ХОББИ
ǼȒțȜȑȜ ȕ țȎȗȘȞȎȧȖȣ ȐȜȞȜȠȎȞȳȐ ȡ ȳȟȠȜȞȳȴ ȟȐȳȠȜȐȜȑȜ ȣȜȘȓȬ ȕȐȎșȖ ȀȎȞȎȟȜȚ
ǞǑǜǜǃ ǝnjǎǣǟǖ
ȝȜȣȚȡȞȖȗ ȑȓțȳȗ ȎȚȓȞȖȘȎțȟȪȘȜȑȜ ȣȜȘȓȬ
ȅȖ ȕțȎȱȠȓ ȐȖ ȧȜ șȓȑȓțȒȎ ȣȜȘȓȬ ;; ȟȠȜșȳȠȠȭ ȀȓȞȞȓțȟ DZȜȞȒȜț ǿȎȐȥȡȘ ȚȎȐ ȟȎȚȓ ȡȘȞȎȴțȟȪȘȓ ȝȜȣȜȒȔȓțțȭ" ȁȘȞȎȴțȜ ȘȎțȎȒȓȤȪ ȭȘȖȗ țȓ ȝȞȜȟȠȜ ȝȜȠȞȎȝȖȐ ȒȜ țȎȗȘȞȎȧȖȣ ȑȞȎȐȤȳȐ ǻȃǹ ȡȟȳȣ ȥȎȟȳȐ Ȏșȓ ȗ ȟȠȎȐ ȟȝȞȎȐȔțȳȚ ȟȖȚȐȜșȜȚ ȚȡȔțȜȟȠȳ ȠȎ ȟȖșȖ Ȓȡȣȡ
Воротар – це наче священа корова на льоду. Польові гравці не просто поважають його, вони відчувають перед стражем воріт якесь містичне благоговіння. І справді, зловити рукою шайбу, що летить на швидкості до 180 км/год… Ніби навмисно підтримуючи своє реноме, хокейні воротарі і справді дуже незвичні люди. Неймовірно забобонні, харизматичні, дивакуваті, вони часто шокують своїми химерами та вражають життєвими історіями. Террі (ім’я, дане батьками – Тарас) Савчук яскравий приклад цьому. Предки Тараса переїхали з України до Канади наприкінці ХІХ ст. У Вінніпезі, де народився майбутній голкіпер, хокей був чимсь на кшталт релігії. Хлопчаки ганяли шайбу цілими днями на ковзанках, десятки дитячих клубів чекали на юних спортсменів. Але Теренс прийшов у цей вид спорту через трагічну випадковість. Його 17-річний брат Михайло (Майкл) був перспективним голкіпером. Одного разу, тренуючись, він ловив камінці, які жбурляв у нього молодший брат Тарас. Камінь влучив у груди, хлопець помер у машині швидкої допомоги. «Воротарські щитки Майкла висіли у моїй кімнаті і постійно нагадували мені про брата. Зрештою, я вирішив твердо, що стану, як і він, голкіпером», – пригадував пізніше Террі. Кар’єра Савчука – це історія майже суцільних травм та хвороб. Ще у 12 років він роздробив собі ліктьову кістку під час гри у американський футбол. Ліва рука зрослась неправильно і залишилась на 6 см коротшою за праву. Попри це, Терренс вже у шкільному віці показував таку феноменальну гру, що ним зацікавився клуб НХЛ «Детройт Ред Вінгз». Перший повноцінний сезон за цю команду він провів у 1950 році. 20-річний хлопець вразив усіх. Блискавична реакція, витривалість, фізична сила… А ще абсолютна самовіддача. У 50-ті роки голкіпери грали без шоломів та воротарських масок. Каучукова шайба розбивала обличчя та голови. Та Савчук підставлявся під хокейний снаряд постійно. Складалося враження, що йому байдуже на власне здоров’я та зовнішність. Граючи за «Детройт», Террі Савчук завоював Колдер Трофі
(1951 рік) і чотири Везіна Трофі – нагороди найкращому новачку та воротарю ліги. Будучи вже беззаперечним «першим номером», Террі тричі здобував Кубок Стенлі у складі «Ред Вінгс» (1952, 1954 і 1955 роки). Особливістю гри Савчука була його стійка. Він завжди стояв у воротах на напівзігнутих ногах. У 1966 році Террі зізнався: він не міг стояти прямо, у нього була пошкоджена спина. У 1966 році Савчук все ж надягнув захисну маску. За 16 попередніх років кар’єри він зібрав вражаючу колекцію із 400 шрамів та тисяч швів! Починаючи з 1956 року Террі встиг пограти у НХЛ за Бостон, Торонто, Лос-Анджелес та Нью-Йорк. Його неодноразово визнавали найкращим воротарем ліги. Він був постійним учасником «Матчу усіх Зірок НХЛ». Усі ці звитяги давалися хокеїсту через біль та страждання. Жахливі травми і хвора спина доповнилися мононуклеозом. Це захворювання крові він підхопив під час постійних операцій на розсіченому обличчі – хокеїстів «зашивають» зазвичай прямо на лавці для запасних. Боротьба із хворобою виснажувала фізично та морально. Савчук став зовсім нелюдимим, гасив свою біль у алкоголі. Прикро і страшно, але Терренс загинув від рук найкращого друга. Його одноклубник з команди «Нью-Йорк Рейнджерс» Рон Стюарт привів захмелілого Савчука з бару до будинку, де вони жили під час хокейного сезону. Сталася сварка та товкотнеча. Террі впав та вдарився так, що його селезінка луснула. Суд виправдав Рона Стюарта. Террі Савчук вважається одним з найкращих голкіперів у історії людства. «Юкі», як прозвали через українське походження воротаря вболівальники, встановив рекорд «сухих» матчів, що протримався аж до 2009 року. А його відоме фото для журналу «Life Stile» стало своєрідним втіленням відданості хокею. На ньому гример підкреслив шрами хокеїста. Дивлячись на нього, пригадуєш старовинний жарт: «У чому різниця між футболістом та хокеїстом? Футболіст робить вигляд, що йому боляче. Хокеїст прикидається, що йому не боляче». Текст: Богдан Федун 91