Jarmark Jagielloński 2007 by Warsztaty Kultury

Jarmark Jagielloski w Lublinie Promocja wspólnego dziedzictwa Wschodu i Zachodu Jarmark Jagielloński to połączenie tradycji historycznych jarmarków ze współczesną wymianą kulturalną i gospodarczą. Miał on formę pięciodniowych prezentacji wyrobów rękodzielniczych i rzemieślniczych, którym towarzyszyły liczne wydarzenia kulturalne i artystyczne. Jarmarki Lubelskie organizowane w XV i XVI wieku były słynne w Rzeczpospolitej i Europie jako jedno z najbardziej znanych handlowych wydarzeń międzynarodowych. Miasto było znakomicie prosperującym ośrodkiem dalekosiężnego handlu, jedną z głównych stacji na wielkiej drodze międzynarodowego tranzytu. Tędy płynął strumień win węgierskich i greckich, transporty tkanin wschodnich, korzeni, miedzi, siarki, ołowiu, broni siecznej, zachodniego sukna. Wraz z rozwojem handlu powstawało coraz więcej warsztatów rzemieślniczych i składów kupieckich. Wszystko to doprowadziło do szybkiego ekonomicznego rozwoju Lublina i regionu. Dziś, podobnie jak kilka wieków temu, Lublin jako największe miasto na wschodnich krańcach UE jest „Bramą Unii Europejskiej na Wschód”. Czerpiąc z bogatego dziedzictwa historycznego, przypominając znaczenie Unii Lubelskiej i Kaplicy Św. Trójcy, pragniemy na nowo odbudować znaczenie Lublina w Środkowej Europie. W części handlowo-wystawienniczej Jarmarku udział wzięło ponad 300 wystawców z Polski, Ukrainy, Białorusi oraz Litwy, Niemiec, Francji, Węgier i Portugalii. Prezentowane były wyroby rękodzielnicze i rzemieślnicze. Historyczne Jarmarki to jednak nie tylko handel, stanowiły one także okazję do spotkań, zabaw i wymiany poglądów. Podobnie było w przypadku Jarmarku Jagiellońskiego, który stał się miejscem spotkania kupców, ale także płaszczyzną porozumienia kultur. Podczas Jarmarku istotną rolę odegrały widowiska artystyczne i historyczne. Przez 2 dni pod Zamkiem stał obóz rycerski, gdzie rozegrano Turniej Miecza, a więc prawdziwą nie reżyserowaną bitwę rycerską. Na Błoniach pod Zamkiem można też było zobaczyć zainscenizowane średniowieczne grodzisko. Nie brakowało występów wędrownych kuglarzy, szczudlarzy i muzyków. Zaproszeni artyści ze wschodu i zachodu Europy również starali się odnieść do czasów historycznych, dzięki czemu w warstwie muzycznej można było usłyszeć echa muzyki dawnej. Twórcom ludowym towarzyszyły tradycyjne kapele, zespoły folklorystyczne i folkowe, a także teatry i artyści ulicy. Obejrzeliśmy mistyczne spektakle, oraz wielkie widowiska teatrów plenerowych. Łącznie do Lublina zawitało ponad 200 artystów. Chcemy, aby Jarmark Jagielloński w Lublinie, jako wydarzenie cykliczne, stał się swoistą manifestacją odmienności wywodzącej się ze wspólnej historii, prezentacją artystów i ludzi kultury odnoszących się do różnych dziedzin sztuki oraz wszelkich form ekspresji artystycznej i twórczej.

Promocja wspólnego dziedzictwa Wschodu i Zachodu „To tutaj, na słynnych jarmarkach lubelskich spotykali się kupcy z Polski i Litwy, z ziem Rusi i z krajów niemieckich, z Państwa Rosyjskiego, ze Skandynawii, Turcji rozumianej jako kraj sięgający na północ od Dunaju, obejmujący Grecję, obejmujący bliski wschód azjatycki. Jeśli mówimy dziś o jednolitym rynku Europy, to jarmarki lubelskie na pewno włączały się w początki tej wspólnej wymiany.” (Z laudacji prof. Henryka Samsonowicza podczas uroczystości wpisania Lublina na Listę Dziedzictwa Europejskiego.) Patronat honorowy nad Jarmarkiem Jagiellońskim w Lublinie objęli: Minister Kultury i Dziedzictwa Narodowego Marszałek Województwa Lubelskiego Prezydent Miasta Lublin Organizator Jarmarku Jagiellońskiego w Lublinie: Centrum Kultury w Lublinie Partnerzy Jarmarku Jagiellońskiego w Lublinie: Miasto Lublin Urząd Marszałkowski Województwa Lubelskiego Miasto Lwów Miasto Łuck Miasto Brześć oraz Stowarzyszenie Twórców Ludowych Muzeum Lubelskie Euroregionalny Ośrodek Informacji i Współpracy Kulturalnej w Lublinie Lubelskie Stowarzyszenie Turystyki Kulturowej Zachód – Wschód Stowarzyszenie Bractwo Rycerskie Ziemi Lubelskiej Europejskie Centrum Inicjatyw Transgranicznych Muzeum Idei, Lwów Społeczna Organizacja Mistrzów Sztuki Ludowej i Rzemiosł Miasta Brześcia i Regionu Brzeskiego, Brześć

Promocja wspólnego dziedzictwa Wschodu i Zachodu Jarmark współﬁnansowany jest ze środków Europejskiego Funduszu Rozwoju Regionalnego w ramach Programu Sąsiedztwa Polska -Białoruś -Ukraina INTERREG IIIA/TACIS CBC i jest częścią projektu Jarmark Jagielloński - promocja wspólnego dziedzictwa Wschodu i Zachodu. Miejsce i czas Jarmarku: Jarmark Jagielloński odbył się w dniach 15 – 19 sierpnia 2007 w Lublinie na terenie Starego Miasta, Placu Zamkowego oraz Błoni pod Zamkiem. Kontakt: Biuro Organizacji Jarmarku Jagiellońskiego Centrum Kultury w Lublinie ul. Peowiaków 12 20-007 Lublin tel.: +48 081 53 603 14 mail: jarmark@ck.lublin.pl Więcej informacji o Jarmarku Jagiellońskim na stronie internetowej: www.jarmarkjagiellonski.pl

Ryszard Szczygieł

Lublin – miasto jarmarków europejskich Wraz z rozwojem w późnym średniowieczu gospodarki rynkowej, w Europie Zachodniej pojawiła się potrzeba szybkiej i szeroko dostępnej wymiany handlowej. Od XIII w. wzrastały obroty towarami masowymi, głównie wyrobami włókienniczymi (sukno, płótno), metalowymi (kosy, sierpy, noże, topory oraz żelazo do dalszego przerobu), a następnie zbożem, wołami i tzw. towarami leśnymi. Z tego powodu zaczęto organizować zjazdy kupców w określonych miastach zwane jarmarkami. Wraz z umacnianiem się gospodarki rynkowej na ziemiach polskich pojawiły się one na Śląsku, w Wielkopolsce, Pomorzu i Małopolsce. Monarchia Jagiellonów włączyła się do wielkiej europejskiej wymiany handlowej w końcu XIV w. W XV i XVI w. z drewnem i jego przetworami, a później ze zbożem z Polski, z wołami z Ukrainy i Mołdawii oraz futrami i skórami z terenów litewskich i z Moskwy. Główną jednak przyczyną, która umiędzynarodowiła wymianę handlową w Lublinie, była unia polskolitewska z lat 1385-1386. Ona to uczyniła z miasta nad Bystrzycą ośrodek centralny rozwoju gospodarczego w połączonym państwie, na pograniczu trzech stref gospodarczych i kulturalnych, czyli Litwy, Rusi i Polski, którym potrzebna była wymiana handlowa – jak napisał w 1930 r. Leon Koczy, a niejednokrotnie później powtarzali to inni autorzy. Lublin zaczął pełnić rolę miasta – wrót do gospodarki sąsiednich regionów, która ciągle w XV i XVI w. wzrastała. W siódmym roku panowania w Polsce króla Władysława Jagiełły, 1 lipca 1392 r., monarcha ten wydał przywilej pozwalający lubelskiej gminie miejskiej na organizację 16-dniowego jarmarku na Zielone Świątki (10 V – 13 VI). Był to więc jarmark wiosenny. Lublin stał się od tego momentu miejscem spotkań kupców z bliska i z daleka. Przybywali oni właściwie ze wszystkich kierunków, chociaż początkowo najliczniejsi byli kupcy uczestniczący w wielkim handlu na linii Europa Zachodnia – Litwa i Moskwa, czyli na szlaku równoleżnikowym. Kupcy ściągali też z miast Zakonu Krzyżackiego oraz ze Lwowa i dalszego Południa. Poza wyżej wymienionymi towarami handlowano: rybami, miodem, woskiem, konopiami, lnem i barwnikiem do tkanin zwanym czerwcem. Biorąc pod uwagę przemiany w organizacji jarmarków oraz intensywność zawieranych na nich transakcji, dzieje lubelskich zjazdów handlowych, jako ważnego ogniwa wymiany handlowej w Europie, możemy podzielić na trzy okresy. Pierwszy przypadł na lata 1392-1448, gdy jarmarki te zyskiwały dopiero międzynarodową renomę. W początku panowania króla Kazimierza Jagiellończyka jeden jarmark wiosenny przestał wystarczać. Dlatego też król przywilejem z 30 czerwca 1448 r., pragnąc dopomóc miastu zniszczonemu przez pożar pozwolił na organizację trzech dalszych zjazdów:

Promocja wspólnego dziedzictwa Wschodu i Zachodu - jarmark 16 dniowy, który rozpoczynał się na 8 dni przed Świętem Oczyszczenia Najświętszej Marii Panny, zwanym też Świętem Matki Bożej Gromnicznej (2 II) i trwał przez 8 dni po tym święcie (zimowy), - jarmark 8-dniowy na Wniebowzięcie Najświętszej Marii Panny, rozpoczynający się 15 sierpnia (letni), - jarmark 8-dniowy na Świętych Szymona i Judę, rozpoczynający się 28 października (jesienny). Na każdą z pór roku przypadał więc jeden jarmark, chociaż największe znaczenie w ciągu następnych dziesięcioleci miały jarmarki zimowy i wiosenny. Lata 1448-1538, kiedy przeprowadzono kolejną zmianę organizacji jarmarków lubelskich, to okres największego ich rozwoju. Ważne były wszystkie kierunki handlu. Do Lublin przybywali wówczas kupcy od Persji i Rusi Moskiewskiej na Wschodzie, po Francję i Anglię, Niderlandy i Włochy na Zachodzie, a także od Skandynawii po tereny Imperium Otomańskiego. W 1538 r. król Zygmunt Stary zdecydował (22 maja), że jarmarki zimowy i wiosenny będą się rozpoczynały w wyznaczone święto i miały trwać 2 tygodnie, podobnie jak w Krakowie. Ograniczono więc ich trwanie o 2 dni. Dodajemy przy tym, iż w 1537 r. pojawiły się pierwsze skargi na kupców z Litwy, że jadąc do Wrocławia omijają Lublin, czego król zakazał. Był to niewątpliwie skutek włączenia w 1526 r. Mazowsza do Korony, przez co zaczęła wzrastać na szlaku równoleżnikowym rola Warszawy. Okres trzeci, rozpoczęty w 1538 r. trwał do przełomu XVI i XVII w. Dla jego zakończenia trudno wyznaczyć konkretną cezurę. Nastąpił wówczas zmierzch roli jarmarków lubelskich, który wiązał się z następstwem Unii Lubelskiej z 1569 r., kiedy to, po włączeniu do Korony Wołynia, Podlasia i Ukrainy, zacierała się istniejąca poprzednio między nimi a ziemiami polskimi granica stref gospodarczych. Należy także pamiętać o wzroście znaczenia Warszawy, która w ostatnim ćwierćwieczu XVI w. przejęła rolę Lublina w wymianie na szlaku równoleżnikowym. Trzeba wspomnieć o skutkach lokalizacji w Lublinie kadencji małopolskiej Trybunału Koronnego. Długie przebywanie w Lublinie licznych rzesz szlachty nie sprzyjało spokojnemu prowadzeniu handlu kupieckiego. Dlatego też w okresie pierwszych królów elekcyjnych jarmarki lubelskie powoli traciły swoją międzynarodową pozycję. Stały się wówczas zjazdami krajowymi w Rzeczypospolitej Obojga Narodów, miejscem spotkań kupców, głównie z Gdańska i innych miast Prus Królewskich, ze szlachtą i magnatami, oferującymi im produkowane w folwarkach zboże oraz woły, a także towary leśne. Zmierzch roli jarmarków lubelskich przyśpieszyła kolejna faza przemian w wielkiej europejskiej wymianie handlowej na początku XVII w. W dziejach miasta nad Bystrzycą odegrały one jednak wielką rolę. Przyczyniły się do wzrostu jego znaczenia w państwie Jagiellonów. W ciągu XV i XVI w. Lublin z małego ośrodka miejskiego, sytuowanego w końcu XIV w. w trzecim dziesiątku miast Koronny Polskiej, awansował do grupy dziesięciu najważniejszych miast Rzeczypospolitej Obojga Narodów.

Program artystyczny Jarmarku Jagielloskiego Ideą Jarmarku Jagiellońskiego w Lublinie było połączenie tradycji historycznych jarmarków ze współczesną wymianą kulturalną i gospodarczą.. Celem organizatorów było nie tylko zorganizowanie wymiany handlowej, ale przede wszystkim stworzenie płaszczyzny spotkania kultury polskiej z kulturą naszych sąsiadów zza Buga, odbudowanie więzi z Ukrainą i Białorusią oraz promocja kultury Europy Wschodniej w Unii Europejskiej. Zatem Jarmark to nie tylko stragany, kupcy i warsztaty rękodzieła artystycznego, ale także koncerty, spektakle i tańce nawiązujące do epoki średniowiecza, początków renesansu, do kultur wschodu i pogranicza. Zaprezentowały się zarówno zespoły z małych miejscowości, pielęgnujące muzykę tradycyjną, ale także bardzo popularne, znane grupy folkowe z Polski i zagranicy. Na Placu po Farze odbywały się koncerty, spektakle oraz popisy grupy kuglarzy, którzy przybyli, aby zabawiać mieszkańców Lublina. Przechadzając się ulicami Starego Miasta można było usłyszeć mieszające się ze sobą muzykę i śpiew oraz głosy kupców. W pięknej scenerii Wirydarza Klasztoru OO. Dominikanów oraz na Placu Zamkowym odbyły się widowiskowe, mistyczne, tajemnicze spektakle teatrów ze Lwowa, a na Błoniach pod Zamkiem odtworzono grodzisko średniowieczne. Dużym powodzeniem cieszył się Turniej Rycerski, na który zjechały się bractwa rycerskie z Polski i Litwy. Rycerze pokazywali swoje umiejętności walki mieczem, strzelania z kuszy i łuku. Na Jarmarku Jagiellońskim gościliśmy artystów z Ukrainy, Białorusi, Litwy, Węgier, Portugalii i Polski. Do Schid Sonca, Lwów, Ukraina Skład: Tamara Hvosdarova, Anastazja Hvosdarova, Marta Stefura Grupa odtwarza ukraińskie pieśni obrzędowe w tradycyjnej formie, w jakiej przetrwały one do dziś na wsiach. Zespół sam zbiera materiał podczas badań terenowych na Polesiu, Podolu i okolicach Połtawy. Nauczycielem autentycznego śpiewu jest Jurji Kondratenko. Korali, Lwów, Ukraina Skład: Ludmila Zborovska!!, Halina Pochylevicz, Larysa Łukaszenko Zespół rekonstruuje tradycyjną muzykę Ukrainy. Materiał do repertuaru zbierają podczas badań naukowych i terenowych na Ukrainie. Zespół śpiewa obrzędowe pieśni, niektóre z nich wykonywane są przy akompaniamencie m.in. skrzypiec i bębna. Zespół Korali występował podczas Międzynarodowych Festiwali Folkowych w Polsce Niemczech, na Węgrzech, Litwie i na Ukrainie.

Promocja wspólnego dziedzictwa Wschodu i Zachodu Wycinanka, Stolin, Białoruś Grupa dwunastu osób ubrana w kolorowe, przepiękne stroje ludowe, śpiewająca tradycyjne pieśni białoruskie przy akompaniamencie bębnów, skrzypiec i tamburinów. Młodzieżowa Grupa Folkowa Siercikai, Poniewież, Litwa Pod dyrekcją: Lina Viliene W skład grupy wchodzą artyści w wieku szkolnym. Zespół gra muzykę archaiczną i polifoniczną z północno–wschodniej Litwy. Oprócz tego nurtu wykonuje także muzykę folkowo–jazzową, jazzową, folkowo–rockową oraz współczesną. Grupa Folkowa Raskilia, Poniewież, Litwa Pod dyrekcją: Lina Viliene Jest to grupa folkowa skupiająca 30 osób, na co dzień wykonujących przeróżne zawody. Przedstawia muzykę różnych styli i okresów (od muzyki archaicznej po muzykę retro XX wieku.), ale najmocniej promuje folk etnograficznego regionu litewskiego Aukštaitija. Hollóének Hungarica, Debreczyn, Węgry Skład: Bálint Lajos: wokal, lutnia, bouzouki, dzwonki, flet, średniowieczne gwizdki, średniowieczna kobza (basetla, dudy); Borsos Péter: średniowieczne bębny, dzwonki, wokal; Dickmann Roland: wokal, flet, dzwonki, średniowieczne bębny; Kulcsár Béla: średniowieczne gwizdki, flety, wokal; Madai Anita: skrzypce, fidula, wokal, flet; Sós István József: średniowieczne bębny, wokal, dzwonki, mowa diabelska Przed założeniem tej grupy kilku jej członków brało udział w średniowiecznych walkach jako bojownicy. Był to okres, kiedy lider grupy zapoznał się z oryginalną muzyką graną na dudach podczas jarmarków średniowiecznych. Grupa uczestniczyła w wielu średniowiecznych festiwalach w Chorin-Golzow koło Berlina i w Eberwalde, występowali także podczas Festiwalu Renesansu w Gyula oraz średniowiecznych festiwali w Diósgyőr i Füzér oraz w Wyszehgradzie. Grają muzykę średniowieczną i XVII - wieczną. W ich repertuarze znajdują się melodie hiszpańskie, niemieckie, skandynawskie, włoskie, francuskie i oczywiście węgierskie. Mui Nobre Real Tunel Academico – Tuna Universitaria de Viseu , Portugalia Nazwa zespołu pochodzi z połączenia dwóch słów: tuna – oznaczającego uniwersytecki zespół muzyczny oraz tunel - mającego niejakie odniesienia do Regiăo Demarcada do Dăo – nazwy dla regionu upraw winorośli i produkcji wina wokół Viseu. Zespół stał się szeroko znaną „grupą od Kupletów i Serenad” nadając sobie

Promocja wspólnego dziedzictwa Wschodu i Zachodu strukturę skopiowaną z powieści rycerskich. Tak jak w momencie powstania, tak i dziś zespół kontynuuje propagowanie dobrych akademickich tradycji i obyczajów muzycznych, przyjaźni i poczucia wspólnoty. Kapela Jana Gacy, Przystałowice Małe, Polska Przystałowice Małe to niewielka wieś położona między Przysuchą a Opocznem w mikroregionie Kajoków. Region ten słynie ze wspaniałej, ekspresyjnej muzyki skrzypcowej, do dziś zawistnie nazywanej przez sąsiadów „kajockimi wygibasami”. Jan Gaca gra na skrzypcach od 16 roku życia. Jest jednym z najlepszych i jednocześnie jednym z ostatnich weselnych skrzypków tego regionu. Na jego bogaty repertuar składają się przede wszystkim mazurki, oberki i polki. Muzyka Jana Gacy jest niezwykle dynamiczna i żywiołowa, cechuje ją bogate ozdabianie i „ogrywanie”, czyli wariantowe i często improwizowane powtarzanie tematu. Na bębenku towarzyszy panu Janowi stryjeczny brat Stefan Gaca - znawca lokalnej muzyki, tancerz i śpiewak. Zespół Śpiewaczy Ostoja, Chełm, Polska Grupa istnieje od 8 lat i liczy 12 osób. Wykonuje pieśni ludowe, biesiadne i okolicznościowe. Zespół kultywuje stare tradycje ludowe, a przez uczestnictwo w spotkaniach z dziećmi i młodzieżą przekazuje tradycje kolejnym pokoleniom. Przedstawia tradycyjne obrzędy, święta, a dodatkowo zajmuje się także plastyką obrzędową oraz prowadzi warsztaty i pokazy, którym towarzyszą tradycyjne śpiewy. Kapela Dudziarska Manugi, Polska Skład: Tomasz Kiciński - kierownik Kapeli, dudziarz, skrzypek, budowniczy dud; Michał Mocek - skrzypek; Wojciech Białasik – dudziarz; Zbyszek Kasperski – skrzypek W 1977 roku Anna Markiewicz, regionalistka i miłośniczka starych tradycji, założyła młodą kapelę. Nauczycielem został Edward Ignyś ze Śmigla, budowniczy dud, który wykształcił wielu skrzypków i dudziarzy w regionie leszczyńskim. Jego uczeń Tomasz Kiciński prowadzi ją aktualnie. Kapela gra muzykę autentyczną, przygrywając do tańca bukowieckim zespołom regionalnym, koncertuje też samodzielnie, grywa na weselach, zabawach, wieczorkach. Kapela ma na swoim koncie nagraną płytę „Skrzypki ładnie grajum, dudki ładnie brzynczum...” Kwartet Jorgi, Poznań, Polska Skład: Bartosz Bryła – skrzypce, Janusz Brych - saksofon sopranowy, Maciej Rychły - ﬂety pasterskie, Waldemar Rychły - gitara

Przestrzeń spotkania, jaką proponuje Kwartet Jorgi określają trzy muzyczne tradycje: klasyczna, jazzowa i ludowa. Elementy tych tradycji przeplatają się tworząc zwartą, spójną formę. Od 1982 roku artystyczna praca w Kwartecie Jorgi polega na „ożywianiu źródeł kultury” oraz na podejmowaniu archaicznych wątków i ukazywaniu nowych perspektyw dla tego, co odwieczne w kulturze. Od początku działalności Kwartet Jorgi współpracuje z teatrami, tworząc muzykę do spektakli, dał setki koncertów w Polsce, brał udział w licznych festiwalach w Europie. Muzykę Kwartetu Jorgi wykorzystywano też w filmach polskich i zagranicznych. Zumba, Kraków. Polaka Skład: Gija Bezuaszwili (Tbilisi) - flet, salamuri, panduri, gitara, śpiew; Błazej Betlej (Jasło) - gitara basowa; Maciej Ołownia (Kraków) – perkusja; Andrzej „Sqvar” Skwarek (Kraków) - wiolonczela elektryczna, sampler klawiszowy; Marcin Polański (Jasło - Kraków) - instrumenty perkusyjne Słowo Zumba ma dwa znaczenia. Jest to gruzińska nazwa kamienia filozoficznego oraz skrót od pierwszych liter gruzińskiego powiedzenia „czasem wystarczy tylko czegoś zechcieć, a to się spełni”... Zespół o takiej nazwie powstał w Tbilisi w 1995 roku. Założyli go kuzyni: Gija Bezuaszwili (flet, śpiew) i Zaza Korinteli (zumba-gitara, śpiew). W krótkim czasie Zumba została jednym z najbardziej popularnych młodzieżowych zespołów w Gruzji i laureatem lokalnych i międzynarodowych festiwali. Kraków stał się ich drugą ojczyzną. Decydującą rolę w tym odegrało spotkanie z ukraińskimi muzykami - Walentynem Dubrowskim i Aleksandrem Andrijewskim z Kijowa, Romanem Rosiem i Martynem Twerdunem ze Lwowa, a także z amerykańskim wykonawcą blues’a Paulem Rimple’m. Styl zespołu uległ zmianie: piękne autentyczne pieśni gruzińskie oraz melodie autorstwa Giji Bezuaszwili zostały tym razem ubrane w mocne szaty rockowe, podkreślające niesamowitą moc wewnętrzną muzyki Kaukazu. Nie mniej jednak w muzyce zespołu pozostaje dużo przestrzeni dla improwizacji. W sierpniu 2003 r. w tym składzie została nagrana płyta O’dia Doe. Orkiestra Świętego Mikołaja, Lublin, Polska Zespół bez wątpienia należy do elity zespołów folkowych w kraju. Przez niektórych znawców tematu uważana jest za kapelę, która ukształtowała styl folkowego muzykowania lat dziewięćdziesiątych, tworząc podstawy popularności tej muzyki w ostatnich czasach. Muzykę „Orkiestry” cechuje stosowanie wyłącznie instrumentów akustycznych i techniki tzw. „białego” śpiewu. W swoich aranżacjach grupa chętnie stosuje rzadkie instrumenty strunowe jak dutar czy cymbały. To one w dużej mierze tworzą specyficzny i niepowtarzalny koloryt brzmienia zespołu nadając mu mistyczną aurę. Jako jedna z pierwszych kapel, wprowadziła do repertuaru muzykę inspirowaną słowiańskim folklorem muzycznym, przede wszystkim polskim, łemkowskim i huculskim.

Promocja wspólnego dziedzictwa Wschodu i Zachodu Federacja i Klechdy Pogranicza, Lublin, Polska Klechdy Pogranicza – to autorska propozycja zespołu Federacja. Widowisko estradowe z odpowiednią scenografią, oprawą plastyczną i choreograficzną, gdzie śpiewane są wiersze sławnych poetów związanych z Kresami. Kompozycje pochodzą od Marka Andrzejewskiego, Piotra Selima, Jana Kondraka i Kazimierza Grześkowiaka, pomiędzy które wpleciono utwory tradycyjne. W projekcie przygotowanym na Jarmark Jagielloński gościnnie wystąpiły zespoły z Białorusi i Ukrainy. Program przywoływał wielkie legendy literackie Lubelszczyzny i kresów dawnej Rzeczpospolitej. Przypominał na przykład, jaką rolę odgrywał Mikołaj Rej czy Jan Kochanowski w polskiej polityce wschodniej. Uzmysławiał, że Bolesław Leśmian urodził się w Kijowie i pierwsze wiersze pisał po rosyjsku, a nasz rodak, Wincenty Pol znaczącą część żywota spędził jako naukowiec we Lwowie. Zespół tańca dawnego Belriguardo, Lublin, Polska Skład: Małgorzata Wojcieszuk, Maciej Wojcieszuk, Daniel Filipek, Justyna Kowalczyk, Ania Wrotkowska, Edyta Rubach, Agnieszka Terpiłowska, Patrycja Ćwik, Patryk Głogowski Zespół założony został w roku 2001. Nazwa grupy, „Belriguardo”, oznacza po włosku „piękny widok”. Tak nazywała się w XVI wieku willa władców Ferrary, w której książę Leonello pobierał lekcje tańca u mistrza Domenico z Piacenzy, najstarszego z mistrzów ówczesnej włoskiej szkoły tańca. “Belriguardo” to również taniec renesansowy, którego Domenico był autorem. Zespół nawiązuje do epoki średniowiecza i renesansu, kiedy to taniec stał się ważnym elementem kultury dworskiej. W oparciu o źródła historyczne próbuje w sposób twórczy nawiązywać do ówczesnych tańców zachodnioeuropejskich, przybliżyć atmosferę renesansowych uczt, balów i zabaw. Teatr Państwowy im. Łesia Kurbasa, Lwów Został założony w 1988 roku przez grupę przyjaciół pod przewodnictwem Włodzimierza Kuczyńskiego. Teatr ten uczestniczył w wielu festiwalach teatralnych i międzynarodowych projektach m.in. w Polsce, Rosji i na Ukrainie, jest laureatem licznych nagród. Jest to teatr poszukiwania i rozwoju metod artystycznych Teatr Państwowy Łesia Kurbasa przedstawił podczas Jarmarku Jagiellońskiego spektakl „Narcyz”, który jest przedstawieniem teatralnym zachowanym w rodzaju filozoficznego dialogu o podróży człowieka do samoodkrycia, napisanym przez „ukraińskiego Sokratesa” Hryhoriy Skovoroda (1722-1794). Spektakl usiłuje połączyć tekst filozoficzny ze starożytnymi pieśniami oraz obrazem, który odkrywa i podtrzymuje wątek symboliczny. Specyficzna gra aktorska rozwijana przez członków teatru pozwala na niepowtarzalne połączenie śpiewu i mowy, gdzie dźwięki słów są przepełnione znaczeniem emocjonalnym, gdzie słowa

Promocja wspólnego dziedzictwa Wschodu i Zachodu łączą się w melodię i w tym samym momencie, pieśń staje się wybawieniem. Szczególnie ważnym elementem eksperymentu jest próba uchwycenia sensu egzystencjalnego różnych religii jako łącznika między istotą ludzką i Absolutem. Duchowy Teatr Voskresinnia, Lwów Został założony w 1990 przez Jarosława Fedoryshyna i grupę młodych aktorów z Ukrainy jako niezależna organizacja. Teatr zyskał sobie wielu zwolenników dzięki swojej działalności i kreatywnym poszukiwaniom ekspresji oraz form scenicznych. Przez dwanaście lat Teatr brał udział w licznych międzynarodowych festiwalach w Edynburgu (Szkocja), w Daugavpils (Litwa), w Ruskim Kresturze (Serbia), w Słowenii, na Ukrainie i w Polsce. Za swoją działalność był wielokrotnie nagradzany. Podczas tworzenia nowych spektakli współpracuje z grupami z innych krajów (Polski, Słowenii, Mołdawii i Niemiec). Oprócz klasycznych dramatów, teatr poszukuje nowych form teatralnych, stworzył kilka przedstawień ulicznych. Teatr jest także organizatorem wielu paneli dyskusyjnych i konferencji mających na celu wnieść zmiany w społecznej ochronie artystów. Podczas Jarmarku Jagiellońskiego Teatr Voskresinnia zaprezentował spektakl plenerowy Fiesta Płaskorzeźb, w którym przywraca do życia najważniejsze wydarzenia w historii miasta Lwowa. Niektóre z nich mają charakter tajemniczy, inne pełne są gorączkowej bitwy, miłości, magii i intryg, czarującej muzyki. Spektakl łączy w sobie elementy szczudlarstwa, dramatu, sztuki cyrkowej. Aktorzy kreują niepowtarzalną atmosferę poprzez płonące pochodnie, wodospady wodne, światło i muzykę. Słowiańskie Grodzisko, czyli miasteczko średniowieczne założone na Błoniach pod Zamkiem, gdzie przez dwa dni tętniło codzienne życie grodowe. Odbywały się tam degustacje, pokazy walki, tańca, wróżb i obrzędów Słowian oraz gry i zabawy dla publiczności. Można było wziąć udział w warsztatach garncarskich, pędzenia dziegciu, tkania, strzelania z łuku czy podjąć próbę pisania gęsim piórem. Nie brakowało oczywiście pokazów broni i wykonywania uzbrojenia oraz słowiańskich ceremonii takich jak: zaślubiny, tańce z ogniem, ciałopalenie.

Warsztaty W trakcie Jarmarku Jagiellońskiego była niepowtarzalna okazja do wzięcia udziału w warsztatach rękodzieła ludowego. Wybór był duży i to nie tylko jeśli chodzi o tematykę zajęć, ale też o ilość prowadzących. Sztuki toczenia na kole garncarskim można było zaczerpnąć na przykład od takich mistrzów garncarstwa jak Piotr Skiba, czy od reprezentującego tradycyjne garncarstwo łążkowskie Adama Żelazko. Bardzo ciekawe warsztaty garncarskie połączone z warsztatami tradycyjnego śpiewu archaicznego prowadziła również Ewa Woźniak. Dużym zainteresowaniem cieszyły się warsztaty z malowania na szkle, które przygotowała pani Katarzyna Gospodarek, warsztaty robienia kwiatów i lalek z bibuły, prowadzone przez panią Marię Majówkę, warsztaty tradycyjnej wycinanki ludowej pani Marii Gleń, czy warsztaty państwa Pikułów, od których można było zaczerpnąć wiedzy na temat najprzeróżniejszych technik hafciarskich i koronkarskich. Panowie najchętniej uczestniczyli w zajęciach kowalskich Tomasza Gomoły oraz sprawdzali swe siły wybijając monety w średniowiecznej mennicy. Chętnie odwiedzano też stoisko zespołu śpiewaczego Ostoja z Chełma, gdzie prezentowano sposoby robienia ozdób ze słomy, bibuły i papieru. Podczas Jarmarku Jagiellońskiego była okazja przyjrzenia się jak powstaje rzeźba w drewnie (Tadeusz Szulc), na czym polega obróbka bursztynu (Zdzisław Bziukiewicz), od czego zaczynamy wyplatać koszyk (Ryszard Machowski), jak powstaje malarstwo ludowe (Stanisław Koguciuk, Wiesława Szymoniak) i w jaki sposób przędzie się len na kołowrotku (Litwiniuk Janina, Papińska Joanna). Wielu ciekawych rzemiosł można się było nauczyć od twórców z Ukrainy i Białorusi, którzy prowadzili warsztaty i pokazy m.in. wyrobu tradycyjnych lalek i ozdób ze słomy, artystycznej obróbki szkła oraz warsztaty tkackie na tradycyjnych krosnach. Bardzo duże zainteresowanie wzbudził Pan Iwan Supruńczyk z Białorusi, który posługując się tylko siekierą tworzył monumentalne rzeźby z drewna.

Rzemiosła Garncarstwo Garncarstwo to proces złożony, na który składa się wydobycie gliny, przygotowanie jej do wyrobu, modelowanie, zdobienie i wypalanie. Najbardziej typowe są wyroby toczone na kole garncarskim, ale na uwagę zasługują również wyroby z gliny formowane w rękach. Na przestrzeni lat poszczególne kraje, regiony wytworzyły ośrodki garncarskie wyróżniające się specyﬁcznym wzornictwem, formą i metodą wypalania. W Polsce do najciekawszych wyrobów zalicza się

Promocja wspólnego dziedzictwa Wschodu i Zachodu tzw. siwaki, znane m.in. z Pawłowa, garncarstwo bolimowskie, czyli pobiałkowane naczynia o białym tle, zdobione podszkliwnie z malowanym charakterystycznym ptaszkiem oraz garncarstwo łążkowskie z polewaniem całych powierzchni naczyń pobiałką, gdzie motywem zdobniczym jest kogucik i ptaszek. Garncarstwo Białoruskie zdobione jest na różny sposób, ale prym wiodą rysowane trójkąty, romby, łamane kreski, kąty, również i koła, krzyże, kreski podobne do promieni słońca. Tradycyjne zdobnictwo nawiązywać miało tu przede wszystkim do religii mieszkańców i kultu bogów. Na Ukrainie najpopularniejszymi motywami zdobniczymi były motywy roślinne, najczęściej kwiaty, znaki i motywy heraldyczne, a także kompozycje figuralne, przede wszystkim na miskach i kaflach. Najstarszymi ośrodkami garncarskimi na Ukrainie są m. in.: Kijów, Wasylków, Umań, Czernihow, Hłuchiw, Połtawa, Charków, Bar i Kamieniec Podolski. Kowalstwo Kowalstwo to rzemiosło, które przez długi okres jako jedyne dostarczało wyroby żelazne dla gospodarstw wiejskich. Sama osoba kowala na wsiach była bardzo szanowana nie tylko ze względu na specjalizację swojego rzemiosła, ale też dlatego, że kowal, jako osoba używająca ognia, często traktowany był jako ktoś posiadający niezwykłą moc i powiązany z siłami magicznymi. Kowale w swoich kuźniach podkuwali konie i wyrabiali m.in. narzędzia rolnicze, zamki, okucia, zawiasy, wiatrowskazy, bramy, kraty do okien oraz wyroby zdobnicze. Aktualnie kowalstwo polskie, ukraińskie i białoruskie to przede wszystkim kowalstwo artystyczne, ponieważ uprzemysłowienie i rozwój wsi odebrały pracę kowalom. Niekiedy jeszcze, głownie na terenach Ukrainy i Białorusi można spotkać czynną kuźnię i kowala na wsi, w Polsce takich ośrodków jest już coraz mniej, a te, które istnieją stanowią głównie atrakcję dla turystów. Tkactwo Tkactwo było głównie zajęciem kobiet, przekazywanym z pokolenia na pokolenie. Powstające w ten sposób tkaniny odnajdywały zastosowanie m.in. w ubiorze, gospodarstwie domowym czy w wyposażeniu wnętrz. W tkactwie, podobnie jak w garncarstwie, możemy zauważyć różnice charakterystyczne dla danego regionu etnograficznego. Tkactwo łowickie wyróżnia się charakterystyczną skalą barw ułożoną w pasy, część północno wschodnia i wschodnia kraju posiada duże bogactwo kolorystyczne, wzornicze i splotowe. Ciekawym regionem są Kurpie zarówno Białe z wełnianymi kilimami o czerwono – zielono - granatowych pasach, jak i Kurpie Zielone, gdzie występują np. tkaniny o zielonym tle w białe i różowe paseczki.

Promocja wspólnego dziedzictwa Wschodu i Zachodu Dla Lubelszczyzny najbardziej charakterystyczna jest lniana tkanina w czerwone paski, pasiaki: chodniki, zapaski i bieżniki oraz tzw. szmaciaki, chodniki wykonane ze skrawków szmatek. Na Ukrainie najbardziej rozpowszechnionym rodzajem tkactwa jest kilimiarstwo dwustronne. Jeśli chodzi o wzory i barwy kilimów to możemy podzielić je na dwie grupy: Galicja i tereny na zachód od Dniepru z przewagą ornamentów geometrycznych oraz tereny za Wschód od Dniepru z przewagą motywów roślinnych. Cechą ukraińskich kilimów jest wyważony kompozycyjny układ i zharmonizowana paleta barw. Z tkactwem ciasno związana jest „wybijka”. Polega ona na odbijaniu, czy też na odciskaniu na białym płótnie ornamentów za pomocą drewnianych klocków lub walców. Centrami tkactwa we współczesnej Ukrainie są: Karpaty, Polesie, Pokucie, Podole, Lwów i Drohobycz Jeśli chodzi o Białoruś, to tkactwo zawsze odgrywało tam znaczną rolę. Na krosnach robiono elementy ubrania, chodniki, ręczniki. Wszystko to było później ozdabiane za pomocą haftu. Charakterystyczne dla Białorusi jest tkanie pasów na deseczkach. Kolory dobierane są na zasadzie kontrastów, jasne nasycone, obok ciemnych. W przeciągu wieków każdy region wykształcił sobie też swoje specyficzne wzory tkanych pasów, które różnią się rozmieszczeniem motywów i użyciem linii, czy to prostych czy łamanych. Wycinkarstwo Wycinanki robione są głównie z kolorowego papieru glansowanego, rzadziej z bibuły karbowanej lub bibuły gładkiej. W Polsce, w zależności od regionu, wyróżniamy 11 form wycinanek i są to m.in. wycinanki łowickie, przedstawiające sceny rodzajowe, motywy roślinne, zwierzęce, które ze względu na kształt przyjmują odpowiednio nazwy: „Gwiozdy” – wycinanki okrągłe, „Kodry”- wycinanki prostokątne, „Tasiemki”- wycinanki pionowe. Ponadto wyróżnia się wycinanki kurpiowskie, podzielone na Puszczę Białą, gdzie spotykamy wycinanki zwane wstęgami i zielkami w formie kompozycji figuralnych, pojedynczych postaci ludzi, ptaków, zwierząt oraz na Puszczę Zieloną gdzie charakterystyczną formą wycinanki są leluje przyklejane na przemian z gwiazdami, kogutami, ptakami. Cechą charakterystyczną dla wycinanki białoruskiej jest ograniczenie w kolorach (czarny lub biały papier), a także wyraźna symetria. Najczęściej spotykaną formą wycinanki na Białorusi są trójkąty lub czworokąty. Posiada ona wiele symboli przedchrześcijańskich, takich jak słońce, ptaki jako symbol miłości, drzewa. Później symbole pogańskie zostały połączone z symbolami chrześcijańskimi. Najstarsze Wycinanki na Ukrainie były wykonywane ze skóry i tkanin. Częstymi motywami były wyobrażenia drzewa życia, symetryczne gałązki, czy geometryczne elementy dekoracyjne. W połowie XIX zaczęto robić wycinanki papierowe i przyozdabiać nimi chaty. Służyły jako firanki, obrusy oraz ozdoby różnego rodzaju przedmiotów.

Plecionkarstwo Plecionkarstwo to umiejętność wyplatania ze słomy, wikliny, siana, łyka młodych drzew, trawy i sitowia różnego rodzaju przedmiotów użytkowych oraz takich, które pełnią jedynie funkcję dekoracyjną. W zależności od stosowanego surowca, wyróżnić możemy kilkanaście technik wyplatania. Z łubu najczęściej wyplatane są łubianki i kobiałki, z wikliny różne rodzaje koszy, płoty, dzbanki, kołyski, fotele, z trawy kapelusze i dzbanki, a ze słomy ule, beczki, dzbany, kapelusze, maty, ozdoby choinkowe oraz zabawki. Za polskie zagłębie wikliniarskie uznaje się Rudnik nad Sanem, gdzie wyplataniem trudni się większość mieszkańców, ale bogatą tradycję plecionkarską posiada również obszar Podlasia. Na Białorusi plecienie ze słomy jest jednym z najbardziej rozpowszechnionych rodzajów sztuki dekoracyjno-stosowanej. Od dawna uważano wyroby ze słomy za pewne przekaźniki informacji, które stanowią odzwierciedlenie emocji, myśli człowieka. Ze słomy robione są ptaki, gwiazdki, wianki ale też bardziej skomplikowane kompozycje. Z wyróżników plecionkarstwa na Ukrainie warto wymienić wiązane lalki, których tradycje sięgają siedmiu wieków. Jest to archetyp materii, dziecka, rodziny oraz symbol niosący w sobie pozytywne energie. W ukraińskiej tradycji ta zabawka uosabia życiodajne siły: urodzaj, dobrobyt i płodność. Hafciarstwo Różnego rodzaju hafty, których kształt charakteryzuje poszczególne regiony, tradycyjnie zdobiły koszule, staniki, chustki, kaftany, zapaski czy poszwy na poduszki. Motywy jak i kolory stosowane w hafciarstwie nie były przypadkowe. Oznaczały pozycję społeczną, wiek i płeć. W Polsce bardzo charakterystyczne są hafty wykonywane w Łowickiem. Są one kolorowe, robione metodą krzyżykową i płaską na płótnie, aksamicie lub adamaszku. Również ciekawą formę stanowią hafty kurpiowskie wykonywane na czepkach, koszulach, które najczęściej są czerwone, białe lub kolorowe z kolistymi i półkolistymi motywami. Ze względu na typy ornamentów występujących w hafcie, Ukrainę można podzielić na trzy regiony: północ z przewagą geometrycznych motywów, środkową część z przewagą roślinnych motywów oraz zachód, gdzie roślinna ornamentyka przekształciła się w geometryczne motywy. Bardzo ważna jest kolorystyka, bowiem każdy region posiada swoją. I tak np. Polesie i Łemkowszczyzna wykorzystują tylko dwa kolory - czerwony i czarny, na Podolu możemy spotkać tylko monochromatyczny, czarny haft, natomiast Huculszczyzna, Pokucie czy Bojkowszczyzna są bardzo kolorowe (do 7 kolorów). Dużą popularnością cieszą się na Ukrainie „wyszywane soroczki” oraz wyszywane ręczniki, którymi od dawien dawna ozdabiano ikony w domu i w cerkwiach. Były one też nierozłącznym atrybutem we wszystkich obrzędach rodzinnych.

Promocja wspólnego dziedzictwa Wschodu i Zachodu Na Białorusi haft służy do ozdabiania tkanin, obrusów, nie mniej jednak najczęściej wykorzystywany jest przy ozdabianiu ubrań i tzw. „ręczników”, które podobnie jak na Ukrainie były nieodłącznym atrybutem wielu obrzędów. Kolory, które są typowe dla białoruskiego hafciarstwa to: czerwony, czarny, niebieski i biały. Charakterystycznym dla Białorusi jest haft dwustronny (tereny nad Dnieprem i nad Dźwiną), a stosowana ornamentyka przechodzi od form geometrycznych do roślinnych. Często spotykane są także ptaki takie jak koguty, orły, gęsi i kaczki. Rzeźba ludowa Tradycyjna rzeźba ludowa tworzona była głównie przez anonimowych rzeźbiarzy. Dominowała tematyka sakralna. Obecnie częstym motywem są nadal postaci świętych - głównie patronów, sceny biblijne, ale i ptaszki, anioły, postaci muzykantów, zwierzęta czy sceny rodzajowe. Obecnie zauważyć można znaczny wpływ otaczającego świata na współczesną rzeźbę ludową. Materiałem z którego wykonywane są rzeźby jest przeważnie drewno lipowe. Chętnie stosowane jest również drewno z gruszy, wiśni, topoli, a niekiedy wykonywane są rzeźby w piaskowcu czy glinie. Cechy charakteryzujące rzeźbę ludową to: geometryzacja brył, statyka kompozycji, układ frontalny, deformacja, wyolbrzymione głowy, ręce, oczy, naturalizm oraz powtarzanie w kilku wariantach ﬁgur danego rzeźbiarza. Często rzeźby są ręcznie barwnie malowane. Malarstwo ludowe Wśród malarskich przedstawień ludowych dominuje tematyka Maryjna, wątki ikonograﬁczne przedstawiające sceny z życia Chrystusa, przedstawienia świętych, a także sceny rodzajowe z życia wsi. Obrazy ludowe wykonywane najczęściej farbami olejnymi na płótnie, papierze, desce charakteryzuje: anaturalizm, brak perspektywy, umowna kolorystyka oraz przewaga układów symetrycznych. W sztuce ludowej dużą popularnością cieszy się również malarstwo na szkle. Na Ukrainę malarstwo na szkle dotarło w XI w z Bizancjum. Najbardziej rozwinęło się w Karpatach - jako huculska ikona na szkle. W połowie XX wieku zamieniło się w ludowe malarstwo na szkle i w takiej formie istnieje do dzisiaj. Technika jest dość skomplikowana, wymaga dużych umiejętności i talentu. Plastyka obrzędowa Jest to twórczość, która wiąże się z doroczną obrzędowością, czyli praktykowaniem obrzędów w ich właściwym środowisku jak i z prezentacją obrzędów na różnego rodzaju przeglądach i przedstawieniach. Do plastyki obrzędowej zaliczamy m.in.:

Promocja wspólnego dziedzictwa Wschodu i Zachodu pieczywo obrzędowe – korowaje, zwane też kołaczami, szyszki weselne, czy jedną z bardziej interesujących form pieczywa tzw. nowe latka pieczone na Nowy Rok. zdobienie jaj Wielkanocnych – gdzie wyróżnić możemy kilka technik zdobienia – batikową, wyskrobywania, oklejania, malowanie pędzelkiem, kraszanki. Do najbardziej popularnych, motywów pojawiających się na pisankach należą: znaki solarne, choinki, a wśród ornamentów geometrycznych - falowe smugi. Bardzo ciekawe są pisanki białoruskie. Są wśród nich wydmuszki obciągnięte koronkami, barwione w łupinach cebuli lub barwnikach, jajka z wyklejanymi motywami ze słomy i białe wydmuszki malowane w kolorowe wzory. Palmy wielkanocne – stanowiące symbol życia, zmartwychwstania, radości i sił witalnych. Robione są głównie z zielonych gałązek wierzbiny, bukszpanu, borówek, z suszonych kwiatów, wstążek, barwionych traw. Wielkość palm bywa różna w zależności od regionu. Do plastyki obrzędowej zaliczamy również wieńce dożynkowe, maski i szopki.

Jagiellonian Fair in Lublin The promotion of common heritage of East and West Jagiellonian Fair combines historical tradition of fairs with contemporary cultural and economic exchange. is five-day event featured presentations of handicraft products which were accompanied by many cultural and artistic events. Lublin Fairs organized in XVth and XVIth century were known in Poland and Europe as one of the most famous international trade events. e town was a great prospering center of far-reaching trade and one of the main stations on the great route of international transit. Hungarian and Greek wines, the transports of fabrics from the East, spice, copper, sulphur, lead, cutting arms and cloth from the West all came to the town. As the trade was developing, more and more artisan workshops and merchant stores came into being. All this allowed for quick economic development of Lublin and the region. Today, like a few centuries ago, being the largest city along the Eastern border of EU, Lublin is “the European Union’s Gateway to the East.” Deriving from the rich historical heritage and reminding of the significance of Lublin Union and St. Trinity Chapel, we would like to renew the importance of Lublin in Center Europe. Over 300 exhibitors from Poland, Ukraine, Byelorussia, Lithuania, Germany, France, Hungary and Portugal participated in the trade-exhibition section of the Fair. Handicraft and craft products were presented. Historical Fairs are not exclusively connected with trade. Meetings, plays and exchange of views were frequent. It was similar with Jagiellonian Fair which became a place of merchants’ meetings and also cultural common ground. Artistic and historical shows played an important role during the Fair. ere was a knight camp pitched under the Castle open for two days where the Tournament of Sword took place – an authentic duel of knights. On the grasslands, under the Castle, the visitors could see the Medieval burg city specially built for the occasion. ere were plenty of itinerant jugglers, stilt walkers and musicians shows. e invited musicians from Eastern and Western Europe also draw inspiration from history, hence, in their compositions one could sense the influences of old-time music. Folk artists performed together with traditional and folk ensembles as well as theaters and street artists. We watched mystical performances and great shows of outdoor theatres. Altogether over 200 artists arrived to Lublin. We would like for Jagiellonian Fair in Lublin as a cyclical event to become a specific manifestation of difference derived from common history and a presentation of artists and people of culture representing different arts and all forms of artistic and creative expression.

The promotion of common heritage of East and West „Here, on the famous Lublin fairs, the merchants from Poland and Lithuania, from Russian territories and German countries, from Russia, Scandinavia, Turkey understood as a country reaching North from the Danube, encompassing Greece and Near Asian East, met. If we talk about a uniﬁed European market, the Lublin fairs certainly contributed to the beginnings of this common exchange.” (from the laudation of prof. Henryk Samsonowicz delivered during the ceremony of inscribing Lublin on the European Heritage List) Honorary Patronage over Jagiellonian Fair in Lublin was taken by: Minister of Culture and National Heritage Marshal of Lublin Province President of Lublin Partners of Jagiellonian Fair in Lublin: City of Lublin Marshal Oﬀice of the Lublin Province City of Lviv City of Lutsk City of Brest

Time and venue: Jagiellonian Fair was held between 15 and 19 of August 2007 in Lublin in the Old Town, Castle Square and Pasture Grounds near the Castle. Contact: e organisers’ oﬀice of Jagiellonian Fair e cultural Center in Lublin ul. Peowiaków 12 20-007 Lublin tel.: +48 081 53 603 14 mail: jarmark@ck.lublin.pl More information about Jagiellonian Fair on our webpage: www.jarmarkjagiellonski.pl

and Folk Artists’ Association Museum of the Lublin Village Euroregional Center of Information and Cultural Cooperation in Lublin East-West Cultural Tourism Association of Lublin Brotherhood of Knights Association of Lublin European Center of Cross-Border Initiatives Museum of Idea, Lviv Social Organization of Folk Art Masters and Crafts of Brest and Brest Region, Brest e fair is co-ﬁnanced from the European Fund of Regional Development as part of Poland-Byelorussia-Ukraine Neighbourhood Program INTERREG IIIA/TACIS CBC and is part of the Jagiellonian Fair – the promotion of common East and West heritage program.

The promotion of common heritage of East and West Ryszard Szczygieł

Lublin – a town of European fairs As the market economy was developing in the late Middle Ages, there appeared the need of quick and widely available trade exchange in Western Europe. Since XIII century mass commodity circulation, especially of textile products but also grain, oxen and the so-called forest products, has been rising. For these reason merchants’ conventions that were called fairs began to be organized in certain towns. Jagiellonian Monarchy joined the great European trade exchange at the end of XIVth century. In the XVth and XVIth century with the timber and its products, then with Polish grain, Ukrainian and Moldavian oxen and Lithuanian and Moscow furs and hides. However, the main reason which made the trade exchange in Lublin international, was the PolandLithuania Union that took place at the turn of 1385 and 1386. is event made the town upon Bystrzyca the center of market development in the unified country. On the 1 July 1392, King Władysław Jagiełło promulgated a privilege letting municipal borough of Lublin organize a 16-day spring fair for Pentecost (10 V – 13 VI). From then on, Lublin became the meeting place of merchants from near and from far. ey came from many directions but initially most numerous were those participating in the Western Europe – Lithuania and Moscow great trade. ey also arrived from the towns of Teutonic Order and from Lviv and farther South. Apart from the abovementioned commodities, people traded in fish, honey, wax, hemps, linen and fabric dye called “czerwiec.” Taking into account the changes in the organization of Lublin fairs and the intensity of the deals closed, their history can be divided into three periods. e first one took place between 1392 and 1448 when the fairs were already beginning to gain the international reputation. At the end of this period, their popularity was so huge that one spring fair was not enough. Hence, King Kazimierz Jagiellończyk issued a privilege on 30 June 1448 and agreed to organize three more conventions – winter, summer and autumn ones. e second period (years 1448-1538) when the merchants from Persia and Moscow Russia in the East to France, England, the Netherlands and Italy in the West and from Scandinavia to Otoman Empire came to Lublin. In 1538 King Zygmunt the Old decided that winter and spring fairs will last, like the Cracowian ones, for 2 weeks. So they were shortened by two days. In 1537 first complaints against merchants from Lithuania were made that when coming from Breslau they avoided Lublin, which was forbidden by the king. e third period that begun in 1538 lasted until XVI – XVII century. e role of Lublin fairs diminished, which was connected with signing Lublin Union in 1569 when, after incorporating Wolhyn, Podlasie

The promotion of common heritage of East and West and Ukraine into the Crown, the border of economic zones that existed before was obliterating. It is also important to bear in mind that the role of Warsaw, which in the last quarter of XVI century took the role of Lublin in the exchange on the Parallel Route, was rising and also the fact that the Małopolska cadence of Crown Tribunal was established, which did not favour merchants’ trade. Hence, Lublin fairs became national conventions during which merchants met with gentry and magnates oﬀering them grain, oxen and forest products that were produced on their farms. Despite the fact that their role diminished, Lublin fairs played a signiﬁcant role in the history of the town upon Bystrzyca. During XV and XVI century Lublin from a small municipal center advanced to a group of ten most important towns of Republic of Both Nations.

Programme of Jagiellonian Fair e idea of Jagiellonian Fair in Lublin was to combine historical traditions of fairs and contemporary cultural and economic exchange. e aim of the organizers was not only initiating trade exchange but more importantly establishing the meeting place of Polish culture and the culture of our neighbours from the East, rebuilding the bonds with Ukraine and Belarus and the promotion of East European culture in European Union. Hence, the Fair is not only the vendors, merchants and artistic craft workshops but also concerts, performances and dances relating to Medieval times, beginnings of the Renaissance and to the cultures of the East and borderland. e ensembles from small towns that cultivate traditional music, as well as well-known folk bands from Poland and abroad performed during the Fair. ere were concerts, performances and jugglers shows who came to entertain the citizens of Lublin on the Po Farze Square. Strolling the streets of the Old Town one could hear music mixed with singing and merchants’ voices. Picturesque, mystical and mysterious performances of the theatres from Lviv took place in the beautiful scenery of Dominican Cloister Garth and on the Castle Square whereas the Medieval burg city was recreated on the Grasslands under the Castle. e Knights Tournament, to which brotherhoods of knights from Poland and Lithuania came, was very popular among the spectators. e Knights presented their skills of ﬁghting with a sword and shooting with a crossbow and a bow. During the Jagiellonian Fair we entertained the artists from Ukraine, Belarus, Lithuania, Hungary, Portugal and Poland. Do Schid Sonca, Lviv, Ukraine Members: Tamara Hvosdarova, Anastazja Hvosdarova, Marta Stefura e ensemble reproduces Ukrainian ceremonial songs in the traditional form they survived in the countryside until today. e band gathers the material themselves during territorial research in Polesie, Podole and the area around Poltava. Jurji Kondratenko is a teacher of authentic singing. Korali, Lviv,, Ukraine Members: Ludmila Zborovska, Halina Pochylevicz, Larysa Łukaszenko e ensemble reconstructs Ukrainian traditional music. ey gather the material for their repertoire in the process of scientiﬁc and territorial research in Ukraine. e band sings ceremonial songs; some

The promotion of common heritage of East and West of them are performed with the accompaniment of a violin or a drum. Korali performed during International Folk Festivals in Poland, Germany, Hungary, Lithuania and Ukraine. Wycinanka, Stolin, Belarus A group of twelve people dressed in colorful, beautiful folk costumes, singing Belarusian traditional songs with the accompaniment of drums, violins and tambourines. Siercikai Youth Folk Group, Poniewież, Lithuania Conducted by: Lina Viliene Artists of school age are part of the band. e ensemble plays archaic and polyphonic music from North-Eastern Lithuania. Apart from this type of music, the band plays folk jazz, jazz, folk rock and contemporary music. Raskilia Folk Ensemble, Poniewież, Lithuania Conducted by: Lina Viliene 30 people (normally pursuing different walks of life) are part of this folk ensemble. e band performs music of different styles and from different periods of time (from archaic music to retro music of XX century) but most heavily promotes the folk from Lithuanian ethnographic region of Aukštaitija. Hollóének Hungarica, Debreczyn, Hungary Members: Bálint Lajos: vocal, lute, bouzouki, bells, flute, Medieval whistles, Medieval bagpipes (doublebass, pipes); Borsos Péter: Medieval drums, bells, vocal; Dickmann Roland: vocal, flute, bells, Medieval drums; Kulcsár Béla: Medieval whistles, flutes, vocal; Madai Anita: violin, fidule, vocal, flute; Sós István József: Medieval drums, vocal, bells, devilish voice. Before the ensemble was formed, some of its members took part in Medieval fights as fighters. is was the time when the leader of the ensemble got familiarized with the original music performed with the use of pipes during Medieval fairs. e band participated in many Medieval festivals in Chorin-Gozlow near Berlin and in Eberwalde. ey also performed at the Renaissance Festival in Gyula and during Medieval festivals in Diósgyőr and Füzér as well as in Wysehrad. ey play Medieval and XVIIth century music. One can find Spanish, German, Scandinavian, Italian, French and, naturally, Hungarian melodies in their repertoire.

The promotion of common heritage of East and West Mui Nobre Real Tunel Academico – Tuna Universitaria de Viseu , Portugal e name of the band derives from the combination of two words: tuna – meaning university ensemble and tunnel – having certain relation to Regiăo Demarcada do Dăo – the name for a region around Viseu where grapevines are grown and the wine produced. e ensemble became a widely-known “band of Couplets and Serenades” granting themselves the form taken from knight novels. en, when it was founded, and today the ensemble continues propagating good academic traditions and musical customs, friendship and community spirit. Jan Gaca Ensemble, Przystałowice Małe, Poland Przystałowice Małe is a small village located between Przysucha and Opoczno in Kajok microregion. e region is famous for great, expressive violin music enviously called by the neighbours “Kajok’s contortions” until today. Jan Gaca has played violin since the age of 16. He is one of the best, and at the same time, one of the last wedding violinists of this region. His rich repertoire comprises mazurkas, oberek, and polkas. Jan Gaca’s music is extraordinarily dynamic and lively. Its characteristic feature is rich ornamentation and variations, often improvised repetitions of the theme. Stefan Gaca – Jan Gaca’s ﬁrst cousin, an expert on local music, dancer and singer – accompanies him on a drum. Ostoja Singers Ensemble, Chełm, Poland e ensemble was founded 8 years ago and it comprises 12 people. ey perform folk, feast and occasional songs. e ensemble cultivates old folk traditions and by the participation in the meetings with children and young people, the members hand down the tradition to next generations. e band presents traditional ceremonies, holidays and additionally pursues ceremonial ﬁne arts, conducts workshops and shows accompanied by traditional singing. Manugi Pipes Band, Poland Members: Tomasz Kiciński – ensemble leader, pipes player, violinist, bagpipes constructor; Michał Mocek - violinist; Wojciech Białasik – pipes player; Zbyszek Kasperski – violinist In 1977 Anna Markiewicz, a regionalist and a lover of old traditions, founded a young band. Edward Ignyś from Śmigło, bigpipes constructor who taught many violinists and pipes players in Leszczyny region, became a teacher. His student, Tomasz Kiciński, is its leader now. e band plays authentic music, playing dance music for Bukovina regional groups, also gives concerts, plays at the weddings, dances and evening parties. Manugi Pipes Band has recorded a CD called „Skrzypki ładnie grajum, dudki ładnie brzynczum...”

Jorgi Quartet, Poznań, Poland Members: Bartosz Bryła – violin, Janusz Brych – soprano saxophone, Maciej Rychły – pastoral flutes, Waldemar Rychły - guitar e music that Jorgi Quarter proposes is determined by three musical traditions: classic, jazz and folk. e elements of these traditions interweave creating a pithy and coherent form. Since 1982 the artistic work in Jorgi Quartet has concerned “the reviving of cultural sources” and taking up archaic threads and showing new perspectives for what is eternal in culture. From the beginning Jorgi Quartet has cooperated with theatres composing music for the performances. It has given hundreds of concerts and taken part in many festivals in Europe. Jorgi Quartet’s music was used in Polish and foreign films. Zumba, Cracow. Poland Members: Gija Bezuaszwili (Tbilisi) - flute, salamuri, panduri, guitar, vocal; Błazej Betlej (Jasło) – bass guitar; Maciej Ołownia (Kraków) – drums; Andrzej “Sqvar” Skwarek (Kraków) – electric cello, keyboards; Marcin Polański (Jasło - Kraków) - percussion e word Zumba has two meanings. It is Georgian name for a philosophic stone and an acronym of a Georgian adage “sometimes it is enough only to want something, and it will come true…” e band of this name was created in Tbilisi in 1995. It was founded by cousins: Gija Bezuaszwili (flute, vocal) i Zaza Korinteli (zumba-guitar, vocal). Soon Zumba became one of the most popular young bands in Georgia and a laureate of local and international festivals. Cracow became their second homeland. e meeting with Ukrainian musicians - Walentyn Dubrowski and Aleksander Andrijewski from Kijev, Roman Rosi and Martyn Twerdun from Lviv as well as with Paul Rimple - an American blues performer - played a decisive role. e style of the band’s music changed: beautiful authentic Georgian songs and Gija Bezuaszwili’s melodies were connected with rock music this time which gave their music amazing inner power of Caucasian music. Nevertheless, there is a lot of space for improvisation in the band’s music. In August 2003 the band recorded CD titled “O’dia Doe.” Santa Claus Orchestra, Lublin, Polska e band doubtlessly belongs to the elite of folk ensembles in Poland. Some of the experts consider it a band that shaped the style of folk music performing in the 90s thus creating the base of this type of music’s popularity in recent years. e music of “Orchestra” is performed by means of acoustic instruments and the technique of the so-called “white” singing. e ensemble uses rare string instruments as dutar or cymbals in its arrangements. In fact, they contribute to a specific and unique color of the band’s

The promotion of common heritage of East and West sound, which creates a mystic aura. As one of the ﬁrst bands, “Orchestra” introduced music inspired by Slavic music folklore (esp. Polish, Lemek and Huzul) into his repertoire. Federation and Borderlands Fairy Tales, Lublin, Polska Borderlands Fairy Tales is a Federation’s project. is is a stage performance with a proper set, graphic and choreographic design during which the poems of famous poets connected with Polish eastern frontier are sung. Marek Andrzejewski, Piotr Selim, Jan Kondrak and Kazimierz Grześkowiak are the authors of the compositions that are interwoven with traditional songs. e guest bands from Belarus and Ukraine took part in the project that was prepared for Jagiellonian Fair. e programme commemorated great literary legends of Lublin province and the borderlands of the former Republic of Poland. It reminded the audience of the role that Mikołaj Rej or Jan Kochanowski played in Polish eastern politics. It made us aware that Bolesław Leśmian was born in Kiev and wrote his ﬁrst poems in Russian and Wincenty Pol, our compatriot, spent a considerable part of his life as a scientist in Lviv. Belriguardo Group of Old Dance, Lublin, Polska Memebers: Małgorzata Wojcieszuk, Maciej Wojcieszuk, Daniel Filipek, Justyna Kowalczyk, Ania Wrotkowska, Edyta Rubach, Agnieszka Terpiłowska, Patrycja Ćwik, Patryk Głogowski e group was founded in 2001. e name “Belriguardo” in Italian means “beautiful view.” is is how the villa of Ferrara rulers was called in XVI century – the very same one in which prince Leonello received dance lessons from master Domenico from Piacenza, the oldest from the masters of the then Italian dance school. “Belriguardo” is also a name for a Renaissance dance of which Domenico was the author. e group draws inspiration from Medieval period and Renaissance when dance became an important element of court culture. Using historical sources they try to refer creatively to the then West European dances and familiarize the audience with the atmosphere of Renaissance feasts, balls and dances. Łeś Kurbas National eatre, Lviv It was founded in 1988 by a group of friends under the leadership of Włodzimierz Kuczyński. is theatre participated in many theatre festivals and international projects in such countries as Poland, Russia and Ukraine. It is also a laureate of many awards. It is a theatre of searching and developing artistic methods. During Jagiellonian Fair Łeś Kurbas National eatre performed “Narcissist” which is a theatric performance in the style of philosophic dialogue about the man’s trip to self-discovery, written by Hryhoriy

The promotion of common heritage of East and West Skovoroda (1722-1794) - “a Ukrainian Socrates.” e performance attempts to combine a philosophical text with ancient songs and the picture which discovers and keeps a symbolic thread. A specific acting developed by the members of the theatre allows for a unique connection of singing and speech where the sounds of words are filled with emotional meaning, where words fuse into melody and at the same time a song becomes salvation. An attempt to grasp the existential meaning of different religions as a link between man and Absolute is an especially important element of the experiment. Voskressinnia Spirituals eatre, Lviv It was founded in 1990 by Jarosław Fedoryshyn anda group of young Ukrainian actors as an independent organization. e theatre gained many advocates thanks to its activity and creative searching for expression and stage forms. For twelve years the eatre has taken part in many international festivals in Edinburgh (Scotland), Daugavpils (Lithuania), Russian Krestur (Serbia), Slovenia, Ukraine and Poland. It was awarded for its activity many times. When preparing new theatrical forms, it cooperates with many groups from other countries (Poland, Slovenia, Moldavia and Germany). Apart from classic dramas, the theatre searches for new theatrical forms and so far has prepared several street performances. It is also an organizer of many discussion panels and conferences that are aimed at implementing changes into social security of artists. During Jagiellonian Fair, Voskresinnia eatre presented an open air performance “Bas-relief Fiesta” in which it revives the most important events in the history of Lviv. Some of them have mysterious character, others are full of feverish battle, love, magic, intrigue and charming music. e performance combines the elements of stilts, drama and circus art. e actors create a unique atmosphere using blazing torches, waterfalls, light and music. Slavic burg city – a Medieval city founded on the grasslands under the Castle where city life bustled for two days. ere were tastings organized there, fights, dance shows and Slavic ceremonies as well as sports and plays for spectators. One could take part in pottery, wood-tar producing and weaving workshops, bow shooting or try writing with a goose feather. ere were also arms shows, weapon producing shows and Slavic ceremonies such as wedding, fire dances and cremation burials.

Workshops ere was a unique occasion to take part in the handicraft workshops during Jagiellonian Fair. e choice was large not only as far as the subject of the workshops is concerned but also the number of teachers. One could learn the art of throwing on the pottery wheel from such pottery masters as Piotr Skiba or Adam Żelazko who were representing traditional Lazek pottery. Ewa Woźniak conducted very interesting pottery workshops combined with traditional archaic singing workshops. Many people decided to attend in the workshops on glass painting which were prepared by Mrs. Katarzyna Gospodarek, workshops on arranging the ﬂowers and tissue paper dolls conducted by Mrs. Maria Majówka, workshops on traditional folk cutout by Mrs. Maria Gleń or workshops prepared by the Pikulas’ from which one could acquire the knowledge of various embroidery and lace technologies. Men most willingly attended Tomasz Gomoła’s workshops on smithery and tested their strength in coining in a Medieval mint. People also very willingly visited the vendor of Ostoja singing ensemble from Chelm where many ways of making ornaments from straw, tissue paper and paper were presented. During Jagiellonian Fair there was also a chance to see how a timber sculpture is created (Tadeusz Szulc), what amber working is about (Zdzisław Bziukiewicz), how to start weaving a basket (Ryszard Machowski), how folk painting come into being (Stanisław Koguciuk, Wiesława Szymoniak) and how to spin ﬂax on a spinning wheel (Litwiniuk Janina, Papińska Joanna). One could learn many interesting crafts from the artisans from Ukraine and Belarus who conducted workshops and shows on making traditional dolls, artistic straw ornaments and glass working. ere were also workshops on weaving on traditional looms. Mr. Iwan Supruńczyk from Belarus attracted people’s attention by creating monumental timber sculptures using only an ax.

Crafts Pottery Pottery is a complicated process which is connected with clay extraction, its preparation, modeling, ornamenting and burning. Most typical are products thrown on the pottery wheel but one should pay attention also to products that are formed by hand. roughout the years, different countries established pottery centers that differed from one another on specific ornamentation, form and burning method. “Siwaki,” known above all from Pavlov, Bolim pottery,

The promotion of common heritage of East and West or whitened dishes of white background ornamented under the glaze with a characteristic painted bird, and Lazek pottery with pouring whitewash on all surfaces where cock and a bird are the ornamental motifs are the most interesting ceramic products in Poland Belarussian pottery is ornamented in many different ways but drawing triangles, rhombuses, broken lines, angles or circles, crosses and lines similar to sun rays are most popular. Traditional ornamentation was to refer especially to dwellers’ religion and the cult of gods. In Ukraine plant motifs (most frequently flowers), signs and heraldic motifs as well as figural compositions above all placed on bowls and tiles were most popular. e oldest pottery centers in Ukraine are Kiev, Vasylkov, Uman, Chernichov, Hluchiv, Poltava, Charkov, Bar and Kamieniec Podolski. Smithery Smithery is a craft which delivered steel products to rural households exclusively for a long time. Smith himself was very respected in the country not only because of his profession but also because a smith as a person using fire was often treated as someone possessing extraordinary power and was linked with magic forces. In their forges smiths were shoeing and producing farming tools, locks, ferrules, hinges, windsigns, gates, bars and ornaments. Nowadays Polish, Ukrainian and Belarussian smithery is above all artistic smithery because industrialization and countryside development deprived smiths of their work. Sometimes, mainly in Ukraine and Belarus, one can see a working forge and a smith in the country. In Poland such centers are rare and those that still exist are mainly attraction for tourists. Weaving Weaving was primarily women’s occupation that was handed down from generation to generation. e fabrics that were created in this way were used for clothing, household purposes or furnishing. In weaving, like in pottery, one can see the differences characteristic of a given ethnographic region. Łowicz weaving distinguishes itself by characteristic scale of colors arranged in stripes; North-Eastern region of the country is rich in terms of color, pattern or weave. Kurpie is an interesting region (White Kurpie with wool kilims of red-green-navy blue stripes as well as Green Kurpie where one can find e.g. fabrics of green background in white and pink stripes. e most characteristic for Lublin province is linen in red stripes, striped folk costumes: “chodnik,” “zapasek,” “bieżnik” and so-called carpet slippers – the shoes made of scraps of rags. In Ukraine the most widespread type of weaving is double rug weaving. As far as the patterns and colors of kilims are concerned, they can be divided into two groups: Galicia and the area to the West from

Dnieper river where geometric ornaments dominate and the area to the East from Dnieper where plant motifs are abundant. e characteristic feature of Ukrainian kilims is a balanced, compositional pattern and harmonized color palette. “Wybijka” is closely connected to weaving. It is about stamping or pressing ornaments on white fabric by means of wooden blocks or cylinders. Karpaty, Polesie, Pokucie, Podole, Lviv and Drohobycz are the centers of weaving in Ukraine. As far as Belarus is concerned, weaving always played a significant role there. e elements of clothes, carpets and towels were made on the looms. All of these were next embroidered. Weaving stripes on planks is also characteristic to Belarus. e colors are chosen to retain contrasts – bright and saturated next to dark ones. roughout the centuries each region developed their own specific patterns of woven stripes which differ in motifs placement and lines (straight or broken) use. Cutouts Cutouts are usually made from colorful shining paper, rarely from wrinkled tissue paper or plain tissue paper. In Poland, depending on the region, we distinguish 11 forms of cutouts. ese are Łowicz cutouts presenting genre scenes, plant and animals motifs which assume the names that correspond to the shape: “Gwiozdy” – circular cutouts, “Kodry” – rectangular cutouts, “Tasiemki” – vertical cutouts. Moreover, there are also Kurpie cutouts, divided into White Forest where one can see the cutouts called “wstęgi” and “zielki” in the form of figural compositions, individual shapes of people, birds and animals as well as Green Forest where the most characteristic form of a cutout is leluyas sticked alternatively with stars, cocks and birds. Color limitation (black or white paper) and clear symmetry are characteristic features of Belarussian cutouts. Triangles and rectangulars are the most widespread forms of cutouts in Belarus. ey contain many pre-Christian symbols such as sun, birds – a symbol of love – trees. Later pagan symbols were combined with Christian symbols. e oldest Cutouts in Ukraine were made from skin and fabric. e imaginings of tree of life, symmetric branches or geometric ornamental elements were frequent motifs. In the middle of XIXth century paper cutouts began to be made and they were used to adorn houses. ey were used as curtains, table cloths and decorations of different kinds of items. Braiding Braiding is a skill of using straw, wicker, hay, phloem of young trees, grass and bulrush to make different kinds of useful items and those whose function is purely decorative. Depending on the raw material

The promotion of common heritage of East and West used, we can distinguish several technologies of braiding. Chip baskets and punnets are made of chip, different kinds of baskets, fences, jugs, cradles, armchairs are made of wicker, hats and jugs are made of grass, beehives, barrels, jugs, hats, mats, Christmas tree ornaments and toys are made of straw. Rudnik upon San is a Polish center of wicker braiding where most citizens pursues braiding. Podlasie has also rich braiding tradition. Straw braiding is one of the most widespread types of decorative applied art in Belarus. For many years straw products were considered to be the carriers of information - the reflection of human’s emotions and thoughts. Birds, stars, garlands and more complicated compositions are made of straw. As far as braiding in Ukraine is concerned, bound dolls, which are seven centuries old, are worth mentioning. is is an archetype of matter, child, family and a symbol of positive energy. In Ukrainian tradition this toy embodies life-giving powers: fertility, prosperity and fecundity. Embroidery Different types of stitches whose shape is characteristic for different regions traditionally adorned shirts, brasseries, shawls, caftans, aprons, quilts and pillows. e motifs as well as the colors used in embroidery were not haphazard. ey signified social status, age and sex. In Poland embroidery made in Lowicz region is very characteristic. It is colorful, made on the linen, velvet or damask according to cross stitch and flat methods. Kurpie embroidery is also interesting as it is made on caps, shirts which are usually red, white or colorful with circular and semi-circular motifs. Considering the types of ornaments that function in embroidery, Ukraine can be divided into three regions: the North with dominating geometrical motifs, middle part with dominating plant motifs and the West where plant ornamentation evolved into geometrical motifs. Color is very important because each region has its own palette of colors. For instance, Polesie and Lemek province make use of only two colors – red and black, in Podole we can see only monochromatic black embroidery whereas Huzul province, Pokucie or Boikov province are famous for very colorful ones (up to 7 colors). “Embroidered soroczki” are very popular in Ukraine and embroidered towels which have adorned the icons in houses and Orthodox churches for centuries. ey were also an inseparable attribute of all familial ceremonies. In Belarus embroidery is used to adorn linen, table cloths, however, it is most frequently used to adorn clothes and the so-called “towels” which, like in Ukraine, were inseparable attribute of many ceremonies. Red, black, blue and white are the colors which are typical of Belarusian embroidery. Double-sided embroidery is characteristic to Belarus (areas around Dniepr and Dzwina) and the ornamentation used makes use of geometric forms to plants. Cocks, eagles, geese and ducks are widespread birds.

The promotion of common heritage of East and West Folk sculpture Traditional folk sculpture was made mainly by anonymous sculptors. Sacral motifs dominated. Nowadays, figures of the saints – predominantly patrons, biblical scenes but also birds, angels, musicians, animals or genre scenes are frequent motifs. In these times one can see a considerable influence of the world on the contemporary folk sculpture. e material that is used for making sculptures is mainly linden timber. Pear tree, cherry tree and poplar timber are willingly used; sometimes sculptures are made of sandstone and clay. e characteristic features of folk sculpture are: geometrization of form, equilibrium of composition, frontal arrangement, deformation, giant heads, arms, eyes, naturalism and repetition of a given sculptor in several variants. e sculptures are often painted by hand. Folk painting Marian and iconographic motifs presenting scenes from the life of Christ, the Saints presentations and genre scenes from the life of villages dominate in folk painting. Folk paintings that are usually made with the use of oil paints on linen, paper or plank characterizes: anaturalism, lack of perspective, conventional colors and domination of symmetrical forms. Glass painting is also very popular in folk art. Glass painting came to Ukraine in XIth century from Byzantium. It developed in the Carpathians mostly – as a Huzul icon on glass. In the middle of XXth century it evolved into folk glass painting and survived in this form until today. e technology is complicated and necessitates skills and talent. Ceremonial art is is an artistic activity which is connected with ceremonials, i.e. practicing ceremonies in a proper place as well as presentation of ceremonies on various festivals and shows. Ceremonial art include: ceremonial bread: “korowaj” – round wheat cakes, wedding cones or one of the most interesting forms of bread, the so-called “new latka” baked for New Year. painting Easter eggs: here we can distinguish several technologies of ornamentation – batik, scraping, pasting, brush painting and Easter eggs. e most popular motifs that can be seen on Easter eggs are: solar signs, Christmas trees and wavy streaks (most popular from geometric ornaments). Belarusian Easter eggs are very interesting. ere are Easter egg shells wrapped in laces, dyed in onion peels or in dyes, eggs with pasted straw motifs and white Easter egg shells painted in colorful patterns. Easter palms: a symbol of life, resurrection, happiness and vital powers. ey are made of green willow branches, box, blueberry, dried flowers, ribbons and dyed grass. e size of the palms differs and depends on the region. Harvest festival wreaths, masks and cribs are also part of the ceremonial art.

Ягелёнскі Кірмаш у Любліне Заахвочваньне агульнай спадчыны Ўсходу і Захаду Ягелёнскі Кірмаш злучае традыцыі гістарычных кірмашоў з сучаснай гаспадарчым і культурным абменам. Раней ён уяўляў сабой прэзэнтацыю рукадзельных і рамесьніцкіх вырабаў на працягу пяці дзён. Суправаджала гэтаму вялікая колькасьць артыстычных і культурных падзеяў. Ягелёнскія Кірмашы, якія адбываліся цягам XV і XVI стст., былі слынныя ня толькі ў Рэчы Паспалітай, але і ў Эўропе і лічыліся вялікай падзеяй для міжнароднай камэрцыі. У тыя часы горад зьяўляўся квітнеючым цэнтрам шырокамаштабнага гандлю, адным з галоўных пунктаў на шляху міжнароднага транзыту. Праз Люблін правозілі грэцкія і вугорскія віна, транспартавалі тканіны з Усходу і прыправы, вырабы зь медзі, зброю, заходняе сукно і іншае. Разам з разьвіцьцём гандлю паўставала ўсё болей рамесьніцкіх майстэрняў і купецкіх складоў. Усе гэтыя чыньнікі прывялі да хуткага ўзросту Любліна і ўсяго рэгіёну. Сёньня Люблін зьяўляецца “Ўсходняй Брамай Эўразьвязу”. Чэрпаючы зь вялікай гістарычнай спадчыны, прыпамінаючы каштоўнасьць Люблінскай вуніі, прагнем ізноў адбудаваць значэньне Любліна ў Цэнтральнай Эўропе. У гандлёвы-прэзэнтацыйнай частцы Кірмашу ўдзельнічала па-над 300 асобаў з Польшчы, Украіны, Беларусі, а таксама Літвы, Нямеччыны, Францыі, Вугоршчыны і Партугаліі. Былі выстаўлены рукадзельныя і рамесьніцкія вырабы. Аднак гістарычныя Кірмашы – гэта ня толькі гандаль, зьяўляліся яны і таксама выдатнай нагодай для спатканьняў, забаваў і абменай поглядаў. Так было і ў дачыненьні да Ягелёнскага Кірмашу, які быў і мейсцам сустрэчы купцоў, і пляцоўкай для паразуменьня розных культураў. Падчас Кірмашу вялікае значэньне мелі артыстычныя і гістарычныя выступы. Цягам 2 дзён пад Замкам стаяў рыцарскі лагер, дзе адбыўся Турнір Мяча, а таксама праўдзівая гістарычная бітва. На лузе перад Замкам гэтаксама можна было ўбачыць інсцэнаваны сераднявечны горад. Не бракавала і выступаў вандроўных штукароў, музыкаў, а таксама вулічных актораў. Мы былі сьведкамі містычных спэктакляў ды відовішчных тэатральных выступаў пад адкрытым небам. Агулам у гэтыя дні да Любліна завітала па-над 200 артыстаў. Мы хочам, каб Ягелёнскі Кірмаш у Любліне, як штогадовае мерапрыемства, зрабіўся пэўнай дэманстрацыяй сваіх асаблівых рысаў, якія, аднак, маюць сувязь з нашай агульнай гісторыяй, дэманстрацыяй усіх бакоў розных галінаў мастацтва ды ўвогуле ўсемагчымых формаў творчай экспрэсыі.

Заахвочваньне агульнай спадчыны Ўсходу і Захаду „Менавіта тут, на слынных люблінскіх кірмашах, сустракаліся купцы з Польшчы і Літвы, старажытнай Русі і нямецкіх земляў, з Расеі, са Скандынавіі, Турцыі ў разуменьні краіны, якая сягала ажно на поўнач ад Дунаю, ахопліваючы Грэцыю і Блізкі Ўсход. Калі сёньня казаць аб адзіным рынку Эўропы, то люблінскія кірмашы напэўна ўключаліся ў пачаткі тагачаснага агульнага абмену.” (З прамовы праф. Генрыка Самсановіча падчас урачыстасьці з нагоды ўпісаньня Любліна ў Сьпіс Эўрапейскай Спадчыны.) Ганаровы патранат над Ягенлёнскім Кірмашом у Любліне прынялі: Міністр Культуры і Нацыянальнай Спадчыны Маршалак Люблінскага Ваяводзтва Прэзыдэнт Любліна Арганізатар Ягелёнскага Кірмашу ў Любліне: Цэнтр культуры ў Любліне Партнёры Ягелёнскага Кірмашу ў Любліне: Горад Люблін Маршальскае ведамства Люблінскага ваяводства Горад Львоў Горад Луцк Горад Берасьце а таксама Таварыства народных рамесьнікаў Люблінскі музэй Эўрапейскі асяродак інфармацыі і культурнага ўзаемасупрацоўніцтва ў Любліне Люблінскае таварыства культурнай турыстыкі Захад – Усход Рыцарскі клюб Люблінскай Зямлі Эўрапейскі цэнтр трансгранічных ініцыятываў Музэй Ідэі, Львоў Грамадзкая арганізацыя майстроў народнага мастацтва і рамёслаў горада Бярэсьця і Берасьцейскага рэгіёну, Бярэсьце

Заахвочваньне агульнай спадчыны Ўсходу і Захаду Кірмаш фінансаваны са сродкаў Эўрапейскай Фундацыі Рэгіянальнага Разьвіцьця ў рамках Праграмы Суседзтва Польшча –Беларусь –Украіна INTERREG IIIA/TACIS CBC і зьяўляецца часткай праекту Ягелёнскі Кірмаш – заахвочваньне агульнай спадчыны Ўсходу і Захаду. Мейсца і час Кірмашу: Ягелёнскі Кірмаш адбыўся 15 – 19 жніўня 2007 ў Любліне на тэрыторыі Старога Гораду, Замкавай Плошчы, а таксама луг перад Замкам. Кантакты: Арганізацыйнае Бюро Ягелёнскага Кірмашу Centrum Kultury w Lublinie ul. Peowiaków 12 20-007 Lublin tel.: +48 081 53 603 14 mail: jarmark@ck.lublin.pl Болей інфамацыі аб Ягелёнскім Кірмашу можна атрымаць на старонцы: www.jarmarkjagiellonski.pl

Рышард Шчыгель (Ryszard Szczygieł)

Люблін – горад Эўрапейскіх кірмашоў Разам з разьвіцьцём рынкавай гаспадаркі ў позьнім сярэднявеччу, у Заходняй Эўропе зьявілася патрэба ў хуткім і шырокадаступным гандлёвым абмене. Ад ХІІІ ст. узрастаў тавараабарот масавых, галоўным чынам тэкстыльных вырабаў, мэталёвых, а затым і збожжам, быдлам і т.зв. ляснымі таварамі. З гэтае прычыны пачалася арганізацыя зьездаў купцоў у азначаных гарадох называных кірмашамі. Ягелёнская манархія ўключылася да вялікага гандлёвага абмену напрыканцы XIV ст. У XV і XVІ стст. з дрэвам і вырабамі зь яго, а пазьней са збожжам з Польшчы, з валамі з Украіны і Малдовы, а таксама з футрам і скурамі зь Літоўскіх земляў і з Масквы. Аднак галоўным чыньнікам, які інтэрнацыяналізаваў гандлёвы абмен у Любліне, была Крэўская Вунія 1385 г. Менавіта яна паспрыяла ўзросту горада над Быстшыцай у асяродак гаспадарчага развою на памежжы Польшчы і Літвы. 1 ліпеня 1392 г. Кароль Уладзіслаў Ягайла выдаў прывілей, які дазваляў люблінскай гарадзкой гміне на арганізацыю 16-дзённага вясновага кірмашу на Zielone Świątki (10 V – 13 VI). Ад гэтага моманту Люблін зрабіўся мейсцам спатканьняў купцоў з блізкіх і далёкіх земляў. Прыбывалі яны з усіх накірункаў, але спачатку было найбольш купцоў, якія ўдзельнічалі ў вялікім гандлю на шляху Заходняя Эўропа – Літва і Масква. Сьцягваліся яны і з гарадоў Тэўтонскага ордэну, а таксама са Львова і далейшага Поўдня. Акрамя ўзгаданых тавараў, гандлявалі яны: рыбай, мёдам, воскам, каноплямі, ільном і фарбавальнікам да тканінаў – кармінам. Улічваючы зьмены ў арганізацыі люблінскіх кірмашоў, а таксама інтэнсыўнасьць заключаных там пагадненьняў, іх дзейнасьць можна падзяліць на тры этапы. Першы этап прыпадае на 1392-1448 гг, калі тыя кірмашы толькі дабіваліся міжнародай рэпутацыі. Напрыканцы гэтага этапу папулярнасьць люблінскіх кірмашоў была настолькі вялікай, што аднаго вясеньняга кірмашу ўжо бракавала. Таму кароль Казімір Ягелёнчык 30 чэрвеня 1448 г выдаў гораду новы прывілей на дазвол арганізацыі трох кірмашоў – зімовага, летняга і вясновага. Другі этап – 1448-1538, калі да Любліна прыбывалі купцы ад Пэрсыі і Маскоўскага Княства з усходу, па Францыю і Англію, Нідэрлянды і Італію на захадзе, а таксама ад Скандынавіі па тэрыторыі Асманскай Імпэрыі. У 1538 г. кароль Жыгімонт Стары вырашыў, што зімовыя і вясновыя кірмашы будуць працягвацца 2 тыдні, падобна, як і ў Кракаве. Такім чынам, былі яны скарочаныя на 2 дні. У 1537 г. зьявіліся першыя скаргі на купцоў зь Літвы за тое, што тыя ехалі да Ўроцлава, абмінаючы Люблін, што кароль забараняў.

Заахвочваньне агульнай спадчыны Ўсходу і Захаду Трэці этап распачаўся ў 1538 г. і трываў да мяжы XVI і XVII стст. Тады наступіў схіл ролі люблінскіх кірмашоў, зьвязаны з падпісаньнем Люблінскай Вуніі ў 1569 г., калі ў сувязьзю з далучэньнем да Кароны Валыні, Падляшша і Ўкраіны, зьнікла мяжа гаспадарчых рэгіёнаў. Варта адзначыць, што і ўзрастае значэньне Варшавы, якая ў апошняй чвэрці XVI ст. пераняла ролю Любліна ў гандлі, а таксама ўтварэньне Каралеўскага Трыбуналу ў Любліне, што не спрыяла спакойнаму правядзеньню купецкага гандлю. Люблінскія кірмашы збольшага сталі зьездамі нацыянальнага маштабу, падчас якіх купцы сустракаліся са шляхтай і магнатамі, якія прапаноўвалі ім прадуктаваныя ў фальварках збожжа і быдла, а таксама лясныя тавары. Аднак ня гледзячы на гэта, люблінскія кірмашы адыгралі вялізарную ролю ў гісторыі горада над Быстшыцай. Цягам XV і XVI ст. з маленькага гарадзкога асяродка, які ў канцы XIV ст. знайходзіўся толькі ў трэцім дзясятку гарадоў Кароны, Люблін ператварыўся ў адзін зь дзесяці найважнейшых гарадоў Рэчы Паспалітай Абодвух Народаў.

Артыстычная праграма Ягелёнскага Кірмашу Галоўнай ідэяй Ягелёнскага Кірмашу было спалучэньне традыцыі гістарычнага кірмашу з сучасным культурным і гаспадарчым абменам. Мэтай арганізатараў было ня толькі зарганізаваньне гандлёвага абмену, але, галоўным чынам, стварэньне пляцоўкі для спатканьня польскай культуры з культурамі суседзяў з-за Бугу, аднаўленьне сувязі з Украінай і Беларусьсю, а таксама дэманстрацыі культуры Ўсходняй Эўропы ў Эўразьвязе. Акрамя таго, Кірмаш – гэта ня толькі латкі, купцы і варштаты мастацкага рукадзельля, але таксама канцэрты, спэктаклі і танцы. Усё гэта злучае нас з эпохай сярэднявечча, пачаткамі рэнэсансу, з культурамі ўсходу і памежжа. Зрабілі ўражаньне таксама і калектывы з малых мясцовасьцяў, якія выконваюць традыцыйную музыку, а таксама вядомыя фальковыя гурты з Польшчы і замежжа. На пляцоўцы былога фарнага касьцёла адбываліся канцэрты, спэктаклі, а таксама выступленьне групы штукароў, якія прыехалі, каб пазабавіць жыхароў Любліна. Шпацыруючы вуліцамі Старога Гораду, было чуваць тлум музыкі і сьпеваў, а таксама галасы купцоў. У прыгожым сцэнічным афармленьні ўнутранага дворыка кляштару дамініканаў, а таксама на Замкавай плошчы адбыліся відовішчныя, містычныя, таямнічыя спэктаклі тэатраў са Львова, а на лузе перад Замкам быў пабудаваны сярэнявечны горад. Зь вялікім посьпехам адбыўся Рыцарскі Турнір, на які зьехаліся рыцарскія клюбы з Польшчы і Літвы. Рыцары паказвалі сваё майстэрства валоданьня мячом, стральбы з арбалета і лука. На Ягелёнскім Кірмашы мы прымалі гасьцей з Украіны, Беларусі, Літвы, Вугоршчыны, Партугаліі і Польшчы. До схід сонця, Львоў, Украіна Склад: Тамара Гваздарова, Анастасія Гваздарова, Марта Стэфура Гурт выконвае ўкраінскія абрадныя песьні ў традыцыйнай форме, у якой яны захаваліся да сёньняшняга дня ў вёсках. Удзельнікі самі зьбіраюць матэрыял падчас экспэдыцыяў па Палесьсю, Падольлі і ваколіцах Палтавы. Настаўнікам аўтэнтычнага сьпеву зьяўдяецца Юрый Кандраценка. Коралі, Львоў, Украіна Склад: Людміла Збароўская, Галіна Пахулевіч, Ларыса Лукашэнка Гурт рэканструюе традыцыйную музыку Ўкраіны. Матэрыял да рэпэртуару яны зьбіраюць паддчас навуковых экспэдыцыяў па краіне. Сьпяваюць абрадныя песьні, часам пад акампанэмэнт

Заахвочваньне агульнай спадчыны Ўсходу і Захаду скрыпкі і бубнаў. Гурт Коралі ўдзельнічаў на міжнародных фальковых фэстывалях у Польшчы, Нямеччыне, Вугоршчыне, Літве і Ўкраіне. Выцінанка, Берасьце, Беларусь Гурт складаецца з 12 асобаў, якія выступаюць у прыгожых беларускіх народных строях пад акампанэмэнт бубнаў, скрыпкі і тамбурына. Маладзёжны фальковы гурт Siercikai, Панявеж, Літва Пад кіраўніцтвам Ліны Віленэ Гурт складаецца з удзельнікаў школьнага ўзросту. Яны граюць архаічную і паліфанічную музыку з паўночна-ўсходняй Літвы. Акрамя гэтага, гурт таксама выконвае фалькова-джазавую, фалькова-рокавую і сучасную музыку. Фальковы гурт Raskilia, Панявеж, Літва Пад кіраўніцтвам Ліны Віленэ У склад гурту ўваходзяць 30 асобаў, якія ў звычайным жыцьці маюць самыя разнастайныя спэцыяльнасьці. Калектыў знаёміць нас з музыкай розных стыляў і часоў (ад архаічных твораў, па музыку ў стылі рэтра ХХ ст.), але найбольш прэзэнтуе фальклёр літоўскага этнаграфічнага рэгіёну Аўкштайтыя. Hollóének Hungarica, Дэбрэчын, Вугоршчына Склад: Балінт Ляёс: вакал, лютня, бузукі, званкі, флейта, сярэднявечныя сьвісткі, сярэднявечная кобза (басэтля, дуды); Борсаш Пэтэр: сярэднявечныя бубны, званкі, вакал; Дзікман Роланд: вакал, флейта, званкі, сярэднявечныя бубны; Кульшар Бэла: сярэднявечныя сьвісткі, флейта, вакал; Мадай Аніта: скрыпка, фідуля, флейта; Сос Істван Ёзэф: сярэднявечныя бубны, вакал, званкі. Перад заснаваньнем гэтага калектыву некалькі зь ягоных чальцоў удзельнічалі ў рэканструкцыі сярэднявечных бітваў. У гэты час лідэр гурту пазнаёміўся з арыгінальнай музыкай, якую гралі на дудах падчас гістарычных кірмашоў. Гурт удзельнічаў у вялікай колькасьці сярэднявечных фэстываляў у Корын-Гольцаў каля Бэрліну і ў Эбэрсвальдзе (Нямеччына), выступаў падчас Фэстывалю Рэнэсансу ў Д’юле (Вугоршчына), на сярэднявечных імпрэзах у Дыошд’ёр і Фюзэр (Вугоршчына), а таксама ў Вышэградзе (Чэхія). Выконваюць сярэднявечную і музыку XVII ст. У іх рэпэртуары гучаць гішпанскія, нямецкія, скандынаўскія, італьянскія, францускія і, вядома, вугорскія мэлёдыі.

Заахвочваньне агульнай спадчыны Ўсходу і Захаду Mui Nobre Real Tunel Academico – Tuna Universitaria de Viseu, Партугалія Назва гурту паходзіць ад злучэньня дзьвух словаў: tuna – унівэрсытэцкі музычны калектыў, і tunel – маючае нейкае дачыненьне да Regiăo Demarcada do Dăo – назвы рэгіёну у ваколіцах Візэу, вядомага вінаградарствам і вінаробствам. Гурт стаў шырока выдомым як “група Куплетаў і Сэрэнадаў”, надаўшы сабе аблічча пазычанае з рыцарскіх аповесьцяў. Як і на пачатку сваёй творчасьці, так і зараз, выканаўцы прапагандуюць добрыя акадэміцкія традыцыі і музычныя звычаі, сяброўства і пачуцьце адзінства. Капэла Яна Гацы (Kapela Jana Gacy), Малыя Пшысталавіцы, Польшча Вёска Малыя Пшысталавіцы знаходзіцца паміж гарадкамі Пшысуха і Апочна ў мікрарэгіёне Каякаў. Гэты рэгіён слынны з-за цудоўнай, экспрэсыўнай скрыпічнай музыкі, якую нават і да сёньня суседзі зайздросьліва называюць “каёцкімі выкрутасамі”. Ян Гаца грае на скрыпцы з 16 гадоў. Ён адзін з найлепшых і ў той жа момант адзін з апошніх вясельных скрыпачоў у гэтым рэгіёне. Ягоны багаты рэпэртуар складаецца перадусім з мазуркі, абэрка і полькі. Музыка Яна Гаца незвычайна дынамічная, яе адрозьнівае багатае аздабленьне і “абыгрываньне”, альбо варыянтная і часта імправізаванае паўтарэньне тэмы. На бубнах суправаджае спадару Яну ягоны стрыечны брат Стэфан Гаца – знаўца мясцовай музыкі, танцор і сьпявак. Вакальны гурт Апора (Zespół Śpiewaczy Ostoja), Хэлм, Польшча Гурт існуе 8 гадоў і налічвае 12 удзельнікаў. Выконвае народныя, застольныя (бяседныя) і бытавыя песьні. Калектыў культывуе старыя народныя традыцыі, а праз спатканьні зь дзецьмі і моладдзю перадае традыцыі наступным пакаленьням. Гурт дэманструе традыцыйныя абрады, сьвята, а дадаткова займаецца абраднай плястыкай і праводзяць варштаты ды паказы, якія суправаджаюць традыцыйныя сьпевы. Капэла дудароў Манугі (Kapela Dudziarska Manugi), Польшча Склад: Томаш Кіціньскі – кіраўнік капэлы, дудар, скрыпач, стваральнік дуд; Міхал Моцак – скрыпач; Войцэх Бяласік – дудар; Збышэк Каспэрскі – скрыпач У 1977 годзе Анна Маркевіч, краязнавец і аматарка старых традыцыяў, заклала маладую капэлу. Настаўнікам стаў Эдвард Ігнысь са Сьмігля, стваральнік дуд, які выхаваў шмат скрыпачоў і дудароў у ляшчынскім рэгіёне. Сёньня Томаш Кіціньскі, ягоны вучань, кіруе капэлай. Калектыў грае аўтэнтычную музыку, падыгрываючы да букавецкага танцу рэгіянальным гуртам. Але шмат выступаюць і самі: граюць на вясельлях, гульнях, вечарынах. Капэла мае на сваім рахунку адну запісаную плыту „Skrzypki ładnie grajum, dudki ładnie brzynczum...”

Квартэт Ёргі (Kwartet Jorgi), Познань, Польшча Склад: Барташ Брыла – скрыпка, Януш Брых – саксафон (сапрана), Мацей Рыхлы – пастухова флейта, Вальдэмар Рыхлы – гітара Гэты квартэт прапануе слухачам тры музычныя традыцыі: клясычная, джазавая і народная. Элемэнты гэтых накірункаў пераплятаюцца і ствараюць шчыльную, згуртаваную форму. З 1982 г. артыстычная праца ў Квартэце Ёргі палягае на “ажыўленьні крыніцаў гісторыі”, а таксама на падняцьці архаічных матываў і знаходжаньні новых пэрпэктываў таго, што зьяўляецца вечным у культуры. Ад пачатку свайго існаваньня квартэт супрацоўнічае з тэатрамі, піша музыку для спэктакляў. Калектыў даў сотні канцэртаў у Польшчы, удзельнічаў у шматлікіх фэстывалях у Эўропе. Акрамя таго, музыку квартэту часам выкарыстоўваюць у польскіх і замежных фільмах. Зумба (Zumba), Кракаў. Польшча Склад: Гія Безуашвілі (Тбіліся) – флейта, саламуры, пандуры, гітара, сьпеў; Блазэй Бэтлей (Ясла) – бас-гітара, Мацей Алоўня (Кракаў) – пэркусія; Анджэй „Sqvar” Скварэк (Кракаў) – электрычная віялянчэль, сынтэзатар-сэмплер; Марцін Паляньскі (Ясла – Кракаў) – пэркусійныя інструмэнты Слова Зумба мае два значэньні. Па-першае, гэта грузінская назва філязофскага каменю; падругое, гэта скарачэньне ад першых літараў грузінскага выказваньня “часам толькі хопіць чагосьці пажадаць, як гэта зьдзейсьніцца”... Гурт з такой назвай паўстаў у Тбілісі ў 1995 г. Заклалі яго кузэны: Гія Безуашвілі (флейта, сьпеў) і Заза Карынтэлі (зумба-гітара, сьпеў). У хуткім часе гурт Зумба стаў адной з самых папулярных маладзёжных камандаў Грузіі, а таксама быў ляўрэатам мясцовых і міжнародных фэстываляў. Кракаў стаў для іх другім домам. Вырашаючую ролю ў гэтым адыграла сустрэча з украінскімі музыкамі – Валянтынам Дуброўскім і Аляксандрам Андрыеўскім зь Кіеву, Раманам Росам і Мартынам Твердуном са Львова, а таксама з амэрыканскім выканаўцам блюзу Паўлам Рымплем. Тады быў зьменены стыль гурту: прыгожыя аўтэнтычныя грузінскія песьні і мэлёдыі аўтарства Гіі Безуашвілі былі “апрануты ў адзеньне” цяжкога року, што мусіла падкрэсьліць незвычайную магутнасьць музыкі Каўказу. Але, тым ня менш, у творчасьці гурту засталося шмат прасторы для імправізацыі. У жніўні 2003 г. у гэтым складзе была запісаная плыта O’dia Doe. Акрестр Сьвятога Мікалая (Orkiestra Świętego Mikołaja), Люблін, Польшча Гэты гурт, несумненна, належыць да эліты фолькавых калектываў Польшчы. Некаторыя музычныя крытыкі лічаць, што капэла сфарміравала фолькавы музычны стыль дзевяностых, ствараючы падставы папулярнасьці гэтага накірунку ў апошнім часе. Музыка “Аркестра” характарызуе ўжыва-

Заахвочваньне агульнай спадчыны Ўсходу і Захаду ньне выключна акустычных інструмэнтаў і тэхнікі т. зв. “белага” сьвеву. У сваіх аранжыроўках гурт ахвотна сумяшчае рэдкія струнныя інструмэнты, такія як дутар і цымбалы. Дзякуючы ім, у вялікай меры ствараецца спэцыфічны і непаўтаральны калярыт гучаньня гурту, надаваючы яму містычную атмасфэру. Капэла адна зь першых уключыла да рэпэртуару музыку, натхнёную славянскім фальклёрам, перадусім польскім, лэмкаўскім і гуцульскім. Фэдэрацыя і Паданьні Памежжа (Federacja i Klechdy Pogranicza), Люблін, Польшча Паданьні Памежжа – гэта аўтарская ідэя гурту Фэдэрацыя. Усё гэта: эстраднае відовішча з адпаведнай сцэнаграфіяй, мастацкім афармленьнем і харэаграфіяй, сьпевамі на вершы выбітных паэтаў, якія зьвязаныя з Крэсамі. Кампазыцыя, паміж якой уплецяны традыцыйныя творы, напісана Маркам Анджэеўскім, Пётрам Сэлімам, Янам Кандракам і Казімежам Гжэськавякам. У праекце, які быў падрыхтаваны да Ягелёнскіх Кірмашоў, з прыемнасьцю выступалі ансамблі зь Беларусі і Ўкраіны. Прагарама была створана, каб узгадаць вялікія літаратурныя легенды люблінскай зямлі і памежжаў былой Рэчы Паспалітай. Між іншым было ўзгадана, якую ролю адыграў Мікалай Рэй ці Ян Каханоўскі ў польскай усходняй палітыцы. Было ўсьвядомлена, што Баляслаў Лесьмян правёў сваю маладосьць ў Кіеве і першыя свае вершы пісаў па-расейску, а Вінцэнцій Поль значную частку жыцьця пражыў у Львове, займаючыся навуковай дзейнасьцю. Калектыў старажытнага танца Belriguardo, Люблін, Польшча Склад: Малгажата Вайцешук, Мацей Вайцешук, Даніель Філіпэк, Юстына Кавальчык, Аня Ўраткоўска, Эдыта Рубах, Агнешка Тэрпілоўска, Патрыцыя Цьвік, Патрык Глагоўскі Гурт паўстаў у 2001 г. „Belriguardo” з італійскага перакладаецца як “краявід”. Так называлася ў XVI ст. віла ўладароў Фэрары, у якой князь Леанэла атрымліваў урокі танца ад маэстра Дамэніка з Піяцэнзы, найстарэйшага майстра тагачаснай італійскай школы танца. „Belriguardo” – гэта таксама рэнэсансны танец, аўтарама якога быў сам Дамэнік. Гурт зьвязаны з эпохай сярэднявечча і рэнэсансу, калі мевавіта танец быў важным элемэнтам прыдворнай культуры. Абапіраючыся на гістарычныя крыніцы, удзельнікі спрабуюць творчым чынам наблізіцца да тагачасных заходнеэрапейскіх танцаў, аднавіць атмасфэру рэнэсансных баляў. Львівський академічний театр імені Леся Курбаса, Львоў, Украіна Тэатр паўстаў у 1988 г., дзякуючы намаганьням групы сяброў пад кіраўніцтвам Уладзімера Кучынскага. Калектыў удзельнічаў у вялікай колькасьці тэтральных фэстываляў і міжнародных

Заахвочваньне агульнай спадчыны Ўсходу і Захаду праэктах, між іншым, у Польшчы, Расеі і на Ўкраіне, зьяўляецца ляўрэатам шматлікіх узнагародаў. Гэта тэатр разьвіцьця і пошуку розных артыстычных мэтодаў. Тэатр імя Леся Курбаса прадставіў падчас Люблінскага Кірмашу спэктакль “Нарцыс”. Тэатральнае прадстатаўленьне ўяўляе сабой філязофскі дыялёг аб падарожжы чалавека да самаадкрыцьця, які напісаў “украінскі Сакрат” - Грыгорый Скаварада (1722-1794). Спэктакль спрабуе злучыць філязофскія тэксты са старажытнымі песьнямі, а таксама выявай, якую адчыняе і падтрымлівае сымбалічны матыў. Спэцыфічная ігра актораў дазваляе зрабіць непаўтаральнае спалучэньне сьпеву і мовы, дзе гучаньне словаў перапоўнены эмацыйным зьместам, дзе словы злучаюцца ў мэлёдыю і ў тый жа момант песьня становіцца выратаваньнем. Асабліва істотным элемэнтам экспэрымэнту зьяўляецца спроба зразуменьня экзыстэнцыйнага сэнсу розных рэлігіяў як сувязьзь паміж істотай і Абсалютам. Духоўны тэатр “Воскресіння”, Львоў, Украіна Тэатр быў заснаваны ў 1990 г. Яраславам Федарышынам і групай маладых актораў з Украіны як незалежная арганізацыя. Тэатр дабіўся вядомасьці дзякуючы сваёй дзейнасьці і крэатыўным пошукам экспрэсыі ды сцэнічных формаў. За 12 гадоў свайго існаваньня тэатр удзельнічаў у шматлікіх міжнародных фэстывалях у Эдынбургу (Шатляндыя), Даўгаўпілсе (Латвія), Рускім Крэстужы (Сэрбія), у Славеніі, на Ўкраіне і ў Польшчы. Калектыў быў шматразова ўзнагароджаны. Падчас стварэньня новых спэктакляў тэатр супрацоўнічае з групамі зь іншых краінаў (Польшча, Славенія, Малдавія і Нямеччына). Акрамя клясычных драмаў, калектыў знаходзіцца ў пошуку новых тэтральных формаў, стварыў некалькі вулічных прадстаўленьняў. Тэатр таксама зьяўляецца арганізатарам вялікай колькасьці розных пубічных дыскусіяў і канфэрэнцый, якія маюць на мэце ўнесьці зьмены ў сацыяльнай ахове артыстаў. Падчас Ягелёнскага Кірмашу тэатр “Воскресіння” паказаў спэктакль на адкрытым паветры пад назвай Фіеста Барэльефаў, у якім “ажываюць” найважнейшыя падзеі ў гісторыі Львова. Накаторыя зь іх маюць таямнічы характар, іншыя жа напоўнены ліхаманкавай бітвай, каханьнем, магіяй і інтрыгамі, зачарованай музыкай. Спэктакль злучае ў сабе элемэнты хаджэньня на хадулях, драмы, цыркавога мастацтва. Цікавай дэтальлю мінулага Кірмашу было Славянскае Гарадзішча, альбо сярэднявечнае мястэчка, якое было пабудавана на лузе пад Замкам, дзе цягам дзьвух дзён пульсавала сапраўдна гарадзкое жыцьцё. Там адбываліся дэгустацыі страваў, дэманстрацыі гістарычных бітваў, танцаў, варажбы ды славянскіх традыцыяў, а таксама гульні і забавы для публікі. Можна было паўдзельнічаць у гарнцарскіх варштатах, у вырабленьні дзёгцю, ткацтве, страляньні з лука, альбо паспрабаваць пісаць гусіным пяром. Зразумела, што не бракавала паказаў старажытнай зброі і вырабленьня ўзбраеньня, а таксама славянскіх абрадаў як, напрыклад, заручыны ці танцы з вагнём.

Варштаты Падчас Ягелёнскага кірмашу мелася непаўторная магчымасьць прыняць удзел у варштатах народных раместваў. Выбар быў вялікі, і ня толькі маючы на ўвазе разнайстайную тэматыку заняткаў, але таксама і колькасьць майстраў. Мастацтва лепкі на ганчарным коле можна было засвоіць ад такіх майстраў ганчарнай справы, як Пётр Скіба, або ад прадстаўляючага традыцыйнае ланжкоўскае ганчарства Адама Жэлязка. Вельмі цікавымі былі ганчарныя варштаты аб’яднаныя з варштатамі традыцыйнага архаічнага сьпеву, якія вяла Эва Возьняк. Вялікім побытам карысталіся варштаты маляваньня на шкле, якія праводзіла пані Катажына Гаспадарык, варштаты вырабаў кветак і ляляк з паперы, што прапанавала пані Марыя Маюўка, варштаты традыцыйнай народнай выцінанкі пані Марыі Глень, або варштаты супругаў Пікуляў, ад якіх можна было атрымаць веды па тэме самых разнастайных тэхнік вышыўкі і карункапляценьня. Мужчыны ахвотна удзельнічалі ў кавальскіх уроках Томаша Гамолы, таксама як і правяралі свае сілы, чаканячы манэты на сярэднявечным манэтным двары. З вялікім задавальненьнем наведаваўся і стэнд музычнай группы “Астоя” з Хельму, дзе паказваліся спосабы вырабу ўпрыгожваньняў з саломы і розных відаў паперы. Падчас Ягелёнскага Кірмашу была магчымасьць прыглядзецца да таго, як робіцца разьба па дрэве (Тадэвуш Шульц), у чым сакрэт апрацоўкі бурштыну (Зьдзіслаў Бзюкевіч), як плесьці кошык (рышард Махоўскі), што такое народнае маляваньне (Станіслаў Кагуцюк, Вяслава Шымоняк) і якім спосабам прадзецца лён на калаўроце (Літвінюк Яніна, Папіньска Ёана). Шмат якім рамёствам можна было навучыцца ад мастакоў з Украіны і Беларусі, якія правадзілі варштаты і показы, між іншым, вырабу традыцыйных ляляк і ўпрыгожваньняў з саломы, мастацкай апроцоўкі шкла і таксама ткацкія варштаты на традыцыйных кроснах. Вельмі вялікі інтарэс прыцягнуў да сябе пан іван Супрунчук зь Беларусі, які, карыстаючыся толькі сякерай, рабіў манументальную разьбу па дрэве.

Рамёствы „Ганчарная справа” Ганчарства - гэта працэс складаны, які складаецца з здабыцьця гліны, яе прыгатаваньня да вырабу, мадэляваньня, упрыгожваньня і абпальваньня. Найбольш тыповыя - вырабы, якія лепяць на ганчарскім коле, але заслугоўваюць увагу таксама і вырабы з гліны, зробленыя рукамі.

Заахвочваньне агульнай спадчыны Ўсходу і Захаду На працягу гадоў у асобных краях і рэгіёнах склаліся ганчарскія цэнтры, кожны зь якіх вылучаўся сваім спецыфічным стылем, формай і мэтадам абпальваньня. У Польшчы да найцікавешых вырабаў адносяцца так званыя сівакі, вядомыя, між іншым, з Паўлава, балімоўскае ганчарства, або пабелены посуд зь белай гліны, азболеныя характэрнымі малюнкамі з птушынага сьвету, таксама як і лонжкоўскае ганчарства з пабяленьнем цэлай паверхні посуда, дзе асноўным матывам аздабленьня зьяўляецца пеўнік або птушачка. Беларускае ганчарства ўпрыгожвалася розным спосабам, але асноўнае месца тут займаюць маляваныя трыкутнікі, ромбы, ломаныя лініі, вуглы, таксама як і колы, крыжы, рысачкі, падобныя да промняў сонца. Традыцыйнае ўпрыгожваньне тут перадусім было зьвязанае з вераю насельніцтва і культам багоў. На Ўкраіне найпапулярнейшымі матывамі аздабленьня былі расьлінныя, часьцей кветкі, знакі і матывы геральдычныя, а таксама фігуральныя кампазыцыі, перадусім на місках і кафлях. Найстарэйшымі ганчарскімі цэнтрамі на Ўкраіне былі Кіеў, Васількоў, Умань, Чарнігаў, Глухаў, Палтава, Харкаў, Бар ды Камянец-Падольскі. Кавальства Кавальства - гэта рамёства, пры дапамозе якога доўгі час вырабляліся рэчы з жалеза для вясковых гаспадарак. Сама асоба каваля ў вёсках вельмі шанавалася, і ня толькі з-за спэцыфікі свайго рамества, а яшчэ і з-за таго, што каваль як асоба, якая працуе з вагнём, часта трактаваўся, як хтосьці, хто валодае неверагоднай моцай і зьвязаны з магічнымі сіламі. Кавалі ў сваіх кузьнях падкоўвалі коняў і таксама выраблялі сельскагаспадарчыя прылады, замкі, колы для цэбраў, шарніры, брамы, краты для вокнаў, а таксама і ўпрыгожваньні. Сучаснае польскае, украінскае і беларускае кавальства - гэта, перадусім, кавальства мастацкае, бо прамысловасьці і тэхналягічнае разьвіцьцё адабрала ў каваля працу. Алеж нават зараз, галоўным чынам на тэрыторыі Ўкраіны і Беларусі яшчэ можна сустрэць кузьніцу, якая працуе, і каваля ў вёсцы, у Польшчы такіх цэнтраў цяпер ужо значна меней, а тыя, якія існуюць, робяцца важнай атракцыяй для турыстаў. Ткацтва Ткацтва было галоўным заняткам жанчын, які перадавўся з пакаленьня ў пакаленьне. Зробленыя такім спосабам тканіны знаходзілі сваё месца ў адзеньні, хатняй гаспадарцы і рыштунку.

Заахвочваньне агульнай спадчыны Ўсходу і Захаду У ткацтве, як і ў ганчарстве, мы можам заўважыць характэрную адметнасьць для дадзенага этнаграфічнага рэгіёну. Лавіцкае ткацтва вылучаецца характэрным наборам фарбаў для палосаў, паўночная і паўночна-ўсходняя частка краю адрозьніваецца асаблівым багацьцем колераў, узораў і перапляценьняў. Цікавым рэгіёнам зьяўляецца Курпе, таксама як і Бялэ з ваўнянымі дыванамі зь іх чырвона-зялёна-гранатавымі палоскамі, як і Курпе Зялёне, дзе тканіны маюць белыя і ружовыя палоскі на зялёным фоне. Для Любліншчыны найбольш характэрная льняная тканіна з чырвонымі палоскамі пасякі: палавікі, фартухі і абрусы, таксама як і так званыя шмацякі, палавікі, зробленыя са шматкоў. На Ўкраіне найбольш распаўсюджаным відам ткацтва зьяўляецца вырабленьне двухбаковых дываноў. Калі спыніцца на ўзорах і колерах дываноў, то можна падзяліць іх на дзьве групы: у Галіцыі і тэрыторыях на захад ад Дняпра пераважаюць геаметрычныя арнамэнты, а на тэрыторыі на ўсход ад Дняпра - расьлінныя матывы. Характэрнай рысай украінскіх дываноў зьяўляецца незвычайная кампазыцыя і гарманічная палітра колераў. З ткацтвам цесна зьвязаная “выбійка”. Яна заключаецца ў адбіваньні, або таксама на адцісканьні на белым палатне арнамэнтаў пры дапамозе драўляных кубікаў альбо валікаў. Цэнтрамі ткацтва ў сучаснай Украіне зьяўляюцца Карпаты, Палесьсе, Пакуцьце, Падольле, Львоў і Дарагабыч. Што тычыць Беларусі, то ткацтва заўсёды грала там важную ролю. На кроснах рабіліся элементы строяў, палавікі, ручнікі. Усё гэта пасьля аздаблялася пры дапамозе вышыўкі. Для Беларусі характэрна тканьне паясоў на дошках. Колеры падбяраліся па кантрастным прынцыпе, насычаныя сьветлыя побач зь цёмнымі. На працягу стагоддзяў кожны рэгіён выпрацоўваў свае спэцыфічныя ўзоры тканых паясоў, якія адрозьніваліся разьмяшчэньнем матываў і ўжываньнем лініі, або прамых або крывых. Выцінанкі Збольшага выцінанкі робяцца з каляровай глянцавай паперы, радзей з плісіараванай альбо гладкай тонкай паперы. У Польшчы, у залежнасьці ад рэгіёну, вылучаюцца 11 формаў выцінанак, сярод якіх выцінанкі лавіцкія, якія паказваюць побытавыя сцэны, расьлінныя матывы, жывёлаў, і ў залежнасьці ад выгляду, маюць адпаведныя назвы: “Гвёзды” - выцінанкі акруглыя, “Кодры” - выцінанкі прамавугольныя, “Тасемкі” - вертыкальныя выцінанкі. Апроч таго, вылучаюцца выцінанкі курпёўскія, сярод якіх выцінанкі з Пушчы Бялай, дзе можам сустрэць так званыя стужкі і зелкі ў форме фігуральных кампазыцый зь адзіночнымі постацямі людзей, птушак, жывёлаў, таксама і на Пушчы Зялёнай, дзе характэрная форма выцінанак зьяўляюцца прыклееныя лелуі ў чаргаваньні з зоркамі, пеўнямі ды птушкамі.

Характэрнай рысай для беларускай выцінанкі зьўляецца абмежаваньне ў калерах (чорная або белая папера), а таксама выразная сымэтрыя. Найбольш распаўсюджаная ў Беларусі форма выцінанкі - трох- або чатырохкутнік. У ёй закладзеныя многія перадхрысьціянскія сымбалі, такія, як сонца, птушкі як сымбаль каханьня, дрэва. Пазьней паганскія сымбалі злучылія з хрысьціянскімі. Найстарэйшыя выцінанкі на Ўкраіне былі выкананыя са скуры і тканінаў. Частымі матывамі былі выявы дрэва жыцьця, сымэтрычныя галінкі, або геамэтрычныя дэкаратыўныя элемэнты. У другой палове ХІХ пачалі рабіць выцінанкі з паперы і ўпрыгожваць імі хаты. Яны служылі як фіранкі, абрусы, а таксама як ўпрыгожваньні для самых розных прадметаў. Пляценьне Пляценьне - гэта мастацтва выплятаньня з саломы, вербалозьніка, сена, лыка, маладых дрэваў, травы і чарота разнастайных побытавых прадметаў, а таксама і прадметаў, якія нясуць дэкаратыўную функцыю. У залежнасьці ад сыравіны, мы можам вылучыць больш за дзясятак тэхнік пляценьня. З лубу часьцей за ўсё выплятаюцца лубянкі і кашолкі, зь вербалозьніку - розныя віды кошыкаў, плотаў, жбанкоў, калысак, фатэляў, з травы - капелюшы і жбанкі, а з саломы - вульля, цэбры, жбаны, капелюшы, цыноўку, елачныя ўпрыгожваньні або цацкі. На польскай зямлі сваімі майстрамі пляценьня з вербалозьніку знакамітыя Руднік над Санам, дзе выпляценьнем занятая большасьць мясцовых жыхароў, але таксама багатая традыцыя пляценьня і на Падляшшы. У Беларусі пляценьне з саломы - адзін з найбольш распаўсюджаных відаў дэкаратыўна-прыкладнога мастацтва. Здаўна лічыцца, што вырабы з саломы - своеасаблівыя перадатчыкі інфармацыі, якія адлюстроўваюь эмоцыі, думкі, унутраны сьвет чалавека. З саломы рабілі птушак, зорачкі, вянкі, але таксама і больш складаныя кампазыцыі. Яскравы прыклад пляценьня на Ўкраіне - вязаныя лялькі, традыцыя вырабу якіх налічвае 7 стагоддзяў. Яны ўтрымліваюць у сабе архетып матэрыі, дзіцяці, сям’і, а таксама сымбаль, утрымліваючы пазытыўную энэргію. У ўкраінскай традыцыі такія лялькі ўвасаблялі жыцьцядайныя сілы: ураджай, дабрабыт і пладавітасьць. Вышыўка Самыя разнастайныя вышыўкі, для кожнага рэгіёну свае, характэрныя. Традыцыйна ўпрыгожвалі кашулі, станікі, хусткі, кафтаны, фартухі ды навалчкі на подушкі. Матывы, як і колеры, што

Заахвочваньне агульнай спадчыны Ўсходу і Захаду выкарыстоўваліся ў вышываньні не былі выпадковымі. Яны значылі грамадзкі стан, узрост і пол. Для Польшчы найбольш характэрнымі зьяўляюцца вышыўкі, выкананыя ў Лавічы. Яны каляровыя, зробленыя крыжыкавым спосабам на палатне, аксаміце або дамасьце. Таксама вартая ўвагі курпёўская вышыўка, выкананая на каптурах, кашулях, якія часьцей былі чырвоныя, белыя альбо стракатыя з кругавымі і паўкругавымі матывамі. Паводле тыпаў арнамэнтаў, выступаючых у вышыўцы, Украіну можна падзяліць на тры рэгіёны: поўнач зь перавагай геамэтрычных матываў, цэнтр, дзе галоўнае месца аддаеца расьлінным матывам, ды захад, дзе расьлінная арнамэнтыка ператвараецца ў геамэтрычныя матывы. Калярыстыка вельмі важная, бо для кожнага рэгіёну яна свая. Так, напрыклад, на Палесьсі і Лемкаўшчыне выкарыстоўваюцца толькі два колеры - чырвоны і чорны, на Падольлі мы можам спаткаць толькі манахромную, чорную вышыўку, у тай жа час, для гуцульшчыны, Покуцьця ды Бойкаўшчыны ўласьцівая большая разнайстайнасьць у колерах (да 7). Вялікую папулярнасьць на Ўкраіне маюць “вышываныя кашулі” (вышыванкі), таксама як і вышываныя ручнікі, якімі здаўна аздабляюць абразы ў домах і цэрквах. Яны таксама зьяўляюцца неабходным атрыбутам для ўсіх сямейных абрадаў. У Беларусі вышыўка служыць для ўпрыгожваньня тканін, абрусаў, таксама як і для аздабленьня строяў і так званых “ручнікоў”, што, як і на Ўкраіне, зьяўляліся неабходным атрыбутам мноства абрадаў. Колеры, тыповыя для беларускага вышываньня: чырвоны, чорны, блакітны і белы. Для Беларусі характэрная двухбаковая вышыўка (тэрыторыі над Дняпром і над Дзьвіной), а арнамэнт пераходзіць ад геамэтрычных формаў да расьлінных. Часта сустракаюцца таксама і птушкі, такія, як пеўні, арлы, гусі і качкі. Народнае разьбарства Традыцыйна разьбарствам займаліся ў асноўным ананімныя разьбары. Дамінавала сакральная тэматыка. Звычайным матывам былі постаці сьвятых, збольшага патронаў царквы, таксама біблейскія сцэны, але і птушкі, анёлы, выявы музыкаў, зьвяроў або побытавыя сцэны. Зараз можна заўважыць моцны ўплыў атачэньня і навакольнага сьвету на сучаснае нарорднае разьбарства. Асноўным матэрыялам для разьбарства ёсьць ліпа. Таксама выкарыстоўваецца груша, вішня, таполя, а часам працы выконваюцца на пяшчаніку або гліне. Характэрныя для народнага разьбарства рысы: геамэтрызацыя целаў, статыка кампазыцыі, дэфармацыя, гіпэртрафіраваныя голавы, рукі, вочы, натуралізм, а таксама паўтарэньне ў некалькіх варыянтах фігураў пэўнага разьбяра. Часам разьбярства мела ручны росьпіс у фарбах.

Заахвочваньне агульнай спадчыны Ўсходу і Захаду Народны жывапіс У народным жывапісе дамінуе тэматыка зьвязаная з Паннай Марыяй, іканаграфічныя матывы, якія прадстаўляюць сцэны з жыцьця Хрыста, розных сьвятых, а таксама бытавыя сцэны з жыцьця вёскі. Народныя абразы найчасьцей выкананы алейнай фарбай на палатне. Харатктарыстычным для гэтых працаў зьяўляецца: анатуралізм, адсутнасьць пэрспэктывы, умоўная калярыстыка, а таксама перавага сымэтрычнай структуры. У народным мастацтве вялюкую папулярнасьць мае таксама і маляваньне на шкле. На Ўкраіне гэты тып жывапісу зьявіўся ў ХІ ст з Бізантыі. Найболей ён разьвіўся ў Карпатах як гуцульскі абраз на шкле. У другой палове ХХ ст ператварыўся ў народны жывапіс на шкле. У такой форме гэты тып мастацтва існуе і сёньня. Тэхніка маляваньня вельмі складаная, патрабуе вялікія здольнасьці і таленту. Абрадная плястыка Гэта тып творчасьці, які зьвязаны са штогадовай абраднасьцю, практыкаваньнем абрадаў у іхнім уласьцівым асяродку, так і з дэманстрацыяй абрадаў на розных праглядах ды прадстаўленьнях. Да абраднай плястыкі між іншым адносяцца: абраднае печыва – караваі, называныя таксама калачамі, вясельныя шышкі, а такасама адна з самых цікавых формаў печыва – т.зв. новая латка, якую пякуць на Новы Год. аздабленьне велікодных яец – тут можам выдзеліць накалькі тэхнік аздабленьня – батыковая, выскрабаньня, абклейваньня, фарбаваньне пэндзлікам, крашанкі. Да найбольш паулярных матываў, якія зьяўляюцца на пісанцы, належаць: салярныя сымбалі, елкі, а сярод геамэтрычных арнамэнтаў – хвалістыя стужкі. Вельмі цікавымі зьяўляюцца беларускія пісанкі. Сярод іх ёсьць і выдзіманкі, абцягнутыя карункамі, фарбаваньне на лупінах цыбулі альбо пры дапамозе фарбавальнікаў, яйца з выклеінымі матывамі з саломы і белыя выдзіманкі, размаляваныя каляровымі ўзорамі. велікодныя пальмы – зьяўляюцца сымбалям жыцьця, уваскрэсеньня, радасьці і жыцьцёвай сілы. Звычайна робяцца зь зялёных вярбовых галінак, самшыта, з сушаных кветак, брусьніцы, стужак і пафарбаваных траваў. Збольшага пальмы адрозьніваюцца між сабою ў залежнасьці ад рэгіёну. Да абраднай плястыкі таксама адносяцца дажынкавыя вянкі, маскі ды батлейка.

Ягелонская ярмарка в Люблине Презентация совместного наследия Востока и Запада Ягелонская ярмарка это совмещение традиций исторических ярмарок с современным культурным и экономическим обменом. Проходила она в форме пятидневной презентации рукодельных и ремесленных изделий, которой сопутствовали многочисленные культурные и художественные события. Люблинские ярмарки, которые организовывались в XV и XVI веках считались в Речи Посполитой и Европе одним из самых известных международных торговых событий. Город был одним из наиболее развивающихся цетров торговли, одной из главных станций по пути международного транзита. Здесь проплывал поток венгерских и греческих вин, проходили транспорты с восточными тканями, коренками, медью, серой, оловом, холодным оружием, западным сукном. Совместно с развитием торговли возникало всё больше ремесленных мастерских и купеческих обязательст (например, купец, проезжающий через какой-либо город должен был задержаться в нем на несколько дней и представить свой товар на рынке). Всё это привело к быстрому экономическому развитию как Люблина, так и всего региона. Сегодня, как и несколько столетий назад, Люблин представляя собой самый большой город на восточной границе ЕС исполняет роль «Ворот Европейского Союза на Восток». Принимая во внимание богатое историческое наследие, значение часовни Св. Троицы и в целом Люблинской унии хотим восстановить значение Люблина в Ценральной Европе. В торгово – выставочной части ярмарки участвовало более 300 экспонентов с Польши, Украины, Беларуси, а также Литвы, Германии, Франции, Венгрии и Португалии. Были выставлены рукодельные и ремесленные изделия. Исторические ярмарки были не только способом торговли, предоставляли они также возможность встреч, развлечений и обмен мнениями. Также было и в случае Ягелонской ярмарки, которая стала местом встречи не только купцов, но и разных культур. Во время ярмарки важную роль сыграли художественные и исторические зрелища. В течении 2 дней около замка стоял рыцарский лагерь, в котором прошёл Турнир Меча, а значит настоящая, не срежессированная битва рыцарей. На луге около замка также можно было увидеть постановку средневекового городища. Можно было также посмотреть и выступления странствующих цирковых артистов и музыкантов. Приглашённые гости с восточной и западной Европы также старались приобщится к историческим временам, благодаря чему в музыкальных выступлениях можно было услышать эхо музыки давних времён. Народным артистам сопутствовал хор, фольклорные группы,

Презентация совместного наследия Востока и Запада а также театры и уличные артисты. Посмотреть можно было мистические спектакли и большие представления уличных театров. В общем в Люблин приехало более 200 художников и артистов. Мы хотим, чтобы Ягелонская ярмарка в Люблине, являясь периодическим событием, стала своеобразной манифестацией того отличия города, которое имеет свои корни в совместной истории, а также презентацией артистов и людей относящихся к разнообразным областям искусства и всяческим формам художественной и творчесской экспрессии. «Именно здесь, на славных люблинских ярмарках встречались купцы с Польши и Литвы, с земель Руси и немецких сторон, со Скандинавии, Турции – страны, которая находилась на север от Дуная, и включала в себя Грецию и Ближний Восток. Когда говорим сегодня о общем рынке Европы, то люблинские ярмарки конечно же внесли свой вклад в самом начале становления этого совместного рынка». (С похвальной речи проф. Генриха Самсоновича во время церемонии занесения Люблина в Список Европейского Наследия) Почётное покровительство над Ягелонской ярмаркой в Люблине осуществили: Министр культуры и национального наследия Маршал Люблинского воеводства Мэр города Люблина Организатор Ягелонской ярмарки в Люблине: Центр Культуры в Люблине Партнёры Ягелонской ярмарки в Люблине: Город Люблин Окружное управление Люблинского воеводства Город Львов Город Луцк Город Брест

Еврорегиональный центр информации и культурального сотрудничества в Люблине Люблинская ассоциация культурального туризма Запад – Восток Ассоциация Рыцарского братства люблинской земли Европейский центр трансграничных инициатив Музей Идеи, Львов Общественная организация мастеров народного творчества и ремесла города Бреста и брестского района, Брест Ярмарка финансирована также со средств Европейского Фонда Регионального развития в рамках Программы Соседства Польша – Беларусь – Украина INTERREG IIIA/TACIS CBC и является частью проекта Ягелонская ярмарка – рекламирование совместного наследия Востока и Запада. Место и время ярмарки: Ягелонская ярмарка прошла 15 – 19 августа 2007 года в Люблине на территории Старого города, Замковой площади и прилежащих к замку площадях. Контакт: Бюро организации Ягелонской ярмарки Центр Культуры в Люблине Ул. Пеовякув 12 20-007 Люблин Тел.: +48 081 53 603 14 mail: jarmark@ck.lublin.pl Полная информация о Ягелонской ярмарке на интернет-сайте: www.jarmarkjagiellonski.pl

А также Ассоциация народных артистов Люблинский музей

Презентация совместного наследия Востока и Запада Ричард Шчыгел

Люблин – город Европейских ярмарок Вместе с развитием в позднем средневековье рыночной экономики, в Западной Европе появилась необходимость быстрого и широкодоступного торгового обмена. С XIII века возрастали обороты массовыми товарами, в основном текстильными, металическими изделиями, потом зерном, волами и т.н. лесными товарами. Именно это послужило причиной организации в определённых городах съездов купцов называемых ярмарками. Монархия Ягелонов присоединилась к большому европейскому торговому обмену в конце XIV века. В XV и XVI с товарами из дерева и его переработками, а позже с зерном из Польши, волами из Украины и Молдавии и мехами и кожей литовских земель и из Москвы. Главной причиной того, что торговый обмен в Люблине приобрел статус международного, было заключение польско-литовской унии в 1385-1386 гг. Именно она позволила городу на реке Быстшыца стать центром экономического развития в соединённом государстве. 1 июля 1392г. король Владислав Ягелло уделил привилегии, позволяющей люблинской городской общине организовывать 16-дневную весеннюю ярмарку в день Пятидесятницы (10 V – 13 VI). С этого момента Люблин стал местом встреч купцов как с близких, так и с далёких городов. Приезжали они со всех сторон, однако сперва больше всего купцов, учавствующих в торговле, было на линии Центральная Европа – Литва и Москва. Также из городов Ордена Тамплиеров, со Львова и далёкого Юга. Кроме вышеуказанных товаров торговали также: рыбой, мёдом, воском, волокном, льном и красителем для тканей называемом «czerwcem» («июнем»). Принимая во внимание изменения в организации люблинских ярмарок и интенсивность заключаемых там трансакций, их историю можно поделить на три периода. Первый период это 1392-1448 гг., когда ярмарки только начинали приобретать международное значение. В конце этого периода их популярность была так велика, что одной весенней ярмарки уже не хватало. Поэтому король Казимир Ягелончик привилегией, выданной 30 июня 1448г. позволил на организацию трёх дальнейших съездов – зимнего, летнего и осеннего. Второй период был в 1448-1538 гг. В это время в Люблин съзжались купцы с далёких стран: од Персии и Руси Московской на востоке до Франции и Англии, Нидерландов и Италии на западе, а также од Скандинавии до Османской империи. В 1538 г. король Зигмунт Старый решил, что зимняя и весенняя ярмарки будут длиться, как и в Кракове, 2 недели. Таким образом длительность ярмарки была сокращена на 2 дня. В 1537г. появились и первые жалобы

Презентация совместного наследия Востока и Запада на купцов из Литвы, а точнее на то, что по дороге во Вроцлав объезжают Люблин, что было запрещено королём. Третий период, который начался в 1538г. длился до конца XVI начала XVII веков. В это время наступил «закат» люблинских ярмарок, связанный с подписанием Люблинской унии с 1569г., когда после присоединения к Короне территорий Волыни, Подлесья и Украины стиралась существовавшая ранее граница между экономическими зонами. Следует также помнить о возросшем значении Варшавы, которая в последние 15 лет XVI века переняла роль Люблина в обмене на торговом пути, а также не следует забывать и о том, что в Люблине был создан Коронный суд, что не благоприятствовало спокойному проведению купеческой торговли. Таким образом, люблинские ярмарки стали национальными съездами, во время проведения которых купцы встречались со шляхтой и магнатами, предлагая им зерно, волов и лесные товары. Несмотря на снижение их ранга, люблинские ярмарки сыграли в истории города на реке Быстшыца большую роль. В течении XV и XVI веков Люблин из маленького городского центра, занимающего в конце XIV века место в третьем десятке городов Польской Короны попал в группу десяти самых важных городов Речи Посполитой.

Художественная программа Ягелонской Ярмарки Основной идеей Ягелонской ярмарки было совмещение традиции исторической ярмарки с современным культурным и экономическим обменом. Целью организаторов было не только организация торгового обмена, но прежде всего предоставление возможности для встречи польской культуры с культурой наших соседей за Бугом, восстановление связи с Украиной и Беларусью, а также представление культуры Восточной Европы в Европейском союзе. Поэтому ярмарка это не только палатки, купцы и мастерские художественного рукоделья, но также и концерты, спектакли и танцы, обращающиеся к эпохе Средневековья, началу Возрождения, к культуре Востока и его границам. Участие принимали как группы из небольших местностей, увлекающиеся традиционной музыкой, так и весьма известные, популярные фолк-группы Польши и зарубежные. На Фарной площади проходили концерты, спектакли, также выступления цирковых артистов, которые приехали развлекать жителей Люблина. Проходя по улицам Старого города можно было услышать вперемешку с музыкой и песнями, и голоса купцов. На фоне прекрасных декораций монастырского двора ордена доминиканов и на Замковой площади прошли зрелищные, мистические, таинственные представления театров со Львова, а близ замка было сооружено средневековое городище. Большой успех имел рыцарский турнир, поучавствовать в котором приехали братства рыцарей из Польши и Литвы. Рыцари показывали своё умение владения мечом и стрельбы из лука. Во время Ягелонской ярмарки мы принимали артистов из Украины, Беларуси, Литвы, Венгрии, Португалии и Польши. До Схид Сонца, Львов, Украина Состав: Томара Хвосдарова, Анастасия Хвосдарова, Марта Стефура Группа исполняет украинские обрядовые песни в традиционной форме, в которой они сохранились до наших дней в деревнях. Группа сама собирает материал во время исследований на Полесье, Подолье и окрестностях Полтавы. Учителем подлинного способа пения является Юрий Кондратенко. Корали, Львов, Украина Состав: Людмила Зборовская, Галина Похилевич, Лариса Лукашенко Группа исполняет традиционную музыку Украины. Материал для репертуара собирают во время научных и этнографических исследований на Украине. Группа поёт обрядовые песни, некоторые

Презентация совместного наследия Востока и Запада из них исполняются под аккомпанемент скрипки и бубна. Группа «Корали» выступала во время Международных фольклорных фестивалей в Польше, Германии, Венгрии, Литве и Украине. Вытинанка, Столин, Беларусь Группа с двенадцати человек, одетых в разноцветные народные костюмы, исполняющие белорусские народные песни под аккомпанемент бубнов, скрипок и тамбуринов. Молодёжная фолк-группа Серчикай, Поневеж, Литва Под управлением: Лина Вильенэ В состав группы входят артисты школьного возраста. Репертуар группы состоит из композиций старинной и многогранной музыки с северо-восточной Литвы. Кроме этого они исполняют также произведения в стиле фолк-джаз, джаз, фолк-рок. Фолк-группа Раскилия, Поневеж, Литва Под управлением: Лина Вильенэ Это фолк-группа, объединяющая 30 человек, которые в повседневной жизни имеют различные профессии. Исполняют музыку различных стилей и периодов (од старинной музыки до музыки в стиле ретро XX века), но более всего отдают предпочтение фольклорным произведениям, имеющим свои корни в литовском районе Аукштайтия. Hollóének Hungarica, Дебречин, Венгрия Состав: Балинт Лайос: вокал, лютня, банджо, звоночки, флейта, средневековые свистки, фагот; Борсос Петер: средневековые бубен, звоночки, вокал; Дикман Роланд: вокал, флейта, звоночки, средневековый бубен; Кульцсар Бела: средневековые свистки, флейта, вокал; Мадаи Анита: скрипка, вокал, флейта; Сос Истван Юзэф: средневековый бубен, вокал, звоночки, «дьявольский язык». Перед созданием группы несколько её членов принимало участие в средневековых боях как воины. Это было время, когда лидер группы познакомился с подлинной музыкой, которая звучала во время проведения средневековых ярмарок. Группа принимала участие во многих фестивалях, посвященных эпохе Средневековья в Хорин-Голзов около Берлина и в Эбервалде, выступали также во время фестиваля Возрождения в Гайуле и фестивалях средневековья в Диосгайор и Фюзер, а также в Вышехраде. Исполняют средневековую музыку и музыку XVII века. В их репертуаре можно найти испанские, немецкие, скандинавские, итальянские, французские и конечно же венгерские мелодии.

Презентация совместного наследия Востока и Запада Mui Nobre Real Tunel Academico – Tuna Universitaria de Viseu, Португалия Название групы происходит од соединения двух слов: tuna – означает университетская музыкальная группа и tunel – относится к Regiăo Demarcada do Dăo – название региона около Висеу, в котором выращивают виноград и производят вино. Коллектив стал широко известен как «группа Песенок и Серенад» , таким образом закрепляя за собой образ, заимствованный из рыцарских повестей. Как и в момент основания, так и сегодня группа продолжает популяризировать прекрасные студенческие традиции и музыкальные обычаи, дружбу и чувтва единства. Капелла Яна Гацы, Малэ Пшысталовице, Польша Малэ Пшысталовицэ это небольшая деревня, расположенная между Пшысухой и Опочнем в микрорегионе Каёкув. Регион этот известен благодаря прекрасной, экспрессивной игре на скрипках, до сегодняшнего дня завистливо называемой соседями «каёцкими выгибасами». Ян Гаца играет на скрипке с 16 лет. Является одним из лучших и вместе с этим одним из последних свадебных скрипачей в этом регионе. Его богатый репертуар включает в себя прежде всего мазурку, оберек и польку. Музыку Яна Гацы, необыкновенно динамичную и стихийную, характеризует насыщенность и «обыгрывание», т.е. разнообразное и импровизированное повторение одной темы. Выступает вместе с господином Яном его двоюродный брат Стефан Гаца, который играет на бубне и является знатоком местной музыки, а также танцором и певцом. Вокальный коллектив Остоя, Польша Группа существует 8 лет и насчитывает 12 человек. Исполняет народные песни, а также песни на определённые события и случаи. Коллектив поддерживает старинные, народные традиции, а также посредством участвования во встречах с детьми и молодёжью передаёт традиции следующим поколениям. Показывает традиционные обряды, праздники, дополнительно занимается также обрядным изобразительным искусством и проводит мастер-класс и показы, которым сопутствуют народные пения. Капелла Дудок Мануги, Польша Состав: Томаш Кичиньски – руководитель капеллы, дударь, скрипач, строитель (?) дудок; Михал Моцэк – скрипач; Войчех Бяласик – дударь; Збышек Касперски – скрипач. В 1977 году регионалистка и любительница старинных традиций Анна Маркевич основала молодую капеллу. Руководителем стал Эдвард Игнысь из Сьмигла, мастер дудок, который обучил

многих скрипачей и дударей в лещинском регионе. Его ученик Томаш Кичиньски является в это время руководителем капеллы. Исполняют оригинальную музыку, играя на танцевальных концертах региональных групп, также дают самостоятельные концерты, играют на свадьбах, вечерах. Капелла уже выпустила диск «Skrzypki ładnie grajum, dudki ładnie brzynczum...» Квартет Йёрги, Познань, Польша Разнообразие репертуара квартета Йёрги обеспечивают три музыкальные традиции: классическая, джазовая и народная. Элементы этих традиций переплетаются создавая единую форму. С 1982 года художественная работа в Квартете Йёрги основывается на «восстановлении источников культуры» и на использовании аутентичных мотивов и показывании новой перспективы того, что является в культуре вечным. С самого начала своей деятельности Квартет Йёрги сотрудничает с театрами, сочиняя музыку к спектаклям; провёл сотни концертов в Польше, принимал участие во многих фестивалях в Европе. Музыка Квартета Йёрги была использована также в польских и зарубежных фильмах. Зумба, Краков, Польша Состав: Гия Безуашвили (Тбилиси) – флейта, саламури, пандури, гитара, пение; Блажей Бэтлей (Ясло) – бас-гитара; Матей Оловня (Краков) – ударные инструменты; Анджей «Сквар» Скварэк (Краков) – электрическая виолончель, клавишный самплер; Мартин Поланьски (Ясло - Краков) – ударные инструменты. Слово «Зумба» имеет два значения. Это грузинское название философского камня, а также аббревиатура грузинского изречения «иногда хватает только чего-то захотеть, и это исполнится..». Группа с таким названием была основана в Тбилиси в 1995 году. Основали её двоюродные брат и сестра: Гия Безуашвили (флейта, пение) и Заза Коринтели (зумба-гитара, пение). Вскоре Зумба стала одной из наиболее популярных молодёжных групп в Грузии и лауреатом на местных и международных фестивалях. Краков стал для них второй родиной. Решающую роль в этом сыграла встреча с украинскими музыкантами – Валентином Дубровским и Александром Андриевским из Киева, Романом Росем и Мартином Твердуном из Львова, а также с американским исполнителем блюза Полом Римплом. Стиль группы изменился: красивые, аутентичные, грузинские песни и мелодии, автором которых был Гия Безуашвили стали на этот раз «одеты» в сильные, рок-«одежды», подчёркивающие необычайную, внутреннюю силу музыки Кавказа. Тем не менее музыка, исполняемая группой, предоставляет обширные возможности для импровизации. В августе 2003г. этим составом был записан диск O’dia Doe.

Презентация совместного наследия Востока и Запада Оркестр Святого Микалая Без сомнений группа принадлежит к элите фолк-групп в стране. Некоторые знатоки фолка считают её капеллой, которая создала стиль фолк-музыки девяностых годов, создавая основу для распространения этой музыки в последние годы. Музыкальный репертуар «Оркестра» определяет использование исключительно аккустических инструментов и техники так называемого «белого» пения. В своих аранжировках группа охотно использует редкие струнные инструменты такие, как дутар и цимбалы. Именно они в большей степени создают специфическую и неповторимую колористику звучания группы, окружая её мистической аурой. Эта капелла одна из первых включила в свой репертуар музыку, вдохновленную славянским музыкальным фольклором, прежде всего польским, а также фольклором горцев. Федерация и Клехды Пограничья, Люблин, Польша Название Клехды Пограничья это авторское предложение группы Федерация. Превосходное представлние с соответствующей сценографией, художественным и хореографическим оформлением, во время которого исполняются стихи знаменитых поэтов, связанных с Кресами. Композиции заимствованы у Марка Анджеевского, Петра Селима, Яна Кондрака и Казимира Гжэськовяка, между которыми вплетены народные произведения. В проекте, подготовленном для Ягелонской ярмарки выступали также и ансамбли из Беларуси и Украины. В рамках программы были отображены великие легенды Люблинщины и границ давней Речи Посполитой. Было показано, например, какую роль в польской политике на Востоке играл Миколай Рэй или Ян Кохановский. Также было сказано и о том, что Болеслав Лесмян родился в Киеве и первые стихи писал по-русски, а наш земляк Винцент Пол большую часть своей жизни провёл во Львове являясь учёным. Ансамбль старинного танца Belriguardo, Люблин, Польша Состав: Малгожата Войтешук, Матей Войтешук, Даниель Филипек, Юстына Ковальчык, Анна Вротковска, Эдита Рубах, Агнешка Терпиловская, Патриция Цвик, Патрик Глоговский. Группа была основана в 2001 году. Название группы «Belriguardo» означает в переводе с итальянского «красивый вид». Так называлась в XVI веке вилла правителей Феррари, в которой принц Леонелло брал уроки танца у мастера Доменико из Пьяцензы, самого старшего из мастеров тогдашней итальянской школы танца. «Belriguardo» это также ренесансовый танец, автором которого

Презентация совместного наследия Востока и Запада был Доменико. Ансамбль обращается к эпохе Средневековья и Возрождения, во время которых танец был важным элементом культуры королевского двора. Опираяясь на исторические факты, группа пытается творческим путём восстановить тогдашние западноевропейские танцы, приблизить атмосферу пиров, балов и забав эпохи Возрождения. Государственный театр им. Леся Курбаса, Львов Основан в 1988 году группой друзей под руководством Владимира Кучинского. Этот театр принимал участие во многих театральных фестивалях и международных проектах в том числе и в Польше, России и Украине; является лауреатом многочисленных наград. Это театр поиска и развития художественных методов. Государственный театр Леся Курбаса представил во время Ягелонской ярмарки спектакль «Нарцисс», который является таким театральным представлением, в котором сохранена форма философского диалога о пути человека к самопознанию, написанном «украинским Сократом» Григорием Сковородой (1722-1794). Спектакль пытается соединить философский текст с древними песнями, а также обращается к картине, которая открывает и символическую суть. Специфическая актёрская игра, развиваемая членами театра, позволяет неповторимым образом соединить песню и речь, где звуки слов переполнены эмоциями, где слова соединяются в мелодию и в тот же момент песня становится спасением. Особенно важным экспериментальным элементом является попытка ухватить смысл существования разных религий как соединителя человеческого существа и Абсолюта.

Во время Ягелонской ярмарки Театр Воскресенье представил пленерный спектакль «Праздник Резных фигур» отображает самые важные события в истории города Львова. Некоторые из них таинственны, другие полны горячечной битвы, любви, магии и интриг, чарующей музыки. Спектакль соединяет в себе элементы драмы и цирка. Актёры создают неповторимую атмосферу посредством горящих факелов, водяных водопадов, света и музыки. Славянское городище, т.е. средневековый городок, построенный недалеко от замка, где в течении двух дней била ключём повседневная жизнь давних лет. Там проходили дегустации, показы битв, танцев, гаданий и обрядов славян, а также игры и забавы для публики. Была возможность поучавствовать в гончарном мастер-классе, варении дёгтя, ткачестве, стрельбе из лука или попытаться писать гусиным пером. К сожалению не были представлно средневековое оружие и процесс вооружения воина, а также такие славянские церемонии, как: помолвка, танцы с огнём, телосожжение.

Духовный театр Воскресенье, Львов Основан в 1990 году Ярославом Федоришином и группой молодых актёров из Украины как независимая организация. Театр привлёк много стороников благодаря своей деятельности и креативным поискам экспрессии и сценичных форм. В течении двеннадцати лет театр принимал участие в многочисленных международных фестивалях в Эдинбурге (Шотландия), в Дугавпилс (Литва), в Русском Крестуре (Сербия), в Словении, Украине и Польше. За свою деятельность был многократно награждён. Во время создания новых спектаклей сотрудничает с группами из других стран (Польши, Словении, Молдавии, Германии). Кроме классических драм театр ищет новые, театральные формы, уже создал несколько уличных представлений. Театр также является организатором многих дискуссионных панелей и конференций, цель которых внести изменения в общественную защиту артистов.

Презентация совместного наследия Востока и Запада Мастер-класс Во время проведения Ягелонской ярмарки была осуществлена неповторимая возможность поучавствовать в мастер-классе по народному рукоделью. Выбор занятий был огромный и это касается не только их разнообразия, но и колличесва ведущих занятий. Искусству отточки на гончарском круге можно было поучиться, например у таких мастеров гончарства как Пётр Скиба, или у представляющего народное гончарство Адама Желазко. Очень интересный мастер-класс провела также Ева Возняк, которая соединила обучение гончарству с обучением старинному народному пению. Большим интересом пользовались мастер-классы по рисованию на стекле, которые подготовила госпожа Катажина Господарэк; мастер-класс, посвящённый вырезке цветов и кукол из тонкой бумаги, проведённый госпожой Марией Маювкой; занятия по традиционной, народной вытинанки госпожи Марии Глен или мастер-класс супругов Пикулов, у которых можно было поучиться разнообразным техникам вышивки и плетения кружев. Мужчины охотно учавствовали в мастер-классе кузнечества Томаша Гомолы и испытали свою силу, чеканя монеты на средневековом монетном дворе. Охотно также посещали прилавок вокального ансамбля Остоя из Хелма, где были представлены различные способы создания украшений из соломки, а также тонкой и обыкновенной бумаги. Ягелонская ярмарка предоставила также возможность приглядеться к тому, как рождается скульптура из дерева (Тадеуш Шульц), на чём основывается обработка янтаря (Здзислав Бзюкевич), с чего начинается плести корзина (Ричард Маховский), как возникает народная живопись (Станислав Когутюк, Веслава Шимоняк) и каким образом прядётся лён на прялке (Литвинюк Янина, Папиньска Иоанна). Многим итересным ремёслам можно было поучиться у мастеров из Украины и Беларуси, которые вели мастер-классы и показы изготовления традиционных кукол и украшений из соломы; художественной обработки стекла, а также мастер-классы по обучению ткаческому искусству на старинных кроснах. Большой интерес вызвал господин Иван Супрунчик из Беларуси, который, используя только топор создал большие скульптуры из дерева.

Ремёсла Гончарство Гончарство это сложный процесс, который состоит из: добычи глины, её приготовления для изделия, моделирования, украшения и обжигания. Наиболее типичными являются изделия, выточенные на гончарном круге, но своё внимание привлекают также и изделия, сделанные вручную.

Презентация совместного наследия Востока и Запада На протяжении многих лет отдельные страны, регионы создали центры гончарства, отличающиеся своим специфическим узором, формой и методами обжигания. В Польше к наиболее интересным изделиям зачисляют т.н. сиваки (глиняные горшки чёрного цвета или цвета стали, выжженные при сниженном доступе воздуха), известные из Павлова, болимовское гончарство (имеется ввиду деревня Болимово, где сохранились традиции давнего гончарства), т.е. побеленная посуда на белом фоне, с украшениями «под стекло» с нарисованной характерной птицой и лонжковское гончарство с побелкой на всей поверхности посуды, где украшением выступают петух и птица. В белорусском гончарстве украшают свои изделия разными способами, но преобладают нарисованные треугольники, ромбы, ломаные линии, углы, также и круги, кресты, линии похожие на лучи солнца. Народные орнаменты должны были отображать религию жителей и культ богов. На Украине самыми популярными предметами украшения были цветы, знаки и геральдика, а также композиции из фигур, прежде всего на мисках и плитках. Самыми старыми центрами гончарства на Украине являются: Киев, Васильков, Умань, Чернихов, Глухив, Полтава, Харьков, Бар и Каменец Подольский. Кузнечество Кузнечество это ремесло, которое в течении долгого времени было единственным источником изделий из железа для сельских хозяйств. Кузнец в деревнях был очень уважаем не только по причине специфического характера своего ремесла, но также и потому, что он, как человек использующий огонь часто считался тем, кто обладает необычайной силой и связан с колдовством. Кузнецы в своих кузницах подковывали коней и изготовляли сельскохозяйственные инструменты, замки, навески, ветряки, ворота, решётки для окон и украшения. В наше время польское, украинское и белорусское кузнечество это, прежде всего, художественное кузнечество, так как индустриализация и развитие деревень забрали работу кузнецов. В некоторых местах, в основном на территории Украины и Беларуси, можно ещё встретить действующую кузницу и кузнеца в деревне, в Польше тем временем таких центров всё меньше, а те, которые всё ещё существуют являются в основном средством привлечения туристов. Ткачество Основным занятием женщин было ткачество, традиции которого были передаваемы от поколения поколению. Изготовленные таким образом ткани применяли в одежде, домашнем хозяйстве или оснащении домов.

В ткачестве, как и в в гончарстве, можно отметить отдельные черты, характерные для данного этнографического региона. Ловицкое ткачество отличается масштабом цветовой гаммы, уложенной в полосы, северо-восточная и восточная часть страны обладает большим богатством цветов, узоров и сплетений. Интересным регионом являются Курпе как Белые с их шерстяным килимом в красно-зелёно-тёмно-синие полосы, так и Курпе Зелёные, где появляются например ткани с белыми и розовыми полосками на зелёном фоне. Для Люблинщины наиболее характерной является льняная ткань с красными полосками: половики, дорожки и т.н. «тряпки», т.е. половики, сделанне с обрезок тканей. На Украине наиболее распространённым видом ткачества является двусторонний килим. Что касается узоров и цветов килимов, то можно поделить их на две группы: Галиция и территории на запад од Днепра – преобладают геометрические орнаменты, а на территории на восток од Днепра – преобладание мотива растений. Продуманная композиция и гармоничная палитра цветов это характерная черта украинских килимов. С ткачеством тесно связана «выбивалка». Основывается она на отбивании, или на отпечатывании, на белом полотне с помощью деревянных кубиков или валиков желаемого орнамента. Центрами ткачества в современной Украине являются: Карпаты, Полесье, Покутье, Подолье, Львов и Дрогобыч. . Что касается Беларуси, то ткачество всегда играло там важную роль. На кроснах создавались элементы одежды, половики, рушники. Всё это позже украшалось вышивкой. Характерным для Беларуси является ткание поясов на досочках. Цвета подбирают на основе контраста, яркие и насыщенные рядом с тёмными. На протяжении столетий каждый регион создавал для себя свои исключительные узоры тканых поясов, которые отличаются тематикой и использованием линий, будь-то простых или сложных. Вытинанка Вытинанки делаются в основном из разноцветной глянцевой бумаги, реже из тонкой бумаги. В Польше, в зависимости от региона, выделяют 11 форм вытинанок: ловитские вытинанки (название происходит от названия города Лович), представляющие различные сцены: тематика растений, зверей, которые принимая во внимание форму имеют определённое название: «Гвёзды» - круглые вытинанки, «Кодры» - прямоугольные вытинанки, «Тасемки» - прямые вытинанки. Кроме того, выделяют курпёвские вытинанки (от названия деревни Курпе), поделенные на Белую Пущу, где встречаются вытинанки, называемые ленточками и травками в форме композиций фигур, одиночных героев, птиц, зверей; и на Пущу Зелёную, где характерной формой вытинанки

Презентация совместного наследия Востока и Запада являются «лелуе» (вид вытинанки с прямой, симметричной, состоящей из двух частей композицией) приклеиваемые вперемешку со звёздами, петухами, птицами. Чертой, характерной для белорусской вытинанки, является ограничение в цветах (бумага белого или чёрного цвета), а также выразительная симметрия. Наиболее распространёнными формами вытинанки на Беларуси являются тре- и четырёхугольники. Находят в ней своё отображение такие символы язычества, как солнце, птицы (как символ любви), деревья. Позже эти символы были соединены с символами христианства. Самые старые вытинанки на Украине делали из кожи и ткани. Частыми мотивами были изображения дерева жизни, симметрические ветви или геометрические декоративные элементы. В половине XIX века начали делать вытинанки из бумаги и украшать ими дома. Служили они как шторы, скатерти и украшения различных предметов. Соломоплетение Соломоплетение это умение плести из соломы, лозы, сена, лыка молодых деревьев, травы и очерета (травянистое болотное растение), изготовляя тем самым не только предметы домашнего обихода, но и декоративные украшения. Принимая во внимание вид используемого материала, можно выделить несколько техник плетения. Из коры деревьев чаще всего делали корзины, с лозы - разных видов корзины, заборы, кувшины, колыбельки, кресла, из травы - шапки и кувшины, а из соломы - ульи, бочки, кувшины, шапки, подстилки, ёлочные украшения и игрушки. Польской колыбелью плетения из лозы считается Рудник над Санэм, где лозоплетением занимается большая часть жителей, хотя также богатая традиция плетения существует и на Подлесье. На территории Беларуси соломоплетение является одним из наиболее распространённых видов декоративно-прикладного искусства. С давних лет изделия из соломы считались своеобразными переносчиками информации, которые являются отображением чувств, мыслей человека. Из соломы делают птиц, звёзды, венки, но также и более сложные композиции. На Украине наиболее отличительными в плетении являются плетёные куклы, традиции которых уже семь столетий. Это архетип матери, ребёнка, семьи, также символ, несущий в себе позитивную энергию. По украинской традиции эта игрушка отождествляет жизненные силы: урожай, благополучие и плодородность. Вышивание Вышивки разнообразных видов, форма которых характеризирует определённые регионы, украшали рубашки, народные костюмы, платки, кафтаны, юбки или наволочки на подушки. Тематика,

Презентация совместного наследия Востока и Запада как и колористика применяемая в вышивании, не была случайной. Обозначали они общественное положение, возрас и пол. В Польше наиболее характерными являются вышивки, деланные в Ловицким. Эти вышивки представляют собой цветные узоры, создаваемые плоской и крестообразной техникой на полотне, бархате и льне, шёлке и хлопке. Также интерес представляют и формы «курпёвских» вышивок, которые делаются на чепках, рубашках, чаще всего они бывают красного, белого цвета, но могут быть и разноцветные с круглыми или полукруглыми узорами. Принимая во внимание разнообразность орнаментов на вышивках Украину можно поделить на три региона: северный, где преобладают геометрические фигуры, центральный – преобладание тематики, связанной с растительным миром и западный, где тематика растений приобрела геометрическую форму. Важную роль играет также цвет, так как каждый регион использует свою колористику. Например, Полесье и Лемковщизна используют толька два цвета - чёрный и красный, на Подолье можно встретиться только с одноцветной, чёрной вышивкой, в то время как Гуцульщина, Покутье или Бойковщина применяют разные цвета (около 7). Огромным вниманием на Украине пользуются «вышитые сорочки», а также вышитые рушники, которыми с давних времён украшали иконы в домах и церквях. Были они неотделимым атрибутом всех семейных обрядов. На Беларуси вышивку используют для украшения тканей, скатертей, но чаще всего служит она как украшение одежды и т.н. рушников, которые также как и на Украине были неотделимым атрибутом многих обрядов. Цвета, характерные для белорусских вышивок это: красный, чёрный, голубой и белый. Для Беларуси характерна двухсторонняя вышивка (территории над Днепром и Двиной), а используемые орнаменты переходят из геометрических форм в растительные. Часто появляются изображения таких домашних птиц, как: петух, гуси, утки, а также и изображение, например, орла. Народная резьба Традиционная народная резьба была в основном достоянием анонимных народных умельцев. Доминирующей была сакральная тематика. В наше время тема эта также используется скульпторами: фигуры святых, в основном покровителей, сцены из Библии, но также и птицы, ангелы, фигуры музыкантов, звери или сцены разных периодов жизни. Сейчас можно отметить значительное влияние на современную народную скульптуру окружающего нас мира. Скульптуры создаются в основном из дерева липы. Охотно применяется дерево груши, вишни, тополя, а иногда лепят скульптуры из песка или глины. Характерные черты народной скульптуры это: геометричность формы, статика композиции, фронтальное расположение, деформация, увели-

ченные головы, руки, глаза, натурализм и повторение в нескольних вариантах фигур данного скульптора. Часто скульптуры раскрашивают вручную. Народная живопись Среди художественных народных представлений доминирует тема Марии, мотивы икон, представляющих сцены из жизни Христа, изображение святых, сцены из деревенской жизни. Народные картины чаще всего пишут масляными красками на полотне, бумаге, доске. Характеризует их: отсутствие натурализма и перспективы, условная колористика и преобладание симметрического расположения. В народном искусстве огромной популярностью пользуется также рисование по стеклу. На Украину искусство живописи пришло в XI веке из Византии. Наибольшее развитие получило в Карпатах – в форме гуцульской иконы на стекле. В половине XX века перешло в народную живопись по стеклу и в такой форме сохранилось до наших дней. Техника эта довольно сложная, требует большого умения и таланта. Обрядовое изобразительное искусство Это творчество, которое связано с ежегодными обрядами, т.е. практикование обрядов в соответствующей среде, а также с презентацией обрядов на разнообразных просмотрах и представлениях. К обрядовому изобразительному искусству относятся: Обрядовые хлебобулочные изделия - каравай, называемый колачём, «свадебные шишки» (одна из наиболее интересных форм х/б изделий), т.н. новые годки на Новый Год. Украшение пасхальных яиц – можно выделить несколько техник – батика, выскрёбывание, наклеивание, рисование кисточкой, окрашивание. К наиболее популярным символам, появляющимся на писанках относятся: знаки, напоминающие солнце, ёлки, а среди геометрических орнаментов – волнистая «смуга». Весьма интересны белорусские писанки. Среди них есть и «выдутые» писанки, обтянутые кружевами, окрашеные в кожуре лука или красителях, яйца с наклеенными изображениями из соломы и белые «выдутые» узорчатые писанки. Пасхальные пальмы – являются символом жизни, Воскресения, радости и жизненных сил. Делают их в основном из зелёных ветвей вербы, букшпана, из засушенных цветов, лент, окрашенных трав. Величина пальм бывает различная и зависит от региона. К обрядовому изобразительному искусству зачисляют также венки на Дожинки, маски и рождественские «хлевы».

Презентация совместного наследия Востока и Запада Ягелонський ярмарок в Любліні Популяризація спільної спадщини Сходу і Заходу Ягелонський ярмарок це поєднання історичних традицій ярмарків з сучасним культурним і економічним обміном. Він відбувався у формі п’ятиденних презентацій ремісничих виробів і виробів ручної роботи, які супроводжувалися культурними і мистецькими заходами. Люблінські ярмарки, які відбувалися у XV і XVI століттях славилися в Речі Посполитій і Європі, як одні з найвідоміших міжнародних торгових подій. Місто було прогресивним центром міжнародної торгівлі, однією з головних станцій на великій дорозі міжнародного транзиту. Сюди плив струмінь угорських і грецьких вин, валки східних тканин, спецій, міді, сірки, олова, холодної зброї, західного сукна. Враз із розвитком торгівлі з’являлося щоразу більше ремісничих майстерень і купецьких складів. Усе це призвело до швидкого економічного розвитку Любліна і регіону. Сьогодні, як і кілька століть тому, Люблін як найбільше місто на східних рубежах ЄС є «Брамою Єврейського Союзу на Схід». Черпаючи з багатої історичної спадщини, згадуючи значення Люблінської унії і каплиці св. Трійці, ми прагнемо наново відбудувати значення Любліна в Центральній Європі. В торгово-виставковій частині ярмарку взяло участь понад 300 учасників з Польщі, України, Білорусі, Литви, Німеччини, Франції, Угорщини і Португалії. Були представлені вироби ручної роботи і реміснича продукція. Історичні ярмарки, це однак не лише торгівля, вони були також приводом для зустрічей, забав і обміну думками. Так само було і у випадку Ягелонського ярмарку, котрий став місцем зустрічі купців, а також площиною зустрічі культур. Під час ярмарку значну роль відіграли мистецькі і сторичні розваги. Упродовж двох днів під замком знаходився лицарський табір, де відбувся турнір Меча, тобто справжня лицарська битва. На Блонях під замком, можна також було побачити інсценізоване середньовічне городище. Не бракувало і виступів мандрівних акторів на ходулях, жонглерів і музикантів. Запрошені артисти зі сходу і заходу Європи також намагалися наблизитися до історичних часів, завдяки чому в музичному потоці можна було почути ехо давньої музики. Поряд з народними майстрами виступали народні музики, фольклорні і фолькові гурти, а також показували вистави вуличні театри. Загалом до Любліна завітало понад 200 артистів. Ми хочемо, щоб Ягелонський ярмарок як циклічна подія став своєрідною маніфестацією відмінностей, що виводяться із спільної історії, презентацією акторів і людей культури, які представляють різні сфери мистецтва і різноманітні форми артистичної і творчої експресії.

Популяризація спільної спадщини Сходу і Заходу «Це тут, на славних люблінських ярмарках, зустрічалися купці з Польщі і Литви, з земель Русі і з німецьких країн, з Російської Держави, зі Скандинавії, Туреччини, (під якою розуміємо країну, що на півночі сягає Дунаю, до складу якої входить Греція і Близький Схід). Якщо ми сьогодні говоримо про єдиний ринок Європи, то люблінські ярмарки, напевно, долучалися до початків цього спільного обміну». (З посвяти проф. Генрика Самсоновіча під час внесення Любліна до Списку Європейської Спадщини).

Ярмарок співфінансований з коштів Європейського фонду регіонального розвитку в межах Програми сусідства Польща-Білорусь-Україна INTERREG IIIA/TACIS CBC і є частиною проекту Ягелонський ярмарок – популяризація спільної спадщини Сходу і Заходу.

Почесний патронат над Ягелонським ярмарком здійснювали: Міністр Культури і Національної спадщини Маршалек Люблінського воєводства Президент Міста Люблін

Контакт: Офіс організації Ягелонського ярмарку Центр Культури в Любліні Вул. Пеовякув, 12 20-007 Люблін Тел. +48 081 53 603 14 mail: jarmark@ck.lublin.pl

Організатор Ягелонського ярмарку в Любліні: Центр Культури в Любліні Партнери Ягелонського ярмарку в Любліні: Місто Люблін Люблінська Маршалковська Адміністрація Місто Львів Місто Луцьк Місто Брест

Місце і час ярмарку: Ягелонський ярмарок відбувся 15-19 серпня 2007 р. в Любліні на теренах Старого Міста, Замкової площі і Блонь під Замком.

Більше інформації про Ягелонський ярмарок на інтернет-сторінці: www.jarmarkjagiellonski.pl

А також Товариство народних майстрів Люблінський музей Єврорегіональний центр інформації і культурної співпраці в Любліні Люблінське товариство культурного туризму Захід-Схід Товариство «Братство лицарів люблінської землі» Європейський центр транскордонних ініціатив Музей ідей, Львів Громадська організація майстрів народного мистецтва і ремесла міста Бреста і Брестської області, Брест

Популяризація спільної спадщини Сходу і Заходу Ришард Щигел

Люблін – місто Європейських ярмарків Разом із розвитком ринкової економіки у пізньому середньовіччі, в Західній Європі з’явилася потреба в швидкому і широкодоступному торговельному обміні. Від XIII сторіччя зріс обіг товарів широкого споживання, переважно текстильних і металевих виробів, а згодом зерном, волами і так званими лісовими товарами. З цієї причини в деяких містах почали організовувати з’їзди купців, котрі називалися ярмарками. Монархія Ягелонів приєдналася до великого європейського торгівельного обміну в кінці XIV ст. У XV і XVI сторіччях з деревом і продуктами його переробки, а пізніше із збіжжям з Польщі, з волами з України і Молдавії, а також хутром і шкірою з литовських земель і Москви. Однак головною подією, котра закріпила за Любліном статус осередку міжнародного торговельного обміну, стала в 1385-1386 роках польсько-литовська унія. Це власне вона перетворила місто над Бистрицею в центр економічного розвитку в об’єднаній державі. 1 липня 1392 року король Владислав Ягайло надав привілей, котрим дозволив люблінській міській спільноті організувати 16-денний весняний ярмарок на Зелені Свята (10 травня – 13 червня). Від цього моменту Люблін став місцем зустрічі купців з близька і далека. Звичайно, вони прибували звідусіль, але початково найчисельнішими були купці, що брали участь у великій торгівлі на лінії Західна Європа-Литва і Москва. Вони приїздили також з міст держави Тевтонського Ордену, зі Львова і ще далі з півдня. Окрім перелічених товарів, торгували рибою, медом, воском, коноплями, льоном і барвником для тканин, так званим «червцем». З огляду на зміни в організації люблінських ярмарків і інтенсивність укладених там трансакцій, їхню історію можна поділити на три періоди. Перший припадає на 1392-1448 роки, коли ці ярмарки тільки-но отримали міжнародне визнання. Під кінець цього періоду їхня популярність була такою значною, що один весняний ярмарок не задовольняв усіх потреб і тому король Казимир Ягелончик, привілеєм від 30 червня 1448 року дозволив організувати ще три з’їзди – зимовий, літній та осінній. Другий період, це роки 1448-1538, коли до Любліна з’їжджалися купці від Персії і Московської Русі на Сході, до Франції і Англії, Нідерландів і Італії на заході, а також від Скандинавії до земель Оттоманської імперії. 1538 року король Зиґмунд Старий ухвалив, що зимовий і весняний ярмарок будуть тривати, як і в Кракові, по два тижні і у зв’язку з цим, їх скорочено на два дні. 1537 року з’явилися перші скарги на купців з Литви, які їдучи до Вроцлава оминали Люблін, що було заборонено королем.

Популяризація спільної спадщини Сходу і Заходу Третій період розпочався у 1538 році і тривав до зламу XVI і XVII ст. Тоді розпочався занепад люблінських ярмарків, пов’язаний з підписанням Люблінської унії, коли внаслідок приєднання до Корони Волині, Підляшшя і України, почали змінюватися дотеперішні кордони економічних зон. Слід пам’ятати також про зріст значення Варшави, котра в останній чверті XVI ст. перейняла роль Любліна в обміні товарами на паралельному торговому шляху, а також про створення в Любліні Коронного трибуналу для Малопольщі, що не сприяло спокійному веденню торгівлі купцями. Отже, люблінські ярмарки перетворилися на регіональні з’їзди, під час яких купці зустрічалися із шляхтою і магнатами, пропонуючи їм вирощені на фільварках збіжжя і волів, а також лісові товари. Незважаючи на пониження в ранзі, люблінські ярмарки відіграли велику роль в історії міста над Бистрицею. Упродовж XV і XVI сторіч Люблін з малого міського осередку, котрий в кінці XIV сторіччя знаходився у третьому десятку міст Польської Корони, перейшов до групи десяти найважливіших міст Речі Посполитої двох народів.

Мистецька програма Ягелонського Ярмарку Задум Ягелонського ярмарку в Любліні полягає у поєднанні історичних традицій ярмарків з сучасним культурним і економічним обміном. Метою організаторів було не лише організувати обмін товарами, а насамперед створити певну площину зустрічі польської культури з культурою наших сусідів з-за Бугу, відбудувати зв’язки з Україною і Білоруссю, а також популяризувати культуру Східної Європи в Європейському союзі. Отже, ярмарок, це не лише ятки, купці і майстер-класи з рукоділля, а й концерти, вистави, танці, які повертають нас до епохи середньовіччя, початків Ренесансу, до культури Сходу і пограниччя. На ярмарку були представлені як гурти з невеликих міст та сіл, які культивують традиційну музику, так і дуже популярні, відомі польські і закордонні фолькові колективи. На площі По Фаже (на місці колишнього собору) відбувалися концерти, спектаклі, а також показові виступи груп фокусників, котрі приїхали, щоб веселити мешканців Любліна. В той час на вулицях старого міста змішувались у одне ціле музика і спів, голоси людей і купців. На тлі гарних декорацій дворика монастиря Домініканців і на Замковій Площі відбувалися різноманітні дійства – містичні, таємничі вистави театрів зі Львова, а на Блонях під замком відкрилося середньовічне городище. Також відвідувачам сподобався лицарський турнір, на який з’їхалися лицарі з Польщі і Литви. Учасники демонстрували своє вміння володіти мечем, стріляти з арбалета і лука. На Ягелонському ярмарку ми приймали артистів з України, Білорусі, Литви, Угорщини, Португалії і Польщі. «До Схід Сонця», Львів, Україна Склад: Тамара Гвоздарова, Анастасія Гвоздарова, Марта Стефура. Гурт виконує українські обрядові пісні у традиційній формі, в якій вони збереглися на селах до цього часу. Виконавці самостійно збирають матеріали під час експедицій на Поліссі, Поділлі і в околицях Полтави. Вчить учасниць автентичному співу Юрій Кондратенко. «Коралі», Львів, Україна Склад: Людмила Зборовська, Галина Похилевич, Лариса Лукашенко. Гурт «Коралі» відтворює давню українську музику. Матеріали до репертуару збирають під час наукових досліджень, а також експедицій Україною. Колектив виконує обрядові пісні. Деякі з творів

Популяризація спільної спадщини Сходу і Заходу співають під акомпанемент скрипки і бубна. Гурт «Коралі» виступав на міжнародних фестивалях в Польщі, Німеччині, Угорщині, Литві та Україні. «Витинанка», Столин, Білорусь Дванадцять виконавців, які є учасниками колективу, одягнені в прегарні національні костюми, співають традиційні білоруські пісні у супроводі бубнів, скрипок і тамбуринів. Молодіжний фольковий гурт «Siercikai», Панявежес, Литва Керівником гурту є Lina Viliene. Виконавцями є діти шкільного віку. Колектив виконує архаїчну і поліфонічну музику північно-східної Литви, а також фольково-джазові, джазові, роко-фолькові та сучасні музичні твори. Hollóének Hungarica, Дебречин, Угорщина Склад: Bálint Lajos (вокал, лютня, бузукі, дзвіночки, флейта, середньовічні свистки, середньовічна кобза, басоля, дуди); Borsos Péter (вокал, середньовічні бубни, дзвіночки); Dickmann Roland (вокал, флейта, дзвіночки, середньовічні бубни); Kulcsár Béla (вокал, середньовічні свистки, флейти); Madai Anita (вокал, скрипка, фідула, флейта); Sós István József (вокал, середньовічні бубни, дзвіночки). Кілька теперішніх членів гурту брали участь в середньовічних лицарських турнірах. Саме тоді лідер колективу ознайомився з оригінальною середньовічною музикою, яку виконували на дудах під час середньовічних ярмарків. Угорський гурт брав участь у багатьох фестивалях середньовічної музики в Chorin-Golzow, що поблизу Берліна, в Eberwalde, виступав на фестивалі Ренесансу в Gyula, в Diósgyőr, Füzér і в Вишеграді. Виконавці мають багатий репертуар, вони виконують іспанські, німецькі, скандинавські, італійські, французькі і, звичайно, угорські пісні. Mui Nobre Real Tunel Academico – Tuna Universitaria de Viseu, Португалія Назва колективу складається із слів tuna – що означає університетський музичний гурт, і tunel – пов’язаної з назвою регіону Regiăo Demarcada do Dăo, розташованого поблизу міста Viseu в Португалії, який славиться гарним вином та вмілими виноробами. Завдяки особливій структурі творів, запозичених із лицарських романів, Mui Nobre Real Tunel Academico став відомим «гуртом куплетів і серенад». Колектив від початку свого існування і до сьогодні продовжує пропагувати добрі університетські традиції та звичаї, дружбу і братерство.

Популяризація спільної спадщини Сходу і Заходу Оркестр Яна Гаци, Пжисталовіце Мале, Польща Пжисталовіце Мале це невелике село розташоване між Пжисухою і Опочном в мікрорегіоні Кайокув. Цей регіон відомий завдяки чудовій експресивній скрипковій музиці, котру навіть до сьогодні «сусіди» заздрісно називають «кайоцкими вигибасами». Керівник оркестру Ян Гаци грає на скрипці з 16 років. Він є одним з найкращих і водночас одним з останніх весільних скрипалів цього регіону. Його багатий репертуар складається передовсім з мазурок, оберків і польок. Музика Яна Гаци є надзвичайно динамічною і бурхливою, її характерною рисою є часте і варіативне імпровізоване повторювання основної теми. Панові Яну акомпанує його двоюрідний брат – знавець місцевої музики, танцюрист і співак. Пісенний гурт «Остоя», Холм, Польща Колектив існує упродовж восьми років, до його складу входять дванадцять учасників. «Остоя» виконує народні, застільні і святкові пісні. Гурт культивує давні народні традиції, а через зустрічі з дітьми і молоддю передає давні звичаї наступним поколінням. Виконавці відтворюють традиційні обряди, свята, також займаються обрядовою пластикою, проводять майстер-класи і покази під акомпанемент народного співу. Оркестр дударів «Мануги», Польща Склад: Томаш Кіціньский – керівник капели, дудар, скрипаль, майстер з виготовлення дуд; Міхал Моцек – скрипаль; Войцех Біласік – дудар; Збишек Касперский – скрипаль. 1977 року краєзнавець і шанувальниця давніх традицій Анна Маркєвич заснувала оркестр. Його керівником та наставником став майстер з виготовлення дуд Едвард Ігнись з Сьмігла, який виховав багатьох скрипалів і дударів в Лещиньському регіоні. Його учень Томаш Кіціньскі керує оркестром і сьогодні. Дударі виконують автентичну музику, підіграючи буковецьким гуртам, також концертують самостійно, грають на весіллях, забавах, вечорах. Оркестр записав музичний диск «Скрипки гарно грають, дудки гарно дзвенять…». Квартет «Йоргі», Познань, Польща Склад: Бартош Брила (скрипка); Януш Брих (сопрано-саксофон); Мацєй Рихли (пастуша флейта); Вальдемар Рихли (гітара). Музичний простір для зустрічі, який пропонує квартет «Йоргі», окреслюють три музичні традиції – класична, джазова та народна. Елементи цих традицій, переплітаючись, створюють нероздільну

100

форму. Від 1982 року творчі пошуки квартету полягають у «відродженні джерел культури», поверненні до архаїчних напрямків і віднаходженні нових перспектив для того, що є предвічним у культурі. Від часу створення «Йоргі» співпрацює з театрами, створюючи музику для спектаклів, квартет дав сотні концертів у Польщі, брав участь в багатьох фестивалях в Європі. Музику квартету неодноразово використовували у польських та закордонних фільмах. «Зумба», Краків, Польща Склад: Гія Безуашвілі (Тбілісі) – вокал, флейта, саламурі, пандурі, гітара; Блажей Бетлєй (Ясло) – бас-гітара; Мацєй Оловня (Краків) – ударні; Анджей “Sqvar” Скварек (Краків) – електрична віолончель, семплер; Марцін Полянські (Ясло-Краків) – ударні інструменти. Слово «зумба» має подвійне значення: це грузинська назва філософського каменя і абревіатура перших літер слів грузинської приказки «Часом достатньо лише чогось захотіти і це збудеться…». Гурт з такою назвою з’явився в Тбілісі 1995 року. Його заснували двоюрідні брати – Гія Безуашвілі (вокал, флейта) і Заза Корінтелі (вокал, зумба-гітара). Досить швидко гурт «Зумба» став одним з найпопулярніших молодіжних гуртів Грузії і лауреатом місцевих та міжнародних фестивалів. Краків став їхньою другою батьківщиною. Вирішальну роль у цьому відіграла зустріч з американським виконавцем блюзу Паулем Рімплеєм та українськими музикантами – Валентином Дубровським, Олександром Андрієвським з Києва і Романом Росем та Мартином Твердуном зі Львова. Змінився і стиль гурту – гарні автентичні грузинські пісні і авторські мелодії Гії Безуашвілі були вбрані цього разу в сильні рокові шати, що підкреслюють надзвичайну внутрішню силу музики Кавказу. Проте в музиці колективу залишається і багато простору для імпровізації. У серпні 2003 року в цьому складі гурт записав альбом «O’dia Doe». «Оркестр святого Миколая», Люблін, Польща Гурт, без сумніву належить до еліти фолькових колективів країни. Деякі музикознавці вважають його гуртом, котрий сформував стиль фолькового музикування 90-х років та заклав підвалини популярності цієї музики у сьогоденні. Характерною ознакою музики оркестру є використання лише акустичних інструментів і техніки так званого «білого» співу. У своїх аранжуваннях гурт охоче використовує рідкісні струнні інструменти, такі, як дутар або цимбали. Власне ці інструменти створюють специфічний і неповторний колорит звучання гурту, надаючи йому містичної аури. Колектив один із перших ввів до свого репертуару музику навіяну слов’янським музичним фольклором, передовсім польським, лемківським і гуцульським.

101

Популяризація спільної спадщини Сходу і Заходу «Федерація» і «Перекази пограниччя», Люблін, Польща «Перекази пограниччя» – це авторський проект гурту «Федерація». Це естрадна вистава з неповторною сценографією, пластичною і хореографічною постановкою, під час якої співають вірші відомих поетів пов’язаних з Кресами (пограниччям). Авторами композицій, поміж які вплетені народні твори, є Марк Анджеєвскі, Пйотр Селіма, Ян Кондрак і Казімєж Гжеськовяк. У проекті, створеному спеціально для Ягелонського ярмарку, із задоволенням взяли участь гурти з Білорусі і України. Проект ознайомив глядачів із легендарними постатями літератури люблінської землі і пограниччя давньої Речі Посполитої. Зокрема, вистава нагадала про те, яку роль відіграли Миколай Рей та Ян Кохановскі в польській східній політиці, розповіла про те, що Болеслав Лесьмян народився в Києві і перші вірші писав російською, а наш земляк Вінцент Поль значну частину життя провів у Львові, будучи науковцем. Гурт давнього танцю «Бельрігуардо», Люблін, Польща Склад: Малгожата Войцєшук, Мацєй Войцєшук, Даніель Філіпек, Юстина Ковальчик, Аня Вротковска, Едита Рубах, Агнєшка Терпіловска, Патриціа Цьвік, Патрик Глоговскі. Гурт заснували 2001 року. Назва колективу «Бельрігуардо» в перекладі з італійської означає «гарний краєвид». Таку назву в XVI сторіччі мала вілла володарів Феррари, в якій князь Леонелло брав уроки танців у відомого Доменіко з П’яченци – найстаршого з тодішніх вчителів італійської школи танців. «Бельрігуардо» це також і назва ренесансного танцю, автором якого був Доменіко. Колектив звертається до епохи середньовіччя і ренесансу, коли танець став важливим елементом придворної культури. Беручи за основу творчості історичні джерела гурт намагається за допомогою творчого підходу звертатися до тодішніх західноєвропейських танців, відтворюючи атмосферу ренесансних гостин, балів і забав. Державний театр ім. Леся Курбаса, Львів 1988 року декілька приятелів на чолі із Володимиром Кучиньским заснували театр ім. Леся Курбаса. Театр був учасником багатьох театральних фестивалів і міжнародних проектів, зокрема, в Польщі, Росії і Україні, є лауреатом багатьох нагород. Це театр пошуку і розвитку нових мистецьких методів. Державний театр ім. Леся Курбаса під час Ягелонського ярмарку представив глядачам спектакль «Наркіс» – театральну виставу у формі філософського діалогу про подорож людини до самовідкриття,

102

103

Популяризація спільної спадщини Сходу і Заходу автором якої є «український Сократ» Григорій Сковорода (1722-1794). Творчий колектив у спектаклі намагається поєднати філософський текст з стародавніми піснями і образами, які відкривають і підтримують символічний сюжет. Своєрідна акторська гра, яку розвивають «курбасівці», поєднує в собі спів і мову, де звуки слів є наповнені емоційним значенням, де слова поєднуються в мелодії, а пісня в ту ж мить стає визволенням. Особливо важливим елементом експерименту є спроба вловити екзистенційний сенс різних релігій, як елемент, що поєднує людську істоту з Абсолютом. Духовний театр «Воскресіння», Львів Театр як незалежну організацію 1990 року заснували Ярослав Федоришин і група молодих українських акторів. Колектив здобув багатьох прихильників завдяки творчим пошукам експресії і сценічних форм. Упродовж дванадцяти років театр брав участь у багатьох міжнародних фестивалях в Единбурзі (Шотландія), в Даугавпілсі (Литва), в Руському Керестурі (Сербія), в Словенії, в Україні і Польщі. Здобув багато нагород. Під час створення нових спектаклів співпрацює з колективами з інших країн (Польщі, Словенії, Молдавії і Німеччини). Окрім класичних драм, театр займається пошуком нових театральних форм, створив кілька вуличних вистав. Театр є також організатором багатьох круглих столів і конференцій, щодо змін в соціальних програмах, які стосуються акторів. Під час Ягелонського ярмарку театр «Воскресіння» представив вуличну виставу «Фієста барельєфів», яка відтворює найважливіші події в історії міста Львова. Деякі з них наповненні таємничістю, інші запеклою боротьбою, коханням, магією та інтригами, чарівною музикою. Спектакль поєднує в собі елементи драми, циркового мистецтва і вуличних вистав (актори на ходулях). Виконавці за допомогою палаючих смолоскипів, водограїв світла і музики, створюють неповторну атмосферу свята. Слов’янське Городище, тобто середньовічне містечко, що розташувалося на Блонях під замком. Упродовж двох днів там вирувало середньовічне міське життя: відбувалися покази боїв, танців, гадань і обрядів слов’ян, а також ігри і забави для публіки. Усі охочі могли взяти участь у майстер-класах з гончарства, приготування дьогтю, ткацтва, стріляння з луку, також можна було спробувати писати гусячим пером. У межах святкувань, зокрема, відбулися виготовлення та демонстрація зброї, реконструкція слов’янських обрядів укладення шлюбу, танців з вогнем та похорону (спалення тіла).

104

Майстер-класи Під час Ягелонського ярмарку усі охочі мали нагоду взяти участь у майстер-класах народного ремесла. Вибір був великим не лише з огляду на тематику занять, але і кількості осіб, які їх проводили. Мистецтва ліплення на гончарному крузі можна було навчитись від таких майстрів гончарства, як Пйотр Скіба, чи представник традиційного лонжковського гончарства Адам Желязко. Дуже цікаві майстер-класи гончарства, поєднані із заняттями з традиційного архаїчного співу проводила Ева Возьняк. Значне зацікавлення викликали і майстер-класи з малювання на склі, які провела пані Катажина Господарек, майстер-класи з виготовлення квітів і ляльок із паперу пані Марії Маювки, заняття з традиційної народної витинанки пані Марії Глень, чи майстер-класи родини Пікулів, від яких можна було почерпнути знань про найрізноманітніші техніки вишивання і мереження. Чоловіки найохочіше брали участь в ковальських заняттях Томаша Гомоли, а також випробовували свої сили карбуючи монети на середньовічному монетному дворі. Глядачі охоче відвідували також намет співочого гурту Остоя з Холма, де їм презентували способи виготовлення оздоб з соломи і паперу. Під час Ягелонського ярмарку також можна було побачити, як різьблять по дереву (Тадеуш Шульц), обробляють бурштин (Здзіслав Бзюкєвіч), як плетуть кошики (Ричард Маховскі), як створюється народне малярство (Станіслав Когуцюк, Вєслав Шимоняк) і як прядуть льон (Яніна Літвінюк, Йоанна Папіньска). Багатьох цікавих ремесел можна було навчитися в майстрів з України і Білорусі. Вони проводили навчання і покази з виготовлення традиційних ляльок і прикрас з соломи, мистецької обробки скла, а також майстер-класи з ткацтва на старовинних кроснах. Значне зацікавлення викликав Іван Супруньчик з Білорусі, який створював монументальні дерев’яні скульптури, використовуючи лише сокиру.

Ремесла Гончарство Гончарство – це складний процес, що складається з видобування глини, приготування її для виробу, моделювання, оздоблювання і випалювання. Найтиповішими є вироби виліплені на гончарному крузі, проте на особливу увагу заслуговують вироби створені вручну. Упродовж століть окремі країни, регіони створили осередки гончарства, які відрізняються оригінальними орнамен-

105

Популяризація спільної спадщини Сходу і Заходу тами, формою і методами обпалювання виробів. В Польщі до найцікавіших виробів зараховують так звані «сиваки» (наприклад, з Павлова), болімівське гончарство, тобто посуд вкритий тонким шаром білої глини з білим тлом, прикрашений традиційним мальованим птахом під емаллю, а також гончарство лонжковське, яке характеризується цілковитим вкриванням поверхні виробу глазур’ю і оздобленням у вигляді півника чи пташки. Білоруські гончарні вироби оздоблюються різними способами, проте характерними є мальовані трикутники, ромби, ламані лінії, кути, кола, хрести і «сонячні промені». Традиційно оздоблення тут було пов’язане з релігією мешканців і культом богів. В Україні найпопулярнішим мотивом прикрашання були рослинні мотиви, переважно квіти, геральдичні знаки і мотиви, а також фігурні композиції, передусім на мисках і кахлях. Найстаршими осередками гончарства в Україні є Київ, Васильків, Умань, Чернігів, Глухів, Полтава, Харків, Бар і Камянець-Подільський. Ковальство Ковальство – це ремесло, яке впродовж тривалого часу було єдиним постачальником металевих виробів для сільських господарств. Сама постать коваля на селах була шанованою не лише з огляду на спеціалізацію ремесла, але і тому, що його як людину, що працює з вогнем, часто вважали носієм надзвичайної сили, пов’язаним з магією. У своїх кузнях ковалі підковували коней і виготовляли сільськогосподарські знаряддя, замки, окуття, завіси, флюгери, ворота, віконні грати і різноманітні оздоблювальні вироби. Сьогодні польське, українське і білоруське ковальство, це передовсім художнє ковальство, оскільки розвиток промисловості та села відібрав працю у ковалів. Ще інколи переважно на теренах України і Білорусі в селах можна натрапити на діючі кузні і коваля, натомість в Польщі таких осередків є щораз менше, а ті, які існують, є здебільшого туристичними об’єктами. Ткацтво Ткацтво було переважно жіночим заняттям, його секрети переказувалися з покоління в покоління. Тканини, які з’являлися в такий спосіб, використовували для виготовлення одягу, в домашньому господарстві чи для оздоблення інтер’єрів. У ткацтві, як і в гончарстві, можемо помітити особливості, характерні для певного етнографічного регіону. Ловецьке ткацтво вирізняється своєрідним діапазоном барв, яке утворює смугастий орнамент. Північно-східна і східна частини країни мають схоже багатство кольорової

106

107

Популяризація спільної спадщини Сходу і Заходу гами, візерунку і мережив. Цікавим регіоном є Курпє – Білі Курпє (з традиційними вовняними килимами із червоно-зелено-синіми смугами) і Зелені Курпє (тут поширені тканини з зеленим тлом і білими й рожевими пасмами). Для Люблінського регіону найтиповішою є лляна тканина з червоними пасмами – пасяки: доріжки, запаски і серветки на стіл, а також так звані шмацяки – доріжки виконані з обрізків тканини. В Україні найрозповсюдженішим різновидом ткацтва є двостороннє килимарство. Відносно візерунків і барв килимів, ми можемо поділити їх на дві групи: Галичина і терени на захід від Дніпра – тут переважають геометричні орнаменти, і землі на схід від Дніпра – рослинні мотиви. Особливістю українських килимів є виваженість композиційного укладу і гармонійна палітра барв. З ткацтвом була тісно пов’язана вибійка. Вона полягає на вибиванні, або відтисканні дерев’яним валиком (чи кліше) орнаментів на білому полотні. Осередками ткацтва в сучасній Україні є Карпати, Полісся, Покуття, Поділля, Львів і Дрогобич. Щодо Білорусі, то ткацтво завжди відігравало тут важливу роль. На кроснах виготовляли елементи одягу, доріжки, рушники. Пізніше усі ці речі оздоблювали вишивкою. Особливістю Білорусі є ткання поясів на дощечках. Кольори добиралися на засадах контрасту – насичені ясні поряд з темними. Впродовж віків кожний регіон випрацював власні оригінальні зразки тканих поясів, які відрізняються розташуванням елементів і використанням прямих і ламаних ліній. Виготовлення витинанок Витинанки виготовляють переважно з глянцевого паперу, рідше з тоненького м’якого (тисненого або гладкого). В Польщі, залежно від регіону, розрізняють одинадцять видів витинанок, це і ловецькі, які представляють побутові сцени, рослинні і тваринні мотиви, що відповідно до форми мають назви: «Гвіозди» – круглі витинанки, «Кодри» – прямокутні витинанки, «Стрічка» – вертикальні. Окрім того, розрізняють витинанки курпьовські, котрі поділяються на Білу Пущу (тут трапляються витинанки, котрі називають стрічками і «зєлькамі» у вигляді фігурних композицій, окремих людських постатей, птахів і тварин) й Зелену Пущу (типовою формою витинанки є «лєлує», які склеювали упереміш з зірками, півнями і іншими птахами). Головною особливістю білоруської витинанки є обмежене використання кольорів (чорний, або білий папір), а також виразна симетрія. Формою, котра найчастіше трапляється в білоруських витинанках є трикутник і чотирикутник. У цих витинанках є багато дохристиянських символів, таких, як сонце, птахи (символ кохання), дерева, які пізніше поєдналися з християнськими символами.

108

На Україні витинанки найчастіше виконували з шкіри і тканин. Серед мотивів найчастіше можемо натрапити на зображення дерева життя, симетричних галузок та декоративних геометричних елементів. В середині XIX сторіччя почали створювати витинанки з паперу і прикрашати ними хати. Витинанки використовували у якості гардин, обрусів і прикрас для різноманітних предметів побуту. Плетіння Мистецтво плетіння, це вміння виплітати з соломи, лози, сіна, кори молодих дерев, трави і очерету різноманітні предмети побуту і декоративні речі. Залежно від сировини розрізняють кільканадцять технік плетіння. З кори найчастіше виплітають луб’янки і корзинки; з лози різноманітні види кошиків, тини, дзбанки, колиски, крісла; з трави капелюхи і дзбанки, а з соломи вулики, бочки, дзбани, капелюхи, килимки, ялинкові прикраси і забавки. Осередком плетіння з лози у Польщі є село Руднік над Сяном, де плетенням займається більшість населення. Також багаті традиції плетіння має і Підляшшя. У Білорусі плетіння з соломи є одним з найрозповсюдженіших видів декоративно-прикладного мистецтва. Здавна вироби з соломи вважали певними носіями інформації, які є відображенням емоцій, думок людини. З соломи виготовляють птахів, зірки, вінки, а також складніші композиції. З оригінальних виробів плетіння в Україні варто відзначити ляльки, традиції виготовлення яких сягають семи сторіч. Вони є архетипом матерії, дитини, сім’ї, а також символом, що несе у собі енергію. В українській традиції ця іграшка уособлює життєдайні сили: урожай, добробут і плідність. Вишивання Різноманітні вишивки, форма яких характеризує різні регіони, традиційно прикрашала сорочки, корсети, хустки, жупани, запаски і наволочки на подушки. Мотив і колористика вишивки не була випадковою – вона вказувала на соціальне становище, вік і стать. В Польщі оригінальними є вишивки створені в Ловецькому регіоні. Вони кольорові, вишиті хрестиком, або гладдю, на полотні, оксамиті, або адамашку. Цікавий вигляд мають також курпьовскі вишивки виконані на червоних, білих, або кольорових чепцях і сорочках з круглими та напівкруглими орнаментами. З огляду на типи орнаментів, які поширені в Україні, їх можна поділити на три регіони: північ , де переважали геометричні мотиви, центр – рослинні мотиви, і захід, де є як рослині орнаменти,

109

Популяризація спільної спадщини Сходу і Заходу так і геометричні мотиви. Дуже важливою є колористика, бо кожен регіон має власну палітру. Наприклад, Полісся і Лемківщина використовують лише два кольори – червоний і чорний, а на Поділлі можемо натрапити на монохроматичний, чорний орнамент, натомість на Гуцульщині, Покутті чи Бойківщині використовують багато барв (до 7 кольорів). Великою популярністю в Україні користуються вишивані сорочки і рушники, якими спрадавна прикрашають ікони в будинках і церквах. Вони також є невід’ємним елементом усіх родинних обрядів. У Білорусі вишивки використовують для прикрашення тканин, обрусів, але найчастіше при оздобленні вбрання і рушників, які є невід’ємним атрибутом багатьох обрядів. Типовими кольорами для білоруської вишивки є червоний, чорний, синій і білий. Для Білорусі характерним є двостороння вишивка (території над Дніпром і над Двіною), з орнаментом, що переходить від геометричного до рослинного. Часто на вишивках трапляються і птахи: півні, орли, гуси і качки. Народне різьбярство Традиційно народну різьбу створювали невідомі автори. Домінувала тут сакральна тематика. Зараз частими мотивами є фігури святих, переважно патронів, біблійні та побутові сцени, ангели, постаті музикантів, птахи та тварини. На сучасну народну різьбу помітний вплив має навколишнє середовище. Переважно для різьби використовують деревину липи, а також груші, вишні, тополі. Інколи як матеріал використовують пісковик і глину. Характерною особливістю народної різьби є геометризація поверхні, статичність композиції фронтальне розташування елементів, деформація частин тіла (збільшені голови, руки, очі), натуралізм, а також повторення в кількох варіантах фігури майстра. Досить часто різьбу розмальовують вручну. Народне малярство Серед образів народного малярства домінує Богородична тематика, іконографічні сюжети з життя Христа, зображення святих, а також побутові сцени з життя села. Народні картини, що найчастіше виконували олійними фарбами на полотні, папері чи дереві, характеризує неприродність, відсутність перспективи, умовна колористика і переважання симетрії розташування елементів. В народному мистецтві великою популярністю користується також малярство на склі. В Україну малярство на склі прийшло в XI сторіччя з Візантії. Найбільше воно розвинулося в Карпатах – це гуцульська ікона на склі В середині XX сторіччя ця техніка малювання перетворилася на народне малярство на склі і в такій формі існує до сьогодні. Техніка є досить складною і вимагає багато майстерності і таланту.

110

111

Популяризація спільної спадщини Сходу і Заходу Обрядова пластика Це творчість, котра є пов’язаною з річним циклом свят, тобто виконанням обрядів в їх натуральному середовищі і представленням обрядів на різноманітних оглядах і показах. До обрядової пластики належать: Обрядова випічка – короваї, котрі називають також калачами, весільні шишки, чи одна з найцікавіших форм випічки, так звані «нові рочки», які випікають на Новий Рік. Прикрашення пасхальних яєць – можна виділити кілька технік оздоблення: батик, видряпування, обклеювання, розмалювання пензлем, виготовлення крашанок. До найпопулярніших мотивів, котрі трапляються на писанках належать солярні знаки, ялинки, а серед геометричних орнаментів – хвилясті смужки. Дуже цікавими є білоруські писанки. Серед них можна відзначити видуті і обтягнені мереживами, фарбовані в лушпині цибулі, або барвниках, яєчка обклеєні орнаментами з соломи, а також білі видуті і розмальовані кольоровим орнаментами. Великодня лоза – символ життя, воскресіння, радості і життєвих сил. Їх виготовляють переважно з зелених гілочок верби, самшиту, чорниці, засушених квітів, стрічок, фарбованих трав. Величина великодньої лози буває різною і залежить від регіону. До обрядової пластики зараховують також обжинкові вінки, маски і шопки.

Jarmark Jagielloski w Lublinie Program Środa 15.08 13.15 16:00 20:00 – 00:00 21:30

Czwartek 16.08 12:00 – Uroczysta inauguracja Jarmarku Jagiellońskiego 12:00 – 20.00 – Stragany i kramy kupieckie rozstawione na terenie Starego Miasta 12:00 i 14.00 – Wystawa „Trakt Kraków – Lublin – Wilno. Dawniej i dziś” Archiwum Państwowe w Lublinie, ul. Jezuicka 13 15:00 – 20:00 – Koncerty: występy zespołów folkowych i ludowych z Polski, Ukrainy, Białorusi, scena na Placu po Farze 20:00 – Koncert zespołu Kwartet Jorgi scena na Placu po Farze Piątek 17.08 10:00 – 20:00 12:00 i 14:00 14:00

112

– Msza św. odpustowa w kościele p.w. Wniebowzięcia NMP Zwycięskiej ul. Narutowicza 6 – Ogólnopolski Festiwal Hejnałów Miejskich Rynek Starego Miasta – „Noc Świątyń” - zwiedzanie świątyń staromiejskich z inscenizacją historyczną, zbiórka na wzgórzu Czwartek przy kościele p.w. św. Mikołaja – Spektakl „Narcyz” Teatru im. Łesia Kurbasa, Lwów, „Misterium Ekumeniczne” Wirydarz Klasztoru Dominikanów

– Stragany i kramy kupieckie rozstawione na terenie Starego Miasta – Wystawa „Trakt Kraków – Lublin – Wilno. Dawniej i dziś” Archiwum Państwowe w Lublinie, ul. Jezuicka 13 – Pokazy kuglarskie, występy artystów ulicznych

113

Promocja wspólnego dziedzictwa Wschodu i Zachodu 15.:00 – 20:30 20:00 20:30

Sobota 18.08 10:00 - 20.00 11:00 – 20:00 11:00 – 20:00 12:00 – 16:00 14:00 – 20:00 15:00 15:00 – 19:00

19:00 20:00 21:00

114

– Koncerty: występy zespołów folkowych i ludowych z Polski, Ukrainy, Białorusi scena na Placu po Farze – Zwiedzanie miasta „Śladami Jagiellonów” zbiórka przy rondzie ul. Turystyczna 2 – Koncert „Klechdy Pogranicza”, reżyseria i wykonanie Federacja z udziałem wykonawców z Polski, Ukrainy i Białorusi scena na Placu po Farze

– Stragany i kramy kupieckie rozstawione na terenie Starego Miasta warsztaty i pokazy rzemiosła artystycznego oraz ginących zawodów – Pokazy bractw rycerskich oraz formacji bojowych ze wschodu Błonie pod Zamkiem – Inscenizacja Słowiańskiego Grodziska, pokazy średniowiecznego życia grodowego Błonie pod zamkiem – Prezentacja i degustacja kuchni regionalnych z Łucka i Lublina Błonie pod Zamkiem – Koncerty i występy historyczne scena na Błoniach pod Zamkiem – Panel dyskusyjny pt. „Narodziny miasta Lublina” Ratusz Miejski – Koncerty zespołów folkowych z Bułgarii, Francji, Litwy, Niemiec, Polski, Portugali, Węgier scena na Placu po Farze – Koncert zespołu Zumba – muzyka gruzińska scena na Placu po Farze – Koncert zespołu Orkiestra Św. Mikołaja scena na Placu po Farze – Widowisko Ożywienia Kaplicy Św Trójcy róg ul. Kowalskiej i Pl. Zamkowego

115

Promocja wspólnego dziedzictwa Wschodu i Zachodu 21:30

– Spektakl uliczny „Fiesta Płaskorzeźb” Teatru Voskresinnia ze Lwowa, widowisko historyczne – inscenizacja przybycia do Lublina króla Władysława Jagiełły Plac Zamkowy

Niedziela, 19.08 10:00 – 18:00 – Stragany i kramy kupieckie rozstawione na terenie Starego Miasta, warsztaty i pokazy rzemiosła artystycznego oraz ginących zawodów 11:00 – 18:00 – Inscenizacja Słowiańskiego Grodziska, pokazy średniowiecznego życia grodowego Błonie pod Zamkiem 11:00 – 18:00 – Koncerty i występy historyczne scena na Błoniach pod Zamkiem 12:00 – 17:00 – Jagielloński Turniej Rycerski - Turniej Miecza Bojowego z udziałem grup z Ukrainy, Litwy i Polski Błonie pod Zamkiem 14:00 – 18:00 – Koncerty muzyczne folkowe i ludowe scena na Placu po Farze 16:00 – Zwiedzanie traktu krakowsko-wileńskiego w Lublinie zbiórka na Placu Wolności 18:00 – Zakończenie Jarmarku Jagiellońskiego 2007

Sobota 11.08 21:30 Niedziela 12.08 21:30

– Kino pod Gwiazdami – „Pograbek” reż. J.J. Kolski Muszla Koncertowa – Kino pod Gwiazdami – „Jańcio Wodnik” reż. J.J. Kolski Muszla Koncertowa

Poniedziałek 13.08 21:30 – Kino pod Gwiazdami – „Cudowne miejsce” reż. J.J. Kolski Muszla Koncertowa Wtorek 14.08 21:30

– Kino pod Gwiazdami – „Grający z talerza” reż. J.J. Kolski Muszla Koncertowa

Wydarzenia towarzyszce Piątek 10.08 18:00 21:30

116

– Spotkanie Zachód–Wschód pt. „Wielkie jak lubelskie jarmarki” Centrum Kultury – Kino pod Gwiazdami – „Pogrzeb kartoﬂa” reż. J.J. Kolski Muszla Koncertowa

117

Promocja wspólnego dziedzictwa Wschodu i Zachodu Wystawcy i warsztaty Lista wystawców Polska Banach Ewa - kompozycje z suchych roślin, Urzędów Banasik Maciej - broń historyczna, Kielce Bąkała Henryk - wikliniarstwo, Gołąb Boroś Jadwiga - plastyka obrzędowa, wycinankarstwo, Krasnystaw Boroś Janina - plastyka obrzędowa, wycinankarstwo, Krasnystaw Budrewicz Jan - garncarstwo, Czarna Wieś Kościelna Bziukiewicz Zdzisław - obróbka bursztynu, Kadzidło Chaładus Maria - ozdoby z drewna osikowego, Koziegłowy Chmiel Sławomir - wyroby z żeń-szenia (herbatki, nalewki), Fajsławice Cięciwa Magdalena - hafciarstwo i koronkarstwo, Marcinkowice Ciszek Włodzimierz - zabawkarstwo, Ostrowiec Świętokrzyski Czerny Jerzy - autorski masaż nazwany terapią między Wschodem a Zachodem, Toruń Daniszewska-Chyba Małgorzata - zabawkarstwo, Kielce Drążek Michał - malarstwo, Lublin Faber Marek - różnorodna twórczość, Kraków Flak Adam - rzeźba ludowa, Hrubieszów Fołta Jan - żywność, Łańcut, Frątczak Barbara - plastyka obrzędowa, hafciarstwo, Łowicz Furtak Janina - tkactwo, Żyrzyn Furtak Józefa - tkactwo, Żyrzyn Gacek Grzegorz Mennica średniowieczna DENAR - mennica średniowieczna, Zawiercie Gaja Mieczysław - rzeźba ludowa, Łuków Galicka Dorota - etniczne ubrania, Lublin Gleń Maria - wycinankarstwo, kwiaty z bibuły, Krasnystaw Gołębiowska Bożena - Jaskinia Solna Solania, Lublin Gomoła Tomasz - kowalstwo, Lublin Gospodarek Katarzyna - różnorodna twórczość , Jastków

118

119

Promocja wspólnego dziedzictwa Wschodu i Zachodu Gułaś Daniel - żywność, Lublin Hawryluk Bogdan - rzeźba ludowa, Sawin Hawryluk Jolanta - malarstwo ludowe, Sawin Jan Matejko - wikliniarstwo, Rudnik nad Sanem Jasińska Kazimiera - wycinankarstwo, kwiaty z bibuły, Krasnystaw Kaczorek Ewa - różnorodna twórczość, Kraków Kajka - Pyś Faustyna - różnorodna twórczość, Nałęczów Kanadys Katarzyna - plastyka obrzędowa, Nałęczów Karoń Arkadiusz - wyroby z drewna, Lublin Klocek Wanda - malarstwo ludowe, Nysa Kochanowska Alicja - tkactwo, Janów Koguciuk Stanisław - malarstwo ludowe, Pławanice Kołodziej Stanisław - plecionkarstwo, Abramów Konopczyńska Aftewicz Dorota, Paweł Aftewicz - garncarstwo, ceramika bolimowska, Bolimów Kosiorek Janusz - plecionkarstwo, Lublin Kowalska Wolszczak Joanna - ceramika, rękodzieło artystyczne, Lublin, Kozłowski Andrzej - rzeźba ludowa, Skarżysko Kamienna Krasa Janina, Józef - tkactwo, Łomazy Krasowicz Irena - pamiątki z Lublina, Lublin Krupowicz Filomena - tkactwo, Janów Kurek Halina - hafciarstwo i koronkarstwo, Lublin Kwiatkowska Żaneta - ﬁgurki zapachowe, Kalisz Litwiniuk Janina - hafciarstwo i koronkarstwo, tkactwo, Biała Podlaska Łacheta Leokadia - hafciarstwo i koronkarstwo, Łowicz Łatecka Zoﬁa - hafciarstwo, koronkarstwo, Łęczna Łoś Anna - rzeźba, rękodzieło artystyczne, Lublin Łoś Janina - malarstwo, Lublin Łyda Bożena - malarstwo, Lublin Machowski Ryszard - wikliniarstwo, Rudnik nad Sanem Madanowska Marianna - hafciarstwo i koronkarstwo, Kocierzew Południowy Maj Robert - malarstwo ludowe, Jastków Majówka Marta - plastyka obrzędowa, Sawin

120

Małek Antonii - sitarstwo, Frampol Marczyński Zbigniew - rzeźba, Poniatowa Mazurek Janina - tkactwo, Żyrzyn Mazurek Ryszard i Halina - rzeźba ludowa, hafciarstwo i koronkarstwo, Lublin Mąka Stanisława - rzeźba ludowa, malarstwo ludowe, plastyka obrzędowa, Chełm Menke Wanda - hafciarstwo i koronkarstwo, Otwock Miącz Marta - plecionkarstwo, Rudka Kozłowiecka Mielcarek Andrzej - różnorodna twórczość, Lniano Nastaj Bogumiła, Nastaj Gustaw - hafciarstwo i koronkarstwo, Hrubieszów Nowak Iwona - wyroby ze szkła, Lublin Nowak Marcin - wyrób świec, Lublin Nydza Witold - pszczelarstwo, Lublin Opala Andrzej - makrama Papińska Joanna - hafciarstwo i koronkarstwo, Biała Podlaska Pawłowski Henryk - kaﬂe, piece, kominki, Łążek Garncarski Piątkowska Marianna - plastyka obrzędowa, Lublin Piechowski Adam - garncarstwo, Czarna Wieś Kościelna Pietrzyk Flawiusz, Art. - Papier Czerpalnia Papieru „ART-PAPIER” Pikuła Edward, Lucyna - plastyka obrzędowa, hafciarstwo i koronkarstwo, Krasnystaw Płoszaj Urszula - tkactwo, Biłgoraj Półtorak Helena - wycinankarstwo, ozdoby z bibuły, Lublin Radomski Łukasz - wikliniarstwo, Kamień Rodak Janina - rzeźba ludowa, Michów Rojewski Jarosław - rękodzieło artystyczne, Gdynia Sadło Robert - rzeźba ludowa, Łuków Sadowska Krystyna - hafciarstwo i koronkarstwo, Poniatowa Sanchez Dawid - biżuteria i rękodzieło, Peru Sidor Jolanta - ceramika dekoracyjna, Lublin Sieńko Ludgarda - tkactwo, Janów Skiba Piotr - garncarstwo, Jadwisin Słabczyńska Anna - hafciarstwo i koronkarstwo, Lublin Smoliński Michał - różnorodna twórczość, Kraków

121

Promocja wspólnego dziedzictwa Wschodu i Zachodu Spółdzielnia Pszczelarska „APIS”, Lublin Stachyra Elżbieta - plastyka obrzędowa, hafciarstwo i koronkarstwo, Garbów Staropolska Galeria Smaku, Lublin Stoch Waka Andrzej - żywność, Kościelisko Stowarzyszenie Ekolubelszczyzna - Słowiański Gród, Symbio, Eko Galeria, Cukiernia Zaniewicz, Browar Jagiełło, Zakład mięsny Jasionka, Jan Godula z Polskiego Towarzystwa Rolników Ekologicznych Sułek Janusz - różnorodna twórczość, Radom Szulc Tadeusz - rzeźba, Wola Korybutowa Szurpicka Odetka - rękodzieło artystyczne, Gdańsk Szymoniak Stanisław - malarstwo ludowe, Chełm Szymoniak Wiesława - malarstwo ludowe, Chełm Ścibura Grażyna - hafciarstwo i koronkarstwo, Lublin Śliczniak Irena - pszczelarstwo, Mokrelipie Ślusarczyk Grażyna - rzeźba ludowa, Mączna Świderek Ela i Zdzisław - rzeźba, Skierniewice Świst Irena - hafciarstwo i koronkarstwo, Józefów Trzcionkowska Zoﬁa - tkactwo, Żyrzyn Uścimiak Jan - rzeźba ludowa, Chełm Wojtkowiak Arkadiusz - rymarstwo, Gdynia Wsuł Rafał - żywność, Kielce Wybranowski Sławomir - łucznictwo tradycyjne, Lublin Wybranowski Sławomir - wytwarzanie łuków historycznych i strzał, Lublin Wydawnictwo-Drukarnia „Norbertinum”, Lublin Zaborska Karolina - ceramika dekoracyjna, Lublin Zambroń Małgorzata - hafciarstwo, Łańcut Zawadzki Mieczysław - rzeźba, Łuków Zespół Śpiewaczy „OSTOJA” - rękodzieło ludowe, Chełm Żelazko Adam - garncarstwo, Łążek Garncarski Żelazko Mieczysław i Barbara - garncarstwo, Łążek Garncarski

122

Lista wystawców Ukraina Babij Wasyl - ceramika, Lwów Banikowa Ludmyła - malarstwo, Łuck Barabasz Tereza - tkactwo, Lwów Bielajewa Lesia - malarstwo, Łuck Borys Serhij - pisankarstwo, Iwanofrankowskie województwo Borys Wira - haft, tkactwo, gobelin, aplikacje z wiązu, Iwanofrankowskie województwo Czonka Inna - plecionkarstwo w słomie, Turyński rejon, województwo wołyńskie Dembyckij Wiktor - rzeźba, Łuck Dzyndra Oleksander - wyroby ze szkła, Lwów Iwasiuk Inna – lalki ręcznie robione (mahozda), Lwów Kaczmar Natalia - ozdoby z metalu, Lwów Kalinina Tetiana - ceramika, garncarstwo, Łuck Karpiuk Sława - haft, Łuck Kiryluk Switłana - malarstwo na szkle, wiązie, gobelin, Łuck Kostukewycz Switłana - pisankarstwo, Łuck Kotelnicka Maija - ozdoby z metalu, Lwów Kozij Hryhorij - wybijanie monet, Lwów Kozij Marija - graﬁka, biżuteria z miedzi, Lwów Kozij Roksolana - biżuteria z miedzi, Lwów Krawczuk Marija - plecionkarstwo w słomie, Turyński rejon, województwo wołyńskie Krawczuk Tetiana - pamiątki, Łuck Kruk Andrij - kowalstwo, Lwów Kruk Anna - kowalstwo, Lwów Lew Swietosław - kowalstwo, Lwów Liskanycz Nadija - lalki ręcznie robione, Lwów Liszczyńska Lesia - wyroby ze szkła, Lwów Łaszczuk Jarosłąw - ceramika, Lwów Łukanowska Nadija - haft, Łuck Maciejewskij Igor - wyroby ze szkła, Lwów Makarenko Tetiana - malarstwo na drewnie, Łuck

123

Promocja wspólnego dziedzictwa Wschodu i Zachodu Makarenko Wiktor - malarstwo na drewnie, Łuck Mańko Wira - pisankarstwo, Lwów Michalyk Witalij - aplikacje z wiązu, Włodzimierz Wołyński Milaszkewycz Żanna - ceramika, Łuck, Musatow Jurij - ceramika, Lwów Nakoneczna Oksana - pisankarstwo, Lwów Nakoneczna Switłana - lalki ręcznie robione (mahozda), Lwów Nesterczuk Witalij - wyrób instrumentów muzycznych, Stryj, lwowskie województwo Oleksyn Jula - ceramika, rzeźba w drewnie, Lwów Panasiuk Natalia - haft, Łuck Panasiuk Oksana - plecionkarstwo w słomie , Lwowski rejon Potopenko Anna - ceramika dekoracyjna , Lwów Potopenko Tetiana - ceramika dekoracyjna , Lwów Pożydajewa Maryna - pamiątki, Łuck Prenko Oleksandra - tkane lalki, Kirowohrad Puszczyńska Marianna - lalki ręcznie robione, Lwów Rakewycz Lubow - rzeźba w drewnie, haft, Kosów Ratyńska Anela - działalność turystyczna, Lwów Romaniw Halina - ceramika, Lwów Roś Oleksandr - ceramika, Lwów Sawka Jurij - haftowane portrety, Łuck Sidor Emilia - kowalstwo, Lwów Sirotki Oleksandr - ceramika, Łuck Siwak Julija - pamiątki, Łuck Sobol Serhij - ceramika, Lwów Stolarow Dmytro - szklana rzeźba, Lwów Stolaruk Serhij - ceramika, malarstwo, wyroby z metalu, Lwów Stukołowa Ludmyła - plecionkarstwo w słomie, Turyński rejon, województwo wołyńskie Suchowersza Serhij - rzeźba, Łuck Winniczuk Wołodynyr - książki o Wołyniu, Łuck Wołoszyn Mykoła - ceramiczne pamiątki, Łuck Wowk Oksana - szklana rzeźba, Lwów

124

Wowk Roman - szklana rzeźba, Lwów Zubyćka Emilias - ceramika, Łuck

Lista wystawców Białoru Abdusamatau Dot - malarstwo, Brześć Aliohnik Nina - wyszywanie, tkactwo, wieś Gajpiniec Baranouskaja Halina - sztuka dekoracyjno-stosowana, Brześć Barysiuk Maryja - plecionkarstwo, wieś Jackawiczy Bazyliowa Nina - ceramika, wieś Mysloboż Biely Aliaksandr - Brześć Bosak Larysa - wyszywanie, robienie na drutach, Brześć Bycko Angielina - ceramika, plecienie pasów, Brześć Bycko Larysa - kierownik Bycko Mikalaj Daniliuk Wolga - sztuka dekoracyjno-stosowana, rejon brzeski, wieś Gierszony Daniliuk Siergiej - sztuka dekoracyjno-stosowana, rejon brzeski, wies Gierszony Dżawadzian Waleryja - malarstwo, Brześć Dżawadzian Tiran - malarstwo, Brześć Dubrouski Aliaksiej Czeliukanau Maksim - kowalstwo, wieś Bolszije Motykaly Czerniej Juryj - rzeźba, Brześć Czykwin Uladzimir - rzeźba, Kobrin Fieldman Zajtuń Garaszczuk Ludmila - batik, Pińsk Giefanawa Tatsiana - batik, Pińsk Greś Natalia, Minsk - malarstwo Greś Iryna - malarstwo, Homel Haraszun Aliaksandr, Dawid-Gorodok - malarstwo Karalewicz Nina Karniajczuk Andrej

125

Promocja wspólnego dziedzictwa Wschodu i Zachodu Karniejewa Hanna - hafciarstwo, Brześć Kasmianczuk Swiatlana Kirkina Tatsiana, Malorita, hafciarstwo Klimuk Natalia - plecionkarstwo, wieś Diwin Kolczuk Iryna Krywickaja Natalia - ceramika, Brześć Kulcza Pawel Kuliczanka Lilia - malarstwo, Brześć Kulieckaja Maryja - malarstwo na szkle, Prużany Kunc Katsiaryna - ﬂorystyka, Brześć, Wyczulki, Kuszniaruk Iryna - rzeźba, Kamieniuki Latyszewa Palina - plecionkarstwo, szydełkowanie, Brześć Lazierka Aliaksandr - rzeźba, wieś Wisticzi Leanawiec Alimpiada - tkactwo, wyszywanie, ceramika, wieś Gorodnaja Liemaczko Galina Lieuczanka Larysa Logwin Wasil - ceramika, Brześć Lukjaniuk Tatsiana - plecionkarstwo, wieś Ostromiecziewo Macko Dzmitryj - rzeźba, Baranowicze, Macko Wolga Makaruk Witalij Malahowa Tatsiana - robienie na drutach, Brześć Malahowa Alena Mancewicz Waleryj - rzeźba, wieś Nowaja Popina Marczuk Maryna - tkactwo, batik, Brześć Marczuk Waleryj - ceramika, Brześć Mihajlawa Nina - wycinankarstwo, Brześć Miraniuk Halina - kierownik Palikouskaja Dzina - tkactwo, wieś Posticzi Paniszawa Anna - kierownik Panasiuk Swiatlana - wyszywanie, batik, Brześć Parszyna Alena - prezentacja ﬁrmy AKC Most, Brześć

126

Piwawarawa Julia - plecionkarstwo, wieś Diwin Potwarawa Tatsiana - malarstwo, Kobrin Pryczyna Ludmila - malarstwo, Brześć Redźko Maryja - ceramika, Brześć Redźko Hanna - ceramika, Brześć Riabawa Galina - ceramika, Brześć Riabau Pawel - ceramika, garncarstwo, Brześć Russka Andrej - malarstwo, Pinsk Russka Wiertnika - batik, Pinsk Sakouskaja Katsiaryna Sawicz Wasil - ceramika, wieś Bogdanowka Siuzieu Stanislau - ceramika, Brześć Stiepaniuk Galina - rysowanie na drzewie, Antopol Supruńczyk Iwan - rzeźba, wieś Tieriebliczi Szczerbakou Aliaksandr - kowalstwo, Brześć Szomina Tatsiana - wyroby ze skóry i rękodzieło artystyczne, Grodno Tiepliakowa Ludmila - wyszywanie, wieś Osnieżycy Turkou Anatolij - rzeźbiarstwo, Kamieniec Wakulicz Anżelika - malarstwo, osada Mir Wakulicz Tatiana - batik, Pinsk Wiadziernikau Dzmitryj Winagradawa Alena Zaraﬁanc Dyjana - malarstwo, Brześć Zarkowa Iryna - rękodzieło artystyczne, Brześć

127