ON TOP

ЩО ХОВАЄТЬСЯ ЗА ЗАВІСОЮ

#ТеатрЛесі про життя театру під час пандемії, соціальні мережі та зміни в суспільстві.

Автор: Ярина Лоїк

«Театр має бути таким, яким суспільство має бути завтра», – писав Лесь Курбас. Саме таким є Львівський академічний драматичний театр імені Лесі Українки, або, як називають його по-рідному, – Театр Лесі.

Усе почалося у 1931 році, коли трупа аматорів засновувала прихисток для своїх творчих ідей. У 1953 році вже професійний театр переїздить до Львова, де починається нова сторінка в його історії. Як зазначає керівництво театру, Львів – це місто, що об’єднало однодумців, місто, що надихає та змушує творити.

Театр Лесі – це про простір та людей, які його наповнюють, про ідею та ціль, про правду та єдність. Театр Лесі – це більше ніж сцена та зал, актори та глядачі, дія та антракт. Сьогодні ми піднімемо завісу та зазирнемо за лаштунки.

Про життя по той бік сцени розповідає Марія Городечна – акторка, викладачка кафедри театрознавства та акторської майстерності Львівського національного університету імені Івана Франка, викладачка акторської майстерності у мистецькій школі “N-KidsArtSchool”.

- Маріє, яким є Театр Лесі, коли ніхто не бачить?

Це люди. Насправді, це гарна професійна команда акторів, адміністративних частин, людей, дотичних до структури. Насамперед, це хороші люди. Люди, які створюють свято. Це привітні люди. У нашому театрі – це відчуття сім’ї. Це люди, які поза театром мають свої музичні гурти, пишуть музику, малюють, викладають. Театр – це натхнення, але це й робота. Колосальна робота акторів, режисерів, сценографів, звукорежисерів, художників зі світла, костюмів, декорацій. Театр – це велика праця, це підтримка та життя зсередини.

- Суспільство 21 століття – це безперервний імпульс ідей. Як рухи, що вирують у світі, впливають на репертуар та проєкти, що втілюються ?

Під час репетицій ми багато обговорюємо: «Про що вистава? Для чого ця вистава? Що ми хочемо сказати ?». Це дуже важливо. Театр завжди порушує багато проблем та ставить питання людям. Ми повинні з цим працювати. Якщо є конкретна тема, її потрібно розвивати. Наш Театр іде в ногу з часом. І порушуються ті питання, які вирують у суспільстві. Бо театр є живим тільки тоді, коли говорить про те, що болить. Тоді людям цікаво йти туди. І театр дає відповіді на ці питання. Але інколи він залишає в повітрі момент вибору. Ти можеш сприймати це, а можеш не сприймати. І це нормально. Це вибір людини.

- Як пандемія вплинула на роботу в театрі?

У кожному сезоні у нас є свій слоган. У цьому сезоні – це «#обережно_крихке». І тут йдеться про те, що ніхто навіть не знав на початку сезону, чи глядач зайде до залу, бо ж карантин. Ніхто не знав, як все це буде. А для театру важливо, коли приходить глядач у зал. Бо театр тільки й живе: глядачі-актори-обмін. Взагалі, сучасний світ дуже крихкий. Йде війна, уже 8 років ми у підвішеному стані. Ми нічого не знаємо. І так само не знали, коли ми вийдемо на глядача, кажучи про останній локдаун. І ти завжди у напруженому стані. І тому воно все й крихке.

- Театр Лесі – активний користувач соціальних мереж. Як змінився театр в еру діджиталізації? Коли глядачі у залі стають глядачами Instagramісторій?

Соцмережі впливають. Ти бачиш позитивний результат. Багато глядачів долучаються до тебе,

до сторінки. І вони дійсно слідкують, коментують, і ти розумієш, що завдяки такій комунікації багато людей повертаються до театру, бо їм цікаво. Ти усвідомлюєш, що це якісний продукт. І ти хочеш розповісти, що у театрі таке робиться. Ти хочеш показати художника, який створює костюми, художника зі світла чи звукорежисера. Тобі хочеться показати магію, яка відбувається. Хоча за цим всім і заховані сотні недоспаних ночей. І ти можеш показати це у соцмережах.

- Театр Лесі: класика чи авангард?

Ставити класику – це не про наш театр. Театр має свого глядача. Наш глядач хоче прийти та бачити нове, він прагне знайти нове. Наш театр справді має свого глядача. Який має багато питань до сучасності, до життя, до його стилю. Наш театр багато говорить, і він не боїться говорити про соціальні проблеми. Не завуальовує, а відверто каже про те, що відбувається. Наш театр провокаційний. І навіть для мене він – суцільна провокація. І тим він і цікавий, що кидає глядача з холодного в гаряче.

Театр Лесі у трьох словах: ЛЮДЯНІСТЬ. ПРАЦЯ. ЗАДОВОЛЕННЯ.