MOTHERBOARD — красиве іноземне слово, що міцно вкоренилося в комп’ютерний сленг. По-нашому — материнка, материнська плата, суто цифровий термін. І до чого тут суто аналоговий Животков? А от до чого: якщо перекласти board окремо від mother, вийде зовсім не плата, як ми звик ли, а дошка. Переклад mother можна вже й не чіпати, адже материнська дошка, дошки-матері, як каламбурить мова — практично буквальний опис тих 13 робіт, загальною вагою кілограмів у 300, що і склали черговий, 2015 року, цикл. Гра з перекладами, запозичення у назві — крок вимушений. Сума значень (і звучань) розширює, розтягує і смисловий, і фізичний простір так, щоб усі 13 дошок у ньому помістилися. Їх багато, вони великі і важкі. Страшно уявити, скільки електроенергії зжерла «болгарка», якою Животков ці дошки різав. Разом з енергією самого Животкова утворюється достовірна лавина. Лавина баб, мамок — за термінами художника (вимовляється з ніжноласкавою інтонацією).
4
Смішно навіть намагатися мистецтвознавчим лепетанням нав’язати глядачу якесь конкретне тлумачення мotherboard’а. Ця лавина нав’яже що завгодно і кому завгодно, достатньо лише опинитися поблизу. Синонімічний ряд — материнка, баби, мамки, motherboard — не більше, ніж спосіб зберегти членороздільну мову в обставинах, що цьому не надто вже й сприяють, в обставинах лавини. Енергія для неї збиралася в Животкові ті кілька років, протягом яких він створює свою нову техніку — щось середнє між живописом і барельєфом. Контур жіночої голови, по суті — одна лінія, знайдена митцем ще в молодості, входить до переліку архетипічних для Животкова сюжетів поряд з дорогою, вікном, голубом. Животков робить їх вже тридцять років, змінює, здається, зовсім небагато: спосіб створення та матеріали. Від олівця — до «болгарки», від ватману — до мореного дуба. Пиши Животков вірші, його еволюція ідеально вкладалася б у формулу Бродського: «еволюція поета є еволюцією його просодії». Тобто, грубо кажучи, еволюцією віршованих розмірів, якими поет послуговується. Змістову частину, як можна помітити, ця формула не враховує, вбачаючи у ній величину постійну, вроджену від природи чи послану Небесами — як кому до вподоби. Але постійну. У цій постійності художнього смислу можна почути ще один
каламбур — у фізиці ж повно персональних постійних, від Авогардо до Фарадея. Свої «постійні», безумовно, є і у Животкова: дорога, вікно, голуб, жінка. Їхнє походження таке ж невідоме, як дія — незаперечна. Дійде справа до голубів — будемо думати про їхню незаперечність у картині світу, «Motherboard» — завдання простіше. Облишивши очевидні трюїзми про роль жіночого начала, зауважимо одне: незграбні, контурні, майже сокирою витесані, ніби обпалені біля стародавнього багаття, позбавлені й натяку на персональні риси, репродуктивну спокусливість або сакральну «матибожість», баби Животкова геть виведені з людського ужитку. Вони скоріше вирубані з уламків ковчега Ноя, і вирубані, судячи з Бога, з єдино можливим для художника чесним наміром: просто для пари. Для пари кому? Гарне запитання.
5
MOTHERBOARD — красивое иностранное слово, накрепко увязшее в компьютерном сленге. По-нашему — материнка, материнская плата, сугубо цифровой термин. И при чем здесь сугубо аналоговый Животков? А при том, что если перевести board отдельно от mother, то получится вовсе не плата, как мы привыкли, а доска. Перевод mother можно уже и не трогать, потому что материнская доска, доски-матери, как каламбурит язык — практически буквальное описание тех 13 работ, общим весом килограмм в 300, которые и составили очередной, 2015 года, цикл. Игра с переводами, заимствование в названии — шаг вынужденный. Сумма значений (и звучаний) расширяет, растягивает и смысловое, и физическое пространство так, чтобы все 13 досок в нем поместились. Их много, они большие и тяжелые. Страшно представить, сколько электроэнергии сожрала «болгарка», которой Животков эти доски резал. Вместе с энергией самого Животкова образуется достоверная лавина. Лавина баб, мамок — в терминах художника (произносится с нежно-ласкательной интонацией).
6
Смешно даже пытаться искусствоведческим лепетом навязать зрителю какое-то определенное толкование мotherboard’а. Эта лавина навяжет что угодно и кому угодно, достаточно только оказаться поблизости. Синонимический ряд — материнка, бабы, мамки, motherboard — не более, чем способ сохранить членораздельную речь в обстоятельствах к тому не очень располагающих, в обстоятельствах лавины. Энергия для нее копилась в Животкове те несколько лет, которые он создает свою новую технику — нечто среднее между живописью и барельефом. Контур женской головы, по сути — одна линия, найденная художником еще в молодости, входит в набор архетипических для Животкова сюжетов наряду с дорогой, окном, голубем. Животков делает их уже тридцать лет, изменяя, кажется, совсем немногое: способ делания и материал. От карандаша — к «болгарке», от ватмана — к мореному дубу. Пиши Животков стихи, его эволюция идеально укладывалась бы в формулу Бродского: «эволюция поэта есть эволюция его просодии». То есть, говоря грубо, эволюция стихотворных размеров, которыми поэт пользуется. Содержательную часть, как можно заметить, эта формула в расчет не берет, предполагая ее величиной постоянной, врожденной от природы или ниспосланной свыше —
как кому нравится. Но постоянной. В этом постоянстве художнического смысла можно услышать еще один каламбур — в физике полно ведь персональных постоянных, от Авогардо до Фарадея. Свои «постоянные» безусловно есть и у Животкова: дорога, окно, голубь, женщина. Их происхождение столь же необъяснимо, сколь действие — непреложно. Дойдет дело до голубей — будем думать об их непреложности в картине мира, «Motherboard» — задача попроще. Опуская очевидные трюизмы о роли женского начала, заметим одно: угловатые, контурные, почти топором рубленные, как будто обожженные у первобытного костра, лишенные и намека на персональные черты, репродуктивную соблазнительность или сакральную «матерьбожность» бабы Животкова напрочь выведены из человеческого обихода. Они скорее вырублены из обломков Ноева ковчега, и вырублены, судя по Богу, с единственно возможным для художника честным умыслом: просто для пары. Кому? Хороший вопрос.
MOTHERBOARD is a rather pretty word firmly entrenched in computer slang in most countries. In Russian materinka or materinskaya plata are inexcusably a part of all things digital. So where does the very much analogue Zhyvotkov enter the picture? If you separate mother from board you get Zhyvotkov’s favorite medium — the board. One doesn’t need to attempt interpreting the mother part since the mother board becomes a rather literal description of the 13 works that weight in at 650 pounds and constitute the artists new 2015 cycle.
8
The game of translation, interpretation and adoption is necessary and inevitable. The sum of meanings (and sounds) widens both the meaning and the space to fit in all the 13 boards. They are many, they are heavy and large. It is curiously uncomfortable even to imagine how much electricity Zhyvotkov used cutting them with his saw. Together with his own energy a certain avalanche is created. The avalanche of mums, wenches, maidens in the artist’s own very softly and affectionately anunciated terms. It would be laughable to attempt an art critics interpretation of the motherboard. This avalanche can force anything on anyone should you come close. The synonymous series — motherboard, mums, women — is nothing more than an attempt at coherence in the face of the elements. The energy to create these pieces has been collecting in Zhyvotkov over the years when he was developing his new technique, something between painting and bas-relief. The outline of a woman’s head — a line that the artist found in his youth is one of Zhyvotkov’s archetypal themes as are the road, the pigeon, the window. Zhyvotkov has been making them for over 30 years chaging seemingly little — the method and the medium. He moves from pencil to saw, from paper to board.
prosody». To simplify roughly, it’s the evolution of the verse size. This formula ignores the meaning considering it a nature or god given constant, whichever is more comfortable to the reader. A constant nonetheless. This stability of meaning echoes the constants in science ever present in every theory and law. Zhyvotkov’s constants are the road, the pigeon, the woman, the window. Their origin is unexplainable much like their presence is immutable. When we get to the pigeons, we can think of their immutable presence in the picture of the world. The «Motherboard» presents a simpler problem. Let’s forget the feminine truisms and notice how Zhyvotkov’s women are angular outlines, almost as if cut with an axe and burned by primal fire, with no personality, reproductive attractiveness or sacred “godliness”, possessing no humanity. If anything, they seem to be cut out of the Arc pieces with the only honest possibility for the artist — to be a pair. Whose pair? Good question.
Had Zhyvotkov been a poet, this evolution would have fit Brodsky’s formula: «a poets evolution is the evolution of his 9
РОБОТА 1 Дерево 97 х 34,5 см
РАБОТА 1 Дерево 97 х 34,5 см
PIECE OF WORK 1 Wood 97 х 34,5 сm
12
РОБОТА 2 Дерево 170 х 48,5 см
РАБОТА 2 Дерево 170 х 48,5 см
PIECE OF WORK 2 Wood 170 х 48,5 сm
14
15
Т Е КС Т Н А З В О Р О Т Н О М У Б О Ц І* Т Е КС Т Н А О Б О Р О Т Н О Й С Т О Р О Н Е * TE X T ON THE BACK SIDE
РОБОТА 2
О. Животков. Робота за 2014–2015 рік з циклу Баби Миропілля. З серії Дороги розпочата влітку 2014 року в Миропіллі і закінчена влітку — восени в Миропіллі та місті Києві. О. Животков. м. Київ 2015 рік. Цикл Баби Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Усе через Нього повстало. Миропілля було засновано у першій половині XVII століття як одне зі слобідських козацьких поселень. Близько 1650 року заселене переселенцями з України, частково вихідцями з Миропілля — однойменного містечка на Волині, які й дали слободі таку ж назву. У другій половині XVII століття Миропілля отримало статус міста. Місто Миропілля було сотенним містом Сумського слобідського полку. У 1678 році місто Миропілля складалося з містечка, острогу і посаду, периметр містечка становив 215 саж нів, а острогу — 291 сажень. Довкола Миропілля були великі ліси та болота, які певною мірою захищали місто від нападів. У 1708 році, при поділі Петром I Російської держави на губернії, місто Миропілля було віднесено до Київської губернії, а в 1719 — до Білгородської провінції Київської губернії. У 1727 році з Київської губернії була виділена Білгородська губернія, місто Миропілля залишилося в Білгородській провінції Білгородської губернії. Миропілля і Миропільський повіт у цивільних справах підпорядковувалися Білгородській провінції (у місті була заснована Воєводська канцелярія), але у військовому відношенні у Миропіллі продовжувало діяти сотенне правління, підпорядковане Сумам.
16
У 1764 році відповідно до указу Катерини II окрема воєводська канцелярія в Миропіллі скасовувалася, в містах Миропілля, Карпов і Суджу приймалася воєводська канцелярія. У 1765 році з районів Слобожанщини була утворена Слобідсько-Українська губернія, але Миропілля було залишене в складі Білгородської губернії. Однак, сотенне правління збереглося та у військовому відношенні Миропілля продовжувало підкорятися Сумськії провінції. У 1779 році Білгородська губернія була скасована, Миропілля було передане до складу Слобідсько-Української губернії, в 1780 році перетвореної у Харківське намісництво. У 1781 році, в числі інших міст Харківського намісництва, був встановлений герб міста Миропілля: (У верхній частині щита герб Харківський. У нижній — частина засіяного житом поля і покладені хрестоподібно дві оливкові гілки в срібному полі, що означають ім’я цього міста). У 1796 році, в результаті губернської реформи Павла I була відновлена Слобідсько-Українська губернія, Миропільський повіт скасований, а Миропілля увійшло до складу Суд жанського повіту Курської губернії як заштатне місто. У 1860 році були розроблені нові герби повітовим містам Курської губернії, які так і не були прийняті офіційно. Місто Миропілля було єдиним заштатним містом, для якого був також розроблений новий герб. На початку XX століття у Миропіллі було 8 церков, волосне правління, богадільня, школи, крамниці, 26 вітряків і 44 кузні. Мешканці займалися переважно хліборобством, було розвинене шевське ремесло — у місті діяли земські шевські майстерні, відкриті за ініціативи голови Суджанської земської управи князя Долгорукова. Навесні 1918 року Миропілля увійшло в зону окупації військ Німецької імперії та Української держави. З липня до листопада 1919 Суджанський повіт перебував під контролем Півдня Росії під командуванням Денікіна. Радянська влада в Миропіллі була встановлена наприкінці 1919 року. Миропілля — один з найбільших
населених пунктів району, який налічує 2401 чоловік. Археологічні пам’ятки свідчать, що територія сучасного села заселялася ще спрадавна. Тут збереглися залишки Сіверянського городища і курганного могильника VIII–X ст. Про розвиток торгівлі того часу свідчить знайдений скарб зі 295 арабських монет. Миропілля засноване близько 1650 року. Першими переселенцями були вихідці з містечка волинського Миропілля, а також вихідці з Росії та Білорусі. Слобода була центром сотні і входила до складу Сумського полку. Довкола слободи Миропілля були засновані слободи Пенянка, Студенок, Запілля. Для захисту від кримських і ногайських татар було побудовано укріплення, яке стало одним з острогів Білгородської оборонної лінії. З 1797 року Миропілля — заштатне волосне місто Суджанського повіту з кількістю мешканців — 9 482 чол. З кінця XVII століття в місті щорічно проводилися три ярмарки, а з початку ХIХ століття їх кількість зросла до п’яти. Крім ярмарок, двічі на тиждень збира лися базари, окремо діяв кінний базар. Миропілля стає одним з кустарноторгових центрів Курської губернії.
* Тут і далі: тексти на зворотному боці робіт написані російською мовою.
РАБОТА 2
А. Животков. Работа за 2014–2015 год из цикла Бабы Мирополья. Из серии Дороги начата летом 2014 года в Мирополье и закончена летом — осенью в Мирополье и городе Киеве. А. Животков. г. Киев 2015 год. цикл Бабы В начале было Слово, и Слово было у Бога, и Слово было Бог. Все через Него начало быть, что начало быть. Мирополье было основано в первой половине XVII века как одно из слободских казачьих поселений. Около 1650 года заселено переселенцами с Украины, частично выходцами из Мирополья — одноименного местечка на Волыни, которые и дали слободе такое же название. Во второй половине XVII века Мирополье получило статус города. Город Мирополье был сотенным городом Сумского слободского полка. В 1678 году город Мирополье состоял из городка, острога и посада, периметр городка составлял 215 саженей, а острога — 291 саженей. Вокруг Мирополья были большие леса и болота, в какой-то мере защищавшие город от нападений. В 1708 году, при разделении Петром I Российского государства на губернии, город Мирополье был отнесен к Киевской губернии, а в 1719 — к Белгородской провинции Киевской губернии. В 1727 году из Киевской губернии была выделена Белгородская губерния, город Мирополье остался в Белгородской провинции Белгородской губернии. Мирополье и Миропольский уезд по гражданским делам подчинялись Белгородской провинции (в городе была учреждена Воеводская канцелярия), но в военном отношении в Мирополье продолжало действовать сотенное правление, подчиненное Сумам.
В 1764 году согласно указу Екатерины II отдельная воеводская канцелярия в Мирополье упразднялась, в городах Мирополье, Карпов и Суджу полагалась воеводская канцелярия. В 1765 году из районов Слобожанщины была образована СлободскоУкраинская губерния, но Мирополье было оставлено в составе Белгородской губернии. Тем не менее, сотенное правление сохранилось и в военном отношении Мирополье продолжало подчиняться Сумской провинции. В 1779 году Белгородская губерния была упразднена, Мирополье было передано в состав СлободскоУкраинской губернии, в 1780 году преобразованной в Харьковское наместничество. В 1781 году, в числе прочих городов Харьковского наместничества, был учрежден герб города Мирополье: (В верхней части щита герб Харьковский. В нижней — часть засеянного житом поля и положенные крестообразно две масличные ветви в серебряном поле, означающие имя сего города). В 1796 году, в результате губернской реформы Павла I была восстановлена Слободско-Украинская губерния, Миропольский уезд упразднен, а Мирополье вошло в состав Суджанского уезда Курской губернии как заштатный город. В 1860 году были разработаны новые гербы уездным городам Курской губернии, которые так и не были приняты официально. Город Мирополье был единственным заштатным городом, для которого был также разработан новый герб. В начале XX века в Мирополье было 8 церквей, волостное правление, богадельня, школы, лавки, 26 ветряных мельниц и 44 кузницы. Жители занимались преимущественно хлебопашеством, было развито сапожное ремесло — в городе действовали земские сапожные мастерские, открытые по инициативе председателя Суджанской земской управы князя Долгорукова. Весной 1918 года Мирополье вошло в зону оккупации войск Германской империи и Украинской державы. С июля по ноябрь 1919 года
Суджанский уезд находился под контролем Юга России под командованием Деникина. Советская власть в Мирополье была установлена в конце 1919 года. Мирополье — один из крупнейших населенных пунктов района, которое насчитывает 2401 человек. Археологические памятники свидетельствуют, что территория современного села заселялась еще издревле. Здесь сохранились остатки Сиверянского городища и курганного могильника VIII–Х вв. О развитии торговли того времени свидетельствует найденный клад из 295 арабских монет. Мирополье основано около 1650 года. Первыми переселенцами были выходцы из городка волынского Мирополье, а также выходцы из России и Беларуси. Слобода была центром сотни и входила в состав Сумского полка. Вокруг слободы Мирополье были основаны слободы Пенянка, Студенок, Заполье. Для защиты от крымских и ногайских татар было построено укрепление, которое стало одним из острогов Белгородской оборонительной линии. С 1797 года Мирополье — заштатный волостного город Суджанского уезда с количеством жителей — 9482 чел. С конца XVII века в городе ежегодно проводились три ярмарки, а с начала ХIХ века их количество выросло до пяти. Кроме ярмарок, дважды в неделю собирались базары, отдельно действовал конный базар. Мирополье становится одним из кустарно-торговых центров Курской губернии.
* Здесь и далее: тексты на оборотах работ написаны на русском языке.
17
Т Е КС Т Н А З В О Р О Т Н О М У Б О Ц І Т Е КС Т Н А О Б О Р О Т Н О Й С Т О Р О Н Е TE X T ON THE BACK SIDE*
PIECE OF WORK 2
A. Zhyvotkov. The piece of work created in 2014– 2015 and included on the Stelaes of Myropillia cycle. The Roads series. The piece of work was started in summer 2014 in Myropillia and completed in summer — autumn in Myropillia and the city of Kyiv. A. Zhyvotkov. Kyiv. 2015. The Stelae Cycle In the beginning was the Word, and the Word was with God, and the Word was God. He was with God in the beginning. Through him all things were made. Myropillia was founded in the first half of the XVII century as one of the suburban Cossack settlements. About 1650, it was settled by resettlers from Ukraine, partly those from Myropillia — the town of the same name in Volyn region, which gave the settlement the same name. In the second half of the XVII century Myropillia received the city status. Myropillia was the town of the Sumy suburban regiment. In 1678, the settlement of Myropillia included the borough, the jail and the faubourg. The perimeter of borough was 215 yards, and the perimeter of the prison was 291 yards. Myropillia was surrounded with forests and swamps that to some extent protected the city from attacks. In 1708, when Peter I established new administrative units — provinces, the town of Myropillia was assigned to Kiev province, and in 1719 — to the Belgorod district of Kiev province. In 1727, the part of Kiev province was registered as a separate Belgorod province and the town of Myropillia was located in the territory of Belgorod district of Belgorod province. Myropillia and Myropolsky Civil Affairs County reported to Belgorod province (the Provincial Office was established in the town), while military authorities in Myropillia reported to Sumy.
18
In 1764, according to the decree of Catherine II the separate Myropillia Provincial Office was abolished in the three towns — Myropillia, Karpov and Sudzha — got common Provincial Office. In 1765, Slobodsko-Ukrainian province was formed, yet Myropillia was left as part of the Belgorod province. Nevertheless, Myropillia as a military object was still subordinated to Sumy province. In 1779, Belgorod province was abolished as an administrative unit and Myropillia was transferred under Slobodsko-Ukrainian province that was transformed into the Kharkiv governorship in 1780. In 1781, the emblems of the cities of Kharkiv governorship were established. For the town of Myropillia the emblem was the following: in the upper part of the coat of arms there was the emblem of the city of Kharkiv, and in the lower part of the coat of arms there was a rye field and two olive branches in a silver box as a symbol of the name of the town). In 1796, as a result of administrative reform performed by Paul I SlobodskoUkrainian province was restored, Myropillia county was abolished and Myropillia became a part of Sudzhansky County of Kursk province as an unimportant town. In 1860, new emblems were developed for the county towns of Kursk province, though they were not formally adopted. The town of Myropillia was the only unimportant town for which a new emblem was also developed. In the beginning of XX century, in Myropillia there were 8 churches, regional office, hospice, schools, shops, 26 windmills and 44 forges. The residents were mainly engaged in arable farming, shoemaking was developed — shoemaker’s shops were opened at the initiative of duke Dolgorukov, the chairman of Sudzha district council. In the spring of 1918 Myropillia was in the zone occupied by the troops of German Reich and Ukrainian state. From July to November 1919, Sudzha county was under the control of the South of Russia under the command of general Denikin. Soviet power was established in Myropillia in the late 1919.
Myropillia is one of the largest settlements in the district with 2401 residents. Archaeological finds evidence that the area of the nowadays village was inhabited since ancient times. There are remains of Siveryansky settlement and burial mound of VIII–X centuries. A hoard of 295 Arab coins evidences the development of trade at that time. Myropillia was founded in about 1650. The first settlers came from the town of Myropillia (Volyn region) and people that came Russia and Belarus. Sloboda (borough) was the center of a centurion and was part of the Sumy regiment. The settlement (boroughs) Penyanka, Studenok, Zapolye emerged around Myropillia. To protect against the Crimean and Nogai Tatars’ attacks, the fortification was built, which has become one of the forts of the Belgorod defensive line. Since 1797 Myropillia is an unimportant town of Sudzha county with 9482 inhabitants. Since the end of the XVII century, three fairs were held in Myropillia annually, and since the beginning of the ХIХ century, their number increased to five. Besides fairs, bazaars took place twice a week, there was also a horse market. Myropillia becomes one of handicraft trading centers of Kursk province.
* Here and below: the texts on the back are in Russian.
РОБОТА 3 Дерево 151,5 х 38,5 см
РАБОТА 3 Дерево 151,5 х 38,5 см
PIECE OF WORK 3 Wood 151,5 х 38,5 сm
20
21
Т Е КС Т Н А З В О Р О Т Н О М У Б О Ц І Т Е КС Т Н А О Б О Р О Т Н О Й С Т О Р О Н Е TE X T ON THE BACK SIDE
РОБОТА 3
м. Київ. 2014–2015 рік. Робота № 3 з циклу Половецькі баби. Розпочата влітку 2014 року. Травень місяць 20 число 2014 року. м. Київ. О. Животков. Новий цикл з п’яти рельєфів № 3. м. Київ. 2015 рік О. Животков. Як самотньо сидить місто, колись багатолюдне! Воно стало, як удова; великий між народами, князь над областями зробився данником. Гірко плаче він уночі, і сльози його на щоках його. Немає у нього утішника з усіх, що любили його; усі друзі його зрадили його. Іуда переселився з причини біди і тяжкого рабства, оселився серед язичників, і не знайшов спокою; усі, хто переслідував його, наздогнали його у тісних місцях. Путі Сиону ремствують, тому що немає паломників на свято; усі ворота його запустіли; священики його зітхають, дівчата його сумні, гірко і йому самому. Вороги його стали на чолі, вороги його благоденствують, тому що Господь наслав на нього горе за безліч беззаконь його; діти його пішли у полон попереду ворога. І відійшла від дочки Сиону вся її пишність; князі її — як олені, що не знаходять пасовища; знесилені вони пішли попереду погонича. Згадав Єрусалим, у дні бідування свого і страждань своїх, про всі коштовності свої, які були у нього у минулі дні, тоді як народ його впав від руки ворога, і ніхто не допомагає йому; вороги дивляться на нього і глузують з його субот.
22
Тяжко згрішив Єрусалим, за те і зробився огидним; усі, хто прославляв його, дивляться на нього з презирством, тому що побачили наготу його; і сам він зітхає і відвертається назад. На подолі у нього була нечистота, але він не думав про майбутнє своє, і тому надзвичайно принизився, і немає в нього утішителя. «Зглянься, Господи, на біду мою, бо ворог звеличився!» Ворог простяг руку свою на все, найдорогоцінніше для нього; він бачить, як язичники входять у святилище його, про яке Ти заповів, щоб вони не вступали у зібрання Твоє. Весь народ його зітхає, шукаючи хліба, віддає коштовності свої за їжу, щоб підкріпити душу. «Зглянься, Господи, і подивися, як я принижений!» Нехай не буде цього з вами, усі, хто проходить цим шляхом! погляньте і подивіться, чи є хвороба, як моя хвороба, яка осягла мене, яку наслав на мене Господь у день великого гніву Свого? З висоти послав Він вогонь у кістки мої, і він оволодів ними; розкинув сіті для ніг моїх, перекинув мене, зробив мене бідним і сумуючим кожного дня.
РАБОТА 3
г. Киев. 2014–2015 год. Работа № 3 из цикла половецкие бабы. Начата летом 2014 года. Май месяц 20 число 2014 года. г. Киев. А. Животков. Новый цикл из пяти рельефов № 3. г. Киев. 2015 год А. Животков. Как одиноко сидит город, некогда многолюдный! Он стал, как вдова; великий между народами, князь над областями сделался данником. Горько плачет он ночью, и слезы его на ланитах его. Нет у него утешителя из всех, любивших его; все друзья его изменили ему. Иуда переселился по причине бедствия и тяжкого рабства, поселился среди язычников, и не нашел покоя; все, преследовавшие его, настигли его в тесных местах. Пути Сиона сетуют, потому что нет идущих на праздник; все ворота его опустели; священники его вздыхают, девицы его печальны, горько и ему самому. Враги его стали во главе, неприятели его благоденствуют, потому что Господь наслал на него горе за множество беззаконий его; дети его пошли в плен впереди врага.
И отошло от дщери Сиона все ее великолепие; князья ее — как олени, не находящие пажити; обессиленные они пошли вперед погонщика. Вспомнил Иерусалим, во дни бедствия своего и страданий своих, о всех драгоценностях своих, какие были у него в прежние дни, тогда как народ его пал от руки врага, и никто не помогает ему; неприятели смотрят на него и смеются над его субботами. Тяжко согрешил Иерусалим, за то и сделался отвратительным; все, прославлявшие его, смотрят на него с презрением, потому что увидели наготу его; и сам он вздыхает и отворачивается назад. На подоле у него была нечистота, но он не помышлял о будущности своей, и поэтому необыкновенно унизился, и нет у него утешителя. «Воззри, Господи, на бедствие мое, ибо враг возвеличился!» Враг простер руку свою на все самое драгоценное его; он видит, как язычники входят во святилище его, о котором Ты заповедал, чтобы они не вступали в собрание Твое. Весь народ его вздыхает, ища хлеба, отдает драгоценности свои за пищу, чтобы подкрепить душу. «Воззри, Господи, как я унижен!» Да не будет этого с вами, все проходящие путем! взгляните и посмотрите, есть ли болезнь, как моя болезнь, какая постигла меня, какую наслал на меня Господь в день пламенного гнева Своего? Свыше послал Он огонь в кости мои, и он овладел ими; раскинул сеть для ног моих, опрокинул меня, сделал меня бедным и томящимся всякий день.
23
Т Е КС Т Н А З В О Р О Т Н О М У Б О Ц І Т Е КС Т Н А О Б О Р О Т Н О Й С Т О Р О Н Е TE X T ON THE BACK SIDE
PIECE OF WORK 3
Kyiv. 2014–2015. Piece of Work No 3 The Polovetsky Stelaes cycle. The work started in summer 2014. The 20th day of May, 2014. Kyiv. A. Zhyvotkov. New cycle including five reliefs No 3. Kyiv. 2015. A. Zhyvotkov How deserted lies the city, once so full of people! How like a widow is she, who once was great among the nations! She who was queen among the provinces has now become a slave. Among all her lovers there is no one to comfort her. All her friends have betrayed her; they have become her enemies. After affliction and harsh labor, Judah has gone into exile. She dwells among the nations; she finds no resting place. All who pursue her have overtaken her in the midst of her distress. The roads to Zion mourn, for no one comes to her appointed festivals. All her gateways are desolate, her priests groan, her young women grieve, and she is in bitter anguish. Her foes have become her masters; her enemies are at ease. The Lord has brought her grief because of her many sins. Her children have gone into exile, captive before the foe.
24
All the splendor has departed from Daughter Zion. Her princes are like deer that find no pasture; in weakness they have fled before the pursuer. In the days of her affliction and wandering Jerusalem remembers all the treasures that were hers in days of old. When her people fell into enemy hands, there was no one to help her. Her enemies looked at her and laughed at her destruction. Jerusalem has sinned greatly and so has become unclean. All who honored her despise her, for they have all seen her naked; she herself groans and turns away. Her filthiness clung to her skirts; she did not consider her future. Her fall was astounding; there was none to comfort her. “Look, Lord, on my affliction, for the enemy has triumphed.” The enemy laid hands on all her treasures; she saw pagan nations enter her sanctuary — those you had forbidden to enter your assembly. All her people groan as they search for bread; they barter their treasures for food to keep themselves alive. “Look, Lord, and consider, for I am despised.” “Is it nothing to you, all you who pass by? Look around and see. Is any suffering like my suffering that was inflicted on me, that the Lord brought on me in the day of his fierce anger? “From on high he sent fire, sent it down into my bones. He spread a net for my feet and turned me back. He made me desolate, faint all the day long.
РОБОТА 4 Дерево 167,5 х 30 см
РАБОТА 4 Дерево 167,5 х 30 см
PIECE OF WORK 4 Wood 167,5 х 30 сm
РОБОТА 5 Дерево 174,5 х 29,5 см
РАБОТА 5 Дерево 174,5 х 29,5 см
PIECE OF WORK 5 Wood 174,5 х 29,5 сm
26
27
РОБОТА 6 Дерево 158,2 х 27 см
РАБОТА 6 Дерево 158,2 х 27 см
PIECE OF WORK 6 Wood 158,2 х 27 сm
РОБОТА 7 Дерево 83 x 28 см
РАБОТА 7 Дерево 83 x 28 см
PIECE OF WORK 7 Wood 83 x 28 сm
30
РОБОТА 8 Дерево 107 х 42 см
РАБОТА 8 Дерево 107 х 42 см
PIECE OF WORK 8 Wood 107 х 42 сm
31
РОБОТА 9 Дерево 86,5 х 31 см
РАБОТА 9 Дерево 86,5 х 31 см
PIECE OF WORK 9 Wood 86,5 х 31 сm
34
РОБОТА 10 Дерево 105,5 х 35,8 см
РАБОТА 10 Дерево 105,5 х 35,8 см
PIECE OF WORK 10 Wood 105,5 х 35,8 сm
35
36
РОБОТА 11 Дерево 143 х 31 см
РАБОТА 11 Дерево 143 х 31 см
WORK 11 Wood 143 х 31 сm
РОБОТА 12 Дерево 156,5 х 33,5 см
РАБОТА 12 Дерево 156,5 х 33,5 см
WORK 12 Wood 156,5 х 33,5 сm
37
РОБОТА 13 Дерево 149 х 45,5 см
РАБОТА 13 Дерево 149 х 45,5 см
PIECE OF WORK 13 Wood 149 х 45,5 сm
40
41
Т Е КС Т Н А З В О Р О Т Н О М У Б О Ц І Т Е КС Т Н А О Б О Р О Т Н О Й С Т О Р О Н Е TE X T ON THE BACK SIDE
РОБОТА 13
Зробив роботу розпочавши в місті Миропілля в 2014 році і закінчивши в жовтні 2015 року в місті Києві. Серія баб налічує тринадцять дерев’яних зображень зроблених з дуба міста Миропілля. О. Животков. м. Київ 2014 рік — 2015 рік. Цикл робіт з дерев’яними бабами з серії Дороги. Миропілля було засновано у першій половині XVII століття як одне зі слобідських козацьких поселень. Близько 1650 року заселене переселенцями з України, частково вихідцями з Миропілля — однойменного містечка на Волині, які й дали слободі таку ж назву. У другій половині XVII століття Миропілля отримало статус міста. Місто Миропілля було сотенним містом Сумського слобідського полку. У 1678 році місто Миропілля складалося з містечка, острогу і посаду, периметр містечка становив 215 сажнів, а острогу — 291 сажень. Довкола Миропілля були великі ліси та болота, які певною мірою захищали місто від нападів. У 1708 році, при поділі Петром I Російської держави на губернії, місто Миропілля було віднесено до Київської губернії, а в 1719 — до Білгородської провінції Київської губернії. У 1727 році з Київської губернії була виділена Білгородська губернія, місто Миропілля залишилося в Білгородській провінції Білгородської губернії. Миропілля і Миропільський повіт у цивільних справах підпорядковувалися Білгородській провінції (у місті була заснована Воєводська канцелярія), але у військовому відношенні у Миропіллі продовжувало діяти сотенне правління, підпорядковане Сумам. У 1764 році відповідно до указу Катерини II окрема воєводська канцелярія в Миропіллі скасовувалася.
42
У 1765 році з районів Слобожанщини була утворена Слобідсько-Українська губернія, але Миропілля було залишене в складі Білгородської губернії. Однак, сотенне правління збереглося та у військовому відношенні Миропілля продовжувало підкорятися Сумськії провінції. У 1779 році Білгородська губернія була скасована, Миропілля було передане до складу СлобідськоУкраїнської губернії, в 1780 році перетвореної у Харківське намісництво. У 1781 році, в числі інших міст Харківського намісництва, був встановлений герб міста Миропілля: (У верхній частині щита герб Харківський. У нижній — частина засіяного житом поля і покладені хрестоподібно дві оливкові гілки в срібному полі, що означають ім’я цього міста). У 1796 році, в результаті губернської реформи Павла I була відновлена Слобідсько-Українська губернія, Миропільський повіт скасований, а Миропілля увійшло до складу Суджанського повіту Курської губернії як заштатне місто. У 1860 році були розроблені нові герби повітовим містам Курської губернії, які так і не були прийняті офіційно. Місто Миропілля було єдиним заштатним містом, для якого був також розроблений новий герб. На початку XX століття у Миропіллі було 8 церков, волосне правління, богадільня, школи, крамниці, 26 вітряків і 44 кузні.
Слова Екклезіаста, сина Давидового, царя в Єрусалимі. Суєта суєт, сказав Екклезіаст, суєта суєт, — усе суєта! Що користи людині від усіх трудів її, якими трудиться вона під сонцем? Рід проходить, і рід приходить, а земля перебуває повіки. Сходить сонце, і заходить сонце, і поспішає до місця свого, де воно сходить. Іде вітер до півдня, і переходить до півночі, кружляє, кружляє на шляху своєму, і повертається вітер на кола свої. Всі ріки течуть у море, але море не переповнюється: до того місця, звідки ріки течуть, вони повертаються, щоб знову текти. Усі речі — у труді: не може людина переказати всього; (не наповниться вухо слуханням ) не насититься око зором, не наповниться вухо слуханням. Що було, те і буде; і що робилося, те і буде робитися, і немає нічого нового під сонцем.
РАБОТА 13
Сделал работу начав в городе Мирополье в 2014 году и закончив в октябре 2015 года в городе Киеве. Серия баб насчитывает тринадцать деревянных изображений сделанных из дуба города Мирополья. А. Животков. г. Киев 2014 год — 2015 год. Цикл работ с деревянными бабами из серии Дороги. Мирополье было основано в первой половине XVII века как одно из слободских казачьих поселений. Около 1650 заселено переселенцами с Украины, частично выходцами из Мирополья — одноименного местечка на Волыни, которые и дали слободе такое же название. Во второй половине XVII века Мирополье получило статус города. Город Мирополье был сотенным городом Сумского слободского полка. В 1678 году город Мирополье состоял из городка, острога и посада, периметр городка составлял 215 саженей, а острога — 291 саженей. Вокруг Мирополья были большие леса и болота, в какой-то мере защищавшие город от нападений. В 1708 году, при разделении Петром I Российского государства на губернии, город Мирополье был отнесен к Киевской губернии, а в 1719 — к Белгородской провинции Киевской губернии. В 1727 году из Киевской губернии была выделена Белгородская губерния, город Мирополье остался в Белгородской провинции. Мирополье и Миропольский уезд по гражданским делам подчинялись Белгородской провинции (в городе была учреждена Воеводская канцелярия), но в военном отношении в Мирополье продолжало действовать сотенное правление, подчиненное Сумам. В 1764 году согласно указу Екатерины II отдельная воеводская канцелярия в Мирополье упразднялась.
В 1765 году из районов Слобожанщины была образована СлободскоУкраинская губерния, но Мирополье было оставлено в составе Белгородской губернии. Тем не менее, сотенное правление сохранилось и в военном отношении Мирополье продолжало подчиняться Сумской провинции. В 1779 году Белгородская губерния была упразднена, Мирополье было передано в состав СлободскоУкраинской губернии, в 1780 году преобразованной в Харьковское наместничество. В 1781 году, в числе прочих городов Харьковского наместничества, был учрежден герб города Мирополье: (В верхней части щита герб Харьковский. В нижней — часть засеянного житом поля и положенные крестообразно две масличные ветви в серебряном поле, означающие имя сего города). В 1796 году, в результате губернской реформы Павла I была восстановлена Слободско-Украинская губерния, Миропольский уезд упразднен, а Мирополье вошло в состав Суджанского уезда Курской губернии как заштатный город. В 1860 году были разработаны новые гербы уездным городам Курской губернии, которые так и не были приняты официально. Город Мирополье был единственным заштатным городом, для которого был также разработан новый герб. В начале XX века в Мирополье было 8 церквей, волостное правление, богадельня, школы, лавки, 26 ветряных мельниц и 44 кузницы.
Слова Екклесиаста, сына Давидова, царя в Иерусалиме. Суета сует, сказал Екклесиаст, суета сует, — все суета! Что пользы человеку от всех трудов его, которыми трудится он под солнцем? Род проходит, и род приходит, а земля пребывает во веки. Восходит солнце, и заходит солнце, и спешит к месту своему, где оно восходит. Идет ветер к югу, и переходит к северу, кружится, кружится на ходу своем, и возвращается ветер на круги свои. Все реки текут в море, но море не переполняется: к тому месту, откуда реки текут, они возвращаются, чтобы опять течь. Все вещи — в труде: не может человек пересказать всего; (не наполнится ухо слушанием) не насытится око зрением, не наполнится ухо слушанием. Что было, то и будет; и что делалось, то и будет делаться, и нет ничего нового под солнцем.
43
Т Е КС Т Н А З В О Р О Т Н О М У Б О Ц І Т Е КС Т Н А О Б О Р О Т Н О Й С Т О Р О Н Е TE X T ON THE BACK SIDE
PIECE OF WORK 13
This piece of art was started in Myropillia in 2014 and finished in October 2015 in the city of Kyiv. The series of stelaes includes thirteen wooden images made from the oak boards from the town of Myropillia. А. Zhyvotkov. Kyiv 2014–2015. The cycle of wooden stelaes in the Roads series. Myropillia was founded in the first half of the XVII century as one of the suburban Cossack settlements. About 1650, it was settled by resettlers from Ukraine, partly those from Myropillia — the town of the same name in Volyn region, which gave the settlement the same name. In the second half of the XVII century Myropillia received the city status. Myropillia was the town of the Sumy suburban regiment. In 1678, the settlement of Myropillia included the borough, the jail and the faubourg. The perimeter of borough was 215 yards, and the perimeter of the prison was 291 yards. Myropillia was surrounded with forests and swamps that to some extent protected the city from attacks. In 1708, when Peter I established new administrative units — provinces, the town of Myropillia was assigned to Kiev province, and in 1719 — to the Belgorod district of Kiev province. In 1727, the part of Kiev province was registered as a separate Belgorod province and the town of Myropillia was located in the territory of Belgorod district of Belgorod province. Myropillia and Myropolsky Civil Affairs County reported to Belgorod province (the Provincial Office was established in the town), while military authorities in Myropillia reported to Sumy. In 1764, according to the decree of Catherine II the separate Myropillia Provincial Office was abolished in the three towns — Myropillia, Karpov and Sudzha — got common Provincial Office.
44
In 1765, Slobodsko-Ukrainian province was formed, yet Myropillia was left as part of the Belgorod province. Nevertheless, Myropillia as a military object was still subordinated to Sumy province. In 1779, Belgorod province was abolished as an administrative unit and Myropillia was transferred under Slobodsko-Ukrainian province that was transformed into the Kharkiv governorship in 1780. In 1781, the emblems of the cities of Kharkiv governorship were established. For the town of Myropillia the emblem was the following: in the upper part of the coat of arms there was the emblem of the city of Kharkiv, and in the lower part of the coat of arms there was a rye field and two olive branches in a silver box as a symbol of the name of the town). In 1796, as a result of administrative reform performed by Paul I SlobodskoUkrainian province was restored, Myropillia county was abolished and Myropillia became a part of Sudzhansky County of Kursk province as an unimportant town. In 1860, new emblems were developed for the county towns of Kursk province, though they were not formally adopted. The town of Myropillia was the only unimportant town for which a new emblem was also developed. In the beginning of XX century, in Myropillia there were 8 churches, regional office, hospice, schools, shops, 26 windmills and 44 forges.
The words of the Teacher (Ecclesiastes), son of David, king in Jerusalem. “Meaningless! Meaningless!” says the Teacher. “Utterly meaningless! Everything is meaningless.” What do people gain from all their labors at which they toil under the sun? Generations come and generations go, but the earth remains forever. The sun rises and the sun sets, and hurries back to where it rises. The wind blows to the south and turns to the north; round and round it goes, ever returning on its course. All streams flow into the sea, yet the sea is never full. To the place the streams come from, there they return again. All things are wearisome, more than one can say. The eye never has enough of seeing, nor the ear its fill of hearing. What has been will be again, what has been done will be done again; there is nothing new under the sun.
Серія ЖИВОТКОВ НАЖИВО — видавничий та мультимедійний проект Stedley Art Foundation, який максимально повно та оперативно фіксує етапи творчої діяльності одного з найяскравіших українських митців — Олександра Животкова. Серія стала логічним кроком у розвитку того цілком унікального для нашого арт-ринку явища, яким є багаторічна співпраця приватної культурної ініціативи Stedley Art Foundation і Олександра Животкова. Суть цієї співпраці — надати художнику щонайбільшу творчу свободу, а його творам — гідне місце в українському та світовому контексті. 46
Серия ЖИВОТКОВ НАЖИВО — издательский и мультимедийный проект Stedley Art Foundation, со всей возможной полнотой и оперативностью фиксирующий этапы творческой деятельности одного из ярчайших современных украинских художников — Александра Животкова. Серия стала логичным шагом в развитии того совершенно уникального для нашего арт-рынка феномена, каким является многолетнее сотрудничество частной культурной инициативы Stedley Art Foundation и Александра Животкова. Суть этого сотрудничества в том, чтобы предоставить художнику максимальную творческую свободу, а его произведениям — достойное место в украинском и мировом культурном контексте.
The ZHYVOTKOV LIVE Series is the publishing and multimedia project by Stedley Art Foundation that captures with all possible completeness and promptness the stages of Aleksandr Zhyvotkov’s — one of the most prominent modern Ukrainian artists — creative activity. The series became a logical step in evolution of the phenomenon which is absolutely unique in our art-market — that is the enduring cooperation between the private cultural initiative Stedley Art Foundation and Aleksandr Zhyvotkov. The essence of the cooperation is to provide the maximum possible creative latitude to the artist and the rightful place in Ukrainian and global cultural context — to his art works.
У СЕРІЇ ВИЙШЛИ: В СЕРИИ ВЫШЛИ: THE SERIES INCLUDES:
2014
Олександр Животков. Полотно. Дерево. Картон. Робота з матеріалами. 1984 – 2014 Александр Животков. Холст. Дерево. Картон. Работа с материалами. 1984 – 2014 Oleksandr Zhyvotkov. Canvas. Wood. Carton. Work with materials. 1984 – 2014
2015
Київ 2014 Киев 2014 Kyiv 2014
Дороги 2014 – 2015 Roads 2014 – 2015
47
Олександр Животков
Александр Животков
Oleksandr Zhyvotkov
Каталог виставки
Каталог выставки
Exhibition catalogue
Ідея: Stedley Art Foundation
Идея: Stedley Art Foundation
Concept: Stedley Art Foundation
Координація, вступний текст, фото: Костянтин Донін
Координация, вступительный текст, фото: Константин Донин
Coordination, introductory text, photography: Kostyantin Donin
Дизайн: Світлана Кошкіна
Дизайн: Светлана Кошкина
Design: Svitlana Koshkina
Зйомка робіт: Ігор Окуневський
Съемка работ: Игорь Окуневский
Photography of works: Igor Okunevskiy
Розшифрування текстів, коректура: Тетяна Волошина Олена Скрипка
Расшифровка текстов, корректура: Татьяна Волошина Елена Скрипка
Deciphering, proofreading: Tetiana Voloshina Olena Skrypka
Переклад: Вікторія Вишенська Тетяна Волошина Євген Гусовський
Перевод: Виктория Вышенская Татьяна Волошина Евгений Гусовский
Translation: Victoria Vyshenska Tetiana Voloshina Eugene Gusovskiy
Друк: Huss
Печать: Huss
Print: Huss
Київ | 2016
Киев | 2016
Kyiv | 2016