Чубатюк Валентина by vsrjourn vsrjourn

“ПУ”

Серія “Пам’ятники України”

Прогулянка Києвом не без моралі

Прогулянка

Києвом не без моралі

Пам’ятники України Серію засновано 2011 року

Прогулянка

Києвом не без моралі

За редакцією Валентини Чубатюк

Київ “Тюльпан” 2011

УДК 765(094) ББК 23.17я8 Ч-41

Володимир Рубан Олена Логвиненко

Рецензенти – головний редактор “Газети по-українськи“, журналу “Країна“(Київ) – канд. філол. наук, доцент (Київ)

Упорядник і автор передмови Валентина Чубатюк

Ч-41 Прогулянка Києвом не без моралі: путівник / упорядкув., передм. В. В. Чубатюк. – К. : Тюльпан, 2011. – 64 с. (Серія “Памятники України“). Це перше в Україні видання, присвячене пам’ятникам нашої держави. У цікавій формі мовиться про величні скульптури, розвіюються деякі міфи про пам’ятникишедеври. Читачеві запропоновано не тільки пізнавальну, а й аналітичну інформацію у зв’язку з новоз’явленими видами пам’ятників: чудернацьких і безглуздих. Видання складається з трьох частин: «Пам’ятники-шедеври», «Чудернацькі пам’ятники», «Безглузді пам’ятники». На сторінках книжки – інформація про місце розташування пам’ятників, цікаві історії, пов’язані з ними, яскраві фотографії. .

Зміст Передмова Пам’ятники-шедеври Пам’ятник князеві Володимиру Пам’ятник Богданові Хмельницькому Пам’ятник засновникам Києва Батьківщина-Мати Пам’ятник Проні Прокопівні та Свиридові Голохвастову Пам’ятник Паніковському Чудернацькі пам’ятники Застигла оригінальність Залізних справ майстер Безглузді памятники 10 найбезглуздіших пам’ятників Києва

4 5 7 12 18 22 26 30 35 37 46 53 55

Передмова Києву понад 1500 років, і його історія сягає часів княжіння легендарних Києвичів і літописних Рюриковичів. Мальовничим розташуванням Київ завдячує Дніпру – одній з найдовших річок Європи. Історичний центр Правого берега контрастує із сучасною архітектурою Лівобережжя, а також природною зоною островів, проте все це – наше місто, таке різнобарвне, але й гармонійне. Київ – місто на семи пагорбах. Таке порівняння з Єрусалимом чи Римом – не рідкісне, проте не зовсім точне, адже гір та пагорбів у Києві набагато більше. Неповторне сполучення підйомів та узвозів, ярів та пагорбів, і навіть справжніх гір – одна з найголовніших ознак міста, особливість тутешнього рельєфу, притаманна небагатьом столицям світу. Саме на горах існували стародавні князівські резиденції, а у долині Дніпра – поселення простих людей, яке з сивих часів іменують Подолом. Яке неймовірне і чарівливе місто Київ. У вуличках переплелися прадідівська велич і сучасна божевільність. Як годиться великому місту, пам’ятники в ньому також великі. Вони відомі нам змалку. Та й не помітити їх нереально. Наприклад, «Батьківщина-мати», стоячи на правому березі Дніпра, оглядає лівий. Ми бачимо і цінимо красу минулих поколінь – величні пам’ятники великим людям чи значним подіям. Але є й незграбні, недоречні скульптури, про які теж потрібно говорити. Проте, зберігаючи атмосферу давнього міста, Київ лишається сучасним – адміністративно-політичним і промисловим центром, осередком культурного життя, столицею із чотиримільйонним населенням. Отож Київ вдало поєднує у собі риси давнини й сучасності. Здається, що час спливає швидше, ніж на моєму годиннику. А в столиці я взагалі не встигаю за плином часу. Кияни так живуть щодень. За цією метушнею ніколи отримати духовну насолоду, втіху. Все робиться «на льоту». Але в скаженому ритмі великого міста можна знайти часточки радості, доброго гумору на весь день. Про це попіклувалися митці-сучасники. Їхні творіння оселилися на звичних маршрутах дім-робота-дім, і щодня чекають на вас. «Проходьте повз» і милуйтеся новими мешканцями столиці» – у цій згадці – це не образливий, а доречний вислів!

Пам’ятники-шедеври

Пам’ятник князеві Володимиру Великому Один з найвідоміших київських монументів, візитівка столиці – знаменитий пам’ятник київському князеві-хрестителю Русі Володимиру I Святославовичу (також відомому як Володимир Великий, Володимир Хреститель, Святий Володимир). До побудови пам’ятника Володимирську гірку називали Михайлівською, за назвою розташованого тут Михайлівського монастиря. Дерев тоді на київських горах майже не було, подекуди виднілися зжовклі на сонці плями трав і чагарників і в багатьох місцях гори над Дніпром нависали голими піщаними обривами. У першій половині XIX століття з’явилася небезпека сповзання гори на Володимирський (тоді Олександровський) спуск. Тому в 1840-х роках гору привели до ладу, зміцнили схили, зробили канали для стоку дощових вод і влаштували проміжну терасу. Також тут було висаджено газони, прокладені доріжки та поставлено лавки. 1843 року відомий російський скульптор Василь Демут-Малиновський підготував проект пам’ятника князеві Володимиру. Постаментом йому передбачалася каплиця-печера. Однак незабаром з’явилася інша пропозиція – та ж постать князя, але на високому п’єдесталі, схожому на нинішній. Цар Микола I, розглядаючи варіанти, вибрав саме цей. Але в будівництві пам’ятника трапилася затримка на кілька років через протест Митрополита Київського Філарета (Амфітеатрова). Він уважав протиприродним спорудження «пам’ятника-ідола» на честь того самого князя, що прославився скиданням язичницьких кумирів. Влада була рішуче настроєна поставити пам’ятник Володимирові, і після декількох ро- Пам’ятник князеві Володимиру. ків протистояння, жодна зі сторін не хотіла поступатися. Фото: 2009 рік Все-таки пам’ятник спорудили 28 вересня (10 жовтня) 1853 року відбулося його урочисте відкриття. Над створенням монумента після смерті скульптора Демут-Малиновського працював відомий скульптор барон Петро Карлович Клодт, що у той час керував ливарним двором академії мистецтв. Той же Клодт виконав моделі для скульптурного оформлення постаменту. Сам цей восьмигранний п’єдестал заввишки 16 метрів, на який установили 4,5-метрову скульптуру, був споруджений із цегли й облицьований чавуном (п’єдестал спроектував архітектор Костянтин Андрійович Тон). На п’єдесталі зустрічаються різні рельєфні зображення: композиція «Хрещення Русі», заступник Києва – Архістратиг Михайло, зірка й хрест російського ордена Св. Володимира (з перевернутими, імовірно помилково, буквами СКРВ – Святий Князь Рівноапостольний Володимир). Біля підніжжя фігури зображено зброю, символи родючості, “смолоскип освіти”. Ходять плітки, що там також зображено якусь масонську символіку, але це, радше неправда.

Прогулянка Києвом не без моралі

Пам’ятник князеві Володимиру. Вид від Арки Дружби Народів

До кінця XIX – початку ХХ століття парк на Володимирській гірці став дуже популярним серед городян, тому що звідси відкривався неймовірної краси вид на Поділ, Дніпро та сусідні пагорби. На кошти купця Василя Кокорєва були побудовані альтанки, які залишилися до нині. Володимирська гірка потроху здобувала теперішній вигляд. Деякий час п’єдестал фарбували світлою фарбою, але ця ініціатива не прижилася. 1895 року на кошти мецената Семена Могилевцева зробили електричне освітлення з декількох десятків лампочок. Напруга подавалася від трамвайної електромережі. Уночі це світло можна побачити здалеку й у наш час. 1965 року Київський міськвиконком планував побудувати на Володимирській гірці готель «Інтурист», але проект, на щастя, не було реалізовано. Пізніше тут хотіли створити музей «Україна у Великій Вітчизняній Війні 1941–1945 років», але музей все-таки створили на Печерську. На початку 1980-х на Європейській площі було побудовано музей Леніна (тепер – Український Дім). Для його будівництва довелося знести старий готель «Європейський» і зрити частину Володимирської гірки. Незважаючи на всі ці зазіхання на Володимирську гірку разом з пам’ятником князеві, монумент все ще стоїть на своєму місці, а парк на Володимирській гірці залишається одним із найулюбленіших парків багатьох поколінь киян. Навесні 2009-го знову виникла небезпека сповзання гори разом з монументом. На схилі Володимирської гірки, просто перед пам’ятником, просів ґрунт, у результаті чого ушкоджено металеве огородження й тріснув асфальт. Заасфальтована частина оглядового майданчика праворуч від пам’ятника (якщо стояти лицем до Дніпра) просіла, щонайменше, на 20 сантиметрів – асфальт утворив западину. Площа просідання – приблизно півтора квадратних метра, асфальт починає просідати вже на відстані приблизно 1,5–2 метра від постаменту. Ліва частина оглядового майданчика не постраждала.

Пам’ятники-шедеври

Скульптор одного з найвідоміших київських монументів – барон Петро Карлович Клодт

Пам’ятник князю Володимирові Великому Рік спорудження: 1853 р. Розташування: Парк на Володимирській гірці, нижня тераса. Неподалік Михайлівської площі. Найближча станція метро: “Поштова площа” (із площі на гору можна піднятися фунікулером або сходами)

“Но лучше всего сверкал электрический белый крест в руках громаднейшего Владимира на Владимирской горке, и был он виден далеко, и часто летом, в черной мгле, в путаных заводях и изгибах старика-реки, из ивняка, лодки видели его и находили по его свету водяной путь на Город, к его пристаням. Зимой крест сиял в черной гуще небес и холодно и спокойно царил над темными пологими далями московского берега, от которого были перекинуты два громадных моста...” Михаил Булгаков, “Белая Гвардия”

Прогулянка Києвом не без моралі

Пам’ятник Богданові Хмельницькому Ще один величний монумент – пам’ятник видатному історичному й політичному ді-

ячеві XVII століття, проводирю повстання запорізьких козаків проти Речі Посполитої, гетьманові Богдану Хмельницькому. Урочисто відкритий 11 липня 1888 року на Софійській площі в рамках святкування 900-річчя прийняття християнства. Саме на цій площі в грудні 1648 року кияни зустрічали козацькі полки на чолі з Богданом Хмельницьким, що вступили в Київ після перемоги над польською шляхтою, а в січні 1654 року населення міста зустрічало тут російських послів на чолі з боярином Бутурліним після Переяславської Ради. Ідея створення пам’ятника виникала ще в 1840-х і 1850-х роках, але дозвіл на зведення було отримано тільки 1960 року, після чого почалося розроблення проекту. Тривалий час вирішували, куди поставити пам’ятник. Були пропозиції встановити монумент біля Золотих Воріт або перед університетом. Одним з варіантів, що розглядалися, була Бессарабська площа, що на тоді називалася площею Богдана Хмельницького. Але всетаки обрали Софійську площу. За першим проектом пам’ятника, роботи скульптора Михайла Мікешина, кінь Богдана Хмельницького зіштовхував польського шляхтича, єврея-орендаря й католицького священика зі скелі, перед якою малорос, червонорос (галичанин), білорус і великорос слухали пісню сліпого кобзаря. Барельєфи п’єдесталу зображували битву під Збаражем, Переяславську Раду й сцену в’їзду козацького війська на чолі із Хмельницьким у Київ. З 1870 року почався збір грошей на зведення пам’ятника, але сума виявилася невеликою (зібрали менше ніж третину передбачуваної суми), і на такий дорогий багатофігурний пам’ятник просто не вистачало коштів. Також, влада стала сумніватися в доцільності антипольського й антисемітського пам’ятника. Через це все, незважаючи на протести скульптора Мікешина, було ухвалено рішення спростити пам’ятник і залишити тільки постать гетьмана на коні. Пам’ятник Богданові Хмельницько1877-го була готова гіпсова модель, а до 1878 були провему. Вигляд із Софійської дзвіниці дені основні підготовчі роботи. 1879-го на петербурзькому заводі Берда було відлито статую (проект у металі реалізували Пій Веліонський і Артемій Обер) з брухту, наданого Морським відомством, і наступного року її перевезли в Київ. Статуя простояла у дворі Присутствених місць близько року, хоча в багатьох джерелах помилково стверджується, що статуя простояла там майже вісім років. Установку скульптури почали в серпні 1881-го. Статую встановили на цегельному постаменті, що мав бути основою майбутнього художнього п’єдесталу. Гроші закінчувалися і роботи зупинилися. Пам’ятник захистили від негоди дерев’яною халабудою, і в такій

Пам’ятники-шедеври

Пам’ятник видатному історичному й політичному діячеві XVII століття, проводиреві повстання запорізьких козаків проти Речі Посполитої

Прогулянка Києвом не без моралі

недоробленій формі він простояв кілька років. Площа тривалий час була в жахливому стані – недобудований пам’ятник, прикритий дошками, а неподалік – тимчасова будова, біля якої мали обтісувати камінь під п’єдестал, та громадський туалет зі смердючою вигрібною ямою. Влада періодично робила спроби все упорядкувати і добудувати пам’ятник (наприклад, улаштувати дешевий постамент у вигляді східчастої гранітної піраміди по проекту академіка В. І. Сичугова), але грошей на це катастрофічно не вистачало. У квітні 1884 року Комітет, що опікувався будівництвом пам’ятника, запросив провідних київських архітекторів Олександра Шилє й Володимира Ніколаєва, пропонуючи їм реалізувати ідею, висловлену царем Олександром III – п’єдестал у вигляді кургану з нетесаних гранітних каменів неправильного вигляду. Обидва архітектора відмовилися, але

Легенда, про те, що Богдан своєю булавою вказує убік Москви – неправдива

Володимир Ніколаєв 1885-го все-таки представив нормальний і відносно дешевий проект. Наближалося 900-річчя Хрещення Русі, що повинні були відзначити 1888 року в Софійському соборі. Очікувалося багато гостей, а площа перед Софією мала непристойний вигляд, а грошей на закінчення пам’ятника все ще не було. Все розв’язалося практично в останній момент. Володимир Ніколаєв крім того, що запропонував гарний проект, ще й погодився заради користі міста працювати безкоштовно. Міністерство внутрішніх справ виділило 12 тисяч карбованців. Щоправда, виникла ще одна проблема: ця сума, що потрібна була негайно, могла бути перерахована тільки наступного фінансового року. Виручив тодішній міський голова Іван Толлі: до одержання міністерських грошей, він позичив будівельникам власні 12 тисяч без відсотків. Затримки в роботах вдалося уникнути.

Пам’ятники-шедеври

У процесі будівництва висоту пам’ятника довелося зменшити майже на півтора метра. Ніколаєв на залишок грошей поставив декоративну огорожу навколо пам’ятника із чотирма художньо оформленими ліхтарями. Нарешті монумент було завершено, його встигли закінчити до свята, та 11 (23) липня 1888 року він був урочисто відкритий. Архітектор Володимир Ніколаєв був нагороджений орденом Святої Ганни 2-го ступеня. До речі, легенда, про те, що Богдан своєю булавою вказує убік Москви – неправдива. По-перше, пам’ятник намагалися розташувати так, щоб кінь задом не був повернений ні убік Софії, ні Михайлівського монастиря, ні Присутствених місць, а не так, щоби булава гетьмана вказувала в певну сторону. По-друге, булава Хмельницького насправді вказує не убік Москви (на північний схід), а радше кудись на північ. Про Москву нагадували тільки написи «Волим под царя восточного православного» та «Богдану Хмельницкому единая неделимая Россия», які після революції замінили на «Богдан Хмельницький. 1888». З роками майже весь п’єдестал був затягнутий плющем, а біля огорожі була встановлена лавка. Але лавка, огорожа й ліхтарі були прибрані 1946 року по нерозважливому рішенню тодішнього державного радника по справах будівництва й архітектури при Раді Міністрів УРСР. Демонтовану огорожу перевезли на Арсенал, де її використовували для огородження внутрішньої території заводу, але поступово огорожу відправили на брухт, цілим залишився тільки один стовпчик.1990-го вцілілий стовпчик передали в Музей історії Києва. 1998 року, реконструюючи Софійськку площу архітектору-реставратору Юрію Лосицькому (автору оновленого Михайлівського собору) запропонували розробити проект відтворення огорожі. У міськраді цю ідею багато хто не підтримував, тому треба було поспішати. На щастя, Юрій Лосицький встиг підготувати проект, поки влада не передумала, і огорожа була відновлена цього ж року. У вересні 2000 року із шапки на голові Богдана раптом зникли бронзові пір’їнки. Містом ходили чутки, що це п’яні польські футбольні фанати (у той час у Києві відбувся відбірний футбольний матч чемпіонату світу-2002, що українці програли 1:3) забрали пір’я як трофей. Але офіційна версія полягала в тому, що метал у місці кріплення пір’я до шапки з часом зносився, від чого вони просто провалилися усередину порожнистої статуї, і витягти їх звідти не було змоги. Отож реставратори швидко виготовили та встановили копію пір’я, і все стало, як давніше.

Пам’ятник гетьману Богданові Хмельницькому Рік спорудження: 1888 р. Розташування: Софійська площа (або площа Богдана Хмельницького) Найближча станція метро: “Золоті ворота”

“Солнце окрасило в кровь главный купол Софии, а на площадь от него легла странная тень, так что стал в этой тени Богдан фиолетовым, а толпа мятущегося народа еще чернее, еще гуще, еще смятеннее. И было видно, как по скале поднимались на лестницу серые, опоясанные лихими ремнями и штыками, пытались сбить надпись, глядящую с черного гранита. Но бесполезно скользили и срывались с гранита штыки. Скачущий же Богдан яростно рвал коня со скалы, пытаясь улететь от тех, кто навис тяжестью на копытах. Лицо его, обращенное прямо в красный шар, было яростно, и по-прежнему булавой он указывал в дали...” Михаил Булгаков, “Белая гвардия”

Прогулянка Києвом не без моралі

Пам’ятник засновникам Києва Скульптурну композицію у формі плоского човна, на якому зображено фігури засновників Києва – братів Кия, Щека й Хорива та їхньої сестри Либіді споруджено 1982 року в рамках підготовки святкування 1500-річчя Києва. Композиція, встановлена на гранітному постаменті, виконана з кованої міді. У підніжжя постаменту розташований басейн. Завдовжки човен – 9 м, заввишки фігури: братів – 4,3 м, Либіді – 3,8 м. Над пам’ятником працювали скульптор Василь Бородай (один із творців Батьківщини-Матері) й архітектор Микола Фещенко. Нестор Літописець у “Повісті минулих літ” згадує легенду про заснування Києва, за якою Київ заснував полянський князь Кий. Тривалий час ця літописна розповідь, ставлення до якої найчастіше було скептичним, була єдиним джерелом інформації про час походження Києва. Хоча дотепер достаменно невідомо, хто й коли заснував Київ. За відомостями археологічних розкопок (було знайдено багато археологічних матеріалів у древ-

Пам’ятник Засновникам Києва біля Дніпра

Пам’ятники-шедеври

Завалилися постаті Кия і Хорива

ній частині міста, що датуються V і VІ століттями) 1982 року вирішили умовно “надати” Києву 1500-річного віку. Цією датою вдало скористалися для благоустрою міста (заради такої дати були виділені гроші з бюджету). Найулюбленіший пам’ятник київських молодят (вони буквально закидають пам’ятник квітами) міг бути встановлений зовсім в іншому місці – на вершині пілона Московського мосту. На початку 70-х років відомий український скульптор Василь Бородай подарував по невеликому настільному варіанті свого витвору – човна із засновниками міста – Леоніду Брежнєву й Володимиру Щербицькому. Скульптура їм сподобалася, і вони дали вказівку проектувальникам Московського мосту встановити великий човен на пілоні переправи. Але надійно закріпити таку скульптуру на величезній висоті, де постійно віють сильні вітри, було дуже складним завданням, до того ж пам’ятник було б погано видно знизу. Один із секретарів тодішнього Київського міськкому партії Олександр Ботвин запропонував провести експеримент і поставити на пілон фанерний муляж скульптури. Завдяки такому досвіду всі змогли переконатися, що від наміру з установкою човна на пілоні мосту варто відмовитися. Після цього пам’ятник встановили в парку неподалік від мосту Патона. 24 лютого 2010 року, ввечері, завалилися постаті Кия і Хорива через руйнування бетонного човна. Із чотирьох засновників Києва на монументі вціліли лише сестра Либідь та ще один брат, який стоїть на кормі ладьї. Інші дві фігури лежать за кілька метрів від зламаного монумента, на землі. Вони накриті зеленим брезентом. Причиною падіння монументів вважають морози і різкі перепади температур. Комунальне підприємство Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт відновило пам’ятник засновникам Києва до Дня Києва, тобто до 29 травня.

Прогулянка Києвом не без моралі

20 20

Пам’ятники-шедеври

Пам’ятник засновникам Києва Рік спорудження: 1982 р. Розташування: Наводницький парк на Набережному шосе. Неподалік від мосту Патона Найближча станція метро: “Дніпро”

“И были три брата: один по имени Кий, другой – Щек и третий – Хорив, а сестра их – Лыбедь. Сидел Кий на горе, где ныне подъем Боричев, а Щек сидел на горе, которая ныне зовется Щековица, а Хорив на третьей горе, которая прозвалась по имени его Хоривицей. И построили город в честь старшего своего брата, и назвали его Киев. Был вокруг города лес и бор велик, и ловили там зверей, а были те мужи мудры и смыслены, и назывались они полянами, от них поляне и доныне в Киеве.” Фрагмент “Повісті минулих літ”

Прогулянка Києвом не без моралі

Монумент “Батьківщина-Мати” Урочисте відкриття Музею Великої Вітчизняної війни площею понад 10 гектарів відбулося на День Перемоги, 9 травня 1981 року. Меморіальний комплекс на дніпровських схилах, центральною постаттю якого є гігантський монумент “Батьківщина-Мати”, відкривав тодішній генеральний секретар ЦК КПРС Леонід Брежнєв. Скульптуру, що вражає зовсім не красою, а своєю грандіозністю й розмахом, можна побачити з багатьох точок міста. Заввишки скульптура «Батьківщина-Мати» від п’єдесталу до кінчика меча – 62 метра, загальна висота з постаментом – 102 метра. В одній руці в неї 16-метровий меч, що важить 9 тонн, у другій – щит 13 на 8 метрів з гербом СРСР (13 тонн), а загальна вага цього суцільнозварного спорудження – 450 тонн. Каркас монумента починається на глибині 17,8 метра. На цю глибину йде бетонний колодязь діаметром 34 метра. Ідея побудувати на дніпровських схилах грандіозний комплекс, присвячений історії ВВВ з’явилася ще в середині 1960-х років. Над проектом починав працювати відомий скульптор, автор меморіалу в Сталінграді й пам’ятника Воїну-Визволителю в Берлині Євгеній Вучетич. Спочатку передбачалося, що на постаменті буде підніматися 80-метрова бронзова з позолотою (можливо навіть покрита сухозлітним золотом) фігура жінки. У підніжжя статуї з 30-метрової висоти повинен був текти в Дніпро водоспад, по обидва боки якого воїни форсували річку. На поділі сукні мали бути витиснуті барельєфи на військову тематику, а на щиті написано: «Без страху в гості до нас приходьте». Після смерті Вучетича було вирішено переробити композицію. Розглядалася безліч проектів, наприклад: солдат, що черпає каскою воду із Дніпра, з мечем або автоматом, стометрова жінка з пальмовою гілкою, автоматом або чашею з вогнем, навіть 150-метрова фігура із граніту, поставлена посеред Дніпра. У підсумку переміг проект відомого українського скульптора Василя БороМонумент “Батьківщина-Мати” дая, розроблений у співдружності із Фридом Сагояном і Василем Винайкіним, а також з архітекторами Віктором Єлізаровим, Георгієм Кислим, Миколою Фещенко. Статую виконано з нержавіючої сталі, виплавленої в Запоріжжі. Сталеве обшивання зварили фахівці Інституту електрозварювання ім. Патона з аркушів 50х50 сантиметрів завтовшки 1,5 міліметра. Завдовжки шви склали близько 30 кілометрів. Щоб вони не були помітними й не іржавіли, співробітники Інституту загальної й неорганічної хімії провели електронно-хімічну обробку. Скульптура виготовлена на Київському заводі ім. Паризької Комуни з урахуванням рекомендацій інституту електрозварювання ім. Євгена Патона. На заводі обладнали площадку, на якій підганяли блоки завдовжки 18 м, завширш-

Пам’ятники-шедеври

“Батьківщина-Мати” – третя за висотою статуя в світі

ки 10 м і заввишки 4,2 м, що важили до 36 т. Звідси їх перевозили на будмайданчик двома спеціально виготовленими автотрейлерами (довжина 12 м і вантажопідйомність 20 т). Блоки збирали за допомогою стометрового крана. За однією з народних легенд, під час спорудження монумента київський митрополит вів переговори з першим секретарем ЦК КПУ Володимиром Щербицьким про те, щоб скульптура не була вищою за Велику Лаврську дзвіницю, яка розташована неподалік Києво-Печерська лаври. Нібито після цього було вирішено вкоротити меч скульптури. Кінчик меча дійсно нижче від верхівки дзвіниці на 12 метрів. Але архітектори стверджують, що це зроблено для архітектурної рівноваги між спорудженнями музею Великої Вітчизняної війни й Лаври, а про переговори між митрополитом і Щербицьким точно нічого не відомо. Для контролю стану всіх будівельних конструкцій встановлений суворий режим геодезичних інструментальних обстежень, які щороку свідчать про відсутність будь-яких відхилень щодо динамічної рівноваги. За розрахунками, статуя може витримати навіть землетрус силою в 9 балів. Для пересування людей і технічного обслуговування скульптури в середині змонтовані два ліфти – похилий (рухається на ковзанках під кутом 75 градусів) і вертикальний, обладнані площадки для огляду. Один з ліфтів піднімається з дев’ятьма зупинками до самої голови БатьківщиниМатері, у якій є люки й технічні площадки. Можна піднятися в руку із щитом і в другу – з мечем. Там також є монтажні площадки. Влітку 2002 року дозволели підйом екскурсантів на площадки на рівнях 36 метрів і 92 метра. Але після того, як у квітні 2003 року парубок впав з верхньої площадки й розбився, доступ туристів був обмежений. Монумент занесений у список ЮНЕСКО як одне з унікальних створінь світу.

Монумент “БатьківщинаМати” Рік спорудження: 1981 р. Розташування: Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років. Поряд із Києво-Печерською лаврою. Найближча станція метро: “Арсенальна”

Найвищі статуї світу: Найвища статуя в світі – статуя Будди (Ushіku Amіda Buddha) у місті Чучура в 50 км на північний схід від Токіо в Японії, побудована 1995 року. Заввишки статуя – 120 метрів, а завважки – 4000 тонн. Друга за висотою статуя у світі розташована в Китаї – скульптура давньокитайських імператорів – Хуангді і Янді. Заввишки імператори – 103 метра. Київська «Батьківщина-Мати» лише на метр поступається китайським імператорам (102 метра). Статуя Петра Першого в Москві робота Зураба Церетелі, який полюбляє гігантські монументи. Висота 96 метрів. Статуя Свободи в Нью-Йорку, заввишки 93 метра, а без п’єдесталу тільки 43 метра. Ще одна скульптура «Батьківщина-Мати», але вже у Волгограді, на Мамаєвому кургані, заввишки 82 метра, споруджена 1967 року. Одна з найстарших статуй у світі, побудова якої проводилася з 713 по 803 рік н.е. – статуя Будди в Лешані (Китай). Висота 71 метр. Кам’яна статуя Ісуса Христа, що височіє над містом Ріо-де-Жанейро, Бразилія, на горі Корковадо заввишки 709 метрів. Споруджена 1931 року. Висота самої статуї становить 38 метрів.

Прогулянка Києвом не без моралі

Пам’ятник Проні Прокопівні та Свиридові Голохвастову Проня Прокопівна Сірко та Свирид Петрович Голохвостий (або Голохвастов) – головні герої п’єси Михайла Старицького “За двома зайцями”. За її мотивами режисер Віктор Іванов зняв однойменний фільм (1961), що став класикою українського кіно. У фільмі ролі цих літературних героїв виконали актори Маргарита Криницина та Олег Борисов, які стали прототипами образів скульптури. Завдяки геніальній грі акторів, стрічка залишається таким популярним і сьогодні. Його можна дивитися безліч разів, і щораз він незмінно буде підвищувати настрій глядачам. Фінальні сцени фільму знімали саме тут, біля Андріївської церкви. Невдалого нареченого Проні Прокопівни скинули зі сходів, що ведуть до церкви. Тому й не дивно, що цей монумент спорудили на цьому місці. Пам’ятник, відкритий 1999 року на День Незалежності, було створено за проектом скульпторів Володимира Щура, Віталія Сивко і архітектора Володимира Скульського. На відкритті пам’ятника була присутня Маргарита Криницина, що зіграла Проню. Двофігурну бронзову композицію на низькому плінті споруджено на бруківці вулиці. Скульптура зображує сцену освідчення в коханні Свирида Петровича Голохвостова Проні Прокопівні Сірко: герой став перед нею на коліно, правою рукою потискує простягнуту до нього руку дами. Вона, хвацько зігнувши праву руку, притримує складки довгого плаття, на голові – примхливий високий капелюшок із великим бантом. Пам’ятник відзначається реалістичністю деталей, відтворенням духу комедійного жанру п’єси та фільму, гротескністю образів їхніх персонажів, які стали невід’ємною частиною української культури. У скульптури людський зріст і немає високого постаменту, це пам’ятник нового типу, не схожий на звичні радянські монументи, і від цього він здається наче «ріднішим», ближчим до людей, тому й користується любов’ю киян Жук на фраці Голохвастого, який приносить щастя молодятам і туристів. Біля пам’ятника вишиковується черга з охочих сфотографуватися поряд із відомими персонажами. І вже навіть виникла легенда, що пам’ятник приносить щастя молодятам. Для того, щоб сімейне життя склалося чудово, треба потриматися чоловікам за перстень на мізинці правої руки Проні, а жінкам потерти жука на фраку Голохвастова. Після цього «ритуалу» сімейне щастя забезпечене. Володимир Щур – скульптор, автор відомих київських пам’ятників: Паніковському, Проні й Голохвастову, архітектору Городецькому, Леоніду Бикову. Народився 22 лютого 1953 року в селі Паришків Баришівського району Київської області. Закінчив Академію образотворчого мистецтва й архітектури. Член Національного Союзу художників України.

Пам’ятники-шедеври

Скульптура зображує сцену освідчення в коханні Свирида Петровича Голохвостова Проні Прокопівні Сірко

Пам’ятник Проні Прокопівні й Свириду Голохвастову Рік спорудження: 1999 р. Розташування: початок (верх) Андріївського узвозу, біля Андріївської церкви Найближча станція метро: “Поштова площа” (із площі на гору можна піднятися на фунікулері або сходами, а потім пройти по Десятинній вулиці до Андріївської церкви)

Проня: Ваша папіроска шкварчить. Голохвостий: Ето в грудє моєй-с! Проня: Чого? Голохвостий: Од любви! Проня: Ах, што ви! Голохвостий: То єсть тут у нутрє у меня такая стремительность до вас, Проню Прокоповно, што хоч крозь огонь готов пройтить! Михайло Петрович Старицький, “За двома зайцями” (Дія Друга, Вихід 15)

Прогулянка Києвом не без моралі

Пам’ятник Паніковському Пам’ятник одному із головних персонажів роману Ільфа та Петрова «Золоте теля» Михайлу Паніковському встановлений на вулиці Прорізній, трохи вище від того місця, де «працював» Паніковський до революції. Пам’ятник Паніковському – це перший пам’ятник роботи скульпторів Володимира Щура, Віталія Сивко й архітектора Володимира Скульського, споруджений у Києві. Він був урочисто відкритий на День Києва, 31 травня 1998 року. Відтоді як з’явилася ця бронзова скульптура, біля неї завжди багато людей. Пам’ятник Паніковському перетворився на ще один обов’язковий пункт паломництва туристів. Біля нього, як і біля Проні з Голохвастовим, іноді вибудовується черга тих, хто хоче сфотографуватися з відомим персонажем. І вже навіть з’явилася легенда про те, що пам’ятник здійснює фінансові бажання. Потрібно сказати Паніковському на вухо, скільки грошей вам потрібно для щастя, потерти скульптуру монеткою і, звичайно ж, залишити небагато дріб’язку під черевиком. До речі, нахилившись, можна побачити на підошві цієї самої туфлі Паніковського дулю – бразильський символ удачі та щастя. 1992 року на розі Хрещатика і Прорізної з’явилася невелика меморіальна дошка, яка сповіщала, що саме на цьому місці промишляв знаменитий аферист. Пізніше виникла ідея поставити тут пам’ятник Паніковському, але міська влада довгий час не погоджувалася видати на це дозвіл. Нарешті, за підтримки спонсорів створення пам’ятника – керівників банку «Еталон» дозвіл все-таки отримали, і пам’ятник встановили саме напроти цього банку. Паніковський зображений в образі сліпого, який крокує Хрещатиком – тростинка, капелюх, темні окуляри, ложка на ланцюжку в кармані, а ліва рука у кишені того, хто переводить його через вулицю. Професійний жест кишенькового злодія схоплений дуже точно. Голова відвернена в одну сторону, а рука знає свою справу. Друга кишеня випинаєтьДуля на підошві туфлі Паніковського ся – там уже лежить якийсь трофей. Ліва нога поспішає наступити на монету, щоб ніхто не забрав. Якщо підставити дзеркальце й подивитися на підошву цього черевика, можна побачити фігуру із трьох пальців – дулю. Це авторська вигадка скульптора – люди будуть нахилятися, щоб подивитися й волею-неволею схилять коліно перед «великим сліпим». Пам’ятник «людині без паспорту» має портретні риси виконавця ролі Паніковського Зіновія Гердта, чия людська й творча доля багато в чому пов’язана з Києвом. Паніковський користується повагою – про це красномовно свідчать скромні букети польових квітів і пакети кефіру біля скульптури. На жаль, крім нормальних людей, цей чудовий пам’ятник також сподобався вандалам – у Паніковського вже декілька разів викрадали його тростину, ймовірно, щоб здати на брухт.

Пам’ятники-шедеври

Паніковського також неодноразово «надурювали»: деякий час він стояв без бронзової тростини, викраденої «колегами».

Пам’ятник Паніковському Рік спорудження: 1998 р. Розташування: вул. Прорізна, 6 (прибл. 50–70 м від Хрещатика) Найближча станція метро: “Хрещатик”

“Поезжайте в Киев и спросите там, что делал Паниковский до революции. Обязательно спросите!… И вам скажут, что до революции Паниковский был слепым. Если бы не революция, разве я пошел бы в дети лейтенанта Шмидта, как вы думаете? Ведь я был богатый человек.… Я выходил в очках и с палочкой на Крещатик и просил какого-нибудь господина почище помочь бедному слепому перейти улицу. Господин брал меня под руку и вел. На другом тротуаре у него уже не хватало часов, если у него были часы, или бумажника. Некоторые носили с собой бумажники.… Раньше я платил городовому на углу Крещатика и Прорезной пять рублей в месяц, и меня никто не трогал. Городовой следил даже, чтобы меня не обижали.” Ілля Ільф і Євген Петров. “Золоте теля”

Чудернацькі пам’ятники

Застигла оригінальність Вулична скульптура – особливий вид мистецтва, споріднений із архітектурою. Його щодня спостерігаєш навколо себе. Це не кіно, або живопис чи література, які сприймаєш у камерному форматі, наодинці із собою. Скульптуру не можна не помітити, вона завжди нагадує про себе. Багато історичних місць і визначних пам’яток Києва давно відомі не лише всій Україні, але й світові. Проте це аж ніяк не означає, що всі художні досягнення – в минулому. Краплинки радості, любові й гумору розкидали містом скульпторифантазери Володимир Білоконь, Костянтин Скритуцький та ініціатори «Київської ландшафтної ініціативи». Саме вони можуть зробити подарунок всій вулиці, встановив на ній тендітну балерину, навіть у старому дереві побачити крокодила, Мавку і кота, «Літаючу корову» та «Їжачка в тумані». Як з’явилася ідея прикрашати місто, реанімуючи старі дерева? Є такий відомий вчений і меценат – Володимир Васильович Колінько, корінний киянин, кандидат фізико-математичних наук, працював в Інституті кібернетики. Він має свій бізнес, де протягом 17 років спеціалісти займаються розробкою високих технологій. Але, окрім цього, Володимир Васильович опікується озеленінням міста. І не просто озеленінням, а створює максимально комфортні умови для мешканців, пріоритетом яких є естетична складова. Починаючи з 2002 р. організація «Київська ландшафтна ініціатива», яку очолює Володимир Васильович, за підтримки «Зеленбуду» Шевченківського району міста Києва, займається висадкою дерев. В центрі вже посаджено близько 500 різних саджанців. Фахівцями доведено, що в місцевих умовах краще за все в місцевих умовах приживаються липа, в’яз, акація, тополя, клен. А ось хвойні дерева не можна саджати близько з іншими насадженнями, вони жовтіють і засихають. Як з’ясувалося, в Києві багато старих дерев. Вони заслужили на те, щоб їм дали друге життя, навіть у вигляді дерев’яних скульптур. От і запросили до участі в проекті студентів, випускників художніх вузів, хто працює з деревом. Один із них Костянтин Скритуцький, талановита особистість, чиї добрі персонажі збирають біля себе аншлаги серед городян і туристів. Пропонуємо Вам вирушити у подорож київськими вулицями та провулками, щоб відшукати новоявлених скульптурних «мешканців», подивитися на рідне місто іншими очима, підняти настрій, повернути радість буття. Перший котик – липовий – з’явився на Золотих воротах, потім Котик із виделок, на створення якого пішло 600 пластикових виделок. До нього приєднався бронзовий кіт Пантюша, якого зробив викладач Скритуцького Богдан Мазур. З першого погляду – нічого дивного, адже чимало столичних родин мають цих тваринок за домашніх улюбленців, тож увіковічнений котик серед скверу Липовий котик на Золотих воротах

Прогулянка Києвом не без моралі

В Центрі Києва біля Золотых воріт, неподалік пам’ятника Ярославові Мудрому, на невеликому камені увіковічнений пухнастий котик Пантюша. Він з’явився тут 1998 року

виглядає цілком логічно й естетично. Проте в цього витвору мистецтва куди більш непересічна та навіть трагічна передісторія. Неподалік від того місця не так давно був ресторан «Пантагрюель». Якось у його власниці Маргарити Січкар виникла ідея завести кота, який би мешкав у її закладі та став його «фішкою». Сказано – зроблено, і в «Пантагрюелі» з’явився Пантюша, який швидко став одним з основних об’єктів уваги відвідувачів. Та одного разу в ресторані трапилася пожежа і вийшло так, що пухнаста «візитна картка» «Пантагрюеля» загинула у вогні. Після цього постійні клієнти почали перераховувати гроші на відновлення ресторану, але господарка вирішила знайти їм інше застосування і замовила пам’ятник гарненькому відданому Пантюші. Тож ми не відстаємо від шотландців, у яких в Единбурзі є пам’ятник вірному собаці Боббі, який після смерті свого хазяїна прожив на його могилі багато років і не покинув її до кінця своїх днів. Вулицею Ярославів Вал піднімаємося до вул. Гончара. Там чотири роботи Скритуцького – «Летюча корова», «Буратіно», «Дерев’яні метелики» і «Гуртожиток білих ворон». У дворі на вул. Гончара, перед 43-м будинком , на вербі митець помістив скульптуру корови з крильцями і дзвоником – розвіяв міф, що корови не літають. Крила автор зробив із пластмасових ложок, голова – керамічна. Тут же, під деревом з коровою, у траві виліплена з кераміки купа лайна. Зверху намальовані позначки долара і євро, залишилися сліди від монет. Скульптор прикрасив цей «млинець» копійками. Є повір’я: якщо вступиш у цю купку, то матимеш гроші. Охочі вірять і вступають. Чотириметровий власник Золотого ключика зустрічає Вас на вул. Гончара, 57. Казкового персонажа Костянтин, вирізав із липи. Буратіно тесали 10 днів. Через те, що з Буратіно багато людей хотіли привітатися, у нього вже двічі відлітала ліва рука. Вмілі руки майстра

Чудернацькі пам’ятники

оживили хворе дерево у центрі міста і перетворили його на скульптуру. Дерев’яні Метелики з арматурних прутів та товстої мотузки «обсіли» роздвоєне деревце у скверику на вул. Гончара перед будинком Міністерства надзвичайних ситуацій. Поряд притаїлися ще два чудернацькі створіння – крокодил та рибка вирізьблені зі стовбурів засохлих дерев. На стовбурі зрізаного дерева на вул. Гончара, 30 сидить “Зграя дерев’яних ворон”. 12 квітня 2010 року на вул. Гончара, 30 оселилися шестилапі Тигробджоли з крильцями. Символ 2010 року скульптор вирішив зробити незвичайним – схожим на бджіл. Тому у тигрів шість лап і крил. Скульптури виготовлені із пінопласту, прикрашені мозаїкою. Дерево з дзвіночками На Пейзажній алеї – “Дерево із дзвониками”. Скульптор хотів керамічні дзвоники повісити на сухому дереві біля стін Софії Київської. Доки збирав дозволи, дерево спиляли. Довелося дзвоники вішати в парковій алеї біля панорами. На перетині вулиць Золотоворітської, Рейтарської та Георгіївського провулка встановлено пам’ятник головному герою мультфільму “Їжачок у тумані”. Їжак сидить із клунком на високому пні. Фігура дерев’яна, замість колючок – 5 тис. шурупів. На розі вул. Сретенської і Стрілецької надибуємо вирізьблену з липи фігуру балерини. Лице і руки зроблені із кераміки, волосся – із рудих штучних ниток, спідничку – із сітки для будівництва. Скульптуру встановили на прохання мешканців прилеглих будинків, в одному з яких живе балерина. На пров. Рильського на тротуарі до перехожих простягає свої довгі дерев’яні вуха ослик із возиком квітів. На Пейзажній алеї неподалік від історичного музею та Андріївського узвозу було побудовано«котячий» Ослик з візочком прогулюється дитячий майданчик. За задумом автора, з’явилося не- провулком Рильського звичайне дитяче міні-містечко з фонтанами, клумбами і скамійками на «котячу» тематику. У нім оселилася кішка-сороконожка, в пащі якої можна сховатися, два яскраві котики на стіні, а також лавка у формі кумедного кота. На дитячому майданчику можна зустріти й інших тварин: зайця-лавку, фонтан у формі слоника, а також дерево з птицями. Вся ця незвичайна «флора і фауна», що прикрашає майданчик, виконана з яскравої мозаїки безлічі відтінків. Фігурки тварин тішать око і дарують гарний настрій. Вони вже встигли сподобатись і дорослим, і дітям, які, прогулюючись по Пейзажній алеї, із задоволенням зупиняються тут, щоб сфотографуватися.

Дерев яні метелики “обсіли” роздвоєне деревце у скверику на вул. Олеся Гончара

На вул. Гончара, 30 шестилапі Тигробджоли

оселилися

“Корова, що летить» “ вул. Олеся Гончара, 47

Під деревом з коровою, у траві виліплена з кераміки купка лайна, яка приносить гроші

Дерев’яний буратіно мешкає на вул. Олеся Гончара, 57

Зграя дерев’яних ворон сидить на вул. Гончара, 30

Чудернацькі пам’ятники

“Кіт з одноразових виделок»” біля станції метро “Золоті ворота”

На розі вул. Сретенської і Стрілецької надибуємо вирізьблену з липи Балерину

На перетині вулиць Золотоворітської, Рейтарської та Георгіївського провулка споруджено пам’ятник «Їжачкові у тумані»

Чудо-дерево та фонтан на Пейзажній алеї неподалік Андріївського узвозу

Мешканці Пейзажної алеї: Кішка-сороконіжка і кумедні зебри з крильцями

Прогулянка Києвом не без моралі

Залізних справ майстер Які історії приховує у собі місто Київ? Як їх помітити, і як їх відобразити? Закохані ліхтарики, лавка з втомленими стільчиками, смерч або кульбаба з цвяхів, металева кулька, вагітний цвях, літачок на лапках у клітинці, рогатка і равлик, дерево з дозрілими плодами-стільцями – це все міні-образи, які помітив Володимир Білоконь, уявив та втілив у своїй творчій майстерні. Володимир працював ковалем. Одного дня він спробував зробити із заліза підсвічник. Спроба була вдалою. Після цього на прохання друзів він почав робити всілякі металеві фігурки для побуту. Все це змусило Володимира кинути робітничу справу десять років тому і розпочати свій митецький шлях. Перші роботи незалежного художника можна було побачити на Андріївському узвозі, сьогодні його роботи прикрашають вулиці Києва. 35-річний скульптор вважає, що головне в його роботі – ідея. Художник просить називати себе не скульптором, а винахідником ідей. Його «ідеї, які не ржавіють» запрошують людей звернути увагу на прості на перший погляд речі, які роблять життя яскравішим та людянішим, нагадують про важливість помічати красу та наповнювати своє життя маленькими радощами. “Закохані ліхтарики” тримають одне одного в обіймах на Майдані Незалежності, а поряд є місце для закоханих людей... Неподалік на Майдані Незалежності на дереві ростуть стільці: на тих, що вже дозріли можна відпочити, але нести плоди додому – не можна, бо вони належать всім... “Млинок для кави” – оріентир, за яким без помилок можна знайти кав’ярню «Kaffa» пров. Шевченко, 3. “Березневий кіт” злякався свого двійника у дзеркальній вітрині на Бессарабській площі, авжеж, такий красень-конкурент. Володимир Білоконь подарував його Закохані ліхтарі спорудили до своїй знайомій 16 березня 2010 року. Над композицією Дня Святого Валентина на Майдані автор працював майже місяць. Скульптор переконує: Незалежності оскільки кіт березневий і любить мандрувати, на одному місці він довго не затримається. Ближче до літа переїде і прикрашатиме вже інші вулиці столиці. “Льодяники” на Бессарабській площі – Льодяник-півник і льодяник-білочка – це хлопчик і дівчинка, які гуляють по Києву. Білочка, як і всі дівчата, роздивляється своє віддзеркалення у скляних дверях, а півник про щось задумався у цей момент. На вулиці Артема, 37/41 з’явився пам’ятник “Сірнику” заввишки 4 метри. Основа пам’ятника пофарбована під дерево, а верх зроблено чорним, ніби обвуглиним. Скульптура виготовлена зі сталі. Її автор Володимир Білоконь витратив на неї 160 кг металу і близько $1 тис. власних грошей.

Чудернацькі пам’ятники

«Прихована краса» Скульптуру у формі земної кулі прикрасили жіночою білизною із металу

Пам’ятник «Сірнику» на вул. Артема, 37/41 величиною з дерево, на якому з`явилася жива гілочка із зеленим листком. Сірник оживає, знов стаючи деревом. «Метелик на ромашці» поряд із Салоном краси по вул. Пирогова, на вусиках якого – бігуді, а сам він зайнятий манікюром. «Прихована краса», вул. Городецького, 8 Володимир Білоконь спорудив 23 серпня 2010 року. Скульптуру у формі земної кулі (вага – 300 кг) прикрасили жіночою білизною із металу. «Це по суті зірка, що впала. В серпні зірки так і сипляться, а в місті цього майже не видно. Але тепер кияни можуть загадати бажання, доторкнувшись до світила! Так співпало, що «Зірка» впала у Всесвітній День жіночої білизни, 23 серпня», – пояснює скульптор.

“Льодяники” на Бессарабській площі

“Стільчик на велосипеді”. Пасаж, вул. Хрещатик

На вул. Артема 37/41 “Сірник” перетворюється на зелене дерево

Дивовижне дерева дерево зі стільцями розташоване на Майдані Незалежності

“Млинок для кави” – оріентир, за яким без помилок можна знайти кав’ярню “Kaffa” пров. Шевченко, 3

50 50

Пам’ятники-шедеври

Поряд із салоном краси на вулиці Пирогова на ромашці влаштувався метелик, на його вусиках - бігуді, а сам він зайнятий манікюром

5151

Безглузді пам’ятники

Безглузді пам’ятники 53

Безглузді пам’ятники

10 найбезглуздіших пам’ятників Києва У Києві безліч пам’ятників. Деякі з них – витвори мистецтва і є символами міста, а деякі – викликають сміх. Заглянемо за виворіт Києву. Розповімо про архітектурні ляпи столиці. Отож десятка найбезглуздіших пам’ятників Києва. Десяте місце посідає парк Шота Руставелі. Важко приживається на слов’янських землях грузинський міський дизайн. Проте, Москва вже здалася під натиском Церетелі, а в Києві відвойований перший плацдарм. Набір гострих кам’яних і округлих бронзових елементів, названий Парком Шота Руставелі, грузинська діаспора відкривала за присутності свого і нашого президентів. За їхньою домовленістю у відповідь Україна поставить в Тбілісі пам’ятник Шевченкові. Дев’яте місце – пам’ятник Артистам-засновникам Театру ім. Лесі Українки. Лавку, на якій не можна сидіти, поставили біля старого службового входу до театру Лесі Українки. За легендою, тут корифеї передавали свій досвід і сигарети акторської молоді. Щоб люди не сідали на пам’ятник, його обгородили ланцюгом. Восьме місце – пам’ятник Помаранчевої революції. Ще один монументальний наслідок помаранчевої революції. «Директор ресторану «Капітан Немо» й інші бізнесмени сплатили установку на тій же Контрактовій площі трьох здоровенних козацьких копій, з яких на якірному ланцюзі звисає конструкція з металевих стержнів, дерев’яної колоди, возового колеса і дзвону. Фонтан під нею зачахнув. Від трьох прапорів над нею залишився лише один помаранчевий огризок. Сьоме місце посідає пам’ятник намету. Пам’ятник Першому намету Помаранчевої революції відкрито 6 Пам’ятник Помаранчевій революції листопада 2005 року (у першу річницю актів громадянської непокори, відомих надалі як події Помаранчевої Революції). Задум і втілення пам’ятника належить партії «Пора». Це півтонна глиба з дошкою, на якій вигравірувано: «На цьому місці 6 листопада 2004 року українські студенти розгорнули перше наметове містечко Помаранчевої Революції». Шосте місце – пам’ятник В’ячеславові Чорноволу. Літературний критик, публіцист, діяч руху опору проти русифікації та національної дискримінації українського народу загинув в автокатастрофі на шосе під Борисполем 25 березня 1999 року. Поховано Чорновола на центральній алеї Байкового кладовища (ділянка № 1). Якби на пам’ятнику не зазначалося ім’я В’ячеслава Чорновола, він міг би бути і пам’ятником Іванові Франку. Плутанина з портретною схожістю письменника, депутата і пам’ятника посилюється одягненим на фігуру плащем XIX століття. Пам’ятники В’ячеславові Чорноволу є в Києві, Івано-Франківську, Львові, монумент у Миколаєві, меморіальна дошка на стіні міського Палацу культури у місті Олександрія.

Прогулянка Києвом не без моралі

П’яте місце віддано пам’ятнику будівельникові. Офіційна версія свідчить, що навпроти свого офісу корпорація «Столиця» поставила пам’ятник Будівельникові. Палиця, на яку спирається нестійка фігура, вважається інструментом. Четверте місце посідає уламок радянської пропаганди пам’ятник чекістам, вцілілий тільки завдяки непримітному місцю, в сквері на Либідській площі, навколо якого крутиться громадський транспорт, веде один глухий підземний перехід. Споруджено 1967 року. Автори – скульптор Василь Бородай та архітектор Анатолій Ігнащенко. Це прямокутна вертикальна стела з червоного граніту, на якій висічені (горельєф) суворі обличчя чекістів. Вирізблені з граніту “чекісти” схожі на ідолів з отрова Пасхи. Споруду встановлено на честь осіб, що чинили репресії в Україні. Від весни 2009 року вилучений із держреєстру пам’ятників і перебуває в черзі на знесення. На його місці та прилеглій території, за чутками, буде споруджено висотний житловий будинок.

Пам’ятник будівельникові

Бронзу нашого рейтингу отримує пам’ятник Святославу – Князю Київському на Пейзажній алеї. Цей пам’ятник вважають одним із найбезглуздіших в Києві, тому що Святослав, як і його кінь, надміру мускулисті. М’язи у князя київського такі ж, як у нинішнього губернатора каліфорнійського . Власне кажучи, тому цю скульптуру і називають жартома пам’ятником культуристові. Крім того князя Святослава обзивають «козакомпанком» через чуприну, що стирчить вгору. Навіть волосся в зелений колір пофарбували. Проте Святослав – єдиний в Україні пам’ятник, повністю зроблений із каменю. І цю скульптуру падарували місту автори. Отож, як кажуть, «Дарованому коневі в зуби не заглядають...»

Безглузді пам’ятники

Для порівняння розгляньмо інші пам’ятники Святославові Хороброму. Князь Святослав постав у граніті на розі вулиці Фрометівської і Червонозоряного проспекту біля центрального входу до Міжрегіональної академії управління персоналом (МАУП). МАУП, як завжди, у своєму стилі - їхня палка нелюбов до іудеїв вилилась навіть у монументі Святославу – видно, що ненависні хозари гинуть під його ногами. «Данайський дар» від московського скульптора В’ячеслава Кликова (затрати української сторони з транспортування «шедевра» взяла на себе «Мотор Січ»). Кликов зліпив майже легіонера Римської імперії. Святославу Хороброму на момент загибелі на запорізькій землі 972 року було не більше ніж 35 років, а на постаменті височить старий дід, та ще й із піднятим у піхвах мечем – так за часів князя здавалися в полон. Чи хіба скульптор не має уявлення, як лежав на голові вояцький чуб? Загальне враження від скульптури однозначне – «жахливо!». Найвдаліший пам’ятник нашому знаменитому пращурові у Старих Петрівцях Вишгородського району. Над створенням пам’ятника працювали: скульптори Борис Крилов та Олесь Сидорук. Треба відзначити, Святослава зображено в тому вигляді, в якому він провів більшу частину свого життя – на коні. На вигляд монумент цілком приємний. Крім того, іменем князя Святослава названо головну вулицю у Старих Петрівцях (колишню Леніна). Ось приклад, достойний поваги. Друге місце посідає найстрашніший Шевченко, що Сидить на Андріївському спуску, офіційним пам’ятником не є. Це частина експозиції музею кінорежисера і скульптора Івана Кавалеридзе – повнорозмірний макет першого великого пам’ятника поетові, встановленого в Ромнах Пам’ятник Захисникам межі 1918 року. Цікаво, що за основу брав автор, відтворюючи Батьківщини усіх поколінь вигляд Тараса Григоровича. Схоже, що книжку Чарльза Дарвіна “Про походження видів”. У творчому доробку Кавалерідзе є кращі пам’ятники Тарасові Шевченку в Ромнах (1919), Полтаві (1925), Сумах (1926, зруйнований на початку 1960-х рр.), а також пам’ятники – княгині Ользі у Києві, Григорію Сковороді в Лохвиці (1922), Києві (1977) та ін. Переможець нашого рейтингу–пам’ятник Захисникам межі Батьківщини усіх поколінь. Кудись у вікна штабу Прикордонної служби заглядає козак, що встав на коня. Можливо, його поза символізує передбачливість і настороженість прикордонників. Зовсім не пропорційна скульптура. За розмірами козак ніби осідлав собаку.

Парк Шота Руставелі на розі вулиць Саксаганського і Шота Руставелі

Пам’ятник чекістам в сквері на Либідській площі

Пам’ятник Артистам-засновникам Театру ім. Лесі Українки, Пушкінська вулиця, 15/5

Пам’ятник Першому намету Помаранчевої революції на Контрактовій площі

Пам’ятник Святославу – Князю Київському на Пейзажній алеї в Києві

Князь Святослав на розі вулиці Фрометівської і Червонозоряного проспекту біля центрального входу до Міжрегіональної академії управління персоналом (МАУП)

Пам’ятник князю Святославу Хороброму у селі Старі Петрівці Вишгородського району

Величний 5-метровий бронзовий пам’ятник Великому князю Київському Святославу Хороброму в Запоріжжі московський скульптор В’ячеслав Кликов зліпив майже, як легіонера Римської імперії

Пам’ятник Тарасові Шевченку в Полтаві

Робота Івана Кавалерідзе – пам’ятник Тарасові Шевченку в Ромнах

Найстрашніший Шевченко Івана Кавалерідзе в Києві на Андріївському узвозі

Путівник

Прогулянка Києвом не без моралі За редакцією Валентини Чубатюк

Редактори Комп’ютерна верстка Технічне редагування Коректура Фотограф

Олена Логвиненко Валентина Чубатюк Валентина Чубатюк Валентина Чубатюк Валентина Чубатюк Олеся Зубач

Формат 60х84/8. Ум. друк. арк. 1,5 Наклад 2 прим. Зам. № 77/9 Свідоцтво суб’єкта видавничої діяльності: ДК №818 від 01.09.2010 Віддруковано з оригінал-макета видавництва в Українському агенстві інформації та друку “Boryspil media group“ 08300, Київська обл., м. Бориспіль вул. Лютнева, 1