СЕРГІЙ ЖАДАН: ПОРТРЕТ
«ПИСЬМЕННИЦТВО ВІДПОВІДА ЛЬНА СПРАВА»
«Ті речі, які я не можу написати на сторінках книги, я викладаю у текстах пісень». Сергій Жадан
Сергій Жадан вже давно став певним символом нової України. Письменник, поет, рок-музикант, громадський діяч, навіть актор… Складеться таке враження, що немає в Україні такої культурної чи соціальної галузі, до якої б не доклав рук Сергій. Він – лідер рок-гурту «Жадан і Собаки», за його творами знімають кіно, він бере активну участь не лише у культурному, але й у соціальному житті України. Він може проводити акції протесту у Харкові чи літературний вечір у Львові, або «запалювати» на шаленому рок-концерті у Києві. У будь-якому випадку Сергій Жадан там буде «свій».
УСПЕШНЫЕ ЛЮДИ
З
вісно, не дивлячись на «широкий творчий про- А за декілька днів до цього рок-гурт «Жадан і Собаки» філь», Жадан – в першу чергу поет та письменник. порвав публіку на фестивалі «Дорога на Схід» (одним з Його книги перекладено тринадцятьма мовами. організаторів якого виступив «Благодійний фонд Сергія «Депеш Мод», «Месопотамія», «Біґ Мак», «Тамплієри», Жадана») в Ізюмі. Не дивлячись на свій дійсно напруже«Вогнепальні й ножові» – ці романи, прозові та поетичні ний графік, Сергій знайшов час поспілкуватися з нашим збірки змінили українську літературу. У 2014 році за вер- журналістом. сією літературної премії ВВС Україна його роман «Ворошиловград» було визнано найкращою українською кни- Сергій, ви чудово виступили на фестивалі «Дорога гою десятиліття. Зараз за нею знімають повнометражний на Схід». Наскільки мені відомо, ви граєте з «Собакафільм. Знімають у рідному місті письменника Старобіль- ми» вже десять років. Скажіть, ваша музика – це неську, що на Луганщині. від’ємна частина вашої літературної творчості? Якщо ви ніколи не читали Сергія Жадана, то це слід Це (музична творчість – прим. ред.) почалось не десять обов’язково зробити. Він пише легко, просто та зрозуміло років тому. Наш перший спільний проект з гуртом «Копро прості та зрозумілі всім речі. Бандити та п’яниці, лекція» був ще у 1998 році. Тобто це відбувається давно. вчителі та підприємці, наТак, для мене музика - важпівголодні студенти та жур- Мені дуже цікавий сам процес зйомок, лива річ. Прекрасно ромені страшенно цікаво дивитися з налісти – усі вони говорять зумію, що це не професійне середини, як створюється кіно та діють на сторінках його заняття, що я не професійкниг природно та реалістичний музикант, і коли про но. Але у цьому «звичайному» житті живе справжня кра- мене починають говорити як про музиканта, то я ставлюса, яку ми часто не помічаємо, але яку так чітко показує ся до цього з іронією. Але ті ж «Собаки» – це серйозний Жадан. Нещодавно письменник презентував у Харкові проект. Цьогоріч у нас перший ювілей – 10 років. І всі муновий прозовий роман «Інтернат». Це книга про російсь- зиканти ставляться до того дуже серйозно. Сказати, що це ко-українську війну очима звичайної цивільної людини. просто хобі, теж не можна. 40
СЕРГІЙ ЖАДАН: «ПИСЬМЕННИЦТВО - ВІДПОВІДАЛЬНА СПРАВА»
Окрім музики ви почали освоювати ще й світ кіно. Ви маєте зіграти епізодичну роль у екранізації свого роману «Ворошиловград». Це перший досвід для вас як для актора? Взагалі-то ні. Це не перша моя роль. Я знімався у Олеся Саніна в «Поводирі», у Михайла Лук’яненка в «Любові стане на всіх». Так що це ще один пункт у моїй «фільмографії». Щоправда, ролі у мене всі по 5-10 секунд. Та й ця, у «Ворошиловграді», має бути на декілька секунд, я підозрюю (посміхається). Взагалі у кіно в головних ролях мають зніматися професійні актори. Я не професіонал у цьому. Але мені дуже цікавий сам процес зйомок, мені страшенно цікаво дивитися з середини, як створюється кіно.
Розшифруйте, що це таке? І чому «постпродакшн» такий важливий? З того, що вони відзняли, потрібно ще зробити кіно. Поки що це лише набір кадрів. А вже потім почнеться робота для всіх, у тому числі й режисера. На цьому етапі стане зрозуміло: вийде з цього всього кіно, чи ні.
ПОРТРЕТ
«Жадан і Собаки» декларують, що грають ска-панк. Існує міф, що панк-рок - це стиль, що не потребує високого рівня володіння інструментом. Але «Собаки» чудово грають. Це вже не панк-рок? Стосовно самого терміну «панк-рок» існує купа стереотипів, один з яких – «це музика для тих, хто не вміє грати». Насправді це вже давно частина поп-музики у широкому розумінні цього терміну. У всьому світі цю музику грають висококласні музиканти. Сказати, що Іггі Поп не вміє співати, думаю, ні в кого язик не повернеться.
На якому етапі зараз зйомки фільму? Зйомки активно відбуваються на Старобільщині (Луганська область – прим. ред.). Там вони проходитимуть ще декілька тижнів. Потім знімальна група поїде до Києва, дознімати. Після цього почнеться найважливіше – постпродакшн.
Зрозуміло, що ви не будете грати у кіно власних персонажів. Але чи асоціюєте ви їх із собою? Чи «створюєте» особистості власноруч? Звісно я співвідношу себе із своїми персонажами. Для мене це не просто об’єкт літературної роботи. Вони для мене близькі люди, і я намагаюсь їх розуміти. Але я – не вони. При цьому я нікого не «створюю». Таких людей багато навколо нас. Навіть якщо я не можу назвати поіменно тих, з кого я «пишу», усі вони доволі типологічні. Я пишу про те, що бачу у реальному житті, а вигадувати когось мені просто не цікаво. Ви колись казали, що не зовсім поділяєте погляди головного героя у вашому новому романі про війну на Сході «Інтернат». Чи важко писати від імені того, з ким не згоден? Насправді ні. Таких людей можна знайти на кожному кроці. Серед моїх знайомих (не скажу, що серед друзів) людей зі схожими поглядами теж вистачає. Людей з позицією, яку важко назвати проукраїнською. Цей поділ в Україні проходить через багато зв’язків, у тому числі й родинних, через багато стосунків. І про це теж важливо говорити, про це важливо писати. Не потрібно нічого вигадувати, потрібно просто бути сумлінним у перенесенні цих речей на папір. Для мене це важливо, це, певною мірою, спроба з’ясувати свої стосунки з тими людьми, з якими я не знаходжу порозуміння у реальному житті. Подивитися на світ їх очима? Зокрема так. Це спроба показати їхню оптику, їхнє розуміння світу. Але не приймаючи його за правильне для себе. А ви вважаєте, що ваші книги змінюють людей, змінюють їх бачення світу? Чи підходять до вас читачі зі словами: після вашої книги я став іншим? Книги взагалі змінюють своїх читачів. За умови, що людина читає уважно, що вона готова змінитися. Я не можу стверджувати, що мої книжки на це здатні… Але так дійсно кажуть. І це велика відповідальність. 41
УСПЕШНЫЕ ЛЮДИ
Тобто музика - це теж невід’ємна частина Сергія Жадана, така ж, як і письменництво? Безперечно. Ми ставимося до цього відповідально – і на записах, і на концертах. А взагалі і музика, і література – речі, які потребують кожна своєї ніші у особистості. Вони існують паралельно. Моя музика не замінює мою літературу. Ті речі, які я не можу написати на сторінках книги, я викладаю у текстах пісень. І навпаки. Музика та література у мені існують цілком гармонійно.
СЕРГІЙ ЖАДАН: «ПИСЬМЕННИЦТВО - ВІДПОВІДАЛЬНА СПРАВА»
ПОРТРЕТ
Бо хтозна, може ти нашкодив чимось? Можливо, читач тебе не так зрозумів, і це вийшло на щось погане… Письменництво, в принципі, відповідальна справа. З початком війни чи змінилося щось для письменників? Професія письменника завжди дає масу переваг. Вона унікальна у тому плані, що ти нікому нічого не винен. Ти можеш говорити та робити що завгодно. Але, з іншого боку, це накладає на тебе ту саму відповідальність. Інша справа, що ти можеш її відчувати або не відчувати. Це вже особистий вибір кожного. Чи змінилася наша література? Чи почали письменники робити вибір у той чи інший бік? Так, змінилася. Стала, вкотре повторюю це слово, відповідальнішою. Вона стає більш дорослою. Письменники намагаються знайти нові інтонації, новий наратив. Знайти нового героя, відчути його. Та й загалом, події останніх трьох років кидають нам усім багато викликів. Хтось реагує адекватно, хтось їх не витримує. Це справа кожного. Бо події впливають і на письменника, і на його читача. А як би ви хотіли, щоб «Інтернат» вплинув на читача? Що він мав би відчути, про що мав би думати після прочитання роману? Хотілось би, щоб читач почав більше уваги звертати на те, що відбувається зараз на Сході України. Щоб він став уважнішим і до наших військових, і до наших цивільних, які там знаходяться. І загалом до усіх подій на Донбасі. Щоб війна не сприймалася занадто абстрактно, дистанційно, щоб людина не виключала себе із цієї ситуації – ситуації війни.
УСПЕШНЫЕ ЛЮДИ
А коли людина абстрагується від війни - це боягузтво, безвідповідальність чи просто захисна реакція психіки? Я думаю, всі ці фактори мають місце. Пропорція залежить від політичних поглядів, рівня освіти… совісті, врешті-решт. У кожного є власні моральні та етичні орієнтири, своє виховання, свій рівень включення в громадянське суспільство. І, відповідно, своя історія. Про це важливо пам’ятати. Ви досить часто їздите до прифронтових територій з допомогою місцевим. Останнім часом - переважно дітям. Зараз багато хто каже, що війна почалася тому, що Донбасу приділяли мало уваги у культурній сфері. Ви згодні з цим? Частково у цьому можна знайти рацію… Але у якості контраргументу можу навести приклад: у Харкові розвитку української культури теж не приділяли належної уваги. І у Полтаві. І у Дніпрі. Скажімо відверто – Україна взагалі собою не займалася. Культурної політики у нас взагалі не було як такої. Ні на Донбасі, ні на Закарпатті, ні на Поділлі. 42
Перекладати провину на поетів та музикантів, що не їздили з виступами на Донбас, це перекладати з хворої голови на здорову. У моєму розумінні причини війни — це зовсім інша, довга розмова. Скажу лише, що і в Донецьку, і в Луганську було дуже багато людей, що цікавились українською культурою. Я пам’ятаю, що на мої виступи (та й виступи інших поетів, музикантів) збиралися повні зали людей. А думки щодо «неналежної культурної політики» я трактую дещо інакше. Просто надалі вже потрібно займатися культурою. Причому не лише на Сході. Основна проблема – райони. Усі культурні ініціативи далі великих міст зазвичай не йдуть. Більшість населення районів залишається культурними споживачами через телевізор. На мою думку, це неправильно. Але ж з розповсюдженням інтернету в українців стало більше вибору? Так, інтернет змінює наше життя та й увесь світ загалом. Але, знову ж таки, до наших сіл ці зміни ще не дійшли. Я думаю, що для України у цьому плані значно актуальніша поява нових книжкових магазинів, бібліотек. Якогось питомого, захищеного інфопростору. Ви говорите про книжкові магазини… Але зараз все частіше чути думки на кшталт: «друкована книга вмирає», «усі читають в інтернеті», «ніхто не купує книжки»… Чи можна бути письменником в таких умовах? Ні, це не зовсім відповідає дійсності. Безумовно, кількість «паперових» читачів неухильно зменшується, і це загальносвітова тенденція. Але говорити про смерть паперової книжки ще дуже зарано! Читання - як фізкультура, як спорт. Ним потрібно займатися, його потрібно пропагувати. Якщо у містах немає книжкових магазинів, якщо книжку важко знайти, то не дивно, що її не читатимуть. Сучасний світ дає нам безліч варіантів просування літератури. Включно із згаданим вами інтернетом. Але цим потрібно займатися. Навіть якщо ти написав сьогодні геніальні вірші, не думай, що їх завтра вже всі будуть читати.
СЕРГІЙ ЖАДАН: «ПИСЬМЕННИЦТВО - ВІДПОВІДАЛЬНА СПРАВА»
Сюди входить «заборона» російської літератури, введена нещодавно? Це якось вплинуло на українських письменників? Не на письменників, а скоріше на видавництва. На полицях стало значно більше українських видань. І ви правильно сказали: заборона в лапках. Мова ж не йдеться про заборону російської літератури як такої. Мова про цілком конкретну заборону антиукраїнської літератури. Тим більше, що з початку війни у Росії почалася просто хвиля книг про «криваву хунту», «ЛНР», «ДНР», «русский мир». Якби не заборона, вони могли б лежати на наших полицях. Якщо говорити про зменшення потоку російської літератури до України взагалі, то, знову ж таки, це досить позитивно. Раніше за рахунок більш потужної промоції, потужностей росіяни просто витісняли наших видавців. Але я не скажу, що письменникам було й тоді погано. У нашого письменника – 40 мільйонів потенційних читачів.
Сучасна українська музика значно цікавіша, ніж сучасна українська література Ті, хто не лінувався, а працював, мали успіх. Не скажу, що стався прорив, що українська книга заполонила усі книгарні. На жаль, це не так. Проте певні зрушення є. В першу чергу я маю на увазі знову ж таки видавців. А письменникам ведеться непогано з 1991 року. Пиши, що хочеш, жодної цензури, просто займайся своєю справою. Якщо ти робиш це чесно, відверто й талановито, у тебе може бути широке коло читачів. Інша проблема - це майже повна відсутність грамотного пост-продакшену, менеджменту у нашій літературі. Це ж стосується музики та кіно.
здогадатися, чим її буде заповнено. Ви знаєте, ця ситуація схожа з квотуванням на радіо (закон щодо збільшення частки україномовних пісень в ефірі – прим. ред.). Я цілком підтримую квотування. Але замість поганих російських пісень з’явилися погані українські. Так чому ж не робити все нормально одразу? Чому роблять вигляд, що у нас немає хорошої музики? А її дійсно вистачає? На мою суб’єктивну думку, сучасна українська музика значно цікавіша, ніж сучасна українська література. У тому сенсі, що там зараз спостерігається ціла хвиля нових класних виконавців. На превеликий жаль, багато з них більш популярні за кордоном, ніж у нас. І винити в цьому потрібно не слухача. Існує такий міф, що у нас на радіо не крутять ту ж «ДахуБраху», бо слухач якийсь не такий. Хороший музичний продукт не достатньо виготовити, його потрібно вміти продати. Насправді тут питання до менеджменту. Редактор на радіо - це теж, певною мірою, менеджер. Він обирає, що взяти у ефір, а що ні.
ПОРТРЕТ
Ви маєте на увазі, що в голові будь-якого мистецького проекту має бути PR? І це також. Безумовно, продаж книг залежить від самого письменника також. Не буде діла й без нормального менеджменту. Та є ще одна річ, про яку зараз чомусь не люблять говорити. Це адекватна державна культурна політика. Йдеться не про те, щоб держава тебе лобіювала чи просувала над головами інших. Держава взагалі має лобіювати культурну продукцію. Якщо держава хоче відбутися, якщо хоче бути справді незалежною, вона має це робити.
Але ж він робить те, що буде економічно вигідно для радіостанції. А її ефір відштовхується від смаків слухачів, правильно? Ось в тім-то і проблема! Вони мислять стереотипно: «Нам принесли щось українське – ми поставили». Основне питання навіть не до них, а до тих, хто «приносить». Нам потрібні кращі менеджери, тоді й редактори будуть ставити якісну музику. У нас, в літературі, це все трохи простіше. Видавці поводять себе грамотніше. Вони краще розуміють, на що зараз є попит у читачів. І наостанок, повертаючись до вашого роману «Інтернат». Кому його слід читати, а кому ні? Його можна читати всім. І підліткам, і дорослим. Тим, хто цікавиться модерном і реалізмом. Я писав його таким чином, що він буде зрозумілий всім. Текст: Богдан Федун
УСПЕШНЫЕ ЛЮДИ
Колись ваш колега, український письменник Андрій Кокотюха, казав, що одна з головних проблем нашої літератури - це відсутність «легкої» літератури, чтива. А цю нішу заповнюють російські автори. Ви згодні? Андрій не лише мій колега, а й мій кум. І я з ним цілком згоден. Але тут недостатньо перекрити потік російських книжок. Потрібно чимось заповнювати вакуум. Якщо цього не робити, буде просто порожнеча. І не важко 43