DESTINATON. В гості до казкової Лапландії

Дороги – найсильніший наркотик, який тільки є на землі, а кожна з них веде до десятка інших. Стівен Кінг

Travel

Усі чули про казковий регіон Лапландію, деякі навіть думають, що є така країна, та не всі знають, що це найпівнічніший регіон Європи, який займає заполяр’я трьох країн – Фінляндії, Норвегії та Швеції. Але сьогодні про фінську Лапландію.

в гості до казкової

Світлана Крачковська

Відвідала 46 країн, жила в Індії, Норвегії, Фінляндії та Грузії, організатор авторських турів за кордон, дитячих та турів для іноземців Україною.

sosvetoyvokrugsveta До сьогодні Лапландія залишається мало заселеним краєм, тут можна їхати годину – дві по трасі та не зустріти жодного помешкання або заправки вздовж траси, а от стада північних оленів тут і там будуть перебігати дорогу. В Лапландії проживає біля 180 тисяч осіб (щільність населення – 1,5 людини на 1 кв.км), а популяція оленів складає біля 200 тисяч тварин. Хто і чому жив споконвічно у таких сурових умовах холоду та темряви (адже взимку світловий день триває усього 4-5 годин)? Проживають тут переважно саами – народність, що оселилися на території сучасної Лапландії та досі не визнає державних кордонів, бо має свою власну мову, прапор, парламент, традиції та одяг. Живуть вони і сьогодні у Фінляндії, Норвегії, Швеції та Росії. Саами – один із найзагадковіших народів Європейського континенту. Їх історія досить драматична, десь навіть трагічна. Рятуючись від фінської, карельської, шведської та норвезької колонізації та обкладенням даниною, саами втікали все далі на північ, слідом за мігруючими стадами диких оленів. По сьогодні саме вони й залишаються господарями цих живих істот, бо всі олені у Лапландії належать тому або іншому оленярю. Саамів не тільки притісняли й експлуатували, але й захоплювали їхні землі. Їх вважали чаклунами, пов’язували з нечистою силою, тому й знищували їх саамські бубни, вбивали шаманів та намагались обернути на християнство. Так і втікали вони на крайню сувору Північ, яка нікого не цікавила як місце проживання.

Подорожуючи Лапландією, де-не-де можна бачити вказівники саамською мовою. Також нею виходять газети, журнали, ведуться телепередачі. Є в них і свої національні костюми з шапками, що нагадують чотири ковпаки, кінці яких звисають на 4 сторони, що означають вітри з чотирьох кінців світу як символ саамської шаманської потужності, яка може приборкати навіть саму стихію. В одязі саамів переважає синій колір (колір Полярної ночі), жовтий та червоний (кольори сонця, на яке півроку чекають на Півночі). Вони вважають себе дітьми вогняного світила та відчувають його енергію.

Життя саамів і сьогодні пов’язане з розведенням оленів, які завжди були для них і їжею, і транспортом, і одягом. Про надзвичайну важливість тварини в їхньому житті свідчать близько 350 слів для визначення масті оленя. Ніколи не запитуйте у саама, скільки оленів він має на своїй фермі. Це те ж саме, якщо у вас запитають, скільки грошей у вас на банківському рахунку. Олень – найпоширеніша тварина в Лапландії. Диких осіб тут вже майже не лишилося, усі вони зараз напів свійські. Взимку вони живуть на фермах, влітку ж оленярі відпускають їх на

вільний вигул, збираючи аж восени на спарювання за допомогою gps-датчиків, які вживлюють ще новонародженим тваринам. Таким чином, за ними можна спостерігати на відстані до 200 км. Крім цього, при народженні оленяті на вушку вибивають клеймо ( у кожного оленяра воно своє). Роги є лише у самців, вони виростають за декілька місяців і являються окремим органом з кровеносною системою. Самки можуть мати маленькі ріжки, ледь помітні, які допомагають в пошуку моху та ялівцю під снігом, аби прогодуватися. А харчуватися самкам взимку потрібно добре, оскільки з жовтня по березень вони виношують дитинчат. Копито в оленів – особливої форми. Це два пальці, які дозволяють тваринам не провалюватися під сніг своєю немалою масою. Саме тому на листівках ми часто бачимо Санту, що ніби летить в повітрі на санях з оленями.

Сьогодні багато ферм працюють у туристичній індустрії, які використовують їх для катання туристів на санях. Олені неспішно везуть сані, дітлахи розглядають милу тварину, яка ледаче рухається і неохоче виконує команди свого хазяїна. Та слід пам’ятати, що вони по природі своїй все ж таки дикі тварини. Бувають випадки (один-два на рік у всій Лапландії), коли олені можуть поводити себе, мов скажені, що, звичайно, дуже небезпечно для туристів. Єдиний, кого можна сміливо назвати неперевершеним приборкувачем оленів у Лапландії, є Йоулупуккі (Санта Клаус). У нього є спеціальне «водійське посвідчення», де в графі «Коли видано» написано «Давним-давно». Йоулупуккі настільки старий, що колись дорахував він свої літа до 365 та й заснув… Це ще одна причина відвідати Лапландію, адже його резиденція знаходиться у місті Рованіємі (неофіційна столиця Лапландії, найбільше місто Європи за площею). Тут, у місці де проходить лінія Північного полярного кола, на широті 66°33’, можна зустрітися з Санта Клаусом та загадати бажання йому на вушко. Візит триває не довше однієї хвилини, але запам’ятовується на все життя. Відвідати дідугана можна абсолютно безкоштовно, а от за флешку з фото та коротким відео прийдеться заплатити чималі гроші, оскільки на свої камери фотографувати заборонено. А от візит до Санти тривалістю 1 год можна організувати за 350 євро. Звідки в нього таке дивакувате ім’я? «Йоулу» з фінської означає «Різдво», а «пуккі» – «козел», тобто «Різдвяний козел». Чи не образливо називати так людину, яка у Новорічну ніч в досить похилому віці облітає усіх діточок на Землі та роздає подарунки? Зовсім ні! Бо колись давно Фінляндія була досить бідною країною, і у цього дивакуватого діда був тільки одна одежина – шуба з козла. Тому, коли діти на Різдво бачили діда в такій шубі, який ледве спускався в хату через димохід, вони називали його «Різдвяним козлом». Звідси й ім’я! На територїї селища Санта Клауса можна також покататися на оленях, перетнути Полярне коло, а також відправити листівки з пошти Санти зі спеціальними марками своїм рідним та друзям. Є 2 скриньки: в одну кидають ті, що надійдуть адресату через днів 7-10, а в іншу – перед наступним католицьким Різдвом.

Тут також можна відвідати ферму хаскі та покататися в упряжках, що, звісно, більш цікаво і драйвово, аніж на повільних ле-

дачих оленях. Хаскі з радістю будуть рватися вперед та бігти стрімголов. Це порода, що колись була схрещена з вовком, має риси дикої природи і домашніх собак, що люблять та допомагають людям. Хаскі на Півночі – невід’ємна частина поштової служби. Вони у будь-яку погоду готові доставляти людей, продовольство, ліки туди, куди не ходять потяги та інший транспорт. Хаскі повинні жити в холоді, і для певних підвидів необхідна температура – 15 °C для того, щоб собаці було комфортно. Навіть при – 5°C собаці буде досить спекотно. Тому заводячи хаскі в місті потрібно пам’ятати про це. Вони дуже люблять людей та довіряють їм, тому заводити їх як сторожову собаку абсолютно немає сенсу!!! Часто туристи, купуючи екскурсію на ферму хаскі, очікують побачити або покататися на красивих пухнастих собаках, як у фільмі «Білий полон», але бачачи інших – озвучують свої претензії. Даремно! Бо різновидів цієї породи є дуже багато, і часто справжні хаски виглядають зовсім примітивно: руденькі, худенькі, часто з різного кольору очима.

Цікавим досвідом для вас може стати ніч у сніговому готелі. Щороку в Лапландії будується декілька готелів із пресованого снігу, а от предмети інтер’єру (ліжка, столи, стільці, барна стійка) роблять із льоду. В приміщенні підтримують постійну температуру на рівні – 5°C. На ліжка стелять оленячі шкіри, а на ніч видають спальний мішок. Для оформлення дизайну інтер’єру запрошують фахівців з усього світу (зустрічала тут українців та поляків). Кожного року це нова тема (серіали, мультфільми тощо). Ніч у такому готелі обійдеться від 500 євро (найпростіша кімната без декору).