Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ БЕРДЯНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Міжрегіональна студентська конференція

МЕДІАКАРТИНА СВІТУ:

формування особистості під впливом медіа

ЗБІРНИК ТЕЗ

14–15 травня 2015 року

Бердянськ 2015

УДК 070.1:159.923.2 ББК 76.000.0 М 42 Медіакартина світу: формування особистості під впливом

медіа : міжрегіональна студентська конференція, 14–15 травня 2015 р. : тези доповідей. – Бердянськ : БДПУ, 2015. – 170 с.

Друкується за рішенням вченої ради Інституту філології та соціальних комунікацій Бердянського державного педагогічного університету. Протокол № 9 від 28.04.2015 р.

РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ: Різун Володимир Володимирович – доктор філологічних наук, професор, директор Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри соціальних комунікацій. Зарва Вікторія Анатоліївна – доктор філологічних наук, професор, ректор Бердянського державного університету. Богданов Ігор Тимофійович – проректор з наукової роботи Бердянського державного педагогічного університету. Сердюк Алла Михайлівна – кандидат філологічних наук, доцент, директор Інституту філології та соціальних комунікацій. Ткаченко Олена Григорівна – доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри журналістики та філології Сумського державного університету Погребна Вікторія Леонідівна – доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри журналістики Запорізького національного технічного університету. Мельнікова Юлія Олександрівна – кандидат філологічних наук, доцент, завідувач кафедри соціальних комунікацій Бердянського державного педагогічного університету.

УДК 070.1:159.923.2 ББК 76.000.0 © Бердянський державний педагогічний університет, 2015

Шановний читачу! До збірника «Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа» увійшли матеріали Міжрегіональної студентської конференції, що проходила 14–15 травня 2015 р. на базі Інституту філології та соціальних комунікацій Бердянського державного педагогічного університету. Науковий захід зібрав представників дев’яти вищих навчальних закладів України – Бердянського державного педагогічного університету, Запорізького національного технічного університету, Запорізького національного університету, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Львівського національного університету імені І. Франка, Маріупольського державного університету, Національного авіаційного університету, Національного університету «Львівська політехніка», Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка. Співорганізатори конференції: Запорізький національний технічний університет, Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Опольський університет (Республіка Польща), Сумський державний університет. У рамках конференції молоді вчені розглядали актуальні проблеми соціокомунікативістики. Вивчення медіатексту як засобу формування особистості простежується в тезах доповідей Аліни Голованової, Олени Івасенко, Євгена Лозового, Марини Михайлик, Юлії Мозолюк, Олега Шемчука. Роль журналіста у формуванні особистості досліджували Анжела Дюжикова, Олена Кузнецова, Наталія Нагаєнко, Микола Орличенко, Антоніна Романюк, Ганна Сластіна. Найбільш численна секція «Ефекти та тренди новітніх медіа: блогосфера, мікроблогінг, соціальні мережі, подієві комунікації, геосоціальні сервіси» репрезентована в доповідях Світлани Акімової, Вікторії Беркут, Анастасії Глуховської, Ірини Дєдушевої, Мар’яни Кіци, Анастасії Ковальчук, Світлани Литовченко, Юлії Мельнікової, Григорія Остапчука, Олександра Прохоровича, Христини Федорової, Катерини Чапчахчи, Ольги Чернявської. Формування особистості засобами візуальної комунікації відбито в розвідках Юлії Барно, Руслана Вербового, Володимира Гребенюка, Яни Ємченко, Кристини Корінець, Кристини Лисенко, Вероніки Пирлик, Ірини Пуцяти, Юлії Рябоволик, Олени Тищенко, Аліни Харченко. Питання медіакомпетентностів контексті світових вітчизняних тенденцій дослідила Олександра Біла. Вивченню мови медіа присвятили свої дослідження Єлизавета Башмак, Володимир Засядьвовк, Карина Коваленко, Юлія Коверга, Надія Кучеренко, Ірина Ротару, Любов Споденюк, Ірина Сухолецька, Ольга Трюхан. Прикладні комунікаційні технології в системі медіакартини світу розкрито в матеріалах Ксенії Задворної, Дар’ї Калюжної, Анастасії Носко, Юлії Палько, Діани Ступіної, Ганни Сухаревської. Юлія МЕЛЬНІКОВА, головний редактор, кандидат філологічних наук, доцент 3

ЗМІСТ МЕДІАТЕКСТ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ Голованова А. С. (Бердянськ). Поетичний самвидав військової тематики у контексті поширення масової інформації............................... Івасенко О. С. (Бердянськ). Специфіка розважальних теле-шоу України (на прикладі випусків передач програми «Голос країни»)........ Лозовий Є. В. (Київ). Механізми психологічного впливу документального відеоряду на телеглядача............................................... Михайлик М. М. (Бердянськ). Ілюстрації в газеті «День»: види і функції............................................................................................................. Мозолюк Ю. В. (Київ). Видання казок як засіб формування особистості....................................................................................................... Нехайчук Ю. А. (Бердянськ). Образ Івана Мазепи в іноземних ЗМІ................................................................................................................... Шемчук О. Л. (Запоріжжя). Дискурс друкованих регіональних ЗМІ: специфіка функціонування інтерв’ю..................................................

7 10 12 15 18 21 25

РОЛЬ ЖУРНАЛІСТА У ФОРМУВАННІ ОСОБИСТОСТІ Дюжикова А. П. (Бердянськ). Сатирична газета «Сharlie Hebdo» як прояв сміхової культури сучасності......................................................... 28 Кузнецова О. Д. (Львів). Соціалізація особистості ЗМІ: характер, функції, демократичні орієнтири і завдання..............................................

31 Нагаєнко Н. С. (Запоріжжя). Телевізійний проект «Орел и решка» як тревел-шоу: жанрові ознаки, структура, сюжет..................................... 34 Романюк А. О. (Бердянськ). Аналіз інформаційних випусків телевізійних новин......................................................................................... 37 Сластіна Г. Л. (Бердянськ). Особливості концепції спеціалізованого видання для аграріїв...................................................................................... 40 Субота Г. В. (Запоріжжя). Специфіка створення авторської програми на радіо........................................................................................... 43 ЕФЕКТИ ТА ТРЕНДИ НОВІТНІХ МЕДІА: БЛОГОСФЕРА, МІКРОБЛОГІНГ, СОЦІАЛЬНІ МЕРЕЖІ,ПОДІЄВІ КОМУНІКАЦІЇ, ГЕОСОЦІАЛЬНІ СЕРВІСИ Акімова С. В. (Запоріжжя). Громадське радіо: європейський досвід................................................................................................................ Беркут В. О. (Запоріжжя). Жанрове наповнення сайту інформаційного агентства «Українські новини»....................................... Глуховська А. Е. (Бердянськ). Комунікаційна характеристика соціальної мережі «ВКонтакте».................................................................... Дєдушева І. В. (Бердянськ). Соціальні мережі як засіб збору матеріалу для журналістських матеріалів (на прикладі соціальної мережі «ВКонтакте»).....................................................................................

4

47 51 54

57

Кіца М. О. (Львів). Тенденції реклами в сучасних українських Інтернет-ЗМІ................................................................................................... Ковальчук А. С. (Київ). «Канал громадського подкастингу Cpod. co»: новий погляд на журналістику загалом та суспільне мовлення зокрема............................................................................................................ Литовченко С. В. (Бердянськ). Вплив відеоблогінгу на формування світогляду молоді (на прикладі відеоблогу Usachev Show)....................... Мельнікова Ю. О. (Бердянськ). Застосування технологій та систем управління контентом в освітніх соціально-комунікаційних інститутах........................................................................................................ Остапчук Г. В. (Запоріжжя). Проблемні особливості розвитку спортивних ресурсів в українському Інтернет-сегменті............................ Прохорович О. В. (Запоріжжя). «Громадське телебачення» як новітня форма телевізійного мовлення в Україні...................................... Федорова Х. Є. (Запоріжжя). Специфіка рубрикації інформаційноаналітичного Інтернет-видання «Наші гроші».......................................... Чапчахчи К. О. (Маріуполь). Відмінні особливості соціальних мереж від традиційних ЗМІ.......................................................................... Чернявська О. Є. (Запоріжжя). Реалізація концепції громадянської журналістики у блогах на сайтах ЗМІ.......................................................... ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ЗАСОБАМИ ВІЗУАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ Барно Ю. В. (Бердянськ). Розробка і втілення концепції молодіжного туристичного видання журнального типу........................... Вербовий Р. М. (Бердянськ). Візуальні засоби номінації в системі мовної комунікації......................................................................................... Гребенюк В. І. (Бердянськ). Особливості архітектоніки журналу «Шахтар» на прикладі електронної (цифрової) версії............................... Ємченко Я. О. (Бердянськ). Висвітлення подій в Україні в інформаційних випусках зарубіжних каналів............................................ Корінець К. А. (Бердянськ). Проект регіонального видання «Вне экрана» як приклад крос-медійності........................................................... Лисенко К. О. (Бердянськ). Тематика міжнародних повідомлень в телевізійних програмах новин...................................................................... Пирлик В. А. (Бердянськ). Роль культурологічного телеконтенту у формуванні особистості (на прикладі телеканалу «24»)........................... Пуцята І. С. (Львів). «Філософія повсякденності» в практиці загальнонаціональних телеканалів.............................................................. Рябоволик Ю. О. (Бердянськ). Роль науково-популярних програм у формуванні особистості (на прикладі документального серіалу «Сміття у великому місті»)..........................................................................................

5

60

63 67

69 72 75 78 81 84

87 90 93 95 98 101 103 106

109

Тищенко О. В. (Бердянськ). Роль інформаційного фотожурналу у зображенні подій сучасності......................................................................... 112 Харченко А. Ю. (Запоріжжя). Програма «Один за всіх» (СТБ) як соціальне ток-шоу........................................................................................... 116 МОВА МЕДІА: РЕГУЛЯТИВНИЙ ТА ГНОСЕОЛОГІЧНИЙ ХАРАКТЕР Біла О. В. (Запоріжжя). Інформаційна грамотність, медіаосвіта та медіакомпетентність у контексті світових та вітчизняних тенденцій..... Башмак Є. Р. (Бердянськ). Особливості лексики в мережі Інтернет........................................................................................................... Засядьвовк В. А. (Запоріжжя). Специфіка подання матеріалів з міжнародної проблематики в Інтернет-виданні «Українська правда»... Коваленко К. С. (Запоріжжя). Жанрово-тематична парадигма матеріалів рубрики «Суспільство» Інтернет-видання «Українська правда»............................................................................................................ Коверга Ю. С. (Бердянськ). Функції англомовних інноваційзапозичень у мові мас-медіа......................................................................... Кучеренко Н. Ю. (Запоріжжя). Жанр огляду на сторінках Інтернет-видання «Літакцент»..................................................................... Ротару І. Ю. (Бердянськ). Типові помилки в уживанні складних речень зі взаємозалежними частинами в текстах сучасних ЗМІ............. Споденюк Л. І. (Бердянськ). Сприйняттєві помилки в газетних текстах: причини виникнення...................................................................... Сухолецька І. Ю. (Бердянськ). Особливості вживання індивідуально-авторських неологізмів у мові ЗМІ.................................... Трюхан О. І. (Бердянськ). Оказіоналізми в мові мас-медіа: формування, функціонування, характерні риси........................................

120 124 127

129 133 136 139 142 145 148

ПРИКЛАДНІ КОМУНІКАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ У СИСТЕМІ МЕДІАКАРТИНИ СВІТУ Задворна К. В. (Київ). Роль комунікативних технологій у здійсненні політичної комунікації в Україні.................................................................. Калюжна Д. С. (Бердянськ). Основні чинники конструювання іміджу ведучого на телебаченні.................................................................... Носко А.М. (Бердянськ). Формування іміджу засобами соціальних мереж............................................................................................................... Палько Ю. А. (Київ). Зв’язки з громадськістю як основний інструмент комунікаційної політики вітчизняних спортивних установ..................... Пода Ю. О. (Запоріжжя). НЛП-технології на телебаченні............... Ступіна Д. І. (Бердянськ). Вплив телевізійної реклами на формування особистості споживача інформації........................................

6

151 154 157 159 161 165

МЕДІАТЕКСТ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ

Голованова А. С., студентка, Бердянський державний педагогічний університет ПОЕТИЧНИЙ САМВИДАВ ВІЙСЬКОВОЇ ТЕМАТИКИ У КОНТЕКСТІ ПОШИРЕННЯ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ Поетичний самвидав є потужною комунікаційною технологією, що здійснює вплив на свідомість людей. Закономірно, що у літературних текстах репрезентується ряд соціально-важливих проблем, як одвічних морально-етичних, так і нагальних проблем тієї епохи, в час якої було написано той чи інший твір (війна, голод, економічна криза тощо). Соціально-інформаційна складова літературних творів виконує не лише інформативну та виховну функції, а й регулюючу. З того часу, як людство освоїло писемність, стало можливим зберігати та передавати від покоління до покоління інформацію про всі сфери життя суспільства. Однак в умовах новітнього комунікаційного середовища та технології Веб 2.0, в наш час кожен представник соціуму може виступати в ролі комунікатора, що ініціює процес масової комунікації. Тематика розвитку Інтернету і технології Веб 2.0 стає більш уживаною у сучасному інформаційному соціумі. Відбуваються зміни у всіх сферах людського життя. С. Філоненко зазначає, що глобалізація в сфері масової літератури спричиняє світове розповсюдження національних варіантів культури, яке здійснюється завдяки новітнім комунікаційним технологіям і, у першу чергу, телебаченню та Інтернету [1, 137]. Вплив інформаційного суспільства на національну культуру та менталітет виявляється в масштабних змінах способу її виробництва. Ці зміни зумовлені нови7

Медіатекст як засіб формування особистості

ми можливостями передачі масової інформації через Інтернет широкій аудиторії. Однією з таких можливостей є проведення різних поетичних конкурсів в режимі «он-лайн», створення самвидавних ресурсів. Інтеграція національної та етнічної творчості в Інтернет посприяла збільшенню інтересу масової аудиторії до української народної культури. Якщо взяти до уваги зразки поетичного самвидаву будь-якої національності за весь час її існування, можемо зрозуміти менталітет її народу, адже самвидавні літературні твори стихійно репрезентують картину того, в яких умовах жили ці люди (бідність чи багатство, панування чи рабство тощо), як вони вирішували соціально-політичні та економічні проблеми (революції, бунти тощо), якими морально-етичними засадами керуються ці люди (у що вірять, яких традицій дотримуються, яким політичним устроєм керуються). Важливу роль у становленні національної картини світу відіграє ліро-епос. Сьогодні, у часи, коли на території України ведеться неоголошена війна з загарбниками, чи не в кожному місті проводяться конкурси «Вірш солдату». Показово, що головним соціальним завданням цих віршованих творів є не поінформувати читацьку аудиторію, а розпалити в ній дух боротьби, навести її на роздуми про важливість збереження територіальної єдності держави і, без сумніву, викликати ненависть до ворога, спровокувати до дій. Саме тому проблема функціонування ліро-епосу у контексті виробництва масової інформації є надзвичайно актуальною. Мета дослідження – проаналізувати поетичний самвидав у контексті поширення масової інформації. Реалізація поставленої мети передбачає вирішення наступних завдань: установити специфіку поетичного самвидаву з теми проведення АТО та військових дій на Сході України; розглянути феномен його популярності; встановити, яку роль у виробництві та розповсюдженні масової інформації відіграють поетичні твори. Об’єкт дослідження: поетичний самвидав присвячений військовим діям на Сході України. Предмет: вплив поетичного самвидаву на масову свідомість. Джерельною базою дослідження слугували вірші Алли Бінцаровської, Ольги Бойко, Івана Ваврика, Любомира Гардецького, Ореста Голика, Ореста Дзвінки, Софії Лисиці, Антона Лялька, В’ячеслава Тітова, Анжеліки Холодулькіної та інших. Поетичний самвидав є потужною комунікаційною технологією, що відіграє важливу роль у формуванні настроїв широких мас. О. Білченко зазначає що літературні твори, через зміст, визначають той обсяг цінностей, який одержує особистість на тому 8

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

чи іншому етапі свого формування; визначають поле індивідуальних варіантів її розвитку.[2, 5]. Потенціал поезії у формуванні громадської думки, масової свідомості недооцінений. Віршовані твори мають невеликий обсяг, відносно легкий процес сприймання та усвідомлення, унікальну можливість запам’ятовування. Окрім того, поезія може бути покладена на музику, перейти з мистецтва літератури в мистецтво музики. Головною комунікаційною рисою поетичного самвидаву є швидкість емоційного «зараження», що часто відіграє провідну роль у ситуаціях, які потребують швидкого прикладного комунікаційного вирішення. Тема проведення АТО та війна з агресором на сході країни є надзвичайно популярною в поетичному самвидаві. Разом з тим, виконуються функції самвидаву у суспільстві: інформаційна, виховна, регулююча. Очевидці подій, їх безпосередні учасники, жителі країни, які «просто в курсі» почали писати та оприлюднювати поетичні твори, у яких зображують не лише своє емоційне ставлення до сепаратизму та іноземного втручання в цілісність країни, а й конкретні фрагменти з життя фронту. Аналізуючи вірші про події на сході України, встановлено які саме слова в них уживаються найчастіше: «Град», Україна, зброя, сусіди, схід, Донбас, москалі, ворог, свобода, солдат, війна, куля, двоголовий орел, полон та інші. Ці слова створюють візуальний ряд, який допомагає читачу зрозуміти сутність проблеми, усвідомити її в повному масштабі; викликають зневагу до ворога, гордість за свій народ, ненависть до загарбників і співчуття до полонених. Дослідивши поетичний самвидав у контексті поширення масової інформації, було встановлено, що його комунікаційна дія проявляється в двох основних факторах: інформативному та емоційному. Роль поетичного самвидаву у виробництві масової інформації недооцінений, а його подальше дослідження є актуальним. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Філоненко С. О. Масова література в Україні : дискурс / ґендер / жанр : [монографія / наук. ред. Т. І. Гундорова] / Софія Філоненко. – Донецьк : ЛАНДОН–ХХІ, 2011. – 432 с.

2. Біличенко О. Література для еліти і масова аудиторія в сучасному соціально-комунікаційному просторі / О. Біличенко // Вісник Книжкової палати. – 2012. – № 12. – С. 44–47.

9

Медіатекст як засіб формування особистості

Івасенко О. С., студентка, Бердянський державний педагогічний університет СПЕЦИФІКА РОЗВАЖАЛЬНИХ ТЕЛЕ-ШОУ УКРАЇНИ (НА ПРИКЛАДІ ВИПУСКІВ ПЕРЕДАЧ ПРОГРАМИ «ГОЛОС КРАЇНИ») «Інформувати, просвіщати й розважати – це основні принципи телерадіомовлення, сформовані Бі-бі-сі. Вітчизняне телерадіомовлення формує близькі до цих принципів функції, а саме: розважальну, інформаційну та комунікативну» [1]. Українське телебачення, зокрема розважальне, не тільки виконує вищеозначені функції, а також часто намагається просвітити телеглядача, чогось навчити або примушує замислитися та зацікавитися різними соціальними темами. Виробники телевізійного продукту сьогодні успішно адаптують закордонні розважальні програми до українського споживача інформації і поряд з цим вносять дещо своє, інтелектуальне. Розважальні програми неодмінно мають бути видовищними, адже підґрунтям будь-якої розважальної програми є гра. Враховуючи переважаюче наповнення нинішніх загальнонаціональних телеканалів різноманітними шоу і програмами для відпочинку та релаксу, можна стверджувати, що видовища та розваги – це те, до чого сьогодні прагнуть люди. Актуальність дослідження. У зв’язку з великою часткою розважального телепродукту, представленого на українському телебаченні, необхідно дослідити специфічні риси теле-шоу, які допоможуть якісно вирізнятись на фоні інших, допоможуть привернути увагу та зацікавити глядача, а отже – залучити більшу кількість рекламодавців, і, як наслідок, збільшити прибутки ЗМІ. Мета дослідження: розкрити сутнісні характеристики розважальних програм на конкретному прикладі. Об’єктом дослідження є розважальний телепродукт України. Предмет дослідження – специфіка розважальної програми «Голос країни». Розважальна програма «Голос країни» набирає популярності у аудиторії різної вікової категорії, різних смаків та вподобань. Поява на українському телебаченні такого роду програм відносно нове та цікаве явище. «Голос країни» – це адаптований продукт голландського формату «The Voice». За правилами проекту, чотири тренери з вокалу формують свої команди під час відборів наосліп. Вони сидять спинами до сцени та обирають конкурсан10

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

тів, орієнтуючись винятково на їхні голосові здібності. Кожен із наставників може запропонувати співпрацю тільки чотирнадцятьом конкурсантам. Після сліпих прослуховувань виконавці продовжують боротьбу під час наступних етапів – «Боїв», «Нокаутів» і «Прямих ефірів» [2]. У ювілейному п’ятому сезоні тренерами програми стали Тіна Кароль, Святослав Вакарчук, Потап і Олександр Пономарьов. Ведучою проекту обрали Ольгу Фреймут. Україна першою після голландців розпочала роботу над проектом. Програма виходить щонеділі о 21:00 на «1+1». З першого по третій сезони ведучими шоу були Андрій Доманський та Катерина Осадча. Слід зазначити, що як ведуча програми «Голос країни» Ольга Фреймут проявляє себе значно гірше ніж, наприклад, в програмі «Ревізор», ведучою якої вона була з першого по четвертий сезони. Це проявляється в тому, як вона оголошує учасників. Наприклад, у сьомому випуску п’ятого сезону, під час батлів, які відбуваються на інсценованому боксерському ринзі, ведуча оголошувала учасників дуже тихо та мляво, що саме по собі супе­речить особливостям імітації події на ринзі, адже сама атмосфера рингу та суперництва передбачає яскраве представлення бійців (у боксі) і артистів. Аудиторія «Голосу країни» найрізноманітніша, як зазначає проект, варіюється від 18 до 54 років [2], її дивляться діти, молодь, зріле покоління. Можна зробити припущення, що глядачів приваблює така специфічна риса теле-шоу, що вибір робиться наосліп, а не за зовнішніми критеріями. Це дає впевненість у тому, що шоу побудоване на чесному виборі учасників. Не менш важливою особливістю є те, що тренера програми – популярні артисти, кожен з них представник окремого стилю в музиці, це – професійні співаки і співачки. Так, наприклад, Тіна Кароль та Олександр Пономарьов працюють в стилі поп-музики, Святослав Вакарчук співає та грає рок, Потап – реп. Завдяки цьому досягається ефект, коли аудиторія з різними смаками в музичній індустрії може знайти щось преференційне для себе. Ще однією особливістю теле-шоу «Голос країни» є використання в проекті відео фрагментів життєвих історій учасників. Наприклад, під час «сліпих прослуховувань», показують сюжет про учасників. Кожний з них повідує свою історію, і найчастіше це зворушливі розповіді про важку долю простих людей. Також під час батлів, зазвичай глядачам показують сюжет про репетиції з тренерами. Учасники сперечаються між собою, або незадоволені обраною піснею, чи закохуються в суперника чи навіть у тренера. Під час виступів, показують крупним планом глядачів, 11

Медіатекст як засіб формування особистості

нерідко це родичі учасників, які посміхаються, підспівують або переживають, інколи на очах помітні сльози. Ці прийоми покликані викликати в аудиторії гострі емоції, що забезпечать співпереживання, а отже програма зможе долучити до перегляду все більше глядачів. За даними офіційного сайту телеканалу «1+1» : «Четвертий випуск вибору «наосліп» на «Голосі країни» зібрав рекордні показники і став не лише беззаперечним лідером у своєму слоті, а й найкращою програмою тижня на українському телебаченні – за аудиторією 18–54 (Україна) рейтинг становив 8,9 %, частка – 23,2 %. Загальна аудиторія випуску склала майже 9 млн глядачів (4+)» [3]. На основі вищезазначеної інформації можна зробити висновок, що популярність розважальної програми «Голос країни» постійно зростає. Такі рейтинги дають підстави вважати, що аудиторія зацікавлена в подібних шоу. А, отже, ті методи і прийоми, якими послуговується теле-шоу, виправдані і ефективні. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Юсипович А. В. Типи програм розважального телебачення України [Електронний ресурс] / А. В. Юсипович. – Режим доступу до ресурсу : http://journlib.univ.kiev.ua/index. php?act=article&article=2122.

2. Теле-шоу «Голос країни» [Електронний ресурс] : [сайт]. – Режим доступу до ресурсу : http://golos.1plus1.ua.

3. Телеканал «1+1» [Електронний ресурс] : [сайт]. – Режим доступу до ресурсу : http://www.1plus1.ua. Лозовий Є. В., студент, Національний авіаційний університет (м. Київ) МЕХАНІЗМИ ПСИХОЛОГІЧНОГО ВПЛИВУ ДОКУМЕНТАЛЬНОГО ВІДЕОРЯДУ НА ТЕЛЕГЛЯДАЧА Медіатекст є засобом формування особистості та впливу на свідомість людини. Майже будь-яке управління суспільною свідомістю ґрунтується на знанні законів психіки індивіда та відбувається шляхом використання правил комунікації. Комунікація в перекладі з латинського слова communico – спілкування. На телебаченні за допомогою документального відеоряду відбувається спілкування між автором і реципієнтом, здійснюється психологічний вплив на свідомість глядача.

12

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

Роль документалістики в кіно- та телепросторі зростає з кожним роком. Це обумовлено по-перше, формуванням ринку документального кінематографа, по-друге, можливістю вітчизняних режисерів створювати реалістичні картини [3], відображаючи всі сторони життя. За допомогою сучасних медіа глядач орієнтується на якісне документальне кіно. Якщо форма існування мистецтва – окремий твір, то форма існування телебачення – програма. Будь-яка телепередача реалізує себе завжди у теперішньому часі [2, 169] у розрахунку на одномоментне сприйняття, іноді на конкретний день і годину. Фільм, створений для телебачення, розрахований на неодноразовий показ у ряду інших передач, але також із урахуванням усього контексту телевізійної програми, ситуації та умов її сприйняття [2, 169]. Він має свої механізми психологічного впливу на глядача: за допомогою аудіовізуальної інформації реципієнт отримує від побаченого/почутого ті чи інші враження, емоції, у нього складається свій погляд на ті речі, явища, події, про які йде мова в документальному кіно. Документальне кіно (неігрове) – вид кінематографа, в основі якого зйомка достовірних подій та осіб. Завдання жанрів документалістики на телебаченні полягає у навчанні («навчальні фільми»), дослідженнях (географічні, зоологічні, історичні, етнографічні тощо), пропаганді (науки, товару, технологій, релігії тощо), хроніці (репортаж або тривале спостереження за подією), публіцистика. Рівень підготовленості реципієнта напряму впливає на якість та глибину сприйняття всієї специфіки документального відеоряду, в основі якого покладені факти, реальні явища і події. Завдання документального кіно – інформувати телеглядачів за допомогою відеоряду про ті речі, які вони самі не можуть побачити. Нерідко документальне кіно використовується задля пропаганди (освіти, здорового способу життя тощо), а іноді виступає інструментом підміни понять, маніпуляцій, спотворення фактів і нав’язування хибної думки. Способи маніпулювання психічним станом телеглядача вражають. У відеоряді документальних телепередач прослідковуються різноманітні маніпулятивні методи: принцип першочерговості (оснований на специфіці психіки, що сприймає на віру інформацію, яка надійшла першою в обробку нашої свідомості). Якщо навіть пізніше нам дають більш достовірну інформацію, залишається підсвідома недовіра до неї. Такий метод працює також і навпаки. Наприклад, політичне ток-шоу з елементами «інфотейнменту» (infotainment, від англ. information – інформація та entertainment – розваги, видовище) чи документалістики, в яко13

Медіатекст як засіб формування особистості

му спочатку засилається якась викривальна інформація (компромат), яка формує у глядачів негативну думку про політика чи змушує його оправдовуватися (в цьому випадку відбувається вплив на глядача за допомогою стереотипу «якщо хтось оправдовується – значить – винен»); свідоме зміщення акцентів, які вигідні маніпулятору; використання авторитетних людей для тієї верстви населення, на яку орієнтується документальний відеоряд; вплив, який направлений на почуття та емоції. Він викликає вибух пристрастей, переживань, емоційне збудження і, як наслідок, вдається звернути увагу глядача на вигідні моменти. Окремо варто виділити принцип експресивного удару – психологічний вплив здійснюється за допомогою відеоряду жахів сучасного життя: катастрофи, вбивства тощо. При реалізації виникає ефект психологічного шоку. Ефект присутності також є маніпулятивною одиницею. Тут діє принцип «очевидець завжди правий». Принцип повторення, за якого необхідно багато разів повторювати якусь інформацію для того, щоб у неї повірили або ж просто надовго запам’ятали [1, 337–354]. При перегляді документального відеоряду відбувається свого роду програмування психічної свідомості людини у відповідності з цілями, ідеологією, які сповідує автор документального формату телепередачі. Однак подібна інформація, проходячи через свідомість людини, і в її обробці чи оцінці зазнає цензури. На шляху інформації стоїть цензура психіки, що з’являється в зоні сприйняття індивідом, і є свого роду фільтром [1, 107]. Будь-яку інформацію сприймає підсвідомість людини і через певний час вона впливає на думки, бажання, поведінку та вчинки людини. В підсвідомості людини залишається вся інформація, яка взагалі коли-небудь була сприйнята не залежно від того чи вона її пам’ятає [4, 442]. У впливі на свідомість і психологічний стан соціуму відводиться значна роль засобам масової комунікації, до яких зокрема належить документальне кіно (та інші форми документалістики). Варто пам’ятати, що будь-яка інформація, яка надходить за допомогою ЗМК (телебачення, кіно, журнали тощо) неодмінно вплине на психіку індивіда. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Зелинский С. А. Информационно-психологическое воздействие на массовое сознание. Средства массовой коммуникации, информации и пропаганды – как проводник манипулятивных методик воздействия на подсознание и моделирования поступков индивида и масс / С. А. Зелинский. – СПб. : «СКИФИЯ», 2008. – С. 107–354.

14

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

2. Кузнецов В. Л. Телевизионная журналистика : учеб. / [ред. кол. : Г. В. Кузнецов, В. Л. Цвик, А. Я. Юровский]. – М. : Изд-во МГУ, 2005. – С. 169.

3. Стасюк В. «Виктор Аслюк: В художественном кино я хотел бы сделать Алеся Адамовича, Владимира Короткевича и Василя Быкова» [Електронний ресурс] / В. Стасюк // Ежедневник Культура. – 2006. – Режим доступу до ресурсу: http://news.tut.by/ culture/79527.html 4. Фрейд З. Психология масс и анализ человеческого Я // Фрейд З. Психоаналитические этюды. – Мн. : Попурри, 2003. – С. 422–480.

5. Фрейд З. Введение в психоанализ / З. Фрейд. – СПб. : Азбука-классика, 2003. – 480 с.

Михайлик М. М., студентка, Бердянський державний педагогічний університет ІЛЮСТРАЦІЇ В ГАЗЕТІ «ДЕНЬ»: ВИДИ І ФУНКЦІЇ Ілюстрація – один із елементів, які формують образ газети, її обличчя. Водночас завдяки своїй специфіці – наочності – ілюстрація справляє значний уплив на читачів [2, 159]. Дослідженню ілюстрацій присвятили свої праці С. Гуревич [2], В. Іванов [3], М. Хвойнацький [4] тощо. Метою нашої наукової розвідки є виявлення видів, значення, функцій ілюстрацій у періодичних виданнях на прикладі популярного інтернет-видання – газети «День». Ця тема, у зв’язку з великим потоком неякісної інформації, набула піку своєї актуальності, але, незважаючи на це, залишається малодослідженою. Об’єктом нашого дослідження є інтернет-видання «День». Предмет дослідження – види та функції ілюстрацій у газеті «День». Відомий учений В. Іванов у свої праці «Техніка оформлення газети» стверджує, що ілюстрації як засіб художнього оформлення мають велике значення у формуванні естетичної привабливості газетних сторінок. Зокрема, по-перше, ілюстрації відіграють активну роль у конструюванні полоси, виступаючи в композиційній єдності з іншими елементами; завдяки зображувальним матеріалам газетні сторінки набувають вигляду завершеного, гармонійного цілого. По-друге, художні переваги періодичних 15

Медіатекст як засіб формування особистості

видань залежать також від зображальної досконалості надрукованих фотознімків [2, 161]. За даними компанії TNS Ukraine, людина в Україні витрачає на читання щоденних газет в середньому 11 хвилин на день. Навіть якщо припустити, що людина читає лише одну газету, цього часу не достатньо, щоб повністю прочитати один номер. Отже, читач вибирає лише те, що йому цікаво, що привертає його увагу. Дизайн газети, з одного боку, допомагає читачу звернути увагу на найбільш цікаві і важливі матеріали. З іншого боку, організація шпальти, яка максимально зрозуміла читачу, зменшує його час витрачений на знаходження потрібного матеріалу, тому він може витратити більше часу на читання, що і є головною метою роботи будь-якого видання [3]. Ілюстрації в газетах доповнюють зміст матеріалів, дають можливість побачити їх з нового, більш виразного боку. Існують ілюстрації і як самостійні жанри у вигляді окремих фотографій, нарисів, тематичних добірок. Їхню тему і сюжет розглядають самостійно, а текст відіграє роль пояснювального підпису [1]. Задля класифікування ілюстрацій звернемося до роботи М. Хвойнацького «Основи стандартизації і використання стандартів у видавництві», у якій учений поділив ілюстрації за змістом, принципом побудови й способами графічного виконання на такі основні види: 1) креслення – зображена у геометричних проекціях будова чи конструкція предмета: машини, механізму, їх деталей; 2) схема – зображення будови предмета чи перебігу процесу у загальних рисах. Схеми, які показують будову предмету, поділяють на принципові та структурні. Принципові схеми показують елементи, що складають предмет. На структурних схемах виявляють принципи поєднання, підпорядкування всередині предмета. Схеми достатньо наочні і не потребують детальних пояснень у тексті; 3) графік – зображення змін двох чи більше величин, що співставляються. Графік будують на основі осі координат і викреслюють у вигляді лінії, проведених по точках функціональних значень. На одному графіку можуть бути поєднані кілька явищ, якщо вони мають хоч одну розмірність, що співпадає. Різновидами графіку є номограми; 4) діаграма – графічне зображення співвідношення між якими-небудь величинами, що порівнюють. На діаграмі величинам, що порівнюються присвоюють умовні позначення. Різновидом діаграми є картодіаграми;

16

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

5) рисунок – ілюстрація, яка зображує художніми засобами який-небудь технічний об’єкт чи предмет, або показує якусь дію (результат дії)технічного об’єкту чи сил природи; 6) фотографія – зафіксований фотомеханічним засобом процес роботи, або загальний вид предмета, механізму, машини, або технічних робіт, або дія (результат дії) технічного об’єкта чи сил природи. Велику перевагу фотографії перед рисунком становить документальність, достовірність і беззаперечну точність. Однак одним із недоліків фотокамери є те, що вона фіксує все, а не тільки предмет, що потрібно зобразити [5]. Практично усі видання розміщують на першій шпальті фотографію. Перша сторінка – це те, що читач найперше бачить на вітрині. Тому вона особливо важлива для дизайнера. Від оформлення першої сторінки багато в чому залежить кількість покупців. Завдання дизайнера – зробити цю сторінку якнайпривабливішою [5]. За дослідженнями журналістів із «МедіаБізнес», газета «День» виходить у двох форматах: у п’ятницю у форматі А3, в інші дні – у форматі А2, тому і верстка номеру відрізняється. У номерах, що виходять форматом А2, на першій сторінці розміщено три або чотири зображення, з яких одне домінантне, два – менших. Також завжди на першій сторінці є інфографіка. Крім цих зображень, у верхній частині сторінки розміщено стрічку з чотирма анонсами, до кожного з яких є маленька ілюстрація. Зображення тут займають менше 20% площі сторінки. У номерах газети «День», які виходять по п’ятницях у форматі А3, дизайн інший. Тут завжди є одне центральне зображення, одна інфографіка, яка значно менша за площею, і три маленькі ілюстрації, яка супроводжують анонси. Головне зображення займає приблизно половину площі усієї сторінки [4]. Крім фотографій, газети на першій сторінці використовують інші види зображень: інфографіку, колажі, малюнки. «День» у кожному номері на першій сторінці обов’язково розміщає інфографіку, що відрізняє її від інших видань цього ж типу. Отже, заголовок статті, підпис до ілюстрації і сама ілюстрація є елементами, які виділяються на сторінці і першими проглядаються читачем. Якщо вони не несуть нової чи цікавої для реципієнта інформації, то він у свою чергу, не стане її споживачем. Досліджувана нами газета користується попитом, тому що зауважила на це. Але простір ЗМІ не може послуговуватись лише нею. Тому ми бачимо перспективу нашої роботи в подальшому дослідженні цієї теми, але вже в інших періодичних виданнях.

17

Медіатекст як засіб формування особистості

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Графічне оформлення і випуск газети : [методичні вказівки для студентов ф-тів журналістики]. – К. : КДУ, 1982.

– С. 29–31.

2. Гуревич С. Газета – вчера, сегодня, завтра : [учебное пособие для вузов] / С. Гуревич. – М. : Аспект Пресс, 2004. – 288 с.

3. Іванов В. Техніка оформлення газети : [курс лекцій] / В. Іванов. – К. : «Знання», КОО, 2000. – 222 с.

4. Кобинец О. Сколько времени жители Украины тратят на медиа? [Електронний ресурс] / О. Кобинец. – Режим доступу : www.mediabusiness.com.ua 5. Хвойнацький М. Основи стандартизації і використання стандартів у видавництві : [навч. посібник] / М. Хвойнацький. – К. : Вища школа, 1993. – 122 с. Мозолюк Ю. В., магістрант, Київський національний університет імені Тараса Шевченка ВИДАННЯ КАЗОК ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ Актуальність дослідження зумовлена тим, що у дитинстві одним із головних джерел отримання знань є книга, зокрема художня. Основне призначення такої літератури для дітей у тому, щоб допомогти малечі краще зрозуміти світ і порядок речей у ньому, місце людини в житті за допомогою зображення її внутрішнього світу, сприяти духовному, культурному розвитку особистості дитини. Від якості та доцільності такої літератури залежатиме і формування у малечі читацької культури, любові до книги та естетики світосприйняття. Вплив дитячої літератури на розвиток особистості досліджували такі вчені, як С. Антонова, В. Бєлінський, М. Чернишевський, Е. Огар, М. Добролюбова, Н. Вернигора. Популярність серед дітей жанру казки зумовлена особливостями дитячої психології, світосприйняттям. Дитина потребує постійного зв’язку з тим, що має хоч якісь ознаки магічного, символічного, фантастичного [5]. Казка – це вид художньої прози, що походить від народних переказів, порівняно коротка розповідь про фантастичні події та персонажі, такі, як феї, гноми, велетні тощо. Це також один з основних жанрів народної творчості, епічний, переважно прозаїчний твір чарівного, авантюрного чи побутового характеру усно18

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

го походження з настановою на вигадку. Функціональна палітра казки надзвичайно розмаїта: її естетичні функції доповнюються і взаємопереплітаються з пізнавальними, морально-етичними, соціально-виховними, розважальними та ін. Усі казки відзначаються національними особливостями, відображають спосіб життя людей, їх працю і побут, природні умови, а також індивідуальні риси виконавця-оповідача (казкаря). Казка найкраще допомагає пояснити основні принципи моральності, розмежування понять «добро і зло» на основі явно позитивних і негативних персонажів фантастичного твору. Оскільки психологічно діти бажають ототожнювати себе з хорошими героями, казки сприяють формуванню позитивних рис характеру у малих читачів. Також казки сприяють розвитку здорових емоцій. Відомий італійський письменник і автор казок для дітей Джанні Родарі у своїй книзі «Граматика фантазії» обумовлює потрібність казкових творів для дітей. Він зазначає, що казка потрібна для того, щоб створювати структуру свого інтелекту, встановлювати різного роду зв’язки: «я та інші», «я і речі навколо мене», «речі реальні і видумані». Казка потрібна дитині також для того, щоб створити уявлення про простір і про час [3]. Серед психологів побутує думка, що завдяки казкам діти набувають навику подумки діяти у певних уявних ситуаціях, що є запорукою творчості. Варто зауважити, що попри вже готові фантастичні сюжети в казках, там завжди є певний простір для фантазій і розвитку уяви. Казки тепер активно застосовують у медицині. Так, наприклад, «Лікувальні казки-розмальовки» були створені казкотерапевтом Разідою Ткач, волонтерами психологічного центру «Доктор Казка» і художницею Надією Василенко-Коровянською для дітей, які страждають важкими хронічними захворюваннями. Цей проект було створено, щоб викликати мотивацію до лікування, у метафоричній формі описати медичні процедури та сформувати у дитини розуміння їх необхідності, допомогти знайти внутрішнє джерело сили та сміливо йти шляхом одужання [2]. У психології досить популярним методом роботи з дітьми є казкотерапія. В основі методу – створення особливої казкової атмосфери, яка робить мрію дійсністю, огортає все навколо передчуттям дива, дозволяє дитині вступити у боротьбу зі своїми страхами та вийти з неї переможцем, а головне – надає малюку почуття впевненості та захищеності. Поруч із виданнями на паперових носіях, які репрезентують традиційну книжкову культуру, ринок дитячої літератури впев19

Медіатекст як засіб формування особистості

нено завойовують електронні книжки, які репрезентують новочасні мультимедійні технології. Мультимедіа спричинили появу абсолютно нової концепції, що об’єднує книжковий ринок із ринком нових технологій, – концепції «розвагонавчання» [5, 67]. Бібліотечні Інтернет-ресурси є найперспективнішим засобом гуртування сил навколо дитячого читання та книговидання для дітей. Багато електронних ресурсів вміщують літературу сумнівної якості, однак є і такі, що мають цікаві, малопоширені твори, особливо казки для дітей. Тепер безліч регіональних, міських, центральних бібліотек вже мають в електронному доступні безкоштовну літературу, що сприяє популяризації дитячого читання, а отже, культурному розвитку загалом. Нині досить багато електронних сайтів присвячено виключно казкам як найулюбленішому жанру дитячої літератури. Серед них – «Казка», «Казкар», «Українська казка», «Українські народні казки», «У світі казок», «Чарівна скарбничка казок» тощо. Окрім цього, функціонує множина дитячих ресурсів, де можна також прочитати, прослухати або ж проглянути твори зазначеного жанру. Попри безліч позитивів сайтів з казками – багатий, часто оригінальний репертуар, аудіо- і відеоверсії, анімаційні ефекти тощо – існує і достатньо недоліків. Відсутність стандартів щодо підготовки електронних ресурсів для дітей, змістового наповнення та художньо-технічного втілення залишається гострим питанням культури видання. Сучасні медіа мають можливість допомогти дітям втекти, відволіктись від своїх проблем. Проте одна справа, якщо цей процес буде коротким, а далі особа зможе почерпнуту з цих ресурсів для себе користь, наштовхнутись на шляхи вирішення конфлікту. Значно гірше, коли надмірна втеча для регуляції власних станів може перетворитись на проблему повернення до реальності [4, 259]. Культура медіаспоживання стала своєрідним диктатором певних моральних ідеалів і цінностей, істотного та несуттєвого, пропонуючи різноманітні моделі поведінки та адаптацію до тих чи інших норм, правил і звичаїв. Дитяча література у цьому випадку також є певним маркером ідентичності медіаспоживача як члена аудиторії, члена субкультури [1, 131]. Отже, будь-який твір дитячої літератури повинен мати виховний характер, плекаючи при цьому любов до читання та загалом мистецтва. Саме із казок можна почерпнути інформацію про стосунки людей, цінності та ідеали, знайти для себе вихід із складних ситуацій. Видання казок розширюють уявлення дітей про простір, розвивають уяву та провокують здорові емоції, а в 20

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

деяких випадках мають і лікувальну функцію, що в загальному сприяє формуванню духовно здорової особистості. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Крайнікова Т. С. Культура медіаспоживання в Україні: від консьюмеризму до просьюмеризму : монографія / Т. С. Крайнікова / за наук. ред. проф. В. В. Різуна. –Бориспіль : Люксар, 2014. – 372 с.

2. Лікувальні казки-розмальовки [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://ubb.org.ua/uk/project/1173/ 3. Мацко І. Дитина і казка. Казка як джерело пізнання для дитини [Електронний ресурс] / Ірина Мацко. – Режим доступу : http://petryk.com.ua/ua/articles/578.html 4. Медіаосвіта та медіаграмотність : підручн. / ред.-упор. В. Ф. Іванов, О. В. Волошенюк ; за наук. ред. В. В. Різуна. – К. : Центр вільної преси, 2012. – 352 с.

5. Огар Е. І. Дитяча книга: проблеми видавничої підготовки : навч. посіб. / Е. І. Огар. – Львів : Аз-Арт, 2002. – 159 с. Нехайчук Ю. А., провідний фахівець редакційного відділу, Бердянський державний педагогічний університет ОБРАЗ ІВАНА МАЗЕПИ В ІНОЗЕМНИХ ЗМІ Зміни в комунікативних процесах кінця ХХ – початку ХХI ст., що відображають потужний вплив на реальне життя сучасних мас-медіа, актуалізували проблеми, пов’язані з розумінням медіатексту. Найбільш розповсюджений для позначення текстів масової комунікації термін «медіатекст» увібрав у себе паралельні, взаємозамінні або пересічні феномени – масово-комунікативний текст, мас-медійний текст, журналістський текст, публіцистичний текст, газетний текст, телетекст, рекламний текст, PR-текст, Інтернет-текст і т. д. Слід зазначити, що смислове наповнення терміна медіа (від лат. «media», «medium» – засіб, спосіб, посередник) дозволяє називати медіатекстом будь-який носій інформації, починаючи від наскельних малюнків, традиційних книг, творів мистецтва та закінчуючи суперсучасними феноменами технічного прогресу. Однак як узагальнюючий термін медіатекст закріпився саме за текстами масової комунікації [3].

21

Медіатекст як засіб формування особистості

На сьогодні країни зазвичай мають досить розвинену структуру ЗМІ, невід’ємною частиною якої є регіональна будова та певні рамки поширення, а сучасні комунікативні системи, завдяки технічному прогресу, спроможні збільшити охоплювану корисну територію мовлення або ефіру за державні кордони. Таким чином інформаційна «хмара» однієї країни з’єднується з «хмарою» іншої, тобто відкривається інформаційний канал, через який відбувається урівноваження подієвого матеріалу на транснаціональному рівні. Якщо в одній країні відбувається ескалація певного інформаційного матеріалу, він так само знайде відображення у ЗМІ з іншого кінця каналу [1]. Друк (газети, тижневики, журнали, альманахи, книжки) придбав особливе місце в системі ЗМІ. На початку XVII ст. з’явилися перші друковані газети (спочатку вони виникли в Німеччині, трохи пізніше в Голландії, Англії, Франції) [3]. Іноземні газети часто висвітлювали скандальні та неоднозначні події, котрі відбувалися в Україні. Такою неоднозначною подією вважається спроба відходу від Росії та приєднання до шведського короля Карла ХІІ. Саме тому важко знайти особу, навколо якої вже стільки віків точились би такі гострі суперечки, схрещувалися різні, часто полярні думки, як Іван Мазепа. Захоплення, різке несприйняття аж до замовчування – такий, щонайменше, діапазон суджень про великого гетьмана. Актуальність нашої роботи полягає, у недостатній дослідженості проблеми еволюції образу гетьмана Мазепи в ЗМІ та у значущості його постаті для історії українського народу у період національного ренесансу. З цього погляду викликає інтерес трактування образу особи визначного гетьмана іноземними ЗМІ 17-го століття. Мета роботи спрямована на аналіз інтерпретації образу Івана Мазепи в європейський та американських ЗМІ. Об’єктом дослідження є матеріали європейських та американських ЗМІ, пов’язані з особою українського гетьмана Івана Мазепи і хронологічні особливості формування образу гетьмана в них. У світовій культурі, мабуть, не знайдеться ще однієї постаті, подібної до Мазепи, інтерес до якої не втрачено через три століття. Ще за життя гетьмана його прізвище не зникало з газетних дописів Англії, Франції, Голландії, Швеції, Німеччини, Польщі, Америки. Без сумніву, що Мазепа був відомою постаттю в тодішній Європі. Уже про його обрання його гетьманом 4 серпня (25 липня за с. ст.) 1687 року писала майже вся європейська пре22

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

са, згадати хоч би тодішні німецькі газети в Берліні, Ляйпціґу, Нюрнбергу (Neu-eröffneter Historischer Bilder-Saal), Франкфурті (Theatrum Europeum), офіційні часописи у Франції (Gazette de France), та в Англії (The London Gazette). Західноєвропейські часописи початку XVIII століття були переповнені різними повідомленнями про події в Україні. Англійська щотижнева газета «The Daily Courant» в номері від 29 грудня 1708 року майже всю першу сторінку присвятила розкриттю змісту підписаної угоди між шведським королем Карлом ХІІ та гетьманом Іваном Мазепою. А вже 16 серпня наступного року кореспонденти тижневика повідомляють про те, що Мазепі вдалося уникнути московського полону. Урядова газета «The London Gazzete» 3 січня 1709 року вміщує наступну інформацію: «...Мазепа, генерал козаків, перейшов на бік короля шведів». У серпневому номері змальовуються фрагменти битви під Полтавою й говориться про перемогу царя Петра І та втечу козаків на чолі з гетьманом Мазепою [2]. Велику увагу подіям 1708–1709 років приділила й французька преса. «Mercure Historique et Politique» відразу ж інформує своїх читачів про те, що гетьман прийняв під протекцію шведського короля і просить того обороняти Україну. В одній із німецьких газет, яка виходила в містечку Галле і мала назву «Wochentliche Relation», у номері за 14 вересня 1709 року читаємо такі рядки: «Мазепа – вождь козаків, планував звільнити Україну з-під московського ярма, щоб володіти як суверенний володар під шведською короною» [1]. Однак ще 1704 року гамбургський тижневик «Historische Remarques» видрукував на своїх шпальтах грунтовну політичну біографію українського гетьмана. У ній, зокрема, писалося: «Йоганес Мазепа – начальний вождь козаків – польський шляхтич з України, що народився у своїй посілості Мазепинці, недалеко Білої Церкви... Козацька армія одноголосно вибрала Мазепу гетьманом у 1685 році... У 1695 р. Мазепа щасливо здобув сильну укріплену твердиню Газі-Керман. По здобутті тієї твердині, Мазепа того ж року здобув ще інші фортеці...» [1]. І хоча німецький часопис помилявся в окремих біографічних деталях, все ж слід віддати належне поінформованості його авторів. Значну площу для висвітлення місця та ролі Мазепи в тогочасних подіях відвів і поважний франкфуртський журнал «Theatrum Europaeum». Окрім біографії гетьмана та аналізу причин переходу українського правителя під зверхність шведів, німецький друкований орган подає окремі цікаві висловлювання І.Мазепи та Карла ХІІ.

23

Медіатекст як засіб формування особистості

3 серпня 1709 року віденська «Der Post-tagliche Mercurius» повідомляла про хід Полтавської битви, а в номері від 21 серпня її кореспонденти дописують про перехід Мазепи через Дніпро. На відміну від французької чи англійської преси, не досить правдива інформація про події в Україні вміщувалося на сторінках голландської газети «Oprechte Haerlemse Saturdaegse Courant». Так, зокрема, в одному з номерів зазначалося: «... Мазепу, якого видав татарський хан, перевезено тепер до Києва, де йому готують важкий процес» [1], у другому йшлося про те, що турки видали гетьмана цареві. Як бачимо, ні перше, ні друге твердження не відповідали історичній дійсності: в 1709 році український гетьман помер власною смертю на чужині. З великою увагою стежив за подіями, що відбувалися за участю українського гетьмана, бостонський щотижневик «The Boston News Letter». Вже у перший рік виходу, в інформації від 25 червня, один з кореспондентів газети повідомляв про похід козацьких полків, очолюваних І. Мазепою, на Правобережну Україну для надання допомоги королю Августу ІІ. Наступного року часопис відзначав про з’єднання українських і польських військ «неподалік Яворова». У номері від 15 липня 1706 року знаходимо коротке повідомлення про те, що «Мазепа є в дорозі до своєї головної квартири та про нього немає інших відомостей» [1]. Натомість вченим не вдалося розшукати в американській пресі початку XVIII століття інформації про союз Івана Мазепи з Карлом ХІІ. Як бачимо не така вже Україна й не знана на європейському та американському Заході. Адже ще три століття тому українці стали відомі й цікаві тогочасній світовій пресі (а отже, її читачам) завдяки сміливій спробі гетьмана Івана Мазепи звільнитися від міцних обіймів російського монарха. Для іноземців ознайомлення з діяльністю та вчинками гетьмана України було справжнім відкриттям персонажа, який керувався невідомими нікому думками й здійснював, здавалося б, нелогічні вчинки, які пояснити неможливо, І це приваблювало, давало поживу для домислів і власних висновків, які не вкладалися в офіційну версію царського уряду Росії й церкви, про зраду Мазепи заради власної користі. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Мацьків Т. Гетьман Іван Мазепа в західноєвропейських джерелах 1687–1709 / Т. Мацьків. – Мюнхен, 1988.

2. Поважний Е. Образ гетьмана Івана Мазепи в працях Теодора Мацьківа [Електронний ресурс] / Е. Поважний. – Режим доступу : http://www.franko.lviv.ua/faculty/jur/Internet/PART5_4.htm.

24

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

3. Яцимірська М., Драган Н. Медіатекст як продукт журналістської творчості (психолінгвістичний аналіз логічного сприйняття та емоцій) [Електронний ресурс] / М. Яцимірська, Н. Драган. – Режим доступу : 1http://www.lnu.edu.ua/faculty/jur/ publications/visnyk30/Visnyk%2030_P4_01_Jatsymirska.pdf. Шемчук О. Л., студент, Запорізький національний технічний університет ДИСКУРС ДРУКОВАНИХ РЕГІОНАЛЬНИХ ЗМІ: СПЕЦИФІКА ФУНКЦІОНУВАННЯ ІНТЕРВ’Ю Роль інтерв’ю у журналістиці все більше зростає, адже це один з найпоширеніших жанрів і методів збирання інформації. Досліджуване явище є головним засобом у арсеналі людини зі збирання та поширення здобутих знань, і, – найдавнішим. Від дня своєї появи і до сьогодні суспільство неможливо уявити без спілкування. Передача живого діалогу зумовила популярність інтерв’ю серед аудиторії, адже вона має можливість побачити, почути або прочитати пряму мову тієї чи іншої особи й ефективно сприйняти основні її думки та переживання. Дослідження інтерв’ю, як частки професіональної діяльності журналіста, є необхідним для максимально ефективного функціонування системи ЗМІ загалом. До вивчення інтерв’ю зверталися такі вчені: М. Лукіна [1], І. Михайлин [2], А. Тертичний [3], В. Цвік [4] та інші. Регіональна преса є «філіалом» загальносвітової комунікаційної сітки суспільства, а тому питання місця інтерв’ю у таких виданнях є дуже важливим і актуальним. Одна з найпопулярніших газет Запоріжжя – це тижневик «МИГ», який позиціонується саме як регіональне видання. Роль інтерв’ю як методу, так і жанру у ньому досить вагома, що підтверджується отриманими результатами аналізу у роботі: наприклад, середня кількість використання жанру інтерв’ю за номер – 4, а середня кількість використання методу інтерв’ю за номер – 24. Широке коло охоплюваних проблем, зумовлене обласною направленістю газети «МИГ», відобразилось у різноманітній тематиці інтерв’ю: медицина, політика, соціальна проблематика, екологія, спорт, право, економіка, туризм, військова справа, освіта, культура та матеріали на іншу тематику, – тому кожен читач, незалежно від віку, статі та вподобань, може знайти для себе щось цікаве.

25

Медіатекст як засіб формування особистості

Варто відмітити, що у газеті «МИГ» неможливо провести аналіз класифікації інтерв’ю за віковим критерієм: якщо інформацію для дітей можна розпізнати у рубриці «Поиграй-ка», то окремих рубрик для молоді, людей середнього та похилого віку немає. Згідно з результатами, отриманими у пропонованому дослідженні (аналізувались газети за 2014 рік), – політика (38 матеріалів), соціальна проблематика (32 матеріали) і медицина (26 матеріалів), – є найпопулярнішими темами для інтерв’ю у газеті «МИГ». Теми, що майже не торкнулись уваги журналістів – це освіта (7 інтерв’ю), право (3 інтерв’ю), екологія (1 інтерв’ю). Починаючи з квітня, зросла кількість публікацій на військову тематику, що пов’язано з початком АТО (9 інтерв’ю). Також у досліджуваному виданні присутня кількісна незбалансованість між тематичними різновидами інтерв’ю, наприклад, кількість публікацій на екологічну тематику у 38 разів менша, ніж на політичну (38 матеріалів про політику і 1 про екологію), хоча наш регіон відрізняється своїми промисловими потужностями, які завдають чималої шкоди навколишньому середовищу. Така ж ситуація і з освітньою (7 публікацій) та правовою (3 публікації) тематикою, отже питання щодо збалансованості тематичної палітри інтерв’ю на сторінках газети «МИГ» можна вважати невирішеним. Жанр інтерв’ю на сторінках газети «МИГ» постає у багатьох структурних видозмінах. Під час дослідження вдалося розпізнати інтерв’ю з лідом, з інформаційними врізками, словами автора, з різними видами питань та кількістю опитаних людей. Усі ці компоненти відіграють другорядну роль і не змінюють суті інтерв’ю, а лише посилюють його ефективний вплив на аудиторію. На сторінках газети «МИГ» присутні різні структурні видозміни інтерв’ю, що виникли внаслідок специфічності використовуваної журналістами інформації, наприклад: інтерв’ю-розслідування, інтерв’ю-монолог, міні-інтерв’ю, аналітичне інтерв’ю. На сторінках вказаного вище видання інтерв’ю знайшло своє відображення й у інших жанрах журналістики: стаття, репортаж, замітка. У цих матеріалах воно відіграє допоміжну роль, виконуючи функції жанрів, які покликано підсилити. Питання, які використовують у своїх матеріалах журналісти, також можна віднести до різних видів, наприклад: предметні, керуючі, фільтруючі, підсилюючі, стверджуючі. Зробивши аналіз, можна зауважити, що інтерв’ю у газеті «МИГ» притаманна широка структурна модифікація.

26

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

Отже, інтерв’ю у досліджуваному виданні вирізняється тематичною і структурною різноманітністю. Можна стверджувати,що медіатекст, створений у формі або за допомогою методу інтерв’ю, впливає на формування особистості читача газети «МИГ». СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Лукина М. Технология интервью : учебное пособие / М. Лукина. – М. : Аспект Пресс, 2003. – 132 с.

2. Михайлин І. Основи журналістики : підручник / І. Михайлин. – К. : ЦУЛ, 2002. – 284 с.

3. Тертычный А. Жанры периодической печати : учебное пособие / А. Тертычный. – М. : Аспект Пресс, 2000. – 320 с.

4. Цвик В. Введение в журналистику : учебное пособие / В. Цвик. – М. : МНЭПУ, 2000. – 131 с.

27

РОЛЬ ЖУРНАЛІСТА У ФОРМУВАННІ ОСОБИСТОСТІ

Дюжикова А. П., студентка, Бердянський державний педагогічний університет САТИРИЧНА ГАЗЕТА «CHARLIE HEBDO» ЯК ПРОЯВ СМІХОВОЇ КУЛЬТУРИ СУЧАСНОСТІ Актуальність. Серед сучасних друкованих мас-медіа особливе місце посідають сатиричні видання, хоча на сьогодні їх не так багато. У свій час найбільш відомими були журнали «Панч», «Звон», «Шершень», «Киевская заря», «Вожик», «Перець», але вони вже припинили вихід. Найяскравішим прикладом провокаційної сатиричної журналістики сьогодні є французький щотижневик «Charliе Hebdo». Ця газета викликала серед фахівцівмедійників жорстку критику за екстремістський характер. Не можна сказати, що сатиричний щотижневик користувався великою популярністю, однак подія, що відбулися 7 січня 2015 року, а саме, терористичний акт в Парижі, привернула увагу всього світу. Під час нападу загинуло 12 осіб. Серед жертв – п’ять французьких карикатуристів-працівників редакції газети, в тому числі головний редактор Стефан Шарбоньє. Винуватцями події є уродженці Алжиру 32-річний Саїд і 34-річний Шериф Куаші, що проживають у Франції. Терористичний акт було здійснено саме через релігійні переконання. Метою нашої наукової розвідки є вивчення сміхової культури в сучасному світі. Завдання, які ми поставили у ході дослідження, – це надати характеристику поняттю «сміхова культура»; проаналізувати відбиття основних рис сміхової культури в сучасних виданнях, 28

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

зокрема, сатиричних; з’ясувати ставлення соціуму до концепції сатиричної газети «Charliе Hebdo». Об’єктом дослідження є сучасний французький сатиричний щотижневик «Charliе Hebdo». Предметом дослідження – особливості концепції видання, риси сміхової культури, презентовані газетою. Вивченню теорії сміху приділяли увагу такі дослідники, як М. Бахтін, О. Косюк, I. Осиновська та iн. Методи дослідження: аналізу, описовий, порівняльний. Сміхова культура – невід’ємна і дуже важлива складова частина будь-якої культурної системи. Сміх завжди був одним з показників здоров’я суспільства, але завжди був небезпечний для традиції, тому спочатку він “працював” переважно для осміяння чужаків, противників. Але згодом ним все частіше користувалися, щоб зрозуміти самих себе. М. Бахтін звернув увагу на те, що в народі вірили, що людина, яка сміється більш схильна сказати правду. Сміхова культура – це майже завжди правдива культура, тому що вона звернена до емоційних реакцій особистості, прогнозувати або регулювати які за допомогою будь-якого тиску неможливо [1]. Слід зауважити, що різні люди сприймають гумор по-різному. О. Косюк зазначає: «У царині світової культури є багато теорій і концепцій сміху. Умовно їх можна розмежувати на дві опозиційні групи – бахтінську та бергсонську. За першою з них, уже на ранніх етапах розвитку культури існував подвійний аспект сприймання світу і людського життя – у фольклорі первісних народів поряд із серйозними культами зароджувалися сміхові, поруч з героями – їх пародійні двійники-дублери. Загалом увесь комплекс прадавніх ритуальних дійств будувався певною мірою як дублювання звичайного життя – пародія на нього. Він і сприймався за логікою зворотності – нескінченних переміщень «верху» й «низу»: небесного та земного, полярних частин людського тіла тощо. Все виглядало смішним. За концепцією А. Бергсона, комічне – будь-який прояв фізичного у людині, на котрий ми звертаємо увагу, коли йдеться про моральне. Сміх передусім – це виправлення. Створений аби принижувати, він повинен справляти на особу, яка є його об’єктом, дуже неприємне враження. Сміх не досягав би своєї мети, якби був позначений симпатією чи добротою. Отже, на думку А. Бергсона, cміх не містить в собі нічого доброзичливого. Він швидше відповідає злом на зло» [2]. Загальновідома у Франції газета «Charliе Hebdo» є яскравим прикладом сміхової культури сучасності. Її було засновано ще в 1970 році в Парижі. Змістове наповнення – це публікація карика29

Роль журналіста у формуванні особистості

тур у провокаційній формі, переважно порнографічній, репортажів, дискусій та анекдотів відповідно до концепції, а саме: газета сповідує ліві політичні погляди, висміює політиків, ультраправих та релігійні групи. На сторінках щотижневика можна побачити карикатури на таких політиків, як В. Путін, А. Меркель, Б. Обама. Видання декілька разів закривали. Також за історію сатиричного щотижневика було змінено три головних редактори: Франсуа Каванна (1970–1981), Філіпп Валь (1992–2009) і Стефан Шарбоньє (2009–2015). Незважаючи на такі обмеження, газета і до сьогодні продовжує активно висміювати політику, культуру, релігію. Однак, увагу всього світу «Charliе Hebdo» привернуло до себе після терористичного акту 7 січня 2015 року, який було здійснено на головний офіс редакції. О. Косюк зазначає: «Журналісти вочевидь сподівалися, що на захисті «Charliе Hebdo» і їхньої культури, стоїть невловимий і неосудний вартовий –сміх» [2]. Журнал виходить лише французькою мовою тиражем в 150 тис. примірників, тому його аудиторією є французи переважно середнього віку. Однак після терористичного акту «Charlie Hebdo» вийшов тиражем 3 млн та був і перекладений на 16 мов світу. Журнал розійшовся так швидко не тільки через те, що багато хто ним захопився, а й через те, що його купували, щоб знищити. Так, 2 травня 2015 року «Дзеркало тижня» опублікувало замітку про те, що сатиричний французький тижневик «Charlie Hebdo» буде випускати свою версію журналу і в Україні. Про це повідомив співробітник видання Франсуа Англанд на своїй сторінці в Facebook: «Ви не повірите – скоро запускаємося в Україні». За його словами, випускати номер будуть співробітники української редакції, а офіс у Парижі здійснюватиме лише загальний контроль. Англанд також опублікував першу обкладинку українського «Charlie Hebdo», на якій зображені карикатури на колишнього губернатора Дніпропетровської області, бізнесмена Ігоря Коломойського, народного депутата і журналіста Мустафу Найєма та президента України Петра Порошенка. Ставлення соціуму до редакційної політики видання є неоднозначним. Оскільки найбільш болючі питання релігійного паплюження засобами масової інформації стоять досить гостро. Саїд Ісмагілов, який є головою духовного управління мусульман України, на сторінці у Фейсбук так висловив ставлення до карикатур: «В Ісламі ніколи не існувало масового явища жартів зі Священного Корану, або з пророка Мухаммада та ін. Справа в тому, що це розцінюється ісламом як великий гріх, або як відступництво від віри. Мусульманське суспільство, як раніше, так і зараз, досить релігійне, тому не дозволяло і не дозволяє собі жартів 30

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

на релігійну тематику. Людина, що богохульствовала, могла бути відразу покарана». У той же час, на підтримку редакції журналу була проведена акція «Je suis Charlie» (Я – Шарлі). Люди вийшли підтримати загиблих, і виступити на захист свободи слова. Отже, сатиричний щотижневик «Charlie Hebdo» є яскравим прикладом сміхової культури сучасності. У суспільстві він отримав неоднозначні оцінки у зв’язку із відверто провокаційною концепцією пародіювання, радикальних виступів на відомих політиків та релігію. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Бахтин М. М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура Средневековья и Ренесанса / М. М. Бахтин. – М. : Художественная литература, 1990. – 541 с.

2. Косюк О. Різдвяний «карнавал» в Парижі (трагедія «Шарлі Ебдо» крізь призму двох теорій сміху) [Электронный ресурс] / О. Косюк. – Режим доступа к ресурсу : http://www. sympozium.hol.es/gallery/kosiuk%202.pdf 3. Сатиричний журнал «Charlie Hebdo» будуть випускати в Україні // Дзеркало тижня : [сайт]. – Режим доступу: http://dt.ua/ UKRAINE/satirichniy-zhurnal-charlie-hebdo-budut-vipuskati-vukrayini-171648_.html Кузнецова О. Д., д-р. філол. наук, професор, Національний університет «Львівська політехніка», СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ ЗМІ: ХАРАКТЕР, ФУНКЦІЇ, ДЕМОКРАТИЧНІ ОРІЄНТИРИ І ЗАВДАННЯ Для соціалізації особистості журналісти мають формувати цінності, правові та етичні норми, знання, вміння, соціальні установки. Цей процес може мати як стихійний, так і керований характер. Соціалізація особистості, на думку Бенгстона і Блека [3, 8], сприяє збереженню самого суспільства, прищеплює громадянам загальноприйняті ідеали, цінності, зразки поведінки, що особливо актуально і важливо в умовах інтервенції Росії. Визнаючи могутню роль ЗМІ як засобів інтенсивної соціалізації, що за силою впливу посідають одне з перших місць, важливо виділити базові функції сучасних демократичних мас-медій, які превалюють у соціалізації людини. Це інформування, рекламування, емоційна розрядка, освіта, виховання. Більшість лю31

Роль журналіста у формуванні особистості

дей звертаються до ЗМІ за інформацією, знаннями, рекламними оголошеннями, емоційною розрядкою. Тому функція виховання, через яку здійснюється соціалізація, має бути присутня в інформативних, освітніх, рекламних і розважальних матеріалах традиційних і новітніх мас-медій. Д-р Орвиль Г. Брим-молодший одним з перших висловив думку про те, що соціалізація особистості відбувається протягом всього життя [3, 8]. Формування ЗМІ людини соціальної починається в ранньому віці і продовжується протягом її життя, впливаючи на світогляд, свідомість, виховуючи смаки, погляди, звички, вподобання, поведінку, вчинки та діяльність. При цьому може здійснюватися як творча, так і руйнівна дія мас-медій. Процес соціалізації особистості невід’ємно пов’язаний з розвитком суспільства. В радянські часи комуністична пропаганда й агітація ЗМІ були головним важелем управління людьми. Демократичні мас-медіа націлюють свою аудиторію на демократичні орієнтири, закріплені в ст. 1 Конституції України: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава». Чимало періодичних ЗМІ, заражених пропутінською пропагандою, інтенсивно маніпулюють громадською думкою, дезінформують свою аудиторію щодо євроінтеграції України, національно-культурного відродження українського народу, його історичної свідомості і традицій, формують не демократичні цінності, ціннісні орієнтири, а антиукраїнські пропагандистські стереотипи. Однак формування особистості ЗМІ не здійснюється раз і назавжди. І хоча пропутінська пропаганда своїми стереотипами деформує свідомість людей, але під впливом реалій, дією правдивої інформації демократичних ЗМІ стереотипи можуть зникнути. Як бачимо, соціалізація особистості має подвійний характер – стихійний і керований. У багатьох ЗМІ України формування особистості часто здійснюється стихійно, непродумано, несистематично й безсистемно. Цим і користуються російські пропагандисти, які керують пропагандою своїх мас-медій. Російське телебачення, Інтернет-ЗМІ, новітні медіа зумисно, цілеспрямовано й продумано, системно й систематично здійснюють переідеологізацію українських людей, порушуючи закріплені в чинних міжнародних договорах принципи невтручання в національні інтереси України. Ціннісні орієнтири входять у структуру особистості, є одним з джерел мотивації поведінки, служать важливим чинником соціального регулювання взаємостосунків людей і поведінки окре32

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

мої людини. Патріотичні ЗМІ мають сприяти вихованню особистості з високим рівнем державницької, національної свідомості. Формуючи політичні, моральні, естетичні, етичні та інші ціннісні орієнтири, ЗМІ мають давати основу для оцінювання подій, поведінки, вчинків людей, дійсності й орієнтуванню в ній, не порушуючи чинне законодавство. Для процесу соціалізації, на думку Н. Смелзера, особливо важливим є вплив культури, що склалася в тому чи іншому соціумі [3, 8]. Журналісти сучасних демократичних ЗМІ мають підвищувати загальну культуру, враховуючи особливості масової свідомості в регіонах, розвивати політичну, інформаційну, естетичну, етичну та інші види культур. Сучасна парадигма українських демократичних засобів масової інформації полягає у формуванні культури, у всіх її вимірах [1, 16]. ЗМІ, враховуючи реальний стан деформованої пропагандою індивідуальної й масової свідомості, мають завдання розвивати, актуалізувати проукраїнську, демократичну масову свідомість, пам’ятаючи, що процес соціалізації ЗМІ складається з трьох інших процесів: ідентифікації, індивідуалізації, персоналізації, що є темою нового дослідження для представників різних наук, зокрема, соціології, психології, педагогіки, філології, соціальних комунікацій, журналістикознавства. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Кузнецова О. Д. Професійна етика журналістів : посібник / О. Д. Кузнецова. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Львів : ПАІС, 2007. – 246 с.

2. Смелзер Н. Дж. Социология : пер. с англ. / Н. Дж. Смелзер. – М. :Феникс, 1998. – 688 с.

3. Смелзер Н. Дж. Социализация : непрерывный процесс [Электронный ресурс] / Н. Дж. Смелзер // Социализация. – С. 8. – Режим доступу : http://files.kymu.net.ua/redirect.php?dlid=6&EN GINEsessID=4aa78a1414d584c3863984063cffcbcb

33

Роль журналіста у формуванні особистості

Нагаєнко Н. С., студентка, Запорізький національний технічний університет ТЕЛЕВІЗІЙНИЙ ПРОЕКТ «ОРЕЛ И РЕШКА» ЯК ТРЕВЕЛ-ШОУ: ЖАНРОВІ ОЗНАКИ, СТРУКТУРА, СЮЖЕТ Шоу-контент бурхливо розвивається і стає важливою формою соціальної комунікації. Посівши місце між документалістикою та ігровим компонентом, шоу перетворюється на своєрідний спосіб інсценування реальності. Телебачення дедалі інтенсивніше розширює видовищну практику та пропонує глядачам продукцію, де над інформативністю та публіцистичністю домінує розважальність. Дослідники наголошують, що мистецтво телевізійного видовища, в основі якого закладені базові літературні фабули (пригоди, мандрівки, досягнення, перевтілення тощо), засноване на ритуальності. Географічні передачі пов’язані з документальними науковими фільмами, подорожніми нарисами, фільмами-лекціями. Як сучасний телевізійний жанр, тревел-програми поєднують елементи документального фільму, освітньої програми, розважального ток-шоу за участю ведучого, реаліті-шоу, серіалу та рекламного ролика. Залежно від типу контакту з місцевим населенням, від драматургії розповіді, характеру переданої інформації, формат передачі може коливатися від авторської замальовки-монологу до тревел-вікторини або гри. Тревел-програми синтезують елементи різних телевізійних жанрів, але зазвичай один з аспектів певного жанру висувається на перший план, охоплює конкретні комунікативні наміри ведучого, атмосферу програми, структуру і спосіб оповідання. Сучасне тревел-шоу зосереджене на відображенні інформації про подорожі в контексті розробки таких тем, як історія, культура, географія, туризм. Специфіка жанру полягає в особливому описі дійсності, яка постає завдяки чітко продуманому сценарію переміщення у просторі, співвіднесенню розважальної та інформаційної складової, що є притаманним жанру шоу. Тревелшоу передає культурні та національні відмінності, а також пропонує і підтримує соціокультурні конструкти, які вже існують в суспільстві. Визначення тревел-журналістики, окреслення специфіки, розважальної та інформаційної складової міститься у працях М. Зоркова [2], І. Показан’євої [3], С. Акінфієва [1] та інших. Однак фактично відсутні дослідження особливостей українських 34

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

тревел-шоу, жанрових і форматних особливостей, що обумовлює актуальність нашої роботи. Однією з найпопулярніших телевізійних подорожей на українському телебаченні є тревел-шоу «Орел и решка». «Орел и решка» – українська пізнавально-розважальна телепрограма про подорожі російською мовою в ефірі телеканалів «Інтер», «К1», «Пятница!» і «Сьомий канал». Час трансляції серії – 45 хвилин. «Орел и решка» виходить у вихідні, у ранковому прайм-таймі, о десятій годині ранку. Кожна програма розповідає про одну країну або місто з двох точок зору мандрівника – не обмеженого матеріально, і – бюджетного. Із 2011 р. вийшло 10 сезонів тревелшоу, а також дві частини «Орел и решка. Шопінг» та «Шопінг 2». Специфіка структури сюжету тревел-шоу «Орел и решка» зумовлена показом різних сторін туристичної діяльності, відпочинку, дозвілля, але також висвітлення країни під різними кутами, що дозволяє різний соціальний статус мандрівників, зумовлений статками. Цю ситуацію намагаються змоделювати творці шоу. Дослідник М. Зорков наголошує, що до структури тревелшоу у форматі інфотейнмент входять наступні складові: гра, використання інфографіки й анімації, уривків з кінофільму, музики (для створення відповідного емоційного настрою), акцентування на яскравих деталях, інтонація [2]. З усіх телевізійних жанрів тревел-шоу вирізняється особливою композиційною будовою, близькою до побудови драматичних творів. Головний предмет тревел-шоу – особливість країни. Виявляється географічні, кліматичні умови, культурна специфіка, розкриваються відмінності (психологія, характер традиції та сучасності у суспільстві) через зіставлення повсякденної практики і туристичної [3]. У тревелшоу «Орел и решка» застосовуються найрізноманітніші засоби пізнання дестинації: тривале спостереження, інтерв’ю та інше. Унаочнюються такі сюжетні компоненти: 1) транспорт; 2) екскурсія; 3) готель; 4) спілкування з місцевими жителями; 5) розвага; 6) реклама; 7) ресторан (кафе); 8) інформаційний сюжет (історичний екскурс, загальні відомості про країну). Наприклад, у першому випуску третього сезона ведучі програми «Орел і решка» подорожували столицею Китаю – Пекін [«Орел и решка». – ІНТЕР. – 2012. – 11 лютого]. Аналіз контенту показав, що із загальної кількості сюжетів (68), сюжети про транспорт складають 6 % (4), екскурсії 13 % (9), готелі (хостели) 4 % (3), спілкування з місцевими 4 % (3), розваги 23 % (15), ресторани (кафе) 9 % (6) та інформаційні сюжети 41 % (27). До інформаційних сюжетів належали розповіді про особливість місця, екскурс в історію країни 35

Роль журналіста у формуванні особистості

і міста, туристична інформація. Під туристичною інформацією мається на увазі: ціни на послуги, найкращі та найпопулярніші ресторани, авто, готелі, салони, тобто інформація, що спрямована на споживчі інтереси глядача. Як зазначає С. Акінфієв, «розважальний контент в шоу – це зміст, який актуалізується на емоційно-чуттєвому сприйнятті масової аудиторії» [1]. Дослідник виділяє п’ять основних функцій розважального шоу: 1) отримання задоволення, позитивних емоцій; 2) зняття напруги (рекреація та релаксація), редукція тривоги; 3) відхід від реальності (ескапізм); 4) азарт; 5) емоційне осмислення комічного (гумор). Жанровою рисою тревел-шоу «Орел и решка» є особливий виклад інформації, який спрямований більш на споживацький характер, що виходить зі специфіки туристичного дискурсу: подорож задля відпочинку і відволікання від повсякдення. Розвага – це, перш за все, емоційна оцінка дійсності, змістом якої стає відмова від соціально-політичних та ідеологічних аспектів. «Орел и решка» позиціонує себе як тревел-шоу розважального характеру, оскільки це шоу є формою і способом проведення дозвілля, поєднує в собі ознаки азарту, гумору, гри, які розраховані на емоційну реакцію аудиторії, що пов’язана з отриманням задоволення, насолоди, емоційного комфорту і релаксації. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Акинфиев С. Жанрово-тематическая структура российского развлекательного телевидения : автореф. дис… кандидата филол. наук : 10.01.10 / С. Акинфиев / Московский государственный университет им. М. В. Ломоносова. – М., 2008. – 32 с.

2. Зорков Н. Инфотейнмент: возникновение, функции, способы воздействия / Н. Зорков // Научно-культорологический журнал RELGA. – 2005. – № 19. – С. 11–18.

3. Показаньева И. Проблемное поле трэвелжурналистики как явления современного медиапространства / И. Показаньева // Электронный научный журнал фак-та журналистики МГУ имени М. В. Ломоносова «Медиаскоп». Серия «Массмедиа». – 2013. – № 235. – С. 111–115.

36

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

Романюк А. О., студентка, Бердянський державний педагогічний університет АНАЛІЗ ІНФОРМАЦІЙНИХ ВИПУСКІВ ТЕЛЕВІЗІЙНИХ НОВИН Український медіапростір вирізняється високою сконцентрованістю новинного продукту на телебаченні, надмірною насиченістю ринку теленовинами. В умовах жорсткої конкуренції, виснажливої боротьби за глядача, в той час, як його довіра до засобів масової інформації критично знижується, доцільно шукати нові способи та прийоми реабілітації, поновлення статусу та підвищення рейтингу. Способи організації структурно-смислових відносин, характерні для дискурсу інформаційних випусків новин на телебаченні не відображають, а конструюють соціальну реальність, навіть коли вони й не використовуються свідомо як інструмент впливу на масову аудиторію. Відтак, проаналізувавши тематику інформаційних випусків новин на вітчизняному телебаченні, можна встановити медіакартину подій в державі. Вбачаємо за необхідне з’ясувати найрейтинговіший інформаційний продукт на регіональному та загальнодержавному телебаченні з метою підвищення інтересу та довіри телеглядачів до засобів масової інформації. Метою роботи є дослідження специфіки інформаційних випусків новин на вітчизняному телебаченні. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних завдань: –– встановити критерії якості інформаційних випусків новин на телебаченні; –– проаналізувати тематику інформаційних випусків новин на українському телебаченні; –– провести порівняльний аналіз тематики випусків новин на регіональному та загальнодержавному телебаченні. Об’єктом дослідження стали інформаційні випуски новин на телебаченні. Предметом дослідження виступають критерії якості інформаційних випусків новин на телебаченні, їх тематика. Л. Путькалець зазначає: «Випуски новин на регіональному державному телебаченні нашої країни майже не обходяться без повідомлень про діяльність влади. Найчастіше – це інформаційні та інформаційно-аналітичні сюжети. Приводи найрізноманітніші – робочі поїздки голови облдержадміністрації, прес37

Роль журналіста у формуванні особистості

конференції керівників області, зустрічі представників інших регіонів і країн. Ці заходи висвітлюють, зазвичай, у новинах регіонального державного телебачення» [1]. Очевидно, що назвати об’єктивним та інформативним випуск новин на обласному державному телебаченні, якщо у більшості сюжетів є коментарі голови облдержадміністрації, неможна. К. Бєломоіна розглянула специфічні особливості розвитку регіонального телевізійного мовлення в Україні. Особливу увагу дослідниця приділила проблемам взаємодії центральних і регіональних українських телеканалів. К. Бєломоіна зазначає: «На сучасному етапі розвитку нашого суспільства регіональному телебаченню необхідні фундаментальні перетворення. З одного боку, засоби масової інформації відображають зміни в політичній, економічній, соціальній, культурній сферах місцевого життя, з іншого ж – безпосередньо впливають на зміст, напрям і інтенсивність цих змін» [2]. Завдяки публікації Ю. Снурнікової вдалося розглядати українські новини з точки зору інфотейнменту. Авторка досліджує явище інфотейнменту та його прояви в площині сучасних інформаційних телепрограм, визначає особливості використання прийомів гри в українських теленовинах, причини та перспективи вкорінення інфотейнменту у вітчизняному новинному дискурсі [3]. М. Субота аналізує жанрові, лінгво-риторичні та структурні особливості дискурсу телевізійних новин, які обумовлюють новинну інтерпретацію подій і явищ [4]. Традиційно в журналістикознавчій науці, регіональні засоби масової інформації вважаються «ближчими» для свого споживача, як такі, що мають значно ширший та потужніший інструментарії для рейтинговості та довіри серед пересічного телеглядача. Регіональні ЗМІ, на переконання П. Дворянина [5], можуть чіткіше передбачати стереотипи, які зазвичай автори інформаційних воєн розробляють для маніпуляцій свідомістю населення того чи іншо¬го регіону. Щоправда, для такого протистояння агресору та дій на випередження, необхідна чітка проукраїнська політика представників держави на місцях, національно-духовна медійна стратегія власників каналу. За таких умов телевізійні матеріали сприятимуть розвінчуванню інформаційної агресії та військової агресії, формуванню патріотично-громадянської свідомості. Однак, зауважимо, що наявність потенціалу не гарантує, що він буде використаний. Саме це і відбувається з сучасними регіональними українськими телерадіокомпаніями. Рейтинговість, рівень 38

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

довіри, професіоналізм «місцевих» інформаційних випусків новин на телебачення бажає чекати більшого. У межах нашого дослідження було встановлено, що більшість телевізійних інформаційних служб новин, особливо регіональних, нехтують, чи б то пак не беруть до уваги морально-національні істини. Чимало телеканалів ведуть ефірне мовлення російською мовою, що вже встигло сформувати в людей особливу форму російської свідомості. Наслідки цього ми можемо в повній мірі болюче відчувати на сході держави. Встановлено, що національні теленовини обмежено висвітлюють культурні заходи. Аби в основному випуску новин показали сюжет про виставку, фестиваль, концерт, відкриття пам’ятника, виставу тощо, вони повинні відбуватися у Києві чи мати всеукраїнський характер. Натомість регіональні служби новин зловживають даною тематикою, хоч вона не користується популярність серед глядачів. Загалом, можна стверджувати, що якість загальнонаціональних інформаційних випусків новин на телебаченні значно вища ніж на регіональних телеканалах. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Путькалець Л. Взаємодія регіонального державного телебачення та місцевої влади в Україні / Л. Путькалець // Теле- та радіожурналістика. – Львів : Львівський національний університет імені Івана Франка.– 2013. – Вип. 12. – С. 212–218.

2. Бєломоіна К. Регіональний рівень розвитку українського телебачення / К. С. Бєломоіна // Культура України. – 2012.– Вип.39. – С.206–213.

3. Снурнікова Ю. Новини з перцем та бульбашками: інфотейнмент на сучасному українському інформаційному телебаченні / Ю. М. Снурнікова // Вісник Харківської державної академії культури.– 2011.– Вип. 33.– С. 211–220.

4. Субота М. Особливості дискурсу теленовин у контексті медіаконструювання соціальної реальності / Марина Субота // Український соціологічний журнал. – 2011. – С. 48–55.

5. Дворянин П. Новини як інструмент інформаційної війни: регіональний аспект / П. Я. Дворянин // Всеукраїнська науково-практична конференція «Журналістика. Філологія. Медіаосвіта». – Львів : Львівський національний університет імені Івана Франка, 2014. – С. 39–44.

39

Роль журналіста у формуванні особистості

Сластіна Г. Л. студентка, Бердянський державний педагогічний університет ОСОБЛИВОСТІ КОНЦЕПЦІЇ СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО ВИДАННЯ ДЛЯ АГРАРІЇВ Аграрне питання для України завжди було надзвичайно актуальним. Це обумовлюється вигідним географічним положенням, традиціями й звичаями. Друкована преса аграрного спрямування, що зародилася ще за радянських часів, постійно видозмінювалася й вдосконалювалася. Зараз ми маємо багатофункціональні газети та журнали, здатні задовольнити потреби широкої аудиторії. Однак видання власне аграрної тематики не так розповсюджені. Якісне районне аграрне друковане видання для регіону, який споконвіку займався земельним ремеслом, – можливість отримати важливу інформацію, обізнаність на аграрному ринку району та перспектива постійної співпраці. Подібний засіб масової інформації повинен об’єднати широке коло сільгоспвиробників, представників бізнесу та усіх, хто цікавиться новинами в агропромисловій галузі. Актуальність обраної теми обумовлена необхідністю створення аграрного друкованого видання у Василівському районі. Воно стане актуальним джерелом інформації для споживачів аграрного сектору. Мета дослідження – розробити та втілити у життя концепцію успішної районної аграрної газети для широкого інформування жителів Василівського району Запорізької області – створити нове видання, яке дозволить задовольнити смаки як пересічних читачів-споживачів, так і професіоналів-аграріїв. Здійснення мети передбачає виконання таких завдань: – вивчитиринокаграрноїпресиУкраїнитаВасилівськогорайону зокрема; – визначитиосновнікритеріїграфічногооформленнярайонного аграрного видання; – розробититареалізуватиконцепціюаграрногодрукованого видання «Обжинки». Об’єктом дослідження є концепції різних аграрних друкованих видань України та області. Предмет дослідження – специфіка аграрних періодичних видань, їх структура, оформлення та обов’язки журналістів у подібному виданні. Методи дослідження: аналізу, описовий та моделювання.

40

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

В Україні існує широкий обсяг періодичних друкованих видань, що спеціалізуються у сільськогосподарській галузі. Щотижня до друку потрапляють сотні спеціалізованих газет та часописів, розрахованих на аграрних виробників та споживачів, передплатники щодня отримують десятки подібних журналів. Всеукраїнські сільськогосподарські видання дозволяють професіоналам добре орієнтуватися у своєму просторі, та інформація обласного чи районного рівнів рідко висвітлюється на сторінках таких газет. Лише поверхневий стан речей маленьких районів не може повністю задовольнити потреби аграріїв та місцевих жителів. Тому існують також регіональні та локальні аграрні ЗМІ. За нашими дослідженнями, офіційно Запорізька область представлена 50 друкованими виданнями, по факту, існує лише близько 30. Усі вони – суспільно-політичні чи ділові, і тільки одна газета сільськогосподарська, та функціонує вона лише у електронному варіанті – це «Аграрний бюлетень». Створений у 2013 році Департаментом агропромислового розвитку Запорізької облдержадміністрації, «Аграрний бюлетень» став першим у області спеціалізованим електронним виданням для широкого кола усіх, хто цікавиться новинами в агропромисловій галузі. Інтернет-ресурс висвітлює найактуальніші новини сільського господарства, містить регулярні звіти влади про діяльність та стан аграрного ринку, анонси подій, роз’яснення нових законопроектів, щоденно надсилає постійним читачам додатки з моніторингом цін на сільгосппродукцію, добрива та пальне. Не дивлячись на те, що у Запорізькій області господарюють на своїх землях майже 63 тис. жителів та розпайовано 1,6 млн га сільськогосподарських земель, що складає 99,8 % від загальної кількості, на території немає жодного друкованого спеціалізованого видання для аграріїв. Для розробки та створення якісного спеціалізованого аграрного видання необхідно мати уявлення, яким воно має бути та добре розбиратися у значенні поняття. Спеціалізована преса – вузько направлене видання, у якому публікуються матеріали з галузевої тематики. Її головна мета – інформувати зацікавлену аудиторію з приводу тих чи інших питань. Потреба у спеціалізованій пресі виникла ще наприкінці XIX століття із розвитком нових галузей господарства та у зв’язку з різким збільшенням читачів, які потребували оперативної та якісної фахової інформації. Початок такого виду ЗМІ поклали видання культурної та сільськогосподарської тематики.

41

Роль журналіста у формуванні особистості

Поява аграрної періодики пояснюється нагальними потребами людей у отриманні інформації ветеринарно-санітарного стану, земельних питань та укладених законом рішень даної тематики. Аграрна преса пройшла довгий етап змін і перебудов, та залишилася вірною своїм читачам. Новітня атмосфера всередині галузі, постійні розробки у сільському господарстві поступово наповнювали аграрні видання новими темами. Вигідне географічне положення України та Запорізької області зокрема, безкінечний розвиток технологій, досягнень і проблем промислового сектора зумовлює питання створення нових видів масової комунікації у аграрній сфері. Подібна преса може бути призначена для довготривалого чи одноразового читання. Газети можуть охоплювати багато нових історій у кожному випуску та одночасно друкувати матеріали під постійними незмінними рубриками. В аграрних видання основне місце займають матеріали сільгосп-тематики, аналітичні довідки, новинні замітки, висвітлення подій та явищ, рідше особистісні інтерв’ю, аналітичні статті й критичні матеріали. Щоб якісно підготувати газету, редактору необхідно врахувати її властивості як твору мистецтва, а також її специфіку як результату літературної праці. З мистецтвом матеріали пов’язані предметом і функціями, з видавничою справою – читацькою адресою і цільовим призначенням видань. Журналіст сільськогосподарської газети виконує свої функціональні обов’язки, а саме пошук та обробку інформації. Для написання цікавих матеріалів, журналісту потрібно спілкування з фахівцями, він повинен мати певний запас знать. У невеликому районному виданні журналіст, окрім своїх обов’язків, повинен вміти виконувати роботу редактора, коректора, верстальника, заздалегідь продумувати відповідність змістового наповнення видання відповідно до його жанрової специфіки.

42

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

Субота Г. В., студентка, Запорізький національний технічний університет СПЕЦИФІКА СТВОРЕННЯ АВТОРСЬКОЇ ПРОГРАМИ НА РАДІО Радіожурналістика наших днів широко використовує природні виражальні можливості ефіру: багатство живої мови, діалогічність (не тільки повідомлення, але і спілкування), встановлення контактів із слухачами, удосконалення засобів передачі звукових образів картин події, які документально підтверджують ситуацію, відображують атмосферу дії і впливають на емоціональну сферу свідомості. Специфічні властивості і характерні комунікативні форми радіомовлення випливають з його технічної природи. Властивість синхронного і безмежного поширення інформації, а також відтворення живої мови і акустичних картин дійсності визначають основні риси радіомовлення: високий ступінь оперативності, виникнення у слухачів ефекту співучасті, присутності на місці події і більша в порівнянні з газетою сила емоціонального впливу на людину; всюдисущість (можливість прийому передач за будьяких умов). Актуальність і наукова новизна дослідження зумовлені недостатньою увагою журналістикознавців до дискурсу інформаційного радіомовлення в цілому, до специфіки його авторського програмного продукту та використання виражальних засобів зокрема. До вивчення особливостей створення авторської програми на радіо звертались такі вчені: О. Гоян [1], М. Калуцька [2], Г. Лазутіна [3], В. Цвік [4], А. Шерель [5] та інші. Існує декілька найсуттєвіших та найповніших визначень авторської програми, проте найбільш повно це поняття трактує А. Шерель: «Авторська програма – радіопередача, автор якої одночасно виступає в ролі її творця та ведучого, режисера, літературного та музичного редактора, коректора, а іноді і продюсера. Тобто автор радіопередачі цілком та повністю відповідальний за її виробництво: сам вигадує тему, сам пише текст, обирає музичний матеріал, обмірковує спеціальний джингл, іноді знаходить спонсорів. Відредагувати таку програму та вирішити, випускати її до ефіру чи ні, може тільки головний редактор або програмний директор» [5, 55].

43

Роль журналіста у формуванні особистості

Створення цілісної акустичної радіопередачі – творчий процес, ефективність якого значною мірою залежить від влучного, майстерного вибору комплексу виражальних засобів, до яких, окрім вербальних, належать ще й оригінальні невербальні (паралінгвістичні) компоненти: шуми, музика, монтаж, а також складники інтонації – тон, ритм, мелодика, темп мовлення, природні та психологічні паузи, тембр, логічний та фразовий наголоси. Усі названі категорії доцільно вважати акустичними характеристиками сучасного радіодискурсу. Отже, при усних формах впливу ефективність сприйняття інформації досягається за допомогою збалансованого використання зображальних і звукових знакових систем у вигляді візуальних та звукових образів. Звуковий образ – це сукупність звукових елементів, що створюють у слухача асоціативні уявлення (в узагальненому вигляді) про матеріальні об’єкти, життєві події, характер людини. Як зазначає О. Гоян, поєднання слухового та зорового впливу на радіо дозволяє передавати інформацію на рівні образів. На радіо, в першу чергу, слід активувати (за допомогою усної мови, шумів, музики, монтажу, невербальних мовних засобів: тону, темпоритму, паузи, тембру, наголосу тощо) свідомість аудиторії для того, щоб вона самостійно відтворила повідомлене [1, 156]. Звуковий вплив на масову аудиторію найефективніше здійснює радіо, головна перевага якого перед іншими засобами масової комунікації пов’язана, як уже зазначалось, із впливом на уяву слухачів. Цей технічний засіб масової комунікації розрахований на аудіювання – одночасне слухання та розуміння інформації. Отже, одним із важливих завдань радіожурналіста є пошук логічних та експресивних акцентів, що допомагають не лише уточнити зміст повідомлення, а й завуальовано висловити своє ставлення до змісту цього повідомлення. В. Цвік дає такі поради щодо підготовки тематичних (авторських) радіопрограм: 1. Жанрово-тематичні особливості програм більшості радіостанцій визначаються орієнтацією на групи населення, диференційовані за віковою, соціально-економічною або етнічною ознакою. Тобто, головним чинником створення такого типу програм є потреби власне тієї аудиторії, для якої цей продукт буде створюватись.

2. Визначення формату станції є першим важливим кроком для розробки стратегії підготовки програм, організації роботи всього колективу і кожного журналіста окремо. Формат радіос44

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

танції є визначальним для підбору журналістського персоналу та журналістського продукту, який буде поступати в ефір.

3. Оскільки практично всі однотипні станції працюють з одним і тим самим музичним матеріалом, гарно підібраний репертуар та частота повторів окремих записів можуть зіграти важливу роль у приверненні уваги слухачів.

4. Також важливим аспектом є створення певного «брендового» продукту, за яким певна радіостанція може бути відразу визначена серед слухачів. Таким брендовим проектом може бути як постать ведучого, певні програми або цикли програм, а й також така не досить вагома деталь, як джингл певної програми або коротка музична вставка між програмами, блоками реклам тощо.

5. Підбір ді-джея (ведучого). При створенні авторської програми в його обов’язки входить: конструювання та випуск програми, відбір теми, матеріалу та інформаційного приводу, написання тексту, відбір музичного матеріалу, спеціального джинглу, іноді – пошук спонсорів. Також журналіст може стати «голосом радіостанції», її визначальною рисою, за якою легко розпізнати яке радіо наразі лунає у ефірі.

6. Попередня підготовка до випуску (заготовки ді-джея), пошук гостей, матеріалу, попередній відбір музичного масиву, технічна підготовка. За рівнем попередньої підготовки визначається якість та професійність не лише однієї радіопрограми, але й усієї радіостанції загалом.

7. Чергування музики та голосу ді-джея, відповідність такого чергування та співвідношення музичного часу обраному формату.

8. Відбір гостей. Потрібно зауважити, що при правильному підборі гостя важливо завжди пам’ятати – не потрібно довго розмовляти з людиною до початку запису [4, 25]. Отже, авторська програма на радіо – це програма, у якій автор якої повністю бере участь у процесі її створення, виконуючи роботу і журналіста, і редактора, і коректора, і диктора, і модератора, і звукорежисера, та має безпосередньо всі права на використання своєї програми відповідно до Закону України «Про авторське право та суміжні права». Характерними ознаками авторської радіопередачі є: повна відповідальність автора за її виробництво, конструювання та випуск, підбор теми, матеріалу та інформаційного приводу, написання журналістом тексту, підбір музичного матеріалу, спеціального джинглу, пошук спонсорів. Відредагувати таку програму та вирішити, випускати її до ефіру чи ні, може тільки головний редактор або програмний директор.

45

Роль журналіста у формуванні особистості

У процесі створення авторської радіопрограми, журналіст повинен використовувати виражальні засоби для створення «звукового образу», який формує уявлення слухача про ту чи іншу подію, людину, факт. При усних формах впливу ефективність сприйняття інформації досягається за допомогою збалансованого використання зображальних і звукових знакових систем у вигляді візуальних та звукових образів. А специфіка роботи журналіста на радіо полягає саме у вдалому поєднанні звукових ефектів та використанні виражальних засобів, в тому числі і музики. Сучасне українське радіомовлення, зокрема музично-інформаційне, можна назвати авторським, оскільки саме авторський програмний продукт становить левову частку його ефіру. Сьогодні частіше присутність авторських програм обмежена лише інтерактивами чи ефірами з привітальними повідомленнями, хоча українському радіо простору не вистачає саме програм з доцільним використанням звукових виражальних засобів. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Гоян О. Основи радіожурналістики і радіоменеджменту : навч. підр. / О. Гоян. – 2-ге вид., допов. – К. : Веселка, 2004. – 245 с.

2. Калуцкая М. Авторские проекты [Електронний ресурс] / М. Калуцкая. – Режим доступу : http://www.journalism. ru/0_object92813.html 3. Лазутина Г. Основы творческой деятельности журналиста [Електронний ресурс]/ Г. Лазутина. – Режим доступу : http://bit.ly/1PGlR9o.

4. Цвик В. Журналист с микрофоном : учебное пособие / В. Цвик.– М. : Издательство МНЭПУ, 2000. – 59 с.

5. Шерель А. Там на неведомых подмостках: радиоискусство. Проблемы истории и теории / А. Шерель. – М. : Российский институт искусствознания Министерства культуры РФ, 1993. – 483 с.

46

ЕФЕКТИ ТА ТРЕНДИ НОВІТНІХ МЕДІА: БЛОГОСФЕРА, МІКРОБЛОГІНГ, СОЦІАЛЬНІ МЕРЕЖІ, ПОДІЄВІ КОМУНІКАЦІЇ, ГЕОСОЦІАЛЬНІ СЕРВІСИ Акімова С. В., студентка, Запорізький національний технічний університет ГРОМАДСЬКЕ РАДІО: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД З кожним роком громадське мовлення набирає обертів серед аудиторії. Це зумовлено своєрідною специфікою роботи та подачі журналістських матеріалів. На відміну від Європейських країн, в Україні громадське мовлення не є таким популярним. Аудиторія нашої країни ставить на перше місце розважальний контент. Громадське мовлення – це серйозні телевізійні та радіослужби, які подають інформацію в аналітичних або в розлогих інформаційних жанрах. Головне завдання суспільного мовлення – це достовірний та об’єктивний показ матеріалів різних тематичних груп. Актуальність теми зумовлена тим, що вивчення роботи громадського радіо в Європі дасть можливість українським журналістам використати досвід суспільних мовців. Метою роботи є дослідження особливостей функціонування європейського громадського радіо. До розгляду специфіки роботи та функціонування суспільного мовлення зверталися такі вчені, як А. Сімашова, І. Кирич, Т. Шевченко та інші. Значну увагу цьому питанню приділяють на сайті українського інтернет-видання «Телекритика». Суспільне мовлення – це спосіб організації теле- чи радіомовлення, заснований на суспільній формі власності. Управління суспільною телерадіокомпанією здійснює представницький орган, який формується з моральних авторитетів, політиків, визнаних фахівців і громадських активістів. Таке квотування учас47

Ефекти та тренди новітніх медіа

ті в управлінні дозволяє здійснювати незалежне і неупереджене теле- і радіомовлення [5]. Перші форми громадського мовлення з’явилися ще на початку 20-х років у Великій Британії. Значного поширення воно набуло в Європі після другої світової війни. Система організації мовлення, при якій контроль над мовленням з боку держави максимально унеможливлювався, а журналісти мали гарантію незалежності та невтручання в їхню діяльність, запроваджена фактично у всій Європі. Наразі одним із головних стандартів Ради Європи є громадське мовлення, однак стан його розвитку в різних країнах різний [2]. У минулому столітті у Європі існував тісний зв’язок між громадським мовленням та інтересами держави, що полягав у виконанні культурного дискурсу високоякісного журналізму. У кінці ХХ століття в Європі виникло поняття «дуальної медіа-системи». Цей термін широко використовується у наукових колах з 1980-х рр. для характеристики медіа-системи Європи. Це поняття означає співіснування обох громадських та приватних засобів масової інформації в одній медіа-системі. Від 1998 р. в Європі зараз налічується більше комерційних каналів радіо та телебачення, ніж громадських. За таких умов громадські медіа намагаються відшукати своє місце в умовах існування сучасної медіа-системи в Європі, підвищуючи свою конкурентоспроможність завдяки використанню нових стратегій, таких як, наприклад, реклама, спонсорська допомога, розважальні передачі та інше, що зазвичай притаманні комерційним медіа. Громадські ЗМІ також широко критикуються за свої спроби змінитися у новій медіа-реальності. Як зауважує М. Багнет, у результаті вищезазначених змін зараз фактично немає систематичної різниці між громадським та комерційним телемовленням [1]. Кожна європейська країна має власний підхід до громадського мовлення. Лише деякі принципи є загальними і обов’язковими: 1) громадське мовлення має основною метою своєї діяльності правдиву, вчасну і докладну передачу суспільно значущої інформації від її джерел до кожного члена суспільства; 2) громадське мовлення є місцем для публічної дискусії і для зворотного зв’язку між різними інститутами та частинами суспільства; 3) громадське мовлення не обмежується захистом інтересів окремих політичних сил, окремих соціальних, національних, етнічних, расових груп, окремих бізнес-груп, окремих релігійних громад, а дбає про загальний інтерес українського суспільства і 48

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

кожного його індивіда – мати вдосталь високоякісної інформації про те, що відбувається; 4) подає будь-яку інформацію безсторонньо і неупереджено [3]. Решта не є догматами і суттєво різняться від країни до країни. Громадське радіо в Європі зберігає велике значення як культурний і просвітницький інститут, що може зберегти культурну ідентичність нації кожної країни. Більшу частину ефірного часу займають новини та пізнавальні (документальні) програми. Громадське радіо виконує перш за все такі основні функції журналістики: інформаційну, контролюючу, комунікативну, управлінську, організаторську, функцію суспільного виховання. Кожна країна Європи має хоча б одну громадську радіостанцію. Польське радіо «PR» і «TVP», німецьке «ARD» та «ZDF», британське «BBC», «Радіо Франс», італійське «Radio Trasmissioni Lombarde», шведське «SVT». Зародження громадського радіо у Центральній і Східній Європі (за винятком України і Білорусі) відбувалося у 90-ті роки. Але журналісти та всі ті, кого бентежить доля громадського мовлення у світі, продовжують працювати над розвитком суспільних ЗМІ. Сучасні ЗМІ основну увагу приділяють рейтинговості, а не якості програм. Громадські радіостанції намагаються боротися з цією проблемою, привчаючи громадян до якісної і достовірної інформації [3]. Яскравим прикладом роботи громадського радіо – є британське «BBC», що будувалося на основі демократичних засад. 14 листопада 1922 р. «British Broadcasting Company» розпочала щоденне мовлення. Незалежне британське радіо повинно було навчати, інформувати і розважати всю країну. При цьому бути позбавленим політичного втручання й комерційного впливу. «ВВС» представляла собою консорціум виробників (6 британських фірм) радіоприймачів для домашнього користування. Реклама на радіохвилях була заборонена. Фінансування здійснювалося за рахунок абонентської плати, яка становила 10 шилінгів (50 пенсів) з кожного власника радіоприймача, що гарантувало фінансову незалежність «ВВС» як від реклами, так і від державних дотацій. Радіо «ВВС» віщає на 5 національних каналах: «Radio 1» (краща нова музика), «Radio 2» (найпопулярніше радіо Британії, 12,9 мільйонів щотижневих слухачів). Популярна музика, музика молодих британських виконавців, трансляція концертів, новини, документальні передачі, релігійні та соціальні програми), «Radio 3» (класична музика, джаз, музика світових виконавців, драми, програми, присвячені питанням мистецтва), «Radio 4» (розмовне радіо, глибокі і вдумливі новини, дискусії, драми, радіочитан49

Ефекти та тренди новітніх медіа

ня, радіокомедіі), «Radio 5 Live» (новини 24 години, міжнародні, спортивні новини) [4, 6]. Отже, головною рисою всіх європейських громадських телерадіокомпаній є подача об’єктивної, достовірної, незаангажованої інформації. Вони незалежні від політиків та бізнесменів. Громадськими ЗМІ мають право називатися ті газети та телерадіомовними, які діють в інтересах суспільства в цілому і за рахунок громадського фінансування і не виражають приватних або вузьких владних інтересів. Європейські країни ще на початку ХХ століття почали переходити на інший щабель розвитку журналістики, досягнувши найбільших успіхів у втіленні ідеалу служіння суспільству протягом останніх десятиріч. Крім забезпечення ефективного правового регулювання, цьому сприяв високий рівень політичної культури і громадської активності у цьому регіоні. Не останню роль відіграв також той факт, що в європейських державах вдалось уникнути політизації засобів масової інформації. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Багмет М. Функціонування сучасної медіа-системи у континентальній Європі та Великій Британії [Електронний ресурс] / М. Багмет, Ю. Палагнюк. – Режим доступу : https:// tr.im/GUYSs 2. Гнатюк М. Досвід функціонування суспільного телерадіомовлення в країнах європейського союзу: організаційноправові та фінансові-економічні аспекти [Електронний ресурс] / М. Гнатюк, М. Кияк. – Режим доступу : http: old.niss.gov.ua/ Monitor/mart2009/ 38.htm 3. Гресько В. Громадське (суспільне) мовлення: світовий контекст [Електронний ресурс] / В. Гресько. – Режим доступу : http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=2127 4. Ремовська О. Для успішного громадського мовлення треба міняти менталітет [Електронний ресурс] / О. Ремовська. – Режим доступу : www.radiosvoboda.org/content/article/ 25159258. html 5. Шевченко Т. Суспільне мовлення: загальноєвропейське розуміння [Електронний ресурс] / Т. Шевченко. – Режим доступу : http:medialaw.kiev.ua/Analytics/ analytics/244/ 6.

BBCRadio [Електронний ресурс] : [сайт]. – Режим доступу : https://tr.im/SQavQ

50

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

Беркут В. О., студентка, Запорізький національний технічний університет ЖАНРОВЕ НАПОВНЕННЯ САЙТУ ІНФОРМАЦІЙНОГО АГЕНТСТВА «УКРАЇНСЬКІ НОВИНИ» Інформаційне агентство – це спеціалізоване інформаційне підприємство (організація, служба, центр), що обслуговує ЗМІ. «Головна функція інформаційних агентств – забезпечувати оперативною політичною, економічною, соціальною, культурною інформацією редакції газет, журналів, телебачення, радіомовлення, а також інші установи, організації, приватних осіб, які підписані на продукцію ІА» [1]. Функціонування агентств орієнтоване на збір новин. Інформаційні агентства знаходяться в самому центрі системи засобів масової інформації. На сьогодні ІА є «різновидом засобів масової інформації, а їх матеріали повноцінним, хоча і специфічним, інформаційним продуктом». У світовій та вітчизняній науці ІА розглядалися лише у традиційній ролі постачальників інформації для інших ЗМІ (В. Миронченко, О. Нестерук, О. Лащук), а також лише як складний інформаційно-комунікативний комплекс, що виконує інформаційну, координаційну, інтегративну та культурну функції в медіа просторі (В. Сапунов, Е. Могилевська). Наукове осмислення жанрового наповнення інформаційних агентств і досі залишається поза увагою журналістикознавців, що і зумовило цілком виправданий науковий інтерес. «Інформаційне агентство “Українські Новини” працює на інформаційному ринку України з 1993 року та займає провідне місце серед основних постачальників ділової й політичної інформації про Україну. Продукти агентства доступні клієнтам у будь-якій зручній для них формі: від доступу на сайт і розсилки в режимі реального часу до щоденних (різної періодичності), щотижневих випусків» [4]. Дослідження розміщених матеріалів на офіційному сайті інформаційного агентства довело, що найбільш уживаним є жанр інформаційної замітки. Заголовки, як правило, відображують сутність факту, що покладено в основу матеріалу. Подія висвітлюється стисло. До матеріалу обов’язково додано фотографію, що відповідає змісту матеріалу. Замітки різні за розмірами та змістом: складаються з одного чи декількох взаємопов’язаних хронікальних повідомлень, але наявні і розширені замітки, що містять подробиці й розкривають сутність факту, про який по51

Ефекти та тренди новітніх медіа

відомляється. Також трапляються короткі нерозширені замітки, які відповідають на запитання «що відбулося?» або «що станеться?». В них містяться не лише події, а й зміна думок важливих людей, оновлення статистичних даних, що дає новий погляд на ситуацію, повідомлення про скасування якої-небудь події, на яку очікували. На сайті інформаційного агентства у вільному доступі протягом дня з’являється в середньому до десяти заміток, половина з яких розширені. Розширені замітки, які представлені на сайті досліджуваного ІА, як правило, мають не тільки заголовок, але й підзаголовок. Деякі замітки містять продовження, тобто від факту який охарактеризовано в матеріалі будуються нові матеріали в яких вже висвітлюються інші сторони ситуації або її наслідки. Іноді розширена замітка може містити коментар експерта. ІА «Українські Новини» має серії заміток з однієї тематики, в кожній наступній з’являється нова інформація – доповнення чи спростування попередньої, якщо нові факти суперечать тому про що йшла мова у замітці. Також журналістами ІА «Українські Новини» використовується жанр інформаційного інтерв’ю. Питання журналістів чіткі та прості за структурою, як правило, складаються з одного речення. Відповіді також не розширені і короткі. Через них не передається авторське «я» журналіста, який не виражає своїх суджень і не дає оцінки. Відповіді інтервюйованого також мають лише інформаційний характер, у них немає роздумів чи аналітики. Проте неможливо не відмітити те, що сьогодні серед повідомлень інформаційного агентства «Українські Новини» часто можна ознайомитись із інтерв’ю, які своїми рисами схожі на аналітичні жанри. Значно збільшився розмір матеріалу з інтерв’ю за рахунок детальних питань і розлогих відповідей. Інколи журналіст дозволяє собі згадати в запитанні раніше відомі йому факти та вдатися до їх порівняння. Наявна авторська думка, яка виражається за допомогою суб’єктивних суджень. (Наприклад, «Страна в последний год живет в очень непростой ситуации. Всем очень сложно выжить и не попасть в долговую яму. Участились ли случаи, когда недобросовестные заемщики пользуются ситуацией и не платят по своим обязательствам?» («Заступник голови правління ПУМБ Костянтин Школяренко: Із проблемними позичальниками треба працювати оперативно і грамотно» від 17 березня 2015 р.). Людина, яка відповідає на таке питання не просто дає інформацію, але й інтерпретує її по-своєму, ніби пояснює журналісту чому вона вважає саме так. У цьому і проявляється суб’єктивність. У таких інтерв’ю використовуються висловлювання зі словами: 52

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

«на мою думку», «особисто я вважаю», «мені здається». Також часто такі матеріали закінчуються підсумком, прогнозом журналіста на базі отриманої інформації: «Сегодня мы видим, что на такую готовность телеканалов к дискуссии, обсуждению профессиональных тем ответа у Нацсовета нет, а есть только карательные санкции» («Сергій Томіленко: НСЖУ стурбована позаплановими перевірками ЗМІ й «каральними санкціями» Нацради» від 24 лютого 2015 р.). Крім інтерв’ю для висвітлення інформації «з перших вуст» інформаційними агентствами активно використовується коментар. Людина повною мірою привселюдно виражає думку стосовно події, факту, явища. Як правило, агентство публікує коментарі фахівців галузі про яку йде мова. У заголовок покладено проблему, що коментується. (Наприклад: «Генеральний директор «Смарт-Холдингу» Олексій Тимофєєв про корпоративний конфлікт навколо мережі супермаркетів «Амстор» від 23 лютого 2015 р., «Голова правління Банку Кредит Дніпро Олена Малинська про ситуацію в банківській системі й роботу банку» від 25 березня 2015 р.). У рубриці під назвою «Статті» розміщено матеріали, що мають спільні характеристики з аналітичними статтями. Основний текст розділено на декілька частин, кожна з яких має заголовок. Проте, ці заголовки суттєво відрізняються від тих, які журналісти агентства використовують для інформаційних матеріалів. Вони більш інтригуючи, тобто одразу складно зрозуміти про що піде мова. (Наприклад: «Відносини за синусоїдою», «Підвели вболівальники» «Очікування й сподівання», «Обережний оптимізм», «Стимулятори зростання», «Політична економія». У статтях порушують гострі, гучні соціально-економічні проблеми, журналіст висловлює свою позицію та дає оцінку подіям, які описує. Також наприкінці статті автор пропонує свій прогноз розвитку подій і додає варіанти шляхів вирішення проблеми. У зв’язку з розвитком Інтернет-технологій ІА без перешкод виходять на кінцевого споживача, тому виникає потреба у висвітленні чи подачі не просто фактажу, новини, але й аналізу того, що відбулося. Отже, висвітлюючи суспільно значущі подію, журналісти інформаційного агентства «Українські Новини» використовують традиційні жанри. Головна інформаційна стрічка агентства «Українські Новини» включає матеріали, що відносяться переважно до інформаційних жанрів. Найбільш типовий жанр – замітка. Використовується також й інформаційне інтерв’ю, однак вихід на кінцевого споживача за допомогою мережі Інтернет, а 53

Ефекти та тренди новітніх медіа

також потреба аудиторії в аналітиці, змушує журналістів ІА використовувати аналітичні жанри. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Закон України «Про інформаційні агентства» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov. ua/laws/show/74/95.

2. Лащук О. Редактирование информационных сообщений / О. Лащук. – М. : Аспект-Пресс, 2004. – 160 с.

3. Могилевская Э. Информационные агентства в интернете: особенности и принципы функционирования : автореф. дис. на соиск. уч. степени канд. филол. наук : спец.

10.01.01 «Журналистика» / Э. Могилевская. – Воронеж, 2008. – 22 с.

4. Українські Новини [Електронний ресурс] : [сайт]. – Режим доступу : http://un.ua/ukr/. Глуховська А. Е., студентка, Бердянський державний педагогічний університет КОМУНІКАЦІЙНА ХАРАКТЕРИСТИКА СОЦІАЛЬНОЇ МЕРЕЖІ «ВКОНТАКТЕ» Важливим елементом людського співіснування та взаємовідносин є комунікація, мета якої полягає в тому, щоб задовольнити соціальні та духовні потреби людини. З розвитком сучасних комунікаційних технологій комунікативна активність суспільства нині все більше зміщується в бік віртуального спілкування, зокрема комунікації в соціальних мережах. Сьогодні соціальна мережа – це середовище, насичене соціальними процесами різного спрямування, за допомогою якого інформація розповсюджується масово і швидко, стає соціалізуючим фактором впливу на маси. Про перехід багатьох соціальних інститутів у віртуальний простір зазначають такі науковці, як В. Михайлов та С. Михайлов: «З розвитком нових інформаційних і телекомунікаційних технологій змінюється характер віртуальності – з’являється специфічний простір, який спеціалізується на переході всього і вся у віртуальний стан» [1, 68]. Таким простором є соціальні медіа. Під впливом умов мережевого спілкування змінюється також і характер спілкування, він трансформується. Особливо це виявляється у вигляді комп’ютерного сленгу, частого використання прийомів 54

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

мовної гри тощо. Отже, актуальність дослідження полягає в аналізі комунікативних процесів, що відбуваються в соціальних мережах. Мета роботи – дослідити особливості мережевої комунікації в соціальних медіа, а саме в соціальних мережах. Об’єктом дослідження є соціальна мережа «ВКонтакте» як засіб мережевої комунікації. Предметом роботи є комунікативні характеристики соціальної мережі «ВКонтакте»: комунікативні портрети аудиторії, тематичний аспект комунікації та лінгвістичні особливості спілкування. Методи дослідження – загальнонаукові методи спостереження, опис, узагальнення, опитування (анкетування). Теоретико-методологічну базу дослідження складають праці таких дослідників, як: Д. Брейк, В. Висоцький, Л. Городенко, В. Іванов, А. Каплан, Л. Компанцева, С. Коноплицький, І. Лубкович, Е. Мейфілд, О. Мелещенко, Г. Остапенко, І. Остапенко, Б. Потятиник, В. Різун, Л. Сафко, Б. Соліс, М. Хенлейн, А. Хлєбнікова та ін. Поняття соціальних медіа як комунікативного каналу, історія їх виникнення та розвитку дали змогу визначитися з теоретичними засадами дослідження. В 2007 році американський дослідник Б. Соліс (Brian Solis) у статті «The definition of social media» дає декілька дефініцій соціальним медіа, одна з них представляє для нас інтерес: «Соціальні медіа, в найзагальнішому вигляді – це засіб, за допомогою якого люди виявляють, читають і коментують новини, інформацію та зміст. Це злиття соціальної складової і високих технологій, що трансформують монолог (від одного до багатьох) в діалог (багато до багатьох)» [2]. Класифікацію соціальних медіа встановлено за їх основним функціональним призначенням: для комунікації (блоґи (мікроблоґи), соціальні мережі з геопозиціонуванням, спільні проекти, соціальні мережі, інтернет-пропаганда і збір коштів); мультимедіа (лайвкастинг, музика та аудіо, фотографії, презентації, відео); розваги (ігри, медіа платформи, віртуальні світи); огляди та відгуки (бізнес-огляди, запитання-відповіді, відгуки на продукцію). Аналіз комунікативних характеристик мережевої комунікації в «ВКонтакте» передбачав розгляд комунікативних портретів аудиторії. У ході дослідження було проведено соціологічне опитування (анкетування) на тему «Комунікація в соціальних медіа (соціальних мережах «Facebook», «ВКонтакте», «Одноклассники»)». Метою проведення соціологічного дослідження стало визначення активності українських користувачів в 55

Ефекти та тренди новітніх медіа

соціальних мережах Facebook, ВКонтакте, Одноклассники; мотивів спілкування в обраній мережі; взаємодії людей та причин комунікації здебільшого в соціальних мережах. Станом на 7 квітня 2015 року, було опитано 122 респонденти на інформаційних і соціальних ресурсах «ВКонтакте», «Facebook», «Одноклассники», «BRD 24» та випадкових перехожих (стихійна вибірка). У анкетуванні взяли участь 84,0% жінок та 16,4% чоловіків. За віковим розподілом група «менше 18 років» складає 14,0%, «18–35 років» – 80,3% опитаних, «36–50 років» – 6,0% і «більше 50 років» склали 0% респондентів. Результати опитування показали, що 122 респонденти мають власний акаунт одночасно у декількох соціальних мережах: 68 осіб (56,0%) в «Facebook», 120 (98,4%) – «Вконтакте» та 65 (53,3%) – «Одноклассники». Найбільш відвідуваною мережею для комунікації серед регулярних Інтернет-користувачів стала соціальна мережа «ВКонтакте» (92,0%). Типовим українським користувачем «ВКонтакте» є жінки, що складають 83,0%; у віці від 18 до 35 років (81,2%), закохані (41,0%), з вищою освітою – 40,1%. Переважна більшість членів соціального сервісу «ВКонтакте», а саме 35,0% – студенти. Незважаючи на те, що основною метою соціальних мереж спочатку було віддалене спілкування та обмін інформацією, сучасна українська аудиторія «ВКонтакте» використовує онлайн-технології в основному для міжособистісної комунікації (74,1%), пошуку відео, музики, фото (68,0%) та для роботи і навчання – 45,0%. Абсолютна більшість опитаних (96,4%) користується цією мережею кілька разів на день, що свідчить про високу активність членів «ВКонтакте». З розвитком електронних способів комунікацій, соціальних мереж, кількість друзів і частота дружніх практик зросли: 33 (29,4%) опитаних мають в мережі від 101 до 200 друзів, регулярне спілкування складається переважно з групою друзів не більше 10 осіб (53,0%). В результаті дослідження тематичних аспектів мережевої комунікації встановлено, що соціальній мережі «Вконтакте» характерна наявність представництв традиційних чи онлайнових ЗМІ: «Новини Уніан», «Кореспондент. net», новини «BBC Україна», «ТСН новини», «BRD 24». Комунікативна взаємодія учасників соціальної мережі «Вконтакте» відбувається у спільнотах за тематичним спрямуванням: «Спорт», «Музика», «Наука і техніка», «Розваги та гумор», «Культура і мистецтво», «Радіо і телебачення», «Відомі люди», «Бренди», завдяки яким задовольняються потреби певної аудиторії. Наприклад, соціальна мережа «Вконтакте» зосереджує близько 1956 тематичних спільнот 56

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

лише Євромайдану. Найбільша з них – «Українська революція Євромайдан» – поширює інформацію про організаційні деталі мітингів, попередження про можливі провокації. «Вконтакте» виступає середовищем для навчання: групи «Ukrlib.com.ua: Бібліотека української літератури», «54 група Журналісти БДПУ», «Університетське слово», «ЗНО 2015». Інтернет-магазини все більше привертають увагу своєю доступністю та інформативністю: «Одежда Украина, Бердянск» «Футбоголик – магазин говорящей одежды». Соціальна мережа «Вконтакте» – прекрасне поле для розгортання громадянських ініціатив незалежно від офіційного схвалення: «Мелитопольское общество защиты животных», «Допомога запоріжцям в зоні АТО» та ін. Лінгвістичні особливості мережевої комунікації в «Вконтакте» передбачають використання: емотиконів та прописних букв, за допомогою яких передається внутрішній емоційний підйом і настрій; графічних символів, цифр, засобів іконічної мови; розмовної лексики з негативною конотацією. Отже, в ході дослідження ми визначили комунікативні портрети аудиторії, тематичні аспекти мережевої комунікації та лінгвістичні особливості спілкування в соціальній мережі «Вконтакте». СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Рожков В. Интернет и социальные аспекты общества / В. Рожков // Вестник МГУ. Серия «Журналистика». – 2008. – № 3. – С. 68–76.

2.

Solis B. The definition of social media [Електронний ресурс] / Brian Solis. – Режим доступу до ресурсу : http://www. briansolis.com/2007/06/defining-social-media/ Дєдушева І. В. студентка, Бердянський державний педагогічний університет СОЦІАЛЬНІ МЕРЕЖІ ЯК ЗАСІБ ЗБОРУ МАТЕРІАЛУ ДЛЯ ЖУРНАЛІСТСЬКИХ МАТЕРІАЛІВ (НА ПРИКЛАДІ СОЦІАЛЬНОЇ МЕРЕЖІ «ВКОНТАКТЕ») Актуальність наукового дослідження полягає в тому, що соціальні мережі є потужним засобом комунікації. Зокрема, найпопулярніший ресурс російськомовного сегменту мережі Інтернет «ВКонтакте» щодня відвідує більш, ніж 70 млн чоло57

Ефекти та тренди новітніх медіа

вік. Комунікація здійснюється різними шляхами, які необхідно ретельно вивчити, адже журналіст має можливість звертатися до соціальних мереж при підготовці свого матеріалу. Метою дослідження є наукове обґрунтування ефективності використання соціальних мереж при підготовці журналістського матеріалу. Відповідно до поставленої мети вирішення потребують наступні завдання: дослідити різні види комунікації у соціальній мережі «ВКонтакте»; проаналізувати, наскільки достовірною може бути інформація у соціальних мережах; визначити ефективність використання соціальної мережі «ВКонтакте» під час підготовки журналістських матеріалів. Об’єктом дослідження виступає соціальна мережа «ВКонтакте». Предметом дослідження є контент указаної соціальної мережі як засіб збору інформації для підготовки журналістського матеріалу, різні види комунікації між журналістом та користувачами соціальних мереж (аккаунти користувачів, спільноти, соціальні опитування). Теоретичне та практичне значення наукової роботи полягає у тому, що: отримані результати дозволять детальніше познайомитися із різними видами комунікації у соціальній мережі; використання отриманих результатів дозволить журналістам застосовувати соціальні мережі під час написання свого матеріалу. Методи дослідження: для досягнення поставленої мети були використані загальнонаукові методи аналізу і синтезу, описовий. За статистикою, відвідуваність соціальної мережі «ВКонтакте» складає 314,7 млн відвідувачів за місяць. Така велика кількість користувачів надає можливість журналістові активно здійснювати різні види комунікації, що може допомогти йому при створенні власного матеріалу. Соціальні мережі пропонують широкий спектр можливостей: 1. Миттєве поширення відомостей про заплановані заходи. Користувач створює «захід» і надсилає запрошення іншим користувачам.

2. Журналіст, якому не вдалося зробити вдалу фотографію, може отримати її від користувача соціальної мережі, попередньо спитавши у автора дозвіл.

3. У мережі «ВКонтакте» проводиться велика кількість соціальних опитувань. Наприклад, спільнота «Бердянский вопрос | ASK_BRD» спрямована саме на опитування жителів міста Бердянська. У друкованих ЗМІ для того, щоб читач відправив анкету в редакцію, його необхідно постійно заохочувати подарунками чи спеціальними пропозиціями. Перевага опитувань в 58

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

соціальній мережі полягає в тому, що користувач може без особливих зусиль взяти участь у соціальних опитуваннях. Зворотній зв’язок тут відбувається набагато швидше.

4. Соціальні мережі – гарний спосіб розвитку і просування для молодого журналіста, який може створити власну спільноту або завести блог, де викладатиме власні матеріали.

5. Журналіст, який викладає свій матеріал у соціальній мережі, одразу спостерігає за реакцією аудиторії через те, що користувачі мають можливість коментувати записи у соціальній мережі. Така інтерактивність допомагає журналістові аналізувати власний доробок та вивчати свою аудиторію.

6. У підготовці до інтерв’ю, журналіст може знайти особу, яка його цікавить, та зв’язатися з нею або зайти на аккаунт свого інтерв’юйованого та детально розглянути інформацію, що допоможе сформулювати нові цікаві запитання.

7. Обсяг матеріалів, розташованих у соціальній мережі, не обмежується газетною чи журнальною шпальтою, тому будьякі «довгі документи також можна опублікувати в оригіналі і зробити доступними загалу» [2, 212]. Не зважаючи на визначені вище переваги використання контенту соціальних мереж у підготовці журналістських матеріалів, звертаємо увагу на недоліки. По-перше, необхідно ретельно перевіряти всю отриману інформацію, адже соціальні мережі не являються авторитетним та достовірним джерелом інформації. Вони лише можуть допомагати дізнатися нову та цікаву інформацію, яка обов’язково потребує подальшої перевірки. На думку українських дослідників В. Іванова та В. Сердюка, «робота з джерелами є невід’ємною частиною діяльності журналіста [...]. Отриману інформацію неодмінно слід перевіряти з двох незалежних одне від одного джерел. Лише перевірена інформація вважається достовірною» [1, 132]. По-друге, соціальна мережа «ВКонтакте» містить багато фейкової інформації. Здебільшого це використовується з метою реклами товару, послуги чи іншої спільноти. Суть такої реклами полягає в тому, що спочатку подається цікава незвична інформація, але, щоб прочитати її необхідно перейти за посиланням, де може бути розміщена неправдива інформація. Отже, якщо журналіст звертається до соціальних мереж, йому необхідно здійснити ретельну перевірку достовірності інформації. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Іванов В. Ф. Журналістська етика / В. Ф. Іванов, В. Є. Сердюк. – Київ : Вища школа, 2007. – 231 с.

59

Ефекти та тренди новітніх медіа

2. Рус-Моль Ш. Журналістика : посібник / Пер. з нім. В. Климченко, В. Олійник; наук. ред. В. Іванов. – К. : Академія української преси, Центр вільної преси, 2013. – 343 с. Кіца М. О., канд. наук із соц. ком., Національний університет «Львівська політехніка» ТЕНДЕНЦІЇ РЕКЛАМИ В СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ІНТЕРНЕТ-ЗМІ В Україні Інтернет-ЗМІ вважають найбільш незалежним засобом масової інформації. Відсутність законодавчого регулювання, часових та просторових обмежень сприяють вільному вибору тем та широкому охопленню аудиторії мережевих медіа. В економічній площині запорукою діяльності Інтернет-ЗМІ є реклама. Її види, порівняно з традиційними ЗМІ, суттєво відрізняються, різними є і рекламодавці. Відтак в умовах інформаційної війни, яка зараз ведеться в українському медіапросторі, Інтернет-ЗМІ нелегко знайти баланс між заробітком і відстоюванням національних інтересів. Деякі мережеві медіа чітко відділяють інформаційний контент від комерційного, інші ж поміщують рекламні матеріали у стрічці новин. Мета дослідження – з’ясувати тенденції реклами в українських Інтернет-ЗМІ у сучасних реаліях. Завдання: здійснити контент-аналіз комерційних повідомлень в сучасних загальноукраїнських та регіональних ІнтернетЗМІ, проаналізувати доцільність розміщення рекламних публікацій відповідно до їх змістового контенту та замовників. Об’єкт дослідження – інформаційний та комерційний контент в сучасних українських та регіональних Інтернет-ЗМІ. Предмет дослідження – рекламні повідомлення он-лайнЗМІ «Українська правда», «Уніан», «Рбк-Україна», «ЗІК», «Захід. нет», «Гал-інфо». Економічні аспекти діяльності Інтернет-ЗМІ та традиційних медіа значно відрізняються. І хоч головним джерелом прибутку обох груп ЗМІ залишається реклама, проте її види суттєво різняться. На думку Ю. Миронова, особливістю реклами в Інтернеті є те, що її центральний елемент – це Web-сервер фірми. На його основі будується весь комплекс рекламних заходів. Мета сервера – розміщення даних про фірму в Інтернеті. Таким чином, пе60

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

ред власником Web-сервера стоять 2 основоположні завдання: реалізація своєї ідеї на Web-сервері, що виконує певні функції; рекламування сервера, щоб користувачі Інтернету взнали про його існування та можливість його відвідання [3, 58]. Таким чином, використовується дворівневий підхід, коли на Web-сервері розміщується інформація про фірму та її продукцію, а всі рекламні зусилля спрямовані на привернення відвідувачів на сервер. Через особливості сприйняття інформації з екрану, в Інтернет-ЗМІ переважає банерна реклама, яка здебільшого передбачає перехід із комерційного зображення на сайт рекламодавця. Текстову рекламу в мережевих ЗМІ публікують рідше, адже читати великий текст з екрану монітора погоджуються небагато користувачів. Чіткої класифікації реклами в Інтернет-ЗМІ поки немає, відтак різні науковці пропонують свої види рекламних повідомлень в Інтернеті. Зокрема, як зазначає С. Бердишев, Інтернет-реклама опирається на дві базові форми рекламного дискурсу – графіку і текст. Однак, в Інтернеті, – наголошує науковець, – існують й специфічні форми реклами, такі як банерна реклама, яка створена на основі веб-графіки, та контекстна реклама, яка пов’язана з інформаційним наповненням htmlдокумента [1, 27]. Контекстну рекламу іноді виділяють за допомогою певного кольору, проте чітких вимог щодо використання певних ідентифікуючих методів у такій рекламі немає. Водночас більшість науковців схиляється до думки, що найбільш ефективною в Інтернеті й в мережевих ЗМІ зокрема є банерна реклама, яка, по-перше, може привернути увагу он-лайнкористувача своїм яскравим чи навіть рухомим зображенням, а, по-друге, передбачає гіперпосилання на сайт рекламодавця. Причому, для того, аби ознайомитись з деталями рекламної пропозиції, читачу достатньо зробити всього лиш один клік, свідомо чи суто технічно. Поширеним явищем в Інтернет-ЗМІ є й текстова реклама, поміщена в стрічці новин. Таку рекламу можна умовно порівняти з непрямою рекламою в друкованих мас-медіа, коли комерційний текст є частиною інформаційного контенту. Проте якщо у друкованих ЗМІ така реклама повинна бути чітко ідентифікованою, то для Інтернет-ЗМІ така норма законодавчо не встановлена. Досліджувані нами українські Інтернет-ЗМІ до таких прийомів не вдаються. Відповідно до нашого дослідження, найбільш поширеним видом реклами в загальноукраїнських та регіональних мережевих ЗМІ є банерна реклама. Розміщуються такі комерційні публікації переважно на заздалегідь визначених місцях 61

Ефекти та тренди новітніх медіа

і мають сталу форму та розмір. Наші попередні дослідження дають підстави стверджувати, що рекламодавці в мережевих ЗМІ не є постійними та тенденційними. Так, довгий час головним рекламодавцем он-лайнового засобу масової інформації «ЗІК» був місцевий виробник морозива, тоді як інше львівське мережеве видання «Захід.нет» рекламувало один із ТМ коньяків. Причому юридичних порушень у цьому випадку немає, адже Закон України «Про рекламу», який забороняє рекламувати алкогольні напої у друкованих ЗМІ та обмежує час рекламування цього виду продукції на радіо та телебаченні, не регулює рекламної діяльності Інтернет-ЗМІ. Натомість рекламодавцями всеукраїнських мережевих ЗМІ минулоріч переважно були банківські установи, інші ЗМІ, автодилери, страхові компанії та інші організації. Журналістикознавці та журналісти-практики часто відмежовують інформаційний та комерційний контент ЗМІ, вважаючи, що комерція як запорука існування мас-медіа повинна існувати незалежно від іншого наповнення засобу масової інформації. Проте контент-аналіз сучасних Інтернет-ЗМІ України дає підстави заперечити цю думку. Промовистим прикладом незбалансованості подачі інформаційного та комерційного контенту в Інтернет-ЗМІ є розміщення на головній сторінці мережевого ЗМІ «Захід.нет» реклама банківської установи. У стрічці новин була обнародувана інформація про діяльність російських банків в Україні, їх можливі ризики та ініціативу правового обмеження діяльності на території України, а поруч була розміщена банерна реклама банку «Альфабанк», який належить російському бізнесмену. Інше регіональне Інтернет-ЗМІ «ЗІК» не змінило своєї рекламної політики і надалі рекламує ТМ «Лімо» та ТМ «Вог». Натомість мережеві ЗМІ «Галінфо» обмежилось рекламою у вигляді іконок-гіперпосилань на інші сайти. Всеукраїнські Інтернет-ЗМІ активніше запровадили нововведення у сфері реклами. Так на горищі сайту «Українська правда» вже впродовж півроку розміщена банерна реклама соціального фонду для збору коштів на допомогу українській армії. На головній сторінці сайту також багато гіперпосилань на матеріали інших мережевих ресурсів про українських героїв, революцію гідності та правила поведінки на фронті. Натомість при вході на сайт Інтернет-ЗМІ «Уніан» одразу з’являється доволі нав’язлива, велика за обсягом звукова відеореклама, яка проте має благодійну мету – збір коштів на медичні потреби.

62

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Бердышев С. Н. Секреты эффективной интернетрекламы : практич. пособ. / С. Н. Бердышев. – М. : ДашковиКо, 2010. – 78 с.

2. Миронов Ю. Б. Основи рекламної діяльності : навчальний посібник / Ю. Б. Миронов, Р. М. Крамар. – Дрогобич : Посвіт, 2007. – 108 с.

3. Почепцов Г. П. Інформаційна війна як інтелектуальна війна [Електронний ресурс] / Г. П. Почепцов // Нез. Культ. Часопис «Ї». – Режим доступу : http://www.pic.com.ua/yakuberehtysya-vid-informatsijnoji-vijny-radyt-heorhij-pоcheptsov. html#sthash.aBQpopib.dpuf Ковальчук А. С., магістрант, Київський національний університет імені Тараса Шевченка «КАНАЛ ГРОМАДСЬКОГО ПОДКАСТИНГУ CPOD. CO»: НОВИЙ ПОГЛЯД НА ЖУРНАЛІСТИКУ ЗАГАЛОМ ТА СУСПІЛЬНЕ МОВЛЕННЯ ЗОКРЕМА Актуальність. В умовах модернізації національного інформаційного простору перед засобами масової інформації постали нові виклики, серед яких чільне місце займає питання формування системи спільних цінностей та інтересів, національної ідентичності, а також виховання патріотизму та аудиторії, що думає. Для комерційних каналів з чітко прописаною редакційною політикою та орієнтацією на високі рейтинги та прибуток, висвітлення вище згаданих тем переходить у розряд «неформату». Через це у більшості європейських країн існує система суспільного телерадіомовлення, яка відповідає за формування об’єктивних та збалансованих інформаційних потоків [3, 99]. В Україні ж, де інститут суспільного мовлення юридично існує давно, а от на практиці лише починає формуватися, роль суспільного мовника перебрали на себе одиничні Інтернет-платформи, серед яких вагоме місце займає «Канал громадського подкастингу Cpod.co». З огляду на це, метою нашого дослідження є з’ясування новизни змісту, форми та особливостей контенту «Каналу громадського подкастингу Cpod.co». У квітні 2005 року Станіслав Шумлянський, тодішній студент Києво-Могилянської академії, разом з командою однодумців та за сприяння Сергія Квіта та Андрія Садового заснували в 63

Ефекти та тренди новітніх медіа

підвалі Києво-Могилянської академії Інтернет-радіо. «Молоде радіо» – назву, яку вони обрали для свого проекту невипадкова, адже «молоде» в розумінні творців проекту означає не «молодіжне», а символізує щось нове, того, чого ще не було, а також пропонує нові підходи до журналістики [1]. З початку свого існування і до сьогодні концепція «Молодого радіо» поділяється на дві складові: радіостанцію у форматі сучасної української музики та платформу громадського мовлення. До 2006 року «Молоде радіо» виходило в ефір на вільній частоті ультракоротких хвиль 69,68 МГц, яка виділялася для «Громадського радіо» – першої незалежної радіостанції, яку заснував львівський журналіст Олександр Кривенко. З 2006 року «Молоде радіо» та «Канал громадського подкастингу», які сьогодні працюють на двох окремих Інтернет-порталах, ведуть своє мовлення виключно в Інтернеті. Керівник проекту Станіслав Шумлянський зазначає, що платформа Сpod.co представляє собою модель так званого нерадіо, яке за змістом схожа до суспільного радіо в Інтернеті, проте намагається позбавитися його недоліків. Так, на його думку, одним з недоліків суспільного мовника є «ефект сита», коли журналісти звертають увагу лише на найрезонансніші події, в той час, як менш значимі теми відсіюються. Іншим ризиком журналіст називає «сліпі зони», які з`являються в разі замовчування таких тем, як наприклад, екологічні проблеми, життя певних соціальних груп, маловідомі хвороби тощо. Ще однією небезпекою суспільного мовлення є «чорні лебеді» – одиничні події, які важко спрогнозувати та врахувати, але які можуть сильно вплинути на певну ситуацію. Як правило, медіаексперти уже після закінчення цих подій починають їх коментувати, опираючись на 2–3 загальновідомі тенденції, не помічаючи при цьому другорядних факторів. Для уникнення цих ризиків на платформі Cpod.co до створення контенту залучають не лише професійних журналістів, блогерів, але і пересічних громадян, які можуть подивитися на ситуація не згори, а будучи безпосередньо учасником події [2]. Основною формою подачі матеріалу на «Каналі громадського подкастингу» виступає подкаст. Подкасти – це аудіоблоги чи передачі, що викладаються в мережі Інтернет у вигляді випусків, які можна легко завантажити та слухати в будь-який зручний для користувача час; це окремі файли або серія файлів, що публікуються за однією адресою в Інтернеті та регулярно поновлюються [4, 4]. Контент для «Каналу громадського подкастингу», який повністю відповідає своєму салогану «Цього не побачиш в телевізо64

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

рі – слухай на Каналі громадського подкастингу», складається як з власних проектів, передач українських загальнонаціональних, місцевих, студентських радіостанцій, діаспори, так і з одиничних матеріалів різних авторів. Окремий пласт складають репортажі з цікавих подій, яскраві фрази дня без коментарів, інтерв’ю, художні твори у виконанні письменників, архівні матеріали тощо. Серед власних проектів «Каналу громадського подкастингу» на сайті Cpod.cо сьогодні представлені «Від-Чуття Присутності», «Киноведы», «Теревені», «Хроніки національної географії». Проте, це ще не весь перелік, програми часто змінюються та доповнюються. В аудіоколонці «Від-Чуття Присутності» письменник Тарас Прохасько ділиться своїми міркуваннями про Бога, сенс життя, виховання дітей. Радіопрограма «Киноведы» представляє собою авторський проект, присвячений світовому кінематографу, відомим режисерам, цікавим фільмам та їх жанрам. Окрім цього, радіопрограма на своїх хвилях торкається таких тем як література та письменники, музика та композитори, філософія та релігія, історія та живопис. «ПраБачення Інтернет» – це просвітницький подкаст-проект веб-сайту Інтернет-право UA, який розповідає слухачам про зміст та особливості авторського права в Інтернеті з метою підвищення їхньої обізнаності у цій сфері та надання рекомендацій щодо їх вирішення в правовому полі. Проект «Теревені» спрямований на розкриття неповторності кожної особистості в незалежності від її професії, роду занять, віку тощо. Як зазначено на сайті Cpod.co, «Теревені» – це спроба, хоча б на декілька хвилин, хоча б одним оком заглянути в чужі скельця і подивитися на світ очима режисерів та педагогів, домогосподарок та рок-музикантів». Аудіоблог головного редактора журналу «National Geographic Україна» Дмитра Губенка під назвою «Хроніки Національної Географії» до закриття українського підрозділу знайомив слухачів з новинками свіжих номерів українського журналу, а сьогодні висвітлює статті з National Geographic [5]. З огляду на таке програмне різноманіття «Каналу громадського подкастингу», слухач може самостійно формувати свій контент та легко коригувати його в залежності від уподобань та настрою. Окрім цього, людина має можливість підписатися на RSS-канал окремого автора чи проекту. Команда «Каналу громадського подкастингу» не втручається в зміст подкастів та не редагує їх. Для того, щоб підвищити якість контенту, керівник проекту час від часу влаштовує для авторів 65

Ефекти та тренди новітніх медіа

майстер-класи з режисури, подкастингу, основ журналістики, а також дає рекомендації з цих питань. Висновки. «Канал громадського подкастингу Cpod.co» є прикладом нового погляду на журналістику загалом та суспільне мовлення зокрема, яке своєю формою та контентом продемонструвало відхід від класичних принципів масової комунікації. Окрім, професійних журналістів та блогерів до формування контенту порталу долучаються пересічні громадяни, яким є що сказати. Таким чином, подача інформації відбувається збалансовано та різносторонньо. Автори громадської платформи Cpod.co у своїх подкастах висвітлюють такі важливі для суспільства теми як екологія, національні меншини, культурне виховання особистості, охорона здоров’я, правознавство тощо, які комерційні канали в гонитві за високими рейтингами просто не помічають. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Подкаст – це радіо для кожного, – майстер-клас Стаса Шумлянського [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу : http://journalism.ucu.edu.ua/program-highlights/626/.

2. Про «Громадське радіо», «не радіо» та «чорних лебедів» [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу : http://osvita.mediasapiens.ua/tv_radio/1411981076/ pro_gromadske_radio_ne_radio_ta_chornikh_lebediv/.

3. Садовська А. Л. Становлення інституту суспільного мовлення в Україні : стан і перспектиктиви / А. Л. Садовська // Вісник Національної академії прокуратури України. – 2014. – № 4. – С. 99–105.

4. Як створити подкаст у програмі «Аudacity» : метод. реком. бібл. фахівцю / Рівнен. обл. універс. наук. б-ка, від. маркетингу та наук. роботи; підгот. І. Усович; відп. за вип. В. П. Ярощук. – Рівне, 2014. – 17 с.

5.

Cpod.co Канал громадського подкстингу [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://cpod.co/.

66

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

Литовченко С. В., студентка, Бердянський державний педагогічний університет ВПЛИВ ВІДЕОБЛОГІНГУ НА ФОРМУВАННЯ СВІТОГЛЯДУ МОЛОДІ (НА ПРИКЛАДІ ВІДЕОБЛОГУ USACHEV SHOW) Актуальність. У наш час масова аудиторія більшу частину інформації отримує з Мережі. По-перше, це зручно та доступно. По-друге, наявність інтерактивності та зворотного зв’язку впливають на приріст аудиторії. Нові медіа з кожним днем завойовують все більше уваги з боку громадськості. Особливо їх популярність можна спостерігати серед підлітків та молоді, які велику кількість особистого часу проводять за читанням різноманітних блогів, переглядом відеоблогів. Одночасно з цим, масова аудиторія може бути не тільки споживачем інформації, а й брати участь у її виробництві та розповсюджені. У часи нових медій та новітніх комунікаційних технологій кожна людина, яка має бажання оприлюднити свій власний контент, може безперешкодно завантажити його на аудіо- чи відео-хостинг. Відтак, важливо встановити вплив відеоблогінгу на формування світогляду молоді. Мета дослідження – встановити спроможність відеоблогіну на формування світогляду молоді. Вирішення поставленої мети передбачає розв’язання наступних завдань: – дослідити технологію відеоблогу з точки зору комунікативістики; – проаналізувативідеоблогРусланаУсачева«UsachevShow» на предмет соціально-комунікаційних впливів; Об’єкт дослідження – відеоблог Руслана Усачева «Usachev Show». Предмет дослідження – вплив відеоблогінгу на формування світогляду молоді, комунікативна специфіка відеоблогу. Методи дослідження. загальнонаукові методи аналізу та синтезу, метод порівняння, метод контент-аналізу. Відеоблог Руслана Усачева «Usachev Show» посідає одне із найвищих місць в рейтингу у російськомовному сегменті «YouTube». На канал підписано 852 555 користувачів, а загальна кількість переглядів складає 104 898 784 мільйони. Основною аудиторією каналу є підлітки та молоді люди віком від 13 до 20 років. Такі вікові показники підтверджують точку зору Р. Крейґа про те, що Інтернет-аудиторія молодша, ніж аудиторія традиційних медій в цілому [1, 24].

67

Ефекти та тренди новітніх медіа

Відеоблог «Usachev Show» складається з наступних рубрик:«Usachev Today» – автор інтерпретує актуальні та цікаві новини, події у світі та Росії. Руслан Усачев подає матеріал в доступній і цікавій формі, з використанням сленгу, гумору та сарказму; пропонує свою точку зору на події. «Оскорбление чувств верующих» – це авторський фільм, який складається з чотирьох серій. Як зазначає сам автор, фільм про проблеми взаємовідносин релігії та суспільства сучасної Росії. «Вредное кино» – відеоогляди сучасної російської кіноіндустрії, де часто автор висловлює свої коментарі з іронією, обуренням та гумором. На даний момент Руслан Усачев разом зі своїм напарником Михайлом Кшиштовським активно працюють над відеопроектом «Пора валить!» – це рубрика про подорожі в різні країни, міста, огляди екскурсій та культурних пам’яток (серед яких, Стамбул, Кіпр, Барселона, Санкт-Петербург, Тайланд, Литва тощо). Окрім основних рубрик Руслан Усачев є одним із авторів підлітково-студентського відеопорталу «Спасибо, Ева!», спеціально для якого знімав рубрику «#twitota» – це саркастичний огляд твіттерів російських зірок шоу-бізнесу. Основна ідея проекту полягає у висміюванні авторів твіттер-акаунтів. Серед «висміяних»: Тіна Канделакі, Тіматі, Михайло Галустян, Гарік Харламов. В одному із випусків шоу Руслан Усачев запропонував глядачам проекту за винагороду підібрати пароль до твіттера Дмітрія Мєдвєдєва, на що зреагувала прес-секретар, президента (на той час). Автора разом з «перспективною молоддю Росії» було запрошено на зустріч до Мєдведєва, де відеоблогер міг поставити президенту запитання. Відеоблог «Usachev Show» виконує не тільки розважальну та рекреаційну функції медій. Як наслідок перегляду блогу – аудиторія засвоює інформацію, яка може містити цікаві факти чи аналіз проблеми в легкій доступній формі. Це в повній мірі реалізується завдяки програмі «Оскорбление чувств верующих», де серйозна інформація подається у розважальному стилі. Руслан Усачев піднімає проблеми релігії, проводить журналістське розслідування про минуле патріарха російської православної церкви Кирила. Відеоблог Руслана Усачева виконує не скільки інформаційну функцію медій, як виховну. Його автор нав’язує свою власну точку зору; з якою аудиторія може погоджуватися, або не погоджуватися, але все одно у глядачів формується погляди під неопосередкованим медіавпливом. Наприклад, сама назва рубрики 68

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

«Пора валить!» на підсвідомому рівні формує уявлення про незадовільний стан життя в Російській Федерації. Таким чином, проаналізувавши відеоблог Руслана Усачева «Usachev Show» можна стверджувати, що доросла аудиторія ставиться до масової інформації критично. Натомість молодь, громадська думка якої формується переважно завдяки батькам, друзям, медіасередовищем, не маючи життєвого досвіду та навиків відокремлювати важливу інформацію від неважливої, значно більше піддається медіавпливам. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Крейґ Р. Інтернет-журналістика: робота журналіста і редактора у нових ЗМІ / Ричард Крейґ. – К. : «Києво-Могилянська академія». – 2007. – 324 с. Мельнікова Ю. О., канд. філол. наук, доцент, Бердянський державний педагогічний університет ЗАСТОСУВАННЯ ТЕХНОЛОГІЙ ТА СИСТЕМ УПРАВЛІННЯ КОНТЕНТОМ В ОСВІТНІХ СОЦІАЛЬНОКОМУНІКАЦІЙНИХ ІНСТИТУЦІЯХ Інтеграція України у світовий інформаційний простір передбачає впровадження досі не досліджених українською наукою питань комунікаційних технологій. До такої проблематики належить цілий комплекс аспектів. Від часу появи першого електронного видання на вітчизняному ринку інформації минуло менше двох десятиліть, проте галузь уже сьогодні має прогресивні показники. Так, багато журналістських інституцій не лише мають представництво в Інтернеті, а й активно розповсюджують як суто електронні видання, так і електронні версії друкованої продукції. Окремою проблемою перед сучасним інформаційним суспільством України є доцільність та відповідність практичної реалізації Інтернет-проектів теоретичним здобуткам. Адже, наявний цілий пласт бюджетних мережевих видань, в яких абсолютно не дотримано жодних медіаекологічних, ергономіко-технічних, естетичних норм. Актуальність роботи зумовлена необхідністю з’ясування можливого застосування технологій та систем управління контентом в освітніх соціально-комунікаційних інституціях. Теоретико-методологічну основу дослідження становлять праці В. Агєєва, І. Буяваля, Р. Вербового, В. Вуля, Д. Галкіна, 69

Ефекти та тренди новітніх медіа

Л. Городенко, В. Іванова, А. Калмикова, М. Кастельса, Р. Крейга, Б. Потятиника, П. Салиги, М. Тимошика, І. Тонкіх, М. Чабаненко. Мета дослідження – встановити специфіку застосування технологій та систем управління контентом в освітніх соціальнокомунікаційних інституціях. Для реалізації поставленої мети передбачено вирішення ряду завдань: –– визначити специфічні умови існування Інтернет-ресурсів бюджетних інституцій; –– розкрити вимоги до створення Інтернет-ресурсів бюджетних освітніх закладів; –– встановити специфіку використання технологій та систем управління контентом освітніми бюджетними інституціями. Об’єктом дослідження є бюджетні Інтернет-проекти. Предмет – функціональні можливості технологій та систем управління контентом. Методи дослідження: спостереження, порівняння, метод збору та обробки інформації, описовий та метод моделювання. Електронні видання глибоко інтегрувались у вітчизняний медіа простір, тому журналістикознавство не може стояти осторонь цих явищ. Б. Потятиник [1] зосереджує увагу на філософії масової комунікації, приділяє чималу увагу проблемам реформації особистості у віртуальному середовищі, власне Інтернетові, через який і розповсюджується переважна більшість електронних видань, наголошує на аргументах як противників, так і прихильників поширення глобальних мереж українським простором. Ці дослідження є ґрунтовним теоретичним фундаментом для вивчення електронних видань із різноманітних позицій. Вчений розглядає електронні засоби масової інформації в демократичних процесах, наголошує на необхідності домінування відповідальності перед суспільством та ефективніших механізмах соціального контролю медіа, що повинно забезпечити пріоритет важливих соціальних функцій над комерційними цілями, дає прогноз розвитку мережевих ЗМІ в Україні. Основним недоліком існуючих в Україні бюджетних Інтернет-ресурсів є недостатня профінансованість. Керівники та фахівці державних установ, особливо тих, що працюють у сфері освіти та культури, з очевидних причин не можуть залучити до розробки проекту професійних фахівців з галузей журналістики, дизайну, програмування тощо. Однак, основна кількість відвідувачів даних мережевих ресурсів, – це молодь та юнацтво. Вельми корисним у методологічному плані для реалізації проекту бюджетного Інтернет-ресурсу виявився проект під70

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

тримки та українізації блогової платформи WordPress [2]. На ньому представлено цікаві та нові теми, скіни, шаблони, плагіни до системи управління контентом «WordPress», окрім того, якісно та оперативно висвітлені новини розвитку платформи. Для здійснення бюджетних Інтернет-проектів якнайкраще підходить CMS. Це програмне забезпечення для організації вебсайтів чи інших інформаційних ресурсів в Інтернеті чи окремих комп’ютерних мережах. Існує багато доступних CMS-систем, які можна використовувати в різних компаніях завдяки їх функціональності. Незважаючи на широкий вибір інструментальних та технічних засобів, наявних в CMS, існують загальні для більшості типів систем характеристики. Багато сучасних CMS поширюються як безкоштовні і легкі у встановленні (інсталяції) програми. Існують CMS двох видів: платні і безкоштовні. Останні поширюються у вільному доступі, і, як наслідок, за технічну підтримку ніхто не відповідає, хоча характеристики безкоштовної CMS не поступаються за якістю платним. Критеріїв для визначення функціональності CMS всього чотири: функціональність системи управління (основні характеристики CMS – це юзабіліті, настроюваність, зручність в обігу, навігації; можливість незначних змін і редизайну без зупинки роботи сайту); універсальність системи управління (можливість використання даних характеристики CMS для створення сайту будь-якого рівня складності, будь то візитна картка чи великий портал); адміністрування сайту (можливість призначати різним групам користувачів різні рівні доступу, якісний захист системи від зломів); інші характеристики CMS (можливість перенесення на іншу платформу без втрати інформації, можливість зберігати резервні копії, хороший відгук бази даних тощо). Для адміністрування і підвищення педагогічного ефекту для розробки освітніх проектів варто використовувати інтуїтивно зрозумілу систему управління контентом, що передбачає наявність двох користувацький інтерфейсів: фронтенду (те, що бачить користувач, який може піти за покликанням з пошукового сайту або цільовий – для своєї перегляду своєї публікації або коментування іншої) та бекенду (панель адміністрування). Методичний підхід використання фронтенду та бекенду зумовлений необхідністю нагального реагування на інформаційні потоки, зміни контенту у режимі реального часу, так, щоб відвідувачі ресурсу не спостерігали проміжних операцій з інформацією та дій адміністратора. Окрім того, використання динамічної системи управління контентом дозволяє педагогу без знань технічних тонкощів та програмування коригувати структуру та наповнення ресурсу.

71

Ефекти та тренди новітніх медіа

Перспективним вбачаємо створення віртуальної приймальні завідувача кафедри, де студенти зможуть отримувати офіційну інформацію та відповіді на найбільш актуальні питання стосовно організації та розпорядку навчального процесу, дозвілля та інших видів навчальної діяльності. Перенесення майданчику швидкого реагування з соціальних мереж на кшталт «ВКонтакте» та «Facebook» на динамічні спеціалізовані ресурси дозволить поліпшити освітню комунікацію студентів з викладачами. Планується створити і наповнити кейси з дисциплін кафедри, де буде вміщено окремі складові навчально-методичних комплексів, наприклад, плани практичних занять, методичні рекомендації для самостійної роботи, списки рекомендованої літератури, залікові та екзаменаційні питання, програми практик та державної атестації. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Потятиник Б. В. Інтернет-журналістика : навчальний посібник / Борис Володимирович Потятиник. – Львів : ПАІС, 2010. – 246 с.

2. Український WordPress [Електронний ресурс] // Центр підтримки та українізації платформи WordPress. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: https://wordpress.co.ua. Остапчук Г. В., студент, Запорізький національний технічний університет ПРОБЛЕМНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ СПОРТИВНИХ РЕСУРСІВ В УКРАЇНСЬКОМУ ІНТЕРНЕТ-СЕГМЕНТІ Інтернет як публічна інформаційна платформа в Україні вже може повноцінно конкурувати з традиційними ЗМІ і має широкі перспективи розвитку у майбутньому. Застосування новітніх інформаційно-комунікаційних технологій та Інтернет є одними з найбільш важливих факторів, що визначають формування освіченого плюралістичного суспільства XXI століття. Їхній стрімкий розвиток і поширення набули сьогодні характеру глобальної інформаційної революції. В контексті розвитку інформаційних інтернет-ресурсів, актуальності набуває питання особливостей висвітлення спортивних новин в мережі, як одного із найменш досліджених, але не менш важливих для українського журналістикознавства [1].

72

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

Останніми десятиліттями спортивна журналістика зазнає суттєвих змін: чи не найдавніший вид спортивних видань – друкований – майже повністю витісняється електронними аналогами. Інтернет-видання займають все більше і більше простору видавничого сегменту, постійно вдосконалюючись та розвиваючись. Прості інформаційні сайти набувають мультимедійних властивостей, поєднуючи текст, зображення, відео та звук. Змін зазнають і жанри спортивної журналістики. Останнім часом журналісти таких видань виходять за рамки традиційних художньо-публіцистичних та інформаційних жанрів, вводять інновації, експериментують. У межах одного матеріалу може бути використано кілька форм подання інформації, поєднано кілька жанрів. Водночас на основі вже існуючих з’являються й нові жанри спортивних публікацій, можливі лише в електронних виданнях. В Україні над теоретичним осмисленням Інтернеткомунікацій як середовища поширення масової інформації працюють провідні журналістикознавці В. В. Різун, О. К. Мелещенко, В. Ф. Іванов, В. І. Шкляр, Б. В. Потятиник, А. А. Чичановський, І. М. Артамонова. Спортивна проблематика у ЗМІ стала об’єктом наукових розвідок А. Калмикова, С. Михайлова, І. Артамонової, М. Чабаненко, А. Досенко, І. Яремко. З моменту появи спортивної української журналістики в мережі Інтернет журналістика набуває жанрових рис типової української журналістики. По-перше дістає чітку жанрову градацію на три групи: інформаційні, аналітичні та художньо-публіцистичні. Інформаційні жанри складають основну частину масових інформаційних потоків, де центральним компонентом є інформаційне повідомлення, що характеризується оперативністю, точністю і компактністю відображення реальних подій у світі спорту [2]. Спортивна інтернет-журналістика в Україні хоч і перебуває на стадії розвитку до сьогодні, проте рівня сусідніх Європи чи Росії ще не досягла. Можна виділити три основні причини, які гальмують розвиток вітчизняних спортивних інтернет-порталів [3]: – в Україні не існує ні одного навчального закладу, який би готував спеціально спортивних журналістів, особливо спеціалізованих на онлайнових медіа; – для спортивних ЗМІ в Україні, як і для інших завжди актуальною залишається проблема фінансування. Багато сучасних українських видань живуть на кошти меценатів, так і не спромігшись принести прибуток своїм власникам; – українськім спортивним виданням доводиться конкурувати з російськими ЗМІ, (також останнім часом з європейськими і 73

Ефекти та тренди новітніх медіа

американськими), які впевнено почуваються в українському медіапросторі, що, в першу чергу, стосується інтернет-видань. Незважаючи на всі нюанси в Україні активно розвивається інтернет-сегмент спортивних ЗМІ. Найпопулярнішими спортивними сайтами на сьогодні є Football.ua, UA-Футбол та Sport.ua. Робота спортивного журналіста специфічна сама по собі: необхідно знати дуже багато чого з того , на що звичайний журналіст часто навіть не звертає уваги. Сучасні тенденції в розвитку фізкультури і спорту в тій чи іншій країні, нюанси різних видів спорту, історію спортивних подій, вміти дуже швидко реагувати на ситуацію, бути об’єктивним і стриманим у висвітленні, апріорі, емоційного контенту [4]. Ще одним не менш важливим фактором стагнації розвитку української спортивної журналістики в мережі Інтернет є відсутність повноцінної правової бази, яка б регламентувала діяльність спортивного журналіста в мережі. Також, однією із домінантних причин, що негативно впливають на розвиток спортивних інтернет-ресурсів є відсутність єдиної загальноприйнятої класифікації та типології мережевих ЗМІ. Вчені застосовують різні критерії типології Інтернет-ЗМІ, через що з’являється безліч різнорівневих класифікацій. Основні критерії типології присутні в багатьох наукових концепціях доцільно поділити на такі групи: а) За походженням: клони (це аналоги своїх офлайнових версій); гібриди (модифіковані онлайн-версії традиційних ЗМІ, що виникли на основі своїх офлайн-прототипів, але не копіюють їх, а виробляють власну інформаційну політику); онлайнові ЗМІ (цей тип видань не має позамережевих відповідників. Вони виникли і розвиваються в мережі). б) За близькістю до традиційних аналогів: інформаційні агентства (ресурси, які передають інформацію з телетайпних стрічок); Інтернет-газети (часто оновлювані видання, які спеціалізуються, на новинах); Інтернет-журнали (ресурси, які характеризуються глибокою аналітичністю матеріалів); Інтернеттелебачення; Інтернет-радіо. в) За видами спорту: змішані; футбольні; баскетбольні; сайти, присвячені іншим видам спорту. г) За ґендерною ознакою: сайти, зорієнтовані на висвітлення чоловічих видів спорту; ресурси, зорієнтовані на висвітлення жіночих видів спорту; змішані (ці сайти висвітлюють як жіночі, так і чоловічі види спорту). ґ) За географічним розподілом аудиторії: міжнародні; транснаціональні; всеукраїнські; обласні; міські.

74

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

Отже, можна стверджувати, що онлайнова спортивна журналістика в Україні перебуває в процесі свого становлення і тому має велику кількість різнопланових аспектів проблемного характеру, які потребують нагального вирішення. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Алексеев К. Спортивная составляющая имиджа страны / К. Алексеев // Имидж государства/региона: современные подходы : новые идеи в теории и практике коммуникации : сб. науч. трудов. – СПб. : Роза мира, 2009. – 264 с.

2. Большая советская энциклопедия: в 30 т. / под ред. А. Прохорова. – 3-е изд. – М. : Сов.энцикл., 1969–1978. – 30 т.

3. Калмыков А. Интернет–журналистика : монография / А. Калмыков, Л. Коханова. – М. : ЮНИТИ–ДАНА, 2005. – 383 с.

4. Романов Р. Інтернет в Україні в контексті відносин людини, суспільства та держави / Р. Романов // Свобода висловлювань і приватність. – 2002. – № 3. – С. 4–20. Прохорович О. В., студент, Запорізький національний технічний університет «ГРОМАДСЬКЕ ТЕЛЕБАЧЕННЯ» ЯК НОВІТНЯ ФОРМА ТЕЛЕВІЗІЙНОГО МОВЛЕННЯ В УКРАЇНІ Сьогодні Інтернет став невід’ємною частиною життя, адже в мережі можна знайти будь-яку інформацію. Тому розвиток Інтернет-журналістики, зокрема Інтернет-телебачення, дуже важливий. Наступ Інтернет на телебачення почався вже давно. Однак правильніше буде стверджувати, що телебачення залучило нові технології, в результаті чого у всесвітній мережі з’явилося онлайн-ТБ, дослідження якого є наразі актуальним. Телебачення майбутнього – це свого роду база даних, а глядач – це вільний користувач, який шукає і отримує потрібну інформацію. Інтернет-ТБ – це черговий крок розвитку інформаційного суспільства, зумовлений потребою аудиторії в оперативному висвітленні подій, а головне – у зручній формі такого висвітлення (перегляд телепрограм одночасно з постійним моніторингом Інтернет-контенту). Крім того, Інтернет-варіант телебачення дає реципієнту ширші можливості для зворотного зв’язку зі ЗМІ в режимі онлайн [4].

75

Ефекти та тренди новітніх медіа

Інтернет-ТБ, або як його ще називають онлайн-ТБ – це відкрита мережа, в якій безліч дрібних і середніх відео-виробників пропонують авторський контент, що постійно розвивається. Користувачів приваблює широкий вибір можливостей застосування цифрового теле¬візійного контенту, які до останнього часу були практично нездійсненними на традиційному ефірному телебаченні [3]. Термін «громадянська журналістика» розглядається у роботах таких дослідників, як Д. Гілмор, Ю. Голоднікова, Д. Кульчицька, М. Лукіна та ін. Наразі Україна потребує суспільного телебачення, яке було б незалежним від держави та будь-яких політичних сил, працювало б на засадах прозорості, чесності, незаангажованості й відповідало б інтересам різних верств населення та соціальних груп. На ньому мають бути представлені високоякісні інформаційні, аналітичні, публіцистичні, освітні, культурні та дитячі програми, що забезпечить комунікацію, консолідацію та сталий розвиток громадянського суспільства [2]. Для українського Інтернет-простору 2013 рік відзначився, з-поміж іншого, запуском відразу декількох проектів, які вже найближчим часом можуть вплинути на розстановку сил у медіа-сегменті. Восени 2013-го стартували відразу чотири канали – «Громадське телебачення», «GromTV», «Спільнобачення» й «Еспресо TV», які заявили про себе як про канали громадського Інтернет-мовлення. До цього вже існували схожі проекти, зокрема, «INTV» і рубрика «Інтернет-ТВ» на сайті радіостанції «Радіо Свобода». При всій зовнішній простоті контенту українське онлайн-телебачення уже в перший місяць свого існування зібрало в сукупності кілька мільйонів переглядів. Головною причиною популярності подібних проектів стало загострення політичної ситуації в країні. А «вміститися» в скромні бюджети їм допомогли платформи безкоштовної трансляції. Так, два телеканали («Еспресо TV» і «Громадське телебачення») ведуть трансляцію через YouTube, підписавши з сервісом партнерську програму. А для прямих трансляцій два з шести проектів («GromTV» і «Спільнобачення») використовують сервіс потокового відео Ustream. Основний акцент «Громадське телебачення» робить на актуальності інформації. Коли в Україні трапляються значущі події, журналісти виходять в ефір, щоб висвітлювати та обговорювати супільні процеси. Контент «Громадського телебачення» складають окремі інтерв’ю, новинні блоки, які характеризуються неновинною формою подачі інформації, телемарафони з гостями зі студії і включеннями кореспондентів-волонтерів із місць най76

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

більш резонансних подій. Останні містять бесіди з громадськими активістами, журналістами, художниками, членами редакційного колективу, опозиційниками, співаками, студентами, які змішані з прямими включеннями з різних частин Києва та регіонів, стрімами волонтерів, оглядами новин та монологами ведучих. Дещо бракує глибинного аналітичного матеріалу, однак це пов’язано з великим масивом інформації. Ініціативна група проекту переконана: аналітичні програми будуть цікавими глядачам перш за все через журналістів, які їх готуватимуть. Журналісти «Громадського телебачення» не втратили довіри суспільства й мають незаплямовану репутацію, а тому до них підвищений рівень довіри. Журналістські матеріали на сайті розподілені за рубриками «Політика», «Економіка», «Суспільство», «Культура», «Світ» та «Слідство.Інфо». Слід відзначити специфіку постійної трансляції наживо, яка не передбачає попереднього запису, монтування відео і вирізання небажаних моментів, фраз чи питань, а постійну роботу прямому ефірі. Крім цього, є можливість переглядати інтернет-телеканал наживо не тільки на офіційному сайті, де відбувається коментування прямого ефіру авторизованими користувачами, а й на власному каналі в YouTube (323 401 підписників) й замовити в пакетах каналів на кабельному телебаченні.

25 лютого 2014 року «Громадське телебачення» повідомило про надання на безоплатній основі можливості Національній телекомпанії України транслювати свої інформаційно-суспільні блоки з 10:00 до 12:00, з 15:00 до 17:00 та з 19:00 до 22:00, без врізання у них реклами, із збереженням маркування, титрування і без зміни змістовної частини. А вже 26 лютого з 10:00 в ефірі «Першого національного» почалася трансляція «Громадського телебачення» в рамках спільного проекту. Підставою для такого рішення, як зазначає програмна рада «Громадського телебачення», стало розуміння важливої місії суспільного мовлення для становлення громадянського суспільства та сталого розвитку країни. Це лише тимчасовий, але несміливий крок у створенні повноцінного громадського телемовлення з боку держави. Натомість вона відповідально заявляє, що готова взяти на себе повноцінну функцію суспільного мовника на частотах «Першого національного» телеканалу цілодобово [1]. Таким чином, українське телебачення фактично зробило лише перші кроки у всесвітній мережі, пропонуючи архіви ефірних програм і в окремих випадках потокове відео. В українському сегменті мережі немає ще власне інтернет-телекомпаній, а редакції вітчизняних інтернет-ЗМІ лише умовно можна вважати 77

Ефекти та тренди новітніх медіа

конвергентними, оскільки вони не пропонують якісного власного відеоконтенту. Наразі у проектів громадського телебачення є необхідність подальшого розвитку та цілком реальна перспектива стати тим самим суспільним телеканалом, на який так багато покладено сподівань щодо порятунку українського медіапростору. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Громадське ТБ починає мовлення на Першому національному з трьох інформаційно-суспільних блоків [Електронний ресурс]. – 2013. – Режим доступу : http://www. telekritika.ua/ rinok/2014–02–25/90811.

2. Губерський Л. Інформаційна політика України : європейський контекст / Л. Губерський, Є. Камінський, Є. Макаренко. – К. : Либідь, 2007. – 360 с.

3. Іванов В. Сьогодення українських медіа / В. Іванов // Наукові записки Інституту журналістики. – 2002. – Т. 07. – С. 45–51.

4. Соловйов М. Інтернет-варіант українського телебачення: формат подачі контенту / М. Соловйов // Наукові записки Інституту журналістики. – 2009. – Т. 36. – С. 195–198. Федорова Х. Є., студентка, Запорізький національний технічний університет СПЕЦИФІКА РУБРИКАЦІЇ ІНФОРМАЦІЙНОАНАЛІТИЧНОГО ІНТЕРНЕТ-ВИДАННЯ «НАШІ ГРОШІ» Чітка рубрикація – запорука якості як друкованого, так і інтернет-видання. Особливо це важливо в ЗМІ, які оновлюються кожен день і пропонують читачеві великий масив різнопланової інформації. Саме від того, наскільки досконалою і продуманою є рубрикація видання, залежить доступність, зрозумілість та ефективність розміщених матеріалів. До вивчення особливостей рубрикації друкованих видань звертались А. Іщик [1], Т. Репкова [2], В. Шевченко [3] та ін. Але на сьогоднішній день відсутні дослідження, присвячені вивченню рубрикації інтернет-видань в цілому і сайту економічних розслідувань «Наші гроші» зокрема, що і обумовлює актуальність нашої роботи. «Наші гроші» – інформаційно-аналітичне інтернет-видання, що спеціалізується на аналізі витрат бюджетних коштів через 78

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

державні тендери в Україні. Структурно сайт поділяється на сім рубрик і має дві вкладки (за регіонами). Рубрика «Гроші від колег» – матеріали з інших ЗМІ на тему корупції. Інколи матеріали закінчуються коментарем «Від «Наші гроші»», в якому редакція доповнює матеріал новими фактами. Найчастіше тут з’являються матеріали таких ЗМІ: «Дзеркало тижня. Україна», «Бізнес», «Власть денег», «Комерсант-Україна», «Економічна правда», «Українська правда», «Схеми», «Свідомо», «Слідство.Інфо». «Наші гроші.TV» – текстові версії розслідувань програми «Наші гроші», що виходить на телеканалі «Zik», з уривками чи повними версіями випусків. «Наші статті» – основна частина контенту інтернет-видання. Вона представлена ґрунтовними журналістськими розслідуваннями, що присвячені тендерам, корупційним схемам, економічним злочинам. «Новини» – найбільш об’ємна рубрика видання. Кількість новин за день непостійна. Середній показник – 10–12 новин за добу. Основа більшості новин – інформація з «Вісника державних закупівель». Типова публікація у цій рубриці має наступний формат: перший елемент – інформацію про результат тендеру – головний факт новини; другий елемент – інформація щодо засновників компанії-переможця; третій елемент – інформація про відхилені пропозиції. Приблизно таку структуру мають всі новини інтернет-видання. «Новини регіонів» – новини про державні закупівлі та тендери в регіонах. Формат матеріалів такий самий, як і в рубриці «Новини». «Хіт-парад» – щотижневий моніторинг тендерів з «Вісника державних закупівель» за досліджуваний проміжок часу. В матеріалі подається топ-10 закупівель найбільших тендерів по всій Україні. Матеріали в цій рубриці складаються з трьох структурних частин. Перша – лід, друга – загальна інформація про те, скільки тендерів провели за конкретні дні і на яку суму, третя – порівняльна таблиця-рейтинг із зазначенням замовника, суми, підрядника та предмету угоди. «Наші блоги» – блоги журналістів видання. Вони виступають майданчиком для вислову думок авторів з приводу того чи іншого розслідування. Часто журналісти в блогах коментують конкретні новини або публікації видання після бурхливої реакції аудиторії на матеріал. З огляду на стандарти журналістики, вони не можуть подавати свою суб’єктивну точку зору в самій публікації, тому роблять це в особистих блогах.

79

Ефекти та тренди новітніх медіа

Окремі розділи інтернет-видання – вкладки «Наші гроші. Запоріжжя» та «Наші гроші. Львів». Автором проекту «Наші гроші. Запоріжжя» є місцевий журналіст Юрій Сидоров. Ресурс створено для відслідковування важливої інформації в потоці офіційних повідомлень «Вісника державних закупівель», «Єдиного державного реєстру судових рішень», рішень державних контролюючих органів та документів обласної, міських, районних адміністрацій, рад. Розділ має три рубрики: «Новини», «Статті», «Документи». Перші дві мають аналогічне наповнення, що і рубрики головного сайту, але матеріали стосуються виключно Запоріжжя і області. Рубрика «Документи» містить різного роду офіційні документи: технічні завдання, рішення департаментів ЗОДА, рішення місцевих судових інстанцій. «Наші гроші. Львів» включає в себе п’ять рубрик: «Гроші від колег» – матеріали львівських ЗМІ, що присвячені проблемам корупції; «Документи» – постанови, технічні специфікації, технічні вимоги та інше; «Наші статті» – безпосередньо журналістські розслідування; «Новини» – новини з «Вісника державних закупівель», що стосуються Львову та області; «Топ-5» – щотижневі переліки тендерів, до яких у журналістів видання виникли питання щодо опублікування документації. Таким чином, інтернет-видання «Наші гроші» можна назвати абсолютно специфічним ресурсом на українському медіаринку. Це інтернет-ЗМІ, що спеціалізується на проведені журналістських розслідувань, інформацію для яких можна отримати з різноманітних відкритих офіційних джерел. Використовуючи загальнодоступні сайти, журналісти пропонують новини та розслідування з таких тем: тендери, державні закупівлі, публічні фінанси та державні закупівлі, офшорні фінансові операції, приватизація, виділення земельних ділянок. Інтернет-видання знайомить читача з великими масивом матеріалів різного типу: суто інформаційні повідомлення, аналітика, рейтинги, огляди, розслідування. При цьому, кожен тип матеріалу відповідає назві тієї рубрики, в якій його опубліковано. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Іщик А. Композиція друкованого журнального видання [Електронний ресурс] / А. Іщик. – Режим доступу : http:// intkonf.org/ischik-ao-kompozitsiya-drukovanogo-zhurnalnogovidannya-na-prikladi-proektu-zhurnalu-dlya-studentivgurtozhitok/

80

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

2. Репкова Т. Новое время: Как создать профессиональную газету в демократическом обществе / Татьяна Репкова. – К. : IREX, 2002. – 468 с.

3. Шевченко В. Система рубрикаціїгазети – основа її архітектонічної організації [Електронний ресурс] / В. Шевченко. – Режим доступу : http://journlib.univ.kiev.ua/index. php? act=article&article=1188 Чапчахчи К. О., аспірантка, Маріупольський державний університет ВІДМІННІ ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖ ВІД ТРАДИЦІЙНИХ ЗМІ Активний розвиток Інтернету за останнє десятиріччя перетворив соціальні мережі у невід’ємний атрибут усіх прошарків населення. Сьогодні вони набувають великої популярності та широкого розповсюдження. Незважаючи на трансформації, які відбуваються з соціальними мережами, вони і досі є актуальним питанням вивчення майже всіх галузей знань. Американський вчений, професор кафедри журналістики та медіадосліджень Університету штату Нью-Джерсі, Джон Павлик говорить про те, що із розвитком Інтернету паралельно розвивалася й журналістика новітніх медіа, яка «спирається на конвергенцію цифрових (або комп’ютерних) технологій і телекомунікацій [2, 644]. Термін «новітні медіа» з’явився в медіапросторі відносно недавно. Його тлумачення стало суперечливим для західних і вітчизняних дослідників. Традиційно під новітніми медіа ми розуміємо інтерактивні електронні ЗМІ. Наприклад, один із найбільш визнаних дослідників Т. Беннет у своїй роботі наголошував, що нові медіа асоціюються перш за все з історією ХІХ і ХХ століття – преса, радіо і телебачення, індустрія кіно і звукозапису – традиційно об’єдналися під заголовком «мас-медіа», а їхнє вивчення розвивалося як складник соціології масової комунікації» [1, 30]. Таке підтвердження допомагає нам зрозуміти, що поняття «нові медіа» зародилось внаслідок виникнення нових технологій масової комунікації. На думку В. Е. Шевченко новітні медіа – це сучасні медіа, які засновані на цифрових технологіях, основними ознаками яких є: мультимедійність, гіпертекстуальність та інтерактивність. Саме 81

Ефекти та тренди новітніх медіа

такі медіа можуть генерувати інформацію в режимі реального часу, персоналізувати її доставку споживачеві; вони надають можливість користувачеві брати участь у творенні інформації, впливати на процес колективної медіатворчості. Українська дослідниця наголошує, що цими ознаками новітні медіа відрізняються від традиційних ЗМІ [4, 379]. У 2009 році на одному із семінарів, експерт спільного проекту Ради Європи та ЄС «Сприяння європейським стандартам в українському медійному середовищі», А. В. Лун наголосив, що до нових медіа фахівці зараховують різноманітні засоби масової комунікації, поширювані головним чином через Інтернет, а саме: соціальні мережі, відеосервіси; блоги; мережі міні-блогів; он-лайн медіаплеєри; портали громадянської журналістики; Інтернет-радіо-сервіситощо» [3]. Отже, можна сказати, що новітні медіа – це інтерактивні медіа, які засновані на сучасних цифрових технологіях, головними рисами яких є: персоналізація, прозорість, можливість зворотного зв’язку, гіпертекстуальність, дискусії в повідомленнях, створення користувацького контенту тощо. Одним із найпопулярніших засобів новітніх медіа є соціальні мережі. Сьогодні цей засіб допомагає усім прошаркам населення спілкуватись без часових та просторих меж, здійснювати обмін корисною інформацією; ми можемо переглядати улюблені відео та фотографії, слухати аудіо записи своїх друзів тощо. Серед основних ознак соціальних мереж можна виокремити: швидкість та оперативність пошуку потрібної інформації; доступність та прозорість передачі повідомлення; участь у різноманітних співтовариствах (наукових, розважальних тощо); обмін відео та аудіофайлами тощо. Як і у всіх інших різновидів новітніх медіа соціальні мережі відображають специфічні функції, а саме: комунікативну, розважальну, функції самопрезентації та самореалізації. Завдяки цим функціям соціальні мережі можна назвати незалежними центрами поширення нескінченного потоку інформації, які обумовлені як глобальністю, так і демократичністю. Сьогодні українські дослідники виокремлюють певні особливості, які відрізняють соціальні мережі від традиційних ЗМІ. По-перше, традиційні ЗМІ мають певні формальні зобов’язання перед користувачами з точки зору достовірності поданого матеріалу; по-друге, наслідують традиції подачі інформації; по-третє, у своїй діяльності спираються на загальносуспільну інформаційну базу; по-четверте, їх розвиток обумовлений розвитком традиційної соціальної структури суспільства, оновлення пов’язане зі зростаючими запитами в інформаційному забезпе82

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

ченні цих структур і окремих їхніх членів, з якісними змінами в цих запитах; по-п’яте здійснює вагомий внесок у мобілізацію членів суспільства на його розвиток за традиційною схемою опори на традиційні інформаційні напрацювання, інформаційне забезпечення еволюційних процесів сьогодення,інформаційні напрацювання для забезпечення вирішення завдань подальшого розвитку [5, 21]. Серед особливостей, які відрізняють соціальні мережі від традиційних ЗМІ можна виокремити: по-перше, в організаторів соціальних мереж відсутні формальні зобов’язання перед користувачами за достовірність інформації; по-друге, соціальні мережі проходять процес становлення на основі розвитку електронних інформаційних технологій; по-третє, інформаційні обміни базуються на знаннях, що перебувають у суспільному обігу в даний час, викликають зацікавленість сучасників; по-четверте, розвиток пов’язаний із трансформаційними процесами в структурі ITспівтовариств; по-п’яте, здійснення інформаційних обмінів на базі актуальних ресурсів сьогодення для вирішення проблем віртуальних співтовариств [5, 22]. Отже, новітні медіа є відкритими та прозорими для усіх прошарків населення, створені за допомогою нових та сучасних цифрових технологій, головними рисами яких є гіпертекстуальність, створення користувацького контенту, висока періодичність, декілька видів подання необхідної інформації (аудіо та відеофайли, повідомлення) тощо. Серед різновидів новітніх медіа найактивнішим та найпопулярнішим є соціальні мережі, завдяки яким ми можемо здійснювати усі наші потреби (пошук інформації, спілкування з колегами, обмін документами, слухати музику, дивитися фільми, брати участь у заходах, знаходити друзів тощо). Сьогодні соціальні мережі являють собою динамічну систему, яка за допомогою новітніх технологій вже стала важливим інструментом спілкування. Серед особливостей, які відрізняють даний різновид новітніх медіа від традиційних ЗМІ, слід зазначити процес становлення соціальних мереж на основі розвитку нових технологій та трансформаційних процесів. Ми можемо стверджувати, що соціальні мережі є новим феноменом не тільки новітніх медіа, а й і комунікативного середовища в цілому. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1.

Bennett Т. Theories of the Media. Theories of Society / Т. Bennett// Culture, Society and the Media. – London : Methuen, 1982. – Р. 30.

83

Ефекти та тренди новітніх медіа

2.

Pavlic J. V. New Media Journalism / J. V. Pavlic // 21st Century Communication. A Reference Handbook. – Volume 1&2. – LosAngeles, 2009. – P. 643–651.

3. Закусило М. Хто відповідальний за нові медіа? [Електронний ресурс] / М. Закусило // ТелеКритика. – 2009.

– Режим доступу : http://www.telekritika.ua/ internet/2009-09-08/47760 4. Новітні медіа та комунікаційні технології : комплекс навчальних програм для спеціальностей «Журналістика», «Видавнича справа та редагування», «Реклама та зв’язки з громадськістю» / За заг. ред. В. Е. Шевченко. – К. : Паливода А. В., 2012. – 412 с.

5. Онищенко О. С., Горовий В. М., Попик В. І. Соціальні мережі як чинник розвитку громадянського суспільства : [монографія] / [О. С. Онищенко, В. М. Горовий, В. І. Попик та ін.] ; НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернандського . – К., 2013. – 220 с. Чернявська О. Є., студентка, Запорізький національний технічний університет РЕАЛІЗАЦІЯ КОНЦЕПЦІЇ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ У БЛОГАХ НА САЙТАХ ЗМІ Останнім часом як у середовищі журналістів, так і серед читачів, великої популярності набуває громадянська журналістика. Це поняття увійшло до наукового обігу в останнє десятиліття, тому дотепер не існує однозначного концептуального визначення цього явища. Зважаючи на тлумачення цього терміну в роботах таких дослідників, як Д. Гілмор, Ю. Голоднікова, Д. Кульчицька, М. Лукіна, можна дати таке визначення: громадянська журналістика – це діяльність громадян, які беруть активну участь у процесі збирання, аналізу та поширення інформації, не маючи при цьому професійної журналістської підготовки. Мета такої діяльності – повернення журналістиці функцій демократичного медіуму. Це означає, що вона нікому не належить та забезпечує неупереджену, надійну, різнобічно представлену та актуальну інформацію. Поза редакційний статус такої діяльності значно збільшує спектр можливостей і для професійних журналістів, оскільки на84

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

дає їм привілеї вільно висловлювати власні думки, повідомляти й коментувати суспільно важливу інформацію у незалежності від формату видання або редакційної політики. Реалізація концепції громадянської журналістики яскраво представлена, наприклад, у блогах Дениса Казанського та Сергія Іванова. Через тимчасову окупацію Луганська та Донецька ці журналісти не можуть виконувати професійні обов’язки у традиційних ЗМІ, і тому результати їх діяльності сьогодні представлені у блогах на сайтах інтернет-видань «Український тиждень» та «Українська Правда». Наразі блог є тією формою втілення громадянської журналістики, яка дозволяє фахівцям як інформувати суспільство про реалії захоплених територій, так і оприлюднювати власне бачення подій, залишаючись у безпеці. Однією з основних переваг громадянської журналістики є оперативність, моментальне оприлюднення даних. Зазвичай авторами статей стають очевидці подій. Це дає підстави стверджувати, що громадянська журналістика часто виникає як наслідок певних суспільно-політичних обставин. Під враженням тих чи інших подій, свідком яких став громадянин, він моментально реагує, повідомляючи про них у соціальних мережах або на блог-платформі ЗМІ. Таким чином забезпечується своєчасність подання інформації. Це може бути просте інформаційне повідомлення або ґрунтовна аналітична стаття – це залежить від рівня обізнаності людини та мети її висловлення. Найбільш дієвим є поєднання тексту і фото/відео. Необхідно звернути увагу ще й на такі ознаки громадянської журналістики як інтерактивний зв’язок з аудиторією, високий рівень довіри читачів. Отже, громадянська журналістика на сьогодні стає не лише можливістю для пересічного читача брати участь у процесі створення і поширення інформації, а й надає професійним журналістам такі привілеї: швидкість публікації матеріалів, максимальне поширення їх у мережі, можливість професійного самовдосконалення поза межами редакції, шанс продовжувати незалежну й вільну журналістську діяльність. Громадянська журналістика, яка реалізовується здебільшого через блогосферу, є втіленням ідеї вільних ЗМІ, які не мають обмежень та бар’єрів. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Голодникова Ю. Журналистские блоги и перспективы формирования публичной сферы / Ю. Голодникова // Науковий вісник Ужгородського університету. – Серія : Філологія. Соціальні комунікації. – Випуск 22.

85

Ефекти та тренди новітніх медіа

2. Гиллмор Д. Мы – медиа. О блогах и других альтернативных медиа / Д. Гиллмор. – Режим доступу : http:// magazines.russ.ru/authors/g/gillmor/.

3. Жарчинская Я. Блогосфера.

VoxPopuli / Я. Жарчинская // Интернет и интерактивные электронные исследования : сборник лаборатории медиакультуры, коммуникации, конвергенции и цифровых технологий / под ред. И. Засурского. – Часть 1. – М. : МГУ, 2007. – С. 74.

86

ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ЗАСОБАМИ ВІЗУАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

Барно Ю. В. студентка, Бердянський державний педагогічний університет РОЗРОБКА І ВТІЛЕННЯ КОНЦЕПЦІЇ МОЛОДІЖНОГО ТУРИСТИЧНОГО ВИДАННЯ ЖУРНАЛЬНОГО ТИПУ Актуальність. Українська журналістика перебуває у постійному русі до вдосконалення. Не є виключенням і видання туристичного характеру. Останнім часом, тревел-журналістика набуває все більшої популярності, про це свідчать розгалуженні версії національних та міжнародних видань туристичного спрямування. Існує велика кількість журнальної продукції, яка спеціально або опосередковано висвітлює на своїх сторінках туристичну тематику, однак, ці видання схожі за змістом, оформленням та спрямованні на необмежену читацьку аудиторію. Серед різноманіття друкованих видань на туристичному ринку України лише деякі мають свою виражену індивідуальність, а саме львівський журнал «Мандри», «Робінзон» та «Пригоди.ua». Представленні друковані медіа мають за мету формувати уявлення аудиторії про культуру різних народів та всесвітні історичні пам’ятки. Однак, тревел-видання мають обмежену читацьку аудиторію, зазвичай вони розраховані на читачів середнього віку з достатнім фінансовим забезпеченням, та не висвітлюють або мало уваги приділяють українському туризму. Саме тому, на нашу думку, на українському інформаційному ринку не вистачає видань журнального типу, з цієї тематики, однак призначеної для молоді. Метою роботи є розробка і втілення працюючої концепції молодіжного туристичного видання на регіональному рівні. Виходячи з мети були сформульовані такі завдання: вивчити ри87

Формування особистості засобами візуальної комунікації

нок туристичних видань України; виявити основні фактори, що впливають на індивідуальний стиль та оформлення туристичних видань; з’ясувати роль журналіста при підготовці друкованого видання журнального типу; розробити та реалізувати концепцію власного туристичного видання спрямованого на молодіжну аудиторію. Об’єктом дослідження стали концепції різних туристичних друкованих видань України. Предмет дослідження – специфіка структури та оформлення молодіжно-туристичного періодичного видання журнального типу. В контексті вивчення туристичного медіапростору, великого значення набувають спроби науковців визначити роль та місце тревел-журналістики в сучасному інформаційному потоці. Так, російська дослідниця І. Показаньєва доводить, що туристична журналістика – це особливий вид журналістики, «який надає масовому споживачеві інформацію про подорожі, торкається тематики пов’язаної з історією, географією, культурою, мистецтвом, туризмом, етикою, філософією та ін.» [1]. Також дослідниця наголошує на тому, що сьогодні спостерігається несерйозне ставлення до цього виду журналістики, при цьому, як з боку масового споживача, так і самих журналістів, і доводить неприпустимість зневажливого ставлення. Туристичні журнали є продуктом туристичної журналістики. І, виходячи з поставленої мети, потрібно з’ясувати специфіку туристичних журналів, для цього потрібно дати визначення журналу-травелогу. Дослідниця С. Лучинська дає таке визначення туристичного журналу. «Журнал- травелог представляє собою журнал подорожей універсального типу, що відноситься до масового науково популярного типу видань, зорієнтованого на читацьку аудиторію категорії GeneralInterest, і розповідає про природу та людину, подорожі різними країнами, життя, культуру, історію та міфологію людей у всіх куточках планети» [2, 6]. Згідно з визначенням, можна зробити висновок, що туристичні медіа мають на меті не лише інформувати, але й навчати та виховувати свою читацьку аудиторію. Український дослідник Ю. Полежаєв доводить, що туристичні видання виступають модератором формування смаків та вподобань аудиторії: «тревел-журнализавдяки своїй поліфункціональній природі вміщують в собі і ряд функцій сервісної журналістики: а саме виступають у ролі модератора смаків пересічних читачів, але ця функція не виступає домінантною» [3, 326]. Друковані видання, присвячені туристичному напряму не можна розцінювати лише як частину сервісної журналістики, бо 88

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

тоді втрачаються її основні завдання – інформувати та навчати. «Туристична журналістика» – поняття набагато поліфункціональніше, аніж сервісна журналістика. Значна увага дослідників наразі приділяється проблемі жанрової ідентифікації туристичних видань. У роботі української дослідниці О. Юферевої розглядається заміна понять «подорожній нарис» або «літературна подорож» на більш універсальне поняття «тревелог»: «Тревелоги – поступово витісняє загальновживані терміни “подорожній нарис” або “література подорожі”, що відображає процеси жанрової динаміки та взаємодії» [4]. Дослідниця аналізує жанровий різновид журналу «Мандри» та виокремлює два основні види тревелога: лайфстайл-тревелог та особистісний тревелог. Різниця між ними полягає у ролі автору в матеріалі. Перший видовий жанр надає автору спробу розповісти про стереотипні місця з іншого точки зору, тут переважає описовість при характеристиці місцевості. Другий тип написання статей надає автору можливість самовираження, що базується на нестандартних підходах висвітлення місцевості та на емоційній подачі матеріалу. Тому можна зробити висновки, що представлені на українському туристичному медіа просторі тексти є тревелогами. Підсумовуючи можна зазначити, що туристичні журнали мають свою специфіку. На формування журнального вигляду впливають його головна ідея та задум, цільова аудиторія, змістове наповнення, структура та оформлення. Потрібно разом з цим розуміти властивості туристичних текстів, як витворів мистецтва та самовираження авторського «я», і редагувати їх спираючись на це. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Показаньева И. В. // Проблемное поле трэвелжурналистики как явления современного медиапространства [Електронний ресурс] / И. В. Показаньева. – Режим доступу : http://mediascope.ru/node/1385.

2. Лучинська С. О. Журнали-травелоги в умовах глобалізації мас-медіа : автореф. дис. на здобуття наук. ступеню канд. філол. наук : спец. 10.01.10 «Журналістика» / С. А. Лучинська. – Краснодар, 2009.

3. Полєжаев Ю. Г. Тревел журналістика як об’єкт наукової рефлексії: здобутки, проблеми та перспективи [Електронний ресурс] / Ю. Г. Полєжаев // Психолінгвістика. - Режим доступу : http://oaji.net/articles/2014/1551-1418735483.pdf 89

Формування особистості засобами візуальної комунікації

4. Юферева О. Ю. Наративні тенденції сучасної української тревел-журналістики в соціокультурній перспективі (на матеріалі журналу «Мандри») [Електронний ресурс] / О. Ю. Юферева. – Режим доступу : http://journ.besaba.com/ uncategorized Вербовий Р. М., канд. наук із соц. ком., Бердянський державний педагогічний університет ВІЗУАЛЬНІ ЗАСОБИ НОМІНАЦІЇ В СИСТЕМІ МОВНОЇ КОМУНІКАЦІЇ Актуальність вивчення візуальних засобів номінації зумовлена розвитком прикладних комунікаційних технологій; необхідністю преосмислення сталих наукових парадигм у відповідності до реалій сьогодення; активізацією процесів соціокультурної комунікації засобами візуальної культури. В умовах глобалізації, вивчення позамовного простору комунікації набуває особливого значення. У свій час, дослідження пропагандистських плакатів та медіаефектів, що вони спричиняли, стояли у витоків наук соціально-комунікаційного напряму; а вже сьогодні можемо спостерігати візуальний поворот у вивченні фундаментальних гуманітарних проблем (перехід науки до вивчення «візуальності», яке прийшло на зміну «лінгвістичного повороту»). В. Шевченко, розглядаючи становлення науковї думки щодо мови візуальної комунікації, зазначає, шо однією з особливостей друкованих ЗМІ є те, що вербальна інформація, відтворювана друкованими засобами, розрахована на візуальне сприймання аудиторією. Це літери, з яких складаються слова, їх композиційне розташування і взаємодія з іншими елементами сторінки [1]. Основний обсяг масової інформації, у своїй переважній більшості, орієнтований на окуляроцентричне сприйняття. Більше того, тексти розповсюджуються на візуальних носіях, що дає підстави говорити про введення текстуальності у візуальну реальність. На фоні загальних процесів візуалізації інфосфери видається важливим та цікавим вивчення нових засобів номінації в домінуючих формах масової культури. Традиційно виділяють всього три типи засобів номінації: словосполучення як регулярний спосіб створення нових слів та значень; синтаксичну транспозицію, за якої морфологічні засоби 90

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

вказують на зміну синтаксичної функції зі збереженням лексичного значення; семантичну транспозицію, за якої матеріальний вигляд одиниці не змінюється, але утворюються багатозначні слова та фразеологізми різних типів. Однак варто усвідомлювати, що процеси виділення фрагментів дійсності, з їх подальшим найменуванням, є динамічними, хоч і не регулярними, вже не кажучи про появу нових предметів та явищ та необхідність формування відповідних понять про них у формі слів, словосполучень, фразеологізмів та речень. У сфері масової культури, особливо якщо розглядати її у позаетнічному, космополітичному ракурсі, поява нових об’єктів, у тому числі процеси їх номінації, – явище поширене, циклічне. Візуальну номінацію варто розуміти як процес усвідомлення фрагментів дійсності шляхом формування відповідних їм візуальних конструкцій у вигляді графічних знаків, символів, образів тощо. Враховуючи те, що структуру акту номінації прийнято описувати виходячи з семантичого трикутника (дійсність – поняття – ім’я), важливо встановити референти позамовної дійсності для визначення відносин непрямого характеру. Мається на увазі, співвіднесення візуальної назви з об’єктами позамовної дійсності в процесі комунікації. У ролі детоната, у процесі візуальної номінації, виступає нескінченне число конкретних речей, властивостей, ситуацій та дій, що мають графічну сутність. У свій час, У. Еко вбачав доцільність у виявленні функціональної ідеології в межах знакових систем. Разом з тим, науковець виділив п’ять кодифікаційних рівнів візуальної комунікації: іконічний рівень (тут може бути визначено тип іконічного знака), іконографічний рівень (значення), рівень тропів (візуальні еквіваленти мовних тропів), рівень топосів (передумова та аргументація), рівень ентимем (рівень візуальної аргументації) [2]. Розглянемо візуальні засоби номінації у системі мовної комунікації на прикладах, в межах масової культури. У «witch house» (стиль електронної експерементальної музики, що має окультну орієнтацію) назви музичних композицій та їх виконавців окрім стандартних літер алфавіту містять у собі різноманітні геометричні примітиви (трикутники, хрести) та інші символи Юнікоду. Наприклад, наступні назви виконавців: «†DE∆D VIRGIN†», «GuMMy†Be R!», ∆AIMON, «† BF CK», « vagina vangi», «†BL CK C∆T†», «DI† RΣDRUM» та інші. Здавалось б, зважаючи на рідкісність явища, що подібні засоби номінації – це лише спецефічна риса одного музичного стилю, виправдана його езотеричністю. Однак, подібні прийоми зустрічаємо також в інших напрямах сучасної музики. Наприклад, гурт «†††» (проект 91

Формування особистості засобами візуальної комунікації

американського музиканта Чіно Морено), раніше відомий як «The Holy Ghost», працює у стилі альтернативного року. Останнім часом візуальні засоби номінації активно відкривають для себе нову площину застосування – масову літературу. Згадаємо досить відомий роман Януша Вишневського «S@ motność w Sieci» (2001) (в перекладі на українську «С@мотність у Мережі». Не варто розуміти візуальні засоби номінції як виключно інструмент підміни чи найменування окремих літер, слів та словополучень. В масовій літературі вже сьогодні ефективно використу-вують візуальну номінацію на позначення понять, явищ та ідей.тЧасто використовуються літери грецької (Δ – дельта, Σ – сігма), фонекійської ( – далет) та інших абеток. Існує яскраво виражена візуальна подібність символів до літер: «†» – t; « » – A. Візуальні засоби номінації мають значно ширший потенціал в найменуванні за мовні. В той час коли більшість мов використовують знакову систему фіксації (мається на увазі письмо) та також мають графічну сутність. Ця сутність в різних випадках реалізується з різною мірою інтенсивності. Так безперечно існують гендерно марковані шрифти. Наприклад, гарнітури з жіночим накресленням та гарнітури з чоловічим накресленням. Використання візуальних засобів номінації провокує цілу низку комунікаційних проблем та бар’єрів, серед них пробелма неоднозначність смислу, проблема точного розуміння змісту. Однак, перспективи використання візуальних засобів номінації досить великі. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: 1. Шевченко В. Становлення наукової думки щодо мови візуальної комунікації / Вікторія Шевченко // Вісник Книжкової палати. – 2009. – №9. – С. 6–9.

2. Эко У. Отсутствующая структура. Введение в семиологию / Умберто Эко ; пер. с итал. В. Г. Резник и А. Г. Погоняйло. – СПб. : «Симпозиум», 2006. – 544 с.

92

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

Гребенюк В. І., студент, Бердянський державний педагогічний університет ОСОБЛИВОСТІ АРХІТЕКТОНІКИ ЖУРНАЛУ «ШАХТАР» НА ПРИКЛАДІ ЕЛЕКТРОННОЇ (ЦИФРОВОЇ) ВЕРСІЇ Сучасні засоби масової інформації відповідно до вимог сьогодення намагаються створити для читача найкращі умови сприймання інформації. Спостерігаємо процес об’єднання інформаційних технологій – «такі “класичні” медіа, як друк, радіо і телебачення, зазнають конвергенції в інтернеті» [2, 56]. Дослідники зазначають, що «завжди краще і прочитати, і побачити, і почути, ніж просто прочитати» [1, 248]. Актуальність теми полягає в тому, що серед актуальних і перспективних тем розвитку медіа-досліджень на сьогодні є аналіз специфіки нового типу ЗМІ – інтернет-видань. Мета роботи – розглянути та проаналізувати цифрове спортивне видання «Шахтар» і виявити його архітектонічні особливості. Об’єктом дослідження є спортивне інтернет-видання «Шахтар», а предметом виступають особливості його архітектоніки. Теоретичною базою дослідження послугували насамперед концептуальні праці з онлайнової журналістики, а саме роботи М. Чабаненко, Я. Мартишенко. Аналізуючи архітектоніку онлайн-журналу «Шахтар», ми використали типову модель інтернет-видання, розроблену М. Чабаненко [3, 30]. Дослідниця зазначає, що інтернет-видання повинні мати такі ознаки: зовнішній вигляд, контент, організація роботи і самовизначення. Мережевий ресурс «Шахтар» функціонує виключно в Інтернеті і має формат цифрового видання. Перевагою цього є загальнодоступність. Додаток журналу можна зберегти безкоштовно для користувачів смартфонів та планшетів. Видання «Шахтар» має сучасний інтерфейс, тому зацікавлює глядача, зокрема гармонійною колористикою (рожево-біло-чорна). Кольорова гама є, безперечно, важливою характеристикою засобів візуалізації інформації. Гасла не має. Розміщення популярних і найголовніших новин виконано зручно. Головна особливість додатку полягає в перегляді текстового матеріалу, відео-матеріалу та ілюстрацій. Інформація подається двома мо93

Формування особистості засобами візуальної комунікації

вами (українською та російською), що пропонується обрати при вході в додаток. Невід’ємним структурним елементом мережевого видання є інтернет-реклама. Вона розташована на окремих сторінках додатку, займає 30 % відсотків журналу. Зміст журналу поділений за темами, що надає йому інтерактивності. Таким чином, читач має змогу легко та зручно пересуватись додатком. Сторінка «У номері» дає можливість легкої навігації у відповідності до зазначених тем номеру. Візуальний контент, як один із компонентів архітектоніки будь-якого видання, формується за допомогою наповненості змістом. Кожна сторінка журналу має свої ексклюзивні та яскраві фотографії. Напевно, головною особливістю є можливість перегляду відео-фрагментів ігор улюбленої команди, окремо для кожної статті. У додатку також використаний музичний супровід окремих сторінок (реклама, рубрики). Використання інфографіки надає можливість переглянути статистику та турнірну таблицю чемпіонату. Отже, нами було проаналізовано спортивне цифрове інтернет-видання «Шахтар» на предмет особливостей архітектоніки. Ми дійшли висновку, що у журналі найкраще розвинутий візуальний контент, який полегшує сприйняття і засвоєння тексту. Наявність відео- та аудіо-матеріалів робить видання зручним та пріоритетним для читача. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Плеханова Т. М., Деркач С. В. Новинна спортивна онлайн-журналістика: історія, сьогодення, тенденції розвитку // Наукові записки Інституту журналістики : науковий збірник / за ред. В. В. Різуна ; КНУ імені Тараса Шевченка. – К., 2013. – Т. 53. – Жовтень-грудень. – 382 с.

2. Рус-Моль Ш. Журналістика : посібник / Пер. з нім. В. Климченко, В. Олійник; наук. ред. В. Іванов. – К. : Академія української преси, Центр вільної преси, 2013. – 343 с.

3. Чабаненко М. Інтернет-ЗМІ як складова система засобів масової інформації України : монографія / М. Чабаненко. – Запоріжжя : ЗНУ, 2011. – 183 с.

4. Шевченко В. Е. Художньо-технічне редагування : підручник / В. Е. Шевченко. – К. : ПАЛИВОДА А. В., 2010. – 516 с.

94

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

Ємченко Я. О., студентка, Бердянський державний педагогічний університет ВИСВІТЛЕННЯ ПОДІЙ В УКРАЇНІ В ІНФОРМАЦІЙНИХ ВИПУСКАХ ЗАРУБІЖНИХ КАНАЛІВ У формуванні відносин між країнами важливу роль відіграють політичні, економічні та культурні події, що відбуваються на території держав-учасників. Таким чином формується імідж країни. Засоби масової комунікації є важливим зв’язком у світі. Від того, як подають новини на зарубіжних каналах про події в Україні, залежить, якою Україну сприймають громадяни інших держав. До Революції гідності (2013 р.) про Україну інформаційні випуски містили лише спортивні, незначні економічні та політичні новини. Сьогодні Україна знаходиться у полі зору всього світу, інформаційні випуски за кордоном транслюють українські події майже кожного дня, тим самим формують імідж країни на міжнародному просторі. Саме тому, ми маємо простежити як закордоном висвітлюють події, що відбуваються в Україні й узагальнити отриманні знання в ході дослідження. Наше дослідження є актуальним, адже спостерігається постійне розширення та доповнення новими даними обраної теми. Великий обсяг нагромадженої інформації про події в Україні, не оброблений та не систематизований цілком, вказує на те, що дана тематика недостатньо висвітлена в науковій літературі. Метою наукової роботи є аналіз інформаційних випусків закордонних каналів щодо висвітлення подій в Україні. Для реалізації мети, було поставлено такі завдання: зазначити стандарти щодо подачі новин; окреслити імідж України в міжнародному просторі; простежити джерела інформації у новинах іноземних країн; простежити тематику закордонного масмедійного середовища у висвітленні українських подій; простежити вплив інформаційної війни; описати та порівняти подачу новин про події в Україні в закордонних інформаційних випусках. Об’єкт дослідження – інформаційні випуски зарубіжних каналів. Предметом є інформація і події в України, які висвітлюються за кордоном. Методи дослідження: спостереження, порівняння, збору та обробки інформації, описовий та моделювання.

95

Формування особистості засобами візуальної комунікації

Теоретико-методологічну базу дослідження складають праці таких дослідників як, В. Іванов, Б. Потятиник, Г. Почепцов, В. Різун. Тема «Висвітлення подій в Україні в інформаційних випусках зарубіжних каналів» містить у собі два основних блоки, перший із них вміщує в собі такі питання: стандарти щодо висвітлення інформації та імідж України на світовому поприщі, інформаційна війна. У ході дослідження було визначено джерела інформації для журналіста: люди, документи, державні установи, інформаційні агентства та предметно-речове середовище, в якому може перебувати журналіст. В українських засобах масової інформації посилання на джерело інформації має бути обов’язковим. А в багатьох інших країнах воно може бути не завжди. Але стандарти щодо висвітлення новин є загальноприйнятими у всіх країнах і додержання їх є обов’язковим. Основним стандартом новин є їхня оперативність, новина також повинна бути точною, достовірною, повною, простою. Наступних два стандарти є ключовими в розрізненні новин і пропаганди. Новини подаються збалансовано. Журналістиновинники мають докладати всіх зусиль до того, щоб у будь-якій конфліктній ситуації або неоднозначній, суперечливій темі дати глядачеві почути думки всіх сторін конфлікту або ж представити всі точки зору на суперечливе питання. Другий ключовий стандарт можна сформулювати так: “відокремлення інформації від коментарів та оцінок” [2, 36]. Цих стандартів повинні додержуватися усі журналісти. Ведучий новин є важливою людиною в системі масової комунікації. Певна міра співучасті телеглядача з екранними подіями відкрила абсолютно нові, небачені раніше можливості впливу на аудиторію через синтез зображення і слова, провідником якого виступає конкретна особа, яскрава індивідуальність. Професійний ведучий – справжнє обличчя телевізійного каналу. І це, перш за все, – величезна відповідальність, яка повинна бути постійним стимулом для подальшого вдосконалення, пошуку нових шляхів ефективного, цікавого спілкування з глядацькою аудиторією – найчисленнішою аудиторією системи масових комунікацій. Коли мова йде про інформаційну війну, то не можна випустити з системи й ведучого, який прямо пов’язаний з нею, подаючи в ефір навмисне викривлену інформацію. Професор з теорії комунікацій Г. Почепцов зазначає: «Інформаційні війни йдуть постійно, вони просто стають більш 96

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

помітними нам через появу проявів системності та керованості інформаційних процесів. Україна і Росія мали щонайменше три газові війни, безліч торгових війн, кожна з яких обов’язково мала інформаційний компонент, налаштований на вирішення якоїсь проблеми в фізичному просторі» [3]. Виграш в інформаційній війні, підкреслює професор Г. Почепцов, чітко залежить від аудиторії, тому він може бути різним для кожної з аудиторій. Таких найголовніших аудиторій в нашому випадку три: власна, опонента, західна. Росія виграла в очах власної аудиторії, піднявши рейтинг Путіна як захисника російськомовного населення за кордоном, що дозволило «з’їсти» і анексію Криму. Росія вже не могла впливати на українську аудиторію після відключення російських телеканалів в Україні, тому вплив цей став опосередкованим, головним джерелом інформації став Інтернет. Підсумовуючи, можна зазначити, що події, які зараз відбуваються в Україні, зарубіжні канали висвітлюють майже кожного дня. І таке явище, як «інформаційна війна», не повинно набирати глобальних обертів і впливати на подачу новин, як зарубіжних так і вітчизняних ЗМІ. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Іванов В. Ф. Законодавство про засоби масової інформації : український та зарубіжний досвід. – К., 1990.

2. Новини VS новини. Виборча кампанія в новинних телепрограмах / За редакцією Наталії Костенко і Валерія Іванова; Інститут соціології НАН України, Інститут журналістики КНУ ім. Т. Шевченка, Академія української преси. – К. : ЦВП, 2005. – 212 с.

3. Почепцов Г. Інформаційні війна веде до наступного кроку – війни фізичної [Електронний ресурс] / Георгій Почепцов. – Режим доступу : http://mymedia.org.ua/konkurs/ ukraina/infowars/georg_y_pochepcov_nformac_yn_v_yna_vede_ do_nastupnogo_kroku-v_yni_f_zichno.html

97

Формування особистості засобами візуальної комунікації

Корінець К. А., студентка, Бердянський державний педагогічний університет ПРОЕКТ РЕГІОНАЛЬНОГО ВИДАННЯ «ВНЕ ЭКРАНА» ЯК ПРИКЛАД КРОС-МЕДІЙНОСТІ Місцеві ЗМІ постійно зустрічаються з рядом проблем. Поперше, їм не вистачає привабливості, професійності, актуальності та динамізму. По-друге, регіональні засоби масової інформації зазнають тиск з боку влади, адже найчастіше вона є єдиним джерелом фінансування. Для того, щоб не залишитися без роботи, журналісти не ризикують критикувати владні органи. Нерідко це призводить до заангажованості інформації. Дослідники виділяють ще одну не менш важливу проблему – низька заробітна плата у журналістів. Регіональним ЗМІ часто бракує кваліфікованих кадрів. На творчу роботу йдуть переважно вчителі, філологи, або працівники культурної сфери. До того ж, редакції не можуть дозволити собі набирати великий штат творчих працівників, тому один журналіст повинен висвітлювати різні сфери життя: політику, економіку, культуру. Через брак спеціальних знань та досвіду інформація не отримує належного рівня висвітлення. І останнє – відсутність конкуренції серед місцевих засобів масової інформації також негативно позначається на якості матеріалів [2]. Не зважаючи на низку проблем, з якими доводиться зустрічатися представникам регіональних засобів масової інформації, вони все ж таки мають перспективи для функціонування та розвитку. Перед регіональними засобами масової інформації постає завдання інформувати мешканців певного міста, району або села про важливі події. Окрім цього необхідно слугувати засобом спілкування та відповідати на питання читачів, слухачів, глядачів [1]. Регіональні ЗМІ ближче до повсякденних проблем та потреб мешканців регіону. На противагу національним, регіональні ЗМІ мають можливість висвітлювати місцеву інформацію в деталях, мають сильний вплив на формування відчуття місцевої ідентичності, належності до міста та регіону, аудиторія легше отримує підтвердження інформації, про яку дізнається з локальних ЗМІ, можливість установлення щільного та швидкого зворотного зв’язку з аудиторією. Дослідники з соціальних комунікацій (І. Терещенко, А. Левченко) вказують, що яскраво виражену потребу в місцевих новинах має аудиторія віком від 20 до 45 років. Отже, вивчення регіональних засобів масової інформа98

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

ції з роками зростає, оскільки необхідно удосконалювати та розвивати їх, вносити певні корективи, приділяти увагу тематиці, а також робити місцеві ЗМІ більш корисними та цікавими для споживача. Варіантом завоювання уваги споживача є створення крос-медійного контенту. Інформація одночасно розробляється не для одного каналу, а для різних, або ж відбувається адаптація вже наявного контенту під нові медійні канали. У цьому і полягає актуальність вивчення регіональних засобів масової інформації. Свої наукові дослідження вказаній проблематиці присвятили А. Бабенко, І. Бєлінська, А. Левченко, І. Михайлин, О. Піскун, І. Терещенко, О. Федорченко, Н. Фенько та інші. Мета нашого дослідження полягає в розробці проекту регіонального журналу «Вне экрана», що базується на платформі передач місцевого телеканалу ТБ-Бердянськ, простежити специфіку підготовки інформації для різних видів ЗМІ, отримати досвід зі створення журналу. Концепція видання полягає у створенні інформаційного продукту для тих споживачів, які хочуть більше і детальніше ознайомлюватися з місцевими новинами, культурою, спортом та ін. Журнал розрахований на аудиторію різних вікових категорій. Матеріали журналу вміщують інформацію, яка залишається поза кадром, або не була включена до програм. Оскільки друковані ЗМІ подають інформацію за допомогою письмового тексту, ілюстрацій, заголовків та шрифтів, які впливають на сприйняття матеріалу, а телебачення оперує як усним мовленням, а також зображенням, яке супроводжується звуком, шумами, музикою, дикторським текстом тощо [3], одну й ту саму інформацію слід редагувати. Авторами журналу є штатні журналісти каналу ТБ-Бердянськ – Ірина Суслова, Ірина Бєлаш, Григорій Кузьмов, Євгеній Гнибіда, Віктор Коваленко та інші. Адаптацію, редагування текстів до друкованої версії здійснює головний редактор – Кристина Корінець. Жанрова палітра журналу різноманітна: інформаційні замітки, інтерв’ю, портрети, статті. Друковане видання розраховано на щоквартальний випуск. Тип видання – суспільний, адже охоплює всі сфери життя міста. На сторінках журналу читач знайде вісім рубрик, серед яких: «Коротко про головне» – у цій рубриці в жанрі огляду висвітлені найголовніші події міста; «Пам’ятки Бердянська» – розповідає про історію створення тієї чи іншої пам’ятки, про скульпторів та архітекторів, які брали участь у її створенні; «Дорога до себе» – портрети видатних людей нашого міста, які зробили внесок в розвиток політичної, економічної, соціальної та культурної сфери життя; «Історія одного шедевру» – знайомить з біо99

Формування особистості засобами візуальної комунікації

графічними та творчими фактами відомих письменників, поетів, композиторів, акторів не лише Бердянська та України, а й всього світу; «Домашні улюбленці» – рубрика надає поради щодо догляду за домашніми тваринами, а також цікаві історії з життя братів наших менших; «Бердянськ – серце Азова» – ця рубрика спрямована інформувати мешканців міста та відпочиваючих про місця відпочинку та розваг: зоопарк, кав’ярні та ресторани, готелі, пам’ятки, музеї; «Здоровим бути модно» – рубрика для тих, хто хоче дізнатися про здоровий спосіб життя: харчування, спорт, ранкові вправи, корисні прогулянки та багато іншого; «Теремок» – сторінка для дітей дошкільного віку. Під час верстки журналу ми використовували програму Adobe InDisign CS5. Для виготовлення журналу обрали формат 84Х108/16, який регламентовано ДСТУ для такого типу видань, він є найбільш оптимальним та зручним для читацької аудиторії. Для набору основного тексту ми використовували шрифт Minion Pro 12 кегля. Рубрикація та підзаголовки виконані в одному з найбільш популярних шрифтів – Arial. А для заголовків ми обрали Georgia жирного накреслення. Для назви журналу ми використали шрифт Segoe Print, Bold, щоб надати виразності обкладинці. У кольоровому оформленні видання перевага надається фіолетовому, блакитному, червоному, зеленому, синьому. Ці кольори символізують небо, море, листя, спокій, вічність, а ось червоний, який виділяється, – додає вогню. Отже, на основі вивчення наукових праць з регіональної журналістики, послуговуючись дослідженнями з газетно-журнального виробництва, телевиробництва, менеджменту ЗМІ ми розробили та втілили концепцію регіонального суспільного видання «Вне экрана». У ньому представлені журналістські матеріали, що виходять на телеканалі ТБ-Бердянськ у відповідних програмах, адаптовані, перероблені, доопрацьовані для втілення у друкованій версії. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Левченко А. Роль регіональних ЗМІ у соціокультурній, економічній та політичній системах суспільства [Електронний ресурс] / А. Левченко // Електронна бібліотека Інституту журналістики. – Режим доступу : http://journlib.univ.kiev.ua/ index.php?act=article&article=1381 2. Михайлов С. Технологічний фактор в діяльності журналіста [Електронний ресурс] / С. Михайлов. – Режим доступу : http://evartist.narod.ru/text5/66.htm#_top 100

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

3. Терещенко І. Регіональні ЗМІ: проблеми та перспективи [Електронний ресурс] / І. Терещенко. – Режим доступу : http://referatu.net.ua/newreferats/7376/182168 Лисенко К. О., студентка, Бердянський державний педагогічний університет ТЕМАТИКА МІЖНАРОДНИХ ПОВІДОМЛЕНЬ В ТЕЛЕВІЗІЙНИХ ПРОГРАМАХ НОВИН Актуальність. Міжнародна журналістика відіграє суттєву роль у суспільстві, адже журналісти через подачу міжнародної інформації відкривають глядачеві іноземний досвід життя. З цих матеріалів аудиторія може дізнатися щось корисне та цікаве, а також суттєве про життя в усіх країнах світу. Прослухавши чи прочитавши інформацію про те, що відбувається за межами України, реципієнти можуть для себе спробувати проаналізувати чужі помилки і уникнути своїх власних, зрозуміти місце держави в міжнародному розподілі ресурсів, саме тому тема нашого дослідження є актуальною. Мета розвідки – охарактеризувати пріоритетні напрями міжнародних повідомлень в програмах новин на українському телебаченні. Реалізація поставленої мети передбачає вирішення наступних завдань: визначити тематику міжнародних повідомлень в інформаційній програмі «ТСН» на телеканалі 1+1; з’ясувати місце міжнародних повідомлень в загальній структурі програми новин. Об’єктом дослідження ми обрали інформаційну програму телевізійних новин «ТСН» на каналі 1+1, а предметом є розмаїття міжнародних повідомлень, як сукупність інформації, що циркулює між країнами. Джерельною базою стали випуски інформаційної програми «ТСН» за квітень 2015 року. Усього нами було опрацьовано 26 випусків програми, що становить 633 сюжети, з яких 72 – це повідомлення міжнародної тематики. Теоретико-методологічна базою послужили праці з теорії міжнародної журналістики О. Грищенка, О. Дудко, В. Іванова, С. Кудрявцевої, В. Шкляра та ін. Методи, які були застосовані нами у ході дослідження, – контент-аналіз та описовий метод. Міжнародна журналістика – це вид журналістської діяльності, який спеціалізується на подачі для аудиторії ЗМІ міжнародної 101

Формування особистості засобами візуальної комунікації

інформації. Вона має надавати суспільству знання про міжнародні процеси, інформуючи їх про діяльність, забезпечувати обмін інформацією між резидентами різних країн. Зокрема, телевізійний канал 1+1 транслює інформаційну програму «ТСН», невід’ємною частиною якої є міжнародні повідомлення. «Телевізійна служба новин» – це щоденна програма новин на каналі 1+1, виходить сім днів на тиждень о 19.30 із повторами, а в неділю ще й підсумковий випуск – «ТСН-тиждень». Тривалість ефіру з понеділка по п’ятницю 1 год. 20 хв., суботні випуски – 45 хв. Ведучими програми є Алла Мазур, Лідія Таран і Наталія Мосейчук. Програма має власних кореспондентів у кожній області України та поза її межами. На українському телебаченні міжнародні повідомлення посідають незначне місце у структурі теленовин. Так, із опрацьованих нами сюжетів частка міжнародних повідомлень становить 11 %. На сьогоднішній день телебачення має дуже великий вплив на глядача. Темами сюжетів стають події, що викликають резонанс у найрізноманітнішої аудиторії. Кожен день, переглядаючи новини, ми спостерігаємо за вибором матеріалу та його подачею. Досліджуючи інформаційні випуски новин на каналі 1+1, ми визначили такі пріоритети, які розставляють самі телеканали, здійснюючі тим самим прихований вплив на глядачів. На обраному нами каналі усі міжнародні повідомлення можна розподілити за тематичними напрямами. Найбільшим попитом (62,6 %) користується інформація про політичні процеси у державах, розстановку політичних сил у світі, вибори, військові дії. Особливо цінною така інформація стає, коли наслідки політичних рішень на світовій арені безпосередньо стосуються життя громадян України. Прикладом таких сюжетів є: «В Женеві пройшла зустріч Джона Керрі та Сергія Лаврова», «Російський мільярдер Михайло Фрідман погрожує подати судовий позов на британський уряд», «Російське консульство у Ємені потрапило під удар авіації Саудівської Аравії», «70 людей загинули, та ще близько 80 поранені через напад бойовиків в Кенії» та ін. Не менш важливими є повідомлення економічної тематики (20 %), особливо на сучасному етапі, коли йдеться про іноземні інвестиції, міжнародні кредити, ділове бізнес-співробітництво з іншими країнами. Прикладом таких сюжетів можна назвати: «У Брюсселі почалися переговори щодо газового питання – між Україною, Росією та Євросоюзом», «США виділять Україні додатково 513,5 млн доларів» та ін. Соціальна тематика міжнародних повідомлень становить 9,2 %, аудиторії ЗМІ подають інформацію про стан речей у соціальній сфері, різні аспекти життя людей в інших країнах.

102

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

Наприклад, «Низка терактів в Нігерії забрала життя щонайменше 60 осіб», «Хорватія вже цього літа прийме на відпочинок українських дітей», «У Непалі стався найсильніший за останні 80 років землетрус – Катманду в руїнах», «Мільйони бджіл опинилися на волі в результаті ДТП з вантажівкою в США», «У Росії задумали створити альтернативу Макдональдсу» та ін. Меншою мірою у програмах новин йдеться про питання культури, науки – 3 %, спорту – 2 %, здоров’я, медицини, релігії – 2 % та погоди – 1,2 %. Ілюстрацією зазначених тем є такі сюжети: «Ізраїль готується зустрічати мільйони прочан на Великдень», «У Португалії представили нові дрони, керовані думкою», «Новий співробітник універмагу в центрі Токіо – жінка-робот». Отже, у ході нашого дослідження ми проаналізували тематичні різновиди міжнародних повідомлень та їх місце в телевізійних програмах новин. Отримані нами результати свідчать про приділення великої уваги саме політичній тематиці. Таке постійне поглинання політичною сферою усіх інших уже формує світогляд «заполітизованого» українця, більше того глядачі українських каналів уже самі прагнуть та потребують інформації такого змісту. Меншою мірою представлена тематика культури, спорту, здоров’я. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Гриценко О. , Шкляр В. Основи теорії міжнародної журналістики / О. Гриценко, В. Шкляр. – К. : Київський університет, 2002. – 304 с.

2. Іванов В. Ф., Дудко О. С. Міжнародна журналістика. Міжнародний піар : навчальний посібник / В. Ф. Іванов, О. С. Дудко. – К. : Освіта України, 2011. – 288 с. Пирлик В. А., старший лаборант, Бердянський державний педагогічний університет РОЛЬ КУЛЬТУРОЛОГІЧНОГО ТЕЛЕКОНТЕНТУ У ФОРМУВАННІ ОСОБИСТОСТІ (НА ПРИКЛАДІ ТЕЛЕКАНАЛУ «24») Протягом багатьох віків культура була невід’ємною частиною існування людства, та з плином часу форми реалізації постійно змінювались. Термін «культура» за цей час набув такої 103

Формування особистості засобами візуальної комунікації

розгалуженості, що під ним розуміють від манери мовлення до незрівняних шедеврів мистецтва. Сьогодні медіа відіграє не останню роль у розвитку культури, яка у поєднанні з новими технологіями, інформаційно-комунікаційними засобами виступає у якості медіакультури. Зважаючи на інформаційну залежність суспільства, медіа здатні впливати на свідомість аудиторії та нав’язувати ідеї. Саме тому важливо не втратити критичність мислення та обирати контент за власним розсудом. Кожен телевізійний канал має свої пріоритети, які можна простежити за чітко вибудуваною ним політикою. «24» – популярний телеканал, контент якого містить значною мірою новинні програми, а також історичні, пізнавальні, туристичні і т.п., що дозволяє глядачам не тільки дізнаватись актуальні новини, а й підвищувати освітній рівень. Мета нашого дослідження полягає у дослідженні ролі культурологічного контенту телеканалу «24» на формування особистості. Об’єктом нашого дослідження є телевізійний контент, який надає український телеканал «24». Предмет дослідження – культурологічний контент телеканалу «24». Теоретико-методологічну базу складають дослідження науковців, які підкреслюють важливість наявності культурологічного аспекту телеконтенту при формуванні особистості: О. Баришполець, О. Бурім, В. Іванов, С. Кірш, С. Крамер, Г. Почепцов, Н. Череповська та інші. Під час дослідження нами були використані наступні методи: аналітичний, дослідження, аналіз, описовий, узагальнення. Телеканал «24» з’явився у ефірі 1 березня 2006 року, пріоритетом якого стали новини цілодобово. Телевізійний канал було створено за найкращими світовими зразками – CNN, BBC World, Euronews. Саме тому рівень проектів достатньо високий та гідний уваги. Цілодобовий телеканал «24» розрахований на молодь віком старше 25. Вибір такої аудиторії зобов’язує виробника надавати якісний продукт, здатний формувати свідомо здорове покоління. Зважаючи на шалений темп життя сучасної молоді, контент цього телеканалу має бути інформативним, пізнавальним, лаконічним. Ідучи у ногу з часом, кожен телевізійний канал має свого віртуального двійника з режимом он-лайн та архівом випущених програм. Телеканал «24» – не виключення, що дозволяє отримати доступ у будь-яку годину дня і ночі завдяки додаткам ґаджетів. Автори підручника «Медіаосвіта та медіаграмотність» 104

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

підтримують таке ставлення до надання інформації зауважуючи, що «легкість і швидкість отримання інформації з медіа – важливий ресурс розвитку особистості» [1, 259]. Залишається лише розставити пріоритети на цікаві та актуальні теми.

«24» не прив’язує увагу глядача до екрану на довгий час, адже хронометраж новин, програм в середньому не перевищує 20 хвилин. Телевізійна сітка цього каналу нагадує постійно поновлювану стрічку новин соціальних мереж, у якій кожен має змогу почерпнути цікаву інформацію: новини різних галузей (політичні, економічні, кримінальні, спортивні, культурні, технології) з різних куточків Землі; історичні факти (знаменні дати, історії успіху видатних особистостей); журналістські розслідування. Особливу увагу хочемо звернути на проекти, які стали складовою «Пізнавальних програм», які з’являються у телеефірі кожну годину. Прагнення до подорожей та нових вражень, стали можливі за допомогою проектів «Чудеса світу» та «Навколо світу», які дозволяють глядачеві побачити весь світ не витрачаючи ні великих коштів, ні багато часу. Цикли «Історії успіху» та «День в історії» ґрунтуючись тільки на фактах (як зазначено у девізі телеканалу) підкреслюють важливість кожного рішення, адже воно може стати переломним як для окремої особистості, так і для цілої держави. «Зроблено в Україні» – програма покликана висвітлювати вітчизняні досягнення, підкреслюючи виключність головних героїв. Програма «Як це працює» приверне увагу винахідників, адже розкриває суть технологічних новинок. Таким чином, глядач має змогу розширювати світогляд за допомогою коротких інформативних відеороликів, покликаних надавати фонові знання, котрі край необхідні для розуміння сьогодення. Засновники «24» чітко окреслили мету створення телеканалу: «оперативна, об’єктивна та незаангажована подача новин, цікавої та корисної глядачеві інформації впродовж доби» [2], якої вони повністю дотримуються. Критичність до вибору телеконтенту дає глядачеві змогу вийти з ролі жертви маніпуляцій телекомпаній. Н. Череповська підкреслює важливість критичного ставлення до телевізійної продукції: «Розвинена відеокультура особистості передбачає, насамперед, адекватне сприймання та розуміння візуальної форми/ зображення фрагменту медіатексту, а також творчу його інтерпретацію» [3, 351]. Не кожен телеканал здатен надати висококваліфікований контент, спрямований на формування особистості, що надає телеканалу «24» особливого статусу. Під час аналізу контенту телеканалу «24» нами було визначено високу значимість культурологічних телепрограм, які нада105

Формування особистості засобами візуальної комунікації

ють глядачеві додаткові базові знання для розуміння актуальної інформації. Таким чином, можемо стверджувати, що телеконтент виконує не лише інформативну та розважальну функцію, а й пізнавальну. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Медіаосвіта та медіаграмотність : підручник / Ред.упор. В. Ф. Іванов, О. В. Волошенюк; За науковою редакцією В. В. Різуна. – К. : Центр вільної преси, 2012. – 352 с.

2. Офіційний сайт телеканалу «24» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://24tv.ua 3. Череповська Н. І. Психологічний аспект відеокультури в умовах медіа-інформаційного простору / Наталія Іванівна Череповська // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия «Филология. Социальная коммуникация». – Том 21(60). – 2008. – № 1.

– С. 349–353. Пуцята І. С., аспірантка, Львівський національний університет імені Івана Франка «ФІЛОСОФІЯ ПОВСЯКДЕННОСТІ» В ПРАКТИЦІ ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНИХ ТЕЛЕКАНАЛІВ Духовні цінності, критерії оцінювання, думки та вчинки, інформаційне суспільство ХХІ ст. формує під систематичним впливом отриманим від усіх засобів масової інформації. Домінуючим є телебачення. Телебачення «виникло та розвинулося як засіб задоволення певних потреб суспільства, зокрема потреб в оперативній інформації з різних сфер життя, у вираженні та формуванні громадської думки, в освіті та вихованні, естетичному збагаченні та розвагах» [2, 37]. Телевізійна культура увійшла в життя мільйонів людей через важливу особливість – довірливому сприйняттю телевізійного спілкування, одночасного впливу екранної інформації на зір, слух, що синтезує всі можливі сприйняття тексту людиною. Повсякденність відіграє важливу роль в формуванні суб’єкта пізнання. В сучасних інформаційних умовах стоїть питання не просто про існування емпіричного суб’єкта, як суб’єкта практичної діяльності, питання поставлене про саму структуру повсяк106

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

денності. Під описом такого поняття виступає стиль життя, образ життя. Як стверджує В. Бичков повсякденність стала розглядатися як нескінченне поле можливостей [1, 33]. Довільно взятий фрагмент повсякденності вилучається з потоку звичного життя і переноситься в телевізійний простір. Тому на сучасних екранах так популярні різноманітні ток-шоу, які зображають буденність сімейного життя. Як правило, це призводить до витіснення реальної повсякденності телевізійною, весь свій життєвий досвід людина одержує з екранів телевізорів. На думку Д. Журбова, «за допомогою телебачення у людини можна викликати викривлені уявлення про реальність, тим самим впливаючи на її поведінку» [3]. Прикладом є сюжет випуску новин Першого національного телеканалу: «Російські солдати сфотографували і кинули в соціальну мережу снаряди у передмісті Камінськ-Шахтинського Ростовської області за десять кілометрів від українського кордону. Ці боєприпаси російсько-терористичні війська використовують проти України» (Новини. Перший національний. 20.04. 2015). Можна зробити висновок, що в певній мірі, програмне насичення телепродукції несе руйнівні процеси. Велика кількість сцен агресії та насильства проникає у свідомість глядача, що спонукає до необдуманих вчинків. Сучасний споживач телевізійної продукції виробляє своєрідну адаптацію до побаченого і почутого з екранів телевізора. Навіть смерть вже не викликає таких сильних емоційних переживань. У людській свідомості спрацьовує, так званий, механізм захисту, що допомагає менше реагувати на подразники. Яскравим прикладом може бути інформаційна добірка новин всеукраїнських телеканалів, Першого національного телеканалу та ICTV: «Молодший сержант Збройних сил України Андрій Бала, якого ЗБУ напередодні звільнило з полку бойовиків ДНР розповів про свою неволю. Терористи утримували його у підвалі адмінбудівлі у Макіївці і постійно знущалися, били, заставляли їсти українські нашивки і землю» (Факти. ICTV. 23.04.2015). «У зоні АТО активізувалися бойовики від опівночі і до шостої вечора 20 разів обстріляли українські позиції вздовж лінії розмежувань у тому числі зі зброї забороненої Мінськими угодами» (Новини. Перший національний. 20.04.2015). Власники у своїх фінансових та інформаційних перегонах забули про моральні та етичні цінності глядачів. Випуски новин побудовані за принципом не лише проінформувати, а вразити, шокувати свою глядацьку аудиторію. «Масштабна столична ДТП здійняла хвилю обурення в інтернеті. Водій дорогого позашляховика врізався у ряд машин, які стояли на світлофорі. Внаслідок 107

Формування особистості засобами візуальної комунікації

цього госпіталізація знадобилася двом людям. Пошкоджено п’ять автомобілів. За словами свідків, винуватець автопригоди був у неадекватному стані, хизувався пістолетом та посвідченням правоохоронця. Інформацію про те, що за кермом був нетверезий міліціонер, одразу ж заперечили у прес-службі МВС. Тим часом стало відомо, що водієм позашляховика був співробітник Генпрокуратури. Щоправда, звільнився він 24 квітня – саме в останній робочий день перед аварією»(Факти. ICTV. 23.04.2015). Як зауважує В. Ф. Олежко, журналісти для побудови своїх сюжетів використовують ситуацію, тобто поєднують умови і деталі для створення певного стану фізичного, психологічного, морального [4, 37]. «У підконтрольному терористам Чорнухиному загинув 7-річний хлопчик. Він з товаришем знайшов снаряд від гранатомета. Діти принесли його додому. Один хлопчик помер на місці, інший – йому 13 років – тяжко поранений. Його відвезли до лікарні. Дізнатися, у якому стані дитина – не вдалося» (Новини. Перший національний. 26.04.2015). Сучасне суспільство недаремно називають інформаційним. Людина отримує безмежний потік інформації, що в багато разів перевищує ту, якою володіли наші предки сто років тому. Таке перенасичення призводить до травмування особистості, що не може критично оцінити інформації побаченої на екрані. Реалії сучасного світу провокують звернення до вивчення естетики в повсякденному житті, побуту, повсякденної свідомості, матеріально-предметного середовища, що оточує людину. Тому журналістові-телевізійнику потрібно постійно вчитися і вдосконалювати свої професійні навички, щоб не перенасичувати свою глядацьку аудиторію інформацією, яка може завдати шкоди. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Бычков О. В. Эстетика на переломе культурныхтрадиций / О. В. Бычков. – М., 2002. – С. 25–59.

2. Дмитровський З. Є. Телевізійна журналістика : навч. посібник / З. Є. Дмитровський. – [вид. 3-тє. доп.]. – Львів : ПАІС, 2009. – 224 с.

3. Журбов Д. Теленасилие (Манипуляции на российских телеканалах) [Електронний ресурс] / Д. Журбов . – Режим доступу до сайту : http://psyfactor.org/propaganda9.htm 4. Олешко В. Ф. Журналистика как творчество. Учебное пособие для курсов «Основы журналистики» и «Основы творческой деятельности журналиста» / В. Ф. Олешко. – М. : РИП-холдинг, 2003. – 168 с.

108

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

Рябоволик Ю. О., студентка, Бердянський державний педагогічний університет РОЛЬ НАУКОВО-ПОПУЛЯРНИХ ПРОГРАМ У ФОРМУВАННІ ОСОБИСТОСТІ (НА ПРИКЛАДІ ДОКУМЕНТАЛЬНОГО СЕРІАЛУ «СМІТТЯ У ВЕЛИКОМУ МІСТІ») Особливість науково-популярних програм полягає у тому, що складна наукова інформація подається у спрощеному, доступному для аудиторії вигляді. Але, незважаючи на таку їх важливу освітню функцію, в українському телевізійному медіапросторі науково-популярні програми становлять лише невелику частку. Вітчизняне телебачення здебільшого обмежується дубляжем науково-популярних телепрограм іноземного виробництва. Це переважно такі відомі канали, як Discovery, BBC, National Geographic, Animal Planet, History Channel, тощо. Тема науковопопулярної журналістики здебільшого розглядалася на прикладі друкованих видань і мас-медіа загалом. Тому вивчення науковопопулярних телепрограм та їх ролі у формуванні особистості є досить актуальним. Метою дослідження є з’ясування ролі науково-популярних програм у формуванні особистості. Завдання дослідження: вивчити наповнення українського телевізійного контенту науково-популярними телепрограмами; виявити основні критерії професійної науково-популярної програми у документальному серіалі «Сміття у великому місті»; визначити роль науково-популярних програм у формуванні особистості. Об’єкт дослідження – український телеканал «Мега». Предмет дослідження – документальний серіал «Сміття у великому місті» У ході дослідження були використані наступні методи: аналізу, описовий. Новизна. Переважно у вітчизняній журналістиці досліджувалися тематичне і жанрове розмаїття науково-популярної журналістики, її тенденції розвитку та чинники занепаду, досліджувалися процеси комунікації у цій сфері, проте не проводилося дослідження впливу науково-популярної журналістики у формуванні особистості. Науковець М. Варич зазначає: «Якщо розглядати висвітлення наукової тематики у науково-популярних виданнях України, то можемо констатувати, що незаперечний інтерес продовжує 109

Формування особистості засобами візуальної комунікації

становити низка тем, які, очевидно, ще довго (якщо не впродовж усього існування) хвилюватимуть суспільство. Це – здоров’я, екологія, біологія, космос і його дослідження, новітні технології, археологія, психологія. Очевидно, це пов’язано з ментальністю людини, яка в глибині душі прагне до пізнання і є мандрівником, а вже сферу для своїх подорожей обирає сама – чи то зовнішню (в історію, у космос, у сусідні країни), чи внутрішню (у власну підсвідомість, у вивчення можливостей свого чи оточуючих організмів)» [1, 10]. У своєму дослідженні, ми аналізуємо вплив науково-популярних програм у формуванні особистості на прикладі документального серіалу «Сміття у великому місті». Це програма канадського виробництва, оригінальна назва «Trashopolis», де розповідається, як 13 відомих столиць світу, такі як Париж, Лондон, Рим, Токіо, Москва, тощо, впродовж усієї історії і до наших днів боролися зі сміттям на своїх вулицях. Негласним гаслом цієї програми можна виділити фразу «Те, що є сміттям для однієї людини – для іншої буде археологічною знахідкою». Документальний серіал зачіпає основні(такі) галузі науки, що завжди цікавлять людину – це історія та екологія. Без вивчення історії немає майбутнього, а екологія – це актуальна проблема людства всіх часів. Також програма містить цікаві наукові відомості та факти з географії, економіки, біології, хімії, медицини та культурології. Науковець О. Тертичний зазначив, що кожен професійний науково-популярний продукт, що публікується у ЗМІ, повинен володіти наступними якостями: значущістю для аудиторії; високим ступенем достовірності, спиратися на документальні джерела та безпосередні спостереження; високим ступенем достовірності, спиратися на документальні джерела та безпосередні спостереження; автор повинен мати авторитет відомого вченого, або професіонала – журналіста; автор повинен бути свідком або учасником подій, про які йде мова в даній передачі [2, 213]. За своєю конструкцією та наповненням документальний серіал «Сміття у великому місті» у більшій мірі відповідає критеріям науково-популярної телепрограми. Сюжет програми, що досліджується, побудовано таким чином, що будь-яка інформація, проголошена автором, одразу підкріплюються коментарями експертів. Це можуть бути науковці з галузі історії, медицини, екології, економіки; у кожному випуску присутній археолог, що наглядно демонструє глядацькій аудиторії цінні археологічні знахідки, які були знайдені в прошарках спресованого сміття і землі. Поєднання в одному сюжеті кадрів сучасного життя міста та його історичних фотографій робить програму більш видовищ110

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

ною та динамічнішою. Деякі серії містять соціальні експерименти, що показують глядачу, як у сучасному світі людство бореться з проблемами екології. Під час перегляду таких експериментів реципієнт підсвідомо ставить себе на місце людини у сюжеті і як наслідок робить висновки, щодо важливості обговорюваної теми. Висновки. Аналіз українського медіа контенту засвідчив, що в вітчизняному телебаченні переважають телеканали, що спеціалізуються на розважальних, політичних, інформаційних телепередачах. Однак, з них ми виокремили телеканал, орієнтований на науково-популярні програми. Телеканал «Мега» – канал для допитливих та активних людей, що спеціалізується на документальних серіалах, науково-розважальних шоу, історичних програмах. Наше дослідження ми провели на прикладі документального серіалу «Сміття у великому місті». Цей медіа продукт здебільшого відповідає основним критеріям науково-популярної програми. У серіалі важка наукова інформація подається у легкій, цікавій формі; використовуються факти, що підкріплюються спостереженнями та документальними джерелами. Під час дослідження ми визначили, що науково-популярні програми відіграють важливу роль у формуванні особистості та є значимими для аудиторії. Вони підвищують культурний, освітній розвиток людини; породжують бажання до саморозвитку та самозбереження. Переглядаючи науково-популярні програми, людина вивчає довколишній світ і тим самим робить поштовх до еволюційного розвитку та науково-технічного прогресу. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Варич М. Науково-популярна журналістика як спосіб комунікації у соціокультурному просторі / М. Варич // Образ. – 2014. – №15. – С. 513–513.

2. Тертычный А. А. Быть ли научно-популярной журналистике? / А. А. Тертычный // Вестник Воронежского государственного университета. Сер. Филология. Журналистика. – 2013. – № 2. – С. 212–217.

111

Формування особистості засобами візуальної комунікації

Тищенко О. В., студентка, Бердянський державний педагогічний університет РОЛЬ ІНФОРМАЦІЙНОГО ФОТОЖУРНАЛУ У ЗОБРАЖЕННІ ПОДІЙ СУЧАСНОСТІ Актуальність цієї роботи зумовлена недостатньою вивченістю досвіду діяльності фотожурналістів у період 2013–2015 років та потребою показати, як відроджується патріотизм у державі. Предметом наукового дослідження став фотожурнал. Такі видання сьогодні можуть сприяти підвищенню патріотизму соціуму. Мета роботи – створити інформаційний фотожурнал виключно з авторських фотознімків для літопису подій Революції Гідності. Вирішення поставленої мети передбачає розв’язання наступних завдань: познайомитись з інформаційними жанрами фотожурналістики, розглянути концепцію створення інформаційного фотоальбому певної тематики, виявити проблеми та завдання фотожурналістики сьогодення. Одночасно з розвитком фотографії та фотожурналістики народжувалася й класифікація її жанрів. Цей процес триває і досі. Саме тому про жанри фотожурналістики говорити доволі складно, адже єдиного усталеного поділу не існує, і кожен дослідник класифікує фотоматеріали на власний розсуд. На цій проблемі наголошує В. Здоровега: «У науці є спроба кваліфікувати фотографію, взявши за основу жанрову структуру вербальної журналістики, що не зовсім відповідає природі зображення, або зводити фотожурналістику до фотоінформації, фоторепортажу, фотонарису, що з позиції сучасної практики є її збідненням» [2]. Межі між жанрами надзвичайно хиткі: добірка фотозаміток може сприйматися як репортаж, а деколи буває складно відрізнити фотоінформацію та фотопортрет. Крім того, буває й таке, що фоторепортаж набуває рис фотопортрета, а фотопортрет – фоторепортажу. Аби не заплутатися між репортажем та портретом, дослідник А. Вартанов пропонує орієнтуватися таким чином: стихія репортажу – подія, а основа портрета – характер людини [2]. Але все-таки, орієнтуючись на жанри фотожурналістики, діють принципи поділу на жанри, такі як інформаційні (фотоінформація, фоторепортаж, фотоілюстрація) та публіцистичні (фотозарисовка, фотонарис, фотопортрет, фотоплакат, фотосеріал, фотомонтаж, фотоколаж). Ми зосередимо нашу увагу на інформаційних жанрах.

112

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

В основі фотоінформації лежить одиничний факт, повідомлення, яке покликане показати глядачу і читачу, де, коли і з якими наслідками він трапився. Фотоінформація –найбільш оперативна форма відображення позитивних і негативних сторін дійсності. Це та форма її фіксації, яка раніше інших виділилася в особливий жанр фотожурналістики. Фоторепортаж–більш розгорнена комунікативна дія, направлена комунікатором (фоторепортером, журналістом) на глядача і читача, з метою висвітлення складної події. Фоторепортаж може складатися з серії знімків, що змальовують подію у фазах його змін, його поступального або динамічного розвитку, а, може бути, і з показом прогресуючих або регресуючих відносно людини наслідків. Фоторепортаж може вилитися як і в один знімок репортажу, так бути і серією знімків, що відображають як одну подію, так і вузлові моменти ряду подій. Це може бути ряд послідовних або, навпаки, хаотичних, подій, об’єднаних однією темою з області непізнаного, неосвоєного ще даною категорією глядачів і читачів. Фотоілюстрація – вторинний по відношенню до тексту візуальний жанр відображення дійсності, що дає її видимий образ на момент здійснення вербальної комунікативної дії [1]. У створенні інформаційного фотоальбому найважливіша роль належить створенню концепції. Д. Миронюк, зауважує, що: «Концепція друкованого органу – це більш широке і глибоке поняття, хоча б з точки зору часового простору. Концепція створення газети чи журналу передбачає “стратегію і тактику” на більш великий проміжок часу (рік, два, п’ять), концепція просто видання може обмежуватися часовими рамками у місяць-два, півроку, допоки йде процес над випуском книги. І чи не найголовніше, що відрізняє концепцію друкованого органу від концепції видання – це такі поняття, як передплата, продаж друкованої продукції в роздріб, кадровий і функціональний розподіл обов’язків, які притаманні для друкованого органу і не мають місця при створенні книжкового видання». [3, 278]. Тож концепція друкованого видання органічно поєднує складові: Цільова аудиторія видання. Фотожурнал «365 днів у кадрі» адресовано всім людям, які небайдужі до фотографії. Дане число фотожурналу присвячене подіям, що відбувалися на Євромайдані. Видання не має обмежень за віком та статтю. Тип видання. Фотожурнал «365 днів у кадрі» – альманах (збірка, що містить літературно-художні (або) науково-популярні твори, об’єднані за певною ознакою). Виходить зазвичай раз на рік, не завжди з однією і тією ж періодичністю та тематикою.

113

Формування особистості засобами візуальної комунікації

Періодичність випуску видання. Керуючись типом видання, обрано щорічну періодичність фотожурналу у світ. На періодичність вплинули історичні факти. Проект охоплює період з червня 2014 року по травень 2015 року. Назва фотожурналу символічна, бо саме 365 днів у році. Цілий рік збирались та відбирались фото для публікації. Тематика фотожурналу має назву «Навколо Революції Гідності». Саме такі фото будуть в цьому випуску. Наведемо список рубрик, які ми виокремили для першого номеру фотожурналу: «Лист редактора» – звернення головного редактора до читача, ознайомлення з темою фотожурналу. У цьому журналу відбудеться перше знайомство з читачами, презентація фотожурналу. «Патріотизм у деталях» – містить 12 фотографій, на яких зображений прапор України. Патріотичне виховання завжди було одним з найважливіших завдань, адже дитинство і юність – сама благословенна пора для прищеплювання почуття любові до Батьківщини. Під патріотичним вихованням розуміється поступове і неухильне формування любові до своєї Батьківщини. Патріотизм – одна з найважливіших рис всебічно розвиненої особистості. «Рубіж перемоги» – містить 8 фотознімків, які відображають, якими шляхами боролися за волю, гідне життя, за кращу долю України. Перемога – святий символ і майже для кожної людини потаємний. «Пам’яті загиблим». Ця рубрика вмістила в себе 8 фотокарток. Час йде, але не стерти з пам’яті померлих. Про них нам нагадують пам’ятники бойової слави, обеліски, вулиці і площі названі на честь переможців. Ми маємо завжди пам’ятати про тих, хто загинув. Їх подвиг залишається в наших серцях, як найвища святиня, як символ слави і героїзму нашого народу. «Сила материнської любові». В основі цієї рубрики 2 фотографії сина та матері. Найдорожча у світі людина – це, звичайно, мама. Лише вона завжди ніжна до своєї дитини, завжди уважна. Матері супроводжують нас усе своє життя і навіть на порозі смерті турбуються не про себе – про нас, їхніх дітей. Сила материнської любові перемагає будь-яку відстань, і де б ми не були, їх турбота, молитви оберігають нас від життєвих незгод. Мати – саме та людина, яка своїм прикладом вчить ніжності і вірності, любові до ближнього. «Наші Атланти». З ініціативи чотирьох активістів БДПУ (Володимира Федорика, Софії Філоненко, Степана Гериліва і Анетти Омельченко) у Бердянську з’явилася благодійна волон114

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

терська організація «Наші Атланти». З того часу волонтери постійно їздять у зону АТО і особисто передають армії одяг, взуття, ліки, продукти, техніку і все необхідне. «Герої не вмирають». Минуло півтори роки від початку протестів і уже, мабуть, ні в кого немає сумнівів, хто ці герої. Небесна Сотня. Ті, хто віддав життя за кожного з нас. З цими смертями «Слава Україні! Героям Слава!» перестало бути просто вітанням. Це і віддання шани найкращим, котрі в найважливіший момент не злякалися і пожертвували собою заради кращого життя усіх в цій країні, а також і засвідчення справжнього подвигу. Фотографи: Олена Тищенко, Володимир Федорик, Степан Герилів. Фотографія змінила обличчя преси і стала першоосновою візуального відображення світу. Фотожурналістика утвердилася, як оригінальний самостійний вид творчості, бо головним критерієм фотографії є вплив на естетичні емоції глядача. Та, напевно, найголовніше – фотографія істотно вплинула на спосіб бачення світу. Сучасна людина «фотографічно» сприймає навколишній світ. Її формують та виховують за допомогою зображальних засобів комунікації. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Ворон Н. І. Жанри фотожурналістики: навчальний посібник для вузів за фахом «Журналістика» / Н. І. Ворон. – Москва : УПЛ, 2012. – 145 с.

2. Корнієнко К. Фотопортрет як один із головних жанрів фотожурналістки [Електронний ресурс] / Катерина Корнієнко. – 2011. – Режим доступу до ресурсу : http://www.stattionline.org. ua/jurnalist/20688-fotoportret-yak-odin-iz-golovnix-zhanrivfotozhurnalistiki.html 3. Миронюк Д. Концепція друкованого видання, або чи стане 2043 рік – роком зникнення в світі останньої газети? / Д. Миронюк // Ученые записки Таврического національного университета им. В. И. Вернадского. – 2012. – Т. 25(64) № 1. Частина 1. – С. 275–279.

115

Формування особистості засобами візуальної комунікації

Харченко А. Ю., студентка, Запорізький національний технічний університет ПРОГРАМА «ОДИН ЗА ВСІХ» (СТБ) ЯК СОЦІАЛЬНЕ ТОК-ШОУ Останнім часом українське телебачення наповнюється різноманітними новими жанрами телевиробництва. Власники вітчизняних каналів експериментують з подачею матеріалу, обираючи найуспішніші та найрейтинговіші зразки західної телеіндустрії. У такий спосіб в Україні з’являються ток-шоу різної тематики та форматів. Принципи створення українського ток-шоу мало відрізняються від американської моделі, зазвичай вона копіюється, без урахування ментальних та національних особливостей. Одним з популярних в Україні різновидів є соціальні токшоу. Вони поєднують в собі суспільну та просвітницьку функції, виступаючи водночас індикатором гострих соціальних питань. Висвітлюючи соціальні проблеми, програми викликають резонанс у суспільстві та перетворюються на арбітрів у справі вирішення конфліктних ситуацій. Проблемність таких передач і глибина тематичного дослідження сприяють популяризації цього жанру. Актуальність теми зумовлена підвищеним інтересом до проблеми вибору формату соціального ток-шоу. Тему соціального ток-шоу як жанру тележурналістики активно досліджували такі журналістикознавці, як М. Доманська [1], Н. Кондратьєва [2], М. Томак [4], А. Яковець [5] та інші. Метою роботи є визначення жанрової специфіки соціального ток-шоу «Один за всіх» з Дмитром Карпачовим (СТБ). Соціальне ток-шоу – це молодий і разом з тим недосліджений жанр українського телевиробництва, який проте набуває все більшої популярності серед української телеаудиторії. Це можна пояснити поступовим згасанням інтересу телеглядачів до розважальних форматів і усвідомленням власниками телеканалів актуальних побажань цільової аудиторії. Реципієнт прагне отримати надію на соціальну справедливість, покладаючись часто на телебачення як на «останню інстанцію». У цьому сенсі найбільш вдячний саме формат соціального ток-шоу, але за однієї умови: якщо поряд із усталеною скандальністю учасники соціального ток-шоу разом з глядачами отримують натяк на вирішення кричущих власних проблем соціальної сфери. Ток-шоу «Один за всіх» позиціонує себе як програма соціальної тематики, яка ви116

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

світлює справжні проблеми звичайних людей [3]. У кожному випуску піднімаються теми, які хвилюють громадськість, як вважають автори – гідні детального висвітлення. Програма виходить в ефір з 4 грудня 2012 року. Призначена для перегляду дорослої аудиторії, з огляду на виділений для нього слот 22:25–0:25. Відверті історії героїв у студії коментують експерти та глядачі, а ведучий-психолог Дмитро Карпачов ставить себе на місце кожного учасника дискусії, підказуючи учасникам правильне рішення. Програма за своєю структурою має сім етапів: 1) «вступ» (слово ведучого); 2) «відеоінтрига» (сюжет в якому розкривається тема випуску); 3) «презентація експертів»; 4) «сповідь героя» (розповідь позитивного героя проблеми); 5) «сповідь антигероя»; 6) «дискусія» (протистояння обох сторін, висування аргументів); 7) «рішення» (експерти і ведучий дають поради). Проаналізувавши структуру різних випусків ток-шоу «Один за всіх», визначаємо, що програма має сталий формат. Етапи вибудовані таким чином, що можна простежити наростання емоцій, експресії та почуттів. З кожною хвилиною програма вибудовує композицію, подібну до драматичних жанрів: експозиція (слово ведучого); зав’язка (відеосюжет); підвищення темпів (думка кожного героя); кульмінація (зізнання, розкаяння, обвинувачення); спад (поради, вирішення). Для того, щоб проаналізувати експертний склад, ми скористалися методом контент-аналізу. Для аналізу було обрано 62 історії (47 випусків періодом з 04.12.12 по 13.04.14), де у кожній беруть участь шість експертів. Експертне коло у програмі представлено спеціалізованими фахівцями, відомими людьми та ведучим. З аналізу складу експертів виявлено, що переважають некомпетентні особи (25 %), яких у студії називають «експертами». Компетентність таких осіб дорівнює думці пересічного громадянина, який виказує своє невдоволення або суб’єктивну думку з того чи іншого питання. Але програма подає їх як експертів, думка яких є прикладом для наслідування. На нашу думку, зіркових гостей (які не завжди компетентні в цій темі) запрошують для того, щоб викликати в глядача ефект «знайомого», людини, яку він бачив в інших програмах. Адже компетентні спеціалісти часто не є розрекламова117

Формування особистості засобами візуальної комунікації

ними особами: міліціонери, адвокати, лікарі, соціальні працівники. Медіазірки в ролі експертів допомагають привернути увагу глядача, зацікавити його. У ток-шоу є свої постійні експерти, універсальні за концепцією соціальної програми: лікарі (21 %), юристи і правозахисники (19 %). Такий склад усталених спеціалістів обумовлений специфікою програми, головне завдання якої зрозуміти психологію поведінки героїв, зазначити проблеми, скорегувати дії та вчинки, дати поради. У залежності від теми програми до студії запрошуються спеціалісти та фахівці, яких можна назвати експертами з певних питань: представники владних структур – 45 (12 %), представники ЗМІ – 42 (11 %), приватні підприємці і громадські діячі – 21 (6 %), представники освіти – 12 (3 %), представники мистецтва – 10 (3 %). Особливою є роль ведучого у програмі. Дмитро Карпачов виступає як фахівець з психології: пояснює з психологічної точки зору поведінку героя, проводить паралелі між вихованням і подією, дає поради щодо встановлення взаємовідносин між близькими людьми. Мета – знайти причини поведінки людини, а не осудити її. Соціальний аспект програми «Один за всіх» виражений в тематичній спрямованості ток-шоу. Проведений контент-аналіз 47 випусків програм з 04.12.12 по 13.04.14 дозволив визначити основну тематичну спрямованість і спектр тем, що розглядаються у програмі. Тематика ток-шоу стосується розкриття соціальних проблем, що пов’язані з: 1) потребами (зовнішні факти – хвороба, корупція, нерозкриті кримінальні справи, незаконні дії владних установ); 2) суб’єктивними труднощами (герой усвідомлює свою проблему, тому благає про допомогу); 3) труднощами вирішення (герой немає коштів або повноважень для вирішення проблеми). З аналізу тематичної спрямованості сюжетів виявлено, що сюжети про кримінальні справи (25 %) переважають над іншими темами. Окреме місце посідають випуски, у яких аналізується злочин: вбивство, пограбування, зґвалтування, самогубство, побиття. «Один за всіх» робить акцент на сенсаційному матеріалі, відбираючи ті справи, які викликали резонанс публіки або були особливо тяжкими. Деякі сюжети програми мають сцени насильства, жахливі зображення понівечених тіл або трупів, а це є неприпустимим за етичним кодексом журналіста. У програмі вико118

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

ристовуються маніпуляційні технології: «маніпуляція темами» (надавання розголосу окремим темам); «маніпуляція порядком» (послідовність викладу думки гостя, експертів та ведучого); «емоційний резонанс» (психологічний шок). Отже, ток-шоу «Один за всіх» є прикладом соціальної журналістики. Жанровою специфікою програми є вибір соціальної проблематики, сталий формат ток-шоу, провідна роль ведучого та експертів, представлених спеціалізованими фахівцями та медіазірками. Автори надають ток-шоу певної скандальності через підняття сенсаційних тем, підбір учасників з дивною поведінкою, приголомшливі сюжети, демонстрацію різких змін настроїв аудиторії. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Доманська М. Новаторські та традиційні риси у форматі ток-шоу як комунікаційного жанру [Електронний ресурс] / М. Доманська. – Режим доступу : inf.oa.edu.ua/dopovid/ domanska.pdf 2. Кондратьева Н. Ток-шоу как жанр современной массовой культуры / Н. Кондратьева // Аналитика Культурологии. – 2008. – № 12. – С. 42–77.

3. Один за всіх [Електронний ресурс] // СТБ. – Режим доступу : http://1zavseh.stb.ua/ 4. Томак М. Бар’єр для ток-шоу: особливості української адаптації американських форматів / М. Томак // День. – 2006. – 8 грудня.

5. Яковець А. Розмовні видовища : визначення і класифікація / А. Яковець // Маґістеріум. – 2006. – № 22. – С. 29–32.

119

МОВА МЕДІА: РЕГУЛЯТИВНИЙ ТА ГНОСЕОЛОГІЧНИЙ ХАРАКТЕР

Біла О. В., магістрант, Запорізький національний університет ІНФОРМАЦІЙНА ГРАМОТНІСТЬ, МЕДІАОСВІТА ТА МЕДІАКОМПЕТЕНТНІСТЬ У КОНТЕКСТІ СВІТОВИХ ТА ВІТЧИЗНЯНИХ ТЕНДЕНЦІЙ Стрімкий розвиток у сучасному світі інформаційно-комунікаційних технологій та системи мас-медіа нагально потребує цілеспрямованої підготовки особистості до вмілого і безпечного користування ними. Медіа потужно й суперечливо впливають на освіту молодого покоління, часто перетворюючись на провідний чинник його соціалізації, стихійного соціального навчання. До цього додаються вседозволеність інформаційного ринку, засилля низькопробної медіапродукції, низькоморальних ідеологем та цінностей, що спричинює зниження в суспільстві імунітету до соціально шкідливих інформаційних впливів. Відтак постає гостра потреба в розвитку медіаосвіти, одне з головних завдань якої полягає в запобіганні вразливості людини до медіанасильства і медіаманіпуляцій, втечі від реальності в лабіринти віртуального світу, поширенню медіазалежностей. У багатьох країнах медіаосвіта функціонує як система, що стала невід’ємною частиною, з одного боку, загальноосвітньої підготовки молоді, з другого – масових інформаційних процесів. Вона є атрибутом глобалізаційних перетворень, чинником конкурентоспроможності економіки, нерозривно пов’язана з розвитком демократії в умовах інформаційного суспільства [1]. Л. Мастерман виділив та обґрунтував сім причин актуальності медіаосвіти у сучасному світі. [2] 1. Високий рівень споживання мас-медіа та насиченість сучасних суспільств їх продукта120

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

ми. 2. Ідеологічна важливість медіа та їхній вплив на свідомість аудиторії. 3. Швидке зростання кількості медійної інформації, посилення механізмів управління нею та її розповсюдження. 4. Інтенсивність проникнення медіа в основні демократичні процеси. 5. Зростання значущості візуальної комунікації та інформації в усіх галузях. 6. Необхідність навчання школярів/студентів з орієнтацією на відповідність сучасним вимогам. 7. Національні та міжнародні процеси приватизації інформації, що пришвидшуються. До цих причин І. Жилавська додала ще одну: «пожовтіння» мас-медіа та зниження загального рівня медійної продукції, яке, як зворотну реакцію, викликає до життя потребу в освітніх технологіях в галузі мас-медіа [2]. Низка міжнародних документів, а саме – Грюнвальдська декларація з медіаосвіти (1982), резолюція ЮНЕСКО (1989) щодо розвитку критичної медіаосвіти, Віденська конференція «Освіта для медіа та цифрового століття», Севільська конференція «Медіаосвіта молоді», Резолюція Європарламенту щодо медіаграмотності у світі цифрових технологій, Комюніке Єврокомісії «Європейський підхід до медіаграмотності у світі цифрових технологій», а також низка інших документів, затверджених Євросоюзом та ООН, наголошують, що медіаграмотність є базовим елементом політики у сфері споживання аудіовізуальної інформації, основою обізнаності у питаннях інтелектуальних прав людини, необхідною умовою задля залучення громадян до участі у демократичному житті, дієвим фактором міжкультурного діалогу. Так, Австралія, Нова Зеландія і Канада в цьому контексті є найбільш просунутими країнами, де медіаосвіта є частиною шкільних програм, окремим предметом або інтегрована в предмети, які передбачають вивчення рідної мови [2]. Наведемо ключові принципи медіаграмотності, розроблені Міністерством освіти Канади у 1987 році, які є актуальними і сьогодні. Основна їхня мета – визначити певні правила, якими можна керуватися, працюючи з такими питаннями, як комерціалізація, пропаганда, цензура, медіавласність та стереотипи в медіа. Ключовий принцип № 1. Все медіамеседжі сконструйовані. Медіа не просто відображає навколишню реальність. Замість цього медіа презентує ретельно створені тлумачення, які є результатом численних рішень та факторів. Задача медіаграмотності – деконструювати ці тлумачення (розглянути їх окремо, щоб показати, як вони створені). Ключовий принцип № 2. Медіамеседжі формують наше сприйняття реальності. Медіа відповідальні за більшість спостережень та досвід, із яких складається наше розуміння світу.

121

Мова медіа: регулятивний та гносеологічний характер

Велика частина нашого світобачення ґрунтується на медіамеседжах, створених із певною позицією, інтерпретаціями й висновками, що вже вбудовані в них. Таким чином саме медіа великою мірою надають нам відчуття реальності. Ключовий принцип № 3. Різняться аудиторії, різниться й розуміння того й самого меседжа. Хоча медіа надає нам матеріал, на основі якого ми формуємо нашу картину реальності, кожен із нас знаходить смисли відповідно до індивідуальних факторів, таких як особисті потреби та страхи, позитив чи проблеми дня, расові та статеві відмінності, сімейний і культурний бекґраунд, моральні принципи тощо. Ключовий принцип № 4. Медіамеседжі містять комерційні втручання. Медіаграмотність має на меті надати знання про те, як на медіа впливають комерційні структури, як вони можуть втручатися в контент і його поширення. Більшість медіа — це бізнес, який повинен отримувати прибуток. Питання власності та контролю головні: порівняно невеликий відсоток людей контролює те, що ми дивимося, читаємо та чуємо в медіа. Ключовий принцип № 5. Всі медіамеседжі включають точки зору. Всі медіапродукти в певному сенсі є рекламою, оскільки вони промотують цінності й стилі життя. Мейнстрімові медіа виражають – явно чи приховано – ідеологічні меседжі про такі питання, як сутність хорошого життя, стимулювання споживацького інтересу, роль жінки, схвалення дій влади, безумовний патріотизм [3]. В Україні одним із головних кроків упровадження медіаосвіти є Концепція медіаосвіти [1], яка була схвалена постановою Президії Національної академії педагогічних наук України 20 травня 2010 року (протокол № 1-7/6-150). У цьому документі медіаосвіта розглядається як важлива складова модернізації національної освіти. Концепція базується на вивченні медіакультури населення України та міжнародному досвіді організації медіаосвіти. Основні положення Концепції відповідають завданням, сформульованим у Паризькій програмі-рекомендації з медіаосвіти ЮНЕСКО (від 22 червня 2007 р.) та резолюції Європарламенту щодо медіаграмотності у сфері цифрової інформації (від 16 грудня 2008 р.). Що стосується основної мети вітчизняної Концепції, то вона визначається як сприяння розбудові в Україні ефективної системи медіаосвіти заради забезпечення всебічної підготовки дітей і молоді до безпечної та ефективної взаємодії із сучасною системою медіа, формування у вихованців медіаобізнаності, медіаграмотності і медіакомпетентності відповідно до їх вікових та індивідуальних особливостей. У Концепції запропоновано ви122

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

значення таких термінів, як медіаосвіта, медіапедагогіка, медіакультура, медіаграмотність, медіакомпетентність, ін.; визначено мету, завдання, пріоритети розвитку медіаосвіти та напрямки, етапи й умови реалізації. Під основними формами медіаосвіти розуміється її здійснення в усіх складниках системи безперервної освіти в Україні. Зокрема це шкільна, позашкільна, у вищій школі, батьківська медіаосвіта дорослих засобами медіа. Концепція передбачає підготовку і проведення широкомасштабного поетапного експерименту щодо впровадження медіаосвіти на всіх рівнях. Як пріоритет визначається розвиток шкільної медіаосвіти, яка має стати головною інтегруючою ланкою цілісної системи медіаосвіти в країні. Звертається увага на розробку стандартів фахової підготовки медіапедагогів і медіапсихологів для системи освіти; на активізацію співпраці вищих навчальних закладів, які готують фахівців для медіа і сфери мистецтва, НАНУ, НАПН України та НА мистецтв України; на організацію за участю громадських об’єднань і медіавиробників різних форм позашкільної освіти, налагодження суспільного діалогу з метою оптимізації медіаосвітньої діяльності [4]. В Україні є певні теоретичні розробки та напрацювання у галузі медіаосвіти. Але необхідно зауважити, що, по-перше, в західних країнах давно вже є стала практика медіаосвіти, на яку можна і треба орієнтуватися, по-друге, теоретичні розробки українських вчених спрямовані не на формування критичного мислення та автономної від медіа особистості (як в багатьох західних країнах), а на опанування медіаобладнання та використання можливостей медіа в навчальному процесі. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Концепція впровадження медіаосвіти в Україні [Електронний ресурс] // MediaSapiens. – Режим доступу : http://osvita.mediasapiens.ua/mediaprosvita/mediaosvita/ kontseptsiya_vprovadzhennya_mediaosviti_v_ukraini/ 2. Медіаосвіта та медіаграмотність: короткий огляд [Текст] / Іванов В., Волошенюк О., Кульчинська Л., Іванова Т., Мірошниченко Ю. – 2-ге вид., стер. – К. : АУП, ЦВП, 2012. – 58 с.

3. Соціальна медіаграмотність: п’ять ключових принципів [Текст] // MediaSapiens. – Режим доступу : http:// osvita.mediasapiens.ua/mediaprosvita/mediaosvita/sotsialna_ mediagramo tnist_pyat_klyuchovikh_printsipiv/)/ 4. Сулім А. А. Медіакомпетентність як результат упровадження медіаосвіти [Текст] / А. А. Сулім // Вісник 123

Мова медіа: регулятивний та гносеологічний характер

Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, Серія : Соціальні комунікації. – 2011. – №968. – Вип. 3. – С. 26–29. Башмак Є. Р., студентка, Бердянський державний педагогічний університет ОСОБЛИВОСТІ ЛЕКСИКИ В МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ Будь-яка мова розвивається впродовж усього свого існування, з самого початку виникнення. З дня появи Всесвітньої мережі Інтернет, лексичний склад різних мов зазнав відчутних змін. Українська мова не стала винятком. Актуальність цієї наукової роботи полягає в огляді відмінностей Інтернет-мовлення від нормативного (розмаїття слів-новотворів). Метою роботи є дослідження особливостей лексичного складу української мови в мережі Інтернет. Об’єктом дослідження є особливості лексики української мови. Предметом дослідження є неологізми, професіоналізми та жаргонізми користувачів ПК та Інтернет. Мовна норма витлумачується як сукупність мовних засобів, що відповідають системі мови й сприймаються її носіями як зразок суспільного спілкування у певний період «розвитку мови і суспільства», як головна категорія культури мови і «важливе поняття загальної теорії мови» [1] – це таке мовне явище, до якого мають прагнути всі носії окремо взятої мови. Мовець опановує мовні норми в їхньому повному й масовому вияві впродовж усього життя – переважно наслідуванням мовленнєвої практики інших [1]. Постійно слухаючи мовлення оточуючих (батьків, родичів, друзів, товаришів, знайомих тощо), людина сама починає несвідомо переймати собі деякі слова чи навіть їхню вимову. Літературну мову дає змогу опанувати спеціальне навчання. Кожна з мовних і мовленнєвих норм завжди співвідносна з певними мовними одиницями – фонетичними, семантичними, граматичними, стилістичними. На цьому ґрунтується класифікація мовних норм на фонетичні (і фонологічні), орфоепічні, лексичні, фразеологічні, граматичні (морфемно-словотвірні, морфологічні, синтаксичні), орфографічні, пунктуаційні, стилістичні. Вияв окремої мовної норми полягає в дотриманні й реалізації в усному й писемному мовленні певної історично усталеної одиниці літературної мови.

124

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

Нормою у мові здебільшого є те, що стало надбанням усіх носіїв літературної мови. Норма мови – одне з усталених явищ культури мовлення. Статус мовної норми неоднаковий. Чим ширше певне мовне явище використовується і є усталеним писемно, тим очевидніша його нормативність, тим менше така мовна одиниця стає об’єктом для різних оцінок, кваліфікацій [1]. Саме тому мовні норми весь час змінюються. Одне явище могло бути правильним у минулому, а з часом стати помилкою, і навпаки. У ХХ ст. з’являється Всесвітня мережа Інтернет. А. В. Соколов пропонує таке визначення: Інтернет – глобальна соціально-комунікаційна комп’ютерна мережа, призначена для задоволення особистісних і групових комунікаційних потреб за рахунок використання телекомунікаційних технологій [2, 143]. Саме за допомогою цього каналу здійснюються зв’язки між людьми, організаціями тощо. Сутність Мережі можна простежити у її функціях: –– комунікаційно-просторова функція. Інтернет існує на глобальному рівні, тобто охоплює майже всю планету і створює комунікативні зв’язки між усіма охочими, хто має доступ до Всесвітньої Павутини; –– комунікаційно-часова функція. Користувачі мають доступ до накопичених архівів контенту будь-якого типу; –– за допомогою Інтернету користувачі можуть створювати зв’язки тощо. На відміну від радіо і телемовлення, основною функцією Інтернет є не лише виробництво та розповсюдження масової інформації. У Мережі можливе як міжособистісне, так і публічне спілкування. Соціальна функція Інтернет призводить до утворення нових форм комунікативної поведінки в середовищі, де панують горизонтальні зв’язки і відсутні територіальні, ієрархічні й часові межі, інформаційна функція – забезпечує зберігання, механізми пошуку і доступу до наявної інформації, економічна – спрямована на отримання комерційного прибутку і на подальше стимулювання розвитку глобальної інформаційної інфраструктури [3, 129]. Через технічні можливий двосторонній зв’язок (наприклад, між ЗМІ та їхньою аудиторією). Оскільки у більшості випадках люди не бачать і не чують один одного, часто у спілкуванні зустрічається фамільярність. Нагромадження лексичних та синтаксичних помилок часто сприймається як норма (чи особливий стиль) письма. Часто використовуються специфічні скорочення для прискорення викладу думки (прив – привіт, ок – добре).

125

Мова медіа: регулятивний та гносеологічний характер

Специфічна лексика жаргону загалом ґрунтується на загальнонародній мові і відрізняється від неї експресивною метафоризацією загальновживаних слів (стіна – частина сторінки у соціальній мережі ВКонтакті, де користувачі можуть залишати свої повідомлення; жорнувати – про інтенсивну роботу жорсткого диска), усіченням чи спотворенням слів (вінда – операційна система Windows; І-нет – Інтернет), своєрідним словотворенням (висюк – збій у виконанні програмного коду). Психологічною основою виникнення жаргону у певних групах носіїв мови є їх бажання бути дотепними, прагнення вразити співрозмовників свіжістю та яскравістю висловлювання, виявити зневагу або байдужість до предмета висловлювання, уникнути звичних, затертих слів і виразів. Багато жаргонізмів і професіоналізмів має інтержаргонний характер. Інтержаргон – це один із соціальних варіантів мови, який об’єднує в собі частину слів кожного жаргону. Ці лексеми вживаються в різних жаргонах і є зрозумілі їх носіям [4, 71]. Підсумовуючи, можна сказати, що Інтернет – це особливий комунікативний канал, доступ до якого сприяв формуванню особливої аудиторії, до якої належать користувачі взагалі, представники специфічних професій та ін. З’явилися особливі форми комунікативної поведінки, що і сприяло появі нової групи слів, виразів. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ Дудик П. С. Стилістика української мови [Електронний ресурс] / П. С. Дудик. –Режим доступу : http://litmisto.org. ua/?page_id=5394.

2. Соколов А. В. Общая теория социальной коммуникации : учебное пособие / А. В. Соколов. – СПб. : Изд-во Михайлова В. А., 2002. – 461 с.

3. Раскладкина М. К. Сетевая пресса как объект коммуникативных исследований / М. К. Раскладкина // Теория коммуникации и прикладная коммуникация : сб. статей / Под общ. ред. И. И. Розиной. – Ростов-на-Дону : ИУБиП, 2002. – С. 128–133.

4. Ілик Т. Соціальні варіанти мови та їх термінологічне окреслення / Т. Ілик // Мовознавчі дослідження : збірник наукових праць. – Донецьк : ДонДУ, 2000. – С. 67–73.

1.

126

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

Засядьвовк В. А., магістрант, Запорізький національний технічний університет СПЕЦИФІКА ПОДАННЯ МАТЕРІАЛІВ З МІЖНАРОДНОЇ ПРОБЛЕМАТИКИ В ІНТЕРНЕТВИДАННІ «УКРАЇНСЬКА ПРАВДА» Проблема неучасті українського журналістського загалу у виробленні глобального порядку денного надзвичайно актуальна, складна в контексті інформаційного переформатування і нереалізованого пошуку вільних ніш. В інформаційну добу позбавляти себе права на інформацію ззовні й не самопропагуватись за кордоном – надзвичайна розкіш і марнотратство для будьякої, тим паче молодої країни. Міжнародна тематика в сучасній українській пресі потребує системного, фахового, а не епізодично-хаотичного висвітлення, яке враховувало б націокультурні, географічні та стратегічні інтереси як української аудиторії. Міжнародна журналістика в Україні тільки починає розвиватися і потребує ґрунтовного вивчення. Актуальність роботи полягає в тому, що аспект висвітлення міжнародних відносин в інтернетЗМІ є малодослідженим. Метою роботи є характеристика особливостей висвітлення міжнародних подій в інтернет-виданні «Українська правда». Деякі аспекти щодо висвітлення міжнародної проблематики у ЗМІ розглядали у наукових працях такі українські та зарубіжні журналістикознавці: В. Шкляр [5], А. Москаленко [1], В. Різун [3], Ю. Шаповал [4] та ін. Не всі видання в українському інформаційному просторі подають новини на міжнародну тематику, в свою чергу інтернетресурс «Українська правда» одне з небагатьох видань, яке має на своїх шпальтах такі матеріали. «Українська правда» була заснована у квітні 2000 року Георгієм Гонгадзе і за 11 років стала найбільшим суспільно-політичним інтернет-виданням в Україні [2]. Щоденно сайт відвідує понад 500 000 читачів, і ця аудиторія продовжує зростати разом із ростом української інтернет-аудиторії. «Українська правда» стала яскравим прикладом успішного ЗМІ, яке постійно покращує взаємодію зі своїми читачами, пропонуючи все більшу кількість соціальних інструментів та адаптуючись до сучасної інтернет-реальності. Інформація оновлюється в проміжках від 3-х до 20 хвилин. Аналітичні публікації з’являються регулярно щоденно. Така по127

Мова медіа: регулятивний та гносеологічний характер

зиція «Української правди» є цілком виправданою, оскільки це видання оперативністю перевершує навіть деякі новинні сайти. Матеріали, присвячені міжнародним відносинам, які в глобалізованому світі присутні у всіх сферах життя, іноді виділені у підрубриках. Так, наприклад, в рубриці «Економіка» є підрубрика «Світ». У інших рубриках, таких як «Політика» та «Спорт» чіткого виділення немає, та бути не може, бо такі сфери в своїй більшості складаються з міжнародних новин. Також на сайті присутня зрозуміла навігація, та розділення матеріалів за жанровими ознаками наприклад «Новини», «Статті», «Колонки», «Інтерв’ю», «Фото», «Відео», «Документи», «ІноЗМІ» тощо. Серед найбільш поширених жанрів можна виділити традиційні для будь-якого видання – замітка, репортаж та інтерв’ю; новини спорту та культури подаються у вигляді анонсів та оглядів. Зважаючи на те, що це інтернет-видання, варто зазначити, що на сайті присутня велика кількість мультимедіа-матеріалів, таких як фото, відео, посилання на стріми та прямі включення з місця подій. Присутня велика кількість фото та відео репортажів. Більшість проаналізованих матеріалів були інформаційного характеру. Аналітичних матеріалів на міжнародну тематику значно менше. Високий рівень матеріалів такої тематики каже про стрімке зростання професіоналізму журналістів та вихід України на міжнародне інформаційне поле, що супроводжуються факторами формування громадської думки народу у світових питаннях та ведення так званих інформаційних війн. За тематичним різноманіттям проаналізовані матеріали можна розділити на ті, що висвітлюють непрості відношення України з Росією,а також відносини України зі США та країнами Європи. Залежно від зміни картини світу та участі України – змінюється і тематичне наповнення матеріалів міжнародного характеру, так в 2012 році (порівняно з 2011, в якому були присутні суто політичні новини) з’являється велика кількість матеріалів на спортивні тематику, що зумовлено проведенням в Україні Чемпіонату Світу з футболу «Євро 2012». За жанровою специфікою 2012 рік помітно відрізняється від попереднього. Зважаючи на події світового масштабу за безпосередньою участю України, кількість журналістських матеріалів зростає, стає актуальним більш оперативне висвітлення міжнародних подій, що зумовлює велику кількість матеріалів в жанрі замітки та коротких інформаційних повідомлень. У 2013-му році публікації міжнародного характеру, у зв’язку з тісною співпрацею з Європейським Союзом та підготовки країни до підписання угоди про асоціацію, починають з’являтися з частою періодичністю та іноді мають харак128

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

тер сухого оперативного повідомлення. Переважає жанр замітки. Кінець 2013 року ознаменувався появою рекордної кількості матеріалів на міжнародну тематику, особливо в дні Вільнюського саміту та початком революційних подій після. Отже, «Українська правда» – це одне з найбільш популярних та авторитетних інтернет-видань, яке має свої особливості в висвітленні міжнародного дискурсу, які полягають у цілковитому орієнтуванні на українську аудиторію, про що свідчить відсутність матеріалів міжнародного характеру, які не пов’язані з нашою державою. Політика та економіка є головною темою більшості представлених матеріалів. У продовж трьох років (2011–2013 рр.) прослідковується тенденція зростання кількості матеріалів міжнародного характеру, що є ознакою зростаючих показників якості інтернет-ресурсу. «Українська правда» – приклад успішного видання, що реалізувало себе в інтернет просторі, ввібравши кращі риси мережі інтернет, як засобу масової комунікації. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Москаленко А. Теорія журналістики / А. Москаленко. – К. : Експрес-об’ява, 2002. – 334 с.

2. Офіційний сайт «Українська правда» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.pravda.com.ua 3. Різун В. Основи журналістики у відповідях та заувагах / В. Різун. – К. : Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка, 2004. – 80 с.

4. Шаповал Ю. Національна журналістика : наук. пр. / Ю. Шаповал. – Львів : Літопис, 2006. – Т. 1. – 685 с.

5. Шкляр В. Вектори часу / В. Шкляр // Україна на шляху до Європи / упоряд. : В. І. Шкляр, А. В. Юричко. – К. : Етнос, 2006. – С. 226–264. Коваленко К. С., магістрант, Запорізький національний технічний університет ЖАНРОВО-ТЕМАТИЧНА ПАРАДИГМА МАТЕРІАЛІВ РУБРИКИ «СУСПІЛЬСТВО» ІНТЕРНЕТВИДАННЯ «УКРАЇНСЬКА ПРАВДА» Сучасне динамічне життя посилило соціалізуючу роль ЗМІ, які повинні взяти за основу своєї діяльності саме соціальний вимір всіх економічно-політичних й духовних процесів, що відбуваються в Україні. Вони впливаючи на свідомість людини, спо129

Мова медіа: регулятивний та гносеологічний характер

нукають її до соціальної активності, змінюють її суспільну та виробничу діяльність, висвітлюють соціальні проблеми підтримують стабільність у суспільстві. Аналіз жанрово-тематичних особливостей матеріалів соціальної проблематики в інтернетЗМІ є малодослідженим аспектом журналістики, що і спричинило актуальність теми. Метою роботи є аналіз жанрово-тематичної парадигми матеріалів рубрики «Суспільство» інтернет-видання «Українська правда». До розгляду ролі соціальної проблематики в інформаційному просторі зверталися такі вчені, як Г. Макашина [1], Т. Фролова [3], О. Чернега [4]: вони дослідили поняття соціальна журналістика, виокремили її основні задачі та принципи, запропонували типологізацію. Соціальна проблематика є одним із напрямів багатьох видань у тому числі й «Української правди» – українського інтернет-видання створеного у 2000 році журналістами Г. Ґонґадзе та О. Притулою [2]. Матеріали на сайті публікуються українською мовою, окремі статті – російською або перекладаються нею. Середня щоденна відвідуваність станом на грудень 2014 року – 564 тисячі читачів. Основна тематика – політика, соціальні проблеми, економіка. На сайті є постійно оновлювана стрічка новин, архів публікацій, блоги політиків, письменників, журналістів, спортсменів. Тематичне спрямування у підрубриці «Суспільство» досить різноманітне. Найголовніші теми мають окремі позначки, за допомогою яких можна легко зорієнтуватися на сайті: 1) свобода слова (А. Окара «Врятувати Олену Чекан. Доземний уклін усім, хто допоміг...», А. Окара «Освоєння Космосу можливе лише у звільненій від окупантів країні. З Днем Космонавтики!»); 2) корупція (Т. Монтян «Ресторан “Старгород”, Харків – епопея набирає обертів»); 3) мовне питання (Ю. Свірко «Как газетка “Сегодня” лишила украинцев свидетельств о рождении и отемнила языковой закон Кивалова-Колесниченко», Ю. Свірко «Хто за нове слово – “українчанин”?»); 4) Україна та Європа (соціальні протести) (С. Пантюк «Заява організацій, які протестують проти законопроекту про протести в Україні № 0918 (2450)», Д. Потехін «Щодо персональної євроінтеграції»). Окрім заявлених вище тем, існує багато матеріалів, які не відзначені окремою рубрикою. Автори торкаються таких тем, як: –– самопізнання людини (О. Мовчанов «Мысли в слух»); 130

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

–– недбалість соціальних структур (Я. Клочкова «Дети, которых не любят, становятся взрослыми, которые не могут любить»); –– освіта (О. Захарченко «Коли впаде сніжок», І. Федорів «Музичній школі селища загрожує закриття. Прохання допомогти»); –– самовиховання (О. Захарченко «Нащот суржика»); –– подорожі – автори розповідають про ментальні особливості того чи іншого народу а також діляться надбаннями, які б мали користь и на теренах нашої країни (К. Стогній «Папуасы считают европейцев бессмысленно жестокими дикарями», А. Шлапак «Турецька медицина – allinclusive»); –– релігія (В. Колесніченко «Блаженнейший Митрополит Владимир благословил продолжение работы Межфракционного депутатского объединения в поддержку канонической православной церкви», О. Медведєв «Київську митрополію Московський патріархат купив за хабар, а щоб добитися визнання автокефалії, Вселенського патріарха посадили під арешт»); –– ЖКГ (Т. Монтян «Таргани бояться світла»); –– права дитини (Л. Тернер «Сприяючи запобіганню дитячої експлуатації в Україні»); –– здоров’я та медицина (В. Колесніченко «Здорове дитинство чи гомосексуалізм: що важливіше для України?», Л. Тернер «ВІЛ/CНІД та програма обміну голок в Україні»); –– закон та судочинство (О. Мовчанов «Милиция или Полиция?»). Матеріали ресурсу переважно втілюються в інформаційних та аналітичних жанрах. Найчастіше журналісти використовують замітку, яка засвідчує факт, доповненням до нього може стати лише зазначення джерела інформації. Заголовок відображає сутність матеріалу, він чіткий і короткий. На сайті наявні розширені замітки, що містять будь-які подробиці й розкривають сутність факту, про який повідомляється. Також трапляються короткі нерозширені замітки, які відповідають на питання «що відбулося?» або «що станеться?». Журналісти описують у них не лише події, а й зміну думок важливих людей, оновлення статистичних даних. Головною рисою аналітичної журналістики є наявність у матеріалах суб’єктивної думки автора та його позиції щодо проблеми, яку він порушує в своїй статті. І ці риси наявні у матеріалах ресурсу. Окрім вищезазначених жанрів на ресурсі також присутні жанр інтерв’ю, огляду та репортажу, що часто доповнюється великою кількістю фото. Мають місце і жанри-трансформери, які 131

Мова медіа: регулятивний та гносеологічний характер

притаманні саме інтернет-виданням, це – відео ілюстрації, фотострічки та потокові відео. Проаналізувавши тематичне наповнення рубрики «Суспільство» за 2011–2013 роки виявлено, що, у середньому, на матеріали розважального характеру, які не є суспільно-важливими, припадає близько 40 %, інші 60 % розділяють між собою такі теми як взаємодія ЗМІ та некомерційного об’єднання – 4 %, проблеми незахищених верств населення – 8 %, проблеми молоді – 16 %, екологічна та природоохоронна діяльність – 6 %, пропаганда здорового способу життя – 6 %, теми морального виховання та екології особистості – 1 %, соціально-трудові відносини та економічна політика – 12 %, реклама – 1 %, інші – 8 %. Майже не порушуються проблеми таких соціальних груп, як багатодітні сім’ї, пенсіонери та люди з обмеженими можливостями. Отже, у рубриці «Суспільство» інтернет-видання «Українська правда», розкритий дуже широкий спектр тем, який майже неможливо типологізувати. Поділу на тематичні аспекти немає, що є дуже незручним, адже кожного місяця виходить близько двохсот публікацій. Спостерігається «здрібнення тем», не порушуються необхідні, нагальні та глобальні проблеми, які є суспільно важливими. На сайті майже немає аналітичних жанрів, які б повністю розкривали проблему і допомагали реципієнтові її розв’язати. Робиться акцент на розважальній функції, або подається звичайна констатація фактів, що є недостатнім для такого сегменту як соціальна проблематика. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Макашина Г. Социальная журналистика как новый тип журналисткой деятельности / Г. Макашина. – М. : ИМПЭ им. А. С. Грибоедова, 2008. – 112 с.

2. Офіційний сайт «Українська правда» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.pravda.com.ua 3. Фролова Т. Социальная журналистика и ее роль в общественном диалоге / Т. Фролова. – М. : Пульс, 2003 – 44 с.

4. Чернега О. Типологические особенности социальной журналистики [Електронний ресурс] / О. Чернега. – Режим доступу : http://www.infohome-altai.ru/node/436

132

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

Коверга Ю. С., студентка, Бердянський державний педагогічний університет ФУНКЦІЇ АНГЛОМОВНИХ ІННОВАЦІЙЗАПОЗИЧЕНЬ У МОВІ МАС-МЕДІА Актуальність. На сьогодні у ЗМІ з кожним днем все більше використовуються іншомовні слова. Варто приділити увагу тому, що не завжди застосування запозичених неологізованих слів є доречним при написанні медіа-тексту. Визначальною рисою ЗМІ є прагнення до новизни та емоційності. Запозичення-англіцизми в мові українських мас-медіа характеризуються як неоднорідністю походження, так і неоднаковою частотою, стилістичним і жанровим використанням (домінують книжні одиниці й меншою мірою зустрічаються розмовні, сленгові та ін.). Саме тому ми вважаємо, що обрана нами тема є актуальною. Мета: з’ясувати доцільність використання англомовних неологізмів у мові мас-медіа та визначити місця, функції та роль неологізмів у сучасному медіа-тексті. Реалізація поставленої мети передбачає вирішення наступних завдань: дослідити загальномовні інновації, охарактеризувати особливості неологізмів у сучасному медіа-тексті; здійснити огляд допоміжної наукової літератури з проблеми, що досліджуємо; аналізувати переваги та недоліки використання неологізмів у ЗМІ. Об’єкт дослідження: англомовні неологізми в системі української мови та їхні функції. Предмет дослідження: місце неологізмів у сучасному медіатексті, зокрема на сторінках видання «Південна зоря». Теоретико-методологічна база дослідження складається з виникнення нових слів у мові та дослідників, що вивчали цю тему. Запозичення стали проникати у мову ще в спільнослов’янську добу та в період становлення і розвитку давньоукраїнської державності. Академік Ю. Шевельов (Шерех) висловив таку думку щодо значення та ролі запозичень у мові: «Загалом з перегляду етранжизмів кожної мови можна скласти певне уявлення про історію даного народу: з якими народами він стикався, в чому і як від них залежав або вчився» [1, 239]. У порівняно короткий часовий відрізок другої половини 80-х–90-х рр. ХХ ст. лексикосемантична система української мови поповнюється великою кількістю різноманітних інновацій. Досліджуючи процес неологізації, лінгвісти вкладають різний зміст у саме поняття. Поперше, неологізмом вважають слово або його лексичний зміст, 133

Мова медіа: регулятивний та гносеологічний характер

що на відміну від загальновідомих і узвичаєних лексичних одиниць чи їхніх традиційних значень характеризується новизною і сприймається як незвичне. Тобто до неологізмів зараховують лексико-семантичні одиниці, які позначені стилістичним «відбитком свіжості». На цьому свого часу наголошував М. Шанський, який відзначав, що нове слово є неологізмом лише доти, доки мовець усвідомлює його предметно-логічну новизну або стилістичну своєрідність [2, 44]. По-друге, у лінгвістиці відоме й інше, хронологічне розуміння неологізмів. Зміст цього поняття значно ширший: воно охоплює всі нові явища в царині лексики або лексичної семантики, які виникли протягом певного, заздалегідь визначеного періоду, незалежно від того, чи відчувається в них стилістичний відтінок свіжості і незвичності, небуденності, чи він уже стерся, чи, може, не відчувався навіть у момент самої появи неологізму [3, 44]. У перші десятиліття ХХ ст. на матеріалі української мови чужомовні одиниці досліджували С. Рудницький, В. Самійленко, І. Шаровольський, Д. Шелудько та ін. Висвітленню цього питання в 40-60-ті роки присвятили свої праці такі лінгвісти, як Ю. Жлуктенко, Я. Рудницький, В. Русанівський, Р. СмальСтоцький, та ін. Запозичення з різних мов та інтернаціоналізми продовжували залишатися предметом зацікавлення україністів і пізніше – в 70-ті – першій половині 80-их рр. В. Акуленко, А. Іваницька, П. Лизанець, О. Медвідь, О. Пономарів, С. Рижова, Ю. Цимбалюк, та ін. Також цьому дослідженню приділив велику увагу О. Стишов. Джерельна база: друковане видання «Південна зоря». Методи: під час дослідження ми використовували метод аналізу та синтезу. Стан дослідження проблеми: Тема розроблена недостатньо, оскільки використання англомовних інновацій-запозичень досліджено лише у кількох джерелах. За нашими підрахунками, в українській мові аналізованого періоду англіцизми й американізми становлять 75–80 % серед всіх нових запозичень. Варто відзначити, що порівняно з другою половиною ХІХ – початком ХХ ст. значно змінилися джерела й умови запозичування. Адже в той період основними джерелами були французька та німецька мови, а запозичення з англійської мови мали спорадичний характер [4, 251]. Виклад основного матеріалу. Нами проаналізовано 5 номерів газети «Південна зоря» за 2010–2015 роки. Аналіз свідчить, що вживається досить значна кількість запозичень англіцизмів, що означають побутові терміни: пепсі, гамбургер; музичні термі134

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

ни: шоумен, кліп; спортивні терміни: байк-шоу, хокей. Функції англомовних інновацій-запозичень у мові мас-медіа: –– інформативна (вводить реципієнта безпосередньо у курс справи); –– художньо-образна (передає всю повноту емоцій стосовно викладеного матеріалу) –– функція впливу –– розкриття змісту нового поняття –– розкриття додаткової характеристики предмета, явища чи людини Переваги неологізмів у ЗМІ: зараз модно використовувати англомовні запозичені слова у всіх видах ЗМІ; іноді за допомогою саме англіцизмів можна передати емоційність та експресивність викладеного матеріалу; спроба надати мові вишуканості, незвичності та оригінальності. Недоліки неологізмів у ЗМІ: часто іншомовні елементи лише обтяжують сприйняття матеріалу; англіцизми можуть виявитися незрозумілими для більш зрілої вікової категорії слухачів, глядачів,читачів; використання англомовних неологізмів, коли є більш доречний український відповідник;не завжди вживання іншомовних запозичень є виправданим. Отже, ми дослідили особливості неологізмів у сучасному медіа-тексті, визначили місця, роль та функції іншомовних запозичень у ЗМІ і встановили, що не завжди використання англомовних неологізмів у мові мас-медіа є доцільним. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Шевельов Ю. Проблеми освоєння запозичень мовних одиниць /Ю. Шевельов // Українська лексика кінця ХХ століття (на матеріалі мови засобів масової інформації). – К. : Пугач О.В., 2003. – С. 239–251.

2. Шанський М. Неологізація як одне із головних джерел розвитку словникового складу /М. Шанський // Українська лексика кінця ХХ століття (на матеріалі мови засобів масової інформації). – К. : Пугач О.В., 2003. – С. 44–52.

3. Стишов О. Неологі зація як одне із головних джерел розвитку словникового складу / О. Стишов // Українська лексика кінця ХХ століття (на матеріалі мови засобів масової інформації). – К. : Пугач О. В., 2003. – С.243–250.

4. Стишов О. Англіцизми і американізми / О. Стишов // Українська лексика кінця ХХ століття (на матеріалі мови засобів масової інформації). – К. : Пугач О. В., 2003. – С. 251 – 265.

135

Мова медіа: регулятивний та гносеологічний характер

Кучеренко Н. Ю., студентка, Запорізький національний технічний університет ЖАНР ОГЛЯДУ НА СТОРІНКАХ ІНТЕРНЕТВИДАННЯ «ЛІТАКЦЕНТ» Огляд, як аналітичний жанр, уже давно зайняв своє чільне місце у медійному просторі. Можливість розкриття зв’язків між подіями і явищами за певний проміжок часу надає огляду право на актуальне висвітлення злободенних тем, популяризацію різноманітних процесів у будь-яких галузях життя суспільства. Частіше попитом на новинну інформацію і аналітику користуються сфери економіки, політики, екології, рідше – культурна складова. Різноманітні ЗМІ, які щодня висвітлюють осередок культури реципієнтів, у своїй практиці на публіку виносять найменше літературно-критичних матеріалів. Здебільшого медіа, які розкривають цю тему, характеризуються не лише презентацією літературних новинок, але й глибоким критичним аналізом подій літературного напрямку. Необізнаний, незацікавлений читач завжди потребує певного узагальнення. У такому випадку, щоб задовольнити потреби аудиторії, журналісти звертаються до оглядових форм пізнанняінформації. До вивчення жанру огляду зверталися такі вчені, як В. Здоровега [2], І. Михайлин [3], А. Тертичний [5], Вони дослідили історичні, теоретичні та практичні аспекти аналітичних жанрів, особливості огляду як аналітичного жанру. Детальному вивченню літературного огляду в журналістиці присвячені роботи науковців Є. Прохорова [4], С. Гуревича [1] та інших. Але визначення особливостей літературних оглядів у інтернет-журналістиці залишається все ще актуальним. Сучасна он-лайн журналістика відрізняється від традиційної своєрідною інтерактивністю і постійним оновленням. Інтернет дозволяє залишатися актуальним, оперативно реагуючи на події, а новини можуть бути викладені у лаконічних узагальненнях аналітичних оглядах. Задля того, щоб веб-огляд викликав інтерес читацької аудиторії, він повинен відповідати наступним вимогам: звернення до актуальної проблеми, цікава мова викладу матеріалу, сильна авторська позиція, яка повинна бути яскравою, ясною і досить обґрунтованою. Одне з професійних українських інтернет-видань «ЛітАкцент» позиціонує себе як провідник у світі сучасного письменства. Видання, зумовлене літературною направленістю,ніколи не об136

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

межується однією новинкою книги чи поодинокою знаковою подією, воно охоплює значно ширше коло інформації, тому завжди потребує професійних висновків у жанровій формі огляду. Журналісти у віртуальному ЗМІ свої огляди пишуть обґрунтовано, об’єктивно, попередньо проаналізувавши всі необхідні факти. Часто в оглядах застосовуються чіткі узагальнення, роз’яснення, зважені думки, обов’язково присутні виразні приклади, деталі, які надають тексту конкретно-наочного характеру. Важливим прийомом підвищення прагматичного потенціалу текстів просвітніх літературних оглядів є мовна гра. На сторінках інтернет-видання «ЛітАкцент» з’являються огляди, в яких інформація про книги і літературні події подається з гумором, іронією, а іноді і сарказмом. Властиво текстам і образне вживання слів: метафор, метонімій, уособлення. Так, на засадах оцінки, аналізу найбільш характерних і типових подібних подій, що відбулися протягом певного часу, створений огляд О. Максименко «Коли пафос має право бути» (від 18 квітня 2014 року). Залучившись певною інформацією О. Максименко оглянула ряд подібних книг і виклала результат в своєму матеріалі, який будується безпосередньо на розгортанні думки. Так як літературний огляд може бути написаний про окремий твір, видання (огляд змісту, окремих компонентів) автор «ЛітАкценту» І. Котик виклав на загальний розсуд свій огляд «Хай живе дружба?» (від 7 червня 2012 року). У ньому він осмислює проблему забутого часопису «Дзвін». Автор ретельно аналізує літературний часопис, досліджує деталі, зіставляє, порівнює окремі компоненти журналу, і на основі цього створює розлогий, актуальний огляд. Інколи в оглядах трапляється інформація про збірки віршів, оповідань, нарисів, про творчість одного або декількох письменників, аналіз літератури року й цілого періоду. Цим принципом керується О. Водовата в огляді «Фантастична Четвірка» (від 24 травня 2012 року) та А. Левкова – «Нові способи говорити про місто» (від 5 квітня 2013 року). Авторки звертаються до змісту творів (тематика, проблематика); аналізують спосіб оповідання, описи, відтворення подій, явищ, систему образів, героїв. А. Денисенко в огляді «Намалювати страх» (від 23 липня 2013 року) застосовує перш за все виразні приклади, деталі, які надають тексту наочно-конкретного характеру, пропонує добірку з декількох іноземних книжок, у яких огляд «складних тем» для дітей є особливо вдалим за рахунок художнього оформлення. Автор зазначає, що всі ці книжки позбавлені шаблонів і різно137

Мова медіа: регулятивний та гносеологічний характер

манітні в мистецькому плані, спонукають читача розмірковувати, співпереживати та розвивають уяву. Сучасні огляди на «ЛітАкценті» визначаються сукупністю структурно-композиційних засобів, особливостями мови, стилю, а також їм властивий специфічний обсяг інформативності, свій рівень узагальнення фактів. Тексти у інтернет-виданні все ясніше набирають рис літературності. Подібний аспект присутній і в огляді О. Максименко «Коли пафос має право бути» (від 18 квітня 2014 року). Автор емоційно, із застосуванням пафосу, урочистої лексики, доволі піднесено пише про книги. Серед функцій сучасних літературних оглядів слід виділити естетичну функцію Зауважимо, що більшість оглядів містять авторську оцінку і супроводжуються візуальними формами презентації матеріалу. Інформація, що надається авторами оглядів, сприймається, як правило, з великим позитивним ефектом, коли сам спосіб її передачі викликає почуття задоволення, відповідає етичним потребам. В огляді «Хай живе дружба?» І. Котика (від 7 червня 2012 року) розповідається про журнал «Дзвін». У структурі тексту чітко виділяється базова частина, яка представляє собою виклад матеріалів журналу з численними вкрапленнями цитат, уривків. Для викладу фактологічної інформації, що має досить різнобічний характер, автор використовує різні мовленнєві форми, серед яких повідомлення, розповідь і опис. Автор зі своєю стильовою манерою підводить читача до думки про характер конфліктів і їх розвиток в огляді. Для сенсаційних літературних оглядів характерні пошуки влучних оцінок, що вимагають незвичних лексичних поєднань, особливо при розгляді якої-небудь актуальної теми. Властиво таким текстам і образне вживання слів: метафор, метонімій, уособлення. У матеріалі Н. Котенко «Маслітне асорті» (від 24 квітня 2012 року) присутнє метафоричне використання термінології, високий рівень емоційності, який досягається шляхом використання в текстах оказіоналізмів, а також поєднання піднесеної, нейтральної та розмовної лексики, що включає жаргонізми. Огляди на «ЛітАкценті» різноманітні за своєю тематикою, проблематикою, авторським стилем. Порівняння, зіставлення та аналіз засвідчують постійні творчі пошуки журналістів, репрезентують різноманітні підходи до висвітлення текстів «книжкової» сфери. Огляди на «ЛітАкценті» автоматично породжують смисловий контекст і стають центром нової теми. Завдання їх авторів полягає у донесенні відомостей про різні напрямки літератури,літературні новинки задля залучення уваги широко138

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

го кола читачів. Головна мета оглядів – щоб книги знайшли своїх прихильників. Отже, інтернет-видання «ЛітАкцент» дозволяє залишатися в курсі усіх літературних подій, а також оперативно реагувати на них. Протягом своєї діяльності воно активно впливає на популяризацію літературних новинок серед читацької аудиторії. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Гуревич С. М. Газета: вчера, сегодня, завтра : учебное пособие для вузов / С. М. Гуревич. – М. : Аспект Пресс, 2004. – 288 с.

2. Здоровега В. Теорія й методика журналістської творчості : навчальний посібник / В. Здоровега. – Львів : ПАІС, 2008. – 276 с.

3. Михайлин І. Л. Основи журналістики : підручник. – 5-те вид. перероб. та доп. /І. Л. Михайлин. – К. : Центр учбової літератури, 2011. – 496 с.

4. Прохоров Е. П. Введение в теорию журналистики : учеб.пособие / Е. П. Прохоров. – [изд. 4-е, испр. и доп.]. – М. : Рип-холдинг, 2002. –322 с.

5. Тертычный А. Жанры периодической печати : учеб. пособие / А. Тертычный. – М. : Аспект Пресс, 2000. – 312 с. Ротару І. Ю., канд. філол. наук, Бердянський державний педагогічний університет ТИПОВІ ПОМИЛКИ В УЖИВАННІ СКЛАДНИХ РЕЧЕНЬ ЗІ ВЗАЄМОЗАЛЕЖНИМИ ЧАСТИНАМИ В ТЕКСТАХ СУЧАСНИХ ЗМІ Мова текстів сучасних ЗМІ є важливим засобом упливу на читацьку аудиторію та формування її мовленнєвої культури. На жаль, мало хто з журналістів убезпечений від використання різних типів помилок у своїх працях. Про гостроту проблеми ненормативного вживання синтаксичних конструкцій у текстах ЗМІ свідчать численні праці науковців А. Капелюшного [2], Н. Бабич [1], О. Сербенської [3], А. Яворського [4] тощо. Проте, варто зауважити, що на сьогодні немає статей, присвячених розгляду типових помилок у вживанні складних речень зі взаємозалежними частинами, що й зумовлює актуальність нашого дослідження.

139

Мова медіа: регулятивний та гносеологічний характер

Метою нашої розвідки є загальний огляд найтиповіших синтаксичних порушень у структурі складних речень зі взаємозалежними частинами, засвідчених у сучасній періодиці. Зокрема, ми проаналізуємо стан ненормативного функціювання одного з типів вищезазначених – речень, присудкова частина яких містить дієслівні предикати з формантом -ся – у текстах сучасних ЗМІ. Зазначимо, що в пресі активно вживають речення зі взаємозалежними частинами, у присудковому компоненті яких постають дієслова з формантом -ся, що не є характерними для сучасної української літературної мови, а вживані під впливом російської мови, на кшталт афішуватися, вбачатися, вважатися, визнаватися, визначатися, виключатися, відкриватися, гарантуватися, демонструватися, деталізуватися, допускатися, зазначатися, з’ясовуватися, констатуватися, передбачатися, підкреслюватися, проголошуватися, цінуватися тощо. Здебільшого підметова і присудкова предикативні частини означених конструкцій поєднуються сполучниками що, щоб, чи: Мало того, не афішується, що Уряд проводить свої засідання фактично російською мовою (Gazeta. UA, 22 грудня 2014); Бачиться, що то інерція пошуку «веселості», яка свого часу привабила його у «Вечорах на хуторі біля Диканьки»… (Тиждень, 30 жовтня 2014); Із матеріалів справи вбачається, що засуджений на момент вчинення злочину та на час судового розгляду справи ніде не навчався і не працював, власних коштів та майна , на які могло бути звернено стягнення, не мав (Віче, 2013); Новою постановою визнається, що попередня постанова від 20 вересня 2011 втратила чинність… (УНІАН, 29 березня 2014); Крім того, не визначається, що таке інші аналогічні права (Дебет Кредит, №44–2001: Практична бухгалтерія. Роби так); Не виключається, що теракт пов’язаний з візитом глави Пентагону (ua.korrespondent.net, 9 березня 2013); При цьому гарантується, що контора, що нібито видала довідку, при перевірці це підтвердить (tsn.ua, 18 квітня 2012); В усякому разі демонструється, що це бажання є і сторони не відмовляються від другого пункту, не зважаючи на те, що перестрілки не припинилися (Українське радіо, 6 березня 2015); ...однак у профільному законі («Про Національний банк України») деталізується, що центробанк має виходити із «пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі» (Інформаційний портал «Україна без корупції», 4 квітня 2015); Вже тоді допускалося, що жарт недалекий від реальності (УНІАН, 10 травня 2006); Зокрема з’ясувалося, що фінансова участь у житловій лихоманці не менш небезпечна, ніж масована підтримка імпортного ширв140

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

житку: в обох випадках йдеться про бум особистого споживання, а не виробничих доходів, що обслуговують боргові зобов’язання (Дзеркало тижня, 5 лютого 2010); У заяві констатується, що ТКГ зібралася в Мінську для консультацій з представниками деяких частин Донецької і Луганської областей (УНІАН, 1 лютого 2015); Передбачалося, що кожна з двох мегафракцій зможе претендувати на половину уряду (Українська правда, 2 червня 2009); У першу чергу цінується, як він розважає глядача («ЕКСПЕДИЦІЯ ХХІ», № 7, 2010). Небажані для літературного мовлення дієслівні форми, які формують складні речення зі взаємозалежними частинами, варто замінювати питомо українськими на взірець з’ясували, вважають, убачають тощо, пор.: З’ясувалося, що ця жінка буквально марить Україною… (Україна молода, 18 листопада 2010) З’ясували, що ця жінка буквально марить Україною; Вважається, що у нас в шахті газу немає (Gazeta. UA, 18 грудня 2013) Вважають, що у нас в шахті газу немає; Зі свідчень же командира Гречухи вбачається, що у Єсіна під час складання акта прийомупередачі були виявлені недоліки у вигляді нестачі кришки насоса машини АТМЗ вартістю приблизно 25 гривень (Відомості, 17 липня 2014) Зі свідчень же командира Гречухи вбачають, що у Єсіна під час складання акта прийому-передачі були виявлені недоліки у вигляді нестачі кришки насоса машини АТМЗ вартістю приблизно 25 гривень. За умови нормативного вживання дієслів такі структури постають складнопідрядними реченнями зі з’ясувально-об’єктною підрядною частиною. Наведені приклади свідчать про необхідність уважного підходу до створення текстів ЗМІ з урахуванням синтаксичних норм сучасної української літературної мови. Перспективою нашого дослідження є детальніший аналіз типових помилок, уживаних у складних реченнях зі взаємозалежними частинами (на матеріалі різних типів ЗМІ). СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Бабич Н. Д. Практична стилістика і культура української мови : [навч. посібник] / Н. Б. Бабич. – Львів : Світ, 2003. – 432 с.

2. Капелюшний А. Росіянізми в телевізійному мовленні і в газетному тексті / Анатолій Капелюшний // Телевізійна й радіожурналістика : зб. наук.–метод. пр. – Львів : ЛНУ, 2000, Вип. 3. – С. 359–368.

3. Сербенська О. Мова засобів масової інформації і пропаганди як виразник культури соціальної сфери / 141

Мова медіа: регулятивний та гносеологічний характер

О. Сербенська // Українська мова і сучасність: зб. наук. праць. – К., 1991. – С.43–49.

4. Яворський А. Типові помилки у структурі складнопідрядного речення (на матеріалі друкованих ЗМІ) [Електронний ресурс] / А. Яворський // Український смисл. – Режим доступу : http://ukrsence.com.ua/zmist-zhurnalu/ ukra%D1%97nskij-smisl-1-2012/tipovi-pomilki-u-strukturiskladnopidryadnogo-rechennya-na-materiali-drukovanix-zmi/

Споденюк Л. І., студентка, Бердянський державний педагогічний університет СПРИЙНЯТТЄВІ ПОМИЛКИ В ГАЗЕТНИХ ТЕКСТАХ: ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ Стрімкий розвиток інформаційних обмінів у сучасному суспільстві вимагає правильності поданої інформації як з погляду змісту, так і з погляду нормативного відображення знаків, що сприяє легшому сприйняттю тексту реципієнтами [2]. Газетні тексти є важливим джерелом інформації, тому перед журналістами постає завдання створити якісний продукт, за можливості позбавлений помилок. Проте, наукові розвідки З. В. Партика [3], А. П. Коваль [1], А. П. Харлан [4] лише підтверджують існування проблеми функціювання різних типів помилок у газетних текстах. Порушення мовних норм є однією з найгостріших та найсуперечливіших проблем, яка залишається малодослідженою у сучасній науці, що й зумовлює актуальність нашого дослідження. Мета роботи – виявити особливості виявлення сприйняттєвих помилок у газетних текстах. Реалізація поставленої мети передбачає виконання таких завдань: 1) розглянути поняття «сприйняттєва помилка» в теорії журналістики; 2) проаналізувати причини виникненя сприйняттєвих помилок у газетних текстах. Об’єктом дослідження постає газетний текст. Предмет дослідження – функціювання сприйняттєвих помилок у газетних текстах.

142

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

За словами А. Коваль, газета як складна єдність різноманітних жанрів демонструє багатоманітність стильових різновидів літературної мови, оскільки перебуває в центрі відображення змін, які відбуваються в мові. Саме мова газети, а не мова художньої літератури, відображає з дивовижною оперативністю ті семантичні зсуви, незвичні у своїй новизні сполучення слів, які щодня з’являються у мові [1]. Такі нетипові словосполучення й можуть викликати сприйняттєві помилки. Загалом, помилка – це об’єктивне відхилення, яке є різницею між неправильним компонентом повідомлення та його нормативним (правильним) поданням [3, 60]. Помилки можна класифікувати за різними принципами. Їхня загальна класифікація базується на відхиленнях від постулатів редагування і містить такі види помилок: інформаційні, модальні, фактичні, темпоральні, локальні, ситуативні, семіотичні, тезаурусні, сприйняттєві, атенційні, копіювальні та мовні [2]. З. Партико зауважує, що сприйняттєві помилки переважно виникають лише в момент первинного сприймання повідомлення. У процесі остаточного сприймання вони, як правило, зникають [3, 97]. На підтвердження цієї думки вчений наводить такий приклад. У повідомленні вжито речення «Лист матері надійшов учора». Перша модель передбачає, що на першому місці стоїть суб’єкт дії, а на другому – об’єкт, тобто: «Лист матері надійшов до мене вчора». Друга модель передбачає, що на першому місці стоїть об’єкт, а на другому – суб’єкт: «Лист від мене до матері надійшов учора». Під час первинного сприймання близько 80 % реципієнтів використовують першу модель сприйняття, хоча автор повідомлення міг ужити другу, в результаті чого й виникне сприйняттєва помилка [3, 97]. За твердженням А. Харлан, розуміння – певним шляхом організований процес уміщення сприйнятих фактів у поняттєву систему адресата. Сприймання серед дорослих становить близько 61 % комунікативної активності. Разом із тим цей процес дуже складний і неоднозначний. Багато людей є посередніми реципієнтами через малу силу концентрування уваги, егоцентризм або слабку словесну пам’ять [5]. Ми погоджуємося з думкою А. Харлан про те, що серед причин, які порушують процес відчуття, а відтак і розуміння тексту, можна назвати невдалу організацію процесу сприймання: розірваність у часі й просторі процесу сприймання; швидкий темп читання; далеке розташування тексту; негативну соціальну оцінку автора тощо; побічні перешкоди – гамір, крик; поганий психофізіологічний стан адресата – втома, роздратованість тощо; 143

Мова медіа: регулятивний та гносеологічний характер

перешкоди, пов’язані з невдалим оформленням тексту: надмірна кількість ілюстрацій, погано побудований і розташований текст, правописні помилки тощо [5]. Не варто оминати й такі фактори помилкового сприйняття газетного тексту, як інтереси й соціальну приналежність читачів, рівень їхньої освіти та вік [4, 97]. Н. Тяпкіна наголошує, що газетні тексти не повинні на лексичному та синтаксичному рівні бути складними. Незрозуміла лексика та складні синтаксичні конструкції призводять до важкості сприяння [4, 98]. Газета не має права на помилку. Будь-яка помилка – орфографічна, стилістична, фактична – підриває довір’я до газети, бо свідчить про недбалість у збиранні та повідомленні інформації [1]. У цілому, проблема неправильного сприйняття газетних текстів полягає в тому, що реципієнти мають різний рівень освіти, вікові та психологічні особливості, вони сприймають інформацію порізному, і розуміють її також по-своєму. Аудиторія часто всотує інформацію неадекватно, а тому розглядане нами питання залишається відкритим і потребує ґрунтовнішого й детальнішого аналізу, що й окреслює перспективу нашого дослідження. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Коваль А. Газета і мовна норма / А. Коваль // Журналістика. Преса. Телебачення. Радіо. – К. : Вища школа, 1977. – Вип. 3. – С. 9–18.

2. Курдюк О. Помилки та їх види [Електронний ресурс] / О. Курдюк // Електронна бібліотека Інституту журналістики. – Режим доступу : http://journlib.univ.kiev.ua/ index.php?act=article&article=1556.

3. Партико З. Загальне редагування: нормативні основи / З. Партико. – Львів : Афіша, 2001. – 416 с.

4. Тяпкіна Н. Дотримання інформаційних норм у газетних текстах [Електронний ресурс] / Н. Тяпкіна // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. – Режим доступу : chrome-extension://oe mmndcbldboiebfnladdacbdfmadadm/http://www.science.crimea. edu/zapiski/2011/filologiya/uch24_41fn/016.pdf.

5. Харлан А. Особливості тексту з погляду фахівців [Електронний ресурс] / А. Харлан // Технологія і техніка друкарства. – Режим доступу : http://druk.kpi.ua/files/publications/ Kharlan.pdf.

144

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

Сухолецька І. Ю, студентка, Бердянський державний педагогічний університет ОСОБЛИВОСТІ ВЖИВАННЯ ІНДИВІДУАЛЬНОАВТОРСЬКИХ НЕОЛОГІЗМІВ У МОВІ ЗМІ Актуальність дослідження. Засоби масової інформації розвиваються в ногу з суспільством, в якому вони існують. Постійний рух вперед у всіх сферах людського життя (політика, мистецтво, економіка тощо) не міг не відобразитися на ЗМІ, які завжди тяжіли до актуальності і відповідності своєму поколінню. У журналістиці виникають нові жанри, а в журналістів – нові «сучасні» слова, неологізми. Нові наукові терміни, або запозичення з іноземних мов потребують своїх відповідників в нашій мові. Найчастіше вони виникають в ЗМІ, тому їх називають дзеркалом розвитку мови, дзеркалом соціуму. С. Кузнеця пише, що саме вони мають великий вплив на формування громадської свідомості й суспільних цінностей завдяки здатності охоплювати найбільші аудиторії в найкоротший час [1, 99]. Нові слова виникали і будуть виникати, тому що в них є потреба. Неологізми необхідні мові, як фактор, що не дає їй занепасти, збідніти, але у них є свої особливості: способи утворення, вплив на інші слова (з появою нового слова старе може вийти з ужитку), вони, також, є показником рівня розвитку мови. Крім того за певними неологізмами можна відслідкувати стиль автора: письменника чи журналіста. Об’єктом дослідження є індивідуально-авторські неологізми у мові ЗМІ. Джерельна база: «Південна зоря» та «Кореспондент. net». Предмет – функціонування індивідуально-авторських неологізмів в матеріалах сучасних засобів масової інформації. Влучне і невдале використання неологізмів проілюстроване за допомогою друкованого видання «Південна зоря» та інтернет-видання «Кореспондент.net». Основною метою дослідження є причина появи неологізмів, їх широкого використання в мові сучасних ЗМІ. Відповідно до даної мети, були поставлені наступні завдання: 1. Дати робоче визначення індивідуально-авторських неологізмів.

2. Визначити нові тенденції у створенні індивідуальноавторських неологізмів, пов’язані з часто вживаністю друкованих сучасних ЗМІ.

145

Мова медіа: регулятивний та гносеологічний характер

3. Проаналізувати стан індивідуально-авторської неологічної лексики. Методи дослідження: під час дослідження було розглянуто сучасні періодичні видання: «Південна Зоря», «Кореспондент. net», за допомогою яких було проаналізовано виникнення і функціонування індивідуально-авторської неологічної лексики в мові засобів масової інформації. У мові ЗМІ, яка є «дзеркалом» розвитку соціуму і мови відбуваються відповідні зміни, виникають нові слова. Неологізми служать, з одного боку, для номінації нових чи, ще не названих понять, реалій, а з іншого – для заміни попередніх найменувань новими, зумовленої різними чинниками – тенденцією до мовної економії, уніфікації номінативних моделей, виразнішого, точнішого найменування, експресивно-стилістичного оновлення, з причин соціально-політичного, пуристичного, евфемістичного характеру та інших, наприклад: касетник замість касетний магнітофон, маг замість магнітофон, комплексувати, відфутболити кого-небудь оператор машинного доїння замість назви малопрестижної професії доярка, доглядач будинку замість двірник. Індивідуально-авторські неологізми називають лексичними інноваціями. На думку О. Сербенської, інновації – це «новотвори, запозичення, а також включення і входження в мову, зумовлені перерозподілом значень у видах і жанрах мовлення; це і відродження слів і висловів з минулих епох» [2]. Фактори, які спричиняють утворення неологізмів, можна поділити на такі групи: 1) озамовний – потреба дати назви новим предметам і явищам; 2) інтралінгвальний – для заміни попередніх найменувань новими, зумовленої різними чинниками – тенденцією до мовної економії, уніфікації номінативних моделей, виразнішого, точнішого найменування, експресивно-стилістичного оновлення, з причин соціально-політичного, пуристичного, евфемістичного характеру та інше. Кількість індивідуально-авторських неологізмів тільки в періодиці (вона переважно і є матеріалом для їх фіксації) у розвинених мовах досягає протягом року десятків тисяч (не всі, звичайно, лишаються у мові). Переважна більшість неологізмів (до 90 %) – це терміни [3]. Вивчення індивідуально-авторських неологізмів актуально в сучасній лінгвістиці. Їх словотворчі, семантичні особливості, стилістичне функціонування представляють інтерес для дослідників мови. У ЗМІ їх використовують з метою посилення експресії вислову: «Широта його душі здається безмежною: жодна благо146

Мова медіа: регулятивний та гносеологічний характер

родна і Господу Богу угодна справа і в Новотроїцькому, і в районі, а як на мене, і в нашій державі Україні не обходиться без участі, допомоги і підтримки керівника ПСП “Волошин” Миколи Миколайовича Волошина» («Південна зоря»); «З тими, хто не вміє скинути темні окуляри вболівальника, подивитися на речі пильним, тверезим і об’єктивним поглядом, страждає на києвофобію, особливого бажання дискутувати немає» («Південна зоря»); «Партія “синіх” займала перше місце в результаті двох останніх парламентських кампаній в Україні і сьогодні, як вказують соціологічні дослідження, всерйоз претендує на третю перемогу» («Кореспондент.net»). Висновки. Дослідивши тенденції утворення ЗМІ, ми встановили, що, сфера сучасних українських засобів масової інформації засвідчує: мова живе, еволюціонує, і завдання небайдужих до її долі журналістів-інтелігентів – вони ж бо належать до основних творців найрізноманітніших текстів – дбати, щоб мова за цих складних обставин залишалася собою, зберігала свої генетикотипологічні риси. Тому журналіст повинен бути добре ознайомлений з матеріалом, над яким працює, і знати, що треба, а чого не варто пускати в обіг Вивчення індивідуально-авторських неологізмів – одне із актуальних завдань сучасної лінгвістики. Авторські неологізми представляють собою багатий матеріал у словотвірному, функціональному і семантичному планах. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Байрачна А. В. Неологізми як один із головних факторів розвитку української мови / А. В. Байрачна // Управління розвитком. – 2014. – № 12. – С. 99–100.

2. Сербенська О. А. Актуальне інтерв’ю з мовознавцем: 140 запитань і відповідей / О. А. Сербенська, М. Й. Волощак. – К. : Просвіта, 2001. – С. 108.

3. Українська мова : Енциклопедія. – К. : Просвіта, 2000. – С. 377.

147

Мова медіа: регулятивний та гносеологічний характер

Трюхан О. І., секретар, Бердянський державний педагогічний університет ОКАЗІОНАЛІЗМИ В МОВІ МАС-МЕДІА: ФОРМУВАННЯ, ФУНКЦІОНУВАННЯ, ХАРАКТЕРНІ РИСИ Актуальність. Утворення оказіоналізмів у мас-медіа свідчить про появу, засвоєння нових понять і характер їхнього функціонування в соціумі. Лексичні новотвори демонструють протікання динамічних процесів у мові через зміни в соціальній, політичній, економічній й культурній сферах життя країни. Головна мета використання оказіоналізмів – звернути увагу реципієнта, зацікавити його викладеним матеріалом. Оказіоналізми як мовне явище досліджували Л. А. Дядечко, В. К. Журавльов, Л. В. Кравчук, О. А. Мітчук, А. М. Нелюба, Р. М. Сеник, О. А. Стишов та інші. Роль лексичних новотворів у мас-медіа вивчали Н. Г. Аветисян, О. М. Дорофєєва, М. А. Жовтобрюх, О. М. Турчак, Н. І. Фельдман. Метою нашого дослідження є аналіз процесів виникнення й функціонування, характерних рис оказіоналізмів у мові сучасних мас-медіа. Л. А. Дядечко зазначає, що оказіоналізми «виникають у певній мовленнєвій ситуації, створюються відповідно до конкретного контексту, часто порушуючи норми української літературної мови і надаючи тексту експресивного забарвлення» [1, 77]. О. А. Стишов наголошує на тому, що всупереч традиційній появі оказіоналізмів тільки в художній літературі, сьогодні основною сферою використання лексичних словотворів стали мас-медіа. Джерелами виникнення оказіоналізмів є мовлення ведучих, дикторів, аналітиків, журналістів новин й телепередач, реклама й кінофільми. Л. В. Кравчук відзначає оригінальний характер оказіоналізмів, їхній не узуальний статус. Л. А. Дядечко виділяє декілька характерних рис оказіоналізмів на відміну від інших лексичних новотворів. Лексикографічний критерій виділення оказіоналізмів полягає в тому, що вони не входять до словників, а використовуються в лише в мовленні. Словотвірний аспект виявляється в тому, що створення оказіоналізмів часто порушує мовні правила утворення нових лексичних одиниць. З погляду експресивно-стилістичного забарвлення оказіоналізми відзначаються високою емоційністю, привертаючи до себе увагу реципієнта. Останній критерій найбільш важливий у сфері реклами, де оказіоналізми використовуються для надання 148

Мова медіа: регулятивний та гносеологічний характер

повідомленню живої образності. Лексичні новотвори роблять текст оригінальним, надають нові несподівані відтінки значення, змінюючи звичні лексеми. За Л. А. Дядечко, експресивність існує у двох різновидах – адгерентному й інгерентному. У першому випадку емоційність слова виявляється під час вживання його в певному контексті, у другому – експресивність не залежить від зовнішніх умов, а закладена в самому слові. Рекламні оказіоналізми виявляють здатність до обох видів експресивності. О. А. Стишов виділяє позитивно-оцінний й негативний характер оказіоналізмів, причому переважає останній. Дослідник розробив семантичну класифікацію лексичних новотворень, до якої входять наступні групи: 1) назви людей, які демонструють зростання ролі особистості в соціально-політичному житті країни: посткомуніст, політикеса, комуносоціаліст; 2) назви ознак явищ, що виявляють зміну ставлення до відомих процесів і подій, накладання і синтез рис, підкреслення не помічених до цього деталей: білохатий, гучномітинговий, білокомірцева злочинність; 3) назви абстрактних понять, які свідчать про зростання інтересу до відповідних подій, осіб, країн тощо: інтеркохання, кучмівство, тунісизація; 4) назви історичних періодів відзначаються іронічністю, а подекуди – й сатиричністю журналістів: доба Хайживізму, купонізму, час хапай-ковтай; 5) назви нових понять, які виражають гносеологічний аспект оказіоналізмів: кримотерапія, поп-цукерка, попсонечко [5, 72]. Отже, оказіоналізми в сучасних мас-медіа можуть відображати новий погляд на знайомі явища й процеси, оригінальне трактування ролі й функції особистості для історичної епохи. Лексичні новотвори з’являються в мовленні також для найменування нових предметів і осіб в контексті соціально-політичного й економічного розвитку країни. Оказіоналізми мас-медіа не зафіксовані у словниках, є не стандартизованими, а девіантними виразами. Найголовнішою їх ознакою є висока експресивність, підкреслення раніше не помічених деталей, завдяки чому привертається увага реципієнта до відповідного явища. Функціонування оказіоналізмів дозволяє прослідкувати зміну ставлення до вже відомих об’єктів і процес появи нових. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Дядечко Л. А. Оказіоналізми в сучасних рекламних текстах : когнітивно-прагматичний і соціокультурний аспекти / Л. А. Дядечко // Studia Linguistica. – 2009. – Вип. 3. – С. 76–83.

2. Кравчук Л. В. Мова мас-медіа як основне джерело збагачення новотворами загальномовного словника / 149

Мова медіа: регулятивний та гносеологічний характер

Л. В. Кравчук // Іван Огієнко і сучасна наука та освіта. Сер. : Історична та філологічна. – 2013. – Вип. 10. – С. 53–58.

3. Мітчук О. А. Нові слова та їх значення у мові мас-медіа Рівенщини : дис. … канд. філол. н. : 10.01.08 / О. А. Мітчук. – Львів, 2006. – 170 с.

4. Сеник Р. М. Мова в мережі інформаційнокомунікативного простору суспільства / Р. М. Сеник // Вісник Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. Філософія. – 2013. – Вип. 41 (1). – С. 142–151.

5. Стишов О. А. Оказіоналізми у мові сучасних мас-медіа / О. А. Стишов // Культура слова. – К. : Наукова думка, 2001. – Вип. 59. – С. 72–76.

150

ПРИКЛАДНІ КОМУНІКАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ У СИСТЕМІ МЕДІАКАРТИНИ СВІТУ

Задворна К. В., аспірантка, Київський національний університет імені Тараса Шевченка РОЛЬ КОМУНІКАТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ЗДІЙСНЕННІ ПОЛІТИЧНОЇ КОМУНІКАЦІЇ В УКРАЇНІ Актуальність. Значення ефективної політичної комунікації, враховуючи неоднозначну ситуацію в політичній, економічній, соціальній сфері життя в Україні на 2015 рік, складно переоцінити. На сьогодні питання якнайшвидшого налагодження зв’язку між суб’єктами політичної системи як ніколи злободенне. Актуальність дослідження політичної комунікації та її технологій зумовлено розбіжностями у порозумінні різних соціальних груп та інститутів у державі, низьким рівнем політичної свідомості громадян, високим ступенем недовіри мешканців України до влади у всіх її проявах на загальнонаціональному, регіональному та місцевому рівнях, здійсненням неефективних політичних кампаній фахівцями і спеціалістами у сфері паблік рілейшнз. Мета роботи – визначити теоретичні підходи до понять «політична комунікація», «комунікативні технології», з’ясувати роль комунікативних технологій у здійсненні політичної комунікації в Україні. Для досягнення поставленої мети, необхідно вирішити наступні завдання: визначити теоретичне підґрунтя політичної комунікації, проаналізувати передовий досвід створення і реалізації політичної комунікації; вивчити превентивні методи реагування на політичні і соціальні кризи; оцінити сприйняття і реакції окремих груп громадян на ту чи іншу форму політичної 151

Прикладні комунікаційні технології

комунікації через використання медіазасобів; визначити причинно-наслідкові зв’язки взаємовпливу суб’єктів політичної комунікації один на одного; дослідити комунікативні технології в реалізації політичної комунікації. Комунікація входить до наукових інтересів багатьох вчених. Дослідженням політичної комунікації та її технологій займались українські науковці Г. Агафонова, С. Денисюк, В. Іванов, О. Карчевська, Г. Почепцов, В. Різун. Серед іноземних дослідників можна виокремити праці О. Аннусевича, К. Брантса й К. Волтмер, Н. Вінера, К. Леві-Строса, Б. МакНейра, С. Суловскі, Я. Фраз, Ю. Хабермаса. На сьогодні немає одностайності у визначенні політичної комунікації. Дослідник С. Денисюк під політичною комунікацією розуміє «процеси, пов’язані з цілеспрямованим впливом на громадян і суспільство з метою формування необхідного іміджу влади» [1, 17], але зазначає що це визначення не є повним, адже воно не може схарактеризувати всі елементи і особливості використання терміну. Науковці О. Карчевська та Г. Агафонова акцентують увагу на значенні політичної комунікації як ланки, що пов’язує елементи політичної системи: «Політична комунікація виступає як смисловий аспект взаємодії суб’єктів політики шляхом обміну інформацією в процесі боротьби за владу або її здійснення. Вона пов’язана з цілеспрямованою передачею і виборчим прийомом інформації, без якої неможливий рух політичного процесу» [2]. Для того, щоб інформаційні потоки, спрямовані на громадськість, електорат під час виборчих перегонів, були донесені до потенційного споживача, сприйняті їм і засвоєні, політичним діячам, партіям або інституціям не обійтись без використання комунікативних технологій. С. Денисюк вважає, що «…постійне використання комунікативних технологій (паблік рілейшнз, політична реклама, політичний маркетинг, виборчі технології тощо) стало нормою сучасного політичного процесу і значною частиною всього політичного комунікаційного простору» [1, 16]. О. Карчевська та Г. Агафонова зазначають, що комунікативні технології, враховуючи постійні зміни, що відбуваються в суспільстві, також зазнають новацій: «Фахівці відмічають, що в умовах бурхливого розвитку інформаційної сфери влада, її політичні структури й інститути суттєво змінюють способи використання нових комунікативних технологій. Державні структури дедалі ширше використовують технології PR-комунікацій, засоби політичної реклами, інші методи комунікативного впливу для спіл152

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

кування з суспільством, налагодження і підтримки контактів з політичними партнерами і опонентами» [2]. Враховуючи багату історію політичної комунікації розвинених країн, наприклад, США та європейських держав, їхній практичний досвід можна взяти за основу для розуміння раціонального використання тих чи інших комунікативних технологій на території України. Тільки у тісному взаємозв’язку політичних діячів і професіоналів у сфері паблік рілейшнз можна досягти результату в царині продукування дієвої політичної комунікації. У 2014 році Україна взяла чіткий курс на інтеграцію до Європейського Союзу, а отже встановлення прозорих комунікативних потоків між президентом, парламентом, урядом, судами, місцевими органами самоврядування, іншими державними інституціями, громадськими об’єднаннями та нацією, етносами, конкретними індивідами. Нажаль, сьогодні можемо констатувати, що реалізація політичної комунікації в Україні не ефективна, у всякому випадку не на всій території країни, адже на сході держави досі ведуться воєнні дії; ЗМІ поступово втрачають довіру громадян, можливо частково через однобічну ретрансляцію провладних інтересів; електорат не з’являється на виборчі дільниці (усього на території України взяли участь в голосуванні на Позачергових виборах Президента України 25.05.2014 року 18 019 504 виборців [4], що становить близько 37,19 % мешканців України, враховуючи останні дані перепису населення від 5 грудня 2001 року [3]); політична реклама використовує засоби чорних політичних паблік рілейшнз, які науковці називають «брудними технологіями»; образ політичних діячів руйнується у зв’язку із нераціональним запровадженням заходів іміджевих кампаній тощо. Як наслідок, наступає той період в житті країни, який називають кризовим. Легше організувати попереджувальні заходи, щоб уникнути кризових ситуацій в суспільстві, ніж використовувати антикризові кампанії постфактум. Отже, політичну комунікацію можна визначити як сукупність процесів, що охоплюють політичну сферу життя соціуму, спосіб циркуляції політичної інформації від суб’єкта до суб’єкта в суспільстві, за допомогою якого відбувається спілкування між різними державними, громадськими установами, політичними партіями, політичними діячами, виборцями, етносами, націями. Сьогодні раціональне використання комунікативних технологій у здійсненні політичної комунікації в Україні надзвичайно важливе. Адже несвоєчасне або невиправдане застосування технік, методів і прийомів може призвести до непередбачуваних на153

Прикладні комунікаційні технології

слідків, особливо в умовах соціальної, економічної та політичної криз. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Денисюк С. Г. Технологічні виміри політичної комунікації : монографія / С. Г. Денисюк. – Вінниця : ВНТУ, 2010. – 276 с.

2. Карчевська О. В. Роль політичної комунікації в електоральному процесі: теоретико-методологічний аналіз / О. В. Карчевська, Г. С. Агафонова // Політологічні записки. – 2012. – № 6. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/j-pdf/ Polzap_2012_6_19.pdf.

3. Офіційна сторінка Всеукраїнського перепису населення [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу : http://www.ukrcensus.gov.ua/.

4. Сайт Центральної виборчої дільниці [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу : http://www.cvk.gov.ua/ vp2014/wp001.html.

Калюжна Д. С., студентка, Бердянський державний педагогічний університет ОСНОВНІ ЧИННИКИ КОНСТРУЮВАННЯ ІМІДЖУ ВЕДУЧОГО НА ТЕЛЕБАЧЕННІ В еру інформаційного суспільства ЗМІ відіграють важливу роль у житті кожного громадянина. Журналісти, аудиторією яких є різні верстви населення, формують погляди громадськості. Саме тому важливість правильного конструювання іміджу телеведучих, як основних провідників ідей та думок телеканалів, складно переоцінити. Актуальність теми полягає в тому, що новітні тенденції змінюють аудиторію. Це впливає на ЗМІ: змінюються формати подачі матеріалів програм тощо. Враховуючи особливості сучасної журналістики, сьогодні аудиторія значну кількість інформації отримує за допомогою електронних ЗМІ. Ведучі, які працюють на телебаченні є посередниками між світом повідомлень і глядачами. Часто телеведучий є прикладом для наслідування, у нього все має знаходитись у гармонії: зовнішній вигляд, думки, манера говорити, вчинки. Перелічені засоби необхідно враховувати, коли створюється образ ведучого. Тому, на нашу думку, 154

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

буде актуальним дослідити особливості конструювання іміджу ведучого на сучасному українському телебаченні. Фахівець в галузі соціології управління та іміджелогії В. Шепель дає таке трактування: «Імідж – індивідуальний вигляд або ореол, створюваний засобами масової інформації, соціальною групою або власними зусиллями особистості з метою залучення до себе уваги» [1]. Структура іміджу має риси, які складають його основу, так звані константи іміджу. Яскравий і конкретний образ має містити в собі постійні елементи. Такі елементи докорінно не змінюються в жодному типі іміджу. Ці елементи є фундаментом образу, на основі якого конструюється ефективний публічний імідж. Поняття «іміджу» досліджували визначають такі науковці, як П. Берд, І. Вікентієв, В. Королько, Ф. Кузін, В. Музикант, А. Панасюк, Е. Перелигіна, Г. Почепцов, І. Федоров, В. Шепель, М. Шишкіна, та інші. Різні аспекти в управлінні іміджу розглядали також Є. Грішуніна, Є. Манякіна, Р. Ромашкіна, Б. Ушиков. Учені класифікують імідж особистості за певними ознаками, які можна поділити на: стан голови (макіяж, стрижка, стан шкіри, колір волосся), тіло (фігура, одяг), мова жестів і тіла, етикет, базова освіта, культура мовлення. Також виділяють психологічну ознаку, але жінки та чоловіки відрізняються, тож концепції створення іміджу підстроюються під стать. Формування іміджу відбувається зусиллями з обох сторін: клієнта (людини, організації, тощо) та працівника-піарника. Спеціаліст по зв’язкам з громадськістю може вміло маніпулювати свідомістю аудиторії, граючі на її почуттях, емоціях та страхах. Імідж не може формуватися двома людьми (клієнтом та піарником), це – комплексна процедура у якій завжди беруть участь соціологи (задля опитувань, моніторингу інформації, досліджень потреб, реакцій аудиторії), психологи (працюють з клієнтом, дають настанови для кращого спілкування, аналізують аудиторію), піарники (систематизують інформацію та допомагають формувати імідж) та ЗМІ (пишуть матеріали). При створенні іміджу необхідно пам’ятати про його вплив на формування думки громадськості. Належить взяти до уваги, що створений імідж повинен бути зрозумілим, впізнаним, не викликати супротиву на емоційному рівні, мати велику значущість задля певних спільнот та суспільства загалом. Ведучий на телебаченні займає чільне місце – він є обличчям каналу, виражає провідні думки та ідеологічне спрямування ЗМІ, у якому працює. Окремі риси, притаманні тому чи іншому телеведучому характеризують особистість і визначають її само155

Прикладні комунікаційні технології

бутність. Для того, щоб сконструювати адаптований до реальності імідж ведучого, який буде сприйнятий реципієнтом, необхідно зважати на суспільно-політичне спрямування телеканалу, програми, її аудиторію та індивідуальні якості того, для кого створюється образ. Один із ключових елементів іміджу телеведучого – його вміння провадити односторонній діалог із глядачем, телевізійник повинен бути комунікабельним, створювати відчуття довіри, невимушеності бесіди. Має бути створений такий контакт, коли глядач буде сприймати інформацію так, ніби програма створена виключно для нього. Комунікацію, як процес, можна розподілити на дві категорії: вербальну і невербальну. При моделюванні іміджу телеведучого необхідно взяти до уваги, що її зовнішній вигляд повинен бути бездоганним. Специфіка телебачення полягає в наявності зображення і акценті на візуальному сприйнятті матеріалу, тому окрім вербальних чинників формування іміджу, необхідно попіклуватись про невербальну сторону, а саме – ретельний підбір гардеробу. Дослідник Г. Почепцов виділив такі типи іміджу: –– дзеркальний тип («Такі ж як і ми» – аудиторія дивиться на телеведучого та вважає його таким самим); –– поточний тип (створюється на базі уявлень, переконань людей, які не відповідають дійсності, але активно позиціонуються в аудиторії. Це формує потрібну громадську думку, яка є вигідною для самого телеведучого); –– бажаний тип (цей тип є відображенням того, до чого ми прагнемо. Він іноді пересікається з поточним типом. Бажаний тип може бути незмінним); –– корпоративний (імідж в цілому організації, телеканалу, тощо. Обумовлюється тим, що телевізійний ведучій створює імідж не тільки собі, а всьому телеканалу. Буває ще по-іншому, засіб масової інформації створює собі певний імідж та потребує від журналістів, телевізійників його дотримуватись – іншими словами це можна назвати «корпоративна політика»); –– множинний (імідж притаманний не одній корпорації, а декільком компаніям, які прагнуть єдності) [2,30]. Отже, для формування позитивного образу телеведучого необхідно враховувати вербальні, невербальній паравербальні елементи конструювання іміджу, застосування яких має відбуватись у комплексі: під час зйомки випусків телепрограми та за межами кадру – на світських раутах, в публічних місцях.

156

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Имиджелогия : сущность и специфіка учебного предмета [Електронний ресурс]. – 2002. – Режим доступу до ресурсу : http://evartist.narod.ru/text9/17.htm.

2. Почепцов Г. Г. Имиджелогия / Г. Г. Почепцов. – Київ, 2002. – 574 с. Носко А. М., канд. наук із соц. ком., Бердянський державний педагогічний уніерситет ФОРМУВАННЯ ІМІДЖУ ЗАСОБАМИ СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖ Соціальні мережі – це потужний інструмент для формування іміджу. Розміщуючи на персональній сторінці фотографії, пости, коментарі та публікації на стінах, залишаючи лайки, висловлюючи ідеї в статусі, користувач неминуче малює свій образ, який сприймають ті, хто переглядають його аккаунт. Так, все частіше працедавці переглядають сторінки у соцмережах потенційних претендентів на роботу, а журналісти моніторять аккаунти політиків, зірок, або претендентів на посади у владні крісла. Приклади, коли сторінки в соцмережах спричиняли резонанс у суспільстві сьогодні непоодинокі, до того ж, на різних рівнях: від місцевого до міжнародного. Наведемо ілюстративний приклад негативного впливу інформації, розміщеної на персональній сторінці у соцмережі, на побудову репутації посадовця місцевого рівня. У січні 2015 року у м. Бердянськ призначили нового виконувача обов’язків начальника міського відділу освіти – Наталю Криворучко. Повідомлення про це опублікувало місцеве Інернет-видання PRO.berdyansk. Користувачі оперативно відреагували на цю новину, розмістивши у коментарях скріншоти статусів, окремих постів та фотографій новопризначеного посадовця із соцальної мережі ВКонтакте. На вибраних світлинах Наталя позує і з пивом та рибою, і під стягами партії регіонів, і під пам’ятником Леніну. Це породило вторинну комунікацію – читачі активно включилися в обговорення персони Наталі, при цьому вималювали її красномовну характеристику: «Судя по информации, выложенной на социальной странице нового руководителя сферы образования города, ее приоритеты: Премьер-министр Украины Арсений Яценюк – ушлепок, Саша Янукович – кумир, Партия Регионов – 157

Прикладні комунікаційні технології

всегда и везде, Иосиф Кобзон – светило мысли, Дедушка Ленин – тоска по прошлому. А судя по досугу – именно так должны вести себя и будут жить все педагоги города». Після цього інформація про призначення Наталі Криворучко була розтиражована більшістю українських телеканалів і супроводжувалася фотографіями з її особистої сторінки. Наталі Криворучко довелося виправдовуватися і, знову-таки, для цього вона використала соціальну мережу «ВКонтакте», у якій написала: «Я не скрывала свои фото – я обычный человек, у меня есть разные фотографии. Не думала, что моя личная жизнь настолько интересна. Искренне рассчитывала, что судят по делам…». Ситуація набула розголосу і вийшла далеко за межі містечка. Зокрема, заступник міністра освіти і науки України Павло Полянський прокоментував призначення завідувача міськво у Бердянску: «Позиція МОН: призначення таких людей – виклик владі й громадянському суспільству. Ведемо переговори як із тамтешніми посадовцями, так і з громадськими лідерами міста та області. Є надія, що здоровий глузд у перших візьме гору. Є також механізми громадського впливу на інший випадок». Вже 31 січня замміністра надіслав на ім’я мера листа, в якому зазначив, що спираючись на звернення педагогічних працівників, матеріали із ЗМІ та соціальних мереж, зазначена особа ні за професійними, ні за громадянськми якостями не відповідає вимогам до педагогічного працівника, тим більше – до керівника відділу освіти. 1 лютого відбувся і місцевий Майдан з приводу цього призначення, на який прийшла і сама Наталя Криворучко. Вона зазначила, що «теперь учителя города будут жить в страхе и не смогут спокойно отмечать праздники и выкладывать в соцсети фотографии в обнимку со спиртными напитками». Таким чином, неусвідомлення Наталею Криворучко сучасних факторів побудови іміджу посадовця, призвело до всеукраїнського резонансу із подальшим усуненням її з посади. Такий приклад, однак, свідчить, що створити професійну репутацію можна використовуючи продуману комунікаційну стратегію, яку варто реалізовувати через соціальні мережі. Сама Наталя намагалася реабілітувати власну репутацію – запросила журналістів до себе в кабінет, на камеру продемнонструвала усі дипломи, з-поміж яких був і диплом кандидата наук, які доводили її професійну спроможніть обіймати посаду. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1.

PRO.berdyansk : [сайт]. – Режим доступу : http://pro. berdyansk.biz 158

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

Палько Ю. А., магістрантка, Київський національний університет імені Тараса Шевченка ЗВ’ЯЗКИ З ГРОМАДСЬКІСТЮ ЯК ОСНОВНИЙ ІНСТРУМЕНТ КОМУНІКАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ВІТЧИЗНЯНИХ СПОРТИВНИХ УСТАНОВ Сьогодні одним з секторів, що активно розвивається, є сектор спорту, де нові соціокультурні реалії змушують існуючі та нові спортивні клуби та федерації ретельно продумувати свою діяльність з формування сприятливого комунікаційного середовища. Спорт – це масовий продукт. PR в спорті необхідний для досягнення таких цілей, як позитивний імідж, репутація спортивного клубу, спортсмена або спортивної організації. PR масового спорту життєво необхідний нашій державі через те, що популяризація фізичної культури та здорового способу життя – завдання соціально важливі, і, крім того, вони сприяють збільшенню потенційної аудиторії як професійного, так і любительського спорту. Важливо, що питання вивчення PR-технологій та їх української специфіки в контексті комунікаційної політики перебуває в своїй початковій стадії. Актуальність теми зумовлена тим, що використання ефективних інструментів комунікаційної політики вітчизняних спортивних установ є малодослідженим питанням і рідко стає предметом наукових робіт. Внаслідок цього відсутнє чітке уявлення про масштаби впливу інструментів комунікаційної політики на спортивну індустрію і тим більше про можливі шляхи корегування інформаційного простору. Метою дослідження є визначення напряму комунікаційної політики вітчизняних спортивних установ та застосування ефективної стратегії для просування державних спортивних установ в свідомості цільової аудиторії. Індустрія спорту – це сектор ринку на рівні світової та національної економіки, в якій складаються економічні відносини між основними суб’єктами цієї індустрії. Професійний спорт як основний сегмент індустрії спорту став новою сферою підприємницької діяльності. В індустрії спорту здійснюється своя виробничо-господарська діяльність, застосовуються певні технологічні процеси, в результаті чого виробляються різноманітні специфічні спортивні продукти у формі товарів і послуг [3, 31]. Специфіка використання тих чи інших компонентів комунікаційної політики в спортивній індустрії обумовлена особли159

Прикладні комунікаційні технології

востями продукції, що просувається. Спортивні установи пропонують спортивні послуги та продукти своєї суспільної діяльності (майбутні робочі кадри – тренери, спортсмени і т.д.), які мають значну соціальну цінність. Цей аспект зумовлює наявність в спортивних закладах певної соціальної відповідальності та певних очікувань зі сторони громадськості. Ця відповідальність як прямо, так і опосередковано впливає на вибір каналів комунікації та методів донесення до ЦА певних повідомлень. Як і для будь-якої продукції, перед розробкою комунікаційної політики повинні проводитися маркетингові дослідження. У випадку, коли об’єктом просування виступає спортивна установа, вивчатись повинен ринок спортивних послуг. Основними об’єктами досліджень в маркетингу спортивних послуг виділяють: аналіз попиту та пропозиції, зовнішнє та внутрішнє маркетингове середовище, поведінка діючих на ринку спортивних послуг їх постачальників, а також реальних та потенційних споживачів, можливі комунікаційні стратегії. Загалом маркетингові дослідження спортивних послуг включають у себе 9 основних напрямків-областей для аналізу. Це область ринку спортивних послуг, споживачів, цін, каналів просування, конкурентів, реклами, методів стимулювання продажів, персоналу та спортивно-виховного процесу, внутрішнього маркетингового середовища організації [4]. Головними проблемами, які постають перед співробітниками відділу зв’язків з громадськістю спортивного закладу, є взаємодія із зовнішнім середовищем та використання ресурсів внутрішнього середовища. Відповідно вирізняють два напрямки піар-діяльності спортивного закладу: зовнішній та внутрішній. Завданням внутрішнього PR є організація цільового інформаційного впливу на внутрішню аудиторію, формування корпоративної культури та політики. Зовнішній PR зосереджений на організації комунікації із зовнішніми аудиторіями, причому перевага надається саме спортсменам та їх батькам. Важливо, що саме репутація, імідж та престиж, що формуються та підтримуються за допомогою PR-комунікацій, стають нематеріальними активами спортивної організації. Ефективне управління зовнішніми та внутрішніми комунікаціями підвищують популярність установи, забезпечують стабільний попит на її послуги [2]. Таким чином, найефективнішими інструментами комунікаційної політики, які варто застосовувати спортивному закладу, можна вважати зв’язки з громадськістю, що сприятиме побудові гармонійних та довірливих стосунків із цільовою аудиторією, 160

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

а також створюватиме не тільки позитивний імідж, а й потужну репутацію. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Бебик В.

M. Інформаційно-комунікаційний менеджмент у глобальному суспільстві : психологія, технології, техніка паблік рилейшнз : монографія / В. М. Бебик. – К. : МАУП, 2005. – 440 с.

2. Джон Б., Саймон Ч. Маркетинг спорта. – М., Альпина Паблишерз, 2010. – 706 с.

3. Леднев В. А. Спорт какновый и особый объект маркетинга / В. А. Леднев // Прикладной маркетинг. – 2006. – № 4. – С. 31.

4. Поварова И. А. Интегрированые маркетингове коммуникации: універсально и эффективно [Електронний ресурс] / И. А. Поварова. – Режим доступу : http://www.tstu.ru/ education/elib/pdf/st/2009/povarova.pdf. Пода Ю. О., магістрант, Запорізький національний технічний університет НЛП-ТЕХНОЛОГІЇ НА ТЕЛЕБАЧЕННІ Сучасні електронні медіа є потужними гравцями на комунікативній арені кожної технічно й технологічно розвиненої країни світу. Особливу роль у цьому процесі відіграє телебачення як канал трансляції медійного продукту. Окрім постачання високоякісного телевізійного контенту, медіа активно «просувають» технології маніпулятивного впливу. Студенти-журналісти мають розумітися на специфіці використання таких технологій, повинні уміти вичленовувати їх в інформаційному потоці й розумітися на заходах протидії агресивним впливам. Технології й прийоми описувалися за підручником «Інформаційна безпека (соціальноправові аспекти)» [1] і навчальним посібником «Сугестивні технології маніпулятивного впливу» [2]. Як приклади негативного впливу на телевізійну аудиторію були опрацьовані ефіри каналу «Россия 1», зокрема програма «Вести недели» з активною участю Дмитра Кисельова. Робилося транскрибування текстів програм, відео розбивалося на сюжети і тексти розбивалися фрагменти, де зіставлялися відео- й аудіоряди й виявлялися приклади використання НЛП-технологій, 161

Прикладні комунікаційні технології

зокрема лінгвістичних. Зазвичай технології й прийоми застосовуються не поодинці, а комплексно. (Аналіз фрагменту випуску новин «Вести Недели» на телеканалі «Россия» (08.12.2013)). Прийом зв’язки – «штучне умонтування необхідної інформації, потрібного відеоряду в позитивний чи негативний контекст залежно від мети, яку ставить перед собою маніпулятор» [2, 80]. Мовою НЛП цей процес називається «якірне позиціонування через уведення в синонімічний ряд». «Под лозунгом «Україна – це Європа» – жизнь в центре Киева становится все более архаичной. Вот шведський стол в здании столичной мэрии. Блюда одно и общее – ассорти по-евроинтеграторски». У сюжеті наявний відеоряд (повністю відповідає прийому зв’язки), котрий поєднується з текстом сюжету (зміст якого викривлює дійсність), як наслідок, створюється неправдивий образ реальних подій: захоплена будівля, у якій люди бенкетують, влаштували шведський стіл з делікатесів. Пересічний глядач розуміє подану інформацію так: ті люди, котрі захопили будівлю, мають непогану винагороду, зокрема у вигляді делікатесної їжі. Будь-яка інформація щодо цього відсутня. Натомість, її прекрасно доповнює таке словосполучення як «ас сорти по-евроинтеграторски». Згідно з теорією, відбувається якірне позиціонування. Відповідно євроінтеграція асоціюється з захопленням будинку столичної мерії – однією з найважливіших адміністративних структур, у поєднанні зі шведським столом (акцент на слові «шведський» теж робиться свідомо), яка після перегляду фотографії викладеної в сюжеті, створює образ вседозволеності та безладу. Прийом зміщення фокусу уваги – перенесення в процесі спілкування уваги слухача (слухачів) з основних проблем на деталі. Цей прийом яскраво виражений у наступному фрагменті: «Вот ещё евроинтегратор с цепью. Снимок сделан в ходе попытки штурма здания президентской администрации в Киеве, ещё до того, как протестующих на майдане принялись разгонять. Давайте рассмотрим фото подробнее. Шеренга милиционеров, молодых парней прогибается под. свистящей цепью перед ними – безбашенный хлопец уверенный в своей полной безнаказанности. Сейчас, украинская уверенная уличная оппозиция обращается за помощью к США, мол, акция была мирной, а нас обидели». Від політичної теми увагу «перекидають» на слабку діяльність правоохоронних органів, формується образ неконтрольованого народу. Для посилення ефекту вживається українське слово «хлопець». «Уверен, что случись такое в Америке, хлопца с цепью, полицейские пристрелили бы на месте. А для Киева, выходит, с точки зрения американцев и просвещенной Европы, 162

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

такое хорошо, что ли?». У цьому фрагменті є прийом контрастів: Україна порівнюється з Америкою та Європою. Другий – прийом мовного зв’язування. Репліка розпочинається з нього: «Уже слышу, как говорят о провокаторах, но ведь провокаторы в ходе массовых акций есть всегда. Уж если лидеры объявляют протест мирным, то обязаны контролировать и провокаторов. А если не контролируют – значит, провокации закладываются в сценарий. Тогда протест уже не мирный. Тогда нужно быть готовым и к силовому отпору». Окрім прийому мовного зв’язування, глядач отримує і візуальні «якорі», які не підтверджують зміст аудіоканалу. Наступний прийом, який використовується має назву «прийом використання цитат, які націлюють, програмують» [2, 83]. «Тут вспоминается крылатое – неважно как голосуют, важно как считают. И если перефразировать, то не важно, что произошло, важно, как показать. Ну и вот показывают кровь на майдане без предыстории. А потом сами же на эту картинку и ссылаются…». Не менш цікавою є ситуація з особами, котрим приписують маніпулятивний вплив, провини за якісь прорахунки. У даному випадку увага привертається до Вікторії Нуланд. Згідно з теорією, лінгвістична технологія характеризується так: «прийом фальшивих причиново-наслідкових зв’язків» [2, 86]: «приписування певному суб’єкту (об’єкту) маніпулятивного впливу всіх провин за проблеми, прорахунки в діях, учинках, рішеннях маніпулятора». «Весь мир смотрит на Украину, – заявляет в Киеве помощник Госсекретаря Виктория Нуланд, – сейчас она, либо пойдет навстречу интересам своего народа, либо разочарует его, тогда страна может столкнуться с хаосом и насилием». Интересы народа здесь – просто бантик. Главное – обещание хаоса и насилие. Фактически – прямая угроза. Если вспомнить, что американское посольство в Киеве с лета проводит тренинги для блогеров по программе Техкейм, если посчитать те деньги, которые американцы всегда вливали и вливают в Украину, чтобы противопоставить её России, то слова Нуланд – не случайность. Вернемся к ним ещё раз: сколько пренебрежения, в этом тексте. Такое впечатление, что слова обращены к стране, дни которой сочтены…». «Для сравнения. Помните июльские события на площади Таксим в Стамбуле? <…> Тогда в Турции был и тоже массовые проевропейские выступления против ползучей оптимизации, в которой обвиняли Ердаган. И тоже – жестокая расправа. Но ничего пренебрежительного в адрес сильной Турции какая-нибудь Виктория Нуланд, США, себе не позволяла. Ни угроз, ни пафосных предсказаний, пафоса и насилия, в отноше163

Прикладні комунікаційні технології

нии Турции – не было. В адрес Украины значит можно. Что, неужели так пьянит запах спровоцированной крови? А в предвкушении ещё большей добычи делает дипломата похожим на ворона. Или вот немецкий министр иностранных дел Вестервелле. Для состоящего в однополом бараке Вестервелле, встреча на майдане с братьями Кличко стала ярким событием…». Прийом зміщення фокуса уваги [2, 80] тут полягає в наступному. Від політики відбувається різкий перехід до особистого життя. Така подробиця є не лише беззмістовною, а й порушує етичні норми. «…Согретые, а может перегретые телами тяжеловесов, министр в Киеве поплыл ли – не знаю, но заявил: “Украина должна быть на борту Европы, потому что нас многое объединяет – общая история, общая культура и общие ценности. Ценности ЛГБТ в ЕС это любимое, ну да ладно, но все это на майдане – это уже большая провокация…». Прийом припущення, імплікації [2, 82] (лат. implico – тісно зв’язую): формування думки в такий спосіб, щоб пропустити момент доказу. Наприклад, Майдан: «А что это – майдан? Очень маленькая на теле Украины точка. Если отжечь её паяльником, то станет больно. Больно и по большому счету не смертельно. Но если сделать все политтехнологически грамотно, создать точку перегрева, потом показать её через увеличительное стекло – телевиденье и, интернет-идеальная оптика и создать впечатление что якобы вся страна теперь такая, то может оказаться и смертельным. На самом деле, Украина сложнее, чем майдан <…> Вот карта…». Далі – прийом зміщення часових предикатів [2, 84]. «Тем временем у майдана другая мечта. Мне лично она напоминает Валхалла… в Скандинавском эпосе – небесный чертог, куда возносились павшие в бою храбрые воины… По-простому – рай. Но какое оно – счастье в Валхалле? Очень просто – там вечная рубка, непривычная сеча <…> Вот оно – прекрасное. Чем не образ майдана…» тощо. Проаналізований вище матеріал доводить: а) необхідність роботи журналістів, редакторів з медіаконтентом на предмет виявлення агресивних інформаційних впливів; б) потребу в опануванні теорії і практики технологій маніпулювання масовою свідомістю й специфіки маніпулювання через ЗМК у процесі підготовки студентів-журналістів, редакторів та ін. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Інформаційна безпека (соціально-правові аспекти) : підручник / В. В. Остроухов, В. М. Петрик, М. М. Присяжнюк та ін. ; за заг. ред. Є. Д. Скулиша. – К. : КНТ, 2010. – 776 с.

164

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

2. Сугестивні технологіії маніпулятивного впливу : навчальний посібник / В. М. Петрик, М. М. Присяжнюк, Л. Ф. Компанцева та ін. ; за заг. ред. Є. Д. Скулиша. – 2-ге вид. – К. : ЗАТ «Заповіт», 2011. – 248 с. Ступіна Д. І., студентка, Бердянський державний педагогічний університет ВПЛИВ ТЕЛЕВІЗІЙНОЇ РЕКЛАМИ НА ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ СПОЖИВАЧА ІНФОРМАЦІЇ У сучасному прогресуючому суспільстві реклама відіграє дедалі вагомішу роль. Серед величезної кількості товарів і послуг споживач може обрати той чи інший продукт завдяки рекламним засобам. Мета рекламних повідомлень – спонукання до купівлі, побудова довгострокових відносин між рекламодавцем, фірмою, організацією та покупцем. Завдяки новим мас-медіа реклама сьогодні успішно розвивається і прогресує. У контексті новітніх тенденцій дослідження рекламних повідомлень у електронних ЗМІ, постає питання специфіки впливу телевізійної реклами на формування особистості глядача. Актуальність теми полягає у тому, що із розвитком новітніх технологій створення рекламного продукту на телебаченні, посиленням використання маніпулятивних прийомів впливу на аудиторію, формуються ціннісні орієнтири у телеглядача, виховується особистість. Саме тому, необхідно зосередити увагу на дослідженні особливостей впливу телевізійної реклами на реципієнта. Метою статті є дослідження впливу рекламних повідомлень на формування інтересів, цінностей глядача, а також на споживчу поведінку. Об’єктом нашого розгляду є особливості телевізійної реклами у системі засобів масової комунікації. Предмет дослідження – специфіка телевізійних рекламних повідомлень у сучасному українському медіапросторі на основі аналізу реклами різних торгових марок. Механізми впливу реклами на аудиторію досліджували такі вчені: Зазикін В. Г., Лапіна В. В., Лебедєв О. М., Мокшанцев Р. І., Панкратов Ф. Г. та інші. Одним із найефективніших засобів передачі інформації до реципієнтів є телереклама. Головними її перевагами є видовищ165

Прикладні комунікаційні технології

ність, швидкодіючість, широка аудиторія. Телевізійна реклама – це рекламні повідомлення, що містять звук, зображення, рух і тому є більш цікавим та інформативними для споживача, ніж реклама в інших ЗМІ. Разом з тим вона складна і дорога у виробництві, особливо якщо ґрунтується на комп’ютерній графіці. Телевізійна реклама також дає можливість багато частотної дії на аудиторію, оскільки глядачі можуть побачити протягом дня одне і те ж повідомлення декілька разів. Грамотне поєднання звуків і зорових образів дозволяють діяти на свідомість і підсвідомість особистості різними способами. Розглянемо конкретні методи і техніки, якими користуються маркетологи для впливу на формування зацікавлень телеглядача за допомогою реклами. Найбільш простим засобом привернення уваги аудиторії до реклами вважається використання потреб та інтересів людей. Прикладом такого методу є рекламний ролик серії засобів для волосся Gliss Kur олія Марракеш та Кокос: «У Вас ослаблене волосся? Gliss Kur олія Марракеш та Кокос з цінними оліями, подарує Вашому волоссю сяючий блиск і м’якість без обтяження». Якості продукту також підкреслені в рекламі тонального крему BB компанії L’Oreal. У практиці рекламних повідомлень на телебаченні, за твердженням К. Мазера, часто використовується спосіб зосередження уваги на певному товарі за допомогою створення такої ситуації, при якій треба вирішити певну проблему, і зробити це швидко й ефективно. Така постановка питання спонукає до роздумів, викликає потребу глибше вникнути в суть проблеми [1]. Як приклад можна навести рекламу Strepsils Intensive: «Розглянемо ситуацію: біль у горлі посилюється, а потрібно працювати цілий день. Потрібен ефективний діючий засіб, що втамує біль, допоможе надовго». Також розкривається суть проблеми та легкий шлях її вирішення у рекламі прокладок Kotex: «Більшість дівчат переслідує параноя протікання… Правило перше – завжди виходь останньою. Правило друге – навчись ходити під стінкою… або забий на правила і користуйся новими прокладками Kotex!». Шокуюча ситуація, яка відображена у телерекламі, є одним із найбільш популярних прийомів у сучасній практиці. Яскравий приклад представлений у новій версії реклами Vanish Oxi Action: «Ти знаєш що Ваніш допомагає порошку видаляти 101 пляму? 101 пляму? Це перебільшення… Аааа-ааа-аааа-аааа-ааа-мяяяяяууааааа-аа!». Даний метод використовується також у рекламі знеболюючого пластиря Олфен. Створення позитивного іміджу конкретної торгової марки, переконання у якості та надійності товару виробляється, коли 166

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

товар рекламують відомі актори, співаки, популярні телеведучі. Збільшення довіри до банку Кредит Дніпро в рекламі депозиту досягається за рахунок того, що героями реклами є ведучі популярних українських телепрограм Надія Матвєєва та Дмитро Карпачов. Прикладом засобу підкреслення іміджу фірми за допомогою телереклами є рекламний ролик серії засобів для волосся Pantene від Ольги Куриленко, що посилює довіру телеглядача, переконує у надійності продукту, адже людина з міжнародним рівнем популярності не стала би рекламувати неякісний продукт. Посиленню уваги до об’єкту реклами на телебаченні сприяє також використання образного віршованого тексту: « – Дані злито. Діру зшито. Чуба мито. Риба сита. І цю пісню склала Я! – Ні не ти....» – реклама печива Belvita. Розглянемо більш складні методи впливу телевізійної реклами на особистість. «Ефективність психологічного впливу рекламних засобів характеризується числом охоплення споживачів, яскравістю і глибиною враження, якими ці прийоми залишають у пам’яті людини, ступенем залучення уваги» [3]. На думку К. Мазера, особливості змісту рекламного звернення повинні також враховувати властивості психічних процесів людини. Адже рекламне звернення використовує методи навіювання і переконання [1]. Р. Мокшанцев зазначив, що навіювання – спосіб впливу на психіку людини, при якому відбувається некритичне сприйняття повідомлень, де інформація стверджується або заперечується без доказів. Навіювання розраховане на людей, що сприймають інформацію, засновану на престиж її джерел. Розрізняють первинну (психомоторну) сугестивність, при якій людина погоджується з інформацією на основі некритичності сприйняття, і престижну сугестивність – зміна думки під впливом інформації, отриманої з високоавторитетного джерела [2]. Прикладом першого випадку є соціальна реклама «Благодійність в один клік», а другого – реклама зубної пасти Sensodyne від Ярослава Маглена. Загальновідома серія рекламних роликів йогурту Активіа з Ольгою Фреймут викликала чималий інтерес серед української телеаудиторії. Якщо ж проаналізувати рекламні відео ззовні то можна відмітити такі особливості: –– використання зеленої гамми (фон, сукня Олі Фреймут, предмети інтер’єру), –– застосування рекламного слогану «Активіа – твій секрет легкості!» в кінці реклами, –– спільний музичний супровід майже для всіх роликів.

167

Прикладні комунікаційні технології

У цій рекламі використовується метод сугестії. Оскільки українській аудиторії телеведуча Ольга Фреймут відома як вибагливий ресторанний критик. Люди довірятимуть їй більше, ніж, наприклад, іншому відомому актору чи телеведучому взятому для рекламування йогуртів. Візуальний вплив на телеглядача досягається за рахунок частоти зміни кадрів – картинка змінюється досить швидко, приблизно кожні 2–3 секунди. У тексті рекламного повідомлення розкривається суть проблеми – дискомфорт у шлунку і дається легкий спосіб її вирішення. У кінці ролика Ольга Фреймут виголошує рекламний слоган. У висновку можна сказати, що цей рекламний продукт містить ефективні прийоми впливу на свідомість і підсвідомість телеглядача. Реклама деяких медичних препаратів формує у споживача нові ціннісні орієнтири. Наприклад, у рекламі Амізон випливає твердження, що справжній чоловік має багато їсти. Якщо ж проаналізувати дитячу рекламу, то можна сказати, що деякі рекламні ролики виховують у дітях погані якості. Наприклад, у рекламі дитячих батончиків Kinder Pingui діти пінгвінів викрадають з холодильника батончики, відволікаючи батьків. Проте позитивних факторів впливу телевізійної реклами набагато більше. Сучасна телереклама виховує у жінки благородні цілі: бути жіночною, вродливою, втрачати вагу, народити дітей, працювати, встигнути – все, як у рекламі кави Nesсafe Gold. Також можна сказати, що рекламні ролики засобів для гоління підвищують у чоловіках почуття гідності, а реклама жіночої косметики розвиває почуття самоповаги, підвищує самооцінку. Сучасна телереклама косметичних засобів для жінок ніби запевняє, що кожна жінка варта більшого. Отже, у сучасному медіа просторі присутні як позитивні так і негативні тенденції впливу рекламних повідомлень на формування цінностей та інтересів телеглядача. Із розвитком новітніх технологій, формуванням нових методів і технік впливу значення телевізійної реклами все більше зростає для формування споживчої поведінки. Соціальна відповідальність рекламодавців перед аудиторією має велике значення для суспільства в цілому. Спеціалісти, що працюють в рекламних відділах на телебаченні, повинні враховувати етичні наслідки своїх дій, адже телевізійна реклама є масовим продуктом і впливає на громадську свідомість і формує нові цінності та інтереси суспільства. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Мазер К. Психология маркетинга и рекламы / К. Мазер. – М. : Академия, 2001. – 396 с.

168

Медіакартина світу: формування особистості під впливом медіа

2. Мокшанцев Р. И. Психология рекламы : учеб. пособие / наук. ред. М. В. Удальцова. – М. : Новосибирск : Сибирское соглашение, 2000. – 522 с.

3. Панкратов Ф. Г., Баженов Ю.К., Шахурин В.Г. Основи реклами : підручник. – 8-е изд., перераб. і доп. – М. : «Дашков і Ко», 2006. – 526 с.

169

Наукове видання МЕДІАКАРТИНА СВІТУ: ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ПІД ВПЛИВОМ МЕДІА: МІЖРЕГІОНАЛЬНА СТУДЕНТСЬКА КОНФЕРЕНЦІЯ

14–15 травня 2015 року Тези доповідей

Науковий редактор – Ю. О. Мельнікова

Технічний редактор та комп’ютерна верстка – Анастасія Носко Дизайн обкладинки – Руслан Вербовий

Відповідальність за зміст та літературне редагування тез доповідей несуть автори

Адреса редакції: 71100, м. Бердянськ, Запорізька обл., вул. Шмідта, 4 Підписано до друку 25.05.2015 р. Формат 60×84/16. Папір офс. Умовних друкованих аркушів 10. Тираж 100 прим. Замовл.№ 14