Раз, два, три, чотири, п’ять. Ніде зайчикам скакать. Всюди ходить вовк, вовк, Він зубами клац, клац! Кожен з нас в кущах завмер, Ти не знайдеш, нас тепер. Гей, вовчище, не сиди, Як сховаємось – іди. «Зайці» сідають і не ворушаться. З останніми словами виходить вовк і проходить між «зайцями». Хто з них ворухнеться, того «вовк» забирає з собою. Виграє той «заєць», який не поворухнеться. Квочка і курчата (болгарська народна гра) Учасники вибирають «квочку» і «півня». Решта гравців – «курчата», вишиковуються за «квочкою». На відведеному для нього місці «півень» удає, ніби щось гребе. «Квочка’ спочатку каже: «кудEкудах», «курчата»: «ПіEпіEпі». Квочка водить курчат впередEназад, потім зупиняється перед півнем і запитує: − Що ти робиш? − Комору будую. − А навіщо тобі комора? − Пшоно зберігати. − А навіщо тобі пшоно? − Курчат годувати. − А де ж курчата? − За твоєю спиною. − Так вони ж мої! − Були твої, а стануть мої! «Півень» намагається підкрастися до «курчат», обходячи «квочку» праворуч чи ліворуч. «Квочка», розставивши крила (руки), захищає 226

Ольга ГУРЕНКО

«курчат», постійно рухаючись із ними, щоб не дати «півню» вкрасти «курча». «Курчата» не можуть відійти від «квочки» чи змінити своє місце в ряду. «Півень» може підкрастися до «курчат», тільки обійшовши «квочку», може зловити лише останнє «курча». Коли він схопить «курча», запитання та відповіді повторюються і гра продовжується доти, поки «півень» не вхопить останнє «курча». Тоді ролі міняються: той, хто був «квочкою», стає «півнем», і навпаки. Рибалка (Грецька народна гра) Учасники гри діляться на дві групи. Вони стають один навпроти одного на відстані декількох кроків. Одна група – «рибалки» (їх менше), друга – «риби». На початку гри між ними зав’язується діалог: − Що ви в'яжете? – запитують риби. − Невід, – відповідають рибалки, виконуючи імітаційні рухи. − Що ви будете ловити? − Рибу. − Яку? − Акулу. − Ловіть! «Риби» повертаються і біжать до проведеної риски. Кожен «рибалка» намагається спіймати бодай одну «рибку». Гра повторюється, але називається інша риба. Примітка: Ловити «рибу» можна лише в морі. «Риба» вважається спійманою, коли «рибалка» торкається до неї рукою. Найдавнішими за походженням є хороводні драматичні ігри, що були частиною календарного обряду (весняного, літнього, осіннього, зимового). Їх ще називають обрядовими. Такі народні ігри передають характерні події з життя народу: зустріч весни, травневі та купальські ігри, жнива тощо. Дуже колоритною є народна німецька гра «Вигнання Зими і зустріч Весни», в яку грали в давнину дорослі і діти Північного Приазов’я. Усі учасники гри розділяються на дві групи – зимову й літню (або весняну). Ватажок зимової партії – Зима – одягнена в кожух чи обвішана соломою та мохом, її корона зроблена із соломи. Вона крокує попереду всіх з дерев’яним мечем. Слуги Зими одягнені в зимове вбрання, обвішані соломою, озброєні ланцюгами. Король – Літо – у вінку із квітів чи плюща, його слуги з’являються в більш легкому одязі з зеленими шапками і косами, серпами, граблями. Форми боротьби між противниками дуже різноманітні: обидві групи можуть співати, Літо і 227

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Зима можуть обмінюватись ударами дерев’яних мечів, або ж Літо може кидати в бік Зими зелене листя, мох і квіти, а Зима обороняється солом'яною свічкою і попелом. Хлопець, який зображає Літо, може нести в руках дерево або кущ, прикрашений блискучими червоними фруктами, декоративними стрічками, яблуками, ягодами, позолоченими горіхами. При цьому ті, хто виганяли Зиму, завжди наносили удари зеленими вітами – животворними пагонами. Розмова Літа і Зими могла бути достатньо яскравою або брутальною. Ось один із варіантів: Літо: Ось виходжу я знову, Вітаю панів і панянок за столом. Якщо я не привітаюсь з кожним, То не буду справжнім Літом! Літо прекрасне! Зима: Я також гордо входжу, Йдучи із дикого лісу, Швидко прийшла я з моря, Принесла з собою холодний вітер. Прекрасна зима! Така розмова може тривати дуже довго. Це символічне вигнання Зими і зустріч Літа проходили в четверту неділю посту, яку називали «Чорною неділею», тому що цього дня «виганяли смерть». Процесія цього дня відродилася в Північному Приазов’ї в кінці XIX ст., і в ній брали участь також діти. На Маланку болгари Північного Приазов’я влаштовували Маланчині ігри. Діти ходили ввечері від будинку до будинку і вітали з початком Нового Року: Маланка ходила, Василя просила: Василю, мій брате, Пусти мене до хати! Я жито саджала, Чесний хрест тримала! Радійте ж, люди! Сіємо, віємо, посіваємо, З Новим роком, вас вітаємо! На многії літа! Амінь! Це привітання виконувалося під дзвін дзвіночка та звуки «бугая» – так званого музичного інструмента (дерев’яне відро чи кадка із цвяхом, вбитим у центр дна з внутрішнього боку, до якого прив'язаний жмуток кінського волосся, яке на півEаршина виглядало з відра, отвір відра туго 228

Ольга ГУРЕНКО

затягнений баранячою шкірою на кшталт барабана, в середині шкіри зроблено отвір, через який жмуток кінського волосся виходить зовні). Розповсюдженим у греків Північного Приазов’я було співання в канун Різдва вітальних віршів, що нагадувало драматизовані ігри. Під Новий рік співали пісень, в яких прославлявся святий Василь – покровитель навчання і науки. Дітлахи інсценували колядки: Грядет святой Василий к нам, грядет из Кессарии, На нем из меди башмаки и ряса из железа, В руках несет бумагу он, бумагу и чернила. «Откуда и куда идешь, скажи, святой Василий?» «Я из дому сейчас йду и в школу направляюсь». «А, если в школу ты идешь, нам азбуку скажи ка!» Оперся он на посох свой и азбуку сказал нам. Его засохший посох вдруг пустил побег зеленый, И на зеленой веточке запела куропатка. (Кесарія – місце народження святого Василя. Куропатка – символ турботи і вірності домашньому вогнищу). Колядники входили до будинків зі словами «Радощів і блага всякого бажаємо!» і ставили на стіл господареві модель плуга, що означало побажання достатку цьому дому в новому році. У підрозділі використана література: 1. Араджиони М. А. Греки Крыма и Приазовья : история изучения и историография этнической истории и культуры (80 е гг. XVIII в. – 90 е гг.

XX в.) / М. А. Араджиони. – Симферополь : Издательский дом «Амена», 1999. – 132 с.

2. Богадица Т. К. Обрядовый фольклор греков Приазовья / Т. К. Богадица. – Мариуполь : Новый мир, 2009. – 44 с.

3. Державин Н. С. Болгарские колонии в России / Николай Севастьянович Державин. – София : Державна Печатница, 1914. – 259 с. Родинні свята й обряди Кожному народові, кожній нації притаманні традиційні національні сімейні свята, які складалися протягом століть і є історичним надбанням нації. До традиційних сімейних ритуалів і святкових обрядів народностей Північного Приазов’я належать родильні, весільні, поминальні, які в наш час зазнали багатьох змін і не збереглися в оригіналі.

229

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Для осмислення сімейного циклу звичаїв та обрядів зберігає своє значення теорія «обрядів переходу» (rites de passage), яку ще в 1909 р. запропонував видатний французький учений Арнольд Ван Геннеп. Згідно з цією концепцією кожна людина протягом життя проходить низку критичних рубежів, зумовлених радикальними змінами її місцеперебування, стану, соціального статусу тощо. Здавна і всюди такого роду надзвичайні ситуації, які різко виділялися на загальному фоні звичного буття, знаходилися в центрі уваги людських спільнот. Протягом життя багатьох поколінь були створені різні системи символічних засобів, призначених для того, щоб забезпечити контроль над розвитком подій в найбільш знаменні чи незвичайні моменти, відвести пов’язану з ними небезпеку, подолати випробування з найменшими втратами й найбільшою користю для людей. У сукупності цих дій і знаходять своє місце згадані «Обряди переходу», найбільш вагомими серед них є ті, що належать сімейному комплексу: родильні, весільні й поминальні. Сімейні обряди були відомі людству з давніх давен. Найстаріші з них – ритуали, пов’язані з народженням і смертю. Народження нової людини супроводжувалося цілим комплексом магічних дій, метою яких було зберегти дитину від впливу злих сил і забезпечити їй благополуччя в майбутньому. Вони відбивали уявлення про особливу активність негативних сил у переломні моменти людського життя. Давні відомості про культуру переселенців Північного Приазов'я свідчать про те, що родильна обрядовість ототожнювалася з прийомом на цю землю істоти, яка тільки після хрещення сприймалася суспільством, що істотно змінилося в наш час. Родильна обрядовість болгар Північного Приазов’я На початку пологів дітей і всіх сторонніх намагалися вивести з будинку і запрошували бабуEповитуху. Баба, зайшовши в кімнату, хрестилася, молилися Богородиці про полегшення пологів, знімала свій фартух (престелка) і, тримаючи його в руці, хрестила тричі породілля: ноги, голову, плечі. Потім змащувала живіт жінки дерев’яним маслом і давала в рот декілька м’ятних крапель. Баби, які мали священні предмети з Єрусалиму (шматочки дерева, камінці, мушлі, скляночки), користувалися в народі особливою повагою. До числа священних предметів, які робили пологи легшими, належала гілочка з дерева, під яким Богородиця народила Ісуса Христа, у формі руки зі складеними пальцями. Цю гілочку клали у воду, де вона розправлялася. Воду давали пити породіллі й змочували нею лоба. При тяжких пологах хвору примушували переступати тричі через поріг кімнати, розплітали їй косу, 230

Ольга ГУРЕНКО

знімали з неї всі прикраси, розв’язували на ній і в будинку всі вузли, відмикали замки, розкривали двері, клали під жінку мішок зEпід хліба. Якщо хвора була в сварці з кимEнебудь, то в ту хвилину ця людина мала прийти до неї і, зачерпнувши води своєю рукою, дати жінці напитися. Крім того, на породілля клали пояс священика, відкривали алтар – царські ворота. У хвилини народження дитини (нарочниці) три жінки або двоє чоловіків (таємні духи) йшли до Бога, щоб сповістити його про народження нової людини. Господь у цей час сидів біля столу. Якщо на столі багато напоїв та страв, він щедрою рукою виділяв частину своїх благ новонародженому, якщо немає нічого – дитина залишиться ні з чим. Головним тлумачником долі, яка чекає на дитину в майбутньому, була бабаEповитуха: за різними прикметами вона давала деякі вказівки. Коли баба відрізала пуповину, вона рахувала на ній сині п’ятенця і за їхньою кількістю тлумачила про кількість дітей, які ще можуть народитись у матері дитини в майбутньому. Пуповину зав'язували в хустинку, яку давали розв’язати дитині на третьому році її життя для покращення її розумових здібностей. Появу на світ дитини зустрічали хлібом – піта. Приготувавши деякі страви, домашні посилали до своїх родичів і знайомих жінку із запрошенням на родини. Ця жінка тримала в руці паличку, якщо народився хлопчик, й очеретинку, якщо народилася дівчинка. Запрошувалися лише жінки, які приходили обов’язково з подарунками. Усі подарунки вивішувалися над колискою новонародженого. Родичі дарували дитині по п’ятаку. Під час першого купання дитини баба розправляла руки немовляті і виймала його з купелі на своєму пальці, вставивши його в рота дитині і вказуючи ним в небо. Наступного дня, ввечері, викупавши дитину, баба посипала її сіллю, щоб попередити в майбутньому потіння тіла. На третій день немовля загортали в нову батьківську сорочку, біля голови клали хліб зі шматком солі і срібною монетою, в кімнаті запалювали свічку, і ніхто в хаті не лягав спати до півночі, чекаючи на відвідування новонародженого духами (урисніци), які цього вечора назначали долю немовляті. Хрестини дитини зазвичай проходили невдовзі після пологів. До хрестин дитину не можна було залишати саму в хаті. Якщо матері треба було вийти з кімнати, вона залишала біля дитини ножиці й мітлу. Батько дитини попереджував кумів про день хрестин заздалегідь. Кум купував хрещеникові ковдру та полотно для пелюшок. Подарунки він приносив з собою до церкви. Після хрещення кум з кумою та бабоюEповитухою приносили дитину з церкви додому. Мати очікувала на дитину біля 231

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

дверей. У будинку запалювали свічки, принесені з церкви. Мати немовляти зливала кумам на руки, після чого їм пропонували подарунки (сорочку й хустину) та пригощали. Потім батько дитини відвозив їх додому. Коли дитині виповнювався рік, влаштовувався обряд викрадання дитини. ХтоEнебудь із сусідів чи родичів таємно виносив її з будинку, переодягав у костюм. Мати шукала дитину і, знайшовши, повинна була її викупити подарунками. Цього дня кум уперше обрізав дитині волосся. «Еіn Кіnd, kеіn Кіnd» – (одна дитина – не дитина) вважали німці українського Північного Приазов’я. Селянські німецькі сім'ї до кінця XIX ст. були багатодітними. Народження дитини було важливою подією в сім’ї, і з нею пов'язано багато звичаїв і обрядів, повір’їв та забобонів. Звичаї і обряди, пов’язані з народженням дитини (передпологові, власне пологові та післяпологові) мали за мету захистити дитину від злих сил і нещастя, забезпечити їй здоров’я, добробут у житті, гарні риси характеру. З наближенням пологів у деяких німецьких поселеннях Північного Приазов’я зачиняли всі двері, щоб перегородити шлях відьмам, які могли завадити, але розв'язували всі вузли і відмикали замки, як і болгари, щоб облегшити пологи. У випадку складних пологів до лівого стегна жінки, що народжувала, прив’язували так званий орлиний камінь (Adlerstein). Вважалося, що, якщо під час переймів жінка встане з ліжка на ліву ногу, то народиться дівчинка, на праву – хлопчик. Під час пологів головну роль відігравала повитуха (Heebamme Bademutter). Під час важких пологів вона тричі хрестила нижню частину живота породіллі, купала немовля, а також пророкувала по зірках його майбутнє. Дорослі говорили дітям, що дитину приносить у дім повитуха, діставши її з «дитячого джерела» чи криниці. У деяких поселеннях вважалося, що дітей приносить лелека або лебеді. У першу добу дитину не можна було класти до матері. Зразу ж після народження немовля клали під стіл, щоб зробити його, як вважав народ, слухняним, працелюбним, розсудливим і скромним, або ж під ослін для захисту від злих духів. У деяких селах існував звичай класти немовля біля печі, за повір'ям воно буде в такому випадку спокійним. Повитуха трясла народжену дитину, щоб вона подала голос. Якщо немовля мовчало, вона легенько била його по спині. Батько вітав немовля поцілунком, а потім передавав для поцілунку матері, яка при цьому промовляла: «Будь добрим християнином!». Дитину зразу ж обприскували святою водою.

232

Ольга ГУРЕНКО

Немовля купали тільки через три дні після народження. Католики клали в купіль освячену сіль, підливали святої води, капали на сіль три краплі від запаленої воскової свічки і по формі, яку віск приймав у воді, гадали про майбутню долю дитини. Воду, в якій купали хлопчика, виливали потім під дерево, щоб швидко навчився стояти, ходити і лазити по деревах. Воду, в якій купали дівчинку, теж виливали під дерево, щоб вона гарно співала. Перше купання було очисним обрядом, тому у воду додавали й особливі трави, що начебто захищало дитину від злих чарів. Нерідко в день народження дитини саджали плодове дерево. Цей звичай своїм корінням сягає в античність. По тому, як росло дерево, гадали й про ріст дитини. Відразу ж після народження дитини повитуха виходила на подвір'я і дивилася на зірки, намагаючись передректи, як довго немовля проживе і якою смертю помре. Звідси приказки «Mein guten Stern fuhrte mish» (Мене вела моя добра зірка), «Das stand mir nicht in den Sternen geschrieben» (Мені не було це назначено зірками). У перший день народження перед дитиною клали три предмети: яйце, гроші, книгу. По тому, до якого предмета немовля найперше доторкнеться, гадали про його майбутні нахили. Хлопчикові під подушку клали батіг, а дівчинці – плетіння або ополоник. До хрестин дитину не можна було залишати в будинку одну. Цілу ніч біля колиски мало горіти світло, інакше відьма могла викрасти немовля або підмінити його. Мати вранці та ввечері шепотіла дитині на вухо молитву, щоб вона виросла розумною. Аби злі духи і відьми не зашкодили дитині, о дев'ятій годині вечора мати вішала перед вікном чоловічу сорочку, а перед дверима стелила жіночий фартух. У колиску дитині клали амулети і талісмани: сталь, залізо, каблучки, монети, освячені трави, окріп, Біблію і псаломник. Під час хвороби дитину просували між деревами, через отвори в тину – вірили, що в такому випадку хвороба «стряхнеться». Дитину намагалися якомога швидше охрестити. У більшості німецьких поселень Північного Приазов’я це намагалися зробити в найближчий після народження час. День хрестин – неділя. Хрещення дітей у німців є синтезом поганських звичаїв давніх германців та християн. Церква розглядала хрещених батьків (Paten) як духовних батьків і наставників хрещеної дитини. Бути Paten вважалося почесним. За повір'ям, хто хрестив немовля, той прокладав собі шлях до неба. У давнину вірили, що людські риси хрещених батьків переходять до дитини, тому кумів ретельно відбирали. Вважали, що дії, які хрещені 233

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

батьки здійснюють у день хрестин, вплинуть на дитину, тому вони перед хрестинами шили, в’язали, писали, читали, копали, сіяли і т. ін. – щоб дитина у майбутньому мала успіх у всіх цих справах. Хрестини завжди супроводжувалися святковим обідом, де обов’язковим був житній хліб, чай, пиво і шнапс. Після обіду пускали по колу срібну тарілку, наповнену брантвейном, цукром та родзинками. Кожен гість зачерпував з неї повну срібну ложку. До хрестин не можна було обнародувати ім’я дитини. Зазвичай ім'я давав батько, а матір навіть і не знала, яке. Тож хлопчиків до хрестин називали «Pfannenstielchen» (тобто ручка пательні), а дівчинку «Bohnenblattchen» (бобовий листочок) чи «Rosenblattchen» (листочок троянди). Найчастіше дітям давали ім’я хрещеного батька (старовинні німецькі або імена біблейського походження), нерідко дваEтри імені. В католицьких сім’ях дівчаток часто називали Марією, а хлопчиків – ЕріхомEМарією, ЙоганномEМарією тощо. Інколи ім'я давали на честь якогоEнебудь святого. Поява дитини у греків Північного Приазов’я супроводжувалася цілою низкою обрядів та повір’їв. Найрозповсюдженішим є обряд, коли греки солили своїх новонароджених. Посипали сіллю ті місця, які піддавалися зопрілості, потім купали. Матері казали, що робила це з гігієнічною метою, оскільки сіль укріпляє організм дитини. Звідси й походить вислів «солоний грек». Породілля сорок днів не мала права виходити з дому: порушення цих правил вважалося великим гріхом. Щоб запобігти різним хворобам, мати клала в ковдру дитини шматочок цукру і хліба, обпалених на свічці. Не менш цікавою є обрядовість, яка супроводжує весілля. У болгар Північного Приазов’я, намітивши собі дівчину, юнак говорив про своє бажання рідним і в зручний момент під час гуляння біля криниці просив у неї руки. Дівчина, погодившись на весілля, давала під заставу свого слова якийсь предмет юнакові (хустина, каблучка, пояс тощо). У назначений час до батьків нареченої з’являлися свати, принісши з собою рушник, волошки, зерна пшениці, гроші (лишан). Переговори сватів та батьків нареченої супроводжувалися частуванням. За столом вирішувалося питання посагу. Молоді були відсутні під час розмов. Наречену запрошували до кімнати лише в той момент, коли вона мала дати згоду на шлюб. Узявшись за руки, молоді тричі кланялися іконі. Після цього вони офіційно вважалися нареченими. Наречена зав’язувала через плече кожному із сватів рушник. Батьки нареченого зустрічали сватів на порозі будинку, запрошували до хати, пригощали.

234

Ольга ГУРЕНКО

Мати жениха дарувала сватам рушники. Цей обряд сватання називався годяваньє. Ним закріплювали заручини. Через деякий час батьки нареченого їхали до батьків нареченої й домовлялися про день годежа й весілля. «Годеж» влаштовувався напередодні неділі або в неділю вранці. Обидві сторони запрошували до себе своїх родичів й музику – скрипаля. Усі гості з женихом приходили до нареченої, де їли, гуляли. Початок гуляння відкривався урочистим піднесенням женихом нареченій хліба (піта) з подарунками (плаття, каблучки, браслети, гроші). Наречені разом ламали цей хліб і роздавали шматочки всім присутнім. Під час ламання хліба звертали увагу на те, хто з молодих відламав більшу половину й на цій підставі гадали, хто з них у житті буде відігравати провідну роль. Наречена при цьому дарувала жениху червоний вовняний поясок. Після цього гості пригощалися й гуляли. Наступного дня всі родичі нареченої, крім батьків, давали відповідний звіт жениху. Родичі нареченої приносили з собою «піту», ламали її тут на шматочки й роздавали родичам жениха, котрі дарували їм хустки у відповідь. У цей час назначалася дата церковного вінчання та розмір приданого, який мав сплатити батько жениха батькові нареченої. Після другої «піти» закріплювався зв’язок молодих і з цього моменту обидві сторони починали готуватися до весілля. Наречена не мала права до весілля виходити гуляти до подруг чи на інші гуляння без свого нареченого. Весілля завжди назначалося на неділю, а напередодні в четвер батьки жениха посилали до всіх своїх родичів та знайомих юнака чи юнку «калесніка» з баклагою вина, до якої прив’язана хустка із запрошенням на «засівки» в п’ятницю і на весілля в неділю. Запрошувані відпивали вина й віддавали баклагу назад. До «засівок» у будинку жениха випікали два короваї (медяники). Поки вони випікалися, вся молодь чекала надворі на винесення медяника. У цей час серед кімнати ставили корито. Хлопчик і дівчинка, зв’язані між собою поясом, просівали через сито над коритом муку, замішували тісто, з якого випікали калач, прикрашений чорними родзинками. Цей калач прив’язували до баклаги дівера, який на весіллі грав роль головного дружби і найбільш наближеної людини до наречених. У цей час на подвір’ї молодь танцювала, а на порозі будинку біля дверей вивішували прапор. Дружба ставав на подушку, а женихові родички з піснями нанизували на палицю, яку тримав дружба, яблуко, обмотане білими й червоними нитками, а поверх них яблуко обмотували нитками з чорними родзинками і спеченими зернами кукурудзи. Знизу до палиці прив'язували білий мережаний рушник («пишки»). Весь 235

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

матеріал для «прапориці» одна з дівчат тримала в ситі, куди дружба по закінченні роботи кидав гроші. Під час хороводу на двір виносили «медяник» – два один на другий покладені короваї, а зверху медовий коржик, волошки і чашку меду. «Медяник» ставили на «суфра» – низький стіл – посередині кола, яке утворювали танцівники. «Медяник» ділили між усіма. А медовий коржик, волошку і мед дарував нареченій жених. Цим закінчувалися засівки в жениха. Усі гості, музики йшли з подарунками на засівки до нареченої. Жених залишався вдома. Засівки у нареченої проходили в тій же послідовності, як і в нареченого, але без «прапориці». Того ж дня увечері молодь збиралася в жениха і нареченої. До батьків жениха приходили гості від нареченої з «кишкеком» (хліб, приготований з вимоченої та очищеної пшениці, яку товкли в ступі й обжарювали на овечому салі). Кожен з гостей приносив із собою коровай, гуся, курку, солодощі, напої. Батьки нареченого чекали на гостей на порозі будинку. «Кишкек» віддавали господині, яка потім роздавала його всім домочадцям. Усіх гостей пригощали й розважали. Під час усієї весільної процесії почесну роль відігравав кум, який першим сідав за стіл, йому належав перший шматок хліба, перша чарка. Кум повинен на весіллі подарувати молодим мідне відро, а кума – плаття для нареченої. У цей час у нареченої вдома дівчата плели з волошок вінки, перев’язуючи їх червоними стрічками. У суботу ввечері кум з вином, куркою та хустиною йшов до священика з проханням обвінчати молодих. Над женихом у цей вечір здійснювався обряд бриття, який супроводжувався плачем та прощанням матері. У неділю вранці родички жениха одягали нареченій весільну сукню та вели до церкви, де на неї вже чекав жених. Перед вінчанням дружба міняв нареченій взуття. Під час вінчання молоді стояли на спеціально розстеленій хустині. Вінці тримали хрещені батьки. Позад кума і куми ставали дружба та дружка, тримаючись за руки. Після закінчення вінчання дружба розводив молодих у різні сторони й вони розходилися по домівках. По обіді на двір виходила мати жениха з подарунками в ситі. Біля дверей ставав жених, тримаючи в руках баклагу з вином, дружба з «прапоріцею» та коржем, дружка. Перший подарунок мати давала дружці, а потім усім іншим. Після цього всі з танцями йшли до кума. Батьки жениха залишалися вдома. А батько нареченої зустрічав усю процесію зі своїми родичами біля воріт. Гостей саджали за столи, розташовані у дворі, й пригощали. Через деякий час жених ішов викупляти рушник, півня та дружину. Рушник викупляв дружба і вішав 236

Ольга ГУРЕНКО

його на «прапорі це». Весільний півень мав у себе на шиї мішечок із пшеничним зерном і намисто з чорних родзинок та печеної кукурудзи, а під крилом – хустинку. Викуп півня супроводжувався гумором, що півень гарного заводу і від нього можна чекати гарний приплід. Після викупу жених заходив у кімнату до нареченої, біля якої згуртувалися подруги, співаючи весільних пісень. Жених знаходився праворук від дружини. Після цього подружжя йшло між гостей. Перед кумом ставили блюдце, яке від нього обходило всіх присутніх. Кума брала зібрані гроші й відносила їх нареченій. Зайшовши до кімнати, кума підходила до молодих і прикривала обличчя нареченої червоною хустинкою «було’. Під час «забулювання» нареченої всі клали на свої голови вінки і співали спеціальні пісні. Потім брат нареченої брав її за руку і виводив молодих до порога, під час чого співалися прощальні пісні. Цілуючи один одному руки, всі родичі дарували нареченій подарунки, наречена, зі свого боку, відповідала тим же. Наречений також цілував усім руки і пригощав їх вином. Поки йшло це прощання, у дворі нареченої викуплявся посаг й укладався на підводі. Молодих проводжали оплесками та вигуками з побажанням щасливої дороги. Батько жениха зустрічав процесію біля воріт свого будинку. Свекруха ж зустрічала молодих біля дверей із запаленими свічками, вставленими в тарілку з борошном, а батько підносив їм хліб із сіллю. Хліб брав жених, а нареченій давали в руку відро з водою. Після цього свекруха танцювала навколо невістки танок "рачениці", а батько, накинувши на молодих поясок, заводив їх до будинку. Молоді відпиралися, не йшли, поки їм не обіцяли подарунки. На кожну таку обіцянку молоді відповідали одним кроком вперед, а їхня «свита» в цей час в середині будинку ножами записувала кількість подарунків, намагаючись при цьому якомога більше подряпати стіни. Зайшовши до кімнати, наречена вітала всіх родичів чоловіка, змазуючи їм губи медом. Традиційне грецьке весілля являло собою добре продуману складну виставу, керовану народним диригентом – кашви (розпорядник весілля). Важливе місце у весільній обрядовості відводилося пісням, які поза обрядом не виконувалися. Вони супроводжували весь хід весілля, їхньою особливістю був етнічний розповідний стиль. Діти в грецьких сім’ях поважали і навіть боялися своїх батьків. Без їхньої згоди син не міг одружитися, донька – вийти заміж. Думку молодих нерідко просто зневажали. Дівчина не мала права сказати «не хочу, не піду», якщо батьки їй вже підібрали нареченого. Коли вона 237

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

виказувала впертість, батько міг побити її та кинути до амбару, а заміж видавав за того, за кого хотів. У Сартані були випадки, коли батьки сватали неповнолітніх дітей. Два добрих знайомих могли домовитися про одруження своїх дітей. Така угодаEклятва рідко порушувалася. Якщо ж таке траплялося, то сприймалося як велика образа і порушення звичаїв, освячених віками. Ранні шлюби в Північному Приазов’ї практикувалися до XX ст. Вибором нареченої займалися батьки жениха. Хлопець, який вирішив одружитися з дівчиною, посилав їй яблуко, а в деяких селах шовкову хустину. Якщо заміжжя було бажаним, свати отримували відповідні подарунки. Свати зверталися з такими словами: «Ми прийшли по троянду і маємо надію її отримати» або «Ми чули, ви продаєте коня, а ми можемо допомогти». Відразу погоджуватися з пропозицією сватів вважалося непристойним учинком, у зв’язку з чим батьки відзначали, що «може й погодимося, але нам треба порадитися з нашими родичами». У випадку, коли батьки не погоджувалися на заміжжя доньки, сватам виставлялися горіхи з виделкою або кабак. Це були символи відмови. Якщо ж заміжжя було бажаним, домовлялися про день весілля. Зазвичай весілля починалося в суботу. А в п’ятницю демонструвалося придане, подруги і родички ввечері приходили розглядати вироби нареченої. За день до весілля дівчині мазали волосся хною, а в давнину фарбували не лише волосся, а й долоні та нігті. Обряд «хєни» – фарбування волосся – являв собою своєрідний дівичEвечір. Обряд відбувався з піснями і танцями. Тут виконувався спеціальний «жіночий танок», який супроводжувався піснею: «Наречена, хна твоя розтерта... ... На голову хна помазана, Наречена, яка одягає червоне. Наречена, нехай хна твоя буде на здоров’я. Нехай твої хліб сіль будуть солодкими». Потім наречену везли для обряду обмивання в будинок хрещеної матері. Після цього під червоною хустиною в супроводі жалібних пісень її везли в батьківський будинок: «...Вона повинна плакати, такі дні Від матері, від батька будуть відокремлювати, такі дні! Наречена, яка вбирається в червоне! З червоного терему випустили, На червоних коней посадили, Наречену повезли до нареченого.»

238

Ольга ГУРЕНКО

Важливу роль у сімейній обрядовості греків Північного Приазов’я відігравали хрещені батьки. Весільна церемонія починалася із запрошення посаджених батьків і супроводжувалася музикою та співом. У присутності хрещеного батька здійснювався обряд гоління та одягнення нареченого. При цьому співали: Одягай, душа моя, одягай Суконний одяг, одягай, Ось так буде, душа моя, Коли настане час, ось так буде. Наречені їхали до церкви окремо. Наречену супроводжувала хрещена матір, яка попередньо її «викупляла» і вела до батьків на благословення. Весь цей ритуал проходив у супроводі пісень під акомпанемент бубна та зурни. Зміст пісень при цьому зводився до прохання відкрити двері й віддати наречену. Після благословення батьків наречена сідала на підводу, запряжену волами. Усі гості, як і наречена, повинні були показати свій смуток. Перед підводою йшов хтось із юнаків, несучи оголену шаблю. По закінченні обряду вінчання вся процесія в такому ж порядку поверталася в будинок жениха, де їх зустрічала свекруха. У руках вона тримала тарілку з зерном, горіхами, цукерками. Посипаючи всім цим молодих, свекруха промовляла: «Проживіть разом до старості, солодкого вам хліба». Тарілку кидали через голову, щоб вона розбилася на щастя. Потім починався святковий обід. Початком святкування вважалося виконання чоловічого танцю «АхайEава». Його танцювали лише чоловіки похилого віку. Наступний танок «АвурEава» (важкий танок) також був чоловічим. Потім гості дарували подарунки молодому подружжю, гуляння тривало до ранку. Наступного дня весілля закінчувалося обрядом «Солодка горілка». Родичі пили горілку з медом та перцем і прославляли молодих. Весілля зазвичай тривало два дні. Першого дня відбувалося вінчання і святкування молоді, наступного дня – святкування старшого покоління. Молода на другий день була у весільному вбранні, але замість фати її покривали шовковою хустиною. Ще на початку XX ст. весільне плаття було червоного кольору, а пізніше його почали шити за міськими зразками. Коли весілля закінчувалося, почесних гостей розвозили по домівках. На прощання молода пара цілувала всім руки. Тільки наступної неділі молоді відвідували батьків дружини. У колі родичів і дружби святкували останній день весільного циклу. Так починалося життя молодої в її новій сім’ї. Із заміжжям багато чого змінювалося у гречанок. Змінювалася, наприклад, зачіска. Якщо до заміжжя дівчина заплітала волосся в коси, то після одруження коси 239

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

відрізали, а волосся ховали під хустину. З часом мінявся і спосіб носіння самої хустини: літні гречанки зав'язували хустину вузлом над лобом, молоді – під підборіддям. У підрозділі використана література: 1. Демиденко Л. А. Культура и быт болгарского населения в УССР / Л. А. Демиденко. – К. : Наукова думка, 1970. – 140 с.

2. Державин Н. С. Болгарские колонии в России / Николай Севастьянович Державин. – София : Державна Печатница, 1914. – 259 с.

3. Маріупольські греки. Скарби народної культури : огляд грецької етнографічної колекції маріупольського музею / [відпов. ред. О. М. Чаплинська] ; автори укладачі Р. П. Божко, Л. С. Якушенко. – Донецьк : Астро, 2005. – 52 с.

4. Народи Північного Приазов’я (етнічний склад та особливості побутової культури) / [Б. М. Кочерга, Л. В. Афанасьєва, В. М. Александров, та ін.] ; за ред. І. П. Аносова, М. В. Елькіна, Б. М. Кочерги та ін. – Запоріжжя : Просвіта, 1997. – 175 с.

5. Пономарев И. С. Традиции свадебной обрядности греков Приазов’я : сб. : Греки Украины / И. С. Пономарев, Т. И. Сорока. – Донецк, 1991.

6. Саулина М. Г. Быт и культура греков Приазовья : матер. Мариупольского краеведческого музея / М. Г. Саулина. – Мариуполь, 1999. – 12 с. Календар народних свят національних груп українського Північного Приазов’я Болгари Новий рік (нова година). Гуляння молоді напередодні Нового року називається дайлада. Хлопці верхи на конях їздили по селу, а дівчата, одягнувшись у найкращі плаття, збиралися на перехрестях вулиць, виносили з собою «менчі» (мідне відерце) з водою та зерном. Хлопці під’їжджали до дівчат і віддавали свої каблучки, які разом зі своїми каблучками дівчата клали у відерце і починали співати пісні. Під час співу одна з дівчат виймала каблучки з відерця, і пісня переривалася. На основі слова, на якому перервалась пісня, гадали про долю того, чия каблучка витягнута. Цього ж вечора в кожній хаті жінки випікали «млин» (пиріг), клали в нього палички за кількістю осіб в сім'ї і на кожній паличці помічали відоме значення: одна паличка – вівці, друга – корови, третя – коні, четверта – плуг і т. ін. Разом з паличками в пиріг клали монету, яка завжди означала дім. Усі сідали за стіл. Старший у сім'ї різав хліб на частини, потім декілька разів повертав пиріг, і кожен 240

Ольга ГУРЕНКО

з присутніх брав частину, яка знаходилася проти нього. Вийняті з пирога палички кожен клав собі під подушку і чекав на сон. У день Нового року вся сім’я обідала вдома, після чого зяті з дружинами і дітьми, а також куми зі своїми сім'ями йшли до тестя, несли йому калач з вареною куркою вітали з Новим роком, цілуючи йому руку, потім обмінювалися подарунками – рушниками, хустками тощо. Потім гості сідали за стіл і святкували до самого ранку. Ще напередодні Нового року болгари ставили на вікна цибулю, в яку клали сіль, і кожній цибулині назначали: це пшениця, а це жито, це цибуля і т. ін. Наступного дня дивилися, в якій цибулині більше рідини. Врожай того, що було назначено цій цибулині, буде добрим.

6 січня болгари святкують Юрана. Після Водохреща юнаки верхи на конях їхали до річки, напували і кропили тут коней водою. Наступного дня, 7 січня, – Іванів день, особливо вшановане народом свято. До цих пір зберігся звичай побратимства та посестринства, приурочений до цього дня. Два хлопці чи дві дівчини або хлопець і дівчина, які жили поруч, служили цього дня молебень Івану Хрестителю в церкві. Тут присутні всі їхні родичі. Після молебню юнаки та юнки обмінювалися подарунками (хустина, сорочка). Усі присутні їх вітали. З цього часу чоловіки називали один одного побратимом, а жінки – посестрою. Дружба між цими молодими людьми повинна зберігатися на все життя.

8 січня жінки святкують Бабин день. Усі молоді болгарки, які мали дітей, збирались у своєї бабиEповитухи, приносили з собою по шматку мила, хліба, гостинці й особливий подарунок – хустину чи відріз тканини на плаття. Часто приводили з собою і дітей. Одному з хлопців баба робила вуса та бороду і пригощала своїх гостей. У деяких селах Північного Приазов’я бабиEповитухи самі обходили своїх дітей, купали їх, після чого діти збиралися у неї. Цикл весняних свят розпочинає обряд, пов’язаний з очищенням будинку від усього «нечистого». 1 березня болгари виганяли зі своєї оселі бліх (зло) та змій. Діти ж ходили із дзвіночками в руках по селу. У кожному дворі палили солому. Діти стрибали через багаття, а дзвіночки дзвеніли. Обходили також весь будинок, щоб дзвоном вигнати «живность, угнездившуюся зимой». Для створення шуму використовували й металеві предмети, камінці, палички, а також магічні заклинання. Навіть били посуд і стріляли. Цього дня з будинку виносили червоні речі, щоб відлякати злі сили баби Марти й одночасно підсилити її позитивний початок (родючість). Речі розкладали перед будинком, на його даху, 241

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

вікнах, на городі, на гілках дерев. Для відлякування зла на дверях малювали дьогтем хрест і в’язали червону стрічку. Червоне розкладали для того, щоб баба Марта була веселою і не сердилася, щоб засушила, якщо буде багато дощів, і поливала дощем, якщо буде засуха. Для цього використовували переважно жіночі речі – пряжу (подарунки бабі Марті), а з чоловічих – лише пасок, який символізує відтворювальну силу. Марту не лише хотіли задобрити. В інших уявленнях вона уособлювала сонце, яке все відновлює і всьому дає життя. У цьому випадку червоне «прокладало їй дорогу до будинку». Жінки робили собі мартениці – амулети, сплетені переважно з шерстяної чи бавовняної пряжі білого і червоного кольору. Ці амулети вони носили в різні строки: частіше до появи перших птахів та цвіту на деревах. Коли знімали, клали під камінь чи на плодове дерево. Ще кидали проти сонця чи спалювали. Або побачивши лелеку, знімали мартеницю з руки, промовляючи «лелека летить і я лечу». З шиї знімали цей амулет, коли бачили ластівку, щоб шия була тонкою, як у цього птаха. З кіс виплітали мартениці, коли бачили змію, щоб коси біли такі довгі, як вона. Особливо ретельно готувалися болгари до святкування Пасхи. Напередодні Пасхи в суботу перед Вербною неділею дівчата виходили з хати й співали лазарські пісні. При цьому зі своєї юрби вони вибирали куму, яка тримала в руках під час ходіння хустинку й корзинку. Коли дівчата входили в дім, кума подавала хустину господині, і юнки співали пісні на честь усіх членів родини. Господиня завертала в хустину гроші. Інколи замість грошей дівчата давали яйця. Здобуток дівчата ділили між собою порівну. У день Пасхи кожен приходив до свого кума з короваєм, індиком чи поросям. У деяких селах Приазов’я на Великдень родичі ходили один до одного й несли з собою по калачу й пару яєць. Після Пасхи, в день Вознесіння, жінки вдосвіта йшли на кладовище й поливали могили вином, а по обіді чоловіки запалювали шматок кізяка, кидали на нього ладан і разом із пляшкою води, квітами та крашанками йшли на кладовище, поливали водою могилу, а кізяк, квіти та крашанки клали біля хреста. Таким чином болгари вшановували пам’ять померлих. Дуже колоритним є святкування Іванового дня 24 червня. Напередодні свята, ввечері, як тільки стемніє, дівчата збиралися з піснями на майдані. Одна з них несла на плечах дівчинку 2E3Eх років, 242

Ольга ГУРЕНКО

обличчя і вся фігура якої закрита червоною хустиною (було). Процесія дівчат підходила до криниці і тричі обходила навколо неї з піснями. Потім влаштовували хороводи. Наступного дня вдосвіта святково вбрані дівчата збиралися на майдані, несучи на плечах ту ж закриту червоною хустиною дівчинку. Обходили таким чином тричі криницю й ішли до криниці в поле. Разом з дівчатами йшли в поле і хлопці. Там влаштовували великий хоровод, з поля йшли в сад, відпочивали під деревами, співали, танцювали і звідси йшли знову в село до майдану. Обходили тричі навколо криниці, наповнювали відро водою, опускали в нього каблучки і квіти. Дівчинка, яку постійно носили на плечах, під час співу гадальних пісень витягала з відра каблучки. Водночас частина дівчат із хлопцями влаштовували хоровод. Потім дівчинку відносили додому. Матір дівчинки пригощала хлопців вареною квасолею й голубцями. По обіді всі дівчата йшли на город, сіяли ріпу, пололи, а ввечері з піснями поверталися в село. На площі влаштовували танці, деякі з них являли собою імітацію статевого акту. Серед свят осіннього циклу варто відзначити День Богородиці, коли болгари випікали коровай і, освятивши його в церкві, роздавали всім присутнім, та День Дімітрія 25 жовтня. Цього дня відбувався розрахунок з робітниками та пастухами. Це свято символізувало собою початок весіль. Взимку святкують свято Варвари, Сави, Миколи, Спірідона та Коляди (25 грудня). Напередодні Коляди (Бідний вечір) молодь влаштовувала театралізовані дійства. Хлопці розбивалися на групи, вибирали головарів (станичники) для кожної групи окремо і ходили по селу. Коли заходили до хати, співали пісні, благословляючи поданий господарем калач з монетами на ньому: Момчанца куледарчанца! Кату сте душле в този дом Ду мудара гуспудара и т. д. Този кравай вят ни вят Сят ни сят, печен ни дупечен, Тыс вечер на нас є наречен. Амын! Юнаків супроводжували хлопчаки (кошки), які поводили себе дуже розв'язано. Тому господарі повинні були за ними наглядати, щоб ті нічого не винесли з хати. Господар щедро пригощав колядників і вони йшли далі. Наступного дня колядники разом купували барана, гусей, і 243

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

господарка винайнятої ними попередньо квартири готувала для них обід. Увечері хлопці запрошували до себе одружених чоловіків, пригощали їх, гуляли разом з ними. У дворі влаштовували танці. Таке гуляння колядників тривало три дні. Греки Греки, які проживають в українському Північному Приазов’ї, сповідують православ’я. НаціональноEкультурними осередками греків були церкви. Богослужіння в усіх церквах у грекомовних селах велося лише грецькою мовою. Після молитви греки виявляли велике старання в роботі. Майже всі свята у греків були пов’язані з релігійним календарем. Різні звичаї, традиції та обряди супроводжували греків протягом всього їхнього життєвого шляху. Одним із головних грецьких свят, що не поступається Великодню або Різдву, є Панаїр. Це святковий обід з приводу престольного свята. Він супроводжувався різними ритуалами та молитвами. Головну турботу про святкування Панаїра брав на себе хтось із заможних жителів села (ватаїрджі). «Взяти» Панаїр вважалося дуже почесним обов’язком. Упорядники свята користувалися великою повагою односельців. Священик, який обов’язково був присутній на церемонії передачі права провести Панаїр, давав майбутньому розпорядникові п’ять шматочків хліба (пендарт). За день до свята в будинку, де повинна відбутися ця значна подія, збиралися жінки із сусідніх будинків і родичі господині, щоб допомогти їй приготувати святковий обід. Роботи в них було надзвичайно багато, адже завтра потрібно було годувати всіх бажаючих – майже все село, а також гостей з інших сіл. Столи накривалися просто неба. Свято розпочиналося молитвою, яку читав священик. Після цього приступали до обіду. На столи подавали не тільки страви, які приготувала господиня, але й принесені гостями. Багато з них жертвували в цей день тварин – овець, кіз. Хазяїн зазвичай різав бичка, якого ростив спеціально для цього дня. Пожертвування мали своє призначення: вони здійснювалися з метою позбавлення від нещасть у майбутньому. Крім різних страв, до столу обов’язково подавали слабоалкогольний напій – бузу, яку готували тільки до Панаїру з просяного, кукурудзяного борошна. Після обіду здебільшого гуляли. Робили це з музикою, піснями, танцями. Завершувалося престольне свято грецькою національною боротьбою, яку в усіх селах іменували татарським словом «куреш», а також перегонами на конях – хучі.

244

Ольга ГУРЕНКО

Куреш – найбільш шанований греками звичай. Він і сьогодні проводиться в більшості сіл. Змагання борців влаштовували або на площі в центрі села, або недалеко за селом. У цьому місці й змагалися силачі. Той, хто поборе трьох (для цього необхідно було покласти суперника на лопатки), отримував головний приз (чурбан) – живу вівцю. Іноді вручалися і грошові призи. За межами кола знаходилися вболівальники, які темпераментно реагували на прийоми борців або рішення судді. Кожен чоловік вважав себе компетентним знавцем боротьби, і нерідко, виражаючи свою незгоду з діями судді, юрби вболівальників забігали в коло, де криком, а то й кулаком, намагалися навести порядок. Трохи охолонувши, вони поверталися на свої місця, а боротьба продовжувалася. На боротьбу збиралося все село, тут були і діти, і жінки. На куреш приїздили глядачі і борці з інших грецьких сіл і Маріуполя. Окрім спортивного значення в житті села і його жильців, куреш мав і інше важливе значення. Тут молоді хлопці (палікари) та дівчата придивлялись одне до одного, знайомилися. Цьому значенню свята дехто надавав перевагу, адже випадків познайомитися з кимEнебудь у селі не так багато. До цих пір у багатьох грецьких селах Донецької області організація куреша залишилася такою, якою вона була стоEдвісті років тому. Найбільш почесні жителі села – чоловіки – обходять сільські оселі, збираючи гроші на купівлю овець та призів. Дуже цікавими та захоплюючими були й перегони на конях. Проходили вони по великому колу чи заздалегідь запланованому маршруту. Переможець у хучі отримував голову і шкіру бика. Не менш важливим явищем у греків Північного Приазов’я було святкування Нового року. У передноворічну ніч обов’язковим було відвідування своїх хрещених батьків, яких греки дуже шанували. (Хрещені батьки у греків вважалися дуже близькими родичами. Одруження між членами цих двох родин заборонялося традицією до п'ятогоEшостого покоління). Хрещеники в цей вечір приносили з собою їжу й пригощали вечерею калоту (хрещеного батька) і нану (хрещену матір). Гостинцем був шумуш – пиріг з перетертим гарбузом і м’ясом. Зі свого боку, хрещений батько дарував хрещеникам гроші, а хрещена матір – цукерки та інші солодощі. В інших селах хрещеники приносили солодкий пиріг – ВасилоEпіта, в тісто якого ховали монету. Такий же пиріг приносили цього дня до церкви. У новорічну ніч господарі будинків не спали, чекали на гостей, колядників. Новорічний святковий стіл був накритий у кожній оселі. Для 245

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

господаря вважалося за честь, якщо до нього прийшли колядники. Цієї ночі не стелили постіль, довго не спали, а старі збирали навколо себе дітвору і розповідали їй казки та небилиці про старі часи. Колядники збиралися по 8E10 осіб, молодь окремо від дітей середнього віку. Ходили групами по будинках, питали дозволу на спів. Коли господарі давали добро, вони починали пісню «Арші та каланда» (розпочинаємо новорічну колядку). Після закінчення пісні, господар запрошував до новорічного столу, пригощав і називав свій новорічний подарунок колядникам. Це були гроші, зерно, порося, теля та ін. Що можна було взяти сьогодні – забирали з собою, а за іншим приходили наступного дня. В оселях світло горіло всю ніч, а жадібний господар у новорічну ніч лягав спати рано, не запалюючи свічку. Діти в новорічний вечір співали свою новорічну колядку: Розпочинаємо, розпочинаємо новорічну колядку Про те, що народився Христос. Дітям дарували дрібні гроші, солодощі, бублики тощо. Дитяча колядка відрізнялася від дорослої своїм швидким темпом виконання та веселим характером. Своєрідне й цікаве у греків Приазов’я свято літнього циклу Ай Ян (Свято Івана або Івана Купайла), яке святкують 7 липня за новим стилем. Свято проходило за околицею села, на пустирі або на майдані в селі. На АйEЯн збиралися майже всі жителі села. Проходили великі гуляння. На майдані влаштовували дітям карусель, а для молоді – гойдалку, найулюбленішу забаву. Звучали музика, пісні, виконувалися танці. Під вечір розпалювали багаття, через які стрибала молодь. Дівчата не кидали в річку віночки. А в кінці свята юнки та молоді невістки збиралися групами по 8E10 осіб, ховалися в якомусь потаємному місці (найчастіше це був куточок в садку або палісаднику). Брали з собою велику миску з водою, куди кожна дівчина і молода невістка кидали свої мітки (симайда). Мітки були різні: брошка, каблучка, сережка тощо. Зверху клали ножиці, гребінець і замок. Посудину з квітами і мітками розміщали так, щоб вона освітлювалася місячним сяйвом. Усе це робилося потайки від хлопців, котрі намагалися знайти посудину, забрати мітки і вранці посміятися над дівчатами. Але це їм рідко вдавалося. Наступного дня збиралися всі дівчата, одну з них вбирали нареченою. «Наречена» сиділа поруч з посудиною, в якій лежали мітки. Навколо неї водили хороводи й співали: Зійшло сонце, настав день. Розквітли квіти на Івана Купайла.

246

Ольга ГУРЕНКО

Під час співу «наречена» виймала з посудини мітку. Чий предмет виймала, тому й присвячувався куплет пісні. Зійшло сонце, настав день, Розквітли квіти на Івана Купайлу. Ми співаємо і танцюємо, Мариці – довголіття... ... Надії – великого кохання, Тамарі – багато синів і т. ін. У греків Північного Приазов’я досі збереглися деякі релігійні свята, котрі вони відзначали поEсвоєму, на відміну від інших православних християн. Так, перед святом Водохреща та Вознесіння хреста греки випікали й приносили для освячення хліб у формі хреста – ставрос. У День Преполовіння та св. Костянтина й Олени здійснювали хрестові походи на засіяні поля, мимохідь освячували воду та просили дощу. Напередодні Різдва діти та старі ходили від будинку до будинку з саморобним ралом або випеченим із тіста маленьким плужком та співали старовинні колядки. На Пасху випікали хліб «Псалтир» у формі хреста, вписаного в коло, що символізує терновий вінок рятівника. У деяких селах грецьких колоній святкували Арту. Жінки випікали прісні хлібці – арту – і всім сімейством носили їх на поле. Там гадали про врожай. У деяких поселеннях після виконання обряду арту з'їдали прямо в полі або відносили на могилу померлого родича. Ці дії виконували тільки діти або жінки. Інколи свято Арту об’єднували зі «святом мишки». Тоді арту випікали у вигляді мишенят і розкидали по посівах, приносячи «данину» гризунам, щоб вони не псували врожай. Німці Найважливішим святом зимового циклу в німців Північного Приазов’я є Різдво. Німці дуже ретельно готувалися до нього. Термін підготовки називається Адвентом. Символ Адвента – зелений вінок із ялинкових квітів (адвентскранц), обвитих золотими й червоними стрічками з чотирма свічками, які запалювали послідовно протягом чотирьох тижнів кожного недільного вечора. На Святвечір горіли вже всі чотири свічки. Цей звичай в своїй основі опирається на магічну силу кільця.

5 грудня, напередодні улюбленого дитячого свята – Дня Святого Миколая, його прототип заходив у кожну оселю й цікавився у батьків поведінкою їхніх дітей. Слухняним він дарував різні подарунки (горіхи, сушені фрукти), а неслухняних бив лозиною. Часто Св. Миколая супроводжували різні супутники: Пельцнікель, Ругбельц, Ербсбер, Шіммельрайтер, Крампус, Буттмандлі та інші. Вони мандрували вулицями, дзвеніли бубонцями та ланцюгами, якими були обвішані.

247

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Цього вечора мандрував вулицями не лише Св. Миколай зі своєю свитою, але й самі дітлахи. Вони збиралися по декілька осіб, перевдягалися в довге мішкоподібне вбрання, приклеювали собі бороди і йшли від оселі до оселі, в двері яких вони стукали палицями і співали, за що отримували гостинці. Інколи діти не лише співали, але й танцювали з жителями будинків різні танці, наприклад Рундтанц (танок по колу).

24 грудня, у Святвечір, німці прибирали свої оселі, випікали різні тістечка, пироги, готували страви, прикрашали ялинку. Цього дня був піст, тому святкова трапеза влаштовувалася тільки після різдвяної меси, пізньої ночі. Традиція обдарування дітей у Святвечір сягає своїм корінням в ідеї лютеранської реформаторської церкви відвернути людей від поганських зимових звичаїв і маскарадів, а також від католицьких церемоній. Подарунки приносив крісткінд (ХристосEнемовля) в супроводі різних масок. У ролі ХристаEнемовляти була дівчина або дівчинка, одягнена в біле вбрання. Різдвяні подарунки були нагадуванням про дарунки, які піднесли немовляті Ісусу три волхви. Обхід будинків на Різдво був обов'язковим у всіх німецьких селах, але всюди проходив поEрізному. Святочні співаки виконували різдвяні пісні, здійснювали обходи селом і отримували за це подарунки: тістечка, яблука, горіхи та гроші. Інколи ці обходи переростали в маскарадні дійства, коли співаки перевдягалися ангелами, трьома волхвами. У цих дійствах могли брати участь також Шиммельрайтер, Дикий мисливець, козел, лелека, ведмідь та інші маски. Окрім співу, в таких дійствах танцювали з обручами та мечами, розігрували різні пантоміми і танці Дикого Мисливця, Коня та ін. Символами Різдва німці Північного Приазов'я вважають Троянду Христа, розмарин, святу вечерю. Троянда Христа – білосніжна троянда, яка нагадує про розквітлу квітку Ісуса в пітьмі неврятованого світу. У сільській місцевості Троянда Христа вважається віщою квіткою: в Різдвяну ніч у воду ставили 12 бутонів, кожен з яких означав один місяць. Погоду майбутнього року визначали по тому, як розкриваються бутони (закриті бутони – погана погода, розкриті – гарна). Новорічна ніч (ніч Св. Сильвестра) вважалася священною. Селяни обкурювали кімнати, запалювали й залишали горіти свічки всю ніч, поки не настане Новий рік. У цю ніч обов’язково треба було відлякувати злих духів, влаштовуючи гучні маскарадні дійства з феєрверками та побажаннями нового щастя.

248

Ольга ГУРЕНКО

Свято Трьох королів (6 січня) завершує різдвяний цикл. Цього дня востаннє запалювали вогні на різдвяній ялинці, після чого її розбирали. У церкві до цього свята освячували воду, сіль і крейду, будинок і двір обкурювали, щоб вигнати нечисту силу, на дверях і воротах освяченою крейдою писали три початкові літери імен трьох королів: С+М+В (Каспар, Мельхіор, Балтазар) з хрестами, а будинок і двір окроплювали свяченою водою. Напис С+М+В за народними уявленнями означав «Благослови цей дім, Христос». Освячену сіль клали в олійницю, в суп від хвороб, у корм худобі. На вечерю обов’язково подавали три страви: вівсяне, житнє і молочне. Увечері хлопчаки, переодягнені в білі балахони, із золотими коронами на головах ходили від оселі до оселі й співали. Вони зображували трьох Королів: в одного з них (Балтазара) обличчя було обмазане попелом, і він ніс зірку на довгій палиці. Зсередини цю зірку підсвічувала свічка. Каспар і Мельхіор супроводжували Балтазара. Заходячи до будинку, вони співали: «Веде трьох королів Божа рука за допомогою зірки зі сходу». Кожного разу при слові «зірка» Балтазар стукав палицею об підлогу. Після отримання подарунків дякували і прощалися зі словами: «Ми повинні зірку ще раз повернути, бо повинні ще йти далі». Інколи, виходячи, Балтазар підмітав віником, вимітаючи все нещастя з будинку. Свята весняного циклу в німців Північного Приазов’я розпочинала Масляна – одне з найвеселіших та найгучніших свят цієї пори року. Масляна завжди відзначалась як свято початку весни та родючості. За допомогою маскарадних дійств та масляних ігор і жартів німці намагалися звільнитися від страху перед демонами та злими духами, перед холодом і хворобами. У кінці Масляної часто проходили «Похорони Масляної» (у вівторок або Попільну середу). Солом’яне опудало закопували в землю, палили або викидали в річку. Цей обряд означав кінець зими. Багаття є символом сонця, яке спалює Масляну (ляльку – Зиму із соломи), знищує і смерть. Тому цього дня дуже палахкотіли багаття як втіха у пітьмі, а їхні іскри охороняли від злих духів, і вони світили як благословення майбутній родючості. Залишки того, що перемогли, мали добру чудодійну силу, німці дуже цінували попіл жертовного багаття і вірили, що він наділений знову дієвою силою колишнього супротивника, тому попіл від солом'яної ляльки розсипали по полю. Солому або паперові квіти, які прикрашали масляну, з тріумфом проносили по селу, приносили до своїх осель і закріплювали біля даху будинку або на балках у хліву. Найважливішим святом весняного циклу німці вважають Пасху. Німецька етнічна група українського Північного Приазов’я поважає й 249

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

шанує до цього часу обряди, звичаї та символіку, пов’язані зі святкуванням Пасхи. Символи Великодня: пасхальна свічка, багаття, вода, яйце, заєць. Пасхальна свічка – це символ воскресіння, її освячували біля вогню, вставляли в неї п'ять зернин ладану, які нагадували про п'ять ран Христа, і урочисто вносили до церкви: від її полум’я запалювали інші свічки в церкві. Вона встановлювалася поруч з основним вівтарем і до Вознесіння її запалювали на кожному богослужінні. Особисту пасхальну свічку також брали з собою додому, берегли і протягом року запалювали під час хвороби. Пасхальне багаття (остерфоєр) перед церквою розпалювали в страсну суботу, а хлопці запалювали від нього факел і приносили пасхальний вогонь додому, де також розпалювали вогнище. У багатьох селах танцювали навколо пасхального багаття і спалювали солом'яне опудало, співаючи пісні про Вознесіння. Пасхальна вода (остервассер) вважалася святою водою, яка має цілющу силу і сприяє підтриманню молодості та вроди. Пасхальне дерево (остербаум) складалося з палиці довжиною 50 см із трьома поперечними перекладинами, з яких нижня – найдовша, а верхня – найкоротша. Цей потрійний хрест обкручували кольоровим дротом. На кожну поперечну гілку вішали по чотири писанки, які символізували дванадцять місяців. Пасхальне яйце (остербай) за християнським значенням – символ Воскресіння, шкаралупка означала могилу, з якої виходила жива істота. За старовинним звичаєм яйце – символ родючості і постійного повернення до життя. З ХІІ ст. яйця фарбували в червоне – колір життя, сонця, крові, яку пролив за нас Христос. Пізніше їх золотили, сріблили, засівали гарними цяточками, на них робили фігурки. У деяких німецьких родинах до цього часу яйця прикрашають зображенням ангела, немовляти Христа чи ягня. Пасхальний заєць (остерхазе) приносив дітям яйця, хоча раніше в різних регіонах це були: курка, лелека, лисиця, зозуля. Заєць переміг, оскільки серед усіх звірів лугів та лісів він найбільш плодовитий, а крім того, він входить до свити німецької богині землі Гольди, під час її нічних походів освічує їй шлях свічками. Однак яйця треба було попередньо знайти, і діти шукали гнізда, зроблені з першої весняної зелені, квітів, моху. Це могли бути маленькі вербові кошики, які перед Пасхою встановлювалися в будинку і саду, й розпочиналося полювання на Пасхального зайця.

250

Ольга ГУРЕНКО

Пасхальна їжа: смажене ягня, суп з дев'яти коренів, печиво у вигляді зайця, півня, ягня та інших тварин, хліб у формі пасхальних чоловічків із запеченими в ньому яйцями. Серед Пасхальних ігор відомі: розбивання яєць, катання яєць, кидання яєць, збір яєць та ін. Святкування Пасхи залежало від початку весни та від повного місяця: її святкували кожного року в неділю після першого повного місяця на початку весни, після сорокаденного Великого посту. День Святого Івана (Йоханістаг) святкували 24 червня (день літнього сонцестояння). Це найдавніше свято німців, пізніше воно було визначене церквою на честь народження Івана Хрестителя і таким чином отримало християнське значення: переплетіння християнських і язичницьких обрядів почало набувати кумедного характеру. За уявленнями пращурів німців, цей день магічний тому, що сонце стояло в найвищій точці, мало найбільшу владу і надавало магії вогню найбільшу дієвість. Хто цього дня перестрибне через Іванове багаття – переможе біду і очиститься від хвороб, а якщо всі пари протанцюють навколо багаття, охоронні чари стануть найдієвішими. У багаття кидали чарівні трави (папороть і звіробій), щоб підсилити дію чар, солом’яну гілку, прикрашену стрічками та пір'ям, символ родючості й життя, корнмедхен, сплетену з останнього снопа жнив. Старі люди вважали, що як середина зими, так і середина літа – час духів, тому треба оборонятися від відьом. Вважали, що коні в день святого Івана можуть говорити, вода – перетворюватися на вино, затоплені дзвони – дзвонити, душі мертвих – навіщати своїх родичів. Дитина, народжена цієї ночі, могла бути ясновидцем, але могла стати і вовкулаком. Трави в обрядах дня Івана Хрестителя відігравали дуже велику роль: чарівними, які набували цього дня особливої цілющої сили, вважалися ромашка, чебрець та полин. Вони оберігали від відьом, непогоди й нещастя. Із звіробою, плакуна, троянд, лілей, волошок, полину, папороті робили букети й вішали над дверима чи біля вікна, плели вінки, які могли протягом року висіти в кімнаті. Вважалося, що вони охороняють будинок. Ці вироби повинні складатися з трав семи чи дев’яти видів, їх вішали також у хліву, щоб захистити худобу. Усі дівчата, які першого травня чи на Трійцю отримали гарне травневе деревце, посаджене перед дверима як знак прихильності, відповідали хлопцям вінком із польових квітів: якщо в ньому був чортополох – це означало відмову, а чабрець і волошки – кохання і вірність.

251

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Серед свят осіннього циклу найулюбленішим було свято Врожаю. Це народне свято збігалося з Кірмесом (святомEярмаркою) в кінці серпня або з днем Подяки (початок жовтня). Перший віз навантажували з особливою увагою та урочисто привозили додому: не можна було сваритися або промовляти бодай слово, інакше «врожай міг дістатися мишам». Перший сніп (три колоски з ялинковою гілкою) закріпляли на кінській збруї, його потім молотили першим. Останній сніп відігравав таку ж важливу роль, як і перший. Старі люди вірили, що в зерні живе демон, здатний благословити або згубити. Адже жниварі порушили його спокій, і йому доводиться перелітати з однієї ділянки скошеного поля на іншу, доки в нього не залишався останній сніп. У ньому і знаходився дух зерна, тому його або залишали в полі, або зберігали вдома в житловій кімнаті, за розп’яттям. На Різдво із зерен останнього снопа випікали святковий хліб, частину якого давали худобі. Ця жменя останніх колосків забезпечувала не лише гарніший урожай у майбутньому, але й розквіт сімейного щастя, особливо благословення дітей. Зерно з останнього снопа домішували в посівний матеріал, щоб надати життєвої сили хлібові наступного року. У підрозділі використана література: 1. Араджиони М. А. Греки Крыма и Приазовья : история изучения и историография этнической истории и культуры (80 е гг. XVIII в. – 90 е гг.

XX в.) / М. А. Араджиони. – Симферополь : Издательский дом «Амена», 1999. – 132 с.

2. Богадица Т. К. Обрядовый фольклор греков Приазовья / Т. К. Богадица. – Мариуполь : Новый мир, 2009. – 44 с.

3. Державин Н. С. Болгарские колонии в России / Николай Севастьянович Державин. – София : Державна Печатница, 1914. – 259 с.

4. Лиганова Л. Про особливості Панаїра – престольного свята греків Приазов'я / Л. Лиганова // Східний світ. – 2000. – № 1. – С. 46 52.

5. Маріупольські греки. Скарби народної культури : огляд грецької етнографічної колекції маріупольського музею / [відпов. ред. О. М. Чаплинська] ; автори укладачі Р. П. Божко, Л. С. Якушенко. – Донецьк : Астро, 2005. – 52 с.

6. Народи Північного Приазов’я (етнічний склад та особливості побутової культури) / [Б. М. Кочерга, Л. В. Афанасьєва, В. М. Александров та ін.] ; за ред. І. П. Аносова, М. В. Елькіна, Б. М. Кочерги та ін. – Запоріжжя : Просвіта, 1997. – 175 с.

252

Ольга ГУРЕНКО

7. Шишкина Фишер Е. М. Немецкие народные календарные обряды, обычаи, танцы и песни : практ. пособ. для российских немцов / Елена Михайловна Шишкина Фишер. – 2 е изд. – М. : Готика, 2000. – 328 с. Індивідуальні дослідні завдання: 1. Розробити мультимедійну презентацію з тем (на вибір): «Демонологічне трактування оберегів народів Північного Приазов’я»; «Етика й педагогіка родинного життя (в уявленнях та ідеалах народної мудрості)»; «Етнопедагогічні погляди на дитину» (на матеріалі певного регіону)»; «Вишивка як прояв самобутності болгарського (грецького, німецького) народу Північного Приазов’я».

2. Скласти порівняльну характеристику етновиховних традицій найчисельніших національних спільнот Північного Приазов’я (болгари, греки, німці) та українців, заповнивши таблицю: Етнічна спільнота українці греки болгари німці

Сімейне виховання спільне відмінне

Виховання в громаді спільне відмінне

Методичні вказівки: Заповнюючи графи таблиці, необхідно зробити наголос на сутності, методах та формах сімейного та громадського виховання народів Північного Приазов’я.

3. Обґрунтувати важливість застосування етнокультурного матеріалу в роботі соціального педагога, оформивши свої думки у вигляді есе або конкретних заходів соціальноEвиховної роботи в загальноосвітній або соціальній установі.

253

Змістовий модуль 3. ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ В ПОЛІКУЛЬТУРНІЙ ГРОМАДІ Лекція 1. СОЦІАЛЬНОEПЕДАГОГІЧНА РОБОТА ПОЛІКУЛЬТУРНОГО СПРЯМУВАННЯ В ГРОМАДІ План 1. Сутність соціальноEпедагогічної роботи в громаді.

2. Особливості полікультурної роботи в соціальних службах.

3. Методика розробки культурноEдозвіллєвого заходу на полікультурну тематику. Література 1. Абрамов Л. К. Центр місцевої активності для розвитку громад / Л. К. Абрамов, Т. В. Азарова. – Кіровоград : ІСКМ, 2012. – 144 с.

2. Громада як осередок соціальної роботи з дітьми та сім'ями : метод. матеріали для тренера / [авт.Eупор. : О. В. Безпалько, Т. П. Авельцева, О. М. Петрик та ін.] ; під заг. ред. І. Д. Звєрєвої. – К. : Наук, світ, 2004. – 69 с.

3. Золотарева Т. Ф. Основы психологической самопомощи социального работника : учеб. пособ. / Т. Ф. Золотарева, М. Р. Минигалиева. – М. : ИздEво МГСУ, 2001. – 182 с.

4. Капська А. Й. СоціальноEпедагогічна робота з проблемними сім’ями : посібник / А. Й. Капська, Н. С. Олексюк, С. М. Калаур, З. З. Фалинська. – Тернопіль : Астон, 2010. – 304 с.

5. Максимовська Н. Анімація в сфері дозвілля як напрям соціальноEпедагогічної діяльності / Н. Максимовська // Соціальна педагогіка : теорія та практика. – №1. – 2011.

6. Основы социальной работы : учебник / отв. ред. П. Д. Павленок. – М. : ИНФРА, 1999. – 368 с.

7. Семигіна Т. Робота в громаді : практика й політика / Т. Семигіна. – К. : Видавничий дім «КМ Академія», 2004. – 180 с.

8. Соціальна педагогіка : навч. посіб. / О. В. Безпалько, І. Д. Звєрєва, Т. Г. Веретенко ; [за ред. О. В. Безпалько]. – К. : Академвидав, 2013. – 312 с.

9. Соціальна робота в Україні : навч. посіб. / [І. Д. Звєрєва, О. В. Безпалько, С. Я. Марченко та ін.] ; за заг. ред. : І. Д. Звєрєвої, Г. М. Лактіонової. – К. : Науковий світ, 2003. – 233 с.

254

Ольга ГУРЕНКО

10. Технология социальной работы : учеб. пособ. для вузов / под ред. И. Г. Зайнышева. – М. : ВЛАДОС, 2000. – 240 с.

11. Шульга Н. А. Великое переселение: репатрианты, беженцы, трудовые мигранты / Н. А. Шульга. – К. : Институт социологии НАН Украины, 2002. – 700 с. Зміст лекції 1. Сутність соціальноEпедагогічної роботи в громаді Людина – соціальна істота, її саморозвиток, самоактуалізація відбувається в середовищі її проживання – у сім’ї, в спілкуванні з друзями, сусідами, в освітньоEвиховному закладі, у виробничому колективі і т.п. У цих спільнотах виникає певне ставлення до явищ або проблем соціального життя, що зачіпають спільні інтереси, усвідомлюються актуальні соціальні проблеми, які потребують вирішення, зіставляються і стикаються різні погляди й позиції з обговорюваного питання, схвалюються, підтримуються або, навпаки, заперечуються, засуджуються ті чи інші дії, вчинки або лінії поведінки людей. Іншими словами, життєвим простором для особистості є група, тобто обмежена в розмірах спільність людей, яка виділяється із соціального цілого на основі певних ознак. Група може бути великою (колектив школи, підприємства чи установи) і малою (сім’я, громадська організація, ініціативна група, дворова компанія тощо). У великих групах виробляються норми поведінки, громадська думка, громадські та культурні цінності і традиції, які за посередництвом малих груп доводяться до свідомості кожного індивіда. У великій групі завжди є структурні утворення, які регулюють її діяльність, і якщо ці структури перестають функціонувати, то група перетворюється на стихійно діючу спільність – натовп. Групу людей, яка має загальні ознаки, повне або часткове самоврядування, називають громадою. Громада завжди впливає на формування суспільної свідомості. Відповідно до української соціологічної традиції громада є центральним осередком соціального життя. Виникнувши в епоху розпаду родових стосунків і склавшись в період феодалізму, вона мала громадське землеволодіння, при якому певні ділянки землі належали селянській громаді. Спочатку громади були основними територіальноEадміністративними одиницями, пов’язані з однією оселею, існували також церковні громади, громади спільного користування майном. Характерною ознакою спільнотEгромад було широке самоуправління (громадське віче), яке функціонувало в містах і селах України впродовж тривалого історичного періоду.

255

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Згодом громади в значенні територіальноEадміністративних одиниць поступаються місцем спільнотамEгромадам як осередкам культурного та громадськоEполітичного життя української інтелігенції (друга пол. ХІХ – поч. ХХ ст.). Для українського народу протягом усієї історії його існування саме довкола громад будувалося соціальне життя, через них людина входила в це життя і здійснювала зв’язки з ширшими соціальними інститутами, якEот держава або політичні партії, рухи. Основними ознаками територіальних громад як людських спільнот є:  приналежність до території з абсолютно визначеними межами;  відокремленість місця проживання, що дозволяє виділити його в окреме місто, селище, село;  постійність проживання;  відображення населеного пункту в адміністративноE територіальному устрої держави. Саме в громаді відбувається засвоєння і відтворення індивідом соціального досвіду. Тут здійснюється соціальне навчання кожного члена громади та його взаємодія з іншими людьми. Залежно від ступеня залучення в різноманітні стосунки, людина в громаді навчається регуляції соціальної поведінки. З іншого боку, короткий огляд основних напрямів дослідження громади переконує в тому, що громада – це складне, багатоаспектне, багаторівневе утворення, і кожна наука акцентує увагу на одній із сторін досліджуваного феномена. Наукові та життєві уявлення про громаду мають довгу історію розвитку й широке коло аспектів вивчення. Це зумовлено надзвичайною складністю громади як соціального утворення, її багатоманітністю та багатогранністю. З огляду на це дамо загальне визначення громади з точки зору сучасних суспільних наук. У широкому значенні цього слова територіальна громада – це сукупність усіх способів взаємодії та форм об’єднання людей, які є мешканцями певної низової адміністративноEтериторіальної одиниці і взаємозалежні один від одного. У більш вузькому сенсі місцева громада виступає структурно або генетично визначеним типом спілкування людей, посталим як певна історична цілісність або система. Найбільш характерними ознаками громади є:  спільність території, на який проживають люди;  наявність взаємодії та спілкування між членами громади;  цілісність і сталість громади як певного єдиного цілого; 256

Ольга ГУРЕНКО

 автономність і самодостатність, самоуправління, саморегуляція, саморозвиток;  здатність підтримувати і відтворювати високу інтенсивність внутрішніх зв’язків;  певний рівень розвитку культури з усталеною системою норм, цінностей, які лежать в основі соціальних зв’язків між людьми. С. Пек ідентифікував вісім характеристик справжньої громади: 1. Ніхто не зайвий. У справжній громаді людей з неї не виключають через їхню расу, національність, стать, вік або вірування. Така громада також вітає різні форми людського самовираження – сміх і сльози, страх і віру, мрії та практичні плани.

2. Вірність своїм людям і відданість своїй роботі. У справжній громаді люди горнуться одне до одного, навіть коли їм буває дуже нелегко. Коли виникають персональні розбіжності або перешкоди на шляху до реалізації спільних задумів, люди наполегливо шукають спільного виходу з труднощів і підтримують одне одного.

3. Рішення ухвалюються через консенсус. Справжня громада не живе за принципом, згідно з яким завжди перемагає більшість. Люди в ній докладають усіх зусиль, щоб краще зрозуміти одне одного. Так триває доти, доки досягається консенсус, тобто врештіEрешт вони знаходять такий напрям діяльності, який усі вони згодні підтримувати в міру своїх спроможностей.

4. Індивідуальні розбіжності не вважаються за перешкоду. У такій громаді розбіжності в поглядах людей не нехтуються, не приховуються, не відкидаються і не змінюються – навпаки, їх вітають як дорогоцінний дар. Щоб навчитися це робити, потрібен час і щире бажання.

5. Реалістичне оцінювання своїх сил і слабкостей. Громада укладатиме більш реалістичні плани, якщо будуть братися до уваги міркування кожного з її членів. Справжня громада – це також громада реалістична, адже вона постійно оцінює умови свого життя й не перестає докладати зусиль, аби їх поліпшити.

6. Безпечне місце, в якому люди можуть бути самими собою. У справжній громаді люди почувають себе цілком безпечно й мають усі можливості зростати та розвиватись як індивіди, любити й підтримувати одне одного. Ніхто не намагається «переробити» когось іншого; кожна особа дбає про власний розвиток.

7. Коло не має сторін. Лідерство переходить від однієї особи до іншої. Ніхто не буває керівником раз і назавжди. Кожен іноді бере на себе обов’язки лідера і претендує на пошану за свій внесок у спільну 257

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

справу. Кожен іноді перетворюється на учня, який може чогось навчитися від когось іншого в групі.

8. Дух миру й любові. Справжня громада об’єднана духом єдності, взаєEмопідтримки й товариськості. Люди почувають себе добре в такій громаді222. Виокремлюють резидентні (географічні), ідентифікаційні (професійні, молодіжні, жіночі, релігійні тощо) громади та громади за інтересами. У резидентній громаді люди взаємодіють почасти випадково. Основна спільна ознака цих громад – вони утворені за місцем проживання. Різновиди резидентних громад – територіальна та місцева. Більшість науковців вважає, що в умовах сьогодення характеристика громади лише за територіальною ознакою є спрощеною. У громадянському суспільстві територіальна громада за своєю сутністю має становити таку спільність людей, яка спрямована на розв’язання локальних проблем. Саме така місцева спільнота в результаті спільних взаємних комунікацій об’єктивно спроможна формувати спільні інтереси та реалізовувати їх на місцевому рівні. Для цього вона має бути здатною до саморозвитку, самоорганізації та саморегуляції, а за необхідності здійснити якісну трансформацію як самої себе, так і всього суспільного організму загалом. В ідентифікаційних громадах формується певна система взаємозв’язків між людьми, яка ґрунтується на значущих для них спільних цінностях або характеристиках, а проживання людей на різних територіях може не відігравати суттєвої ролі. Громади за інтересами – це найчастіше групи людей, які поділяють зацікавлення певною проблемою – об’єднання батьків дітейE інвалідів, молодих матерів, група самодопомоги людей з ВІЛE позитивним статусом тощо. Люди можуть бути одночасно членами резидентних, ідентифікаційних громад, а іноді й громад за інтересами223. Громада як форма об’єднання людей завжди визначається взаємозв’язками та взаємозалежностями, які утворюються між її членами. Водночас ця спільність являє собою системну цілісність, яка складається з єдності компонентів, що входять до її складу. Залежно від 222

Громада як осередок соціальної роботи з дітьми та сім'ями : метод. матер. для тренера / [авт.Eупор.: О. В. Безпалько, Т. П. Авельцева, О. М. Петрик та ін.] ; під заг. ред. І. Д. Звєрєвої. – К. : Наук, світ, 2004. – С. 42.

223 Соціальна педагогіка : навч. посіб. / О. В. Безпалько, І. Д. Звєрєва, Т. Г. Веретенко ; [за ред. О. В. Безпалько]. – К. : Академвидав, 2013. – С. 237E238.

258

Ольга ГУРЕНКО

цих компонентів виділяють економічну; соціальну; політичну; культурну спільність. Ці підструктури виокремлюють у вигляді соціальних інститутів, які є головними механізмами, що забезпечують функціонування та збереження соціальної системи. На думку А. РедкліфаEБрауна, соціальна структура є організацією особистостей в певних відносинах та регулюється інститутами, що являють собою встановлені зразки поведінки чи набір зразків поведінки, які стосуються певної галузі соціального життя. Соціальні інститути, за концепцією РедкліфаEБрауна, утворюють основний зміст соціальної структури, оскільки вони встановлюють межі, варіації соціальної дії, які вже не мають випадкового характеру, оскільки спрямовуються та регулюються вимогами економічних, соціальних, політичних, культурних інститутів. На думку Н. Черниша, громада складає мезорівень суспільства, який супроводжується створенням різних соціальних інститутів. Соціальні інститути – історично зумовлені утворення, вони склалися для повноцінного функціонування спільностей, завдяки якому людина входить у життя суспільства та виконує в ньому певні соціальні ролі та функції. Уперше термін «соціальний інститут» ввів англійський філософ та психолог Г. Спенсер. Він підкреслював, що соціальні інститути створюються спільностями людей для кращої організації їхнього внутрішнього життя та для вдосконалення стосунків між ними. Соціальні інститути – це механізми самоорганізації спільного життя людей. Вони забезпечують перетворення асоціальної за природою людини в соціальну істоту, здатну до спільних дій. Г.Спенсер виділив такі типи соціальних інститутів:  Домашні інститути – сім’я, шлюб, проблеми виховання.  Обрядові (церемоніальні) – покликані регулювати повсякденну поведінку людей, встановлюючи звичаї, обряди, етикет тощо.  Політичні – поява пов’язана з перенесенням внутрішньогрупових конфліктів на сферу конфліктів між групами; у становленні політичної і класової структури суспільства вирішальну роль відігравали конфлікти і війни (потреба оборони або завоювання найбільше згуртовують суспільство).  Церковні – храми, церкви, парафіяльні школи, релігійні традиції.  Професійні та промислові інститути – виникають на основі поділу праці; професійні (гільдії, цехи, професійні союзи) – консолідують 259

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

групи людей за професійними заняттями; промислові – підтримують виробничу структуру суспільства. Значення суспільного виробництва зростає в міру переходу від воєнізованих суспільств до індустріальних: супроводжується підвищенням ролі трудових відносин, а пряме насильство поступається місцем внутрішньому самообмеженню. Цей підхід до класифікації соціальних інститутів можна використовувати для виділення структурних компонентів громади за умови конкретизації політичного інституту введенням до нього таких утворень, як місцеве самоврядування та недержавні громадські організації. При цьому місцеве самоврядування – це політикоE правовий інститут, у межах якого здійснюється управління місцевими справами в низових адміністративноEтериторіальних одиницях (громадах) через самоорганізацію місцевих жителів за згодою і при підтримці держави. Громадські організації – це добровільні об’єднання громадян, що виникають внаслідок їхнього вільного волевиявлення на основі спільних інтересів і завдань. Таким чином, якщо в складній, багаторівневій структурі громади виділити окремі елементи у вигляді соціальних інститутів, тоді цілком очевидним є, що структурними компонентами громади будуть сім’я, місцева влада, неурядові організації, церква, релігійні конфесії, державні підприємства, які працюють на цій території, місцевий приватний бізнес. Отже, громада як системне соціальне утворення має свою структуру. Основоположними елементами цієї структури є діяльність найважливіших соціальних інститутів, передусім таких, як економіка, політика, культура, сім’я та інші, які контролюють, урегульовують і спрямовують діяльність членів громади в найважливіших сферах життєдіяльності. До соціальних явищ і процесів, що становлять громаду, належать також соціальні дії та взаємодії, соціальні відносини, соціальні цінності та норми. Структура забезпечує не тільки стабільність, стійкість громади, але і її успішний розвиток224. У соціальній педагогіці громаду розглядають як вид соціального середовища. Як конкретний соціум вона забезпечує процес соціалізації особистості власними ресурсами, оскільки в ній існує певне «поле» соціокультурних норм і правил, які в процесі соціалізації особистості оформлюються в її персональну ціннісноEнормативну систему. Чим більше розвинута громада в моральному, інтелектуальному, 224

Абрамов Л. К. Центр місцевої активності для розвитку громад / Л. К. Абрамов, Т. В. Азарова. – Кіровоград : ІСКМ, 2012. – 144 с.

260

Ольга ГУРЕНКО

культурному, матеріальному та інших напрямах, тим більше можливостей отримує кожний її член для особистісного розвитку. І навпаки, розвиток громади залежить від рівня розвитку осіб, які її утворюють. Тобто існує взаємозумовленість між рівнем розвитку громади та її конкретних представників. Залежно від типу поселення можна виокремити сільську, міську громади та громаду мікрорайону великого міста як мезорівні соціального середовища. Основні параметри таких громад: природноE економічні особливості території; соціокультурні традиції населення; групи людей за гендерноEвіковими характеристиками; заклади соціальної інфраструктури (навчальні та позашкільні заклади, соціальні служби, соціокультурні заклади, медичні установи тощо); органи місцевого самоврядування та місцевої виконавчої влади; неурядові організації. Саме вони вказують на особливості та відмінності між громадами, що відповідно зумовлює й особливості процесу соціалізації дітей та молоді, які проживають на їхній території. За територіальною ознакою сусідську громаду можна визначити як мікрорівень соціального середовища. Характеристика громади за спільністю інтересів (культурних, релігійних, професійних тощо) та взаємозв’язків її членів дає підстави також визначати її як мікрорівень соціального середовища. Прикладами такої громади можуть бути професійні колективи, об’єднання дітей та молоді за інтересами, об’єднання батьків для спільного розв’язання проблем своїх дітей. Громада є соціальною системою, побудованою на територіальній спільності та соціальноEекономічному базисі, що діє як регулятор суспільного життя населення. Тому її основними функціями є: виробництвоEспоживання, соціалізація, соціальний контроль, соціальна участь, взаємопідтримка. Вони спрямовані на розвиток життєвого сценарію і самої громади, і кожної особистості. Завдяки цим функціям у межах громади реалізуються всі життєво важливі потреби людини в соціумі: визначаються патерни соціально необхідної поведінки; здійснюється контроль за соціальним функціонуванням індивіда в соціумі через систему формальних принципів; реалізується підтримка індивіда через різні типи організацій (релігійні, громадські, спеціалізовані формування тощо). Провідні соціалізаційні функції громади як різновиду соціального середовища такі: 261

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

 ціннісно орієнтована, що забезпечує прийняття членом громади суспільних цінностей, на основі яких формується особистісна система цінностей;  культурологічна, яка передбачає формування особистісної культури на основі практичного й вибіркового засвоєння кожним членом громади соціокультурних традицій спільноти;  нормативноEправова, що ґрунтується на закріпленні в поведінці особистості соціальних норм (зразків), схвалених спільнотою;  соціального контролю, сутність якої полягає у виробленні системи групових реакцій на поведінку члена громади у вигляді санкцій (покарання чи заохочення), адекватних соціальним цінностям суспільства;  інтегративна, мета якої – згуртувати людей шляхом опанування ними моделей поведінки, основою яких є усвідомлення потреб та поважання прав інших людей, об’єднання їхніх зусиль для суспільно корисної діяльності225. Робота в громаді як напрямок соціальноEпедагогічної діяльності оформилася значно пізніше від індивідуальної чи групової роботи. Американські вчені визначають її як метод втручання, з допомогою якого індивіди, групи та організації залучаються до цілеспрямованих організованих дій для вирішення соціальних проблем. Соціальна робота в громаді у США отримала назву «макропрактики соціальної роботи»226. За визначенням американських авторів вона реалізується через участь соціальних працівників у таких видах діяльності, якEот: розвиток місцевої спільноти через стимулювання, координація індивідуальних і групових відносин щодо вирішення наявних проблем; соціальне планування, формування політики і стратегії дій різних організацій з питань соціального захисту, освіти та охорони здоров’я; організація публічних соціальних акцій та суспільних кампаній, спрямованих на зміну наявної законодавчої та організаційної практики, що стоять на заваді реалізації основних громадянських прав соціально незахищених груп населення тощо. Особливість канадської моделі соціальної роботи в громаді полягає в тому, що вона визначається як локальний рівень практичної соціальної роботи і передбачає надання соціальних послуг членам 225

Соціальна педагогіка : навч. посіб. / О. В. Безпалько, І. Д. Звєрєва, Т. Г. Веретенко ; [за ред. О. В. Безпалько]. – К. : Академвидав, 2013. – 312 с.

226 Семигіна Т. Робота в громаді: практика й політика / Т. Семигіна. – К. : Видавничий дім « » КМ Академія , 2004. – 180 с.

262

Ольга ГУРЕНКО

різних територіальних і громадських об’єднань, орієнтуючись передусім на потреби членів таких громад. Представник німецької школи соціальної роботи І. Нойфельд227 значно розширює змістове наповнення соціальної роботи в громаді, характеризуючи її не лише як метод, але й як принцип соціальної діяльності, який, на відміну від індивідуалізованих підходів, спрямовує соціальну роботу на досягнення певних суспільних змін. На його думку, соціальна робота в громаді інтегрує різні методи не лише з арсеналу соціальних працівників та соціальних педагогів, а й окремі політичні методи. Посилаючись на досвід німецьких фахівців, І. Нойфельд зазначає, що основною метою соціальної роботи в громаді має стати кооперація діяльності регіональних спеціалістів та активізація різних груп населення (дітей, молоді, літніх людей, домогосподарок тощо). Для цього потрібно охоплювати всі проблеми повсякденного життя людей та залучати їх до солідарних дій. Позиції, близькі до викладених, розділяє російський учений М. Ромм228, характеризуючи роботу в громаді як різновид методів соціальної роботи, підкреслюючи, що вона базується на взаємодії соціальних служб та соціального працівника з представниками різних соціальних груп на місцевому чи регіональному рівні. При цьому до пріоритетних завдань роботи в громаді він відносить: розвиток соціальних зв’язків у громаді та організацію системи взаємодопомоги й координації дій спільноти; підтримку та розвиток громадських ініціатив, спрямованих на зміну ситуації; розробку, впровадження та оцінку ефективності соціальних програм і планів діяльності організацій, робота яких пов’язана з питаннями соціального добробуту населення на локальному рівні. Реалізація цих завдань спрямована на досягнення мети – активізацію розвитку громади і покращання моделі її життєдіяльності. Його співвітчизниці Т. Золотарьова та М. Мінігалієва229 визначають соціальну роботу в громаді як метод, що дозволяє розширити масштаб соціальної допомоги населенню в місцевих кварталах, громадах. Найчастіше вона є інтеграцією всіх інших методів, 227

Нойфельд И. Методы социальной работы / И. Нойфельд //Теория и практика социальной работы: отечественный и зарубежный опыт. В 2т. – Т. 1. – М.EТула, 1993. – С. 143E44.

228 Ромм М. В. Теория социальной работы : учеб. пособ. / М. В. Ромм, Т. А. Ромм. – Новосибирск, 1999. – 64 с.

229 Золотарева Т. Ф. Основы психологической самопомощи социального работника : учеб. пособ. / Т. Ф. Золотарева, М. Р. Минигалиева. – М. : ИздEво МГСУ, 2001. – 182 с.

263

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

коли перед соціальним працівником стоїть завдання досягти того, щоб клієнт розумів тісний взаємозв’язок особистих і суспільних проблем. Як засіб соціальноEпедагогічного задоволення інтересів, потреб та очікувань людей розглядає роботу в громаді Л. Нікітіна. Вона наголошує, що це метод, який має бути спрямований на визначення суті проблем, аналіз причин, розробку планів, стратегій, пошук ресурсів, виявлення та залучення громадських лідерів, розвиток взаємодії між членами громади230. У працях вітчизняних та зарубіжних науковців наявні два підходи до розуміння соціальної роботи в громаді, де розглядаються відповідні їй методи та рівні. Перший підхід певною мірою базується на класифікації М. Річмонд, яка визначила три класичні методи соціальної роботи: індивідуальний, груповий та метод роботи в громаді. При цьому вона наголошувала, що «соціальний діагноз можна описати більш точно, коли є можливість охарактеризувати особистість відносно інших людей, від яких вона залежить і які залежать від неї, а також відносно соціальних інституцій громади»231. Представники іншого підходу (В. Бочарова, М. Гур’янова, Т. Демидова, Є. Холостова) виходять з того, що залежно від напрямів та змісту соціальноEпедагогічної роботи вона може бути реалізована на державному, регіональному, місцевому та індивідуальному рівнях. Зміст соціальноEпедагогічної роботи на державному рівні зумовлюється законодавчою базою та соціальною політикою держави, розробкою та впровадженням системи соціального захисту населення в межах країни. Ці автори відзначають, що саме на регіональному рівні соціальноEпедагогічної роботи відбувається реалізація законодавчих та нормативних актів у соціальній сфері з урахуванням різноманітних особливостей певного регіону: економічних, природничих, етнонаціональних тощо. На місцевому рівні соціальноEпедагогічної роботи можна найбільш повно врахувати особливості соціальних проблем певного соціуму, а також визначити організації та фахівців, які можуть брати участь у їх вирішенні. Індивідуальний рівень соціальноE педагогічної роботи – це безпосередня робота з конкретною 230

Социальная работа: теория и практика : учеб. пособ. / отв. ред. Е. И. Холостова, А. С. Сорвин. – М. : ИНФРАEМ, 2001. – 427 с.

231 Лоренц У. Социальная работа в изменяющейся Европе / Уолтер Лоренц. – Амстердам– К., 1997. – 199 с.

264

Ольга ГУРЕНКО

особистістю чи групою, які звернулися по допомогу в певні соціальні служби232. Варто зазначити, що соціальноEпедагогічну роботу в громаді згідно з таким підходом окремі автори розглядають як локальний (місцевий) рівень соціальної роботи (Т. Демидова, Т. Семигіна, Є. Холостова) або як роботу в мікросоціальному середовищі (В. Бочарова, М. Гур’янова). Роботу в територіальній громаді доцільно розглядати як локальний рівень соціальноEпедагогічної роботи, яка здійснюється з використанням відповідних форм та методів. Стрижнем сучасної парадигми соціальноEпедагогічної роботи з дітьми, молоддю та сім’ями в територіальній громаді є об’єднання зусиль, засобів і можливостей органів місцевого самоврядування, виконавчої влади, соціальних інституцій, неурядових організацій, членів громади для забезпечення потреб і подолання проблем дітей, молоді, сімей. За О. Безпалько, І. Звєрєвою, Т. Веретенко233, змістом соціальних послуг, які зможуть забезпечити в умовах кожної полікультурної громади, є: − соціальноEправовий захист (забезпечення прав дітей згідно з Конвенцією ООН про права дитини та національними законодавчими документами, створення умов для гендерної рівності дітей; рівності у правах українців та дітей – представників національних спільнот, мігрантів, біженців тощо; забезпечення соціального захисту дітей та молодих людей, що перебувають у складних життєвих обстановинах (сприяння позитивній соціалізації представників іноетнічного населення в нових соціокультурних умовах)); − соціальна профілактика (профілактика міжетнічних конфліктів, ксенофобії, расизму, інтолерантного ставлення до представників інших національностей); − соціальна реабілітація (реабілітація дітей та молоді, що постраждали в результаті конфліктів на міжетнічному ґрунті); анімація (організація змістовного − соціальноEкультурна дозвілля дітей та молоді, зокрема представників інших національностей; забезпечення їм доступу до культурних цінностей, закладів, підприємств та організацій культури, позашкільних навчальних закладів); 232

Социальная работа: теория и практика : учеб. пособ. / отв. ред. Е. И. Холостова, А. С. Сорвин. – М. : ИНФРАEМ, 2001. – С. 21. Соціальна педагогіка : навч. посіб. / О. В. Безпалько, І. Д. Звєрєва, Т. Г. Веретенко ; [за ред. О. В. Безпалько]. – К. : Академвидав, 2013. – 312 с.

233

265

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

− соціальноEпедагогічна підтримка дітей та молодих людей, які або сім’ї яких перебувають у складних життєвих обставинах (мігранти, біженці, «закриті» національні спільноти). Отже, соціальноEпедагогічна робота в громаді забезпечується діяльністю державних та неурядових організацій, що надають соціальні послуги різним цільовим групам. Діяльність соціальних працівників та соціальних педагогів в громаді має бути насамперед спрямована на створення широкої мережі взаємозв’язків як між різними соціальними інституціями територіальної громади, органами влади, так і між самими членами громади. Стрижнем соціальної роботи в громаді є активізація діяльності її членів, стимулювання їх до різних ініціатив шляхом залучення до визначення та вирішення проблем спільноти на місцевому рівні.

2. Особливості полікультурної роботи в соціальних службах Соціальна служба – система державних і недержавних структур, що здійснюють соціальну роботу й мають у своєму складі спеціалізовані установи для надання соціальних послуг й органи керування ними. На сучасному етапі визначені такі функції соціальних служб:  соціальна допомога – виявлення й облік родин та окремих осіб, які найбільш потребують соціальної підтримки, надання їм матеріальної допомоги, а за потреби – тимчасового житла; профілактика бідності (створення родинам умов для самостійного забезпечення свого благополуччя, сімейного підприємництва); послуги на дому тим, хто потребує стороннього догляду; сприяння розвиткові нетрадиційних форм дошкільного, шкільного й позашкільного виховання; організація тимчасового змушеного перебування дитини поза батьківською родиною, її подальше оформлення до дитячої установи, під опіку (піклування), усиновлення;  консультування – консультування фахівців, участь у підготовці молоді до вибору професії, підготовка юнаків і дівчат до шлюбу й свідомого батьківства, батьківський медикоEпсихологічний всеобуч;  соціальна корекція й реабілітація – соціальна медикоE психологічна реабілітація неповнолітніх з девіантною поведінкою, бездоглядних дітей і підлітків, дітей, що залишилися без піклування батьків; медикоEсоціальна реабілітація й реабілітація дітей і підлітків з обмеженими можливостями та родин, що їх виховують;  інформування населення, вивчення й прогнозування соціальних потреб – надання клієнтові інформації, необхідної для вирішення складної життєвої ситуації; поширення серед населення

266

Ольга ГУРЕНКО

медикоEпсихологічних, педагогічних й інших знань; вивчення потреб клієнтів і соціальних проблем, що породжують кризові ситуації в регіоні, розробка й реалізація конкретних заходів, спрямованих на їхнє усунення;  допомога в подоланні наслідків стихійних лих і соціальних конфліктів – участь у розробці надзвичайних програм, формування в рамках рятувальних служб бригад соціальних працівників. У рамках Міністерства праці й соціального захисту діє більше 2 тис. різноманітних соціальних установ для дітей і підлітків. Крім спеціалізованих соціальноEреабілітаційних установ для неповнолітніх, орієнтованих безпосередньо на дезадаптованих дітей і підлітків, істотну допомогу в роботі з родиною надають територіальні центри соціальної допомоги родині й дітям, центри психологічної допомоги, центри комплексної соціальної допомоги, соціальні притулки. Помітною рисою таких центрів, комплексів, служб є виділення в їхній організаційній структурі відділів соціальноEпедагогічного, соціальноE правового профілю. У штатний розклад цих установ уводяться ставки соціальних педагогів, соціальних працівників, що спеціалізуються на роботі з дітьми й молоддю, інспекторів з охорони дитинства. Особливе місце серед установ соціального захисту населення посідають соціальні служби для молоді, які створюються на міжвідомчій основі із залученням фахівців з комітетів у справах дітей та молоді, органів управління освітою. Це зумовлюється специфікою цієї вікової категорії й найбільшою потребою молодих людей, що вступають у життя, в соціальній підтримці. Соціальні установи такого типу надають послуги, пов’язані з проблемами життєвого старту й іншими властивими юному віку проблемами, надаючи допомогу у формах, що співвідносяться з особливостями молодіжної субкультури. Причому послуги й допомога надаються переважно силами молодих людей, що виконують роль контактної групи однолітків. Завдання створення соціальних служб для молоді:  організація кваліфікованого й різнобічного консультування молоді залежно від конкретних причин соціального дискомфорту;  надання допомоги молодим громадянам, що потрапили в складну життєву ситуацію, а також у зв’язку зі змушеною міграцією;  виявлення актуальних проблем і кризових ситуацій, які привели до дезадаптованого стану молодих громадян, розробка шляхів їхнього вирішення або усунення; 267

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

 розвиток соціальної інфраструктури з урахуванням специфіки потреб молоді;  створення мережі молодіжних дозвіллєвих центрів і забезпечення їхньої діяльності. Існують такі види соціальних служб: центри інформації й документації, молодіжні біржі праці, центри соціальноEпсихологічної допомоги (зокрема й телефони довіри), наркологічні служби, притулки для підлітків і молоді, служби, спрямовані на відновлення фізичного, психічного й соціального статусу молодих інвалідів, центри реабілітації неповнолітніх правопорушників, центри юридичної допомоги й консультації, служби допомоги молодій родині, дозвіллєві центри, сексологічні консультації, центри ресоціалізації осіб, що повернулися з місць покарання234. Сьогодні в рамках реалізації молодіжної політики та наданні соціальних послуг і соціальної допомоги молодому населенню, зокрема й поліетнічному, держава створює систему центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді (ЦСССДМ). Вони діють на обласному, міському і районному рівнях для практичного здійснення підтримки соціального становлення та розвитку молоді. Юридично систему ЦСССДМ було затверджено у «Декларації про загальні засади державної молодіжної політики в Україні» і Законі «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», а також Постановою Кабінету Міністрів України «Про Типове положення про соціальні служби для молоді». Центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді є спеціальним закладом, що надає соціальні послуги сім’ям, дітям і молодим людям, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги. Основною метою діяльності центру є надання психологічних, соціальноEпедагогічних, соціальноEмедичних, соціальноEекономічних, інформаційних і юридичних послуг сім'ям, дітям та молоді. Крім цього, ЦСССДМ здійснює соціальний супровід прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу, сімей, які опинилися в складних життєвих обставинах, соціальний патронаж молоді, що відбуває чи відбула покарання у формі обмеження або позбавлення волі на певний строк; проводить соціальноEпрофілактичну роботу із запобігання правопорушенням та іншим негативним явищам у дитячому та молодіжному середовищі, подолання їхніх наслідків, пропагує здоровий спосіб життя; здійснює соціальноEреабілітаційні заходи, спрямовані на 234

Зимняя И. А. ФункциональноEролевой репертуар и методы социальной работы / И. А. Зимняя // Российский журнал социальной работы. – 1996. – №1. – С. 8E16.

268

Ольга ГУРЕНКО

надання особам, які перебувають у складних життєвих обставинах (зокрема й тим, що постраждали від насильства в сім’ї), допомоги у відновленні ними порушених функцій організму, компенсації обмежень життєдіяльності та підтриманні оптимального фізичного, психологічного, соціального рівня для досягнення соціальної адаптації; виконує інші функції відповідно до покладених на нього завдань. Під час виконання покладених на нього завдань центр взаємодіє з центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, а також фізичними особами; сприяє громадським організаціям, іншим об’єднанням громадян у реалізації соціально значущих ініціатив і проектів; залучає благодійні організації, громадські організації, суб’єкти господарювання, які проводять підприємницьку діяльність, до розв'язання актуальних соціальних проблем сім’ї, дітей та молоді; здійснює заходи щодо розроблення та поширення соціальної реклами та організації роботи із засобами масової інформації; сприяє волонтерській діяльності у сфері надання соціальних послуг; веде облік проведеної соціальної роботи із сім’ями, дітьми та молоддю, готує статистичні та інформаційноEаналітичні матеріали з питань, що належать до його компетенції; проводить соціологічні дослідження та опитування для визначення проблем сім’ї, дітей та молоді; залучає міжнародну фінансову та технічну допомогу, міжнародні гранти, а також надає гуманітарну та іншу допомогу сім’ям, дітям та молодим людям, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги. Однією із соціально незахищених категорій клієнтів, що перебувають у складних життєвих обставинах і потребують кваліфікованої допомоги фахівців ЦСССДМ, є мігранти, біженці та їхні сім’ї. Розглядаючи соціальні аспекти роботи з мігрантами (особами, які здійснюють переміщення на нове місце проживання), вітчизняна дослідниця О. Ольхович235 розділяє всіх мігрантів в Україні на такі категорії: внутрішні мігранти й зовнішні мігранти. Для нашої роботи особливий інтерес становлять проблеми зовнішніх мігрантів.

235

Ольхович О. В. Підготовка соціальних працівників до роботи з біженцями у вищих навчальних закладах сша і Канади : дис. … канд. пед. н. : 13.00.04 / Оксана Володимирівна Ольхович. – Тернопіль : Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, 2008 – 223 с.

269

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

У науковій літературі подана така класифікація зовнішніх мігрантів: а) вихідці з України, які повертаються на батьківщину із колишніх радянських республік (репатріанти); б) особи, незаконно депортовані з України за національною ознакою та їхні нащадки; в) жителі колишніх радянських республік (частина з них була в 90Eті рр. громадянами нових незалежних держав, частина не одержала нового громадянства і користувалася паспортом СРСР), які вимушено покидають країни проживання (не будучи при цьому вихідцями з України); г) іноземні громадяни (з країн, які раніше не входили до складу СРСР) чи особи без громадянства, які на законних підставах прибули в Україну й перебувають у ній законно; д) іноземні громадяни чи особи без громадянства, які на законних підставах транзитом перебувають в Україні; е) емігранти з України; ж) незаконні (нелегальні) мігранти; з) біженці236. Для багатьох країн, зокрема й для України, стає дедалі актуальнішою проблема біженців. Це пов’язано з існуванням у деяких регіонах «гарячих точок», воєнними діями, нестабільністю політичних режимів, голодом, стихійним лихом тощо. Отже, в Україні статус біженців був визначений у Законі України «Про біженців», що набув чинності 21 червня 2001 р. Відповідно до ст. 1 Закону, біженцем визнається особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни чи не бажає користуватися ним унаслідок таких побоювань або, не маючи громадянства (підданства), перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. Зокрема, у ст. 20 Закону зазначається, що особа, якій надано статус біженця в Україні, користується правами і свободами, які передбачені Конституцією та законами України. Закон передбачає також міжнародне співробітництво з метою захисту прав біженців. Незважаючи на оновлення законодавства про статус іноземців, осіб без громадянства та біженців, умови і порядок імміграції в Україну в законодавстві визначені не були. Визначення статусу іммігрантів в 236

Шульга Н. А. Великое переселение: репатрианты, беженцы, трудовые мигранты / Н. А. Шульга. – К. : Институт социологии НАН Украины, 2002. – С. 27E28.

270

Ольга ГУРЕНКО

Україні стало можливим завдяки Закону України «Про імміграцію» від 7 червня 2001 р. Згідно із Законом, під терміном «імміграція» розуміється прибуття і залишення в Україні у встановленому порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. Відповідно іммігранти – це іноземці чи особи без громадянства, які отримали дозвіл на імміграцію і прибули в Україну на постійне проживання або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримали дозвіл на імміграцію і залишилися в Україні на постійне проживання. Правовий статус іммігранта в Україні визначається Конституцією, Законом «Про імміграцію», іншими законами України та прийнятими відповідно до них нормативноEправовими актами237. Об’єктом турботи соціальних служб є переважно особи, які в’їжджають у країну, – іммігранти. На жаль, поза чітким законодавчим визначенням залишилось поняття нелегальної імміграції та нелегальних іммігрантів, адже соціальноEпедагогічну діяльність потрібно проводити і з ними та їхніми сім’ями (під час їхнього перебування в місцях тимчасового утримання, до моменту депортації з України). Однією з найбільших та найскладніших у соціальному плані груп мігрантів є біженці. Зазначимо, що терміни «мігранти» і «біженці» близькі й означають осіб, що змінили (тимчасово чи назовсім) місце свого проживання, однак біженці є особливою групою, яка досить суттєво відрізняється від інших груп мігрантів, має свій особливий статус та потребує особливих підходів у соціальній роботі. Тому і в міжнародному праві, і в юридичних системах деяких держав визначення цих термінів є різним. За визначенням Конвенції ООН про статус біженців (прийнятій 28 липня 1951 р.), біженці – це особи, що були змушені залишити свою країну через обґрунтовані побоювання, що їх будуть переслідувати з расових, релігійних, національних причин, за приналежність до визначеної соціальної групи чи за політичні переконання. Цілком узгоджується з цим міжнародно прийнятим визначенням і термін «біженці» в національному законодавстві України238. На сьогоднішній час особливо важливим є надання особі та її сім’ї конкретної допомоги, яка можлива лише при функціонуванні мережі територіальних закладів, що враховують місцеву ситуацію та її особливості. Можна констатувати, що нині органи соціального захисту 237

Капська А. Й. СоціальноEпедагогічна робота з проблемними сім’ями : посібник / А. Й. Капська, Н. С. Олексюк, С. М. Калаур, З. З. Фалинська. – Тернопіль : Астон, 2010. – С. 142.

238 Див. 237, с. 144

271

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

населення ведуть різнопланову роботу з мігрантами. Соціальні педагоги допомагають кожній людині, яка звернулася, у вирішенні її особистих соціальних, економічних, правових та інших проблем, сприяють у встановленні чи відновленні необхідних соціальних відносин. Розглядаючи соціальну роботу з біженцями як особливий вид діяльності, І. Зайнишев виділяє два її основних види: практична соціальна робота (робота з конкретною людиною чи групою людей, які потребують соціальної допомоги) та організаційна робота (організація роботи соціальної служби, розробка конкретних програм діяльності). Так, практична соціальна робота проводиться за такими основними напрямами: соціальним, соціальноEпедагогічним, соціальноEправовим, медикоEсоціальним, фінансовим, соціальноEекономічним, матеріальним, соціальноEінформаційним і соціальноEтрудовим. А. Капська, Н. Олексюк, С. Калаур, З. Фалинська визначають основні напрямки практичної роботи з мігрантами. Так, соціальний напрямок (робота здійснюється в контакті з різними відомствами, зокрема пенсійним фондом) передбачає: проведення соціальних консультацій; здійснення заходів щодо соціальної реабілітації в стаціонарних і нестаціонарних умовах; виявлення осіб, що особливо потребують соціальної допомоги; соціальну діагностику; допомогу мігрантам в одержанні пенсій і допомог; сприяння організації груп самодопомоги і взаємодопомоги; виявлення осіб з девіантною поведінкою з числа мігрантів і асоціальних родин; профілактику девіантної поведінки; організацію культурноE дозвіллєвої роботи з людьми похилого віку й інвалідами з числа мігрантів; профілактику бездомності (включаючи сприяння в отриманні гуртожитку, тимчасового житла чи придбанні власного житла); профілактику дитячої безпритульності (включаючи влаштування дітей у дитячі будинки й будинкиEінтернати); сприяння поверненню майна мігрантів і одержанню ними компенсацій; взаємодію з різними державними установами й громадськими організаціями з питань допомоги мігрантам. Соціально інформаційний напрямок (робота здійснюється в контакті з Держкомстатом та засобами масової інформації) передбачає: інформування мігрантів та членів їхніх родин про діяльність соціальних служб; збір інформації про мігрантів (зокрема й від самих мігрантів) та її систематизацію для організації оптимальної соціальної роботи з цією категорією населення; інформування громадськості щодо проблем міграції й мігрантів (головно через засоби масової інформації) з метою 272

Ольга ГУРЕНКО

встановлення мігрантами стійких соціальних зв’язків; сприяння адекватному висвітленню в засобах масової інформації теми міграції. Соціально психологічний напрямок (робота здійснюється в контакті з органами освіти й охорони здоров’я) має на меті: психологічне консультування; психологічну корекцію й допомогу в соціальній адаптації; психологічну допомогу в гострих кризових ситуаціях і умовах післятравматичного стресу; психопрофілактику стресу; проведення психологічних тренінгів з мігрантами; навчання аутотренінгів і психологічної саморегуляції; психологічну діагностику розвитку дітей і підлітків з родин мігрантів; психологічну діагностику й консультування щодо набуття нової спеціальності. Соціально педагогічний напрямок (робота здійснюється в контакті з органами освіти, охорони здоров’я й правопорядку) передбачає: проведення консультацій з питань родини й виховання дітей; соціальноE педагогічну роботу з дітьми та підлітками; спеціалізовану (корекційну) соціальноEпедагогічну допомогу дітям і підліткам, що потребують її; педагогічна допомога дітям і підліткам, які мають проблеми в навчанні; контроль за одержанням освіти дітьми й підліками з родин мігрантів; професійне консультування і сприяння одержанню професійної освіти підлітками й молоддю з числа мігрантів; профілактику девіантної поведінки; проведення дозвіллєвих заходів для дітей і підлітків, спрямованих на адаптацію в нових умовах. Соціально правовий напрямок (робота здійснюється в контакті із судовими і правоохоронними органами) полягає в захисті прав мігрантів; наданні мігрантам інформації про їхні права й обов’язки; соціальноEправовому консультуванні. Медико соціальний напрямок (робота здійснюється в контакті зі службами охорони здоров’я) має на меті: медикоEсоціальне консультування; надання долікарської медичної допомоги; сприяння в проведенні диспансеризації мігрантів; контроль за адекватною санітарноEпрофілактичною роботою і дотриманням норм соціальної гігієни; допомогу в придбанні полісів страхової медицини (видачу сертифіката на медичне обслуговування); виявлення хронічно хворих і непрацездатних і організацію для них спеціалізованих медикоE соціальних консультацій; соціальноEпсихіатричну діагностику й допомогу; сприяння в придбанні ліків та інших медичних засобів; контроль за санітарним станом житла мігрантів. Фінансовий напрямок – здійснення стартової допомоги (надання позичок) полягає в наданні фінансової допомоги на основі принципу індивідуального підходу до кожної конкретної ситуації.

273

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Соціально економічний напрямок передбачає: консультування із соціальноEекономічних питань; надання допомоги в досягненні економічної самостійності; сприяння в підвищенні доходів. Матеріальний напрямок (робота здійснюється в контакті з громадськими організаціями) полягає в наданні продуктової, речової та іншої натуральної допомоги (ліки, будівельні матеріали тощо). Соціально трудовий напрямок (робота здійснюється в контакті зі службами зайнятості) передбачає: сприяння в одержанні основної і додаткової роботи; у відкритті власної справи; консультування з питань праці, зайнятості й профорієнтації; допомога в професійній підготовці й перепідготовці239. Організація соціальної роботи з біженцями включає: зв’язок з міжнародними організаціями, що займаються проблемами міграції та участь у їхній діяльності; організація взаємодії між державними структурами, громадськими організаціями й фондами, що займаються соціальним захистом і допомогою біженцям; сприяння створенню громадських організацій, що займаються проблемами біженців; розробка оптимальної структури й нормативів діяльності стаціонарних і нестаціонарних закладів соціальної допомоги біженцям, ураховуючи умови конкретних регіонів; організація різних форм установ соціального захисту біженців (центрів соціального захисту, реабілітаційних центрів, кризових стаціонарів, будинківEінтернатів, пунктів видачі допомоги); організація діяльності служби зв’язків із громадськістю («public relations»); розробка правових основ видачі пенсій і фінансової допомоги біженцям; підготовка й підвищення кваліфікації фахівців, які працюють з біженцями; вироблення норм видачі натуральної (продуктової, речової та ін.) допомоги біженцям; проведення соціологічних і маркетингових досліджень проблеми; розробка правових основ профілактики девіантної поведінки осіб із числа біженців240. Під час здійснення соціальноEпедагогічної роботи з мігрантами та біженцями в межах вище зазначених напрямків застосовуються різні форми і методи роботи. До форм соціальноEпедагогічної роботи належать: індивідуальні (консультації, бесіди), групові, масові (залучення до акцій, конкурсів, фестивалів), практичні (тренінги, ярмарки послуг), наочні (соціальна 239

Капська А. Й. СоціальноEпедагогічна робота з проблемними сім’ями : посібник / А. Й. Капська, Н. С. Олексюк, С. М. Калаур, З. З. Фалинська. – Тернопіль : Астон, 2010. – С. 146E147.

240 Технология социальной работы : учеб. пособ. для вузов / под ред. И. Г. Зайнышева. – М. : ВЛАДОС, 2000. – С. 176E180.

274

Ольга ГУРЕНКО

реклама), соціальна профілактика, корекційноEреабілітаційна робота, соціальноEпедагогічний захист (патронаж, листування, оформлення документів) тощо241. Цілком погоджуємося з думкою Л. Алєксєєвої242, що специфічними формами соціальної роботи, які доцільні в роботі з мігрантами та біженцями, є: індивідуальна психологічна (психосоціальна) підтримка, захист прав та інтересів клієнтів, посередницька робота з клієнтом, патронаж, кураторство з елементами нагляду й контролю. Індивідуальна психологічна (психосоціальна) підтримка – особливий технологічний прийом, що використовується в соціальноE педагогічній роботі і спрямований на формування в клієнта мотивації до отримання допомоги. Саме підтримка виступає як основа конструктивної взаємодії. У сполученні з наданням цілої низки послуг вона покликана зберігати й стабілізувати максимально можливий рівень мотивації до змін. Підтримка проявляється у вигляді прямих дій, а також у мовних висловлюваннях, що стосуються тих питань, у яких клієнт у цей момент відчуває труднощі. Для ефективної роботи з клієнтом необхідні гарні, доброзичливі й довірливі стосунки, що, особливо спочатку, стає для нього своєрідною опорою. Загалом у процесі спільної роботи з клієнтом соціальний працівник залишається основним. Він самостійно визначає форми впливу й підтримки. Наступним напрямком є захист прав та інтересів клієнтів. З одному боку, – це один із прямих функціональних обов'язків тих фахівців, що проводять соціальноEпедагогічну роботу, з іншого боку, – одна з форм соціальноEпедагогічної роботи. На думку Е. Бархатової, при захисті інтересів клієнта повною мірою використовується метод неформальної фасилітації як такий вид взаємодопомоги, за якого більш досвідчена (соціальна служба й фахівці, що здійснюють соціальноEпедагогічну роботу) і менш досвідчена (клієнт) сторони домовляються про спільний пошук шляхів вирішення проблем і конфліктів. З іншого боку, – це активність й ініціативність при відстоюванні прав та інтересів клієнта перед тими інстанціями, що зобов'язані їх задовольняти, у формі представництва, співробітництва й 241

Соціальна педагогіка : мала енциклопедія / за заг. ред. проф. І. Д. Звєрєвої. – К. : Центр учбової літератури, 2008. – С. 319E320.

242 Адресный социальный патронаж семьи и детей : науч.Eметод. пособ. / под ред. Л. С. Алексеевой. – М. : Государственный НИИ семьи и воспитания, 2000. – 160 с.

275

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

взаємодії. Захист інтересів і прав клієнта включає: 1. Дотримання стосовно клієнта принципу соціальної справедливості, забезпечення його необхідним соціальним захистом, гарантія можливості вчасно одержувати соціальну допомогу й підтримку.

2. Охорону права клієнта на індивідуальність, на визнання його переконань, життєвої позиції, інтересів і смаків, на об'єктивне ставлення до його проблем.

3. Захист людських, цивільних і юридичних прав, волі й автономії особистості.

4. Захист у разі необхідності всіх фахівців, що беруть участь у соціальноEпедагогічній роботі. Захист прав й інтересів клієнта А. Капська243 розглядає як специфічний вид діяльності й технічний прийом, що включає в себе такі тактичні, процесуально організовані й заздалегідь плановані динамічні дії, як піклування та співробітництво. Посередницька робота з клієнтом соціальноEпедагогічної роботи – це не тільки виконання фахівцем сполучних функцій і координація зусиль різних інстанцій і відомств для організації додаткових, спільних із соціальною службою дій, але й контроль за якістю їх виконання. Для посередницької діяльності необхідні бажання й здібності до її здійснення, знання й навички діагностичної й терапевтичної роботи, кмітливість у подоланні бюрократичних перепон, уміння розвивати офіційні системи забезпечення й мережі неофіційної допомоги, а також досвід реабілітаційної роботи й терпимість при навчанні клієнта правильної поведінки в простих життєвих ситуаціях – усе те, що робить соціального працівника висококваліфікованим фахівцемE універсалом244. Кураторство з елементами нагляду й контролю в соціальноE педагогічній роботі спрямовано на зміну традиційних установок системи правосуддя й пошук альтернативних підходів (узяття на поруки, піклування, частковий нагляд). Куратор може відслідковувати й координувати програми комплексної й міждисциплінарної, профілактичної й реабілітаційної роботи з дітьми й підлітками за місцем їхнього проживання245. Л. Алексєєва зазначає, що в ролі кураторів можуть виступати 243

Соціальна педагогіка / за ред. А. Й. Капської. – К. : Центр навчальної літератури, 2003. – 256 с.

244 Адресный социальный патронаж семьи и детей : науч.Eметод. пособ. / под ред. Л. С. Алексеевой. – М. : Государственный НИИ семьи и воспитания, 2000. – 160 с.

245 Ильченко Л. Педагогика поликультурности и толерантности / Л. Ильченко // Дошкольное воспитание. – 2004. – № 8. – С. 52E54.

276

Ольга ГУРЕНКО

соціальні педагоги, помічники фахівців із соціальної роботи, волонтери з числа студентів соціальних, педагогічних, юридичних вишів та ін. Вони покликані здійснювати нагляд, наставництво, індивідуальне шефство на професійній основі, їхня робота припускає залучення дітей і підлітків у різні види групової й індивідуальної діяльності. Вони контролюють сферу спілкування своїх підопічних. Таке кураторство можна розглядати і як різновид соціального супроводу246. Серед методів соціальноEпедагогічної роботи з мігрантами та біженцями можна виокремити такі: педагогічні (формування свідомості – переконання, навіювання, приклад; організації діяльності – вправляння, тренування; стимулювання діяльності – заохочення, схвалення, позитивне підкріплення; самовиховання – самоаналіз, самоконтроль, самонавіювання тощо); психологічні (методи психодіагностики – особистісні опитувальники, соціометрія, малюнкові та проективні тести; психотерапевтичні методи – психодрама, соціограма, ігрова терапія, психосоціальна терапія, сімейна терапія, поведінкова терапія; психокорекційні методи – психогімнастика, артотерапія, казкотерапія; психологічне консультування); соціологічні методи (спостереження; методи опитування – інтерв’ю, анкетування, фокусEгрупа; методи аналізу документів; експертна оцінка тощо)247. У роботі з мігрантами та біженцями є доцільним використання методів, що застосовуються в соціальноEпедагогічній роботі з проблемними сім’ями: теоретичні, практичні та спеціальні248. Теоретичні методи дозволяють за зовнішньою стороною соціальноEпедагогічних явищ, властивих сім’ї загалом, розглядати їхню суть, виявляти внутрішні зв’язки і закономірності. До них належать: − вивчення документів – найчастіше використовується на ранніх етапах вивчення життєдіяльності сім’ї, коли необхідне попереднє знайомство з нею, або на завершальному етапі – для повнішої та об’єктивної інтерпретації результатів. В окремих випадках цей метод – єдине джерело отримання даних. Джерелом інформації можуть служити документи домоуправління, відділення міліції, матеріали зборів учнів школи, матеріали засідань батьківських комітетів, плани роботи комісії у 246

Адресный социальный патронаж семьи и детей : науч.Eметод. пособ. / под ред. Л. С. Алексеевой. – М. : Государственный НИИ семьи и воспитания, 2000. – 160 с.

247 Соціальна педагогіка : мала енциклопедія / за заг. ред. проф. І. Д. Звєрєвої. – К. : Центр учбової літератури, 2008. – С. 129E130.

248 Капська А. Й. СоціальноEпедагогічна робота з проблемними сім’ями : посібник / А. Й. Капська, Н. С. Олексюк, С. М. Калаур, З. З. Фалинська. – Тернопіль : Астон, 2010. – С. 51.

277

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

справах дітей, міграційної служби тощо; − теоретичний аналіз і синтез – найактивніше застосовується при зборі й обробці даних про сім’ю, накопичених у ході соціальноE педагогічної практики або спеціального її обстеження. На цій підставі соціальний педагог має можливість зробити науково обґрунтований прогноз, спроектувати нові підходи в теорії і практиці роботи з сім’єю мігрантів чи біженців; − моделювання – його суть полягає у встановленні подібності явищ (аналогії), адекватності одного об’єкта іншому в певних відносинах і на цій основі перетворення простого за структурою і змістом об’єкта на модель складнішу (оригінал). Виявивши характерні риси, властивості, ознаки психологічного явища, фахівець починає пошук нового їх співвідношення, поєднання, моделює принципово новий стан явища, що вивчається. Так з’являються моделіEгіпотези, моделіEконцепції тощо. Група практичних методів характеризується переважно непрямою дією і впливом на стан сім’ї через механізм соціальноEпсихологічної і педагогічної регуляції її соціального здоров’я249. До них належать методи діагностики сім’ї, а також методи виховної та освітньої діяльності. До методів діагностики проблемної сім’ї належать: спостереження (включене, систематичне, несистематичне, ситуативне), первинна бесіда (ознайомлювальна), анкетування (відкрите і закрите), тестування, соціометрія, інтерв’ю, моніторинг, генерація настрою (сприяє розв’язанню проблеми, змінам психічного або емоційного стану), біографічний метод (дослідження життєвого шляху людини). Методи виховної діяльності – це низка певних дій, об’єднаних у групиEприйоми, які виконуються у визначеній послідовності. Вони, зі свого боку, диференціюються на методи виховання свідомості і методи виховання поведінки (переконання, приклад, вправа, етична бесіда, заохочення, примушення, гра, суспільна робота, самообслуговування, самовиховання тощо). Переважна частина методів – це, по суті, прийоми виховання (переконання, бесіда, вимога, доручення тощо). Призначення методів виховання багатогранне. З їхньою допомогою здійснюється комплексне формування свідомості, поведінки, переконання, ідеалів, звичок, навичок, характеру, відчуттів, волі, етичних якостей і так далі, що вказує на широкі можливості їх застосування: від найзагальніших компонентів способу життя сім’ї до 249

Капська А. Й. СоціальноEпедагогічна робота з проблемними сім’ями : посібник / А. Й. Капська, Н. С. Олексюк, С. М. Калаур, З. З. Фалинська. – Тернопіль : Астон, 2010. – С. 52.

278

Ольга ГУРЕНКО

конкретних переміщень у підтримці (відновленні) її психологічного здоров’я та сприяють позитивній інтеграції цієї категорії клієнтів в українське суспільство. До методів освітньої діяльності соціального педагога належать лекції, бесіди, а також: − групова корекція міжетнічних стосунків – когнітивноE поведінковий тренінг, який здійснюється за допомогою рольових ігор і програми відеотренінгу. У батьківських групах практикуються різноманітні допоміжні методи корекції: дискусія, психодрама, аналіз сімейних ситуацій, учинків, дій дітей і батьків, їхніх комунікацій у вирішенні проблем, спроба на спільну діяльність, а також спеціальні вправи на розвиток навичок спілкування в новому соціокультурному середовищі; − відеокорекція – полягає в програванні завдань соціального педагога в умовах відеозапису взаємодії дитини, батьків, педагогів навчального закладу, професійної групи тощо з наступним її переглядом, аналізом і самоаналізом; − метод гри – допомагає моделювати й відтворювати в контрольованих умовах різні можливі конфліктні ситуації з подальшим їх аналізом та обговоренням можливих варіантів розв’язання проблемних ситуацій. До спеціальних методів соціальноEпедагогічної діяльності з мігрантами та біженцями (використовуються залежно від проблеми кожної конкретної сім’ї) належать такі групи методів: 1) подолання міжетнічних конфліктів: − прямі – розрізняють педагогічні (прохання, переконання, вимога) та адміністративні (попередження, наказ, вигнання); − непрямі, або опосередковані: авторитетного третього, виходу почуттів, метод емоційного заміщення, метод вимушеного вислуховування, метод розширення горизонту; 2) лікувальної педагогіки: метод переконання, перспективи, допомога у формуванні навичок саморегуляції та самодисципліни, метод зміцнення здоров’я засобами мистецтва (слова, хореографія, малювання, музикотерапія), організація рухових і розумових, або інтелектуальних ігор: − імаготерапія, виховання на позитивних прикладах; − аретотерапія, використання природи в лікувальноEвиховних цілях; 3) народної педагогіки: виховання словом, ділом, релігією, природою, мистецтвом, традицією, грою та суспільною думкою.

279

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Ми відносимо до специфічних методів соціальноEпедагогічної роботи з сім’ями мігрантів та біженців такі авторські методи: − кросEкультурної взаємодії, який полягає в ознайомленні клієнтів з етнокультурними традиціями певної місцевості і вироблення на цій основі моделей поведінки та конструктивної взаємодії в нових соціокультурних умовах; − білінгвального посередництва, що передбачає навчання основ української мови (мовленнєві кліше), що дозволить іноетнічним клієнтам спілкуватися з місцевими жителями на побутовому рівні; − позитивної сугестії, який передбачає переконання клієнта в тому, що його інтеграція в українське суспільство буде позитивною. Отже, на основі вище зазначеного можна стверджувати, що Центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді здійснюють соціальний супровід сім’ї мігрантів та біженців; їхню соціальну підтримку; соціальне інспектування сім’ї; надають інформаційні та консультативні соціальноEпедагогічні послуги таким сім’ям; психологічну підтримку сім’ї; організують сімейне та суспільне дозвілля, спілкування, відпочинок задля позитивної інтеграції клієнтів в українське суспільство; оздоровлення дітей; вивчення проблем і потреб сімей мігрантів та біженців. Виходячи з особливостей життєдіяльності сім’ї, функціонування, можливостей та інших чинників, соціальний педагог будує програму роботи з цією сім’єю. Програма соціальноEпедагогічної роботи з сім’єю мігрантів чи біженців включає такі етапи: виявлення сім’ї; знайомство з сім’єю, діагностика сім’ї; формування у членів сім’ї позитивної мотивації до співпраці з соціальним педагогом; звернення до позитивного потенціалу сім’ї; подолання наслідків проблемності сім’ї, усунення її причин; налагодження соціальної взаємодії в межах сім’ї та поза нею; спрямування сім’ї на самостійне розв’язання проблем у майбутньому; аналіз результатів роботи соціального педагога250. Важливою умовою ефективності соціальноEпедагогічної роботи з сім’ями мігрантів та біженців є організація в них соціальноE педагогічного процесу. Зміст цього процесу полягає в перетворенні соціальноEпедагогічних знань на власний потенціал сім’ї, що розгортається у чотири етапи: інформаційноEаналітичний, характерною 250

Капська А. Й. СоціальноEпедагогічна робота з проблемними сім’ями : посібник / А. Й. Капська, Н. С. Олексюк, С. М. Калаур, З. З. Фалинська. – Тернопіль : Астон, 2010. – 304 с.

280

Ольга ГУРЕНКО

особливістю якого є створення банку даних про актуальні проблеми сім’ї, можливі наслідки життєдіяльності, ресурси і можливості та їхнє використання в обставинах, що склалися; прогностичний, для якого характерним є інтенсивне формування обґрунтованих думок про можливі зміни в сім’ї в найближчому майбутньому і далекій перспективі або про альтернативні шляхи її розвитку; спонукальноEсупровідний, який відрізняється особливою динамічністю та евристичним характером діяльності як соціального педагога, так і членів сім’ї, з якою він працює; відновлювальноEреабілітаційний, який є етапом активного включення сім’ї у вирішення власних проблем і освоєння членами сім’ї технологій відновлення та підтримки життєвого потенціалу сім’ї в нових соціокультурних умовах. У межах соціальноEпедагогічної роботи з сім’ями мігрантів та біженців фахівець ЦСССДМ може співпрацювати з різними соціальними інститутами. Наприклад, характерні форми і методи соціальноEпедагогічної роботи з цією категорією сімей для:  служб у справах дітей: бесіди у сім’ї, метою яких є з’ясування причин невідвідування дітьми навчальних закладів; посередництво у влаштуванні дітей до навчальних закладів; допомога у врегулюванні міжетнічних конфліктів у різних соціальних інститутах тощо;  кримінальної міліції у справах дітей: обстеження житловоE побутових умов сім’ї; виявлення проявів асоціальної поведінки оточення щодо цієї сім’ї; співпраця з громадськими організаціями (передусім – профспілками), трудовими колективами щодо спільного впливу на встановлення позитивних міжетнічних стосунків;  відділів соціального захисту населення: допомога сім’ям у виконанні матеріальноEпобутової (економічної) функції через надання матеріальної допомоги; допомога сім’ям у виконанні виховної функції (надання безкоштовних квитків на свята, в музеї тощо);  відділів освіти: виявлення дітей, які потребують захисту прав у суспільстві; надання матеріальної допомоги дітям із малозабезпечених сімей мігрантів та біженців, організація їхнього предметного дозвілля та відпочинку, культурна просвіта (екскурсії, свята тощо);  міграційної служби: взяття сім’ї на облік; допомога в оформленні відповідних документів; посередництво в наданні тимчасового житла; сприяння мовленнєвому навчанню цих сімей.

281

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

На думку І. Звєрєвої, О. Безпалько, С. Марченко, О. Ольхович251 та інших, специфіка соціальної роботи у сфері міграції залежить від типу і видів міграції. З усіх категорій населення люди, які мігрують, насамперед біженці, вимушені переселенці, репатріанти та емігранти найчастіше стають клієнтами для соціальної роботи на всіх її рівнях. Найгострішою є проблема біженців. Отже, у практиці соціальної роботи з біженцями важливо розуміти та враховувати той факт, що вони – люди, які більшою чи меншою мірою потрапили через утрату своїх «регіональних» коренів у ситуацію маргіналізації; люди з тимчасовою або постійною «втратою» багатьох прав людини (природноE антропологічних, національних, економічних, політичних, мовних і т. ін.). З огляду на вище зазначене, фахівець, який надає соціальну допомогу цій категорії клієнтів, має відповідати певним професійним вимогам. Серед різних зарубіжних концепцій кросEкультурного спілкування можна виокремити теорії, в яких розкриваються вимоги до фахівця, що працює з біженцями. Наприклад, Р. Бріслін252 запропонував розглянути три категорії якостей, необхідних для ефективної міжкультурної взаємодії, – загальні установки (низький рівень етноцентризму, усвідомлення власних етнічних та расових упереджень, відсутність упереджень щодо інших культур); якості особистості, внутрішньо притаманні та ті, які формуються в процесі життєвого досвіду (толерантність, позитивна самооцінка, особистісна цілісність, здатність до емпатії і до зміни соціальних ролей, інтерес до інших культур, позитивне сприймання людей, оптимізм, хороший самоконтроль); та спеціальні знання і навички, яких зазвичай набувають у процесі формального навчання і досвіду роботи. Російський дослідник П. Павленок253 визначає вимоги, що висуваються до соціального працівника (соціального педагога), який надає допомогу біженцям: 1) соціальний працівник має бути обізнаним у соціологічних та правових аспектах міграції; 2) проблема біженців вимагає комплексного вирішення за участю різних відомств 251

Соціальна робота в Україні : навч. посіб. / [І. Д. Звєрєва, О. В. Безпалько, С. Я. Марченко та ін.] ; за заг. ред. : І. Д. Звєрєвої, Г. М. Лактіонової. – К. : Науковий світ, 2003. – С. 166E167.

252 Brislin R. W. CrossEcultural encounter: faceEtoEface interaction / Brislin R. W. – New York : Pergamon Press, 1981. – 372 p.

253 Основы социальной работы : учебник / отв. ред. П. Д. Павленок. – М. : ИНФРА – М., 1999. – С. 260E261.

282

Ольга ГУРЕНКО

державного й регіонального рівнів (нагальною потребою при цьому є створення розвинутої системи спеціалізованих закладів, що ведуть роботу з біженцями); 3) у спеціалізації соціальних працівників щодо питань міграції обов’язково передбачити застосування їхніх професійних знань у міграційних службах, що співпрацюють із службами соціального захисту, соціального обслуговування й охорони здоров’я, соціальноEепідеміологічними службами; 4) фахівець соціальної роботи має володіти вміннями здійснювати індивідуальну (із знаннями психологічних, психотерапевтичних, психоаналітичних, соціометричних, медикоEсоціальних, консультаційноEправових методів), сімейну, групову (продуктивні методики «групи самостійного досвіду», «групи взаємодопомоги», групова психотерапія, підтримка сусідських громад у місцях компактного проживання переселенців), громадську соціальну роботу і групове адміністративне планування. Усе це сприяє реінтеграції переселенців та їхніх спільнот у нових умовах. На думку М. Ткаченко254, в роботі з біженцями соціальний працівник має керуватися такими принципами: орієнтація на особистісний ріст та розвиток (кризовий стан потрібно розглядати не як хворобу, патологію, а як нормальну реакцію на ненормальні обставини. Криза – це процес особистісного росту в тому разі, якщо вона буде подолана позитивно. Реабілітаційну роботу потрібно розглядати як допомогу процесові особистісного росту, а не як лікування); слухання та розуміння (професійна допомога повинна лише доповнювати, підсилювати ресурси та можливості травмованої людини); об’єктивність (існує багато різних конструктивних підходів, як допомогти людині подолати психологічну кризу. Тому соціальному працівникові необхідний план, який зорієнтує його в потрібному напрямі й дозволить визначити: структуру кризи, психологію травматичних переживань, стадії кризи); орієнтованість на громаду (за законами соціальної психології, будьEяке втручання, навіть на рівні невеликої групи людей, впливає на всю громаду як цілісний та єдиний організм); соціальні працівники як каталізатори (найкращим помічником є не той, хто все бере на себе і все сам організовує. Основне завдання – допомогти травмованій людині ефективно використати внутрішні ресурси); емпатія (під емпатією розуміють уміння співпереживати, відчувати те, що відчуває інша людини, бачити світ її очима); компетентність (психосоціальне втручання в кризу вимагає від соціального працівника володіння як теоретичними знаннями в галузі психології травми, так і практичними навичками 254

Ткаченко М. Психосоціальна робота з біженцями [Електронний ресурс] / М. Ткаченко. – Режим доступу: 24.10.2011: <http://refugee.net.ua/view/metodik>

283

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

надання допомоги потерпілим); паритетність (стосунки на основі «Я – Ти». Під цим типом стосунків розуміють взаємодію між рівноцінними суб’єктами, де кожен бачить і визнає в партнерові особистість, його унікальність); добровільність (при психосоціальній підтримці присутні два добровільні учасники: той, хто допомагає, і той, кому допомагають; реальність (перед тим, як надавати будьEяку допомогу, необхідно з’ясувати, що потребують люди і що ми реально можемо їм запропонувати); економність (інколи, особливо коли навички психологічної допомоги ще недостатньо сформовані, виникає небезпека професійного «вигорання». У цій ситуації важливою є підтримка в команді фахівців. Також доцільно проводити регулярні тренінги в самій команді професіоналів на розвиток взаємопідтримки. Важливе значення надається поширенню досвіду психосоціальної реабілітації та створенню мережі психосоціальної служби). Соціальний педагог – це фахівець, який працює не лише з дорослим населенням, але й з дітьми. Тому він має знати особливості роботи з дітьмиEмігрантами та дітьмиEбіженцями. У своїй практичній діяльності соціальний педагог може використовувати результати досліджень науковців або методичні рекомендації щодо роботи з означеною категорією дітей. Зокрема В. Коновальчук висвітлив проблему педагогічної підтримки дітейEмігрантів в умовах варіативного навчання. Під ідеєю варіативного навчання автор має на увазі розвивальне навчання, що дає можливості індивідуального розвитку мігрантів і має на меті подолання мовних бар’єрів, використання особливостей національної культури для саморозвитку особистості. М. Болдирева розробила методичні рекомендації щодо навчальноE виховної роботи з біженцями, які навчаються в загальноосвітній школі. У рекомендаціях визначено загальні стратегії та пріоритетні напрями організації навчальноEвиховного процесу щодо дітей і підлітківE біженців, ураховуючи регіональну соціальноEекономічну та освітню ситуації. У праці Т. Поддубної розкрито психологоEпедагогічні основи допомоги дітям і підліткамEбіженцям та вимушеним переселенцям у регіональному контексті; А. Швацької – питання підготовки спеціаліста до роботи в міграційній службі; Т. Бурковської – соціокультурної адаптації підлітків із сімей мігрантів.

3. Методика розробки культурноEдозвіллєвого заходу на полікультурну тематику У межах здійснення полікультурної роботи в громаді (навчальний заклад, професійний колектив, громада міста, села тощо) можна організувати будьEякий традиційний культурноEдозвіллєвий захід та наповнити його необхідним полікультурним змістом.

284

Ольга ГУРЕНКО

Цікавими та ефективними формами культурноEдозвіллєвої роботи соціального педагога є театралізовані, інтерактивні ігрові, інтелектуальноEпізнавальні та художньоEтворчі. До театралізованих форм належать: інтерактивний театр, літературноEмузична композиція, концерт, публіцистична вистава, змагання команд КВК, театралізована вистава, пластичноE хореографічна вистава тощо. Театралізовані форми роботи – найскладніші й найцікавіші форми, що здатні розкрити тему за допомогою художніх образів, засобів театралізації, використання творчих здібностей учнів. Вистави можуть бути показані багаторазово, що дає можливість працювати з великою і різноманітною аудиторією. Інтерактивні театри – це інноваційна форма роботи, що використовується для профілактики негативних явищ у молодіжному середовищі. Сутність інтерактивності полягає в тому, що актори зображають певну проблемну ситуацію в молодіжному середовищі (непорозуміння серед підлітків на міжетнічному ґрунті, тиск з боку друзів тощо). Конфліктний сюжет розігрується на сцені, але у його вирішенні беруть участь не лише актори, а й глядачі. Центральною темою є маніпулювання (численні способи спонукання молодих людей до міжетнічного конфлікту), а також прийоми, які дозволяють протистояти тискові або ухилитися від небезпечних дій, що сприяє формуванню конструктивної поведінки. Сцени, які представляють актори, відображують найгірші сценарії розвитку подій удома, в школі та на роботі. Завдання театру – змоделювати життєву ситуацію і залучити глядачів до спільного пошуку розв’язання проблеми. Діяльність театру має бути спрямована на висвітлення типових проблем, що турбують дитячу та молодіжну аудиторію. Організаторами й керівниками інтерактивного театру можуть бути лідери дитячих та молодіжних громадських організацій, соціальні працівники, педагогиEорганізатори. Виступи інтерактивного театру можуть проходити під час масових свят, зборівEпоходів дитячих та юнацьких організацій, при організації вуличної соціальної роботи, під час молодіжних акцій, акцій у навчальних закладах, клубах тощо. Літературно музична композиція – композиційно побудоване подання літературного матеріалу, тобто необхідної інформації, в музичному оформленні. Організовуючи літературноEмузичну композицію, треба прагнути динаміки, дієвості, яскравої візуалізації, а 285

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

також сучасного музичного наповнення. Для постановки такої композиції можна взяти літературні та музичні твори різних етносів регіону, країни, світу. Концерт – поєднання різних за жанром художніх номерів в одній програмі. Цей жанр буде доречним у тому випадку, коли концерт присвячений відзначенню народного свята представників національних спільнот тощо. Найбільш складним у змістовному й методичному плані є театралізований концерт. Такий концерт готується й ставиться за спеціально розробленим сценарієм, тоді як традиційний, звичайний концерт – лише на основі програми. Театралізований концерт має низку особливостей: його зміст розкриває певну тему; він має єдиний художній сценічний образ; є сюжетний хід, що дає можливість об'єднати наскрізною дією окремі номери концерту; виступ ведучих від імені сценічних образів; розробляється сценографія, тобто спеціально створене оформлення, що виражає образ усього концерту й кожної його частини; є певна сценічна атмосфера, для створення якої використовується світло, фонова музика, шуми, кіно, слайди й т.п. Методика роботи над постановкою концерту. Створення концерту починається з його задуму. Режисерський задум – це образне бачення майбутнього концерту. Потім проводиться перегляд і відбір номерів художніх колективів та окремих виконавців. На кожний номер майбутнього концерту режисер заводить невелику картку, куди заносить усі дані про номер: назва, автори, кількість учасників, назва колективу, ім'я керівника, час, фонограма або склад, що акомпанує, реквізит, оформлення, костюми й ін. Сценарій здебільшого пише режисерEпостановник, тому що режисерський задум концерту є й задумом драматургічним, особливість драматургії такого концерту полягає в тім, що вона є синтезом номерів різних жанрів, а також усього того, що спеціально створюється для цього концерту. Композиція концерту передбачає не тільки встановлення порядку номерів, але й таке їхнє чергування, що найповніше висловить основну думку концерту, забезпечить наростання його темпоEритму й емоційного впливу на глядача. Сюжетний хід образно виражає логіку розвитку дії. У театралізованому концерті блоки (або епізоди) створюються за принципом значущості, на кожному етапі разкриваючи основну думку концерту (наприклад, філармонічні, народні, фольклорні, естрадні, 286

Ольга ГУРЕНКО

спортивні блоки тощо). Одним з найдієвіших методів композиційної побудови епізодів є прийом монтажу. Монтаж – це значеннєве з'єднання епізодів, що служить розкриттю художнього образу концерту. Завершальний етап роботи над концертом – репетиції. Режисерові вже ясно, що і як треба робити. Він знає, які в нього номери й виконавці, яким буде оформлення, коли буде звучати музика, в які моменти виникнуть слайди, яке буде світло й т. ін. Усе це зафіксовано в сценарії та обговорено з постановочною групою. Залишається приступити до втілення задуманого. Здійснюють усю цю роботу головний режисер і постановча група, до складу якої звичайно входять: помічники режисера, художник, освітлювач, звукооператор, балетмейстер, асистенти. Складається планE графік підготовки й випуску концерту. Пишеться партитура концерту, в якій воєдино зібрані всі компоненти концерту. Підготовлений до певної дати театралізований концерт іде зазвичай у переддень свята після врочистих зборів, стаючи його художньою емоційною кульмінацією255. День, дні – комплекс культурноEдозвіллєвих заходів, що здійснюються за попередньо розробленою програмою впродовж одного або декількох днів у пропагандистських або культурноEдозвіллєвих цілях. Це винятково варіативна за призначенням, характером і змістом форма інформаційноEпросвітньої роботи. Такі акції можуть мати міжнародне (Дні держав СНД у зв'язку з ювілеєм їхнього утворення), обласне, міське (День міста) і районне значення. Це можуть бути свята, що супроводжуються масовими гуляннями, спортивними виступами, карнавалами, концертами професіоналів і аматорів. У цьому випадку, крім загальної програми Днів, розробляються ще й сценарії окремих культурноEдозвіллєвих заходів. Зараз популярні дні літератури й образотворчого мистецтва, дні музики, й особливого значення в сучасних умовах набуває міжнаціональний культурний обмін між творчими колективами і виконавцями – представниками різних національних культур. Методика проведення днів розроблена поки ще недостатньо. Сьогодні можна говорити про найбільш загальні методичні вимоги до проведення Днів. Насамперед повинна бути чітко сформульована мета проведення такої акції. Це той стрижень, на який пізніше буде «нанизана» ініціатива багатьох людей і реальні шляхи її втілення в 255

Житницький А. З. Драматургія масових театралізованих заходів / А. З. Житницький – Х. : Тимченко, 2007. – 128 с.

287

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

практику. Чітко визначені повинні бути і завдання кожного заходу. У випадку, коли акція розрахована на кілька днів і місць, важливо подбати, щоб інтерес до неї не був втрачений ще до її завершення. Це вимагає вмілої сценарної розробки і яскравих режисерських рішень, точного розрахунку планованих заходів у часі й просторі. Важливу роль тут відіграють інформація та реклама, а також художнє й музичне оформлення. Свято – день (або дні) урочистостей на честь, на згадку якоїE небудь видатної події чи особистості. Свято завжди пов’язане з особливим піднятим настроєм великої маси людей, що викликається колективними емоціями, які виникають у процесі спілкування, що й створює атмосферу торжества. Святковість, або святковий настрій, є конкретним відгуком кожної людини на святкову подію. Момент, коли більшість людей святково налаштована, можна назвати святковою ситуацією, або готовністю до свята. Святкова ситуація – це психологічна основа масового свята. Масова святкова хода перетворилася сьогодні на провідну форму масового свята. Найбільш яскравою масовою ходою є святкова демонстрація, в останні роки зростає інтерес до театралізованої карнавальної ходи і кавалькад у святкові дні. Особливої популярності набуває святкова хода представників різних культур у національних костюмах. Святу відповідають найрізноманітніші клубні, вуличні, водні, циркові масові вистави, фестивалі, маніфестації тощо. Усі вони розраховані на активну участь мас. Тому з погляду організації свято – це завжди певний комплекс заходів, що поєднує активну дію зі сприйняттям видовища. Таке свято являє собою суму різноманітних акцій, укладених в єдині рамки. Для організації масового свята створюється оргкомітет, до складу якого входять керівники всіх груп, а також представники громадських організацій. Вони координують дії, керують ходом підготовки свята. При оргкомітеті працюють різні групи для всебічного забезпечення свята. Сценарна група розробляє єдиний сценарій свята. РежисерськоE постановча група піклується про підготовку художніх колективів, а також керівників тих чи тих дій учасників. Група технічного забезпечення покликана подбати про налагодження й відпрацьовування техніки: масове свято не може обійтися без радіоапаратури, світла й інших технічних засобів. Група інформації бере на себе широке оповіщення про порядок заходів, місця розваг, видовища тощо. Для цього 288

Ольга ГУРЕНКО

друкуються афіші, використовуються місцеве радіо, телебачення й газети. Фестиваль – масове свято, огляд досягнень професійного мистецтва й самодіяльної художньої творчості. Останнім часом особливої популярності набули фествалі мов, культур. Виховна роль фестивалів винятково велика. У процесі їхньої підготовки й проведення помітно пожвавлюється культурне життя, збільшується кількість колективів і учасників самодіяльності, поліпшується організація дозвілля, забезпечується долучення людей до культурних цінностей. Проводяться фестивалі за рішенням державних і суспільних органів. Керівну роль тут відіграє оргкомітет. Створюється також компетентне журі. Фестивалі мають свою емблему, у зв'язку з їхнім проведенням видаються тематичні плакати, виготовляються й продаються значки, сувеніри, учасникам і переможцям вручаються дипломи, грамоти, призи, премії. Тематичний вечір – масова форма культурноEдозвіллєвої діяльності, що відрізняється соціальною значущістю проблем, які піднімаються, органічним злиттям документального, життєвого матеріалу з творами мистецтва, що припускає театралізацію. Для клубних вечорів характерним є органічне поєднання інформації, культурного спілкування, активного відпочинку, видовища й розваги. У програмі клубного вечора завжди присутні дві найважливіші лінії – інформаційно логічна й емоційно образна. БудьEякий клубний вечір несе певну інформацію, і в ньому обов'язково використовують твори мистецтва, які в образах відбивають зміст і мають емоційне навантаження. Будучи обов'язково присутніми в будьEякому клубному вечорі, інформаційноEлогічна й емоційноEобразна лінії можуть, однак, не бути органічно злиті в єдине ціле. Скажімо, в урочистій або діловій частині зосереджена вся інформація про події, а художня частина ілюструє їх і дає людині можливість відпочити, зустрітися з мистецтвом. У такому тематичному вечорі можна розрізняти досить самостійні інформаційну й художню частини, хоча вони й взаємозалежні тематично. Методика підготовки й проведення тематичного вечора: вибір теми, визначення мети й завдань; підбір і обробка матеріалів; написання й затвердження сценарію; складання плану (графіка) підготовки вечора, визначення відповідальних за кожну ділянку роботи; виготовлення оформлення, написання фонограми, підбір слайдів і 289

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

кінофрагментів; організація аудиторії, рекламування вечора; репетиційна робота; оформлення виставки; оформлення площадок проведення (приклубної території, фойє, сцени, залу); проведення вечора, створення умов для активного сприйняття й спілкування; спостереження за реакцією аудиторії, що зібралася; збір відгуків і колективне обговорення підсумків вечора; аналіз на художній раді всіх етапів підготовки й проведення тематичного вечора; показ телесюжету в новинах на місцевому телебаченні; публікація статті (рецензії, відгуку) у місцевій газеті256. Публіцистична вистава (раніше ця форма роботи мала назву агітбригада). Цей жанр народився як можливість вести агітаційну роботу за допомогою сценічних прийомів. Віршовані тексти, відомі пісні, що набули нового змісту, використання прийому «апорт» (яскраві словесні заклики, звернення до глядача), театралізовані мініатюри – ознаки цього жанру. У ньому документальний, публіцистичний зміст набуває художніх форм, і така вистава може стати дієвоEпрофілактичною, якщо інформація в ній подається яскраво й переконливо. Театралізована вистава. Цей жанр потребує певного сюжету, де дійові особи є носіями певних характерів, учинків, де напружено відбувається боротьба між позитивом і негативом. В інформаційноE просвітницькій роботі цей жанр дає змогу донести важливу інформацію, вплинути на емоційну сферу, справити глибоке враження на глядачів. Сюжетом такої вистави може бути реальна історія якоїсь людини, яка стала жертвою міжнаціонального конфлікту, чи вигадана історія. Важливо, щоб така вистава захоплювала глядача та заставляла замислитися над способами власної поведінки, загалом – життя. Пластично хореографічна вистава – це вистава, де основним засобом вираження є пластика: рухи тіла, міміка, жести. Така вистава ведеться мовою символів і потребує виразних костюмів, музичного супроводу, яскравих атрибутів (свічки, тканина, стрічки тощо). Ранок – масовий комплексний захід для дітей, що переслідує одночасно кілька педагогічних завдань: освіта, виховання й розвага. Проводяться ранки як у системі позакласної роботи шкіл, так і в культурноEдозвіллєвих установах для дітей, у відділах роботи з дітьми й підлітками будинків і палаців культури. Форма ранку дуже варіативна. Фактично це різновид клубного вечора, з тією лише різницею, що проводиться він для дітей і підлітків, причому в першій половині дня.

256

«

Дозвіллєзнавство : навч. посіб. для студентів спеціальності 7.01.01.05 Соціальна » « » педагогіка / укл. В. І. Березан. – Полтава : РА Бойко , 2005. – 121 с.

290

Ольга ГУРЕНКО

Організатори ранків звертаються до історичного, документального й літературноEхудожнього матеріалу, прагнуть залучити самих дітей до підготовки таких заходів. Останнє досить цінне, оскільки у сфері дозвілля формуються навички суспільного управління. Яскравість, незвичайність, оригінальність задуму й драматургічного рішення, а також режисерського втілення теми (в нашому випадку полікультурно спрямованої) роблять ранок привабливою й цікавою формою організації дозвілля. Інтерактивні форми передбачають обов’язкове включення аудиторії, яка стає учасником дійства, і вимагають від глядача певних дій, знань, учинків. Інтерактивні форми дають змогу одночасно подавати інформацію, формувати певні навички та перевіряти наявний рівень знань та вмінь. До інтерактивних ігрових форм роботи належать ігрова програма, інтерактивна акція, токEшоу, гра станціями тощо. Ігрова програма. Основним засобом вираження в цій формі є гра. Саме через гру подається інформаційноEпросвітницький зміст, за допомогою неї моделюються різні ситуації, в яких формуються й відпрацьовуються необхідні навички. Ця форма інформаційноE просвітницької роботи допомагає створити атмосферу активних, позитивних дій, яскраво передати ідею програми. Ток шоу – розмовна вистава. Шоу – пишне сценічне видовище за участю зірок естради, цирку, спорту, оркестрів, балету тощо. Ця форма набула в останні роки широкого поширення. Вона цікава своєї діалогічністю, припускає активне залучення учасників у розмову. Крім того, відповіді на питання доступніші й зрозуміліші, ніж безперервне мовлення. При підготовці токEшоу визначається проблема, на якій варто зосередити увагу (наприклад, етнофобія, міжнаціональні конфлікти та причини їх розпалювання, мовна політика в Україні тощо), визначається склад консультантів і тих, хто відповідає на питання; складаються самі питання. Відкриваючи токEшоу, ведучий представляє гостей вечора, промовляє коротке вступне слово. Потім веде діалог з гостем або гостями, запрошує підключитися до розмови консультантів, експертів, глядачів. Експромтом ведучий відповідає на питання із залу. Наприкінці токEшоу ведучий підбиває підсумок, дякує всім за участь, виділяє головне, що було на зустрічі. Гра станціями – інтерактивний жанр, де учасникам пропонується рухатися від «станції» до «станції» і, зупиняючись, отримувати чи демонструвати свої знання, набувати чи моделювати певні навички. Для 291

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

проведення профілактичної роботи можна влаштовувати станції, які за темою відповідають різним аспектам проблеми міжнаціонального спілкування, етнокультур регіону, міжетнічних конфліктів тощо. Квест (від англ. quest – пошук, пошуки пригод) – аматорське спортивноEінтелектуальне змагання, основою якого є послідовне виконання заздалегідь підготовлених завдань командами або окремими гравцями. Під час гри команди вирішують логічні завдання, здійснюють пошук на місцевості, будують оптимальні маршрути переміщення, шукають оригінальні рішення і підказки. Після завершення чергового завдання команди переходять до виконання наступного. Перемагає команда, що виконала всі завдання швидше за інших. Термінологія квесту: час проходження (час, що витрачається на проходження всієї гри); завдання (етап cценарію гри, що складається з одного або декількох завдань); капітан (обов'язковий учасник команди, який представляє її інтереси перед організаторами); мапа (мапа місцевості); квестер (гравець в один з видів квесту); код (буквеноE цифрова інформація, яка служить для підтвердження проходження завдання та отримання наступного або фіксації часу його проходження); команда (добровільне об'єднання, зареєстроване для участі у грі); рейтинг (кількісний показник (або показники) участі команди в грі протягом певного періоду часу); сценарій (сукупність усіх завдань, послідовність вирішення яких заздалегідь не відома учасникам і визначається в ході проходження рівней гри); учасник, гравець (особа, що бере участь у грі); чекEпойнт (пункт перевірки присутності команди на відповідному завданні); екіпаж (учасники, які знаходяться під час гри в одному транспортному засобі). Основні переваги використання формату квесту: квест дозволяє учасникам краще розуміти один одного в умовах необхідності прийняття швидких і адекватних рішень; квест виявляє приховані якості квестерів, зокрема прихованих лідерів, інтелектуалів, їхні схильності та звички; екстремальні етапи дозволяють спільно пережити емоційні сплески, що психологічно зближує учасників події; інтелектуальні етапи дозволяють розвинути ерудицію та виявити спритність; ігрові завдання викликають масу позитивних емоцій і радісних спогадів, сприяють розвиткові комунікативних якостей. Флешмо́б (також флеш моб і флеш моб, англ. flash mob – «натовп, що спалахує», flash – спалах, mob – натовп) – це заздалегідь спланована масова акція, зазвичай організована через Інтернет або інші сучасні засоби комунікації, в якій велика кількість людей 292

Ольга ГУРЕНКО

оперативно збирається в громадському місці, протягом декількох хвилин виконує заздалегідь узгоджені дії (сценарій) і потім швидко розходиться. Немає єдиної думки з приводу того, яка мета проведення флешмобів. Учасники того самого заходу можуть переслідувати різні цілі. Серед можливих варіантів – розвага, порушення повсякденного ходу життя, намір справити враження на оточення, відчуття причетності до спільної справи, самоствердження (випробувати себе: «Чи зможу я це зробити на людях?»), спроба одержати гострі відчуття. Ідеологія класичного флешмобу дотримується девізу: «Флешмоб поза релігією, поза політикою, поза економікою». Проте флешмоб як нова й ефективна форма організації певної кількості молодих людей може активно використовуватись у соціальноEпедагогічній роботі полікультурного спрямування. Так, флешмоб можна організувати до Всесвітнього дня толерантності чи з метою популяризації етнокультур регіону. Термінологія флешмобу: акція (дія, виступ, конкретне кінцеве втілення сценарію); афтерпаті (скор. АП англ. after party – зустріч моберів після акції); камертон (годинники, що перебувають у громадських місцях, за якими мобери заздалегідь синхронізують власні годинники для точного прибуття на місце акції); класика (ФМEакція, побудована на первинних основах ідеології цього руху: миттєве створення натовпу, абсурдність дій тощо); маяк (спеціальна людина, що перебуває на місці проведення деяких флешмобEакцій для того, щоб подати моберам умовний сигнал про її початок); медіаEгрупа («знімальними» – офіційні представники ФМEорганізацій, що займаються зйомкою ФМEакцій); мобер («флешмобер» – людина, що бере участь у флешмобEакціях); мобити (брати участь у ФМEакціях); мобплейс (місце проходження ФМEакції); мобхаус (англ. mob house – особливий тип мобEперетворення реальності, що має у своїй основі довгострокову (порівняно зі звичайним мобом) взаємодію моберів; проводиться значно рідше «звичайних мобів» і, на відміну від них, переважно в закритих приміщеннях, де мобери можуть відчути себе тимчасово ізольованими від перехожих та помобити винятково для себе та своїх); парускерство (явище, яке полягає в порушенні правил (розмови, сміх і все, що не було заплановано в сценарії); струкси (мобериEтуристи, що роблять паломництва в іногородні мобEспільноти, щоб «на людей подивитися – себе показати»); екстримEмоб (акції з яскраво вираженою екстремальною спрямованістю); dateEmob (ФМE акція, спрямована на знайомства моберів); фанEмоб (англ. Fun mob – 293

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

флешмоб, що є за сценарієм або став під час проведення масовим жартом. Характеризується недотриманням правил, відсутністю в мобера особливого відчуття мобу); GFM («Global Flash Mob» – всесвітня ФМE акція, в якій бере участь максимальна кількість країн і міст). ІнтелектуальноEпізнавальні форми. Частіше за все – це варіанти телевізійних програм : «Що? Де? Коли?», «Слабка ланка», «Найрозумніший» тощо. Основою такої форми роботи є «запитання – відповіді». Саме запитання може містити в собі часткову інформацію, воно може бути поставлене у формі малюнка, пантоміми, до запитання можна додати варіанти відповідей тощо. До інтелектуальноEпізнавальних форм соціальноEпедагогічної роботи у сфері дозвілля належить диспут (діалогічна форма культурноE дозвіллєвої діяльності, публічна суперечка на значущу для аудиторії тему). Предметом суперечки традиційно є проблеми честі, патріотизму, любові й т.п. Диспут – це спірEпротиставлення. Близькою до диспуту за формою є дискусія – спірEзіставлення. Від диспуту її відрізняє низка якостей: а) компетентність учасників суперечки в проблемі, що обговорюється; б) допустимість різних точок зору, кожна з яких наближає тих, хто сперечається, до оптимального висновку. Диспут вимагає ретельної, глибоко продуманої підготовки. Добре організований диспут допомагає людині не тільки висловити свої погляди й переконання, але й зіставити їх з позиціями опонентів, відстояти свою точку зору. Методика підготовки й проведення диспуту містить у собі такі елементи:  визначення аудиторії диспуту, для якої групи людей він організується;  визначення теми (вона повинна бути злободенною й актуальною, повинна звучати дискусійно, викликати активне обговорення);  4E6 питань до кожної теми;  підготовка матеріалівEперіодики й літератури з теми диспуту;  підготовка тих, хто буде виступати;  рекламування диспуту;  виготовлення запрошень. Пріоритетна роль на диспуті надається ведучому. Він повинен мати глибокі знання з питань, що обговорюються, вміти захопливо ставити питання, переконливо й емоційно доводити правильну точку зору, викликати людей на відверту розмову. Починаючи диспут, треба оголосити присутнім тему, основні питання, домовитися про регламент виступів, нагадати, що кожний 294

Ольга ГУРЕНКО

користується правом виступити. Потім починається обговорення теми, спір між присутніми. Ведучий справляє спір в потрібне русло, вчасно розставляє акценти, не допускає пересмикування, брутальності стосовно тих, хто виступає. Час від часу ставить нові питання, наводить приклади, просить дати їм пояснення. У заключному слові ведучий підводить підсумки, дає оцінку виступам, відповідає на питання, що надійшли. Необхідно звернути увагу на такі шкільні заходи, як ярмарок, спортивне свято, показ сценічних робіт класу, вечір зустрічі, наукова конференція, які також можуть бути присвячені темі етнічної толерантності, культурі міжнаціональних стосунків, етнокультур народів світу; містити профілактичну інформацію, демонструвати переваги конструктивної поведінки в міжнаціональних стосунках. ХудожньоEтворчі форми на сучасному етапі розглядаються в межах нового напряму соціальноEпедагогічної роботи – соціально педагогічна анімація. Термін анімація означає з французької «одухотворення, спонукання до діяльності, оживлення». Однак однозначного розуміння це поняття поки ще не набуло. Анімація сьогодні розуміється і як напрям соціокультурної діяльності, і як педагогічна система, і як соціальноEпедагогічна технологія (А. Андреєва, Т. Дедуріна, Л. Сайкіна, Л. Тарасов, І. Шульга). У малій енциклопедії з соціальної педагогіки анімація визначається як «вид соціальноE педагогічної діяльності, спрямований на реалізацію фахово обґрунтованих дій з метою оздоровлення соціального клімату певного середовища, створення атмосфери креативності…»257. За визначенням І. Шульги258, соціальноEпедагогічна анімація «задовольняє і розвиває культурноEосвітні та культурноEтворчі потреби й інтереси, стимулює соціальну активність особистості, її здатність до перетворення навколишнього середовища та самої себе». Н. Максимовська259, досліджуючи дозвіллєвий потенціал анімаційної діяльності, зазначає, що «соціальнаEпедагогічна анімація – процес пробудження, одухотворення та активізації власне людських сутнісних духовних сил особистості, результатом чого є натхнення на продуктивне 257

Соціальна педагогіка : мала енциклопедія / за заг. ред. проф. І. Д. Звєрєвої. – К. : Центр учбової літератури, 2008 – С. 12.

258 Шульга И. Педагогическая анимация как социокультурный и психологоEпедагогический феномен / И. Шульга // Педагогическое образование и наука. – 2008. – № 2. – С. 59.

259 Максимовська Н. Анімація в сфері дозвілля як напрям соціальноEпедагогічної діяльності / Н. Максимовська // Соціальна педагогіка: теорія та практика. – №1. – 2011. – С. 22.

295

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

соціальне життя, соціальну творчість, гармонізацію соціальних відносин». Отже, анімаційна діяльність цілком пов’язана із розвитком творчого потенціалу й соціальної творчості особистості та групи людей і може організовуватись у межах полікультурного виховання дітей та молоді. Науковці виокремлюють низку принципів, які забезпечують ефективність анімаційної діяльності, а саме: врахування регіональних особливостей, соціокультурної та економічної ситуації в регіоні (характеристики дитячого контингенту, структури закладів); синергізм (використання комплексу різноманітних заходів у реалізації анімаційних акцій та програм, у яких взаємодіють педагогиEаніматори та партнери, а також психологи, соціальні педагоги, працівники соціальних служб тощо); педагогічний оптимізм (упевненість педагога у змінах на краще в особистості дитини, віра в її можливості); принцип поваги до партнера (виступає як основна вимога у відносинах між педагогом та партнером). У процесі анімаційної діяльності з дітьми та молоддю потрібно зважати ще й на такі специфічні (інструментальні) принципи, як от: розподіл часу (можливість раціонально розподіляти свій час, а також тривалість, темп, інтенсивність при організації освітнього процесу); добровільність (будьEяка мінімальна участь особистості сприймається толерантно, адже респонденти мають різні потреби, мотиви тощо); невимушеність (поводження учасників «як удома»; відсутність будьEякого тиску щодо результативності, уникнення конкуренції); відкритість (можливість прийняття власних рішень та проявів ініціативи учасниками навчальноEвиховного процесу); принцип опори на власні потенційні можливості людини (підкреслює активну роль партнера в розв'язанні своїх проблем)260. Основні напрямки анімаційної діяльності: рекреаційний, педагогічний, соціальноEкультурний, музейний, театральний та ін. Особливий інтерес щодо можливостей розвитку творчого потенціалу молодого покоління в контексті полікультурності становить шкільна й педагогічна анімація. Остання спрямована на організацію дозвіллєвої діяльності в школі та під час канікулярного відпочинку через використання театралізованих, ігрових, тренінгових засобів у навчанні. Її основна мета – створення умов, за яких дитина успішно розвивається у сфері вільного часу, просуваючись від відпочинку й розваг, які 260

Волик Л. Анімація як нове явище вітчизняної педагогічної науки / Л.Волик // Шлях освіти. – 2009. – № 1. – С. 6E9.

296

Ольга ГУРЕНКО

передбачають фізичне і психоемоційне відновлення, до творчості та соціальної активності в зазначеній сфері, отримуючи від цього задоволення. У її змісті можна виділити пізнавальну, ціннісноE орієнтовану, практичноEперетворювальну і творчу діяльність, які реалізується через різні форми анімаційних програм. СпортивноEоздоровчі, спортивноEрозважальні і спортивноE пізнавальні програми будуються на залученні дітей до активного руху через захопливі й веселі конкурси, змагання, спортивні свята, спартакіади, рухливі ігри, походи, пішохідні екскурсії тощо. Не менш значущими є творчоEтрудові програми, які допомагають набути різні вміння і навички в різних видах занять, ремесел через аукціони виробів із природних матеріалів, конкурси аматорської фотографії, виставки пісочної і крижаної скульптури, фестивалі авторських віршів та пісень. КультурноEпізнавальні та екскурсійні анімаційні програми будуються на залученні особистості до культурноEісторичних і духовних цінностей через відвідування музеїв, театрів, художніх галерей, парків, виставок, концертів і різних видів екскурсій. Особливого інтересу в дитячому та молодіжному середовищі набувають сьогодні конкурсноEігрові та пригодницькі програми, що складаються з різноманітних ігор та конкурсів, об'єднаних загальною темою, та залучають дітей до участі в рольових іграх і конкурсах, «піратських вилазках», нічних походах, тематичних пікніках тощо. ЗEпоміж популярних анімаційних програм відзначаються також видовищноEрозважальні, танцювальноEрозважальні та фольклорні. Вони включають у себе святкові заходи, конкурси, фестивалі, карнавали, тематичні дні, ярмарки, шоуEпрограми, концерти, дискотеки, танцювальні вечори тощо. Шкільна анімація спрямована на подолання проблем сучасних дітей у школі, адже учнів турбують не лише навчальні труднощі, але й особистісні, а також такі, що пов’язані як зі школою, так і з сім’єю. Ми вважаємо, що за допомогою шкільної анімації можна розв’язувати й проблеми міжетнічного характеру. Допомогу учням повинен надавати шкільний соціальний педагогE аніматор. Нове виховання надає важливого значення експресії, самовираженню особистості як засобу творення особистісної культури. Необхідно зауважити, що питання про забезпечення оптимальних умов для адекватного просоціального самовираження молодого покоління залишається сьогодні відкритим. У зв’язку з цим важливим завданням шкільної анімації є супровід особистості в процесі її самовираження.

297

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Діяльність цього напрямку анімації спрямована на створення особливого соціальноEпедагогічного середовища261. Шкільна анімаційна діяльність заснована на застосуванні театралізованих, ігрових, психотерапевтичних засобів у процесі виховання дітей. Під час запровадження анімаційної діяльності в шкільному середовищі педагогові необхідно дотримуватися таких принципів, як добровільність, конфіденційність, відповідальність. Досвід педагогівEпрактиків свідчить про те, що ефективна робота з дітьми та підлітками можлива за такої умови: щоб увійти у внутрішній світ дитини, необхідно чітко уявляти особливості соціального контексту її розвитку, «якість життя» та його реалії. Отже, шкільна анімація спрямована на допомогу особистісному самовираженню шляхом використання ігрових, театралізованих та психотерапевтичних методів. Основними закономірностями активного виховання, які покладені в основу анімаційної діяльності, є врахування ритму життя кожної людини та її індивідуальних можливостей; опирання на бажання індивіда та стимулювання нових мотивацій і потреб; допомога особистості в самостійному виборі різних видів анімаційної діяльності; дотримання поваги та рівності в роботі з дітьми; визнання дитини повноцінною особистістю зі своїми бажаннями, потребами, правом власного вибору; фізична, інтелектуальна та емоційна участь дитини в анімаційній діяльності. Значущість анімаційної діяльності як засобу розвитку творчого потенціалу учнівської молоді зумовлена своєрідністю її функцій. Серед них виокремлюють такі: функція адаптації та участі, що має на меті сприяти ефективній соціалізації та пристосуванні людини до численних змін навколишнього світу, усунення або пом’якшення соціальних (міжнаціональних) конфліктів, попередження стресів; рекреаційна, пов’язана з відновленням та розвитком фізичних сил людини, організацією дозвілля та цілеспрямованим культурним розвитком особистості; виховна (анімація відіграє роль додаткової школи, поглиблюючи відповідні знання та культурні інтереси індивіда); коригувальна, що вивільняє дитину від щоденної фізичної та психічної втоми, перекриває психологічні вади, виховні й культурні недоліки; критична і стабілізаційна, які сприяють пошуку нових взаємовідносин 261

Сайкина Л. В. Технологии социальноEкультурной анимации в процессе коррекции девиантного поведения подростков : дисс. канд. пед.. наук : 13.00.05 / Л. В. Сайкина. – Тамбов, 2007. – 243 с.

298

Ольга ГУРЕНКО

між індивідами та групами, нових стилів життя, що стимулюють становлення демократії та полікультурності суспільства262. Отже, реалізація зазначених культурноEдозвіллєвих форм соціальноEпедагогічної роботи в громаді (шкільній, міській тощо) сприяє розвиткові творчих здібностей дітей та молоді, їхньої уяви та набуттю вмінь знаходження нестандартних рішень у життєвих питаннях, що стимулює підвищення рівня соціальної активності особистості, і – як наслідок – позитивні зміни в соціальному полікультурному середовищі. Практичне заняття ГРОМАДА ЯК ОСЕРЕДОК СОЦІАЛЬНОEПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ ПОЛІКУЛЬТУРНОГО СПРЯМУВАННЯ Мета: формувати полікультурну компетентність майбутніх соціальних педагогів шляхом поглиблення знань про сутність соціальноE педагогічної роботи в громаді; особливості полікультурної роботи в соціальних службах (наприклад, у Центрах соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді), методики розробки культурноEдозвіллєвих заходів на полікультурну тематику; формування вмінь:  на основі знань про сутність та специфіку державної соціальної політики в Україні в сучасних умовах уміти аналізувати правові та нормативні документи соціальних установ щодо роботи з різними гетерогенними групами, зокрема й іноетнічними, щоб захищати їхні права та надавати відповідну соціальну допомогу;  добирати необхідні методи й методики з метою вивчення та оцінювання особливостей діяльності й розвитку полікультурного мікроколективу задля надання професійної соціальноEпедагогічної допомоги (консультування на предмет конструктивної взаємодії, запобігання чи залагодження міжетнічних конфліктів тощо);  для налагодження стосунків соціальноEпедагогічної служби з державними та недержавними установами готувати та проводити переговори з правових питань в умовах полікультурності;  на основі знань традиційних та інноваційних методів і технологій соціальноEпедагогічної роботи вміти добирати доцільні шляхи, засоби та професійні дії щодо полікультурної роботи в громаді; 262

Ремізова О. Деякі аспекти розвитку творчого потенціалу учнівської молоді засобами соціальноEпедагогічної анімації [Електронний ресурс] / Оксана Ремізова. – Режим доступу : http://conferences.neasmo.org.ua/node/769.

299

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

 користуючись базовими знаннями з соціальної педагогіки, методик соціальноEвиховної роботи в громаді, на основі операцій аналізу та синтезу вміти реалізовувати механізми управління соціальноE виховним процесом у полікультурному суспільстві;  у процесі професійної самоактуалізації вивчати позитивний міжнародний та вітчизняний досвід соціальноEпедагогічної роботи полікультурного спрямування, аналізувати й узагальнювати одержаний матеріал, використовувати його в роботі з дітьми та батьками;  з метою набуття досвіду соціальноEпедагогічної роботи в полікультурному суспільстві шляхом виконання практичних вправ полікультурного спрямування, пов’язаних з виконанням функціональних обов’язків соціального педагога, вміти прогнозувати результативність власної діяльності як фахівця. План заняття 1. Актуалізація знань, одержаних на лекції (бліцEопитування) 2. Виконання тренінгових вправ «Застосування кола взаємозв’язків» Мета: формувати в учасників уміння застосовувати «Кола взаємозв’язків» для аналізу проблем дітей та сімей у полікультурній громаді. Обладнання: модель «Кола взаємозв’язків». Хід проведення Тренер об’єднує учасників у 4 групи. Кожна група отримує завдання проаналізувати, яким чином задоволення потреб (освітніх, виховних, психологічних, економічних, культурних) дітей та молоді (представників різних національностей) у громаді зумовлене особливостями розвитку різних секторів і рівнів «Кола взаємозв’язків»263 Перед початком презентації тренер пропонує учасникам порядок її проведення: коли одна з груп презентує розв’язання проблеми на своєму рівні, учасники інших груп уважно слухають інформацію, щоб потім поставити одне запитання групі, яка представляє результати своєї роботи. Запитання для обговорення  3 якою метою ми виконували це завдання?  Що дало виконання цього завдання вам як соціальним педагогам?

263

Громада як осередок соціальної роботи з дітьми та сім'ями : метод. матер. для тренера / [авт.Eупор.: О. В. Безпалько, Т. П. Авельцева, О. М. Петрик та ін.] ; під заг. ред. І. Д. Звєрєвої. — К. : Наук, світ, 2004. – С. 44E48.

300

Ольга ГУРЕНКО

«Громадянин» Мета: сформувати в студентів уявлення про те, що представник будьEякої національності є членом територіальної громади і має право на повагу. Обладнання: аркуші кольорового паперу формату АE4 для кожного учасника. Хід проведення 1 й етап Кожний учасник отримує аркуш кольорового паперу. Тренер демонструє послідовність створення контуру паперової людини з відповідними коментарями (аркуш посередині вертикальної площини згинають навпіл, починаючи зверху лінії згину, руками без допомоги ножиць послідовно «вирізати» голову, шию, руки, тулуб та ноги контуру паперової людини у «половинному» вигляді так, щоб при розгинанні паперу утворився силует людини).

2 й етап Потім кожний учасник створює свою «паперову людину». Тренер пропонує намалювати їй обличчя та підписати своє ім’я – це буде умовна модель «Я» кожного з присутніх. Далі тренер дає учасникам завдання: на кінцівках і тулубі «паперової людини» написати етнічну громаду, до якої вони належать.

3 й етап Учасники встають зі своїх місць і, підходячи один до одного, мають знайти та запистати на зворотній стороні своєї «паперової людини» імена тих учасників, з ким у них однакові громади. Після цього учасники знову сідають у загальне коло. Запитання для обговорення  Яке значення має для Вас усвідомлення своєї належності до певної етнічної громади?  Що вам особисто дало виконання цього завдання?  Як Ви вважаєте, чи не відчуває себе самотнім той учасник, який є єдиним у цій академічній групі представником національної спільноти? Чому?  Що можуть зробити члени територіальної громади, щоб представники окремих національних спільнот, до яких ставляться упереджено (наприклад, цигани) не відчували себе відчуженими? «Потреби – проблеми» Мета: з’ясувати потреби дітей, молоді, сім’ї в полікультурній громаді.

301

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Хід проведення 1 й етап – мозковий штурм Тренер поділяє аркуш фліпчарту навпіл: зверхуEдонизу. Над лівою частиною записує запитання: «Чого найбільше потребують діти, сім’ї, молодь у полікультурній громаді, аби бути здоровими і щасливими?». Учасникам пропонується дати відповідь на нього. Усі відповіді тренер записує до цієї колонки. Тренер має звернути увагу учасників на те, що досить часто, коли потреби людей не задовольняються, виникають соціальні проблеми, розв’язувати які мають соціальні працівники.

2 й етап Над правою колонкою тренер пише заголовок «Проблеми» та пропонує кожному учасникові самостійно визначити, які можуть виникати проблеми в разі незадоволення потреб, зазначених у лівій колонці. Через 3 хвилини формулювання кожної проблеми, які пропонують учасники, тренер записує їх біля позначеної потреби. Потім тренер пропонує групі ще раз уважно переглянути записи на аркуші фліпчарту і запрошує учасників розглянути твердженняE проблеми й визначити, які з них дійсно можна вважати проблемами (біля них тренер ставить позначку маркером червоного кольору). Учасники розподіляються на декілька підгруп. Кожній групі пропонується дати відповідь на запитання: «Які існують шляхи вирішення цих проблем?» Після цього групам пропонується диференціювати визначені шляхи щодо подолання проблеми за такими ознаками:  Які із запропонованих шляхів розв’язання проблеми не можуть бути реалізовані без втручання соціальних працівників?  Що сама громада може зробити для розв’язання цієї проблеми? Запитання для обговорення  Яким чином можуть бути пов’язані діяльність соціальних працівників та активність самої громади?  Що може бути первинним у цьому? Чому?  Що Вам допомагало у визначенні шляхів розв’язання проблеми?

3. Розв’язання проблемних ситуацій: Ви – соціальний педагог у ЦСССДМ.  До Вас звернулася по допомогу сім’я (батько, мати, 2 сини шкільного віку, донька дошкільного віку), яка нелегально прибула до України. Які Ваші дії?

302

Ольга ГУРЕНКО

 Ви здійснюєте соціальний супровід сім’ї трудових мігрантів (5 дітей шкільного віку, за якими доглядає бабуся, а батьки працюють за кордоном). Яку виховну роботу Ви будете проводити?  Ви опікуєтеся групою іноземців (10 сімей із дітьми), які опинилися в Україні внаслідок стихійного лиха. Які Ваші дії?  Ви – соціальний педагог у міському відділі у справах молоді та спорту.  Вам доручили організувати на рівні міста заходи соціального та культурноEдозвіллєвого спрямування щодо популяризації етнокультур національних груп, які мешкають у місті. Які Ваші дії?

4. Підсумок заняття. Термінологічний словничок: громада – це група людей, яка має спільні ознаки, повне або часткове самоврядування територіальна громада – це сукупність усіх способів взаємодії та форм об’єднання людей, які є мешканцями певної низової адміністративно територіальної одиниці і взаємозалежні один від одного соціальна служба – це система державних і недержавних структур, що здійснюють соціальну роботу й мають у своєму складі спеціалізовані установи для надання соціальних послуг й органи керування ними анімація – це вид соціально педагогічної діяльності, спрямований на реалізацію фахово обґрунтованих дій для оздоровлення соціального клімату певного середовища, створення атмосфери креативності. Лекція 2. СУЧАСНІ ТЕХНОЛОГІЇ СУПРОВОДУ ПОЛІКУЛЬТУРНОЇ ПРОСВІТИ НАСЕЛЕННЯ План 1. Сутність та структура технологій соціальноEпедагогічної роботи в полікультурному середовищі.

2. Застосування тренінгових технологій у забезпеченні конструктивної комунікації в полікультурному просторі.

3. Технологія розробки й реалізації соціального полікультурного проекту.

4. Роль рекламноEінформаційних технологій у полікультурній просвіті населення.

303

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Література 1. Балакірева О. М. Моніторинг соціальних проектів і програм / О. М. Балакірева // Соціальна робота в Україні на початку XXI століття : проблеми теорії і практики : матер. доповідей на міжнар. наук.Eпракт. конф. 29E31 жовтня 2002 р. – К. : ДЦССМ, 2002. – Ч.2. – С. 241E246.

2. Енциклопедія для фахівців соціальної сфери. – 2Eге вид. / за заг. ред. проф. І. Д. Звєрєвої. – К., Сімферополь : Універсум, 2013. – 536 с.

3. Луков В А. Социальное проектирование : учеб. пособ. / В. А. Луков. – М. : Флинта, 2003. – 240 с.

4. Методи та технології роботи соціального педагога : навч. посіб. / [авториEукладачі : С. П. Архипова, Г. Я. Майборода, О. В. Тютюнник]. – К. : Видавничий Дім «Слово», 2011. – 496 с.

5. Науковий супровід, моніторинг та оцінка ефективності соціальних проектів / [О. О. Яременко, О. Р. Артюх, О. М. Балакірева та ін.]. – К. : ДЦССМ, 2002. – 132 с.

6. Соціальна педагогіка : мала енциклопедія / за заг. ред. проф. І. Д. Звєрєвої. – К. : Центр учбової літератури, 2008. – 336 с.

7. Яровий В. Зв’язки з громадськістю (Основи PR для неурядових організацій) / В. Яровий, Е. Гладков. – Хмельницький : Молодіжна ліга, 2000. – 95 с. Зміст лекції 1. Сутність та структура технологій соціальноEпедагогічної роботи в полікультурному середовищі У науковоEметодичній літературі під технологіями соціальної роботи прийнято розглядати сукупність прийомів, методів і впливів, які застосовуються соціальними службами, окремими закладами й соціальними працівниками для досягнення поставлених цілей у процесі виконання соціальної роботи, вирішення різного роду соціальних проблем, забезпечення ефективної реалізації завдань соціальної допомоги населенню264. У соціальноEпедагогічній теорії й практиці загальновживаним є трактування соціально педагогічної технології як способів взаємодії соціального педагога (соціального працівника) із клієнтом, що забезпечують соціалізацію останнього в наявних або спеціально створюваних умовах. Сутність соціальноEпедагогічної технології полягає в операціоналізації процесу надання послуг і соціальноEпедагогічної 264

Технологии социальной работы : словарьEсправочник по социальной работе / под ред. Е. И. Холостовой. – М. : Юрист, 2000. – 424 с.

304

Ольга ГУРЕНКО

допомоги, створенні алгоритму взаємодії соціального педагога з клієнтом. СоціальноEпедагогічна технологія має такі характерні риси: універсальність (можливість застосування на різних за специфікою об'єктах для вирішення подібних завдань або таких, що часто виникають); конструктивність (націленість на вирішення конкретних проблем перевіреними та обґрунтованими способами); результативність (орієнтація на кінцевий результат, що перевіряється); оперативність (можливість реалізувати технологію в оптимальний термін); відносна простота (наявність проміжних етапів й операцій, доступність для фахівця певної кваліфікації); надійність (наявність певного запасу міцності, механізму, що дублюється); гнучкість (здатність до адаптації в умовах, що змінюються). Ознаками соціальної технології є: наявність стратегічної програми, в межах якої вирішується конкретна соціальна проблема; алгоритм послідовності операції для досягнення конкретного результату; наявність критеріїв оцінки успішної діяльності спеціаліста; неперервність контакту з клієнтом соціальної роботи; динамізм змісту, форм і методів соціальної роботи. СоціальноEпедагогічна технологія як сукупність визначених прийомів і методів впливу має власну структуру, до складу якої входять певні елементи: визначення мети, вибір відповідного рішення, організація соціальної дії, аналіз результатів265. Основним завданням соціальноEпедагогічних технологій є насамперед розробка методів та методик результативного та раціонального цілеспрямованого соціального впливу; застосування технологізації як способу оптимізації соціальноEпедагогічного результату. Застосування технологій у роботі соціального педагога дозволяє поетапно реалізовувати структурні компоненти його діяльності. СоціальноEпедагогічна діяльність починається з постановки мети та завдань, які необхідно вирішити спеціалістові: допомога дитині в соціалізації та адаптації, набуття навичок спілкування та ін. Мета, зі свого боку, визначає зміст діяльності, методи її реалізації та форми організації, які взаємопов’язані між собою. Зміст, методи і форми не можуть існувати незалежно одні від одних, їхній взаємозв’язок визначається тим, що зміст впливає на форми і методи, а ті так само можуть коректувати зміст соціальноEпедагогічної діяльності.

265

Соціальна педагогіка : мала енциклопедія / за заг. ред. проф. І. Д. Звєрєвої. – К. : Центр учбової літератури, 2008. – С. 294E297.

305

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Розв’язання будьEякої проблеми, що потребує втручання соціального педагога, починається з діагностики проблеми. Цей етап включає в себе обов’язковий збір, аналіз і систематизацію інформації, на основі яких може бути зроблений певний висновок. Наступний етап – пошук шляхів розв'язання цієї проблеми. Розв'язання визначених задач може здійснюватися двома шляхами. Перший – використання вже розроблених технологій. Завданням соціального педагога є підбір саме тієї технології, яка забезпечить успішне вирішення проблеми. Другий шлях – це складання власної програми, тобто розробка технології своєї діяльності в конкретному випадку. Залежно від обраної технології, соціальний педагог обирає відповідні методи і форми своєї діяльності, визначає засоби, які будуть використані в роботі й дозволять вирішити проблему дитини. В окремих випадках може виникнути необхідність корекції діяльності соціального педагога на кожному етапі й повторне розв'язання проблеми. Упровадження технологій у діяльність соціального педагога сприяє ефективнішому розв’язанню завдань, дозволяє реалізувати науковий підхід у соціальноEпедагогічній діяльності. Технології соціальноEпедагогічної роботи в полікультурному середовищі належать до інноваційних соціальних технологій. Інноваційні соціальні технології – це методи і прийоми інноваційної діяльності, спрямовані на створення й матеріалізацію нововведень у суспільстві, реалізацію нового, що приводить до якісних змін у різних сферах соціального життя, до раціонального використання матеріальних та інших ресурсів у суспільстві. Кожна соціальноEпедагогічна технологія має усталену структуру. Ми вважаємо, що змістова компонента має, як мінімум, три блоки: законодавчоEнормативний, гносеологічний та операційний. Законодавчо нормативний блок передбачає знання основних міжнародних та державних законодавчоEнормативних документів. Гносеологічний блок містить інформацію про матеріальну і духовну культуру (життя, побут, звичаї, традиції, вірування тощо) тієї категорії іноетнічного населення, з якою буде працювати соціальний педагог. Операційний блок являє собою сукупність форм (варіанти організації взаємодії соціального педагога з клієнтами, спрямовані на створення умов для позитивної активності дітей та молоді, вирішення відповідних завдань соціалізації, надання допомоги та підтримки) та методів (сукупність способів і прийомів, що використовуються для стимулювання 306

Ольга ГУРЕНКО

й розвитку потенційних можливостей особистості, конструктивної діяльності щодо зміни несприятливої життєвої ситуації чи розв’язання проблем клієнтів та досягнення різноманітних професійних завдань соціального педагога), спрямованих на вирішення конкретних проблем клієнтів у межах технології. Форми соціальноEпедагогічної роботи: індивідуальні (консультації, бесіди), групові, масові (залучення до акцій, конкурсів, фестивалів), практичні (тренінги, ярмарки послуг), наочні (соціальна реклама), соціальна профілактика, корекційноEреабілітаційна робота, соціальноE педагогічний захист (патронаж, листування, оформлення документів) тощо. Серед методів соціальноEпедагогічної роботи можна вказати такі: педагогічні (формування свідомості – переконання, навіювання, приклад; організації діяльності – вправляння, тренування; стимулювання діяльності – заохочення, схвалення, позитивне підкріплення; самовиховання – самоаналіз, самоконтроль, самонавіювання тощо); психологічні (методи психодіагностики – особистісні опитувальники, соціометрія, малюнкові та проективні тести; психотерапевтичні методи – психодрама, соціограма, ігрова терапія, психосоціальна терапія, сімейна терапія, поведінкова терапія; психокорекційні методи – психогімнастика, артотерапія, казкотерапія; психологічне консультування); соціологічні методи (спостереження; методи опитування – інтерв’ю, анкетування, фокусEгрупа; методи аналізу документів; експертна оцінка тощо)266.

2. Застосування тренінгових технологій у забезпеченні конструктивної комунікації в полікультурному просторі Метафорично тренінг можна назвати процесом інтенсивної соціалізації, а у випадку міжкультурного тренінгу – інтенсивної інкультурації (входження індивіда в культуру свого народу) й акультурації (входження індивіда в чужу для нього культуру). Різноманітні програми міжкультурного тренінгу орієнтовані на безпосередню взаємодію з представниками інших культур і покликані навчити індивідів справлятися з труднощами в ситуаціях культурного різноманіття, допомогти їм ефективно спілкуватися, жити, учитися й працювати в полікультурному середовищі, мінімізувати конфлікти, засновані на міжкультурному нерозумінні267.

266

Соціальна педагогіка : мала енциклопедія / за заг. ред. проф. І. Д. Звєрєвої. – К. : Центр учбової літератури, 2008. – С. 294E297.

267 Стефаненко Т. Г. Этнопсихология : практикум / Т. Г. Стефаненко. – М. : Аспект Пресс, 2006. – 208 с.

307

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Виконуючи ці конкретні завдання, міжкультурний тренінг спрямований і на досягнення більше глобальних цілей, тому що сприяє: 1) зміні соціальної й культурної ситуації: ослабленню расизму, шовінізму й інших форм наявних у суспільстві упереджень і дискримінації; 2) урегулюванню конфліктів і пропаганді гармонійних міжетнічних відносин. БудьEяка програма міжкультурного тренінгу намагається відповісти на запитання «Як?»: як індивід може налагодити міжособистісні контакти з представниками інших культур, як він може опанувати їхні цінності, норми, моделі поведінки. Мається на увазі, що подібний тренінг спрямований на зміни в установках учасників, на розвиток сензитивності до культурних відмінностей і на підвищення полікультурної компетентності. Процес розвитку полікультурної компетентності й сензитивності описаний у моделі освоєння чужої культури, запропонованої М. Беннеттом268. Він виділяє шість етапів, що відображають ставлення індивідів до відмінностей між рідною та іншою культурами й відповідають шести етапам особистісного росту: трьом етноцентриським (заперечення міжкультурних відмінностей; захист від них із їхньою оцінкою на користь своєї групи; мінімізація відмінностей) і трьом етнорелятивістським (визнання відмінностей; адаптація до них між культурами або етносами, тобто здатність не тільки їх визнавати, але й діяти відповідним чином; інтеграція, тобто застосування етнорелятивізму до власної ідентичності). У реальному житті багато людей перебувають на одному з етноцентристських етапів. Заперечення міжкультурних відмінностей є характерним для індивідів, що живуть у монокультурному середовищі. Відмінності між культурами ними не усвідомлюються, власна картина світу розглядається як універсальна (це випадок абсолютного, але не войовничого етноцентризму). На етапі захисту від культурних відмінностей люди, що живуть у полікультурному середовищі, сприймають їх як загрозу для свого існування й намагаються їм протистояти, розглядаючи цінності й норми своєї культури як єдино щирі, а чужі – як «неправильні». Цей етап може виявитися у войовничому етноцентризмі й супроводжуватися нав'язливими закликами пишатися власною культурою, що розглядається як ідеал для всього людства.

268

Веппеt M. J. A developmental approach to training for intercultural sensitivity / Веппеt M. J. // InternationalJournal of Intercultural Relations. – 1986. – Vol. 10. – P. 179E196.

308

Ольга ГУРЕНКО

Мінімізація міжкультурних відмінностей означає, що індивіди відкрито їх визнають і не оцінюють негативно, але визначають як щось незначне. Характеризуючи цей етап, М. Беннетт говорив про «трансцендентний універсалізм», розрізняючи глибинні універсалії й поверхневі міжкультурні відмінності. У ході ефективного міжкультурного тренінгу його учасники переходять на один з етнорелятивістських етапів особистісного росту. Етнорелятивізм починається з етапу прийняття індивідом етнокультурних відмінностей і різних поглядів на світ, що є основою культурних варіацій у поведінці. На етапі адаптації до міжкультурних відмінностей індивід здатний не просто усвідомлювати такі відмінності, але й поводитися відповідно до правил чужої культури, не відчуваючи при цьому дискомфорту. Він робить узагальнення на основі виявлених відмінностей, зав’язуючи нові зв'язки, а не створюючи нові бар'єри. Здебільшого саме цей етап є метою міжкультурного тренінгу й свідчить про досягнення людиною полікультурної компетентності. Однак у процесі розвитку полікультурної компетентності людина здатна піднятися ще на один щабель. На етапі інтеграції ментальність індивіда включає світорозуміння не тільки своєї, але й інших культур, у неї формується бікультурна або мультикультурна ідентичність. Позицію індивіда на цьому – вищому – етапі особистісного росту М. Беннетт називає конструктивною маргінальністю, що відповідає таким поняттям, використовуваним іншими авторами, як людина посередник між культурами, мультикультурна особистість. Утім, цей етап потрібно розглядати не як етнорелятивістський, а як інтеграційний. Хоча завдання будьEякої програми міжкультурного тренінгу специфічні, але в них мають піддаватися формуванню, розвиткові або вдосконаленню думки, емоції й поведінка учасників тренінгу. Тренінг допомагає їм зрозуміти, як стереотипи й упередження впливають на їхню взаємодію з членами інших культур. У сфері емоцій тренінг спрямований на корекцію комунікативних установок, а також допомагає в оволодінні способами ефективного управління емоційними реакціями під час взаємодії із представниками інших культур. У поведінковому аспекті міжкультурний тренінг зазвичай допомагає в розвитку навичок, необхідних для ефективної взаємодії з носіями інших культур. Моделі міжкультурного тренінгу бувають загальнокультурні й культурноEспецифічні. Програми загальнокультурного тренінгу акцентують увагу на усвідомленні людиною самої себе як представника 309

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

етносу або культури (модель «культурної самосвідомості»). При цьому тренери йдуть від навчання учасників усвідомленню цінностей власної культури до аналізу відмінностей між культурами й, в остаточному підсумку, до вироблення вміння «проникати» в культурні відмінності для підвищення ефективності міжкультурних контактів. Тренінгові технології цієї категорії містять у собі семінари майстерні міжкультурної комунікації, що створюються для того, щоб допомогти представникам різних етносів зрозуміти, як культура впливає на їхні думки, почуття й поведінку. На таких семінарах обговорюється саме поняття культура, в чому полягає специфіка культур учасників. Особливо ефективними є бесіди на такі теми, як проблеми взаємодії представників різних культур, обговорення так званих «критичних інцидентів», що різко вплинули на уявлення про носіїв певної культури. Для подібної моделі міжкультурного навчання «найважливішим є те, що людина при зіткненні з іншими цінностями й системами поведінки може краще зрозуміти саму себе» 269. Використовуються також загальнокультурні симуляційні ігри, в яких конструюється ситуація «зустрічі двох культур», у кожній з яких прийняті свої правила поведінки. Мета симуляційних ігор – одержання учасниками досвіду приналежності до уявної культури, норми, цінності й моделі поведінки якої здебільшого відмінні від рідної культури учасників. Завданням подібних практик є спроба привести учасників до розуміння, що не всі їхні норми універсальні, дати можливість потренуватися адекватно реагувати на нові, «інші» моделі поведінки в безпечній атмосфері тренінгу270. Одна з найпоширеніших у світі загальнокультурних симуляцій – гра ВАFA ВАFA, де «зустрічаються» представники двох культур: колективістської культури Альфа й індивідуалістичної культури Бета. Сучасний російський аналог цієї гри – гра «Діалог культур»271. Учасники тренінгу розділяються на дві групи, якийсь час уживаються в «свою» культуру, а потім спостерігачі від кожної з культур направляються «до сусідів» для збору інформації. Після цього досвід занурення в нове 269

Аlthen G. Human relations trainind for foreign students / Аlthen G. // Reading in intercultural communication. – Pittsburg, 1975. – P. 80.

270 Лебедева Н. М. Программы и практики улучшения межкультурного взаимодействия / Н. М. Лебедева, Т. Г. Стефаненко, О. В. Лунева // Межкультурный диалог в школе. – Кн. 1. Теория и методология. – М., 2004. – С. 82E97.

271 Лебедева Н. М. Межкультурный диалог: Тренинг этнокультурной компетентности / Н. М. Лебедева, О. В. Лунева, Т. Г. Стефаненко, М. Ю. Мартынова. – М., 2003.

310

Ольга ГУРЕНКО

культурне середовище, всі її особливості обговорюються за участю тренера272. Існує багато інших симуляційних ігор, у деяких з них взаємодія учасників відбувається на «нейтральній» території: учасники повинні не тільки «обжитися» у своїй ігровій культурі, але й улаштувати її презентацію, наприклад, на етнологічному конгресі. Наступним етапом подібних ігор є вироблення навичок ведення переговорів між представниками різних культур (наприклад, для створення наукового проекту), у процесі яких здійснюється пошук надгрупових цілей і формується загальна ідентичність273. Серед численних програм культурно специфічного тренінгу поширення набув тренінг, що включає реальні міжкультурні контакти. Використовуються міжгрупові діалоги – у ситуаціях розбіжностей, конфліктів між представниками різних етнічних громад, тому що вони сприяють формуванню згоди в розумінні причин розбрату між групами. У школах у подібних дискусіях беруть участь невеликі групи – представники різних народів і культур, які зустрічаються для взаємодії один з одним. Міжгрупові діалоги спрямовані не для дискутування. У них заохочують людей уважно слухати один одного й у процесі цього взаємного говоріння й слухання «правильно розуміти цінності й вірування, що свідчать про інше бачення світу»274. Ідея полягає в тому, що в процесі подібної взаємодії учасники використовують знання із власного досвіду. Фасилітатор (у випадку проведення культурноEспецифічних семінарів роль фасилітаторів в ідеалі повинні виконувати учасники обох представлених культур, і кожний з них має бути добре обізнаним з іншою культурою та здатний продемонструвати ефективну комунікацію з її носіями) спрямовує взаємодію учасників, але не навчає групу у формальному смислі цього слова. Підвищити «міжкультурну свідомість» учасників допомагають дискусії, де піднімаються такі теми, якEот: культурні розходження між членами групи; особливості спілкування між членами різних етнічних груп; стереотипи, упередження, дискримінація, а також їхні причини й наслідки; «критичні інциденти», або ситуації з особистого досвіду учасників, що різко змінилися у кращу або гіршу сторону їхнього уявлення про носіїв певної культури.

272

Gudykunst W. B. Designing intercultural training / W. B. Gudykunst, R. M. Guzley, M. R. Hammer // Handbook of intercultural training.. – Thousand Oaks (Cal.), 1996. – P. 61E81 273 Див. 271.

274 Dubois P. M. Integroup dialogues across America / P. M. Dubois, J. J. Hutson. – Hadley (Ma.), 1997. – P. 12.

311

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Міжгрупові діалоги надають можливість саморозкриття для учасників, і це сприятливо впливає на їхні установки й розуміння себе й інших. Вони можуть також виявляти невідповідності між цінностями людей і їхньою поведінкою стосовно інших груп. Міжгрупові діалоги сприяють виникненню емпатії стосовно людей з інших груп і допомагають бачити в людині насамперед особистість, а не просто представника іншої групи. Використовуються також культурно специфічні рольові ігри, які допомагають учасникам навчитися взаємодіяти з представниками конкретних культур у реальних ситуаціях. У подібних іграх є можливим два види розподілу ролей: іноді учасники грають ролі представників власної культури, іноді «міняються ролями» – приймають на себе ролі представників іншої культури. Відомо про існування взаємозв'язку установок і поведінки, а також про факт впливу аттитюдів на поведінку людини. В останньому випадку саме за допомогою рольової гри можна домогтися більш терпимого ставлення до протилежної точки зору, оскільки в процесі гри людині доводиться привселюдно відстоювати точку зору, з якою вона споконвічно не була згодна. Вплив рольового поводження на людину може пояснюватися тим, що в процесі виконання ролі починає діяти самопереконання. Коли людина усвідомлює свої почуття, вони стають значущими, актуальнішими для неї й краще запам'ятовуються. Саме рольова гра, що вимагає від людини активності й імпровізації, сприяє ефективнішій, ніж будьEякі дидактичні методи, зміні установок275. Учасники рольових ігор одержують досвід міжкультурної взаємодії, що досить легко переноситься на реальні міжкультурні контакти. Але подібного роду навчання далеко не завжди досягає своєї мети: у випадку сильного етноцентризму він може перешкодити людям позбутися упереджень у ході занять. У багатьох випадках до нерозуміння між представниками різних народів приводять не самі по собі міжкультурні розходження в поведінці, а їхня інтерпретація. Тому в практиці широко застосовується культурно специфічний атрибутивний тренінг, у якому наголос ставиться на навчанні того, яким чином носії різних культур інтерпретують причини поведінки й результати діяльності. Це дуже важливе завдання, тому що одна з основних проблем при спілкуванні представників різних народів полягає в тому, що люди використовують помилкові атрибуції. Атрибутивний тренінг допомагає зробити очікування індивіда щодо 275

Белинская Е. П. Социальная психология личности / Е. П. Белинская, О. А. Тихомандрицкая. – М. : Аспект Пресс, 2001. – 301 с.

312

Ольга ГУРЕНКО

можливої поведінки члена іншої культури точнішими й сприяє освоєнню ізоморфних атрибуцій, тобто атрибуцій, характерних для культури, з представниками якої індивід взаємодіє. Основні принципи міжкультурного тренінгу й компетентність тренера Розробляючи програму міжкультурного тренінгу, необхідно керуватися основними засадами тренінгу як активного соціальноE педагогічного методу:  принципом активної спільної діяльності тренера й учасників, точніше, принципом розподілу активності між ними. Як відзначає Л. Петровська276, використання методу тренінгу сприяє розвиткові активної соціальноEпсихологічної позиції учасника, що веде до формування активної життєвої позиції загалом і до підвищення психологічної культури як істотного аспекту всебічного розвитку особистості. Але цей результат може бути досягнутий, тільки якщо дотримується загальний принцип – «послідовне, дозоване й доречне нарощування активності учасників з передачею ініціативи й відповідальності від ведучих до інших членів групи»;  принципом творчої позиції учасників і тренера. Хоча в процесі конструювання програми все здається логічним і технологічним, тренер повинен існувати не тільки на «території здорового глузду» – технології, що може бути відчужена від нього, але й на «території творчості». Тренерові можна творити, описуючи ту реальність, що є предметом тренінгу, а також створюючи творчу атмосферу для учасників.  принципом реалізації суб’єкт суб’єктної форми спілкування, за допомогою звертання до його діалогічної форми;  принципом «тут і тепер», оскільки тренінг – такий «жанр» навчання, в якому учасники, активно взаємодіючи один з одним із приводу предмета тренінгу, «напрацьовують і структурують реальний досвід»277. Але якщо названі вище принципи є основними для будьEякої програми тренінгу, то творці міжкультурного тренінгу повинні виходити з іще одного основного принципу – принципу етнокультурного універсалізму. З одного боку, будьEяка спроба розгляду тренером звичаїв, цінностей і норм певної культури як «правильних» або «неправильних» може відкинути учасників на етноцентристські позиції.

276

Петровская Л. А. Компетентность в общении. СоциальноEпсихологический тренинг / Л. А. Петровская. – М. : ИздEво МГУ, 1989. – 216 с.

277 Мастеров Б. М. Конструирование тренинговых процедур: технология и творчество // Методы практической социальной психологии: диагностика, консультирование, тренинг / Б. М. Мастеров. – М., 2004. – С. 153.

313

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

З іншого боку, небезпечним і є крайній культурний релятивізм, тому що в учасників тренінгу може виникнути сумнів у самій можливості взаємодії й взаєморозуміння представників культур, що докорінно відрізняються один від одного. На думку Т. Стефаненко, реалізація цих принципів вимагає від міжкультурного тренера високої компетентності на всіх етапах роботи – від методологічної розробки програми до оцінки її ефективності. Концептуальну модель компетентностей міжкультурного тренера, що складається з чотирьох категорій: знань, умінь, особистісних якостей і етики поводження, розробив американський психолог М. Пейдж. На думку М. Пейджа, міжкультурний тренер має володіти вміннями щодо планування тренінгу, його проведення й оцінки результатів. Кожний тренер повинен освоїти й довести до високого рівня майстерності такі вміння: 1) діагностика потреб учасників; 2) дизайн тренінгу: визначення його цілей, завдань, підбір педагогічних методів; 3) реалізація програми; 4) оцінка програми (і за необхідності коректування) під час її проведення й після її завершення. Крім умінь, тренерові необхідні глибокі етнопсихологічні знання, орієнтація в проблематиці міжетнічних відносин, знайомство з моделями розвитку й трансформацій етнічної ідентичності, а також з концепціями культурного шоку, адаптації в інокультурному середовищі й акультурації. Тренер повинен бути компетентним і в питаннях полікультурної освіти загалом278. Тренер має бути мультикультурною особистістю – посередником між культурами. Він має бути толерантним до невизначеності, когнітивно й поведінково гнучким індивідом; людиною, що має чітке уявлення про власну етнічну ідентичність, але такою, в системі цінностей якої велике місце посідають цінності загальнолюдські; відкритим для різних поглядів, здатним до емпатії, а при врегулюванні конфліктів здатним обирати стратегію співробітництва. І, нарешті, для ефективного міжкультурного тренера є характерним неухильне дотримання етичних принципів279.

3. Технологія розробки й реалізації соціального полікультурного проекту У соціальноEпедагогічній практиці багато проблем розв’язується шляхом створення та впровадження проектної діяльності. Проектування – це одна з форм випереджувального відображення дійсності, конструювання прообразу уявного об'єкта чи процесу, які б відповідали бажаним властивостям чи наслідкам. Результатом такого 278

Стефаненко Т. Г. Этнопсихология : практикум / Т. Г. Стефаненко. – М. : Аспект Пресс, 2006. – С. 101.

279 Див. 278, с. 208.

314

Ольга ГУРЕНКО

конструювання є проект – сукупність скоординованих дій із певними точками відліку та завершення з метою досягнення певних цілей з встановленими строками, витратами та параметрами виконання280. Коли мова йде про проект, мають на увазі уявну конструкцію певних змін, яка попередньо запланована та може бути в подальшому впроваджена в реальному житті. Проект дозволяє рухатися від ідей до дії, певним чином структуруючи етапи цього процесу. Він завжди реалізується в певному соціальному, територіальному та часовому просторах, тому сприяє змінам у соціальному середовищі, які є результатом колективної діяльності. Характеристика проекту. ПоEперше, у нього завжди є мета, оскільки чітко визначені цілі є запорукою отримання конкретних результатів. Проекти завжди обмежені в часі та просторі, оскільки в них завжди є початок і кінець. Проект завжди реалізується в певному місці (соціальному інституті, громаді, регіоні тощо) та контексті. Кожний проект є поEсвоєму унікальним, оскільки виникає з нових ідей, які мають на меті специфічне вирішення проблеми на певному рівні. Існує дуже багато різних видів проектів: соціальні, соціальноEпедагогічні, економічні, технічні, інвестиційні, спонсорські, інноваційні, регіональні, національні. Соціальний проект – сконструйоване соціальне нововведення, метою якого є створення, модернізація чи підтримка в середовищі матеріальної або духовної цінності, яке має просторовоEчасові та ресурсні обмеження і вплив якого на людей визнається позитивним за своїм соціальним значенням. Соціально педагогічний проект – це сконструйоване соціальне нововведення, мета якого – вдосконалення педагогічних процесів (розвитку, освіти, виховання, соціального становлення особистості) у певних соціокультурних умовах. На відміну від соціальних проектів, які спрямовані на перетворення та вдосконалення соціуму, суспільних відносин і процесів, соціальноEпедагогічний проект спрямований на вирішення завдань освіти та виховання. Об’єкти соціальноEпедагогічного проектування: соціальноE культурне середовище (створення сприятливого соціокультурного простору та оптимізація умов саморозвитку особистості; соціальної 280

Енциклопедія для фахівців соціальної сфери. – 2Eге вид. / за заг. ред. проф. І. Д. Звєрєвої. – К., Сімферополь : Універсум, 2013. – С. 504E506.

315

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

групи, території загалом); спосіб життя (підтримка окремих видів та напрямів діяльності особистості, які сприяють зростанню якісних показників життя); сфери життєдіяльності особистості (освітня, дозвіллєва, навчальна, виробнича, спортивна, інформаційна тощо). СоціальноEпедагогічні проекти можуть бути спрямовані на створення умов для розвитку соціальності суб’єкта (особистості, групи); самореалізації особистості в основних сферах її життєдіяльності; забезпечення сприятливих умов для соціалізації особистості в різних сферах соціального середовища; вирішення чи мінімізацію несприятливих умов соціалізації особистості281. При розробці соціального чи соціальноEпедагогічного проекту виконується певний комплекс робіт: інформаційних, аналітичних, організаційних, правових, фінансових, кадрових, матеріальноEтехнічних, експертних, прогнозних тощо. Етапи розробки та впровадження проекту («Життєвий цикл» проекту):  аналіз ситуації;  розроблення концепції проекту,  планування проекту;  упровадження й реалізація;  корекція проекту за підсумками моніторингу;  оцінка результатів і підведення підсумків проекту282. Аналіз ситуації проводиться для виявлення соціальних проблем як протиріччя між наявним і таким, що має бути бажаним. Кількість соціальних проблем може коливатися в діапазоні від однієї до кількох, що, зі свого боку, потребує визначення тих проблем, вирішення яких є нагальним у соціальноEпедагогічній практиці. Проектування, розробка концепції соціального проекту передбачає формулювання основних положень, поданих у певній сукупності кінцевих цілей проекту та можливих шляхів їх досягнення. У концепції проекту обґрунтовуються його актуальність, мета і завдання, зміст можливої діяльності, правові, економічні, організаційні засади, очікувані довгострокові результати. Актуальність проекту визначається тим, наскільки значущими для людей та організацій є ті проблеми, на 281

Енциклопедія для фахівців соціальної сфери. – 2Eге вид. / за заг. ред. проф. І. Д. Звєрєвої. – К., Сімферополь : Універсум, 2013. – С. 504E506.

282 Методи та технології роботи соціального педагога : навч.посіб. / [авториEукладачі: « » С. П. Архипова, Г. Я. Майборода, О. В. Тютюнник]. – К. : Видавничий Дім Слово , 2011. – С. 175.

316

Ольга ГУРЕНКО

вирішення яких спрямовано проект. Тому необхідно точно визначити: чия це проблема (яких цільових груп і соціальних інституцій вона стосується); які її масштаби; які ризики існують, якщо проблему не буде розв’язано найближчим часом. Визначивши, на вирішення якої проблеми спрямований проект, потрібно сформулювати його мету і завдання. При визначенні мети варто пам’ятати теоретичні засади формулювання цілей будьEякої діяльності. Згідно з поставленими цілями мета є ідеальним уявленням про результат майбутньої діяльності, відображує міркування розробників проекту щодо того, яким в ідеалі мав би бути результат діяльності. Можна виокремити кілька вимог до формулювання мети. Вона має бути чіткою, зрозумілою, лаконічною, досяжною в рамках проекту, обов’язково пов’язаною з виявленою соціальною проблемою. Своєї конкретності мета набуває в завданнях, оскільки в них визначаються практичні дії, які треба здійснити, щоб вирішити проблему. Мету і завдання проекту потрібно формулювати, вказуючи на завершеність процесу (підготувати, впровадити, організувати, збільшити, виготовити, апробувати тощо). Мета і завдання проекту є базисом для опису змісту наміченої діяльності в правовому, економічному та організаційному аспектах. Для реалізації окремих проектів необхідно визначити правове поле діяльності (закони, положення...). Наприклад, якщо результатом проекту має бути створення нової громадської організації, необхідно базуватися на положеннях закону «Про об’єднання громадян». Визначення можливого правового поля діяльності дасть можливість уникнути конфлікту інтересів під час реалізації проекту. Фінансове обґрунтування проекту має містити базові розрахунки необхідних коштів, фіксувати їхні джерела. Кожний вид діяльності в межах проекту має бути обрахований і відповідати реальним цінам. Планування – встановлення переліку та порядку заходів з реалізації проекту. Тут концепція проекту поєднується з організаційними діями: відбираються заходи відповідно до завдань проекту, заплановані дії співвідносяться з наявними ресурсами, визначаються терміни реалізації, виконавці, обсяг фінансування. Кожний проект має відповідне текстове оформлення, в якому здебільшого відображаються: проблема, на вирішення якої спрямовано проект; мета і завдання проекту; опис видів діяльності, які планується виконати в межах проекту; терміни та місце реалізації проекту; 317

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

прогнозовані результати; кадрове, фінансове та матеріальноEтехнічне забезпечення проекту; кошторис витрат. Текстовий опис проекту є формою фіксації намічених задумів розробників і робочим документом під час реалізації проекту. Коли проект має вигляд певного текстового документа та наявні ресурси для його впровадження, настає етап безпосередньої реалізації проекту, коли не лише виконуються заплановані види діяльності, а й здійснюється моніторинг – постійне відстеження ходу робіт, які проводяться в рамках проекту для порівняння реального стану справ із планом. Моніторинг має на меті оцінку поточних результатів роботи; виявлення труднощів; визначення проблемних зон; формулювання рекомендацій для подальшої реалізації проекту. Для здійснення моніторингу проекту необхідний певний інструментарій. До інструментарію моніторингу можуть входити інтерв’ю, спостереження, анкети, фокусEгрупи. Важливою складовою моніторингу соціальних проектів є періодичний аналіз поточної та підсумкової звітності. Моніторинг не є єдиною процедурою, яка дає уявлення про особливості реалізації проекту. Крім нього, на окремих етапах здійснення проекту також проводиться оцінка – процес детального аналізу результатів діяльності та їх співвіднесення з певними запланованими критеріями. За підсумками оцінки визначається рівень ефективності проекту для вирішення певної соціальної проблеми. Залежно від того, коли проводиться оцінка, розрізняють вхідну (або базову), поточну та підсумкову оцінки. Оцінка дає відповіді на запитання, які починаються словом «Наскільки?» (наскільки добре зроблено, наскільки значущі зміни відбулися, наскільки (не)вдалося подолати труднощі тощо). Вона дає можливість оцінити ефективність проекту та сформулювати рекомендації для подальших проектів. Підсумкова оцінка – це оцінка результатів, яких було досягнуто на завершальній стадії реалізації проекту. Тут також здійснюється аналіз кількісних та якісних показників проекту. Оцінка може бути як внутрішньою, так і зовнішньою. Внутрішню оцінку зазвичай здійснюють люди, що безпосередньо реалізують проект. Для зовнішньої оцінки запрошують незалежних експертів з інших організацій чи проектів283.

283

Методи та технології роботи соціального педагога : навч. посіб. / [авториEукладачі: « » С. П. Архипова, Г. Я. Майборода, О. В. Тютюнник]. – К. : Видавничий Дім Слово , 2011. – С. 175.

318

Ольга ГУРЕНКО

Наведемо приклад соціальноEпедагогічного проекту «Попередження проявів ксенофобії та виховання етнічної толерантності в молодіжному середовищі», який розробила студентка 4 курсу Інституту соціальноEпедагогічної та корекційної освіти Кочмар Анастасія (повний текст проекту див. у додатку Б.). Постановка проблеми Інтеграція України в Європейське співтовариство вимагає дотримання демократичних правових норм, зокрема щодо толерантності в полікультурному суспільстві. Останнім часом спостерігається зростання чисельності проявів ксенофобії, антисемітизму, расизму та національної нетерпимості в українському суспільстві. Зростає ризик виникнення конфліктних ситуацій із питань національної ідентичності та цінностей, збереження традицій і громадянства, які, зі свого боку, породжують викривлене розуміння, упереджене ставлення, певні стереотипи у населення. У психологічній літературі розглядається безліч факторів, що впливають на розвиток міжетнічної толерантності особистості, складовими якої є: виховання, навчання, культурні, соціальні, ментальні особливості регіону та етносу, в якому живе і розвивається людина, сформовані стереотипи та релігія. Найбільш важливим аспектом етнічної толерантності є стереотипи, установки й упередження, толерантність та інтолерантність, культура, традиції та релігія. Стереотипи зазвичай некритично засвоюються людиною під впливом її соціального оточення. Формування їх здійснюється в процесі безпосередньої взаємодії особистості із соціальним середовищем або при комунікаційному впливі, тобто через пропаганду, навчання й виховання особистості. Помилкові, негативні стереотипи провокують конфлікти та нерозуміння в міжособистісному спілкуванні, зокрема й між представниками різних національностей. Людина з позитивними етнічними стереотипами або вже є толерантною, або легко може нею стати. Вивченням причин толерантної/інтолератної поведінки в міжетнічних стосунках займалися зарубіжні вчені (Дж. Беррі, М. Плізент, Г. Тешфел, Дж. Тернер, Л. Хагендорн), російські науковці (В. Агєєв, Н. Лебедєва, Г. Солдатова, Т. Стефаненко, О. Шлягіна), вітчизняні дослідники (П. Гнатенко, К. Коростеліна, В. Павленко). На думку деяких дослідників, існує тісний зв’язок між ідентичністю й толерантністю,

319

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

зокрема, позитивна групова ідентичність призводить до толерантності, а втрата цієї ідентичності – до нетерпимості, екстремізму чи ксенофобії. Проблеми настроїв ксенофобії та їхнього прояву в конфліктах на національному ґрунті стосуються переважно молодіжних груп чи угруповань та здебільшого набувають вигляду побутових конфліктів, вуличних бійок тощо. Виникають молодіжні угруповання, які пропагують так званий етнопатріотизм і виступають проти присутності іноземців на «слов’янських землях». Непоодинокі такі випадки висвітлювалися у ЗМІ. Зафіксовані також судові справи, в яких фігурують як відповідачі іноземні громадяни. Значне місце в розв’язанні проблеми формування етнічної толерантності та попередження ксенофобії сучасної молоді займає соціальна педагогіка. Саме навчальноEвиховну діяльність школи та позашкільних навчальних закладів організує соціальний педагог, реалізуючи провідну роль соціального виховання учнівської молоді. Соціальний педагог ЗОШ, співпрацюючи з іншими суб’єктами виховного впливу та безпосередньо з молодіжними групами може позитивно впливати на формування етнічної толерантності молодого покоління та попередження етнофобії. Саме тому мета соціальноEпедагогічного проекту «Попередження проявів ксенофобії та формування етнічної толерантності в молодіжному середовищі» полягає в обґрунтуванні, розробці та реалізації соціальноEпедагогічної програми превенції проявів інтолерантності, ксенофобії, виявів етнополітичного екстремізму. Завдання проекту:  підвищення рівня обізнаності громадськості з питань толерантності до представників етнічних та меншинних груп населення;  подолання ксенофобії в молодіжному середовищі;  виховання толерантного ставлення молодих людей до культурних та соціальних відмінностей;  формування навичок пізнання власної ідентичності та культури;  формування активної громадянської позиції щодо проявів різних форм дискримінації;  розробка та реалізація соціальноEпедагогічної програми превентивних заходів «Діалог». Цільова група: учнівська молодь загальноосвітніх та професійноE технічних навчальних закладів віком 14E17 років. Тривалість проекту: протягом навчального року.

320

Ольга ГУРЕНКО

4. Роль рекламноEінформаційних технологій у полікультурній просвіті населення Одним з ефективних засобів соціальноEпедагогічної роботи в полікультурному суспільстві є інформаційні громадські кампанії або соціальні рекламні кампанії. Мета соціальної реклами – змінити ставлення суспільства або окремих його представників до проблеми чи до групи людей, а в перспективі – створити нові соціальні цінності. Насамперед варто зазначити, що термін «соціальна реклама» використовується лише в пострадянських країнах. У світі йому відповідають поняття «некомерційна» та «суспільна» реклама. Саме тому існує певна відмінність у тлумаченні термінів. Некомерційна реклама – реклама, вироблення якої спонсується некомерційними інститутами або здійснюється в їхніх інтересах. Метою такої реклами є стимулювання пожертв, заклик голосувати на користь того чи того кандидата або привертання уваги суспільства до певної справи. Словосполучення «соціальна реклама» є калькуванням з англійської «social advertising», «суспільна (соціальна) реклама» передає повідомлення, що пропагує певне позитивне явище. Професіонали створюють її безкоштовно. Метою соціальої реклами є ідея, яка повинна мати певну соціальну цінність. Найчастіше соціальна реклама розрахована на широку аудиторію, яку хвилюють загальнолюдські проблеми: охорона природи, боротьба зі СНІДом, наркоманія, запобігання насильству, здоров'я, міжнаціональні конфлікти тощо284. Закон України «Про рекламу» № 1121EIV від 11.07.2003 р. дає таке визначення: «соціальна реклама – інформація будьEякого виду, розповсюджена в будьEякій формі, яка спрямована на досягнення суспільно корисних цілей, популяризацію загальнолюдських цінностей і розповсюдження якої не має на меті отримання прибутку». Цілі соціальної реклами є дуже близькими до некомерційної реклами. Зокрема, вона прагне змінити поведінкову модель суспільства і тому спрямована на актуалізацію та пошук розв’язання конкретної соціально значущої проблеми. На сьогоднішній день в Україні виготовлення та розповсюдження соціальної реклами регламентується кількома нормативними документами: Законом України від 11,07.03 р. № 1121EIV «Про 284

Яровой В. Зв'язки з громадськістю (Основи PR для неурядових організацій) / В. Яровой, Е. Гладков. – Хмельницький : Молодіжна ліга, 2000. – 95 с.

321

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

рекламу»; Указом Президента України від 23.06.01 р. № 467 «Про додаткові заходи щодо вдосконалення соціальної роботи з дітьми, молоддю та сім’ями»; Постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.04 р. № 1125 «Про утворення Державної соціальної служби для сім’ї, дітей та молоді»; Постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.04 р. № 1126 «Про заходи щодо вдосконалення соціальної роботи із сім’ями, дітьми та молоддю». Залежно від цільової групи обираються засоби, методи та форми донесення інформації, повідомлення. Точне визначення цільової групи є однією з важливих складових ефективності соціальної реклами, адже вона може стосуватися більш вузьких груп населення, наприклад, мешканців конкретного багатоповерхового будинку, які турбуються про наявність дитячого майданчика у дворі. Функції соціальної реклами:  інформаційна (наприклад, які заходи і де проводяться тощо);  формування нових поведінкових моделей (модель поведінки в полікультурному суспільстві);  створення позитивного іміджу соціальних служб і громадських організацій або, навпаки, подолання негативного образу (негативні етнічні стереотипи);  консолідація зусиль соціальних установ і спонсорів при розв'язанні соціальних проблем (попередження міжнаціональних конфліктів; популяризація етнокультур регіону);  формування каналів «зворотного зв’язку» між соціальними організаціями та клієнтами для контролю системи і внесення необхідних коректив. Засоби та інструменти соціальної реклами:  різноманітна поліграфічна продукція (буклети, листівки, плакати, навчальні матеріали, брошури, книжки);  зовнішня реклама, тобто така, що розміщується на вулицях (бігборди, лайтбокси, вивіски, реклама на транспортних засобах, будівлях тощо);  преса (газети, журнали, бюлетені тощо);  реклама на радіо і телебаченні (ролики, токEшоу та передачі на соціальну тематику тощо);  реклама в Інтернеті (вебEсторінки, банери, електронні поштові розсилки, ІнтернетEконференції, форуми тощо);  реклама в мережах мобільного зв'язку (SМSEрозсилки тощо);  поштові розсилки; 322

Ольга ГУРЕНКО

 проведення будьEяких акцій та заходів (конкурси, фестивалі, марші, виставки, конференції, дебати, круглі столи, вуличні театри, флешмоб);  нетрадиційні види реклами (сувенірна продукція, повітряні кульки, реклама на білетах та рахунках тощо). Серед прийомів, що є чинниками підвищення ефективності соціальної реклами, які варто враховувати при розробці та впровадженні рекламноEінформаційних технологій, можна назвати такі: залучення фактів, пов’язаних із проблемою, що висвітлюється в соціальній рекламі (наприклад, використання статистичних даних); привертання уваги до переваг, пов’язаних із наслідуванням певних моделей поведінки, що пропагуються в соціальній рекламі (наприклад, «Розумій мене, щоб я вмів розуміти інших. Не принижуй, щоб я не принижував інших»); використання «інтригуючи» назв, що примушують прочитати текст до кінця (наприклад, «5 кроків, щоб стати толерантним»); переконливість тексту; використання фактури шрифтів, аби звернути увагу на найбільш вагомі слова; виділення окремих абзаців за допомогою кольору чи шрифту; несподіваний початок розповіді; використання в текстах або роликах елементів інтриги, конфліктних ситуацій у монологах чи діалогах. При розробці інформаційноEрекламних матеріалів дуже важливо враховувати те, що реклама покликана спонукати до певної емоційної реакції, мати інформацію, не повинна містити наказового тону, а виконувати саме ту роль, заради якої вона створювалась. Як відомо, однією із складових ефективності реклами є наявність медійної стратегії: соціальна рекламна кампанія – це система методів і заходів, спрямованих на конкретну цільову аудиторію для зміни ставлення до певної соціальної проблеми285. Підготовка та проведення рекламної кампанії здійснюється в декілька етапів: − Етап 1. Виникнення ідеї та створення ініціативної групи. − Етап 2. Проведення дослідження (перевірка гіпотези). − Етап 3. Розробка ідеї, слогана та іміджу кампанії. − Етап 4. Пошук партнерів і розробка бюджету. − Етап 5. Підписання договорів. − Етап 6. Планування заходів. − Етап 7. Старт кампанії.

285

Довбах Г. К вопросу о социальной рекламе... [Электронный ресурс] / Г. Довбах. – Режим доступа : http:// www.feminist.org.ua/library/psyhologija/dovbah_soc.php

323

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

− − − −

Етап 8. Етап 9. Етап 10. Етап 11.

Реалізація заходів кампанії. Повторне дослідження та оцінка результатів. Оприлюднення результатів. Планування подальших дій.

Практичне заняття ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІКУЛЬТУРНОЇ ПРОСВІТИ НАСЕЛЕННЯ Мета: формувати полікультурну компетентність майбутніх соціальних педагогів шляхом систематизації та актуалізації знань про сутність та структуру технологій соціальноEпедагогічної роботи в полікультурному середовищі; застосування тренінгових технологій у забезпеченні конструктивної комунікації в полікультурному просторі; технологію розробки й реалізації соціального полікультурного проекту; роль рекламноEінформаційних технологій у полікультурній просвіті населення; формування вмінь:  на основі знань про різні аспекти полікультурного виховання дітей та молоді (виховання етнічної толерантності, культури міжнаціонального виховання, запобігання міжнаціональних конфліктів тощо) вміти визначати пріоритетні завдання й оптимальний зміст організаційних форм соціального виховання дітей, найбільш доцільні методи, прийоми, засоби полікультурної просвіти юного покоління;  шляхом аналізу змісту діяльності соціального педагога в мікросоціумі та ознайомлення під час лекційних занять з особливостями полікультурної роботи соціального педагога вміти визначати напрями та форми інформаційноEпросвітницької, індивідуальноEконсультативної, профілактичної, посередницької правозахисної роботи за місцем проживання для організації полікультурної освіти та виховання юного покоління в навчальних закладах та полікультурної просвіти населення в територіальній громаді;  під час діяльності в полікультурній громаді застосовувати інтерактивні методи просвітницької роботи (тренінг етнічної толерантності, тренінг міжкультурної комунікації тощо);  користуватися сучасними інформаційними та комунікаційними технологіями, технічними засобами навчання в процесі організації полікультурного виховання дітей та молоді, полікультурної просвіти населення в територіальній громаді, при розробці соціальноE педагогічних програм, проектів, рекламної продукції; 324

Ольга ГУРЕНКО

 оцінювати власну діяльність, особистісні властивості та якості як майбутнього фахівця, покликаного працювати в полікультурному суспільстві. План заняття 1. БліцEопитування студентів з метою перевірки знань, отриманих на лекції.

2. Презентація соціальноEпедагогічних проектів на полікультурну тематику (тему студенти обирають самостійно). Методичні вказівки У проекті мають бути представлені такі елементи:  Тема.  Постановка проблеми (обґрунтування актуальності реалізації певного проекту, мета, завдання).  Цільова група.  Тривалість проекту.  Правове поле реалізації проекту.  Програма реалізації проекту.  Очікувані результати.  Віддалені наслідки проекту.  Практичне застосування результатів проекту.  Оцінка ефективності проекту.  Ресурси.  Кошторис.  Джерела фінансування.  Форма презентації проекту. На презентацію проекту (бажано за допомогою мультимедійних засобів) відводиться 5 7 хвилин. За допомогою таємного голосування визначається найкращий проект.

3. Виготовлення соціальної реклами. Методичні вказівки На занятті академічна група розподіляється на декілька підгруп, кожна з яких розробляє графічний макет соціальної реклами на полікультурну тематику. У рекламі мають бути представлені тема, ідея, композиція реклами та гасло. По закінченні роботи виставляється галерея плакатів – соціальних реклам і автори розробники презентують їх. Оцінюють якість реклами незалежні експерти (викладачі кафедри соціальної педагогіки, практикуючі соціальні педагоги).

4. Підбиття підсумків заняття.

325

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Термінологічний словничок: технології соціальної роботи – це сукупність прийомів, методів і впливів, які застосовують соціальні служби, окремі заклади й соціальні працівники для досягнення поставлених цілей у процесі виконання соціальної роботи, вирішення різного роду соціальних проблем, забезпечення ефективної реалізації завдань соціальної допомоги населенню соціально педагогічна технологія – це способи взаємодії соціального педагога (соціального працівника) із клієнтом, що забезпечують соціалізацію останнього в наявних або спеціально створюваних умовах проектування – це одна з форм випереджувального відображення дійсності, конструювання прообразу уявного об'єкта чи процесу, які б відповідали бажаним властивостям чи наслідкам проект – це сукупність скоординованих дій із певними точками відліку та завершення для досягнення певних цілей із встановленими строками, витратами та параметрами виконання соціальний проект – сконструйоване соціальне нововведення, метою якого є створення, модернізація чи підтримка в середовищі матеріальної або духовної цінності, яке має просторово часові та ресурсні обмеження і вплив якого на людей визнається позитивним за своїм соціальним значенням. соціально педагогічний проект – це сконструйоване соціальне нововведення, мета якого – вдосконалення педагогічних процесів (розвитку, освіти, виховання, соціального становлення особистості) у певних соціокультурних умовах соціальна реклама – інформація будь якого виду, розповсюджена в будь якій формі, яка спрямована на досягнення суспільно корисних цілей, популяризацію загальнолюдських цінностей і розповсюдження якої не має на меті отримання прибутку. Тема для самостійного опрацювання ПОЛІКУЛЬТУРНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ МАЙБУТНЬОГО СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА План 1. Сутність та структура полікультурної компетентності майбутнього соціального педагога.

2. Вивчення рівня сформованості полікультурної компетентності майбутнього соціального педагога: критерії, показники визначення, діагностичний інструментарій.

326

Ольга ГУРЕНКО

3. Шляхи формування полікультурної компетентності майбутнього соціального педагога в умовах вишу. Література 1. Акулова О. В. Компетентностный подход как ориентир модернизации педагогического образования / О. В. Акулова, Н. Ф. Радионова, А. П. Тряпицына // Академические чтения : Компетентностый подход в современном образовании. – СПб. : СПб ГИПСР, 2005. – Вып. 6. – С. 11E14.

2. Воротняк Л. І. Особливості формування полікультурної компетенції магістрів у вищих педагогічних навчальних закладах / Л. І. Воротняк // Вісник Житомирського державного університету (Педагогічні науки). – 2008. – № 39. – С. 105E109.

3. Глузман О. В. Базові компетентності : їхня сутність та значення у життєвому успіху особистості / Олександр Володимирович Глузман // Гуманітарні науки. – 2009. – № 1. – С. 7E14.

4. Гура В. В. Компетентностный подход в подготовке социальных педагогов / [В. В. Гура, Т. Д. Скуднова, С. Ю. Шалова и др.] ; под ред. В. В. Гура. – Таганрог : ИздEво Таганрогского гос. пед. института, 2008. – 244 с.

5. Кузьменко В. В. Формування полікультурної компетентності вчителів загальноосвітньої школи : навч. посіб. / В. В. Кузьменко, Л. А. Гончаренко. – Херсон : РІПО, 2006. – 92 с.

6. Нові підходи до історичної освіти в умовах багатокультурного суспільства : навч. посіб. для студ. ВНЗ / [К. О. Баханов, С. С. Баханова, Є. В. Більченко та ін.] ; за заг. ред. К. О. Баханова. – Л. : ЗУКЦ, 2012. – 164 с.

7. Організація соціальноEпедагогічної та психологічної практики студентів ВНЗ (спеціальністі «Соціальна педагогіка») : навч.Eметод. посіб. / М. О. Докторович та ін. ; [за ред. Я. І. Журецького]. – Вид. 2Eге, виправл. і доповн. – К. : Ленвіт, 2013. – 311 с.

8. Прокопенко І. Ф. Педагогічна технологія : посібник / І. Ф. Прокопенко, В. І. Євдокимов. – Х. : Основа, 1995. – 105 с.

9. Селевко Г. К. Современные образовательные технологи / Г. К. Селевко. – М. : Народное образование, 1998. – 256 с.

10. Соціальна педагогіка : підручник / за ред. А. Й. Капської. – К. : Центр учбової літератури, 2011. – 488 с.

11. Якса Н. В. Професійна підготовка майбутніх учителів: теорія і методика міжкультурної взаємодії в умовах Кримського регіону : монографія / Наталія Володимирівна Якса. – Житомир : ВидEво ЖДУ ім. І. Франка, 2008. – 568 с.

327

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Матеріал для опрацювання 1. Сутність та структура полікультурної компетентності майбутнього соціального педагога Розвиток сучасної вищої школи відбувається в нових умовах включення вітчизняної освіти до Європейського освітнього простору, в якому превалює компетентнісно орієнтована парадигма як методологічна основа освітнього процесу, спрямованого на інтегроване опанування обраної професії, розвиток у випускників вишів наукових і професійноEтворчих форм мислення, загальної культури, розуміння соціального значення своєї професії й, відповідно, розуміння свого місця в системі соціальних відносин, а також здатності до критичної оцінки свого життєвого та професійного досвіду, свідомого вибору шляхів та методів удосконалення своїх особистих і професійних якостей. Єврокомісія виділяє 5 важливих компетенцій, якими повинен володіти кожний європеєць, серед яких обов’язково називаються ті, що передбачають здатність жити й продуктивно взаємодіяти з людьми, які відрізняються поглядами, культурою, сповідують іншу релігію, спілкуються іншими мовами. Підтвердженням цього свідчать рекомендації Ради Європи, де однією з основних визначено полікультурну компетентність, тобто ту, що стосується життя в багатонаціональному суспільстві, яка покликана перешкоджати виникненню ксенофобії, розповсюдженню нетерпимості й сприяти як розумінню відмінностей, так і готовності жити з людьми інших культур, мов та релігій286. Об’єктивно наявні сьогодні багатонаціональний простір України, міграційні процеси, міжкультурна комунікація актуалізують проблему формування висококультурного громадянина з планетарним світоглядом, загальнолюдськими цінностями, позитивним ставленням до представників інших етносів, духовною гнучкістю; особистості, готової не лише до конструктивної взаємодії, а й до активної професійної діяльності в полікультуному середовищі. Сьогодні особливої актуальності та значущості набуває питання професійної підготовки соціальних педагогів до роботи в багатонаціональному суспільстві. Зміст та методика такої підготовки в умовах вищого педагогічного навчального закладу зорієнтовані на формування полікультурної компетентності майбутніх соціальних педагогів.

286

Глузман О. В. Базові компетентності : їхня сутність та значення у життєвому успіху особистості / Олександр Володимирович Глузман // Гуманітарні науки. – 2009. – № 1. – С. 7E14.

328

Ольга ГУРЕНКО

Аналіз наукових джерел, у яких розкривається сутність компетентнісного підходу, свідчить про активне включення дослідників у комплексну розробку й теоретичне обґрунтування провідних засад професійної компетентності, характеристики відповідних особистісноE професійних ознак, притаманних сучасним фахівцям різних освітніх галузей, а також особливостей їхнього формування в умовах вищого навчального закладу. Компетентнісний підхід до розгляду проблеми професійної підготовки вчителя розробляється в наукових працях Е. Зеєра, Н. Кузьміної, М. Кухарева, А. Маркової, О. Мороза, Н. Ничкало, В. Сластьоніна, А. Хуторського та інших. У межах цього підходу окреслюються особливості наповненості професійної підготовки вчителя як професіонала, здатного досягти вершин педагогічної компетентності. Він відображає інтегральний прояв професіоналізму, в якому поєднуються елементи професійної і загальної культури (рівень освіченості, достатній для самоосвіти й самостійного вирішення пізнавальних проблем), досвіду педагогічної діяльності та педагогічної творчості, що конкретизується в певній системі знань, умінь, готовності до професійної діяльності. Останнім часом здійснено чимало фундаментальних досліджень, присвячених вивченню проблеми професійної компетентності працівників системи освіти (К. Баханов, О. Безпалько, І. Бех, Г. Бєлєнька, С. Вітвицька, Л. Воротняк, Д. Годлевська, І. Ґудзик, В. Гура, Л. Долинська, М. Докторович, Л. Завацька, І. Зимняя, І. Зязюн, А. Капська, І. Козич, В. Котляр, В. Кремінь, Г. Локарєва, О. Пометун, О. Савченко, А. Сущенко, С. Якименко та ін.). Проблема формування професійної компетентності соціального педагога ґрунтовно розкрита в колективній монографії російських авторів (В. Гура, Т. Скуднова, С. Шалова, М. Целих, Л. Кобишева, В. Бородулін, С. Котлярова, О. Помянтовський, В. Шаповалова), в якій розглянуті теоретичні й практичні основи підготовки соціального педагога в умовах парадигмальних змін, аналізуються сучасні інтерпретації компетентнісного підходу в теорії педагогіки вищої школи287. Професійну компетентність соціального педагога як багатогранну характеристику особистості, що своєю багатокомпонентністю охоплює 287

Гура В. В. Компетентностный подход в подготовке социальных педагогов / [В. В. Гура, Т. Д. Скуднова, С. Ю. Шалова и др.] ; под ред. В. В. Гура. – Таганрог : ИздEво Таганрогского гос. пед. института, 2008. – 244 с.

329

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

всю множину та глибину функціонування особистості в соціумі, розглядає у своєму дослідженні М. Докторович. Формат професійної компетентності соціального педагога охоплює як професійні, так і соціальні мотиви, знання, навички, необхідні для успішної взаємодії з навколишнім соціальним середовищем у рамках фаху, а також самопочуття та самоприйняття особистістю самої себе в постійно мінливому соціумі. Професійна компетентність соціального педагога як аспект індивідуальної свідомості відповідає за конструювання особистістю соціальних стосунків усіх рівнів, починаючи з родини та закінчуючи політикою, є тим набором альтернативних складових, який необхідний для реалізації своїх соціальних цілей, частково перевірених на власному досвіді. Тому професійну компетентність умовно можна розділити на дві складові: 1) те, що усвідомлено фахівцем, прийнято ним унаслідок роздумів, розуміння, співвідношення; 2) те, що засвоєно особистістю нарівні професійних стереотипів та прийнято як керівництво до дії288. А. Капська289 вважає, що компетентність соціального працівника і соціального педагога в конкретній сфері діяльності можна розглядати як міру професіоналізму, міру володіння професією на рівні творчості, майстерності. Професійна компетентність характеризується наявністю комплексу знань, умінь, навичок, психологічних якостей, професійних позицій та акмеологічних варіантів. Крім того, професійна компетентність повинна включати особистісні якості, що визначають стиль поведінки соціально педагога. За визначенням О. Акулової, Н. Радіонової, А. Тряпіциної290, професійна компетентність – це інтегрована характеристика, яка визначає здатність вирішувати професійні проблеми і типові професійні завдання, що виникають в реальних ситуаціях професійноEпедагогічної діяльності, з використанням знань, професійного й життєвого досвіду, цінностей і схильностей. З огляду на це дослідники пропонують трирівневу ієрархію компетентностей: ключові компетентності, які характеризуються тим, що вони необхідні для будьEякої професійної 288

Організація соціальноEпедагогічної та психологічної практики студентів ВНЗ (спеціальністі "Соціальна педагогіка"): навч.Eметод. посіб. / М. О. Докторович та ін. ; [за ред. Я. І. Журецького]. – Вид. 2Eге, виправл. і доповн. – К. : Ленвіт, 2013. –С. 62.

289 Соціальна педагогіка : підручник / за ред. А. Й. Капської. – К. : Центр учбової літератури, 2011. – С. 9E15.

290 Акулова О. В. Компетентностный подход как ориентир модернизации педагогического образования / О. В. Акулова, Н. Ф. Радионова, А. П. Тряпицына // Академические чтения: Компетентностый подход в современном образовании. – СПб. : СПб ГИПСР, 2005. – Вып. 6. – С. 11E14.

330

Ольга ГУРЕНКО

діяльності й пов’язані з успішністю особистості у швидко змінюваному світі; базові компетентності, які відтворюють специфіку певної діяльності (педагогічної, медичної, інженерної та ін.); спеціальні компетентності, які відтворюють специфіку конкретної предметної або надпредметної сфери професійної діяльності, реалізують ключові й базові компетентності в галузі навчальної дисципліни, конкретної галузі професійної діяльності. Аналіз наукової літератури свідчить про те, що поняття й зміст полікультурної компетентності активно вивчають західні (А. Фернхем, П. Фрер та ін.), російські (І. Васютенкова, Т. Гур’янова, Є. Милосердова та ін.) та вітчизняні дослідники (Р. Агадуллін, К. Баханов, Л. Воротняк, Л. Галуза, Л. Гончаренко, Л. Перетяга, І. Соколова, М. Симоненко, Л. Чередниченко, Н. Якса та ін.). Більшість дослідників розглядає феномен полікультурної компетентності як складне багатокомпонентне особистісне утворення, результат полікультурної освіти та невід’ємний компонент професійної компетентності. Так, Т. Гур’янова291 визначає її як інтегративну якість особистості майбутнього спеціаліста, що формується в процесі навчання та включає систему полікультурних знань, умінь, навичок, інтересів, потреб, мотивів, цінностей, полікультурних рис, досвіду, соціальних норм і правил поведінки, необхідних для буденного життя й діяльності в полікультурному суспільстві й здатних реалізуватися в умінні вирішувати завдання професійної діяльності в ході позитивної взаємодії з представниками різних культур (національностей, рас, вірувань, соціальних груп). Структурними компонентами полікультурної компетентності студентів дослідниця визначає когнітивний, мотиваційноEціннісний, діяльнісний. Когнітивний компонент передбачає сформованість системи полікультурних знань, що є орієнтуючою основою діяльності особистості в полікультурному суспільстві. МотиваційноEціннісний компонент являє собою укладену систему мотиваційноEціннісних утворень: мотивів, цінностей, інтересів, потреб, полікультурних рис, що регулюють буденне життя й діяльність особистості в полікультурному суспільстві. Діяльнісний компонент забезпечує сформованість полікультурних умінь та навичок, дотримання соціальних норм та правил поведінки в полікультурному суспільстві, досвіду позитивної взаємодії з представниками різних культур. Дослідники (Л. Воротняк, Л. Галуза, Л. Перетяга, Н. Якса та ін.) розглядають полікультурну компетентність як здатність здійснення 291

Гурьянова Т. Ю. Формирование поликультурной компетентности студентов ссузов (на материале обучения иностранному языку) : автореф. дисс.... канд. пед. наук : 13.00.08 / Т. Ю. Гурьянова. – Чебоксары, 2008. – 20 с.

331

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

міжкультурної комунікації в багатокультурному середовищі. Наприклад, Л. Галуза292 вбачає в означеній компетентності спроможність особистості до цілісного використання принципів міжкультурної комунікації та єдиного бачення ролі культурних відмінностей у процесах міжкультурних взаємодій. Л. Перетяга293, визначаючи полікультурну компетентність як складне багатокомпонентне особистісне утворення, результат полікультурної освіти, який ґрунтується на засадах теоретичних знань та об’єктивних уявлень про етнокультурне різноманіття світу, підкреслює, що вона реалізується через уміння, навички і моделі поведінки, які забезпечують взаємодію з представниками різних народів і культур на основі позитивного (толерантного) ставлення до них, а також у процесі набуття досвіду міжкультурної взаємодії. Дослідниця Л. Воротняк294 розглядає полікультурну компетентність у дискурсі міжетнічної комунікації, трактуючи її як здатність людини інтегруватися в іншу культуру при збереженні взаємозв’язку з рідною мовою, культурою, яка ґрунтується на поєднанні особистісних якостей, синтезованих знаннях, уміннях і навичках позитивної міжетнічної й міжкультурної взаємодії, що в результаті сприяє безконфліктній ідентифікації особистості в багатокультурному суспільстві та її інтеграції в полікультурний світовий простір. Поряд з цим, Д. Латишина295 вважає, що компетентність учителя у сфері культури міжнаціонального спілкування відіграє важливу роль і складається із цілої низки компонентів: знання історії культури свого етносу, його традицій; знання національної культури етносу, з яким здійснюється процес спілкування; знання ролі своєї національної культури й культури етносуEпартнера у світі; знання особливостей національної культури як вираження національної психології; особистісні якості, якEот: толерантність, емпатія, що припускають

292

Галуза Л. Ф. Формування миротворчих поглядів студентів педвузів в процесі вивчення іноземної мови : дис.... канд. пед. наук : 13.00.04 / Галуза Лариса Федорівна. – Рівне, 1998. – 211 с.

293 Перетяга Л. Є. Дидактичні умови формування полікультурної компетентності молодших школярів : дис... канд. пед. наук : 13.00.09 / Перетяга Людмила Євгенівна. – Х., 2007. – 247 с.

294 Воротняк Л. І. Особливості формування полікультурної компетенції магістрів у вищих педагогічних навчальних закладах / Л. І. Воротняк // Вісник Житомирського державного університету (Педагогічні науки). – 2008. – № 39. – С. 106.

295 Латишина Д. И. Педагогика межнационального общения / под. ред. Д. И. Латишиной. – М. : Гардарики, 2004. – 320 с.

332

Ольга ГУРЕНКО

здатність до співпереживання, вміння поставити себе на місце іншого; знання рідної (національної) мови й мови міжнаціонального спілкування. Ознакою високого рівня компетентності педагога є його вміння управляти міжнаціональним спілкуванням у своєму класі, знаходити вихід з конфліктної ситуації. Н. Якса296 наголошує на необхідності формування полікультурної компетентності вчителя як транслятора етнокультурних традицій українців та інших національностей – мешканців України. Дослідниця визначає цей феномен як наявність у вчителя знань про свою культурну належність та свої культурні традиції для використання цих знань у процесі спілкування з культурно відмінними учнями й розвитку в їхній поведінці визначених стратегій, що будуть прийнятними в спілкуванні з представниками інших культурних груп. Автор виокремлює чотири основних компоненти цієї компетентності: когнітивний, що включає знання про інші культури або групи та когнітивні здібності більш високого рівня; інтраособистісний, що співвідноситься з внутрішнім станом, з його розвитком, або самовизначення окремо взятої особистості; міжособистісний, що належить до поведінкових здібностей особистості налагоджувати контакти з людьми різних культурних груп; діяльнісний компонент полікультурної компетентності, тобто здатність ефективно, належним чином поводитися в ході міжкультурної взаємодії. Як комплексну особистісну якість, що формується в процесі професійної підготовки на основі толерантності й проявляється в здатності виконувати професійні завдання конструктивної взаємодії із представниками інших культур, розглядає полікультурну компетентність О. Щеглова297. Дослідниця виділяє кілька компонентів у структурі полікультурної компетентності майбутнього фахівця, а саме: 1) когнітивний – освоєння образів і цінностей світової культури, культурноEісторичного й соціального досвіду різних країн і народів; 2) ціннісноEмотиваційний, спрямований на формування ціннісноE орієнтовної і соціальноEнастановної готовності студента до міжкультурної комунікації й обміну, розвиток толерантності стосовно представників інших культурних груп; 3) діяльнісноEповедінковий, спрямований на розвиток здатності до виконання професійних завдань при взаємодії з представниками різних культурних груп.

296

Якса Н. В. Професійна підготовка майбутніх учителів: теорія і методика міжкультурної взаємодії в умовах Кримського регіону : монографія / Наталія Володимирівна Якса. – Житомир : ВидEво ЖДУ ім. І. Франка, 2008. – С. 221.

297 Щеглова Е. М. Развитие поликультурной компетентности будущих специалистов : дис. … канд. пед. наук : 13.00.08 / Е. М. Щеглова. – Омск, 2005. – С. 94.

333

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Науковці В. Кузьменко та Л. Гончаренко298 вважають, що полікультурна компетентність педагога входить у структуру його професійної компетентності й розуміється як здатність особистості жити й діяти в багатокультурному середовищі. До її структурних елементів входять полікультурна грамотність, уміння використовувати свої знання в педагогічній діяльності, професійно значущі особистісні якості. До професійноEзначущих якостей віднесено: гнучкість (уміння адаптуватися до ситуацій педагогічної взаємодії, що змінюється); комунікабельність (уміння будувати діалог з представниками різних національностей); здатність до співробітництва (відкритість педагога та готовність до будьE яких форм взаємодії); емпатійність (уміння емоційно відгукуватись на проблеми учня); толерантність (сприймати, поважати думки, переконання учня). Полікультурна грамотність є тією базою знань, якою вчитель має оволодіти. Вона містить: уміння пояснити та проаналізувати власне ставлення до своєї та інших етнічних груп; знання, що допоможуть збагнути досвід та культурні характеристики етнічних груп, які населяють дану територію; знання, що допоможуть сформувати гнучкий підхід до сприйняття національних та культурних норм, усвідомити недопустимість расизму та дискримінації. Л. Чередниченко299 визначає полікультурну компетентність майбутнього вчителя як інтегроване професійноEособистісне утворення, результативний компонент професійної підготовки, що обумовлює готовність майбутнього вчителя до ефективного здійснення педагогічної діяльності в багатонаціональному середовищі. Полікультурна компетентність педагога передбачає усвідомлення своїх спонукань (потреб, інтересів, прагнень, ціннісних орієнтацій) до роботи в поліетнічному середовищі та складається з набутих теоретичних знань про етнічну та культурну багатоманітність світу, сформованих умінь побудови позитивної міжкультурної взаємодії з представниками різних етнічних груп й здійснення полікультурноEорієнтованої роботи в закладах освіти, а також розвиненого комплексу значущих професійноE особистісних якостей учителя, що сприятимуть його успішній професійній реалізації в полікультурному освітньому просторі. Викладений вище аналіз праць свідчить про одностайність науковців щодо необхідності формування полікультурної компетентності майбутніх педагогів як важливої складової їхньої професійної освіти.

298

Кузьменко В. В. Формування полікультурної компетентності вчителів загальноосвітньої школи : навч. посіб. / В. В. Кузьменко, Л. А. Гончаренко. – Херсон : РІПО, 2006 – С. 17E19.

299 Чередниченко Л. А. Формування полікультурної компетентності майбутнього вчителя у процесі професійної підготовки : 13.00.04 / Любов Анатоліївна Чередниченко. – Х. : Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, 2012. – С. 32E36.

334

Ольга ГУРЕНКО

Зауважимо, що будучи достатньо розкритою в зарубіжних та вітчизняних дослідженнях, проблема полікультурної компетентності дотична переважно до питань її формування у майбутнього педагога (переважно вчителяEпредметника), проте майже не розглядалась у царині професійної освіти соціального педагога. Близьким до нашого розуміння сутності полікультурної компетентності майбутнього соціального педагога є дослідження цього феномена в контексті історичної освіти. Так, К. Баханов, П. Вербицька, І. Костюк та інші розглядають полікультурну (соціокультурну) компетентність як комплекс особистісних якостей, що дає змогу особистості ефективно функціонувати в умовах багатокультурного суспільства. Науковці вважають, що, з одного боку, полікультурна компетентність є відкритою системою, структурним компонентом загальної системи компетентностей, володіння якими необхідно молодій людині в полікультурному демократичному суспільстві. З іншого боку, структура полікультурної компетентності має свої особливості, які зумовлені життєдіяльністю людини в суспільстві. Усі компоненти полікультурної компетентності (знання, вміння, навички, здатності, мотиви, цінності, переконання, досвід, особисті якості) взаємопов’язані через поняття культурного і соціального контекстів, тому оволодіння ними має відбуватися комплексно. Якщо контекст культури передбачає знання різних культурноEісторичних традицій, моделей культурної ідентичності, то соціальний контекст – знання соціальних умов взаємодії та набуття різних моделей соціокультурної ідентичності. Відтак полікультурна компетентність є сукупністю здатностей особистості усвідомлено враховувати знання соціального і культурного контекстів у процесі міжкультурного діалогу. У структурі компетентності виокремлюють три основні компоненти: 1) когнітивний (пізнавальний), пов’язаний зі знаннями і способами їх отримання; 2) аксіологічний (ціннісний), що визначається мотивами й установками особистості; 3) діяльнісний, пов’язаний з процесом становлення умінь і навичок на основі отриманих знань і способами реалізації цих умінь300. Враховуючи ознаки полікультурної компетентності, описані дослідниками, ми пропонуємо авторське визначення та структуру цього феномена. Отже, полікультурна компетентність майбутнього соціального педагога – це інтегративна якість особистості 300

Нові підходи до історичної освіти в умовах багатокультурного суспільства : навч. посіб. для студ. ВНЗ / [К. О. Баханов, С. С. Баханова, Є. В. Більченко та ін.] ; за заг. ред. К. О. Баханова. – Л. : ЗУКЦ, 2012. – С.110E111.

335

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

майбутнього фахівця, що формується в процесі полікультурної освіти у ВНЗ та включає систему відповідних знань, умінь, навичок, інтересів, потреб, мотивів, цінностей, психічних властивостей, досвіду дотримання соціальних норм і правил поведінки, необхідних для буденного життя й професійної діяльності в сучасному багатокультурному суспільстві, й відображається в комплексі здатностей ефективно вирішувати завдання професійної соціально педагогічної діяльності на основі позитивної взаємодії із представниками різних культур. Розглянемо структуру полікультурної компетентності майбутнього соціального педагога з урахуванням специфіки його діяльності в одному з різновидів полікультурного суспільства – поліетнічному. У структурі полікультурної компетентності майбутнього соціального педагога ми виокремлюємо такі компоненти: мотиваційно ціннісний, який включає наявність ціннісних орієнтацій у полікультурному просторі, мотивацію на взаємостосунки з представниками іноетнічного населення; особистісний (особистісні здатності, що виражаються певними психологічними якостями), когнітивний компонент, що містить знання та вміння, пов’язані з полікультурністю, особливостями соціальноE педагогічної роботи у поліетнічному суспільстві; діяльнісно поведінковий як певна модель професійної взаємодії з представниками різних етнічних спільнот; комунікативний (здатність до іншомовної комунікації), та рефлексивний, що передбачає здатність до самоаналізу та самооцінки професійних дій у полікультурному просторі. Мотиваційно ціннісний компонент полікультурної компетентності має на меті формування емоційної культури саморозвитку в полікультурному середовищі та представлений базовими загальнолюдськими і демократичними цінностями, які характеризуються сформованістю в соціальних педагогів визнання універсальності основних прав і прав людини будьEякої національності; поваги до людської гідності та свободи, незалежно від її національної приналежності, віросповідання; прийняття соціальної, культурної, релігійної різноманітності суспільства; усвідомлення важливості громадянського діалогу в полікультурному суспільстві; заперечення ксенофобії та дискримінації; визнання побудови міжетнічної комунікації на основі принципу толерантності; переваги конструктивного розв’язання міжетнічних конфліктів тощо. Особистісний компонент полікультурної компетентності представлений сукупністю особистісних здатностей майбутнього 336

Ольга ГУРЕНКО

соціального педагога, які виражаються певними психологічними якостями й уможливлюють здійснення професійної діяльності в полікультурному соціумі на ментальному рівні. Це: гнучкість (здатність адаптуватися до змінних ситуацій міжкультурної взаємодії); комунікабельність (відкритість до спілкування і бажання будувати діалог з представниками різних національностей); гуманістичний характер спілкування (прояв поваги до клієнта незалежно від його етнічного походження, щирість, тактовність, доброзичливість, взаєморозуміння у спілкуванні); емпатійність (здатність емоційно відгукуватися на проблеми, що спричиняють конфлікти на міжнаціональному підґрунті); етнічна толерантність (сприйняття культурного плюралізму, поважне ставлення до іншої думки, психологічна готовність до взаємодії з представниками інших національностей на основі терпимості та згоди); усвідомлення себе носієм національної культури та полікультурності (розуміння різниці звичаїв, традицій, що притаманні не лише різним народам, а й кожному представникові етнічної групи, здатність побачити спільне та відмінне між культурами, подивитися на власну культуру очима інших народів). Когнітивний (пізнавальний) компонент полікультурної компетентності передбачає наявність у майбутнього соціального педагога знань про етнічну, культурну, конфесійну багатоманітність України та регіону, в якому він працюватиме, моральні норми та необхідність їх дотримання у власному житті; знання про особливості соціальноEпедагогічної роботи в поліетнічному суспільстві та володіння спеціальними технологіями її здійснення. Діяльнісно поведінковий компонент полікультурної компетентності майбутнього соціального педагога спрямований на розвиток здатності до виконання професійних завдань при взаємодії з представниками різних етнічних груп, забезпечує сформованість полікультурних умінь та навичок, дотримання соціальних норм та правил поведінки в полікультурному суспільстві, досвіду позитивної взаємодії з представниками різних культур і реалізується через комплекс здатностей соціального педагога: загальноінформаційні вміння (шукати й опрацьовувати інформацію про культурну спадщину свого та інших етносів), дослідницькі здатності (вміти аналізувати й оцінювати поточну соціальну ситуацію в полікультурному середовищі; підбирати полікультурний матеріал, адекватний освітній меті), здатності критичного мислення (вміння формувати власну позицію в полікультурному соціумі та представляти і захищати її, поважаючи позицію іншої людини), здатності вести діалог (уміння відстоювати 337

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

власну думку й поважати думку іншої людини під час міжкультурної взаємодії), здатності розв’язувати проблеми й конфлікти (вміння визначати соціальні проблеми й конфлікти в полікультурному суспільстві та конструктивно їх розв’язувати) та ін. Комунікативний компонент полікультурної компетентності – здатності майбутнього соціального педагога до іншомовної комунікації: знання іноземних мов, найпоширеніших мовленнєвих кліше; вміння побудувати міжкультурний діалог, кросEкультурна грамотність. Рефлексивний компонент полікультурної компетентності майбутнього соціального педагога передбачає здатність до самоаналізу та самооцінки професійних дій у полікультурному просторі (вміння критично аналізувати власні дії, конкретну соціальну ситуацію в умовах багатокультурності та приймати обґрунтоване рішення). Погоджуємося з М. Докторович301, яка вважає, що професійна компетентність соціального педагога як аспект індивідуальної свідомості відповідає за конструювання особистістю соціальних стосунків усіх рівнів, починаючи з родини та закінчуючи політикою, і є тим набором альтернативних складових, який необхідний для реалізації соціальних цілей, частково перевірених на власному досвіді. Полікультурна компетентність як складник професійної компетентності має свої прояви, межі та рівні. Так, полікультурна компетентність соціального педагога має такі прояви, як стратегічний (характеризується глобальністю та системністю мислення, здатністю бачення і розв'язання проблеми та побудовою безпечних відносин у полікультурному соціумі), тактичний (виявляється у спроможності до аналітичного мислення та здійснення комплексного підходу до виконання своїх обов’язків, умінні оволодівати прийомами особистісного самовираження та саморозвитку, визначенні та класифікації проблем, розробки варіантів їх розв’язання), функціональний (представлений умінням приймати рішення, проявляти ініціативу, гнучкість у роботі, застосовувати вміння, пов'язані з професійною діяльністю в полікультурному суспільстві), управлінський (включає організаційний хист, силу переконання, авторитет керівника, поведінку менеджера), специфічний (характеризується наявністю полікультурних знань та вмінням їх реалізовувати на досить високому рівні, спроможністю проектувати свій подальший професійний розвиток), ситуаційний (передбачає вміння діяти відповідно до ситуації).

301

Організація соціальноEпедагогічної та психологічної практики студентів ВНЗ « » (спеціальністі Соціальна педагогіка ) : навч.Eметод. посіб. / М. О. Докторович та ін. ; [за ред. Я. І. Журецького]. – Вид. 2Eге, виправл. і доповн. – К. : Ленвіт, 2013. – 311 с.

338

Ольга ГУРЕНКО

Компетентність фахівця забезпечується й тим, які межі своєї освіченості він намагається встановити. Межі полікультурної компетентності можуть бути окреслені колом спеціальних питань, що визначають широту освіченості фахівця, його компетентність: стосовно своїх робочих функцій та робочого місця; у власній професійній сфері в широкому сенсі; у суміжних видах професійної діяльності та суміжних професійних функціях (зокрема, соціальна педагогіка та психологія і соціологія); у цілях, місії, стратегії тощо; у вузькому колі професійних питань. Межі компетентності з часом зміщуються у сферу професійного досвіду, стає можливим або, навпаки, ускладнюється формування нового рівня компетентності відповідно до набутого професійного досвіду. Знаходячись на певному рівні компетентності, фахівець має розуміти, що саме йому необхідно, щоб піднятися на більш високий рівень професійного становлення. Це є характерним для особистості, яка самоактуалізується302.

2. Вивчення рівня сформованості полікультурної компетентності майбутнього соціального педагога: критерії, показники визначення, діагностичний інструментарій Згідно з основними положеннями рівневого підходу в педагогічній теорії має бути чітко визначений комплекс критеріїв, за зміною яких можна було б виявити динаміку сформованості полікультурної компетентності майбутніх соціальних педагогів. Визначаючи критерії й показники рівнів сформованості полікультурної компетентності, ми виходили з положень критеріального підходу: критерії мають фіксувати діяльнісний стан суб’єкта, містити інформацію про цілі, мотиви, засоби, зміст, умови і результат педагогічної діяльності303. На підставі аналізу наукових робіт, присвячених проблемі полікультурної компетентності майбутнього вчителя (Л. Гончаренко, Л. Маєвська, Л. Чередниченко, Н. Якса), та на основі власного бачення змісту полікультурної компетентності майбутнього соціального педагога, відповідно до кожного її структурного компонента ми гіпотетично визначили такі критерії й показники рівнів сформованості полікультурної компетентності майбутнього соціального педагога: 302

Організація соціальноEпедагогічної та психологічної практики студентів ВНЗ « » (спеціальністі Соціальна педагогіка ) : навч.Eметод. посіб. / М. О. Докторович та ін. ; [за ред. Я. І. Журецького]. – Вид. 2Eге, виправл. і доповн. – К. : Ленвіт, 2013. – 311 с.

303 Коханко О. М. Основи науковоEпедагогічних досліджень : навч. посіб. / Октавіан Михайлович Коханко. – Хмельницький : ХНУ, 2005. – 254 с.

339

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

 мотиваційно ціннісний (наявність ціннісних орієнтацій у полікультурному просторі, мотивацію на взаємостосунки з представниками іноетнічного населення);  особистісний (особистісні здатності, що виражаються певними психологічними якостями);  когнітивний (знання, пов’язані з полікультурністю, особливостями соціальноEпедагогічної роботи в поліетнічному суспільстві);  діяльнісно поведінковий (модель професійної взаємодії з представниками різних етнічних спільнот);  комунікативний (здатність до іншомовної комунікації);  рефлексивний (здатність до самоаналізу та самооцінки професійних дій у полікультурному просторі). Призначення мотиваційно ціннісного критерію полягає у виявленні прагнення студентів до набуття полікультурної компетентності; усвідомленості ціннісноEнормативного поля певного полікультурного середовища; орієнтованості майбутніх соціальних педагогів на загальнолюдські й демократичні цінності в професійній діяльності (визнання універсальності основних прав і прав людини будьE якої національності; поваги до людської гідності та свободи незалежно від її національної приналежності, віросповідання; прийняття соціальної, культурної, релігійної різноманітності суспільства; усвідомлення важливості громадянського діалогу в полікультурному суспільстві; заперечення ксенофобії та дискримінації; визнання побудови міжетнічної комунікації на основі принципу толерантності; переваги конструктивного розв’язання міжетнічних конфліктів); ставлення до представників різних етнічних груп; прояву інтересу до актуальних проблем полікультурності та настанови на застосування матеріалів з полікультурності у професійній діяльності; визнання важливості гуманістичної етики в міжетнічному спілкуванні; усвідомлення цінності та необхідності професійноEетичного самовдосконалення і саморозвитку. Особистісний критерій слугує для виявлення особистісних здатностей майбутнього соціального педагога, які виражаються певними психологічними якостями й уможливлюють здійснення професійної діяльності в полікультурному соціумі на ментальному рівні. Це: гнучкість (здатність адаптуватися до змінних ситуацій міжкультурної взаємодії); комунікабельність (відкритість до спілкування і бажання будувати діалог з представниками різних національностей); гуманістичний характер спілкування (прояв поваги до клієнта 340

Ольга ГУРЕНКО

незалежно від його етнічного походження, щирість, тактовність, доброзичливість, взаєморозуміння у спілкуванні); емпатійність (здатність емоційно відгукуватися на проблеми, що спричиняють конфлікти на міжнаціональному підґрунті); етнічна толерантність (сприйняття культурного плюралізму, поважне ставлення до іншої думки, психологічна готовність до взаємодії з представниками інших національностей на основі терпимості та згоди); усвідомлення себе носієм національної культури та полікультурності (розуміння різниці звичаїв, традицій, що притаманні не лише різним народам, а й кожному представникові етнічної групи, здатність побачити спільне та відмінне між культурами, подивитися на власну культуру очима інших народів). За допомогою когнітивного критерію виявляється якість знань майбутнього соціального педагога про етнічну, культурну, конфесійну багатоманітність України; особливості етнічної своєрідності, звичаї та традиції народів регіону, в якому він працюватиме; культурні цінності, норми, зразки і форми діяльності, що існують у багатонаціональному середовищі; моральні норми та необхідність їх дотримання у власному житті; основні поняття з полікультурної освіти, що дозволяють орієнтуватися в інформаційному просторі полікультурного суспільства та вільно оперувати фактами; про особливості соціальноEпедагогічної роботи в поліетнічному суспільстві та володіння спеціальними технологіями її здійснення. Як відомо, знання особистості проявляються в діяльності, за характером і результатами якої можна з’ясувати їхню якість та рівень. Тому сформованість полікультурної компетентності залежить не лише від суми засвоєних знань з полікультурності, але й від умінь їх використовувати у професійній діяльності. Тому показниками діяльнісно поведінкового критерією є здатності до виконання професійних завдань при взаємодії з представниками різних етнічних груп. Ці здатності виражаються системою вмінь: шукати й опрацьовувати інформацію про культурну спадщину свого та інших етносів; уміти аналізувати й оцінювати поточну соціальну ситуацію у полікультурному середовищі; підбирати полікультурний матеріал, адекватний освітній меті; вміння формувати власну позицію в полікультурному соціумі та представляти і захищати її, поважаючи позицію іншої людини; вміння організовувати конструктивну спільну діяльність з представниками інших етнокультурних систем на основі знань і поваги їхніх культурноEпсихічних особливостей; уміння відстоювати власну думку і поважати думку іншої людини під час міжкультурної взаємодії; вміння визначати соціальні проблеми й конфлікти в полікультурному суспільстві та конструктивно їх 341

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

розв’язувати; вміння вивчати клієнта і його проблему у взаємозв’язках з етнокультурним полем особистості та етносередовищем постійного місця проживання; вміння прогнозувати рівень розвитку індивіда в конкретному полікультурному середовищі та моделювати формування особистості на основі діагностики її етнокультурного оточення; вміння регулювати відношення в системі «клієнтEетнокультураEсоціум». Комунікативний критерій призначений для виявлення здатності майбутнього соціального педагога до іншомовної комунікації: знання іноземних мов, найпоширеніших мовленнєвих кліше; вміння побудувати міжкультурний діалог, кросEкультурна грамотність. Рефлексивний критерій із його показниками виявляє володіння полікультурною компетентністю на рівні прояву педагогічних здібностей, що є передумовою успішної діяльності, так званими стимуляторами професійного зростання. До них ми віднесли здатність до самоаналізу та самооцінки професійних дій у полікультурному просторі: вміння критично аналізувати власні дії, самооцінка своїх можливостей як майбутнього фахівця багатонаціонального суспільства; вміння будувати полікультурну діяльність на принципах отримання зворотного зв’язку; вміння аналізувати конкретну соціальну ситуацію в умовах багатокультурності та приймати обґрунтоване рішення; наявність розвиненої стійкої потреби в самоосвіті, самовихованні, самореалізації в поліетнічному середовищі тощо. Повноцінність і всебічність вираження представлених вище критеріїв та показників будуть служити ключем до визначення рівнів сформованості полікультурної компетентності майбутнього соціального педагога, а саме: унікального, стандартного, оптимального та примітивного. Характеристика рівнів є відносною, оскільки компетентність соціального педагога – це складна категорія, яка розглядається як сукупність декількох компонентів. Крім того, особистісні якості майбутнього соціального педагога не можуть бути діагностовані з високою точністю з огляду на свою змінюваність, динамічність, залежність від різних ситуацій й обставин. Унікальний рівень сформованості полікультурної компетентності – це професійноEелітарний тип, обумовлений високим рівнем професійної культури, що ґрунтується на системних, глибинних знаннях, унікальних навичках та уміннях і характеризується тим, що студент виявляє стійке прагнення до набуття полікультурної компетентності, зацікавленість і свідоме бажання вивчати власну етнічну культуру й культуру народів, що проживають поруч; позитивно ставиться до культурних відмінностей; має бажання застосовувати матеріали з полікультурності в подальшій 342

Ольга ГУРЕНКО

професійній діяльності; має стійку орієнтацію на цінності та норми певного соціокультурного поля; усвідомлює моральні аспекти соціальноE педагогічної діяльності в полікультурному середовищі; орієнтований на активну і творчу працю в обраній галузі, на етичні норми та стереотипи спілкування з клієнтом – одиницею певної етноспільноти; добре обізнаний з власною етнічною культурою та особливостями культури інших етнічних груп, володіє полікультурною термінологією, вільно оперує фактами, виявляє вміння використовувати полікультурні знання в соціальноEпедагогічній діяльності; знає декілька іноземних мов, володіє способами та прийомами ефективної міжкультурної комунікації та взаємодії; є активним учасником заходів полікультурної спрямованості; має здатність будувати діалог з представниками різних національностей, виявляє відкритість до спілкування, готовність до взаємодії й співробітництва; проявляє повагу до поглядів людини іншої етнічної групи, толерантність, миролюбність, тактовність у ставленні до представників різних етносів; має сукупність здатностей аналізувати й оцінювати власну діяльність, об’єктивно оцінює свої особистісні властивості та якості як майбутнього фахівця у сфері освіти, має бажання до вдосконалення власного професійного потенціалу на засадах полікультурності, розвинену стійку потребу в самоосвіті й самовихованні. Оптимальний рівень сформованості полікультурної компетентності – вищий за середній, який характеризується тим, що студент виявляє зацікавленість вивчати власну етнічну культуру й вибірковий інтерес до знайомства з культурою народів, що проживають поруч, має позитивне ставлення до представників інших народів і культур, має стійкі мотиви до вивчення матеріалу полікультурної спрямованості та його застосування в подальшій професійній діяльності, проте володіє поверховими уявленнями про власну етнічну культуру та культуру інших етнічних груп, частковими знаннями полікультурної термінології; звертається до шаблонів у виборі форм та методів полікультурної роботи; усвідомлює важливість соціальноEпедагогічної діяльності в полікультурному середовищі, визнає необхідність такої діяльності, можливість професійноEетичного розвитку; визнає моральний аспект практичної діяльності, необхідність професійної допомоги клієнтові при розв’язанні етносоціальної проблеми; визнає цінності гуманістичної етики в міжетнічному спілкуванні, але не відчуває потреби щодо вивчення ціннісноEнормативного змісту культури етноспільноти, з якою взаємодіє; розуміє закономірності функціонування етнокультури в 343

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

певному просторовоEчасовому полі, її ролі в процесі соціалізації особистості, особливостей етичних норм та цінностей різних етнокультур; володіє необхідними для даної практичної діяльності вміннями і навичками, проте має труднощі у спілкуванні та спільній діяльності з представниками інших етнокультурних спільнот; є пасивним учасником заходів полікультурної спрямованості; знає одну іноземну мову; виявляє вибіркове спілкування з представниками різних національностей; проявляє толерантність у взаємодії з представниками інших націй і народів; має достатній потяг до самовдосконалення власного професійного потенціалу на засадах полікультурності й розвинену стійку потребу в самоосвіті й самовихованні. Стандартний рівень сформованості полікультурної компетентності характеризується наявністю системних професійних знань та набору універсальних полікультурних навичок та вмінь і виявляється в тому, що студент демонструє вибірковий інтерес до вивчення власної етнічної та іноетнічної культури й ставиться до цього, як до вивчення програмового навчального матеріалу; має нейтральне ставлення до представників інших народів і культур; нестійкі мотиви до вивчення матеріалу полікультурної спрямованості та його застосування в подальшій професійній діяльності; має фрагментарні уявлення про власну етнічну культуру та культуру інших етнічних груп; володіє частковими знаннями полікультурної термінології; виконує полікультурну роботу за зразком, не проявляючи власної ініціативи; знає одну іноземну мову; має труднощі у спілкуванні та взаємодії з представниками інших етнокультурних спільнот; є пасивним учасником заходів полікультурної спрямованості; володіє нестійкими орієнтаціями щодо важливості соціальноE педагогічної діяльності в просторі культури певного етносу; визнає необхідність такої роботи, але відсутній моральний аспект діяльності; побудова міжетнічного спілкування на етичних нормах та стереотипах не розглядається як необхідна умова успішної взаємодії в практичній діяльності; знання щодо соціальноEпедагогічної діяльності в етнокультурному середовищі не мають певної системи, мають накопичувальний характер, тому й не стають в нагоді при розгляді проблем клієнта – носія певної етнокультури; відсутній творчий підхід до вирішення етносоціокультурних проблем клієнтів; має недостатні уміння й навички для моделювання ситуації розвитку особистості клієнта в конкретному етнокультурному середовищі; вміння вивчати клієнта й аналізувати його проблему у взаємозв’язках з етносоціокультурним оточенням розвинуті досить слабко; має ситуативний прояв терпимості 344

Ольга ГУРЕНКО

та згоди у взаємодії з представниками інших націй і народів; виявляє недостатній потяг до самовдосконалення власного професійного потенціалу на засадах полікультурності й нестійку потребу в самоосвіті й самовихованні. Примітивний рівень сформованості полікультурної компетентності характеризується тим, що студент не виявляє зацікавленості й свідомого бажання вивчати власну етнічну культуру, демонструє негативне ставлення до представників інших народів, які населяють певну територію, та їхнього культурного спадку, не має свідомого бажання застосувати матеріал з полікультурності в подальшій професійній діяльності; демонструє відсутність знань власної етнічної культури та культури інших етнічних груп, не володіє полікультурною термінологією, не виявляє вмінь використовувати полікультурні знання в соціальноEпедагогічній діяльності; не володіє жодною іноземною мовою, способами та прийомами ефективної міжкультурної комунікації та взаємодії; уникає участі в заходах полікультурної спрямованості; уникає контактів і не має бажання будувати діалог з представниками різних національностей; не шукає першим шляхів порозуміння у стосунках з представниками різних етносів; не усвідомлює специфіки професійної діяльності в полікультурному просторі, не вникає в ціннісноE нормативний зміст культури; в практичній діяльності не проявляє творчості, активності; під час вирішення етносоціальних проблем дотримуєтьмя пасивної моральної позиції; професійні знання, вміння й навички діяльності в певному полікультурному регіоні відсутні, що унеможливлює зорієнтованість в етносоціальних проблемах; відсутня етнічна толерантність (може виявити схильність до насильницьких дій та агресії); демонструє відсутність бажання до самовдосконалення власного професійного потенціалу на засадах полікультурності. Усі перераховані рівні полікультурної компетентності взаємозалежні між собою, і тому можуть мати проміжні позиції. Водночас йдеться про те, що кожен попередній рівень є ніби пропедевтичним стосовно наступного, більш високого. Діагностична програма визначення рівня сформованості полікультурної компетентності майбутніх соціальних педагогів (за О. Гуренко) Блок 1. Мета: виявити ставлення майбутніх соціальних педагогів до проблем полікультурності та їхню зацікавленість у вивченні матеріалів полікультурної спрямованості у змісті професійної педагогічної підготовки.

345

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Інструкція: дайте, будь ласка, відповіді на запитання. Свою відповідь формулюйте в таких варіантах: так, ні, не обов’язково, не можу відповісти або дайте свій варіант відповіді.

1. Україна є багатонаціональною країною?

2. Представники яких національностей проживають в Україні?

3. Представники яких національностей проживають у Вашому регіоні?

4. Як Ви вважаєте, які проблеми існують у полікультурному суспільстві на сучасному етапі?

5. Чи можна вирішити ці проблеми (або частину проблем) посередництвом спеціальної підготовки фахівців соціальноE педагогічного напряму? Яким чином?

6. БудьEякий мікросоціум (дитячий садок, школа, професійний колектив тощо) є неоднорідним у своєму етнічному складі?

7. На Ваш погляд, чи повинен соціальний педагог бути професійно готовим до роботи з колективами, в яких присутні представники різних етносів, культур, віросповідань тощо, та володіти певними знаннями й уміннями? Чому?

8. Портрет соціального педагога, готового до практичної діяльності в полікультурному соціумі:  особистісні якості:  знання:  уміння: 9. Як Ви вважаєте, чи необхідно здійснювати спеціальну соціальноEпедагогічну роботу з представниками іноетнічного населення (мігрантами, біженцями, національними групами тощо)? Обґрунтуйте свою думку.

10. Як Ви вважаєте, в чому полягає спеціальна соціальноE педагогічна робота з представниками іноетнічного населення (дітьми та дорослими)?

11. Чи необхідно соціальному педагогові приділяти увагу полікультурній роботі з дітьми та молоддю, метою якої є виховання толерантності, добропорядності, поважного й тактовного ставлення до людини незалежно від її національної приналежності? Чому?

12. Як Ви вважаєте, чи повинна система навчання у ВНЗ, здійснюючи підготовку соціальних педагогів, враховувати полікультурний компонент у змісті освіти? Чому?

13. Чи читаються у Вашій групі, на Вашому факультеті курси полікультурної спрямованості? (якщо є такі, назвіть курси)

346

Ольга ГУРЕНКО

14. Ви особисто хотіли б бути суб’єктом полікультурної освіти? Чому?

15. Чи був у Вас досвід роботи з представниками іноетнічного населення (наприклад, у межах соціальноEпедагогічної практики)? У чому полягав зміст взаємодії?

16. Чи маєте Ви бажання вивчати власну етнокультуру? Чому?

17. Які етнокультурні традиції свого народу Ви знаєте?

18. Чи маєте Ви інтерес до знайомства з культурними особливостями інших етнічних груп, з традиціями та звичаями різних народів? Чому?

19. Які етнокультурні традиції інших етносів Ви знаєте?

20. Звідки зазвичай Ви отримуєте інформацію про культуру, звичаї, обряди як свого, так і інших народів?

21. Чи виникали у Вас конфліктні ситуації на міжетнічному ґрунті? Яким чином Ви їх урегульовували?

22. На Вашу думку, культурно обізнана людина легше знаходить взаєморозуміння з представниками різних етносів, культур? Чому? Блок 2. Мета: виявити рівень сформованості етнічної толерантності Інструкція: дайте відповідь на запитання чи поставте позначку у відповідній графі 1. Чи відомі Вам поняття:  ксенофобія так ні  дискримінація так ні  стереотипи так ні  толерантність так ні  полікультурне середовище так ні 2. Чи зустрічалися Ви з проявами ксенофобії та дискримінації в а) в українському суспільстві б) у школі в) у Вашій місцевості 3. Ваше ставлення до людини як особистості значною мірою зумовлюється її національністю?

4. За яким принципом Ви обираєте собі друзів: національним, ідейним, віковим чи......?

5. Чи погодилися б Ви мати сусідами представників таких етнічних груп? так

ні

українці росіяни білоруси

347

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ поляки євреї татари кавказці в’єтнамці цигани німці французи американці китайці болгари турки індійці араби

6. Чи погодилися б Ви мати представників таких національностей?

своїми так

одногрупниками ні

українці росіяни білоруси поляки євреї татари кавказці в’єтнамці цигани німці французи американці китайці болгари турки індійці араби

7. Чи погодилися б Ви мати в майбутньому своїми колегами представників таких національностей? так українці росіяни білоруси поляки євреї 348

ні

Ольга ГУРЕНКО татари кавказці в’єтнамці цигани німці французи американці китайці болгари турки індійці араби

8. Чи погодилися б Ви мати членами своєї родини представників таких національностей? так

ні

українці росіяни білоруси поляки євреї татари кавказці в’єтнамці цигани німці французи американці китайці болгари турки індійці араби

9. Чи вважаєте Ви себе толерантною людиною? Блок 3. Мета: виявити рівень гуманності почуттів, ставлень і поведінкових намірів майбутніх соціальних педагогів у сфері міжетнічних відносин. Інструкція: дайте відповіді на запитання 1. Чи доводилося Вам приховувати свою етнічну приналежність?

2. Чи доводилося Вам відчувати побутові образи своєї етнічної приналежності?

349

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

3. Чи доводилося Вам спостерігати негативне сприйняття людини – представника іншого етносу?

4. Чи доводилося Вам спостерігати упереджене ставлення до людей іншої культури?

5. Як Ви ставитеся до людей – представників інших етносів?

6. Як Ви можете оцінити своє ставлення до культури іншого етносу?

7. Чи вважаєте Ви, що відносини з людьми – представниками інших етносів необхідно вибудовувати, враховуючи їхні етнічні особливості, почуття?

8. Чи вважаєте Ви, що знання власних етнічних витоків, особливостей є основою повноцінної людини і громадянина?

9. Уявіть, будь ласка, ситуацію, коли принижують Вашу етнічну гідність. Якою може бути Ваша поведінка в цьому випадку?

10. Що Ви відчуваєте, коли чуєте щось образливе на адресу свого етносу?

11. Що, на Вашу думку, треба зробити, щоб не було етнічних конфліктів?

12. Що, на Вашу думку, може об’єднати етноси в одну загальнодержавну політичну націю? Блок 4. Мета: виявити ціннісні орієнтації майбутніх соціальних педагогів у полікультурному суспільстві. Інструкція: виберіть цінності, на які має орієнтуватися соціальний педагог, працюючи в полікультурному суспільстві.

1. Визнання універсальності прав людини будьEякої національності.

2. Повага до людської гідності та свободи, незалежно від її національної приналежності, віросповідання.

3. Упереджене ставлення до представників деяких національностей.

4. Визнання меншовартості представників іноетнічного населення.

5. Прийняття соціальної, культурної, релігійної різноманітності суспільства.

6. Усвідомлення важливості громадянського діалогу в полікультурному суспільстві.

7. Заперечення ксенофобії та дискримінації.

8. Побудова міжетнічної комунікації на основі принципу толерантності.

350

Ольга ГУРЕНКО

9. Визнання переваги конструктивного розв’язання міжетнічних конфліктів.

10. Прийняття етнокультурної маргінальності в поліетнічному соціумі. Блок 5. Мета: визначити рівень володіння полікультурною термінологією. Інструкція: оберіть найповнішу правильну відповідь з можливих варіантів або дайте свій варіант відповіді на запропоновані питання.

1. Як Ви розумієте поняття «полікультурна освіта»? а) теорія і практика виховання в дусі миру, міжнаціонального взаєморозуміння і співробітництва, поваги до прав людини; б) педагогічний процес, що забезпечує ознайомлення особистості з культурою народів, формування позитивного ставлення до представників різних культур, установки на конструктивну взаємодію з ними; в) комплекс заходів у галузі навчання й виховання представників різних етносів з урахуванням їхніх етнічних відмінностей.

2. Полікультурна компетентність характеризується а) здатністю до толерантності та взаєморозуміння між людьми, що належать до різних етнічних груп; б) сукупністю здатностей особистості усвідомлено враховувати знання соціального і культурного контекстів у процесі міжкультурного діалогу; в) наявністю знань про історію, традиції, культурні надбання народів світу.

3. Полікультуралізм – це... а) сукупність різних культур, їхня багатоманітність; б) учення, що вивчає культурне різнобарв’я світу; в) процес культурного взаємообміну; 4. Етнічна культура – це... а) звичаї, традиції, обряди, способи життя і діяльності, що властиві конкретному народові; б) норми і цінності певної етнічної групи людей; в) сукупність культурологічних концепцій, на основі яких здійснюється об’єднання нації.

5. Національні стереотипи а) є результатом незнання культури іншого народу; б) пов’язані з гумором, що використовують люди в розповідях про інші національності; 351

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

в) пов’язані з виникненням упереджень і забобонів, що деформує уявлення про культуру і традиції іншого етносу. Блок 6. Мета: визначити уміння майбутніх соціальних педагогів використовувати знання з полікультурності в соціальноEпедагогічній діяльності. Інструкція: вкажіть правильний, на Вашу думку, варіант вирішення ситуаційної проблеми 1. Ви – соціальний педагог у школі. У Вашій присутності  один учень образив іншого, вказуючи на національну приналежність. Ваші дії:  виникла сутичка між учнями на релігійному ґрунті. Ваші дії: 2. Вкажіть превентивні заходи в школі щодо означених проблем: Ви – соціальний педагог у ЦСССДМ.  До Вас звернулася по допомогу сім’я (батько, мати, 2 сини шкільного віку, донька дошкільного віку), яка нелегально прибула до України. Які Ваші дії?  Ви здійснюєте соціальний супровід сім’ї трудових мігрантів (5 дітей шкільного віку, за якими доглядає бабуся, а батьки працюють за кордоном). Яку виховну роботу Ви будете проводити?  Ви опікуєтеся групою іноземців (10 сімей з дітьми), які опинилися в Україні внаслідок стихійного лиха. Які Ваші дії?

3. Ви – соціальний педагог у міському відділі у справах молоді та спорту.  Вам доручили організувати на рівні міста заходи соціального та культурноEдозвіллєвого спрямування щодо популяризації етнокультур національних груп, які мешкають у місті. Які Ваші дії?  Вигадайте гасло для соціальної реклами щодо захисту прав національних груп в Україні.

4. Вигадайте власну проблемну ситуацію, пов’язану з полікультурним соціумом.

5. Зобразіть схематично соціальну рекламу на полікультурну тематику. Блок 7. Мета: визначити рівень сформованості полікультурних знань та вмінь студентів на основі самооцінки. Інструкція: у відповідній графі відзначте знаком «+» оцінку, якою Ви оцінюєте полікультурні знання та вміння. При цьому 3 балами оцінюються яскраво виражені знання та вміння; 2 балами – неповні 352

Ольга ГУРЕНКО

знання й вміння; 1 балом – часткові знання та вміння. Нулем оцінюються знання та вміння, які не проявляються. № з/п 1

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

Полікультурні знання та вміння 2 полікультурні знання знання етнокультурних традицій свого етносу знання етнокультурних традицій інших етносів знання особливостей менталітету представників іноетнічного населення знання особливостей соціальноE педагогічної роботи в поліетнічному середовищі загальноінформаційні вміння шукати й опрацьовувати інформацію про культурну спадщину свого та інших етносів дослідницькі здатності вміти аналізувати й оцінювати поточну соціальну ситуацію в полікультурному середовищі здатності критичного мислення уміння формувати власну позицію в полікультурному соціумі та представляти і захищати її, поважаючи позицію іншої людини здатності вести діалог уміння відстоювати власну думку і поважати думку іншої людини під час міжкультурної взаємодії здатності розв’язувати проблеми і конфлікти уміння визначати соціальні проблеми й конфлікти в полікультурному суспільстві та конструктивно їх розв’язувати здатності до рефлексії уміння критично аналізувати власні дії, конкретну соціальну ситуацію в умовах полікультурності та приймати обґрунтоване рішення

3 3

Оцінка в балах 2 1 4 5

0 6

353

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Для розробки діагностичної програми використано діагностичні матеріали Л. Гончаренко (блок 2), Н. Назаренко (блок 3), Л. Чередниченко (блок 5), які були доповнені та доопрацьовані.

3. Шляхи формування полікультурної компетентності майбутнього соціального педагога в умовах вишу Полікультурна компетентність майбутнього педагога – це інтегроване утворення, що є невід’ємною частиною професійної компетентності соціального педагога. Ми вважаємо, що оптимальними шляхами її формування в умовах вишу є: запровадження трансдисциплінарного підходу; виділення полікультурної складової у змісті варіативної частини професійної освіти й розробка на цій основі спецкурсів; планування та управління самостійною роботою студентів, її творче полікультурне спрямування; залучення майбутніх соціальних педагогів до науковоEдослідницької діяльності в галузі полікультури; формування етнокультурної ідентичності студентів у різноманітній позааудиторній роботі. Ці шляхи реалізуються через запровадження в навчальноEвиховний процес ВНЗ відповідної педагогічної технології. Узагальнюючи сучасні наукові дослідження з питань педагогічної технології (С. Гончаренко, В. Гузєєв, В. Євдокимов, М. Кларін, О. Пєхота, І. Прокопенко, Г. Селевко, С. Сисоєва, Ф. Фрадкін та інші), ми розуміємо технологію формування полікультурної компетентності студентів як педагогічну систему впорядкованої множини взаємопов’язаних та взаємозумовлених цілісних елементів, поєднаних спільною метою і спрямованих на становлення особистості педагога, здатного проектувати та здійснювати свою діяльність в умовах поліетнічного середовища. У побудові технології формування полікультурної компетентності студентів ми виходили з досліджень, у яких було визначено структуру педагогічної технології. Так, у роботах Г. Селевка304 та інших підкреслюється, що в створенні педагогічної технології має бути показана: а) концептуальна основа; б) змістова частина: мета – загальна і конкретна; зміст відповідного науковій меті матеріалу; в) процесуальна частина – технологічний процес: організація запланованого процесу; методи і форми навчальноEвиховної діяльності; методи і форми взаємодії суб’єктів педагогічного процесу; діагностикоE проективні методи навчальноEвиховного процесу.

304

Селевко Г. К. Современные образовательные технологи / Г. К. Селевко. – М. : Народное образование, 1998. – 256 с.

354

Ольга ГУРЕНКО

Побудована нами технологія передбачає активну теоретичну і практичну полікультурну діяльність майбутніх педагогів, створення умов для самореалізації кожної особистості в поліетнічному середовищі. Ця технологія функціонує в педагогічному середовищі в умовах вищого навчального закладу IIIEIV рівнів акредитації. Педагогічне середовище формування полікультурної компетентності студентів являє собою єдине поле, простір, в якому відбувається процес її становлення; єдину мету діяльності викладачів, студентів і представників іноетнічного населення; оцінювання дій усіх учасників педагогічного процесу. Єдність є підлеглою цільовій настанові, завданням розв’язання поставленої проблеми. Педагогічне середовище характеризує атмосферу, де реально виявляються принципи гуманності, взаємодовіри та взаємодопомоги; клімат особистої безпеки для кожного учасника педагогічного процесу; можливості всебічного стимулювання творчої ініціативи в усіх видах навчальної і наукової діяльності. Педагогічне середовище зумовлює центральний елемент технології, що включає мету, процес, результат і перспективу формування полікультурної компетентності й проявляється та має свої особливості на всіх етапах етнокультурної роботи зі студентами. Для центрального елемента технології характерний змістовий та організаційний взаємозв’язок, взаємодія між собою й іншими елементами полікультурної підготовки. Загальна мета технології передбачає формування полікультурної компетентності студентів упродовж їхнього навчання в педагогічному університеті. На досягнення єдиної мети спрямований процес формування полікультурної компетентності, що полягає у взаємодії викладачів, студентів та представників іноетнічного населення. Він має три взаємопов’язані між собою етапи здійснення: підготовчий, основний та узагальнювальний. Кінцевий результат цього процесу передбачає сформованість у студентів полікультурної компетентності. Позитивний результат формування полікультурної компетентності студентів тісно пов’язаний з перспективою, яка полягає в активному сприйманні майбутніми педагогами актуальних проблем сучасного стану етнокультури представників інших національностей, у постійній орієнтації у своїй майбутній роботі на загальнолюдські цінності й традиції різних етносів України; у толерантності, лабільності, корекції поведінки в нестандартних міжетнічних ситуаціях; у наявності глибоких та міцних знань про зміст культури етнічних груп; у володінні достатніми 355

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

полікультурними вміннями; у здатності усвідомлювати та оцінювати адекватність власних педагогічних дій та форм поведінки в професійно значущих ситуаціях полікультурного характеру; в наявності стійкої потреби в самоосвіті; самовихованні, самореалізації в поліетнічному середовищі. Складові центрального елемента технології формування полікультурної компетентності студентів реалізуються в трьох аспектах: освітньому, виховному та практичному. Освітній аспект полягає в теоретичній підготовці майбутніх педагогів з питань етнокультури національних груп конкретного регіону України. Він реалізується в процесі вивчення студентами спеціально розробленого курсу, присвяченого як питанням етнічної культури національних груп конкретного регіону України, так і проблемі полікультурної роботи в закладах освіти; у співпраці з інформаційноE культурними центрами етнічних груп тощо. Виховний аспект спрямований на виховання у студентів почуття патріотизму, громадянськості, шанобливого ставлення до людей різних національностей, до їхніх культурних надбань, на формування в майбутніх педагогів культури міжетнічного спілкування. Цей аспект реалізується в цілеспрямованій виховній роботі зі студентами в умовах педагогічного університету та в тісній взаємодії з представниками інших національностей (організація народних свят, фестивалів культури національних спільнот, фольклорних гуртків тощо). Метою практичного аспекту є створення умов для самореалізації майбутніх педагогів як професіоналів у поліетнічному середовищі через педагогічну практику в закладах освіти, реальну участь у культурному житті етнічних груп. Виходячи із специфіки навчальноEвиховного процесу в педагогічному університеті в умовах поліетнічного середовища, його організацію уможливлюють нормативне та методичне забезпечення, засоби, форми, методи полікультурної роботи, культурологічні зв’язки з національними спільнотами конкретного регіону України, активна взаємодія викладачів, студентів та представників етнічних груп. Нормативне та методичне забезпечення надає чітку організаційну та функціональну спрямованість процесові формування полікультурної компетентності студентів. Воно включає сучасні наукові досягнення й основні нормативні документи України. Серед засобів, які забезпечують полікультурну роботу в педагогічному університеті, виділяються насамперед культурні надбання національних спільнот: традиції, звичаї, обряди, фольклор та інші. Поряд 356

Ольга ГУРЕНКО

з цим застосовується різноманітна наочність і технічні засоби навчання (відеофільми, кінофільми та інші). Ефективними методами формування полікультурної компетентності студентів у педагогічному університеті, на наш погляд, є методи навчання на основі характеру пізнавальної діяльності майбутніх педагогів, класифіковані І. Лернером305 та М. Скаткіним306. Серед них пояснювальноEілюстративний, репродуктивний, проблемного викладу, евристичний та дослідницький методи. Серед розмаїття форм організації навчання та виховання студентів, розглянутих у працях І. Лернера307, М. Махмутова, Н. Нікандрова, Є. Петрова308 та інших, у розробленій нами технології формування полікультурної компетентності студентів педагогічного університету мають місце як традиційні методи (лекції, семінари, практичні заняття, конференції, екскурсії, залік, консультації, дидактичні ігри, самостійна робота, курсові проекти, наукові гуртки), так і специфічні (засідання «круглого столу», народознавчі експедиції, співпраця з інформаційноEкультурними центрами національних меншин, робота з фондами краєзнавчих музеїв та інші). Позитивна результативність процесу формування полікультурної компетентності студентів досягається за рахунок педагогічної взаємодії. Це явище ми розуміємо як процес формування суб’єктивного та когнітивного досвіду суб’єктами процесу навчання, виховання та спільної практичної діяльності, спрямованого на формування полікультурної компетентності студентів. Суб’єктами взаємодії є викладачі, студенти, представники національних спільнот, учителі, діти, батьки та інші. Центром педагогічної взаємодії є діяльність викладачів, студентів та представників національних спільнот. Одним із важливих елементів технології є критерії оцінки діяльності студентів та викладачів в умовах їхньої співпраці в поліетнічному середовищі. Викладач і студент взаємодіють у системі суб’єктEоб’єктних, суб’єктEсуб’єктних стосунків. Виходячи з цього, використовується оцінка як загального результату, так і результату спільної діяльності викладача і студента. Критерії оцінки взаємної 305

Лернер И. Я. Процесс обучения и его закономерности / И. Я. Лернер. – М. : Знание, 1980. – С. 80.

306 Скаткин М. Н. Проблемы совершенствования дидактики / М. Н. Скаткин. – М. : Педагогика, 1984. – 96 с.

307 Див. 305.

308 Никандров Н. Д. Система организационных форм обучения в педагогическом институте / Н. Д. Никандров, Е. Д. Петров // Содержание, методы и формы обучения в педагогическом институте. – Л. : ЛГПИ, 1997. – С. 3E14.

357

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

діяльності викладачів та студентів виконують як загальну оцінну функцію, що виявляє позитивне зростання, перехід на нові етапи експериментальної роботи, так і корекцію проміжних відхилень, часткових та кінцевих результатів відповідно до часткових кінцевих цільових настанов, завдань. Отже, розроблена технологія створює наочну картину цілеспрямованого навчальноEвиховного процесу в педагогічному університеті, метою якого є формування полікультурної компетентності студентів, покликаних працювати в поліетнічному середовищі. Як зазначалося раніше, технологія формування полікультурної компетентності студентів педагогічного університету спрямована на поетапне становлення компонентів полікультурної компетентності.

I етап – підготовчий. Метою цього етапу є формування мотиваційноEціннісного та особистісного компонентів полікультурної компетентності. Для реалізації поставленої мети виконуються такі завдання: формування національної самосвідомості студентів; формування первинного уявлення про культуру етнічних груп; зацікавлення вивченням етнокультурної спадщини національних спільнот, які компактно проживають в окремому регіоні України, та інших етносів; створення умов для усвідомлення майбутніми педагогами значення культурних традицій національних груп щодо формування духовності, толерантності, патріотизму юного покоління; для усвідомлення студентами особистісного значення вивчення етнокультури національних спільнот, для власного духовного розвитку, формування етнокультурно спрямованих настанов в умовах навчальної діяльності. Провідними методами навчання на I етапі є пояснювальноE ілюстративний, репродуктивний та метод проблемного викладу. Вони дозволять підвищити позитивну мотивацію студентів, залучити їх до активної пошукової навчальноEпізнавальної діяльності; організувати спільну діяльність, партнерські відносини між викладачами, студентами та представниками національних груп. Найбільш доцільними формами організації навчання та виховання студентів на цьому етапі є: – виховні години з тематикою інформаційного та проблемного характеру: «Національне розмаїття України», «Реалізація «Закону про національні меншини в умовах поліетнічного середовища», «Освіта національних спільнот України» тощо; 358

Ольга ГУРЕНКО

– співпраця з інформаційноEкультурними центрами національних меншин: зустрічі з представниками етнічних груп, відвідування фольклорноEетнографічних колективів, мовних фестивалів та фестивалів культури національних спільнот. Ефективність реалізації завдань підготовчого етапу залежить безпосередньо від педагогічної взаємодії викладача, студентів та представників національних груп із освітньоEкультурних центрів, що створює ситуацію взаємодовіри, високу емоційну активність студентів у процесі формування полікультурної компетентності.

II етап – основний, метою якого є формування у студентів системи полікультурних знань і вмінь, оцінки та самооцінки результатів полікультурної діяльності (когнітивний, діяльнісноEповедінковий, комунікативний компоненти полікультурної компетентності). На цьому етапі виконуються такі завдання: формування системи полікультурних знань у студентів; формування полікультурних умінь (конструктивних, організаторських, комунікативних, гностичних, діагностичних); засвоєння методики полікультурної роботи, що полягає в умінні застосовувати на практиці різні методи (виховання у дітей поваги до етнокультурних традицій різних етносів України; формування в молодого покоління культури міжнаціонального спілкування; запобігання міжетнічним конфліктам; народного виховання різних етносів; запровадження в практику роботи навчальних закладів позитивно спрямованих етнокультурних традицій національних груп); формування у студентів оцінки власної теоретичної підготовки, практичної й науковоEпошукової полікультурної діяльності; педагогічна підтримка самостійного оволодіння інформацією в галузі етнокультури національних спільнот. Провідними методами навчання на цьому етапі є: репродуктивні, проблемні, евристичні. Основними формами організації навчання на II етапі виступають: – лекції та семінарськоEпрактичні заняття зі спеціально розробленого спецкурсу «СоціальноEпедагогічна робота в полікультурному суспільстві»; – мініEконференції; – засідання «круглого столу», спрямовані на обговорення та відпрацювання форм і методів організації полікультурної роботи з дітьми дошкільного та шкільного віку; – експедиції до місцевості компактного проживання національних спільнот для збору народознавчого матеріалу; 359

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

– співпраця з краєзнавчими музеями регіону: робота у фондах та архівах, відвідування лекцій, екскурсії; – співпраця з інформаційноEкультурними центрами національних спільнот регіону: збір історичного, народознавчого матеріалу, відвідування засідань представників етнічних груп, участь у підготовці й проведенні народних свят, відвідування гуртків декоративноE прикладного мистецтва, фольклорних гуртків; зв’язки з ровесниками за кордоном; – самостійна робота студентів, яка полягає в плануванні полікультурної роботи в закладах освіти, розробці й драматизації занять з етнокультурної тематики та виховних заходів, у підготовці доповідей до мініEконференції, у здійсненні народознавчоEпошукової роботи; – науковий гурток, метою якого є систематизація народознавчого матеріалу, обговорення методичних питань, розробка методичних рекомендацій для практичних працівників закладів освіти тощо. За допомогою зазначених форм організації навчання створюються умови для оволодіння студентами як репродуктивними, так і продуктивними, творчими методами полікультурної діяльності, становлення полікультурної компетентності як системи. Важливу роль у цьому відіграють усі суб’єкти педагогічного процесу. Взаємодія між викладачами, студентами та представниками національних спільнот із освітньоEкультурних центрів стає більш об’ємною, тісною, контактною. Вона виражається у спільному виконанні завдань, передбачених на ІІ етапі технології формування полікультурної компетентності студентів. Метою III етапу – узагальнювального – є широке застосування полікультурних знань, умінь і навичок у самостійній роботі студентів у поліетнічному середовищі. Це підсумковий етап, на якому відбувається оцінка та переоцінка поглядів, підходів до видів роботи полікультурного спрямування. Поряд з іншими компонентами особливого значення набуває рефлексивний компонент. Він передбачає сформованість у студентів здатності до оцінки та самооцінки в полікультурному середовищі, їхнє прагнення до самовизначення та самовдосконалення. Мету конкретизують такі завдання: перетворення етнокультури в галузь наукового пошуку; систематизація полікультурних знань і вмінь та формування досвіду їх практичного застосування; удосконалення творчих здібностей студентів в полікультурній роботі; формування об’єктивної оцінки та самооцінки полікультурної діяльності студентів; створення умов для полікультурного самовизначення та самовдосконалення в поліетнічному середовищі.

360

Ольга ГУРЕНКО

Серед методів навчання, які застосовуються на цьому етапі, провідними є евристичні, дослідницькі. До основних форм організації навчання треба віднести: – написання та захист курсових і дипломних проектів на полікультурну тематику; – співпраця з інформаційноEкультурними центрами національних меншин регіону: допомога в організації культурних заходів, роботи фольклорноEетнографічних гуртків тощо. На цьому етапі змінюється педагогічна взаємодія викладачів, студентів та представників національних спільнот із освітньоEкультурних центрів. Вона має діловий професійний характер. Індивідуальне дослідне завдання Використовуючи матеріали лекції, провести самодіагностику рівня сформованості полікультурної компетентності. Методичні вказівки Алгоритм проведення самодіагностики: 1. Підготувати діагностичний лист.

2. Виконати завдання кожного блоку згідно з інструкцією.

3. За допомогою ключів до діагностичних методик визначити власний рівень сформованості полікультурної компетентності.

4. Оформити отримані результати у вигляді опису професійних здатностей соціального педагога, покликаного працювати в полікультурному освітньому просторі.

361

МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ Міжнародні та державні документи (для використання соціальним педагогом у роботі в полікультурному суспільстві) Декларація про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин Прийнято резолюцією 47/135 Генеральної Асамблеї ООН від 18 грудня 1992 року Генеральна Асамблея, знову підтверджуючи, що однією з основних цілей Організації Об’єднаних Націй, як проголошено в Статуті (995_010), є заохочення та розвиток поважання прав людини та основних свобод усіх, без розрізнення раси, статі, мови або релігії, знову підтверджуючи віру в основні права людини, гідність та цінність людської особистості, рівноправ’я чоловіків та жінок та рівність великих і малих націй, намагаючись сприяти реалізації принципів, що містять Статут, Загальна декларація прав людини (995_015), Конвенція про запобігання геноцидові та покарання за нього (995_155), Міжнародна конвенція про ліквідацію усіх форм расової дискримінації (995_105), Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (995_042), Декларація про ліквідацію усіх форм нетерпимості та дискримінації на грунті релігій або переконань (995_284), Конвенція про права дитини (995_021), а також інші відповідні міжнародні документи, які було прийнято на всесвітньому чи регіональному рівні, і міжнародні документи, укладені між окремими державамиEчленами Організації Об’єднаних Націй, керуючись положеннями статті 27 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (995_043), стосовно прав осіб, що належать до етнічних, релігійних та мовних меншин, вважаючи, що заохочення та захист прав осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин, сприяють політичній та соціальній стабільності держав, в яких вони проживають, підкреслюючи, що постійне заохочення та здійснення прав осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин, як невід’ємна частина розвитку суспільства взагалі і в демократичних рамках на грунті верховенства закону сприяло б зміцненню дружби та співпраці між народами та державами, 362

Ольга ГУРЕНКО

вважаючи, що Організація Об’єднаних Націй покликана грати важливу роль у захисті меншин, беручи до уваги роботу, виконану на сьогодні в рамках Організації Об’єднаних Націй, зокрема Комісією з прав людини, Підкомісією із запобігання дискримінації та захисту меншин та органами, створеними на виконання Міжнародних пактів про права людини та інших відповідних міжнародних документів в галузі прав людини, на заохочення та захист прав осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин, враховуючи значну роботу, виконану міжурядовими та урядовими організаціями для захисту меншин, а також для заохочення та захисту прав осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин, визнаючи необхідність забезпечення ще ефективнішого втілення у життя міжнародних документів з прав людини стосовно прав осіб, що належать до національних чи етнічних, релігійних та мовних меншин, проголошує цю Декларацію про права осіб, що належать до національних чи етнічних, релігійних та мовних меншин: Стаття 1 1. Держави захищають на їх відповідних територіях існування та самобутність національних чи етнічних, культурних, релігійних та мовних меншин та заохочують створення умов для розвитку тої самобутності.

2. Держави вживають належні законодавчі та інші кроки для досягнення цих цілей. Стаття 2 1. Особи, що належать до національних чи етнічних, релігійних та мовних меншин (надалі називаються особами, що належать до меншин), мають право користуватися досягненнями своєї культури, сповідувати свою релігію та відправляти релігійні обряди, а також користуватися своєю мовою у приватному житті та публічно, вільно та без втручання чи дискримінації у будьEякій формі.

2. Особи, що належать до меншин, мають право активної участі в культурному, релігійному, громадському, економічному та державному житті.

3. Особи, що належать до меншин, мають право активної участі у прийнятті на національному і, де це необхідно, регіональному рівні рішень, стосовно тої меншини, до якої вони належать, або тих регіонів, у яких вони проживають, в порядку, що не суперечить національному законодавству.

363

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

4. Особи, що належать до меншин, мають право створювати свої власні асоціації та забезпечувати їх функціонування та підтримувати без будьEякої дискримінації вільні та мирні контакти з іншими членами своєї групи та з особами, що належать до інших меншин, а також контакти через кордони з громадянами інших держав, з якими вони зв'язані національними, етнічними, релігійними або мовними зв’язками. Стаття 3 1. Особи, що належать до меншин, можуть здійснювати свої права, в тому числі права, викладені у цій Декларації, як індивідуально, так і спільно з іншими членами своєї групи без будьEякої дискримінації.

2. Використання або невикористання прав, викладених у цій Декларації, не призводить до яких би там не було негативних наслідків для становища будьEякої особи, що належить до меншини. Стаття 4 1. Держави вживають при необхідності заходів для забезпечення того, щоб особи, що належать до меншин, могли повною мірою та ефективно здійснювати свої права людини та основні свободи без будьE якої дискримінації і на підставі повної рівності перед законом.

2. Держави вживають заходів для створення сприятливих умов, які дозволять особам, що належать до меншин, виражати свої особливості та розвивати свою культуру, мову, релігію, традиції та звичаї за винятком тих випадків, коли конкретна діяльність здійснюється з порушенням національного законодавства та суперечить міжнародним нормам.

3. Держави вживають відповідних заходів на те, щоб там, де це здійснимо, особи, що належать до меншин, мали належні можливості для вивчення своєї рідної мови або навчання своїй рідній мові.

4. Держави при необхідності вживають заходів у галузі освіти з метою стимулювання вивчення історії, традицій, мови і культури меншин, що проживають на їхній території. Особи, що належать до меншин, повинні мати належні можливості для отримання знань, необхідних для життя у суспільстві (взагалі) і в цілому.

5. Держави розглядають питання про вжиття належних заходів для того, щоб особи, що належать до меншин, могли повною мірою брати участь у забезпеченні економічного прогресу та розвитку своєї країни. Стаття 5 1. Національна політика та програми плануються та здійснюються за належного врахування законних інтересів осіб, що належать до меншин.

364

Ольга ГУРЕНКО

2. Програми співпраці та допомоги між державами плануються та здійснюються за належного врахування законних інтересів осіб, що належать до меншин. Стаття 6 Державам слід співпрацювати у питаннях, що стосуються осіб, що належать до меншин, в тому числі в обміні інформацією та досвідом, з метою розвитку взаєморозуміння та довіри. Стаття 7 Державам слід співпрацювати з метою заохочення поважання прав, викладених у цій Декларації. Стаття 8 1. Ніщо у цій Декларації не заважає виконанню державами їхніх міжнародних зобов'язань стосовно осіб, що належать до меншин. Зокрема, державам слід сумлінно виконувати обов’язки та зобов’язання, які вони прийняли на себе у відповідності з міжнародними договорами та угодами, учасниками яких вони є.

2. Здійснення прав, викладених у цій Декларації, не завдає шкоди здійсненню усіма особами загальновизнаних прав людини та основних свобод.

3. Заходи, яких вживають держави з метою забезпечення ефективного здійснення прав, викладених у цій Декларації, не вважаються prima facil суперечними з принципами рівності, що закріплені у Загальній декларації прав людини.

4. Ніщо у цій Декларації не може бути витлумачено як таке, що допускає будьEяку діяльність націй, включаючи принципи поважання суверенної рівності, територіальної цілісності та політичної незалежності держав. Стаття 9 Спеціалізовані установи Організації Об’єднаних Націй та інші організації сприяють повному здійсненню прав та принципів, викладених у цій Декларації, в рамках їхніх відповідних сфер компетенцій. «Права людини і професійні стандарти для юристів», 1996 р. Декларація принципів толерантності Проголошена та підписана 16 листопада 1995 р. ДержавиEчлени Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури, що зібралися в Парижі на двадцять восьму сесію Генеральної конференції 25 жовтня – 16 листопада 1995 р., 365

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Преамбула Пам’ятаючи про те, що Статут Організації Об’єднаних Націй проголошує: «Ми, народи Об’єднаних Націй, сповнені рішучості врятувати прийдешні покоління від лиха війни... знову утвердити віру в основні права людини, в гідність та цінність людської особистості... і з цією метою виявляти терпимість і жити разом, у мирі один з одним, як добрі сусіди», нагадуючи про те, що в Преамбулі Статуту ЮНЕСКО, затвердженого 16 листопада 1945 р., підкреслюється, що «мир має грунтуватися на інтелектуальній та моральній солідарності людства», нагадуючи також про те, що у Загальній декларації прав людини прогоEлошується, що «кожна людина має право на свободу думки, совісті та віросповідання» (стаття 18), «на свободу переконань і на їхнє вільне висловлювання» (стаття 19) і що освіта «повинна сприяти взаєморозумінню, толерантності та дружбі між усіма народами, расовими і релігійними групами» (стаття 26), беручи до уваги відповідні міжнародні акти, в тому числі: − Міжнародний пакт про громадянські і політичні права; − Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права; − Міжнародну конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації; − Конвенцію про запобігання злочинам геноциду та покарання за нього; − Конвенцію про права дитини; − Конвенцію 1951 р. щодо статусу біженців та Протокол 1967 р. стосовно статусу біженців, а також регіональні правові акти в цій галузі; − Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок; − Конвенцію проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання; − Декларацію про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на основі релігії та переконань; − Декларацію щодо прав осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних або мовних меншин; − Декларацію щодо заходів по ліквідації міжнародного тероризму; − Віденську декларацію та Програму дій Всесвітньої конференції з питань прав людини; − Декларацію та Програму дій, ухвалених під час Всесвітньої зустрічі на вищому рівні в інтересах соціального розвитку, що відбулася в Копенгагені; 366

Ольга ГУРЕНКО

− Декларацію ЮНЕСКО про раси та расові забобони; − Конвенцію та Рекомендацію ЮНЕСКО пре боротьбу

з дискриміEнацією в галузі освіти; пам’ятаючи про цілі проголошених ООН третього Десятиріччя дій по боротьбі проти расизму та расової дискримінації, Десятиріччя освіти в галузі прав людини та Міжнародного десятиріччя корінних народів світу, враховуючи рекомендації регіональних конференцій, проведених згідно з резолюцією 27С/5.14 Генеральної конференції ЮНЕСКО в рамках проголошеного Організацією Об’єднаних Націй Року толерантності, а також висновки і рекомендації інших конференцій та нарад, організованих країнамиEчленами в рамках програми Року толерантності, відчуваючи занепокоєння у зв’язку з актами нетерпимості, насильства, тероризму, ксенофобії, агресивного націоналізму, расизму, антисемітизму, відчуження, маргіналізації та дискримінації щодо національних, етнічних, релігійних і мовних меншин, біженців, робітниківEмігрантів, іммігрантів та соціальне найменш захищених груп у суспільстві, а також актами насильства та залякування щодо окремих осіб, які реалізують своє право на свободу думки і висловEлювання переконань, проявами, що почастішали останнім часом і становлять загрозу зміцненню миру та демократії на національEному і міжнародному рівнях, звертаючи особливу увагу на обов'язок країнEчленів розвивати та забезпеEчувати поважання прав людини та основних свобод для всіх без винятку незалежно від їхньої раси, статі, мови, національної належE ності, релігії або стану здоров’я і боротися з проявами нетерпимості, приймають та урочисто проголошують цю Декларацію принципів толерантності, сповнені рішучості зробити все необхідне для утвердження ідеалів толерантності в суспільстві, оскільки толерантність є не тільки важливим принципом, а й необхідною умовою миру та соціальноEекономічного розвитку всіх народів, ми проголошуємо таке: Стаття 1 – Поняття толерантності 1.1 Толерантність означає поважання, сприйняття та розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовираження та самовиявлення людської особистості. Формуванню толерантності сприяють знання, відкритість, спілкування та свобода думки, совісті і переконань.

367

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Толерантність – це єдність у різноманітті. Це не тільки моральний обов’язок, а й політична та правова потреба. Толерантність – це те, що уможливлює досягнення миру, сприяє переходу від культури війни до культури миру.

1.2 Толерантність – це не поступка, поблажливість чи потурання. Толерантність – це, передусім, активна позиція, що формується на основі визнання універсальних прав та основних свобод людини. Толерантність у жодному разі не може бути виправданням посяганню на ці основні цінності. Толерантність повинні виявляти кожна людина, групи людей та держави.

1.3 Толерантність – це обов’язок сприяти утвердженню прав людини, плюралізму (e тому числі культурного плюралізму), демократії та правопорядку. Толерантність – це поняття, що означає відмову від догматизму і абсолютизму, утвердження норм, закріплених у міжнародноEправових актах у галузі прав людини.

1.4 Стосовно поважання прав людини виявлення толерантності не означає терпимого ставлення до соціальної несправедливості, відмови від своїх або прийняття чужих переконань. Це означає, що кожен може дотримуватись своїх переконань і визнає таке саме право за іншими. Це означає визнання того, що люди з природи своєї відрізняються зовнішнім виглядом, становищем, мовою, поведінкою і мають право жити в мирі та зберігати свою індивідуальність. Це також означає, що погляди однієї людини не можуть бути нав'язані іншим. Стаття 2 – Державний ревень 2.1 На державному рівні реалізація принципу толерантності передбачає існування справедливого та неупередженого законодавства, дотримання правопорядку, судовоEпроцесуальних та адміністративних норм. Необхідно також, щоб економічні і соціальні можливості були доступними для кожної людини без будьEякої дискримінації. Відчуження і маргіналізація можуть стати причиною пасивності, ворожості та фанатизму.

2.2 Для того, щоб зробити суспільство толерантнішим, державам слід ратифікувати існуючі міжнародні конвенції з питань прав людини і, в разі потреби, розробити нове законодавство з метою забезпеEчення в суспільстві рівноправних відносин і рівних можливостей для всіх груп і кожної окремої людини.

2.3 В інтересах міжнародної злагоди принципово важливо, щоб кожна людина, громада та нація усвідомлювали та поважали багатокультурний характер людського співтовариства. Без 368

Ольга ГУРЕНКО

толерантності не може бути миру, а без миру неможливі розвиток і демократія.

2.4 Нетолерантність може набувати форми маргіналізації соціальне найменш захищених груп, їхнього вилучення із суспільного та поліEтичного життя, насильства і дискримінації щодо них. Як проголошує Декларація про раси та расові забобони, «Всі люди та групи людей мають право відрізнятися один від одного» (стаття 1.2). Стаття 3 – Соціальні аспекти 3.1 Толерантність особливо важлива в сучасному світі, який характеризується глобалізацією економіки і зростаючою мобільністю, швидким розвитком комунікації, інтеграції та взаємозалежності, великомасштабними міграційними процесами і переміщенням населення, урбанізацією і трансформуванням соціальних моделей. Оскільки кожна частина світу характеризується різноманіттям, ескалація нетерпимості та розбрату потенційно загрожує всім регіонам. Від такої загрози неможливо відмежуватися національними кордонами, тому що вона має глобальний характер.

3.2 Толерантність необхідна у взаєминах між окремими особами, в сім’ї та громаді. У школах, університетах та осередках неформальної освіти, удома і на роботі необхідно формувати атмосферу толерантEності, стосунки відкритості, уважність один до одного та почуття солідарності. Засоби комунікації здатні відіграти конструктивну роль у сприянні вільному і відкритому діалогу та спілкуванню, роз’ясненню ваги толерантності та загроз, що їх несе байдужість до проявів нетолерантності з боку груп та ідеологій.

3.3 У Декларації ЮНЕСКО про раси та расові забобони проголошується, що слід вживати необхідних заходів з метою забезпечення рівності у праві на гідність та інших правах окремих осіб і груп людей. У цьому зв’язку особливу увагу слід зосередити на найменш соціально захищених групах, які перебувають у несприятливих соціальних чи економічних умовах, для того щоб надати їм правового та соціального захисту, зокрема в житлових питаннях та питаннях зайнятості, охорони здоров’я, забезпечити повагу до самобутності їхньої культури та цінностей, сприяти їхньому соціальному і професійному зростанню та інтеграції, зокрема засобами освіти.

3.4 Для розв’язання цього глобального завдання необхідно здійснювати відповідні наукові дослідження та створювати інформаційні мережі з метою координації діяльності міжнародного співтовариства, у тому числі залучати соціальні науки до проведення глибинного аналізу 369

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

причин такого становища та до ефективних протидій негативним явищам, а також здійснювати наукові дослідження та моніторинг з метою сприяння виробленню політичних рішень та нормативній діяльності державEчленів. Стаття 4 – Виховання 4.1 Виховання є найефективнішим засобом запобігання проявам нетерпимості. Виховання в дусі толерантності починається з прищепленE ня людям знань про їхні права та свободи з метою забезпечити їхню реалізацію та зміцнити прагнення кожного до захисту прав інших.

4.2 Виховання в дусі толерантності слід розглядати як невідкладне завдання; у зв'язку з цим необхідно сприяти розробці навчальних методик для формування толерантності на систематичній і раціональній основі, розкриваючи культурні, соціальні, економічні, політичні та релігійні чинники нетерпимості, що призводять до насильства і відчуження. Політика і програми в галузі освіти повинні сприяти покращанню взаєморозуміння, зміцненню солідарності і толерантності у спілкуванні як між окремими особами, так і між етнічними, соціальними, культурними, релігійними і мовними групами та націями.

4.3 Виховання в дусі толерантності має бути націлене на протидію негативним впливам, які викликають страх та відособлюють від інших. Воно повинне розвивати в молоді здібності до незалежного мислення, критичної оцінки та формувати високі моральні критерії.

4.4 Ми заявляємо про свою готовність підтримувати і втілювати в життя програми наукових досліджень у галузі соціальних наук та виховання в дусі толерантності, прав людини та ненасильства. Це означає, що слід приділяти особливу увагу питанням підвищення рівня педагогічної підготовки, навчальних планів, змісту підручників і занять, удосконалення інших навчальних матеріалів, застосовуючи нові освітні технології з метою виховання чуйних і відповідальних громадян, відкритих до сприйняття інших культур, здатних цінувати свободу, поважати людську гідність та індивідуальність, запобігати конфліктам або розв'язувати їх ненасильницькими засобами. Стаття 5 – Готовність до дій Ми зобов’язуємося сприяти формуванню психології толерантності та ненасильства, використовуючи для цього програми та заклади в галузі освіти, науки, культури і комунікації. Стаття 6 – Міжнародний день толерантності Для того, щоб піднести громадську свідомість, звернути увагу на небезпеку, приховану в нетерпимості, протидіяти її проявам, сприяти 370

Ольга ГУРЕНКО

формуванню психології толерантності та вихованню в її дусі, ми урочисто проголошуємо 16 листопада щорічним Міжнародним днем толерантності. Втілення в життя Декларації принципів толерантності Генеральна конференція, беручи до уваги, що ЮНЕСКО, відповідно до зобов'язань, покладених на неї Статутом у галузі освіти, науки (як природничих, так і соціальних наук), культури та комунікації, повинна привертати увагу держав і народів до проблем, що стосуються всіх аспектів такого важливого питання, як толерантність та нетерпимість, посилаючись на Декларацію принципів толерантності, проголошену ЮНЕСКО 16 листопада 1995 р., 1. настійно закликає країни члени: a. щорічно відзначати 16 листопада як Міжнародний день толерантності шляхом організації з залученням навчальних закладів, міжурядових і неурядових організацій та засобів інформації, спеціальних заходів і програм з метою поширення в кожному регіоні серед громадян ідей толерантності; b. надсилати Генеральному директору інформацію, якою вони бажали б обмінюватись, зокрема результати наукових досліджень та громадських дискусій з проблем толерантності й культурного плюралізму для глибшого розуміння явищ, пов’язаних з нетолерантністю та ідеологіями, що проповідують такі форми нетерпимості, як расизм, фашизм і антисемітизм, а також для вжиття найефективніших заходів у розв’язанні цих проблем; 2. пропонує Генеральному директору: a. забезпечити повсюдне поширення тексту Декларації принципів і з цією метою забезпечити його видання та розповсюдження не тільки офіційними мовами Генеральної конференції, а й іншими мовами; b. ініціювати створення в рамках системи Організації Об’єднаних Націй за участю організаційEпартнерів відповідного механізму для координації і оцінки діяльності, яка проводиться з метою формуEвання психології толерантності та виховання в дусі толерантності; c. довести до відома Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй Декларацію принципів та звернутися до нього з пропозицією подати її відповідним чином на розгляд 51Eї сесії Генеральної асамблеї Організації Об’єднаних Націй згідно з резолюцією 49/213 Генасамблеї ООН.

371

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Рамкова конвенція про захист національних меншин Страсбург, 1 лютого 1995 року Офіційний переклад Держави – члени Ради Європи та інші держави, які підписали цю Рамкову конвенцію, враховуючи, що метою Ради Європи є досягнення більшого єднання між її членами для збереження та втілення в життя ідеалів і принципів, які є їхнім спільним надбанням, вважаючи, що одним із засобів досягнення цієї мети є збереження та подальше здійснення прав і основних свобод людини, бажаючи вжити заходів на розвиток Декларації глав держав та урядів держав – членів Ради Європи, ухваленої у Відні 9 жовтня 1993 року, сповнені рішучості захищати національні меншини, які проживають в межах їхніх територій, вважаючи, що бурхливі події, яких зазнала європейська історія, підтверджують, що захист національних меншин є суттєво важливим для забезпечення стабільності, демократії та миру на цьому континенті, вважаючи, що плюралістичне та справді демократичне суспільство має не тільки поважати етнічну, культурну, мовну та релігійну самобутність кожної особи, яка належить до національної меншини, але й створювати відповідні умови для виявлення, збереження та розвитку цієї самобутності, вважаючи, що створення клімату терпимості та діалогу є необхідним для того, щоб культурне розмаїття стало джерелом та чинником не розколу, а збагачення кожного суспільства, вважаючи, що існування терпимої та процвітаючої Європи не тільки залежить від співпраці між державами, але й вимагає транскордонного співробітництва між місцевими та регіональними властями, яке не зашкоджує устрою та територіальній цілісності кожної держави, зважаючи на Конвенцію про захист прав і основних свобод людини та протоколи до неї (995_004), зважаючи на зобов'язання стосовно захисту національних меншин, що викладені в конвенціях та деклараціях Організації Об’єднаних Націй та в документах Наради з безпеки та співробітництва в Європі, зокрема у Копенгагенському документі від 29 червня 1990 року (994_082), сповнені рішучості визначити принципи, які мають поважатися, та зобов'язання, що з них випливають, з метою забезпечення у державахE 372

Ольга ГУРЕНКО

членах та інших державах, які можуть стати учасницями цього документа, ефективного захисту національних меншин та прав і свобод осіб, що належать до цих меншин, в рамках закону, поважаючи територіальну цілісність та національний суверенітет держав, сповнені рішучості здійснювати принципи, визначені в цій Рамковій конвенції, за допомогою національного законодавства та відповідної державної політики, погодились про таке: Розділ I Стаття 1 Захист національних меншин та прав і свобод осіб, які належать до цих меншин, є невід’ємною частиною міжнародного захисту прав людини і як такий є одним з напрямків міжнародного співробітництва. Стаття 2 Положення цієї Рамкової конвенції застосовуються сумлінно, в дусі взаєморозуміння, терпимості та згідно з принципами добросусідства, дружніх відносин та співробітництва між державами. Стаття 3 1. Кожна особа, яка належить до національної меншини, має право вільно вирішувати, вважатися їй, чи не вважатися такою, і таке рішення або здійснення прав у зв'язку з ним не повинно зашкоджувати такій особі.

2. Особи, які належать до національних меншин, можуть здійснювати права і свободи, що випливають з принципів, проголошених в цій Рамковій конвенції, одноосібно та разом з іншими. Розділ II Стаття 4 1. Сторони зобов’язуються гарантувати особам, які належать до національних меншин, право рівності перед законом та право на рівний правовий захист. У цьому зв’язку будьEяка дискримінація на підставі приналежності до національної меншини забороняється.

2. Сторони зобов’язуються вжити, у разі необхідності, належних заходів з метою досягнення у всіх сферах економічного, соціального, політичного та культурного життя повної та справжньої рівності між особами, які належать до національної меншини, та особами, які належать до більшості населення. У цьому зв'язку, вони належним чином враховують конкретне становище осіб, які належать до національних меншин.

3. Заходи, вжиті відповідно до пункту 2, не розглядаються як акт дискримінації.

373

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Стаття 5 1. Сторони зобов’язуються створити необхідні умови для того, щоб особи, які належать до національних меншин, мали можливість зберігати та розвивати свою культуру, зберігати основні елементи своєї самобутності, зокрема релігію, мову, традиції та культурну спадщину.

2. Без шкоди для заходів, що вживаються згідно з їх загальною політикою інтеграції, Сторони утримуються від політики та практики асиміляції осіб, які належать до національних меншин, проти їхньої волі і захищають цих осіб від будьEяких дій, спрямованих на таку асиміляцію. Стаття 6 1. Сторони заохочують атмосферу терпимості та міжкультурного діалогу і вживають ефективних заходів для поглиблення взаємної поваги, взаєморозуміння та співробітництва між усіма особами, що проживають в межах їхньої території, незалежно від їхньої етнічної, культурної, мовної або релігійної самобутності, зокрема в галузях освіти, культури та засобів масової інформації.

2. Сторони зобов’язуються вживати належних заходів для захисту осіб, які можуть стати об’єктами погроз або актів дискримінації, ворожого ставлення чи насильства на підставі їхньої етнічної, культурної, мовної або релігійної самобутності. Стаття 7 Сторони забезпечують поважання прав кожної особи, яка належить до національної меншини, на свободу мирних зборів, свободу асоціації, свободу виявлення поглядів і свободу думки, совісті та релігії. Стаття 8 Сторони зобов’язуються визнати за кожною особою, яка належить до національної меншини, право сповідувати свою релігію або переконання і створювати релігійні установи, організації та асоціації. Стаття 9 1. Сторони зобов’язуються визнати, що право на свободу виявлення поглядів кожної особи, яка належить до національної меншини, включає свободу дотримуватися своїх поглядів та одержувати і поширювати інформацію та ідеї мовою своєї національної меншини без втручання держави і незалежно від кордонів. Сторони забезпечують, в рамках своїх правових систем, щоб особи, які належать до національної меншини, не дискримінувалися у їхньому доступі до засобів масової інформації.

2. Пункт 1 не перешкоджає Сторонам вимагати ліцензування, без дискримінації та на основі об'єктивних критеріїв, радіоE, телеE або кінопідприємств.

374

Ольга ГУРЕНКО

3. Сторони не перешкоджають особам, які належать до національної меншини, створювати та використовувати друковані засоби масової інформації. В рамках законодавства, що регулює радіо та телебачення, вони, по можливості, забезпечують особам, які належать до національної меншини, враховуючи положення пункту і, можливість створення та використання своїх власних засобів масової інформації.

4. В рамках своїх правових систем, Сторони вживають належних заходів для полегшення доступу осіб, які належать до національної меншини, до засобів масової інформації з метою сприяння поглибленню терпимості та розвитку культурного плюралізму. Стаття 10 1. Сторони зобов’язуються визнавати за кожною особою, яка належить до національної меншини, право на вільне і безперешкодне використання мови своєї меншини, приватно та публічно, в усній і письмовій формі.

2. У місцевостях, де традиційно проживають особи, які належать до національних меншин, або де вони складають значну частину населення, на прохання таких осіб і якщо таке прохання відповідає реальним потребам, Сторони намагаються забезпечити, по можливості, умови, які дозволяють використовувати мову відповідної меншини у спілкуванні цих осіб між собою та з адміністративними властями.

3. Сторони зобов’язуються гарантувати кожній особі, яка належить до національної меншини, право бути негайно поінформованою зрозумілою для неї мовою про підстави її арешту, про характер та причини будьEякого обвинувачення проти неї та право захищати себе цією мовою, у разі необхідності, з використанням безкоштовних послуг перекладача. Стаття 11 1. Сторони зобов’язуються визнавати за кожною особою, яка належить до національної меншини, право використовувати своє прізвище (по батькові) та ім’я мовою меншини, а також право на їхнє офіційне визнання, відповідно до умов, передбачених у їхніх правових системах.

2. Сторони зобов’язуються визнавати за кожною особою, яка належить до національної меншини, право публічно виставляти вивіски, написи та іншу інформацію приватного характеру мовою її національної меншини.

3. В місцевостях, де традиційно проживають особи, які належать до національної меншини, або де вони складають значну частину

375

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

населення, Сторони намагаються, в рамках своїх правових систем, в тому числі, у разі необхідності, угод з іншими державами, і враховуючи їхнє конкретне становище, використовувати традиційні місцеві назви, назви вулиць та інші топографічні покажчики, призначені для загального користування, також і мовою відповідної меншини, якщо у цьому є достатня необхідність. Стаття 12 1. Сторони, у разі необхідності, вживають заходів в галузях освіти та наукових досліджень з метою сприяння вивченню культури, історії, мови та релігії своїх національних меншин та більшості населення.

2. У цьому зв’язку, Сторони, між іншим, забезпечують належні можливості для підготовки вчителів і доступу до учбових посібників та сприяють контактам між учнями та вчителями, які належать до різних громад.

3. Сторони зобов’язуються створити особам, які належать до національних меншин, рівні можливості для доступу до освіти всіх рівнів. Стаття 13 1. В рамках своїх освітніх систем, Сторони визнають за особами, які належать до національних меншин, право створювати свої власні приватні освітні та учбові заклади і керувати ними.

2. Здійснення цього права не накладає жодних фінансових зобов’язань на Сторони. Стаття 14 1. Сторони зобов’язуються визнати за кожною особою, яка належить до національної меншини, право вивчати мову своєї меншини.

2. У місцевостях, де традиційно проживають особи, які належать до національних меншин, або де вони складають значну частину населення, у разі достатньої необхідності, Сторони намагаються забезпечити, по можливості та в рамках своїх освітніх систем, особам які належать до цих меншин, належні умови для викладання мови відповідної меншини або для навчання цією мовою.

3. Пункт 2 цієї статті застосовується без шкоди для вивчення офіційної мови або викладання цією мовою. Стаття 15 Сторони створюють необхідні умови для ефективної участі осіб, які належать до національних меншин, у культурному, соціальному та економічному житті та у державних справах, зокрема тих, які їх стосуються.

376

Ольга ГУРЕНКО

Стаття 16 Сторони утримуються від вжиття заходів, які змінюють пропорційний склад населення в місцевостях, де проживають особи, які належать до національних меншин, і які спрямовані на обмеження прав і свобод, що випливають з принципів, проголошених у цій Рамковій конвенції. Стаття 17 1. Сторони зобов’язуються не перешкоджати здійсненню права осіб, які належать до національних меншин, встановлювати та підтримувати вільні та мирні транскордонні контакти з особами, які на законних засадах перебувають в інших державах, зокрема з тими особами, з якими їх об'єднують спільні етнічні, культурні, мовні або релігійні ознаки чи спільна культурна спадщина.

2. Сторони зобов'язуються не перешкоджати здійсненню права осіб, які належать до національних меншин, брати участь у діяльності неурядових організацій, як на національному, так і на міжнародному рівнях. Стаття 18 1. Сторони намагаються укладати, у разі необхідності, двосторонні та багатосторонні угоди з іншими державами, зокрема сусідніми, з метою забезпечення захисту осіб, які належать до відповідних національних меншин.

2. У разі необхідності Сторони вживають заходів для заохочення транскордонного співробітництва. Стаття 19 Сторони зобов’язуються поважати та здійснювати принципи, проголошені у цій Рамковій конвенції, вдаючись, у разі необхідності, тільки до таких обмежень чи відступів від зобов’язань, які передбачені міжнародними правовими документами, зокрема Конвенцією про захист прав і основних свобод людини (995_004), і які можуть застосовуватися до прав і свобод, що випливають з вищезазначених принципів. Розділ III Стаття 20 Здійснюючи права і свободи, які випливають із принципів, проголошених у цій Рамковій конвенції, будьEяка особа, що належить до національної меншини, поважає національне законодавство та права інших осіб, зокрема тих, що складають більшість населення або належать до інших національних меншин.

377

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Стаття 21 Ніщо у цій Рамковій конвенції не може тлумачитись як таке, що передбачає будьEяке право займатися будьEякою діяльністю або здійснювати будьEякі дії, що суперечать основним принципам міжнародного права, і зокрема принципам суверенної рівності, територіальної цілісності та політичної незалежності держав. Стаття 22 Ніщо у цій Рамковій конвенції не може тлумачитись як таке, що обмежує або порушує будьEякі права і основні свободи людини, які можуть гарантуватися законами будьEякої Договірної Сторони або будьE якою іншою угодою, в якій вона бере участь. Стаття 23 Права і свободи, які випливають із принципів, проголошених у цій Рамковій конвенції, оскільки вони є предметом відповідних положень Конвенції про захист прав і основних свобод людини або протоколів (995_004) до неї, вважаються такими, що відповідають останнім положенням. Розділ IV Стаття 24 1. Комітет міністрів Ради Європи здійснює нагляд за виконанням Договірними Сторонами цієї Рамкової конвенції.

2. Сторони, які не є членами Ради Европи, беруть участь у механізмі імплементації згідно з процедурою, яка буде встановлена. Стаття 25 1. Впродовж одного року після набрання цією Рамковою конвенцією чинності для Договірної Сторони, остання надсилає Генеральному секретарю Ради Європи повну інформацію про законодавчі та інші заходи, вжиті для здійснення принципів, проголошених у цій Рамковій конвенції.

2. В подальшому кожна Сторона надсилає Генеральному секретарю на періодичній основі та на прохання Комітету міністрів будьE яку додаткову інформацію про виконання цієї Рамкової конвенції.

3. Інформацію, подану згідно з цією статтею, Генеральний секретар надсилає Комітету міністрів. Стаття 26 1. У визначенні адекватності заходів, вжитих Сторонами для здійснення принципів, проголошених у цій Рамковій конвенції, Комітету міністрів надає допомогу консультативний комітет, члени якого мають визнаний авторитет в галузі захисту національних меншин.

378

Ольга ГУРЕНКО

2. Склад цього консультативного комітету і порядок його роботи визначаються Комітетом міністрів впродовж одного року після набрання чинності цією Рамковою конвенцією. Розділ V Стаття 27 Цю Рамкову конвенцію відкрито для підписання державами – членами Ради Європи. До дати набрання чинності Конвенцію відкрито також для підписання будьEякою іншою державою, якій Комітет міністрів запропонував її підписати. Вона підлягає ратифікації, прийняттю або затвердженню. Ратифікаційні грамоти або документи про прийняття чи затвердження здаються на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи. Стаття 28 1. Ця Рамкова конвенція набирає чинності в перший день місяця, що настає після закінчення тримісячного періоду від дати, на яку дванадцять держав – членів Ради Європи висловили свою згоду на обов’язковість для них Конвенції відповідно до положень статті 27.

2. Стосовно будьEякої державиEчлена, яка висловлюватиме свою згоду на обов'язковість для неї Конвенції після набрання нею чинності, ця Рамкова конвенція набирає чинності в перший день місяця, що настає після закінчення тримісячного періоду від дати здачі на зберігання ратифікаційної грамоти або документа про прийняття чи затвердження. Стаття 29 1. Після набрання цією Рамковою конвенцією чинності та після консультацій з Договірними Державами, Комітет міністрів Ради Європи, у рішенні, що приймається більшістю голосів, передбаченою у статті 20d Статуту Ради Європи (994_001), може запропонувати приєднатися до Конвенції будьEякій державі, яка не є членом Ради Європи і якій було запропоновано підписати Конвенцію відповідно до положень статті 27, але яка цього ще не зробила, а також будьEякій іншій державі, що не є членом Ради.

2. Стосовно будьEякої держави, що приєдналася до Конвенції, ця Рамкова конвенція набирає чинності в перший день місяця, що настає після закінчення тримісячного періоду від дати здачі на зберігання документа про приєднання Генеральному секретарю Ради Європи. Стаття 30 1. БудьEяка держава під час підписання або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або свого документа про прийняття, 379

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

затвердження чи приєднання може визначити територію (території), за міжнародні відносини якої вона несе відповідальність і до якої застосовуватиметься ця Рамкова конвенція.

2. БудьEяка Держава може в будьEякий інший час після цього заявою на ім’я Генерального секретаря Ради Європи поширити дію цієї Рамкової конвенції на будьEяку іншу територію, визначену в цій заяві. Щодо такої території Рамкова конвенція набирає чинності в перший день місяця, що настає після закінчення тримісячного періоду від дати отримання такої заяви Генеральним секретарем.

3. БудьEяка заява, зроблена відповідно до двох попередніх пунктів, може стосовно будьEякої території, визначеної в цій заяві, бути відкликана шляхом подання відповідного повідомлення на ім’я Генерального секретаря. Відкликання набирає чинності в перший день місяця, що наступає після закінчення тримісячного періоду від дати отримання такого повідомлення Генеральним секретарем. Стаття 31 1. БудьEяка Сторона може в будьEякий час денонсувати цю Рамкову конвенцію шляхом подання відповідного повідомлення на ім’я Генерального секретаря Ради Європи.

2. Така денонсація набирає чинності в перший день місяця, що настає після закінчення шестимісячного періоду від дати отримання такого повідомлення Генеральним секретарем. Стаття 32 Генеральний секретар Ради Європи повідомляє держави – члени Ради, інші держави, які підписали цю Рамкову конвенцію, та будьEяку державу, яка приєдналася до неї, про: a) будьEяке підписання; b) здачу на зберігання будьEякої ратифікаційної грамоти або будьE якого документа про прийняття, затвердження чи приєднання; c) будьEяку дату набрання чинності цією Рамковою конвенцією відповідно до статей 28, 29 та 30; d) будьEяку іншу дію, будьEяке повідомлення або сповіщення, які стосуються цієї Рамкової конвенції. На посвідчення чого нижчепідписані, належним чином на те уповноважені представники підписали цю Рамкову конвенцію. Вчинено у Страсбурзі першого дня лютого місяця 1995 року англійською та французькою мовами, причому обидва тексти є однаково автентичними, в одному примірнику, який зберігатиметься в архіві Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи надсилає 380

Ольга ГУРЕНКО

засвідчені копії цієї Конвенції кожній державі – члену Ради Європи і будьEякій державі, якій було запропоновано підписати цю Рамкову конвенцію або приєднатися до неї.

European Treaty Series/157 Збірка договорів Ради Європи Парламентське видавництво, Київ – 2000 Проект МОН України Концепція громадянської освіти та виховання в Україні І. Актуальність громадянської освіти та виховання в Україні Початок третього тисячоліття характеризується глобалізацією суспільного розвитку, зближенням націй, народів, держав, відбувається перехід людства від індустріальних до науковоEінформаційних технологій, які значною мірою базуються на освітньоEінтелектуальному потенціалі населення. У «Стратегії державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні та першочергові заходи щодо її реалізації», яка затверджена Указом Президента України (№ 212/2012) наголошено: «Державна політика сприяння розвитку громадянського суспільства виходить, зокрема, з необхідності утвердження та забезпечення прав і свобод людини, гарантії яких закріплені у фундаментальних міжнародних документах, насамперед Загальній декларації прав людини, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та відповідних протоколах до неї, Міжнародному пакті про громадянські та політичні права, Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права, Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, інших міжнародних документах у цій сфері. Трансформація освіти – це її переорієнтація з держави на людину, на фундаментальні гуманістичні цінності, на послідовну демократизацію всього освітнього процесу, усієї освітньоEпедагогічної ідеології загалом і громадянської освіти зокрема. Виходячи з того, що постіндустріальне суспільство потребує відповідної форми політичної організації, яка б забезпечувала умови для найголовнішої соціальноEпсихологічної потреби особистості – потреби у самовизначенні та самоствердженні. Це можливо лише за умов вільного, демократичного суспільства, яке сповідує аксіому «вільна людина – розвинене громадянське суспільство – сильна держава».

381

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Основою демократичного ладу є людина, спроможна розкрити його потенціал. Для неї демократія є природним середовищем задоволення особистих та суспільних інтересів. Демократія є пріоритетною умовою розвитку існування громадянського суспільства – сфери самовиявлення вільних індивідів та їх добровільно сформованих асоціацій, для яких властиві горизонтальні, не санкціоновані державою зв’язки між громадянами, що мають справді колективний характер. Актуальність громадянської освіти та виховання в Україні зумовлюється водночас процесом становлення нації. Для поліетнічної України громадянська культура особистості відіграє особливо важливу роль ще й тому, що вона покликана сприяти формуванню соборності держави, що є серцевиною української національної ідеї. Саме на базі демократичних цінностей, що мають лежати в основі громадянської культури, можливе об’єднання різних етносів і регіонів України задля розбудови і вдосконалення незалежної, демократичної, правової, соціальної держави й громадянського суспільства. В Україні вже понад двадцять років відбуваються складні трансформаційні процеси в економіці, політиці, національній самосвідомості. Є певні зрушення в становленні демократії – багатопартійність, альтернативні вибори, розвиток мережі недержавних організацій та добровільних асоціацій громадян. Однак задекларований Конституцією демократичний шлях української держави на ділі вступає в суперечку як з авторитарним стилем державного керівництва, так і недостатнім рівнем розвитку демократичної ментальності народу, його умінням співпрацювати з владою, контролювати її. Можна констатувати, що за роки незалежності в Україні створено передумови для оновлення змісту і технологій громадянської освіти та виховання, формування громадянської позиції підростаючого покоління. В центрі виховного процесу постала особистість дитини як найвища цінність. Завдяки змістовим характеристикам предметів соціальноEгуманітарного циклу, громадянської освіти зросла правова компетентність учнівської молоді. Однак поряд з ознаками позитивних змін в громадянському вихованні загострилися і певні протиріччя, виникли нові суттєві проблеми. Становлення демократичної громадянської свідомості дітей та молоді відбувається без урахування економічних та політичних реалій сьогодення. Недостатньо звертається уваги на формування таких компонентів громадянської культури, як особиста відповідальність та громадянська мужність, без яких правильні знання про демократію 382

Ольга ГУРЕНКО

проходять поза емоціями зростаючої особистості і не стимулюють бажання виступати активним стратегом свого життя і долі держави. Україні ж необхідна консолідація демократії, розвиток демократичної політичної практики, моделей та зразків поведінки, характерних для демократичної політичної культури, подальше формування та удосконалення різноманітних демократичних структур, звикання людей до життя в умовах демократії. Необхідно, щоб громадяни знали свої права і обов’язки, були впевнені, що можуть впливати на зміни в суспільстві, дотримуватись закону, мислити критично й незалежно, поважати права інших, бути толерантними. Незважаючи на відмінність підходів, методик та масштабу національних систем громадянської освіти, єдиною залишається їх мета – виховання громадянина, який цінує та готовий відстоювати ідеали свободи, демократичні цінності і права людини. НавчальноEвиховний процес недостатньо спрямований на формування демократичного світогляду. Серйозною перешкодою на шляху громадянської освіти та виховання є розрив між теоретичними знаннями та повсякденною соціальною практикою. Виходячи з цього, Україні потрібна така система громадянської освіти та виховання, яка б сприяла розбудові правової демократичної соціальної держави, становленню громадянського суспільства та демократичних норм і цінностей особистості та суспільства. ІІ. Методологічні засади, підходи, принципи, критерії громадянської освіти та виховання Методологічною основою Концепції громадянської освіти та виховання є філософське вчення про фундаментальні закони розвитку людини та суспільства, зокрема закон зростання ентропії (з гр. en+tropе – перетворення) з урахованням законів розвитку суспільства, внутрішніх відносин у суспільстві. Досягнення цілей громадянського виховання вимагає дотримання наукового підходу до організації цього процесу, тобто врахування об'єктивних закономірностей його перебігу, взаємодії системи чинників, що його детермінують (раціональність, об'єктивність, наукова картина світу). Науковий підхід до процесу формування особистості громадянина передбачає, що дія загальних закономірностей розвитку громадянськості опосередковується впливом конкретноEісторичних умов життєдіяльності даного суспільства загалом і кожного з його членів зокрема. КонкретноEісторичний підхід допомагає збагнути й 383

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

сформулювати специфічні, найбільш актуальні на даному етапі розвитку українського суспільства завдання громадянської освіти та виховання, а саме: усвідомлення громадянами України необхідності державотворчих процесів у поєднанні з розбудовою громадянського суспільства; формування у молодого покоління почуття патріотизму, відданості Батьківщині й водночас відчуття належності до світової спільноти. Ефективність виховання громадянськості – як і багатьох інших, особистісних характеристик – значною мірою визначається реалізацією у виховному процесі діяльнісного підходу, згідно з яким у структурі особистості виникають і закріплюються, перш за все, ті новоутворення, у «конструювання» яких індивід вкладає свої почуття, власну працю, енергію, конкретну дію, проявляючи цілеспрямовану активність. Отже, особистість громадянина формується за умови його реальної включеності у діяльність, коли апробуються, перевіряються на практиці відповідні громадянські цінності. При формуванні змісту громадянської освіти та виховання необхідно дотримуватись: особистісно зорієнтованого підходу, за якого у центрі навчальноE виховного процесу стоять інтереси особи. За таких умов центральною ідеєю громадянської освіти є поняття невідчужуваних прав людини, а зміст її спрямовується на виховання громадянина демократичного суспільства, патріота України, що прагне вільного вибору і будує свою діяльність на основі визнання абсолютної цінності прав людини. Особистісно зорієнтований підхід за формування змісту громадянської освіти передбачає врахування вікових особливостей учнів, розробку кожного конкретного етапу навчання за віковою вертикаллю у взаємопов’язаному контексті всього навчальноEвиховного процесу; діяльнісного підходу, який визначає спрямування змісту громадянської освіти на розвиток уявлень і вмінь, що сприяють успішній соціальній активності особистості. Цей підхід реалізується шляхом створення навчальних ситуацій, в яких апробовуються на практиці засвоєні громадянські цінності. Реалізація цього підходу здійснюється шляхом викладення глобальних проблем посередництвом локальних на основі позитивного досвіду участі учнів і студентів у окремих громадянських акціях, проектах тощо; конкретно історичного підходу, який вимагає розглядати навчальний зміст в цілому, як історичну категорію, своєрідну модель конкретних вимог суспільства щодо підготовки молоді до життя та діяльності в даному суспільстві на певному етапі його розвитку.

384

Ольга ГУРЕНКО

КонкретноEісторичний підхід спрямовує зміст громадянської освіти та виховання на вирішення найбільш актуальних для даного етапу розвитку українського суспільства завдань. Окрім триєдиного підходу, у досягненні поставленої мети необхідно також застосувати системний, психологічний, поведінковий, ситуативний, функціональний, процесійний, інтеграційний і відтворювальний підходи. Вони доповнюють один одного і розкривають різні аспекти громадянської освіти та виховання дітей учнівської та студентської молоді. Базовими принципами громадянської освіти та виховання є ті, що грунтуються на методологічних засадах розвитку громадянського суспільства, зокрема: принцип гуманізму означає пріоритетність ідеї прав і свобод людини, творчий розвиток особистості, виховання людської гідності, поваги до приватної власності, розуміння значущості особистісної автономності; співвіднесення освітніх вимог з можливостями та природними здібностями молодої людини; принцип демократичності означає виховання духу соціальної солідарності, справедливості, вміння конструктивно взаємодіяти із суспільством та приймати рішення; передбачає діалогічний характер освіти, суб’єктноEсуб’єктні відносини між педагогами і учнями, викладачами і студентами, атмосферу взаємоповаги та довіри у шкільному колективі, учнівське самоврядування, відкритість і зв’язок школи з іншими агентами процесу соціалізації (сім’єю, дитячими і молодіжними громадськими організаціями, засобами масової інформації, церквою тощо); принцип зв’язку з практичною діяльністю передбачає пріоритетність для системи громадянської освіти та виховання умінь і дій, зорієнтованість учнів і студентів на навички соціальної взаємодії, вміння самостійно аналізувати різноманітні ситуації, перш за все, у своєму життєвому середовищі, вміння самостійно приймати відповідальні рішення і діяти у правовому полі; принцип зорієнтованості на позитивні соціальні дії означає цілеспрямованість громадянської освіти та виховання на соціальні сподівання учнівської та студентської молоді, набуття позитивного досвіду соціальних дій, формування позитивного іміджу компетентної громадянськості; принцип наступності і безперервності означає поетапне, відповідно до вікових особливостей, розширення інформаційного, 385

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

виховного, інструментального (практичного) обсягу системи освіти для демократії, що бере початок у дошкільному вихованні, включає всі етапи середньої, вищої, професійної освіти, а також освіту для дорослих; передбачає виховання потреби вчитися навичок громадянськості протягом усього життя; принцип міждисциплінарності означає навчання і виховання громадянськості в процесі вивчення різних навчальних дисциплін; узгодження змісту навчальних програм з метою та завданнями громадянської освіти; принцип культуровідповідності передбачає врахування у змісті громадянської освіти етнонаціонального, регіонального культурного і звичаєвого контексту, зв’язок шкільного та студентського колективу з місцевою громадою, участь у спільних із нею соціальних, культурних, природозахисних акціях; принцип полікультурності означає наповненість громадянської освіти та виховання ідеєю універсальності прав людини, а також ідеєю етнокультурного розмаїття України, Європи, світу, правової рівності національних культур; передбачає виховання особистості на засадах міжетнічної толерантності, поваги до представників інших культур, найперше – в учнівському та студентському середовищі; означає практичну реалізацію прав представників української нації, інших етнічних спільнот на розвиток і збереження своєї мови, культурної самобутності у контексті формування української політичної нації; принцип інтеркультурності, що передбачає інтегрованість української національної культури у контекст загальнодержавних, європейських і світових цінностей, у загальнолюдську культуру. Реалізація цього принципу означає, що у процесі громадянської освіти та виховання мають забезпечуватись передумови для формування особистості, вкоріненої у національний ґрунт і водночас відкритої до інших культур, ідей та цінностей. Лише така особистість здатна зберігати свою національну ідентичність, оскільки вона глибоко усвідомлює національну культуру як невід’ємну складову культури світової; принцип плюралізму означає виховання поваги до засад політичної, ідеологічної, етнонаціональної, расової різноманітності; уникнення екстремістських поглядів і поведінки у житті шкільного та студентського колективу, виховання толерантного ставлення до різних світоглядних, політичних доктрин, релігійних переконань, до діяльності у навчальному закладі різних молодіжних громадських організацій; виховання усвідомлення неприйнятності будьEякого політичного екстремізму; 386

Ольга ГУРЕНКО

принцип самоактивності й саморегуляції сприяє розвитку у вихованця суб'єктних характеристик, формує здатність до критичності й самокритичності, до прийняття самостійних рішень, що поступово виробляє громадянську позицію особистості, почуття відповідальності за її реалізацію у діях та вчинках; принцип системності, згідно з яким процес громадянської освіти та виховання зумовлюється гармонійністю розвитку низки взаємопов’язаних новоутворень у структурі особистості; фрагментарність, однобокість, переоцінка значення одних новоутворень і нехтування іншими, намагання виховувати особистість «по частинах» гальмує дію психологоEпедагогічних механізмів, які спрацьовують лише за умови наявності системи певних складових. На відміну від інших розвинутих країн, де громадянська освіта та виховання майже повністю базується на політичній та правовій сфері діяльності громадянського суспільства, в Україні на сучасному етапі її розвитку громадянське виховання, через відсутність відповідної правової та юридичної бази або її недієспроможності, багато в чому базується на моральноEетичних засадах, тобто моральноEетичні імперативи й цінності виступають головним критерієм ефективності громадянського виховання. ІІІ. Сутність громадянської освіти та виховання Важливе місце у громадянському вихованні посідає громадянська освіта – навчання, спрямоване на формування знань про права і обов’язки людини. Громадянська освіта тісно пов’язана з формуванням соціальноEполітичної компетентності особистості у суспільній сфері, яка передбачає, перш за все, політичну, правову й економічну освіченість й здатність керуватися відповідними знаннями в умовах кардинальної перебудови суспільства. У процесі громадянського виховання провідне місце належить освітній складовій, яка доповнюється й розширюється вихованням в дусі громадянськості. Це поняття об'єднує в собі громадянську, політичну соціалізацію майбутнього громадянина та його здатність долучати до цього процесу моральні цінності. Громадянське виховання – процес формування громадянськості як інтегрованої якості особистості, що надає людині можливість відчувати себе морально, соціально, політично, юридично дієздатною та захищеною. Воно покликане виховувати особистість чутливою до свого оточення, долучати її до суспільного життя, в якому права людини виступають визначальними. Громадянське виховання об'єднує в собі суспільну й приватну сфери.

387

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Звідси громадянськість – багатоаспектне поняття. Це фундаментальна духовноEморальна якість, світоглядна і психологічна характеристика особистості, що має культурологічні засади. Такі характеристики громадянськості свідчать про визначальну роль світогляду особистості, на основі якого формується система її ціннісних орієнтацій, поглядів, переконань, усвідомлюється місце в суспільстві, визначаються обов'язок і відповідальність перед співвітчизниками, Батьківщиною. Громадянськість – це реальна можливість втілення в життя сукупності соціальних, політичних і громадянських засад особистості, її інтеграція в культурні й соціальні структури суспільства. ІV. Інститути, що здійснюють громадянську освіту та виховання Провідну роль в реалізації громадянської освіти відіграють навчальні заклади (формальної і неформальної освіти): дошкільні навчальні заклади, загальноосвітні навчальні заклади (загальноосвітні школи ІEІІІ ступеня, гімназії, колегіуми, ліцеї, спеціалізовані школи), професійноEтехнічні навчальні заклади; вищі навчальні заклади ІEІV рівнів акредитації (коледжі, технікуми, училища, інститути, університети, заклади післядипломної освіти та інші вищі навчальні заклади), позашкільні навчальні заклади (центри, будинки, установи, клуби, бібліотеки); заклади та установи культури, громадські (неурядові) організації. Причому на шкільні роки припадає ключовий період формування громадянської культури, громадянських цінностей, самоусвідомлення молодої людини, включаючи національну свідомість. Важлива роль у формуванні громадянськості має належати сімейному вихованню. Саме в сім’ї формуються базові цінності світогляду молодого громадянина демократичної держави. На становлення громадянської свідомості впливають також політичні партії, громадські організації та асоціації (молодіжні, жіночі, правозахисні, екологічні та інші). Виконувати завдання громадянської освіти та просвіти мають також засоби масової інформації, пропагуючи ідеї громадянськості, публікуючи відповідні матеріали, випускаючи навчальні телеE та радіопередачі. Сприяти досягненню цілей громадянської освіти значною мірою покликані різноманітні благодійні та філантропічні організації і фонди шляхом підтримки проведення виховних заходів, конкурсів, семінарів, тренінгів, надання грантів для розробки науковоEметодичних матеріалів, посібників, підручників, фінансової підтримки публікацій. Останнім часом зростає вплив церкви та її інститутів на формування світоглядних орієнтацій особистості, що зумовлює 388

Ольга ГУРЕНКО

необхідність співпраці різних інститутів громадянського виховання, знаходження спільних цілей діяльності у цьому напрямі. Таким чином, реалізується навчальноEвиховна модель, в якій взаємодіють усі складові процесу виховання громадянина: сім’я, навчальні заклади всіх рівнів і типів, соціальні партнери, об’єднання громадян, засоби масової інформації.

V. Мета та завдання громадянської освіти та виховання Мета громадянської освіти та виховання – сформувати свідомого громадянина, патріота, професіонала, тобто людину, якій притаманні особистісні якості й риси характеру, світогляд і спосіб мислення, почуття, вчинки та поведінка, спрямовані на саморозвиток та розвиток демократичного громадянського суспільства в Україні. Вони мають органічно поєднуватись з потребою й умінням діяти компетентно й технологічно. Мета громадянської освіти та виховання конкретизуються через систему завдань − формування політичної та правової культури засобами громадянської освіти, яка забезпечує знання про політичні системи та владу на всіх рівнях суспільного життя, про закони та законодавчі системи; виховання поваги до Конституції України, законодавства, державної мови; − розвиток критичного мислення, що забезпечує здатність усвідомлювати та відстоювати особисту позицію в тих чи інших питаннях, вміння знаходити нові ідеї та критично аналізувати проблеми, брати участь у дебатах, вміння переосмислювати дії та аргументи, передбачати можливі наслідки дій та вчинків; − визнання й забезпечення в реальному житті прав людини як гуманістичної цінності та єдиної норми всіх людей без будьEяких дискримінацій, на чому будується відкрите, демократичне, громадянське суспільство; − усвідомлення взаємозв’язку між ідеями індивідуальної свободи, прав людини та її громадянською відповідальністю; − формування національної свідомості, належності до рідної землі, народу; визнання духовної єдності поколінь та спільності культурної спадщини; виховання почуття патріотизму, відданості у служінні Батьківщині; − утвердження гуманістичної моралі та формування поваги до таких цінностей як свобода, рівність, справедливість; соціальної активності і професійної − формування компетентності особистості на основі соціальних умінь: готовність до 389

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

участі у процесах державотворення, здатність до спільного життя та співпраці у громадянському суспільстві, готовність взяти на себе відповідальність; розв’язувати конфлікти у відповідності з − здатність демократичними принципами, здатність до самостійного життєвого вибору на основі гуманістичних цінностей; формування працелюбності особистості, відповідальності за свої дії; − уміння визначати форми та способи своєї участі в житті суспільства, спілкуватись з демократичними інститутами, органами влади, захищати і підтримувати закони та права людини, бути обізнаним у способах соціального захисту; − формування інтеркультурного менталітету, сприйнятливості до культурного плюралізму, загальнолюдських цінностей, толерантного ставлення до інших культур і традицій; − вироблення негативного ставлення до будьEяких форм насильства; активне попередження тенденцій до виявлення деструктивного націоналізму, проявів шовінізму, фашизму, месіанських налаштованостей.

VI. Зміст, форми і методи громадянської освіти та виховання Зміст громадянської освіти як головний засіб цілеспрямованого навчання має базуватися на основних ідеях демократичного суспільства. Це система інтегрованого знання, оволодіння яким створює умови для формування та розвитку демократичних цінностей і громадянських умінь особистості, становленню яких в громадянській освіті надається більшого значення, ніж засвоєнню власне професійних знань та умінь. Культурологічна функція освіти, зокрема шкільної, передбачає оновлення змісту на засадах його гуманізації, гуманітаризації, цілеспрямованого використання надбань національної та світової культур. Зміни в змісті освіти є основним дієвим інструментом реформування освіти, приведення її у відповідність з оновленою метою, з потребами сьогодення. Пріоритет при реформуванні освіти надається зміні змісту освіти і стосується перебудови всіх навчальних програм відповідно до провідної ідеї освіти, їх взаємозв’язку, інтеграції в єдину систему сучасного знання. Зміст громадянської освіти має спрямовуватись на досягнення цілей як навчання, так і виховання, а успішність її повинна оцінюватись не так за обсягом отриманих знань та умінь, як за результативністю їх трансформування в світоглядні пріоритети та ціннісні настанови, формування громадянської культури особистості.

390

Ольга ГУРЕНКО

Громадянська освіта може розглядатися, як: комплекс інтегрованих знань (зміст); процес розвитку і поширення цих знань як необхідного компонента громадянського суспільства. Як комплекс інтегрованих знань громадянська освіта являє собою складну динамічну систему, що поєднує: громадянські знання, на основі яких формуються уявлення щодо форм і способів функціонування громадянина у політичному, правовому, економічному, соціальному та культурному полі демократичної держави; громадянські вміння та досвід участі у соціальноEполітичному житті суспільства та практичного застосування знань; громадянські чесноти – норми, установки, цінності та якості, притаманні громадянину демократичного суспільства. Зміст громадянської освіти охоплює: культурологічні знання, ядром яких в системі освіти для демократії є культура міжлюдських (міжгрупових і міжособистісних) відносин. Оволодіння культурним надбанням своєї нації відбувається водночас із вихованням доброзичливого і зацікавленого ставлення до культур інших народів, етнічних спільнот, які становлять культурне розмаїття регіону, України, Європи, міжнародного географічного регіону, світу. Одним із важливих чинників політичної і духовної консолідації українського полікультурного суспільства, формування української політичної нації є відродження української мови, вільне володіння всіма громадянами України українською мовою як державною, функціональна двомовність і багатомовність її громадян; філософські та аксеологічні знання про громадянські, демократичні, загальнолюдські, національні цінності; політичні знання щодо демократичних принципів функціонування політичної системи і влади та їх особливості в Україні; процедури та механізмів формування і функціонування державних структур, порядку реалізації їх повноважень, апеляцій до них; основи конституційного устрою в Україні, особливостей взаємодії органів державної влади і органів місцевого самоврядування та їх відповідальності перед громадянами; правові знання щодо права та його ролі в суспільстві; Конституції, як основного закону; основ конституційного ладу країни; порядку формування, діяльності та взаємодії державних органів і органів місцевого самоврядування; знання щодо прав людини, механізмів їх захисту, обов’язків і відповідальності; національних та міжнародних нормативних актів, присвячених цій проблемі; 391

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

економічні знання щодо сутності ринкових відносин як елемента демократії; основних економічних принципів; фінансової системи, системи соціального забезпечення та соціального захисту; соціальноE економічних аспектів екологічної проблеми, проблеми розвитку та екологічної безпеки; соціально психологічні знання щодо психологічної природи та сутності владноEпідвладних відносин; мотивації соціальної поведінки особистості; психологічних особливостей інформаційного впливу на свідомість виборців; способів розв’язання конфліктних ситуацій щодо ефективності форм комунікативної взаємодії. Зміст освіти має бути спрямований на здобуття учнями та студентами досвіду громадянських вчинків і переживань, основних громадянських умінь, зокрема: реалізовувати своє право на участь у виборах та інших формах демократії; обстоювати свої права, беручи участь у діяльності об’єднань громадян та громадських акціях; захищати свої права за допомоги державних органів та органів місцевого самоврядування; обстоювати свої права за допомогою апеляції до суду, правоохоронних та правозахисних організацій; орієнтуватися в умовах вільного ринку; відстоювати свої права як споживача і платника податків; використовувати типові прийоми та методи розв’язання проблемних ситуацій; диференціювати емоційні та раціональні компоненти власного вибору; критично сприймати інформацію, самостійно її аналізувати; розвивати комунікативні уміння. Зміст громадянської освіти та виховання має бути зорієнтований на розвиток уявлень молоді про громадянськість та шляхи її реалізації на основі системи понять з різних галузей наукових знань, а й на формування емоційноEціннісного компоненту громадянської культури особистості, що включає, насамперед: усвідомлення абсолютної цінності прав людини, свободи особистості; усвідомлення себе як громадянина і патріота України; почуття власної гідності, гуманізм, толерантність, плюралізм, здатність до компромісу; 392

Ольга ГУРЕНКО

лояльне і водночас вимогливе ставлення до влади, законослухняність; активну позицію щодо необхідності брати участь у демократичних перетвореннях; усвідомлення себе як особистості, спроможної впливати на ситуацію в державі; критичне сприйняття соціальноEполітичної інформації; усвідомлення можливості та цінності самостійного політичного вибору; готовність відповідати за власні рішення та їх наслідки; усвідомлення взаємозалежності інтересів окремих людей, соціальних груп у суспільстві. Оволодіння системою знань сприяє формуванню світоглядних орієнтацій особистості, виробленню власної філософії життєдіяльності, її самоідентифікації та самореалізації в кожній із сфер суспільного життя. Як процес впровадження системи знань про людину і суспільство громадянська освіта в школі може здійснюватись у чотирьох формах: як навчальний предмет, як міжпредметна форма діяльності в рамках освітянського простору, як організація позакласної, позашкільної та позааудиторної діяльності навчального закладу, як організація життя навчального закладу, що сприяє демократичній поведінці. Тобто ідеї громадянськості та демократії мають бути основними та наскрізними в системі життєдіяльності навчального закладу, в його формальних та неформальних проявах. Ефективність громадянської освіти та виховання значною мірою зумовлюється методами її запровадження. Сучасний навчальний заклад має чималий досвід викладання традиційними методами: лекції, семінари, диспути, бесіди, самостійна робота з підручником та періодикою, написання рефератів, учнівські та студентські наукові роботи. Потенціал цих методів з точки зору завдань громадянської освіти досить значний: вони дозволяють подати різноманітну інформацію, акцентувати увагу учнівської та студентської молоді на ключових аспектах теми, ознайомити з різними концепціями та підходами до проблеми, зробити загальні висновки. Проте традиційні методи не орієнтовані на активну взаємодію молодої людини з учителем або викладачем та однолітків між собою, самостійне і спільне прийняття рішень, що має бути вирішальною передумовою їх громадянської активності в майбутньому.

393

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Тому пріоритетну роль у громадянській освіті мають відігравати активні методи, що стимулюють творчість, ініціативу, самостійне та критичне мислення і базуються на принципі багатосторонньої взаємодії. До активних методів належать різноманітні види дискусії («гудіння бджіл», «сніжки», дискусіяEсимпозіум, «концентричне коло» та інші), ситуаційноEрольові ігри, ігриEдраматизації, «мозкові атаки», інтелектуальні аукціони, метод аналізу проблемної ситуації. Важливе місце посідає проектна робота: організація різноманітних проектів та кампаній, видання газет і журналів. Застосування наведених форм і методів громадянської освіти та виховання покликані формувати в особистості когнітивні та поведінкові норми, що включають у себе вміння міркувати, аналізувати, ставити запитання, шукати власні відповіді, критично та всебічно розглядати проблему, робити власні висновки, брати участь у громадському житті, здатність орієнтуватися і адаптуватися в нових соціальних умовах, захищати свої інтереси, поважати інтереси і права інших, самореалізуватися тощо. Важливе місце у змісті громадянської освіти та виховання посідає формування культури міжетнічних стосунків. Культура міжетнічних відносин це реалізація взаємозалежних інтересів етносів, народностей у процесі економічного, політичного, соціального і духовного життя на принципах свободи, рівноправності, взаємодопомоги, миру, толерантності. Культура міжетнічних стосунків проявляється у повазі інтересів, прав, самобутності великих і малих народів: у підготовці особистості до свідомого життя у вільному, демократичному суспільстві; готовності й умінні йти на компроміси з різними етнічними, релігійними групами заради соціального миру в державі. Громадянська освіта та виховання має стимулювати також розвиток планетарної свідомості. Вона включає відчуття єдності й унікальності життя на Землі, повагу до всіх народів, їх прав, інтересів і цінностей; розуміння світу як єдності і різноманітності, системи держав, які мусять мирно співіснувати, співпрацювати в умовах свободи, на засадах моральних ідеалів, гуманізації міжнародних стосунків, визнання головним пріоритетом права людини, націй і народів, постійної уваги до світових проблем. Визначальною характеристикою громадянської зрілості як результату громадянського виховання є розвинена правосвідомість – 394

Ольга ГУРЕНКО

усвідомлення своїх прав, свобод, обов'язків, ставлення до Закону, до державної влади. Правосвідомість охоплює знання, почуття, волю, уяву, думку і сферу підсвідомого духовного досвіду особистості. Основою правосвідомості особистості є усвідомлення, що головне завдання України як цивілізованої держави полягає в захисті соціальних інтересів, прав і свобод своїх громадян. Свобода і незалежність особистості є умовою безпеки і розквіту України. Тому ніхто не повинен бути поза системою захисту, турботи і сприяння. В той же час держава мусить гарантувати кожному реальну можливість працювати і творити за своєю вільною і творчою ініціативою. Права людини абсолютні, інтереси держави і суспільства відносні. Правова держава дотримується верховенства Закону, якому рівною мірою підкоряються всі його органи, а також громадські організації і окремі особи. Для того, щоб захистити свої права, громадянин зобов’язаний добровільно дотримуватись чинних законів, знати не лише свої права, але й сприймати їх як свої обов'язки. В цьому діалектика взаємовідносин прав і обов’язків, головна суть виховання правосвідомості. Значне місце у змісті громадянського виховання посідає формування культури поведінки особистості, що виявляється у сукупності сформованих соціально значущих якостей особистості, заснованих на нормах моралі, закону, вчинків людини. Культура поведінки виражає, з одного боку, моральні вимоги суспільства, закріплені в нормах, принципах, ідеалах закону, а з іншого – засвоєння положень, що спрямовують, регулюють і контролюють вчинки та дії людини. Важливою складовою змісту громадянського виховання є розвиток мотивації до праці, усвідомлення життєвої необхідності трудової активності, ініціативи, підприємництва, розуміння економічних законів і проблем суспільства та шляхів їх розв'язання, готовності до соціальної творчості як умови соціальної адаптації, конкурентноздатності й самореалізації особистості в ринкових відносинах. Результативність громадянського виховання великою мірою зумовлюється тим, наскільки ті чи інші форми, методи виховної діяльності стимулюють розвиток самоорганізації, самоуправління дітей, підлітків, юнацтва, молоді. Чим доросліші вихованці, тим більше їх можливості до критичноEтворчого мислення; здатності до 395

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

самоактивності, творчості, самостійності; усвідомлення власних світоглядних орієнтацій, які є основою життєвого вибору, громадянського самовизначення.

VIІ. Система підготовки кадрів щодо здійснення громадянської освіти та виховання Основним завданням підготовки педагогічних кадрів для здійснення громадянської освіти та виховання передбачено: − теоретичну підготовку, яка забезпечує засвоєння положень сучасної теорії педагогічних систем, технологій навчання, інших положень особистісно орієнтованого, діяльнісного, конкретноE історичного підходів у набутті знань і досвіду становлення учнів і студентів дійсними громадянами держави України; − засвоєння вимог освітньоEкваліфікаційних характеристик і положень, які з них випливають, для побудови змісту, вибору форм і методів навчання, способів та критеріїв оцінювання досягнень у навчанні та вихованні учнівської та студентської молоді; − розробку стандартів якості підготовки і технології об'єктивного визначення ступеня відповідальності кожного фахівця, який отримав професійну освіту, як суб'єкта громадянського суспільства, сформованого громадянинаEпатріота; − розробку принципово нової циклічної моделі виховання та навчання, нових навчальноEметодичних матеріалів для проведення занять та практичного засвоєння нових тренінгових методик з громадянської освіти та виховання; − збір, узагальнення та системний аналіз міжнародних і вітчизняних технологій, форм і методів роботи з учнівською та студентською молоддю з громадянської освіти та виховання; − організація та науковоEметодичне забезпечення діяльності експериментальних навчальних закладів для відпрацювання основних положень Концепції; − забезпечення якісної ступеневої підготовки та перепідготовки педагогічних кадрів для здійснення завдань, які окреслені Концепцією.

VIII. Шляхи реалізації Концепції Громадянська освіта може бути ефективною лише за умов створення широкого культурного контексту, причетності всього суспільства до справи утвердження демократії, надання вихованцям прикладів ефективної громадянської дії, тому до справи громадянської освіти доцільно залучати широкі кола громадськості, громадські організації, родини, засоби масової інформації, громади за місцем розташування навчального закладу.

396

Ольга ГУРЕНКО

Загальними напрямами реалізації Концепції, що потребують уваги органів управління освіти, є: проведення широкого обговорення щодо важливості громадянської освіти та виховання у суспільстві, використовуючи ЗМІ, круглі столи, конференції для педагогічної громадськості за участі науковців; запровадження постійно діючих семінарів з проблем громадянської освіти; залучення до обговорення та співробітництва громадські організації, асоціації, батьків; включення проблематики розвитку громадянського суспільства та формування громадянськості, політичної культури до дослідницьких програм та планів навчальних та наукових закладів; узгодження змісту освіти, навчальних планів та програм вже існуючих дисциплін гуманітарного циклу, орієнтуючись на пріоритетність формування культури громадянськості; вивчення та узагальнення міжнародного досвіду освіти для демократії, висвітлювання його в фахових журналах, на науковоE теоретичних і практичних конференціях та семінарах; забезпечення підготовки спеціалістів, які здійснюватимуть перепідготовку вчителів; розроблення курсів, окремих модулів, навчальноEметодичного забезпечення для підготовки та перепідготовки вчителів загальноосвітніх навчальних закладів та викладачів вищої школи; запровадження спеціалізації «громадянська освіта та виховання» на курсах перепідготовки вчителів в інститутах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів; включення в програми підвищення кваліфікації керівників навчальних закладів всіх типів і рівнів акредитації тематику громадянської освіти; створення на базі інститутів післядипломної освіти, громадських організацій центрів для навчання різних категорій педагогічних працівників демократичним методам взаємодії з вихованцями. У зв’язку з тим, що сучасна освіта ще не звільнилася від авторитарних методів навчання та виховання, і враховуючи, що демократії не можна навчити недемократичними методами, пріоритетним напрямом громадянської освіти є реальна демократизація шкільного та студентського життя, створення демократичного клімату в навчальному закладі. Для реалізації цього завдання необхідно: навчати педагогів демократичних методів взаємодії з вихованцями, орієнтації на особистісний підхід, уміння створити 397

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

демократичний клімат у класі та аудиторії на засадах взаємної довіри, поваги до прав і свобод, толерантності; створити умови для розвитку почуття власної гідності особистості, відповідальності, здатності до самовизначення; широко впроваджувати проблемноEдіалогічні підходи, активні методи навчання і виховання; використовувати потенціал психологічної служби для розвитку комунікативної культури та міжособових відносин, соціальної компетентності, самосвідомості, саморозуміння та толерантності у дітей, учнівської та студентської молоді. Мотивованість до участі у суспільноEполітичному житті – одне з найважливіших завдань освіти для демократії. Україна сьогодні ще не має досвіду демократичних традицій, участі громадян у прийнятті рішень, у суспільноEполітичних процесах, громадських організаціях та асоціаціях для захисту своїх прав та обстоювання інтересів. Шляхами реалізації цих завдань можуть бути: розробка та впровадження навчальними закладами власних планівEпроектів «Демократична школа», програм «Удосконалення шкільного життя», «Школа як демократичний проект», «Демократизація у вищому навчальному закладі» тощо; включення учнів та студентів до вирішення реальних проблем, розробки проектів щодо вивчення та розв’язання локальних проблем шляхом залучення до співпраці громадських організацій, громад мікрорайонів, де розташований навчальний заклад, щоб надати змогу молоді набути відповідного досвіду; розвиток позанавчальної діяльності – організація клубів, асоціацій, проектів для збору інформації та розв’язання реальних проблем; надання учням та студентам можливості формувати навички самоврядування, створення об’єднань, асоціацій, груп за інтересами. Впровадження окремого курсу «Громадянська освіта», варіативних модулів, які можна включати в існуючі предмети, потребує розробки науковоEметодичного забезпечення, посібників, навчальних програм, методичних матеріалів. Необхідно створити навчальноEметодичні та ресурсні центри для збору та узагальнення існуючих матеріалів, тиражування відповідних видань, а також опрацювання виховних інновацій, апробацію нових технологій на експериментальних майданчиках, поширення передового досвіду.

398

Ольга ГУРЕНКО

Поширенню ідей громадянської освіти сприятиме організація просвітницьких заходів для батьків з метою впровадження демократичних гуманістичних методів сімейного виховання. Проект МОН України Порядок виховання та навчання неповнолітніх осіб з числа іноземців та осіб без громадянства, які отримали тимчасовий захист в Україні, у державних та комунальних дошкільних, загальноосвітніх та професійноEтехнічних навчальних закладах Порядок виховання та навчання неповнолітніх осіб з числа іноземців та осіб без громадянства, які отримали тимчасовий захист в Україні, у державних та комунальних дошкільних, загальноосвітніх та професійноEтехнічних навчальних закладах. Цей порядок розроблено на виконання статті 20 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» з метою забезпечення доступу неповнолітніх осіб з числа іноземців та осіб без громадянства, які отримали тимчасовий захист в Україні (далі – неповнолітніх осіб з числа іноземців), до здобуття дошкільної, загальної середньої та професійноEтехнічної освіти.

1. Порядок розроблено на підставі положень Конституції України, Конвенції про права дитини, Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, законів України «Про охорону дитинства», «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», «Про освіту», «Про дошкільну освіту», «Про загальну середню освіту», «Про професійноEтехнічну освіту», постанов Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1998 р. № 1240 «Про затвердження Положення про професійноEтехнічний навчальний заклад», від 12 березня 2003 р. № 305 «Про затвердження Положення про дошкільний навчальний заклад», від 8 серпня 2007 р. № 1019 «Про ліцензування діяльності з надання освітніх послуг», від 27 серпня 2010 р. № 778 «Про затвердження Положення про загальноосвітній навчальний заклад» та інших нормативноEправових актів. Виховання та навчання у дошкільних навчальних закладах 2. Зарахування неповнолітніх осіб з числа іноземців до дошкільного навчального закладу проводиться у порядку та на підставі документів, передбачених чинним законодавством для громадян України, та з пред’явленням до навчального закладу батьками або 399

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

особами, які їх замінюють, посвідчення неповнолітньої особи, якій надано тимчасовий захист в Україні. У разі відсутності свідоцтва про народження орган управління освітою, у підпорядкуванні якого перебуває дошкільний навчальний заклад, невідкладно організує проведення індивідуального психологоEмедикоEпедагогічного обстеження для визначення рівня розвиненості дитини (фізичного, психічного) та надання рекомендацій щодо перебування її у відповідній віковій групі.

3. Під час перебування в дошкільному навчальному закладі дітям з числа іноземців та осіб без громадянства, які отримали тимчасовий захист в Україні, надається психологічна підтримка, спрямована на забезпечення всебічного індивідуального розвитку, що сприяє їх адаптації до умов навчальноEвиховного процесу. Навчання у загальноосвітніх навчальних закладах 4. Зарахування неповнолітніх осіб з числа іноземців до загальноосвітнього навчального закладу проводиться у порядку та на підставі документів, передбачених чинним законодавством для громадян України, та з пред’явленням до навчального закладу неповнолітніми особами з числа іноземців чи батьками або особами, які їх замінюють, посвідчення неповнолітньої особи, якій надано тимчасовий захист в Україні. У разі відсутності свідоцтва про народження та/абo особової справи і документів про освіту чи в інших випадках за необхідності орган управління освітою, у підпорядкуванні якого перебуває загальноосвітній навчальний заклад, невідкладно організує проведення індивідуального психологоEмедикоEпедагогічного обстеження для визначення рівня навчальних досягнень учня та надання рекомендацій для зарахування його до певного класу.

5. Під час навчання у загальноосвітньому навчальному закладі, зокрема, за індивідуальною формою навчання, та проведенні виховної роботи з неповнолітніми особами з числа іноземців, особлива увага приділяється вивченню української мови, історії, культури, державного устрою України, законодавства України з питань права, праці, освіти, охорони здоров’я та соціального забезпечення. Навчання у професійноEтехнічних навчальних закладах 6. Зарахування неповнолітніх осіб з числа іноземців до професійноEтехнічного навчального закладу (що має відповідну ліцензію для провадження діяльності з надання освітніх послуг щодо підготовки (зокрема первинної професійної), перепідготовки та підвищення кваліфікації іноземців) проводиться у порядку та на підставі документів, 400

Ольга ГУРЕНКО

передбачених чинним законодавством для громадян України, та з пред’явленням до навчального закладу неповнолітніми особами з числа іноземців чи батьками або особами, які їх замінюють, посвідчення неповнолітньої особи, якій надано тимчасовий захист в Україні. У разі відсутності свідоцтва про народження та/абo особової справи і документів про освіту чи в інших випадках за необхідності Міністерство освіти і науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, управління освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій; міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані професійноEтехнічні навчальні заклади, невідкладно організовують проведення індивідуального психологоEмедикоEпедагогічного обстеження для визначення рівня навчальних досягнень учня та надання рекомендацій для зарахування його до певної групи.

7. Під час навчання у професійноEтехнічному навчальному закладі, зокрема, за індивідуальною та дистанційною формами навчання, та проведенні виховної роботи з неповнолітніми особами з числа іноземців, особлива увага приділяється вивченню української мови, історії, культури, державного устрою України, законодавства України з питань права, праці, освіти, охорони здоров’я та соціального забезпечення. Рекомендації до концепції полікультурної освіти в Україні 309 1) Призначення та основні механізми реалізації полікультурної освіти Полікультурна освіта – це відповідна побудова навчальних програм, підручників, методів навчання, а також системи навчальних закладів, яка б забезпечувала досягнення таких основних цілей:  забезпечення законних прав та задоволення освітніх і культурних потреб національних (етнічних), мовних, культурних меншин;  формування у молодих громадян України всіх національностей повноцінних уявлень про етнічне й мовноEкультурне різноманіття сучасного українського суспільства та внесок різних етнічних груп та народівEсусідів у нашу історію й культуру, знань про мови й культури великих і малих народів, що населяють Україну, переконаності в цінності культурного різноманіття та плюралізму; 309

Багатокультурність і освіта. Перспективи запровадження засад полікультурності в системі середньої освіти України. Аналітичний огляд та рекомендації / за ред. О. Гриценка. – К. : УЦКД, 2001. – 96 с.

401

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

 виховання у представників усіх національностей взаємного розуміння, поваги й толерантності, здатності до міжетнічного й міжкультурного діалогу, віри в необхідність мирного розв’язання конфліктів та проблем;  закріплення процесів «деколонізації свідомості» молодого покоління наших громадян усіх національностей, подолання комплексів культурної меншовартості, другорядності власних культур стосовно культур колишньої радянської метрополії чи до глобальних масE культурних імперій;  поєднання виховання лояльних, патріотичних громадян демократичної України із убезпеченням від того, щоб замість старої «москвоцентричної» моделі культурного світу запанувала нова, не поліцентрична, а етноцентрична модель національної культури й самосвідомості, за якої лише етнічні українці, їхня історія й культура отримали б упривілейоване становище, а інші групи спонукалися б до асиміляції. Механізми та засоби, через які має здійснюватися полікультурна освіта:  удосконалення правової бази освіти, в тому числі – законодавства про мови та права меншин;  інституційне вдосконалення мережі середніх навчальних закладів, зокрема – запровадження в порядку експерименту двомовних шкіл в окремих місцевостях із етнічно мішаним населенням;  удосконалення навчальних програм (зокрема, запровадження їх до державного компоненту предметів, викладання яких прямо забезпечує полікультурність освіти – народознавство, культурологія, релігієзнавство) та створення підручників з ключових гуманітарних предметів (історія, література, громадянська освіта) на засадах полікультурності; недопущення в шкільних підручниках проявів пропаганди національної й культурної вищості, розпалювання ксенофобії;  ознайомлення вчителів із засадами полікультурної педагогіки, по мірі можливості – їх перепідготовка, а також запровадження нових учительських спеціальностей – напр., етнокультуролога чи учителя початкових класів для школи з викладанням мовами нацменшин;  залучення мас медіа, національно культурних товариств, інших структур громадянського суспільства до обговорення й вирішення проблем міжетнічних стосунків та міжкультурних впливів (якEот присутності російської чи західної масEкультури в Україні), до подолання негативних стереотипів, взаємного нерозуміння й ворожості.

402

Ольга ГУРЕНКО

2) Основні заходи, спрямовані на запровадження полікультурної освіти Удосконалення правової бази 1. Ухвалення нового закону про мови в Україні, оскільки чинний «Закон про мови в УРСР» від 1989 року вже не відповідає Конституції України 1996 року. Слід відзначити, що внесений на розгляд поточної сесії Верховної Ради урядовий законопроект далеко не в усьому усуває відзначені вище проблеми, які гальмують запровадження засад полікультурності. Ще меншою мірою це стосується альтернативних законопроектів, які виходять або з «моноEмовних» засад, або ж із закріплення офіційної двомовності.

2. Уточнення (розкриття) в законодавчому плані понять «корінні народи» та «національні меншини» (стаття 92 Конституції встановлює, що «виключно Законами України визначаються... 3) права корінних народів і національних меншин»).

3. Зміни й доповнення до Закону України про національні меншини, які б, поEперше, удосконалили (розширили) визначення меншини (стаття 3), яке нині стосується лише сконсолідованих національних спільнот (але не мовних чи культурних груп і не індивідуальних членів меншин); поEдруге, внести зміни до статті 7, де йдеться про «сприяння» держави в підготовці вчителів для «меншинних» шкіл – аби держава прямо зобов’язувалася готувати такі кадри; поEтретє, у статті 5 слід передбачити обов’язковість (а не лише можливість) утворення відповідних комісій чи комітетів у справах меншин у місцевих органах влади, якщо у відповідних місцевостях (містах, районах, областях) національні меншини складають не менше 25 відсотків населення.

4. Окрім цього, необхідним видається відновлення центрального органу державної виконавчої влади у справах меншин (як це й передбачає Закон).

5. Доцільні також такі зміни й доповнення до Закону України про освіту: − у статті 7 доцільно прибрати посилання на Закон про мови в УРСР, оскільки відповідні питання інакше врегульовано в Конституції України; − слід передбачити окремі положення, які б регулювали утворення, статус та функціонування середнього навчального закладу для представників національної (мовної, культурної) меншини, дещо 403

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

відмінного від загального статусу середнього навчального закладу («української національної школи»); з тим, що такі школи створюються в місцевостях (селах. містах) де відповідна меншина становить понад дві третини населення; − аналогічним чином, слід законодавчо окреслити статус та особливі функції двомовних навчальних закладів у регіонах із етнічно мішаним населенням (такими вважати. напр., міста, села чи райони, де меншини становлять понад третину населення; з тим, щоб у такій місцевості усі початкові й середні навчальні заклади були двомовними). Інституційне вдосконалення системи середньої освіти На розвиток відповідних законодавчих пропозицій (див. вище) слід розробити концепцію школи для представників національної меншини та двомовної школи у місцевості з етнічно мішаним населенням. Така концепція повинна визначати особливості навчальноE виховного процесу й навчальних програм у навчальних закладах згаданих типів, особливі професійні вимоги до вчителів (напр., обов’язкове для всіх педпрацівників ефективне володіння принаймні двома мовами – державною та мовою меншини), а також – адміністративні механізми забезпечення особистих прав учнів як представників меншин. Доцільним виглядає також утворення в Міносвіти України відповідних структурних підрозділів. У порядку експерименту в одному чи кількох регіонах із етнічно мішаним населенням (напр., окремих районах Закарпаття, Південної Бессарабії, в окремих населених пунктах Криму) можливе запровадження двомовного навчання для всіх школярів, з викладанням ключових гуманітарних предметів з позицій полікультурності (провівши відповідну підготовчу роботу – педагогічні кадри, підручники, програми тощо). На особливу увагу заслуговує вже в найближчому часі шкільництво для тих меншин, що їх можна назвати «проблемними» – кримських татар, ромів. На створення відповідних навчальних курсів та підручників, підготовку вчителів, та й на інституційний розвиток шкільництва для цих меншин слід приділяти явно більше зусиль та коштів, аніж це має місце тепер. Проблемою є також міцні негативні стереотипи цих меншин саме в тих місцевостях, де вони проживають, тому слід також посилити відповідну виховану й освітню роботу у всіх шкільних та позашкільних закладах цих місцевостей.

404

Ольга ГУРЕНКО

Удосконалення навчальних програм, створення підручників У рамках загальної концепції полікультурної освіти слід розробити засади викладання шкільних предметів з позицій полікультурності (мова й література – українська, мова меншини, світова література; історія України й світова; краєзнавство, народознавство, релігієзнавство чи культурологія, громадянська освіта, географія, валеологія тощо). Як основу для викладу матеріалу можна використати існуючі підручники й посібники для вузів, побудовані на близьких засадах (напр., «Нариси історії України» у 2Eх кн. Н.Яковенко та Я.Грицака, «Нарис історії культури України» М.Поповича та ін.), а також багатий зарубіжний досвід. Виглядає доцільним проведення загальноукраїнського конкурсу на написання підручників з історії, народознавства, світової літератури, географії на засадах полікультурності, а також словників та розмовників з основних мов національних меншин України. Підготовка й навчання педагогічних кадрів З огляду на численні симптоми поширення проявів «полікультурної сліпоти» та мікроконфліктів на міжетнічному (міжкультурному) грунті у школах України, вже в найближчий час доцільно провести навчальні семінари для вчителів середніх шкіл України з полікультурних підходів до викладання шкільних предметів. Доцільним видається також запровадження (з попередньою підготовкою) спеціальності «учитель початкових класів шкіл для національних меншин» у педагогічних вузах України (принаймні в деяких областях). Інші підготовчі, освітні та PR заходи. Тривожні тенденції в міжетнічних стосунках та незадовільна роль масEмедіа в цій сфері вимагають, принаймні, проведення семінарів для працівників ЗМІ з питань міжнаціональних (міжетнічних) стосунків, «політкоректності» та багатокультурних підходів до вирішення цих проблем. Виглядає обов’язковим існування телепрограм, присвяченим багатокультурності сучасної України, на громадському телеканалі «Культура» – в разі, якщо цей канал справді створюватиметься. Корисним може виявитися вивчення багатого, хай і контроверсійного досвіду «народної полікультурності» у регіонах із багатоетнічним корінним населенням, його виховних та культурних аспектів.

3) Можливий порядок запровадження рекомендацій З огляду на складність, багатоаспектність проблем, пов’язаних із запровадженням засад полікультурності в освіті, неоднозначністю 405

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

очікуваних наслідків такого запровадження, видається доцільним розбити увесь процес запровадження на два етапи: початковий та етап розгортання «полікультурної реформи» середньої освіти. а) Початковий етап Його зміст складають кілька першочергових кроків та ініціювання кількох довготривалих програм. До першочергових кроків, які варто і можливо здійснити вже в найближчі дваEтри роки, слід віднести: − розробка методичних засад викладання шкільних предметів з позицій полікультурності (мова й література, історія, народознавство, культурологія, громадянська освіта, географія, валеологія тощо); − розробка концепцій школи для представників національної меншини та двомовної школи у місцевості із етнічно мішаним населенням; − утворення в Міносвіти України відповідних структурних підрозділів, які опікуватимуться шкільництвом для нацменшин; − проведення навчальних семінарів для вчителів середніх шкіл України з полікультурних підходів до викладання шкільних предметів; − проведення загальноукраїнського конкурсу на написання підручників з історії, народознавства. світової літератури, географії на засадах полікультурності; − розробка програми першочергових заходів, спрямованих на розвиток освіти для «проблемних» меншин – ромів, кримських татар, інших репатрійованих народностей. На початковому етапі слід також розробити програми й розпочати здійснення кількох акцій, розрахованих на тривалий період:  експеримент із запровадження двомовних шкіл у місцевостях з мішаним етнічним складом населення;  системна розробка й поступове запровадження нових навчальних програм та підручників, створених на засадах полікультурності;  удосконалення законодавства про освіту та про права меншин, гармонізація українського законодавства із правовими стандартами ЄС;  реформування системи підготовки учительських кадрів для «меншинних» шкіл, дошкільних та позашкільних закладів освіти. б) Етап розгортання «полікультурної реформи» освіти Розгорнута «полікультурна реформа» освіти повинна бути не самодостатньою кампанією, а складовою частиною загального процесу реформування середньої освіти, який нині триває в Україні.

406

Ольга ГУРЕНКО

Однак активне розгортання цієї реформи стає можливим у разі, якщо успішно здійснюються заходи, передбачені початковим етапом; не виникають поважні перешкоди чи неочікувані негативні наслідки. Отже, варто передбачати два варіанти розгортання реформи – оптимістичний та песимістичний. За оптимістичним варіантом, розгортання слідує за успішною ідеологічноEметодичною та нормативноEправовою підготовкою й полягає в реалізації вищезгаданих елементів реформи, а саме: інституційного реформування системи навчальних закладів, відповідної підготовка педагогічних кадрів, реформування навчальних програм та методів викладання й виховання; створення нових підручників і посібників, а також широкої позашкільної виховної й роз`яснювальної роботи – зокрема, в засобах масової інформації. У разі ж, якщо проведення заходів, передбачених початковим етапом, виявиться не надто успішним (Верховна Рада не зможе ввести відповідних законодавчих змін, конкурси «пролікультурних» підручників та навчальних програм виявляться неефективними, ідеї полікультурності не зустрінуть активного відгуку серед «еліт» та суспільного загалу) – слід продовжувати реформувальну працю за «песимістичним» сценарієм, який включатиме: − дальшу підготовку проектів законодавчих та нормативних актів, відповіднихї засадам полікультурної освіти; роз`яснювальну роботу в середовищі політиків і законодавців; − заохочення створення нових підручників, написаних з полікультурного погляду; − введення засад полікультурності у підготовку вчителів (в програми педагогічних ВНЗ); − вдосконаленння існуючої освіти для представників меншин, особливо – шкіл для «проблемних» меншин (ромів, кримських татар), створення підручників та підготовка вчителів для них. Усе це в перспективі має перевести справу полікультурного реформування шкільництва з «песимістичного» в «оптимістичне» річище.

407

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

ГЕНДЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ В КУЛЬТУРІ СІЛЬСЬКОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ Дослідження Оксани Кись310 сільська молодь у дзеркалі

«Українська гендерних відмінностей» Юність – культурноEісторичний феномен, який можна збагнути лише крізь призму вікового символізму, тобто системи уявлень та образів, у яких культура сприймає, осмислює і легітимізує життєвий шлях індивіда і вікову стратифікацію суспільства. Віковий символізм, на думку І. Кона311, охоплює такі взаємопов’язані елементи:  нормативні критерії віку, тобто прийняту культурою термінологію, періодизацію життєвого циклу, а також вказівки щодо діяльності і завдань його головних етапів;  аскриптивні вікові властивості, чи то вікові стереотипи – риси і властивості, приписані культурою особам певного віку, що постають для них як норма;  символізація вікових процесів – уявлення про те, як відбувається чи повинне відбуватись зростання, розвиток і перехід індивіда з однієї вікової стадії до іншої;  вікові обряди – ритуали, за допомогою яких культура структурує життєвий цикл та оформлює взаємини вікових верств, класів та груп;  вікова субкультура – специфічний набір ознак та цінностей, за яким представники певної вікової верстви усвідомлюють та стверджують себе як «МИ», що відмінне від усіх інших вікових груп. Спираючись на пропоновану структуру вікового символізму, спробуємо простежити відповідні його аспекти на матеріалі молодіжної культури доіндустріального українського села, звертаючи особливу увагу також і на виразні гендерні відмінності, що простежуються в межах усіх згаданих компонентів. Дівки та парубки Парубками та дівками називали в українському селі молодих людей віком 14E18 років312. Вік парубкування та дівування співпадав із

310

Оксана Кись. Українська сільська молодь у дзеркалі гендерних відмінностей / Оксана « » « » Кись // Незалежний культурологічний часопис Ї . №24 Покоління і субкультури . – Л., 2002.

311 Кон И. С. Возрастная стратификация / И. С. Кон // Социальная психология. – 1998. – № 8. – С. 17.

312 Сявавко Є. І. Українська етнопедагогіка в її історичному розвитку / Є. І. Сявавко. – К., 1974. – С. 62.

408

Ольга ГУРЕНКО

періодом активного статевого дозрівання313 і означав для молоді перехід у категорію, яка за своїми соціальними характеристиками суттєво відрізнялась від попередньої вікової групи, що об’єднувала хлопців та дівчат (підлітків віком до 12E13 років – у різних місцевостях по різному). Однак сама категорія парубків/дівчат неоднорідна, оскільки в її межах існувало дві підгрупи – молодших (переддівки та підпарубчаки до 15E16 років) та старших молодих людей, що вже досягли шлюбного віку і могли одружуватись314. Перший етап розглядався як період, коли молодь опановувала властиві вікові моделі поведінки, поступово прилучалась до молодіжної субкультури села. Хлопці та дівчата 12E14 років об’єднувались в окремі гурти за статевоE віковим принципом (одноліткиEверстваки), наслідуючи у всьому молодь старшого віку. Сенс цього першого етапу (до 15 років) – періоду неофітства – активна підготовка хлопця до ритуалу ініціації, що означатиме офіційне прилучення його до парубоцької громади села та здобуття ним статусу повноцінного парубка. У цей час хлопці зазнавали усіляких знущань та принижень зі сторони старших парубків, їм також забороняли одягати властивий парубоцький одяг, палити тютюн, вживати алкоголь тощо315. Однією із головних ознак дорослості вважали появу у хлопця вусів та бороди (вторинних статевих ознак, прикмет статевої зрілості). Відтак перше гоління супроводжувалось певним ритуальним дійством та святковою трапезою у колі сім’ї316. Характерно, що між рідними братами та, відповідно, сестрами різного віку також зберігалась подібна вікова сеґреґація. Так, у багатьох місцевостях (зокрема на Херсонщині, Наддніпрянщині, Поділлі) дотримувались черговості вступу братів до парубоцької громади (молодший починав парубкувати лише після одруження старшого), або ж брати вступали до різних парубочих громад317. Подібна практика стосувалась також і дівчатEсестер. Н. Заглада318 відзначала, що «у деяких місцевостях України спостерігається цікавий стосунок між сестрами 313

Кабакова Г. И. Девственность. Девушка / Г. И. Кабакова // Славянские древности. Этнолингвистический словарь / под общей ред. Н. И. Толстого. – М., 1999. – Т. 2. – С. 36E37.

314 Балушок В. Обряди ініціацій українців та давніх слов’ян / В. Балушок. – Л.–НьюEЙорк, 1998. – С. 82.

315 Балушок В. Обряди ініціацій українців та давніх слов’ян / В. Балушок. – Л.–НьюEЙорк, 1998. – С. 81E105.

316 Бондаренко Г. Від хлопчика до мужа… / Г. Бондаренко // Хроніка. – 2000. Наш край. – 1993. – № 1E2 (3E4). – С. 246.

317 Ястребов В. Новые данные о союзах неженатой молодежи на юге России / В. Ястребов // КС. – 1896. – № 10. – С. 192.

318 Заглада Н. Побут селянської дитини : матеріяли до монографії с. Старосілля / Н. Заглада // Матеріяли до етнології. – К., 1929. – Т. 1. – С. 74.

409

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

пiдлітками і сестрами дорослими: підлітки не носять певних ознак дорослого віку (головних уборів), вони мусять підстригати волосся на голові; вони не вступають у дівоцьку громаду і виходять заміж тоді, як вийде старша сестра». Подібна практика поступового долучення дівчатE сестер до гурту відданиць відома чи не у всій Україні. Прикметною рисою парубоцтва/дівоцтва як соціальноEвікової категорії було суттєве розширення особистої свободи та зниження міри контролю за поведінкою молоді зі сторони дорослих. З іншого боку, зберігалась загальна підпорядкованість усіх неодружених молодих людей батьківській/материнській волі: і парубки, і дівчата зобов’язані були беззастережно виконувати господарські розпорядження батьків і дотримуватись призначених ними заборон та обмежень, коли такі були. Цікаво, що оскільки хлопці, стаючи парубками, виходили з прямого підпорядкування батьків і багато часу проводили поза домом, батьки часом зволікали із дозволом на їх вступ до парубоцьких громад319. З іншого боку, дорослий парубок здобував нові права в сім’ї та громаді, зумовлені новим його статусом: інколи він міг заробляти та витрачати гроші на власний розсуд, брати участь у зборах сільської громади і користуватись правом голосу, заступаючи батька за його відсутності, за провину перед громадою його карали за вироком сходу, а не віддавали на виправлення батькові320. Парубок користувався повагою у батьків, для яких ставав першим порадником у господарських справах, і в молодіжному середовищі – молодші хлопці та дівчата звертались до нього на «Ви» і перші вклонялись при зустрічі. Подібна ситуація простежувалась і у ставленні до дівчат. У цей період мати скеровує зусилля дочки на приготування посагу (скрині), призначаючи їй певну «денну норму» прядіння та вишивання: лише за умови її виконання дівчина отримувала право відвідувати молодіжні зібрання, а за невиконану роботу могла навіть зазнати тілесних покарань. Дівчина «на відданні» – період максимального та найяскравішого вияву креативного потенціалу, апогей творчої активності, мотивація якої зумовлена домінуванням установки на одруження. Таким переважно дівочим заняттям вважали вишивання, особливо у період

319

Камінський В. Нариси звичаєвого права України / В. Камынський. – К., 1928. – С. 10E 11.

320 « » Боржковский В. Парубоцтво как особая группа в малорусском сельском обществе / В. Боржковский // КС. – 1887. – № 8. – С. 771.

410

Ольга ГУРЕНКО

між сватанням та весіллям. Російська дослідниця Т. Бернштам321 взагалі вважає шиття/вишивання особливою прерогативою дівчатEвідданиць, чи не головною прикметою їх повноліття та готовності до шлюбу. Якщо перехід хлопця до категорії парубків і вступ його до парубочої громади супроводжувався досить виразними ініціаційними ритуальними діями (випробуваннями фізичної сили, психологічної витривалості, господарських навичок, ритуальними діями), то здобуття статусу дівчини зазвичай було позбавлене відповідного оформлення. Форми спілкування та моделі поведінки Вечорниці, досвітки та «вулиця» – це та частина молодіжної культури села, що викликала жваве зацікавлення дослідників ще наприкінці XIX ст. Саме завдяки побутуванню на значній частині України інституту вечорниць/досвіток (восениEвзимку) та вулиці (навесніEвлітку), що були невід’ємною складовою молодіжної культури в центральних реґіонах України, на Поліссі та Слобожанщині, сільська молодь мала змогу досить повно реалізувати потребу у спілкуванні з протилежною статтю. В межах інституту вечорниць/досвіток/вулиці процес соціалізації набуває якісно нових вимірів: змінюється його спрямованість: головний акцент зміщується з трудового виховання на сферу комунікативну, провідними темами стають проблеми спілкування із протилежною статтю, кохання, заміжжя. Як уже згадувалось, у цей період молодь отримує певну свободу дій, вже не перебуваючи постійно під контролем батьків. Водночас зростає міра особистої відповідальності дівчини за власні вчинки та поведінку, вимоги до якої зі сторони інститутів соціального контролю стають жорсткішими. Назагал, дівчата починали відвідувати вечорниці з 13E15 років. На одних вечорницях гуртувались, як правило, дівчатаEоднолітки (верстваки), і саме дівчата відігравали першорядну роль в організації та проведенні вечорничних зібрань упродовж призначеного для цього періоду. Зазвичай усі турботи, пов’язані із влаштуванням вечорниць були сферою відповідальності дівчат: вони визначали місце щоденних зібрань (хату), домовлялися із господарями, забезпечували необхідні витратні матеріали (тріски чи гас для освітлення, солому чи дрова для опалення), а також продукти для приготування спільної вечері (борошно, 321

«

»

Бернштам Т. ХитроEмудро рукодельице (вышиваньеEшитье в символизме девичьего совершеннолетия у восточных славян) / Т. Бернштам // Женщина и вещественный мир культуры у народов Европы и России : сборник Музея антропологии и этнографии. – СПб., 1999. – Т. LVII. – С. 191E249.

411

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

яйця, олію, сало, крупи, м’ясо тощо). Крім того, саме дівчата дбали про чистоту у вечорничній хаті (білили її, мазали піч та долівку, прикрашали інтер’єр, прибирали тощо), і, що найголовніше, вони ж відшкодовували господарям дому своєрідну «орендну плату»: один день на тиждень (четвер) дівчата пряли для них («відпрядали»)322. Внесок хлопців, що неодмінно приходили на вечорниці, обмежувався лише запрошенням музик, а також забезпеченням вечорничної громади горілкою для вечері та соломою (обмолоченими снопами), які використовували для ночівлі. Прикметною рисою українських вечорниць/досвіток слід вважати явні гендерні відмінності у поведінці дівочих та парубочих гуртів, що виявлялись насамперед в статичній, очікувальній позиції дівчат на противагу активності та мобільності парубочих ватаг: «хлопці на яку хоч [улицю] ходили, а дівчата не ходили по чужих же улицях – дівчата на своїх», «хлопці можуть піти на другі досвітки кудись, а дівчата нікуди не мають права йти, тільки ж на свої. А до цих дівчат другі ж якісь хлопці йдуть», «дівчата на місці сиділи, на своєму кутку». За таких обставин доволі парадоксальним видається той факт, що повсюдно хлопці певного кутка села розглядали місцеві вечорниці як «свої», перешкоджаючи візитам сюди сторонніх парубків323. Той факт, що парубоча громада певного кутка села розглядала місцевий вечорничний дівочий гурт як свою «колективну власність» свідчить також інший цікавий специфічний вечорничний звичай, що його зафіксувала у 1934 році Н. Заглада під час своїх етнографічних студій на Поліссі (Чорнобильський рEн Київської обл.): «Хлопці з собою приводили чужих хлопців, один хлопець на вечурках рахувався за хазяїна і угощав чужих хлопців своїми дівчатами (...) Як яка дівка приглянеться чужому хлопцю, то він шепне тому, хто його привів; і вже той тягне ту дівчину на куль [солому] і так угощає його своєю дівчиною (свого села), а той (в свою чергу) так робить у себе. Як дівка не хоче з хлопцем тим ночувати, то її насильно заставляють; свій хлопець ще поб’є, лає її й каже: «Як я був у них, то мені давали дівку, а ти не хочеш». Йому стидно перед чужим хлопцем. На Покутті існував інший парубочий

322

Иванов П. В. Жизнь и поверья крестьян Купянского уезда Харьковской губернии / П. В. Иванов // Сборник Харьковского ИсторикоEФилологического Общества. – Х., 1907. – Т. 17. – С. 185.

323 Богуславский Ф. Село Юриновка Новгородсеверского уезда Черниговской губернии в историческом и этнографическом отношениях / Ф. Богуславский // Черниговские Губернские Ведомости. – 1855. – № 19E21. – С. 1E43, С. 22.

412

Ольга ГУРЕНКО

звичай, що перегукується із попереднім: парубку, щойно прийнятому до парубочої громади, остання «виділяла» в перший день дівчину, з якою він танцював324. До того ж, дівчина не мала права відмовити, навіть якщо хлопець їй не подобався325. Вважаємо, що така іммобільність дівчат на противагу значній свободі пересування хлопців в юнацькому віці є логічним продовженням започаткованої ще на ранніх етапах соціалізації лінії на гендерну диференціацію сфер та форм прояву активності (внутрішня зона, дім, статичність – «жіноча»; зовнішня, поза домом, динамічність – «чоловіча»). Через згадані вище обставини між різними вечорничними дівочими гуртами розгорталось суперництво на ґрунті завоювання симпатій парубків. Так, наприклад, обираючи хату для зібрань, дівчата зважали також і на її розташування, віддаючи перевагу тій, що стоїть «на видному місці, над вулицею, щоб зручніш було парубкам заходить». Дівчата, що краще співали, скоріше здобували прихильність хлопців і використовували свої вміння для привернення їхньої уваги. Коли ж хлопці часто навідувались на одні вечорниці, нехтуючи іншими, між різними дівочими гуртами виникала певна ворожнеча: дівчата виспівували сороміцькі пісні на адресу суперниць чи навіть вимащували двері ворожої «штабEквартири» кізяками. З іншого боку, виразним свідченням пасивноEочікувальної позиції дівчини та невизначеності її майбутньої долі можна вважати також і ворожіння про одруження, що були інтегральною складовою дівочої субкультури. Той факт, що нам не вдалось відшукати вказівок на існування специфічноEпарубочої мантики відповідного спрямування можна розглядати як підтвердження нашого припущення про те, що прогнозування власної долі було більш актуальним саме для дівчат на тлі загальної невизначеності ситуації та неможливості дієво на неї впливати, управляти нею чи контролювати її перебіг. Особливо яскраво гендерні відмінності поведінки парубків та дівчат за ознакою «пасивність/ініціативність» ілюструє звичай влаштовувати «ярмарки на дівчата», що мав поширення на території бойківськоEгуцульського пограниччя, а також у середовищі руснаків на території Угорської Руси326. Скласти уявлення про те, як усе відбувалось,

324

Костащук В. Парубоцька громада в селі Тулові на Покуттю, в Галичині / В. Костащук // Побут. – 1929. – Ч. 4E5. – С. 23.

325 Балушок В. Обряди ініціацій українців та давніх слов’ян / В. Балушок. – Л.–НьюEЙорк, 1998. – С. 91.

326 Кузеля З. Ярмарки на дівчата (Причинок до української етнольогії) / З. Кузеля. – Л., 1914. – 12 с.

413

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

можна з опису такої події, яка відбувалась щороку навесні, на свято Юрія (6 травня) у містечку Перегинськ Долинського повіту (сучасна територія ІваноEФранківської обл.): На кожний ярмарок сходяться численно дівчата, що вже на відданю [з матерями] і легіні. Дівчата уставляються рядами коло моста, як можна найкраще причепурені, а легіні переходять попри них і приглядаються їм. Як котра котрому сподобається, то зараз зачинається на місці відповідна розмова. Коли легінь цілком не знає дівчини, а се трафляється часто, то наперед питає, хто вона і звідки вона, а потім виходять з нею з гурту на розмову. В цей спосіб розпізнається багато молодих людей з околиці Перегинська, а такі знайомства кінчаються звичайно вінчанєм. Парубки приходять нераз навіть дуже здалека. Джерело: http://www.ji.lviv.ua/n24texts/kisEoksana.htm

414

СЛОВНИК ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ Анімація – це вид соціальноEпедагогічної діяльності, спрямований на реалізацію фахово обґрунтованих дій для оздоровлення соціального клімату певного середовища, створення атмосфери креативності Гендер – це складний соціокультурний конструкт, який відображає відмінності в ролях, поведінці, ментальних та емоційних характеристиках між чоловічим і жіночим. Гендерна культура – це сукупність суспільних цінностей, які склалися в тому чи тому суспільстві, відшліфовувалися в перебігу його історії, і їй повинен підлягати кожен індивід, дотримуючись норм і щодо чоловіка, і щодо жінки. Глобалізація – вища на даний момент фаза інтернаціоналізації (інтеграції) економіки й політики, а в зародковому стані – й культури, яка першочергово проявляється в процесах гомогенізації і суверенізації, а також у все більшій взаємозалежності різних суспільств. Громада – це група людей, яка має спільні ознаки, повне або часткове самоврядування. Громадянин людина, яка ідентифікує себе з певною країною, у якій вона наділена відповідним юридичним статусом, що є підставою для користування певними правами, а також дотримання обов'язків. Громадянське суспільство поняття, що вживається для означення сукупності існуючих у суспільстві відносин, які є державноE політичними, сфери життєдіяльності громади й окремих індивідів, що є цивільною, не казенною, приватною, перебуває поза впливом держави, її директивного регулювання й регламентації. Його існування втілюється у приватному житті громадян, у функціонуванні вільного ринку, у безперешкодному поширенні духовних, релігійних, моральних, національних цінностей, у добровільно сформованих асоціаціях та організаціях громадян в усій різноманітності вільно здійснюваних ними міжособових зв'язків (сімейних, общинних, економічних, культурних, релігійних, тощо). Громадянська освіта – спеціальна, систематична підготовка людей до суспільного життя в умовах демократії. Громадянська освіта є складною динамічною системою, що поєднує: громадянські знання, на основі яких формуються уявлення про форми і способи функціонування громадянина в політичному, правовому, економічному, соціальному і культурному полі демократичної держави; громадянські уміння та досвід 415

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

участі у соціальноEполітичному житті суспільства та практичного застосування знань; громадянські чесноти – норми, установки, цінності та якості, притаманні громадянину демократичного суспільства. Громадянське виховання формування громадянськості як інтегративної якості особистості, яка дає можливість людині відчувати себе морально, соціально, політично та юридично дієздатною та захищеною. Дискусія – колективне обговорення суперечливого питання, проблеми, що відбувається у формі суперництва думок з метою пошуку його оптимального вирішення. Ділова гра – форма і метод навчання, в якій моделюються предметний і соціальний аспекти змісту професійної діяльності. Емпатія – розуміння емоційного стану іншої людини через співпереживання, проникнення в її суб’єктивний світ; вважається необхідним елементом розвитку ідентичності та вагомим соціальним чинником, за допомогою якого створюється єдність серед членів суспільства. Етнічна ідентифікація – це психічний процес, за допомогою якого індивід А (чи група індивідів) визначає (визначають), до якого етносу належить індивід Б (або група індивідів – представники одного етносу). Етнічна ідентичність – це усвідомлення, сприйняття, емоційне оцінювання, переживання власної приналежності до етнічної спільноти. Етнічна самоідентифікація – це процес віднесення людиною себе до певної етнічної спільності. Етнічна толерантність – це особистісне утворення, яке включає настанову на взаємоповажний діалог з метою досягнення більшого порозуміння між представниками інших етносів; здатність нейтралізувати негативні комплекси в поведінці етноіншого без приниження його особистісної й соціальної гідності; здатність до взаємної емпатії, тобто до пізнання ментальності етноіншого; готовність до культурного взаємного обміну та збагачення; готовність до співпраці, взаємного партнерства на основі взаємно прийнятих цінностей. Етнічні стереотипи – це один із видів соціальних стереотипів, що описують членів етнічних груп, приписуються їм або асоціюються з ними. Етноренесанс – процес відродження етнічних культур в умовах глобалізації. Етнос – група людей, які об’єднанні спільними ознаками, об’єктивними, або суб’єктивними. Різноманітні напрями в етнології 416

Ольга ГУРЕНКО

включають у ці ознаки походження, мову, культуру (за Д. Армстронгом – символи, міфи та способи комунікації), територію проживання. Існує біологічне визначення поняття «етносу» – це біологічне співтовариство, пов’язане спільним походженням, спільною генетикою. Співвідноситься з расою як вид з родом або як різновид з видом. Етнофобія є різновидом ксенофобії як загального явища та виступає у вигляді нетолерантного ставлення до представників інших соціальних груп за расовою або етнічною ознакою. Етноцентризм – установка на етнос як вищу цінність культурного буття. Ідентичність – властивість індивіда залишатися самим собою в соціальних ситуаціях, що змінюються, є результатом усвідомлення індивідом самого себе як людської особистості, що відрізняється від інших; властивість людини, пов'язана з її відчуттям власної приналежності до певної групи – нації, релігійної конфесії, раси, політичної партії тощо. Інтерактивність – спеціально організована пізнавальна дослідницька діяльність, яка передбачає взаємодію і співпрацю усіх учасників освітнього процесу для вирішення навчальних і практичних завдань. Інтеркультура – простір циркулювання культурних смислів, що перебувають у діалогічній взаємодії: процесуальні аспекти діалогу культур; новий тип культури, що виникає на перехресті різних традицій. Інтеркультурне виховання – навчання різноманітності культур, виховання поваги та почуття гідності у представників всіх культур, не дивлячись на расове або етнічне походження, сприйняття взаємозв'язку та взаємовпливу загальнолюдського та національного компонентів культури в широкому значенні. Компетентнісний підхід – один з провідних принципів історичної освіти, сутність якого полягає в тому, що проміжним і кінцевим результатами навчання визнається формування певних здатностей особистості (компетентностей), котрі проявляються в комплексі вмінь, базованих на знаннях, ціннісних орієнтирах і досвіді діяльності. Критичне мислення – наукове мислення, сутність якого полягає у прийнятті ретельно обміркованих і зважених рішень щодо довіри до будьEякого твердження: мусимо його сприйняти, відкинути або відкласти, а також ступінь упевненості, з якою це робиться. Характеризується усвідомленістю, самостійністю, рефлексивністю, цілеспрямованістю, обґрунтованістю, контрольованістю, 417

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

самоорганізованістю. Складається із загальнометодологічних принципів, стратегій і процедур, використовується для вирішення практичних завдань – розв’язання проблемних задач, формулювання висновків, ймовірнісної оцінки й ухвалення рішень. Ксенофобія (від грецьких ξένος (ксенос) – «чужинець», «незнайомець» та φόβος (фобос) – «страх») – термін позначає певний стан людини, що виявляється у нав’язливому страху стосовно чужинців чи просто чогось незнайомого, чужоземного або страх перед чужоземцями та ненависть до них. Культура міжнаціонального спілкування – певні взаємозв’язки й взаємостосунки, у процесі яких люди, що належать до різних національних спільнот і дотримуються різних релігійних обрядів, обмінюються досвідом, духовними цінностями, думками, почуттями. Культура такого спілкування залежить від загального рівня розвитку людей, від їх уміння сприймати й дотримуватись загальнолюдських норм та моралі. Культурна глобалізація – процес зближення ділової та споживчої культури між різними країнами світу та зростання міжнародного спілкування. Маргінал – прикордонна постать одинака і ренегата, здатного до порушення офіційного культурного стандарту «своїх» через усамітнення, відчуження та інтеграцію в топос Чужого. Методика – у вузькому значенні, технічні прийоми реалізації методу з метою уточнення знань про досліджуваний об’єкт; конкретне втілення методу, вироблений спосіб організації взаємодії на основі конкретного матеріалу і конкретної процедури. Міжкультурний (полікультурний) підхід в освіті – ознайомлення із способами подолання виявів ксенофобії, расизму, насильства, дискримінації; налагодження співпраці та відчуття соціальної відповідальності між різними культурними громадами; виховання поваги до прав людини, зокрема до права іншого; розвиток демократичного громадянства, громадянської відповідальності кожного члена соціуму; виховання почуття емпатії, що поглиблюється міжкультурним діалогом. Міська культура (культура міста, індустріальна культура, урбанізована культура) – це культура великих і середніх несільськогосподарських поселень, звичайно великих індустріальних і адміністративних центрів. Мультикультуралізм – теорія, ідеологія та політика, що полягає у вимозі паралельного існування культур в цілях їх взаємного 418

Ольга ГУРЕНКО

проникнення, збагачення і розвитку в загальнолюдському руслі масової культури. Нація (від лат.) – тип етносу, соціальноEекономічна і духовна спільнота людей з певною психологією і свідомістю, виникнення якої відбулося історично і якій властива стійка сукупність сутнісних характеристик. Національне виховання – формування гармонійно розвиненої, високоосвіченої, соціальноEактивної й національноEсвідомої людини, що наділена глибокою громадянською відповідальністю, здоровими інтелектуальноEтворчими і духовними якостями, родинними й патріотичними почуттями, працьовитістю, господарською кмітливістю, підприємливістю й ініціативою. Національна свідомість та самосвідомість особистості – це усвідомлення себе часткою певної національної (етнічної) спільноти та оцінка себе як носія національних (етнічних цінностей, що склалися у процесі тривалого історичного розвитку національної спільноти, її самореалізації як суб'єкта соціальної дійсності). Національна ідентифікація – усвідомлення людиною своєї належності до певного етносу, нації, усвідомлення своєї близькості з нацією, спорідненості з нею. Особистісно зорієнтований підхід – один з провідних принципів освіти, згідно з яким у центр навчальноEвиховного процесу ставляться інтереси особи – учня. Переконання – стійкі уявлення, засновані на емоційноE вольовому імпульсі; віра людини у вищі сакралізовані цінності, що є основою ідентифікації та культурної цілісності спільноти. Полікультурна компетентність майбутнього соціального педагога – це інтегративна якість особистості майбутнього фахівця, що формується в процесі полікультурної освіти у ВНЗ та включає систему відповідних знань, умінь, навичок, інтересів, потреб, мотивів, цінностей, психічних властивостей, досвіду дотримання соціальних норм і правил поведінки, необхідних для буденного життя й професійної діяльності у сучасному багатокультурному суспільстві, й відображається у комплексі здатностей ефективно вирішувати завдання професійної соціальноE педагогічної діяльності на основі позитивної взаємодії із представниками різних культур. Полікультурна освіта – основоположний принцип навчальноE виховної діяльності від дошкільних навчальних закладів до університетів, включаючи позашкільні освітні установи, своєрідний 419

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

підхід і перспектива вивчення вже наявних предметів у дусі визнання різних культур і цінностей, передбачає створення рівних можливостей для кожного учня на освіту і культурний розвиток (незалежно від його культурної, релігійної та соціальної приналежності). Полікультурне виховання – процес цілеспрямованої соціалізації школярів, орієнтований на оволодіння системою національних і загальнолюдських культурних цінностей, формування комунікативних умінь, що дозволяють школяреві здійснювати інтенсивну міжкультурну взаємодію, розуміти інші культури, толерантно ставитись до їхніх носіїв. Полікультурний простір навчального закладу – це об’єктивно наявна система міжкультурних соціальних і освітніх взаємовідносин, що сприяє інтеріоризації національної культури, формуванню загальнолюдських цінностей за допомогою полікультурної освіти. Проект – це сукупність скоординованих дій із певними точками відліку та завершення для досягнення певних цілей із встановленими строками, витратами та параметрами виконання. Проектування – це одна з форм випереджувального відображення дійсності, конструювання прообразу уявного об'єкта чи процесу, які б відповідали бажаним властивостям чи наслідкам. Расова дискримінація – будьEяке розрізнення, виняток, обмеження чи перевага, основані на ознаках раси, кольору шкіри, громадянства, родового чи етнічного походження, метою або наслідком яких є скасування або применшення визнання, використання чи здійснення на рівних засадах прав людини та основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній чи будьEяких інших галузях суспільного життя. Релігійні організації – елемент соціальної структури й особливий вид об'єднання людей за релігійним критерієм. Сільська культура – це культура невеликих поселень, пов’язаних з обробкою землі. Соціалізація – процес залучення індивіда до системи суспільних відносин, формування його соціального досвіду, становлення і розвитку як цілісної особистості. Соціальна реклама – інформація будьEякого виду, розповсюджена в будьEякій формі, яка спрямована на досягнення суспільно корисних цілей, популяризацію загальнолюдських цінностей і розповсюдження якої не має на меті отримання прибутку. Соціальна служба – це система державних і недержавних структур, що здійснюють соціальну роботу й мають у своєму складі 420

Ольга ГУРЕНКО

спеціалізовані установи для надання соціальних послуг й органи керування ними. Соціальний педагог – це особа, фах якої – соціальноE педагогічна робота й освітньоEвиховна діяльність. Як спеціаліст, він організовує взаємодію освітніх та позанавчальних установ, сім’ї, громадськості з метою створення в соціальному середовищі умов для соціальної адаптації та благополуччя дітей і молоді в мікросоціумі, їхнього всебічного розвитку. Соціальний проект – сконструйоване соціальне нововведення, метою якого є створення, модернізація чи підтримка в середовищі матеріальної або духовної цінності, яке має просторовоEчасові та ресурсні обмеження і вплив якого на людей визнається позитивним за своїм соціальним значенням. СоціальноEпедагогічна анімація – це вид соціальноEпедагогічної діяльності, спрямований на реалізацію фахово обгрунтованих дій з метою оздоровлення соціального клімату певного середовища, створення атмосфери креативності. СоціальноEпедагогічна технологія – це способи взаємодії соціального педагога (соціального працівника) із клієнтом, що забезпечують соціалізацію останнього в наявних або спеціально створюваних умовах. СоціальноEпедагогічний проект – це сконструйоване соціальне нововведення, мета якого – вдосконалення педагогічних процесів (розвитку, освіти, виховання, соціального становлення особистості) у певних соціокультурних умовах. СоціальноEпедагогічний супровід дітейEмігрантів в освітніх установах – це педагогічний процес, що організовує соціокультурну діяльність суб’єктів взаємодії, враховує індивідуальноEособистісні особливості дітейEмігрантів, досвід минулого проживання, поведінкові стратегії дітейEмігрантів при входженні в нове середовище (протест/відмова; шовіністична реакція; маргінальна реакція; перехідна; адаптаційноEінтеграційна реакція) і що забезпечує взаємодію різних культур, носіями яких є дітиEмігранти через включення їх в соціокультурні заходи (традиційні ігри, свята та ін.), а також вивчення культурної особливості їхнього етносу. Територіальна громада – це сукупність усіх способів взаємодії та форм об’єднання людей, які є мешканцями певної низової адміністративноEтериторіальної одиниці і взаємозалежні один від одного.

421

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Технології соціальної роботи – це сукупність прийомів, методів і впливів, які застосовують соціальні служби, окремі заклади й соціальні працівники для досягнення поставлених цілей у процесі виконання соціальної роботи, вирішення різного роду соціальних проблем, забезпечення ефективної реалізації завдань соціальної допомоги населенню. Толерантність – терпляче ставлення до інших, чужих думок. вірувань, політичних уподобань та позицій. Є неодмінною умовою демократичного, правового, стабільного, суспільноEполітичного устрою. Українофобія – форма зверхності, неприязне або вороже ставлення до України та українців. Її прояви мають місце у відношенні до української культури, історії, мови, та будьEяким проявам української національноEкультурної самобутності, або ж до України як до держави. Ціннісні орієнтації – елементи внутрішньої (диспозиційної) структури особистості, які сформовано та закріплено життєвим досвідом індивіда у процесах соціалізації та соціальної адаптації, коли відокремлюється значуще (суттєве для конкретної людини) від незначущого (несуттєвого) через (не)прийняття особистістю певних цінностей, усвідомлюваних як межі (горизонти) граничних смислів і основоположних цілей життя, а також визначаються припустимі засоби їхньої реалізації. Цінність – це термін, який використовують у філософії та соціології для позначення позитивного чи негативного значення об’єктів навколишнього світу для людини, соціальної групи, суспільства загалом, що визначається власне їхніми ознаками та їхньою залученістю у сферу людської життєдіяльності, інтересів і потреб, соціальних відносин. Чужий – суб’єкт, що лякає своєю несхожістю із звичним і рідним. Образ ворога в культурі. Як «монстр» Чужий має свій топос у вигляді «антисвіту» та асоціюється з диваками й іноземцями, табуйованими персоналіями культури (злочинець, юродивий, маргінал).

422

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПОТОЧНОГО КОНТРОЛЮ 1. Вперше термін «глобалізація» ввів: а) Г. Ділігенський; б) К. Ейк; в) Т. Левітт.

2. Глобалізацію як процес всесвітньої економічної, політичної й культурної інтеграції, основними характеристиками якого є поширення капіталізму, всесвітній розподіл праці, переміщення в масштабах всієї планети грошових, людських і виробничих ресурсів, а також стандартизація економічних і технологічних процесів та зближення культур різних країн розглядає: а) А. Новіков; б) І. Василенко; в) М. Косолапов.

3. За А. Кравченко, система практичних заходів, що фінансуються, регулюються і значною мірою здійснюються державою (разом з приватними особами), які спрямовані на збереження, розвиток та примноження культурної спадщини нації – це: а) економізація культури; б) культурна політика; в) культуризація економіки.

4. Ціннісні орієнтації – це: а) елементи внутрішньої (диспозиційної) структури особистості, які сформовано та закріплено життєвим досвідом індивіда у процесах соціалізації та соціальної адаптації, коли відокремлюється значуще (суттєве для конкретної людини) від незначущого (несуттєвого) через (не)прийняття особистістю певних цінностей, усвідомлюваних як межі (горизонти) граничних смислів і основоположних цілей життя, а також визначаються припустимі засоби їхньої реалізації; б) будьEяке розрізнення, виняток, обмеження чи перевага, основані на ознаках раси, кольору шкіри, громадянства, родового чи етнічного походження, метою або наслідком яких є скасування або применшення визнання, використання чи здійснення на рівних засадах прав людини та основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній чи будьEяких інших галузях суспільного життя; в) процес цілеспрямованої соціалізації школярів, спрямований на оволодіння системою національних і загальнолюдських культурних цінностей, формування комунікативних умінь, що дозволяють школяреві 423

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

здійснювати інтенсивну міжкультурну взаємодію, розуміти інші культури, толерантно ставитись до їх носіїв.

5. Здатність людини одночасно засвоювати різні культурні традиції та культурний досвід різних країн – це: а) інтеркультуралізм; б) транскультуралізм; в) мультикультуралізм.

6. Гендерна культура – це: а) усвідомлення людиною своєї належності до певного етносу, нації, усвідомлення своєї близькості з нацією, спорідненості з нею; б) сукупність суспільних цінностей, які склалися в тому чи іншому суспільстві, відшліфовувалися в перебігу його історії, і їй повинен підлягати кожен індивід, дотримуючись норм і щодо чоловіка, і щодо жінки; в) певні взаємозв’язки й взаємостосунки, у процесі яких люди, що належать до різних національних спільнот і дотримуються різних релігійних обрядів, обмінюються досвідом, духовними цінностями, думками, почуттями.

7. До соціальних передумов формування гендерної політики в Україні належать: а) поступове збільшення представництва жінок у Верховній Раді, органах місцевого самоврядування; б) висока й рання смертність чоловіків, зменшення народжуваності та демографічне таріння населення; в) насильство в сім’ї, торгівля людьми.

8. Найпоширенішими сьогодні є такі підходи до полікультурної освіти: а) філософський, педагогічний, соціологічний; б) компетентнісний, особистісно зорієнтований, діяльнісний; в) акультураційний, діалоговий, соціальноEпсихологічний.

9. Комунікативна концепція культури як теоретична основа полікультурної освіти належить: а) В. Подобєду; б) М. Бахтіну; в) А Шафріковій.

10. Полікультурна освіта – це: а) педагогічний процес, у якому репрезентуються дві або більше культури, що відрізняються за мовною, етнічною, національною або расовою ознакою; 424

Ольга ГУРЕНКО

б) об’єктивно існуюча система міжкультурних соціальних і освітніх взаємовідносин, що сприяє інтеріоризації національної культури, формуванню загальнолюдських цінностей за допомогою полікультурної освіти; в) певні взаємозв’язки й взаємостосунки, у процесі яких люди, що належать до різних національних спільнот і дотримуються різних релігійних обрядів, обмінюються досвідом, духовними цінностями, думками, почуттями.

11. Нетолерантне ставлення до представників інших соціальних груп за расовою або етнічною ознакою – це: а) етнофобія; б) ксенофобія; в) людинофобія.

12. Соціальний педагог – це: а) особа, фах якої – соціальноEпедагогічна робота й освітньоE виховна діяльність; б) особа, фах якої – викладання окремого навчального предмета в школі; в) особа, фах якої – комунікаційноEінформаційні технології.

13. Забезпечення дотримання норм охорони та захисту прав дітей і підлітків, представлення їхніх інтересів у різноманітних інстанціях: а) прогностична функція соціального педагога в ЗНЗ; б) діагностична функція соціального педагога в ЗНЗ; в) правозахисна функція соціального педагога в ЗНЗ.

14. Полікультурне виховання – це: а) основоположний принцип навчальноEвиховної діяльності від дошкільних навчальних закладів до університетів, включаючи позашкільні освітні установи, своєрідний підхід і перспектива вивчення вже наявних предметів у дусі визнання різних культур і цінностей, передбачає створення рівних можливостей для кожного учня на освіту і культурний розвиток (незалежно від його культурної, релігійної та соціальної приналежності); б) процес цілеспрямованої соціалізації школярів, спрямований на оволодіння системою національних і загальнолюдських культурних цінностей, формування комунікативних умінь, що дозволяють школяреві здійснювати інтенсивну міжкультурну взаємодію, розуміти інші культури, толерантно ставитись до їх носіїв; в) процес залучення індивіда до системи суспільних відносин, формування його соціального досвіду, становлення і розвитку як цілісної особистості.

425

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

15. Педагогічний процес, що організовує соціокультурну діяльність суб'єктів взаємодії, враховує індивідуальноEособистісні особливості дітейEмігрантів, досвід минулого проживання, поведінкові стратегії дітейEмігрантів при входженні в нове середовище (протест/відмова; шовіністична реакція; маргінальна реакція; перехідна; адаптаційноEінтеграційна реакція), і що забезпечує взаємодію різних культур, носіями, яких є дітиEмігранти через включення їх в соціокультурні заходи (традиційні ігри, свята та ін.), а також вивчення культурної особливості їх етносу – це: а) соціальноEпедагогічна анімація; б) соціальноEпедагогічна технологія; в) соціальноEпедагогічний супровід дітейEмігрантів в освітніх установах.

16. Етнічна толерантність – це: а) особистісне утворення, яке включає настанову на взаємоповажний діалог з метою досягнення більшого порозуміння між представниками інших етносів; здатність нейтралізувати негативні комплекси в поведінці етноіншого без приниження його особистісної й соціальної гідності; здатність до взаємної емпатії, тобто до пізнання ментальності етноіншого; готовність до культурного взаємного обміну та збагачення; готовність до співпраці, взаємного партнерства на основі взаємно прийнятих цінностей; б) терпляче ставлення до інших, чужих думок. вірувань, політичних уподобань та позицій; в) форма зверхності, неприязне або вороже ставлення до України та українців.

17. Усвідомлення приналежності до певної етнічної спільноти, ідентифікації з іншими членами етносу внаслідок спільності історичної пам’яті, спільності культурних архетипів тощо – це: а) етнічна ідентифікація; б) етнічна ідентичність; в) етнічна самоідентифікація.

18. До функцій етнічної ідентичності належать: а) консолідувальна, ідентифікаційна, естетична, комунікативна; б) консолідувальна, ідентифікаційна, естетична, моральноE етична, психологічноEкомпенсаторана; в) консолідувальна, ідентифікаційна, естетична, моральноE етична, психологоEпедагогічна.

19. Уявлення про людей інших національностей – це: а) гомостереотип; 426

Ольга ГУРЕНКО

б) автостереотип; в) гетеростереотип.

20. Вперше термін «соціальний стереотип» ввів у науковий обіг: а) М. Бахтін; б) А. Тешфел; в) У. Ліппман.

21. Специфічна форма існування соціуму й людини, що має виражені просторовоEгеографічні кордони й спирається на власну історичну традицію і систему цінностей – це: а) етнічна культура; б) регіональна культура; в) особистісна культура.

22. Сукупність всіх способів взаємодії та форм об’єднання людей, які є мешканцями певної низової адміністративноEтериторіальної одиниці і взаємозалежні один від одного – це: а) територіальна громада; б) професійний колектив; в) академічна група.

23. Не існує такого виду громади, як: а) резидентна; б) ідентифікаційна; в) консолідувальна.

24. Соціальну роботу як метод, що дозволяє розширити масштаб соціальної допомоги населенню в місцевих кварталах, громадах, визначають: а) Т. Золотарьова та М. Мінгалієва; б) Л. Нікітіна; в) І. Звєрєва.

25. Система державних і недержавних структур, що здійснюють соціальну роботу й мають у своєму складі спеціалізовані установи для надання соціальних послуг й органи керування ними – це: а) соціальна служба; б) юридична служба; в) психологічна служба.

26. Сприяння в одержанні основної і додаткової роботи; у відкритті власної справи; консультування з питань праці, зайнятості й профорієнтації; допомога в професійній підготовці і перепідготовці – це: а) соціальноEекономічний напрямок роботи з мігрантами; б) фінансовий напрямок роботи з мігрантами; 427

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

в) соціальноEтрудовий напрямок роботи з мігрантами.

27. До театралізованих форм культурноEдозвіллєвої роботи соціального педагога не належить: а) інтерактивний театр; б) публіцистична вистава; в) квест.

28. До основних напрямків анімаційної діяльності належать: а) рекреаційний, педагогічний, музейний, туристичний; б) рекреаційний, педагогічний, музейний, соціальноEкультурний, театральний; в) рекреаційний, педагогічний, музейний, спортивний.

29. Способи взаємодії соціального педагога (соціального працівника) із клієнтом, що забезпечують його соціалізацію в наявних або в умовах, що спеціально створюються, – це: а) технологія; б) соціальноEпедагогічна технологія; в) соціальноEпсихологічна технологія.

30. Орієнтація на кінцевий результат, що перевіряється, – це: а) результативність соціальноEпедагогічної технології; б) гнучкість соціальноEпедагогічної технології; в) оперативність соціальноEпедагогічної технології.

31. Не існує такого виду міжкультурного тренінгу, як: а) загальнокультурний; б) культурноEспецифічний; в) культурноEсемантичний.

32. Проектування – це: а) колективне обговорення суперечливого питання, проблеми, що відбувається у формі суперництва думок з метою пошуку його оптимального вирішення; б) одна з форм випереджаючого відображення дійсності, конструювання прообразу уявного об'єкта чи процесу, які б відповідали бажаним властивостям чи наслідкам; в) форма і метод навчання, в якій моделюються предметний і соціальний аспекти змісту професійної діяльності.

33. У «життєвому циклі» проекту не існує такої ланки, як: а) аналіз ситуації; б) планування проекту; в) співставлення фактів.

34. Метою соціальної реклами є: а) заробіток коштів;

428

Ольга ГУРЕНКО

б) ідея, що повинна мати певну соціальну цінність; в) розповсюдження рекламної продукції.

35. Серед засобів та інструментів соціальної реклами до зовнішньої реклами належать: а) газети, журнали, бюлетені тощо; б) вебEсторінки, банери, ІнтернетEконференцї тощо; в) бігEборди, лейтбокси, вивіски тощо.

429

ЗАПИТАННЯ ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ 1. Сутність поняття «глобалізація». Економічні та політичні аспекти глобалізації.

2. Вплив глобалізаційних процесів на культуру. Характерні ознаки культурної глобалізації.

3. Ціннісні орієнтири сучасного полікультурного суспільства.

4. Національні та загальнолюдські цінності.

5. Тенденції розвитку українського полікультурного соціуму в умовах глобалізації.

6. Полікультурне суспільство як історично конкретний тип соціальної системи.

7. Релігійна багатоманітність України та соціальні проблеми, пов’язані з нею.

8. Релігійна організація як різновид соціальної системи чи групи.

9. Соціальна діяльність релігійних організацій України.

10. Проблеми гендерної культури в Україні.

11. Егалітарні принципи рівності.

12. Гендер як організована модель соціальних відносин між жінками й чоловіками.

13. Соціальні ролі чоловіка та жінки.

14. Реалізація гендерної політики в Україні: механізми та шляхи.

15. Особливості міської та сільської культури.

16. Характеористика соціокультурних систем: міста й села.

17. Міська та сільська культури з позицій соціальної педагогіки.

18. Запровадження полікультурної освіти в Україні.

19. Ідеї полікультурної освіти та виховання в міжнародних та державних документах.

20. Підходи до полікультурної освіти.

21. Посадові обов’язки соціального педагога в навчальному закладі.

22. Особливості різновекторної соціальноEпедагогічної роботи в загальноосвітній школі.

23. Етнічний аспект полікультурного виховання учнів школи в сучасних соціокультурних умовах.

24. Полікультурний простір навчального закладу як об'єктивно існуюча система міжкультурних соціальних і освітніх взаємовідносин.

25. Полікультурне виховання дітей дошкільного віку.

26. Мета, завдання та зміст роботи соціального педагога в полікультурному просторі загальноосвітньої школи.

430

Ольга ГУРЕНКО

27. Етнічна толерантність: сутність, структурні компоненти та методи дослідження.

28. Етнічна ідентичність українців.

29. Шляхи формування етнічної ідентичності дітей та молоді.

30. Стереотипізація як результат когнітивного «відхилення».

31. Автостереотипи та гетеростереотипи.

32. Методи вивчення етнічних стереотипів та упереджень.

33. Культура міжнаціонального спілкування: сутність, структура, функції.

34. Особливості соціальноEпедагогічної роботи з виховання культури міжнаціонального спілкування дітей та молоді.

35. Види громад: резидентні (географічні), ідентифікаційні (професійні, молодіжні, жіночі, релігійні тощо) та громади за інтересами.

36. Територіальна громада: сутність, структура, соціалізувальні функції.

37. Сутність соціальноEпедагогічної роботи в громаді.

38. Соціальна служба: структура, функції та зміст діяльності.

39. Особливості полікультурної роботи в соціальних службах.

40. Форми культурноEдозвіллєвої роботи соціального педагога в полікультурній громаді.

41. Методика розробки культурноEдозвіллєвого заходу на полікультурну тематику.

42. СоціальноEпедагогічна анімація.

43. СоціальноEпедагогічна технологія як технологічна модель операціоналізації процесу надання послуг і соціальноEпедагогічної допомоги.

44. Структура технологій соціальноEпедагогічної роботи в полікультурному середовищі.

45. Характерні риси та ознаки соціальноEпедагогічної технології.

46. Застосування тренінгових технологій у забезпеченні конструктивної комунікації в полікультурному просторі.

47. Міжкультурний тренінг як модель інтенсивної інкультурації й акультурації.

48. Основні принципи міжкультурного тренінгу й компетентність тренера.

49. СоціальноEпедагогічний проект. Технологія розробки й реалізації соціального полікультурного проекту.

50. Роль рекламноEінформаційних технологій у полікультурній просвіті населення.

431

ЛІТЕРАТУРА Базова 1. Багатокультурність і освіта. Перспективи запровадження засад полікультурності в системі середньої освіти України. Аналітичний огляд та рекомендації / за ред. О. Гриценка. – К. : УЦКД, 2001. – 96 с.

2. Бордовская Н. В. Поликультурное воспитание. Воспитательные системы: зарубежный и отечественный опыт : учебник для вузов / Н. В. Бордовская, А. А. Реан. – СПб. : Издательство «Питер», 2000. – 304 с.

3. ВоспитательноEобразовательный процесс в поликультурном пространстве образовательного учреждения : учеб.Eметод. комплекс / [авт.Eсост. : О. Н. Пикалова, Ю. В. Королькова]. – Ставрополь : СКИРО ПК и ПРО, 2012. – 146 с.

4. Капська А. Й. СоціальноEпедагогічна робота з проблемними сім’ями : посібник / А. Й. Капська, Н. С. Олексюк, С. М. Калаур, З. З. Фалинська. – Тернопіль : Астон, 2010. – 304 с.

5. Людина у полікультурному суспільстві : навч.Eметод. посіб. для викладачів вищих навчальних закладів з курсу за вибором для студентів соціогуманітарних спеціальностей / [О. І. Пометун, Л. Ю. Султанова та ін.]. – К. : «Інжиніринг», 2010. – 248 с.

6. Міжкультурна освіта / за ред. А. Климович. – Варшава : «Орт друк», 2004. – 176 с.

7. Нові підходи до історичної освіти в умовах багатокультурного суспільства : навч. посіб. для студ. ВНЗ / [К. О. Баханов, С. С. Баханова, Є. В. Більченко та ін.] ; за заг. ред. К. О. Баханова. – Л. : ЗУКЦ, 2012. – 164 с.

8. Основи етнодержавознавства : підручник / за ред. Ю. І. Римаренка. – К. : Либідь, 1997. – 656 с.

9. Пальчевський С. С. Соціальна педагогіка : навч. посіб. / С. С. Пальчевський. – К. : Кондор, 2005. – 560 с.

10. Психодиагностика толерантности личности / под. ред. Г. У. Солдатовой, Л. А. Шайгеровой. – М. : Смысл, 2008. – 172 с.

11. Релігійна багатоманітність та міжкультурна освіта : посібник для школи / за заг. ред. Джона Кіста. – Л. : ЗУКЦ, 2008. – 160 с.

12. Соціальна педагогіка : підручник / за ред. А. Й. Капської. – К. : Центр учбової літератури, 2011. – 488 с.

13. Соціальна педагогіка : мала енциклопедія / за заг. ред. проф. І. Д. Звєрєвої. – К. : Центр учбової літератури, 2008. – 336 с.

432

Ольга ГУРЕНКО

14. Соціальна робота в Україні : навч. посіб. / [І. Д. Звєрєва, О. В. Безпалько, С. Я. Марченко та ін.] ; за заг. ред. : І. Д. Звєрєвої, Г. М. Лактіонової. – К. : Науковий світ, 2003. – 233 с.

15. Україна в Європі. Освітній пакет / пер. О. Стиславської. – Варшава : Центральний осередок удосконалення вчителів, 2006. – 200 с. Допоміжна 1. Авксентьев А. В. Этнические проблемы современности и культура межнационального общения / А. В. Авксентьев, В. А. Авксентьев. – Ставрополь : Издательство СГПИ, 1993.

2. Атрощенко Т. Розвиток культури міжнаціонального спілкування у студентському колективі / Т. Атрощенко // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Серія : Педагогіка.– Тернопіль. – 1999. – № 6. – С. 92E95.

3. Борисенков В. П. Поликультурное образовательное пространство России: история, теория, основы проектирования : монография / В. П. Борисенков, Гукаленко О. В., Данилюк А. Я. – М. : ИздEво ООО «Педагогика», 2006. – 567 с.

4. Гукаленко О. В. Поликультурное воспитание как процесс формирования национальной и этнической толерантности у современной молодёжи / О. В. Гукаленко // Известия Академии педагогических и социальных наук. – М.–Воронеж : НПО «МОДЭК», 2005. – С. 121E128.

5. Джуринский А. Н. Зарубежная школа: современное состояние и тенденции развития / А. Н. Джуринский. – М. : Владос, 1993. – 356 с.

6. Життєва компетентність особистості : наук.Eметод. посіб. / за ред. Л. В. Сохань, І. Г. Єрмакова, Г. М. Несен. – К. : Богдана, 2003. – 520 с.

7. Заслуженюк В. С. СоціальноEпедагогічні проблеми виховання в учнів культури міжнаціонального спілкування / В.С. Заслуженюк, В. В. Присакар // Нові технології навчання : наук.Eметод. зб. / [редкол. : В,О. Зайчук (гол. ред.) та ін.]. – К : ІЗМН, 1997. – Вип. 19. – С. 65E77.

8. Кафарський В. І. Етнологія : підручник / В. І. Кафарський, Б. П. Савчук. – К. : Центр навчальної літератури, 2006. – 432 с.

9. Концепція громадянського виховання. Міністерство освіти і науки України // Інф. зб. Мін. Освіти України. – 2000. – № 22. – С. 7E20.

10. Концепція національного виховання // Рідна школа. – 1995. – № 6. – С. 3E8.

11. Кузьменко В. В. Формування полікультурної компетентності вчителів загальноосвітньої школи : навч. посіб. / В. В. Кузьменко, Л. А. Гончаренко. – Херсон : РІПО, 2006. – 92 с.

433

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

12. Кукушин В. С. Этнопедагогика и этнопсихология / В. С. Кукушин, Л. Д. Столяренко. – РостовEнаEДону, 2000. – 448 с.

13. КроссEкультурная психология: актуальне проблемы : сб. статей / под ред. Л. Г. Почебут, И. А. Шмелевой. – СПб., 2005. – 377 с.

14. Курас І. Ф. Етнополітологія. Перші кроки становлення / І. Ф. Курас. – К. : Ґенеза, 2004. – 736 с.

15. Організація соціальноEпедагогічної та психологічної практики студентів ВНЗ (спеціальністі «Соціальна педагогіка») : навч.Eметод. посіб. / М. О. Докторович та ін. ; [за ред. Я. І. Журецького]. – Вид. 2Eге, виправл. і доповн. – К. : Ленвіт, 2013. – 311 с.

16. Основы социальной работы : учебник / отв. ред. П. Д. Павленок. – М. : ИНФРА – М., 1999. – 368 с.

17. Садохин А. П. Этнология : учебник / А. П. Садохин. – М. : Гардарики, 2002. – 256 с.

18. Солдатова Г. У. Может ли «другой» стать другом? Тренинг по профилактике ксенофобии / Г. У. Солдатова, А. В. Макарчук. – М. : Генезис, 2006. – 256 с.

19. Стефаненко Т. Г. Етнопсихологія : практикум / Т. Г. Стефаненко. – М. : Аспект Пресс, 2006. – 208 с.

20. Стефаненко Т. Г. Этнопсихология / Т. Г. Стефаненко. – М. : Аспект Пресс, 2006. – 368 с.

21. Технология социальной работы : учеб. пособие для вузов / под ред. И. Г. Зайнышева. – М. : ВЛАДОС, 2000. – 240 с.

22. Шульга Н. А. Великое переселение: репатрианты, беженцы, трудовые мигранты / Н. А. Шульга. – К. : Институт социологии НАН Украины, 2002. – 700 с.

23. Этнотолерантность подростка: воспитание в семье и школе : словарь / под общ. ред. А. Г. Козловой. – СПб. : Речь, 2007. – 331 с.

434

ДОДАТКИ Додаток А. Діагностичний інструментарій Питання до бесіди з дітьми 6E7 років з метою виявлення їх ставлення до членів групи – представників іншої національності; знань про етнокультурні традиції власної та інших національностей: 1) Яка твоя національність?

2) Чи розмовляєш ти вдома рідною мовою?

3) Чи знаєш ти народні казки свого народу? Чи можеш розказати хоч одну казку?

4) Хто тобі розповідав ці казки (бабуся, мама, вихователь)?

5) Що ще тобі розповідала бабуся? Які віршики читала (колядки, потішки, забавлянки)?

6) В які ігри ти граєш зі своїми друзями?

7) Чи ти чув від своєї бабусі про народні свята? Що ти можеш про них розказати?

8) Чи знаєш ти, який одяг раніше носили представники твоєї національності? А які страви готували? Яка твоя найулюбленіша страва? Діагностична програма (за Г. Назаренко)327 Анкета «Я – представник рідного етносу» Мета: виявити рівень етнічної самосвідомості старшокласників, оцінки старшокласниками себе як представників певного етносу 1. Представниками якого етносу є Ваші: мама , тато , бабусі , дідусі ?

2. Представником якого етносу вважаєте себе Ви?

3. Чи відчуваєте Ви духовний зв’язок зі своїм етносом? Що Вас єднає з представниками свого етносу?

4. Якщо б Ви мали можливість вибору етнічної приналежності, то який етнос ти обрали б?

5. Яку мову Ви вважаєте рідною?

6. Якою мовою Ви спілкуєтеся вдома? З друзями?

7. Чи цікавитесь Ви історією, культурою рідного етносу?

327

Назаренко Г. А. Виховання культури міжетнічних відносин старшокласників у позаурочній діяльності : дис. канд. пед. наук : 13.00.07 / Галина Анатоліївна Назаренко. – К. : Інститут проблем виховання АПН України, 2005. – 225 с.

435

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

8. Які традиції рідного етносу Ви знаєте?

9. Які культурні надбання рідного етносу Ви вважаєте кращими і чому?

10. Які культурні цінності власного етносу Ви знаєте?

11. Які специфічні риси характеру властиві Вашому етносу?

12. Які риси характеру властиві Вам самому?

13. Які пісні свого етносу Ви знаєте?

14. Які найбільш яскраві історичні події свого етносу Ви пам’ятаєте?

15. Назвіть імена героїв – представників твого етносу.

16. Назвіть представників свого етносу: − письменників − художників − інших видатних людей Підрахунок результатів. Коефіцієнт рівня сформованості етнічної самосвідомості старшокласників розраховується за допомогою спеціальної шкали оцінок: 1) на запитання № 8, 9, 11, 13, 15, 16 за повну відповідь – 4 бали; достатню відповідь – 3 бали; неповну відповідь – 2 бали; відсутність відповіді – 1 бал; 2) на питання № 3, 7 за відповідь «так» – 4 бали; за відповідь «ні» – 1 бал; 3) за повну ідентичність відповідей на пари запитань № 4 – з № 2, № 6 – з № 5, № 12 – з № 11 – 4 бали; за часткове співпадання – 3 бали; за неідентичність відповідей – 1 бал. Максимально можлива кількість балів – 44. Коефіцієнт рівня сформованості етнічної самосвідомості розраховується за формулою: К=Ф : М, де К – коефіцієнт рівня сформованості етнічної самосвідомості; Ф – фактично набрана кількість балів; М – максимально можлива кількість балів. Коефіцієнт від 0,8 до 1 – відповідає високому рівню сформованості етнічної самосвідомості; від 0,5 до 0,79 – середній рівень сформованості етнічної самосвідомості; від 0,3 до 0,49 – низький рівень етнічної свідомості; менше 0,3 – найнижчий рівень сформованості етнічної самосвідомості старшокласників. Анкета «Мої знання у сфері міжетнічних відносин» Мета: виявити рівень знань старшокласників про поліетнічне оточення, ступінь їх зацікавленості культурними особливостями, звичаями, традиціями представників інших етносів.

436

Ольга ГУРЕНКО

1. Що Ви знаєте про етнічний склад України?

2. Представники яких етносів живуть поруч з Вами?

3. Які Ви знаєте звичаї, традиції етносів, представники яких живуть поруч з Вами?

4. Чи задовольняє Вас обсяг інформації про культурні особливості інших етносів, який Ви отримуєте ?

5. Чи хотіли б Ви отримувати більше інформації про культуру, традиції інших етносів?

6. Назвіть, будь ласка, культурні особливості етносів, представники яких живуть поруч з Вами. Підрахунок результатів. Коефіцієнт рівня знань старшокласників про поліетнічне оточення розраховується за допомогою спеціальної шкали оцінок: 1) на запитання № 1, 3, 6 за повну відповідь – 4 бали; достатню відповідь – 3 бали; неповну відповідь – 2 бали; відсутність відповіді – 1 бал; 2) на питання №2 за 3 і більше названих етносів у близькому соціальному оточенні – 4 бали; за 2 названих етноса – 3 бали; за 1 названий етнос – 2 бали; за відсутність відповіді – 1 бал; 3) відповіді на питання № 4, 5 потребують якісного аналізу у порівнянні з відповідями на питання № 1, 2, 3. Максимально можлива кількість балів – 16. Коефіцієнт рівня знань старшокласників про поліетнічне оточення розраховується за формулою: К=Ф : М, де К – коефіцієнт рівня знань старшокласників про поліетнічне оточення; Ф – фактично набрана кількість балів; М – максимально можлива кількість балів. Коефіцієнт від 0,8 до 1 – відповідає високому рівню знань старшокласників про поліетнічне оточення; від 0,5 до 0,79 – середній рівень знань старшокласників про поліетнічне оточення; від 0,3 до 0,49 – низький рівень знань; менше 0,3 – найнижчий рівень знань старшокласників про поліетнічне оточення. Анкета «Мої знання правових та теоретичних основ міжетнічних відносин» Мета: виявити рівень знань старшокласників основних теоретичних понять та правових засад міжетнічних відносин.

1. Продовжте, будь ласка, речення: 1.1. « Етнос» – це...

1.2. «Нація» – це...

1.3. «Народ» – це...

437

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

1.4. «Етнічні цінності» – це...

1.5. «Етнічна гідність» – це...

2. Поясніть, будь ласка, зміст понять : 2.1. «Толерантність» – це...

2.2. «Націоналізм» – це...

2.3. «Етноцентризм» – це...

2.4. «Інтернаціоналізм» – це...

2.5. «Космополітизм» – це...

2.6. «Шовінізм» – це...

2.7. «Фашизм» – це...

3. Напишіть, будь ласка, мініEтвір на тему: «Чи повинні представники етнічної більшості населення країни мати переваги перед іншими етносами, що входять до складу української нації? Чому?»

4. Напишіть мініEтвір на тему: «Чи мають право представники етнічної більшості країни вирішувати, жити на їхній території представникам інших етносів чи ні? Чому?» Підрахунок результатів. Коефіцієнт рівня знань старшокласниками теоретичних понять та правових засад міжетнічних відносин розраховується за допомогою спеціальної шкали оцінок: 1) відповіді на запитання № 1, 2 оцінюються по кожному пункту окремо. За повну відповідь – 4 бали; достатню відповідь – 3 бали; неповну відповідь – 2 бали; відсутність відповіді – 1 бал; 2) мініEтвори (завдання № 3, 4), зміст яких близький до відповіді «Ні» – оцінюється у 4 бали; якщо зміст близький до відповіді «Так» – ставиться 1 бал. Максимально можлива кількість балів – 56. Коефіцієнт рівня знань старшокласниками теоретичних понять та правових засад міжетнічних відносин розраховується за формулою: К=Ф : М, де К – коефіцієнт рівня знань старшокласниками теоретичних понять та правових засад міжетнічних відносин; Ф – фактично набрана кількість балів; М – максимально можлива кількість балів. Коефіцієнт від 0,8 до 1 – відповідає високому рівню знань старшокласниками теоретичних понять та правових засад міжетнічних відносин; від 0,5 до 0,79 – середній рівень знань старшокласниками теоретичних понять та правових засад міжетнічних відносин; від 0,3 до 0,49 – низький рівень знань; менше 0,3 – найнижчий рівень знань старшокласниками теоретичних понять та правових засад міжетнічних відносин.

438

Ольга ГУРЕНКО

Анкета «Мої почуття, ставлення і поведінка у сфері міжетнічних відносин» Мета: виявити рівень гуманності почуттів, ставлень і поведінкових намірів старшокласників у сфері міжетнічних відносин.

1. Чи доводилося Вам приховувати свою етнічну приналежність?

2. Чи доводилося Вам відчувати побутові образи своєї етнічної приналежності?

3. Чи доводилося Вам спостерігати негативне сприйняття людини – представника іншого етносу?

4. Чи доводилося Вам спостерігати упереджене ставлення до людей іншої культури?

5. Як Ви ставитеся до людей – представників інших етносів?

6. Як Ви можете оцінити своє ставлення до культури іншого етносу?

7. Чи вважаєш Ви, що відносини з людьми – представниками інших етносів необхідно вибудовувати, враховуючи їхні етнічні особливості, почуття?

8. Чи вважаєте Ви, що знання власних етнічних витоків, особливостей є основою повноцінної людини і громадянина?

9. Уявіть, будь ласка, ситуацію, коли принижують Вашу етнічну гідність. Якою може бути Ваша поведінка у цьому випадку?

10. Що Ви відчуваєте, коли чуєте щось образливе на адресу свого етносу?

11. Що, на Вашу думку, треба зробити, щоб не було етнічних конфліктів?

12. Що, на Вашу думку, може об’єднати етноси в одну загальнодержавну політичну націю? Підрахунок результатів. Коефіцієнт рівня гуманності почуттів, ставлень і поведінкових намірів старшокласників у сфері міжетнічних відносин розраховується за допомогою спеціальної шкали оцінок: 1) відповіді на запитання № 1, 2, 3, 4 потребують якісного аналізу оцінки старшокласниками реального стану міжетнічних відносин у близькому соціальному оточенні з метою врахування цих даних в організації виховного процесу; 2) відповіді на запитання № 5, 6 оцінюються наступним чином: за відповідь, яка означає позитивне ставлення – 4 бали; за відповідь, яка означає індиферентне ставлення – 2 бали; за відповідь, яка означає негативне ставлення, або за відсутність відповіді – 1 бал; 3) на питання № 7, 8 відповідь «Так» – оцінюється у 4 бали; за відповідь «Ні» – ставиться 1 бал; 439

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

4) відповіді на запитання № 9 оцінюються наступним чином: конструктивна поведінка (спрямована на розв’язання конфлікту, толерантна) – 4 бали; неконструктивна поведінка (сприяє розгортанню конфлікту) – 2 бали; агресивна поведінка або відсутність відповіді – 1 бал; 5) оцінка відповідей на запитання № 10: негативні, але гуманні почуття (засмучення, сум, скорбота тощо) – 4 бали; індиферентні почуття (байдуже ставлення) – 2 бали; агресивні почуття (відраза, обурення, гнів тощо) або відсутність відповіді – 1 бал; 6) оцінка відповідей на запитання № 11: пропозиції з позиції гуманістичної моралі – 4 бали; негуманні пропозиції або їх відсутність – 1 бал; 7) відповіді на запитання № 12 оцінюються наступним чином: наявність конструктивних пропозицій – 4 бали; їх відсутність – 1 бал. Максимально можлива кількість балів – 32. Коефіцієнт рівня гуманності почуттів, ставлень і поведінкових намірів старшокласників у сфері міжетнічних відносин розраховується за формулою: К=Ф : М, де К – коефіцієнт рівня гуманності почуттів, ставлень і поведінкових намірів старшокласників у сфері міжетнічних відносин; Ф – фактично набрана кількість балів; М – максимально можлива кількість балів. Коефіцієнт від 0,8 до 1 – відповідає високому рівню гуманності почуттів, ставлень і поведінкових намірів старшокласників у сфері міжетнічних відносин; від 0,5 до 0,79 – середній рівень гуманності почуттів, ставлень і поведінкових намірів старшокласників у сфері міжетнічних відносин; від 0,3 до 0,49 – низький рівень гуманності; менше 0,3 – найнижчий рівень гуманності почуттів, ставлень і поведінкових намірів старшокласників у сфері міжетнічних відносин. Анкета «Я – гуманний суб’єкт міжетнічних відносин» (за методом незалежного оцінювання) Мета: виявити рівень сформованості діяльнісноEпрактичного компоненту культури міжетнічних відносин старшокласників як гуманних суб’єктів міжетнічних відносин Дана анкета у вигляді таблиці підписується кожним учнем, заповнюється спочатку самим старшокласником (графа «Самооцінка»), потім – однокласником, якого обрано в експертну групу, і класним керівником. Перед заповненням таблиці класний керівник з позиції гуманістичної моралі пояснює змістове наповнення кожного з умінь, 440

Ольга ГУРЕНКО

навичок, моральних якостей, які інтегровано входять у поняття «культура міжетнічних відносин». Підрахунок результатів. Коефіцієнт рівня сформованості діяльнісноEпрактичного компоненту культури міжетнічних відносин старшокласників розраховується за допомогою спеціальної шкали оцінок: якщо вміння або моральна якість проявляється у поведінці респондента завжди – ставиться 4 бали; часто – 3 бали; рідко – 2 бали; не проявляється ніколи – 1 бал. Підраховувати можна як загальну кількість балів, так і суму по окремо взятій позиції (прояв у поведінці учня окремого вміння або моральної якості) Максимально можлива кількість балів: для загальної суми оцінок – 156; по окремій позиції – 12. Коефіцієнт рівня сформованості діяльнісноEпрактичного компоненту культури міжетнічних відносин старшокласників розраховується за формулою: К=Ф : М, де К – коефіцієнт рівня сформованості діяльнісноEпрактичного компоненту культури міжетнічних відносин старшокласників; Ф – фактично набрана кількість балів; М – максимально можлива кількість балів. Коефіцієнт від 0,8 до 1 – відповідає високому рівню сформованості діяльнісноEпрактичного компоненту культури міжетнічних відносин старшокласників; від 0,5 до 0,79 – середній рівень сформованості діяльнісноEпрактичного компоненту культури міжетнічних відносин старшокласників; від 0,3 до 0,49 – низький рівень сформованості; менше 0,3 – найнижчий рівень сформованості діяльнісноEпрактичного компоненту культури міжетнічних відносин старшокласників. №

1 1.

2.

3.

4.

Назва вмінь, навичок, моральних якостей 2 Вміння толерантно і гуманно спілкуватися Вміння цивілізовано аналізувати стосунки представників різних етносів Здатність поводитися правомірно та гуманно у поліетнічному соціумі Вміння запобігати та розв’язувати конфліктні ситуації

Самооцінка

Оцінка однокласника

4 3 2 1 3 4 5 6

4 7

3 8

2 9

Оцінка класного керівника

1 4 3 2 1 10 11 12 13 14

Всього балів

15

441

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ 1

2 Рівень прояву моральних 5. якостей: 5.1. етнічна гідність 5.2. етнічна гордість 5.3.відповідальність 5.4. совість 5.5. воля 5.6. товариськість 5.7. тактовність 5.8. емпатія 5.9. толерантність

3 4 5 6

7

8

9

10 11 12 13 14

15

Виявлення рівня вихованості культури міжетнічних відносин старшокласників здійснюється наступним чином: 1) вираховується сума досліджених вище коефіцієнтів (рівня сформованості етнічної самосвідомості старшокласника; рівня знань про поліетнічне оточення; рівня знань основних теоретичних понять та правових засад міжетнічних відносин; рівня гуманності почуттів, ставлень і поведінкових намірів старшокласників у сфері міжетнічних відносин; рівня сформованості діяльнісноEпрактичного компоненту культури міжетнічних відносин старшокласників); 2) ця сума ділиться на кількість коефіцієнтів (у даному випадку – на 5), таким чином, знаходиться середній коефіцієнт. Середній коефіцієнт від 0,8 до 1 – відповідає високому рівню вихованості культури міжетнічних відносин старшокласників; від 0,5 до 0,79 – середній рівень вихованості культури міжетнічних відносин старшокласників; від 0,3 до 0,49 – низький рівень вихованості; менше 0,3 – найнижчий рівень вихованості культури міжетнічних відносин старшокласників. Стандартизоване інтерв’ю для вчителів з проблеми культури міжетнічних відносин Мета: виявити рівень готовності педагогів до здійснення процесу виховання культури міжетнічних відносин старшокласників у позаурочній діяльності 1. Чи вважаєте Ви актуальною для організації виховного процесу проблему виховання культури міжетнічних відносин старшокласників? (так, ні) − на держаному рівні (так, ні) − на регіональному рівні (так, ні) − у Вашому навчальному закладі 2. Які форми і методи, на Вашу думку, доцільно використовувати у процесі виховання культури міжетнічних відносин старшокласників?

442

Ольга ГУРЕНКО

3. Поділіться, будь ласка, досвідом організації виховання культури міжетнічних відносин школярів у позаурочній діяльності.

4. Хто, на Вашу думку, міг би бути союзником школи у справі виховання культури міжетнічних відносин старшокласників? (так, ні) − сім’я (так, ні) − громадськість (так, ні) − неурядові, громадські організації (так, ні) − місцева влада (так, ні) − церква − інше (вказати) Підрахунок результатів: якісний аналіз відповідей педагогів з метою врахування виявлених проблем у системі методичної роботи з класними керівниками.

443

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Додаток Б. Міністерство освіти і науки України Бердянський державний педагогічний університет Інститут соціальноEпедагогічної та корекційної освіти

Кафедра соціальної педагогіки

СоціальноEпедагогічний проект Попередження проявів ксенофобії та виховання етнічної толерантності в молодіжному середовищі

Розробник: студентка 4 курсу ІСПКО Кочмар Анастасія Науковий керівник: к. пед. н., доцент Гуренко О.І.

Бердянськ 444

Ольга ГУРЕНКО

Постановка проблеми Інтеграція України в Європейське співтовариство вимагає дотримання демократичних правових норм, зокрема щодо толерантності в полікультурному суспільстві. Останнім часом спостерігається зростання чисельності проявів ксенофобії, антисемітизму, расизму та національної нетерпимості в українському суспільстві. Зростає ризик виникнення конфліктних ситуацій із питань національної ідентичності та цінностей, збереження традицій і громадянства, які, зі свого боку, породжують викривлене розуміння, упереджене ставлення, певні стереотипи у населення. У психологічній літературі розглядається безліч факторів, що впливають на розвиток міжетнічної толерантності особистості, складовими якої є: виховання, навчання, культурні, соціальні, ментальні особливості регіону та етносу, в якому живе і розвивається людина, сформовані стереотипи та релігія. Найбільш важливим аспектом етнічної толерантності є стереотипи, установки й упередження, толерантність та інтолерантність, культура, традиції та релігія. Стереотипи зазвичай некритично засвоюються людиною під впливом її соціального оточення. Формування їх здійснюється в процесі безпосередньої взаємодії особистості із соціальним середовищем або при комунікаційному впливі, тобто через пропаганду, навчання й виховання особистості. Помилкові, негативні стереотипи провокують конфлікти та нерозуміння в міжособистісному спілкуванні, зокрема й між представниками різних національностей. Людина з позитивними етнічними стереотипами або вже є толерантною, або легко може нею стати. Вивченням причин толерантної/інтолератної поведінки в міжетнічних стосунках займалися зарубіжні вчені (Дж. Беррі, М. Плізент, Г. Тешфел, Дж. Тернер, Л. Хагендорн), російські науковці (В. Агєєв, Н. Лебедєва, Г. Солдатова, Т. Стефаненко, О. Шлягіна), вітчизняні дослідники (П. Гнатенко, К. Коростеліна, В. Павленко). На думку деяких дослідників, існує тісний зв’язок між ідентичністю й толерантністю, зокрема, позитивна групова ідентичність призводить до толерантності, а втрата цієї ідентичності – до нетерпимості, екстремізму чи ксенофобії. Проблеми настроїв ксенофобії та їхнього прояву в конфліктах на національному ґрунті стосуються переважно молодіжних груп чи угруповань та здебільшого набувають вигляду побутових конфліктів, вуличних бійок тощо. Виникають молодіжні угруповання, які пропагують так званий етнопатріотизм і виступають проти присутності іноземців на «слов’янських землях». Непоодинокі такі випадки висвітлювалися у ЗМІ.

445

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Зафіксовані також судові справи, в яких фігурують як відповідачі іноземні громадяни. Значне місце в розв’язанні проблеми формування етнічної толерантності та попередження ксенофобії сучасної молоді займає соціальна педагогіка. Саме навчальноEвиховну діяльність школи та позашкільних навчальних закладів організує соціальний педагог, реалізуючи провідну роль соціального виховання учнівської молоді. Соціальний педагог ЗОШ, співпрацюючи з іншими суб’єктами виховного впливу та безпосередньо з молодіжними групами може позитивно впливати на формування етнічної толерантності молодого покоління та попередження етнофобії. Саме тому мета соціальноEпедагогічного проекту «Попередження проявів ксенофобії та формування етнічної толерантності в молодіжному середовищі» полягає в обґрунтуванні, розробці та реалізації соціальноEпедагогічної програми превенції проявів інтолерантності, ксенофобії, виявів етнополітичного екстремізму. Завдання проекту:  підвищення рівня обізнаності громадськості з питань толерантності до представників етнічних та меншинних груп населення;  подолання ксенофобії в молодіжному середовищі;  виховання толерантного ставлення молодих людей до культурних та соціальних відмінностей;  формування навичок пізнання власної ідентичності та культури;  формування активної громадянської позиції щодо проявів різних форм дискримінації;  розробка та реалізація соціальноEпедагогічної програми превентивних заходів «Діалог». Цільова група: учнівська молодь загальноосвітніх та професійноE технічних навчальних закладів віком 14E17 років. Тривалість проекту: протягом навчального року. Програма реалізації проекту «Попередження проявів ксенофобії та формування етнічної толерантності в молодіжному середовищі» №

Вид діяльності

Мета діяльності

1

2 Діагностування рівня проявів толерантного ставлення до найближчого оточення в учнів 9E11 класів

3  виявлення реального стану наявностіE відсутності знань щодо толерантного ставлення до представників національних меншин

1

446

Термін реалізації 4 вересень

Відповідальні 5 соціальний педагог

Ольга ГУРЕНКО 1 2

2 Опрацювання нормативноE правової бази

3  визначення рівня правової поінформованості сучасної молоді  розширення кола соціальних контактів;  розвиток соціального партнерства

4 вересень – жовтень

5 соціальний педагог

вересень – жовтень

соціальний педагог, фахівці з питань посередництв а (медіації) та примиренці соціальний педагог, педагогE організатор

3

Забезпечення взаємодії з правоохоронними органами, представниками земляцтв у регіоні

4

Розробка тематики та забезпечення проведення тижнів, місячників, декад етнічної толерантності Організація та проведення свят певних етнічних спільнот

 підвищення рівня сформованості етнічної толерантності

жовтень

 ознайомлення з традиціями святкування в різних країнах

протягом року

6

Створення лінгвогуртків на базі ЗОШ

 підвищення інтересу до особливостей діалектів певних спільнот

протягом навчальног о року

7

Підготовка та проведення «круглих столів», семінарів та семінарівEтренінгів з формування культури миру і толерантності

 формування поведінкового компонента етнічної толерантності

лютий – березень

8

Співробітництво зі ЗМІ, органами охорони здоров'я, освіти, культури

 інформування громади;  популяризація культури етнічних спільнот

березень

5

соціальний педагог, педагогE організатор, заступник директора з виховної роботи соціальний педагог, вчителі іноземних мов, представники етнічних груп соціальний педагог, члени учнівського самоврядуван ня, представники різних етносів, які проживають на території регіону, держави. соціальний педагог

447

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ 1 9

2 проведення кінолекторіїв, агітбригад, флешмобів

3  підвищення інтересу до розв’язання актуальних етнічних проблем

4 квітень – травень

10

Викладання дисциплін соціального спрямування

протягом навчальног о року

11

Організація та проведення на міському рівні:  майстерEкласів та фестивалів кулінарної майстерності;  ярмарокEвиставок декоративноE прикладного мистецтва певної етнічної групи;  інтернаціональних фестивалів художньої самодіяльності;  спортивних родинних змагань  участь у всеукраїнських і міжнародних науковоEпрактичних конференціях, семінарах, тренінгах

 прищеплення соціальних навичок; формування загальної налаштованості на толерантну поведінку;  формування вміння розв’язувати конфлікти  формування активної життєвої позиції громади;  всебічне ознайомлення з традиціями, фольклором, особливостями культури певного народу;  поширення досвіду етнічних спільнот в галузі декоративноE прикладного мистецтва, кулінарії тощо

12

 формування навичок презентації вербальних повідомлень, відстоювання власної точки зору;  підвищення загального рівня комунікативної компетентності

5 соціальний педагог, учнівське самоврядуван ня, волонтери соціальний педагог, шкільний психолог

протягом навчальног о року

органи місцевого самоврядуван ня, члени учнівського самоврядуван ня, соціальний педагог, представники національних спільнот

протягом навчальног о року

соціальний педагог, заступник директора з виховної роботи

Очікувані результати проекту «Попередження проявів ксенофобії та формування етнічної толерантності в молодіжному середовищі»: 1. Підвищення рівня обізнаності громадськості з питань толерантності до представників етнічних та меншинних груп населення.

2. Розширення суспільно корисних контактів, встановлення дружніх, толерантних взаємовідносин з представниками етнічних спільнот.

448

Ольга ГУРЕНКО

3. Формування культури потреб, бажань, захоплень (інтелектуальних, творчих, спортивних, соціально спрямованих уподобань та інтересів).

4. Збільшення кількості молоді, залученої до різних форм соціальноEвиховної роботи у загальноосвітніх та професійноEтехнічних навчальних закладах.

5. Зростання інтересу учнів до різноманітних форм проведення змістовного дозвілля. Віддаленими наслідками проекту є: − розробка методичних рекомендацій для педагогів та батьків, наочних матеріалів щодо формування толерантної поведінки; − сформованість стійкого інтересу учнівської молоді до проблеми виховання толерантного ставлення. Практичне застосування результатів проекту:  Ознайомлення з культурною спадщиною різних національностей.  Налагодження соціального партнерства. Оцінка ефективності програми Критерії оцінки: − кількість учнів, залучених до реалізації проекту; − кількість проведених заходів зазначеної тематики; − кількість учнів, які відвідують культурноEдозвіллєві заходи; − кількість розповсюджених інформаційних матеріалів (буклетів, листівок, плакатів, відеороликів та ін.); − науковоEметодичний та організаційний рівні реалізації програми. Ресурси У ході реалізації проекту було використано такі ресурси: Зовнішні: людські – фахівці соціальноEпсихологічної служби загальноосвітніх та професійноEтехнічних навчальних закладів, учителі, учніEволонтери, педагогиEорганізатори дозвілля; інформаційні – просвітницькоEінформаційні матеріали, пресEреліз, статті у пресі, екранування, звітування; інституційні – використання спортзалів, кабінетів музики, музичних залів, спортивних майданчиків, музеїв, природного середовища; технологічні – діагностичні техніки, сукупність методів, прийомів, організаційних форм, тренінги, консультації тощо. Внутрішні: потенційні можливості учнів: потреби, запити, мотиви, показники культурноEосвітнього рівня, особливості психічних і пізнавальних процесів, характеру, темпераменту, здібності.

449

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Кошторис видатків соціальноEпедагогічного проекту «Попередження проявів ксенофобії та формування етнічної толерантності в молодіжному середовищі» № 1.

2.

3.

4.

5.

6.

Вид видатків Підготовка до друку методичних матеріалів Виготовлення та розповсюдження рекламних інформаційних матеріалів Канцелярські витрати Придбання аксесуарів, бутафорії Призи, сувеніри Інші витрати Разом

та

Сума, грн 200 300 100 300 200 100 1200

Джерела фінансування: кошти, які виділяються кошторисом загальноосвітніх та професійноEтехнічних навчальних закладів, профспілки, спонсорські надходження. Форма презентації проекту: текстова та мультимедійна презентація.

450

Ольга ГУРЕНКО

ДОДАТКИ ДО ПРОЕКТУ Додаток 1. ТРЕНІНГ ДЛЯ СТУДЕНТІВ ТЕМА №1. «Толерантність. Когнітивно орієнтований тренінг толерантності. Профілактика ксенофобії» Мета: ознайомити учасників/учасниць із поняттями «толерантність», «межі толерантності»; підвищити рівень соціокультурної компетентності для профілактики ксенофобії. Завдання: уяву в пошуках власного розуміння − стимулювати толерантності; − формувати навички та установки, необхідні для успішної взаE ємодії з представниками іншої культури; − розуміти межі толерантної поведінки та критерії, що визначаE ють необхідність толерантної поведінки в тому чи тому випадку; − формувати комунікативну, міжкультурну компетентність; самоE повагу та почуття власної гідності, власної ідентичності; − формувати інтерес до проблем людини. Час: 8 год. Поняття для засвоєння студентами: толерантність, інтолерантність, когнітивноEорієнтований тренінг, ксенофобія, культурне багатоманіття, ідентичність ПРОГРАМА 10.00 – Сесія 1. Реєстрація учасників/учасниць. Перший діагностичний зріз.

11.30 Ознайомлення з поняттями «толерантність», «межі толерантності». Декларація принципів толерантності.

11.30 – Перерва 11.45 11.45 – Сесія II. Ознайомлення з поняттями «толерантність», «межі 13.15 толерантності». Декларація принципів толерантності (продовження).

13.15 – Обід 14.15 14.15 – Сесія III. КогнітивноEорієнтований тренінг толерантності: всебічний 16.15 аналіз та емоційна реакція на ситуації, в яких учасники/учасниці тренінгу відчувають свою інтолерантність; трансформація інтолерантності соціальних уявлень учасників/учасниць за рахунок іншого соціального конструювання реальності; механізми прояву інтолерантності у спілкуванні та соціальній взаємодії.

16.15 – Перерва 16.30 451

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ 16.30 – Сесія VI. Профілактика ксенофобії: підвищення рівня соціокультурної 18.00 компетентності особистості для профілактики ксенофобії. Висновки щодо тренінгу. Рефлексія.

ОПИС ТРЕНІНГУ Сесія І. Вступна частина 1.1. Презентація теми тренінгу Тренер презентує тему тренінгу та його головну мету: ознайомити учасників із поняттями «толерантність», «межі толерантності»; підвищити рівень соціокультурної компетентності для профілактики ксенофобії.

1.2. Вправа «Ім’я на вушко» Мета: знайомство учасників тренінгу для підвищення їхньої самооцінки, створення атмосфери довіри на тренінгу. Час виконання: 12 хв. Хід вправи Необхідно забезпечити простір для групи. Спочатку учасники ходять по кімнаті, вітаючись один з одним у незвичний спосіб: шепочуть на вухо своє ім'я кожному зустрічному. Це потрібно робити так, наче передається дорогоцінна таємниця, про яку ніхто не повинен знати. Попередьте гравців, що через певний проміжок часу вони почують дзвін дзвіночка, – це буде сигналом: треба зупинитися і чекати нових вказівок. Коли кожен з учасників поспілкується приблизно з половиною гравців, то подзвоніть. Скажіть, що тепер необхідно знову ходити по приміщенню, але на цей раз говорити на вухо партнеру його ім’я. Забуте чи невідоме ім’я гравця не повинно бути підставою для відхилення зустрічі. Той, хто не знає імені, шепоче іншому на вухо: «Я хотів би дізнатися, як тебе звати?». Гра завершується дзвоном дзвіночка, створює атмосферу довіри в групі.

1.3. Вправа «Принципи» Мета: виробити принципи роботи в тренінговій групі для забезпечення конструктивного діалогу. Час виконання: 10 хв. Хід вправи Учасникам пропонується виробити та прийняти принципи роботи тренінгової групи, які також можна використовувати в міжкультурній взаємодії в суспільстві. Погоджені принципи записуються на плакаті «Принципи групи». Методичні поради та зауваження «Принципи групи» приймаються на початку кожного заняття. Принципи пропонують тренери, але група може додати свій принцип, якщо він відповідає темі та ненасильницькому характерові тренінгу.

452

Ольга ГУРЕНКО

Принципи записуються і прикріплюються на видному місці. Вони повинні бути розміщені там до кінця заняття, щоб за потреби можна було звертатися до них.

1.4. Вправа «Коло толерантності» Мета: допомогти групі зрозуміти та сформулювати результати, яких вони досягнуть, опанувавши тренінгову програму, оцінити ефективність роботи тренера. Час виконання: 15 хв. Хід вправи: Учасникам роздаються стікери у формі зображень людей різного кольору. Тренер просить учасників написати свої очікування від тренінгу на цих кольорових стікерах. Важливо попередити групу, що на одному листочку можна написати тільки одне очікування або одне питання. Такий варіант допомагає тоді, коли учасники соромляться проговорювати свої очікування або бояться осміювання інших. Стікери закріплюються на колі. Методичні поради та зауваження Прописування очікувань сприяє структуруванню учасниками своїх знань із відповідної тематики, підвищує мотивацію до участі у занятті. Висловлені сподівання присутніх також допомагають тренерам необхідним чином модифікувати програму тренінгу. Основна частина 1.5. Вправа «Що моя річ знає про мене» Мета: сприяти саморозкриттю, самопізнанню; підвищенню внутрішньогрупової довіри. Час виконання: 15 хв. Хід вправи. Учасники сидять у колі. Один з них бере в руки один із своїх предметів та від імені цього предмета розповідає про свого господаря. Наприклад: «Я – Катрусина шпилька, я знаю її не так давно, але можу розповісти про неї...». Таким чином розповідають про себе всі учасники групи. Під час обговорення тренер підкреслює, що вміння розкритися перед іншими – важлива особистісна якість, яка сприяє встановленню близьких відносин із людьми. Якщо людина вважає за краще не розповідати про свої переживання й надії, промахи і невдачі, це створює в інших враження про її добробут та успіх, але платою за це стає неможливість побудови щирих відносин, невміння попросити допомоги.

1.6. Початкова діагностика Час виконання: 20 хв.

453

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

1.7. Вправа «Термометр» Мета: з’ясувати ставлення учасників тренінгу до поняття «толерантність», визначення своєї власної толерантності стосовно інших учасників. Час виконання: 10 хв. Хід вправи: Учасникам тренінгу потрібно зайняти своє місце на шкалі від + до –. Обговорення зайнятих позицій методом «PRES»: P – я думаю, що...

R – тому, що...

E – наприклад.

S – отже. Підведення підсумків 1Eої сесії ПЕРЕРВА Сесія II. 2.1. З’ясовуємо визначення поняття «толерантність» у різних сферах: педагогіка, психологія, біологія, медицина, право, релігія тощо. Мета: визначити багатоплановість поняття «толерантність». Час виконання: 15 хв.

2.2. Перегляд та дискусія відносно короткометражного документального фільму «Submission» Мета: спровокувати дискусію, ознайомитися з принципами Декларації толерантності. Час виконання: 25 хв. Хід вправи: Групі пропонується переглянути 10Eхвилинний короткометражний документальний фільм «Submission» («Підкорення» або «Покора») режисера Тео Ван Гога. Цей фільм коштував йому життя. 2 листопада 2004 р. співрежисера убив голландець марокканського походження Мухаммед Буйєрі. 11 липня 2005 р. суд засудив убивцю до найсуворішого покарання, передбаченого законодавством Нідерландів за вбивство, – довічного тюремного ув’язнення. Як повідомляє Associated Press, у ході судових слухань 27Eрічний Буйєрі визнав, що 2 листопада 2004 р. дійсно вбив Тео Ван Гога. При цьому, за його словами, він аж ніяк не розкаявся у скоєному, тому що діяв згідно зі своїми релігійними переконаннями. «Я відріжу голову будьEкому, хто завдасть шкоди Аллаху або його Пророку», – заявив він на судовому засіданні 12 липня, спалюючи в руках Коран. Повідавши суддям про свою готовність вбивати «невірних» і надалі, Буйєрі вирішив, що йому 454

Ольга ГУРЕНКО

більше немає чого відвідувати суд, і перестав туди ходити. Лише у вівторок судові пристави буквально силою змусили його з'явитися на засідання, щоб вислухати вирок, який оголосив суддя Віллем Бентінк. До тіла Тео Ван Гога Буйєрі приколов послання до автора сценарію фільму Ааян Хірсі Алі, біженки з Сомалі, яка зробила в Нідерландах політичну кар’єру і стала депутатом Парламенту: «Це відкритий лист невіруючій фундаменталістці, Аяан Хірсі Алі... Шановна пані Хірсі Алі! Із Вашою появою на політичній арені Нідерландів Ви постійно зайняті тим, що тероризуєте мусульман та іслам своїми виразами. Ви не тільки повернулися спиною до правди, а й крокуєте в лавах солдатів Зла. Ви не приховуєте своєї ворожості до ісламу і мусульман, і за це Ви були винагороджені. Вашими господарями є місця у Парламенті. Вони знайшли у Вас соратника у своєму поході хрестовім, соратника, котрий подає їм порох так, що їм не доводиться самим бруднити свої ручки. Засліплена пекучою ненавистю, Ви не в змозі бачити, що є лише інструментом у їхніх руках. Я не звинувачую Вас у цьому, пані Хірсі Алі, як солдат Зла Ви тим самим лише виконуєте свою роботу. Те, що Ви так відкрито висловлюєте свою ненависть, відбувається не завдяки Вам, а завдяки ісламській Умме (громаді). Вона закинула свою справу опору несправедливості і зла і лежить собі, похропуючи... Цей лист допоможе зірвати з Вас маску. Хотілося б почати з нещодавно висловленої Вами пропозиції перевіряти мусульман на знак того, якої ідеології вони дотримуються під час прийняття на роботу. Ваша пропозиція досить цікава, особливо тим, що за нею ховаються гнилі особи Ваших політичних господарів (звичайно, вони з’являться тільки в тому випадку, якщо ми застосуємо до них процедуру такої перевірки, щоб вони були змушені відкрито заявити про свою ідеологію)... Що Ви думаєте про той факт, що входите до складу уряду, який підтримує держава, котра здійснює геноцид (мається на увазі Ізраїль)?... Враховуючи, що Ви така прихильниця рівних прав, Ви повинні б звернути на це увагу Ваших господарів в уряді... Ваш інтелектуальний тероризм не зупинить мусульманську молодь.... Як сказав колись Пророк: «Я знаю точно, що ти, Фараоне, приречений!». Так і ми хочемо використовувати схожі слова і послати їх в небеса до зірок, щоб новина про це розлетілася, як хвиля, по всіх куточках Всесвіту: «Я знаю точно, що ти, Америка, приречена! Я знаю точно, що ти, Європа, приречена! Я знаю точно, що ви, Нідерланди, приречені!»; Я знаю точно, що Ви, Хірсі Алі, приречені!».

455

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Завдання: Висловіть свою думку про фільм «Покора». Чи дотримані, на Ваш погляд, у ньому принципи толерантності? Чому і фільм, і вчинок Буйєрі розкололи голландське суспільство на дві частини? Які Ви бачите шляхи примирення суспільства в цій ситуації? Прочитайте Декларацію принципів толерантності, затверджену резолюцією 5.61 Генеральною конференцією ЮНЕСКО від 16 листопада 1995 р. та виконайте такі завдання: а) поясніть, у чому спільність та відмінність положень, викладених у Загальній декларації прав людини (ст. 18 «кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії»; ст. 19 «на свободу переконань і вільне їх виявлення») та Декларації принципів толерантності (ст. 1 п 1. «Толерантність – це, перш за все, активне ставлення, що формується на основі визнання універсальних прав і основних свобод людини»); б) аргументуйте положення ст. 2 Декларації принципів толерантності «Мир неможливий без толерантності, а розвиток і демократія неможливі без миру»; в) які форми виховання необхідно використовувати для реалізації положень п. 4.3. Декларації принципів толерантності. Питання для обговорення на занятті: 1. Що лежить в основі нетерпимості?

2. У чому причини релігійних війн у минулому?

3. Коли людство усвідомило необхідність дотримуватися в суспільстві принципу толерантності?

4. Чому толерантність є однією з найважливіших умов виживання сучасного людства?

5. Чому настільки актуальним для сучасної школи є виховання віротерпимості у молоді?

2.3. Вправа «Із ким ти?». Мета: розвивати соціальну чутливість та соціальний інтерес; усвідомлення різноманіття групової приналежності; усвідомлення різноманіття груп у суспільстві та відмінностей між ними; розширити уявлення про соціально вразливі групи. Час виконання: 20 хв. Хід вправи Тренер проговорює принципи вправи: «Ми вже говорили про те, що з різних причин і на основі найрізноманітніших ознак люди об’єднуються в групи та прагнуть належати до певних груп. Людина постійно здійснює вибір і знаходить своє місце в суспільстві у різних групах. Ознаки та причини, через які люди відносять себе до певної 456

Ольга ГУРЕНКО

спільноти, є дуже важливими. Наприклад, це можуть бути культурні та етнічні особливості (традиції, звичаї, мова), а також більш формальні чи зовнішні ознаки, наприклад, колір волосся (блондинEбрюнет) або зріст (високийEнизький). Приналежність до групи може також визначатися на основі психологічних характеристик, наприклад, люди розрізняються за типом темпераменту (сангвінік, флегматик, холерик, меланхолік), за ступенем відкритості до світу (екстраверт та інтроверт) й ін.». Потім тренер пропонує учасникам зробити свій вибір. Задає питання: «Ким би ви хотіли бути?». Кожен учасник повинен вибрати бажану групу та об’єднатися в певній частині кімнати з тими, хто теж зробив такий вибір. Із цією метою кімнату розділяє навпіл уявна лінія, і залежно від свого вибору учасники займають свої позиції. Пропоновані варіанти групового вибору: − Землянин або інопланетянин? − Блондин чи брюнет? − Синьоокий або кароокий? − Здоровий або хворий? − Старий або молодий? − Багатий чи бідний? − Африканець чи європеєць? − Африканець в Африці чи африканець в Україні? − Турист чи біженець? Запитання для обговорення: − Наскільки важливі ознаки, на основі яких Ви обирали ту чи ту групу? − Чи завжди ми можемо вибирати групу, до якої хочемо належати? − Ви помітили, що існують групи, до яких мало хто хоче належати? − Чому, наприклад, більшість із вас або всі вважали за краще стати туристами, а не біженцями? − Чому більшість або всі з вас вважали за краще бути африканцями в Африці, а не в Україні?

2.4. Вправа «Хтось середній» Мета: формувати розуміння балансу між загальним та унікальним у людській особистості; усвідомлення учасниками власної індивідуальності; створювати невимушену, доброзичливу атмосферу в групі.

457

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Необхідні матеріали: картки із завданнями, папір, ручки, лінійки, вимірювальні рулетки або сантиметри, калькулятори, дошка або фліпE чарт. Додатки: картки з індивідуальними завданнями для учасників. Час виконання: 20 хв. Хід вправи Тренер говорить учасникам, що сьогодні їм потрібно буде провести дослідження, в ході якого кожному необхідно виконати певні вимірювання та обчислення. Метою роботи стане вивчення індивідуальних особливостей учасників, а також створення портрета усередненого члена групи, особливості якого були б середнім арифметичним особливостей усіх учасників. Для виконання цього завдання учасники отримують індивідуальні завдання для вивчення вираження певної характеристики у членів групи, а потім визначити середнє значення для тренерської групи. На виконання цього завдання відводиться 10 хвилин. Коли всі учасники провели необхідні виміри та обчислення, група починає створювати портрет усередненого члена групи. Для цього учасники роблять короткі повідомлення, по черзі підходячи до дошки або фліпчарта та записують середнє значення кожного з параметрів. Тренер просить учасників спочатку уявити зовнішні характеристики, а потім особливості характеру та інші характеристики. Наприклад, зріст 1 м 66 см, вага 58 кг, очі зеленуватоE сірі, волосся темноEрусяве тощо. Групі пропонується придумати ім’я для отриманого «середнього» персонажа, потім модератор разом із учасниками групи узагальнює показані результати. Запитання для обговорення: − Як Ви ставитеся до цього «середнього» персонажа? − Чи подобається він Вам? − Хотів би хтоEнебудь із Вас стати цим «середнім» персонажем? − Хотіли б Ви жити в суспільстві, що складається тільки з таких людей? Чому? Підведення підсумків ІІ сесії ОБІД Сесія ІІІ.

3.1. Вправа «За якою ознакою?» Мета: формування усвідомлення різноманіття можливостей об’єднання в групи; розуміння того, що групова приналежність може мати різне підґрунтя. Час виконання: 5 хв.

458

Ольга ГУРЕНКО

Хід вправи: Один з учасників виходить за двері, група об’єднується у дві підгрупи за будьEякою ознакою, наприклад, блондини – брюнети, у брюках – в спідницях, довге волосся – коротке волосся тощо. Підгрупи сідають один навпроти одного, учасник який повернувся, повинен відгадати, за якою ознакою група розділилася. Вправу можна повторити кілька разів, вибравши іншого, хто виходить за двері.

3.2. Вправа «Миклухи» та «Маклаї» Мета: навчити учасників гри розуміти, як функціонує культура, що означає бути в незнайомому культурному середовищі, які почуття та емоції відчувають люди, потрапивши до неї; як потрібно формувати свідомість та поведінку. Час виконання: 60 хв. Необхідні матеріали: Картки з написаними цифрами (за кількістю «Маклаїв»), ручки, олівець, папір, книги. Етапи гри: «Маклаї» повинні приготувати невеликі речі для обміну. Інформація: Культура «Миклух»: «Миклухи» мають певні культурні характеристики. Їхня основна риса – пристрасть до пізнання, тому вони дуже допитливі, постійно щось читають, пишуть та обчислюють. Для цього в кожного є ручка або олівець, папір чи книжка. Практично неможливо зустріти тих «Миклух», хто нічого не робить. Члени цієї культурної групи ставлять дуже багато запитань на наукові, філософські, релігійні, політичні теми як один одному, так і гостям. Але, вважаючи себе дуже великими інтелектуалами, вони гадають, що відповідати на запитання гостей – це принизливо. Завжди роблять якісь відкриття, про що можна здогадатися з їхніх вигуків: «А всеEтаки вона крутиться!», «Яблучко обов’язково впаде на голову!», «Еврика», «Все відносно!», «Архімед мав рацію!». «Миклухи» постійно про щось думають, вони серйозні та зосереджені, що відображено на їхніх обличчях. Посміхатися в їхньому середовищі не прийнято: посмішка вважається ознакою несерйозності. У цій культурі існує культ молоді та дискримінація літніх людей. Останні ставлять запитання молодим, починаючи зі слів «Ваша молодість, як Ви думаєте...» і при цьому злегка кланяються їм. Якщо члени групи бачать, що літня людина сидить, вони їй кажуть: «Поступися місцем молодому». Найбільший знак поваги – підійти до молодого члена групи або гостя, доторкнутися кінчиком вказівного пальця до його лоба і при цьому сказати: «МикEмик». Природно, «Миклухи» нічого не розповідають «Маклаям» про свою культуру (це умова гри).

459

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Культура «Маклаїв»: бачать сенс життя в радісному проведенні часу, спілкуванні. Вони намагаються спілкуватися з якомога більшою кількістю членів своєї групи. Люблять посміхатися, говорити тільки компліменти та посилати повітряні поцілунки не лише один одному, а й гостям. У цій культурі панує матріархат: влада і привілеї мають лише жінки. Їм поклоняються, вони починають розмову, члени групи ведуть розмову тільки про жінок. Сексизм полягає в дискримінації чоловіків: вони не мають права підійти до жінок і поставити запитання першими. Коли жінка звертається до них, то на знак поваги до неї вони повинні поплескати себе два рази долонею по грудях. «Маклаї» володіють ще однією унікальною рисою: вони страшенно люблять обмінюватися чим завгодно. Для цього у кожного в руці є три карти і на них написано по одній цифрі «1», «2», і «3». Картку вони нікому не показують, особливо гостям. Обмінюватися може тільки жінка. Вона підходить до члена групи, ставить йому питання про те, як він поживає або що робить його сестра, невістки, бабуся чи будьEяка інша жінка в сім’ї. Потім вибирає будьEяку зі своїх карт і той, з ким розмовляє, повинен відгадати цифру, написану на карті, промовивши вголос слова «мак» стільки разів, скільки, на його думку, зображує цифра (наприклад, «макEмакEмак» означає «3»). Якщо член групи відгадав цифру, то жінка повинна сказати «лай», що означає «так». Після чого вони повинні обмінятися будьEякою річчю. Якщо не відгадав, тоді вона повинна сказати «мак», що означає «ні», і перейти до іншого. Ні в першому, ні в другому випадку жінка змушена не кивати головою. «Маклаї» доброзичливі до гостей лише за умови, коли ті ставлять питання про жінок, на всі інші питання вони ображено відповідають «лайEлай» та ввічливо відходять від них. «Маклаї» теж, природно, нічого не розповідають «Миклухам» про свою культуру. Етапи гри: Вивчення двома культурними групами – «Миклухи» і «Маклаї» – одне одного. 1. Перед початком дуже коротко познайомте її учасників із цілями, зробивши приблизно такий вступ: «Усі ми належимо до різних культурних груп: етнічних, професійних, релігійних, вікових, статевих тощо. Потрапивши в іншу культурну ситуацію, ми нерідко губимося, відчуваємо себе незатишно, не знаємо, як реагувати на іншу мову, символи, традиції, правила етикету. Запропонована ділова гра допоможе Вам розвинути багатокультурну чутливість та краще дізнатися, як поводити себе в іншому культурному середовищі». Час: 2E3 хвилини.

1. Об'єднайте групу учасників у дві культури – «Миклухи» і «Маклаї» – і направте їх у різні кімнати, розташовані неподалік одна від 460

Ольга ГУРЕНКО

одної, але досить ізольовані. Якщо немає такої можливості, одну групу можна розмістити в коридорі. Час: 3E5 хвилин. Забезпечте кожну групу аркушем паперу з описом її культури (правил поведінки, ціннісних орієнтацій, відносин, традицій, типових видів повсякденній діяльності), а також необхідними матеріалами (картки з цифрами «Маклаям», ручку, олівці, папір, книги – «Миклухам»). Бажано, щоб у кожній групі було по одному керівнику з числа викладачів, які заздалегідь добре ознайомилися з правилами гри. Після прочитання опису культури, члени груп повинні попрактикуватися в новій для них ролі, діючи так, як написано в їхній культурі, щоб почувати себе впевнено та комфортно. Зверніть увагу учасників на те, що початок гри може здатися дещо складним, але після репетиції справа піде краще. Дуже важливо грати з розумінням своєї відповідальності. Час: 10E13 хвилин.

2. Попросіть обидві групи обрати «послів» та визначити послідовність їхніх візитів.

3. За командою керівників починайте й закінчуйте обмін «послами». Під час двохвилинного візиту «посол» повинен уважно спостерігати за поведінкою членів іншої групи для того, щоб зрозуміти їхні норми поведінки, цінності та інші культурні характеристики. Він може ставити непрямі питання про те, що означає кожна конкретна поведінка членів групи або які правила існують у ній. Але питати потрібно не прямо, оскільки його завдання полягає в тому, щоб спробувати самому визначити культуру відвідуваної ним групи. Після повернення у свою групу «посол» може дуже коротко, протягом декількох секунд розповісти членам своєї групи про те, що побачив в іншій групі та запропонувати свої гіпотези про зміст культури іншої групи. Члени групи мають право задавати «послам» питання про культуру іншої групи, що допоможуть їм під час візиту, а також для побудови загальної картини після закінчення обміну візитами. Щоб підтримати дух гри, «послам» можна придумати знак відмінності, наприклад, головний убір із смужки щільного паперу з написом «Посол’. Час: поки останній «посол» не закінчив візит в іншу культурну групу. Якщо в кожній групі буде понад 15 осіб, то краще обмежити число послів до 8 осіб. Число може збільшуватися або зменшуватися залежно від ситуації, але необхідно стежити за тим, щоб учасники не втрачали інтересу до гри, оскільки велика кількість послів може сприяти зниженню інтересу до гри.

4. Після закінчення останнього візиту «послів» дайте членам групи завдання скласти культурний портрет іншої групи, ґрунтуючись на їхніх оповіданнях. Час: 5E10 хвилин.

5. Зберіть дві групи разом для обговорення результатів гри.

461

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Обговорення гри: 1. Попросіть «Миклух» описати «Маклаїв». Коротко законспектуйте на дошці основні їхні характеристики, запропоновані гравцями (швидше за все вони будуть невтішними для «Маклаїв»).

1. Потім попрохайте «Маклаїв» змалювати «Миклух» і також коротко напишіть на дошці основні характеристики, запропоновані ними, які теж, напевно, будуть не зовсім приємними для «Миклух».

2. Попросіть «Миклух» описати свої почуття та відчуття, які вони відчували після візиту до «Маклаїв».

3. Попросіть «Маклаїв» описати свої почуття й відчуття, які вони відчували, коли завітали до «Миклух».

4. Попросіть «Миклух» описати свою культуру.

5. Потім попрохайте «Маклаїв» описати свою культуру.

6. Запитайте по черзі представників обох груп, у якій культурі вони воліли б жити і чому.

7. Продовжте підведення підсумків обговоренням питань. Питання для обговорення: 1. З якими труднощами зіштовхується індивід, потрапивши в іншу культурну групу (етнічну, мовну, статеву, релігійну тощо)? 2. Чи легко бути в іншій культурі? Чому? Про що завжди потрібно пам’ятати, коли потрапляєш у незнайоме культурне середовище для того, щоб не потрапити в незручну ситуацію, та як успішно з цим впоратися? 3. Чи можна характеризувати іншу культуру або її представника, використовуючи критерії, традиції, смаки, ціннісні орієнтації, прийняті у Вашій культурній групі? Чому «так» чи «ні»? 4. Як краще підготуватися внутрішньо перед тим, як їхати в іншу країну, увійти до чужого будинку або в іншу культурну групу? Чому запропоновані Вами методи так важливі? 5. Чи можна сказати, що культура «Миклух» краща, цивілізованіша, ніж у «Маклаїв»? Чому «так» або чому «ні»? 6. Чи можна те саме сказати про культуру «Маклаїв» щодо культури «Миклух»? 7. Як навчитися розуміти іншу культуру? Які проблеми можуть виникати у процесі її пізнання? 8. Які Ваші особисті стереотипи й упереджені уявлення як члена групи «Миклух» або «Маклаїв» заважали Вам зрозуміти іншу культурну групу? 9. Чи можна розповісти про іншу культурну групу, не вдаючись до категоричних та узагальнювальних оціночних суджень? Обґрунтуйте свою відповідь. 10. Який досвід Ви здобули під час цієї імітаційної (ділової) гри? 11. Які висновки зробили для себе в результаті гри? 12. Попросіть гравців критично оцінити свої поведінку, почуття, емоції та припущення про іншу культуру і розповісти, що вони зробили б інакше, якщо б знову брали участь у цій грі.

462

Ольга ГУРЕНКО

3.3. Вправа «Нерівні старти» Мета: вчити розуміти становище в суспільстві, несхожих на тебе людей, формувати співчутливе ставлення, гуманістичний світогляд. Необхідні матеріали: паперові жеребки для учасників, непрозорі пов’язки для очей за кількістю учасників, склянка сухої квасолі, папір А4, олівці, бланк для фіксації результатів, невеличкі призиEчастування для кожного учасника. Час виконання: 25 хв. Хід вправи Тренер говорить, що групі потрібно взяти участь у змаганні. Учасники витягують жереб (у рівних кількостях на жеребах написані цифри 1, 2, 3 і 4). Ведучий попереджає, що умови участі у змаганні відрізняються залежно від цифри на жеребку. Учасники, на жеребу яких написана цифра «1», отримують пов'язки на очі. У змаганні вони повинні брати участь із зав’язаними очима. Ті, кому дістався жереб із цифрою «2», повинні зчепити руки на грудях. Під час змагання вони не можуть використовувати руки. Учасники із жеребом «3» повинні сісти на стільці. Під час змагання їм заборонено пересуватися та вставати зі стільців. Для учасників із жеребом «4» жодних обмежень не передбачено. Тренер попереджає учасників, що ці умови не обговорюються і їх повинні дотримуватися всі. Переконавшись, що всі готові, модератор оголошує про початок змагань. Завдання 1. Тренер розкладає на підлозі аркуші паперу А4 так, щоб вони знаходилися на відстані близько 70 см один від одного та утворювали звивисту лініюEдоріжку. Учасники, по черзі перестрибуючи з листка на листок, повинні пройти від початку до кінця доріжки, як по купинах. Якщо учасник торкнувся підлоги, то він відсторонюється від подальшого виконання завдання. Ведучий фіксує в бланку успішність виконання завдання кожним учасником (1 бал присвоюється за кожен раз, коли учасникові вдається перестрибнути на листок, не торкнувшись підлоги). Завдання 2. Тренер розсипає по підлозі склянку сирої квасолі. Учасники повинні за одну хвилину зібрати якомога більше квасолин. Тренер фіксує у бланку їхню кількість, зібраних кожним учасником. Завдання 3. Учасники отримують листи паперу та олівці. Завдання: за одну хвилину намалювати будиночок. Якість малюнків оцінюється за п’ятибальною системою. Результати фіксуються в бланку. Велика ймовірність того, що в ході змагання в учасників виникне 463

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

бажання допомогти один одному. Тренер повинен м'яко, але рішуче заборонити їм робити це або чітко обмежити можливості такої допомоги (наприклад, сказати, що допомога може бути лише словесною). Після закінчення змагання модератор підсумовує бали й оголошує трьох переможців. Природно, перемагають ті учасники, які отримали жереб із цифрою «4». Ведучий говорить, що переможці, мабуть, заслужили нагороду, і роздає їм призиEчастування. Після цього він пропонує групі обговорити результати змагання. Запитання для обговорення: − Чи задоволені Ви тим, як пройшли змагання? − Як почувалися учасники, чиї фізичні можливості були обмежені умовами вправи? − Як почувалися ті, чиї можливості обмежені не були? − Чи справедливо були розподілені призи? − Які почуття та проблеми мають люди з обмеженими фізичними можливостями в нашому суспільстві? Примітка: після обговорення необхідно роздати призиEчастування кожному учасникові та подякувати всім за роботу. Підведення підсумків ІІІ сесії ПЕРЕРВА Сесія IV. 4.1. Вправа «Горішки». Мета: сприяти усвідомленню унікальності та неповторності кожної особистості; розумінню механізму формування стереотипів. Час виконання: 15 хв. Необхідні матеріали: волоські горіхи за кількістю учасників. Хід вправи: Тренер промовляє: «Часто буває так, що ми сприймаємо будьEяку групу, наприклад, етнічну, як ціле, наділяючи всіх її представників набором стереотипних характеристик, які, на нашу думку, притаманні їм. Ми рідко замислюємося над тим, що кожен її представник – абсолютно унікальна та неповторна людина. Наприклад, нам може здаватися, що всі китайці на одне обличчя, що всі німці страшно педантичні, що африканці тільки й уміють, що грати в баскетбол чи співати реп. Це так само, якщо взяти, наприклад, мішечок волоських горіхів, то й вони на перший погляд можуть здатися нам всі ніби «на одне обличчя». До речі, що ми знаємо про волоські горіхи?». Учасники можуть, наприклад, сказати, що горіх має тверду шкаралупу з двох половинок, його ядро нагадує головний мозок, що якщо спробувати його розгризти, можна 464

Ольга ГУРЕНКО

зламати зуб, що горіх корисний для здоров'я і батьківщиною його, мабуть, є Греція тощо. Коли всі висловляться, тренер узагальнює сказане і робить висновок, що було дано повний опис горіха, до якого складно додати щоEнебудь ще. Потім продовжує: «Візьміть кожен по горіху. Постарайтеся подивитися на свій горіх уважніше, побачити та відчути його «особливі прикмети» і неповторні ознаки. Вашим завданням буде відшукати його потім у загальній купі. У вас 1 хвилина». Потім горіхи збираються та перемішуються. Після цього по команді тренера кожен повинен знайти свій горіх. Незважаючи на складність цього завдання, учасникам завжди без особливих зусиль вдається впізнати свій горіх серед інших. Підводячи підсумок, тренер говорить, що навряд чи ще недавно хтось із учасників вважав, що мішечок горіхів повний індивідуальностей. Але варто уважно придивитися до звичайнісінького горіха, «познайомитися» з ним, одразу стає зрозуміло, що кожен із них неповторний. Так і в людей: варто нам ближче познайомитися з конкретною людиною з певної групи, що розглядається нами крізь призму стереотипів, побільше дізнатися про неї, і її індивідуальність, неповторність виявляться цілком очевидними. Запитання для обговорення: − Розкажіть, за якими ознаками, особливими прикметами Вам вдалося впізнати свій горіх? − Чи вичерпується неповторність Вашого горіха тими визначеннями, які ми дали для горіхів як певній групі? − Чи були у Вашому житті такі випадки, коли людина, що належить до якоїсь соціальної групи і сприймається Вами крізь призму стереотипів, за умови більш близького знайомства розкривався як індивідуальність, подібно того, як при уважному розгляді перед Вами розкрилася неповторність кожного горіха? − Яку, на вашу думку, негативну роль відіграють стереотипи? − Чи можуть стереотипи бути корисними? У яких випадках?

4.2. Форум театр Мета: шукати моделі поведінки в ситуації пригноблення. Час виконання: 45 хв. Хід вправи Тренер працює із ситуацією пригноблення або насильства. Учасники тренінгу згадують ситуації, пов’язані з проявом дискримінації або насильства на підставі національності, етнічності та ін. Об’єднання учасників у дві групи – їм необхідно розробити сценарій, в якому були б: «жертва (протагоніст)», «агресор (антагоніст)», «свідки». Показ вистави.

465

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Вистава закінчується на кульмінаційному моменті, джокер запитує зал, що саме відбувається, хто є хто, як часто таке трапляється в житті, що можна зробити в цій ситуації. Потім вистава програється вдруге, проте тепер кожен з глядачів може сказати «Стоп!» та замінити одного з акторів. Вистава програється, доки є бажаючі грати. У кінці підводяться підсумки.

4.3. Вправа «Емблема толерантності» Мета: узагальнити вивчений на тренінгу матеріал. Час виконання: 10 хв. Хід вправи Учасникам пропонується намалювати емблему толерантності. Потрібно знайти однодумців серед учасників тренінгу та об'єднатися в групи за ознаками схожості емблеми (необхідно для виконання наступного завдання).

4.4. Вправа «Кодекс толерантності» Мета: розробити кодекс толерантності. Час виконання: 15 хв. Хід вправи.

1. Завдання в мікрогрупах. Учасникам тренінгу пропонується загальна структура «Кодексу толерантності»: – Преамбула – Девіз кодексу – Загальні принципи – Правила та норми толерантної взаємодії – Резюме.

2. Обговорення та розробка кодексів у мікрогрупах.

3. З.Оформлення «Кодексів толерантності».

4. Творча презентація та захист проектів.

4.5. Вправа «Кубик» Мета: вчити учасників за бажанням висловлювати свої враження від заняття, проговорювати, чи здійснились їхні очікування. Час проведення: 10 хв. Хід вправи. Кожен учасник кидає кубик. Яка цифра йому випадає, з тієї фрази він починає відповідь: 1. Я відчуваю...

2. Я хоті(в, ла) побажати.

3. Я хоті(в, ла) подякувати.

4. Я навчи(в, ла)ся...

5. Я зрозумі(в, ла).

6. Я хоті(в, ла) б сказати.. Підведення підсумків тренінгу.

466

Ольга ГУРЕНКО

Додаток 2. ІНТЕРАКТИВНІ ВПРАВИ 1. «ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПОТЯГ» Ми не расисти, а все ж таки… Ця вправа розглядає упередження, використовуючи повсякденну ситуацію: подорож разом з іншими людьми в купе потяга. Проблема, що піднімається:  упередження та ліміти толерантності;  уявлення та стереотипи про різні меншини. Цілі: 1. Кинути виклик стереотипам та упередженням, які мають учасники про інших людей та меншини.

2. Розглянути, як сприймають учасники представників різних меншин.

3. Підвищити рівень власного усвідомлення про власні ліміти толерантності.

4. Обговорити різні цінності та стереотипи учасників. Час: 90 хвилин – 2 години. Розмір групи: мінімум 5 – максимум 40 учасників. Підготовка: копії інструкцій, по одній для кожного учасника; олівець або ручка для кожного з учасників. Інструкції 1. Роздайте інструкції учасникам.

2. Коротко опишіть сценарій та попросіть учасників прочитати опис людей, які подорожуватимуть у потязі.

3. Тепер попросіть кожного з учасників індивідуально вибрати 3 особи, з якими б вони хотіли подорожувати найбільше, та три людини, з якими б вони хотіли подорожувати найменше.

4. Після того, коли всі зробили свій вибір, запропонуйте учасникам об’єднатися в групи – від чотирьох до п’яти осіб – та попросіть їх:  Поділитися власним вибором та причинами, чому вони зробили саме такий вибір.  Порівняти їхній вибір та причини, знайти відмінності та спільності.  Зробити спільний список людей (відмічаючи плюсами людей, з ким би вони хотіли їхати, та мінусами – тих, з ким не хотіли б).

5. У спільному колі попросіть кожну групу презентувати свої висновки, включаючи причини свого вибору. Учасники також мають пояснити, в яких «випадках» було найбільше непогоджень у групі.

467

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Обговорення та оцінка Дискусія базуватиметься на результатах роботи груп. Порівняння результатів роботи різних груп є гарним початком дискусії. Можна продовжувати, ставлячи питання:  Наскільки реалістичною є представлена ситуація?  Чи хтось з учасників колись на власному досвіді стикався з такою ситуацією?  Які фактори були основними, коли Ви робили свій вибір?  Якщо групам не вдалося домовитися, чому це сталось?  Що було найважчим у цій вправі?  Які фактори заважали Вам досягти згоди?  Які стереотипи пробуджує список пасажирів?  Чи містяться ці стереотипи в описі вправи, чи вони походять з нашої уяви?  Звідки ми взяли наші уявлення?  Як би Ви почувалися в ситуації, коли ніхто не хотів би їхати з Вами в купе? Сценарій Ви сідаєте в потяг «Східний експрес» для здійснення подорожі з Ліссабона до Москви. Подорож триватиме 7 днів. Ви маєте білет в купейному вагоні і будете їхати з трьома іншими пасажирами. З ким би з наведених нижче пасажирів ви б хотіли подорожувати?

1. Повія 2. Афроамериканець 3. Неформал (скінхед) 4. Актор з гітарою 5. Депутат 6. Спортсмен 7. Циганка 8. Мусульманин – фундаменталіст 9. Єврей 10. Чеченський біженець 11. Нелегальний заробітчанин 12. П’яний пасажир 13. ВІЛEінфікований 14. Наркоман 15. Селянин 16. Вагітна жінка 17. Людина з місць позбавлення волі 468

Ольга ГУРЕНКО

18. Людина на інвалідному візку 19. Гомосексуаліст 20. Данірієць 2. «ВГАДАЙТЕ, ХТО ДО НАС НА ВЕЧЕРЮ?» Ця вправа є рольовою грою. Проблема, що піднімається :  Стереотипи, упередження, дискримінація;  Передача упереджень через процес нашої соціалізації та освіти;  Вирішення конфліктів. Цілі: 1. Проаналізувати повідомлення/установки, які ми отримуємо від наших родин про людей, що походять з різних культур та соціальних груп.

2. Проаналізувати цінності, які передаються з цими установками.

3. Підняти рівень власного усвідомлення про роль сім'ї у передачі суспільних цінностей. Час : 45 хвилин Розмір групи: будьEякий, але мінімум 8 осіб. Підготовка: копії рольових карток, папір та ручки для спостерігачів. Інструкції 1. Поясніть групі, що ця рольова гра має на меті дослідити роль сім'ї у "передачі" уявлень про людей, які належать до інших соціальних та культурних груп.

2. Запросіть 4 волонтери, які будуть виступати акторами (в ідеалі дві дівчини та два хлопці), та 4 інших, які будуть спеціальними спостерігачами. Решта учасників є звичайними спостерігачами.

3. Попросіть кожного зі спеціальних спостерігачів стежити за окремими акторами та записувати аргументи, які вони використовують. Вирішіть, хто за ким спостерігатиме.

4. Роздайте кожному з акторів рольові картки, та дайте їм 2E3 хвилини на входження в роль.

5. Підготуйте сцену. Поставте півколом 4 крісла та поясніть, що це гостинна в домі, де розгортається сімейна дискусія. Дайте сигнал для початку.

6. Вам необхідно вирішити, як довго триватиме вистава, залежно від того, як розгортаються події. 15 хвилин є добрим часом для такої вистави.

469

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Обговорення та оцінка Починайте оцінку з надання слова акторам. Запитайте їх, як вони почувалися. Потім попросіть спостерігачів по черзі прочитати аргументи, які використовували актори для того, щоб переконати інших. Продовжуйте загальну дискусію  Чи були ці аргументи схожими на ті, що Ви чули або можете почути в Вашій родині?  Чи була б якась різниця, якщо б хлопець мав би такий самий колір шкіри, що й дівчина?  Чи розвивались би події поEіншому, якщо б не дівчина привела додому хлопця, а хлопець дівчину?  Що б сталось, якщо б дівчина оголосила в родині, що вона має стосунки з іншою дівчиною?  Що б сталось, якщо б хлопець знайомив родину зі своїм хлопцем?  Чи можете Ви сказати, чи типовий це конфлікт сьогодні, чи це відлуння минулого?  Чи маєте Ви знайомих, які пережили подібні конфлікти? Рольові картки

470

Ольга ГУРЕНКО

471

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Додаток 3. Опитувальник щодо визначення рівня міжкультурної толерантності студентів ШАНОВНИЙ СТУДЕНТЕ! Просимо Вас відповісти на низку запитань, пов’язаних з актуальною проблемою формування міжкультурної толерантності. Опитування – анонімне, в ньому не вказуватимуться Ваше прізвище, ім’я, по батькові. Результати дослідження будуть представлені в узагальненому звіті. Для забезпечення успішності дослідження дуже важливо, щоб Ви відповіли на кожне запитання максимально чесно й уважно. Пам’ятайте, що Ваші відповіді строго конфіденційні. Участь у дослідженні є добровільною. У роботі відсутні правильні або неправильні відповіді. Ми сподіваємося, що завдання будуть цікавими для Вас. Заздалегідь дякуємо за участь. Стать жін./ чол. (потрібне підкреслити). Ваш вік ___________________________ Соціальний статус __________________ Курс навчання _____________________ До якої національності Ви себе відносите 1. Чи траплялося Вам спостерігати випадки дискримінації на етнічному підґрунті (підкреслити)? так ні важко сказати 2. Що, на Ваш погляд, означає поняття «етнічна толерантність»?

3. Як би Ви могли охарактеризувати рівень етнічної толерантності людей в українському суспільстві загалом (потрібне підкреслити)? люди дуже толерантні переважно люди толерантні переважно люди не толерантні люди постійно виявляють ворожість важко сказати 4. Як можна охарактеризувати рівень Вашої міжкультурної толерантності в цілому (потрібне підкреслити)? я дуже толерантн(а)ий 472

Ольга ГУРЕНКО

переважно я толерантн(а)ий переважно я не толерантн(а)ий я постійно виявляю ворожість важко сказати 5. На які професійні цінності Ви спираєтеся в своїй педагогічній діяльності, (визначте за рангом): повага до основних прав людини повага до свободи особистості професійна компетентність підтримка прагнення людини до самовизначення загальна культура творчість почуття соціальної відповідальності ваш варіант 6. Чи існують проблеми міжкультурної толерантності у Вашому навчальному закладі (потрібне підкреслити): скоріше так, ніж ні скоріше ні, ніж так так ні не знаю 7. Чи цікавою для Вас є ця проблема (потрібне підкреслити)? Так ні 8. Чи вважаєте Ви за потрібне у Вашому навчальному закладі проводити освітні заходи з формування толерантності (потрібне підкреслити): скоріше так, ніж ні скоріше ні, ніж так так ні не знаю 9. Чи відвідували б Ви освітні заходи з цієї тематики (потрібне підкреслити): скоріше так, ніж ні скоріше ні, ніж так так ні не знаю 10. На Вашу думку, найефективнішими формами організації занять із формування міжкультурної толерантності є (визначте за рангом): індивідуальне консультування 473

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

групове консультування лекція змагання урок тренінг конкурс екскурсія дискусія рольова гра огляд тематичний вечір ваш варіант Дякуємо за участь!

474

Ольга ГУРЕНКО

Додаток 4. Список художньої літератури, художніх фільмів та мультиплікаційних фільмів, рекомендований для соціальних педагогів та спрямований на формування толерантності у школярів Запропоновані твори висвітлюють тему толерантності в широкому розумінні цього поняття, оскільки лейтмотивом є виховання поваги до «Іншого/іншої», розуміння людей, які живуть із хворобою, формування міжкультурної, міжетнічної толерантності тощо. Тема толерантності в художній літературі: 1. Аксаков С. Червоненька квітонька : Казка ключниці Пелагеї / С. Аксаков ; [пер. з рос. А. Сокол ; худож. О. Ксенко]. – Чернігів : Деснянська правда, 2004. – 32 с.

2. Алексин А. Чехарда : повести и рассказы ; собрание сочинений в 2Eх томах / А. Алексин. – М. : ОлмаEПресс, 2004. – Т.1. – 448 с.

3. Алексин А. Звоните и приезжайте / А. Алексин. – М. : АСТ, АСТ Москва, Астрель, 2008. – 512 с.

4. Арсеньев В. К. Дерсу Узала : Сквозь тайгу / В. К. Арсеньев. – М. : Мысль, 1972. – 350 с.

5. Батлер Д. Кушла и ее книги / Д. Батлер ; [пер. с англ. В. С. КулагинаEЯрцева]. – М. : О.Г.И., 2003. – 114 с.

6. БичерEСтоу Г. Хижина Дяди Тома / Г. БичерEСтоу. – К. : Веселка, 1983. – 367 с.

7. Болдуин Э. Н. Еще немного времени / Э. Н. Болдуин ; [пер. с англ. И. М. Бернштейн]. – М. : ОГИ, 2003. – 116 с.

8. Вайнер А. А. Эра милосердия : роман / А. А. Вайнер, Г. А. Вайнер. – Кишинев : Лумина, 1985. – 624 с.

9. Волков А. Волшебник Изумрудного города / А. Волков. – М. : АСТ, 2006. – 286 с.

10. Воскобойников В. М. Все будет в порядке : повесть / В. М. Воскобойников. – М. : О.Г.И., 2006. – 101 с.

11. Вяземский Ю. Шут : повесть / Ю. Вяземский. – СПб. : АСТ, Астрель, 2010. – 160 с.

12. Глейцман М. Болтушка / М. Глейцман ; [пер. с англ. М. Бородицкая]. – М. : О. Г. И., 2002. – 140 с.

13. Гудхарт П. Джинни и ее дракончик / П. Гудхарт ; [пер. с англ. О. Белозеров]. – М. : О.Г.И., 2002. – 119 с.

14. Железников В. К. Чучело : повесть / В. Железников. – М. : ДрофаEПлюс, 2008. – 235 с.

475

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

15. Кассиль Л. Будьте готовы, Ваше Высочество / Л. Кассиль. – М. : Детская литература, 1998. – 304 с.

16. Кіплінг Редьярд. Мауглі. З «Книги Джунглів» : повістьEказка / Р. Кіплінг ; [Євген Федорів (літ. ред. та упоряд.)]. – Л. : Червона Калина, 2007. – 240 с.

17. Корчак Януш. Король Матіуш Перший : [повістьEказка для серед. шк. віку] / Я. Корчак. – К. : Національний книжковий проект, 2010. – 479 с. – (Серія «Дитячий світовий бестселер»).

18. Крапивин В. Та сторона, где ветер / В. Крапивин. – М. : Детская литература, 2010. – 378 с.

19. Крюс Джеймс. Тим Талер, или Проданный смех / Джеймс Крюс. – М. : АзбукаEклассика, 2002. – 252 с.

20. Лагерлеф Сельма. Путешествие Нильса с дикими гусями / Сельма Лагерлеф. – М. : ПанEПресс, 2005. – 247 с.

21. Ли X. Убить пересмешника... : роман / X. Ли ; [пер. с англ. Н. Галь, Р. Облонской]. – М. : Пушкинская бEка : АСТ : Астрель, 2005. – 396 с.

22. Литтл Д. Неуклюжая Анна / Д. Литтл ; [пер. с англ. О. Бухиной]. – М. : Центр «Нарния», 2005. – 240 с.

23. Ліндгрен Астрід. Малий і Карлсон, що живе на даху : повість / А. Лінгрен ; О. Сенюк (пер. зі швед.). – К. : Національний книжковий проект, 2010. – 400 с. – (Серія «Бібліотека шкільної класики»).

24. Лукьяненко С. В. Ночной Дозор : фантаст. роман / С. Лукьяненко. – М. : АСТ, 2004. – 382 с.

25. Льюис К. С. Хроники Нарнии : сказки / К. С. Льюис. – Баку : Концерн «Олимп», 1993. – 319 с.

26. Маршалл А. Я умею прыгать через лужи : роман / А. Маршалл ; [послесл. Л. Тумашковой]. – М. : О.Г.И., 2003. – 371 с.

27. Мілн Алан Александр. ВінніEПух / А. А. Мілн ; Л. Солонько (пер. з англ.). – К. : АEБАEБАEГАEЛАEМАEГА, 2001. – 279 с.

28. Мунро Л. История Фердинанда / Л. Мунро. – М. : Бобр, 1994. – 21 с.

29. Мураками X. Послемрак : роман / X. Мураками. – М. : ЭКСМО, 2005. –238 с.

30. Мурашова Е. В. Класс коррекции : повесть / Е. Мурашова. – М. : Самокат, 2007. – 192 с.

31. Мы разные – но мы дружим! : сб. – М. : Рудомино, 2003. – 256 с.

32. Мюрай М. О. Голландский без проблем / МариEОд Мюрай ; [пер. с фр. М. Кадетовой ; ил. Т. Кормер]. – М. : Самокат, 2006. – 74 с.

476

Ольга ГУРЕНКО

33. Окесон К. Ф. Гражданин, гражданка и маленькая обезьянка / К. Ф. Окесон ; [пер. с дат. М. Людковская]. – М. : Открытый мир, 2008. – 29 с.

34. Портер Э. Полианна / Э. Портер ; [пер. с англ. А. Иванова, А. Устинова]. – М. : Планета детства, 1999. – 271 с.

35. Приставкин А. И. Ночевала тучка золотая : повести / А. И. Приставкин. – М. : Известия, 1989. – 462 с. – (Библиотека «Дружбы народов»).

36. Ролинг Д. К. Гарри Поттер и философский камень : роман / Д. К. Ролинг ; [пер. с англ. И. В. Оранского]. – М. : РОСМЭН, 2007. – 399 с.

37. Саутолл А. Пусть шарик летит / А. Саутолл. – М. : ОГИ, 2002. – 132 с.

38. СентEЕкзюпері Антуан де. Маленький принц / Антуан де СентE Екзюпері ; [Леонід Кононович (пер.), Антуан де СентEЕкзюпері (акварелі)]. – X. : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2006. – 96 с.

39. Стракан И. Паренек в пузыре / И. Стракан ; [пер с англ. Н. М. Демуровой]. – М. : ОГИ, 2003. – 240 с.

40. Стругацкий А. Н. Трудно быть богом : фантаст. повесть / А. Стругацкий, Б. Стругацкий. – М. : Астрель, 2002. – 220 с.

41. Тор А. Остров в море : повесть / А. Тор ; [пер. со швед. М. Конобеевой]. – М. : Самокат, 2006. – 284 с.

42. Уайльд О. МальчикEзвезда и другие сказки / О. Уайльд. – Петрозаводск : БизнесEнаукаEпроизводство, 1993. – 167 с.

43. Хайне Х. Хорошо, что есть друзья! / Х. Хайне. – М. : АзбукаE Классика, 2006. – 96 с.

44. Хайнлайн Р. Чужак в чужой стране : фантаст. роман / Р. Хайнлайн ; [пер. с англ.]. – М. : ЭКСМОEПресс, 2000. – 604 с.

45. Шаров А. ЧеловекEГорошина и простак / А. Шаров. – М. : Издательский Дом Мещерякова, 2011. – 103 с.

46. Шрайбер М. Принцы в изгнании : повесть / М. Шрайбер ; [пер. с англ. О. Мяэотс]. – М. : О.Г.И., 2002. – 323 с.

47. Эльф Р. Синий дождь : повесть / А. Максимов, Р. Эльф, М. Сочинская, Т. Мэн // Заветная мечта 07. – М., 2008. – С. 131E176.

48. Этиксен Э. Л. Осторожно, ПитбульEТерье! / Э. Л. Эриксен ; [пер. с норвеж. О. Дробот]. – М. : Самокат, 2008. – 208 с. Тема толерантності в художніх дитячих фільмах:  Білий Бім Чорне Вухо (СРСР, 1977). Режисер: Станіслав Ростоцький.

477

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

 Безкінечна історія (США, ФРН, 1984). Режисер: Вольфганг Петерсен  Велика космічна подорож (СРСР, 1974). Режисер: Валентин Селіванов  Увага, черепаха! (СРСР, 1970). Режисер: Ролан Биков  Гостя з майбутнього (СРСР, 1984). Режисер: Павло Арсенов  Життя і пригоди чотирьох друзів (СРСР, 1980). Режисер: Олег Єришев  Земля Саннікова (СРСР, 1973). Режиссер: Альберт С. Мкртчян, Леонід Попов  Штучний розум (США, 2001). Режисер: Стівен Спілберг  Королівство кривих дзеркал (СРСР, 1963). Режисер: Олександр Роу  Лялька Руслан і його друг Санька (СРСР, 1980). Режисер: Євген Татарський  Максимка (СРСР, 1953). Режисер: Володимир Браун  МоскваEКасіопея (СРСР, 1975). Режисер: Річард Вікторов  Пригоди Буратіно (СРСР, 1975). Режисер: Леонід Нечаев  Пригоди Тома Сойєра (СРСР, 1981). Режисер: Станіслав Говорухін  Пригоди Електроніка (СРСР, 1979). Режисер: Костянтин Бромберг  Республіка ШКІД (СРСР, 1966). Режисер: Генадій Полока Тема толерантності в художніх фільмах:  Американська історія X (США, 1998). Режисер: Тоні Кей  Вверх по східцях, ще ведуть вниз (США, 1967). Режисер: Роберт Малліган  Внук Гагаріна (Росія, 2007). Режисер: Андрій Панін, Тамара Владімірцева  Касс (Великобританія, 2008). Режисер: Джон С. Бейрд  Корабель дурнів (США, 1965). Режисер: Стенлі Крамер  Мене звати Кхан (Індія, 2010). Режисер: Каран Джохар  Письменники свободи (США, Німеччина, 2007). Режисер: Річард ЛаГравенес  Той, який біжить за вітром (США, Китай, 2007). Режисер: Марк Форстер  Товариство мертвих поетів (США, 1989). Режисер: Пітер Уір  Чужі в Америці (США, серіал 2007E2008). Режисер: Фред Севідж, Майкл Фреско, Лінда Мендоза 478

Ольга ГУРЕНКО

 Submission (США, 1995). Режисер: Бенісіо Дель Торо Тема толерантності в мультиплікаційних фільмах:  ВАЛЛІ (США, 2008). Режисер: Ендрю Стентон  Баланс (Німеччина, 1989). Режисер: Крістоф Лауенштейн, Вольфганг Лауенштейн  БратикEведмедик (США, 2003). Режисер: Аарон Блейс, Роберт Уолкер  БратикEведмедик 2: Лосі в бігах (США, 2006). Режисер: Бен Глюк  Конфлікт (Сірники) (СРСР, 1983). Режисер: Гарі Бардін.

479

Навчальне видання

Гуренко Ольга Іванівна

СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ Навчальний посібник

Літературний редактор: к. філол. н., доцент В.О. Юносова Комп’ютерна верстка та дизайн С.К. Акімов Технічний редактор О.В. Хатунцева Надруковано з оригінал макету, наданого автором

Підписано до друку 31.03.2014 р. Формат 60х84/16. Папір офсетний. Гарнітура "FranklinGothicBookC". Друк – лазерний. Ум.Eдрук. арк. 27,90. Обл.Eвид. арк. 27,03. Наклад 300 прим. Вид. №240. Зам. №243.

Видавництво та друк ПП "ЛАНДОНEХХІ" Свідоцтво суб’єкта видавничої справи: серія ДЦ №159 від 22.10.2010 р.

83120, м. Донецьк, вул. Петровського, 126EА/32. Тел. (062) 334E49E66, (095) 295E58E12 eEmail: elenah66@gmail.com