Історичний музей
9 березня 1991 року почав діяти історичний музей Канева, відкривши постійно діючу виставку „Дивосвіт Трипілля”. У 2003 році створено нову постійну експозицію, яка знайомить відвідувачів з історією Канева і Канівщини від палеоліту до часів Давньоруської держави. У фондах Канівського історичного музею зберігаються понад сім тисяч експонатів. В основному це матеріали розкопок, що проводилися на території Канівщини в різні роки. Не менш цікавою є величезна колекція керамічних виробів, починаючи з нового к ам`яного віку (VI-IV тис. до н.е.) і закінчуючи гончарним посудом ХХ століття, серед яких унікальна колекція клейм на денцях гончарного посуду періоду Давньоруської держави та колекція столового і кухонного посуду трипільської культури (IV-III тис. до н. е.); крем`яні та кістяні знаряддя праці періоду палеоліту, трипільної культури, бронзового віку; залізні та бронзові вироби скіфського часу та Давньоруської держави, бронзові, мідні, срібні та скляні прикраси різних епох тощо. На особливу увагу заслуговують срібні та бронзова фібули-застібки зарубинецької культури (ІІ ст. до н.е. – І ст. н.е.). також у фондах музею зберігаються документи Канівської міської управ, квитанції, посвідчення, свідоцтва, грамоти, атестати, фото тощо та предметів побуту мешканців Канева і району ХІХ – середини ХХ століть. Працівники канівських музеїв, місцеві краєзнавці вивчають історію міста, збирають архівні документи, спогади старожилів.
Шевченківська алея
На Всеукраїнський скульптурний симпозіум «Шевченкова алея» до Канева приїхали провідні майстри України. За сорок днів вони створили дев’ятнадцять образів – персонажів Шевченкових творів. Автор ідеї – президент України.
Біля підніжжя Тарасової гори у Каневі туристів зустрічають 19 скульптур Шевченкових персонажів. Понад місяць над їхнім створенням чаклували скульптори з різних куточків держави. Спершу монументи планували вишикувати від Успенського собору до Чернечої гори – за маршрутом останнього шляху Кобзаря. Проте скульптори наполягли, щоб їхні роботи стояли разом. Тож під Тарасовою горою вони утворять своєрідний парк скульптур.
Канів – перлина Придніпров’я
Про місто Про походження назви міста є кілька гіпотез. Дві тлумачать як слово татарського походження, що означає «ханський перевіз» або «місце крові». За народним переказом, Канів походить від назви птаха канюка. А перша літописна згадка про Канів відноситься до 1144 року. Тоді київський князь Всеволод заснував тут церкву св. Георгія, яку пізніше назвали Успенським Собором. Вона і сьогодні прикрашає міста. Дані 1149 року розповідають про перебування в Каневі князя Глеба, одного із синів Юрія Долгорукова. 1155 року. Канів відомий як офіційне місце переговорів руських князів з половецькими послами. Близько 1362 року Каневом заволоділи литовські феодали. Через місто проходив важливий торгівельний шлях з Аравії, Індії, Ірану до північних країн. З середини ХV століття тут формувалося українське козацтво. Населення Канева брало найактивнішу участь у козацько-селянських повстання ХVІ-ХVІІ ст. Тут відбулися такі відомі битви, як з литовцями 1536 р., з поляками 1625 р , 1844 р. козаків під проводом І. Брюховецького з військами Ст.Чернецького і гетьмана Тетері. Під час національно-визвольної війни 1648-1654 рр. тут містився Канівський полк, що мав у складі близько 3000 козаків, керований полковником Юрієм Голубом та Семеном Павичем. Двічі був у Каневі Богдан Хмельницький, 1654 та 1655 рр. Канів був місцем багатьох козацьких рад. 1667 року Канів відійшов до Польщі, 1672 року – до Туреччини, 1674 року – до Росії. Згідно “Вічного миру” 1686 року територія Канева стала нейтральною зоною, хоча польська шляхта фактично відновили тут свої права. Після придушення Коліївщини Канів відійшов у власне володіння польського короля Станіслава Августа ( 1775 р.), а ще через два роки місто було подаровано небожу короля Станіславу Понятовському. На сьогодні Канів це місто обласного підпорядкування, районний центр Канівського району Черкаської області, з населенням - 25 748 (на 1 лютого 2011 року) чоловік. Одне з наймальовничіших і найдавніших міст у лоні незалежної України. Свята земля, де започаткувалось козацтво і яка береже вічний сон безсмертного Кобзаря. Це прадавнє поселення славиться святими горами. Одягнені в зелені шати, чергуючись з рукотворними ланами і луговими килимами, дібровами та гаями, вони набувають особливої зваби. Саме про них оці, добуті з глибини великого серця слова Павла Тичини : «І ви, канівські рідні висоти, із живими,вічно трепетним серцем Тараса, ви ж для нас вищі од усіх на світі гір».
Бронепоїзд 56
Шевченківський національний Музей народного заповідник. Тарасова гора декоративного мистецтва
В`їжджаючи з півночі в місто Канів, важко не помітити цей пам`ятник – зупиненого навічно бронепоїзда. Грізно наїжачились стволами гармат і кулеметів дві двовежові бронеплощадки, причеплені спереду і позаду бронепаровоза, на тендері якого підносяться перескоп командної рубки і зчетверений зенітний кулемет. Сюди по місцевому звичаю приносять квіти щойно одружені пари, тут на свята збираються канівці, багато з яких мешкають на сусідній вулиці – Героїв бронепоїзда.
Національна святиня українського народу, місце поховання видатного поета Тараса Шевченка. Одна з найвищих гір у місті. Нині музейна колекція заповідника нараховує понад 20 тисяч унікальних пам'яток, окрасою яких є меморіальні речі та офорти Тараса Шевченка, рідкісні видання його книг, високохудожні твори українських і зарубіжних митців...
Пам`ятник незвичайних хоча б тому, що в місті немає залізничних шляхів. Але на початку 40-х років минувшого століття тут був вокзал, по насипу проходила дорога Миронівна – Канів, що тягнулася на лівий берег Дніпра через міст, що був частково демонтований після війни, одночасно із завершенням будівництва ГЕС. А вокзал і магістраль, дотла зруйновані нещадними бомбардуваннями, які почались вже 23 червня 1941 року, відновлювати не стали.
Шевченківський національний заповідник у Каневі є найдавнішим історико-культурним заповідником в Україні і першим із закладів гуманітарної сфери, удостоєних статусу національного. Нині Шевченківський національний заповідник широко відомий у світі культурно-освітній, науково-дослідний і туристичний центр, який вивчає і популяризує надбання української національної і світової історикокультурної спадщини, творчість Кобзаря, історію Тарасової (Чернечої) гори.
В центрі старої частини міста Канева, біля Успенського собору (пам'ятник архітектури ХІІ ст.) знаходиться будівля - Базіліанское училище (пам'ятник архітектури ХVIII ст.). В цьому приміщенні розмістився музей народного декоративного мистецтва, після того, як був переведений з Успенського собору. Музей був заснований в 1972 році.
Гордістю музею є роботи видатних майстрів України з декоративного розпису, гончарства, гутного скла, вишивки, ткацького та килимового мистецтв. Музей нараховує 5 тисяч експонатів. Тут можна побачити майже всі види народного мистецтва: одяг і вишивку, декоративну розпис і фарфор, кераміку й скло, робота по дереву, килими. Найцінніші експонати: керамічні вироби періоду трипільської культури; свічник, дзвінок, люльки періоду Київської Русі, козацькі люльки, скляні вироби ХІІІ - ХІХ ст.
Пам’ятник на могилі Аркадія Гайдара Зовсім недалеко від собору стоїть пам'ятник на могилі відомого радянського дитячого письменника Аркадія Гайдара. Аркадій Петрович, який у 1941 році працював військовим кореспондентом і потрапив у оточення, загинув неподалік від Канева, біля села Ліплява. В 1947 році останки письменника-воїна були перенесені в місто Канів. Його поховали так, як він поховав головного героя „Казки про Військову Таємницю, про Хлопчиша-Кибальчиша і його тверде слово” - на високому пагорбі біля Синьої Річки.
Діти Канева звернулися до ровесників з усієї України. Вони закликали збудувати на зароблені юними кошти Бібліотеку-музей А.П.Гайдара в місті Каневі. Клич земляків підхопили школярі більшості міст нашої країни. Будували заклад культури молоді дніпробудівці, які зводили канівську гідростанцію. Аркадій Петрович Гайдар був названий Канівською міською радою Почесним громадянином міста.