Ukrainian People July 2018 by Vadim Kucherak

Ukrainian People TM

July 2018

Українська імміграція до США

АНДРЕЙ ШЕПТИЦЬКИЙ

Митрополит єдності українців

$1.95

ІВАНА КУПАЛА

Найромантичніше свято українців Найсексуальніші жінки – хто вони?

Best American Restaurants in Ukrainian Village & WestTown ukrainianpeople.us

Солодкі спогади дитинства

Olga Ruda, Editor in chief "Ukrainian People" magazine

оя баба Юстина, Царство їй Небесне, ніколи не гнівалася на людей. Часом сусідка кидала на нашу стежку бур'яни, випускала своїх курей на наш город, або вигадувала ще якісь капості. Баба дивилася, тихо зітхала і ... поверталася до хати. Я не могла повірити: як можна було бути такою “безхребетною”?! Бабу виділяв серед сільського люду якийсь дивний спокій. Вона прибирала зі стежки прив'ялі будяки, закривала очі на сусідських курей, які порпалися у наших бараболях, і на подзьобані ними полуниці, на чужих дітлахів на нашій черешні.... Вона й нас ніколи не сварила, що б ми із сестрою й кузинками не “сотворили” з усього розмаху наших дитячої безтурботності й егоїзму. Проте щодня й щохвилини ми відчували бабину любов до нас і до усього світу, включаючи кожний кущик порічок, стару липу чи стебельце конюшини. Як би там не було, на бабі закінчувалась кожна чутка й кожна недобра новина. Далі бабиної хати вона не йшла. Зате до баби першої й приходили, аби поділитися добрими вістями чи запросити на весілля. Бабина хата-мазанка під

солом'яною стріхою була простою й “живою”. Вона пахла глиняною долівкою, м'ятою, любистком і чебрецем, печеним хлібом, сіном у старому бамбетлі та достиглими ябками. Під стелею на сволоці сушилося зілля. Трави баба збирала на Трійцю, бо вірила, що тоді вони мають цілющу силу. Перед святами або перед “святою неділенькою” баба мастила підлогу якимось своїм “спеціальним” розчином і устеляла пахучими травами. Хату знадвору баба теж часто білила, тому вона завжди виглядала чепурною і усміхненою. Бабина комора видавалася мені такою собі печерою зі скарбами – там було повно смаколиків та різних цікавих речей. Коли шлунок вимагав чогось поживнішого, ніж черешні та зелений “агрис”, а баба поралась на городі, можна було відрізати грубу скибку свіжого хліба, помастити її сметаною і посипати цукром. Нічого смачнішого я більше не куштувала у житті. Знадвору хата мала призьбу, де ціле літо сушився мак – на спасівські паляниці та на Різдво, вінки цибулі й часнику, кукурудза та багато іншого добра. На зиму на призьбу ставили загату, щоб у хаті було тепліше. Моя пам'ять ціпко тримає образ баби Юстини і діда Петра, які у неділю, у святковому вбранні сидять на призьбі і тихо про щось “балакають”. На подвір'ї мирно прогулюється з десяток курей, у м'якому рум'янку пильно слідкує за пухнастими курча-

тами сердита квочка, а в стайні сумно зітхає корова Нуська. Мабуть, у такі хвилини над хатою літали щасливі ангели, розсипаючи на оселю любов та злагоду. Баба вірила, що усе, що росло у саду і на городі – на здоров'я і на поживу. Тому раділа кожному овочу й кожній ягоді, а земля, ніби відчуваючи її добре серце, з року в рік щедро дарувала добрі урожаї. Баба розпочинала кожний день із молитви і подяки, і тим же його закінчувала. Перед сном вона довірливо вручала Господу свою душу до нового дня. Мені здається, що, незважаючи на усі випробування й тяжкі часи, баба Юстина жила у тихій радості. Може вона знала щось таке, чого ми сьогодні не можемо опанувати? Може розуміла якусь вищу мудрість? Коли мене все ще зачіпає “за живе” чиєсь недобре слово, я згадую бабу Юстину і її відносини з цим світом. І мені стає спокійніше. Людям часто просто не вистачає любові й радості. Про що це я сьогодні? Ага, баба любила свято Різдво Івана Хрестителя, яке ми відзначаємо 7 липня. Тому, захотілось згадати про неї, про своїх померлих і загиблих родичів, і попросити для них блаженного спокою й прощення гріхів. Мати родину й рідну землю – це милість Божа. Пам'ятати про них – наш святий обов'язок.

Advertising 773-844-0401

Editor in chief: "Ukrainian People" magazine Olga Ruda olgaruda@yahoo.com

Place an ad, print or online: Marketing Department 773-844-0401 ukrainianpeoplemagazine@gmail.com

July 2018 Ukrainian People

Write to us: VS Modern Media Group, Inc. P.O Box 101076 Chicago, IL 60610

News, articles, photos-video, and more: www.UkrainianPeople.us FB: www.facebook.com/UkrainianPeopleMagazines/

Наші інтерв’ю: Марія Бурмака: не бійся жити!

→ CHICAGO, ILLINOIS, USA Українська імміграція до США (Частина 2) Новини Чикаго Кримінал Розслідування: У каліфорнії затримали серійного вбивцю і ґвалтівника, якого розшукували 40 років

6 8 10

→ HOLLYWOOD Плітки

→ ЗДОРОВ’Я Хвороба як спосіб отримати те, що без хвороби отримати ніяк не вдається 27 правил підкорення тренажерного залу

18 20

→ UKRAINE Валютні надходження з-за кордону та проблеми трудової міграції Відомі українці: АНДРЕЙ ШЕПТИЦЬКИЙ, митрополит єдності українців Музика і кіно: КОСТЯНТИН СТЕПАНКОВ: невидимий бік слави Наша історія: ВАСИЛЬ БАРКА: доля як дзеркало народного болю Наші традиції: ІВАНА КУПАЛА: найромантичніше свято українців Мода: КРУТІШІ ЗА CHANEL. Яскраві творчі образи українських етнобрендів → DIASPORA Новини діаспори Унікальний концерт танцюристів канадської групи “Село” Музика: Музичні емігранти

40 Subscribe to

from receipt of order.

• “Ukrainian People” magazine publishes 12

• All orders subject to approval.

34 36

44 46 48 50 52 54 56 58 60 62

верстка і дизайн: Вадим Кучерак, facebook.com/vadim.kucherak

• Your first print issue will mail 1-3 weeks

• Offer good in U.S.A. only.

28 30

Наша обкладинка: Марія Бурмака, українська співачка, Народна артистка України, кандидат філологічних наук. Фото: Тетяна Гурковська

“UKRAINIAN PEOPLE” magazine

issues in an annual subscription.

38 40 42

→ ENTERTAINMENT Найцікавіші події Чикаго (July, 2018) Найкращі американські ресторани в Ukrainian Village та WestTown Can We Handle This Much Fun? Мандри: Подорож до Ганнібала – міста Тома Сойєра Стосунки: Найсексуальніші жінки – хто вони? Гумор Авто: Купити б/в авто: 10 реальних порад, які застрахують від обману Бізнес: Десять відмінностей справді успішних людей Оповідання: Уривок з повісті Олени Мокроусової “Довга дорога життя”. І з вірою не так вже й страшно вмерти… Українська Кухня

for just $ 110 per year or $65 for 6 month

SUBCRIPTION FORM: First & Last Name Email Phone Address SEND YOUR CHECK TO:

VS Modern Media Group, Inc., P.O. Box 101076 Chicago, IL 60610

НАШІ ІНТЕРВ’Ю

Діма Войналович 27 років. Журналіст, музичний оглядач з міста Київ. Надихається українською культурою.

Марія Бурмака: не бійся жити! Кілька років тому Марія Бурмака, яку люблять, цінують, слухають і, головне, чують тисячі наших людей по усьому світу, висловила думку, що бути музикантом в Україні непросто, а українським – тим паче. Дійсно, ще на початку 2010-х велика кількість митців виїхали за кордон, ще більша плюнула на музику і стала клерками... Але були ті, хто невпинно лупав скалу, як заповідав великий Каменяр, і бився за те, щоб бути музикантом в Україні було хай і не просто, але, принаймні, престижно. Щоб словосполучення “українська музика” не викликала поблажливої і зверхньої посмішки у маргіналів і люмпенів. І їм це вдалося! Однією з тих, чий вклад у розвиток вітчизняної культури важко переоцінити, є Марія Бурмака. Дійсно Народна артистка України.

Нині сама Марія радіє, що ситуація з українською музикою змінилась на краще. Велику роль, за її словами, відіграло прийняття закону про мовні квоти, функціонування закону про державну мову в українському радіопросторі. – На радіо стало чути україномовну музику. Я навіть сама часто слухаю виконавців, мені подобається і я думаю, хто ж це? Якщо раніше почути на радіо щось філософське за змістом чи суспільно значиме було неможливо, то зараз це є, отже у значно більшої кількості груп є шанси потрапити на радіо. Тепер чекаємо чогось подібного на телебаченні. Та все ж й надалі нелегко музикантам, які творять й шукають відповіді на складні життєві питання… Але це у всіх країнах так. Більш вишукане і серйозне довше знаходить свій шлях до слухача, аніж масове і просте! А те, що відбувається в українській музиці, мені подобається. Є багато різних стилів, відчувається пошук. Можливо й не у телепросторі, але на радіо точно є різноманіття. Ну і на фестивалях, по клубах… Багато гарного, цікавого і справді українського. Марія зауважує, що укра-

July 2018 Ukrainian People

їнським артистам стало легше дихати після того, як до країни припинився потужний потік російських гастролерів. – Зараз ситуація така, що українські виконавці дійсно стали більше гастролювати. Стало в десятки разів менше російських гастролерів, тому українські музиканти мають повні зали. Але більше стало й іноземних зірок. От була

днями на концертах Hurts, LP, Сhemical Brothers... Тобто концертна афіша не постраждала аж ніяк. Та безумовно, останні роки для українських артистів були сприятливими. Я вже згадувала про закон про квоти. Але є ще вибір слухачів. Люди хочуть чути своє і це дуже приємно. До слова, Марія сама неабияк впливає на формування музичних смаків українців – пісні Бурмаки вже знає і співає навіть малеча! Якщо комусь невідомо, то у Марії є цілих два альбоми дитячих пісень. За цими творами у театрі імені Івана Франка у Києві була навіть поставлена вистава “Мама сказала: “Ні”.

Топ-5 місць в Україні, які потрібно відвідати кожному, від Марії Бурмаки Київ. Декілька днів просто ходити вулицями, узвозами, урочищами і горами. “Горбатий Київ”, – казала моя покійна мама. Унікальне місто, яке треба відчути кожною клітиною. І Хрещатик, і Поділ, і Видубицький монастир, і Татарка, і Пріорка… Я би показала місто із задоволенням. Львів. Тут слово справжнім львів’янам, але це місто теж назавжди в серці. Івано-Франківськ. Оце відчуття Австо-Угорщини в повітрі… Запах справжньої кави та унікальна можливість зустріти Юрія Андруховича просто на вулиці! Харків. Мій рідний. Сумська, пам’ятник Шевченку, скульптора Манізера, перший радянський хмарочос Держпром, архітектура конструктивізму, місця, де формувалась філософія улюбленого мною Григорія Савича Сковороди… Луцьк. Замок Любарта… Це дух середньовіччя, це особливий характер. Ну, і це та сама “волинь синьоока”, про яку стільки віршів і пісень.

– Коли я приходжу на якесь дитяче свято, а таких запрошень побільшало зараз, то бачу, що діти вже це все знають напам’ять. Останній час полюбила такі виступи. Це спілкування із дуже вдячною аудиторією і дає мені відчуття щастя! От співаю я, скажімо, “Можна Бути Песиком”, а одна дівчинка підбігає і каже: “А я хочу бути вужиком!” А потім я співаю останню пісню, а інша дитина смикає за сукню і просить: “Не йди, будь ласка, не йди!” Це такі щасливі моменти життя. І їх дає саме ця музика! Величезна кількість дітей знає ці пісні напам’ять. Я от деколи думаю, що це, може, і найважливіше. Діти знають “Можна Бути Песиком”, “Річечку”, “Писанку” чи “Волохатого Павучка”. А колись вони цього навчатимуть своїх дітей. Тобто ці дитячі пісні абсолютно точно переживуть мене. Про те, що пісні Марії викликають купу емоцій як у малечі, так і у дорослих – не посперечаєшся. У її репертуарі також багато пісень, від яких на очах з’являються сльози. Але це не завжди сльози щастя і радості. – Не так давно я співала в одній з лікарень на День лікаря. У цій лікарні проходила лікування моя донька і я була дуже вдячна персоналу. Хоча переважна більшість присутніх, звісно, не знала про ці подробиці. І от я почала співати пісню “Не Бійся Жити”… І ледь змогла доспівати до кінця, бо зовсім по-іншому відчула

Марія Бурмака вдячна долі: ...за те, що все життя реалізовую свої музичні ідеї. Не підстроююсь ні під кого. Що цікава своїм слухачам, а на концертах повні зали. Що є ще багато ідей і я не відчуваю себе “в минулому”, що чую, як діти співають моїх пісень… в особистому ...що до останнього була поряд із моїми батьками і вони раділи, що я, їхня дочка. Що вони пишались мною. Що в мене прекрасна донька. Що маю багато справжніх друзів і в Америці, і, зокрема, також в Чикаго. І що є натхнення. Я не можу цим керувати. На мою думку, це Боже провидіння, і воно мене, на щастя, не залишає. текст, який сама ж і написала багато років тому. Я взагалі вважаю, що це одна із найсильніших моїх пісень. Не раз мені писали, що вона допомогла пережити важкі моменти, що в час депресії вона допомагала знову відчути спрагу до життя … Але, з іншого боку, пісня “Ми Йдемо” була саундтреком важливих історичних подій України. Я сама не знаю, але поки є оцей вогонь в душі, продовжую писати. Про різне: про те, що хвилює, і про життя навколо. Сьогодні рідше, але все ж Марія Бурмака продовжує їздити у прифронтові зони. – Чим далі, тим більше виникає питань найпалкіше бажання – аби перестали гинути наші хлопці і ситуація була врегульована. Це все дуже боляче, бо війна торкнулась вже майже кожного. Я написала пісню “Поцілуй Мене На Прощання”, яка фактично стала народною і мені присилають різні її виконання. Проте, концерти на підтримку військових не припиняються. Марія завжди погоджується, коли її просять заспівати у військовому госпіталі для солдат, або якщо йде збір коштів на лікування чи на підтримку сімей Героїв. Як правило, вона не афішує це, адже такі справи не повинні бути рекламними акціями. – Я не пишу про це навіть у Фейсбуці. Бо такий розголос ніби порушує оте тепло добрих намірів, для яких це все і робиться. Тут я лиш можу сказати, що щаслива з того, що моїм інструментом є гітара. І часто не треба навіть великих приготувань. Взяла гітару, сіла в палаті й заспівала хлопцям. Про це не хочу писати. Але знаю, що для цих військових я друг назавжди. Для того, аби українці стали жити краще і гордилися своєю країною, Марія шукає і знаходить порозуміння із людьми з різних регіонів. – Навіть, якщо довелось би йти на компроміси. Вони необхідні до певної межі. Ми всі різні. Навіть в подружньому житті важливий компроміс. Чому ж тоді не шукати його у

взаєморозумінні західняка і слобожанина? Я сама народилась і виросла в Харкові, знаю східний менталітет. Однак зуміла відстояти свою українськість, змусити рахуватись із собою, і при цьому не втратила своїх харківських друзів. Я пам’ятаю свої концерти у Донецьку, Луганську, Торезі... Це були патріотичні пісні, народні; люди співали разом зі мною. Я переконана, що з людьми треба говорити, намагатись зрозуміти їх, шукати точки зближення. Нині Марія Бурмака – професор у Київського національного університету імені Т.Шевченка, вона багато спілкується зі студентами. Чому сама мисткиня дуже рада, бо українська молодь вселяє в неї оптимізм. – Мої батьки були викладачами, батько – професором філософії, тож моменти викладацької роботи я розуміла завжди. В останні роки життя мого батька я почала викладати. Ще раніше захистила дисертацію у Київському національному університеті, вона стосувалась телевізійного виробництва і початків розвитку українського новітнього телебачення. Я сама була частою гостею телевізійних програм, сама почала працювати на телебаченні, тож у науковій роботі я просто узагальнила свій досвід “з обох сторін барикад”. Університет запросив мене до викладання, я погодилась і не шкодую, хоч це і забирає багато часу. Натомість матеріальна винагорода за цю роботу просто мізерна. Я спілкуюсь із молодими людьми і, чесно кажучи, це все вселяє в мене оптимізм. Вони неймовірні. Цікавляться всім новим, вбирають у себе нові знання, слухають мої поради… Це неймовірне відчуття – зустрічати своїх студентів, а ще більше, колишніх студентів, на різноманітних культурних подіях. Потім дискутувати. Або читати у Фейсбуці подяки від студентів за те, що я їх зорієнтувала у тому, куди піти, що побачити. Чесно скажу, я просто закохана у викладацьку роботу. І мало що порівняється із задоволенням

спостерігати за успіхами своїх студентів. Загальновідомий факт, що у наш час багато відомих особистостей, які займаються громадською діяльністю, є активними, освіченими, яких люблять і поважають, рвуться в політику. Декому, можливо, і невтямки: чому Бурмака, яка наприкінці 2014 року навіть увійшла до топ100 найвпливовіших жінок України за версією одного з журналів, ще не знаходиться у якомусь посадовому кріслі? Але сама артистка не планує поки що нікуди балотуватися. – Я поки не бачу себе в політиці, але моя творчість має неабиякий вплив на людей і це теж має велике значення для формування суспільної думки. Про президентські перспективи зірок шоу-бізнесу в Україні Марія Бурмака теж має свою думку. Вона вважає, що кожен громадянин може обирати і може бути обраним. – Чому Святослав Вакарчук, Володимир Зеленський чи навіть Іво Бобул мають бути ви-

ключенням? А якщо серйозно, то програму будь-якого кандитата на пост президента я буду читати уважно. Як людина, яка читала величезну кількість літератури про різноманітні маніпуляції, в тому числі й політичні, я, звісно, буду також оцінювати і красу гри. “Велика Шахівниця” Збігнєва Бжезинського – одна з улюблених книг. Але поки що кандидати-шоумени – це лише розмови, здогадки і пожива для інтернет-гумористів. А ось творчі плани Бурмаки – цілком серйозна штука. Нині вона разом із прекрасними музикантами групи Gypsy Lyre активно концертує в Україні. На серпень і вересень графік уже розписаний. Також, цієї осені Марія Бурмака планує візит до США. – Приїду я сама, без музикантів. Мають бути концерти, зокрема на одному з них, пам’яті Олени Теліги, буду співати декілька пісень на її вірші. Так само зараз йдуть переговори про виступ із дитячою програмою. Тож, сподіваюсь, побачимось!

Ukrainian People July 2018

Chicago Illinois, USA

М. Куропась Стаття з “Енциклопедії Української Діяспори” (Том І, Сполучені Штати Америки, Книга І, А-К)

Українська імміграція до США (частина 2)

Третя хвиля

ммігранти з території України прибували до США чотирма хвилями: економічна імміграція 1870-1914 (перша хвиля); політично-економічна імміграція 1923-39 (друга хвиля); політична імміграція 1949-54 (третя хвиля); економічна імміграція 1991-2008 (четверта хвиля).

July 2018 Ukrainian People

Після закінчення другої світової війни близько 2 – 3 мільйонів українців опинилися в Західній Європі, головно в Німеччині та Австрії , у таборах для переміщених осіб, знаних як табори “ДіПі” (DP – Displaced Persons). Деяких забрали до Німеччини на примусові роботи; інші були біженцями, які мали досвід життя під совєтською окупацією й тому втікали з України разом із німцями. Ще інші пережили нацистські концентраційні табори, були воєнними в’язнями, членами німецьких військових формувань чи політичними біженцями 1920 років. Більшість тих, хто опинився на примусових роботах, повернулися в Україну, добровільно чи з примусу. За деяким винятком, усі вони відсиділи у радянських таборах праці. Інші не хотіли повертатися через жорстокість радянської системи. Це радянська влада сприймала як велику образу й одразу проголосила, що ті, хто відмовляються по-

вернутися додому – це нацистські колаборанти. Британці й американці, спочатку повіривши цим звинуваченням, почали примусову репатріацію, так звану “Операцію Кілгол” (Operation Keelhaul). До листопада 1945 західне командування репатріювало до Радянського Союзу 2,037,000 людей. 2 листопада 1945 року США, Великобританія, Франція і СРСР підписали Ялтинську репатріаційну угоду, яка на взаємній основі гарантувала повернення всіх переміщених осіб, які належали до держав, що входили до Альянсу. Тут треба підкреслити, що, згідно з цією угодою, усі біженці, які до 1939-го жили на території тодішньої СРСР, уважалися радянськими підданими. Угода не поширювалася на українських біженців, які мешкали в Галичині й на Волині, тобто на території довоєнної Польщі, так само як і на Буковині чи у Закарпатті. Совєти, однак, вважали усіх українців, що мали статус переміщених осіб, своїми громадянами, а тому вимагали їхнього негайного повернення, і якщо потрібно, то навіть силою.

Для американських вояків примусова репатріація була брудною справою. Біженці, яких тягнули до вантажівок чи вагонів, часто копалися, пручалися, кричали. Інші, воліючи вмерти, аніж бути репатрійованими, вішалися, витягували голови через вікна й різали собі шиї, перекушували яремні вени. Наляканий такими випадками, генерал Дуайт Д. Ейзенхауер, верховний командуючий щойно окупованих територій, 4 вересня 1945 року заборонив насильство. Примусова репатріація стала основною справою українсько-американської громади, яка під керівництвом ЗУАДК почала агітацію проти цієї несправедливості. Американські комуністи підтримували радянські звинувачення, мовляв, усі українці в переселенських таборах були “нацистами” і повинні повернутися до Радянського Союзу на суд. Звернення ЗУАДК та інших українських організацій, що засуджували примусову репатріацію, були скеровані до Білого Дому, у Конгрес США та Військовий Департамент. 1946 року Військовий Департамент офіційно повідомив ЗУАДК, що “переміщені особи-українці не будуть репатрійовані до країни їхнього походження без їх згоди”. Винятками, як зазначав Департамент, будуть “ті українці, які підлягають репатріації за Американсько-Радянською Ялтинською угодою, тобто які були громадянами СРСР станом на 1 вересня1939 року”; ті, яких “схоплено в німецькій уніформі”; ті, що були членами радянських військових формувань на час чи перед 22 червня 1941 року і яких не було звільнено; ті, яких на підставі обґрунтованих свідчень звинувачено в колаборації з ворогом і які добровільно надавали ворогові свою допомогу”. Незважаючи на ці запевнення, ЗУАДК був налаштований скептично. Було зрозуміло, що єдиним порятунком для іммігрантів стане стале поселення у США. Імміграційні перепони трохи ослабли, коли у грудні 1945 року президент Гаррі Трумен видав розпорядження в рамках встановлених квот надавати перевагу біженцям, які мають поручителя, що готовий

підписати свідчення, яке зобов’язує надавати допомогу новоприбулому іммігрантові. Близько 42 тисяч переміщених осіб прибуло до США, у тому числі й невелика група українців. Це розпорядження, що розширювало критерії статусу переміщеної особи поза встановлені до того норми, було надзвичайно важливим. Чи не вперше поняття “переміщена особа” охоплювало не тільки жертв нацистського (примусові робітники, в’язні концтаборів), але й комуністичного поневолення. Американська громадськість не сприйняла ці розпорядження Трумена прихильно. До Білого Дому почали приходити листи у пропорції 7 проти прибуття до 1 за дозволом прибути. Управи “Американського Легіону” й “Ветеранів Іноземних Воєн” публічно заявилися проти за-

мешкання у США “переміщених осіб”, боячись, що “переміщені особи” відберуть працю у ветеранів, які повертаються додому. Однак президент Трумен не здавався. У своєму Зверненні до Конгресу “Про стан Сполучених Штатів” (1947) він зумів переконати Конгрес “звернути свою увагу на вирішення світових проблем і взяти відповідальність за тисячі бездомних і стражденних біженців усіх віровизнань”. Обидві палати Конгресу винесли на обговорення закони щодо цієї проблеми, і після бурхливих дебатів було знайдене компромісне рішення:

у червні до президента надіслано закон, який дозволяв прийняти у США 205 тисяч біженців упродовж двох років. 25 червня 1948 року президент підписав Акт про переміщених осіб. Приблизно 80 тисяч українців прибули до США за період 1946-57 років. У цей час кожен кандидат на статус біженця, згідно Акту про переміщених осіб, мав знайти поручителя у США. Аби уникнути напливу військових злочинців, усіх кандидатів перевіряло Федеральне Бюро Розслідування (FBI), а також корпус контррозвідки армії США, Центральне Розвідувальне Управління (CIA), генерал-командуючий (Provost-Marshall General) армією США в Німеччині, центр відбитків пальців у Гайдельбергу, Німеччина; Служба імміграції й натуралізації Департаменту Правосуддя, спеціально вишколені працівникирадники. Переміщена особа, країна якої була захоплена комуністами, проходила ще одне, остаточне розслідування. Переселення переміщених осіб було надзвичайно складним процесом, в який активно включилися представники першої і другої хвилі іммігрантів. ЗУАДК, створивши організаційну мережу, на 30 червня 1952 року допоміг переселитися 33 тисячам українців. Увесь процес охоплював 5 важливих етапів: 1) знаходження кваліфікованого українського поручителя, що мешкав в Америці; 2) поширення організаційної мережі ЗУАДК в Європі для передачі поручительських документів, приготування майбутніх іммігрантів до життя у США і т.п.; 3) створення організаційної мережі в США, яка б скеровувала переміщених осіб з порту до родини поручителя; 4) організація тимчасових житлових осередків, де б нові іммігранти могли одержати кімнату й харчі, поки цього не зроблять їхні поручителі. У процес переселення активно включилася й українська католицька церква.

1946 року було створено Український Католицький Комітет для біженців, на чолі з єпископом Амброзієм Сенишиним. За дорученням єпископа Сенишина, отець Джон Сток 6 років перебував в Європі, тісно співпрацюючи з Національною Католицькою Допомоговою Радою (National Catholic Welfare Council). 1952 року єпископ Сенишин повідомив, що приблизно 175 священиків, 300 сиріт і 45 тисяч інших осіб було переселено завдяки діяльності комітету. Закінчення. Початок в червневому номері. Ukrainian People July 2018

Н о в и н и Ч и к а го

Чикаго просить Ілона Маска

допомогти у будівництві швидкісної підземної транспортної системи

У Палаті представників Конгресу США представлено резолюцію про визнання Голодомору геноцидом

Палаті представників Конгресу США представлено резолюцію, в якій Голодомор 1932 – 1933 рр. визнається геноцидом українського народу Група конгресменів від Демократичної та Республіканської партій, на чолі зі співголовами групи дружби з Україною у Палаті представників Конгресу США Сандером Левіним, Марсі Каптур, Браяном Фітцпатриком та Енді Гаррісом, представили проект резолюції, приуроченої до 85-х роковин Голодомору 1932 – 1933 років в Україні. Документ є дзеркальною версією резолюції, внесеної на розгляд Сенату у березні цього року. У документі зазначається, що події 1932 – 1933 років в Україні були спланованою акцією сталінського тоталітарного режиму, котра була спрямована проти українського народу і була геноцидом. Так, зокрема, до постановляючої частини документа включено визнання висновків Урядової Комісії США щодо Голоду в Україні (від 22 квітня 1988 р.) про те, що “Сталін та його оточення вчинили у 1932 – 1933 рр. геноцид проти українців”. Проект резолюції засуджує систематичні порушення прав людини, у тому числі права на самовизначення та свободу слова, вчинені радянським урядом проти українського народу. Висловлюються найглибші співчуття жертвам, тим, хто пережив Голодомор, та їхнім родинам, а також міститься заклик до розповсюдження інформації з метою підвищення обізнаності у світі про штучну природу цієї трагедії.

енеральний директор компанії SpaceX Ілон Маск залучений у плани Чикаго зі створення новітньої транспортної системи для перевезення пасажирів між Міжнародним аеропортом О'Хара і даунтауном міста. Мер Чикаго Рам Емануель офіційно оголосив про те, що його адміністрація вступила у перемовини із Маском про будівництво високошвидкісної системи, яка буде використовувати електричні підземні транспортні засоби. Пропонована система транспортування буде використовуватися для перевезення пасажирів між аеропортом О'Хара, що є одним із найзавантаженіших аеропортів країни, і даунтауна Чикаго всього за 12 хвилин. Наразі пасажирам, які використовують залізничну систему міста, доводиться витрачати близько 45 – 50 хвилин, аби дістатися з даунтауна в аеропорт О'Хара або назад.

Мер сподівається почати реалізацію проекту протягом року і завершити проект у наступні чотири роки. Як стверджують у мерії, планується, що створення нової транспортної системи буде повністю оплачувати The Boring Company, яка вказала у своїй пропозиції місту, що тарифи на використання транспортної системи майбутнього хоча ще й не встановлені, але будуть вищими, ніж поточні тарифи у $5 за проїзд між О'Хара і даунтауном, але меншими, ніж вартість поїздки на таксі, яка зазвичай становить близько $40. Як заявляють у The Boring Company, безпілотні електробуси, які будуть використовуватися транспортній системі майбутнього, розроблялися на основі електромобіля Tesla Model X і мають систему клімат-контролю, камеру для зберігання багажу та Wi-Fi, а максимальна їхня швидкість становить близько 240 кілометрів на годину.

Чиновники Іллінойсу зважуються на імміграційні дебати рамках дискусії про імміграцію до США губерУ натор Іллінойсу Брюс Раунер звернувся до президента Дональда Трампа.

У четвер, 21 червня, Раунер відповідав на запитання на зустрічі з громадою у Рокфорді і похвалив президента за зміну його політики щодо відокремлення дітей-іммігрантів від їхніх сімей, коли їх затримують на кордоні. “Ми спілкувались із Білим домом та членами Конгресу, щоб висловити нашу стурбованість”, – сказав губернатор. – “Я хочу подякувати президенту Трампу. Він підписав розпорядження, щоб припинити це”. Нагадаємо, що Раунеру вдавалося уникати використання імені президента к минулому. Перед листопадовими виборами він зайняв більш помірковану позицію щодо імміграційних дебатів. “Я сподіваюсь, що президент і Конгрес зможуть зібратися разом, щоб отримати комплексну імміграційну реформу. Потрібно покласти край нелегальній імміграції, але ми також повинні бути співчутливими щодо розділення сімей”, – заявив він у четвер. Поки Раунер відповідав на запитання у Рокфорді, американська Палата представників проголосувала за більш жорсткий імміграційний законопроект. Республіканці Іллінойсу підтримали цей законопроект, за винятком Пітера Роскама. Усі демократи проголосували проти цього.

В Іллінойсі дозволили медичну марихуану в якості знеболювального за рецептом

аконодавці штату Іллінойс затвердили закон щодо використання медичної марихуани в якості знеболювального за рецептом та відмінили вимоги надання відбитків пальців та перевірки кримінальної історії для пацієнтів. Ця зміна дозволить усім новим пацієнтам купувати медичну марихуану в ліцензованих аптеках на підставі рецепта від лікаря, а не чекати схвалення такої покупки до чотирьох місяців. Пацієнтам більше не може бути відмовлено у покупці на підставі їх кримінального минулого. Тепер губернатор Брюс Раунер має підписати законопроект. Нагадаємо, що раніше Раунер виступав проти розширення законів щодо медичної марихуани. Сенатор Дон Хармон, що подав законопроект, заявив, що був вражений почутим від пацієнтів у Спрингфілді. Вони

July 2018 Ukrainian People

розповіли, що використовують марихуану для зменшення або припинення використання опіоїдів, таких як Vicodin. Хоча наука не досягла однозначної думки щодо ефективності використання коноплі замість наркотиків, Хармон сказав: “Єдине, що я знаю напевно – опіоїди вбивають людей, а марихуана – ні”. Центри з контролю та профілактики захворювань підрахували, що приблизно півмільйона людей у США померли від передозування опіоїдами у період між 2000 і 2014 роками. В Іллінойсі передозування опіоїдами спричинило більш ніж 11 тисяч смертей із 2008 року. Натомість Адміністрація з контролю над наркотиками США не повідомляє про смерті від передозування марихуаною. Відміна перевірки відбитків пальців та кримінальної історії дозволить значно розширити

використання медичної марихуани в Іллінойсі. Зараз зареєстровано лише близько 37 тисяч офіційних пацієнтів, у порівнянні з 8 мільйонами рецептів на опіоїди, виписаних з 2015 року. Раунер виступає проти окремого законопроекту з легалізації, оподаткування та регулювання медичної марихуани. На виборах губернатора у листопаді демократичний кандидат Дж. Б. Пріцкер (J.B. Pritzker) виступав за легалізацію марихуани, тож дозвіл на її використання був швидше політичним рішенням. Генеральна Асамблея штату Іллінойс також затвердила закон, який дозволив би штатам ліцензувати вирощування та переробку промислової коноплі, яку класифікують як рослину каннабіса із вмістом ТГК менш ніж 0,3%. Її можна використовувати у виробництві текстилю та інших матеріалів. Цей закон також йде на розгляд до губернатора.

КРИМІНАЛ

Синтоя Браун, засуджена за вбивство до пожиттєвого ув'язнення, вимагає помилування у федеральному суді

“Маленького Джейкоба” ідентифікували через 8 місяців після того, як знайшли його тіло. Заарештовано матір та її коханку

Вісім місяців тому тіло маленького хлопчика викинуло на берег Галвестона, штат Техас. Та тільки недавно поліції вдалось ідентифікувати його і заарештувати його матір. Хлопчик, якого поліція назвала “Маленький Джейкоб”, виявився 4-річним Джейденом Александром Лопесом (Jayden Alexander Lopez) із Х'юстона, штат Техас. Його тіло було знайдено на пляжі Галвестона у минулому році. З того часу поліція та ФБР витратили сотні годин, намагаючись знайти його родичів, або будь-які можливі зачіпки, що допомогли б опізнати хлопчика. 30 січня 2018 року було опубліковано фоторобот “Маленького Джейкоба”. Після цього за діло взялись представники громадськості та ЗМІ. Дві підказки допомогли поліції розпізнати Джейдена, а зразок ДНК дозволив їм знайти його матір, Ребекку Ріверу (Rebecca Rivera) та її подругу, Данію Амезкіту-Лопес (Dania Amezquita-Lopez). Обидві були заарештовані за підозрою в його вбивстві та приховуванні злочину. Зараз матір Джейдена, 34-річна Рівера, утримується у в'язниці округу Галвестон, хоча може вийти під заставу у розмірі 250 тисяч доларів. 31-річна Амезкіта-Лопес була заарештована за звинуваченням у причетності до вбивства та утримується під заставу у розмірі 100 тисяч доларів. Поліція не розповідає, як саме загинув маленький хлопчик. Однак, достовірно відомо, що це не був нещасний випадок. Тіло Джейдена викинуло на берег 20 жовтня 2017 року, але жодна людина не подала заявку на його розпізнання. Його мати зізналась, що вона скинула сина в океан на техаському узбережжі.

Афроамериканця звільнено після 36 років в'язниці за вбивства поліцейських Джекі Вілсон (Jackie Wilson), один з двох братів, засуджених за вбивства поліцейських у Чикаго, був звільнений з в'язниці після 36 років ув'язнення в п'ятницю, 23 червня. Раптова свобода для 57-річного Вілсона прийшла після того, як суддя округу Кук Вільям Хокс наказав звільнити його. На минулому тижні суддя відкинув звинувачення у вбивстві, дізнавшись, що горезвісний сержант чиказької поліції Джон Бердж та його детективи під тортурами примусили Вілсона зізнатися. Суддя також заявив, що прокурори “провалились” у своїх аргументах утримувати Вілсона у в'язниці, додавши, що вони хочуть, щоб він розглядав справу “через об'єктив суду, який засідав у 1982 або 1988 роках, не враховуючи фактів, виявлених протягом останніх трьох десятиліть”. За цей час багато афроамериканців звинуватили Джона Берджа та його колег у тортурах та насильстві для зізнань протягом 70-х і 80-х років у поліцейському відділку Південної частини Чикаго. Скандал заплямував репутацію міста та витягнув із кишень платників податків щонайменше 115 мільйонів доларів у судових процесах, рішеннях та інших компенсаціях потерпілим.

July 2018 Ukrainian People

“Я молюся, щоб ви були милосердними і дали мені другий шанс”, – тихо промовила Синтоя Браун (Cyntoia Brown), сидячи перед членами ради із дострокового звільнення у в'язниці для жінок штату Теннесі. В їх руках була доля цієї нещасної жінки – вони могли прийняти рішення про її умовне звільнення. Браун, котрій нині 30 років, була засуджена до пожиттєвого ув'язнення за вбивство, скоєне нею в 16-річному віці. У неї немає шансів на звільнення, поки вона не відбуде 51-річний термін. Її справа стала національною точкою відліку для активістів, які намагаються реформувати систему кримінального правосуддя над дітьми та підвищувати рівень обізнаності про збитки від торгівлі людьми. У червні Синтоя Браун отримала ще одну можливість подати заяву на пом'якшення вироку. Федеральний апеляційний суд США у Цинциннаті погодився вислухати усне пояснення щодо справедливості її вироку. Очікується, що її адвокати будуть вказувати на недавні рішення Верховного суду про визнання неконституційними пожиттєвих вироків для неповнолітніх без можливості дострокового звільнення. Згідно її вироку, Синтої має виповнитися 69 років, щоб вона отримала право на звільнення. Її адвокати та прихильники запевняють, що це занадто довгий термін.

Злочин Синтої Браун Браун народилася у неблагополучній сім’ї: її мати під час вагітності могла випити і пляшку віскі на день. Вона віддала дівчинку на удочеріння, коли тій було всього два роки. Синтою удочерила сім’я з Теннессі, але через кілька років дівчинка покинула початкову школу і втекла з дому. Вона розповідала, що займатися проституцією її змусив бойфренд. До 16 років вона жила у мотелі разом із сутенером на прізвисько Kut Throat (“Переріж Горло”): він ґвалтував її, давав наркотики і продавав клієнтам. 6 серпня 2004 року один із клієнтів сутенера, 43-річний про-

давець нерухомості Джонні Аллен, купив Синтою для задоволення своїх сексуальних фантазій. Він відвіз її до себе додому, де зайнявся з нею сексом, а потім для чогось поліз під ліжко. 16-річна дівчина говорила, що бачила у його будинку зброю і злякалася, що чоловік поліз за рушницею, тому що хоче її вбити. Тоді вона витягла із сумочки свій пістолет, вистрілила чоловікові у потилицю, забрала його гроші і втекла. Суд, який розглядав її справу, визнав Браун винною у вбивстві й пограбуванні, а також у проституції. Дівчину засудили до довічного ув’язнення, причому попросити про дострокове звільнення вона може тільки після закінчення 51 року покарання. На суді вона визнала свою провину, розповіла про пережите насильство – як моральне, так і сексуальне, – але не добилася поблажливості.

Надія на помилування На широкий загал справа Синтої Браун не висвітлювалася – до тих пір, поки у листопаді 2017-го про неї не написала у твіттері Кім Кардашьян. Вона якимось чином дізналася про цю історію і обурилася, що дівчину, яку змусили займатися проституцією і яка змогла постояти за себе, засудили до пожиттєвого ув’язнення. Кардашьян доручила своїм адвокатам зайнятися цією справою. Після виступу Кардашьян на підтримку Синтої Браун висловилися й інші знаменитості: Ріанна, Снуп Догг, Кара Делевінь, ЛеБрон Джеймс. Сотні тисяч людей підписали клопотання про свободу Браун в Інтернеті.

Р о з сл і ду в а н н я

Люда Руда

У КАЛІФОРНІЇ ЗАТРИМАЛИ СЕРІЙНОГО ВБИВЦЮ І ҐВАЛТІВНИКА, ЯКОГО РОЗШУКУВАЛИ 40 РОКІВ Що ми знаємо про Джозефа Деанджело?

1976 по 1986 роки цей чоловік вселяв жах в серця каліфорнійців від Сакраменто до Сан-Франциско та Лос-Анджелеса. Він вбив 12 людей, зґвалтував мінімум 45 осіб та обікрав понад 120 будинків. Всі його злочини були надзвичайно ретельно спланованими. Він був відомим під багатьма іменами: “Golden State Killer”, “East Area Rapist”, “Diamond Knot Killer” та “Original Night Stalker”. Але тільки недавно, після детективної роботи протягом десятиріч, поліції вдалось виявити вбивцю. Ним виявився Джозеф Джеймс Деанджело (Joseph James DeAngelo). “Національне полювання” на підозрюваного остаточно завершилось у вівторок, 12 червня, коли поліція повідомила про арешт 72-річного Деанджело. Його було визнано відповідальним за серію вбивств та зґвалтувань. Будинок у тихому районі американського Сакраменто оточила поліція. 40 років ФБР шукало каліфорнійського вбивцю на прізвисько “Золотий кіллер штату” (Golden State Killer). І ось пошуки привели їх сюди. Поліцейські допускали, що вбивця міг працювати у правоохоронних органах, адже йому майстерно вдавалося переховуватися. І здогади таки підтвердилися. “Ми знали, що це схоже на пошук голки в сіні, проте ми знали, що голка таки там”, – каже місцевий прокурор. Він вривався вночі у каліфорнійські будинки. Ґвалтував жінок, іноді – на очах у зв'язаних чоловіків і дітей. Або вбивав господарів і грабував їх помешкання. Довгий час поліція не пов'язувала ці злочини між собою. Але після кожного епізоду поліцейські збирали зразки ДНК і зберігали їх роками. Саме вони й привели до злочинця. Багаторічні підозри слідчих підтвердилися. Деанджело – колишній поліцейський. Коли його прийшли арештовувати, чоловік навіть не пручався. У середу, 13 червня, ФБР та місцева поліція почали вилучати речі з дому Деанджело. Сусіди розповіли, що він був дуже педантичним, завжди дуже ретельно стриг свій газон, а також був дуже запальним і часто лаявся. “Йому дуже подобалося когось посилати”, – розповів один із сусідів. Коли поліція оголосила про арешт Деанджело, детективи заявили, що дуже здивувались, дізнавшись, що справа закінчилась там, де й розпочалась. Старий мирно жив зі своєю донькою та онукою в Окленді, у Цитрус-Хайтс – місті на північний схід від Сакраменто.

July 2018 Ukrainian People

Народився “Золотий кілер” у 1946 році в місті Бат (Bath), штат Нью-Йорк. Потім разом з батьками переїхав до Каліфорнії, де родина жила у містечку Фолсом. Деанджело мешкав у Фолсомі до осені 1964 року, отже, район на схід від Сакраменто він знав добре ще з часів своєї юності. Із жовтня 1964 року Джозеф Деанджело перебував на військовій службі. Він служив на одному з перших в американському флоті ракетних крейсерів “Канберра”. Був демобілізований у серпні 1968-го. Після військової служби чоловік протягом двох років навчався у Сьєрра-коледжі (Sierra College - громадський коледж у Північній Каліфорнії), а потім ще 2 роки – у Каліфорнійському університеті в місті Сакраменто, де отримав ступінь бакалавра кримінального права. Коли Деанджело було 24 роки, він закохався у Бонні Колвелл (Bonnie Jean Colwell), дівчину, що жила в Оберні. Вони обоє навчались у коледжі. Але згодом, з невідомих для нас причин, пара розпалася. У 1973 році Деанджело, якому було вже 27 років, одружився із 20-річною Шарон Хаддл (Sharon Huddle), що жила у Цитрус-Хайтс. Її брат, Джеймс Хаддл (James Huddle) повідомив, що пара виростила трьох дочок, але розійшлась. Хаддл заявив, що його приголомшив арешт Деанджело. Він також згадав, що Деанджело одного разу зачепив тему про “Golden State Killer”. З 1973 по 1976 рік Діанджело проходив службу в лавах управління поліції міста Ексетер в центральній частині Каліфорнії (це приблизно 320 км на південний схід від Сакраменто). З 1976 по 1979 рік працював у поліції невеликого містечка Оберн (Auburn), що за 45 км на північний схід від Сакраменто.

Перші 15 нападів відбулися у районі Сакраменто, у тому числі чотири – у Цитрус-Хайтс. Лише до 1978 року принаймні 30 нападів були скоєні за межами цієї території. “Golden State Killer” зазвичай діяв уночі. Він заздалегідь планував все до найменших деталей: вивчав розклад своїх жертв, вламувався до їхніх будинків та відкривав вікна, або виймав скло для того, щоб пізніше повернутись. Злочинець вимикав світло на веранді і ховав шнурки та канати, щоб пізніше зв’язати своїх жертв. Під час одного з нападів Деанджело сховався у шафі сімейної пари, зачекав поки вони заснуть, а потім вийшов і почав світити ліхтариком в їхні обличчя. Коли чоловік кинувся до рушниці біля ліжка, злочинець посвітив на кулі в своїй руці: він вже розрядив зброю. Його терпіння, розвідка, здатність тікати від погоні та знання складних вузлів призвели до того, що детективи почали підозрювати, що нападник служив в армії або правоохоронних органах. Саме так і було. У 1976 році, у той же рік, коли відбулась перша атака, Деанджело приєднався до відділу поліції Оберна, приблизно за 20 миль на північний схід від Сакраменто. Ніколас Віллік (Nicholas Willick) був патрульним сержантом у поліції Оберна, коли Деанджело приєднався до відділку. Віллік згадав, що тоді у відділку було близько 17 співробітників, які розслідували, в основному, майнові злочини. Це був час підвищеної тривоги у Північній Каліфорнії, тому що в регіоні відбулась серія жорстоких вбивств. Проте Віллік ніколи не підозрював, що Деанджело винний у цих вбивствах. Все, що Віллік пам’ятає про нього, це не-

Bikbova Law Offices Адвокат Юлія Бікбова

Надійний захист та всебічна юридична допомога Імміграційне право • Притулок • Захист в імміграційному суді • Легалізація і громадянство • Консультації з питань останніх кримінальних судимостей, арештів і звинувачень, а також введення в оману чи обман імміграційних служб та інших органів влади на предмет імміграційного статусу. Неімміграційні візи: робочі візи, перевід менеджерів і працівників компаній в компанії США, включаючи стартапи, студентські, інноваційні візи, візи для спортсменів, тренерів, артистів, медпрацівників, вчених, жертв чи свідків злочинів. Імміграційні візи | Грінкарти на основі воз’єднання сім’ї, робочих та інвестиційних віз, для лікарів та медсестер, спортсменів, тренерів та артистів. Сімейне право • Розлучення • Розділ майна • Шлюбні угоди • Аліменти • Заповіти і трасти • Податкове і пенсійне планування • Захист активів Громадянське право • Громадянські акти і захист при порушенні договорів, розтраті грошей, розділенні майна і активів, ділових суперечках • Захист інтересів власників, працівників і контрактників транспортних компаній

• Захист прав працівників згідно законів про оплату праці, захист роботодавців при позовах і державних розслідуваннях, пов’язаних з звинуваченнями в порушенні законів про оплату праці • Представлення інтересів малого та середнього бізнесу в спорах між акціонерами, підрядниками, клієнтами або поставниками • Групові позови – Class Actions • Травми і аварії Корпоративне, податкове і міжнародне право • Повний спектр юридичних послуг з ведення бізнесу, включаючи податкове планування • Відкриття стартапу в США, угоди, міжнародні угоди, злиття і поглинання • Захист при розслідуванні порушень Foreign Corrupt Practices Act • Звітність по зарубіжним рахункам і активам для фінансових і податкових структур США, захист при розслідуваннях FinCen (FBAR/FATCA reporting) і IRS • Захист при розслідуванні з боку Department of Homeland Security у відношенні дотримання правил найму працівників (Form I-9 Inspections) • Третейський/арбітражний суд, міжнародні позови • Юридичне обслуговування медичних і стоматологічних офісів • Юридичне обслуговування транспортних компаній

Розмовляємо українською, російською та англійською мовами.

847-730-1800 bikbovalaw.com • julia@bikbovalaw.com 3400 Dundee Road, Suite 150, Northbrook, IL 60062

на території сусіднього округу Плейсер (Placer), а там особовий склад не перевірявся. У період з 1990 по літо 2017 року Деанджело працював у мережі продуктових магазинів “Save Mart”. Останнім місцем його роботи був магазин у Роузвіллі, порівняно недалеко від місць нападів в 1976-1977 роках. Дивно, але злочинець навіть не виїхав з району Сакраменто. Невже він так був упевнений у безкарності? Але ж він повинен був знати, що в 2004 році був прийнятий закон про обов'язкове порівняння ДНКпрофілів, і він також знав, що його ДНК є у розпорядженні правоохоронних органів. На що він сподівався? Незрозуміло, адже ця людина була недурною, з юридичною освітою і досвідом поліцейської роботи. Ось у кого ілюзій щодо того, як працює правоохоронна система, не повинно було бути!

велика деталь – той втратив частину пальця у В'єтнамі. Деанджело був схожим на інших офіцерів, і навіть провів неофіційну екскурсію своїм новим будинком для колег. “Він був звичайним чоловіком, звичайним Джо”. Для всіх він був саме таким. До тих пір, поки 20 липня 1979 року Діанджело був спійманий на місці злочину при спробі крадіжки із магазину. Невеликий проступок, але недопустимий для поліцейського. Тоді Віллік вже став начальником поліції Оберна. “Я його звільнив”, – пояснив він. – “Він порушив закон”. Після цього поліцейська кар'єра Деанджело закінчилась. З тих пір Віллік ніколи його не бачив – доки його ім'я та обличчя не з'явилися у новинах про “Golden State Killer”. Сидячи у білому плетеному кріслі, пан Віллік заявив репортерам, що він теж шокований тим, що Деанджело вдалось так довго залишатись на свободі. Він впевнений, що нічого не міг зробити для його арешту. Ще на початковому етапі розслідування, у другій половині 1970-х років детективи неодноразово висловлювали підозри про можливу належність нападника до правоохоронних органів. Проводилась велика перевірка особового складу, шукали осіб, що відповідали певним наборам пошукових ознак. Нікого тоді не знайшли і тепер стає ясно чому – поліція Оберна не мала відношення до Сакраменто, місто перебувало

Х ТРАВМИ В АВТОМОБІЛЬНИХ АВАРІЯХ Х ТРАВМИ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ І НЕЩАСНІ ВИПАДКИ НА ВИРОБНИЦТВІ ТА БУДІВНИЦТВІ І МЕДИЧНІ ПОМИЛКИ / ПОМИЛКОВА СМЕРТЬ - бійки - крадіжки зі зломом, тощо.

Як викрили серійного вбивцю

Ситуація, пов'язана з раптовим викриттям серійного вбивці Джозефа Деанджело, стала збігом випадкових обставин. Це стало несподіванкою навіть для співробітників служби шерифа округу Сакраменто і відділення ФБР у Сакраменто, зайнятих розшуком злочинця. Все вирішилося буквально протягом одного тижня з моменту отримання першого “сигналу”. Що, власне, сталося? Якийсь родич злочинця, умовно назвемо його “Онук”, намірився відстежити свій генеалогічний ланцюжок. Відшукати, так би мовити, рідню і коріння. Він замовив професійне генеалогічне дослідження, яке передбачало в т.ч. і виявлення потенційних родичів за ДНК. “Онук” заплатив гроші й здав кров в одній із 4-х приватних компаній, що спеціалізуються на створенні ДНК-профілів. Там провели необхідну роботу, отримали “генетичний профіль” і порівняли його з ДНК-профілем серійного вбивці. Чому порівняли? Та тому, що з 2004 року в Каліфорнії діє закон штату, який зобов'язував порівнювати всі людські ДНК, що виділяються в Каліфорнії при будь-яких дослідженнях, з ДНК “Золотого кілера”. Тобто всі особи, що потрапляють до в'язниць, поступають на держслужбу, обстежуються на спадкові захворювання та ін., повинні проходити порівняння на відповідність з “профілем” вбивці. Свого часу цей закон був прийнятий під тиском жертв “Golden State Killer” та їх родичів (до речі, існувала велика опозиція щодо його прийняття, оскільки його реалізація надзвичайно дорога). Загалом, “генетичний профіль” умовного “Онука” показав дивовижний збіг з ДНК насильника зі східного Сакраменто. При цьому було зрозуміло, що сам “Онук” злочинцем бути не міг – просто за віком не підходив. Було очевидно, що вбивцею є хтось із його найближчих родичів. І ось на цьому етапі до розслідування підключилися ФБР і служба шерифа. Усе інше було лише справою техніки. Таким чином, обережний вбивця, який протягом багатьох десятиліть ховався, всіляко маскувався, уникав медичних процедур, пов'язаних зі здачею крові, і якого не зуміли відшукати навіть недурні детективи, став жертвою допитливого молодого чоловіка, якому забаглося познайомитися із незнайомою ріднею. Результатом його допитливості стала подорож “Діда” за грати. Тест ДНК дозволив пов’язати всі злочини і призвів до арешту Деанджело. Це була ДНК, яка вивела детективів на слід вбивці. Детективи прослідкували за ним і таємно зібрали зразки його ДНК із двох предметів, які він викинув. Результати співпали з ДНК “Golden State Killer”. Після цього його остаточно заарештували. Наскільки відомо, поки що Деанджело зберігає мовчання. Злочинець вважає за краще “грати дурня”: не бачить, не чує і не розуміє того, що відбувається навколо. Ноги у нього, начебто, не ходять, такий собі немічний інвалід на візку, хоча на роботу він ходив до літа 2017-го і навіть ще цієї весни досить бадьоро порався коло хати. Сотні жертв тепер звернуться до прокурорів, щоб справедливість, яка колись здавалася неможливою, перемогла.

ПОРУШЕННЯ ПРАВИЛ ДОРОЖНЬОГО РУХУ (CDL TICKETS)

БЕЗКОШТОВНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ:

773-281-8744

Ми розмовляємо польською. 30 років у бізнесі.

www.joelgouldlaw.com 5839 W. Belmont Ave., Chicago, IL 60634 and ofﬁce at downtown.

“Я не хочу, щоб він загинув”, – сказала ФБР анонімна жінка, що була першою жертвою насилля, – “тому що це буде найлегшим виходом для нього”.

Ді Капріо відвідав сімейну вечерю Аль Пачіно зі своєї 20-річною коханою

Єва Лонгорія вперше стала мамою

еонардо Ді Капріо відвідав сімейну вечерю зі своєю дівчиною – 20-річною моделлю Камілою Морроне, передає Daily Mail. Мати Каміли – 42-річна Люсіла Кола – з 2009 року перебуває у стосунках зі знаменитим актором Аль Пачіно. Минулого тижня Лео у компанії сім'ї Каміли помітили в одному з ресторанів Беверлі-Хіллз. Актора було не впізнати – темна кофта з капюшоном і кепка приховували його обличчя. Але папараці не проведеш. А ось Каміла не стала ховатися – дівчина красувалася в яскраво-червоній сукні від бренду RealisationPar. Як повідомляє Daily Mail, вечеря пройшла у дружній атмосфері, Лео і Каміла багато сміялися. Акторові вдалося поспілкуватися з вітчимом своєї коханої – Аль Пачіно.

червня актриса Єва Лонгорія, зірка серіалу “Відчайдушні домогосподарки”, вперше стала мамою. Для її чоловіка, бізнесмена Хосе Антоніо Бастона, це вже третя дитина. А от для Лонгорії він – третій чоловік. Хлопчик з'явився на світ у медичному центрі Cedars-Sinai Medical Center у ЛосАнджелесі. Його назвали Сантьяго Енріке Бастонь. “Ми шалено вдячні за це щастя”, – розповіли Єва і Хосе виданню HOLA! USA. Перший знімок малюка, зроблений журналом, Єва розмістила у себе на сторінці в Instagram. “Привіт, світ! Представляю вам Сантьяго Енріке Бастона. Спасибі всім за теплі привітання!” – підписала знімок актриса. Також Єва не залишилася осторонь від політичних подій: у США з приходом президента Дональда Трампа діє “політика нульової толерантності” стосовно мігрантів. Сім'ї, які нелегально намагаються перетнути кордон, затримують, дітей забирають від батьків і поміщають до спеціальних тимчасових притулків. “Я б хотіла привернути увагу до сімей, яких розділили на кордоні. Я не можу собі уявити, щоб мого сина вирвали у мене з рук, – пише Єва Лонгорія. – Сім'я має бути разом”.

July 2018 Ukrainian People

Модель Кендіс Свейнпол вдруге стала мамою

-річна супермодель, одна з “ангелів” компанії Victoria's Secret Кендіс Свейнпол та її наречений Герман Ніколі стали батьками вдруге. У пари народився ще один син. Новиною про радісну подію Кендіс поділилася в Instagram, опублікувавши там знімок з новонародженим малюком. “Дякую всім за побажання. Нам малюк народився сьогодні вранці, вдома, і нічого не може бути прекраснішим”, – написала Кендіс у своєму Instagram.

У Шарліз Терон новий роман?

ктрисі Шарліз Терон раніше приписували роман із екс-бойфрендом Холлі Беррі, однак розмови про цей роман вона назвала чутками. Минуло зовсім мало часу, а преса говорить вже про інший роман ШарлізТерон. Шарліз Терон приписують роман із 41-річним актором Олександром Скарсгардом, з яким вона зустрічалася багато років тому. Як повідомляють ЗМІ, стосунки у них відновилися під час зйомок у фільмі “Flarsky”. Вони хочуть приховати свій роман, але це досить проблематично. Шарліз – жінка, яка точно знає, чого хоче, і йде до своєї мети напролом. Вона зробила перший крок до Олександра і тоді, і зараз, – пишуть ЗМІ.

Ріанна закрутила роман

із зіркою “Сутінків”

мериканську співачку Ріанну, яка нещодавно роздяглася для своєї колекції білизни, запідозрили у романтичних стосунках із британським актором, зіркою фільму “Сутінки” Робертом Паттінсоном. Про це пише новозеландське видання Woman's Day, повідомляє Gossip Cop. Пару познайомила спільна подруга – американська співачка Кеті Перрі. У Ріанни і Паттінсона нібито вже було кілька романтичних побачень. Незадовго до початку роману з Робертом Паттінсоном Ріанна розійшлася з мільярдером Хассаном Джамілем. А Роберт Паттінсон у 2017 році розірвав заручини зі співачкою FKA Twigs. Поки що ніяких підтверджень їхнього роману немає. Втім, як і спростувань. Нагадаємо, раніше повідомлялося про те, що Ріанна хотіла вийти заміж і народити дитину Хассану Джамілю. Закохані щосили планували одруження. Оскільки Ріанна народилася на Барбадосі, а Джаміль – родом із Саудівської Аравії, вони не хотіли грати весілля в Америці чи у Великобританії. Ріанна навіть встигла познайомити коханого зі своїм батьком Рональдом.

Бред Пітт заборонив дітям зніматися в Малефісент-2 із Джолі в головній ролі

Лондоні відбуваються зйомки фільму “Малефісент-2” із Анджеліною Джолі, Елем Феннінгом і Мішель Пфайффер у головних ролях. До речі, на зйомках цього фільму актриси посварилися. 42-річна актриса хотіла б задіяти у зйомках і своїх дітей – сина Нокса і дочку Шайло. Нагадаємо, їхня з Бредом Піттом дочка Вів'єн з'явилася у першому фільмі, який вийшов у 2014 році. За словами UsWeekly, 54-річний Бред Пітт відмовився давати свій дозвіл на зйомки у продовженні фільму. “Він відмовляється підписувати документ про участь Шайло і Нокса”, – сказало джерело. Інсайдер додав: “Дітей використовують в якості пішаків”. Невідомий друг також сказав, що діти повинні були перебувати у Лондоні з Анджеліною протягом двох тижнів, а потім повернутися до Лос-Анджелеса із Бредом, але потім Джолі змінила плани. Журнал не пояснив, чому вона змінила плани, але джерело з оточення Пітта стверджує, що це було несправедливо. Пітта бачили у Лондоні біля місця зйомок.

У Дженніфер Лоуренс – новий бойфренд

кандальна голлівудська актриса Дженніфер Лоуренс, яка нещодавно розповіла, як втратила роль у знаменитому фільмі, вже не самотня. Як повідомляє The Daily Mail, посилаючись на джерела, обранцем актриси став Кукі Марун, директор відомої Gladstone Gallery, що спеціалізується на творах сучасного мистецтва. “Їхні стосунки тривають вже кілька тижнів. Однак пара зустрічається таємно. Вони дуже обережні, тому що не хочуть, щоб їх бачили разом”,– зазначив інсайдер. За інформацією ЗМІ, Кук Мароні – відомий американський мистецтвознавець. Чоловік працював з відомими художниками, зокрема, Керолом Данем і Метью Барні. Своє особисте життя директор галереї ретельно приховує, тому, ймовірно, пара не хоче виставляти свої відносини на показ. Після гучних новин про нових бойфрендів Дженніфер Лоуренс зірка теж прагне приховати своє особисте життя. Нагадаємо, Дженніфер Лоуренс і Даррен Аронофскі, які в минулому році розлучилися, зуміли зберегти дружні відносини. Днями актриса і режисер зустрілися на вечорі BAM Gala у НьюЙорку.

53-річна Кортні Кокс виходить заміж

за рок-музиканта

к повідомляє видання Mirror, 53-річна американська актриса, зірка серіалу “Друзі” Кортні Кокс збирається заміж за свого 41-річного коханого, рокмузиканта, гітариста і піаніста групи “Snow Patrol” – Джонні Макдейда. Більш того, подружкою нареченої стане 49-річна актриса і подруга Кортні – Дженніфер Еністон. “Вони з Дженніфер – нерозлучні друзі і останнім часом стали ще ближчими. Кортні не піде до вівтаря, якщо Дженніфер не буде поруч. Їх дружба дуже міцна”, – повідомило джерело з близького оточення зірок. Дженніфер Еністон і Кортні Кокс дружать ще з часів зйомок у знаменитому американському серіалі “Друзі”. Відомо також те, що Кортні була подружкою нареченої на весіллі Дженніфер з ДжастіномТеру. До слова, Джастіна недавно помітили на відпочинку з актрисою Еммою Стоун.

Ukrainian People July 2018

Здо р о в ' я

Хвороба як спосіб отримати те, що без хвороби отримати ніяк не вдається

Не секрет, що практично всі захворювання мають психологічне підґрунтя. Але класична медицина офіційно визнає лише кілька захворювань, в яких психосоматичний фактор є провідним способом задоволення потреб, які по-іншому задовольнити неможливо. Так що ж дозволяє хвороба?

ДБАТИ ПРО СЕБЕ БЕЗ ПОЧУТТЯ ВИНИ Ліки, всілякі засоби догляду, дорогі аналізи, процедури, обстеження – усе це вам забезпечено просто тому, що ви хворієте. Спробуйте ту ж суму витратити на послуги стиліста або курс масажу. Для кількох поколінь людей – це неприпустимо. Завжди є те, на що гроші потрібніші.

ПРАВО НА ВІДПОЧИНОК Парадокс у тому, що більшість сучасних жінок, навіть ставши фрілансерами, або маючи вільний графік, все одно живуть за принципом: “У жінки є тільки два випадки, коли вона може нічого не робити – це вагітність, або хвороба”. І вся наша система побудована за цим принципом. Дитина не може не ходити в школу, якщо вона не хоче. Є єдина причина, з якої вона може пропускати школу – це хвороба. Чи це не абсурд?

ПРАВО НА ТУРБОТУ БЛИЗЬКИХ Можливість відчути себе людиною, про яку дбають. Якось не прийнято у нас піклуватися про “сильного, розумного і успішного”, тим більше про тих, хто може подбати про себе сам. А хвороба надає право отримати цю турботу і ніжність. Якщо ж близькі продовжують ігнорувати навіть ці недвозначні меседжі про допомогу, то хвороба прогресуватиме, і в якийсь момент ці прохання доведеться почути. Чергування в реанімаційній палаті будуть забезпечені.

УВАГА БЛИЗЬКИХ І ДРУЗІВ Хвороба – це спосіб відчути себе особливим, вартим уваги. Тебе обговорюють, про тебе говорять. Ти стаєш “темою дня”. І чим складніше хвороба, тим більше “охів та ахів”.

July 2018 Ukrainian People

ПОВАГА Людина, що терпить страшні страждання, наряду з жалем і співчуттям, навіть з думками: “Господи, не дай, Боже мені таке…” викликає трепіт і повагу. Якщо те, чим ти займаєшся в даний момент, чомусь не викликає поваги, перш за все у тебе самого, то серйозна хвороба дасть цю повагу. І бажання відчути себе “героєм” ніхто не відміняв.

МОЖЛИВІСТЬ НЕ ВИРІШУВАТИ ТЕ, ЩО ПОТРІБНО ВИРІШИТИ Коли серйозно захворіла дитина, ідею з розлученням доведеться відкласти. Сильна хвороба змусить почекати з новими проектами і зміною роду діяльності. Багаторічний догляд за близькою людиною – вагома причина, щоб не задаватися питаннями особистого життя і кар’єри, запізнень на зустріч або роботу.

МОЖЛИВІСТЬ ПРИСЛУХАТИСЬ ДО СЕБЕ Ми завжди кудись поспішаємо, а головне постійно відкладаємо. Під час хвороби життя різко сповільнюється, і на передній план виходить те, що раніше ігнорувалося і не помічалося. Кожен твій подих, кожен твій крок стає важливим, як і можливість все відкласти і подумати про найважливіше.

БАЖАННЯ І ПРОХАННЯ До бажань хворої людини прийнято прислухатися. Тож, захворівши, можна нарешті змусити чоловіка полагодити крани і прикрутити ручку дверей, що відвалюється. Не кажучи вже про інші, глобальніші прохання.

ПОБАЧИТИ СВІТ З ІНШОГО БОКУ Хвороба дозволяє потрапити в іншу реальність. Якщо вам доводилося кілька годин

дивитися на складки тканини на абажурі, або розглядати фігури дивовижних звірів у тріщинах на стелі – ви розумієте, про що я. Коли єдине, що ти можеш – це годинами дивитися в один квадрат метр на метр, то світ постає перед тобою абсолютно з іншого боку.

ПЕРЕОСМИСЛИТИ СВОЄ ЖИТТЯ Серйозна хвороба змушує задуматися про те, про що раніше не хотілось думати. Коли постає перспектива можливого кінця, то вся брехня про себе і своє життя кудись випаровується, і ти залишаєшся наодинці з правдою. І в цей момент відбувається глобальне перезавантаження системи. Переоцінка всього свого життя. Потреби – це такі речі, які доводиться задовольняти. Питання тільки у способі. Якщо доросла людина з якихось причин не готова висувати свої потреби відкрито, то через хворобу несвідомо включається цей механізм. Вроджені хвороби або хвороби дітей до 6 – 8 років – це на 70% несвідоме мамине замовлення і на 30% – татове. Хвороба дітей – це один із способів задовольнити свої приховані потреби і опрацювати свої ж недоліки за рахунок хвороби дитини. Визнавати такі речі “напряму в лоб”, без належної готовності – практично неможливо. Включається сильний психологічний захист. Тому є сенс підходити до розуміння цього поступово: 1. Задайте собі питання. Що ця хвороба дозволяє мені отримувати? Складіть список з прикладами. 2. Пориньте у кожен пункт. Без осуду себе, а з визнанням цього свого способу отримання чогось дуже важливого для себе. 3. Дозвольте собі те ж саме отримувати відкрито у відносинах, висловлюючи свої потреби, кажучи про них. Зізнаючись собі в них. ХВОРОБА ВІДХОДИТЬ, КОЛИ В НІЙ ПРОПАДАЄ НЕОБХІДНІСТЬ. Будьте здорові!

правил підкорення тренажерного залу

Літо – саме та пора року, коли навіть люди, які ненавидять фізичні вправи, думають про відвідини тренажерного залу. Чимало з нас все ще “носить на собі” цілі купи солодощів після свят, а джинси, в які ми влазили ще в жовтні, вже тиснуть.

Наполегливі тренування – хороший спосіб розпочати літній сезон. Поїдання темного шоколаду чи раптово скасована офісна зустріч – це, звісно, приємно. Але якщо ти збираєшся ходити до тренажерного залу, або повернутись туди після тривалої перерви, візьми до уваги ці поради:

1. 2.

Тренажерний зал не призначений для того, щоб ти миттєво відчув результат. Тільки у барі ти можеш одразу відчути себе кращим.

Постав перед собою мету. Можливо, ти хочеш скинути 10 фунтів. Можливо, ти хочеш стати захисником New York Jets та вивести їх у плей-офф. Але будь обережним: скинути 10 фунтів важко.

Розвивай звичку тренуватись. Спробуй займатись хоча б три рази на тиждень. Комбінуй силові вправи та серцево-судинні тренування. Після третього тижня перестань носити з собою свіже шоколадне печиво.

4. 5. 6. 7. 8.

Нікому та ніколи за усю історію тренажерних залів не вдалось втратити хоча б фунт, розслаблено крутячи педалі та читаючи “The New Yorker”. Нікому.

Забудь про свій iPod. Не одягай ці огидні спортивні навушники та не слухай сумну радіотрансляцію під час вправ на біговій доріжці. Думай про те, що робиш. Не перевантажуйся. Єдиний простий і дієвий спосіб втратити 10 фунтів за 48 годин – харчове отруєння.

Так, у кожному тренажерному залі є надзвичайно захоплений інструктор, який не оновлював плейлист ще з часів пісні “Walking on Sunshine”. Не звертай уваги. А ще тут є дивний хлопець, який, видається, завжди присутній у тренажерному залі. Саме тоді, коли ти думаєш, що сьогодні його не буде... ось же він, ховається за штангами!

July 2018 Ukrainian People

9. 10. 11. 12. 13. 14. 15.

“Молодець!” – це заміна тренером слів “Сміятись над тобою – неввічливо”. Остерігайтеся хіпстерського тренажерного залу з заняттями зі степу.

У спортзалах є два типи відвідувачів: ті, які чистять тренажери після їх використання, і найгірші люди у всесвіті. Ні, це не “відновлювальний енергетичний батончик з антиоксидантним темним шоколадом”. Це просто калорійний шоколадний батончик.

Уникайте непроханого хлопця-порадника, який довго та нудно розповідатиме про будь-яку вправу.

Ви можете почати тренування пресу з 10, 20 чи 30 хвилин. Існує також тренування “досить їсти піцу”, але воно надто жорстоке!

Якщо ви хочете придбати дорогий тренажер, подумайте про “дерев'яний кожушок”. Він коштує 40 доларів, не використовує електроенергії та дає той самий результат.

16. 17. 18.

Тут є інструктор йоги, якого всі люблять, а є інструктор йоги, якого кожен ненавидить. Запам'ятай, хто є хто. Якщо в залі ти бачиш стіну для скелелазіння, ти або зайшов у дуже крутий тренажерний зал, або потрапив у романтичну комедію з Кейт Хадсон у головній ролі.

Будь обережним із будь-якими заняттями, у назві яких є “схід сонця”, “пекельний” або “Мобі”.

19. 20. 21.

Якщо заняття в спортзалі мають бути ефективними – вони будуть важкими. Якщо ти розслаблений і насолоджуєшся самим собою – то ти просто байдикуєш. Якщо тобі потрібно взяти з собою своїх дітей, просто залиш їх у класі тихої медитації. Ніхто не зверне уваги, а діти люблять свічки. Не купуй кросівки за 150 доларів, штани для йоги за 100 доларів, а також воду за 4 долари. А “м’язисті футболки” призначені для людей з м'язами та ритмгітаристів.

22.

Незвичайні тренажери можуть бути спокусливими, але ти, зазвичай, платитимеш за цей бутик-готель із сучасними диванами, свіжими квітами та воду зі скибочками лимона.

23. 24. 25. 26.

Всі бачать, як ти потай обганяєш старих людей у басейні.

Якщо ти купив взуття для занять на велосипеді, можна піти далі і купити велосипед. Це набагато веселіше, і тобі не доведеться слухати C+C Music Factory. Факт: мріючи про відвідування тренажерного залу, ти спалюєш від 0 до 0 калорій.

Успішний похід до тренажерного залу подібний до шлюбу: якщо він справді хороший, ти будеш готовим до важкої роботи. Якщо він поганий – ти будеш лежати у штанах і дивитися телевізор.

27.

Немає ніякого секрету. Тренуйся і ламай рамки.

Спеціалісти-ортопеди Ярослав Дзвіник, M.D.

Ігор Прус, M.D.

Хірург-ортопед Спеціалізується на: • Реконструкції передніх хрестоподібних зв’язок • Артроскопії • Переломах • Ендопротезуванні

SwedishCovenant.org/Dzwinyk Володіє англійською, українською, російською та іспанською мовами

Лікар зі спортивної медицини Спеціалізується на: • Діагностичній кістково-м’язовій ультрасонографії • Ультразвукових ін’єкціях • Мінімально-інвазивному лікуванні сухожиль (Tenex), синдрому тенісного ліктя, ахіллового тендініту, підошвенного фасциту

SwedishCovenant.org/Prus Володіє англійською, російською та українською мовами

Заплануйте вашу зустріч вже сьогодні! Swedish Covenant Hospital 5215 N. California Ave., Suite 804 Chicago, IL 60625 773-907-7750

Ukraine Валютні надходження з-за кордону та проблеми трудової міграції

Від заробітчан за рік надійшло понад 9 мільярдів доларів Трудова міграція в останні роки стала однією з найбільших проблем для нашої країни. Втомившись од відсутності реформ і очікування кращих економічних умов в Україні, мільйони співгромадян намагаються поліпшити свій фінансовий стан і реалізувати кар’єрні очікування в інших країнах. Головна причина, що підштовхує до виїзду за кордон – бажання отримати цікавішу і більш високооплачувану роботу, ніж у себе на батьківщині. Також Україна не може запропонувати своїм громадянам привабливих економічних умов для підприємництва. Поки ці проблеми не будуть вирішені, наша країна продовжить залишатися експортером трудових ресурсів, а відтік робочих рук і мізків триватиме. 22

July 2018 Ukrainian People

...Українцям не можна дорікнути у відсутності патріотизму: більшість тих, хто виїхав на заробітки за кордон, не планують змінювати місце проживання і назавжди покидати Україну

Бідність виштовхує Економічний спад, девальвація національної валюти і різке зростання внутрішніх цін, що почалися в 2014 році, призвели до помітного зниження рівня життя у країні. У доларовому еквіваленті доходи більшості українців знизилися в 2 – 3 рази. Негативну ситуацію посилює і зростаючий рівень безробіття. Навіть за офіційними даними Мінсоцполітики, реальний рівень безробіття в Україні у 2017 році складав 9,5%, а це близько 2 млн осіб. Тривала криза, відсутність видимих орієнтирів її завершення та найнижчий рівень життя у порівнянні з сусідніми країнами виштовхують українців за кордон у пошуках кращих умов для заробітку і самореалізації. Точних даних, скільки співвітчизників зараз працює за кордоном, немає, оскільки при виїзді з країни фіксується лише факт, а не мета виїзду. Однак, за оцінками Держслужби зайнятості, зараз за кордоном працює понад 5,5 млн українців. Деякі європейські країни активно заохочують приплив трудових мігрантів, в тому числі і з України. Яскравим прикладом може бути Польща, яка має серйозні проблеми із внутрішніми трудовими ресурсами. Рівень заробітної плати у Польщі – у 5 разів вищий, ніж в Україні, та лояльний клімат для працевлаштування іноземців зробили цю країну найбільш привабливою для українців. Кількість трудових мігрантів з України у Польщі з 2013 року зросла в 6,5 разу. У 2016 році Польща видала українцям 1,3 млн запрошень на роботу. Крім того, 70 тисяч українців мають “Карту поляка” – документ, який підтверджує польське походження, що також дає право на роботу та на ведення підприємницької діяльності в Польщі. І це без врахування значної кількості нелегальних трудових мігрантів, що не піддаються обліку. У результаті масовий відтік українців на роботу в сусідні кра-

July 2018 Ukrainian People

їни сприяє зростанню економіки і добробуту цих країн, але при цьому погіршується економічна, демографічна і соціальна ситуація в Україні. На думку директора Міжнародного фонду Блейзера Олега Устенка, Україна вже найближчим часом почне відчувати наслідки масового відтоку працездатного населення. Крім того, останнім часом посилився виїзд за кордон освічених і талановитих молодих людей, від яких багато в чому залежить майбутній успіх нашої країни. У такій демографічній та міграційній ситуації Україні буде вкрай важко у перспективі вийти на стійке економічне зростання.

Валютні надходження За даними Національного банку, оновленими у березні цього року, лише за минулий рік грошові перекази в Україну від заробітчан становили приблизно 9,3 млрд доларів. Ця сума у понад п'ять разів перевищує прямі іноземні інвестиції того ж року, які Нацбанк оцінив у 1,8 млрд доларів. За прогнозами НБУ, у 2018 році обсяг грошових переказів від трудових мігрантів залишиться на такому ж рівні. Нагадаємо, що майже таким “урожайним” був і 2013 рік, коли заробітчани переказали в Україну понад $8,5 млрд. Потім настав спад через кризу в Європі, проблеми в економіці Росії, що виникли через економічні санкції та через війну з Росією. У 2014 році обсяг грошових переказів мігрантів в Україну скоротився до менш ніж $6,5 млрд, а в 2015 – ще сильніше, до $5,15 млрд. У 2016 році надходження мігрантських коштів становили $5,4 млрд.

Щодня кордон із Польщею перетинає безліч автобусів із так званими “туристами”, які насправді є заробітчанами, що їдуть на заробітки на короткі терміни від одного до декількох місяців. Зароблені кошти у розмірі декількох сотень євро вони провозять із собою. Ці суми статистика не враховує навіть приблизно, хоча вони є значними з огляду на масовість явища. Міністр закордонних справ Польщі Вітольд Ващиковський заявляв, що громадяни України, які працюють у Польщі, щороку пересилають в Україну близько €5 млрд. За словами головного польського дипломата, €2,5 млрд українці, які працюють у Польщі, передають в Україну через банківські перекази, ще стільки ж – перевозять через кордон готівкою. На думку голови польського МЗС, це серйозна підтримка для української економіки, і з цим важко не погодитися. Грошові перекази через банки і обмінні пункти йдуть на міжбанківський ринок, що стабілізує курс гривні і задовольняє попит імпортерів на валюту. Уряду і великому, орієнтованому на імпорт, бізнесу це вигідно, тому різких кроків щодо зниження рівня трудової міграції в найближчому майбутньому, швидше за все, не передбачається. Україна входить у першу тридцятку країн, найбільш залежних від експорту трудових ресурсів. Фактично надходження від трудової міграції вже давно стали важливою складовою нашої економіки.

Не все втрачено

Ситуація, що склалася з відтоком за кордон кваліфікованого персоналу, помітно турбує і представників ділових кіл України. Учасники Київського міжнародного економічного форуму, який пройшов у жовтні минулого року в Києві, відзначали брак кваліфікованого персоналу при розширенні свого бізнесу. Якщо уряд нічого не робитиме, це може обернутися катастрофічними наслідками для бізнесу і економіки країни у майбутньому.

Оскільки немає сенсу модернізувати або розширювати виробництво, якщо на ньому не буде кому працювати. На думку президента асоціації компаній з міжнародного працевлаштування Василя Воскобойника, питання трудової міграції в Україні прирівнюється до тотальної втрати трудових ресурсів, але це не зовсім так. Більшість українців, які зараз працюють за кордоном, за сприятливих обставин налаштовані повернутися додому. За даними досліджень соціологічної групи “Рейтинг”, більшість опитаних мігрантів (близько 80%) шукають сезонну або короткострокову роботу за кордоном і за межами України планують перебувати до шести місяців. І лише 15% опитаних розраховують на довгострокове працевлаштування. Понад 40% опитаних зацікавлені працювати за кордоном. А 67% респондентів, які вже мають досвід роботи за кордоном, готові знову виїхати на заробітки за кордон. Таким чином, українцям не можна дорікнути у відсутності патріотизму: більшість тих, хто виїхав на заробітки за кордон, не планують змінювати місце проживання і назавжди покидати Україну. Головна ж причина, що підштовхує українців до трудової міграції – відсутність гідних умов для заробітку і самореалізації та некомфортний клімат для розвитку підприємництва всередині країни. Це, перш за все, сигнал для уряду, на який давно час відреагувати. Погіршення ситуації з трудовими ресурсами в Україні – це, в тому числі, і реакція громадян на безперервну кризу в країні, і відсутність реформ, які поки що не поспішають проводити. Працедавці б'ють на сполох, а урядовці визнають, що відтік робочої сили за кордон вже впливає на темпи економічного розвитку України, а незабаром може стати й одним із головних факторів ризику. Якщо в Україні будуть створені умови для сталого економічного зростання і з’явиться достатня кількість нових робочих місць, можна очікувати повернення в країну більшості громадян, які зараз працюють за кордоном. Співвітчизники, які отримали під час роботи за кордоном досвід, знання та навички, збагатять тим самим економіку і бізнес-середовище нашої країни. За матеріалами українських ЗМІ

В і до м і у к ра ї н ц і

АНДРЕЙ ШЕПТИЦЬКИЙ, митрополит єдності українців Юрій НИКОРАК – журналіст, письменник. Народився 1969 р. в Івано-Франківську, працював у Львові та Києві. Автор роману, віршованої української абетки, поезій в прозі, новел та оповідань.

продовж 44 років Українську греко-католицьку церкву, яка в умовах позбавлення власної держави і насильної денаціоналізації взяла на себе роль духовного й культурного осередку українства, очолював митрополит Андрей (уроджений Роман) Шептицький. З ним вимушені були рахувалися та боротися представники кожної зі семи(!) влад, що приходили почергово у Галичину в буремній першій половині ХХ століття, на яку припало ще й дві Світові війни. Шлях до єдності владика Андрей вбачав в екуменізмі: у площину суспільного життя він переніс Христові слова “возлюби ближнього”. І акцентував на тому, що “при відновленні Київської Митрополії та при майбутньому, дасть Бог, піднесенні київського престолу до достоїнства патріархату... із будови Єдиної Святої Вселенської Апостольської Церкви зможемо вчитися і набувати досвіду, якою повинна бути суверенна, провідна, могутня єдність Українського Народу”. І мала вона стати триєдністю святої Віри, Церкви і Нації.

July 2018 Ukrainian People

29 липня – день народження Українського Мойсея і Духовного будівничого Граф, монах і меценат-мільйонер 17 січня 1901 року галицький митрополичий престол посіла неординарна людина. Вихідцю із місцевого графського роду, що дав вітчизняній церкві єпископа і двох митрополитів у ХVII–ХVIIІ століттях, а з 1888-го – монаху Андрею Шептицькому належало навести лад у справах церкви, зміцнити її авторитет в очах суспільства й держави, зупинити відплив пастви до польських костелів і знайти порозуміння з інтелігенцією. Прихід на цю посаду зробив 35-річного владику Андрея вагомою постаттю не лише Галичини, а й усієї Австро-Угорщини. Захист соціальних і національних прав українців у Палаті панів австрійського парламенту та в якості заступника голови галицького Сейму, просвітницька й меценатська діяльність, боротьба проти польського культурного засилля в Галичині, створення лікарень, музеїв, бібліотек зробили митрополита популярним серед простолюду й інтелектуалів водночас. Освічена частина суспільства підтримала Церкву, що здолавши консерватизм, випередила свій час. У листі до матері А. Шептицький горить болем за українців: “Моя кохана Мамо, для мене довго-довго було своєрідною загадкою, як це можливо, щоб упродовж століть український нарід, наражений на безнастанні напади турків чи татар, фізичне і моральне нищення чужими мовою і вірою окупантів, страшні наслідки частих воєн, без керма і вітрил зміг зберегти свою, йому тільки притаманну духовність…” Завдяки митрополиту Андрею у 1906 р. в Уневі заснували монастир Студитів. Чинові василіан митрополит подарував у Львові три будинки, в яких розташовувались Дім сиріт, Дівоча вчительська семінарія та Дівочий інститут. Особливу увагу владика приділяв дітворі найубогіших міських верств: заснував “Вакаційну оселю” для сотні дітей, у митрополичих лісах у Карпатах звели Літнище для відпочинку та оздоровлення, де водночас можна було розмістити більше тисячі дітей. Особливо митрополит опікувався сиротами Першої світової війни: для них на кошти церкви було відкрито низку сиротинців, яким митрополит подарував обладнання та меблі, куплені у 1917 р. на суму 2,5 млн австрійських крон (понад $1 млн). Владика також засновував школи, бурси й інститути. Завдяки йому було відкрито Дівочу гімназію сестер василіанок, якій владика подарував один з найбільших будинків у

Львові, збудовано велику “Бурсу рідної школи”. У 20-х роках у митрополичих будинках св. Юра працювала Українська народна школа ім. Грінченка, а у передмісті Львова Шептицький купив три будинки для Української народної школи ім. князя Лева та читальні “Просвіти”. У Львові діяли “Бурса Товариства Педагогічного” та жіноча гімназія, за кордоном на його кошти навчались молоді богослови і художники. Край вкрився мережею читалень, “Просвіт”, шкіл і гімназій “Рідна школа”. А заснованому за кошти, ініціативою та благословення митрополита Церковному, а згодом – Національному музеєві у Львові судилося стати скарбницею національної традиції: тут зібрано одну з найбільших в Європі збірок іконопису. На кошти митрополита придбали й будівлю, в якій розмістилася художня школа Олекси Новаківського, майстерні Модеста Сосенка та Осипа Куриласа.

Незламний Андрей Шептицький пройшов великий шлях у пізнанні Бога, свого народу й самого себе. Непохитність митрополита в роки Першої світової війни, коли він не забажав покинути Львів у момент російської окупації, відмовився зректися віри, за що був висланий углиб царської імперії, принесла йому світову славу. Сам же митрополит використав трирічне перебування на теренах сусідньої держави як нагоду для… поширення ідей унії: на засланні він згуртував однодумців і після Лютневої революції та свого звільнення не лише висвятив для Великої України й Росії греко-католицьких священиків, а й згодом рукопоклав єпископів. Повертаючись до Львова, митрополит відвідав революційний Київ, де виступив у Центральній Раді, проте був зігнорований як М.Грушевським, так і В.Винниченком. І дарма, бо якби прислухалися, може б, нині не були настільки актуальні оці слова Шептицького: “Якою б не була Росія, вона добровільно не зречеться своєї влади над Україною. Але якщо Україна хоче жити вільним життям, то мусить обов'язково відокремитися від Москви, повинна стати незалежною державою, шукати собі союзників серед інших вільних народів”. Коли українці здобули владу в Галичині, владика урочисто привітав постання державності. Відтак, коли у виснажливій боротьбі Львів утратили, митрополит, який удруге відмовився покинути паству й виїха-

ти з міста, був узятий поляками під домашній арешт, що тривав два роки. Шептицький часто допомагав українській владі своїми авторитетом. Зокрема, коли наприкінці 1920 року за наполяганням Ватикану польська влада в Галичині дала дозвіл на виїзд митрополита для пастирської мандрівки українськими поселеннями Канади та США, дорогою Шептицький провів у Римі переговори з папою Бенедиктом ХV і завдяки йому Ватикан визнав УНР. У Парижі зустрічається з Президентом Франції, звідти – до Бельгії, де також домагається визнання УНР. Безкомпромісним стало і його посланняпротест проти голодомору в УРСР: “Населення вимирає голодною смертю. Оперта на несправедливості, людоїдна система державного комунізму довела багатий край до повної руїни… Від таких злочинів німіє людська природа, кров стинається в жилах… Усіх християн світу, передовсім всіх наших земляків, просимо прилучатися до цього голосу протесту та болю”.

Між двома монстрами 17 вересня 1939-го радянські війська перейшли польсько-радянський кордон і окупували Галичину. А вже 27 вересня наймолодшого брата митрополита Лева із дружиною, членами сім'ї й челяддю (разом 13 осіб) розстріляли НКВДисти. Над родовою усипальницею Шептицьких скоєно наругу, сімейний маєток пограбовано. “Перші совіти” у Галичині вигадали вишуканий спосіб боротьби з Церквою: конфіскувавши усі землі та підприємства митрополії, більшовики водночас нарахували їй “податковий борг” за часи існування Польщі. Віддаючи кесареві кесареве, владика Шептицький заклав навіть сімейне столове срібло. Натомість митрополит збирає єпархіальний собор у Львові, де закликає боротися з невір’ям і висловлює надію, що греко-католицькій церкві вдасться охопити впливом усі території України та Росії, рятуючи душі “роз’єднаних православних”; створює підпільні богословські курси. У відповідь каральні органи Совітів закривають монастирі, церковні шпиталі, сиротинці, заводять низку справ на владику та його оточення. Тож початок війни владика Андрей сприйняв як надію на порятунок від безбожного більшовизму. Проголошення у Львові української державності у 1941-му створювало ілюзію нової ери. У пастирському посланні 5 липня 1941 року митрополит Андрей закликає:

“Усі, що почуваються Українцями і хочуть працювати для добра України, нехай забудуть про будь-які партійні роздори, нехай працюють в єдності і згоді над відбудовою знищеного большевиками…Тоді в Бозі надія, що на підвалинах солідарності й праці всіх Українців повстане Соборна Україна не тільки як велике слово і ідея, але як живий, життєздатний, здоровий, могутній, державний організм, побудований жертвою життя одних, а муравельною працею, залізними зусиллями і трудами других”. Але “свято свободи” тривало недовго… Повальні арешти, проведені гестапівцями серед ініціаторів відновлення суверенітету, перекреслювали будь-які сподівання. Шептицький –єдиний із єпископів Європи – відкрито й беззастережно виступив проти нацизму. Двічі митрополит звертався з протестом щодо нищення єврейського населення у Галичині до рейхсфюрера СС Гімлера (у грудні 1941 та лютому 1942). 31серпня 1942 р. написав листа до Папи Пія XII, де охарактеризував нацизм так: “Ця система брехні, обману, несправедливості, грабунку, спотворення всіх ідей цивілізації та порядку; ця система егоїзму, перебільшеного до абсурдної межі тотального божевільного націонал-шовінізму, ненависті до всього, що є красивим та добрим… Це може бути не що інше, як дегенерація людства, якої ще не було в історії”. Гестапівці у відповідь влаштували обшук у митрополичих палатах. Попри це, наражаючи власну Церкву на загрозу знищення, Шептицький активно рятує євреїв. Сотні єврейських дітей було таємно вивезено до монастирів: їх ховали у криптах, монастирських школах, дитячих притулках Львова й околиць, їм видали фальшиві посвідчення про хрещення. Рятувати невинні життя митрополиту допомагали монахи-студити під проводом ігумена Унівського монастиря Климентія, рідного брата митрополита. Андрей особисто брав участь у порятунку більше сотні єврейських дітей і кількох сімей єврейських рабинів, як і сувоїв з текстами тори, розпорядившись сховати їх у своїй резиденції, монастирях і церквах, зокрема й рабина Львова Давида Кахане, якого переховували у Соборі святого Юра. У розпал війни владика Андрей відчайдушно прагне реалізувати настанови релігійної єдності: звертається з листами до православних – як настоятелів церков, так і до інтелігенції, споряджає священиків на Велику Україну, намагається виїхати до Києва для об’єднавчої роботи. Однак усі його спроби блокують німецька влада і вперта недалекоглядність православних владик.

Останнє пророцтво 1944 року вже вкотре митрополит Андрей зі зміною влади залишився у Львові. Напередодні смерті, 31 жовтня 1944 року владика Андрей звернувся з останнім словом до найближчого оточення, передбачивши, що “наша Церква буде знищена, розгромлена большевиками. Але держіться, не відступайте від віри, від святої Католицької церкви… Я виджу відродження нашої церкви. Вона буде гарнішою, величавішою від давньої та буде обіймати цілий наш народ”. Після цього митрополит не сказав більше нічого аж до моменту смерті, 1 листопада 1944 року. Більшовики не наважилися заборонити урочистий похорон, що переріс у грандіозну маніфестацію. Однак, коли в лютому 1945-го влада не дочекалася від нового митрополита, Йосифа Сліпого офіційного заклику до підпілля

скласти зброю, режим узяв курс на повне знищення УГКЦ... “Після звільнення західних областей УРСР від німецьких окупантів уніатське духовенство продовжувало займати антирадянську позицію, бувши, по суті, чужою нам і шкідливою за впливом легальною масовою іноземною резидентурою на нашій території. Виходячи з цього, нами був розроблений план ліквідації греко-католицької церкви” – доповів Москві заступник наркома держбезпеки УРСР генерал-лейтенант П.Дроздецький 16 березня 1946-го.

Будьмо гідні Його заповітів Нинішній пам'ятник Андрею Шептицькому встановлений у Львові 2015 року. “Такі люди, як Владика Андрей, становлять золотий запас України. Здійсниться пророцтво Андрея, яке він виголосив у передсмертний час”, – заявив Президент Порошенко під час його відкриття. Але ще у 1930-х роках, за життя митрополита(!), у Львові вже було два пам'ятники йому. При цім перший з них, споруджений 1932-го у дворі духовної семінарії, став першим в історії Львова українським пам'ятником загалом! Він простояв до 1939 року, коли його, за спогадами Йосифа Сліпого, знищила Червона армія. Другий львівський пам'ятник Шептицькому встановлено у вересні 1935 року на подвір'ї Національного музею – з нагоди 30-ї річниці його відкриття та 70-ліття його засновника – митрополита Андрея. З 1940 року радянська влада неодноразово вимагала знищити пам'ятник. Директор музею Іларіон Свєнціцький усіляко затягував час, аби врятувати його. Пам'ятник пережив війну, однак по війні міська рада Львова видала постанову про його негайне усунення й у ніч на 10 серпня 1947 року (за різними версіями, розбито молотами чи повалено тросом, прикріпленим до танка) він безслідно зник… Утім, найкращим способом вшанування митрополита, як на мене, окрім, певна річ, відродження УГКЦ у незалежній Україні та світлої пам'яті про нього у наших серцях, стало б набуття Його Церквою патріархату та завершення беатифікації самого владики, започаткованої ще у далекому 1955-му! Митрополит Андрей вбачав історичну місію українців у відновленні єдності Східної і Західної церков. Від того, чи зуміємо створити моноліт єдності, залежить майбутнє України. Бачимо ж бо: розколи між Римом і Візантією, Сходом і Заходом завдали значних ран світовим взаєминам, болі яких гостро відчутні саме на території України.

Музика і кіно

КОСТЯНТИН СТЕПАНКОВ:

невидимий бік слави

инуло 90 років із дня народження народного артиста України, що відійшов у засвіти вже 14 із них. Степанков – ціла епоха українського кіно, де він зіграв 139 ролей! Не кожен актор може похвалитися такою фільмографією: “Камінний хрест” і “Вавилон ХХ”, “Захар Беркут” і “Високий перевал”, “Легенда про княгиню Ольгу” та “Дорогою ціною”, “Пастка” і “Молитва про гетьмана Мазепу”. Утім, були ролі, про які сам актор мріяв усе життя, але так і не зіграв. Пару Степанков–Роговцева часто називали найкрасивішою і найталановитішою. Ідеальною. А проте їм довелося багато чим пожертвувати, аби відстояти право бути удвох. До того ж, Костеві довелося майже усе життя приховувати чимало таємниць, що ятрили його душу змалку. Частину з них він розкрив коханій лише після 33 років шлюбу. Інші вона дізналась лише по його смерті – розбираючи чоловікові папери. А деякі – ще пізніше, переглядаючи у 2008-му чотирисерійну стрічку “Костянтин Степанков. Спомини після життя”. Словом, не лише Місяць має свій таємничий зворотній бік. І саме приховане від людського ока часто-густо – цікавіше за те, про що знають усі. Скажімо, чи знаєте ви справжнє прізвище актора? Що він – син священика, загиблого у таборах ГУЛАГу, його молодший брат – помер з голоду, старший загинув юнаком у лавах УПА, а самого його виховували чужі люди? Що його син-тезка помер, не доживши до 50…

Юрій НИКОРАК – журналіст, письменник. Народився 1969 р. в Івано-Франківську, працював у Львові та Києві. Автор роману, віршованої української абетки, поезій в прозі, новел та оповідань.

• Час правди “Мого батька розстріляли – він був священиком. “Враг народа”...Усе життя я брехав, щоб вижити. Правду про свою сім’ю я нікому сказати не міг, не знала Ада, не знали діти... Я і їм брехав. А ось на сцену виходив – не брехав. І в кіно у своїх ролях – не брехав”. Це рядки зі щоденників актора, які Ада Роговцева знайшла по його смерті й видала у книзі “Мій Костя”. Що він вів щоденник, до того моменту ні вона, ні діти і не здогадувались. Як і про його батька і братів: “Про це я дізнався, коли мені вже виповнилося 30 років! – розповідав свого часу його син Костя. – Він був безпартійним, але обережним стосовно держави. Я часто отримував від батька потиличники, бо з сьомого класу носив значок “Ми говоримо українською”. Я знав гімн січових стрільців ще з чотирьох років... І все ж, гадаю, батько свідомо нас, дітей, не пускав у своє минуле...” “Завжди відчувала: щось вiн не договорює, приховує. 33 роки подружнього життя минуло, перш нiж трапилась у нас та нiч, коли все менi розповiв, коли нарештi дiзналась, що доти не знала нiчого: нi прiзвища, нi роду, нi обставин, що вигартували горду, потайну та вразливу особистiсть – мого Костю. А в 2004-му, розбираючи архiв чоловiка, знайшла його власнi записи”, – визнає й Роговцева. Правда виявилася страшною. Слово – самому п. Костю, себто його щоденникам.

• “Довго не мiг простити матерi…” “Батько – Волощук Петро Петрович – був протоiєреєм в с. Печески на Хмельниччинi... Був у мене старший на п’ять рокiв брат Iгор i меншенький братик Жорик... Вiн пiд час голоду в 1933 роцi помер. В 1937 роцi батька вперше арештували… Вiн боявся за долю дiтей i змусив маму мою, Євгенiю Василiвну, розiрвати шлюб i перевести мене i мого старшого брата на прiзвище Степанков (русифiкований варіант її дівочого Степанко). Нас виселили з рiдного мiста, i ми опинилися в Уманi.

July 2018 Ukrainian People

Батька знов арештували в 1939-му, пiсля народження моєї сестри Лiди. З того часу ми його бiльш не бачили… Батька розстрiляли. Але менi про батькову смерть мама не сказала. Залишилась надiя. Назавжди... Щоб якось вижити, мати була вимушена обміняти свою обручку на двi банки керосину, кiлька кiлограмiв борошна, крохмалю та гречки. Така ж доля спiткала мiй золотий хрестильний хрестик. У вiйну... мiй брат Iгор пiшов до УПА. Бився з нiмцями, витягав людей з нiмецьких ешелонiв i збирався на Захiд, де були мiцнi формування повстанців. На боцi Червоної Армiї воювати не став: у 15 рокiв нi збагнути, нi простити смерть батька не змiг... Вiн загинув... Мама вирiшила поїхати з України. Боялася iз двома дiтьми лишатися пiсля вiдходу нiмцiв там, де всi знали про її родину все, i будь-хто мiг донести. А я їхати вiдмовився. I багато рокiв не мiг простити їй, що вона залишила мене. Але не згадував, як плакала вона, як вона мене вмовляла, як вагалась...” Мама таки подбала, аби дати шанс синові прожити життя без тавра “син ворогу народу”: знайшла йому опікунів в Умані й разом із Костиком віддала їм і свій будинок. Та Костя не раз тікав з дому, у пошуках батька об’їздивши ледь не весь СРСР. Встиг побувати у колонії для безпритульних. До слова, саме пані Ада, дізнавшись правду, таки змусила впертого чоловiка розшукати маму. I Євгенiя Василiвна прожила з ними решту життя, померши на руках невістки...

• Доля талант не омине Кость народився 1928 року, одночасно з кіностудією ім. Довженка, де набагато пізніше до нього прийшла слава. Утім, державну Довженківську премію йому присудили менш ніж за рік до смерті – вона й стала головним “спадком” для дітей… “Моє хрещення кінематографом відбулося навесні 1934 року. У той час громада радісно загомоніла, що в нашу глухомань направлено пересувну кіноустановку. Люди чекали на грандіозну історичну подію в житті села – перший урочистий перегляд дивного дива під назвою “кінофільм”... Твердження, що сам він і не мріяв стати актором – міф. По закінченні школи Кость навчався у театральній студії при Уманському МБК, пізніше спробував вступити до Московського театрального інституту, звідки повернувся з вердиктом: “відсутні будь-які акторські дані”. А коли 1950 року вступив до сільгоспінституту, записався й там до театральної студії… “Жрать хотiлось! I тому пiсля школи я вступив до Уманського сiльгоспiнституту на плодово-овочевий факультет, склавши екстерном iспити за першi два курси: дуже хотiв швидше стати плодоовочеводом, щоб поближче до їжi – до хлiба, картоплi, буряка, меду”, – щиро зізнавався згодом.

... Серед моїх обов’язкiв культорга було запрошення рiзних знаменитостей для виступу перед студентами i викладачами.... Якось Київський театр iм. I. Франка завiтав з гастролями до Уманi. Славетнi артисти! Нятко, Пономаренко, Ужвiй, Бучма (актор та режисер театру – Авт.), Шумський. Ось до яких зiрок звернувся я iз запрошенням, i вони погодились! Але перед їхнiм виступом вирiшили продемонструвати їм досягнення наших iнститутських артистiв. Я читав i вiв цей концерт. Потiм пригостили їх. Пiд час бенкету пiдiзвав мене директор iнституту: “Костя, з тобою хоче поговорити Амвросiй Бучма. Пiдходжу, а вiн i каже: “Я цього року набираю курс на кiновiддiл театрального iнституту. Приходь до мене”… Та я наглий був, кажу: “А на що я житиму? Що їстиму у вашому Києвi?” Тут вже директор не стримався: “Як тобi не соромно! Тебе народний артист Радянського Союзу запрошує, а ти про що говориш?”... ... Iспити склав на вiдмiнно. Коли вийшов, вiдчитавши “I мертвим, i живим” Шевченка, дiвчата до мене кинулись: “Ти що, не боїшся? Нещодавно двох студентiв виключили i посадили за український нацiоналiзм”. У театральному був вiдмiнником, завжди у всьому попереду. Майстер спорту з волейболу, мотоспорту, розрядник ще з дванадцятьох(!) видiв. Худющий, з гарячими блискучими (вже тодi – туберкульозними) очима, готовий був гори зсунути, щоб довести: не помилкою був вибiр А. Бучми, коли той повiрив у нього...

нились перед зачиненими iнститутськими дверима – прийшли на заняття. Двiйко на весь iнститут. Посмiялись, збентежились i... рушили мандрувати новорiчним Києвом. Довго. Солодко. Так прийшло кохання взаємне. ... Всю зиму я бiгала до нього на побачення… Стрибала в замети з даху чоботарської будки, вiн ловив мене i цiлував, знов i знов... А коли я нарештi йшла, Костя олiвцем або вуглинкою великими лiтерами писав на стiнi у під’їзді мiж першим i другим поверхом: “Я люблю тебе, Птахо!” Знав: коли вранцi бiгтиму в iнститут чи на зйомку, побачу... … Я стала Костиною дружиною. Було в нас 100 рублiв. Квiти, таксi, московська ковбаса, сир, зелень, чвертка коньяку i пляшка шампанського. Костя так нервував, що, випускаючи мене з машини перед загсом, причинив дверцята разом із моїм мiзинцем. Так i розписалась iз ним кров’ю. Приїхали в ту ж кiмнату комуналки на Рейтарськiй. Там лежала моя мама пiсля тяжкого серцевого нападу. Поставили табурет, на нього валiзу, щоб “стiл” був трiшки ширшим, i посiдали – весiлля. В чому була, не пам’ятаю, але не в бiлому. На Кості – якийсь сiренький светрик. А менi хотiлось кричати на весь бiлий свiт: “Мiй Костя – найкращий!” Зі слів Ади Миколаївни, головна таємниця їхнього сімейного щастя – діти (син Костянтин, режисер, помер від невиліковної хвороби у 2012-му, дочка Катерина – актриса, – Авт.) “Ми не з’ясовували, хто з нас лідер. Я учениця Степанкова, так і залишилася нею до останку. Чоловік – суддя в останній інстанції. Адже він старший, мудріший. Хоч главою сім’ї є я”. “Я була терплячою, довiрливою i абсолютно не ревнивою. Крiм одного випадку. Поховавши маму, з шестирiчним Костиком, хвора i нещасна, без сил i грошей, приїхала до Петровича у Карпати, де знiмали “Аничку”… Костi було 40 рокiв. Небезпечний вiк. А партнерцi – 20. Дивиться широко вiдкритими, захопленими очима... Костю занесло. Але тут приїхав друг Костин – i очi дiвчинки з любов’ю i захопленням повернулися на iншого... Я зiбрала речi i вирiшила негайно повернутися до Києва... Повернулися, а Петрович уже там. Важка була розмова. Я не прощала, i довелося менi ловити його за брюки, бо пiшов у вiкно з сьомого поверху. Поплакали. I вирiшили, що жити одне без одного не зможемо. Правильно вирiшили”. … Помирав Степанков довго і важко: “Щоразу до i пiсля уколу майже по годинi продовжується iстерика. Хоче говорити, а думки плутаються. Щось вимовляє, а до купи не складається. Вчора просив перерiзати артерiю... Я не вiдходила вiд нього. Цiлувала i цiлувала рiднi очi. Пiсля останнього подиху закрила їх… Поклали на стiл, за яким стiльки тостiв виголошував, стiльки людей збирав. Усiх вiдправила спати, i лишилися на цю нiч удвох, першу мою нiч iз ним без нього... Мучила одна лише думка: “Не набулися разом. Як все скоро, як мало!”

Костянтин Степанков та Ада Роговцева

• “Пожежник” та “Птаха” А от у театрі, де пропрацював після випуску 13 років, у нього не склалось. “У такому середовищі, яким був на той час театр Франка, і дошка могла б зацвісти! Я – не зацвів”, – гірко визнавав Степанков… “Я багато знiмалась, з четвертого курсу працювала у театрi iм. Лесi Українки, – згадує Роговцева. – Костя – у театрi Франка. Грав багато, але або масовка, або маленькi ролi. Коли хтось раптово занедужував, будьяку роль Костя був готовий зiграти. У театрi його називали “пожежником”, бо всi тексти знав напам’ять… Та видужував

основний виконавець – i Костя повертався до своїх масовок, до маленьких ролей... Носив у нагруднiй кишенi “Гамлета”, роль, переписану вiд руки, перекладаючи з пiджака у пiджак, з пальта у плащ упродовж багатьох рокiв. Так i не зiграв...” Тож він стає викладачем акторської майстерності в театральному інституті, а славі доведеться почекати. Мабуть, доля так вчинила, аби Кость зустрівся з Роговцевою. Вона стала студенткою, а він – її викладачем. Вони покохали одне одного, одружилися і вже не розлучалися ніколи. “Просто взяв і закохався в студентку, – згадував Кость згодом. – Мені приписали моральне розтління. Директор Театрального інституту на рік відсторонив мене від викладання”. А ось як описує їх шлях одне до одного пані Ада: “Перше моє хвилювання, iз ним пов’язане, – його вiзит до нашої комуналки із величезним кошиком хризантем. Я вiдлежувалась пiсля падiння з коня на зйомках у фiльмi “Фата Моргана”, яке завершилося струсом мозку. Завiтав зi студентами провiдати хвору... Пiзнiше, коли ми одружилися, згадуючи цей випадок, я питала, чому одразу кошик – не квiточку, не букетик? Кость Петрович посмiхався: “Такий я чоловiк, дурний, мабуть. Як то кажуть: “Як не пiшов, то не пiшов, а як пiшов, то всрався!” Потiм пiвроку подиву: чому всi дiвчата курсу бiгають за Степанковим? Адже одружений, отже, начебто не iснує як об’єкт для кохання?! Однокурсницi нахабнiли – пiдстерiгали його, не соромлячись говорили, що згоднi заради нього на все. А я горiла праведним гнiвом – не можна! Соромно! Пiдло! Та 2 сiчня 1956 року чомусь саме ми вдвох опи-

Ukrainian People July 2018

Н А Ш А І СТО Р І Я

ВАСИЛЬ БАРКА: доля як дзеркало народного болю Минає 110 років від народження автора першого українського роману про Голодомор

ого постать постала у цій рубриці не випадково: автор понад 20 книг – поезій і романів, повістей і есеїв, поміж яких – і перший роман про Голодомор “Жовтий князь”, екранізований через 30 років після написання, напередодні референдуму за Незалежність під назвою “Голод-33”, – й нині, на жаль, не надто відомий серед українців. Попри те, що Український інститут національної пам'яті вніс його ім'я до проекту “Незламні” – як однієї з 15 видатних людей держави, що пережили страшні 1932-1933 роки і змогли реалізувати себе. А ще він став одним із уродженців Великої України, вимушених після Другої світової шукати порятунку і самореалізації за океаном – багатостраждальним представником третьої хвилі імміграції до США. Бо хоча й любив оселю “Верховина” Українського Братського Союзу, де серед гір прожив 32 роки і написав більшість своїх творів, втративши сили з надмірної праці, помер розбитим паралічем і самотнім нуждарем – відомим у світі й забороненим у рідній Україні. Попри це, і його твори, і саме його життя, на думку самого Барки, невдале, – на моє переконання, стали напрочуд правдивим дзеркалом нашої справжньої історії, ретельно приховуваної комуністичною владою.

July 2018 Ukrainian People

НАЩАДОК КОЗАКІВ

КОНТРРЕВОЛЮЦІЙНИЙ ІСУС

На щастя, серед рукописів Барки (справжнє прізвище Очерет), які вдалось зберегти УВАН у Нью-Йорку, є й розлога автобіографія письменника, що й стала основою цієї статті. На відміну від його літературних творів, вона доволі стримана, зате скрупульозно точна, що й перетворює її на цікавий історичний документ про й досі мало знане. Він народився 16 липня 1908-го у с. Солониця на Полтавщині, примітному хіба старовинною церквою і валами – рештками козацького табору Северина Наливайка. Та коли 1916-го батько повернувся з Першої світової калікою, і на лікування пішли усі гроші з проданої господарки, переїхали до міста й жили у сараї. “Нас в родині було три брати; всі вчилися в духовному училищі (“бурсі”). Не було грошей платити за навчання в гімназії, а в духовному училищі, згідно з давнім привілеєм, діти з “козачого сословія” могли вчитися безкоштовно”. Однак із перемогою Совітів бурса стала трудовою школою, де “нові вчителі навчили нас безбожництва”. А коли батька на два роки вклав у ліжко тиф, почалися нужда і голод. “Тоді я помандрував найматися на працю по селах і приносив “натуральний” заробіток. “В останню зиму наймів почав ходити в школу – за вісім верст, хоч би й у сніжні бурі. Зворотна дорога бувала і в темряві; і ше треба було поратися коло коней і волів”. По школі вступив на учительські курси (педагогічний технікум). Став учителем математики і фізики у семирічній школі у “дуже глухій Сьомій Роті, шахтарському “посьолку” на Донбасі, де “нещасливі випадки під землею, пияцтво і поножовщина були звичайним явищем, і завжди вранці на вулицях знаходили трупи. Довелося 1928 року втікати поспіхом з України через конфлікти з місцевими партійними керівниками. На Північному Кавказі скінчив філологічний факультет”.

Ще на Донбасі зачитувався модерністськими віршами, передусім Тичини. “А тепер складав і сам лірику. Послав перші вірші Тичині, і – на моє радісне здивування! – він надрукував їх у найбільшому в той час періодичному журналі УРСР”. 1930 року вийшла його перша збірка поезій. Однак “рання авторська надія була ґвалтовно обламана жахливо напасницькою рецензією, сам заголовок якої відбиває весь її зміст: “Проти класово-ворожих вилазок в поезії” – на всю сторінку в столичній “Літературній газеті”. Василь був шокований: “Я тоді був цілковито лояльним громадянином і зовсім не думав про “вилазки”… Додалося також обвинувачення в “буржуазному націоналізмі”… Відтак “замовк. Вибрав добровільну поетичну німоту – замість писати, до чого серце не лежало. Настало безмовне десятиліття… Але дома, пізніми вечорами, часто писав вірші; вони майже всі пропали під час війни”. На Кубані тоді була “українізація” – для єдиного великого міста-столиці, що серед українського населення козачої області зрусифікувалося більш як наполовину. “Коли ж проголошений був вільний конкурс в аспірантуру і я його витримав, то напади за кожен вислів змусили покинути український відділ і перейти на більш нейтральний відділ історії середньовічних західноєвропейських літератур. Але цей проваджений був російською. Так скінчились мої можливості писати українською мовою. Через півтора року в Кремлі, з наказу Сталіна, проголосили похід проти “українізації” і зліквідували її на Кубані… Служба ж у музеї скінчилась відданням під суд – за те, що включив в експозицію естамп Дюрера “Чоловік смутку” (бичування Христа), копію А. Іванова (автора “Явлення Христа народові”) з картини Веронезе “Пієта”, гарні копії з Рафаелевої “Мадонни зі святим Георгієм”; з “Ночі” (“Різдва”) Кореджіо та ряд інших картин справжньої мистецької вартості з релігійними сюжетами. Звинуватили у “контрреволюційному оформленні художнього музею”…

МІЖ ДВОМА СМЕРТЯМИ “Почалась війна – я попав до “народного ополченія”; міг звільнитися через нездоров'я, але не захотів, вважаючи, що повинен виконати обов'язок… На жаль, через непідготованість (у багатьох гранатах, наприклад, не було детонаторів – забули видати) і через невдалий маневр командування все закінчилось м'ясорубкою. Після удару осколком в голову, коли плече було пробите кулею з кулемета, я втратив свідомість. Опритомнів, добувсь до городів на околиці і заліз у покинуту хатку; вся ліва сторона гімнастьорки була закривавлена і прилипала. Увечері розбудили люди, що жили в хатці, – вони днями ховалися в “щілинах” (траншеях). Передягли в робітничий одяг… Більш як місяць хворів і не міг ходити. Плече гнило і голова тьмарилась; медикаментів не було ніяких. Я жував цибулю і часник разом, робив “котлету” і прикладав: зрештою почало гоїтися… Господарі натерпілися, бо на брамі, як і скрізь по місту, висіли великі німецькі об'яви: тим, хто ховається після побоїща, і власникам будинків – розстріл на місці. Боялись люди, але не викинули на вулицю. Одночасно з радянських літаків скинули об'яви: всі, хто зостався живий при німцях після побоїща, проголошувалися “ізменнікамі родіни”. Ця об'ява безмежно обурила. Чоловік опинявся між двома смертями, викреслений із живих. То була доля, що зачепила мільйони людей. Так вирішився мій цілковитий розрив з режимом”. Німці проголосили евакуацію всіх чоловіків. Тут постав ще один вибір: до Василя повернулися дружина з сином, евакуйовані Совітами на Кавказ. “Ми одружилися 1932 року влітку; син Юрій народився 1933 року восени… Ми від'їжджали 29 січня 1943 року; всі говорили: це на тиждень-другий, скоро повернемось… Було холодно і сніжно. Небагато хто зважувався брати сім'ю у зимові степи з хуртовинами. Я теж покинув місто сам”, – пояснює письменник. Не сподівався, що бачить їх востаннє. “Другого дня німці вистроїли нас як полонених; дали по житній буханці на двох і колоною повели на вокзал; погрузивши в товарні вагони, повезли через Крим і далі – через Україну, на відкритих платформах при лютому морозі і вітрі. Зрештою прибули у Берлін. … У ці роки (від 1943-го) я знов почав постійно писати вірші. Життя на граничних

ситуаціях, читання нових книжок, недоступних раніше, передусім – релігійних, відвідування церкви, а найбільше довгі роздуми на самоті зовсім змінили погляди. Почалась евакуація з Берліна. Вірші я переписав дуже дрібно, щоб тримати в кишені… Пішки пройшов близько 1000 кілометрів. У дорозі ховалися від ловців з репатріаційних комісій: вони чатували на всіх перехрестях. Ночувати доводилося то в сіні, то на долівці в порожній школі, то в куренях за селами. Зрештою – Авгсбург. Пристановище на терені покинутого цегляного заводу, в широчезній ямі, де в бараках розміщався український табір. Місця вільного не було. З дощок я збив низенький ящик і там ночував. На зиму табір переселили американці в гарні будинки Сомме-касерне. У роки життя в таборі “ДіПі” я писав вірші, есеї; склав роман “Рай”, пройнятий гіркотою стану напівприречених – під постійною загрозою видачі… Писав у коридорі на підвіконні, бо у невеличкій кімнаті з ліжками в два поверхи було надто тісно і шумно. …Дістав повідомлення на виїзд за океан. Маючи розбите здоров'я, боявся їхати в Америку. Тому згодився на пропозицію упівців з ОУН (р): пішки перейти “на чорно” кордон Франції; там запевнена праця викладача в українській школі, неподалік Парижа. Піша авантура була дуже тяжка, з ночівлями на мокрій лісній глині в гірських лісах, під дощем, з безконечними сліпими мандрами. Я йшов… просто з відчаю, як рятується людина, що, позбавлена роками всього, хотіла кудись вибитися з останньою іскрою надії про творчість. Французька поліція зловила в потязі, що йшов на Париж. Нас судили і посадили до в'язниці. Околиця моєї улюбленої “прекрасної Франції” обернулася вкрай брутальною процедурою допитів. Коли ми відсиділи в якійсь старій фортеці, нас відвезли до кордону і випустили. Пізніше в табір прийшов офіційний дозвіл на в'їзд до Парижа, але я мав велике розчарування від руїни найомріянішого образу мого життя. Вирішив їхати до Америки: надіючись, що там знайдеться місце під сонцем і що, можливо, така судьба написана чоловікові зорями. І не помилився”.

В АМЕРИЦІ “За тодішнього безробіття спершу топив паровики огрівання в підвалах, возячи вугіль тачками; потім мив стіни, вікна і підлоги у шпиталі католицького монастиря Святого Хреста. Деякий час працював над історією української літератури при видавництві “Пролог”. Жив у монастирі отців василіян, біля океану в Гленкові; працював над поемою. Хворів; вернувшись у місто, написав книжку “Правда Кобзаря”. Потім склав повість “Жовтий князь”, яка вийшла друком 1963 року. Це – моя друга прозова річ; перша, “Рай”, видана в Америці 1953 року”. Декілька років Барка був редактором українського відділу радіо “Свобода” у Нью-Йорку, звільнився через недуги очей і кровоносних судин. Переклав Шекспірового “Короля Ліра” та “Апокаліпсис” для українського видання Біблії у Римі. Закінчив роман у віршах “Свідок” – чотири 500-сторінкові томи(!), чотиритомну ж драму “Кавказ” (Судьба імперії); три томи лірики “Океан”; епічну поему “Судний степ”; псалмічні сонети “Царство”; два томи вибраних віршів і поем “Лірник”; романи “Душі едемітів” та “Спокутник і ключі землі” про життя українців в Америці; п'єсу “Господар міста”.

Я МАВ НА ТІЛІ 12 РАН Усе, про що писав, Барка брав з власного життя. Пережив і голодомор: “Я мав на тілі 12 ран, що йшли лініями кровоносних судин. Із них сочилася брунатна рідина. Ноги репалися, сочилися і пухли. Я уже ходив, тримаючись за паркан і стіни, там, де вже лежали мертві. Я не надіявся, що виживу... І, може, тому, що я це зазнав, мені пощастило в “Жовтому князі” відновити… Ось як біда часом виходить на добру поправу”. Усе це тяжіло в пам'яті, помножувалося чужими історіями, які Барка збирав і записував упродовж 25 наступних років, зокрема у таборі. Історію однієї вимерлої під час голоду української родини, яку переповів земляк, що виїжджав до Австралії, й стала згодом основою сюжету. Хто знає, скільки часу носив би Барка у собі гірку пам'ять про страшні 1932-1933 pp., аби вдруге не пережив голодні муки – вже у НьюЙорку, у невеличкій кімнатці в афро-кварталі, де, хворий і безробітний, міг собі дозволити лише “одну банку риби на два дні” і миску найдешевшого рису: “Нова голодівка відновила збір тих долей… Так що я писав безперервно 600 сторінок. А потім побачив, що забагато. Скорочував, креслив, міняв вислови, і так чотири рази ті 600 сторінок я переписував від руки”. Над романом “Жовтий князь” Василь Барка працював упродовж двох років (1958-1959). Хотів якнайточніше розповісти світові болючу правду про злочин комуністів, що на самій Україні знищив “коло семи мільйонів, а на Кубані приблизно півтора мільйона із трьох з половиною”. Уперше окремою книжкою роман вийшов у Нью-Йорку 1963 р. Тоді ж Барка, зважаючи на “хрущовське потепління”, звернувся до радянських письменників із відкритим листом, де наголошував на доконечній потребі правдиво писати про страшні й повчальні роки штучного голодомору. Як, до прикладу, про жахітливий селянський календар тих років: “Тепер місяці нові. Вересень – розбоєнь, бо грабували всіх, жовтень – худень, а листопад – пухлень… грудень – трупень… січень – могилень. Лютий – людоїдень, березень – пустирень, квітень – чумень…”. Лист залишився без відповіді. Натомість паризький часопис “Ле Монд” назвав книгу “найкращим твором у повоєнній Європі на одну з найважчих тем”. Ба більше: Василя Барку двічі висували на здобуття Нобелівської премії, тож саме він міг стати першим українцем-лауреатом. На теренах щойно розваленого СРСР “Жовтий князь” вийшов лише наприкінці 1991го, вже після екранізації.

перша логістична платформа “все-в-одному” за технологією blockchain Перший ELD з безпечними і незмінними даними, що пропонує різноманітні функції в додатку. Ezlogz додав функціональність блока Ethereum для свого додатку, який дозволяє власникам-операторам безпечно та прозоро обробляти певні транзакції і контракти між перевізниками і брокерами. На додачу до сумісної системи ELD, додаток Ezlogz пропонує карти GPS, звіти IFTA, режим інспекції офіцерів, метеорологічні звіти, ціни на дизельне паливо та багато іншого. Ezlogz також пропонує внутрішню соціальну платформу, що дозволяє водіям публікувати оновлення, спілкуватись з людьми чи групами і відправляти живі голосові повідомлення за допомогою функції push-totalk.

Незабаром Ezlogz crypto currency також стане доступним для інвесторів. Додаток доступний як на iOS, так і на Android. Одна низька щомісячна плата – 29.99 доларів.

E-mail: sales@ezlogz.com Phone: 800-670-7807 www.Ezlogz.com

INTERNATIONAL TRUCKING FESTIVAL Перший на теренах США Унікальний Фестиваль Логістичних Компаній Північної Америки відбудеться в штаті Іллінойс!

22-23 вересня, 2018

Запрошуємо до участі колективи, які спеціалізуються в послугах з перевезення вантажів, складуванні та дистрибуції, спонсорів, організаторів розважальних програм, ресторани, співаків та акторів, ЗМІ та усіх бажаючих приєднатися до цієї грандіозної події! В наступному випуску нашого журналу (липень, 2018) ми повідомимо про місце проведення фестивалю.

ОРГАНІЗАТОР: компанія Ezlogz Sponsorship programs: truckingevents@gmail.com

877-327-5777

Перша свого роду!

Все, що потрібно водію вантажівки в одній логістичній платформі! • Багатомовне ELD • Соціальна платформа • Чат • Плани маршруту • Карти з точками інтересу • Архів документів і чеків • Повідомлення про штрафи • Перегляд • Особиста переписка з командою • Менеджмент команди • GPS

• Карта руху водія • CB радіо • Підрахунок IFTA • Система забезпечення • Діагностика вантажівки • Погода • Ціни на дизель • Диспетчер • Режим офісної інспекції • Режим оффлайн

низька щомісячна оплата

Н а ш і т ра д и ц і ї

оли вечоріло, дівчата і парубки збиралися окремо і йшли до лісу. Дівчата співали пісень і несли гільце – гарний вершок черешні, вишні, яблуні чи клена. У лісі ж встановлювали його в землю й оздоблювали польовими та городніми квітами, (любистком, трояндами, барвінком), обвішували цукерками, бубликами та печивом-пташками, прикрашали різнокольоровими стрічками. На вершечок настромлювали невеличкий віночок з барвінку і непомітно у кількох місцях прив’язували кропиву та колючі будяки – захист од парубків. Тим часом хлопці здобували живого вогню – терли суху деревину – і розпалювали багаття…

ІВАНА КУПАЛА: найромантичніше свято українців Й пливли за водою не тільки вінки, а й літа наші молодії (Олександр Токар)

Два свята – в одному Суперечка, яке з двох свят, назви яких через збіг у часі злилися воєдино – Різдво Івана Хрестителя, чи дохристиянське Купала – древніше, все одно, що загадка, хто був першим – яйце чи курка. Головне, що празник – здавна один із найулюбленіших серед українців, насамперед – серед молоді. Гадаю, версія, за якою найколоритніше й заключне з-поміж дохристиянських свят літа – Купало, або ж Купайло, після хрещення Русі частково трансформувалося в один із найбільших церковних празників, влаштує більшість із нас. Народ зберіг купальські обряди й пісні, що, як і гаївки та колядки, належать до найдавніших часів – попри втрати минулого століття, коли викорінювалися усе українське – і традиції, і обряди. Наші далекі предки святкували Купала 20 – 22 червня, у час літнього сонцестояння – період, коли Сонце найвище піднімалося над Землею, і, даруючи найбільше тепла і світла, виявляло свою найвищу чудодійну силу. Усе нестримно росло, розцвітало, множилося й раділо життю. Із введенням григоріанського календаря у 1918-му свято Купала збіглося у часі з церковним празником Різдва Івана Предтечі й нині припадає на 7 липня. Але найцікавіше, що квінтесенцією обох свят є очищення за допомогою вогню та води! До того ж, “Іван Купала” – слов'янський варіант імені Іоан Хреститель (грец. Ιωάννης ο Βαπτιστής), де βαπτιστής буквально перекладається як “купатель”. З іншого боку, і за уявленнями слов'ян купання (від праслов'янського kǫpati) – ритуальне очищення у природних водоймах.

July 2018 Ukrainian People

Найбільший серед пророків Святий Іван Хреститель був останнім пророком і, водночас, першим апостолом і мучеником. Ім’я “Іван” означає “Бог є милосердним”. Предтеча ж – ім’я, що передає сенс його життя: прокладав дорогу Спасителеві, закликав людей покаятись і провіщав наближення Царства небесного. Іван Предтеча виконав роль з'єднувального “містка” поміж Старим і Новим Завітами, проклав шлях служінню і вченню Ісуса Христа, а відтак – діяльності заснованої Ним новозавітньої Вселенської Церкви Сходу і Заходу. Тому Іван Хреститель прославляється Церквою, як “янгол, і апостол, і мученик, і пророк, і свічар, і друг Христів, і пророків печатка, і заступник старої та нової благодаті, і серед народжених пречесніший, і світлого Слова глас”. Сам Ісус Христос казав про нього: “Він світильником був, що горів і світив”. Різдво Івана Хрестителя, яке Церква східного обряду відзначає 7 липня, – найбільший із шести(!) празників на його честь. Як і празник його зачаття, його відзначали уже в IV ст.! Як зауважував свого часу св. Августин, “день різдва св. Івана – честь, якої не має ні один святий. У всьому християнському світі почитають лише день Різдва Господа і св. Івана”. Не згадував ж св. Августин про празник Різдва Божої Матері, бо на той час цього свята ще не було!

Отже, він був особливою особою в історії спасіння людства.

Сам Ісус казав: Іван є найбільшим із народжених від жінок і останній, найбільший серед пророків. Закон і пророки були до Івана, а від нього проповідується Царство Боже, – наголошував Христос. Предтеча народився у стареньких батьків: безплідної Єлизавети і немічного Захарії, що вже втратили надію на нащадка. Тож його зачаття було поза межами людських можливостей та вже саме собою знаменувало Божу надзвичайну дію задля спасіння людства. Бог послав пророка у світ, аби той виконав особливе завдання – приготував прихід Месії і закликав людей покаятись. Люди з різних куточків Палестини приходили, аби Іван охрестив їх разом із проповіддю Божого слова: “Я вас хрищу водою на покаяння, а той, хто йде за мною, від мене потужніший, і я негідний носити йому взуття. Він вас христитиме Духом Святим і вогнем” (Мт 3, 11). Кілька ремарок, аби сповна осягнути зміст цієї проповіді. Знімати, вдягати, як і носити сандалії за господарем було обов'язком найнижчих слуг. Тож, маючи себе за негідного бути останнім слугою Господа, Предтеча свідчив цим незрівнянну велич Ісуса Христа. Св. Іван Золотоустий пояснював: “Під словами “хреститиме вас Духом Святим” Іван розумів і відпущення гріхів, і врятування від кари, і оправдання, і освячення, і визволення, і всиновлення, і братерство, і участь у спадщині”. Під словами “хреститиме… і вогнем” розуміють діяння Святого Духа, яке очищає й запалює душу людини. Як в образі живої води Христос розумів благодать Святого Духа, так в образі вогню Предтеча зображав силу Святого Духа, що наче вогонь перетворює кам'яне серце людини на живе, нищить його гріховну нечистоту, запалює її душу Божественною любов'ю.

Іван Хреститель також попереджав, що грядущий Месія судитиме за гріхи: “Лопата в руці у Нього, і Він очистить тік Свій, і збере пшеницю Свою в житницю, а полову спалить огнем невгасимим”. Тік тут означає народ; пшениця – краща його частина, люди доброчесні й достойні участі в Царстві Христовому; полова й солома – люди нечестиві, які в Святому Письмі часто постають в образах полови, спалюваної вогнем. А тепер порівняйте з головними ритуалами Івана Купала – очищення водою й вогнем!

Купало і Марена Святкування починається ввечері напередодні Івана Купала. Дівчата збираються в умовленому місці поблизу водойми з вінками на голові, сплетеними із живих квітів та пахучих трав. Виготовляють опудала головних персонажів свята – Купала і Марени (Морени, Мари, Марини), що уособлюють чоловіче (сонячне) і жіноче (водяне) начала. Згідно з давнім міфом, Марена – уособлення зими, що морить землю стужею, а людину – хворобами та голодом (власне тому її знищували). А поєднання чоловічої і жіночої стихій, що породжує життя, символізувала гілка верби – Купайлиця.

На Поділлі й Волині дівчата виготовляють Купала з гілки верби, прикрашаючи її квітами та вінками, на Полтавщині – зі соломи, прикрашаючи стрічками й намистом. Взявшись за руки, дівчата ходять навколо Купала й Марени, співаючи пісень. Хлопці кидають квіти на стежки, де ходять дівчата. А коли дівчата закінчать співати, хлопці нападають на “Купала”, обривають із нього вінки й квіти, а саме опудало кидають у воду.

Купальські вогні Основним стрижнем дійства є купальський вогонь, що символізує Сонце у материнській утробі. Він має горіти цілу ніч: від заходу Сонця-Ярила в лоно Матері-Землі до сходу (народження) Купала. Чотири чоловіки зі смолоскипами стають квадратом навколо хмизу, що позначає чотири сонця (чотири пори року), відтак сходяться і запалюють вогнище. І коли вже вогонь освітлив місцину, хлопці умовлялися, хто яку дівчину буде ловити. Дівчата ж тим часом навколо свого гільця

водили хоровод, співаючи купальських пісень: “Ой, вербо, вербице! Час тобі, вербице, розвиватися! Ой, ще не час, не пора. Час, тобі, Іваночку, женитися!” Хлопці враз підбігали до дівчат з усіх боків, намагаючись вихопити гільце, видерти його з рук... Врешті гільце спільно ламали і кидали у вогнище. Дівчата розбігалися навсібіч, а хлопці їх ловили і несли до вогню. Ті ставали навколо вогнища і співали купальського: “По садочку ходжу, виноград саджу, Посадивши та й поливаю. Ой, поливши, та й нащипаю (щипають хлопців). Нащипавши, віночка зів’ю, Віночка звивши, на воду пущу: Хто вінка пійме, той мене візьме...” Спершу через вогнище стрибали хлопці. Кожен вважав за честь очиститися вогнем, тричі перестрибнувши через багаття. Який парубок найвище стрибнув – матиме найкращий урожай його родина, вскочить у полум'я – чекай біди. Потім – попарно, хлопець з дівчиною: якщо вдало перестрибнуть – неодмінно одружаться і проживуть у злагоді все життя. Тому й не слід стрибати через Купальське вогнище будь із ким, а лише з судженим (судженою). А ще хлопці спускають з гори вогняне колесо-сонце, або ж розкручують його на стовпі.

Ворожіння вінками Настрибавшись, дівчата топлять Марену у водоймі й тікають від хлопців, щоб ворожити. Запалюють свічки і, прилаштувавши до вінків, пускають на воду. Поки вінки пливуть, дівчата йдуть понад річкою й співають: “Полинь, віночку, по бистрій хвилі, Поплинь під хату, де живе милий. Поплив віночок долі водою, Серце дівчини забрав з собою”. За повір'ям, якщо вінок пливе добре й свічка горить, то дівчина вийде заміж; а якщо він крутиться на місці – ще дівуватиме. Якщо вінок відпливе далеко й пристане до якогось берега, то туди дівчина й заміж піде… На Полтавщині пущений на воду вінок переймає наречений. Адже чий вінок хлопець дістане, того дівчина повинна поцілувати і мусить бути з ним у парі бодай на святі. Тому пари заздалегідь домовляються, яким буде вінок, і кожна дівчина плете його так, аби можна було впізнати: вплітає яскраву стрічку чи велику квітку. За повір'ям, вінки, в яких дівчата святкують Купала, наділені цілющою силою. Тому їх зберігали на горищі, вірячи, що зілля, з якого сплетений вінок, вилікує від усяких хвороб. У Галичині вінки, сплетені з чебрецю, дівчата святили в церкві та зберігали протягом року.

Цвіт папороті За легендою, папороть цвіте лише одну мить найкоротшої ночі року на Івана Купала. Здобути цю квітку вкрай важко, бо її береже від людей нечиста сила. Зате той, хто знайде цвіт папороті, зможе розуміти мову будь-якого створіння, бачити заховані в землю скарби, усе на світі знатиме, а рука, що зірвала Квітку щастя, матиме чудодійну силу. Щасливець причарує найкращу дівчину і матиме найвищий урожай. Коли Квітка щастя розцвітає, чується наче постріл чи грім. Ліс зашумить, загуде... І вмить виросте висока стрілка. А на ній з’явиться червона, невиданої краси вогняна квітка, пахощі якої заполонять весь ліс. Але за Квіткою щастя чигають лихі сили.

Тож якщо парубкові все ж пощастило знайти квітку щастя, треба сховати її під капелюхом, або ж на серці під сорочкою. Відтак взяти у ліву руку полин або татар-зілля й обвести навколо себе крейдою. Є й інший варіант: знайшовши заздалегідь кущ папороті у лісі, ввечері напередодні Купала слід розстелити навколо нього рушник, на якім святили паски на Великдень. Потім свяченим ножем накреслити навколо себе і куща коло, окропити папороть свяченою водою і починати молитву. Як тільки стемніє, чорт намагається людину налякати: стріляє, кидає камінням, гілками, кричить несамовитим голосом. Але не має сили в окресленому ножем колі. Опівночі ж, за повір'ям, папороть розцвітає і блискуча як жарина квітка зразу ж падає на рушник. Інше повір'я радить шукачеві квітки в жодному разі не оглядатися, повертаючись із нею додому. Чорт із численними помічниками буде звертатися голосами рідних: батька, матері, братів, сестер чи дітей, ридма благаючи, аби той хоч на мить обернувся. Якщо зробиш це – одразу ж упадеш замертво.

Чарівні роса та зілля Люди вірять, що лікарські рослини тільки тоді направду цілющі, якщо їх зібрати у ніч на Івана Купала, або ж вранці, з “іванівською” росою. Тому – на красу – й умивалися українські дівчата тією росою. А ще до світання поспішали до криниці набрати купальської води. З неї та із чарівного зілля мати робила доньці купіль, мила їй голову. Після цього вся родина ходила росою, а мати з донькою – качалися у ній. А ще матері обов’язково набирали чарівної роси, найкраще – з капусти – у пляшечку. Іще не скоро сонце покажеться на небі, ще триває Купальська ніч, а бабусі крадькома, щоб їх не побачили, йдуть до лісу збирати зілля, яке уночі набуло виняткових властивостей. Вранці ж, як тільки розвидниться, дівчата йшли гуртом до лісу та в поле збирати квіти. Найголовніше для вінків – барвінок. З лісових квітів – ще ромен-зілля, буркун, материнку, чебрець, нечуй-вітер, братки; із польових – волошки, мак, сокирки, колоски хлібних зел; із городніх – любисток, м’яту, чорнобривці, ласкавці та кудрявці. Ukrainian People July 2018

М од а

КРУТІШІ ЗА CHANEL Яскраві творчі образи українських етнобрендів

Якщо вірити дизайнерам, то український сучасний етнічний одяг продовжує користуватися шаленою популярністю. У перші лави виходять найкращі бійці фешн-сфери, які, попри труднощі, попри закиди, що “для своїх свої ж шиють надто дорогі речі”, випускають якісний одяг і вкладають у нього душу. Нині кількість таких творчих сміливців зростає. Вашій увазі – огляд вітчизняних брендів, вбрання та аксесуари яких надихнуть вас на створення власного стильного етнообразу.

Ефектне етно

Щоб залишитися серед “найсильніших і найкращих”, бренд Lili Bratus створює вбрання з особливим “почерком” й активно полонить серця прихильниць стильним етно-одягом: пальтами із лаконічною вишивкою на спині, теплими сукнями із вишивками-оберегами, жилетами із відкритими швами. Зі слів дизайнера, однією з характерних рис українського традиційного костюму є багатошаровість, що дуже актуально й у наш час: наприклад, можна поєднати трикотажну сукню з вишитим жилетом чи спідницею, стилізовану вишиванку та кардиган.

Етноколекції Юлії Магдич набувають стрімкої популярності в Україні та за кордоном. У її барвистих творіннях красуються Тіна Кароль і Джамала, Марія Бурмака і Влада Литовченко та інші знані українки. Дизайнер робить акцент на етнічних орнаментах, якими вдало декорує вбрання із льону, шерсті, кашеміру, вельвету. До того ж, Магдич сміливо оздоблює українською вишивкою речі крою японського кімоно. На окрему увагу заслуговує і колористика вбрань – яскрава та гармонійна.

Одяг, який має сенс

Багатошарова лаконічність

“Останніми роками зацікавлення одягом українського виробництва та попит на нього лише зростає, що особисто мене дуже тішить. Я часто спостерігаю появу нових брендів, що випускають одяг з елементами етно, особливо вишиванки. Нарешті можна знайти цікаву, стильну вишиванку за будь-якою ціною та якістю. Водночас, як на мене, цей бум уже проминув свій пік, і тепер ця тема трохи йде на спад. Через певний час на ринку залишаться лише найсильніші та найцікавіші”, – поділилася своїми спостереженнями дизайнер Лілія Братусь.

July 2018 Ukrainian People

Саме так коротко описують свої вбрання творці етнобренду “Зерно”. Мультибрендовий проект об'єднує дизайнерів і майстрів, які працюють виключно з екологічними матеріалами. Образи від “Зерна” здебільшого елегантні – одяг вільного крою, природних кольорів, який можна вдало доповнити етноаксесуаром: барвистим намистом, шкіряною або дерев'яною сумкою, оздобленою тисненням, розписом чи різьбленням. Творці бренду наголошують – жінкам час носити коралі! Прихильникам екстравагантних дизайнерських рішень пропонують високі вовняні шапки, коцовані, а також радять холодної пори зігріватися гунями, гуглями та накидками із валяної вовни. “Ці речі дуже теплі, зовсім не поступаються хутряному одягу. Також варте особливої уваги вбрання з оксамиту: сукні, кептарики, шаровари, спідниці. Думаю, українська жінка варта того, щоб зустрічати свята в етноодязі з розкішної тканини, котра ще й нині в моді. А ще раджу міксувати етновбрання чи аксесуари із сучасним одягом”, - розповідає засновниця бренду Христина Патик.

Етнофанкі для сміливих Дизайнер Анна Козак живе в Ірландії, де популяризує українську культуру. А в рідному Житомирі разом із невеликою командою випускає одяг та аксесуари для впевнених у собі українок, підкреслюючи їхню силу та чуттєвість водночас. Так твориться етнофанкі – стиль бренду Kozzachka by Anya Ko. “Я обрала етно, адже хочу відкрити талант і багаті традиції України для європейців. А фанкі, тому що завжди ставилася до моди не дуже серйозно. Я не бачу тут правил. Це спосіб мого самовираження”, – говорить Анна Козак. Ще одна особливість вбрань від цього бренду – міксування різних матеріалів, як ось екошкіри та мохеру, оксамиту й атласу, а оксамитові сердаки дизайнер цікаво оздоблює вінтажними хустками. Увагу привертають і яскраві, масивні намиста із дерева та металу, що можуть бути цікавою етнородзинкою цілком сучасного образу.

Стильовий мікс і вишукана розкіш

кейпами, парками з етномотивами. Особливу увагу привертають не лише стилізовані традиційні геометричні та рослинні орнаменти, а й вдале поєднання барв, зокрема гра на контрасті кольору тканини та декору.

Кожен день у стилі етно

Етнічно та екзотично Вишиванки, вишиті сукні приваблюють увагу й у колекціях “Етнодому”. До того ж, фотосесія бренду, у якій взяла участь американська модель Роксі Монро, яскраво демонструє: прикрашені українськими орнаментами сорочка чи сукня виглядають ефектно у будь-якому кутку світу.

Так кількома словами можна описати вбрання дизайн-студії Svitlo. Одяг від цього бренду вирізняється різноманітністю матеріалів, кропітким ставленням творців до багатого (у хорошому розумінні цього слова) оздоблення колекцій. Svitlo також любить міксувати речі – в результаті народжуються неординарні образи, де з етно переплітаються стиль бохо або спортшик. У колекціях цього бренду достатньо і цікавого одягу на щодень, і вишуканих суконь, які можна доповнити коралями із кутасами. Сучасні інтерпретації національного костюма

Бренд Nenka увиразнює повсякденний одяг саме делікатними етнічними елементами. Зокрема, колоритними українськими орнаментами прикрашені ділові сукні, спортивні костюми, спідниці, шорти, сорочки, жилети. Одне з цікавих рішень – штани із екошкіри із барвистими орнаментальними вставками у поєднанні з лаконічною сорочкою. В етноколекціях Христини Рачицької жінка неодмінно привертатиме увагу перехожих, хоч і виглядатиме стримано. Сучасний одяг, на створення якого дизайнера надихає традиційне українське вбрання, вишукано прикрашений вишивкою, стрічками, технікою брижування – декорування тканини дрібними складочками. Прикметно, що деякі елементи оздоблення помітні лише при прискіпливому вивченні вбрання. Модерні вишиванки

Varenyky Fashion – таку цікаву назву отримав український бренд сучасного етноодягу. Колекції від Varenyky Fashion наповнені колоритними вишивками та сукнями-вишиванками,

Заслуговують на увагу не лише вишиванки, а й, до прикладу, пальто прямого крою із тонкою орнаментальною вставкою та китицями; світшот із принтом “Українська жінка на коні”, що пасує до джинсів.

Патріотично та стильно “На твоїх джинсах американський прапор, на твоїй майці – канадське кленове листя”, – співається у пісні “Скрябіна”. Така ситуація неприпустима для прихильників “Фолк Моди”, що випускає широкий спектр українського патріотичного одягу. На вбранні від цього бренду “вимальовуються” стилізовані український прапор, герб, віночки, патріотичні вислови, до того ж одяг часто містить етнородзинки у вигляді вишитих орнаментів.

Завжди доречне етно

Колекції івано-франківської дизайнера Любці Чернікової багаті на вбрання для різних оказій. Її стримані та жіночні сукні, корсетки, костюми, пальта із вишивкою можна сміливо комбінувати зі сучасними аксесуарами. Дарина Фіалко, espreso.tv Ukrainian People July 2018

Diaspora Канадський лікар українського походження рятує життя маленьким українцям Канадський нейрохірург українського походження Джеймс Рутка приїхав в Україну, щоб у Міській дитячій клінічній лікарні Львова прооперувати сімох важкохворих дітей, двом із яких, із важкою формою епілепсії, вживлено імплантати. Лікар приїхав разом з колегами із SickKids Hospital (Торонто), щоб оглянути і проконсультувати понад півсотні українських дітей. Співпраця між українським та канадським шпиталями триває вже 6 років. “Я займаюся хірургією вже багато років та приїхав сюди навчити нейрохірургів, як проводити такого роду операції, які вони раніше не могли робити”, – сказав лікар. Метою проекту, який фінансують канадські громадяни, є допомога важкохворим українським дітям і навчання українських нейрохірургів, що стажуються у SickKids Hospital. Щодня канадські та українські лікарі проводили по дві операції. Сам Джеймс Рутка спеціалізується на дослідженні і оперуванні мозкових пухлин у дітей, а також хірургічному лікуванні дитячої епілепсії. Надалі він відвідає Київ, Одесу та Дніпро.

У Нью-Йорку пройшов український фестиваль У невеличкому районі Манхеттена, в “Українському селі”, де історично мешкали чимало емігрантів з України, відбувся 42-й український фестиваль.

July 2018 Ukrainian People

Ще з середини 70-х місцева громада проводить тут щорічне свято української культури, повідомляє Голос Америки. До фестивалю починають готуватися ще з осені. Аби перекрити вулицю на три дні, потрібно зібрати більше десятка різних дозволів. Більшість етнічних громад Нью-Йорка обмежуються одноденними фестивалями. Із таким розмахом у місті свою культурну спадщину, крім українців, вшановують хіба що італійці. Хоча у цьому районі Нью-Йорка етнічних українців проживає все менше, як українські організації, що тут розташовані, так і триденний фестиваль допомагають місцевим українцям зберігати єдність громади, українську культуру та дух.

У передмісті Чикаго відбувся фестиваль “Червона рута-2018” В американському місті Палатайн, що поблизу Чикаго, 9-10 червня пройшов фестиваль української культури “Червона рута-2018”. Гості фестивалю пригощалися смачною українською та американською їжею, мали можливість придбати національні сувеніри та предмети мистецтва, а також насолодилися виступами українських танцюристів та співаків (фольк-гурт “Правиця”, реп-співак VovaZіL’Vova, Софі Фрезер, Ольга Монастирська та DJ із Чикаго TIMA FEI).

Українські студенти стали стипендіатами Товариства Української Мови (США) Др. Ігор Пасічник, ректор Національного Університету “Острозька Академія” повідомив голову Товариства Української Мови ім. Шевченка у США, що стипендії від імені ТУМ було надано десятьом студентам університету, які навчаються на факультетах мови і літератури, економіки, психології, міжнародних відносин та права. Вручення стипендій провели представники діаспори із Торонто Віра Маланчій і Богдан Колос. Стипендії вручено активним студентам, що народилися і зростали у незалежній Україні: Юлії Галапач (філологія), Лесі Касіяненко (журналістика), Богданові Мановському (психологія), Василю Мутеркові (романо-германські мови), Діяні Олійник (романо-германські мови), Оксані Пархамчук (українська мова і право), Юрію Пашкові (фінанси), Тетяні Сушницькій (міжнародні відносини), Дмитрові Стретовичу (міжнародні відносини) і Вікторії Фухман (міжнародні відносини). Усі стипендіяти не тільки навчаються на відмінно, але й беруть участь у громадському житті. Усі вони надіслали листи вдячності за надані стипендії. Цитуємо один з них, Юлії Галапач: “Хочу висловити вам щиру подяку за надану мені премію, а також за ваше бажання заохочувати студентів до саморозвитку та самовдосконалення, за підтримку української мови та сприяння її популяризації. Ціную такі погляди та вважаю, що вони є необхідними не лише для сучасної молоді, але й для всього українського суспільства. Нехай ваша доброта і щедрість повернуться вам сторицею. Бажаю вам усіляких гараздів, здоров’я, процвітання і чим більше тепла на вашому життєвому шляху”. Проф. Віра Боднарук, голова Товариства Української Мови-США Фото Е.Балашова

Кленовий сироп

Ґенерації, зміцнені хрестиком Унікальний концерт танцюристів канадської групи “Село”

Тhe graceful evolution of Vyshyvanka 27 Текст і фото Norbert K. Iwan Норберт К. Іван

July 2018 Ukrainian People

травня в Центрі подій “Клуб Регент” у Вінніпезі (at Club Regent Event Centre in Winnipeg) відбувся грандіозний концерт канадського танцювального гурту “Село” під назвою “Strengthened by the Cross Stitch” (зміцнена хрестиком стежка) – справжнє свято української культури та вишиванки. Для українців вишиванка, вишита сорочка – це не просто предмет одягу, а безцінний скарб української історії з глибоким, символічним змістом. Танцюристи гурту “Село” представили у своїх виступах всю символіку кольорів, конструкцій та візерунків, які так яскраво відображаються у наших вишиванках. Під час цього величного шоу канадські танцюристи поділились багатьма історіями: ... про те, як вишиті сорочки передавались з покоління в покоління, а також про секрети традиційної вишивки. ... про те, що вишиванки були особливим подарунком, з містичним змістом, зробленими для обраних людей. Їх дарували під час народження дитини, весілля та інших важливих подій у

житті родини. Вважалося, що протягом усього життя жінка має мати більше тридцяти вишиванок для різноманітних оказій у своєму житті! ... про те, що вишиванка була також ознакою вірності. Кому дівчина віддала своє серце, тому вишивала сорочку. Тільки кохана могла випрати його вишиванку. Концерт завершився виступом, який символізував популярність вишиванки в міжнародному масштабі. У всьому світі українські вишиті сорочки з радістю одягають як діти, так і дорослі. Новітній Всесвітній день вишиванки продовжує додавати популярності нашому історичному скарбу. Танцюристи гурту “Село” були щасливі та схвильовані, таким чином відзначивши 32-річчя своїх виступів на канадській землі і ще раз розповівши усім присутнім українську історію вишиванки. Ми багато почуттів пов'язуємо з українськими вишитими сорочками - єдність, силу, пристрасть, гордість, віру... Такі унікальні виступи показують усьому світу, що генерації українців поєднуються, “зміцнюються хрестиком”.

Танцювальний колектив “Село” діє в канадському маленькому містечку Анола (тут проживає близько 200 осіб) в провінції Маніотоба (25 км від Вінніпеґу), яке відоме ще з 1889 року як “Вільний порт” залізниці. Минає 32 роки, коли Род Пиклик разом з дружиною Бонні заснували колектив, який спочатку нараховував всього дев'ять танцюристів. Сьогодні танцювальний гурт “Село” зібрав під своїм крилом близько сотню танцюристів, а йоґо репертуар надзвичайно різноманітний. Цього літа гурт “Село” виступатиме в Україні: у Львові, Косові, Одесі та Києві на День Незалежності. “Для виховання дитини потрібно більш проникливе мислення, більш глибока мудрість, ніж для управління державою”, – говорив Вільям Еллері Ченнінг. Кажуть, що в Анолі дітей виховує усе Село. For more information about the Selo Ukrainian Dancers go to: www.seloukrainiandancers.ca

Ukrainian People July 2018

Музика

Музичні емігранти Діма Войналович 27 років. Журналіст, музичний оглядач з міста Київ. Надихається українською культурою.

оли у 2012 році культова уже на той час українська рок-банда “Димна Суміш” завершила своє існування, мотивуючи це тим, що “музика в країні не на часі”, а її харизматичний фронтмен Саша Чемеров переїхав до США, аби зібрати там не менш потужний колектив The Gitas, когорта істинних шанувальників якісної музики неабияк затужила. І справа скоріше не у тому, що з культурної мапи України зник рок-феномен. Просто самоліквідація “димних” і переїзд Чемерова за кордон стали останньою краплею: усі раптом звернули увагу на те, що українська музика дійсно знаходиться у критичному стані і потребує невідкладної реанімації, адже приблизно у той самий час значна кількість музикантів, потенційних рок-зірок почали покидати країну. З різних причин, варто зауважити. Таким чином, на певний період ми втратили і “Димну Суміш”, і “Фліт”, і “Marakesh” – ті гурти, які вплинули не на одне покоління українців. марк гриценко

July 2018 Ukrainian People

саша чемеров

З часом українська музика вийшла з коми. Зараз поступово вона оговтується, і лікарі дають вельми оптимістичні прогнози. І от сьогодні мені стало цікаво: чи гайнули б наші митці за океан чи десь ближче нині? Чи бачать вони зміни – в українській музиці зокрема і у суспільстві в цілому? Фронтмен гурту “Marakesh” Марк Гриценко уже тривалий час мешкає і творить у Берліні. Він відзначає, що зараз в Україні інді-поп-артисти стали мейнстрімом, тому сцена виглядає не так убого, як раніше. Але при цьому, каже Марк, якщо ти не світишся на Х-Факторі, Євробаченні чи в інших талант-шоу й телевізійних проектах – як професійного артиста тебе фактично немає. – Це не мій шлях. Я зосереджений на моїй новій групі Siamese Youth, тут, у Берліні. Восени вийде наш дебютний сингл. Я не виключаю, що колинебудь, здобувши певні знання і можливості закордоном, я повернуся і буду робити

щось в Україні… Як змінилося українське суспільство? Це складне питання. З одного боку, якісь зрушення є, з іншого – багато чого не змінилося. Я думаю, не все відразу, потрібно більше часу. Головне, щоб у людей був спільний намір, бачення того, як далі розвиватися країні і суспільству. Воно, власне, вже є. І це те, що реально змінилося, тому що при попередній владі ми всі були зовсім втрачені. Із тим, що музична сфера, а разом з нею – і свідомість українців, змінюються, погоджується і лідер каліфорнійського гурту The Gitas Саша Чемеров: “Я вважаю, українська сучасна музика дуже набрала обертів за останні три роки. Це дуже тішить. Ми точно стали ближчими до Європи”. При цьому музикант каже, що переїхав до США “у справах, а не просто жити”, тому нині зробив би так само. А ось екс-вокаліст панк-гурту “Фліт” Володимир Новіков та колишній учасник “Гайдамаків”, а нині лідер естонської фольккоманди Svjata Vatra Руслан Трочинський дещо зі скептицизмом ставляться до українського шоу-бізу.

Наприклад, Володимир у розмові чесно зізнався: не думає, що у тому прошарку рок-музики, в якому тоді “варився” Фліт, щось сильно змінилося. “Хоча, можливо, я помиляюся. Треба запитати у подібних груп, як у них справи із продажами їхніх записів. Але скажу так: якби тоді ми не почали робити щось більш форматне (прикладом може бути акустичний запис), то до сьогодні гурт навряд чи дожив би…” Трочинський, який, до слова, переїхав до Естонії ще у 2004-му, ще категоричніший: “Рулить попса, як і рулила до цього. Естрада, одним словом. Поки радіо-контент не буде переважно українським та без попси, доти нема що про шоубізнес говорити. Те саме з телебаченням… Та молодь змінилась на краще, тож надія є! З’явились якісні продакшн-компанії, шоу, фестивалі, гарні гурти. Але все одно цього замало. У попсі все працює як і працювало: кум, сват, брат, партія, політика... А тим часом багато молоді та спеціалісти виїжджають за кордон у пошуках кращого життя. Деяка частина залишається та робить все можливе, щоб змінити все на ліпше… Та багатії як були – так і є, ще й стало більше. Бідних теж не поменшало. А взагалі, то по всьому світу люди мігрують. Головне, щоб не забували свого коріння та були гідними громадянами країни, де живуть. Українці повсюди шановані, звичайно, якщо вони самі до себе з повагою ставляться. Тож, якщо хочеш змін, то почни з себе!” Звісно, усі вищезгадані артисти – це навіть не 10 відсотків українських “музичних емігрантів”. Колективів, у яких тече українська кров, дуже багато: від всесвітньо відомих Gogol Bordello із Євгеном Ґудзьом і дуету сестерблизнят Анни та Софії Купрієнко BloomTwins – до французького проекту екс-басиста “Океану Ельзи” Юрія Хусточки Million Kopek і вже знаних у Західній Європі Nights Out. Що ж лишається робити українцям? Знаєте вислів: “Поки не втратиш – не почнеш цінувати”? Ну, ви, гадаю, зрозуміли.

Заєць Аліна

Facebook page: www.facebook.com/ Michalinagrycmakeup/

Instagram page:

Професійний макіяж на всі випадки життя:

michelle.gryc and m2promakeup

Тел. 7089458410

773 474 9750

вечірній, діловий, весільний, студійний для фото-, відеозйомок.

Послуги професійного макіяжу від учениці

Makeup by

Boyko Beauty School

Marta

Knyszewska

Марини Кривицької

Tel.7738176374 Facebook: makeupbymarta85

Тел.7735587261 Instagram @maryna_makeup_ chicago

Kateryna Mymokhid 312-358-6578 Унікальні модні стрижки, фарбування, подовження волосся, святкові та урочисті зачіски, та ін. Instagram: ka.my.chicago MaDiva Hair Salon 7500 W. Belmont Ave., Chicago, IL 60634

Nataliia Kompaniiets 773-934-9216 Mодні стрижки, фарбування, святкові та урочисті зачіски, та ін.

Veronica Cojuhari 773-703-4178 Mодні стрижки, фарбування, святкові та урочисті зачіски, та ін.

Halyna Lesnianska 773-744-3277 Mодні стрижки, фарбування, святкові та урочисті зачіски, та ін.

Entertainment We recommend the best events, festivals, and fun things to do in Chicago, Illinois.

July 2018

Fireworks shows July 1 – 7, 2018 July 4 – Chicago – Navy Pier 9:30 p.m. Movies in the Parks July 1 – Sept. 14, 2018 ▸ See 250 Movies in the Parks, beginning at dusk. Dates may change depending on the weather. Free. Ravinia music festival July 2 – Sept. 16, 2018 ▸ See nationally known performers at Ravinia Festival, billed as America’s oldest outdoor music festival at Ravinia Park in Highland Park. Millennium Park movies July 3 – Aug. 21, 2018 ▸ Get a seat or sit on the lawn to see films on a 40-foot screen at Millennium Park Summer Film Series on Tuesdays plus July 9. Free. Naperville RibFest July 4 – 7, 2018 ▸ Naperville RibFest has great food, plenty of music, and fireworks one night at Knoch Park in Naperville. Classical music festival July 4 – Aug. 18, 2018 ▸ Grant Park Music Festival is an outdoor classical music series at Jay Pritzker Pavilion in Millennium Park. The rear seats are free, or bring a blanket or lawn chairs. Jazz at the aquarium July 4 – Oct. 10, 2018 ▸ Hear musicians and vocalists, see views from the terrace, buy cocktails & food, and visit the aquarium at Jazzin’ at the Shedd at Shedd Aquarium.

Taste of Chicago July 11 – 15, 2018 ▸ Taste of Chicago has 40 restaurant booths, food trucks, a beer hall, a wine garden, a cocktail lounge, and first-rate concerts (free if you sit on the lawn) in Grant Park. French celebration July 13, 2018 ▸ Bastille Day has French music, entertainment, beer & wine for sale, a kids’ corner, and an outdoor movie at Lycée Français de Chicago in Ravenswood. Free. Country BBQ July 13 – 15, 2018 ▸ Windy City Smokeout features barbecue, country bands, and beer at 560 W. Grand Ave. on the river. Lincoln Square music festival July 13 – 15, 2018 ▸ Square Roots Festival offers a mix of music from local indie rockers to world stars. Enjoy nightly dance parties, open jams, 30 selections of craft beer, local food, and family activities on Lincoln Avenue (from Montrose to Wilson). Donation. Greek festival July 13 – 15, 2018 ▸ The Big Greek Food Fest of Niles features authentic Greek food, live music, and dancing in Niles. Hamburger festival July 14 – 15, 2018 ▸ Enjoy BBQ or burgers (beef or veggie or turkey), plus music, arts & crafts, and a kids’ zone at Roscoe Village Burger Fest on Belmont Avenue (from Damen to Oakley). Donation. Millennium Park music July 19 – Aug. 16, 2018 ▸ Millennium Park Summer Music Series features great music artists Monday and Thursday evenings in Millennium Park. Free. Pitchfork Music Festival July 20 – 22, 2018 ▸ The free-spirited Pitchfork Music Festival features alternative rock, rap and hiphop, electronica, and dance music in Union Park, with arts & crafts for sale.

Renaissance fair July 7 – Sept. 3, 2018 ▸ Watch knights joust, shop an artisan market, mingle with costumed minstrels, play games, and attend shows at Bristol Renaissance Faire in 16th century England (also known as Kenosha, WI).

July 2018 Ukrainian People

Korea festival July 21 – 22, 2018 ▸ Taste of Korea Chicago Festival features authentic Korean food, a beer and soju (Korean vodka) garden, cultural performances, DJs, a singing and dancing contests, bounce houses, and a Korean War ceremony at Old Orchard Shopping Center in Skokie. Donation.

Mexican festival July 20 – 22, 2018 ▸ Tacos & Tamales Festival promises authentic Latin American cuisine, a beer garden, art vendors, traditional music in the daytime, and highenergy Latin rock music in the evening at 16th Street & Peoria Street. Donation.

Festival of Colombia July 20 – 22, 2018 ▸ Colombian Fest has top musicians, DJs, arts & crafts, cultural exhibits, vendors, a kids’ zone, food, beer, and wine at Kelvyn Park. Children 12 and younger are free.

Latino festival July 26 – 29, 2018 ▸ Fiesta del Sol delivers live entertainment, local art, diverse cuisine, and carnival rides at 1400 W. Cermak Road. No alcohol. Free.

Race to Mackinac July 21, 2018 ▸ Watch hundreds of boats leave for the ritzy Race to Mackinac at the Ashore Thing with a cash bar at the east end of Navy Pier. Free. Party at the zoo July 21, 2018 (6:30 to 11 p.m.) ▸ Check out the animals, hear DJ music, and buy beer, wine, and food during Night at the Zoo at Lincoln Park Zoo for age 21+. Beer festival July 21 – 22, 2018 ▸ A ticket to Chicago Craft Beer Festival gets you 15 tastes of beer and live music at Sheffield Ave. and Webster Ave. on the same weekend as the nearby Sheffield Music Festival & Garden Walk.

Prairie festival July 26 – 29, 2018 ▸ Wood Dale Prairie Fest offers live music, carnival rides and games, food vendors, bingo, and fireworks (9:15 p.m. Sat.) at the ballfields in Wood Dale. Free.

World arts festival July 21 – 22, 2018 13 miles north ▸ Evanston World Arts & Music Festival (formerly Evanston Ethnic Arts Festival) offers international songs, dance, art, and food in Dawes Park. Free.

Margarita tasting July 28 – 29, 2018 ▸ Chicago Margarita Festival promises live music, dancing, games, and margarita tasting at Navy Pier for age 21+. Puerto Rican festival & parade July 28 – 29, 2018 ▸ Aurora Puerto Rican Heritage Festival has live music, Caribbean cuisine, and arts & crafts at RiverEdge Park, plus a parade Sunday at noon in downtown Aurora.

Наші читачі часто запитують одну дуже конкретну річ: вони хочуть дізнатися про найкращі нові ресторани міста, перш ніж ми напишемо на них рецензію. Тому сьогодні ми з радістю представляємо наш список хітових ресторанів Чикаго. У цьому списку ви знайдете нові ресторани, в яких ми недавно побували. Скоро ви самі будете захоплено розповідати про них своїм друзям.

Найкращі американські ресторани

в Ukrainian Village та West Town Roots Handmade Pizza Roots спеціалізується на піці в стилі “Чотирьох міст”. Довге пивне меню ідеально підходить для відпочинку та перегляду вашого улюбленого виду спорту. 1924 W Chicago Ave, Chicago, IL 60622 (773) 645-4949

Yuzu Sushi and Robata Grill Приходьте та скуштуйте великі й надзвичайно красиві роли. “Dragon Roll” з креветкою темпура, авокадо і уніга звучить попростому – поки ви не побачите їстівного дракона з кольорового соусу. 1751 W Chicago Ave, Chicago, IL 60622 (312) 666-4100

Boeufhaus Ресторан називається “Boeufhaus”, і його гасло – “для м'ясоїдних”. Це може ввести вас в оману і ви подумаєте, що це палац з яловичини, де не обслуговують вегетаріанців та пектаріанців. Але це не так. 1012 N Western Ave, Chicago, IL 60622 (773) 661-2116

La Scarola Старий шкільний інтер’єр – в комплекті з білими скатертинами, картинками знаменитостей, великими порціями пасти та телятиною парміджана. 721 W Grand Ave, Chicago, IL 60654 (312) 243-1740

The Winchester При денному світлі білі цегляні стіни, світлі зали та зелені рослини роблять простір яскравим та привітним. 1001 N Winchester Ave, Chicago, IL 60622 (773) 698-8703

Arami Теплий, затишний ресторан, здається, заохочує вас залишатися тут годинами, попиваючи саке або коктейлі. Рекомендуємо замовити японське віскі з морською капустою та гіркими юзу-ананасами. 1829 W Chicago Ave, Chicago, IL 60622 (312) 243-1535

July 2018 Ukrainian People

Whisk Яскрава, жвава і сонячна атмосфера. Спробуйте бургер з Chicago Avenue – дві запашні булочки, куряча грудинка, мариновані огірки та цибульне кільце. 2018 W Chicago Ave, Chicago, IL 60622 (773) 252-9060

Enoteca Roma З'єднаний із Letizia’s Natural Bakery на Division Street, Enoteca Roma подає класичні італійські страви. Просторий внутрішній дворик. 2146 W Division St, Chicago, IL 60622 (773) 772-7700

Frontier Страви від шеф-кухаря Брайана Юпітера (Brian Jupiter) – устриці на вугіллі, канапе та навіть страви з цілих тварин – додають ще один елемент до списку, і чим більше часу ви витрачаєте на справді вражаючі страви, такі як естрагоновий сир, тим швидше список заповнюється. 1072 N, Milwaukee Ave, Chicago, IL 60642 (773) 772-4322

Homestead on the Roof Цей ресторан знаходиться прямо над Roots, а вхід, насправді, знаходиться всередині піцерії. Але два заклади не могли бути більш різними. Садиба на даху – це хардкорна ферма з власним садом на даху. 1924 W Chicago Ave, Chicago, IL 60622 (773) 332-2354 Via Carducci Традиційний заклад з стравами південної італійської кухні – піца на тонкій основі та великий бар в простакуватій кімнаті або на внутрішньому дворику. 1928 W Division St, Chicago, IL 60622 (773) 252-2244

Frank Brichetto Chicago is always full of adventure and things to explore, and I hope to share these great experiences with the wonderful readers of this magazine.

Can We Handle

This Much Fun?

Hello again, my friends, thank you for coming to find our adventures for this month. There is so much to do, it can be quite overwhelming, but ever so much fun! Let's get a headstart on July, shall we, at the fabulous Windy City Ribfest! Meet us on Saturday, June 30th, then again on Sunday, July 1st, right at Lawrence & Broadway, for great music, creative craft displays, inspired artwork, areas for the kids to have their own fun, and properly cooked BBQ ribs. There will be barbecue specialties from all over Chicago, from Texas and even Australia, yes, Sydney Australia. Mmm, mmmmm, mmmmm, aren't those delicious? http://exploreuptown.org/ribfest

This is Uptown, full of history, Chicago style, so while we're here, let's do some exploring, shall we? There is the Green Mill, originally a roadhouse, then a nightclub, and, of course, a “speakeasy” for Al Capone and his gangsters during Prohibition. There were (perhaps there still are?) rooms and tunnels beneath the bar, so Al Capone, Jack McGurn, and the rest of the “Chicago Outfit” could escape notice when the cops arrived. The legends say the tunnels led right to the basement of the Aragon Ballroom, and not only is it still standing, it's still in business as a concert and music venue with room for thousands of fans. But before we get to the Aragon, take in the Green Mill, now a jazz and poetry club with brilliant acts in a dark, wood-paneled club with great sound and a relaxed atmosphere. Who's playing? Are we staying? 4802 N. Broadway, http://greenmilljazz.com/

July 2018 Ukrainian People

will really kick things off at 12:30, and go down Wentworth Avenue from Cermak Avenue to 24th Place. Let's be sure to find a good spot to watch as the Lion Dance goes by. Then there's the official “Welcome” ceremony, Asian performances, kung-fu demonstrations, lots and lots of samples from the many fabulous restaurants, street exhibits from the gift shops, artists and crafts-people that characterize Chicago's Chinatown. There's even a petting zoo, complete with pony rides, so this is another very family friendly event. There are far too many intriguing, delightful Chinese restaurants here to begin to name even a few of the best – how do you choose from so much delicious goodness? Well, OK, I'll let you in on my secret – the food at Lao Sze Chuan is incredible, better even than the meals I had when visiting Hong Kong and Taiwan many years ago. This isn't really a secret, is it? Tony (Xiao Jun) Hu is a celebrity chef as well as the owner, and Lao Sze Chuan has grown across the country to nine locations, and won award upon award for culinary excellence.

efore we go back and eat a few more ribs, and take in the outdoor stages and art displays, walk with us for a while and we'll stroll past the Riviera nightclub, just a few doors south of the Green Mill, just to look at another beautiful structure built over 100 years ago, and still going strong today. Originally one of the grand cinemas built by Balaban & Katz in 1917. I love these old theaters, don't you? So thoughtfully beautiful, inside and out... 4746 N. Racine, https://www. rivieratheatre.com/ Holy cow, that was a lot in just two days and in just two more it's America's 242nd Birthday! Time to celebrate, indeed. Especially in these troubled time we need to remember the men who wrote the Declaration of Independence, and unanimously signed it, pledging “our lives, our fortunes and our sacred honor” to the brand new path of democracy and liberty. Too many Americans, it seems to me, have forgotten that “all Men are created equal, endowed by their Creator with Inalienable Rights,” and now is a time to remember that. It's also time to gather with our neighbors, friends and families, watch parades and fireworks, and listen to energetic and uplifting music. On the 4th, which is a Wednesday this year, let's meet after work and head to the concert in Pritzker Pavilion; it promises to be exciting and uplifting with a full array of concert favorites, ranging from John Williams' Liberty Fanfare, through Sousa's Belle of Chicago and even Tchaikovsky's 1812 Overture. The concert ends at 8:45pm, which gives us almost an hour to walk to the Lakefront, and wander north towards Navy Pier and one of the world's best fireworks displays. The Pier itself will be at full capacity and the gates closed (that happens every year on the Fourth of July), so we'll just find some comfortable spots, with spectacular views, and see it all from there. Oh boy, we're going to be tired at work tomorrow. We are not done celebrating yet! On the weekend, let's head to Hoffman Estates, IL, to catch the Northwest Fourth Fest. Starting on the 4th of July, of course, and continuing through July 8th, on the very spacious grounds of the Sears Center, there is a huge carnival every day, full of rides for the kids, and us adults, too. We're taking the nieces and nephews on Saturday, and staying for another spectacular fireworks display, this one starting at 9:30 and featuring a state-of-the-art computerized show that is sure to dazzle the kids, and I freely admit that I turn into a big kid when flashes and colors and bangs begin. The fireworks are visible from anywhere on the grounds, which is great, no worries over seating. 5333 Prairie Stone Pkwy. http://northwestfourthfest.com/ Did you know that parks throughout Chicago have “Movies in the Parks” nights throughout the summer? Tuesday July 10th, in Ward Park, we can go see Back to the Future! Oh boy! Ward Park, officially “A. Montgomery Ward Park”, named after one of Chicago's greatest retail entrepreneurs, founder of the first large scale mail order house, and determined defender of Chicago's Lakefront, is located at 630 N. Kingsbury St. This is one of my all-time favorite

But here is where it started, and here the food, the attention from the wait staff, the decor and atmosphere, the wonderful smells, they all come together in spectacular fashion. There are too many choices, but it doesn't matter. You can close your eyes and point at something, it will be good, really really good. This is where we going, my friends. I've already made reservations. 2172 S. Archer, https://www. laoszechuanusa.com/

movies, and we intend to be visit this quiet, little 5 acre park on the Chicago River, after grabbing a bite after work in the neighborhood, maybe at The Green Door, Chicago's oldest tavern (complete with hidden speakeasy in the basement), where the prices are reasonable, the burgers and sandwiches delicious (and huge), and we can learn about one of the few wooden structures built in Chicago after the Chicago Fire that is still standing, some 100 years later. Visit https://www.chicagoparkdistrict.com/ movies-parks to find any of the movies playing at a park near you. Really, check this out, the movie list and locations are amazing. You'll find comedy, romance, adventure, newer blockbuster titles such as Wonder Woman, old favorites like Raiders of the Lost Ark, and family movies Coco and Paddington2. The Flaming Lips (how's that for a band name?) is in concert Saturday, July 14, at the Petrillo band shell, in Grant Park, and lawn seats are always free. This is a weird group, with album titles such as Yoshimi Battles the Pink Robots, described variously as “alternative rock, psychedelic rock, post-punk, or experimental rock.” Their concerts are flamboyant, loud, often filled with confetti and occasionally fireworks, and are definitely not for the kids. I really like these guys; I'm looking forward to finally catching them live. If this sounds intriguing, join me, please! You know, we haven't been to Chinatown in ages. Let's go! The Chinatown Summer Fair is Sunday, July 15, and starts at 10am while a colorful, dramatic, and unique procession

It's SUMMER TIME, folks, and we need to get out of town, at least for an extended weekend. Did you know that in Illinois we can explore the archaeological site where the most advanced civilization north of Mexico flourished for hundreds of years? Cahokia Mounds, located on the Mississippi River, is now a preserved historic site that is well worth exploring, so let's take a long weekend and go. Holy cow, there are almost four square miles of city here, 2,200 acres; it's all so amazing and mindboggling to try to understand how these people first settled here, grew their city and civilization, and eventually declined. It's believed that in about the year 1250 over 20,000 people lived here, and the city was larger than London at that same time. Bring your best walking shoes, and be ready to learn many, many new things about Illinois that happened well before Columbus arrived. Back in town, let's end this wild month with a bang, shall we? Wicker Park Fest returns to Chicago July 27th ,28th and 29th, and the street fair and music make this one of the best fairs in the whole city each year. There's four main stages, so the music always has something for everyone. There's good food, of course, and the artistic, fashion, and craft displays combine with a smooth, mellow mood and a venue that is fun, open and sunny, yet with lots of shady areas for when the sun gets too hot. Plenty of things for the kids to do, and many of the art and craft displays will also grab their interest. Wicker Park Fest. Whew, I'm exhausted from so much fun. But August will be upon us soon, so I think we'll just rest up a bit, before running headlong into August. Until next month, dear readers, have more adventures! Ukrainian People July 2018

МАНДРИ

Подорож до Ганнібала – міста Тома Сойєра “Том з'явився на тротуарі з відром вапна та довгим пензлем у руках. Він оглянув паркан, і будь-яка радість покинула його, а дух занурився у глибоку тугу. Тридцять ярдів дощатої огорожі у дев'ять футів заввишки! Життя здалося йому порожнім, а існування – важким тягарем. Зітхаючи, він занурив кисть у відро і провів нею по верхній дошці паркану, повторив цю дію, і зробив це знову, порівняв незначну вибілену смужку з безмежним материком нефарбованого паркану і сів на загородку під дерево у повній зневірі”.

Михайло Осиповський – журналіст і мандрівник. Мета – побачити 100 країн і зрозуміти, як влаштований світ. Навчався в МДУ ім. М. В. Ломоносова, Гаванському університеті на Кубі, Northwestern University в Чикаго. Автор і ведучий щотижневої радіопрограми “Vacation Magazine”, яка виходить в суботу з 12 і до першої години дня на хвилі Chicago1430 AM і в понеділок в 13:15 на хвилі 1240АМ. Писати за адресою info@vacationmagazine.net

“П

ригоди Тома Сойєра” – знаменита книга великого американського письменника Марка Твена, побачила світ у 1876 році і назавжди внесла його ім'я в історію світової літератури. Письменнику і вигадувати нічого не довелося. Він згадав дитинство у Ганнібалі і ось в книзі з'явився Санкт-Петербург, в якому вгадуються риси містечка, що красиво розкинулося на пагорбах, які спускаються до Міссісіпі, а Том Сойєр – це сам юний Семюель Клеменс, який не любив школу і в 9 років вже покурював. Том Сойєр – найвідоміший американський хлопчисько в історії Америки. Хлопчисько, який навіть фарбування паркану – нудну і важку роботу – перетворив на веселу розвагу для тисяч американських підлітків, які приїжджають у портове місто Ганнібал на березі Міссісіпі. Тут щороку з 4 по 7 липня – проходить “Фестиваль Тома Сойєра”, а його родзинка – це чемпіонат Америки з фарбування парканів. Приїхавши сюди, я теж дуже хотів пофарбувати паркан, але, на жаль, давно запізнився – учасникам має бути не менше восьми і не більше тринадцяти років. Переможець визначається за трьома категоріями: костюм Тома Сойєра, забіг на швидкість до паркану, і, звісно, швидкість і якість фарбування. Крім того, У Ганнібалі проходять театральні вистави, змагання з волейболу в бруді, змагання дітвори на найбільш жваву жабу, яку можна взяти напрокат і забіги у мішках для дівчаток, але цвях програми – це таки змагання з фарбування парканів серед хлопчиків. Ось він який – Ганнібал – місто Тома Сойєра, Гека Фінна і Марка Твена, хоча, звісно, Сем народився не тут, а у селі Флорида, неподалік від міста.

July 2018 Ukrainian People

День 1 – Чикаго – Ганнібал Це був наш перший RoadTrip в Америці, не рахуючи поїздок до Вісконсину. Було це в липні 2001 року, коли ми поїхали в гості до Марка Твена у Ганнібал, названий так на честь великого полководця з Карфагена. Місто знаходиться у штаті Міссурі на перетині автомобільних і залізничних доріг – за 486 кілометрів на північний захід від Чикаго. У суботу – рано вранці о 6-ій годині ми виїхали за маршрутом I-72E та US-36, заїхали на бензоколонку і заправили мій “Ніссан”, який став моєю першою новою машиною, яку я купив в Америці. “Ластівка – Алтима” – хороша, надійна і економічна машина. Я витратив на бензин усього 50 доларів, а вся дорожня подорож виявилася короткою, тільки два дні – субота і неділя. Один вік-енд – 302 милі і 5 з поло-

виною годин туди та стільки ж назад. Приїхавши на фестиваль, ми одразу ж поспішили до будинку-музею, де сам “Марк Твен” – імперсонатор в костюмі великого письменника із сивою чуприною і білими вусами – зустрічав і проводжав нас до вітальні, де тітонька Поллі – а насправді мати письменника – сиділа на стільці і вголос читала, як Том зустрів своє перше кохання – Беккі Тетчер. Перший день подорожі добігав кінця і ввечері нам заманулося відвідати ресторан, який працює тут з 1942 року. Це сімейний ресторан “Mark Twain”, де ми спробували фірмові бутерброди Maid Rite, фірмове пиво і таке все інше, смачне і цікаве. На ніч ми вирішили зупинитись у не менш визначному готелі “Best Western On the River”. Наше місце для ночівлі виявилося чистим та привітним, поблизу річки, із безкоштовним сніданком та інтернетом, де за ніч ми заплатили 106 доларів. Тут ми насолоджувалися чудовим краєвидом заходу сонця над Міссісіпі.

стачальників прісної води в країні. Друге – це подорож, яку краще назвати близьким знайомством з Америкою. Ви зможете відвідати столицю джазу, Новий Орлеан. Основні річкові порти – Віксберг, Грінвілл і Натчез. І, звичайно, побуваєте в Мемфісі, столиці блюзу. Він названий на честь єгипетського міста зовсім не випадково. Однофамілець розташований на Нілі, а Міссісіпі для американців має таке ж значення, як Велика Річка для єгиптян. Третім сюрпризом такого круїзу – тільки якщо ви вибрали

День 2 – Музей і круїз Марк Твен прожив у Ганнібалі 14 років, але прославив його навіки. Тут усі реліквії та знайомі нам із “Пригод Тома Сойєра” місцинки компактно розміщені в одній місцевості. Ось двоповерховий будинок, де жила сім'я Клеменсів. Ось легендарний паркан, який надавав для фарбування хитрун Том. Найкрасивіший будинок на Хілл-стріт у судді Хоукінса, батька Лори – Беккі Тетчер. Після ланчу нас чекала двогодинна прогулянка на пароплаві по Міссісіпі, назва якого, звичайно ж, “Марк Твен”. Уся публіка вийшла на палубу, щоб послухати оркестр, який грав сумно-красивий блюз Великої Могутньої Американської Річки,

200 доларів. Круговий тур тривалістю 7 днів на “AmericanQueen” обійдеться вам у тисячу доларів на людину. Маршрут насичений і вражаючий: New Orleans – Oak Alley – St. Francisville – Natchez – Vicksburg – New Orleans. Звісно,

“AmericanQueen” – є сам пароплав. На сьогодні він – найбільший з усіх колісних кораблів, за що шанобливо занесений до Книги рекордів Гіннеса. Його будівництво обійшлося у 65 мільйонів

доларів, а коли його спускали з верфі на воду, то розбили об його борт зовсім не шампанське. Важко повірити – величезну пляшку з кетчупом “Tabasco”, який є гордістю штату. Круїзний лайнер нібито виплив з XIX століття. Вражає двоярусний салон, величезне червоне колесо і капітанський місток під двома чималими чорними трубами. Вони вражають своїми розмірами, але є декоративними за своєю суттю. А вишукана арочна веранда стає місцем зустрічі зі світанками і проводами сонця. Вони потім часто сняться, нагадуючи про дивовижні враження від круїзу Великою Річкою. Пора додому. Коли всі хлопці розбіглися, я все-таки взяв пензлик і замалював дві довгі дошки білим вапном. Збулася ще одна дитяча мрія – я пофарбував паркан на батьківщині Тома Сойєра! Ми їдемо додому і проїжджаємо повз пам'ятник двом знаменитим американським хлопчакам. Бронзова статуя цим бешкетникам біля основи Cardiff Hill стоїть на початку Main Street – головної дороги міста на початку шляху. Том Сойєр у капелюсі та з палицею в руці і Гек Фінн в кепці, а на його плечі – палиця з торбинкою. Вони ніби зібралися на пошуки чергової пригоди, а Марк Твен нагадує всім нам услід: “Не розлучайтеся з ілюзіями. Без них ваше життя перетвориться на сумне існування”.

Де купувати Телефонуйте “Let'sTravel Now” – (877) 771- 0124 або emailмaria@letstravelnow.us і Maria Kabylianska, яка говорить українською, організовує подорожі у 150 країн світу. Географія маршрутів – неосяжна і, маючи в своєму розпорядженні багатий досвід – 25 років в бізнесі – туркомпанія пропонує унікальні подорожі по всьому Світу: •

яку індіанці називають “Великою рікою”. Подорож нею здатна перемістити людину в часі: побачити Америку стоп'ятдесятирічної давності дозволяє справжній колісний пароплав, який Марк Твен називав “Весільним пирогом”. На його палубі, абсолютно несвідомо, очі починають виглядати Томаса Сойєра і Гекльберрі Фінна. І пейзажі біля берегів, там, де їх не торкнулася цивілізація, дуже сприяють подібним очікуванням. Ціни на круїзи цією річкою цілком прийнятні. Наприклад, коротка подорож, розрахована на два дні, буде коштувати близько

по Міссісіпі ходить не тільки “AmericanQueen”. Є й інші не менш цікаві пароплави. Один з кращих – “The Queen of the Mississippi” і приголомшлива восьмиденна подорож за маршрутом: Memphis – Helena – Vicksburg – Natchez – St. Francisville – Baton Rouge – Oak Alley – New Orleans. Круїз по Міссісіпі здатний принести цілу купу незабутніх вражень. Перше – це річка. Повноводна транспортна комунікація країни, істинний дар Провидіння. Міссісіпі чотири тисячі років; вона утворилася ще в Льодовиковий період і є одним з головних по-

• • • • • • • • • • • • • • • •

Відпочинок для всієї родини у Мексиці та Домініканській Республіці, Ямайці та на Гавайях Подорожі по Америці і Канаді Круїзи на острови Карибського моря Кругосвітні подорожі На яхті – на острови Середземного моря Круїзи в Італію, Іспанію, Грецію та Францію Сходження на Кіліманджаро і сафарі в Африці Вулкани і гейзери Ісландії Перегони на собачих упряжках у Гренландії і на Алясці Гірські лижі в Америці і Канаді, Швейцарії та Австрії Лікування та омолодження душі і тіла на курортах Словенії, Італії та Чехії Захоплюючі тури у Бразилію та Аргентину, Перу і Еквадор Японія і Китай, В'єтнам і Таїланд, Філіппіни та Індонезія Весільні подорожі в Мексиці, на Таїті і Фіджі Дайвінг на островах Маврикій, Коcумель, Мальдіви і Сейшели Гольф у Шотландії та Іспанії Історичні подорожі до Ізраїлю, України, Росії та Білорусії

Ukrainian People July 2018

Сто су н к и

Найсексуальнiшi жiнки – хто вони? Здорових i доглянутих

“Якщо говорити про зовнішність, то найбільше ми звертаємо увагу на поставу, ходу, пружність шкіри, ніжні руки і м'яке волосся”, – каже учасник одного з опитувань на тему жіночої сексуальності. Виявляється, часто чоловіки оцінюють зовнішність жінки, виходячи зовсім не з естетичних міркувань. Підсвідомо вони складають уявлення про її репродуктивні здатності: широкі стегна – зможе народити, великі груди – зможе вигодувати, здорова шкіра і блискучі очі – загалом здорова. З тієї ж причини вони роблять вибір на користь молодих дівчат (репродуктивного віку), а жінки старшого віку, розуміючи це, часто прагнуть всіляко приховати свій справжній вік.

Iз гарною фiгурою

інки схильні вирішувати за чоловіків, що ті вважають сексуальним, а що – ні. Але, всупереч стереотипам, не кожну блондинку з пишними грудьми чоловіки готові назвати бажаною. Якими якостями володіє дійсно приваблива жінка? Зрозуміло, найлогічніший висновок – чоловікам подобаються жінки з різною зовнішністю. І все ж, деякі якості не залишають байдужим жодного представника сильної статі. Отже, кого чоловіки одностайно готові вважати сексуальними красунями?

Жiнок, впевнених в собi

Аллан і Барбара Піз в книзі “Чому чоловіки хочуть сексу, а жінки любові” розповідають про дослідження, в якому взяли участь дівчата від 13 до 28 років. Психологи поставили їм лише одне питання: “Чи задоволені ви своєю зовнішністю?” Як нескладно здогадатися, 86% з опитаних відповіли: “Ні!” Вони сказали, що готові лягти під ніж пластичного хірурга, аби стати красивішими. Але виявилося, що чоловікові абсолютно наплювати (принаймні, на думку авторів) на недосконалість жінки у тому випадку, якщо... він нею захоплений. Автори пишуть: “Коли чоловік захоплений жінкою, розтяжки на її животі здаються йому сексуальними, великі стегна – спокусливими, а тонке волосся – ідеальною зачіскою”. Але що ж змушує їх захоплюватися дівчатами із недосконалою зовнішністю? Багато чоловіків без вагань відповідають: “Впевненість у собі”. Судячи з усього, саме цим і пояснюється той факт, що часом не найкрасивіші (на думку жінок) дівчата мають популярність у чоловіків.

July 2018 Ukrainian People

“В цілому чоловіки люблять ті частини жіночого тіла, які не схожі на їхні власні. Там, де у нього пласке – у жінки опукле. Де у нього жорстко – у неї повинно бути м'яко”, – пишуть Аллан і Барбара Піз. Те, що чоловіче і жіноче уявлення про ідеальну жіночу фігуру різняться, з'ясував американський психолог Пол Розен. У ході свого експерименту він показував учасникам фотографії жінок з різними типами фігури – від власниць модельних параметрів – до повних дам. Чим миловиднішою була дівчина, тим більше число жінок заявляли: “Це те, що потрібно! Я б теж хотіла так виглядати”. Однак чоловіки назвали найпривабливішими жінок середньої статури і переважно з типом фігури “пісочний годинник”.

Вони пахнуть жiнкою!

З давніх часів відомо: запах жінки сильно впливає на чоловіків на рівні підсвідомості. І дійсно, природою так закладено, що кожна людина виділяє свій унікальний і неповторний аромат, який може бути як привабливим, так і відразливим. Тому вчені називають цей процес “хімічною комунікацією”. Аромати, що впливають на сексуальну привабливість, називаються феромонами. Вони починають вироблятися організмом з моменту статевого дозрівання, часто саме в цей час виникає п'янке почуття першого кохання. Під впливом різних факторів, як фізичних, так і емоційних, вироблення унікального власного парфуму може змінюватися. Так, наприклад, в момент овуляції (середина менструального циклу) природний аромат жінки стає найбільш привабливим для чоловіків. А ось запах жінки з дисбалансом статевих гормонів, навпаки, може бути відразливим. А що власний аромат людина відчути не здатна, то і вловити настільки тонкі зміни у балансі феромонів, на жаль, неможливо. Ключовим індикатором правильного балансу гормонів є менструальний цикл. Якщо цикл занадто довгий або занадто короткий, якщо є ПМС або біль в “ці дні”, то необхідно вжити заходів. Фахівці в галузі гінекології рекомендують знизити рівень стресу, збалансовано харчуватися, добре спати і приймати певні вітаміни і мінерали у кожну фазу циклу. На жаль, у ритмі сучасного життя щоденне складання раціону харчування залежно від дня циклу важко реалізувати на практиці.

дивних фактів про секс, підтверджених наукою

Коли вчені намагаються з’ясувати серйозні питання інтимного життя, часом вони виявляють абсолютно несподівані і навіть дивні, на перший погляд, факти. 15 дивовижних фактів про секс виглядають так:

У власників собак секс відбувається частіше, ніж у господарів котів. Британська компанія VetPlus проводила опитування серед власників домашніх тварин. У ході дослідження з'ясувалося, що господарі собак займаються сексом три рази на тиждень, а власники котів – два. Якість сексуального життя жінки відображається на її ході. Бельгійські дослідники виявили, що чим більше оргазмів отримує жінка, тим її хода стає вільнішою і впевненішою. Секс покращує когнітивні здібності в зрілому віці. Вчені з Мерілендського університету виявили, що секс покращує розумові функції і підвищує активність у гіпокампі – ділянці мозку, яка відповідає за пам'ять і уважність. Веселі чоловіки дарують жінкам більше оргазмів. Дослідження, опубліковане в журналі Evolutionary Psychology, засвідчило, що інтенсивніше сексуальне задоволення жінки відчувають із чоловіками із хорошим почуттям гумору, впевненістю в собі та високим доходом.

2. 3. 4.

Люди із різними політичними поглядами не відчувають сексуального аромату одне одного. Коли люди видаються одне одному привабливими, вони відчувають сексуальний запах партнера. Згідно з дослідженням, опублікованим у виданні American Journal of Political Science, людей приваблює запах людини зі схожими політичними переконаннями. Любителі гарячих бутербродів із сиром займаються сексом частіше. Американські вчені дійшли висновку, що в людей, які їдять смажений сир, сексуальне життя більш насичене, ніж у тих, хто такий сир не любить. Протизаплідні таблетки змінюють жіноче сприйняття. За звичай, жінок приваблюють чоловіки із генами, несхожими на їх власні. Однак у випадку прийому протизаплідних таблеток виникає протилежний ефект. Жінок, які приймають такі контрацептиви, приваблює запах чоловіків, із якими у них більше генетичної схожості. Змінене сприйняття чоловічого запаху може погіршувати якість сексу, або призводити до неправильного вибору партнера. Чоловіки не можуть зробити голос сексуальнішим, а жінки можуть. Учені з коледжу Олбрайт з'ясували, що жінки здатні свідомо змінювати тональність голосу на більш сексуальну, а чоловіки – ні. Закоханість діє як наркотик. Науково доведено, що закоханість може викликати ейфорію і залежність від об'єкта симпатії. Психолог Хелен Фішер проаналізувала МРТ мозку закоханих людей. З'ясувалося, що ті

6. 7.

8. 9.

ділянки мозку, які відповідають за кохання, були схожими на ділянки мозку під впливом кокаїну або оргазму. Жінок збуджує мавпячий секс. Згідно з дослідженням, опублікованим у виданні Journal of Biological Psychology, жінок трохи збуджує відео, на якому сексом займаються мавпи. На щастя, більш високий рівень збудження жінки відчувають, переглядаючи кадри людського статевого акту. Секс сприяє зміцненню кісток. За даними дослідження Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі, стабільні інтимні стосунки корисні для здоров'я кісток. Жінок приваблюють чоловіки в червоному. Дослідники виявили, що жінкам подобаються чоловіки у червоному одязі. Навіть якщо вони свідомо не помічають цієї пристрасті. Чоловіків ж у червоному жінки сприймають як партнерів із вищим соціальним статусом і більшими шансами піднятися соціальними сходами. Ідеальна частота сексу для щастя. Дослідження показали, що найщасливіші пари займаються сексом раз на тиждень. Дивно, але партнери, які займаються сексом частіше, не відчувають більшого задоволення життям. Найсильніший чоловічий афродизіак. Чиказькі вчені проаналізували, які запахи стимулюють статевий потяг у чоловіків. Виявилося, що найсильніший ефект збудження на чоловіків чинить комбінований аромат лаванди й гарбузового пирога. Кумедні текстові повідомлення підвищують шанси на секс. Американське дослідження показало, що смс-повідомлення з текстом "ха-ха", "LOL" тощо збільшують шанси на друге побачення на 25%, а шанси на секс – на 39%.

10.

11. 12.

13. 14.

15.

Гумор

*** Зустрічаються два гуцули. Один і питає: – Куме, а ваша корова курить? – Та ні, а шо? – То у вас, значить, стайня горить. *** – А правду кажуть, що в Карпатах ведмеді по дорогах розгулюють? – Не вірте. То цілковита брехня. Немає там ніяких доріг! *** – Вуйку, а ви куди ходите на гриби? – До сусіда. – У нього гриби ростуть? – Нє, сушаться.

Анекдоти про гуцулів Призвали молодого бойка з Карпатських гір до війська. Думають, куди далі направити – в ДШБ, артилерію, чи розвідку… Ставлять питання: – Уявіть собі, Ви вийшли “в стєпь данєцкую”. Перед Вами сепаратист. І які Ваші дії? – Беруся за автомат і забиваю його!.. – Правильно. Наступна ситуація: Ви в степу, спереду сепаратист, зліва і справа теж по сепаратисту. Ваші дії? – Беруся за автомата і забиваю всіх! – Правильно. Наступна ситуація: Ви в степу, спереду сепаратист, зліва і справа теж по сепаратисту, а на Вас танк пре. Ваші дії? – Беруся за автомата і забиваю всіх! Потім кидаю таку велику і страшну гранату і підриваю танк. – Правильно. Наступна ситуація: Ви в степу, спереду сепаратист, зліва і справа теж по сепаратисту, позаду Вас сепаратист, на Вас танк пре, а над Вами три ворожі гвинтокрили літають. Ваші дії?.. – А можна сі шось спитати? – Можна. – Але то є дуже важне. То мені би здалося в самого Президента сі спитати… – Нічого… питайтеся в мене. Я йому перекажу… – Прошу пана офіцера, а то шо, я тіко їден вояка на всьо україньске войско?!. Оповів: Любомир Коваль – Ти в армії служив? – Нє, мене не взяли. – Чого тя не взяли? – Не знайшли. *** Перший Національний ТБ-канал провів серед мешканців Карпат опитування, кого вони підтримують – владу чи опозицію… Гуцули переважно підтримали “народну” опозицію. Нє,.. ну бо там же грузини розмаїті, а багато грузинів – то так само “діти з гір”, так само вина смачні роблять і п’ють… Лемки переважно підтримують владу. Нє,.. ну бо лемки всеодно нікому нігди не вірять, о, яка тоді лемкам різниця, кого підтримувати?… І тільки бойки, недовірливо дивлячись журналісту в очі, уточнювали: – А нашо ви, прошу пана, про то сі питаєте?

July 2018 Ukrainian People

*** Екскурсовод туристам: – Ця печера з’явилася, коли єден гуцул оповів односельчанам, жи у нього десь тут сі згубила срібна монетка. *** Американці з гуцулами посперечалися, в кого старі люди довше живуть. Приїхали гуцули в Америку і в малому містечку, у лікарні під крапельницею в реанімації знайшли 103-річного дідуся… Поїхали американці в Карпати. Бачать: з гори на великій швидкості старий гуцул спускається. Його зупиняють, питають, скільки йому років. Він відповідає: “102”. Американці з полегшенням зітхають, думають: все – виграли. І тут один з них цікавиться: – А куди ви так поспішаєте? Старий гуцул відповідає: – Від батька втікаю. Американці переглядаються. – А чому? – Я дідові нашкодив.

*** Допитують гуцула: – То ви украли гроші? – Нє, не я. – А у вас є алібі? – А шо то таке? – Но вас хтось видів у той час, коли пропали гроші? – Слава Богу, ніхто! *** – Куме, ходились те на весіллє? І як? – Дуже тихо всьо. У ресторані був безкоштовний вай-фай. *** – Петре, та куди так поспішаєш? – Йой, біжу, бо не встигну на дизель у 4.20. – Біжи через моє поле. Аж тебе замітит муй бик, та щи встигнеш на 3.10.

*** – А кілько ваша корова дає молока? – 20 літру за динь. – А што з ним чините. – Но, 10 лишаємо собі, а 15 продаємо… *** – Альо, міліція, я туй барана збив. – Но та покладіть го на обочину. – Тать добре, покладу. Айбо шо з його ровером робити? *** Єгер Василь вже сім разів у Карпатах бачив снігову людину, але пити так і не кинув. *** Карпатські дороги настільки суворі, що везучи в маршрутці з Рахова до Надвірної сметану можна привезти масло.

*** Гуцул у горах приймає пологи в своєї дружини. Вже не перший раз. Світла немає, запалив свічку. Витягає одну дитину: “О, хлопчик! Івасиком буде”. Перерізав пуповину. Дитину загорнув і поклав. І знову щось там витягає. Каже: “О, дівчинка. Марічкою буде”. А старший син із печі кричить: – Тату, гасіть свічку, бо вони на світло лізуть! *** Ранок у селі. Бажаючи ще троха поспати, вуйко Іван чоботом перевів півня на годину пізніше. *** Розмова двох гуцулів на Говерлі: – Ну шо, купуєш ту квартиру, чи нє? – Чи я здурів? Третій поверх і без ліфта!

ли!

*** – Куме! – Шо? – Зорі бачите? – Бачу. – Так вставайте, намета вкра-

А вто

Купити б/в авто: 10 реальних порад, які застрахують від обману Ви хочете купити б/в авто – пам’ятайте: “ділки” можуть “розвести” навіть досвідчених водіїв. Як не купити “кота у мішку” розповів автомобільний експерт Олексій Штанько. Визначтеся, яку саме машину ви хочете Перед оглядом автомобілів потрібно визначитися з конкретною моделлю і маркою. Особливо якщо обиратимете авто через сайти. Після перегляду кількох автомобілів система сама починає пропонувати величезну кількість екземплярів зі схожою ціною. І тут покупець починає розпорошуватися на інші марки, що тільки віддаляє його від заповітної мети. Найкраще визначити для порівняння кілька автомобілів однієї моделі і марки, а вже серед них і вибрати найкращу. На тлі однакових автомобілів легше виявити дефекти окремого екземпляра.

Як визначити реальну вартість Не поспішайте судити про машину за ціною. На ринку вживаних авто на одну і ту ж машину можуть бути абсолютно різні ціни. На вартість впливають багато чинників: комусь потрібно швидше продати хороше авто і він робить велику знижку, хтось навпаки – занижує ціну, щоб “впарити” не надто хорошу машину. Також на щабель можуть відрізнятися ціни від базової комплектації авто і “зарядженої тачки”. Але для того, щоб визначити чи вартий тих грошей автомобіль, необхідно зробити діагностику.

Хороший друг – це не професія Первинний огляд автомобіля можна робити і з другом. Але непідготовленій людині дуже складно виявити добре замасковані дефекти. Тому, якщо визначилися з конкретним автомобілем, бажано загнати його на станцію технічного обслуговування, попередньо домо-

July 2018 Ukrainian People

вившись з майстром за діагностику. СТО потрібно обирати самому, а не везти машину на ту, що радить продавець.

Як дізнатися реальний пробіг автомобіля Одометр – найбільш неточний прилад при покупці авто. 90% автомобілів продаються зі “скрученим” пробігом. І навіть правильна діагностика не завжди може виявити ці зміни. Не можна вірити і сервісним книжкам на фірмовій СТО, їх легко можна підробити. Дуже поширена схема, коли за місяць до продажу “скручують” пробіг на одометрі, далі везуть авто на фірмову СТО на заміну масла, для того, щоб підтвердити показники лічильника кілометрів. І при покупці вам вже дають папірець з фірмової станції техобслуговування, де нібито вказано справжній пробіг. Про реально пройдену відстань автомобілем добре свідчить його зовнішній вигляд. І навіть у добре підготовленому автомобілі знайдуться місця, які зможуть розповісти про його історію краще ніж одометр. Але виявити такі дані зможе тільки фахівець.

Кузов – найдорожча деталь Для того, щоб заощадити купу часу при первинному огляді авто, рекомендується використати “товщиноміром лакофарбового покриття”. Цей прилад допоможе визначити чи перефарбовувалася та чи інша деталь кузова, що дасть зрозуміти чи була машина в ДТП.

Салон автомобіля може розповісти багато про що Колір ниток повинен відрізнятися від кольору матеріалу салону. Якщо нитки зливаються з кольором шкіряного салону, швидше за все робилася косметична процедура так званого

“омолодження шкіри”. У таких випадках весь салон перефарбовують, щоб надати йому свіжіший вигляд. Також часто перешивають тільки водійське сидіння, щоб приховати реальний вік автомобіля, в такому випадку потрібно просто порівняти стан і матеріал водійського і задніх сидінь, які зазвичай не чіпають. Ще одна з поширених передпродажних фішок – заміна гумових накладок на педалях, щоб показати, що на авто майже не їздили. Перевірити це легко, піднявши водійський килимок і подивившись на стан підлоги під правою п’ятою водія. Зазвичай такі місця ніхто не реставрує.

Як не купити “потопельника” Дуже складно приховати всі докази в автомобілі, який побував під водою. Перше, на що потрібно звернути увагу – кузовні зварювальні шви, вони мають пористу структуру. І якщо авто дійсно занурювалось під воду, в цих порах залишаться частинки мулу, які практично нереально видалити. Ще один показник – алюмінієві деталі кузова. Якщо на них є великі ділянки окислення, швидше за все, автомобіль або був під водою, або знаходився в дуже агресивною вологому середовищі, що також не дає йому переваг. Варто звернути увагу на фари і задні ліхтарі: мул залишається в роз’ємах проводів і частково в самих приладах. Сліди мулу залишаються і на внутрішніх частинах сіток динаміків стереосистеми авто.

Сліди підводного занурення добре видно на всіх тканинних поверхнях: стиках стелі і стійок, ременях безпеки. Сліди мулу важко переплутати зі звичайним пилом або брудом, вони мають характерний сірий, коричневий і навіть червоний кольори.

В першу чергу оглядають нижні частини дверей. Якщо двері були на розбиранні або знімалася і ремонтувалася, як правило, ці місця не зафарбовуються. Також на підйомнику перевіряється стан ходової частини машини. Не поспішайте засмучуватися, якщо в підвісці є зношені деталі, їх можна замінити на нові і якісні, при цьому за їх вартість попросити додаткову знижку. Гірше, коли в уживаній “тачці” стоять нові деталі. Тоді це найдешевші аналоги запчастин, які прослужать недовго.

Двигун – серце авто Як вивести продавця на чисту воду Машину краще купувати у безпосереднього власника. Тому відразу потрібно уточнити причину продажу авто. Кожен автомобіль унікальний і має якісь свої вади, в такому випадку потрібно попросити продавця розповісти про них. Якщо людина починає без зупину розповідати про ці дрібниці, швидше за все, вона і є власником залізного коня. Якщо ж каже, “ось автомобіль, самі дивіться”, це точно перекупник. Щоб заощадити час і нерви – перед зустріччю з продавцем потрібно зателефонувати і уточнити в якому стані автомобіль. Якщо в авто з пробігом немає ніяких вад це повинно насторожити.

Тоді потрібно проговорити, що ви їдете дивитися автомобіль не битий, не фарбований, без будь-яких пошкоджень, що не потрапляв в ДТП і в ідеальному технічному стані, який не вимагає вкладень. Якщо на місці ці характеристики не відповідають домовленостям, з’являється хороший привід попросити знижку.

Обрали – везіть на підйомник У першу чергу, потрібно ще раз добре перевірити кузов автомобіля. А для цього авто потрібно підняти на рівень очей. В такому випадку змінюється світлозаломлення і навіть в ідеальній машині на підйомнику буде видно всі дефекти.

В першу чергу потрібно послухати, як працює мотор. Якщо звук рівномірний, без якихось стукотів, скрипів або додаткових шумів, швидше за все з двигуном все в нормі. Візуально мотор не повинен мати ніяких патьоків масла та інших рідин. З вихлопної труби не повинен йти густий дим, в іншому випадку це говорить про некоректну роботу. Найкращий спосіб перевірити витрату моторної оливи – проїхати значну відстань. Для цього перед поїздкою потрібно прогріти двигун до робочої температури, заглушити і через дві хвилини виміряти рівень мастила, після подоланої відстані в кілька сотень кілометрів – повторити процедуру. На щупі буде видно наскільки цей мотор “багато їсть”. P.S. І пам’ятайте, популярні автомобілі за хорошою ціною продаються за лічені години, і якщо ви знайшли таку машину, не поспішайте її брати не перевіривши. fakty.ictv.ua

Бізнес

Десять відмінностей справді успішних людей

Досягнення рідко дають нам жадане відчуття тривалого щастя. Коли ти, нарешті, досягнеш мети, яку переслідував, несподівано з'являються дві нові. Ми прагнемо нових досягнень, тому що швидко звикаємо до того, чого вже досягнули. Це звикання до успіху неминуче. Це сумний ефект і він набагато потужніший, ніж нам здається. Ключем до того, щоб побороти звикання, є переслідування тривалих прагнень. На відміну від "буденних" успіхів, від яких ми отримуємо короткочасну радість, задоволення від тривалих успіхів триває досить довго. Тривалі прагнення настільки важливі, що відокремлюють успішних і щасливих людей від тих, хто завжди хоче більшого.

Дослідники із Гарвардської бізнес-школи (Harvard Business School) вивчили це явище шляхом опитування та оцінки професіоналів, що досягли значних успіхів. Мета полягала в тому, аби виявити, чим ці виняткові професіонали відрізняються від інших. Дослідники виявили, що люди, які були успішними та щасливими у довгостроковій перспективі, навмисно структурували свою діяльність навколо чотирьох основних потреб: Щастя: вони займались тим, що викликало почуття щастя та задоволення. Досягнення: вони робили те, що мало відчутні результати. Значущість: вони займались тим, що позитивно впливало на людей, які для них багато значать. Спадщина: вони робили те, за допомогою чого могли передавати свої цінності та знання іншим. Тривале задоволення приходить, коли ти займаєшся діяльністю, яка відповідає всім цим чотирьом потребам. Коли будь-яка з них не задовольняється, ти відчуваєш, що повинен робити більше (або зайнятись чимось іншим). Успішні та щасливі люди роблять щось таке, що задовільняє ці чотири потреби. Спробуй робити так само і подивись на результат. Вони пристрасні. Джейн Гудолл (Jane Goodall) покинула свій будинок в Англії і переїхала до Танзанії у віці 26 років, щоб почати вивчати життя шимпанзе в природних умовах. Гудолл присвятила себе цій справі, надихаючи багатьох інших робити те ж саме. Успішні, щасливі люди не просто мають інтереси; вони мають пристрасть, і вони повністю присвячують себе обраній справі. Вони пливуть проти течії. Щоб бути справді успішним та щасливим, ти повинен слідувати своїм пристрастям та цінностям за будь-яку ціну. Просто подумай, що втратив би світ, якби Білл Гейтс або Річард Бренсон не ризикнули і залишилися у школі, або якби Стівен Кінг не присвячував кожну вільну хвилину написанню романів. Щоб плисти проти течії, ти повинен бути готовим на ризик. Вони закінчують почате. Розмірковування над ідеєю не означає абсолютно нічого, якщо ти не працюєш над її реалізацією.

July 2018 Ukrainian People

Найуспішніші та найщасливіші люди втілюють свої ідеї в життя, отримуючи стільки ж задоволення від роботи над проблемами та складнощами. Вони знають, що ідея залишається безглуздою думкою, доки вона не втілюється в життя. Тільки тоді людина починає рости. Вони стійкі. Щоб бути успішним і щасливим у довгостроковій перспективі, тобі доведеться навчитися робити помилки, виглядати як ідіот, і без скиглення пробувати знову. Під час нещодавнього дослідження у College of William and Mary дослідники провели інтерв'ю з більш ніж 800 підприємцями та встановили, що найбільш успішні серед них мали дві спільні риси: вони уявляли собі можливу невдачу або провал, але, як правило, не переймалися тим, що інші люди подумають про них. Іншими словами, найбільш успішні підприємці не бояться невдачі, вважаючи, що провал – це маленький і необхідний крок у досягненні своїх цілей. Вони ставлять пріоритетом власне здоров’я. Є величезна кількість зв'язків між твоїм здоров'ям, щастям та успіхом. Здорові звички вкрай необхідні, тому щасливі та успішні люди постійно практикують кілька речей: правильний режим сну (бореться зі стресом, покращує зосередженість та настрій), здорове харчування (допомагає зосередитись), фізичні вправи (чудово покращує енергетичний рівень та впевненість). Вони не зациклюються на проблемах. Те, на чому ти зосереджуєш свою увагу, визначає твій емоційний стан. Зациклюючись на своїх проблемах, ти викликаєш негативні емоції та стрес, що перешкоджають виконанню завдань. Натомість, зосередившись на вдосконаленні та розвитку себе самого, ти створиш відчуття особистої ефективності, що викликає позитивні емоції та покращує ефективність. Успішні, щасливі люди не акцентують на проблемах, бо знають, що вони найбільш ефективні, коли зосереджуються на рішеннях. Вони помічають успіхи інших людей. Невпевнені люди постійно сумніваються у собі. Власне через це намагаються привернути увагу та критикувати інших, щоб довести

свою цінність. З іншого боку, впевнені люди не стурбовані своєю потрібністю, тому що вони зосереджуються на самореалізації. Похвала інших людей за їхні досягнення – природний результат цього. Вони живуть поза зоною комфорту. Успішні і щасливі люди не досягли б теперішнього результату, думаючи, як інші. У той час, як інші залишаються у своїй зоні комфорту та інвестують всю свою енергію, щоб зміцнити свої переконання, успішні люди знаходяться у складних умовах і втілюють нові ідеї. Вони тримають розум відкритим. Спілкуватись із людьми безглуздо, якщо ви витрачаєте час, сперечаючись із ними або подумки заспокоюючи себе. Успішні, щасливі люди визнають, що кожна перспектива дає можливість для зростання. Потрібно практикувати співпереживання, побувати “у шкірі іншої людини”, щоб зрозуміти, наскільки вона права. Чудовий спосіб тримати відкритим розум – спробувати виділити принаймні одну цікаву або корисну річ із кожної розмови, яку ти провів сьогодні. Вони не дозволяють нікому обмежувати свою радість. Коли твоє відчуття задоволення та успіху народжується у порівнянні себе з іншими, то ти – вже не коваль власного щастя. Коли успішні, щасливі люди почувають себе добре від того, що вони зробили, вони не дозволяють чиїмось думкам або досягненням зіпсувати їх настрій. Хоча й неможливо повністю відсторонитись від того, що інші думають про тебе, тобі не обов’язково порівнювати себе з іншими. Таким чином, незалежно від того, що інші люди думають про тебе, добре чи погано, твоя самоцінність має виходити зсередини. Підводячи підсумки Успішні та щасливі люди зосереджують увагу на діяльності, яка відповідає різним потребам, а не лише на безпосередніх досягненнях.

“Бути нормальною людиною – ідеальна мета неуспішних людей” (Карл Юнг).

НАЙМАЄ НА РОБОТУ

ВОДІЇВ З CDL CLASS A - OTR SOLO 55-65 C/MI - OTR TEAM 70 C/MI - REGIONAL $1750/WEEK - LOCAL $25/HR - ОПЛАЧУЄМО - ВСІ МИЛІ, СТОПИ, ЕКСТРА ПІКАПИ - ВИ ОТРИМУЄТЕ СВОЮ ЗАРПЛАТУ ЩОТИЖНЯ

ЗАПРОШУЄ НА РОБОТУ

МЕХАНІКІВ - ОПЛАТА ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ЗНАНЬ І ДОСВІДУ

ДЛЯ ДОДАТКОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ ДЗВОНІТЬ 630.376.6373 EXT. 5

Л і т е рат у р н а сто р і н к а

І з вірою не так вже й страшно вмерти…

Уривок з повісті Олени Мокроусової “Довга дорога життя” Присвячено світлій пам’яті останнього кошового отамана Петра Івановича Калнишевського

огайці, що вирвались з байрака і залишились живими, та загін сераскира з ясиром зустрілись під Каушанами на п’яту ніч. Вони сповістили хану про набіг та принесли сумну звістку про втрату знамена і багатьох мужніх аскерів. Але кримський хан свого досяг: Суха балка була на землях Ногайської орди. Уруси переступили кордон, тому є привід розпочати між Туреччиною та Росією війну. Каплан-Гірей І слухав, що йому доповідав сераскир, але не чув його. Думки блукали десь далеко: султан буде радий його відповіді. Все складається так, як віщують зорі… Але коли побачив, що сераскир якось запитально дивиться на нього, повернувся до розмови: – Сераскире, що ти хотів мені сказати? Сераскир вклонився. – Мій повелителю, хай Аллах пошле тобі довгі літа і твоя боротьба за віру буде непереможною! Ми захопили гяура – осавула Запорізького війська, важну птицю, з великим хрестом на шиї. Хрест, напевно, з чистого золота. Ми привезли невірного до ханського палацу. Що, мій повелителю, сонце земель наших, будемо з ним робити? Цей невірний лаявся всю дорогу. Вайкьопек! (От собака! – тут і далі з турецької). А ще ніби хизувався весь час своїм хрестом, лаяв Аллаха, відрізати б йому язик, мій повелителю. Каплан-Гірей пильно подивився на сераскира. – Я тут вирішую, що робити. Ведіть його сюди! Через декілька хвилин до покою притягнули зв’язаного осавула Титарівського куреня Дмитра Переступа, якого ногайці захопили у полон у Сухій балці. Козаки в Січі дали йому прозвисько “Дяк” – за те, що він, придбавши десь позолочений натільний хрест, ніколи не розлучався з ним і носив на шиї на тонкому чорному шнурку. Ієромонах Григорій не раз робив йому зауваження, аби він зняв хреста, тому що той надто великий для натільного,

July 2018 Ukrainian People

але Дмитро вперто тримався свого: що то не тільки його натільний хрест, а оберіг в усіх битвах. І справді: ані стріла татарська, ані куля ворожа з того часу, як Дмитро надів хреста на шию, не торкалися його. Він був наче заговорений. Врешті решт ієромонах освятив Дмитру його оберіг. Лице полоненого було закривавлене. Одне око заплило (так сераскир хотів дорогою змусити Дмитра замовкнути). Каптан був подертий у клоччя, через дірки було видно на голих грудях осавула справді хрест, який сяяв золотом. – Вайкьопек! Хан глянув на полоненого і в грудях його закипів гнів: – Як смієш ти, невірний, вступати в мої покої, правовірного мусульманина, хана кримського, з цією гидотою на шиї? – і він тицьнув пальцем у бік хреста на шиї осавула. – Зніми негайно! Товмач переклав осавулу слова хана. Осавул сплюнув кров, розбита щелепа пекла вогнем, говорити було важко. – Ти, бусурманський хане, або зовсім не знаєш козаків, або ніколи з ними не стикався, а воював лише у цих ханських хоромах. Я – козак, запорожець. Бог милостивий, мій хрест і моя віра захистять завжди мене… Товмач переклав слова осавула, запинаючись. Хан посміхнувся. – Гяуре, ти віриш, що твій Бог тебе врятує? Як? Врятує, коли після страшних тортур кат відсіче тобі голову? І як ти смієш, невірний, так зі мною говорити? Осавул обтер кров з обличчя роздертим рукавом. – Не лякай, хане, смертю, бо я не з лякливих. Козак смерті не боїться. А душу мою тобі, хане, не забрати… Тільки Бог може взяти її. По тих словах Дмитро перехрестився. Хан здригнувся. – Ти, невірний, народився під щасливою зорею. Сьогодні я не хочу нікого карати: мої аскери принесли мені добру звістку. Я подарую тобі життя, коли ти привселюдно покаєшся, відречешся від свого химерного Бога і станеш правовірним мусульманином. Лаілахаілла-ллаху на Мухаммадунрасулу-л-лахі! (Нема Бога окрім Аллаха, і Мухаммад посланець Бога). Осавул подивився уважно на хана. – Ні, хане, козаки душу не продають. А зректися віри? Як то?!

А потім звернувся до товмача: – Переклади, товмаче, що я народився християнином, я ним і помру. Товмач сердито кинув: – Ти не розумієш, про що тобі говорить хан? Ти що, дурний? Чи впертий, як віслюк на каушанському базарі? Тобі подарують життя. Я з-під Салонік, не турок, але прийняв шаріат і Аллах милостивий до мене. Я маю все. Аллах щедро нагородив мене. Що тобі дав твій Бог, окрім цього хреста на шиї? Дмитро дивився на товмача презирливо. – Пес лиже чоботи своїм господарям. Може, він від того й щасливий. Але ми – люди, а не собаки, щоб лизати чоботи ворогові… – Мовчи, нещасний! Ти сам собі підписуєш вирок. Якщо не погодишся, вже сьогодні Азраїл забере тебе під своє крило. Поміст готовий, а кат добре нагострив свою шаблю. Ще не пізно, подумай про це.

ось у душі Дмитра тьохнуло. Він згадав ту мить, коли аркан захопив його і вирвав з сідла, й татари поволочили його слідом за собою. Він нічого зразу й не второпав. Та, зрозумівши, що попав у полон, твердо вірив: козаки наздоженуть і врятують. Сам не раз відбивав своїх братів-козаків з полону… Але їх не наздогнали. Коли переходили Інгул, стало ясно, що справи кепські, та полон – це ще не смерть. З полону можна втекти. Але зараз Дмитро вперше зрозумів: нічого не змінити. Не те, щоб він жахнувся цієї думки чи впав у розпач, чи його душу пройняв жаль, що прийдеться прийняти смерть. Ні, але якась туга охопила його єство: немає своїх поряд. Одна справа, коли ти гинеш в бою, поряд з тобою твої побратими, вони в останню хвилину закриють тобі очі, і зовсім інша, коли ти – сам на сам із костистою, і зі своїх поряд – нікого. У голові спливли рядки, які колись читав ієромонах Григорій козакам: У кожного своя Голгофа є. Він ніс свій хрест, Його вели на страту, Не зрікся, не продав життя своє За прощення мізерне у Пілата… З Ним йшли кати, що знали ремесло, Несли знаряддя: цвяхи і сокиру, І натовп із цікавості несло Дізнатись, як страждатиме за віру. Юрба котила, як дев’ятий вал І шурхотів пісок гадюкувато. В очах світився нетерпіння шал, Як нині когось будуть розпинати. Він мовчки йшов, кожен наступний крок Все наближав межу життя і смерті… Коли ж душею прагнеш до зірок,

То з вірою не так вже й страшно вмерти… Та ні, я не сам, зі мною Бог і я знаю, за що я вмираю. Товмач перебив його думки: – Ти що, заснув? Погоджуйся, поки не пізно. Дмитро подивився на товмача. – Гей, товмаче, де твоя Батьківщина, де твоя земля? Де твоя Еллада? За що ти будеш помирати, перебуваючи служкою у турка чи татарина? А я знаю, за що: за рідну землю, за Січ мою Запорізьку, за Україну прийму смерть, за віру нашу православну. Але тобі того ніколи не зрозуміти. Хто продався один раз, продасться й вдруге… Осавул знав дещо з турецької лічби: “бір” – один, “ікі” – два, “дьорт” – чотири, “он” – десять. Він зрозумів: останнього речення товмач хану не переклав. Він побачив, як лице хана поступово стало червоніти від люті, він гнівно змахнув рукою і кинув одне слово, наче рубонув шаблею: – Стратити!

ругого дня в Каушанах на всіх перехрестях спагії (вершники) рознесли новину: опівдні на площі страчуватимуть невірного гяура – запорізького козака. Натовпи роззяв почали збиратися на площу ще далеко до полудня. Йшли місцеві мешканці, ватагами перли турки та яничари, сунули цигани, купці з Фракії та з Угорщини, якісь польські шляхтичі в своїх узористих жупанах, торговці – греки, молдавани і волохи, навіть якийсь єзуїтський монах у сутані, а найбільше було ногайців. Серед натовпу було кілька купців зі Слобожанщини. На площі встановили дерев’яний поміст, до якого приставили міцну драбину. Через натовп, який, розчахнувшись, утворив прохід, проїхала довга низка вершників: попереду хан Каплан-Гірей І, за ним його калга Адиль-Гірей-султан, далі – вищі воєначальники на чолі з сераскиром Буджацької орди. За ними пройшла ватага сурмачів і тимпанників з величезними турецькими барабанами – тимпанами. Засурмили сурми, тимпанники вдарили в барабани. З обох сторін помосту стали яничари з оголеними шаблями. Тимпани, вибивши дріб, замовкли. І проходом татари повели запорізького козака Дмитра Переступа на страту. Він йшов повільно, на голих грудях на чорній нитці гойдався його оберіг – позолочений хрест. Осавул не дав його зняти охороні. Натовп скаженів, ревів різними голосами, розлючено верещав. Ненависть була розлита в повітрі, ненависть особисто до нього, до Запорізької Січі, до його рідної землі – України.

Хтось боляче вдарив його каменем в плече, хтось штрикнув шаблею. – Кетч! (проходь) – крикнув Дмитрові яничар, що стояв біля драбини. Дмитро піднявся на поміст. Кат стояв на краю помосту, оголений до пояса, в синіх шальварах, підперезаний широким червоним поясом і чекав. В руці він тримав довгу важку шаблю. Каді (суддя) звернувся до осавула: – Великий хан Каплан-Гірей І, хай Аллах дарує йому довгі роки життя, може помилувати тебе, невірний, якщо ти покаєшся перед усіма нами, зречешся своєї нечестивої віри і станеш добрим правовірним мусульманином та будеш молитися повсякчас всемогутньому Аллаху. Востаннє запитую тебе: ти згоден чи ні? Але хіба міг Дмитро взяти гріх на душу і схилитись перед своїм одвічним заклятим ворогом? Дмитро дивився на схід, в бік Запорізької Січі. Десь там далеко, у його рідному Титарівському курені козаки сідають обідати, помолившись Богу. Високе сонце стоїть над дзвіницею і церквою Покрови Пресвятої Богородиці й осяває теплими променями Січ, увесь степ запорізький, Дніпро з порогами та всю Україну. Щось боляче кольнуло біля серця, наче вкусила змія. Він коротко видихнув: “Ні!” Каді прочитав смертний вирок. І раптом юрба завмерла. Над помостом, над натовпом, над Каушанами злетіла пісня: “Гей ви, хлопці, славні запорожці, Згадуйте мене!” Дмитро співав так, ніби його справді почують там, на Великому Лузі. Голос його дужчав, він дзвенів на високих нотах, летів, як птах, у синє чуже небо. Осавул відчув, ніби в нього за плечима виростають крила, вони піднімають його над землею і несуть на рідну і таку дорогу йому землю з пестливою назвою – Україна. Десь посеред юрби таким самим високим голосом відгукнулось: “Згадаємо, брате!” Натовп здригнувся. Заметушились татари, кинулись в юрбу шукати сміливця, що видихнув ці слова. Хан аж підхопився на ноги, скаженіючи від люті. Сльози покотилися виснаженим обличчям Дмитра, а в голові стукало дзвоном: “Я – не сам!” Він встиг ще промовити початок молитви “Отче наш…”, але кат скочив до нього і рубонув з усієї сили своєю страшною шаблею. Голова Дмитра покотилась на дошки помосту, а очі, сповнені презирства та ненависті до ворогів, дивились на ворожий натовп… Десь далеко на Дніпрі молилась за нього Січ і вся Україна, до якої душа Дмитра полетіла білим пречистим голубом.

Художньо-публіцистична повість “Довга дорога життя” Олени Мокроусової розкриває сторінки життя та діяльності останнього кошового отамана Запорізької Січі Петра Калнишевського, який пройшов шлях від звичайного козака до кошового отамана, батька війська Запорізького, мудрого політика та дипломата, хороброго воїна талановитого воєначальника, справжнього патріота України, глибоко віруючої людини. Петро Калнишевський відіграв неабияку роль у політичному житті України, вів активну боротьбу з усіма її ворогами – турками, татарами і ляхами. Кошовий отаман разом із запорізькими козаками брав активну участь у двох російсько-турецьких війнах, де запорізькі козаки часто були авангардом і надійним щитом. Вони захищали не тільки рідну землю, а й свою віру від турецько-татарської навали. Після зруйнування Запорізької Січі Катерина ІІ жорстко помстилась кошовому отаманові: вона заточила його на 25 років тюремного ув’язнення в одиночну камеру Соловецького монастиря. Він з гідністю виніс всі тортури, не покаявся і не попросив помилування. Відбувши строк покарання, Петро Калнишевський у 1801 році був амністований царем Олександром І. Він прожив ще два роки в Соловецькому монастирі і помер у віці 112 років. У наші дні був канонізований і зарахований до лику святих. Книга видана в 2018 році, українською мовою, 312 сторінок, формат 60*84/16.

45000, м. Ковель, вул. Черняховського 14, Волинської обл., Україна. Автор Мокроусова Олена. Контакти: Мокроусов Роман, м. Чернігів, Україна; тел./вайбер 0677772075. https://www.facebook.com/roman.mokrousov.7 Ukrainian People July 2018

У к ра ї н с ь к а к у х н я

Юлечка Кулич Відразу мушу зізнатись, що я не кухар за професією, але, як і більшість українських господинь, стараюсь потішити свою родину та гостей чимось особливим і смачненьким.

Лінгвіні з сердечками Сьогодення змушує господинь шукати рецепти швидкого приготування, саме вони зараз у тренді. Ще б пак: значна економія часу: 20 хвилин для обідньої страви – це справді зручно! Готуємо курячі сердечка у соусі, а на гарнір – вермішель. До речі, за цим рецептом можна приготувати й індичі серця, буде також дуже смачно, лише зробіть поправку у часі на кілька хвилин.

Для приготування цієї страви потрібні такі інгредієнти: Курячі сердечка – 500 г ; цибуля – 1 шт.; часник 2-3 шт.; півсклянки білого вина; олія 100 мл.; склянка сметани; гірчиця 1-2 ч.л.; сіль та приправи до смаку. Візьміть сковороду з високими бортами, розігрійте олію. Додайте сердечка, розрізані поздовж навпіл. Потушкуйте 2-3 хвилини. Тим часом ставимо на вогонь каструлю з водою для лінгвіні. Додаємо сіль та спеції. Тушкуємо до повного випаровування води (приблизно

2-3 хв.) Вливаємо півсклянки білого сухого вина, випаровуємо на сильному вогні. Тепер додамо цибулю, порізану півкільцями, та часник, розчавлений та дрібно посічений. Тушкуйте 1-2 хвилини, помішуючи на середньому вогні. В каструлю з киплячою водою вкиньте лінгвіні, їхнє приготування співпаде з соусом. І вам зручно буде подати страву. Тепер гірчиця. Тушкуємо на малому вогні. Додоємо склянку сметани. Як тільки соус почне гуснути, додайте зелень та погасіть вогонь. Ваш соус готовий. На тарілку викладіть лінгвіні, полийте соусом. Ваш обід за 20 хвилин готовий!

Домашня лапша Тож нам потрібно: борошно вищого гатунку 400 – 500 гр, 2 яйця, півсклянки теплого молока, дрібка солі, 2 ст. л. олії. Приготування: борошно просіяти, вбити яйця, додати олію та сіль. Замішуючи тісто, поступово додати молоко. В залежності від в’язкості борошна, можна все молоко не лити, замісити туге однорідне тісто. Бабусі робили це вручну, ми ж використовуємо для замішування кухонний комбайн.

Приготування домашньої вермішелі завжди займає трохи часу та сил, але воно того варте! Наваристий росіл з домашнього когутика та ще й із локшиною, приготованою на яйцях, то надзвичайно смачно. Можна готувати вермішель про запас, і в сухому вигляді зберігати протягом двох-трьох тижнів. Зараз – рецепт, за яким лапшу відразу варять, а на завершення –як можна її приготувати, аби потім зберігати.

July 2018 Ukrainian People

Тісто обмокнути з усіх сторін в борошно і загорнути у харчову плівку, залишити на 20-30 хвилин. Далі ділимо тісто на частинки, і з кожної розкачуємо якомога тоншу вареницю. Підсипаємо борошном і складаємо її удвоє, знову підсипаємо і складаємо. Отримаємо довгу смугу з пересипаного борошном тіста. Розрізаємо на дві частини і складаємо удвоє. Далі гострим ножем нарізаємо лапшу. Щоразу розправляємо її, підсипаючи борошном, щоб не склеювалась. Нарізану лапшу відразу варять в окропі до готовності. Подають саму чи із різними піджарками й підливами, або ж із файним росолом. На завершення секретик від бабусі: якщо запланували зробити вермішель “на потім”, розкачані варениці потрібно підсушити. Вони мають не ламатись, але й не склеюватись! Тоді складаємо їх, не пересипаючи борошном. Нарізати таку лапшу можна тонше, і вона після просушки чудово зберігається в полотняному мішечку (потрібна циркуляція повітря). Гадаю, все не надто складно, і рідні оцінять ваші старання, а страва вдасться смачною.

У к ра ї н с ь к а к у х н я

Росіл з когута Росіл з домашнього когутика – то щось унікальне. Я готую наваристий бульйончик практично до кожного святкового столу. Моя бабуся готувала росіл майже щонеділі, і обов’язково у тандемі з домашньою локшиною, справжня смакота! Пропоную для приготування використати тушку молодого півника, такий бульйон – найсмачніший. Підготуйте такі інгредієнти: тушка півника, 2 цибулини, 2 морквини, корінь петрушки, 3-4 лаврових листочки, по кілька горошин різного перцю, сіль та зелень. Приготування: тушку півня порізати на 4 частини, вимочити у холодній воді протягом години. У п’ятилітрову каструлю налити приблизно дві третини об’єму води. Довести до кипіння, опускаємо частинки тушки, на середньому вогні доводимо до кипіння, паралельно збираючи піну, що утворюється на поверхні. Додаємо пів-столової ложки солі, зменшуємо вогонь на мінімальний, але так щоб бульйон легенько кипів, збираємо шум до “повної чистоти”. У чистий киплячий бульйон додаємо цибулю, моркву, корінь петрушки та сіль до смаку, і, за потреби, доливаємо гарячої води. Готуємо росіл протягом 1-2 годин, залежно від віку півника. На завершення присмаковуємо сіллю, додаємо перець та кілька гілочок селери, петрушки та кропу, варимо ще протягом 5-10 хвилин. Подавати бульйон можна у горнятках з різноманітними додатками, як то пиріжки чи налиснички з м’ясом, або з вермішеллю. Але я найбільше люблю з домашньою локшиною та ще й зверху присмачити меленим чорним перцем…. Смакота, аж слинка потекла! Біжу готувати росіл та тісто – справжній спогад дитинства…

Свинячі “конвертики” Страви зі свинини – одні з найпопулярніших в українській кухні, адже, ми дуже любимо частувати родину смакотою. Я пропоную приготувати смачненьке і дуже швидко! Зрештою, рецепт дуже універсальний, згодиться і для приготування із телятини, курятини чи індички, та дозволить господині на повну проявити індивідуальність. Для приготування потрібно: свиняча полядвиця чи шия – 300-500 гр, печериці – 200 г, сир твердий – 200 г, помідори – 2 шт., зелень петрушки, кропу чи базилік, сіль та перець горошком. М'ясо нарізати порційними шматочками товщиною 3 – 4 см. Розрізати кожен шматок на “конвертики”, не дорізаючи до низу. Розгорнути, кожен “конвертик” присмакувати сіллю та перцем. Помідори нарізати кружальцями, сир – пластівцями, зелень – на дрібно. У кожен “конвертик” вкласти два пластівці сира, шматочок помідора та зелень. Загорнути м'ясо в рулетик, викласти на змащену олією фольгу. Загорнути і випікати при температурі 180 градусів протягом 4050 хвилин. Подавати з грибним соусом та овочевими гарнірами.

Троянди

Сьогодні інтернет рясніє різними рецептами приготування прикрас для тортів із марципанів та мастик, але я пропоную повернутись на 30 років назад. Поділюсь маминим рецептом справжнього красивого смаколика – троянди для букету. Готуються такі прикраси з бісквітного тіста і будуть не лише милувати око, але й надзвичайно смакуватимуть. Обов’язково по експериментуйте з формою та кольором і отримаєте не лише смачне печиво, але й особливу унікальну прикрасу. Для приготування потрібно: 4 яйця, 250 мл цукру та 200 мл борошна, можна додати ванільний цукор для аромату та харчові барвники для оригінальності кольору. Я ж приготувала класичні жовтенькі. Яйця перетерти з цукром та додати борошно. Збити в комбайні ( як на бісквіт). З готового тіста на бритванку чайною ложечкою викласти кружечкипелюстки 5-7 штук. Випікати 1-2 хвилини ( до утворення рум’яного контуру) при температурі у 210-230 градусів. Далі все залежить від ваших творчих здібностей: із гарячих кружечків формуйте трояндочки на стебельцях-шпажках. Готові троянди охолодіть настоячки. Квіти можна приготувати й без стебла, для оздоблення тортів. Також таким чином можна приготувати й інші види квіточок, все залежить від практики, здібностей та натхнення. Ukrainian People July 2018